Корупційні скандали, недобудовані ЖК та інтереси Молчанової: що відбувається з “Київміськбудом”
Гроші на оборону: Київрада збільшила кошторис програми “Захисник Києва” на 2024 рік в 2,5 раза, не підкріпивши це змінами в бюджет
Київщина екологічна: як область стала лідером України зі створення об'єктів природно-заповідного фонду
16 травня 2021 г. 11:00
Раздел: Стиль
Андріївський узвіз святкує 130-річчя Дня народження Михайла Булгакова
Цього року Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова гучно відзначає ювілей письменника, який народився в ніч з 14 на 15 травня 1891 року на вулиці Воздвиженській. А дитинство провів на узвозі.
Спеціально до цієї дати Літературно-меморіальний музей М. Булгакова презентує новий проєкт: “Свято на дачі. До 130-річчя від дня народження Міхаїла Булгакова”.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Щороку в травні Булгакови всією родиною виїжджали на дачу до Бучі та жили там з травня по вересень. Займалися спортом, грали в квіткову пошту, грали вистави, читали вголос, займалися репетиторством.
В музеї Булгакова відкрилася виставка “Поїздка на дачу”. Відвідувачі побачать світлини, документи та цікаві експонати. Музей Однієї Вулиці запрошує на виставку “Епоха Булгакова в посмертних масках”. Музей покаже посмертні маски людей, що вплинули на творчість письменника, а також його приятелів і недругів. Експозиція рясніє цитатами з творів і щоденників самого Булгакова, його дружини і людей, лики яких присутні в залі.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Крім виставки відбулася прем’єра театрального проєкту “Метелик Агафокла” — відтворення однієї з найцікавіших аматорських вистав, у якій брали участь Булгакови та їхні друзі в Бучі 29 червня 1910 року.
До проєкту “Свято на дачі. До 130-річчя від дня народження Михайла Булгакова” приєдналися Київський академічний театр “Колесо” та ProEnglish Theatre.
13 травня театралізованим читанням п'єси "Іван Васильович" (режисер – заслужена артистка України Марія Грунічева) відбулося відкриття нової зали театру "Колесо" – Камінна зала ІІ. П’єсу читали актори "Колеса": Петро Миронов, Ольга Васинюк, Марія Грунічева, Денис Драчевський, Андрій Мороз, Олександр Кокарєв, Олександр Бірюков, Ростислав Муравін.
Саме цей твір директорка Музею Булгакова Людмила Губіанурі порадила для заходу директору-художньому керівнику “Колеса” Ірині Кліщевській. П’єсу написано у 1936 році. Того ж року Театр сатири провів генеральну репетицію вистави в присутності партійних керівників СРСР. Постановку відмінили, п’єсу заборонили. Твір вперше видано у 1965 році, задовго після смерті письменника, і він став основою відомого фільму Леоніда Гайдая “Іван Васильович змінює професію” (1973).
15 травня біля пам’ятника письменнику читали уривки творів М. Булгакова різними мовами. А вечір віддали театрам.
ProEnglish Theatre на сцені театру “Колесо” представив моновиставу англійською “AMORphine” з Юрієм Радіоновим у головній ролі – сучасну адаптацію оповідання Булгакова “Морфін”, історію доктора Полякова під ритми dark electronic. Режисери-постановники: Алекс Боровенський, Юрій Радіонов. Найкраща вистава І формату “Незалежні” Міжнародного театрального фестивалю AndriyivskyFest.
А в Театрі на Подолі - аншлагова “Зойчина квартира”.
“Місто Київ прекрасне, місто щасливе. Над розлитим Дніпром, весь у зелені каштанів, весь у сонячних плямах… Навесні цвітуть білим цвітом сади, сонце ломиться в усі вікна, запалює в них пожежі. А Дніпро! А заходи сонця! ” Таким малює в своїх спогадах Київ Булгаков, дитинство і юність якого пройшли в Києві.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" КиевVласть
12 травня 2021 г. 19:31
Раздел: Новини
Забудова Мінського масиву: Побоювання громадськості та реалії
13 травня Київрада планує розглянути скандальне питання про ухвалення проєкту рішення щодо детального плану території Мінського масиву. Згідно з проєктом, на 25 га занедбаної території агрокомбінату “Пуща- Водиця”, в районі вулиці Юрія Кондратюка, планується звести 19 житлових будинків заввишки в 26 поверхів. Гектар лісу пропонується перетворити на парк.
Про це KV стало відомо з матеріалу видання "Апостроф". Подписывайтесь на новости “КиевVласть” Громадські активісти виступають проти цієї забудови. З відповідною петицією вони звернулися до депутатів Київради. Противники забудови занепокоєні, що надані у користування “Науково- дослідному виробничому агрокомбінату “Пуща-Водиця” землі належать до земель держвласності, тому не можуть передаватися в комунальну власність. Але земля агрокомбінату була надана розпорядженням КМДА від 21.04.1998 р. №891, що визначено ст. 117 Земельного кодексу, а можливість виконувати функції розпорядника землями в межах міста підкріплена Указом Президента № 449/2020 “Про передачу земель сільськогосподарського призначення з державної у комунальну власність”. Кабмін встановив механізм повноцінної передачі з державної в комунальну власність земель усім територіальним громадам. Відтак, передача ділянки здійснюється на законних підставах.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
Активісти стверджують, що забудова призведе до транспортного колапсу в Оболонському районі. Однак, відповідно до плану території, комплексна забудова буде розміщена з північного боку Великої Кільцевої дороги, де планується організувати новий автобусний маршрут. Крім того, частину пасажирів спрямують на додатковий маршрут вздовж Великої кільцевої.
Заплановано побудувати ще 2 переходи, а також обладнати нові зупинки громадського транспорту. Отже, планом врегульовано транспортну проблему.Новим проєктом передбачено будівництво трьох дитячих садків, школи, амбулаторії сімейного лікаря та багаторівневого паркінгу.
Як йдеться у петиції громадськості, забудова передбачає вирубку лісу через перенесення трубопроводу газу високого тиску. Як зазначають журналісти, розробники плану врахували зауваження мешканців - трубопровід прокладуть вздовж наявної дороги у встановлених проєктом червоних лініях.
Також активісти зазначають, що новий ДПТ не відповідає чинному Генплану Києва. Однак, варто відзначити: Генплан був ухвалений ще 2002 року, тому сильно застарів. Натомість, забудова порожніх необлаштованих територій передбачена “Комплексною програмою реалізації містобудівної політики на 2019-2020 роки”.
Відтак, підсумовують автори видання, проєкт рішення щодо детального плану території Мінського масиву покликаний дати занедбаній території друге життя, перетворивши її на розвинену та комфортну.Фото: відкриті джерелаКиевVласть
7 травня 2021 г. 09:00
Раздел: Стиль
Київський телеграф: історія та спогади
Будівля по вулиці Володимирській 10 пов’язана з історією моєї родини, адже саме тут працювала моя бабуся, Шматкова Наталія Володимирівна, головним інженером. Офіційна назва компанії, що раніше розташовувалася в цій будівлі була “Центральна міжнародна та міжміська телефонно-телеграфна станція ОАО Укртелеком”, але більшість киян її називала як “Центральний Київський телеграф”.
Історію свою київський телеграф почав ще у 1854 році, саме тоді ввели в експлуатацію лінію “Київ-Москва”, а розташовувалася контора біля Софійського майдану на другому поверсі приватного будинку. У будівлю колишнього Дворянського земельного та селянського поземельного банку телеграф переїхав у 1921 році, так що цього року можемо святкувати сторічний ювілей такої події. Саме тому я вирішила розпитати бабусю трохи про її досвід роботи.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
- З якого по який рік ти працювала на телеграфі?
- Від серпня 1976 року по 1995 рік. Спочатку я працювала змінним інженером, а потім стала начальником експлуатацийно-технічного відділу, а на кінець стала головним інженером підприємства.
- Чи був у зв’язківців якийсь особливий нагляд КДБ?
- Для свого сімейного архіву я зберегла настанову зв’язківцю, сьогодні цей текст виглядає трохи недолуго, але це пам’ятка тієї епохи. Від служби КДБ за підприємством була закріплена окрема відповідальна особа, якщо траплялося ЧП, наприклад, несвоєчасна доставка урядової телеграми або її губили, тоді приставник спецслужби втручався та проводив розслідування. Була навіть історія, коли загубилася одна урядова телеграма, і КДБ змусило вночі вишукувати її по смітниках поряд з будівлею, ще та пригода була. В 1991 це не закінчилося, до речі. Навіть при поїздці за кордон у 1993 році представники СБУ (наслідники КДБ) проводили бесіди.
- А в радянський час ви могли виїжджати за кордон?
- Особливих та окремих правил для рядових зв'язківців не було. Виключення як і в інших галузях було для керівників та осіб, що мали доступ до державної таємниці. В той час виїзд за кордон був обмежений для всіх громадян.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
- Чи були якісь спеціальні настанови-лекції від КДБ?
- Ні, такого не було. Але в нас була неприємна історія з міліцією. Раніше крім телеграм оброблялися грошові перекази. При переказі коштів передавався спеціальний код-шифр. На одному відділенні виявили невідповідність між кодом та сумою переказу. Зробивши додатковий запит виявили факт шахрайства та підробки телеграми. Далі було організовано слідство. Слідством було встановлено, що це був не разовий випадок і не випадкова помилка, а систиматичне, тривале шахрайство. Участь у цьому шахрайстві брала одна з співробітниць телеграфу. За цим фактом відбувся суд, подробиць судового процесу я не пам'ятаю.
- А куди ви їздили відпочивати? У вас був свій відомчий санаторій?
- Ні, власного санаторію ми не мали, але була база відпочинку в с. Пирнове Київської області.
- А у відрядження ти їздила?
- Звичайно! Обласні телеграфи України, також їздила у Москву та Ленінград до місцевих телеграфістів. Крім робочих відряджень, ще були поіздки на стрільбище, адже всі зв’язківці незалежно від статі були військовозобов'язані. Я двічі приймала присягу – СРСР та Україні і була офіцером запасу.
- А щось змінилося, коли Україна стала незалежною державою?
- Всі республіки мали міжнародний автоматичний документальний зв'язок ТЕЛЕКС, тільки через Москву. І коли Україна стала незалежною державою, звісно, такі умови Україну не влаштовували. В липні 1994 року було введено в експлуатацію власну міжнародну станцію ТЕЛЕКС, яка була розташована Київському телеграфі. І Україна першою з країн колишнього СРСР отримала окремий міжнародний зв'язок з усіма країнами світу.
- За що брали у телеграфі гроші – за символ, за слово, за речення? Які типи телеграм були?
- Оплата телеграмм була послівна. Телеграми були такі: вітальна, звичайна, термінова, міжнародна, урядова, вищеурядова. При обслуговуванні телеграфним зв'язком з'їздів правсоюзів, комуністичної партії, комсомолу, олімпіади розроблялись окремі типи бланків. Деякі красиві вітальні телеграми я зберегла для сімейного архіву.
(Бабуся дістає папку зі своїми “скарбами” і ми разом їх переглядаємо, деякі я відсканувала як ілюстрацію до інтерв’ю).
Це вже артефакти, які залишаться в нашій родині, такі собі сімейні музейні експонати. Але в нас ще був свій власний музей, створений до 150-річчя від створення київської телеграфної лінії. Серед експонатів були старі телеграфні станції, перші персональні комп’ютери, ювілейні значки, також були стенди з історичною довідкою. Це був закритий музей, не для широкого загалу, він був на 7 поверсі у будівлі міністерства зв'язку. На жаль, мені не відома сучасна доля експонатів. Зараз вже саме слово “телеграф” вважається архаїчним, інтернет та мобільний зв’язок набагато швидше передають інформацію.
Техніка постійно змінювалася, просто стара вже відійшла у минулий час. Хоча в нас телеграфна техніка весь час вдосконалювалася. Спочатку використовувалися телеграфні апарати ЮЗА. Потім з'явилися більш досконалі апарати – БОДО. Їм на зміну прийшли апарати МОРЗА. У 40 рр. ХХ ст. з'явилися вітчизняні старт-стопні апарати СТ-35. Потім з'явилися рулонні апарати Т-63 та Т-100. Наука розвивалася, а в слід з'являлися нові електронні апарати РТА-80 і F-2000. А вже зараз епоха інтернету.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
КиевVласть
6 травня 2021 г. 11:50
Раздел: Де у Києві
Де відпочити в Київській області
Історичні та цікаві місця, зони для активного відпочинку, парки та озера для релаксу. Все це можна знайти на Київщині майже в кожному куточку області. Наш невеликий гід по кращим місцям допоможе вам знайти місце до душі.
На вулиці все частіше з'являється сонечко і вже не хочеться проводити вихідні вдома. Парки, сквери,береги річок та озер рясніють квітом і зелененькою травичкою, тому, саме час покидати свої апартаменти і вирушати на пошуки натхнення та відпочинку. Тимпаче, влада значно послабила карантин, а значить можливість кудись вибратись значно збільшилась.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Місця, які мають приналежність до історії, можуть слугувати як наочний приклад вивчення нашої культури та корисний відпочинок:
Етнографічний комплекс “Українське село”
Одне з найкращих місць для ознайомлення з українською культурою ХІХ століття. В етнографічному комплексі ми можемо оглянути старі сільські хати, церкви, також відвідати ресторан-колибу і подивитися на зоопарк де мешкають свійські тварини.
