"В житті є дві речі, яких не можна уникнути – це смерть і податки". Так колись сказав американський президент Бенджамін Франклін. І дуже скоро ця фраза стала крилатою. "Податки – вартість цивілізованості суспільства", – викарбовано на фасаді Міністерства внутрішніх доходів Сполучених Штатів Америки. Мало хто сплачує їх за власним бажанням. Проте податки потрібні для гармонічного розвитку держави.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Боєздатна армія гарантує суверенність держави. Відремонтовані дороги та надійні шляхи сполучення – запорука комфорту для людей і надійності транзитів. Реставрація пам`яток старовини необхідна для збереження національної культурної спадщини. Але ці і багато інших заходів потребують колосальних витрат. Жодна людина не візьме їх на себе особисто. Зарплати вчителям і лікарям можуть платити приватні підприємства – школи, ліцеї та клініки. Але тоді медичні послуги і навчання завжди будуть платними. Отже, доведеться забути про обов’язкову загальну середню освіту.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Зважаючи на ці та інші причини, контролювати такі процеси має держава. Кошти для цього беруться з державного бюджету. Основою поповнення бюджету України є податки. Тому не дарма цьому питанню приділяється так багато уваги.
Але не все так добре, як могло б бути. І так низькі зарплати державних службовців часто виплачують невчасно або взагалі не виплачують. Тоді лікарі змушені йти до приватних клінік, де платять більше, або брати хабарі – щоб вижити. Кваліфіковані кадри у школах давно стали дефіцитом. "Учителі йдуть у менеджери. Працювати у школі ніхто не хоче. Молоді викладачі надовго у нас не затримуються, якщо можуть знайти іншу роботу", - скаржиться директор школи Віктор Панченко. Пенсіонери усе життя важко працювали і сплачували податки, щоб тепер отримувати свої пенсії. А втім, їм часто не вистачає коштів навіть на їжу.
Люди зневірюються у необхідності віддавати шмат свого хліба державі. Чому так стається і чи є якийсь вихід?
"Моє – це моє, і наше – теж моє"
Найдавнішим джерелом державних доходів були домени, або державне майно, землі, ліси. Спочатку вони належали до власності монарха, доходи якого власне були одночасно й доходами держави. Це були "приватно-правові", а не публічно-правові доходи. Монархи та великі землевласники стягували плату з "підданих", що населяли їхні володіння. А потім розпоряджалися на власний розсуд: могли побудувати школу, а могли… пропити, програти, прогуляти.
фото: historyrevealed
В Україні подібна ситуація була за часів Київської Русі, Галицько-Волинського князівства та Гетьманщини. Великі князі за Київської Русі розпоряджалися державними фінансами з користю – створили велику міцну державу і розбудували багато чарівних міст. За Івана Мазепи скарбниця гетьманської України зовсім не відокремлювалася від його особистого майна. Саме про Мазепу можна сказати, що він і себе не образив, і людей не забув. Не дарма він зажив слави "великого будівничого" та мецената. Він віддавав мільйони золотих на будівництво і оздоблення православних храмів.
"Чому ви нам за сонце платити не повинні?"
Іншим джерелом державних доходів виступали регалії. Це були певні галузі виробництва, види діяльності, що приймались у виключне користування казни. Вони виключалися з суспільного обороту, із сфери діяльності населення. Одним з основних їх видів була так звана “безхазяїна регалія”. Усе, що було "нічиїм", оголошувалося таким, що належить до казни, і могло оподатковуватися. Таким чином податку підлягав… вітер. Як можна оподаткувати вітер? Дуже просто. Встановлювалася державна монополія на вітряні млини. Такими ж предметами регалії були інші природні явища, вода та надра.
фото: historyrevealed
Різного виду дивні податки стягувались з людей і значно пізніше. На початку XVIII сторіччя в Башкирії існував податок на очі. При чому світлоокі мали платити вісім алтинів, а кароокі – два-три. У Венеції з 1993 року податком обкладається тінь. Цей податок стягується з власників магазинів і кафе, яких у перлині Італії чимало. Тому не дивно, що у місті пообідати на вулиці (під навісом) коштує приблизно на 30% дорожче ніж у приміщенні того ж ресторану. А в Болгарії й досі утримується податок на побутове сміття.
"Людина – єдиний птах, якого можна обскубати багато разів" (Дж. Дюрант)
У кожної людини є соціальний і громадянський обов`язок, і вона мусить сплачувати податки. Але усьому є свої межі. Оподаткування не має права робити життя людей нестерпним. Згадаймо, як загинув давній київський князь Ігор. Він збирав данину з підкорених племен. Деревляни сплатили йому, що мали, але йому цього виявилося замало. Ігор вирішив повторно обкласти їх даниною. Тоді плем`я зрозуміло: "Якщо не вб'ємо його, то він усіх нас погубить". І князь загинув жахливою смертю. Ситуація в країні поліпшилася лише після унормування "податкової системи" княгинею Ольгою. Ольга запровадила фіксований розмір данини – уроки і погости – адміністративні пункти для їх стягнення.
фото: stateimpact
Але сьогодні в нашій країні питання стоїть навіть не в зниженні податків. В таких розвинених країнах Європи, як Данія, Нідерланди, Швеція, Франція, Італія та ін. податки сягають більше 40%. А рівень життя там високий. Раціональне та ефективне використання зібраних коштів – ось головна проблема. Адже насправді податки і мають гарантувати надійне та матеріально забезпечене життя.
Податок та "багатство народів"
Податки виникали разом з зародженням держав. Спочатку селяни їх сплачували натуральним продуктом (тобто мукою, курками, молоком і т.п.). В Російській імперії, і в тому числі на теренах України, попри імператорські наміри реформувати аграрний сектор така ситуація зберігалася і в XIX ст. З переходом до грошових відносин податки теж сплачували грішми.
Поняття "податок" першим розкрив А. Сміт у роботі “Про багатство народів” - лише у 1770 р. За його словами “податок – це тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати”.
Податки бувають різні…
У фінансовій термінології застосовуються п`ять термінів, що відображають платежі державі: плата, відрахування і внески, податок, збір. Причому в окремих випадках плата і відрахування виступають як тотожні податкам поняття. Власне, податки – це обов`язкові нормативні платежі в державний або місцевий бюджет, які вносяться окремими людьми чи підприємствами.
Які ж є в Україні різновиди податків? Перш за все, це податок на додану вартість (відомий як ПДВ), акцизний збір, мито, прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, земельний податок, податок з власників транспортних засобів, а також за спеціальне використання корисних копалин, лісних ресурсів, прісних вод та інші. Податкова система України базується на двох головних податках – ПДВ та на прибуток підприємств. Податок на додану вартість усі ми сплачуємо, хочемо того чи ні, ледве не кожного дня. Він включається до вартості будь-яких продуктів і товарів, які ми купляємо у магазинах, а також усіх видів робіт і послуг. Це одна п’ята (20%) їх вартості.
фото: сайт ДФС
Акцизний збір також включається до вартості товарів, але лише деяких. Він встановлюється, як правило, на високорентабельні товари і стягується за ставками, різними для окремих груп товарів. В Законі України від 11.07.96р. “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію) із змінами та доповненнями” налічується понад 30 найменувань підакцизних товарів. Перш за все це лікеро-горілчані вироби (найвища ставка – 90% від вартості у відпускних цінах), вина та інші алкогольні напої, тютюнові вироби, а також ікра, шоколад, кава та дорогоцінні ювелірні вироби.
фото: rickety
Податок на прибуток підприємств – це складне і суперечливе питання у вітчизняній економіці. Левова частка надходжень до державного бюджету здійснюється саме завдяки йому. З іншого боку, базова ставка податку – 30%. А якщо врахувати ще й багато інших відрахувань, що мають сплачувати власники підприємств, то вести чесний бізнес для малого та середнього підприємства стає майже неможливим, ще й в умовах світової фінансово-економічної кризи. Слід пам’ятати, що процвітаючий малий та середній бізнес – це основа міцної економіки і добробуту будь-якої держави. Не дарма це досить часто повторюють лідери багатьох західних країн. Тому "душити" їх податками, щоб "захистити" малозабезпечені верстви населення, принаймні нерозумно. Знищення середнього класу вже відбувалося за радянської влади. Гіркий історичний досвід свідчить, що у такий спосіб неможливо побудувати справедливе суспільство. Тож треба шукати раціональних рішень та реформувати підхід до розвитку малого бізнесу, щоб розвивати молоду вітчизняну ринкову економіку.
Хто винен і що робити?
Небажання громадян сплачувати податки значною мірою пояснюється недовірою людей до діючої влади. На жаль, переконаність в корумпованості вищої влади і її соціально несправедливих діях стала традиційною для незалежної української держави. Тому сподіватися, що прийде державна влада, що викликатиме "довіру" населення, - утопічно. Що ж робити в такому випадку? Саме народ є основою держави, а тому він і має контролювати (і, в разі необхідності, конструктивно оскаржувати) дії уряду. Громадянин важкою працею заробляє свої 3000 гривень за місяць, а потім п’яту частину цих грошей віддає державі. Чи має він право знати напевно, куди пішли його кровно зароблені гроші? Безперечно має!
Звільнити країну від керуючих кадрів, що не спроможні довести її до ладу, і забезпечити людям можливість стежити за розподілом державних коштів – це єдиний спосіб досягти порозуміння і добробуту в державі. Державна податкова адміністрація спромоглася організувати електронну звітність платників в Інтернеті. Значить, має бути під силу і влаштувати звітність розподілу отриманих податків: в Інтернеті та друкованих органах ЗМІ. Тоді люди переконаються в тому, що є сенс їх платити.
Перспективним я вважаю корегування і, можливо, збільшення податку з власників транспортних засобів. Вилучені таким чином гроші мають піти на ремонт доріг та покращення системи громадського транспорту, ремонт тролейбусів, трамваїв і т.п. По-перше, в такий спосіб громадський транспорт стане зручнішим і комфортнішим – для всіх верств населення. Краще стане пенсіонерам, що завжди ним користувалися. А ті, хто не зможе сплачувати податок за власний автомобіль, теж будуть ним користуватися без особливих нарікань – адже система громадського транспорту буде покращена. При цьому кількість автомобілів на вулицях зменшиться, а грошові надходження до держави збільшаться. Одночасно вирішиться проблема "тягучок" і "пробок" на дорогах, і покращиться екологічна ситуація у великих містах.
Неврегульоване законодавство – болюча проблема сьогодення для українців. Звісно, це стосується не лише податкової сфери. Проект Податкового кодексу в Україні розробляється і обговорюється. І розробляється та обговорюється уже два роки. А крім того, будь-які закони ще мають бути дотримані, і це велика проблема в нашій країні. Адже – ні для кого не секрет – багато з них залишаються декларативними. Як стверджують розробники, проект Податкового кодексу спрямовано, зокрема, на стимулювання розвитку малого підприємництва, "реальне забезпечення прав платників податків" та дотримання міжнародних угод з питань оподаткування. І, звісно, на посилення контролю за сплатою податків. Залишається лише сподіватися, що довгоочікуваний Податковий кодекс справді виправдає покладені на нього надії і нормалізує юридичні відносини в цій сфері.
