Юні журналісти  ІТА “ЮН-ПРЕС” поспілкувалися зі свідками найбільшої техногенної катастрофи  ХХ століття. Від дня аварії  на Чорнобильській АЕС минуло вже 34 роки. Це подія, яку згодом назвали трагедією ХХ століття, стала найбільшою техногенною катастрофою. Але якщо запитати в звичайного українця на вулиці, то багато хто навіть не знає не лише дати цієї катастрофи, але й місця. Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV ”Особисто для мене і, мабуть, для багатьох, ця трагедія насамперед забрала життя наших близьких – дідусів, татусів, які прагнули вберегти нас від невидимої біди. Але насправді ця катастрофа не завершилася протягом одного дня, вона триватиме ще не одне століття. І наслідки відчуватиме ще не одне покоління. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   За понад 30 років чорнобильська зона стала не лише забороненим місцем, а й вподобаним туристичним куточком. Нині екскурсоводи ладні показувати гостям не лише атомну станцію, а й десятки покинутих сіл, у яких з одного боку життя зупинилося, а з іншого – продовжує вирувати. Для деяких це може здатися доволі дивним та небезпечним, хоча екскурсії проводяться лише в тих місцях де радіаційний фон не перевищує норму, тому не варто боятися. Нині багато туристів приїжджають навіть з-за кордону для того, щоб просто поглянути і відчути цю моторошну атмосферу. Ми вирішили побачити аварію очима тих, хто був причетний до ліквідації наслідків аварії. Герої наших інтерв’ю – військовий, журналіст і музикант, які в квітні-травні 1986 року були безпосередньо на місці трагедії. Журналіст Федір Іллюк висвітлював події  з самого епіцентру трагедії. – Я був журналістом, працював у молодіжній газеті “Молода гвардія”, – розповідає відомий український журналіст Федір Іллюк, –  Вперше поїхав до чорнобильської зони 3 травня 1986 року. Моєю метою було висвітлення реальних подій з місця вибуху, масштабів яких не розумів ніхто. Ми з моїм колегою з газети “Комсомольское знамя” оселилися в готелі на околиці Прип’яті, з боку електростанції. Досі пам’ятаю красу того міста: висотні будинки, вдале планування без глухих кутів та закаулків, багато квітів… особливо троянд, які висаджували вздовж доріжки з обох боків. Місто зведене в оточенні лісу та на згині однойменної річки. Шкода місто… Я бував там не вперше: після першого курсу університету, займаючи посаду командира відділку на заводі, допомагав зводити енергоблок. Та не той фатальний, а шостий. А ще пам’ятаю, що навіть брав участь у змаганнях з волейболу й грав за команду АЕС і ми здобули перше місце. А ще був випадок, що мені, як командиру, подарували сіру в’єтнамську сорочку. Я поклав її зверху на документи, які після дискотеки не виявив. Вкрали їх і сорочку. Та ми домовилися  з бухгалтером, яка вночі дала мені нові бланки, чого робити, звісно, не можна. – Що саме входило в Ваші обов’язки, коли Ви перебували в зоні? Можливо, брали інтерв’ю у ліквідаторів? – На інтерв’ю в зоні вибуху часу не було. Їх ми брали вже в таборі “Казка”, де перебували ліквідатори. Згадується гора взуття, яка утворювала високий конус. Адже ліквідатори мали змінювати їх щоразу після роботи на реакторі. А щодо нас, журналістів, – нам уже згодом видали респіратори, які захищають будівельників від пилу. Ще пізніше дали білий костюм –  штани й сорочку. В них ми навіть танцювали на дискотеці після тяжкого робочого дня. Також  ми брали інтерв’ю в Києві, в Інституті раку. Опромінених ліквідаторів там готували до пересадки кісткового мозку. З ними ми спілкувались і пили червоне вино – подейкували про його дієвість у двобою з радіацією. Писали ми про все, що відбувалося в зоні: й про шахтарів, які там працювали, я навіть пам’ятаю знімок, який зробив з ними; писали про людей, яких евакуйовували, і про тих, хто боровся з цим невидимим ворогом – радіацією. Та в першу чергу до наших обов’язків належало висвітлювати всі дії комуністичної влади, показати її в найкращому світлі. “Молода гвардія” щотижня друкувала сторінку на тему Чорнобильської аварії. Звісно, після ретельного вичитування офіційного цензора, аби не допустити “клевету”. Також ми з колегами допомагали місцевій газеті “Вісник ЧАЕС”. Багато журналістів працювали в той час не десь там, а саме на місці вибуху. Коли операторський зал “почистили” від радіації, то мені довелось там побувати. Враження, звісно, ще ті. – Як змінилося Ваше життя після аварії: погляди, переконання, ставлення? – Ми всі подорослішали. Коли вперше їхали до Чорнобиля (а їздив я туди в період з 1986 по 1989 рік), то, звісно, ніхто не усвідомлював серйозність ситуації. Радіація – це щось невидиме. Сонце світить, пташки цвірінькають, а радіація поряд. Так само нічого не усвідомлювали молоді солдати, які взяли на себе удар, не усвідомлювали літні жінки, які їхали прибирати на електростанції аби просто підзаробити. Ми не розуміли, який удар по здоров’ю нанесе ця аварія. Людям дійсно гіршало, багато набралися тієї радіації. У мене, наприклад, піднявся тиск, та я цьому значення не надав. Мені в рік вибуху ще й 30 не було, тому й ось так. Нам не видавали накопичувачі, а кому видавали – то вони майже завжди були не справними. Дуже шкода тих, хто втратив набуте чесною працею: довелось покинути помешкання, городи, які годували багато років, криниці, попрощатись з могилами, де поховані рідні… Багато ж хто повернуся. А багато людей звели непогані будинки в інших районах області, та вони вже не ті, серцю не рідні. – Які висновки можна зробити з цього страшного дійства? – Владі не можна вірити. Влада – бреше. Коли ми в’їжджали в чорнобильську зону, то БТР, на якому ми їхали, мили водою. Що ж там з людьми всередині – байдуже. Про правду й говорити нічого, як все приховується. Як і сьогодні. Коли горять ліси в чорнобильській зоні, а нам брешуть, що радіаційний фон – у нормі. Але життя продовжується! “Мені “пощастило” боротися з наслідками ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС”. Михайло Григорович Вертушков -  ліквідатор  аварії на ЧАЕС, учасник бойових дій в Афганістані, автор книжки “Тобой дышу, Урал”.  У телефонній розмові, полковник у відставці зазначив, що радіація  його торкнулась не лише в Чорнобилі. – В ніч з 25 на 26 квітня 1986 року була моя чергова зміна, – розповідає Михайло Григорович, – Ніщо не віщувало біду. І раптом – телефонограма з повідомленням про те, що сьогодні по тривозі батальйон 427 полку цивільної оборони виїхав у район Чорнобиля. На моє запитання, що там сталося, мені відповіли, що щось горить на атомній електростанції. Природу аварії, масштаб пожежі, та й взагалі, нічого відомо не було. Абсолютно ніякої інформації! Заступник командира військового округу наказав якнайшвидше дізнатися якщо не  правду, то хоча б якусь інформацію! Та вона не з’явилась ні через годину, ні через дві, ні через п’ять – уявлення про серйозність ситуації з’явилися лише через 2–4 днів. Воїни Київського військового округу першими опинилися в 30 кілометровій зоні. З восьми військових округів СРСР  (Прибалтійського, Московського, Ленінградського, Приволзького,  Уральського, Середньоазіатського, Прикарпатського, Одеського, Білоруського, Забайкальського) до міста Прип’ять у перші дні , та, навіть, години, після аварії, прибули представники  45 військових частин для ліквідації аварії на електростанції. З 20 по 30 травня мене в складі оперативної групи відправили дослідити морально-психологічну стійкість особового  складу під час перебування в забрудненій радіацією зоні. Був я і в бункері, і в Чорнобилі, і в самій Прип’яті, та в багатьох військових частинах. Не був лише на реакторі. Проводячи паралелі з теперішніми подіями – вражала не байдужість, а відвертий “пофігізм”, який проявлявся у особистого складу щодо радіації. Нині ми бачимо ту ж картину по відношенню до епідемії, яка охопила весь світ. Солдати й офіцери, і цивільні ліквідатори  курили на забрудненій території,  лежали  на соломі й на траві, які дуже притягують радіацію, практично ніхто не носив захисні маски й респіратори. Після цієї поїздки нашою оперативною групою були розроблені заходи безпеки під час дій особового складу на радіоактивно-забрудненій місцевості. У 1987 році я три місяці займав посаду начальника політвідділу оперативної  групи Київського військового округу – це був найбільший сектор, займався переважно відбудовуванням знищених територій. – Як змінилося Ваше життя після аварії? – Я виріс на Уралі, в озерній місцевості. За 1,5 – 2 км від мого міста розташовувався завод “Маяк”. Він позбувався радіоактивних відходів в ті ж озера. А вибух, який стався 30 вересня 1957 року, по радіоактивності перевищує Чорнобиль в два з половиною рази. Висновків і досвіду мені вистачало задовго до вибуху АЕС. З психологічної точки зору: головний санітарний лікар Пашкович Володимир Леонідович, який теж пройшов багато всього, зокрема Афганістан, був головним санітарним лікарем Київського військового округу. Він контролював відправку солдатів, сержантів та офіцерів на 30 секунд на дах зруйнованого реактора для того, щоб скидати радіоактивний графіт з даху енергоблоку. Коли кореспонденти запитали, чи не було відмов серед хлопців, він відповів: “Я пройшов Афган, і тут люди одного соціального прошарку, серед яких боягузів чи зрадників немає”. Якби така трагедія сталася в незалежній Україні, не знаю, чи нинішній склад проявив би таку сміливість нині. – Як потрібно розповідати про ці події поколінням, яких ця аварія не зачепила, тобто дітям, підліткам? – Розповідати правду, і лише правду. Коли я там був востаннє в 2016 році, то зустрівся з керівником цивільної оборони Чорнобильської зони. Він там мешкає постійно. Я сказав про те, що нині нас запевняють про те, що радіація в нормі. Хоч як тяжко не було, так він відповів: “Ні, це брехня. Три роки тому я поховав свою дружину, а  минулого року – 30 річного сина. У них була онкологія. Найстрашніше, що й нині ситуацію недооцінюють. Бувають розмови про те, щоб відкрити зону, про те, навіщо платити такі великі гроші. Ось ще одна аналогія: якщо вийшовши з сауни вам на голову виллють води, то ефект буде один, та якщо ж на голову впродовж довгого часу крапатиме вода – по крапельці – вам може пробити голову. Малі дози радіації небезпечніші за одну потужну. Найгірше, коли радіонукліди потрапляють в організм з їжею”.  