Нещодавно українцям дозволили відвідувати парки, сквери, лісопаркові та прибережні зони. Під час відпочинку на природі слід пам'ятати не тільки про прості правила безпеки, а й про страхування себе і своїх близьких. Сьогодні спеціальну програму "Стоп кліщ" пропонує страхова компанія “КРОНА”, яка допоможе вам уникнути непередбачених фінансових витрат через укус кліща.
Про це KV стало відомо з повідомлення прес-служби СК “КРОНА”.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
“Вся Україна довго перебувала в режимі самоізоляції і ось довгоочікуване ослаблення карантину. Тепер у нас є можливість гуляти в скверах і зонах відпочинку, парках, включаючи лісопаркові та прибережні зони. Це не може не радувати, але ворог зачаївся і чекає – ми говоримо про кліщів”, – відмітили в СК “КРОНА”.
Спеціалісти компанії нагадали, що щорічно від укусів кліщів страждають більше 20 тисяч українців. Майже 2000 з них заражаються інфекційними захворюваннями.
Читайте: Киевлян предупредили об обработке против клещей в Деснянском районе
“Йдучи відпочивати на природу, пам'ятайте прості правила, які допоможуть уникнути укусу кліща. І не забуваєте про страхування себе і своїх близьких! Страхування “Стоп клещ” – всього від 5 гривень в день з покриттям в ліміті 10 000 гривень”, – повідомили в СК “КРОНА”.
Детальніше про страхування в СК “КРОНА” можна дізнатися за телефоном: 0 800 210 148.
Читайте: В СК “КРОНА” розповіли, що варто знати про пандемію COVID-19 застрахованим
Фото: СК “КРОНА”
КиевVласть
Юні журналісти ІТА “ЮН-ПРЕС” поспілкувалися зі свідками найбільшої техногенної катастрофи ХХ століття.
Від дня аварії на Чорнобильській АЕС минуло вже 34 роки. Це подія, яку згодом назвали трагедією ХХ століття, стала найбільшою техногенною катастрофою. Але якщо запитати в звичайного українця на вулиці, то багато хто навіть не знає не лише дати цієї катастрофи, але й місця.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV
”Особисто для мене і, мабуть, для багатьох, ця трагедія насамперед забрала життя наших близьких – дідусів, татусів, які прагнули вберегти нас від невидимої біди. Але насправді ця катастрофа не завершилася протягом одного дня, вона триватиме ще не одне століття. І наслідки відчуватиме ще не одне покоління.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
За понад 30 років чорнобильська зона стала не лише забороненим місцем, а й вподобаним туристичним куточком. Нині екскурсоводи ладні показувати гостям не лише атомну станцію, а й десятки покинутих сіл, у яких з одного боку життя зупинилося, а з іншого – продовжує вирувати. Для деяких це може здатися доволі дивним та небезпечним, хоча екскурсії проводяться лише в тих місцях де радіаційний фон не перевищує норму, тому не варто боятися. Нині багато туристів приїжджають навіть з-за кордону для того, щоб просто поглянути і відчути цю моторошну атмосферу.
Ми вирішили побачити аварію очима тих, хто був причетний до ліквідації наслідків аварії. Герої наших інтерв’ю – військовий, журналіст і музикант, які в квітні-травні 1986 року були безпосередньо на місці трагедії.
Журналіст Федір Іллюк висвітлював події з самого епіцентру трагедії.
– Я був журналістом, працював у молодіжній газеті “Молода гвардія”, – розповідає відомий український журналіст Федір Іллюк, – Вперше поїхав до чорнобильської зони 3 травня 1986 року. Моєю метою було висвітлення реальних подій з місця вибуху, масштабів яких не розумів ніхто. Ми з моїм колегою з газети “Комсомольское знамя” оселилися в готелі на околиці Прип’яті, з боку електростанції. Досі пам’ятаю красу того міста: висотні будинки, вдале планування без глухих кутів та закаулків, багато квітів… особливо троянд, які висаджували вздовж доріжки з обох боків. Місто зведене в оточенні лісу та на згині однойменної річки. Шкода місто… Я бував там не вперше: після першого курсу університету, займаючи посаду командира відділку на заводі, допомагав зводити енергоблок. Та не той фатальний, а шостий. А ще пам’ятаю, що навіть брав участь у змаганнях з волейболу й грав за команду АЕС і ми здобули перше місце. А ще був випадок, що мені, як командиру, подарували сіру в’єтнамську сорочку. Я поклав її зверху на документи, які після дискотеки не виявив. Вкрали їх і сорочку. Та ми домовилися з бухгалтером, яка вночі дала мені нові бланки, чого робити, звісно, не можна.
– Що саме входило в Ваші обов’язки, коли Ви перебували в зоні? Можливо, брали інтерв’ю у ліквідаторів?
– На інтерв’ю в зоні вибуху часу не було. Їх ми брали вже в таборі “Казка”, де перебували ліквідатори. Згадується гора взуття, яка утворювала високий конус. Адже ліквідатори мали змінювати їх щоразу після роботи на реакторі. А щодо нас, журналістів, – нам уже згодом видали респіратори, які захищають будівельників від пилу. Ще пізніше дали білий костюм – штани й сорочку. В них ми навіть танцювали на дискотеці після тяжкого робочого дня. Також ми брали інтерв’ю в Києві, в Інституті раку. Опромінених ліквідаторів там готували до пересадки кісткового мозку. З ними ми спілкувались і пили червоне вино – подейкували про його дієвість у двобою з радіацією. Писали ми про все, що відбувалося в зоні: й про шахтарів, які там працювали, я навіть пам’ятаю знімок, який зробив з ними; писали про людей, яких евакуйовували, і про тих, хто боровся з цим невидимим ворогом – радіацією. Та в першу чергу до наших обов’язків належало висвітлювати всі дії комуністичної влади, показати її в найкращому світлі. “Молода гвардія” щотижня друкувала сторінку на тему Чорнобильської аварії. Звісно, після ретельного вичитування офіційного цензора, аби не допустити “клевету”. Також ми з колегами допомагали місцевій газеті “Вісник ЧАЕС”. Багато журналістів працювали в той час не десь там, а саме на місці вибуху. Коли операторський зал “почистили” від радіації, то мені довелось там побувати. Враження, звісно, ще ті.
– Як змінилося Ваше життя після аварії: погляди, переконання, ставлення?
– Ми всі подорослішали. Коли вперше їхали до Чорнобиля (а їздив я туди в період з 1986 по 1989 рік), то, звісно, ніхто не усвідомлював серйозність ситуації. Радіація – це щось невидиме. Сонце світить, пташки цвірінькають, а радіація поряд. Так само нічого не усвідомлювали молоді солдати, які взяли на себе удар, не усвідомлювали літні жінки, які їхали прибирати на електростанції аби просто підзаробити. Ми не розуміли, який удар по здоров’ю нанесе ця аварія. Людям дійсно гіршало, багато набралися тієї радіації. У мене, наприклад, піднявся тиск, та я цьому значення не надав. Мені в рік вибуху ще й 30 не було, тому й ось так. Нам не видавали накопичувачі, а кому видавали – то вони майже завжди були не справними. Дуже шкода тих, хто втратив набуте чесною працею: довелось покинути помешкання, городи, які годували багато років, криниці, попрощатись з могилами, де поховані рідні… Багато ж хто повернуся. А багато людей звели непогані будинки в інших районах області, та вони вже не ті, серцю не рідні.
– Які висновки можна зробити з цього страшного дійства?
– Владі не можна вірити. Влада – бреше. Коли ми в’їжджали в чорнобильську зону, то БТР, на якому ми їхали, мили водою. Що ж там з людьми всередині – байдуже. Про правду й говорити нічого, як все приховується. Як і сьогодні. Коли горять ліси в чорнобильській зоні, а нам брешуть, що радіаційний фон – у нормі. Але життя продовжується!
“Мені “пощастило” боротися з наслідками ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС”.
Михайло Григорович Вертушков - ліквідатор аварії на ЧАЕС, учасник бойових дій в Афганістані, автор книжки “Тобой дышу, Урал”.
У телефонній розмові, полковник у відставці зазначив, що радіація його торкнулась не лише в Чорнобилі.
– В ніч з 25 на 26 квітня 1986 року була моя чергова зміна, – розповідає Михайло Григорович, – Ніщо не віщувало біду. І раптом – телефонограма з повідомленням про те, що сьогодні по тривозі батальйон 427 полку цивільної оборони виїхав у район Чорнобиля. На моє запитання, що там сталося, мені відповіли, що щось горить на атомній електростанції. Природу аварії, масштаб пожежі, та й взагалі, нічого відомо не було. Абсолютно ніякої інформації! Заступник командира військового округу наказав якнайшвидше дізнатися якщо не правду, то хоча б якусь інформацію! Та вона не з’явилась ні через годину, ні через дві, ні через п’ять – уявлення про серйозність ситуації з’явилися лише через 2–4 днів. Воїни Київського військового округу першими опинилися в 30 кілометровій зоні. З восьми військових округів СРСР (Прибалтійського, Московського, Ленінградського, Приволзького, Уральського, Середньоазіатського, Прикарпатського, Одеського, Білоруського, Забайкальського) до міста Прип’ять у перші дні , та, навіть, години, після аварії, прибули представники 45 військових частин для ліквідації аварії на електростанції.
З 20 по 30 травня мене в складі оперативної групи відправили дослідити морально-психологічну стійкість особового складу під час перебування в забрудненій радіацією зоні. Був я і в бункері, і в Чорнобилі, і в самій Прип’яті, та в багатьох військових частинах. Не був лише на реакторі. Проводячи паралелі з теперішніми подіями – вражала не байдужість, а відвертий “пофігізм”, який проявлявся у особистого складу щодо радіації. Нині ми бачимо ту ж картину по відношенню до епідемії, яка охопила весь світ. Солдати й офіцери, і цивільні ліквідатори курили на забрудненій території, лежали на соломі й на траві, які дуже притягують радіацію, практично ніхто не носив захисні маски й респіратори.
Після цієї поїздки нашою оперативною групою були розроблені заходи безпеки під час дій особового складу на радіоактивно-забрудненій місцевості. У 1987 році я три місяці займав посаду начальника політвідділу оперативної групи Київського військового округу – це був найбільший сектор, займався переважно відбудовуванням знищених територій.
– Як змінилося Ваше життя після аварії?