"Ніщо так не відрізняє людину від тварини, як заповнення податкової декларації". Це, звісно, сатиричне висловлювання, але в ньому є частка правди. Слід пам’ятати, що наша держава ще дуже молода. Вона потребує джерел для існування. Тому, перш ніж звалювати усі біди на кого-небудь, варто згадати і свій громадянський обов’язок – хоча б в певному обсязі.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Катерина Кузьменкова, десятикласниця.
КиевVласть
В цьому світі вже, мабуть, кожен на власному досвіді знає, що таке цигарки й алкоголь. Багато хто курить, багато хто п'є. Майже всі колись пробували, А якщо й не пробували, то бачили на власні очі як це роблять їх друзі, батьки, просто знайомі... Як вони вдихають сигаретний дим, і повільно вбивають самі себе. За даними Міністерства охорони здоров'я, за 2016 рік було зареєстровано 37095 хворих на туберкульоз. Від інфаркту в минулому році померло 50 тис. чоловік, від інсультів - 140 тис. Шкідливі звички - ось одна з найголовніших проблем підліткового (тай не тільки) здоров’я. Я це бачив. Я був в середині цього. Я це відчував... Може трохи пафосно звучить, але то правда. З дитинства я був більш домашнім хлопцем, і знав, що нічого хорошого у алкоголі та цигарках нема. Навіть дивився на старших хлопців, і майже все, що мені в них не подобалось, списував на шкідливі звички. Але пройшло декілька років. Я виріс. Однокласники почали покурювати, потрохи пити пиво. Якийсь час я тримався, вважав це нижче своєї гідності... Але потім раптом зрозумів, що я неймовірно хочу спробувати. Щоб же ж дізнатись, що воно таке…
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Спробував. Думаєте, сподобалось? Ні. Але я спробував ще раз. І ще. Потім почав палити.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Я СПРОБУВАВ, бо так робили інші, але тримав цигарку у зубах не з цього приводу. Мені це подобалось. Я навіть знаходив в цьому свого роду романтику... Начебто постійно міг кинути (принаймні я так думав )... Але романтика виявилась не такою вже й казковою. Пройшло ще декілька років. Для мене стало нормою хоча б раз на два дні випивати пляшку пива. Я вже достатньо довго палив і іноді відчував в середині легень якесь неприємне відчуття. Все частіше кашляв. Через деякий час я опинився у літньому таборі відпочинку, де без цього можна було спілкуватись, і де, м-м-м... За це могли викинути. Я зрозумів, що у мене є залежність (хоч може й невелика), зрозумів, що мені без цього незручно жити. Але з кожним днем ставало все легше й легше. Через тиждень я навіть забув, що палив. Але все колись минає. Я приїхав з табору, і... Перше вересня. До мене почало доходити, що в нашому соціумі майже неможливо знайти з кимось спільну мову, якщо в тебе немає шкідливих звичок. Ти святкуєш перше вересня - тож пий! Ти святкуєш день народження - виставляйся! І ще купа нав'язаних нам кимось традицій... Я довго сперечався сам із собою, із своїми друзями... Але в решті-решт мене зрозуміли. Я сам себе зрозумів. Тепер не вживаю алкоголь, не палю цигарки, намагаюсь займатись спортом... І жити стало легше, до речі, справді легше. Щоб посміятись мені не потрібна пляшка пива, щоб відчути спокій не потрібно брати в когось цигарки... Я не шукаю щастя в алкоголі, я шукаю його в житті. Люди повинні тягнутись до самовдосконалення. Намагайтесь знайти гармонію із самим собою і навколишнім світом... їжте більше здорової їжі, намагайтесь забути про фаст-фуд. Власне, і на дієти також забийте... Навчіться слухати свій організм. Він вам все підкаже... І менше зволікайте на думку “розумніших” людей. Людині потрібні нащадки. А які в неї будуть нащадки, коли оця людина помирає в сорок років від усіх можливих хвороб?! Правильно - ті, які будуть помирати в двадцять років з тієї ж причини! Запам'ятайте: в здоровому тілі - здоровий дух! Будьте здорові!
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Антон Середа, випускник школи ЮН-ПРЕСС
КиевVласть
В Україні вже не перший рік діє мовний проект Go Camps. У проекті беруть участь та навчають учнів англійської мови іноземні волонтери. У пору літнього таборування волонтери перебувають із дітворою в таборах відпочинку та вдосконалюють живе спілкування англійською мовою.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
З 12 по 23 червня на базі Таращанської ЗОШ І-ІІІ ст. №2 успішно проходив мовний проект GoCamp, мета якого – виховати нове покоління всебічно розвиненої та освіченої молоді, яка готова до життя в XXI столітті, вільно володіє іноземними мовами та відкрита до інших культур та досвідів.
Протягом 10-ти днів 34 учня 5-7 класів здобували необхідні мовні навички, спілкуючись іноземною мовою в невимушеній обстановці, поглиблювали свої знання під час веселих та цікавих розваг, адже з ними працював волонтер Silvino. Сам він із Бразилії. Уже 5 років, як навчається в Ірландії, де здобуває професію фінансиста, а також бере активну участь у волонтерських заходах, допомагає людям, які потрапили в складні життєві ситуації.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
У цій програмі вивчення мови – не мета, а засіб, за допомогою якого діти перебувають у багатокультурному середовищі, навчаються працювати в команді, критично мислити та бути толерантними до інших. Саме це за мету взяли вчителі школи Л.І. Велієва, В.С. Крутоус, М.О. Гнатівський та волонтер Silvino, які обрали один із тематичних напрямків роботи літніх мовних таборів – “Спорт і здоров’я”. Програму табору вони побудували таким чином, аби створити школярам якомога ефективніше англомовне середовище.
Разом із дітьми педагоги й волонтер проводили квести, конкурси, розваги, турніри, спортивні ігри. А кожен наступний день був не схожий на попередній. Спорт, дозвілля, активний відпочинок, здорове харчування, гігієна тіла й душі та режим дня – під такими девізами діти вчилися вести здоровий спосіб життя, та ще й удосконалювати свою англійську.
Цікавими були походи до лісу, екскурсії до національного дендрологічного парку “Софіївка”, що в м. Умань Черкаської області, до столиці нашої держави, по місті Тараща.
“Поїздка в “Софіївку” була незабутньою як для нас, так і для волонтера. Нам було дуже цікаво слухати розповідь екскурсовода, а ще пізнавальніше – перекладати розповідь Silvino”, - зазначає Михайло Барало, учасник табору.
“А мені найбільше сподобався похід до лісу. Там ми багато розважалися, грали в ігри, спілкувалися англійською. А ще наші вчителі приготували нам смачну юшку на вогні, чим дуже здивували нашого волонтера, оскільки такого способу приготування їжі він ніколи не бачив. Silvino навіть узяв рецепт, щоб приготувати цю страву в Ірландії”, - ділиться враженнями учасниця табору Валерія Бакал.
На завершення табору його учасники взяли участь у танцювальному флешмобі, а на офіційному закритті зміни волонтер Silvino вручив кожному учаснику серифікат, який засвідчує їхню участь у GoCamp 2017. Школярі насамкінець зазначали, що це була незабутня зміна – пізнавальна й цікава, весела й корисна, креативна й повчальна!
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
КиевVласть
Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки Незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Майже інстинктивно на питання “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися, чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання відвідують всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю з головою Поліської районної ради Андрієм Слепченко.
KV: Розкажіть про бюджетні показники 2016-2017 років. Чи є приріст? За рахунок чого?
Андрій Слепченко: Загальна сума бюджету, запланованого на 2017 рік, склала 5,2 млн гривень. В порівнянні із минулим роком на сьогоднішній день ми маємо збільшення надходжень у сумі 661 тис. гривень.
Враховуючи специфіку району, ці суми для нас достатньо значні. Населення Полісся складає 6,5 тис. людей. Близько 30 сіл знаходиться в Чорнобильській зоні, вони не заселені.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Підприємництво на Поліщині свого часу було знищено. Зараз із найбільших платників податків залишились “Держлісгосп”, районна центральна лікарня та відділ освіти. Можна сказати, що в нас бюджет створюється із бюджета.
KV: В районі працюють аграрії?
Андрій Слепченко: Працюють, але є проблема. Як і в більшості районів - реєструються, де їм зручно, а обробляють і засівають землю у нас. Я вважаю, що цю ситуацію має врегулювати законодавець.
KV: Районний бюджет отримує субвенції із багатших сіл?
Андрій Слепченко: Так, ми беремо у багатших сіл кошти. Зазвичай це невеликі суми у 10-15 тис. гривень, які необхідні на харчування для дітей та підвіз їх до школи.
Наразі ми відновлюємо місцеву пожежну охорону в с.Зелена Поляна також за рахунок сільських бюджетів.
KV: Якого інвестора чекає Поліський район?
Андрій Слепченко: Декілька днів тому за ініціативи народного депутата Івана Ступака була проведена перша комісія з надання прикордонному переходу “Вільча” статусу міжнародного. Зараз там можуть пропускати транспорт лише зі сполученням Україна-Білорусь. Раніше існував міжнародний шлях, частиною якого був цей перехід. Протягом десяти років ми говорили про його відновлення, і тільки зараз процедура почалася. Найголовніше, що вся придорожна інфраструктура, яка там існуватиме, буде наповнювати наш районний бюджет. Але це буде не сьогодні і не завтра, поки комісія вивчає потік автомобілів та логістику.
У відселеному смт Вільча, яке наразі не було передано в зону відчуження, є залізна дорога, що дає можливість побудувати елеватор. На сьогоднішній день в районі обробляється близько 8-10 тис. га землі, а продукцію реалізовувати ніде. Найближчий елеватор знаходиться в Овручі, це 80 кілометрів від нас. Також піднімається питання відновлення залізничної гілки до Чорнобиля.
Третє, і найскладніше, - відновлення переробки продукції на місцях.
KV: Чи були в районі випадки укладання так званих “договорів першої ночі”, коли селяни отримують кошти від певної особи і зобов'язуються в разі відміни земельного мораторію продати свою ділянку виключно їй?
Андрій Слепченко: Я знаю, що в Київській області такі випадки доволі поширені, але в нас у районі такого ще не було, і сподіваюсь, не буде. До речі, звичайний договір оренди також передбачає першочерговий викуп.
KV: Чи є в районі земельні скандали? Проблеми із видачею ділянок учасникам АТО?
Андрій Слепченко: Земельних скандалів немає. На сьогоднішній день в районі зареєстровано 52 участника АТО. Протягом 2016 - 2017 років на території району 50 чоловік отримали земельні ділянки під будівництво та особисте селянське господарство. В цьому році звернулись не всі, дехто хоче ділянки у Іванківському, Вишгородському районах.
До нас також приходять бійці з інших районів, навіть із Києва. Але тут немає “своїх” та “чужих”, якщо для отримання ділянки все юридично правильно оформлено - будь ласка.
KV: Чи варто продовжувати дію мораторію на продаж сільськогосподарської землі?
Андрій Слепченко: Я вважаю, що ні. Але безперечно - земельне законодавство потрібно вдосконалювати.
