Цьогоріч з обласного бюджету на потреби культури передбачили 3,1 млн гривень. Проте квітень-червень припав на пік пандемії, тож всі заклади культури пішли на карантин, а фінансування призупинили. На місцях запевняють: галузь і до COVID-19 потерпала від безгрошів’я, а карантин ситуацію лише загострив. Крім цього очільники громад жаліються, що у спадок від районів, які доживають свої останні дні, одержують занехаяне та аварійне майно, відновлення якого потягне не на один мільйон гривень. Як стало відомо KV, Управління культури, національностей та релігій при Київській ОДА оприлюднило звіт за другий квартал 2020 року щодо виконання програми розвитку творчого потенціалу та культурного простору області на 2017-2020 роки.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Згідно із звітом, ця програма була затверджена рішенням обласної ради ще у травні 2017 році і передбачає сприяння розвитку творчого потенціалу області, творчій діяльності митців та працівників. А також – створенню сприятливих умов для всебічного задоволення культурних потреб жителів Київщини. На реалізацію цих цілей упродовж 2017- 2020 років планували спрямувати понад 14 млн гривень. Загалом же з 2017 року на втілення Програми із 14 млн гривень було виділено лише приблизно 2,3 млн гривень. Не виділялись кошти і з початку 2020 року. Справа в тому, що через обмеження під час карантину обласні культурно-мистецькі заходи не проводились, тож у ІІ кварталі видатки на виконання Програми також не були профінансовані. А деякі заплановані заходи взагалі перенесли на ІІІ-ІV квартали, розраховуючи на завершення карантину. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Що планувалося на 2020-й Визначені ж у звітному періоді завдання мали б допомогти розширити доступ до історико-культурних цінностей регіону, модернізувати матеріально-технічну базу обласних закладів культури, поліпшити рівень культурного обслуговування тощо.  Так, у звіті повідомляється, що цьогоріч на проведення обласних культурно-мистецьких заходів, фестивалів до державних, пам’ятних та ювілейних дат планували спрямувати 1,6 млн гривень.  На відзначення кращих здобутків митців області, вручення чотирьох обласних мистецьких премій, виплату  20 стипендій голови КОДА видатним діячам культури області мали виділити ще 534,8 тисяч гривень.  А ось на покращення культурного обслуговування жителів області, модернізацію матеріально-технічної бази та придбання обладнання: книг, звукопідсилювальної апаратури, комп’ютерної та іншої оргтехніки з бюджету області витратити 700 тис. гривень.  Розмір фінансування популяризації нематеріальної культурної спадщини: народних традицій, звичаїв, фольклору сягав 200 тис. гривень, а проведення заходів, спрямованих на забезпечення гармонізації міжнаціональних та міжконфесійних відносин – 65,2 тис. гривень. На місцях KV поцікавилась у керівників районних рад та об’єднаних тергромад, як проводилося фінансування закладів культури до спалаху епідемії та чи виділялися загалом кошти на їхню модернізацію. А також, в якому стані сьогодні клуби та бібліотеки та вирішення яких нагальних проблем потребує галузь. За словами представників органів місцевого самоврядування, культура – це одна із тих галузей, яку з часів радянського союзу найбільше оминали у фінансуванні та матеріально-технічному забезпеченні.  Сьогодні більшість об’єктів культури потребують модернізації, а часом і оптимізації. А подекуди жителі населених пунктів і зовсім позбавлені можливості культурного та духовного розвитку, адже на їхній території і досі немає будинків культури, гуртків, хорів, театрів та бібліотек. Крім цього, у спадок від РДА райрад, які вже скоро будуть ліквідовані, громадам дісталися аварійні заклади, які потребують багатомільйонних вкладень на їхнє відновлення та утримання. Голова Бородянської райради Георгій Єрко:  Клуби і бібліотеки є районні, і є місцеві. Відділ культури забезпечує їхнє фінансування. А поточні ремонти виконуються і за рахунок місцевого бюджету. Загалом капітально клуби та бібліотеки ремонтувалися досить давно. Два роки тому район виділяв кошти на поточні роботи: заміну вікон, дверей. Також у попередні роки ми оновлювали сцени і вбрання колективів. Сьогодні у селах працюють бібліотеки, але їхнє відвідування дуже низьке – 2-3 особи на день. Звичайно, хотілося, щоб з області фінансування було менш централізоване і всі заклади утримувалися на одному рівні. А то в одних бібліотеки комп'ютеризовані, а в решти – застарілі. Загалом клуби будувалися ще за радянських часів, а в більшості сіл їх і взагалі досі немає, або були аварійні і їх зруйнували. Тож потреба у закладах культури, звичайно, є.  Голова Кагарлицької райради Іван Семцов: За п’ять років з області вдалося вирвати кошти лише на два об’єкти: на внутрішній ремонт одного будинку культури та на заміну покрівлі у міському БК. А так все утримується та ремонтується за рахунок районного, міського та сільського бюджетів. А проблем дуже багато. По-перше, більшість закладів культури стають сьогодні незатребуваними серед населення. Особливо бібліотеки, які витісняють інтернет-ресурси. При клубах завжди були бібліотеки, і якщо у райцентрі і великих селах в них ще є потреба: організовуються виставки, читацькі дні, різноманітні заходи, то вже є такі населені пункти, які просто вимирають. Але там є бібліотеки і на їхнє утримання витрачаються значні кошти. Неодноразово розглядали питання перенесення сільських бібліотечних фондів до шкільних бібліотек. Можливо, це звучить як блюзнірство, закрити бібліотеки, але їхня оптимізація – це найправильніше рішення. Плюс, у районі щонайменше чотири будинки культури, які потребують закриття, але утримуються лише через закріплені за ними виборчі дільниці.  Голова Студениківської ОТГ Марія Лях: До громади заклади культури ми забрали у жалюгідному стані. Це стосується і матеріальної бази, і кадрів, і технічного стану. Художні керівники були задіяні лише у Переяславському та Студениках. Зараз у кожному закладі є директор, яких ми утримуємо виключно з місцевого бюджету. У громаді діє три БК і два сільких клуби. Область же закупила бібліотекам громади літературу. А так всі питання вирішуємо власними силами. Намагалися, щоб цей напрямок не постраждав від наслідків карантину. Адже у кожного закладу є свої великі художні колективи, у Студениках взагалі два, формується ще інструментальний ансамбль. За два роки ОТГ одержала вже два нових народних колективи. Тож закуповували необхідну техніку, інструменти. Сьогодні культура працює, тому що ми створили необхідні умови. У 2019 році ОТГ виділила майже 3 млн гривень на її розвиток.  Голова Фурсівської ОТГ Микола Фурсенко: Громаді у спадок дістався помпезний клуб радянських часів у селі Матюші. Але він не опалювався, тому і не використовувався належним чином. Така сама доля і клубу в Трушках на 650 місць. Заклад аварійний на 80%: протікає дах, руйнується стеля. У Фурсах же заклади культури ремонтувалися.  Загалом вони всі укомплектовані. Через карантин, звичайно, нині не працюють, тож ніякої фінансової підтримки немає. Нині ж будинки культури необхідно починати готувати до виборів. До карантину ця мережа утримувалася виключно за рахунок власних бюджетних надходжень. Та і загалом фінансування цієї галузі у районах відбувалося лише по залишковому методу. Якби нарешті закрити ці райради, адміністрації та передали кошти з їхнього утримання до ОТГ, а це приблизно 1,5 млн гривень, то їх можна було би спрямувати саме на розвиток інфраструктури. Так, на культуру з області виділялися кошти, але копійки. То не ті суми, за які можна перекрити дах. Щоб замінити покрівлю в Трушківському БК необхідно 4 млн гривень. Це сьогодні непідйомна сума.  Голова Пісківської ОТГ Анатолій Рудніченко: Ми відремонтували бібліотечні заклади на території ОТГ: закупили нові меблі, новітнє обладнання, комп'ютеризували. Перетворили старі заклади на сучасні та цікаві медіатеки – нам вдалося привабити дітей до їхнього відвідування. Діти почали читати літературу, вигравати відповідні олімпіади. На заклади культури громада цьогоріч витратила більше 1,5 млн гривень. Так, нині закуповуємо за понад 200 тис. гривень нові меблі до Пісківської бібліотеки. У березні при Тетерівській школі відкрили клуб, який громаді дістався від Держлісгоспу. Його відремонтували, обладнали сцену, закупили обладнання. Там працює два класи музикальної школи, клас танців. Громада має власний духовий оркестр. Аматорські колективи є лауреатами конкурсів різних рівнів, тож ми забезпечуємо їх сценічним вбранням, інструментами тощо. Чесно кажучи, на заклади культури до цього завжди менше виділяли фінансування, аніж як на заклади освіти. І якщо з області на освіту громада одержувала кошти, то на культуру кошти не доходили.  Нагадаємо, проєкт змін до Програми будівництва, реконструкції та ремонту об’єктів інфраструктури Київської області на 2020 рік передбачав виділення на заклади культури, мистецтва та спорту більше 162 млн гривень. Левова частка мільйонів закладена на будівництво та ремонт футбольних полів та майданчиків. Голови районів та громад розводять руками: будинки культури та музеї, що теж потребують коштів, у більшості своїй проігноровані. Крім того, дехто вбачає в розподілі коштів політичний підтекст. Читайте: Фізкульт-привіт: Київщині додадуть грошей на спортивні стадіони та футбольні майданчики Фото: колаж KVКиевVласть

Президент Володимир Зеленський, на переконання політичного експерта та блогера Віктора Тарана, повинен очистити список кандидатів від “Слуги народу” до Київради від людей Алли Шлапак та Дениса Комарницького.  Про це KV стало відомо з повідомлення політичного експерта та блогера Віктора Тарана.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  “Поки увага киян прикута до оприлюднених списків ЄС та “Голосу” цікаві події відбуваються в київському осередку “Слуг народу”. Пройшла інформація, що напередодні міської конференції партія самоочистилась від токсичних осіб. Мова йде про “схемщицю” часів Черновецького Аллу Шлапак і всіх людей “смотрящєго” за Києвом Дениса Комарницького. Цю інформацію підтвердила низка джерел, та й Гео Лерос в своєму пості побічно це підтверджує – дивіться, "іх там нєт", – написав Віктор Таран. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться За його словами, ані Шлапак, ані Комарницького в цих "шахматках" – списках "Слуг народу" до Київради – не фігурують. “У будь-якому випадку цікавий виходить розклад напередодні конференції. “Слуги” самоочищаються, мінімізуючи таким чином можливість публічних атак на себе. Ну а Київ отримав реальний шанс позбутись “смотрящих”. Звісно це не остаточні списки, і потрібно уважно спостерігати чи не з’являться в останній момент там й інші цікаві токсичні персонажі”, – зазначив Віктор Таран. Він підкреслив, що президент Володимир Зеленський в такій ситуації повинен був би очистити партійні списки від людей Комарницького-Шлапак. “Ну і головне питання тепер у тому, чи зможе президент Зеленський остаточно проконтролювати це питання та очистити списки кандидатів від "Слуги народу" до Київради від людей Шлапак і Комарницького?  Це був би крутий вчинок, який би точно приніс користь столиці. Впевнений, Зеленський просто зобов'язаний це зробити. А от чи зробить – покажуть найближчі дні. Спостерігаймо”, – резюмував Віктор Таран. Читайте: Они формируют киевский список “Слуги народа”: Ермак, Шефир, Корниенко, Тищенко Фото: censor.net КиевVласть

