На Київщині продовжуються протести проти потенційно шкідливих підприємств. Слідом за володарчанами, що бояться загроз з боку титанового кар’єру, повстала громада Бородянського району. Цього разу протестують проти будівництва бетонного заводу, який має вирости, на думку місцевих, у небезпечній близькості до газогону. Доки місцева влада вібувається заспокійливими мантрами, активісти пророкують на Бородянщині вибух газу, від якого “злетить у повітря” мало не півобласті.  Хто бунтує Як стало відомо KV, 24 і 27 грудня 2019 року у селищі Бородянка на перехресті траси Київ-Ковель відбулись акції протесту. Основною причиною обурення громади стала бездіяльність місцевої влади у вирішенні питань, які загрожують навколишньому середовищу району.  Зокрема, активісти обурені, що у селищі працюють підприємства, діяльність яких вони називають незаконною і шкідливою, а місцева влада на це не реагує.  Також місцеві активісти незадоволенні рішеннями, які депутати розглядали на останній сесії Бородянської селищної ради 20 грудня. Одним з них є надання в оренду земельної ділянки під будівництво бетонного заводу. На акцію протесту місцеві принесли плакати з написами “Геть Сахарука О.В. з посади голови Бородянської ОТГ за узурпацію влади”, “Ні шкідливим виробництвам в житловій забудові! Припиніть екоцид громади!”, тощо. Загалом мітингуючі поставили 10 вимог місцевій владі: провести перевірку повноважними установами екологічно небезпечних, на їхню думку, виробництв – ТОВ “Алюпол”, “Тайкун”, “Артіль”, “Артельпласт”, нафтобаз корпорації “Надєжда”; припинити протиправні дії ТОВ “Планета РС Київ” щодо планів розміщення бетонного заводу в житловій забудові; повернути у власність громади земельну ділянку, передану депутату Бородянської ОТГ Романові Дяченку, на якій розташований центральний ринок; створити окреме комунальне підприємство з власним банківським рахунком, на який підприємці ринку будуть перераховувати кошти за оренду та обслуговування ринку.  Також вони вимагають провести комплексну перевірку рішень Бородянської ОТГ, які були прийняті під головуванням Олександра Сахарука, щодо бюджетних та земельних питань; припинити незаконні дії Уманця Ю.М. щодо будівництва в селі Качали ФГ “Велос Фудс” з розведення свійської птиці; вирішити питання щодо закриття та реконструкції полігону твердих побутових відходів, на який більше 20 років вивозило побутове сміття ТОВ “Утілсервіс” у селі Нове Залісся.  Ще серед вимог забезпечення проведення приватизації земельних ділянок-городів, що розташовані в районі Бородянського аграрного ліцею, якими мешканці селища користуються більше 30 років; сприяти припиненню незаконної діяльності звіроферми в Бородянці на вул. Центральна, 193, що забруднює повітря житлової забудови по вул. Миру та прилеглу територію дитячого садка “Колосок”; припинити незаконне будівництво або наміри будівництва АЗК в житловій забудові по вул. Вокзальна, 4Д.  Причини  Як розповів KV голова громадської організації “Майбутнє Бородянщини” Роман Шнуренко, проблем накопичилося немало.  “Останньою краплею для місцевих жителів стали наміри місцевої влади видати дозвіл на оренду ділянки для будівництва бетонного заводу. Як стало відомо зі слів депутатів Бородянської селищної ради, будівельна компанія ТОВ “Планета РС Київ”, що зареєстрована в Херсоні та займається виготовленням бетонних конструкцій, рідкого бетону “на розлив” для так званих автоміксерів 3 грудня викупило у ПП “Індастріалбуд” майно для розміщення у межах селища бетонного заводу. Поруч зі земельною ділянкою розташована газорозподільна станція високого тиску “Бородянка” та магістральний газопровід високого тиску. У цих об'єктів існують охоронні зони, відповідно в ГРС -150 м навколо огорожі та у МГП – 100 м вліво і вправо від місця залягання газогону. “Планета РС Київ” самовільно перенесли в бік ГРС та МГП частину бетонної огорожі, що в свою чергу призвело до зменшення охоронної зони з 150 м до 66 м. А той газогін проходить від Бородянки до Іванківського району. Це настільки небезпечно, що на повітря може злетіти половина Київської області”, – відмітив він.  За його словами, не отримавши підтримки місцевої влади, громада планує звертатись до Офісу Президента.  “Окрім цього, багато підприємств на території Бородянки не платять оренду, надходження до бюджету, ПДФО та інші податки, оскільки зареєстровані не у селищі. Ми страждаємо від їхньої діяльності, вони псують екологію. 