Перший заступник голови Київської ОДА Дмитро Назаренко закликав представників різних церков і релігійних організацій об’єднати зусилля в боротьбі з COVID-19 у період Великодніх свят. Про це KV дізналася з повідомлення пресслужби Київської облдержадміністрації (КОДА). Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Питання безпеки проведення богослужінь в умовах посилених карантинних норм обговорили сьогодні, 22 квітня, під час наради в Київській облдержадміністрації. “Зараз ми наближаємось до важливого релігійного свята – Великодня. Маємо докласти спільних зусиль, щоб запобігти новим спалахам хвороби на території регіону. Це дуже важливо, адже наша область досі залишається в “червоній” зоні епідемічної небезпеки”, – наголосив Дмитро Назаренко. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Усі присутні на зустрічі представники церков і релігійних організацій висловили свої точки зору з приводу роботи під час карантину. Вони зазначили, що вже другий рік поспіль комунікують із прихожанами в умовах пандемії. У зв’язку з цим переформатовують підходи. Наприклад, щоб мінімізувати ризики інфікування, організовують богослужіння в онлайні чи проводять їх на вулиці. “Щиро вдячний всім за розуміння. За результатами зустрічі ми сформуємо перелік детальних рекомендацій, який надішлемо всім церквам і релігійним організаціям нашої області. Переконаний, що це допоможе нам зробити Великодні свята для жителів Київщини безпечними”, – резюмував Дмитро Назаренко. Читайте: Компанії з понад 50 охочими вакцинуватися можуть записатися на щеплення – Віктор Ляшко Фото: odessamedia.net КиевVласть

В місті Славутич на Київщині в рамках програми “Велике будівництво” реконструюють критий басейн по вулиці Київський квартал, 16. Роботи за замовленням Київської держобладміністрації (КОДА) виконає місцеве ТОВ “Буденергомонтаж”. Реконструкція обійдеться в 41,37 млн гривень, а її завершення плануються в кінці 2022 року.  Як стало відомо KV з оголошення електронної системи публічних закупівель ProZorro, 13 квітня 2021 року Департамент регіонального розвитку КОДА уклав договір з ТОВ “Буденергомонтаж” на проведення реконструкції будівлі критого басейну по вул. Київський квартал, 16 в місті Славутич. Ціна договору склала 41,37 млн гривень.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  ТОВ “Буденергомонтаж” до кінця 2022 року повинно виконати реконструкцію будівлі басейну, відремонтувати дві його ванни (25х8,5 м і 10х6 м), оновити системи водопостачання, опалення, вентиляції, електропостачання, протипожежного захисту, сигналізації, а також виконати пусконалагоджувальні роботи. Ця реконструкція проходитиме в рамках державної програми “Велике будівництво”. Її особливістю буде те, що оздоровчими послугами оновленого басейну зможуть користуватися у тому числі особи з особливими потребами. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться “У місті Славутич, яке є пілотним в Україні зі створення безбар’єрного простору, буде відновлено басейн. Він забезпечить високий рівень надання оздоровчих послуг населенню міста та прилеглих територій, у тому числі для маломобільних груп населення” – розповідав в кінці березня 2021 року голова Київської облдержадміністрації Василь Володін. Читайте: “Велике будівництво”: в Славутичі зведуть басейн з урахуванням принципів безбар‘єрності На сайті Міністерства розвитку громад та територій повідомляється, що закінчити всі роботи з реконструкції будівлі басейну в Славутичі планують до кінця 2022 року, загальна кошторисна вартість робіт – 43,38 млн гривень. За даними відомства, актуальність реконструкції зумовлена необхідністю розширення оздоровчої інфраструктури регіону та задоволення потреб жителів міста і сусідніх об'єднаних територіальних громад (Любецька, Михайло-Коцюбинська тощо) щодо розвитку школярів, студентів та населення інших вікових категорій. Згідно з даними аналітичної системи Youcontrol, ТОВ “Буденергомонтаж” зареєстровано в 2002 році в Славутичі. Статутний фонд – 15 тис. гривень. Власники – Дмитро Галенко (директор) та Катерина Івасенко. За даними Zакупівлі, у результаті участі у публічних закупівлях ТОВ“Буденергомонтаж” уклало 82 договори на 258,1 млн гривень (без урахування нинішнього). Найбільший замовник – управління інфраструктури та капітального будівництва Славутицької міськради. Головою Славутицької міської ради виступає Юрій Фомічов. Обов`язки керівника Департаменту регіонального розвитку Київської ОДА виконує Алла Бондар. * ТОВ  “Буденергомонтаж” (Код ЄДРПОУ: 31966754) Фото: СобытиеКиевVласть

Сімнадцять років поспіль Київська міська рада не може відновити історичний об'єкт “Маєток Штамма” у Бучі, власником якого є наразі. Бажання реконструювати ніби є, однак в області вже виникли сумніви, що такий процес завершать і стверджують: у столиці купа власних історичних об'єктів, які потребують коштів, тому єдиний варіант привести до ладу “Маєток Штамма” – передати його на баланс Бучанської громади. Маєток з історією  Як стало відомо KV, наприкінці березня Бучанська міська рада направила ряд звернень до Київської міської ради щодо реконструкції історичного об'єкта “Маєток Штамма”.  Варто зазначити, що у 2019 році наказом Управління культури національностей та релігій Київської обласної державної адміністрації Маєток Штамма було внесено до Переліку об‘єктів культурної спадщини Київської області, він отримав охоронний статус. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Сама садиба знаходиться по вулиці Києво-Мироцькій. Побудована вона була на початку ХХ століття і має для Бучі та Київської області важливу історичну та культурну цінність. Це справжній маленький замок, прикрашений двома баштами. Інженер Штамм був одним із тих, хто керував будівництвом Києво-Ковельської залізниці. У1900-му році, перебуваючи на посаді радника правління залізниці та користуючись серед місцевого населення великою повагою, він вирішив побудувати великий будинок. Маєток інженера вражав не тільки своїм розмахом, але й витонченими архітектурними формами. Як свідчать різні історичні джерела, Штамм був не просто багатою людиною, а й відомим меценатом – всіляко сприяв поширенню науки та освіти. Зокрема, в одному із будинків, розташованих у межах маєтку, він організував школу для бідних сільських дітей. Штамм прожив у своєму бучанському маєтку лише до 1917-го. Жовтнева революція внесла жорсткі корективи в життя тодішньої аристократії. За деякими даними, інженера вигнав з будинку отаман Орлик зі своїм загоном. Штамму разом із дружиною та дітьми вдалось врятуватись. Після революційних подій маєток Штамма перетворили на дитячий будинок. А вже після Другої світової війни цю установу трансформували в дитячий санаторій під назвою “Дружній”. Тут проходили реабілітацію діти з психоневрологічними захворюваннями до 2004 року, коли на його території сталася пожежа. Одразу після пожежі будівлю збиралися ремонтувати, було навіть розпорядження тодішнього очільника Києва Олександра Омельченка. Але до сьогодні цього не сталося.  Листи без відповідей Як зазначив KV голова Бучанської громади Анатолій Федорук, ситуація із Маєтком Штамма потребує негайного вирішення. За його словами, власник даної історичної пам‘ятки – Київська міська рада, зобов‘язана заключити охоронний договір та провести ряд заходів з питань відновлення даної будівлі. “В занедбаному стані будівля знаходиться з 2004 року, коли сталась пожежа. З нашого боку, ми могли лише звертатись до Київської міської ради та КМДА щодо реконструкції, адже об'єкт на балансі Києва. Кожного разу нас відправляли на Департамент охорони здоров'я, оскільки він є балансоутримувачем, звідки – ще далі. Давали відписки. Цільове використання земельної ділянки відповідно до кадастру і генерального плану – санітарно-курортного призначення. Його можна відновлювати, як дитячий оздоровчий заклад чи інший санаторій, на розсуд власника. Але однозначно будівля і територія – це рекреаційна зона і вона має бути збережена”, – каже він.  Також у коментарі KV Федорук додав, що Бучанська міська рада готова забезпечити співфінансування відновлювальних робіт та належне утримання даного об‘єкту.  “Також останнім часом ми надіслали чимало звернень до Київської міської ради, жодної відповіді не отримали. У рамках громади, ми і Бучанські, і Ворзельські об'єкти внесли у єдиний перелік і подали до КМДА, аби дізнатись, як столиця планує їх розвивати і в них інвестувати. Однак, остання наша розмова із Віталієм Кличком все ж дарує надію, що проблема почне вирішуватись. Ми готові співфінансувати реконструкцію Маєтку Штамма, він слугуватиме, як об'єкт рекреаційного призначення Києву, так і Бучанській громаді. Для визначення вартості робіт потрібно провести експертну оцінку самої будівлі. Але, я думаю це десятки і десятки мільйонів гривень”, – завершив він.  Позиція столиці На журналістське звернення в Департаменті охорони здоров'я Київської міської державної адміністрації KV відповіли, що з вересня 1982 року на території Маєтку Штамма був санаторій для дітей із психонервнологічними захворюваннями дошкільного віку на 100 ліжок. В ніч з 13 на 14 січня 2004 року у спальному корпусі №1 сталась пожежа. Вже 15 січня того ж року було затверджено розпорядження КМДА “Про реконструкцію дитячого психоневрологічного санаторію “Дружній”. Дітей тоді перевели до санаторію “Орлятко”. 17 лютого 2004 року наказом Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення санаторій був закритий на капітальний ремонт. В рамках підготовки до проведення ремонту навіть провели техобстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж санаторію та здійснили ремонт адміністративної будівлі. Будівлю спального корпусу санаторію визнали непридатною до експлуатації.  Були розпочаті предпроєктні роботи ПрАТ “Хімнафтомашпроект”, розроблена “дорожня карта” виконання ремонтно-реставраційних робіт санаторію “Дружній”, як цілісного майнового комплексу, в тому числі по об’єкту місцевої культурної спадщини “Маєток Штамма”.  “Наразі вирішується питання замовлення та виконання робіт Історико-містобудівного обґрунтування з дослідженням та визначенням основних напрямків реставраційних робіт, а також умов і обмежень при виконанні проєктних робіт по реконструкції ДСС “Дружній” зі створенням на його базі сучасного медичного реабілітаційного центру для дітей”, – зазначили у Департаменті охорони здоров'я КМДА. Станом на сьогодні у закладі штат працівників складає 10 осіб. Там працює заступник головного лікаря з технічних питань, головний бухгалтер, бухгалтер, секретар-друкар, прибиральник території, кілька сторожів. Посада головного лікаря є вакантною.  Чи буде результат  Як розповів KV депутат Київської обласної ради (“Європейська солідарність”), адвокат Роман Титикало, який два роки боровся за надання охоронного статусу “Маєтку Штамма”, єдиний дієвий спосіб розпочати роботи по відновленню об'єкта – передати його на баланс Бучанської громади.  “Згідно чинного законодавства, пам'ятки архітектури реставруються, там не може проводитись реконструкція. Є відповідний наказ Департаменту культури Київської облдержадміністрації про включення цього об'єкта до щойно виявлених об’єктів культурної спадщини. Я неодноразово контактував із міською владою Бучі щодо реставрації “Маєтка Штамма” і це цілком в їхніх інтересах. У Бучі лише дві історичні пам'ятки – це залізнична станція і, власне, цей Маєток. Вони готові фінансувати цей об'єкт повністю, але це неможливо, оскільки він у власності КМДА. Неодноразово звертались щодо передачі цього об'єкта, але столиця ніяких дій не вживає. Нещодавно я звернувся до прокуратури, аби вона зобов’язала Київську міську раду укласти охоронний договір і вжити заходів щодо реставрації пам'ятки. Наразі прокуратура розбирається у справі. Взагалі, на мою думку, реставрація там буде проведена лише у тому випадку, якщо об'єкт передадуть Бучі. У Києві дуже багато історичних пам'яток, які вони не можуть привести до ладу. Дуже сумніваюсь, що вони будуть це робити у Бучі”, – закінчив він.  Читайте: Садибі Штамма в Бучі надали охоронний статус Нагадаємо, як раніше писала KV, Київська міськдержадміністрація вирішила побудувати дитячий табір в урочищі Кам'янка Іршавського району Закарпатської області. Будівництво планують закінчити за два роки. Замовником робіт визначено Шевченківську РДА. Читайте: Завод “Радар” выставил детский лагерь санаторного типа “Дружный” на Киевщине на продажу Фото: колаж KVКиевVласть

Дослідження юних журналістів гуртків “Краєзнавча журналістика” та “Репортери ІТА “ЮН-ПРЕС” під керівництвом викладача Наталії Іванівни Плохотнюк про вшанування пам’яті  жертв Бабиного Яру. Організатори проєкту “Один камінь, одне життя – 80 каменів спотикання для Києва” дякують вихованцям ІТА “ЮН-ПРЕС”  за зібрані та надіслані біографії жертв Бабиного Яру,  зокрема Раїси Майстренко, та її мами Цилі Ковкіної Після їхнього розгляду істориками-консультантами проекту були  відібрали біографії особистостей, що мають усі потрібні документи та будуть реалізовані у першому етапі. Зараз черга за отриманням усіх дозволів та документів на встановлення каменів за відповідними локаціями від КМДА. Зараз іде  підготовка до фінальної частини проекту – встановлення каменів. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Раїса Вадимівна МАЙСТРЕНКО (дівоче прізвище – Лимарєва) З пекла Бабиного Яру її, трирічну дівчинку, винесла бабуся. Народилася  в місті Києві 12 вересня 1938 року. Батько, кадровий офіцер Лимарєв Вадим Петрович — українець, мама, Лимарєва Циля Миронівна (Меєрівна) — єврейка. - Для мене Бабин Яр почався ще до війни, – згадує Раїса Вадимівна, –  Батьки моєї  матері не дозволяли їй виходити заміж за мого батька з двох причин: його неєврейське походження і наявність сина від першого шлюбу. Його перша дружина померла від туберкульозу, коли сину було всього 9 місяців. Через місяць мої батьки одружилися. Жили ми з мамою і  братиком Валентином (від першого шлюбу батька), а також з бабусею та дідусем по батьківській лінії у комуналці на розі Саксаганського та тодішньої Комінтерну. Батько в той час навчався  в Полтавському військовому училищі.  Дідусь, Петро Лимарєв, був знаним пічником – його навіть запрошували ремонтувати кахельну піч до Маріїнського палацу. Бабуся, Тетяна Іванівна, запросто перепливала Дніпро. Потім тато пішов на війну. Мій дідусь,  Лимарєв Петро Олександрович,  народився в Ковелі. З дев'яти років він працював пічником. Це був мудрий чоловік з двома класами церковно-приходської школи. У нього був невеликий зошит, куди він записував замовлення на багато місяців вперед. До війни і після його не раз обирали народним засідателем в Залізничному районі Києва. Бабуся, Лимарева Тетяна Іванівна – друга дружина мого діда. Як і дід, бабуся теж не мала освіти, але це не заважало їй бути інтелігентним, розумним, тактовним людиною, з незвичайно чуйним і добрим серцем.  Про родину моєї мами я знаю мало. Наші сім'ї не спілкувалися. Знаю тільки, що сім'я була дуже велика і релігійна. Дід, Ковкін Меєр, приїхав зі своїми домочадцями до Києва з єврейського містечка. Жили вони всі на Батиєвій горі. Працював він візником, мав коней і підводи. Мама спілкувалася зі своєю сім'єю, але до нас вони не ходили. І тільки 29 вересня 1941 року, коли мені ледь виповнилося 3 роки, в той фатальний, Судний для євреїв день, до нашого дому на вулиці Саксаганського, 131 під'їхала підвода з численною маминої ріднею на чолі з дідом Меєром. Як виявилося, забрати дочку з онукою.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Коли в Києві з'явилися німецькі листівки з наказом про збір євреїв в районі Лук'янівського кладовища, люди сприйняли це як наказ про евакуацію євреїв з міста. Це було логічно, оскільки там проходила залізнична гілка. Дідусь Петро умовив маму не ходити на місце збору, пообіцявши заховати нас. Але приїзд діда Меєра змінив ситуацію. Він повірив, що в листівках йдеться про переїзд євреїв, і переконав маму їхати з усіма. Погодившись з його доводами, мама швидко зібрала речі, документи, фото, цінності, покидали все на підводу, посадила на неї мене з братом. Але в останній момент дідусь Петя забрав брата, сказавши, що привезе його, коли мама влаштується і вишле адресу. А бабуся Таня пішла нас проводжати. За словами бабусі, нас було там 18 – 20 людей, і ніхто не підозрював, чим усе це закінчиться. Наша дорога смерті пролягла по вулиці Саксаганського до єврейського базару (нині пл. Перемоги), потім по Брест-Литовському шосе, по вул. Керосинній до району Лук'янівського кладовища. Люди йшли, їхали на підводах, везли коляски з дітьми, несли хворих і людей похилого віку на ковдрах, носилках. Здавалося, все єврейське горе виплеснулося на вулиці міста. Ця скорботна колона рухалася дуже повільно, часто зупинялася. На черговій зупинці біля стадіону “Старт”, я чітко пам'ятаю себе, сидячи під стіною серед банок з варенням. Я була маленька, і банки здавалися величезними, з широкими шийками, перев'язаними білими ганчірочками. Потім підвода й  мама кудись зникли. Раптом почався якийсь шум, люди закричали, забігали. Я теж побігла і побачила колону стареньких в білому. Я так і називала їх надалі “білими дідусями”. Вони були в нижній білизні, побиті і закривавлені. Якась жінка обіймала одного з них і плакала. Її відірвали від нього, кричали, обурювалися. Бабуся закричала: “Люди добрі, може бути, вони бачаться востаннє!” Вона схопила мене на руки і далі ми йшли мовчки. Я обвила її шию рученятами, і навіть мамі не вдалося забрати мене. Люди йшли пригнічені і мовчали. Ближче до старого єврейського кладовища, десь на вулиці Керосинній, я стала помічати поліцаїв. А біля самого кладовища (зараз там починається офіцерське кладовище) побачила великі  протитанкові їжаки й оцеплення. Почула перші постріли. Так ми підійшли до того місця, де почали розлучати родини. Тут люди кричали, кидалися в різні боки. Все відбувалося швидко, з людьми не церемонилися: били палицями або прикладами. Жінок і дітей забирали в одну сторону, чоловіків і хлопчиків – в іншу. Здалеку чути було кулеметні черги. Колони людей оточили німці і поліцаї. Уже на Мельникова, дійшовши до оточення, Тетяна Іванівна, нарешті, зрозуміла, що треба рятуватися, почала хреститися і кричати: “Я росіянка!”. У бабусі був з собою паспорт. Вона показувала його і кричала: “Я руська”. Бабуся була темноволоса і схожою на єврейку. До неї підбіг поліцай і крикнув: “Тут усі – жиди”. Він збив її прикладом на землю, цілячись при цьому в мою голову. Але бабуся встигла підставити плече і впала. Підійшов німець запитав: “Юде?” Поліцай відповів: “Каже, руська”. Німець схопив бабусю за воріт, підняв на ноги і жбурнув. Весь цей час я висіла у бабусі на шиї, і тільки дивом приклад не потрапив мені в голову, а розбив бабусі плече. Збожеволівши від болю і страху, не перестаючи хреститися і кричати “Я руська!”, бабуся побігла в натовп. Люди розступалися перед нею, утворюючи коридор, і, пройшовши оточення, вона помчала до цвинтаря. Від нас не відставала дівчинка років дванадцяти. Почалася стрілянина, але нас не переслідували. Ми довго бігли, поки в знемозі  не впали і зачаїлися в кущах серед могил. Дівчинка була з нами. Бабуся обняла нас, тихенько гладила і безперестанку голосила: “Тихіше, тихіше!”. Так ми просиділи до темряви, а потім почали шукати дорогу додому. Бабуся цей район погано знала, і ми довго блукали в темряві то віддаляючись, то наближаючись до місця трагедії. Дівчинка, яка з нами йшла, сказала, що знає, де живуть її родичі і пішла. Лише на світанку ми повернулися додому. Сяк-так добравшись додому, Тетяна Іванівна кілька годин не могла заспокоїти дитину, котра ридала.  – Напевно відчуває, що маму вбили, – сказала тоді бабуся. Бабуся розповідала, що три доби не могла зайти зі мною в будинок. Потрапляючи в приміщення, я починала кричати, і їй довелося весь цей час провести зі мною на руках у дворі. Доля нас пощадила, мене врятувала моя бабуся, мачуха мого батька, а всі двадцять чоловік: мама, дідусь Меєр, мамині сестри, їхні діти залишилися навіки в Бабиному Яру. Вічна їм пам'ять. Під час війни діти рано дорослішають. У моїй голові чітко відклалося, що євреєм бути небезпечно. І ще – нестерпне відчуття голоду і холоду. Коли розбомбили хлібзавод, тісто розтеклося по землі. Люди збирали це тісто, а бабі Фросі, бабусиній сестрі,  яка випадково там опинилася, не було в що його взяти!  