Місто Вишневе потерпало від різних проблем: слабка економіка, соціальні довгобуди, розбрат у місцевій владі. Вже зовсім скоро воно разом із Крюківщиною офіційно стане частиною Вишнівської громади. Місцеві “свободівці” тим часом виступають за те, аби долати корупцію та впроваджувати прозорість керування бюджетом та розподілу коштів. Про те, як вирішити проблеми, що турбують місцеве населення, в інтерв’ю KV розповів корінний мешканець Вишневого, кандидат на посаду голови Вишнівської об’єднаної територіальної громади від ВО “Свобода” Олександр Головня. КиевVласть: Які проблеми є на Вашій території, що вдалося подолати зараз, що і як планується вирішувати та чи є шляхи вирішення? Депутат Вишнівської міської ради, кандидат на посаду голови Вишнівської ОТГ Олександр Головня: Серед проблем – перенаселення. Через велику кількість людей у міста немає можливості забезпечити усім комфортне існування, обмежуються їх добробут та комфорт. Частково через те, що значна частина території міста віддана під забудови. До того ж, ще з радянських часів слугують інфраструктура, комунікації, навантаження на них через збільшення кількості жителів зростає, вони потребують заміни. Каналізація, водозабезпечення, котельні, електропостачання – зношене на 80% або більше. Потрібно вирішити проблему комунікацій, переглянути можливі проблеми по місцевих КП – це інвентаризація труб, визначення рівня зношеності на тих чи інших ділянках. І замінювати комунікації на цих та потім інших проблемних ділянках за кошти місцевого бюджету. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  У нас також не вистачає центрів дозвілля для дітей та молоді. Це призводить до зростання вживання серед молоді алкоголю та наркотиків. Діти не знають, куди себе подіти, трощать дитячі майданчики. Немає альтернатив, а вони мають бути.  Існує проблема з паркомісцями, їх не вистачає; єдина парковка, яка була віддана місту у комунальну власність, так і не була запущена.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться KV: Із чим найчастіше звертаються до Вас мешканці? О.Г.: У переважній більшості просять матеріальну допомогу на лікування, а далі все, що стосується вулиці – благоустрій дворів, зелені зони, допомога із придбанням спортивного інвентаря. Хоч останнє і є прерогативою району, це передається все одно на баланс міста. Ми не можемо не допомогти школам, у яких самі навчалися, а практично всі депутати від ВО "Свобода" – корінні вишнівчани. Є речі, якими у свій час користувалися ще ми, і це прикро, бо цей інвентар не оновлюється досі. Або ті ж дитсадки, у яких не проводять ремонт. Не хочеться, щоб наші діти перебували у руїнах. Ми, свободівці, будемо боротися за те, щоб вирішувати ці питання. Усе залежить від ефективності використання грошей бюджету. Як ти розпоряджатимешся своїм гаманцем, так твоя сім’я житиме, як то кажуть. ВО “Свобода”, як політична сила, гарантує жителям Вишневої ОТГ прозорість використання бюджетних коштів, і протягом всього періоду у владі займає принципову позицію із контролю за використанням фінансів.  KV Експерти з економіки оцінили досягнення 63 громад Київщини за півроку і відібрали двадцятку лідерів. Вишнівська громада пасе задніх. Як це можна змінити? О.Г.: Важко говорити про такі моменти. Хоча б через те, що я не знаю, як використовувалися та розподілялися бюджетні кошти на цьому рівні, як віддавалися підряди, як гроші розподілялися між об’єктами – бо все наразі завуальовано, змішане до купи. У переважній більшості ми, свободівці, не голосували за бюджет міста, тому що не довіряємо діючій владі у частині розподілення бюджетних коштів, доцільності тощо. Не віримо ми, що вони ефективно використовувалися. Підстави для такої недовіри – відсутність помітної конкуренції при визначенні підрядника – підрядні роботи виконують одні й ті ж. На мій погляд, вартість більшості виконаних робіт може бути меншою. Це стосується також і комунальних підприємств, керують якими не місцеві, не вишнівчани. Нібито місцевим має бути більше довіри, але у нашому місті корінним чомусь не довіряють керування КП віддаючи їх уродженцям Луганська, наприклад. Наразі є тенденція приватизації комунальних підприємств. Добре, що у депутатів вистачає здорового глузду не робити цього. Поки що. Бо такі питання від сесії до сесії проходять до порядку денного. За них не набирається голосів, але у нашій міськраді всього 34 депутати, для прийняття рішення потрібно 18 голосів, тож є ймовірність, що одного разу голосів вистачить.  KV: Якими, на Вашу думку, повноваженнями мають бути наділені депутати місцевих та обласної рад? О.Г.: Я хотів би, щоб хоча б не обмежували існуючі.  KV: Як оцінюєте ефективність реформи децентралізації? О.Г.: Сама реформа децентралізації передбачала, що райони будуть скасовані, а район залишився. Є пересторога, що район залишиться розпорядником коштів, а відтак буде диктувати умови. Тоді реформа не має взагалі ніякого значення і втрачає свою суть. Ефективність її буде зрозумілою, коли вона запрацює: зберуться ОТГ, будуть законодавчо визначені повноваження районів, тощо. Зараз це все не зрозуміло. На папері одне, а як на ділі – побачимо. Хоча який сенс було скорочувати кількість районів, якщо вони все одно залишаються? Нащо було оголошувати про їх скасування та потім робити проміжні райони? Вишневе та Крюковщина відходять до Бучанського району, Боярка — до Фастівського. Люди переживають, чи на достатньому рівні вони будуть забезпечені адміністративним, медичним, іншим обслуговуванням, тощо. Зараз із реформою, на мою думку, нічого не зрозуміло.  KV: Новий формат Вишнівської ОТГ, а саме те, що Святопетрівське доєднали до Білогородки – Ваше ставлення? За, проти, підводні камені? О.Г.: Тут у будь-якому випадку чим більше суб’єктів доєднується до громади, тим краще наповнюється і тим більшим стає бюджет громади. Було б непогано, аби Святопетрівське доєдналося до нас, я за приєднання будь-якого суб’єкта до Вишневої громади із центром у Вишневому. А от можливі мінуси таких приєднань – це вже можна лише уявляти.  KV: Чи плануєте брати участь у виборах? О.Г.: Звісно, планую балотуватися на голову Вишнівської ОТГ від ВО “Свобода”. KV: Із чим йдете на вибори, які Ваші програмні засади? О.Г.: Разом із фракцією ВО “Свобода” у міській раді будемо ухвалювати рішення, які по максимуму робитимуть комфортним життя вишнівчан. Сюди входить ефективне і ощадливе використання бюджету міста, надання ефективних послуг містян, а саме підвищення якості роботи обслуговуючих компаній, ЖКГ, співпраця з ОСББ та програми підтримки цих об’єднань, підтримка комунальних підприємств, купівля техніки. Одним словом, оптимізація роботи усіх сфер обслуговування. А також те, що я уже назвав: інвентаризація комунікацій та їх заміна.  KV: У минулих роках ми чули про затягування старту будівництва школи у Вишневому, у грудні 2018 – про обвал даху спорткомплексу, через місяць – історія з боротьбою із забудовником за зелену зону. Чому це відбувається і як цьому можна зарадити? О.Г.: Що стосується тієї зеленої зони, то ви бачили результат: боротьбу програно, активісти підписали із забудовником меморандум і досі розраховують на те, що він виконає свої зобов’язання. Я у тому не впевнений. Бо забудовник у першу чергу бізнесмен, і жоден бізнесмен не хоче витрачати свої гроші на на щось окрім свого бізнесу. Якщо є бажання забудувати ділянку по максимуму, він це зробить. А вкладати гроші у будівництво садочку чи парку йому не вигідно ніяк.  Щодо причини обвалу даху спорткомплексу – це знову ж таки питання ефективності використання бюджетних коштів. Можна лише припустити, що основною причиною є корупція та відкати, але цим мають займатися правоохоронні органи. Винні усі: ті, хто здавав об’єкт і ті, хто його приймав. Просто так нічого не обвалюється. У випадку спорткомплексу – дах не мав каркасу, він впав під власною вагою, навіть не через сніг. Ця безкаркасна арка, яку обважнили теплоізоляцією та вентиляцією, не витримала навантаження. Я не архітектор, але на рівні спостерігача можна зробити певні висновки, хто винен. Те, що ніхто не постраждав – просто диво. Але зараз він стоїть і навіть не йде мова про його відновлення. Все це — результати неякісних робіт та бажання попиляти бюджет.  KV: Чи підтримує “Свобода” запровадження ринку землі? О.Г.: Не підтримує! Я не думаю, що цій владі взагалі варто довіряти останній ресурс, якій залишився у цій державі. Це те ж саме, що довірити голодному ділити пирога. Ризикова це справа.  KV: Як “Свобода” сприйняла перегляд закону про державну мову? Які можуть бути наслідки через внесення змін до закону? О.Г.: У жодній національній державі немає такого поняття, як наявність одразу двох державних мов. В Україні державною мовою має бути відповідно українська, а не російська чи ще якась. Так, ми усі тут володіємо і українською, і російською, через це в нас зародилося поняття мовозмішення – "суржику". Це і у мене проскакує, бо я вчився російською мовою ще при Радянському Союзі, а українською ми розмовляли вдома. Ні одна з мов спілкування не виходить ідеальною. Може, людям і буває важко перелаштуватися з російської на українську, якщо вже звикли. Але на рівні державних установ, як ми у “Свободі” вважаємо, мова має бути виключно українська. Бо інакше втрачається автентичність держави, вона в іншому випадку починає бути колонією. Така наша позиція.  KV: Чому на майбутніх місцевих виборах люди мають голосувати за “Свободу”, з чим партія йде на ці вибори? О.Г.: ВО “Свобода” ставить за мету боротьбу із корупцією в усіх державних установах на місцях. Максимальне забезпечення комфорту та підвищення якості проживання вишнівчан та представників громади Крюківщини. Прозорість сортування до дитсадків та шкіл тимчасово переміщених та людей, що не мають місця реєстрації. Треба, щоб у них була така можливість без потреби "вирішувати по кабінетах". Щоб люди не страждали матеріально від наслідків неефективності дій нашої влади.  Читайте: Керівник обласної “Свободи” Ігор Сабій: “Влада боїться двох речей – преси і людей на вулицях” КиевVласть

Полтавщина – серце України! Тут наймилозвучніша мова, звідси пішла класична література, на цих землях осердя козаччини, а кухня регіону – еталонна. Приблизно такий набір симпатичних штампів виринав із моєї свідомості, коли мова йшла про Полтавщину. Ще блимало щось про суржик, типу він прикольний, про багату історію і про Гоголя. В області я був у справах кілька разів, але нічого про неї з відряджень не привіз. Ну, хіба що спогад про “смачно” і “недорого”. І ось літньої напів-карантинної днини мені припікло. “Дружино, – сказав я, – нумо на вікенд до Полтавщини. Там смачно і сто пудів – цікаво”. Дружина погодилась і ми купили квитки на потяг. День І Дорога до Полтави з Києва – це просто свято, за яке треба окремо подякувати Укрзалізниці. Сідаєш в столиці о 6.45 до зручного експреса до Харкова і за три години виходиш свіжий і гожий у Полтаві. Комфортно, безпечно, трясе повільно і в клозеті не тхне – Європа!Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Дорогою ми ще раз озвучили і занотували до нотатника всі відомі нам факти-штампи-кліше, із якими асоціюється місто і область, а потім ранжували їх за значимістю. Я пхав на перші позиції їдло, дружину тягло на духовність, згодились десь посередині. Отже Полтава/Полтавщина це: Історія (від князів до царату) Українська література Гоголь, як явище Кухня і все що з нею пов’язано Мова і прикольний суржик Природа На полтавський перон ми ступали із чітким бажанням повернутися до Києва із максимальним багажем інформації про кожен пункт списку. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Вже по дорозі від залізничного вокзалу до найзнанішої туристичної принади Полтави Білої Альтанки (до речі, всього 20 хвилин маршруткою № 51 та 10 гривень за двох), ми зрозуміли, що пункт Історія слід побити на підпункти, наприклад, внести “Архітектуру”.  Архітектура Архітектура Полтави – це окрема тема. Дореволюційне місто збереглося погано, але те що лишилося варто побачити. Наприклад, Кругла площа із корпусним садом всередині. Виділіть 30 хвилин, пройдіть колом, позаглядайте у суміжні вулички, знайдіть сквер за міською радою, відпочиньте.  Корпусний сад в центрі Круглої площи Обов’язково варто походити вулицями Котляревського та Гоголя – вони паралельні. По-перше, обидві вулиці прикрашають красивезні пам’ятники діячам, на честь яких і пойменовано вулиці, по-друге, тут можна вхопити дух старосвітського міста. Будови купецької Полтави в цій частині міста збережені гарно і цілком пристойно дають уявлення про тогочасся.  Пам’ятник Івану Котляревському (встановлений в 1903 році) До речі, пам’ятник Котляревському з трьох боків увінчаний горельєфами, що відтворюють епізоди з творів митця: “Енеїди”, “Наталки Полтавки” і “Москаля-чарівника”. Горельєф “Наталки” ще в 2008-му вкрали, а в 2019 урочисто повернули на місце. Історія детективна – через 10 років після викрадення хтось знайшов витвір мистецтва і передав в редакцію місцевого видання “Полтавщина”.  