– Я виріс на Уралі, в озерній місцевості. За 1,5 – 2 км від мого міста розташовувався завод “Маяк”. Він позбувався радіоактивних відходів в ті ж озера. А вибух, який стався 30 вересня 1957 року, по радіоактивності перевищує Чорнобиль в два з половиною рази. Висновків і досвіду мені вистачало задовго до вибуху АЕС. З психологічної точки зору: головний санітарний лікар Пашкович Володимир Леонідович, який теж пройшов багато всього, зокрема Афганістан, був головним санітарним лікарем Київського військового округу. Він контролював відправку солдатів, сержантів та офіцерів на 30 секунд на дах зруйнованого реактора для того, щоб скидати радіоактивний графіт з даху енергоблоку. Коли кореспонденти запитали, чи не було відмов серед хлопців, він відповів: “Я пройшов Афган, і тут люди одного соціального прошарку, серед яких боягузів чи зрадників немає”. Якби така трагедія сталася в незалежній Україні, не знаю, чи нинішній склад проявив би таку сміливість нині.
– Як потрібно розповідати про ці події поколінням, яких ця аварія не зачепила, тобто дітям, підліткам?
– Розповідати правду, і лише правду. Коли я там був востаннє в 2016 році, то зустрівся з керівником цивільної оборони Чорнобильської зони. Він там мешкає постійно. Я сказав про те, що нині нас запевняють про те, що радіація в нормі. Хоч як тяжко не було, так він відповів: “Ні, це брехня. Три роки тому я поховав свою дружину, а минулого року – 30 річного сина. У них була онкологія. Найстрашніше, що й нині ситуацію недооцінюють. Бувають розмови про те, щоб відкрити зону, про те, навіщо платити такі великі гроші. Ось ще одна аналогія: якщо вийшовши з сауни вам на голову виллють води, то ефект буде один, та якщо ж на голову впродовж довгого часу крапатиме вода – по крапельці – вам може пробити голову. Малі дози радіації небезпечніші за одну потужну. Найгірше, коли радіонукліди потрапляють в організм з їжею”.
Що ж казати про нинішню ситуацію, коли часто ігноруються правила щодо масок, рукавичок та бахіл в лікарнях. Молодь має робити висновки й проводити аналогію тодішніх подій з теперішніми. До прикладу, в науковому центрі радіаційної медицини, де я контролюю своє здоров’я ось уже 20 років, нині реєструється дуже багато дітей з онкологічними захворюваннями. Це не жарти. Тому потрібно робити все, аби не отримувати й найменші дози радіації, аби не підхопити короно вірус. Робіть висновки.
Музикант, композитор і співак В’ячеслав Кукоба підтримував ліквідаторів аварії на Чорнобильській станції своїми піснями.
- Мені й досі тяжко згадувати ті часи. Масштабний вибух розділив життя на два фронти. Я не був ліквідатором, я – музикант, підтримував хлопців піснями. Пожежу ліквідували прості люди різних професій з усіх республік Радянського Союзу. Перший раз ми приїхали в Зону в перших числах травня 1986-го з воїнами-афганцями. Я саме повертався з відрядження у Афганістан, коли мені повідомили про таку біду. Я зібрав хлопців, котрі хотіли поїхати й допомогти, чим зможуть . Під час ліквідації пожежі загинуло безліч людей. Точна цифра не відома досьогодні. Потрапити в зону було не можливо, ми ходили по пропускній системі у супроводі військових. До реактора не підходили – це заборонена територія. Зупинилися в селищі Красний Луч, зараз воно називається Хрустальний, де після тяжкої зміни відпочивали ліквідатори. Нашою місією було розрадити і підтримати хлопців, дати надію.
- Які пісні ви співали, як підбирали репертуар?
- Ми співали афганські воєнні пісні. Пісні про дружбу, про рідних, про Батьківщину . Не треба було вигадувати велосипед. Людям хотілося відпочити. Хлопці в піснях шукали захисту, істини, й просто можливість на мить повернутись в звичайне життя, без втрат і вогню. Допомагали гумор, жарти, сміх, пісні.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Я добре пам’ятаю, людей, що відчайдушно виконували свою роботу, не жаліючи себе, наражали своє життя на небезпеку. В той час, коли звичайні громадяни жили спокійно і взагалі не розуміли, що відбувається. Радіація вплинула на всіх, навіть якщо людини не було на місці катастрофи. Вона літає в повітрі й зараз. От якби можна було поставити паркан і про все забути…. Наслідки того ми спостерігаємо і зараз. Ось і тиждень тому сталася пожежа . Радіацією накопичені ліси і землі. Викорінити майже неможливо. Невідомо які наслідки будуть ще через 3 роки.
- Чи не страшно Вам було покидати спокійне життя та їхати в центр радіації?
- Ну як же не страшно? Звісно, страх був. Я не довго думав над рішенням. Я – патріот! Як і всі, хто там був, хто причетний до ліквідації аварії. В той час , в зону потрапити було майже не можливо. Ми створили спеціальну агітаційну бригаду, яку згодом назвали “Асоціація “Афганці” Чорнобиля”. До Асоціації долучилися хлопці, що пройшли гарячі точки Афганістану і відразу вирушили в Чорнобиль. Це люди, котрі мали досвід роботи в критичних умовах. Ті ж льотчики які, з літака гасили реактор. Це не лише військові, а й музиканти, будівельники, водії, медики…
В’ячеслав Іванович розповів, що Всеукраїнська громадська організація “Асоціація “Афганці” Чорнобиля” була створена 28 грудня 1991 в Славутичі – місті енергетиків Чорнобильської АЕС. Вона об'єднала ветеранів війни в Афганістані, учасників бойових дій та інших локальних військових конфліктів, які брали участь у ліквідації Чорнобильської катастрофи, з метою захисту соціальних прав та гарантій її членів, а також об'єднання зусиль з надання допомоги постраждалим, інвалідам, сім'ям загиблих.
- Ми і зараз допомагаємо людям, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, вдовам, інвалідам. Кожного року їздимо до могил наших бойових побратимів, проводимо концерт пам’яті. Але нажаль, цього року цього не буде через карантин.
- Чи варто говорити про це з молоддю ?
- Ні цю аварію, ні героїзм людей, ні трагедію не можна забувати! Чорнобиль – живий, щодня там відбуваються реакції. Ми не знаємо яких реакцій ще очікувати – це найгірше. Тому треба берегти один одного, природу, світ. А головне – розуміти, що всі епідемії та катастрофи – наслідок нашої поведінки. Ми всі – частинка цієї природи. Нажаль, люди часто забувають ту страшну трагедію, що принесла стільки горя і болю сотням тисяч людей. Молоде покоління повинно більше звертати увагу, вивчати історію, вчитись на помилках минулого. І пам’ятати людей, які ціною свого здоров’я і життя захистили не лише нас, а й увесь світ.
Підготували: Анастасія Захарченко, Тетяна Харенко, Дар’я Гергель, гурток “Краєзнавча журналістика”, керівник – Наталя Плохотнюк
Надати право власникам землі розривати договори оренди, гарантувати за високою ціною викуп землі державними органами чи органами місцевого самоврядування, прокредитувати власників землі для споживчих потреб та громадян для купівлі землі, реалізувати нову політики аграрного розвитку за участю виключно українців і в інтересах українців, сформувати ефективного власника землі виключно з громадян України з недопущенням концентрації землі у обмеженого кола осіб – ці та інші важливі чинники, як соціальні, так і економічні, створюють систему нових прогресивних земельних відносин, передбачену проєктом закону №3208 за моїм авторством.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Те, що зараз розглядають в Раді й називають “земельною реформою”, (а саме: намагання законопроєктами №2178-10 (друге читання) та №2194 (прийнятий в першому читанні) внести зміни до законів, які регулюють земельні відносини) нічого спільно з реформуванням не має – банальне переформатування країни під недержавні монополії та олігархічний устрій.
Така банальщина з розкрадання української землі не спрацює. Унеможливлення розвитку аграрної галузі і розвитку економіки країни, загроза національній і продовольчій безпеці, відсутність суспільної спрямованості і наявність переважаючого суспільного спротиву – чинники, які надають практичну негативну оцінку від самого початку можливої дії таких законів, наслідком чого буде неминуча потреба їх відміни і реалізації народної земельної реформи.
Та і сама ситуація, яка складається в Раді та в країні, ставить під сумнів можливість того, що законопроєкт про так званий ринок землі №2178-10 буде проголосовано.
Постане питання в необхідності реалізації справжньої земельної реформи – народної земельної реформи. Мною розроблена народна земельна реформа в інтересах українців, а необхідні для її реалізації положення викладено в проєкті закону №3208 “Про прогресивні земельні відносини”.
Реформа – це зміна однієї форми на іншу. Зміна форми не обов’язково несе позитивний результат для суспільства, буває й навпаки, вона несе загрози і погіршення стану (умисно чи через відсутність розуміння процесу впровадженої зміни та її наслідків). Я за ту реформу, яка робить покращення.
Метою законопроєкту №3208 “Про прогресивні земельні відносини” і є отримання очікуваних суспільством покращень: економічних, соціальних, суспільно-політичних.
Завдання законопроєкту №3208 визначено, враховуючи необхідності розширеного відтворення аграрної галузі, прагнень власників землі, громадян України, наявної економічної ситуації в країні і можливостей, які можуть бути сформовані для відтворення аграрної галузі:
Реалізувати право власників землі не тільки розпоряджатися нею, а й гарантувати високу і щораз вищу цінність землі.
Сформувати умови для переходу в найкоротший час від користувальної форми земельних відносин (оренда, емфітевзис) до самостійної виробничої сільськогосподарської діяльність на землі. Самостійна форма є незаперечно ефективнішою за користувальну.
Забезпечити умови для повернення землі її власникам з довготривалої оренди чи емфітевзису.
Забезпечити умови повернення землі, яка була незаконно відчужена під час дії заборони на її відчуження, її попереднім власникам.
Уникнути можливостей створення монополій (концентрації) прав власності на землю.
Закон не повинен порушувати положення Конституції України чи підміняти Конституцію.
Закон не повинен ставити під загрозу національну та продовольчу безпеки.
