В “Київгазі” поінформували про відновлення газопостачання у житловому будинку №7-А по вул. Олександра Кошиця в Дарницькому районі, який був пошкоджений унаслідок ворожого обстрілу ще 25 лютого. Газ у свої домівки отримали майже всі мешканці будинку, окрім 40 квартир, де суттєво пошкоджені чи зруйновані балкони та вибиті вікна на кухнях.  Про це KВ дізналася з повідомлення Київської міськдержадміністрації (КМДА) з посиланням на АТ “Київгаз”. “У 197 квартирах багатоповерхового будинку в Дарницькому районі столиці, який раніше постраждав унаслідок ворожого обстрілу, за два дні відновлено газопостачання. Зовнішній газопровід на стіні будинку було зірвано вибуховою хвилею, пошкоджено внутрішні газопроводи в деяких помешканнях”, – повідомили в адміністрації.Підписуйтесь на “КиївВладу”  В КМДА відмітили, що “Київгаз” власним коштом відновив пошкоджений газопровід. Фахівці компанії замінили крани та виконали регламентні роботи з пуску газу, а також обстежили і відремонтували решту пошкоджень внутрішньобудинкової системи газопостачання. “Газ у свої домівки отримали майже всі мешканці будинку, окрім 40 квартир, де суттєво пошкоджені чи зруйновані балкони та вибиті вікна на кухнях. У зв’язку з цим подача газу до таких квартир наразі є неможливою відповідно до Правил безпеки систем газопостачання. Роботи з відновлення тривають – пуск газу залежить від швидкості усунення пошкоджень будівлі”, – повідомили в КМДА. Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться В адміністрації нагадали, що за час бойових дій у Києві були пошкоджені газові мережі у понад 50 багатоповерхівках у Дарницькому, Оболонському, Подільському, Святошинському, Шевченківському районах столиці. У більшості будинках газовики відновили розподіл газу. Відмітимо, що роботи по відновленню газопостачання в житловому будинку №7-А по вул. Олександра Кошиця працівники АТ “Київгаз” почали 31 травня – більше ніж через три місяці після пошкодження будинку російською ракетою. Нагадаємо, що потрапляння, як тоді озвучувалося, “невідомого об'єкту” в будинок №7-А на вул. Кошиця сталося в ніч на 25 лютого 2022 року, внаслідок чого виникла пожежа. Тоді повідомлялося про 8 постраждалих, 20 врятованих та 150 евакуйованих осіб. За уточненими даними, поранень зазнали троє мешканців, з яких один був у важкому стані. Читайте: Кабмін виділив 200 млн гривень на ліквідацію наслідків бойових дій у Києві Фото: КМДА КиївВлада

Відновлення Київщини після російської окупації триває. Встановлюються тимчасові модульні містечка, аби надати хоча б тимчасовий прихисток тим, хто втратив житло внаслідок бойових дій. Бородянська громада стало першою, де змогли запустити таке містечко. Нині в ньому можуть розмістити 352 особи, потреби же у житлі куди більші. Лише попередньо зареєстровано понад 3 тисячі заяв на відновлення зруйнованого майна.  Як передає кореспондент KВ, 1 червня Прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький разом з Міністром розвитку громад та територій України Олексієм Чернишовим відкрили у селищі Бородянка перше тимчасове модульне містечко на Київщині. Підписуйтесь на “КиївВладу”  Як зауважують у Мінрозвитку громад, це містечко, як і попередні, що встановлені у Львові, передані Україні Урядом Польщі безкоштовно, включно з доставкою, збіркою та меблями. Перша ластівка Тимчасове модульне містечко у Бородянці складається з чотирьох моноблоків, до складу кожного з них входить 40 модулів для проживання.  Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться "Це тимчасове житло, поки вирішується питання викупу або побудови нових будинків. Розмір модуля для проживання 6 метрів на 2,5 метра", – зауважив волонтер модульного містечка. На фото: розміщення їдальні та кухні На фото: загальний вигляд містечка Кожен модуль містить житлові та санітарні модулі (душові та туалет для чоловіків та жінок), пральню, їдальню, ігрові та адміністративні зони. Забезпечене воно й освітленням, опаленням та повністю мебльовано.  На фото: розміщення санвузлів На фото: розміщення спальних блоків містечка Містечко розташоване на території місцевого стадіону і розраховане для тимчасового проживання орієнтовно 352 осіб. У містечку вже розміщують жінок та дітей, яких загарбники залишили без даху над головою.  "Ми з чоловіком тут живемо вже майже тиждень. І наразі мені все подобається, все влаштовує. Враховуючи, що свого нічого не лишилося, дякувати Богу, що є дах над головою. Умови чудові, як і організація з урахуванням всіх побутових потреб. Якщо чогось не вистачає, ми сказали дівчатам-волонтерам – вони все приносять. Наприклад, у мене від квартири залишилися тільки 2 чашки, а в багатьох тут, навіть, цього не було. Так, дівчатка наступного дня дві коробки чашок привезли. Загалом всі намагаються піклуватися та допомагати. Крім нас, тут є також сім'ї з дітками. У блоці живе по чотири особи, але якщо живе сім'я і є вільне місце, то нікого чужого не підселяють", – поділилася враженнями одна з перших мешканок модульного тимчасового містечка Лілія. Нагадаємо, що внаслідок бойових дій у Бородянці частково або повністю зруйновані 552 приватних будинки та 24 багатоквартирні будинки, дві школи та всі адміністративні будівлі. Читайте: У Бородянці відкрили модульне містечко (фото) На відео: KВ подивилась як виглядають модульні будинки в Бородянці зсередини За житлом – у чергу У коментарі KВ т.в.о. голови Бородянської селищної ради Георгій Єрко (“За Майбутнє") розповів, що на території громади створено гуманітарний штаб, працює ЦНАП, які допомагають мешканцям пройти процедуру щодо питань розселення. Першочергове право на одержання тимчасового житла надають спочатку пільговим категоріям, а далі вже у порядку черги.  “Першочерговість надається незахищеним верствам населення – це людям, які втратили житло повністю, це багатодітні сім'ї, сім'ї інвалідів та військовослужбовців. А далі вже по списку йдуть люди, які втратили житло і якщо мають бажання, то ми їм надаємо місце для тимчасового проживання. Мешканці подають ЦНАПУ довідки, що їхнє житло дійсно втрачене, їх беруть на облік, вони розселяються. Потім виконком затверджує їхнє місце перебуваня. І нехай проживають допоки не відбудується їхнє житло і не нададуться квартири чи будинки.  Загалом від людей, які втратили житло, ми почали приймати заявки ще у квітні, одразу після деокупації. Відпрацьована черговість. Є мешканці, які при собі нічого не мають, при втраті житла, коли воно було розбомблено, у більшості були втрачені і відповідні документи. Пишуться заяви на згоду обстеження зруйнованого житла, всіх ідентифікуємо з допомогою сусідів, житлово-комунального господарства”, – говорить Єрко.  Про те, як загалом відбувається розселення мешканців у модульному містечку розповіла KВ спеціаліст відділу з питань житлово-комунального господарства, транспорту та благоустрою Алла Касьяненко. Вона зауважила, що до відділу звернулося понад 270 сімей з тим, що втратили власний дім і потребують мобільне житло.  “У квітні, коли відновився робочий процес після деокупації, у нас був пошкоджений інтернет, техніка, тож вся робота відбувалася у ручному режимі виключно за зверненнями мешканців. Відпрацьовували на початку такий алгоритм: що в кожний такий тимчасовий будинок заселяємо незалежно від віку, статі чи сімейного положення. Але, зрозуміли, що переселення мешканців триватиме не день, не місяць, а можливо, й до зими. Уряд Польши надав громаді 88 житлових кімнат. На сьогодні заселено вже три модулі, людей забезпечили всім необхідним для життя. Житло передбачає кімнату на чотирьох мешканців. Тому вирішили, що сьогодні розселення таки відбуватиметься посімейно. Три чи чотири людини в сім’ї, навіть, якщо це дві людини в сім'ї, ми також ставимо питання про те, що підселення до таких родин не відбуватиметься. Проте, якщо житло потребуватиме одна особа, а на території є багато одиноких людей різного віку, ми попереджаємо, що до такої людини буде підселення. Ми маємо використовувати кожну кімнату функціонально. Але ми будемо намагатися підселяти людину по статі та по віку, за інтересами тощо. На сьогодні ми заслели людей-одинаків, але поки що ще підбираємо контингент, який би дозволив зробити співжиття комфортним та цікавим”, – говорить Касьяненко.  За її словами, не заселеним залишається поки що лише один модуль на 22 сім’ї. Підготовчі роботи в цьому в процесі тривають. Орієнтовно віднайти тимчасове житло тут зможуть ще приблизно 65 осіб вже до кінця цього чи наступного тижня. Загалом же до містечка вже вдалося заселити понад 150 осіб, із них і шість сімей військовослужбовців ЗСУ. Проте, зауважила вона, до громади надходило і продовжує надходити дуже багато заявок, і багато саме від незахищеної категорії населення. Всіх, хто втратив житло, наразі ставлять на облік, щоб розуміти загальну ситуацію, хто і що потребує і відпрацьовується пріоритетність в наданні житла. Щоб тим, хто вирішить повернутися, вже було місце для тимчасового поселення. Адже є як ті, що повернулися в Україну, як і набагато більше тих, що нині ще перебувають за кордоном. Але, додає, є різні ситуації і випадки, коли таке тимчасове житло не влаштовує жителів громади через певні життєві обставини.  Також вона зауважила, що при потребі, може розглядатися можливість підвезення ще додаткових модульних гуртожитків, є для цього на території громади і ділянка для їх розміщення.  Читайте: У Бородянці вже монтують модульне містечко для постраждалих від війни Як одержати тимчасове житло Також KВпоцікавилася, як бородянцям, що втратили житло, здобути помешкання у новому модульному будинку, куди звертатися і який пакет документів необхідно мати при собі. Як роз’яснила у коментарі начальник відділу Центру надання адміністративних послуг Бородянської селищної ради Світлана През, щоб стати на облік в загальному реєстрі і одержати право на тимчасове житло замість зруйнованого, першочергово постраждалим мешканцям необхідно звернутися безпосередньо до ЦНАПу, який наразі розташований та приймає відвідувачів у приміщенні ліцею (2 кабінет) за адресою: Бородянка, вул. Паркова, 5.  Звертаючись до ЦНАПу, при собі необхідно мати оригінали документів, що посвідчують особу (паспорт та ідентифікаційний код). Також необхідно буде написати заяву, в якій зазначається, де саме людина проживала, якщо у неї зруйноване нерухоме майно. Решта правоустановчих документів на квартиру, чи у разі приватної садиби – на будинок та земельну ділянку, надаються по можливості, якщо такі документи збереглися. У разі їхньої відсутності – це також фіксується.  “Бувають випадки, коли людина не власник житла, а мешкала в квартирі, тоді, якщо ми бачимо, що вона там дійсно зареєстрована, надаємо відповідну довідку. І тоді така особа має право одержати тимчасове помешкання. У багатьох, в кого зруйноване майно, немає правоустановчих документів, причини різні: не встигли забрати, знищені чи згоріли тощо. Також ми приймаємо заявки про зруйноване та пошкоджене майно. У такому випадку, звертається власник або один із співвласників та подає паспорт, код, а також правовстановлюючий документ на квартиру або житловий будинок і технічний паспорт. Ці дані ми заносимо в реєстр. Потім це житло або будуть відбудовувати та надавати, або надаватиметься компенсація. Але це питання вирішуватиметься саме на державному рівні. На даний час ми зареєстрували 3013 заяв про пошкоджене та зруйноване майно. І це враховуючи, що ще багато мешканців не повернулося до громади”, – роз'яснила процедуру подачі документів начальник відділу.  Нагадаємо, як раніше повідомляла КВ, села, селища та міста Київщини, що пережили військову навалу рашистів, потихеньку оживають та відновлюються. Посеред населених пунктів лежали нерозірвані бомби, з-під завалів витягували тіла загиблих мирних українців, гуманітарна ситуація була вкрай складна і, якби не волонтери, була б ще гіршою. Але люди вірять в життя та роблять усе можливе, щоб повернутись до своїх домівок. Читайте: “Всіх, хто роздивлявся військових через тин, розстрілювали”: КВ дізналася, як живуть в окупації села Бородянської громади Фото та колаж KВКиївВлада

