четверг, 17 июня 2021 г.

Із Києва до Полтавщини на вихідні (нотатки подорожнього-обивателя)

Із Києва до Полтавщини на вихідні (нотатки подорожнього-обивателя)

Полтавщина – серце України! Тут наймилозвучніша мова, звідси пішла класична література, на цих землях осердя козаччини, а кухня регіону – еталонна. Приблизно такий набір симпатичних штампів виринав із моєї свідомості, коли мова йшла про Полтавщину. Ще блимало щось про суржик, типу він прикольний, про багату історію і про Гоголя. В області я був у справах кілька разів, але нічого про неї з відряджень не привіз. Ну, хіба що спогад про “смачно” і “недорого”. І ось літньої напів-карантинної днини мені припікло. “Дружино, – сказав я, – нумо на вікенд до Полтавщини. Там смачно і сто пудів – цікаво”. Дружина погодилась і ми купили квитки на потяг.

День І

Дорога до Полтави з Києва – це просто свято, за яке треба окремо подякувати Укрзалізниці. Сідаєш в столиці о 6.45 до зручного експреса до Харкова і за три години виходиш свіжий і гожий у Полтаві. Комфортно, безпечно, трясе повільно і в клозеті не тхне – Європа!

Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
 

Дорогою ми ще раз озвучили і занотували до нотатника всі відомі нам факти-штампи-кліше, із якими асоціюється місто і область, а потім ранжували їх за значимістю. Я пхав на перші позиції їдло, дружину тягло на духовність, згодились десь посередині.

Отже Полтава/Полтавщина це:

  • Історія (від князів до царату)

  • Українська література

  • Гоголь, як явище

  • Кухня і все що з нею пов’язано

  • Мова і прикольний суржик

  • Природа

На полтавський перон ми ступали із чітким бажанням повернутися до Києва із максимальним багажем інформації про кожен пункт списку.

Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм

Вже по дорозі від залізничного вокзалу до найзнанішої туристичної принади Полтави Білої Альтанки (до речі, всього 20 хвилин маршруткою № 51 та 10 гривень за двох), ми зрозуміли, що пункт Історія слід побити на підпункти, наприклад, внести “Архітектуру”. 

Архітектура

Архітектура Полтави – це окрема тема. Дореволюційне місто збереглося погано, але те що лишилося варто побачити. Наприклад, Кругла площа із корпусним садом всередині. Виділіть 30 хвилин, пройдіть колом, позаглядайте у суміжні вулички, знайдіть сквер за міською радою, відпочиньте. 

Корпусний сад в центрі Круглої площи

Обов’язково варто походити вулицями Котляревського та Гоголя – вони паралельні. По-перше, обидві вулиці прикрашають красивезні пам’ятники діячам, на честь яких і пойменовано вулиці, по-друге, тут можна вхопити дух старосвітського міста. Будови купецької Полтави в цій частині міста збережені гарно і цілком пристойно дають уявлення про тогочасся. 

Пам’ятник Івану Котляревському (встановлений в 1903 році)

До речі, пам’ятник Котляревському з трьох боків увінчаний горельєфами, що відтворюють епізоди з творів митця: “Енеїди”, “Наталки Полтавки” і “Москаля-чарівника”. Горельєф “Наталки” ще в 2008-му вкрали, а в 2019 урочисто повернули на місце. Історія детективна – через 10 років після викрадення хтось знайшов витвір мистецтва і передав в редакцію місцевого видання “Полтавщина”. 

Горельєф “Наталка-Полтавка”

На Гоголя є алейка із скульптурами героїв творів Миколи Васильовича, уважне споглядання яких може неабияк звеселити мандрівника – слово честі, без увімкнення уяви до декотрих об’єктів краще не підходити. 