Наприклад, в нас є товар - земля. Селянин, який неспроможний займатись господарством, має 2-3 паї. Сьогодні він як собака на сіні - майже нічого з них не отримує. 1-2 тисячі гривень орендної плати на рік - це хіба гроші? Якщо порівняти із європейськими цінами - 2-3 тис. євро - то це навіть не половина. Якби в нас були такі ціни, то про мораторій навіть мови б не було, ніхто не купував би ту землю.
Є стільки шляхів, якими можна обійти наше земельне законодавство. Людей просто надурять. В першу чергу має бути встановлена законом мінімальна ціна на пай. Коли ми складаємо договір купівлі-продажу на будинок, то йдемо то нотаріуса, проводимо оцінку, встановлюємо вартість. Так має бути і з землею.
KV: Які інфраструктурні проекти будуть реалізовані у 2017 році? Які будуть початі, які завершені?
Андрій Слепченко: За власні кошти ми не маємо можливості реалізовувати інфраструктурні проекти, тому в цьому році нам допомагає область. На завершальній стадії встановлення насосних станцій з частотними перетворювачами по водному господарству, заміна вуличного освітлення на енергозберігаюче у Красятичах, ремонт районної центральної лікарні. Планується також виготовлення проектно-кошторисної документації на ремонт будинку культури. На ці потреби планується витратити близько 10 млн гривень.
В програми співфінансування ми почали потрапляти тільки з минулого року. За “депутатські” кошти Ярослава Москаленка, за яким закріплено наш район, планується будівництво спортивних майданчиків. Поки на стадії виготовлення технічної документації.
У 2016 році було відремонтовано 6 кілометрів доріг по району, в цьому планується відремонтувати близько 9 кілометрів.
KV: Розкажіть про “маршрутні” бунти. Чи є механізми, які може впровадити район зі зниження вартості проїзду і поліпшення якості перевезень?
Андрій Слепченко: Зараз проїзд до Києва коштує 55-60 гривень. Звісно, люди не в захваті від таких цін, особливо ті, хто кожного дня їздить до столиці на роботу. Але бунтів не було.
В нас багато пільговиків - близько 1,5 тис. Нещодавно ми із райадміністрацією обговорювали нову програму, яка має врегулювати співпрацю району із перевізниками. Але про її результати можна буде говорити лише в кінці року. Поки не компенсуємо перевізникам кошти, а вони навіть і не звертаються. Розуміють, що поки можливості немає.
KV: Чи працює в районі “Прозорро”?
Андрій Слепченко: Працює, але використовує його в основному відділ освіти. Коли у райраду треба купити дві пачки паперу, то, звісно, ми це робимо без тендера.
KV: Криміногенна ситуація в районі врегульована?
Андрій Слепченко: Звісно багато безхатченків тягнуть метал із зони відчуження. В селі Млачівка працює прикордонна застава, яка ловить багато порушників. Контрабанду через кордон доволі рідко намагаються провезти. Зате в Поліський район іноді олені та зубри із Білорусі “імігрують”.
KV: Розкажіть про проблеми децентралізації. Які громади створюються зараз, чи існують в цьому питанні конфлікти на місцевому рівні?
Андрій Слепченко: В межах Поліського району затверджена одна об’єднана територіальна громада. Як тільки почався процес децентралізації, декілька років тому, усі місцеві ради прийняли відповідні рішення. Але досі питання не вирішено.
На місцях люди мають досить різні думки - хтось хоче створювати громаду, хтось ні. Так само і сільські голови. Тому сказати однозначно “за” чи “проти” об’єднання Поліський район - я не берусь.
Наразі ніяких кроків у бік децентралізації в Поліському районі немає. Про вибори навіть мова не йде.
KV: Чи є проблеми зі створенням госпітального округу?
Андрій Слепченко: Так, проблеми є. Наш район планують включити до Бородянського госпітального округу, який знаходиться доволі далеко від наших сіл. До нас приїздила керівник департаменту охорони здоров'я КОДА Алла Арешкович і особисто впевнилась, що створення госпітального округу в Бородянці позбавить жителів Поліського району медичних послуг.
Враховуючи стан доріг і машин швидкої допомоги, довезти людину навіть від Красятичів до Бородянки - завдання складне. Тому ми будемо наполягати, щоб лікарню такої ж функціональності зробили і в Іванкові.
Наша РЦЛ недостатньо забезпечена медичними кадрами. Але послуги надають на нормальному рівні. Вже кілька років ми хочемо створити умови для залучення молодих працівників, але на це поки немає коштів.
KV: Чи є стабільність в роботі райради?
Андрій Слепченко: В нас представлені наступні політичні сили - “Наш край”, БПП, Радикальна партія Олега Ляшка, УКРОП і “Нова політика”. В роботі райради є різні моменти, але більшість питань голосується без конфліктів.
KV: Чи є конфлікт між РДА і радою?
Андрій Слепченко: Співпраця є, працюємо в сусідніх кабінетах. А повноваження не ділимо, бо вони розділені законом.
KV: Чи є у районі проблеми, про які не чують на обласному рівні? Чи є співпраця з облдержадміністрацією?
Андрій Слепченко: Нам допомагає область, і це добре видно. Вже два роки поспіль нам виділяють кошти на програми розвитку. Можу сказати, що Поліському району приділяють велику увагу.
KV: З якою метою Ви прийшли до влади? Як бачите свою подальшу кар’єру?
Андрій Слепченко: Посада голови райради - це мій свідомий вибір. Хоча посаду мені запропонували місцеві депутати.
Найголовніша моя мета - зробити так, щоб Поліський район став повноцінним районом Київської області. Я не буду говорити, що прийшов у політику, аби працювати на благо країни. Так кажуть всі, і це не цікаво.
Конкретно в моїх планах - втілювати проекти розвитку в Поліському районі, залучати інвесторів.
KV: Ви амбітна людина?
Андрій Слепченко: Як у звичайної людини, в мене є амбіції. Але я розумію, що поки не маю того політичного досвіду, якого потребує посада навіть в області.
Читайте:
Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри
Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років
Владислав Байчас: В Бориспільському районі відбувається не децентралізація, а централізація
Сергій Гришко: У Броварському районі занепадає ринок землі
Віктор Грицай: “Треба лише 47 мільйонів, аби ніяких заморських біженців в Яготинському районі точно не було”
Володимир Замирайло: “Громади у Богуславському районі спроектовані “методом склянки”
Наталiя Жубер: “В Тетіївському районі немає жодного водного об'єкту, у користувача якого були б усі необхідні документи”
Володимир Гуменюк: “Система Prozorro дисциплінує, але людей все рівно цікавить, як її обійти”
Петро Качкалда: “Вже давно стоять Боїнги, напаковані грошима під зняття мораторію на продаж землі”
Олександр Івченко: “Цього року, думаю, створення Згурівської ОТР очікувати не варто”
Володимир Кузьменко: “Обласній владі варто звертати більше уваги на віддалені райони Київщини”
Іван Семцов: “Якщо дозволити продаж землі, то іноземці полізуть нам на голову зі своїми низькими відсотками на кредити”
Віталій Гринчук: “Держава створює ОТГ по циркулю, не враховуючи історичні та економічні показники сіл”
Георгій Єрко: “Вважаю, що процес децентралізації затягнувся”
Валентина Усик: “Миронівський район в області не чують, не бачать і як можуть ігнорують”
Віктор Малаш: “З питань проведення реформ обласна влада з нами не співпрацює”
Людмила Урожай: “Не бачу жодних рухів у бік децентралізації на Таращанщині”
Олександр Конопчук: “Підвищення “мінімалки” - це значний удар по районному бюджету”
Ростислав Кириченко: “Коли температура піднімається до 30 градусів, на Київському водосховищі – ціла катастрофа”
Василь Гриша: “Районні адміністрації вже себе віджили”
Вадим Гедульянов: “Києво-Святошинський район повинен стати самостійним госпітальним округом”
Фото: Ігор Дармостук, КиевVласть
КиевVласть
Літо. Спека. Школи - без дітей. Підлітки розбрелися вулицями міста в пошуках пригод. Деякі самі заробляють собі на ці пригоди. Одним з найпопулярніших видів заробітку влітку є робота в call-центі. Вона підходить більшості молоді, бо зранку можна плідно попрацювати, а потім на отримані гроші піти ввечері погуляти.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Але от питання: хто захоче брати на роботу підлітка? Можна подумати, що підліток безвідповідально поставиться до своєї роботи. Але якщо вже він прийшов і чітко знає, що хоче працювати і вчитися, то його ніщо не зупинить. Тим паче, що в підлітковому віці тебе буде набагато простіше чомусь навчити.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Але що ж такого доброго в роботі оператором? Плюсів, як не дивно, багато. По-перше, ти сам обираєш собі графік роботи. По-друге, ти маєш зручне робоче місце. Також ти можеш спілкуватися не тільки з людьми по той бік лінії, а й з молодим та дружним колективом. Можливо, це навіть найважливіший пункт. Робота стане гарним досвідом, щоб потім бути впевненим співрозмовником та цікавою людиною. Також більшість підлітків має змогу побачити, як дістаються справжні гроші. Для цього треба попрацювати. Кожен приходить з якоюсь мрією щось купити, кудись поїхати. Це стає ціллю, заради якої ти кожен день приходиш працювати.
Звісно, влітку складнувато висидіти цілий день у кріслі. Тому call-центри пропонують погодинний графік роботи. Коли прийти ти можеш обирати в залежності від своїх планів. За годину можна отримати від 23-26 гривень. Також пропонується бонусна програма. Звісно, оплата залежить від проекту, на якому сидить оператор. В свою чергу проект для оператора підбирають за його особистими якостям. Тому ніколи не пізно вдосконалюватись та ставати кращим.
Подзвонивши в декілька різних контакт-центрів, я з'ясувала, що цього літа всі вони потребують молодих працівників . Тому компанії погоджуються наймати співробітників-підлітків хоча б на літо. Не потрібно боятись, що у тебе нічого не вийде. Сама компанія хоче, щоб ти став продуктивним працівником. На стажування тобі дадуть стільки часу, скільки його потрібно. Звісно, спочатку буде складно, люди по той бік телефону будуть здаватись тобі твоїм особистим клієнтом і ти хотітимеш допомогти вирішити його проблему. Після стажування оператор проходить так званий "курс молодого бійця", коли супервізор ставить його у нелегке положення, з якого потрібно знайти вихід, не засміятися і все пояснити. Таких тестів може бути декілька, і тільки тоді ти сядеш на лінію і будеш спілкуватись з реальними людьми.
Також більшість компаній влаштовують спеціальні навчальні тренінги, що допомагають знайти вихід з таких непростих ситуацій і підвищують кваліфікацію оператора. Подібні тренінги стануть не раз потрібними у житті і навчанні надалі. Тут оператор вивчає потрібну інформацію по проекту і вчиться доносити її різним людям. Потрібно знайти підхід до кожного, бо оператору потрібно, щоб його вислухали до кінця, запропонувати продукт чи проінформувати . Іноді з клієнтами буває просто неможливо розмовляти, хоча потрібно зберігати спокій за будь-яких умов.
Обираючи на роботу людину, роботодавці вимагають високий рівень знання російської та української мов й володіння ПК на рівні користувача, що для підлітка є нормою. На співбесіді звертають увагу на комунікабельність, привітність, доброзичливість.