В Украинском доме 8 июня должен состояться показ отреставрированного фильма Сергея Параджанова “Тени забытых предков” – одного из лучших украинских фильмов, который, наряду с фильмами Александра Довженко, оказал колоссальное влияние на мировой кинематограф. Перед показом фильма Параджанова выступит Лариса Кадочникова – народная артистка Украины, сыгравшая главную роль в “Тенях забытых предков”, муза мастера и легенда столичной сцены. КиївВлада поговорила с Ларисой Кадочниковой о Сергее Параджанове и его роли в становлении украинского поэтического кино и киевском киноренессансе 1960-1970-х годов, о Юрии Ильенко, Андрее Тарковском. А также новом фильме Ларисы Кадочниковой и Дмитрия Томашпольского. В мае “Тени забытых предков” вышел на экраны столичных кинотеатров – “Жовтня” и “Ультрамаринов”. В “Жовтне” временами был аншлаг, но в целом посещаемость столичных кинотеатров в военное время оставляет желать лучшего. Підписуйтесь на “КиївВладу”   Незадолго до показа фильма с Украинском доме KВ встретилась с Ларисой Кадочниковой, чтобы вспомнить о съемках легендарного фильма и Сергее Параджанове, роль которого в истории украинского кинематографа и культуре Киева незаслуженно забыта. KВ: Вы последняя, кто осталась из творцов “Теней забытых предков”, одного из лучших фильмов всех времен и народов – по мнению авторитетных кинокритиков и киноведов. Что осталось в Вашей памяти о фильме, о его съемках, о Параджанове, о Миколайчуке? Лариса Кадочникова: С “Тенями забытых предков” связан огромный этап в моей жизни. Моя мама родилась здесь (в Киеве, – KВ), но потом в 16 лет уехала в Москву, где поступила во ВГИК, и на втором курсе сыграла главную роль в “Бесприданнице” Якова Протазанова. Я тоже закончила ВГИК и работала в одном из лучших театров – театре “Современник”, где играла много главные ролей. Это был театр единомышленников, что невероятно важно. Мой муж Юрий Ильенко, который после окончания ВГИКа был распределен в Украину – вначале на Ялтинскую киностудию. Позже его пригласил на киностудию им. А.П.Довженко Василий Цвиркунов – замечательный директор киностудии, благодаря которому, кстати, и состоялось украинское поэтическое кино. Именно Василий Цвиркунов предложил Сергею Параджанову снять фильм к 100-летию Михаила Коцюбинского “Тени забытых предков” – как очень необычному режиссеру, который снимет интересный фильм. Я бы памятник поставила Цвиркунову за все, что он сделал для украинского кино. Тогда все утверждалось в Москве. Юрий (Ильенко) приезжал туда раз в полгода, и в тот раз приехал вместе с Параджановым. “Да, он странный, сумасшедший, но, по-моему, безумно талантлив. Хочешь с ним познакомиться?”, – спросил Юра. Я ответила: “Почему бы нет?”. Мы встретились на ул. Горького, было лето, страшная жара, полно народа. Издалека мы увидели человека, который в черной шляпе и черном пальто сидел на черном чемоданчике. Такой вот Чарли Чаплин. Юра представил меня. Параджанов повернул голову, посмотрел на меня и сказал: “Маричка!”. KВ: То есть никакого предварительного отбора в Вашем случае не было? Лариса Кадочникова: Кинопробы, конечно, были, но позже – в Киеве, два дня. А тогда Сергей (Параджанов) сразу предложил приехать в Киев. Я ответила, что приеду, если меня отпустят в театре. KВ: Главным режиссером “Современника” тогда был Олег Ефремов. Вы рассказывали, что отпускал он Вас с большим трудом. Лариса Кадочникова: Да. Когда я сказала ему, что хочу уехать в Киев на кинопробы, муж будет снимать кино, лицо у Олега Николаевича вытянулось. Двух составов в театре не было, я играла почти каждый день. Олег Николаевич спросил: “Что, тут мало киностудий? Какие там фильмы на студии Довженко?”. Я назвала Параджанова, Ефремов сказал, что ничего о нем не знает. “Лариса, театр – твой дом. Если ты уедешь, можешь не возвращаться”, – сказал Олег Николаевич. Уже после прохождения кинопроб в Киеве, я принесла бумагу – и Ефремов ее подписал с каменным лицом. Он мне так и не простил этого, потому что считал: актер должен работать в театре, а кино – на последнем месте. KВ: Каким Вы увидели Киев почти 60 лет назад – родной город Вашей мамы? Лариса Кадочникова: Я совершенно обалдела. Это был город-парк – самый красивый город мира, в которых я бывала. В Днепре можно купаться, а попробуй в Москва-реке искупаться – сразу попадешь в больницу. Я тогда удивлялась – это же город-курорт, а вы, киевляне, еще на какие-то курорты ездите. KВ: Как проходили кинопробы? Лариса Кадочникова: Очень коротко. Я тогда же встретилась и познакомилась с Иваном Миколайчуком (исполнитель главной мужской роли в “Тенях забытых предков” Ивана Палийчука) и была совершенно потрясена его красотой, умом, обаянием. Попробовали буквально две реплики, снимал Юра (Ильенко). Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться Потом вернулась в Москву. Позвонил Параджанов, сказал, что меня утвердили и надо уехать на съемки на полгода, если не на целый год – безвылазно. И я уехала. KВ: Съемки “Теней забытых предков” продолжались больше года, не полгода и даже не год. Лариса Кадочникова: Да, больше года. Это сейчас снимают за две недели четыре серии, как я недавно снялась в сериале. А тогда переснимали некоторые сцены по несколько раз, для Юры (Ильенко) и Сергея (Параджанова) был важен каждый кадр. KВ: Мы же не можем сравнивать, извините за грубость, высокую кухню и фастфуд. Лариса Кадочникова: Совершенно верно. Это сейчас даже трудно объяснить, как выбиралась натура, как мы ждали отснятый материал, а это ж надо было проявить пленку, отсмотреть ее, не так как сейчас – сразу на мониторе посмотрел и все понятно. Две недели и больше уходило на пересылку туда-сюда и проявку пленки. Просмотры отснятого материала тоже были целым действом. В селе, где проходили съемки (село Криворивня Ивано-Франковская область, где Михаил Коцюбинский написал свою повесть, и где сейчас силами местных жителей создан музей, посвященный фильму "Тени забытых предков", – KВ), был маленький кинотеатр, куда набивалось все село, потому что в фильме снимались буквально все местные жители, считайте, что колхоз там на год остановился – и смотрели себя на экране, кричали, аплодировали, видя себя и соседей на экране. По вечерам в доме, который снимал Параджанов, тоже собиралась масса народу. Сергей был очень остроумный, яркий и устраивал настоящий театр. KВ: Съемки начались гладко? Лариса Кадочникова: Для меня и Юры – нет. Я была жесткой поклонницей черно-белого кино, а тут – какой-то “ландрин” (леденцы, монпансье, – KВ). Я сказала Юре через месяц после начала съемок: “Не понимаю я этого, ухожу из этого кино, вернусь в “Современник”, там такие роли”. Тогда были сняты две-три сцены и Юре тоже не понравилась его работа, он тоже решил уходить и сказал Параджанову: “Вызывай своего друга (Сурен Шахбазян, снимал “Цвет граната”, – KВ)”. Кадр из фильма "Цвет граната", в главной роли - Софико ЧиаурелиПараджанов позволил Юре уйти и написал Шахбазяну. А меня отказался отпускать, хотя начал искать других актрис – из Питера вызывали, из Львова. Но Параджанову никто не нравился. Даже директор киностудии Довженко Василий Цвиркун приехал – это же инцидент, когда снимается фильм к 100-летию Коцюбинского, а тут и оператор, и главная актриса отказываются. Только Миколайчук в этом всем не принимал участие – он попал в родную среду, для него все свое, снимается у какого-то сумасшедшего гения. А съемки тем временем продолжались – деньги же выделены. Прошло еще две недели, прислали свежий отснятый материал, и Параджанов говорит: “Сейчас вы увидите гениальное!”. В фильме есть сцена, где Палагна (роль исполнила Татьяна Бестаева, – KВ) спускается по сеновалу в объятьях Палийчука (главная роль Ивана Миколайчука, – KВ). Я говорю: “Юра, по-моему это и правда гениально”. Юра мне ответил: “Да, я правда здорово снял”. И тогда мы решили остаться в фильме. А Сергей (Параджанов) сказал: “Лариса, я бы тебя все равно не отпустил”. Это было что-то совершенно невероятное – появился режиссер, который смотрит на мир, на кадр, цвет, ракурс совершенно другими глазами. KВ: Каким Параджанов был в жизни? Лариса Кадочникова: Сумасшедшим. И гениальным. KВ: Это понятно, достаточно посмотреть на коллажи Сергея Иосифовича. Но был ли он деспотом, как большинство гениев, или наоборот? Лариса Кадочникова: Он был всяким. Двери его квартиры были открыты всегда – в любое время дня и ночи, для каждого – дворника, генерала, гостя из Италии. Это трудно вообразить, что это происходило в квартире, где жили не только Сергей, а и его жена Светлана с маленьким сыном Суреном. Сергей Параджанов с сыном Суреном, фото: Facebook Юрия Мечитова Приходят постоянно самые разные люди, что-то готовят на кухне, моются в ванной, садятся за стол – и бесконечные разговоры об искусстве. Еще Параджанов очень любил камни. У него после ареста даже искали какие-то бриллианты, даже паркет поднимали, но никаких бриллиантов никогда и близко не было. Ему когда дарили какой-то камень, он звонил мне или друзьям – и дарил. А мы потом тоже дарили эти камни. Сергей также очень любил дарить женщинам шали. Он вообще любил дарить: нравится – бери. Коллаж Сергея Параджанова “Я продал дачу”, 1985 год, источник: https://vakin.livejournal.com/2510709.html Он почти не пил. Я точно никогда не видела его пьяным, хотя на столе – три больших, составленных в ряд стола – всегда было красное вино. Еще он очень любил большие красные перцы, которых сейчас завались, а тогда – большая редкость. На большой тарелке в любое время года всегда лежали эти перцы, яблоки, фрукты. И стояло хорошее грузинское вино. Но! Сергей никогда не пускал тех, кого не любил, мог захлопнуть перед носом дверь. Но это редкие случаи. KВ: А были у него любимые гости? Лариса Кадочникова: Он много кого любил. Но всегда был Иван Драч, сидел, как правило, под стеной, а Параджанов говорил: “Смотрите, вот гений! Смотрите, какой у него лоб!”. И, кстати, Драч стал первым, кто сказал про “Тени забытых предков”, что это гениальное кино – в маленьком кинозале на 70 человек. Кадр из фильма “Тени забытых предков” На площадке с ним было совсем не так, как учила меня во ВГИКе Ольга Ивановна Пыжова (ученица Станиславского, – КВ) – Параджанов следил за каждой складочкой, каждым костюмом, прической. И говорил: “Твои глаза. Здесь поворачиваешься, смотришь в сторону, здесь отходишь”. Совершенно особая проработка каждой роли. KВ: Вы сказали, что Миколайчук находился в своей среде. Ему Параджанов тоже давал такие указания? Лариса Кадочникова: Нет. Иван (Миколайчук) просто жил. Он оттуда родом, ему даже ничего не надо было что-то делать – он играл самое себя. А со мной – да: глаза, распущенные волосы. Чистота и любовь. KВ: Наверняка, у вас с Параджановым сохранились дружеские отношения. Лариса Кадочникова: Я его просто боготворила.  KВ: Когда стало по-настоящему понятно, что “Тени забытых предков” – гениальный фильм? Лариса Кадочникова: После того, как его показали в Аргентине. Сергея, кстати, не выпустили. Потому что он брякнул: “Лечу в Аргентину! Мне билет в один конец, обратно я не полечу”. Документы на выезд тогда, кстати, оформлялись три месяца. И Юрия Ильенко на всякий случай не выпустили, потому что у нас не было детей. И полетели я и Иван Миколайчук. Костюмов и парадных платьев у нас не было. Иван взял на прокат, а потом ему подарили, черный костюм. У меня было одно платьице, туфельки и пара свитерков – маленький чемоданчик. Мы прилетели и поняли, что мы никто и звать нас никак. Тут звезды со всего мира. А тут какой-то Параджанов, что за кино такое, какая Буковина? KВ: В Аргентине много эмигрантов из Украины. Лариса Кадочникова: Да, и очень многие пришли на показ “Теней забытых предков”. Фестиваль проходил в 1965 году в Мар-дель-Плата, в кинотеатре на 4 тыс. мест. Зал был забит. И когда закончился, сначала тишина, а потом весь зал встал и устроил овации минут на пять.  Иван Миколайчук, Лариса Кадочникова, Сергей Параджанов, фото из архива Ларисы Кадочниковой С этого момента и на всю неделю фестиваля мы стали звездами. Фильму не дали гран, но вручили специальный приз жюри и приз критиков. Картина имела колоссальный успех. И премии были уже потом – во Франции и т.д. KВ: Там Вы стали звездой. Но СССР продолжал жить за “железным занавесом”, куда вы возвращались… Лариса Кадочникова: Кстати, в Каннах по сей день не была ни разу.  