Корупційні скандали, недобудовані ЖК та інтереси Молчанової: що відбувається з “Київміськбудом”
Гроші на оборону: Київрада збільшила кошторис програми “Захисник Києва” на 2024 рік в 2,5 раза, не підкріпивши це змінами в бюджет
Київщина екологічна: як область стала лідером України зі створення об'єктів природно-заповідного фонду
23 липня 2021 г. 16:00
Раздел: Тексти
Громадськість вимагає виключити Росію з процесу створення меморіалу “Бабин Яр”
Скандал навколо створення меморіалу “Бабин Яр” вкотре піддався розголосу. Ініціативна група, яка відстоює реалізацію державного проєкту меморіалізації, поскаржилась на небажання столичної влади проводити громадські слухання. Вони наполягають, що Київрада та КМДА на чолі з мером Віталієм Кличком усіляко лобіюють проєкт, який фінансують російські олігархи. І поки влада готується віддати землю сусіду-агресору, активісти та частина депутатів закликають громадськість долучитись до самостійного проведення слухань і зберегти українську історію.
Як стало відомо KV, 21 липня в Українському кризовому медіа-центрі відбувся брифінг на тему “Меморіал “Бабин Яр” – чому влада ігнорує громадськість і лобіює російський проєкт”.
Зазначимо, що 25 січня 2021 року Меморіальний центр Голокосту “Бабин Яр” презентував художню концепцію майбутнього музейного комплексу в Києві, що складається з синагоги, центру реабілітації, інсталяцій та освітніх просторів.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
У прес-службі центру зазначили, що над концепцією працювала міжнародна група з-понад 20 авторів під керівництвом художнього директора Меморіального центру Іллі Хржановського.
Спонсорами проєкту є російські бізнесмени Михайло Фрідман, Герман Хан, Павло Фукс. Пізніше до них доєднався українець Віктор Пінчук.
Водночас відомі діячі мистецтва, учені, громадські активісти звернулися до мера столиці і Київради з відкритим листом, в якому закликають не підтримувати “російський” проєкт меморіалу “Бабин Яр” і не передавати йому землю в користування.
У квітні представники громадськості зареєстрували електронну петицію, де вимагають від керівництва Києва “не підтримувати приватний “російський” проєкт (Меморіальний центр Голокосту “Бабин Яр”), оскільки це суперечитиме законам, міжнародним угодам України та загальнолюдським моральним нормам, а замість цього – відкрити широке громадське обговорення державного українського проєкту комплексної меморіалізації “Бабиного Яру” та прийняти на його основі відповідні рішення до 80-х роковин трагедії”.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
21 липня у Київській міській раді мали відбутися громадські слухання з українського проєкту комплексної меморіалізації “Бабиного Яру”, ініційовані групою громадських активістів – науковців, політиків, журналістів, громадських діячів. Але міська влада відмовила Ініціативній групі в організації слухань.
В ході брифінгу члени Ініціативної групи розповіли про своє ставлення до позиції КМДА і про стан подій щодо протистояння “російському” проєкту меморіалу.
Учасник Ініціативної групи "Першого грудня", співпрезидент Асоціації єврейських громадських організацій та общин України Йосиф Зісельс:
Тричі для проєкту меморіалу депутати намагались виділити землю. І тричі депутати від партії “Європейська солідарність”, “Батьківщина”, “Єдність” та частина “Голосу” блокували ці рішення та вимагали від Віталія Кличка проведення громадських слухань щодо українського проєкту меморіалу. Він не хотів цього слухати і був готовий провести слухання щодо “російського” проєкту. Але жодних слухань досі не відбулось. Ми створили Ініціативну групу, яка зібрала 2 500 “живих” підписів киян під зверненням до КМДА та Київради для проведення слухань щодо українського проєкту. Нам відмовили із дивним формулюванням – не їхня компетенція. Хоча виділення землі і лобіювання проєкту – їхня. Нехай так, але заборонити проводити ці слухання вони нам не можуть. І ми продовжуватимемо роботу для їх проведення, аби всі кияни почули про український проєкт. Кожен народ має свою культуру пам'яті, яка формується впродовж його генезису. І коли народ здобуває свою державу, ця культура пам'яті починає перетворюватись на політику пам'яті цієї держави. Всі значні проєкти, як то: Музей Голодомору, Музей Революції Гідності, Музей Майдану, Музей Голокосту і Бабиного Яру повинні бути похідними від цієї культури і політики пам'яті. І якщо українське суспільство визначилось, воно на боці українського проєкту, то міська влада своїм рішенням показала, що вона на боці “російського” проєкту. Ми цей проєкт розглядаємо як ще один аспект гібридної війни Росії проти України.
Наразі ми маємо один український проєкт. Він має дуже гідну концепцію меморіалу. У 2018 році були презентації на різних рівнях. Потім – внутрішнє і зовнішнє рецензування. Він є у вільному доступі і кожен може з ним ознайомитись.
Народна депутатка України (“Голос”), громадська діячка Соломія Бобровська:
Це величезна масштабна акція іншого фронту, яку українці десь прокліпали, проспали, можливо, свідомо підтримуючи на високому рівні, навіть президентському. Такі речі мали бути зарубані та прибрані на корені, але так не сталося. Більш того, в регіонах людям важко пояснити, в чому небезпека. Київ – столиця і зовсім інший світ для багатьох. Але питання переходить у культурну площину. На противагу проєктам рішень Київради щодо виділення землі під “російський” проєкт, у парламенті також зареєстровані постанови. Одна щодо виділення із бюджету близько 300 млн гривень для реалізації державної концепції “Бабин Яр” в Києві. Та постанова щодо відзначення роковин пам'яті “Бабиного Яру”. Поки вони не прийняті до розгляду, але у вересні до цього можливо повернуться.
Народний депутат України ("Європейська Солідарність"), екс-голова Українського інституту національної пам'яті (2014-2019) Володимир В’ятрович:
Тема “Бабиного Яру” є цілком моєю темою. Коли я був на посаді керівника Українського інституту національної пам'яті, нам вдалося багато зробити для цього. Було створено цілу низку проєктів. Це і концепція, яку підготували експерти Інституту історії України за ініціативою нашою інституту. Держава почала відігравати дуже важливу роль у меморіалізації “Бабиного Яру”. Але, на жаль, ці процеси зупинились. І зараз розвертаються у протилежний бік. Позиція Офісу Президента і безпосередньо Володимира Зеленського – публічна підтримка “російського” проєкту. Є так само сприяння з боку київської міської влади і мера. У нашій постанові, яка є у Верховній Раді, щодо меморіалу “Бабиного Яру” чітко прописано положення щодо неприпустимості участі у проєктах представників держави-агресора. Вона пройшла схвалення комітету, але після дзвінка з Банкової тим же комітетом її прийняття було зірване. Наразі її просто бояться вносити до порядку денного. Ми дійсно боїмося, що у залі буде мобілізовано проросійську більшість на підтримку “російського” проєкту. Дуже шкода, що немає підтримки з боку української влади. Але більш прикро, що вона заважає реалізації українського проєкту. Ми можемо сподіватись тільки на підтримку громадськості та небайдужих українців.
Політолог, член Координаційної Ради “Руху опору капітуляції” Михайло Басараб:
Коли влада не чує суспільних настроїв, зазвичай це не дуже добре закінчується для влади. У кращому випадку це призведе до дострокових виборів, у гіршому – до сценарію, за яким закінчився строк Януковича. Якщо сьогоднішні можновладці не почнуть дослухатись до думки громадськості, матимуть такий самий фінал. Фонд демократичної ініціативи ім. Ілька Кучеріва провів соціологічне дослідження громадської думки щодо цієї проблеми. Перший основний висновок – 76% українців вважають, що проєкт “Бабиного Яру” – це державна справа, а не справа місцевої влади чи групи певних осіб. Так само вони вважають, що проєкт меморіалізації має відбуватись за фінансової підтримки і участі держави. До прикладу – лише 6% респондентів вважають, що він має фінансуватися за підтримки приватних осіб з України. І лише 4% вважає, що це припустимо робити за фінансування представників інших держав. В даному випадку ми маємо абсолютно російський проєкт, який фінансується кремлівськими олігархами. Там немає незалежних олігархів, вони усі від ковпаком Путіна. Також опитані респонденти сказали, що засуджують можливість фінансування проєкту російськими олігархами. За цими індикаторами ми бачимо переконливу позицію українського суспільства у несприйнятті приватного проєкту, який реалізується за кремлівські гроші опосередковано через кремлівських олігархів. Таким є висновок дослідження і влада має це почути.
Професор Національного університету "Києво-Могилянська академія", колишній Міністр освіти і науки України (2014-2016) Сергій Квіт:
Приводом для нашої дискусії стала відмова столичної влади у проведенні громадських слухань з приводу українського проєкту. Дуже важливо, аби ця інформація розповсюджувалась через медіа, щоб її чули суспільство, депутати. Саме депутати Київради будуть голосувати чи не голосувати за надання землі “російському” проєкту. Якщо земля буде надана, то це буде приватна російська територія і люди, які керують цей проєкт, вже не будуть ні з ким радитись. Що вони там зроблять – невідомо. Цей “російський” проєкт надзвичайно гібридний, він змінюється кожного разу, коли пан Хржановський виступає, постійно щось додає. Зокрема, якісь тези, які притаманні українському проєкту. Я добре розумію цю психологію – ми скажемо все, що ви хочете почути, тільки проголосуйте, а далі ми вже з вами розмовляти не будемо. І зверніть увагу, що коли там з'явився Хржановський, звільнився керівник проєкту, громадянин Нідерландів. Він сказав, що не хоче мати з цим справи. Також звільнилась більша частина первісної команди, яка там працювала. Український проєкт дуже делікатний, він не передбачає забудову тих місць, які пов'язані з розстрілами, зі шляхами, якими вели на розстріли, місцями, де знищували трупи і так далі. А “російський” проєкт у пресі пов'язують із “рольовими іграми”. Етичний компонент тут дуже важливий. Тому ми наполягаємо на відкритості. Зокрема, на проведенні слухань, які ми проведемо самостійно. Не треба українцям закривати рота.
Політик, депутат Київської міської ради (“Європейська солідарність”) Сергій Таран:
Звісно, є багато запитань до міської влади. Але я вас маю запевнити, що позиція депутатів є дуже різною. Можу точно сказати, що фракція “Європейської солідарності” у Київраді завжди чітко і безальтернативно пітримувала український проєкт. Ми взагалі вважаємо дуже дивним, що на восьмому році війни в Україні можуть говорити про фінансування будь-яких проєктів за російські гроші, при чому від наближених до Путіна оліхаргів. І ці питання мали б обговорювати не ми, а органи державної безпеки. Та, на жаль, цього не відбувається. Ми зараз бачимо багато скандалів, пов'язаних із російськими артистами, які хочуть виступати в Україні. А тут йдеться не про разовий виступ, а про створення стаціонарних об’єктів на території столиці України, які будуть пропагувати бачення української історії в Кремлі. Друга позиція, на якій ми наполягаємо у Київраді, – будь-які дії на території “Бабиного Яру” мають бути погоджені з громадськістю, широко обговорені і не були закамуфльовані під різні рішення, які зараз деякі партії намагаються протягнути. Дуже часто від опонентів у Київраді ми чуємо, що насправді питання “Бабиного Яру” це не питання Києва. Мовляв, Київ має займатись господарськими питаннями, а тут, подумаєш, землю комусь виділили, не політизуйте. Так я вважаю, що це питання потрібно виводити на загальний політичний рівень. Те, що відбулось у “Бабиному Яру” під час Другої світової війни – це не київська історія. Навіть не українська, вона всесвітня. І це про те, як Україна буде виглядати у світовій історії. Тому про це потрібно говорити публічно і зробити все, аби українську історію писали ми, українці, а не наш сусід-агресор.
Нагадаємо, як раніше писала KV, наприкінці червня голова Офісу президента Андрій Єрмак попросив прем'єр-міністра Дениса Шмигаля доручити столичній владі прискорити реалізацію проєкту благодійного фонду "Меморіал Голокосту “Бабин Яр" на території однойменного історико-меморіального заповідника в Києві. Примітно, що даний фонд заснований в 2016 році за ініціативи і на кошти російських бізнесменів Михайла Фрідмана, Павла Фукса і Германа Хана. Спочатку цей проєкт викликав суттєві заперечення представників української наукової спільноти та єврейської громади.
Читайте: Украинские власти призвали взять под контроль реализацию проекта мемориализации Бабьего Яра
Фото: коллаж KVКиевVласть
25 квітня 2021 г. 17:30
Раздел: Стиль
Колись у цього міста були теплі долоні, а тепер тут – дикі джунглі
35 років тому на Чорнобильській АЕС сталася одна з найбільших техногенних катастроф у світі. А зараз Україна подає документи в ООН для визнання атомної електростанції та зони відчуження навколо неї об’єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Серіал “Чорнобиль” подивилося півсвіту. Туристи лопонулися в Київ і зону відчуження лавиною. І на питання “Бути чи не бути” поїздці до Прип’яті відповідь була однозначною: “Так”. При тому, що я там буваю практично щороку. І щоразу відкриваю для себе щось нове. І як журналіст, і як член Всеукраїнської асоциації гідів.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Неправда, що минуле йде назавжди. Воно нікуди не поділося. Воно тут. Яскравим прикладом цього є ЧАЕС. Просто ми пішли вперед. Час — це дорога, і вона існує за вашою спиною. Те, що пішло у минуле, не зникає. Але не потрібно зациклюватись на минулому. Двадцять п'ять років хворіла ЧАЕС, і лише кілька років тому з'явилися "лікарі", які направили її на лікування. Першою пігулкою до одужання стала побудова нового саркофагу, над яким працювали представники різних країн, хоча більшість все ж таки українці. Але основною метою є очищення ЧАЕС від радіоактивного пального. Для цього і було побудовано централізоване підприємство з поводження з радіоактивними відходами "Вектор", яке спеціалізується саме на їх утилізації. Цей комплекс умовно поділений на дві частини — чисту та умовно брудні зони. У чистій знаходиться все необхідне для проживання робочого персоналу, а в брудній — декілька сховищ для утилізації.
Так, ця страшна подія, що змусила здригнутися від жаху весь світ, стала яскравим проявом цілковитої аморальності, недалекоглядності та й просто низького інтелектуального рівня тогочасної влади. А як інакше можна пояснити той факт, що надзвичайно потужну атомну електростанцію було збудовано зовсім недалеко від Києва — багатонаселеної столиці? Зате тепер вони можуть спостерігати яскраві наслідки такого "мудрого рішення". Там, де колись розташовувався мальовничий куточок України, зараз панує пустельна тиша... У мертвому місті можна лише зустріти сталкерів, які у пошуках легкої здобичі ризикують власним життям, та екскурсійні групи. Подейкують, що вночі у Прип'яті чутно дитячий сміх та скрип старої гойдалки. Достатньо один раз побачити та відчути атмосферу вимерлого міста, щоб у серці назавжди залишився темний куточок... Куточок Чорнобилю.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Про Чорнобиль сьогодні сказано й написано стільки, що можна розворушити всю планету. Але слова — то лише частинки, зернятка правди. Сама правда набагато жахливіша. Навіть через 35років.