Що ж казати про нинішню ситуацію, коли часто ігноруються правила щодо масок, рукавичок та бахіл в лікарнях. Молодь має робити висновки й проводити аналогію тодішніх подій з теперішніми. До прикладу, в науковому центрі радіаційної медицини, де я контролюю своє здоров’я ось уже 20 років, нині реєструється дуже багато дітей з онкологічними захворюваннями. Це не жарти. Тому потрібно робити все, аби не отримувати й найменші дози радіації, аби не підхопити короно вірус. Робіть висновки.   Музикант, композитор і співак В’ячеслав Кукоба підтримував ліквідаторів аварії на  Чорнобильській станції своїми піснями. - Мені й досі тяжко згадувати ті часи. Масштабний вибух розділив життя на два фронти.  Я не був ліквідатором, я – музикант, підтримував хлопців  піснями. Пожежу ліквідували прості люди різних  професій з усіх республік  Радянського Союзу. Перший раз ми приїхали в Зону в перших числах травня 1986-го з воїнами-афганцями. Я саме повертався з відрядження у Афганістан, коли мені повідомили про таку біду. Я зібрав хлопців, котрі хотіли поїхати й допомогти, чим зможуть . Під час ліквідації пожежі загинуло безліч людей. Точна цифра не відома досьогодні. Потрапити в зону було не можливо, ми ходили по пропускній системі у супроводі військових. До реактора не підходили – це заборонена територія. Зупинилися в селищі Красний Луч, зараз воно називається Хрустальний, де після тяжкої зміни відпочивали ліквідатори. Нашою місією було розрадити і підтримати хлопців, дати надію. - Які пісні ви співали, як підбирали репертуар? - Ми співали афганські воєнні пісні. Пісні про  дружбу, про рідних, про Батьківщину . Не треба було вигадувати велосипед. Людям хотілося відпочити. Хлопці в піснях шукали захисту, істини, й просто можливість  на мить повернутись в звичайне життя, без втрат і вогню. Допомагали гумор, жарти, сміх, пісні. Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV” Я добре пам’ятаю, людей, що відчайдушно виконували свою роботу, не жаліючи себе, наражали своє життя на небезпеку. В той час, коли звичайні громадяни  жили спокійно і взагалі не розуміли, що відбувається. Радіація вплинула на всіх,  навіть якщо людини не було на місці катастрофи. Вона літає в повітрі й зараз. От якби можна було поставити паркан і про все забути…. Наслідки того ми спостерігаємо і зараз. Ось і тиждень тому сталася пожежа . Радіацією накопичені ліси і землі. Викорінити майже неможливо. Невідомо які наслідки будуть ще через 3 роки. - Чи не страшно Вам було покидати спокійне життя та  їхати в центр радіації? - Ну як  же не страшно? Звісно, страх був. Я не довго думав над рішенням. Я – патріот! Як і всі, хто там був, хто причетний до ліквідації аварії. В той час , в зону потрапити  було майже не можливо. Ми створили  спеціальну агітаційну бригаду, яку згодом назвали “Асоціація “Афганці” Чорнобиля”. До Асоціації долучилися хлопці, що пройшли гарячі точки Афганістану і відразу вирушили в Чорнобиль. Це люди, котрі мали досвід роботи в критичних умовах. Ті ж льотчики які, з літака гасили реактор. Це не лише військові, а й музиканти, будівельники, водії, медики… В’ячеслав Іванович розповів, що Всеукраїнська громадська організація “Асоціація “Афганці” Чорнобиля”  була створена 28 грудня 1991 в Славутичі – місті енергетиків Чорнобильської АЕС. Вона об'єднала ветеранів війни в Афганістані, учасників бойових дій та інших локальних військових конфліктів, які брали участь у ліквідації Чорнобильської катастрофи, з метою захисту соціальних прав та гарантій її членів, а також об'єднання зусиль з надання допомоги постраждалим,  інвалідам, сім'ям загиблих. - Ми і зараз допомагаємо людям, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, вдовам, інвалідам. Кожного року  їздимо до могил наших бойових побратимів, проводимо концерт пам’яті. Але нажаль, цього року цього не буде через карантин. - Чи варто говорити про це з молоддю ? - Ні цю аварію, ні героїзм людей, ні трагедію не можна забувати! Чорнобиль – живий, щодня там відбуваються реакції. Ми не знаємо яких реакцій ще очікувати – це найгірше. Тому треба берегти один одного, природу, світ. А головне – розуміти, що всі епідемії та катастрофи – наслідок нашої поведінки. Ми всі – частинка цієї природи. Нажаль, люди часто забувають ту страшну трагедію, що принесла стільки  горя і болю сотням тисяч людей. Молоде покоління повинно більше звертати увагу, вивчати історію, вчитись на помилках минулого. І пам’ятати людей, які ціною свого здоров’я і життя  захистили не лише нас, а й увесь світ.  Підготували: Анастасія Захарченко, Тетяна Харенко, Дар’я Гергель, гурток “Краєзнавча журналістика”, керівник – Наталя Плохотнюк

Порятунок хворих – справа самих хворих … П’ятниця, 3 квітня. Місто, як і країна, ще живуть нормальним карантинним життям: люди подекуди ходять в намордниках, розмови танцюються навколо вірусу й “світового заговору”. Діти й дорослі  катаються на велосипедах і самокатах… На Боярському стадіоні – досить-таки жвавенько: любителі бігу намотують кола поодинці й групками, молоді батьки вигулюють дітлахів у візочках і без них, грають з дітьми в м’яча, підлітки теж буцають м’ячика,  на дитячому майданчику – спускаються з гірки кілька малюків, лавки заповнені людьми старшого віку. Тобто, життя продовжується. Я ж вирішила пошукати в аптеках маски індивідуального захисту. Обійшла 12 аптек – ніде немає. Але на кількох парканах і на стовпах помітила оголошення: “Маски чорні й кольору хакі”. Зателефонувала. Пропонують маски по 60-100-150 гривен.  Але ж, якщо в країні епідемія, то має ж бути якась державна програма?! Облишимо риторичні запитання!  Хоча в спільноті волонтерів міста Боярки постійно звітують про захисні маски, костюми для медиків і необхідні ліки для районної лікарні, придбані за зібрані людьми й окремими посадовцями кошти.  І знову – “зі світу по нитці – голому сорочка”. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Від блукань містом страшенно розболілася голова, а оскільки мої пошуки довели мене аж до районної лікарні, то чому б не зміряти тиск, а заодно й не поцікавитися  у лікарняного начальства, як районна лікарня Києво-Святошинського району (один із базових лікувальних закладів області для прийому хворих на модний небезпечний вірус) готова до серйозних викликів? Заходжу в поліклініку. Вражаюча тиша і пустка, хоча годинник показує лише 16.45. - Еге-гей! – гукаю, – Є хто живий? Мені треба зміряти тиск! У відповідь – тиша! З глибини коридору швидко йде санітарка зі шваброю й відром. - Чого репетуєте? Шо нада? Нікого нема! Шо, не бачите – все закрито?! – на одному диханні здалеку кричить жінка, – Чого ото ходить?! - Та мені треба тиск зміряти,  – намагаюся зупинити потік неочікуваного негативу, – А до котрої ж години працює поліклініка в будній день? - До 17.00. Але вже нікого нема. У понеділок подзвоните своєму сімейному лікарю. Або, якщо дуже невтєрпьож, ідіть на прийомний покой у стаціонар. Іду в стаціонар. Біля дверей приймального відділення курять четверо жінок у медичних костюмах і масках (зараз і не розбереш хто лікар, а хто санітарка чи взагалі продавець із магазину). Їм дуже весело. Підходжу, питаю, де можна зміряти тиск. Вони дружно замахали руками: “Не підходьте! Ідіть он туди!” - Куди – туди? “Та у палатку! Шо не понятно?!” Та все, блін, не понятно! В яку палатку?! Навіщо мені в палатку? Роззираюся й помічаю великого армійського намета з написом “Сортування хворих”. Заходжу. Театр абсурду. Ілюстрація до інтерактивної вистави за  мотивами Мрожека чи Іонеску.  Посередині великого намету, якраз навпроти входу за столом сидить жіночка в білім халаті, в глибині намету, біля стінок – два ліжка. І все! “Не заходьте! Стійте на жовтій лінії (біля самого входу помічаю на підлозі жовту лінію)! – перелякано командує жіночка й пересторогою  рухається до мене, виставивши вперед руку з електронним градусником, наче з пістолетом. - Ой, що це?! , – здивовано вигукує вона, подивившись на цифри у віконечку вимірювального пристрою.  “Ну все!”, – думаю, – “Приїхали! У мене – температура. Зараз мене загребуть, запакують, закриють!” й гарячково задкую, щоб втекти. - Подивіться, у вас – 35,5! Як таке може бути?! Може, ви перехвилювалися? Або злякалися?”, – з полегшенням  питає медичка. - Та ні, це, мабуть, через те, що я всю ніч працювала за ноутбуком, – начебто виправдовуюсь я. – Але мені треба зміряти тиск, бо дуже чогось млосно й голова болить. - Тю, то чого ви сюди прийшли? Ідіть на прийомний покой або в поліклініку. У мене нема чим міряти. - Я там уже була – відправили сюди. Жінка починає ритися в столі: “Ану, подивлюся,що тут є. Тут якийсь осьо  апарат  дали, тільки його ж, мабуть, треба в розетку втикати чи що? Казали, що цим можна тиск міряти. Тільки я не знаю як….”