Париже была много раз, в том числе – с “Тенями забытых предков”. И возвращалась уже не просто в СССР, я возвращалась в Киев, куда полностью перебралась после “Теней забытых предков”. KВ: Кстати, почему Вы не вернулись в Москву? Все-таки, тогда это была столица государства. Лариса Кадочникова: Важную роль в этом сыграла позиция моего мужа. Он сказал: “”Современник” ты уже потеряла. Я хочу стать режиссером и, конечно, буду тебя снимать. Здесь есть театры. Здесь есть Параджанов. И здесь есть группа людей, которая будет делать что-то новое”. Тогда, в 60-е, в Киеве действительно было дыхание чего-то нового – в кино, живописи, литературе. На показы украинского, французского, итальянского кино в киевские кинотеатры стояли часовые очереди. Художник Сергей Якутович, режиссер Сергей Параджанов, оператор Юрий Ильенко, актер Иван Миколайчук – четыре гения, которые могли создать совершенно новое кино. Украинское кино, которое изменило бы весь мировой кинематограф. Фотоколлаж из личного архива Ларисы Кадочниковой Кстати, именно у Параджанова я познакомилась с Михаилом Резниковичем, который пригласил меня в Театр русской драмы, который теперь – Театр Леси Украинки. Я пришла в театр и с тех пор Театр Леси Украинки – мой второй дом.  Когда вышел “Каменный крест” Леонида Осыки (1968 год, – KВ), Параджанов был настолько потрясен, что говорил: “Леня, ты самый гениальный режиссер”. Кстати, про “За двома зайцями” Виктора Иванова Сергей тоже говорил: “Пройдут десятилетия – и вы увидите, что это невероятно гениальный фильм”. И Роман Балаян фактически учился у Параджанова – каждый вечер сидел у Сергея, слушал, накапливал. И получалось совсем другое кино – и это прекрасно! И каждый брал что-то свое, что применял потом в своем творчестве. Вы сказали в начале нашего разговора, что “Тени забытых предков” – один из самых значимых фильмов в истории. И это же правда! Федерико Феллини был потрясен этим фильмом и поменялся после его просмотра, многое взяв у Параджанова. Схожее произошло с Микеланджело Антониони. Марчелло Мастрояни (справа) в гостях у Сергея Параджанова, источник: “Популярне” Я во многих итальянских, американских, французских, польских фильмах вижу заимствования – и операторские, и режиссерские, и звукорежиссерские. Эта картина подарила многим радость и возможность создать что-то свое – гениальное. Тот же “Родник для жаждущих” Юры Ильенко (1965 год, – KВ), который много лет пролежал на полках, а потом был уничтожен и, если бы Юра не спас одну копию, то исчез бы навсегда – тоже благодаря “Теням забытых предков” и Параджанову! Сергей Параджанов и Андрей Тарковский, источник: “Радиован” Андрей Тарковский, который жил и работал в Москве, тоже дружил с Параджановым и считал его гениальным режиссером. KВ: Насколько тесное общение было Параджанова с Тарковским? Лариса Ильенко: Для Параджанова Тарковский был богом. Они искренне любили друг друга, много раз встречались. И считали друг друга гениями, выше которых нет. Так же дружили и с Владимиром Высоцким. Мастера из Польши, стран Балтии, Грузии – это были сообщающиеся сосуды. Сергей Параджанов и Владимир Высоцкий, фото из архива Ларисы Кадочниковой Вот такая атмосфера царила в Киеве лет десять. А потом это все ушло, исчезло.  KВ: Так повлиял арест Сергея Параджанова в 1974 году? Лариса Кадочникова: Мне кажется, да. В воздухе появился страх. Было ощущение, будто гайки закручиваются. Звонили артистам из КГБ. Многие даже боялись подходить к дому Параджанова. Все мгновенно спрятались по углам. Мне тоже звонили, но я сказала, что никуда не пойду, я артистка и ничего не знаю. Больше не звонили. Перестали звонить друг другу, перестали общаться. Казалось, что за каждым из “группы Параджанова” – а людей там было много – следили. Многие стали много пить и уходить из жизни. KВ: В 1978 году Параджанов вышел из тюрьмы и вернулся в Киев. Вы наверняка встретились. Как это было? Лариса Кадочникова: Мы очень ждали, когда Сергей выйдет на свободу. К Сергею часто ездил Михаил Беликов (на тот момент режиссер, сценарист, оператор киностудии Довженко, – KВ), хоть это и было довольно опасно. Тюремный рисунок Сергея Параджанова, источник: Sova Когда Параджанов вышел на свободу и вернулся в Киев на свою квартиру (отобрали квартиру позже) – весь город заговорил об этом. Но практически все побоялись с ним встречаться. Вот такой страх был запущен. Мы на тот момент уже расстались с Юрой, что для Параджанова стало шоком, и я была замужем за Михаилом Саранчуком (на тот момент директор Театра русской драмы им. Леси Украинки, – КВ). И мне позвонил Параджанов. Я встретилась с ним возле нашего дома, долго ходили вокруг дома. Он был сильно похудевший, изменился. Я пригласила его на премьеру “Отелло”, где играла Дездемону. Я сказала Резниковичу, который поставил “Отелло”, что будет Параджанов. Миша очень обрадовался, выделил место в ложе. Весь зал знал, что Параджанов здесь. Когда закончился спектакль, в проход вышел Сергей и пошел к сцене – в гробовой тишине. Он подошел, поклонился, поцеловал сцену и ушел под аплодисменты. Потом он встретился с Резниковичем, о чем-то они говорили. Потом были встречи с компаниях друзей, Параджанов все пытался нас помирить в Юрой. А потом в Доме кино был мой вечер. Леонид Осыка снял фильм о Врубеле (1989 год, – KВ) по сценарию Параджанова. Тогда же Сергей снимал свой последний фильм “Ашик-Кериб”. Сергей уже очень болел, рак. Кадр из фильма Сергея Параджанова “Ашик-Кериб” И я просила Леонида пригласить Параджанова. Он отказывался, мол, Сергей очень болен. Тогда я сама позвонила Сергею и пригласила. Он приехал накануне к нашему дому, позвонил с уличного телефона-автомата и попросил мужа спуститься. Миша спустился и поднялся с огромным яуфом (ящик для упаковки фильмокопий, – KВ), наполненным винами, коньяками, сладостями. Я рыдала – он, смертельно больной раком, приехал и привез эти дары! И на следующий день он пришел на мой вечер. Под конец он поднялся на сцену, развернул огромную золотую шаль и укутал меня. Так мы с ним попрощались. Поехать на похороны я не смогла… Похороны Сергея Параджанова, Ереван, июль 1990 годаЭто был великий человек. Благодаря нему поднялось наше украинское кино. Конечно, был худсовет, дирекция и прочее. Но все шли к Параджанову за идеями – и все уходили от него одухотворенные и заряженные на творчество, зная, как снимать кино. Я не видела в своей жизни, кроме мамы, добрее и щедрее человека. KВ: Кого вы можете назвать учениками Параджанова в кино? Лариса Кадочникова: Роман Балаян, Юрий Ильенко, Олег Бийма. Его очень любили Феллини и Тарковский. И Высоцкий. Думаю, во всем мире множество учеников Сергея. И то, как с ним поступило государство – это невероятная жестокость. KВ: Да, история Параджанова – это история Гумилева, Мандельштама, “расстрелянного поколения”. Это история государства, которое железным катком утюжит каждого, кто не такой как все, другой, яркий. Лариса Кадочникова: Да, он мог выйти на сцену и сказать все, что он думает. В зале всех трясло, потому что знали: завтра за такие слова можно легко оказаться в тюрьме. А он просто говорил, что видел и что думал – о руководстве, о том, что творится в стране. Но при этом он не был мрачным – в нем кипела жизнь, очень добрая жизнь. Сергей Параджанов, источник: “Радиован” И к этой жизни тянулись все. Вот я, когда приехала в Киев. я была ефремовская. А потом стала параджановская. И до сих пор чувствую себя параджановской. KВ: Чем сейчас, кроме игры на сцене Театра Леси Украинки, занимается параджановская Лариса Кадочникова? Лариса Кадочникова: Мы с Дмитрием Томашпольским сняли фильм “Лариса Кадочникова. Война”. Сейчас идет монтаж фильма, сведение звука. Надеюсь, скоро все смогут его посмотреть. Тот же Томашпольский – автор фильма обо мне, “Автопортрет”. Очень хороший фильм. Заглавное фото: KВКиївВлада

Питання “Їхати чи не їхати у відпустку в умовах війни?” мучило мене майже місяць. Наскільки це морально? Дорого? Важко?  Аргумент, що три місяці під бомбами  дають право на тиждень спокою,  переважив.  А тут ще пропозиція від авіаперевізника про переліт за 3 євро з Кракова до Праги. Підписуйтесь на “КиївВладу”  Швидко вирішили, що  звідти їдемо до Карлових Вар. Розуміли, що загальний маршрут буде складний. Але найближчим часом по-іншому не буде. То вирушили. “Київ-Львів” – поїзд. “Львів-Краків” – автобус. Ночівля у Кракові. Потім таксі до аеропорту. Переліт “Краків-Прага”. І звідти автобус “Прага-Карлові Вари”. Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться У Львові підстрахувалися квартирою друзів. Мали приємний гастротур містом. Навіть випадково побачили як преса фанатіла на площі Ратуші від переможця Євробачення. Та найцікавіше було попереду.  Автобус запізнився без пояснень. За півтори години доїхали у Шегині. І почалося Велике Очікування.  Сам пункт дуже примітивний. Дякувати волонтерам, які розгорнули намети допомоги, є безплатні гарячі напої, випічка, туалети, місця для зарядок телефонів, меддопомога.  Наш автобус, до речі, напівпорожній, чомусь,  пропускав всі інші. З пасажирами ніхто не спілкувався й ні на які запитання не відповідав.  Так само, як і на митниці, коли з’ясувалося, що серед пасажирів, людина, яка не має права виїзду з країни. В нас “горіли” проплачений готель та переліт.  Спроба дізнатися у водіїв (на яких у цей момент складали протокол за порушення правил) коли приблизно будемо на місці натикалася на глуху стіну та гучне невдоволення пасажирів. У відповідь на мій спіч про самоповагу до себе, як до громадян та клієнтів, жінки різного віку вимагали від мене : “Не нервувати водіїв”, “Терпіти”, “Співчувати порушнику” тощо. Лякали тим, що з таким підходом “Європа вас не прийме”. Замовкли лише після того, як повідомила їм, що, на відміну від більшості, не їду за легким життям й за тиждень повертаюся знову у війну.  А коли вже на польському боці виключно наш автобус загнали на додатковий огляд, голосно співчувати бідолашкам-драйверам перестали всі.  Шість додаткових годин на кордоні дозволили нам зрозуміти, що наш готель та авіабілети згоріли невідворотно; що  кінцева точка маршруту нашого автобуса …. Карлові Вари. Склавши “2+2” “переконали” водіїв доправити нас туди "за красиві очі".  По часу ми навіть виграли 1 годину. Сам відпочинок не міг не вдатися. Без обстрілів та нескінченних розмов про війну.  Ми почали спати вночі та  не реагувати вороже на російську мову. А там це – майже друга місцева.  Із задоволенням підслуховували розмови молодих рашистських мамів, які скаржилися одна одній, що цього року їм складно буде відпочити  в Європі.  Зі ще більшим задоволенням скрізь щебетали українською. Голосно співали у басейні про “батька-Бендеру” та “червону калину”. Той порожнів миттєво.  З гордістю вигулювали футболки “Україна”. Було трохи дивно спостерігати, як наша землячка, що вже 7 років заміжня у Німеччині, і чий син наразі воює в Україні, мило спілкується з нашими ворогами.  Як ті, інші, спокійно ходять, п’ють водичку, лікуються, сміються, будують плани… Та коли ми трохи оббулися на новому місці, дізналися: готелі, що належать росіянам – порожні та банкрутують; що закрилися майже всі екскурсійні агенції; так само, як і брендові бутіки, і ресторани та ще багато чого. І міцніла, ще раніше сформована впевненість, що правда є лише одна, і добро завжди перемагає зло. Додому поверталися тим самим автобусом з тим самим екіпажем.  На кожній зупинці людей більшало. Жінки, чоловіки, маленькі діти. Стомлені закордонним життям люди повертаються додому. Рахують кожну мить, що відділяє їх від дому. Перейнявши трохи громадських прав й свобод, не соромляться вимагати поваги до себе та своїх потреб.  І диво: ті без заперечень все виконували.  Алей на цей раз ми не уникли фінансових втрат. Попри всі запевнення, автобус прийшов до Львова через  13 хвилин після того, як відправився наш поїзд на Київ. І знову на нас чекало смачне місто та шопінг.  Відключившись у потягу майже одразу, ми вранці навіть не зрозуміли, що прибуваємо із годинним запізненням. Все це вже не мало ніякого значення. Йшов дощ. Вмиване місто всміхалося нас скрізь ці “сльози”.  Ми були вдома. І куди б ми не їхали, знаємо, що будемо тут завжди. 