Пам’ятник Миколі Гоголю (виготовлений в 1913, а встановлений у 1934 році)

Однією із найяскравіших окрас вулиці є будівля колишнього ресторану “Монголія”, де в 1903 році зібрався весь цвіт України на бенкет з нагоди відкриття пам’ятника Котляревському. Бенкет був знатним, і нижче, коли я розпоівдатиму вам про кухню Полтавщини, згадаю про нього обов’язково.

Будівля ресторану “Монголія”, більш знана полтавцями як Інститут Міськбудпроект 

Після вул.Гоголя варто вбити в навігатор на смартфоні вулицю Пилипа Орлика, 15 та уздовж чепурних алейок почалапати до садиби місцевого будівельного підрядника Наума Бахмутського. А садиба ця – справжній скарб і привіт для киян. Місцеві краєзнавці вважають, що збудована садиба архітектором Городецьким і дуже сильно нагадує київську Караїмську кенасу. Дойдіть і висновки робіть самі. Нам здалося, що таки він.

Будинок Підрядника Бахмутського (1906 рік)

Ну, а після “кенаси” вбивайте в навігатор вулицю Спаську, 11 і йдіть дивитися ще одну загадку. За цією адресою стоїть колишня садиба депутата Держдуми і почесного мирового судді Володимира Болюбаша (збудована у 1912 році). В багатьох джерелах є згадка, що проєктував будинок архітектор Павло Альошин – творець київського будинку вчителя. Дехто навіть вважає, що київській і полтавський будинки схожі.

Будинок судді Болюбаша (1912 рік)

Від Болюбаша всього півкілометра і ви вже на плато Іванової гори на  Соборному майдані. А там і Біла альтанка, і вежа Полтавської фортеці, і монумент мисці з галушками, і пам’ятний знак на честь першої літописної згадки про Полтаву

На гранітній брилі викарбуваний напис: “Игорь Святославичь... поеха противу Половцемъ и перееха Въросколъ оу Лтавы... Ипатьевская летопись 1174 г.”

Краєвид з Іванової гори дивовижний – звідси видно Полтавський Поділ, стадіон Локомотив, новобудови, старі хати, природу і навіть Макухівське сміттєзвалище. Але навіть його присутність не псує органічного краєвиду.

До честі полтавців, найвизначніші місця міста оснащені інформаційними табличками з QR-кодами – наводиш на нього телефон і читаєш цікаві факти про будівлю, місцевість, пам’ятник.

Пункт про історію неможливо розкрити без музеїв Полтави і Полтавщини, і без них же – неможливо закрити розповідь про архітектуру. Тож, годинки півтори погулявши вулицями і нафотографувашись біля вищезазначених пам'яток, ми випили по каві у одній із чисельних кав’ярень середмістя (від 15 гривень за філіжанку) і рушили до перлини міста – Краєзнавчого музею імені  імені Василя Кричевського.

Музеї

Описувати музей об’єктивно і не зриваючись на пафос – важко. Він справді гарний, самобутній, і єдине з чим може перегукуватися це еталонне втілення українського архітектурного модерну – це із мавританським стилем

Будинок Полтавського губернського земства (1903-1908), в якому розташовано Краєзнавчий музей

Проте й про нього естети одразу забувають, тільки-но потрапляють всередину. Бо ж там, для одних багата українська панська хата, а для інших - ідилічний козацький маєток. 

Центральный холл музею

Зала засідань земства (нині актова зала музею) із балкончиком для хору

Колекція багатюща – близько 300 тисяч експонатів. Від опудала свині Миргородської породи до обладунків самурая. Якщо зберетесь до музею – обов’язково беріть екскурсовода. Квитки до музею – 20 грн, оглядова екскурсія – 150 грн.

Опудало свині Миргородської породи

А ще обов’язково слід погуляти по внутрішньому дворику музею – там дуже затишно і привітно. Ну і фотки будуть трошки інакші, ніж у решти. 

