Поліція Обухівщини у Київській області провела перевірку щодо факту булінгу в навчальному закладі. Про неправомірні дії класного керівника повідомила бабуся одного із учнів другого класу разом з іншими батьками. Про це  KV стало відомо з повідомлення пресслужби ГУ Нацполіції в Київській області. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” Правоохоронці провели перевірку та виявили два факти, які мають ознаки булінгу. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться "Після всебічної перевірки відносно класного керівника складено адміністративний протокол за ч.1 ст.173-4 (Булінг (цькування) учасника освітнього процесу) Кодексу України про адміністративні правопорушення), – повідомили поліцейські.  Працівники поліції вкотре закликають не замовчувати випадки булінгу, адже наслідки для жертви можуть бути вкрай негативними. Нагадаємо, столичні поліцейські повідомили про підозру у скоєнні кримінальної провини класному керівнику першого класу однієї зі столичних шкіл. На думку правоохоронців, вчителька навмисне вдарила учня. Читайте: Майже всі освітні заклади Київщини мають понад 80% вакцинованих працівників Фото: пресслужба ГУ Нацполіції в Київській області КиевVласть

В Інформаційно-творчому агентстві “ЮН-ПРЕС” Київського Палацу дітей та юнацтва відбулася панельна дискусія на тему “Булінг серед ровесників”. Модераторкою була Юлія Грушецька, психолог Центру психічного здоров’я та психосоціального супроводу національного університету “Києво-Могилянська академія”. Під час розмови учасники розібрали поняття “булінгу” та його види, також зіграли в гру, під час якої спробували виявити наслідки втручання в булінг. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"  Останніми роками проблема цькування дітей обговорюється все частіше. Булінг – це цькування. Він може проявлятись у вигляді психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються. Також виділяють економічний, сексуальний та кібербулінг. Від булінгу страждають і агресори, і жертви, і свідкі. Всі вони переживають емоційні проблеми (відчуття тривоги, незахищеності, низька самооцінка), не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Декілька років тому в прокат вийшов український серіал “Перші ластівки”, лейтмотивом якого є підлітковий булінг і те, до чого він призводить.  Постійні стреси, комплекси, навіть думки про суїцид чи спроби вкоротити собі віку — те, що провокує цькування. Про проблему варто говорити, не можна відсторонитися від неї. Діти, які страждають від булінгу, потребують допомоги й захисту, а не порад “Будь сильнішим/-ою”. Є багато булінг-історій, але тих, якими змогли поділитись їхні учасники, мало. Ось деякі з них. Юля, 22 роки: У початковій школі в нас була дуже сувора класна керівничка, яка тримала всіх у сталевих лабетах. Крок уліво, крок управо, косий погляд, невинна дитяча сварка – і тебе відразу помітять і “присічуть”. Після 5 класу вона пішла від нас, ми стали доросліші й самостійніші, але відсутність постійної дисципліни багато кому розв’язала руки. Коли я навчалась у 5 класі, до нас прийшов хлопчик з іншої школи. Він відразу став мега популярним серед дівчаток і здобув собі в класі авторитет. А для підтримання цього авторитету йому потрібні були люди, на яких він міг би “відриватись”. Такими жертвами стали двоє: однокласник із зайвою вагою і я. Діти зазвичай придираються до того, що від тебе не залежить і на що ти не можеш вплинути. У моєму випадку це була незначна фізична особливість – защемлений лицевий нерв, від якого може трішки перекоситись губа під час розмови чи усмішки. На уроках історії ми вивчали неандертальців чи кроманьйонців. Сама цього не бажаючи, я ставала однією з них… Мене так і називали: “У-у-у, дивися, неандерталець”, при цьому по-дурному сміючись і показуючи пальцем. Коли проходили історію катастрофи на Чорнобильській АЕС, я раптово виявлялася жертвою радіації. Однокласники навіть боялися до мене торкатися чи показово робили це з відразою. Мені потрібен був час, щоб заспокоїтись і змусити все всередині не перевертатися під час кожного такого “спілкування” з кимось із класу. Я почала нормально контактувати з дітьми десь у класі дев’ятому, якраз на випускному. З деякими дівчатами з класу я досі спілкуюсь, але переважно на рівні: “Як справи, де працюєш?” З деякими хлопцями можемо посидіти ввечері, випити пива, обговорити життя. Із тим самим хлопцем, який ображав, нещодавно бачилися на зустрічі однокласників. Спілкувалися теж на виховано-чемному рівні: “Як справи, як життя…” Я, звичайно, інколи хвилююся, що через мою проблему зі здоров’ям мене, наприклад, не візьмуть на роботу, де потрібно спілкуватися з людьми. Раніше думала, що через цю мою ваду мене ніхто не полюбить і я житиму до кінця днів сама, максимум – із 40 котами у квартирі. Частка невпевненості живе в мені й досі, але, звісно, вона вже значно слабша. Міша, 15 років: Якщо ти не такий, як усі, на це, звичайно, звертають увагу. Якщо ти мислиш не так, як однолітки, читаєш книги, говориш розумні речі, це особливо нікому не потрібно. Так трапилось і зі мною, усе почалося вже в старшій школі. Класу не сподобалося те, що я не вписувався в їхні рамки “нормальності”. Вони не хотіли приймати моїх поглядів, моєї позиції. Коли ти граєш у дебати, а не граєш у “Доту”, тебе, м’яко кажучи, не сприймають. Коли ти читаєш книги, а не граєш у “Доту”, тебе за це теж не сприймають. Якщо ти йдеш проти системи й кажеш правильні, а не зручні речі, то, отже, поводишся, як 70-річний зануда. І за це тебе теж не сприймають. Спочатку було важко, і лише потім я зрозумів, який важливий життєвий урок це був. Роки в одному класі з цими людьми були нереально важкими, але навчили мене протидіяти всьому. Тепер я знаю собі ціну, у мене наче є хітиновий панцир. Мене дуже важко вразити. У класі були буквально 2-3 людини, які не підтримували моїх кривдників, але й нічого не робили, для того щоб мене захистити. Я був таким собі самотнім вовком. І ще я був категорично проти того, щоб батьки приходили до школи. Знав, що стане ще гірше, і сказав їм про це. На що вони дали життєву та дієву пораду: “Або бий, або забий”. Ось я й забив. Вирішення проблеми знайшло мене саме. Одна з наших учительок якось розповіла на уроці про дебати. Це молодіжна тусовка, де люди з усієї України вчаться критично мислити й публічно висловлювати свою позицію щодо тих чи інших питань. Я захопився й вирішив спробувати. Тоді нарешті зрозумів, як боротися з образами в класі. Сьогодні мені вже набагато легше. Колишній клас потрібно просто забути. І, звісно, триматися. Найперше, що потрібно зробити для того, щоб пережити булінг – це знайти людину, якій ти зможеш довіритись, і яка зможе допомогти тобі. Здавалося б, це просто. Але не всі можуть відкрити те, що коїться всередині. Булінг – це не вирок, не діагноз і не хрест на житті. Це проблема, яка може статись з кожним. Не треба закривати очі чи робити вигляд, що вас це не стосується. Допоможете ви – допоможуть вам. Фото: https://ns-plus.com.ua Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"  КиевVласть

З давніх часів український народ клопітливо ставився до обрядів та звичаїв, що зберегли наші предки. Адже людина повинна завжди пам’ятати історію своєї Батьківщини, звичаї , обряди, культуру. Мені приємно бачити, що в час науково-технічного прогресу, народні свята не втратили своєї популярності. В моїй сім’ї  до традицій ставляться шанобливо. Пам’ятаю, як в дитинстві бабуся мені говорила, що потрібно зберігати народні цінності, а якщо будеш ставитися до них з неповагою, то тебе покарає світ. Отже, любов до народних традицій була у мене ще з дитинства. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Я познайомлю вас з моїм найулюбленішим святом – Різдво Христове. Річ у тім, що моя мати і я – католики, а мій тато і молодший брат – православні, тож ми святкуємо Різдво двічі на рік. Звичайно мені більше до душі католицьке Різдво, але я нічого не маю проти православного. Здебільшого  напередодні 25 грудня ми їдемо до бабусі , тут збирається вся наша рідня. В найбільшій кімнаті ставимо ялинку. В контексті Різдва вона символізує вічне життя. На двері оселі ми вішаємо вінок із омели. Весь будинок прикрашений яскравими гірляндами. Прикрашають не тільки будинки, а й вулиці. На кожній з вулиць ставлять ясла в натуральну  величину, і додають фігурки Ісуса Христа і Діви Марії, щоб відтворити атмосферу свята. З появою першої зірки - 24 грудня настає Святвечір. Із самого ранку ми ходимо до церкви на сповідь. Пояснюється це тим, що католицьке Різдво потрібно зустрічати тільки з чистою душею, тому сповідатися потрібно обов'язково. До речі, в цей день не можна їсти м’яса. Перед початком трапези ми запалюємо свічку, відключаємо світло та читаємо молитву “Отче наш”. Далі найстарший член сім’ї читає уривок з Євангелія про народження Ісуса Христа. Потім ми ділимося один з одним оплатком (дуже тонка біла пластинка хліба, яка випікається з білого борошна та води без додавання дріжджів), прощаємо всі образи, які заподіяли за рік та зичимо один одному добра. На скатертину обіднього столу іноді ми кладемо декілька джгутів сіна — як нагадування про Віфлеємські ясла. На святковому столі всього 12 прісних страв, які потрібно спробувати кожну, починаючи з куті.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Ще однією з традицій є зайва ложка біля горщика з кутею, щоб померлі родичі могли приєднатися до сімейної трапези. Після святкової вечері вся родина йде до Католицької Церкви на святкову різдвяну месу (традиційна назва богослужіння в Римо-католицькій церкві). Згідно з католицькою доктриною, під час звершення меси хліб і вино перетворюються на Тіло і Кров Христову. Таким чином відбувається безкровне принесення жертви Богові, що відкриває людині шлях до спасіння. Іноді і друзі, і знайомі приходять на святкову месу і у цьому немає нічого поганого. На  Різдво тут панує справжнє дійство: люди співають колядки, читають молитви, міністранти роздають всім присутнім оплаток. Вони  діляться ним і бажають всього найкращого, а в кінці кожен підходить до ясел та цілує фігурку маленького Ісусика. Після цього всі повертаються до своїх домівок. Прибирати зі стола після вечері не можна до наступного дня. Кажуть, що в ночі родичі, яких немає в живих, вечеряють. На ранок 25 грудня ми йдемо до своїх хрещених мам та татусів (якщо вони живуть неподалік), пригощаємо їх кутею. Вони у відповідь дарять нам подарунки. Десь по обіді ми з друзями йдемо співати колядки українською, а інколи й польською мовами. Головним атрибутом колядки є різдвяна зірка. “Наколядовані” цукерки й гроші ми ділимо між собою. Можливо, вам здається, що традиція проведення Католицького Різдва не несе в собі нічого особливого, але це тільки на перший погляд. Я ціную те, що в нашій родині Різдво – це особливе свято,  яке весело святкують всією родиною. Це гарний привід зустрітися всім разом й атмосферно провести час в ароматі свіжоспечених пампушок. В цей момент всі забувають про свої проблеми, вороги стають друзями. В цей день у світі панує добро, наш народ оповитий щастям і добробутом. Тож не потрібно забувати своїх традицій, адже вони роблять весь український народ одним цілим. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" КиевVласть

