Корупційні скандали, недобудовані ЖК та інтереси Молчанової: що відбувається з “Київміськбудом”
Гроші на оборону: Київрада збільшила кошторис програми “Захисник Києва” на 2024 рік в 2,5 раза, не підкріпивши це змінами в бюджет
Київщина екологічна: як область стала лідером України зі створення об'єктів природно-заповідного фонду
11 квітня 2017 г. 10:12
Раздел: Тексти
Олександр Івченко: “Цього року, думаю, створення Згурівської ОТГ очікувати не варто”
Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки Незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Плюс, майже інстинктивно на питання “навіщо хтось іде до влади?”, більшість українців відповість: “красти”. КиевVласть вирішила розібратися: чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання планують об'їхати всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю з головою Згурівської районної ради Олександром Івченком.
KV: Охарактеризуйте бюджет Згурівського району 2016 року. Чи буде приріст у 2017 році?
Олександр Івченко: У 2016 році план бюджету виконано на 134,7%. З минулого року залишилося близько 1,7 млн гривень залишків. Ці гроші ми розподілили на фінансування наших програм і освіти.
У порівнянні з минулим роком податків до бюджету надійшло більше на 52%. Головні наповнювачі - це СП ТОВ “Нива Переяславщини” (13%), ТОВ “Краєвид” (5,4%), СТОВ “Урожай” (5,1%), ТОВ “Українська молочна компанія” (4,9%).
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
KV: Ви подали до ОДА інфраструктурні проекти на співфінансування?
Олександр Івченко: Так, першочергові – це ремонт дорожньої інфраструктури та впровадження енергозберігаючих технологій у бюджетних закладах. До області ми подали ряд пропозицій по об’єктах в порядку пріоритетності для включення до Програми будівництва, реконструкції та ремонту об’єктів інфраструктури Київської області на 2016-2017 роки. Йдеться про капітальні ремонти доріг (смт Згурівка, села Турівка, Черевки, Середівка, Великий Крупіль, Красне), реконструкцію будинку культури і будівництво міні-фубольного поля зі штучним покриттям (смт Згурівка), будівництво водогонів, бюветів, буріння свердловини на воду (смт Згурівка, села Красне та Черевки). Ці об’єкти є дуже важливими для району, хоча ми мало покладаємо надій на те, що нам допоможуть з будівництвом районного будинку культури, на що необхідно більше 13 млн гривень. Проте, він нам дуже потрібний. У нас в районі зараз його взагалі немає. Всі зібрання, свята і прийоми відбуваються у адмінбудинку. Cподіваємося й на підтримку нашої пропозиції щодо будівництва сучасного спортивного майданчика зі штучним покриттям. Адже для численних футбольних команд в районі це дуже актуально, тим більше, що поруч розташований найбільший навчальний заклад району – Згурівська ЗОШ I-III ступенів, в якій навчається майже 500 учнів.
KV: Згурівщина - це сільськогосподарський край. Чи є проблеми з земельними паями?
Олександр Івченко: Звичайно, є. Є земля, отже, є і проблеми. В середньому у Згурівському районі паї по 2-4 га. За них ведеться конкуренція між аграріями. Проблеми виникли ще під час розпаювання земель колективної власності. Гадаю, цей процес у нас в державі проводився поспіхом, необдумано. Свого часу розпаювали все, що можна було розпаювати, сільрадам не залишили навіть земель запасу та ділянок для соціальної сфери.
KV: Чи варто продовжувати дію мораторію на продаж сільськогосподарської землі?
Олександр Івченко: Звичайно. Я б узагалі не ставив на порядок денний обговорення відміни мораторію найближчі 10 років! Сумніваюсь, що до цього часу населення України заживе заможно, і кожен зможе купити собі клаптик землі. Зняття мораторію вигідне не аграріям, а великому бізнесу. Якщо дозволити продаж сільськогосподарської землі зараз і відкрити ринок землі, земля Київщини ризикує опинитися монопольно в недбалих руках.
Наші фермери також проти зняття мораторію. Вони кажуть, щойно відкриють ринок землі, завтра приїде хтось із мішком грошей, і всі запропонують на продаж свої ділянки. А фермер, який довго обробляв землю, може лишитися ні з чим, бо в нього такого мішка з грошима немає.
KV: Яка ситуація з робочими місцями в районі?
Олександр Івченко: З кожним днем робочих місць лишається менше і менше. В нас район аграрний, промислових підприємств дуже мало, в основному робота є у сільськогосподарській сфері. Крім того, підприємства почали закуповувати сучасну техніку, що теж тягне за собою зменшення робочих місць. До того ж, багато що із нової техніки нелегко опанувати. Наприклад, є такі комбайни, що простіше навчитись літаком керувати, ніж на них працювати...
KV: Раніше у медіа обговорювалася проблема виділення земельних ділянок учасникам АТО та маніпуляції чиновників з цього приводу. Чи виділяються зараз у Згурівському районі земельні ділянки “для своїх” під виглядом наділів для АТОшників?
Олександр Івченко: Скандал, який останнім часом викликав найбільший резонанс, розгорівся навколо двох земельних ділянок загальною площею 70 га. Одна з цих ділянок у Держгеокадастрі вважається територією поза межами населеного пункту смт. Згурівка, хоча за старим (але нині діючим генеральним планом Згурівки) земельна ділянка перебуває в її межах, як землі промисловості і є, по суті, стратегічною для населеного пункту для впровадження інвестиційних проектів. На превеликий жаль, громада району практично позбавлена повноважень надавати в користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, що знаходяться у її адміністративно-територіальних межах.
Я повністю підтримую позицію Аграрної партії України щодо передачі розпорядження землями за межами населених пунктів від Держгеокадастру до місцевих територіальних громад. Лише громада має право вирішувати, як використовувати землі, які їй належать.
Взагалі, Держгеокадастр – дуже цікава структура. Вищезгадані ділянки були надані нею з численними порушеннями. 8 лютого 2017 року за позовом Згурівського відділу Бориспільської місцевої прокуратури Згурівський районний суд визнав недійсними накази Головного управління Держгеокадастру в Київській області та договори оренди і зобов’язав повернути земельні ділянки державі. Зараз дана справа знаходиться на стадії апеляції.
Сьогодні питання забезпечення учасників бойових дій земельними ділянками в районі не є настільки гострим, як раніше. Ми забезпечили всіх учасників АТО землею і без цих двох ділянок. В нас вже оформлено 189 заяв від учасників бойових дій, які є жителями нашого району.
Подробней: Киевоблсовет просит Госгеокадастр
отдать участникам АТО земли в Згуровском районе
KV: Чи працює в районі Prozorro?
Олександр Івченко: Prozorro у нас працює, хоча є кілька нюансів у процесах закупівлі. Наприклад, купували на Згурівську селищну раду трактор. Переміг у конкурсі підприємець, який не подав вчасно документи. Він так і не вийшов на зв’язок. Довго чекали, а потім вирішили звернутися до підприємства, яке пропонувало дорожче. І хоча закупівля була для нас терміновою, потім почули немало звинувачень в маніпуляціях з її процедурою.
Старе і звичне завжди здається кращим, як не крути, хоча і воно потребує змін. Я за те, щоб залишити в системі лише закупівлі по 200 тис. гривень і більше. Купувати у ній абсолютно все, навіть відносно недорогі товари та послуги, - недоцільно. Це не настільки великі затрати і не настільки великий ризик зловживань для Згурівського району.
KV: Які соціальні проблеми в районі потребують негайного вирішення?
Олександр Івченко: Наш район після аварії на ЧАЕС активно приймав ліквідаторів. Звідси – проблема онкозахворювань. У нас на обліку стоїть 500 осіб. Здавалося б, небагато, але відносно загальної кількості населення – 17 тисяч – це суттєво. Знову ж таки, державна програма за цим захворюванням раніше була, тепер не працює.
Є проблема кадрів в освіті і медицині. Якщо нічого не зміниться, то через декілька років 70% спеціалістів покинуть робочі місця й підуть на пенсію. Інтерни від нас тікають, мовляв, перспектив на Згурівщині нема. Та й умови роботи погані. Приміщення центральної районної лікарні - колишні конюшні - має вигляд, наче хата-ліпанка, вони потребують капітального ремонту. Але ми вже розробили до співфінансування проект, подали на обласний рівень і сподіваємося на його успіх.
Після подій на Сході до нас переїхала сім'я кваліфікованих лікарів з Луганської області - анестезіолог і терапевт. Ми надали їм квартиру, люди живуть і спокійно собі працюють. Також плануємо переобладнати в житлове приміщення для “бюджетників” недіючий гуртожиток Згурівського професійного ліцею, але поки що він перебуває на балансі Міносвіти.
KV: Ви зверталися до Міністерства щодо передачі цього приміщення на баланс району?
Олександр Івченко: Так,ми вже неодноразово звертались до міністерства через КОДА з проханням передати приміщення з державної до комунальної власності громади району, але відповіді не отримали.
Знову ж таки, повертаючись до найбільших проблем району, варто зазначити і малокомплектність шкіл. Минулого року держава давала близько 16 тис. гривень на рік на одного учня, а у нас місцями ця сума по окремих закладах доходила у 2016 році до 30 тис. гривень. Минулого року у нас була школа в селі Красному, яка терміново потребувала оптимізації, хоча вона і найновіша в районі. На 5 учнів було 12 вчителів, це ненормально як для перших, так і для других. Школу не без супротиву громади закрили. Приміщення передали селу, щоб його зберегти. Зараз там розміщені всі структури: ФАП, сільрада, бібліотека. Ще зробили там 2 групи дитячого садка. Я коли виступав на зустрічі з громадою, казав - усе в ваших руках. Робіть діток - і школа знову оживе.
KV: Дітей зараз возять на навчання у іншу школу?
Олександр Івченко: Так, діти зараз навчаються у Згурівці. Тут і матеріально-технічне забезпечення краще, є фізкультурно-оздоровчий комплекс поруч, комп’ютерні класи.
Але шкода, що школу в Красному довелося закрити. Це мало бути моїм першим місцем роботи. Після закінчення педінституту отримав направлення саме в с. Красне. Але не склалося. Колись це була потужна школа. Коли я в кінці 90-х працював у відділі фізичної культури і спорту Згурівської райдержадміністрації, я всім вихвалявся, що у мене є село в районі, де 2 спортзали: один у школі, один у клубі. Їх ще колгосп будував. Зараз і спортзал, і клуб за своїм технічним станом дещо нагадують Брестську фортецю…
KV: Які громади створюються в межах Згурівського району і чи є в цьому питанні конфлікти на місцевому рівні?
Олександр Івченко: Наш район за перспективним планом – це одна об’єднана громада. Сюди входить 41 населений пункт: 20 сільських і одна селищна рада. 4 сільради це питання ще не розглядали, всі інші прийняли пропозиції Згурівської селищної ради на об’єднання.
Є такі сільські ради, яким діватися просто нікуди. Ми межуємо з Чернігівською областю. Села на околиці району навіть не мають грошей, не мають бюджетоутворюючих підприємств. В іншому разі вони просто залишаться біля розбитого корита. І це справді проблема.
Загалом, в цьому питанні на нас ніхто не тисне, а з іншої сторони - немає ніякої роз’яснювальної допомоги. До процесу треба підходити виважено і не пороти гарячку. Наразі зараз немає жодної довіри до реформаторів як зі сторони громади, так і зі сторони сільських голів. Останні сьогодні мають визначені законом функції та повноваження до 2020 року і, зрозуміло, не хочуть щось змінювати. Головне в цьому процесі – перспектива подальшого розвитку громади.
KV: Згурівський район взагалі не отримує інформації щодо адмінтерреформи?
Олександр Івченко: Чому ж ні? Приїжджав голова офісу реформ Володимир Удовиченко. Цього агітатора адмінтерреформи депутати та сільські голови засипали питаннями про податки, землю, про доцільність об’єднання самодостатніх громад і навпаки бідних, про старост і їх повноваження, про доступність послуг для громадян, про школу і медицину, про транспортне сполучення і дороги і.т.д. Обіцяють багато, але до цих захмарних обіцянок люди ставляться з недовірою.
Для нас яскравим прикладом перспектив реформування сьогодні є Калитянська громада.
Читайте: Провалы децентрализации. В Киевской области со скандалом раскалывается первая объединенная община
KV: Цього року можна очікувати появи на мапі Київщини Згурівської об’єднаної територіальної громади?
Олександр Івченко: Цього року, думаю, створення Згурівської ОТГ очікувати не варто. Я так навіть сільським головам відповідаю. Це – процес не одного дня, і ми будемо все проводити по процедурі у відповідності до Закону.
На сьогодні є настрої в селах Великий Крупіль і Жуківка приєднатись до Березанської ОТГ. Кажуть, що в Березані їм буде краще, бо “там залізниця є”. Я такого не розумію. Невже вони думають, що після об’єднання зі Згурівщною їх на залізницю будуть за перепустками пускати? Ще одна причина - “там лікарня”. Знову ж таки, зараз проводиться поділ на госпітальні округи, і не варто розглядати це як перспективну перевагу. Немає гарантії, що лікарня збереже свій статус в тому вигляді, як зараз, а от школи можуть позбутися. І кому тоді буде краще?
Звичайно, Згурівщина зацікавлена в тому, щоб зберегти у нас такі села, як Великий і Малий Крупіль. Там розташоване велике підприємство ТОВ “Українська молочна компанія”. Це потужне, сучасне підприємство, де молочне стадо сягає 7 тис. голів. Підприємство яке є однією з візитних карток району. Не соромно показати іноземцям, не кажучи вже про те, що це - робочі місця і регулярні надходження до бюджету.
