У рамках обласної програми "Турбота" незахищені верстви населення Київщини одержать 104 млн гривень матеріальної допомоги. Програма розрахована на п’ять років. У пріоритеті – діти з інвалідністю та наповнення депутатського фонду для підтримки жителів у складних життєвих обставинах. У громадах же на ці потреби з бюджету готові цьогоріч виділити від 300 тисяч до трьох мільйонів гривень. Як стало відомо KV, 24 грудня депутати Київоблради затвердили обласну цільову Програму "Турбота" на 2021-2025 роки. Розпорядником же бюджетних коштів та відповідальним виконавцем Програми визначено департамент соцзахисту населення при Київській ОДА.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Кошторис  Попередня аналогічна програма охоплювала 2016-2020 роки. І її затвердження відбулося лише з другої спроби через суперечки між обласними радою та адміністрацією щодо доцільного розподілу коштів. З рештою фінансування було затверджено у розмірі понад 10 млн гривень. У процесі внесення депутатами останніх змін у грудні 2019 року її фінансування злетіло до 99 млн гривень. Програмою передбачалася допомога і підтримка інвалідів, ветеранів війни та праці, осіб похилого віку, учасників бойових дій, волонтерського руху. Кошти мали цільове призначення і були розподілені на підтримку обласних громадських організацій інвалідів і ветеранів та фінансування конкурсних проєктів. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Так, у 2019 році у рамках Програми було надано 42,2 млн гривень адресної грошової допомоги від депутатів 4715 мешканцям області та 4 млн гривень дев’яти громадським організаціям ветеранів війни на реалізацію 17 проєктів.  Реалізація же нової Програми відбуватиметься в три етапи і на кожний із них розрахована певна сума витрат. Перший охоплює три роки: у 2021 році передбачена сума у розмірі 53,6 млн гривень, у 2022-му – 12 млн гривень, у 2023-му – 12,4 млн гривень. У 2024 році стартує другий етап із сумою в 12,8 млн гривень. Третій, і останній, у 2025 році передбачає витрати на суму в 13,2 млн гривень. Загалом в обласному бюджеті для реалізації заходів мають передбачити понад 104 млн гривень.  Куди і скільки Як розповів KV директор департаменту соціального захисту населення КОДА Ігор Мещан, затверджена Програма "Турбота" передбачає трохи більшу суму фінансування, у порівнянні з попередньою, бо її об’єднали з комплексною програмою соціальної підтримки осіб з інвалідністю. І в результаті були визначені чотири пріоритетні напрямки діяльності. "Перший напрям – це забезпечення щорічної разової допомоги 854 сім’ям осіб із інвалідністю і дітей із інвалідністю, які перебувають у складних життєвих обставинах. Допомога буде коливатися від 3,5 до 10,6 тис. гривень – все залежить від групи інвалідності та ступеня обмеження життєдіяльності. Упродовж п’яти років планується загалом 24,5 млн гривень. Цей напрямок на цей рік вже повністю профінансовано. Також завдяки цій Програмі 181 дитина з інвалідністю зможе одержати компенсацію на реабілітаційні заходи у сумі від 6 до 25 тис. гривень, у залежності від групи інвалідності. Загалом сума компенсацій визначена у сумі 16,5 млн гривень. Крім того, депутати також зможуть надавати матеріальну допомогу. У кожного депутата є 500 тис. гривень на рік. За нашими розрахунками, вони зможуть надати матеріальну допомогу до 5 тис. осіб. Поки що закладено суму лише на цей рік – 42 млн гривень. У Програму закладено конкурс програм ветеранських організацій з інвалідністю, якою передбачено 10 млн гривень. Цьогоріч на ці заходи заплановано 3-4 млн гривень", – розповів Ігор Мещан. За словами очільника департаменту, проєкти організацій повинні мати чітку соціальну спрямованість. Кошти же програми розподілені помісячно, у залежності від надходження податків до бюджету. Першочергово надаватиметься матеріальна допомога і вже ближче до літа розпочнуться самі конкурси.  Для цього буде створена відповідна комісія, яка одержуватиме заявки через сайт КОДА і визначатиме їхню доцільність. Згодом має відбутися захист проєктів і лише після цього комісія пропонувати департаменту кому і скільки буде перераховано коштів. "Із минулих конкурсів був цікавий проєкт Федерації ветеранів АТО "Тільки живи", направлений на профілактику суїциду серед воїнів, сімейних сварок та підняття морального духу ветеранів. Крім того, проводився сімейний конкурс серед ветеранів АТО, аби вони більше часу проводили з сім’єю, налагоджували із психологами мікроклімат у родині тощо. Асоціація інвалідів організувала фотовиставку "Феї та лицарі", яка курсує нині по всій області. У ній головні герої – ветерани АТО та діти з інвалідністю. Організація осіб із інвалідністю "Прагнення" провели цикл тренінгів для ЗМІ, органів виконавчої влади щодо нових законодавчих вимог до осіб з інвалідністю.  Організація афганців "Вишкіл" військово-патріотичні змагання для дітей тощо", – додав він.  Також депутати затвердили Порядок використання коштів, передбачених в обласному бюджеті для надання адресної грошової допомоги мешканцям Київської області, які опинилися в складних життєвих обставинах та звернулися до депутатів облради. Зауважено, що кошти для надання матеріальної допомоги будуть розподілені пропорційно між всіма депутатами облради. Також ці кошти можуть бути надані не лише жителям Київщини, а й працівникам органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств чи установ у зв’язку із їхнім скрутним матеріальним становищем або піти на витрати, пов’язані з народженням, смертю близьких родичів, лікуванням тощо. Читайте: На Київщині затвердили програму підтримки дітей з інвалідністю і людей в складних життєвих обставинах Громади KV також поцікавилася у керівників на місцях, чи діють аналогічні програми підтримки для незахищених верств населення вже в об’єднаних громадах. Як виявилося, пріоритети у розподілі матеріальної допомоги у громадах різні, як і сума коштів, яку готові витратити з бюджету. Голова Фастівської міської громади Михайло Нетяжук: У громаді діє аналогічна програма з виділення коштів на підтримку осіб у складних життєвих ситуаціях. Хоча, відверто кажучи, соціальний захист не є функцією місцевого самоврядування, це – функція держави та Мінсоцполітки. Однак розуміючи, які кошти виплачуються мешканцям, мусимо у деяких випадках ще і місцевий бюджет спрямовувати на допомогу. Також розуміємо наскільки складна ситуація у сільських населених пунктах. Тому, якраз одним із перших рішень після об’єднання було внесення змін до програми "Турбота", щоб вона охоплювала не лише місто, а діяла на всій громаді. Програма – це право використовувати кошти з бюджету на певні заходи: допомогу учасникам бойових дій та членам їхніх родин, малозабезпеченим та багатодітним сім’ям, особам у скрутних умовах. Наприклад, перед новим роком сталася пожежа і багатодітна родина залишилася без домівки і потребувала допомоги тощо. Голова Узинської міської громади Віталій Гринчук: У нашій громаді діє програма "Турбота". Ми щороку виділяємо кошти  для незахищених верств населення, для  тих, хто потребує допомоги. При громаді створена відповідна комісія у складі фахівців соціального та медичного напрямків. Її очолює заступник голови і разом вони засідають з періодичністю 1-2 рази на місяць. Вони ж розглядають справи, звернення громадян, враховують обставини і виділяють кошти. Раніше такі комісії працювали пр РДА, тепер це відбувається на місцях. Цьогоріч, відповідно до бюджету, заплановано близько 300 тис. гривень.  Голова Баришівської селищної тергромади Олександр Варениченко: У громаді щороку збільшується сума фінансування за програмою "Турбота". Якщо у 2015 році, після об’єднання, ця сума сягала 50 тисяч, то цього року передбачено вже до 3 млн гривень. В основному Програма більше розрахована на надання матеріальної допомоги онкохворим або особам зі складними захворюваннями. Ми розуміємо, що сьогодні ці хвороби потребують досить дороговартісного лікування. Виплата складає на руки – трохи більше 10 тис. гривень. У громаді діє спеціальна комісія з розгляду заяв у складі місцевих лікарів. Цю Програму ми затверджуємо щороку і зазначена сума не є остаточною – все залежить від потреб.  Нагадаємо, що депутати Київської обласної ради також затвердили і програму будівництва, реконструкції та ремонту об’єктів інфраструктури Київської області. Вона діятиме впродовж трьох років, але фінансування поки передбачено лише на 2021. Так, за 260 млн гривень планують відремонтувати і побудувати 20 шкіл, садочків, лікарень та стадіонів в деяких об'єднаних територіальних громадах. Частину соціальних об'єктів реалізують за рахунок трансфертів з обласного бюджету. Читайте: Київська область профінансує розбудову інфраструктури для 14 об’єднаних громад Фото: колаж KVКиевVласть

З року в рік Caribbean Club Concert Hall готує дружню та музичну атмосферу для незабутніх свят. Найстаріший столичний клуб пропонує яскраво попрощатися з нинішнім роком та весело зустріти прийдешній. На кожну подію у продажу лише 100 квитків. Детальніше про кожну подію видання КиевVласть розповість у матеріалі.  Dakh Daughters з виставою “Make up” Відбудеться документально-музична вистава “Make up” у виконанні актрис Dakh Daughters. Вистава-дзеркало, через яку актриси вдивляються у самих себе. Глядачам делікатно відкриють мистецьку кухню, приватні історії, з яких потім, виникають вірші, складаються пісні, народжуються вистави. Make up акторок передається не “фірмовим” гримом – вибіленим обличчям з ляльковим макіяжем, а якістю сценічної присутності, відвертістю перед глядачем. Коли: 25 та 7 грудня О котрій: 19:00 Квитки: від 590 грн Сайт: caribbean.com.ua Christmas Night від Anyanya Udongwo та Andriy Chmut  Харизматичний Аняня Удонгво та його бенд познайомлять гостей Christmas Night з дивовижним жанром госпел. В цей вечір відомі різдвяні композиції “Silent night”, “Let it snow”, “Last Christmas”, “We wish you a merry Christmas”, “Jingle bell” та інші наповнять серця передчуттям казкового дива. Коли: 28 грудня  О котрій: 19:00 Квитки: від 390 грн Сайт: facebook.com Концерт “Ляпіс 98” У перший день нового року оркестр “Ляпіс 98” та його незмінний лідер Сергій Міхалок традиційно зіграють новорічний концерт у Caribbean Club. Колектив виконає програму, яка складається з золотих хітів і всенародно улюблених пісень, які співають ось уже кілька поколінь. Коли: 1 січня  О котрій: 19:00 Квитки: від 1500 грн Сайт: fca.ua Вар’єте-шоу “Рояль” На один вечір глядачів запрошують на побачення з Парижем. Комфортна атмосфера, напівтемрява, зручне крісло, келих ароматного вина та звабливе шоу у кращих традиціях. Тут ви не побачите вульгарних постановок. Легкий еротизм перформансу та витончена сексуальність не залишать байдужим нікого. Вар’єте “Рояль” складається з музичних та відвертих перформансів: оригінальні аранжування, яскраві костюми, жива музика та звабливі танцівниці.  