Нове державне свято відзначатимуть 28 липня, у День хрещення Київської Русі. День української державності буде неробочим днем. Про це KВ стало відомо з проекту закону № 5864 про внесення зміни до статті 73 Кодексу законів про працю України щодо встановлення нового святкового дня – День Української Державності, який Верховна Рада підтримала сьогодні, 31 травня. Підписуйтесь на “КиївВладу”   Президент Володимир Зеленський підписав указ під час промови до Дня Незалежності в серпні 2021 р., і лише тепер його підтримала Верховна Рада. Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться Таким чином, в українців з'явиться ще один неробочий день.  Читайте: До Дня Незалежності 30 родин захисників України з різних регіонів нашої держави отримали ключі від квартир Фото: відкриті джерела КиївВлада

За інформацією Держприкордонслужби, всього в Україну з 24 лютого по 24 травня в’їхало 2,2 млн українців, і тенденція останніх тижнів щодо збільшення кількості громадян, які повертаються до України, за даними Служби, зберігається. За добу 22 травня прибули майже 38 000 українців. Не оминає хвиля повернення людей і  Київ, хоча багато киян ще досі залишаються за кордоном та в західних областях України. Разом з тим, здебільшого люди повертаються у власне житло. А от ринок орендного житла поки залишається в не надто доброму стані.  Про те, які сценарії відновлення ринку та чого очікувати найближчі місяці, KВ розпитала експертів столичного ринку нерухомості.  Підписуйтесь на “КиївВладу”   Співзасновник ЛУН Андрій Міма зазначив в середині травня, що кількість оголошень про оренду квартир у Києві зросла втричі, а попит – впав удвічі.  Команда Flatfy надає такі дані медіанної ціни оренди в Києві, в гривнях, динаміка 24 квітня – 24 травня, орендна ставка за місяць: Трикімнатні квартири: 51 000 грн – 26 000 грн, зниження майже вдвічі, -49% Двокімнатні: 18 000 грн – 13 000 грн, -28% Однокімнатні: 9000 грн – 8 000 грн, -11% Як бачимо, найбільш “ходові” помешкання втрачали в ціні помітно менше від квартир з більшою кімнатністю. Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться Зауважимо, що порівняно з березнем ціни знизились помітніше. Медіанна ціна оренди на 24 березня на трикімнатні складала 63 100 грн/міс., двокімнатні – 26 000 грн/міс., однокімнатні – 15 000 грн/міс. У відсотках,  в травні до березня, оренда знижувалась так: в трикімнатних впала на 59%, в двокімнатних – на 50%, однокімнатних – на 47%. Динаміка медіанної ціни оренди в Києві, грн, квітень-травень 2022 р. Джерело: https://birdrent.com/dashbird  За спостереженнями експертки з нерухомості Слави Вігурської, ціни на ринку оренди з початку весни знизились в середньому на 30-40% “Сьогодні в столиці можна орендувати 1-к квартиру за 8 000-10 000 грн в будинку з гарним розташуванням, – каже експертка. – Цьому чимало сприяло суттєве збільшення пропозиції квартир на ринку через: Відтік орендарів з початком бойових дій до Західної України або до країн Європи і відповідно звільнення суттєвої частини орендної нерухомості, яка вже наприкінці березня – на початку квітня потрапила на ринок. Збільшення пропозиції на ринку нерухомості через виставлення на оренду квартир, власники яких також переїхали у більш безпечні місця Поповнення ринку оренди квартирами, які були виставлені на продаж і не знайшли нових власників до початку бойових дій. З іншої сторони, і обсяг попиту катастрофічно впав через відтік українців із столиці”. Ти не менш, за спостереженнями Олега Приходька, генерального директора девелоперської компанії GREENOL, на кінець третього тижня травня динаміка цін на оренду житла у Києві стабілізувалася. Основними причинами того, що ринок Києва стало трусити є, звичайно, війна, яка спричинила відтік киян з міста, а також знищення житлової нерухомості у містах-сателітах столиці.  “Страх та паніка обвалили орендні ціни. Різке збільшення вільних квартир змусило власників орендної нерухомості обрізати свої апетити, – каже Олег Приходько. -  Досконало невідомо скільки саме, але точно, що така кількість, яка вплинула на ціноутворення орендарів, перемістилися із Бучі, Ірпеня, Ворзеля і інших міст у Київ”. Ця міграція, з одного боку, надала Києву споживача, який замінив тих орендарів, що покинули місто, а з іншого – створила попит на більш дешеве житло. Зазначимо, що зростає і кількість внутрішньо переміщених осіб із східних і південних регіонів країни. Всього на 25 квітня тільки офіційно зареєстровано, за даними КМДА, понад 26 000 внутрішньо переміщених осіб, які покинули свої домівки через повномасштабне російське вторгнення. Звичайно, далеко не всі переміщені люди можуть орендувати житло – хтось живе у родичів, знайомих. Але деяка частка людей житло знімає.  І дуже бажано і по-людськи – не за всі гроші світу.  “У власників нерухомості стало питання: отримувати половину від вчорашніх орендних цін або нуль. Звісно, доходи перемогли у цьому протистоянні, – розказує KВ Олег Приходько. – З дати відсунення воєнних дій від столиці пройшло вже достатньо часу, і орендні ціни тимчасово відійшли від шоку та стабілізувалися на короткий проміжок часу”. При цьому експерт слушно зазначає, що орендний ринок нерухомості переважно знаходиться у тіні, тому реальне падіння цін не відображене. Як правило, офіційно знімали житло іноземці, іноземні компанії для своїх співробітників та орендарі, які були зацікавлені у реєстрації свого місця перебування. Такі квартири знаходилися у середньому та преміум ціновому сегменті. І саме ці квартири показали подвійне падіння орендних ставок.  Зараз, на кінець травня, за даними Слави Вігурської, ситуація стабілізується і з попитом – він поступово зростає через повернення в столицю українців, які повертаються додому, а також за рахунок біженців з інших регіонів, які приїжджають в столицю у пошуках роботи. В попиті буде дешеве житло Спрогнозувати більш-менш достовірно і динаміку цін, і попит, за слушним зауваженням обох експертів, неможливо. Ринок оренди буде реагувати на події на війні, на зниження ділової активності компаній, наявність роботи на ринку праці та наявні грошові “запаси” населення, які тануть із зростанням цін на продукти та ін.  Олег Приходько вважає, що на даний час перспективи тривожні, і це вказує на те, що орендний ринок надалі буде знижувати свої ціни. Схема оренди квартири у Києві, за його даними, така: комунальні + 100 дол. США, і вона є абсолютно робочою.  “Орендний ринок житла  – це вторинне питання. Первинним є  наявність роботи у столиці. Навіщо людям з інших міст і населених пунктів їхати у столицю, винаймати там житло, не маючи роботи?  Найбільшим попитом, за його даними, користуються найдешевші квартири з прийнятним транспортним сполученням до них. “Квартири для оренди кімнати у багатоквартирній оселі чи на двох-трьох подружок теж будуть мати свого клієнта, – прогнозує експерт. – Найбільш дорогі квартири, відповідно, найбільше втратять у ціні, та саме на них максимально знизиться попит у найближчий рік”. Слава Вігурська зазначає, що найбільш поширеною ситуацією сьогодні є фіксація поточного рівня оренди на 3-6 місяців з подальшим переглядом суми. Тому, за її словами, можна прогнозувати:  у вересні можна буде спостерігати стрибок орендних цін в межах від 10-20%. Орендарі намагатимуться відновити довоєнний рівень оренди. У першу чергу орендний ринок будуть формувати особи, що повертаються у місто. “Особливо відчутні хвилі тих, хто повертаються, будуть напряму залежати від відновлення роботи бізнесу, – ще раз акцентує увагу на важливості робочих місць для мешканців столиці Олег Приходько. – Звісно ж що просування російських військ зі сходу України спричинить черговий потік біженців та внутрішньо переміщених осіб, що в свою чергу збільшить кількість клієнтів ринку орендної нерухомості”.  У зоні ризику відтоку мешканців у більш безпечні міста, на думку експерта,   знаходяться великі міста, такі як Дніпро, Запоріжжя, Харків та інші. Однак при значному успіху України на фронтах сходу, буде прослідковуватися потік на повернення мешканців у свої рідні міста, що у свою чергу забере у Києва і західних міст орендарів. Цей процес, з одного боку, знизить попит на орендну нерухомість переселенців, а з іншого – дасть посил, що можна повертатися до роботи тим людям, що раніше виїхали з міст середньої частини України. Читайте: Київрада збирається легалізувати будівництво скандального ЖК “Life Story” на вулиці Метрологічній КиївВлада

В Ірпені готуються збудувати нове житло для тих, хто втратив його через рашиcтську навалу. Будівництво планують на території місцевого санаторію "Ластівка", під роботи виділяють 7 га землі. Частина містян вказує: забудувати знову планують зелену зону, а вона у місті ледь не єдина вціліла. Противники проєкту пропонують державі викупити у забудовників вже готове житло і розселити там потерпілих. Як стало відомо KВ, 12 травня депутати Київської обласної ради прийняли рішення № 250-10-VIІІ щодо здійснення передачі нерухомого обласного майна зі спільної власності до комунальної власності Ірпінської тергромади. Як зауважено в документі, Київоблрада витребувала з оперативного управління Комунального некомерційного підприємства КОР "Київський обласний дитячий санаторій" нерухоме майно, створивши відповідно комісію з приймання-передачі, і прийняла його на свій баланс.  І вже далі за процедурою, депутати надали згоду на безоплатну передачу цього майна зі спільної власності тергромад області до комунальної власності Ірпінської тергромади. Остання, у свою чергу, має також затвердити відповідне рішення, що вони погоджуються прийняти його у свою власність. Згідно із техніко-економічними показниками нерухомого майна зазначеного у додатку, мова йде про декілька об’єктів, що розташовані по вулиці Пушкінська, 80 у місті Ірпінь. Санаторний об’єкт включає головний корпус (307 кв.м), ізолятор (282 кв.м), три лікувальні корпуси загальною квадратурою в понад 900 кв.м, приймальний корпус (207,10 кв.м), школу (392 кв.м). А також – майстерню, харчоблок, насосну станцію, котельню та низку підсобних приміщень.  Як зауважують у самій облраді, це рішення було необхідне для реалізації проєкту, що має допомогти із вирішенням проблеми із житлом у громаді, що склалася внаслідок воєнних дій. "Вирішили передати нерухоме майно Київського обласного дитячого санаторію та земельну ділянку площею 7 га під ним в місті Ірпінь для реалізації проєкту будівництва житла за бюджетні кошти для громадян, які його втратили під час збройної агресії рф", – повідомив на своїй сторінці в Facebook депутат облради Олег Іваненко.  Область – за Як повідомляла Київська ОВА, 10 травня в Ірпені відбулася виїзна нарада за участі обласного військового керівництва з питань відновлення життєдіяльності Ірпінської громади. Під час наради розглянули питання демонтажу зруйнованих будівель, викупу та будівництва нового житла, організація тимчасового проживання для людей, що залишилися без домівок. На цій пообіцяли забезпечити ірпінців житлом у максимально короткі терміни. "Президент визначив терміни в п’ять місяців. Це приблизно до кінця жовтня, разом із забудовниками визначили, що до початку холодів люди повинні одержати житло", – розповідав ексочільник КОВА Олександр Павлюк. Зокрема 12 травня заступник керівника Офісу Президента Кирило Тимошенко здійснив робочу поїздку в Ірпінь, де і підтвердив фінансування державою будівництва житла для ірпінців, які втратили дах над головою.  