18 грудня ГО “Майбутнє Бородянщини” було подано заяву до Бородянського ВП Ірпінського ВП ГУ НП в Київській області щодо розміщення АЗК в житловій забудові по вул. Вокзальна тощо. Місцева влада вважає, що ми, активісти, які заявили про вимоги – це не громада. Громада – це 17 тис. населення, а ми – ніхто. Тому наразі ми звернулись до нашого народного депутата Ольги Василевської-Смаглюк, просимо допомоги юристів і будемо йти до адміністрації Президента, аби Володимир Зеленський допоміг вирішити озвучені проблеми”, – додав він.  Владний погляд Голова Бородянської ОТГ Олександр Сахарук відмовився надавати коментар журналісту KV.  26 грудня він прокоментував ситуацію на своїй сторінці у Facebook: “Напередодні нового року в Бородянці активізувались псевдо-активісти. На мою думку, це люди, які зацікавлені в розхитуванні ситуації і в громаді, і в усій Україні. Їхня зброя – перекручування фактів, перебільшення та відверта неправда. Псевдо-активістів не цікавить наповнення бюджету, нові робочі місця, добробут ваших родин – вони діють під гаслом “чим гірше – тим краще!”. Так, у молодій Бородянській ОТГ є над чим працювати, є ряд застарілих, давніх проблем, на вирішення яких потрібен і час, і ресурси. Бути критиканом та крикуном нескладно, в той час як працювати на розвиток і перспективу – це кропітка щоденна праця. Запевняю, що всі питання нашими депутатами, виконкомом та структурними підрозділами вирішуються виключно в площині законодавства України. Тож “п’ята колона”, яка керується власними інтересами, прагнучи дестабілізації, деструктиву і занепаду Бородянської громади, не зупинить наш рух уперед. І завтра буде новий день”, – написав він.  Тимчасово виконуючий обов'язки голови Бородянської районної держадміністрації Віктор Барчан надав KV короткий коментар.  “Це я запросив активістів на мирну акцію, аби почути їхні вимоги. Вони прийшли і надали вимоги у письмовому вигляді. Зокрема ці вимоги стосуються роботи ОТГ, але ми також паралельно займаємось цими проблемами. Людей потрібно чути. Вибачте, але я б не хотів коментувати цю ситуацію”, – говорить він.  В коментарі KV народний депутат по 96 округу Ольга Василевська-Смаглюк відмітила, що їй відомі проблеми Бородянщини, за деякими фактами відбуваються розслідування. “Ми звертаємо увагу правоохоронних органів на те, що відбувається у Бородянці. Вже відкрито кілька кримінальних справ за моїми депутатськими зверненнями. Вони стосуються центрального ринку, частину якого передали в оренду за копійки. Щодо підприємств, які впливають на екологію. Найбільше жителі Бородянщини скаржаться на алюмінієвий завод, бетонний завод, який збираються будувати інвестори із Херсонщини. Я звертаюсь до губернатора Київської області Олексія Чернишова з приводу цього, з питань підприємств співпрацюємо із головою департаменту екології КОДА Вікторією Кірєєвою. Нам вдалось “вигнати” з Бородянки підприємця, який розводив курей біля дитячого садка. Приїздила мобільна лабораторія, але вони робили тільки заміри повітря. Мені відомо, що 9 січня голова ОТГ Олександр Сахарук подав до суду на місцевого активіста Романа Шнуренка. Усі ці факти тримаємо на контролі”, – закінчила вона.  Нагадаємо, як раніше писала KV, у серпні жителі селища Коцюбинське поскаржилися екс-губернатору Київської області Михайлу Бно-Арійяну на запах фекалій від води, яку їм подає в будинку КП "УЖКГ "Біличі". Аналізи виявили в ній підвищений вміст заліза і кишкову паличку в порушення санітарних норм. Губернатор намагався вирішити проблему, підключивши селище до водоканалу Києва, але інші населені пункти Київщини ризикують повторити сумний досвід коцюбинців. Читайте: Корупційні ризики: громадська рада при КОДА перевірить роботу департаментів і управлінь обладміністрації Фото колаж KV КиевVласть

