“Скоро буде рік, як у світі панує короновірус. Для спортсменів і танцюрістів – це катастрофа. Особливо для учасників спортивно-бальних колективів, які не просто танцюють, а підтверджують свою спортивну категорію. Для цього їм потрібно постійно брати участь у змаганнях,” ― ділиться своїми побоюваннями Костянтин Савчук, тренер та суддя міжнародної категорії IDSA, майстер спорту міжнародної категорії. Не зважаючи на всі звання й заслуги, він продовжує навчатись онлайн, відвідувати семінари, суддівські та тренерські конгреси й упевнено стверджує: “ Світ танцю не стоїть на місці, а постійно розвивається...” Як можна закохатися у віденський вальс? Коли  мені було 8 років,  я вперше  зайшов у танцювальну залу, побачив, як пари виконують віденський вальс і закохався у цей танець. З того моменту моє життя змінилося. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Мене відразу поставили в пару з дівчинкою, але одразу порозумітися нам з нею не вдалося. Півроку ми ставали одне одному на ноги, були моменти, коли на тренування йти не хотілося, але дуже важливою була підтримка батьків. Я пам’ятаю, коли ми вперше танцювали вальс, рухаючись разом у такт, відчуваючи один одного й мені здавалося, що це було ідеально. А насправді виявилося, що ні… Не все у нас вдавалося відразу, але викладалися на повну. Багато тренувань, робота над технікою виконання, стилем танцю, емоціями ― все це загартовувало мене ще в дитинстві і додавало впевненості у повсякденному житті. Але коли прийшов час перших змагань, нас охопила паніка: здавалося, що всі тренування були марними, ми танцювали і не чули музики, не реагували на поради тренерів, ми їх просто не бачили!  Добре, що  тренери й батьки нас підтримали,  заспокоїли і вмотивували тренуватися далі. Згодом було ще багато фіналів, перемог, призових місць…Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Львівські амбіції Коли я переїхав у Львів, моїм тренером став Юрій Прочко. Новий тренер, нові амбіції. Наш підхід до змагань вже був набагато серйознішим. Ми планували турніри на рік наперед. Ми працювали не лише над танцем, але й над образами, костюмами, зачісками. Результати не забарилися: переможці та призери багатьох міжнародних турнірів в Україні, Росії, Чехії, Молдові, Італії, Франції, Австрії, Польщі, Китаї. В 2011 р. ми привезли срібні медалі з чемпіонату світу в Пекіні IDSA World Open Championship. Це був шалений досвід, цікава поїздка. Участь у підготовці брали одразу декілька провідних педагогів з України, Росії, Італії та Англії. Після цього турніру я почав свою тренерську діяльність. Коли кількість переростає в якість Так появився клуб спортивного танцю “Елегант”. З кожним роком наша танцювальна школа ставала все більшою, а згодом кількість переросла в якість. Вже у 2017 р. мої учні – Єрмаков Любомир та Журба Вікторія стали чемпіонами світу у своїй віковій категорії до 14 років у Чехії (м. Ліберець). Минулого року ця пара виборола друге місце на міжнародних змаганнях Athen Dance Sport Open Championship в Греції (Афіни), перемогу  на Міжнародному фестивалі Chornomorsk Open Cup (Україна, Чорноморськ) і стали призерами Міжнародного турніру Varna Cup у Болгарії (Варна). Коли назбирався багаторічний досвід, я твердо вирішив, що у Львові теж будуть великі змагання. В 2017 р. я втілив свою мрію у реальність ― так з’явився традиційний турнір Elegant Cup. Понад 600 учасників зі всієї України, висококваліфіковані судді, гарний зал, нагороди і чудова атмосфера. Я чую дуже багато теплих відгуків про турнір, є колективи, які регулярно приїжджають до нас. Мене це дуже мотивує вдосконалюватись і дивувати конкурсантів, глядачів та всіх, хто причетний до організації змагань. Люблю свою роботу Я люблю музику, танці й свою роботу. Життя танцюриста дуже різноманітне: ми багато подорожуємо, практично кожні вихідні проводимо в новому місті. На літніх тренувальних зборах збираються кращі тренери й діляться своїми знаннями. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV З майстром танцю спілкувалися юні журналісти ІТА “ЮН-ПРЕС”КиевVласть

В Україні соціальне житло найчастіше асоціюється з непрозорими державними програмами підтримки при купівлі нерухомості, або зі старими об’єктами вторинного ринку. Натомість у світі, частка доступних осель для громадян з невеликими доходами становить від 3 до понад 20% від загального фонду житлової нерухомості, а деякі комплекси є справжніми прикладами авангардної архітектури та екологічного дизайну. Поняття соціального житла в Україні має особливе значення. У нас так називають квартири або іншу нерухомість, яку людина може придбати за допомогою держави. До 2020 року діяло правило, за яким претендувати на допомогу могли люди, заробіток яких не дозволяє винаймати гуртожиток та мати залишок коштів на рівні прожиткового мінімуму. При середній ціні кімнати близько 800 гривень на місяць, гуртожитки є, фактично, доступними навіть для людей з мінімальною зарплатнею. Проте наскільки реально знайти місце та посилитись в гуртожитку, які там будуть умови та контингент сусідів – про це закон вже не згадував. На початку 2020 року цю норму змінили, і претендувати на житло тепер можуть люди, дохід яких не дозволяє забезпечити достойні умови проживання, що включає можливість винайняти принаймні однокімнатну квартиру.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Окрім власне доходу, претендент має також відповідати критеріям соціальної незахищеності. Наприклад, отримати житло від держави можуть діти-сироти, багатодітні родини, люди с інвалідністю, переселенці, та деякі інші категорії громадян. За різними даними, в черзі на соціальне житло перебувають понад 800 тисяч осіб. Тоді як отримати доступні квартири у 2019 році змогли лише 1647 родин. Показовими та неспівставними за об'ємами пропозиції є кейси європейських країн, де кількість об’єктів соціального та доступного житла вимірюється в сотнях тисяч, або навіть мільйонах об’єктів. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться В Німеччині спорудження соціального житла розпочалося після війни, коли від 20 до 25 відсотків всієї нерухомості виявилось зруйновано. Держава частково оплачувала компаніям вартість будівництва житла. Частка підтримки доходила до 50%. Але потім власник такої нерухомості мав здавати об’єкти за доступною ціною – не більше 20% він суми доходу орендаря. Після закінчення певного терміну – від 20 до 30 років, власник будівлі отримував право ставити будь-яку орендну ставку. Звичайно, в межах, що регулювались іншими законами та постановами. На сьогодні, частка соціальної нерухомості в Німеччині постійно зменшується, і зараз сягає трохи більше ніж 3% від сукупного житлового фонду. Але це органічна ситуація, і влада слідкує за тим, щоб попит та пропозиція на ринку залишались збалансованими. Наприклад, паралельно із вибуванням частини житлового фонду з соціальної групи внаслідок закінчення терміну інвестиційних угод, щороку вводяться в експлуатацію нові комплекси. Навіть за відсутності вільного соціального житла, діють різноманітні програми компенсації вартості оренди, щоб вона не перевищувала певний відсоток від доходу домогосподарства. Цікавий прикладом є столиця Австрії Вена, адже там 80% населення живе в орендованих оселях, та 23% користуються соціальним житлом. Всього на 1,7 мільйона населення, місто має майже 220 тисяч таких об’єктів. Також в столиці Австрії постійно зводять нові соціальні будинки. Наприклад, тільки у 2018 році було введено в експлуатацію близько 11 тисяч доступних квартир. Тоді як 2016 році, в столиці Австрії збудували аж 18 тисяч одиниць соціального житла, а 720 мільйонів з загальних 1,3 мільярдів євро були виділені з міського бюджету. Вена залишається одним з небагатьох міст, якому вдалося уникнути значного зростання цін на житло. В середньому, плата за квартиру сьогодні не перевищує 25% доходу людей. Також цікавим є австрійський транспортно-орієнтований підхід до вибору локацій соціального житла. Соціальні комплекси зводять поблизу станцій метро або міської електрички, щоб мешканцям було зручно добиратись на роботу. Примітним є проєкт цілого нового району Aspern Seestadt, який зводять на місці колишнього аеропорту. До 2025 року цей район стане домівкою для двадцяти тисяч мешканців. А дістатися до центру міста вже зараз можна потягом – всього за 25 хвилин. В Нідерландах загальна кількість соціальних квартир та будинків становить близько 2,4 мільйона, або 31% від всього житлового фонду країни. Частка такого житла значно вища у великих містах, таких, як Амстердам, і складає понад 50%. Самі ж райони із доступним житлом виглядають дуже сучасно та динамічно. Особливу увагу влада приділяє розвитку освітньої інфраструктури та об’єктів дозвілля. Завдяки цьому, навіть діти із незаможних родин отримують можливість відвідувати якісні школи та проводити час із друзями в парках і на спортивних майданчиках. Ще в країні практикують змішану забудову, як в районі Vathorst, де тільки 30% квартир є соціальним житлом, а решта 70% – здається або продається на ринкових умовах. Так нідерландцям вдається мінімізувати ризики перетворення районів доступного житла на так звані “гетто”, що інколи трапляється з соціальною забудовою. Аналогічного підходу дотримуються у Франції та ряді інших європейських країн. Світовий досвід роботи з соціальним житлом показує, що навіть в економічно розвинутих країнах, потреба в доступних об’єктах житлової нерухомості виміряється в сотнях тисяч, а подекуди в мільйонах осель. Очевидно, що Україні треба ще довго працювати над власними підходами, аби задовольнити увесь наявний попит. Окрім прямого впливу на розв'язання житлового питання для найменш соціально незахищених верств населення, інвестиції в доступну нерухомість так само створюють робочі місця та запускають економічний мультиплікатор. Для цього необхідні різноманітні програми як на державному, так і на місцевому рівнях, які б включали не лише можливість отримати квартиру у власність, але також допомогу при оренді житла, або можливість винаймати квартиру в держави чи неприбуткових організацій за дещо зниженими тарифами. Нарешті, окрім прямих інвестицій, реальною допомогою може стати комплексний підхід по розвитку цілих районів, в тому числі на місцях колишніх промислових зон, що використовується в Австрії, Нідерландах та інших країнах. Олексій Коваль, керівник проєктів Perfect GroupКиевVласть

На сьогодні банківська система та система енергозабезпечення являються двома ключовими системами забезпечення життєдіяльності держави.  В Україні обидві нещадно грабували, а особливо другу, яка стала основним джерелом збагачення українського олігархату. Можна було тільки диву даватись тим схемам, які розроблялись для збагачення за рахунок держави.  Сьогодні ми зайшли в вирішальну фазу цього процесу. Остання схема зелено-вугільної генерації вражає своїм цинізмом, нахабністю та масштабами. Через рішення Верховної Ради приймались закони  про альтернативну енергетику, вводились казкові зелені тарифи, які неодмінно супроводжувались преамбулою на кшталат “з метою скорочення шкідливих викидів у атмосферу”. Це стало локомотивом впровадження в свідомість широких мас необхідності нарощування зеленої енергетики та  зелених тарифів, які були настільки привабливими, що шукачі надприбутків з усього світу інвестували аж 4 мільярди доларів в  українську зелену енергетику. Серед них були не тільки відомі українські олігархи а й топменеджери енергетичної галузі держави, які достеменно знали до чого це приведе, але мовчали сподіваючись швиденько зірвати гарний куш. Тому ніхто з них  не сказав жодного слова про те, що зелена енергетика абсолютно не самодостатня, її об’єкти в Україні будуть дуже малоефективними, зможуть  видавати електроенергію  не більше ніж 1000-1200 годин на рік з 8760, тобто лише 12% часу,  та потребують балансування якимись іншими потужностями,  якими в  умовах України  може бути тільки  вугільна енергетика.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  В результаті була створена система зелено-вугільної генерації, при якій, в середньому, 3 години на добу енергію видає зеленка, а 21 годину на добу її будуть генерувати вугільні електростанції, які не знали ремонтів та модернізації ще з радянських часів і тому ставлять рекорди з викидів в атмосферу. Більше того, українське вугілля має три особливості: воно найдоржче у світі, найнеякісніше у світі і найтоксичніше у світі. Так вміст сірки в українських вуглях 3%, а то й більше і в усьому світі окрім України такі вуглі заборонені до спалювання, оскільки діє жорстка норма: вміст сірки не більше 1%. Більш того в усьому світі вугільні електростанції або закривають зовсім, так в столиці  Китаю Пекині останню вугільну ТЕЦ закрили ще в 2017 році, або ж на вугільних електростанціях обов’язково ставлять спеціальні фільтри для очистки викидів. В США за останні роки за рахунок фільтрації кількість шкідливих викидів зменшили на 93%.  