Місяць тому мешканці Київщини здійснили своє волевиявлення та делегували депутатам право на управління справами обласної громади. Кожен із нас, депутатів, йшов до людей, представляючи певну політичну силу, з конкретною програмою дій, подекуди з різним баченням вирішення тих, чи інших проблем. Та сьогодні є те спільне, що об’єднує усіх нас, незалежно від партійної приналежності, чи політичних переконань. Це серйозні виклики, які постали, як перед нашою державою загалом так і перед мешканцем кожної територіальної громади нашої області.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Ми повинні усвідомити важливість своєї особистої відповідальності за долю Київщини, за долю кожного її мешканця.  Нагадаю, що місцеві вибори 25 жовтня 2020 року відбулися на основі нового адміністративно-територіального устрою. Він передбачає укрупнення районів та, відповідно, утворення нових районних державних адміністрацій і ліквідацію існуючих. Лише минулого тижня Парламент ухвалив Закон, який визначає відповідну процедуру. Фактично, цей процес розпочнеться з 1 січня 2021 року, а отже певний час ми будемо працювати в умовах вакууму виконавчої влади на місцях, відсутності чіткого розмежування повноважень виконавчої влади та місцевого самоврядування. Це все накладається на загрозу виникнення соціально-економічного колапсу, викликаного можливим локдауном із-за стрімкого поширення епідемії коронавірусу, через який щоденно надходить інформація про все нові і нові жертви.  Тому ще раз наголошу на тому, що ми прийшли до влади в надзвичайно складні часи, які ставлять перед Україною суцільний ряд викликів: економічна криза, війна, епідемія.  Та водночас, певен, що Київоблрада об’єднала тих, хто є надзвичайно сміливим, а майбутнє належить сміливим. Тож я вірю успіх Київоблради цього скликання у майбутньому, в тому, що спільними зусиллями ми зможемо здолати усі виклики та гарантувати Київщині економічне зростання, а людям комфортні та достойні умови життя. Хочу підкреслити, що сьогоднішня рада унікальна тим, що ми починаємо з чистого аркуша.  І саме їй вирішувати, якою буде Київщина та за якими принципами, чи правилами вона буде існувати, не лише цю, нашу депутатську каденцію, а й у майбутні 20, чи може навіть 100 років.  Якою буде її територіальний устрій, економічний розвиток та соціальне благополуччя її мешканців. Для цього основою нашої роботи, роботи Київоблради, має стати відкрита та широка дискусія за участю всіх політичних сил, включаючи активне залучення громадськості.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Я ухвалив рішення балотуватися на голову обласної ради Київської області. Області, в якій я народився, навчався, працював, формувався, як політик. У якій я багато чого пройшов у своєму житті, йдучи в ногу з часом та пропускаючи через себе проблеми своїх земляків. І сьогодні моя особиста відповідальність – зробити все від мене залежне, щоб люди, які прийшли працювати на благо Київщини та України, які йшли сюди з вірою в серці та світлими думками,  – знайшли своє місце і комфорт у роботі нашої Київської обласної ради.  Саме тому я не проводив кулуарних домовленостей з жодною із політичних сил на предмет моєї підтримки на посаду голови Київоблради, розподіляючи посади чи преференції на майбутнє. Я маю намір стати головою всієї ради, а не окремої групи людей.  У той же час я дякую фракції “За Майбутнє”, яка прийняла одностайне рішення підтримати мою кандидатуру.  Так само дякую фракції “Європейська Солідарність”, яка заявила про мою підтримку. Та ще раз хочу наголосити, що і фракція “За Майбутнє” готова була в повному складі підтримати кандидатуру від партії ЄС, якби така кандидатура стояла на сьогоднішньому голосуванні.  Впевнений, що і надалі ми будемо працювати на результат, як одна потужна команда. Колеги-депутати! Я не буду приховувати, що є також люди, які бояться мого приходу на цю посаду і скажу вам відверто: кому є чого боятися – правильно бояться. Вірю в свою перемогу і одразу хочу сказати, що за мого керівництва  всі політичні сили будуть у конструктивному діалозі за круглим столом. А депутатські комісії розподілятимуться за методом д'Ондта, а не за принципом договорняків. Я жодним чином не впливатиму на розподіл комісій.  Повноваження та відповідальність мають розділити між собою всі учасники процесу і кожна депутатська фракція повинна отримати таку можливість та інструменти працювати для людей. Це мій принцип і моя чесна пропозиція для вас. Це і є ніщо інше, як справжнє НАРОДОВЛАДДЯ! Дякую за увагу та сподіваюсь на Вашу довіру і підтримку! Ярослав Москаленко, Голова Київської обласної організації політичної партії “За Майбутнє”, депутат КиївоблрадиКиевVласть

21 листопада в журналістській вітальні ІТА “ЮН-ПРЕС” Київського Палацу дітей та юнацтва юні журналісти ЮН-ПРЕСу і відділу “PR-технології та медіа-виробництво” провели Журналістську вітальню з нагоди Дня Гідності та Свободи. До нас долучилися також представники молоді Шевченківського району столиці. Молодь  змогла поринути в сторінку української історії через оповіді очевидців: прес-офіцера ЗСУ Олени Мокренчук та волонтерки Юлії Пішти, які приєдналися через конференцію ZOOM. Волонтерка Юлія поділилася згадками про початок Євромайдану та про перші жертви. За її словами, Майдан став поштовхом до активного розвитку волонтерства в Україні. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Олена Мокренчук, яка наразі є прес-офіцером Збройних Сил України, у 2013 році організувала прес-центр Майдану. Вона розповіла про особливості роботи преси під час протестів та розвіювання фейків, які тоді почала активно використовувати ворожа пропаганда. Докладніше про те, як все починалось, розповів медіа-активіст Владислав Степаненко, який був учасником громадської групи “Відсіч”. Вся зустріч проходила під лозунгом “Ми не зганьбили славу наших предків, нових Героїв дали небесам”. Молоді люди почули про біль, жах та брехню, в яких воскресала гідність українського народу. На зустрічі, затамувавши подих, слухали про смерть і жорстокість. Небесну сотню вшанували хвилиною мовчання з вдячністю за вільну європейську державу.КиевVласть

Мер Києва Віталій Кличко руками своїх друзів з “будівельної мафії” будує житлові комплекси (ЖК) на місці дитячих садків. За даними експерта у сфері містобудування Віктора Глеби, садки зачиняють, роблять аварійними, затоплюють підвали для того, щоб на їх місці будувати чергові ЖК. Про це KV стало відомо з повідомлення експерта у сфері містобудування Віктора Глеби на його сторінці в Фейсбук.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  “На місці дитячих садків в Києві мер Кличко будує житлові комплекси. Куди подіти малюків – питання без відповіді. Програму Кличка по розбудові столиці можна назвати “Садочки – жертви будівельної мафії”. І мер в цій програмі – бенефіціар. Так, у Києві 578 садків, але їх не вистачить на всіх маленьких киян! Адже на 100 місць ми маємо 200 дітей!” – написав Віктор Глеба. Він зазначив, що державні будівельні норми чітко визначають – на тисячу жителів мікрорайону має бути 38 посадкових місць в садочку. Тобто, якщо дитсадок розрахований на 100 місць, а в Києві три мільйони населення, то місто потребує тисячу закладів для дошкільнят. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться “Але що ми бачимо зараз? Місто розбудовується, киян стає все більше, а садки закриваються. Мови навіть нема про те, щоб будувати нові! Садки зачиняють, роблять аварійними, затоплюють підвали – все для того, щоб на місці дитячих закладів будувати чергові ЖК,” – заявив Віктор Глеба. Він підкреслив, що свавілля із знищенням дитячих садочків робиться за ініціативи міського голови. “Найгірше, що все це робиться з подачі мера Віталія Кличка. Якщо раніше жартували про те, що записувати дитину у садочок треба одразу після народження, то тепер це треба робити після першого УЗД. І це, на жаль, не жарт. Кличко робить все для того, щоб Київ був зручним лише для його друзів-забудовників, але не для киян,” – резюмував Віктор Глеба. Читайте: Кличко провів фіктивний конкурс в інтересах крупних гравців торгових МАФів, – Віктор Глеба Фото: KV КиевVласть

Голова поліції Київської області Андрій Нєбитов вирішив поділитись своїми думками з приводу права населення на збройний самозихист. І зробив це, як роблять зазвичай поліціянти, з маніпуляціями, замовчуваннями та пересмикуванням. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Ситуація, на яку посилається пан Нєбитов, проста – чоловік після суперечки на дорозі влаштував стрілянину з травматичного пістолету та поранив випадкову людину. “Але цей хлопець (і він не єдиний) своїм прикладом відповів усім прихильникам легалізації короткоствольної зброї для цивільного населення на їх головний аргумент: “З легальною, зареєстрованою зброєю злочини не вчиняють!!!”, – написав пан Нєбитов. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Щоправда, він забув написати, чи легально власник травматичної зброї її отримав, і чим є насправді те громадське формування, членом якого є підозрюваний. “Я знайомий з багатьма людьми – прихильниками легалізації короткоствольної зброї для цивільного населення. Це розумом зрілі, виважені люди. Вони мають серйозну аргументацію на свою користь. Вони дуже люблять зброю і відносяться до неї вкрай відповідально. Але, на жаль, за цими людьми отримають доступ до бойових пістолетів та револьверів от такі “ковбої”, – продовжує голова поліції Київщини.  Я, в свою чергу, чув про чесних та сумлінних поліцейських. Вони не пиячать, не стріляють в місті по бляшанках та не вбивають дітей. Але через них доступ до бойових пістолетів та револьверів отримують такі “ковбої”, які підозрюються у вбивстві 5-річного Кирила Тлявова в Переяславі.  А ще доступ до зброї отримують такі поліціянти, які підозрюються у катуванні в Кагарлику, просто в поліцейському відділку, коли, нагадаю, за версією ДБР, працівник Нацполції стріляв над головою жертви. Андрій Нєбитов не зупиняється на цьому, та пише: “ніж надати доступ цивільному населенню до бойової короткоствольної зброї, пропоную прийняти рішення щодо доступу до травматичних пістолетів і револьверів усім громадянам (звісно, психічно здоровим і тим, які відповідають вимогам для власників мисливської зброї).” Дякую, дуже дякую! Але... Можливо, виходячи з вищенаведених мною прикладів, було б доречно надати доступ саме поліцейським виключно до травматичної зброї, а не до бойової? Зрештою, на вулицях і ми, законослухняні громадяни, і поліцейські, маємо справу з одними й тими самими злочинцями. Озброєними, ну то й що? Чому громадянин (програміст, продавець, журналіст тощо) має захищати своє життя з травматичною зброєю, а поліціянт – з бойовою? От тільки не треба про “служити та захищати”. Приклади служіння та захисту ми бачимо регулярно – як от на Дніпропетровщині, де поліціянтів спіймали на торгівлі наркотиками та інших злочинах. “Провести детальний аналіз володіння такою зброєю громадянами за 5 років. Детально розглянути випадки застосування, втрати та інші складові культури володіння зброєю. На підставі отриманих даних приймати рішення щодо подальшого доступу до бойової короткоствольної зброї громадянам”, – продовжує фантазувати очільник поліції столичного регіону. Вибачте за прямоту, пан Нєбитов, але ваш міністр Аваков стверджує, що МВС не веде навіть статистики нагороджених бойовою зброєю! Що ви зібрались аналізувати з таким системним підходом? І щодо системності. Ви же в курсі, що представники МВС заявили, що готові підтримати право громадян на збройний захист з використанням короткоствольної нарізної зброї? Доречі, пан Нєбитов каже, що має нагородну зброю. Щиро не розумію, навіщо вона йому, якщо поліція працює вправно, захищає всіх громадян та служить їм. Вже кого-кого, а свого шефа поліцейські точно прикриють. В минулому році підлеглі пана Нєбитова в середньому прибували на місце події менше ніж за 20 хвилин. Невже так складно почекати, поки приїдуть професіонали? До речі, щодо професіоналів. Хотів би нагадати, що саме колеги пана Нєбитова кілька років тому так гарно спланували операцію по затриманню крадіїв у Княжичах, що втратили 5 чоловік. Травматична зброя замість бойової могла б допомогти рятувати життя і громадян, і поліціянтів.  А нам, законослухняним громадянам, дайте можливість захищати себе та своїх близьких за допомогою зброї, а не телефону.  Читайте: Георгій Учайкін: “Треба спитати в людей, чи хочуть вони мати право на збройний самозахист або цілком розраховують на захист поліції” Олександр Кравченко, журналіст КиевVластьКиевVласть

