Нещодавно в Києві сталася пожежа в будівлі на вулиці Саксаганського, 38.  Я це бачив, бо саме в цей час ми з мамою вийшли з її офісу, щоб сходити за булочками до пекарні. Мені тільки дев’ять років. Це перша пожежа, яку мені довелося побачити в центрі рідного столичного міста. Люди дивувались: “Начебто і невисока будівля, але "блискавка" щоразу б'є саме в неї”. Через шість років, теж у березні, на Саксаганського горить той самий будинок.  Вдруге осередок займання знову на горищі. Пожежа 2015 року забрала життя двох вогнеборців з пожежної частини по вул. Тарасівська, 4. На їх честь вставлено меморіальну дошку на місці їхньої служби. У цей раз минулося без жертв. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"  Дорослі з приводу нинішньої  подіі висловлювали дуже обережні припущення про те, що, можливо, статус об'єкту культурної спадщини заважає спорудженню якогось  багатоповерхового будинку, тому що, коли був перший підпал – власник був інший. З 2019- го року ним стало  ТОВ " ЗВ Ріелті". Саме цей факт ускладнює підведення попередніх висновків та викликає додаткові питання, відповіді на які має давати прокуратура. Моя бабуся – історик, вона працює гідом/екскурсоводом міста Києва. Від неї я дізнався історію цієї  історичної пам'ятки.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Напевно найстаріший будинок по вулиці Саксаганського зведено з дерева приблизно у 1840-і роки, але не пізніше 1849 року, коли садиба з двоповерховим дерев'яним будинком перейшла у власність колезького асесора Т. Драгомирецького. 1871 року його розширили за рахунок одноповерхової добудови углиб садиби та додали правий вхідний тамбур зі сходами. У 1881 році з'явився лівий тамбур з входом на перший поверх. 1899 року новий власник А.-Г. Райзман замовив архітектору А. Крауссу спорудження нового чотириповерхового флігеля. Того ж року напевно за проектом того ж зодчого головний будинок садиби було обкладено цеглою, над правим тамбуром встановлено декоративну вежу. Фасад здобув декоративне оздоблення у стилі неоренесанс. Площина другого поверху прикрашена пілястрами з коринфськими капітелями, рельфними декоративними композиціями у фільонках під вікнами та у міжвіконними вставками. Ще мені бабуся розповіла, що за тисячолітню історію моє рідне місто переживало набагато страшніші згарища. Його громили, місцевих жителів знищували, але воно завжди відроджувалося і зберегло до сьогодення свій величний вигляд. 1169 році підпал Києва скоїв князь, який вважав себе захисником православної віри. Він замахнувся на першопрестольне місто, вирішив знищити Київ як центр давньоруської держави. І це було зроблено з особливою жорстокістю. Іпатіївський літопис повідомляв, що попри руйнування кам'яні храми міста встояли. "А поганці запалили монастир Пресвятої Печерської Богородиці, але Бог молитвами святої Богородиці оберіг його від такої біди. І був у Києві стогін, і туга, і скорбота невтішна, і сльози безперестанні. Все ж це сталося через наші гріхи", – йшлося в історичному документі. Після першого розгрому Боголюбський  здійснив ще один невдалий похід на Київ у 1173 році, а вже наступного року його вбили бояри з його ж оточення. Після руйнування Києва в 1169 році місто неодноразово підпалювали та знищували. Відбувалися масштабні згарища і в мирні часи.  Велика трагедія сталася на Подолі в 1811 році, після якої Поділ назавжди став іншим. Літо 1811 року видалося надзвичайно спекотним, до того ж, в деяких колодязях киян пересохла вода. 9 липня, опівдні, у дворі міщанина Антона Овдієва виникла пожежа, яка перетворилась на великий вогонь. Загорівся весь Поділ. Згарище тривало два дні. За офіційними даними у вогні загинуло понад 30 людей, багато тварин, а також знищено тисячі будівель. Владою було створено спеціальну комісію, покликану допомогти постраждалим. Для цього потерпілих, залежно від їхнього майнового стану, розділили на три категорії й почали виділяти гроші, а також будматеріали. Багато церков, усупереч руйнуванням, збереглися. Поділ відбудуватися за новим планом Головного архітектора Києва Андрія Меленського й одного з головних архітекторів того періоду Вільяма Гесте. За задумом архітекторів, Поділ отримав регулярне планування, а також багато площ із будівлями в стилі класицизму. Кожного дня, після пробудження, з самого ранку в перших променях сонця  я з 19-го поверху через своє вікно маю можливість бачити і Поділ, і значну частину величного рідного міста. Наш будинок  знаходиться на вул. Білицькій у Подільському районі. Панорама  від Дніпра до Липинки вражає в будь-яку пору року, за будь-якої погоди. Основне планування та забудова нашої місцевості приватними садибами відносяться до 1930—50-х років. У 2010-х роках тут звели два хмарочоси, а інші будиночки  поряд стоять одно- та двоповерхові. Здається, деякі подібні були зруйновані, щоб звільнити місце для будмайданчика. Наша вулиця отримала назву від Урочища Бі́личе По́ле — історична місцевість Києва, заселення якої розпочате з останньої третини XIX століття, хоча згадується ще з 2-ї половини XIX століття,  де пролягають Білицька вулиця та Білицький провулок. Назву інколи пояснюють тим, що в цій місцині водилося багато білок.  Більша частина Біличого поля територіально збігається з історичною місцевістю Замковище. Прилягає до місцевостей Куренівка, Мостище, Нивки, Сирець. У нові будинки було заселено декілька тисяч осіб і всупереч здоровому глузду було зруйновано поряд з ними зупинку транспорту. З одного боку дороги  “Дитячий будинок “Малятко” її залишили, а з протилежної сторони “За вимогою” прибрали, бо понад норму чомусь підвищили пішохідний тротуар з одного боку дороги. Мешканці з самого заселення звертаються по допомогу до депутатів з цього приводу, однак, ніхто нічого так і не допоміг вирішити. Публікую, хоч і давні, списки підписів зневірившихся жителів з метою актуалізації питання з повернення раніше існуючої зупинки навпроти будинку по вул. Білицька, 10.  Маршрутний автобус № 32  без встановленого офіційного знаку не зупиняється, а водії маршрутних таксі дуже рідко реагують на прохання мешканців про зупинку за вимогою, бо це є порушенням правил руху. Так і ходять  мешканці Пріоркою і в жару, і в холод, і в мороз, і в ожеледицю до або від зупинки, аж поряд з мостом на вулиці Вишгородській. До речі саме тут на мальовничій околиці Києва, Пріорці, по вулиці Вишгородській, 5, серед сучасних забудов стоїть біла тинькована хата з дерев'яними віконницями, що вабить до себе затишком минулої доби. Сьогодні вона здається нам незвичайною, а в середині ХІХ ст. така будівля була типовою для київського передмістя. Доля хатини, як і подібних сусідніх, могла б завершитися в 60-х роках ХХ ст., якби її не освятив своєю присутністю Тарас Шевченко в серпні 1859-го  року. Востаннє перебуваючи в Україні в "золотоглавому, садами повитому і тополями увінчаному" Києві, Тарас Григорович побажав зупинитися на околиці міста. З центру пройшов пішки весь Поділ, доки не опинився на Пріорці: "Йшов та йшов — бачу хатина стоїть, не то панська, не то мужича, біла-біла, наче сметана, та ще й садочком обросла, а на дворі розвішані дитячі сороченята та й рукавчатами махають, ніби кличуть мене до себе..." Тут поет і квартирував у Варвари Пашковської. Два тижні Шевченко насолоджувався привітністю місцевих жителів, навколишнім садом, українською піснею, пріорчанською дітворою. Кобзаря на Пріорці звали просто — "дядько Тарас". Зі сльозами його проводжали до Петербурга та згадували потім усе життя цю щасливу зустріч. Хату і досі називають “Тарасовою”. Такий вигляд вона мала 1978 року. Хаті, (на світлині вона – справа), яка стояла поряд (вул. Вишгородська, 7)  не так пощастило: вона була зруйнована 29 червня 1980 року. “Тарасову” хату було розібрано 1989 року, а потім відбудовано заново, після чого тут розмістив свою експозицію відділ Національного музею Тараса Шевченка "Хата на Пріорці". Виглад хати у 1959 році Сучасний вигляд “Хати на Пріорці” На превеликий жаль не всім хаткам Куренівки, Замковища, Нивок, Сирця так щастить. Хату під стріхою в Києві можна побачити, якщо тільки завітати до Національного музею народної архітектури та побуту України в Пирогово. Технологія зведення таких хат вже, мабуть, не дуже відома пересічним громадянам, та й про те, як збудувати, наприклад, хату-болотянку, знають не всі будівельники, бо ще за часів застою замість соломи вона вже отримала шиферне накриття, а в 80-х її за тодішньою модою одягли в цементну штукатурку-“шубу”. Біленькі хати під солом’яною стріхою в оточенні вишневого садка свого часу були символом українства, а згодом – насмішкуватим кліше “шароварності” і свідченням нестатків. Уявіть собі, як несподівано з кущів виринає біла стіна, а на неї так гарно сонце падає! Щоб дістатися тієї стріхи, доводилося вилазити на старий бузок, потім, тулячись до стіни, обквацюватися у вапно, яким вона була побілена. Тоді вже й солому можна було смикнути. А вона була злежалою, порослою зеленим мохом, пахла прілістю і сажею з комина. Нині хіба що дауншифтери повертаються до витоків, шукаючи там щось сакральне. Оті приземкуваті хатинки, вкриті снопами, відходять у минуле навіки, як і спогади про наших бабусь і дідусів, котрі виглядали онуків, сидячи на призьбі. А разом із ними – цілий пласт нашої історії та традицій. й солому можна було смикнути. А вона була злежалою, порослою зеленим мохом, пахла прілістю і сажею з комина. Колись спочатку хати під стріхою будували на слупах, а потім, як було важко з матеріалами – то й болотянки. Як клали хату на слупах, то вибирали насамперед великі камені на кутки. В них видовбували ямку (мазейка називалася), у яку вертикально ставили чотиригранні стовпи – їх і називали слупами. У слупах вирізали вертикальні прямокутні жолобки. Поміж ними ставили перемички, які слугували основою для вікон і дверей – варцаби. Зверху на слупи по периметру хати ставили горизонтальні обтесані поліна – плотви. На них – перпендикулярно до плотв і паралельно до землі вкладали балки.  