В Україні не встановлено жодного фільтру на жодній електростанції як державній так і приватній. Та й про які фільтри може бути мова, якщо треба купити палац короля Леопольда. Тому на кожний кіловат згенерованої електроенергії вугільні електростанції України викидають 1 кілограм шкідливих речовин, до складу яких входять такі токсини, як сірчаний ангідрит, оксид  азоту,  важкі метали і т.п.  Якраз з цієї причини введення в експлуатацію  відновлювальної енергетики призводить в Україні не до зменшення, а  до зростання в рази шкідливих викидів, які вбивають українців фізично, а зростаюча в ті ж рази вартість електроенергії вбиває їх економічно. З огляду на вище сказане існують всі підстави говорити, що здійснені чотирьохмільярдні інвестиції в відновлювальну енергетику  України направлені на її фізичне і економічне знищення. Тобто задекларувавши  створення екологічно-чистої генерації, в Україні створили найдорожчу в світі та найтоксичнішу в світі генерацію електроенергії, при якій ціна одного кіловата для промисловості складає 11-12 центів, а в довкілля викидається додатково більше 40 мільйонів тон шкідливих речовин на рік, або ж в перерахунку на зеленку 7кг на кожен кіловат введених зелених потужностей, абсолютний рекорд забруднення середовища. Висока ціна електроенергії не тільки стане на заваді будь яким інвестиціям в реальний сектор економіки України а й призведе до подальшого падіння промислового виробництва та стагнації економіки, в результаті чого зменшиться енергоспоживання, а значить знову зросте ціна електроенергії і так по замкнутому колу до повного колапсу. Країна, в якій найбільша в світі вартість грошей та найдорожча електроенергія, не має ніяких перспектив на майбутнє. Тому з ситуації що склалась може бути тільки один вихід, як і у випадку з Приватбанком: націоналізувати зелену генерацію, хоча б ту, що створена за останні 2 роки, припинити її безглузде розширення і анулювати тарифи її підтримки. Це дозволить знизити та стабілізувати ціни на електроенергію і в підсумку збереже державі величезні кошти та її економіку. Проведем елементарні розрахунки. Інвестиції в 4 млрд доларів дозволили за  останні роки  збудувати 6 ГВт зелених потужностей. Сьогодні, при повному їх завантаженні і роботі 1200 годин на рік, вони згенерують 7,2 млрд кВт.годин електроенергії вартістю 1,3 млрд доларів. Решту часу 7560 годин цю потужність балансуватиме вугільна генерація, яка виробить 45,4 млрд кВт.годин вартістю 3,7 млрд дол., тобто ми українські споживачі заплатим загалом за рік за  цю зелено-вугільну генерацію 5 млрд дол. Якщо націоналізувати і відключити  6 ГВт зеленки, а заодно і зупинити вугільні блоки, що теж  у нас найдорожчі у світі та запустити 6 атомних блоків, які  сьогодні стоять, то за ту ж саму кількість електроенергії, ми , українські споживачі заплатимо лише 1,15 млрд доларів,  а економія складе майже 4 млрд дол. на  рік. Тобто кошти витрачені державою на націоналізацію новоствореної зеленки відіб’ються лише за один рік, не говорячи вже про те, що ми вбережемо нашу землю від  40 млн тон шкідливих викидів за рік. А за десять років задекларованої підтримки новоствореної зеленки держава зекономить 40 млрд доларів. От якраз ці 40 мільярдів і були метою авторів впровадження в Україні зеленої енергетики, ні про яку екологію ніхто і думати не збирався. Ось за ці гроші і йде сьогодні війна держави з олігархами, тільки не зрозуміло на чийому боці менеджмент країни. Несміливі його спроби хоч на кілька  відсотків зменшити тарифи, хоч насправді ці відсотки  нічого не міняють, зустрічають з жорстким спротивом.  Не можна домовитись з тим, хто прийшов вас грабувати, або він  забере все, або ви його поборете і не віддасте нічого. Тим паче, що якщо  взяти до обліку всю збудовану в Україні зелену енергетику ми отримаємо вже 60 млрд доларів, які збираються викачати в найближчі роки з найбіднішої  країни Європи.   Чому ще націоналізація доцільна та необхідна. В Україні ціна відновлювальної електроенергії завжди буде вищою ніж де б то не було у світі, адже у нас нема атлантичного або балтійського  узбережжя, де постійно дують  потужні вітри і за кількістю сонячних днів ми не можемо зрівнятись з Іспанією, а тим паче ОАЕ чи Сахарою. Це в Данії створюють енергетичні острови в океані, суцільно забудовуючи їх  вітряками, які майже безперервно генерують електрику,  оскільки вітри там дують 24 години на добу  365 днів на рік.  У нас такого нема  і встановлювати вітряки чи сонячні батареї, які будуть працювати трохи більше 10% часу дуже дорого,  неефективно і не доцільно,  а балансувати їх  роботу  вугільною генерацією це взагалі  безглуздя.  Лише декілька країн у світі таких як Данія,  завдяки своєму географічному розташуванню та клімату, можуть опиратись на відновлювальну енергетику, всі ж інші мають за базову теплову, або ж ядерну і всі хто розуміється в енергетиці усвідомлюють, що майбутнє все одно за ядерною енергетикою, буде вона традиційною чи гібридною, чи термоядерною покаже найближче майбутнє. І саме тому в світі відновилось будівництво атомних електростанцій, а у Франції реалізується міжнародний проект термоядерного реактора ITER,  в якому беруть участь всі провідні країни світу і який буде обов’язково реалізований. Це єдиний реальний шлях вирішити проблему глобального потепління. Україна теж могла б брати участь у  проекті, маючи до цих пір потрібний науковий потенціал і вчених, які  приймають участь в проекті ITER тільки  на договірних відносинах. Але ми марно тратим гроші на підтримку тих же СЕС, замість того щоб зробити внесок в цей проект і стати співвласником найпередовішої технології у світі. Парадокс заключається в тому, що  встановлені на сьогодні  10 ГВт відновлювальної енергетики вже привели  до колапсу енергосистеми, але згідно національної енергетичної стратегії України, розробленої за часів прем’єра Гройсмана в Україні найближчим часом планується встановити 25 ГВт вітряків та СЕС, що при нинішньому споживанні електроенергії означає повне закриття атомної енергетики. Мабуть треба буде ще будувати нові вугільні електростанції, щоб збалансувати ці гігавати електроенергії космічної ціни, та ще й доплатити міжнародній спільноті за зростання викидів згідно Кіотського протоколу, не говорячи вже про те, що це в найближчі роки буде коштувати  Україні  більше 100 млрд доларів переплат, які благополучно осядуть в кишенях відомих осіб. Сюди ще треба добавити мільярди виплат по Кіотському протоколу. Ми втрачаєм високотехнологічну базову атомну енергетику, втратим і так ледь живу економіку   і під прикриттям 10%  зеленої енергетики  за шалені гроші повернемось  на століття назад, в вугільну еру.  Таку програму можна було розробити або будучи повним ідіотом, або ж  отримавши надзвичайно великого хабаря. Але цю енергетичну стратегію, чомусь ніхто переглядати не поспішає, навпаки щоденно намагаються переконати населення,  що електрика повинна коштувати дорого і платити за неї треба багато. Все-таки мабуть 100 мільярдів  доларів  дуже  гарні гроші. І ні у кого не з’являється запитання, а чи витримає країна взагалі  таке навантаження. Весь світ бореться за дешеву енергію, а ми за дорогу, мабуть тому, що найбідніші. Чомусь нікому не приходить у голову вирощувати боби какао  в Україні, клімат не той. А  от  будувати сонячні електростанції будь ласка, адже на цьому можна заробити величезні дармові гроші, треба лише  пообіцявши вирощувати боби за шалені гроші, а насправді плодити  будяки в необмеженій кількості, головне, щоб після того як все це закінчиться і такі бажані мільярди будуть успішно  поцуплені, ніхто  не поніс відповідальності ні за гроші, ні за будяки. А закінчитись все може дуже сумно і  ми замість газового, в недалекому майбутньому, сядем на російський електроенергетичний крючок, адже вона сьогодні світовий лідер ядерної енергетики  та  член проекту ITER. Олександр Дубров, ексчлен ради НБУКиевVласть

Юні й дорослі  журналісти, телевізійники, фотографи, медіа-педагоги “відфейбучили”, “відінстаграмили”, “відютюбили”, “відгуглили”, відфестивалили на відстані! XVIII Міжнародний фестиваль-конкурс дитячо-юнацької журналістики “Прес-Весна на Дніпрових схилах” ІТА “ЮН-ПРЕС” Київського Палацу дітей та юнацтва незмінно пройшов  15-17 травня, але онлайн. Такий формат “Прес-Весни” – вперше.  Впродовж двох місяців на пошту  Фестивалю приходили роботи, зареєстровані в гугл-формі. Всього цьогоріч на адресу “Прес-весни” надійшло 874 роботи з різних регіонів України. А також із Білорусі, Узбекистану, Франції, Польщі, Молдови, Чехії та Нідерландів. Найбільше робіт надійшло з м. Бердянськ Запорізької обл., м. Лиман, Донецької обл., м. Кременчук, Полтавської обл., м. Кривий Ріг, Дніпропетровської обл., з Чернівецької області та з Києва. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Творчі роботи подавалися на конкурс у 10 номінаціях у сфері медіа: “Літературний твір”, “Газета, “Журналістська робота”, “Нові медіа”, “Медіа-проект”, “Відеоробота”, “Фоторепортаж”, “Радіоробота”, “Традиції та новаторство”, “Голос покоління Z”. За кількістю надісланих робіт лідерами стали “Журналістська робота”, “Відеоробота” та “Фоторепортаж”. В умовах карантину виросла конкуренція серед робіт технічного спрямування. Усі роботи оцінювало професійне журі:  редактори та журналісти провідних засобів масових комунікацій України, науковці та практики столичних закладів вищої освіти.  За 18 років “Прес-весна” дала старт і дорогу в світ журналістики сотням дівчат і юнаків з різних куточків України та з багатьох країн світу. Для всіх, хто хоч раз побував на цьому Фестивалі, “Прес-весна” – це нові знайомства, шалений драйв і ритм, теплохідна прогулянка Дніпром, екстримальні змагання, цікаві квести!.... Але цьогорічна ситуація в світі внесла свої корективи. Несподівано цьогорічна тема “2020: МОЯ КРАЇНА В СМАРТФОНІ” стала пророчою, проте вимушена ізоляція не завадила здійсненню довгоочікуваної події року для юних журналістів України та зарубіжжя!   Учасники та організатори Фестивалю підготували приголомшливе свято журналістики. 3 дні яскравого та професійного журналістського свята онлайн; 18 цікавих та корисних заходів для юних “акул пера” в мережі; 13 вебінарів, брифінгів і майстер-класів у прямих ефірах та онлайн  від експертів ― професійних журналістів, блогерів та медіатренерів, на  які зареєструвалося понад 400 учасників.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Учасників фестивалю привітали: директор Київського Палацу дітей та юнацтва Оксана Добровольська, керівник ІТА “ЮН-ПРЕС” Надія Іллюк,  заступник голови Київської міської державної адміністрації Валентин Мондриївський, Голова Національної спілки журналістів України  Сергій Томіленко, перший заступник Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України Богдан Червак. “Київ – дружнє місто для талантів. Потрібно виявляти нові таланти і можливості для їхньої реалізації в житті” – підтримав відкриття 18-го Міжнародного фестивалю-конкурсу “Прес-весна на Дніпрових схилах” Валентин Мондриївський, заступник голови Київської міської державної адміністрації. До речі, за першою освітою він ― журналіст, – “Приємно, що Київ є організатором і господарем таких великих і значимих фестивалів. Це для нас не вперше. В історії міста і країни вже відбулися Євробачення, єврофутбольні баталії, великий музичний фестиваль “Атлас” і “ПРЕС-весна” Київського Палацу дітей та юнацтва має всі можливості розвиватися й надалі”. Фішкою Фестивалю є традиційний медіа марафон “Інфоманія”, під час якої юні й дорослі учасники фесту в режимі нон-стоп дві доби надають свої журналістські матеріали, фото та відео, присвячені подіям Прес-весни та 30-річчю ІТА “ЮН-ПРЕС”, розкривають свої враження від нового формату цьогорічного фестивалю, згадують цікаві фестивальні моменти минулих років.  У  програмі фестивалю:  ретроспектива “Прес-весна на Дніпрових схилах: повноліття” до 30-річного ювілею ІТА “ЮН-ПРЕС” Київського Палацу дітей та юнацтва, привітання від гостей та організаторів, віртуальна екскурсія Києвом; презентація нових проєктів ІТА “ЮН-ПРЕС” КПДЮ “Представляємо кращі практики”; і, звичайно – церемонія нагородження “Віват, переможцям!”