Не довго думаючи, вона зняла з себе трико і принесла додому це кисле тісто навпіл із землею. Що за смачний хліб вийшов! Здавалося, в житті не їла нічого смачнішого. Після подій у Бабиному Яру ми продовжували жити в своїй квартирі на вулиці Саксаганського. Ми займали дві кімнатки, дві інші – дідусева сестра баба Ксенія, її дочка з зятем і трьома дітьми. У наших двох кімнатках, крім нас, жили ще баба Фрося з душевнохворим дідом Якимом. Він залишився живий тому, що в день, коли в Кирилівській лікарні вбили таких хворих, він прийшов додому помитися. Ще з нами жив дев'ятирічний бабусин племінник Люсик і його сестра Галина. У нашому дворі було два великих будинки, де залишалося багато сусідів, які знали про нашу трагедію і національність моєї мами. Але ніхто не видав. Навпаки. Коли відбувалися облави, хтось із сусідів або двірник попереджали нас, і ми з дідусем бігли в підвал або на горище. Особливо мені запам'ятався підвал. Ми з дідом ховалися серед куп битої цегли і скла. Зазвичай облава в підвал не заходила, вони з порога давали пару черг з автомата або кидали гранату. Чітко пам'ятаю німецькі черевики і дуло автомата, що стріляє в темряву. Часто ми з бабусею ходили в Дарницю і на Сирець шукати батька серед військовополонених. Несли хліба, цибулину, картоплю. Батька не знаходили, але вдавалося передавати голодним людям за колючим дротом наше убоге частування. Дорослі, кожен по-своєму, брали участь у нашому виживанні. Баба Фрося шила людям одяг, дідусь клав печі, бабуся ходила в сусідні села міняти речі на продукти. З решти клаптиків баба Фрося шила нам з братом строкату одежину. Коли дорослі йшли, нас з братом закривали в одній кімнаті, а діда Якима – в іншій. Іноді нам доводилося сидіти під замком цілодобово. Не завжди бабусині пригоди закінчувалися благополучно: на околиці Києва німці й поліцаї забирали те невелике, що вдавалося обміняти. І свято було в будинку, коли з принесеною борошна пеклися прісні коржі на сковороді без жиру. Щоб вони не пристали до сковорідки, їх проколювали виделкою. Потім їх ламали, кришили трохи часнику, заливали окропом. Це був справжній бенкет для наших порожніх шлунків. Про  облави нас попереджував двірник, він був підпільником. В нашій двохкімнатній квартирі ютилися три “істоти”, яким треба було ховатися від фашистів. Я, полукровка, мій психічнохворий  дід Яким, і… руда голубка, що жила в клітці. Німці боялися голубиної пошти, тому забороняли тримати вдома птахів, винищували їх. Так ми втрьох і ховалися в підвалі під  час облав. Німці в підвал не заходили. Якщо чули якийсь шум, зразу гранату кидали  чи з автомата палили. Більше за все я боялась, щоб дідусь Яким не закричав. Часто разом з братом Рая вибиралась на київські вулиці. Діти війни гралися на розвалинах, ховаючись від поліцаїв і “фашистів у чорному”. Іноді  німецькі солдати пригощали малюків маковими цукерками. Для них це була одна з небагатьох окупаційних радостей. В одну з таких прогулянок Рая бачила зв’язаних колючою проволокою полонених матросів Дніпровської флотилії, яких гнали палками в бік Бабиного Яру. Вона запам’ятала, що матроси, котрі й шли в центрі колони, дотягувались руками до мощеної булижниками дороги, виривали пальцями з землі важкі камені й  кидали їх у німців… - За півроку до звільнення Києва наш район відійшов в заборонену зону. Вночі ми пішли на Солом'янку до бабусиних племінниць, порушуючи комендантську годину. За це ми підлягали розстрілу. Перед очима у мене на все життя залишилася ця скорботна процесія. Ніч, дуже темно. Попереду баба Фрося тягне діда Якима. Їй допомагає братик. Ми дуже боялися, щоб дід Яким не закричав. Дідусь везе візок з пожитками, бабуся підштовхує його ззаду, а я чіпляюся за бабусин поділ. Бабусині племінниці Потапови, Анна, Олімпіада, Тамара і маленький син тітки Липи Валерій, жили в двох крихітних кімнатках, які були для них і кухнею, і їдальнею, і спальнею, і ванною. Вони взяли нас до себе. Спали ми всі на підлозі, а день проводили поза домом. У трьох одноповерхових старих будиночках тіснилося з десяток сімей з численною дітворою. У дворі  стояло кілька сарайчиків і один на всіх туалет, що примикає задньою стінкою до невеликої гірки. Ось в цю щілину я й забиралася, коли відбувалися облави, або випадково заходили німці й поліцаї. Я дуже боялася великих, чорних павуків в цій щілини, але один страх перемагав інший. Напередодні приходу наших військ німці виганяли всіх жителів з Києва. Вони хотіли залишити за собою мертве місто. У той день ми сиділи в коридорі на валізах, чекаючи своєї долі і вирішуючи: “Йти чи не йти?” Відчинилися двері, і в коридор зайшли німці. Високий офіцер щось обурено кричав. Перекладач стукав кулаком по столу, теж голосно говорив: “Ось так, в одні двері вийдете, в інші зайдете, але з Києва не йдіть. Завтра тут будуть наші ”. Офіцер поплескав його по плечу: “Гут, гут”. В ту ж ніч ми повернулися додому на вул. Саксаганського. Тут вже зібралося багато сусідів. Двірник Петро Іванович закрив ворота на величезний висячий замок. Дорослі були радісно збуджені й одночасно налякані. Вони зібралися в одній кімнаті, а нас, дітей, посадили на ліжко в коридорі. Але нам не сиділося. Ми стрибали на пружинній сітці, верещали, раділи. Ніхто не помічав вибухів і стрілянини за воротами. У ворота безперервно стукали, але двірник заборонив підходити до них. Лише на світанку настала тиша. Хтось крикнув: “Наші!” Ми кинулися на вулицю. Біля воріт в напівпідвалі були навалені трупи напівроздягнених німців. Перед будинком зупинився радянський танк. Танкіст, що стояв у люку, був без шолома. Він витирав піт з обличчя і питав, як проїхати на Сталінку. Люди обліпили танк, мацали його руками, тяглися до танкіста. Бабуся стояла і плакала. Вона тримала мене на руках, загорнувши в хустку. Танкіст простягнув до нас руки, і бабуся подала мене йому. Він дбайливо мене взяв і, притиснувши до колючої щоки, поцілував. Так закінчилася для нас окупація. Але не закінчилося моє голодне і холодне дитинство. Дідусь постійно хворів. Це відбивалося на бюджеті, тому що дідусь був єдиним нашим годувальником. Батько до 1945 року значився зниклим без вести. Він був поранений в груди в 1942 році на підступах до Сталінграда і весь цей час лікувався десь в госпіталях Росії. Не знаючи, що мама загинула, він одружився з медсестрою, яка його доглядала. Дізнавшись, що мами немає в живих, батько привіз нову дружину до Києва, де вона народила дівчинку. Вони з нами не жили. У них було троє своїх дітей, а я з братом виховувалася у бабусі і дідуся. Моє дитинство, з іграшками, хорошою одягом та їжею, закінчилося з приходом війни. Інше моє життя було у вічній нужді. Коли бабуся повела мене в перший клас, нас відправили назад, оскільки я виглядала чотирирічною дитиною. Відморожені під час війни руки були вічно червоні і викликали огиду у моїх більш забезпечених ровесниць. Я була завжди голодною. Навіть виходячи заміж, я мала лише шкільну форму і плаття з випускного балу, яке мені пошила баба Фрося. - Бабуся Таня після війни похрестила мене і суворо заборонила говорити про те, що я наполовину єврейка, й про те, що я бачила біля Бабиного Яру: "Нікому не кажи, що твоя мама єврейка!", -  каже Раїса Вадимівна. – Я ж була світленька, русява, і очки  світлі.  Навіть  і не скажеш, що "юде". Боялись тільки, аби ніхто не доніс. Відкрилась я лише своєму чоловіку Валентину, коли дізналась, що він маленьким хлопчиком дивився з вікна своєї кімнати, як євреїв вели на розстріл. Разом з ним я не раз ходила вулицями, де пролягла київська “дорога смерті”. І кожного разу в моїй свідомості спливали страшні картини того часу. Лише в 1991 році я наважилась внести ім’я своєї мами, Цилі Меєровни, в Книгу пам’яті жертв Бабиного Яру, після чого моя бабуся стала Праведницею світу. Завдяки їй і дідусю я зосталась жива. Мабуть, я язичниця, вірю в добро, в порятунок і … в щасливий білет. Коли мій Валентин зробив  мені пропозицію, ми сиділи на трамвайній зупинці. Я тоді сказала: “Ось прийде зараз трамвай, випаде нам щасливий білет – і  обов’язково одружимося”. Знаєте, а цифри на трамвайному талончику дійсно співпали… Вірте, у кожного є свій щасливий білет. ...Після 10 класів Раїса вирішила стати фрезерувальницею – мама Циля теж колись мала схоже заняття, виточують гирьки у якийсь артілі. Та й заробіток потрібен був. Але про улюблені танці Раїса не забула – записалася до самодіяльного ансамблю БК “Більшовик” під керівництвом балетмейстера Леоніда Калініна. Того самого, котрий керував і танцювальною групою легендарного хору Верьовки. А класичного танцю Раїсу Вадимівну вчила сама прима-балерина Зінаїда Лур'є. Там Раїса зустріла і свого майбутнього чоловіка. Потім подружжя Майстренків поставлять власні сольні номери, з величезним успіхом об`їдуть з ними весь колишній Радянський Союз і проведуть разом на професійній сцені 22 роки. Ще 5 років тому хореограф Раїса Майстренко в свої 79  успішно керувала впродовж 33 років народним дитячим ансамблем танцю "Оболонь" в  Центрі дитячої та юнацької  творчості Оболонського  району столиці.  Серед розмаїття хореографічних номерів знаковим є  танець "Бабин Яр. Дитинство" (інша назва – “Менора”), поставлений Раїсою  Майстренко до трагедії 75-річної давнини. — Номер про Бабин Яр я давно поставила, — розповідає Раїса Майстренко. — А надихнула менора — єврейський семисвічник. Всіх  свої х вихованців вожу в Бабин Яр і розповідаю, що там відбувалося. Я все  життя про це розповідаю. Мабуть, Бог залишив мене в живих, щоб я розповідала людям про Бабин Яр. Щоб це ніколи не повторилося. – Діти у нас теж вийшли “з привітом”, – жартує Раїса Вадимівна. – Старший син Олексій працював каскадером на кіностудії Довженка, поки спину не травмував, зараз купили машину, таксує. Дочка Олена – майстер спорту з кінного спорту. Внучка Софія танцює  в ансамблі, мріє стати журналістом. На фото: Тетяна та Петро Лимарєви – дідусь і бабуся Раїси Майстренко На фото: Циля Ковкіна – мама Раїси Майстренко, яка загинула в Бабиному ЯруРаїса Майстренко. Фото: Народний художній колектив Ансамбль танцю "Оболонь" / Facebook Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"КиевVласть

Щорічно світова спільнота 6-7 квітня відзначає Міжнародний день спорту на благо миру та розвитку, проголошений згідно з рішенням ГА ООН від 23 серпня 2013 року, та Всесвітній день здоров’я, проголошений на першій сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я в 1948 році. Як зазначається у відповідній оонівській резолюції, спорт, який є одним із інструментів освіти, розвитку і миру, сприяє зміцненню співробітництва, солідарності, терпимості, розумінню і соціальній інтеграції, як на місцевому, так і на національному і міжнародному рівнях. Його внутрішні цінності, такі як командний дух, чесність, дисциплінованість, повага до супротивника і правил гри сприймаються в усьому світі і можуть застосовуватися для зміцнення солідарності, соціальної згуртованості та мирного співіснування. Спорт об’єднує нас навколо позитивних цінностей і сприяє зміцненню культури діалогу за межами національних кордонів. Історія спорту свідчить про те, що він здатен руйнувати стереотипи, ініціювати й посилювати рух за права і гідність кожної людини, привертаючи до них увагу всього світу. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Відомо, що на сьогодні майже два мільярди людей у світі є недостатньо фізично активними. Фізично активні діти на 15% частіше вступають до вишів, а фізично активні підлітки менш схильні до куріння, вживання наркотиків, ризикованої сексуальної поведінки і як результат – ранньої небажаної вагітності. У дитини з активними мамою і татом у два рази більше шансів вирости теж активною людиною. Недостатня фізична активність є причиною 6% усіх випадків захворювань серцево-судинної системи, 7% випадків захворювань цукровим діабетом 2-го типу і 10% випадків раку грудей і раку товстої кишки. Інвестиції в спорт, включно з часом, обладнанням і приміщенням, втричі більш рентабельні, ніж затрати, пов’язанні з медичним обслуговуванням. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Змагання, гра, розвага, активний відпочинок, численні інтелектуальні вправи, досягнення кращих результатів, тренування фізичних та інших навичок, ось лише невеликий перелік тих видів діяльності, які включає в себе це широке поняття. І не дивлячись на максимальний накал зусиль і емоцій, які іноді додаються при занятті спортом, однозначно одне – це абсолютно мирний процес. Він сприяє розвитку і є життєствердним в усіх відношеннях. Зазвичай, у ці дні (День спорту та День здоров’я) влаштовують всілякі спортивні змагання, зокрема 10-кілометрові забіги і марафони, колективні спортивні ігри, різноманітні рухові активності (рухавки, майстер класи тощо). Однак цьогоріч, на превеликий жаль, ураховуючи карантинні обмеження у ці дні, ми можемо зайнятися лише фізичною культурою, настільними та онлайн-іграми, здебільшого в своїх домівках. А також – знайти в м. Києві об’єкти та пам’ятні знаки, пов’язані зі спортом. Отже, Інформаційно-творче агентство “ЮН-ПРЕС” Київського палацу дітей та юнацтва за підтримки Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрація (відділ молоді та спорту) розпочинають новий квест-вікторину в рамках проекту “Київ очима молоді”. ЗАВДАННЯ КВЕСТУ · Знайти в столиці України споруди, місця, пам’ятні знаки, людей, пов’язані з темою “Київ спортивний”. · Сфотографуватися поруч з об’єктом. За неможливості дістатися до об’єкту – знайдіть можливість розмістити своє фото поруч із інтернет-скріном. · Відповісти на питання вікторини. Відповіді надсилати на адресу: [email protected]  до 25/04/2021.  ПОЇХАЛИ! 1. 20 серпня 1913 року в місті Києві розпочалася найвидатніша спортивна подія. Що це за подія? Де знаходився стадіон, який прийняв сотні, а то й тисячі глядачів і учасників? Що зараз знаходиться на цьому місці? 2. Під час якої Олімпіади в Києві у небі над Сирецьким повітроплавальним клубом поручик Нестеров здійснив вперше в світі елемент повітряної акробатики, який увійшов в історію під назвою…………… Яка назва цього повітряного віражу? Де знаходиться пам’ятник Петру Нестерову і його досягненню? 3. В кінці Студентської вулиці зараз розташується бізнес-центр, тут займаються комерцією. А сто років тому на цьому місці кипіли спортивні пристрасті: в 1912 році запрацював перший київський стадіон. Як він називався? 4. До революції 1917 року на цьому місці знаходилося містечко розваг для багатих киян під назвою “Шато-де-Флёр” (“Замок квітів”). А в 1933 році тут було відкрито спортивне поле з трибунами на 18-20 тисяч глядачів, перша по-справжньому солідна арена Києва. Що це за стадіон? Кому біля нього встановлено пам’ятник? 5. В 1939 році на пустирі між Лук’янівкою і Шулявкою побудували новий стадіон “Зеніт” для працівників хлібозаводу імені Петровського. Саме на цьому стадіоні в 1941 році відбувся легендарний “матч смерті”, в якому футболісти київського “Динамо” перемогли футбольні команди вермахту.   Як зараз називається цей стадіон? Що вам відомо про “матч смерті”? Знайдіть пам’ятник розстріляним футболістам. 6. На місці грандіозної Всеросійської виставки досягнень народного господарства після приходу до влади більшовиків було вирішено будувати міський центр фізичної культури киян. Ініціатором будівництва стадіону став угорський революціонер Лайош Гавро, призначений київським губернським воєнним комісаром. 12 серпня 1923 року “Червоний стадіон імені Льва Троцького” було відкрито. 22 червня 1941 року цей стадіон мав відкритися грандіозним футбольним матчем після великої реконструкції. Але на Київ уже падали німецькі бомби. Про який стадіон іде мова? Скільки разів він змінював назву? 7. Один із найстаріших “циклодромів” у Європі, збудований у 1913 році на місці Афанасіївського яру, який засипали в кінці XIX століття. У 2009 був зруйнований за згодою міської влади в зв’язку з будівництвом житлового будинку з паркінгом. У 2014 році цю споруду почали відновлювати, і він знову запрацював після 10 років простою Що це за споруда? Знайдіть там міні скульптурку 8. Ця споруда – типовий довгобуд, хоча поруч взимку тренуються ковзанярі. Про яку споруду йде мова? Назвіть заклади, де в Києві тренуються й змагаються хокеїсти й ковзанярі. 9. У 1867 році було засновано Київське товариство випробувань коней, незабаром почалися кінні змагання. У 1915—1916 роках для нього збудована кам'яна будівля в стилі неоренесанс на Печерську. У будівлі була крита двох'ярусна трибуна завдовжки близько 125 метрів, здатна вміщати більше чотирьох тисяч чоловік одночасно. Вперше ідея забудови поля іподрому виникла у 1930-і, коли у Київ переносилася столиця України. Але того разу вона не була реалізована. Вдруге до неї повернулися через 30 років. Печерський кінний заклад був закритий у 1965 році. Його поле забудували, будівля залишилась до нашого часу. Сфотографуйте цю будівлю. Де зараз знаходиться (виживає) єдиний в Україні державний кінний  заклад? 10. Найдавніші в Україні спортивний аеродром і автодром. Як і чим вони живуть зараз? Який об’єкт встановлено на вході до аеродрому? 11. У цьому водному Палаці тренуються і змагаються “золоті рибки”. Як він називається? Сфотографуйте цю будівлю. 12.  Які види спорту культивуються на Трухановому острові? Що таке “Мала флотилія?” Назвіть види спорту і дайте пояснення щодо “Малої флотилії”. 13. Тут цілодобово навчаються юні спортсмени. Що це за заклад? Скільки їх у м. Києві? Назвіть видатних спортсменів – випускників цього навчального закладу. Розкажіть чиюсь із них життєву історію. 14. У парку навпроти червоного корпусу Національного університету ім.Т. Шевченка присіли за столиком бронзові шахісти.  Знайдіть їх і сфотографуйтеся поруч або знайдіть фото на інтернет-ресурсах. 15. На шляху стрімкого професійного вдосконалення Сікорський сам випробує сконструйовані ним аероплани й особисто здійснює експериментальні польоти з пасажирами. За сконструйовані ним чотиримоторний літак “Руський витязь”, літак-велетень “Ілля Муромець” та інші розробки та авіаційні рекорди Сікорскький неодноразово отримує високі нагороди. В страшному 1918 р. молодий інженер емігрує до Франції. Від 1919 року він громадянин США, де невдовзі засновує компанію Sikorsky Aircraft. Згодом він стає автором трансатлантичного гідроплана, серійного гелікоптера та багатьох інших літальних апаратів, що забезпечили світовий прорив у галузі повітряного транспорту. Саме на гелікоптерах Сікорського вперше було здійснено переліт через Атлантику (1967) і, з дозаправленням у польоті, – через Тихий океан (1970). Мінімодель першого гвинтокрила Сікорського, створена скульптором Юрієм Білявським, нагадує кожному з нас: мрії здійснюються! Знайдіть цю скульптуру, біля будинку, де юний винахідник створив свою першу повітряну машину. 16. Ця скульптура присвячена одному з найпопулярніших персонажів українського епоса — богатирю Кирилу Кожум'яці, який нібито мешкав в Києві і тут-таки здійснив самий відомий з своїх подвигів — переміг великого і страшного Змія. В мирний час Кирило, як і всі його сусіди, виробляв шкіри, звідси і походить його прізвисько. Ця місцевість і досі носить старовинне ім'я — Кожум'яки. Але знаходиться скульптурка далеко від урочища Кожум'яки. Вона прикрашає один із спортивних клубів. Знайдіть її. 17. В 1934 році у Київському Палаці піонерів і школярів розпочали свою роботу спортивні секції. З яких видів спорту починався в 1934 році Київський Палац піонерів і школярів? Які види спорту розвиваються зараз у Київському Палаці дітей та юнацтва. 18. У місті Києві працював єдиний підлітковий клуб за місцем проживання, в якому займались юні фехтувальники. Назвіть цей клуб та район міста Києва, в якому він розташований. Зробіть фото входу до об’єкту або скрін-фото. 19. Розкажіть про найвідоміших спортсменів міста Києва, які стали Олімпійськими чемпіонами та рекордсменами світу. Назвіть їх імена, види спорту, знайдіть їх фото в інтернет-ресурсах. 20. Найвідоміший дитячий шаховий центр у місті Києві. Назвіть цей заклад та район міста Києва, в якому він знаходиться. Знайдіть його фото в інтернет-ресурсах. 21. Найкраща на вашу думку спортивна локація, що розташована у парковій зоні та скверах міста Києва. Назвіть її, назвіть район міста Києва, сфотографуйте або знайдіть фото в інтернет-ресурсах. 22. Що таке рухова активність.Як ви розумієте поняття рухової активності та які ви знаєте види рухової активності? Які види рухової активності культивуються в м. Києві? 23. Назвіть прізвище легендарного українсько-радянського спортсмена-гімнаста, випускника Київського інституту фізичної культури, 7-разового Олімпійського чемпіона, почесного громадянина міста Києва: Хто він? знайдіть фото в інтернет-ресурсах. 24. Чи знаєте ви скільки дитячо-юнацьких шкіл працює у вашому районі? Назвіть район міста Києва та кількість цих закладів. 25. Коли офіційно відмічається День фізичної культури і спорту в Україні? З якого часу? Назвіть дату. 26. Розкажіть про дитячий спортивний клуб або цікавий спортивний заклад вашого району. Назва клубу? Його історія та фото. Додаткова інформація -  за телефонами: 0936727832, 0679032571, 0992333187 – Наталя Плохотнюк Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" КиевVласть