Дорога на Чорнобиль
Напередодні дати страшної трагедії людства прес-клуби, політики, міністри організовують поїздки журналістів з багатьох регіонів країни до Чорнобиля, Прип'яті — до зони відчуження. Хоча, вже другий рік вони туди й не потикаються.
Дорога на Чорнобиль... Сьогодні це — майже звичайна дорога через увесь Вишгородський район, через його села й містечка, яка нічим не відрізняється від тисяч інших доріг. Напівголі весняні поля й сільські хати... Тьмяно, буденно... І безпечно.
А мені згадується ця дорога наприкінці травня-на початку червня 1986-го: узбіччя залите (чи засипане) чимось білим, мокрий асфальт парує, нескінченним потоком в обидва боки їдуть машини, реве худоба, плачуть перелякані люди, а назустріч їм — машини з продуктами, технікою, солдатами й речами для 55-ти тисяч ліквідаторів, навкруги — військові, здається, що колір хакі заполонив усе довкола. І постійна перевірка документів... Ми їдемо в саме пекло, ще не усвідомлюючи куди ми їдемо й навіщо. Здавалося, що беремо участь у зйомках фільму про війну. Тільки дуже вже натурально й страшно. Сьогодні про це нагадують лише залишки контрольно-пропускних пунктів.
Два роки тому перша наша зупинка — в райцентрі Іванків — колись це містечко стояло на перетині багатьох доріг: на автостанції зупинялися автобуси, які прямували на Житомирщину, Чернігівщину, Білорусію, Росію. А сьогодні це, як сказав наш супроводжуючий, колишній ліквідатор, "останнє мирне містечко перед зоною", хоча до Чорнобильської АЕС — понад 50 км.
На шляху до першого перед 30-кілометровою зоною КПП проїжджаємо березовий гай, встелений підсніжниками. Цікаво, як швидко сюди доберуться пронирливі торговці квітами? Проїжджаємо Страхолісся, у минулому — грибну столицю українського Полісся, позаду — Зелений Мис, містечко, збудоване зі списаних теплоходів, у якому жили перші вахтовики-ліквідатори. Саме тут, у чорному від біди й рудому від радіації році виступали перед бійцями артисти. Слід сказати, що у самому Чорнобилі тоді осмілилися виступати лише найвідважніші: Йосип Кобзон, Валерій Леонтьєв та Микола Гнатюк. Сміх і гомін серед журналістів поступово згасає: прислухаються до слів свідків-героїв: колишнього пожежника, полковника у відставці Олександра Мельника, капітана в запасі Анатолія Супруна та водія Андрія, котрі з перших днів трагедії були чи не в самому пеклі.
Село Оране. Тут навесні-влітку 1986-го розташовувалась 25-та бригада радіохімзахисту, яка першою увійшла в "зону". Спочатку вона налічувала 2,5 тисячі бійців, а за літо їх змінилося кілька десятків тисяч. Чи хтось із тих солдатів і офіцерів лишився в живих? Адже це саме вони, ті хлопчики в солдатських гімнастерках майже голими руками знімали верхній шар ТВЕЛу (тепловидільний елемент — двометрова титанова зв'язка з урановою таблеткою всередині).
"Наприкінці 1986-го я потрапив до московської лікарні № 6,— згадує один із наших знайомих.— Те, що я побачив — не можна передати словами. На ліжках лежали живі трупи, висохлі, неначе мумії в Лаврі. Замість шкіри — самі лишень опіки. А там, до чого вони доторкалися руками, залишалися шматки живого м'яса. Не знаю, як медсестрички й санітарки могли дивитися на ці муки й страждання. Хоч як мені було погано, але я вблагав лікарів відпустити мене додому, бо не вижив би...".
Доїхавши до КПП "Дитятки", починаєш задумуватися над іронією долі та містикою разом узятими. Адже якраз дітей, у першу чергу, й вивозили з зони, на кордоні з якою стоїть КПП. Село Черевачі. Перший населений пункт у зоні. Відселене 6-8 травня 1986 року. Пустка. Село Залісся... Хати поросли густим лісом, кущами... Дерева поглинули хати з вибитими віконницями, наче після бомбардування, з електроопор звисають дроти...
На в’їзді до 30-кілометрової зони відчуження у нас перевірили документи, й видали апарати, котрі ми мали носити на шиї, як медальйон. Щоб побачити, куди можна лізти, а куди – не варто. Ось такі б пристрої – та в 1986 році! Скільки б смертей вдалося уникнути!
Гід по Зоні провів суворий інструктаж: куди ходити можна, куди – ні в якому разі, що робити можна, як себе поводити. Это важно, ведь радиация собирается точечно. Там, где гостей водят гиды, ее уровень в пределах нормы, а в каких- то местах, причем в паре шагов от маршрута, уровень радиации может увеличиться в несколько раз. Более того, по-прежнему есть места, где можно получить смертельную дозу радиации.
Радіоактивні хмари розстрілювали
Тут, праворуч від того місця, де ми зараз проїжджаємо, був сумновідомий "рудий ліс". Після аварії дощові хмари, які були насичені радіоактивними речовинами, військові льотчики та бійці протиповітряної оборони посипали й розстрілювали особливою речовиною. Робилося це для того, щоб смертоносні дощі ні в якому разі не могли дійти до Москви, а випадали на території зони (це в ідеалі). От і випав перший найнебезпечніший дощ на ліс, який моментально став рудим і смертельно небезпечним. А всі інші хмари проливалися зливами над Україною, і особливо над Білорусією.
"Щодо "рудого лісу",— долучається до розмови водій,— через нього спочатку проходила єдина дорога, яка з'єднувала станцію з "Великою Землею". Так, цю частину дороги машини пролітали на скаженій швидкості. Якщо, не доведи Господи, щось траплялося із транспортом, водій і пасажири вискакували з машин і стрімголов неслися уперед — подалі від страшного місця, знаючи, що їх обов'язково підхопить наступний транспорт.
Але найстрашніше не те, що бачиш очима. Село Копачі, неподалік від АЕС, навряд чи вже можна назвати селом. Поле з невеличкими пагорбами з обох боків дороги. Можна проїхати мимо й не помітити, якщо не знати, що це — кладовище хат. Радіоактивна хвиля, накривши поселення, примусила евакуювати усіх його мешканців. Екскаватори виривали котловани перед кожною хатою, згортали туди будинок разом із усім людським майном, нажитим роками й поколіннями... і засипали піском. Від села залишилися лише клуб та братська могила загиблих під час Великої Вітчизняної війни. На карті України не стало села...
Трохи далі — колишній польовий аеродром, з якого піднімалися вертольоти з тоннами піску, гіпсу, доломіту, свинцю. Все це скидалося в роззявлену пащеку реактора. А щоб збити пилюку, з тих же гвинтокрилих машин над станцією й Прип'яттю розпилялися спеціальні розчини. Ці ж вертольоти мали закинути техніку й обладнання на 4-й енергоблок, але спроба виявилася невдалою.
Ліворуч над лісом видніється сітка-решітка. Колись це був суперсекретний оборонний проект радянських ППО "Радуга-2", який контролював усю європейську частину СРСР. Командний пункт цього об'єкта знаходився глибоко під землею. А десь далеко на півночі була аналогічна станція. Звідти регулярно запускалися імпульси навколо планети, а Чорнобильська — приймала. Це давало змогу виявити запуск ракети у будь-якій точці земної кулі.
А зараз ця унікальна система не те, що не діє, а просто виявилася нікому не потрібною.
Містом блукали покинуті собаки й коти
Безумовно, збитки населенню від аварії будуть підраховуватися ще довго. Матеріальні й моральні. А що ж сталося з тваринами, покинутими напризволяще? Свідки згадують, що коли всіх людей уже вивезли, містом блукали покинуті, знесилені собаки й коти. Вони не могли зрозуміти, що сталося, чому їх зрадили й куди поділися люди. І, всупереч інстинкту самозбереження, вони усі разом шукали захисту.
"Мені як ліквідатору, офіцеру й просто людині довелося побачити всього. Але я ніколи не забуду, як до польового військового табору ліквідаторів довгою вервечкою тяглися коти, собаки й лелеки. Вони йшли пліч-о-пліч (якщо можна так сказати про тварин) до людей, а потім ставали й дивилися так жалібно, що кров у жилах холола.
У перші травневі дні, похапцем збираючись, мешканці сподівалися через кілька тижнів або й днів повернутися назад. Тому й випускали домашніх тварин на вулицю, аби ті не загинули від холоду й голоду. Брати із собою домашніх улюбленців категорично заборонялося. А через місяць по всіх покинутих селах, а особливо у Прип'яті, валялися трупи нещасних тварин, які загинули не від голоду, а від опромінення.
Відомі випадки, коли лисиці з навколишніх сіл діяли занадто вже по-людськи: брали під свою "опіку" курники, охороняли “свою” пташину зграю й нікого чужого до неї не підпускали.
Домашні собаки, пішовши у ліси, схрестилися з вовками. Ці істоти взяли найкращі риси з обох видів: не боялися людей, світла, вогню, шуму моторів, добре знали звички людей і нападали на них спереду, а не ззаду, як вовки. Кажуть, що їх уже всіх відстріляли, а проте — хтозна...
Назад у майбутнє: місто-привид
У далекому 1972-му, коли будівництво міста атомників (як і станції) тільки починалося, Прип'ять повинна була стати "містом майбутнього, містом 21-го століття". І якби не аварія, можливо, й стала б одним із найкращих і найперспективніших міст країни. Середній вік прип'ятчан на момент аварії досягав 29-35-ти років — молоде місто молодих людей.
В’їзний знак Прип’яті. Ліворуч - в житловю частину міста, прямо чи праворуч — до Чорнобильської АЕС. Саме місто Чорнобиль зосталося збоку. Воно до катастрофи не має відношення, хоча й опинилося всередині Зони піся аварії. Чому ж станція Чорнобильська, а не Припятська? Її почали будувати раніше, ніж місто-супутник, і назвали просто по імені району, центром якого був Чорнобиль.
Згадують, що за кілька днів до аварії, готуючись до Першого травня, в місто завезли з Голландії 50 тисяч кущів троянд, і воно просто тонуло в квітах. А вже через місяць-півтора їх уже геть не було видно: двометрові колючі зарості бур'янів поглинули красу.
"Це було вражаюче жахливе видовище — з-за велетенських бур'янів визирали маленькі квіточки, які чахли прямо на очах."
Бетонні багатоповерхівки з проломленими стінами, школи з розбитими вікнами, зарослі деревами дитячі майданчики. У Прип'яті не росте трава — вона відразу перетворюється на сухостій. І пташок геть не чути. Сьогодні тут, у 50-тисячному місті атомників, одному з найбагатших у країні, розруха й радіація. Одна з головних офіційних заборон – не заходити до будівель. Кажуть, що це небезпечно і вони можуть обрушитися в будь-який момент. Але неможливо опинитися тут і гуляти тільки по вулицях! На свій страх і ризик деякі сміливці роблять вилазку по закинутих будинках. Якщо дуже захотіти, ніхто не завадить проникнути в спорожнілі багатоповерхівки. Найцікавіші – 16 поверхові висотки, з них відкривається чудовий вид. На ті, що з гербами, краще не ходити: вони дійсно в дуже жалюгідному стані, плюс знаходяться в центрі, там простіше "спалитися" – поліція ганяє екстремалів, а у гідів можуть відібрати ліцензію. Заходимо у під’їзд. Між поверхами на стіні напис: “Обережно! Працює снайпер!” Мимоволі озираєшся й пригинаєшся. В одних квартирах цілі вікна, а в інших - розбиті. Вітер. Хоча мародери ураганом пройшлися по Прип'яті ще років двадцять – тридцять тому, більшу частину вмісту квартир забрали ліквідатори аварії: меблі в могильник, якусь техніку – на зберігання в магазини. У магазині "Веселка" до сих пір склад старих плит, сервантів і роялів. Піднімаємося на верхній поверх. Проходимо повз машинну кімнату. Двері відчинені, обладнання розкурочене, але не вивезено. З ліфтового обладнання в першу чергу витягували мідну обмотку моторів. Піднімаються на дах. А мені раптом стало невимовно страшно. І я – донизу! Невже я такий страхополох?! Сціпивши зуби, йду до порожньої 9-поверхівки. В кількох метрах від під'їзду — жовтий "ядерний" трикутник. Двері у квартиру відчиняю ногою — руками торкатися страшно. Всередині — розвалені меблі, спинка від дитячого ліжечка, сумно дивиться покинута лялька. Порожньо й страшно. І раптом десь у коридорі — звук чужих кроків. Може, ще хтось насмілився піднятися? Виглядаємо за двері — нікого. Може, мародери? Але тут красти вже більше нічого. Звук більше не повторювався. Невже здалося? Мабуть, нас не просто страхали тим, що привиди повертаються до своїх покинутих будинків? Бігом донизу...
На центральній площі перед Будинком культури "Енергетик" валяється дитяча іграшкова машинка. Нічого не викликало у мене такий жах і біль, як ця покинута іграшка. А ще — зловісні тіні на будинках, схожі на кошмарні тіні в Хіросімі, які залишилися від людей після ядерного вибуху. Виявляється, це художники-авангардисти з Росії, Білорусі й Німеччини вирішили таким чином "оживити" мертве місто.
Передовий радянський атомоград був надміру прикрашений різноманітними лозунгами. Взагалі, такий міні-радянський Лас-Вегас – все в неоні, переливається, сяє. “Партия Ленина – сила народная, нас к торжеству коммунизма ведёт”, “Мирный атом в каждый дом”, “Здоровье народа – богатство страны!” (це один із останніх лозунгів, які залишилися в Прип’яті з тих часів), “Хай буде атом робiтником, а не солдатом”. Про цю вивіску ходить байка, що через день після аварії якийсь хохмач заліз на дах і повалив першу букву “а”, через що напис набув зовсім іншого смислу. Пізніше всю вивіску “поклали” на дах, але кілька років тому нелегальні екстремали підняли літери знову.Знаменитий парк розваг з його жовтим колесом огляду виявився не таким грандіозним, як я уявляла. Самих атракціонів там кіт наплакав: крім колеса і автодрому є лише карусель і гойдалки. Чортове колесо повинні були відкрити лише 1 травня 1986 року, воно було подарунком до свята, але так і не встигло попрацювати. Ось ще одна легенда. Насправді, на колесі багато людей встигли покататися. Ось як про це згадує одна з колишніх мешканок: “Сама особисто на ньому каталася. На машинках хотілося покататися, але на них було не достоятися – натовп величезний. А ось на колесо бажаючих було значно менше. Але жінка, яка ним управляла, мабуть не встигла вивчити інструкцію, як треба правильно розсаджувати людей, тому вийшов серйозний казус. Труханулі ми тоді здорово. Людей цей працівник садила в кожну кабінку. І, коли половина колеса була щільно заповнена, а друга, навпаки, залишалася абсолютно порожньою, колесо мимовільно різко зірвалося і почало кататися вгору-вниз, шукаючи рівноваги, до тих пір, поки завантажені кабінки не опинилися в нижній частині колеса. Видовище було жахливим, тому що осі, на яких кріпилося колесо, сильно хиталися при цьому. Було відчуття, що колесо впаде на бік. Деякі хлопчаки, хто розташовувався нижче, стрибали на всі боки. Жінка сама дуже сильно перелякалася. Відключила колесо. Коли воно зупинилося, почала по-помалу включати і висаджувати спочатку з кожної другої кабінки, потім ще рідше, до тих пір поки всіх не висадила. Нам пощастило, ми ще кола 2 зробили безкоштовно. Може, через цей інцидент воно більше і не працювало, а може, недоробки які в ньому виявили. Каталися ми рівно за тиждень до аварії. Ось такий факт мав місце в історії парку культури, який так і не відкрився. Атракціони й досі дуже сильно “фонять”, залізо збирає всю радіацію, особливо біля автодрому. Парк взагалі одне з “найбрудніших” місць Прип’яті. Брудніше лише на площі перед БК “Енергетик”, готелем “Полісся”, лікарня й кладовище техніки – це взагалі – жесть!