. А переможці цьогорічного фестивалю-конкурсу солідні: 41 переможець заочного конкурсу, 51 номінант спецпремій заочного конкурсу, 12 переможців конкурсу для репортерів фестивалю онлайн-редакції #Інфоманія: 2020. Перемогу в номінації “Журналістська робота” вибороли: Ксенія Уткіна (м. Вишгород) і Анна Останіна (м. Лиман, Донецька обл); ІІ місце дісталося Імаш Бауедінову та Русланбеку Джуманиязову, з м. Нукус, Узбекистан і Дмитру Полубоку з м. Бердянськ. На ІІІ місці – киянка Діана-Катерина Редько та бориспільчанка Ольга Кацан. У номінації “Газета” І місце виборола газета “Ірпінь-Тайм” Національного університету  фіскальної служби України,  На ІІ місці – газета “Країна Творчості” Будинку дитячої творчості Заводського району м. Миколаєва і Прес-центр “ТСН” з м. Кривий Ріг. ІІІ місце здобула газета гуртка “Школа журналістики” з м. Миколаїв. Номінація “Фото” визначила безсумнівним переможцем киянку  Вероніку Балашову. На ІІ місці – Дарія Кінаш (м.Бердянськ) і  Ліза Вегера (м. Київ). ІІ місце розділили киянин Леонард Тодуа і творчий колектив Палацу Молоді ім.. Ю. Тувіма з м. Лодзь (Польща). У номінації “Медіапроект”  перемога дісталася зразковому художньому колективу “Юний журналіст” з м. Полтава. ІІ місце посіла медіа-педагог з м. Кобеляки Олена Білаш. ІІІ місце дісталося Дитячому медіацентру “K-video” Чернівецької гімназії №2, м. Чернівці. Номінація “Нові Медіа”: І місце – Марія Юдінцева, м. Кривий Ріг; ІІ місце  – сайт “Хай Так. Медіа, яке роблять діти” від гуртка “Юний журналіст” з м. Полтава; ІІІ місце – Ольга Кацан, м. Ірпінь. Номінація  “Літературний твір”: І місце – киянка Косцова Анна; ІІ місце -  киянин Новак Артем; ІІІ місце – Мучанка Вероніка , м. Вінниця. Номінація “Відеоробота”: І місце  - Терьохіна Марія та Лисенка Віктор, м. Київ і  творчий колектив коледжу ЧНУ імені Юрія Федьковича , м. Чернівці;  ІІ місце  поділили вихованці  гуртка “Юний журналіст” Полтавського  обласного центру естетичного виховання учнівської молоді та Аня Гусар з м. Сміла, Черкаської обл. ІІІ місце розділили Даннбаум Валерія з  м. Запоріжжя і Плотнікова Ольга з м. Чернівці. Номінація “Радіоробота”: І місце – Марія Шкурко та Катерина Шаповаленко КПДЮ; ІІ місце – дитяча інформаційна агенція “Крила”, м. Чернігів; ІІІ місце – Корольова Олена та Агеєва Кристина, вихованки телерадіостудії “Зміна”, м. Кривий Ріг. Номінація “Голос Покоління Z”: І місце – Ігор Дармостук, шеф-редактор Інтернет-видання “КиевВласть”; ІІ місце – Мирослава Забродська, керівник прес-служби Київського Палацу дітей та юнацтва; ІІІ місце – Юлія Потапенко,  редактор відділу “Сім’я”, видання “Голос України”. Номінація  “Традиції і новаторство”: І місце – Бондар Ярослава, м. Луцьк; ІІ місце – Місюкевич Олена,  м.  Кривий Ріг;  ІІІ місце – Яцевський Ярослав, м. Київ. Організатори Фестивалю-конкурсу: Київський Палац дітей та юнацтва, Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за підримки Міністерства освіти і науки України. Співорганізатори заходу: Національна спілка журналістів України, Державний комітет телебачення та радіомовлення України, Академія української преси, Національна спілка письменників України тощо. Готуємося до наступних фестивалів! Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" КиевVласть

Наразі в керівництві нашої держави сперечаються – треба чи не треба зараз впроваджувати  "Єдину державну е-системи у сфері будівництва".  Потрібно усвідомити, що без створення містобудівного кадастру ніякої будівельної е-системи не може бути. При цьому група активних діячів продовжує в Україні "реформи" з повною відірваністю від реалій європейського досвіду реєстрації об'єктів, обліку показників розвитку територій, звітності органів управління (нагляду і контролю). Впевнений, що зараз потрібно говорити про кадастр  і про моніторинг, а не про симулякр е-системи реєстрації будівельних об'єктів з порушеннями ДБН і неіснуючий досвід "єдиної е-системи сфери будівництва". Ще за часів античності, в Римській імперії велись поземельні книги кадастру (реєстру) прав на майно для великих латифундистів, а в 1718 році почали створювати перший кадастр землі та нерухомості на картах у масштабі 1:2000. Цей кадастр введено в дію 1 січня 1760 року і названо міланським “парцелярного” типу. Він слугував основою для розробки систем кадастрів Франції, Бельгії, Австрії, Голландії і Швейцарії. Його ще інколи чомусь називають “наполеонівським”.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  До середини XIX століття в західноєвропейських країнах земельні справи з реєстрами (кадастрами) обліковували різні напрями, які розподілялись на 4 групи: 1) справи, пов'язані з оподаткуванням землі або фіскальний кадастр; 2) справи з юридичного зміцнення кордонів земельної власності та розмежування; 3) справи по переділу і перерозподілу земельних володінь, підготовки земельних ділянок для нового будівництва чи іншого освоєння володінь, розділ общинних земель, будівництво доріг, встановлення і зняття сервітутів тощо; 4) справи за визначенням прав на нерухоме майно, відомі в німецьких державах як поземельні книги, в інших європейських країнах – як іпотечні книги. Для розуміння доцільності імплементації будь-якого іноземного досвіду в Україні, необхідно усвідомлювати, що облік даних в країнах ЄС базується в єдиній системі координат у формі Номенклатури територіальних одиниць для статистики (фр. nomenclature des units territoriales statistiques, NUTS). В цій системі найнижча ланка місцевого рівня країн ЄС (комуни) не володіє інструментами обліку земельних питань, не розробляє планувальну документацію місцевого рівня та не створює системи містобудівного і земельного кадастру.  Так, 2479 польських муніципалітетів (гмін) відносяться до низового рівня NUTS 4-5 і проводять моніторинг та відповідають за: 1) громадський транспорт; 2) соціальні послуги; 3) житло; 4) навколишнє середовище; 5) культуру; 6) дошкільну та початкову освіту. Земельні та планувальні функції (містобудівні) знаходяться на вищому рівні повітів та воєводств. Громади в Україні, натомість, мають право створювати органи містобудування і архітектури (землекористування). Тобто, українські реформи не відповідають європейським зразкам і практикам, тому, вважаю, що доцільно законотворцям замислитись в “турборежимі”, а не лише писати сумнівні закони, імітуючи реформи та впроваджуючи недосяжні плани децентралізації технічних можливостей і фінансових ресурсів ведення єдиного кадастру. Країни з населенням менше 5-7 млн осіб та площею втричі меншою за 500 тис. кв. км українських територій мають іншу структуру влади (як правило дворівневу) і не можуть бути взірцем або прикладом для української реформи. Принципи управління територіями і народно-господарським комплексом 40-мільйонної української унітарної держави не можуть базуватись на досвіді країн, які менші за одну область України. Облік статистичних даних та рівні збору інформації (паспортизація) територій та господарської діяльності в Україні були визначені ще в 1997 році і базувались на впровадженні системи містобудівного та земельного кадастрів, як єдиної державної облікової системи. На прикладі великих за розмірами та кількістю населення країн можна порівняти можливості та проаналізувати сильні і слабкі сторони системи кадастрів для прогнозування розвитку єдиної системи е-статистики та геопросторових даних адміністративних одиниць території Україні.  Наприклад, в США діє “актова система реєстрації прав”, в якій держава виступає лише в ролі реєстратора і не бере на себе ніякої відповідальності стосовно контролю за дотриманням законності здійснення операцій з землею та нерухомістю. Натомість, кадастрова система Німеччини має дві складові: кадастр нерухомості та господарський кадастр. В першому кадастрі нерухомості міститься класифікація земель за природними, економічними та юридичними показниками і визначаються параметри ділянки і об’єктів. В господарському кадастрі поділ відбувається за видами використання: землі безпосередньо сільськогосподарського призначення (рілля, сади, виноградники тощо), лісогосподарські види (ліси, болота та землі, непридатні до обробітку), землі під забудову та інші землі (дороги, аеродроми тощо). На основі отриманих даних формується оптимальна система планування і управління земельними ресурсами, прогнозування трансформації угідь. Як саме обліковуються статистичні дані про територію в розвинених країнах можна зрозуміти на основі порівняння повноважень і технічних, правових, планувальних, майнових особливостей ведення кадастру. В країнах, в яких діє “наполеонівська” кадастрова система, до визначення просторового знаходження земельної ділянки підходять по-різному. Так, в Італії земельний кадастр розділяється на “горизонтальний” до нього відносяться об'єкти, що знаходяться на горизонтальній площині землі, і “вертикальний”, так званий урбаністичний, куди входять будівлі і споруди. Досить слабкою в наполеонівській кадастровій системі є юридична сторона – дані кадастру не вважаються правовими, тобто, довідки, отримані з реєстру, не мають юридичної сили, що тягне за собою низку правових негативних наслідків для покупців. Натомість, в Іспанії кадастр має фіскальний характер і кадастрова система цього типу складається з картографічної і текстової частин. У кадастр включені реєстр прав і кадастрові карти. Реєстри, як правило, взаємодіють, але не інтегровані в єдину систему. Додатково в кадастри включаються реєстри, що містять відомості природного і кліматичного характеру (грунти і природні ресурси). Особливістю земельного кадастру саме в Іспанії є розділення його на міський та сільський. Сільський кадастр ведеться згідно з двома напрямами: інвентаризація земель сільськогосподарського призначення в цілях реєстрації та оподаткування (зміни фізичного, економічного та юридичного характеру). Досвід розвинених і великих країн показує, як має виглядати сучасна, ефективна, добре організована кадастрова система територій місцевого самоврядування в Україні: - юридична частина кадастру має розкривати інформацію про усіх власників та користувачів землі від сьогодення до початку ведення записів за “французьким” кадастром; - технічна сторона має забезпечити дані про всі якісні та кількісні показники ділянки, параметри об’єктів нерухомості, як в “іспанському” кадастрі; - економічна складова має містити інформацію про способи використання цієї ділянки або всієї території в господарських цілях, як в “італійському” кадастрі; - просторово-планувальна частина кадастру (містобудівна) має містити прошарки з відомостями про об’єкти архітектури (зонування за видами використання) для отримання умов і обмежень планувального, інженерно-транспортного, будівельного характеру. Проведені зміни в земельному і містобудівному законодавстві України створили юридичну основу для Єдиної цифрової системи та побудови планів використання земель та об’єктів нерухомості, але здійснення реформи призвело до колапсу в містобудівному кадастрі та створення замість єдиної системи реєстрації понад 15 різних кадастрових систем по кожній галузі господарської діяльності. Крім того, в Україні значною проблемою досі лишається процес реєстрації інформації про земельні ресурси, права власності, використання та оцінку земель і об’єктів архітектури у єдиній кадастровій системі. На жаль, Закон України “Про національну інфраструктуру геопросторових даних” (№554-IX від 13 квітня 2020 року), який був розроблений без врахування європейського досвіду статистичної звітності і реєстрації NUTS 4-5, має на меті лише зручний продаж землі за спрощеними е-додатками земельного кадастру в інтересах бізнесу та комерційної складової публічного управління.  Єдина система вітчизняного кадастру має бути інтегрована в систему ЄС і стати системою не лише реєстрації, накопичення і узагальнення даних про землі (території), а й обліку, управління і забезпечення збалансованого і сталого розвитку країни за всіма критеріями. Виктор Глеба, эксперт-градостроитель, член-корреспондент Украинской академии архитектуры, кандидат наук государственного управленияКиевVласть