Це була основа для стелі. Для того, щоби сформувати стіни, на слупах з двох боків набивали планки, які утворювали жолобок. Потім вирізалися довгі палиці, по 10-12 см у діаметрі – їх називали дилі, які потім горизонтально, паралельно до землі вставляли один над одним у жолобки до самої стелі. Але спочатку дилі обвивали по спіралі пучками житньої соломи (жито виростало заввишки до 1,5 м), обмащеними вогкою землею (болотом) – казали, що дилі вальковані. Таким чином будувався каркас стіни. Стіни накидали замісом із болота з триною – сумішшю полови з дрібною соломкою. Місили це все ногами, збиралися толокою. Що більше соломи, тим міцніша стіна, бо тоді вона не лопає і не сиплеться. Але це вже робили тоді, як викинуть верх. Стеля аналогічно робилася, як і стіни: обвиті дилі клали на балки, згори заливали болотом із триною, знизу також формували з цієї суміші. У сінях стелі не робили – там був суцільний отвір, через який виднівся солом’яних дах. Там розташовували драбину, за допомогою якої вилазили на горище. Як повисихають – на вирівняні стіни і стелі наносили шар глини з триною. Потім її кілька разів білили вапном із піском, а потім білили начисто вже без піску (на Поділлі казали – помастити хату), додаючи до вапна тільки синьки. Як у хаті господиня довго не білила – казали, що в неї хата не мащена. Під хати-болотянки ж обов’язково вимуровували фундамент. З мокрої землі та трини робили “цеглини” – лампачі, перед тим, як будувати з них стіни, їх висушували на сонці. Інша технологія – це коли стіни будувалися з вальків – кругляків з болота і трини. Їх встановлювали у рядах навскоси, кожен ряд – під протилежним нахилом, аби виходила “ялинка”. Тут в основі деревини не було навіть по кутках. Коло хати робилася призьба – виступ стіни уздовж фундаменту. Вона була різної ширини, на ній навіть можна було сидіти як на лавці. Зазвичай її “підводили” червоною глиною, або болотом. На зиму на призьбі вертикально вкладалися сніпки з осоки та кукурудзиння, щоб утеплити хату і захистити стіни від снігу та дощів. Щоб дах зробити солом’яний – це мав уміти кожний господар. Ще до того, як стелю зробити, усі балки, на яких вона базується, “випускали” за межі стіни назовні принаймні на півметра, аби була на хаті стріха. До балок з обох боків кріпилися крокви, які над хатою сходяться трикутником. Їх укріплювали на третину висоти згори поперечиною. Це називалося “викидати верх”. Перпендикулярно поверх крокв через кожні півметра набивали круглі лати – латили дах. Отепер уже можна було накривати (пошивати) хату. Для того, щоб зробити солом’яний дах, використовували переважно житню солому, бо вона довга і має цільне стебло, – тодішні сорти жита росли до 1,5 метра. З неї робили сніпки, перев’язані перевеслами. Сніпок мав у діаметрі сантиметрів із 30. Солому в ньому ділили надвоє, один із пучків перекручували на 360 градусів, отримуючи в результаті два менші зв’язані між собою сніпочки. Це вже був гладкий сніп – солома в ньому ущільнювалася, він робився плоскішим. Їх готували стільки, щоб вистачило на всю хату. Сніпки рядами прив’язували до лат перевеслами, зрізаним боком догори – “колосками” донизу. Крити хату починали знизу догори, сніпки сходинками лягали один на одного, утворюючи товстий подвійний шар покриття. Це так на рівній частині даху, до самісінького верха. Кутки даху пошивали товстішими сніпками, розправляючи обрізані кінці соломи віялом. На верху даху в снопи забивали кілочки, бо вістря і боки навколо нього накривали не снопами, а просто соломою, яку щільно напаковували перпендикулярно до снопів. Кілки утримували її, аби вона не сповзала донизу. А щоб її не позривав вітер, зверху вздовж усього вістря даху притискали ключинням – збитими на гострий кут важкими дубовими палями. Солом’яний дах міг слугувати хаті до півстоліття. З часом солома поростала мохом, який робив її ще менш проникною для вологи. Якщо ж солома прогнивала, і дах починав протікати, його ремонтували, замінюючи новими сніпками ті, що вже відслужили. До того ж, солом’яні дахи – це ще й був стратегічний запас корму для худоби. Якщо зима була довгою і суворою, селяни іноді розбирали сніпки на клунях і давали їх на корм тваринам. У 2004 році виставка живопису “Хати під стріхою” мала вибуховий ефект. Хоча раніше мистецька спільнота цієї теми не сприймала, однак, як визнає автор полотен Володимир  Козюк, саме хати під стріхою зробили його Заслуженим художником України. Коли роботи з хатою під стріхою потрапили на форум та виставку найвищого світового рівня в рамках Першого Міжнародного культурного ЕКСПО-2016 Шовкового шляху, який проходив у китайському місті Дуньхуан, а потім ще й були закуплені для Національного музею Китаю, стало зрозуміло, що все це було недарма, вся та праця комусь потрібна, що є справжній шанс для відродження української культури. Уся та база дослідженого та зібраного послугує ще усім, хто цінує своє, рідне, українське. Кого зацікавлять унікальні світлини, зверніться до книги “Хата під стріхою”, де представлені не лише фотороботи у супроводі наукових та науково-популярних публікацій про житло від трипілля до сьогодення. Є там і думки наших видатних сучасників про те, чим для них є ота хатина під стріхою. Особисто для мене ця тема зникаючих хатинок, яку допомагала досліджувати моя бабуся, стала дуже близькою, бо вона – про наше рідне. Ії не можна ігнорувати. Треба актуалізувати  розумний підхід до пошуків цінного, щоб встигнути зберегти, те, що історично і культурно важливо. Це ще можливо. Я не вимагаю припинення будівництва хмарочосів,  добре  розуміючи, що багато людей прагнуть мати сучасне і комфортне житло, збудоване за новітніми технологіями. Я закликаю до дотримання всіх вимог, які законодавчо затверджені, щоб зберегти те, що дійсно має бути збереженим, як історична і культурна цінність.   На військовій мапі 1943 року червоним позначена вул. Білицька, а синім – вул. Замковецька Наш будинок звели в історичній місцевості, що межує з Замковищем – підвищення на півночі Києва. Це теж історична місцевість вздовж вулиць Білицької, Замковецької, Мостицької та прилеглих  до них вулиць. У  XVII столітті свій загородній будинок тут мали католицькі пріори, що й дало назву місцевості та Замковецькій вулиці. За припущенням, (як  повідомляє Вікіпедія), на території Замковища міг існувати за часів Київської Русі літописний Ольжин град. Світлина 2020-го року  з просторів Інтернету: пагорб з парком юнатів, який омивав струмок – притока Курячого Броду (пересох). Можливе місце замку?  Вул. Замковецька Чи хоч хтось щось чув про хоч яксіь археологічні дослідження цієї місцевості перед забудовою? Багато проблем з пошуками нових майданчиків для багатоповерхових новобудов висвітлюються, в інтернеті, по телебаченню, на реальних акціях, організованих за закликами громадськості. Факти обговорюються, а проблеми залишаються. Хтось обурюється, а хтось радіє, що отримає нове житло. З нашого будинку як на долоні  видно, не дуже відому в Києві, гору на Виноградарі. Це одна з Вітряних Гір – Ліпинка. Сайт Наш Киів якось повідомляв, що з неї відкривається один з найкращих видів міста, (подібний тому, який я бачу зі свого вікна). Місце дійсно гарне, однак є у гори є, як мінімум, дві проблеми.  По-перше, її дуже замусорили. По-друге, по всьому периметру вона заставлена гаражами.  Що буде далі, – ніхто прогнозів не оприлюднює . Наразі там зростають нові багатоповерхівки ЖК “Ліпинка”. А в сторону теплиць, де були відкриті яблуневі сади (як гарно там було навесні, коли квітнуть яблуні!), забудовується однойменне котеджне містечко, (елітне житло поруч з гаражами і звалищем). До речі, лінія метро, яку почали прокладати до Виноградаря дуже популяризувала цей район. А сади Пріорки колись були відомі не лише в Києві, їх слава на возах і підводах роз’їжджала по Вкраїні у глечиках з вареннями, конфітюрами і іншою смакотою. Доїжджали пріорські делікатеси і до царського двору. Закревські, Езерські, Лісовські, Даніловські. З покоління в покоління жили роди з цими прізвищами, ростили дітей і сади, розповідали легенди про гайдамаків, що стояли на горі Липінка, про художників, що приїжджали на пленер, а пізніше і фотографів, які прагнули справжньо-сільський колорит Пріорки зберегти на згадку. На нашій вулиці Білицькій одноповерхові будиночки з садочками цієї весни ще стоять, та вони не мають статусу історичних чи культурних пам’яток. Тому можливо, що вони нині доживають свої останні роки. А кожен з них унікальний по-своєму, як, наприклад,  цей, декілька світлин воріт якого було розміщено Коробом Антоном в інтернеті наприкінці минулого року. Якщо пройти і уважно придивитися до кожного, то багато про цікавий Київ можна ще дізнатися. Схоже, що нумерацію будинків на цій вулиці було змінено. Однак це тема вже нового дослідження. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"  Міське життя сучасної Куренівки не так вже і багате на події. У цьому є своя перевага. 15–20 хвилин на міському транспорті від метро Нивки, і вже хочеться дихати глибше, споглядати природу та мислите про вічне. Розмірковуючи про те, як буде виглядати ця місцевість через десятиліття, я з конструктора LEGO збудував одинадцятиповеорхівку. Безумовно, хтось буде жити в подібному будинку і радіти, в хтось засумує  за квітучими весняними садочками… КиевVласть

35 років тому на Чорнобильській АЕС сталася одна з найбільших техногенних катастроф у світі. А зараз Україна подає документи в ООН для визнання атомної електростанції та зони відчуження навколо неї об’єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Серіал “Чорнобиль” подивилося  півсвіту. Туристи лопонулися в Київ і зону відчуження  лавиною.  І на питання “Бути чи не бути” поїздці до Прип’яті відповідь була однозначною: “Так”. При тому, що я там буваю практично щороку. І щоразу відкриваю для себе щось нове. І як журналіст, і як член Всеукраїнської асоциації гідів. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"  Неправда, що минуле йде назавжди. Воно нікуди не поділося. Воно тут. Яскравим прикладом цього є ЧАЕС. Просто ми пішли вперед. Час — це дорога, і вона існує за вашою спиною. Те, що пішло у минуле, не зникає. Але не потрібно зациклюватись на минулому. Двадцять п'ять років хворіла ЧАЕС, і лише кілька років тому з'явилися "лікарі", які направили її на лікування. Першою пігулкою до одужання стала побудова нового саркофагу, над яким працювали представники різних країн, хоча більшість все ж таки українці. Але основною метою є очищення ЧАЕС від радіоактивного пального. Для цього і було побудовано централізоване підприємство з поводження з радіоактивними відходами "Вектор", яке спеціалізується саме на їх утилізації. Цей комплекс умовно поділений на дві частини — чисту та умовно брудні зони. У чистій знаходиться все необхідне для проживання робочого персоналу, а в брудній — декілька сховищ для утилізації. Так, ця страшна подія, що змусила здригнутися від жаху весь світ, стала яскравим проявом цілковитої аморальності, недалекоглядності та й просто низького інтелектуального рівня тогочасної влади. А як інакше можна пояснити той факт, що надзвичайно потужну атомну електростанцію було збудовано зовсім недалеко від Києва — багатонаселеної столиці? Зате тепер вони можуть спостерігати яскраві наслідки такого "мудрого рішення". Там, де колись розташовувався мальовничий куточок України, зараз панує пустельна тиша... У мертвому місті можна лише зустріти сталкерів, які у пошуках легкої здобичі ризикують власним життям, та екскурсійні групи. Подейкують, що вночі у Прип'яті чутно дитячий сміх та скрип старої гойдалки. Достатньо один раз побачити та відчути атмосферу вимерлого міста, щоб у серці назавжди залишився темний куточок... Куточок Чорнобилю.