Горельєф “Наталка-Полтавка” На Гоголя є алейка із скульптурами героїв творів Миколи Васильовича, уважне споглядання яких може неабияк звеселити мандрівника – слово честі, без увімкнення уяви до декотрих об’єктів краще не підходити.  Пам’ятник Миколі Гоголю (виготовлений в 1913, а встановлений у 1934 році) Однією із найяскравіших окрас вулиці є будівля колишнього ресторану “Монголія”, де в 1903 році зібрався весь цвіт України на бенкет з нагоди відкриття пам’ятника Котляревському. Бенкет був знатним, і нижче, коли я розпоівдатиму вам про кухню Полтавщини, згадаю про нього обов’язково. Будівля ресторану “Монголія”, більш знана полтавцями як Інститут Міськбудпроект  Після вул.Гоголя варто вбити в навігатор на смартфоні вулицю Пилипа Орлика, 15 та уздовж чепурних алейок почалапати до садиби місцевого будівельного підрядника Наума Бахмутського. А садиба ця – справжній скарб і привіт для киян. Місцеві краєзнавці вважають, що збудована садиба архітектором Городецьким і дуже сильно нагадує київську Караїмську кенасу. Дойдіть і висновки робіть самі. Нам здалося, що таки він. Будинок Підрядника Бахмутського (1906 рік) Ну, а після “кенаси” вбивайте в навігатор вулицю Спаську, 11 і йдіть дивитися ще одну загадку. За цією адресою стоїть колишня садиба депутата Держдуми і почесного мирового судді Володимира Болюбаша (збудована у 1912 році). В багатьох джерелах є згадка, що проєктував будинок архітектор Павло Альошин – творець київського будинку вчителя. Дехто навіть вважає, що київській і полтавський будинки схожі. Будинок судді Болюбаша (1912 рік) Від Болюбаша всього півкілометра і ви вже на плато Іванової гори на  Соборному майдані. А там і Біла альтанка, і вежа Полтавської фортеці, і монумент мисці з галушками, і пам’ятний знак на честь першої літописної згадки про Полтаву.  На гранітній брилі викарбуваний напис: “Игорь Святославичь... поеха противу Половцемъ и перееха Въросколъ оу Лтавы... Ипатьевская летопись 1174 г.” Краєвид з Іванової гори дивовижний – звідси видно Полтавський Поділ, стадіон Локомотив, новобудови, старі хати, природу і навіть Макухівське сміттєзвалище. Але навіть його присутність не псує органічного краєвиду. До честі полтавців, найвизначніші місця міста оснащені інформаційними табличками з QR-кодами – наводиш на нього телефон і читаєш цікаві факти про будівлю, місцевість, пам’ятник. Пункт про історію неможливо розкрити без музеїв Полтави і Полтавщини, і без них же – неможливо закрити розповідь про архітектуру. Тож, годинки півтори погулявши вулицями і нафотографувашись біля вищезазначених пам'яток, ми випили по каві у одній із чисельних кав’ярень середмістя (від 15 гривень за філіжанку) і рушили до перлини міста – Краєзнавчого музею імені  імені Василя Кричевського. Музеї Описувати музей об’єктивно і не зриваючись на пафос – важко. Він справді гарний, самобутній, і єдине з чим може перегукуватися це еталонне втілення українського архітектурного модерну – це із мавританським стилем.  Будинок Полтавського губернського земства (1903-1908), в якому розташовано Краєзнавчий музей Проте й про нього естети одразу забувають, тільки-но потрапляють всередину. Бо ж там, для одних багата українська панська хата, а для інших - ідилічний козацький маєток.  Центральный холл музею Зала засідань земства (нині актова зала музею) із балкончиком для хору Колекція багатюща – близько 300 тисяч експонатів. Від опудала свині Миргородської породи до обладунків самурая. Якщо зберетесь до музею – обов’язково беріть екскурсовода. Квитки до музею – 20 грн, оглядова екскурсія – 150 грн. Опудало свині Миргородської породи А ще обов’язково слід погуляти по внутрішньому дворику музею – там дуже затишно і привітно. Ну і фотки будуть трошки інакші, ніж у решти.  Внутрішній двір музею До речі, перед будовою музею можна побачити ще одну окрасу архітектури Полтави – пам’ятник Тарасу Шевченкові в стилі конструктивізм, авторства Івана Кавалерідзе. Залізобетонний монумент викликає справжнє захоплення у шанувальників мистецтва “початку радянської доби” і має лишити по собі гарний спомин у тих, хто авангард тих часів не сприймає. Справа в тому, що такого Тараса ви ще не бачили. Плюс, є поле для фантазії: чи-то Кобзарь на тракторі, чи то на катку… Пам'ятник Тарасові Шевченку відкрито в Полтаві 12 березня 1926 року Після краєзнавчого ми трохи втомились і повільно поплентались в бік Білої альтанки, перетравлюючи побачене. Ковтнувши один глечик класичних галушок на двох (від 60 грн за глечик) та посмакувавши компотиком в симпатичній ресторації, яких тут повно, ми загуглили список музеїв Полтави.  З 13 музеїв у списку нас зацікавило 2 – музей-садиба Котляревського, який був поряд, та музей важкої бомбардувальної авіації. Музей Полтавської битви вирішили залишити на потім, бо “Google Maps” показувало, що туди гарно їхати, коли збираєшся далі по області.  Садиба Котляревського (вхідний квиток 20 гривень) розташовується поряд з Успенським собором у кількох кроках від Білої альтанки. Це не оригінал, а відтворена у 1969 році репліка. До слова, відвторювали обійстя автора “Енеїди” здійснювали за акварельним ескізом Тараса Шевченка, який замалював її у 1845 році. Садиба Івана Котляревського Умеблювання житла намагалися підібрати максимально близько до епохи, але кілька оригінальних речей в музеї є. Нас особисто вразив нехрестоматійний портрет Котляревського в трьохуголці царської армії. За таким столом Іван Котляревський працював А якщо ви гарно розбалакаєтеся з екскурсоводами, вам покажуть місце, де захований справжній артефакт, до якого торкалася рука Котляревського. І цей артефакт також можна помацати. Кажуть, що Котляревський точно бачив цю деревину Після Івана Петровича маршруткою №52 ми поїхали до бомбардувальників. З пішими переходами маршрут зайняв близько 40 хвилин – якраз є час на впорядкування шухляд пам’яті і ревізію вражень. І цей “передих” – був просто необхідний, адже враження від авіаційного музею і в мене, і в дружини були грандіозні. Музей знаходиться на території, яку до 2007 року займав 185-й гвардійський важкий бомбардувальний авіаційний полк і межує з чинною військовою частиною. Ну, що сказати, вразили не лише літаки, а й те, з якою любов’ю персонал ставиться до кожного експонату, як привітно приймає гостей, як щиро вболіває за свою справу. А ще – музей контактний. Тут окрім класичної експозиції (власне в самому приміщенні музею) діє чудовий військово-історичний парк, та стоянка з літаками. В літаки можна залізти, посидіти в кріслах пілотів і на хвильку відчути міць і могуть залізних птахів. Квиток до музею коштує 60 гривень, але радимо брати гіда. Історії про операцію Френтік, про Джохара Дудаєва, та переліт українського літака до Кольського півострова, торпедування баржі та повернення назад до Полтави без додаткової заправки – вражають. Навіть, якщо дуже стомився міць літаків повертає бадьорість Переїзди, перекуси, екскурсії зайняли в нас приблизно 8 годин. Тож абсолютно щасливі, ми вповзли в готельний номер і вимкнулися до ранку наступного дня. До речі, про готелі. Всі відомі світові сервіси оренди житла та бронювання готелів працюють із полтавськими номерами. Ми скористалися сервісом Booking і дуже легко забукали собі пристойне житло. Ціни за добу стартують від 300 гривень за добу, але раджу вам брати сегмент на 100-200 гривень дорожче.  День ІI Прокинувшись рано (бо рано ж лягли), ми зрозуміли, що з нашого списку натяк на уявлення вже маємо про Історію, Архітектуру, Кухню, а ось про Природу, полтавську мову і Гоголя, ще нічого не знаємо. Другий день ми почали з Автовокзалу, адже путь наша лежала на Полтавщину. Ще дорогою з Києва до Полтави, гортаючи різні путівники, ми зрозуміли, що найліпше познайомитися із Полтавщиною за один день ми зможемо в Опішні. Тут тобі і гончарство, тут тобі і етносадиби з майстер-класами на всі забаганки, тут тобі і природа, і мова, і наїдки, і люди гарні. Єдина проблема – час. Від Полтави до Опішні – 45 кілометрів і десь час із гаком їзди. Але ж у нас ще не обслідувано Музей Полтавської битви?  Опішнянський музей гончарства відкривається о 8.00, а “битва” о 9.00. Порадившись, вирішили “битву” лишити на колись потім, тим більше, що ця полтавська локація, цікавила нас найменше. Гуляючи містом, ми так чи інакше натикалися на об’єкти із нею пов’язані: пам’ятник місцю, де спав Петро Перший, церква у футлярі, Монумент Слави на честь 100-річчя перемоги російської армії над шведськими військами Карла XII, посеред Круглої площі… Ну, і власне, для українців “битва” – велика трагедія, а ми з дружиною ще не відійшли від суму за втрачену моць після авіаційного музею. Уявіть, якби оті “дальні літаки”, які в 2000-х порізали, досі стояли на варті, втрату Чорноморського флоту країна переживала б не так гостро. Але менше з тим, адже на нас чекає Опішня.  Природа і знову історія Виїхавши о 7.45 маршруткою з Полтави (один квиток 40 гривень), ми вже за півтори години були на місці. Першим пунктом нашої подорожі був Музей Гончарства, другим – етно-садиба Лялина Світлиця. “Краєвиди полтавськії”, що супроводжують тебе під час поїздки, можуть лишити байдужим тільки дуже черству людину. Соняхові поля, лісочки, горби й горбочки, чепурні села, а головне – пристойна дорога. До речі, дорогою до Опішні ми проїхали повз поворот на славну Диканьку. Поворот пропустити важко, адже дороговказом тут виступає Тріумфальна арка, що колись давала старт шляху до маєтку Кочубеїв. Арка побудована у 1820 р. на честь зустрічі і перебування царя Олександра І у палаці князів Кочубеїв (реставрована в 2008-му році) Кочубеї для України часів царату – це щось на кшталт клану олігархів. Вони спочатку не віддали заміж за Мазепу свою дочку, потім зрадили гетьмана перед Петром І, потім страждали, потім були реабілітовані і зажили просто колосальної слави. Наприклад Віктор Кочубей був міністром внутрішніх справ, а згодом і канцлером Російської імперії. Мало хто знає, але вугільна Донеччина і сам Донецьк – це також Кочубеї. У 1869 році князь Сергій Кочубей отримав від уряду імперії підряд на будівництво заводу залізничних рейок на землях сучасного Донецьку. Але спритник продав замовлення і землю Джону Юзу, а той вже збудував завод, шахти і дав першу назву Юзівці, яку ми знаємо як Донецьк.  Після жовтневого перевороту селяни спалили палац Кочубеїв, а недоплаки розтягли по хатах – будували хати, сараї, мостили підлоги… Єдине що лишилося – це кілька давніх Коучубеївських дубів, та родинна церква із усипальницею. Церква дуже цікава, адже із середини її підкупольний простір нагадує римський Пантеон. Аллея Кочубеївських Дубів Підкупольний простір Свято-Миколаївської церкви в Диканьці За роздумами про Кочубеїв, яких ми ще згадаємо в цій оповіді, спостерігли, що рельєф за вікном став більш гористим. А це означає наближення до Опішні, гончарного серця України, та території, де зареєстрована абсолютна відмітка рельєфу Лівобережжя – 202,6 метрів над рівнем моря. На семи опішнянських пагорбах люди живуть з періоду неоліту, рибалять у Ворсклі, ростять хліб та ліплять глечики. Власне, навколо теми гончарства тут зав’язано все. Тут працювало два найбільші в Україні гончарні заводи – Опішнянський завод “Художнiй керамік” та завод “Керамік”, тут чудовий гончарний ринок (невеличкий рукодільний глечик можна придбати із 50 гривень), тут гончарна школа, тут десятки підприємців-гончарів, що гончарують приватно і тут чудовий Музей гончарства, в який ми власне і збиралися потрапити. Екскурсія, у вартість якої входить майстер-клас із гончарства коштує всього 90 гривень. Про глечики і глиняний посуд ви довідаєтесь дуже багато, але головна принада цього місця – природа і химерні глиняні композиції, які у творчому хаосі розставлені по території.  Фото з офіційної Facebook-сторінки Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному Кухня і народний побут Витративши на музей гончарства дві з хвостиком години ми сильно зголодніли і вже просто летіли до Етно-садиби “Лялина Світлиця”. Благо, вона всього півтора кілометри від музею і пішки цей шлях можна здолати хвилин за 20. Ще в Києві, обираючи місце, де в Опішні можна скуштувати справжньої полтавської кухні, ми знайшли Facebook-сторінку фундаторки садиби Олени Щербань. Олена – дуже цікава людина. Вона науковець-глечикознавець, доктор історичних наук, етнографія і гуру зеленого туризму на Полтавщині. Потрапити до неї в гості не сказав би, що надто важко, але точно раджу заздалегідь з нею зв’язатися і узгодити приїзд.  