KV: У Вас була розмова з головою Березанської міської ради щодо цього села?
Олександр Івченко: Ні, ми про це не розмовляли. Згурівщина наче осторонь стоїть і споглядає на це все… Знаю, що голова Згурівської РДА мав з ним розмову, то Володимир Тимченко начебто не зазіхає. Але хто ж вам зізнається в такому? Я розумію, що якісь “гінці” з Березані все ж навідувалися у Великий Крупіль та Жуківку.
Читайте: Ивченко Александр Николаевич
KV: З якою метою Ви прийшли до влади? Як бачите свою подальшу кар’єру в політиці?
Олександр Івченко: Я не амбітна людина і кар’єра стоїть не на першому місці в житті. Якщо буде достатній рівень довіри від громади, готовий працювати. Коли йшов у депутати, не мав на меті сісти у крісло голови районної ради. Мене обрали не з першого разу - ми конкурували із нинішнім і попереднім головами РДА.
З приводу планів на майбутнє – мої повноваження діють до 2020 року і я вважаю, що далі йти ще рано. Мені ще бракує досвіду. Хотілося б зробити більше для району - вирішити питання медицини, освіти, комунального господарства, реалізувати декілька інвестиційних проектів, які дадуть робочі місця і наповнять бюджет.
Хотілося б підняти рівень спортивного виховання, бо інвентарю в школах майже не залишилось. Я думаю, було б доречним ввести в сільську структуру місцевого самоврядування посаду спеціаліста з фізичної культури і спорту. В нас у районі є 12 футбольних і 22 команди з футзалу. Це суттєвий показник. Тому одна з моїх цілей – зміцнити сферу фізичного виховання і спорту в районі.
Читайте:
Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри
Олександр Гулак: Не буду займатись політикою до 65 років
Владислав Байчас: В Бориспільському районі відбувається не децентралізація, а централізація
Сергій Гришко: У Броварському районі занепадає ринок землі
Віктор Грицай: “Треба лише 47 мільйонів, аби ніяких заморських біженців в Яготинському районі точно не було”
Володимир Замирайло: “Громади у Богуславському районі спроектовані “методом склянки”
Наталiя Жубер: “В Тетіївському районі немає жодного водного об'єкту, у користувача якого були б усі необхідні документи”
Володимир Гуменюк: “Система Prozorro дисциплінує, але людей все рівно цікавить, як її обійти”
Петро Качкалда: “Вже давно стоять “Боїнги”, напаковані грошима під зняття мораторію на продаж землі”
КиевVласть
27 березня 2017 г. 11:30
Раздел: Тексти
Павло Різаненко: “На Київщині корупція - не поодиноке явище, але коли люди з кримінальним минулим неформально управляють областю - це неприпустимо”
Український парламент рясно представлений обранцями зі столичного регіону. Дехто з них вважається неформальним керманичем на своїх округах, дехто знаходиться із місцевою владою в стадії війни, а дехто примудряється не конфліктувати ні з ким. Аби розібратися із тим, чи покращують нардепи життя виборців, до кого дослухаються, а кого вважають ворогом, КиевВласть вирішила провести серію інтерв’ю із обранцями, що мають стосунок до Києва і області. Щопонеділка видання представлятиме на осуд читачеві розмову із політиком про владу, корупцію і проблеми, які не вирішуються роками. Сьогодні пропонуємо вашій увазі інтерв’ю із народним депутатом від Київщини Павлом Різаненко (член депутатської фракції партії "Блок Петра Порошенка").
KV: Які з проблем Київської області, на Вашу думку, є найбільш актуальними? Які з них не вирішуються протягом десятиліть через специфічні особливості пристоличного регіону?
Павло Різаненко: Найперше - це нерівномірний розвиток регіону. Бізнес приходить у ті населені пункти, які розташовані ближче до Києва. Це я спостерігаю і в своєму окрузі - в Броварському та Баришівському районах зовсім різна ситуація в плані розвитку. Так, у Броварському районі є суттєва трудова міграція ( тільки у Броварах за різними підрахунками до 50% населення працює та навчається в Києві), Броварський район завдяки безпосередній близькості до столиці є більш привабливим для інвесторів, ніж Баришівський. Відповідно, тут більша присутність бізнесу і відповідно більш розвинена інфраструктура.
Крім того, Київська область дуже приваблива з економічної точки зору. Це, з одного боку, - позитив, а з іншого - ледь не прокляття. Саме через економічну привабливість боротьба за вплив на розподіл ресурсів тут більш жорстка.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Через це область дуже заполітизована. На рівні сільських, міських, районних та обласної ради депутати намагаються вирішувати питання щодо зовнішнього вектора або обороноздатності країни, призначення на державні посади і т.д. Це образно…
Читайте: Досье: Ризаненко Павел Александрович
KV: Як саме ця заполітизованість сьогодні впливає на управлінські процеси?
Павло Різаненко: Політичні баталії відбуваються на фоні утворення об’єднаних територіальних громад, де система управління значно різниться. Через надмірну заполітизованість Київщина значно відстає від інших областей у процесі формування об’єднаних громад.У районах є представницький та виконавчий органи влади - райрада та райдержадміністрація. Об’єктивно, сфера повноважень ОТР приблизно, як у районної ради, але виконком обирається на місці, а не формується “з центру” як в районі. По-суті, люди на місцях - власники своєї долі.
KV: Яке Ваше ставлення до адміністративно-територіального реформування?
Павло Різаненко: Однозначно, позитивне. Це - серйозна фінансова децентралізація повноважень. Якщо раніше рішення приймали службовці центральної виконавчої влади та представники на регіональному рівні, то тепер це будуть робити обранці в ОТР та виконкоми. Умовно кажучи, це так званий принцип субсидіарності, коли вирішення проблеми наближується до рівня самої проблеми. Ми постійно говоримо, що “йдемо в Європу”, але говоримо абстрактними поняттями. Сама ж Європа - не абстрактна. Вона проявляється у конкретних поняттях. Одне з них - принцип субсидіарності, при якому ресурси і повноваження повинні бути максимально наближені до рівня проблеми. З огляду на це, думаю, з часом адміністрації взагалі будуть ліквідовані. Рано чи пізно, ми прийдемо до повноцінного самоврядування.
KV: Тобто РДА можуть бути ліквідовані саме через нестачу повноважень? Після створення виконкомів ОТР у них взагалі залишаться якісь функції?
Павло Різаненко: Питання існування адміністрації після того, як будуть створені ОТР, відпаде саме по собі, адже справді серед повноважень можуть лишитися хіба що рапортування та статистична звітність.
Очевидно, найближчим часом виникне необхідність змінити Закон щодо адміністрацій, тобто, їх ліквідація відбудеться природним шляхом. Одна з функцій, яка реально може залишитися - це контрольна функція делегованих повноважень, але, знову ж таки, ця функція може бути передана іншій структурі.
Раніше у прокуратури була функція загального нагляду. Вона не відповідала вимогам демократії та ринкової економіки в частині нагляду за взаємовідносинами об’єктів господарювання, але була цілком доречною в контексті органів державної влади та місцевого самоврядування. Роль “наглядачів” виконують активісти, які, знову ж таки, не мають ніяких для того повноважень. Тому я відстоюю позицію, що функція загального нагляду за органами державної влади та місцевого самоврядування все ж повинна бути повернута прокуратурі.
KV: Районні ради та адміністрації належать до різних гілок влади, але часто ведуть однакову риторику: для повноцінної роботи обом структурам не вистачає повноважень. У якої з цих структур зосереджені реальні важелі впливу?
Павло Різаненко: Не можу погодитися з цим твердженням. Все залежить від конкретної ситуації на місцях. Повертаючись до минулого питання, у адміністрацій є така функція, як перевірка виконання делегованих повноважень. Це серйозний важіль впливу, яким потрібно вміти користуватися, що залежить від керівника - голови адміністрації. Від того, наскільки добре він уміє налагодити процес. Центр прийняття рішень знаходиться у його руках, як і сама відповідальність за їхнє виконання. Можемо помітити і на прикладі Київської області: там, де є сильний очільник, ситуація стабільна.
Насправді мене дуже дивує ця політична боротьба на рівні сіл, селищ, районів. У когось - мета ідеалістична, у когось - власний інтерес.
У будь-якому випадку політична боротьба точиться саме навколо прийняття рішень щодо розподілу ресурсів.
KV: Тобто, політика у Київській області - це і є розподіл ресурсів?
Павло Різаненко: Здебільшого, саме так. Для прикладу, керівництво Броварського району виступає категорично проти Prozorro, пропагує, що гроші, які є в районному бюджеті, повинні винятково освоюватись місцевими підрядниками. Коли починаєш вивчати ситуацію і дізнаватися, хто ж ці підрядники, то виявляється, що роботи виконуються юридичними особами, які пов’язані з кількома депутатами районної ради. Ця ідея красиво подана, але я прихильник того, що гроші повинні витрачатися за принципом прозорості, змагальності та конкурентності . Розподілятися рівномірно, а не ділитися між чотирма підрядниками. Процес має бути інклюзивним.
KV: Між Вами та броварським міським головою давній конфлікт. Чи впливають стосунки з міським головою на Вашу роботу в окрузі?
Павло Різаненко: Завжди намагаюся якомога більше комунікувати з владою на місцях. Від цього залежить результат для громади. Лише маючи контакт і спілкування, можна щось реалізувати. Десь це виходить активніше, десь не дуже успішно. Впливають і політичні, і особистісні фактори. Це також одна зі сторін життя, в якій дуже багато суб’єктивного... І якщо між людьми є особиста недовіра, то з цього нічого не вийде.
У минулому в мене не дуже виходило співпрацювати з броварським міським головою. Для мене це важливе питання. За кількістю населення Бровари - це 45% всіх моїх виборців. Стосунки з мером міста- це давня історія, яка психологічно створює бар’єри, компроміси досі знаходити дуже важко але необхідно в інтересах громади. Наше бачення розвитку міста часто не збігається, але я не вважаю, що це особистісний конфлікт.
KV: З якими проблемами до Вас приходять виборці?
Павло Різаненко: Виборці приходять з проблемами, 95% яких взагалі не стосуються депутатської діяльності - удосконалення законодавства. Багато з них звертаються із наріканнями про невиконання законодавства або недостатнє забезпечення виконання. Люди думають, що народний депутат повинен вирішувати матеріальні проблеми округу, хоч згідно закону це не зовсім так, адже він - це законотворець а не розпорядник бюджетних коштів. Навіть прийоми громадян він повинен проводити з метою вивчення потреб населення для змін законодавства. Якщо людей цікавить ремонт дороги або якісь поточні роботи, то це явно не у компетенції народного депутата, а розпорядника бюджетних коштів.
Але все одно я не можу ці звернення ігнорувати і направляю їх до органів місцевого самоврядування. Так само і коли відбувається розподіл коштів у державному бюджеті, то разом із представниками місцевого самоврядування я як народний депутат беру участь у лобіюванні інтересів округу. Така практика є у всьому світі, зокрема, і в тих же Сполучених Штатах.
KV: Ви подавали документи для участі в конкурсі на посаду голови Київської обласної державної адміністрації. Чи була у вас на той час власна візія подальшого розвитку Київщини та своя команда для її реалізації?
Павло Різаненко: В конкурсі я участь не брав, лише подав документи. Якраз у той час у мене була поїздка з “Укроборонпромом” до США. Я проводив певні консультації з колегами-депутатами та керівництвом фракції, адже це не є одноосібна робота, а командна. Потрібно було чітко зрозуміти, яка буде координація по роботі з правоохоронними органами та Кабміном. Звичайно, у нас в області корупція - не поодиноке явище, але коли люди з кримінальним минулим неформально управляють областю - це неприпустимо. Саме тому я робив тоді особливу ставку на співпрацю з правоохоронцями. Важливо також, які є ресурси для роботи і хто готовий за це взятися. Ні для кого не секрет, що державна служба - це не високооплачувана робота. Залучити сюди фахових спеціалістів дуже складно, матеріальної мотивації висококваліфіковані кадри не мають.
Після перемовин із соратниками я зробив певні висновки і все-таки не пішов на конкурс, а поїхав у відрядження. Вважаю свою роботу в Верховній Раді та в окрузі більш важливою, ніж потенційно на посаді голови облдержадміністрації.
KV: Тобто державна служба на президентській вертикалі є завідомо збитковою?
Павло Різаненко: Так, і тому професійні, люди не дуже хочуть іти на державну службу. Є також певна категорія, яка рветься до посад, але якщо проаналізувати біографію цих людей, то їхні “пориви” (старання) стають зрозумілими.
Я помітив, що серед десятків кандидатів на різноманітні конкурси одиниці мають знання і досвід організаційно-адміністративної роботи, а також фінансову незалежність для того, щоб ці знання і досвід спрямувати на благі цілі, а не особисте збагачення. Дуже мало людей ідуть з якоюсь вищою мотивацією - послужити країні. Таких приходиться ледь не вмовляти. На конкурс голови РДА, наприклад, днем з вогнем не знайдеш таку людину.
KV: Ця проблема досі актуальна через недоліки законодавства?
Павло Різаненко: Закон про державну службу, який недавно прийняли, має досить непогану теоретичну базу. Але грошового ресурсу для забезпечення виконання закону немає. Тобто, певного рівня заробітних плат, щоб це було привабливо для якісних спеціалістів. Щоб чиновник зміг чесно жити, виконувати свої обов’язки, забезпечувати сім’ю і не турбувати ся про те, де б узяти хабаря чи щось вкрасти.