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Про Чорнобиль сьогодні сказано й написано стільки, що можна розворушити всю планету. Але слова — то лише частинки, зернятка правди. Сама правда набагато жахливіша. Навіть через 35років. Дорога на Чорнобиль Напередодні дати страшної трагедії людства прес-клуби, політики, міністри організовують поїздки журналістів з багатьох регіонів країни до Чорнобиля, Прип'яті — до зони відчуження. Хоча, вже другий рік вони туди й не потикаються. Дорога на Чорнобиль... Сьогодні це — майже звичайна дорога через увесь Вишгородський район, через його села й містечка, яка нічим не відрізняється від тисяч інших доріг. Напівголі весняні поля й сільські хати... Тьмяно, буденно... І безпечно. А мені згадується ця дорога наприкінці травня-на початку червня 1986-го: узбіччя залите (чи засипане) чимось білим, мокрий асфальт парує, нескінченним потоком в обидва боки їдуть машини, реве худоба, плачуть перелякані люди, а назустріч їм — машини з продуктами, технікою, солдатами й речами для 55-ти тисяч ліквідаторів, навкруги — військові, здається, що колір хакі заполонив усе довкола. І постійна перевірка документів... Ми їдемо в саме пекло, ще не усвідомлюючи куди ми їдемо й навіщо. Здавалося, що беремо участь у зйомках фільму про війну. Тільки дуже вже натурально й страшно. Сьогодні про це нагадують лише залишки контрольно-пропускних пунктів. Два роки тому  перша наша зупинка — в райцентрі Іванків — колись це містечко стояло на перетині багатьох доріг: на автостанції зупинялися автобуси, які прямували на Житомирщину, Чернігівщину, Білорусію, Росію. А сьогодні це, як сказав наш супроводжуючий, колишній ліквідатор, "останнє мирне містечко перед зоною", хоча до Чорнобильської АЕС — понад 50 км. На шляху до першого перед 30-кілометровою зоною КПП проїжджаємо березовий гай, встелений підсніжниками. Цікаво, як швидко сюди доберуться пронирливі торговці квітами? Проїжджаємо Страхолісся, у минулому — грибну столицю українського Полісся, позаду — Зелений Мис, містечко, збудоване зі списаних теплоходів, у якому жили перші вахтовики-ліквідатори. Саме тут, у чорному від біди й рудому від радіації році виступали перед бійцями артисти. Слід сказати, що у самому Чорнобилі тоді осмілилися виступати лише найвідважніші: Йосип Кобзон, Валерій Леонтьєв та Микола Гнатюк. Сміх і гомін серед журналістів поступово згасає: прислухаються до слів свідків-героїв: колишнього пожежника, полковника у відставці Олександра Мельника, капітана в запасі Анатолія Супруна та водія Андрія, котрі з перших днів трагедії були чи не в самому пеклі. Село Оране. Тут навесні-влітку 1986-го розташовувалась 25-та бригада радіохімзахисту, яка першою увійшла в "зону". Спочатку вона налічувала 2,5 тисячі бійців, а за літо їх змінилося кілька десятків тисяч. Чи хтось із тих солдатів і офіцерів лишився в живих? Адже це саме вони, ті хлопчики в солдатських гімнастерках майже голими руками знімали верхній шар ТВЕЛу (тепловидільний елемент — двометрова титанова зв'язка з урановою таблеткою всередині). "Наприкінці 1986-го я потрапив до московської лікарні № 6,— згадує один із наших знайомих.— Те, що я побачив — не можна передати словами. На ліжках лежали живі трупи, висохлі, неначе мумії в Лаврі. Замість шкіри — самі лишень опіки. А там, до чого вони доторкалися руками, залишалися шматки живого м'яса. Не знаю, як медсестрички й санітарки могли дивитися на ці муки й страждання. Хоч як мені було погано, але я вблагав лікарів відпустити мене додому, бо не вижив би...". Доїхавши до КПП "Дитятки", починаєш задумуватися над іронією долі та містикою разом узятими. Адже якраз дітей, у першу чергу, й вивозили з зони, на кордоні з якою стоїть КПП. Село Черевачі. Перший населений пункт у зоні. Відселене 6-8 травня 1986 року. Пустка. Село Залісся... Хати поросли густим лісом, кущами... Дерева поглинули хати з вибитими віконницями, наче після бомбардування, з електроопор звисають дроти... На в’їзді до 30-кілометрової зони відчуження у нас перевірили документи, й видали апарати, котрі ми мали  носити на шиї, як медальйон. Щоб побачити, куди можна лізти, а куди – не варто. Ось такі б пристрої – та в 1986 році! Скільки б смертей вдалося уникнути! Гід по Зоні провів суворий інструктаж: куди ходити можна, куди – ні в якому разі, що  робити можна, як себе поводити. Это важно, ведь радиация собирается точечно. Там, где гостей водят гиды, ее уровень в пределах нормы, а в каких- то местах, причем в паре шагов от маршрута, уровень радиации может увеличиться в несколько раз. Более того, по-прежнему есть места, где можно получить смертельную дозу радиации. Радіоактивні хмари розстрілювали Тут, праворуч від того місця, де ми зараз проїжджаємо, був сумновідомий "рудий ліс". Після аварії дощові хмари, які були насичені радіоактивними речовинами, військові льотчики та бійці протиповітряної оборони посипали й розстрілювали особливою речовиною. Робилося це для того, щоб смертоносні дощі ні в якому разі не могли дійти до Москви, а випадали на території зони (це в ідеалі). От і випав перший найнебезпечніший дощ на ліс, який моментально став рудим і смертельно небезпечним. А всі інші хмари проливалися зливами над Україною, і особливо над Білорусією. "Щодо "рудого лісу",— долучається до розмови водій,— через нього спочатку проходила єдина дорога, яка з'єднувала станцію з "Великою Землею". Так, цю частину дороги машини пролітали на скаженій швидкості. Якщо, не доведи Господи, щось траплялося із транспортом, водій і пасажири вискакували з машин і стрімголов неслися уперед — подалі від страшного місця, знаючи, що їх обов'язково підхопить наступний транспорт. Але найстрашніше не те, що бачиш очима. Село Копачі, неподалік від АЕС, навряд чи вже можна назвати селом. Поле з невеличкими пагорбами з обох боків дороги. Можна проїхати мимо й не помітити, якщо не знати, що це — кладовище хат. Радіоактивна хвиля, накривши поселення, примусила евакуювати усіх його мешканців. Екскаватори виривали котловани перед кожною хатою, згортали туди будинок разом із усім людським майном, нажитим роками й поколіннями... і засипали піском. Від села залишилися лише клуб та братська могила загиблих під час Великої Вітчизняної війни. На карті України не стало села... Трохи далі — колишній польовий аеродром, з якого піднімалися вертольоти з тоннами піску, гіпсу, доломіту, свинцю. Все це скидалося в роззявлену пащеку реактора. А щоб збити пилюку, з тих же гвинтокрилих машин над станцією й Прип'яттю розпилялися спеціальні розчини. Ці ж вертольоти мали закинути техніку й обладнання на 4-й енергоблок, але спроба виявилася невдалою. Ліворуч над лісом видніється сітка-решітка. Колись це був суперсекретний оборонний проект радянських ППО "Радуга-2", який контролював усю європейську частину СРСР. Командний пункт цього об'єкта знаходився глибоко під землею. А десь далеко на півночі була аналогічна станція. Звідти регулярно запускалися імпульси навколо планети, а Чорнобильська — приймала. Це давало змогу виявити запуск ракети у будь-якій точці земної кулі. А зараз ця унікальна система не те, що не діє, а просто виявилася нікому не потрібною. Містом блукали покинуті собаки й коти Безумовно, збитки населенню від аварії будуть підраховуватися ще довго. Матеріальні й моральні. А що ж сталося з тваринами, покинутими напризволяще? Свідки згадують, що коли всіх людей уже вивезли, містом блукали покинуті, знесилені собаки й коти. Вони не могли зрозуміти, що сталося, чому їх зрадили й куди поділися люди. І, всупереч інстинкту самозбереження, вони усі разом шукали захисту. "Мені як ліквідатору, офіцеру й просто людині довелося побачити всього. Але я ніколи не забуду, як до польового військового табору ліквідаторів довгою вервечкою тяглися коти, собаки й лелеки. Вони йшли пліч-о-пліч (якщо можна так сказати про тварин) до людей, а потім ставали й дивилися так жалібно, що кров у жилах холола. У перші травневі дні, похапцем збираючись, мешканці сподівалися через кілька тижнів або й днів повернутися назад. Тому й випускали домашніх тварин на вулицю, аби ті не загинули від холоду й голоду. Брати із собою домашніх улюбленців категорично заборонялося. А через місяць по всіх покинутих селах, а особливо у Прип'яті, валялися трупи нещасних тварин, які загинули не від голоду, а від опромінення. Відомі випадки, коли лисиці з навколишніх сіл діяли занадто вже по-людськи: брали під свою "опіку" курники, охороняли “свою” пташину зграю й нікого чужого до неї не підпускали. Домашні собаки, пішовши у ліси, схрестилися з вовками. Ці істоти взяли найкращі риси з обох видів: не боялися людей, світла, вогню, шуму моторів, добре знали звички людей і нападали на них спереду, а не ззаду, як вовки. Кажуть, що їх уже всіх відстріляли, а проте — хтозна... Назад у майбутнє: місто-привид У далекому 1972-му, коли будівництво міста атомників (як і станції) тільки починалося, Прип'ять повинна була стати "містом майбутнього, містом 21-го століття". І якби не аварія, можливо, й стала б одним із найкращих і найперспективніших міст країни. Середній вік прип'ятчан на момент аварії досягав 29-35-ти років — молоде місто молодих людей. В’їзний знак Прип’яті. Ліворуч - в житловю частину  міста, прямо чи праворуч  — до Чорнобильської АЕС. Саме місто Чорнобиль зосталося збоку. Воно до катастрофи не має відношення, хоча й опинилося всередині Зони піся аварії. Чому ж станція Чорнобильська, а не Припятська? Її почали будувати раніше, ніж місто-супутник, і назвали просто по імені району, центром якого був Чорнобиль. Згадують, що за кілька днів до аварії, готуючись до Першого травня, в місто завезли з Голландії 50 тисяч кущів троянд, і воно просто тонуло в квітах. А вже через місяць-півтора їх уже геть не було видно: двометрові колючі зарості бур'янів поглинули красу. "Це було вражаюче жахливе видовище — з-за велетенських бур'янів визирали маленькі квіточки, які чахли прямо на очах." Бетонні багатоповерхівки з проломленими стінами, школи з розбитими вікнами, зарослі деревами дитячі майданчики. У Прип'яті не росте трава — вона відразу перетворюється на сухостій. І пташок геть не чути. Сьогодні тут, у 50-тисячному місті атомників, одному з найбагатших у країні, розруха й радіація. Одна з головних офіційних заборон – не заходити до будівель. Кажуть, що це небезпечно і вони можуть обрушитися в будь-який момент. Але неможливо опинитися тут і гуляти тільки по вулицях! На свій страх і ризик деякі сміливці роблять вилазку по закинутих будинках. Якщо дуже захотіти, ніхто не завадить проникнути в спорожнілі багатоповерхівки. Найцікавіші – 16 поверхові висотки, з них відкривається чудовий вид. На ті, що з гербами, краще не ходити: вони дійсно в дуже жалюгідному стані, плюс знаходяться в центрі, там простіше "спалитися" – поліція ганяє екстремалів, а у гідів можуть відібрати ліцензію. Заходимо у під’їзд. Між поверхами на стіні напис: “Обережно! Працює снайпер!” Мимоволі озираєшся й пригинаєшся.  