В школі й дитячому садочку не просто сумно, а щемно й хочеться плакати: дитячі іграшки, ліжечка, книжки, зошити, сандалики, лопатки, інформація для батьків…
Покинутий річковий вокзал. Звідси ходили швидкісні катери-“ракети” в Київ чи в білоруський Мозир. А ще тут було чудове літнє кафе. А в автоматі з газировкою і досі стоїть “та сама” гранчаста склянка, з якої пили всі радянські люди, але ніхто не хворів.
А ось - дерев'яна пристань на річці Прип'ять. Дебаркадер віднесло течією на сто метров у бік, він сів на мілину й частково затонув. Але ми все-таки ризикнули по ньому прогулятися, маючи шанс кожну мить шубовснути у воду.
Настав час нагнати справжньої жуті! Це – найстрашніше й небезпечне місце в усій Прип'яті, без жодних перебільшень! Це – лікарня! Медсанчастина №126, єдина лікарня Прип'яті, прийняла перших постраждалих в аваії: пожежників, які гасили вогонь Четвертого энергоблока, відразу ж відправили сюди. В лікарняному підвалі вони скинули з себе весь заражений одяг. Вся форма досі знаходиться там, і навіть найбільші відчайдухи не полізуть ще раз. Там радіаційний фон доходить до мільойна розпаіов на хвилину, а на дозиметрі можна побачити і 20, і 50 мілізіверів на годину. Смертельно!!!! Звісно, в підвал ми не полізли, вражень вистачило і на поверхах лікарні.
Виявляється, в Прип'яті була навіть своя в’язниця!
Прип'ять уже ніколи не повернеться до життя. Це — як нагадування про те, що люди мають більш чітко зрозуміти ту загрозу, яка йде від некерованої ядерної реакції. Експерти вважають, що через руйнування і часткове знесення будівель місто Прип'ять може зникнути через 10 років. Адже відомо, що без людей будь-яка споруда гине. Крім того, через споруди проростає ліс; стіни і конструкції постійно видозмінюються під дією температури, що призводить до осипання, а рівень радіації в будинках часто вищий, ніж на вулиці. "Саме тому ми зараз обмежили доступ до будівель. Більша частина цих будівель зрештою буде знесена та похована",— підкреслюють експерти.
В голові невкладається думка про те, що 50 тисяч жителів вимушені були покинути своі будинки з валізкою речей на 3 дні й ніколи не повернутися назад. 20 тисяч квартир спорожніли в один день..
"Це місто просто необхідно зберегти, зробити у ньому музей і возити сюди енергетиків-атомників з усього світу, щоб вони бачили, що може трапитися з "мирним" атомом, з містом, з цивілізацією, врешті-решт, якщо вони натиснуть не на ту кнопку",— з болем констатував колишній міський голова Прип'яті Олександр Єсаулов.
Водночас спеціалісти припускають, що у південних регіонах зони відчуження за 20-30 років рівень цезію опуститься до значень, що допускають проживання населення. Це пов'язано з фізичними процесами напіврозпаду цієї радіоактивної речовини.
Що ж стосується територій, які уражені ізотопами трансуранових елементів, то ці землі, на думку спеціалістів, ніколи не будуть придатними для проживання.
Повертаємося назад
Вражаюче видовище! Прямо перед нами з-за пагорба виринув реактор. І багато-багато високовольтних ліній електропередач. Вони були такими беззахисними, як кволе дитинча. Якщо вже ми так звикли шукати винуватців трагедій, то давайте просто подивимося на ці безхозні ЛЕП біля самої атомної електростанції. До речі, через якісь там чиновницькі нестиковки (і це — в зоні суворої відповідальності) наш автобус з півсотнею журналістів ніхто не зустрів і не супроводжував, і ми самі, на свій страх і ризик, кілька годин роз’їжджали зоною і навколо реактора. Тим паче дивним і недоречним видався нам переполох охорони ЧАЕС, коли ми впритул під'їхали до її центрального входу. "Хто ви такі?! Як ви сюди потрапили?! Знімати заборонено!". І це після того, як були десятки попередніх домовленостей, наші документи по кілька разів перевіряли на всіх КПП, кудись комусь телефонували... Після того, як усі, хто хотів, пофотографували усе, що було потрібно... А ми говоримо про безпеку...
Шість реакторів
Ми поїхали далі, до четвертого реактора.
А ось і об’єкт “Укриття”. Споруджений в поспіху, він тим не менше 30 років стримував подальше поширення радіації від реактора. Однак його перекриття та стіни вже занепали і почали руйнуватися. Електронне табло показує 122-126 мікрорентгенів на годину. Співробітник інформаційного центру ЧАЕС демонструє нам макет реактора в розрізі й розповідає про основні ризики об'єкта "Укриття". Але фотографії, зроблені в зруйнованому реакторі, говорять самі за себе.
Споруда "Укриття" над зруйнованим 4-м енергоблоком захистила навколишнє середовище від подальшого виносу радіоактивності, а людей — від опромінення. Але надзвичайно стислі терміни будівництва, надвисокі рівні радіації, необхідність використання дистанційних методів, недостатня вивченість уцілілих конструкцій, які стали опорою для нових, наявність великої кількості палива всередині та ще цілий ряд факторів викликають занепокоєння та зумовлюють необхідність приведення "Укриття" до екологічно безпечного стану.
Гід детально розповів нам про будівництво саркофага, який будували французи. В 1986 році це була єдина країна в світі, яка відмовилася допомогти в ліквідації наслідків аварії. Пізніше вони усвідомитли свою помилку, як і факт, що постраждав увесь світ, і цим будівництвом відновлювали свою репутацію.
Споруда другого саркофага почалася в 2007 році. Планувалося, що він буде являти собою рухливу арку, яка накриє реактор разом зі старим саркофагом, після чого можна буде зайнятися розбиранням, дезактивацією і захороненням останків енергоблоку. Спочатку проект збиралися завершити до 2012/13 році, але терміни зрушилися через фінансові проблеми. Новий саркофаг став найбільшою наземною пересувною конструкцією: Оскільки будувати арку безпосередньо над старим саркофагом було небезпечно, її споруджували частинами на складальному майданчику неподалік від станції. Збірка і підйом елементів першої половини арки тривали з 2012 по 2014 рік, до 2015-го зібрали і другу половину. Після обидві частини були з'єднані в єдину конструкцію. До листопада 2016 року монтаж було повністю завершено.
Станція живе своїм життям. А величезна їдальня, розміром, як увесь Київський Палац дітей та юнацтва – вражає!
Ми зупинилися на місці, де одним поглядом можна було охватити панораму всіх шести реакторів. Останній з них зупинили лише в 2001 році, через 15 років після трагедії! Недобудовані 5 і 6 енергоблоки ЧАЕС покинули. Все так і стоїть: разом з будівельною технікою, кранами, а по всьому колишньому СРСР терміново зупинили будівництво нових атомних станцій: вони так і стоять покинутими на різній стадії готовності.
Чорнобиль 2
Радіолокаційну станцію “Дуга” в Чорнобилі внесли до реєстру нерухомих пам’яток України
Радіолокаційна станція “Дуга” або “Чорнобиль 2” – це ряд металевих щогл висотою 150 метрів із натягненими між ними дротами. У радянський час її планували використовувати як систему “загоризонтного стеження” (виявлення пусків балістичних ракет на інших континентах – ред.) та глушіння радіосигналів у Європі. Споруда до аварії на ЧАЕС встигла попрацювати тільки в тестовому режимі. За характерне ритмічне постукування в ефірі, яке генерувала “Дуга”, західні фахівці називали цю споруду “Російський дятел”. – Це унікальне військове, надсекретне містечко з колись надсекретною радіолокаційною дугою. Її будівництво кошувало країні вдвічі більше, ніж вартість самої атомної електростанції. При цьому, через злочинні помилки в розрахунках, дуга виявилася абсолютно непотрібною. Вона не працювала жодного дня! Але це стало зрозумілим напередодні трагедії. Тут же виникає питання: а чи не були пов’язані між собою події: усвідомлення фатальної помилки в проекті дуги й трагедія на АЕС?!.. (подивіться документальний фільм “Русский дятел”).
Штамп "Здесь живет хозяин дома" ставлять прямо на стіни
За кількістю пам'ятників Леніну у різних варіаціях на 1 кв. км місто Чорнобиль дасть фору мабуть усій країні. Тут його ніхто не звалив. А також за чистотою, вичурністю й навіть деякою показушністю клумб кольору українського прапора. Сам Чорнобиль шокує. Не пустотою, а пожвавленням — у місті повно людей. Від звичайного містечка різниться лише тим, що майже всі люди тут — у камуфляжі. Тут проживає близько 3 500 вахтовиків, які працюють на зупиненій АЕС. Покинуті багатоповерхівки перетворили на гуртожитки. А акуратні сільські будиночки стоять пусткою. Лише на деяких просто на стіні — напис: "Здесь живет хозяин дома". Працюють магазини, навіть кафе-ресторан. А ще в Чорнобилі живуть, хоч наука й забороняє, 125 (за офіційними даними) самоселів, які повернулися до рідних домівок. Запитую перехожого (ним виявився місцевий міліціонер), як потрапити до самоселів, щоб дізнатися про їхнє життя-буття.
"А чого б їм і не жити? Орють, сіють, годують худобу, навіть пасіку розводять. Працюють у нас і магазини, і пошта".
Традиційна зупинка біля пожежної частини й монументу пожежним Чорнобиля з промовистою назвою "Тим, хто врятував світ". Сяють новенькою фарбою дві сучасні пожежні машини, сконструйовані на базі танків Т-54 та Т-55, які мають потужні гармати, що стріляють спеціальним порошком. Кажуть, що таку техніку мали відправити до Кувейту, але десь там у верхах не змогли поділити гроші, чим швиденько скористалися американці. От би такі машини в той страшний рік! А то гасили пожежу на атомній станції допотопними пожежними машинами, ніби горів звичайнісінький сільський сарайчик.
На центральній площі містечка — невеличкий Будинок культури,— саме тут 20 років тому відбувався суд над директором і головним інженером ЧАЕС; там, де зараз транспортний комплекс — містилася перша штаб-квартира урядової комісії з розслідування причин та наслідків аварії. Кінотеатр Україна... Навесні й влітку 1986 року в ньому безперервно, в режимі нон-стоп демонстрували радянські кінофільми.
"З асфальту на траву не сходьте",— попереджають нас,— "асфальт на відміну від трави миють регулярно". Щоб переконати недовірливих любителів екстріму, один із колег-журналістів підходить з армійським дозиметром до трави на узбіччі: на датчику — 800 мікрорентген. На дорогу всі вискакують, наче ошпарені.
Браконьєри
Міліціонери й охорона “зони” кажуть, що випадків мародерства там практично вже немає — все, що можна було, вже вкрали. А ось браконьєрство цвіте повним ходом. Особливо на воді. Браконьєр спокійно запливає у Прип'ять (і навіть у штучний канал для охолодження реактора) з Київського моря і ловить рибу, яку потім продає в Києві і не тільки. А от риби в зоні дуже багато. Розповідають, що у самому каналі водяться величезні соми, які можуть проковтнути хлібину. Не кажучи вже про дичину в лісах. Правда, відстрілюють переважно лише молоденьких косуль чи кабанів, бо тварина, старша трьох років, кажуть, страшенно небезпечна — "фонить".
Попри всі втішні чи невтішні прогнози МАГАТЕ й вітчизняних спеціалістів працівники станції роблять невтішний висновок, що Чорнобиль у найближчі 100 років буде небезпечним. А там — життя покаже.
Минуло вже 35 років від того страшного часу. Кілька разів змінювалася влада, вдосконалювалось суспільство. Але я не вірю, що у разі виникнення подібної ситуації влада у першу чергу подумає про людей, а не про свої власні інтереси.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" КиевVласть
8 жовтня 2020 г. 12:12
Раздел: Новини
Боротьба з COVID-19, безвіз і підтримка Нормандського формату: основні меседжі 22-го Саміту Україна – ЄС
У Брюселі відбувся 22 Саміт Україна – ЄС. Делегацію України очолив Президент Володимир Зеленський, делегацію ЄС – Президент Європейської ради Шарль Мішель.
Про це KV стало відомо з повідомлення на сайті Президента.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Це був перший двосторонній саміт Європейського Союзу з країною-партнером, який з початку пандемії коронавірусу пройшов у традиційному “живому” форматі. Тож тема боротьби з COVID-19 стала однією з ключових для обговорення.
ЄС мобілізував для України для подолання пандемії COVID-19 та її соціально-економічного впливу пакет підтримки в розмірі 190 мільйонів євро та програму макрофінансової допомоги в розмірі 1,2 мільярда євро. Це значно перевищує допомогу, надану іншими партнерами.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
Лідери Саміту зазначили, що наслідки поширення коронавірусної інфекції стали безпрецедентним викликом для систем охорони здоров'я та економіки як держав-членів Європейського Союзу, так і України.
“Спроможність і готовність реагувати на пандемію потрібно посилити, а обмін інформацією необхідно проводити в оперативному режимі, зокрема, і через такі міжнародні організації, як ВООЗ”, – йдеться у спільній заяві за підсумками зустрічі.
Ще одне питання Саміту стосувалось виконання всіх критерії безвізового режиму.
Як наголосив Президент України Володимир Зеленський під час прес-конференції, українці знову зможуть подорожувати до країн ЄС, як тільки це дозволить зробити епідемічна ситуація. Окрім цього, він зазначив про наміри рухатись в напрямку угоди про “промисловий безвіз”.
“Уже розпочала роботу експертна місія ЄС, яка оцінить готовність України до укладення Угоди про оцінку відповідності та прийнятність промислової продукції”, – повідомив він.
У підсумку Саміту підтвердилась і повна підтримка Нормандського формату ОБСЄ, Тристоронньої контактної групи та Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні.
