Еколого-сакральна стежка в регіональному ландшафтному парку “Лиса гора”
Якщо ви хочете відпочити від гамірних вулиць, поспілкуватися з живою казкою природи, – запрошуємо вас до Голосієва.
У сучасному світі відпочинок, рекреація, туризм оздоровлення – що врешті-решт означає здоров'я – є соціальною цінністю, тому отаннім часом досить популярним став такий вид відпочинку як екотуризм. Суть його полягає у власне здійсненні рекреації та туризму та збереженні при цьому природних комплексів без заподіяння шкідливої дії на них. Гасло екотуризму: “Не брати нічого, окрім фотографії, не залишати нічого, окрім слідів.” Проте створити повністю екологічний маршрут досить складно тому частіше за все розробляють пізнавальні маршрути. Найбільший попит на такі маршрути проявляється в межах урбанізованих територій.
Еколого-сакральна стежка – це специфічний одноденний маршрут, пов'язаний з конкретною географічною місцевістю, яка має культурно-релігійно-історичне значення для людського соціуму.
Сакральні (священні, культові) природні об'єкти, це, зазвичай, характерні, шановані в народі елементи ландшафту, які є місцями поклоніння, відправлення обрядів і, одночасно, елементами культурної спадщини етносів, народів чи окремих соціальних груп. Це особливі місця духовного єднання людини з Природою. До таких об'єктів належать природні джерела, окремі дерева й цілі гаї, ділянки лісу, озера, річки, водоспади, скелі, печери, гори, окремі камені, острови. Вони вважаються представниками різних релігій, що успадкували цю традицію від своїх предків, що володіли традиційними знаннями. Ці об'єкти зберігаються протягом століть і тисячоліть і служать зразками дбайливого і натхненного ставлення до природи. Багато хто з них мають велике наукове значення як еталонні зразки елементів природного ландшафту, відіграють важливу роль у збереженні біорізноманіття.
Екологічна стежка – як правило, пішохідна стежка з контрольованою протяжністю та незначними фізичними навантаженнями, яка має форму петлі (починається і закінчується в одній точці).
Я намагалась дослідити наскільки можливе створення спеціалізованого туристського маршруту, як одного із суттєвих складових в рекреаційній діяльності на прикладі території регіонального природного парку "Лиса гора".
Лиса гора – парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Тут знаходяться такі об'єкти Природно-заповідного Фонду України: Пам'ятка природи місцевого значення “Дуб Відун”, смарагдові острови, затишні парки, золотокорі соснові бори. Загадкова гора, на схилах якої поки що шелестить ліс, а верхівка вкрита сухими степовими луками. Мабуть, саме через такий розподіл рослинності її звуть Лисою. Майже на 70 м підноситься вона над Дніпром. Тут, де дуби-велети шелестять над валами давнього форту, буяє фантастичне розмаїття – майже 400 видів рослин. За цим показником Лиса гора залишає далеко позаду подібні історичні місцевості Європи. З них п’ять видів Червоної книги України та численні регіонально-рідкісні види дали змогу відомому фахівцю-ботаніку професору В. І. Чопику назвати цю територію “еталоном флори урбанізованих територій”. Вражає і різноманіття тваринного світу: тут і рідкісна неотруйна змія – мідянка, і навіть славетний горностай, що також занесені до Червоної книги України.
За часів Київської Русі на Лисій горі проводили свої обряди язичники. Древні волхви зробили перші підземні ходи на Лисій горі. Сьогодні тут існує відновлене язичницьке капище. Дуже цікаве місце. У народі Лису гору поділяють на три частини. Перша — Русалчин яр, названий так через розташоване в ньому озеро, в якому згідно з повір'ями мешкають русалки. Друга — це Відьмин яр. Найбільша частина гори — Мертвецький гай. У цій частині виявлені містичні поховання минулих століть.
Згодом частина гори перейшла під владу Печерського монастиря. Тут християнські монахи розміщували свої пасіки. Ченці створили своє підземне місто-монастир, з'єднавши Гору з Печерською Лаврою підземними ходами.