В одних квартирах цілі вікна, а в інших - розбиті. Вітер. Хоча мародери ураганом пройшлися по Прип'яті ще років двадцять – тридцять тому, більшу частину вмісту квартир забрали ліквідатори аварії: меблі в могильник, якусь техніку – на зберігання в магазини. У магазині "Веселка" до сих пір склад старих плит, сервантів і роялів. Піднімаємося на верхній поверх. Проходимо повз машинну кімнату. Двері відчинені, обладнання розкурочене, але не вивезено. З ліфтового обладнання в першу чергу витягували мідну обмотку моторів. Піднімаються на дах. А мені раптом стало невимовно страшно. І я – донизу! Невже я такий страхополох?! Сціпивши зуби, йду до порожньої 9-поверхівки. В кількох метрах від під'їзду — жовтий "ядерний" трикутник. Двері у квартиру відчиняю ногою — руками торкатися страшно. Всередині — розвалені меблі, спинка від дитячого ліжечка, сумно дивиться покинута лялька. Порожньо й страшно. І раптом десь у коридорі — звук чужих кроків. Може, ще хтось насмілився піднятися? Виглядаємо за двері — нікого. Може, мародери? Але тут красти вже більше нічого. Звук більше не повторювався. Невже здалося? Мабуть, нас не просто страхали тим, що привиди повертаються до своїх покинутих будинків? Бігом донизу... На центральній площі перед Будинком культури "Енергетик" валяється дитяча іграшкова машинка. Нічого не викликало у мене такий жах і біль, як ця покинута іграшка. А ще — зловісні тіні на будинках, схожі на кошмарні тіні в Хіросімі, які залишилися від людей після ядерного вибуху. Виявляється, це художники-авангардисти з Росії, Білорусі й Німеччини вирішили таким чином "оживити" мертве місто. Передовий радянський атомоград був надміру прикрашений різноманітними лозунгами. Взагалі, такий міні-радянський Лас-Вегас – все в неоні, переливається, сяє. “Партия Ленина – сила народная, нас к торжеству коммунизма ведёт”, “Мирный атом в каждый дом”, “Здоровье народа – богатство страны!” (це один із останніх лозунгів, які залишилися  в Прип’яті з тих часів), “Хай буде атом робiтником, а не солдатом”. Про цю вивіску ходить байка, що через день після аварії якийсь хохмач заліз на дах і повалив першу букву “а”, через що напис набув зовсім іншого смислу. Пізніше всю вивіску “поклали” на дах, але кілька років тому  нелегальні екстремали підняли літери знову.Знаменитий парк розваг з його жовтим колесом огляду виявився не таким грандіозним, як я уявляла. Самих атракціонів там кіт наплакав: крім колеса і автодрому є лише карусель і гойдалки. Чортове колесо повинні були відкрити лише 1 травня 1986 року, воно було подарунком до свята, але так і не встигло попрацювати. Ось ще одна легенда. Насправді, на колесі багато людей встигли покататися. Ось як про це згадує одна з колишніх мешканок: “Сама особисто на ньому каталася. На машинках хотілося покататися, але на них було не достоятися – натовп величезний. А ось на колесо бажаючих було значно менше. Але жінка, яка ним управляла, мабуть не встигла вивчити інструкцію, як треба правильно розсаджувати людей, тому вийшов серйозний казус. Труханулі ми тоді здорово. Людей цей працівник садила в кожну кабінку. І, коли половина колеса була щільно заповнена, а друга, навпаки, залишалася абсолютно порожньою, колесо мимовільно різко зірвалося і почало кататися вгору-вниз, шукаючи рівноваги, до тих пір, поки завантажені кабінки не опинилися в нижній частині колеса. Видовище було жахливим, тому що осі, на яких кріпилося колесо, сильно хиталися при цьому. Було відчуття, що колесо впаде на бік. Деякі хлопчаки, хто розташовувався нижче, стрибали на всі боки. Жінка сама дуже сильно перелякалася. Відключила колесо. Коли воно зупинилося, почала по-помалу включати і висаджувати спочатку з кожної другої кабінки, потім ще рідше, до тих пір поки всіх не висадила. Нам пощастило, ми ще кола 2 зробили безкоштовно. Може, через цей інцидент воно більше і не працювало, а може, недоробки які в ньому виявили. Каталися ми рівно за тиждень до аварії. Ось такий факт мав місце в історії парку культури, який  так і не відкрився. Атракціони й досі дуже  сильно “фонять”, залізо збирає всю радіацію, особливо біля автодрому. Парк взагалі одне з  “найбрудніших” місць Прип’яті. Брудніше лише на площі перед БК “Енергетик”,  готелем “Полісся”, лікарня й кладовище техніки – це взагалі – жесть! В школі й дитячому садочку не просто сумно, а щемно й хочеться плакати: дитячі іграшки, ліжечка, книжки, зошити, сандалики, лопатки, інформація для батьків… Покинутий річковий вокзал. Звідси ходили швидкісні катери-“ракети” в Київ чи в білоруський Мозир. А ще тут було чудове літнє кафе. А в автоматі з газировкою і досі стоїть “та сама” гранчаста склянка, з якої пили всі радянські люди, але ніхто не хворів. А ось - дерев'яна пристань на річці Прип'ять. Дебаркадер віднесло течією на сто метров у бік, він сів на мілину й частково затонув. Але ми все-таки ризикнули по ньому прогулятися, маючи шанс кожну мить шубовснути у воду. Настав час нагнати справжньої  жуті! Це – найстрашніше й небезпечне місце в усій Прип'яті, без жодних перебільшень! Це – лікарня! Медсанчастина №126, єдина лікарня Прип'яті, прийняла перших постраждалих в аваії: пожежників, які гасили вогонь Четвертого энергоблока, відразу ж відправили сюди. В лікарняному підвалі вони скинули з себе весь заражений одяг.  Вся форма досі знаходиться там, і навіть найбільші відчайдухи не полізуть ще раз. Там радіаційний  фон доходить до мільойна розпаіов на хвилину, а на дозиметрі можна побачити і  20, і 50 мілізіверів на годину. Смертельно!!!! Звісно, в підвал ми не полізли, вражень вистачило і на поверхах лікарні. Виявляється, в Прип'яті була навіть своя в’язниця! Прип'ять уже ніколи не повернеться до життя. Це — як нагадування про те, що люди мають більш чітко зрозуміти ту загрозу, яка йде від некерованої ядерної реакції. Експерти вважають, що через руйнування і часткове знесення будівель місто Прип'ять може зникнути через 10 років. Адже відомо, що без людей будь-яка споруда гине. Крім того, через споруди проростає ліс; стіни і конструкції постійно видозмінюються під дією температури, що призводить до осипання, а рівень радіації в будинках часто вищий, ніж на вулиці. "Саме тому ми зараз обмежили доступ до будівель. Більша частина цих будівель зрештою буде знесена та похована",— підкреслюють експерти. В голові невкладається думка про те, що 50 тисяч жителів вимушені були покинути своі будинки з валізкою речей на 3 дні й ніколи  не повернутися назад. 20 тисяч квартир спорожніли в один день.. "Це місто просто необхідно зберегти, зробити у ньому музей і возити сюди енергетиків-атомників з усього світу, щоб вони бачили, що може трапитися з "мирним" атомом, з містом, з цивілізацією, врешті-решт, якщо вони натиснуть не на ту кнопку",— з болем констатував колишній міський голова Прип'яті Олександр Єсаулов. Водночас спеціалісти припускають, що у південних регіонах зони відчуження за 20-30 років рівень цезію опуститься до значень, що допускають проживання населення. Це пов'язано з фізичними процесами напіврозпаду цієї радіоактивної речовини. Що ж стосується територій, які уражені ізотопами трансуранових елементів, то ці землі, на думку спеціалістів, ніколи не будуть придатними для проживання. Повертаємося назад Вражаюче видовище! Прямо перед нами з-за пагорба виринув реактор. І багато-багато високовольтних ліній електропередач. Вони були такими беззахисними, як кволе дитинча. Якщо вже ми так звикли шукати винуватців трагедій, то давайте просто подивимося на ці безхозні ЛЕП біля самої атомної електростанції. До речі, через якісь там чиновницькі нестиковки (і це — в зоні суворої відповідальності) наш автобус з півсотнею журналістів ніхто не зустрів і не супроводжував, і ми самі, на свій страх і ризик, кілька годин роз’їжджали зоною і навколо реактора. Тим паче дивним і недоречним видався нам переполох охорони ЧАЕС, коли ми впритул під'їхали до її центрального входу. "Хто ви такі?! Як ви сюди потрапили?! Знімати заборонено!". І це після того, як були десятки попередніх домовленостей, наші документи по кілька разів перевіряли на всіх КПП, кудись комусь телефонували... Після того, як усі, хто хотів, пофотографували усе, що було потрібно... А ми говоримо про безпеку... Шість реакторів Ми поїхали далі, до четвертого реактора. А ось і об’єкт “Укриття”. Споруджений в поспіху, він тим не менше 30 років стримував подальше поширення радіації від реактора. Однак його перекриття та стіни вже занепали і почали руйнуватися. Електронне табло показує 122-126 мікрорентгенів на годину. Співробітник інформаційного центру ЧАЕС демонструє нам макет реактора в розрізі й розповідає про основні ризики об'єкта "Укриття". Але фотографії, зроблені в зруйнованому реакторі, говорять самі за себе. Споруда "Укриття" над зруйнованим 4-м енергоблоком захистила навколишнє середовище від подальшого виносу радіоактивності, а людей — від опромінення. Але надзвичайно стислі терміни будівництва, надвисокі рівні радіації, необхідність використання дистанційних методів, недостатня вивченість уцілілих конструкцій, які стали опорою для нових, наявність великої кількості палива всередині та ще цілий ряд факторів викликають занепокоєння та зумовлюють необхідність приведення "Укриття" до екологічно безпечного стану. Гід детально розповів нам про будівництво саркофага, який будували французи. В 1986 році це була єдина країна в світі, яка відмовилася допомогти в ліквідації наслідків аварії. Пізніше вони усвідомитли свою помилку, як і факт, що постраждав увесь світ, і цим будівництвом відновлювали свою репутацію. Споруда другого саркофага почалася в 2007 році. Планувалося, що він буде являти собою рухливу арку, яка накриє реактор разом зі старим