Валерія, супервізор, яка починала свою кар'єру з роботи оператором, а потім перейшла у відділ продажу, розповіла про особливості своєї роботи в колективі з підлітками :
"Три головні якості оператора―це відповідальність, кмітливість та дисципліна. Насправді, якщо ти не володієш цими якостями, то ти навчишся. Потрібно поставити собі мету, і йти до неї, розвиваючи свою комунікабельність.
З підлітками мені працювати абсолютно нормально, тим більше, за останні два роки їх на роботу приходить все більше. Але, насправді, як ти ставишся до людини, так і вона до тебе. Наприклад, якщо оператор просить відпустити його раніше і каже, що відпрацює в інші дні, то все нормально, я можу ввійти в його становище. А якщо він все робить зі злом, то до нього таке ж саме ставлення".
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
КиевVласть
До дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні в Національному музеї історії України у Другій світовій війні відбулася презентація спецпроекту "Говорю з 1941-го…". Понад 1200 послань з фронту, що були вивезені нацистами з окупованого Кам’янця-Подільського до Відня повернулися на Батьківщину лише через 70 років. Наразі більшість з них знаходиться в музеї, а деякі навіть потрапили до адресатів.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Наукові співробітники й екскурсоводи музею записали аудіо-версії 37 листів з колекції "Непрочитані листи 1941-го". Кожен відвідувач музею мав змогу почути переживання бійців, які влітку 1941 року, стали на захист своєї країни. Почуття й переживання, які вони посилали до своїх близьких.
"Зазвичай у цей день відбуваються тематичні заходи та зустрічі, але впродовж останніх років, коли війна триває на сході України, ми відчули потребу в тому, щоб в цього дня розповідати не про бойові дії, наступи, операції, а про людей, які дізналися, що на територію їхньої країни напали вороги. Адже це життєві історії, людські відчуття й почуття і вони нам сьогодні дуже близькі, через понад 70 років",- розповідає заступник генерального директора музею Людмила Гринчук,- “Що вони відчували?”, “Як вони бачили майбутнє?”, “Чи були готові до того, що сталося?” - такі питання часто задають відвідувачі. Але ми не були в той час, ми знаємо лише зі спогадів, та найяскравішим переломом свідомості й сигналом пам’яті є листи. Тому ми вирішили звернулися до нашої унікальної колекції листів за червень липень 1941 року. Результатом став спецпроект, який має назву "Говорю з 41-го…".
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Особливістю колекції "Непрочитані листи 1941-го" є те, що 7 років тому, згідно реставраційних процесів, матеріали було повернуто до України з Австрії, як колишній трофей, вивезений нацистами до Технічного музею, де зберігалася колекція - 1215 конвертів з листами. У одній із знайдених записок нациста другові була вказівка: "Ти цю колекцію не розпорошуй. Ми з тобою будемо вивчати настрої радянських людей у перші дні війни…". Саме ці настрої зберігалися в Австрії понад 70 років.
Як повідомляє Надія Олександрівна Столярчук, людина, яка прийняла унікальну колекцію в 2010 році, ніхто спочатку не міг прочитати написане, навіть якби і одразу розкрили конверти. Адже більшість листів була від мешканців Західної України, які в ті часи були здебільшого малограмотними. Тому науковцям було дуже важко працювати, щоб знайти основну думку кожного листа.
"Коли ми взяли заклеєний пакет і прочитали записку, в якій написано "не розпорошувати конверти", відчуття неможливо було описати словами! Здавалося, що ці конверти самі відкриваються і просять: "Прочитайте нас, віддайте нас нашим дітям, дружинам і онукам, поверніть нас туди, куди ми писались!". Наше завдання полягало в тому, щоб діти тих солдат, яким на сьогодні 60-70 років, могли отримати батькові слова. Тому наш колектив шукає родичів бійців і відправляє лист з минулого, а іноді виїжджає та вручає його особисто. Вже знайдено 616 родин і вручено 616 листів",- ділиться Надія Олександрівна.
До пошуку родин активно долучаються місцеві органи влади, краєзнавці, засоби масової інформації. Лише за останній час спільно з журналістами ТСН телеканалу "1+1" на Хмельниччині було вручено сім листів, з журналістами телеканалу "24" в Ірпені вручено онучці лист від Титарчука Василя Прокоповича, який загинув у боях на польській землі.
"…Не усіх на війні вбивають", – заспокоював 28-річний Василь дружину. Просив не журитися, доглядати дітей, не сидіти без хліба. Днями знайдено доньку Хайма Гейхмана, яка проживає в Ізраїлі. Автор листа зник безвісти 1944 року.
- Ми робимо копії, які не можливо відрізнити від справжніх. І от такі муляжі відправляються із супровідними записками, щоб людина зрозуміла, відкривши поштову скриньку, що вона отримала. На основі цих листів ми видали наукове видання "Непрочитані листи 41-го.
- По-перше, було цікаво дізнатися, що хтось зберігав живу історію на папері у Відні і як вона потім повернулися, - поділилася своїми емоціями науковий співробітник музею Ганна Тарасенко, яка разом із колегами плідно працювала над пошуками адресатів і записала аудіо-версії листів, які жінки відправляли на фронт своїм чоловікам і синам,-Але емоційний стан дуже важкий, потрібно здолати в собі біль і розуміння того, що людина писала у відчаї. І недосказаність виникла в серці, тому що треба було завершити процес, доставити листи, та є момент етичного характеру: чи можна читати листи людини, яка писала особисте? Саме цей переломний момент був найтяжчим для мене, але оскільки робота проводиться в музеї й наша команда має дослідити минуле та обов’язково донести його відвідувачам, було вирішено розкрити багатолітні почуття на папері. Спілкування з листами - це неймовірна річ, адже розумієш багато аспектів і тих проблем, з якими сьогодні ми не стикаємося: ті почуття, стан людини, навіть побут."
Оглядаючи експозицію, відвідувачі музею вслухалися в аудіозаписи листів, й на їхніх очах часто бриніли сльози. 68-річна киянка Оксана Прилипко щороку 22 червня приходить до музею. Найбільше її вразило те, що листи прочитали саме молоді люди. Через їхні голоси поєдналося минуле й сьогодення. "Я слухала ці листи 41-го, а у мене перед очима були сучасні захисники на Сході України", – поділилася жінка. Отець Петро, настоятель церкви Святої Трійці з Тернопільщини, завітав до музею разом із вихованцями недільної школи. "Почуті листи допомагають відкрити душу…", – сказав священик.
14-річний Олексій прийшов до музею сам. "Відразу впадає в очі, що люди навіть під загрозою власного життя в першу чергу думають про рідних, турбуються про них", – написав у книзі відгуків юнак.
Надалі триватимуть пошуки родин, яким адресувались листи. А проект " Говорю з 1941-го…" планується проводити кожного року 22 червня до дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
КиевVласть
Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки Незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Майже інстинктивно на питання “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися, чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання відвідують всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю з головою Києво-Святошинської районної ради Вадимом Гедульяновим.
KV: Розкажіть про бюджетні показники 2016-2017 років. Чи є приріст? За рахунок чого?
Вадим Гедульянов: Станом на 1 червня 2017 року зведений бюджет району склав 580,1 млн гривень. Якщо порівнювати з аналогічним періодом минулого року, то приріст склав майже 141 млн гривень або 32%, насамперед за рахунок сплати ПДФО. У нас в районі працюють такі “гіганти”, як ПрАТ “Фоззі груп”, “Автолюкс”,”Віннер”, “Венс” і т.д. Загалом, близько 40 підприємств-платників.
З іншої сторони, розмір реверсної дотації збільшився. Цього року ми віддали державі 123 млн гривень, що майже на 40 млн більше, ніж в минулому році.
KV: Чи є проблема з підприємствами, які працюють на території району, але сплачують податки Києву?
Вадим Гедульянов: Така проблема, я думаю, є всюди. І це складно контролювати, бо питання не врегульовано на законодавчому рівні. Зі своєї сторони ми в районі створюємо хороші умови для роботи бізнесу.
Наприклад, в нас є одна громада, яка надала пільгу на землю підприємству, яке є головним бюджетоутворювачем. Компанія могла б собі дозволити заплатити повну суму оренди, але для громади важливо зберегти добрі стосунки з таким підприємством.
KV: Які галузі у Києво-Святошинському районі є найбільш привабливими для інвесторів?
Вадим Гедульянов: Традиційно найбільш привабливою галуззю є будівництво. Для прикладу, минулого року в районі було здано в експлуатацію майже стільки ж “квадратів” житла, як і у Києві. І багато ділянок перебувають у володінні забудовників, які ще не починали будівельні роботи, але планують.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Якщо говорити про нагальну необхідність, то район чекає інвестора, який допоможе вирішити проблему сміттєзвалища у Тарасівці і побудує сортувальну лінію. Причому, максимально безпечну для населення. Сподіваюся, це питання буде вирішено якомога швидше, хоча переговори з інвесторами досі ведуться. Зараз нам доводиться вивозити сміття на звалища в інших районах, що, знову ж таки, створює додаткове навантаження на бюджет. Крім того, є ризик, що в один прекрасний день нам у вирішенні наших сміттєвих проблем “сусіди” просто відмовлять. Тому підкреслю, сміттєпереробне підприємство в районі потрібне саме найближчим часом, а не протягом п’яти-десяти років.
KV: Що зараз із Тарасівським сміттєзвалищем?
Вадим Гедульянов: Ми там поставили охоронців, звалище засипаємо землею. Жодна вантажівка зі сміттям на територію потрапити не може. До того ж, після всіх минулорічних подій навколо цього звалища місцева громада налаштована категорично. Якщо там раптом хтось побачить сміттєвоз, думаю, мене повідомлять.
KV: Адміністративно-територіальна реформа у Києво-Святошинському районі. Які є спірні питання у створенні громад?
Вадим Гедульянов: Одними із перших було прийнято рішення про об'єднання Дмитрівської громади. Ще за минулого губернатора було напрацьовано і задокументовано бачення реформи у Києво-Святошинському районі, яке абсолютно суперечить суті цієї реформи - добровільності об’єднання. Якщо бажання громад не збігається з баченням адміністрації, то Київська ОДА не передає документи до КМУ. Від цього у представників самоврядування на місцях опускаються руки, вони не бачать сенсу своєї роботи. На найближчій сесії райради ми плануємо прийняти звернення до обладміністрації та Кабміну з цього приводу.
Ще є інша сторона медалі. Місцеві депутати подекуди не зацікавлені в об’єднанні, адже не хочуть прощатися зі своїми мандатами. Проте, слід зрозуміти: це - питання часу. Децентралізація відбудеться в будь-якому випадку. Рік, два, три… Але відбудеться.
KV: Чи варто очікувати у 2017 році виборів до рад новостворених ОТГ у Києво-Святошинському районі? Які це можуть бути громади?
Вадим Гедульянов: Щодо виборів - навряд. Наш район відрізняється від інших у цьому контексті, і навряд чи об’єднання пройде “галопом”. Києво-Святошинський район - один із найпотужніших у державі. В нас, до речі, розташоване найбагатше село в Україні - Петропавлівська Борщагівка. Сусідні райони, об’єднуючись, хочуть досягти того бюджету, який вже мають наші населені пункти. Для них це питання виживання, а для нас - розвитку.