На погоджувальній раді парламенту вкотре звернула увагу на питанні комунікацій між парламентом та урядом. Нещодавно Кабінет міністрів представив поетапний план виходу з карантину. Проте цей документ не обговорювався з Верховною Радою, керівництвом парламенту, депутатськими фракціями та групами, комітетами. Давайте подивимося на досвід наших європейських колег, зокрема, Франції. Урядовий план виходу Франції з карантину дебатувався в парламенті. За цю стратегію проголосували більшість депутатів, хоча були й такі, які не підтримали документ. Але таким чином французькому суспільству було публічно надано всю повноту інформації. Також продемонстровано співпрацю виконавчої та законодавчої гілок влади. Тобто сформовано загальнонаціональне бачення шляхів виходу з карантину і подолання наслідків СOVID-19. На жаль, у нас все відбувається навпаки. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Тому я прошу запросити на позачергове засідання Верховної Ради прем’єр-міністра Дениса Шмигаля. Він має публічно презентувати народним депутатам і всьому українському суспільству план пом’якшення карантинних заходів. У нас повинна бути можливість задати питання прем’єр-міністру про передумови та шляхи реалізації кожного з етапів цього плану. Також маємо почути, як урядова стратегія виходу з економічної кризи та подальшої боротьби з негативними наслідками пандемії для всіх сфер життя накладається на поетапний план виходу з карантину. Нас цікавить, що збирається далі робити Уряд для підтримки найбільш вразливих категорій населення, малого і середнього бізнесу. Тоді суспільство, наші виборці будуть краще розуміти, що і як робить держава сьогодні, чого очікувати завтра. Вкотре нагадаю про обіцянку прем’єр-міністра створити постійно діючий Антикризовий штаб, до якого б увійшли всі парламентські політичні сили та їх лідери. На жаль, цього не відбулося. Цей механізм так і не запрацював. У нас зараз, давайте говорити відверто, парламент - окремо, а уряд напрацьовує законопроекти та рішення - окремо.  Прем’єр анонсує адаптивний карантин, який наче підтримала Рада з питань економічного розвитку, але з Верховною Радою ніхто не порадився. Хто, як кажуть, встиг добігти першим, того питання і виносяться на позачергове засідання парламенту. Це дуже погана практика, яку треба припиняти. В результаті маємо слабку довіру суспільства до заходів карантину, нерозуміння, що буде далі з економікою та соціальною сферою. А десь вже відверте обурення, яке виливається в акції протесту підприємців. Це вже видно з акцій, які відбуваються під Кабінетом міністрів. У нас в порядку денному позачергових засідань, на жаль, досі відсутня допомога гуманітарній сфері, яка сильно постраждала від пандемії та жорстких карантинних обмежень. Варто зазначити, що, завдяки зусиллям комітету з гуманітарної політики, питання підтримки культури все ж піднімаються. Членами комітету напрацьований відповідний законопроект. Разом зі змінами до Податкового і Бюджетного кодексів, він здатен дещо пом’якшити удар по культурі. Окремо хочу зупинитися на питанні, яке ми маємо задати самі собі. Як Верховна Рада збирається виходити з карантину? Коли ми плануємо це робити, на якому з етапів урядового плану? Нам треба, як інституції, всім разом зібратися і напрацювати власну стратегію з чіткими датами, алгоритмами дій, щоб безпечно повернутися до повноцінної та ефективної парламентської діяльності. І останнє, теж з досвіду наших французьких колег. Починаючи з 11 травня, Франція планує щодня здійснювати близько 700 тис. тестів на коронавірус. Тестуватимуть всіх громадян, які мають підозрілі симптоми. Це вже невід’ємна складова їх стратегії протидії COVID-19 та виходу з карантину.  Але ми досі так і не побачили стратегії масового тестування населення від українського уряду. Кого необхідно тестувати в першу чергу? Чи буде проводитися у нас тестування на антитіла до коронавірусу, щоб люди могли якнайшвидше повертатися до роботи? Які це будуть тести, хто їх робитиме? Дуже багато питань без відповідей. Без розуміння та підтримки суспільством тих антикризових заходів, які вживаються урядом та законів, які ухвалює Верховна Рада, нам буде дуже важко впоратися з викликами, що стоять перед країною. Читайте: Кабмин утвердил критерии возобновления работы продрынков с 30 апреля Олена Кондратюк, віце-спікер Верховної Ради IX скликання Источник публикации КиевVласть

Відео-рецепти допоможуть урізноманітнити щоденний раціон і запропонують готове меню до святкового столу. Видання КиевVласть пропонує читачам добірку сайтів і Youtube каналів, де можна знайти рецепти страв з різних куточків світу і відтворити їх на своїй кухні. Кулінарний канал Джеймі Олівера Британский шеф-кухар написав не одну книжку, присвячену кулінарному мистецтву і авторським рецептам. На YouTube сторінці автора вже майже 5 мільйонів підписників і більше тисячі відео з рецептами страв з різних куточків світу. Крім власних рецептів, Джеймі також запрошує інших кулінарних гуру, які пропонують рецепти страв для будь-якого свята чи цікаві варіації добре відомих страв. Зокрема, на сторінці можна знайти рецепт традиційного італійського кексу Панеттоне, який нагадує українську паску. Також у Джеймі Олівера є власний сайт, де можна знайти детальні рецепти з інгредієнтами і технологією приготування. Сайт: jamieoliver.comПодписывайтесь на новости “КиевVласть”  Рецепти від Гордона Рамсі Гордон Рамсі – відомий шеф-кухар і ведучий кулінарних шоу. Він проходив практику у багатьох метрів кулінарії у Франції, Італії і Англії. Під його керівництвом лондонський ресторан “Aubergine” отримав дві зірки Мішлен. На сайті шеф-кухаря можна знайти рецепти на будь–який смак. Вони поділені на 4 основні категорії – страви з птиці, яловичини, овочів і здорове харчування. Водночас, Гордон Рамсі публікує відео-рецепти на своїй сторінці у YouTube. Один з найпопулярніших десертів на сторінці – яблучний пиріг з хрумкою скоринкою, який чудово підійде до Великоднього столу. Сайт: gordonramsay.com Tasty Популярна серія рецептів пропонує короткі ролики простих страв і більш складних. Рецепти каналу можна часто бачити у соціальних мережах. Їхня особливість – пришвидшена зйомка задля зручності збереження собі на сторінку. На окремому сайті можна знайти кілька категорій рецептів – здорове харчування, швидкі і легкі рецепти для вечері, весняні рецепти десертів і основних страв, вегетаріанські рецепти, страви з 5 чи менше інгредієнтів і страви для особливих подій. На YouTube каналі Tasty можна подивитись практичні відео з приготування окремих страв. Наприклад, на сторінці можна подивитись добірку з 8 десертів, які можна приготувати вдома без складнощів. Сайт: tasty.co Кулінарний сайт Байрона Талбота Байрон Талбот працював разом з такими відомими кулінарними митцями як Томас Келлер і Гордон Рамсі. Він був шеф-кухарем у найпопулярніших ресторанах Америки. На своєму сайті і YouTube каналі, кухар пропонує подорож національними стравами країн світу. На сайті можна знайти детальні рецепти з фото та кількістю інгредієнтів. YouTube канал пропонує візуальний супровід до рецептів відомих страв, які стануть доповненням до кожного столу. До Великоднього столу можна приготувати традиційний сирковий чізкейк з ніжною начинкою і пісочним тістом. Сайт: byrontalbott.com Як це приготувати (How to cook that) Сайт і YouTube канал пропонують добірку різноманітних рецептів для будь-якого столу. Сайт спеціалізується на приготуванні десертів, а тому стане чудовим джерелом натхнення для приготування солодких смаколиків до святкового столу або на кожен день. Зокрема на сайті є категорії торти, десерти, шоколад, макарони і безглютенова випічка. На YouTube каналі сайту представлено чимало відео-рецептів, які поетапно продемонструють технологію приготування десертів і випічки. Одним з найсмачніших вважають лимонний італійській пиріг, який стане смачним доповненням до Великоднього столу. Сайт: howtocookthat.net Фото:telegraph.co.ukКиевVласть

Вже минуло півмісяця з часу запровадження державою карантинних заходів в Україні. Проте, й досі влада не забезпечила українців і, передовсім, медиків найелементарнішими засобами захисту – медичними масками, дезінфекторами й іншими критично-необхідними речами. При цьому топ-чиновники не перестають годувати посполитих пустопорожніми обіцянками: мовляв, ці товари з’являться в аптеках та рітейлових мережах вже завтра. Однак, це “завтра” і досі не настає. Водночас, на повну потужність працює спекулятивний ринок, на якому ціни на такі товари зашкалюють у 10-15 разів у порівнянні з допандемічним періодом. Чому ж тоді влада, яка одним помахом руки зупинила діяльність 80% вітчизняного бізнесу на період дії карантинних обмежень, не здатна зупинити цинічних ділків, котрі у цей лиховісний час наживаються на людському горі? Чи не тому, що топ-керманичі із-за банальної некомпетентності просто-таки нездатні налагодити безперебійні поставки медичних засобів захисту до аптек і торгових мереж у режимі форс-мажору? А численні недоброчесні чиновники - і самі задіяні в корупційних схемах і спекулятивних ланцюжках, особливо ж, - у вивезенні з України тисяч тон медичних масок і респіраторів за кордон?Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Банкет під час чуми Найперше, що мала б зробити держава для протидії пандемії Covid-19 – це забезпечити постійну й достатню наявність медичних масок, дезінфекторів та інших захисних засобів в аптеках і торгових мережах. Водночас, все, що відбувається у цьому контексті, проходить у кращих традиціях вітчизняного “театру абсурду”. По-перше, обіцянкам топ-чиновників вже мало хто йме віри. Тим часом, громадяни постійно повідомляють у соцмережах про тотальну відсутність масок і дезінфекторів в аптеках на всій території України. І тут варто навести всього лише кілька цитат можновладців у хронологічному порядку. Так, ще 28 лютого ц. р. в Раді національної безпеки і оборони заявили: “Маски для захисту від коронавірусу видадуть з Держрезерву. В Україні достатня кількість захисних медичних масок, тож причин для ажіотажу, чи паніки немає”. Водночас, цієї ж дати висловилася екс-міністр охорони здоров’я Зоряна Скалецька: “Уряд разом з виробниками знайде спосіб забезпечити необхідну кількість медичних масок, які сьогодні не знайти в українських аптеках”. Далі: 13 березня Президент України Володимир Зеленський наголосив на тому, що всі аптечні заклади мають бути забезпечені необхідною кількістю медичних масок. А заступник міністра охорони здоров'я, головний державний санітарний лікар Віктор Ляшко тоді ж анонсував, що заклади охорони здоров'я отримають 10 мільйонів масок.  І, нарешті, 20 березня ц. р. Президент Зеленський у своєму відеозверненні до народу заявив: “Дефіциту масок не буде… Впродовж двох днів Україна отримає не лише звичайні маски, а й маски підвищеного захисту”. Водночас, за даними системи пошуку ліків у аптеках Tabletki.ua, 24–25 березня одноразових тришарових масок не було в жодній аптеці Києва. Аналогічна ситуація – в інших регіонах. Для того, щоб у цьому пересвідчитися, варто лише зайти навмання до будь-якої вітчизняної аптеки!  При цьому наші керманичі і далі цинічно продовжують вішати локшину на довірливі вуха громадян. І як українцям за цих умов виконувати владні заборони – наприклад, виходити на вулиці без масок, відвідувати аптеки й супермаркети? Втім, це, здається, – сущі дрібниці для мешканців владного Олімпу, адже у них – респіраторів і дезінфекторів достатньо.  До речі, хто б там що із можновладців не озвучував, а насправді жодного держрезерву захисних засобів від коронавірусу в державі сформовано не було! Та чи хоч хтось на Печерських пагорбах відповідає за свої слова у цей критичний для України час? І чи не більш порядним у даній ситуації, коли держава банально не здатна виконувати свої найкритичніші функції, було би чесне зізнання влади українському народові, на кшталт: “Масок немає, але ви тримайтесь”?! По-друге, звідки взятися в нашій державі достатній кількості медичних масок, якщо їх масово вивозили з України до 11 березня, відколи уряд заборонив своєю постановою експорт цих засобів? Щоб зрозуміти масштаб владної бездіяльності до початку протиепідемічних заходів в Україні, варто лише звернути увагу на деякі неспростовні факти і цифри. Так, від Нового року і аж до 8 березня, коли коронавірус стрімко ширився планетою і вже було зрозуміло, що врешті-решт він дістанеться і нас, українські підприємці “наекспортували” медичних товарів більш як на 15 мільйонів доларів (це – медичні маски, антисептики, рукавиці, захисні халати й окуляри). Левова частка цього експорту - саме 400 тон масок, проданих за кордон за 3 мільйони доларів у січні, і за понад 9 мільйонів доларів у лютому ц. р. Ціна ж за одиницю продукції сягала 60 гривень! А чого лише вартий скандальний кейс від початку березня ц. р., коли Київська митниця пропустила у режимі спрощеного митного контролю 300 тисяч респіраторів за ціною трохи більше 1 гривні за штуку, що їх експортував до Іспанії “підприємець”-громадянин Китаю? Ринкова ж вартість цієї партії, за даними Державної податкової служби України, склала майже 61 млн грн. Окрім того, що збитки держбюджетові оцінюються аж у 15 млн грн, ціна такої міжнародної “благодійності” - ще й масове незабезпечення українських медиків захисними засобами. Та чи будуть адекватно покарані високі державні покровителі цих багатомільйонних афер, котрі, вочевидь, мали суттєву корупційну мотивацію, аби сприяти мародерському експорту? Якраз щодо цього виникають величезні сумніви. Адже, чи отримав за останні кілька років солідний термін позбавлення