Ми узгодили, і навіть сказали, щоб хотіли попоїсти: борщ із квасцем, шпундрю з буряками, качану кашу і бездріжджовий гречаний хліб, печений в спеціальній бездріжджовій печі. Всі ці диво-наїдки ми замовили не просто так. Наприклад, про “шпундрі з буряками” (давня українська народна страва зі смаженої свинини (підчеревини чи грудини), тушкованої потім із буряками в буряковому квасі) ми вичитали в карті обіду в ресторані “Монголія” на честь відкриття пам’ятника Котляревському. Зберіг її засновник “Полтавського вісника”, журналіст Дмитро Іваненко. Вважаю, не зайвим буде процитувати мовою автора: “Борщ до шпундрів з буряками; юшка з періжками; келебердянська осетрина з підлевою; пелюстки до смальцю з сухарями; сахарний горох; різна дичина до соку; заморожена молошна каша з київськими смаженими горіхами та полтавськими пундиками. Трунки; медведикі; пунші; Анхизова чекалдиха; овощі"  Шпундрі з буряками Про борщ із квасцем (буряковим квасом, рецепт якого легко знайти в мережі) ми довідалися у розмовах із полтавцями. Для них він як, до речі, й вареники на пару – це взагалі, не екзотика, а даність. Справжні полтавці вважають, що борщ без квасцю – не борщ, а вареники варені у воді – “сині і гливкі”. Банка квасцю накрита патісоном А ось качана каша (як і шпундрі) – це вже екзотика і ретро. До того, ж вона є типовою стравою саме для Полтавщини і ніде в Україні нічого подібного не готують. Рецепт приготування качаної каші від Олени Щербань Обід виявився неперевершеним. А головне, страви, хоч і цікаві та складні, але їх цілком реально приготувати в умовах міської кухні. Правда, не буде аромату печі та глечика, але його можна доповнити уявою. Зазначу, що “Лялина Світлиця” це не зовсім про їжу. Тут можна взяти купу майстер-класів: плетіння нитки на старовинному веретені, виготовлення посуду і сувенірів з трави, мотання ляльок мотанок… Олена навіть може навчити охочих білити піч. Тут частують гостей Паніматка етносадиби запевняє, що її місія – допомогти людям жити на всі 100%, а щаслива вона тоді, коли гість, що відвідав її вперше, повертається. Гоголь В садибі нам пощастило познайомится із групою із восьми харківських туристів, які збиралися за 60 кілометрів від Опішні до села Гоголеве. Мета їх вояжу – участь в нічному театралізованому дійстві  під назвою “Чи знаєте ви українську ніч?”, яке відбувається в Національному музеї-заповіднику Миколи Гоголя.  У зв’язку із карантинними обмеженнями на дійство може потрапити не більше 15 осіб. При цьому шоу коштує 6 тисяч гривень за группу, плюс витрати на автобус. Тож, поява двох додаткових учасників, які були готові профінансувати свою участь у спільній справі і трохи полегшити загальні витрати, неабияк потішила наших нових харківських знайомих і нас любо прийняли до гурту. Вітальня з портретом Миколи Васильовича. Цей портрет мати ховала, коли Микола приїздив гостювати. Гоголеві здавалося, що він на портреті гарніший, ніж у житті. Коли нащадок козацької старшини Микола Васильович Гоголь у 1825 році закінчив гімназію і твердо вирішив зайнятися літературою, він матері: “Ви почуєте про мене все, або нічого”. Від тих часів, ось уже майже 200 років всі навколишні землі просякнуті Гоголем. Він на сувенірах, в краєзнавчих кабінетах шкільних музеїв, в топонімах, в архітектурі, в серцях і у свідомості кожного полтавця… Флігель, де жив і працював Гоголь, коли навідував батьків А все через те, що Гоголь – не лише великий письменник, а й дуже здібний і вправний маркетолог. “Вечори на хуторі біля Диканьки” стали популярними не лише через яскраву сюжетну лінію і філігранне письмо, а й через назву. Цвіт Петербургу (та ті, хто прагнув до нього належати) чудово знали назву Диканька, бо ж саме там було родинне гніздо Кочубеїв – родини імперських урядників і фаворитів двору. Назви Гоголя свій твір “Вечори на хуторі біля Сорочинців, або біля Миргороду”, хто знає який був би ефект. Про цей та про багато інших цікавих фактів із життя Гоголя вам радо розкажуть в музеї. Що ж до шоу, то спойлерити не буду, а просто поміщу тут анотацію до нього в якій майстерно описано те, на що чекає гостей: “Театралізоване дійство проводиться в темну пору доби. Адже, як відомо, після заходу сонця починає відбуватися все найцікавіше. Тому немає кращого часу, аби у повній мірі пізнати загадковість місця, що надихало самого Гоголя, послухати надзвичайно цікаві історії та помилуватися красою української ночі. Наш екскурсовод допоможе вам перенестись у ХІХ століття і поринути у світ гоголівських героїв. Русалки, таємничі постаті, кум Цибуля, Левко та Галя, мама письменника, його молодша сестра Ольга та автор безсмертних повістей зустрінуть вас у своїх володіннях. Саме дихання ночі таїть в собі дещо містичне та неповторне… Ви обов’язково це відчуєте! Гоголівська садиба приховує багато таємниць. Наприклад, ви зможете загадати бажання на великому камені біля гроту, в який родина Гоголів приходила помолитися та побути наодинці з природою. Гід покаже, як правильно загадати бажання, щоб воно здійснилося. Наше нічне театралізоване дійство створене спеціально для тих, хто бажає “полоскотати” собі нерви, для любителів нічних несподіванок та прогулянок, справжніх шанувальників творчості Гоголя! Екскурсія триває 2 години і включає в себе наступне:  цікаву розповідь про життя і творчість одного з найзагадковіших та найвеличніших письменників світової літератури;  відвідування батьківського будинку та флігеля, де писав свої геніальні твори Микола Гоголь;  прогулянку чарівним парком-садом, наповнену несподіванками; спів солов’я, чарівні мелодії українських народних пісень та ще багато-багато цікавого!!!”. Дозволю собі лишень кілька ремарок і фактів, які вразили. По-перше, вразила жінка, яка виконує роль мами Гоголя. Вона, як і решта учасників дійства – не професійні актори, а звичайні музейні працівники. По-друге, Гоголь був вправним художником і всі гості музею можуть у цьому переконатися. Ну, і по-третє, – сюди слід їхати за знаннями і фактами. Бо тільки тут можна довідатися те, про що рядовому поціновувачу творчості, який із Миколою Васильовичем знайомий виключно у межах шкільної програми, і не снилося. Вітражі, створені за ескізом Миколи Гоголя Мова і епілог А ось із прикольним полтавським суржиком нам не пощастило. Ми жодного разу не почули слова “кукурГуза”, “е” замість “и”, м’якого “л” і решти мовних кліше, що їх приписують полтавцям. Місцеві навіть трохи ображалися на нас, коли ми щиро цікавился, де ж відомий суржик? Звичайно, суржик є, але в Полтаві і на Полтавщині його не більше й не менше, ніж на Київщині чи Житомирщині.  “Свайба”, “ходю”, “добре утро”, “каеш”, “драстє” та решта слів, які весело і легко заходять нам у Києві, тут лунають настільки органічно, що тобі здається “наче так і треба” і ти їх просто не помічаєш. Чому так, у нас відповідь одна – бо Полтавщина щира і будь-який гість відчуває себе на цій щирій і щедрій землі, спокійно і без всякого “цего”. Насамкінець зазначу, що двох вихідних днів вистачить лише для того, щоби почати розбиратися із списком, який я подав на початку цієї оповіді. А для того, щоб мати максимальний багаж інформації про кожен пункт списку (саме із таким завданням ми ступили на перон вокзалу Полтави), сюди треба повертатися іще не раз. PS: Автор щиро і уклінно дякує усім, хто допоміг нам під час цієї подорожі, зробив її інформаційно насиченою та комфортною. Люди, – ви неймовірні! Фото: Ігор Дармостук КиевVласть

Минулого року  Вишгородським історико-культурним заповідником за підтримки Українського культурного фонду був реалізований грантовий проєкт “Історико-культурна спадщина Вишгородщини: QR –кодування, моніторинг, апробація й популяризація” в рамках якого 22 об'єкти давнини були марковані інформаційними табличками з QR-кодами, що відсилають на офіційний сайт Заповідника, де міститься докладна інформація про ці артефакти. QR-код – код швидкого реагування. Код швидкого реагування (Quick Response Code, скорочено – QR-код) був розроблений у 1994 році для автомобільної промисловості. Та, уже в 2000 році поширився й на інші галузі, завдяки можливості вмістити багато інформації. У музейній справі його вперше використали у Великобританії у 2011 році в художній галереї Дербі у проєкті QRpedia. Автори проєкту, поєднавши експонати галереї з текстами Вікіпедії, дали змогу відвідувачам галереї зчитати код експонату. Він зчитувався автоматично з налаштувань смартфона і переходив на відповідну статтю з потрібною інформацією у Вікіпедії. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Сьогодні цим методом користуються культурні установи майже усього світу, розміщуючи коди як на експонатах всередині музеїв, так і на архітектурних та археологічних комплексах, де вони доповнюють основну інформаційну табличку або схему. Туристи охоче користуються кодами якщо хочуть більше дізнатися про той чи інший об’єкт. Україна теж не пасе задніх. У великих містах запроваджують QR-кодування в туристичній та культурній сферах. Нові технології в малому місті Для малих міст і сільської місцевості QR-кодування поки що новинка. І саме цю новинку впровадив у межах проєкту “Історико-культурна спадщина Вишгородщини: QR-кодування, моніторинг, апробація й популяризація” Вишгородський історико-культурний заповідник, який став одним з переможців серед 74 проєктних заявок на конкурсну програму “Український культурний моніторинг” (УКФ). Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Восени минулого року жовті таблички з QR-кодами з’явилися на історичних пам’ятках Вишгорода. Тож тепер у туристів та мешканців міста є можливість дізнатися багато цікавого про історію рідного краю, завантаживши через цей код на свій телефон. Якщо смартфон сучасний, у ньому вже встановлено сканер, програмне забезпечення на основі OC Android – сканування відбувається автоматично. Тим, у кого телефон старіший, але в ньому є камера, потрібно спочатку скачати з інтернету і завантажити безкоштовну програму для зчитування кодів. Далі процедура дуже проста – підносиш камеру смартфона на “квадрат” з кодом, й інформація миттєво завантажиться на телефон, відкривай і полинай у світ історії. Стежками князів і ремісників Історія славетної Вишгородщини сягає глибини тисячоліть. Місто на високих пагорбах дніпровського правобережжя вперше згадується в літописі від 946 року. Град Ольжин, як свого часу називали заміську резиденцію княгині Ольги, Вишгород був улюбленим місцем відпочинку і філософських роздумів київських князів – Олега, Ігоря, Святослава, Ярослава Мудрого, який тут працював над своєю “Руською правдою”, а Володимир Мономах саме тут написав “Повчання дітям”. На цій землі відбувалися важливі історичні події, у яких гартувався український народ, формувалися засади державності й культурні традиції. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Вишгород був великим феодальнім замком, наймогутнішою фортецею давніх часів і визначним ремісничим центром. Наявність високоякісних глин зумовило створення осередку гончарства, де археологами виявлені рештки житлових і господарських приміщень, залишки горнів. А колекція кераміки, знайдена на цій території складає десятки тисяч уламків і цілі вироби. Саме цей гончарний осередок – найбільше досліджений в Україні. Дитинець, Посад, Вали, Ремісничі квартали… Тут колись вирувало бурхливе життя. Вишгородська земля багата на археологічні знахідки. На жаль, при незайманих ландшафтах, тільки вони й збереглися у тому вигляді, у якому були в давньоруські часи, а прадавні споруди були зруйновані, не збереглися артефакти давньоруських часів. А всім цікаво – де ж місце поховання князів Бориса і Гліба, де давні вали й рови, де мури фортеці? Про це з подивом запитують шанувальники старовини, дивлячись на цілком сучасне місто. Історія тут на кожному кроці, але біда в тому, що вона не показана зовні. Без візуального підтвердження важко щось пояснити. Тепер же історія відкривається завдяки 22 табличкам з QR-кодами встановленими на історико-культурних пам’ятках – визначних об’єктах міста та району. І все це завдяки команді Заповідника, що реалізувала грантовий проєкт з QR-кодування. Для малих територій, зокрема для Вишгородського району, це справжнє відкриття. Доречно зауважити, що  тут відразу подбали про антивандальний захист, встановивши таблички з алюмінієвого композитного матеріалу із захисним шаром з акрилу. Історико-культурна спадщина в урбанізованому середовищі “Мета проєкту, – говорить директор ВІКЗ, кандидат історичних наук Влада Литовченко, – зробити Вишгород туристично привабливим містом з промаркованими об’єктами історико-культурної спадщини. Ідея QR – кодування давно вже назріла, адже в місті з великим і дуже цікавим історичним минулим наочно залишилось небагато об’єктів. Вишгородський історико-культурний заповідник власне і був тією установою, яка запропонувала та згенерувала цю ідею й втілила її в життя. Ми колегіально вирішили, що впровадження нових технологій, встановлення QR-кодів на знакових об’єктах надасть місту нового поступу в залученні молоді, в зацікавленості туристів. Унікальність Вишгорода полягає в тому, що він складається із сучасного міста – будинків та вулиць, якими ходять люди,  і того історичного, культурного та археологічного надбання, що лежить під їхніми ногами. Це дві реальності, які ми своїм проєктом намагалися поєднати. Робота над проєктом велася паралельно в декількох напрямках: відібрано об’єкти культурної спадщини Вишгородщини, згенеровано QR-коди, які відсилають до відповідних статей на сайті ВІКЗ, розміщено генеровані QR-коди на інформаційних табличках поряд з історичними об’єктами, створено віртуальну карту з використанням ресурсів Googl maps та wikimapia. Проведено апробацію використання системи  “Відвідувач – QR – код – електронний ресурс сайт ВІКЗ”. У рамках проєкту вийшов у світ іміджевий альбом “Старожитності Вишгородщини”, у якому презентується історико-культурне надбання Київського Полісся як унікального комплексу пам’яток і визначних місць. Це науково-популярне видання розраховане на поціновувачів історії, зацікавлених у вивченні минулого України і Київщини, фахівців музейної справи та краєзнавців. Попри те, що проєкт мав наукове підґрунтя, було багато чого цікавого й позапрограмного. І серед таких творчих моментів, особливо хочу відмітити виготовлення власної марки проєкту. Унікальність її в тому, що в наш час це єдина марка з діючим QR- кодом. Укрпошта зацікавилась цією маркою і взяла її в роботу. Завдяки проєкту, висвітлюється давня історія Вишгородщини. Нашу команду запалювала, зігрівала й давала сили думка, про потрібність нашої справи. Ми надихали один одного й знаходили підтримку серед таких же небайдужих до історії краю представників адміністрації, керівників установ міста, звичайних містян. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Одна з ознак небуденності проєкту те, що його з ентузіазмом підтримали визначні особистості України – науковці, дослідники, історики, музейники, діячі культури й мистецтва, за допомогою яких було створено фільм “Проєкт QR-кодизації історико-культурної спадщини Вишгородщини” і розміщено його в YouTube”. Сучасному місту – інноваційні технології Першими, хто випробував на практиці роботу Заповідника, були вихованці Вишгородського районного Центру художньої творчості дітей, юнацтва та молоді “Дивосвіт”, які взяли участь у цікавому квесті “Доторкнись до історії”. Дівчата й хлопці переміщувалися схилами і пагорбами міста, шукали потрібні об’єкти, фотографували на свої смартфони історичну пам’ятку, зчитували з табличок QR-коду потрібну інформацію й надсилали до штабу коротке повідомленні про об’єкт. Найвправніші були нагороджені цікавими призами й прогулянкою на катері по Київському водосховищу. Не дивлячись на те, що страшенно втомилися, юні вишгородці були у захваті від того, що їхнє рідне місто стало таким крутим, запровадивши сучасні інноваційні технології. Ксенія Уткіна,  “Школа журналістики”  ВРЦХТДЮМ “Дивосвіт”, переможець Міжнародного фестивалю “Прес-весна на Дніпрових схилах” і конкурсу “Журналістське розслідування/дослідження “Київ крізь призму журналістики”

ВО “Свобода” продовжує відстоювати права українців в абсолютно різних сферах діяльності. Багато уваги активні “свободівці” приділяють і фермерам та аграріям, які без підтримки держави в умовах карантину опинились в скрутному становищі. Про те, які механізми підтримки сільгосппідприємців мають бути на місцевому та державному рівні, а також про децентралізацію і проблеми на Бориспільщині в інтерв'ю KV розповів депутат Бориспільської райради, екс-голова РДА Віталій Гордієнко. KV: З якими проблемами до вас, як депутата районної ради, найчастіше звертаються мешканці? Віталій Гордієнко: Зазвичай, люди очікують участі депутата будь-якого рівня у вирішенні якихось особистих, персональних питань, найчастіше пов’язаних зі скрутним становищем або проблемами з подолання бюрократичних перешкод. Кожен раз, зустрічаючись з мешканцями з приводу виникнення у них подібних питань, наголошую, що вирішення такого штибу питань, це надзвичайно малоефективний спосіб полегшення життя. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Сьогодні вирішимо одну проблему – завтра з’явиться декілька нових. Основне спрямування спільних зусиль має бути зосереджено на зміні системи взаємин громадян і влади. Лише системний підхід може сприяти суттєвому покращенню умов проживання. Депутат не повинен бути благодійником і помічником, він має створювати умови, за яких більшість подібних проблем у людей навіть не виникнуть. Та все ж, в окремих випадках, депутат має долучатися і до вирішення особистих проблем мешканців, що надали йому повноваження представляти їх інтереси. Це поза сумнівом. KV: Які основні проблеми є у Бориспільському районі? Як їх вирішити? Віталій Гордієнко: Проблеми Бориспільського району не є унікальними. Здебільшого це проблеми більшості районів України. Сміття, стоки, а отже пов’язані з цим екологічні проблеми, медицина, освіта, електропостачання,  проблеми громадського транспорту та багато інших, всім відомих, проблем. Владі давно належало б їх систематизувати і запропонувати комплексну програму вирішення таких проблем в масштабах країни.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Всеукраїнське об’єднання “Свобода” готове запропонувати ефективні заходи вирішення проблем на рівні держави та місцевого самоврядування. Як доказ, маємо незаперечно успішний досвід міських голів від ВО “Свобода” в містах обласних центрах – Івано-Франківську, Тернополі, Хмельницькому. Там, за останні роки, докорінно змінено інфраструктуру, запущено муніципальний транспорт, вирішено проблеми пільгових перевезень, побудовано з нуля чимало садочків, шкіл, спортивних об’єктів, доріг, паркових зон, залучено інвестиції та безліч іншого. А якби ще допомога держави!? “Свободівцям” лише заважають. А все, щоб не дати можливості своєю діяльністю проявити свою державницьку спроможність. Адже ми не лише політична альтернатива нікчемним безідейним політпроєктам, а ще й господарницька. Та все ж, якщо зауважити на “найсвіжіших” проблемах, то показовим є нещодавнє звернення мешканців села Гнідин Бориспільського району та мікрорайону Бортничі, Дарницького району міста Києва з приводу видобутку піску та пов’язаної з цим безперервної роботи земснаряду лише за 200 метрів від житлових будинків. Люди змушені жити як у якійсь “промзоні”. А ще руйнування будинків, доріг, знищується озеро в зоні відпочинку, затоплюються багаторічні насадження. Для вирішення таких питань багато не треба. Просто припинити цей руйнівний та грабіжницький бізнес з видобутку піску з-під будинків людей. Хіба це так важко!? Але влада дуже часто пов’язана з цими “горе-бізнесменами” корупційними взаєминами. Тому подібні проблеми не вирішуються десятками років.  KV: Чи вирішено проблему зі сміттям? Ще у 2018 році місто та район сперечались щодо будівництва сміттєпереробного заводу, вдалося знайти компроміс? Віталій Гордієнко: Звичайно, що ні. Складається враження, що існуюча ситуація або влаштовує владу, або хтось впливовий заробляє на цьому, а найвірогідніше одне й друге. Хоча, задля справедливості, зазначу, що питання утилізації сміття – складна проблема. Адже жителі і району і міста, хотіли б вирішення “сміттєвих питань”, але місцезнаходження майбутнього підприємства – це камінь спотикання. Проте, маючи бажання можна дійти компромісного рішення, вирішити всі організаційні питання та вивівши проблему у ряд пріоритетних, зрештою, покінчити з перетворенням місцевості у величезний смітник. KV: Чи підтримує “Свобода” запровадження ринку землі? Віталій Гордієнко: Запропонований новою владою сценарій позбавлення українців основного, стратегічного, фундаментального ресурсу, не має нічого спільного зі “свободівським” баченням обігу сільськогосподарських земель в Україні. ВО “Свобода” пропонувала і пропонує систему забезпечення прав землевласників розпоряджатися своєю власністю, продавати її за справедливою ціною з одночасним забезпеченням державного володіння земельними ресурсами, збереження української землі дітям та створення умов для розвитку дрібного та середнього фермерства, що дасть поштовх до розвитку і збереження села, яке завжди мало вирішальний та сакральний вплив на всі процеси державотворення в Україні, в усі часи. Та при владі випадково опинилися особи, яких абсолютно не цікавить майбутнє наших дітей, адже майбутнє своїх нащадків, вони аж ніяк не пов’язують з Україною. Для них українська земля – це товар, який вони хочуть вигідно продати іноземцям та місцевим олігархам. На жаль, це так.  KV: Як “Свобода” захищатиме права аграріїв на Київщині? Віталій Гордієнко: “Свобода” має величезний досвід захисту прав українців та напрацьований, дієвий “інструментарій” поєднання правових, публічних, та протестних заходів, а при виникненні необхідності – то і силового захисту від свавілля. Отже, ми використовуватимемо всі доступні засоби для забезпечення інтересів, насамперед малих і середніх аграрних підприємств, перебуватимемо у постійному зв’язку з аграріями. Останнім часом між “Свободою” та аграріями налагоджено ефективну співпрацю, не в останню чергу “завдяки” загрозам, що влада створила фермерам.  KV: Через карантинні обмеження овочівники Київщини понесли великі збитки, зокрема тони моркви довелось викинути на смітник. На вашу думку подібні проблеми можна вирішувати на місцевому рівні? Віталій Гордієнко: Виникнення цієї проблеми ми прогнозували. Та й не лише ми. Проблеми реалізації сільськогосподарської продукції стали цілковитою несподіванкою хіба лише для влади. Що говорити про овочі. Навіть, доволі легко прогнозована потреба в медичних масках та дезінфекторах не була забезпечена.  Уникнення проблем з реалізацією овочевої продукції та підтримка фермерів мали б відбутися на державному рівні за рахунок прогнозів об’ємів реалізації та аналізу доступних ринків для збуту в умовах карантинних обмежень. Це могло бути і часткове заміщення імпортованої овочевої продукції на вітчизняну та створення додаткових механізмів сприяння фермерам щодо логістики їхньої продукції та часткова компенсація цінових та транспортних втрат. Але ми не про це. На це, поки що, ми можемо сподіватися лише уві сні. Щодо місцевого вирішення подібних проблем – безперечно. Можна і треба вирішувати. Та все ж, я вважаю, без зловживань не обійшлося б, допоки у владі бізнесмени. Бізнесмени у владі дозволяють собі наживатися навіть на нещасті людей. Міф про те, що лише бізнесмен, створивши власний бізнес, є ефективним державним, публічним управлінцем – повна маячня. У владі мають бути кваліфіковані державники. Націоналісти. Чому? Тому що для них держава – це найефективніший механізм забезпечення розвитку нації, а не механізм власного збагачення. Ідея – основа ефективності.  