Як повідомлялося, до кінця року на території колишнього санаторію "Ластівка" має бути збудовано житловий комплекс середньої забудови на 50 тис. метрів квадратних. Ірпінці, житло яких зруйнували російські окупанти, обіцяють, що одержать нові квартири безкоштовно. Крім самого житла, проєкт також передбачатиме будівництво бомбосховищ, дитячих майданчиків, закладів освіти та іншої соціальної інфраструктури.  Читайте: В Ірпені та Бородянці планують збудувати два ЖК по 50 тисяч квадратів кожний Ірпінська мрія В Ірпінській міській раді 16 травня відбулася 20 чергова сесія, на якій з-поміж низки питань, затвердили  рішення щодо безоплатного прийняття до комунальної власності нерухомого майна та земельної ділянки (кадастровий номер 3210900000:01:078:0014) по вул. Пушкінська, 80. Надали депутати і дозвіл на розробку детального плану території цієї ділянки.  Згодом у своєму Телеграм-каналі очільник громади Олександр Маркушин дуже гостро та емоційно висловився у бік партії "Голос", зауваживши, що представники цієї партії єдині, хто не підтримав таке надважливе для громади рішення. Зокрема депутатський же корпус ради представлений такими партіями як "Нові Обличчя", "Слуга Народу", "Європейська солідарність", "Свобода" та "Батьківщина".  "На жаль, його не підтримала фракція партії "Голос". Я би хотів ще раз попросити керівництво всіх фракцій в Ірпінській міськраді відповідально ставитися до своїх обов'язків перед виборцями і ставити свої політичні амбіції трохи нижче, аніж інтереси мешканців Ірпеня, житло яких було втрачено назавжди у війні з росією", – наголосив він. І нагадав, що майже 4000 сімей з міста втратили житло і зараз не мають, де жити.  "По-перше, це не збільшення квадратних метрів, ми будемо будувати людям нове житло замість старого. Мені ваша позиція не зрозуміла. Я щодня стикаюсь з людьми, які приходять і плачуть, кажуть: нам немає, де жити… І я максимально розселяю їх [...] Якщо хтось хоче зайнятися розселенням людей в себе в квартирах чи будинках, то ви можете взяти на себе цю відповідальність і зайнятися цим. Пророблена величезна робота, нам передали і землю, і майно. Хочу за це подякувати депутатам обласної ради, обласній військовій адміністрації, що підтримали в цьому напрямку і погодили в нас будівництво 50 тисяч кв.метрів житла натомість зруйнованого. Хочу подякувати Офісу Президента, Володимиру Зеленському і Кирилу Тимошенко, який виїжджав на місце і погодив будівництво нового комплексу приблизно на тисячу квартир. Цей комплекс буде сучасним. Дійсно, погоджуюся, треба простежити, щоб це не було гетто. Ми зробимо його максимально зручним і красивим. Тож поясніть нашим хлопцям, які воювали в Ірпені і втратили житло. Поясніть бабушкам, в яких нічого не було і вони все життя збирали на цю квартири, і зараз їм немає, де жити. Або поясніть жінками, у яких загинуло 37 наших хлопців і в половини немає житла, зруйновано чи приватний будинок чи багатоповерховий", – розповів він. І додав, що поважає думку громади, але триває війна, і порівняв події, які пережив Ірпінь, з тими, що відбувалися в донецькому аеропорту в 2014 році. Закликав депутатів долучатися до роботи. Відповів він і на запитання щодо будівництва житла саме на території колишнього табору "Ластівка", чому неможливо розпочати будівництво на місцях зруйнованих будинків і чому це необхідно зробити якомога швидше. "І якщо хтось буде мені заважати по Програмі Президента там будувати, в мене є всі сили і засоби навести порядок, і поліція цей порядок наведе разом з нами. Це – точка. З приводу того, чому не можна будувати одразу на місці зруйнованого житла. Це певна процедура, це мінімум півроку піде на одержання всіх дозволів, потім демонтаж. Завдання зараз, щоб вже  до нового року розпочати заселення людей, бо їм нема, де жити. Ви ж не в вагончику десь живете, а в квартирах та будинках. А є люди, які змушені жити в гаражах. Пів гаража залишилось цілим, люди натягли плівку і живуть там. Так не має бути в 21 столітті. Ми їх розселюємо [...] Сьогодні ми повинні рухатися разом. Від нас з вами, ті люди, які залишилися без світла, чекають, щоб ми допомогли їм. Ми не можемо зрадити, як ми не зрадили наших мешканців, захищаючи Ірпінь та Україну. Так ми не повинні зрадати і зараз. Від нас чекають дуже швидких рішень і житла. Я хочу, щоб ми, наш депутатський корпус і громада, в цьому були єдині. По-іншому не може бути. Друзі, війна! Повномасштабна війна! Якщо тут вона закінчилася нашою перемогою, то на сході дуже важко і кожного дня гине дуже багато людей, і вона сюди ще може повернутися. А ми повинні робити все для розвитку нашої громади, для розвитку і допомоги нашим людям", – завершив він свій виступ.  На відео: виступ голови Ірпінської міськради Олександра Маркушина під час 20-ї сесії від 16 травня 2022 року Читайте: В Ірпені побудують житло для постраждалих від російської агресії Є питання У коментарі депутатка Ірпінської міської громади Михайлина Скорик-Шкарівська (“Голос”) пояснила KВ позицію партії щодо проголосованого рішення, зауваживши, що вони не вважають плани забудови "Ластівки" дійсно прозорим проєктом, що допоможе мешканцям Ірпеня одержати нове житло замість зруйнованого.  "У той день на сесії виступали представники квартальних комітетів (ОСНів), які просили не підтримувати детальний план території, виступаючи за збереження тієї ділянки як зони рекреації. "Ірпінь має залишатися зеленим" – головний аргумент від тих, хто не сприймає це рішення, і з ним важко не погодитися", – розповіла вона. І додала, що виникає питання і щодо площі в 7 га, яка явно більша, ніж потрібно для 1000 квартир, про які повідомляли депутатам. "Тобто у представників нашої фракції немає чіткого розуміння, які справжні плани Маркушина стосовно всієї ділянки, тож ми зачекаємо на детальний план, точно забезпечимо його громадське обговорення з прилеглими ОСНами і, вже знаючи всі деталі, зрозуміємо, чи це дійсно вирішення проблеми чи просто бізнес-проект з розширення території під висотну забудову Ірпеня. Наша позиція незмінна: ми не вважаємо війну виправданням для непрозорих схем, тому ми не можемо підтримати проект, який викликає більше запитань, ніж відповідей", – зауважила депутат. Дійсно, в соцмережах мешканці висловлюють занепокоєння, що відбуватиметься забудова саме колишнього табору, а це – зелена зона. Висловили ірпінці і нерозуміння того, "чому не відбувається розчищення території для будівництва на місці зруйнованого житла і чому б не віднайти інші ділянки для будмайнданчиків". Голова громадського осередку "Демократична Сокира. Ірпінь" Сергій Люльченко, зокрема, на своїй сторінці в Facebook зауважив, що громадськість має змусити владу рахуватися з думками людей і для будівництва житла для постраждалих мають бути обрані альтернативні ділянки, а санаторій "Ластівка" зберегти та відновити як лікувально-оздоровчий заклад. Додавши, що в соцмережах поширюється думка, що якщо зараз влада не почне якісно змінюватись, якщо з корупцією так все і залишиться, то немає сенсу повертатися, а місто просто хаотично забудовуватимуть і надалі. "...Напрактикувавшись в попередні роки в знищенні соснових, дубових, грабових лісів в Ірпені, влада забудовників не вважає, що  найбільшу цінність  міста і складають землі рекреації,  дерева як джерело кисню, чистого повітря, нарешті, привабливості та гордості самого міста. Попиляти ж легше, ніж віддати під соціальний проект ними ж незаконно приватизовані  шматки землі – чи то колишньої комунальної, чи то колишнього промислового підприємства. Хтось віддає останнє, навіть життя, а хтось рахує майбутні прибутки, в тому числі і укріплення у владі. При цьому окремі депутати вже поспішили порадувати громаду, що "це не буде гетто". Ми б і раді повірити, якби, наприклад, не ЖК “Школа” на заплаві…", – пише активіст.  На його думку, Ірпінь має розвиватися як екологічне місто-курорт з санаторіями та таборами відпочинку, "не знищивши найцінніше – зелені оази, що дивом збереглися.  Викликають і сумніви щодо зведення якісного житла за п’ять місяців.  Як роз'яснив у коментарі КВ правник та депутат обласної ради Роман Титикало, адміністрацією Президента України запроваджена Програма із будівництва житла для постраждалих внаслідок війни і її реалізація відбуватиметься саме на рівні держави.  "Не за рахунок коштів обласного бюджету, а за рахунок коштів чи державного бюджету, чи залучених державою донорів. Відповідно сама процедура, питання, чому будують саме на цій ділянці вирішуються на державному рівні", – розповів він.  Також він зауважив, що нарікання населення зрозумілі, адже нині сформувалося три основні питання з цієї ситуації, які залишаються відкритими.  "Наприклад, чому не викупити готове житло у компаній- забудовників, і втому числі ірпінських. Ця проблема, зокрема, була б вирішена в короткі строки, тома що є багато збудованого не проданого житла і навряд чи наразі буде попит на його купівлю. Таким чином, держава  підтримала місцевий бізнес і швидко вирішила проблему.  По-друге, чому не зробити акцент на відновленні зруйнованого житла. Третє питання: чому будувати саме в цьому місці, а не в інших місцях Ірпеня, чому обрано саме цю ділянку, а не знайти іншу на околиці міста, наприклад. Відповіді на них поки що не маємо. Обласна рада ж одержала відповідні звернення обласноі військової адміністрації щодо передачі ділянки не функціонуючого санаторію для постраждалих від війни і не могла відмовити в умовах воєнного часу і не підтримати ініціативу Президента щодо вказаного будівництва житла для постраждалих", – наголосив депутат. Варто зауважити, що саму санаторну установу, хоч вона і не функціонувала, буде збережено. За словами депутата, враховуючи, що фінансування санаторіїв з державного бюджету не передбачено, ще до початку сьогоднішніх подій в Україні піднімалася питання щодо об'єднання санаторних об'єктів в області. "Було прийнято рішення об'єднати два санаторії. У Баришівці є відділення і саме туди ми переводимо всі відповідні ресурси і хочемо принаймні там зберегти цей санаторій і щоб він функціонував", – резюмував Титикало.  Нагадаємо, як раніше повідомляла KВ, Ірпінь десятки разів опинявся в центрі матеріалів КиївВлади. Забудова, інфраструктура, політика, ще раз забудова… Тисячі хвилин коментарів, журналістський архів на сотні тисяч символів. Ми знали багато про нього: за щось хвалили, за щось лаяли, а з чогось відверто офігівали… 7 квітня я відвідав зруйнований Ірпінь і досі не можу дібрати відповідних слів, щоб описати перше відчуття від побаченого. Ні, місто не вмерло, воно досі живе і навіть зберегло багато довоєнних абрисів. Проте з-під припорошених золою решток приміської фешенебельності на світ битими шибками дивиться вже зовсім інший Ірпінь. Ірпінь, котрий прийняв бій, не здався і переміг.  Читайте: Недовіра: жителі міста-героя Гостомель просять Зеленського про заміну військового керівництва Фото: KВ КиївВлада