волі хоча б один із топ-корупціонерів? На превеликий жаль, ні – вітчизняна правоохоронна система продовжує карати лише дрібних чиновників-крадіїв. Та й то – заради офіційної статистики. І, нарешті, по-третє, розцвіла буйним квітом огидна спекуляція масками, дезінфекторами та іншими захисними засобами на торгових майданчиках найкрупніших маркетплейсів (при тому, що в аптеках цих позицій у продажу – катма). Ці товари продають за ціною у 10-30 разів дорожче! І це - попри те, що топ-урядовці обіцяли й продовжують обіцяти навести лад із захмарними цінами на критично-необхідні товари! Та й дарма, що, наприклад, собівартість виготовлення однієї медичної маски ще донедавна складала в середньому всього-на всього 70 копійок! Тим часом, до пандемії виробники поставляли оптові партії дистриб'юторам за 87-93 копійок за штуку. У роздробі одноразові тришарові маски продавалися в середньому за 1 гривню. Нині українські виробники підняли оптові ціни до 5,5–9,96 грн. Проте, для багатьох горе-бізнесменів прибуток навіть у 100 % виявляється недостатнім! Наприклад, на маркетплейсі “Prom.ua” медичні маски пропонуються за ціною від 11 до 28 грн при мінімальному замовленні 30 штук. Рентабельність спекулятивного бізнесу сягає 600 %! Однак, чи не межує така практика з мародерством під час коронавірусної “війни” (за ємним означенням Президента Франції Емануеля Макрона)? Чи підйомні ці “космічні” ціни для тих же таки пенсіонерів, для сотень тисяч українців, котрі із-за пандемії та обмежувальних карантинних заходів уряду вмить втратили роботу і засоби до існування? А скільки наших громадян вже піймалося на гачок шахраїв, котрі вимагали передоплату на кредитні картки за маски й дезінфектори, а отримавши гроші, безслідно зникали? Тим часом, за актуальними даними кіберполіції, відкрито 30 кримінальних проваджень за шахрайство при продажі засобів індивідуального захисту. Чи не “забагато” в масштабах країни з 40-мільйонним населенням? Тож, чи не повинні вже сьогодні оперативно протидіяти цьому масштабному мародерству, насамперед, Антимонопольний комітет та правоохоронні органи? Звісно, серед урядовців, політиків та експертної спільноти знайдуться ті, котрі апелюватимуть до цінностей та законів ринкової економіки. Мовляв, шалено зріс попит на захисні засоби, відтак – карколомно підскочили ціни. Проте, чи може нормально функціонувати ринок, якщо уряд майже в буквальному сенсі припинив діяльність 80 відсотків українського бізнесу, застосувавши для боротьби з пандемією жорсткі карантинні заходи? Якщо ж держава могла це зробити, то чому тоді проявляє безсилля у припиненні вакханалії спекулянтів і мародерів, котрі цинічно набивають кишені за рахунок мільйонів співгромадян, правлячи гендлярський “банкет під час чуми”? Чи можливо зупинити “пандемію” жадоби? На мій погляд, для зупинення спекуляції засобами медичного захисту (яка не має нічого спільного з принципами ринкової економіки) урядові необхідно: - ініціювати розширення повноважень Антимонопольного комітету України щодо розкриття монопольних змов під час обмежувальних протипандемічних заходів – поміж як маркетплейсами, так і між фізичними особами-підприємцями, які здійснюють торгівлю масками, дезінфекторами та іншими захисними засобами. За порушення антимонопольного законодавства для несумлінного бізнесу мають бути суттєво посилені штрафні санкції; - уряд має терміново впровадити обмеження торгової націнки (відштовхуючись від середньозваженої по ринку ціни в контексті пропозицій вітчизняних  виробників) на протикоронавірусні засоби захисту на рівні 100%. Антимонопольний комітет і Держпродспоживслужба повинні забезпечити контроль за дотриманням правових вимог у цьому контексті; - розробити й затвердити стимулюючий законодавчий пакет для виробників масок, дезинфекторів, спеціальних окуляр і халатів та інших товарів, встановивши “нульовий”  (не лише звільнення від ПДВ і акцизу) податковий режим для українських компаній і підприємств, які виробляють такі захисні засоби. Уряд має встановити на час карантину порядок монопольного викупу державою даної продукції для постачання аптекам та іншим торговим мережам, а також – для наповнення Державного резерву. Можливо, потрібно запозичити досвід Азербайджану, де прискореними темпами будується за кошти держави завод із виробництва медичних масок, респіраторів, халатів та іншої критично-необхідної у пандемічний період продукції. P. S. Не можу не навести “кейс” із власної практики, який наочно демонструє “готовність” держави як громіздкого бюрократичного організму сприяти оперативному забезпеченню українців засобами захисту від COVID-19. Минулого тижня наша Асоціація намагалася прийняти гуманітарну допомогу від друзів і партнерів з Німеччини, аби безоплатно передати 5 000 медичних масок 3-го ступеня захисту (аналогів в Україні немає) київським лікарням. Попри те, що ГО “Українська організація захисту споживачів послуг” працює вже понад 2 роки, ми довідалися, що для цього, згідно з державним бюрократичним порядком, необхідно “стати на облік” в Єдиному реєстрі отримувачів гуманітарної допомоги. Його розпорядником є Мінсоцполітики, куди ми годинами не могли додзвонитися. Врешті-решт, нам відповів один з працівників, котрий повідомив, що зареєструватися в реєстрі неможливо. Як виявилося, всі держслужбовці “пішли на фронт боротьби з коронавірусом”. Іншими словами – на карантин. Дізнавшися про таку максимальну “мобілізацію” нашої держави, зокрема, щодо отримання безкоштовних масок, наші німецькі партнери змушені були відправити гуманітарний вантаж до іншої країни. Не вельми шановні урядовці, принаймні цю бюрократію ви можете скасувати на період боротьби з пандемією, якщо вже прийняли розумне рішення щодо переведення чиновників на карантинний відпочинок?! Олег Тітамир, президент ГО “Українська організація захисту споживачів послуг” КиевVласть

Економічна теорія основними факторами ціноутворення називає співвідношення попиту та пропозиції. Це співвідношення формує ринкову ціну на товар, тобто вартість товару, виражена у грошовій формі, обумовлюється виключно об’єктивними умовами. Додамо до об’єктивного ціноутворення споживацький суб’єктивізм. Кожен з нас оцінює рівень цін згідно власних фінансових можливостей. Справедливо буде вважати, що об’єктивно сформована ринком ціна на певний товар не може бути високою чи низькою. Вона набуває таких характеристик в момент співставлення із можливостями споживача, його платоспроможністю. Нам може подобатись ціна якогось продукту, може не подобатись, але ринкова ціна – це ціна справедлива. Висока ціна – це вже результат недобросовісної конкуренції, наслідок розладу ринкових механізмів. Про це нижче, а поки що – про бідність. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Для того, щоб зрозуміти, чому для більшості населення нашої країни ціни на продукти харчування вважаються високими, треба подивитись на структуру сімейних видатків. Згідно різних досліджень, частка витрат спрямованих на купівлю продуктів харчування середньостатистичною українською сім’єю складає від 40 до 53 відсотків і потягом всіх незалежних років це найбільша стаття видатків переважної більшості наших громадян. Згідно даних Держстату, у першому півріччі 2019 року частка витрат на продукти харчування складала 46,2%. Багато це чи мало? Це дуже багато. Частка витрат на продукти харчування в Україні одна з найвищих у світі. Згідно даних Міністерства сільського господарства США (USDA), яке оприлюднило рейтинг країн за частками витрат на продукти харчування за 2018 рік, Україна зайняла 93-є місце серед 100 країн світу із часткою у 42%. Гірша ситуація у таких країнах як: Уганда – 44,2%, Казахстан – 44,9%, Ангола – 48,6%, Бангладеш – 53,5%, Нігерія – 59%. А, згідно даних нашого Держстату, цей показник в Україні у 2018 року складав 49%. У таких країнах, як США, Сінгапур, Велика Британія, Ірландія, Канада, Швейцарія, Австралія та Австрія, населення витрачає на продукти менше 10%. У Німеччині, Нідерландах, Фінляндії, Катарі, Бельгії, Південній Кореї – до 15%. Наші східноєвропейські сусіди Польща, Словаччина, Угорщина, Болгарія – 16-25%. В таких же межах витрачають у Ізраїлі, Уругваї, Кувейті, Китаї, Туреччині. Білорусь, Росія, Грузія, Узбекистан – до 30%. Можна, звичайно, пригадати вислів одного колишнього міністра соціальної політики України який пояснив, що “українці їдять багато, тому і витрачають на їжу більше ніж німці”. Але проста логіка та порівняння доходів українців і громадян інших країн Європи підказує, що українці витрачають багато на їжу з однієї єдиної причини – українці мало заробляють. З цієї ж причини ціни значній частині населення видаються високими. Тобто, насправді нема високих цін, є низький дохід – з одного боку. А з іншого боку – високі ціни народжує неконкурентне середовище, тобто розлад ринкових механізмів, одним з яких є вільне конкурентне середовище. Зараз, на фоні карантинних заходів, все частіше чутно про необхідність державного регулювання цін на продукти харчування та інші соціально значущі товари та про необхідність встановлення розміру максимальної торгової націнки в торгівельних мережах. В цьому контексті згадується багатогранний  досвід Європи, який зводиться до найпростішої формули – обмежити, встановити, заборонити. Справді, у багатьох країнах Європи існує обмеження цін, або регулювання цін, або встановлення цін чи максимальних торговельних націнок на деякі групи товарів але універсальних підходів нема. Німеччина, приміром, контролює ціни 40% промислових та споживчих товарів та послуг, Австрія – 10%, Данія – 5%, Іспанія майже не контролює, більшість розвинених країн все ж сприяє ринковому, а не адміністративному ціноутворенню. Але навіть ті країни, де уряди впливають на ціни, навряд чи можуть бути для нас взірцем. Такі країни, причому кожна по різному, приходили до таких рішень цілими десятиліттями. І треба зважати, що це є країни високорозвинені, правові, із стійкою ринковою економікою. Контроль за цінами в розвинених країнах є лише елементом і невід’ємною частиною складних емісійних, податкових, пільгових, фінансових та кредитних заходів урядів для контролю за інфляцією, для забезпечення ринковою часткою всіх учасників ринку, та, як не дивно, для збереження вільного конкурентного середовища. Читайте: Кілька слів проти РРО для ФОП Якщо ж говорити про європейський досвід, який був би корисний нам, то спочатку варто звернути велику увагу на нечувану для європейських країн кількість мережевих супермаркетів у великих та не дуже містах нашої країни. Мабуть усі помітили, що з початком карантинних заходів, в країні різко подорожчали продукти харчування. Звісно, на це вплинули і ажіотажний попит, і коливання на валютному ринку, в усякому разі саме ці причини подорожчання називають власники та менеджмент великих торгівельних мереж. І мали б рацію, якби зростання не сягнуло 50-60%. То що ж тоді так вплинуло на ціни? Тут нам в нагоді і стане європейський досвід, про який не згадують прихильники ідеї державного регулювання цін. Кількома словами цей досвід можна назвати так: “Урядові заходи з обмеження великого рітейлу”. Першопрохідцями в цьому напрямку виступили сто років тому США. Вже у 20-х роках минулого століття в цій країні заговорили про загрозу, яку несуть великі торгівельні підприємства. З того часу там запроваджено цілу низку законодавчих норм щодо обмеження їх діяльності. У Західній Європі уряди почали приймати подібні норми з 70-х років минулого століття. Суть цих норм – унеможливити експансію ринку великими торгівельними мережами з метою (нашим можновладцям таке й уві сні не присниться) – захисту малого та середнього бізнесу, запобігання спотворення вільної конкуренції та запобігання ціновим змовам. Як правило, обмеження великих рітейлів полягає у обмеженні операційної діяльності та створенні регуляторних бар’єрів для входження на ринок. Так, у Західній Європі, в більшості країн, великі магазини можуть працювати з 8:00 до 20:00 у робочі дні, в суботу з 9:00 до 14:00, неділя та святкові дні – закриті. У багатьох країнах ЄС встановлюється обмеження на площу магазину у межах населених пунктів. Наприклад у Франції з 1996 року діє норма яка зобов’язує рітейлерів отримувати спеціальний дозвіл на відкриття магазину площею більше 300 кв. м, а максимальна дозволена площа магазину – 3000 кв. м. У Британії максимальна площа – 2500 кв. м, у Італії – 1500 кв. м, але при перевищенні площі у 300 кв. м теж необхідно отримувати спеціальний дозвіл. У Італії з 1998 по 2005 рік не було відкрито жодного магазину площею більше 1500 кв. м. У Німеччині спеціальний дозвіл необхідний при відкритті магазину площею більше 800 кв. м. А в Польщі для відкриття магазину площею понад 