саркофагом, після чого можна буде зайнятися розбиранням, дезактивацією і захороненням останків енергоблоку. Спочатку проект збиралися завершити до 2012/13 році, але терміни зрушилися через фінансові проблеми. Новий саркофаг став найбільшою наземною пересувною конструкцією: Оскільки будувати арку безпосередньо над старим саркофагом було небезпечно, її споруджували частинами на складальному майданчику неподалік від станції. Збірка і підйом елементів першої половини арки тривали з 2012 по 2014 рік, до 2015-го зібрали і другу половину. Після обидві частини були з'єднані в єдину конструкцію. До листопада 2016 року монтаж було повністю завершено. Станція живе своїм життям. А величезна їдальня, розміром, як увесь Київський Палац дітей та юнацтва – вражає! Ми зупинилися  на місці, де одним поглядом можна було охватити панораму всіх шести реакторів. Останній з них зупинили лише в 2001 році, через 15 років після трагедії! Недобудовані 5 і 6 енергоблоки ЧАЕС покинули. Все так і стоїть: разом  з будівельною технікою, кранами, а по всьому колишньому СРСР терміново зупинили будівництво нових атомних станцій: вони так і стоять покинутими на різній стадії готовності. Чорнобиль 2 Радіолокаційну станцію “Дуга” в Чорнобилі внесли до реєстру нерухомих пам’яток України Радіолокаційна станція “Дуга”  або “Чорнобиль 2” – це ряд металевих щогл висотою 150 метрів із натягненими між ними дротами. У радянський час її планували використовувати як систему “загоризонтного стеження” (виявлення пусків балістичних ракет на інших континентах – ред.) та глушіння радіосигналів у Європі. Споруда до аварії на ЧАЕС встигла попрацювати тільки в тестовому режимі. За характерне ритмічне постукування в ефірі, яке генерувала “Дуга”, західні фахівці називали цю споруду “Російський дятел”. – Це унікальне військове, надсекретне містечко з колись надсекретною радіолокаційною дугою. Її будівництво кошувало країні вдвічі більше, ніж вартість самої атомної електростанції. При цьому, через злочинні  помилки  в розрахунках, дуга виявилася абсолютно непотрібною. Вона не працювала жодного дня! Але це стало зрозумілим напередодні трагедії. Тут же виникає питання: а чи не були пов’язані між собою події: усвідомлення  фатальної помилки в проекті дуги й трагедія на АЕС?!.. (подивіться документальний фільм “Русский дятел”). Штамп "Здесь живет хозяин дома" ставлять прямо на стіни За кількістю пам'ятників Леніну у різних варіаціях на 1 кв. км місто Чорнобиль дасть фору мабуть усій країні. Тут його ніхто не звалив. А також за чистотою, вичурністю й навіть деякою показушністю клумб кольору українського прапора. Сам Чорнобиль шокує. Не пустотою, а пожвавленням — у місті повно людей. Від звичайного містечка різниться лише тим, що майже всі люди тут — у камуфляжі. Тут проживає близько 3 500 вахтовиків, які працюють на зупиненій АЕС. Покинуті багатоповерхівки перетворили на гуртожитки. А акуратні сільські будиночки стоять пусткою. Лише на деяких просто на стіні — напис: "Здесь живет хозяин дома". Працюють магазини, навіть кафе-ресторан. А ще в Чорнобилі живуть, хоч наука й забороняє, 125 (за офіційними даними) самоселів, які повернулися до рідних домівок. Запитую перехожого (ним виявився місцевий міліціонер), як потрапити до самоселів, щоб дізнатися про їхнє життя-буття. "А чого б їм і не жити? Орють, сіють, годують худобу, навіть пасіку розводять. Працюють у нас і магазини, і пошта". Традиційна зупинка біля пожежної частини й монументу пожежним Чорнобиля з промовистою назвою "Тим, хто врятував світ". Сяють новенькою фарбою дві сучасні пожежні машини, сконструйовані на базі танків Т-54 та Т-55, які мають потужні гармати, що стріляють спеціальним порошком. Кажуть, що таку техніку мали відправити до Кувейту, але десь там у верхах не змогли поділити гроші, чим швиденько скористалися американці. От би такі машини в той страшний рік! А то гасили пожежу на атомній станції допотопними пожежними машинами, ніби горів звичайнісінький сільський сарайчик. На центральній площі містечка — невеличкий Будинок культури,— саме тут 20 років тому відбувався суд над директором і головним інженером ЧАЕС; там, де зараз транспортний комплекс — містилася перша штаб-квартира урядової комісії з розслідування причин та наслідків аварії. Кінотеатр Україна... Навесні й влітку 1986 року в ньому безперервно, в режимі нон-стоп демонстрували радянські кінофільми. "З асфальту на траву не сходьте",— попереджають нас,— "асфальт на відміну від трави миють регулярно". Щоб переконати недовірливих любителів екстріму, один із колег-журналістів підходить з армійським дозиметром до трави на узбіччі: на датчику — 800 мікрорентген. На дорогу всі вискакують, наче ошпарені. Браконьєри Міліціонери й охорона “зони” кажуть, що випадків мародерства  там практично вже немає — все, що можна було, вже вкрали. А ось браконьєрство цвіте повним ходом. Особливо на воді. Браконьєр спокійно запливає у Прип'ять (і навіть у штучний канал для охолодження реактора) з Київського моря і ловить рибу, яку потім продає в Києві і не тільки. А от риби в зоні дуже багато. Розповідають, що у самому каналі водяться величезні соми, які можуть проковтнути хлібину. Не кажучи вже про дичину в лісах. Правда, відстрілюють переважно лише молоденьких косуль чи кабанів, бо тварина, старша трьох років, кажуть, страшенно небезпечна — "фонить". Попри всі втішні чи невтішні прогнози МАГАТЕ й вітчизняних спеціалістів працівники станції роблять невтішний висновок, що Чорнобиль у найближчі 100 років буде небезпечним. А там — життя покаже. Минуло вже 35 років від того страшного часу. Кілька разів змінювалася влада, вдосконалювалось суспільство. Але я не вірю, що у разі виникнення подібної ситуації влада у першу чергу подумає про людей, а не про свої власні інтереси. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" КиевVласть

У травні розпочинається серія культурних подій, присвячених фестивалю “Французька весна”. Музей Ханенків також долучається до ініціативи і пропонує оглянути старовинні графічні твори французьких митців. “Французька весна” — це щорічний фестиваль, який Французький інститут в Україні організовує із Посольством Франції в Україні з 2004 року. Дивувати українського глядача з кожним роком все складніше, але організатори проєкту спробують це зробити у вісімнадцятий раз. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Відкрити у Києві музей світового мистецтва – головна справа життя родини Ханенків. Про це свідчить заповіт Богдана Ханенка від 1917 року. У 1918 році Варвара Ханенко підписує “Дарчу заяву”, якою передає колекцію, будинок і книгозбірню у власність Української Академії Наук.  Вперше за історію музею Ханенків будуть представлені графічні твори відомих митців рубежу 19 – 20 століть: Оділона Редона, П’єра Боннара й Едуара Вюйара. Спеціально до проєкту “Французька весна” у європейській експозиції музею будуть представлені твори, які раніше ніколи не експонувалися. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Залу мистецтва Франції доповнять щойно відреставровані пейзажі французьких художників Жана Уеля, Луї Еме Жапі, Жана-Батіста Пільмана та портрет кузини Варвари Ханенко Надії Федорівни Муравйової-Апостол, написаний успішним паризьким художником Франсуа Фламенгом. Окрім живопису у залах презентовано французьку скульптуру від часів Середньовіччя. Прихильники мармурової пластики не лишаться байдужими до творів Жана-Батіста Карпо, Альфреда Буше; по-новому відкриють для себе творчість Сари Бернар. В рамках проєкту відбудуться лекції, екскурсії кураторок колекцій живопису, скульптури, графіки і декоративного мистецтва та презентація альбому “Французьке мистецтво в колекції Музею Ханенків”.  Де: музей Ханенків (вул. Терещенківська, 15) Коли: 14 квітня-31 травня О котрій: 10:30-17:30 Скільки: безкоштовно Сайт: khanenkomuseum.kiev.ua Пишіть нам на пошту: [email protected]КиевVласть

Заходячи до “Я галерея” ти ставиш собі запитання: А чи точно я туди потрапив? І , о господи, чому воно знаходиться в підвальному приміщені? Але потім, поступово, починаєш розуміти, чому була вибрана така локація. Арт-центр знаходиться в двориках, він ніби відгороджений від шумного простору Подолу. Дехто писав у відгуках та говорив особисто, що знайти дорогу до галереї важко, але ми, вийшовши з метро, за 5 хвилин дібралися туди. Сама атмосфера кірпічних та білих стін, дерев’яних лав створює особливі відчуття поєднання з сучасним  мистецтвом. Декого з опитаних цей інтер’єр особливо смутив, як сказав один  відвідувач: “ Як на мене, сучасне мистецтво – це епатажні стіни незвичної форми пофарбовані в яскраві кольори та великий простір”, а деякі говорили про те, що такі приміщення створюють вигляд незіпсованості та не відволікають від витворів мистецтва. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Сама арт-галерея Павла Гудімова була створена не тільки для виставок, там проводять лекції та зустрічі, дискусії та збирають круглі столи для митців. Засновник наголошує на тому, що основна мета їхньої галереї – популяризація і розвиток сучасного мистецтва. У березні ми відвідали виставку  Олександра Короля “Присутність”. Його роботи ніби живі, моторошно-привабливі та незвичні. Особисто мені сподобалась інсталяція “Садочок”, силует жінки прикрашений корою – це ніби висвітлення переродження, такий особливий посил про те, що навіть в деревці може бути присутність чогось живого, чогось більшого за наше розуміння. Багатьом з відвідувачів прийшлась до душі картина на доріжці із зображеними на ній людськими ногами. “Це сильно, вона ніби відображає відбиток людини на тлі різних часів”,- говорить чоловік років 35-ти. Саме насичення цим мистецтвом змушує розвіювати питання про те, чому саме така назва “Присутність”, адже, як на мене, всі інсталяції відображають живе в усьому що ми бачимо. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Сам автор, Олександр Король, каже про свій проєкт так: “Що важливо? Яким чином людина, кинута напризволяще у варево цінностей, має відшукати якорі, що триматимуть її на плаву? Актуальні практики усвідомленості та уповільнення всіляко закликають нас до рефлексії про ритм і темп, пропонуючи безліч інструментів й технік. Іронічно, що вони так само змішуються між собою, перетворюючись у настанову визначитись тут і зараз про те, що ж є важливим. Репресивність цього заклику породжує нігілізм — замкнене коло, з якого й досі людство намагається знайти вихід.” Я переконана, що цю неординарну галерею потрібно відвідати хоча б один раз, адже молодь все частіше залучається до таких арт-проєктів, не відстаючи від заядлих поціновувачів мистецтва. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Фото: https://kyivmaps.com КиевVласть