Внутрішній двір музею

До речі, перед будовою музею можна побачити ще одну окрасу архітектури Полтави – пам’ятник Тарасу Шевченкові в стилі конструктивізм, авторства Івана Кавалерідзе. Залізобетонний монумент викликає справжнє захоплення у шанувальників мистецтва “початку радянської доби” і має лишити по собі гарний спомин у тих, хто авангард тих часів не сприймає. Справа в тому, що такого Тараса ви ще не бачили. Плюс, є поле для фантазії: чи-то Кобзарь на тракторі, чи то на катку…

Пам'ятник Тарасові Шевченку відкрито в Полтаві 12 березня 1926 року

Після краєзнавчого ми трохи втомились і повільно поплентались в бік Білої альтанки, перетравлюючи побачене. Ковтнувши один глечик класичних галушок на двох (від 60 грн за глечик) та посмакувавши компотиком в симпатичній ресторації, яких тут повно, ми загуглили список музеїв Полтави

З 13 музеїв у списку нас зацікавило 2 – музей-садиба Котляревського, який був поряд, та музей важкої бомбардувальної авіації. Музей Полтавської битви вирішили залишити на потім, бо “Google Maps” показувало, що туди гарно їхати, коли збираєшся далі по області. 

Садиба Котляревського (вхідний квиток 20 гривень) розташовується поряд з Успенським собором у кількох кроках від Білої альтанки. Це не оригінал, а відтворена у 1969 році репліка. До слова, відвторювали обійстя автора “Енеїди” здійснювали за акварельним ескізом Тараса Шевченка, який замалював її у 1845 році.

Садиба Івана Котляревського

Умеблювання житла намагалися підібрати максимально близько до епохи, але кілька оригінальних речей в музеї є. Нас особисто вразив нехрестоматійний портрет Котляревського в трьохуголці царської армії.

За таким столом Іван Котляревський працював

А якщо ви гарно розбалакаєтеся з екскурсоводами, вам покажуть місце, де захований справжній артефакт, до якого торкалася рука Котляревського. І цей артефакт також можна помацати.

Кажуть, що Котляревський точно бачив цю деревину

Після Івана Петровича маршруткою №52 ми поїхали до бомбардувальників. З пішими переходами маршрут зайняв близько 40 хвилин – якраз є час на впорядкування шухляд пам’яті і ревізію вражень. І цей “передих” – був просто необхідний, адже враження від авіаційного музею і в мене, і в дружини були грандіозні.

Музей знаходиться на території, яку до 2007 року займав 185-й гвардійський важкий бомбардувальний авіаційний полк і межує з чинною військовою частиною. Ну, що сказати, вразили не лише літаки, а й те, з якою любов’ю персонал ставиться до кожного експонату, як привітно приймає гостей, як щиро вболіває за свою справу. А ще – музей контактний. Тут окрім класичної експозиції (власне в самому приміщенні музею) діє чудовий військово-історичний парк, та стоянка з літаками. В літаки можна залізти, посидіти в кріслах пілотів і на хвильку відчути міць і могуть залізних птахів. Квиток до музею коштує 60 гривень, але радимо брати гіда. Історії про операцію Френтік, про Джохара Дудаєва, та переліт українського літака до Кольського півострова, торпедування баржі та повернення назад до Полтави без додаткової заправки – вражають.

Навіть, якщо дуже стомився міць літаків повертає бадьорість

Переїзди, перекуси, екскурсії зайняли в нас приблизно 8 годин. Тож абсолютно щасливі, ми вповзли в готельний номер і вимкнулися до ранку наступного дня. До речі, про готелі. Всі відомі світові сервіси оренди житла та бронювання готелів працюють із полтавськими номерами. Ми скористалися сервісом Booking і дуже легко забукали собі пристойне житло. Ціни за добу стартують від 300 гривень за добу, але раджу вам брати сегмент на 100-200 гривень дорожче. 

День ІI

Прокинувшись рано (бо рано ж лягли), ми зрозуміли, що з нашого списку натяк на уявлення вже маємо про Історію, Архітектуру, Кухню, а ось про Природу, полтавську мову і Гоголя, ще нічого не знаємо. Другий день ми почали з Автовокзалу, адже путь наша лежала на Полтавщину.