Лиса гора – місце історичне. З давніх-давен вона була одним з центрів осілості в середньому Придніпров’ї, маючи статус стратегічного пункту в гирлі Либіді. Тут найвідомішим російським фортифікатором Е. І. Тотлебеном було зведено потужний форт. Наразі у складі укріплень збереглися майже всі земляні споруди. Сьогодні під Лисою Горою існує ціле підземне місто, яке складається з цілого комплексу підземель – від збережених келій давньослов'янських жерців до покинутих сучасних військових баз.
Даний квест-маршрут має назву “У пошуках натхнення”.
Маршрут прокладений не лише по асфальтованих доріжках, а й ґрунтовими стежками. Перепади висот протягом маршруту досить значні і потребують хоч найменшої фізичної підготовки.
Еколого-сакральний маршрут розпочинається біля воріт Українського Науково-дослідного гідрометеорологічного інституту УкрНДГМІ. До початку пішохідного маршруту можна дістатися від станції метро “Либідська” на маршрутці № 212 до проспекту Науки, 35А. Необхідно перейти дорогу на світлофорі і прямо перед очима постане маленька вуличка. Старий асфальт тут подекуди потріскався. Місцями він обривається і переходить у мощену бруківку. Деяким ця частина дороги може нагадати Андріївський узвіз, її строката структура не лишає і сумніву, що цій дорозі вже не мало років. Ми йдемо130 метрів.
Етап 1. Інститут УНДГМІ. “Ворота до спокою”
Завдання: дізнатися, яке основне значення має Київська метеорологічна обсерваторія.
Історія УНДГМІ веде свій відлік з 15 травня 1855 року, коли відбулось офіційне відкриття Київської метеорологічної обсерваторії, яка започаткувала створення систематичних метеорологічних спостережень, їх аналіз й узагальнення.
Основними завданнями УкрНДГМІ є розвиток гідрометеорологічної науки шляхом виконання фундаментальних та прикладних досліджень в галузі гідрометеорології та базового моніторингу природного середовища, здійснення наукового та науково-методичного забезпечення діяльності гідрометеорологічної та інших оперативних служб Міністерства надзвичайних ситуацій України, а також координація наукових досліджень по гідрометеорології в Україні.
Обійшовши будівлю ліворуч, ми виходимо на алею, проходимо 60 м і ліворуч бачимо метеорологічну станцію з синьо-жовтою кулею на даху. Ще через метрів десять по обидва боки - метеомайданчики, для яких характерна відсутність будь-яких рослин окрім трави. Далі простір навколо алеї поступово занурюється в кущі, а потім у дерева, огороджуючи наш маршрут немов живими мурами від навколишнього світу. Приблизно через 40 м нас чекає розвилка. Асфальтована доріжка веде далі по прямій, а нам необхідно буде звернути ліворуч на ґрунтову. Тут розпочинається шлях до РЛП “Лиса гора”. Перші 120 м шлях йде через бур'яни, до великої дубової алеї, де високі дуби щільно ростуть один біля одного, продовжуючи химерну живу огорожу до Лисої гори. Через 95 м, ліворуч ми побачимо оглядовий майданчик.
Етап 2. Над урвищем
Завдання: визначення видів рослин на цій місцевості.
Рельєф від пологої вершини, на якій ми знаходимось, стрімко, іноді утворюючи тераси, спадає до низу на 50 – 60 м. Деревостани схилів формують клени, ясен, черешня, в'яз, а подекуди – високі берези. Через 20 метрів алея роздвоюється. Одна її частина різко (під прямим кутом) повертає праворуч, а ми йдемо прямо ще приблизно 50 м. Грунтова доріжка спускається до лісистої території, через 100 метрів вона йде ліворуч. На луках ростуть різні трави: грястиця, конюшина, люцерна жовта, ковила волосиста, корячка морозниковидна тощо. Лучні трави влітку тут дуже високі, майже в зріст людини. Також тут можна побачити мало поширений вид, що охороняється на території м. Києва та його околицях – це скорцонера пурпурова – дуже гарна рослина, квіти якої мають ванільний запах. Так ми проходимо приблизно 110 м. І на розвилці йдемо прямо. За декілька метрів доріжка звужується і вивертається ніби змія. Ми проходимо під невеликим поваленим деревом . Його коріння ще в землі, але на дереві вже не росте листя, гілки сухі та ламкі. Це дерево наче вітає чи, може, попереджує людей, що вони входять на територію регіонального ландшафтного парку “Лиса гора”. Як остання перешкода попереду підіймається півметровий насип. Оминаючи його, ми входимо до території РЛГІ “Лиса гора”. Одразу ж з головної доріжки виокремлюється декілька маленьких стежинок в різні сторони, але ми залишаємось на головній доріжці, яка звергає ліворуч, потім знову вирівнюється. Перед нами – галявина із молодими деревами. Через 60 м нам необхідно звернути ліворуч, по маленькій стежці вздовж покрученого дерева пройти до повалених пеньків, на яких можна зробити привал.