Наприкінці березня Бородянська селищна рада продовжила договір оренди землі на центральному ринку компанії, що належить місцевому депутату. Громада заявила, що таке рішення незаконне і має низку порушень, через що вийшла на мітинг. Тим часом влада селища відмовчується, а депутат-підприємець стверджує, що проводить реконструкцію на ринку та має на це всі дозволи. Однак, в кулуарах вже подейкують – око на землю Бородянки поклав забудовник із Ірпеня, тому ця історія може закінчитись новобудовами на місці ринку. Скандальне рішення Як стало відомо KV, 30 березня депутати Бородянської селищної ради підтримали рішення “Про розгляд листа Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельний центр “Бородянка” про поновлення строку дії договору оренди землі №237/19 від 1 квітня 2019 року загальною площею 0,1713 га по вулиці Центральна, 345 в смт Бородянка Київської області”.  У документі йдеться про поновлення договору оренди строком на півроку.  “Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю “Торгівельний центр “Бородянка” строк дії договору оренди землі №237/19 від 1 квітня 2019 року площею 0,1454 кадастровий номер 3221055100:01:001:0041; площею 0,0260 кадастровий номер 3221055100:01:001:0042 по вулиці Центральна, 345 в смт Бородянка Київської області на 6 місяців з 1.04.2021 року по 1.10.2021 року”, – зазначено там.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Рішення до порядку денного було внесено “з голосу” депутаткою від “Нових облич” Іриною Захарченко. У результаті його підтримали 18 депутатів: Наталія Никифорова, Ігор Конопацький, Діна Салахова, Ірина Захарченко, Георгій Єрко, Любов Свінтуховська, Олександр Савченко, Сергій Кулик, Володимир Тонюк, Наталія Новікова, Володимир Віннічук, Михайло Музиченко, Тетяна Пільник, Надія Бердник, Геннадій Шапаренко, Тетяна Науменко, Дмитро Науменко, Валентина Клевчук.  Головував на сесії виконуючий обов'язки голови Георгій Єрко, оскільки очільник громади Олександр Сахарук, за офіційною інформацією, у той час був у відрядженні. Раніше він переконував занепокоєних мешканців, що питання про продовження оренди у порядку денному не стоїть, а, отже, таке рішення не може бути прийняте.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Мітинг Одночасно із проведенням сесії 30 березня, в центрі Бородянки відбувся мітинг жителів селища, зокрема – власників торгових місць центрального ринку, де наразі ведуться будівельні роботи.  Протестувальники виступали проти прийняття рішення щодо продовження договору оренди ТОВ “Торгівельний центр “Бородянка”. Директором підприємства є депутат селищної ради Роман Дяченко (“Нові обличчя”), представником – Наталія Бойчук, яка, за інформацією ЗМІ, є колишньою співмешканкою екс-мера Ірпеня Володимира Карплюка.  Як розповів KV місцевий активіст Роман Шнуренко, починаючи із 2000-х років, майно, що розташоване на вищезгаданих ділянках, перебувало у власності декількох підприємств: спочатку належало футбольному клубу “Система”, потім – було передано СФК “Борекс” (однак, у 2018 році в судовому порядку таке право було скасовано), а далі, також у 2018 році, дивним чином воно опинилось у ТОВ “Торгівельний центр “Бородянка”. За однією версією, компанія отримала майно, як правонаступник, за іншою – придбала його.  “Наразі на центральному ринку розпочато капітальне будівництво, яке видають за реконструкцію. Що саме там будують – невідомо. Проєкт будівництва дуже дивний,  жодних пояснень не надають. Підприємці, які мають торгові точки на ринку, дуже занепокоєні. У селищній раді кажуть, що не видавали містобудівні умови. За деякою інформацією, їх підробив архітектор селищної ради Міщенко. І наразі будівництво має масу порушень – ведеться забудова за червоною лінією, відсутній пожежний відступ від будівлі магазину “Фора”. Ділянка, на якій відбувається будівництво, має адресу вулиця Центральна, 347, але там взагалі ніякого майна і будівель не було, аби компанія могла отримали дозвіл на оренду землі. А в нібито дозволах вказана адреса – Центральна, 345 і йдеться про реконструкцію наявних торгівельних будівель. На тій ділянці був розташований МАФ – “шапіто”, який був розвалений Дяченком у 2018 році. Тому громада категорично була проти продовження оренди землі, яку взагалі компанія отримала незаконно, оскільки у неї не було жодного майна. У 2018 році Роман Дяченко став депутатом селищної ради. Домовився із Сахаруком щодо дозволів. У 2019 році був підписаний договір оренди на дві земельні ділянки. Але ж тоді Олександр Сахарук визнав, що він укладений за підробленими рішеннями сесії. Триває кримінальне провадження. У матеріалах є опити Сахарука та членів земельної комісії, які підтвердили, що рішення були підробленими, депутати голосували за надання дозволу на розробку проєкту землеустрою “Торговому центру “Бородянка”, а не за передачу земельної ділянки в оренду. Договір оренди закінчився 31 квітня 2020 році, за цей час там мали побудували майно ТЦ. Але ж документи оформити, враховуючи всі порушення, було неможливо. В результаті маємо – все таки будують. В ДАБІ нам відповіли, що селищна рада має повноваження зупинити будівництво. Але голова від громади ховається, депутати нас не чують. Поліція та прокуратура бездіють. Зараз Дяченко там набудує споруд і скаже – тепер я маю першочергове право викупити цю ділянку. А громада вимагає, аби цей “шанхай” знесли і побудували нормальний, сучасний критий ринок. І щоб замовником виступав орган місцевого самоврядування”, – каже він.  Він зазначив, що також викликає занепокоєння те, що Наталія Бойчук, яка є співвласницею ТОВ “Торгівельний центр “Бородянка”, пов'язана із колишнім мером Ірпеня Карплюком. “Громада переконана, що напряму у цій історії замішаний Карплюк. У Дяченко коштів немає, він у боргах, бо КП УЖКГ винний 200 тисяч гривень за обслуговування території – прибирання, охорону, вивезення сміття. За генеральним планом селища вбачається, що на ділянці, де будується Дяченко, має бути універмаг. Далі – 5-6 соток ринку. А далі велика ділянка, близько 10 соток, – під багатоповерхову житлову забудову. І в кулуарах наразі говорять, що ділянку у селищній раді вже готують, аби передати Дяченку. Тоді він викупить і цю землю, матиме більшість, підприємців з ринку змусять піти. Знесе усі магазини і Карплюк будуватиме житло. Я не можу цього стверджувати, але такі розмови у кулуарах ведуться Бородянської селищної ради”, – зазначив він.  Народна депутатка від округу Ольга Василевська-Смаглюк (“Слуга народу”) на своїй сторінці у Facebook повідомила, що звернулась до Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо скасування декларації про початок будівництва.  “Я, як народний депутат, категорично засуджую, та не підтримую такі дії депутатів Бородянської селищної ради. Звернулась в ДАБІ щодо скасування декларації про початок будівництва. Таким діям буде надана відповідна правова оцінка, а також досліджено законність останніх прийнятих рішень, в тому числі у судовому порядку”, – написала вона.  Альтернативна позиція Взяти коментар у голови громади Олександра Сахарука KV не вдалося. Депутат та власник ТОВ “Торгівельний дім “Бородянка” Роман Дяченко розповів, що усі дозволи для проведення робіт він має.  “На сьогодні здійснюється реконструкція Бородянського ринку. Приводимо його у відповідність європейським стандартам. Жителі Бородянки заслуговують на комфортний ринок для здійснення щоденних покупок. Подальше існування ринку у вигляді Шан-Хаю неможливе з санітарної точки зору. На сьогодні у нас є всі необхідні дозвільні документи: рішення селищної ради про продовження договору оренди ділянки, договір оренди ділянки, підписаний селищним головою, необхідні містобудівні умови. Щодо спроб політиків та професійних активістів завадити реконструкції ринку, ми вже готуємо заяву до правоохоронних органів щодо їхнього незаконного втручання у нашу господарську діяльність”, – каже він. Депутат Георгій Єрко (“За Майбутнє”), який головував на скандальній сесії, стверджує, що приводів для занепокоєння немає, адже на ринку проходить звичайна реконструкція. “Договір оренди ми продовжили на 6 місяців. ТОВ “Торгівельний центр “Бородянка” придбало майно і сформована земельна ділянка, договір оренди якої було продовжено ще селищною радою минулого скликання терміном на два роки. Але поки підприємство отримувало дозволи на будівництво, вони викупили майно – вже 25 років там стояла недобудова. Тепер частина підприємців, які працюють на ринку, за реконструкцію, частина – проти. І їх не хвилює, що інше населення селища хоче мати нормальний ринок. Офіційно цей ринок був закритий ще в 2013-2014 роках через невідповідність правилам пожежної безпеки та повну антисанітарію. Але він так і працює. Там необхідно навести лад. Скасувати рішення ДАБІ ми не можемо, тільки рішенням суду. Якщо таке станеться, то будівництво буде зупинене. І у разі розірвання договору оренди земельної ділянки, селищна рада має попередити підприємство за місяць. Але ми не могли не продовжити договір, оскільки підприємство там має майно. Почалась би судова тяганина, мінімум на півроку. Нехай він собі будує торгівельні точки, гірше не робить. Скасують дозвіл, припинить будувати”, – каже він.  Нагадаємо, як раніше писала KV, у ніч на 18 січня в смт Бородянка Київської області виникла пожежа на території торгового ринку на вулиці Вокзальній. Для ліквідації пожежі були задіяні розрахунки рятувальників з сусідніх населених пунктів. Читайте: Депутаты Бородянской ОТО просят областные власти сделать Бородянку городом КиевVласть

Коронавірус продовжує виводити Україну на лідерські позиції. Ми б’ємо “рекорди” за кількістю інфікованих – цифра зростає майже щодня. Сьогодні ж взагалі вийшли на перше місце у Європі по кількості померлих. І поки медики “на передовій” намагаються врятувати хворих, добово перебуваючи на ногах, частина населення продовжує робити вигляд, що нічого не відбувається або що їх це омине. Ходять без масок, не дотримуються дистанції, йдуть у людні місця із симптомами хвороби.  Із запровадженням із 5 квітня суворого карантину, часто чую від знайомих нотки невдоволення. Типу навіщо усе закривати, люди і так живуть на останні кошти, це доб’є бізнес, коротше кажучи – “все пропало”. Згоден, що будь-які обмеження матимуть свій вплив на підприємців. Але варто згадати, що на іншій шальці терезів – життя людей. Хтось втратить кілька тисяч прибутку, але хтось збереже життя.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   До того ж, запроваджені у Києві обмеження не настільки суворі, порівняно із країнами Європи. У Франції третій загальнонаціональний локдаун ввели з квітня. Там залишаються закритими більшість магазинів, а після 7 години вечора взагалі діє комендантська година. Такі  заходи запровадили й у Греції. Виходити на вулицю в країні можна лише з 5 ранку до 21 години, і лише з поважних причин. У Чехії також діє комендантська година, обмеження на виїзд за межі своїх населених пунктів. Як у більшості країн Європи, зачинено розважальну інфраструктуру, більшість магазинів та ресторани. Населення зобов’язане носити маски не лише у прищіенні, але й на вулиці. У Іспанії маска є обов’язковою навіть на пляжі. При цьому штрафи за недотримання відповідних норм – величезні. Столична влада сьогодні робить усе від неї залежне, аби ланцюг зараження коронавірусом було розірвано. Але гра “в одні ворота” не спрацює. Київ готовий послабити жорсткі обмеження, як тільки покращиться ситуація із захворюваністю, і місто відповідатиме критеріям “помаранчевої зони”. Якщо вдаватись у деталі, то один із таких є, наприклад, відсоток заповненості ліжок з киснем. Для того, аби Київ повернувся в “помаранчеву зону” процент заповненості не повинен перевищувати 65%. А на сьогодні ми маємо понад 80%. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Надзвичайно складно сьогодні не тільки нам, у такій ситуації перебувають усі країни. Через пандемію у світі без роботи залишилось понад 225 млн людей. І на цій цифрі жорстока статистика, на жаль, не зупинилась – кількість смертей зростає щоденно. Тож схвалюємо ми карантинні обмеження чи ні, подобаються вони чи ні, – ми маємо їх дотримуватись! І не лише заради себе. Можливо, для більшості молоді вірус може бути більш щадним. Але на вулиці чи у магазині, інфікована особа може заразити людину літнього віку або ту, у якої є хронічні хвороби. І для них вірус корони може стати смертельним вироком. Тож закликаю залишити у стороні скептицизм та легковірність, і берегтися. Дотримуватись обмежень та правил. Адже сьогодні це дійсно потрібно! Ілля Кушнір, депутат Київради ІХ скликання, фракція "Удар"КиевVласть