KV: На які сфери здебільшого спрямовується бюджет розвитку в районі?
Вадим Гедульянов: В нас доволі потужний бюджет розвитку. Цьогоріч ми провели дуже цікавий бюджетний експеримент. Близько 70% бюджету розвитку ми віддали громадам у вигляді субвенцій. При чому, громад-”улюбленців” при розподілі не було - всі отримали практично однаково. Саме за допомогою такого механізму ми можемо привчати органи місцевого самоврядування до самостійного адміністрування. Здавалося б, що таке прийняти кошти та пустити їх у хід? Насправді ж це складний процес, і ми за допомогою експерименту з субвенціям відстежуємо, наскільки місцеві громади до цього готові - чи вміють самостійно проводити закупівлі, користуватися системою Prozorro. Цікаво, що на місцях здебільшого ці кошти спрямовували на асфальтування доріг та прокладання тротуарів.
KV: Система Prozorro у Києво-Святошинському районі працює повноцінно?
Вадим Гедульянов: Так, хоча вже встигла продемонструвати багато своїх недоліків. Наведу приклад. В одному з міст провели закупівлю через Prozorro якоїсь специфічної фарби для бордюрів. Визначили переможця. Коли ця компанія привезла свій продукт, виявилося, що фарба не відповідає наданим сертифікатам. Тож громада заплатила гроші і отримала не те, що замовляла. Механізму, щоб повернути покупку назад, не передбачено.
А ще ми в райраді замовили послугу охорони. Виграла компанія, яка зареєстрована далеко від Київщини. Ми порахували, що теоретично охоронець у цій фірмі отримуватиме взагалі 15 гривень за добу. Абсурд.
Є також ризик, що компанія-переможець буде шукати персонал і продукцію вже після підписання договору, що, знову ж таки, відобразиться на якості наданих послуг. Враховуючи те, що в багатьох випадках фірми часто просять передоплату, є ризик звичайного шахрайства: гроші надійдуть, а фірма просто зникне. Через Prozorro так можна і бізнес відкрити: попросити передоплату, а потім уже на ці гроші організувати процес.
Так, Prozorro має багато плюсів, але зараз система захищає виключно одного контрагента - того, хто виграє тендер. Але не замовника, не громаду.
KV: Чи практикує район систему співфінансування з бюджетами різних рівнів?
Вадим Гедульянов: Практично ні. Ми не подавали на співфінансування до області жодного проекту, хоча це не було б зайвим як мінімум задля справедливості: ми перераховуємо мільйони у бюджети вищого рівня, а звідти не отримуємо нічого. Це несправедливо. Хтось, можливо, думає, що ми і так заможний район, нам не потрібне співфінансування. Але проблем у нас також більше, ніж у інших районів. Наприклад, тема ремонту доріг. Хоча у Києво-Святошинському районі їздять перезавантажені фури з усієї України, села їх потім ремонтують за свій кошт.
KV: Є якісь нагальні потреби у районі, про які на вищому рівні не чують?
Вадим Гедульянов: Владі на вищих рівнях потрібно нарешті публічно визнати проблему: Києво-Святошинський район дуже перенаселений, і його інфраструктура далеко не завжди відповідає вимогам часу навіть при нашому колосальному бюджеті розвитку. І ми потребуємо додаткових коштів не менше, ніж так звані дотаційні райони. Всі сприймають наш район як дуже багатий і такий, що навіть не має куди витрачати свої кошти. Повірте, якби ми мали навіть у 10 разів більше, нам би не довелося довго сперечатися про те, як ці кошти реалізувати.
Наприклад, якщо “зверху” рахують медичну субвенцію по-своєму, то конкретно в нашому районі ці кошти, які надходять для зарплат медиків, не відповідають реальній ситуації. Навантаження на бюджетну сферу дуже велике, тому ми з району доплачуємо і медикам, і працівникам освіти таким чином, що зарплати у цих галузях у Києво-Святошинському районі навряд чи будуть нижчими від Києва.
KV: Які земельні скандали у Києво-Святошинському районі зараз на часі?
Вадим Гедульянов: В Києво-Святошинському районі не так багато земельних скандалів, як може здаватись на перший погляд. Найчастіше - це конфлікти між забудовниками і громадою. Останній із таких - це сутичка навколо 10,2 га землі у місті Вишневому. Близько 8 років тому ділянка була віддана забудовнику і тільки зараз він вирішив починати будівництво. Громада висловилась проти. І ми їх підтримуємо, адже коли мова йде про забудову такої великої ділянки, потрібно думати про соціальну сферу, а забудовник не передбачив ні школи, ні дитсадка, ні амбулаторії. Також у селі Петропавлівська Борщагівка скандал був навколо місцевого парку. Забудовник викупив земельну ділянку, яка є частиною лісу. Вже навіть встановив вагончик, щоб спилювати дерева. Громада стала на захист. Думаю, схожі ситуації є майже в кожному населеному пункті, хоча люди часто приходять в раду навіть тоді, коли не можуть поділити між собою кілька метрів сусідніх ділянок. Саме таких випадків у нас більшість. Назвати їх “гучними земельними скандалами” у мене язик не повертається. Знову ж таки, ці питання в компетенцію колегіального органу не входять.
Окреме питання - це соціальна відповідальність. Є дійсно порядні забудовники - вони виконують навіть більше соціальних зобов’язань, ніж обіцяли на початку будівництва. А є такі, які навіть пайові внески не платять.
KV: Раніше у Києво-Святошинському районі вже зверталися до правоохоронців з приводу невиплати забудовниками пайової участі. Силовики після цього відреагували?
Вадим Гедульянов: Так, відреагували. Після цього були відкриті конкретні кримінальні провадження. Ближче до осені ми будемо в раді створювати окрему комісію, яка буде займатися проблемами незаконних забудов. Окремо піднімемо питання по ділянці у Вишневому. Хоча сама ділянка має бути зараз під арештом, її вже починають ділити між собою зацікавлені особи. Причому, такі забудовники, які жодного дерева у своєму житті не посадили.
KV: Медична реформа у районі. Чи готова галузь охорони здоров’я в районі до створення госпітального округу?
Вадим Гедульянов: Так, ми кожного року вливаємо десятки мільйонів саме у медицину - закуповуємо сучасне обладнання, добудовуємо медичні заклади. Більше того, у нашому районі з його кількістю населення має бути створено самостійний госпітальний округ. Ми вже звернулися до Міністерства охорони здоров’я, до профільного Комітету у Раді, але, на жаль, отримали лише відписки. Але ми не будемо соромитися зайти “в гості” , якщо нам не призначать зустріч з в.о. міністра, і все-таки висловимо свою вимогу.
Окремий округ у Києво-Святошинському районі - це питання не лише кількості населення, але й фінансової справедливості. Якщо ми протягом найближчих років будемо вливати у медицину сотні мільйонів, і нами будуть керувати з іншого району, то для чого це все? Того обладнання, яке вже є у наших лікарнях, немає в інших районах. і мені б хотілося, щоб наша громада мала повне право розпоряджатися повноцінно тим, на що вона витратила стільки податків. Знову ж таки, я впевнений, у закладах нашого району не відмовлять людям з інших територій.
KV: Чи є у Києво-Святошинській райраді політична стабільність?
Вадим Гедульянов: Так, у нас стабільно “воюють” одні й ті ж, працюють одні і ті ж. Є стала більшість, куди ввійшли представники всіх фракцій. Кожне питання потрапляє в порядок денний сесії ретельно опрацьованим. Під час засідань зазвичай немає гострих суперечок щодо рішень, бо вони обговорюються не кулуарно. Я не підписую порядок денний, якщо який-небудь проект рішення недопрацьований, якщо у комісіях є питання до проекту.
KV: Ширяться чутки, що для компаній депутатів Києво-Святошинської районної ради “нарізаються” бюджетні підряди.
Вадим Гедульянов: Нісенітниця. Нагадаю, ми тільки що з вами спілкувалися про Prozorro, а ці чутки - лише один з механізмів політичної боротьби. Я не прихильник політичних баталій і не хочу переходити на особистості, публічно про когось недобре висловлюватися і опускатися до рівня своїх політичних опонентів. Гадаю, ці політичні опоненти не знаходять пояснення на свої запитання і починають давати оцінку процесам крізь призму своєї особистості.
KV: Розкажіть про скандал навколо Вашого обрання головою Києво-Святошинської райради.
Вадим Гедульянов: Я вважаю, що немає ніякого скандалу. У мене є політичні опоненти, які не вміють по-чоловічому програвати і яких я вважаю далеко не порядними людьми. Нічого скандального не бачу в цьому. Мій попередник був відправлений у відставку через корупційний скандал. Ми з депутатами прийняли рішення, що не можемо далі працювати з минулим очільником районної ради, але людина відмовилася іти з посади за власним бажанням. Коли надійшла пропозиція про відставку, він відмовилася, аргументуючи тим, що ця посада йому потрібна. Потім почалися розмови про якесь там рейдерство, чого я не розумію (а це взагалі можливо - захопити районну раду?). Навіщо такий голова, якого депутатський корпус не підтримує?
Якщо до мене завтра прийдуть голови фракцій і скажуть щось на кшталт “Вадим, вибачай, але ми більше тебе не підтримуємо”, то який сенс мені чіплятися за крісло в цьому кабінеті? Я ж у такому разі навіть депутатів у одній залі не зберу.
KV: Тим не менше, Ваше обрання залишається досі дискусійним питанням.
Вадим Гедульянов: Районна рада досі вважає своє перше рішення щодо мого обрання законним. І ми подали апеляцію та скаргу на суддю, яка знехтувала багатьма нормами права і судовою практикою. Фактично, суддя прийняла рішення, хто буде очолювати орган місцевого самоврядування. В Україні були випадки таких заяв, але всі ці заяви мали відмову. Можна сказати, що суддя, яка виносила вирок про моє законне обрання, писала історію. Такого ще в Україні не було.
KV: Чому Ви обрали для політичної кар’єри саме Києво-Святошинський район?
Вадим Гедульянов: Раніше я ще за студентських років у Одесі займався бізнесом. Певні бізнес-інтереси були пов’язані з Києвом. Це було майже чотири роки тому. Я переїхав сюди і оселився саме в Києво-Святошинському районі. Потім мені запропонували за півроку до виборів 2015 року балотуватися тут. Я тоді обходив весь свій округ і багато спілкувався з людьми, які, щоправда,були зневірені. Мовляв, молодий хлопець, і навряд чи в нього щось вийде. Я тоді справді дав багато обіцянок, які зараз продовжую виконувати на посаді голови.
KV: Ви людина амбітна щодо політики?
Вадим Гедульянов: Звичайно. Я не вірю в те, що людина в політиці може бути не амбітною, може не прагнути досягти чогось більшого. Але амбіції можуть бути різними. Хтось отримує задоволення від свого дорого облаштованого кабінету, шкіряного крісла чи запису у трудовій книзі. І це трагічно.