Етап 3. “Привал”. (Зона відпочинку)
Завдання: з’ясувати де ще в Києві є гори з такою же назвою.
Тут дуже тихо, лише зрідка шумить вітерець, іноді можна почути як стукає по дереву дятел. За рахунок того, що ця територія була до 80-х рр. зачинена для звичайних відвідувачів, тут збереглися первинні геофізичні особливості.
Традиція слов'янського фольклору пов'язує проведення різноманітних шабашів нечистої сили з Лисою горою під Києвом. Як і належить Лисій горі, верхівка у неї безлісна. Треба, щоправда, зауважити, що до середини минулого століття її зазвичай називали інакше – Дівич-гора. Таке ім'я давалося горам, на яких в язичницький період були святилища Лади – богині шлюбу і веселощів, а в більш віддалені часи, можливо, і Кібели – Великої Матері Миру, покровительки домашнього вогнища. Назва "Лиса гора" в різний час носили щонайменше чотири київських височини. Зараз не можна вказати з повною упевненістю, на якій з них збиралася нечиста сила. Може бути, і на нинішній. У всякому разі, її історія в останніх століттях видається досить похмурою.
Лиса гора – елемент східнослов'янського, зокрема українського, фольклору, пов'язаний з чаклунством і надприродними силами. Для території Лисої гори характерна певна міфологічна зацікавленість. Її існування пов'язують з такими явищами, як місце геопатогенної зони та містичної сили. Люди, проходячи цими стежками, часто відчувають слабкість, нездужання, головний біль, іноді – манію переслідування. Або навпаки, деякі туристи, відчували лише позитивні враження. Соціальне опитування показало, що посилені, іноді нетипові для конкретної людини відчуття отримують 9 із 10 осіб, що перебувають у цій місцевості. Це показує чутливість організму до нестабільності енергетичного балансу в даному парку .
Назву “Лиса гора” у Києві мали також: Чортове Беремище (Хрещатицьке Беремище на території парку Володимирська гірка); Старокиївська гора в урочищі Горбачиха (піщана місцевість між Микільською слобідкою і Вигурівщиною); Юрковиця (найвища із Западинських піщаних гір). Назву “Лисогірська” мала також сучасна вул. Западинська .
Відпочивши, ми продовжуємо свій шлях по стежці ліворуч і через метрів 30 входимо в ліс з високими й старезними дубами та грабами, які можна охопити лише втрьох-вчотрирьох. Ми проходимо через цей клаптик лісу навпростець, беручи трішки праворуч (азимут приблизно 20°) і зупиняємося біля дуба, який вражає своїми габаритами. Ліворуч від нього стежка різко йде вниз (приблизно 70° – ухил). Після різкого спуску, через 3 м йде такий же крутий підйом. Стежка доволі крута, коріння дерев утворює щось подібне до сходинок. Але воно того варте, бо ми виходимо до незвичайного дерева.
Етап 4. “Дерево бажань”
Всередині це дерево порожнє. Дехто вважає, що в нього потрапила блискавка і випалила його всередині. Місцеві мешканці переказують легенду, за якою в це дерево в день літнього сонцестояння необхідно вкидати записки з бажаннями і бажання збуваються. Загадуємо бажання і йдемо далі. На розвилці звертаємо ліворуч, проходимо повз велику березу і через приблизно 110 м опинимося на перехресті великої ґрунтової дороги та невеличкої стежки. Прямуємо по грунтівці вгору, оминаючи “Мертві дерева”, після галявини рухаємося на схід, а ще через 80 м беремо ліворуч.