. Я такий апарат бачила колись в якомусь серіалі й згадала,що його треба надягати на палець руки й натискати якусь кнопочку. Спільними зусиллями щось кудись прилаштували. Результат мене просто вбив: “90/60”! - Цього не може бути, – кажу, – це гіпотонічний криз! З таким низьким тиском я б навіть голову не змогла підняти. Варіантів три: несправний апарат, неправильно щось зробили або в мене якась внутрішня кровотеча, що призвело до стрімкого зниження тиску.  Чергова “сортувальниця хворих” перелякано й нерозуміюче дивилася на мене: “Ну, ви, все-таки, підіть до дівчат і скажіть, що така ситуація. А, може, я збігаю й попрошу в них апарат нормальний. Може, дадуть?”. В її голосі було стільки сумніву, що я подякувала й повернулася до виходу. “А ви знаєте, що? Через дорогу аптека, там точно є апарат для вимірювання тиску”, – чую навздогін. В аптеці, якраз навпроти входу до лікарні, біля самісінької дороги, анекдот продовжився. Двері зачинені, відчинено лише віконце. - Дівчинко, мені можна зміряти тиск? Погано почуваюся! – гукаю до дівчини за прилавком. - Не можна, – чую у відповідь, – Нам заборонили сюди будь-кого впускати! Розповідаю про ситуацію, яка щойно трапилася в районній лікарні. Молоденька аптекарка мовчки повертається й кудись іде, – мабуть, щось виясняти. Я ж вирішила дочекатися її хоча б із цікавості. Повертається й тихенько каже: “Давайте швиденько! Тільки так, щоб вас ніхто не бачив!” - Це як? – питаю, -Лягти на землю, згрупувати й ривком закотитися всередину чи заповзти по-пластунськи? - Та давайте швиденько заскакуйте й відразу – в куточок! – дає вказівки працівниця аптеки, прочинивши двері. - Ага, зрозуміло! Залажу під стіл і надягаю на голову відро, – з серйозним виразом обличчя кажу я. (Ага, раз не втратила можливість думати й жартувати, значить, нічого страшного зі мною не трапилося). - Ні-ні, цього робити не треба! – злякано реагує на мій жарт дівчина, швиденько протираючи дезінфікуючим засобом і двері, й віконце, до яких я доторкалася. Тут результат вимірювання був шокуюче-інфарктним, але реальним (на 100 позначок відрізнявся від “наметового”). Аптекарка щиро й професіонально намагалася мені допомогти, підібрати препарати. Але, з кимось порадившись, вирішила, що найліпший спосіб – викликати лікаря, а поки що випити серцеві краплі. Я подякувала й потихеньку потяглася  додому. Відлежалася й досі жива. Дуже хотіла почути коментар головного лікаря чи начмеда Києво-Святошинської районної лікарні. Але в понеділок не застала їх на місці. З понеділка таки їх знайду! Наталя Плохотнюк, журналіст КиевVласть

Місто Кагарлик і його центральна районна лікарня звітують про повну готовність приймати хворих на коронавірус. Начебто, ситуація контрольована і форс-мажору не буде ані у місті, ані в районі. Однак на фінансування ЦРЛ та Центру первинної медико-санітарної допомоги місцева влада продовжує збирати кошти з сільських, районного та міського бюджетів. Збирають і безпосередньо з громади, залучені підприємці, навіть релігійні організації. Містяни запевняють: лікарні відчувають значний дефіцит обладнання та засобів захисту. Про те, чим живе Кагарлик під час карантину, – в матеріалі KV. Поточна епідситуація Як стало відомо KV, станом на 16 квітня, за даними Київського обласного лабораторного центру, у місті Кагарлик 3 підтверджених випадки захворювання на COVID-19. Але дані на місцях відрізняються. Так, за даними Кагарлицької ЦРЛ станом на 13 квітня у лікарні перебувало 4 хворих на COVID-19, з яких 1 мешканка району та ще 3 особи з інших районів Київської області. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Кагарлицька РДА надала останні дані 13 квітня, згідно яких станом на цей день у районі зафіксовано два випадки захворювання на коронавірусну інфекцію COVID-19. Інфіковані — жінки, одна з них на амбулаторному лікуванні (самоізоляції). Підозра на інфекцію — ще у 6 жителів району. Нині у них відібрані зразки крові на тест ПЛР (полімеразна ланцюгова реакція), які направлено до вірусологічної лабораторії. За інформацією місцевого телеканалу, 4 квітня стало відомо про смерть жителя району 1993 року народження. Він перебував у критичному стані, коли родичі зателефонували до “екстренки”. Вперше зі скаргами на стан здоров’я він звернувся до сімейного лікаря у понеділок, 30 березня. Готовність лікарень: кажуть, що готові 29 березня, згідно розпорядження головного санітарного лікаря Міністерства охорони здоров’я Віктора Ляшка про облаштування тимчасових пунктів прийому та сортування хворих на коронавірус, у Кагарлику біля поліклінічного відділення Кагарлицької центральної районної лікарні напнули намет. В ньому караулом 19–ї Державної пожежно-рятувальної частини Кагарлика було облаштовано тимчасовий пункт прийому та сортування хворих на коронавірус. 2 квітня на сесії Кагарлицької районної ради головний лікар Кагарлицької ЦРЛ Віктор Кулініченко озвучив розпорядження №7 та №9 від 29 березня 2020 року за підписом Олега Торкунова, керівника робіт з ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру регіонального рівня у зв’язку з епідемічною ситуацією на території Київської області, спричиненою коронавірусом 2019-NCOV.  Згідно розпорядження №7, Кагарлицька ЦРЛ (в числі 14 інших лікарень) визначена, як заклад охорони здоров’я, що задіяний для надання меддопомоги пацієнтам із COVID-19 в інфекційних відділеннях, в першу хвилю поширення захворюваності.  Крім того, розпорядження №9 визначає Кагарлицьку ЦРЛ та Переяслав-Хмельницьку ЦРЛ як заклади, які перепрофільовуються для надання меддопомоги пацієнтам із коронавірусною хворобою COVID-19 при загостренні у них хронічної патології, серцево-судинних захворюваннях та інших гострих станах, гострій хірургічній патології (наприклад, апендицит). Лікарням доручається “забезпечити безвідмовну госпіталізацію” вищевказаних хворих “незалежно від їх місця проживання”. Ургентні хворі із Кагарлицького району госпіталізуються до Обухівської ЦРЛ.  Згідно розпоряджень, всього у Кагарлицькій ЦРЛ 150 ліжок, з них 20 — інфекційні. Згідно паспорту бюджетної програми Кагарлицької РДА “Багатопрофільна стаціонарна медична допомога населенню”, ліжок у звичайних стаціонарах — 150, у денних — 30.  13 березня місцеві лікарні офіційно рапортували про те, що усі бокси інфекційного відділення Кагарлицької ЦРЛ в разі необхідності повністю готові до прийому хворих, тоді їхня кількість складала 10 одиниць. “Медперсонал має костюми біозахисту, маски, респіратори, необхідні антибактеріальні розчини та інші препарати. Якщо ж хворих на коронавірус в районі більшатиме, адміністрація ЦРЛ мала резервний варіант – додатково розміщувати пацієнтів у терапевтичному відділенні, яке відповідним чином переобладнають”, – говорилося у звіті. Зі світу – по нитці, лікарням – на фінансування За інформацією Кагарлицької РДА, державна субвенція на медичні заклади Кагарлицького району складає 6 млн 755 тис. гривень. З них 5 млн 746 тис. гривень саме державної субвенції і ще 1 млн гривень субвенції на енергоресурси. Як зазначає голова Кагарлицької районної ради Іван Семцов, протягом першого кварталу 2020 року з районного бюджету медзакладам виділено 2 млн 715 тис. гривень — 2 млн 714 тис. гривень та 1,5 млн гривень на енергоресурси. На засіданнях 52-ї та 53-ї сесії Кагарлицької районної ради з бюджету району було виділено  870,8 тис. гривень, зокрема: 268,3 тис. гривень – на рентгенплівку, 2 пральні машини, дизпаливо, ремонт автотранспорту, автозапчастини, продукти харчування, засоби захисту; 152,5 тис. гривень – придбано гематологічний стерилізатор; 145 тис. гривень – гістероскоп; 105,0 тис. гривень – монітор пацієнта; 100 тис. гривень – багаторазові захисні костюми тощо. Сільськими радами Кагарлицького району було виділено 210 тис. гривень на 2 монітори пацієнта (Леонівська сільрада — 105 тис. гривень, Буртівська — 105 тис. гривень, Мирівська – 10 тис. гривень, Слобідська, Шпендівська, Черняхівська, Сущанська, Ставівська, Горохуватська – по 5 тис. гривень); 26 тис. гривень на костюми хімічного захисту Л-1, 20 штук (Слобідська – 10 тис. гривень, Леонівська – 7 тис. гривень, Черняхівська – 6 тис. гривень, Халчанська – 3 тис. гривень); 17 тис. гривень на відсмоктувач медичний (Переселенська – 7 тис. гривень; Шубівська – 6 тис. гривень; Ліщинська – 4 тис. гривень); 13 тис. гривень на аквадистиллятор (Горохівська – 13 тис. гривень). Кагарлицькою міською радою з бюджету міста виділено 455,8 тис. гривень на апарат штучної вентиляції легень; 60 тис. гривень на медичні маски, захисні костюми, засоби індивідуального захисту, пральну машину, 50 тис. гривень на тест-системи, спецпробірки, медикаменти. Цікаво, що за кошти держбюджету придбано відсмоктувач (40 тис. гривень), а також 60 захисних окулярів, 40 одноразових костюмів, 100 медичних одноразових шапочок, 50 пар одноразових бахіл, 250 одноразових масок, 2000 латексних рукавичок, 2000 гумових рукавичок, 15 ртутних термометрів, 7 брусків мила, 5 пляшок “Доместоса”. Також Кагарлицька РДА та райрада надали реквізити для збору коштів для Кагарлицької ЦРЛ та Центру первинної медико-санітарної допомоги. Також 9 квітня підприємець Арташос Татаян, який виконує у Кагарлику дорожньо-ремонтні роботи, безоплатно передав для ЦРЛ та для ЦПМСД безконтактні інфрачервоні термометри.  