11 липня 1941 року розпочалася героїчна оборона Києва від німецько-фашистських загарбників. Мовчать в боях знищені ДОТи, в них кров’ю захлинулася війна. Бувають безіменними висоти, але всі солдати носять імена!.. Повинні носити, адже до тієї миті, коли смерть торкнулася до нього своїм крилом, у бійця було ім’я й прізвище. Недаремно кажуть: “Хто вистрілить у своє минуле з пістолету, тому майбутнє відгукнеться гарматою”. Столиця України з самого початку війни стала прифронтовим містом. 22 червня, на світанку, о 3.15 вона зазнала нападу фашистських бомбардувальників – перші бомби впали на Дарницю та Святошино - та всупереч планам гітлерівського командування, місто-герой на Дніпрі відбивало атаки ворога понад 70 днів. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   11 липня 1941-го німецькі війська 6-ї армії Вермахта під командуванням генерала Паулюса підійшли до північно-західної околиці Києва. На підступах до річки Ірпінь, сіл Білогородка, Буча, Ірпінь, Мостище розгорнулися жорстокі бої. Але взяти Київ з наскоку не вдалося. Ворог рушив в обхід, прориваючись  до Києва через Фастів і  Васильків. 30 липня противник наніс сильний удар силами трьох піхотних дивізій 29 армійського корпусу. Атаку німців повинні були стримувати зведений загін генерал-майора Мотикіна: 147  і 175 стрілецькі дивізії з частинами підсилення, спираючись на ДОТи  КіУР, гарнізони яких на даній ділянці фронту складалися з бійців 28-го окремого кулеметного батальйону (опб).  Щоб захистити столицю своєї Батьківщини, 200 тис. киян влилося до лав Червоної Армії, 90 тис. – у народне ополчення і винищувальні батальйони. На заводах і фабриках вироблялася бойова техніка, боєприпаси, ремонтувалася зброя. Загони народного ополчення і винищувальні батальйони брали активну участь у боях. У тилу ворога на Київщині розгорнули боротьбу 20 партизанських загонів.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться У місті було створено 13 винищувальних батальйонів і 19 загонів народного ополчення загальною кількістю 32 805 чоловік. Разом з воїнами Південно-Західного фронту вони в першій половині серпня 1941 р. зуміли зупинити ворожий наступ на Київ. Стійкість і героїзм киян змусили гітлерівське командування відмовитись від плану швидкого захоплення міста. Втративши  понад 100 тис. солдат і офіцерів, німецька армія призупинила наступ. На превеликий жаль, у так званому “Київському котлі” загинуло близько 700 тисяч (за неповними даними, не рахуючи мирного населення) оборонців Києва. Оборона Києва сковувала дії противника на центральній дільниці радянсько-німецького фронту, Південно-Західний фронт загрожував правому флангу групі армій “Центр”, що рвались до Москви. У цих умовах німецько-фашистське командування нанесло удар по флангу Південно-Західного фронту, глибоко обійшовши його війська з тилу і, поступово захоплюючи один за другим українські міста, 10 вересня розпочали форсування Дніпра. У ніч на 15 вересня німецькі війська в районі Лохвиці з’єдналися, замкнувши кільце оточення. В оточення в районі Києва потрапили 5-а, 37-а, 26-а, частина 21-ї та 38-ї армій і окремі частини фронтового підпорядкування, штаб і Військова рада Південно-Західного фронту. Тільки 17 вересня Ставка дозволила залишити Київ. 19 вересня, після відходу радянських військ, гітлерівці зайняли Київ. Катастрофа Південно-Західного фронту стала наслідком некомпетентного керівництва Сталіна і повністю підпорядкованій йому ставки Головнокомандування. Хоча оборона Києва закінчилася трагічно, вона мала велике політичне і віськово-стратегічне значення. Радянські війська більше ніж на два місяці затримали просування гітлерівців на схід, на Лівобережну Україну і Донбас, що дало можливість евакуювати в тил багато людей, підприємств, цінного майна і виграти час для мобілізації сил. Героїчна оборона Києва значною мірою сприяла зриву планів керівництва фашистської Німеччини на швидке захоплення Москви і “блискавичне” завершення війни.  Найбільше оборонялись такі регіони Києва: Святошино, Феофанія. Голосієво, район Конча-Заспи. Та найжорстокіші бої були точилися  в Голосієво аж до села Віта-Поштова (особливо на ділянці Юрівка -Гатне-Чабани) та поблизу хутора  Мриги . Київський укріпрайон Упродовж 1929-1941 років уздовж західного кордону СРСР будувалися укріпрайони. Це смуга місцевості, обладнана системою довготривалих і польових фортифікаційних споруд, підготовлена для тривалої оборони. Укріпрайони будували вздовж кордонів, у глибині радянської території. Цей ланцюг укріплень довжиною 1200 кілометрів називався "Лінією Сталіна”.  Київський укріпрайон (скорочено КиУР) будувався впродовж 1929-1935 років. Він охоплював Київ напівколом, спираючись флангами на р. Дніпро. Його перша смуга проходила на півночі і заході від сіл Бірки і Демидів уздовж правого берега р. Ірпінь (природного протитанкового рубежу) до села Білогородка, потім повертала на південний схід до сіл Тарасівка, Юрівка, Кременище, Мриги. На півдні частина ДОТів була вписана в залишки стародавнього "Змієвого валу".  Загальна протяжність переднього краю Київського укріпрайону —  85 кілометрів, всього було побудовано 250 довготривалих вогневих (огневих) точок (дотів). Вогневі точки об'єднувалися в опорні пункти по 6-15 дотів. Проектна автономність споруд була різна. Одні могли стримувати натиск декілька днів, інші – кілька місяців. Укріпрайон мав свою електростанцію, була загальна система енергопостачання, запаси продовольства. Вода в ДОТи надходила з артезіанських свердловин. До системи оборони також входила мережа великих і малих водойм. Понижені місцевості системою шлюзів при необхідності затоплювалися чи перетворювалися в болота. Приміром, обстрілявши ворога з флангу, бійці відходять до лісу між мінними полями під прикриття замаскованих вогневих точок. Великі частини можуть спеціально заманюватися під вогонь кількох ДОТів, – у так званий вогневий мішок. Укріпрайон – це система укріплень, залізобетонних і земляних, у комплексі. Якщо у траншеях сидить піхота, у бліндажах захована артилерія, тоді ДОТи мають значеня. А без підтримки ДОТ самостійно може вести бій усього кілька годин... Із близько 250 ДОТів, можна сказати, по-справжньому боролися, брали участь у бойових діях 52-54. Це від Конча-Заспи і не далі залізниці біля Тарасівки та  Білогородка й ДОТи на березі р. Ірпінь. Найкрупнішою і найбільш складною в інженерному плані спорудою КиУР був підземний командний пункт (далі – КП) завглибшки 65 метрів, побудований у Святошино. Цікаво, що за деякими відомостями дослідників, німці за два з гаком роки окупації Києва КП так і не знайшли. КиУР зустрів перші фашистські бомбардування 22 червня не у найкращому стані; до його гарячкового відновлення заходилися лише на третій день війни. З 30-го червня на будівництво укріплень довкола Києва було виведено понад 50 тис. киян, а у найбільш напружені дні з 3-го по 6-те липня – близько 160 тис. Працювали у тяжких умовах, ночували на місцях робіт, під обстрілом та бомбардуванням. Таким чином було споруджено близько 750 дерево-земляних ДЗОТів, 30 км протитанкових ровів, 10 км ескарпів, встановлено 15 км мінних полів та десятки км колючих загороджень у три ряди, в т.ч. 16 км електрифікованих. Влаштовувались окопи для застарілих танків, непридатних для повноцінної участі у бойових діях. На Ірпені в районі Димерського шосе було споруджено дамбу, яка значно підняла рівень води і затопила річкову долину. Іншими словами, місцевість навколо річки стала непрохідною для німецьких танків. Необхідно було в найкоротші терміни підготувати польові укріплення,  які складалися з 3-х ліній оборони. Перша лінія оборони йшла по р. Ірпінь до села Білогородка, проходила поблизу с. Віта-Поштова,  Юрівка, Тарасівка. Гатне. Чабани, Кременище, Круглик, Лісники, Мишоловка,  Мриги і впиралася в р. Дніпро.  Друга лінія: м. Вишгород – Пуща-Водиця – Біличі – Микільска Борщагівка – Пост-Волинский – Чоколівка – Голосіївський ліс. Третя  лінія – околицею міста.   Через неузгодженість дій окремих підрозділів, відсутність оперативного зв’язку, під час підготовки оборони Києва було багато безглуздих жертв. Ось деякі з повідомлень саперів:  “29.7 из 2 роты 246 ОСБ в районе ЮРОВКА подорвалось 5 человек. (Тяжело ранены). Место минного поля нигде не зафиксировано и неизвестно кем это минное поле установлено. По данным, требующим проверки, в районе ЮРОВКА минные поля устанавливал 4 участок 77 УНС. Не закончив работы, в связи с новыми формированиями Оборонительного строительства, 4 участок б.77 УНС не сдал минных полей частям обороняющим эту местность. По этому факту ведется расследование. При заряжании деревянных мин в КиУРЕ было 3 случая взрыва с жертвами, вследствии слабой подготовки личного состава к этим работам. Установленные деревянные противотанковые мины по образцу ТМД-40 самовзрываются вследствии деформации деревянного корпуса от коробления, что вызывает выдергивание чеки взрывателя. Коробление произошло вследствии высыхания мин после дождя. Втечении 28 и 29.7 было 4 случая самостоятельного взрыва мин ПТМ / в КиУРе”... — Инженерное управление Юго-Западного фронта; генерал-майор инж. войск Ильин-Миткевич, Инженерная сводка с 27.07.1941 г. по 30.07.1941 г.” Після першої невдалої спроби  взяти Київ 11-13 липня фашистське командування кілька тижнів накопичувало сили і вибирало напрямок для штурму. Київ зазнавав бомбардувань, гарячково йшла евакуація. 30-31 липня під стрімкими ударами ворога, незважаючи на тилові загороджувальні загони НКВС, панічно покинули позиції виснажені й здеморалізовані оборонці сіл Ходосівки й Тарасівки. 1 серпня з ряду розрізнених частин, в т.ч. гарнізону КиУР, почалось формування 37-ї армії під орудою генерал-майора Андрія Власова, що пізніше увійшов в історію як командувач сумнозвісної антирадянської РОА (Русской освободительной армии). Згодом чисельність захисників міста сягнула близько 90 тис. бійців. Того ж дня німці завдали нового удару на широкій дільниці Білогородка – Юрівка – Ходосівка – Мриги. На 8 серпня фашисти вже вдруге планували провести на Хрещатику парад перемоги. Проте оборона трималась стійко. Вночі у Голосіївському лісі було скинуто ворожий десант, але рота народного ополчення знищила його. Вранці 3 серпня ворог здійснив потужну артилерійську та повітряну підготовку і завдав удару вздовж Одеського шосе. На 5 серпня першу лінію оборони було прорвано, німці захопили Чабани, Хотів, Віту-Литовську (нині – Чапаївка). Інші села по кілька разів переходили з рук у руки. 6 серпня німецький десант захопив станцію Жуляни, яку вдосвіта наступного дня відбив наш бронепоїзд. Після війни у деяких громадян побутувала думка, мовляв, українці — зрадники, здали без бою "Матір городів руських" Прорахунки вищих чинів Червоної Армії в перші місяці війни радянськими істориками і політпрацівниками ніби нівелювались, численні жертви — применшувалися або взагалі не згадувалися. "Батько народів" у перші дні війни отримував доповіді про здачу все нових населених пунктів і захоплення німцями величезних за площею територій. Незважаючи ні на чию думку і не вірячи у великі втрати, він вимагав одного — стояти на смерть і відкинути фашистів. На той час Південно-Західним фронтом командував генерал-полковник Кирпонос – досвідчений воєначальник, вмілі дії якого не призвели в перші місяці війни до оточення військ фронту і здачі Києва. Організована у найкоротші терміни оборона міста розладнала план блискавичної війни, розроблений німецьким командуванням. Київ героїчно бився більше двох місяців. Бійці і командири Київського укріпрайону стояли до останнього. І не їх провина, що, фанатично не бажаючи втратити Київ, Сталін віддав наказ про відведення військ за Дніпро надто пізно. Німецькі танкові частини, зняті з Московського напряму, разом із танковою групою Клейста замкнули кільце навколо частин Південно-Західного фронту. У полоні опинилися сотні тисяч (за деякими даними понад 500 тисяч) військовослужбовців, було залишено величезну кількість техніки і боєприпасів. На Лівобережній Україні практично не залишилося військових формувань, здатних стримати німецький наступ. Такої катастрофи Червона Армія ще не знала. Хто ж винен? Ярлик зрадників був навішений радянською пропагандою (і не скоро знятий) на солдатів і офіцерів, що потрапили у полон. Перші бої для дотів почались 11 липня 1941 року на західних підступах до міста. З німецькими танками, що наступали по Житомирському шосе, билися ДОТи Центрального опорного пункту (№№ 408, 409, 410, 411, 412). Необхідно відзначити, що в той важкий час на позиціях КиУР знаходилися нечисленні штатні підрозділи укріпрайону (3 кулеметних батальйони) разом з кількома артилерійськими та протитанковими дивізіонами, курсантським артполком, полком НКВС, танковим полком без танків і кількома стрілецькими батальйонами. У другій і третій лінії оборони були розміщені слабко озброєні загони народного ополчення. На другий день боїв німці перенесли основний удар в район села Білогородка. Танки не змогли подолати затоплену заплаву р. Ірпінь, а мотопіхота була зустрінута вогнем частин КиУР за підтримки Білгородського опорного пункту (№№ 379, 382, 384, 402, 403).  Для боротьби з ДОТами 71-а  німецька дивізія задіяла важку артилерію, 1 дивізіон і 1 додаткову батарею (нім. Entgiftungsbatterie) реактивних мінометів Nebelwerfer ), самохідні установки залпового вогню Wurfrahmen-40  з запальними реактивними снарядами, штурмові групи, озброєні вогнеметами, вибухівкою і гранатами, а також штурмові гармати (Stug III). Під сильним вогнем піхота польового заповнення КіУР відступала, кидаючи напризволяще гарнізони ДОТів і ДЗОТів. Таким чином німецькі штурмові групи, використовуючи мертві простори, безкарно підбиралися до ДОТів і закидали їх гранатами та димовими шашками. 5-6 серпня 1941 року німці прорвали першу лінію оборони, і 8 серпня були вже в районі Жулян, Голосіївських висот і Лисої гори. Кадрові частини і ополченці, які постійно поповнювалися, досягли чисельності приблизно 86 тис. Вони могутнім контрнаступом відкинули німців від Києва. Наші частини почали відходити за хутір Чабани. Місцями виникла паніка. Але радянське командування вжило енергійні заходи до відновлення положення: пошарпані роти і батальйони приводилися в порядок, вводилися резерви, організовувалися контратаки, посилилися дії радянської авіації в районі села Віта-Поштова. 