До речі, це не тільки питання держслужби, але й поліції, прокуратури і всієї бюджетної сфери. Логічно, що коли людина іде на державну службу на зарплату, на яку вона не може прожити, то виникає питання - чому вона туди йде? Одна справа, якщо в декларації кандидат показує великі статки, зароблені у бізнесі. Інша - це людина, яка ніколи не була в бізнесі, не має статків, а лише стаж на тій самій держслужбі або в органах місцевого самоврядування. При цьому, має дорогі автомобілі та будинки. Не хочеться нікого ні в чому звинувачувати, але в мене виникає просте запитання: звідки?
KV: В такому разі справедливо було б торгнутися Вашої діяльності до депутатства, тим паче, про Ваші статки та мільйони ходять легенди. Наприклад, про те, що Ви з дуже багатої сім’ї. За рахунок чого Ви збагатилися?
Павло Різаненко: Історія про багатих батьків - це чиїсь вигадки. Мої батьки зараз - пенсіонери. Мама все життя працювала зубним техніком у Броварській стоматологічній поліклініці. Рідний батько помер у 1985 році, коли мені було 10. Вітчим у 1991 році пішов на пенсію. Раптом знайдете якийсь бізнес у моїх батьків - розповісте. Але саме з батьками мені дуже пощастило, бо вони завжди турбувалися про мою освіту і вчили інвестувати насамперед в знання.
Я знаю, що є чесні та нечесні методи політичної боротьби, люди завжди придумують все нові й нові деталі. І ці методи працюють у країні, де люди звикли до того, що якщо ти - матеріально забезпечена людина, то вкрав. Мабуть, 80-90% у наші державі, яка переживає період первинного накопичення капіталу, це відповідає дійсності. Але в мене дуже простий шлях. Я закінчив школу у Броварах. Пішов вчитися у торгово-економічний інститут у Києві за спеціальністю “Зовнішньоекономічна діяльність”, в 1994 році виграв конкурс Уряду США на навчання в Грейсленд Коледжі. Там отримав освіту по спеціальностях “Економіка” та “Бізнес-адміністрування” (окремі галузі). В 1996 році повернувся додому, працював у міжнародній компанії “Ернст енд Янг” (аудит, консалтинг). Працював у Москві в міжнародних інвестиційних компаніях. В 2007 році повернувся в України.
Матеріально незалежним я став сам. В інвестиційному банкінгу принаймні до кризи 2008 року можна було заробляти великі гроші. Це високооплачувана професія, де люди на керівних ролях на рівні керівників отримують не лише заробітну плату, яка вимірюється сотнями тисяч доларів, але й частину прибутку. Це не дивина, що в цьому бізнесі в 30-40 років можна стати досить забезпеченою людиною. Особливо, якщо ти здібний і в позитивному розумінні агресивний. Тому для України ця історія нестандартна, а от для заходу - цілком.
KV: Побутує думка, начебто, Київщина розвивається лише за рахунок своєї землі, і саме земля є найперспективнішим ресурсом регіону. Наскільки це твердження, на Вашу думку, відповідає дійсності?
Павло Різаненко: Я не погоджуюся з думкою про те, що Київська область живе завдяки своїм багатим земельним ресурсам. Скоріш за все, наявність цього високовартісного активу лише загострює боротьбу за владу. І ця боротьба стане менш гострою лише тоді, коли завершиться приватизація. Важливо, щоб відбулося це якомога швидше. Саме державна власність у випадку з Київщиною є “яблуком розбрату”, джерелом корупції.
Якщо проаналізувати, як сільські ради розпоряджаються цією землею, то вони не максимізують доходи. Максимізувати - це виставляти на аукціон право оренди чи власності по ринковій ціні. А в реальності часто боротьба точиться лише за те, щоб купити дешевше, якомога менше заплатити або отримати взагалі за безцінь чи безоплатно.
Так, неформально, наші корупціонери живуть саме завдяки землі в Київські області, яка для них разом із розподілом бюджетних коштів - головне джерело збагачення. Це ціла мафія, яка має стосунки вже півтора десятка років. Уявіть, коли ця вся земля буде продана... Тоді саме корупціонерам не буде, за що жити. Але не громаді. Основний наповнювач бюджету для громади у всьому цивілізованому світі - це податок на нерухоме майно (землю та нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки). Ми рано чи пізно також до цього прийдемо.
KV: Тобто, повна приватизація землі - це в ідеалі?
Павло Різаненко: Навіть у наших політичних реаліях це - питання часу. Приватизація відбудеться або швидше, або повільніше. А ще питання в тому, що отримає в цьому процесі громада.
KV: Якщо вигідний варіант подальшого розвитку земельного ринку настільки очевидний, то чому обласна рада вже кілька разів звертається до центральних органів влади щодо неприпустимості відміну мораторію на продаж землі?
Павло Різаненко: Такі звернення мають лише політичну основу. Не варто забувати, що керівництво облради представлено партією ВО “Батьківщина”, яка на центральному рівні виступає проти ринку землі. А взагалі, в контексті Київської області, мова йде швидше не про землі сільськогосподарського використання, а промислові. З Києва виносяться та будуть виноситися за межі міста підприємства (наприклад, “Київгума” у мене на окрузі, яка раніше працювала у столиці). А це - робочі місця і податки. І саме приватизація дасть можливості розкрити потенціал землі.
KV: В публічному полі часто звучать думки про те, що вплив колишнього голови КОДА Анатолія Присяжнюка після його відставки залишився. Ви погоджуєтеся з такою версією?
Павло Різаненко: Так. Вплив екс-голови Присяжнюка, незважаючи на те, що він вже давно за кордоном, простежується й досі.
Якщо повернутися в минуле, то Анатолій Присяжнюк був призначений завдяки протекції тодішнього керівника НАК “Нафтогаз” Юрія Бойка (сам Присяжнюк свого часу очолював “Чорноморнафтогаз”). Вважалося, що і вся Київська область перейшла під вплив “газовиків”. Це підтверджує і список Партії регіонів у Верховну Раду в 2012 році - Кацуба, Онищенко, Чудновський, Бадаєв- люди з орбіти пана Бойка. На рівні обласної ради певні політичні важелі мають люди, у яких були хороші стосунки з Присяжнюком - це і Олександр Качний, і Володимир Майбоженко, і Костянтин Бондарєв. Представники політичної еліти, незважаючи на зміни орієнтирів центру, на місцях не змінилися. Між цими елітами як була, так і є жорстка конкуренція.
KV: Тобто, проблема кланів, яка була характерна для Київської області протягом десятиліть, нікуди не зникла?
Павло Різаненко: Так. Зрештою, це універсальна проблема для всієї держави. Там, де обласні ради знайшли спільну мову з адміністраціями, ситуація більш-менш стабільна. Там, де цього не відбулося, - постійна політична боротьба. Київська область, на жаль, серед таких. І від цього страждають, насамперед, громади. Для прикладу - бюджетні залишки з минулого року в обласній казні близько половини мільярда. Виникає питання як до адміністрації, так і до ради, які повинні в цьому напрямку працювати в унісон: невже в області все так прекрасно? Невже немає проблем, на вирішення яких не потрібні гроші? Очевидно, що це не так.
KV: Що може в цьому контексті змінити ситуацію? Як подолати проблему кланів?
Павло Різаненко: Це - проблема не лише для області, але й для країни. Питання зводиться до законності та невідворотності покарання. Я думаю, ми повільно, але рухаємося в цьому плані. Ми бачимо це на прикладі голови ДФС Романа Насірова. Немає недоторканних, уникнути покарання неможливо. І саме це в подальшому буде впливати на модель поведінки високопосадовців.
Зараз ми бачимо трансформацію суспільства. Після революції ми всі захотіли прокинутися одного дня у державі з законослухняними громадянами, але такого не буває. Ми й не там, де були раніше! Сьогодні спостерігаємо багато розрізнених випадків корупції, але зараз вже немає чіткої корупційної вертикалі та систематизованої піраміди в якій все покривається зверху, як це було до 2014 року. Якщо тебе спіймали - сідай.
КиевVласть
27 лютого 2017 г. 17:50
Раздел: Тексти
Микола Поворозник: “Не можна казати, що у столиці є проблема збільшення безробітних”
Про те, скільки у столиці пільговиків, які саме пільги вони отримують, як допомогає місто вимушеним переселенцям, малозабезпеченим та інвалідам, а також що міська влада робить для сприяння у працевлаштуванні населення розповів в інтерв`ю КиевВласть заступник голови Київської міськдержадміністрації Микола Поворозник.
Частину 1 інтерв'ю з Миколою Поворозником (Про реформу медицини та охорону здоров’я) читайте тут.
Частина 2. Про соціальний захист та безробіття у Києві
KV: Скільки киян сьогодні користуються пільгами, і якими саме?
Микола Поворозник: Близько 900 тисяч осіб. Це пільги на проїзд у міському транспорті, пільги на житлово-комунальні послуги, послуги зв’язку, придбання твердого палива та інші.
До переліку пільг, які надаються безпосередньо за рахунок бюджету Києва (рішення Київради від 03.03.2016 №116/116), відноситься пільговий проїзд у міському транспорті. З міського бюджету на це було виділено та профінансовано підприємствам перевізника у 2015 році 229,9 млн гривень, а у 2016 році – 578,5 млн гривень, що на 30 % більше попереднього року.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Читайте: В 2016 году за перевозку по Киеву “условных” льготников киевляне заплатили 578,5 млн гривен
KV: Скільки серед киян, які отримують пільги, малозабезпечені?
Микола Поворозник: Для підтримки цих громадян та забезпечення їм гідного існування у Києві запроваджено надання адресної матеріальної допомоги, у тому числі з нагоди відзначення державних, релігійних свят та визначних дат.
У 2015 році разову адресну соціальну матеріальну допомогу надано особам з числа соціально незахищених верств населення та ветеранам війни на загальну суму 222 362,4 тис. гривень. У 2016 році ця сума становила 231 997,70 тис. гривень. На поточний рік заплановано виплатити разову адресну матеріальну допомогу соціально незахищеним верствам населення у сумі 163 972,00 тис. гривень.
Довідково: За інформацією, яка наявна у розпорядженні KV, у Києві серед громадян, які користуються пільгами, близько 60 % відносяться до малозабезпечених верств населення.
KV: Загалом скільки витрачено з міського бюджету на пільговиків у 2015 році, 2016 році і скільки планується витратити у 2017 році?
Микола Поворозник: Загалом на міську цільову програму “Турбота. Назустріч киянам” було виділено у 2015 – близько 634 млн грн, 2016 – понад 1 млрд грн і в 2017 році заплановано виділити - близько 1,5 млрд грн.
KV: У цьому році ВРУ прийняла закон, яким передбачається введення автоматизованої системи обліку оплати проїзду у транспорті та електронного квитка. Як у зв'язку з цим зміняться умови проїзду у міському транспорті представників пільгових категорій?
Микола Поворозник: Ми дуже позитивно сприйняли це рішення, бо це перший крок до монетизації пільг. Також система обліку забезпечить справедливий розрахунок оплати за перевезення муніципальним транспортом пільгових категорій населення. Власне, ми неодноразово зверталися до Кабінету міністрів щодо переходу на надання пільги у вигляді адресної допомоги. Зараз всі кияни, які мають право на пільги, персоніфіковані і як особи, і по категоріям пільг, завдяки програмі “Картка киянина”.
Що стосується пільгового проїзду при впровадженні системи електронного квитка, то “Картка киянина” буде використовуватися для обліку та оплати проїзду у громадському транспорті. Також буде передбачено оформлення нульового квитка для разової поїздки на підставі посвідчення. У людини є право на пільгу, і його у неї ніхто не забере.
Читайте: Верховная Рада вводит в городском транспорте электронные билеты
KV: Чи всі кияни переоформили “Картку киянина”, яка була емітована банком “Хрещатик”, і чи буде діяти стара картка для проїзду у транспорті?
Микола Поворозник: Станом на 1 лютого 2017 року кількість перевипущених Ощадбанком “Карток Киянина” становить близько 500 тисяч.
Проте всі додатки “Картки киянина”, емітованої банком “Хрещатик”, діють. Отже, ця картка може бути використана для проїзду у міському транспорті. Проте вона не діє як картка для отримання коштів. А у зв’язку з тим, що ми плануємо в майбутньому на цю картку перераховувати адресну матеріальну допомогу, її треба переоформити.
KV: Скільки у Києві проживає інвалідів і яка допомога від міста їм надається?
Микола Поворозник: Зараз у столиці проживає понад 175,1 тис. осіб з інвалідністю, з них І групи – 16,5 тисяч, ІІ групи – 80,6 тисяч, ІІІ групи – 63,9 тисяч, дітей з інвалідністю – 14,1 тисяч.
З міського бюджету їм виплачується адресна допомога та надається забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, складним протезуванням, ортопедичним взуттям та ортопедичними устілками, а також засобами особистої гігієни (памперси, урологічні прокладки, пелюшки). У 2016 році на зазначені заходи було витрачено 51 574,9 тис. грн.
Також за кошти бюджету Києва у 2016 році було оздоровлено 2 538 інвалідів різних категорій, у тому числі 553 інваліди війни (санаторії “Перемога”, “Батьківщина”, “Слава”, “Салют”), 1 946 інвалідів з дитинства та загального захворювання (санаторії “Жовтень”, “Карпати”, “Авангард”, “Діброва”) та громадян, віднесені до категорії 1, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та дітей з інвалідністю, інвалідність яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою (санаторії “Курорти Приазов’я”, “Гопри”, “Верховина”), 10 учасників АТО з інвалідністю (санаторії “Орізонт”, “Токарі”, “Карпати”).
KV: Яку допомогу, крім пільгового проїзду, надає місто сім'ям переселенців?