8 квітня для потреб медичних міста КП “Міськрембудсервіс” закупило 300 фільтрувальних півмасок-респіраторів із коефіцієнтом захисту 50 ГДК, які призначені для захисту органів дихання від канцерогенів, радіонуклідів, бактерій та вірусів. Кагарлицькій центральній районній лікарні передано 250 штук, Центру ПМСД – 50. Ще 20 таких захисних засобів виділено комунальникам, які здійснюють заходи з дезінфекції в місті. Засоби захисту також придбано за рахунок коштів, виділених депутатами за цільовим призначенням згідно з рішенням, яке ухвалили на останній позачерговій місцевій сесії (загальна сума для придбання захисних засобів становить 200 тис. гривень).  14 квітня для потреб КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги Кагарлицької районної ради" Кагарлицька міська рада додатково передала необхідні одноразові захисні засоби: 12 комплектів одягу для відвідувачів, 4 медичні хірургічні халати, 1 медичний хірургічний стерильний халат і 30 медичних шапочок. Захисні засоби на суму 784,5 гривень придбано КП "Міськрембудсервіс" за виділені з міського бюджету кошти.  Згідно бюджетної програми райдержадміністрації “Багатопрофільна стаціонарна медична допомога населенню” на 2020 рік, обсяг бюджетних призначень для Кагарлицької ЦРЛ складає 13 млн 845 тис. 460 гривень, з яких на забезпечення надання населенню амбулаторно-поліклінічної медичної допомоги — 4 млн 292 тис. 206 гривень, на забезпечення надання населенню стаціонарної медичної допомоги — 9 млн 553 тис. 254 гривні. У випадку із Кагарлицьким ЦПСМД згідно із бюджетною програмою РДА на 2020 рік на виконання програми підтримки медзакладу закладено 2 млн 431 тис. 462 гривні. Влада Як повідомляють на сайті Кагарлицької міської ради, у місті активно проводиться дезінфекція вулиць та під’їздів, закуповується нова техніка — наприклад, навісний тракторний оприскувач Polmark, який придбано комунальним підприємством "Міськрембудсервіс" за кошти міського бюджету (13 тис. 335 гривень). Також Кагарлицькому відділенню Нацполіції доручили посилити контроль за виконанням громадянами обмежувальних заходів та забезпечити громадський порядок на території населених пунктів Кагарлицького району на період карантину, в тому числі у парках, лісопаркових зонах та в місцях масового перебування людей особливо у період вихідних і святкових днів, а також у культових спорудах в населених пунктах району. Зрада 1 квітня в Україні стартувала Програма медичних гарантій. Договори з Національною службою здоров’я України (НСЗУ) на надання медичних послуг за цією програмою станом на 2 квітня підписали 1640 закладів спеціалізованої медичної допомоги, у тому числі і Кагарлицька ЦРЛ. Ці зміни під час карантину викликали критику у медпрацівників, які жаліються на те, що їх змушують йти у відпустку за власний рахунок. Обласна влада також визначила, що ургентних хворих Кагарлику (таких, що не мають підозри на коронавірус, але потребують термінового лікування) направлятимуть до Обухівської центральної райлікарні. Це також викликало невдоволення жителів району та міста. Фінансування Кагарлицької ЦРЛ, як пишуть самі містяни, не настільки райдужне, як то декларують у офіційних джерелах. У соцмережах одне за одним з’являються повідомлення, що лікарні терміново необхідні кошти для закупівлі витратних матеріалів, засобів індивідуального захисту медперсоналу, дезінфікуючих та лікарських засобів, медобладнання для протистояння коронавірусній інфекції та подолання наслідків надзвичайної ситуації, спричиненої нею. Наразі навіть налагоджений збір грошей. Цікаво також, що з початку епідемії серед кагарличан обстежено на COVID-19 шляхом ПЛР-тестів 28 осіб. Для порівняння, за даними з паспортної програми лікарні, кількість осіб, прикріплених до “екстренки” — 33 тис. 299 осіб. Є необхідність, за думкою місцевих, і в закупівлях апаратури. Так, депутати міської ради на позачерговому засіданні прийняли рішення виділити на потреби медичних установ близько 700 000 гривень (у т.ч. 455 820 гривень на придбання апарату для штучної вентиляції легень). Цих коштів недостатньо. 14 квітня у групі “Підслухано в Кагарлик” з’явилося відео, на якому людину, імовірно хвору на коронавірус, доправляють на носилках до інфекційного відділення ЦРЛ майже без одягу.  Резюмуючи, 15 квітня місцевий журналіст Микола Семенюк опублікував допис, де зазначив, що медикам кагарличчини конче необхідна допомога: “У районі та місті засобів дезінфекції, засобів особистого захисту для людей і медиків немає, апаратів ШВЛ катастрофічно не вистачає, волонтери збирають у людей гроші та закуповують усе необхідне. Керівництво району та міста звертається з проханням надати фінансову допомогу нашим медикам, що ми і робимо. А тим часом, потихеньку, освоюються бюджетні кошти”, — пише Семенюк. Перемога Підприємці Кагарлика та району підтягнулися до боротьби з вірусом. Понад 20 приватних підприємств, ФОПів та інших долучили свої кошти на закупівлю обладнання та засобів індивідуального захисту — всього вдалося зібрати понад 200 000 гривень, а також окремо 50 одноразових костюмів, 10 л деззасобу для миття рук (приблизна вартість 2000 гривень), 5 л дезрозчину (~1000 гривень), 450 рукавичок, 450 одноразових масок, 100 л бензину, 30 л дезрозчину для рук, 8 пар окулярів, 50 пар рукавичок, 3000 гривень на палатку, 30 респіраторів посиленого захисту для лікарні, 50 л дезрозчину для рук, 15 л “Білизни”, 100 масок – для Територіального центру соціального обслуговування, 50 захисних окулярів, 1 апарат УФО (ультрафіолетового випромінювання) (2000 гривень). Мережа АТБ надала 380 продуктових пакетів для одиноких громадян, яких обслуговує Територіальний центр соціального обслуговування. Нагадаємо, минулого тижня KV розповідала про те, як карантин переживає місто Бровари. Так, поки влада Броварів в умовах карантину в місті шукає, як вирішити проблеми фінансування лікарень та поставки засобів індзахисту, медики та волонтери організували “медичний КПП” — наметове містечко на базі міської лікарні. Вже у перші дні роботи завдяки містечку вдалося уникнути черг у місцевих медзакладах.  Читайте: Міста на карантині: в Броварах створили медмістечко для протидії COVID-19  Фото: коллаж KVКиевVласть

Судова влада в Україні потребує змін. Втім, як і вся управлінська система. Саме тому чи не найпопулярнішим словом нашого будення стало: “Реформа”. Реформуємо усе: починаючи з органів місцевого самоврядування та завершуючи системою охорони здоров’я. Реформуємо з таким натхненням, з яким ще декілька десятиліть тому хором виводили: “Мы наш, мы новый мир построим…” Реформуємо натужно, з надривом, з потом на чолі, з піною біля рота, з хрипом у грудях, але омріяні зміни на краще життя так і полишаються для нас далеким маревом. Натомість дедалі частіше ми натрапляємо на глуху стіну зухвалого супротиву світу старого, заскорузлого, жорстокого та безкарного… Все сказане було б смішним, якби то не було так сумно Одна з мешканок багатоповерхівки, що розташована в м. Києві по вул. Бажана,12, громадянка Марина Клюсова у 2013 році надумала продати свою квартиру. Покупцем стала людина солідна – адвокат, власник ТОВ “Юридичний світ” Ксенія Даценко. При укладенні договору купівлі-продажу сторони домовилися, що попередня власниця житла протягом року залишатиметься зареєстрованою за адресою проданої квартири. Ця, на перший погляд, невинна домовленість стала великою помилкою, яка в подальшому завдала жінці чимало душевних страждань та матеріальних витрат. А почалося з того, що через деякий проміжок часу після продажу помешкання Марина дізналася, що на її майно у вигляді двох авто накладено… арешт! Що за омана? – подивувала жінка, але першочерговий подив змінився хвилею обурення, коли вона дізналася про всі подробиці справи. З’ясувалось, що накладення арешту на майно відбулось у рамках примусового виконання заочного рішення Дарницького районного суду м. Київ від 12 березня 2019 року по цивільній справі № 753/9133/18 (провадження № 2/753/3563/19, головуючий – суддя Коренюк А.М.), відповідно до якого позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Ковальська-Житлосервіс” про стягнення з Клюсової Марини заборгованості за надані житлово-комунальні послуги з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних і судового збору на загальну суму 17 224,04 грн. було повністю задоволено!(?) Причому у рішенні вказувалось, що Марина Клюсова належним чином повідомлена судом про час та місце розгляду справи, що підтверджується зворотнім повідомленням рекомендованого листа. Отакої!Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Такого повороту подій не очікував ніхто – ні сама Марина, ні її знайомі. До того ж ТОВ “Ковальська-Житлосервіс” нарахувало жінці суму боргу за період з 01 липня 2009 року по 01 квітня 2018 року! Тобто за 9 років відразу. Між тим, відповідно до норм чинного законодавства до вимог про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки. А чи був той борг у власниці квартири взагалі? Марина говорить, що ніяких боргів перед ТОВ “Ковальська-Житлосервіс” не мала, що стверджується і п. п. 4, 6 договору купівлі – продажу, де сторонами визнано відсутність заборгованості по комунальних та інших платежах. То хто ж “нагойдав” такий борг? Відповідь напрошується сама собою – новий власник помешкання, “добропорядна” власниця ТОВ “Юридичний світ” Ксенія Даценко та її чоловік Андрій Коломієц (він, до речі, в помешканні незареєстрований). До речі, Андрій Коломієц називає себе досвідченим адвокатом, здатним надати відповіді на будь-які питання. Можливо, саме він і намовив Ксенію Даценко скористатися домовленістю між нею та колишньою власницею квартири про відтермінування на один рік зняття з реєстрації Марини Клюсової, аби в подальшому перекласти виплату своїх боргів за комуналку на чужі плечі? Постійно проживаючи у юридичному світі, жіночка, мабуть, швидко зметикувала, який зиск може отримати від тієї домовленості, й “зекономила” свої кошти. (Існує версія, що для цього Ксенія навіть вдалась до підробки підпису Марини Клюсової). Цікаво, чи не планує громадяночка придбати на “зекономлені” гроші краплину совісті? Вона б знадобилася жіночці при розгляді справи у Київському апеляційному суді, куди ошукана Марина Клюсова звернулася зі скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Київ від 12 березня 2019 року. Хто платить і кому платить? Певно, після того, як читачам нашого видання стала відома історія з “боргом” Марини Клюсової, вони зацікавляться питаннями, а хто загалом має платити за житлово-комунальні послуги: зареєстровані в квартирі особи чи власники квартири та й кому, зрештою, платити? Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 904/7183/17, споживачі зобов’язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15. Отже, оплачувати комунальні платежі має той, хто фактично користується послугами! А ось кому він має сплачувати, давайте знову ж таки розберемося на прикладі вище наведеної ситуації. Як вбачається з поданого ТОВ “Ковальська-Житлосервіс” позову, саме воно претендує на “борг” розміром понад 17 тис. грн. Але… Згідно з інформацією від Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку “Бажана, 12” (код ЄДРПОУ 40514385), створеному у цьому будинку 27 травня 2016 року, на підставі рішення правління, об’єднання взяло на самообслуговування будинок та прибудинкову територію по проспекту Миколи Бажана, 12 з 01 квітня 2017 року. Мешканці здійснюють оплату на користь об’єднання за утримання будинку та прибудинкової території. До цього часу житлово-комунальні послуги по будинку надавало Товариство з обмеженою відповідальністю “Ковальська-Житлосервіс”. 31 березня 2017 року (у зв’язку з припиненням надання цим товариством житлово-комунальних послуг по даному будинку) вказаному ОСББ було передано для подальшого контролю лічильники будинку. То ж яких грошей забажалося ТОВ “Ковальська-Житлосервіс”, якщо з 31 березня 2017 року воно припинило надання житлово-комунальних послуг? Легких та незароблених. А таких коштів товариство не зможе стягнути навіть і з нового власника житла. Їх має право отримати тільки ОСББ. Чи володіє такою інформацією Ксенія Даценко? Мала б володіти, адже юридичний світ не обмежений у доступі до публічної інформації. Іван Григорів, журналіст, член НСЖУКиевVласть

В рамках “Діалогу про майбутнє: Україна-США” відбулася зустріч української делегації з представниками однієї з найпопулярніших та найвпливовіших газет світу “The Wall Street Journal”. Провідні фахівці з “The Wall Street Journal” наголосили, що через внутрішьнополітичну ситуацію в Україні, яка нині склалася, багато американських спеціалістів почали розуміти, що Україна не буфер між Росією і США, а самодостатній та окремий гравець у міжнародній політиці, не дивлячись на те, що Росія намагається подати Україну в погану світлі. Про це KV стало відомо з релізу організаторів “Діалогу про майбутнє: Україна-США”. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Українська делегація зустрілась з Алланом Каллісоном, який є журналістом, публіцистом та провідним оглядачем “The Wall Street Journal”. Він має понад 20-річний досвід роботи в цій газеті. Аллан також працював на керівних посадах в інформаційних агентствах Associated Press та Dow Jones. Модератором дискусії була Катерина Одарченко – очільник української делегації, політичний експерт, президент Інституту демократії та розвитку “Polita”, ініціатор створення політичної партії “Національна платформа”. Аллан Каллісон наголосив на тому, що раніше американські ЗМІ повторювали заголовки та зміст великих таблоїдів, не заглиблюючись у внутрішньополітичну та зовнішньополітичну ситуацю в Україні. Натомість Аллан завжди керувався лише власними висновками, оскільки він неодноразово бував в Україні та збирав матеріал прямо з місця подій. На його думку, це непрофесійно  робити шаблонні висновки та створювати матеріал, не розбираючись в темі. Журналіст-міжнародник Андрій Бузаров разом з Оленою Сібіряковою – фахівцем у галузі громадських комунікацій і медіатехнологій порушили питання стосовно гібридної інформаційної війни Росії проти України, методів її проведення, щоб дізнатися, як на це дивиться Вашингтон. Аллан Каллісон підкреслив, що російська пропаганда є досить ефективною, тому що працює через різні канали: від телебачення до соціальних мереж , що дозволяє успішно розповсюджувати пропаганду та доносити її до великої кількості людей. У соціальних мережах, на відміну від традиційних ЗМІ, досить мало часу приділяється перевірці правдивості інформації. Завдяки чому дезінформація швидко поширюється серед людей. На його думку, за допомогою підтримання ізоляції Росії вдається контролювати думку громадськості та впливати на її рішення на свою користь. Він також зазначив, що проблема зовнішнього втручання у вибори зі сторони Росії також мала місце у США. Аллан наголосив, що інформаційна та кібербезпека є стовпами, на яких тримається відкрите демократичне суспільство. Також Аллан Каллісон, у відповідь на запитання екс-депутата Київської міської ради Миколи Легези, поділився цікавою інформацією щодо стереотипів навколо України і як американці сприймають українців. Зазначивши, що до цього часу досить невелика частина американців взагалі розумілися, де знаходиться країна. І не відрізняли її від Росії, однак на фоні нещодавного скандалу Україна в очах американського суспільства набуля об’єктності в сприйнятті, хоч і в такому негативному ракурсі. Важливе питання порушив український журналіст Роман Бочкала, яке стосувалося механізму захисту прав журналістів, на що американські медійники відповіли, що основоположним чинником існування громадянського суспільства та плюралізму є незалежні ЗМІ, і захист їх професійної діяльності має бути однією з головних задач держави. Нагадуємо, “Діалог про майбутнє:Україна-США” – це двосторонній українсько-американський експертний неурядовий форум, який впродовж 01-05 березня проходив у США під егідою Інституту демократії та розвитку “Polita", а також консалтингової компанії “SIC Group Ukraine”. Офіційним партнером заходу є BASE Capital Management, офіційним перевізником – Міжнародні авіалінії України (Ukraine International Airlines). Читайте: Радник Президента США Дональда Трампа Майкл Капуто підтримує налагодження неформального українсько-американського діалогу Фото: надані організаторами “Діалогу про майбутнє: Україна-США”  КиевVласть

У рамках “Діалогу про майбутнє: Україна-США” 02 березня відбулася зустріч української делегації з представниками Світого банку, а саме з провідним американським спеціалістом Прасаною Лал Дас та службовцями Міжнародної фінансової корпорації. Про це KV стало відомо з повідомлення організаторів “Діалогу про майбутнє: Україна-США”.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  У Світовому банку Прасана Лал Дас відповідає за сферу стратегій обробки великих масивів даних у глобальній практиці “Торгівля і конкурентоспроможність”. Одночасно з цим, він займається дослідженням “Big Data” у галузі виробничо-збутових ланцюгів. Модератором зустрічі виступила Катерина Одарченко – керівник української делегації, політичний експерт, президент Інституту демократії та розвитку “Polita”, а також ініціатор створення політичної партії “Національна платформа”. Актуальним питанням під час зустрічі було органічне поєднання національних економічних інтересів та взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями в Україні. Інше питання було пов’язано з роллю держави в регулюванні національної економіки та взаємодії з міжнародними фінансово-кредитними інституціями. Ця тема була досить актуальною, оскільки економіка України в глобальному масштабі є малою відкритою економікою, яка значною мірою залежить від зовнішньоекономічної кон’юнктури. Тимур Чмерук, який є партнером міжнародної інвестиційної компанії “BASE Capital Management”, членом правління Української асоціації професіоналів у сфері GR і лобістів та керівником низки проектів із залучення іноземних інвестицій в Україну, під час діалогу поцікавився у представників Світового Банку, якою має бути державна політика щодо залучення інвестицій, як внутрішніх, так і зовнішніх для розвитку економіки. Експерт Світового банку у відповідь підкреслив значення обсягу залучених інвестицій і його залежність від інституційних умов, створених урядом та від незмінності законодавства на етапі окупності вкладених інвестицій, а також гарантованого захисту прав власності інвестора. Зміна правил під час реалізації інвестиційного проекту, в свою чергу, є негативним сигналом для інвесторів та демонструє їм, що середовище нестійке, а рівень ризиків капіталовкладення високий. Михайло Рітчер – керуючий активами, експерт в сфері міжнародних фінансових ринків, член ради директорів “Асоціації учасників біржових ринків” під час дискусії задав питання стосовно моделі фондового ринку і Робо-Едвайзинга (Robo-Advising) у країнах, що розвиваються. “Які перспективи розвитку фондового ринку України за умови зменшення кількості емітентів цінних паперів, відсутності якісного інтернет-трейдингу?”