Корупційні скандали, недобудовані ЖК та інтереси Молчанової: що відбувається з “Київміськбудом”
Гроші на оборону: Київрада збільшила кошторис програми “Захисник Києва” на 2024 рік в 2,5 раза, не підкріпивши це змінами в бюджет
Київщина екологічна: як область стала лідером України зі створення об'єктів природно-заповідного фонду
20 липня 2020 г. 13:30
Раздел: Стиль
Еколого-сакральна стежка в регіональному ландшафтному парку “Лиса гора”
Якщо ви хочете відпочити від гамірних вулиць, поспілкуватися з живою казкою природи, – запрошуємо вас до Голосієва.
У сучасному світі відпочинок, рекреація, туризм оздоровлення – що врешті-решт означає здоров'я – є соціальною цінністю, тому отаннім часом досить популярним став такий вид відпочинку як екотуризм. Суть його полягає у власне здійсненні рекреації та туризму та збереженні при цьому природних комплексів без заподіяння шкідливої дії на них. Гасло екотуризму: “Не брати нічого, окрім фотографії, не залишати нічого, окрім слідів.” Проте створити повністю екологічний маршрут досить складно тому частіше за все розробляють пізнавальні маршрути. Найбільший попит на такі маршрути проявляється в межах урбанізованих територій.
Еколого-сакральна стежка – це специфічний одноденний маршрут, пов'язаний з конкретною географічною місцевістю, яка має культурно-релігійно-історичне значення для людського соціуму.
Сакральні (священні, культові) природні об'єкти, це, зазвичай, характерні, шановані в народі елементи ландшафту, які є місцями поклоніння, відправлення обрядів і, одночасно, елементами культурної спадщини етносів, народів чи окремих соціальних груп. Це особливі місця духовного єднання людини з Природою. До таких об'єктів належать природні джерела, окремі дерева й цілі гаї, ділянки лісу, озера, річки, водоспади, скелі, печери, гори, окремі камені, острови. Вони вважаються представниками різних релігій, що успадкували цю традицію від своїх предків, що володіли традиційними знаннями. Ці об'єкти зберігаються протягом століть і тисячоліть і служать зразками дбайливого і натхненного ставлення до природи. Багато хто з них мають велике наукове значення як еталонні зразки елементів природного ландшафту, відіграють важливу роль у збереженні біорізноманіття.
Екологічна стежка – як правило, пішохідна стежка з контрольованою протяжністю та незначними фізичними навантаженнями, яка має форму петлі (починається і закінчується в одній точці).
Я намагалась дослідити наскільки можливе створення спеціалізованого туристського маршруту, як одного із суттєвих складових в рекреаційній діяльності на прикладі території регіонального природного парку "Лиса гора".
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Лиса гора – парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Тут знаходяться такі об'єкти Природно-заповідного Фонду України: Пам'ятка природи місцевого значення “Дуб Відун”, смарагдові острови, затишні парки, золотокорі соснові бори. Загадкова гора, на схилах якої поки що шелестить ліс, а верхівка вкрита сухими степовими луками. Мабуть, саме через такий розподіл рослинності її звуть Лисою. Майже на 70 м підноситься вона над Дніпром. Тут, де дуби-велети шелестять над валами давнього форту, буяє фантастичне розмаїття – майже 400 видів рослин. За цим показником Лиса гора залишає далеко позаду подібні історичні місцевості Європи. З них п’ять видів Червоної книги України та численні регіонально-рідкісні види дали змогу відомому фахівцю-ботаніку професору В. І. Чопику назвати цю територію “еталоном флори урбанізованих територій”. Вражає і різноманіття тваринного світу: тут і рідкісна неотруйна змія – мідянка, і навіть славетний горностай, що також занесені до Червоної книги України.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
За часів Київської Русі на Лисій горі проводили свої обряди язичники. Древні волхви зробили перші підземні ходи на Лисій горі. Сьогодні тут існує відновлене язичницьке капище. Дуже цікаве місце. У народі Лису гору поділяють на три частини. Перша — Русалчин яр, названий так через розташоване в ньому озеро, в якому згідно з повір'ями мешкають русалки. Друга — це Відьмин яр. Найбільша частина гори — Мертвецький гай. У цій частині виявлені містичні поховання минулих століть.
Згодом частина гори перейшла під владу Печерського монастиря. Тут християнські монахи розміщували свої пасіки. Ченці створили своє підземне місто-монастир, з'єднавши Гору з Печерською Лаврою підземними ходами.
Лиса гора – місце історичне. З давніх-давен вона була одним з центрів осілості в середньому Придніпров’ї, маючи статус стратегічного пункту в гирлі Либіді. Тут найвідомішим російським фортифікатором Е. І. Тотлебеном було зведено потужний форт. Наразі у складі укріплень збереглися майже всі земляні споруди. Сьогодні під Лисою Горою існує ціле підземне місто, яке складається з цілого комплексу підземель – від збережених келій давньослов'янських жерців до покинутих сучасних військових баз.
Даний квест-маршрут має назву “У пошуках натхнення”.
Маршрут прокладений не лише по асфальтованих доріжках, а й ґрунтовими стежками. Перепади висот протягом маршруту досить значні і потребують хоч найменшої фізичної підготовки.
Еколого-сакральний маршрут розпочинається біля воріт Українського Науково-дослідного гідрометеорологічного інституту УкрНДГМІ. До початку пішохідного маршруту можна дістатися від станції метро “Либідська” на маршрутці № 212 до проспекту Науки, 35А. Необхідно перейти дорогу на світлофорі і прямо перед очима постане маленька вуличка. Старий асфальт тут подекуди потріскався. Місцями він обривається і переходить у мощену бруківку. Деяким ця частина дороги може нагадати Андріївський узвіз, її строката структура не лишає і сумніву, що цій дорозі вже не мало років. Ми йдемо130 метрів.
Етап 1. Інститут УНДГМІ. “Ворота до спокою”
Завдання: дізнатися, яке основне значення має Київська метеорологічна обсерваторія.
Історія УНДГМІ веде свій відлік з 15 травня 1855 року, коли відбулось офіційне відкриття Київської метеорологічної обсерваторії, яка започаткувала створення систематичних метеорологічних спостережень, їх аналіз й узагальнення.
Основними завданнями УкрНДГМІ є розвиток гідрометеорологічної науки шляхом виконання фундаментальних та прикладних досліджень в галузі гідрометеорології та базового моніторингу природного середовища, здійснення наукового та науково-методичного забезпечення діяльності гідрометеорологічної та інших оперативних служб Міністерства надзвичайних ситуацій України, а також координація наукових досліджень по гідрометеорології в Україні.
Обійшовши будівлю ліворуч, ми виходимо на алею, проходимо 60 м і ліворуч бачимо метеорологічну станцію з синьо-жовтою кулею на даху. Ще через метрів десять по обидва боки - метеомайданчики, для яких характерна відсутність будь-яких рослин окрім трави. Далі простір навколо алеї поступово занурюється в кущі, а потім у дерева, огороджуючи наш маршрут немов живими мурами від навколишнього світу. Приблизно через 40 м нас чекає розвилка. Асфальтована доріжка веде далі по прямій, а нам необхідно буде звернути ліворуч на ґрунтову. Тут розпочинається шлях до РЛП “Лиса гора”. Перші 120 м шлях йде через бур'яни, до великої дубової алеї, де високі дуби щільно ростуть один біля одного, продовжуючи химерну живу огорожу до Лисої гори. Через 95 м, ліворуч ми побачимо оглядовий майданчик.
Етап 2. Над урвищем
Завдання: визначення видів рослин на цій місцевості.
Рельєф від пологої вершини, на якій ми знаходимось, стрімко, іноді утворюючи тераси, спадає до низу на 50 – 60 м. Деревостани схилів формують клени, ясен, черешня, в'яз, а подекуди – високі берези. Через 20 метрів алея роздвоюється. Одна її частина різко (під прямим кутом) повертає праворуч, а ми йдемо прямо ще приблизно 50 м. Грунтова доріжка спускається до лісистої території, через 100 метрів вона йде ліворуч. На луках ростуть різні трави: грястиця, конюшина, люцерна жовта, ковила волосиста, корячка морозниковидна тощо. Лучні трави влітку тут дуже високі, майже в зріст людини. Також тут можна побачити мало поширений вид, що охороняється на території м. Києва та його околицях – це скорцонера пурпурова – дуже гарна рослина, квіти якої мають ванільний запах. Так ми проходимо приблизно 110 м. І на розвилці йдемо прямо. За декілька метрів доріжка звужується і вивертається ніби змія. Ми проходимо під невеликим поваленим деревом . Його коріння ще в землі, але на дереві вже не росте листя, гілки сухі та ламкі. Це дерево наче вітає чи, може, попереджує людей, що вони входять на територію регіонального ландшафтного парку “Лиса гора”. Як остання перешкода попереду підіймається півметровий насип. Оминаючи його, ми входимо до території РЛГІ “Лиса гора”. Одразу ж з головної доріжки виокремлюється декілька маленьких стежинок в різні сторони, але ми залишаємось на головній доріжці, яка звергає ліворуч, потім знову вирівнюється. Перед нами – галявина із молодими деревами. Через 60 м нам необхідно звернути ліворуч, по маленькій стежці вздовж покрученого дерева пройти до повалених пеньків, на яких можна зробити привал.
Етап 3. “Привал”. (Зона відпочинку)
Завдання: з’ясувати де ще в Києві є гори з такою же назвою.
Тут дуже тихо, лише зрідка шумить вітерець, іноді можна почути як стукає по дереву дятел. За рахунок того, що ця територія була до 80-х рр. зачинена для звичайних відвідувачів, тут збереглися первинні геофізичні особливості.
Традиція слов'янського фольклору пов'язує проведення різноманітних шабашів нечистої сили з Лисою горою під Києвом. Як і належить Лисій горі, верхівка у неї безлісна. Треба, щоправда, зауважити, що до середини минулого століття її зазвичай називали інакше – Дівич-гора. Таке ім'я давалося горам, на яких в язичницький період були святилища Лади – богині шлюбу і веселощів, а в більш віддалені часи, можливо, і Кібели – Великої Матері Миру, покровительки домашнього вогнища. Назва "Лиса гора" в різний час носили щонайменше чотири київських височини. Зараз не можна вказати з повною упевненістю, на якій з них збиралася нечиста сила. Може бути, і на нинішній. У всякому разі, її історія в останніх століттях видається досить похмурою.
Лиса гора – елемент східнослов'янського, зокрема українського, фольклору, пов'язаний з чаклунством і надприродними силами. Для території Лисої гори характерна певна міфологічна зацікавленість. Її існування пов'язують з такими явищами, як місце геопатогенної зони та містичної сили. Люди, проходячи цими стежками, часто відчувають слабкість, нездужання, головний біль, іноді – манію переслідування. Або навпаки, деякі туристи, відчували лише позитивні враження. Соціальне опитування показало, що посилені, іноді нетипові для конкретної людини відчуття отримують 9 із 10 осіб, що перебувають у цій місцевості. Це показує чутливість організму до нестабільності енергетичного балансу в даному парку .
Назву “Лиса гора” у Києві мали також: Чортове Беремище (Хрещатицьке Беремище на території парку Володимирська гірка); Старокиївська гора в урочищі Горбачиха (піщана місцевість між Микільською слобідкою і Вигурівщиною); Юрковиця (найвища із Западинських піщаних гір). Назву “Лисогірська” мала також сучасна вул. Западинська .
Відпочивши, ми продовжуємо свій шлях по стежці ліворуч і через метрів 30 входимо в ліс з високими й старезними дубами та грабами, які можна охопити лише втрьох-вчотрирьох. Ми проходимо через цей клаптик лісу навпростець, беручи трішки праворуч (азимут приблизно 20°) і зупиняємося біля дуба, який вражає своїми габаритами. Ліворуч від нього стежка різко йде вниз (приблизно 70° – ухил). Після різкого спуску, через 3 м йде такий же крутий підйом. Стежка доволі крута, коріння дерев утворює щось подібне до сходинок. Але воно того варте, бо ми виходимо до незвичайного дерева.
Етап 4. “Дерево бажань”
Всередині це дерево порожнє. Дехто вважає, що в нього потрапила блискавка і випалила його всередині. Місцеві мешканці переказують легенду, за якою в це дерево в день літнього сонцестояння необхідно вкидати записки з бажаннями і бажання збуваються. Загадуємо бажання і йдемо далі. На розвилці звертаємо ліворуч, проходимо повз велику березу і через приблизно 110 м опинимося на перехресті великої ґрунтової дороги та невеличкої стежки. Прямуємо по грунтівці вгору, оминаючи “Мертві дерева”, після галявини рухаємося на схід, а ще через 80 м беремо ліворуч.
Етап 5. “Дорога мертвих дерев”
Завдання: з’ясувати, від чого пішла назва гори “Лиса гора”.
Пройшовши близько 230 метрів, зупиняємось посеред мовчазного степу різнотрав'я, де ростуть зірочник ланцетовидний та тонконіг дібровний, зрідка – копитняк європейський. А також чагарники шипшини й гліду. По обидва боки височіє мішаний ліс. Лише тут стоять білі сухі дерева. Це наша п'ята точка “Дорога мертвих дерев”. Проходячи повз “мертві дерева”, які стоять тут уже декілька десятиліть, можна отримати низку вражень. Це можна пов'язати з одним із фактів походження самої назви гори. Здавна у слов'ян будь-які височини були їх місцем поклоніння богам. Зазвичай дерева, що росли на вершинах гір або горбів, вирубували та випалювали, а згодом на відкритих майданчиках влаштовували капища (місце поклоніння). Це – ще одна версія назви “Лиса гора”. Є стародавня слов'янська легенда, згідно з якою землю опоясує змія, що кусає сама себе за хвіст. Місце, де вона себе кусає, розташоване в районі Києва і називається Лисою горою.
Крім легенд є багато теорій чому Лиса гора є проклятим місцем. За часів монголо-татарської навали існували Китаївська і Голосіївська “пустоши”. За гіпотезою науковця Дмитра Лаврова, багато киян ховалося в них від ворогів. Хан Батий, щоб не залишати в тилу супротивників, звелів печери замурувати. Безліч людей загинуло, і саме їхня страшна смерть і неспокій душі сильно впливають на енергетику околиць Лисої гори.
Згідно з переказами, відьми й інші казкові істоти регулярно збиралися на Лисій горі, де влаштовували шабаші. Згадки Лисої гори зустрічаються в численних історичних і літературних джерелах, у тому числі в творах Миколи Гоголя і Михайла Булгакова (який використав образ Лисої гори у своєму романі “Майстер і Маргарита” як місце розп'яття Ієшуа), а також у творчості Модеста Мусоргського. Також Лиса Гора згадується у повісті братів Стругацьких “Понеділок починається в суботу” як місце проведення “зльотів” відьом та іншої нечистої сили і в серії книг про Таню Гроттер і Мефодія Буслаєваа /знаменитого фантаста Дмитра Ємця, а також у письменниці – Лади Лузіної “Київські відьми”.