Микола Поворозник: На початок 2017 року у Києві зареєстровано 118 725 таких сімей. Це 156 666 осіб. Департамент соціальної політики КГГА відповідно до Порядку про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення (постанова Кабміну від 01.10.2014 № 509) здійснює облік та видачу довідок вимушено переселеним особам.
Всі переселенці реєструються за адресою соціальних пунктів у Києві, тобто вони отримують київську реєстрацію та автоматично стають киянами і мають право на встановлені законодавством пільги.
Читайте: В детсадах Киева отказываются принимать детей "беженцев"
KV: Останнім часом багато розмов ведеться щодо проблем з працевлаштуванням, у тому числі і у столиці. Чи спостерігається зараз у Києві ріст кількості безробітних?
Микола Поворозник: Ми зазвичай аналізуємо дві цифри – скільки зареєструвалося осіб протягом року і скільки залишилося з них не працевлаштованими на кінець року. У 2014 році стали на облік служби занятості стало 39,5 тис. осіб, на кінець року з них залишилося на обліку 17 266 осіб. У 2015 році було зареєстровано 48,5 тис. осіб, залишилися на обліку на кінець року 16 832 особи. У 2016 році – 39,3 тис. осіб стали на облік, а на кінець року з них залишилося 11 500 осіб.
Зважаючи на ці цифри не можна казати, що у столиці є проблема збільшення кількості безробітних. За підсумками цього року ми спостерігаємо навіть 30% зниження. У Києві найвищий рівень зайнятості населення серед регіонів – 62,5% (по Україні – 56,5%), рівень безробіття - 6,4% (по Україні – 9,2%).
KV: Яка в середньому сума допомоги по безробіттю виплачувалася у Києві у 2015 і 2016 рр. одному безробітному?
Микола Поворозник: Середня сума допомоги по безробіттю у 2015 році становила 2 754 грн, у 2016 році – 3 430 грн.
KV: Що робить місто для допомоги киянам у працевлаштуванні?
Микола Поворозник: Сприяння зайнятості громадян у столиці у минулому році здійснювалось відповідно до Програми зайнятості населення Києва на період до 2017 року; Міської цільової програми підтримки сім’ї та молоді на 2012-2016 роки; Міської цільової програми ’’Турбота. Назустріч киянам’’ на 2016-2018 роки”.
Значна увага надається працевлаштуванню учасників АТО, внутрішньо переміщених осіб, громадян, які потребують додаткових соціальних гарантій при працевлаштуванні, в т.ч. інвалідів.
У 2016 році була надана можливість майже 300 особам отримати одноразову виплату допомоги по безробіттю для відкриття власної справи. Також були працевлаштовані шляхом надання роботодавцям компенсації єдиного соціального внеску 148 осіб. Отримали ваучер на навчання 200 осіб віком старше 45 років. Проходили професійне навчання, перенавчання або підвищення кваліфікації 5,7 тис. осіб. Були залучені до участі у суспільно-корисних громадських роботах та інших роботах тимчасового характеру понад 4 тисячі осіб. Охоплені профорієнтаційними послугами майже 98 тис. осіб, з них близько 35 тис. безробітних, майже 43 тис. учнів загальноосвітніх шкіл.
Читайте: Виктор Сухомлин продолжает “дорого” обучать киевских безработных
KV: Що місто робить для людей з особливими потребами у частині працевлаштування та створення безбар’єрного середовища?
Микола Поворозник: При зверненні осіб з інвалідністю до служби зайнятості здійснюється адресний та індивідуальний підхід до кожної людини з урахуванням рівня медичної та трудової реабілітації, потреб роботодавців. Для інвалідів також впроваджені і реалізуються програми з навчання та перекваліфікації.
Протягом 2016 року столичною службою зайнятості було працевлаштовано понад 300 осіб з інвалідністю.
Читайте: Чиновники КГГА наживались на инвалидах и сиротах
Читайте: Юрий Крикунов наживается на инвалидах, - СМИ (видео)
Комітетом доступності була розроблена Програма доступності, яка вже пройшла громадське обговорення та зараз знаходиться на розгляді у Київраді. До кінця першого кварталу поточного року вона має бути розглянута. Сподіваюся, що нам вдасться зрушити з місця питання створення комфортного для всіх категорій населення міста. Зараз проблема не в грошах, а в організаційній і адміністративній роботі. Адже для того, щоб при ремонті доріг робити на переходах заниження бардюрного каменя не потрібно додаткового фінансування. Просто потрібно при всіх роботах дотримуватися норм і правил безбар’єрного середовища.
Частину 1 інтерв'ю з Миколою Поворозником (Про реформу медицини та охорону здоров’я) читайте тут.
Справка KV: Микола Поворозник народився 10 квітня 1972 року в селі Святець Теофіпольського району Хмельницької області. Закінчив Київський військовий інститут управління та зв'язку і Академію державного управління при Президенті України.
З 1995 по 2001 рік служив у Збройних силах України.
У жовтні 2001 року Микола Поворозник став головним фахівцем, а згодом і начальником відділу управління з питань підприємництва КМДА. У березні 2003 року обійняв посаду заступника начальника управління ліцензування та з питань реєстрації Головного управління з питань підприємництва КМДА. У грудні 2006 року очолив Головне управління з питань регуляторної політики та підприємництва.
З листопада 2012 року обійняв посаду першого заступника начальника Головного управління - начальника управління регуляторної політики та видачі документів дозвільного характеру Головного управління промислової, науково-технічної та інноваційної політики.
У грудня 2012 року став першим заступником директора Департаменту - начальником управління регуляторної політики та видачі документів дозвільного характеру Департаменту промисловості та розвитку підприємництва.
У червні 2013 року призначений заступником директора Департаменту - начальником управління координації регіональної економічної політики Департаменту економіки та інвестицій КМДА. У серпні 2013 очолив Департамент економіки і інвестицій КМДА.
28 січня 2016 року був призначений заступником голови КМДА.
КиевVласть
Беседовала Ирина Ященко
27 лютого 2017 г. 10:00
Раздел: Територія розуму
Створення опорних шкіл є дієвим кроком назустріч дітям
Опорні школи (hub schools) – одна з найбільш вдалих ініціатив Міністерства освіти і науки, що органічно вписується у процес децентралізації влади, зростаючого впливу громади на забезпечення якісних умов життя населення, в першу чергу – якості освіти дітей сільських територій. І не дивлячись на постійну критику та численних критиканів, ідея створення опорних шкіл “приживається” на місцях, хоч і з труднощами, але рухається вперед. Головне, що переваги сучасної опорної школи бачать і розуміють діти. А решту громадян (батьків, вчителів, просто жителів сіл) ми будемо переконувати і просити дослухатися до потреб дітей, а не думки дорослих.
Отож, не чекаючи вказівок, проявили ініціативу проведення курсів підвищення кваліфікації на базі ДВНЗ “Університет менеджменту освіти” НАПН України для директорів опорних шкіл та начальників відділів/управлінь освіти РДА/міськвиконкомів з проблем функціонування та розвитку опорних шкіл. Вже з січня 2017 року розпочали навчання, оскільки отримали численні заявки від керівників галузі з усієї України. У полі зору – питання модернізації системи освіти держави в умовах суспільних трансформацій, участь у тематичній дискусії “Стан та перспективи розвитку освіти України в контексті суспільно-політичних трансформацій”, круглому столі “Умови функціонування опорної школи як закладу освіти інноваційного типу”, навчальному тренінзі “Основні умови розроблення та реалізації програми розвитку опорного закладу освіти”, обмін досвідом щодо перших результатів роботи опорних шкіл.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Найбільш яскравими стали враження від відвідування Шкарівської ЗОШ І-ІІІ ст. – опорного закладу освіти Білоцерківського району Київської області. Якщо у кого й були сумніви щодо доцільності створення таких закладів – вони повністю зникли після вивчення досвіду роботи цієї школи! Гарно естетично оформлене приміщення, МТБ, навчальні кабінети, комп’ютеризовані робочі місця кожного вчителя, достатнє фінансування, сучасне навчально – методичне забезпечення, високопрофесійні педагоги – ось той далеко неповний перелік умов успішного функціонування опорної школи. Але найголовніший секрет успіху – це ефективна співпраця школи і Шкарівської сільської ради, громади села, що проявляється у всьому. Якщо ви хочете побачити справжніх патріотів України – не ходіть далеко! Завітайте у Шкарівку і познайомтеся з сільським головою Анатолієм Бондарем і директором опорної школи Олегом Крутаковим. Вони не чекають на когось і не шукають легких шляхів. Розуміючи переваги процесу децентралізації влади в Україні, вдало використовуючи всі можливості, що гарантує законодавство у частині місцевого самоврядування, ці керівники реально забезпечують якість життя населення на території своєї сільської ради, і у першу чергу – якість освіти. Такій школі може позаздрити будь – яка міська елітна школа. Тут є і зовнішні атрибути сучасного закладу, і повноцінний сучасний зміст. Чого лише вартує бібліотечно – інформаційний центр, який у минулому році став переможцем у всеукраїнському конкурсі шкільних бібліотек.
З 20 лютого В ДВНЗ “Університет менеджменту освіти” розпочала навчання друга група директорів опорних шкіл. Цікаво і змістовно пройшла тематична дискусія “Опорна школа в умовах децентралізації: чи зможемо забезпечити рівні умови навчання та якість освіти?”, учасниками якої були Сергій Дятленко, заступник директора департаменту загальної середньої та дошкільної освіти МОН України, Григорій Науменко, начальник відділу взаємодії з регіональними установами ППО та Лілія Гунько, завідувач сектору по роботі з ОТГ та опорними школами, які представляли Інститут модернізації змісту освіти МОН України. Директори шкіл досить активно спілкувалися з представниками МОН, оскільки Сергій Дятленко і Григорій Науменко змогли створити атмосферу довіри і рівноправного діалогу, ґрунтовно розкрити питання стратегії розвитку освіти України, ролі опорних шкіл у створенні умов для рівного доступу до якісної освіти. Особливий інтерес викликали у слухачів питання нових навчальних планів, нормативно-правового забезпечення взаємодії опорної школи і її філій. Приємно, що стиль спілкування чиновників МОН є досить демократичний і відкритий, що дало змогу присутнім почути і бути почутими.
Навчання триває. Розгортаємо дискусії навколо актуальних питань створення опорних закладів освіти, забезпечення умов їх функціонування та розвитку. А у процесі тренінгу слухачі самостійно доходять висновку (який підтверджується і досвідом опорної Шкарівської ЗОШ І – ІІІ ст.), що поряд з МТБ, достатнім фінансуванням, комп’ютеризацією закладу, навчально –методичним та кадровим забезпеченням, найбільш важливим є налагодження дієвої співпраці опорної школи з громадами різних рівнів. За таких умов опорна школа зможе стати центром демократичних перетворень у громаді, забезпечить якісні умови навчання дітей. Ділова гра, у якій слухачі виступали у ролі директора опорної школи та вчителів, батьків, учнів майбутньої школи-філії, депутатів сільської ради викликала особливе пожвавлення. У гарячій дискусії відстоювалися різні точки зору, пропонувалися шляхи вирішення проблеми входження філії до опорної школи, звучала конструктивна критика. А тон розмови задавав директор опорної школи (у цій ролі досить вдало виступив Василь Небрат,Чернігівська область), який зміг переконати присутніх задуматись над питанням якості освіти дітей маленької сільської школи, зрештою зробити перший крок – всім бажаючим відвідати опорну школу і побачити на власні очі, що такий заклад має всі шанси сподобатися дітям, їм тут буде комфортно.
Тож вчимося критично мислити, творчо вирішувати проблемні питання, шукаємо ефективні шляхи співпраці опорної школи з громадами різних рівнів. І розуміємо головне-курси ПК це лише поштовх до самоосвіти, постійного самовдосконалення, оскільки пожиттєве навчання-то доля кожного освітянина.
Мені, рядовому українському професору яка ініціювала проведення таких курсів, організовувала їх роботу і проводить практично всі заняття, надзвичайно приємно читати анкети слухачів, у яких вони засвідчили свою високу оцінку курсів ПК, відчувати їхню небайдужість і зацікавленість у подальшій співпраці. Один із найдосвідченіших керівників відділу освіти РДА ( стаж роботи на посаді біля 30 років) написав: “Щиро вдячний за курси. З 1987 року вперше такі різноманітні та насичені!”
Слухачі курсів роз’їзджаються по домівках сповнені вражень, нових ідей і бажанням змін. Своє бачення шляхів розвитку опорних шкіл і цікаві напрацювання з власного досвіду вони презентують восени під час ІІІ етапу навчання. Впевнена, що творча лабораторія кожного управлінця стане надбанням усієї зацікавленої освітянської спільноти.
У Facebook ми створили свою професійну спільноту “Децентралізація управління освітою” і запрошуємо всіх небайдужих приєднуватись до обміну досвідом, генерування ідей, спільного пошуку розв’язання управлінських проблем опорних шкіл, відділів та управлінь освіти.
Наталія Клокар, доктор педагогічних наук, професор, Заслужений працівник освіти України, професор кафедри державної служби та менеджменту освіти ДВНЗ “Університет менеджменту освіти” НАПН України, головний експерт швейцарсько – українського проекту “Розвиток громадянських компетентностей в Україні”
КиевVласть
7 лютого 2017 г. 14:45
Раздел: Тексти
Наталія Баласинович: Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри
Гасло “чим гірше народові - тим краще владі” за роки незалежності для багатьох українців із алегорії перетворилося на основну формулу взаємин між громадянами і керманичами різного штибу. Небезпідставно в суспільній свідомості образ чиновника чи депутата закарбовано поряд із образом злодія чи пройдисвіта. Плюс, майже інстинктивно на питання, “навіщо хтось іде до влади”, більшість українців відповість - “красти”. КиевВласть вирішила розібратися: чим приваблива і кого приваблює влада районного рівня. Протягом 25 тижнів журналісти видання планують об'їхати всі районні ради Київщини, аби поговорити про владу, гроші і життя із головами цих поважних представницьких органів. Відкриває цикл матеріалів інтерв'ю із спікером Васильківської районної ради Наталею Баласинович.