Тут часто проводять майстер класи з плетіння ляльок та гончарської справи, ковальства і випікання хлібу.
Де знаходиться: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Бузова, вул. Дмитрівська, 1.
Затоплена церква та Лиса гора у Ржищеві
Напівзатоплена церква з дзвіницею знаходиться поблизу міста Ржищев за 200 метрів від берега на невеличкому острові. Раніше, вона перебувала у селі Гусинці, яке затопило під час створення Канівського водосховища. У 2008 був відновлений храм, а через декілька років добудований міст.
Також, відвідувачі цієї місцевості можуть побачити Лису гору до якої потрібно добиратися на човні.
Де знаходиться: Київська область, місто Ржищів.
Активний відпочинок це приємні враження і користь для здоров'я, тому пропонуємо вам вирушити у такі місця:
Садиба “Звенигород”
Відпочинок на Дніпрі за 70 км від Києва де можна перевести подих і активно провести час. У садибі можна забронювати як номер , так і окремий будиночок де присутні всі зручності. Тут можна погуляти верхи на коні, порибалити на Дніпрі та поплавати.
Також у "Звенигороді” представлена велика лазня і паркова зона для прогулянок.
Де знаходиться: Київська область , Кагарликский р-н, с. Балико-Щучинка, ул. Польова, б. 22
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
Канівське водосховище
Канівське водосховище чудово підходить для тих хто любить активний відпочинок та гарні краєвиди. Воно має довжину у 120 кілометрів, а максимальна глибина понад 20 метрів, тут можна відпочити в лісі або на березі біля водосховища, а також зайнятися риболовлею та сплавом на байдарках.
Це мальовниче місце також може слугувати зоною для пікніку або плавання.
Для тих хто полюбляє спокійний та помірний відпочинок на Київщині є гарні парки:
Добропарк
Цей парк називають ще “Українською Голландією”, де можна поглянути на неймовірної краси тюльпани яких тут більше 1 мільйону. Також тут можна прогулятися по садку петуній, лавандовому полю та долині гортензій.
Окрім квітів тут висаджено близько 44 тис. дерев і кущів, є озеро де в теплу пору можна купатися.
Вхід коштує 150 гривень для дорослого та 80 для дитини.
Де знаходиться: Київська обл., с. Мотижин.
Парк “Феофанія”
Історична перлина на окраїні Києва підходить для неквапливих, спокійних прогулянок по мощеній бруківкою доріжках поблизу яких знаходяться дерев'яні лави. Тут знаходяться чотири штучні озера, альтанки обвиті виноградними лозами, різьблені іграшки.
Вхід коштує 40 гривень з дорослого і 20 з дитини, символічна ціна допомагає тримати парк в тиші та чистоті.
Де знаходиться: м. Київ, вул. Академіка Лебедєва 32.
Місця які мають за собою історію:
Жовтий літак
Тут можна не тільки зарядити свій електромобіль та випити кави, а й зробити фото за штурвалом літака та пограти в авіасимулятор прямо в кабіні.
Цей літак, який викупили приватні інвестори, має досить моторошну історію, біля його трапу розстріляли Євгена Щербаня, одного з найзаможніших людей пострадянської України. Після цього випадку літак ще використовували в “Авіалініях Донбасу” та “Аеростар”, поки не залишили назавжди в “Жулянах”.
Де знаходиться: 57-й км траси Київ-Житомир.
Victoria Film Studios
Одна з найбільших в Україні кіностудій. Її площа займає 36 ГА на яких знаходяться 10 павільйонів. Тут можна подивитися на майданчики: “Село”, “Старе місто”, “Тюрма”, “Озеро”, “Річка”, “Поле” – понад гектар кожен.
Також, тут знаходиться багато реквізиту, костюмів та зброї.
Це місце залишається цікавим для туристів своїми декораціями, які залишаються після зйомок.
Де знаходиться: с. Гурівщина, разворот на Київ на 32 км, через 100 м. поворот направо в сторону замка.
Київщина славиться великою кількістю цікавих та незвичних місць, по всій області завжди розсипаються купи містян та туристів. Наші пам'ятки та просто мальовничі парки і сквери, музеї та річки чудове місце для відпочинку душею і тілом.
Читайте: Анонси найочікуваніших кінопрем'єр
Фото: Київщина
КиевVласть
4 травня 2021 г. 13:30
Раздел: Стиль
Репортаж - дослідження про Київ зникаючий
Нещодавно в Києві сталася пожежа в будівлі на вулиці Саксаганського, 38. Я це бачив, бо саме в цей час ми з мамою вийшли з її офісу, щоб сходити за булочками до пекарні. Мені тільки дев’ять років. Це перша пожежа, яку мені довелося побачити в центрі рідного столичного міста.
Люди дивувались: “Начебто і невисока будівля, але "блискавка" щоразу б'є саме в неї”. Через шість років, теж у березні, на Саксаганського горить той самий будинок. Вдруге осередок займання знову на горищі.
Пожежа 2015 року забрала життя двох вогнеборців з пожежної частини по вул. Тарасівська, 4. На їх честь вставлено меморіальну дошку на місці їхньої служби. У цей раз минулося без жертв.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Дорослі з приводу нинішньої подіі висловлювали дуже обережні припущення про те, що, можливо, статус об'єкту культурної спадщини заважає спорудженню якогось багатоповерхового будинку, тому що, коли був перший підпал – власник був інший. З 2019- го року ним стало ТОВ " ЗВ Ріелті". Саме цей факт ускладнює підведення попередніх висновків та викликає додаткові питання, відповіді на які має давати прокуратура.
Моя бабуся – історик, вона працює гідом/екскурсоводом міста Києва. Від неї я дізнався історію цієї історичної пам'ятки. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Напевно найстаріший будинок по вулиці Саксаганського зведено з дерева приблизно у 1840-і роки, але не пізніше 1849 року, коли садиба з двоповерховим дерев'яним будинком перейшла у власність колезького асесора Т. Драгомирецького. 1871 року його розширили за рахунок одноповерхової добудови углиб садиби та додали правий вхідний тамбур зі сходами. У 1881 році з'явився лівий тамбур з входом на перший поверх. 1899 року новий власник А.-Г. Райзман замовив архітектору А. Крауссу спорудження нового чотириповерхового флігеля. Того ж року напевно за проектом того ж зодчого головний будинок садиби було обкладено цеглою, над правим тамбуром встановлено декоративну вежу. Фасад здобув декоративне оздоблення у стилі неоренесанс. Площина другого поверху прикрашена пілястрами з коринфськими капітелями, рельфними декоративними композиціями у фільонках під вікнами та у міжвіконними вставками.
Ще мені бабуся розповіла, що за тисячолітню історію моє рідне місто переживало набагато страшніші згарища. Його громили, місцевих жителів знищували, але воно завжди відроджувалося і зберегло до сьогодення свій величний вигляд.
1169 році підпал Києва скоїв князь, який вважав себе захисником православної віри. Він замахнувся на першопрестольне місто, вирішив знищити Київ як центр давньоруської держави. І це було зроблено з особливою жорстокістю. Іпатіївський літопис повідомляв, що попри руйнування кам'яні храми міста встояли. "А поганці запалили монастир Пресвятої Печерської Богородиці, але Бог молитвами святої Богородиці оберіг його від такої біди. І був у Києві стогін, і туга, і скорбота невтішна, і сльози безперестанні. Все ж це сталося через наші гріхи", – йшлося в історичному документі. Після першого розгрому Боголюбський здійснив ще один невдалий похід на Київ у 1173 році, а вже наступного року його вбили бояри з його ж оточення.
Після руйнування Києва в 1169 році місто неодноразово підпалювали та знищували. Відбувалися масштабні згарища і в мирні часи.
Велика трагедія сталася на Подолі в 1811 році, після якої Поділ назавжди став іншим. Літо 1811 року видалося надзвичайно спекотним, до того ж, в деяких колодязях киян пересохла вода. 9 липня, опівдні, у дворі міщанина Антона Овдієва виникла пожежа, яка перетворилась на великий вогонь. Загорівся весь Поділ. Згарище тривало два дні. За офіційними даними у вогні загинуло понад 30 людей, багато тварин, а також знищено тисячі будівель. Владою було створено спеціальну комісію, покликану допомогти постраждалим. Для цього потерпілих, залежно від їхнього майнового стану, розділили на три категорії й почали виділяти гроші, а також будматеріали.
Багато церков, усупереч руйнуванням, збереглися.
Поділ відбудуватися за новим планом Головного архітектора Києва Андрія Меленського й одного з головних архітекторів того періоду Вільяма Гесте. За задумом архітекторів, Поділ отримав регулярне планування, а також багато площ із будівлями в стилі класицизму.
Кожного дня, після пробудження, з самого ранку в перших променях сонця я з 19-го поверху через своє вікно маю можливість бачити і Поділ, і значну частину величного рідного міста.
Наш будинок знаходиться на вул. Білицькій у Подільському районі.
Панорама від Дніпра до Липинки вражає в будь-яку пору року, за будь-якої погоди.
Основне планування та забудова нашої місцевості приватними садибами відносяться до 1930—50-х років. У 2010-х роках тут звели два хмарочоси, а інші будиночки поряд стоять одно- та двоповерхові. Здається, деякі подібні були зруйновані, щоб звільнити місце для будмайданчика.
Наша вулиця отримала назву від Урочища Бі́личе По́ле — історична місцевість Києва, заселення якої розпочате з останньої третини XIX століття, хоча згадується ще з 2-ї половини XIX століття, де пролягають Білицька вулиця та Білицький провулок. Назву інколи пояснюють тим, що в цій місцині водилося багато білок. Більша частина Біличого поля територіально збігається з історичною місцевістю Замковище. Прилягає до місцевостей Куренівка, Мостище, Нивки, Сирець.
У нові будинки було заселено декілька тисяч осіб і всупереч здоровому глузду було зруйновано поряд з ними зупинку транспорту. З одного боку дороги “Дитячий будинок “Малятко” її залишили, а з протилежної сторони “За вимогою” прибрали, бо понад норму чомусь підвищили пішохідний тротуар з одного боку дороги.
Мешканці з самого заселення звертаються по допомогу до депутатів з цього приводу, однак, ніхто нічого так і не допоміг вирішити. Публікую, хоч і давні, списки підписів зневірившихся жителів з метою актуалізації питання з повернення раніше існуючої зупинки навпроти будинку по вул. Білицька, 10. Маршрутний автобус № 32 без встановленого офіційного знаку не зупиняється, а водії маршрутних таксі дуже рідко реагують на прохання мешканців про зупинку за вимогою, бо це є порушенням правил руху.
Так і ходять мешканці Пріоркою і в жару, і в холод, і в мороз, і в ожеледицю до або від зупинки, аж поряд з мостом на вулиці Вишгородській.
До речі саме тут на мальовничій околиці Києва, Пріорці, по вулиці Вишгородській, 5, серед сучасних забудов стоїть біла тинькована хата з дерев'яними віконницями, що вабить до себе затишком минулої доби. Сьогодні вона здається нам незвичайною, а в середині ХІХ ст. така будівля була типовою для київського передмістя. Доля хатини, як і подібних сусідніх, могла б завершитися в 60-х роках ХХ ст., якби її не освятив своєю присутністю Тарас Шевченко в серпні 1859-го року.
Востаннє перебуваючи в Україні в "золотоглавому, садами повитому і тополями увінчаному" Києві, Тарас Григорович побажав зупинитися на околиці міста. З центру пройшов пішки весь Поділ, доки не опинився на Пріорці: "Йшов та йшов — бачу хатина стоїть, не то панська, не то мужича, біла-біла, наче сметана, та ще й садочком обросла, а на дворі розвішані дитячі сороченята та й рукавчатами махають, ніби кличуть мене до себе..." Тут поет і квартирував у Варвари Пашковської. Два тижні Шевченко насолоджувався привітністю місцевих жителів, навколишнім садом, українською піснею, пріорчанською дітворою. Кобзаря на Пріорці звали просто — "дядько Тарас". Зі сльозами його проводжали до Петербурга та згадували потім усе життя цю щасливу зустріч.
Хату і досі називають “Тарасовою”. Такий вигляд вона мала 1978 року. Хаті, (на світлині вона – справа), яка стояла поряд (вул. Вишгородська, 7) не так пощастило: вона була зруйнована 29 червня 1980 року.
“Тарасову” хату було розібрано 1989 року, а потім відбудовано заново, після чого тут розмістив свою експозицію відділ Національного музею Тараса Шевченка "Хата на Пріорці".
Виглад хати у 1959 році
Сучасний вигляд “Хати на Пріорці”
На превеликий жаль не всім хаткам Куренівки, Замковища, Нивок, Сирця так щастить. Хату під стріхою в Києві можна побачити, якщо тільки завітати до Національного музею народної архітектури та побуту України в Пирогово.
Технологія зведення таких хат вже, мабуть, не дуже відома пересічним громадянам, та й про те, як збудувати, наприклад, хату-болотянку, знають не всі будівельники, бо ще за часів застою замість соломи вона вже отримала шиферне накриття, а в 80-х її за тодішньою модою одягли в цементну штукатурку-“шубу”.