Хто володіє інформацією – той володіє світом. Цей сталий вираз можна коментувати по різному. В буквальному розумінні – хто володіє джерелами медіа, той і олігарх. Через медіа формується громадська думка, лобіюються закони, скеровується напрямок політики держави і т.д. В іншому розумінні інформація – це все: ідеї, таємниці, бізнес, рахунки, стосунки, успіх, війни, перемир'я … це гроші, на які можна будь-що купити та продати. Чим цінніша інформація – тим менша кількість людей її знає. Аксіома, символом якої часто використовують піраміду з всебачущим оком (на грошових купюрах). В народі навіть виникло таке повір’я – що до реалізації планів слід нікому не розповідати про задумане або ж не збудеться, в яке більшість людей сумлінно вірує і слідує. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Захист інформації – одне з основних питань служб безпеки. Це і безпека держави, безпека корпоративних інтересів, індивідуальна безпека. Тому людям часто доводиться підписувати договори про конфіденційність, нерозголошення державної та корпоративної таємниці. Наприклад в часи СССР в КДБ застосовували різні рівні секретності, що покликані були забезпечувати безпеку державі. Розсекречування багатьох державних документів можливе через 75 років. Ця цифра пов'язана з декількома факторами. Через 75 років авторське право переходить від автора в загальне користування безпідставно. За 75 років проходить декілька поколінь, втрачається актуальність, цінність події, інформації, відповідальність. Закон України “Про державну таємницю” 1994 року передбачає категорію, яка характеризує важливість секретної інформації, ступінь обмеження доступу до неї та рівень її охорони державою - “особливої важливості”, “цілком таємно”, “таємно”. Крім цього може бути встановлено термін розсекречування. Критерії визначення ступеня секретності інформації встановлює Державний комітет України з питань державних секретів. Ми живемо в часи, коли носіями інформації стали технології. Їх розвиток відбувається набагато швидше ніж реалізовуються способи контролю та захисту від їх втручання у приватне життя, що тісно пов’язане з технологіями. Такими факторами можуть бути: - камери відеоспостереження, у тому числі з розпізнаванням обличчя, що знаходяться на вулиці, в офісах, магазинах, посольствах, аеропортах. Тільки в Києві розташовано близько 6000 камер за державною програмою і це не враховуючи приватних камер відеоспостереження. У чиїх інтересах вони працюють, коли звичайний громадянин за певних обставин не може отримати записів з них. Чи мають право ці камери знімати людей без їх згоди на це? - біометричні данні – відбиток пальця, сканування сітчатки ока; - цифрові медичні картки - аналізи, ДНК, операції, діагнози; - банківська інформація – фінансовий стан людини; - мобільний телефон – ідентифікація людини за номером телефону, по голосу, IMEI, відслідковування геолокації особи, запис телефонних розмов, смс, різних месенджерів, доступ до камер телефону; - соціальні мережі – добровільна, не завжди свідома згода на доступ до власного життя та друзів, яких можна відслідкувати за історією лайків чи коментарів, навіть якщо вони і приховані чи видалені; - відкриті державні реєстри – боржників, ПДВ, судовий, декларацій і т.д.; - існування ресурсу OPENDATA – сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру з прізвищами та назвами; - пошукові системи – проводять аналіз запитів, спрогнозовують події. Китай має свою власну пошукову систему. У Північній Кореї з 2001 року заборонено використання інтернету. - чіпування людей - відбувається в розвинутих країнах. В Швеції чіповано більше ніж 3000 людей. В Україні першу людину чіповано у 2016 році. Створення паспорту та ІНН було початком на шляху ідентифікації особи, досі існує категорія людей, які проти мати ІНН – тавро. Щоб провести оплату через інтернет, приймаючи смс, підтверджуючи оновлення в гаджеті – ми даємо згоду на обробку персональних данних, не маючи альтернативного вибору у користуванні послугою чим порушуються права людини. Санкціонований доступ чи ні – майже не важливо, оскільки з моменту дізнавання про таємницю – інформація вже може діяти проти джерела. Громадяни досить вяло реалізовують своє право захисту персональних даних. Гаджет має властивості оновлюватись частіше ніж ми його купуємо, Закон же не удосконалюється разом з надходженням нових технологічних обновлень. Держава має повноваження обмежити дозвіл на обробку персональних даних приватних технологічних компаній, бюджет котрих вже давно перевищив бюджет багатьох країн. Наприклад команія Apple має 375 млрд $ активів, кількість співробітників - 80 000 – це кількість населення таких українських міст, як Єнакієво чи Бердичів. Samsung Group має 343. 