Позафракційний депутат Київради Володимир Гончаров потрапив до списку прогульників. Він пропустив 41% робочих днів засідань Київради. Такі дані на запит Громадського руху ЧЕСНО надала Київрада. Саме прогули Гончарова вивели Дарницю на 4 місце у антирейтингу. Щоправда на рахунку Гончарова 25 депутатських запитів. Відвідуваність і запити — це кількісний показник, який дає уявлення про роботу депутата в раді, але щоб оцінити якість депутатів потрібноз знати більше. Аби громада Дарниці могла детально ознайомитися з тим, хто представляє мешканців у раді, Громадський рух ЧЕСНО підготував політичний огляд депутатів Дарницького району. Схоже, що Дарницький район дали на відкуп колишнім регіоналам та команді Черновецького. На виборах 2014-го до Київради пройшов регіональний директор будівельної мережі “Епіцентр”, власником якої є подружжя Герег, - Володимир Гончаров. Гончаров навіть на своєму політичному сайті використовує символіку Епіцентру. Прогульник Київради вирішив не засиджуватися у міськраді. Гончаров балотувався в нардепи восени 2014 року як самовисуванець. І посів третє місце, набравши майже 17 тисяч голосів. У своїй програмі обіцяв запровадити механізм, аби виборці могли стежити за роботою депутата. Сам же оприлюднив свою декларацію із запізненням, чим порушив рішення Київради. Всі довірені особи - працівники ТОВ “Епіцентру”. Якщо ще в червні 2014 року Гончаров був регіональним директором, то восени 2014 року став заступником гендитектора “Епіцентру”. Під час пердвиборчої кампанії до Київради кандидат возив виборців на екскурсії до Почаїва. Непрямий підкуп виборців Гончаров - заперечував. Знаково, що у незареєстрованому ЗМІ - газеті руху “Будуймо разом”, який очолює Гончаров, у примірнику за липень-серпень 2014-го року карта України без Криму. Попри те, що депутат Київради Гончаров є прогульником, він має на рахунку 25 запитів. УДАР-івець Ігор Баленко за кількістю прогулів у Дарницькому районі опинився на 2 місці. Він - засновник і фактичний керівник мережі супермаркетів “Фуршет”. Також депутат входить до ради директорів: ТЦ “Ритм”, “Променада”, мережі магазинів “Галерея мод”, ресторанів “Козак Мамай”, “Аризона”, “SanTori”, “Shooters”, мережі готелів “7 дней” і “Impressahotel”. У 2013 році за версією Forbes Баленко входив до 100 найбагатших українців, але вже наступного року не увійшов у цей перелік, ймовірно, через заборгованість перед кредиторами. Попри це Баленко потрапив у топ-5 депутатів Київради із найбільшими доходами За свою довгу політичну кар’єру Баленко встиг змінити багато політичних сил: у 2002 і 2006 році Ігор Баленко ставав депутатом Київради від Блоку Литвина. На дострокових виборах Київради у 2008 році з`являється в списку Громадського активу Києва, підконтрольного тодішньому секретарю Київради Галина Герезі та Леоніду Черновецькому. За два роки політик-бізесман стає головою Київської міської організації “Фронту змін” і вже у 2012 році виходить з партії. Після виходу з Фронту змін у рік парламентських виборів Баленко балотувався як самовисуванець по 212-му округу. Знаково, що на агіт-продукції самовисуванця помічені символи “Партії регіонів”. Під час цієї кампанії його звинувачували у непрямому підкупі виборців, оскільки він роздавав пенсіонерам дисконтні картки зі знижками. ЦВК тоді винесла попередження. Він не переміг і залишився депутатом Київради, де голосував за передачу забудовнику Гостинного двору. Після революції Баленко знову подався до Київради, але вже не один, разом з ним пройшов до міськради як мажоритарник від УДАРу і його син, але вже по 5-му округу (Голосієво). І відверте незадоволення подіями на майдані та політиками не стало Баленку-молодшому на заваді. До слова, Баленко-молодший встиг відзначитись як найзатятіший прогульник-мажоритарник Київради. Баленко-батько пропустив 27% засідань престижної серед депутатів комісії з питань містобудування, архітектури та землекористування. На його рахунку 3 депутатські запити. Батько намагався посилити свій валив на Лівому березі не лише завдяки сину. По сусідньому 8-му округу за квотою від УДАРу висувався його свого партнера по бізнесу, власника ТЦ "Променада" Богдана Білька. Проте, він не переміг. Батько-старший намагався посилити свій валив на Лівому березі не лише завдяки сину. По сусідньому 8-му округу за квотою від УДАРу висувався його свого партнера по бізнесу, власника ТЦ "Променада" Богдана Білька. Але він програв екс-регіоналу Олександр Супруненко. Рідний брат екс-зятя Черновецького  восени виграв вибори до парламенту. І хоча Супруненко, який очолював ТОВ “Юридична фірма “Правозахисник” пішов до парламенту, у Київраді у нього залишилися свої депутати. Представники від Демократичної партії, яка складається з членів колишньої команди Черновецького, - Сергій Кримчак та Віталій Павлик-  за кількістю прогулів посіли 3 і 4 місця з-поміж депутатів Дарницького району. Сергій Кримчак - син соліста Національного театру опери та балету Олександра Кримчака. Його політична кар’єра розвивалася досить стрімко. У віці 19 років він став депутатом Дарницької районної в м. Києві ради (2006 рік). За кілька років він став в 2008 році у віці 21 року  — депутатом Київської міської ради, де одразу став секретарем комісії з питань земельних відносин, міського будівництва та архітектури. Балотувався від блоку Леоніда Черновецького. Саме тоді відбувалися чи не найбільші дерибани столичної землі. У 2010 році разом з головою земельної комісії Олексієм Євлахом був затриманий СБУ через участь у земельних махінаціях. У блоці Черновецького назвали це затримання непорозумінням. З 2007 року створив ГО “Київський міський центр “Правозахисник” і є її гендиректором. Голосував за передачу Гостинного двору забудовнику у 2012 році. Громадянам потім пояснював, що його залякали. У 2012 році висувався до парламенту по 212-му округу, але став лише четвертим. При цьому, схоже, що піарники у нього з Олександром Супруненко були спільними. Постає питання, як вдалося Сергію Кримчаку стати наймолодшим депутатом Київради й одразу стати секретарем стратегічної земельної комісії? Якось у інтерв’ю ТСН Сергій Кримчак обмовився, що переїхав до своєї дівчини на Грушевського, 9. Це було на початку 2011 року. А в декларації за цей же рік, яку Кримчак заповнив як кандидат у депутати,  є вже прізвище його дружини - Масол Дарія Ігорівна. Віталій Масол - прем’єр міністр УРСР та незалежної України за Леоніда Кучми у своєму інтерв’ю газеті “Сегодня” розповів, що у його сина Ігоря двоє дітей. Одна з них, за дивним збігом - Даша (Ігорівна). Масол розповів ЗМІ, що за часів Януковича бізнес його сина “Росток-прибор”, який за часів СРСР був у підпорядкуванні Ради міністрів, Ігоря Масола спробували захопити, чинний прем’єр Микола Азаров вступився за бізнес сина екс-прем’єра Масола. Про дружбу Масола з Азаровим свідчить ось це фото, яку розміщене на його Facebook сторінці. Так Масол святкував своє 80-річчя. Зараз на сайті “Росток-прилад” йдеться про те, що ТОВ є офіційним диллером російського виробника СКБ ИС. У 2014 році політик став, згідно з інформацією в декларації, безхатьком От так і виходить що син соліста Національної опери зробив швидку і скандальну кар’єру в політиці, але попри такий досвід роботи у Київраді на його рахунку всього 3 депутатські запити. Колега по партії Кримчака - Віталій Павлик - це ще одна людина з команди Черновецького. Разом із Кримчаком починав політичну кар’єру у Дарницькій райраді. Був депутатом Київради від блоку Леоніда Черновецького у 2008 році і саме його ЗМІ називають юристом Черновецького. Під час передвиборчої кампанії навесні 2014 року Павлика звинуватили у підкупі виборців продуктовими наборами. Після перемоги у Київраді політик очолив фракцію Демократичної партії. Варто зазначити, що у 2012 році Віталій Павлик балотувався разом із Олександром Супруненком по 216 округу, але написав заяву про те, що знімається з виборів, виконавши таким чином з високою вірогідністю функцію технічного кандидата, у якого була можливість завести у члени комісії своїх представників. Супруненко тоді програв Ксенії Ляпіній. У 2014 році Супруненко ставши депутатом, взяв помічницею дружину Віталія Павлика - Марію. Вона отримує зарплату з держбюджету та має статус держслужбовця. Сам Віталій Павлик працює головою однойменного адвокатського об’єднання “Правозахисник”. І саме він є рекордсменом за кількістю депутатських запитів у Дарницькому районі. Коли Супруненко став нардепом, то по його 8 округу у січні 2015 року відбулися проміжні вибори. Переміг на цих виборах Юрій Сулига - людина Супруненка, яка замаскувалась під брендом УДАРу. Саме безробіний Юрій Сулига був довіреною особою Супруненка на виборах до парламенту. І у січні, під час виборів стає відомо, що роботу Сулига собі таки знашов - став головою правління БФ “Міський центр “Правозахисник”. Знаково, що депутат Павлик з 2007 року був членом правління ГО “Київський міський центр “Правозахисник”. Варто зазначити, що Сулига був довіреною особою Супруненка і на парламетських виборах 2012 року. Прізвище Сулиги можна помітити у списку блоку Миколи Катеринчука у 2008 році. Тоді він був механіком ТОВ “Лікеро-горілчаного заводу Тетерів” із зарплатою 1 200 гривень. За кілька років механік спромігся назбирати майже три мільйони гривень і придбати приміщення книгарні “Сяйво”. Навіть при тому, що ціна за приміщення була удесятеро нижчою, щоб купити це приміщення в центрі столиці, маючи ту зарплатню, яку Сулига вказав в декларації, журналісти порахували, що йому потрібно було б збирати гроші 4 656 років і при цьому не на що інше не витрачати кошти. Повному тезці Сулиги щастило не лише з нерухомістю на Хрещатику. Сулига Юрій Анатолійович легко отримав земельну ділянку для садового товаристова “Любитель природи-2” у рідній Дарниці. Які статки у Сулиги тепер - невідомо, бо він не подав декларацію до Київради. По Сулизі інформації щодо прогулів та запитів немає, оскільки Київрада надала Громадському руху ЧЕСНО статистику станом на 1 березня 2015 року, а він був обраний наприкінці січня. Депутата-УДАРівця Сергія Котвицького, як і інших кандидатів від Дарниці, теж звинувачували у непрямому підкупі виборців. Широкому загалу ім`я Котвицького стало відомо в листопаді 2014 року. Саме тоді відбулася бійка між активістами й охоронцями скандальної забудови на Осокорках. Виявилось, що компанія-забудовник ТОВ "Скай-Буд ЛТД", котра отримала дозвіл на будівництво посеред транспортної розв`язки ще за Черновецького, належить чинному депутату Київради Сергію Котвицькому та його друзям. Окрім володіння ТОВ "Скай-Буд ЛТД", яке вело забудову, ці ж особи є співзасновниками девелоперської компанії “Тройка Капітал груп” і ООО “Український інвестиційний альянс”. Номер телефону ТЦ Appetite, що розташований за адресою: Миколи Бажана, 1, збігається з указаним при реєстрації юридичної особи телефоном ТОВ “Скай-Буд ЛТД”. Після другої бійки біля забудови, що сталася в травні 2015 року, Віталій Кличко запропонував УДАР-івцю Котвицькому скласти мандат, але той відмовився, заявивши, що не має жодного відношення до компанії-забудовника. Натомість, прес-служба компанії заявила, що отримала всі необхідні дозволи і позиватиметься до суду проти активістів-противників забудови та міліції. Наприкінці травня, Київрада розірвала з ТОВ "Скай-Буд ЛТД" договір про аренду землі біля станції метро “Осокорки”. Член комісії з питань бюджету й соціально-економічного розвитку зробив лише один депутатський запит. УДАР-івець Сергій Костюк починав політичну кар’єру з Дарницької райради. Далі Костюк став депутатом Київради від партії Володимира Литвина і входив у список тих депутатів, що сформували