Коли: 2 та 30 січня  О котрій: 19:00 Квитки: від 490 грн Сайт: caribbean.com.ua Speakeasy Jazz Christmas Show на БІС Святковий ретро-вечір Speakeasy Jazz Christmas Show від творців шоу “Епоха Джазу”. Шоу створили справжні експерти вінтажної культури – віртуозні музиканти та артистичні танцівниці. Гості вечора поринуть у дивовижну мандрівку в часи Америки початку 20-го століття. У програмі вечора легендарна музика “золотої ери джазу”: джаз Флетчера Хендерсона та Фетса Уоллера, шедеври Бенні Гудмена, Каунта Бейсі, Кеба Келлоуей, Джина Крупи, Куті Уільямса та музика біг-бендів.  Коли: 3 січня  О котрій: 19:00 Квитки: від 690 грн Сайт: caribbean.com.ua Вистава “Секс на пляжі – не тільки коктейль” Легкий, смішний та добрий спектакль від театру-студії імпровізації “Чорний Квадрат”. “Тихий, ледь чутний шум прибою, легкий морський вітерець надає відчуття свіжості, білозубий мулат підносить “Мохіто”… М’який шезлонг, відчуття легкості, сонні мрії і прокидатися не хочеться, хочеться співати від усвідомлення щастя”, – так уявляли собі відпочинок біля моря герої вистави, а вийшло… А вийшло, звичайно ж, набагато цікавіше.  Коли: 5 січня О котрій: 19:00 Квитки: від 390 грн Сайт: caribbean.com.ua Концерт гурту “ТНМК” Гурт зіграє ексклюзивну програму “Теплий Акустичний Різдвяний Вертеп” у культовому клубі столиці. Музиканти стануть персонажами класичного українського вертепу, а між піснями гратимуть фрагменти міні-вистави, в якій подадуть різдвяні традиції в сучасному контексті. Коли: 6 січня  О котрій: 19:00 Квитки: від 490 грн. Сайт: caribbean.com.ua Пишіть нам на пошту: [email protected]КиевVласть

7 грудня  юні журналісти ІТА “ЮН-ПРЕС” провели журналістську вітальню - “Сміливість і війна не мають статі”. Герої зустрічі – Народний Герой України Олена Мосійчук і Владислав Степаненко – прес-офіцер 112-ї Окремої бригади територіальної оборони м. Києва. До участі в зустрічі долучилися вихованці  ДЮК “Олімпія” Голосіївського району столиці та студенти оптико-механічного коледжу КНУ ім. Т. Шевченка. Позивний у неї – “Мальок”. Тендітна струнка постать, широка добра усмішка – здається, на перший погляд таку жінку просто неможливо уявити на фронті, але Олена Мосійчук доказує зворотнє: війна – місце не тільки для чоловіків, але й для жінок. Щоб захищати свою Батьківщину, рятувати своїх земляків, не так вже й важливо, якої ти статі. Головне – те, що ти дієш, робиш, допомагаєш. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" У кожної людини, яка не просто побувала, а довгий час служила на передовій, є своя історія, і Олена поділилася з нами своєю. Як це – зіштовхуватися з нерозумінням близьких, чути в свою сторону осуд від одних про те, яка ти погана матір, та вдячність від інших – тих, кому пані Олена врятувала життя. Як це – жити бік-о-бік з чоловіками і вкладати сил не менше за них. Вона розвіяла міф про те, що на фронті жінок мало – вони там є, їх багато, і що вони надзвичайно міцні в першу чергу психологічно та емоційно, бо витримують весь стрес, страх, напругу, які є на кожній війні. “Я не мужня, я — хоробра” — це лозунг дівчат, які беруть участь у воєнних діях. “Найголовнішою  проблемою для мене в армії  був розмір одягу. А ще те, що держава просто не помічала існування жінки в армії. Жодну з дівчат, які воювали у добровольчих батальйонах, не було забезпечено одягом, взуттям, засобами гігієни та самозахисту. Та й ті, що в регулярній армії, отримали хіба що форму, але на п’ять розмірів більшу, ніж треба. Для дівчат не виділяють навіть окремого приміщення — вони живуть у кімнатах, де мешкають ще 180 чоловіків. Країна була не готова до такої кількості дівчат на війні. У нашому батальйоні до жінки ставилися з повагою, але це, звичайно, залежить від того, як себе людина поставить. Нашим дівчатам з медичного взводу виділили окремий будиночок”, — розповідає колишня санінструктор батальйону “Азов” Олена Мосійчук з позивним “Мальок”. Так дівчину назвали, бо вона найменша у батальйоні, як каже сама Олена: “маленька буйна рибка”. Вона пішла на війну, бо розуміла, що якщо друзів буде поранено, краще вона надасть їм допомогу, ніж той, хто у цьому нічого не тямить. Вона має дві нагороди: орден “За відмінну військову службу Україні”, вручений Президентом України, та орден “Народний герой України”. “Українці можуть пишатися тим, що ми — дружня нація. Якби не допомога волонтерів, багатьох з військових уже не було серед живих. Пишаємося, що весь народ прокинувся”, — каже молода жінка.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  "З самого початку в "Азові" я була на передовій, отримала три контузії, тріщину в нозі та осколки. Я об'їздила всі наші бойові позиції: Іловайськ, Мар'їнка, Сніжне, Широкине, Маріуполь, Саханка, Заїченко, Гранітне. За фахом я хімік, але отримала додаткову освіту у військовому інституті Естонії за спеціальністю польовий хірург. Це було вже під час війни, я поїхала туди на ротацію у 2015 році. Сподіваюся, коли закінчиться ця війна, зможу брати участь у миротворчих місіях по всьому світу і також допомагати там. Насправді, вік живи – вік учись. Іноді бувають ситуації, до яких тебе не готували. Тому що та війна, до якої натівські інструктори готували, відрізняється від нашої. Вони воювали в Іраку, Афганістані, і до медиків там противник інакше ставився. А у нас в першу чергу вбивають медиків. Їм все одно, кого вбивати: дітей, жінок, бабусь. В першу чергу, коли Донецьк захопили, ким вони прикривалися? Дітьми та бабусями. Вони знають: якщо вбити медика, підрозділ втратить більше бійців, тому що медик рятує всіх. Екіпіровка у мене така ж, як у всіх: бронежилет, каска, наколінники, рукавички. Ми не носимо шеврони, що вказують, що ми медики, аби менше привертати увагу. Під час бою під обстрілом моє завдання – надати першу допомогу і витягнути поранених на собі з-під обстрілу, поки бійці продовжують бій, щоб їх не відволікати. Витягла, посадила в машину, водій везе, а ти далі продовжуєш в машині рятувати людину, передаючи її на жовту зону. Від роботи медика залежить життя людини. Бувало таке, що ми по троє-четверо діб не спали, поки не було підміни. У нас в полку проходило все так, що хлопці більш обережні і по максимуму звертали увагу на якісь засідки й інше, тому нам, медикам, менше доводилося працювати. Знаєте, дуже складно ставити крапельниці, коли йде бій, і завжди треба розраховувати на свого напарника або бійця, який буде тебе прикривати. Під час Широкинської операції ми привозили поранених до маріупольської бази медичної швидкої допомоги, там також працювали військові медики. Але 14 лютого, коли був дуже великий потік і наших поранених, і чужих, лікарі не знали, як їм оперувати в умовах антисанітарії. Адже ми звикли працювати в полях, в болоті, а вони – ні, тому лікарі просили допомогти їм. Коли не було місць в операційній, ми працювали в коридорі, – розповідає Олена, – Доводилося рятувати бійців і з ворожої сторони, для того, щоб наші могли отримати якусь інформацію і все інше, а потім передавали СБУ, і там вже вирішували, що з ними робити. Все-таки, ми – медики, ми – не боги, щоб вирішувати, повинен бойовик жити, чи ні. У мене син росте маленький, і для мене кожна людина, незалежно від віку – як мій син. Тому що я розумію, що кожного чекає мама вдома, і це дуже складно. І якщо не вдається врятувати людину – бувають такі поранення, не сумісні з життям – дуже складно з цим жити. Найстрашніший епізод у військовому житті “Малька”, як охрестили Олену побратими, був у 2014 році, коли її товариш із дитинства, якого вона називає братом, Олександр “Дєрзкий” разом із “Гюрзою”, “Золотим” та “Бєзумним” поїхали машиною на передову під Сніжним і потрапили у засідку. Вороги підбили їх із гранатомета — Сашу буквально прошило наскрізь і він помер, решті вдалося вижити. Під Новоселівкою від розриву ворожих мін загинули “Бізон” і “Вальтер”. Сама ж Олена отримала контузію і два осколковi поранення, але продовжувала воювати, оскільки медиків у підрозділі більше не було. Вдруге її контузило під час бойової операції в Широкиному, після якої теж ще послужила. Була й третя контузія. Але одного разу парамедик Мосійчук просто не змогла піднятися — відібрало ліву частину тіла. Її відвезли на лікування до Києва. А оскільки контракт на військову службу в Олени якраз закінчився, то вона вирішила більше не випробовувати долю й не продовжувати його, адже в зоні АТО вже було достатньо медиків. Так і залишилася цивільною... Олена Мосійчук розповідає, як хлопці відмовлялися їхати з нею на бойові виїзди, бо "вона баба і буде істерити". "Потім ловила їх по полю в істериці, тих хлопців", – зі сміхом розповідає Олена. Сміливість не має статі, однак про це у нас ще не всі знають, на жаль. Слухаючи бойового медика, волонтера, матір, розумієш, наскільки ж важливою є праця волонтерів, їхня неоціненна робота, яка щодня допомагає вижити. Бійцям не вистачало провізії, а та, що давали – в жахливому стані, неякісні захисні костюми, які "згорять на тобі за три секунди", медичні засоби, у яких вже давно пройшов термін придатності; плачевний стан армії, 500 гривень в якості першої офіційної зарплати; те, як важко відновитися, те, як важко втрачати друзів і розуміти, що кожному не допоможеш – все це Олена Мосійчук відчула на собі. Це в усіх сенсах тяжко і водночас надзвичайно необхідно – продовжувати залишатися людиною, знаходити в собі мужність ділитися та розказувати, посміхатися і продовжувати жити. Олена Мосійчук є яскравим прикладом того, що байдужим бути не можна. Вона – еталон сильної жінки, яка доводить, що у війни гендера немає. Владислав Степаненко теж розпочав свій шлях із Майдану. Але опинився не в діючій армії, а в резерві, опанував професію парамедика і прес-офіцера. Він багато розповідав про підготовку цивільних і військових до захисту країни, про діяльність 112-ї Окремої бригади територіальної оборони м. Києва і Українського легіону. Виявляється, кожен, хто досяг повноліття і готується до захисту країни,  може долучитися до вишколів, які проводить Український легіон й опанувати навички тактичної медицини та домедичної підготовки, стрільби, уміння вести бій в умовах міста, захищати стратегічно важливі об’єкти. А ще можна вступити до лав тероборони. Головне – завжди залишатися людиною! Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Фото – Клеопатра Анферова КиевVласть