Європейський Союз високо оцінив конструктивний підхід України у Нормандському форматі та Тристоронній контактній групі. Всебічне та безстрокове припинення вогню – це досягнення, яке має бути збережене. Росію закликали негайно припинити розпалювання конфлікту шляхом надання фінансової та військової підтримки збройним формуванням, а також використати свій вплив для повного виконання Мінських домовленостей та забезпечення вільного й безперешкодного доступу Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ до непідконтрольних уряду України територій, включаючи райони вздовж українсько-російського державного кордону, відповідно до її мандату.
Окрім цього, лідери обговорили подальші кроки з імплементації Угоди про асоціацію, поглиблення секторальної інтеграції між Україною та ЄС і подальшу підтримку з боку ЄС процесу реформ в Україні.
“Ми домовилися максимально використовувати всі механізми, щоб і надалі розвивати наші торговельні відносини та поглибити економічну інтеграцію між Україною та Європейським Союзом. Водночас наша делегація представила своє бачення щодо оновлення Угоди про асоціацію у сфері торгівлі та секторальної взаємодії. Зона вільної торгівлі має відповідати реаліям сьогодення – як української економіки, так і економіки та законодавчого поля Євросоюзу”, – зазначив Володимир Зеленський і резюмував, що одним із ключових результатів Саміту стала домовленість розпочати у 2021 році спільну оцінку досягнень цілей Угоди про асоціацію, що стане рушійною силою для її наступного оновлення.
Фото: пресслужба Президента УкраїниКиевVласть
26 серпня 2020 г. 10:00
Раздел: Територія розуму
Еволюція політичного спадку в Україні
Влада як суспільна меншість завжди, у тій чи іншій мірі, протистоїть суспільству – групі більшості. Попри перманентну боротьбу, ці групи є дуже взаємозалежні. З одного боку суспільство створює запит на еліти і те, якими властивостями мають володіти представники владних еліт. З іншого – еліти, використовуючи ті чи інші методи маніпуляцій масовою свідомістю, формують суспільству критерії для самих еліт. Простіше кажучи, нинішня суспільно-політична ситуація в Україні склалась у взаємозалежності.
У даному матеріалі, ми розкажемо вам про витоки сучасної політичної системи в Україні, які закономірності керували її становленням та що необхідно для того, щоб ця країна стала країною Західного типу з усіма необхідними атрибутами.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Україна, яка географічно та історично розташована на перетинці від Заходу до Азії відчула на собі поєднання різних культурних кодів, архетипів та ментальних характеристик.
Формування сучасних політичних еліт
Коли розпався Союз Радянських Соціалістичних Республік, незалежність Україні дісталась доволі легким шляхом. Відтак культура державного управління успадкувалась від імперії, де не було фактичного розділення на гілки влади, воно існувало лише формально. І майже кожен президент незалежної України, намагався сконцентрувати в своїх руках максимум важелів впливу на кадрові та управлінські рішення в державі. Виходячи з цього, партійні спільноти, як політичні сили, формувались не за ідеологічними напрямками, а як політичні проекти.
Формування політичних еліт відбувалось за принципом концентрації капіталу, а державний апарат слугував прикриттям для легалізації та формалізації процесу привласнення суспільних благ. Відтак, часто, люди, які в бурхливі 90-ті роки були у складі організованих злочинних угрупувань, змогли наблизитись до приватизації державних підприємств за пільговими умовами, почали стрімко багатіти. Крім цього, вони не виконували взятих на себе соціальних зобов’язань. Як наслідок, саме ці люди, почали формувати політичну систему в країні, яка має захищати їх капітали.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
Такі негативні явища, як корупція, відсутність верховенства права та клановість – стало ключем до формування власної тіньової коаліції, де партнерами президентів були не народ, а олігархи. Першим президентом України, традиційно для пострадянських республік, став той, хто обіймав найвищу посаду в республіканській ієрархії за часи СРСР. На перших президентських виборах було два ключові кандидати – Леонід Кравчук, який був безпартійним, але по суті – комуністом та В’ячеслав Чорновіл, який представляв націоналістичну спільноту. Десятиліттями радянська влада маргіналізувала націоналістичний рух, що зумовило невеликий рейтинг довіри до націоналістів, відтак Чорновіл набрав всього 23%, а Кравчук 61%.
“Господарники”
На фото зліва Леонід Кучма, справа Леонід Кравчук
Президентство Леоніда Кравчука було нетривалим і йшло за інерцією. Він не здійснював радикальні реформи на перетворення країни, а займався більш атрибутивною роботою. Країна перебувала в гіперінфляції та глибокій економічний кризі. Проте за його правління, Україна відмовилась від статусу ядерної держави, підписавши Будапештський меморандум. Чи було це доцільно чи ні, спорять багато, але багато хто говорить, що якби ми мали ядерний арсенал, то Росія не здійснила б агресії. Інші кажуть, що тримати його було економічно неможливо. Коментуючи це, варто використати найвідомішу фразу самого Кравчука, яка стала національно відомою – “маємо те, що маємо”. Пробув він президентом не увесь період, а всього два роки. Приводом до перевиборів стала “шахтарський страйк”. В результаті виборів у 1994 році президентом став колишній прем’єр Леонід Кучма. Його сміливо можна назвати архітектором сучасної “системи” з усіма її негативними якостями. Всі інші президенти просто модернізували її під свої нужди. Кучма був при владі два терміни – 10 років і за цей час провів значні реформи – ухвалили Конституцію, ввели національну валюту, почали приватизацію та багато іншого. При усій позитивній риториці цих дій Кучма робив це все, в першу чергу, орієнтуючись на власну вигоду та вигоду свого оточення. Найголовніше те, що приватизація великих промислових об’єктів здійснювалась не за конкурсом, а за принципом “своїм все, чужим – закон”. Відповідно, найближче оточення Кучми стало володіти не просто бізнесом, а цілими секторами економіки, монополізуючи цілі галузі для цього. Кучма просто був третейським арбітром між олігархами, які щедро ділились із ним фінансами та підтримували владу. Отримавши багатомільярдні активи, олігархи почали створювати засоби масової інформації, лобіювати свої політичні інтереси підтримуючи тих чи інших політиків у парламенті. Ті, хто не хотів підтримувати Кучму отримував свою порцію гніву. Наприклад прем’єр-міністр України 1996-97 років Павло Лазаренко, який теж став олігархом, створював значну конкуренцію президенту, за що був звинувачений у шахрайстві та відмиванні грошей міжнародного масштабу. Схеми Лазаренка відбувались через США, чим зацікавив ФБР. В результаті, з 2006 року 5 років провів під домашнім арештом у Сан-Франциско, а потім був ув’язнений у місті Дублін (Каліфонія) у в’язниці Federal Correctional Institution де пробув до 2012. Останнім часом проживає у окрузі Марін неподалік від Сан-Франциско.
Революційна Україна
Загалом, “Кучмізм” який являв собою суміш криміналітету з політикою призвів до двох революцій, які бачили своєю метою змінити ситуацію в країні. Перша, “Помаранчева революція”, що відбулась в 2004-2005 роках відбулась після двох каденцій керівництва другого президента країни Леоніда Кучми, який підтримав кандидатуру Віктора Януковича на пост наступного президента. В результаті трьох турів виборів та Революції, президентом став Віктор Ющенко. Хоч і за його керівництва Україна піднялась в рейтингу світової демократії, через те, що більшість повноважень перейшли до парламенту, інститут президента мав мало важелів на управління та просто спостерігав за парламентськими баталіями. Розпуск парламенту та перевибори не сильно змінили ситуацію, і наступним президентом став той, проти кого формувалась “Помаранчева революція”.
Через десять років після першої революції, в Україні спалахнула друга – Революція Гідності і знову проти Віктора Януковича, який, ставши президентом у 2010 році, узурпував владу та розглядав країну як бізнес для себе і наближених осіб, та поволі, у геополітичному векторі, віддавав Україну Росії. В Україні почала стрімко скорочуватись армія, високі державні пости отримували люди з російським громадянством, при тому, що в Україні можливо лише одне громадянство, спецслужби, контррозвідувальну роботу перекваліфікували від протидії Росії до протидії Сполученим Штатам Америки.
Наприклад головний перший відділ Служби безпеки України переключився на роботи проти США, замість колись Росії, а Росією став займатись значно скорочений четвертий відділ. Коли в кінці 2013 року Янукович відмовився підписувати Асоціацію з Європейським Союзом, на Майдан Незалежності у Києві вийшли студенти, які вимагали підписання цього документу. Через кілька днів протесту, силовим способом студентів розігнали, завдаючи значних тілесних пошкоджень як самим протестувальникам, так і журналістам і тим, хто просто був поруч. Кадри побиття облетіли всю країну, що спричинило наступну, Революцію гідності, яка змусила Януковича втекти в Росію.
Післяреволюційна Україна
Проте і друга революція не дала тих результатів, які очікувались українським суспільством. На моє переконання, якісні зміни в державі можуть відбутись виключно через побудову дієвих державних інституцій. Петро Порошенко, який став президентом на хвилі Майдану отримав війну з Росією. Попри певні успіхи на фронті, Порошенко та його оточення став героєм багатьох корупційних скандалів. Хоч він значно зблизив Україну з Західним світом, країна поглиблювала економічну кризу. Крім цього, Порошенко, сам будучи олігархом, почав перерозприділяти владу між олігархами, в результаті чого зміцнив одних та пригнічив інших.
На президентських виборах 2019 року президентом став “несистемний” кіноактор Володимир Зеленський. Його підтримка була більш ніж великою, у другому турі він набрав 73% проти 24% Порошенка. Зеленський, не маючи досвіду, а часто розуміння державних процесів делегує повноваження кадрам, які його оточують. Значних успіхів це не дало, принаймні поки що, він при владі всього рік. Але рейтинг довіри до нього та партії “Слуга народу”, яку він підтримував і яка отримала монобільшість у парламенті, падає.
Оцінка народу
Історія політичного життя та її тенденції чітко демонструють, що в Україні створюється запит на фахівців. Леонід Кучма, який мав імідж “господарника” асоціювався з олігархатом. Ющенко був демократом, проте слабким президентом, чим дозволив клану всередині своєї команди керувати країною. Віктор Янукович будував образ “хазяйновитості”, проте в історії його запам’ятають, як узурпатора та того, хто призвів до анексії Криму та війні на Донбасі. Петро Порошенко мав велику довіру, але не зміг приборкати свої владні та фінансові апетити, чим відвернув від себе виборців. Володимир Зеленський пішов під гаслом “несистемності” та нових людей у політиці, проте частина партії, яку він підтримав, не має фаховості, а частина є лобістами окремих олігархів.
Відтак, місцеві вибори, які відбудуться 20 жовтня 2020 року покажуть ставлення українців до Володимира Зеленського. Передвиборча соціологія показує запит та фаховість, відповідно в Українську політику можуть прийти молоді партії, з фаховими людьми.
В Україні вкрай важливо, щоб сформувались політичні сили за ідеологічною ознакою, які будуть відстоювати програмні ідеї, і люди, які голосували на виборах, знали, що їм пропонує та чи інша партія. Нині ж, все навпаки – політичні партії це проєкти, які мають своїх спонсорів, тих, які колись взяли участь у приватизації, відповідно ці політичні проєкти, прийшовши до влади, захищають інтереси спонсора, а не виборців.
Катерина Одарченко, партнер SIC Group UkraineКиевVласть
16 червня 2020 г. 09:00
Раздел: Тексти
Проєкт “Децентралізація”: Урядовий проєкт укрупнення районів обурив Київщину (опитування)
Рішення уряду про розділення Київщини на шість укрупнених районів спричинило у регіоні справжній рейвах. Мітинги, злісні розбірки у соціальних мережах. Хтось топить за Бучу, хтось за Васильків. Між тим є і конструктив. Помірковані критики реформи запевняють: укрупнення районів відбувається без підкріплення законодавчою базою і громадського обговорення.
Як стало відомо KV, 12 червня на позачерговому засіданні Уряд розглянув і підтримав проєкт постанови Верховної Ради України “Про утворення та ліквідацію районів”. Останнє слово тепер за нардепами.
Станом на сьогодні Київську область планують поділити на шість районів (округів). Статус адмінцентрів – надати Бучі, Борисполю, Фастову, Переяславу, Обухову та Білій Церкві. Інші пропозиції громад столичного регіону, які не встигли розглянути до засідання уряду, обговорюватимуться вже на парламентських комітетах.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Відео: засідання Кабміну від 12.06.2020 року
Читайте: В КОДА обговорили принципи нового районування Київщини
Втрату повноважень та позбавлення статусу райони Київщини сприйняли переважно без радощів. Перша й найбільша дискусія розгорнулася навколо адміністративного центру майбутнього Бучанського району. Керівники тамтешніх тергромад уже не перший місяць обстоюють власні потенційні центри в Бородянці, Ірпені та Вишгороді. Громади надсилали звернення до Верховної Ради, Кабміну та КОДА, а коли вичерпалися ресурси впливу, дійшло навіть до пікетів під стінами Кабміну.
Читайте: Громади Київщини пікетують Кабмін із вимогою визнати Ірпінь адмінцентром
Про те, що саме Васильківський район має стати регіональним центром неодноразово заявляв, незважаючи на погрози, на своїй сторінці в Facebook і мер міста Володимир Сабадаш. Громада організувала навіть акцію зі збору підписів щодо збереження Васильківського району.
Не полишає спроб закріпити статус центру і Фастів, направляючи низку звернень до вищого керівництва.
Читайте: Фастов будет отстаивать звание админцентра под Киевской ОГА
А мер Броварів Ігор Сапожко звернувся до спікерів Верховної Ради із проханням не переносити центр Броварського району до Борисполя.
Читайте: Разумкова просят не стирать с карты Киевщины Броварской район
Точка зору
KV опитала голів районних рад Київщини, яких позбавляють статусу району, щодо доречності нового адмінподілу області саме на шість округів та їхнього бачення плюсів та недоліків реформи.
Результати опитування показали, що більша частина незадоволена запропонованим урядом територіальним поділом. Не додає оптимізму лідерам громад і те, що перший етап реформи децентралізації так і не завершився, необхідні зміни до Конституції не внесені. На думку голів, негатив є і в тому, що укрупнення районів відбувається без широкого громадського обговорення.
Найбільше протиріч виникло саме через статуси адмінцентрів. Райони жаліються на їхню територіальну віддаленість та занепокоєні через можливу недоступність публічних послуг та навіть погіршення фінансового стану ОТГ.
Київщина – проти
Голова Іванківської райради Валерій Потієнко (обраний від БПП):
До Вишгорода іванківчанам доїхати зручніше, а з Бучею, Бородянкою, Ірпенем ми навіть не маємо прямого сполучення. І якщо на думку КОДА центром може бути й Бородянка, то чому Іванків не може бути окремим районом? Іванківщина – найбільша в Україні за площею. Бюджетним кодексом передбачено, що податки організацій від Чорнобиля сплачуються до нашого районного бюджету. Якщо сформують Ірпінський чи Бучанський райони, то кошти надходитимуть туди. Іванківська ж громада нічого не отримує, а на виборах ми будемо створювати завідомо неспроможну ОТГ. Та й як громада надалі має утримувати школи, лікарні? І як жителям крайнього Поліського села доїхати до Бучі за 120 км? Тож ми готуємо листи до Кабміну, Офісу Президента, КОДА, збираємо сесію й будемо претендувати, як і решта, на визначення Іванкова адмінцентром.