Тому в основу положень законопроєкту “Про прогресивні земельні відносини” покладено наступне:
Набувачами права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть бути виключно фізичні особи з єдиним громадянством держави Україна (громадянин України має право бути набувачем тільки однієї земельної ділянки сільськогосподарського призначення) та органи державної влади й органи місцевого самоврядування;
Надання селянам-власникам землі права розривати договори користування (оренда, емфітевзис) належних їм земельних ділянок на підставі простої вимоги про дострокове розірвання договору. Цим забезпечується можливість швидкого переходу до самостійних форм сільськогосподарської діяльності на землі та впровадження ринкових механізмів у земельні відносини;
Фінансове забезпечення власників землі для повернення отриманих авансових платежів, яке може бути необхідним при достроковому розірванні договорів користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення;
Обов’язковий викуп земельної ділянки органами місцевого самоврядування чи органами державної влади за ціною, яка відповідає п’ятикратному розміру нормативно-грошової оцінки (приблизно 5 тис. доларів за 1 гектар для чорнозему). Це не тільки визначає мінімальну ціну покупки землі, але й гарантує її;
Формування державної підтримки об’єднання власників землі в товариства власників землі, які створюються для самостійної виробничої сільськогосподарської діяльність на землі через участь у товариствах власників землі незалежно від віку та фізичних можливостей власників землі. Фактично це формування нової аграрної політики, направленої на розширене відтворення аграрної галузі;
Кредитування в необхідному обсязі товариства власників землі на умовах до 3% річних. Це створення сприятливих умов для переходу до самостійної форми земельних відносин через участь у Товариствах власників землі незалежно від віку та фізичних можливостей власників землі;
Допомога в поверненні незаконно відчужених земельних ділянок їх власникам (під час дії заборони на відчуження землі). Це організоване державою виявлення угод незаконного відчуження землі і повернення землі її попереднім власникам чи спадкоємцям або передача в комунальну чи державну власність;
Кредитування власників землі в режимі споживчого кредитування за рахунок прямого державного кредитування в трикратному розмірі нормативно-грошової оцінки (приблизно 3 тис. доларів за 1 гектар для чорнозему) для задоволення нагальних споживчих потреб на умовах до 5% річних. Таке кредитування демотивує власника землі її продавати;
Кредитування громадян України за рахунок прямого державного кредитування для купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення в у сумі п’ятикратного розміру нормативно-грошовій оцінки (приблизно 5 тис. доларів за 1 гектар) на умовах до 5% річних. Це є необхідним для формування ефективного обміну землі, формування ефективного власника землі та одною з форм гарантування мінімальної ціни на землю.
Саме таке бачення реформування земельних відносин забезпечить розширене відтворення аграрної галузі, створивши також базис відновлення тваринництва, переробки та інших напрямів аграрного виробництва.
Читайте: Орендар – головний ворог селянина-власника землі
Критикувати бажання і дії з приводу прагнення відкрити так званий ринок землі в Україні можна нескінченно. Ми відійшли від поняття ринку землі – його не може існувати, це набір слів. Ми не повинні перетягувати чиїсь моделі так званих ринків землі, бо ми – це ми. Я не знаю, де в світі існує країна з успішним так званим ринком землі. І перед тим, як мені хтось назве таку країну, він повинен добре подумати, чи впевнений він у тому, що це країна з прогресивними земельними відносинами.
Саме земельні відносини, а не ринок землі, і тільки власне бачення формування земельних відносин з відгуком на потреби суспільства, громадян України і держави Україна та її економічного відтворення та розвитку нам необхідні. І не можна виключати, що саме так сформовані земельні відносини будуть прогресивні не тільки для України, але стануть прикладом і для інших країн.
Законопроєкт за №3208 від 12.03.2020 року “Про прогресивні земельні відносини” є унікальний тим, що при відсутності законодавства про народовладдя є фактично поданим за народною ініціативою. Розробивши проєкт закону, пояснювальну записку, порівняльну таблицю та інші супровідні документи, я розіслав їх на офіційні пошти народних депутатів. Я отримав “зворотній зв'язок” – було обговорення проєкту закону з депутатами, і як результат отримано депутатську ініціативу відносно законопроєкту.
Анна Скороход, Василь Німченко, Антон Поляков – депутати, які здійснили депутатську ініціативу в інтересах українців, подавши законопроєкт №3208. Цієї ініціативи могло б не бути, якби їхнє ставлення до ситуації навколо земельних питань, їхнє розуміння ситуації та їхнє бачення необхідних земельних відносин не було національно-орієнтованим та прогресивним.
Незалежно від того, буде чи не буде прийняте те ганебне для України законодавство з відкриття так званого ринку землі (№2178-10 та №2194), робота над проєктом закону “Про прогресивні земельні відносини" триватиме. Попереду – зауваження до проєкту закону, обговорення, поправки, зміни, нові законодавчі ініціативи.
Читайте: Земля і Конституція – платформа економічного зростання
Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформиКиевVласть
Як вже відомо, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року Кабінетом Міністрів України з 12 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р. (термін подовжений Кабінетом Міністрів України до 24 квітня 2020р.) та у відповідності до статті 29 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” на усій території України встановлений карантин.
Що це означає?
Якщо дослівно, то “карантин” – це адміністративні та медико-санітарні заходи, котрі застосовують для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб. Це передбачено ст.1 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб”. Регламент встановлення карантину передбачають ст. 29 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” та ст. 40 Закону України “Про санітарне та епідемічне благополуччя”.
Звісно, що в першу чергу, з метою недопущення розповсюдження інфекції, збереження життя, здоров’я й безпеки працівників та оточуючих люде, держава дбає про запобігання скопленню людей в одному місці, що тягне за собою зміну умов у роботі підприємств, установ та організацій.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
З метою реалізації заходів, передбачених законодавством у разі встановлення карантину, роботодавці зобов’язані вжити всіх можливих заходів, а саме:
надати працівникам щорічні основні та додаткові відпустки, інші оплачувані відпустки, передбачені чинним законодавством;
надати відпустки без збереження заробітної плати за заявою працівників;
встановити працівникам неповний або скорочений робочий час;
запровадити роботу змінами;
тимчасово запровадити дистанційну або надомну роботу;
ввести простой;
продовжити роботу за умови застосування засобів індивідуального та колективного захисту.
У випадку виявлення у працівника первинних ознак захворювання, роботодавцям рекомендується негайно забезпечити направлення такого працівника до медичного закладу для встановлення відповідного діагнозу.
Надання працівникам щорічних основних та додаткових відпусток, інших оплачуваних відпусток, передбачених законодавством, на час карантину
Запровадження карантину не визначено законодавством, як підставу для перенесення щорічної відпустки. В той же час чинне законодавство не забороняє надання працівнику щорічної відпустки за угодою сторін, під час карантину, на весь час або частково.
Відповідно до частини 2 статті 80 Кодексу законів про працю України (КЗпП) щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом.
Якщо у працівника є невикористані дні щорічної відпустки, за його бажанням (на підставі особистої заяви) та за згодою роботодавця, може бути надана щорічна основна або додаткова відпустка, а також інші оплачувані відпустки, передбачені законодавством (відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності тощо).
Надання відпусток без збереження заробітної плати за заявою працівників, на карантині
Відповідно до частини 2 статті 84 КЗпП України за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
Частиною 3 цієї статті зазначено, що у разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін, встановлений частиною другою цієї статті.
Слід зауважити, що зазначені відпустки надаються працівникам виключно на підставі їх особистої заяви. Надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати за виключною ініціативою роботодавця законодавством про працю не передбачено. Якщо працівник відмовляється написати заяву про надання йому відпустки без збереження заробітної плати, роботодавець не має права примушувати його до цього.
Встановлення працівникам неповного або скороченого робочого часу
Статтею 56 КЗпП України передбачено, що за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Оплата праці в таких випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Відповідно до статті 51 КЗпП України за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністюможе встановлюватись скорочена тривалість робочого часу.
Запровадження неповного робочого часу відповідно до статті 32 КЗпП України – є зміною істотних умов праці, відповідно його запровадження потребує завчасного попередження працівників не менше ніж за два місяці. Якщо ж неповний робочий час встановлюється за бажанням працівника, то попередження працівника за два місяці не вимагається, і неповний робочий час може бути запроваджений з будь-якого моменту.
У разі написання працівником заяви про встановлення йому неповного робочого часу, він має зазначити наступне:
режим роботи під час неповного робочого часу (час початку та закінчення роботи);
вид неповного робочого часу (неповний робочий день чи неповний робочий тиждень)
період, на який встановлюється неповний робочий час тощо.
Запровадження роботи змінами
За бажанням працівників та за можливості виробничих процесів і згодою роботодавця може бути запроваджена робота змінами, яка відрізняється від звичайного режиму роботи. Як і у попередньому випадку, оплата проводиться за фактично виконану роботу (відпрацьований час).
Запровадження дистанційної або надомної роботи
Працювати дистанційно або вдома мають можливість обмежені категорії працівників. Як правило, це категорії спеціалістів і фахівців, робота яких полягає у створенні документів, текстів, звітів, програм за допомогою персональної техніки, окремі категорії робітничих професій по виготовленню продукції, що не вимагає спеціальних умов та обладнання. Питання дистанційної або надомної праці чинним законодавством практично не урегульовано, але Положенням про умови праці надомників, затвердженим постановою Держкомпраці від 29.09.1981 № 275/17-99, передбачено, що надомниками вважаються особи, які уклали трудовий договір з підприємством про виконання роботи вдома особисто з матеріалів і з використанням знарядь та засобів праці, виділених роботодавцем або придбаних за рахунок його коштів, а також із власних матеріалів та з використанням особистих механізмів й інструментів із дозволу керівництва.
На час карантину робоче місце працівника визначається не у виробничому, службовому або адміністративному приміщенні роботодавця, а за місцем проживання працівника (іншому місці за вибором працівника) на підставі його особистої заяви.
При такому режимі роботи працівник зобов’язаний упродовж всієї тривалості робочого часу виконувати роботу, доручену роботодавцем, та перебувати під контролем роботодавця за допомогою сучасної техніки (телефон, інтернет, інші засоби зв’язку).
Введення простою
У разі, якщо неможлива реалізація вище запропонованих рішень, роботодавець може запровадити простій. Простій – це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Запровадження простою не вимагає згоди працівника. Це питання вирішується роботодавцем за погодженням (за наявності) з первинною профспілковою організацією або представником трудового колективу.
Звільнення працівників у зв’язку з карантином
Законодавство не передбачає особливої процедури звільнення працівників у зв’язку з карантином. Тому, якщо роботодавець вважає за доцільне звільнити працівників у зв’язку з призупиненням діяльності, оптимальною серед наявних підстав звільнення буде звільнення у зв’язку зі скороченням чисельності та/або штату працівників у результаті змін в організації виробництва і праці роботодавця.
В такому випадку роботодавець зобов’язаний прийняти відповідне рішення та повідомити працівників письмово під розпис про звільнення не пізніше, ніж за два місяці до запланованої дати звільнення. Також роботодавець, звільняючи працівників у зв’язку зі скороченням чисельності та/або штату працівників, зобов’язаний виплатити працівникам вихідну допомогу в розмірі не менше середнього місячного заробітку. Таким чином, у випадку скорочення роботодавець повинен виплатити працівникам у середньому три заробітні плати (дві заробітні плати за період роботи протягом двомісячного строку до дати звільнення та один середньомісячний заробіток як вихідна допомога
Слід звернути увагу, що прийняття роботодавцем рішення про скорочення працівників та повідомлення працівників про майбутнє звільнення, роботодавець може скасувати своє рішення в будь-який час до дати фактичного звільнення працівників.
Застосування засобів індивідуального та колективного захисту
Якщо ж всі перераховані варіанти вирішення проблеми організації роботи під час карантину не підходять, залишається варіант продовження роботи із забезпеченням засобів індивідуального та колективного захисту. У такому випадку роботодавець має безоплатно забезпечити працівників засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними, антисептичними та дезінфікуючими засобами, проінформувати працівників про профілактичні заходи, розміщенні на офіційному сайті Міністерства охорони здоров’я України, організувати максимально безпечну доставку працівників до місця роботи та у зворотньому напрямку тощо.