В цьому дещо несподіваному тексті відсутні прізвища та посади “батьків” означених рекордів – але кожному свідомому киянину їх буде дуже просто визначити. Головне, щоб герої впізнали себе, а їх нащадки своїх батьків...  Остаточно зрозуміло одне – всіх цих "рекордсменів руйнування" колись було вибрано киянами на чинних виборах та призначено на відповідні посади “чинними” вибраними посадовцями. Може настав час зробити виводи та змінити критерії вибору, почати контролювати тих, кого вибрано містянами не для розвитку бізнесів (власного, дружніх та партнерських), а для чинного покращення стану міста та умов життя киян… В будь-якому випадку місто повинно знати та пам'ятати своїх героїв...Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  1.  Всього за якісь жалюгідні 30 років (1990-2020рр.) об’єктами безкарної протиправної комерційної забудови було остаточно знищено величну правобережну панораму Києва – нашу головну “візитівку”, яка останні 700 років відома всьому світу. 2.   За ті ж самі 30 років (1990-2020рр.) для звільнення ділянок під об’єкти протиправної комерційної забудови було навмисно доведено до зубожіння та остаточно знищено автентичні об’єкти-пам’ятки початку ХІХ сторіччя на території Державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ" – унікальної комплексу вулиць Боричів Тік та Покровської, урочищ Гончари-Кожум’яки, провулку Киянівського та Вознесенського узвозу. 3.   Протягом 24 років (1990-2014рр.) було остаточно знищено автентичність історичного середовища Києва, сотень його об’єктів-пам’яток та тисяч представників цінної фонової забудови ХІХ – початку ХХ сторіччя. Це відбулося за сприянням Головного управління містобудування та архітектури,  керівництва київського міського органу охорони культурної спадщини та Міністерства культури України. З метою створення об’єктів протиправної комерційної забудови було проведено масові протиправні реконструкції з брутальними надбудовами та перебудовами. 4.  За 30 років (1990-2020рр.) об’єктами безкарної протиправної комерційної забудови було остаточно знищено головне надбання після-воєнної відновлювальної реконструкції центру Києва – вулиць Хрещатик, Лютеранська, Інститутська, Кругло-Університетська, Грушевського – Музейний провулок. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться 5.  Всього за 15 років (2005-2020рр.) об’єктами безкарної протиправної комерційної забудови було остаточно знищено надбання багаторічного збереження автентичної забудови Поштової площі та її реконструкції 1970-х з відкриттям панорами схилу Володимирської гірки з боку набережної вздовж Боричева узвозу. 6.   Всього за 5 років ( 2014 – 2019рр.) за погодженнями Міністерства культури України та Управління містобудування та архітектури КМДА було знищено унікальний ансамбль-пам’ятку ХІХ сторічя “Замку Річарда”  на Андріївському узвозі та панораму гори Уздихальниці – на його видовому майданчику було протиправно, під виглядом “реставрації пам’ятки”, з порушенням статусу вулиці-пам’ятки містобудування, запроектовано, погоджено та збудовано об’єкти нового будівництва, два 6-поверхові багатоквартирні житлові будинки. 7.  Всього за 3 роки (2015-2018  рр.) було брутально знищено традиційні масштаб та характер забудови вулиці-пам’ятки містобудування Андріївського узвозу та панораму Замкової гори протиправним проектуванням погодженнями та будівництвом будівлі Театру на Подолі, які супроводжувалися дезінформаціями та численними порушеннями власних обіцянок та гарантій, даних київській громадськості діючим міським головою. А киян, які активно опікуються збереженням традиційного історичного середовища, президентом України офіційно, публічно, названо “зрадофілами”. 8.  В 2018-2019 рр. під час війни на Сході, протиправним будівництвом пішохідного мосту майже за 400 мільйонів гривень надмірної довжини, висоти та ширини над Володимирським узвозом, здійсненого під тиском Київського міського голови, було остаточно знищено три унікальних історичних види:  - на заповідну територію Хрещатої долини – відоме 1100 років всім православним християнам, традиційне місце проведення хресних ходів; - панораму з боку Поштової площі в бік Європейської площі; - панораму з боку Європейської площі в бік Поштової площі.  9.  Всього за 15 років (1989-2004 рр.) було повністю знищено унікальний комплекс забезпечення архітектурно-містобудівного розвитку Києва, який було сформовано після 1944-го року, де “під одним дахом” в безпосередній зв’язці працювали: - управління містобудування та архітектури; - відділ охорони пам’яток; - управління земельних ресурсів; - управління Державного архітектурно-будівельного контролю. Та остаточно втрачено свідомий та логічний керівний упоряджувальний пріоритет містобудування над землевпорядження – визначення розмірів та меж ділянок під забудову затвердженими проектами.  10. Всього за 18 років (1989-2007 рр.) задля здійснення ручного керівництва забудовою міста з порушенням настанов діючого Генерального плану було знищено унікальну структуру (“Інститут Київгенплан” ГУ “Київпроект”), яка розробляла усю низку післявоєнних Генеральних планів Києва, здійснювала постійний моніторинг їх виконання, виконувала комплексний аналіз можливостей забудови міста відповідно до діючих генеральних планів та контроль їх виконанням, її висновки були вирішальними для прийняття відповідних рішень Київради та розпоряджень КМДА, щодо надання дозволів на виконання проектно-вишукувальних робіт.  11. Всього за 28 років (1990-2018 рр.) унікальну структуру (навіть в масштабах колишнього СРСР) діючого генерального проектувальника забудови та реконструкції столиці, інститут “Київпроект”, було знищено виключно з метою оволодіння будинком та ділянкою на вул. Богдана Хмельницького, 18-24. Інститут “Київпроект” протягом 60 років розробляв проекти та здійснював авторський нагляд комплексного відновлення забудови центральної частини міста в 1944-58 рр. та основних комплексів житлових та громадських споруд всього післявоєнного Києва. Цей заклад став безпрецедентною професійною школою підготовки кваліфікованих кадрів проектувальників-практиків із студентів та молодих спеціалістів. Він сформував та систематизував унікальні архіви архітектурно-будівельної, інженерно-геологічної та інженерно-геодезичної дослідницьких баз столиці за повоєнних 60 років. Фахівцями "Київпроекту" сформовано діючу інженерно-транспортну та містобудівну інфраструктуру міста, розроблено та реалізовано усю низку повоєнних Генеральних планів Києва;  12. Всього за 10 років (1989-1999рр.) було сформовано "головний подарунок мародерам від дерибану міста" – знищено загально прийняту в світовій практиці, відпрацьовану десятиріччями систему свідомого управління розподілом земельних ресурсів згідно із структурою містобудівного розвитку міста – розподіл землі відокремлений та передує розробці містобудівної документації.  13. Всього за 15 років (1989-2004 рр.) було знищено відпрацьовану десятиріччями систему надання головного, лаконічного та вичерпного правоустановчого документу для замовників та проектувальників – Архітектурно-планувальних завдань. Їх параметри: - вартість – 25 рублів; - терміну підготовки – 2 тижні; - включно – акт обстеження земельної ділянки; - включно – вимоги з охорони історичного середовища; - резюме – межі ділянки визначити погодженим та затвердженим проектом.  14. Всього за 22 років (1989-2011-12рр.) було знищено відпрацьовану десятиріччями систему розробки Проектів детального планування (ПДП) та Проектів забудови – стадій розробки містобудівної документації, які уточнювали та забезпечували створення містобудівних утворень відповідно до вимог діючих містобудівних норм та чинного законодавства України. Ці роботи були передбачені починаючи мінімального розрахункового містобудівного модулю – мікрорайону.  15. "Нову" систему розробки Детальних планів територій (ДПТ) у 2011-2012 рр. створено для легалізації порушень настанов затверджених Генеральних планів, вона побудована на абсурдному принципі відпрацювання задля ділянок, починаючи з 600 кв.м. Діюча стагнована система виконання Детальних планів територій направлена не на чинне уточнення настанов діючого Генерального плану Києва, а на їх брутальні порушення в першу чергу:- на зміни цільового призначення землі;- здійснення протиправної забудови зелених, рекреаційних, прибережних, охоронних зон та заповідних територій;- з ігноруванням факторів відсутності інженерно-транспортної та містобудівної інфраструктури. 16. Діюча зараз, наскрізь стагнована та корумпована система видачі "Містобудівних умов та обмежень" (МУО), документу розлогих та наповнених протиріччями настанов, є головним фактором невизначеності в часі та головним важелем в корупційному тиску на замовників та проектувальників на першому етапі реалізації їх намірів. Містобудівні умови та обмеження надаються з кричущими порушеннями діючих ДБН та чинного законодавства України в частині: - термінів відповідей державних установ на запити громадян; - факторів гармонізації нової та існуючої забудови; - щільності забудови; - висотності забудови; - відсутності інженерно-транспортної та містобудівної інфраструктури.  17. Протягом 5 років ( 2015-2020 рр.), попри вимоги киян та загальноприйнятої світової системи збереження історичної культурної спадщини, влада робить все можливе для знищення сенсаційного археологічного відкриття унікального прибережно-портового ареалу Х-ХVIII cт. під Поштовою площею задля створення чергового торгівельного центру.  18. В 2015-2016 рр. Київ запропонував свій ексклюзивний спосіб "мемори-алізації історичних подій методом знищення їх автентичного місця відбування" з його легалізацію через міжнародні конкурси "закритого типу" з допомогою заздалегідь підготовленої фірми-оператора та за фальсифікованими Умовами проведення.  Далі буде... Георгій Духовичний, киянин, чинний архітекторКиевVласть