Ще дорогою з Києва до Полтави, гортаючи різні путівники, ми зрозуміли, що найліпше познайомитися із Полтавщиною за один день ми зможемо в Опішні. Тут тобі і гончарство, тут тобі і етносадиби з майстер-класами на всі забаганки, тут тобі і природа, і мова, і наїдки, і люди гарні. Єдина проблема – час. Від Полтави до Опішні – 45 кілометрів і десь час із гаком їзди. Але ж у нас ще не обслідувано Музей Полтавської битви? 

Опішнянський музей гончарства відкривається о 8.00, а “битва” о 9.00. Порадившись, вирішили “битву” лишити на колись потім, тим більше, що ця полтавська локація, цікавила нас найменше. Гуляючи містом, ми так чи інакше натикалися на об’єкти із нею пов’язані: пам’ятник місцю, де спав Петро Перший, церква у футлярі, Монумент Слави на честь 100-річчя перемоги російської армії над шведськими військами Карла XII, посеред Круглої площі… Ну, і власне, для українців “битва” – велика трагедія, а ми з дружиною ще не відійшли від суму за втрачену моць після авіаційного музею. Уявіть, якби оті “дальні літаки”, які в 2000-х порізали, досі стояли на варті, втрату Чорноморського флоту країна переживала б не так гостро. Але менше з тим, адже на нас чекає Опішня. 

Природа і знову історія

Виїхавши о 7.45 маршруткою з Полтави (один квиток 40 гривень), ми вже за півтори години були на місці. Першим пунктом нашої подорожі був Музей Гончарства, другим – етно-садиба Лялина Світлиця.

“Краєвиди полтавськії”, що супроводжують тебе під час поїздки, можуть лишити байдужим тільки дуже черству людину. Соняхові поля, лісочки, горби й горбочки, чепурні села, а головне – пристойна дорога.

До речі, дорогою до Опішні ми проїхали повз поворот на славну Диканьку. Поворот пропустити важко, адже дороговказом тут виступає Тріумфальна арка, що колись давала старт шляху до маєтку Кочубеїв.

Арка побудована у 1820 р. на честь зустрічі і перебування царя Олександра І у палаці князів Кочубеїв (реставрована в 2008-му році)

Кочубеї для України часів царату – це щось на кшталт клану олігархів. Вони спочатку не віддали заміж за Мазепу свою дочку, потім зрадили гетьмана перед Петром І, потім страждали, потім були реабілітовані і зажили просто колосальної слави. Наприклад Віктор Кочубей був міністром внутрішніх справ, а згодом і канцлером Російської імперії. Мало хто знає, але вугільна Донеччина і сам Донецьк – це також Кочубеї. У 1869 році князь Сергій Кочубей отримав від уряду імперії підряд на будівництво заводу залізничних рейок на землях сучасного Донецьку. Але спритник продав замовлення і землю Джону Юзу, а той вже збудував завод, шахти і дав першу назву Юзівці, яку ми знаємо як Донецьк. 

Після жовтневого перевороту селяни спалили палац Кочубеїв, а недоплаки розтягли по хатах – будували хати, сараї, мостили підлоги… Єдине що лишилося – це кілька давніх Коучубеївських дубів, та родинна церква із усипальницею. Церква дуже цікава, адже із середини її підкупольний простір нагадує римський Пантеон.

Аллея Кочубеївських Дубів

Підкупольний простір Свято-Миколаївської церкви в Диканьці

За роздумами про Кочубеїв, яких ми ще згадаємо в цій оповіді, спостерігли, що рельєф за вікном став більш гористим. А це означає наближення до Опішні, гончарного серця України, та території, де зареєстрована абсолютна відмітка рельєфу Лівобережжя – 202,6 метрів над рівнем моря. На семи опішнянських пагорбах люди живуть з періоду неоліту, рибалять у Ворсклі, ростять хліб та ліплять глечики.