KV: Яку підтримку для фермерів та аграріїв можна забезпечити на місцевому рівні? Віталій Гордієнко: Сприяння фермерам та аграріям має відбуватися постійно і на всіх рівнях. Місцева влада має можливості створити середовище комфортного розвитку малих та середніх сільськогосподарських підприємств. Але зараз найгостріше стоїть питання ставлення влади до аграріїв. Для них це “донор”, що може долучитися до вирішення гострих соціальних проблем, а з другого боку, влада всіма силами створює образ “негідника-фермера”, що визискує селян-землевласників. Отже зараз – хоч би не заважали. Прийде до влади “Свобода” – буде підтримка. KV: Аграрій для села – це постійний спонсор. Чи є у “Свободи” алгоритм роботи, який можна запропонувати громадам, що хочуть співпрацювати із фермерами, а не лише випрошувати у них допомогу. Віталій Гордієнко: “Свобода” має чітке бачення взаємодії громад з фермерами. Це і першочергове надання фермерам, а не агрохолдингам, земель, що є у розпорядженні місцевої влади, одним із можливих варіантів співпраці, “Свобода” розглядала забезпечення громадам права купівлі земельних паїв з подальшим наданням цих паїв у володіння місцевим фермерам. Варіантів безліч і їх важко переоцінити, адже перспектива наша полягає у розвитку аграрного сектору та фермерських господарств. Ми є аграрна країна. Але слід враховувати, що аграрні корпорації не дають можливості розвиватися селам. Для них ці села нічого не значать. Для них – це посівні площі. Натомість фермер, що тут живе і працює, дбає про людей і село. Це його середовище. Він створює робочі місця і допомагає у вирішенні соціальних проблем. Тому завдання місцевої влади – сприяння, а фермер вже дасть собі раду. KV: Як оцінюєте ефективність реформи децентралізації? Віталій Гордієнко: Дуже часто зміну адміністративно-територіального устрою подають як децентралізацію. Але це зовсім різні понятійні категорії. Децентралізація – надання повноважень, ресурсів і відповідальності, а адміністративно-територіальний устрій – це про інше.  На цю тему відбуваються деякі маніпуляції цифрами. Щоразу озвучуються лише абсолютні суми збільшення фактичних надходжень до місцевих бюджетів. Та рівень децентралізації слід вимірювати у відсотках, що відображатимуть залежність місцевих бюджетів від державного бюджету і частку доходів місцевих бюджетів у сукупному бюджеті країни. Тоді ситуація виглядатиме реалістичніше.  Проте, підсумовуючи, слід зауважити, що децентралізація є одним із можливих напрямків забезпечення самодостатності місцевого самоврядування, що є традиційним для України, а адміністративно-територіальний устрій “совєцьких” часів давно потребує наповнення питомим українським змістом. На жаль, нинішня влада не має прив’язки до української ідентичності. Отже, зміна влади на справжню, українську, безперечно дала б позитивний результат. KV: Що думаєте з приводу поділу Бориспільського району на десять громад? Чи усі вони будуть спроможними.  Віталій Гордієнко: Взагалі зміна адміністративно-територіального поділу в Україні є абсолютно життєздатним питанням, розумне вирішення якого могло б створити умови для природного, автентичного та гармонійного розвитку держави. Проте методики, використані для проведення цієї зміни в нашій країні можуть спричинити суттєві загрози не лише розвитку, а й існуванню багатьох населених пунктів. Перш за все турбує порушення принципу добровільності. Підлаштування конфігурацій майбутніх громад приватним баченням осіб, що можуть вплинути на процес та мають свої комерційні, виборчі та будь-які інші недержавницькі інтереси може призвести до створення цілком підконтрольних цим особам “вотчин”. І це не лише про Бориспільщину.  Щодо спроможності. Так, деякі громади, за прогнозами, можуть бути неспроможними. На те є об’єктивні причини. KV: Як можете прокоментувати протистояння населених пунктів за звання адміністративного центру? Чи справедливим, на вашу думку, є затвердження Бориспільського району? Віталій Гордієнко: Не думаю, що статус адміністративного центру може бути аж надто важливим. Взагалі не вважаю поділ на райони обґрунтованим. Це нав’язана окупаційним режимом адміністративна одиниця, яку, чомусь, намагаються зберегти. Впевнений, з часом вдасться це змінити. А щодо нинішнього стану, то найкраще розвинену інфраструктуру слід вважати достатньою підставою для визначення статусу центру. Все залежатиме від спроможності влади забезпечити зв’язок і сполучення між суміжними та суттєво віддаленими територіями, а також забезпечення можливості отримання повного переліку послуг за місцем проживання.  KV: Як “Свобода” розцінює хід терреформи та осінні вибори, які мають відбутися вже за новою адмінсистемою? Віталій Гордієнко: Хід терреформи “Свобода” розцінює, щонайменше, як суперечливий та переважно позбавлений логіки процес. Підготовка до проведення цієї реформи була заслабка. Адже такі масштабні зміни мали б переконливо обґрунтовуватися та популяризуватися. Натомість ми отримали доволі кволі спроби зацікавити громади до об’єднання. Навіть дотепер, більшість населених пунктів не бачить потреби та перспективи в об’єднанні. Осінні вибори “Свобода” сприймає, як звичний процес. Наша політична сила має майже тридцятирічний виборчий досвід. “Свободу” мало чим можна здивувати. Прогнилій та закорумпованій системі, аж надто важливо не допустити “Свободу” до влади, адже це означатиме для неї суттєві проблеми. А громадяни, які на час виборів стають виборцями, мають відчути шанс змінити все на свою користь. Це наше спільне завдання. KV:  У 2014 році ви за власним бажанням звільнились з посади голови Бориспільської РДА. У чому була причина? Віталій Гордієнко: “Свободівці” ніколи не трималися за крісла. Це було наше спільне рішення про складання повноважень націоналістами-членами Кабінету Міністрів України, головами обласних і районних державних адміністрацій у зв’язку з оголошенням результатів позачергових парламентських виборів та формуванням нової коаліції.  В складний період ми взяли на себе спільну відповідальність за долю країни, увійшовши до складу уряду та до виконавчих органів влади, оскільки Україна опинилася на межі існування. На той час ми виконали свою місію, втримали ситуацію. Але за результатами позачергових парламентських виборів уся відповідальність за політичну та соціально-економічну ситуацію в державі лягла на учасників нової парламентської коаліції. За логікою ми мали піти, що, зрештою, й зробили. Все як завжди в “Свободі” – по-чесному, по-свободівськи. KV:  Що думаєте з приводу виборчого законодавства? Якими, на вашу думку, повноваженнями мають бути наділені депутати місцевих та обласної рад? Віталій Гордієнко: Нове виборче законодавство, як і все ініційоване цими “турбопсевдополітиками” є “недороблене”. Не знаю, чи навмисно, чи з огляду на профнепридатність. “Свобода” вже давно запропонувала варіант виборчого кодексу, де все логічно та послідовно. Але ж ні. Видумують свій велосипед з квадратними колесами. Щодо повноважень, то вони мали б розподілятися за принципом субсидіарності, тобто “знизу вгору”. Всі проблеми, що можуть бути вирішені на місцях, мають вирішуватись якнайближче до людей. Та все ж, основним фактором, на мою думку, будуть не лише повноваження, а й бажання використати їх задля стрімкого та невпинного розвитку територій і держави. KV: Як “Свобода” сприйняла перегляд закону про державну мову? Які можуть бути наслідки через внесення змін до закону?  Віталій Гордієнко: Ми захищали мову завжди. Прикро, що в Україні знаходяться йолопи, які досі намагаються проштовхнути ідейки “рускава міра”. Та ми розуміємо причини. Це спроби Росії зберегти тут свій вплив.  “Свобода” захищала мову на Мовному майдані влітку 2012-го року, в українському Парламенті, в Конституційному Суді – захистимо й тепер. “Свобода” – захистить!” KV: Чому на майбутніх місцевих виборах люди мають голосувати за “Свободу”, з чим партія йде на ці вибори? Віталій Гордієнко: “Свобода” – це ідеологічна партія, яка протягом майже тридцяти років не поступилася своїми принципами, жодного разу не діяла всупереч своїй програмі, ніколи не залишалася осторонь в часи, коли загрожувала небезпека українцям і Україні. Окрім цього, “свободівці” – це досвідчені політики, успішні управлінці, кваліфіковані спеціалісти в різних галузях. Доведено на практиці. Як завжди, “Свобода” пропонує звільнення усіх державних органів від корупції та залежності, залучення мешканців громад до визначення пріоритетів розвитку, забезпечення контролю за витратами бюджетних коштів та активну участь громадян в управлінні спільним майном. Читайте: Керівник обласної “Свободи” Ігор Сабій: “Влада боїться двох речей – преси і людей на вулицях” КиевVласть

Лідер партії “Рідна країна” Микола Томенко переконаний, що найбільші оборудки столичного міського голови Віталія Кличка пов’язані з метро, адже він за 6 років не відкрив жодної станції, проте на 400% збільшив ціну проїзду, а над станціями метро ведеться масштабне будівництво. Про це KV стало відомо з повідомлення Миколи Томенко на його сторінці в Фейсбук.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  “Метро – найпопулярніший вид транспорту в столиці, яким в середньому користуються 1,4 млн пасажирів на день. Саме метро отримує найбільше коштів з усіх видів комунального транспорту. Отримує, але вони так і лишаються “під землею”, бо не бачать кияни ані покращення умов перевезення чи нових станцій, ані гідних заробітних плат для працівників метрополітену.  Як так відбувається? 6 років тому виборча кампанія Кличка розпочалась з обіцянок масштабної розбудови метрополітену. За цей час не збудували жодної станції. Тільки ціна проїзду виросла на 400% – з 2 до 8 гривень. Для порівняння візьмемо країни близького зарубіжжя, бо в Європі вже давно вирішили транспортні проблеми. Так от, за ці ж 6 років у Мінську відкрились 14 станцій, а в Москві – 41”, – написав Микола Томенко. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться За його словами, окрім цього, метрополітен виплачує борги за корупційні схеми, які були проведені ще за часів Черновецького. “Команда Кличка не спромоглася захистити інтереси киян. Ця безвідповідальність коштувала 2 мільярдів гривень. Зате на землі “все добре” – над тунелем метро біля станції Шулявська будують 40-поверховий житловий комплекс, над станцією метро Житомирська та захисній зоні метрополітену будують сьогодні офісний центр з паркінгом, біля метро Оболонь будують ЖК Obolon Plaza і таких прикладів багато. Наче й забули вже історію з будівництвом над станцією метро "Героїв Дніпра", коли будівельники пробурили діру в підземний вестибюль, від чого з’явились тріщини в стінах і серйозна загроза безпеці працівників та пасажирів”, – нагадав Микола Томенко. Він припустив, що Кличкові та його команді просто невигідно розбудовувати метрополітен. “Очевидно, що столичній владі на чолі з Кличком не вигідно будувати метро, значно більше вони заробляють, коли роздають земельні ділянки над станціями забудовникам! Для нашої команди громадського руху “Рідна країна” буде пріоритетним завданням розвивати найпопулярніший транспорт серед киян й розпочати інтенсивне будівництво станцій метро, а не шоу-мостів чи фонтанів” – констатував Микола Томенко. Читайте: Кличко велел Комарницкому и Плису выбивать деньги из подрядчиков на транспортной инфраструктуре, – Голос.ua Фото: KV КиевVласть