Нещодавно партія “Свобода”, одна із найстабільніших в країні націоналістичних політсил, відсвяткувала 29 років із дня заснування. У Білій Церкві зосереджено представництво однієї із активної партійної організації на Київщині. Про основні проблеми Білої Церкви, про досягнення свободівців на території та майбутній розвиток громади – в інтерв’ю KV розповів  перший кандидат від ВО "Свобода" у списку до Білоцерківської міськради та кандидат на посаду голови Білоцерківської ОТГ Вадим Кошель.  KV: Ви берете участь у місцевих виборах-2020 як кандидат на посаду голови Білоцерківської ОТГ. Чому прийняли таке рішення? Вадим Кошель: Команда білоцерківської "Свободи" доручила мені бути першим номером у списку до міської ради та кандидатом на посаду міського голови. Я маю досвід роботи депутатом і посадовцем. Крім того, займаючи посаду секретаря ради, регулярно виконував повноваження міського голови. Біла Церква – моє рідне місто. Тут народився, виріс, живу і планую жити далі. Я живу звичайним життям, ходжу по вулицям, їжджу велосипедом чи громадським транспортом. В мене немає і не буде маєтку за високим парканом і броньованого джипа. Мені не треба питати у соціологів, які у білоцерківців побутові проблеми – бо це і мої проблеми також. Знаю, що таке бюджет, податки, тарифи, прибудинкові території, освітлення, ліфти, дитячі майданчики... І купа інших проблем та питань, які озвучують мені виборці.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  У мене немає жодних бізнес-інтересів. За мною не стоять мафіозні структури та олігархи. У мене жодних зобов’язань, окрім публічних – перед виборцями. Мій інтерес – успіх Білої Церкви. Я за українську ідентичність в усіх проявах. Я за українську мову, українську культуру. Я проти промосковської п’ятої колони. Біла Церква заслуговує на патріотичну владу. Я не сам. Моя команда – це команда "Свободи" з якою я пройшов купу випробувань, в якій впевнений. Це не збіговисько випадкових людей, а потужна досвідчена команда, за якою – сотні успішних історій захисту інтересів білоцерківців. Ці хлопці й дівчата мають бути у міській, районній та обласній радах! KV: З якими проблемами до Вас звертаються виборці Білої Церкви? Вадим Кошель: Найкращий спосіб визначення проблем – пряме спілкування з мешканцями. П’ять років поспіль працює моя громадська приймальня, щотижня проводжу там зустрічі з громадянами. Крім того, намагаюся реагувати на усі адекватні звернення, направлені за допомогою соцмереж та телефону. Протягом депутатської каденції до мене звернулося близько 400 громадян. Близько половини звернень містили прохання про надання матеріальної допомоги та допомоги вирішення індивідуальних проблем з державними та місцевими органами влади, а також правоохоронцями. Також мешканці просять посприяти у проведенні ремонтних робіт прибудинкових територій, будинків, доріг, встановленні освітлення, ремонту чи встановлення дитячих та спортивних майданчиків, зрізання дерев…  KV: Які основні проблеми є в міста Біла Церква?  Вадим Кошель: Проблем у Білій Церкві вистачає. У більшості – це проблеми, з якими стикаються практично усі міста України. До суто білоцерківських проблем потрібно віднести кричущу проблему з онкологічними та серцево-судинними захворюваннями, відсутність об’їзної дороги навколо міста Біла Церква та потребу термінового ремонту мостів. Крім того, болючим питанням є відсутність політики розвитку комунального транспорту. Приватні перевізники диктують умови, і доводиться йти з ними на компроміс для безперебійного перевезення пасажирів. Це також і застарілий житловий фонд – мережі перебувають у жахливому стані. І, звичайно, забрудненість річок Рось та Протока. Річка Рось швидко втрачає рівень води. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться KV: Загалом у місті найвищі тарифи на водопостачання. З чим це пов’язано й чи має "Свобода" рішення для цієї ситуації? Вадим Кошель: Дійсно, білоцерківці сплачують надвисокі тарифи за воду. "Свобода" була категорично проти передачі майна КП "Білоцерківводоканал" у концесію ТОВ "Білоцерківвода". За весь цей час концесіонер нічого кардинального не змінив у системі водопостачання та водовідведення. А більшість робіт, які виконано – профінансовано з коштів, які включені до тарифу або з міського бюджету. Повернення майна "Білоцерківводоканалу" з концесії під контроль громади дозволить зменшити тарифи на воду. Крім того, абсолютно не ведеться робота з розробки та відновлення підземних джерел водопостачання, ремонту існуючих та будівництва нових бюветів питної води в місті. KV: У Білій Церкві назріває проблема збору та захоронення твердих побутових відходів – спливає термін експлуатації полігону. Яке "Свобода" вбачає рішення для вирішення цієї ситуації? Вадим Кошель: У місті давно є необхідність будівництва сучасного заводу із сортування та переробки відходів і сміття. На думку "Свободи" необхідно, насамперед, побороти стихійні сміттєзвалища. проблему можна вирішити також з допомогою будівництва станції компостування для переробки сухої трави та листя, запровадження систем підземного та вакуумного збору відходів. KV: Які цьогорічні досягнення білоцерківського осередку "Свобода": які питання вдалося вирішити? Вадим Кошель: Протягом цієї каденції білоцерківські депутати-свободівці працювали в різних напрямах та здобули досить вагомі результати. У розрізі відродження історичної правди та національної пам’яті, то після подань ВО "Свобода" Білоцерківська міськрада присвоїла високі звання "Почесний громадянин міста Біла Церква" комбатанту УПА Теодору Дячуну та бійцю Збройних Сил України Богдану Пантюшенку. Свободівці брали активну участь у процесах декомунізації. Так, вдалося внести на розгляд та відстояти такі принципові назви вулиць як Бандери, Шухевича, Петлюри, Героїв Крут, Січових Стрільців, Гонти та Залізняка, славетних гетьманів і полковників, загиблих Героїв російсько-української війни, відомих українських діячів... Хочу зауважити, що за ініціативи фракції ВО "Свобода" міськрада підтримала рішення "Про використання червоно-чорного прапора національно-визвольної боротьби українського народу біля будівлі Білоцерківської міської ради".  Також після наших звернень було виділено кошти та реалізовано низку інфраструктурних проєктів. А саме: проведено ремонтні роботи дорожнього покриття вулиць та проїздів, тротуарів, прибудинкових територій, дитячих та спортивних майданчиків, освітлення. Ми всіляко захищали та підтримували процеси створення та становлення ОСББ міста. На мою думку, ми досить успішно попрацювали і в захисті екології. Завдяки акціям протесту, організованими фракцією ВО "Свобода" та громадськими активістами зупинене рішення виділення кредиту, наголошую, у розмірі мільярд гривень ТОВ "Білоцерківвода".  Після чергового отруєння хлором ТОВ "Білоцерківвода" річок Протока та Рось завдяки активній позиції нашій вперше за багато років при прочистках водопровідних мереж не зафіксовано забруднення навколишнього середовища хлором! Крім того, провели низку акцій із зариблення річки Рось і загалом випустили до водойми 21 тонну риби. ВО "Свобода" виступила і проти розробки Тарасівського родовища циркон-рутил-ільменітових руд. Ми підтримуємо освіту, медицину, спорт, культуру… Нам є про що звітуватися перед виборцями за ці п’ять років депутатської роботи. KV: Чи підтримуєте остаточний розподіл Білоцерківщини на тергромади, адже склад Білоцерківської ОТГ взагалі урізали у порівнянні з попереднім Перспективним планом? Вадим Кошель: Процес поділу був абсолютно кулуарним та непрозорим. Спершу затягувався, а під кінець – форсувався. Ще на початку каденції депутати Білоцерківської міськради прийняли рішення та запропонували низці сусідніх населених пунктів утворити велику Білоцерківську громаду. У підсумку остаточний розподіл відбувався в кабінетах обласної адміністрації та в Кабміні. Долю майбутньої ОТГ вирішували не місцеві депутати, не мешканці, що проживають на цих територіях, а чиновники. Паралельно був запущений механізм укрупнення районів та запровадження "прокладок" у вигляді районних рад з невизначеними повноваженнями. KV: Громада у такому складі буде спроможною? Вадим Кошель: Все залежить, у першу чергу, від бачення та дій центральної влади щодо співпраці держави з громадами. Якщо нас зроблять придатками для наповнення державного бюджету, то, звісно, ніяка громада не зможе бути спроможною апріорі. Проте, якщо відбудеться реальна децентралізація, то доклавши зусиль на місцях, можемо досягти успіху. KV: Які "Свобода" бачить механізм залучення інвестицій у Білу Церкву? Вадим Кошель: Інвестор, насамперед, зацікавлений у безпеці власних коштів та простоті ведення справи. Якщо перший чинник можна забезпечити на державному рівні, то для другого необхідна активна робота місцевої влади. Справедливі ставки місцевих податків, пільгові програми щодо допомоги бізнесу, всеосяжна підтримка і консультування підприємців, доступна публічна інформація – завдання, які "Свобода" ставить перед собою у владі. Біла Церква має широкий потенціал у сфері промисловості та виробництва, а створення зручної економічної інфраструктури дозволить розширити спектр можливостей міста. Сприятливі економічні умови дадуть можливість залучати кошти і в невеликі проєкти (будівництво систем підземного збору сміття, мережі громадських вбиралень, велопрокату тощо), і в більш масштабні (побудова заводу з переробки сміття, компостувальної станції, сучасних котелень і т.д). Слід залучати вітчизняного інвестора, щоб кошти залишалися на місцях і працювали в прогресії на українську економіку. KV: Пандемія може вплинути на виборців та результати виборів? Вадим Кошель: Важко однозначно відповісти на це питання, оскільки ситуація в Білій Церкві, як і в усій країні, погіршується. Збільшення кількості хворих може вплинути на бажання виборців прийти на виборчі дільниці. Хто може виграти від зменшення явки виборців? Виграють партії, які мають мотивованих виборців, які готові не тільки прийти на дільниці, але й терпляче очікувати своєї черги. Виборці ВО "Свобода" мотивовані ідеологічно. KV: Що для вас є мірилом успішності політичної партії в Україні? Вадим Кошель: ВО "Свобода" днями відсвяткувала 29 років з дня заснування. Наша політична сила є однією із найстабільніших в Україні, на Київщині та в Білій Церкві. Деякі міста обласного значення декілька каденцій поспіль очолюють та успішно розвивають саме свободівці. Справжній успіх вимірюється не рейтингами, а тим, скільки пунктів із програми партії втілилося у життя. "Свобода" – єдина ідеологічна партія з реальною системою цінностей. Наприклад, у 2014-му році, після Майдану, де ми були рушійною силою та маємо 19 партійців – Герої Небесної Сотні, на Парламентських виборах основні сили свободівців були кинуті не на агітацію – хлопці та дівчата масово пішли добровольцями на Схід або стали волонтерами. Переконаний, якби не наша принципова позиція, фронт російсько-української війни зараз був би значно ширший. Стабільність та порядок – це те, до чого тяжіє сьогодні народ і "Свобода" відповідає цим критеріям. KV: Чому на майбутніх місцевих виборах люди мають голосувати за “Свободу”? Вадим Кошель: Ми об'єднані навколо ідеї українського націоналізму, тобто любові – до своєї, Богом даної землі, матері, мови. Українці мають нарешті вибрати свою еліту, яка зможе зроби націю успішною та щасливою, не забуваючи свого коріння. Наші побратими-свободівці, які очолюють міста обласного значення та успішно їх розвивають, мають найвищий рівень довіри. Але це результат копіткої та чесної праці усієї партії. Вони довели, що громади можуть бути сучасними, цікавими, розвиненими та комфортними. Впевнений, що ми зможемо навести лад і на Білоцерківщині.  