Власне, навколо теми гончарства тут зав’язано все. Тут працювало два найбільші в Україні гончарні заводи – Опішнянський завод “Художнiй керамік” та завод “Керамік”, тут чудовий гончарний ринок (невеличкий рукодільний глечик можна придбати із 50 гривень), тут гончарна школа, тут десятки підприємців-гончарів, що гончарують приватно і тут чудовий Музей гончарства, в який ми власне і збиралися потрапити.

Екскурсія, у вартість якої входить майстер-клас із гончарства коштує всього 90 гривень. Про глечики і глиняний посуд ви довідаєтесь дуже багато, але головна принада цього місця – природа і химерні глиняні композиції, які у творчому хаосі розставлені по території. 

Фото з офіційної Facebook-сторінки Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному

Кухня і народний побут

Витративши на музей гончарства дві з хвостиком години ми сильно зголодніли і вже просто летіли до Етно-садиби “Лялина Світлиця”. Благо, вона всього півтора кілометри від музею і пішки цей шлях можна здолати хвилин за 20.

Ще в Києві, обираючи місце, де в Опішні можна скуштувати справжньої полтавської кухні, ми знайшли Facebook-сторінку фундаторки садиби Олени Щербань. Олена – дуже цікава людина. Вона науковець-глечикознавець, доктор історичних наук, етнографія і гуру зеленого туризму на Полтавщині. Потрапити до неї в гості не сказав би, що надто важко, але точно раджу заздалегідь з нею зв’язатися і узгодити приїзд. 

Ми узгодили, і навіть сказали, щоб хотіли попоїсти: борщ із квасцем, шпундрю з буряками, качану кашу і бездріжджовий гречаний хліб, печений в спеціальній бездріжджовій печі. Всі ці диво-наїдки ми замовили не просто так. Наприклад, про “шпундрі з буряками” (давня українська народна страва зі смаженої свинини (підчеревини чи грудини), тушкованої потім із буряками в буряковому квасі) ми вичитали в карті обіду в ресторані “Монголія” на честь відкриття пам’ятника Котляревському. Зберіг її засновник “Полтавського вісника”, журналіст Дмитро Іваненко. Вважаю, не зайвим буде процитувати мовою автора:

“Борщ до шпундрів з буряками; юшка з періжками; келебердянська осетрина з підлевою; пелюстки до смальцю з сухарями; сахарний горох; різна дичина до соку; заморожена молошна каша з київськими смаженими горіхами та полтавськими пундиками. Трунки; медведикі; пунші; Анхизова чекалдиха; овощі" 

Шпундрі з буряками

Про борщ із квасцем (буряковим квасом, рецепт якого легко знайти в мережі) ми довідалися у розмовах із полтавцями. Для них він як, до речі, й вареники на пару – це взагалі, не екзотика, а даність. Справжні полтавці вважають, що борщ без квасцю – не борщ, а вареники варені у воді – “сині і гливкі”.

Банка квасцю накрита патісоном

А ось качана каша (як і шпундрі) – це вже екзотика і ретро. До того, ж вона є типовою стравою саме для Полтавщини і ніде в Україні нічого подібного не готують.

Рецепт приготування качаної каші від Олени Щербань

Обід виявився неперевершеним. А головне, страви, хоч і цікаві та складні, але їх цілком реально приготувати в умовах міської кухні. Правда, не буде аромату печі та глечика, але його можна доповнити уявою.

Зазначу, що “Лялина Світлиця” це не зовсім про їжу. Тут можна взяти купу майстер-класів: плетіння нитки на старовинному веретені, виготовлення посуду і сувенірів з трави, мотання ляльок мотанок… Олена навіть може навчити охочих білити піч.

Тут частують гостей

Паніматка етносадиби запевняє, що її місія – допомогти людям жити на всі 100%, а щаслива вона тоді, коли гість, що відвідав її вперше, повертається.