Відпочивши, ми прямуємо далі у східному напрямку. До наступної точки майже 600м. Дорога починає вивертатися в різні боки, то праворуч, то ліворуч. Через 15 м у нашу дорогу ввійде ще одна і обидві повернуть у лівий бік до оглядового майданчика, де росте самотнє дерево.
Етап 6. “Самотня”
Завдання: визначити, що можна побачити з оглядового майданчика.
Асоціюється це дерево з образом дівчини, яка стоїть на пагорбі над великим Дніпром і чекає свого коханого. На протилежному боці від оглядового майданчика розпочинаються Фортифікаційні насипи. Одна з маленьких стежок прямує на вершину цих насипів. Там часто можна побачити поодиноких людей, які сидять у позі лотоса та медитують. За місцевими віруваннями – це “місце сили” (енергетично насичене місце). Щодо оглядового майданчика, то кожний, хто тут побуває знайде саме свій окремий об'єкт, що його зацікавить.
Через 25 м після оглядового майданчику звертаємо ліворуч, на захід і входимо до листяного, здебільш дубово-грабового лісу. Рушаємо звивистою дорогою, паралельно дороги “мертвих дерев”, повз відомі на всю Україну фортифікаційні ДОТи.
У 1872 році на Лисій горі розгорнулися будівельні роботи. Почав здійснюватися грандіозний план відомого фортифікатора Е. Тотлебена – оточення Києва лінією з 27 фортів.
Під час будівництва укріплень рельєф гори був сильно спотворений за рахунок насипання валів і прориття ровів. У насипах влаштовувалися потерни (тунелі, в яких можна було встановлювати знаряддя для стрільби по наступаючим). На їх цегляній кладці від нудьги розписувалися багнетом вартові. Такі написи-графіті в безлічі збереглися донині. У фортеці були побудовані складські приміщення, зруйновані в останні роки.
Етап 7. “Тиха дорога”: послухати тишу
До нашої сьомої точки ми проходимо майже 300 м. Навколо нас стигне тиша. Серед комах, якщо не шукати а просто прогулюватись, тут лише можна зустріти комара, або рогача, іноді тут можна побачити деревних бджіл. Зупиняємося біля ДОТу №3. Тут можна просто помовчати та насолодитися тишею. Сюди майже не доноситься гуркіт машин, птахи тут співають лише навесні та влітку. Навіть коли йде дощ, тут його торохкотіння притихає. По обидва боки від дороги, по якій ми прямуємо далі через четвертий ДОТ до п'ятого, нас супроводжує доволі дивне відчуття.
Проходячи повз ДОТи, варто придивитися й до жовтих цеглин, не лише тому, що вони майстерно змуровані в підпірні стіни, які обрамовують вхід до тунелів. Тут, біля важких, окованих залізом брам, десятки років стояли вартові, і дехто з них не втримувався від спокуси написати власне ім'я. Ці написи, непомітні здаля, зблизька проступають своєрідними візитівками багатьох поколінь солдатів. Трапляються досить незвичні тексти. Солдатські автографи нагадали про молодого бійця Київського караульного полку часів громадянської війни, згодом відомого письменника К. Г. Паустовського, який теж ніс охорону військових складів “десь за Байковим кладовищем”, можна допустити, що саме тут, згадуючи епізод, описаний ним у “Повісті про життя”. Дослідження написів на мурах Лисогірського форту могло б відкрити цікаві сторінки історії міста ХІХ-ХХ ст.
Дійшовши до головної галявини РЛП “Лиса гора”, ми повертаємо ліворуч, до ДОТу №5. Він знаходиться у глибині і є найчистішим серед усіх ДОТів. Через нього ми пройдемо на той бік насипу і подивимось, як він виглядає не з “парадного входу”. Пройшовши через ДОТ, повертаємо праворуч, піднімаємося до основи насипу, зупиняємося біля ДОТу №6 і підіймаємося по ньому назад до головної галявини.
Етап 8. “Біля каменя”
Прямуємо до розміченого поля – одного з пунктів зустрічі місцевих неформалів “Толкіністів”. Тут – головна пам'ятка-символ існування цього парку - Великий камінь, на якому написана назва і дата заснування парку. Тут ми відпочиваємо. Через 20 хвилин ми збираємось у подорож – останній ривок. Виходимо знову на головну дорогу, яка прямує вздовж ДОТів. Дорога тут урвиста як і на початку, місцями трапляються частини, викладені камінням. Проходимо через ДОТ № 7, в якому часто збираються неформали і звертаємо праворуч, убік Дніпра. Через 145 м виходимо на асфальтовану дорогу. Тут колись була Пожежна станція, але її закрили та розібрали по цеглинках. Повернемо ліворуч і через 150 м опинимося біля КПП, а там майже 200 метрів -0 і остання точк маршруту.
Етап 9. “Між світами”
Остання, дев'ята точка знаходиться при виході з РЛП “Лиса гора”. Її назва повністю підтверджує стан тих хто пройшов увесь еколого-сокральний маршрут – “Між світами”. Ми зупиняємось тут наостанок щоб обернутися і ще раз подивитись на велич великих дерев, що десятиліттями обороняли таємничі скарби природи та людини на цьому острівці великого міста Києва. Через 30 метрів – уже місто: автомобільні дороги, пробки, гамірні й засмічені вулиці, натовп та імпульсивний ритм соціуму. Але це через 30 метрів, а поки що ми знаходимось на доволі широкій дорозі в пониззі гори посеред листяного лісу, тиші й атмосфеи спокою. І ось ми виходимо з РЛП “Лиса гора”, наш еколого-сакральний маршрут закінчений і ми можемо пройти через міст і сісти на маршрутку, яка прямує до Центрального автовокзалу. Або ще трошки пройти до станції метро Видубичі і прямувати по домівках.
Читайте: Лысогорский форт, где захоронено огромное количество боеприпасов всех времен, смертельно опасен (фото, видео)
Фото: https://www.segodnya.ua/
КиевVласть
17 липня 2020 г. 11:44
Раздел: Новини
У Вишневому побудують резервуар для води та зовнішні мережі водопроводу і каналізації
В місті Вишневе на Київщині планують побудувати резервуар для води та зовнішні мережі водопроводу і каналізації по вулиці Європейська, 45. Ці роботи КП “Вишнівськводоканал” довірив ТОВ “Девелопмент-Лайн” за 18 млн гривень. Підрядник повинен виконати замовлення до кінця 2020 року.
Як стало відомо KV з оголошення електронної системи публічних закупівель ProZorro, 30 червня 2020 року КП “Вишнівськводоканал” (*) уклало договір з ТОВ “Девелопмент-Лайн” (**) на будівництво підземного резервуару для води та зовнішніх мереж водопроводу та каналізації об’ємом 3000 куб.м по вулиці Європейська (колишня Жовтнева), 45 у Вишневому. Ціна договору склала 18,04 млн гривень.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
ТОВ “Девелопмент-Лайн” до кінця грудня 2020 року повинно виконати підготовчі роботи, демонтувати фундамент недобудованої будівлі, винести існуючий водопровід та електромережі з-під плями забудови, демонтувати старий резервуар на 500 куб.м, влаштувати новий резервуар, внутрішньомайданчикові мережі водопроводу та дощової каналізації, водопровідні та каналізаційні колодязі, змонтувати трубопроводи водопровідного майданчику в резервуарі та забезпечити диспетчеризацію інженерного обладнання.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
Конкуренцію ТОВ “Девелопмент-Лайн” в тендері склали ТОВ “Проектно-будівельний альянс” (***), ПП “Ремводпласт Плюс” (****) та ТОВ “Векторно-інжинірингова компанія” (*****). Найвигідніші за ціною пропозиції були у ТОВ “Проектно-будівельний альянс” і ПП “Ремводпласт Плюс”, але їх відхилили. Пропозицію ТОВ “Проектно-будівельний альянс” відхилено через надання недостовірної інформації в документації, відсутність забезпечення тендерної пропозиції, ненадання обгрунтування “аномально” низької ціни, а ПП “Ремводпласт Плюс” – через невідповідність вимогам та умовам технічної специфікації.
Державна аудиторська служба України провела моніторинг даної закупівлі. Порушення виявлені не були.
Згідно з даними аналітичної системи Youcontrol, ТОВ “Девелопмент-Лайн” зареєстроване у 2014 році. Директор – Олександр Рибак. Засновники – Дмитро Доброловський (50%) та Михайло Іванов (50%). Статутний фонд – 168,5 тис. гривень. Основний вид діяльності – будівництво житлових і нежитлових будівель.
За інформацією Zакупівлі, в результаті участі у публічних закупках ТОВ “Девелопмент-Лайн” уклало 2 договори на 1,4 млн гривень (без урахування нинішнього).
Нагадаємо, КП “Житлово-комунальний комбінат “Щасливський” в травні 2020 року вдруге замовило реконструкцію магістральної системи каналізації в селі Щасливе на Київщині. В листопаді минулого року ці роботи довірили ТОВ “Будмир”, яке фігурує в декількох кримінальних провадженнях, але співпрацю розірвали. Новий договір підписали з ПрАТ “Аскольд”, яке повинно провести реконструкцію до вересня 2020 року.
Читайте: В Щасливому за 26 млн гривень з другої спроби повинні реконструювати магістральну систему каналізації
До кінця 2020 року в місті Славутичі Київської області повинні реконструювати каналізаційні очисні споруди. Виконувати ці роботи на замовлення місцевої міськради доручили ТОВ "Буденергомонтаж".
Читайте: В Славутиче за 57 млн гривен собираются реконструировать сооружения для очистки сточных вод
КП “Вишнівськводоканал” засновано в 1995 році Вишневською міськрадою. Директор - Ігор Галаєв. Міський голова Вишневого – Ілля Диков.
* КП “Вишнівськводоканал” (Код ЄДРПОУ: 20593491)
** ТОВ “Девелопмент-Лайн” (Код ЄДРПОУ: 39502952)
*** ТОВ “Проектно-будівельний альянс” (Код ЄДРПОУ: 41242014)
**** ПП “Ремводпласт Плюс” (Код ЄДРПОУ: 34456142)
***** ТОВ “Векторно-інжинірингова компанія” (Код ЄДРПОУ: 41149498)
Фото: nin-gen.livejournal
КиевVласть
16 липня 2020 г. 09:00
Раздел: Тексти
Київщина візьметься за підготовку фахових молодших бакалаврів
З 2020 року технікуми та коледжі Київщини випускатимуть фахових молодших бакалаврів. Це – наслідок закону “Про фахову передвищу освіту”, що ухвалила Верховна Рада. Депутати Київоблради вже проголосували за перейменування та зміни статутів навчальних закладів. До списку потрапили гуманітарні, медичні та спеціалізовані коледжі Білої Церкви, Ржищева, Богуслава, Українки та трьох районів Київщини.
Як стало відомо KV, 22 червня на черговому сесійному засіданні Київської обласної ради (КОР) депутати затвердили статути тринадцяти комунальних підприємств в новій редакції.
Так, майже одноголосно депутати схвалили не лише оновлені статути комунальних закладів, а й змінили тип і перейменували низку професійно-технічних навчальних закладів Київщини. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Фахові коледжі
Оновлення статутних документів спіткали три гуманітарні та чотири медколеджі, а також два спеціалізованих коледжі. Кардинальні зміни пов’язані із тим, що відтепер навчальні заклади матимуть приставку “фаховий коледж”, позбувшись статусу вищого навчального закладу першого рівня акредитації.
Нагадаємо, що цього року українські коледжі та технікуми розпочнуть надавати фахову передвищу освіту. Тобто вони готуватимуть фахових молодших бакалаврів і більше не випускатимуть “молодших спеціалістів”. Це передбачено освітньою реформою у законі "Про фахову передвищу освіту", який ВРУ схвалила ще у червні 2019 року.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
Закон дозволяє фаховим коледжам самостійно визначати форми освітнього процесу та надає можливість додаткового держфінансування на підвищення кваліфікації бакалавра. Крім того, передбачається і низка змін.
А саме: запроваджуються елементи корпоративного управління, при закладі діятиме Наглядова рада, а керівник обиратиметься за рейтинговим голосуванням колективу. Обмежує закон і строк перебування на посаді. Проте знімає обмеження щодо віку студентів, кількості попередньо здобутих дипломів за бюджетний кошт.
Також новий закон передбачає, що більшість навчального часу буде відводитися на здобуття практичних знань, які дозволили б випускнику одразу після завершення закладу працювати і заробляти.
Гуманітарні
Так, здобули право надавати фахову передвищу освіту Білоцерківський гуманітарно-педагогічний * та Богуславський гуманітарний коледж імені І.С. Нечуя-Левицького**, а також Ржищівський гуманітарний коледж***.
У новому статуті Білоцерківського гуманітарно-педагогічного фахового коледжу підкреслюється, що “підготовка фахівців з вищою освітою у коледжі здійснюється за відповідними освітніми програмами на першому (бакалаврському) рівні вищої освіти”.
Свою діяльність заклад розпочав у Білій Церкві по вулиці Ярослава Мудрого, 37, ще у 1985 році, як філія Переяслав-Хмельницького педучилища. А з 1986 року працює як самостійний навчальний заклад. Реєстрацію юридичної особи коледж отримав у 2010 році. З квітня 2013 року колектив очолює викладач-методист, відмінник освіти України та кандидат педагогічних наук Валерій Ружицький. За період свого існування заклад підготував понад 5,5 тисяч фахівців.
На фото: Білоцерківський гуманітарно-педагогічний фаховий коледж
У статуті Богуславського коледжу імені І.С. Нечуя-Левицького підкреслюється, що раніше установа здійснювала підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем “молодший спеціаліст”. А відтепер у коледжі здобуватимуть фахову передвищу освіту на основі базової середньої освіти одночасно з виконанням освітньої програми профільної середньої освіти професійного спрямування, відповідно до свідоцтва № 1327 Управління освіти КОДА від 7 червня 2006 року.
Коледж діє у місті Богуслав по вулиці Інтернаціональна, 17, і розпочав свою діяльність у 1966 році як філія Ржищівського педучилища. Згодом заклад подолав не один етап реорганізації. У закладі майбутні вчителі мають змогу навчатися за денною та заочною формами навчання за кошти обласного бюджету або кошти фізичних і юридичних осіб. Викладають у коледжі 131 викладач з вищою фаховою освітою під керівництвом викладач-методиста та директора Станіслава Лисака.