Для кожного війна почалася по-своєму. Хтось був вдома та прокинувся від вибухів, когось розбудили рідні, а хтось був за кордоном. Багато хто думає, що якщо ти був за межами країни, то тобі краще. Але ні. Насправді це ще гірше та важче. Особливо, коли ти сам у чужій країні та не знаєш, що робити, а додому повернутися не можеш. Війна почалася для мене в Туреччині, а зараз я навчаюся в литовському університеті. Туреччина Ця історія почалася 30 січня 2022 року. Рейс Київ-Стамбул, виліт о шостій ранку та початок нової, цікавої та незабутньої пригоди. О так, цю “пригоду” я не забуду вже ніколи. Знаєте, найсмішніше те, що беручи квиток до Стамбулу я не брала зворотній, жартуючи про те, що ніхто не знає, куди мене занесе доля далі. Думала про те, щоб після Стамбулу поїхати на пару днів до Вільнюса, так, погуляти. Як говориться, бійтеся своїх бажань, вони мають тенденцію збуватися. Що я взагалі забула в Туреччині? Це був волонтерський проект від молодіжної організації AIESEC, розрахований на шість тижнів. Проект був про волонтерську роботу в школі для дітей з інвалідністю. 14 березня він мав закінчитися, а я – повернутися додому. Але, як ви можете здогадатися, цього не сталося. За умовою проекту, я жила в прийомній сім’ї. Про цих неймовірних людей я хочу розказати окремо, адже надалі вони зіграли дуже велику роль. Останне фото перед війною Проект проходив спокійно. От уже минав третій тиждень. Знаєте, я дуже гарно пам’ятаю 23 лютого. У той день був дрібний мрячний дощ, і в мене сильно зіпсувався настрій. Сумна та роздратована я ходила вузенькими вуличками навколо Галатської вежі та думала про те, що я хочу привезти додому. Гарні були думки – безтурботні. А потім настав ранок 24 лютого. Для мене він почався о шостій ранку з дзвінка мами. Весь день, наче в тумані, руки тремтять, не випускають телефон ні на мить. Перед очима тільки новини, новини, новини. Безліч телеграм каналів, постійні повідомлення до близьких та швидкі дзвінки. Гарно пам’ятаю, як вперше почула гул сирени під час телефонної розмови з бабусею. Почалося воєнне життя. Мітинг. Стамбул Громадянам України можна знаходитися в Туреччині не більше 90 днів. Просто так продовжити візу не можна, треба отримувати посвідку на проживання. Оскільки термін мого знаходження на проекті поступово спливав, а повертатися додому я не мала ніякої змоги, треба було шукати можливості перебування в країні на довший термін. Перше, про що я думала, де я буду жити далі, коли термін проекту закінчиться, разом з терміном мого проживання в турецькій родині. І тут варто повернутися до цих людей, а також почати говорити про те, чим мені дуже сильно запам’ятається ця війна – добротою. Адже тільки зараз я побачила та зрозуміла, скільки ж навколо мене добрих людей, які готові тобі допомогти просто так, ні за що, часто навіть і не за “дякую”. Я проживала у звичайній турецькій родині, яка за два місяці мого перебування там стала родиною і мені. Ці люди без розмов погодилися надати мені прихисток. Я абсолютно безкоштовно проживала в них протягом двох місяців мого перебування в Туреччині. Чесно кажучи, настільки гостинних людей я ще не бачила ніколи, і хочеться сказати їм просто величезне “дякую” за все, що вони для мене зробили. Міграційна служба А тепер про те, що вибісило мене в Туреччині найбільше. Поговоримо про міграційну службу. Коли стало питання про моє перебування в країні на довший термін, я вирішила піти в міграційну службу та дізнатися про умови отримання тимчасової посвідки на життя. І так, перше, що я там побачила — це абсолютну неповагу та хамське ставлення працівників служби до відвідувачів. Не знаю, це мені так пощастило, чи то нормальна практика, але як є. А ще там взагалі ніхто не розмовляє англійською мовою. Тільки турецька. А тепер вдумайтесь: в міграційній службі – місці, де працюють тільки з іноземцями, ніхто не розмовляє англійською. От взагалі. Витримавши порцію неповаги та не отримавши потрібної мені інформації, з якимось папірцем з QR-кодом та надрукованим посиланням на сайт я пішла з міграційки. За декілька днів до цього на сторінці Українського консульства в Фейсбуці з’явилася інформація про те, що Туреччина спрощує систему видачі посвідки на тимчасове проживання і знімає штрафи за порушення терміну перебування в країні. Але, як виявилося, нічого в системі видачі ПНП вони не поміняли і, що найголовніше, за нього так само треба платити. І платити не мало, що, звісно, для мене варіантом не було аж ніяк – бо гроші мають звичку закінчуватися. Треба шукати, що робити далі… Сила Фейсбуку В перші дні війни я була, можна сказати, в коматозі і зовсім не знала, що мені робити, куди себе подіти та податися. Я почала ходити на мітинги. У Стамбулі вони проходили та й проходять щодня. Але є така деталь, проводити їх можна лише в заздалегідь узгодженому місці та часі. Місце, яке обрали для мітингів, знаходиться в центрі міста, от тільки вулиця ця не дуже популярна та помітна. Багато людей, що хотіли приєднатися, просто не могли знайти це місце. Біля консульства Росії мітинги проводити заборонили і дуже посилили охорону (мабуть, боялися, що будуть брати штурмом). У ті дні стан в мене був максимально незрозумілий та загублений. Життя перетворилося в суцільну новинну стрічку з сотнею телеграм каналів, постійними повідомленнями до рідних та перегляданням соціальних мереж. Тоді я відкрила для себе силу Фейсбуку. Для того, щоб отримувати ще більше інформації, я долучилася до Фейсбук груп українців у Стамбулі та тому подібних об’єднань. Взагалі, хочу вам сказати, ці групи – надзвичайно крута річ, яку дуже багато хто недооцінює. А дарма. Там я зіткнулася з тим, скільки ж на світі багато добрих та чуйних людей. Багато хто допомагав речами, давав поради та просто морально підтримував. Такі групи є у багатьох містах кожної країни. У них можна просити поради та допомоги, і велика вірогідність того, що вам допоможуть. Вірте в людей та їх доброту. Мітинг. Стамбул Вже в Литві, коли я заїхала до гуртожитку, я зіткнулася з тим, що мені потрібні елементарні побутові речі. Бодай одна тарілка та виделка. В одній з таких груп я і попросила допомоги та поради – де можна знайти тарілки. В той самий день мені написала дуже гарна жіночка, що запропонувала мені подарувати посуд. Приїхавши до неї, я була неймовірно вражена. Невелика, світла квартира була повністю заставлена коробками з посудом, столовими приладами, рушниками та іншими побутовими речами першої потреби. Як вона мені потім розказала, вони з друзями позбирали увесь свій непотрібний посуд та інші дрібні речі. Щось було знайдено у власних засіках, щось придбано в магазині. І все це вони віддавали українцям, що приїжджали у Вільнюс. Вдома ми ніколи не замислюємося про такі побутові речі як тарілки, ложки, каструлька, коробочка для круп чи рушничок. А тут ти приїхав ні з чим. У руках ноутбук, документи та запасні штани. У когось кіт, дитина та зламані мрії. І ось так тобі потрібно починати з нуля нове життя. Самому, в новій країні та серед нових людей. І звичайна людська доброта змушує твоє серце завмирати та хотіти плакати. Мітинг. Вільнюс Ще в Стамбулі в одній зі стамбульських груп я познайомилася з дуже крутою дівчиною. Спочатку це було просто спілкування з землячкою, яке згодом перетворилося на дружбу. Хочу зізнатися, що спілкування з людиною, яка має такі самі проблеми, яка відчуває те саме, що й ти, на той час мені надзвичайно допомогло елементарно не втратити глузд. Вона допомогла мені взяти себе до рук, зібрати ту сумну калюжку, якою я вже встигла розтектися, та почати жити знову. Реклама буває корисною У мене часто питають, як дізналася про університет, а я вам чесно відповім – в інстаграмі. Одного дня в стрічці новин я побачила пропозицію від університетів Литви про можливості для українців щодо вступу. Для мене це був той самий дзвіночок, який робить дінь-дінь-дінь та лампочка загоряється над головою. Я надзвичайно загорілася цією ідеєю, адже, як вже згадувала, Вільнюс давно був моєю мрією. Я швиденько написала листа та повідсилала його до університетів з проханням про вступ. І мене взяли. Я була на сьомому небі від щастя, адже можливість навчання за кордоном вже давно було моєю мрією. Бійтесь своїх бажань – вони можуть здійснитися. Така ось жартівниця-доля. Я писала не тільки до Литви. Ще й до Іспанії, Естонії та Італії. Але Литва відповіла мені найшвидше, та й хотілося мені туди найбільше. Чесно, тоді я не думала ні про виплати, ні про ПНП… А про те, що в мене буде стипендія, дізналася вже після приїзду. Я просто хотіла до Вільнюсу та повернути нормальне життя. А навчання було хоч чимось нормальним, шматочком того, що було “до”. Для мене було важливе те, що мене прийняли до універу, та те, що буде дах над головою – університет надав мені кімнату в гуртожитку. І ось настав день “Х”. Небо над Польщею До Вільнюсу я летіла польськими авіалініями. І нащо я про це кажу? А тому, що хочу розповісти про те, що мене дуже приємно вразило. На вході до літака мене зустрів милий стюард. До його комірця була причеплена стрічка – наче нічого особливого, от тільки стрічка ця була синьо-жовтою. Так само було і на комірцях всього екіпажу. Після доволі нейтрального Стамбулу, влада якого намагається всидіти на двох стільцях, навіть така дрібниця ледь не довела мене до сліз. Далі, десь в середині польоту, вони дали об’яву з проханням про допомогу Україні – про фінансову та гуманітарну допомогу. А в кишенях крісел були листівки з інформацією, як саме можна допомогти. Все це мене просто неймовірно вразило. Але як виявилося, це був лише початок. Литва В аеропорту мене зустріла менторка з університету. В руках вона тримала надзвичайно милу табличку з моїм ім’ям. Ми пішли до авто і тут я ледь не розревілася – на віконце вони причепили прапор України. Але це був лиш один з багатьох прапорів, що мене зустрінуть далі. Ми одразу поїхали до міграційного центру оформлювати мені посвідку на тимчасове перебування в країні. Як я вже говорила, я й гадки не мала, як буду оформлювати своє перебування в країні. Тоді я жила за принципом Скарлет О’Хари: я подумаю про це завтра. А тут вони і про це подумали замість мене. Як я зрозуміла, міграційний центр знаходився в приміщенні якоїсь школи. Великий спортивний зал був заставлений столами з волонтерами, які один за одним тебе швиденько оформлюють. В кутку був килимок з іграшками, де бавилась малеча, поруч стояли столи з гарячою їжею. Там же були і хлопці з Червоного Хреста, що в смішних жилетиках видавали пакуночки з гуманітарною допомогою. Напроти них сиділи люди зі служби зайнятості, а ще далі жіночки з продовольчого банку, а також ті, хто допомагали оформити заявки на соціальні виплати. В міграційному центрі мене швиденько оформили, видали білий папірець з кодом, що тимчасово замінює пластикову картку ПНП та пакуночок з гуманітарною допомогою. Запам’ятався один діалог. Розгублена я підхожу до жіночки, на яку мені показав волонтер, даю їй свій паспорт. Вона починає швиденько заповнювати мені анкету. Після підіймає на мене очі в черепахових окулярах та питає: – Литовський номер є? – Ще ні, – відповідаю я, що прилетіла півгодини тому. – Вже є, – каже, лізучи кудись під стіл й дістає конверт з SIM-картою, що підготовлені спеціально для українців. Карта безкоштовна на три місяці з безлімітним інтернетом. Ця ситуація запам’яталася мені своєю душевністю та добротою. Світ став жовто-блакитним. Наші прапори повсюди. І на урядових установах, і на флагштоку біля бібліотеки, один звісився з вікна корпусу університету та ще десятки по всіх вулицях: на вікнах, машинах, стовпах, дверях, на куртках та піджаках перехожих, на сумках та рюкзаках. Стрічки з кольорами нашого прапора обгортають тендітну ручку дівчини, вплетені в волосся іншої та милим бантиком прикріплені до нашийника собаки. Моя сусідка по кімнаті навіть придумала гру. Вона назвала її “10 секунд”. Йдеш вулицею, засікаєш 10 секунд та за цей час намагаєшся знайти щось, пов’язане з Україною. Я спробувала і, дійсно, десь прапор, десь стікер чи лозунг ти точно помітиш.  