Неявка працівника на роботу або запізнення є порушенням трудової дисципліни. Але, чи може бути працівник притягнутий до дисциплінарної відповідальності у разі неможливості прибути на роботу вчасно через запровадження заходів, пов’язаних із карантином? Звісно, що ні. Однією із умов притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є наявність особистої вини працівника у порушенні трудової дисципліни та відсутність поважних причин. Якщо ж порушення трудової дисципліни є наслідком поважних причин у вигляді заходів, пов’язаних із запровадженням карантину, роботодавець не має підстав для застосування до працівника заходів дисциплінарного впливу.
На період перебування в спеціалізованих закладах охорони здоров’я, а також й на самоізоляції під медичним наглядом у зв’язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникнення та поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію та ліквідацію її спалахів та епідемій, застрахованим особам надається допомога по тимчасовій непрацездатності.
За вказаним страховим випадком вищезгаданим особам допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.
На останок, слід зазначити, що у подібних надзвичайних ситуаціях, головним ворогом є паніка. Тому, необхідно дотримуватись норм національного законодавства, обрати для себе зручний та безпечний спосіб виконання роботи та зберігати спокій.
Роман Титикало, адвокат, керуючий адвокатського бюро "Титикало та партнери", заслужений юрист України, депутат Київської обласної ради
КиевVласть
В будівельній галузі розпочинаються кардинальні зміни. Державну архітектурно-будівельної інспекцію можуть найближчим часом ліквідувати та розбити на декілька органів. Рішенням Уряду від 11 березня було змінено керівництво відомства. Що ж наразі діється в Інспекції, які зміни вже відбулись та чого чекати далі? Про це і багато іншого ми поговорили з колишньою очільницею ДАБІ Оленою Костенко.
KV: Ви останні два місяці виконували обов’язки керівника ДАБІ і, мабуть, розраховували повноцінно очолити відомство. Скажіть для вас стало несподіванкою призначення Юрія Васильченка?
Олена Костенко: Коли тільки я подавала документи на конкурс, я знала, що буде жорстка конкуренція і була абсолютно готова до будь-якого повороту. Я увійшла у п’ятірку кандидатів, яких відбирали з понад 40 учасників і це вже успіх. Я і раніше казала, що незалежно від того чи очолюватиму ДАБІ, зміни, які я розпочала, вже не зупинити. Я дуже задоволена тими перемогами, які здобула лише за два місяці на посаді.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
KV: Про які перемоги йдеться?
Олена Костенко: Я прийшла в ДАБІ як антикризовий менеджер в найбільш складний для відомства час. ДАБІ рвали на шматки різні групи впливу, а його корумпованість була притчею во язицех. За цей короткий термін на посаді мені вдалося багато. По-перше, здолати корупцію в центральному апараті, започаткувати розгляд дозвільних справ в онлайн-режимі, також розпочати кадрові чистки в регіонах. По-друге, я налагодила продуктивний діалог і з забудовниками, і з громадськістю. Зверніть увагу, що кількість пікетів під ДАБІ в рази зменшилася. Це мабуть найголовніші досягнення.
KV: А можна детальніше про боротьбу з корупцією?
Олена Костенко: Я почала кадрове перезавантаження ДАБІ. Як в центральному Апараті, так і на регіональному рівні. Відсторонила керівників трьох Департаментів: нагляду та контролю, дозвільного та юридичного. До цього я вже провела попередній моніторинг стану справ і виявила певні проблеми, які і призводять до корупції. На дії цих чиновників неодноразово скаржилися громадськість, активісти та забудовники.
Крім того, було відсторонено керівників терорганів ДАБІ на Харківщині, Одещині, Запоріжжі, Херсонщині та Миколаївщині. Такої кількості скарг на роботу ДАБІ, скільки було в цих регіонах, годі шукати.
Ще одним важливим і найпершим кроком у боротьбі з корупцією стали онлайн-трансляції Комісії з розгляду питань, пов’язаних з реалізацією повноважень ДАБІ щодо дозвільних процедур.
Забудовники та громадськість могли особисто спостерігати як працює Комісія, на підставі яких документів приймаються рішення, або через які причини у видачі дозволу чи сертифікату замовнику будівництва відмовляють.
Ми запровадили на Комісії перегляд фотофіксації всіх об’єктів. Так можна на власні очі побачити реальний стан справ по кожному об’єкту. Наприклад, ми зіштовхувалися з випадками, коли забудовники подають об’єкти на прийняття в експлуатацію, хоча там ще незавершені будівельні роботи. З фото було видно, що на об’єкті, який нібито готовий до прийняття в експлуатацію, відсутнє забезпечення інклюзивності, на об’єкті ще йдуть будівельні роботи, об’єкт не відповідає проекту, відсутні відбійники на паркінгах, тощо.
Інфраструктуру також можуть подавати з порушеннями. Наприклад, є важливий об’єкт будівництва дороги, який подають на прийняття в експлуатацію. Але на фото неозброєним оком видно порушення антикорозійного покриття, порушення проєкту, відсутність розмітки. І таких зауважень багато. Такі об’єкти ми приймати просто не могли.
KV: Ви повідомляли, що в Інспекції є певні проблеми з ліцензіями. Діючі ліцензії на будівництво підлягають анулюванню. Як це сталося і що потрібно робити, щоб уникнути таких випадків?
Олена Костенко: Дійсно, ми зіштовхнулися з плачевними випадками, коли замовники будівництва звернулися за допомогою до компаній-посередників при оформленні документів на отримання ліцензій. Компанії заповнюють відповідні документи, подають до ДАБІ і отримують ліцензії. При цьому при перевірці виявляється, що дані у документах на отримання ліцензії не завжди є достовірними і не збігаються з реальним станом справ. А це вже є підставою для анулювання ліцензії.
Так стається, тому що законодавством не передбачено можливості перевірки фактичного стану матеріально-технічної бази, кадрового забезпечення об’єкта, тощо під час видачі ліцензій у сфері будівництва. Тому ліцензія видається на підставі оформленої документації.
Хочу звернутися до представників будівельної галузі: відповідально ставтесь до оформлення документів для отримання ліцензії. Не шукайте корупційних шляхів “вирішення питань”. Просто готуйте пакет документів правильно та дотримуйтеся всіх вимог законодавства.
KV: Нещодавно Президент Володимир Зеленський заявив, що ліквідація Держархбудінспекції відбудеться вже в найближчі дні. Про ліквідацію відомства неодноразово говорили і в уряді. На скільки необхідна така кардинальна реформа?
Олена Костенко: На Державну архітектурно-будівельна інспекцію багато років надходили численні скарги і звинувачення в тотальній корупції. З такою оцінкою згодні і перші особи держави, які вважають, що проблему потрібно вирішувати радикальним шляхом, тобто ліквідацією відомства. І я повністю з ними погоджуюсь – ДАБІ потрібно ліквідувати.
Коли я прийшла в Інспекцію, то зрозуміла, що вона під зовнішнім управлінням. Я досі з цим борюсь. Взагалі, ідея ліквідації ДАБІ розпочалась з того, що Інспекції потрібна реорганізація. І саме ліквідація допоможе її здійснити, створити новий штат співробітників, які не будуть пов’язані з групами впливу. Наразі одне з найважливіших питань – це кадрове наповнення відомства.
Взагалі, на початку, ідея була в тому, щоб зробити ребрединг відомства. Тому що громадськість повинна забути слово ДАБІ, яке у всіх асоціюється з нездоланним корупційним монстром.
Часто чую від інвесторів, що їм складно прийняти рішення щодо будівництва об’єктів на території України. Легше купувати вже збудовані. І один з головних негативних факторів – це ДАБІ. Тобто абревіатуру нашої Інспекції вже знають і за кордоном. ДАБІ зазнала слави корумпованого органу, з яким неможливо співпрацювати і оформлювати документацію.
На мою думку, реформа ДАБІ повинна проводитись комплексно, разом з великою реформою взагалі всієї галузі містобудування. Однозначно можу сказати, що потрібно починати нову історію цього органу. Я думаю, остаточне рішення уряду щодо долі ДАБІ ми почуємо вже найближчим часом.
KV: Які ще зміни та нововведення відбулись в роботі відомства за той час, доки Ви були на посаді керівника?
Олена Костенко: Ми працювали у декількох напрямах щодо підвищення ефективності роботи ДАБІ.
Зокрема, йшла активна робота над імплементацією електронного документообігу, модернізацією роботи контактного центру ДАБІ, створенням телеграм-бота у форматі питання/відповідь, розробкою додаткового розділу (FAQ) для сайту ДАБІ з відповідями на типові запитання щодо архітектурно-будівельної діяльності Інспекції.
KV: Розкажіть більш детальніше про ці нововведення?
Олена Костенко: Що стосується електронного документообігу, то цього року ми планували імплементувати його на рівні центрального апарату, м. Києва та Київської області. З наступного бюджетного року орієнтувалися масштабувати електронний документообіг на всю Україну.
Я переконана, що таке програмне рішення дозволило б суттєво зменшити зловживання з реєстрацією та рухом документів в структурі Держархбудінспекції.
Щодо модернізації контактного центру ДАБІ, телеграм-бота та розділу (FAQ) для сайту ДАБІ, тут цікавіше.
Громадяни, забудовники та замовники контактують з Інспекцією декількома способами: через “гарячу лінію” контактного центру ДАБІ, поштовим та електронним листуванням та через Центри надання адміністративних послуг.
З вище перелічених способів, найпростіший для людини, яка звертається – це “гаряча лінія”. Однак, її технічний стан та застаріле обладнання змушує громадян довго очікувати на лінії або неодноразово перетелефоновувати.
Тому, для того, щоб покращити якість обслуговування, робочі місця операторів контактного центру ДАБІ ми планували обладнати професійним програмним забезпеченням. Це насамперед дозволило б зменшити кількість втрачених дзвінків, а також підвищити швидкість та якість надання відповідей. Крім того, можна було б проводити запис розмов для аналізу та контролю, фіксувати кількість звернень, інформацію про звернення та абонента, який телефонує, моніторити звернення, їх характер та категорії.
Паралельно ми встигли напрацювати близько 70 топових запитань, з якими найчастіше звертаються громадяни до контактного центру ДАБІ. Ці запитання стосуються: дозвільних процедур, ліцензування і архітектурно-будівельного контролю. Структурні підрозділи готували на них відповіді. В подальшому запитання/відповіді стали б основою для написання скриптів для операторів контактного центру, телеграм-боту та контентом для додаткового розділу (FAQ) на сайті ДАБІ.
Всі нововведення ми здійснювали для того, щоб зблизити суб’єктів архітектурно-будівельної діяльності з ДАБІ, а також оптимізувати роботу та підвищення ефективності відомства.