Ржищівський гуманітарний фаховий коледж здійснює освітню діяльність у Ржищеві по вулиці Тараса Шевченка, 9, з 1870 року. Заклад було засновано при Спасо-Преображенському монастирі як жіноче училище. На початку ХХ століття це була жіноча учительська школа, згодом професійно-педагогічна школа, технікум. У 2004 року рішенням обласної ради було створено Ржищівський гуманітарний коледж.
Наразі здобуття у коледжі фахової передвищої освіти здійснюватиметься на основі базової середньої освіти одночасно з виконанням освітньої програми профільної середньої освіти професійного спрямування. Очолює коледж – Сергій Кушнір.
Медичні
Мають відповідну освітню ліцензію у сфері фахової передвищої освіти й отримали право готувати фахівців за рівнем фаховий молодший бакалавр на основі повної загальної середньої освіти з денною формою навчання і у Білоцерківському, Макарівському, Обухівському та Чорнобильському медколеджі.
Згідно статуту Білоцерківського медичного фахового коледжу****, він був заснований ще у 1930 році. Тут щороку готують 240 майбутніх акушерів, зубних техніків, фельдшерів та медсестер. Знаходиться він у місті Біла Церква, Сквирське Шосе, 240. Статус коледжу навчальний заклад отримав ще у жовтні 2005 року. Керує установою – Володимир Фуголь.
На фото: Білоцерківський медичний фаховий коледж
Макарівський же медичний фаховий коледж*****, був заснований в селищі Макарів ще у 1956 році шляхом відмежування від Київського медичного училища № 1. За весь період заклад підготував більше 6 тисяч молодших медичних фахівців за освітньо-професійними програмами лікувальна та сестринська справи. Керує установою – директор Алла Кижлай.
До одних із найстаріших медичних закладів Київщини належить й Обухівський коледж******, адже заснований він Київським обласним відділом охорони здоров’я в с. Обухів ще у 1954 році. Сьогодні заклад базується на території Української райлікарні у місті Українка за адресою: вулиця Зв'язку, 4. За більше чим півстоліття коледж випустив більше шести тисяч фельдшерів та молодших сестер, зважаючи, що щороку з нього випускається майже 120 фахівців. Згідно оновленого статуту, коледж має право надавати фахову передвищу і першого (бакалаврського) рівня вищу освіти. Завідує закладом – Петро Коробенко.
Готують молодших сестер та фельдшерів і в Чорнобильському медичному фаховому коледжі*******. Знаходиться він в Яготині, куди був евакуйований в 1986 році після аварії на ЧАЕС. Спершу заклад розміщувався у приміщенні восьмирічної школи № 2, сьогодні ж він базується на території Центральної райлікарні за адресою: вулиця Незалежності, 71-А. Випускається з установи, яку очолює спеціаліст вищої категорії Микола Сосюкало, щорічно близько 50-60 студентів.
Читайте: Киевоблсовет передал на баланс Яготина имущество Чернобыльского медколледжа
Спеціалізовані
Отримали статус закладу фахової передвищої освіти і Броварське вище училище фізичної культури******** та Стрітівський педколедж кобзарського мистецтва*********.
У новому статуті Броварського спортивного і вже фахового коледжу зазначено, що це заклад спеціалізованої освіти спортивного профілю зі специфічними умовами навчання, який забезпечує відбір та здійснює спортивну підготовку обдарованих дітей та молоді. У закладі створюють умови для поглибленого оволодіння різноманітними видами спорту, поєднуючи тренування із здобуттям повної загальної середньої освіти, починаючи з 7-го класу. Так, загалом тут навчається більше 300 учнів та майбутніх олімпійців щороку. Коледж існує з 1983 року і розміщується в Броварах по вулиці Шевченка, 21. Працює заклад під керівництвом відмінника освіти України, кандидата педагогічних наук Олександра Чигирина.
Згідно статуту, Стрітівський педагогічний фаховий коледж кобзарського мистецтва базується в селі Стрітівка Кагарлицького району. Заклад пройшов довгий шлях реорганізації. А розпочав свою діяльність з 1989 року, коли на базі місцевої 8-річної школи відкрилась школа з поглибленим вивченням музики та кобзарського мистецтва Заклад готує 60 фахівців за напрямом “Музичне мистецтво”. А саме: майбутніх співаків-бандуристів, викладачів бандури та співу, а також диригентів ансамблю (капели) бандуристів. Керує мистецьким освітнім закладом Світлана Колосовська.
Нагадаємо, Київська обласна рада затвердила цілу низку змін до бюджету регіону на 2020 рік. Зокрема депутати додали по 100 мільйонів гривень на зарплати та обладнання медикам та близько 70 млн для потреб освіти. Між тим, бюджет області лишається дефіцитним. Тож на такі важливі програми як “профілактика ВІЛ/СНІД” чи “поліпшення якості питної води” кошти в цьому році не видаватимуть. А ось на дороги, розбудова яких є основним трендом в діяльності офісу Володимира Зеленського та уряду, хочуть витратити понад 1 млрд гривень.
Реорганізація
Також згідно із рішенням Київоблради, КНП КОР “Київська обласна лікарня № 2” було реорганізовано в комунальне некомерційне підприємство “Київська обласна лікарня”**********. Відповідне рішення депутати затвердили ще у грудні 2020 року. Тому підприємству знадобилася реєстрація нового статуту.
Медзаклад продовжить працювати в Києві за адресою: провулок Несторівський, 13/19. Проте матиме менший статутний капітал – понад 365 млн гривень замість майже 700 млн гривень. Наразі обов'язки директора закладу виконує доктор медичних наук Володимир Єлагін. А сама лікарня існує і надає стаціонарну та поліклінічну меддопомогу вже понад 25 років. У новому статуті зазначається, що підприємство може здійснювати некомерційну господарську діяльність і реалізовувати її за власними встановленими тарифами.
Зазнав перепрофілювання і потребував нового статуту і Київський обласний центр олімпійської підготовки***********. Раніше ця установа була відома як обласний інтернат спортивного профілю. Основним завданням Центру упродовж 21 року залишається тренування до 250 днів на рік спортсменів збірних команд до Олімпійських ігор, чемпіонатів світу та Європи, міжнародних і всеукраїнських змаганнях. Базується заклад у селищі Терезине Білоцерківського району по вулиці Шкільна 20-А. Керує тимчасово цією установою з нульовим уставним капіталом Василь Наумчук, а підпорядковується вона – управлінню фізичної культури та спорту КОДА.
У вересні минулого року депутати КОР присвоїли Академії мистецтв************ ім'я видатного українського громадського діяча, автора слів Державного Гімну Павла Чубинського. Тож заклад потребував нову редакцію статуту. Заклад вищої освіти розташований у Печерському районі Києва поблизу Києво-Печерської Лаври. Академія є одним з найстаріших в Україні навчальних закладів і має 90-річний досвід підготовки діячів в галузях культури, мистецтва і надання повної загальної середньої освіти. А створена академія була в 1930 році як Київський технікум. З часу заснування, заклад випустив майже 15 тисяч фахівців. Керує мистецькою установою з 2010 року Василь Романчишин – кандидат культурології, професор, заслужений діяч мистецтв України.
Читайте: Киевоблсовет планирует переименовать областную Академию искусств
На фото: Академія мистецтв ім. Павла Чубинського
Нову редакцію статуту депутати також затвердили Сервісно-ресурсному центру*************, Зміни в установчому документі пов'язані із перепідпорядкуванням у 2011 році КП, "що знаходився у віданні управління освіти і науки КОДА за адресою: місто Боярка, вулиця Піщана, 1. Крім того, змінено юридичну адресу КП: наразі заклад діє у Боярці по вулиці Шкільна, 28. Засновано Центр ще у 2014 році. Наразі установа має тимчасового керівника – Юрія Черниша. Головними же завданнями установи є забезпечення закладів освіти, науки, молоді області навчальним обладнанням, інструментами, технікою, приладдям та матеріальними ресурсами тощо.
Читайте: Київська обласна рада переформатувала бюджет-2020
* КЗ КОР “Білоцерківський гуманітарно-педагогічний фаховий коледж (код ЄДРПОУ: 37381693).
** КЗ КОР “Богуславський гуманітарний фаховий коледж імені І.С. Нечуя-Левицького” (код ЄДРПОУ: 02139630).
*** КЗ КОР Ржищівський гуманітарний фаховий коледж (код ЄДРПОУ: 26474965).
**** КЗ КОР “Білоцерківський медичний фаховий коледж” (код ЄДРПОУ: 02011373).
***** КЗ КОР “Макарівський медичний фаховий коледж” (код ЄДРПОУ: 02011350).
****** КЗ КОР “Обухівський медичний фаховий коледж” (код ЄДРПОУ: 02011367).
******* КЗ КОР “Чорнобильський медичний фаховий коледж” (код ЄДРПОУ: 02011344).
******** КЗ КОР “Броварське вище училище фізичної культури” (код ЄДРПОУ: 22208066).
********* КЗ КОР “Стрітівський педагогічний фаховий коледж
кобзарського мистецтва” (код ЄДРПОУ: 20590854).
********** КНП КОР “Київська обласна лікарня” (код ЄДРПОУ: 01993718).
*********** КЗ КОР “Київський обласний центр олімпійської підготовки” (код ЄДРПОУ: 25656821).
************ КЗ вищої освіти Київської обласної ради “Академія мистецтв імені Павла Чубинського” (код ЄДРПОУ: 02214938).
************* КЗ КОР “Сервісно-ресурсний центр” (код ЄДРПОУ: 32792069).
Фото: колаж KVКиевVласть
15 липня 2020 г. 15:14
Раздел: Новини
На добудову школи №2 в Іванкові на Київщині не вистачає коштів
Через брак фінансування опинилося під загрозою завершення будівництва нової школи в смт Іванків Київської області по вул. Проскури, 49. Для завершення будівництва необхідно ще 8,51 млн гривень. З них 7 млн гривен буде надано в якості освітньої субвенції. Майже 1,5 млн гривень треба знайти місцевій владі.
Про це стало відомо KV з повідомлення депутата Іванківської райради Олега Берегового (фракція “Свобода”) на його сторінці в Facebook.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Депутат нагадав, що загальна кошторисна вартість будівництва школи №2 на вул. Проскури, 49 в смт Іванків складає 32,22 млн гривень, з яких з бюджету Іванківського району профінансовано 23,71 млн гривень. На сьогодні для завершення будівництва об'єкту необхідно ще 8,51 млн гривень, яких в районному бюджеті немає. В зв'язку з цим Іванківська райдержадміністрація спільно з депутатами Верховної Ради подали документи для включення цього проекту в список об'єктів для фінансування з держбюджету в рамках програми “Спроможна школа”. На сьогодні прийнято рішення профінансувати будівництво школи в рамках цієї програми на 7,07 млн гривен.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
Однією з умов виділення коштів в рамках програми “Спроможна школа”, як відмітив Олег Береговий, є співфінансування. З місцевого бюджету потрібно виділити не менше 10% від потреби. Таким чином для закінчення будівництва з районного бюджету необхідно виділити 1,43 млн гривень.
Депутат повідомив, що 13 липня 2020 року зареєстрував звернення до Іванківської райради з проханням скликати позачергову сесію щодо виділення зазначених коштів для завершення будівництва школи.
Сьогодні, 15 липня 2020 року, відбулося засідання бюджетної комісії Київської облради. За повідомлення депутата Київської облради Ігоря Сабія (ВО “Свобода”), на цьому засіданні було розподілено 20 мільйонів гривень освітньої субвенції, з яких 7 мільйонів гривень виділено на завершення будівництва школи №2 в Іванкові.
Нагадаємо, нову школу у смт Іванків по вул. Проскури, 49 будують на місці старої школи, яка була знесена через аварійний стан.
У 2017 році відділ освіти Іванківської РДА за 300 тис. гривень замовив у ТОВ "Фарватер-проект" (*) розробку проектно-кошторисної документації на будівництво школи №2 в смт Іванків по вулиці Проскури, 49. На сьогодні звіт про виконання цього договору не опублікований. Проте 16 серпня 2018 року цей відділ освіти замовив виконання робіт по будівництву школи. Відповідний договір на 29,79 млн гривень було укладено з ПрАТ "Іванківська пересувна механізована колона №2" (**). Договір передбачав завершення робіт до кінця 2019 року. Однак в лютому 2020 року терміни перенесені – до кінця 2021 року.
На початку червня 2020 року в коментарі “Погляду” директор ПрАТ "Іванківська пересувна механізована колона №2" Володимир Скітневський повідомив, що на будівництві школи вже виконані загальнобудівельні і оздоблювальні роботи, влаштована каналізація, водопровід, на 50% облаштовано опалення, на 80% виконані роботи по благоустрою. А голова Іванківської РДА Сергія Яценко розказав, що на добудову школи сьогодні недостатньо 8 млн гривень. На думку журналістів, брак фінансування будівництва виник через те, що значна частина коштів районного бюджету була витрачена на боротьбу з епідемією коронавірусу.
Читайте: Київщина у 2020 році ризикує отримати “навчальну” кризу через недобудову шкіл
Згідно з даними аналітичної системи Youcontrol, ПрАТ "Іванківська пересувна механізована колона №2" засновано у 1997 році. Директор та кінцевий бенефіціарний власник – Володимир Скітневський. Власники найбільших пакетів акцій – ТОВ ІК “Бізнес-Інвест”, Олег Швець, Володимир Скітневський, Володимир Онопрієнко. Основний вид діяльності – будівництво житлових і нежитлових будівель. Статутний капітал – 4,08 млн гривень.
Відділом освіти Іванківської РДА керує Вікторія Дегтяр. Селищний голова Іванкова - Олександр Поліщук.
* ТОВ "Фарватер-проект" (Код ЄДРПОУ:35343572)
** ПрАТ "Іванківська пересувна механізована колона №2" (Код ЄДРПОУ:23568074)
Фото: FacebookКиевVласть
15 липня 2020 г. 09:00
Раздел: Тексти
Київоблрада готує до розпродажу комунальне майно трьох підприємств
В Київоблраді готують під приватизацію тисячі квадратних метрів нерухомості у Києві та області. Для цього на аукціон винесуть майно трьох комунальних підприємств. З молотка хочуть пустити склади, адмінбудівлі, кіоски, гуртожиток, мийку, друкарню і чимало гаражів. У тому, як Київоблрадою були прийняті відповідні рішення, деякі депутати вже вбачають грубі порушення.
Як стало відомо KV, на черговому засіданні 22 червня 2020 року депутати Київської обласної ради проголосували за рішення “Про затвердження переліку об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, що підлягають приватизації у 2020 році” та “Про затвердження Положення про діяльність аукціонної комісії з продажу об’єктів малої приватизації, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області”.
