воскресенье, 26 сентября 2021 г.

Любов допомагає вижити на війні

Любов допомагає вижити на війні

... Увагу привертає жінка в камуфляжі і віночку на голові, що схилилася над дитячою коляскою. Поруч – високий чоловік з бойовими нагородами на грудях. Підходжу, знайомлюся. Це – медсестра батальйону “Київ-12” Тетяна Пузійчук зі своїм чоловіком Андрієм і доньками – 20-річною Катериною і Надією, якій нещодавно виповнився рік.

Тетяна дуже спокійно, хоча досить хаотично, хвилями натовпу спогадів, розповідає незнайомій людині про себе, про військову службу, про свою любов.

Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"

До війни Тетяна працювала лаборантом-криміналістом Київського бюро судово-медичної експертизи. Каже, що просто не мала морального права сидіти вдома, коли в країні почалася війна.

- У складі зведеного загону медиків-волонтерів я вперше приїхала в зону АТО 1-го серпня 2014 го. Разом з моєю колегою Ольгою Омельчук ми надавали допомогу бійцям прямо на передку. Тут побачили, що медиків катастрофічно не вистачає. Повернувшись до Києва, я пішла до військкомату і записалася добровольцем в 12-ий територіальний батальйон “Київ-12”. Перший свій бій я прийняла 30 серпня біля Щастя, під селом Весела Гора. Веселощів було – хоч відбавляй! До сих пір перед очима стоїть мій перший “200-й” – киянин Олег Войтенко, який загинув 22 серпня від осколкового поранення правого передсердя. Через три місяці у нього народилася донечка. Ми з побратимами підтримуємо вдову і малятко, щоб вона з самого дитинства знала, що її батько – герой, що він загинув, захищаючи нашу Батьківщину.

Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
 

- Що було найважчим на війні?

- Важко, коли втрачаєш своїх. Це дуже важко психологічно. За кожного бійця ми боролися до кінця. Кожен день на війні міг стати останнім днем ​​життя. Але серед усіх обстрілів, вибухів, найбільше мені запам'ятався обстріл села Дмитрівка в ніч з 3 на 4 вересня 2014 року. Ми з Олею прокинулися від страшного гуркоту. Вилітаємо з землянки, а навколо – паніка, крики, біганина, палаючі намети, заклики про допомогу... Ми намагаємося в цьому хаосі витягувати поранених, надаємо їм якусь першу допомогу і відправляємо їх машинами в Новоайдар…  Величезне спасибі Новоайдарським медикам, які спрацювали чітко і професійно, звівши втрати до мінімуму! Слава Богу, що в тут ніч ніхто в наметах не ночував. Увечері нам наказали перебратися в бліндажі та окопи. Інакше не вижив би ніхто! Це так страшно! Вранці нас з Олею привезли до військкомату: брудних, закривавлених, чорних від кіптяви. Бажання було тільки два: помитися і спати! І лише після того, як  вийшли з душу, ми усвідомили, що втратили всі свої речі, залишилися тільки в тому, що на нас, а воно виявилося абсолютно непридатним для подальшого використання. Але головне, що ми – живі і навіть цілі!

А ще дуже страшно, коли на війні страждають діти! Я сама мати і для мене діти – найбільша цінність! І коли діти голодують, ховаються від бомбардувань – це дуже страшно! Скажу чесно:  мене давно не лякають поранені солдати, а ось голодні діти – це розриває серце! Що винесуть вони з цієї війни?

Але для мене найважчим було повернення додому. Це біль і сльози. А ось чи важко мені було на війні як жінці? Скоріше – ні, навіть навпаки. Про жінок на фронті завжди дбають, постійно підтримують і всіляко оберігають, наскільки можна оберігати на війні. Іноді, коли дуже небезпечно, навіть не беруть на виклик. Замість мене за пораненими неодноразово їздили хлопці. Берегли мене.

- А як вони вас називали?

- В основному – Танюшка. Ну, ще іноді сестричка, док... Ви знаєте, я хочу сказати про волонтерів ”, – відходить від теми Тетяна, – У мене велика частина медикаментів була завдяки допомозі волонтерів з Києва. Волонтери надсилали не лише  ліки – вони забезпечували всім необхідним. Не всіх з них ми навіть знаємо по імені. Величезне їм спасибі! А ще ми дуже вдячні дітям за їхні малюнки. Після кожної посилки у нас збільшувалася “картинна галерея”. Якби ви знали, скільки тепла і радості несуть в собі ці малюнки! А взагалі, я нічого геройського не робила, я просто виконувала свою роботу, як і всі медики на фронті – витягала з поля бою поранених і робила все, щоб вони залишилися живими, – абсолютно буденним тоном, без найменшого “хизування” розповідає Тетяна – Прикро до сліз було списувати наших бійців за станом здоров'я. Мені запам'ятався один хлопець, який воював в миротворчому батальйоні в Іраку. Він потрапив в санчастину після того, як у нього відмовили нирки. А він все рвався в бій. Довелося його списати. Інакше ми б втратили цю людину. Воюють мужики з високою гіпертонією, з одним легким, є зовсім вже пенсійного віку... Я не знаю, як вони обійшли медкомісію! Хоча, яка там медкомісія в14-му році, та ще й для добровольців! ...