так звану “більшість Леоніда Черновецького”. Він, як і Баленко та Кримчак, увійшов до числа депутатів, що "здали" Гостинний двір. Працює гендиректором в ТОВ “ЗЕРОНА-УКР”, яке постачає обладнання в салони краси та перукарні. Знаково, що попри те, що Костюк мав роботу весною 2014 року, про що повідомив офіційно на сайті Київради, у своїй декларації за 2014 рік він не вказав жодної гривні доходу. На рахунку депутата 14 запитів. З-поміж УДАРівців Дарниці є й забудовник, кум та бізнес-партнер колишнього нардепа від Партії регіонів Василя Горбаля - Сергій Левада. Їх об’єднувала “Українська інвестиційно-інженерингова кампанія”, де Левада досі є директором. Зараз у фірми два будівельних проекти, один з яких розташований за адресою: вул. Ілліча, 17. Будівництво по цій вулиці Ілліча депутат веде разом із директором КП “Житлоінвестбуд-УКБ” В’ячеславом Непопом, котрий є депутатом-прогульником від Солом’янського району. Варто зазначити, що “СЛАЙ-УНІВЕРСАЛ” - не чуже для Левади. Він є його співвласником. УДАРівець Левада прекрасно веде свої справи що за нововї влади, що за старої влади. За президентства Януковича Левада був радником екс-голови КМДА Олександра Попова. Під брендом УДАР-у Леваді поталанило стати першого заступника Голови постійної комісії Київради з питань містобудування, архітектури й землекористування, де він мав би представлят інтерес громади, а не власного бінесу. Для роботи з електоратом Левада має власний благодійний фонд “Наш дом — Дарница”, котрий у 2015 році зареєстрував власне періодичне видання “Столичні новини”. Протягом 2014 року депутат пропустив 12% засідань комісії і подав 8 запитів. Дарниця в середньому за кількістю запитів з-поміж інших районів Києва посіла 4 місце. Директор з питань науки та розвитку Інституту громадського суспільства Анатолій Ткачук  зазначає, що місцеві урядники, навіть ті, що мають мандат протягом кількох каденцій, не вміють користуватись інструментом депутатського запиту і часто виносять запити на розгляд ради тоді, коли треба писати просте депутатське звернення: "Це все від малограмотності. Депутати не хочуть працювати реально, а переслати питання на найвищий рівень, щоб потім сказати виборцям: я для вас все зробив, що міг. Я переконаний, що треба було провести навчання для депутатів та їхніх помічників. Але це треба не лише для Київради". "Партійні середовища повинні готувати свої кадри. Але в Україні така культура відсутня. Академія держуправління маленька і неадекватна система. Тому така реальність – від  малограмотності". Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook    Ірина Федорів - координатор регіональної мереді громадського руху ЧЕСНО, Антон Кривко - волонтер Громадського руху ЧЕСНО джерело ЧЕСНО КиевVласть

29 травня 2015 року, у перший день фестивалю міських проектів “PRO місто”, з лекцією “Міський розвиток Києва. Як створити генеральний план?” виступила урбаністка з Німеччини Катаріна Георге. Як стало відомо KV, пані Георге має великий досвід з консультування муніципалітетів щодо створення генпланів – зокрема, вона працювала у таких “непростих” містах, як Дамаск та Бейрут. Наразі вона є експертом-консультантом у Департаменті містобудування та архітектури КМДА. Отже, пані Георге присвятила значну частину свого виступу саме київським проблемам та запропонувала дещо несподіване їх вирішення, повідомляють у прес-службі фестивалю “PRO місто”. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook  Так, говорячи про основні моменти транспортної стратегії, німецька урбаністка підкреслила необхідність обмеження руху приватних автомобілів у центрі Києва. Паралельно з цим слід розвивати громадський транспорт, аби кияни мали можливість залишити своє авто вдома, вирушаючи до центру. Загалом, вважає пані Георге, київській владі не варто продовжувати розширення транспортних магістралей, адже це не допоможе подолати корки на дорогах. “Якщо ви розширюєте шляхи, ви отримуєте ще більший трафік й зрештою опиняєтесь там само, де й були”, - зауважила вона. Ще одним корисним для Києва трендом може бути перетворення міста на поліцентричне. Нові райони з великою кількістю житла мають стати “субцентрами”, якщо їх доповнити певними адміністративними та комерційними функціями. Що стосується власне генплану, тут, вважає урбаністка, Києву варто врахувати німецький досвід – зокрема, обов’язково залучати громаду до його обговорення. У Німеччині за законом такі обговорення або конференції мають відбутися щонайменше тричі. Але за фактом їх буває набагато більше, адже за розробку генплану платить з податків сама громада. Крім того, генеральні плани у Німеччині не розробляються якимось одним інститутом чи бюро – це конкурсна процедура. Проте після того, як генплан узгоджений з громадою та прийнятий міською владою, він набуває сили закону. А отже жодний забудовник не має права порушувати його приписи. КиевVласть

Сегодня застройщик Войцеховский получил решение Высшего хозяйственного суда, которым вернул себе земельный участок на ул. Ольшанской 2-6, где он планирует продолжить свое незаконное строительство “Печерский Бастион” на оползнеопасном склоне. Об этом, как стало известно KV, на своей странице в социальной сети Facebook сообщил нефракционный народный депутат, член партии “Свобода” Юрий Левченко. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook    После суда община пришла в ​​Киевсовет и обвинила Кличко, что за год его “работы” он ничего не сделал чтобы выполнить решение Киевсовета от 2013 года об обустройстве “Зверинецкого сквера” на этом земельном участке. Местные жители для этого уже даже нашли меценатов, которые готовы демонтировать незаконные постройки, укрепить склон и высадить деревья. Однако, Кличко ничего не мог ответить по этому поводу, ведь именно его администрация уже год блокирует реальное создание сквера, пишет нардеп. Общество требует от Кличко отозвать незаконно выданные градостроительные условия, поскольку застройщик, получив решение суда, может подать декларацию и продолжить незаконное строительство без соответствующей экспертизы проекта и без учета того, что вокруг склонов находятся жилые дома, которые уже разваливаются от одних подготовительных работ. Отдельно следует отметить, что на многочисленные обращения общественности с просьбой демонтировать временные сооружения на стройплощадке - КП “Благоустройство” демонтировало лишь один павильон по продаже, но отчиталось о том, что все незаконные постройки демонтированы. (function(d, s, id) { var js, fjs = d.getElementsByTagName(s)[0]; if (d.getElementById(id)) return; js = d.createElement(s); js.id = id; js.src = "//connect.facebook.net/ru_RU/sdk.js#xfbml=1&version=v2.3"; fjs.parentNode.insertBefore(js, fjs);}(document, 'script', 'facebook-jssdk')); Кличко: “Я не являюсь властью Киева!” ВІДЕО: https://youtu.be/6EdWv7QZXJAСьогодні забудовник-бандит Войцеховський за ... Posted by Юрій Левченко on 28 Май 2015 г. Эти и другие факты бездействия Кличко указывают на то, что у него все было договорено с застройщиком и он просто год ждал решения проплаченного суда, резюмировал Левченко. КиевVласть

Представители Киевсовета опять не явились на суд по делу относительно скандально-известного Беличанского леса, хоть и были надлежащим образом уведомлены о процессе. Сегодня в Киевском апелляционном хозяйственном суде состоялось  рассмотрение апелляционной жалобы ООО “Бионика Лэнд”, благодаря которой застройщик стремится сохранить за собой 147 гектаров спорных территорий Беличанского леса. Об этом KV стало известно из сообщения народного депутата Юрия Левченко на его странице в Facebook. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook  По словам Юрия Левченко, фирма “Бионика Лэнд”, которую связывают с именем Василия Хмельницкого, обжалует решение Хозяйственного суда города Киева от 22.10.2014 г. по делу № 57/243, которым отменено решение Киевсовета от 8 октября 2009 года № 362/2431, которым “фиктивному жилищно-строительному кооперативу “Жилбудсервис” было абсолютно бесплатно передано в частную собственность 147 гектаров земли посреди Беличанского леса”. “Доходит до абсурда. На сегодняшнее судебное заседание появилась уже новая коллегия судей (на основании того, что якобы один судья заболел). Если предыдущую коллегию, в обход автоматизированной системы, в “ручном” режиме назначили распоряжением секретаря судебной палаты, то сегодняшних судей выбрал заместитель председателя Киевского апелляционного хозяйственного суда. У кого-то есть еще сомнения, что застройщик Хмельницкий договорился с высшим руководством суда по этому делу? Кстати, возможно судья Новиков как раз и “заболел”, не желая участвовать в этом фарсе…” - написал депутат, добавив, что представители Киевсовета опять не явились на суд.  Напомним, что Беличанский лес вот уже долгие годы считается одной из самых скандальных столичных территорий по застройкам. И.о. директора КО “Зеленбуд” Вячеслав Субботин описывает нынешнюю ситуацию так, что поселковые советы в границах Гостомеля и Коцюбинского продолжают выделять земельные участки под застройку, правоохранительные органы не имеют единого мнения по поводу законности таких действий, а суды идут с переменным успехом. Подробнее читайте: Между Киевом и пригородами продолжается битва за межу Юрий Левченко  утверждает, что  если бы представители Киевсовета признали иск общины Киева, пока он еще был в апелляционном административном суде, то вопрос уже был бы решен в пользу столицы. “Кличко, однако, не только отказывался выдавать соответствующее поручение, а наоборот, помогал всячески Хмельницкому удержать краденую землю”, - написал Левченко. Подробнее читайте: Забудовник Хмельницький, мер Кличко і судді КАГС проти громади КиевVласть фото censor.net.ua

24.02 об 11:00 в Київському апеляційному господарському суді (вул. Шолуденка, 1) відбудеться розгляд апеляційної скарги ТОВ “Біонік Ленд”, шляхом якої Хмельницький намагається все ж таки зберегти за собою 147 вкрадених в громади гектарів. Фірма забудовника Василя Хмельницького оскаржує рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2014 р. у справі № 57/243, яким скасовано рішення Київради від 8 жовтня 2009 року № 362/2431, яким фіктивному Житлово-будівельному кооперативу “Житлобудсервіс” було абсолютно безкоштовно передано у приватну власність 147 гектарів землі посеред Біличанського лісу, а землю повернуто громаді. Досягти такого результату вдалося після майже річної боротьби в судах, протестів та пікетувань органів влади. Проте Хмельницький не заспокоюється... Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook  На попередньому судовому засіданні колегії суддів по цій справі був заявлений відвід в зв’язку з тим, що в Київському апеляційному господарському суді й далі застосовується порядок визначення суддів, не передбачений законом, тобто, не в автоматизованому режимі – а в “ручному” з підбором “потрібних” суддів. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ “Біонік Ленд” звернулось з апеляційною скаргою. Як слідує з матеріалів справи, тоді головуючий – суддя Мартюк А.І., був визначений через автоматизовану систему документообігу. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2014 року, колегія, під головуванням судді Мартюк А. І. повернула апеляційну скаргу ТОВ “Біонік Ленд” апелянту, у зв’язку з тим, що копії цієї апеляційної скарги не були надіслані не те, що третім особам, але навіть всім відповідачам. Звертаю увагу – не залишили без руху, а саме повернули, разом з усіма документами і квитанцією на оплату. ТОВ “Біонік Ленд” повторно (по новому) знову подало апеляційну скаргу і суддя Мартюк А. І. знайшла якісь поважні причини (правда, чомусь не зазначила їх у ухвалі – у чому ж вони полягають ці поважні причини) та поновила ці строки і призначила розгляд справи, хоча не мала на це жодних повноважень - так як була призначена не через автоматизовану систему документообігу, а розпорядженням секретаря судової палати Київського господарського суду (навіть не вказано, а якої ж із трьох). Як були призначені інші судді Зубець Л.П. і Новікова М. М., взагалі залишається загадкою. Очевидно, що Хмельницький вже домовився з суддями, тому треба максимально опублічувати цей процес. P. S. До чого тут Кличко запитаєте? А до того, що якби представники Київради визнали позов громади поки він ще був в апеляційному адміністративному суді, то питання вже було б вирішене на користь Києва. Кличко, натомість, не тільки відмовлявся видавати відповідне доручення, а навпаки допомагав всіляко Хмельницькому втримати крадену землю. P. P. S. Історія боротьби за повернення у власність громади 147 га в Біличанському лісі:   КиевVласть