Мені подобається бути ефективним, і мені б хотілося бути ефективним для держави на будь-якому рівні. Знову ж таки, треба тверезо себе оцінювати. Якщо б мені запропонували посаду міністра, наприклад, я б відмовився бо просто до цього не готовий. Зараз я активно вчуся - вивчаю англійську, займаюся своєю дисертацією. Багато раджуся з людьми, які давно працюють у самоврядуванні. Звичайно, мені цікаво бути депутатом вищого рівня, але маю зараз багато проектів, які я ще маю реалізувати в районі і виконати свої обіцянки. Не бачу сенсу іти на вибори у ВР, якщо досі не виконав свої обіцянки на місцевому рівні.
Читайте:
Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри
Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років
Владислав Байчас: В Бориспільському районі відбувається не децентралізація, а централізація
Сергій Гришко: У Броварському районі занепадає ринок землі
Віктор Грицай: “Треба лише 47 мільйонів, аби ніяких заморських біженців в Яготинському районі точно не було”
Володимир Замирайло: “Громади у Богуславському районі спроектовані “методом склянки”
Наталiя Жубер: “В Тетіївському районі немає жодного водного об'єкту, у користувача якого були б усі необхідні документи”
Володимир Гуменюк: “Система Prozorro дисциплінує, але людей все рівно цікавить, як її обійти”
Петро Качкалда: “Вже давно стоять Боїнги, напаковані грошима під зняття мораторію на продаж землі”
Олександр Івченко: “Цього року, думаю, створення Згурівської ОТР очікувати не варто”
Володимир Кузьменко: “Обласній владі варто звертати більше уваги на віддалені райони Київщини”
Іван Семцов: “Якщо дозволити продаж землі, то іноземці полізуть нам на голову зі своїми низькими відсотками на кредити”
Віталій Гринчук: “Держава створює ОТГ по циркулю, не враховуючи історичні та економічні показники сіл”
Георгій Єрко: “Вважаю, що процес децентралізації затягнувся”
Валентина Усик: “Миронівський район в області не чують, не бачать і як можуть ігнорують”
Віктор Малаш: “З питань проведення реформ обласна влада з нами не співпрацює”
Людмила Урожай: “Не бачу жодних рухів у бік децентралізації на Таращанщині”
Олександр Конопчук: “Підвищення “мінімалки” - це значний удар по районному бюджету”
Ростислав Кириченко: “Коли температура піднімається до 30 градусів, на Київському водосховищі – ціла катастрофа”
Василь Гриша: “Районні адміністрації вже себе віджили”
КиевVласть
Привернути увагу людей до високого сьогодні важко і неймовірно невигідно. Але ці проекти існують, і вони - один зі шляхів до об'єднання нації. З 25 червня по 2 липня в Одесі відбудеться фестиваль-практикум "Літня Хорова Академія". Про фестиваль, залучення молоді до високого і специфіку хорової справи в інтерв'ю KV розповів хормейстер Національної опери України, регент Митрополичого хору Fresco Sonore Спасо-Преображенського собору в Києві, доцент Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського, заслужений діяч мистецтв України Олександр Тарасенко.
KV: Про фестиваль “Літня хорова академія” в Одесі. Чи правда, що це - унікальний для України захід?
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Олександр Тарасенко: Так. Це - своєрідний фестиваль-практикум, якого Україна раніше не знала. Однак подібні Академії вже довгий час проводяться у країнах Європи.
На нього з’їдуться кращі студенти кафедр хорового диригування із провідних мистецьких навчальних закладів України. Під керівництвом кращих диригентів вони підготують програми старовинної та сучасної музики українських та європейських авторів.
Захід проходитиме з 25 червня по 2 липня. Організацією, проведенням і змістовним наповненням заходу опікується Хорове товариство ім. Миколи Леонтовича Національної всеукраїнської музичної спілки.
KV: Хто ваші співорганізатори, партнери? Це ж, мабуть, недешеве задоволення.
Олександр Тарасенко: Нашим партнером також є Об’єднання “Сила громад”. Хочу подякувати особисто Андрію Карпенку, який є меценатом фестивалю. Така допомога - це розуміння значення мистецтва для нашого суспільства. Якби таких людей було більше, ми б змогли повноцінно культурно розвивати націю.
Загалом, фестиваль присвячений 250-літтю видатного українського композитора Артемія Веделя, якого також називають українським Моцартом.
KV: Не боїтеся, що хоровий спів у свідомості нинішніх громадян є таким-собі пережитком минулого?
Олександр Тарасенко: Щоб було інакше, щоб співати в хорі було модно, нам необхідно подбати про нові підходи в репертуарі, позбутися старих штампів, подумати як розвинути хорових спів в селах і містах, а найперше в школах. Ми плануємо розробити концепцію розвитку хорового співу в Україні. Взагалі, мета хорового товариства - змінити імідж хору!
KV: Як ви вважаєте, що могли б діячі культури запропонувати для об'єднання нації? Які проекти, яка подача цих проектів?
Олександр Тарасенко: Самостійно ми зможемо зробити небагато... Я вважаю, що держава та діячі культури повинні діяти навіть не паралельно, а тільки разом. Прекрасно, якщо у цьому нам допомагають громадські організації, меценати.
Нам потрібно виробити модель, згідно якої Національна Опера, симфонічні оркестри і хори, були б вмонтовані у світові культурні амбіції України! На своєму локальному рівні ми вже об’єднуємо країну - наприклад, на “Літній хоровій академії” студенти із різних міст будуть знайомитись, спілкуватись. Під час проекту відомі хормейстери, які мають великий досвід міжнародних виступів, протягом тижня працюватимуть із Всеукраїнським зведеним хором, котрий буде укомплектовано студентами зі Львову і Харкова, Києва, Одеси і Дніпра. Хіба це не об'єднання, нехай поки що навколо реалізації мистецького проекту.
KV: Як змусити молодь звертати увагу на духовні орієнтири нації колишніх років? Той самий Ведель і хоровий спів - для багатьох архаїка. Але, в той же час, є країни, де хоровий спів і національні танці - в обов'язковій шкільній програмі. Це правильно? Це слід переймати Україні?
Олександр Тарасенко: Ми пам’ятаємо радянські часи, коли зганяли піонерів і комсомольців в шкільні хори і це сприймалось не більше, ніж примус. Це було нецікаво і скоріше відштовхувало дітей, ніж зацікавлювало.
Хоровий спів - це корінний жанр національного музичного мистецтва. Погодьтеся, ми - співочий народ. Ще сто років тому це було дуже помітно. З боку держави немає належного ставлення до цього. Якби наші молоді люди з дитинства привчались до високого, то, очевидно, любили б це з дитинства. Не так давно у наших школах обов'язковим був урок співів. У кожній школі існувало хоча б два хори - старший і молодший. Зараз цього немає.
KV: Які найзначніші хорові фестивалі нещодавно відбулись чи мають відбутись у столиці?
Олександр Тарасенко: В столиці проводиться достатньо музичних фестивалів, набагато менше їх у регіонах. Наприклад, Польща проводить близько 200 хорових фестивалів на рік, ми поки не можемо цим похвалитися. Найавторитетнішим хоровим конкурсом, який відбувався у Києві, є хоровий конкурс ім. Миколи Леонтовича, який походив раз на чотири роки. На жаль, за браком коштів, останній раз він відбувся років вісім назад.
KV: Чи відчуваєте ви підтримку від київської влади?
Олександр Тарасенко: З кожним роком все менше, але ще залишається надія, що влада все ж таки зрозуміє, що наш співочому народу потрібно повернути хорову пісню. Це може бути і у формі пісенних фестивалів, хорових конкурсів. Нарешті співочі поля, які збудовані в Києві, Тернополі, Полтаві повинні заповнюватися співаючими людьми, а там, на жаль, сьогодні пасуться кози... Громадські організації нас підтримують на моральному рівні, але допомогти фінансово не можуть, бо самі бідні, як церковні миші.
Знову ж таки дозвольте згадати про Андрія Карпенка. Не кожен день зустрінеш людей, які реально розуміють справжню силу та вагу мистецтва. В України є багато факторів, що об’єднують, але, на жаль, їх часто не помічає ні держава, ні політичні сили. Наш випадок, скоріше, виняток із правил, оскільки йдеться про справжню духовність, а не про підміну її модними трендами, що приносять політичні дивіденди. У “Силі Громад” ми це відчули і нашому фестивалю дуже важливо мати таких партнерів та однодумців.
KV: Чого не вистачає для залучення уваги більшої кількості киян до Вашої справи?
Олександр Тарасенко: Публіку потрібно виховувати і ми не чекаємо шалених результатів вже завтра. Це довготривалий процес. Ми працюємо над цим, я маю надію, що наступне покоління буде більше цікавитися високою музикою в тому числі і хоровою.
Якось мій професор Михайло Кречко запитав мене: “Чому футболісти збирають стотисячні стадіони, в той час як філармонії заповнені лише наполовину?” Відповідь, на його думку проста і майже геніальна - з дитинства малеча ганяла м'яч і не раз кожен хлопчик переживав мільйон неповторних душевних операцій, коли виходив на ударну позицію… Він з малих років пам’ятає і радість перемоги і гіркоту поразки, тому і в старості йде на стадіон...
Якби українські хлопчики та дівчатка пережили мільйон моментів щастя від справжньої, правдивої творчості, ми б збирали повні філармонії в кожному місті. Здається Л. Толстой говорив, що немає нічого більш страшного і руйнуючого дитячу душу, як привчати дітей до чогось подібного на мистецтво! Саме такий підхід панує сьогодні.
KV: Чого Ви плануєте досягнути як хормейстер?
Олександр Тарасенко: Я працюю хормейстером на першій сцені Держави - в Національній опері України. Ще десять років тому це було однією із моїх найсміливіших мрій. Також в мене прекрасний диригентський клас в Національній музичній академії ім. Чайковського.
Зараз мені залишається мріяти про такі хорові академії, що збирали б сотні людей, які здатні співати з нот - починаючи від малого до старого. Щоб хоча б раз на рік ми могли б багатотисячним звучним хором збиратись на Співочому полі і проводити концерти з симфонічними оркестрами. Для цього потрібно багато потрудитись.
KV: Як Ви вважаєте, на селі хоровими співами цікавляться більше, ніж у великих містах?
Олександр Тарасенко: Сьогодні навіть село перестало співати. Пам'ятаю, як раніше ми приїздили до бабусі на сімейні свята і завжди вони супроводжувались народними піснями. І це було нормально, і ми це любили. Волею чи неволею ми прислухались до неповторного мелосу пісні.
А зараз кожний може купити примітивний апарат - караоке, який за тебе і грає, і співає. Це імітація співу, тут немає творчості.
KV: Які хори Ви очолюєте, які були створені Вами?
Олександр Тарасенко: Протягом 23 років я керував хором, який створив. Це рівненський камерний хор “Воскресіння”. Він став лауреатом шести міжнародний конкурсів і учасником великої кількості європейських міжнародних фестивалів.
В минулому році він відсвяткував своє 25-річчя. Парадокс в тому, що ми були непотрібні в Рівному. За весь час ми не отримали жодної копійки, враховуючи те, що за сезон нас могли запросити у 10 турів до закордонних країн. Нами цікавилась Європа, але не рідне місто.
На сьогоднішній день колектив існує, ним керує мій учень. Я дуже сподіваюсь, що влада зверне увагу на нього і допоможе у розвитку, адже два десятки років він існував винятково на любові до співу.