- Але війна – це не тільки кров, бруд, сльози, війна – це ще і любов, – продовжує свою розповідь Таня – Саме так! На війні я зустріла свою любов, свого Андрія. Він розвідник. І я кожну хвилину за нього страшенно переживала, чекала будь звісточки! Ми одружилися в Бахмуті. Просто зайшли, розписалися і вийшли. А потім я дізналася, що ношу під серцем ще одне життя. Але до п'яти місяців вагітності я була на фронті. Звичайно, на бойові вже не рвалася, та й хлопці, і чоловік не пускали – берегли. Мені вже 39 років було, знала, що якщо зараз не виношу цього дитинку, то більше вже ніколи не зможу народити! А так хотілося! Ви знаєте, на фронті найстрашніша фраза: “Рятуємо медика!” Ось і допомагали мені все навколо.

- Таня, а хто вас чекав удома?

- Донечка Катя, їй було 16 років, коли я пішла на війну. А ще – мама, сестра і ... онук. Катерина у мене розумниця. Вона вчиться в медичному коледжі і розуміє, що наша професія спочатку означає: “військовозобов'язаний”. Звичайно, їй було дуже страшно і важко відпускати маму на війну, але вона розуміла, що я все одно не буду сидіти вдома. Так вона і сама не сидить склавши руки. Катюша часто провідує хлопців в госпіталі – за покликом серця.

- А ось зараз ви б повернулися назад на війну?

- Якби було де і з ким залишити мою Надійку – повернулася б. Знаєте, в серпні 14-го року ми зайшли в Луганськ, вже його зачищали. І раптом – божевільний і безглуздий наказ: “Відходимо!” Як? Ви що там, в штабах з глузду з'їхали?! Ми ж практично видавили ворога з міста! Тому я хотіла б повернутися, щоб бачити звільнений, відвойований у загарбників Донбас!

Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"

А ще я хотіла б повернутися до мирного життя, адже я до сих пір не повернулася з війни! Це і прохання до оточуючих бути до нас терпимими, оскільки себе ми з війни вигнали, а війну з себе не можемо. Адже війна в Україні не закінчилася. Вона зовсім недалеко від нас. І там вбивають, там працюють, і там живуть. І я хочу, щоб мої дочки не бачили війни, – сказала Тетяна Пузійчук.

КиевVласть

Наталя Плохотнюк

Теги: ато, война, юн-пресс, любовь

воскресенье, 26 сентября 2021 г.
18:01
Планові відключення електроенергії в Київській області 27 вересня 2021 року (повний список населених пунктів)
17:33
Украинский народ лишили права болеть за украинца. Артур Палатный раскритиковал госорганы за не показ боя Усик-Джошуа по ТВ
17:03
В Киеве прошел Климатический марш (фото, видео)
16:06
В Святошинском районе высадили еще 13 “слоновых деревьев”
15:01
За останню добу на коронавірус захворіли 132 жителя Київщини
14:04
В столичном хостеле в результате пожара погиб мужчина
13:05
Ректор НМУ им. Богомольца отрицает принуждение студентов к вакцинации под страхом исключения из вуза
12:02
Коммунальщиков просят восстановить благоустройство после реконструкции коллектора по ул. Литвинского, 52/16
11:03
За сутки в Украине выявили 4 647 новых носителей коронавируса
10:06
Двойной праздник: Усик стал объединенным чемпионом мира в супертяжелом весе в 12-ю годовщину своего успешного сватовства (фото, видео)
09:04
Под Броварами подросток на мотоцикле сбил насмерть женщину на велосипеде
07:15
Сегодня, 26 сентября, ярмарки пройдут в четырех районах Киева (адреса)
07:00
Погода в Киеве и Киевской области: 26 сентября 2021 года
суббота, 25 сентября 2021 г.
18:06
Планові відключення електроенергії в Київській області 26 вересня 2021 року (повний список населених пунктів)
17:40
В Киеве ограничена работа Центрального и Южного железнодорожных вокзалов из-за сообщения о минировании
17:05
В Гостомеле на Киевщине взяли под охрану 400-летний дуб (фото)
Календарь событий