24 січня 2015 року був на громадських слуханнях по забудові на Жмаченка 28 і був дуже прикро шокований діями деяких колег “активістів”. Те що відбулось, підштовхнуло мене, на цьому прикладі, викласти свої погляди щодо сутності різних, в тому числі і спірних аспектів громадської діяльності, як їх розумію я і як її розуміють деякі інші “активісти”. Два різновиди, два зовсім різних психотипи активістів Я, Дядюк Олександр, як голова ГО “Кияни об’єднуємось” і як юрист-правозахисник давно займаюсь боротьбою із різними сумнівними корупційними аферами, що творяться в Києві, в тому числі і у забудовній сфері. Я прийняв участь у багатьох антизабудовних акціях - і як юрист і як просто активіст. І забори валив не раз і забудови зупиняв (і буду це робити і надалі), але мені ніколи навіть на думку не спадало – заборонити чи будь яким іншим способом обмежити право і можливість висловити свою точку зору іншій стороні. І тим паче, я ніколи не вважав, що я маю право нав’язувати свою точку зору і свою “правду” іншим. Я маю право агітувати за неї, але маю поважати і право на свою точку зору інших. Колись, цю сутність демократії дуже добре виразив Черчіль (хоча в основі визначення ще Вольтера), який сказав – “я ненавиджу ваші погляди, але я готовий віддати своє життя за те, щоб ви могли їх вільно висловлювати”. З чого ж почалась мою участь у слуханнях? Попри те, що я не сказав жодного слова за забудову і не агітував за неї, я був проклятий і обізваний зрадником, виключно за те, що закликав, що не треба зривати збори і треба дати можливість висказатись всім присутнім, як тим що “проти” забудови, як і тим що “за” – і нехай вирішить більшість мешканців прилеглих до забудови будинків. В дискусії, разом зі мною була проклята і демократія. Демократія зло – бо вона дає можливість виражати не лише єдино правильну у всесвіті точку зору (активіста) – але і інші точки зору - ті що відрізняються від єдино правильної, а значить неправильні. При демократії більшість може віддати перевагу іншій точці зору (відмінній від єдино правильної і дозволеної), тому демократія – страшне і недопустиме зло. Я прийшов до парадоксального висновку, що значній частині активістів і здається навіть більшій, абсолютно чужа демократія, і саме цей різновид “активістів” показав себе на слуханнях у всій красі. Забудовник “Дісбуд” досить безграмотно (напевно нема досвіду) організував ці збори, проте він не допустив того, що я боявся найбільше – не приїхали автобуси професійних бабусь “ЗА”. Ми знаємо, що в свій час, коли громадські слухання були обов’язкові, в Києві існували цілі бригади (і існують по цей час), “учасників громадських слухань” -  рєзвих бабусь, яких автобусами, цілими колонами, возили з одних слухань на інші і де вони дружним “одобрямс” “підтримували” будь яку забудову. Слава богу, цього не відбулось. Навпаки, щоб унеможливити сторонній вплив, організатори слухань посадили мешканців будинків, прилеглих до забудови (реєстрували по паспортам) в одній половині залу (в незалежності від того за чи проти забудови), а інших, так званих “гостей”, в іншій половині. Члени ініціативних груп “проти”, зрозумівши, що немає гарантій, що більшість місцевих підтримає саме їх, пішли на відвертий зрив зборів. Спочатку була заява, що у половині залу де сидять “місцеві”, насправді забудовник насадив “чужих”, на що їм було запропоновано – піти і перевірити хоч усіх. Частина “ініціативних” почала перевіряти, але зрозумівши, що там сидять дійсно місцеві (підтверджувалось паспортами), “ініціативні” кинули цю скушну справу і почали просто зривати збори. Були спровоковані сварки і навіть бійки, головне – любою ціною зірвати збори. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook  Голосування все ж вдалось провести. Більшість присутніх (і саме місцевих мешканців) проголосували “за”, але активісти все одно не визнають ніякого рішення, окрім того, яке потрібно їм. Як я уже зазначав, за мої заклики – вислухати всіх і дати можливість самим місцевим мешканцям вирішити свою долю – і хай буде так, як вирішить більшість, я був звинувачений у всіх мислимих і немислимих гріхах і підданий анафемі. Тобто, активістів не цікавила воля громади і їм не потрібно було щоб люди прийняли те рішення, яке подобається людям. “Активістам” необхідно було, щоб було – лише те, що хотілось їм (бажання інших їх не цікавило). В політику, як і громадську діяльність ідуть люди із завищеною потребою самореалізації, завищеною потребою виразу власного “Я”, реалізації цього “Я”, своїх поглядів і точок зору. Це не критика – це норма, це природній стан. Але у деяких, як і в політиці, так і у громадській діяльності, це “Я” переходить будь які розумні межі і перетворюється у “ЕГО” - у світі є лише “Я” і лише моя єдино правильна точка зору. Всі точки зору відмінні від моєї – є неправильні і не мають права на існування, а ті хто їх підтримується – враги, прєдатєлі і зладєї. Немає жодного значення, що хочуть інші (якщо їх бажання не збігаються з моїм), адже в цьому разі їх погляди неправильні, а тому, в будь якому випадку, має бути лише так – ЯК ХОЧУ Я. Але є і інший підхід. Я як юрист і як громадський діяч ніколи не нав’язую ані своїм клієнтам ані будь кому іншому лише свою точку зору. І я поважаю і визнаю вибір інших, тим паче – вибір більшості, навіть якщо він мені не подобається. Наприклад, на останніх виборах у Верховну раду, я балотувався по 214-му округу Києва, де моїм основним конкурентом був В.Чумак, який врешті решт і переміг і є наразі депутатом. Я до цих пір абсолютно впевнений, що я був би кращим депутатом – постійно був би з людьми, вирішував би їх питання та і над законодавством краще працював би, але більшість людей (виборців) вирішила інакше – вони проголосували за Чумака. І хоча мені цей вибір більшості не подобається – я його поважаю і я його визнаю. І вважаю, що В. Чумак – є законним депутатом ВР, в тому числі і моїм, бо я живу на його окрузі, де більшість проголосувала за нього. Саме тому, я виділяю дві абсолютно різні категорії “громадських активістів”: А). Ті що допомагають людям реалізувати власну волю і бажання цих людей, тобто ті - для кого люди – мета. При цьому, такі активісти поважають волю і думку інших і готові узгоджувати свої бажання і наміри, з бажаннями і намірами інших; Б). Ті що служать виключно власному “ЕГО” і реалізують своє “Я”. При цьому чого хочуть інші люди – “активіста” не цікавить. Навіть якщо більшість людей хоче іншого, чим “активіст”, має бути лише так, як хоче “активіст”. Тобто, для цієї категорії “активістів”, люди не мета, а виключно засіб, інструмент, для реалізації власних ідей і поглядів. При цьому я зовсім не беру до уваги ту категорію “активістів”, які банально заробляють на вимаганні у забудовника бабла (є і такі), я говорю про ту категорію, яка діє безкорисно, будучи фанатично впевненою у своїй виключній правоті і своїй монополії на істину. Їх взагалі не цікавлять прагнення і бажання інших, їх девіз – “у світі є лише дві точки зору, моя, і – неправильна. Тому має бути лише так, “як хочу я”. При цьому, ця категорія “активістів” ніколи не визнає і не прийме волю і бажання інших – лише “Я” і лише так – як хочу “Я”. Громада і громадськість — це не одне і теж Свято вірячи у свою виключну правоту, активісти категорії “Б” напевно навіть несвідомо ототожнюють себе із громадою. Насправді громада і громадськість – це не одне  і те ж. Громада (в даному випадку Києва) – це ми, всі мешканці Києва, кияни, а громадськість – це соціально активна частина киян, члени різних громадських організацій, рухів та ініціатив, тобто – це якраз ті кого називають “громадські активісти”. Більшість пересічних громадян, якщо і включається у громадську діяльність, то лише тимчасово, якщо виникає питання, що стосується їх безпосередніх інтересів. Наприклад, якщо розпочинається забудова безпосередньо біля їх будинку, але після того як проблема стає неактуальною – одразу полишають будь яку громадську активність. Тих, хто приймає участь у громадській діяльності постійно і “широко” - в різних проблемах, так би мовити “професійних активістів” насправді дуже мало, на весь Київ якщо і набереться чоловік 200-300 (постійно активних), то це дуже добре, і практично ми всі один одного знаємо (мене просто уміляють ті, хто заявляє, що у нього в організації 1000, а то й 10000 тисяч членів – член – це ще не громадський активіст). Проте, не дивлячись на невелику кількість,  ця громадськість виконує надзвичайно важливу функцію щуки, що не дає “карасю влади” дрімати: привертає увагу громади до різного роду сумнівних оборудок і беззаконь влади, чинить громадський тиск на владу, “щоб не зажиралась” і не узурпувала владу. Саме тому, громадськість – є рушійний елемент демократії, одна з її базових гарантій. Проте, не дивлячись на архіважливу функцію громадськості (і я це пишу абсолютно серйозно), її не треба ототожнювати з громадою і підміняти ці поняття, адже воля громади (більшості громадян) і громадськості може не співпадати. Наприклад, на останніх виборах, громадськість досить критично віднеслась до Кличка і його блоку. Мало хто з представників громадськості (ну кого я опитував) за них голосував, але громада – більше всього киян підтримали саме Кличка і кандидатів від його партії. Таким чином, точка зору, бажання і воля громади та громадськості можуть не співпадати і навіть бути кардинально протилежними. Проте – пріоритет, “силу закону” все ж має воля громади, бо громада – це і є народ, а не громадськість (при всій повазі). Попри це, багато “активістів” не червоніючи ототожнюють свої особисті бажання і точку зору з волею громади і постійно і кругом рвуть на собі тєльняжки – “Ми громада, хочемо того-то і того-то, вимагаємо те-то і те-то….”