5 серпня 44-а німецька кулеметна дивізія, взявши села  Юрівку й  Гатне, почала наступ уздовж Дніпра в районі Кременище – Хотів. До кінця дня, незважаючи на знищення 15 ДОТів і ДЗОТів, 3 танків і захоплення 550 полонених і 1 зенітної гармати, 95 пд загрузла в 1-й лінії оборони КіУР. Особливо дошкуляв німцям ДОТ № 186 на околиці Чабанів.  Німці змушені були скинути темп наступу, щоб не оголяти фланги. Проте їм вдалося взяти штурмом хутір Чабани і знищити 2-й батальйон 132 танкового полку (танкісти воювали вже без своїх броньованих машин), 147-ї  стрілецької дивізії.  У цьому жорстокому бою радянські війська зазнали  тяжких втрат ( багато вбитих і поранених, близько 200 полонених). Захисники ДОТу № 186 трималися з останніх сил. До тієї миті, поки німці не підігнали впритик до залізобетонної фортеці танк, підвівши його вихлопну трубу до амбразури ДОТу й пустивши чадний газ. Кілька останніх живих захисників  довготривалої вогневої точки задихнулися. Але не здалися. Один з найгероїчніших, котрий не дав помінятися ходу історії, особливо відзначився у обороні Києва – це 106-й ДОТ, що знаходиться на болоті поблизу хутора Мриги. За рахунок природних перешкод, та ще й ліс замінований був, цей ДОТ 6 годин стримував батальйон піхоти. Німці його все-таки взяли, але за цей час наші сили підтяглися. Підійшов загін генерала Матикіна, і з флангу в більш стійке положення стали частини 147-ї дивізії Потєхіна. Коли б не героїчний опір 106-го ДОТу, німці буквально за 5 годин могли бути біля київських мостів". У 1941-му році маршал Жуков, намагаючись уникнути оточення, пропонував Сталіну залишити столицю України. Вождь не зрозумів командуючого. Жуков відмовився взяти на себе відповідальність за наслідки, і був звільнений за власним бажанням. Оговтавшись від невдачі у південному секторі, німці 24 серпня досягли північних рубежів КиУР, таким чином, створивши суцільний фронт облоги укріпрайону. Вони неодноразово намагалися переправитися через Ірпінь. Атаки відбивалися дотами 161 окремого кулеметного батальйону і стрілецькими підрозділами в районі сіл Мощун, Гута-Межигірська та інших місцях. Запеклий опір, що здійснювався 37-ою армією, до складу якої входили всі частини Київського укріпрайону і п'ять стрілецьких дивізій, змусив німецьке командування відтягти частину сил групи армій "Центр" і зробити глибокий обхід КиУР з півночі і півдня. Командувач 2-ою танковою групою генерал Гудеріан — ідеолог німецьких бронетанкових військ, категорично не бажав знімати свої танки з головного московського напряму, але рішення Гітлера направити танки в обхід Києва потрібно було беззастережно виконувати. В середині вересня німецькі танкові групи з'єднались в районі Лохвиці (Полтавська область), внаслідок чого 4 радянських армії, зокрема 37-а, були оточені. Фашисти почали свій останній наступ на нечисленних захисників міста. Німцям вдалося форсувати на північній ділянці КиУР річку Ірпінь, внаслідок чого наступного дня були захоплені Пуща-Водиця і Вишгород. Наказ Верховного Командування про відведення від Києва військ був відданий вночі 17 вересня 1941 року. Практично ж, війська почали відводити за Дніпро лише 19 вересня – в той час, коли німці вже входили до Києва. Таким чином, героїчна оборона Києва тривала 71 день. Пошарпані в боях, розчленовані німецькими танками на окремі групи частини Південно-Західного фронту намагалися вирватися з оточення. Без пального було покинуто техніку, закінчувалися боєприпаси. Багатьом із захисників Києва так і не судилося вирватися з Супійських та Трубіжських боліт, а тих, хто не прийняв смерть, чекав довгий німецький полон. За підрахунками військових істориків тільки під Києвом німці втратили близько 100000 чоловік убитими і пораненими. Тривала і наполеглива оборона Києва зіграла важливу роль у зриві німецького плану "блискавичної війни" і затримала наступ фашистів на Москву. Відмова здати Київ навряд чи мала під собою ідеологічне чи політичне підґрунтя – пересторогу проти утворення незалежного українського уряду під німецьким протекторатом. Очевидно, Сталін не міг повірити у можливість взяття Києва, як і взагалі не вірив у можливість гітлерівського нападу. Не вірив, що німці зможуть пройти укріпрайон, хоча знав про безславний кінець подібної французької Лінії Мажіно Втім, Київ був приречений державою на страждання і у разі блокади, подібно до Ленінграда. Чи робилось це навмисно? Можливо, як колись казав один дотепник, це було гірше за злочин – це була помилка.  Зі спогадів ополченки Іващенко (Мартиненко) Надії Олексіївни. Записаних юними журналістами “ІТА ЮН-ПРЕС”  у 2005 році "…У 1941 році мені було 17 років. Я працювала на Київській кондитерській фабриці ім. К. Маркса, директором якої був Слобідський Наум Наумович. Я без відриву від виробництва закінчила курси сандружинниць і готувалася вступати до медичного технікуму. 22 червня, в неділю ми  збиралися зустрітися з  друзями на стадіоні “Динамо”.  Але на світанку Київ почали бомбити, а о 12. 00 по радіо прозвучав виступ Молотова із зверненням до радянського народу про те, що фашистська Німеччина почала війну проти Радянського Союзу. Я прийшла у понеділок на фабрику і була взята як сандружинниця на казармений стан. Нас, 10 дівчат, відправили допомагати в госпіталь на Дягтерівській, 1, куди почали привозити  поранених солдатів із західних областей України.  Поруч із госпіталем було танкове училище, на Дягтярівській 13/15. Усіх курсантів відправили на оборону Києва, а поранених привозили сюди. Ми з дівчатами здавали кров для поранених бійців.  А через два тижні нас відправили на укріплення південних рубежів на околицю Києва в район Віти-Поштової, Китаєва, Протасового яру, Голосіївського лісу та Корчуватого. Спочатку ми тримали оборону в районі Лисої гори у складі винищувального батальйону під командуванням директора фабрики Наума  Слободського та політрука Марка Котляревського. Крім усього іншого вони займалися евакуацією архівних документів району, евакуацією родин працівників фабрики. На нашій фабриці працювало 5000 людей і половина одразу пішла на оборону Києва. Мені видали військову форму,  санітарну сумку і гвинтівку. Моїм завданням було надавати першу медичну допомогу й слідкувати,  де проривалися німецькі танки чи танкетки й швидко доповідати командиру.  З нашого боку танків не бачила, тільки танкетки, швидкі такі, а ще – гармати, але  не стільки як у німців. Нас постійно перекидали з місця на місце. Копали протитанкові рови, будували ДОТи, ДЗОТи та бліндажі. Керували цими роботами кадрові військові та вояки НКВС. Поруч з нами  оборону Києва тримали робітники заводів “Більшовик” та “Ленінська кузня”, студенти й викладачі університету, педінституту та сільльгоспінституту, багатьох інших підприємств, всі вони вливалися у ополченські батальйони, які вели запеклі бої з німцями. Також тут стояли на смерть солдати усіх національностей з усього Радянського Союзу, і  частини НКВС з Києва, які брали участь у боях. Ми були озброєні гірше за німців. Трохи пізніше, коли почали підкидати сили до Києва, то почали з’являлися сильніші частини. Німці обстрілювали нас з мінометів, гармат, літаки ходили бомбити Київ. У 20-х числах липня у напрямку Мишоловки німці прорвалися до Києва, де ми утримували оборону. Це був район Корчувате-Віта-Поштова-Голосіївський ліс. Тут зав’язався жорстокий бій, в якому брав участь і наш батальйон ополченців. Було дуже багато вбитих і поранених. Я разом з іншими санітарами  повзала під кулями і кулеметним вогнем, витягала поранених і надавала допомогу. Було дуже важко і страшно. Це було моє перше бойове хрещення. Коли закінчився бій і німці були відбиті, хто лишився живий з нашого батальйону повертався у штаб, який знаходився по вул. Голосіївській, 177. Я залишилася допомагати нашим пораненим бійцям і командирам. Мене у штабі зарахували вбитою. Коли я повернулася, була і радість і сльози. Через день ми знову зайняли оборону на попередніх позиціях і утримували до кінця, 72 дні. Відходили ми, хто залишився живий, 19-го вересня. Знову опинилися  на Лисій  горі.  Там були порохові склади, які охоронялися, склади знаходилися також біля гори та на сусідній Чорній горі. Поблизу Лисої гори жили люди в сільських будиночках, а на саму гору не дозволяли ходити. 19 вересня, коли надійшов наказ залишити Київ, ми відходили у напрямку Лисої гори до Дніпра, через міст. Навкруги  все горіло. Цивільне населення і військові йшли без кінця, не зупиняючись.  Ми потрапили у суцільний потік: танки, гармати, кулемети – все оте тягнули кіньми на міст, який називався пішохідний. Він був перед залізничним, оце де зараз побудований міст Патона.  Бики були цегляні та бетонні, а настил був дерев’яний. І тільки ми встигли перейти,  як його висадили у повітря і усі ті кулемети, підводи, гармати і всі оті люди військові та цивільні пішли у воду. Бо відступали неперервною колоною. Люди кричать і коні іржуть міст весь палає, люди кидаються у воду з мосту. Все горить, це був жах... Ми відходили до Броварів, німці незважаючи на те що сутеніло нас постійно обстрілювали. Ми примкнули до регулярної армії і йшли з ними. Там уже всі змішалися, але багато було ополченців. Коли стемніло, німці обстрілювали нас вже з лівого берега, бо переправлялися десь в районі Василькова і Обухова. Вони брали нас у кільце, щоб не дати нам відступати. Ми дісталися до Броварів, обійшли його кільцем та під постійним німецьким обстрілом ми відходили до Борисполя. Бориспіль був вже зайнятий, то ми обійшли його охопленого боями та встигли дійти до Борщів... Дійшли до села Борщів і попали у оточення.   Пам’ятник радянським бійцям, що потрапили в оточення у с. Борщів Тут точилися жорстокі бої і була справжня бійня. Вся земля була покрита убитими і пораненими і залита кров’ю. Там річечка була Трубіж, вона була уся залита кров’ю та переповнена трупами. Йшли бої ,наші намагалися прорватися. Мені доводилося повзати під обстрілом і витягати поранених з палаючих хат, бо німці підпалювали трасуючими кулями хати, в яких знаходилися поранені солдати і жінки з дітьми, і надавати допомогу. Це страхіття повік не забути. Я пам’ятаю все. У нас уже не було чим оборонятися, мої санітарні сумки були порожні. Чим я могла допомогти пораненим? А скрізь лежать люди і кричать: “Сестричко, допоможи!”.  Я плачу, що не можу допомогти... Я просила, якщо хтось залишиться у живих, а я буду поранена, щоб мене тоді пристрелили.  Наразі неподалік розірвався снаряд і мене відкинуло, і я знепритомніла. Подумали, що я вбита, так  мене  й залишили. А я була тяжко контужена. Тут же геройськи загинули директор нашої фабрики Наум Слободський і політрук Марк Котляревський. Я ж посеред ночі отямилася і поповзла на городи,  до палаючих хат.  Дорогою загубила і документи, й сумку – все згоріло. Біля дороги на мене наткнувся німецький патруль й потягли мене в колону полонених і погнали в   Дарницький концтабір. Він був у лісі, оточений колючим дротом. Туди всіх зганяли. А селяни з найближчих сіл сходилися та казали, що оце мій брат чи чоловік, то їх ще відпускали. Дивом мені вдалося звідти вибратися. Одна селянка принесла мені піджачок, курточку дала, спідниця у мене була військова така синя та гімнастерка. Вона сказала, що я її донька, випросила мене у вартових. Я дійшла до Дніпра. Труханів острів був спалений, але цивільних людей, які вибиралися з оточення, переправляли човном на правий берег з Труханового острова. Я дійшла до Києва, який був вже зайнятий німцями. На КП у всіх перевіряли документи, а в мене їх не було. Далі вже була інша сторінка – життя в окупованому Києві...” Шляхами мужності, болю і слави Кілька років поспіль юні журналісти ІТА “ЮН-ПРЕС” брали участь у молодіжній експедиції “Шляхами героїв”, організованій  Київським обласним Центром сприяння розвитку молоді Київщини. Ми розділилися на дві групи. Одна пішла за маршрутом “Пуща-Водиця – Горенка – Мощун – Романівна — Стоянка — Білогородка”, друга вирушила південною частиною маршруту: Мриги- Конча-Заспа – Хотів – Ходосівка – Гатне – Круглик – Віта Поштова – Юрівка – Тарасівка — Білогородка. Зустрілися групи через три дні поблизу села Білогородка. Північна група  розпочала свій шлях по ДОТах, які раніше прикривали Варшавську дорогу в районі Гостомельського моста через р. Ірпінь, а також ділянку між селами Горенка і Мощун.  