пятница, 14 мая 2021 г.

Репортаж - дослідження про Київ зникаючий

Репортаж - дослідження про Київ зникаючий

Нещодавно в Києві сталася пожежа в будівлі на вулиці Саксаганського, 38.  Я це бачив, бо саме в цей час ми з мамою вийшли з її офісу, щоб сходити за булочками до пекарні. Мені тільки девять років. Це перша пожежа, яку мені довелося побачити в центрі рідного столичного міста.

Люди дивувались: “Начебто і невисока будівля, але "блискавка" щоразу б'є саме в неї”. Через шість років, теж у березні, на Саксаганського горить той самий будинок.  Вдруге осередок займання знову на горищі.

Пожежа 2015 року забрала життя двох вогнеборців з пожежної частини по вул. Тарасівська, 4. На їх честь вставлено меморіальну дошку на місці їхньої служби. У цей раз минулося без жертв.

Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" 

Дорослі з приводу нинішньої  подіі висловлювали дуже обережні припущення про те, що, можливо, статус об'єкту культурної спадщини заважає спорудженню якогось  багатоповерхового будинку, тому що, коли був перший підпал – власник був інший. З 2019- го року ним стало  ТОВ " ЗВ Ріелті". Саме цей факт ускладнює підведення попередніх висновків та викликає додаткові питання, відповіді на які має давати прокуратура.

Моя бабуся – історик, вона працює гідом/екскурсоводом міста Києва. Від неї я дізнався історію цієї  історичної пам'ятки.  

Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
 

Напевно найстаріший будинок по вулиці Саксаганського зведено з дерева приблизно у 1840-і роки, але не пізніше 1849 року, коли садиба з двоповерховим дерев'яним будинком перейшла у власність колезького асесора Т. Драгомирецького. 1871 року його розширили за рахунок одноповерхової добудови углиб садиби та додали правий вхідний тамбур зі сходами. У 1881 році з'явився лівий тамбур з входом на перший поверх. 1899 року новий власник А.-Г. Райзман замовив архітектору А. Крауссу спорудження нового чотириповерхового флігеля. Того ж року напевно за проектом того ж зодчого головний будинок садиби було обкладено цеглою, над правим тамбуром встановлено декоративну вежу. Фасад здобув декоративне оздоблення у стилі неоренесанс. Площина другого поверху прикрашена пілястрами з коринфськими капітелями, рельфними декоративними композиціями у фільонках під вікнами та у міжвіконними вставками.

Ще мені бабуся розповіла, що за тисячолітню історію моє рідне місто переживало набагато страшніші згарища. Його громили, місцевих жителів знищували, але воно завжди відроджувалося і зберегло до сьогодення свій величний вигляд.

1169 році підпал Києва скоїв князь, який вважав себе захисником православної віри. Він замахнувся на першопрестольне місто, вирішив знищити Київ як центр давньоруської держави. І це було зроблено з особливою жорстокістю. Іпатіївський літопис повідомляв, що попри руйнування кам'яні храми міста встояли. "А поганці запалили монастир Пресвятої Печерської Богородиці, але Бог молитвами святої Богородиці оберіг його від такої біди. І був у Києві стогін, і туга, і скорбота невтішна, і сльози безперестанні. Все ж це сталося через наші гріхи", – йшлося в історичному документі. Після першого розгрому Боголюбський  здійснив ще один невдалий похід на Київ у 1173 році, а вже наступного року його вбили бояри з його ж оточення.

Після руйнування Києва в 1169 році місто неодноразово підпалювали та знищували. Відбувалися масштабні згарища і в мирні часи. 

Велика трагедія сталася на Подолі в 1811 році, після якої Поділ назавжди став іншим. Літо 1811 року видалося надзвичайно спекотним, до того ж, в деяких колодязях киян пересохла вода. 9 липня, опівдні, у дворі міщанина Антона Овдієва виникла пожежа, яка перетворилась на великий вогонь. Загорівся весь Поділ. Згарище тривало два дні. За офіційними даними у вогні загинуло понад 30 людей, багато тварин, а також знищено тисячі будівель. Владою було створено спеціальну комісію, покликану допомогти постраждалим. Для цього потерпілих, залежно від їхнього майнового стану, розділили на три категорії й почали виділяти гроші, а також будматеріали.

Багато церков, усупереч руйнуванням, збереглися.

Поділ відбудуватися за новим планом Головного архітектора Києва Андрія Меленського й одного з головних архітекторів того періоду Вільяма Гесте. За задумом архітекторів, Поділ отримав регулярне планування, а також багато площ із будівлями в стилі класицизму.