Біленькі хати під солом’яною стріхою в оточенні вишневого садка свого часу були символом українства, а згодом – насмішкуватим кліше “шароварності” і свідченням нестатків. Уявіть собі, як несподівано з кущів виринає біла стіна, а на неї так гарно сонце падає! Щоб дістатися тієї стріхи, доводилося вилазити на старий бузок, потім, тулячись до стіни, обквацюватися у вапно, яким вона була побілена. Тоді вже й солому можна було смикнути. А вона була злежалою, порослою зеленим мохом, пахла прілістю і сажею з комина. Нині хіба що дауншифтери повертаються до витоків, шукаючи там щось сакральне. Оті приземкуваті хатинки, вкриті снопами, відходять у минуле навіки, як і спогади про наших бабусь і дідусів, котрі виглядали онуків, сидячи на призьбі. А разом із ними – цілий пласт нашої історії та традицій. й солому можна було смикнути. А вона була злежалою, порослою зеленим мохом, пахла прілістю і сажею з комина.
Колись спочатку хати під стріхою будували на слупах, а потім, як було важко з матеріалами – то й болотянки.
Як клали хату на слупах, то вибирали насамперед великі камені на кутки. В них видовбували ямку (мазейка називалася), у яку вертикально ставили чотиригранні стовпи – їх і називали слупами. У слупах вирізали вертикальні прямокутні жолобки. Поміж ними ставили перемички, які слугували основою для вікон і дверей – варцаби. Зверху на слупи по периметру хати ставили горизонтальні обтесані поліна – плотви. На них – перпендикулярно до плотв і паралельно до землі вкладали балки. Це була основа для стелі. Для того, щоби сформувати стіни, на слупах з двох боків набивали планки, які утворювали жолобок. Потім вирізалися довгі палиці, по 10-12 см у діаметрі – їх називали дилі, які потім горизонтально, паралельно до землі вставляли один над одним у жолобки до самої стелі. Але спочатку дилі обвивали по спіралі пучками житньої соломи (жито виростало заввишки до 1,5 м), обмащеними вогкою землею (болотом) – казали, що дилі вальковані. Таким чином будувався каркас стіни. Стіни накидали замісом із болота з триною – сумішшю полови з дрібною соломкою. Місили це все ногами, збиралися толокою. Що більше соломи, тим міцніша стіна, бо тоді вона не лопає і не сиплеться. Але це вже робили тоді, як викинуть верх. Стеля аналогічно робилася, як і стіни: обвиті дилі клали на балки, згори заливали болотом із триною, знизу також формували з цієї суміші. У сінях стелі не робили – там був суцільний отвір, через який виднівся солом’яних дах. Там розташовували драбину, за допомогою якої вилазили на горище. Як повисихають – на вирівняні стіни і стелі наносили шар глини з триною. Потім її кілька разів білили вапном із піском, а потім білили начисто вже без піску (на Поділлі казали – помастити хату), додаючи до вапна тільки синьки. Як у хаті господиня довго не білила – казали, що в неї хата не мащена.
Під хати-болотянки ж обов’язково вимуровували фундамент. З мокрої землі та трини робили “цеглини” – лампачі, перед тим, як будувати з них стіни, їх висушували на сонці. Інша технологія – це коли стіни будувалися з вальків – кругляків з болота і трини. Їх встановлювали у рядах навскоси, кожен ряд – під протилежним нахилом, аби виходила “ялинка”. Тут в основі деревини не було навіть по кутках.
Коло хати робилася призьба – виступ стіни уздовж фундаменту. Вона була різної ширини, на ній навіть можна було сидіти як на лавці. Зазвичай її “підводили” червоною глиною, або болотом. На зиму на призьбі вертикально вкладалися сніпки з осоки та кукурудзиння, щоб утеплити хату і захистити стіни від снігу та дощів.
Щоб дах зробити солом’яний – це мав уміти кожний господар.
Ще до того, як стелю зробити, усі балки, на яких вона базується, “випускали” за межі стіни назовні принаймні на півметра, аби була на хаті стріха. До балок з обох боків кріпилися крокви, які над хатою сходяться трикутником. Їх укріплювали на третину висоти згори поперечиною. Це називалося “викидати верх”. Перпендикулярно поверх крокв через кожні півметра набивали круглі лати – латили дах. Отепер уже можна було накривати (пошивати) хату. Для того, щоб зробити солом’яний дах, використовували переважно житню солому, бо вона довга і має цільне стебло, – тодішні сорти жита росли до 1,5 метра. З неї робили сніпки, перев’язані перевеслами. Сніпок мав у діаметрі сантиметрів із 30. Солому в ньому ділили надвоє, один із пучків перекручували на 360 градусів, отримуючи в результаті два менші зв’язані між собою сніпочки. Це вже був гладкий сніп – солома в ньому ущільнювалася, він робився плоскішим. Їх готували стільки, щоб вистачило на всю хату. Сніпки рядами прив’язували до лат перевеслами, зрізаним боком догори – “колосками” донизу. Крити хату починали знизу догори, сніпки сходинками лягали один на одного, утворюючи товстий подвійний шар покриття. Це так на рівній частині даху, до самісінького верха. Кутки даху пошивали товстішими сніпками, розправляючи обрізані кінці соломи віялом. На верху даху в снопи забивали кілочки, бо вістря і боки навколо нього накривали не снопами, а просто соломою, яку щільно напаковували перпендикулярно до снопів. Кілки утримували її, аби вона не сповзала донизу. А щоб її не позривав вітер, зверху вздовж усього вістря даху притискали ключинням – збитими на гострий кут важкими дубовими палями. Солом’яний дах міг слугувати хаті до півстоліття. З часом солома поростала мохом, який робив її ще менш проникною для вологи. Якщо ж солома прогнивала, і дах починав протікати, його ремонтували, замінюючи новими сніпками ті, що вже відслужили. До того ж, солом’яні дахи – це ще й був стратегічний запас корму для худоби. Якщо зима була довгою і суворою, селяни іноді розбирали сніпки на клунях і давали їх на корм тваринам.
У 2004 році виставка живопису “Хати під стріхою” мала вибуховий ефект. Хоча раніше мистецька спільнота цієї теми не сприймала, однак, як визнає автор полотен Володимир Козюк, саме хати під стріхою зробили його Заслуженим художником України. Коли роботи з хатою під стріхою потрапили на форум та виставку найвищого світового рівня в рамках Першого Міжнародного культурного ЕКСПО-2016 Шовкового шляху, який проходив у китайському місті Дуньхуан, а потім ще й були закуплені для Національного музею Китаю, стало зрозуміло, що все це було недарма, вся та праця комусь потрібна, що є справжній шанс для відродження української культури. Уся та база дослідженого та зібраного послугує ще усім, хто цінує своє, рідне, українське. Кого зацікавлять унікальні світлини, зверніться до книги “Хата під стріхою”, де представлені не лише фотороботи у супроводі наукових та науково-популярних публікацій про житло від трипілля до сьогодення. Є там і думки наших видатних сучасників про те, чим для них є ота хатина під стріхою.
Особисто для мене ця тема зникаючих хатинок, яку допомагала досліджувати моя бабуся, стала дуже близькою, бо вона – про наше рідне. Ії не можна ігнорувати. Треба актуалізувати розумний підхід до пошуків цінного, щоб встигнути зберегти, те, що історично і культурно важливо. Це ще можливо.
Я не вимагаю припинення будівництва хмарочосів, добре розуміючи, що багато людей прагнуть мати сучасне і комфортне житло, збудоване за новітніми технологіями.
Я закликаю до дотримання всіх вимог, які законодавчо затверджені, щоб зберегти те, що дійсно має бути збереженим, як історична і культурна цінність.
На військовій мапі 1943 року червоним позначена вул. Білицька, а синім – вул. Замковецька
Наш будинок звели в історичній місцевості, що межує з Замковищем – підвищення на півночі Києва. Це теж історична місцевість вздовж вулиць Білицької, Замковецької, Мостицької та прилеглих до них вулиць.
У XVII столітті свій загородній будинок тут мали католицькі пріори, що й дало назву місцевості та Замковецькій вулиці. За припущенням, (як повідомляє Вікіпедія), на території Замковища міг існувати за часів Київської Русі літописний Ольжин град. Світлина 2020-го року з просторів Інтернету: пагорб з парком юнатів, який омивав струмок – притока Курячого Броду (пересох). Можливе місце замку?
Вул. Замковецька
Чи хоч хтось щось чув про хоч яксіь археологічні дослідження цієї місцевості перед забудовою?
Багато проблем з пошуками нових майданчиків для багатоповерхових новобудов висвітлюються, в інтернеті, по телебаченню, на реальних акціях, організованих за закликами громадськості. Факти обговорюються, а проблеми залишаються. Хтось обурюється, а хтось радіє, що отримає нове житло.
З нашого будинку як на долоні видно, не дуже відому в Києві, гору на Виноградарі. Це одна з Вітряних Гір – Ліпинка. Сайт Наш Киів якось повідомляв, що з неї відкривається один з найкращих видів міста, (подібний тому, який я бачу зі свого вікна). Місце дійсно гарне, однак є у гори є, як мінімум, дві проблеми. По-перше, її дуже замусорили. По-друге, по всьому периметру вона заставлена гаражами. Що буде далі, – ніхто прогнозів не оприлюднює . Наразі там зростають нові багатоповерхівки ЖК “Ліпинка”.
А в сторону теплиць, де були відкриті яблуневі сади (як гарно там було навесні, коли квітнуть яблуні!), забудовується однойменне котеджне містечко, (елітне житло поруч з гаражами і звалищем). До речі, лінія метро, яку почали прокладати до Виноградаря дуже популяризувала цей район.
А сади Пріорки колись були відомі не лише в Києві, їх слава на возах і підводах роз’їжджала по Вкраїні у глечиках з вареннями, конфітюрами і іншою смакотою. Доїжджали пріорські делікатеси і до царського двору. Закревські, Езерські, Лісовські, Даніловські. З покоління в покоління жили роди з цими прізвищами, ростили дітей і сади, розповідали легенди про гайдамаків, що стояли на горі Липінка, про художників, що приїжджали на пленер, а пізніше і фотографів, які прагнули справжньо-сільський колорит Пріорки зберегти на згадку.
На нашій вулиці Білицькій одноповерхові будиночки з садочками цієї весни ще стоять, та вони не мають статусу історичних чи культурних пам’яток. Тому можливо, що вони нині доживають свої останні роки. А кожен з них унікальний по-своєму, як, наприклад, цей, декілька світлин воріт якого було розміщено Коробом Антоном в інтернеті наприкінці минулого року. Якщо пройти і уважно придивитися до кожного, то багато про цікавий Київ можна ще дізнатися.
Схоже, що нумерацію будинків на цій вулиці було змінено. Однак це тема вже нового дослідження.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Міське життя сучасної Куренівки не так вже і багате на події. У цьому є своя перевага. 15–20 хвилин на міському транспорті від метро Нивки, і вже хочеться дихати глибше, споглядати природу та мислите про вічне. Розмірковуючи про те, як буде виглядати ця місцевість через десятиліття, я з конструктора LEGO збудував одинадцятиповеорхівку. Безумовно, хтось буде жити в подібному будинку і радіти, в хтось засумує за квітучими весняними садочками…
КиевVласть
3 травня 2021 г. 16:20
Раздел: Новини
Робота нелегальних “МАФів” у Києві “кришується” мафією - депутат Трубіцин
Нещодавно у Києві було демонтовано 40 нелегальних “МАФів” на вулиці Регенераторній. Ці об’єкти, так само як й інші нелегальні споруди на вулицях столиці, “кришуються” мафією.
Про це, як стало відомо KV, в ефірі радіо KyivFM заявив депутат Київради, голова Постійної комісії з питань підприємництва, промисловості та міського благоустрою, голова міжфракційного об’єднання “Успішний Київ” Владислав Трубіцин.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
“Потрібно розуміти, що незаконні об’єкти і їх робота “кришується” київською мафією. Правоохоронцями вже відкриті кримінальні провадження проти багатьох “кришувальників”, – зазначив Владислав Трубіцин.
Депутат також розповів. що боротьба з незаконними тимчасовими об’єктами в столиці продовжиться. І всі демонтажі відбуваються в рамках закону.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
“Приписи на демонтаж власники нелегальних об’єктів на Регенераторій отримували як в минулому році, так і в нинішньому. Всі демонтажі відбуваються згідно закону. Ті “МАФи”, власники яких подбали про всі необхідні документи, паспорти прив’язки чи тимчасові талони, і роблять все згідно закону – вони продовжують працювати. Наша ж задача зробити Київ комфортним для життя людей”, – сказав Владислав Трубіцин.
Також депутат зазначив, що відповідальність за встановлення незаконних “МАФів” на вулицях міста треба посилювати.
“Наразі відповідальність слабка. Штраф за розміщення незаконної тимчасової споруди – 1600 гривень. Але ми працюємо над цим питанням. Виконавча влада повинна ухвалювати такі рішення. Ми знаходимося у постійній взаємодії”, – каже Владислав Трубіцин.
Окрім вирішення проблем зі стихійною торгівлею у Києві Владислав Трубіцин розповів, які кроки робить влада для допомоги бізнесу, що працює законно в епоху COVID-19.