Довідка KV: Вадим Олегович Кошель народився 21 жовтня 1985 року у Білій Церкві. Має дві вищі освіти: у 2004 – 2009 роках навчався за спеціальністю "Менеджмент" у Міжрегіональній академії управління персоналом, у 2019 – 2020 роках вивчав публічне управління та адміністрування у Білоцерківському  національному аграрному університеті. Трудова діяльність: у 2003 – 2004 роках працював редактором моніторингу ЗМІ в Інформаційному агентстві ТОВ "Контекст-медіа" Київського обласного представництва, у 2005 році був редактором новин газета "Новини Київщини",  у 2005 – 2007 роках обіймав посаду редактора відділу новин ПП "Пресове Агентство Новин". У 2008 – 2017 роках працював тренером-викладачем боротьби дзюдо в ДЮСШ "Богатир", у 2016 – 2017 роках –   фахівцем  І категорії у КЗ КОР "Київський обласний центр олімпійської підготовки". З 2017 по 2020 роки – секретар Білоцерківської міської ради. Відомості про громадську діяльність. З 2014 року займається охороною громадського порядку та державного кордону в складі громадського формування "Щит", з 2015 року – депутат Білоцерківської міської ради VII скликання. З 2018 по 2019  роки – член виконавчого комітету Білоцерківської міськради та з 2017 по 2019 роки – періодично виконував повноваження Білоцерківського міського голови. З 2012 року є членом політичної партії Всеукраїнське об’єднання "Свобода".  Судимості відсутні. Одружений. Сторінка на фейсбуці: www.facebook.com/bc.svoboda Читайте: Степан Кузьмич: “Позиція “Свободи” – єдиним і ефективним покупцем землі має стати держава” Олександр Однороманенко: “Свобода” – це перш за все ідея та ефективний менеджмент по її впровадженню” Вячеслав Хмельницький: “Свобода” ніколи не зраджувала своєму виборцю Керівник обласної “Свободи” Ігор Сабій: “Влада боїться двох речей – преси й людей на вулицях” Олег Береговий: “У “Свободи” є головне – послідовність у боротьбі за права громад” Віталій Гордієнко: “Свобода” має чітке бачення взаємодії громад із фермерами” Олександр Кириченко: “За підтримки “Свободи” змагатимусь на виборах голови Борщагівської ОТГ” Олександр Головня: ВО “Свобода” гарантує жителям Вишневої ОТГ прозорість використання бюджету” Євген Чубук: “Свобода” знає, як із руїни зробити окрасу та навести лад на місцях “Свобода” – це ті, хто тримає слово, – Олексій КайдаІгор Сабій: “Кандидат від “Свободи” – це людина ідейна та фахова”Олексій Кайда: “Виборчий бюлетень – зброя кожного українця” Фото: з особистого архіву Вадима КошеляКиевVласть

Волонтери "Європейської Солідарності" передали допомогу воїнам АТО/ООС. Про це KV стало відомо з повідомлення на сайті Київської територіальної організації партії “Європейська Солідарність”. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   “Волонтери “Європейської Солідарності” приїхали в Медичний центр ветеранів, що знаходиться в селі Циблі. Тут лікуються та проходять реабілітацію герої України”, – йдеться у повідомленні. Активісти привезли все, що воїни напередодні просили: засоби особистої гігієни, солодощі та книги. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться “Це найменше, що ми можемо зробити, щоб висловити нашу подяку українським героям, які поклали здоров’я на захист України”, – наголосила керівник секретаріату Київської територіальної організації “Європейська Солідарність” Алла Шкуро. Читайте: Волонтери “Європейської Солідарності” Броварської ОТГ відвідали вихованців будинку сімейного типу Фото: пресслужба “Європейської Солідарності” КиевVласть

Національна спілка журналістів України тане в напруженій тиші. Ще кілька секунд – і прозвучить прізвище одного з тисячі  учасників конкурсу “Я – журналіст”. Стискаю від хвилювання пальці, затамовую подих. Чоловік у синьому костюмі урочисто оголошує: “Найвищу відзнаку, кубок володаря Гран-прі, отримує…” Остання мить мовчання і … Звучить моє ім’я ! Лунає Гімн України, я ковтаю сльози, намагаючись видавити слова державної пісні; заплаканими очима ловлю на собі його погляд – головного організатора конкурсу.  Тоді  навіть не здогадувалася, що ця історія тільки починалася… Уже через рік ми зустрілися знову на церемонії “Я – журналіст”, згодом – в Острозькій академії.  Я спостерігала за Віталієм Голубєвим, як за еталоном успіху та продуктивності, мріючи перейняти й собі шматочок вогника з журналістських  очей…  Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Виявилося, перед тим, як знайти постійну роботу в редакції, чоловік спробував себе в ролі  фотографа і рекламного агента.  П'ятнадцять років був на посаді головного редактора газети. Саме в цей час, на вершині (як тоді здавалося) професійної кар’єри і сталася перша життєва криза… Віталій сидів у високому м’якому кріслі власного кабінету. Шию стискала червона краватка,  наручний годинник показував першу годину дня – перерва. На зовнішньому фоні все здавалося чудовим – у розпорядженні журналіста робочий автомобіль і власна помічниця, на телебаченні транслюється його телепередача, за плечима –  багатий досвід, попереду – ціле життя. Але щось всередині підказувало: його реальність потребує негайних змін. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  - Я розумів, що отримую все менше задоволення від того, чим займаюся. А працювати аж до пенсії на  роботі, що не дає можливості рухатися вперед – зовсім не той сценарій, якого тоді хотів, – ділиться журналіст, – тож потрібно було шукати,  чого  прагне душа. З цього моменту й почався пошук істини. Віталій радився з експертами й розпитував друзів,  аж поки не осяяло: він хоче викладати. - У кожній кризі завжди є як точка входу, так і точка виходу, – додає чоловік, – тоді моїм  виходом було створення Школи універсального журналіста, яка стала справжнім другим диханням для мене. Сьогодні ШУЖ – унікальний майданчик для навчання підлітків зі всієї України. Випускники школи  журналістики дивуються й захоплюються: як їхньому наставнику, Віталію, вдається настільки яскраво, енергійно викладати з ранку до самого вечора. - Мене часто запитують про мій вогник в очах, – з усмішкою зауважує журналіст, -  про якісь особливі секрети успіху й постійного позитиву. Але справа в тому, що ніякої таємниці немає – коли  займаєшся справою, яка подобається, не потрібно шукати додаткові джерела енергії. Звісно, усі ми втомлюємось чи втрачаємо інколи мотивацію, шукаємо правильний шлях. Головне у цьому випадку – не боятися помилитися й не чекати, що все буде одразу. Успішна людина відрізняється від невдахи кількістю спроб та якістю висновків. Одного разу саме більша, ніж в інших, кількість спроб привела чоловіка  до бажаної мети. Віталій мріяв представити восени свої книги на Львівському книжковому форумі, але це виявилося не так просто, як гадав. Йому знадобилося майже три роки, щоб  потрапити на омріяний захід і провести відкриту лекцію, зібравши доволі велику аудиторію слухачів. Далеко не кожна людина спроможна бути настільки вірною своїм переконанням та цілям, щоб, не зважаючи на поразки, досягати  бажаного. Так, наприклад, в один момент Віталій вирішив, що для розвитку  в своїй професійній діяльності йому неодмінно потрібно оволодіти мовою покоління Z, тобто – соцмережами. Таким чином і з’явилася спочатку сторінка на Фейсбуці, а згодом -  в Instagram. Ці майданчики сьогодні необхідні для просування власного бренду, але далеко не в кожного виходить їх освоїти. - Я проходжу різноманітні курси та відеоуроки, бо розумію, що це дійсно  потрібно, – пояснює Віталій, – навчання взагалі включено як обов’язковий елемент на будь-якому етапі мого життя, залежно від поставлених задач. Інколи поспішаю після роботи додому, як на важливу зустріч, бо знаю, що на шосту годину в мене черговий вебінар. Чоловіку  подобається такий ритм – швидкий та стрімкий. Він встигає, здається, усюди. Сьогодні Віталій Голубєв – Журналіст року, за версією  Національного конкурсу “Честь професії”, засновник Всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст”, автор шести книжок, успішний спікер та  основоположник  Школи універсального журналіста; має особисте право займатися шістнадцятьма видами підприємницької діяльності. Він є блискучим прикладом того,  як можна встигати всюди й при цьому не забувати про цінність моменту.  Адже, попри  свою зайнятість, чоловік знаходить час і на родину, яка, до речі, у нього досить велика. Віталій разом з дружиною виховує трьох чарівних донечок. І наскільки б заклопотаний він не був, для своїх головних у житті жінок час знайдеться завжди. - Треба вміти домовлятися, шукати компроміси, – розповідає журналіст, -якщо, наприклад, моя присутність на одному з форумів не обов’язкова, то, звісно, я присвячу цей час родині. Віталій Голубєв – один з тих сучасників, які доводять, наскільки глибинно можна любити свою справу й горіти нею. - Саме любов – найвища для мене цінність, – пояснює чоловік, – любов не як кохання, а як захопленість життям й усім, що в ньому відбувається. Він  уже досяг власних вершин у журналістиці та викладанні, тепер прагне відкривати нові горизонти – просувати себе як професійного спікера, надалі розвивати власні проєкти через соцмережі і, звичайно, продовжувати насолоджуватися приємним щастям батьківства. А ось наступний мій герой, на відміну від Віталія,  лише рік тому вийшов із батьківської оселі. Знайомтеся: Любомир Лесонін – юний прозаїк, поет, студент Львівського національного університету імені Івана Франка. Ми зустрілися з ним у прекрасному місті Чернівці на одному з літературних фестивалів. Тоді Любомир ще був учнем десятого класу, та  унікальні ідеї у своїх доробках уже впроваджував. Його роботи: “Хроніка відважних сердець”, “Повалення моїх утопій” і багато інших – відрізняються від творчих надбань однолітків. Вони написані мовою сучасного покоління, мовою новаторства й унікальних свіжих поглядів.  