Перший зруйнований кулеметний ДОТ № 478 можна побачити приблизно за 400 метрів південніше Гостомеля біля Варшавської траси. Південніше від моста через р. Ірпінь, на пагорбі бовваніє великий чотириамбразурний двоповерховий командно-спостережний дот. У тильній його частині є дві амбразури для прикриття входу в споруду. На другому поверсі розміщувалися кімната для відпочинку гарнізону. На жаль, сьогодні споруда засипана сміттям, битим склом, стіни вкриває шар сажі від  вогнищ. У лісі між селами Горенка і Мощун,  у непролазних нетрях  триамбразурний ДОТ № 502. Він повністю заріс мохом і має екзотичний, навіть таємничий вигляд. На тильній стіні час ще не стер нерозшифроване скорочення "МЮД" і римську цифру "ХVІІ". Південна  частина 1-ї лінії оборони Києва насичена оборонними спорудами КиУР, так, що пройти її всю за відведені 2-3 дні було б нереально. Розпочали подорож від напівзруйнованого ДОТу в Конча-Заспі,  поблизу хутора Мриги. Опорний пункт "Мриги" – це група з 9 ДОТів, розташованих на південних підступах до міста в історичній місцевості Конча-Заспа та навколо хутора Мриги,  гарнізони яких входили до складу 5-ї роти 28-го окремого кулеметного батальйону (окб).  КП – ДОТ № 107. Гарнізони взаємодіяли зі стрілецькими підрозділами генерала Матикіна, командний пункт якого знаходився в Лисогорському форті.  Це місце – одна з перших впорядкованих ділянок Поясу бойової слави Києва. Створили і доглядають за нею протягом багатьох років пошуковці київського заводу "Радар" (в минулому – "Комуніст") та жителі селища Конча-Заспа. Керівник пошукової групи О.В. Кравченко провів значну роботу по благоустрою оглядових майданчиків, викарбував на стінах ДОТів влучні назви "Непокоренный", "Упорный", "Непреклонный" та інші. П'ять днів, з 31 липня по 4 серпня, бійці і командири зведеного загону генерала Матикіна та гарнізони ДОТів стримували наступ ворога. Атаки закінчувались рукопашними сутичками. Штурмові групи німців обходили ДОТи і просувались у глиб нашої оборони. ДОТи чинили опір і в оточенні, а гарнізони двох із них – №№ 102 і 103 – підірвали себе, не бажаючи здаватись у полон. Підтримані вогнем артилерії Дніпровського загону кораблів, матикінці зупинили ворога, а потім і відкинули його. У результаті жорстоких боїв у загоні залишилося не більше 300 бійців і 3 гармати, самого генерала було тяжко поранено. Також успішно діяли війська на суміжних ділянках. В результаті контрнаступу 11-16 серпня 37-а армія відкинула німців за межі першої смуги оборони Києва. Пройшовши Конча-Заспою, побувавши біля меморіалу із складених солдатських касок, братських могил  і каплички з викарбуваними словами великого полководця Олександра Суворова: “Війна не закінчиться до тих пір, доки не буде поховано останнього загиблого солдата”, ми вийшли до села Кременище. ДОТ під селом Кременище мав номер 131. На відміну від інших вогневих точок, не бетонний, а сталевий. Офіційна версія його участі в обороні Києва така. У серпні 1941-го він відбив всі атаки німців. Чотири доби гітлерівці не могли підійти до нього. Оборону в ДОТі тримали 11 чоловік з 3-й бригади ВДВ під командуванням лейтенанта Василя Якуніна. Здатися вони відмовилися. Німці зрівняли село з землею, підігнали вогнеметні танки і знову запропонували здатися. Знову – відмова. Тоді амбразури почали поливати напалмом, поки ДОТ не розжарився до червоного. Усі захисники ДОТу загинули. Поряд із ДОТом стоїть пам'ятний знак, який увічнює подвиг кулеметників, а в центрі Кременища – могила лейтенанта Якуніна, сержанта Максимова та тринадцяти невідомих воїнів. ДОТ 131 типу "Б", одна з унікальних споруд Київського укріпрайону, він міг би боротися дуже довго, якби піхота також сиділа в окопах. Снарядами у ньому вибито бронезаслінку однієї з тилових амбразур і навіть пробито товстелезне металеве міжповерхове перекриття. Поруч, у Лісниках, знаходиться не менш героїчний і трагічний  ДОТ типу "М2", але доля його оборонців на жаль, невідома. Ось ми біля ДОТу на околиці села Гатне (там ще зберігся пам’ятник бійцям КиУР).  Наступною нашою метою був ДОТ № 138, який на всіх картах пошуковців був зображений як цілий, триамбразурний. Але знайти його було нелегко. Натомість ми натрапили на віддалений ДОТ № 137, повністю зруйнований. Поряд із залишками споруди стоїть пам'ятний знак: "Тут у серпні 1941 року загинули солдати 28-го окремого кулеметного батальйону".  ДОТ № 186, який знаходиться майже в центрі села Чабани на південній околиці Києва, в серпні-вересні чорного від горя й гарі 1941-го мужньо стояв на смерть, тримаючи оборону Києва. До останнього бійця. Оперативне зведення штабу 37-ї армії на 12 серпня 1941 року: “ДОТ 186 знаходиться в оточенні. Йде запеклий бій з противником”. Бої місцевого значення… про них мало згадували, про них мало хто міг потім розповісти. 18 серпня 1941 р. радянським військам знову вдалося відбити у німців хутір Чабани і закріпитися в ДОТі № 186. Оборону цієї вогневої точки героїчно тримали аж до 19 вересня, до того моменту, коли німецькі війська взяли Київ. Захисники ДОТу № 186,  бійці 28 окремого кулеметного батальйону капітана Івана Кипоренка,  яким вдалося вціліти в “м’ясорубці” Київського укріпрайону, скоріш за все загинули в Баришівському “котлі”. Ні їхні імена, ні їхні долі невідомі. Понад 70 років героїчна фортеця стояла покинутою й бездоглядною. Починаючи з 60-х років ДОТ  використовувався як господарське приміщення. Завдяки цьому в ньому збереглися елементи внутрішнього обладнання, які на сьогоднішній день можна вважати поістині унікальними. Протиштурмові грати , посилені кільцями (таких в київському укріпленому районі) залишилося три;  бронезаслонка зразка 1929 року з оглядовими щілинами ( їх теж одиниці залишилися); бронедвері; бронезаслонка зразка 1930 року з унікальною, яка ніде раніше не зустрічалася фахівцям рукояткою овального виду; водяна колонка (ніде більше не збереглася); та головне – частина системи охолодження кулеметів (СОХЛАЖ), яка дивом збереглася.  З часом навколо нього виросли багатоповерхівки, а ДОТ, як самотній солдат, тримав оборону, зберігаючи пам'ять і останні крики своїх бійців. Оборону від людського бездушшя, від цинізму й несправедливості, від безпам’ятства.  Нарешті, на честь 69-ї річниці визволення Києва від німецько-фашистських загарбників Міжнародною асоціацією дослідників фортифікації “ЦИТАДЕЛЬ” та Чабанівською селищною радою його було відреставровано. Це третій ДОТ-музей, відкритий силами МАДФ “Цитадель” та селищними громадами Київщини . Ентузіасти  будують Пояс бойової слави по рубежах Київського укріпленого району (КиУР) разом з тими, хто не байдужий до нашої історії. Споруда ДОТу  № 127  виявилася однією з наймальовничіших та найзагадковіших в усьому КиУРі.  Його збудували в заплаві річки Сіверка, біля підніжжя схилу глибокої балки. У повоєнні роки тут спорудили ставок, який затопив нижню частину двоповерхової споруди, тому зараз до неї можна дістатись лише човном. Але навіть здалеку ДОТ, що височить над плесом, має вигляд гордого й величного. На схилах долини Сіверки розташовано дуже багато ДОТів. Серед них чи не найкраще зберігся 129-й двоамбразурний кулеметний капонір з п'ятикутною радянською зіркою. Неподалік дороги що веде від села Віта Поштова до села Круглик  - унікальний  чотириамбразурний двоповерховий ДОТ № 178 , який зберігся до наших днів. У бойовому відділенні можна побачити кріплення під металевий кулеметний станок системи Юшина й ніші, в які вставлялися патронні коробки. Нижній поверх, на який можна спуститися по залізних "скобах", — частково затоплений. Другий кулеметний ДОТ (№  179 типу “Міна”) був побудований за індивідуальним проектом. Довготривала вогнева точка поблизу Одеської траси, навпроти автобусної зупинки "Круглик". Зруйнований бойовий каземат на 3 амбразури був вписаний у пагорб. Основний і запасний входи сполучалися підземними галереями завдовжки понад 100 метрів. Крім того, був колодязеподібний лаз, по якому можна було потрапити з підземного ходу на вершину пагорба, де були позиції гаубичної батареї. Галереї використовувалися не тільки як ходи сполучення — в них також влаштовувалися притулки для людей, складські приміщення, встановлювалося допоміжне устаткування.  На згадку про героїчні дні війни біля доту був встановлений пам'ятник і  кілька пам'ятних знаків. У селі Круглик досить довго нам довелося шукати 152-й артилерійський дот, який став останнім у маршруті. А виною довгим пошукам стали карти, виконані пошуковцями, на яких 152-й було зображено практично в центрі Круглика, поряд з дорогою Хотів – Іванковичі. Але довготривалої споруди ми на цьому місці не виявили, причому навіть місцеві жителі стверджували, що ніякого доту тут ніколи не було. Спантеличені, ми попрямували до головного орієнтиру – "Змієвого валу", адже згідно з позначеннями на одній із карт, артилерійський дот був врізаний у це стародавнє земляне укріплення. Гарно побродивши біля валу, а потім біля Круглицьких ставків, ми вже не надіялись знайти споруду, коли раптом, попід дорогою Ходосівка – Віта Поштова, побачили табличку "Дот № 176". За нашими даними 176-й був двохамбразурним та майже повністю зруйнованим. Спочатку все вказувало на те, що це він і є, але, пройшовши трохи далі від дороги по залишкам "Змієвого валу", ми побачили напівкапонір з величезними артилерійськими амбразурами,  врізаний прямо в товщу валів древнього скіфського городища.. Отже, це і був 152-й дот. Чому його назвали 176-м невідомо... Наші сучасники не надто заморочуються збереженням пам’яті: на кришці ДОТу – якась напівзруйнована цегляна будівля, яка, вочевидь, слугує для  здійснення якихось сатанистських  обрядів або кримінальних розбірок. Всередині ДОТу до сих пір біля амбразури стоїть артилерійський станок. А над ним – напис: “Люди! Не чіпайте  пам'ять і не руйнуйте історію! Таких ДОТів більше ніде не збереглося!” Нижній поверх ДОТу затоплений. Цікава конструкція цієї фортифікаційної споруди. ДОТ відноситься до так званого типу фланкіруючого вогню. Тобто, стрільба ведеться не вперед, а в усі боки. Подібні об’єкти доставляли чимало клопотів наступаючим. Три ДОТи, які в с. Юрівка та на околицях, входили до опорного пункту "Крим". Перший кулеметний ДОТ № 201 знаходиться на південно-східній околиці села, між хатами. До другого доту — командно-спостережного пункту 28 окремого кулеметного батальйону (командир — капітан І.Є.Некипоренко) — легко знайти дорогу, завдяки дороговказам, встановленим у селі – двоповерховий, з двома трьохамбразурними бронековпаками. До наших днів вони зберегли вм'ятини, від німецьких куль і снарядів. Третій кулеметний ДОТ № 205, лейтенанта Вєтрова, знаходиться на північній околиці Юрівки. Його ще називають "Малою фортецею". Дот побудований за індивідуальним проектом і є наймогутнішою бойовою спорудою КиУР. Під час генерального штурму КиУР, який почався 31 липня 1941 року, ДОТ Вєтрова десять днів бився в повному оточенні. Коли гарнізон ДОТу деблокували, місцевість навколо нього була майже повністю переорана ямами від німецьких снарядів і бомб. З вершини пагорба, на якому покоїться прах полеглих в боях за Київ, в наш мирний час відкривається прекрасний краєвид на стародавню Турову долину. Звідси, через Тарасівку й Боярку ми вирушили на Білогородку.  На братській  могилі встановлено меморіальний знак на честь воїнів 206-ї стрілецької дивізії, які утримували тут оборону.  Берег р. Ірпінь. ДОТ № 402 збудований за індивідуальним проектом. Єдиний триповерховий. Підземні комунікації простягнулись майже на 500 м, верхня башта – на дві амбразури для ведення фланкуючого вогню. Два одноамбразурні каземати на урвищі Ірпеня. Два зручних входи до підземелля – з протилежного боку пагорба, за футбольним полем. На підході до шосе Київ – Житомир серед хащ руїни  ДОТу № 409, відомого як "ДОТ Цимбала",  командира 2-ї роти 193-го окремого кулеметного батальйону. Гарнізон ДОТу брав участь у відбитті першого наступу фашистів на Київ 11 липня 1941 р. Під мостом – кулеметний капонір. При виході на шосе Київ-Житомир праворуч – пам'ятний знак – два автомати ППШ – партизанам та народним формуванням, які брали участь в обороні. Навпроти – через дорогу – пам'ятний знак захисникам міста у вигляді викарбуваної на полірованому сірому граніті карти – схеми бойових дій у 1941 р. Перехід вздовж шосе до покажчика, до ДОТу № 417, на якому встановлена пам'ятна дошка з текстом: "На цьому місці у 1941р. на смерть стояли воїни 3-ї повітрянодесантної бригади". Поблизу уцілілого ДОТу № 401, з підземними галереями, з виходами до річки Ірпінь ми стали табором. У лісі проводили нічні й денні тактичні військові ігри. Зустрічалися з місцевими старожилами, які, будучи підлітками, брали участь у будівництві київського укріпрайону: рили окопи, траншеї, допомагали радянським бійцям, а потім йшли в партизани. 22 червня, о 4-й годині ранку ми спустилися в ДОТ, поклали квіти й згадали тих, хто стояв до загину на цих рубежах. А вранці на галявині біля доту зібралися старенькі дідусі й бабусі – учасники оборони Києва, народні ополченці, солдатські вдови з сусідніх сіл. Лунали пісні, спогади, й були “фронтові сто грамів”. Учасник оборони Києва, колишній директор школи із с. Шпитьки Іван Опанасович Герасименко попросив нас допомогти в пошуках матеріалів про ДОТ сержанта Медвідя.  Відомо, що 11 липня 1941 року бійці цього доту знищили три німецьких танки.  Старого солдата й історика цікавила подальша доля бійців. На жаль, сьогодні в Києві (та й в країні в цілому) не просто відсутня програма збереження пам’яті та історії 2-ї світової війни, а навіть свідомо знищується.  Особливо, що стосується І-ї лінії оборони м. Києва, реальних місць боїв за місто. Але пам'ять – це ми! Встановлення протитанкових “їжаків” на Брест-Литовському шосе (проспект Перемоги), навпроти заводу “Більшовик” Піхота РККА йде на позиції КиУР, в районі Голосієва, липень-серпень 1941 (РГАКФД) Дот №131 біля с. Кременище Дот № 106 – опорний пункт “Мриги” ДОТ 127 Памятний знак біля ДОТу 179 Один із входів у ДОТ 179 ДОТ 210 Наталя Плохотнюк, журналістКиевVласть