“Згідно з міською цільовою програмою, завдяки якій представники малого та середнього бізнесу можуть брати кредити під 0,01% річних, на цей рік передбачено 50 млн гривень для допомоги малому та середньому бізнесу. За місяць цією програмою скористалися вже 119 підприємців”, – підсумовує Владислав Трубіцин.
Окрім цього, депутат Київради анонсував можливе ухвалення Генплану столиці вже цього року, в якому буде передбачено понад 20 багатоповерхових та перехоплюючих паркінгів.
Читайте: После вмешательства депутата Киевсовета Трубицына в столице демонтировали нелегальную “разливайку”
Фото: пресс-служба депутатаКиевVласть
3 травня 2021 г. 16:04
Раздел: Новини
Робота нелегальних “МАФів” у Києві “кришується” мафією - депутат Трубіцин
Нещодавно у Києві було демонтовано 40 нелегальних “МАФів” на вулиці Регенераторній. Ці об’єкти, так само як й інші нелегальні споруди на вулицях столиці, “кришуються” мафією.
Про це KV стало відомо з заяви в ефірі радіо KyivFM депутата Київради, голови Постійної комісії з питань підприємництва, промисловості та міського благоустрою, голови міжфракційного об’єднання “Успішний Київ” Владислава Трубіцина. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
“Потрібно розуміти, що незаконні об’єкти і їх робота “кришується” київською мафією. Правоохоронцями вже відкриті кримінальні провадження проти багатьох “кришувальників”, – зазначив Владислав Трубіцин.
Депутат також розповів, що боротьба з незаконними тимчасовими об’єктами в столиці продовжиться. І всі демонтажі відбуваються в рамках закону.
“Приписи на демонтаж власники нелегальних об’єктів на Регенераторій отримували як в минулому році, так і в нинішньому. Всі демонтажі відбуваються згідно закону. Ті “МАФи”, власники яких подбали про всі необхідні документи, паспорти прив’язки чи тимчасові талони, і роблять все згідно закону – вони продовжують працювати. Наша ж задача зробити Київ комфортним для життя людей”, – сказав Владислав Трубіцин.
Також депутат зазначив, що відповідальність за встановлення незаконних “МАФів” на вулицях міста треба посилювати.
“Наразі відповідальність слабка. Штраф за розміщення незаконної тимчасової споруди – 1600 гривень. Але ми працюємо над цим питанням. Виконавча влада повинна ухвалювати такі рішення. Ми знаходимося у постійній взаємодії”, – каже Владислав Трубіцин.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
Окрім вирішення проблем зі стихійною торгівлею у Києві Владислав Трубіцин розповів, які кроки робить влада для допомоги бізнесу, що працює законно в епоху COVID-19.
“Згідно з міською цільовою програмою, завдяки якій представники малого та середнього бізнесу можуть брати кредити під 0,01% річних, на цей рік передбачено 50 млн гривень для допомоги малому та середньому бізнесу. За місяць цією програмою скористалися вже 119 підприємців”, – підсумовує Владислав Трубіцин.
Окрім цього, депутат Київради анонсував можливе ухвалення Генплану столиці вже цього року, в якому буде передбачено понад 20 багатоповерхових та перехоплюючих паркінгів.
Читайте: В столице демонтируют рекордное количество незаконных МАФов, – Трубицын
Фото: пресслужба депутата
КиевVласть
28 квітня 2021 г. 09:00
Раздел: Тексти
КОДА ліцензувала діяльність 44 шкіл та десяти дитсадків Київщини
Київська ОДА видала чергові 147 ліцензій комунальним навчальним закладам у п’яти районах Київщини. Ліцензії без проходження процедури ліцензування одержали 41 школа та вісім дитсадків. Ще п’ять ліцензій відійшли до приватних шкіл та садочків у Бучанському та Білоцерківському районах. Загалом навчальні заклади працюватимуть в міських громадах Вишневого, Білої Церкви, Бучі, Ірпеня та ще у семи сільських та селищних тергромадах.
Як стало відомо KV, голова Київської ОДА Василь Володін підписав дев'ять розпоряджень (№№ 145, 153, 154, 175, 176, 203, 205, 215, 216) щодо впровадження трирівневої повної загальної середньої освіти на Київщині комунальними закладами без проходження процедури ліцензування. А також видав ще шість розпоряджень (№№ 187, 206, 207, 208, 86, 74) щодо здійснення ліцензованої освітньої діяльності приватними навчальним закладам. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Комунальні заклади
У Вишгородському районі очільник Київщини Василь Володін надав 26 ліцензій навчальним закладам Поліської громади. Ліцензії одержали сім шкіл. Із них п’ять – І-ІІІ ступенів у сфері загальної середньої освіти за рівнем початкової, базової, профільної та дошкільної освіти. Решта – школи І-ІІ ступенів, які одержали по три ліцензії: дошкільну, початкову та базову. Загалом ці заклади можуть охопити навчанням 2 580 дітей громади.
Також дев’ять ліцензій одержали три заклади Феодосіївської громади Обухівського району. Лісниківська школа І-ІІІ ступенів має тепер три ліцензії. А саме: за рівнем початкової та базової освіти по 120 осіб та профільної – 40 осіб. Також три ліцензії у Ходосівської школи І-ІІІ ступенів: по 150 осіб на початкову та базову та 50 осіб – на профільну освіти. Найбільша кількість учнів зможе навчатися в Хотівському академічному ліцею. Тут початковою освітою зможуть охопити 700 осіб, базовою – 900 учнів та профільною 180 школярів.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
Фурсівська громада Білоцерківського району одержала аж 18 ліцензій для своїх навчальних закладів. Частина цих ліцензій відійшла до п’яти дитсадків, які зможуть загалом надавати дошкільну освіту 325 дітям. Найменша кількість вихованців, 30 осіб, виховується у дитсадку "Казка", найбільша – 100 осіб – у дитсадку "Сніжинка". Діють на території громади і чотири школи І-ІІІ ступенів. Три з них одержали по три базові ліцензії, а ось Яблунівський НВК, чотири, враховуючи і дошкілля. Загалом мережа шкіл розрахована на 1 100 учнів.
Ще 16 ліцензій надано чотирьом школам і одному дитсадку Калитянської громади Броварського району. Дошкільний заклад "Зірочка" може виховувати 280 осіб. Всі чотири школи мають І-ІІІ ступені і в них загалом зможе навчатися 2 605 учнів. Із них дві, Заворицький НВК та Семиполківський НВК, мають по чотири ліцензії: три на повну середню освіту та дошкільну.
У цьому ж районі 49 ліцензій дісталися і школам і дитсадкам Згурівської громади. У Згурівці ліцензії мають два дитсадки комбінованого типу для дітей віком від 2 місяців до 6-7 років – це "Веселка" та "Журавка", кожний розрахований на 160 дітей. Одна школа І ступеня, Вознесенський НВК надаватиме дошкільну і початкову освіту для 105 дітей. Ще п’ять шкіл мають І-ІІ ступінь і зможуть надавати початкову, базову та дошкільну освіту вже для 950 учнів. Також ще вісім шкіл мають І-ІІІ ступені й охоплять середньою освітою ще 2 600 дітей громади. Шість із них одержали по чотири ліцензії і дві – по три ліцензії.
Також КОДА продовжує схвалювати ліцензії для навчальних закладів Бучанської та Вишневої громад Бучанського району.
Так, три ліцензії видано КЗ "Мироцька гімназія №12" Бучанської міськради, що розташована у селі Мироцьке. У сфері дошкільної освіти обласна адміністрація схвалила закладу ліцензований обсяг на 120 осіб. Початковою освітою тут охоплять 240 дітей, а базовою освітою вже 300 осіб.
П’ятнадцять ліцензій відійшло до Вишневої громади. У самому місті Вишневе середню освіту надаватимуть чотири школи. Серед них є дві школи І-ІІІ ступенів – це №1 та №2, яким надано по три базові ліцензії. Перша школа зможе навчати загалом 1 570 учнів, а друга – 1 320 учнів. Ще два заклади мають статус ліцея. Так, Вишнівський академічний ліцей "Основа" може надавати початкову, базову та профільну освіти для 1 800 школярів, а Вишнівський ліцей "Ідеал" – для 1 647 учнів. І ще одна школа І-ІІІ ступенів зареєстрована в селі Крюківщина, їй схвалено також три ліцензії, але вже для 1 690 школярів.
У Бучанському районі Володін надав шість ліцензій і для шкіл Борщагівської громади. По три ліцензії одержали Софіївсько-Борщагівський НВК для 1 920 осіб та Петропавлівсько-Борщагівський НВК – для 1 341 осіб.
Також п’ять ліцензій дісталося і двом школам Ірпінської громади, а саме: Михайлівсько-Рубежівському закладу І-ІІІ ступенів та Козинцівській гімназії. Школі надано три ліцензії на повну загальну середню освіту для 670 осіб, а гімназії всього дві ліцензії – на початкову освіту обсягом 120 осіб та базову обсягом 270 осіб.
Приватні заклади
Ліцензії за рівнем дошкільної, початкової, базової та профільної середньої освіти одержали і низка приватних закладів.
Три ліцензії дісталися приватному закладу загальної середньої освіти "Білоцерківський ліцей "Іт Степ Скул". Ліцей розташований у центрі міської громади Біла Церква на бульварі Олександрійський, 52-А/1-А. Початковою освітою він може охопити до 70 осіб, базовою – 150 осіб та профільною 50 осіб.
Згідно із даними Youcontrol, "Білоцерківський ліцей "Іт Степ Скул" був зареєстрований нещодавно – у січні цього року із статутним капіталом у розмірі 100 тис. гривень. Керує закладом Олена Гурська, а ось належить ліцей одеситу Дмитру Корчевському та Володимиру Галицькому із Дніпра.
Крім того, вони є співвласниками ще декількох компаній: в Полтавській області – ТОВ "Сучасна освіта Кременчук", в Івано-Франківській області – ТОВ "Освітні Технології Івано-Франківськ", в Кіровоградській – ТОВ "Освітні технології Кропивницький", в Сумській області – ТОВ "Освітні технології Суми" і ще низки освітніх компаній, таких як комп’ютерна академія "Шаг".
Корчевський є співвласником дніпропетровської компанії із понад п'ятимільйонними статками ТОВ "Самм", яка займається наданням в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. І ще декількох компаній з аналогічним видом діяльності.
На сайті ж закладу зауважено, що IT Step School – це ліцензована загальноосвітня школа з поглибленим вивченням ІТ та іноземних мов, яка створена на базі комп’ютерної академії "Шаг". Академія "Шаг" має вже 20 років досвіду у сфері освіти, яка діє в 22 країнах світу та має 105 філій. У Білій Церкві вартість навчання в такому закладі обійдеться в 9 889 тис. гривень на місяць.
Аналогічні ліцензії одержав і ТОВ "Гімназія "Умка Смарт", що розташоване в селі Софіївська Борщагівка Борщагівської громади Бучанського району по вулиці Щаслива, 7. Заклад працюватиме з такими обсягами: початкова, базова та профільна освіти – по 80 осіб. Гімназія зареєстрована у липні 2020 року зі статутним капіталом у розмірі 2 тис. гривень. Належить заклад – Валентині Курінній.
Під її керівництвом працює ще два освітні заклади. У сфері дошкільної і початкової освіти "Навчально-виховний комплекс" Загальноосвітня школа I ступеня – гімназія – дитячий садок "Умка Гранд". Комплекс розташований в селі Святопетрівське з 2016 року, ниці це територія Білогородської громади. У Софіївській Борщагівці з 2012 року також працює ще один дитсадок – "Умка".
"Наша програма у повній мірі відповідає рекомендаціям Міністерства освіти із 1 по 11 класи, але є значно ширшою за навчальний план звичайної загальноосвітньої школи. Додатково ми поглиблено викладаємо іноземні мови (французьку, а англійську – із носіями в рамках Speaking club), навчаємо ІТ-грамотності та обраної спеціалізації", – йдеться на сайті закладу.
Читайте: КОГА установит госнадзор над лицензиатами в сфере образования
У цьому ж районі 30 учнів початковою освітою охопить і "Крюківщинська приватна гімназія "Школа Навпаки". Це ТОВ здійснює свою діяльність в селі Крюківщина по вулиці Повітрофлотська, 9-А та 9-Б, з вересня 2020 року, ниці село увійшло до Вишневої громади. Заклад має статутний капітал у розмірі 1 тис. гривень, яким керують Леся Бондаренко та Світлана Глушко. Остання, разом із киянином Євгеном Глушко, є кінцевими бенефіціарами ТОВ.
На сайті закладу зауважено, що у гімназії здійснюється навчання за програмою Нової української школи, а також є чотирьохразове повноцінне харчування, діють гуртки та студії, робототехніка. Вартість навчання у закладі вартуватиме батькам 8,5 тис. гривень у місяць.
Виховуватиме 40 дітей із міста Вишневе і фізична особа-підприємець Марина Валеріївна Кузьменко. Надавати дошкільну освіту вона має намір у місті по вулиці Івана Франка, 23-А. Як ФОП, вона була зареєстрована ще в лютому 2010 року.
Вдалося одержати ліцензію у сфері дошкільної освіти й Ірпінському приватному закладу дошкільної освіти "Білченя".