В університеті мене прийняли дуже тепло та швидко. Я прилетіла в середу, а в понеділок вже сиділа на парах. Ніколи б і не подумала, що я так сумую за звичайними авдиторним парам. Але не варто опускати руки –  життя продовжується. Дозволяйте собі жити та радіти життю, своєю депресією ви нікому не допоможете. Мітинг. ВільнюсІ правду кажуть, ми починаємо цінити щось, коли в нас це забирають. У нас забрали дім, мирне небо над головою. Але все ж таки світ нас підтримує, він з нами. А коли міліарди людей згруповуються проти одного скаженого ведмедя, у загубившого глузд звіра вже немає шансів. Україна переможе, варто лише трішки почекати. І все буде добре. Читайте: Тернисті стежки українців за кордоном: моя історія евакуації, пристосування та проблем на Кіпрі Фото автора КиївВлада

Найближчим часом Київрада планує змінити цільове призначення земельної ділянки площею 0,4 га на вул. Метрологічній, 13, 13-а, 15, 15-а, в охоронній зоні парку “Феофанія” у Голосіївському районі. Цю землю початково виділяли фізособам по 10 соток під індивідуальне будівництво. Потім її власником стала ТОВ “Екзітос ЛТД” (компанія із орбіти забудовника “Lev Development”). В період коли кінцевим бенефіціаром цієї компанії виступала сестра одіозного екс-секретаря Київради Олеся Довгого, Київська міськдержадміністрація (КМДА) дозволила проєктувати на цій землі житлову багатоповерхівку, яку, всупереч цільового призначення землі, вже будують. Тепер з подачі КМДА столичні депутати готуються зробити так, щоб забудовники могли без питань здати ЖК “Life Story” в експлуатацію. Як стало відомо KВ, 25 травня 2022 року постійна комісія Київради з питань архітектури, містобудування та земельних відносин погодила зміну цільового призначення земельної ділянки на вул. Метрологічній, 13, 13-а, 15, 15-а (Голосіївський район Києва).Підписуйтесь на “КиївВладу”  Про це редакції повідомив заступник голови вказаної комісії Микола Конопелько (фракція “Слуга народу”). Нагадаємо, що столичний муніципалітет на період воєнного стану не здійснює відеотрансляції засідань комісій та пленарних засідань Київради, а також не публікує всі супровідні документи таких засідань (порядок денний, протокол тощо). Читайте: Київрада на повну працює в закритому режимі Суб'єктами подачі відповідного проєкту рішення №08/231-174/ПР від 21 січня 2022 року виступили заступник голови КМДА В'ячеслав Непоп (на колажі ліворуч) та Департамент земельних ресурсів КМДА. Як зазначено в проєкті рішення, власником вищезазначеної ділянки площею 0,4 га (кадастровий номер – 8000000000:79:122:0055) з 29 березня 2012 року є ТОВ “Екзітос ЛТД”. Наразі вказана ділянка має цільове призначення “для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва” (“для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд”). Натомість землевласник, руками столичної влади, планує встановити, що ця ділянка може бути використана “для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури”.  У проєкті рішення вказано, що зазначена земельна ділянка не входить до зеленої зони та вільна від капітальної забудови (мова йде саме про "готові" будівлі, адже наразі там, всупереч договору оренди, вже ведуться будівельні роботи, про що мова йтиме нижче.-KВ). Також в документі зазначається, що, згідно з Генеральним планом Києва, дана земля за функціональним призначенням належить до сільськогосподарської території.  При цьому, відповідно до Детального плану території (ДПТ), до якого входить вул. Метрологічна (затверджено рішенням Київради від 21 липня 2016 року №827/827), вказана ділянка за функціональним призначенням відноситься частково до території багатоповерхової житлової забудови і частково – до території вулиць та доріг. Тобто, в даному випадку спостерігаються вже звичні розбіжності у містобудівній документації на місцевому рівні: чиновників КМДА вчергове не надто хвилює, що, згідно законодавства, ДПТ не має суперечити Генеральному плану, а може лише уточнювати його. Зважаючи на те, що власник земельної ділянки вже більше року займається її “освоєнням”, *КВ вирішила проаналізувати, який об'єкт має з'явитися на цій території, для чого потрібно рішення про зміну цільового призначення та хто у цьому зацікавлений.  Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться Що відомо про цю забудову Упродовж червня-липня 2009 року Київрада чотирма рішеннями передала чотири ділянки на вул. Метрологічній, 13, 13-а, 15, 15-а площею 0,1 га кожна у власність приватним особам для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (індивідуальне будівництво). Власниками цієї землі стали Ольга Романчук, Лілія Добровольська, Наталія Дика та Євген Старенький.  Відзначимо, на той час всі ці ділянки знаходилися в користуванні Спеціалізованої школи-інтернату фізико-математичного профілю. Тому Київрада тими ж чотирма рішеннями визнала таким, що втратив чинність, рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих №202 від 25 лютого 1964 року, у відповідності до якого було здійснено цей землевідвід на користь вищевказаного навчального закладу.  Як зазначалося вище, 29 березня 2012 року власником 0,4 га землі на вул. Метрологічній, 13, 13-а, 15, 15-а стало ТОВ “Екзітос ЛТД”. При цьому у відкритих джерелах відсутні дані щодо того, коли відбулося об'єднання чотирьох ділянок в одну, чи мала вказана земля “проміжних власників” до того, як “опинилася в руках” у ТОВ “Екзітос ЛТД”, тощо. 30 серпня 2016 року Департамент містобудування та архітектури КМДА видав вищезазначеній компанії Містобудівні умови та обмеження (МУО) №800/16/012/009 на проєктування будівництва на вказаній ділянці комплексу житлових будинків на 9 поверхів. Якими були техніко-економічні показники (ТЕП) цих будинків (площа, кількість квартир тощо), наразі встановити досить проблематично: вищевказаний документ, відсутній у відкритих джерелах, а реєстр МУО, який адмініструє згаданий департамент, запрацював у публічному доступі лише в 2017 році. Проте, як би там не було, надалі ТОВ “Екзітос ЛТД” явно змінило свої плани щодо освоєння цієї землі та звернулося до чиновників за новим дозволом. Так, менше ніж через рік, 24 квітня 2017 року, Департамент містобудування та архітектури КМДА затвердив нові Містобудівні умови та обмеження (МУО) на проєктування будівництва комплексу житлових будинків на вул. Метрологічній, 13, 13-а, 15, 15-а під №631/17/012/009-17. Цим же документом були скасовані попередні МУО. Замовником цих “містобудів”, як їх називають фахівці ринку нерухомості, виступило все те ж ТОВ “Екзітос ЛТД”. Згідно з цими МУО, дана компанія запланувала побудувати на вищевказаній ділянці один двохсекційний 16-поверховий будинок (загальна площа – 25,1 тис. кв.м.). Документом передбачено, що в цьому будинку має бути 297 квартир загальною площею 16,6 тис. кв.м. Також в МУО вказано, що на 663 майбутніх мешканців даного будинку передбачено лише 10 машиномісць. При цьому, в документі було зазначено, що всі ці ТЕП, в тому числі загальна площа будинку, потребують уточнення з урахуванням висновків інженерно-технічного обстеження прилеглої території, інженерно-геологічних вишукувань тощо. Примітно, що в МУО було чітко окреслено, що вищевказана ділянка входить до меж Південного історичного ареалу, до меж охоронної зони навколо парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Феофанія" та в зону обмежень щодо безпеки польотів. У зв'язку з цим землевласник мав врахувати такі планувальні обмеження при проєктуванні і погодити свої проєктні рішення з відповідними державними органами, в тому числі – з Державіаслужбою України.  27 жовтня 2020 року Державна архітектурно-будівельна інспекція (ДАБІ) видала ТОВ “Екзітос ЛТД” дозвіл  № ІУ 013201027758 на виконання робіт з будівництва комплексу житлових будинків на вул. Метрологічній, 13, 13-а, 15, 15-а. Вказаний документ також наразі відсутній у публічному доступі – портал Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва на час воєнного стану в Україні заблоковано для громадськості. Проте, деякі вихідні дані майбутнього ЖК на вул. Метрологічній можна встановити з паспорту цього об'єкта, фотографію якого опублікував Інтернет-портал про нерухомість “ЛУН”. Згідно цього документу, забудовники мають намір звести один двохсекційний 16-поверховий будинок – так, як це і передбачено МУО. Щоправда, інші ТЕП цього ЖК дещо відрізняються від тих, які зазначені в “містобудах”. Так, площа даного будинку була зменшена до 20,9 тис. кв.м., а кількість квартир – до 260 (загальна запланована площа квартир також зменшена – до 15 тис. кв.м.). У паспорті об'єкта зазначено, що будинок має бути введений в експлуатацію у IV кварталі 2022 року. Генеральним підрядником будівельних робіт вказано ТОВ “Девелопмент Сіті”. Майбутній ЖК отримав назву “Life Story”, а його девелопером було заявлено компанію “Lev Development”. Незабаром після отримання зазначеного вище дозволу було розпочато будівництво. А вже 29 січня 2021 року Голосіївське управління Нацполіції Києва відкрило кримінальне провадження №12021100010000227 за фактами грубого порушення містобудівного законодавства при проведенні даних робіт (ч.3 ст. 197-1 Кримінального кодексу України). На даний час в матеріалах розслідування не вказано, які “гріхи” допустили забудовники. Проте, у відповідних судових ухвалах повідомляється, що правоохоронці, серед іншого, отримали відповіді на свої запити з контролюючих органів, які дійсно вказують на виявлення певних порушень.  