. Також він запитав щодо можливості впровадження пасивного інвестування і створення альтернативи пенсійним накопиченням в Україні, і чи є приклади впровадження таким систем в інших країнах, що розвиваються? Андрій Бузаров, представник української компанії KyivStratPro, публіцист і журналіст, під час дискусії запитав про оптимальний рівень загальнообов’язкових пенсійних накопичень для економік перехідного типу та оптимальної моделі розвитку другого, накопичувального рівня пенсійної системи в Україні. Прасана Лал Дас вважає, що основною складовою функціонування фондового ринку є розвинутий реальний сектор економіки. Емітенти цінних паперів та недержавні пенсійні фонди зацікавлені в сильному фондовому ринку, але на ринку, окрім продавців мають бути також покупці. Якщо ж попит на цінні папери недостатній, це призводить до їх знецінення і падіння котирувань, уповільнення ринку. В такому випадку ринок не зможе генерувати необхідний ресурс і створювати високоліквідні активи. Депутат міської ради Кривого Рогу Сергій Смєлий запитав про наявність програм співпраці зі Світовим Банком, які можуть бути реалізовані не лише на урядовому рівні, а й на рівні муніципалітетів. До дискусії про фінансування місцевих і міських муніципалітетів приєдналися також і депутат Київської обласної ради Олег Кищук та директор судоплавної компанії, депутат Херсонської обласної ради Василь Федін. Представники Світового банку, звернули увагу на те, що нині вже реалізується проект підтримки та розвитку електротранспорту у Львові. Вони готові розглянути такі пропозиції і їх обґрунтування, якщо представники України мають пропозиції щодо розвитку муніципальних і регіональних програм. Такі проекти необхідно оформляти в конкретні заявки. В свою чергу, засновник групи компаній “Інкор груп” Руслан Тарпан поділився досвідом налагодження співпраці зі Світовим банком під час реалізації проектів в Україні та Об’єднаних Арабських Еміратах. Зернотрейдер і громадський діяч Андрій Бобирь та доктор філософських наук, депутат Деснянської районної та Київської міської ради (1990-2010 рр.) Микола Легеза звернули увагу на програми розвитку територій, які задіяні у виробництві продовольства. Вони розповіли про те, яким на їх думку, повинен бути розвиток сільських територій в Україні та розвиток середнього бізнесу в аграрному секторі. Вікторія Туча, яка є директором готелю “Київ”, порушила питання розвитку державних підприємств. Представники Світового банку наголосили на важливості підтримки економічних кластерів з боку державних підприємств та представників регіональних муніципалітетів. Прикладами таких кластерів можуть бути інноваційні проекти з розвитку зеленої енергетики, над впровадженням яких працює Тимур Чмерук. Вони також нагадали, що такі спільні проекти можуть отримати фінансування від Світового банку за умови відповідного обґрунтування. Нагадаємо, що “Діалог про майбутнє: Україна-США” – це двосторонній українсько-американський експертний неурядовий форум, який впродовж 01-05 березня проходить у США під егідою Інституту демократії та розвитку “Polita” http://polita.org.ua/, а також консалтингової компанії SIC GroupUkraine http://sic-group.com.ua/. Офіційним партнером заходу єBaseCapitalManagement https://www.facebook.com/basecapitalM/, офіційнимперевізником – МіжнародніавіалініїУкраїни (UkraineInternationalAirlines) https://www.flyuia.com/ua/ru/home. Читайте: Стартував “Діалог про майбутнє: Україна-США”КиевVласть Фото: надане організаторами “Діалогу про майбутнє: Україна-США”КиевVласть

В журналістській вітальні ІТА “ЮН-ПРЕС” Київського Палацу дітей та юнацтва відбулася яскрава, цікава та мега-пізнавальна зустріч з відомою журналісткою, випускаючим редактором проекту “Головна тема”  та програми "Говорить Україна" на каналі “Україна” Вікторією Гурьян. Вікторія поділилася з майбутніми журналістами  секретами свого 10-річного досвіду в тележурналістиці,  розповіла як ішов процес її головних розслідувань. Серед них: розслідування, завдяки якому в Кримінальному кодексі України з’явилася особлива правка, яка дозволяє карати тих, хто доводить людей до суїциду через Інтернет (саме це розслідування відкрило новий вид злочинів у нашій країні — кібербулінг); розслідування, яке викрило жахливі злочини хірурга, що калічив людей; допомога у звільненні затриманих, яким помилково присудили довічне ув’язнення, через що вони 14 років сиділи у в’язниці просто ні за що; розслідування, які допомагали віднайти зниклих родичів. Також Вікторія Гурьян була відповідальним шеф-редактором за випуск на проєкті “Говорить Україна”, який у 2016 році отримав нагороду “Телетріумф”. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Вікторія Гурьян починала свою кар’єру  з регіональної журналістки у Луганську, а зараз вона відомий редактор і журналіст України. Пані Вікторія загострила увагу юних колег на тому, що таке кібербулінг. Кібербулінг — це новітня форма агресії, що провокує  жорстокі дії з метою дошкулити, нашкодити, принизити людину з використанням інформаційно-комунікаційних засобів: мобільних телефонів, електронної пошти, соціальних мереж тощо. Як виявити ознаки кібербулінгу? Кібербулінг має декілька проявів, жоден з яких не можна ігнорувати: - відправка погрозливих та образливого змісту текстових повідомлень; - демонстративне видалення дітей зі спільнот у соцмережах, з онлайн-ігор; - створення груп ненависті до конкретної дитини; - пропозиція проголосувати “за” чи “проти” когось в образливому опитуванні; - розповсюдження (спам) відео та фото порнографічного характеру; - провокування підлітків до самогубства чи понівечення себе( це можуть бути група смерті на зразок “Синій кит”). Вікторія повідала нам історію про те, як їй вдалося викрити людину, яка доводила до самогубства жінок і дівчат-підлітків через переписку в соцмережі Вконтакті. Серед випусків передачі "Говорить Україна" є випуск про те, як "Настя Коваленко" довела до самогубства 9 жінок, двом  з яких вдалося вижити. Цей випуск з'явився так: до Вікторії Гур'ян дійшли чутки про цю ситуацію і вона вирішила перевірити чи правда, що людина може довести до самогубства іншу людину за допомогою переписки? Вікторія була шокована цією історією і вона вирішила провести розслідування та поділитися знайденою інформацією  в передачі "Говорить Україна". За словами Вікторії, це розслідування зайняло 2-3 тижні, і відібрало у журналістки багато сил, як моральних, так і фізичних, адже вона працювала 24/7 і у неї було вкрай мало часу на сон та їжу.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Маніяк шукав своїх жертв в групах, в яких люди хотіли покінчити життя  самогубством. Потенційних самогубців видавав пригнічений настрій, депресивні дописи на їх сторінках Вконтакті, сумні пісні і публікації. Маніяк писав їм під виглядом жінки-медика, втирався до них в довіру і пропонував їм покінчити з життям разом з ним. Для розслідування Вікторія Гур'ян "переробила" свою сторінку з веселої, адекватної сторінки людини із здоровою психікою в дуже депресивну сторінку і почала чекати, коли “Анастасія” напише їй. Врешті решт це сталося, і маніяк запропонував журналістці стати самогубцею. Усі скріншоти переписки і докази вони принесли в поліцію, адресу ж виявили за допомогою посилання (воно виглядає як листівка з поздоровленням, але якщо на неї натиснути, то людині, яка згенерувала це посилання, прийде адреса людини, яка натиснула на дану листівку). Поліція довго не хотіла братися за цю справу. Ще б пак, адже ніхто раніше з таким не стикався і Вікторії ніхто не вірив! Врешті решт справу розслідували, а через 2 роки в Україні прийняли правку до закону про кібербулінг. — Важливо запам’ятати, — наголосила журналістка, — якщо ваша дитина (або близька, знайома людина) постраждала від цькування, її шантажують, обіцяють всім розіслати її особисті фотографії або погрожують – ніколи не звинувачуйте і не сваріть дитину (або близьку людину). Не залякуйте дітей фразами: “Якщо щось подібне станеться – отримаєш у мене!”. Не допускайте засудженнь: “Сам (сама) у всьому винен!”. Такі слова призведуть до того, що або людина не захоче звернутися до вас за допомогою, а навпаки змушена буде залишитися зі своєю проблемою наодинці. Важливо пам’ятати: винна не жертва – винен той, хто скористався її довірою. Людям (а особливо, дітям) і без того зачасту страшно або соромно розповісти іншим про ситуації, які сталися з ними. А раптом сваритимуть,  розчаруються? Раптом не пробачать? Через такі ситуації кібербулінг може вилитися в відвертий шантаж. Адже зловмисник знає: жертва змушена буде робити все, аби батьки / школа / інші люди нічого не дізналися. Пані Вікторія дала поради  щодо захисту від кібербулінгу. — Насамперед, поясніть жертві, що це не її провина. Що ви підтримаєте її в будь-якому разі, що ви – на її боці та вам можна довіряти. Збережіть все листування, зробивши скріншоти. Заблокуйте акаунти, з яких пише агресор – поставте його в “чорний список” й  ігноруйте. Іноді кривдник відступає, коли не отримує бажаної реакції. Поміняйте номер телефону жертви і на деякий час видаліть всі сторінки у соцмережах. Якщо жертва кібербулінгу буде відчувати себе таким чином “відрізаною” від світу й друзів – створіть нові, секретні сторінки для неї з іншим ім’ям і без фото, щоб лише сім’я і друзі знали про них. З’ясуйте, чи знайома вона з агресором у реальному житті або чи планує зустрітися. Дізнайтесь, що йому відомо про потенційну жертву (реальне ім’я, прізвище, адреса, телефон, номер школи). Запропонуйте свою допомогу: обговоріть, як можна знешкодити, заблокувати агресора. Поясніть, якій небезпеці може піддатися дитина при зустрічі з незнайомцями, особливо без свідків. Зверніться в поліцію. Якщо погрози є досить серйозними, стосуються життя або здоров’я жертви, а також членів вашої родини, то ви маєте право на захист з боку правоохоронних органів. Якщо ви не впевнені в своїй оцінці того, наскільки серйозно те, що сталося з людиною, або людина недостатньо відверта з вами і не готовий йти на контакт, зверніться до психолога. Але зустріч з Вікторією Гурьян не обмежилася лише темою булінгу.  Журналістка зачепила багато аспектів журналістського розслідування, піднімаючи завісу над фаховими секретами. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"КиевVласть