2000 кв. м необхідно отримати згоду всіх немережевих магазинів які знаходяться у районі. У США в різних штатах практикується спеціальне фіксоване оподаткування для кожного 11-го, 21-го чи 51-го супермаркету відкритого у одному штаті. У більшості країн ЄС влада регулює асортимент мережевих магазинів. В Польщі супермаркет площею понад 2000 кв. м затверджує асортимент у муніципалітеті. У Німеччині – від 1200 кв. м. Крім того, впроваджуються квоти на реалізацію у мережевих магазинах товарів місцевого виробництва, таким чином місцева влада піклується про канал збуту для дрібних місцевих виробників. У Бельгії, Люксембурзі, Іспанії, Італії, Франції, Ірландії, Португалії мережам заборонено реалізацію основних продовольчих товарів нижче собівартості. Це зроблено для того, щоб умисний штучний демпінг не знищив немережеві магазинчики. У Росії, під час експансії великими рітейлерами до міст-мільйонників така практика широко застосовувалась і виявилась дуже ефективною проти невеликих магазинів. Через два-три місяці демпінгу малий та середній бізнес був змушений свої магазини закрити, далі закрились невеликі виробничі підприємства, які втратили можливість збуту продукції. Як бачимо, розвинені країни урядовими рішеннями регулюють баланс між частками великого торгівельного бізнесу та малого, між супермаркетами та магазинчиками “крокової доступності”. Фактично, всі ці заходи направлені не на обмеження великих рітейлів, а на захист малих немережевих магазинів. Але головна мета – через захист конкурентного середовища запобігти ціновим змовам і захистити кінцевого споживача від надмірних витрат. Що маємо ми? В умовах домінування на роздрібному ринку продуктів харчування та товарів першої необхідності великих рітейлів, варто було прибрати останній стримуючий фактор зростання цін – заборонити роботу базарів та МАФів – ціни на продукти харчування зразу ж зросли незважаючи на відсутність дефіциту товарів. Доки весь цивілізований світ обмежував діяльність великих торгівельних мереж, Україна, як і завжди, йшла своїм особливим шляхом. Монополістам – все. Ах, так, є одна втішна новина. 26 березня Антимонопольний комітет порушив справу за фактом безпідставного зростання цін на продукти харчування стосовно низки великих рітейлів таких як “NOVUS”, “Ашан”, “METRO Cash & Carry Ukraine”, “Сільпо”, “BILLA”, “АТБ-Маркет”, “VARUS”, “ЕКО Маркет”, “Велика Кишеня”, “Велмарт”. В разі, якщо їх провину в антиконкурентних діях доведуть, то цим підприємствам загрожує штраф до 10% від обороту компаній за минулий рік. Звісно, на необізнаних це може справити враження. Та мушу розчарувати. Навіть якщо їх провину доведуть – на ціни це ніяк не вплине. Далі ці компанії в судовому порядку будуть оскаржувати рішення АМКУ щодо накладання штрафу. І навіть у разі, якщо суди їм відмовлять, вони спокійно ці штрафи заплатять, а витрати компенсують у цінниках на товари у своїх магазинах. Тобто, покупці спочатку заплатили за товар за завищеними цінами, а потім заплатять і штраф із своєї кишені. Маємо те, що маємо. З одного боку низькі доходи, з іншого – надмірні апетити великих роздрібних мереж – два фактори які створюють дорожнечу. І держава, яка спокійно за цим спостерігає. Читайте: Відкрите звернення до президента Володимира Зеленського щодо картелю великих АЗС та цін на автомобільне пальне Михайло Скляр, голова ГО "Асоціація громадського захисту підприємців"КиевVласть

Полювання є досить поширеним хобі серед українців. Втім навколо нього існує багато міфів. Дехто вважає, що мисливці лише знищують природу, а для когось мисливець та браконьєр – тотожні. Такі хибні думки можна почути навіть від народних депутатів Верховної Ради (ВР), котрі нещодавно запропонували низку законопроєктів, які, на думку мисливської спільноти, зруйнують цілу галузь. Мисливці також пропонують зміни до законодавства та збираються не допустити прийняття шкідливих, на їх думку, законодавчих ініціатив. Про це в інтерв’ю KV розповів голова науково-технічної ради Всеукраїнської асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь, доктор сільськогосподарських наук за спеціальністю “Екологія” Василь Новицький (на фото). Всеукраїнська асоціація мисливців та користувачів мисливських угідь (далі – Асоціація), як розповів Василь Новицький, на сьогодні має 24 регіональні представництва, а також жіночий підрозділ "Діана-Магнум", об'єднує понад сотню користувачів мисливських угідь та декілька сотень фізичних осіб-членів Асоціації. Асоціація не має своїх мисливських угідь, натомість займається об’єднанням їх користувачів, виступає як комунікатор, в тому числі на парламентських слуханнях та в міністерствах. Асоціація також займається законотворчою діяльністю, наприклад, подає законопроекти про внесення змін до різних законів, зокрема про жорстоке поводження з тваринами, про мисливське господарство та полювання, про тваринний світ, кримінальний та адміністративний кодекси.  Серед членів Асоціації багато вчених-екологів, лісівників, спеціалістів у галузі мисливства. Партнерами Асоціації є Українське товариство мисливців та рибалок (УТМР), Товариство лісівників України, Федерація мисливського собаківництва України.  Головною метою Асоціації є створення нової та удосконалення діючої нормативно-правової бази з питань ведення мисливського господарства, формування об’єктивної громадської думки про мисливське господарство та позитивного образу мисливця як людини, котра дбає про довкілля. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  В інтерв’ю KV Василь Новицький розповів про те, як запропоновані до розгляду у Верховній  Раді (ВР) законопроєкти можуть знищити мисливську галузь та призвести до спалаху сказу, чому заборона полювання на лося не призведе до збільшення його поголів’я, та досвід Білорусі у збільшенні поголів'я зубрів в той час, коли в Україні вони майже зникли. KV: Розкажіть про законопроєкти, що зараз подані та розглядаються у ВР. Як запропоновані законопроєкти №2448 (автор законопроєкту – депутат Олександр Качура (фракція “Слуга народу”) написав заяву про відкликання після інтерв’ю), №2351, №0870 та №2232 вплинуть на мисливську галузь в Україні?  Василь Новицький: На сьогодні подано чотири таких законопроєкти. Два з них прийняті в першому читанні, два зареєстровані. Законопроєкт №0870 перейшов ще з переднього скликання ВР – він стосується заборони використання свинцевого шроту у водоохоронних зонах. Але вони не виділені в натурі, і за цим законом можна буде заборонити будь-яке полювання на качку зі свинцевим шротом. Але металева форма свинцю, за даними ЄС, займає лише долі відсотку від забруднення свинцем довкілля, основне – це вихлопні гази та заводські стоки. Але зоозахисники борються чомусь лише зі шротом.  В цьому законопроєкті піднімається питання занесення вовка в охоронювані види за вимогами Бернської конвенції, хоча вона у нас прийнята із застереженнями якраз по цьому виду. Тож вовк в Україні стане умовно червонокнижним видом.  Також перше читання пройшов законопроєкт №2351, який стосується багатьох сфер – і мисливців, і лісівників, і навіть тваринників. Цим законопроєктом передбачається, якщо по-простому, що рішенням сільради можна заборонити полювання або лісокористування на певній території. За законопроєктом, якщо сільрада знаходить реліктовий для своєї території вид, в радіусі 500 м від цього виду можуть заборонити лісокористування та полювання. Радіус 500 метрів – це 75 гектарів. Дві-три рослини, пару гнізд, і на території лісгоспу можна заборонити полювання і лісокористування.  Також цей законопроєкт вносить правки до закону про жорстоке поводження з тваринами, зокрема, ним забороняється позбавляти життя тварин до втрати свідомості. Таким чином він блокує роботу норкових ферм, птахофабрик, всіх забійних комбінатів. Також цей законопроєкт частково дублює інший, №2232, який забороняє регулювання чисельності бродячих котів і собак. Законопроєкт №2351 дозволяє комунальникам залишати бродячих котів та собак в містах і селах. Якщо раніше комунальники мали їх відловлювати, то зараз можна просто стерилізувати, кліпсувати та випустити назад в “ареал перебування”.  KV: Але ж зараз по Києву теж бігають чіповані собаки. Василь Новицький: Наскільки мені відомо, ці чіповані собаки стерилізовані благодійним фондом, а позначки повідомляють комунальникам, що ці собаки несуть найменшу загрозу, в плані свого розмноження, але не агресивності. Але згідно діючому законодавству про жорстоке поводження з тваринами, безпритульні собаки та коти мають бути відловлені та перебувати у спеціальних закладах для перетримки або у притулках. KV: А що з приводу двох інших законопроєктів? Василь Новицький: Сумновідомий законопроєкт №2232 містить в собі три блоки. Зоозахисники прикриваються першим блоком – забороною станцій для притравки мисливських собак.  На жаль, наші зоозахисники при написанні законів маніпулюють фактами. Наприклад, брехня, що в Європі немає контактної притравки. В ЄС контактна притравка є у Франції, Словенії та Словаччині. А законопроєкт №2232 забороняє навіть безконтактну притравку, котра є в кожній європейській країні, хоч вона і неефективна! Франція свого часу залишала контактну притравку, бо мала проблему з лисицями, і з ними треба боротись.  Щодо гуманності цього законопроєкту теж виникають питання. Це вибіркова гуманність. Сьогодні на десятку притравочних станцій є близько 100 лисиць. Припустимо, зоозахисники рятують тих 100 лисиць від жорстокого поводження. Натомість в поле випускають десятки тисяч норних собак, абсолютно не підготовлених до контакту зі звіром. В результаті отримаємо тисячі покалічених лисиць, тому що собаки не навчені. Вони будуть помирати в природі, переносити коросту, сказ. Також отримаємо тисячі покалічених собак!  Де гуманність? Другий блок – повна заборона регуляції чисельності бродячих котів та собак у природних екосистемах.  Але ж при цьому не пропонується жодна альтернатива! Є досвід Аргентини та Австралії з безконтрольного розповсюдження домашніх тварин, де бродячі собаки та коти знищили біорізноманіття.  В Угорщині чиновники відзвітували перед громадянами, що мисливці в маленькій Угорщині відстріляли, здається, 6,5 тис. бродячих собак.  Польща має велику проблему, бо бродячі коти щороку вбивають сотні мільйонів диких тварин. Скільки в Україні бродячих котів та собак – достеменно невідомо. З іншого боку це має бути досить динамічна і непередбачувана цифра, адже має два джерела виникнення – розмноження в природі та періодичне залишення тварин людьми. Мисливці не звітують про кількість відстріляних бродячих котів та собак. Є лише звіти єгерської служби, згідно з якими 6 тис. єгерів за останні роки відстрілювали порядку 34-36 тис. бродячих котів і собак щороку Якщо ці дані екстраполювати на 350 тис. активних мисливців, отримаємо близько мільйону бродячих котів і собак. Мільйон – це лише на рік! А що буде, якщо їх перестануть відстрілювати? Це буде екологічна катастрофа. Епідемія сказу, загроза для населення, знищення біорізноманіття, зачистка території – від горобця до лелеки, від миші до лося. Третій блок – обмеження добування шкідливих видів, таких як лисиця чи єнот уссурійський, більш відомий як єнотовидний собака, з 9 місяців на рік – до 3 місяців. В результаті в Україні може бути спалах захворюваності на сказ. KV: А що пропонують з приводу переобліків тварин?  Василь Новицький: Четвертий законопроєкт, №2448, стосується переобліків тварин в мисливських господарствах на вимогу будь-якого громадянина України чи організації, яка має відношення, згідно статутній діяльності, до природоохорони чи екології. В 40-денний термін після проведення обліку представники громадської організації (ГО) мають право приїхати в будь-яке мисливське господарство, і провести переоблік. Це нісенітниця, бо перерахувати на початку квітня тварин, котрих рахували в лютому, за відсутністю снігового покриву, буде неможливо.  За моїми даними, ще декілька подібних законопроєктів знаходяться на стадії розгляду та реєстрації.  Останні два законопроєкти за авторством депутата Качури, котрий має високі рейтинги в колах юристів, підготовлені, на мій погляд, досить безграмотно, особливо №2448. Таке відчуття, що ні юристи, ні фахівці їх і не читали. KV: Законопроєкт про переоблік має якісь корупційні ризики? Василь Новицький: Законопроєкт №2448 просто суперечить конституційним нормам. Він мав би бути направлений на експертизу до комітету із запобігання корупції, оскільки має прямі корупційні ризики.  