Що продають
Згідно з переліком об’єктів спільної власності, що підлягають приватизації, об’єктами є нежилі приміщення та майно трьох комунальних підприємств КОР – КП “Облсвітло”, КП “Друкар”, КЗ “Навчально-курсовий комбінат”.
Зокрема, у КП “Облсвітло” на приватизацію виносяться нежилі приміщення, розташовані у Києві по вул. Сирецька, 37, сукупною площею 1 926,2 кв. м – це 3 будинки, бокс, кіоск, прохідна та мийка.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
У КП “Друкар” це – нежилі приміщення, що розташовані як у Києві, так і у межах області.
Найбільше майна, що підлягає приватизації, згідно з цим переліком, розташовано у столиці, за адресою вул. Львівська, 55, та вул. Васильківська, 3 – це виключно нежилі приміщення сукупними площами 3 322,6 кв. м (вул. Васильківська) та 1 605,4 кв.м (вул. Львівська).
Цікаво, що будівлі по вулиці Васильківській рішенням облради того ж дня були передані на баланс “Друкаря” з балансу підприємства “Київоблкіно”, що було визнано банкрутом, про що раніше писала KV.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
Більш того, там, згідно з рішенням Господарського суду Києва від 4 вересня 2019 року, будувалися житлові комплекси, забудовником виступала фірма ТОВ “А.В. Інвестиції”.
Читайте: Обласна рада ліквідує КП “Київоблкіно”
Також є приміщення площею 56,50 кв. м, розташоване у смт. Рокитне. Низка різного типу об’єктів за адресою вул. Мала Кільцева, 10/1а у селі Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району (адмінкорпус – 4695,50 кв. м, 10 гаражів сукупною площею 341,30 кв. м, митний склад – 72,90 кв. м, інженерні мережі та інші споруди – 129,20 кв. м, склад конфіскату – 62,60 кв. м), два адмінприміщення у смт. Макарів (135,1 кв. м), чотири об’єкти у Тетієві (будівля друкарні, пожежний резервуар, гараж, топочна, сукупна площа – 1 001 кв. м.
У КЗ КОР “Навчально-курсовий комбінат” це приміщення гуртожитку, до якого входять додатково вбиральня, душ, огорожа та вигрібна яма, водогін, сукупною площею 659 кв. м.
Хто вирішуватиме
Згідно з затвердженим рішенням КОР положенням, аукціонна комісія є тимчасовим колегіальним органом, до складу комісії входять 7 осіб: депутати обласної ради, представник КУ КОР “Фонд комунального майна”, працівник управління з питань комунальної власності та житлово-комунального господарства виконавчого апарату КОР. Головою комісії призначено депутата КОР Романа Титикало (фракція “Об’єднання “Самопоміч”), секретарем без права голосу – заступника голови “Фонду комунального майна” Олександра Герасимова.
Комісія займатиметься тим, що визначатиме стартову ціну на підставі вартості, визначеної відповідно до затвердженої Кабміном методики оцінки майна (якщо об’єктом малої приватизації є акції, частки, стартова ціна об’єкта встановлюється на рівні номінальної вартості пакета акцій (часток); визначатиме стартову ціну з урахуванням зниження стартової ціни; інформуватиме про проведення аукціону та вестиме протоколи засідань. За потреби комісія може залучати сторонніх експертів, спеціалістів, представників структурних органів ради та місцевої влади, тощо.
Голова цієї комісії, Роман Титикало, паралельно очолює постійну комісію КОР з питань управління комунальною власністю, приватизації, житлово-комунального господарства та впровадження енергозберігаючих технологій.
Депутат КОР Олександр Колодій (фракція ВО “Батьківщина”) вважає, що існує порушення, пов’язане з прийняттям цих двох рішень.
“Наша фракція отримала проєкти рішення в останній день до засідання КОР, і ми не побачили одразу, що тут до чого. Викликає питання хронологія прийняття рішень. Згідно з чинним законодавством, спочатку затверджується перелік об’єктів на приватизацію, а через 10 днів, коли воно набуває чинності, затверджується склад аукціонної комісії. У цьому ж випадку комісія фактично була затверджена раніше, майже “сформована під” перелік майна на продаж, – зазначив Колодій.“Згідно з законодавством, перелік об’єктів формується згідно заявок, які надходять на приватизацію тих чи інших об’єктів – грубо кажучи, коли знаходиться інвестор, він подає заяву на об’єкт, цей об’єкт вносять до переліку і цей перелік виноситься на приватизацію. Програма приватизації була затверджена з великим переліком таких об’єктів. Прийшли заяви від потенційних умовних інвесторів на конкретні об’єкти, після того і були прийняті рішення про затвердження як переліку, так і комісії. Остання створена була фактично під перелік. Увесь процес проходитиме відкрито на публічному майданчику. Вже скоро буде перше засідання аукціонної комісії, на якому ми визначимо, як саме вона працюватиме, у якій послідовності і з яким порядком денним. По суті, нам потрібно буде визначити, з яким майданчиком ми будемо працювати, вірогідніше за все це буде Прозорро, і передати об’єкти на приватизацію – визначити їх початкову вартість, провести оцінку, тощо”, – розповів KV Роман Титикало.
9 липня 2020 відбулося перше засідання аукціонної комісії, повідомляється на сайті Київської облради. Комісія доручила КУ КОР “Фонд комунального майна” створити комісію щодо інвентаризації даних об’єктів приватизації із залученням балансоутримувачів, і дала на це 30 днів. Крім того, “Фонду” доручено організувати проведення конкурсного відбору суб’єктів оціночної діяльності для проведення незалежної оцінки об’єктів приватизації.
Фото: коллаж KV
КиевVласть
10 липня 2020 г. 10:00
Раздел: Територія розуму
Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі
Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше.
Відомий дисидент і поет Юрій Литвин за свої неповні 50 років отримав п'ять вироків і був засуджений загалом на 41 рік. Відсидів 22 роки й помер.
Литвина переслідували за літературні твори, сповнені проповідування ненасильства та гуманізму, за правозахисну діяльність, за критичний спосіб мислення. Найвідомішу книгу його віршів "Трагическая галерея" присвячено долі його покоління, жертвам терору. Він навіть зумів прорватися до посольства Канади, щоб розповісти вільному світу про переслідування політв'язнів у СРСР.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Востаннє, 1982 року, його судили за участь в Українській Гельсінській групі. Після аналізу всіх справ Литвина згадується знана фраза Сталіна: "Була б людина, а стаття знайдеться".
Свого адвоката Віктора Медведчука, який нині є народним депутатом України від ОПЗЖ, дисидент звинуватив у пасивному захисті та виконанні замовлення КДБ.
Після публікації "Стус без захисту. Ведмежа послуга Медведчука" ми вирішили проаналізувати й біографію поета Юрія Литвина через дослідження його кримінальних справ та вироків.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться
Перше засудження за хлоп'ячий протест проти колгоспного рабства
Юрій Тимонович Литвин народився 26 листопада 1934 року в селі Ксаверівка на Київщині в сім'ї сільських учителів.
Про 1933 рік його мати Надія Парубченко згадувала: "Я вела початкові класи. У мене з 24 діток лишилося тільки четверо. Нам, учителям, три місяці не видавали платні, і ми за милим Богом теж не померли..."
У подружжя народилися близнята, але старший син помер ще в дитинстві, а Юрій залишився в батьків сам.
Батько Тимон Литвин воював на фронті, потім партизанив у загоні Сидора Ковпака, а помер від ран у шпиталі 24 квітня 1944 року. Похований у Проскурові (Хмельницькому) у братській могилі. Це важлива деталь, бо бойове минуле батька допоможе Юрію в майбутньому звільнитися достроково.
Нам не вдалося знайти першу кримінальну справу проти Юрія Литвина, оскільки вона належить до загальнокримінальних, тому закінчився строк її зберігання. Однак фабула справи відома.
Юрій Литвин 1953 року зайшов у конфлікт з місцевою радянською владою в селі Барахти. Невдовзі його арештували, і Васильківський районний суд Київської області засудив його за ст. 4 Указу від 4 липня 1947 року "Про кримінальну відповідальність за грабіж державної та суспільної власності" до 12 років ув'язнення начебто за крадіжку колгоспної телиці.
Річ у тім, що в СРСР селяни-колгоспники почали вільно отримувати паспорти лише з 28 серпня 1974 року. Без паспорта свобода пересування була обмеженою. Голова колгоспу в селі мав необмежену владу над селянами, бо брав участь у розподілі матеріальних ресурсів, міг дати довідку для виїзду із села на роботу в місті.
Василь Овсієнко так розповідає у своєму творі "Світло людей" про засудження Юрія Литвина:
"Куди поїдеш безпашпортним? То вони – наївні діти! – запротестували в незвичайний спосіб: піймали колгоспне теля та й прив'язали в посадці. Юрко як дізнався про це, то переконав хлопців іти до голови, сам пішов з ними і сказав: "Якщо будете так несправедливо ставитися до молоді, то вона буде вчиняти всілякі злочини".
Голова колгоспу Ніколаєнко подав на хлопців до суду, який щедрою рукою відбатував їм по 10 років, а Юркові 12, щоб не був таким розумним. Заарештували їх 24 червня 1953 року… за крадіжку державної та суспільної власності". На суді Юрій показував матері побиті руки…"
Як про це пригадувала мати Литвина: "…засуджений Васильківським районним судом на 12 років ув'язнений за звинуваченням у викраденні колгоспної телиці".
Тож перше своє ув'язнення з 1953-го до 1955 року Юрій Литвин відбував на будівництві Куйбишевської гідроелектростанції.
Матір тим часом домагалася звільнення сина, і їй це таки вдалося. Славетний партизан і впливова людина Сидір Артемович Ковпак, який на той час був заступником голови президії Верховної Ради УРСР, згадав свого побратима Тимона Литвина, і постановою президії Верховної Ради УРСР від 13 січня 1955 року Юрія Литвина було помилувано. Звільнили Юрія 31 січня 1955 року.
Друге засудження за "Братство вільної України"
Юрій Литвин писав: "Я не політик, я правозахисник, і за будь-якої влади моє найімовірніше місце – у в'язниці".
Так і сталося. Після звільнення Юрій Литвин приїхав до дядька по матері Миколи до Ленінграда, де 14 квітня 1955 року в нього зробили обшук. Юрія обвинуватили в тому, що він нібито в неволі, у Кунеївському виправно-трудовому таборі, на тому ж таки будівництві ГЕС, разом із друзями створив "Братство вільної України", яке ставило собі за мету "боротьбу за відторгнення України від СРСР, боротьбу з комуністичними ідеями, створення "самостійної України".
Певна річ, за "самостійну Україну" можуть боротися тільки її вороги, тож уже 5-10 вересня 1955 року судова колегія з кримінальних справ Куйбишевського обласного суду під головуванням Бузанова засудила 16 хлопців-українців за ст. 58-10 ч. ІІ та за ст. 58-11 КК РРФСР ("Зрада Батьківщини").
Ознайомитися зі справою не вдалося, оскільки, якщо вона й збереглася, то в архівах ФСБ у РФ. Проте є копія вироку Куйбишевського обласного суду, ухваленого ім'ям Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки.
Згідно з вироком, усі обвинувачені були українцями, більшість із них до цього були засуджені за ст. 4 Указу від 04.06.1947 р. "Про кримінальну відповідальність за крадіжку державної та суспільної власності" й уже відбули покарання.
Діяльність організації, як зазначили у вироку, була нібито спрямована основним чином на підготовку націоналістичних кадрів, які після звільнення мали вести "ворожу націоналістичну діяльність". Від членів організації буцімто вимагали скласти присягу та підписатися кров'ю на папері з тризубом (герб українських націоналістів).
Слідство начебто з'ясувало, а суд із цим погодився, що "ідейними натхненниками організації були підсудні Чернов та Литвин".
У вироку "встановили", що в організації були паролі, "трійки", "десятки", а на чолі кожної стояв "старший брат". Литвин (псевдонім – "Кремінь") нібито склав дві відозви до в'язнів-українців із закликом вступати до націоналістичної організації, розробив статут і склав текст присяги, а також написав і поширив низку віршів.
Він був фактичним керівником організації, а після створення штабу його обрали завідувачем політвідділу БВУ. В'язні, які виходили на волю, мали формувати осередки.
Щоб "пошити" таку справу, слідство працювало 11 місяців. До організації було начебто "втягнуто" до 40 осіб.
Слід зауважити, що Литвин та інші підсудні повністю визнали себе винними!
Санкція статті 58-2 КК РРФСР передбачала максимальне покарання – 25 років, але суд не знайшов підстав для застосування найвищої кари та зважив на те, що ніякої практичної роботи, крім організаційної, БВУ не вело. Литвину як організатору братства, разом із п'ятьма іншими підсудними, дісталося 10 років позбавлення волі та 3 роки "обмеження в правах".
Пів року Юрія тримали в таборі Мединь, далі – у Вихорівці (це "Озерлаг" Іркутської області), потім – у мордовських таборах, серед політв'язнів. Мабуть, саме ті часи стали періодом громадянського визрівання Юрія Литвина.
Ковток свободи
Звільнившись 14 червня 1965 року, Юрій попрямував до Москви, де зумів прорватися до канадського посольства, щоправда, лишивши в руках міліціонера піджака, та розповів про становище політв'язнів у концтаборах. Співробітники посольства вивезли його в автівці й дали змогу вискочити під час руху.
Юрій поїхав до мами в Барахти Васильківського району Київської області. Згодом одружився з Вірою Мельниченко. Працював у Василькові на заводі з виробництва холодильників, на трубному заводі.
У цьому контексті є цікава характеристика, надана Литвину на Васильківському заводі холодильників.
Сімейне життя не склалося, але Юрій вельми тішився сином Ростиславом.
Батько покладав на Ростислава великі надії, однак нелегкою була доля дітей політв'язнів. Учителька докоряла: "Будеш там, де батько".
"Буду. І Шевченко там був, і Ленін, і багато хто", – відповідав хлопець.
"Стражі порядку" пообіцяли: щойно йому мине 18 років, посадять. Так і сталося, як обіцялося... Ще одна зламана доля. (Ростислав Литвин помер 06.01.2004 р. внаслідок інсульту у віці 35 з половиною років).
Третє засудження – "паплюжив радянський державний та суспільний устрій"
14 листопада 1974 року Юрія Литвина заарештували органи КДБ.
Справа в архіві СБУ не збереглася, але ми ознайомилися з вироком від 13 березня 1975 року, ухваленим Київським обласним судом під головуванням А.Ф.Ткачової (народні засідателі – Медвецька Б.Ф., Зінова Л.В.), який засудив Литвина за популярною тоді статтею 187-І КК УРСР ("Наклепницькі вигадки, що паплюжать радянський державний та суспільний лад") на 3 роки перебування в таборах суворого режиму.