KV: Чи плануються якісь заходи для розвитку дитячого хорового співу?
Олександр Тарасенко: Згідно плану заходів Хорового товариства ім. Миколи Леонтовича, 20 травня цього року ми відродили діяльність Клубу хормейстерів-методистів дитячих та юнацьких хорів “Тоніка”. Очолив його талановитий музикант, заслужений артист України Рубен Толмачов. Завданням клубу і є відродження дитячого хорового співу в Україні.
KV: У вас є плани на наступну “Літню хорову академію”?
Олександр Тарасенко: Так, ми плануємо “Літню хорову академію” проводити щорічно в кінці червня, коли студенти-хомейстери диригентських кафедр закінчують своє навчання. В нас існують Львівська, Харківська, Одеська, Київська хорові школи і креатив цього заходу полягає в тому, що ми даємо змогу їм обмінятись таким досвідом, об’єднатись та створити щось спільно.
Читайте: "Сила Громад" призвала украинцев поддержать флэшмоб "#Вимагаю медреформу!"
КиевVласть
На порядок денний чергової сесії райради винесено знову цілий ряд слизьких і гидких питань.
Зокрема, продовжується працевлаштування депутатів чи їх друзів за рахунок районної власності і коштів.
Мене нудить від двох питань. Створення двох комунальних закладів (КЗ) шляхом виокремлення (в проекті - виділу) їх із структури інших комунальних закладів.
Мова про виокремлення з КЗ "Вишгородська центральна районна лікарня" КЗ "Вишгородська районна стоматологічна поліклініка" і виокремлення з Дитячої юнацької спортивної школи фізкультурно-оздоровчого КЗ "Плавальний басейн" Дельфін".
До назви (ідіотської, як на мене) у мене окреме питання. З ким радились? Чому не "Капітошка" чи "Чубурашка"? І чому "плавальний", а не бігальний чи стрибальний?
До суті. В складі депутатського корпусу два лікаря-стоматолога. Не знаю, як Владислав із фракції РП, а відомий своїми видатними досягненнями на посаді заступника голови райради (для непосвячених - це сарказм) батьківщинець Анатолій Потапенко, мабуть, ще до свого народження мріяв очолити районну стоматологію.
Він і мене просив поговорити з головним лікарем ЦРЛ, коли я була головою райради. Звісно ж, я цього робити не стала.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Від колег-депутатів знаю, що Потапенко вже кілька місяців веде агітаційну кампанію за себе на цю посаду серед депутатського корпусу. В депутатів вже нема жодних ілюзій щодо його лідерських якостей, розумових здібностей, харизми. Я б сказала, повної їх відсутності. Але договорняки можуть спрацювати і знову страждатиме увесь район від чергового дурня на черговій посаді.
Читайте: Останні вісті про об'єднання громад на Вишгородщині
Басейн. Покищо чула лише одну версію керівництва, що в басейні якісь не такі тумбочки і що тренери кудись нагору передають якісь кошти. Не переконливо. Якщо ми маємо сумніви у ефективності і порядності директора ДЮСШ, потрібно провести перевірку і, якщо це підтвердиться, замінити керівника. А не плодити нові структури із сумнівними функціями.
Мені знову соромно за райраду.
Читайте: Яким бути має майбутній голова Вишгородської РДА?
Ірина Побідаш, депутат Вишгородської районної ради
Джерело: facebook
КиевVласть
Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки Незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Плюс, майже інстинктивно на питання “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися: чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання відвідують всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю з головою Вишгородської районної ради Ростиславом Кириченко.
KV: Розкажіть про бюджетні показники 2016-2017 років. Чи є приріст? За рахунок чого?
Ростислав Кириченко: План доходів загального та спеціального фонду районного бюджету на 2016 рік з урахуванням змін складав 437,8 млн гривень. Фактичні надходження доходів районного бюджету за звітний рік з офіційними трансфертами складали 472,2 млн гривень.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Порівняно із 2015 роком надходження до районного бюджету збільшились на 27,3%. Доходи загального фонду без офіційних трансфертів становлять 178,3 тис. гривень. Ріст надходжень до відповідного періоду минулого року збільшився на 48,6%. За І квартал цього року надходження збільшились на 47,9 %.
Приріст до бюджету був зумовлений збільшенням обсягів наданих послуг та виконаних робіт суб’єктами господарювання, а також за рахунок податків та зборів на доходи фізичних осіб.
Найбільшими платниками податків в районі є ТОВ “Хенкель Баутехнік”, ТОВ “Київська енергетична будівельна компанія”, ТОВ “Перший столичний хлібзавод”, ТОВ “Сандора”, філія “Каскад Київських ГЕС і ГАЕС”, ПАТ “Укргідроенерго”, ТОВ ”Кен-Пак”, ТОВ “Комплекс Агромарс”.
KV: Які дії спрямовані на залучення інвесторів у Вишгородський район?
Ростислав Кириченко: Вишгородський район є привабливим для інвесторів і в змозі забезпечити їхні вимоги на відповідному партнерському рівні, про що свідчить позитивна динаміка капітальних інвестицій, які були спрямовані на модернізацію підприємств Вишгородщини в останні роки: 2012 рік – 2920,9 млн гривень, 2013 рік – 3502,2 млн гривень. За 2016 рік обсяг капітальних інвестицій склав 2 065,36 млн гривень, що на 771,7 млн гривень менше, ніж у 2015 році.
В районі розвивається інфраструктура підтримки підприємництва, яка включає сукупність державних та громадських інститутів, що обслуговують інтереси суб’єктів підприємницької діяльності та забезпечують їх господарську діяльність, сприяють підвищенню її ефективності.
На території району функціонує 23 об’єкти інфраструктури з підтримки підприємництва. Крім того, ми розпочали створення бізнес-ради при Вишгородській районній раді, суть якої полягає в створенні ефективної комунікації між бізнес-суспільством та державою, адже у співпраці з владою бізнес зможе дати суспільству набагато більше.
В свою чергу “Банк проектів” – рушій створення інноваційних ідей та нових робочих місць, що є запорукою успішної економіки. А за наявності резерву бізнес-проектів, які сприятимуть створенню робочих місць, розвитку інфраструктури та пріоритетних галузевих напрямків, місцева влада зможе запропонувати механізм підтримки підприємців.
KV: Вишгородський район – аграрний? Чи можливий тут розвиток промисловості?
Ростислав Кириченко: Вишгородський район можна назвати аграрно-промисловим.
Протягом 2016 року в усіх категоріях господарств району відбулось зменшення виробництва валової продукції за рахунок зменшення виробництва м’яса птиці на 9 тис. тонн у ТОВ “Комплекс Агромарс”.
Промисловість протягом останніх років набула більш стійких тенденцій розвитку у всіх галузях. У структурі промисловості району основними галузями є: виробництво готових металевих виробів, харчових продуктів, іншої неметалевої мінеральної продукції, а також електроенергії.
KV: Які земельні скандали у Вишгородському районі? Де розміщені “гарячі точки”?
Ростислав Кириченко: Проблема є із земельними ділянками, які садове товариство “Глядин”, що зареєстроване в Хотянівській сільській раді Вишгородського району, разом із Вищедубечанським лісництвом надавали в оренду.
В процесі проведення слідчих дій було встановлено, що шляхом зловживання службовим становищем, під виглядом надання земельних ділянок безкоштовно в приватну власність, особи заволоділи чужими земельними ділянками. На даний час створюється комісія з представників Вишгородської районної ради, представників Ревізійної комісії, та з представників органів управління СТ “Глядин” з метою перевірки незаконного заволодіння земельних ділянок підставним особам на зазначеній території.
Також був скандал навколо будівлі Новопетрівської районної лікарні. На підставі рішення Новопетрівської сільради їх державний реєстратор провів державну реєстрацію права власності на дану будівлю за територіальною громадою села Нові Петрівці в особі Новопетрівської сільської ради.
Однак, Новопетрівська районна лікарня входить до складу комунального закладу “Вишгородська центральна районна лікарня”, є її відокремленим структурним підрозділом без права юридичної особи. Майно Новопетрівської районної лікарні є спільною комунальною власністю територіальних громад сіл, селища, міста Вишгородського району в особі Вишгородської районної ради, знаходиться на балансі комунального закладу “Вишгородська центральна районна лікарня”.
Тому ми разом із Фондом комунального майна Вишгородського району, комунальним закладом “Вишгородська центральна районна лікарня” звернулися до Вишгородського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури. Справу розглядав суд, але станом на сьогоднішні провадження у даній справі зупинено на підставі п. 3 ч. 1 ст. 156 Кодексу адміністративного судочинства.
KV: Чи є проблеми зі створенням госпітального округу?
Ростислав Кириченко: Вишгородський район входить до складу Бородянського госпітального округу, до якого також увійшли медичні заклади м.Бучі, м.Ірпеня, Іванківського, Поліського та Бородянського районів.
У 2017 році місцеві ради кожного округу повинні створити спільний майданчик для ухвалення рішень та розробки спільної позиції щодо майбутнього округу – Госпітальну раду. Ми готуємо туди трьох представників району.
Головна проблема у створенні округу – відсутність достатнього нормативно-правового забезпечення. Міністерством охорони здоров’я України дотепер не затверджено обсяг надання вторинної медичної допомоги, що має забезпечуватися багатопрофільними лікарнями інтенсивного лікування першого та другого рівня.
Також серед проблем – значна відстань між населеними пунктами, вкрай низька якість доріг, відсутність прямого транспортного сполучення, високі ціни на пальне та проїзні квитки, що ускладнює доїзд пацієнтів з інших районів до місць розташування майбутніх багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування.
KV: Розкажіть про проблеми децентралізації. Які громади створюються зараз, чи існують в цьому питанні конфлікти на місцевому рівні?
Ростислав Кириченко: В 2015 році Київська обласна рада схвалила 4 об’єднані територіальні громади (ОТГ): Вишгородську, Петрівську, Димерську та Пірнівську.
Кабінет Міністрів України затвердив тільки дві: Димерську (до її складу мають увійти 15 сільських рад - Абрамівська, Богданівська, Вахівська, Глібівська, Демидівська, Катюжанська, Козаровицька, Литвинівська, Любимівська , Руднє-Димерська, Сухолучька, Толокунська, Ровівська, Ясногородська та Димерська селищна рада) та Пірнівську ОТГ (туди увійдуть Пірнівська, Вищедубечанська, Воропаївська, Жукинська, Лебедівська, Нижчедубечанська, Новосілківська і Сувидська сільські ради).
Громади Гаврилівської та Синяківської сільських рад, які також розташовані у Вишгородському районі, згідно перспективного плану КМУ у складі Бучанської ОТГ.
На початку квітня 2017 року Вишгородська міська рада ініціювала добровільне об’єднання територіальних громад Хотянівської, Новосілківської, Лебедівської, Нижчедубечанської, Вищедубечанської, Пірнівської, Воропаївської, Жукинської, Сувидської, Новопетрівської, Старопетрівської, Лютізької сільських рад з адміністративним центром у місті Вишгороді.