KV: Які основні показники бюджету Васильківського району в 2017-му році?
Наталія Баласинович: Видатки з районного бюджету у минулому році склали 362 млн гривень.
На 2017 рік запланували збільшення видатків з районної казни до 468 млн. гривень. Трохи більше ніж 324 млн. від цієї суми піде на захищені статті: на заробітну плату бюджетникам, закупівлю ліків, продуктів, оплату комунальних послуг, опалення, світло. Крім цього, близько 50 млн. грн плануємо вкласти, в тому числі, і у фінансування соціально-інфраструктурних проектів.
KV: На що, окрім захищених статей, в минулому році район спрямовував видатки з бюджету?
Наталія Баласинович: В минулому проектом №1 для району була медицина і в першу чергу реконструкція районної лікарні, де старі корпуси не бачили ремонту десятиліттями. Цей проект можна вважати завершеним - відремонтовані палати, закуплено нове обладнання. Крім цього, район запустив Центр переливання крові, провів ремонтні роботи у кількох сільських ФАПах.
KV: Оновлені лікарні - це дуже класна історія, але окрім стін і обладнання медичним закладам треба мати спеціалістів, вони є?
Наталія Баласинович: Спеціалістів треба запрошувати, треба створювати умови, для того, щоб вони їхали в районні лікарні. З одного боку - Васильківщині пощастило - район недалеко від Києва, а це привабливий фактор для молодих спеціалістів. З іншого боку, ми розуміємо, що лише голою ставкою і казкою про “Київ поряд” заохотити їхати в район молодого лікаря важко. Треба, щонайменше, дати житло.
В цьому році ми плануємо, вирішити цю проблему. У селі Кодаки є шкільний комбінат трудового навчання та профорієнтації, який майже не працює. Ми ухвалили рішення переселити його у сусідню школу, а будівлю відремонтувати і використати під соціальне житло. На кінець цього року очікуємо, що завершимо реконструкцію і зможемо отримати близько 40 квартир. А це означає, що в них район зможе оселити і молодих лікарів-інтернів, і молодший медперсонал і молодих педагогів, адже в 2017-му Васильківський район планує спрямувати значну частину бюджету розвитку на освітянську галузь.
KV: Плануються ремонти шкіл?
Наталія Баласинович: Так, але не лише. В районі є найбільші школи - Глевахівська, Калинівська, Гребінківська. Наприклад, Глеваха - величезний населений пункт, більше тисячі учнів, не вистачає класів. Ми вирішили добудувати класи, зробити капітальні ремонти спортивної і актової зали, комп'ютеризувати процес навчання (смарт-дошки, інтерактивні кабінети). Запровадити лінгафонні кабінети, поліпшити утеплення, енергозбереження, переглянули кадри. Загалом очікуємо, що на відновлювальні роботи і закупівлю сучасного обладнання з бюджету району буде виділено 21 млн гривень, також населені пункти будуть фінансувати на 30% і обіцяли виділити щось з обласного бюджету.
KV: Це така відповідь критикам, які закидають місцевій владі PR на Путрівській “Школі майбутнього”?
Наталія Баласинович: “Школа майбутнього” у Путрівці - щирий і дуже якісний проект. Так, деякі називають цей проект піаром, тому що школа була закладена ще в 2004-му році, а ми, неначе, тільки пофарбували стіни і перерізали стрічку. Якщо для когось ця школа - лише пофарбовані стіни, то для мене вона має інше значення.
Насправді, Путрівський НВК став першою школою в сільській місцевості в Україні, де почала втілюватись програма "Нової освітньої платформи". Новий образ сільської школи формується не тільки гарним ремонтом, сучасним європейським дизайном, цифровим устаткуванням чи лабораторними приладами кабінетів. Насамперед Путрівська школа знана унікальним колективом, який втілює в реальність найпрогресивніші методики викладання. Зайдіть на сайт Путрівського НВК, там ви знайдете те що інші школи, навіть, у Києві не мріяли у себе організувати. Наприклад, консультації для батьків професійного педагога - дитячого психолога.
І освіту, як пріоритет 2017-го року район обрав не для того, щоб комусь щось довести. Мовляв, дивіться, ми також щось можемо. Врешті, я хочу, щоб усі школи району мали сучасний вигляд зовні і відповідали сучасним, конкурентним освітнім стандартам, як по змістові, так і по наповненню навчальних планів.
Читайте: На Киевщине учителей английского языка учили английскому
KV: А окрім реновції системи освіти, ще на якісь цікаві і корисні проекти варто очікувати?
Наталія Баласинович: В декількох населених пунктах плануємо будівництво сучасних центрів дозвілля. Там буде wi-fi зона, зона для виставок, тренінгів, бібліотека, фонди в якій будуть оновлюватись регулярно. В принципі, це приміщення має стати сучасним сільським клубом з гуртками і танцями, але його суть в тому, щоби витягнути дітей з вулиці, дати їм заняття, дати їм змогу відчути, що в рідному селі дозвілля може бути організовано не гірше, а то й краще, ніж у столиці. На будівництво одного такого суб'єкту з меблями необхідно 5 млн гривень, і район знає, де ці кошти взяти.
Крім цього, у планах на 2017 є старт нового дорожнього проекту. Ми хочемо з'єднати смт. Калинівку Васильківського району з Калинівкою Макарівського району Київської області. Ціль - розвантажити за рахунок нової об'їзної дороги потік автомобілів, який іде з Житомирської траси. Кілометраж нової траси близько 48 км. Проект абсолютно реальний, там є дорога, яку можна продовжити через поля, не забираючи землі людей. Плюс, він цікавий для бізнесу - в першу чергу, для логістів.
Зараз іде узгодження на державному і обласному рівні, хід якого вселяє в мене надію, що проект буде реалізовано.
KV: Як зміниться карта району після реформи з децентралізації?
Наталія Баласинович: Згідно із планом, затвердженим Кабміном у нас мають бути створені дві громади - Гребінківська і Васильківська. Плюс, обласна рада погодила створення Калинівської громади (села Плесецьке, Дзвінкове, Данилівка і Кожухівка з центром в Калинівці). Глеваха хотіла формувати свою громаду, але зараз питання пригальмували. В нас є група сільських голів і депутатів, які не підтримують децентралізацію. Поки йде жвава дискусія.
Робити прогнози на 2017 рік я б не ризикнула, скажу лише, що Гребінки серйозно просунулись в організації об’єднаної територіальної громади.
KV: Наскільки гостро стоїть земельне питання в районі? Скандалів багато?
Наталія Баласинович: Як таких масштабних чи дуже гострих земельних скандалів у нас немає в районі. Так, пристолична зона, так, дуже багато живе бізнесменів і можновладців, але не можу сказати що вони не в ладах із сусідами. Є точкові питання по паях, по суперечках навколо меж того чи іншого наділу, але подібних історій повно і в інших районах і аж надто унікальними вони не є.
Ми справно виділяємо землі учасникам АТО, намагаємось навіть і не “своїм”, коли є можливість. Оренда пайовикам сплачуються сільгоспвиробниками вправно, а якщо в якомусь селі фермер не сплатив - мій особистий телефон є майже у кожного. Бабуся з села телефонує і розказує, що їй не заплатили.
Єдине, що прославляє Васильківський район на всю країну - давній скандал із землями державного підприємства "Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України" в Глевасі. Там все тягнеться вже багато років і невідомо, коли вирішиться.
Подробнее: Во имя гречки и взрывчатки. Ученые требуют вернуть для селекции и оружейных испытаний 400 га “отжатых” земель
KV: По пожежі на БРСМ є якась конкретика? Чи є рішення судів щодо компенсації?
Наталія Баласинович: Наскільки мені відомо, йде слідство. В мене в апараті є людина, яка займається цими процесами. В мене немає інформації, щоб хтось отримав компенсацію. У Василькові збирають підписи, готують новий позов. Спілкуємося на цю тему з прокуратурою, поліцією. Все, що кажуть, - слідство йде, справа тяжка. Я думаю всі наші депутати і працівники райдержадміністрації будуть у цій справі свідками, ми були на тій пожежі - 6 загиблих, 15-20 постраждалих. На сьогодні ні одна справа не доведена до кінця.
Подробнее: Год пожара на БРСМ: ни виновных, ни возмещения ущерба
KV: Розкажіть про “маршруточні” бунти. Наскільки подорожчав проїзд і що планує робити районна рада?
Наталія Баласинович: Проїзд на маршруті Київ-Васильків подорожчав на 5 гривень і зараз коштує 20 гривень. Це питання піднімали на нараді.
На жаль, ефективних методів впливу на це немає. Кожного з перевізників знаємо в обличчя, їх близько 10 в районі. Вони приходять до нас за компенсацією перевезення пільгових категорій громадян, кажуть, що подорожчало пальне, обслуговування транспорту. Деякі взагалі кажуть, що здорожчення обумовлене підняттям мінімальної зарплати…
Я розумію, що це бізнес. Але для того, щоб не страждали люди, які щодня і не завжди від кращої долі їздять в Київ на роботу, було б доречно створювати державні чи комунальні підприємства, які могли б пропонувати якісь і при цьому соціальні тарифи. Район готовий рухатися в цьому напрямку. А поки очікуємо на перевірки Антимонопольного комітету.
Читайте: Остановка по требованию. На Киевщине, в Васильковском районе, маршруточники блокируют государственного перевозчика
KV: Ви багато кажете про інтереси простої людини. Але прості люди, здебільшого вважають, що ті, хто у владі, опікуються виключно власними, а не суспільними справами. Для чого прийшли у владу ви?
Наталія Баласинович: Я тут живу і мені важливо зробити щось для своїх людей. Дуже приємно розуміти, що мої рідні, сусіди тепер можуть ходити у нову лікарню, користуватись повноцінно медичними послугами. Для мене особисто це заслуга. Я знаю, що громада це оцінить. Не виключаю, що робота в районі буде стартом для майбутньої політичної кар'єри за його межами. Чому ні? Якщо є успіхи, якщо виходить реалізувати успішні проекти на маленьких територіях, то чому б не робити це масштабніше? Я не бачу в цьому жодної проблеми. Головне чесно про це говорити і мати те, що можна показати і чим можна пишатися. Гордість за те, що ти зробив - це дуже гарний мотиватор.
KV: Тобто, ви у владі, аби залишити по собі історичний слід?
Наталія Баласинович: Історичний слід - це потужна і поважна мета, перебування в політиці (сміється). Проте, якщо колись через багато років громада Калинівки вирішить, що доречно було б назвати школу моїм ім'ям - для мене це буде найвища шана.
KV: На Вашу думку, громадяни мають бути вдячні владі за роботу? Чи можновладець, працюючи на громаду і за кошти платника податків, не мусить чекати на подяку? Люди ж, щодня купуючи хліб, не дякують, пекарям чи водієві, який цей хліб довіз до магазину?
Наталія Баласинович: Має, чи не має людина комусь і за щось дякувати - її особиста справа. Але погодьтесь, отримувати слова вдячності за якісно виконану роботу - приємно.
В мене такий підхід - про кожне, навіть маленьке досягнення в районі, ми повинні говорити, пропагувати. Відносно моєї роботи, є реальні зміни, які можна “помацати” і я сподіваюсь, що люди будуть вдячні.
Якщо людина ставить мету і досягає її, а не ходить і розповідає, скільки коштів у бюджеті - - це гарний приклад. Ми живемо у реаліях України, багато людей прийшли до влади “пересидіти”. Багато хто нічого не робить, бо боїться зробити неправильно.
Сподіваюсь, що в українській політиці настане такий час, коли влада боятиметься забруднити своє ім'я і жертвувати репутацією заради кількох гривень. Для мене найстрашніше - почути від знайомих, що “Наташа вкрала”.
Читайте: Досье: Баласинович Наталья Александровна
КиевVласть
27 січня 2017 г. 10:00
Раздел: Територія розуму
Державне фінансування політичних партій треба переглянути
Двома руками підтримую пропозицію Комітету виборців України внести зміни до законодавства щодо державного фінансування політичних партій у частині цільового використання коштів.
Бо що по суті відбувається? Закон, який в теорії покликаний нівелювати олігархічний вплив на діяльність партій, на практиці зводиться до того, що партії віддають гроші цим же олігархам у формі проплаченої ТВ-реклами на їхніх каналах. Прикольно, правда?
Тому логічно змінами до закону звузити сферу "статутної діяльності" і заставити партії витрачати бюджетні кошти на легалізацію своєї діяльності, бо в їхніх центральних апаратах і секретаріатах працюють виключно волонтери за ідею. Таким чином і податки би платилися за офіційні робочі місця.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Також кошти треба спрямовувати на відкриття громадських приймалень, зустрічей із виборцями, проведення програмних заходів, навчання та підвищення кваліфікації партійних працівників.
P.S. І в якості бонусу - офіційно заявляю, що готовий протягом наступної виборчої кампанії публічно підтримувати і віддати голос за політичну силу, яка ініціює і пролобіює закон про заборону політреклами на ТВ. Розумію, що це буде залежати не від одної партії, але хто реально займеться цим перший - мої електоральні симпатії будуть на вашій стороні!