Етап 5. “Дорога мертвих дерев”
Завдання: з’ясувати, від чого пішла назва гори “Лиса гора”.
Пройшовши близько 230 метрів, зупиняємось посеред мовчазного степу різнотрав'я, де ростуть зірочник ланцетовидний та тонконіг дібровний, зрідка – копитняк європейський. А також чагарники шипшини й гліду. По обидва боки височіє мішаний ліс. Лише тут стоять білі сухі дерева. Це наша п'ята точка “Дорога мертвих дерев”. Проходячи повз “мертві дерева”, які стоять тут уже декілька десятиліть, можна отримати низку вражень. Це можна пов'язати з одним із фактів походження самої назви гори. Здавна у слов'ян будь-які височини були їх місцем поклоніння богам. Зазвичай дерева, що росли на вершинах гір або горбів, вирубували та випалювали, а згодом на відкритих майданчиках влаштовували капища (місце поклоніння). Це – ще одна версія назви “Лиса гора”. Є стародавня слов'янська легенда, згідно з якою землю опоясує змія, що кусає сама себе за хвіст. Місце, де вона себе кусає, розташоване в районі Києва і називається Лисою горою.
Крім легенд є багато теорій чому Лиса гора є проклятим місцем. За часів монголо-татарської навали існували Китаївська і Голосіївська “пустоши”. За гіпотезою науковця Дмитра Лаврова, багато киян ховалося в них від ворогів. Хан Батий, щоб не залишати в тилу супротивників, звелів печери замурувати. Безліч людей загинуло, і саме їхня страшна смерть і неспокій душі сильно впливають на енергетику околиць Лисої гори.
Згідно з переказами, відьми й інші казкові істоти регулярно збиралися на Лисій горі, де влаштовували шабаші. Згадки Лисої гори зустрічаються в численних історичних і літературних джерелах, у тому числі в творах Миколи Гоголя і Михайла Булгакова (який використав образ Лисої гори у своєму романі “Майстер і Маргарита” як місце розп'яття Ієшуа), а також у творчості Модеста Мусоргського. Також Лиса Гора згадується у повісті братів Стругацьких “Понеділок починається в суботу” як місце проведення “зльотів” відьом та іншої нечистої сили і в серії книг про Таню Гроттер і Мефодія Буслаєваа /знаменитого фантаста Дмитра Ємця, а також у письменниці – Лади Лузіної “Київські відьми”.
Відпочивши, ми прямуємо далі у східному напрямку. До наступної точки майже 600м. Дорога починає вивертатися в різні боки, то праворуч, то ліворуч. Через 15 м у нашу дорогу ввійде ще одна і обидві повернуть у лівий бік до оглядового майданчика, де росте самотнє дерево.
Етап 6. “Самотня”
Завдання: визначити, що можна побачити з оглядового майданчика.
Асоціюється це дерево з образом дівчини, яка стоїть на пагорбі над великим Дніпром і чекає свого коханого. На протилежному боці від оглядового майданчика розпочинаються Фортифікаційні насипи. Одна з маленьких стежок прямує на вершину цих насипів. Там часто можна побачити поодиноких людей, які сидять у позі лотоса та медитують. За місцевими віруваннями – це “місце сили” (енергетично насичене місце). Щодо оглядового майданчика, то кожний, хто тут побуває знайде саме свій окремий об'єкт, що його зацікавить.
Через 25 м після оглядового майданчику звертаємо ліворуч, на захід і входимо до листяного, здебільш дубово-грабового лісу. Рушаємо звивистою дорогою, паралельно дороги “мертвих дерев”, повз відомі на всю Україну фортифікаційні ДОТи.
У 1872 році на Лисій горі розгорнулися будівельні роботи. Почав здійснюватися грандіозний план відомого фортифікатора Е. Тотлебена – оточення Києва лінією з 27 фортів.
Під час будівництва укріплень рельєф гори був сильно спотворений за рахунок насипання валів і прориття ровів. У насипах влаштовувалися потерни (тунелі, в яких можна було встановлювати знаряддя для стрільби по наступаючим). На їх цегляній кладці від нудьги розписувалися багнетом вартові. Такі написи-графіті в безлічі збереглися донині. У фортеці були побудовані складські приміщення, зруйновані в останні роки.