Кожного дня, після пробудження, з самого ранку в перших променях сонця  я з 19-го поверху через своє вікно маю можливість бачити і Поділ, і значну частину величного рідного міста.

Наш будинок  знаходиться на вул. Білицькій у Подільському районі.

Панорама  від Дніпра до Липинки вражає в будь-яку пору року, за будь-якої погоди.

Основне планування та забудова нашої місцевості приватними садибами відносяться до 1930—50-х років. У 2010-х роках тут звели два хмарочоси, а інші будиночки  поряд стоять одно- та двоповерхові. Здається, деякі подібні були зруйновані, щоб звільнити місце для будмайданчика.

Наша вулиця отримала назву від Урочища Бі́личе По́ле — історична місцевість Києва, заселення якої розпочате з останньої третини XIX століття, хоча згадується ще з 2-ї половини XIX століття,  де пролягають Білицька вулиця та Білицький провулок. Назву інколи пояснюють тим, що в цій місцині водилося багато білок.  Більша частина Біличого поля територіально збігається з історичною місцевістю Замковище. Прилягає до місцевостей Куренівка, Мостище, Нивки, Сирець.

У нові будинки було заселено декілька тисяч осіб і всупереч здоровому глузду було зруйновано поряд з ними зупинку транспорту. З одного боку дороги  Дитячий будинок “Малятко” її залишили, а з протилежної сторони За вимогою” прибрали, бо понад норму чомусь підвищили пішохідний тротуар з одного боку дороги.

Мешканці з самого заселення звертаються по допомогу до депутатів з цього приводу, однак, ніхто нічого так і не допоміг вирішити. Публікую, хоч і давні, списки підписів зневірившихся жителів з метою актуалізації питання з повернення раніше існуючої зупинки навпроти будинку по вул. Білицька, 10.  Маршрутний автобус № 32  без встановленого офіційного знаку не зупиняється, а водії маршрутних таксі дуже рідко реагують на прохання мешканців про зупинку за вимогою, бо це є порушенням правил руху.

Так і ходять  мешканці Пріоркою і в жару, і в холод, і в мороз, і в ожеледицю до або від зупинки, аж поряд з мостом на вулиці Вишгородській.

До речі саме тут на мальовничій околиці Києва, Пріорці, по вулиці Вишгородській, 5, серед сучасних забудов стоїть біла тинькована хата з дерев'яними віконницями, що вабить до себе затишком минулої доби. Сьогодні вона здається нам незвичайною, а в середині ХІХ ст. така будівля була типовою для київського передмістя. Доля хатини, як і подібних сусідніх, могла б завершитися в 60-х роках ХХ ст., якби її не освятив своєю присутністю Тарас Шевченко в серпні 1859-го  року.

Востаннє перебуваючи в Україні в "золотоглавому, садами повитому і тополями увінчаному" Києві, Тарас Григорович побажав зупинитися на околиці міста. З центру пройшов пішки весь Поділ, доки не опинився на Пріорці: "Йшов та йшов — бачу хатина стоїть, не то панська, не то мужича, біла-біла, наче сметана, та ще й садочком обросла, а на дворі розвішані дитячі сороченята та й рукавчатами махають, ніби кличуть мене до себе..." Тут поет і квартирував у Варвари Пашковської. Два тижні Шевченко насолоджувався привітністю місцевих жителів, навколишнім садом, українською піснею, пріорчанською дітворою. Кобзаря на Пріорці звали просто — "дядько Тарас". Зі сльозами його проводжали до Петербурга та згадували потім усе життя цю щасливу зустріч.

Хату і досі називають “Тарасовою”. Такий вигляд вона мала 1978 року. Хаті, (на світлині вона – справа), яка стояла поряд (вул. Вишгородська, 7)  не так пощастило: вона була зруйнована 29 червня 1980 року.

“Тарасову” хату було розібрано 1989 року, а потім відбудовано заново, після чого тут розмістив свою експозицію відділ Національного музею Тараса Шевченка "Хата на Пріорці".

Виглад хати у 1959 році

Сучасний вигляд “Хати на Пріорці”

На превеликий жаль не всім хаткам Куренівки, Замковища, Нивок, Сирця так щастить. Хату під стріхою в Києві можна побачити, якщо тільки завітати до Національного музею народної архітектури та побуту України в Пирогово.