Такі впровадження сучасних технологій та модернізація роботи могли суттєво допомогти зменшити корупційні ризики та змінити ставлення громадськості до ДАБІ. Тому що Інспекція повинна стати органом, який якісно та своєчасно виконує покладені на неї повноваження, та швидкого реагує на виклики сьогодення.
KV: І все ж, не зважаючи на такі досягнення, ви вирішили не залишатися в ДАБІ?
Олена Костенко: Я пишаюся результатами своєї роботи і мені є що передати в гарні руки. В успіху подальших реформ в містобудівній галузі я впевнена, ними опікується уряд та Мінрегіон. Я залишаюся в команді і є багато напрямків, де я потрібна і зможу себе реалізувати. Я хочу подякувати усім, хто мене підтримував у боротьбі з системою. Можу подякувати і ворогам, які по-своєму мене надихали і не давали розслабитися. Ці два місяці в ДАБІ мені надовго запам’ятаються, але я щаслива, що вийшла переможницею у безлічі складних ситуацій, які тут виникали, а головне – я поставила ДАБІ на рейки, які ведуть до позитивних змін. КиевVласть
Вирватися з оковів орендаря та аграрної мафії селянину допоможе Закон “Про прогресивні земельні відносини”.
Орендарю не хочеться ділитися прибутком із власником землі й платити в кілька разів більше, ніж та орендна плата, яка платиться сьогодні.
Орендар хоче, щоб селянин жив у злиднях і відчував залежність від орендаря, а подачки від нього були б як манна з неба.
Орендар хоче скупити землю селянина за “гроші на ліки”.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Орендар не має потреби створювати високооплачувані робочі місця на селі – у нього є все. І він – пан, він – феодал, він – цар села і навіть не одного. Він створює “під себе” територіальні громади і ставить туди своїх шерифів, чи урядників, чи префектів.
Орендарю не вигідно, щоб власник землі обробляв її самостійно чи через участь у товаристві власників землі, і тому він буде чинити спротив народній земельній реформі.
Скоро вибори, і орендар хоче скуповувати голоси селян для вигідних йому партій та кандидатів. Орендар перед виборами кидає доведеним ним до відчаю власникам землі 300-500 гривень і каже, за кого голосувати. Це робить ще сильнішим зашморг, і вже депутати й президент вирішують за селянина, як йому жити-гнити.
У жодній цивілізованій країні немає таких “орендних” відносин.
На оренді країна втратила і втрачає. Немає ферм, які були в кожному селі, немає тваринництва в країні. А головне – країна втрачає людей: старіють села, закриваються школи, ФАПи, лікарні. Країна знелюдніється.
Під орендаря написані закони. Вони зобов’язують власника землі укладати договір оренди не менше, ніж на 7 років, визначають переважні права орендарів, автоматично продовжують дію кабальних договорів оренди.
Під орендаря продовжують писатися і розглядаються закони діючою владою. Закони про так званий ринок землі, які зараз розглядаються у Верховній Раді, теж в інтересах орендарів. Орендарі хочуть стати вже власниками землі, хочуть узаконити повноцінно себе в правах панів, феодалів і царів.
Проєкт Закону №2178-10 (зараз проходить друге читання) узаконить в правах орендарів на скуплену за безцінь у селян через 49-річну оренду та 100-річний емфітевзис землю – це легалізація незаконно надбаної (вкраденої) землі у селян.
Проєкт Закону №2178-10 відкриє можливості скуповувати землі як селян, так і держави, і важелі цього скуповування за цим проєктом віддаються разом з режимом таємничості на відкуп Кабміну.
Відповідно до запропонованої проєктом закону №2178-10 нової редакції статті 131 переважне право на придбання земельної ділянки у селянина взагалі може бути передано (може бути і продано) від орендаря іншій особі. Без власника вирішують, хто має першочергове право на придбання його землі.
Майже вся земля в Україні - в довгостроковій оренді. І це – той фактор, який стримує перехід до самостійного господарювання. Він же буде стримувати зростання ціни на землю, бо фактично у селянина – власника землі є тільки один покупець – орендар з його переважним правом на землю.
Посиленням позиції такого закріпачення селян є і проєкт №2194 – проєкт-підкуп орендарів, який був прийнятий в першому читанні 14 листопада 2019 року і який активно рекламує його ініціатор – голова аграрного комітету Верховної Ради Микола Сольский. Цим законопроєктом, зокрема, передбачено внести зміни до ст. 130 Земельного кодексу України, відповідно до яких селянин-власник землі повинен буде отримувати дозвіл на продаж землі від орендаря.
Щоб захистити власника землі, надати йому умови та можливості ефективно здійснювати права власності на землю, я розробив і подав народним депутатам проєкт Закону “Про прогресивні земельні відносини” для розгляду й ініціювання ними законодавчої ініціативи як народних депутатів відповідно до статті 89 Конституції України.
Розроблений мною проєкт Закону “Про прогресивні земельні відносини” характеризується закладеними можливостями швидкої реалізації ефективних перетворень, націлених на розширене відтворення сільського господарства, включаючи тваринництво та переробку сільгосппродукції до оптимального виробничого переділу.
Одним з головних положень мого проєкту Закону “Про прогресивні земельні відносини” є право селянина-власника землі розривати договір оренди.
Окрім надання селянам-власникам землі права розривати договори користування (оренда, емфітевзис) належних їм земельних ділянок на підставі простої вимоги про дострокове розірвання договору, основними тезами такого Закону “Про прогресивні земельні відносини” повинно стати:
підтримка самостійного господарювання на власній землі безпосередньо чи через участь у товариствах власників землі;
фінансове забезпечення селян-власників землі для повернення отриманих авансових платежів, яке може бути необхідним при достроковому розірванні договорів користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення;
обов’язковий викуп земельної ділянки органами місцевого самоврядування чи органами державної влади за ціною, яка відповідає п’ятикратному розміру нормативно-грошовій оцінки (приблизно 5 тис. доларів за 1 гектар для чорнозему);
кредитування власників землі в режимі споживчого кредитування за рахунок прямого державного кредитування в одно-трикратному розмірі нормативно-грошової оцінки (приблизно 3 тис. доларів за 1 гектар для чорнозему) для задоволення нагальних споживчих потреб на умовах до 5% річних;
кредитування громадян України за рахунок прямого державного кредитування для купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення в у сумі п’ятикратного розміру нормативно-грошовій оцінки (приблизно 5 тис. доларів за 1 гектар) на умовах до 5% річних;
кредитування в необхідному обсязі товариства власників землі, які створюються для самостійного господарювання на власній землі, на умовах до 3% річних;
допомога в поверненні незаконно відчужених земельних ділянок їх власникам (під час дії заборони на відчуження землі);
формування державної підтримки об’єднання власників землі в товариства власників землі, які створюються для самостійного господарювання на землі;
набувачами права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть бути виключно фізичні особи з єдиним громадянством держави Україна (громадянин України має право бути набувачем тільки однієї земельної ділянки сільськогосподарського призначення) та органи державної влади й органи місцевого самоврядування.
Щоб не бути голослівним, пропоную переглянути запропонований мною розроблений проєкт Закону України “Про прогресивні земельні відносини”, пояснювальну записку та порівняльну таблицю до проєкту Закону. Також разом з проєктом Закону депутатам було надіслано і супровідний лист про запропонований мною проєкт як форму реалізації народовладдя, якого ми не дочекалися від них.
Уся історія розвитку людства невід’ємно пов’язана із земельними реформами. Усі визвольні війни й революції, повстання, бунти – через землю.
Загибелі цивілізацій і намір підкорювати інші планети – усе через землю.
Держава – це не тільки територія. Держава – це земля, на якій зростає народ, нація. Без землі немає нації.
Потрібна земельна реформа. Але така, щоб до неї не було питання: “А де в ній люди?”
Потрібна Народна Земельна Реформа, а не банальний розпродаж землі під вивіскою “реформа”.
Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформиКиевVласть
Блукаючи нетрями бібліотек, ми можемо дізнатися багато цікавинок про те, як відзначали новорічні свята наші предки. “Тихо. Але в кожній хаті давно кипить робота...”, – тепер це видається казкою. Так ще донедавна розповідали про звичайний січневий ранок напередодні Різдва. Люди ще з давніх віків всією обстановою перетворювали цей день на магічне таїнство.
Першим було добування “нового вогню”. Цим вогнем господиня розпалювала в печі дванадцять дровин, що їх сушила дванадцять днів останнього місяця, потім – заходжувалася готувати дванадцять страв. Тоді число дванадцять теж було особливим: кожен місяць року ушановувався їжею на свят-вечірньому столі чи днем, упродовж якого кремінь і кресало, які використовувались для добування того “нового вогню”, лежали під образами. У час, як господиня поралась в хаті, господар напоював худобу й оглядав усе живе та мертве, що було при дворі. Так у турботах проходить день.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Ближче до заходу сонця починається приготування домашнього вівтаря. Господар вносить “дідуха”, оберемок соломи й сіна. Господиня, в цей таємничий вечір, відганяє злих духів від худоби та родини, затуляє вуста ворогам та й узагалі обвішує хату оберегами, як тільки може. Усе зле й погане з хати вимітається, аби в наступному році сім’ю супроводжувало лише щастя, благополуччя й достаток.
Цього січневого дня не снідають й обходяться без обіду. Тож до вечора всі будуть голодні. Але терплять й крізь вікно уважно дивляться на небо: чи не зійшла та зоря, що сповіщає людей про народження.
Після засвічення до хати першим заходить батько й благословляє родину святим хлібом. Святий Вечір починається. Народ збирається гуртом, члени родини закликають одне одного “до куті”. Так Різдво стало “спільною вечерею всього роду”…
Але Жовтневий переворот негативно вплинув на звичаї нашого народу. Прихід до влади радянських вождів знаменувався тотальним нищенням української культури та забороною віросповідання. За святкування Різдва чи Великодня відверто не карали, але усіляко перешкоджали поширенню. Таким чином, у роки дитинства та юності декількох поколінь українців церква лишалась недосяжною. Різдво існувало лиш у переказах і переспівах, в очікуванні старенькими колядників, які так і не приходили. Діти народжувались, росли й не знали ні про колядки, ні про вертеп.