Орендарі землі все більше стають ворогами аграрного розвитку країни, ворогами для українців і ворогами для держави. При орендарях неможливо відновити зрошення землі. Україна буде втрачати землю, поки будуть існувати орендні відносини. Тільки самостійне господарювання може захистити землю, зробити рослинництво прибутковою і не ризиковою діяльністю для власників землі й для держави. А поки існуватимуть орендні відносини, ми будемо відставати і деградувати як особисто, так і країною в цілому. Випадково чи в інтересах певних осіб земельні відносини в Україні сформовані неправильно. Неправильність орендних відносин розуміють і самі орендарі (хоча про це не говорять і хочуть якомога більше поцарювати на чужій землі). Аграрна галузь в занепаді і оренда в цьому винна. Поголів’я свиней зменшилося в 4 рази, поголів’я великої рогатої худоби в 8 разів. Ці “рази” можна продовжувати й продовжувати. Орендні відносини не спроможні це відновити, як не спроможний відновити так званий ринок землі придуманий орендарями і “проголосований” ними ж та їх лобістами і відвертими дурнями, які не зрозуміли, як їх використали. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Визначальним фактором розвиненості аграрної галузі є розвинені тваринництво, переробка сільгосппродукції, сільськогосподарське машинобудування і зрошення. Так, дійсно, зі зрошенням у нас теж великі проблеми, і це показала ситуація цього року в південних регіонах і не тільки цього року і не тільки в південних регіонах. Тому говорити про розвиненість рослинництва та його ефективність така ж дурість як і щороку хвалитися найбільшим в історії врожаєм за часів незалежності. Зрошення (іригація) як частина меліорації має тисячолітню історію, і в деяких країнах наявність систем зрошення – питання продовольчої безпеки. Для України зрошення – дуже актуальне питання і навіть вже проблема. За радянських часів системи зрошення були розвинутим агротехнічним явищем, яке перетворювало рослинництво в менш ризикове господарювання, а також давало можливість отримувати кращі результати від господарювання. Але зрошувальний потенціал було втрачено – орендні відносини невблаганно зруйнували не тільки тваринництво та переробку на селі. Розібратися, яким чином можна вирішити цю проблему, які необхідно створити умови – значить почати вирішувати цю проблему.   Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Відновлення та розвиток зрошення можливий за певних умов. Сучасні спроби відновити й розвинути зрошення в Україні ні до чого не призводять – відсутні умови й бажання їх створити. Бо створити такі умови – значить збагатити людей і припинити багатіння орендарів, що неможливо, коли при владі будуть орендарі та їх лобісти. 1. Зрошення – недешеве задоволення. Зрошення – довгострокова інвестиція. Тому передбачає, що ініціатором такої зрошувальної інвестиції має бути власник землі або користувач землі-орендар, який має право на тривалий термін користування землею, достатній для отримання довгострокових інвестицій. Кредитні установи не будуть кредитувати орендарів на здійснення довгострокових інвестицій в систему зрошування – ризиковано (договори оренди можуть бути припинені раніше, ніж буде повернуто кредит) і неокупно (закінчаться договори оренди раніше, ніж буде повернуто кредит).  Банки не будуть кредитувати орендарів для купівлі землі. Власники землі не будуть масово продавати землю – цей процес може бути затягнутий у часі і не дасть кінцевого результату для мети довгострокового – кредитування для інвестиції в зрошування, а саме: концентрації землі в “одних руках”, які можна прокредитувати для зрошення. Наділяти орендаря додатковими правами – значить порушувати всі конституційні принципи прав і свободи власника землі. Сподіватися на те, що селяни продадуть землю і у землі з’являться унітарні власники і реалізують зрошення – дурість, яка полягає в тому, що концентрація землі сама по собі протирічлива суспільному розвитку і буде вимагати націоналізації, що дуже небезпечно для тих, хто на якийсь час стане унітарним землевласником. 2. Для ефективного зрошення повинна бути консолідація землі. Прийнятий закон про консолідацію земель в інтересах орендарів має натяки антиконституційності й порушує права українців-власників землі. Тому консолідуватися можуть тільки власники землі, а на сьогодні власниками землі є безпосередньо українці з 1-2 ділянками у власності 3. Для відновлення зрошення необхідно визначити організаційні та економічні засади. Відновленням системи зрошення, її розвитком має займатися держава, адже водні ресурси належать народу України й не можуть бути монополізовані в будь-який спосіб орендарями та іншими бізнесменами. Законодавчі зміни під назвою “закон про об'єднання водокористувачів” якраз передбачають монополізацію водних ресурсів і ще більше відсторонення власників землі від самої землі замість консолідації українців навколо землі. Такі законодавчі зміни з таким намірами не дієві, а головне – антисуспільні, це викликатиме вагомий суспільний спротив. Тому, якщо дехто з орендарів чи представників угрупувань орендарів (їхніх асоціацій і рад) говорить про національну програму про зрошення – це означає що вони прагнуть забрати ще більше прав у власників землі, забрати землю й отримати дармові гроші за рахунок українців для ведення прибуткового бізнесу орендарями та майбутніми латифундистами. Отже, отримати умови для відновлення та розвитку зрошення при орендних земельних відносинах неможливо без порушення конституційних прав власників землі, без погіршення економіко-соціального стану українців та без ще більшого спаду економіки країни. А чекати, коли певні особи сконцентрують в своїх руках землю – значить втрачати державу. Втрачати державу не потрібно – потрібно спочатку визначити єдиний суспільно-економічний шлях розвитку земельних відносин в інтересах українців, який має прогресивність і, як не дивно, вже працює в розвинених країнах. Є єдиний напрям дії руху і розвитку. Власником землі є український народ, зокрема суб’єктом права власності кожної земельної ділянки сільськогосподарського призначення є конкретний громадянин-власник землі. Швидким і ефективним варіантом відновлення та розвитку зрошення землі може бути тільки інвестування в зрошування за участі існуючих українців-власників землі й припинення спроб “віджати орендарями землю у селян”. На сучасному етапі це може робитися швидко, конструктивно й ефективно. Простіше кажучи, необхідно здійснити інвестування в систему зрошення землі в інтересах її власників, а не так, як хочуть орендарі, щоб в їх особистих інтересах. Така інвестиція належатиме існуючим власникам землі, вона підніме прибутковість рослинництва, і знизить його ризики, і працюватиме на зростання прибутку власників землі, розвиток аграрної галузі й економіки країни в цілому. Сприяти відновленню і розвитку системи зрошення може тільки Закон “Про прогресивні земельні відносини”, який закладає необхідну законодавчу базу для переходу до самостійного господарювання, в тому числі надає власнику землі право розривати договір оренди. Закладені в Законі “Про прогресивні земельні відносини” підходи відкривають різні дієві можливості для фінансування інвестицій в зрошування, серед яких є пряме державне кредитування за рахунок державної повноцінної кредитної емісії без застави і під 0%, а також будь-яке комерційне довгострокове кредитування (якщо воно буде надавати кращі умови, ніж державне кредитування). В даному випадку для кредиторів мінімізовані ризики, точніше – відсутні. Постає питання щодо організаційної форми юридичної особи, яка має бути прокредитована. Вирішення цього питання також запропоновано Законом “Про прогресивні земельні відносини”. Ефективна організаційна форма може бути створена виключно за участю власників землі. Єдиною такою організаційною формою є Товариства власників землі як юридичні особи у вигляді господарських товариств. Учасниками Товариства власників землі можуть бути власники землі – землі, зрошення якої буде здійснюватись в інтересах власників землі, українського суспільства та держави Україна.  Єдиними справжніми аграріями можуть бути власники землі, представляючи первинного сільгосптоваровиробника, зокрема через участь у Товаристві власників землі. Саме таку організаційну форму аграрного виробництва має підтримувати держава, адже це і підтримка кожного українця-власника землі, збільшення прибутку кожному українцю, а не певному бізнесмену-орендарю. Засуха на півдні країни чітко показала не тільки ризикованість землеробства без зрошення, а й кризу земельних відносин, в основі яких є оренда. Оренда повинна бути припинена, власники землі повинні мати право розривати договори оренди, створювати Товариства власників землі, здійснювати зрошення земель та переходити до ефективного низькоризикованого рослинництва, збільшення прибутку власників землі. Натомість держава виділяє кошти з бюджету для орендарів-бізнесменів на покриття збитків від засухи. Фактично держава дає орендарям гроші орендодавців-власників землі, яким орендарі мають платити оренду. Ця ситуація – ще одне підтвердження ганебності орендних відносин.  Бізнес, орендарі, фермери продовжують кататися на горбу українців – і влада заохочує ці процеси. Щоб припинити цей орендний безлад, власникам необхідно об’єднуватися. Об’єднання дасть змогу вирішити не тільки питання права власника землі розривати договори оренди й вільно розпоряджатися землею, а й забезпечить відновлення та розвиток системи зрошення, тваринництва, переробки й суттєво вплине на відновлення сільськогосподарського машинобудування. Долучайтеся до ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ОБЄДНАННЯ ВЛАСНИКІВ ЗЕМЛІ! Читайте: Припиняємо договори оренди землі правильно Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформи КиевVласть

Мер Києва Віталій Кличко віддав зі столичного бюджету понад мільярд гривень компанії “Еко-Буд-Трейд” з орбіти “смотрящєго” Дениса Комарницького на будівництво ділянки Окружної дороги довжиною менше двох кілометрів.  Про це KV стало відомо з сюжету журналіста Євгена Куксіна, опублікованому на його YouTub-каналі. За словами журналіста, будівництво 1,8 км Окружної дороги в Києві на даний момент обходиться платникам податків у більш ніж мільярд гривень. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Цю ділянку – від вул. Богатирської до вул. Маршала Рокосовського – київська влада, по словам журналіста, намагається побудувати з 2001 року. Проте, за його даними, роботи рушили з місця у 2014 році, коли на будівництва з бюджету міста було виділено 400 млн гривень. Але, попри обіцянки Кличка, ані у 2017, ані у 2018 році ділянку не було добудовано. Євген Куксін наголосив, що попри те, що будівництво фактично веде компанія “Адамант”, переможцем тендеру було ТОВ “Еко-Буд-Трейд”, яке пов'язують з Денисом Комарницьким, і саме на його рахунки пішли гроші з бюджету. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться “Призвище Денис Комарницький мало відійти у небуття разом з від'їздом Леоніда Черновецького. Саме за його часів він був депутатом Київради і заступником мера. Насправді ж структури, близькі до Комарницького, змогли стати ледь не центром бюджетних грошей вже за період Кличка. Бо ж київська влада без проведення тендерів віддала “Еко-Буд-Трейду” 359 млн грн вказаної окружної дороги і понад 440 млн грн на будівництво Подільсько-Воскресенського мосту”, – заявив журналіст. Причому, за його словами, вже в лютому минулого року Кийвська міськдержадміністрація (КМДА) видала розпорядження про збільшення вартості будівництва до 1,125 млрд гривень. Куксін окремо наголосив, що підписав документ заступник голови КМДА Петро Пантелеєв, адже мер у цей час був у відрядженні. “Треба сказати, що Віталій Володимирович не дурень, адже прямо зараз саме це будівництво и саме це зростання в ціні є предметом кримінального розслідування, де прямо йдеться про штучне підвищення ціни з метою привласнення 800 млн гривень”, – підкреслив журналіст. Він зазначив, що гроші було виділено компанії, пов'язаної з Комарницьким, попри встановлені факти відмивання грошей цією ж фірмою при будівництві Подільсько-Воскресенського мосту. “Будівництво Подільсько-Воскресенського мосту також під увагою правоохоронців. Бо “Еко-Буд-Трейд” отримала гроші на будівництво без тендерів. А далі ця компанія передає будівництво іншій компанії, а та в свою чергу робить так само. Результатом цього так званого “пінг-понгу” є той факт, що згідно з закритих аналітичних записок КМДА метро на Троєщину може з’явитися не раніше 2035 року. І тут важливе слово – “може”, – резюмував Євген Куксін. Читайте: Кличко, Комарницкий и Тищенко воплощают коррупционные схемы через Блинова, – Ростислав Балабан Фото: KVКиевVласть