В кінці 2020 р. вулиці Героїв Севатополя (частина), Стражеска, Білецького, зазнали чималих змін: велосмуги, острівці безпеки, нова дорожня розмітка. Думки людей, як завжди, розділилися. Але ми ж не експерти, лише учасники дорожнього руху. Нам покращують умови, і ми можемо не розуміти технічну частину? Подала інформаційні запити, чому саме такі рішення, яка статистика по ДТП та трафіку, експерні висновки. Відповідь одностайна, все погоджено у встановленому порядку з Департаментом транспортної інфраструктури КМДА та Управлінням патрульної поліції м.Києва, схеми згідно ДБН, веломаршрути за концепцією розвитку велосипедної інфраструктури міста, порядок обліку ДТП, щільність трафіку відсутні, принаймі в КК "Київавтодор" (думаю їм й самим цікаво було б почитати), ну а експерних висновнів ніхто так і не надав, чи не має взагалі, чи забули. Тому ще запитаємо в Управлінні патрульної поліції, може вони в курсі. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   А от відповідь від Центра організації дорожнього руху здивувала, вони взагалі нічого не розробляли та не погоджували, це все ті, що перечислені зверху. Хоча за їх статутом організація руху та безпека – то їх прямі обов'язки. Ну, а про вивчення громадської думки, проведення громадських консультацій чи обговерень, то це взагалі не передбачено Законом. Хоча концепцію велоінфраструктири розробляли згідно запиту громадскості і консультацій. І це запам’ятаємо для подальшого діалогу. А от всі, хто чекав острівця безпеки біля ЦДЮТ (активного руху дітей) – НЕ БУДЕ! Лише передбачено притротуарні острівці безпеки, які вже встановлені. Ще по факту після зими ми маємо майже стерту нову розмітку, проявилась стара замальована розмітка, а та, яку зняли механічним способом, перетворился на суцільні ями. Їздимо навпомацки, а пішоходи так і ходять по розбитих тротуарах радянських часів, зате з "европейским комфортом" через дорогу переходять. До речі, був випадок, що великогабаритний транпорт застряг, деякі стопчики вже зламані, чи снігоприбиральною технікою, чи водій під снігом не побачив. Про вело нічого не скажу, бо не катаюсь. Шановні велосепедисти, напишіть свої враження! Як вам те, що маємо на сьогодні? Чи велосмуги влаштовують за якістю та безпекою? Місця для паркування авто нібито є, але як вони розрахуваували їх кількість – загадка, беручи до уваги, шо поруч великий медичний заклад, і туди приїздить багато людей щодня. Поки враження таке, що разом зі снігом вся реконструкція розтанула. Більш-менш Білецького збереглась, бо капільний ремонт був. А тепер про плани на 2021 рік: Притротуарні острівці безпеки: - вул.Стражеска – 4 од. - вул.Героїв Севастополя (від Гузара до пр.Відрадного)-3од. - вул.Каблукова – 3 од. Влаштування острівців безпеки: - вул. Героїв Севастополя (від Гузара до бул.Гавела) -3 од. Де? Там 6 ППЗШ лежать, а головне навіщо? - Пр-т Відрадний, 6 (в районі вул. Піддубного) – 2 од. На мою думку добре, там є ще 3 місця де б треба встановити замість Героїв Севастополя. - І десь 1000 од. паркувальних стовпчиків. Підняті переходи на Чоколівці планують лише, повний перелік по району нижче. А ось щодо відновлення дорожньої розмітки, то поки не буде фінансування, тендеру, обрано Виконавця і відповідних погодних умов, ШЕУ роботи проводити не буде. Ще в запиті було питання по поточним/капітальним ремонтам тротуарів та проїзджої частини, влаштування велосмуг... але, мабуть не дочитали і відповідь не надали. Мені не важко, знову подала запит. Чекаємо на відповідь від КП ШЕУ Солом'янського району. Громада, як вам плани на майбутнє? Які враження від вже зробленого? Коментуйте, бо хоч для цих робіт їм громадська думка не потрібна (як виявилось), але це все одно наш простір і нам тут жити. П.с. Звернення щодо безпеки руху по бул. Гавела ще в роботі, чекаю на відповідь. Бо то окрема історія. Далі буде... Маріанна Хмельницька, очільниця ГО "Відрадний.Інфо"КиевVласть

Цього тижня Національна філармонія України запрошує поціновувачів інструментальної музики на концерти класичної камерної музики. На гостей чекають твори сучасних та класичних композиторів усіх часів. Видання КиевVласть пропонує своїм читачам дізнатись, які музичні виступи варто відвідати цього тижня. 16 березня, вівторок  Музика ХХ століття Національний камерний ансамбль “Київські солісти” під орудою Ігоря Пучкова представить музику ХХ століття, а саме – твори Мирослава Скорика, Моріса Равеля, Астора П’яццолли і Франца Ваксмана. Солістом виступить скрипаль Марко Комонько. О котрій: 19:00 Квитки: 70-350 грн Квитки: https://bit.ly/3cEPs6m Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  17 березня, середа Виконання концерту Каміля Сен-Санса У супроводі Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України під орудою Юрія Літуна піаніст Павло Качнов виконає сольну партію в Другому фортепіанному концерті Каміля Сен-Санса. О котрій: 19:00 Квитки: 80-400 грн Квитки: https://bit.ly/3tjsc3M  Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться 19 березня, п’ятниця Музика Моцарта Разом із академічним симфонічним оркестром Національної філармонії України під орудою Ігоря Палкіна виступить піаністка Марія Пухлянко. Вона виконає сольну партію у Двадцять сьомому концерті для фортепіано з оркестром Вольфганга Амадея Моцарта. О котрій: 19:00 Квитки: 140-400 грн Квитки: https://bit.ly/3ap7gjc  21 березня, неділя Музика Петра Чайковського Звучатиме музика Петра Чайковського. У супроводі симфонічного оркестру “Золоті ворота Києва” під орудою Сільвіо Вілера (Швейцарія) виступить співак Микола Шуляк. Окрім Четвертої симфонії, звучатимуть увертюри й арії з опер “Євгеній Онєгін”, “Пікова дама”, “Іоланта”, а також – романси Петра Чайковського.  О котрій: 19:00 Квитки: 70-350 грн Квитки: https://bit.ly/3jjXbrR  Докладніше про концерти можна прочитати на сайті. Фото: Національна філармонія України Пишіть нам на пошту: [email protected]КиевVласть

Цього тижня Національна філармонія України запрошує на концерти класичної музики  ХІХ та ХХ століть . На гостей чекають твори сучасних та класичних композиторів усіх часів. Видання КиевVласть пропонує своїм читачам дізнатись, які музичні виступи варто відвідати цього тижня. 16 лютого, вівторок “Серенада для струнних” Київський камерний оркестр під орудою головної диригентки Наталії Пономарчук представить музику ХІХ століття, а саме – твори Франца Шуберта та Антоніна Дворжака. Початок: 19:00 Квитки: 80-400 грн Квитки: https://bit.ly/3so0Mtd 17 лютого, середа Музика ХІХ та ХХ століть Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України під орудою Назара Якобенчука представить музику ХІХ та ХХ століть, а саме – твори Роберта Шумана, Габріеля Форе та Моріса Равеля. Початок: 19:00 Квитки від: 80 грн. Квитки: http://bit.ly/35AFOgX 18 лютого, четвер Концерт “Я можу світу розказати” Київський симфонічний оркестр і хор (художня керівниця і головна диригентка – Вікторія Кончаковська) представить програму із назвою “Я можу світу розказати”. Традиційні спіричуели звучатимуть в обробках сучасних композиторів, зокрема, Мозеса Хогана, Марка Гейса, Роберта Шоу та інших. Завершиться вечір у стилі блюз – “Месою” Вілла Тодда. Початок: 19:00 Квитки: 70-300 грн Квитки тут: https://bit.ly/3icDMJ0 19 лютого, п’ятниця Музика Шуберта, Мендельсона-Бартольді і Пуленка Академічний симфонічний оркестр Національної філармонії України під орудою головного диригента Миколи Дядюри представить музику ХІХ-ХХ століть, а саме – твори Франца Шуберта, Фелікса Мендельсона-Бартольді та Франсіса Пуленка. Зокрема, звучатиме Концерт для клавесина з оркестром Франсіса Пуленка, де сольну партію виконає Наталія Сікорська. Початок: 19:00 Квитки: 80-400 грн Квитки тут: http://bit.ly/2LQm3L1 20 лютого, субота Концерт “Народжена вільною” У Національній філармонії України, за участю Ніни Матвієнко, Муніципальна академічна чоловіча хорова капела імені Л. М. Ревуцького (головний диригент – Володимир Курач, диригент – Артур Смірнов) представить музично-літературний проєкт із назвою “Народжена вільною” (автор і режисер-постановник – Олександр Круковський). Початок: 19:00 Квитки: 70-300 грн Квитки тут: http://bit.ly/3nFd90q 21 лютого, неділя Концерт “Гармонія Всесвіту” Разом зі струнним квартетом “Каприс-Класік” виступить органіст Дмитро Морозов. Цього разу музиканти представлять проєкт “Гармонія Всесвіту”. Звучатиме музика від епохи бароко до романтизму, зокрема, твори Георга Фрідріха Генделя, Вольфганга Амадея Моцарта і Ріхарда Вагнера. Початок: 19:00 Квитки: 70-300 грн Квитки тут: https://bit.ly/3slZoaj Докладніше про концерти можна прочитати на сайті. Фото: Національна філармонія України Пишіть нам на пошту: [email protected]КиевVласть

Наприкінці січня проєкт зміни меж Києва за рахунок земель Київської області, прийнятий у 2019 році, почали обговорювати знову. Столиця звернулась до міста Вишгород із пропозицією провести громадські слухання щодо обміну:  пропонуючи 40 гектарів землі, Київ хоче забрати більше тисячі. Бажана для столиці територія – острів Великий. Це – заповідна зона, де є постійні мешканці, магазини, бари та навіть церква.  Як стало відомо KV, 29 січня відбулись громадські слухання щодо врахування інтересів про зміну меж міста Вишгород, з урахуванням проєкту землеустрою щодо встановлення (змін) меж міста Києва.  Причиною проведення громадських слухань стало звернення Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації з приводу змін (розширення) меж міста Києва до Вишгородської міської ради. Зокрема, столиця планує розширитись за рахунок зменшення площі міста Вишгорода на 1 076,5190 га. З них земель державного комунального об'єднання “Київзеленбуд” – 69,7 га, земель садівницького товариства “Лісова поляна” – 10,9 га, земель шляхово-експлуатаційного управління 622 – 6,5 га, земель Вишгородської міської ради 894,3584 га (у тому числі острів Великий), земель запасу Вишгородської міської ради 95,0606 га.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”Після створення територіальної громади Вишгородської міської ради до якої входять Вишгород, села Хотянівка, Осещина та землі навколо сіл, зміна (зменшення) площі міста Вишгорода вплине на зміну (зменшення) площі громади в цілому. Присутні на слуханнях жителі надали свої пропозиції з цього питання.  “Загалом, і жителі громади, і керівництво міської ради мають чітке розуміння, що за рахунок земель Вишгородської громади збільшувати територію столиці – несправедливо”, – повідомили на сторінці міськради. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Також повідомляється, що свої пропозиції та зауваження жителі громади можуть надсилати до 16 лютого 2021 року за адресою: 07301, м. Вишгород, пл. Шевченка, 1, Вишгородська міська рада та скановані копії письмових пропозицій на електронну адресу [email protected].  Таємничий острів і кордони Києва Як розповів у коментарі KV голова Вишгородської громади Олексій Момот, це не перша спроба столиці розширитись, проєкт про зміну меж міста Київрада затвердила ще у грудні 2019 року.  “Останній лист із пропозицією ми отримали ще на початку року, але не могли провести громадські слухання через карантин, про що повідомили Київраду. Слухання відбулись 29 січня. Київ хоче забрати більше 1000 га, а нам віддати лише 40 га. Зокрема, столиця хоче приєднати острів Великий та більшість території – ліс. Те, що нам пропонують, вже знаходиться у користуванні і не буде корисним для розвитку громади. Тому на громадських слуханнях було прийнято рішення, що ми не погоджуємося на таке розширення. Продовжуємо приймати пропозицій та зауваження від громадян. Є колективні звернення від громадських організацій, які також категорично проти. Після завершення збору усіх пропозицій ми надамо відповідь Києву щодо відмови”, – каже він.  За його словами, Вишгород готовий до діалогу з Києвом, але вони чекають від столиці економічно вигідні для них пропозиції.  “Ми згодні на спільні проєкти. Надавали їм купу пропозицій. Досить багато територій знаходяться на території Вишгорода, але перебувають у користуванні Києво-Святошинського лісопаркового господарства, де можна було б реалізовувати великі проєкти. Це відкриття нового кладовища, оскільки ресурсів існуючого вистачить лише на пару років. Це проєкт щодо встановлення сучасного сміттєпереробного заводу повного циклу. І багато іншого. Фактично місто територію острова не використовує. Це заповідна зона, але насправді там знаходиться самовільна забудова. Ще за радянських часів там було садове товариство, їм давали альтернативні землі на Троєщині, але вони не виїхали і потроху розширюються, продовжують будувати дерев'яні дачні будиночки. Минулим головою РДА була створена міжвідомча комісія, там проводяться перевірки, цією історією зацікавилась поліція та прокуратура, але не знаю, чим це закінчиться”, – додав він.  Справді, на території острова стоять будинки. І чималі. Є тут свої магазини і церква. На відео, що його відзняли вишгородці, видно, що йдеться не про поодинокі випадки самовільного будівництва. Співзасновник та керівник громадської організації “Рідне місто” Владислав Дулапчій розповів KV, що острів, найбільша територія, на яку претендує столиця, за документами має бути заповідною зоною. Однак вже багато років тут мешкають люди. Вишгородці побоюються, що на його території зрештою буде зовсім не парк, як обіцяють. А просто чергова забудова – на територію нібито вже накинув оком хтось зі столичних забудовників. “Громадські слухання відбулись виключно за участі АТОвців, яких запросив міський голова, роздав трохи земельки і сказав, що потрібно написати листа про відмову Києву. І казав, що звернувся ще до якихось двох громадських організацій, які також підтвердять, що місто проти. Найбільша територія – це острів Великий, наче заповідна зона. Ми зняли відео, поїхали туда, політали “дронами” над ним. Там більше 200 будинків, церква, магазини, бари. Абсолютно жилий острів, жодного заповіднику там немає. Дозволів ніяких на це немає. На острові заборонено будь-яке будівництво. Розпорядником землі на ньому є міська рада, яка вже багато років закриває очі на те, що відбувається. Не тільки Момот останні 5-7 років, а і його попередник Решетняк. Закривають очі, бо отримують звідти “налічку”, – каже він.  Також Дулапчій додав, що як звичайний мешканець міста, звісно, він проти такого проєкту розширення Києва. “Нам пропонують 40 га, а хочуть забрати більше тисячі. Не дуже зрозуміла математика. Обговорювати це питання варто. Якщо острів залишиться у межах Вишгорода, то бюджету міста на нього не вистачить. До того ж міська влада досить боязлива для вирішення проблеми існуючої там забудови. А коштів для створення парку Вишгороду просто не вистачить. Тому однозначно потрібно сідати за стіл переговорів з Києвом, якось об'єднуватись. І якщо у Києва дійсно мета зробити там заповідник, парк розваг, зону відпочинку, то це буде цікаво. Але мені здається, що і у столиці на нього інші плани. Є певні відомості, що забудовники вже поклали око на ту територію. Там забудований не весь острів, забудовано приблизно третину”, – зазначив він.  Історія проєкту Як писала KV, 2 січня 2020 року Київська обласна рада (КОС) відмовила Київській міськдержадміністрації (КМДА) в погодженні проєкту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж міста Києва. Як розповів KV Роман Титикало, без погодження усіх населених пунктів, за рахунок яких Київ планує розширитись, затвердити проєкт Київрада не зможе. А громади, в свою чергу, мають повне право надавати відмову.  Нагадаємо, 12 грудня 2019 року на засіданні Київради було прийнято рішення №445 / 8018 "Про погодження проєкту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж міста Києва". Читайте: Вышли за берега: Киев положил глаз на тысячи гектаров областной земли Рішення приймали в "режимі невідкладності". Відомо, що вказаний проєкт землеустрою був розроблений за бюджетні гроші КП "Київський інститут земельних відносин". З самим проєктом землеустрою, схоже, нікому з депутатів ознайомитися не дали. Як повідомив депутатам столичної міськради перед голосуванням з цього питання директор Департаменту земельних ресурсів КМДА Петро Оленич, передбачається збільшення території Києва на 2771 тис. га за рахунок земель Київської області, і в результаті площа Києва зросте до 85,3 тис. га. Згідно з документом, до Києва хочуть приєднати: 1102,2021 га Гнідинської сільської ради Бориспільського району; 0,3814 га Козинської селищної ради Обухівського району; 6,1060 га Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району; 6,8957 га Лісниківської сільської ради Обухівського району; 0,0901 га Хотівської сільської ради Обухівського району; 0,3591 га Чабанівської селищної ради Фастівського району; 1,4552 га Вишневої міської ради Бучанського району; 6,8934 га Софіївсько-Борщагівської сільської ради Бучанського району; 1,2525 га Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Бучанського району; 1,9174 га Білогородської сільради Бучанського району; 0,4815 га за межами населених пунктів колишнього Києво-Святошинського району; 1,4433 га Ірпінської міської ради; 565,1448 га Погребської сільської ради Обухівського району; 1076,5190 га Вишгородської міської ради; Одночасно проєктом землеустрою передбачається передати з земель Київради до складу земель Київської області 55,4103 га, в тому числі у відання: Козинської селищної ради Обухівського району – 4,1952 га; Підгірцівської сільської ради Обухівського району – 0,1475 га; Хотівської сільської ради Обухівського району – 0,0269 га; Чабанівської селищної ради Фастівського району – 0,0214 га; Гатненської сільської ради Фастівського району – 0,0890 га; Вишневої міської ради Бучанського району – 0,0159 га; Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Бучанського району – 2,2772 га; Білогородської сільради Бучанського району – 0,8263 га; Горенської сільської ради Бучанського району – 0,9420 га; Зазимської сільської ради Броварського району – 0,9144 га; Пухівської сільської ради Броварського району – 0,9074 га; Калинівської селищної ради Броварського району – 3,3686 га; Вишгородської міської ради – 41,6785 га. Читайте: Область отказала Кличко в согласовании новых границ Киева Фото: колаж KVКиевVласть

Цього тижня Національна філармонія України запрошує поціновувачів інструментальної музики на концерти класичної та народної музики. На гостей чекають твори сучасних та класичних композиторів усіх часів. Видання КиевVласть пропонує своїм читачам дізнатись, які музичні виступи варто відвідати цього тижня. 1 лютого,понеділок Музика Френка Сінатри У Національній філармонії України звучатимуть композиції із репертуару легендарного Френка Сінатри, які виконує Віталій Костенко у супроводі Біг-бенду Національного академічного духового оркестру України під орудою Олексія Вікулова. Адже, Френк Сінатра – найвідоміший американський співак, актор, творчість якого і після його смерті є популярною у світі. Початок: 19:00 Квитки від: 70 грн Квитки: https://bit.ly/39sGcPBПодписывайтесь на новости “КиевVласть”  2 лютого, вівторок “Київська коляда”  У Національній філармонії України Муніципальна академічна чоловіча хорова капела імені Л. М. Ревуцького (головний диригент – Володимир Курач, диригент – Артур Смірнов) представить святкову програму “Київська коляда”. Цього вечора у концерті також беруть участь співачки Ніна Матвієнко та Валентина Іваненко, майстер художнього слова Анатолій Паламаренко. Зокрема, звучатимуть колядки в обробках Станіслава Людкевича, Остапа Нижанківського, Ганни Гаврилець.  Початок: 19:00 Квитки від: 70-350 грн Квитки: http://bit.ly/3qeRiON Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться 3 лютого, середа “Chanson d’amour”  У Національній філармонії України звучатимуть пісні про кохання. Співачки Ірина Вежневець та Ольга Табуліна, скрипаль Ігор Завгородній, піаністка Альона Хоптинець та майстер художнього слова Геннадій Таранюк напередодні Дня Святого Валентина представлять програму із назвою “Chanson d’amour” (“Пісня кохання”). Початок: 19:00 Квитки від: 70-300 грн Квитки: https://bit.ly/3nE6W4H 4 лютого, четвер Авторський концерт Неоніли Лагодюк  У Національній філармонії України відбудеться авторський концерт композитора та піаніста Неоніли Лагодюк. Зустрічі з нею відбуваються традиційно щороку, а програма – із назвою “Джазові теми з імпровізацією”. Але цього разу, крім музики звучатимуть і вірші. Цього разу вечір присвячено до Дня Святого Валентина, тобто всіх закоханих у світі. Початок: 19:00 Квитки від: 70-300 грн Квитки: https://bit.ly/3nF7NCm 5 лютого, п’ятниця  Музика Бетховена і Брамса Академічний симфонічний оркестр Національної філармонії України під орудою Наталії Пономарчук представить німецьку музику ХІХ століття, а саме – твори Людвіга ван Бетховена та Йоганнеса Брамса. Початок: 19:00 Квитки від: 80-400 грн Квитки: http://bit.ly/3oIe3dA 6 лютого, субота Музика Шуберта, Мендельсона-Бартольді, Брамса У Національній філармонії України Національний камерний ансамбль “Київські солісти” під орудою Ігоря Пучкова представить музику ХІХ століття, а саме – твори Франца Шуберта, Фелікса Мендельсона-Бартольді, Йоганнеса Брамса. Зокрема, музика до комедії Вільяма Шекспіра “Сон літньої ночі” звучатиме у перекладенні для струнних сучасного українського композитора Олександра Щетинського.  Початок: 19:00 Квитки від: 70-350 грн Квитки: http://bit.ly/35ynaWQ 7 лютого, неділя “Пори року. Погляд крізь віки” Квартет баяністів імені Миколи Різоля представить програму “Пори року. Погляд крізь віки”, де звучатиме музика Антоніо Вівальді, Астора П’яццолли, Петра Чайковського та Макса Ріхтера. Програма складається саме з тих творів, які відтворюють сприйняття кожного із цих композиторів певних місяців календаря чи окремих пір року. Початок: 19:00 Квитки від: 50 грн Квитки доступу до онлайн трансляції: https://bit.ly/2YbFukr Докладніше про концерти можна прочитати на сайті. Фото: Національна філармонія УкраїниПишіть нам на пошту: [email protected]КиевVласть