Радянська хмара атеїзму густо повисла над багатьма областями України. Але й нині існують люди, котрі пам’ятають ті часи “до”. На Кіровоградщині, зокрема.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Мешканка селища Старої Осоти Тетяна Махно ділиться спогадами з дитинства:
“Весь день мати не відходила від плити. Пекла хліб, пиріжки, готувала кутю, ковбаси, варила голубці, узвар, пісну капусту. Увечері й зранку ходили до церкви. На перший день їли тільки пісне, а вже на другий розговлялися: їли й жирне, і смажене. Після того, як засвітиться на небі перша зоря дітей посилали нести вечерю. Глиняну мисочку ставили на ситцеву хустинку, клали туди смаколиків, і ходили по селу, до найрідніших, обмінюватись вечерею. Умови були такі: я даю тобі пиріжок, ти даєш мені пиріжок. Потім всі ходили гуляти, співати, колядувати, славити Ісуса Христа. Мати розповідала, як ще вона в дитинстві ганяла в “чортове колесо”: як озеро вкривалося льодом, туди несли старе колесо й возили на ньому дівчат. Дітей пригощали цукерками, а зранку, після відвідин церкви – всі обіймалися”…
Загальновідомим і поширеним звичаєм Різдва в Україні раніше був і вертеп, лялькова драма. Вертеп можна уявити як похідний будиночок з двома поверхами, де перший – це частина “свята”, другий – “народна”. Різняться вони й мовою (церковнослов’янська/народна), і стійкістю до місцевих умов, історичного періоду, здібностей самого вертепника, але кожному було відомо: лиш поєднання “книжних” елементів з елементами народними створює справжній дух Різдва, який так намагається не втратити сучасне покоління.
Сьогодні ми вже не забуваємо традиції на антресолях. Навпаки. Усе сприяє відновленню того магічного духу Різдва, який було пригнічено за часів СРСР. Яскравим прикладом цього є “Чесний вертеп”, організований у Києві театральною режисеркою Катериною Чепурою. Вертеп грає на вулиці, у транспорті й громадських закладах. На відміну від сільської місцевості мешканці багатоповерхівок не наважуються відчиняти двері незнайомцям, але із задоволенням виходять на двір цілими родинами для святкування Різдва разом із вертепом. Біля дитячого майданчика на озері Радунка в Києві лунають співи “Ой радуйся земле…”, і глядачі збігаються гуртом, аби досхочу посміятися, пригадати вже забуті колядки тощо.
Учасники вертепу – звичайна молодь, яка цінує народні та релігійні традиції, розважається й розважає оточуючих національними традиціями, духом українського Різдва. Актори в костюмах різних регіонів (Поділля, Східного та Західного, Житомирщини, Чернігівщини, Полтавщини) щороку вивчають і підшуковують нові українські колядки. “Якось так склалось: це хто там звідки родом. Або просто де які костюми пощастило подешевше знайти й придбати. Та ми їх лише фактично на вертеп і вдягаємо. А так, то бережемо”,– ділиться “старожил” вертепу Леонід Овчаренко.
Вдячні глядачі підтримують гривнею. Для того, щоб жила коляда, аби звичаї передавалися дітям й були актуальними в майбутньому. “Для таких і живе наш вертеп”, – стверджує ватага й режисерка “Чесного вертепу” Катерина Чепура.
Тож сучасні вертепи докладають багато зусиль, щоб показати наші чудові звичаї завжди будуть актуальними.
Різдвяні свята – магічні. Та магічна таємниця полягає не стільки у давніх казках, як у любові, турботі. Це час, коли припиняються сварки й з’являється віра в диво, сімейне благополуччя та мир. Такі свята надихають людей творити добрі справи й нові звершення в новому літочисленні. Українські звичаї ж для нас – те, що лиш підживлює цей новорічний дух.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Фото Владислав СтепаненкоКиевVласть
Юні журналісти інформаційного творчо- агентства “ЮН-ПРЕС” відвідали Національний військово-історичний музей України.
Експозиція музею розпочинається знайденим археологами обладунком скіфського воїна та восковими фігурами видатних особистостей української історії: князь Святослав, Данило Галицький, Богдан Хмельницький та інші.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
На жаль, ми не змогли детально роздивитись усі експонати, представлені в музеї, бо майже одразу піднялися на другий поверх, де була експозиція, присвячена Революції Гідності. Перше, на що звертаєш увагу, це військова форма різних видів збройних сил України, десятки цілих та розірваних “до м'яса” головних уборів, кілька видів стрілецької зброї та дуже багато фотографій людей, що загинули героїчною смертю. Виставка розкриває долю українського воїна, який, не зважаючи ні на що, продовжує героїчно боронити свою країну. Про них сказано дуже багато красивих слів, за якими, одначе, приховано багато суму.
Вся зала завішана жовто-блакитними прапорами. Історії учасників Революції Гідності й події беруть листопада 2013 – лютого 2014 року за душу. Особисто мене вразила історія 17-річного Георгія Торопоська, який, приховуючи свій вік (додавши кілька років), приєднався до палаткового містечка Майдану, брав активну участь у бойових діях, а потім добровольцем пішов на війну в АТО. Залучившись підтримкою своєї матері, хлопець казав, що він ніби загубив власні документи у аварії на кордоні з Кримом, а його авто відібрали російські військові. Таким чином, керуючись патріотизмом та неприязню до росіян, юнак доводив своє повноліття, і все ж таки опинився на сході України.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Наступні стенди були присвячені військовим діям. Не може нікого лишити байдужим історія пілота українського штурмовика Су-25 Владислава Волошина, який влітку 2014 року, виконуючи бойове завдання в зоні АТО, був збитий сепаратистами. Владислав встиг катапультуватись, а приземлившись, не розгубився: він скинув форму, зумів переодягнутися в цивільне й пішов до українських позицій. Хоча солдати противника з собаками шукали його по всьому периметру території, де він приземлився, знайти і викрити відважного льотчика не вдалося. Владислав Волошин 5 днів ховався і потроху йшов до українських постів, час від часу вмикаючи телефон і уточнюючи координати. На п’ятий день, від перевтоми й безперервного руху, тіло Владислава відмовилось йти далі, він просто впав посеред поля. Та офіцеру пощастило, що його знайшли українські бійці й відправили до шпиталю. Після повернення з зони бойових дій Владислава призначали керівником Миколаївського аеропорту. Але витримати в собі тягар війни він не зумів і в 2017 році покінчив із собою.
Відвідувачі експозиції знайомляться з історією заново створеного українського війська, з усіма нюансами його організації на початкових періодах: зовсім ненадійні бронежилети, добровільні батальйони, всюдисуща допомога волонтерів та несправна техніка….
Було показано моменти звільнення Маріуполя. Показано Іловайський котел, із наочними прикладами аморальності та військових злочинів у вигляді привезених із того “безпечного для українських військових проходу” спалених БМП, розтрощених від осколків снарядів дверцят автомобілів, пошматованого кулями прапора. Розказувалося про метод доставки на блок-пости питної води та медикаментів шляхом скидання їх із літаків, використовуючи спеціальні парашути.
Історія визволення Донецького аеропорту та “кіборгів”, які його захищали і не здавалися до останнього, не просто вражає, а змушує схиляти голови перед мужністю українських бійців і офіцерів.
Експозиція музею повністю показує хронологію та основну суть військового конфлікту, що й досі продовжується на території нашої держави: всі його ключові події, доповнені світлинами, речами, матеріалами та особистісними історіями людей.
Передивляючись сталеві каски, залишки бронежилетів, зброю, фотографії тих самих військових і карти бойових дій перших років, мимовільно починаєш задавати собі питання: “А чим я допомагав для перемоги над ворогом?”
Не маючи хорошого спорядження, без особливої підготовки, українська армія спромоглася на великі досягнення: відбиття у ворога Маріуполя та Слов’янська, стримання широкого військового втручання російських сил на Донбас, захоплення Донецька у величезне кільце, звільнення від окупації українських населених пунктів. Нам не вистачило зовсім трохи для перемоги — одного єдиного удару через те, що не було повноцінної підтримки, допомоги, самовіддачі усієї країни! Так, допомагали багато, але й багато хто просто вирішив залишитися непомітним.
Від себе можу сказати, що це справді правдива виставка про АТО. Експозиція показує реальну картину подій на Сході України, розкриває жахіття смерті патріотів, що воюють за наше мирне небо над головою не лише десь там, далеко на Донбасі, а й тут, у Києві. Особисто мене вразив один момент: коли екскурсовод розповідала про тисячі вбитих у Донецьких та Луганських степах наших українських солдат і незчисленні жертви мирного населення, показуючи фото із передової, дві жінки, що з зацікавленим видом ходили і роздивлялися все навкруги, ахнули, почувши її слова, сказавши: “Оце так, невже таке відбувалося у нас в країні?”. У той момент захотілося закричати в увесь голос: “ТАК”, – бо це відбувалося і відбувається зараз; там, на Донбасі, стояли і стоять наші побратими, що проходять через страх і жахіття, захищаючи СВОЮ країну і СВІЙ народ від незрозумілої й несправедливої та навряд чи корисної для будь-якого українця окупації. А найгірше – те, що вони це роблять не моментами, як багато таких, як ті дві жінки сприймають це у своєму житті, а безперервно вже протягом 5 років. Як же було неприємно бачити й розуміти те, що для деяких українців ця війна, що зруйнувала кілька десятків звичних та мирних життів таких же українців є абсолютно далеким та незрозумілим явищем, тим, що не потребує уваги заклопотаної буденністю людини.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
І як добре, що все ж таких людей мало і більшість наших співгромадян знає й пам‘ятає подвиги героїв, цінує їх і створює такі чудові монументи пам‘яті про них.
КиевVласть
Необхідно припиняти дитячі забавки з землею. Необхідно визначитися відносно землі і країни – ефективне рішення тільки одне. Це стосується МВФ і Світового банку.
Земля може стати роздором і причиною формування неформальної земельної коаліції в Верховній Раді під “земельний” уряд. Земельне об’єднання - єдине, що може збалансувати країну економічно і політично.
Найстрашніше в так званому “ринку землі” – це не право іноземців купувати землю і не бажання владних хлопців заробити на посередництві. Найстрашніше – це концентрація земель в одних руках на рівні від села до країни, остаточне повернення панства і феодалізму.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Неважливо, хто скупить землю – українські фермери з латифундистами чи іноземці, в тому числі, китайці, саудити, індуси, які матимуть права на рівні європейців. Бажання скуповувати землю об’єднує і псевдофермерів-орендарів, і латифундистів, і транснаціональний капітал – в єдиному пориві до грабіжних прибутках і суцільного володарювання. У будь-якому випадку концентрація земель призведе до безнадійного розподілення на класи, де будуть переважати злидні, але виключно чисельно.
На жаль, логічний термін земельної реформи підмінили банальним перетворенням землі в товар, що породило конфліктну ситуацію, яка тільки поглиблюється – і до головного конфлікту ще не дійшло.
В боротьбі між офісно-президентською моделлю так званого “ринку землі” та олігополістичною моделлю, перемогла остання. Президент здався чи з радістю змінив свою думку, зваживши на вимоги дутих аграрних асоціацій.
Олігархи, а з ними орендарі і фермери вимагали неможливе і отримали максимальне – право видушувати за дешево землю у селян. Такий стан в земельних відносинах влаштовує всіх орендарів.