7 млрд $ активів, співробітників 344 000 - населення Севастополя. Якщоб Самсунг Груп був країною – то його ВВП займав би 35 місце в світі. Зараз Україна займає 47 місце у світі за рівнем ВВП. Персональні дані в епоху швидко розвиваючих інфорформаційних технологій в тому числі появи штучного інтелекту, клонування, роботобудівництва потребують особливої уваги і не менш стрімкого захисту корпоративної таємниці, персональних данних. Суспільство може захистити себе та свої права забороняючи зйомку себе, посилаючись на Закон України “Про зихист персональних данних”, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а саме п. 1. ст. 8 передбачає, що “кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції”. І таким чином частково стримати розвиток цивілізації доки його не дожене розум та усвідомлення. Аналогією негативного впливу науки на людство є винахід зброї, в т.ч. атомної – Хіросима і Нагасакі, вибух Чорнобилю – ціна людської помилки, створення та використання біологічної зброї – підрахувати збитки взагалі не можливо хоча існує Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення, що вступила в силу в 1975 році. Форма новітньої війни – інформаційна та кібер – вірус Petya, напади компаній на країни.  Оскільки людство не має досвіду явного негативного впливу технологій - в будь-який момент ситуація може вийти з під контролю людини і ціна такої помилка буде глобальна і висока. Читайте: Кадри вирішують всеКонституційний суд дозволив не звітувати про свій перший мільйонДержавна закупівля голосівЧи потрібен сектам томосПомилка пенсійного оподаткуванняШлюбний договір заради майбутньогоЮриспруденція – терновий чи лавровий вінок для України? Ольга Терещенко, юрист-міжнародник, заступник директора коледжу ПНЗ “Університет сучасних знань” КиевVласть

Минулого року рівень злочинності в м. Києві, порівняно з 2016 роком, знизився на 30%. Про це свідчать дані ГУ Нацполіції столиці. Зокрема, згідно статистичних даних, Святошинський район за підсумками 2018 року посів друге місце за рівнем безпеки серед 10 районів столиці. Проте, начальник Святошинського управління поліції Володимир Ткаченко особливо не зважає на рейтинги, вважаючи, що необхідно, в першу чергу, звертати увагу на ефективне розкриття злочинів та притягнення винних до відповідальності. А дані рейтингів є вже похідними від ефективності роботи поліції. Про специфіку району, пріоритети, існуючі проблеми та підготовку до виборів ми говорили з Володимиром Ткаченком. KV: Як виглядає Святошинський район з точки зору правоохоронних органів? Володимир Ткаченко:  Офіційно в Святошинському районі зареєстровано 342 000 мешканців. Але наш район є достатньо популярним для квартиронаймачів – він віддалений від центральної частини міста і тут відносно недорога оренда житла. Відповідно, значна кількість громадян винаймає житло саме в Святошинському районі. Тому ми можемо чітко говорити про те, що ще плюс 30% від загальної чисельності офіційно зареєстрованого населення – це офіційно незареєстровані квартиранти.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Специфічним є і розташування району, він межує з територією Київської області, відповідно, тут значний рівень міграції. Саме через наш район люди переїжджають з Київської області до центральної частини міста та навпаки. На території району розташовані три станції метро – це “Святошин”, “Житомирська” та “Академмістечко”, одна з яких кінцева. Функціонує близько 35 приміських маршрутів, які відправляються від станцій метро, а також три залізничні станції – “Борщагівка”, “Біличі” та “Святошин”. Таке розташування дає можливість правопорушникам у короткий термін зникати з місця вчинення кримінальних правопорушень за межі території Києва. Тому для нас є дуже важливою координація дій з обласними підрозділами поліції, які обслуговують прилеглі території. KV: Які основні завдання і виклики стоять перед районним управлінням поліції відповідно до специфіки району? Володимир Ткаченко:  Основними завданнями управління поліції Святошинського району на сьогодні є превентивні заходи, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, а також забезпечення публічного порядку і безпеки громадян. Безпосереднім розкриттям скоєних злочинів займаються кримінальна поліція, дільничні офіцери поліції та ювенальна превенція (ред. - запобігання вчиненню правопорушень дітьми). Якщо говорити про складності, то, в першу чергу, треба сказати, що викликом для нас стало те, що після того, як була розформована патрульно-постова служба, Державна автомобільна інспекція, і їх функції перейняла на себе патрульна поліція, зменшились сили і засоби для того, щоб перекривати