Технологія зведення таких хат вже, мабуть, не дуже відома пересічним громадянам, та й про те, як збудувати, наприклад, хату-болотянку, знають не всі будівельники, бо ще за часів застою замість соломи вона вже отримала шиферне накриття, а в 80-х її за тодішньою модою одягли в цементну штукатурку-“шубу”.

Біленькі хати під солом’яною стріхою в оточенні вишневого садка свого часу були символом українства, а згодом – насмішкуватим кліше “шароварності” і свідченням нестатків. Уявіть собі, як несподівано з кущів виринає біла стіна, а на неї так гарно сонце падає! Щоб дістатися тієї стріхи, доводилося вилазити на старий бузок, потім, тулячись до стіни, обквацюватися у вапно, яким вона була побілена. Тоді вже й солому можна було смикнути. А вона була злежалою, порослою зеленим мохом, пахла прілістю і сажею з комина. Нині хіба що дауншифтери повертаються до витоків, шукаючи там щось сакральне. Оті приземкуваті хатинки, вкриті снопами, відходять у минуле навіки, як і спогади про наших бабусь і дідусів, котрі виглядали онуків, сидячи на призьбі. А разом із ними – цілий пласт нашої історії та традицій. й солому можна було смикнути. А вона була злежалою, порослою зеленим мохом, пахла прілістю і сажею з комина.

Колись спочатку хати під стріхою будували на слупах, а потім, як було важко з матеріалами – то й болотянки.

Як клали хату на слупах, то вибирали насамперед великі камені на кутки. В них видовбували ямку (мазейка називалася), у яку вертикально ставили чотиригранні стовпи – їх і називали слупами. У слупах вирізали вертикальні прямокутні жолобки. Поміж ними ставили перемички, які слугували основою для вікон і дверей – варцаби. Зверху на слупи по периметру хати ставили горизонтальні обтесані поліна – плотви. На них – перпендикулярно до плотв і паралельно до землі вкладали балки.  Це була основа для стелі. Для того, щоби сформувати стіни, на слупах з двох боків набивали планки, які утворювали жолобок. Потім вирізалися довгі палиці, по 10-12 см у діаметрі – їх називали дилі, які потім горизонтально, паралельно до землі вставляли один над одним у жолобки до самої стелі. Але спочатку дилі обвивали по спіралі пучками житньої соломи (жито виростало заввишки до 1,5 м), обмащеними вогкою землею (болотом) – казали, що дилі вальковані. Таким чином будувався каркас стіни. Стіни накидали замісом із болота з триною – сумішшю полови з дрібною соломкою. Місили це все ногами, збиралися толокою. Що більше соломи, тим міцніша стіна, бо тоді вона не лопає і не сиплеться. Але це вже робили тоді, як викинуть верх. Стеля аналогічно робилася, як і стіни: обвиті дилі клали на балки, згори заливали болотом із триною, знизу також формували з цієї суміші. У сінях стелі не робили – там був суцільний отвір, через який виднівся солом’яних дах. Там розташовували драбину, за допомогою якої вилазили на горище. Як повисихають – на вирівняні стіни і стелі наносили шар глини з триною. Потім її кілька разів білили вапном із піском, а потім білили начисто вже без піску (на Поділлі казали – помастити хату), додаючи до вапна тільки синьки. Як у хаті господиня довго не білила – казали, що в неї хата не мащена.

Під хати-болотянки ж обов’язково вимуровували фундамент. З мокрої землі та трини робили “цеглини” – лампачі, перед тим, як будувати з них стіни, їх висушували на сонці. Інша технологія – це коли стіни будувалися з вальків – кругляків з болота і трини. Їх встановлювали у рядах навскоси, кожен ряд – під протилежним нахилом, аби виходила “ялинка”. Тут в основі деревини не було навіть по кутках.

Коло хати робилася призьба – виступ стіни уздовж фундаменту. Вона була різної ширини, на ній навіть можна було сидіти як на лавці. Зазвичай її “підводили” червоною глиною, або болотом. На зиму на призьбі вертикально вкладалися сніпки з осоки та кукурудзиння, щоб утеплити хату і захистити стіни від снігу та дощів.

Щоб дах зробити солом’яний – це мав уміти кожний господар.