Голова Києво-Святошинської райради Дмитро Гусятинський (обраний від ПП “Укроп”):
Новий проєкт районування областей, затверджений Кабміном, необхідно доопрацювати. Відповідно до документу, Києво-Святошинський район розділений між трьома районами Київської області – Обухівським, Фастівським та Бучанським. Переконаний, що найбільший район в Україні не можна “розривати”, він має увійти до нового району в діючих межах. Окрім того, депутати Києво-Святошинської районної ради направили до Парламенту, Кабінету Міністрів України та КОДА звернення щодо збереження назви “Києво-Святошинський район”. На жаль, наразі в районі немає жодного населеного пункту, який би відповідав вимогам методики Кабміну щодо визначення майбутніх районних центрів субрегіонального рівня. Проте так історично склалося, що упродовж тривалого часу як Буча, так й Ірпінський регіон, а раніше ще й Іванківський та Вишгородський, були складовою частиною Києво-Святошинського району. Тому, я вважаю, доцільним зберегти історичну назву району – “Києво-Святошинський”, а визначити майбутній центр відповідно до методики, розробленої Кабінетом Міністрів.Читайте: Дмитро Гусятинський: Рішенням у протистоянні між Бучею та Ірпенем може стати збереження історичної назви – Києво-Святошинський район
Голова Кагарлицької райради Іван Сємцов (обраний від БПП):
З поділом області на шість районів погоджуюсь, але не підтримую визначення району з адмінцентром в Обухові. Нашої думки при розподілі не запитували, а поставили перед фактом. Достатньо взяти мапу, щоби зрозуміти, де розташований Обухів, а де решта населених пунктів. Богуславському району, щоб доїхати до Обухова, треба подолати 170 км. Район же створюється не для олігархів і не для тих, хто вирішив, що Обухів має стати центром, а для населення. Центр має бути рівнодуступним для всіх територій, які увійдуть у цей район. І найбільше під його визначення підпадає саме Кагарлик. У крайньому випадку, має бути хоча би Миронівка. У Кагарлику же є необхідна інфраструктура і просторе адмінприміщення, якого немає ані в Обухові, ані в Миронівці.
Голова Миронівської райради Валентина Усик (обрана від БПП):
У 2014 році розглядався Миронівський адмінтерокруг, куди включили Богуславський, Рокитнянський, Кагарлицький район. Ці райони наразі також незадоволені новим розподілом та включенням до Обухова. Миронівка, як центр, має економічний потенціал, вигідне географічне розташування й має стратегічні об’єкти. Обґрунтована пропозиція щодо визначення округом Миронівського району надавалася до Кабміну. Плануємо писати аналогічний спільний лист із сусідніми районами. І це, якщо врешті проведуть адміністративно-територіальну реформу, яка має пройти референдум, а не через нав’язану Кабміном думку. Особисто негативно сприймаю ситуацію із новим адмінтерподілом. Сьогодні так і не внесли зміни до Конституції, незавершена територіальна реформа, а вже планують укрупнення. За п’ять місяців вирішили провести вибори, не маючи для цього навіть відповідної бази.
Голова Згурівської райради Степан Кузьмич (обраний від “Свободи”):
Нашу територіальну зону рекомендовано включити до районного центру Переяслава. Але всі розуміють, що Переяслав територіально незручний, особливо для найбільш віддаленої Згурівки. Питання у швидкому сполученні, а потреба доїхати до райцентру однозначно буде. Решта необхідних умов, інфраструктура та приміщення, є однаково як і в Яготині, Баришівці, так і в Переяславі. А сполучення Згурівки з Переяславом взагалі катастрофічне. Якщо тільки не створюються умови, щоби туди й потреби не було доїжджати. Усе робиться для жителів, тож спершу треба було поставити питання, як буде зручно їм. Згурівський район до обговорень щодо адмінподілу навіть не долучили. І цю претензію райрада планує висловити письмово. У цій ситуації Яготин є найбільш рівновіддаленим для всіх територій і має зручне сполучення.
Голова Баришівської райради Володимир Гуменюк (обраний від БПП):Як можна переходити до наступного кроку реформування, коли процес формування спроможних громад ще не завершений ані в конституційному, ані в економічному та адміністративному ракурсі. Тож розуміємо, що це комусь політично вигідно. Другий етап реформи є новим і невизначеним. У мешканців немає чіткого розуміння меж цього центру: чи будуть доступними публічні послуги саме в Переяславі, чи перерозподілятимуть туди податки. Адже Баришівський район не має прямого транспортного сполучення із Переяславом. На старті децентралізації витрачалися колосальні ресурси на популяризацію реформи і створення ОТГ, залучення місцевого самоврядування до цих процесів, громадських обговорень. А коли зайшла мова про укрупнення районів, то виявляється, що сільради потрібні були лише для успішного першого кроку. Сьогодні позиція місцевої громадськості уряду нецікава: ні загальних обговорень, ані роз’яснень, чому саме Переяслав і як погоджувати робочі моменти районам надалі між собою. І це викликає невдоволення з боку депутатів районної ради. Впевнений, що будуть клопотання і скарги до вищих ешелонів влади щодо таких рішень, прийнятих за дві дні.
Голова Бориспільської райради Владислав Байчас (обраний від БПП):
Я не задоволений проєктом, який затвердив Кабмін. Має бути два окремих райони – Бориспільський і Броварський. Наш район потрібно було об’єднати з Переяслав-Хмельницьким, а Броварський із Баришівським і сусідніми, у них там спільна дорога. У нас із Броварами немає транспортного сполучення. Так само Яготину незручно їхати в Переяслав-Хмельницький район. І перспективним планом ми не задоволені. Звертались щодо цього до міністра розвитку громад і територій Олексія Чернишова. Я не розумію, як із такого сильного району, як наш, можна було зробити дві неспроможні громади. Писали й до Президента, і в область, ніхто нас не чує.
Голова Броварської райради Сергій Гришко (обраний від "Нашого Краю"):
Те, що відбувається із районуванням областей, не можна назвати державницьким підходом. Уся методика формування округів порушена. Ми сесією звертались до Президента, Кабміну, Верховну Раду, профільного міністра Чернишова. Жодної відповіді. Попросили нашого нардепа по округу, щоб він особисто потрапив в Офіс Президента й ситуація якось вирішувалась. Зараз із нас просто знущаються. Я вважаю, що Броварський район має бути об’єднаний із Бориспільським, але з назвою – Броварський і префектура має бути розміщена в Броварах. У нас будується окружна дорога, є міжнародний напрямок на Білорусь та Росію, є розвинута опорна лікарня, головний почтомат, податкова інспекція й ще багато переваг перед Борисполем.
Читайте: Обухів, Фастів чи Васильків: у Київській ОДА тривають обговорення нового районування області
Голова Васильківської райради Наталія Баласинович (обрана від БПП):
До 25 травня був проєкт, ініційований КОДА, де було п’ять районів, у тому числі Васильківський. Туди входив Фастівський, Обухівський, частина Києво-Святошинського. Якимось дивним чином без проведення консультацій та обговорень з’явився Фастівський район. Я вважаю, штучно й на виконання чиєїсь політичної забаганки Васильківщину приєднали до Фастівщини. Це викликало велике обурення мешканців. Була проведена позачергова сесія Васильківської райради з єдиним питанням – про звернення до Президента щодо збереження Васильківського району. Сільські та селищні ради приймали аналогічні рішення. 14 червня відбулося велике віче у Василькові, де громади висловилися категорично проти створення Фастівського району за рахунок наших громад. По всім соціальним, економічним і логістичним показникам значно слабший, ніж Васильків. Також ми знову звернулись до Президента, Кабміна, Президента, профільного міністра, щоби без нас не приймали таке антиконституційне рішення. Наші мешканці налаштовані дуже рішуче й готові йти ходою до Києва, до Кабміну, влаштовувати протести. А я не збираюсь йти проти своєї громади.Читайте: Депутаты Василькова потребовали от властей Украины оставить городу статус райцентра Киевщины
Депутат Яготинської районної ради Ярослав Губерський (обраний від ПП “Укроп”):
Для того, щоби Яготин визнали центром району, у нас усе передбачено: є школи, дитсадки, поліція, пожежна, інфраструктура тощо. Але влада в цьому питанні проявила бездіяльність, хоча важелі впливу в райради були. Знаю, що голова міськради Наталія Дзюба намагалася це питання обстояти, але це лише на словах. Краще тепер точно не буде. Крім того, з невідомої причини затягують і вибори голів до ОТГ.
Про відсутність дієвої реакції з боку районної та міської влади Яготина щодо ситуації з включенням району до Переяслава, заявляв на своїй сторінці в Facebook і директор Яготинського історичного музею Іван Шула.
Київщина – не дуже проти
Проте є й ті території, які більш-менш підтримують позицію уряду. На місцях сподіваються, що коли районні ради втратять свої повноваження, то таке поняття, як “район”, взагалі втратить свою значимість.
Голова Поліської райради Андрій Слепченко (обраний від БПП):
Поліський район має увійти до Бучанського району. А чи погоджуємося ми з новим районуванням чи ні – це вже інше питання. Прийнято на державному рівні – отже, згодні. Думаю, на місцях аналогічна ситуація. Нашої думки не запитували, тож залишається лише погодитися з цим.Голова Рокитнянської райради Олександр Конопчук (обраний від "Батьківщини"):
Наш район підпадає під юрисдикцію Білої Церкви, це було визначено ще від початку. Я розумію, що є райони, які мають свої певні інтереси. Ми – не претендуємо. У будь-якому випадку районування і яке б держава не прийняла рішення, ми – частина Білоцерківського району.Голова Таращанської райради Людмила Урожай (обрана від БПП):
Якщо всі послуги мешканці району й надалі одержуватимуть у Таращі, то немає різниці, де цей центр розташований. Якщо зникнуть такі утворення, як районні ради, і громада буде безпосередньо пов’язана з бюджетом, то поняття “район” втратить свою актуальність. Перш, ніж говорити "за" чи "проти", хотілося б побачити документи. Я не знаю, які зміни будуть у законодавстві і чи задовольнить Верховна Рада інтереси всіх громадян. Хоча жвавого обговорення у районі й немає.Голова Володарської райради Володимир Кузьменко (обраний від Аграрної партії України):
Для Володарського району не було іншого варіанту, окрім Білоцерківського району. З центром маємо транспортне сполучення. Тому питань немає. Є велика проблема щодо перспективного плану – у складі Володарської громади не передбачили село Тедіївка. Його віднесли до не перспективної Маловільшанської громади. Ми зібрали 500 підписів мешканців і будемо звертатись до уряду.
Голова Богуславської райради Володимир Замирайло (обраний від РП Олега Ляшка):
Я думаю, що думку громад нашого району врахували. Медвинській ОТГ, наприклад, було би незручно добиратись до Богуслава. А зараз громади району поділили на два райони. Чи буде так краще – час покаже.
Решта голів - голова Макарівської райради Олександр Гулак (обраний від БПП), голова Ставищенської райради Віктор Малаш (обраний від БПП) та голова Тетіївської райради Наталя Жубер (обрана від БПП), що не увійшли до опитування, не відповідали на дзвінки.