Незважаючи на те, що протягом 2019 року криміногенна ситуація на Київщині дещо покращилася, досі залишається багато больових точок. До прикладу, активно росте кількість крадіжок. Збільшується число злочинів вчинених організованою групою осіб, фіксується ріст домашнього насильства. Натомість поліція страждає від недокомплекту – у деяких районах штати укомплектовані лише на чверть від потреби. Відчувається й нестача дільничних, яких сьогодні почали шукати для кожної ОТГ області. Про це KV стало відомо зі звіту начальника головного управління Національної поліції (ГУНП) у Київській області Андрія Нєбитова на засіданні чергової сесії Київської обласної ради 22 червня 2020 року.Подписывайтесь на новости “КиевVласть” Некомплект Згідно звіту, в структурі облполіції нині нараховується 128 відділень, штатна чисельність особового складу – 6235 осіб. Поліції до повного комплекту необхідно ще 1315 чоловік – відсоток некомплекту складає 21,1%. Для порівняння, у 2019 році ці цифри сягали 6318 осіб, 1163 чоловік некомплекту (18,4%).  Доля некомплекту особового складу поліції по районах: 27% – Ржищівський, 23,1% – Києво-Святошинський, 22% – Переяслав-Хмельницький, Васильківський – 21%, Ірпінський – 21,6%.  У звіті зазначається, що ГУНП за 2019 рік провело 158 конкурсів на заміщення 1476 посад, переважна більшість – на заміщення посад у підрозділах обслуговування та забезпечення. Всього на конкурсах відібрали 400 осіб, з них 389 направили на навчання. В цьому році за 5 місяців проведено 34 такі конкурси, а навчання, каже Нєбитов, через карантин фактично не проводилося. Читайте: Полиция Киевщины недоукомплектована на 12%: молодые сотрудники бегут с корабля Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Звернення громадян За 2019 рік громадяни здійснили 708 тис. 916 викликів поліції – це в середньому 12 викликів на годину, які приймає 7 операторів.  За 5 місяців 2020 року всього до поліції надійшло 265 539 викликів. З них 15,5% (109 794) – повідомлення без ознак кримінального правопорушення, 11,9% (84 675) – містять такі ознаки, 19,7% (139,5 тис.) – інформаційного або довідкового характеру.  Що стосується реєстрації заяв та повідомлень про кримінальне правопорушення, то у 2019 році порівняно з попереднім їх кількість зросла на 2,3% (з 374 910 до 383 410).  На 11,3% стало менше проваджень, які згодом вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань (39 102 у 2018 році – 34 667 у 2019). Ця тенденція до зменшення обсягів реєстрації проваджень, каже Нєбитов, характерна для усієї України. Розкриття Показники розкриття поліцією області кримінальних злочинів зростають. Наприклад, розкриття умисних вбивств у 2019 році сягнуло 98,7% – з 78 зареєстрованих у ЄРДР заяв розкрито 77 злочинів.  За 5 місяців 2020 року показник розкриття сягнув 96,3% (27 заяв, 26 розкрито). Нєбитов каже, що показник вищий, аніж за аналогічний період 2019 року, натомість показник загальної кількості зареєстрованих злочинів (91,4%, 35 заяв, 32 розкрито) – менший.  Проваджень по тяжким тілесним ушкодженням стало менше – зі 111 до 107 (розкрито 106 випадків). Поменшало й тяжких тілесних, що призвели до смерті – з 38 до 33, 32 особам вручено підозри, а показник розкриття таких справ сягнув 97%. Розбійних нападів у 2019 році трохи побільшало, ніж у 2018, проте відсоток розкриття таких справ, за даними звіту, вищий (93,1% проти 88%). До речі, поліціянти кажуть що за 5 місяців 2020 року вони розкрили 100% усіх розбоїв на Київщині – 39 справ. З січня по травень 2020 року побільшало крадіжок у порівнянні з аналогічним минулорічним періодом, але зріс показник розкриття – з 37,6% до 48,4%.  В цілому за 2019 рік скоєно 6645 крадіжок, розкрито – 3123 (47%). Вдалося скоротити кількість грабунків на 27,7% — зі 444 до 321, показник розкриття по таким злочинам зріс до 73,2%, а про підозру в минулому році оголошено 232 особам.  На 24,2% зменшилася кількість автокрадіжок – з 8765 до 6645, а показник розкриття збільшився з 43% до 47%. Позитивна динаміка є у зменшенні скоєних заволодінь транспортними засобами. “У 2016 році їх скоювали не менше, ніж у Києві і з майже 1000 злочинів розкрито було 168. Наразі ж відділ, який цим займається, був переформатований, підібрані нові кадри. Менше угонів стало саме завдяки реалізації цих заходів, у Києві у тому числі”, — зазначає Нєбитов. Питома вага розкриття автокрадіжок за 2019 рік складає 59%, у минулому році – 54%, в Україні – 38%. Зброя У 2019 році зафіксовано 214 фактів незаконного поводження зі зброєю та вибухівкою, у 2018 році – 229. Всього вилучено 12 936 одиниць зброї, серед цікавого – 1 кулемет, 9 гранатометів, 126 гранат. “Зброя поки що ще є на руках у наших громадян і допоки це залишатиметься національною проблемою. Але ми над цим працюємо і перекриваємо канали її надходження, у тому числі з боку територій проведення операцій АТО/ООС”, – підкреслює начальник обласної поліції. Торгівля людьми Різкий ріст проваджень по фактам торгівлі людьми спостерігається з 2017 року – з 7 випадків у 2016 до 17, із яких розкрито 11. У 2019 році ж відкрито 26 проваджень, розкрито 22. За 5 місяців 2020 року – 8 проваджень і розкрите 1.  ДТП: негативні показники Що стосується ДТП, що призвели до смерті, їх стає все більше і динаміка зростання відслідковується з 2017 року. Наприклад, у 2018 році їх було 150 (розкрито 45 проваджень, 30%), у 2019 році – 179 (розкрито 73, 40,8%).  “Ви знаєте, що основні траси – М-01, М-03, М-05 – обслуговує Департамент патрульної поліції області. Є, на жаль, зріст кількості ДТП, особливо зі смертю потерпілих, але облаштування камерами контролю за швидкістю дає позитивний результат. Ми відчули, що люди перестають потроху зухвало себе поводити на автошляхах і порушувати ПДР значно менше”, – додає Нєбитов. Читайте: Камеры без видео: полиция подозревает чиновников КОГА в фаворитизме к предприятию-наладчику системы видеонаблюдения на Киевщине  Щодо самих камер, з облбюджету профінансовано встановлення 180 штук, з них 120 – оглядового призначення, 60 – із можливістю розпізнавання номерних знаків автівок. Встановлено 175 (112 та 63 штук відповідно). Наркозлочини 1646 злочинів, пов’язаних з наркотичними речовинами, скоєно у 2018 році – але у 2019 році їх задокументовано 1412. Одних лише конопель вилучено 130,7 кг. Що стосується каналів збуту, ліквідовано 14 телеграм-каналів і 1 міжнародний канал постачання наркотиків в Україну.  Самих випадків збуту значно поменшало – зі 172 до 160 (2018–2019 рр), розкрито відповідно 119 і 120. На 1 наркопритон у минулому році поменшало, а от нарколабораторій задокументовано 15 проти 9 у 2018 році. Організована злочинність та корупція Зросла кількість злочинів, що вчинено організованими угрупованнями – 203, більше ніж у 2018 році (181 випадок), із них 134 – тяжкі та особливо тяжкі.  Обвинувачувальних актів до суду поліція також направила більше, ніж у минулому році: 26, з них 14 – лише за перші 5 місяців (2018 – 16 актів).  “По цій діяльності є ряд напрацювань, в цьому році затримано вже 5 організованих злочинних угруповань, і направлено звинувачувальні акти до суду. Взагалі направлено 26 актів відносно діяльності ОЗУ. Відкрито 203 кримінальних провадження, в основному це тяжкі та особливо тяжкі злочини, за різними напрямками. Зокрема, це напади, заволодіння елітними авто, наркозлочини, крадіжки з елітних будинків, тощо”, – зазначає Нєбитов.  Протягом 2019 року до суду направлено 122 обвинувачувальні акти за злочинами, пов’язаними з корупцією, з них 22 – за такі злочини у земельних сферах.  Превенція та реагування “Час, за який наряд призначався та прибував на місце виклику, нас не влаштовував. Ми переглянули та збільшили кількість нарядів, змінили дислокацію та провели Білоцерківський проєкт управління нарядами. Нам це дало змогу в 4 кв. 2019 року суттєво зменшити час прибуття наряду і виконання завдання”, – підкреслив начальник облГУНП Андрій Нєбитов.  Згідно до звіту, у 2020 році поліції вдалося скоротити середній час призначення диспетчером 102 наряду та час прибуття наряду на місце події – у першому випадку з 10 до 3 хвилин, у другому з 19 до 15 хвилин. У 2020 році суттєво зросли кількість задокументованих адмінправопорушень та виконаних службових завдань – з 1610 до 6359 та з 2290 до 6603 відповідно. У звіті вказується, що станом на сьогодні на Київщині щозмінно перебувають 74 групи реагування патрульної поліції, 34 слідчо-оперативних групи та 34 наряди поліції охорони, та 25 нарядів патрульної поліції. Всі вони оснащені планшетами та відображення на електронній мапі, додає Нєбитов. Керування нарядами здійснюється з Центру управління Нацполіції.  Сімейне насилля Ситуація тут, каже Нєбитов, не покращується. Для цього подано відповідний проєкт, який впроваджується на території Білої Церкви. Для реагування на повідомлення про випадки сімейного насилля залучаються працівники ювенальної превенції, дільничні та інші, які пройшли відповідне навчання і можуть надавати комплекс поліцейських та інших послуг по захисту жертви, дітей та інше. Нєбитов зазначає, що на сьогодні проєкт себе виправдовує і буде реалізовуватися на території усієї області. “Поліцейський офіцер громади” У поліції області вводять проєкт “Поліцейський офіцер громади”, суть якого – у призначенні для кожної ОТГ свого “дільничного”, який займається виключно справами своєї громади, у якій і проживає. Пілотний проєкт було реалізовано у Дніпропетровській області.  З 24 громад області 7 готові співпрацювати у рамках проєкту: Баришівська, Узинська, Медвинська, Пісківська, Зазимська, Миронівська та Студениківська. Нєбитов додає, що вже введено 15 посад та подано 50 анкет. Наразі пройшло відбір 9 кандидатів, їх навчання почнеться 6 липня 2020 року, запуск проєкту заплановано на вересень 2020 року. Ювенальна превенція Завдяки вжитим превентивним заходам протягом 2019 року вдалося скоротити кількість злочинів, вчинених неповнолітніми або відносно дітей – зокрема, зі 177 до 105 (на 41,3%) та зі 157 до 118 відповідно. Вдалося розшукати 907 дітей, відносно яких подавалися об’яви про розшук. На обліку перебуває 79 неповнолітніх правопорушників. “Робота ювенальної превенції також буде піддаватися реформуванню, зокрема, їх перестануть залучати до виконання невластивих їм завдань, що не стосуються роботи з дітьми”, – заявив Нєбитов. Нагадаємо, як раніше розповідала KV, до прийняття програми "Безпечна Київщина" в 2017-му, яка фінансує відеоспостереження, її текст "гуляв" по адміністрації більше року. Пліткарі з адміністрації пов'язують впровадження цієї програми з діяльністю в Київській ОДА колишнього першого заступника губернатора, нинішнього голови Волинської облдержадміністрації Олександра Савченко. Нібито відставний генерал міліції якимось чином лобіював затвердження програми. Читайте: На дружинников и полицейские дроны Киевщина истратит 30 миллионов гривен Фото: коллаж KVКиевVласть