Ще до того, як стелю зробити, усі балки, на яких вона базується, “випускали” за межі стіни назовні принаймні на півметра, аби була на хаті стріха. До балок з обох боків кріпилися крокви, які над хатою сходяться трикутником. Їх укріплювали на третину висоти згори поперечиною. Це називалося “викидати верх”. Перпендикулярно поверх крокв через кожні півметра набивали круглі лати – латили дах. Отепер уже можна було накривати (пошивати) хату. Для того, щоб зробити солом’яний дах, використовували переважно житню солому, бо вона довга і має цільне стебло, – тодішні сорти жита росли до 1,5 метра. З неї робили сніпки, перев’язані перевеслами. Сніпок мав у діаметрі сантиметрів із 30. Солому в ньому ділили надвоє, один із пучків перекручували на 360 градусів, отримуючи в результаті два менші зв’язані між собою сніпочки. Це вже був гладкий сніп – солома в ньому ущільнювалася, він робився плоскішим. Їх готували стільки, щоб вистачило на всю хату. Сніпки рядами прив’язували до лат перевеслами, зрізаним боком догори – “колосками” донизу. Крити хату починали знизу догори, сніпки сходинками лягали один на одного, утворюючи товстий подвійний шар покриття. Це так на рівній частині даху, до самісінького верха. Кутки даху пошивали товстішими сніпками, розправляючи обрізані кінці соломи віялом. На верху даху в снопи забивали кілочки, бо вістря і боки навколо нього накривали не снопами, а просто соломою, яку щільно напаковували перпендикулярно до снопів. Кілки утримували її, аби вона не сповзала донизу. А щоб її не позривав вітер, зверху вздовж усього вістря даху притискали ключинням – збитими на гострий кут важкими дубовими палями. Солом’яний дах міг слугувати хаті до півстоліття. З часом солома поростала мохом, який робив її ще менш проникною для вологи. Якщо ж солома прогнивала, і дах починав протікати, його ремонтували, замінюючи новими сніпками ті, що вже відслужили. До того ж, солом’яні дахи – це ще й був стратегічний запас корму для худоби. Якщо зима була довгою і суворою, селяни іноді розбирали сніпки на клунях і давали їх на корм тваринам.

У 2004 році виставка живопису “Хати під стріхою” мала вибуховий ефект. Хоча раніше мистецька спільнота цієї теми не сприймала, однак, як визнає автор полотен Володимир  Козюк, саме хати під стріхою зробили його Заслуженим художником України. Коли роботи з хатою під стріхою потрапили на форум та виставку найвищого світового рівня в рамках Першого Міжнародного культурного ЕКСПО-2016 Шовкового шляху, який проходив у китайському місті Дуньхуан, а потім ще й були закуплені для Національного музею Китаю, стало зрозуміло, що все це було недарма, вся та праця комусь потрібна, що є справжній шанс для відродження української культури. Уся та база дослідженого та зібраного послугує ще усім, хто цінує своє, рідне, українське. Кого зацікавлять унікальні світлини, зверніться до книги “Хата під стріхою”, де представлені не лише фотороботи у супроводі наукових та науково-популярних публікацій про житло від трипілля до сьогодення. Є там і думки наших видатних сучасників про те, чим для них є ота хатина під стріхою.

Особисто для мене ця тема зникаючих хатинок, яку допомагала досліджувати моя бабуся, стала дуже близькою, бо вона – про наше рідне. Ії не можна ігнорувати. Треба актуалізувати  розумний підхід до пошуків цінного, щоб встигнути зберегти, те, що історично і культурно важливо. Це ще можливо.

Я не вимагаю припинення будівництва хмарочосів,  добре  розуміючи, що багато людей прагнуть мати сучасне і комфортне житло, збудоване за новітніми технологіями.

Я закликаю до дотримання всіх вимог, які законодавчо затверджені, щоб зберегти те, що дійсно має бути збереженим, як історична і культурна цінність.

 

На військовій мапі 1943 року червоним позначена вул. Білицька, а синім – вул. Замковецька

Наш будинок звели в історичній місцевості, що межує з Замковищем – підвищення на півночі Києва. Це теж історична місцевість вздовж вулиць Білицької, Замковецької, Мостицької та прилеглих  до них вулиць.

У  XVII столітті свій загородній будинок тут мали католицькі пріори, що й дало назву місцевості та Замковецькій вулиці. За припущенням, (як  повідомляє Вікіпедія), на території Замковища міг існувати за часів Київської Русі літописний Ольжин град. Світлина 2020-го року  з просторів Інтернету: пагорб з парком юнатів, який омивав струмок – притока Курячого Броду (пересох). Можливе місце замку?

 Вул. Замковецька

Чи хоч хтось щось чув про хоч яксіь археологічні дослідження цієї місцевості перед забудовою?