Василь Мокан, політолог
Джерело
КиевVласть
27 вересня 2016 г. 17:12
Раздел: Тексти
Ігор Сабій: “Всі пільги, в тому числі і на землю для учасників АТО, мають бути монетизовані”
Процес виділення землі учасникам АТО у столичному регіоні пов’язаний із численними скандалами, історіями про оборудки та несправедливий розподіл. На противагу підприємливим ділкам та забудовникам, на Київщині діють й ті, хто опікується питаннями правильного виділення землі бійцям. Серед них - депутат Київської обласної ради, “свободівець” Ігор Сабій. Про те, чому пільги в Україні потрібно монетизувати, чого бояться держслужбовці, та як має обиратися голова Київобладміністрації, Ігор Сабій розповів у інтерв’ю KV.
KV: Ігоре Михайловичу, вчора Ви з Вашим колегою по фракції Євгеном Чубуком звернулись до в.о. керівника Держгеокадастру з проханням скасувати накази ГУ Держземагенства у Київській області щодо передачі в оренду жителю Черкащини земельних ділянок у Згурівському районі, першочергово призначених для ветеранів АТО. Що Ви ставили для себе за головну мету, коли прийшли до керівника Держгеокадастру з візитом? Чому вирішили навідатись саме особисто?
Ігор Сабій: Наразі позов щодо незаконності виділення цих двох ділянок, які були зарезервовані для ветеранів російсько-української війни, вже розглядається у суді. Але всім відомо, що суди у нашій країні, на жаль, можуть тягтись роками і, відверто кажучи, стовідсоткової віри у справедливість нашої судової системи сьогодні також немає. Тому ми дізнались, що згідно чинного законодавства голова всеукраїнського Держгеокадастру може відмінити своїм наказом накази підлеглих йому головних управлінь. Такий шлях, вочевидь, спростив би та набагато пришвидшив усю процедуру повернення землі бійцям АТО. Через це наша фракція ініціювала звернення Київоблради до голови Держгеокадастру з проханням відмінити відповідні накази.
Однак ми розуміємо, що Держгеокадастр - дуже бюрократична установа. На жаль, навіть на звернення депутатів обласної ради чиновники можуть відповісти лише відпискою. Для того, аби максимально акцентувати увагу на нашому зверненні і надати йому ще більшого громадського розголосу, ми прийшли до керівника Держгеокадастру особисто. Річ у тім, що, як правило, держслужбовці не бояться ані прокуратури, ані судів, ані слідчих органів. А громадський розголос їх лякає. Після нього вони вимушені діяти по справедливості. Власне, через це ми й вирішили вручити звернення депутатів облради саме таким шляхом.
KV: “Свободівці” дуже активно відстоюють права ветеранів АТО і відстежують проблеми із землею в пристоличній зоні. Наскільки такі випадки, як у смт Згурівка, є прецедентними для Київщини?
Ігор Сабій: Подібні проблеми зараз є фактично в кожному районі. Якщо брати, наприклад, саме столичний регіон, міста обласного значення, то там, на мою думку, ветеранам АТО логічніше було б надавати квартири, а не земельні ділянки. Адже одна річ, коли це - сільськогосподарські землі та сільськогосподарський район, але інша, коли це - Ірпінь чи Буча. Потрібно розуміти, що дати кожному по 2 га землі в цих містах досить проблематично. Цінніше на тих земельних ділянках побудувати житло і дати людям квартири, адже зрозуміло, що ні в Ірпіні, ні в Бучі ніхто сільськогосподарською діяльністю займатись не буде.
Детальніше: Депутаты Киевоблсовета пришли в Госгеокадастр отстаивать земли ветеранов АТО в Згуровском районе
Навколо Києва всім землі не вистачить
KV: Сьогодні в Ірпіні, Бучі та Борисполі саме такі проекти й реалізуються, коли бійці АТО отримують землю та згодом віддають її забудовникам. Чи відстежуєте Ви всі ці землевідводи, аби потім убезпечити хлопців від можливого шахрайства?
Ігор Сабій: Ми, безперечно, намагаємось відстежувати. У даному випадку, проблема в тому, що будь-який ветеран війни може претендувати на землю в будь-якій частині України. Однак, тут важливо саме те, щоб в першу чергу надати земельні ділянки вихідцям саме з тої місцевості, бо, зрозуміло, що є різниця, чи дати землю в Володарському районі, чи землю в Ірпіні.
KV: Але ж хлопець із Володарського району може сказати, що він хоче квартиру в Ірпіні. Що тоді?
Ігор Сабій: Тому, власне, й існує проблема. Держава мала би чіткіше регламентувати ці аспекти. Ми ж розуміємо, що навколо Києва всім землі об’єктивно не вистачить. Законодавець мав би підходити до цього більш виважено. Якби у нас не приділяли стільки увагу популізму, а чітко прописали б, хто й на що може претендувати, то було б більше порядку.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
KV: Чи є на Ваш погляд взагалі правильним рішення видавати саме земельні ділянки? Якщо хлопець з села і родина з села, батьки мають пай і він має пай, то виникає питання: навіщо йому ця земля? Чи, можливо, варто розглядати питання монетизації пільг та видавати еквівалент грошима?
Ігор Сабій: Як на мене, то взагалі всі пільги, в тому числі і на землю для учасників АТО, мають бути монетизовані. Річ у тім, що в нас досі діє стара радянська система, яку 25 років ніхто не хоче змінювати. Якщо перенести, наприклад, питання у сферу електротранспорту, то всі пенсіонери мають пільги на проїзд у ньому, але ж трамваї чи тролейбуси в тому ж Ірпіні чи Бучі не їздять. Тобто фактично на пенсіонерів Бучі чи Ірпіня пільга поширюється, гроші на них закладаються, але люди ними не користуються. За логікою, ми повинні зробити таким пенсіонерам доплату до пенсії, щоб людина, яка не їздить електротранспортом, а отже й не користується пільгою, купила краще на ці гроші собі зайву цукерку.
Читайте: Киевоблсовет просит Госгеокадастр отдать участникам АТО земли в Згуровском районе
Аналогічна ситуація з ветеранами війни. Переконаний, що людина, яка пройшла війну, повинна мати гідне фінансове забезпечення і тоді вона зможе сама визначати, що для неї є першочерговим: купівля житла, навчання дітей, тощо.
Безперечно, грошовий еквівалент зняв би більшість соціальної напруги, та був би більш справедливим.
KV: Чому влада, яка мусить розуміти, що монетизація - це реальний вихід, не наважується на монетизування хоча б певної частини пільг? Адже, коли мова йде, наприклад, про завищені тарифи та субсидії, окрім збільшення кількості в державі грошової маси жодного контраргументу проти монетизаціі немає.
Ігор Сабій: По-перше, в мутній воді легше й рибу ловити. По-друге, ми на сьогодні маємо владу, яка не працює на добро українського народу, а займається обслуговуванням олігархів.
Якщо ж говорити саме про тарифи, то давайте подивимось, хто у нас володіє, наприклад, обленерго? Це - дуже короткий список певних осіб. Хто володіє майже всіма облгазами? Взагалі одна особа. Фактично, власникам обленерго, облгазів вкрай не вигідно судитися з неплатниками або встановлювати додаткові засоби обліку за свої кошти, коли простіше через підняття тарифів перевести усіх на субсидію та з держбюджету щомісяця отримувати на рахунок гарантовану суму коштів.
Тобто підхід до цього питання в нас взагалі хибний від початку. На нашу думку, стратегічні галузі промисловості й комунальне господарство, як природна монополія зокрема, не мають бути у приватних руках. Вони б мали бути все ж таки або в державній, або в комунальній власності. Генеруюючі компанії можуть бути різні, а от транспортуюча компанія, я маю на увазі електроенерго, у нас одна, й нікуди від цього не втекти. Саме тому природний монополіст піднімає тарифи винятково на свій розсуд. На превеликий жаль, навіть НКРЕ зараз працює на покращення життя не українців, а на покращення життя олігархів.
KV: Тобто НКРЕ працює в тій самій схемі, аби більше повернути?
Ігор Сабій: Безперечно, бо власне НКРЕ й благословляє підняття тарифів. Вони дозволяють це підняття, хоча ми всі добре розуміємо, що ПАТ “Укргазвидобування” поставляє газ НАК “Нафтогаз” за ціною 1,6 тис. гривень за тисячу кубів. Взагалі виникає питання: чому така ціна? Чому такий великий розрив між закупівлею та продажем: 1,6 тис. гривень та 6,9 тис. гривень? Фактично, це надприбутки. І те, що нам постійно розповідають, нібито МВФ вимагало підняття тарифів - насправді також не відповідає дійсності. У МВФ хотіли, аби ми навели лад у “Нафтогазі”. Але що таке “Нафтогаз”? Це свого роду велика прокладка, посередник між виробником та кінцевим споживачем. Я певен, що проблема економіки всієї нашої держави саме в тому, що забагато таких прокладок між тими, хто реально виробляє, й тими, хто реально споживає.
Читайте: С сегодняшнего дня тарифы на электроэнергию подорожали на 25%
Так само й на енергоринку: якщо б підприємства могли купувати електроенергію безпосередньо у виробника, то всі би, без сумніву, перейшли на атомну енергію, яка дійсно є значно дешевшою. Знову ж таки, хто в нас є найбільшим власником генеруючих компаній? Також відомо - Ладижинська ТЕС, Бурштинська ТЕС, Добротвірська ТЕС. Тобто фактично це гіпермонополія, де виробник плюс обленерго, як той, хто транспортує електроенергію, виступають в тандемі, й в обох все прекрасно, не потрібно навіть нічого більше вигадувати. І це - не бізнес. Це - викачування оборотних коштів.
Держава, як ефективний власник
KV: Зараз ми бачимо, що дуже активно починаються приватизаційні процеси. Ми чуємо, що потрібно негайно скидувати державні активи. За вашою логікою, наприклад, ті ж генеруючі компанії, обленерго, транспортуючі компанії мають бути у державній або в комунальній власності, але загально відомо, що держава - неефективний власник.
Ігор Сабій: Те, що держава є неефективним власником - це великий міф. Проблема не в тому, хто власник, а проблема в тому, хто управляє. Погодьтесь, у всіх приватних компаніях, починаючи від маленького ларьочка та закінчуючи великими транснаціональними корпораціям, крадуть. Однак, все залежить від того, який є пряник і який нагай.
Якщо топ-менеджер, який працює на державному підприємстві, отримує гідну зарплатню і розуміє, що за той чи інший проступок він буде насправді покараний, то, звичайно, крадіжок не буде. Більше того, в усьому світі державні підприємства, де вдало налогоджена робота, ефективно працюють і приносять чималі прибутки. Я навіть скажу, що в проекті бюджету на наступний рік різко збільшені плановані надходження саме від держпідприємств. Тобто нам з одного боку говорять, що їх функціонування збиткове, а з іншого - в проекті бюджету збільшують план надходжень від них. Це і є справжній обман.
Тим паче, якщо розглянути таке підприємство, як Одеській припортовий завод, то це фактично термінал, через який можна приймати танкери зі зрідженим газом. Ефективне використання припортового заводу дозволить нам відмовитись від будь-яких проблем з Росією в частині постачання газу. Тому власне спроба приватизації найприбутковіших підприємств, до того ж під час війни, є ніщо інше, як спроба їх вкрасти.
До речі, зараз сума надходжень від приватизації по згаданому плану дорівнює вартості Одеського припортового заводу. Якщо пригадати 2008 рік, то кошти, які тоді мали надійти від продажу заводу в Одесі, дорівнюють сумі теперішній приватизації всього.
KV: Якщо держава справді може бути ефективним власником і вона зацікавлена в тому, щоб заощаджувати і державні кошти, і кошти людей, які платять податки, то чому нічого не робиться? Чому всі ініціативи, у тому числі на Київщині, які ми можемо бачити по переходу на альтернативні види палива, ініціюються приватним бізнесом, а не державою?
Ігор Сабій: Риба завжди гниє з голови. І тут найбільша відповідальність все ж таки лежить на українцях, бо саме вони ту голову й обрали. На жаль, після Революції Гідності українці пішли на вибори і знову голосували не за реальні справи, а за слова.
KV: Українці проголосували за “я закінчу війну за два тижні”.
Ігор Сабій: Так, але українці собі не робили звіт в тому, що по-перше, війну дійсно можна було припинити за два тижні. А по-друге, треба було брати до уваги й інші чинники. Потрібно було зважати не лише на гарний слоган. Громадяни сподівались, що хтось поділиться з кимось своїми грошима, та всі будуть у шоколаді. Так воно тепер й є, лише смак і запах в результаті не зовсім шоколадний.
Чому добре живе Європа? Там виборець перед тим, як голосувати, аналізує, за кого віддати голос. Він дивиться на історію діяльності депутата чи чиновника. Проблема в тому, що у нас фактично перед виборами завжди з’являються нові політичні проекти. Зрозуміло, що ми - не Англія, де є дві партії, яким по 200 років. Ми - не Америка, де партій багато, але є дві основні - демократична та республіканська - і вони між собою конкурують. Систему може змінити лише інша система, а в нас замість нової системи - новий політичний проект. Нові списки - старі писки. Люди, на жаль, дивляться винятково на загальну картинку і через те маємо таку ситуацію.
Час змін
KV: Звісно, думка про те, що потрібно змінювати самих українців містить раціональне зерно, але, наскільки я розумію жодної серйозної освітньої програми по роботі з виборцями в України немає, і цим фактично ніхто не займається. Фракція “Свобода” докладає зусиль, аби змінити виборчу свідомість українця, але чи бачите Ви результати?