. У мене, в цих випадках виникає лише одне питання – а тебе громада уповноважувала “ізрєкать” від її імені? Поясню. Коли мене, як юриста, наймають клієнти, вони у нотаріуса оформляють відповідну довіреність, якою надають мені право представляти їх інтереси і отримавши цю довіреність, я отримую право діяти і говорити від їх імені. У політиці так саме – громадяни, голосуючи за певного кандидата чи партію, своїми голосами видають йому довіреність на право представляти їх інтереси (в межах встановлених Конституцією і законами України) і говорити від їх імені. Тобто, “депутатський мандат” - це аналог довіреності на представництво інтересів. Лише в тоталітарних режимах (типу Північної Кореї) за “любимого вождя” голосує більшість, в демократичних країнах дуже рідко якийсь кандидат отримує більшість голосів, тому діє принцип – мандат (довіреність на представництво) отримує той, хто отримав більше всіх голосів. Інші визнають і поважають волю більшої частини. В незалежності подобається їм цей вибір чи ні. Тому, лише депутат Чумак має право говорити – “громада Дніпровського району вимагає..”, бо він отримав найбільшу кількість голосів виборців Дніпровського району, а громадський активіст Дядюк такого права не має. Так саме як лише депутат Київради Велімовський, обраний по Комсомольському масиву у Дніпровському районі має право говорити – “громада Комсомольського масиву хоче того-то і того-то …”. Він таке право має, бо отримав “довіреність” від мешканців масиву. А от Дядюк чи будь хто інший - ні. В незалежності від того, що особисто Дядюку Велімовський не дуже подобається. Якщо вам не подобається Велімовський, на наступних виборах оберіть когось іншого, і тоді інший матиме право говорити: “ми громада Комсомольського масиву”, а поки що – лише Велімовський. Тому, якщо хтось із вас бачив мене на якихось зборах то ви ніколи не почуєте, щоб Дядюк щось штовхав там типу, “ми громада” вважаємо так-то і так-то. Бо Дядюку совість не дозволяє займатись самозванством, Дядюк може лише говорити так: я Дядюк вважаю так-то і так-то, або ми ГО “Кияни об’єднуємось”, бо Дядюка обрали головою ГО “Кияни об’єднуємось” і виступати від імені ГО “Кияни об’єднуємось” він має право. Тому, коли я бачу, як десь на якомусь мітингу чи зборах  різного роду самозванці б’ють себе в груди “Ми громада вимагаємо”, чи там ще щось хочемо (і це попри те, що громада ні сном ні духом, що вона щось вимагає і не давала жодних повноважень цьому самозванцю виступати від її імені), я завжди шокуюсь – до чого ж безпардонні і наглі самозванці? Що таке добро і зло, або мораль “активіста” В принципі мораль у всіх людей однакова, але у деяких “активістів” дуже заведена в крайнощі. Природу моралі людини поясню в цілому на  прикладі із практики любого практикуючого юриста. Що буде робити звичайна пересічна людина, якщо не доведи господи, якийсь мерзотник зґвалтує її дочку? Правильно – вимагати найсуворішої кари для мерзотника і повернення смертної кари за зґвалтування. А що буде робити ця ж сама людина, якщо її син зґвалтує чиюсь дочку? Правильно – побіжить шукати найкращого адвоката, який має довести, що та повія сама звабила їх доброго і ні в чому невинного ангелочка. А як є можливість, то побіжить і в міліцію і в суд, щоб “домовитись”. Так ми влаштовані, така наша мораль, в основі якої лежать стадні інстинкти, що генетично ділять наш світ на наших і не наших. Громадські активісти (напевно – більшість) відрізняються лише тим, що цей інстинкт у них абсолютизований. Світ таких “активістів” чітко поділений на “червоних і білих” і всі хто не з нами, той проти нас, тобто – “гад” і “прєдатєль”. Тому “подвійні стандарти” моралі для таких активістів – це норма – це абсолют. Зовсім однакові дії трактуються абсолютно протилежно в залежності від того хто їх вчинив. Саме тому, коли “активіст” б’є по голові когось, хто не згоден з його (нагадаю – єдино правильною) точкою зору – він Д’Артаньян. А коли хтось б’є активіста (навіть якщо він лише захищається), то він – “зладєй” і “ті тушка”. Тобто, ніхто не має права захищатись, якщо його б’є по голові “активіст” чи “активістка”. До речі, саме так відбулось на обговоренні по Жмаченка 28. Якась дуже емоційна жіночка “проти” вцепилась у якогось пана похилого віку “за”. Той захищаючись штурхнув її, тут же ж прилетів юний мачо по імені Ярослав і врізав по переносиці старому пану. Звичайно – зладєй “лише не наш” – старий пан. Це він злобний “ті тушка” і мав би просто мовчки стояти, щоб з ним не витворяла благородна активістка. Тому, зло – це не коли хтось когось б’є по голові, зло це – лише коли “не наші” б’ють нас, а коли ми когось – “дасіш фантастіш”. До речі, саме виходячи з цього принципу деякі активісти діють за принципом Макіавеллі – “мета виправдовує засоби”, а тому вважаючи, що воюють за благородну мету, застосовують будь які засоби: брехню, обман, пілдог, і найлукавіший, а тому найнебезпечніший засіб – напівправду. Це, коли до громади інформація доноситься начебто і правдива, але вибіркова, лише та, що дозволить сформулювати думку, необхідну “діячу” чи “діячці”, хоча знай усю правду, люди прийняли б зовсім інше рішення. Саме за цим принципом діють деякі активісти (вірніше активістки) по Жмаченка, 28. Будь які обіцянки – нємєряно (чудо-парк, Нью Васюкі), все що завгодно, без жодних пояснень джерел і реальності їх реалізації. Так саме, як уже п’ятий рік деякі активістки пустопорожньо обіцяють побудувати парк у вирубаному парку Малишка, біля метро Дарниця. Девіз сектантів - обіцяй, що завгодно, бреши як завгодно, аби паства йшла за тобою. За що борюсь я? Я приношу свої вибачення тим колегам активістам, які можливо помилково записали Дядюка у свої ряди професійних штатних борців із забудовами. Я ніколи не воював із забудовами. Я воював із корупцією у забудовній сфері, з бандитизмом влади, через який на передачі земель під забудову і наданні відповідних документів наживались лише депутати і чиновники. Дядюк не воював із забудовами, Дядюк воював (і воюватиме  скільки сил хватить), за те, щоб від забудов наповнювався київський бюджет і за рахунок забудов вирішувались важливі проблеми киян, а не лише наповнювались кишені депутатів і чиновників. Воювати ж із будівельною галуззю, яка є однією із головних бюджетонаповнюючих і створює мільйони робочих місць (враховуючи суміжну галузь будівельних матеріалів) в країні, яка в глибокій економічній кризі і на межі краху, можуть лише абсолютно безвідповідальні і егоїстичні люди. Я люблю ілюструвати свої пояснення прикладами, наведу і тут. Багато хто знає, що я величезних зусиль приклав у боротьбі за повернення 147 гектарів території колишнього військового містечка 136, що знаходиться в Біличанському лісі, на межі Києва і смт. Коцюбинське. Але я не воюю проти будівництва тут. Я воюю проти того, що 147 га, вартістю біля мільярда гривень передали у власність фіктивного житлово-будівельного кооперативу, не сплативши до бюджету жодної ломаної копійки. Більш того, з бюджету хочуть потягнути ще 373 млн. грн., щоб за рахунок бюджетної халяви, протягти до містечка дорогу і комунальні мережі. Тобто, нас киян обікрали на мільярд і ще хочуть поцупити понад 300 млн. Тому, Дядюк хоче щоб забудовник (цей чи інший) сплатив до бюджету ринкову ціну цієї землі, той самий мільярд (що дозволить дотувати транспорт і не підвищувати на нього тарифи, чи вирішити інші важливі проблеми киян) і не цупив 373 млн. з бюджету та, щоб відселив по людськи людей (а не так як намагався – у бомжі), і нехай будує – створює робочі місця і платить податки. Бо вони зараз країні ой як треба. Тому, ще раз, Дядюк ніколи не воював із забудовами, Дядюк воює із корупцією в цій сфері, за те, щоб від забудов наповнювався бюджет міста, а не кишені чиновників і депутатів та щоб вирішувались проблеми киян. Так рубати чи ні? Або дещо про пріоритети Залишається найскладніше питання, що справедливо – рубати чи ні, будувати чи ні? Вчені логіки говорять, що поняття “добро”, зло”, “справедливо”, “несправедливо”, як і поняття “красиво” чи “некрасиво” - це поняття із нечітко визначеним змістом і є виключно суб’єктивними і відносними, в залежності від ціннісних пріоритетів кожного із нас. А у нас вони різні. У одного пріоритет – ліс, і він готовий навіть жити в наметі і щоб цивілізація повернулась назад хоча б років на 300. Хтось інший - уже півроку як безробітний, і чекає, коли його завод по будівництву будівельних матеріалів знову відновить роботу, щоб його діти мали, що їсти. А в когось дах на будинку тече і він готовий відмовитись від частки лісу  заради ремонту, якого інакше не буде ще років з десять, як мінімум. Природа для цих людей також важлива, але в даний час у їх житті пріоритетними є інші питання. І вони також праві, по своєму (ах вони такі-сякі, ах вони не праві. А хто його знає, які були б ваші пріоритети, будь ви на їх місці? Та й з якої радості ви свої пріоритети вважаєте правильнішими – вони правильніші лише для вас). Всі ми різні і у кожного свої пріоритети і кожен з нас вважає саме свої пріоритети найголовнішими і самими правильними на землі. Така наша природа. Саме тому цивілізація виробила механізми узгодження наших пріоритетів. В тоталітарних країнах це простіше. Там головними пріоритетами  є пріоритети вождя, всі інші – другорядні. В демократичних країнах механізм інший: домінує воля більшості, інші мають її визнати і поважати. Це не означає, що це рішення більшості не можна критикувати. Можна і критикувати і закликати переглянути його, але суть в демократії в тому, що цю волю – не можна не поважати. Агітуй, переконуй, але поки не переконав і поки більшість не змінила цю точку зору, ти зобов’язаний її поважати і визнавати. Саме це є сутність людини європейського менталітету. Саме такому життєвому принципу слідую і я, якщо я вважаю точку зору інших помилковою, я її критикую, але поважаю, а волю більшості – визнаю. В азіата зовсім інший менталітет, так званий “східний”, тоталітарний – “єдино-правильною” є лише моя точка зору і має бути лише так, як хочу я! Нещодавнє обговорення забудови по Жмаченка, 28 і поведінка деяких “активістів” продемонстрували, що більшість з них – “дикі азіати”. Крайня нетерпимість до поглядів інших людей, небажання чути нікого, окрім себе любимого і своїх однодумців. Прямо скажу – якась тваринна агресія і крайня ненависть до будь кого, хто лише намагався висловити іншу точку зору. Спроби не дати іншим висловитись і любою ціною позбавити інших можливості прийняти рішення, якщо воно не співпадатиме з точкою зору “активістів”. Чиста азіатчина – “лише  Я, лише так, як хочу Я!” На жаль – це вся сутність багатьох моїх колег-активістів. Я надсилав цей текст, ці свої роздуми багатьом моїм колегам, щоб кожен мав можливість це прочитати і прийняти своє рішення щодо подальшого спілкування зі мною. Хто хоче – може банити і піддавати анафемі, як зрадника і “продавшегося”. Хоча, дуже хочеться надіятись, що хоч хтось задумається, проте навряд чи. КиевVласть