На громадських слуханнях мешканці лівобережних сіл Лебедівки, Нижчої Дубечні, Вищої Дубечні, Новосілок, Пірнового та Воропаєва були проти такої ОТГ. На думку місцевості, ці села краще об’єднати відповідно до перспективного плану КМУ - в Пірновську ОТГ.
На правобережній частині району мешканці Нових Петрівців та Старих Петрівців відмовили міськраді. Громада міста Вишгород майже одноголосно підтримала створення Вишгородської об’єднаної територіальної громади.
Димерська селищна рада також виступила з пропозицією щодо добровільного об’єднання територіальних громад сільських рад, які затвердив Кабмін, а також приєднання громади Гаврилівської сільської ради. Станом на сьогодні, громадські слухання проведені в селі Любимівка, де місцеві жителі одноголосно підтримали приєднання до Димера.
KV: Які інфраструктурні проекти будуть реалізовані у 2017 році? Які будуть початі, які завершені?
Ростислав Кириченко: Станом на сьогодні в районі проводяться капітальні ремонти відділень та холу Вишгородської центральної районної лікарні (ЦРЛ) та Димерської районної лікарні.
Проводяться проектні та вишукувальні роботи у Вишгородській районній гімназії “Інтелект”, Новопетрівській ЗОШ №3, Лютізькій, Вищедубечанській, Ясногородській, Любедівській та Синяківській загальноосвітніхніх школах, а також у Жукинській опорній школі.
Планується проведення капітальних ремонтів покрівель та фасаду Катюжанської, Ясногородської, Любиміської шкіл, у Новосілківській ЗОШ заплановані роботи по реконструкції з прибудовою спортивного залу с. Новосілки. В Вишгородській ДЮСШ проводиться капітальний ремонт басейну. У Вишгородській спеціалізованій школі “Сузір’я” заплановано капітальний ремонт спортивних майданчиків (стадіону) на території школи.
Також ми продовжуємо активну роботу по розширення місць у дошкільних навчальних закладах Вишгородського району. Капітальні ремонти з прибудовою проводяться у Лютізькому, Пірнівському садочках, капітальні ремонтні роботи – в Катюжанському, Литвинівському та Димерському садочках.
Шляхом перепланування приміщення КЗ “Соціальний гуртожиток” планується збільшення місць дитячого садочку в с. Жукин. В минулому році з районного бюджету було виділено 4 465 тис. гривень та придбано приміщення з прилеглою територією для подальшого відкриття ДНЗ в с. Лебедівка на 80 місць. Станом на сьогодні виготовляється документація щодо зміни цільового призначення об′єкту.
Підходить до завершення капітальний ремонт ремонт спортивного залу РБК “Енергетик”, проводяться капітальні ремонти Катюжансього, Пірнівського, Сухолуцього та Сувидського будинків культури.
Також заплановані капітальні ремонти доріг вулиць у селах Савенка, Дудки, Абрамівка, Вища Дубечня, Сухолуччя, Лебедівка, Воропаїв, Козаровичі, Жукин, Катюжанка, Нижча Дубечня та Литвинівка.
KV: Чи працює в районі “Прозорро”?
Ростислав Кириченко: Так, ми активно використовуємо систему електронних закупівель, але була проблема. Нещодавно для райради купували папір через “Прозорро”. Компанія, яка була на першому місці, не вийшла на зв'язок. Довелось проводити тендер повторно.
KV: Чи зберіг Олександр Горган вплив на Вишгородську райраду? Чи є стабільність в її роботі?
Ростислав Кириченко: Я не можу сказати, що хтось має на нас вплив. До райради пройшли депутати восьми політичних сил, комісії було створено демократично, тобто кожна партія в нас бере участь у всіх сферах життя району. В нас одна ціль, не дивлячись на різні партії - це розвиток Вишгородського району.
KV: Ширяться чутки, що більшість депутатів райради вже довгий час підконтрольні народному депутату Ярославу Москаленку. Чи справді це так?
Ростислав Кириченко: Я думаю, що це не більше, ніж чиєсь оціночне судження. Якщо нам потрібно підтримати Ярослава Миколайовича, то ми робимо це винятково у питаннях покращення життя району. Часто ми звертаємось до нього із проблемами і отримуємо допомогу.
KV: Чи є конфлікт між РДА і радою?
Ростислав Кириченко: Є деякі непорозуміння, але вони більше технічні, за більше року роботи ми навчились знаходити спільну мову. В нас побудована така співпраця, що один без одного ми існувати не можемо. Незважаючи на те, що кожен займається своєю роботою, ми обов’язково радимось у важливих питаннях.
KV: Чи є у районі проблеми, про які не чують на обласному рівні? Чи є співпраця з облдержадміністрацією?
Ростислав Кириченко: Є проблема із перевізниками, але вона помалу вирішується після приходу нового губернатора. Скарг від людей стало значно менше. Раніше їх не влаштовувало ставлення водіїв до пасажирів, стан транспорту та, звісно, ціна проїзду.
Зараз до Києва з Вишгорода можна доїхати за 7 гривень. Була ідея створити два маршрути - з лівого та правого берега столиці до Вишгорода. Тоді б наша райдержадміністрація оголосила конкурс і в подальшому ми б мали вплив на цих перевізників. Але тут є певні проблеми.
Є також проблеми із екологічним станом Київського водосховища. Коли температура повітря піднімається до 30 градусів із позначкою плюс, то тут ціла катастрофа. Але це не можна вирішити за один день. До того ж ми не маємо ні коштів, ні спеціалістів.
Взагалі наші проблеми в області чують, співпраця є. Часто нам виділяють кошти на соціальні проекти. Та це все робиться поступово.
KV: Яка наразі ситуація із Межигір’ям?
Ростислав Кириченко: По цьому питанню ми співпрацюємо із народним депутатом кількох скликань, юристом та сенатором Міжнародного парламенту безпеки і миру Юрієм Кармазіним.
Землі, які раніше були володінням екс-президента Віктора Януковича, зараз у державній власності. Майно знаходиться під арештом, прокуратура веде слідство. За історичною довідкою там був розташований монастир та інші значимі об’єкти. Зараз наша ціль - відтворити знищене.
Читайте: Досье: Кириченко Ростислав Николаевич
KV: З якою метою Ви прийшли до влади? Як бачите свою подальшу кар’єру?
Ростислав Кириченко: Після двох революцій я зрозумів – час змінювати щось власними руками. Я бачу, як зробити життя кращим, але для цього не завжди є можливості.
Можливо, посада голови райради – це старт моєї політичної кар'єри.
Читайте:
Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри
Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років
Владислав Байчас: В Бориспільському районі відбувається не децентралізація, а централізація
Сергій Гришко: У Броварському районі занепадає ринок землі
Віктор Грицай: “Треба лише 47 мільйонів, аби ніяких заморських біженців в Яготинському районі точно не було”
Володимир Замирайло: “Громади у Богуславському районі спроектовані “методом склянки”
Наталiя Жубер: “В Тетіївському районі немає жодного водного об'єкту, у користувача якого були б усі необхідні документи”
Володимир Гуменюк: “Система Prozorro дисциплінує, але людей все рівно цікавить, як її обійти”
Петро Качкалда: “Вже давно стоять Боїнги, напаковані грошима під зняття мораторію на продаж землі”
Олександр Івченко: “Цього року, думаю, створення Згурівської ОТР очікувати не варто”
Володимир Кузьменко: “Обласній владі варто звертати більше уваги на віддалені райони Київщини”
Іван Семцов: “Якщо дозволити продаж землі, то іноземці полізуть нам на голову зі своїми низькими відсотками на кредити”
Віталій Гринчук: “Держава створює ОТГ по циркулю, не враховуючи історичні та економічні показники сіл”
Георгій Єрко: “Вважаю, що процес децентралізації затягнувся”
Валентина Усик: “Миронівський район в області не чують, не бачать і як можуть ігнорують”
Віктор Малаш: “З питань проведення реформ обласна влада з нами не співпрацює”
Людмила Урожай: “Не бачу жодних рухів у бік децентралізації на Таращанщині”
Олександр Конопчук: “Підвищення “мінімалки” - це значний удар по районному бюджету”
Фото: Вышгородский райсовет
КиевVласть
SELECT `id`, `uri`, `meta_title`, `meta_description`, `meta_keywords`, `title`, `text`
FROM `pages`
WHERE `uri` = 'search'
LIMIT 1
0.0101
SELECT `articles`.`id`, `articles`.`title`, `articles`.`uri`, `articles`.`image`, `articles_categories`.`uri` AS `category`
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-28 19:32:00'
AND `articles`.`slider_position` >0
ORDER BY `articles`.`slider_position`
0.0094
SELECT `id`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`category_id` = 3
AND `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-28 19:32:00'
ORDER BY `published` DESC
LIMIT 3
0.0136
SELECT articles.id AS id, articles.title AS title, articles.uri AS uri, articles.published AS published, articles.published_date as date_only, articles.short_text AS short_text, articles.image AS image, articles_categories.uri as category, articles_categories.common_uri as common_uri, articles.text AS text, users.avatar AS image, CONCAT(users.first_name, " ", users.last_name) as author_name, users.id as author_id, users.bio as bio
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
LEFT JOIN `users` ON `users`.`id` = `articles`.`user_id`
WHERE `articles`.`id` IN('145211', '145173', '144225')
ORDER BY `published` DESC
0.0124
SELECT `id`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`category_id` = 1
AND `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-28 19:32:00'
ORDER BY `published` DESC
LIMIT 50
0.0109
SELECT articles.id AS id, articles.title AS title, articles.uri AS uri, articles.published AS published, articles.published_date as date_only, articles.is_bold AS is_bold, articles.is_red AS is_red, articles.is_important AS is_important, articles_categories.uri as category
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('145275', '145273', '145272', '145270', '145265', '145269', '145268', '145271', '145267', '145266', '145264', '145261', '145263', '145262', '145260', '145256', '145257', '145259', '145258', '145254', '145255', '145253', '145252', '145251', '145249', '145250', '145247', '145246', '145245', '145244', '145238', '145241', '145236', '145243', '145240', '145242', '145239', '145237', '145234', '145235', '145233', '145224', '145232', '145231', '145230', '145229', '145228', '145227', '145226', '145220')
0.4288
SELECT `articles`.`id` AS `id`, MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"школи"' IN BOOLEAN MODE)AS rel
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-28 19:32:00'
AND `articles`.`category_id` != 9
AND MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"школи"' IN BOOLEAN MODE)
ORDER BY `articles`.`published` DESC, `rel` DESC
LIMIT 1550, 10
0.0025
SELECT `articles`.`id` AS `id`, `articles`.`title` AS `title`, `articles`.`uri` AS `uri`, `articles`.`published` AS `published`, `articles`.`text` AS `text`, `articles_categories`.`uri` AS `category`, `articles_categories`.`name` AS `category_name`, `articles_categories`.`common_uri` AS `common_uri`
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('55462', '2360', '55441', '55427', '55421', '53071', '55411', '55388', '2334', '55378')
0.3533
SELECTCOUNT(*)AS `numrows`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-28 19:32:00'
AND MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"школи"' IN BOOLEAN MODE)
Array
(
[meta_title] => КиївВлада
[meta_description] => КиївВлада - інформаційно-аналітичний портал, присвячений проблемам влади у Києві та столичному регіоні.
)