У журналістській вітальні “Школа успіху” ІТА “ЮН-ПРЕС” — знову “зірковий” гість. Цього разу на зустріч з юними  журналістами завітав випускник “ЮН-ПРЕСу”,  відомий тележурналіст та журналіст YouTube-каналу “Politeca” Вадим Герасимович — лауреат загальнонаціональної програми "Людина року – 2019" в номінації "Журналіст року". Вадим Анатолійович розповідав про початок своєї кар'єри, згадував  життєві ситуації й творчі здобутки за час його навчання  в “ЮН-ПРЕСі”. Навіть згадав, що в дитинстві та в юності мріяв бути Президентом України. А на запитання юних журналістів чи планує він балотуватися у депутати чи президенти України? відповів: “На даний час — ні. Але нічого обіцяти не стану аби не бути у майбутньому брехуном”. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Спілкуючись з молоддю,  Вадим Герасимович розповідав про свій журналістський досвід, ділився секретами майстерності, зокрема секретами підготовки  до інтерв’ю, проведення прямих ефірів, репортажів з місця подій, розповідав про політичну  ситуацію в країні, про свою принципову позицію — розмовляти лише українською мовою, відповідав на чисельні запитання юних колег. Розмова почалася з далекого 2006-го року, коли наш сьогоднішній головний герой поїхав на  Міжнародний фестиваль дитячої та юнацької журналістики. Під час цього фестивалю Вадим усі  свої роботи писав лише українською мовою, чим викликав непорозуміння у більшості члені журі. Чоловік пояснює, що це ніяк не пов'язано з політикою, просто йому зручніше говорити та писати рідною мовою, у якій не приходиться підбирати слова. Це — його громадянська позиція. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   "Всі ролі вже зіграні, не завершена лише твоя! – дала ідею Вадимові  одна з учасниць фестивалю". На цьому фестивалі Вадимові  дісталася тема "Біла ворона", у якій він не розумів, як починати та про кого писати. В останній день Вадим вирішив зробити свою роботу у двох частинах. У першій він розповів про себе, а другу присвятив Юлії Тимошенко. Завдяки своєму індивідуальному підходу – одержав перше місце. В одинадцятому класі Вадим Герасимович подає резюме на участь у програмі "Спокуса владою" й стає одним з учасників, де також одержує перемогу. Один з членів журі, Валерій Петрови Кондрук, запропонував Вадиму першу роботу — в прес-службі  Київської обласної держадміністрації. — За 2019  рік мною було записано понад 700 інтерв’ю, — розповідає Вадим, — Серед гостей ефірів "Politeka Online" були: перший Президент України Леонід Кравчук, голова Верховної Ради України Дмитро Разумков, голови Верховної Ради України та  прем’єр-міністри України  попередніх скликань,  міністри, народні депутати України, надзвичайні й повноважні посли кількох країн; журналісти й телеведучі: Наташа Влащенко, Юлія Литвиненко, Андрій Пальчевский, Дмитро Гордон, Дмитро Співак, Олеся Бацман, Тимур Мірошниченко, Артем Франков, Ігор Кондратюк; співачка, заслужена артистка України Анастасія Приходько. До речі,  інтерв’ю з Андрієм Пальчевским потрапило до розділу "В тренді" "Youtube" і  станом на 01.01.2020 набрало 1 млн 395 тис. переглядів. У день  президентських виборів я в режимі прямих ефірів провів телемарафони на "Politeka.Online". Вадим Анатолійович  зазначив, що в серпні 2019 року "Politeka Online" отримала срібну кнопку "Youtube" – нагороду за 100 тис. підписників, а станом на 1 січня 2020 кількість підписників досягла  позначки 198 тисяч. Журналіст переконаний, що бути сьогодні успішним –  це “займатися корисною справою, яка приносить тобі задоволення і робить щасливим. На запитання “Кого Ви вважаєте найвидатнішим  журналістом в історії?” наш гість відповів: “Телеведучого Девіда Фроста, який взяв інтерв’ю у Президента США Річарда Ніксона, в якому той признався, що винен в Уотергейтському скандалі й публічно вибачився перед американцями за помилки”. Герасимович признався, що YouTube-канал “Politeca” і робота телеведучим на каналі “ZIK” приносять йому серйозні статки, але тут же зазначив, що для нього щастя зовсім  не в грошах: “Головний герой оповідання Шолом-Алейхема “Тевьє-молочник” сказав: "Гроші, – кажу, – круглі: сьогодні так, а завтра сяк, аби життя продовжувалося. Головне, – кажу, – це надія". На мій погляд, щастя в тому, щоб жити, ніколи не втрачаючи надії”. — Пане Вадиме, а чи є у вашому житті люди, яким ви заздрите? — Так. Своїм батькам. Їм зі мною весело й цікаво. Під час зустрічі юні журналісти й педагоги “ЮН-ПРЕСу” дізналися, що Вадиму Герасимовичу може підняти настрій салат "Цезар" і мідії в томатному соусі. Найкращий відпочинок для нього — міцний  сон або гра в футбол з друзями. А його улюбленою книгою  є твір Барака Обами "Дерзость надежды. Мысли о восстановлении американской мечты".  Якби раптом до Києва завітав Президент США Дональд Трамп і Вадиму трапилася нагода з ним поспілкуватися, журналіст запропонував би американському президенту відвідати Київський національний театр оперети й подивитися виставу  Френк Сінатра", оскільки Дональд Трамп є прихильником творчості цього митця. Звичайно, це жарт, але чого в житті не трапляється! Юні журналісти ставили своєму гостеві різноманітні, іноді навіть “незручні” запитання. — Чи продовжуєте ви спілкування з представниками "Зе! Команди"? Якщо так, то як саме? Можливо вам надає певну інформацію з парламенту саме "Слуга Народу"? – запитала авторка цього матеріалу. — Найчастіше я спілкуюся з народним депутатом і членом комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки – Іриною Верещук. Іноді під час публічної розмови вона дозволяє собі йти в розріз з основної ведучої лінії партії. Можливо, вона вчинила політично некоректно але стала єдиною, хто вибачилася за слова  Андрія Богдана: "Для спілкування з народом нам журналісти не потрібні!". “Я готовий стоячи поаплодувати своїм конкурентам, які перетворили свій контент на не зрозуміло що. Ми ж базуємося на відвертості”, — відповів журналіст на запитання “Завдяки чому Politeka отримала таку популярність?”. Дізнавшись, що Вадим у вільний час любить грати у футбол, молоді колеги поцікавилися його думкою з приводу кризи української футбольної команди "Динамо". —  Риба гниє з голови, а у даному випадку голова – це тренери, — трохи туманно відповів телеведучий. Цікаві цитати Вадима Герасимовича: "Головне не перемога, а участь! (особисто я не погоджуюся з таким принципом, бо якщо мова йде про конкурс чи змагання, то повинна бути тільки амбітна мета!"), "Так склалось, що по життю я наймолодший.", "Майбутнє за YouTube!", "Журналістика в стані кріпацтва!" Вадим Герасимович керується життєвим девізом: “Якщо не я, то хто?”. А улюбленим афоризмом вважає вислів Григорія Сковороди: “Без ядра горіх ніщо, так само, як і людина без серця”. На завершення зустрічі Вадим наголосив, що головне його досягнення ще попереду, а помилки стимулюють не зупинятися. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" КиевVласть