Дитсадок "Білченя" зареєстроване у жовтні 2020 року у селищі Коцюбинське (Коцюбинська громада Бучанський район) по вулиці Пономарьова, 26, із статутним капіталом у розмірі 2 тис. гривень і зможе виховувати до 60 осіб. Цим закладом керує Ольга Зеленковська. За сумісництвом вона і співвласниця ПЗ разом із киянином Олександром Шубін та ТОВ "Мережа дитячих закладів "Білченя", засновниками якого є також вони.
Крім того, Зеленковська є співзасновницею ГО "Центр компетенцій з кібербезпеки України", а Шубін співвласником низки компаній: з надання в оренду будівельних машин і устатковання ТОВ "Еверест БМ Груп", з комплексного обслуговування об'єктів ОК "Грінвуд", будівництва житлових і нежитлових будівель ТОВ "Еверест БМ" та купівлі та продажу власного нерухомого майна ТОВ "Прайм Капітал Груп"..
На сайті закладу зауважено, що у дитсадку працює декілька груп у режимі повного і неповного робочого дня для дітей віком від 1 до 6 років. Вартість абонемента тут обійдеться від 4 тис. до 6,5 тис. гривень в місяць. Також ту прохають сплатити і річний вступний внесок у розмірі від 2 до 3 тис. гривень. Діє при мережі і школа, яка працює за програмою "Нуш" і додатковим ліцензійними програмами, а ще – академія розвитку інтелекту, студії тощо.
Крім того, КОДА залишила без розгляду "заяву про отримання ліцензії на провадження освітньої діяльності за рівнем дошкільної освіти, подану директором ТОВ "Заклад дошкільної освіти "Смартіс" (ідентифікаційний код юридичної особи 42297076, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 43960876), відповідно до обґрунтованої підстави залишення заяви без розгляду та пропозиції щодо порядку її усунення".
У додатку до документа, підставою у відмові надати ліцензію вказано, що філія подала заяву, яка була оформлена з порушенням вимог Закону про ліцензування. А саме: не містила обов’язкових даних про суб’єкта господарювання та юридичну інформацію про здобувача ліцензії. І лише після того, як будуть усунуті всі зауваження, філія цього закладу, яка розташована у Вишгороді, зможе повторно звернутися за одержанням ліцензії.
Варто додати, що основний підрозділ "Смартіс", розташований у Києві на Оболонському масиві і ліцензію на дошкільну освіту здобув ще у вересні 2020 року. Цей заклад надає свої послуги вже упродовж двох років. Статутний капітал закладу сягає понад 246 тис. гривень і належить бельгійцю Бутрі Мішель Крістіан та киянці Катерині Пархоменко.
Це, загалом, приватний дитсадок з унікальною авторською програмою, що спрямована на різносторонній розвиток дітей від 1,5 до 6 років. Тут використовують методики М. Зайцева, Г. Домана, М. Монтессори, ментальної арифметики та Вальфдорської системи. Загалом на освітніх форумах позитивно відгукуються про роботу цього закладу.
Читайте: КМДА надала 14 освітніх ліцензій комунальним та приватним закладам чотирьох районів столиці
Нагадаємо, як повідомляла раніше KV, Київська ОДА вже схвалила 272 освітні ліцензії для 111 шкіл та дитсадків в трьох районах Київщини. У місті Ірпінь та суміжних громадах навчатимуть та виховуватимуть дітей у 32 закладах, Броварському районі – 41 школа та дитсадок. Найбільше навчальних закладів у Вишгородському районі – 59. У рамках шкільної реформи вже майже всі школи одержали ліцензії з правом навчати за новою трирівневою системою.
Читайте: Новий формат: школи Київщини долучаються до трирівневої системи освіти
Крім того, КОДА надала ще 716 освітніх ліцензій для 196 шкіл та 123 дитсадків Київщини. Загалом ліцензії одержали 23 громади Білоцерківського, Фастівського та Обухівського районів. Так, у Білоцерківській громаді вихованням дітей займатимуться 36 дитсадків, а в 27 школах зможе навчатися понад 26 тисяч школярів. У колишньому Кагарлицькому ж районі охопити навчанням зможуть лише понад 3 тисячі дітей.
Читайте: На Київщини ліцензували діяльність шкіл та дитсадків у 23 тергромадах
Також раніше Київська ОДА надала 487 ліцензій для 121 школи та 118 дитсадків у трьох районах Київщини. Так, у дев’яти громадах Бориспільського району діти зможуть одержати дошкільну, середню та профільну освіти у 76 навчальних закладах. В Обухівському районі нова трирівнева система освіти запрацює у 75 школах та дитсадках, у Бучанському районі – у 100 навчальних закладах.
Читайте: 24 громади трьох районів Київщини одержали ліцензії на нову середню освіту
Чергові 270 освітніх ліцензій на нову середню освіту 70 школам та 47 дитсадкам. Ліцензії одержали навчальні заклади восьми громад у Бучанському, Фастівському, Броварському та Бориспільському районах.
Читайте: Нова трирівнева система освіти стала досяжною ще для 70 шкіл Київщини
Фото: колаж KVКиевVласть
25 квітня 2021 г. 17:30
Раздел: Стиль
Колись у цього міста були теплі долоні, а тепер тут – дикі джунглі
35 років тому на Чорнобильській АЕС сталася одна з найбільших техногенних катастроф у світі. А зараз Україна подає документи в ООН для визнання атомної електростанції та зони відчуження навколо неї об’єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Серіал “Чорнобиль” подивилося півсвіту. Туристи лопонулися в Київ і зону відчуження лавиною. І на питання “Бути чи не бути” поїздці до Прип’яті відповідь була однозначною: “Так”. При тому, що я там буваю практично щороку. І щоразу відкриваю для себе щось нове. І як журналіст, і як член Всеукраїнської асоциації гідів.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Неправда, що минуле йде назавжди. Воно нікуди не поділося. Воно тут. Яскравим прикладом цього є ЧАЕС. Просто ми пішли вперед. Час — це дорога, і вона існує за вашою спиною. Те, що пішло у минуле, не зникає. Але не потрібно зациклюватись на минулому. Двадцять п'ять років хворіла ЧАЕС, і лише кілька років тому з'явилися "лікарі", які направили її на лікування. Першою пігулкою до одужання стала побудова нового саркофагу, над яким працювали представники різних країн, хоча більшість все ж таки українці. Але основною метою є очищення ЧАЕС від радіоактивного пального. Для цього і було побудовано централізоване підприємство з поводження з радіоактивними відходами "Вектор", яке спеціалізується саме на їх утилізації. Цей комплекс умовно поділений на дві частини — чисту та умовно брудні зони. У чистій знаходиться все необхідне для проживання робочого персоналу, а в брудній — декілька сховищ для утилізації.
Так, ця страшна подія, що змусила здригнутися від жаху весь світ, стала яскравим проявом цілковитої аморальності, недалекоглядності та й просто низького інтелектуального рівня тогочасної влади. А як інакше можна пояснити той факт, що надзвичайно потужну атомну електростанцію було збудовано зовсім недалеко від Києва — багатонаселеної столиці? Зате тепер вони можуть спостерігати яскраві наслідки такого "мудрого рішення". Там, де колись розташовувався мальовничий куточок України, зараз панує пустельна тиша... У мертвому місті можна лише зустріти сталкерів, які у пошуках легкої здобичі ризикують власним життям, та екскурсійні групи. Подейкують, що вночі у Прип'яті чутно дитячий сміх та скрип старої гойдалки. Достатньо один раз побачити та відчути атмосферу вимерлого міста, щоб у серці назавжди залишився темний куточок... Куточок Чорнобилю.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Про Чорнобиль сьогодні сказано й написано стільки, що можна розворушити всю планету. Але слова — то лише частинки, зернятка правди. Сама правда набагато жахливіша. Навіть через 35років.
Дорога на Чорнобиль
Напередодні дати страшної трагедії людства прес-клуби, політики, міністри організовують поїздки журналістів з багатьох регіонів країни до Чорнобиля, Прип'яті — до зони відчуження. Хоча, вже другий рік вони туди й не потикаються.
Дорога на Чорнобиль... Сьогодні це — майже звичайна дорога через увесь Вишгородський район, через його села й містечка, яка нічим не відрізняється від тисяч інших доріг. Напівголі весняні поля й сільські хати... Тьмяно, буденно... І безпечно.
А мені згадується ця дорога наприкінці травня-на початку червня 1986-го: узбіччя залите (чи засипане) чимось білим, мокрий асфальт парує, нескінченним потоком в обидва боки їдуть машини, реве худоба, плачуть перелякані люди, а назустріч їм — машини з продуктами, технікою, солдатами й речами для 55-ти тисяч ліквідаторів, навкруги — військові, здається, що колір хакі заполонив усе довкола. І постійна перевірка документів... Ми їдемо в саме пекло, ще не усвідомлюючи куди ми їдемо й навіщо. Здавалося, що беремо участь у зйомках фільму про війну. Тільки дуже вже натурально й страшно. Сьогодні про це нагадують лише залишки контрольно-пропускних пунктів.
Два роки тому перша наша зупинка — в райцентрі Іванків — колись це містечко стояло на перетині багатьох доріг: на автостанції зупинялися автобуси, які прямували на Житомирщину, Чернігівщину, Білорусію, Росію. А сьогодні це, як сказав наш супроводжуючий, колишній ліквідатор, "останнє мирне містечко перед зоною", хоча до Чорнобильської АЕС — понад 50 км.
На шляху до першого перед 30-кілометровою зоною КПП проїжджаємо березовий гай, встелений підсніжниками. Цікаво, як швидко сюди доберуться пронирливі торговці квітами? Проїжджаємо Страхолісся, у минулому — грибну столицю українського Полісся, позаду — Зелений Мис, містечко, збудоване зі списаних теплоходів, у якому жили перші вахтовики-ліквідатори. Саме тут, у чорному від біди й рудому від радіації році виступали перед бійцями артисти. Слід сказати, що у самому Чорнобилі тоді осмілилися виступати лише найвідважніші: Йосип Кобзон, Валерій Леонтьєв та Микола Гнатюк. Сміх і гомін серед журналістів поступово згасає: прислухаються до слів свідків-героїв: колишнього пожежника, полковника у відставці Олександра Мельника, капітана в запасі Анатолія Супруна та водія Андрія, котрі з перших днів трагедії були чи не в самому пеклі.
Село Оране. Тут навесні-влітку 1986-го розташовувалась 25-та бригада радіохімзахисту, яка першою увійшла в "зону". Спочатку вона налічувала 2,5 тисячі бійців, а за літо їх змінилося кілька десятків тисяч. Чи хтось із тих солдатів і офіцерів лишився в живих? Адже це саме вони, ті хлопчики в солдатських гімнастерках майже голими руками знімали верхній шар ТВЕЛу (тепловидільний елемент — двометрова титанова зв'язка з урановою таблеткою всередині).
"Наприкінці 1986-го я потрапив до московської лікарні № 6,— згадує один із наших знайомих.— Те, що я побачив — не можна передати словами. На ліжках лежали живі трупи, висохлі, неначе мумії в Лаврі. Замість шкіри — самі лишень опіки. А там, до чого вони доторкалися руками, залишалися шматки живого м'яса. Не знаю, як медсестрички й санітарки могли дивитися на ці муки й страждання. Хоч як мені було погано, але я вблагав лікарів відпустити мене додому, бо не вижив би...".
Доїхавши до КПП "Дитятки", починаєш задумуватися над іронією долі та містикою разом узятими. Адже якраз дітей, у першу чергу, й вивозили з зони, на кордоні з якою стоїть КПП. Село Черевачі. Перший населений пункт у зоні. Відселене 6-8 травня 1986 року. Пустка. Село Залісся... Хати поросли густим лісом, кущами... Дерева поглинули хати з вибитими віконницями, наче після бомбардування, з електроопор звисають дроти...
На в’їзді до 30-кілометрової зони відчуження у нас перевірили документи, й видали апарати, котрі ми мали носити на шиї, як медальйон. Щоб побачити, куди можна лізти, а куди – не варто. Ось такі б пристрої – та в 1986 році! Скільки б смертей вдалося уникнути!
Гід по Зоні провів суворий інструктаж: куди ходити можна, куди – ні в якому разі, що робити можна, як себе поводити. Это важно, ведь радиация собирается точечно. Там, где гостей водят гиды, ее уровень в пределах нормы, а в каких- то местах, причем в паре шагов от маршрута, уровень радиации может увеличиться в несколько раз. Более того, по-прежнему есть места, где можно получить смертельную дозу радиации.
Радіоактивні хмари розстрілювали
Тут, праворуч від того місця, де ми зараз проїжджаємо, був сумновідомий "рудий ліс". Після аварії дощові хмари, які були насичені радіоактивними речовинами, військові льотчики та бійці протиповітряної оборони посипали й розстрілювали особливою речовиною. Робилося це для того, щоб смертоносні дощі ні в якому разі не могли дійти до Москви, а випадали на території зони (це в ідеалі). От і випав перший найнебезпечніший дощ на ліс, який моментально став рудим і смертельно небезпечним. А всі інші хмари проливалися зливами над Україною, і особливо над Білорусією.
"Щодо "рудого лісу",— долучається до розмови водій,— через нього спочатку проходила єдина дорога, яка з'єднувала станцію з "Великою Землею". Так, цю частину дороги машини пролітали на скаженій швидкості. Якщо, не доведи Господи, щось траплялося із транспортом, водій і пасажири вискакували з машин і стрімголов неслися уперед — подалі від страшного місця, знаючи, що їх обов'язково підхопить наступний транспорт.