Багато проблем з пошуками нових майданчиків для багатоповерхових новобудов висвітлюються, в інтернеті, по телебаченню, на реальних акціях, організованих за закликами громадськості. Факти обговорюються, а проблеми залишаються. Хтось обурюється, а хтось радіє, що отримає нове житло.

З нашого будинку як на долоні  видно, не дуже відому в Києві, гору на Виноградарі. Це одна з Вітряних Гір – Ліпинка. Сайт Наш Киів якось повідомляв, що з неї відкривається один з найкращих видів міста, (подібний тому, який я бачу зі свого вікна). Місце дійсно гарне, однак є у гори є, як мінімум, дві проблеми.  По-перше, її дуже замусорили. По-друге, по всьому периметру вона заставлена гаражами.  Що буде далі, – ніхто прогнозів не оприлюднює . Наразі там зростають нові багатоповерхівки ЖК Ліпинка”.

А в сторону теплиць, де були відкриті яблуневі сади (як гарно там було навесні, коли квітнуть яблуні!), забудовується однойменне котеджне містечко, (елітне житло поруч з гаражами і звалищем). До речі, лінія метро, яку почали прокладати до Виноградаря дуже популяризувала цей район.

А сади Пріорки колись були відомі не лише в Києві, їх слава на возах і підводах роз’їжджала по Вкраїні у глечиках з вареннями, конфітюрами і іншою смакотою. Доїжджали пріорські делікатеси і до царського двору. Закревські, Езерські, Лісовські, Даніловські. З покоління в покоління жили роди з цими прізвищами, ростили дітей і сади, розповідали легенди про гайдамаків, що стояли на горі Липінка, про художників, що приїжджали на пленер, а пізніше і фотографів, які прагнули справжньо-сільський колорит Пріорки зберегти на згадку.

На нашій вулиці Білицькій одноповерхові будиночки з садочками цієї весни ще стоять, та вони не мають статусу історичних чи культурних памяток. Тому можливо, що вони нині доживають свої останні роки. А кожен з них унікальний по-своєму, як, наприклад,  цей, декілька світлин воріт якого було розміщено Коробом Антоном в інтернеті наприкінці минулого року. Якщо пройти і уважно придивитися до кожного, то багато про цікавий Київ можна ще дізнатися.

Схоже, що нумерацію будинків на цій вулиці було змінено. Однак це тема вже нового дослідження.

Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" 

Міське життя сучасної Куренівки не так вже і багате на події. У цьому є своя перевага. 15–20 хвилин на міському транспорті від метро Нивки, і вже хочеться дихати глибше, споглядати природу та мислите про вічне. Розмірковуючи про те, як буде виглядати ця місцевість через десятиліття, я з конструктора LEGO збудував одинадцятиповеорхівку. Безумовно, хтось буде жити в подібному будинку і радіти, в хтось засумує  за квітучими весняними садочками…

КиевVласть

Беспалов Родіон, 9 років, гурток "Юні краєзнавці" ЦТКУМ Святошинського району

Теги: подол, юн-пресс, приорка, краеведческая журналистика, киев исчезающий

пятница, 14 мая 2021 г.
12:04
Хроники коронавируса в Украине: обновляется
12:44
Бывшего директора КП “Городской магазин” подозревают в присвоении бюджетных средств на ремонте помещения "Сяйво книги”
12:27
Зеленскому пожаловались на возможную замену в здании МИДа деревянных окон на металлопластиковые
12:05
Полиция задержала двух грузин, обворовывавших особняки под Киевом
11:44
Минулої доби COVID-19 діагностували в понад 300 жителів Київщини
11:32
Минэкономики хочет установить предельный уровень надбавки на топливо
11:20
В Городском саду проводятся работы по благоустройству летней эстрады - Ракушки
11:06
Французы готовы дать в долг “Киевводоканалу” 70 млн евро на реконструкцию канализации
10:43
Полиция Киевщины сообщила о подозрении 30-летнему мужчине в развращении 5-летней племянницы (видео)
10:22
За сутки в Украине выявили 7 562 носителя коронавируса
10:16
Киевсовет решил попросить дотации из госбюджета для “Киевского метрополитена” и “Киевпастранса”
10:04
Курс валют в Киеве: 14 мая 2021 года
09:43
Директору Дарницкого лесхоза указали на несанкционированную свалку на улице Бориспольской
09:26
В 53 домах Киева отремонтируют лифты (адреса)
09:02
В историческом Доме Сикорского произошел пожар (фото)
08:35
Тиск та залякування ще ніколи не перемагали демократію – Орест Криштафович
Календарь событий