Гоголь

В садибі нам пощастило познайомится із групою із восьми харківських туристів, які збиралися за 60 кілометрів від Опішні до села Гоголеве. Мета їх вояжу – участь в нічному театралізованому дійстві  під назвою “Чи знаєте ви українську ніч?”, яке відбувається в Національному музеї-заповіднику Миколи Гоголя

У зв’язку із карантинними обмеженнями на дійство може потрапити не більше 15 осіб. При цьому шоу коштує 6 тисяч гривень за группу, плюс витрати на автобус. Тож, поява двох додаткових учасників, які були готові профінансувати свою участь у спільній справі і трохи полегшити загальні витрати, неабияк потішила наших нових харківських знайомих і нас любо прийняли до гурту.

Вітальня з портретом Миколи Васильовича. Цей портрет мати ховала, коли Микола приїздив гостювати. Гоголеві здавалося, що він на портреті гарніший, ніж у житті.

Коли нащадок козацької старшини Микола Васильович Гоголь у 1825 році закінчив гімназію і твердо вирішив зайнятися літературою, він матері: “Ви почуєте про мене все, або нічого”. Від тих часів, ось уже майже 200 років всі навколишні землі просякнуті Гоголем.

Він на сувенірах, в краєзнавчих кабінетах шкільних музеїв, в топонімах, в архітектурі, в серцях і у свідомості кожного полтавця…

Флігель, де жив і працював Гоголь, коли навідував батьків

А все через те, що Гоголь – не лише великий письменник, а й дуже здібний і вправний маркетолог.

“Вечори на хуторі біля Диканьки” стали популярними не лише через яскраву сюжетну лінію і філігранне письмо, а й через назву. Цвіт Петербургу (та ті, хто прагнув до нього належати) чудово знали назву Диканька, бо ж саме там було родинне гніздо Кочубеїв – родини імперських урядників і фаворитів двору. Назви Гоголя свій твір “Вечори на хуторі біля Сорочинців, або біля Миргороду”, хто знає який був би ефект.

Про цей та про багато інших цікавих фактів із життя Гоголя вам радо розкажуть в музеї.

Що ж до шоу, то спойлерити не буду, а просто поміщу тут анотацію до нього в якій майстерно описано те, на що чекає гостей:

Театралізоване дійство проводиться в темну пору доби. Адже, як відомо, після заходу сонця починає відбуватися все найцікавіше. Тому немає кращого часу, аби у повній мірі пізнати загадковість місця, що надихало самого Гоголя, послухати надзвичайно цікаві історії та помилуватися красою української ночі. Наш екскурсовод допоможе вам перенестись у ХІХ століття і поринути у світ гоголівських героїв. Русалки, таємничі постаті, кум Цибуля, Левко та Галя, мама письменника, його молодша сестра Ольга та автор безсмертних повістей зустрінуть вас у своїх володіннях. Саме дихання ночі таїть в собі дещо містичне та неповторне… Ви обов’язково це відчуєте! Гоголівська садиба приховує багато таємниць. Наприклад, ви зможете загадати бажання на великому камені біля гроту, в який родина Гоголів приходила помолитися та побути наодинці з природою. Гід покаже, як правильно загадати бажання, щоб воно здійснилося. Наше нічне театралізоване дійство створене спеціально для тих, хто бажає “полоскотати” собі нерви, для любителів нічних несподіванок та прогулянок, справжніх шанувальників творчості Гоголя! Екскурсія триває 2 години і включає в себе наступне:  цікаву розповідь про життя і творчість одного з найзагадковіших та найвеличніших письменників світової літератури;  відвідування батьківського будинку та флігеля, де писав свої геніальні твори Микола Гоголь;  прогулянку чарівним парком-садом, наповнену несподіванками; спів солов’я, чарівні мелодії українських народних пісень та ще багато-багато цікавого!!!”.