Але найстрашніше не те, що бачиш очима. Село Копачі, неподалік від АЕС, навряд чи вже можна назвати селом. Поле з невеличкими пагорбами з обох боків дороги. Можна проїхати мимо й не помітити, якщо не знати, що це — кладовище хат. Радіоактивна хвиля, накривши поселення, примусила евакуювати усіх його мешканців. Екскаватори виривали котловани перед кожною хатою, згортали туди будинок разом із усім людським майном, нажитим роками й поколіннями... і засипали піском. Від села залишилися лише клуб та братська могила загиблих під час Великої Вітчизняної війни. На карті України не стало села...
Трохи далі — колишній польовий аеродром, з якого піднімалися вертольоти з тоннами піску, гіпсу, доломіту, свинцю. Все це скидалося в роззявлену пащеку реактора. А щоб збити пилюку, з тих же гвинтокрилих машин над станцією й Прип'яттю розпилялися спеціальні розчини. Ці ж вертольоти мали закинути техніку й обладнання на 4-й енергоблок, але спроба виявилася невдалою.
Ліворуч над лісом видніється сітка-решітка. Колись це був суперсекретний оборонний проект радянських ППО "Радуга-2", який контролював усю європейську частину СРСР. Командний пункт цього об'єкта знаходився глибоко під землею. А десь далеко на півночі була аналогічна станція. Звідти регулярно запускалися імпульси навколо планети, а Чорнобильська — приймала. Це давало змогу виявити запуск ракети у будь-якій точці земної кулі.
А зараз ця унікальна система не те, що не діє, а просто виявилася нікому не потрібною.
Містом блукали покинуті собаки й коти
Безумовно, збитки населенню від аварії будуть підраховуватися ще довго. Матеріальні й моральні. А що ж сталося з тваринами, покинутими напризволяще? Свідки згадують, що коли всіх людей уже вивезли, містом блукали покинуті, знесилені собаки й коти. Вони не могли зрозуміти, що сталося, чому їх зрадили й куди поділися люди. І, всупереч інстинкту самозбереження, вони усі разом шукали захисту.
"Мені як ліквідатору, офіцеру й просто людині довелося побачити всього. Але я ніколи не забуду, як до польового військового табору ліквідаторів довгою вервечкою тяглися коти, собаки й лелеки. Вони йшли пліч-о-пліч (якщо можна так сказати про тварин) до людей, а потім ставали й дивилися так жалібно, що кров у жилах холола.
У перші травневі дні, похапцем збираючись, мешканці сподівалися через кілька тижнів або й днів повернутися назад. Тому й випускали домашніх тварин на вулицю, аби ті не загинули від холоду й голоду. Брати із собою домашніх улюбленців категорично заборонялося. А через місяць по всіх покинутих селах, а особливо у Прип'яті, валялися трупи нещасних тварин, які загинули не від голоду, а від опромінення.
Відомі випадки, коли лисиці з навколишніх сіл діяли занадто вже по-людськи: брали під свою "опіку" курники, охороняли “свою” пташину зграю й нікого чужого до неї не підпускали.
Домашні собаки, пішовши у ліси, схрестилися з вовками. Ці істоти взяли найкращі риси з обох видів: не боялися людей, світла, вогню, шуму моторів, добре знали звички людей і нападали на них спереду, а не ззаду, як вовки. Кажуть, що їх уже всіх відстріляли, а проте — хтозна...
Назад у майбутнє: місто-привид
У далекому 1972-му, коли будівництво міста атомників (як і станції) тільки починалося, Прип'ять повинна була стати "містом майбутнього, містом 21-го століття". І якби не аварія, можливо, й стала б одним із найкращих і найперспективніших міст країни. Середній вік прип'ятчан на момент аварії досягав 29-35-ти років — молоде місто молодих людей.
В’їзний знак Прип’яті. Ліворуч - в житловю частину міста, прямо чи праворуч — до Чорнобильської АЕС. Саме місто Чорнобиль зосталося збоку. Воно до катастрофи не має відношення, хоча й опинилося всередині Зони піся аварії. Чому ж станція Чорнобильська, а не Припятська? Її почали будувати раніше, ніж місто-супутник, і назвали просто по імені району, центром якого був Чорнобиль.
Згадують, що за кілька днів до аварії, готуючись до Першого травня, в місто завезли з Голландії 50 тисяч кущів троянд, і воно просто тонуло в квітах. А вже через місяць-півтора їх уже геть не було видно: двометрові колючі зарості бур'янів поглинули красу.
"Це було вражаюче жахливе видовище — з-за велетенських бур'янів визирали маленькі квіточки, які чахли прямо на очах."
Бетонні багатоповерхівки з проломленими стінами, школи з розбитими вікнами, зарослі деревами дитячі майданчики. У Прип'яті не росте трава — вона відразу перетворюється на сухостій. І пташок геть не чути. Сьогодні тут, у 50-тисячному місті атомників, одному з найбагатших у країні, розруха й радіація. Одна з головних офіційних заборон – не заходити до будівель. Кажуть, що це небезпечно і вони можуть обрушитися в будь-який момент. Але неможливо опинитися тут і гуляти тільки по вулицях! На свій страх і ризик деякі сміливці роблять вилазку по закинутих будинках. Якщо дуже захотіти, ніхто не завадить проникнути в спорожнілі багатоповерхівки. Найцікавіші – 16 поверхові висотки, з них відкривається чудовий вид. На ті, що з гербами, краще не ходити: вони дійсно в дуже жалюгідному стані, плюс знаходяться в центрі, там простіше "спалитися" – поліція ганяє екстремалів, а у гідів можуть відібрати ліцензію. Заходимо у під’їзд. Між поверхами на стіні напис: “Обережно! Працює снайпер!” Мимоволі озираєшся й пригинаєшся. В одних квартирах цілі вікна, а в інших - розбиті. Вітер. Хоча мародери ураганом пройшлися по Прип'яті ще років двадцять – тридцять тому, більшу частину вмісту квартир забрали ліквідатори аварії: меблі в могильник, якусь техніку – на зберігання в магазини. У магазині "Веселка" до сих пір склад старих плит, сервантів і роялів. Піднімаємося на верхній поверх. Проходимо повз машинну кімнату. Двері відчинені, обладнання розкурочене, але не вивезено. З ліфтового обладнання в першу чергу витягували мідну обмотку моторів. Піднімаються на дах. А мені раптом стало невимовно страшно. І я – донизу! Невже я такий страхополох?! Сціпивши зуби, йду до порожньої 9-поверхівки. В кількох метрах від під'їзду — жовтий "ядерний" трикутник. Двері у квартиру відчиняю ногою — руками торкатися страшно. Всередині — розвалені меблі, спинка від дитячого ліжечка, сумно дивиться покинута лялька. Порожньо й страшно. І раптом десь у коридорі — звук чужих кроків. Може, ще хтось насмілився піднятися? Виглядаємо за двері — нікого. Може, мародери? Але тут красти вже більше нічого. Звук більше не повторювався. Невже здалося? Мабуть, нас не просто страхали тим, що привиди повертаються до своїх покинутих будинків? Бігом донизу...
На центральній площі перед Будинком культури "Енергетик" валяється дитяча іграшкова машинка. Нічого не викликало у мене такий жах і біль, як ця покинута іграшка. А ще — зловісні тіні на будинках, схожі на кошмарні тіні в Хіросімі, які залишилися від людей після ядерного вибуху. Виявляється, це художники-авангардисти з Росії, Білорусі й Німеччини вирішили таким чином "оживити" мертве місто.
Передовий радянський атомоград був надміру прикрашений різноманітними лозунгами. Взагалі, такий міні-радянський Лас-Вегас – все в неоні, переливається, сяє. “Партия Ленина – сила народная, нас к торжеству коммунизма ведёт”, “Мирный атом в каждый дом”, “Здоровье народа – богатство страны!” (це один із останніх лозунгів, які залишилися в Прип’яті з тих часів), “Хай буде атом робiтником, а не солдатом”. Про цю вивіску ходить байка, що через день після аварії якийсь хохмач заліз на дах і повалив першу букву “а”, через що напис набув зовсім іншого смислу. Пізніше всю вивіску “поклали” на дах, але кілька років тому нелегальні екстремали підняли літери знову.Знаменитий парк розваг з його жовтим колесом огляду виявився не таким грандіозним, як я уявляла. Самих атракціонів там кіт наплакав: крім колеса і автодрому є лише карусель і гойдалки. Чортове колесо повинні були відкрити лише 1 травня 1986 року, воно було подарунком до свята, але так і не встигло попрацювати. Ось ще одна легенда. Насправді, на колесі багато людей встигли покататися. Ось як про це згадує одна з колишніх мешканок: “Сама особисто на ньому каталася. На машинках хотілося покататися, але на них було не достоятися – натовп величезний. А ось на колесо бажаючих було значно менше. Але жінка, яка ним управляла, мабуть не встигла вивчити інструкцію, як треба правильно розсаджувати людей, тому вийшов серйозний казус. Труханулі ми тоді здорово. Людей цей працівник садила в кожну кабінку. І, коли половина колеса була щільно заповнена, а друга, навпаки, залишалася абсолютно порожньою, колесо мимовільно різко зірвалося і почало кататися вгору-вниз, шукаючи рівноваги, до тих пір, поки завантажені кабінки не опинилися в нижній частині колеса. Видовище було жахливим, тому що осі, на яких кріпилося колесо, сильно хиталися при цьому. Було відчуття, що колесо впаде на бік. Деякі хлопчаки, хто розташовувався нижче, стрибали на всі боки. Жінка сама дуже сильно перелякалася. Відключила колесо. Коли воно зупинилося, почала по-помалу включати і висаджувати спочатку з кожної другої кабінки, потім ще рідше, до тих пір поки всіх не висадила. Нам пощастило, ми ще кола 2 зробили безкоштовно. Може, через цей інцидент воно більше і не працювало, а може, недоробки які в ньому виявили. Каталися ми рівно за тиждень до аварії. Ось такий факт мав місце в історії парку культури, який так і не відкрився. Атракціони й досі дуже сильно “фонять”, залізо збирає всю радіацію, особливо біля автодрому. Парк взагалі одне з “найбрудніших” місць Прип’яті. Брудніше лише на площі перед БК “Енергетик”, готелем “Полісся”, лікарня й кладовище техніки – це взагалі – жесть!
В школі й дитячому садочку не просто сумно, а щемно й хочеться плакати: дитячі іграшки, ліжечка, книжки, зошити, сандалики, лопатки, інформація для батьків…
Покинутий річковий вокзал. Звідси ходили швидкісні катери-“ракети” в Київ чи в білоруський Мозир. А ще тут було чудове літнє кафе. А в автоматі з газировкою і досі стоїть “та сама” гранчаста склянка, з якої пили всі радянські люди, але ніхто не хворів.
А ось - дерев'яна пристань на річці Прип'ять. Дебаркадер віднесло течією на сто метров у бік, він сів на мілину й частково затонув. Але ми все-таки ризикнули по ньому прогулятися, маючи шанс кожну мить шубовснути у воду.
Настав час нагнати справжньої жуті! Це – найстрашніше й небезпечне місце в усій Прип'яті, без жодних перебільшень! Це – лікарня! Медсанчастина №126, єдина лікарня Прип'яті, прийняла перших постраждалих в аваії: пожежників, які гасили вогонь Четвертого энергоблока, відразу ж відправили сюди. В лікарняному підвалі вони скинули з себе весь заражений одяг. Вся форма досі знаходиться там, і навіть найбільші відчайдухи не полізуть ще раз. Там радіаційний фон доходить до мільойна розпаіов на хвилину, а на дозиметрі можна побачити і 20, і 50 мілізіверів на годину. Смертельно!!!! Звісно, в підвал ми не полізли, вражень вистачило і на поверхах лікарні.
Виявляється, в Прип'яті була навіть своя в’язниця!
Прип'ять уже ніколи не повернеться до життя. Це — як нагадування про те, що люди мають більш чітко зрозуміти ту загрозу, яка йде від некерованої ядерної реакції. Експерти вважають, що через руйнування і часткове знесення будівель місто Прип'ять може зникнути через 10 років. Адже відомо, що без людей будь-яка споруда гине. Крім того, через споруди проростає ліс; стіни і конструкції постійно видозмінюються під дією температури, що призводить до осипання, а рівень радіації в будинках часто вищий, ніж на вулиці. "Саме тому ми зараз обмежили доступ до будівель. Більша частина цих будівель зрештою буде знесена та похована",— підкреслюють експерти.
В голові невкладається думка про те, що 50 тисяч жителів вимушені були покинути своі будинки з валізкою речей на 3 дні й ніколи не повернутися назад. 20 тисяч квартир спорожніли в один день..
"Це місто просто необхідно зберегти, зробити у ньому музей і возити сюди енергетиків-атомників з усього світу, щоб вони бачили, що може трапитися з "мирним" атомом, з містом, з цивілізацією, врешті-решт, якщо вони натиснуть не на ту кнопку",— з болем констатував колишній міський голова Прип'яті Олександр Єсаулов.
