пятница, 24 сентября 2021 г.

Сміливість і війна не мають статі

Сміливість і війна не мають статі

7 грудня  юні журналісти ІТА “ЮН-ПРЕС” провели журналістську вітальню - “Сміливість і війна не мають статі”. Герої зустрічі – Народний Герой України Олена Мосійчук і Владислав Степаненко – прес-офіцер 112-ї Окремої бригади територіальної оборони м. Києва. До участі в зустрічі долучилися вихованці  ДЮК “Олімпія” Голосіївського району столиці та студенти оптико-механічного коледжу КНУ ім. Т. Шевченка.

Позивний у неї – “Мальок”. Тендітна струнка постать, широка добра усмішка – здається, на перший погляд таку жінку просто неможливо уявити на фронті, але Олена Мосійчук доказує зворотнє: війна – місце не тільки для чоловіків, але й для жінок. Щоб захищати свою Батьківщину, рятувати своїх земляків, не так вже й важливо, якої ти статі. Головне – те, що ти дієш, робиш, допомагаєш.

Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"

У кожної людини, яка не просто побувала, а довгий час служила на передовій, є своя історія, і Олена поділилася з нами своєю. Як це – зіштовхуватися з нерозумінням близьких, чути в свою сторону осуд від одних про те, яка ти погана матір, та вдячність від інших – тих, кому пані Олена врятувала життя. Як це – жити бік-о-бік з чоловіками і вкладати сил не менше за них. Вона розвіяла міф про те, що на фронті жінок мало – вони там є, їх багато, і що вони надзвичайно міцні в першу чергу психологічно та емоційно, бо витримують весь стрес, страх, напругу, які є на кожній війні.

“Я не мужня, я — хоробра” — це лозунг дівчат, які беруть участь у воєнних діях. “Найголовнішою  проблемою для мене в армії  був розмір одягу. А ще те, що держава просто не помічала існування жінки в армії. Жодну з дівчат, які воювали у добровольчих батальйонах, не було забезпечено одягом, взуттям, засобами гігієни та самозахисту. Та й ті, що в регулярній армії, отримали хіба що форму, але на п’ять розмірів більшу, ніж треба. Для дівчат не виділяють навіть окремого приміщення — вони живуть у кімнатах, де мешкають ще 180 чоловіків. Країна була не готова до такої кількості дівчат на війні. У нашому батальйоні до жінки ставилися з повагою, але це, звичайно, залежить від того, як себе людина поставить. Нашим дівчатам з медичного взводу виділили окремий будиночок”, — розповідає колишня санінструктор батальйону “Азов” Олена Мосійчук з позивним “Мальок”. Так дівчину назвали, бо вона найменша у батальйоні, як каже сама Олена: “маленька буйна рибка”. Вона пішла на війну, бо розуміла, що якщо друзів буде поранено, краще вона надасть їм допомогу, ніж той, хто у цьому нічого не тямить. Вона має дві нагороди: орден “За відмінну військову службу Україні”, вручений Президентом України, та орден “Народний герой України”. “Українці можуть пишатися тим, що ми — дружня нація. Якби не допомога волонтерів, багатьох з військових уже не було серед живих. Пишаємося, що весь народ прокинувся”, — каже молода жінка.

Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
 

"З самого початку в "Азові" я була на передовій, отримала три контузії, тріщину в нозі та осколки. Я об'їздила всі наші бойові позиції: Іловайськ, Мар'їнка, Сніжне, Широкине, Маріуполь, Саханка, Заїченко, Гранітне. За фахом я хімік, але отримала додаткову освіту у військовому інституті Естонії за спеціальністю польовий хірург. Це було вже під час війни, я поїхала туди на ротацію у 2015 році. Сподіваюся, коли закінчиться ця війна, зможу брати участь у миротворчих місіях по всьому світу і також допомагати там. Насправді, вік живи – вік учись. Іноді бувають ситуації, до яких тебе не готували. Тому що та війна, до якої натівські інструктори готували, відрізняється від нашої. Вони воювали в Іраку, Афганістані, і до медиків там противник інакше ставився. А у нас в першу чергу вбивають медиків. Їм все одно, кого вбивати: дітей, жінок, бабусь. В першу чергу, коли Донецьк захопили, ким вони прикривалися? Дітьми та бабусями. Вони знають: якщо вбити медика, підрозділ втратить більше бійців, тому що медик рятує всіх. Екіпіровка у мене така ж, як у всіх: бронежилет, каска, наколінники, рукавички. Ми не носимо шеврони, що вказують, що ми медики, аби менше привертати увагу. Під час бою під обстрілом моє завдання – надати першу допомогу і витягнути поранених на собі з-під обстрілу, поки бійці продовжують бій, щоб їх не відволікати. Витягла, посадила в машину, водій везе, а ти далі продовжуєш в машині рятувати людину, передаючи її на жовту зону. Від роботи медика залежить життя людини. Бувало таке, що ми по троє-четверо діб не спали, поки не було підміни. У нас в полку проходило все так, що хлопці більш обережні і по максимуму звертали увагу на якісь засідки й інше, тому нам, медикам, менше доводилося працювати. Знаєте, дуже складно ставити крапельниці, коли йде бій, і завжди треба розраховувати на свого напарника або бійця, який буде тебе прикривати. Під час Широкинської операції ми привозили поранених до маріупольської бази медичної швидкої допомоги, там також працювали військові медики. Але 14 лютого, коли був дуже великий потік і наших поранених, і чужих, лікарі не знали, як їм оперувати в умовах антисанітарії. Адже ми звикли працювати в полях, в болоті, а вони – ні, тому лікарі просили допомогти їм. Коли не було місць в операційній, ми працювали в коридорі, – розповідає Олена, – Доводилося рятувати бійців і з ворожої сторони, для того, щоб наші могли отримати якусь інформацію і все інше, а потім передавали СБУ, і там вже вирішували, що з ними робити. Все-таки, ми – медики, ми – не боги, щоб вирішувати, повинен бойовик жити, чи ні.

У мене син росте маленький, і для мене кожна людина, незалежно від віку – як мій син. Тому що я розумію, що кожного чекає мама вдома, і це дуже складно. І якщо не вдається врятувати людину – бувають такі поранення, не сумісні з життям – дуже складно з цим жити.

Найстрашніший епізод у військовому житті “Малька”, як охрестили Олену побратими, був у 2014 році, коли її товариш із дитинства, якого вона називає братом, Олександр “Дєрзкий” разом із “Гюрзою”, “Золотим” та “Бєзумним” поїхали машиною на передову під Сніжним і потрапили у засідку. Вороги підбили їх із гранатомета — Сашу буквально прошило наскрізь і він помер, решті вдалося вижити. Під Новоселівкою від розриву ворожих мін загинули “Бізон” і “Вальтер”. Сама ж Олена отримала контузію і два осколковi поранення, але продовжувала воювати, оскільки медиків у підрозділі більше не було. Вдруге її контузило під час бойової операції в Широкиному, після якої теж ще послужила. Була й третя контузія. Але одного разу парамедик Мосійчук просто не змогла піднятися — відібрало ліву частину тіла. Її відвезли на лікування до Києва. А оскільки контракт на військову службу в Олени якраз закінчився, то вона вирішила більше не випробовувати долю й не продовжувати його, адже в зоні АТО вже було достатньо медиків. Так і залишилася цивільною...

Олена Мосійчук розповідає, як хлопці відмовлялися їхати з нею на бойові виїзди, бо "вона баба і буде істерити". "Потім ловила їх по полю в істериці, тих хлопців", – зі сміхом розповідає Олена. Сміливість не має статі, однак про це у нас ще не всі знають, на жаль.

Слухаючи бойового медика, волонтера, матір, розумієш, наскільки ж важливою є праця волонтерів, їхня неоціненна робота, яка щодня допомагає вижити. Бійцям не вистачало провізії, а та, що давали – в жахливому стані, неякісні захисні костюми, які "згорять на тобі за три секунди", медичні засоби, у яких вже давно пройшов термін придатності; плачевний стан армії, 500 гривень в якості першої офіційної зарплати; те, як важко відновитися, те, як важко втрачати друзів і розуміти, що кожному не допоможеш – все це Олена Мосійчук відчула на собі.