Депутати Верховної Ради затвердили новий адміністративно-територіальний устрій України. Зокрема, у Київській області ліквідують існуючі 25 районів, а замість них буде створено сім: Білоцерківський, Бориспільський, Броварський, Бучанський, Вишгородський, Обухівський, Фастівський. Не зважаючи на масштабні акції протесту, не вдалось відстояти звання центру містам Василькову, Переяславу та Ірпеню. Та невдоволені є і на державному рівні – частина нардепів планує оскаржити нове районування у Конституційному суді. Новий територіальний устрій Як стало відомо KV, 17 липня 238 народних депутатів підтримали проєкт постанови №3650 "Про утворення і ліквідацію районів".  Документ передбачає створення у Київській області семи районів – Білоцерківського, Бориспільського, Броварського, Бучанського, Вишгородського, Обухівського, Фастівського. Білоцерківський район (з адміністративним центром у місті Біла Церква) у складі міської Білоцерківської, Узинської, Сквирської, Таращанської, Тетіївської, селищної Володарської, Гребінківської, Ставищенської, Рокитнянської та сільської Ковалівської, Маловільшанської, Медвинської, Фурсівської територіальних громад.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Бориспільський район (з адмінцентром у місті Бориспіль) у складі міської Бориспільської, Переяславської, Яготинської та сільської Вороньківської, Гірської, Дівичківської, Золочівської, Пристоличної, Студениківської, Ташанської, Циблівської громад. Броварський район (з адмінцентром у місті Бровари) у складі селищної Баришівської, Згурівської, Калинівської, Калитянської, Великодимерської, міської Березанської, Броварської, сільської Зазимської тергромад. Бучанський район (з адмінцентром у місті Буча) у складі сільської Білогородської, Борщагівської, Дмитрівської, селищної Бородянської, Гостомельської, Коцюбинської, Макарівської, Немішаївської, Пісківської та міської Бучанської, Ірпінської, Вишневої, територіальних громад. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Вишгородський район (з адмінцентром у місті Вишгород) у складі міської Вишгородської, Славутицької, селищної Димерської, Поліської, Іванківської та сільської Петрівської, Пірнівської громад. Обухівський район (з адмінцентром у місті Обухів) у складі міської Богуславської, Васильківської, Обухівської, Кагарлицької, Миронівської, Ржищівської, Української та селищної Козинської територіальних громад. Фастівський район (з адмінцентром у місті Фастів) у складі міської Боярської та Фастівської, а також сільської Бишівської, Гатненської, Томашівської, Феодосіївської  та селищної Глевахівської, Калинівської, Кожанської, Чабанівської громад. Читайте: Верховная Рада утвердила семь новых районов Киевщины и ОТО, которые в них входят (список) Різні думки Варто зазначити, що ліквідації та створенню нових районів передували постійні акції протестів громад, звернення до уряду органів місцевого самоврядування, обговорення у Київській обласній державній адміністрації та у комітеті Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування.  15 липня на засіданні парламенту цей проєкт не змогли проголосувати. Тоді із заявами проти його прийняття виступили фракції партій “Європейська солідарність” і “Батьківщина”. А потім за пропозицією фракції партії “Слуга народу” проєкт був взагалі знятий з розгляду. Проєкт Постанови “Про утворення і ліквідацію районів” проголосували в цілому на засіданні 17 липня. Постановою визначено, що межі районів встановлюються по зовнішній межі територій сільських, селищних, міських територіальних громад, які входять до складу відповідного району. Вибори депутатів районних рад ліквідованих районів, як йдеться в документі, не проводяться. А повноваження депутатів районних рад у ліквідованих районах припиняються в день набуття повноважень депутатів районних рад, обраних на перших виборах до районних рад у нових районах. Центральна виборча комісія, відповідно до Постанови, має забезпечити формування виборчих округів та проведення місцевих виборів з врахуванням новоутворених районів. В "Опозиційній платформі – За життя" після голосування в Раді заявили, що оскаржуватимуть укрупнення районів у суді. Співголова фракції Юрій Бойко заявив, що ця реформа викличе хаос на місцях і сильно вдарить по пенсіонерах. Крім того, абсурдністю реформи вважають те, що міста обласного значення, які співпрацювали завжди напряму з областю, перетворюються у звичайні районні міста.  Життя по-новому Як розповів у коментарі KV керівник Офісу реформ в Київській області, депутат Київської обласної ради Володимир Удовиченко, життя на Київщині зміниться, але не через нові райони. Так, буде величезний виклик, адже прийнято складний виборчий закон з пропорційною системою та відкритими списками. Та все ж більшу частину реформування країна таки подолала.  “Вибори 25 жовтня відбудуться за новою системою адмінтерустрою. І саме це стане стартом до нового життя і відносинами між владою та суспільством. Говорять про судові процеси, але, думаю, це – звичайний популізм.  Всі максимальні повноваження та ресурси передадуть громадам. Громади повинні взяти відповідальність, сформувати владу і контролювати її. Основною одиницею терустрою є ОТГ. І саме громади будуть давати оцінку роботі влади і навіть відкликати її, коли вона буде неефективною”, – каже він. За його словами, ідеально було би, якби прийняли і зміни до Конституції в частині децентралізації. Адже, якби не було постанови про ліквідацію районів, то довелося знову формувати райради.  “Повноважень для районів не лишилося, це – проміжний варіант. Вже немає можливості повертатися до питання: потрібні чи непотрібні райони. Але дворівневий рівень влади є найбільш оптимальним. Залишиться Вишгородський район. Можливо, таким рішенням області, певним чином, було вигідно заспокоїти політичну ситуацію. Хоча райони не повинні грати у житті населення жодної ролі. Райони – для центральних виконавчих органів влади та префекту, який контролюватиме дотримання законів та Конституції. Так, повноваження районів досі не визначено, не відомо, як будуть фінансуватися і відповідні органи влади. Адміністрації поки що також не ліквідуємо через складну їхню трансформацію в інститут префекта”, – додав він.  Соціолог, засновник дослідницької компанії Active Group Андрій Єременко, вважає, що для країни в цілому відбуваються позитивні зрушення, але не для окремих територій. Так, нове районування було неминучим, адже це далеко не перша спроба укрупнити райони. Вперше про це заговорили ще за часів Кучми та Ющенка. Врешті, це зробили, гарантують “покращення”, але, як завжди, з величезною кількістю невдоволених.  “Зараз з’ясується, що не всі міста залишаться райцентрами і з них почнуть забирати велику частину адміністрування, фінансування, робочі місця. Це певною мірою компенсують ОТГ, які одержать потужні бюджети. Але кожний закон про бюджет – це спроба урізати фінансування громад. І зараз це знову відбудеться. Щодо плюсів, то великий район матиме великі кошти і, ймовірно, зможе втілювати великі серйозні проєкти, а не просто ямки латати. Раніше цього їх позбавляли. Але тут же виникають мінуси. Адже ці проєкти зосередять в центрі, де буде більше коштів. Це – факт. Адже всі підприємства реєструються, якщо не в Києві, то в обласному чи районному центрі. І тепер буде ще цікавіше: виникнуть конфлікти між ОТГ та підприємствами, які сплачують податки до райцентрів. Є серйозний ризик, що з колишніх райцентрів розпочнеться і відтік населення. В них і так життя було не найкращим, а тепер заберуть і частину грошей”, – каже він.  Далі, за його словами, все залежатиме від районної влади: кого оберуть на виборах і як. Але й тут можуть виникнути підводні камені.  “Необхідно буде обрати і депутатів, і я не уявляю, як тепер проходитимуть вибори. Так як постанова про вибори була прийнята раніше, ніж це укрупнення. Обирати в райради старих районів не можливо – їх ліквідували. А нові райони суперечать постанові. Якби не відбулися вибори, їх можна буде з букви Закону визнати незаконними. Кожен район захоче залишитися райцентром, а не селом на відшибі. Будуть суди, але знову таки, яка в цьому перспектива: судовий процес проти закону? А ось зрив виборів перспективу має”, – зауважив він. Також KV поцікавилась у представників районів та міст, які виходили на мітинги, що вони думають з приводу затвердженого адмінтерустрою області.  Голова Переяслав-Хмельницької міськради Тарас Костін: Впродовж чотирьох днів більше 50 представників району збиралися на акції протесту під стінами Верховної Ради. Профільний комітет підтримав заклики мітингувальників щодо збереження Вишгородського, Бучанського, Броварського районів. Розглянули і наше питання по Переяславському району, проте не вистачало всього одного голосу. Навіть перед його розглядом зробили перерву, були обговорення, декілька разів переголосовували. Спостерігалася надто заплутана історія, яка спонукала до думки, що не обійшлося без маніпуляцій. До нас виходили представники всіх партій, профільного комітету. Та постанова прийнята – депутати зрештою ліквідували Переяславський район. Та ми обстоюватимемо район до останнього. Будемо спілкуватися з народними депутатами з тим, щоб вони звернулися до Конституційного суду про визнання цього закону неконституційним. Думаю, що надалі ми будемо жити, як і жили. Але саме психологічний аспект, що таке історичне місто, де зароджувалася державність, стане звичайним пересічним містечком.  Голова Васильківської райради Наталія Баласинович: На мою думку, це наруга над Конституцією, приймати постановою такий документ. Все розпочиналося з КОДА, яка не мала чіткої позиції. Спочатку вони утворили п’ять районів, одним з яких був великий Васильківський з центром у Василькові. Потім утворився Фастівський, куди нас і приєднали. На жаль, нашому району не пощастило з мажоритарником Олександром Дубінським, який дозволив повністю знищити з карти Васильківщину, не отримавши тотального контролю над нею. Наш історичний район, всупереч методиці, волі 100-тисячної громади і здоровому глузду щодо логістики, наявної інфраструктури, оновленої лікарні, взагалі роздерли по трьом районам. Частина взагалі немає сполучення з Фастовом, Обуховим та Білою Церквою. Тож наша громада непросто обурена. Якщо це добровільна децентралізація, то дослухайтесь до громади, якій комфортніше залишитися єдиними. Місяць ми ходили тисячним представництвом, обстоювали район, нас же водили за носа. Коли голосували за наш район, із 16 депутатів утрималося 10. Вони просто боялися голосувати через можливі переслідування Дубінського. Та всупереч методики, Вишгороду та решті залишили райони. За поданням 45-ти народних обранців готується позов до Конституційного суду. Впевнена, ці абсурдні рішення таки скасують.  Голова Бородянської райради Георгій Єрко: Ми надавали свої пропозиції щодо районування. Бородянський район знаходиться в центрі між Поліським, Іванківським та Макарівським, тож доцільно було би зробити центром саме Бородянку. У нас є госпітальний округ, інфраструктура та транспортне сполучення, аеропорт. Але, на жаль, до нас не дослухалися і розділили ці території на Бучанський і Вишгородський райони. Верховна Рада прийняла рішення і тут ми вже не можемо нічого вдіяти. Нам аргументували, що Буча має більше населення, аніж Бородянка. Голова Бучанської ОТГ Анатолій Федорук: Районування – це компетенція влади, державних органів. Звичайно, приємно, що органи місцевого самоврядування були долучені на різних етапах до обговорення, фактично і до обстоювання тієї чи іншої позиції. Це говорить лише про відкритість влади на різних етапах проходження цих процесів. Верховна Рада та профільний комітет пройшли п’ять кругів аду, вислуховуючи представників місцевого самоврядування, представників того органу, що зазнав реформування та ліквідації в перспективі. В основному представники існуючих районних ланок виступали проти тої чи іншої конфігурації. Представники ж місцевого самоврядування чітко розуміють, що це компетенція держави. Ми ж маємо ОТГ і несемо відповідальність перед своїми громадянами, забезпечуючи сервіс, організацію життя та розвиток території.  Нагадаємо, новий районний адмінподіл – це другий етап реформи децентралізації. Без цього, наголошували в уряді, затяжну реформу не вдалося би завершити ефективно. Саме ж укрупнення районів аргументували навантаженням, яке лягає на плечі органів місцевого самоврядування через нерівномірний розподіл районів за площею та населенням.  Кроїти райони вирішили за методикою Мінрозвитку громад. Вона передбачала, що нові райони включатимуть як мінімум 150 тисяч населення. А статус районного адмінцентру  мали отримати міста обласного значення, де населення за 50 тисяч осіб. При цьому відстань найвіддаленішого села до цього центру не мала перевищувати 60 км. Про повноваження, якими мають наділити нові округи достеменно невідомо і досі.  Загальна ж кількість районів і їхня конфігурація за весь час довготривалого процесу зазнавала постійних докорінних змін.  Читайте: Проєкт “Децентралізація”: асоціаціям Київщини не вдалось відстояти “мажоритарку” для сіл Фото: колаж KVКиевVласть