В редакцию KV пришло письмо, касающееся скандала вокруг строительства жилого дома по улице Жмаченко, 28. Жители домов по улице Миропольской №37, 37б, 37в, 39 обращаются к мэру Киева Виталию Кличко с просьбой внимательно отнестись к проблемам инвестора (ООО “Дисбуд”), уверяя, что  “нашли общий язык” с этим застройщиком. Публикуем письмо без купюр, языком оригинала. З економічної кризи Київ витягнуть лише інвестори, але чи потрібні вони владі міста? Відкритий лист до Київського міського голови мешканців вул. Миропільської щодо того, як депутати-популісти та активісти-вимагачі позбавляють місто інвесторів, а їх будинки – ремонту. Шановний Віталію Володимировичу! Ви знаєте які непрості часи переживає зараз наша країна і Київ разом із нею. Війна та економічна криза призвели до суттєвого зменшення можливостей для наповнення бюджету, і це в той час, коли потреби оборони, захисту країни, вимагають його суттєвого збільшення. Як результат, місто не здатне профінансувати в повному обсязі найбільш необхідні соціальні програми, навіть в таких сферах, як охорона здоров’я, освіта, тощо. Дійшло до того, що доводиться економити навіть на шкільних обідах (завдяки Вам, поки що це відтерміновано, але чи надовго?) Через відсутність бюджетних коштів для дотування житлово-комунальної і транспортної сфер, місту довелось (і ще доведеться) йти на непопулярні заходи з підвищення тарифів у цих секторах. Відбувається ріст цін, збільшується безробіття, але власних бюджетних ресурсів для подолання цих явищ немає ані у держави, ані у міста. Тому, практично єдиний ресурс, який може дати імпульс для економіки і так само практично єдине джерело для збільшення надходжень до бюджету міста – це залучення інвестицій. Через певні причини і в кращі часи інвесторів доводилось, як говориться, шукати “днем з вогнем”, а зараз, в тій важкій критичній ситуації, в якій опинилась країна, лише сміливці відважуються інвестувати, а тому для країни і міста кожен інвестор, в прямому розумінні – на вагу золота! Чи розумієте це Ви, шановний Віталію Володимировичу? Ми маємо надію, що розумієте. Напевно, всі розуміють. Але чому тоді складається така парадоксальна ситуація, що в країнах, в яких куди краща ситуація, ніж у нас, інвестора буквально на руках носять, а у нас відштовхують і гонять, як непрошеного гостя винятково через амбіції й забаганки окремих політиків і так званих “активістів”, які власні амбіції ставлять вище громадського інтересу? Коли, років з 30 тому, будувались наші будинки № 37, 37б, 37в, по вулиці Миропільській, поряд по вул. Жмаченка, 28 була зарезервована ділянка, площею 2 га для подальшого будівництва, але через певні причини (перебудова, розвал СРСР, буремні 90-ті) будівництво не відбулось. І от зараз знайшовся інвестор, яких згодився зробити те, що планувалося зробити ще тоді. Інвестор (ТОВ “Дісбуд”) розумів, що будь-яке будівництво створює певні тимчасові незручності для мешканців прилеглих територій, це об’єктивно, проте, він не став діяти так, як поки що діє (на жаль) більшість наших забудовників – він не став “ламати” людей через коліно, а почав з нами, мешканцями, діалог. За час спілкування були визначені  найболючіші проблеми наших будинків і те, чим може допомогти інвестор для їх вирішення. За результатами такого спілкування і обміну думками між ТОВ “Дісбуд” і більшістю мешканців наших будинків був укладений меморандум. Згідно документу, мешканці позитивно сприйняли і погодили будівництво, а інвестор узяв на себе досить серйозні соціальні зобов’язання – відремонтувати покрівлі і вхідні групи наших будинків, побудувати дитячий і спортивний майданчики, бювет із чистою артезіанською водою та благоустроїти прилеглу територію, у тому числі й ту більшу озеленену частину із цих двох гектарів, які залишаються. Які будуть перетворені забудовником у чистий і благоустроєний, а найважливіше – безпечний – парк замість того смітника, яким була ця територія. І якою через бомжів і наркоманів навіть вдень було страшно ходити. На все це (на соціальну складову) забудовником виділено  3,5 млн.грн. і це, напевно, найрекордніша сума по місту. З двох гектарів під забудову інвестор відвів біля 40 соток, а інша територія буде перетворена у дитячий парк, та, як уже писалось – благоустроєна. Замість 164 дерев, які довелось видалити на цих 40 сотках, забудовник навесні висадить 300 каштанів на прилеглій території, відтак, рівень озеленення території буде суттєво збільшений. Все це називається взаємовигідним узгодженням приватного інтересу бізнесу і суспільного інтересу громади, ще інакше це називається – державницька політика. Проте, є одна проблема – в цьому році будуть вибори до Київради (і, можливо, районних рад). А що таке вибори? Це – панування популізму. А що таке популізм? Це – повна безвідповідальність. Коли все одно, чи є хоч один шанс виконати те, що ти обіцяєш, все одно, які негативні наслідки матиме те, до чого ти закликаєш людей, користуючись їх недостатньою обізнаністю у певній сфері чи експлуатуючи їхні емоції. Головне – отримати дешеву популярність, любою, навіть найшкідливішою для тих же людей, ціною. А після виборів – хоч потоп. Ми вже не кажемо про те (і це – “секрет”, який знає все місто), що в Києві давно існують ватаги “професійних активістів”, які займаються “валянням заборів”, вимагаючи відступні у забудовника. Це вже ціла сфера бізнесу у Києві. забудовником, “намалювалося” декілька нечисельних груп типу “а баба яга проти”. Групи почали піаритись на темі цієї забудови. Через малу чисельність “борців” і непопулярність їх ідей серед місцевих мешканців, “активістам” довелось звернутись за “підмогою” до “професіоналів” з інших районів і “професіонали” не забарились. Розпочалось паломництво “штатних борців” і всі нашіптували – “можна домовитись”. А коли забудовник відмовився домовлятись з вимагачами, ті підтягнули “важку артилерію” - депутатів і депутаток різного калібру, які хизувались перед телекамерами на фоні огорожі. Як моделі на подіумі – і так, і сяк, і в профіль, і в анфас. А що робити, – вибори на носі. А те, що місто може втратити інвестора, який створить сотні робочих місць і сплатить десятки мільйонів податків, а ми втратимо єдиний шанс на ремонт наших будинків (бо в бюджеті на це коштів нема і нескоро будуть) – так депутатів і тих, хто мріє ними стати, хіба це цікавить? Піар – любою ціною. Шановний Віталію Володимировичу! Ми розуміємо, що і у Вас вибори “на носі”. Однак маємо велику надію, що Ви, як і більшість киян, розумієте: в тій непростій ситуації, у якій опинилось місто, нас, киян, і наш Київ врятують не дешевий популізм, не професійні нероби, що роками ніде не працюють (але добре живуть, мабуть, за рахунок забудовників), не люди, які лише кочують від однієї забудови до іншої та не депутати-популісти. А саме інвестори і відповідальна влада, яка розуміє це і розуміє, що керуватись треба інтересами міста і киян, а не істериками і капризами деяких активістів і стурбованих наступними виборами депутатів. І ми думаємо, що це розуміє й більшість киян, яка на наступних виборах належно оцінить саме таких, відповідальних політиків. До яких, в першу чергу, ми відносимо Вас, шановний Віталію Володимировичу. З повагою, Мешканці будинків №№37, 37б, 37в, 39 по вул. Миропільській. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook  КиевVласть

Напередодні прийняття бюджету Києва на 2015 рік, якого ще досі ніхто в очі не бачив, попри вірогідність його прийняття вже у січні, як завжди гостро стоїть питання пошуку коштів для наповнення міського бюджету. Чомусь міська влада, як і її попередники, не хоче побачити мільярди, які продовжують знаходитися в тіні. Альтернатива непопулярним бюджетним рішенням Традиційно міська влада переважно пропонує збільшення надходжень та покриття дефіциту за рахунок громадян (збільшення вартості в 2 рази на проїзд у транспорті, зростання вартості компослуг тощо) та за рахунок уряду (отримання трансферів, збільшення частки податку на доходи фізичних осіб, що залишається в бюджеті столиці). Однак джерел для наповнення міського бюджету є цілком достатньо. Потрібна лише політична воля до ламання корупційних практик, які працювали десятиліттями. Йдеться про наведення ладу із обліком та оподаткуванням землі, оподаткуванням об’єктів комерційної нерухомості, отриманням пайових внесків від забудовників та орендарів тимчасових споруд, підвищення прибутковості роботи комунальних підприємств. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook  Також владі треба нарешті відмовитися від намагань за будь-яку ціну легалізувати земельні махінації чи то через Генплан Києва-2025 чи то через детальні плани окремих територій в рамках районів столиці. Усе це дасть змогу нарешті завдати обіцяного Кличком "нищівного удару по корупції", залучити інвесторів, прозоро та предметно обговорювати дохідну частину бюджету із громадськістю. Станом на 12 січня у відкритому доступі є інформація про основні показники соціально-економічного розвитку Києва та про потребу в коштах загального фонду бюджету Києва на 2015 рік (за даними головних розпорядників бюджетних коштів). Чи дослухаються до пропозицій громадських експертів розробники міського бюджету-2015, який, вірогідно, депутати та громадськість отримають за день до його голосування?   Деякі із рекомендацій були оприлюдненні громадськими експертами під час обговорення спеціального фонду міського бюджету 4 листопада 2014 року. Але основні резерви лежать все ж у надходженнях загального фонду бюджету столиці. Скромні результати Кличка та "ударівської" більшості в Київраді Про боротьбу із корупцією дуже люблять поговорити під час виборів та згадуючи попередників. Проходить більше ніж півроку і, маючи "ударівську" більшість в міськраді та карт-бланш на проведення реформ, виникає логічне питання: "Де ж ті мільярди, про які говорили раніше і які знаходяться в тіні, а отже, є результатом корупційних практик?" Зокрема, хочеться дізнатися, що зроблено, аби побороти земельні махінації, від яких міський бюджет Києва щороку втрачає до 50 мільярдів гривень. Що зроблено за півроку та як це вплине на міський бюджет Києва на 2015 рік? 1. Літо без гарячої води За більше як півроку управління Києвом ударівська команда відзначилася ініціативою відключення гарячої води упродовж всього літа. Це зекономило декілька мільйонів гривень, але призвело до розривів труб з настанням холодів. Тож замість ефективної політики в сфері зменшення вартості енергетичної складової у вартості гарячої води та ламання корупційних схем у роботі "Київеренго",  "Київводоканалу" та "Київгазу", як завжди економили на киянах. 2. І знову Генплан 2025 імені Черновецького та ДПТ під забудовників Резонансною та парадоксальною ініціативою міської влади є повернення до лобіювання  нового Генлану Києва до 2025 року та детальних планів для окремих територій Києва (замість районів столиці). Фактично Генплан 2025 мав на меті легалізувати земельні махінації попередників, знищити зелені зони задля житлової забудови, погіршити умови життя киян та зменшити надходження до міського бюджету від оподаткування земельних ресурсів столиці. Щоправда, про фіскальний ефект від впровадження Генплану 2025 очільники КМДА та головний архітектор столиці Сергій Целовальник воліють не говорити. А варто, бо про це говорять і пишуть громадські експерти, які стверджують про суттєве зменшення надходження коштів до міського бюджету за рахунок збільшення земель житлової забудови, які оподатковуються за ставкою 0,1%, а не за ставками 3-12%. Досі бажання предметної дискусію з цього питання у очільників КМДА не було. Тож можемо говорити про лобіювання міською владою інтересів забудовників Києва житлом за рахунок зменшення надходжень коштів до міського бюджету від оподаткування земельного ресурсу. Іншою цікавою ініціативою міської влади є лобіювання розробки та затвердження детальних планів територій окремих ділянок Києва в інтересах конкретних забудовників задля фактичної легалізації зміни їх цільового та функціонального призначення та забудови територій переважно житлом (яскравий приклад, землі Биковнянського лісу, де має початися будівництво житла). 3.Занижені ставки договорів оренди землі і фактичне небажання міської влади їх переглядати. Уже традиційним стало невиконання запланованих надходжень від плати за землю, а  особливо, за оренду землі юридичними особами. Станом на 1 грудня 2014 року вдалося зібрати лише 1,7 мільярда гривень плати за землю замість запланованих у 2014 році 3,7 мільярда. Найгіршою є ситуація із сплатою орендної плати. І не дивно. Бо звідки вона візьметься, якщо деякі забудовники платять за оренду лише 30 копійок за кв.м  або 30 гривень за сотку землі, або й взагалі нічого не платять, посилаючись на те, що закінчився договір оренди землі? При цьому забудовники не збираються припиняти будівництво на земельних ділянках.  