Інкримінували Литвину, зокрема, те, що він "протягом ряду років систематично займається виготовленням та розповсюдженням творів, які містять завідомо неправдиві роздуми, які паплюжать радянський державний та суспільний устрій".
Юрія обвинувачували в тому, що він у своїх літературних творах, перелічених у вироку ("Трагическая галерея", "Вступление", "Два дебюта", "Петефи", "Мы и Вы", "Сен-Сказка", "Горпиха", "Монолог Стрільця", "Тези про державу", "Анархо-комуністичний маніфест", "Записки робітника" та інших), начебто зводив наклеп на радянську державу, паплюжив внутрішню та зовнішню політику радянської держави, радянський робітничий клас, особливо інтернаціональну політику КПРС у зв'язку з подіями в Чехословаччині 1968 року.
На суді Юрій своєї провини не визнав і давати свідчення відмовився. Натомість суд дійшов висновку, що провину Литвина доведено.
Етапували його до табору Верхній Чов, що в Комі АРСР. На розподілі "робсили" начальник запитав про спеціальність. "Поет", – відповів Литвин. – "Поэт? А мне поэты не нужны. Мне нужны бетонщики. Га-га-га! Пойдешь таскать бетон".
У тому таборі більшість в'язнів були такими самими "наклепниками", як і Литвин, або засудженими за іншими статтями, але з політичних міркувань. Режим там був тяжчим, ніж у Мордовії, в'язні були позбавлені будь-якого юридичного захисту. Наглядачі ходили з ґумовими кийками й застосовували їх на свій розсуд.
Там Литвин захворів на виразку шлунка, переніс складну операцію, під час якої ледве не помер. Урятував його хірург, який домігся дозволу для матері побути декілька днів біля сина. Видіння смерті – білий льодовик, що насувається, і голос матері: "Ти будеш жити... Ти будеш жити..." – ці враження лягли в основу "Баллады о смерти".
"Може, 10 відсотків із того, що я написав, досягло мети, а решта – у кадебістських сейфах, – казав Литвин. – Але навіть якби лише один відсоток побачив світ – усе одно слід було писати".
Четверте засудження за начебто спротив міліції та "пасивний захист" Медведчука
Звільнившись 14 листопада 1977 року, Литвин знову оселився в мами в селі Барахти, на вулиці Промінській. Прожив там лише півтора року, та й то під адміністративним наглядом, тобто без права з'являтися будь-де за межами села, і мусив сидіти вдома з 9 вечора до 7 ранку. Працював "надомником" – клеїв коробочки для васильківської фабрики.
Того року в Україні здійнялася нова хвиля арештів – уже проти Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод.
До Литвина в Барахти приїхала правозахисниця Оксана Яківна Мешко й запропонувала увійти до Української Гельсінської групи. Він згодився.
За ті півтора року обмеженої волі Литвин переніс ще дві операції: на тому ж таки стражденному шлунку, а також через варикоз. Його фізичний стан був слабким.
19 червня 1979 року, саме на День народження сина, пішов Литвин до річки Стугна з одним родичем і знайомим. Мали пляшку вина. Тут приїхала машина з п'ятьма міліціонерами (Гурський Віталій Антонович, Ткач Олександр Іванович, Устюжанин Валерій Іванович, Поліганов Володимир Борисович, Кернер Володимир Миколайович). Запитали, хто Литвин, заштовхали до автівки, не давши й одягнутися. Навздогін полетіли шкарпетки, черевики та одяг.
Привезли до райвідділу для продовження режиму нагляду, а запроторили до витверезника. Вимагали роздягнутися для обшуку. Литвин відмовився. Тоді йому викрутили руку. Після того, як одного з міліціянтів він назвав фашистом, його прив'язали до нар.
Василь Овсієнко у своїх спогадах про Литвина наводить такий діалог:
"– То що, я фашист?
– Та ще й дурний фашист.
Удар в обличчя.
– Ти дурень у квадраті.
Удар по голові.
– Дурень у кубі.
Удар у живіт.
Дурнем у четвертому ступені назвати не зміг, бо знепритомнів. Здерли 15 рублів штрафу й відпустили додому".
Проте 6 серпня за санкцією прокурора Васильківського району Твердохліба Литвина заарештували, звинувативши у вчиненні насильницького опору п'ятьом працівникам міліції.
Справу передали до Васильківського міського народного суду. Із самою справою нам знову не вдалося ознайомитися, але ми отримали копію вироку Васильківського міського народного суду від 17.12.1979 р.
Відповідно до тексту вироку суду, Литвина захищав молодий на той час адвокат Віктор Медведчук, який був представником і Василя Стуса.
У вироку суду зазначено:
"19 червня 1979 року підсудний Литвин Ю.Т. разом зі своїм братом Парубченком Л.Ф. та знайомим Бобирем А. на пляжі річки Стугна розпивали спиртні напої.
Приїхавши на пляж, працівники міліції Гурський, Ткач, Устюжанин, Поліганов та Кернер після зробленого зауваження щодо вживання спиртних напоїв у громадському місці Литвин почав ображати працівників міліції, ображав їх та висловлювався нецензурною лайкою.
На подальші дії у зв'язку з цією пропозицією працівників міліції сісти в автомашину й поїхати до відділка міліції Литвин учинив працівникам міліції активний фізичний опір, поєднаний з насильством, хапав Поліганова та Ткача за одяг, погрожував їм розправою, перешкоджаючи тим самим їм у виконанні обов'язків з охорони громадського порядку…", "хапав Поліганова та Ткача за погони".
Суд під головуванням судді Васильєвої А.А. відхилив покази обвинуваченого та свідків захисту Парубченка Л.Ф. і Бобиря А., визнав Литвина винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 188-1 ч. ІІ КК УРСР ("Насильницький опір працівникам міліції") та засудив його до 3 років позбавлення волі з відбуванням покарання у виправно-трудовій колонії суворого режиму.
Протокол судового засідання Васильківського міського народного суду, на жаль, не зберігся, але "Останнє слово", виголошене в суді, Литвин зумів записати й передати на волю.
Василь Стус та Оксана Мешко передали його за кордон, і воно було опубліковане в томі "Українська Гельсінська група. 1978-1982. Документи і матеріяли" (упорядник – Осип Зінкевич, видало Українське видавництво "Смолоскип" ім. В. Симоненка в Торонто – Балтиморі 1983 року, с. 379-395).
Вважаю за доречне процитувати рядки з "Останнього слова" Юрія Литвина:
"Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації. Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець – це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політичних справ, де садять людей "інакодумаючих".
Щодо потерпілих, то вони сказали самі про себе більше та краще, ніж хтось. Десь 60 років тому Дзержинський назвав міліцію дзеркалом радянської влади. Воістину, що правда. Ось вам дзеркало Василькова. Дзеркало нашої влади. Ганьба всім присутнім у цьому залі. Цей суд є однією з найганебніших сторінок за свою історію судочинства у Василькові, і він буде лежати на совісті не лише тих, хто мене судив, але й на вашій совісті, мої громадяни-земляки".
Сама справа не збереглася, однак у вироку не згадано про жодне клопотання чи позицію захисника – адвоката Віктора Медведчука.
Натомість ми отримали копію ухвали від 09.01.1980 р. судової колегії у кримінальних справах Київського обласного суду під головуванням Дорохової Н.А., за участі суддів Божок Н.П., Крутової В.Д., яка розглядала скаргу адвоката Віктора Медведчука на вирок Васильківського міського народного суду від 17.12.1979 р.
В ухвалі сказано: "У касаційній скарзі адвокат Медведчук посилається на неповноту проведеного у справі розслідування та просить вирок суду скасувати, а справу направити на новий розгляд".
Апеляційний суд відхилив подану скаргу та залишив вирок без змін, зокрема, зазначивши:
"Посилання у скарзі адвоката Медведчука на те, що у справі неповно проведено розслідування, не встановлено, у чому конкретно виражалися дії Литвина зі спротиву працівникам міліції, застосування до них насилля, та не перевірено факт побиття Литвина потерпілими, не можна визнати такими, що заслуговують на увагу".
Справжньою причиною арешту й засудження Литвина вважається його участь в Українській Гельсінській групі та наближення Олімпіади-1980, до якої всім дисидентам, хто був на волі чи міг вийти, дали нові "строки", щоб вони випадково не зіпсували спортивного свята.
Під "олімпійський" укіс потрапили Дмитро Мазур, Петро та Василь Січки, Ярослав Лесів, Василь Стус, Василь Стрільців.
Хто мав звільнитися, того "розкручували" в неволі, не даючи й передихнути.
Повертаючись до Медведчука, слід зазначити, що з наявних матеріалів не можна достеменно з'ясувати, чи виконав він належно свій обов'язок адвоката у справі, оскільки сама справа не збереглася. Натомість виникає одне питання, яке поставив сам Юрій Литвин про те, що в СРСР відсутній інститут адвокатури при розгляді політичних справ.
Тобто складається враження, що Литвин звинувачував свого адвоката Медведчука у співпраці з органами державної безпеки СРСР, і справді є питання.
Виходячи з біографії Віктора Медведчука та отриманих документів у справі Василя Стуса, він працював у Шевченківській юридичній консультації Київської міської колегії адвокатів з 1978 року.
Якщо переглянути історію адвоката, то ми виявимо, що Київську міську колегію адвокатів було створено 06.08.1977 р. шляхом виділення з Київської обласної колегії адвокатів, і відтоді існували дві колегії – обласна та міська. А тому постає питання, як адвоката з міської колегії направили до міста Васильків Київської області, щоб захищати поета в начебто рядовій справі про п'яний шабаш і спротив міліції.
І справді, в іншій справі Литвина, яка збереглася за 1982 рік, його в Київському обласному суді захищав адвокат з Київської обласної колегії адвокатів Фастовець Л.В.
У зв'язку з цим залишається відкритим питання, чому саме Медведчук захищав Стуса й Литвина та чи не співпрацював він з органами державної безпеки СРСР.
П'яте засудження – за "антирадянську агітацію та пропаганду"
Ув'язнення Литвин відбував у Білій Церкві, у Бучі під Києвом, а в липні-вересні 1980 року – у Херсоні.
Ще не випустивши на волю, його звинуватили в "антирадянській агітації та пропаганді" й етапували до Києва для проведення слідства.
Це єдина справа Литвина, яка збереглася в архіві СБУ. Вона містить вироки в інших його справах та низку цікавих документів, що дало змогу провести ґрунтовніше дослідження.
Кримінальну справу було порушено 1 березня 1982 року старшим слідчим Управління КДБ УРСР у місті Києві та Київській області Діденком Б.М. У постанові про порушення кримінального провадження зазначено, що Литвин систематично виготовляв, зберігав, розповсюджував, зокрема й передавав за кордон, документи антирадянського змісту, а також поширював з тією ж метою завідомо неправдиві вигадки, що паплюжили радянський державний і суспільний лад, чим скоїв злочин, передбачений ст. 62 ч. І КК УРСР.
Того самого дня було ухвалене рішення про етапування Литвина до Києва.
До матеріалів справи одразу долучили зібрані матеріали з різних справ, вилучені в Литвина документи в місцях неволі тощо.
Також у справі є копії протоколів допитів Литвина в інших справах, зокрема щодо московського правозахисника Івана Сергійовича Ковальова та інших. Відповідно до цих протоколів, попри попередження про кримінальну відповідальність за відмову давати свідчення, Юрія відмовлявся їх давати. І нам відомо, що правозахисників теж засуджували за цією статтею.
Виявлено цікаву заяву Литвина до Комітету держбезпеки при Раді Міністрів УРСР від 30 травня 1979 року, у якій він наголосив, що не даватиме жодних свідчень щодо його участі в Українській правозахисній групі "Гельсінська", оскільки її діяльність не суперечить "ані букві, ані духу Декларації прав людини…"
У справі є рукописний документ з назвою "Борцам за свободу и независимость Чехословакии", у якому Литвин висловлює підтримку чехословацькому народу, придушеному радянськими військами 1968 року.
Крім того, у справі є заява Литвина, котру він разом з матір'ю писав до президії Верховної Ради СРСР, про вихід із громадянства СРСР та з проханням випустити його за кордон. В іншому документі у справі з назвою "Открытое письмо членам Политбюро" Литвин повідомляв, що йому безпідставно відмовили у виході з громадянства, почали погрожувати та звинуватили в тому, що він "душевно болен".
Відкритий лист є дуже емоційним, що може свідчити про тяжкі умови проживання в радянській дійсності, постійні закиди, адміністративний контроль, обвинувачення тощо, що створювало нестерпні умови життя для Литвина.
В одному з абзаців Литвин зазначає, що його й надалі будуть "преследовать и подвергать всевозможным репрессиям. Хотя бы только потому, что я не желаю и не могу отказаться от своих убеждений, от своего творчества, от своей деятельности".
Слідство інкримінувало Юрію написання публікації з назвою "Правозахисний рух в Україні, його засади та перспективи", опублікованої 1979 року в №10 журналу "Сучасність", який видавали в Мюнхені (ФРН). У ній Литвин робить такий висновок:
"Правозахисний рух на Україні є однією з провідних ланок міжнародного правозахисного руху, і його члени зроблять все від них залежне, щоб і надалі цей рух був інтернаціональний по своїй суті, при цьому не втрачаючи ні своїх національних особливостей, ні свого національного обличчя".
Цікаво, що у справі як доказ знаходимо надіслану Литвину поштою з-за кордону Загальну декларацію прав людини. Тобто доказом є нормативний документ, який був ратифікований СРСР, але фактично не виконувався. І якщо ми почитаємо декларацію, то виявимо низку порушень, з котрими постійно стикався Литвин, а саме: право на життя, на свободу й особисту недоторканність (ст. 3), нікого не вільно катувати (ст. 4), кожен має право на справедливий суд (ст. 8), нікого не можна свавільно заарештувати, затримати (ст. 9), кожен має право на свободу переконань і на вільне їх висловлення (ст. 19).
Повертаючись до процесуальних документів у справі, 1 березня 1982 року Литвину одразу обрали запобіжний захід – тримання під вартою, ухвалили рішення про обшук його речей у виправно-трудовій колонії №85 та вдома в матері.
Того самого дня Юрія притягнули до відповідальності як обвинуваченого. У відповідній постанові йому інкримінували зазначені вище публікації – "Правозахисний рух в Україні, його засади та перспективи" й "Борцам за свободу и независимость Чехословакии".
Литвин, ознайомившись із постановою, написав: "Звертаюсь із клопотанням про допуск захисника до участі в справі з моменту пред'явлення обвинувачення".
Слід зазначити, що адвоката допускали до справи лише на стадії судового розгляду. Литвин свою провину не визнав, але факт написання ним згаданих публікацій підтвердив.