Читайте:
Проект Децентрализация: Софиевская и Петропавловская Борщаговки не спешат объединяться
Проект “Децентрализация”: Войти в Озернянскую ОТО готовы лишь два сельсовета из шести
Проект “Децентрализация”: Великодымерская теробщина этой осенью идет на выборы
Проект “Децентрализация”: Медвинская теробщина идет на выборы в неполном составе
Проект “Децентрализация”: Фурсовская теробщина может лишиться части бюджета
Проект “Децентрализация”: Села Переяслав-Хмельницкого района отказались примкнуть к городу
Проект “Децентрализация”: Кагарлыкская теробщина объединит город и 26 сельсоветов
Проект “Децентрализация”. Политические амбиции мешают состояться большой Боярской теробщине
Проект “Децентрализация”: Тетиевская терробщина готовится к выборам в декабре
Проект "Децентрализация". Узинской терробщине придется поработать над развитием
Проект “Децентрализация”: КОГА тормозит назначение выборов в Циблевской терробщине
Проект “Децентрализация”: Гостомельская ОТО пойдет на выборы только в составе Киево-Святошинского района
Проект “Децентрализация”: Студениковская терробщина готовится к выборам в декабре
Проект “Децентрализация”: Предусмотренная Кабмином Дымерская ОТО может не состояться
Проект “Децентрализация”: Мироновская терробщина ждет позитивного вывода от КОГА
Проект “Децентрализация”: Ржищевская терробщина может стать проблемой для Кагарлыкского района
Проект “Децентрализация”: Ходосовская терробщина может объединить села трех районов
Проект “Децентрализация”: села Ставищенского района готовы митинговать против объединения
Проект “Децентрализация”: Яготинская терробщина не спешит на выборы
“Проект Децентрализация”: Создание Боярской ОТО дошло до суда
Проект “Децентрализация”. Сельсоветы потенциальной Вороньковской ОТО не готовы объединяться
Проект “Децентрализация”: Власти Згуровщины не готовы терять полномочия
Проект “Децентрализация”: Потенциальная Дмитровская терробщина уже год дожидается выборов
Проект “Децентрализация”: Гребенковская терробщина не может быть создана без согласия двух сельсоветов
“Проект Децентрализация”: Создание потенциальной Бышевской ОТО остановилось в 2015 году
Проект “Децентрализация”: Козин поборется за право быть центром терробщины
Проект “Децентрализация”: Пирновская терробщина может быть создана только принудительно
Проект “Децентрализация”: Процесс объединения в Барышевке даже не начали
Проект “Децентрализация”: Терробщина с центром в Украинке может быть названа Трипольской
Проект “Децентрализация”: Рожновская терробщина не может определиться с центром
“Проект Децентрализация”: Обухов может присоединить окрестные села
Проект “Децентрализация”: Иванковская ОТО поборется за зону отчуждения
Проект “Децентрализация”: Ташанская терробщина год ждет позитивного вывода КОГА
Проект “Децентрализация”: Березанская терробщина будет проходить процедуру создания ОТО заново
Проект “Децентрализация”: Володарский район не планирует объединяться в ближайшее время
Проект “Децентрализация”: Полесский район этим летом планирует начать процесс объединения
Проект “Децентрализация”: Богуславская ОТО может объединить не все сельсоветы
Проект “Децентрализация”: Ракитнянский район может объединиться в две терробщины
Проект “Децентрализация”: Калиновская терробщина может быть создана с разрешения Кабмина
Проект “Децентрализация”: Белая Церковь может присоединить три сельсовета
Проект “Децентрализация”: В Броварском районе может появиться Придеснянская терробщина
Проект “Децентрализация”: Потенциальная Вишневская ОТО начала процесс объединения
Проект “Децентрализация”: Германовка и Григоровка Обуховского района хотят быть центрами одной ОТО
Проект “Децентрализация”: Сельсоветы Таращанского района не хотят объединяться в терробщину
Проект “Децентрализация”: Процесс создания Чабановской терробщины стоит на месте
Проект “Децентрализация”: Скандальная Бучанская ОТО первой на Киевщине воспользовалась законом о присоединении
Проект “Децентрализация”: Потенциальная Томашовская терробщина объединит два района Киевщины
Проект “Децентрализация”: Ржищев начал присоединять села двух районов
Проект “Децентрализация”: Потенциальная Бородянская терробщина готова идти на выборы
Проект “Децентрализация”: Фастов планирует присоединить окружающие села
Проект “Децентрализация”: потенциальная Киево-Святошинская терробщина разделилась на две ОТО
Проект “Децентрализация”: КОГА утвердила Мироновскую терробщину
Проект “Децентрализация”: Заборский сельсовет не отдадут Боярке
Проект “Децентрализация”: Барышевская ОТО готовится к выборам
Проект “Децентрализация”: вялое руководство, имитация объединения и недостаточный результат
Проект “Децентрализация”: Обухов планирует присоединить один сельсовет
Проект “Децентрализация”: Березань присоединила пять сельсоветов
Проект “Децентрализация”: Богуславская ОТО не пошла на зимние выборы из-за бездействия КОГА
Проект “Децентрализация”: Ковалевскую терробщину за один день утвердили в КОГА и отправили на выборы
Проект “Децентрализация”: жители Клавдиево-Тарасово просят президента ускорить их объединение
Проект “Децентрализация”: выборы в терробщинах Киевщины под угрозой срыва
Проект “Децентрализация”: 4 сельсовета Иванковского района тормозят создание терробщины
Проект “Децентрализация”: в Бузовском сельсовете скандал из-за присоединения к Ирпеню
Проект “Децентрализация”: потенциальная Вишневская терробщина готовится подавать документы в КОГА
Проект “Децентрализация”: в Ирпене со скандалом пытаются присоединить два сельсовета
Проект “Децентрализация”: Полесский район отложил объединение на следующий год
Проект “Децентрализация”: еще 6 сельсоветов могли бы присоединиться к Ржищеву
Проект “Децентрализация”: терробщины Киевщины просят парламент провести объединение по закону
Проект “Децентрализация”: Киевщина оказалась в числе аутсайдеров рейтинга формирования ОТО
Проект “Децентрализация”: терробщинам Киевщины урезали дотацию на содержание школ и больниц
Проект “Децентрализация”: сельсоветы Белоцерковщины просят Киевоблсовет ускорить их присоединение к городу
Проект “Децентрализация”: Гройсмана просят разобраться с объединением территориальных общин на Згуровщине
Проект “Децентрализация”: протестующий Ворзель войдет в состав Бучанской ОТО
Проект “Децентрализация”: Киевская ОГА одобрила создание Томашовской терробщины
Проект Децентрализация: в Васильковском районе может появиться Калиновская терробщина
Проект Децентрализация: КОГА утвердила создание Глевахской ОТО
Проект Децентрализация: Созданию Макаровской ОТО угрожает новоявленная Комаровская община
Проект Децентрализация: Ташанская терробщина готова идти на выборы
Проект Децентрализация: Гребенковская терробщина поборется за положительное заключение КОГА
Проект Децентрализация: Гатное и Вита-Почтовая хотят спастись от столицы совместным объединением
Проект Децентрализация: Гостомель борется с Ирпенем за создание отдельной общины
Проект “Децентрализация”: администрация Терещука выдала общинам Киевщины еще два позитивных вывода
Проект “Децентрализация”: Калиновская община Броварского района может объединить четыре сельсовета
Проект “Децентрализация”: Сельсоветы Фастовского района надеются успеть добровольно объединиться в Кожанскую ОТО
Проект “Децентрализация”: теробщины Киевщины жалуются на нехватку инфраструктурной субвенции
Проект “Децентрализация”: судебное дело о присоединении Заборья к Боярке рассмотрят заново
Проект “Децентрализация”: смена власти в Копылове заблокировала создание Березовской терробщины
Проект “Децентрализация”: села Бориспольщины хотят спастись от города созданием Золочевской общины
Проект “Децентрализация”: КОГА утвердила создание Обуховской терробщины
Проект “Децентрализация”: Гоголевская община продолжит объединение после утверждения перспективного плана
Проект “Децентрализация”: процесс утверждения Вишневской общины может затянуться до конца года
Проект “Децентрализация”: Козинскую общину Обуховского района могут исключить из перспективного плана
Проект “Децентрализация”: в Бородянском районе суды тормозят объединение общин
Проект “Децентрализация”: Островская община просит президента Зеленского разобраться с решениями КОГА
Проект “Децентрализация”: села потенциальной Боровской ОТО может переманить новоявленная Мотовиловская община
Проект “Децентрализация”: миллионные долги могут оставить жителей Калитянской ОТО без воды и света
Проект “Децентрализация”: Таращанский район может разделиться на две общины
Проект “Децентрализация”: теробщины Киевщины недополучают налоги за землю
Проект “Децентрализация”: бюджеты четырех теробщин Киевщины оказались под угрозойПроект “Децентрализация”: Киевщину могут поделить на шесть районовПроект “Децентрализация”: пять теробщин Киевщины хотят расшириться за счет окрестных сел
Проект “Децентрализация”: села на Васильковщине, рассорившиеся из-за реформы, могут объединить насильно
Проект “Децентрализация”: Киевская ОГА дала сельсоветам последний шанс добровольно присоединиться к ОТО
Проект “Децентрализация”: Бориспольщина и Белая Церковь не определились с центрами развития теробщин
Проект “Децентрализация”: общины Киево-Святошинского района требуют от КОГА пересмотреть состав и количество местных общин
Проект “Децентрализация”: Киевоблсовет просит ВРУ и Кабмин разобраться с проблемными селами Киевщины
Проект “Децентрализация”: вокруг потенциальной Боярской теробщины разгорелся новый скандал
Проект “Децентрализация”: КОГА может вынести негативный вердикт потенциальной Пристоличной ОТО
Проект “Децентрализация”: села Киево-Святошинского района спешно взялись за объединение
Проект “Децентрализация”: Бориспольщину разделят на шесть теробщин
Проект “Децентрализация”: потенциальная Березовская ОТО под угрозой срыва
Проект “Децентрализация”: судьбу потенциальной Феодосиевской общины решит Кабмин
Проект “Децентрализация”: Мироновская ОТО расширила границы за счет трех сельсоветов
Проект “Децентрализация”: Богуславская ОТО просит Кабмин откорректировать перспективный план
Проект “Децентрализация”: Обуховская ОТО поборется за окружающие села с потенциальной Козинской общиной
Проєкт “Децентралізація”: Петропавлівська і Софіївська Борщагівки проти об'єднання з Вишневим та столицеюПроєкт “Децентралізація”: села Переяслав-Хмельницького району відстоюють потенційну Гайшинську громаду
Проєкт “Децентралізація”: найгучніші провали й успіхи Київщини у 2019 році
Проєкт “Децентралізація”: Київщина увійшла в ТОП-5 областей-аутсайдерів за рейтингом формування спроможних громад
Проєкт “Децентралізація”: на Київщині стартувало примусове об’єднання громад
Проєкт “Децентралізація”: сільради Київщини знову відмовляються об’єднуватися із містянами в одну громаду
Проєкт “Децентралізація”: села Миронівського та Кагарлицького районів готові протестувати проти Ржищівської ОТГ
Проєкт “Децентралізація”: громади Київщини вимагають від уряду обіцяного ПДФОПроєкт “Децентралізація”: зміни в Конституцію та права громад
Проєкт “Децентралізація”: десятки громад на Київщині запізнились втрапити в перспективний план
Проєкт “Децентралізація”: Київщина виступила за ліквідацію районних рад
Проєкт “Децентралізація”: села Києво-Святошинського району погрожують перекривати дороги у разі насильницького об'єднання
Проєкт “Децентралізація”: одиниці тергромад Київщини потрапили в рейтинг потужних ОТГ України Проєкт “Децентралізація”: секвестр бюджету залишить ОТГ без засобів для існування та боротьби з епідемією
Проєкт “Децентралізація”: громади Київщини озброюються засобами захисту та ведуть профілактичну боротьбу з коронавірусом
Проєкт “Децентралізація”: Ірпінь та Бородянка поборються за звання райцентру субрегіонального рівня
Проєкт “Децентралізація”: громади Київщини нажахані перспективою укрупнення та централізації повноважень
Проєкт “Децентралізація”: громади Фастівського району виступили проти примусового об’єднання
Проєкт “Децентралізація”: Обухівська громада планує розширюватися за рахунок суміжних сіл
Проєкт “Децентралізація”: Кабмін схвалив ще 45 ОТГ Київщини
Проєкт “Децентралізація”: Вишгород зазіхнув на звання центру ПриірпінняПроєкт “Децентралізація”: Кабмін змінив конфігурації п’яти громад Києво-Святошинського районуФото: коллаж KV
КиевVласть
11 червня 2020 г. 14:45
Раздел: Територія розуму
Природа політичних сил в Україні
Принципи, методи та якість державного управління в розвинених країнах сформувались протягом сотень років війн, революцій та потрясінь, висновки з яких лягли в основу політичних трактатів, що сформували сучасну Західну цивілізацію. Україна, яка географічно та історично розташована на перетинці від Заходу до Азії відчула на собі поєднання різних культурних кодів, архетипів та ментальних характеристик.
Формування сучасних партій
Коли розпався Союз Радянських Соціалістичних Республік, незалежність Україні дісталась доволі легким шляхом. Відтак культура державного управління успадкувалась від імперії, де не було фактичного розділення на гілки влади, воно існувало лише формально. І майже кожен президент в Україні, намагався сконцентрувати в своїх руках максимум важелів впливу на кадрові та управлінські рішення в державі. Виходячи з цього, партійні спільноти, як політичні сили, формувались не за ідеологічними напрямками, а як політичні проекти.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Це все призводило до негативних явищ, такі як корупція, відсутність верховенства права та олігархізація, як тіньовий уряд. Це привело до двох революцій, які бачили своєю метою змінити ситуацію в країні. Перша, “Помаранчева революція”, що відбулась в 2004-2005 роках відбулась після двох каденцій керівництва другого президента країни Леоніда Кучми, який підтримав кандидатуру Віктора Януковича на пост наступного президента. В результаті трьох турів виборів та Революції, президентом став Віктор Ющенко. Хоч і за його керівництва Україна піднялась в рейтингу світової демократії, через те, що більшість повноважень перейшли до парламенту, інститут президента мав мало важелів на управління та просто спостерігав за парламентськими баталіями. Розпуск парламенту та перевибори не сильно змінили ситуацію, і наступним президентом став той, проти кого формувалась “Помаранчева революція”.
Через десять років після першої революції, в Україні спалахнула друга – Революція Гідності і знову проти Віктора Януковича, який узурпував владу та розглядав країну як бізнес для себе і наближених осіб, та поволі, у геополітичному векторі, віддавав Україну Росії. В Україні почала стрімко скорочуватись армія, високі державні пости отримували люди з російським громадянством, при тому, що в Україні можливо лише одне громадянство, спецслужби, у контррозвідувальній роботу, перекваліфікували від протидії Росії до протидії Сполученим Штатам Америки. Наприклад головний перший відділ Служби безпеки України переключився на роботи проти США, замість колись Росії, а Росією став займатись значно скорочений четвертий відділ. Коли в кінці 2013 роки Янукович відмовився підписувати Асоціацію з Європейським Союзом, на Майдан Незалежності вийшли студенти, які вимагали підписання цього документу. Через кілька днів протесту, силовим способом студентів розігнали, завдаючи значних тілесних пошкоджень як самим протестувальникам, так і журналістам і тим, хто просто був поруч. Кадри побиття облетіли всю країну і спричинило наступну, Революцію гідності, яка змусила Януковича втекти в Росію.
Занепад партійної культури
Проте і друга революція не дала тих результатів, які очікувались українським суспільством. На моє переконання, якісні зміни в державі можуть відбутись виключно через побудову дієвих державних інституцій. Зокрема, такими як інститут підготовки кадрів для державних органів та творення системних політичних сил.
Давайте детальніше поглянемо на існуючу нині інституцію політичних сил в Україні та проаналізуємо, чому багато партій, не розкривши потенціалу, зникають протягом трьох років.
На даний момент, за інформацією Міністерства юстиції України, зареєстровано 349 партій. Виникає питання: навіщо така кількість партій в країні із слабко розвиненим інститутом партійного будівництва? На жаль, близько 90% усіх партій використовуються для махінацій на виборах на користь інших, великих партій. Махінації відбувались за рахунок продажу місць у виборчих комісіях, що давало результати потрібній партії. Під час правління Віктора Януковича це було розповсюджена практика, нажаль і зараз такі явища існують. Крім цього, деякі зареєстровані партії продають свій бренд для ребрендингу і використовуються для окремих політичних махінацій в майбутньому.
Це дуже вигідно, оскільки нові власники партії не мають проходити багато процедур зі збору підписів населення України, збирати безліч юридичних документів та проходити нескінченні етапи у Міністерстві юстиції. Достатньо просто купити партію, змінити назву, логотип, статут та учасників і нова, незаплямована політична партія готова.
В даний момент в парламенті України представлено наступні фракції: Політична партія “Слуга народу”, яка набрала більшість голосів у парламенті, яку підтримав президент Володимир Зеленський, ПП “Опозиційна платформа – За Життя”, яка сповідує проросійський наратив, адже, хоч і лідером партії є Юрій Бойко, головну роль у ній відіграє Віктор Медведчук, близький родич та приятель російського президента Путіна. ПП “Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина” з лідеркою Юлією Тимошенко, ПП “Європейська Солідарність” на чолі якої п’ятий президент Петро Порошенко, ПП “Голос” відомого співака Святослава Вакарчука. Крім них представлені дві депутатські групи – “За майбутнє” та “Довіра”. Крім них, на місцевому рівні присутні регіональні партії, такі як: ПП “Час змін”, ПП “Черкащани”, ПП “Опозиційний блок” та інші.
В той самий час, в Україні існують і доволі перспективні партії, з мережею осередків, які так і не змогли стати масовими та достатньо популярними. Серед таких можна згадати “Громадянська позиція”, “Сила людей”, “Європейська партія”, “Голос”, “Сила людей” та інші. При цьому, навіть системні та масштабні політичні сили, такі як “ВО “Батьківщина”, наприклад, втрачають прихильників не дивлячись на розгалужену мережу осередків в кожному регіоні, а набирають політичний капітал партії з проросійськими гаслами та ідеями.
Тим не менше, за останніми соціологічними опитуваннями, недовіра людей до політичних сил в Україні складає 70%, за опитуванням Центру Разумкова. Варто детальніше розібратись у причинах такої високої недовіри людей до політичних сил.