До кінця липня уряд має затвердити зміни до Конституції у частині децентралізації. Оскільки раніше два законопроєкти щодо цих змін депутати відхилили через непрозорість, президент Зеленський ініціював обговорення на місцях. Влада за улюбленою звичкою запевняє, що хоче почути кожного. Місцеве самоврядування Київщини вимагає прописати для себе більше повноважень  в Основному законі та зменшити або прибрати контроль. Обговорення Як передає кореспондент KV, 25 лютого відбулася презентація плану публічного обговорення змін до Конституції України в частині децентралізації влади. Декларована мета процесу – пошук консенсусу усіх з усіма. Публічні обговорення матимуть циклічний формат. Офіційна позиція влади – процес стартували спільно Комітет Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, Офіс Президента, Міністерство розвитку громад та територій. Реформа децентралізації в Україні розпочалася 6 років тому, у 2014-му. Наразі мав стартувати завершальний етап добровільного об'єднання. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Досі не було внесено жодних змін до Конституції України в частині децентралізації – двічі відповідний законопроєкт був відкликаний.  Так, 13 грудня 2019 року президент Володимир Зеленський зареєстрував у Верховній Раді невідкладний законопроєкт №2598 "Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)". Закон спочатку викликав критику, нарікання і протести на Київщині та по Україні, був розкритикований Асоціацією міст України та парламентською опозицією. Проти поспішності в його прийнятті висловилися і європейські партнери України. 17 січня після зустрічі із головою та заступниками голови фракції “Слуга Народу” Зеленський вирішив відкликати законопроект, вирішивши, що внесення змін до Конституції стосовно реформи децентралізації потребує детального обговорення та консультацій з представниками всіх сторін. Читайте: Владимир Зеленский отзывает одиозный проект закона “о префектах” Раніше, у 2015 році, остаточно не був прийнятий ініційований єкспрезидентом Петром Порошенком законопроєкт №2217а “Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)”. Документ був проголосований у першому читанні, що спричинило зіткнення співробітників правоохоронних органів і прихильників радикально-націоналістичних рухів в Києві на Площі Конституції перед будівлею Верховної Ради України. В ході сутичок перед головним входом до парламенту протестуючими була кинута бойова граната, в результаті чого були жертви серед бійців Національної Гвардії. Скандальний законопроєкт відкликав Президент Зеленський у серпні минулого року.  Як заявив віцепрем'єр-міністр України, міністр розвитку громад і територій Денис Шмигаль, рішення щодо змін у Конституцію має бути прийнято на основі суспільної думки.  “Реформа децентралізації за останніми соціологічними опитуваннями отримала 68% підтримки серед жителів України. І дуже важливо, як ми будемо цю реформу завершувати. Завершитись вона має змінами до Конституції. Ми маємо думати не про кількісні показники, не кількість громад і повноваження всередині них, ми маємо думати про людей. Кінцева мета реформи – це комфорт кожного мешканця України, доступність адміністративних послуг, медицини, освіти. Зручність і комфорт – в цьому буде сила держави, в цьому буде сила громад. Але досвід показує, що не лише громади мають бути сильними, сильною має бути держава Україна. Ми хочемо почути всі думки – протилежні, незалежні, опозиційні. І виписати 2-3 варіанти можливого завершення адміністративно-територіальної реформи і реформи конституційної. І вже цю структуровану думку суспільства передати в парламент і перенести дискусію в Верховну Раду. І на основі суспільної думки має бути прийняте рішення парламентарями”, – говорить він. За законодавчою процедурою, відповідний законопроєкт має бути зареєстрований до 20 березня, до 2 квітня – направлений до Кабінету Міністрів.  На висновок щодо проєкту Конституційному суду відведено 30 днів, далі – 7 днів депутатам Верховної Ради на ознайомлення. У першому читанні його мають затвердити до 7 серпня і до 5 вересня його має прийняти конституційна більшість (законопроєкт має набрати мінімум 300 голосів).  Мислєю по дрєву: позиція урядовців Зокрема, представники влади відповіли на питання щодо того, чому попередні редакції змін до Конституції не були прийняті, які помилки визнає теперішня влада та куди необхідно рухатись, аби наразі зміни були схвалені суспільно.  Перший заступник Офісу Президента України Сергій Трофімов: Головний результат, якого ми маємо досягнути наразі – зміцнення довіри. Кожен має зрозуміти, наскільки він важливий, на рівні міста, села. Тільки так ми зможемо працювати разом і досягти результату. Друге – це рівні можливості. Половина країни живе в об'єднаних громадах, інша половина – по старих правилах. Ми маємо пройти цей етап. І третє – це безпекова складова. У держави і громад є спільні завдання, пов'язані із внутрішньою та зовнішньою безпекою.  Голова партії “Слуга народу” Олександр Корнієнко: Щодо помилок, які ми (партія “Слуга народу”) припустилися. Перше – це певна закритість процесу консультацій. Ми це визнаємо і зараз йдемо відкритим шляхом. Друге – формат формування змін, за яким ми працювали, був створений п'ять років назад, за цей час багато відбулось і самоврядування наразі трохи по-іншому себе почуває. Нам необхідно переглянути стартову концепцію, з якої все починалось у 2014-2015 роках. Переоформлювати і переосмислити деякі питання. Що у нас спільне – це збільшення можливостей самоврядування і збільшення гарантій з боку держави. Дискутуємо з приводу питання нагляду. Третя помилка стосується багатьох процесів, які у Верховній Раді відбуваються. Наразі треба знайти порозуміння на трьох рівнях – щодо змін в Конституцію, законодавчого забезпечення та як реалізувати цю реформу на місцях. Під час переходу усі функції самоврядування мають бути збережені, ми не хочемо, аби ця реформа негативно вплинула на якість життя населення і стала болісною. В уряді ми наразі шукаємо такі шляхи. Голова комітету Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Андрій Клочко: Ми завжди відкриті та готові дискутувати з зацікавленими сторонами, вітчизняними та міжнародними експертами з будь-яких питань, які викликають суспільний інтерес. Хочу наголосити, що реформа децентралізації має бути і буде продовжена, але у тісній співпраці, в постійних консультаціях безпосередньо з представниками місцевого самоврядування та територіальних громад. Ключовим завданням для мене, як голови Комітету та представника монобільшості у парламенті, є впровадження реформи децентралізації влади відповідно до європейських норм. Перший заступник комітету Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, партія “Голос” Роман Лозинський: Треба говорити з людьми. Довіра сама себе не побудує. Нарешті ми розпочинаємо дискусію. Але ми тут зібрались не для того, аби знайти 300 голосів у Раді. Кінцевим бенефіціаром змін до Конституції у частині децентралізації є громади. Раніше наш комітет не підтримав пропоновані зміни не тому, що ми не знайшли консенсусу. Не тому, що ці зміни не потрібні. Коли їх презентували, було сказано “ці зміни не є предметом широкої дискусії”. Це і стало причиною. І кожний відповідальний політик не підтримає ці зміни, поки їх не підтримає народ. Ми маємо досягти консенсусу, отримати широку суспільну підтримку, підтримку десятків тисяч громад, голів вже створених громад, депутатів, які мають стати нашими партнерами. Неможливо провести консультації через смартфон, потрібно йти до людей і говорити з ними.  З точки зору людей  Загалом позиція спікерів-представників місцевого самоврядування полягає у тому, що зміни в Конституцію мають враховувати та захищати інтереси громади. Місцеве самоврядування має бути наділене усіма повноваженнями, а органи контролю необхідно або зовсім виключити, або зробити їх наглядовими та консультаційними.  Виконавчий директор Асоціації міст України Олександр Слобожан: Місцеве самоврядування в 2015 році і у 2020 році – це фактично дві різні форми як по суті, так і в тому, що відбувається у напрямку консультацій. Коли з'явився проєкт змін у Конституцію, перша наша критика була пов'язана із процесом його внесення, а саме термінів і закритості. Я говорив на комітетах, що не може законопроєкт реєструватись у п'ятницю і голосуватись у четвер. Навіть 7 днів не було для ознайомлення. Звісно, було внесено правки і частину наших зауважень врахували.   На комісії аргументували тим, що самоврядування швидше “вигорає”, ніж центральна влада. Конституція – це суспільна угода між усіма громадянами. Якщо ця угода назріла, то зміни будуть прийняті. Друге, через що ми були проти пропонованих змін – там були “перекоси” в бік центральної влади. Я часто чую, що місцевому самоврядуванню надають повноваження, але у своїй щоденній роботі я фіксую, що повноваження навпаки обмежуються. Обмежується фінансовий ресурс, не в повній мірі забезпечені делеговані повноваження. І нас вразила норма про те, що якщо держава делегує якесь повноваження, то стовідсотково має його забезпечити, бо так буде співмірність. У нас виникло питання – хто цю співмірність буде визначати, Міністерство фінансів? У нас і так постійно продовжуються консультації щодо фінансового забезпечення і Асоціація вигравала суди щодо неповного забезпечення. З 2015 року з'явилося багато інституцій, які не наглядають, а контролюють місцеве самоврядування. Але єдине джерело влади – це народ. І має бути так, щоб неправомірність рішень вирішувалась тільки судом.  Наразі в мене є застереження щодо строків проведення громадських консультацій. В це обговорення мають бути включені всі регіони. Це має бути незалежна фіксація пропозицій у письмовій формі. Якщо по яким пропозиціям ми не знайдемо консенсус, потрібно відстрочити прийняття змін в Конституцію. Де-факто найважливішим є прийняття адміністративно-територіального устрою. Інші речі, які не будуть погоджені, ми можемо поки не закладати в Конституцію. Ми пропонуємо муніципалитет як адмін-терустрій. Муніципальна рада – відповідно орган місцевого самоврядування. Ми постійно говоримо про рівність, тому мають бути виключно мери і мати однакові повноваження. Законом має бути врегульовано питання об'єднання та роз'єднання муніципалітетів.  Голова Асоціації ОТГ Олександр Корінний:  Для нас неприйнятна позиція, коли хочуть паралельно із головою громади, який обирається мешканцями, ще й голову ради. Не може бути довіри, коли всередині однієї інституції буде дві особи. Це хаос, протистояння, але не тримання балансу і противаги. Префект і голова ради – так, це баланс. Нам вистачає протистояння голова громади-староста, який втратив половину функцій і дуже цим незадоволений, депутат-голова громади, коли вони не знаходять спільної мови. Нам пропонують ще одну позицію – голова громади-голова ради. Я розумію, що центральній владі завжди хотілось більше керувати, але якщо ми про партнерство, то це довіра між державою і місцевим самоврядуванням. І довіра – це коли половина країни, які повірили і об'єдналися у громади, не зникають в ході другого етапу реформи. Ми маємо зберегти всі ті громади, які функціонують і є спроможними не в угоду статистиці, показникам і ще чогось, а як фонд довіри до реформи. Ми маємо йти вперед, але як – швидко або довго і далеко? Якщо швидко, то треба йти по одному. Держава може піти швидко і сама. Якщо довго і далеко, щоб реформа мала сталість і незворотність, – тоді тільки разом. Для нашої Асоціації не важливо, яким буде текст в основі Закону. Головне визначити три блоки і працювати над ними. Перший, так званий зелений, – той, де ми всі погоджуємось. Другий, жовтий, – той, де ми можемо підкоригувати і піти далі. І третий – це червоні лінії, за які ми не можемо заступати. Не може префект скасовувати рішення органу місцевого самоврядування. Це може робити тільки суд. Інакше може бути дуалізм, тиск, це червона лінія. Ми не бачимо рівня округу. Ми хотіли відійти від РДА і знову повертаємось до округів. Давайте передамо спільну власність на обласну раду, але щоб голова ОТГ мав там представництво і міг захищати інтереси там.  