Це в усіх сенсах тяжко і водночас надзвичайно необхідно – продовжувати залишатися людиною, знаходити в собі мужність ділитися та розказувати, посміхатися і продовжувати жити.

Олена Мосійчук є яскравим прикладом того, що байдужим бути не можна. Вона – еталон сильної жінки, яка доводить, що у війни гендера немає.

Владислав Степаненко теж розпочав свій шлях із Майдану. Але опинився не в діючій армії, а в резерві, опанував професію парамедика і прес-офіцера. Він багато розповідав про підготовку цивільних і військових до захисту країни, про діяльність 112-ї Окремої бригади територіальної оборони м. Києва і Українського легіону. Виявляється, кожен, хто досяг повноліття і готується до захисту країни,  може долучитися до вишколів, які проводить Український легіон й опанувати навички тактичної медицини та домедичної підготовки, стрільби, уміння вести бій в умовах міста, захищати стратегічно важливі об’єкти. А ще можна вступити до лав тероборони.


Головне – завжди залишатися людиною!

Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"

Фото – Клеопатра Анферова

КиевVласть

Ольга Крамаренко, Наталя Плохотнюк

Теги: война, донбасс, юн-пресс, Владислав Степаненко, Олена Мосійчук, военные медики

пятница, 24 сентября 2021 г.
19:01
В “Борисполе” пограничники предотвратили перемещение через границу 85 девайсов Apple под видом мусора (фото, видео)
18:46
Студентам столичного НМУ им. Богомольца грозят отчислением за отказ от вакцинации
18:26
Киевсовет отдал столичному хозсуду под автостоянку ранее числившуюся за частным детсадом землю
18:15
Третья волна COVID-19: Трубицын предложил увеличение кредитной помощи для бизнеса, но большинство Киевсовета – против
18:06
Для посетителей зоны отчуждения усилены карантинные меры
17:44
В селе на Киевщине введен карантин из-за бешенства у лисицы
17:23
“Дом органной и камерной музыки” заказал проект противоаварийного ремонта костела Святого Николая
17:05
Участок на Семьи Хохловых поделили между Нацполицией и экспертно-криминалистическим центром МВД
16:43
Государство поможет деньгами фермам, созданным молодежью - закон
16:26
В Киеве уроженцы Донбасса сбывали наркотики через почтоматы
16:01
На озере Тельбин специалисты будут спасать дерево Цоя
15:55
Достройкой Дарницкого моста займется “Автострада” Максима Шкиля - СМИ рассказали, что о ней известно
15:45
Киевсовет передал в аренду почти 3 га земли на Трухановом острове под обслуживание водно-спортивной базы
15:21
Нардеп Скороход обратилась в ГБР и Минкульт с требованием отменить назначение директора НИЭЗ “Переяслав”
15:03
Понад шість тисяч людей вакцинувались на Київщині минулої доби
14:41
Власти Киева хотят видоизменить проект реконструкции ул. Глубочицкой
Календарь событий
Защитники культурного наследия Киева не смогут повлиять на реконструкцию усадьбы на Антоновича
24 сентября 2021 г. 12:00
Защитники культурного наследия Киева не смогут повлиять на реконструкцию усадьбы на Антоновича
ООО “Контур Девелопмент” из орбиты небезызвестных братьев Дмитрия и Леонида Крючковых (на коллаже слева и справа) смогло через суд добиться разрешения на реконструкцию здания конца XIX столетия по ул. Антоновича, 7-А без согласования с органами охраны культурного наследия. Недавно Окружной административный суд Киева (ОАСК) отменил пять соответствующих положений градостроительных условий и ограничений (ГУО). Также эта компания смогла убедить служителей Фемиды в том, что она имеет право не придерживаться требований высотности, которые ограничивают высоту объекта после реконструкции 9 этажами. Ситуацию, вероятно, все еще может изменить Департамент градостроительства и архитектуры Киевской горгосадминистрации (КГГА), обжаловав судебный вердикт в апелляционной инстанции.