Чому зоозахисники не хочуть прописати в законопроєктах, що беруть участь у обліках? Чому їм потрібні саме переобліки? Це дуже насторожує. Цей законопроєкт залишає більше питань, ніж слів у ньому. Серед його авторів здається чотири громадських активіста і троє вчених, котрі працюють в об'єктах природно-заповідного фонду (до речі,в ПЗФах України обліки взагалі ніхто не контролює і вони як прави і не проводяться), при цьому немає жодного спеціаліста із мисливського господарства. Автори плутаються в термінології, в пояснювальній записці пишуть про облік мисливських тварин, а в законі – облік видів мисливських тварин.  Більшість обліків четвероногих проводиться методом суцільного прогону. Для цього треба зо два десятки фахових обліковців та стільки ж загоничів. В законопроекті пишуть, що вони можуть проводити переоблік навіть утрьох. Як можна після сорока чоловік утрьох провести переоблік? Це буде інша методика, але хіба можна результати за різними методиками між собою порівнювати? За чий рахунок проводити переоблік? Сьогодні облік проводиться за рахунок господарства. Хто буде фінансувати бажання громадянина чи ГО повторити облік? Якщо сам цей громадянин, питання немає, хай відшкодовує. Жоден користувач не піде на такий переоблік. А три людини походять по лісу на підборах, і скажуть, що нічого з того, що в акті первинного обліку вказано, вони не побачили, і складуть інший акт, котрий навіть не зобов'язані погодити з користувачем. KV: А яку вагу буде мати цей акт? Таку ж як облік, чи вище? Василь Новицький: Вище, бо це ж переоблік. Вони будуть користуватись другим актом. KV: Тобто, потім можно актом переобліку шантажувати користувача угідь? Василь Новицький: На кожному кроці можна шантажувати. Можна надіслати “гонця”, котрий скаже, що приїдуть з переобліками і давайте щось думати. Потім можна приїхати, провести переоблік і сказати, що у нас от такий акт, давайте цей акт викупіть. Були вже прецеденти в Україні, коли під удар екорадикалів попадали лісогосподарства, за якими стояли бізнесмени, мільйонери, яких можна було шантажувати. Але саме найбагатші господарства, а не голі заповідники, сьогодні і відіграють роль найкращих резерватів для відтворення тварин в Україні! Моя особиста думка, що цей законопроєкт є проміжною ланкою для того щоб просто зупинити мисливську галузь і закрити полювання в Україні. KV: З якою метою? Василь Новицький: Перша версія – відпрацювання закордонних зоозахисних грантів, котрі передбачають закриття полювання.  Але все більше користувачів схиляються до думки, що все це робиться під майбутній продаж земель в Україні. Таким чином усуваються співкористувачі, які де-юре є перепоною для земельного дерибану. А щоб прибрати співкористувачів, треба вбити мисливську галузь, в якій договора оренди землі на строк від 15 до 49 років. І ще ж є плани як уряду Гройсмана, так і теперішнього (уряду Олексія Гончарука, який відправлено у відставку, – KV) про лісову концесію. І я вважаю, що прямий обов’язок влади спростувати ці припущення, вийти до народу, і сказати що такі законопроєкти при них не пройдуть. KV: Які дії ви плануєте, щоб зупинити ці законопроєкти? Василь Новицький: Буде мирний марш (після інтерв’ю у зв'язку із всеукраїнським карантином стало відомо про перенесення маршу, – KV), щоб продемонструвати владі, що нас не купка маргиналів. Ми йдемо на цей захід з двома простими вимогами.  Перша – зупинити утиски конституційних прав мисливців в Україні, і публічні звинувачення, котрі навіть з уст народних депутатів сипляться на мисливців.  Друга – зупинити нищення мисливської галузі, надати їй вектор європейського розвитку. Якщо сьогодні держава декларує своє прагнення до Європи, чому ми не євроінтегруємось в аспекті розвитку мисливської галузі? KV: Ви маєте якесь представництво ВР? Можливо, ви внесли якісь зустрічні законопроєкти? Василь Новицький: На останньому круглому столі у ВР, присвяченому розгляду законопроєкту №2448, нас відкрито підтримали депутати Сергій Литвиненко (фракція “Слуга народу”) та Сергій Шахов (депутатська група “Довіра”), а також помічник нардепа Дмитра Шенцева (позафракційний). Також є неперевірена інформація, що близько 40 депутатів звернулись до міністра екології Олексія Оржеля (був міністром на момент інтерв’ю, – KV) з вимогою спростувати свої слова, що мисливці для нього диковина і він сподівається, що в Україні це явище незабаром зникне.  KV: Можете прокоментувати звинувачення, що мисливці лише беруть від природи, і нічого їй не дають, нічого не створюють? Василь Новицький: Треба визнати вину в дезінформованості гомадян і мисливської спільноти, бо наші спілки активно почали створюватись лише в 2014-2015 роках, в той час як антимисливське лобі весь час працювало. І необізнаність населення ми маємо з двох причин.  По-перше – дезінформація від антимисливців, наприклад, що немає різниці між мисливцем та браконьєром, бо і один і другий – “вбивці”.  Але і ми, мисливці, також винні, бо наша мисливська культура подекуди далека від європейської і бажає бути кращою. В цьому аспекті нам є над чим працювати, бо інколи ми самі собі створюємо антипіар поведінкою на полюванні, і це бачать пересічні мешканці. Людям треба пояснювати, що мисливська галузь була, є і буде. І, якщо побороти мисливство, на його місце негайно прийде тотальне браконьєрство. В жодній країні світу державі не під силу зберегти тваринний світ без допомоги мисливців. Для цього треба тримати за бюджетні гроші мільйонні армії єгерів.  Мисливська галузь серед іншого регулює кількість тварин.  Наприклад, в США щороку відстрілюють понад мільйон голів оленів. Якщо цього не робити, що буде з екосистемами? Є прецеденти, коли дикими тваринами знищуються цілі ліси й поля. На жаль, зараз для України це не актуально. Але хто, крім мисливців, буде регулювати кількість лисиць, вовків, єнотів уссурійських, котрі розносять сказ? Хто буде охороняти тварин від браконьєрів? Це можуть зробити лише мисливські господарства, котрі зацікавлені в тому економічно.  KV: Наскільки значна роль мисливців у зменшенні природного різноманіття?  Василь Новицький: На початку століття львівські вчені провели дослідження, які показали, що в лісостепу України у 62% смертності диких тварин винні сільгоспвиробники, через порушення процесів механізації та використання хімії. У смерті понад 15% диких тварин винні браконьєри. Близько 12% вилучення тварин – це мисливці, решта – ДТП і так далі. KV: Як можна боротись із браконьєрами? Василь Новицький: З 2015 року ми бились головою об стіну, вимагаючи кримінальної відповідальності за незаконне видобування ліцензійних видів. На рівні Мінюсту ці рішення завжди блокувались. Чому? Бо система не може себе перезавантажити, ми ж знаємо, хто основні браконьєри сьогодні – судді, прокурори, поліція.  Але ми добились з 2015 до 2017 року хоча б підняття такс за відшкодування. Відшкодування за браконьєрське видобування зайця до 2017 року складало здається 200 гривень, а зараз коштує 8 тис. гривень.  В проєкті нового закону, який ми подаємо до ВР, ми знижуємо планку для кримінальної відповідальності до приблизно 10 тис. гривень. Якщо не в’язниця, то великий штраф та умовний строк. Тільки так можна побороти браконьєрство, і саме таким шляхом пішла свого часу сусідня Білорусь.  Сьогодні влада хоче передати всі природоохоронні функції, як по мисливству, так і по рибалці, екологічній інспекції. Таким чином цей орган стане монопольним, і це лякає. Хочуть ліквідувати рибоохоронний патруль, за зразком якого ми і планували створити державну мисливську варту, хочуть ліквідувати лісову охорону. Останнім часом на рік складалось 3-4 тис. протоколів за незаконне полювання. Це дуже мало. З них всього 9% складалось екологами, решта – єгерські служби. Але досі єгерська служба користувача угідь позбавлена права затримувати порушника. Вони можуть лише затримати на своїх угіддях підозрюваного у порушенні до приїзду поліції, але це якщо їм не чинять спротив. Якщо в Екоінспекції будуть підрозділи по охороні тваринного світу, по охороні лісових ресурсів, по охороні водних ресурсів, тоді можна працювати. Але якщо це буде одна велика структура, і на область дадуть 5 чи 10 інспекторів, котрі будуть займатись всім, це буде катастрофою. KV: Розкажіть більше про ситуацію з полюванням на Київщині. Василь Новицький: Київська область має свою специфіку. В першу чергу тим, що це область з великою кількістю користувачів мисливських угідь. Київщина має посилений мисливський прес на територію. Тому для Київщини дуже важливо розподіляти мисливське навантаження рівномірно по області, наприклад, працювати над тим, щоб полювання на качку було не лише по руслу Дніпра.  Важливо вести боротьбу з браконьєрством, бо там де багато населення, багато не лише мисливців, але й браконьєрів. Наприклад, в 2017 році на Київщині було складено 227 протоколів на порушників правил полювання на суму майже 60 тис. гривень.  На території Київської області також активно проводиться боротьба із хижими та шкідливими тваринами. В тому ж 2017 році було відстріляно 1 754 лисиці, 35 вовків, 147 єнотовидних собак. Єнотовидний собака це інвазивний вид для України. Колись, за часів радянського режиму він був завезений до України, і він живе здебільшого по руслах великих річок, оскільки любить воду. Також в 2017 році на Київщині відстріляли 1137 бродячих собак та 419 бродячих котів. KV: Кілька років тому був скандал із забороною полюванням на лося в Україні. Можете пояснити, що тоді відбувалось?  Василь Новицький: Ситуацію з лосем я знаю досконально. Лось став жертвою дешевого політичного піару. Напади зоозахисників на полювання на цей вид були давно, був введений 10-річний мораторій на добування лося – з 1996 до 2006 року. До мораторію було 8,4 тис. голів лося, тоді казали, що цього мало, хоча не було жодного наукового висновку про оптимальну кількість лосів в угіддях України. Як фахівець, можу сказати, що для України, як південної межі ареалу лося, оптимальна кількість не перевищує 9 тис. голів. За 10 років дії мораторію в Україні залишилось 4,1 тис. голів лося.  KV: Як таке могло статись? В цьому вина браконьєрів? Василь Новицький: Коли користувачі мисливських угідь економічно вмотивовані, вони охороняють вид. Коли вони з цього нічого не мають, вид стає нецікавим. Жоден зоозахисник не може запропонувати кращих природоохоронних інструментів, ніж економічні. Тому за 10 років мораторію ми втратили більше половини популяції лося. Другий мораторій був з 2009 до 2012 року – приросту поголів'я лосів не було.  KV: А коли мораторію не було, між 2006 і 2009 роками, як змінилась ситуація? Василь Новицький: Приріст був дуже малий, здається 3-4%. Під час влади Януковича, коли при владі було багато мисливців, на лося відкрили полювання. З 2012 до 2017 року чисельність лося виросла на 46% – офіційно їх було 6,3 тис. Потім окремі зоорадикали зайшли до тодішнього міністра екології Остапа Семерака, і він виписав “царський указ” про заборону полювання на лося на 25 років. Цей указ заблокували Мінюст і Мінагрополітики. На цьому Семерак не зупинився, пішов на принцип, і вирішив провести заборону через Червону книгу України (ЧКУ). З'явилося “експертне заключення” яке можна кваліфікувати як “липове”, що лося в Україні не більше 1-2 тис. Потім суд першої інстанції здається визнав його оціночним судженням.  Вони прикрились цим папірцем, визнання котрого ми потім добились в суді недійсним. В результаті ми виграли суд першої інстанції. Семерак тоді обіцяв, що проведуть всеукраїнський облік кількості лося, розроблять програму порятунку виду. Тому що ми апелювали, що в ЧКУ є вже зубр, ведмідь та рись, котрі у ній тихо здихають. Не можна просто заборонити полювання на мисливські види, які можуть бути жертвами браконьєрства. ЧКУ і закон для браконьєра не аргумент, на відміну від покарання – штрафа та в’язниці. Міністерство екології подало апеляцію, провели комісію по ЧКУ, де не фахівці з лося проголосували за внесення його туди. Це при тому, що був звіт Інституту зоології від 2009 року про те, що занесення лося до ЧКУ при чисельності більше 5 тис. осіб є неефективним. В апеляції суддя послався на суспільний резонанс справи, мовляв зоозахисників багато, а мисливців на суд прийшло мало. За моєю неперевіреною інформацією, була пряма вказівка з Банкової (на вул. Банковій знаходиться Офіс президента, – KV), не розгойдувати ситуацію, щоб мисливці суд програли. Читайте: Суд вернул лося в Красную книгу Украины Проте Семераком не було проведено ані всеукраїнського обліку, ані розроблено програму відтворення лося. KV: Чи є статистика по кількості лося зараз? Василь Новицький: За моїми оцінками, через браконьєрів ми вже втратили близько 2 тис. голів лося. І його може очікувати доля зубра, також занесеного в Червону книгу. KV: Що ви маєте на увазі? Василь Новицький: В 1991 році в Україні було десь 650 зубрів, а в Білорусі 120. Ми одразу занесли зубра в ЧКУ, а в Білорусі йому надали подвійного статусу. Це дуже проста, але дієва схема. Якщо в заповіднику добули зубра, то браконьєр сідає до в'язниці. Але мисливське господарство може купити собі зубрів і розвести їх для комерційного полювання, котре сьогодні в Білорусі коштує 20 тис. євро. В такому випадку для зубра діє статус суворо охоронюваного вида з лімітованим добуванням. Для полювання часто обирають старого зубра, котрому скоро вмирати, і його вже добуває іноземець. За 20 тис. євро у нас можна купити кормів на рік для стада в 50 голів зубрів.  