Етап 7. “Тиха дорога”: послухати тишу
До нашої сьомої точки ми проходимо майже 300 м. Навколо нас стигне тиша. Серед комах, якщо не шукати а просто прогулюватись, тут лише можна зустріти комара, або рогача, іноді тут можна побачити деревних бджіл. Зупиняємося біля ДОТу №3. Тут можна просто помовчати та насолодитися тишею. Сюди майже не доноситься гуркіт машин, птахи тут співають лише навесні та влітку. Навіть коли йде дощ, тут його торохкотіння притихає. По обидва боки від дороги, по якій ми прямуємо далі через четвертий ДОТ до п'ятого, нас супроводжує доволі дивне відчуття.
Проходячи повз ДОТи, варто придивитися й до жовтих цеглин, не лише тому, що вони майстерно змуровані в підпірні стіни, які обрамовують вхід до тунелів. Тут, біля важких, окованих залізом брам, десятки років стояли вартові, і дехто з них не втримувався від спокуси написати власне ім'я. Ці написи, непомітні здаля, зблизька проступають своєрідними візитівками багатьох поколінь солдатів. Трапляються досить незвичні тексти. Солдатські автографи нагадали про молодого бійця Київського караульного полку часів громадянської війни, згодом відомого письменника К. Г. Паустовського, який теж ніс охорону військових складів “десь за Байковим кладовищем”, можна допустити, що саме тут, згадуючи епізод, описаний ним у “Повісті про життя”. Дослідження написів на мурах Лисогірського форту могло б відкрити цікаві сторінки історії міста ХІХ-ХХ ст.
Дійшовши до головної галявини РЛП “Лиса гора”, ми повертаємо ліворуч, до ДОТу №5. Він знаходиться у глибині і є найчистішим серед усіх ДОТів. Через нього ми пройдемо на той бік насипу і подивимось, як він виглядає не з “парадного входу”. Пройшовши через ДОТ, повертаємо праворуч, піднімаємося до основи насипу, зупиняємося біля ДОТу №6 і підіймаємося по ньому назад до головної галявини.
Етап 8. “Біля каменя”
Прямуємо до розміченого поля – одного з пунктів зустрічі місцевих неформалів “Толкіністів”. Тут – головна пам'ятка-символ існування цього парку - Великий камінь, на якому написана назва і дата заснування парку. Тут ми відпочиваємо. Через 20 хвилин ми збираємось у подорож – останній ривок. Виходимо знову на головну дорогу, яка прямує вздовж ДОТів. Дорога тут урвиста як і на початку, місцями трапляються частини, викладені камінням. Проходимо через ДОТ № 7, в якому часто збираються неформали і звертаємо праворуч, убік Дніпра. Через 145 м виходимо на асфальтовану дорогу. Тут колись була Пожежна станція, але її закрили та розібрали по цеглинках. Повернемо ліворуч і через 150 м опинимося біля КПП, а там майже 200 метрів -0 і остання точк маршруту.
Етап 9. “Між світами”
Остання, дев'ята точка знаходиться при виході з РЛП “Лиса гора”. Її назва повністю підтверджує стан тих хто пройшов увесь еколого-сокральний маршрут – “Між світами”. Ми зупиняємось тут наостанок щоб обернутися і ще раз подивитись на велич великих дерев, що десятиліттями обороняли таємничі скарби природи та людини на цьому острівці великого міста Києва. Через 30 метрів – уже місто: автомобільні дороги, пробки, гамірні й засмічені вулиці, натовп та імпульсивний ритм соціуму. Але це через 30 метрів, а поки що ми знаходимось на доволі широкій дорозі в пониззі гори посеред листяного лісу, тиші й атмосфеи спокою. І ось ми виходимо з РЛП “Лиса гора”, наш еколого-сакральний маршрут закінчений і ми можемо пройти через міст і сісти на маршрутку, яка прямує до Центрального автовокзалу. Або ще трошки пройти до станції метро Видубичі і прямувати по домівках.
Фото: https://www.segodnya.ua/