Дозволю собі лишень кілька ремарок і фактів, які вразили. По-перше, вразила жінка, яка виконує роль мами Гоголя. Вона, як і решта учасників дійства – не професійні актори, а звичайні музейні працівники. По-друге, Гоголь був вправним художником і всі гості музею можуть у цьому переконатися. Ну, і по-третє, – сюди слід їхати за знаннями і фактами. Бо тільки тут можна довідатися те, про що рядовому поціновувачу творчості, який із Миколою Васильовичем знайомий виключно у межах шкільної програми, і не снилося.

Вітражі, створені за ескізом Миколи Гоголя

Мова і епілог

А ось із прикольним полтавським суржиком нам не пощастило. Ми жодного разу не почули слова “кукурГуза”, “е” замість “и”, м’якого “л” і решти мовних кліше, що їх приписують полтавцям. Місцеві навіть трохи ображалися на нас, коли ми щиро цікавился, де ж відомий суржик?

Звичайно, суржик є, але в Полтаві і на Полтавщині його не більше й не менше, ніж на Київщині чи Житомирщині. 

“Свайба”, “ходю”, “добре утро”, “каеш”, “драстє” та решта слів, які весело і легко заходять нам у Києві, тут лунають настільки органічно, що тобі здається “наче так і треба” і ти їх просто не помічаєш.

Чому так, у нас відповідь одна – бо Полтавщина щира і будь-який гість відчуває себе на цій щирій і щедрій землі, спокійно і без всякого “цего”.

Насамкінець зазначу, що двох вихідних днів вистачить лише для того, щоби почати розбиратися із списком, який я подав на початку цієї оповіді. А для того, щоб мати максимальний багаж інформації про кожен пункт списку (саме із таким завданням ми ступили на перон вокзалу Полтави), сюди треба повертатися іще не раз.

PS:

Автор щиро і уклінно дякує усім, хто допоміг нам під час цієї подорожі, зробив її інформаційно насиченою та комфортною. Люди, – ви неймовірні!

Фото: Ігор Дармостук

КиевVласть

Ігор Дармостук

Теги: транспорт, цена, музеи, впечатления, экскурсии, еда, полтава, поездка, кухня, гоголь, галушки, гончарство, Полтавская область, викенд, тур выходного дня, купить путевку

четверг, 17 июня 2021 г.
14:10
Хроники коронавируса в Украине: обновляется
20:50
Планові відключення електроенергії в Київській області 18 червня 2021 року (повний список населених пунктів)
20:42
Обшуки в “Київавтодорі” провели через розпил фірмою зама Кличка Густєлєва 30 млн гривень на ремонті мостів, - Приходько
20:27
В пятницу, 18 июня, в Киеве будут ограничивать движение транспорта на улице Якуба Коласа
20:01
В Киеве полиция задержала преступную группировку, причастную к похищению гражданина Латвии
19:46
На Киевщине заработали еще три центра вакцинации
19:24
В ночь на завтра, 18 июня, в Оболонском районе Киева проведут промывку сетей водоснабжения (адреса)
19:05
Минкультуры выступает против строительства Украинского национального пантеона на месте Арки Дружбы народов в Киеве
18:50
Столичные власти предупредили киевлян о мошеннических объявлениях по замене окон и балконов
18:36
“Киевавтодор” перенес ремонт Парковой дороги с ограничением движения на июль-август
18:28
Кабмин назначил своим представителем в парламенте Тараса Мельничука
18:25
Киевоблсовет проведет инвентаризацию медучреждений областных общин
18:04
Владимир Бондаренко: Несмотря на плотный график работы - всегда нужно уделять время для живого общения с детьми
17:45
Юристы Киевсовета “завернули” инициативу Богатова по продлению действия старой Программы развития зеленой зоны столицы
17:28
На Гостиный двор в Киеве повесили плакат “Большого строительства”
17:03
За ініціативи депутатів “ЄС” Київоблрада виділила кошти на потреби Богуславської громади
Календарь событий