В цьому контексті, лише декілька показових прикладів. Комунальне підприємство КМДА "Житлоінвестбуд-УКБ", яке очолює депутат Київради В’ячеслав Непоп, де генпідрядна організація СТ "ІНБУД",  не маючи документів, забудовує земельну ділянку 25 поверховою "свічкою" біля вольєрів для тварин Київського зоопарку. Забудовник нехтує інтересами місцевих жителів, будівельними нормами та грубо порушує Детальний план території Шевченківського району. Більше того, забудова майже 30 соток за адресою вул. Шулявська, 32 здійснюється на підставі сумнівного договору оренди земельної ділянки, який станом на 2014 рік закінчився. Згідно з договором ЗАТ  "Укрпромпроект" у 2013 році платило до міського бюджету лише трохи більше 1000 гривень на місяць. Тобто за майже 30 соток "золотої" землі щомісячно бюджет отримує аж 33 гривні за сотку землі або 30 копійок за кв.м землі в центральному, Шевченківському районі Києва. Подібних ситуацій в Києві є сотні, і не лише в Шевченківському районі. Громадські експерти та активісти лише на частині Печерського району Києва виявили приблизно 70 будівельних майданчиків на місці парків, скверів, лікарень, спортивних і дитячих майданчиків, промислових об’єктів та земель міського благоустрою загальною площею орієнтовно 94,98 га. Корисна площа забудови цих ділянок становить близько 3,7 мільйона кв.м. Вартість будівництва попередньо оцінюється в майже 7 мільярдів доларів. Базова вартість цих 70 земельних ділянок складає 2 мільярди гривень (2170 грн/ кв.м). За оренду землі за комерційними розцінками (100 грн/місяць за 1 кв.м) місто могло отримувати 1 мільярд гривень за рік. Зараз лише 10% цих ділянок знаходяться у власності, а інші землі орендуються за нормативно-грошовою оцінкою з понижуючими коефіцієнтами. Станом на кінець жовтня минулого року із 3094 діючих договорів оренди землі, що охоплюють площу понад 5273 га, маємо 1586 угод на загальну площу 3261 га за ставкою менш як 3%. Тобто понад 60% орендарів землі в Києві порушують чинний Податковий кодекс України. Ще попередній склад Київради в лютому 2014 року прийняв рішення про перегляд договорів оренди земельних ділянок із 1341 орендарем, що платять менш як 3%. Замість зменшення кількості таких договорів маємо їх зростання за 8 місяців 2014-го до 1586. За існуючою експертною інформацією, станом на грудень 2014 року ситуація із переглядом договорів оренди землі кардинально не змінилася і про це можуть свідчити кошти, які надійшли за оренду земельних ділянок станом на 1 грудня 2014 року. Більш ніж 1,2 мільярда гривень щорічно від оренди землі за останні 4 роки бюджет Києва так і не отримав. У 2014 році ситуація не покращилася, бо станом на 1 грудня 2014 року за оренду землі надійшло аж трохи більше ніж 1,1 мільярда гривень при плані в 3,6 мільярда. 4. "Податкові канікули" для забудовників і власників земельних ділянок. Рішенням останньої грудневої сесії Київради депутати проголосували за перенесення на півроку (на 2 півріччя 2015) введення в дію нової нормативно-грошової оцінки землі. Це рішення, пролобійоване земельною комісією Київради, яку контролює "УДАРна" більшість, призведе до втрати мінімум 250–350 мільйонів гривень надходжень за перше півріччя 2015-го. За прогнозними оцінками, нова нормативно-грошова оцінка мала б принести до бюджету Києва додаткових 500–700 мільйонів гривень. І це попри те, що нормативно-грошова оцінка та реальні ціни на землю відрізняються принаймні на порядок. 5. Мексиканський серіал про МАФи. Уже комічною та трагічною є ситуація із тимчасовими спорудами (ТС) чи МАФами. За різними оцінками у Києві від 14 до 24 тисяч ТС. У січні міська влада прозвітувала про демонтаж за 2014 рік 1680 незаконно розміщених ТС. А що зроблено із іншими тисячами ТС? Водночас, можемо говорити про тінізацію оплати коштів власниками кіосків. Зокрема, надходження від пайової участі на 1 грудня 2014 року склали лише 16,7 мільйона гривень при плані в 70 мільйонів і обіцянках зібрати 100 мільйонів гривень. Громада пропонувала. Що враховано? Зазвичай влада любить казати, що всі дуже розумні, коли критикують, а спробуйте зробити чи запропонувати щось конкретне. Конкретних пропозицій у 2014 році було вдосталь. Зокрема, пропозиції громадських активістів та експертів (зокрема, і Фундації "Відкрите суспільство") щодо суттєвого збільшення надходжень загального та спеціального фондів міського бюджету надсилались офіційно та публічно висловлювалися під час низки заходів. Неодноразово громадські експерти через відкриті звернення та публікації у провідних засобах масової інформації (Дзеркало тижня, Українська правда тощо) оприлюднювали результати аналітичної роботи щодо існуючих корупційних практик, які завдають мільярдних втрат міському бюджету та заходів, які потрібно вжити задля повернення мільярдів гривень до міського бюджету. Однак поки що маємо переважно "відписки". Щоправда, міська влада висловила готовність розробити за участі громадських експертів антикорупційну програму (над нею зараз працює Фундація "Відкрите суспільство" та експерти Реанімаційного пакету реформ – Київ). Також за ініціативою громадських експертів та активістів 4 листопада 2014 року пройшло обговорення проекту дохідної частини спецфонду бюджету на 2015 рік. Однак, досі інформації про врахування чи відхилення пропозицій від громадських експертів у відкритому доступі немає. Також досі не зроблено жодного кроку для перегляду профільних цільових програм, що регулюють питання управління земельними ресурсами і містобудуванням. І це попри те, що щороку не виконуються заплановані показники надходжень до бюджету від плати за землю, а земельні аукціони, які почали проводити в минулому році, фактично виявилися провальними. Замість реальних реформ Департамент містобудування та архітектури розробляв Генплан 2025, що мав фактично легалізувати земельні махінації попередників та за 6 років витратив із міського бюджету 16 мільйонів гривень на цей сумнівний документ. Досі не проведено люстрації та оптимізації персоналу в цих ключових для розвитку міста департаментах КМДА (лише в департаменті земельних ресурсів працюють майже 150 співробітників і діє два комунальні підприємства) та в комунальних підприємствах попри серйозні нарікання на їх роботу з боку громадськості. Чи врахує влада пропозиції щодо ламання корупційних практик та попередження корупційних ризиків у бюджетному процесі у проекті бюджету на 2015 рік? Питання залишається відкритим. Адже досі проект міського бюджету відсутній у відкритому доступі. НадіЇ на те, що експерти і громада будуть почуті, небагато. Але ж вона вмираю останньою. Чекати залишилося вже недовго. Источник: Українська правда КиевVласть

З повістки денної останніх сесій Київради не сходить резонансна тема Біличанського лісу та 147 гектарів посеред цього лісу. На засіданні 18 вересня депутати ледь не нам’яли боки один одному. Почубитися, звісно, було за що. Йдеться про територію колишнього військового містечка №136, на яких начебто мав бути реалізований суперграндіозний "проект сторіччя" – будівництво так званого інноваційного парку "Біонік хілл", в порівнянні з яким проект Остапа Бендера "Нью-васюки" видається дитячими пустощами. Правда, злі язики стверджують, що це будівництво звичайного котеджного містечка, яке назвали "інноваційним парком виключно з метою видурити з бюджету Києва кількасот мільйонів гривень, щоб на дурняк, за рахунок бюджетних коштів провести дорогу та комунікації до цього приватного будівельного майданчика. Проте тема дійсно унікальна і варта особливої уваги, адже ці 147 га – це найбільша цілісна ділянка, яку "умикнули" у міста за той час, що при владі була "молода команда" космічного мера. Згідно рішення Київради від 8 жовтня 2009 року N 362/2431 – 147 гектарів найціннішої землі, посеред Біличанського лісу, ринковою вартістю понад мільярд гривень – були передані у власність сумнівному ЖБК "Житлобудсервіс" (заснованому 3 особами). ЖБК не сплатило жодної копійки до бюджету, ділянку брало начебто для житлового будівництва. Але, отримавши цю землю, липовий кооператив тут же передумав щось тут будувати і передав землю у статутний фонд фірми відомого олігарха Василя Хмельницького ТОВ "Біонік Ленд" та одразу ж самоліквідувався. Таким чином, "льогкім двіженієм" депутатських рук, 147 гектарів державної землі, стали власністю фірми  Хмельницького, а бюджет Києва недорахувався всього на всього якогось мільярда. Проте афера на цьому не закінчилась, вона на цьому лише почалась. Слід зазначити, що землю передали на підставі фіктивних документів, згідно з якими земельна ділянка начебто була вільна, і на ній не було об’єктів нерухомості державної чи комунальної власності. Факт фальсифікації вже встановлений судом, адже насправді на цій території знаходились 8 чотириквартирних будинки державної власності, в яких проживало близько 40 сімей колишніх військовослужбовців і працівників військової частини цього містечка. Отримавши землю, щасливі власники халявних 147 гектарів тут же взялись виселяти із державних квартир їх мешканців. Щоправда, відселяти людей намагається не власник земельної ділянки і не забудовник, а якесь ТОВ "Столиця Центробуд", яке ще в 2009 році добровільно відмовилось від оренди цієї землі і, на даний час, немає до неї жодного стосунку. ТОВ "Столиця Центробуд" пояснює свої настирні вимоги до мешканців "звільнити приміщення" тим, що у них є якийсь договір з Міністерством оборони ще 2006 року. Проте, згідно зі статтею 511 Цивільного кодексу України – зобов’язання сторін угоди не створює жодних обов’язків для третіх осіб, які не є сторонами цього договору. Тому "Столиця Центробуд" може укладати з Міноборони які завгодно договори – хоч про діставання зірок з неба – це не зобов’язує мешканців містечка відселятись зі своїх законних державних квартир. Але значно цікавішим є те, як "Столиця центробуд" відселяє цих людей. Згідно з п.2.1.1 "договору" який буквально нав’язується людям, "Столиця Центробуд" купує квартири не людям і навіть не у власність держави, а собі у власність. А на яких же правах туди поселяться мешканці, яких відселяють? А ні на яких! Згідно з п.2.1.2 договору, Товариство видає мешканцям ордери на поселення до гуртожитку. Тобто, людей, які в свій час законно отримали житло, зареєстровані в ньому і мають безстрокове право постійного проживання у будинках державного житлового фонду відселяють у квартири, які є чужою приватною власністю – на підставі ордера на поселення до гуртожитку (який на приватні квартири не видається). Що буде з людьми далі прописано у найцікавішому п.4.13 договору, що нав’язується людям. Згідно з ним, "Обсяг зобов’язань Товариства, встановлених цим Договором обмежується обов’язком забезпечити можливість переселення Особи/Осіб до Квартири без взяття на себе зобов’язань щодо забезпечення проживання після передачі у власність іншим особам"! Тобто, ТОВ "Столиця Центробуд" прямо пише – що після того, як ми продамо квартиру у власність іншим особам, а інші особи (як законні власники) викинуть вас на вулицю – "ми вам нічого більш не винні". Житло, у колишньому військовому містечку, в якому люди проживали раніше, на той час уже буде зруйноване (як вже зруйнували 2 будинки), тобто людям повертатись буде нікуди – і привіт новим бомжам! І до власника ділянки та до забудовника люди не зможуть позиватись, бо вони з людьми ніяких договорів про відселення не укладають. А "Столиці Центробуд" на той час уже взагалі може і не бути – так що і судитись буде ні з ким. За цією "схемою" шахраям вдалось відселити 23 сім’ї. Але частина мешканців, вчасно второпавши, що їх відселяють у бомжі, вперлась руками і ногами від цього щастя (в бомжі не хочеться) і задля захисту своїх житлових прав, подала позов до суду про скасування вищевказаного рішення Київради. Дякуючи значній підтримці з боку громадськості міста та представників низки політичних сил, що привернуло велику увагу до процесу з боку ЗМІ 4 вересня суд частково задовольнив позов і визнав, що землю під об’єктами державної власності (жилими будинками) "умикнули" таки незаконно. Сам процес був вельми цікавий. У той час як мешканці-позивачі, представники громадськості і депутат Київради Юрій Левченко, який залучився до участі у справі в якості третьої особи на стороні мешканців, вимагали повернути землю у власність Києва, представник Київради в суді "рвав тільняшку" – не замай і вимагав залишити землю у власності Василя Хмельницького. Хоча, перед цим громада довго вмовляла і мера Віталія Кличка, і секретаря Київради Олексія Резнікова визнати позов і таким чином дати можливість повернути землю у власність міста. Повернення землі дало б можливість і ці 147 га включити у склад національного парку "Біличанський ліс" (це ідеальний варіант). Або, якщо вже в країні така критична ситуація із фінансами, то продаж цих 147 га з аукціону дозволив би поповнити бюджет Києва, як мінімум на один мільярд гривень. Це дозволило б профінансувати безліч важливих міських програм – наприклад, доплати медикам чи вчителям, або компенсувати різницю у тарифах, щоб не так їх сильно піднімати. Але як люди не просили і Кличка, і Резнікова трошки нагнутись і підняти мільярд, "що валяється", та просто покласти його у бюджет міста, наші незламні борці за інтереси приватних кишень олігархів, не піддались на вмовляння. Можливо, така "принципова" позиція Кличка і Резнікова обумовлена тим, що девелопером цієї забудови є фірма першого заступника Кличка пана Ігоря Ніконова (К.