1. Бренди без суті. Багато політичних партій було створено як політичну фікцію з наявними юридичними атрибутами. Як правило, їх могли створювати під конкретні вибори, а не як політичних рух. Методика доволі проста – проводиться соціологічне опитування щодо найбільш важливих для населення проблем, визначається запит суспільства на конкретний образ ефективного політика з панівними рисами, і відштовхуючись від цього, створюють пропозицію на яку вже існує запит. Відповідно, при достатньому вливанню фінансів і залученню політтехнологів, політичний ринок набуває ще одного гравця, який може набрати певний рейтинг. Яскравим прикладом такого бренду без суті можна назвати ПП “Наш край”, що був, по-суті, технічним проектом Адміністрації колишнього президент України Петра Порошенка, і завданням його було прихистити і включити в список непопулярних або “токсичних” політиків, які були вигідні президенту, але він не міг їх включити у список своєї партії “Блок Петра Порошенка “Солідарність”, яка тоді існувала. Після того, як пройшли вибори, дана партія не вела політичної активності, і зараз суспільство вже навіть не пам’ятає про її існування. До такого типу партій можна прирівняти політичну партію “Рух нових сил Михайла Саакашвілі”.
2. Кадровий голод для системних політичних сил. До Революції Гідності найбільшою партією, яка мала найпотужнішу присутність в регіонах була “Партія Регіонів”, після революції вона розпалась на декілька політичних сил, які почали між собою конкурувати за електорат. Потужна партійна мережа, яку успадкувала, частково, “Опозиційна платформа – За Життя”, разом із регулярною присутністю в телеефірах власних трьох телеканалів Віктора Медведчука, дозволила йому посісти друге місце в нинішньому складі парламенту. Досі на електоральних замірах високий рейтинг тримає “ВО “Батьківщина”, яка має і довгу історію і мережу осередків в регіонах, хоча і цій силі стає тяжко змагатись з новими силами.
3. Залуження грошей. На українській політичній мапі існують цікаві кейси створення партій з цікавим та змістовим підходом, де були представлені лідери з певним потенціалом, такі як “Демократичний альянс” або “Сила людей”, проте через відсутність системної роботи по франдрайзингу, тобто залучення фінансів, і її методології та через низьку медійну присутність лідерів таких партій, зараз вони мають рейтинг нижче статистичної похибки.
4. Місцеві партії. Деякі політичні партії створюються юридично як всеукраїнські, але працюють виключно на певних регіон під місцеві вибори в органи місцевого самоврядування. Такі партії як: “Київська громада”, “Партія Чернівчан”, “Союз міста і села”, “Перспектива міста” і тому подібні, вже у своїй назві декларують місцеві амбіції і намагаються впливати на політичне життя свого окремого регіону.
Висновок
Історія політичного життя та її тенденції чітко демонструють, що в Україні вкрай необхідно створювати партії з конкретною ідеологічною основою, цінностями та репутаційно "чистими” лідерами, які дотримуватимуться партійної програми, але при цьому, існувати така партія зможе, лише якщо вона вибудує чітку регіональну структуру та даватиме однопартійцям показники ефективності роботи. В результаті, така партія має вирішити ключові проблеми, які пов’язані з економічними питаннями, зовнішньополітичною орієнтацією та вирішенню проблем дефіциту пенсійного бюджету та медичного обслуговування, що стало гостро актуально у зв’язку з пандемією COVID-19.
Для ефективних змін в країні варто не лише говорити про їх вирішення, а і самостійно вирішувати. І ми, з іншими колегами, створюємо нову партію “Національна платформа”. Партію “з нуля”, без ребрендингу, з чіткими меседжами, ідеологією та професійною командою, яку я маю честь очолювати. Це політична партія нового типу, яка об’єднує компетентних лідерів своєї галузі. На основі центристських цінностей та системного підходу до роботи, діяльність партії орієнтована на трансформацію держави та перехід від кризового етапу до розвитку України. Зазначу, що ми не просто обіцяємо зміни, а регулярно проводимо відкриті засідання комітетів у різних напрямках, де партійці, експерти та дотичні особи беруть участь у обговоренні та разом відпрацьовують дорожню карту змін у кожній окремо сфері.
Читайте: Місія нездійсненна: “українська корупція” чи є шанс її подолати?Катерина Одарченко, партнер SIC Group Ukraine
КиевVласть
20 березня 2019 г. 09:30
Раздел: Територія розуму
Вибори президента України: жорстка позиція у відносинах із державою-агресором, зокрема візовий режим з РФ
Головна проблема України - військова агресія з боку Російської Федерації. Анексія Криму, введення військ на територію Донецької та Луганської областей, підтримка так званих “народних республік” технікою, зброєю, грошима та іншими ресурсами - все це уповільнило розвиток України.
Багато для кого очевидно, що війна з РФ, як її не називай - АТО, ООС, гібридна війна - може закінчитись або нашою перемогою, або знищенням України.
Перемога без жорсткої позиції у відносинах з країною-агресором неможлива, на відміну від капітуляції. Отже, від позиції президента залежить дуже багато.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Якої ж позиції дотримуються кандидати у президенти у відносинах з РФ?
Роман Безсмертний пише про діалог з Росією для повернення військовополонених та “вирішення інших конфліктних питань“. Також він обіцяє плановий, керований розрив економічних відносин з Росією, та заміщення російської продукції власним виробництвом.
Ольга Богомолець не згадує про візовий режим з РФ або інші зміни у стосунках з Росією.
Юрій Бойко обіцяє подолати “протиріччя з усіма країнами-сусідами, у тому числі з Росією”. Яким чином та на чию користь, кандидат не вказує.
Олександр Вілкул оминає тему відносин з країною-агресором у своїй програмі.
Анатолій Гриценко також не вказує, на яких позиціях буде стояти у відносинах з РФ.
Володимир Зеленський не пише про свою позицію щодо відносин з державою-агресором.
Руслан Кошулинський обіцяє визнати РФ державою-агресором на всіх рівнях світової дипломатії, розірвати дипломатичні відносини, а також усі міжнародні договори з РФ та не відновлювати їх до повної деокупації.
Кандидат обіцяє “ініціювати створення міжнародного трибуналу з розслідування злочинів проти людства, здійснених РФ у ході агресії проти України”.
Кошулинський пропонує припинити діяльність російського бізнесу в Україні, запровадити ембарго на російський капітал, товари та послуги, а також націоналізувати активи, кінцевими власниками яких є РФ чи її громадяни.
Олег Ляшко згадує про війну на Донбасі, але не пише, з ким Україна воює. Втім, вказує на необхідність перемоги, але не пише, над ким. Росію Ляшко згадує один раз - в переліку країн, у яких Україна купує вугілля.
Петро Порошенко називає РФ агресором та підкреслює, що вона окупувала українські території. Він пише про повне відновлення територіальної цілісності, суверенітету і незалежності України, і збирається повернути окуповані території Донецької та Луганської областей і Криму політико-дипломатичним шляхом.
Юлія Тимошенко обіцяє провести інвентаризацію заподіяної Росією шкоди, щоб стягнути з неї компенсацію за шкоду, заподіяну українським громадянам, українському бізнесу та українській державі.
Отже, в програмах лише чотирьох з 10 кандидатів (Андрій Садовий вибув, тому його не аналізуємо) РФ визначається як держава-агресор. П`ятеро кандидатів не пишуть про війну з РФ нічого.
Всього троє кандидатів згадують про розрив економічних відносин з Росією або запровадження широких економічних санкцій щодо її бізнесу.
Найбільш послідовною та повною в цьому питанні виглядає програма Кошулинського.
Легко пояснити позиції Вілкула чи Бойка - їх електорат не підтримав би визнання РФ агресором. Але чому в програмі Гриценка оминається тема візового режиму з РФ чи введення широких санкцій по відношенню до РФ, незрозуміло.
Читайте:
Вибори президента України: дерегуляція (зменшення перевірок та контролюючих органів, електронний документообіг, відкриті синхронізовані реєстри)
Вибори президента України: виборча реформа
Вибори президента України: медична реформа
Вибори президента України: впровадження стандартів НАТО в армії
Вибори президента України: легалізація грального бізнесу, легких наркотиків та проституції
Вибори президента України: закон про зброю
Вибори президента України: податок на виведений капітал
Вибори президента України: ринок землі
Чому я проголосую “за”: аналізуємо програми кандидатів в президенти
Олександр Кравченко, журналіст КиевVласть
KиевVласть
16 червня 2017 г. 13:50
Раздел: Територія розуму
Чого чекати від “хитро анонсованого” візиту Порошенка до США?
На питання, що я можу сказати про хитрим чином анонсований візит Порошенка до США я віджартувався: думаю, що у Трампа все дуже погано, якщо доводиться аж на таке йти.
Ну, це жарт звичайно. До певної міри жарт.
Чому хитрим чином анонсований? Ніколи раніше ні Петро Порошенко, ні українська влада не випускали можливості похизуватися досягненнями на американському напрямку. Запрошення від президентів США завжди вважалися у нас здобутком незалежно від продуктивності вояжів до Вашингтона. Цього разу пальму першості профанфарити про візит до Вашингтона віддали журналістам і "незалежним експертам". Останні, природно, не мали підстав відмовитися від пропозиції підіграти. Зрештою, це дійсно круто першими повідомити про неабиякий саміт.
Хитрий фінт з анонсом може бути ще й безпечним способом поширення інформації, яку пізніше можна буде офіційно спростувати, якщо щось не зростеться і візит чи зустріч не відбудеться.
Але як би там не було виверт з "достовірними чутками" замість офіційного прес-релізу особисто я оцінив. Як у тому анекдоті:
- Рабинович, говорят Вы большой интриган?
- Да! Но кто теперь это ценит?!
На місці українських політтехнологів я би не став виносити у заголовки тему "Порошенко зустрінеться з Трампом до Путіна".
По-перше, щось у цьому є меншовартісне. По-друге, ну зустрінеться до Путіна - і що? Перемога? А якщо Путін потім говоритиме з Трампом на три години довше Порошенка, то що - поразка?
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Справи Трампа дійсно паршиві. Заганяють норовливого мільйонера\мільярдера як вовка на полюванні. Та ще й мало чи не всією країною. Може не зовсім саме через любов до Росії, але через Росію - це точно.
Пару тижнів тому Дональд Трамп, виставивши в одному твітті фотографії своїх зустрічей з Павлом Клімкіним та Сергієм Лавром практично і не приховував, що використовує українського гостя для пом"якшення звинувачень у проросійськості.
Той факт, що можливу майбутню зустріч з Петром Порошенком Дональд Трамп використовуватиме з тією ж метою - дати сигнал у внутрішній політиці, що звинувачення у проросійськості є даремними, оскільки його підтримує навіть український президент - зовсім не применшує ролі української дипломатії у просуванні ідеї та організації зустрічі. Буду здивований, якщо цього року наш посол у Вашингтоні Валерій Чалий не отримає якусь серйозну державну нагороду. Очевидно зорі зараз привітні до української дипломатії в США, але скільки негірших шансів було втрачено у минулому?! Це і є одним з виявів майстерності дипломата - скористатися шансом.
Не тривожив би мене і той факт, що Дональд Трамп фактично може приховувати проросійські наміри за контактами з українським лідером. Не тривожив би, якби...
Якби я розумів, що Петро Порошенко сповна скористається майстерно організованим для нього шансом особистої зустрічі з Дональдом Трампом.
Що викликає мій сумнів, і я особисто, і Майдан Закордонних Справ вже неодноразово пояснювали. Мова йде про відсутність нових, цікавих, перспективних пропозицій з боку Української держави.
Навіщо ця зустріч потрібна Трампу ми розуміємо.
Але навіщо вона потрібна Порошенку? Переконувати продовжувати санкції проти РФ? Так, схоже, там у Трампа це вже без варіантів.
Переконувати, що Мінські домовленості безальтернативні? Так, у кого є сумніви, що Трамп це не заперечуватиме? Це якраз і є проблема, що Трамп, швидше за все, наполягатиме, що Мінські домовленості потрібно виконувати. А от чи може дозволити собі Україна або навіть Петро Порошенко виконати ці домовленості - that is the question!
Але який толк з того, що за результатами візиту до Вашингтона українського президента ми дізнаємось, що Високі Сторони погодилися, що не існує альтернативи дипломатичному вирішенню конфлікту?
Ми це почуємо, а через кілька годин знову дізнаємось про чергового загиблого чи пораненого на Сході України.
Тому побажаємо Петру Олексійовичу "бон вояж". Щоправда ми не очікуємо, що повернувшись з Вашингтону він нас чимось приємно здивує або порадує.
А допомагати і підтримувати нас американці будуть. Вони завжди нас підтримували. Як не Україну, то демократію. За цією новиною я би у Вашингтон не полетів.
Богдан Яременко, експерт, голова правління фонду "Майдан закордонних справ"
КиевVласть
4 квітня 2017 г. 09:05
Раздел: Новини
Голова ГО “Рух територіальних громад” Тигов привітав Києво-Святошинський район з 80-річчям
4 квітня виповнюється 80 років з часу створення Броварського і Києво-Святошинського районів постановою Президії ЦВК УРСР про створення адміністративних районів на території приміських зон міських Рад обласних центрів. Голова ГО “Рух територіальних громад” Олександр Тигов привітав мешканців району зі святом та відмітив, що чималий внесок у розвиток району зробило старше покоління його жителів.
Про це KV повідомили в громадському об’єднанні “Рух територіальних громад”.
“80-річчя славного Києво-Святошинського краю - це свято не лише для мешканців району, а й для Київщини та всієї України. Адже тут живуть і творять гарні, щирі люди, працьовиті та завзяті. Неабиякий внесок у розвиток та розбудову району вклали представники старшого покоління, мудрі наставники, вони є прикладом завзятого служіння малій Батьківщині. Також слід покладати великі сподівання на молодь, якій судилося визначати долю рідного краю в майбутньому”, - відмітив Олександр Тигов.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
За його словами, Києво-Святошинський район багатий і на природні ресурси, і на культурні пам’ятки, має потужний промисловий потенціал, привабливий інвестиційний клімат.
“Але найголовніша цінність, це - люди, які живуть і творять у районі. То ж шановна громадо району, дорогі Києво-Святошинці, у День народження нашого району, зичу нових досягнень, наснаги, добробуту, міцного здоров’я, миру і злагоди, терпимості та порозуміння!” - побажав голова ГО “Рух територіальних громад”.
Довідка KV: Києво-Святошинський район славиться багатовіковою історією, яка сягає у сиву давнину. Становлення, розквіт і занепад Київської держави, поневолення українських земель іноземними загарбниками і боротьба українського народу проти соціального та духовного рабства, трагічно-героїчні сторінки Української революції, “Сталінська індустріалізація” та соціальна колективізація, Голодомор 32-33-х років та інші злочини тоталітаризму, події Великої Вітчизняної війни та післявоєнної відбудови, неоднозначні та суперечливі наступні декілька десятиріч, непрості роки після проголошення Незалежності України.