Паралельно з цим проти будівництва будинку на вул. Метрологічній, 13, 13-а, 15, 15-а виступила столична громадськість. Наприклад, 29 вересня 2021 року громадська організація “Стоп корупції” подала звернення до низки можновладців вищого рівня (в тому числі – до Президента України Володимира Зеленського) з вимогами притягнути до відповідальності посадових осіб ДАБІ, які видали дозвіл на ці будівельні роботи, надати доручення держорганам щодо звернення до суду з метою анулювання вказаного дозволу тощо. У відповідному листі ГО “Стоп корупції”, серед іншого, вказала, що замовник будівництва порушив норми Земельного кодексу, оскільки зводить житловий комплекс на земельній ділянці з цільовим призначенням "для індивідуального житлового, гаражного та дачного будівництва". Також активісти вказали на те, забудовники перевищили максимально допустиму щільність населення в запроєктованому будинку, не виконали вимоги щодо розміщення другого евакуаційного виходу з квартир, не забезпечили розрахункову кількість машиномісць тощо. Крім того, що важливо, за інформацією ГО “Стоп корупції” проєктна документація даного будівництва та дозвіл на земляні роботи не подавалися на погодження центрального органу охорони культурної спадщини. Читайте: Зеленскому и Шмыгалю пожаловались на строящийся возле Феофании ЖК Life Story Такі претензії громадських активістів не мали практичних результатів, тому протест проти будівництва продовжився. За інформацією вищезазначеної ГО, 22 листопада 2021 року Міністерство культури України винесло припис про зупинення будівельних робіт на вказаному об'єкту зв'язку з тим, що “Стоп корупції” в одному зі своїх звернень вказала, що ділянка під майбутньою 16-поверхівкою розташована в історичному ареалі столиці і тому дана забудова потребує обов'язкового погодження з органом охорони культурної спадщини. Втім, навіть після “попередження” від Мінкульту роботи не були зупинені: у лютому 2022 року ГО “Стоп корупцї” знову повідомила про те, що влада и забудовники не зважають на протести громадськості.  Таким чином зміна цільового призначення повністю розв'яже руки забудовникам та допоможе їм у майбутньому без особливих проблем отримати дозвіл на введення їхнього будинку в експлуатацію. Дійові особи За даними аналітичної системи Youcontrol, ТОВ “Екзітос ЛТД” (власник земельної ділянки на вул. Метрологічній) було зареєстроване в листопаді 2011 року. Наразі керівником компанії вказано Олександра Глазунова, засновником – ТОВ “Лев Девелопмент Кепітал”, кінцевим бенефіціаром – мешканця села Грушово Закарпатської області Василя Варгу. Відзначимо, у 2020 році Варга був керівником київського офісу вищевказаного “Lev Development”. Ця девелоперська компанія була заснована в 2015 році  львів'янином Василем Левицьким та іванофранківецем Олександром Островським (на колажі по центру). Впродовж п'яти років “Lev Development” будував житло виключно у Львові (усього 10 проєктів у вказаному місті – як реалізованих, так і запланованих), а в 2020 році власники компанії заявили про вихід на столичний ринок нерухомості. Крім вищеназваного ЖК “Life Story” у портфелі своїх київських проєктів цей девелопер наразі має лише один комплекс – ЖК “Central Hills” на Лисогірському узвозі, 26 (Голосіївський район). Відзначимо, що з березня 2016 року по січень 2018 року засновником та кінцевим бенефіціаром ТОВ “Екзітос ЛТД” була вказана мешканка Києва Оксана Гуляєва. Вона сестра Олеся Довгого (на колажі праворуч) – секретаря Київради за часів мерства Леоніда Черновецького (2006-2011 роки) і народного депутата України VIII та IX скликань (обирався як безпартійний самовисуванець від округу №102 в Кіровоградській області).  У 2017 році Довгий офіційно був підозрюваним в рамках кримінального провадження за фактом незаконної передачі земельних ділянок заказника “Жуків острів” (Голосіївський район Києва) у власність так званим житловим кооперативам впродовж у 2007 році. Проте слідство було закрито Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою через “брак доказів”. До речі, передача згаданих вище ділянок на вул. Метрологічній у приватну власність фізичним особам відбулася саме за каденції Довгого. Читайте: В Киевсовете вспомнили о земле под “Межигорьем Юрия Иванющенко" ТОВ “Девелопмент-Сіті” (генпідрядник будівництва) було зареєстроване у Львові в серпні 2015 року. Керівником цієї компанії вказано Володимира Медяніка, засновником та кінцевим бенефіціаром – згаданого вище Василя Левицького. Нагадаємо, посаду директора Департаменту містобудування та архітектури КМДА з 1 листопада 2016 року обіймає Олександр Свистунов. Департамент земельних ресурсів КМДА з 29 червня 2021 року очолює Валентина Пелих (виконувала обов'язки керівника цієї структури з 2 квітня 2021 року). З 27 липня 2018 року по 1 квітня 2021 року, цим департаментом керував Петро Оленич, який з 2 квітня 2021 року обіймає посаду заступника голови КМДА з питань здійснення самоврядних повноважень та курує в Києві земельні та містобудівні питання. Комісію Київради з питань архітектури, містобудування та земельних відносин з 8 грудня 2020 року очолює депутат від фракції “УДАР”, директор КП “Інженерний центр” Михайло Терентьєв. До складу цього органу входять 24 народних обранці. Фото: колаж КВКиївВлада

За даними ООН, майже 6,5 мільйонів українців були змушені покинути свої домівки через повномасштабну російську агресію. Це майже в шість разів більше, ніж населення Кіпру, або більш ніж половина населення Греції. І хоч майже два мільйони людей уже повернулись в Україну, усе ж більша частина знайшла тимчасовий прихисток за кордоном.  Останнім часом мережею ширяться безглузді повідомлення на кшталт “українці за кордоном, ви хоч чимось займаєтесь, окрім того, що насолоджуєтесь життям?” чи “співвітчизники, майте совість, не ганьбіть нашу країну на весь світ своєю поведінкою”. Прикро чути таке, особливо в такий складний для всіх час. Але варто поставити собі питання, хто і для чого розповсюджує такі меседжі. Утім чи кращі ті, хто виїхав із зони бойових дій, від тих, хто залишився там з тих чи інших причин? Звісно, ні. Кожен має власний поріг витримки стресу, але сьогодення України опинилось поза межами болю.  Моя історія порятунку Моя історія порятунку виявилась сплетінням випадкових не випадковостей. Ще за кілька місяців до початку повномасштабної війни ми з братом розпланували поїздку в Афіни. Річ у тому, що в мені з дитинства живе гостра жага до пригод та подорожей. Я виросла на тревел-програмах і в школі дуже полюбляла географію та іноземні мови. Приблизно кожні три місяці в мені прокидається непереборне бажання кудись поїхати.  Отож ми знайшли копійчані квитки на лоукостер й мені майже щоночі снились білі хмарки — краєвид з літака.  У той час уже починало наростати напруження довкола ситуації з Росією, але, чесно кажучи, ми більше переймались тим, що Греція закриє кордони у зв'язку з епідеміологічною ситуацією. Довоєнне фото, Афіни Ми не скасували поїздку, коли 12 лютого страхові компанії відмовились страхувати польоти над Україною. Не скасували й тоді, коли всі почали говорити, що напад станеться 16 лютого або після зимової Олімпіади.  Чому? Думаю, це мікс простодушної наївності з упевненістю, що раптом що ми встигнемо повернутись в Україну. Наш виліт у Бориспіль був запланований на 25 лютого.. А якби ми поїхали в Грецію на тиждень раніше (як першочергово й планувалось)? Не знаю, що могло б бути. Адже наш будиночок під Києвом зовсім поруч від сумнозвісної Бучі. Але так проти власної волі ми з братом опинились у чужій країні без житла, одежі та й будь-якої підготовки, бо планували поїздку всього на тиждень. Чудова природа людини полягає в тому, що ми пристосовуємось майже до будь-яких умов. Ми винайняли квартиру в Афінах на місяць, купили мені ноутбук, щоб я могла працювати віддалено й перші тижні мій графік у редакції був шість через шість годин без вихідних. Потім уже ми переїхали на Кіпр до родичів, де й досі перебуваємо. Політ з Греції на Кіпр Курорт без відпочинку Чесно кажучи, мені навіть соромно говорити про якісь свої проблеми, перебуваючи в безпеці на Середземному курорті. Але я вже знаю, що це називається синдромом біженця. Синдром біженця — важкий емоційний стан, коли людина все своє життя жалкує про те, що покинула свій будинок, батьківщину, рідних і близьких у тяжкий час. З чим я стикнулась за час біженства:  почуття втрати рідного дому; почуття, що я не на своєму місці; втрата матеріальних речей; страх за себе та близьких; невпевненість у завтрашньому дні; страх перед візитом до лікаря за кордоном; почуття самотності та провини. Мабуть, багато людей відчувають провину за те, що зараз вони у безпеці, можуть дозволити собі гуляти під мирним небом, зайти у кав’ярню та з'їсти тістечко, а не жити в підземеллі, топити сніг заради втамування спраги та їсти й спати по черзі з іншими. Мітинг на підтримку Маріуполя І я не виключення. Я підсвідомо відмовляла собі в задоволенні жити — дивитись фільми, слухати музику, гуляти, публікувати фото в соцмережах тощо. Тепер уже цей стан зціпеніння потроху проходить, хоч не всі симптоми ще зникли. Знову ж таки, унікальна здатність людини пристосовуватись. Але якщо ти зараз переживаєш схожі почуття, то знай, що це нормально. Допомогти тобі можуть такі поради: Подумай, чи комусь у Маріуполі, на Херсонщині чи в інших гарячих та окупованих точках стане легше від того, що ти сам/-а себе виснажуєш? Знайди джерело свого ресурсу. Банально, але твоя фізична та емоційна виснаженість грає на руку лише ворогу, адже без ресурсів ти не можеш бути корисним/-ою для своєї країни. Займись тим, що найкраще тобі вдається. Знаю по собі, що немає нічого кращого, ніж відчувати себе потрібним та залученим у спільну справу. Це може бути волонтерство, благодійність або твоя професійна діяльність, адже кожен кваліфікований працівник зараз неоціненний. Не примушуй себе робити те, до чого ти зараз не готовий/-а. Не потрібно насильно всміхатись чи слухати веселу музику. Відпусти ситуацію й наберись терпіння. Будь відвертим/-ою із собою та іншими. Не хочеш чи не маєш ресурсу, щоб волонтерити? Не картай себе за це. “Голодна” людина нічим не може поділитись з іншими. Тож спершу кинь зусилля на своє відновлення й пам'ятай, що відмовити комусь — це нормально.  Збір українців, Ларнака Ком’юніті українців на Кіпрі Як то кажуть, наші люди — всюди. Уже багато чого сказано про Польщу, Румунію, Словаччину та інші країни, які прихистили найбільше українських біженців. Але єдність українців на даному етапі неможливо переоцінити, зокрема й на Кіпрі. Тут ми всі рідні незнайомці, які навіть за сотні кілометрів від дому намагаються допомогти одне одному та своїй країні: від організації центрів гуманітарної допомоги до фіксації злочинів росіян за кордоном. Зазвичай за кордоном українці об’єднуються в групах у месенджерах: Telegram, WhatsApp, Facebook тощо. Але ці чати переважно закриті, до них запрошують лише знайомих та перевірених людей. Тож якщо ти ще нікого не знаєш у країні свого перебування, гарною ідеєю буде знайти українські волонтерські організації, де ти дізнаєшся багато цінної інформації.  На інтерактивній мапі МЗС ти можеш знайти контакти центрів допомоги переселенцям з України. Українці на Кіпрі регулярно організовують мітинги на підтримку України, благодійні збори коштів та концерти, вечори пам'яті й навіть облаштували пам’ятник українським захисникам Маріуполя. Пам'ятник Україні, Ларнака Тож у деякому сенсі можна сказати, що Кіпр став місцем зустрічі свідомих українців. Наша сила — у єдності. А відтак ми не переможні.  Фото автора Яковлєва Олена, журналістка КиївВлада