Автор-початківець зізнається: на створення гідної прози потрібно багато часу – тижні написання й редагування. Та не творити не може, бо відчуває: це - його призначення. - Найголовніше й водночас найскладніше, – зауважує Любомир – перебороти себе й зупинитися в той момент, коли писати хочеться, а ти вже не можеш… І попри  нестачу часу для втілення всіх творчих ідей у життя, для віршів майбутній філолог теж знаходить і місце, і сили. Находившись вузькими вуличками Львова (необхідної формули натхнення), Любомир часто народжує поезію. - За день я можу створити  п’ять-шість віршів, – ділиться студент, – усвідомлюю, що писати для мене – це вже справжня залежність. Свою першу повість Любомир почав ще в 14 років. Тоді  не міг навіть уявити, що зараз називатиме себе літератором. - Я і сам не знаю, як  це сталося, – дивується хлопець, – щось “стрельнуло”- й народився мій перший твір.  Сьогодні ж на  його “рахунку”  вже дві повісті, більше десяти оповідань, десятки есе та статей.  Під час створення доробків у Любомира теж, як і у всіх, були свої поразки, свої невдачі та  падіння, але життєві принципи залишилися непохитними: писати й ніколи не зупинятися перед будь-якою перешкодою. Адже життям уже навчений: коли зачиняються одні двері, завжди відчиняються інші. Це раз у раз подумки повторює собі ще давно зазубреними напам'ять віршами улюбленої Ліни Костенко: І все на світі треба пережити, І кожен фініш – це, по суті, старт, І наперед не треба ворожити, І за минулим плакати не варт. Сьогодні ж його роботи  вже мають визнання. Любомир Лесонін – переможець тернопільського конкурсу “Тернослов”, фіналіст “Перодактиля”, один із кращих авторів І Всеукраїнського дитячого літературного фестивалю “Literature Future”, лауреат “Молодої Коронації” . Але  найзаповітніша мета іще попереду. Любомир мріє здобути найвищу оцінку своєї творчості – Нобелівську премію. Впевненість та дієвість майбутнього філолога таки переконує, навіть захоплює.  - Я сплю і бачу це, – ділиться юнак, -  ця мета ні на секунду не покидає мене. Точно знаю, що в мене все обов’язково вийде.  Дійсно, не часто вдається зустріти людину, яка з таким вогнем і запалом говорить про власні мрії, яка готова кожен день свого життя присвячувати творчості. Тож поки реалізація мети Любомира Лесоніна ще  в мріях, він не покидає клавіатури  й працює над свіжою прозою та поезією, щоб підкорювати нові українські літературні вершини. Після знайомства з “героями сьогодення”  я зрозуміла: кожну перемогу треба виборювати. І Віталій, і Любомир – приклади саме тих яскравих, дієвих, сміливих особистостей сучасності, хто вміє масштабно мріяти та наполегливо працювати, хто знає, що криза – це лише шанс вийти на новий рівень, а для створення успішної країни, передусім, треба створити самих себе...  Зазвичай я не комбіную в одній роботі двох людей. Комусь це здасться безглуздим чи недоречним. Та цього разу вирішила  наочно показати одну дуже просту істину. Ми вирізняємося  один від одного сотнями особливостей, тисячами дрібниць, які й роблять нас унікальними, але я впевнена, що існує так само безліч речей, що здатні об’єднувати попри всі несхожості. Герої мого матеріалу навіть не знайомі особисто, сьогодні ж обидва стали “жертвами” мого пера – двома яскравими, контрастними  постатями на полотні однієї картини. Віталій – уже сформований прогресивний журналіст з Рівного, Любомир – перспективний письменник новаторських ідей зі Львова, я – юна журналістка з Лисичанська. Ми  народилися й мешкаємо в  різних куточках України. Але доля звела наші шляхи:  з цими талановитими людьми  познайомилася на конкурсі творчих робіт та на літературному фестивалі. Нас об’єднала  любов до журналістики й до українського слова. І попри те, що всі ми кардинально різні,  індивідуальність – саме те, що поєднує. Хоча ні, я навіть сказала б – доповнює. Відмовляюсь вважати, що smart-покоління –  тільки про розумних. Вважаю, що smart – це  розвиток, дієвість і сучасність,  сміливість ламати стереотипи й  власним прикладом  доводити, що всі межі тільки в нашій голові. Для мене smart – це особистості – різні й унікальні. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Удодова Тетяна, 16 років, лауреат Міжнародного фестивалю “Прес-весна на Дніпрових схилах”КиевVласть

Самостійно господарювати – значить не мати економічних підстав чи соціальних бажань продати землю чи переукласти договір оренди. Найкраще господарювання – самостійне колективне господарювання, участь в якому може взяти будь-який власник землі незалежно від віку, фізичного та майнового стану й отримувати в 2-4 рази більше прибутку, ніж від оренди. Прибуток від землі можна отримувати по-різному. Можна працювати самостійно на землі на свій розсуд, а можна віддати землю в оренду й отримувати платежі, здавалося б, ні за що не переживаючи, або можна взагалі продати землю й отримати разовий прибуток. Продати землю – це взагалі неправильний варіант вибору форми розпорядження землею – тут і пояснювати не потрібно, чому саме так. Але бувають випадки, коли власника землі можуть змушувати до продажу землі певні незалежні від нього обставини, і, як правило, ці обставини негативні. Віддати землю в оренду теж змушували обставини чи сподівання на краще майбутнє при новому приватному господарі. Розписана ідилія бути заможним орендодавцем перетворилася на кріпосництво по-сучасному зі своїми новоявленими панами-орендаторами і безправними власниками землі “на папері” – кріпаками. Пани вже забагатіли, зросли, зміцніли і вже пишуть закони, заправляють судами, поліцією і прокурорами, а головне – без будь-якого дозволу чи довіреності можуть підписати за власника землі будь-яку угоду стосовно його землі – влада ж належить їм. Панів підтримують псевдонауковці, постійно досліджуючи оренду як найдосконалішу форму земельних відносин, а законотворці впроваджують дослідження псевдовчених і мріють відсторонити власників землі від їхньої землі вже на рівні законів, віддавши всі рішення і дії стосовно землі на “відкуп” “добрим”, “милим” і “благодійним” орендарям-панам, які працюють в збиток, але турбуються про своїх кріпаків-“власників землі на папері”, сплачуючи їм орендну данину. Вся країна на бізнесменах-орендарях. В країні є і свої герої – Герої України – мультимільйонери і мільярдери – є чим гордитися і на кого “молитися”. Цю блуканину з орендою й продовженням зрощування мільярдерів на землі українців  потрібно припиняти – і для початку потрібно усвідомити, що землею потрібно займатися самостійно. Безумовно, ми всі знаємо, що самостійне господарювання в будь-якому випадку краще, ніж  продати землю, краще панського-орендного ярма на шиї. Часто самостійне господарювання на землі пов’язують з лопатою і сапою, а  найцікавіше те, що про таке уявлення можна почути від відомих політиків: мовляв, в селі немає кому працювати, одні старі та ледарі, а інші виїхали. Повернуться. Потрібно надати права і можливості власникам землі, реалізувати прогресивні земельні відносини, прогресивну аграрну політику – і українці повернуться. Вже більше 100 років існують трактори, які замінили десятки й сотні коней. Навіть городи в селі – і ті під плугом і бороною залізного коня. Але уявлення політиків, вчених і просто “видатних” експертів застигло на єгипетських фресках з рабами і мотигами і неспроможності українців господарювати самостійно.  Підписуємося на наш канал в Ютубі Що ж таке сучасне самостійне господарювання? Часто самостійне господарювання асоціюється  з одноосібним зайняттям  рослинництвом (обробітком землі), і таких власників називають одноосібниками. За моєю науковою класифікацією, такий вид діяльності є прямою самостійною одноосібною (індивідуально-сімейною) формою земельних відносин. При цьому простежується тенденція до об’єднання одноосібників за різними об’єднавчими принципами: об’єднання суміжних ділянок для більш технологічного обробітку землі; об’єднання для купівлі засобів захисту рослин та посівного матеріалу; об’єднання засобами праці; об’єднання в організаційних питаннях. У об’єднання власників землі є одна мета – зменшити фізичні (особисті витрати часу) і грошові витрати на обробіток землі й отримати більший прибуток. Крім того, існують організаційні, психологічні, фізичні фактори відносно обробітку землі, які власники землі можуть вирішити тільки в об’єднанні з іншими власниками. Фактично в самостійному господарюванні на землі необхідно вбачати і обробіток землі через об’єднання власників, кооперацію матеріальних активів власників землі. В даному випадку універсальним активом для об’єднання є земля. Колективне господарювання є самостійним господарюванням. За моєю науковою класифікацією, таке господарювання відповідає самостійній колективно-консолідативній формі земельних відносин. Узагальнимо бачення самостійного господарювання – це використання землі її власником у власній виробничій діяльність безпосередньо чи через об’єднання зусиль власників землі для об’єднаного господарювання на належній їм землі. Самостійне колективне господарювання має переваги над одноосібним. Однією з таких переваг є те, що власник землі може самостійно господарювати через участь в об’єднанні власників землі незалежно від віку, фізичного стану та свого матеріального становища. Ознакою самостійного господарювання є те, що власники землі є власниками отриманого результату від обробітку землі, тобто власниками врожаю, і, відповідно, самостійно визначають, як розпорядження своїм прибутком. При самостійному господарюванню власники землі платять за послуги з обробітку землі, а не як при оренді, коли власникам землі платять орендарі. Порядок руху грошей при самостійному господарюванні змінюється. Так же змінюється і місце формування прибутку від землі – воно у власника землі. Вже ці наведені фактори дають розуміння, що при самостійному господарювання на землі прибуток від землі буде більше – під власним обліком і контролем. Не можна оминути стороною і діджиталізацію процесу інформування і контролю власників землі за діяльність їхнього об’єднання у тих підрядних організацій, які виконують роботу. Кожен власник по своїй ділянці може отримувати  електронні звіти на свій телефон. І головне: об’єднання власників землі як процес призведе до створення юридичної особи – Товариства власників землі. Про Товариства власників землі будемо говорити в найближчих публікаціях і не тільки про це. Як самостійно господарювати, як перейти до самостійного господарювання і отримувати більші прибутки від землі ви можете дізнатися на сторінках нашого “ОБ’ЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ ЗЕМЛІ”. Щоб долучитися до об’єднання тисніть на це посилання і долучайтеся: https://www.facebook.com/groups/144907373624154/ Самостійно господарювати не важко – ми допоможемо вам! Через діяльність нашого об’єднання власників землі ми будемо реалізовувати права і можливості власників землі. Наше ОБ’ЄДНАННЯ: - за право розривати договори оренди; - за непереукладення договорів оренди;   - за збільшення доходів від землі у її власників у 2-4 рази;   - за самостійне господарювання на власній землі;   - за вільне розпоряждення землею;   Читайте: Ціна землі – ціна життя. Якою ж буде ціна землі за життя? Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформи КиевVласть