КиевVласть продовжує цикл інтерв'ю з головами об'єднаних громад Київщини. Упродовж 69 тижнів ми плануємо відвідати міста, селища та села регіону і поспілкуватися з очільниками новоутворених адміністративно-територіальних одиниць. Сьогодні говоримо із колишнім чемпіоном світу з фрі-файту (українська версія боїв без правил) та віце-чемпіоном з джиу-джитсу, а нині очільником Коцюбинської громади Сергієм Данішем. Про спроби Києва поглинути селище, скандал навколо Біличанського лісу, просування спорту серед молоді та перспективи Коцюбинської ОТГ – читайте у матеріалі.  KV: Раніше ви виконували обов'язки голови селищної ради, а наразі стали головою громади. Чи змінилось щось у вашій роботі? Сергій Даніш: В роботі майже нічого не змінилося – обов’язки, які виконував, лишилися. Збільшилося навантаження при створенні об’єднаної територіальної громади, тому що ми створили свої управління фінансів, освіти, туризму, молоді, спорту і все, що належить до цих напрямків. Зараз окремою юридичною особою створюватимемо виконавчий комітет – раніше його не було. Навантаження підвищилося, адже були стислі строки, затягнулася передвиборча кампанія, зокрема силами недоброзичливців. Складнощі були, але дякуючи нашим кадрам – сумлінним та професійним людям, яких ми підбирали – їх вдалося подолати, я поки що задоволений.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”    KV: У результаті децентралізалізації Коцюбинське не об’єдналось з жодним населеним пунктом, чому? Чи отримало переваги Коцюбинське, коли із селища стало громадою та вийшло із підпорядкування Ірпінської міської ради? Чи залишились у селища амбіції стати містом? Сергій Даніш: Усю історію довго розповідати. Деякі можновладці Києва хотіли нас поглинути, придумували різні виправдання для цього. Скільки я пам’ятаю, Коцюбинське тягнули до Києва. Громада із цим не погоджувалася, результати цих виборів тому підтвердження. Що стосується виходу з підпорядкуванню Ірпеню – по деяких напрямках ми продовжуємо співпрацю: наприклад, медицина в Ірпені є однією з найкращих в області. Наші мешканці обслуговуються, утім, там, де бажають: це передбачено медицинською реформою. Але в іншому разі звертаються у місцеві заклади або до Ірпеня. Чимало наших мешканців обслуговується там. На тлі пандемії минулого тижня там було повністю відреставроване приміщення інфекційного відділення, днями привезли нове обладнання, зараз додали 40 ліжок, але ситуація загострюється з кожним днем. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться KV: Ліжок вистачає? Сергій Даніш: Кількість заповнених підходить до критичної позначки, але поки справляємося і саме тому вжили додаткових заходів – навіть раніше за Київ. Ми провели невеличке дослідження і дійшли висновку, що обмежимо заняття у школах – адже діти є рознощиками, і вчителі почали хворіти. Ми вирішили, що поки призупинимо навчальний процес. KV: Тобто жителі Коцюбинської громади, що хворі на ковід, обслуговуються у лікарні Ірпеня. Чи допомагаєте ви фінансово? Як саме? Сергій Даніш: Звичайно, у вигляді плати за усіх мешканців, які там обслуговуються. Коли будувалося інфекційне відділення, ми брали у реконструкції активну участь, зокрема, закупили те, про що нас попросили.  KV: А що стосовно премій та надбавок лікарям, що контактують із хворими? Сергій Даніш: Я думаю, що це не стосується Ірпеня або Бучанського району. Минулого тижня на колегії КОДА ми були присутні з Олександром Маркушиним, і чули вислови, як недофінансовують лікарів, хоча в бюджеті гроші на це є. У нашому регіоні бюджет за цим напрямком повністю виконується, я думаю, лікарі не ображаються. Зі свого боку ми співпрацюємо з нашими лікарями тісно. KV: Яким чином сформована коаліція у селищній раді? Як налагоджували співпрацю із депутатами? Сергій Даніш: Коаліція – це доволі загальне питання, яке стосується куди більше Верховної Ради. Ми – селище, і ми не потрапили у мажоритарку, яка нам більше підходить. Адже у нас трохи більше 10 тис. виборців. Кандидати у нас йшли партійні, але обирали у першу чергу обличчя, а не партії. За виключенням категорично налаштованих персон, які завжди невдоволені, у нас немає розбрату і проблем із прийняттям рішень не виникає. Виноситься, наприклад, питання про матеріальну допомогу – і ми маємо за нього проголосувати.  У всіх депутатів, у кожного з них є своя думка, і завжди була. Ми спілкуємося з кожним індивідуально, але впливати на чиюсь думку – не впливав і не збираюся. Лізти у загальнопартійні розборки також бажання у нас немає. Коли постає питання ремонту дороги, як може бути, що та партія проти, чи інша? Проти можуть бути лише заангажовані люди. Це стосується перш за все кількох професійних чорних піарщиць, які проживають у нашому селищі і для політичної боротьби використовують бренд руху “Чесно” без погодження з міжнародними донорськими організаціями, які здійснюють фінансування даного руху. KV: Повернімося до питання приєднання Коцюбинського до Києва. Як вважаєте, чи не спробує столиця знову вас приєднати до себе? Сергій Даніш: Сподіваюся, що не буде, а якщо й спробує, то правильними, законними та витриманими шляхами. Ми все життя жили в області. Після завершення децентралізації ми є самостійною громадою і вирішувати свої питання самостійно краще. Питання – у Біличанському лісі. І я сподіваюся, що вже скоро воно будет закрите, а ліс буде у державній власності. Але якщо буде діалог – я готовий піти на діалог. Я вже казав: якби Київ прийшов до нас і сказав, мовляв, якщо ви до нас приєднаєтесь, ми допоможемо добудувати школу, відремонтувати житловий фонд, комунікації – можливо, тоді я би почав переконувати громаду у тому, що це, можливо, кращий варіант. Але без лісу ми Києву не потрібні, і після приєднання за таких обставин Києву було б не до наших проблем. Коли в рішенні Київради написано, що приєднання вартуватиме 0 гривень, і розуміючи, що у столиці є амбітні плани та проєкти, зрозумілим стає, хто чим насправді буде займатися та опікуватися.  KV: До речі, про скандал навколо Біличанського лісу – багато гектарів свого часу було роздано у приватну власність, частину прокуратура повернула у державну власність. Хто там займається рейдерством? Були спроби вирубки лісу, яка ситуація із цим? Чи тривають якісь суди або розслідування прокуратури?  Сергій Даніш: Я у питання судів та прокуратури не втручаюся – це їх компетенція. Утім, від фахових людей я чую, що прокуратура не зовсім повертає ці ділянки лісу: гектари насправді просто змінюють власника, і йдуть під забудову. При цьому це територія селища, тобто ці ділянки сформовані, окреслені. На них не будується нічого, ні, і сподіваюся, що не буде. Але податок також не сплачується. Ми дійшли до того, що згідно кадастру наразі ми з вами сидимо у Києві. Школа №18, яка увесь час була селищною, наразі по кадастру знаходиться у Києві. Весь правий берег столиця піджимає під себе. Я не можу зробити проєктно-кошторисну документацію по спорудженню нових соціальних обєктів, адже комунікації та адреса – у селищі, але кадастр – київський.  KV: А що з Генпланом селища наразі? Сергій Даніш: Працюємо. Питанням довго і давно не займалися. Є проблеми із його затвердженням, але ми зараз над цим працюємо. Моїм завданням наразі є відкрити людям кадастр, адже після виборів навіть приватний сектор наразі заблоковано. Тобто, люди не можуть переоформити свої будинки, школу також через це не можемо добудувати, але найголовніше – ми втрачаємо податки, надходження до бюджету громади. Зараз готуємо звернення до правоохоронних органів, аби хтось поніс за це відповідальність і відшкодував нам недоотримані гроші – мільйони гривень, які бюджет громади не отримав. А для нас 3-5 млн гривень – це відчутні гроші.  KV: Чи можна назвати Коцюбинську громаду спроможною? Які основні джерела надходжень до бюджету? Чи є бюджет розвитку? Він зменшився/збільшився після створення громади? Сергій Даніш: Бюджет збільшився і буде збільшуватися й надалі. Я почав спілкуватися з підприємцями, з людьми, аби реєструвалися у селищі. Люди йдуть на контакт, погоджуються. Думаю, саме у діалозі ми зможемо затягнути гроші у наш бюджет. І сподіваюся, що Верховна Рада підтримає законопроєкт, згідно якого податки людина сплачуватиме за місцем проживання, а не за місцем реєстрації чи роботи. Усі громади чекають такого закону. Багато жителів нашого селища і громади працюють у столиці, але спати люди їдуть сюди, на вихідних гуляють тут, тощо. То й гроші мають бути тут. А як так буде, у нас буде більше можливостей для створення більш комфортних умов проживання. KV: Коцюбинське має дуже вигідне розташування поблизу Києва. Як розвивати інвестиційну привабливість? Що можете запропонувати потенційному інвестору? Сергій Даніш: Зараз із цим складно. Спочатку треба владнати скандальні питання. Люди хотіли зробити ОСББ, покращити собі умови проживання. Все погодили, але оскільки кадастр київський, їм сказали звертатися до Києва. Як людям, які отримали квартири тут і все життя тут прожили, їхати до Києва за землею? Утім, я думаю, ми це владнаємо. Спілкуємося із приватними підприємцями, маємо що запропонувати інвесторам. KV: Цей Ірпінський виправний центр, який знаходиться у Коцюбинському, який виставили на продаж – бажаючих його придбати поки не знайшлось. Як громада налаштована у цьому питанні? Ваше ставлення до продажу? Чи реально це взагалі на вашу думку? Що б хотіли бачити на тому місці?  Сергій Даніш: Це буде вирішувати той, хто купить цю землю, а ми вже будемо далі дивитися. Як це буде житловий масив – тоді він має бути такий, як поряд із селищною радою, 25-поверховий, повинні бути витримані норми стосовно розміщення садочків, паркувальних місць, розважальний сектор. Якщо усе буде забезпечено – ми сприятимемо. У разі, якщо це буде виробництво – однозначно воно має бути нешкідливим. Були розмови про те, що це може стати складськими приміщеннями. У такому разі там повинні бути застосовані новітні технології, аби не виникало навантаження ні на екологію, ні на житлову сферу, ні на транспортну інфраструктуру.  