А.Н. Девелопмент).   Як би то не було, але фракція "УДАРу" в Київраді стала груддю на захист інтересів панів Хмельницького і Ніконова. Перехопивши у депутата Опадчого ініціативу по створенню тимчасової контрольної комісії Київради з питань "Біонік хілл", депутат від "УДАРу" Черніков со товаріщі – не допустили включення до складу контрольної комісії депутатів від опозиції Левченка і Луценка. А депутат від того ж "УДАРу" Державін взагалі опустився до відвертих наклепів на Левченка, звинувативши останнього у тому, що він у суді був на стороні Коцюбинської селищної ради. Хоча відеозапис судового засідання і виступу Левченка підтверджує зовсім інше. Захист інтересів Хмельницького і Ніконова з допомогою наклепів, зрозуміло, обурив Левченка і адвоката олігархів – депутата Державіна від "роз’яснювальної роботи" з боку Свободівця врятували лише габаритні колеги по фракції. Відтак, боротьба за мільярд гривень і те, де він в врешті-решт опиниться – у бюджеті міста, чи все ж залишиться у кишенях олігархів – продовжується. На жаль, Київрадівська більшість, вся "УДАРна" рать, встала на захист… – ні не міста – а кількох приватних кишень. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook 

Останні вибори до Київради пройшли ще у 2008 році. Відтоді спливло багато води, країна пережила обрання і вигнання президента, революцію і окупацію Криму, а столицею в Київраді продовжують керувати ті ж самі люди, що й шість років тому. Вони вже давно не представляють інтересів виборців, бо повноваження цього органу вже добігли кінця. Та попередня влада робила все можливе аби законсервувати таке становище в столиці. Київ був чи не єдиною європейською столицею без мера і міською радою, термін придатності якої давно сплив. Отож не дивно, що довгождана виборча кампанія у столиці викликала ажіотаж. За 120 депутатських мандатів боротимуться в прямому сенсі тисячі кандидатів. Зокрема понад 1,5 тис. з них йдуть по мажоритарці - це в середньому по 25 кандидатів на мажоритарний округ, яких 60. Ще стільки ж мандатів поділять між собою партії, які спроможуться подолати виборчий бар’єр (3%), тому тут теж намічається серйозна боротьба. Серед партій, що беруть участь у виборчих перегонах, є кілька абсолютно нових (або тих, що видаються новими, бо практично невідомі виборцям, або ж позабуті ними). Серед цих політичних брендів є декілька, які дуже активно вступили у кампанію. Їх реклама заполонила вулиці і ЗМІ. Питання лише в тому, хто ховається за красивими білбордами та гучними роликами на радіо та ТВ. Проведений “Главкомом” аналіз показує, що часто за новою вивіскою ховаються люди, які вже колись керували столицею. Робили вони це не дуже вдало, тому нині докладають титанічних зусиль, аби виборці їх не впізнали і знову доручили представляти їх інтереси в столичному парламенті. “Главком” обрав з усього розмаїття п’ять партій, які відзначаються підвищеною активністю і принаймні номінально є новими для київського виборця, або ж добре забутими старими. Партія зелених України На виборах до Київради це, фактично, партія однієї людини. Діючий депутат Київради Денис Москаль балотується від ПЗУ у 45-му окрузі. Окрім нього за мажоритарними округами йде кілька маловідомих кандидатів. Одночасно Москаль очолює і партійний список ПЗУ. Окрім нього у першій п’ятірці – політики і чиновники часів ще Леоніда Кучми, у яких спритний Москаль, очевидно, орендував партію і відомий бренд. Тут колишні очільники партії Віталій Кононов, Сергій Курикін (екс-міністр екології) та Тетяна Кондратюк (екс-заступник міністра Мінсім’їмолодьспорту, тричі безуспішно балотувалася до ВР), а також “зелений” миколаївського розливу Сергій Літвак, відомий своїм скандальним відкритим листом про те, що заснування національного парку на Кінбурнській косі зашкодить екології. Сам Москаль – живе нагадування “Батьківщині” про те, що буває, коли до партійного списку потрапляють люди сумнівних моральних якостей. У 2008 році Денис Москаль став депутатом Київради саме за партійним списком Блоку Юлії Тимошенко. В той час він вважався креатурою головного юриста БЮТ Андрія Портнова, який після перемоги Януковича на президентських виборах 2010 р. перейшов працювати в Адміністрацію нового президента. Але Денис Москаль встиг “засвітитися” і поза політикою. До 2008 року він був директором будівельної компанії “Каштанове місто”, відомої кількома скандальними забудовами (на вул. Костьольній та Шамрило) та рейдерськими атаками (наприклад, на готель ТОВ “Знання”, що біля Ботанічного саду). Його бізнес був пов'язаний з відомим забудовником і олігархом Василем Хмельницьким, який, в свою чергу, через свого партнера Ігоря Пукшина (заступника голови Секретаріату президента Віктора Ющенка) підтримував команду Леоніда Черновецького. Іншим діловим партнером Москаля, за словами депутата Київради Тетяни Меліхової, є заступник голови президентської адміністрації Віктора Януковича Андрій Кравець. У 2010 р., за іронією долі, Денис Москаль зіграв роль кармічної відплати для БЮТ, за списками якого потрапив до політики. 31 серпня він влаштував рейдерське захоплення фракції БЮТ у Київраді, призначивши себе новим головою фракції. Тетяна Меліхова, яка очолювала фракцію до того, заявила, що жодного голосування за призначення Москаля не було, підписів ніхто не збирав. Однак це не завадило секретарю Київради Олесю Довгому визнати “новопризначеного” лідера БЮТ. Сама Тимошенко прокоментувала це так: “Це приклад того, як діє сьогодні Адміністрація Президента: один депутат нашої фракції в Київраді оголосив про самозатвердження на посаді. При цьому він посилається на неіснуючу підтримку достатньої кількості депутатів”. Щоправда, після розколу виявилося, що на бік Москаля справді стало більше половини фракції – 18 з 32. БЮТ оскаржив дії політичних рейдерів у суді. На початку листопада 2010 р. Москаль разом з кількома депутатами вийшов з фракції БЮТ і створив нову групу в Київраді. Цікавий факт: на окрузі №45 Денису Москалю протистоятиме депутат Київради від “Батьківщини” Дмитро Нікульшин, який є зятем діючого голови КМДА Володимира Бондаренка. Демократична партія України Ця політична сила – тінь тієї ДемПУ, яка колись була частиною Народного руху України В’ячеслава Чорновола, а потім перекинулася на бік Леоніда Кравчука. Сьогодні ДемПУ виконує роль цукеркової обгортки, під якою на виборця чекає далеко не політичний шоколад. У Київраді нинішні члени ДемПУ слухняно допомагали дерибанити Київ, зокрема підтримували крадіжку Гостинного двору. Партія веде до Київради чи не найбільше діячів одіозної команди Леоніда Черновецького. Вочевидь, саме через це виборчий список ДемПУ – річ майже секретна. Знайти його вельми проблематично: ані на офіційному сайті партії, ані у відкритому доступі у ЗМІ. І навіть коли “Главком” зв’язався з прес-службою партії, то мусив чекати, доки хтось із партійних лідерів дасть санкцію розкрити першу п’ятірку списку – телефоном. Фінансування вельми дорогої виборчої кампанії, за словами лідерів, здійснюють члени партії. “Джерелом фінансування Демократичної партії України є виключно членські внески. Демократична партія є однією із найстаріших в Україні - наступного року будемо відзначати 25 років її заснування. Тому система внутрішньопартійної роботи працює налагоджено та ефективно, членські внески сплачуються регулярно - тож і маємо певний ресурс. Разом із тим, він не є надто великим, і ми намагаємося використовувати його максимально ефективно. Через це в цій кампанії і немає широкої реклами, інформацію про себе поширюємо самі, силами партійців та наших прихильників”, - повідомив “Главкому” голова Київської міської регіональної організації Демократичної партії України Віталій Павлик. Саме Віталій Павлик очолює список партії. Він діючий депутат Київради, куди у 2008 році обирався під дахом Блоку Леоніда Черновецького. У команді “космічного” мера Павлик відповідав за юридичні питання. Сьогодні Павлик, окрім партійного списку, для перестраховки балотується і в мажоритарному окрузі №9 на Дарниці. Він позиціонує себе як правозахисника, але при цьому не гребує винайденим Леонідом Черновецьким засобом виборчої боротьби – гречкою. Його агітатори роздавали паски на Великдень і робили обхід квартир виборців, роздаючи продовольчі набори. Другий номер списку ДемПУ Світлана Костюк на сьогодні теж є депутатом Київради. До 2011 року Костюк була депутатом все того ж блоку Черновецького, але коли справи Леоніда Михайловича пішли не дуже добре, вона разом з кількома колегами увійшла до ДемПУ. Костюк за прикладом Павлика балотується не лише за партійним списком, але і й по округу №40. Вона слабо знайома пересічному виборцю, але у контексті співпраці Костюк з Черновецьким це може вважатися і позитивом. Шанси перемогти на окрузі у Костюк є: тут очікується серйозна війна на взаємознищення між кандидатами від “Удару” та “Батьківщини”, які можуть банально роздробити спільне електоральне поле, давши шанси членам легендарної молодої команди Черновецького. Третім у списку ДемПУ йде гендиректор ВАТ “Київхліб” Володимир Череда, який, подібно до інших “списочників” з першої п’ятірки, одночасно балотується і у мажоритарному окрузі №38, де протистоятиме відомому видавцю Дмитру Гордону. Череда веде з собою команду: в інших округах від партії балотуються голова наглядової ради ВАТ Андрій Коломийченко та директор з виробництва Юрій Дученко. №4 у виборчому списку – депутат Київради Борис Гавриленко. Отримав депутатський мандат в Київраді у 2008 році. Одночасно за списком блоку Леоніда Черновецького до Київради пройшов його рідний брат Олександр Гавриленко. До Київради Гавриленко балотується не лише за списком, але і окрузі №50. Замикає першу п’ятірку ДемПУ Сергій Кримчак, про якого “Главком” вже згадував раніше. Наймолодший депутат Київради (отримав мандат у 19 років), Кримчак посідав місце секретаря комісії з питань земельних відносин, міського будівництва та архітектури. У контексті підвищеного “інтересу” Черновецького та його поплічників до земельних оборудок, таке призначення – знак високої довіри одіозного мера. Юний Кримчак голосував за дерибан Жукового острова, парку Малишка, урочища Покал, схилів Дніпра під вертолітний майданчик Януковича, за знищення Гостинного двору, фонтану на Львівській площі та