Наразі в узагальненому баченні є дві активні сторони, які протидіють в земельному питанні між собою. Одні хочуть прописати законодавство під себе, а інші – не дати це зробити. “Слугам народу” необхідно політично встояти, щоб встигнути пограбувати своїх панів, тобто – Український народ. Інші на цьому фоні формують свій електорат, нарощують власні політичні рейтинги.
Ті, кого представляють політичні дуелянти з обох сторін, хочуть сконцентрувати в своїх руках якомога більше землі – виходячи зі своїх можливостей та за своїми правилами. Тобто кожен з них хоче закон, який визначить саме його єдиним оператором ринку зі скупки земель – таким собі земним “богом землі”.
Ті, хто мають сьогодні законодавчу силу, вже ділять між собою переважні права контролювати процес скупки земель, а може вже почали війну за право “першої ночі”. І наступними нормативними ініціативами повинні визначити, хто і в який спосіб буде вести контроль за скупкою земель і хто отримуватиме свої 100 доларів за гектар по курсу 0,30 срібних за долар.
Але все це у певних “слуг” передчасно. Бо рано ще ділити ще невмерлу Україну. Земельний договорняк – дуже важка річ. Мирно-добровільно землю не поділили, як не вдалося поділити її раніше. Консервація через “мораторій” була вимушеною мірою, щоб не повбивати одне одного через земельні війни. Земля була переведена в ранг святої корови, яку можна тільки доїти.
Бажаючі змінити святість на товар поступово становляться очевидними політичними мерцями. Земля – всім і нікому.
Сьогодні, насправді, ще не було чути голосу народу з приводу землі. Все спілкування зводилося до міжсобойчику орендарів, які називають себе аграріями та різними гілками влади, в тому числі – президентом Володимиром Зеленським, який послухав, що йому сказали орендарі, а не селяни-власники землі.
А як відомо, орендар – ворог селянина. І у більшості власників землі головне бажання отримати право “розривати” договори користування землею – це шлях до отримання до свободи, а з нею і більших доходів користування чи продажу землі.
Читайте: Народна земельна реформа Головіна. Головний ворог селянина – орендар
Не почутими чи без уваги залишилися і МВФ зі Світовим банком. Бо офісно-президентське бачення так званого “ринку земель” виключило можливість іноземному капіталу до 2024 року напряму приймати участь у купівлі земель. А це свідчить про спекулятивний напрямок бачення владою так званого “ринку земель” – скупити за найближчі чотири роки по максимуму землі за найдешевшою ціною.
Трудяги-аграрники з Європи не будуть допущені до купівлі земель – і ціни на землю не буде кому піднімати. Ціна на землі залишиться тією ж, що й зараз. Збільшиться тільки тиск на селян, щоб вони за дешево продавали землю.
Дешева ціна на землю та відносно низькі темпи зміни власників землі не влаштовують МВФ – з точки зору відсутності зростання доходів державного бюджету, як джерела надходжень коштів для розрахунків з МВФ.
МВФ, як і будь-якій кредитній установі важливо повернення кредиту (грошей). І неважливо – за рахунок чого це буде зроблено. А пропозиції до повернення грошей писала і пише наша влада. Саме вона і робила і робить пропозиції відкриття ринку земель як чинника зростання бюджетних доходів. Саме наші уряди та президенти неспроможні нічим іншим наповнювати бюджет, крім грошима від продажу землі. І претензії потрібно направляти до них, а не до МВФ чи Світовому банку.
Для Світового банку “ринок землі” и розпродаж державних підприємств так само не може бути метою. Бо мета Світового банку – розвиток соціально спрямованої економіки, що вочевидь аж ніяк не узгоджується з люмпенізацією селян і українців в цілому, яку пропонують прислугуваті законотворці.
МВФ та Світовий банк стали прикриттям для проведення міжсобойчиків, корупції, збереження олігархії та появи нових олігархів. Весь негатив від антиукраїнських меркантильних прагнень та дій перекинуто на світових “узурпаторів”.
Я не бачив жодного документу від МВФ з вимогою розпродажу земель. Наприклад, на сайті НБУ є лист №23751/0/2-18 від 5 грудня 2018 року за підписами президента Петра Порошенка, прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та голови НБУ Якова Смолія до Директора-розпорядника МВФ Крістін Лагард про відкриття так званого ринку землі – “Україна: Лист про наміри”.
Реакція Світового банку і МВФ на погоджений профільним комітетом Ради на “таємному сніданку” законопроекту №2178-10 буде. Бо важко не відреагувати на більше ніж на 4-річний мораторій на іноземців та, в тому числі, на США, які, фактично, є власниками і МВФ і Світового банку.
США, безумовно, можуть вплинути на Зеленського та його команду. Але вже важко говорити про можливість “вставити” норму про право іноземцям напряму купувати українську землю. Фактично, Офіс президента Зеленського “надурив Держдеп”.
Та і ймовірний розпродаж української землі китайцям, безумовно, не в інтересах США. Якщо США так повстало проти продажу китайцям “Мотор Січі”, то що вони думають і скажуть про землю?
Отже є і сумнів: чи зацікавлені США у ринку земель в Україні? Як контролювати китайців, іранців та інші країни ресурсних економік, в тому числі, росіян, які, як ніхто інший, тримають руку на пульсі?
Президент Володимир Зеленський системно нехтує (чи його втягують у це) мріями та баченням головних фінансових установ світу. А покарання може бути серйозним.
Тільки від МВФ залежить курс гривні, який завищений і скоро не втримається. Питання тільки в тому, як це буде відбуватися. Курс гривні – дамоклів меч над президентом і його урядом, який перетвориться рано чи пізно в меч-кладенець економіки.
Навіть, якщо влада включить гримасу, що українці проти участі іноземців в так званому “ринку землі”, а українці за те, щоб скуповували тільки орендарі-фермери та орендарі-олігархи, то МВФ та Світовий банк може задовольнити інша модель земельних відносин, яка, як мінімум, буде їх влаштовувати позбуттям земельної олігархії і, як максимум, соціально-економічним зростання в країні.
Це модель земельних відносин, яка діаметрально протилежна так званому “ринку земель”, що пропонується. Модель земельних відносин, при якій ефективно працюють ринкові механізми, збільшуються доходи власників земель, створюються нові робочі місця в системі економічного зростання, відновлюється та зростає аграрна галузь, яка дає підґрунтя для відновлення та зростання інших галузей економіки.
Як бачимо, відкриття так званого “ринку земель” сформує багатовекторну систему залежностей, впливів та наслідків, які не матимуть позитивного рішення для країни. Не з таких відкриттів необхідно починати відновлювати економіку за ринковими механізмами. Не з таких шпагатів президентствувати.
Необхідне не відкриття ринку, а впровадження ринку в земельні відносини через повернення конституційного права селянам-власникам землі розривати договори користування (оренда, емфітевзис) землею.
Читайте: Головна умова для відкриття “вільного ринку земель”: звільнення за власним бажанням
Боротьба з корупцією в Україні розпочнеться з повернення земель видурених-викуплених орендарями за незаконними сіро-чорними схемами. Необхідно показати що в країні діє закон і все потрібно повернути в первинний стан.
Економічне зростання почнеться тоді, коли селяни-власники землі розпочнуть ставати власниками аграрних підприємств, незалежно від віку, фізичних та фінансових можливостей.
Нам потрібен земельний анбандлінг – демонополізація аграрного сектору з формування за об’єднавчим принципом справжньої кооперації, в основі якої власники землі.
Необхідні земельні відносини, які забезпечать швидкий розвиток аграрної галузі за всіма критеріями ефективності. Таким вимогам відповідає тільки самостійний обробіток землі через об'єднання власників паїв у товариства з метою кооперації ресурсів і зусиль для більш ефективного господарювання. Бо колективне господарювання переважає одноосібне за сукупною ефективністю.
Саме таку форму, а відповідно, і реформу земельних відносин варто впроваджувати і починати це вже можна зараз, не чекаючи реєстрів, кадастрів, договорняків “чия земля буде”. Земля повинна бути за Українським народом, без втрати існуючої суб’єктності права власності на землю і ототожнення її з правом власності Українського народу.
Доцільно формувати з існуючих власників землі власників аграрних виробництв, створювати товариства власників землі. Товариства — це надійна база для кредитування й інвестування у відтворення та розвиток виробництва на селі: тваринництва та переробки. Товариства — це нові робочі місця, створені учасниками для себе і членів своїх родин. Жителі сіл будуть гарантовано забезпечені надходженнями до бюджету від товариств, учасниками яких і є члени їхніх громад. Товариства зможуть ефективно протидіяти рейдерству.
Таке реформування забезпечить усуспільнення прибутку. Це позитивно впливатиме на соціально-економічний розвиток країни, забезпечить непорушність національної та продовольчої безпеки.
Головне для такої реформи — бажання власників землі об'єднуватися. Таке бажання є, і воно матеріально і соціально мотивоване. Для створення товариств не потрібні законодавчі зміни, вони створюються і працюють згідно з чинним законодавством.
Товариства можуть наймати підрядника, особу, яка спроможна і має бажання забезпечити проведення всього комплексу аграрно-польових робіт для товариства, з розрахунком після продажу врожаю. Власникам землі залишається чекати "звільнення" землі від неефективних орендарів-користувачів, — це єдине, що може затягувати впровадження такої моделі реформування. Але і ця проблема може бути вирішена.
Національно-орієнтоване законодавство з регулювання земельних відносин прискорить і розширить впровадження такої реформи, дасть право власнику землі припиняти за власним бажанням кабальні договори оренди землі, забезпечить кредитуванням товариства, дасть можливість обігу (відчуження) прав на землю виключно між українцями.
Таке законодавство унеможливить концентрацію земель в одних руках і за рахунок збільшення прибутковості знизить бажання у власників її продавати, сформує нове поняття цінності землі та високий попит на землі власне серед українців.
Уже зрозуміло, що пропозиція прийняття національно-орієнтованого законодавства остаточно робить безальтернативною пропозицію відкриття так званого “ринку земель”.
Отже, все в земельних відносинах можливо змінити швидко, якісно, без спаду економіки і соціальної напруги, за рахунок національних інвестицій і кредитування, з національним управлінням і власним контролем та прискореним економічним зростанням.
В принципі, це і є метою Світового банку і більш цікаве МВФ, як кредитору.
Концентрація ж земель через так званий ринок земель будуть все більш і більш робити націоналізацію земель “суспільною необхідністю”, проти якої безсилі всякі міркування про права власності. Наполегливі потреби суспільства повинні бути і будуть задоволені, зміни, продиктовані суспільною необхідністю, самі прокладуть собі шлях і рано чи пізно пристосують законодавство до своїх інтересів.
А до цього буде земельна революція.
Можна було б говорити, що шпагат у президента міг би вдатися якби було б більше ніг. Але, нажаль, в нього дві ноги і тільки одна шия з головою.
Розтяжка – так розтяжка.