На початку березня в Вашингтоні відбудеться “Діалог про майбутнє: Україна-США” – декілька фахових зустрічей української делегації з політиками та політичними й медійними фахівцями з Капітолійських пагорбів. Організатори зустрічі запрошують до участі у діалозі всіх бажаючих. Про це KV стало відомо з релізу організаторів “Діалогу про майбутнє: Україна-США”, який має відбутись з 29 лютого по 6 березня. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Протягом 1-5 березня у Вашингтоні українська делегація зустрінеться з наступними представниками вашингтонського істеблішменту. Бенджамін Кардін Сенатор від Демократичної партії. До Сенату обирався тричі – в 2006, 2012 та  2018 роках. Демократ з пятдесятирічним досвідом, який не програв жодних виборів за свою кар’єру. 1979-1986 рр – член Палати представників Меріленду. 1987-2007 рр – член Палати представників США. Автор “Закону Магнітського” (обмежувальні санкції щодо російських чиновників, пов’язаних зі справою компанії “Hermitage Capital Management” та загибеллю Сергія Магнітського). Доктор юридичних наук. Майкл Капуто Радник із питань комунікацій у президента США Дональда Трампа в 2015-2016 рр. Працював в адміністрації президента США Рональда Рейгана. Був керівником медіа-служби президента США Джорджа Буша-старшого. Працював менеджером кампанії Карла Паладіно на посаді губернатора Нью-Йорку. Політичний консультант з питань комунікацій і ЗМІ, політичний діяч Республіканської партії.Прасана Лал Дас Провідний спеціаліст Світового банку, що працює над стратегією обробки даних в глобальній практиці “Торгівля і конкурентоспроможність”. Також Прасана керує розробкою відкритої платформи даних про торгівлю і конкурентоспроможність Світового банку. Він вивчає роль IoT для надання державних послуг і роль “Big Data” в виробничо-збутових ланцюжках. Прасана багато працював в приватному секторі, допомагаючи компаніям розробляти стратегії використання інформації в якості конкурентного активу бізнесу.Томас Опель Віце-президент Американської ради з питань сталого бізнесу (ASBC), членський склад якої становить понад 250 тис. підприємств в широкому спектрі галузей. ASBC охороняє в державній політиці інтереси відповідальних компаній, їх клієнтів та інших зацікавлених сторін. Заснована в 2009 році.Діна Елліс Рочкінд Юрист і топ-лобіст. З 1995 року працювала у комітеті з банкінгу, а також у комітеті Конгресу США з фінансових послуг. У 2001 році долучилася до роботи в команді Джорджа Буша-молодшого. З 2011 році – старший радник з фінансових послуг. Більший час свого професійного досвіду фактично брала участь у керуванні найбільшим бюджетом у світі.Джордан Ліберман П’ять років був видавцем журналу “Campaigns & Elections”. Брав участь у кампанії кандидата в президенти України Віктора Ющенка в 2004 році та інших кампаніях в США та світі. Застосовував технології Big Data. Бакалавр університету Пенсільванії та MPA у Колумбійському університеті. Читав лекції в Прінстоні, Пенсільванському університеті та Університеті Джорджа Вашингтона. Виступав аналітиком CNN, Fox та MSNBC.Алан Каллісон Відомий журналіст, публіцист, автор ряду викривальних статей. Провідний оглядач “The Wall Street Journal”, що висвітлює питання національної безпеки з Вашингтону, має понад 20 років досвіду роботи в цьому журналі. Також працював на керівних посадах в інформаційних агентствах Associated Press і Dow Jones. Був керівником Московського бюро AP/Dow Jones.Також відбудуться зустрічі з: представником офісу Френсіса Руні – Джо Барлетом, керівником відділу міжнародної політики; Френсіс Руні (на фото) – представляє 19-й округ Флориди в Конгресі. У 2005-2008 роках був послом США у Ватикані. В 1984 році Руні та його родина створили Rooney Holdings, Inc., диверсифіковану групу компаній у сфері будівництва, розвитку нерухомості, фінансів та виробництво електроніки. Основними пріоритетами конгресмена Руні є розширення мораторію на буріння на березі моря в Східній Мексиканській затоці та повне фінансування проектів, що містяться в Комплексному плані відновлення еверглейдів (CERP) для захисту та відновлення вододілу озера Окічобі.представником офісу Мерсі Каптур – Ольгою Онішко, фахівцем налагодження взаємозв’язків з представниками України; Марсі Каптур (на фото) представляє 9-й округ штату Огайо в Палаті представників  від Демократичної партії. Співголова Українського кокусу в Конгресі США. Службовець із найбільшим стажем роботи в Палаті представників США (від 1983 року). Пропрацювавши 15 років планувальником міста та регіону, насамперед у Толедо та Чикаго, вона прийняла призначення на посаду радника з внутрішньої політики президента Джиммі Картера. Під час його Адміністрації вона сприяла ухваленню 17 законопроектів щодо реновації житла застарілих мікрорайонів. Вона є першою жінкою, яка очолила підкомітет з питань енергетики та розвитку водних ресурсів підкомітету з питань домогосподарств. Аавтор книги “Жінки в Конгресі: Одісея двадцятого століття” (1996 р.в.).представниками Міжнародної організації “Репортери без кордонів”. Під час зустрічей будуть обговорюватись: економічна співпраця (що передбачає обговорення конкретних можливостей співпраці за окремими галузями); суспільна дипломатія та робота над позитивним сприйняттям країн у суспільстві; розвиток демократії, партійне будівництво та еволюція внутрішньої політики в Україні; механізми змін щодо розвитку: досвід США для України; внутрішньополітичний аспект України: європейська перспектива, російська агресія, допомога США, взаємовідносини та криза; розвиток громадянського суспільства: реальні кроки; підписання Меморандумів про співпрацю та взаємопідтримку. “Ми запрошуємо до участі в такому діалозі представників політичних кіл, аналітичних центрів, передових аналітиків і представників прогресивного українського бізнесу, громадських діячів та всіх зацікавлених. Приєднуйтесь до зустрічі з політичним істеблішментом США. Такий візит буде вкрай актуальним, оскільки відбудеться напередодні виборів президента США, на початку виборчої кампанії”, – сказано в релізі. Також зазначається, що “Діалог про майбутнє: Україна-США” буде цікавим політичним та громадським діячам, представникам бізнесу та медіаспільноти. Для уточнення подробиць щодо вартості поїздки організатори посять звертатить за телефонами +38-095-436-55-44 та +38-044-227-94-20. Організаторами “Діалогу про майбутнє: Україна-США” виступають Institute for democracy and development PolitA, SIC Group International. Ukrainian Assotiation of Government Relations Professionals and Lpbbyists. Фото: надані організаторами “Діалогу про майбутнє: Україна-США”  КиевVласть

КНП “Освітня Агенція міста Києва” в рамках концепції “Навчання Протягом Життя” (Life Long Learning) надала десять корисних лайфхаків як покращити своє самопочуття та зарядитися енергією.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Сидиш за екраном монітора і не можеш зосередитися на завданні, яке займає не більше 15 хвилин. Знайомо? Твій інтелектуальний центр перенавантажений інформацією, тому не може ефективно працювати. Щоб повернути енергію, потрібно задіяти інші центри – емоції та тіло. Ти швидко відчуєш прилив енергії, якщо виділиш 15 хвилин на прогулянку на свіжому повітрі. Бувають такі завдання, над якими не хочеться працювати: важко, неприємно тощо. В тайм-менеджменті їх називають жабою. Але є лайфхак: щоб “жаба” не псувала настрій, потрібно просто “з’їсти її”, тобто на початку робочого дня виконати найнеприємніше завдання і далі займатися тим, що подобається, в гарному гуморі. З’їв жабку вранці – день буде вдалим. Давайте згадаємо це приємне відчуття, коли співрозмовник щиро цікавиться тим, що відбувається у вашому житті. Тут діє правило Дейла Карнегі: “Дайте відчути людям їхню соціальну значимість”. Візьміть за звичку використовувати щоденник, записуючи інформацію про  співрозмовника, щоб нічого не забути перед наступною зустріччю. Так ви покажете співрозмовнику, що він є небайдужим для вас.Чи було в тебе таке, що потрібно вказати людині на її помилку, при цьому не образивши? У таких випадках використовуй метод “сендвіч”: початок та кінець розмови повинні мати позитивний характер, а середина – містити основне повідомлення. Говори спокійно, виважено, дивись співрозмовникові в очі – і ефективний результат в комунікаціях не забариться. Буває, робиш дитині звичайне зауваження, а вона засмучуєтеся та закривається від членів сім'ї. Щоб ефективно доносити свої прохання та зауваження, використовуй метод “Я-повідомлення”. Наприклад: “Я засмучений, бо просив зібрати з підлоги іграшки, а вони досі не зібрані”. Тоді дитина розуміє, що претензія виключно до ситуації, а не до самої дитини, і легше сприймає зауваження. Як змусити себе досягти цілі? Бодо Шефер вважає, що до реалізації будь-якої ідеї потрібно приступати протягом 72 годин (3 діб), інакше ваша ідея ніколи не буде реалізована. Саме в цьому і полягає правило 72 годин. Люди, які починають йти до своєї мети в перші 72 години в 99% випадків досягають успіху. Те, що ми називаємо талантом, зазвичай, є результатом системної цілеспрямованої праці. Відомий канадський письменник і журналіст Малкольм Гладуелл вивів формулу: 10 000 годин = успіх. Саме стільки потрібно часу, щоб стати професіоналом у своїй справі. Кожен може досягти великих успіхів, незважаючи на природні задатки, якщо буде наполегливо працювати тривалий час. Розчаровуєтеся, коли мрії не здійснюються? Щоб мрія стала метою, вона повинна відповідати ознаками: бути конкретною, досяжною, вимірної, обмеженою в часі, підкріпленої ресурсами і записаної на папері. Мета, на відміну від мрії, показує напрямок, в якому потрібно рухатися, щоб досягти бажаного. Роблячи крок за кроком в потрібному напрямку, ми перетворюємо мрію в реальність. Важко досягати цілей? Одна з причиним – ми дуже серйозно ставимось до процесу. Перетворіть його на гру і побачите, що досягнення цілі принесе вам задоволення. Наприклад: якщо ваша ціль виконати план продажів, то виконавши його на 100% ви можете подарувати собі спа процедури. Спробуйте використати цей метод з вашою наступною метою. Чи бувало так, що багато часу приділяєш ключовим сферам життя, але щастя не відчуваєш? Умовно поділи життя на 4 сектори: Тіло, Діяльність, Контакти, Смисли. Напиши (у відсотках) скільки зусиль вкладаєш у кожен сектор.У сумі має бути 100. Може нарешті настав час зосередитись на тому, де побачиш дефіцит? Ці та інші корисні поради Ви можете побачити на проекті Освітнього Хабу міста Києва. Фото: prikolno.ccКиевVласть