багато інших скандальних рішень Київради за часів Черновецького. Тепер Кримчак заявляє, що його залякували. Окрім партійного списку, ДемПУ веде одіозних кандидатів і у мажоритарних округах. Наприклад, В’ячеслав Топчій – екс-голова наглядової ради “Київміськбуду”, який обирався до Київради за списком блоку Черновецького. Топчій має причетність до однієї з найскандальніших і найграндіозніших оборудок у Києві – виведення “Київміськбуду” з власності столичної громади. На Голосіївці балотується інший депутат від блоку Черновецького Ігор Шпак, а у Дніпровському районі – Владислав Теплюк. “Права воля України” Маловідома партія, яка несподівано виринула з глибин українського політичного маргінесу і почала рясно всівати столичні виборчі округи дорогою агітпродукцією, та, як розповідають кияни, грошима. Секрет простий: “Права воля” стала потягом, у вагонах якого до Київради їдуть представники колишнього Громадського активу Києва – партії, що практично увесь час свого перебування у Київраді була сателітом команди Черновецького. Однак лідер ГАКу Олександр Пабат балотується у мажоритарному окрузі як самовисуванець – вочевидь, розуміючи, що публічність і одіозність його фігури може “зарубати” увесь список команди начебто нових політиків. “Права воля” - це повний брат-близнюк скандального ГАКу, що проник в Київраду в 2008 році. Партія збудована і розкручена за тими ж технологіями: багато красивої і пафосної реклами, щедрі обіцянки, неконкретні програмні засади. Список “Правої волі” очолює Олег Лащук – колишній директор футбольного клубу “Львів”, а нині керівник ВГО “Федерація розвитку франчайзингу, гостинності та інфраструктури”. Також Лащук був радником голови Національного агентства з питань підготовки та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу. На другому місці у списку – екс-нардеп двох скликань (від Партії зелених України та від блоку Литвина) Олег Поліщук. Своєї другої депутатської каденції він не добув до кінця, оскільки восени 2011 року сам склав мандат без пояснення причин. У кулуарах парламенту ходили чутки, що причиною цього був конфлікт з кимось із впливових регіоналів. Поліщук – колишній чоловік телеведучої Каті Осадчої, успішний бізнесмен (Fashion TV , ТРЦ Ocean Plaza в Києві, ТРК Meganom в Криму). Олександр Лойфенфельд – перший істинний ГАКівець у списку “Правої волі”. Він обирався до Київради у складі команди Олександра Пабата, проте сьогодні у автобіографії на офіційному сайті називає себе безпартійним. У 2012 р. журнал “Фокус” вніс Лойфенфельда до списку 200 найбагатших людей України – 147 місце з 55 млн дол. Бізнес-партнер одіозного олігарха Вадима Рабиновича, з яким на паритетних началах володів ФК “Арсенал” (Київ) – успішний менеджмент привів клуб до розформування у 2013 р. Лойфенфельду належать ТЦ “Глобус”, банк “Синтез”, будівельні компанії “Меджестік” та ВАТ “МЗБК”, міноритарні долі в ЗАТ “Завод ім. Патона” та ВАТ “НПП “Сатурн”, і т.д. Лойфенфельд замішаний у кількох скандалах. Зокрема йому належить замок барона Штейнгеля по вул. Ярославів Вал,1 – громадські активісти довго добивалися гарантій його збереження, оскільки історична будівля була внесена до списку на знесення. У 2013 році Лойфенфельду вдалося “вибити” ділянку землі у Пущі-Водиці для своєї доньки – “безвозмездно, то есть даром”, як казав один із персонажів мультфільму про Вінні-Пуха. Також Лойфенфельд разом з Леонідом Черновецьким та Олексієм Азаровим стоять за операцією з відбору у столичної громади стадіону “Старт” . Апетити Лойфенфельда сягають і київського Будинку актора. У 2006 році Лойфенфельда звинувачували навіть у тому, що він був засновником фінансової “піраміди” , гроші від якої виводив через свій банк “Синтез”. Четвертим номером “Правої волі” йде ще один колишній ГАКівець Юрій Бондар. У списку кандидатів у депутати на офіційному сайті партії його немає, як, зрештою, і самого офіційного виборчого списку. З березня 2013 р. Бондар очолював Святошинську РДА. Існує інформація, що на цю посаду мав піти працювати сам Олександр Пабат, але невдалий запуск феєрверку, через який Пабат втратив зір, не дав цим планам здійснитися. Бондаря звільнила вже нова влада навесні 2014 р., але той повернувся до депутатської діяльності, оскільки мандат так і не склав. Замикає п’ятірку “Правої волі” екс-нардеп Володимир Герасимчук, який обирався до парламенту у 2007 році за списком блоку Литвина. До депутатства Герасимчук працював начальником Управління міжнародних зв’язків КМДА, а пізніше помічником одіозного мільярдера Андрія Іванова. Іванов разом зі своїм партнером Василем Хмельницьким контролює ряд важливих підприємств у столиці, зокрема “Київенергохолдинг” (пакети в “Київенерго”, “Київводоканалі” і “Київгазі”), “Хліб Києва” (управляє “Київхлібом” і “Київмлином”). Тому можна припустити, що Іванов і Хмельницький вирішили інвестувати у “Праву волю” з тим, щоб отримати лобістське крило у новій Київраді. Окрім цих достойників у списку “Правої волі” - депутат Київради від блоку Черновецького та забудовник Олексій Засенко, Андрій Светлицький з відділу організаційно-аналітичного забезпечення Святошинської РДА (креатура Юрія Бондаря), Володимир Долгополов, який працював в головному управлінні земельних ресурсів КМДА, та інші. За мажоритарними округами від партії балотуються екс-керівник Голосіївської РДА Юрій Курінний (людина Хмельницького), забудовник Володимир Казьмін, колишній гендиректор ВАТ “Хліб Києва” Олександр Худолей (людина Іванова і Хмельницького), ГАКівський депутат Юрій Стретович, колишній гендиректор аеропорту “Київ”, а нині депутат Київради від ГАКу Денис Костржевський, ГАКівець Микола Гоцький та ін. Партія “Нове життя” Політичний проект народного депутата Лесі Оробець, яка балотується у мери Києва. Вона ж очолює першу п’ятірку партійного списку. Оробець, яка відзначалася активністю впродовж революції, не отримала у новій владі ані посад, ані принаймні перспектив. Більше того, 12 травня її зняли з виборів. Причиною стало те, що Оробець балотується в мери як самовисуванець, а на виборах до Київради очолює партійний список. Оробець звинуватила в усьому Віталія Кличка, троє представників якого у ТВК підтримали рішення про її зняття з виборів. Кличко усі звинувачення відкинув. Після цього Окружний адміністративний суд Києва все ж скасував рішення ТВК і поновив Оробець у виборчих перегонах. Другим номером у списку партії Оробець іде Ігор Федоренко – офіційний голова “Нового життя”. Про нього відомо лише те, що він сам вказав у офіційній біографії – займався підприємницькою діяльністю до 2011 року, коли була заснована партія. Сьогодні суміщає партійну діяльність з посадою президента Міжнародної громадської організації “Міжнародна асоціація бізнесу та економіки”. З початку виборчої кампанії Федоренко встиг потрапити під звинувачення у плагіаті – нібито програма його партії “здерта” з програми “Народно-трудового союзу України” (лівацька партія, дружня до “Українського вибору” Віктора Медведчука) та рефератів з екології. “Якщо подивитися на усі програми прогресивних політичних партій ви не знайдете там нічого нового, про що не писали б інші партії раніше. Хіба унікально, на вашу думку, писати про боротьбу з корупцією? Очевидно, що одвічні основні проблеми та шляхи їх вирішення зазвичай повторюються. Якщо покопатися в програмах інших політичних партій таким же чином, то, без сумніву, знайдуться ідеї і напрямки, які вже неоднократно висловлювали інші люди чи які використовувалися в програмах інших партій. Тобто колесо ніхто в наш час вже не видумує. Головне не в тому, як написана програма, а в тому як її виконують. Є купа партій з прекрасними програмами, але про ці партії майже ніхто нічого не знає і про їх справи ніхто нічого не чув. Отже, тут більше питання в тому, хто націлений на роздмухування таких нікчемних, “жовтеньких” тем, а не на реальне вирішення проблем суспільства”, - пояснив “Главкому” кандидат у депутати Київради від партії “Нове життя” Олег Петровець. Третє та четверте місця у списку “Нового життя” отримали помічники Лесі Оробець Олег Петровець та Олена Галушка. Перший – правник. Друга – керує штабом Оробець. Замикає першу п’ятірку відомий журналіст, викладач та історик Вахтанг Кіпіані. Головний редактор інтернет-видання “Історична правда” та ведучий авторської програми на телеканалі “ZIK”. У 1996 році Кіпіані балотувався до ВР у мажоритарному окрузі на Миколаївщині, але не пройшов. Офіційно Оробець, чоловік якої активно займається бізнесом (минула влада звинувачувала його у порушенні податкового законодавства), проводить свою кампанію за пожертви, начебто зібрані до виборчого фонду, та зусиллями волонтерів. Однак, ймовірно, не випадково у окрузі №9 від “Нового життя” балотується Родіон Ксьонзенко, син бізнесмена Валерія Ксьонзенка, якому належить “Банк регіонального розвитку”, будівельна компанія “Місто” та ін. Компанія “Нафта-К” Валерія Ксьонзенка, за даними слідчої комісії, була найбільшим боржником скандального банку “Україна”, але сам бізнесмен ці звинувачення відкидає. А ще у мажоритарному окрузі №10 за брендом Оробець ховається діючий депутат Дарницької райради від блоку Черновецького Дмитро Баканьов. Щоправда, Олег Петровець повідомив “Главкому” про те, що Баканьов більше не кандидат в депутати. “Оскільки Дмитро Баканьов написав заяву про добровільну відмову бути кандидатом у депутати Київської міської ради від Київської міської організації політичної партії “Нове життя” і про виключення його з виборчого списку кандидатів у депутати партії “Нове життя” - питання вже вичерпано”, - заявив Петровець. “Демократи” Політичний проект стартував на київських виборах на чолі з автогонщиком, телеведучим і журналістом Олексієм Мочановим, який очолює партійний список і водночас балотується в мери столиці. Але це лише ширма для партії, за якою стоять більш одіозні персони – народні депутати Андрій Павелко та Володимир Полочанінов, які в жовтні 2013 року написали критичного листа до тодішнього лідера “Батьківщини” Арсенія Яценюка, обізвавши партію, яка завела їх до парламенту, “болотом”. Внаслідок скандалу Павелко залишив фракцію, а Полочанінов хоч і лишився в рядах “Батьківщини”, проте разом з колегою анонсував створення нового політичного проекту під назвою “Демократи”. Названі політики хоч і обіцяли створити політичну силу не лідерського типу, однак натомість створили класичний проект з добре впізнаваним першим обличчям, який везе вагони маловідомих кандидатів. Другим у списку – депутат Чернігівської облради від “Фронту змін” Ярослав Демченков. Він належить до тих “фронтовиків”, які лишилися у орбіті Павелка і Полочанінова після їх демаршу. Третю і четверту позицію списку “Демократів” займають маловідомі правник Оксана Макаренко і акушер-гінеколог Олег Маланчук. Закриває першу п’ятірку головний архітектор Київської області Наталія Мошинська. Проте є у списку “Демократів” і цікаві персоналії. Наприклад, Віталій Голіков, який працює менеджером проектів управління змінами та інтеграцією у банку ПУМБ, що належить Ринату Ахметову. Або Олександр Корінь – заступник голови фінансового департаменту КМДА. Медійний сектор роботи закривають Віталій Усенко та Юрій Вишневський – перший є засновником, а другий головним редактором безкоштовної газети “Метро Плюс”. На Солом’янці балотується генеральний директор ТОВ “Центр досліджень: енергетика та політика” Олександр Харченко. На круглих столах, організованих компанією Харченка, майже незмінним гостем є Володимир Полочанінов. Балотується від “Демократів” і заступник Харченка Дмитро Васильєв. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook  фото facebook.com/Chyzhyshyn Oksana Главком