Читайте: Ринок земель: останній геноцид українців
Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформи
Частично текст опубликован на сайте “Зеркала недели”КиевVласть
... Увагу привертає жінка в камуфляжі і віночку на голові, що схилилася над дитячою коляскою. Поруч – високий чоловік з бойовими нагородами на грудях. Підходжу, знайомлюся. Це – медсестра батальйону “Київ-12” Тетяна Пузійчук зі своїм чоловіком Андрієм і доньками – 20-річною Катериною і Надією, якій нещодавно виповнився рік.
Тетяна дуже спокійно, хоча досить хаотично, хвилями натовпу спогадів, розповідає незнайомій людині про себе, про військову службу, про свою любов.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
До війни Тетяна працювала лаборантом-криміналістом Київського бюро судово-медичної експертизи. Каже, що просто не мала морального права сидіти вдома, коли в країні почалася війна.
- У складі зведеного загону медиків-волонтерів я вперше приїхала в зону АТО 1-го серпня 2014 го. Разом з моєю колегою Ольгою Омельчук ми надавали допомогу бійцям прямо на передку. Тут побачили, що медиків катастрофічно не вистачає. Повернувшись до Києва, я пішла до військкомату і записалася добровольцем в 12-ий територіальний батальйон “Київ-12”. Перший свій бій я прийняла 30 серпня біля Щастя, під селом Весела Гора. Веселощів було – хоч відбавляй! До сих пір перед очима стоїть мій перший “200-й” – киянин Олег Войтенко, який загинув 22 серпня від осколкового поранення правого передсердя. Через три місяці у нього народилася донечка. Ми з побратимами підтримуємо вдову і малятко, щоб вона з самого дитинства знала, що її батько – герой, що він загинув, захищаючи нашу Батьківщину.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
- Що було найважчим на війні?
- Важко, коли втрачаєш своїх. Це дуже важко психологічно. За кожного бійця ми боролися до кінця. Кожен день на війні міг стати останнім днем життя. Але серед усіх обстрілів, вибухів, найбільше мені запам'ятався обстріл села Дмитрівка в ніч з 3 на 4 вересня 2014 року. Ми з Олею прокинулися від страшного гуркоту. Вилітаємо з землянки, а навколо – паніка, крики, біганина, палаючі намети, заклики про допомогу... Ми намагаємося в цьому хаосі витягувати поранених, надаємо їм якусь першу допомогу і відправляємо їх машинами в Новоайдар… Величезне спасибі Новоайдарським медикам, які спрацювали чітко і професійно, звівши втрати до мінімуму! Слава Богу, що в тут ніч ніхто в наметах не ночував. Увечері нам наказали перебратися в бліндажі та окопи. Інакше не вижив би ніхто! Це так страшно! Вранці нас з Олею привезли до військкомату: брудних, закривавлених, чорних від кіптяви. Бажання було тільки два: помитися і спати! І лише після того, як вийшли з душу, ми усвідомили, що втратили всі свої речі, залишилися тільки в тому, що на нас, а воно виявилося абсолютно непридатним для подальшого використання. Але головне, що ми – живі і навіть цілі!
А ще дуже страшно, коли на війні страждають діти! Я сама мати і для мене діти – найбільша цінність! І коли діти голодують, ховаються від бомбардувань – це дуже страшно! Скажу чесно: мене давно не лякають поранені солдати, а ось голодні діти – це розриває серце! Що винесуть вони з цієї війни?
Але для мене найважчим було повернення додому. Це біль і сльози. А ось чи важко мені було на війні як жінці? Скоріше – ні, навіть навпаки. Про жінок на фронті завжди дбають, постійно підтримують і всіляко оберігають, наскільки можна оберігати на війні. Іноді, коли дуже небезпечно, навіть не беруть на виклик. Замість мене за пораненими неодноразово їздили хлопці. Берегли мене.
- А як вони вас називали?
- В основному – Танюшка. Ну, ще іноді сестричка, док... Ви знаєте, я хочу сказати про волонтерів ”, – відходить від теми Тетяна, – У мене велика частина медикаментів була завдяки допомозі волонтерів з Києва. Волонтери надсилали не лише ліки – вони забезпечували всім необхідним. Не всіх з них ми навіть знаємо по імені. Величезне їм спасибі! А ще ми дуже вдячні дітям за їхні малюнки. Після кожної посилки у нас збільшувалася “картинна галерея”. Якби ви знали, скільки тепла і радості несуть в собі ці малюнки! А взагалі, я нічого геройського не робила, я просто виконувала свою роботу, як і всі медики на фронті – витягала з поля бою поранених і робила все, щоб вони залишилися живими, – абсолютно буденним тоном, без найменшого “хизування” розповідає Тетяна – Прикро до сліз було списувати наших бійців за станом здоров'я. Мені запам'ятався один хлопець, який воював в миротворчому батальйоні в Іраку. Він потрапив в санчастину після того, як у нього відмовили нирки. А він все рвався в бій. Довелося його списати. Інакше ми б втратили цю людину. Воюють мужики з високою гіпертонією, з одним легким, є зовсім вже пенсійного віку... Я не знаю, як вони обійшли медкомісію! Хоча, яка там медкомісія в14-му році, та ще й для добровольців! ...
- Але війна – це не тільки кров, бруд, сльози, війна – це ще і любов, – продовжує свою розповідь Таня – Саме так! На війні я зустріла свою любов, свого Андрія. Він розвідник. І я кожну хвилину за нього страшенно переживала, чекала будь звісточки! Ми одружилися в Бахмуті. Просто зайшли, розписалися і вийшли. А потім я дізналася, що ношу під серцем ще одне життя. Але до п'яти місяців вагітності я була на фронті. Звичайно, на бойові вже не рвалася, та й хлопці, і чоловік не пускали – берегли. Мені вже 39 років було, знала, що якщо зараз не виношу цього дитинку, то більше вже ніколи не зможу народити! А так хотілося! Ви знаєте, на фронті найстрашніша фраза: “Рятуємо медика!” Ось і допомагали мені все навколо.
- Таня, а хто вас чекав удома?
- Донечка Катя, їй було 16 років, коли я пішла на війну. А ще – мама, сестра і ... онук. Катерина у мене розумниця. Вона вчиться в медичному коледжі і розуміє, що наша професія спочатку означає: “військовозобов'язаний”. Звичайно, їй було дуже страшно і важко відпускати маму на війну, але вона розуміла, що я все одно не буду сидіти вдома. Так вона і сама не сидить склавши руки. Катюша часто провідує хлопців в госпіталі – за покликом серця.
- А ось зараз ви б повернулися назад на війну?
- Якби було де і з ким залишити мою Надійку – повернулася б. Знаєте, в серпні 14-го року ми зайшли в Луганськ, вже його зачищали. І раптом – божевільний і безглуздий наказ: “Відходимо!” Як? Ви що там, в штабах з глузду з'їхали?! Ми ж практично видавили ворога з міста! Тому я хотіла б повернутися, щоб бачити звільнений, відвойований у загарбників Донбас!
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
А ще я хотіла б повернутися до мирного життя, адже я до сих пір не повернулася з війни! Це і прохання до оточуючих бути до нас терпимими, оскільки себе ми з війни вигнали, а війну з себе не можемо. Адже війна в Україні не закінчилася. Вона зовсім недалеко від нас. І там вбивають, там працюють, і там живуть. І я хочу, щоб мої дочки не бачили війни, – сказала Тетяна Пузійчук.
КиевVласть
SELECT `id`, `uri`, `meta_title`, `meta_description`, `meta_keywords`, `title`, `text`
FROM `pages`
WHERE `uri` = 'search'
LIMIT 1
0.0005
SELECT `articles`.`id`, `articles`.`title`, `articles`.`uri`, `articles`.`image`, `articles_categories`.`uri` AS `category`
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-10-04 00:12:00'
AND `articles`.`slider_position` >0
ORDER BY `articles`.`slider_position`
0.0004
SELECT `id`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`category_id` = 3
AND `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-10-04 00:12:00'
ORDER BY `published` DESC
LIMIT 3
0.0007
SELECT articles.id AS id, articles.title AS title, articles.uri AS uri, articles.published AS published, articles.published_date as date_only, articles.short_text AS short_text, articles.image AS image, articles_categories.uri as category, articles_categories.common_uri as common_uri, articles.text AS text, users.avatar AS image, CONCAT(users.first_name, " ", users.last_name) as author_name, users.id as author_id, users.bio as bio
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
LEFT JOIN `users` ON `users`.`id` = `articles`.`user_id`
WHERE `articles`.`id` IN('145211', '145173', '144225')
ORDER BY `published` DESC
0.0004
SELECT `id`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`category_id` = 1
AND `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-10-04 00:12:00'
ORDER BY `published` DESC
LIMIT 50
0.0007
SELECT articles.id AS id, articles.title AS title, articles.uri AS uri, articles.published AS published, articles.published_date as date_only, articles.is_bold AS is_bold, articles.is_red AS is_red, articles.is_important AS is_important, articles_categories.uri as category
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('145275', '145273', '145272', '145270', '145265', '145269', '145268', '145271', '145267', '145266', '145264', '145261', '145263', '145262', '145260', '145256', '145257', '145259', '145258', '145254', '145255', '145253', '145252', '145251', '145249', '145250', '145247', '145246', '145245', '145244', '145238', '145241', '145236', '145243', '145240', '145242', '145239', '145237', '145234', '145235', '145233', '145224', '145232', '145231', '145230', '145229', '145228', '145227', '145226', '145220')
0.6385
SELECT `articles`.`id` AS `id`, MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+(ворог ворога ворогу ворогом вороге вороги ворогов ворогам ворогами ворогах)' IN BOOLEAN MODE)AS rel
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-10-04 00:12:00'
AND `articles`.`category_id` != 9
AND MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+(ворог ворога ворогу ворогом вороге вороги ворогов ворогам ворогами ворогах)' IN BOOLEAN MODE)
ORDER BY `articles`.`published` DESC, `rel` DESC
LIMIT 4100, 10
0.0017
SELECT `articles`.`id` AS `id`, `articles`.`title` AS `title`, `articles`.`uri` AS `uri`, `articles`.`published` AS `published`, `articles`.`text` AS `text`, `articles_categories`.`uri` AS `category`, `articles_categories`.`name` AS `category_name`, `articles_categories`.`common_uri` AS `common_uri`
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('91582', '90924', '89595', '89612', '89076', '88988', '87248', '85882', '84226', '83575')
0.6120
SELECTCOUNT(*)AS `numrows`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-10-04 00:12:00'
AND MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+(ворог ворога ворогу ворогом вороге вороги ворогов ворогам ворогами ворогах)' IN BOOLEAN MODE)
Array
(
[meta_title] => КиївВлада
[meta_description] => КиївВлада - інформаційно-аналітичний портал, присвячений проблемам влади у Києві та столичному регіоні.
)