Водночас спеціалісти припускають, що у південних регіонах зони відчуження за 20-30 років рівень цезію опуститься до значень, що допускають проживання населення. Це пов'язано з фізичними процесами напіврозпаду цієї радіоактивної речовини.
Що ж стосується територій, які уражені ізотопами трансуранових елементів, то ці землі, на думку спеціалістів, ніколи не будуть придатними для проживання.
Повертаємося назад
Вражаюче видовище! Прямо перед нами з-за пагорба виринув реактор. І багато-багато високовольтних ліній електропередач. Вони були такими беззахисними, як кволе дитинча. Якщо вже ми так звикли шукати винуватців трагедій, то давайте просто подивимося на ці безхозні ЛЕП біля самої атомної електростанції. До речі, через якісь там чиновницькі нестиковки (і це — в зоні суворої відповідальності) наш автобус з півсотнею журналістів ніхто не зустрів і не супроводжував, і ми самі, на свій страх і ризик, кілька годин роз’їжджали зоною і навколо реактора. Тим паче дивним і недоречним видався нам переполох охорони ЧАЕС, коли ми впритул під'їхали до її центрального входу. "Хто ви такі?! Як ви сюди потрапили?! Знімати заборонено!". І це після того, як були десятки попередніх домовленостей, наші документи по кілька разів перевіряли на всіх КПП, кудись комусь телефонували... Після того, як усі, хто хотів, пофотографували усе, що було потрібно... А ми говоримо про безпеку...
Шість реакторів
Ми поїхали далі, до четвертого реактора.
А ось і об’єкт “Укриття”. Споруджений в поспіху, він тим не менше 30 років стримував подальше поширення радіації від реактора. Однак його перекриття та стіни вже занепали і почали руйнуватися. Електронне табло показує 122-126 мікрорентгенів на годину. Співробітник інформаційного центру ЧАЕС демонструє нам макет реактора в розрізі й розповідає про основні ризики об'єкта "Укриття". Але фотографії, зроблені в зруйнованому реакторі, говорять самі за себе.
Споруда "Укриття" над зруйнованим 4-м енергоблоком захистила навколишнє середовище від подальшого виносу радіоактивності, а людей — від опромінення. Але надзвичайно стислі терміни будівництва, надвисокі рівні радіації, необхідність використання дистанційних методів, недостатня вивченість уцілілих конструкцій, які стали опорою для нових, наявність великої кількості палива всередині та ще цілий ряд факторів викликають занепокоєння та зумовлюють необхідність приведення "Укриття" до екологічно безпечного стану.
Гід детально розповів нам про будівництво саркофага, який будували французи. В 1986 році це була єдина країна в світі, яка відмовилася допомогти в ліквідації наслідків аварії. Пізніше вони усвідомитли свою помилку, як і факт, що постраждав увесь світ, і цим будівництвом відновлювали свою репутацію.
Споруда другого саркофага почалася в 2007 році. Планувалося, що він буде являти собою рухливу арку, яка накриє реактор разом зі старим саркофагом, після чого можна буде зайнятися розбиранням, дезактивацією і захороненням останків енергоблоку. Спочатку проект збиралися завершити до 2012/13 році, але терміни зрушилися через фінансові проблеми. Новий саркофаг став найбільшою наземною пересувною конструкцією: Оскільки будувати арку безпосередньо над старим саркофагом було небезпечно, її споруджували частинами на складальному майданчику неподалік від станції. Збірка і підйом елементів першої половини арки тривали з 2012 по 2014 рік, до 2015-го зібрали і другу половину. Після обидві частини були з'єднані в єдину конструкцію. До листопада 2016 року монтаж було повністю завершено.
Станція живе своїм життям. А величезна їдальня, розміром, як увесь Київський Палац дітей та юнацтва – вражає!
Ми зупинилися на місці, де одним поглядом можна було охватити панораму всіх шести реакторів. Останній з них зупинили лише в 2001 році, через 15 років після трагедії! Недобудовані 5 і 6 енергоблоки ЧАЕС покинули. Все так і стоїть: разом з будівельною технікою, кранами, а по всьому колишньому СРСР терміново зупинили будівництво нових атомних станцій: вони так і стоять покинутими на різній стадії готовності.
Чорнобиль 2
Радіолокаційну станцію “Дуга” в Чорнобилі внесли до реєстру нерухомих пам’яток України
Радіолокаційна станція “Дуга” або “Чорнобиль 2” – це ряд металевих щогл висотою 150 метрів із натягненими між ними дротами. У радянський час її планували використовувати як систему “загоризонтного стеження” (виявлення пусків балістичних ракет на інших континентах – ред.) та глушіння радіосигналів у Європі. Споруда до аварії на ЧАЕС встигла попрацювати тільки в тестовому режимі. За характерне ритмічне постукування в ефірі, яке генерувала “Дуга”, західні фахівці називали цю споруду “Російський дятел”. – Це унікальне військове, надсекретне містечко з колись надсекретною радіолокаційною дугою. Її будівництво кошувало країні вдвічі більше, ніж вартість самої атомної електростанції. При цьому, через злочинні помилки в розрахунках, дуга виявилася абсолютно непотрібною. Вона не працювала жодного дня! Але це стало зрозумілим напередодні трагедії. Тут же виникає питання: а чи не були пов’язані між собою події: усвідомлення фатальної помилки в проекті дуги й трагедія на АЕС?!.. (подивіться документальний фільм “Русский дятел”).
Штамп "Здесь живет хозяин дома" ставлять прямо на стіни
За кількістю пам'ятників Леніну у різних варіаціях на 1 кв. км місто Чорнобиль дасть фору мабуть усій країні. Тут його ніхто не звалив. А також за чистотою, вичурністю й навіть деякою показушністю клумб кольору українського прапора. Сам Чорнобиль шокує. Не пустотою, а пожвавленням — у місті повно людей. Від звичайного містечка різниться лише тим, що майже всі люди тут — у камуфляжі. Тут проживає близько 3 500 вахтовиків, які працюють на зупиненій АЕС. Покинуті багатоповерхівки перетворили на гуртожитки. А акуратні сільські будиночки стоять пусткою. Лише на деяких просто на стіні — напис: "Здесь живет хозяин дома". Працюють магазини, навіть кафе-ресторан. А ще в Чорнобилі живуть, хоч наука й забороняє, 125 (за офіційними даними) самоселів, які повернулися до рідних домівок. Запитую перехожого (ним виявився місцевий міліціонер), як потрапити до самоселів, щоб дізнатися про їхнє життя-буття.
"А чого б їм і не жити? Орють, сіють, годують худобу, навіть пасіку розводять. Працюють у нас і магазини, і пошта".
Традиційна зупинка біля пожежної частини й монументу пожежним Чорнобиля з промовистою назвою "Тим, хто врятував світ". Сяють новенькою фарбою дві сучасні пожежні машини, сконструйовані на базі танків Т-54 та Т-55, які мають потужні гармати, що стріляють спеціальним порошком. Кажуть, що таку техніку мали відправити до Кувейту, але десь там у верхах не змогли поділити гроші, чим швиденько скористалися американці. От би такі машини в той страшний рік! А то гасили пожежу на атомній станції допотопними пожежними машинами, ніби горів звичайнісінький сільський сарайчик.
На центральній площі містечка — невеличкий Будинок культури,— саме тут 20 років тому відбувався суд над директором і головним інженером ЧАЕС; там, де зараз транспортний комплекс — містилася перша штаб-квартира урядової комісії з розслідування причин та наслідків аварії. Кінотеатр Україна... Навесні й влітку 1986 року в ньому безперервно, в режимі нон-стоп демонстрували радянські кінофільми.
"З асфальту на траву не сходьте",— попереджають нас,— "асфальт на відміну від трави миють регулярно". Щоб переконати недовірливих любителів екстріму, один із колег-журналістів підходить з армійським дозиметром до трави на узбіччі: на датчику — 800 мікрорентген. На дорогу всі вискакують, наче ошпарені.
Браконьєри
Міліціонери й охорона “зони” кажуть, що випадків мародерства там практично вже немає — все, що можна було, вже вкрали. А ось браконьєрство цвіте повним ходом. Особливо на воді. Браконьєр спокійно запливає у Прип'ять (і навіть у штучний канал для охолодження реактора) з Київського моря і ловить рибу, яку потім продає в Києві і не тільки. А от риби в зоні дуже багато. Розповідають, що у самому каналі водяться величезні соми, які можуть проковтнути хлібину. Не кажучи вже про дичину в лісах. Правда, відстрілюють переважно лише молоденьких косуль чи кабанів, бо тварина, старша трьох років, кажуть, страшенно небезпечна — "фонить".
Попри всі втішні чи невтішні прогнози МАГАТЕ й вітчизняних спеціалістів працівники станції роблять невтішний висновок, що Чорнобиль у найближчі 100 років буде небезпечним. А там — життя покаже.
Минуло вже 35 років від того страшного часу. Кілька разів змінювалася влада, вдосконалювалось суспільство. Але я не вірю, що у разі виникнення подібної ситуації влада у першу чергу подумає про людей, а не про свої власні інтереси.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" КиевVласть
25 квітня 2021 г. 13:15
Раздел: Територія розуму
Обираємо за законом. Дотримання норм виборчого права в громадських організаціях
Днями в Києві відкрився перший в Україні й найбільший в Європі Музей передвиборчої агітації. Круто! А, можливо, це ще й якось пов’язано з тим , що більшість громадян нашої країни просто не мають уявлення про виборче право. Особливо про те, як це право застосовувати в громадських організаціях.
Тому я, юрист Українського Товариства сліпих, вирішив дослідити дотримання норм виборчого права в громадських організаціях.
Конституція багато яких прав декларує для громадян, але як їх застосувати на практиці ми не знаємо, а тому і виникають час від часу різні тлумачення неврегулюванних (проблемних) питань. Така ситуація спричинена тим, що у профільних законах відсутні норми права, які можна застосувати.
Гарантоване конституцією виборче право – обирати та бути обраним задеклароване, але чому ми думаємо, що стосується це право лише виборів до органів влади?
За визначенням юридичної літератури, виборче право - це сукупність правових норм, що регламентують право кожного вільно обирати і бути обраними.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Демократичні перетворення в сучасному суспільстві відкрило багато можливостей для людей у різних сферах від бізнесу до громадських ініціатив.
Кожен член того чи іншого товариства має свої права та обов’язки.
Розглянемо одне з них – право обиратися й бути обраним.
Коли мова йде про вибори до органів державної влади та місцевого самоврядування, то начебто майже все зрозуміло. Є виборчий кодекс і ряд інших нормативних актів, які регулюють виборчі процеси.
А що відбувається в приватному секторі права, як відбуваються вибори в акціонерних товариствах, кооперативах різного роду, громадських об’єднаннях тощо?
З огляду на останні події, що відбуваються зі звітно-виборчими процесами в первинних та обласних організаціях Всеукраїнської організації “Українське товариство сліпих” (надалі – УТОС) виникла необхідність провести дослідження питання виборчого права на реальному прикладі.
Виборче право публічного та приватного характеру
В демократичному, громадському суспільстві право брати участь в управлінні державою, місцевим самоврядуванням, громадським об’єднанням, політичною партією, різного роду кооперативами та колективними підприємницькими утвореннями є невід’ємним право кожного громадянина, хто дотичний до того чи іншого утворення.
Що воно таке – виборче право та до чого тут ст. 38 Конституції України?
Стаття 38 Конституції України кожному гарантує вільно обирати і бути обраними, але вся юридична література обмежується вивченням тільки виборчого права публічного характеру.
Виборче право – це сукупність правових норм що регламентують право кожного вільно обирати і бути обраними не залежно від публічного чи приватного права.
Для того, щоб був зрозумілий хід думок автора розпочну з головного.
У профільному Законі України “Про громадські об’єднання” відсутні норми, що регламентують права та обов’язки члена громадського об’єднання, а отже як обирати до керівного органу та бути обраним – не зазначено.
Можна зауважити, що в ст. 3 Закону України “Про громадські об’єднання” обумовлено сам принцип, за яким діє організація (об’єднання) - “самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об'єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об'єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об'єднання, крім випадків, визначених законом”.
За змістом пункт 4, частина 1, статті 11 ЗКУ “Про громадські об’єднання” визначено, що має міститися в статуті громадської організації щодо питання органу управління: “…повноваження керівника, вищого органу управління, інших органів управління (далі – керівні органи) громадського об'єднання, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об'єднання, та її заміни (для громадських об'єднань, що не мають статусу юридичної особи…” Ну, з керівником – ясно, але права та обов’язки членів громадської організації не визначені. На думку законодавця, дані питання віднесено до компетенції статутних норм тієї чи іншої громадської організації.
Наскільки зручно користуватися в побуті недосконалими законодавчими актами, які іноді можна тлумачити двозначно, - прикладів безліч.
Отже, якщо в законах відсутні прямі норми, то доведеться застосовувати аналогію права та законодавства. За змістом ст. 8 Цивільного кодексу України
“1. Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
2. У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права)”.
Які права членів товариства, які не досягли повноліття?
За аналогію права кожне громадське об’єднання, політична партія, різного роду кооперативи та колективні підприємницькі утворення приватного права має містити у своєму статуті норми щодо активного та пасивного виборчого права кожного члена (учасника).