Ігор Сабій: Я вважаю, що українця все ж таки вдалося змінити. Я - член “Свободи” вже 20 років, і можу порівняти стан політичної свідомості українців, який був у 1996 році, коли я прийшов у партію, та який є зараз. Українців змінила революція 2004 року, змінила Революції Гідності. Проблема в тому, що дуже часто ми чекаємо на чудо, але всяке чудо завжди добре сплановане. Тобто, всі процеси мають свою тривалість і свідомість людей не можна змінити швидко. Важливо й щоб у державних мужів були на це воля і бажання.
Людина в інформаційному суспільстві живе під впливом блакитного екрану, Всесвітньої мережі, й ці чинники формують її свідомість. Сьогодні в Україні майже всі телеканали є чиюсь власністю й, до того ж, власністю олігархів. У нас багато говорили про суспільне телебачення, але воно так і не відбулося. Багато говорили про незалежну журналістику, але її також немає. Через телевізійну пропаганду людей дуже часто просто зомбують. Але потрібно усвідомлювати, що це також не є виправданням, бо з іншого боку, ми живемо не в радянські часи, і людина, яка хоче отримати, знайти інформацію - вона її отримає та знайде.
KV: Зрозуміло, що українці будуть змінюватись поступово і, врешті решт, зміняться остаточно. Питання в іншому: чому в свідомості державних мужів, людей, які перебувають при владі, превалюють швидкі гроші, а не прогнозовані довгі?
Ігор Сабій: Тому, що насправді вони не є державними мужами. Ті, хто сьогодні при владі - здебільшого прийшли на короткий час, за який вони планують побільше вкрасти й подалі сховати. Головна проблема залишається в тому, що люди, обпікшись раз, обпікшись два, мали би аналізувати. Натомість, ми й досі переживаємо наслідки радянської системи, коли превалював той дух патерналізму, що є рідна партія та є “тато”, який має дати перше, друге, третє. Насправді ніхто нічого нікому не повинен давати. Все можна або заробити, або вкрасти. Третього немає.
KV: Якими досягненнями за рік перебування в обласній раді може пишатися обласна “Свобода”?
Ігор Сабій: Ми не маємо більшості в обласній раді, але нам вдалося створити досить непогану коаліцію з іншими політичними партіями. На сьогодні безперечним є факт, що обласна рада стала відкритішою. Обласна рада стала навіть рушієм багатьох процесів, як у області, так і зрештою по Україні.
Наприклад, згадати проблему профтехосвіти, коли її просто скинули на місцеві бюджети, незважаючи на те, чи є на те фінансові ресурси на місцях, чи немає. Це було зроблено фактично в новорічну ніч і на ранок люди прокинулись та побачили, що в них є недоїмка в місцевих бюджетах, до того ж величезна. Фактично гроші, які б мали піти на розвиток інфраструктури, ремонт доріг, потрібно було пустити на профтехосвіту. У всьому світі коледжами, училищами та підготовкою саме робітничих професій опікується держава. Це - клопіт центрального керівництва. Обласна рада за нашою ініціативою 12 січня, коли всі досвятковували, фактично почала бити на сполох. Потрібно було терміново вчиняти якісь дії, бо ми мали повністю розбалансований бюджет, як області, так і відповідних районів, міст обласного значення. Якщо брати, наприклад, Ржищів, то коли на них “падала” профтехосвіта, їм навіть всього бюджету міста не вистачало б на ті їх чотири профтехучилища.
Подробнее: Киевоблсовет просит Верховную Раду пересмотреть бюджет на 2016 год
Ми, піднявши такий крик, звернули увагу інших облрад на цю ситуацію. Вони підхопили наш спротив - і, фактично, усім миром нам вдалось змусити тодішнє керівництво уряду виділити додаткові 500 млн гривень для профтехосвіти.
Так само вирішувались й земельні питання. Зрештою, навіть наш вчорашній похід до Держгеокадастру - це так само спроба на місцевому рівні розворушити проблему й надати їй суспільної ваги.
Річ у тім, що якщо 24 обласні ради гуртом щось ініціюють, то центральні органи хочуть - не хочуть, а вже мусять якось реагувати. Інакше рано чи пізно прийдуть вибори. Як показує досвід та приклад Верховної Ради, вкрасти можна не більше, ніж 2,5% голосів виборців, а решту люди все одно проголосують. Навіть на прикладі “Свободи”, коли в 2012 році нас не хотіли там бачити, що тільки не робили, а об’єктивно вкрали лише 2,5%. Тобто ми мали 13% голосів - зберегли 10,5%.
Виконавча влада має призначатися на місцях
KV: Стосовно голосування Київоблради за посаду губернатора. Ця практика досить цікава та революційна. Вона зародилась на Київщині, коли у Фастівській районній раді звернулись до президента з проханням призначити на пост голови певну кандидатуру. Зараз Київоблрада рекомендувала свою людину. У такому випадку, чому кожна фракція не висунула власну кандидатуру?
Ігор Сабій: Якщо говорити відверто, то про конкуренцію між фракціями за кандидатуру не йшлося. Насправді людина, яка була запропонована, влаштовувала всіх. Такий крок з боку Київоблради було зроблено для того, аби довести усім громадянам України та центральним органам влади, що ті половинчасті рішення, які приймаються, насправді доводять до абсурду.
Читайте: Киевоблсовет выдвинул Константина Бондарева кандидатом на конкурс главы Киевской ОГА
У нашому розумінні суспільство нарешті дозріло до того, що стара система обкомів та райкомів партії не працює. Ми звикли, що були обкоми та райкоми, які фактично керували, та були ради, які виступали лише їх ширмою. Для Кучми така система була найкращою, бо він її розумів, вона була йому комфортна та керована. Але сьогодні такий принцип вже не діє.
У нашому розумінні це, до речі, записано в Конституції України і громадяни нарешті також усвідомили це, виконавча гілка влади має обиратися і призначатися на місцях. Бо об’єктивно в Київській області краще видно, хто є хто. Ми самі краще бачимо, хто на що здатен серед тих керівників, які є в районі, які управляють певними підприємствами, закладами. Але найголовніше тут те, що голова виконкому, обласної чи районної ради мав би і контролюватися обласною або районною радою аж до відкликання. Тобто добре працює виконком - чудово, почались проблеми - переобрали.
На сьогодні найгірша ситуація в тому, що, по-перше, присилають голову адміністрації - й громада на це не впливає. Нікому не зрозуміло, кого присилають і за які такі заслуги, але найсумніше те, що громада не має жодного контролю над ним. Голова адміністрації, по суті, може робити що хоче, а громада не може ніяк на це вплинути.
Читайте: Порошенко уволил губернатора Киевской области Мельничука
KV: Але може так трапитись, що на конкурсі переможе не та кандидатура, яку підтримала Київоблрада. Людина прийде - і від почату буде розуміти, що вона мусить увійти у клінч із депутатами, бо обласна рада хотіла когось іншого на цю посаду. Як вирішувати це питання? Як налагоджувати стосунки, аби було взаєморозуміння?
Ігор Сабій: Насправді, я б не говорив про клінч. Але, очевидно, що людина, яка не рекомендована Київоблрадою, та все ж стає на цю посаду, має розуміти, що вона повинна показати таку програму й має робити такі дії, щоб обласна рада їх сприймала. Бо в нас проблема завжди була в тому, що дуже багато речей пропонувалося, просилося, а обласна адміністрація просто не реагувала.
Далеко не треба ходити. Останнє - це програма “Шкільний автобус”, яка реалізується на умовах співфінансування: частину грошей дає держава, частину - обласний бюджет, частину - місцеві бюджети. Річ у тім, що Департамент фінансів до тепер не підняв дохідну частину бюджету. Зараз є проблема з тим, що ми, як депутати облради, свою частину по виділенню грошей із облбюджету виконали, відповідно частина програми “держава-область” закрита. Але ці автобуси йдуть лише на опорні школи, в той час, як залишаються й інші. І ось частина область-район не закрита, й зараз намагаються на депутатів обласної ради через недооправцювання Департаменту фінансів перекласти відповідальність. Мовляв, чому, виділивши кошти, не можуть фактично ті гроші реалізувати та купити автобуси? У такому випадку голова адміністрації мав би розуміти, як він має діяти, які кадрові зміни зробити, яку проводити роботу з працівниками, аби таких речей не допускати. Взагалі ж, ніхто не збирається когось навмисно сприймати в штики чи працювати за принципом “чим гірше, тим краще”.
Питати про скоєні помилки громадяни будуть не голову адміністрації, а нас, депутатів, тому ми зацікавлені в тому, щоб люди прагнули ще раз голосувати та розуміли, що тут є політична відповідальність. Найбільша проблема системи обласних і районних адміністрацій - це безвідповідальність і безкарність, бо нема отого нагая.
Читайте: В КОГА планируют внести изменения в ряд областных программ
KV: Чи правильно я розумію, що головний меседж Вашої концепції - це самостійне обрання голови адміністрації депутатами районного, обласного рівня з-поміж себе або з-поміж лідерів громадської думки на місцевій території?
Ігор Сабій: Ні, не з-поміж себе, не з-поміж лідерів громадської думки. Потрібно обирати, в першу чергу, фахову людину. Ми, депутати, - політики, і ми маємо давати певну концепцію, а виконком має її виконувати. Для цього необхідні професіонали і фахівці в промисловості, економіці, тощо. І з точки зору контролю, це мала б бути людина, обрана в чи то в районній, чи то в обласній сесійній залі. За таких обставин є можливість контролю.
KV: Як часто керівники профільних департаментів основних напрямів мають звітувати перед Київоблрадою? І що за висновки вони мають робити після таких зустрічей із депутатами, адже, зазвичай, подібне звітування носить лише формальний характер?
Ігор Сабій: Воно так і є. Потрібно зізнатись, що ці звіти досить формальні. Так, звичайно, ми можемо не взяти до відома надану нам інформацію, але що це дасть? Абсолютно нічого. Тому я і говорю, що має бути відповідальність. Звичайно, є планова звітність, але ми все одно незадоволені тими звітами. Як ми можемо бути задоволені, коли бачимо, що рівень освоєння коштів обласного бюджету - 18%? Коли на рахунках лежить більше 0,5 млрд гривень, які не можуть бути використані? І до того ж, що таке бюджет? Це - людські гроші, податки, які з них зібрали і мали б направити на школи, медицину тощо. І коли ті гроші просто “висять” і, більше того, їх з’їдає інфляція, то постає питання недієздатності управління. У той же час, до нас, як до обранців громади, звертаються люди, а ми не маємо жодного впливу. І ось це є найгірше.
Читайте: Ольга Бабий: "Мы наконец-то начнем давать деньги на энергоаудит областных учреждений"
KV: У Київоблраді досі не прийняли новий регламент. В чому полягає проблема затвердження регламенту? І які правки до нового проекту надала Ваша фракція?
Ігор Сабій: Згідно законодавства, доки не прийнято новий регламент, то чинним залишається попередній. Особисто я зараз не бачу якоїсь гострої необхідності терміново вносити зміни в регламент.
KV: Для підготовки матеріалів на кожну сесію Киїоблради витрачається приблизно 20 пачок паперу. В свою чергу, у новому регламенті мала б зявитись норма про відмову від паперового документообігу. Як бути з цим?
Ігор Сабій: Від паперового документообігу можна відмовитись і без внесення змін до регламенту. Я, як член бюджетної комісії, неодноразово ініціював це питання і думаю, що ми до нього все ж таки дійдемо. Гадаю, в наступному бюджетному році це питання вже вирішиться.
KV: У Вас скоро відбудеться велика партійна подія. З яким завданням та з яким настроєм київська обласна “Свобода” їде на всеукраїнський з’їзд?
Ігор Сабій: Звичайно, з піднесеним настроєм. Нам приємно, що ми зараз є практично найстаршою діючою партією України. Нам 13 жовтня виповниться 25 років. Зрештою те, що ми не просто існуємо, а й активно працюємо, доводить, що та ідеологія, яку ми несемо, ідеологія українського націоналізму, - жива.
KV: До виборів готуєтесь чи завжди готові?
Ігор Сабій: Як відомо, наступні вибори починаються на наступний день після закінчення виборів. Отже, ми завжди готуємось. Крім того, ми є партія, яка працює постійно, ми - не політичний проект. Ми не починаємо за два місяці до виборів масштабну кампанію та інформаційну навалу на виборців. Ми працюємо систематично, а тому наш виборець не зомбований чи зачарований саме на цю хвилину, він стабільний, переконаний. Тим більше, у нас є тенденція до зростання. Не зважаючи на інформаційні удари по нас після Революції Гідності, час розставив усе по місцях і люди зрозуміли, хто насправді дбає про українців.
Читайте: Депутаты Киевоблсовета от ВО “Свобода” отчитались за первые 100 дней работы (+документ)
КиевVласть
26 вересня 2016 г. 11:44
Раздел: Територія розуму
Проблеми переможців: вирішити не можна ігнорувати. Де влада поставить крапку?
Днями ми зустріли наших переможців – параолімпійську збірну України, яка повернулася з рекордною кількістю нагород з Олімпіади у Ріо. Для нас – це велика радість. А от олімпійцям навряд чи радісно повертатися у країну, де для людей з особливими потребами немає елементарних зручностей. Які конкретні кроки у Києві можна зробити прямо зараз, щоб створити для них комфортне середовище?
Досвід високорозвинутих країн давно засвідчив неефективність пасивної державної політики у сфері соціального захисту громадян з особливими потребами, яка формується на основі компенсаційних витрат – пенсій, грошової допомоги, пільг, компенсацій.
Соціальна підтримка інвалідів у провідних країнах Європи за останні 30 років характеризується виділенням значних ресурсів на створення доступного для осіб з обмеженими можливостями середовища для існування, навчання, створення спеціальних і облаштування наявних робочих місць.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Що в цьому напрямку прямо зараз можна зробити у столиці?