Юні журналісти  ІТА “ЮН-ПРЕС” поспілкувалися зі свідками найбільшої техногенної катастрофи  ХХ століття. Від дня аварії  на Чорнобильській АЕС минуло вже 34 роки. Це подія, яку згодом назвали трагедією ХХ століття, стала найбільшою техногенною катастрофою. Але якщо запитати в звичайного українця на вулиці, то багато хто навіть не знає не лише дати цієї катастрофи, але й місця. Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV ”Особисто для мене і, мабуть, для багатьох, ця трагедія насамперед забрала життя наших близьких – дідусів, татусів, які прагнули вберегти нас від невидимої біди. Але насправді ця катастрофа не завершилася протягом одного дня, вона триватиме ще не одне століття. І наслідки відчуватиме ще не одне покоління. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   За понад 30 років чорнобильська зона стала не лише забороненим місцем, а й вподобаним туристичним куточком. Нині екскурсоводи ладні показувати гостям не лише атомну станцію, а й десятки покинутих сіл, у яких з одного боку життя зупинилося, а з іншого – продовжує вирувати. Для деяких це може здатися доволі дивним та небезпечним, хоча екскурсії проводяться лише в тих місцях де радіаційний фон не перевищує норму, тому не варто боятися. Нині багато туристів приїжджають навіть з-за кордону для того, щоб просто поглянути і відчути цю моторошну атмосферу. Ми вирішили побачити аварію очима тих, хто був причетний до ліквідації наслідків аварії. Герої наших інтерв’ю – військовий, журналіст і музикант, які в квітні-травні 1986 року були безпосередньо на місці трагедії. Журналіст Федір Іллюк висвітлював події  з самого епіцентру трагедії. – Я був журналістом, працював у молодіжній газеті “Молода гвардія”, – розповідає відомий український журналіст Федір Іллюк, –  Вперше поїхав до чорнобильської зони 3 травня 1986 року. Моєю метою було висвітлення реальних подій з місця вибуху, масштабів яких не розумів ніхто. Ми з моїм колегою з газети “Комсомольское знамя” оселилися в готелі на околиці Прип’яті, з боку електростанції. Досі пам’ятаю красу того міста: висотні будинки, вдале планування без глухих кутів та закаулків, багато квітів… особливо троянд, які висаджували вздовж доріжки з обох боків. Місто зведене в оточенні лісу та на згині однойменної річки. Шкода місто… Я бував там не вперше: після першого курсу університету, займаючи посаду командира відділку на заводі, допомагав зводити енергоблок. Та не той фатальний, а шостий. А ще пам’ятаю, що навіть брав участь у змаганнях з волейболу й грав за команду АЕС і ми здобули перше місце. А ще був випадок, що мені, як командиру, подарували сіру в’єтнамську сорочку. Я поклав її зверху на документи, які після дискотеки не виявив. Вкрали їх і сорочку. Та ми домовилися  з бухгалтером, яка вночі дала мені нові бланки, чого робити, звісно, не можна. – Що саме входило в Ваші обов’язки, коли Ви перебували в зоні? Можливо, брали інтерв’ю у ліквідаторів? – На інтерв’ю в зоні вибуху часу не було. Їх ми брали вже в таборі “Казка”, де перебували ліквідатори. Згадується гора взуття, яка утворювала високий конус. Адже ліквідатори мали змінювати їх щоразу після роботи на реакторі. А щодо нас, журналістів, – нам уже згодом видали респіратори, які захищають будівельників від пилу. Ще пізніше дали білий костюм –  штани й сорочку. В них ми навіть танцювали на дискотеці після тяжкого робочого дня. Також  ми брали інтерв’ю в Києві, в Інституті раку. Опромінених ліквідаторів там готували до пересадки кісткового мозку. З ними ми спілкувались і пили червоне вино – подейкували про його дієвість у двобою з радіацією. Писали ми про все, що відбувалося в зоні: й про шахтарів, які там працювали, я навіть пам’ятаю знімок, який зробив з ними; писали про людей, яких евакуйовували, і про тих, хто боровся з цим невидимим ворогом – радіацією. Та в першу чергу до наших обов’язків належало висвітлювати всі дії комуністичної влади, показати її в найкращому світлі. “Молода гвардія” щотижня друкувала сторінку на тему Чорнобильської аварії. Звісно, після ретельного вичитування офіційного цензора, аби не допустити “клевету”. Також ми з колегами допомагали місцевій газеті “Вісник ЧАЕС”. Багато журналістів працювали в той час не десь там, а саме на місці вибуху. Коли операторський зал “почистили” від радіації, то мені довелось там побувати. Враження, звісно, ще ті. – Як змінилося Ваше життя після аварії: погляди, переконання, ставлення? – Ми всі подорослішали. Коли вперше їхали до Чорнобиля (а їздив я туди в період з 1986 по 1989 рік), то, звісно, ніхто не усвідомлював серйозність ситуації. Радіація – це щось невидиме. Сонце світить, пташки цвірінькають, а радіація поряд. Так само нічого не усвідомлювали молоді солдати, які взяли на себе удар, не усвідомлювали літні жінки, які їхали прибирати на електростанції аби просто підзаробити. Ми не розуміли, який удар по здоров’ю нанесе ця аварія. Людям дійсно гіршало, багато набралися тієї радіації. У мене, наприклад, піднявся тиск, та я цьому значення не надав. Мені в рік вибуху ще й 30 не було, тому й ось так. Нам не видавали накопичувачі, а кому видавали – то вони майже завжди були не справними. Дуже шкода тих, хто втратив набуте чесною працею: довелось покинути помешкання, городи, які годували багато років, криниці, попрощатись з могилами, де поховані рідні… Багато ж хто повернуся. А багато людей звели непогані будинки в інших районах області, та вони вже не ті, серцю не рідні. – Які висновки можна зробити з цього страшного дійства? – Владі не можна вірити. Влада – бреше. Коли ми в’їжджали в чорнобильську зону, то БТР, на якому ми їхали, мили водою. Що ж там з людьми всередині – байдуже. Про правду й говорити нічого, як все приховується. Як і сьогодні. Коли горять ліси в чорнобильській зоні, а нам брешуть, що радіаційний фон – у нормі. Але життя продовжується! “Мені “пощастило” боротися з наслідками ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС”. Михайло Григорович Вертушков -  ліквідатор  аварії на ЧАЕС, учасник бойових дій в Афганістані, автор книжки “Тобой дышу, Урал”.  У телефонній розмові, полковник у відставці зазначив, що радіація  його торкнулась не лише в Чорнобилі. – В ніч з 25 на 26 квітня 1986 року була моя чергова зміна, – розповідає Михайло Григорович, – Ніщо не віщувало біду. І раптом – телефонограма з повідомленням про те, що сьогодні по тривозі батальйон 427 полку цивільної оборони виїхав у район Чорнобиля. На моє запитання, що там сталося, мені відповіли, що щось горить на атомній електростанції. Природу аварії, масштаб пожежі, та й взагалі, нічого відомо не було. Абсолютно ніякої інформації! Заступник командира військового округу наказав якнайшвидше дізнатися якщо не  правду, то хоча б якусь інформацію! Та вона не з’явилась ні через годину, ні через дві, ні через п’ять – уявлення про серйозність ситуації з’явилися лише через 2–4 днів. Воїни Київського військового округу першими опинилися в 30 кілометровій зоні. З восьми військових округів СРСР  (Прибалтійського, Московського, Ленінградського, Приволзького,  Уральського, Середньоазіатського, Прикарпатського, Одеського, Білоруського, Забайкальського) до міста Прип’ять у перші дні , та, навіть, години, після аварії, прибули представники  45 військових частин для ліквідації аварії на електростанції. З 20 по 30 травня мене в складі оперативної групи відправили дослідити морально-психологічну стійкість особового  складу під час перебування в забрудненій радіацією зоні. Був я і в бункері, і в Чорнобилі, і в самій Прип’яті, та в багатьох військових частинах. Не був лише на реакторі. Проводячи паралелі з теперішніми подіями – вражала не байдужість, а відвертий “пофігізм”, який проявлявся у особистого складу щодо радіації. Нині ми бачимо ту ж картину по відношенню до епідемії, яка охопила весь світ. Солдати й офіцери, і цивільні ліквідатори  курили на забрудненій території,  лежали  на соломі й на траві, які дуже притягують радіацію, практично ніхто не носив захисні маски й респіратори. Після цієї поїздки нашою оперативною групою були розроблені заходи безпеки під час дій особового складу на радіоактивно-забрудненій місцевості. У 1987 році я три місяці займав посаду начальника політвідділу оперативної  групи Київського військового округу – це був найбільший сектор, займався переважно відбудовуванням знищених територій. – Як змінилося Ваше життя після аварії? – Я виріс на Уралі, в озерній місцевості. За 1,5 – 2 км від мого міста розташовувався завод “Маяк”. Він позбувався радіоактивних відходів в ті ж озера. А вибух, який стався 30 вересня 1957 року, по радіоактивності перевищує Чорнобиль в два з половиною рази. Висновків і досвіду мені вистачало задовго до вибуху АЕС. З психологічної точки зору: головний санітарний лікар Пашкович Володимир Леонідович, який теж пройшов багато всього, зокрема Афганістан, був головним санітарним лікарем Київського військового округу. Він контролював відправку солдатів, сержантів та офіцерів на 30 секунд на дах зруйнованого реактора для того, щоб скидати радіоактивний графіт з даху енергоблоку. Коли кореспонденти запитали, чи не було відмов серед хлопців, він відповів: “Я пройшов Афган, і тут люди одного соціального прошарку, серед яких боягузів чи зрадників немає”. Якби така трагедія сталася в незалежній Україні, не знаю, чи нинішній склад проявив би таку сміливість нині. – Як потрібно розповідати про ці події поколінням, яких ця аварія не зачепила, тобто дітям, підліткам? – Розповідати правду, і лише правду. Коли я там був востаннє в 2016 році, то зустрівся з керівником цивільної оборони Чорнобильської зони. Він там мешкає постійно. Я сказав про те, що нині нас запевняють про те, що радіація в нормі. Хоч як тяжко не було, так він відповів: “Ні, це брехня. Три роки тому я поховав свою дружину, а  минулого року – 30 річного сина. У них була онкологія. Найстрашніше, що й нині ситуацію недооцінюють. Бувають розмови про те, щоб відкрити зону, про те, навіщо платити такі великі гроші. Ось ще одна аналогія: якщо вийшовши з сауни вам на голову виллють води, то ефект буде один, та якщо ж на голову впродовж довгого часу крапатиме вода – по крапельці – вам може пробити голову. Малі дози радіації небезпечніші за одну потужну. Найгірше, коли радіонукліди потрапляють в організм з їжею”.  