У протоколі допиту від 3 березня 1982 року Литвин згадує, що на його становлення вплинуло спілкування з архієпископом Йосипом Сліпим, Володимиром Григоровичем Горбовим, Михайлом Михайловичем Сорокою. Він зазначає, що до Української правозахисної групи вступив у червні 1978 року, про що його повідомила Оксана Яківна Мешко.
Литвину також інкримінували відкритий лист на підтримку Левка Лук'яненка щодо його несправедливого засудження, який він опублікував і розповсюджував 1978 року.
Після того, як Литвина етапували до Києва, його допитували майже щодня від початку березня до середини травня. Допити здебільшого розпочиналися зранку й тривали аж до вечора.
Литвин у відкритому листі скаржився, що його хочуть визнати психічнохворим і цим шантажують. І справді, ми знаходимо довідку, у якій "лікарі" ставили йому діагноз "психопатія".
Авторство своїх праць і листів Литвин визнавав, але у справі все ж провели почеркознавчі експертизи, які це підтвердили.
Слід зазначити, що процесуальні документи у справі погоджував перший заступник прокурора Київської області Антоненко Ю.А., котрий навіть підписувався замість прокурора Київської області Богачова В.С.
Нам удалося поспілкуватися з онуком колишнього прокурора Київської області Богачовим, який розповів, що, як йому відомо, його дід був доволі принциповою людиною й не погоджувався бути співучасником явно незаконної діяльності КДБ СРСР. Натомість цьому сприяв його заступник Антоненко Ю.О., який згодом очолив обласну прокуратуру.
Слідство закінчилося 21 травня 1982 року. Ознайомившись зі справою, Литвин написав заяву, що розцінює її як свідомий злочин органів влади проти членів правозахисного руху СРСР загалом і проти нього зокрема.
31 травня 1982 року було складено обвинувальний акт, який передали для розгляду до Київського обласного суду.
Слід зазначити, що на момент завершення слідства Литвин був хронічно хворою людиною – хронічна виразка та інші хвороби.
Як адвокат у справі Литвина "захищав" завідувач Бориспільської юридичної консультації Київської обласної колегії адвокатів Фастовець Л.В., від захисту якого Юрій відмовився під час судового засідання, але суд відмовив йому в цьому клопотанні.
Київський обласний суд почав розгляд справи 1 червня 1982 року. Литвин на початку судового засідання заявив: "Судова колегія не має морального права судити мене, і тому я відмовляюся давати суду показання".
"Винним себе зовсім не визнаю", – наголосив Литвин.
Окрему увагу слід звернути на позицію адвоката Фастовця: вона не була активною з погляду захисту, він покладався на розсуд суду, казав про пом'якшувальні обставини, але провину клієнта не визнавав, як адвокат Медведчук у справі Стуса, оскільки розумів, що це є порушенням закону. У завершальному слові, зокрема, зазначив:
"НЕ ЙДУЧИ ВРОЗРІЗ ІЗ ВИМОГАМИ ЗАКОНУ та виходячи з того, що мій підзахисний не визнає себе винним, я ВИМУШЕНИЙ просити виправдати Литвина за ст. 62 ч. ІІ КК УРСР та за ст. 70 ч. ІІ КК РРФСР".
Литвин, відповідно до протоколу судового засідання, почав виступати з останнім словом, до якого окремо готувався, але головуючий суддя його постійно переривав і, зрештою, ухвалив позбавити Литвина останнього слова, оскільки той начебто "намагався використовувати останнє слово з метою антирадянської пропаганди та агітації".
24 червня 1982 року о 14:30 суд оголосив вирок, яким засудив Литвина до 10 років таборів особливо суворого режиму та 5 років заслання, визнавши винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 62 ч. ІІ КК УРСР та ст. 70 ч. ІІ КК РРФСР.
З тексту вироку бачимо, що Литвина засудили за "антирадянські" й "наклепницькі" твори: написаний 1968 року лист "Борцам за свободу и независимость Чехословакии" та написані 10 років по тому два "Открытых письма…", "Слово о кающихся грешниках" (щодо покаянних заяв І.Дзюби, В.Захарченка, Г.Снєгірьова), "Некролог", лист до пані Картер, кілька варіантів праці "Советское государство и советский рабочий класс" і найважливіший – статтю "Правозахисний рух в Україні, його засади та перспективи", опубліковану 1979 року в №10 журналу "Сучасність" та зачитану на радіо "Свобода".
Інкримінували йому також усні висловлювання, засвідчені в'язнями-кримінальниками, з усілякими перекрученнями та домислами, сфабрикованими слідчими.
У вироку зазначено: "Литвин з червня 1978 року свою діяльність став прикривати личиною "борця за права людини", з цього часу почав називати себе членом так званої "групи сприяння виконанню Гельсінських угод" і разом з іншими відщепенцями брав участь у розповсюдженні ворожих документів".
Як відомо нам нині з розповідей друзів Литвина, його шантажували під час слідства божевільнею, возили до сумнозвісного 13-го відділення київської "Павлівки". Експертизу проводив відомий усій кримінальній Україні психіатр – доктор медицини Ліфшиць.
От він допитував Литвина: "Що ви все на партію звалюєте? При чому тут партія, як от у сусідній палаті лежить чоловік, котрий, вибачте, козу зґвалтував?" – "А де це він зробив, на Красній площі?" – "Та в хліві. Ще й защібнувся. Діти побачили". – "Отже, він людей соромився? А якби він був віруючий та знав, що Бог усевидющий, то вчинив би таке? То ж скажіть мені, а хто хрести скидав із церков, чи не ваша партія?"
Отож, Литвинові в таборі особливо суворого режиму ВС-389/36 належало пробути до 24 червня 1992 року, плюс у засланні – до 1997-го. Виходить, що загалом його засудили до 43 років неволі, не рахуючи півтора року адміннагляду. З прожитих 49 років він відбув у неволі 22.
Вічний спокій
Литвин десь у травні 1982 року прибув на Урал, до табору особливо суворого режиму ВС-389/36, що в селі Кучино Чусовського району Пермської області.
У в'язниці, протестуючи проти свавілля й байдужості тюремників, Литвин серйозно виснажується та збавляє й так слабке здоров'я. Кілька разів він оголошував голодування, через що йому заборонили єдине на рік побачення з матір'ю.
У цей час одне за одним помирають його однодумці: Іван Мамчич, Олекса Тихий, Валерій Марченко, колишня дружина Віра Мельниченко, Борис Антоненко-Давидович.
21 серпня 1984 року Литвин настільки знесилів, що вже не міг ходити. На це він поскаржився Михайлові Гориню, який сидів у сусідній камері. Лікар звільнив його від робіт.
24 серпня Юрію Литвину стало геть зле, він почав марити. Коли співкамерники прийшли на обід, знайшли його в камері з розтятим животом.
"Крові не було, але кишки вивалилися", – розповідали вони згодом.
Литвина забрали до лікарні, начальство в'язниці заспокоювало: "Померти ми йому, звісно, не дамо".
Юрій помер 5 вересня 1984 року в лікарні міста Чусове. В'ячеслав Острогляд, який теж лежав у тій лікарні, розповідав, що там чув: за тієї рани на животі Литвин мав би жити. Але він був надто ослабленим. Лежати мусив лише на спині, тому нирки затерпли й відмовили. Це й стало безпосередньою причиною смерті.
Згідно зі свідоцтвом про смерть, виданим Барахтинською сільрадою, що його має на руках матір Юрія, помер він 5 вересня 1984 року від "проникаючого різаного поранення черевної порожнини з пошкодженням тонкого кишківника".
Чи було це самогубство? Можливо. Проте цього не засвідчує жоден із в'язнів, бо ніхто не був присутній. Водночас, чим можна було порізатися, у камері не знайшли ані одразу, ані під час пізніших обшуків.
Мати Литвина десь 1995 року розповідала Василеві Овсієнку, що в Кучиному їй якось потрібно було зайти до громадського туалету. Щойно причинила двері, аж туди ломиться зек у чорному одязі – "безконвойник" (такі працюють за межами зони, а ночують у зоні).
– Ти куди? Не бачиш, що зайшла стара жінка?
– Вибачте. Вашому синові що хотіли, те й зробили. Він не покінчив самогубством, його вбили. Тільки не видавайте мене, бо й мені таке буде.
"Найгуманніший у світі" радянський закон не дозволив забрати тіло померлого в'язня, доки не закінчиться строк його ув'язнення. Саме тому так довго домагалися родини Литвина, Тихого та Стуса дозволу на перепоховання в рідній землі.
Стуса та Литвина багато що єднало: хист, оголена поетична та громадянська реакція на несправедливість оточуючого світу, врешті-решт, членство в Українській Гельсінській групі. Не кажучи вже про арешти, суди, тюрми й заслання. І, зрештою, смерть. У цьому теж є знак небес, бо це сталося в один день.
Місцем вічного спокою Юрка та Василя призначили маленький цвинтар біля дороги в селі Копально-Борисово.
"Особливо небезпечні державні рецидивісти", згідно з "найгуманнішими у світі" радянськими законами, не мали права навіть на скромний обеліск, не кажучи вже про людський хрест.
Тільки дерев'яні стовпчики з номерами. У Литвина – сьомий, у Стуса – дев'ятий…
Але вже за кілька років друзі та рідні перевезли їхні тіла додому. Їх знову поховали поруч – на Байковому цвинтарі в Києві.
Роман Титикало, адвокат, керуючий адвокатського бюро "Титикало та партнери", заслужений юрист України, депутат Київської обласної радиКиевVласть
8 липня 2020 г. 11:44
Раздел: Новини
В Броварах за 70 млн гривень побудують нову вулицю
У Броварах на Київщині збираються побудувати вулицю Василя Симоненка на ділянці між вулицями Київською та Ольги Кобилянської. Відповідні роботи за 70 млн гривень міська влада замовила у ПрАТ “Броварське шляхово-будівельне управління №50”. Завершити будівництво повинні до кінця 2021 року.
Як стало відомо KV з оголошення електронної системи публічних закупівель ProZorro, 2 червня 2020 року управління будівництва, житлово-комунального господарства, інфраструктури та транспорту Броварської міської ради уклало договір з ПрАТ “Броварське шляхово-будівельне управління №50” (*) на будівництво вулиці Василя Симоненка на ділянці від вул. Київська до вул. Ольги Кобилянської в Броварах Київської області (2 черга). Ціна договору склала 70 млн гривень.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
ПрАТ “Броварське шляхово-будівельне управління №50” до кінця грудня 2021 року повинно виконати підготовчі та земляні роботи, реконструювати існуюче дорожнє покриття, побудувати нові ділянки проїзної частини, тротуари з заїздами, велодоріжки, острівці безпеки, облаштувати дощову каналізацію, зупинки, встановити дорожні знаки, нанести розмітку. Також в обов’язки підрядника входить озеленення території, облаштування зовнішнього освітлення, встановлення МАФів та огородження.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
Вказану закупку вдалося провести з другої спроби. Перший аналогічний тендер управління будівництва, житлово-комунального господарства, інфраструктури та транспорту Броварської міської ради оголошувало 27 березня 2020 року. Його відмінили через неможливість усунення порушень та внесення змін до тендерної документації.
Відмітимо, проектно-кошторисна документація на будівництво вулиці Василя Симоненка на ділянці між вулицями Київської та Ольги Кобилянської (2 черга) була затверджена рішенням виконкому Броварської міської ради від 9 липня 2019 року №807. Згідно з проектом, загальна вартість будівництва складає 34,12 млн гривень.
Згідно з даними аналітичної системи Youcontrol, ПрАТ “Броварське шляхово-будівельне управління №50” зареєстровано в 1994 році. Засновники – акціонери компанії (207 осіб). Власники великих пакетів акцій Віктор Гавриленко (74,3% акцій, директор) і Таміла Свиридова (9,8%). У 2002-2003 роках Віктор Гавриленко очолював ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" (входить в структуру "Укравтодору").
За результатами участі у публічних закупівлях ПрАТ “Броварське шляхово-будівельне управління №50” уклало 489 договорів на загальну суму 3,56 млрд гривень. Найбільші замовники – Служба автомобільних доріг у Волинській області, з якою підписано договорів на 727,1 млн гривень, та КК “Київавтодор”, з якою підписано договорів на 589,2 млн гривень (дані Zакупівлі).
Нагадаємо, на замовлення виконкому Бориспільської міськради до кінця червня 2020 року збираються капітально відремонтувати 1,6 км дороги Бориспіль-Дударків. Цю частину дороги місто прийняло на баланс у 2019 році. Тендер з визначення виконавця робіт оголошували двічі. У підсумку вибрали ПрАТ "Броварське шляхово-будівельне управління № 50", яке перемогло обидва рази і повинно виконати ремонт за 26 млн гривень.
Читайте: Часть дороги Борисполь-Дударков отремонтируют за 26 млн гривен
Управлінням будівництва, житлово-комунального господарства, інфраструктури та транспорту Броварської міської ради керує Світлана Решетова. Міський голова Броварів – Ігор Сапожко.
* ПрАТ “Броварське шляхово-будівельне управління №50” (Код ЄДРПОУ: 05408668)
Фото: Трибуна Бровари
КиевVласть
8 липня 2020 г. 10:25
Раздел: Новини
В Щасливому за 34,7 млн гривень відремонтують вулицю Героїв Майдану
Щасливська сільська рада замовила у ТОВ “Сучасна транспортна інфраструктура” проведення капітального ремонту вул. Героїв Майдану. За 34,7 млн гривень підрядник повинен відремонтувати дорожнє покриття, тротуари і в'їзди у двори та виконати ряд супровідних робіт, зокрема, влаштувати водоскидні лотки та пристрої примусового зниження швидкості.
Як стало відомо KV з оголошення електронної системи публічних закупівель ProZorro, 26 червня 2020 року Щасливська сільська рада уклала договір з ТОВ “Сучасна транспортна інфраструктура” (*) на проведення капітального ремонту дорожнього покриття по вул. Героїв Майдану в Щасливому Бориспільського району Київської області. Ціна договору склала 34,7 млн гривень.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
ТОВ “Сучасна транспортна інфраструктура” буде ремонтувати вул. Героїв Майдану у дві черги. Першу чергу робіт повинні завершити до кінця поточного року, а другу – до 20 грудня 2021 року.
В рамках ремонту підрядник повинен капітально відремонтувати дорожнє покриття вулиці, тротуари та заїзди у двори, влаштувати водоскидні лотки, укріпити укоси, відремонтувати майданчик та автопавільон, облаштувати пристрої примусового зниження швидкості, організувати дорожній рух та нанести дорожню розмітку.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
Конкуренцію ТОВ “Сучасна транспортна інфраструктура” в тендері склали, ТОВ “Білоцерківське шляхово-експлуатаційне управління” (**), ТОВ “Ростдорстрой” (***)та ТОВ “Соді Ком” (****). Найвигідніші пропозиції були у ТОВ “Білоцерківське шляхово-експлуатаційне управління” та ТОВ “Ростдорстрой”, але їх відхилили через відсутність або невідповідність деяких документів.