Впродовж всього періоду до соціалістичної революції, відбувся цілий ряд адміністративно – територіальних змін. Київський уїзд входив до складу тодішньої Київської губернії, яка поділялась на 12 уїздів та 203 волості, із них Київський уїзд складався з 18 волостей.
У перші роки радянської влади в територіальному поділі Київської губернії відбулися незначні зміни. 27 квітня 1921 р. було видано постанову ВУЦПК про включення Переяславського уїзду до складу Київської губернії. Київська губернія ділилась на 12 уїздів, Київський уїзд на 20 волостей. У вересні 1920 р. Київський округ був ліквідований. З цього часу і до створення областей райони підпорядковувались безпосередньо центру. Після реформи 1930 р. на Київщині залишилось два самостійних міста: Київ, Бердичів підпорядковані центру – Харкову, а також 19 районів і 1 міськвиконком. Київському міськвиконкому підпорядковувались наступні 48 сільських і 3 селищних виконкоми, з них Білогородський, Бобрицький, Гатнянський, Горбовицький, Гореницький, Горенський, Мощунський, Петропавлівсько-Борщагівський, Петрушківський, Поштово-Вітянський, Княжицький, Крюківщинський, Лісниківський, Михайлівсько-Рубежівський, Мостищенський, селищні виконкоми: Софіївсько-Борщагівський, Тарасівський, Ходосіївський, Шпитьківський, Юрівський.
4 квітня 1937 р. Президія ЦВК УРСР видала постанову про створення адміністративних районів на території приміських зон міських Рад обласних центрів. Були створені Броварський і Київський (Святошинський) райони. До складу Київського (Святошинського) району ввійшло 33 сільські ради і 3 селишних ради: Білгородська, Бобрицька, Гатнянська, Горбовицька, Гореницька, Горенська, Крюківщинська, Лісниківська, Мощунська, Музичанська, Петрушківська, Петропавлівcько-Борщагівська, Поштово-Вітянська, Софіївсько-Борщагівська, Тарасівська, Хотівська, Шпитьківська, Юрівська, Личанська, Михайлівсько-Рубежівська, Мостищенська, Ходосіївська сільська рада в складі Обухівського району.
Про назву походження району - “Святошинський”
“Святошинський”, походить від імені людини, яка здійснила миротворчий, віколомний подвиг. Ім'я цієї людини - Святослав (жив у ХІІ столітті), преподобний Микола Святоша, який був сином Чернігівського князя Данила Святославовича та онуком Святослава Ярославовича, князя Київського та Чернігівського.
В дитинстві князевича Святослава, лагідно називали Святошею, а коли Святоша підріс, то виявив потяг до віри в Бога та бажання служити йому. Тому будучи уже дорослим в 1107 році, прибув він до Києво-Печерського монастиря, де прийняв чернецтво під ім'ям Микола. А через надзвичайну його набожність мирське його лагідне ім'я Святоша поєдналося з монашеським. Так і увійшов він навіки в історію рідного краю.
Чернець Микола Святоша був працьовитим, три роки роботи на кухні, рубав дрова над Дніпром та носив їх на плечах аж до монастиря. Наступні три роки він був сторожем при монастирській брамі, а потім перейшов служити до трапезної. Де б він не працював – усе робив з великим бажанням. І навіть тоді, коли після відбуття посуху він став мовчальником в окремій келії (щоб піклуватися про спасіння своєї душі), не облишив праці: біля своєї келії посадив багато овочів і ніколи не сидів без роботи. Був Микола Святоша чорним кравцем (шив одяг). Коли ж випадав йому вільний час – багато молився. Він був миролюбним, під час суперечок князів у 1142 році виступав як посередник і примирювач. Був дуже безкорисним, усе що одержував від батька та братів, віддавав на будівлю церков, обдаровував бідних. На його кошти купувалися книжки для багатьох церков. Сам преподобний Микола любив читати, мав гарну бібліотеку, яка стала основою для великої бібліотеки Києво-Печерської лаври. На кошт Миколи Святоші у 1108 році було побудовано церкву Святої Трійці, і окремо – шпиталь із церквою Святого Миколи.
У Києво-Печерському монастирі він прожив 36 років і вже за свого життя зазнав слави великого подвижника. Упокоївся Микола Святоша 14 жовтня 1143 року, а провести його в останню дорогу прийшло майже все населення Києва. Мощі преподобного Миколи покояться у ближніх (Антонієвих) печерах. Землі біля Києва, що належали Миколі Святоші, і які він за життя роздав, вказують на велику духовну приналежність їх цій віколомній особистості, життєвий приклад якої світитиме людям і в наступних тисячоліттях. Ось чому найближчий до Києва район і названо Києво-Святошинським.
Розташування
Києво-Святошинський район (пристоличний), входить до складу Київської області. Розташований в центральній частині регіону, в лісостеповій зоні правобережжя Дніпра. Своєю східною межею (понад 60 км) прилягає до Києва. На півночі межує з Вишгородським районом, Бучанською та Ірпінською міськрадами, на заході - з Бородянським і Макарівським районами, на півдні - з Васильківським і Обухівським районами. До 1973 року до Києво-Свято́шинського райо́ну входила значна частина території теперішнього Вишгородського району.
Природні та водні ресурси
Корисні копалини району представлені в основному неметалічними (цегельно-черепичними глинами, будівельними пісками) та паливними торфовими покладами. Розвідано ряд родовищ підземних вод, які використовуються в господарсько-питних цілях.
По території району протікають 15 річок, серед яких: Ірпінь, Рокач, Буча, Козинці, Бобриця, Нивка, Мощунка, Горенка, Горлянка, Віта, Сіверка та інші.
Адміністративний устрій
Адміністративно-територіально район поділяється на 2 міські ради, 1 селищну раду та 25 сільських рад, які об'єднують 52 населені пункти. Адміністративний центр - місто Київ, яке є містом державного значення та не входить до складу району.
Транспорт
Районом проходить низка важливих автошляхів, зокрема:
E40 - європейський маршрут - найдовший євро автошлях, довжиною 8500 км, що з'єднує французьке місто Кале через Бельгію, Німеччину, Польщу, Україну, Росію, Казахстан, Узбекистан, Туркменістан і Киргизстан із казахським містом Ріддер біля кордону з Китаєм,
М06 - автошлях міжнародного значення на території України, Київ - Чоп (державний кордон з Угорщиною),
E95 - європейський маршрут, автомобільна дорога в Східній Європі на території Росії, Білорусі, України, Туреччини,
М05 - автомагістраль міжнародного значення на території України, Київ - Одеса,
E373 - європейський автомобільний маршрут, що проходить територією України і Польщі, траса пролягає від Києва через Коростень, Сарни, Ковель, міжнародний пункт пропуску Ягодин-Дорогуськ, Холм, П'яскі до Любліна, в народі називають - “Варшавка”.
Населення
Середня чисельність наявного населення становить 170 644 осіб (на 1 грудня 2015), національний склад:
українці - 92,0%,
росіяни - 6,5%,
білоруси - 0,5%,
поляки - 0,2%.
Промисловість, освіта, медицина
Район є економічно розвиненим, тут працює багато потужних промислових та сільськогосподарських підприємств.
Освіта представлена одним вищим навчальним закладом - “Боярський коледж екології і природних ресурсів” (відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України). Є близько 100 загальноосвітніх закладів - школи, дитсадки, працює 44 лікувальні установи (поліклініки, амбулаторії, профілакторії).
Визначні об'єкти району:
Києво-Святошинський район, славиться своєю історією, заповідними та екскурсійними об’єктами, зокрема: садиба відомого українського художника Миколи Пимоненка в Малютянці, Михайлівська церква, Будинок Кістяківських, Городище скіфських часів, VI-V ст. до н. е. у Хотові, Городище Х-ХІІІ ст. у Білогородці, Дачні будиночки в Боярці, Покровська церква, Курган та Могильник у Гатному, Краєзнавчий музей, Поштова станція, церква Святого Сімеона Столпника, Михайлівська церква, Залишки садиби Олександра Терещенка та парк у Шпитьках, ДОТи Київського укріпрайону (Лісники, Кременище, Круглик, Юрівка, Тарасівка, Білогородка, Горенка), тощо.
Боярка
Це порівняно молоде місто. Проте Будаївка - його колиска - одне з найдавніших поселень в Україні. Пагорб, на якому стоїть старовинна дерев’яна місцева церква та старий цвинтар, у минулому був невеликим слов’янським городищем часів Київської Русі. Розміщення, розмір, форма городища, навіть те, що воно з усіх боків омивалось водою виритої навкруги канави, засвідчують штучне походження пагорба та дають підставу вважати його оборонною спорудою для захисту від нападу ворогів. Будаївське городище охороняється державою як історична пам’ятка.
Щодо походження назви “Будаївка” існує кілька версій. Перша згадка про село Будаївка в історичних документах з’являється на поч. XVI ст. У цей час його територія перебувала під владою Литви, а потім її захопила шляхетська Польща, а на початку XVII Будаївка належала магнатові Корецькому. У 1648 р. Будаївку визволено від польсько-шляхетської влади, а з 1649 р. включено до Білогородської сотні Київського полку.
У зв’язку з будівництвом у 60-х роках минулого століття залізничної колії Київ-Фастів, що проходила поблизу Будаївки, тут виникла залізнична станція Боярка (22 км від Києва). Назву вона отримала від сусіднього села, яке з 1926 р. перейменовано на Тарасівку. Назву міста “Боярка” етимологи пов’язують зі словом буєрах. На складеному Ушаковим плані Києва 1695 р. в його околицях трапляються назви Боярак, Бояраки. Село Тарасівка розміщено в ярах, у розмитій водою долині, а сусідня з ним Юрівка розкинулась на горбках, дослівно по-старослов’янському “на юру”. Отже, логічно маємо: на юру - Юрівка, на буєраках - Боярка.
В цій місцевості стрімко почало розбудовуватися дачне поселення, на тодішній вулиці Хрещатик, серед могутніх дубів та сосен з’явилися вишукані казкові будиночки, які й досі вражають мереживом дерев’яних фронтонів і віконниць. В одному з них у 1885 році відпочивав Микола Лисенко, основоположник української класичної музики залишив нам величезну творчу спадщину, одна з частин до опери “Тарас Бульба” була написана ним у Боярці.
Шолом Нохумович Рабинович (літературний псевдонім - Шолом-Алейхем) часто бував у Боярці. Цю місцевість він змалював під назвою “Бойберик” у відомому його творі “Тев’є-молочник”.
“Облетели цветы, догорели огни…”- цими словами марив весь Київ. А належать вони перу відомого поета Надсона, у 1886 року 23-річний юнак відпочивав у Боярці, як згадка про той час залишилась назва “долина Надсона” в лісі, де полюбляв гуляти поет.
Читайте также: Киево-Святошинский район готовится к децентрализации
КиевVласть
27 лютого 2015 г. 13:29
Раздел: Територія розуму
Правове середньовіччя
"Жодна вільна людина не повинна бути піддана арешту або ув'язненню або позбавлена прав, або оголошена поза законом, або вигнана, окрім як за присудом рівних собі і за місцевим законом, і не можна зволікати чи відмовити у правосудді жодному".
Це написано 800 років тому - 15 червня 1215 року.
Це одна зі статтей Магна Карта - першого договору між англйськими королем і знаттю, який обмежував права монарха. Як відомо, Великобританія не має Конституції, як цілісного документу. А конституційне право опирається і починає свою історію саме з Магна Карта.
Магна Карта - 63 статті, 3 з яких діють і донині. Включно з процитованою.
Це як ілюстрація до ситуації з Надією Савченко, і тези про скочування Росії до правового середньовіччя.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
Сьогодні там ще й голова слідчого комітету розказав, що принцип примату міжнародних зобов"язань над внутрішнім законодавством шкодить національним інтересам Росії.
А це вже відкидає Росію навіть далі за середньовіччя, коли монархи намагалися дотримуватися міжнародних договорів.
Щоправда актуальним залишається і питання, на якому історичному щаблі розвитку залишається і українське правосуддя?
КиевVласть
середа, 17 квітня 2024 г.
18:19
УВАГА!!! КиївВлада переїхала на новий домен
п'ятниця, 12 квітня 2024 г.
20:56
“Українська команда” передала велику партію дронів-літаків легендарному батальйону “Ахіллес”, - Палатний
20:51
Ексміністр оборони Резніков став директором безпекових і оборонних програм в ГО “Український інститут майбутнього”
20:45
Начальник КОВА Руслан Кравченко у Чернівцях взяв участь у Конгресі місцевих та регіональних влад при Президентові України
20:34
На київській ТЕЦ-5 встановлять додаткові генератори
20:20
В Україну повернули тіла 99 полеглих захисників
20:02
У Києві з суботи відновлює роботу автобус № 7 (схема)
19:54
На Бахмутському та Новопавлівському напрямках відбито понад 40 атак, загалом на фронті 81 боєзіткнення, - Генштаб ЗСУ
19:43
Представники громадськості вимагають припинити переслідування антикорупційних активістів та журналістів-розслідувачів
19:31
Відзавтра, 13 квітня, столичний автобус № 35 подовжить свій маршрут до вулиці Гліба Бабіча (схема)
19:13
“Укренерго” організувала для ветеранів війни програму навчання та працевлаштування “Разом”
19:01
На Броварщині витратять 1,86 млн гривень на облаштування дитмайданчиків
18:49
На вулиці Богатирській у Києві до 21 квітня обмужать рух транспорту (схема)
18:36
У Броварах з'явився новий патріотичний стінопис “Обіймаю тебе, моя Україно!”
18:17
Столична влада зупинила проведення аукціону з надання в оренду Житнього ринку
18:04
У реєстрі зниклих безвісти наразі налічується понад 2 тисяч дітей
11 квітня 2024 г. 14:29
“Азартна біда” давно вже не просто на порозі, а панує в нашому домі. Лобісти ігрового бізнесу вимушено трохи переформатовуються, але тягнуть час явно не в інтересах суспільства, не в інтересах обороноздатності та й не в інтересах українських сімей. І поки відкритим залишається питання: то ж на чиєму боці в цьому питанні Гарант Конституції?
10 квітня 2024 г. 15:44
В останні роки був в лікарнях виключно щоб зробити щеплення від COVID-19. Але минулий місяць змушений був добряче походити по лікарням, різним лікарям і діагностичним центрам.
11 березня 2024 г. 14:38
З весни минулого року ми стали аутсайдерами у війні технологій. Якщо спочатку в нас не вистачало (як і зараз не вистачає) традиційних озброєнь, боєприпасів, натомість були масово мавіки, дрони для скидів, фпв-дрони, а "чмобіки млинці з лопати їли", то тепер ми втратили ініціативу. За три-чотири місяці ми ризикуємо остаточно втратити здатність чинити опір чим-небудь ще, крім стрілецької зброї. Перетворимося на відчайдушних людей, на яких ведуть полювання машини з фільму "Термінатор". Треба негайно вживати радикальних заходів. Дилетанти і мародери від технологій мають поступитися місцем професіоналам і патріотам.
Календар подій