У цьому році участники АТО Київщини та їхні сім’ї, а також родини учасників Революції Гідності можуть отримати сумарно майже 66 млн гривень фінансової допомоги. У проєкті відповідної цільової програми, прийнятої Київською обласною радою (КОР), значиться і сума витрат на наступний рік – майже 79 млн гривень. Передбачені документом і декілька нововведень щодо порядку отримання грошових виплат. Як стало відомо KV, відповідний проєкт “Київської обласної цільової програми соціальної підтримки в Київській області учасників антитерористичної операції (АТО), операції Об’єднаних сил (ООС) та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) учасників антитерористичної операції, операції Об’єднаних сил, а також родин Героїв Небесної Сотні та учасників Революції Гідності на 2021-2022 роки” Київська обласна рада (КОР) затвердила 24 грудня 2020 року.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Проєкт представлено відповідним розпорядженням Київської ОДА від 9 грудня 2020 року № 709. Зазначається, що відповідно до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, у Київській області сьогодні перебуває на обліку 18 770 учасників АТО/ООС; 1 816 осіб, які належать до осіб з інвалідністю І-ІІІ груп внаслідок війни відповідно до статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, 761 – члени сімей загиблих (померлих) учасників АТО/ООС.  Порівняно з даними попередньої цільової програми (2018-2020) кількість людей, що отримують матпідтримку, зросла. Станом на 1 січня 2020 року нараховувалось 14 823 учасників АТО/ООС; 753 особи з інвалідністю, 535 членів сімей загиблих (померлих) учасників АТО/ООС. До цієї програми, зокрема, згідно пропозицій громадських організацій учасників антитерористичної операції та Героїв Небесної Сотні включено також обсяг фінансування на виплату відшкодування витрат на дороговартісне лікування та придбання дороговартісних лікарських препаратів. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Яких виплат чекати АТОвцям На підтримку зазначених у Програмі учасників бойових дій на сході та їхніх сімей у 2021-2022 роках планують виділити 144 млн 817 тис. 165 гривень винятково з обласного бюджету. З них на 2021 та 2022 роки суми видатків дорівнюватимуть 65 млн 895 тис. 660 гривень та 78 млн 921 тис. 505 гривень відповідно.  Усі одноразові виплати у 2021 році сумарно обійдуться бюджету області у 41,2 млн гривень.  Програмою передбачено, що щомісячну адресну грошову допомогу отримують лише діти – повні та неповні сироти. Їм виплачуватимуть відповідно 6810 гривень, якщо йдеться про сиріт, позбавлених батьківського піклування, де один з батьків загинув у АТО/ООС та 4540 гривень, якщо в АТО загинув один з батьків. Таких відповідно 10 та 221 дитина. Виплата щорічної одноразової грошової допомоги у 2021 році у розмірі 34 050 гривень на сім’ю передбачена для 329 сімей осіб, які загинули (померли) під час участі в АТО/ООС, смерть яких пов’язана із захистом Батьківщини.  Що ж до усіх інших категорій категорій військовослужбовців, що брали участь в АТО/ООС, та їх сімей та родичів, їм усім надається одноразова грошова допомога. До таких категорій у цьому році належать по-перше, сім’ї учасників АТО/ООС, які самостійно займаються вихованням дітей, мають на утриманні дитину з інвалідністю; багатодітні сім’ї учасників АТО; тяжко хворі члени сім’ї без встановленої інвалідності; заявники, яким встановлена інвалідність внаслідок загального захворювання; заявники, житло яких зруйновано внаслідок пожежі та які не мають здатності чи можливості самостійно піклуватися про особисте (сімейне) життя. 850 таких сімей отримають по 18 160 гривень. Також це – учасники АТО/ООС, які належать до осіб з інвалідністю І-ІІІ груп внаслідок війни (І група – 45 400 грн, ІІ група –  34 050 грн, ІІІ група – 22 700 грн). Учасники бойових дій, які отримали поранення в зоні проведення АТО, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності – 18 160 грн. Сім’ї учасників АТО, які загинули – таких сімей 20, вони одноразово отримають по 158,9 тис. грн/сім’ю. А ще – учасники Революції Гідності, які отримали ушкодження (легкі – 22 700 грн; середні –  34 050 грн; тяжкі – 5 осіб, 45 400 грн). Стосовно загиблих та постраждалих внаслідок Революції Гідності, 9 сім’ям та 6 дітям Героїв Небесної Сотні виплачуватимуть відповідно щорічну та щомісячну одноразову грошову допомогу у розмірах 34 050 та 4540 гривень на особу. Головна новація цієї програми, як зазначено вище – відшкодування витрат на дороговартісне лікування та придбання дороговартісних медикаментів для АТОвців, розмір якого – 350 тис. гривень. Такої суми потребує 5 осіб.  Порядок проведення виплат В адміністрації також затвердили зміни до існуючого “Порядку використання коштів обласного бюджету для надання адресної матеріальної допомоги…” розпорядженням від 3 листопада 2020 року № 612.  По-перше, пакет документів для отримання допомоги розширився для усіх категорій. Це довідка органу соціального захисту (райдержадміністрації або виконкому відповідної ради) за місцем проживання заявника щодо того, чи отримував він матеріальну допомогу з місцевого бюджету; та якщо заявник відноситься до внутрішньо переміщених осіб – копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. По-друге, з’явилося декілька важливих новелл. У першу чергу, у новій редакції документу з’явилася сама згадка внутрішньо переміщених осіб: матеріальна допомога за цим Порядком надається таким особам за фактичним місцем проживання, а не за пропискою у Київській області. Заявники усіх категорій також отримають змогу долучати до звернення до органів соціального захисту населення свого законного представника.  Крім того, до Порядку вписали пункти стосовно того, які документи потрібні заявнику для відшкодування витрат на дороговартісне лікування та придбання дороговартісних медикаментів, у тому числі таких, які не входять до Національного переліку. Повний перелік виглядає наступним чином: Підводні камені На перший погляд при порівнянні даних реєстру та даних у програмі видно – допомогу отримають не всі, але “за бортом” лишиться порівняно мало учасників АТО та їхніх сімей чи дітей. Наприклад, з облікованих 1816 учасників АТО, що отримали інвалідність І-ІІІ груп внаслідок бойових дій на сході, допомогу отримає 1418 людини.  Голова департаменту соціального захисту КОДА Ігор Мещан пояснює: орієнтуються тут, у першу чергу, на існуючі заяви, та на ще деякі умови. “Проблем з отриманням допомоги членами сімей загиблих та особами з інвалідністю немає: всі до одного отримають її, якщо подадуть відповідну заяву. Програмою передбачені додаткові соціальні виплати у тому числі для тих учасників АТО та їх сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах. Є державне соцзабезпечення, яке передбачає виплати пенсій, виплати з втрати працездатності чи загибелі, і є додаткова обласна підтримка, і от стосовно останньої в наших розрахунках є виплата за заявою, тобто за бажанням членам сімей, особам з інвалідністю, тощо. Фактично, усі з цих категорій можуть отримати виплати, але є випадки, коли, скажімо, хтось не хоче отримувати свою допомогу, бо вважає себе забезпеченим і прагне лишити ці кошти для більш вразливих категорій населення. Написання заяви – загальносвітова практика, а не наше ноу-хау. Для 18 тисяч чоловік, що перебувають на обліку, ми маємо сприяти працевлаштуванню та допомагати відкривати свій бізнес та створювати для цього умови. Тому у нас є “фільтр” – допомога у першу чергу для тих, хто перебуває у складних життєвих обставинах”, – каже голова департаменту. Пояснив він і новий пункт, що стосується відшкодування витрат на дороговартісне лікування. За його словами, він не зовсім новий, але запрацювати має саме з 2021 року. “[Цей пункт] з’явився у попередній програмі лише наприкінці 2020 року. Він важко просувався, адже лежить в одній площині із медициною, але ми довели нашим департаментам фінансів та юридичному, що постановою Кабміну № 333 не враховані всі операції, девіації, лікарські засоби. Є велика кількість того, що можна зробити в обласній клінічній лікарні за державний кошт, але є специфічні випадки, які державою не враховані. Для цього і передбачене це відшкодування, на яке раніше збирали кошти волонтери. Ми приділяємо велику увагу виставці медиків, деякі з них входять до нашої комісії”, – каже Мещан.  Пункт про довідку з органів соцзахисту доданий для верифікації виплат, підкреслює голова департаменту – аби допомога була більш адресною та потрапила тим, кому вона найбільше потрібна.  “У нас були випадки у минулих роках, коли, наприклад, батьки загиблого героя подавали заяву, вказували, що є єдиними родичами, а ми встановлювали потім наявність в нього дітей від попередніх шлюбів абощо. У новому порядку ми передбачили вивчення справи по всіх реєстрах і ввели такий собі запобіжник. Із самим фінансуванням програми проблем не виникало, крім однієї затримки у 2018 році, ми виплачуємо усе вчасно і у повних обсягах”, – розказує Ігор Мещан. Нагадаємо, у 2019 році Київоблрада мала намір створити єдиний реєстр учасників АТО/ООС, на підставі якого будуть впроваджуватися механізми надання медпослуг ветеранам столичного регіону. У числі таких послуг – медична та психологічна реабілітація. Реєстр обіцяли створити в травні. Читайте: На Киевщине решили пересчитать АТОшников  Також у 2019 році на Київщині за часів одного з минулих губернаторів обіцяли створити спеціальний відділ, який буде займатися питаннями учасників АТО. Також влада регіону обіцяла збільшити виплати дітям-сиротам і сім'ям загиблих.  Читайте: Губернатор Бно-Айриян занялся поддержкой семей участников АТО  Фото: коллаж KVКиевVласть