Читайте: Киевщина против префектов: местное самоуправление в шоке от узурпаторских полномочий новых областных руководителей Голова Всеукраїнської асоціації громад, голова Фурсівської ОТГ Київської області Микола Фурсенко:  Ми спільно із Мінрегіон напрацьовували пять варіантів, як потрібно рухатись, аби село стало заможним, щоб територія розвивалась і молодь не виїздила за межі громади. Але реформи почались не з об'єднання, а з медицини, освіти, що значно ускладнило цей процес. Потім почались політичні негаразди. Зрозуміло, що потрібно вносити зміни в Конституцію, бо без цього рухатись далі ми не зможемо. І ми хочемо активно брати участь в обговореннях, аби почули голос “знизу”. Із 13 тисяч сільських, селищних рад об'єдналися трохи більше 4 тисяч. Інші не знають що робити і до кого йти. Люди не бачать перспективи розвитку. Після того, як ми об'їдемо всі райони і області, зафіксуємо пропозиції, будемо слідкувати, аби їх враховували. З точки зору економіки – фінансова скрута, яка є у країні, не дає змоги показати громадам, що ми готові працювати. Делеговані повноваження у повній мірі до нас не дійшли, повернули тільки землі сільськогосподарського призначення держвласності за межами сіл, але у більшості вони вже були комусь віддані. Щоб зміни були дійсно корисними для сіл, потрібно у законодавчому плані передбачити захист інтересів громад. Органи контролю мають розуміти, що нам потрібен не контроль, а допомога. Аби розібратися, як надалі проводити реформу І пояснити, що із містами більш потужними ми не конкуренти, а партнери. Можна розвивати спільні інтереси, а наразі політики налаштовують нас проти, аби ми не об'єднувались. Голова Бучанської ОТГ Анатолій Федорук:  Той факт, що законопроєкт Офісу Президента був відкликаний сигналізує про те, що місцеве самоврядування і уряд мають паростки довіри один до одного. Асоціація міст, зважаючи на той факт, що це стосується нас, місцевого самоврядування, внесли свої пропозиції, вони є консолідованими і сьогодні практично з нуля ми починаємо напрацьовувати текст змін до Конституцій. Я категорично проти, щоб ми створювали якусь надбудову між обласним і базовим рівнем по аналогу районів. Вносячи зміни ми відходимо від старої моделі адміністративно-територіального устрою радянської доби. Ми всі усвідомлюємо, що вона себе віджила. Не можна створюючи нову систему залишать старі градації – сільський, селищний, міський голова, голова ОТГ. А особливо – міста районного і обласного значення виходячи із фінансового забезпечення. Нагадаємо, як раніше писала KV, відкликаний законопроєкт президента Володимира Зеленського про зміни до Конституції України, що стосуються децентралізації влади, передбачає кілька нововведень. Основою місцевого самоврядування, а також системи територіально-адміністративного устрою, повинні стати громади, об'єднані в округи, а вони в свою чергу стануть складовою частиною області. Окружні та обласні ради матимуть свої виконкоми, а за законністю їх актів наглядатимуть призначені президентом за поданням уряду префекти. Вони з'являться не пізніше 1 березня 2021 року – після перших місцевих виборів відповідно до конституційно зміненої моделі. Читайте:  Проект Децентрализация: Софиевская и Петропавловская Борщаговки не спешат объединяться Проект “Децентрализация”: Войти в Озернянскую ОТО готовы лишь два сельсовета из шести Проект “Децентрализация”: Великодымерская теробщина этой осенью идет на выборы Проект “Децентрализация”: Медвинская теробщина идет на выборы в неполном составе Проект “Децентрализация”: Фурсовская теробщина может лишиться части бюджета Проект “Децентрализация”: Села Переяслав-Хмельницкого района отказались примкнуть к городу Проект “Децентрализация”: Кагарлыкская теробщина объединит город и 26 сельсоветов Проект “Децентрализация”. Политические амбиции мешают состояться большой Боярской теробщине Проект “Децентрализация”: Тетиевская терробщина готовится к выборам в декабре Проект "Децентрализация". Узинской терробщине придется поработать над развитием Проект “Децентрализация”: КОГА тормозит назначение выборов в Циблевской терробщине Проект “Децентрализация”: Гостомельская ОТО пойдет на выборы только в составе Киево-Святошинского района Проект “Децентрализация”: Студениковская терробщина готовится к выборам в декабре Проект “Децентрализация”: Предусмотренная Кабмином Дымерская ОТО может не состояться Проект “Децентрализация”: Мироновская терробщина ждет позитивного вывода от КОГА Проект “Децентрализация”: Ржищевская терробщина может стать проблемой для Кагарлыкского района Проект “Децентрализация”: Ходосовская терробщина может объединить села трех районов Проект “Децентрализация”: села Ставищенского района готовы митинговать против объединения Проект “Децентрализация”: Яготинская терробщина не спешит на выборы “Проект Децентрализация”: Создание Боярской ОТО дошло до суда Проект “Децентрализация”. Сельсоветы потенциальной Вороньковской ОТО не готовы объединяться Проект “Децентрализация”: Власти Згуровщины не готовы терять полномочия Проект “Децентрализация”: Потенциальная Дмитровская терробщина уже год дожидается выборов Проект “Децентрализация”: Гребенковская терробщина не может быть создана без согласия двух сельсоветов “Проект Децентрализация”: Создание потенциальной Бышевской ОТО остановилось в 2015 году Проект “Децентрализация”: Козин поборется за право быть центром терробщины Проект “Децентрализация”: Пирновская терробщина может быть создана только принудительно Проект “Децентрализация”: Процесс объединения в Барышевке даже не начали Проект “Децентрализация”: Терробщина с центром в Украинке может быть названа Трипольской Проект “Децентрализация”: Рожновская терробщина не может определиться с центром “Проект Децентрализация”: Обухов может присоединить окрестные села Проект “Децентрализация”: Иванковская ОТО поборется за зону отчуждения Проект “Децентрализация”: Ташанская терробщина год ждет позитивного вывода КОГА Проект “Децентрализация”: Березанская терробщина будет проходить процедуру создания ОТО заново Проект “Децентрализация”: Володарский район не планирует объединяться в ближайшее время Проект “Децентрализация”: Полесский район этим летом планирует начать процесс объединения Проект “Децентрализация”: Богуславская ОТО может объединить не все сельсоветы Проект “Децентрализация”: Ракитнянский район может объединиться в две терробщины Проект “Децентрализация”: Калиновская терробщина может быть создана с разрешения Кабмина Проект “Децентрализация”: Белая Церковь может присоединить три сельсовета Проект “Децентрализация”: В Броварском районе может появиться Придеснянская терробщина Проект “Децентрализация”: Потенциальная Вишневская ОТО начала процесс объединения Проект “Децентрализация”: Германовка и Григоровка Обуховского района хотят быть центрами одной ОТО Проект “Децентрализация”: Сельсоветы Таращанского района не хотят объединяться в терробщину Проект “Децентрализация”: Процесс создания Чабановской терробщины стоит на месте Проект “Децентрализация”: Скандальная Бучанская ОТО первой на Киевщине воспользовалась законом о присоединении Проект “Децентрализация”: Потенциальная Томашовская терробщина объединит два района Киевщины Проект “Децентрализация”: Ржищев начал присоединять села двух районов Проект “Децентрализация”: Потенциальная Бородянская терробщина готова идти на выборы Проект “Децентрализация”: Фастов планирует присоединить окружающие села Проект “Децентрализация”: потенциальная Киево-Святошинская терробщина разделилась на две ОТО Проект “Децентрализация”: КОГА утвердила Мироновскую терробщину Проект “Децентрализация”: Заборский сельсовет не отдадут Боярке Проект “Децентрализация”: Барышевская ОТО готовится к выборам Проект “Децентрализация”: вялое руководство, имитация объединения и недостаточный результат Проект “Децентрализация”: Обухов планирует присоединить один сельсовет Проект “Децентрализация”: Березань присоединила пять сельсоветов Проект “Децентрализация”: Богуславская ОТО не пошла на зимние выборы из-за бездействия КОГА Проект “Децентрализация”: Ковалевскую терробщину за один день утвердили в КОГА и отправили на выборы Проект “Децентрализация”: жители Клавдиево-Тарасово просят президента ускорить их объединение Проект “Децентрализация”: выборы в терробщинах Киевщины под угрозой срыва Проект “Децентрализация”: 4 сельсовета Иванковского района тормозят создание терробщины Проект “Децентрализация”: в Бузовском сельсовете скандал из-за присоединения к Ирпеню Проект “Децентрализация”: потенциальная Вишневская терробщина готовится подавать документы в КОГА Проект “Децентрализация”: в Ирпене со скандалом пытаются присоединить два сельсовета Проект “Децентрализация”: Полесский район отложил объединение на следующий год Проект “Децентрализация”: еще 6 сельсоветов могли бы присоединиться к Ржищеву Проект “Децентрализация”: терробщины Киевщины просят парламент провести объединение по закону Проект “Децентрализация”: Киевщина оказалась в числе аутсайдеров рейтинга формирования ОТО  Проект “Децентрализация”: терробщинам Киевщины урезали дотацию на содержание школ и больниц Проект “Децентрализация”: сельсоветы Белоцерковщины просят Киевоблсовет ускорить их присоединение к городу Проект “Децентрализация”: Гройсмана просят разобраться с объединением территориальных общин на Згуровщине Проект “Децентрализация”: протестующий Ворзель войдет в состав Бучанской ОТО Проект “Децентрализация”: Киевская ОГА одобрила создание Томашовской терробщины Проект Децентрализация: в Васильковском районе может появиться Калиновская терробщина Проект Децентрализация: КОГА утвердила создание Глевахской ОТО  Проект Децентрализация: Созданию Макаровской ОТО угрожает новоявленная Комаровская община Проект Децентрализация: Ташанская терробщина готова идти на выборы Проект Децентрализация: Гребенковская терробщина поборется за положительное заключение КОГА Проект Децентрализация: Гатное и Вита-Почтовая хотят спастись от столицы совместным объединением  Проект Децентрализация: Гостомель борется с Ирпенем за создание отдельной общины Проект “Децентрализация”: администрация Терещука выдала общинам Киевщины еще два позитивных вывода Проект “Децентрализация”: Калиновская община Броварского района может объединить четыре сельсовета Проект “Децентрализация”: Сельсоветы Фастовского района надеются успеть добровольно объединиться в Кожанскую ОТО Проект “Децентрализация”:  теробщины Киевщины жалуются на нехватку инфраструктурной субвенции  Проект “Децентрализация”: судебное дело о присоединении Заборья к Боярке рассмотрят заново  Проект “Децентрализация”: смена власти в Копылове заблокировала создание Березовской терробщины Проект “Децентрализация”: села Бориспольщины хотят спастись от города созданием Золочевской общины Проект “Децентрализация”: КОГА утвердила создание Обуховской терробщины Проект “Децентрализация”: Гоголевская община продолжит объединение после утверждения перспективного плана Проект “Децентрализация”: процесс утверждения Вишневской общины может затянуться до конца года Проект “Децентрализация”: Козинскую общину Обуховского района могут исключить из перспективного плана Проект “Децентрализация”: в Бородянском районе суды тормозят объединение общин Проект “Децентрализация”: Островская община просит президента Зеленского разобраться с решениями КОГА Проект “Децентрализация”: села потенциальной Боровской ОТО может переманить новоявленная Мотовиловская община Проект “Децентрализация”: миллионные долги могут оставить жителей Калитянской ОТО без воды и света Проект “Децентрализация”: Таращанский район может разделиться на две общины Проект “Децентрализация”: теробщины Киевщины недополучают налоги за землю Проект “Децентрализация”: бюджеты четырех теробщин Киевщины оказались под угрозойПроект “Децентрализация”: Киевщину могут поделить на шесть районовПроект “Децентрализация”: пять теробщин Киевщины хотят расшириться за счет окрестных сел Проект “Децентрализация”: села на Васильковщине, рассорившиеся из-за реформы, могут объединить насильно Проект “Децентрализация”: Киевская ОГА дала сельсоветам последний шанс добровольно присоединиться к ОТО Проект “Децентрализация”: Бориспольщина и Белая Церковь не определились с центрами развития теробщин Проект “Децентрализация”: общины Киево-Святошинского района требуют от КОГА пересмотреть состав и количество местных общин Проект “Децентрализация”: Киевоблсовет просит ВРУ и Кабмин разобраться с проблемными селами Киевщины Проект “Децентрализация”: вокруг потенциальной Боярской теробщины разгорелся новый скандал Проект “Децентрализация”: КОГА может вынести негативный вердикт потенциальной Пристоличной ОТО  Проект “Децентрализация”: села Киево-Святошинского района спешно взялись за объединение Проект “Децентрализация”: Бориспольщину разделят на шесть теробщин Проект “Децентрализация”: потенциальная Березовская ОТО под угрозой срыва Проект “Децентрализация”: судьбу потенциальной Феодосиевской общины решит Кабмин Проект “Децентрализация”: Мироновская ОТО расширила границы за счет трех сельсоветов Проект “Децентрализация”: Богуславская ОТО просит Кабмин откорректировать перспективный план Проект “Децентрализация”: Обуховская ОТО поборется за окружающие села с потенциальной Козинской общиной Проєкт “Децентралізація”: Петропавлівська і Софіївська Борщагівки проти об'єднання з Вишневим та столицеюПроєкт “Децентралізація”: села Переяслав-Хмельницького району відстоюють потенційну Гайшинську громаду Проєкт “Децентралізація”: найгучніші провали й успіхи Київщини у 2019 році Проєкт “Децентралізація”: Київщина увійшла в ТОП-5 областей-аутсайдерів за рейтингом формування спроможних громад Проєкт “Децентралізація”: на Київщині стартувало примусове об’єднання громад Проєкт “Децентралізація”: сільради Київщини знову відмовляються об’єднуватися із містянами в одну громаду Проєкт “Децентралізація”: села Миронівського та Кагарлицького районів готові протестувати проти Ржищівської ОТГ Проєкт “Децентралізація”: громади Київщини вимагають від уряду обіцяного ПДФОКиевVласть