Відновити діяльність Міського комітету доступності інвалідів та інших маломобільних груп населення до об'єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, переглянути його склад з огляду кадрових змін у структурі КМДА, розробити та затвердити план роботи. Персональна відповідальність – це шлях до виконання намічених заходів.
Провести комплексний аналіз наявності умов доступності для людей з інвалідністю до найбільш поширених об’єктів сервісу: банківська діяльність, роздрібний продаж продуктів харчування та промислових товарів, заклади громадського харчування, готельна сфера, перукарські послуги, нотаріальні послуги, юридичні та медичні послуги, театри, кінотеатри, музеї та інші заклади культури і дозвілля.
Розробити та подати на розгляд постійних комісій Київради пропозиції до бюджету на 2017 рік щодо створення безбарʼєрного середовища у м. Києві.
Розробити та затвердити норми, що зобов’язують при будівництві та реконструкції зупинок громадського транспорту обов’язково облаштовувати їх елементами архітектурної доступності (місцями посадки/висадки) для людей з інвалідністю. А також впровадити систему контролю за дотриманням водіями інструкції для водіїв усіх видів громадського транспорту щодо обов’язкових вимог для перевезення людей з обмеженими фізичними можливостями.
На телеканалах - збільшити обсяг інформаційних та пізнавальних програм із сурдоперекладом, постійно оновлювати субтитрування столичних новин. А також створити єдиний міський веб-сайт з інформацією для людей з інвалідністю - з урахуванням пропозицій людей з інвалідністю щодо змісту та наповнення сайту, картою обладнаних елементами доступності супермаркетів, перукарень, кінотеатрів тощо.
При участі громадськості, представників комунальних підприємств та приватного бізнесу розробити комплексну міську програму з працевлаштування людей з інвалідністю, державних замовлень на підприємствах УТОГ і УТОС. Адже навіть замовлення пошиття комплектів постільної білизни для лікарень столиці на підприємствах організацій інвалідів дозволить полегшити складну економічну ситуацію цієї категорії киян.
Звичайно ж, у цей складний для держави час комплексне створення безбар’єрного середовища виглядає непростим завданням. Але, якщо робити конкретні посильні заходи, за кілька років можна втілити нашу гордість переможцями у конкретні справи для їх доступності до міської інфраструктури.
Анна Куценко, директор Київського молодіжного центру
Читайте: Життя і здоров’я української молоді – на межі катастрофи
КиевVласть
5 вересня 2016 г. 14:15
Раздел: Територія розуму
Діти народжують дітей
Чим небезпечна підліткова вагітність? За останній рік у Києві народили немовлят понад 160 неповнолітніх дівчат. Одній з них лише 13 рочків.
Для підлітків усе просто, легко, приємно, а головне - природно, тому ця вікова категорія вважається найбільш незахищеною групою сексуально активного населення. Погодьтеся, важко опиратися бажанню вести активне сексуальне життя, якщо звідусіль атакують заклики це робити - кіно, музика, Інтернет, преса, реклама тощо. Обсяги інформації та легкий доступ до неї мають неабиякий вплив на свідомість.
На думку психологів, підвищена захопленість сексуально насиченим контентом у ЗМІ та кінофільмах у два рази підвищує залученість підлітків в активне сексуальне життя, і як наслідок - може привести до ранньої вагітності. Внаслідок цього, понад 50% підлітків розпочинають статеве життя у віці 14-16 років.
Якщо вірити статистиці, то незапланована вагітність дівчинки-підлітка найчастіше закінчується абортом. Так, на 100 підліткових вагітностей в Україні - 70 абортів, 15 самовільних викиднів і тільки 15 пологів. В Україні за рік офіційно фіксується в середньому 80 випадків переривання вагітності дівчатками віком до 14 років. У 15-17-річних - майже 3000 щорічно.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
І хоча про кращий вік для першої вагітності йде багато суперечок. Хтось вважає - від 22 до 25 років. Деякі фізіологи розширюють ці межі - від 18 до 25 років. Психологи ж, навпаки, переконані, що психологічне дозрівання до материнства відбувається до 30-ти років.
Про зниження межі ранньої вагітності у підлітків, а це від 13 до 18 років, говорять кілька тривожних фактів:
- 40% дівчат вагітніє до 20 років;
- з них близько 40 % юних матерів не досягли навіть 18-тирічного віку;
- лише 4 з 10-ти матерів, яким ще немає 18-ти років, закінчують середню школу;
- близько 80 % хлопців не одружуються з юними матерями своїх дітей.
Серед причин підліткової вагітності, у першу чергу, називають проблеми в сім’ї: відсутність близьких емоційних стосунків між батьками і дітьми, відчуття порожнечі через відсутність батька тощо. Тож дівчатка шукають любов у сторонніх людей.
Ще одна серйозна причина підліткової вагітності - зґвалтування. Такі дівчатка потерпають ще й від емоційного болю від насильства.
Не на останньому місті стоїть елементарна цікавість. Це розповсюджена причина для початку статевого життя. Однак, за словами соціологів, деякі підлітки ще навіть не розуміють зв’язку між статевими зносинами і вагітністю.
Чим небезпечна підліткова вагітність
1. Психологічні проблеми. Найчастіше підлітки дізнаються про свою вагітність із запізненням. Природна реакція - шок, сором, страх, паніка. Дівчатка не можуть самотужки впоратися з ранньою вагітністю.
2. Фізіологічні проблеми. Чим молодша майбутня мама, тим більший ризик ускладнень і вірогідність патології як у неї самої, так і в дитинки. Діти матерів-підлітків мають меншу вагу при народженні, більше хворіють, частіше помирають ще немовлятами. Вони повільніше розвиваються, частіше страждають від голоду, недоїдання і насильства. До того ж, існує велика ймовірність, що доньки матерів-підлітків теж завагітніють у юному віці.
3. Соціальні проблеми. Через ранню вагітність дівчатка змушені кидати навчання, позбавляючи себе можливості подальшої освіти, самореалізації і кар’єри. Часто єдиною альтернативою для такої дівчинки-мами є державна допомога, розміри якої мізерні. Про створення повноцінної сім’ї мова практично не йдеться. А в дітей часто спостерігається запізнілий психосоціальний розвиток та інші порушення. Бо юна мама не розуміє, що необхідно її дитині, і не усвідомлює важливість посмішки, ласки і вербальної комунікації зі своєю дитиною. Злість на суспільство вона часто переносить на дитину.
Що в зоні АТО
Говорячи про цю проблему в Україні, нам варто мати на увазі ще одну категорію дівчаток – тих, хто проживає у зоні бойових дій на сході країни. У ЗМІ та соцмережі все частіше просочується інформація про випадки вагітності підлітків. Однак, ретельно цією проблемою поки що ніхто не займається.
Фахівці стверджують, якщо у дівчинки дитинство закінчується передчасно, якщо сім'я асоціальна, то ризик настання ранньої вагітності тільки підвищується. А яке повноцінне дитинство і комфортні відносини у сім'ї можуть створити батьки в сучасних умовах повноцінної війни у Донецькому регіоні?
До групи ризику ранньої вагітності психологи також відносять дівчаток, які ще з 4-6 років схильні до гіперактивності, агресії, войовничості. У більш старшому віці їм властива конфліктність, труднощі з соціальної адаптації, залежність від шкідливих звичок.
Своєчасне виявлення цих ознак, допомога дитині, яка включає професійну, допоможе збалансувати психіку дитини, знизивши ризик ненавмисної ранньої вагітності. Та чи звертають на це увагу в Україні? Питання риторичне.
І наостанок - про батьків. Для них рання вагітність доньки - це удар та серйозне випробування. Але вони все-таки повинні залишатися надійними захисниками для своєї дитини, особливо – у такій доленосній ситуації.
Читайте: Третина київської молоді не уявляє, як досягти щастя
Анна Куценко, директор Київського молодіжного центру
КиевVласть
5 серпня 2016 г. 13:35
Раздел: Територія розуму
Чому у Києві молоді в парку з пивом більше, ніж у кінотеатрі
Учора у київському парку ім. Шевченка спостерігала, як три жінки літнього віку гаряче сперечалися, чому молоді парочки надають перевагу дозвіллю з пивом на траві у парку, а не в кінотеатрах. І дійсно, чому ж?
Відповідь лежить на поверхні: юнаку, який захоче запросити дівчину в кіно, доведеться викласти в середньому 160 гривень за два квитки. А за дві пляшки пива – від 30 гривень, причому, культурну програму вдало може замінити молодечий запал і гумор.
Навряд чи люди старшого віку задумуються, що студентська стипендія в Україні майже удвічі менша від офіційного встановленого прожиткового мінімуму у 1496 гривень. А саме стипендія є основним джерелом коштів майже для 16% молодих людей.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
У першу чергу, для студентів вищих та професійно-технічних начальних закладів, що проживають окремо від батьків в інших населених пунктах. Їхні шанси на додатковий підробіток у вільний від навчання час значно зменшилися зі спадом економіки та ліквідацією багатьох підприємств.
Як свідчать результати соціологічних досліджень GfK Ukraine, основними джерелами матеріального забезпечення для молоді України є зарплата та гонорари (38%), грошова допомога від батьків та інших родичів, що працюють в Україні – 26%.
Висока частка молодих жінок народжує дітей у віці 25-29 років, опираючись у матеріальному плані на державні виплати по догляду за дитиною.
У цілому, серед молоді спостерігається більша частка бідних порівняно із середніми та старшими віковими групами (від 45 до 70 років). Найнижчі рівні бідності притаманні особам віком 20-25 років (20% ), найвищі – особам віком 30-35 років (27%).
Парадокс, але найгучніші українські StartUp вдалися людям саме цього віку. Стільки ж років приблизно половині нинішніх найактивних волонтерів.
В Україні 9% молодих людей ледве зводить кінці з кінцями, грошей не вистачає навіть на необхідні продукти. Більше, ніж третині (37%) вистачає на харчування та на придбання необхідних недорогих речей. Лише 1% опитаної молоді вже може собі дозволити придбати практично все, що хоче.
При цьому, 15% молодих людей вірять, що зможуть досягти бажаного фінансового становища в Україні. Але майже третина (28%) молодих людей в Україні не вірить, що таке можливо. Їм заважають нестабільність економіки та неможливість чесно заробляти.
Тому найближчим часом молодь обиратиме бюджетний варіант дозвілля. І дивлячись парочки в парках, бабусі, як і раніше, згадуватимуть, що у їхній молодості все було інакше.
Читайте: Життя і здоров’я української молоді – на межі катастрофи
Анна Куценко, директор Київського молодіжного центру
КиевVласть
середа, 17 квітня 2024 г.
18:19
УВАГА!!! КиївВлада переїхала на новий домен
п'ятниця, 12 квітня 2024 г.
20:56
“Українська команда” передала велику партію дронів-літаків легендарному батальйону “Ахіллес”, - Палатний
20:51
Ексміністр оборони Резніков став директором безпекових і оборонних програм в ГО “Український інститут майбутнього”
20:45
Начальник КОВА Руслан Кравченко у Чернівцях взяв участь у Конгресі місцевих та регіональних влад при Президентові України
20:34
На київській ТЕЦ-5 встановлять додаткові генератори
20:20
В Україну повернули тіла 99 полеглих захисників
20:02
У Києві з суботи відновлює роботу автобус № 7 (схема)
19:54
На Бахмутському та Новопавлівському напрямках відбито понад 40 атак, загалом на фронті 81 боєзіткнення, - Генштаб ЗСУ
19:43
Представники громадськості вимагають припинити переслідування антикорупційних активістів та журналістів-розслідувачів
19:31
Відзавтра, 13 квітня, столичний автобус № 35 подовжить свій маршрут до вулиці Гліба Бабіча (схема)
19:13
“Укренерго” організувала для ветеранів війни програму навчання та працевлаштування “Разом”
19:01
На Броварщині витратять 1,86 млн гривень на облаштування дитмайданчиків
18:49
На вулиці Богатирській у Києві до 21 квітня обмужать рух транспорту (схема)
18:36
У Броварах з'явився новий патріотичний стінопис “Обіймаю тебе, моя Україно!”
18:17
Столична влада зупинила проведення аукціону з надання в оренду Житнього ринку
18:04
У реєстрі зниклих безвісти наразі налічується понад 2 тисяч дітей
11 квітня 2024 г. 14:29
“Азартна біда” давно вже не просто на порозі, а панує в нашому домі. Лобісти ігрового бізнесу вимушено трохи переформатовуються, але тягнуть час явно не в інтересах суспільства, не в інтересах обороноздатності та й не в інтересах українських сімей. І поки відкритим залишається питання: то ж на чиєму боці в цьому питанні Гарант Конституції?
10 квітня 2024 г. 15:44
В останні роки був в лікарнях виключно щоб зробити щеплення від COVID-19. Але минулий місяць змушений був добряче походити по лікарням, різним лікарям і діагностичним центрам.
11 березня 2024 г. 14:38
З весни минулого року ми стали аутсайдерами у війні технологій. Якщо спочатку в нас не вистачало (як і зараз не вистачає) традиційних озброєнь, боєприпасів, натомість були масово мавіки, дрони для скидів, фпв-дрони, а "чмобіки млинці з лопати їли", то тепер ми втратили ініціативу. За три-чотири місяці ми ризикуємо остаточно втратити здатність чинити опір чим-небудь ще, крім стрілецької зброї. Перетворимося на відчайдушних людей, на яких ведуть полювання машини з фільму "Термінатор". Треба негайно вживати радикальних заходів. Дилетанти і мародери від технологій мають поступитися місцем професіоналам і патріотам.
Календар подій