Пункт 10.1 Статуту УТОС встановив право члена УТОС: “Обирати та бути обраним в усі керівні органи УТОС”.
За змістом пункту 6 Статуту УТОС встановлено: “Членами Українського товариства сліпих можуть бути особи, які проживають на території України, досягли віку 14 років, визнані інвалідами з дитинства, інвалідність яких пов’язана з органами зору, та інваліди І, ІІ, ІІІ груп по зору, а також зрячі громадяни, які беруть активну участь в житті Українського товариства сліпих та проживають на території України”.
Тобто громадяни, що досягли 14-ти річного віку можуть бути членом УТОС. А яке у них виборче право, активне чи пасивне, чи мають обидва?
Аналогія закону показує, що активне виборче право у особи настає з досягненням 18-річно віку.
Активне виборче право — право громадян обирати на виборах.
Пасивне виборче право — право громадянина бути обраним.
Тобто, виходить, що всі наші члени Товариства (школярі, студенти), яким не виповнилося 18 років не беруть участь у виборах.
Тут виникає інше питання, як їх враховувати під час визначення квоти? Статут УТОС на це відповіді немає.
Загальні збори та конференції
Продовжимо зі способу реалізації голосу. В Статуті УТОС застосовано обидва – пряме (безпосереднє) голосування та непряме. Пряме голосування використовується на нижчих рівнях, в первинних організаціях.
Так п. 71.1. Статуту УТОС встановлює обирання голови первинної організації прямим голосуванням, але це при умові проведення загальних зборів первинної організації. Адже п. 68 говорить, що вищим органом первинної організації є загальні збори або конференція. Не зрозуміло, як може бути “або, або”? Адже відповідно до аналогії права – вищим органом є загальні збори.
Конференція - це збори (нарада) окремих осіб. Не всіх осіб, а визначене коло осіб, в нашому випадку – це представники на конференцію первинної організації. Якщо проводиться конференція первинної організації то виникає логічне питання – на неї має прибути делеговані представники (делегати). Делегати від кого? Адже первинна організація – найнижча ланка в структурі УТОС.
Для проведення загальних зборів первинної організації необхідно зібрати відповідно до п. 28 Статуту УТОС не менше 2/3 членів первинки, але Положення “Про первинні організації” від 15 лютого 2012 року допускає п. 2.2 “В первинних організаціях, де скликання зборів неможливо, рішенням правління скликається конференція, за нормами представництва, що встановлюються правлінням первинної організації”. Скликати загальні збори не завжди є можливість у зв’язку з географічною віддаленістю місця проживання членів Товариства, їх доступністю в переміщенні до місця проведення зборів та інші поважні причини, правління первинної організації може скликати конференції за встановленим модусом представництва. Представництва від кого?
Отже, для проведення первинною організацією не загальних зборів, а конференції, і щоб вона була легітимною, необхідно провести загальні збори в групах та висунути делегатів на конференцію первинної організації.
Тут виникає наступна проблема: немає положення про групи та групоргів.
Суміщення двох представницьких посад
Інше питання, яке на сьогодні викликає багато суперечностей – це займання двох посад, для прикладу голова обласної організації та первинної організації.
Статут УТОС не містить прямих норм, щодо даного питання, які прямо забороняють чи дозволяють обіймати дві виборчі посади, де одна одній підлеглі (підпорядковані).
У Положенні “Про обласні організації, Київську міську організацію та організацію в Автономній Республіці Крим Українського товариства сліпих і їх ревізійні комісії”, зазначається: “Голова правління обирається відкритим голосуванням більшістю голосів з будь-якої кількості кандидатур із числа делегатів конференції. Голова обласного правління може бути одночасно головою однієї з первинних організацій”.
Але чи відповідає таке становище речей виборчому право, адже внутрішні нормативно правові акти підприємств, організацій, державних органів, місцевого самоврядування не можуть суперечити, зменшувати, обмежувати права громадян відповідно норм Конституції та законів України.
Правління товариства та голови правління за аналогією, це представники своїх громад (організацій), які мають представницький мандат на здійснення управління організацією від імені громади. Одночасно перебувати на двох виборний посадах неможливо. Адже за аналогією, Президент України не може буди одночасно депутатом Верховної Ради чи головою Верховної ради.
І ось чому.
Чинне законодавство України не містить визначення “представницького мандату”. Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін “представницький мандат” обов’язково пов’язаний з обранням особи, зокрема, народним депутатом України чи депутатом ВР АРК, депутатом сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради з наданням їй відповідних повноважень, в тому числі виступати від імені виборців.
Згідно з Конституцією України, зазначає Конституційний Суд, представницький мандат мають народні депутати України , Президент України, депутати ВР АРК, а також депутати сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, що прямо зумовлено представницьким характером цих органів.
Міський голова є головною посадовою особою територіальної громади міста (ч. 1 ст. 12 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”) з представницьким мандатом. Отже.ю він має відмовитися від іншого представницького мандату.
Голову первинної організації обирає громада, яка входить до відповідної обласної громади (організації). Отже обрання однієї й тієї ж особу на посади, що підлеглі одна одній є не правильним, по-перше, з вище зазначених підстав, по-друге, у зв’язку з наявністю конфлікту інтересів.
У ст. 1 Закону України “Про запобігання корупції” зазначено: “пряме підпорядкування – відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень тощо, контролю за їх виконанням”. Чи є тут пряма залежність керівника нижчого рівня від вищого? Так. При цьому тут присутній “потенційний конфлікт інтересів – наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень”. Якщо копнути глибше, то з’явиться “реальний конфлікт інтересів – суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень”.
Багато хто може зауважити, що Закон України “Про запобігання корупції” стосується посадових осіб державних органів влади та місцевого самоврядування. Так, у профільних законах таких норм немає, але при виявленні однакового предмета, що призводить до конфлікту інтересів, буде застосовано аналогію закону. А отже – притягувати до відповідальності будуть відповідно того закону, норми якого були порушені.
Зараз в УТОС відбувається звітно-виборча кампанія. Іноді тут виникають складні ситуації, не окреслені нормами статуту УТОС чи чинним законодавством України. Припустимо, чи можна проводити конференцію, якщо одна, дві делегації з поважних причин не взяли участь?
Якщо через відсутність на конференції конкретної делегації не вистачатиме кількості голосів для встановлення кворуму, то проведення такої конференції буде не легітимним.
Право фото-відео фіксації публічних подій
Реалії сьогодення створили моду все фіксувати на фото та відео. Отже, декілька слів про моду.
Знімання людей для подальшого оприлюднення фото-, відеоматеріалу регламентовано статтею 307 Цивільного кодексу України, але це право не є абсолютним і може бути обмежене. Так, фізичну особу може бути знято на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою (крім деяких виключень), оскільки процес відповідної зйомки може певним чином суттєво порушувати особисті немайнові права фізичної особи.
Якщо зйомки проводяться відкрито – на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру, припускається, що особа надала згоду на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку.
Без згоди можна вести фото-, відео знімання службових, посадових або публічних осіб органів державної влади та місцевого самоврядування під час виконання ними своїх посадових обов’язків, але при цьому необхідно попередити про таку зйомку.
Якщо фото-, відео знімання особи, публічний показ, відтворення, розповсюдження зображень з нею здійснювалися без її дозволу і вона вважає, що такими діями їй завдано матеріальної та/або моральної шкоди, вона має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до суду з відповідною позовною заявою.
Отже проводити фото-відео знімання публічних заходів можна, але якщо під час відтворення зображення у вигляді матеріалу буде причинено шкоду недостовірною інформацію якій небуть особі, то така особа має право вимагати спростувати такі дані чи відшкодувати збитки навіть у судовому порядку.
До-речі: у випадку, якщо керівник підприємства, установи чи організації бажає встановити відеоспостереження і фіксувати дії своїх працівників, він повинен заздалегідь попередити працівників і відобразити такі умови праці у правилах внутрішнього трудового розпорядку.
Чи можна обирати головою організації кандидата, який є членом іншої первинної організації УТОС?
Актуальне питання не лише для товариств, а й для суспільства в цілому: чи можна обирати не громадянина держави міським головою, керманичем держави?
За змістом ст. 102 Конституції України Президентом України може бути особа, яка прожила в Україні 10 років при цьому має пасивне виборче право з обмеженого віку. При цьому кандидат зобов’язаний володіти державною мовою. І не може обиратися більше двох разів підряд.
Щодо останнього пункту - в статутах громадських організацій він ніде не прописаний. Натомість є інші обмеження. Наприклад, в статуті ГО Українське товариство глухих (надалі – УТОГ) міститься обмеження обрання голови ГО УТОГ: з’їздом УТОГ обирається голова “серед делегатів — осіб з інвалідністю зі слуху, на альтернативній основі таємним або відкритим голосуванням терміном на 5 років голову Українського товариства глухих та голову Центральної ревізійної комісії УТОГ”. Тобто, головою організації обирають саме ту особу, яка має ознаки тотожності до соціальної групи. До речі, тут міститься демократична норма, яка відсутня в Статуті УТОС – можливість застосувати таємне голосування.
Якщо вернутися до теми розділу то зауважимо, що в статуті згаданого товариства не має норм щодо обрання делегатом (керівником, представником) не від свої громади (первинної організації).
У Статуті УТОС зазначено, що право голосу має тільки делегат, а про інших учасників (запрошених, гостей чи відповідальних за проведення зборів, конференцій) - ні слова. Отже, обирати та бути обраним до керівних органів має право лише особа, яка перебуває на обліку в організації УТОС.
Дехто може зауважити, що мовляв в Україні відмінено паспортний режим і прописку. Так, відмінено, але це не означає, що можна вільно висуватися в кандидати не від своєї громади. Такий стан речей зумовлено ще тим, що в УТОС існує система фіксованого членства на відміну від інших громадських організацій.
Зважаючи на нові тенденції в демократичному розвитку громадського суспільства, доцільно розширити виборчі права кандидатів в делегати з’їзду та голови організації. Розробивши механізми попереднього голосування чи задіяти широкі прямі вибори, а не так як зараз відбувається – через представників.
Чи можна висувати та обирати особу на керівні посади чи делегатом у разі її відсутності?
За всю історію існування в Україні виборчої системи є всього один випадок, який вважається прецедентному у виборчому праві, коли особу висували та зареєстрували кандидатом за її відсутності. Вся юридична наукова думка висловлювалося на цей рахунок однозначно. І ось чому.
В природі сутності людини існують особисті права громадян, які не можна передавати своїм представникам.
Особисте немайнове право — це абсолютне суб'єктивне право, що належить кожній фізичній особі, є невіддільним від неї, не має економічного змісту, має властивість індивідуалізації особи, яке виникає у неї від народження або за законом та належить їй довічно. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, не може бути позбавлена цих прав.
За змістом ч. 1, ст. 272 Цивільного Кодексу України кожна “фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно. В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники”.
До особистих не майнових прав відноситься і виборче право, яке закріплене в ч. 1, ст. 17 Виборчого Кодексу України “кожен виборець голосує на виборах особисто. Голосування за інших осіб чи передання виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється”.
А чи можна висувати особу за її відсутності, то на цей випадок законодавство лише зазначає, що громадяни України, які є виборцями, мають право висування кандидатів на виборах (ст. 11).
Ми встановили, що виборче право є особистим не майновим правом і воно є невід’ємним від особи, отже і висування має відбуватися за присутності особи, а коли така особа стала кандидатом то голосування за неї можна здійснювати і за її відсутності, при наявності письмової згоди.
Якщо ми втратили зір, то це геть не означає, що ми втратили життя в суспільстві.
Ігор Шевченко, юристКиевVласть
середа, 17 квітня 2024 г.
18:19
УВАГА!!! КиївВлада переїхала на новий домен
п'ятниця, 12 квітня 2024 г.
20:56
“Українська команда” передала велику партію дронів-літаків легендарному батальйону “Ахіллес”, - Палатний
20:51
Ексміністр оборони Резніков став директором безпекових і оборонних програм в ГО “Український інститут майбутнього”
20:45
Начальник КОВА Руслан Кравченко у Чернівцях взяв участь у Конгресі місцевих та регіональних влад при Президентові України
20:34
На київській ТЕЦ-5 встановлять додаткові генератори
20:20
В Україну повернули тіла 99 полеглих захисників
20:02
У Києві з суботи відновлює роботу автобус № 7 (схема)
19:54
На Бахмутському та Новопавлівському напрямках відбито понад 40 атак, загалом на фронті 81 боєзіткнення, - Генштаб ЗСУ
19:43
Представники громадськості вимагають припинити переслідування антикорупційних активістів та журналістів-розслідувачів
19:31
Відзавтра, 13 квітня, столичний автобус № 35 подовжить свій маршрут до вулиці Гліба Бабіча (схема)
19:13
“Укренерго” організувала для ветеранів війни програму навчання та працевлаштування “Разом”
19:01
На Броварщині витратять 1,86 млн гривень на облаштування дитмайданчиків
18:49
На вулиці Богатирській у Києві до 21 квітня обмужать рух транспорту (схема)
18:36
У Броварах з'явився новий патріотичний стінопис “Обіймаю тебе, моя Україно!”
18:17
Столична влада зупинила проведення аукціону з надання в оренду Житнього ринку
18:04
У реєстрі зниклих безвісти наразі налічується понад 2 тисяч дітей
Календар подій