22 червня 2020 року Державна аудиторська служба почала моніторинг даної закупівлі через виявлені порушення законодавства у сфері публічних закупівель. Станом на 7 липня 2020 року результати моніторингу не опубліковані.
Згідно з даними аналітичної системи Youcontrol, ТОВ “Сучасна транспортна інфраструктура” засноване в 2018 році. Директор – Валентин Гончаренко. Засновники – Олександр Приступов (20%) і Валерій Сировацький (80%). Основний вид діяльності – будівництво доріг і автострад. Статутний капітал складає 1 тис. гривень.
За результатами участі в публічних закупівлях ТОВ "Каскад-СД" уклало 64 договори на загальну суму 120,9 млн гривень. Найбільший замовник – Департамент регіонального розвитку Київської облдержадміністрації (КОДА) (дані Zакупівлі).
Раніше KV повідомляла, що КП “Житлово-комунальний комбінат “Щасливський” вдруге замовило реконструкцію магістральної системи каналізації в селі Щасливе. В листопаді минулого року ці роботи довірили ТОВ “Будмир”, яке фігурує в декількох кримінальних провадженнях, але співпрацю розірвали. Новий договір підписали з ПрАТ “Аскольд”, яке повинно провести реконструкцію до вересня 2020 року.
Читайте: В Щасливому за 26 млн гривень з другої спроби повинні реконструювати магістральну систему каналізації
Головою Щасливської сільради є Микола Шмаюн.
* ТОВ “Сучасна транспортна інфраструктура” (код ЄДРПОУ: 42229523)
** ТОВ “Білоцерківське шляхово-експлуатаційне управління” (код ЄДРПОУ: 34018864)
*** ТОВ “Ростдорстрой” (код ЄДРПОУ: 33658865)
**** ТОВ “Соді Ком” (код ЄДРПОУ: 33542261)
Фото: Главком
КиевVласть
3 липня 2020 г. 15:00
Раздел: Тексти
Степан Кузьмич: “Позиція “Свободи” – єдиним і ефективним покупцем землі має стати держава”
Згурівщина – сільськогосподарський район і тут кожен селянин обстоює право бути вільним господарем на своїй землі. Сьогодні ж країна потрапила в складний період на часі впровадження низки кардинальних реформ. Про болючі проблеми селян напередодні відкриття ринку землі, про життя району в умовах об’єднання громад і нового адмінтерустрою та про те з чим націоналісти йдуть на місцеві вибори в інтерв’ю KV розповів голова Згурівської райради, член ВО “Свобода” Степан Кузьмич.
KV: Ви не так давно очолили райраду: як змінився ритм життя?
Степан Кузьмич: До обов’язків голови райради я приступив два місяці тому. Цей період, можливо, здається вагомим. Але система влади так побудована, що натрапляєш на постійні бюрократичні перепони. І це створює багато незручностей у роботі, відбирає час. Через що складно вирішувати, навіть, банальні проблеми. Ти маєш постійно думати, як зрушити процеси з місця.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Сьогодні на місцях залишається більше коштів. У 2014 році, коли я був головою РДА, бюджет був нульовий, не виплачувалися зарплати, робітники звільнялися. Але сьогодні, через багато років, проблем не стало менше, а лише додалось.
Так, загалом ритм життя дуже змінився, зважаючи на складний період у країні. Із сьомої години я вже на роботі, щоби сконцентруватися на денному плані. До ради, особисто, прийшов не з вулиці. Я – фермер. Займаюся фермерським та тепличним господарствами. Тож про проблеми селян знаю з власного досвіду.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
KV: Які завдання ви особисто поставили собі як голові, яке завдання від партійного керівництва?
Степан Кузьмич: Курс “Свободи” всім відомий – послідовність у діях і обстоювання інтересів громади, вільного селянина. Я ж до роботи завжди ставився з відповідальністю і приділяю їй левову частину часу. І беручись до обов’язків, обіцяв приділяти району не менше. Будуть створені громади й моє головне завдання – не дозволити втратити село.
Політика президента націлена на те, щоби дрібний бізнес отримав підтримку, кредити під 5–10 %. Але про які кредити можна говорити, якщо спадкоємці не можуть одержати земельні ділянки через те, що вона вважається відумерлою спадщиною. Цю спадщину виставляють на аукціон, який у результаті виграє багатомільйонний агрохолдинг, за плечима якого тисячі гектарів. І це основна проблема, яка сьогодні не дає розвиватися сільським підприємцям.
Приблизно 15 років тому, у районі було 18 тис. виборців. Сьогодні немає і 15 – села вимирають. І це – столичний регіон. Селяни масово виїздять за кордон через брак роботи, умов для ведення бізнесу. Молодь не може стати господарем на своїй землі, адже дідівський пай передано в оренду на 25 років, а то й більше.
Це вже не проблема – це трагедія. З цим питанням планую звертатися до народної депутатки від ВО “Свободи” Оксани Савчук. Мета – зареєструвати законопроєкт, який би відкрив доступ селянину до землі, яка перебуває в оренді. При умові створення юридичної особи фермерського господарства чи сімейної ферми, законодавець має за 2–3 роки розірвати договір оренди. Звичайно, потрібні запобіжники, але селянин мусить одержати можливість працювати на своїй же землі. Лише тоді село відродиться.
KV: Назвіть три найбільші проблеми Згурівського району, як їх вирішити?
Степан Кузьмич: Перша, і вона турбує не лише Згурівку, – це проблема замкнутого трикутника “поліція-прокуратура-суд”. Ця система мали би працювати, як годинник. Але цей бюрактичний ланцюг змушує розбиратися в багатьох питаннях роками. Як, наприклад, із ситуацією із виділенням землі для АТОвців.
Ще одне болюче питання – брак лікарів. Разом із депутатами плануємо звернутися до Мінохорони здоров‘я з вимогою терміново надати району медичні кадри. Піврайону не змогли підписати декларації із сімейними лікарями – їх просто не вистачало на всіх. Район уже побудував і житло для медиків. Це проблема селянина, Згурівки? Чи все ж зобов’язання МОЗ? Кожен сплачує податки, за рахунок яких студенти одержують державні стипендії. Щороку випускається тисячі медиків і жоден лікар не приїхав працювати в Згурівку.
Крім того, у районі багато років у занедбаному стані комунальне господарства. На його балансі перебувають житлові будинки. А там, де втрачено контроль, обов’язково виникатимуть проблеми. Одна із них – протікання дахів, зокрема, черговий будинок у районі цукрового заводу, де проживають 50 сімей. Там є проблеми і з водовідведенням. Створена комісія, яка наразі займається оцінкою стану будівлі. В одному будинку дах уже відремонтовано. Не можна чекати виборів до громад, коли в будинку тече дах. Найбільша складність – це неактивність населення, яка й доводить ситуації до такого стану. Там, де є тиск – буде й поступка.
На фото: Степан Кузьмич з однопартійцями
KV: Як у районі з ремонтами доріг? Нещодавно жителі жалілись на якість робіт від ТОВ “Спец Комплект Постач”.
Степан Кузьмич: З депутатами райради плануємо обстежити ділянку ямкового ремонту між селами Нова Олександрівка та Згурівкою. І, якщо там дійсно роботи виконані неналежним чином і виконавець робіт не прислухався до зауважень керівництва РДА. То будемо вимагати анулювати ту роботу і привести дорожнє покриття до належного стану.
Узагалі цей ямковий ремонт мав би бути безкоштовним. На ці роботи можна спрямовувати кошти, зекономлені на розчищенні снігу цьогоріч взимку. Проте, на жаль, ніякої системної роботи в цьому напрямку немає. Так, дороги ремонтуються. Але на їхній ремонт із держави та області виділяється недостатньо коштів. У багатьох селах, як у Щасливому на вулиці Прилуцький, взагалі немає дорожнього покриття.
KV: Чи підтримує “Свобода” запровадження ринку землі? Аргументуйте.
Степан Кузьмич: Буде земля – буде держава. Позиція “Свободи” – єдиним і ефективним покупцем землі має стати держава. А вже потім вона має передати через громади її в оренду землевласнику зі підтримки асоціацій аграріїв. Сьогодні ж досі немає механізму передачі землі. Якщо є юридична особа – це вже потенційний іноземець. Не можна допустити до української землі “офшорників” та агрохолдинги, лише тому, що вони заплатять більше коштів. Що таке гроші, у порівнянні з нашою родючою землею?
KV: Як вплине зняття мораторію на сільськогосподарський район Згурівщини й паї селян?
Степан Кузьмич: Поки що жодним чином, якщо не будуть обнулені договори оренди. Купуй не купуй, а земля ще 25 років перебуватиме в оренді. Землю купуватиме частинами той, хто її орендує. Тож вільного ринку не буде. Та й думаю, масово продавати землю селяни не будуть. Той хто хотів продати, підписав договір на 49 років і отримав відповідні виплати. Якщо ж таки орендні договори анулюють, відбудеться різке зростання сільських господарств й рівня життя на селі. Відкрився би вільний доступ до спадкових земель, а одноосібники одержати шанс розвивати свій бізнес. Але це питання на законодавчому рівні лобіюють таким чином, щоб усе залишити в руках агрохолдингів.
KV: Як вирішився конфлікт із селянами щодо передачі ексголовою РДА Мозговим розпайованих спірних ділянок в аренду фермерам? Справу вивчала прокуратура.
Степан Кузьмич: Я знайомий із цією ситуацією. Особисто брав участь у вирішенні цього питання. Наразі ця справа вже як два роки тягнеться в суді. Активісти Згурівського району тримають його хід на контролі, відвідують засідання, які час від часу переносяться.
KV: Як оцінюєте ефективність реформи децентралізації?
Степан Кузьмич: Сьогодні багато є прикладів успішних громад, ефективного використання коштів на місцях. Також усі розуміють, що 25 жовтня відбудуться місцеві вибори в ОТГ. І за владу при громадах, які стануть розпорядниками коштів і одержать доступ до земель, скоро розпочнеться справжній бій. Уже навіть проглядаються деякі виборчі штаби. Так, реформа позитивна, а наскільки вона буде дієвою й наскільки громада зможе вирішувати самостійно проблеми – побачимо. Питання в тому, як бюрократична коса буде працювати після об’єднання.
KV: Чи готова сьогодні Згурівщина об’єднатися в єдину тергромаду?
Степан Кузьмич: На території району неодноразово проводилися слухання щодо створення громади. Але населення й досі аморфне до всіх цих реформ і отримання місцевою владою переваг чи коштів на утримання шкіл тощо. Їх більше хвилює питання зручності послуг, які вони звикли отримувати в сільраді. І, напевно, бюрократія, прописана на рівні законів, не скоро зникне, щоби селянину не треба було їздити до адмінцентру. Об’єднання громад – це добре, є й перспектива. Але для малих віддалених сіл це може стати погибеллю. Якщо не буде змінено законодавство й не нададуть селянам доступу до землі. Залишається питання й щодо спроможності Згурівської громади. Можливо, будуть вирішуватися лише більш суттєві й нагальніші проблеми центру громади. А де немає школи, садочка, лікарні, сільради село розвиватися також не буде.
KV: Як “Свобода” розцінює хід терреформи та осінні вибори, які мають відбутися вже за новою адмінсистемою?
Степан Кузьмич: Об’єднання громад, адмінтерреформа мали би відбуватися в комплексі, одночасно змінюватися земельне законодавство тощо. Але однаково до громад обиратимуться депутати і “Свобода” братиме активну участь у виборах.
Ще не відомо, які зміни внесуть у виборче законодавство. Чи будуть ради утворюватися за партійною чи все ж мажоритарною системою. На це буде впливати шкала із кількості населення. Якщо вибори відбуватимуться за системою: вище 15 тис. населення – партійна, менше 15 тис. – мажоритарна. То ми одержимо дуже малий коридор проходження. Адже район невеликий за кількістю виборців – усього 14 тис. 811 осіб. У будь-якому випадку партійна система для районних рад запроваджується вперше, а селяни звикли обирати депутатів з огляду на особистість.
KV: Чи підтримуєте ви розподіл Київщини на шість округів?
Степан Кузьмич: Шість районів замість двох десятків – це, мабуть, привальний крок. Це дозволить скоротити і зменшити навантаження на державний бюджет. Звичайно, через географічну складову, кожен район хоче бути адмінцентром. Головне, щоби роботу адмінцентру організували так, щоб населенню не потрібно було до нього добиратися, щоби вирішити якесь питання.
KV: Згурівщину включають до адмінцентру в Переяславі. Наскільки доречним є таке приєднання на Вашу думку?
Степан Кузьмич: Переяслав територіально незручний для віддаленої Згурівки. У цій ситуації Яготин є найбільш прийнятним варіантом. Та й частина Згурівки раніше була в складі Яготинського району. Але цей варіант взагалі не розглядався. І якщо брати до розгляду Бровари, Бориспіль, з якими маємо сполучення, то за рейтингом Переяслав також буде на останньому місці.
KV: Як “Свобода” сприйняла перегляд закону про державну мову? Які можуть бути наслідки через внесення змін до закону?
Степан Кузьмич: Цей законопроєкт спрямований на руйнування та обмеження української мови. І це – початок руйнації національної єдності, чергова спроба поділити українців на різні сорти. І це дежавю ми вже проходили у 2014 році. Усі ці українофобні партії налаштовані проти України. Але я не думаю, що вони зможуть досягти бажаного.
Свободівці однозначно за недопустимість перегляду закону про мову. Згурівська районна рада з подання “Свободи”, але за підтримки всіх партій, також звернулася до Президента України, Верховної Ради, Прем’єр-міністра щодо цієї ситуації.
KV: Чому на майбутніх місцевих виборах люди мають голосувати за “Свободу”, з чим партія йде на ці вибори?
Степан Кузьмич: “Свобода” має багаж досвіду довжиною у 25 років існування партії й послідовна у своїх діях. Свободівці мають значні результати роботи при владі. Хто десь схибив чи зрадив? Ні. Свободівці завжди готові на самопожертву заради України. Тож не бачу причин, щоби за неї не голосувати.
Ми обстоюємо права селян, їхнє право на землю. Згурівський район селом розпочинається й ним закінчується. І сьогодні завдання “Свободи” – зберегти дрібні села і викорінити ситуацію, коли пан – спроможний, а село – ні. Де дітей возять до сусідніх сел, бо закрили школу. Так, громади – це крок уперед, вони стануть розпорядниками коштів. Але, якщо не буде доступу до землі – не буде розвитку і в громаді.