KV: Передмістя Києва активно забудовується ЖК та новобудовами. Таких у вас у Коцюбинському ніби небагато. Чи приходять до вас такі забудовники? Плануєте залучати? Сергій Даніш: Поки не приходять. У нас є забудовник, який зайшов до нас ще 2014 року, чекаємо, коли він закінчить свій проєкт. Він будується, але, на мою думку, не кращим чином запроєктовані у ньому інфраструктурні моменти, наприклад, виїзди з селища. З паркомісцями у нас теж є проблема. Будемо звертатися до поліції, погоджувати, встановлювати відповідні знаки про заборону паркування в окремих місцях. Не може 10 машин заважати усім пересуватися та відпочивати. Це житломасив на 15 будинків, який будує компанія “Атлант”. Лишилося 3 чи 4 будинки їм звести. Є питання до них, зокрема, по сплаті податків: вони не зареєстровані у нас. Всі працівники, що задіяні на цьому будівництві, отримують тут зарплату, а тому податок с зарплати має надходити до бюджету. KV: У 2019 році місцеві жителі скаржились на воду із фекаліями, яка текла у них із кранів. Тоді селище планували підключити до централізованого водопостачання “Водоканалу”. Яка наразі ситуація із якістю води?  Сергій Даніш: Тут є люди, які пишуть неправду на виданні з назвою “Українська правда”. З того часу ми поставили невеликі очисні споруди, і більше нічого не змінилося. Але чомусь вода з фекаліями пропала. Якщо проаналізувати, то завжди в нас щось “трапляється” під вибори. Так само перед цими виборами приїздив губернатор, збиралися люди. Я хотів встигнути з ремонтом скважини ще до виборів, як і обіцяв, але роботи затягнулися, всі бачили, що роботи не зупинялися. Проблема дійсно була, але зачепила лише один жилмасив по вул. Меблевій. Що ж до “Водоканалу”, то ми стикнулися з тим, що депутати Коцюбинської селищної ради від партії “УДАР” не хочуть, аби ми сплатили борги перед підприємством. Нам тоді озвучили цифру у 3 млн за під’єднання до мережі, ми дали 1 млн гривень по співфінансуванню, але коли доходило до під’єднання, громада була проти: наша вода краща за київську, і проєкт подорожчав до 6 мільйонів. Ми повернули свій 1 млн, область – свої 2, і на цьому все закінчилось. Це була піар-акція, і з самого початку робити так було нерозумно й неправильно. У нас на цей рік передбачено 5 млн співфінансування з областю у розмірі 5 млн на заміну водопроводу по вул. Шевченка і проведення каналізації. Думаю, за 5 років ми вирішимо ці питання. KV: Які плани щодо основних напрямів – медицина, освіта, культура? Сергій Даніш: Пріоритети по всіх напрямках. По медицині – зустрічалися з “екстренкою” з приводу закупівлі нової автівки, яка обслуговуватиме наш регіон. Хочу зустрітися з київськими лікарями, заключити з лікарнями договори, щоб сплачувати за тих наших людей, які хочуть обслуговуватися там – знову ж таки, згідно до медреформи.  Освіта – другої зміни у нас досі немає, можливо, буде в наступному році. Я особисто коли вчився у школі, у третьому класі ходив у другу зміну. Завантаженість школи сягала 1200 діток, селище було ще доволі молодим. Школи з того часу залишилося, але селище потроху занепадало, з 4 садочків лишився один, інші розпродали, “розкуркулили”. Зараз ми думаємо над проєктом добудови школи, побудови нового корпусу на території нашого ліцею, добудовуємо та розширяємо існуючий дитсадочок, – приміщення, яке наші активісти намагалися злити, але ми у судах відстояли. Роботи там на більш ніж 70% завершені. Все за наш кошт.  Почали із співфінансуванням, а продовжуємо своїм коштом. В цьому році ще не виділяли – нам потрібно зробити буде благоустрій, купити інвентар (ліжка, тарілки, тощо). Думаю, у цьому році закінчимо. Ще один садочок у нас по вулиці Коцюбинського – виділено землю, проєкт майже готовий. Передбачений він на 70-100 місць. Далі будемо дивитися. Будемо спостерігати: якщо раніше садочок існував окремо, зараз є норма про те, що перший поверх у багатоповерхівках можно застосовувати у тому числі під щось таке.  По спорту в нас на сьогодні все непогано. Зараз плануємо та аналізуємо можливість побудови спорткомплексу на території школи №18, але проблема знову ж таки у кадастрі. Вирішимо цю проблему, і далі частину коштів спробуємо залучити до бюджету – ми з депутатами обговорювали таку можливість, в нас є бачення того, як це зробити. У селищі розвиваються секції з єдиноборств – незважаючи на спроби деяких все "спохабити", багато наших діток їздить на змагання з дзюдо, фріфайту, карате, кікбоксингу, боротьби. Футбол доволі в нас популярний. Раніше була жіноча команда, утім, зараз немає кому цим займатися. Ми створюємо умови для цього, беззаперечно.  Культура – в нас чудова музична школа, у якій займається понад 100 учнів, їздять також на обласні та районні змагання, всеукраїнські навіть, привозять нагороди. Розвиваються танці: у нас є гурток брейк-дансу, класичних танців. Ми розмовляли із директором клубу щодо можливої добудови у вигляді танцювального залу аби збільшити кількості людей. Після цього будемо думати, що ще зробити, аби забрати дітей з вулиці.  KV: За минулого скликання селищної ради Коцюбинське доволі часто потерпало від боротьби за владу. Коли усунули з посади Ольгу Матюшину, вона намагалась повернути посаду, у тому числі через суд. Розкажіть, як ви стали виконуючим обов'язки голови? У мережі писали, ніби-то це було в незаконний спосіб.  Сергій Даніш: Все прокоментував суд. Людей ввели в оману, але зараз вони все зрозуміли. Дивіться: у 2015 році Ольга Матюшина йшла від Блоку Петра Порошенка і тоді всі були в ейфорії, увесь ресурс кинули сюди, мене посунули і я начебто не виграв, хоча за підрахунками мені не вистачило 200 голосів. Вони казали, що я став виконуючим обов'язки, набравши всього 70 голосів, але їх було понад 2 тисяч. Людей, яких я презентував, зайшло 21 із 26. Іншу сторону це не влаштовувало, в них була підтримка центральної влади, і серед народних депутатів, і Генпрокуратури. У 2016 році, коли голосували за Генпрокурора і прем'єр-міністра, селищну раду розпустили і припинили її повноваження. Ми потім виграли справу у Верховному суді, але через тиск влади вибори відбулися.  Мої однодумці – люди, які реально вболівають за селище. Ми неодноразово зустрічалися із Ольгою Володимирівною, у тому числі в цьому кабінеті, я їй казав, мовляв, давайте працювати, створювати умови. Жодна домовленість не була виконана. Підтвердженням тому став випадок, коли я не проголосував за внесення питання про обрання секретаря ради. Всі дивувалися, мовляв, що ти робиш? Але я не підняв руку, тому що за 10 хвилин до початку засідання ми з нею тут домовлялися. За ці всі 3 роки, коли ми домовлялися добудовувати школу, ремонтувати дороги, жодна з цих домовленостей не дійшла до логічного завершення. Тому депутатський корпус прийняв рішення відсторонити Матюшину – згідно закону, якщо керівник робить щось не так, можна припинити його повноваження. Депутати довірили це мені.  Конфлікту не було з мого боку. Я продовжуватиму боротьбу за благоустрій мешканців селища та їх комфорт. Якщо це комусь не подобається – тоді так, маємо конфлікт.  Читайте: В Коцюбинском состоялась первая после очередного “переворота” сессия поссовета (видео)  KV: Чому пішли з “Нових облич” минулого мера Ірпеня Володимира Карплюка? Чому обрали “Слугу народу”?  Сергій Даніш: Я і далі спілкуюся з "Новими обличчями" і співпрацюю з ними. До виборів все, що тут було зроблено, стало можливим завдяки команді "Нові обличчя". У нас була підтримка Ірпінської влади, нас завжди чули. Замінили 21 ліфтову кабіну, зробили зупинки громадського транспорту, парк, дороги – все, що робилося у Коцюбинському.  Чому "Слуга народу"? Я вірив, що якщо громада довірить мені керувати селищем, то я, як головна особа тут, маю підтримувати зв'язок із головною особою держави. Так має бути. Термін 5 років для того й дається, щоб людина на своїй посаді встигла зробити заплановане і обіцяне, щоб не було такого, як це стається: 2 місяці людина лише обіймає посаду, а їй уже кажуть, що вона нічого не зробила. Чи можна за 2 місяці збудувати школу? Можливо, й можна, але є певні пріоритети.  Я вирішив співпрацювати з центральною владою та президентом. Я завжди казав: який би не був президент, він має відпрацювати, а тоді люди мають його переобрати. Держава тільки страждає, коли трапляються перевороти та революції – це одразу відкат на 5 років назад. Ці вибори відбулися чесно, толерантно. Людині треба можливість оговтатися та зрозуміти, що до чого, бо це все їй нове. Але у пана президента є стержень і є совість. Місцева влада, зі свого боку, підтримає державну, бо коли держава підтримує людей, то і ми маємо дбати про громаду – нас для цього і обрали. Сергій Даніш (зліва) та голова партії “Слуга народу” Олександр Корнієнко (справа) – за 11 з’їзді партії. Фото: фейсбук-сторінка Сергія Даніша KV: Яких повноважень не вистачає громадам? У чому недосконалість децентралізації?  Сергій Даніш: Поки не можу сказати, назвати мінусів. Наразі у нас створена громада, ми встигли у часові рамки, які нам ставили: сформували адміністративно-територіальну одиницю, набрали співробітників, створили керуючі органи, заключаємо договори з тими, з ким співпрацюємо: соціальний напрямок, молодь та сім'ї. Коли ми відкривалися, наш ЦНАП надавав 90 послуг; сьогодні їх близько 200. Ми запланували розширювати список послуг ЦНАПУ й далі – будемо у тому числі видавати паспорти, літом, сподіваюся, буде в нас поліцейський офіцер громади – ми на це передбачили понад мільйон гривень, на ці кошти знайдемо та обладнаємо приміщення, придбаємо автівку, тобто літом, коли він у нас з'явиться, все вже буде готове, розмістимо МРЕО, аби жителі нашої громади могли реєструватися тут і не їздити нікуди.  Читайте: Громади Київщини пікетують Кабмін з вимогою визнати Ірпінь адмінцентром  KV: У вас з'явилося багато нових управлінь, працівників – чи були проблеми з їх розміщенням? Сергій Даніш: Є проблеми, але "в тісноті, та не в образі". Управління освіти у нас частково в приміщенні школи, частково тут, у раді. Ми зараз робимо ремонт у приміщенні старої аптеки, запущений процес. Коли зробимо ремонт, там розмістимо також управління освіти, молоді, туризму, спорту, сім'ї та соціальну сферу. Людей у раді збільшилося – було у кабінеті 2 людини, зараз – 4. Я працівників запрошую проводити наради у моєму кабінеті за потреби, сам на цей час можу походити селищем, перевірити щось. Знаходимо поки спільну мову. KV: Які амбіції маєте щодо кар'єрного зростання? Сергій Даніш: Не маю таких амбіцій. Моя єдина амбіція – працювати тут 5 років так, щоб люди сказали "Дякую". Не розглядаю на сьогодні посади у державній владі. Якщо запропонують – будемо спілкуватися. Але я думаю, що не маю права за ці 5 років кудись іти, якщо люди мені довірили головування тут. Я постійно з мешканцями на контакті, ми знаходимо спільну мову. Наші опоненти мій телефон пишуть, мовляв, дзвоніть Данішу – але не розуміють, що люди і так мені телефонують, і в мене це не викликає негативу. Дзвоніть мені, я всіх радий чути. Тільки не вночі – хіба якщо щось термінове.  Попереду 5 років, і я думаю, що за цей час ми приведемо селище до належного стану. Сподіваюся, через чотири роки ми вам саме про це і прозвітуємо.  Читайте: Олексій Момот: “Головою громади бути складніше, ніж мером міста” Наталія Баласинович: “Поділ Васильківського району був абсолютно аматорським” Фото: KVКиевVласть