Що ж казати про нинішню ситуацію, коли часто ігноруються правила щодо масок, рукавичок та бахіл в лікарнях. Молодь має робити висновки й проводити аналогію тодішніх подій з теперішніми. До прикладу, в науковому центрі радіаційної медицини, де я контролюю своє здоров’я ось уже 20 років, нині реєструється дуже багато дітей з онкологічними захворюваннями. Це не жарти. Тому потрібно робити все, аби не отримувати й найменші дози радіації, аби не підхопити короно вірус. Робіть висновки.   Музикант, композитор і співак В’ячеслав Кукоба підтримував ліквідаторів аварії на  Чорнобильській станції своїми піснями. - Мені й досі тяжко згадувати ті часи. Масштабний вибух розділив життя на два фронти.  Я не був ліквідатором, я – музикант, підтримував хлопців  піснями. Пожежу ліквідували прості люди різних  професій з усіх республік  Радянського Союзу. Перший раз ми приїхали в Зону в перших числах травня 1986-го з воїнами-афганцями. Я саме повертався з відрядження у Афганістан, коли мені повідомили про таку біду. Я зібрав хлопців, котрі хотіли поїхати й допомогти, чим зможуть . Під час ліквідації пожежі загинуло безліч людей. Точна цифра не відома досьогодні. Потрапити в зону було не можливо, ми ходили по пропускній системі у супроводі військових. До реактора не підходили – це заборонена територія. Зупинилися в селищі Красний Луч, зараз воно називається Хрустальний, де після тяжкої зміни відпочивали ліквідатори. Нашою місією було розрадити і підтримати хлопців, дати надію. - Які пісні ви співали, як підбирали репертуар? - Ми співали афганські воєнні пісні. Пісні про  дружбу, про рідних, про Батьківщину . Не треба було вигадувати велосипед. Людям хотілося відпочити. Хлопці в піснях шукали захисту, істини, й просто можливість  на мить повернутись в звичайне життя, без втрат і вогню. Допомагали гумор, жарти, сміх, пісні. Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV” Я добре пам’ятаю, людей, що відчайдушно виконували свою роботу, не жаліючи себе, наражали своє життя на небезпеку. В той час, коли звичайні громадяни  жили спокійно і взагалі не розуміли, що відбувається. Радіація вплинула на всіх,  навіть якщо людини не було на місці катастрофи. Вона літає в повітрі й зараз. От якби можна було поставити паркан і про все забути…. Наслідки того ми спостерігаємо і зараз. Ось і тиждень тому сталася пожежа . Радіацією накопичені ліси і землі. Викорінити майже неможливо. Невідомо які наслідки будуть ще через 3 роки. - Чи не страшно Вам було покидати спокійне життя та  їхати в центр радіації? - Ну як  же не страшно? Звісно, страх був. Я не довго думав над рішенням. Я – патріот! Як і всі, хто там був, хто причетний до ліквідації аварії. В той час , в зону потрапити  було майже не можливо. Ми створили  спеціальну агітаційну бригаду, яку згодом назвали “Асоціація “Афганці” Чорнобиля”. До Асоціації долучилися хлопці, що пройшли гарячі точки Афганістану і відразу вирушили в Чорнобиль. Це люди, котрі мали досвід роботи в критичних умовах. Ті ж льотчики які, з літака гасили реактор. Це не лише військові, а й музиканти, будівельники, водії, медики… В’ячеслав Іванович розповів, що Всеукраїнська громадська організація “Асоціація “Афганці” Чорнобиля”  була створена 28 грудня 1991 в Славутичі – місті енергетиків Чорнобильської АЕС. Вона об'єднала ветеранів війни в Афганістані, учасників бойових дій та інших локальних військових конфліктів, які брали участь у ліквідації Чорнобильської катастрофи, з метою захисту соціальних прав та гарантій її членів, а також об'єднання зусиль з надання допомоги постраждалим,  інвалідам, сім'ям загиблих. - Ми і зараз допомагаємо людям, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, вдовам, інвалідам. Кожного року  їздимо до могил наших бойових побратимів, проводимо концерт пам’яті. Але нажаль, цього року цього не буде через карантин. - Чи варто говорити про це з молоддю ? - Ні цю аварію, ні героїзм людей, ні трагедію не можна забувати! Чорнобиль – живий, щодня там відбуваються реакції. Ми не знаємо яких реакцій ще очікувати – це найгірше. Тому треба берегти один одного, природу, світ. А головне – розуміти, що всі епідемії та катастрофи – наслідок нашої поведінки. Ми всі – частинка цієї природи. Нажаль, люди часто забувають ту страшну трагедію, що принесла стільки  горя і болю сотням тисяч людей. Молоде покоління повинно більше звертати увагу, вивчати історію, вчитись на помилках минулого. І пам’ятати людей, які ціною свого здоров’я і життя  захистили не лише нас, а й увесь світ.  Підготували: Анастасія Захарченко, Тетяна Харенко, Дар’я Гергель, гурток “Краєзнавча журналістика”, керівник – Наталя Плохотнюк

Антиконституційний законопроєкт №2178-10 про так званий “ринок землі” проголосовано з порушенням регламенту, втратою совісті й здорового глузду. Тобто зрадники визначені остаточно. Цей закон, безумовно, несе загрози, яким  потрібна активна протидія, а не нарікання “на те, як все буде погано” і на те, що на українську землю потрібно “натягнути” якусь іноземну модель, знову ж таки, якогось іншого ринку. Ми не будемо визначати можливі наслідки прийняття закону №2178-10, про них ми поговоримо в наступних статтях – це  достатньо об’ємно і достатньо довго, та й потрібно надати можливість висловитися усім трагікалам та владним підлизам. Зараз необхідно визначатися в діях, які не тільки унеможливлять негативи від цього закону, а й сформують бачення і обставини для реалізації власниками землі і громадянами України своїх прав і можливостей у збільшенні ефективності використання власної землі. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   “Герої” закону №2178-10 про так званий “ринок землі” райдужно трублять, що їх закон надає можливість власникам землі розпоряджатися нею. При цьому вони не можуть дати позитивної  відповіді на запитання, чи надає їхній закон власникам землі права і можливості, реалізація яких призведе до відсутності мотивації продавати землю – з причини отримання власником землі позитивних економічних результатів від закону, які б полягали у зростанні в кілька разів доходу від землі чи зростання ціни на землю разом з появою суспільно-етичних підстав продажу землі. За моїм законопроєктом №3208 від 12.03.2020 року “Про прогресивні земельні відносини”, на відміну від проголосованого законопроєкту №2178-10 про так званий “ринок землі”, разом з правом розпоряджатися землею надаються права і можливості власникам землі: в односторонньому порядку розривати будь-який договір оренди чи емфітевзису; створює умови для збільшення доходу власника землі; створює умови для зростання цінності землі, одна з яких – обов’язковий викуп земельної ділянки органами місцевого самоврядування чи органами державної влади за ціною, яка відповідає п’ятикратному розміру нормативно-грошової оцінки (приблизно 5 тис. доларів за 1 гектар чорнозему); створює умови для переходу в найкоротший час від користувальної форми земельних відносин (оренда, емфітевзис) до самостійної виробничої сільськогосподарської діяльність на землі, бо самостійна форма є незаперечно більш ефективною за користувальну, і тільки вона дає змогу в 2-4 рази збільшити дохід її власнику від неї; створює умови повернення землі, яка була незаконно відчужена під час дії заборони на її відчуження, її попереднім власникам. Безумовно, влада не хоче надавати таких прав і можливостей власникам землі – влада не хоче, щоб українець багатів. Влада хоче змусити українця у різні способи продати землю і сконцентрувати цю землю у певних осіб  – ось про що антиконституційний закон №2178-10 про так званий “ринок землі”. Тому владі невигідно надавати права і можливості українцям – власникам землі. Ці права потрібно відстоювати, що має проявлятися у поінформованості власників землі у ситуації навколо земельних відносин, осмисленні цієї ситуації та вибору напрямку дій для покращення ситуації в інтересах власника землі. Саме про таке відстоювання інтересів йдеться на сторінках групи “Об’єднання власників землі”. Тисніть на посилання і приєднуйтеся на сторінці групи! Незалежних ЗМІ майже немає, і тому група у Фейсбуці -  один з можливих варіантів реалізації наших прав і свобод. Група – не кабала, її завжди можна залишити і приєднатися згодом знов. Мета групи – формування передумов для прогресивних земельних відносин та їх реалізація. Прогресивні земельні відносини – це: збільшення доходів від землі у її власників в 2-4 рази; припинення дискримінації власників землі; надання прав власникам землі, у тому числі,  право розривати договір оренди землі; перехід до самостійного господарювання на власній землі особисто чи через участь у Товариствах власників землі – становлення власника землі власником аграрного підприємства, бо саме перебування в Товаристві власників землі і забезпечить збільшення доходу від землі; формування умов для відновлення та розвитку тваринництва та переробки на селі, створення робочих місць на власному підприємстві. У групі, окрім розгляду прогресивних земельних відносин, буде і інша важлива інформація стосовно земельних відносин: статті, обговорення, пропозиції, консультації та те, чого немає в ЗМІ, те, що від нас приховують, те, що визначає,  як діяти у своїх інтересах та інтересах суспільства. Ознайомитися з презентацією основних положень проєкту закону №3208 “Про прогресивні земельні відносини” можна,  натиснувши на посилання Презентація положень Закону №3208. Ознайомитися з текстом проєкту закону №3208 “Про прогресивні земельні відносини” можна, натиснувши на посилання Текст Закону №3208. Ознайомитися з тим, що таке Товариство власників землі, можна, натиснувши на посилання Що таке  Товариство власників землі. Читайте: Розірвати договір оренди – головне право власника землі Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформи КиевVласть