Степан Кузьмич у зоні АТО, Донеччина, 2015 рік. Фото: Євген Чубук, Згурівська Правда
KV: Що для вас є мірилом успішності політичної партії в Україні?
Степан Кузьмич: Кожна політична партія може говорити про важливі завдання й давати обіцянки. Але успішна вона лише тоді, коли має свою історію. Коли послідовна в діях із року в рік, у трактуванні своїх бачень, може продемонструвати результати своєї роботи. Це і є складові успішності. І цей досвід красномовніший за всі ті обіцянки.
Читайте: Згурівська райрада перейшла під керівництво націоналістів і порошенківцівКиевVласть
3 липня 2020 г. 09:00
Раздел: Тексти
КМДА роздала освітні ліцензії початковим та приватним закладам у п’ятьох районах столиці
Київська міськдержадміністрація (КМДА) продовжує оновлювати освітні ліцензії столичних дитсадків та шкіл. На цей раз право навчати маленьких киян здобули ще чотири комунальні і п’ять приватних закладів. Деякі з них мають розгалужену мережу як у столиці, так і за її межами. Деякі готові навчати більше тисячі дітей.
Як стало відомо KV, у червні Київська міська державна адміністрація видала ще 11 розпоряджень щодо здійснення освітньої діяльності в місті Київ.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Так, без проходження процедури ліцензування за рівнем початкової освіти здобули ліцензії два комунальні комплекси з поглибленим вивченням англійської мови та дві загальноосвітні школи І ступеня в Шевченківському та Подільському районах.
Ще п’ятьом приватним дитсадкам КМДА погодила ліцензії у сфері загальної середньої освіти у Дарницькому, Подільському, Голосіївському та Оболонському районах столиці.
Муніципальні
“Видати навчально-виховному комплексу з поглибленим вивченням англійської мови “Кияночка” Шевченківського району м. Києва (місцезнаходження: м. Київ, вулиця Парково-Сирецька, будинок 7-А) ліцензію на провадження освітньої діяльності у сфері повної загальної середньої освіти за рівнем початкової освіти з ліцензованим обсягом 280 осіб (без проходження процедури ліцензування)”, – йдеться в розпорядженні № 836.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
Комунальний заклад Київської міськради “Кияночка”* розташований у Шевченківському районі столиці. Збудували школу ще у 1978 році, а сам заклад пройшов не один етап реорганізації. Розпочинав він діяльність як дошкільний заклад № 621 Шевченківської РДА. Статус навчально-виховного комплексу (водночас садок і початкова школа – прим. KV) з поглибленим вивченням англійської мови заклад одержав уже у 2014 році. До цього освітня ліцензія (свідоцтво про атестацію) установі видавалася у 2013 році.
Працює НВК під керівництвом директора з педагогічним стажем роботи 40 років Людмили Фактор. На сайті закладу зазначається, що в школі працює вісім класів та п’ять груп продовженого дня, у яких навчається 146 школярів. А минулого навчального року "Кияночка" розширилася ще на два класи, у яких навчаються за новою методикою Нової української школи.
Також заклад проводить практичні навчання на базах Етнографічного музею українського побуту “Світлиця” та власного Зимового саду. Методичну роботу викладачі здійснюють за допомогою світових методик (ТРВЗ, Глена Домана, ейдетики тощо), сучасних дидактичних матеріалів (блоки Дьєнеша, палички Кюізенера) та інтерактивних форм. Утримання ж такої школи коштує місту понад 17 млн гривень.
Поглиблено вивчатимуть англійську мову і 120 вихованців загальноосвітньої школи-дитсадка І ступеня “Родзинка”**. Навчальний заклад розташований у Подільському районі на вулиці Межова, 23-А.
Засновником закладу, який зареєстрований у липні 2001 року, є Подільська районна в місті Києві державна адміністрація. Керує школою Олена Поповченко.
У закладі функціонує вісім дошкільних груп, у яких виховується 236 дітей віком від двох років та навчається 128 учнів в 1–4 класах. У закладі здійснюється експериментальна робота, з використанням методик “Теорія розв’язання винахідницьких задач” та пісочна анімація. Також у школі функціонує приватний навчальний заклад "Алмаз", який надає додаткові освітні послуги (ейдетика, хореографія, happy english). У 2020 році утримання школи для бюджету Києва обійшлося в понад 16 млн гривень.
Загальноосвітні
Крім того, початковою освітою забезпечуватимуть киян ще три загальноосвітні навчальні заклади І ступеня. Це – школи-дитячі садочки “Поділля”*** з ліцензованим обсягом на 160 осіб та “Дивоцвіт”**** – на 300 осіб. Обидві також розташовані в Подільському районі столиці і перебувають на балансі Подільської районної в місті Києві держадміністрації.
Навчальний заклад “Поділля” розташований на вулиці Щекавицька, 25, і здійснює освітню діяльність з 1983 року. Згідно з даними YouControl, юридичну реєстрацію одержав у 1994 році. Очолює заклад Галина Рубцова. У школі навчається 157 учнів у шістьох групах продовженого дня та 1–4 класах. У середньому на утримання школи виділяється 12–16 млн гривень.
Заснована в 1983 році і спецшкола-дитсадок “Дивоцвіт”, що розташована на проспекті Свободи, З-А. Заклад працює під керівництвом Лариси Денисюк. Тут приймають дітей від двох років та діє чотири класи початкової школи. Так, у 2020 році мерія виділила на утримання закладу рекордні 32 млн гривень, з них 1,5 млн гривень – спрямовано на капітальний ремонт. До цього заклад освоював близько 20 млн гривень. Вартість утримання одного учня тут складає лише 37 гривень.
На форумах столиці про навчальний заклад “Поділля” можна знайти багато позитивних відгуків, чого не сказати про спеціалізовану школу “Дивоцвіт”.
Приватні
Право надавати початку освіту отримав і приватний дитсадок в Оболонському районі “Ля Малюк” **********. У Закладі планують навчати 150 дітей, діє він за адресою: проспект Героїв Сталінграда, 10-Б.
За даними YouControl, дитсадок існує більше 14 років під керівництвом Тетяни Яцемірської. Розмір статутного капіталу закладу складає 150 тис. гривень. Власниками його є кияни Кирило Одєгов та Олександра Романик-Одєгова. Крім того, Кирилу Одєгову належить мережа ресторанів ТОВ “ОК Гастро”, що спеціалізується на наданні послуг мобільного харчування. А їм обом - організація “Башмачки”, з якої саме під такою назвою сім років тому і започаткувався сімейний бізнес – мережа дитячих центрів в столиці за авторською програмою “В ритмі Я”.
На сайті “Ля Малюк” повідомляють, що при початковій школі Ля School розпочинає роботу група PreSchool для дітей 5-6 років. Школа пропонує батькам основні інтелектуальні заняття для їхніх дітей за різними сучасними методиками та підходами, а також додаткові курси (мнемоніка, Speaking club, літературний клуб, театр, айкідо, хореографія).
Ще три ліцензії, але вже в галузі дошкільної освіти, вдалося одержати таким приватним закладам: НВК “Фенікс”******, закладу дошкільної та загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів “Юніт Севен Скул”***** та закладу комбінованого типу (ясла-садок) “Талантвілль”*******.
ТОВ “Фенікс” здобув освітню ліцензію для свого структурного підрозділу “Приватний заклад дошкільної освіти “Навчально-виховний комплекс “Фенікс”. Засновником ТОВ зі статутним капіталом у розмірі 2 тис. гривень є Сергій Городній. Зареєстрований він нещодавно – у квітні 2020 року в Подільському районі за адресою: вулиця Борисоглібська, будинок 9/15 квартира 25.
На сторінці закладу “Фенікс” в Facebook, зазначається, що в їхній мережі в Оболонському районі відкривається новий приватний дошкільний освітній заклад. До садочку вже запрошують дітей від 3 до 6 років.
ТОВ “Приватний заклад “Юніт Севен Скул” із поглибленим вивченням іноземних мов та ІТ, СТЕМ” зареєстровано в столиці в Голосіївському районі за адресою: вулиця Ломоносова, 73-С, нещодавно – у березні 2020 року. Статутний капітал ТОВ складає 25 тис. гривень. Засновниками за даними YouControl, є Лілія Пейковіч та Оксана Безбородих. Керує школою – Ірина Ярошенко.
Також Оксана Безбородих із 2017 до 2019 року керувала ТОВ “НВК “Антошка”, який також входить у мережу закладу “Юніт Севен Скул”. Комплекс розташований за тією ж адресою й існує вже понад п’ять років. А взагалі в мережу закладів “Антошка” входять 15 дитсадків у Києві, Харкові, Одесі та Дніпрі.
У садочку дітей навчають науці, технологіям, інженерії, математиці за STEM-підходом та системами Марії Монтессорі, Стівена Кові. А у школі "Unit Seven Schools"- швидкому читанню, ментальній арифметиці та іноземним мовам. Крім того, професіям у галузі IT, програмування, 3D, медіа, інженерії та бізнесу.
Приватний заклад “Талантвілль” зареєстрований в Дарницькому районі за адресою: провулок Лісостеповий-1, 16-А, в квітні цього року зі статутним капіталом у розмірі 2 тис. гривень на Марину Куликову. Керує установою – Тетяна Верестун.
Заклад пропонує авторську програму навчання і здорове харчування в групах повного дня для дітей віком від 2,6 до 7 років. Вартість перебування у такому дитсадку обійдеться батькам в 11 тис. гривень за день.
Крім того, ще три ліцензії (розпорядження №№ 913, 914, 915) отримав приватний навчальний заклад “Європейський колегіум”********* на право надавати початкову, а також профільну і базову середню освіту у Голосіївському районі по вулиці Михайла Максимовича, 28-В. Загалом тут планують охопити загальною освітою тисячу дітей.
Раніше KV писала, що КМДА видала ліцензію на надання початкової освіти приватному закладу "Ед Холдинг". Засвоювати знання 500 учнів будуть саме у структурному підрозділі установи "Європейський колегіум".
Читайте: КМДА дозволила приватному колегіуму навчати дітей Голосіївського району
Нагадаємо, у Києві триває процес видачі дозволів на навчання комунальним садочкам і школам за спрощеною процедурою у зв’язку з реформуванням закладів освіти. Раніше школи проходили атестацію й у вигляді ліцензії на здійснення освітньої діяльності установам видавалися Свідоцтва про атестацію й ліцензування навчальних закладів. Однак, після набрання сили нового Закону про освіту, виникла потреба в проведенні процедури ліцензування.
Так, від КМДА ліцензії на здійснення освітньої діяльності нещодавно одержали 12 навчально-виховних комплексів Деснянського, Солом’янського та Дніпровського районів.
Читайте: Столична влада роздала ліцензії 12 початковим школам у трьох районах Києва
Право навчати дітей Солом’янського, Деснянського та Дніпровського району одержали й комунальні установи, спеціалізовані на поглибленому вивченню англійської мови.
Читайте: КГГА согласовала лицензии начальным школам трех районов столицы
Також КМДА оновила ліцензії на освітню діяльність ще трьом НВК, розташованим у Голосіївському районі. Зокрема, вони одержали право виховувати й навчати дітей віком від 2 до 10 років.
Читайте: Столичная власть выдала еще три лицензии коммунальным школам Голосеевского района
* Навчально-виховний комплекс із поглибленим вивченням англійської мови “Кияночка”
Шевченківського району м. Києва (код ЄДРПОУ: 25198339).
** Загальноосвітній навчальний заклад І ступеня “Школа-дитячий садок “Родзинка” з поглибленим вивченням іноземної мови” Подільського району м. Києва (код ЄДРПОУ: 22881298).
*** ПНЗ “Алмаз” (код ЄДРПОУ: 31414141).
*** Загальноосвітній навчальний заклад І ступеня “Школа – дитячий садок “Поділля” Подільського району м. Києва (код ЄДРПОУ: 22881277).
**** Загальноосвітньому навчальному закладу І ступеня “Спеціалізована школа-дитячий садок “Дивоцвіт” Подільського району м. Києва (код ЄДРПОУ: 22881254).
***** ТОВ “Приватний заклад дошкільної та загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів “Юніт Севен Скул” із поглибленим вивченням іноземних мов та ІТ, СТЕМ” (код ЄДРПОУ: 43553039).
****** ТОВ “Навчально-виховний комплекс “Антошка” (код ЄДРПОУ: 39458055).
******* ТОВ “Навчально-виховний комплекс “Фенікс” (код ЄДРПОУ: 43588355).
******** Приватна організація (установа, заклад) приватний заклад “Заклад дошкільної освіти комбінованого типу (ясла-садок) “Талантвілль” (код ЄДРПОУ: 43598627).
********* ТОВ “Приватний навчальний заклад “Європейський колегіум” (код ЄДРПОУ: 43645260).
********** Заклад загальної середньої освіти І ступеня – заклад дошкільної освіти “Ля Малюк” (код ЄДРПОУ: 34293044).
Фото: колаж KV
КиевVласть
середа, 17 квітня 2024 г.
18:19
УВАГА!!! КиївВлада переїхала на новий домен
п'ятниця, 12 квітня 2024 г.
20:56
“Українська команда” передала велику партію дронів-літаків легендарному батальйону “Ахіллес”, - Палатний
20:51
Ексміністр оборони Резніков став директором безпекових і оборонних програм в ГО “Український інститут майбутнього”
20:45
Начальник КОВА Руслан Кравченко у Чернівцях взяв участь у Конгресі місцевих та регіональних влад при Президентові України
20:34
На київській ТЕЦ-5 встановлять додаткові генератори
20:20
В Україну повернули тіла 99 полеглих захисників
20:02
У Києві з суботи відновлює роботу автобус № 7 (схема)
19:54
На Бахмутському та Новопавлівському напрямках відбито понад 40 атак, загалом на фронті 81 боєзіткнення, - Генштаб ЗСУ
19:43
Представники громадськості вимагають припинити переслідування антикорупційних активістів та журналістів-розслідувачів
19:31
Відзавтра, 13 квітня, столичний автобус № 35 подовжить свій маршрут до вулиці Гліба Бабіча (схема)
19:13
“Укренерго” організувала для ветеранів війни програму навчання та працевлаштування “Разом”
19:01
На Броварщині витратять 1,86 млн гривень на облаштування дитмайданчиків
18:49
На вулиці Богатирській у Києві до 21 квітня обмужать рух транспорту (схема)
18:36
У Броварах з'явився новий патріотичний стінопис “Обіймаю тебе, моя Україно!”
18:17
Столична влада зупинила проведення аукціону з надання в оренду Житнього ринку
18:04
У реєстрі зниклих безвісти наразі налічується понад 2 тисяч дітей
Календар подій