Станом на минулий рік в Білорусі налічувалось 1,8 тис. зубрів, в той час як в Україні – 220. Ми втратили дві третини популяції, а білоруси наростили в 15 разів. От вам приклад дбайливого господарювання. Я був свідком того, як відмовили у добуванні старого лежачого зубра, котрий не відходив від годівниці та майже весь час лежав. І в той час лісівники бідкались, що немає грошей на корми, бо влада вчасно не перерахувала кошти. Тоді єгер розповідав, що в Харкові є німець, бізнесмен, який хотів би добути зубра. Були б ми у Білорусі, він заплатив би гроші, і було б за що купити корми.  Але тоді зоозахисники сказали: “Хай здохне, ми приїдемо та поставимо йому хрест”. Той зубр загинув давно. Був я недавно у Конотопі, де все це відбувалось, і ніякого хреста не бачив. Прикро констатувати, але в Україні сучасний так званий “зоозахист” більше про здирництво аніж вкладення в довкілля. Ситуація з поголів’ям лося взагалі не залежить за великим рахунком від внутрішньої обстановки в Україні. У нас живе маргінальна частина популяції, основна – у Фінляндії, Швеції, на півночі Росії. Чисельність лося в Україні залежить від чисельності саме в основному ареалі. Коли йде ріст чисельності на півночі, за пару років відбувається витіснення поголів’я на периферію ареалу, і чисельність зростає.  Після Другої світової війни в Україні було кілька сотень лосів. В 1960-ті роки полювання на нього заборонили, лося було кілька тисяч. А за 5 років – порядка 20 тис. Таке збільшення не могла статись за 5 років за рахунок народжуваності. Це була міграційна хвиля. Є дрібні хвилі в 11 років, і велика хвиля періодичністю в 70-90 років.  KV: Яка ситуація зі звірами зараз у Чорнобильській зоні?  Василь Новицький: Регулювання чисельності тварин як такого там не відбувається, час від часу туди заходять браконьєри. На сьогодні Чорнобильська зона – замкнута самодостатня екосистема, яка здатна займатись саморегуляцією.  Але переносити ті дані на територію всієї України, де лісів всього 15%, землі розорані, буде неправильно. Відсутність полювання в Україні не призведе до таких самих наслідків, як відсутність полювання у Чорнобильській зоні. А гарантовано – навпаки! KV: А вовки, чи інші види тварин, виходять з Чорнобильської зони, як з такого собі розплідника? Василь Новицький: Насправді сьогодні вона є резерватом для розмноження вовка. Але точного обліку тварин там нема. Наприклад, працівники Чорнобильської зони кажуть, що в них живе близько 1,5 тис. лося. Тому можна підрахувати, що до занесення до ЧКУ лося було не 6 тис., а близько 8 тис. Згідно з положенням Мінекології (зараз – Мінекоенерго), саме вони мають вести моніторинг чисельності фауни, в тому числі мисливської. Але вони того не роблять, і нахабно користуються даними користувачів мисливських угідь. Хочеться запитати в міністра екології – чому й досі ми не знаємо, скільки тварин, зокрема лосів, у Чорнобильському заповіднику, скільки їх у інших заповідниках? Чому у відповіді на наші запити щодо чисельності лося в окремих об'єктах природозаповідного фонду (ПЗФ) ми отримували відповідь “від одного до десяти”?  Коли ми співставили площі всіх об’єктів ПЗФ, а їх сьогодні 10% від площі мисливських угідь, зі всією чисельністю лося, у нас вийшло, що в цих 10% площі ПЗФ живе всього 3% лосів. А це територія з найкращими умовами, де не ведеться полювання! Чому ж така ситуація? Чому ж тоді в ПЗФах лосей втричі менше, ніж в середньостатистичному мисливському господарстві? А відповідь проста. На сьогодні середній об’єкт ПЗФ – зоологічна пустеля в порівнянні з нормальним середнім мисливським господарством, де є нормальна охорона. А якщо приїхати до об’єкта ПЗФ, буде стояти браконьєрська канонада. KV: Як Україна може заробляти на мисливській галузі? Василь Новицький: Сьогодні окупність галузі тримається на рівні 46-48%. Україна з досить посередніми зоогеографічними умовами, де немає трофейних лосів чи оленів, могла б завдяки весняному полюванню зробити цю галузь рентабельною, як в Росії чи Білорусі.  Весняне полювання можна вести на гусака, який у нас не живе, чи на самця крижня. Самець крижня, котрий не знайшов самку, руйнує перші кладки, а другі вже не життєздатні. Більш того, якщо він спарувався, а потім знайшов гніздо, він його знову зруйнує, щоб знову паруватись. Він заважає жити самкам та виводкам до відкриття полювання. Це дуже негативно б’є по приросту качки. Чому б під час весняного полювання не відстріляти самця крижня, у присутності єгеря, все офіційно, по ліцензії?  Весняне полювання заборонили о 2004 році, яке було відкрите три сезони. Воно було заборонено, як я вважаю, з подачі східних сусідів, які таким чином усунули конкуренцію, щоб європейці їздили до них, а не до нас.  Також можна зайнятись зубром і скласти конкуренцію Білорусі, розводити інших копитних. Для того, щоб привабити європейського мисливця, можна запровадити вольєрне полювання. KV: Але, вибачте, де тут спортивний елемент, якщо тварина у вольєрі? Василь Новицький: Зараз у нас є вольєри на кілька тисяч гектар. Чому це не спортивно? Ви можете день ходити і сітки не побачити. Але точно знаєте, що тварина там є, трофейна, яку ви вже замовили на сайті. Багато кому це цікаво. Ми нікуди від цього не дінемось, якщо мова йде про заробляння грошей.  KV: Що має зробити влада для розвитку полювання як галузі економіки? Василь Новицький: Для початку треба, щоб влада припинила займатись популізмом, і зрозуміла, що підтримка мисливської галузі має не лише прямі фінансові вигоди, вона є запобіжником від екологічних збитків, які можуть бути в принципі. Як приклад, після Великої депресії в США майже не залишилось дикої качки та індички. Там сьогодні стоять пам'ятники мисливцям, які відновили фауну. Держава зрозуміла, що сама не може цього зробити, і почала допомагати мисливцям субсидіями.  В Чехії міністерство сільського господарства накладає значний податок на аграріїв, щоб передати його мисливцям на відновлення фауни.  Німеччина добуває козулі та оленя в кілька разів більше, ніж усього обліковується в Україні. Треба законодавчо вивести мисливських користувачів із залежності від основного користувача земельної ділянки. Такого становища, як у нас, немає в жодній країні з нормальним законодавством. Не має аграрій вирішувати, який мисливський користувач буде там хазяйнувати.  Зараз УТМР не може звинуватити аграрія в потруєних тваринах, бо завтра той аграрій відкличе своє погодження на користування угіддями. Треба робити як у Австрії, Словаччині, Німеччині, де мисливець практично не залежить від сільгоспкористувача. В Німеччині взагалі сільгоспкористувач не має права не займатись мисливським господарством. Хочеш – займайся безпосередньо, хочеш – передавай в користування. Не вести галузь ти не маєш права. Держава не буде боротись зі шкідниками, регулювати кількість тварин, охороняти від браконьєрів за свій рахунок тільки тому, що хтось там чогось не хоче. Якщо ми зараз відкриємо ринок землі при діючому законодавстві, агрохолдинги легко заблокують ведення галузі.  KV: А у випадку мисливських угідь в лісі яка ситуація? Василь Новицький: Там хочуть запровадити лісову концесію. Тоді теж користувачі там заборонять мисливство. Тому перше – це вивести новими законодавчими поправками, і ми це вже робимо, мисливського користувача від прямої юридичної залежності від основного користувача земельної ділянки. KV: Тобто буде паралельне користування? Василь Новицький: Воно і зараз паралельне. Одні сіють та жнуть, інші зайця добувають. Але це галузі антагоністи, вони мають бути зрівноважені. Якщо ми захищаємо зайців від пестицидів, не треба екологічні інспектори, ми перші перевіримо, хто зайців потруїв.  А зараз сільгоспкористувачі можуть відізвати погодження на користування мисливцям. KV: Що заважає функціонувати Асоціації? Василь Новицький: Головне – це байдужість мисливської спільноти. Багато мисливців не цінують роботу, яку ми проводимо із владою, із населенням, законотворчу роботу. Мисливці цінують більш практичні речі, а фінансувати організацію, котра не проводить сама полювання, не має своїх угідь, вони не хочуть.  KV: Співпраця з органами державної влади якимось чином ведеться? Василь Новицький: Наразі чіткої співпраці нема, міністерство не виявляє бажання співпрацювати. З Держлісагенством працюємо. Але ми вдячні, зокрема, комітету ВР з питань екології та природокористування, за те що більшість депутатів на чолі з головою комітету паном Олегом Бондаренком (фракція “Слуга народу”) абсолютно прагматично підходять до вирішення питань та проблем мисливської галузі. Ми були свідками того, як ці люди ставали жертвами кібербулінгу з боку екорадикалів за підтримку раціональних діалогів з мисливцями, або навіть за те, що просто давали нам слово сказати. Щоправда, наша подяка не стосується депутатів Олександра Фельдмана (фракція “Опозиційна платформа – За життя”) та Антона Яценка (депутатська група "За майбутнє" ), які дозволяли собі, на наш погляд, ксенофобські висловлювання в бік мисливців. KV: Ви якось співпрацюєте з Українською асоціацією власників зброї (УАВЗ)? Василь Новицький: Ми недавно познайомились з паном Учайкіним (Георгій Учайкін – голова наглядової ради УАВЗ, – KV), і у нас є пряма зацікавленість у співпраці, бо нас об'єднують спільні інтереси.  Ми домовились про координацію дій в плані проведення мітингу. Щодо закону про зброю, я не готовий коментувати, бо недостатньо знайомий з законопроєктами.  KV: Чи намагались ви якось співпрацювати з екологічними організаціями? Василь Новицький: Звичайно. Ще в 2016 році я розробив Проєкт постанови Кабміну про запобігання загибелі об'єктів тваринного світу під час механізованих агротехнічних робіт. Подібна постанова навіть в РФ була введена ще в 1996 році. Вона вводила прості правила, наприклад що при збиранні врожаю  треба рухатись з центру до краю польового контуру, щоб тварини мали можливість на порятунок. Якщо молотьба йде від дороги до лісу, то добре, якщо навпаки – погано, бо тварини будуть боятись авто. Я звернувся тоді в добрий десяток громадських екологічних організацій, які не виявили зацікавленості, або пообіцяли що зв’яжуться з цього приводу, і мовчать. На жаль, в нас майже немає ідейного екологічного активізму. Але я з великою повагою відношусь, наприклад, до WWF Україна (Всесвітній фонд дикої природи, – KV), котрий хоча б не говорить, що полювання має зникнути, і в той час робить багато корисних практичних справ. Наприклад, по законопроєкту №2232 їх представники казали, що вони проти нього, бо не можна залишити в природі бродячих котів та собак. Домашнім тваринам місце вдома, диким у лісі, і одні іншим не мають заважати жити. Але на цьому круглому столі у них не було можливості висловитись. Ми запрошуємо всі зацікавлені сторони до тісної співпраці в законодавчій площині, в справі охорони тваринного світу від браконьєрства, від шкідливого впливу промислового та іншого виробництва. KV: Який досвід іноземних мисливських організацій ви хотіли б застосувати в Україні? Василь Новицький: В Європі є така організація, як FACE (Федерація мисливських і природоохоронних асоціацій Європейського союзу). Її представники є в Європарламенті, Єврокомісії, органах місцевих влад. Вона об’єднує 7 млн європейських мисливців. В Європі мисливці та природозахисники мають спільну організацію! Там люди розуміють, що мисливці не є злом, адже саме в них є ті гроші та ресурс, який можуть піти на захист природи.  А у нас міністр говорив, що в Європі немає полювання, і воно – середньовіччя. Ще є Міжнародна рада з полювання та охорони тваринного світу (СІС), котра  налічує 188 країн-членів. І знову, як видно з назви, вона поєднує мисливців та охорону тварин. Ми плануємо бути на їх з'їзді у травні в Ризі, хочемо набути членства в цій організації. Щодо FACE, плани на співпрацю маємо, але поки що є проблеми із фінансуванням.  Ми готові співпрацювати з іноземними колегами у моніторингу рідкісних мисливських видів тощо. Читайте: Георгій Учайкін: “Треба спитати в людей, чи хочуть вони мати право на збройний самозахист або цілком розраховують на захист поліції” Фото: надано Всеукраїнською асоціацією мисливців та користувачів мисливських угідьКиевVласть