На вимогу велосипедистів столиці київська влада відмовилась підвищувати максимально допустиму швидкість на основних міських магістралях міста на літній період до 80 км на годину, залишаються всі ті ж 50. Більше того, міська влада на зустрічі з представниками асоціації велосипедистів підтримала ініціативу активістів зробити Київ містом велосипедів і розробила  цілу програму переходу на велосипедний транспорт як альтернативу автомобільному. В тому числі пообіцяли ліквідувати міські автомагістралі  і з часом перобладнати їх в веломагістралі, які з’єднають приміську зону, що сьогодні,  перетврюється в спальні райони міста, з містом та його центром. Спочатку  по одній полосі на магістралях з боку Броварів, Борисполя, Обухова, Житомира перетворять в велодоріжки. Потім, по мірі зростання кількості велосипедистів, що щоденно  в’їжджають у місто з цих напрямків з 10-15  відчайдухів сьогодні до кількості автомобілів, що прямують  до столиці, а це десь 10-15 тисяч на день з кожного напрямку, кількість полос для велосипедистів буде збільшуватись, а для автомобілів зменшуватись.    Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Нову стратегію розвитку транспорту міста випробують на маршруті Троєщина-Поділ, де  велодоріжка вже майже повністю обладнана. Всього за 2-3 години кожен житель Троєщини зможе дістатись на роботу в центр міста проїхавши на велосипеді всього 20-30 км. Це послуговує гарною рекламою для популярізації велотранспорту як для городян, так і  жителів  передмістя. Правда їхати їм доведеться  дещо довше, години 3-4, але це того варте, проїхати 30- 40 км по свіжому повітрі і в фітнес ходити не потрібно.  Не забули велосипедисти і про центральну частину міста. Київська влада вже давно планувала закрити Бесарабське кільце для транспорту та зробити там пішохідну зону оскільки там одні затори. У велосипедистів виникла доречна пропозиція. Облаштувати на Бесарабці  круговий велотрек. Справа в тому, що велотрек, збудований за кілька сот мільйонів гривень на задвірках вулиці Богдана Хмельницького, абсолютно не користується популярністю, на ньому ніхто не їздить. А от Бесарабка це зовсім інша справа, це одне з найбільш відвідуваних місць столиці, тому популярність велотреку там гарантована. А якщо, наприклад, організувати там ще й періодичний показ велосипедної моди з велосипедистками в стрінгах  успіх забезпечений. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Треба сказати, що загалом  зустріч активістів та асоціації велосипедистів з мерією Києва пройшла на позитівній ноті і досить продуктивно. Не обійшлось як завжди і без ложки дьогтю. Хтось із фахівців від транспорту заявив, що при радянській владі гранична швидкість на тому ж Столичному шосе складала 120 км/годину, хоч тоді автомобілі були не такі, не було ще АБС та подушок безпеки, та не зважаючи на це аварійність  була дуже низькою. З його точки зору зниження швидкості руху приводить до падіння продуктивності транспорту і як результат зниження ВВП міста, який  і так низький та складає всього 20 млрд доларів, тоді як у Лондона 700 млрд, Парижа 270 млрд, Варшави 90 млд. А зростання ВВП це і зростання міського бюджету, що дозволить вирішувати питання розвитку транспортної інфраструктури, реконструкції вулиць, побудувати розв’язок та  паркінгів, яких катастрофічно не вистачає. Але активісти дали  достойну відповідь на це питання, заявивши, що не потрібне нам зростання бюджету, нові розв’язки та паркінги, всі кошти все одно осядуть в карманах нащадків Леоніда Черновецького. В результаті лишилось не вирішеною  лише одна проблема: сприятливі для велосипедистів погодні умови в Києві мають місце лише 120 днів на рік, а як же бути тим, хто буде  їздити  велосипедом  на роботу круглий рік в негоду, восени та зимою, в ті  240 днів, що лишилися. Учасники зустрічі  одностайно вирішили відкласти це питання до осені, коли погода зіпсується тоді й розглянемо, а поки що весна й тепло попереду, то ж поїхали на велосипедах. В своїй стратегії розвитку транспорту Київ бере приклад з Рейк’явіку, де більшість городян їздить на велосипедах, навіть їхній мер побував у Києві та поділився досвідом. Але ж у нас в Білій Церкві або Бердичеві, де за кількістю приблизно  таке ж населення, як і у Рейк’явіку, всі теж користуються велосипедами, а от 4-х мільйонний мегаполіс на велосипедах це абсолютне небачене в світі. Тому кияни та й мешканці всієї Київської агломерації мають пишатись тим, що завдяки зусиллям Київської влади та мера Віталія Кличко вони в недалекому майбутньому забудуть про авто, в’їзд яких в Київ скоріш за все буде заборонено на тлі зростання заторів та велотранспорту, та  стануть жителями першого в світі велосипедного мегаполісу.    Олександр Дубров, ексчлен наглядової ради НБУКиевVласть

У Київській ОДА відзвітували про реалізацію програми президента "Велике будівництво” у 2020 році та розповіли про найближчі плани щодо розвитку соціальної інфраструктури в регіоні. У 2021 році у рамках держпрограми планують реалізувати ще 18 об'єктів за 318 мільйонів гривень. Сума перевищує минулорічні витрати на понад 100 млн гривень. Проєкти стосуються розвитку медичної, спортивної та освітньої сфер життя Київщини. Про це KV стало відомо за результатами онлайн-брифінгу заступника голови Київської облдержадміністрації Андрія Лісовика. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Андрій Лісовик, зокрема, розповів, що проєкт "Велике будівництво" на території України стартував у 2020 році, коли у всіх регіонах розпочалося масштабне будівництво та модернізація соціальної інфраструктури. На Київщині за рік вдалося завершити 18 об'єктів. Це – сім шкіл, шість садочків і п’ять стадіонів. Загальна вартість робіт склала 188 мільйонів гривень. "У цьому році продовжуємо "Велике будівництво" і плануємо реалізувати ще 18 пріоритетних об'єктів соціальної інфраструктури на загальну суму 318 мільйон гривень. З них – п’ять шкіл, шість садочків, шість спортивних об’єктів та один центр надання соціальних та адміністративних послуг. Кошти державного фонду регіонального розвитку складуть 80 мільйонів гривень і будуть залучені на будівництво частини об'єктів, співфінансування з місцевих бюджетів – 238 мільйонів гривень", – розповів Лісовик. Він також зауважив, що реалізація проєкту у 2021 році дозволить покращити умови навчання для 2 тисяч учнів Київщини, перебування у дитсадках 800 дітей і створить 105 нових місць для дошкільнят. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться  Спортивна інфраструктура Значну увагу влада приділяє і розвитку спортивної інфраструктури. І за словами заступника голови КОДА, будівництво спортивних об'єктів створить повноцінні умови для занять спорту, а також забезпечить мешканців регіону якісним дозвіллям. Так, станом на кінець березня ступінь будівельних об'єктів становить 14%. Щодо шести об'єктів укладені договори з підрядними організаціями, з них – три садочки, одна школа, два об'єкти спорту. Ще у дев’яти оголошені та тривають тендерні процедури і по трьом об’єктам тендерні процедури мають оголосити вже найближчим часом. Енергоефективні проєкти В області також продовжується реалізація заходів спрямованих на підвищення енергоефективності будівель шкіл та дитячих садочків. Це, зокрема, йде мова про Яготинську спеціалізовану загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 2. Вартість проєкту складає 16,4 млн гривень. Наступний об'єкт – Яготинський навчально-виховний комплекс. "Це одна будівля, яка складається з двох корпусів 1961-1979 років будівництва. Впровадження заходів з термомодернізації дасть економію споживання енергетичних ресурсів в розмірі 56%. Впровадження заходів з енергозбереження у Студениківському  садочку "Малятко" також дасть економію споживання енергоресурсів у розмірі 59%. Ще один садочок – "Веселка" у місті Обухів. Варто зазначити, що в минулому році, в рамках обласної програми енергоефективності, ми встановили там два модульних теплових пункти з погодним регулюванням теплоносія. Уже в цьому опалювальному сезоні економія енергоресурсів склала 22% і це враховуючи достатньо холодну зиму. Після впровадження реалізації проєкту теплової санації будівлі, економія споживання зросте до 45%", – додав Лісовик.  Соціальна сфера Також у рамках реалізації проєкту "Велике Будівництво-2021" запланована реконструкція нежитлової будівлі під функціонування сучасного центру надання адміністративних послуг в Білій Церкві. Повідомляється, що ЦНАП працюватиме у форматі прозорий офіс по вулиці Театральна, 5. Загальна кошторисна вартість такого проєкту сягає 76 мільйонів гривень і має бути реалізований в період з 2021 по 2023 роки.  Медична сфера Ще один важливий напрям "Великого будівництва" стосується модернізації приймальних відділень опорних лікарень Київщини. "Цьому питанню тривалий час не приділяли належної уваги. Проте, завдяки ініціативі президента, минулого року в Україні розпочалися активні роботи з розвитку медичної інфраструктури. Наша область не стала виключенням. У 2020 році ми розпочали реалізацію одночасно 12 проєктів. Роботи з оновлення приймальних відділень в опорних медзакладах тривали паралельно. Їх загальна вартість склала понад 173 мільйона гривень", – говорить заступник голови. Він додав, що сім об'єктів в області вже успішно завершили. Модернізовані приймальні відділення мають Білоцерківська лікарня № 2, Бориспільська багатопрофільна клінічна лікарня, а також Броварська, Вишгородська, Іванківська, Макарівська та Миронівська центральні районні лікарні. Ще на декількох об'єктах роботи продовжуються.  "Введення їх в експлуатацію є для нас пріоритетним, тож ми посилено працюємо над тим, щоб завершити їх якнайшвидше. При цьому в Ірпінській центральній міській лікарні, а також Обухівській і Тетіївській центральних районних лікарнях роботи знаходяться вже на фінальній стадії. Ступінь будівельної готовності варіюється від 94 до 99 відсотків. Отже, цього року продовжимо вдосконалювати медичні заклади нашої області, адже від цього залежить здоров'я і життя мешканців Київщини", – резював він. Нагадаємо, що у селі Мироцьке Бучанського району 30 березня відбулося відкриття нової амбулаторії загальної практики. В урочистому заході взяв участь голова КОДА Василь Володін разом із нещодавно представленим головою Бучанської РДА Миколою Ляшенком та головою Бучанської громади Анатолієм Федоруком. Ця медична установа була збудована на замовлення Департаменту регіонального розвитку Київської ОДА протягом 2020 року за кошти державного та місцевих бюджетів. Читайте: Губернатор Володін представив нового голову Бучанської РДА та відкрив амбулаторію Фото: коллаж KVКиевVласть