всю територію району. Це, звичайно, вплинуло на якість проведення превентивних заходів, а також на оперативність розкриття, наприклад, вуличних злочинів по “гарячих слідах”. Наприклад, патрульно-постова служба нараховувала близько 120 чоловік, на добове чергування щоденно заступало близько 5 автомобільних екіпажів, а решта, в залежності від доби несення служби - на піше патрулювання. Близько 3 екіпажів Державної автомобільної інспекції знаходились щоденно в режимі цілодобового чергування. Відповідно, на території району постійно працювали 8 автопатрульних екіпажів. На сьогодні патрульна поліція виставляє, згідно розрахунку, близько 20 екіпажів. Це збільшує мобільність, але, з іншого боку, у них відсутні піші наряди, що не дає змоги забезпечити патрулювання в місцях значного скупчення людей. Це, звичайно, дає свій негативний результат. Адже автопатрульні наряди постійно обслуговують виклики, здійснюють оформлення ДТП. Тому, проаналізувавши ситуацію в районі, здійснивши моніторинг місця та часу скоєння вуличних злочинів, прийнято рішення щодо здійснення патрулювання силами співробітників управління поліції. В середньому, під час відпрацювання району ми формуємо 10-15 піших нарядів. Це 30 співробітників поліції Святошинського управління. Також в нашому розпорядженні є 2 групи швидкого реагування – це також сили управління поліції. Одна з них працює в добовому режимі, а інша - перекриває денний час несення служби. Ну, і плюс 10-15 піших нарядів, які працюють на території району. Такими нарядами розкрито ряд злочинів, серед яких - затримання грабіжників по “гарячих слідах”, а ті злочини, що не розкривалися відразу, відпрацьовувалися кримінальною поліцією оперативним шляхом, і, в подальшому, були розкриті. Тому ми можемо говорити про ефективність цієї роботи та спостерігати позитивну тенденцію щодо зменшення кількості злочинів, скоєних в умовах вулиці. KV: Якщо звернутися до статистики, чи можна говорити про певний вид злочинів, які є характерними для нашого району? Володимир Ткаченко: Думаю, неправильно говорити про характерні для того, чи іншого району злочини. Всі правопорушення, на жаль, є типовими для всієї України. Переважно, це злочини, що вчиняються в умовах вулиці, такі як: грабунки, угони автотранспорту та крадіжки з автотранспорту. Також досить поширеним видом злочину, що вчиняється на території району, є вчинення крадіжок з помешкань громадян. Це основні види злочинів, які найчастіше вчиняються на території оперативного обслуговування і, в цілому, в державі. KV: Чи можна стверджувати, що значна їх частина розкривається “гарячими слідами”? Володимир Ткаченко: Якщо ми говоримо про оперативне реагування і розкриття злочинів, то найчастіше розкриваються грабунки, коли постраждалі бачили нападника і можуть одразу зателефонувати по гарячій лінії 102, надати необхідну інформацію. Завдяки миттєвому реагуванню, враховуючи дислокацію нарядів, сил і засобів, які працюють на території району, вживаються всі необхідні заходи, направлені на розкриття таких злочинів по “гарячих слідах”. У нас ця робота налагоджена, і є ряд прикладів щодо розкриття таких злочинів. Можу сказати, що мають місце також злочини з ознаками серійності, коли злочинець відкрито заволодівав особистим майном громадян на вулиці. Наприклад, у минулому році ми отримали інформацію щодо особи, яка вчиняла пограбування неповнолітніх дітей біля шкільних закладів і, здебільшого, об’єктами злочину ставали мобільні телефони. Ми провели аналіз місць вчинення таких нападів, відносно кого вони вчинялися. Нападник обирав неповнолітніх жертв, оскільки відносно них найпростіше скоїти злочин. Діти, як правило, не можуть дати відсіч і не одразу можуть зорієнтуватись, повідомити поліцію про злочин. За результатами аналізу, були проведені відповідні заходи і нападника затримали одразу після скоєння злочину -  на гарячому. В подальшому встановлено, що на території району ця особа скоїла близько 10 таких злочинів. Після її затримання і обрання міри запобіжного заходу, цей вид злочинів на території району припинився. KV: Змінюється час, змінюються методи комунікації, і правопорушники використовують нову техніку. Зараз телеграм-канали – це загальна проблема в Києві. За їх допомогою часто розповсюджуються наркотики. Яким чином ви на це реагуєте та ведете боротьбу? Володимир Ткаченко: Вживання та зберігання для особистих цілей та збут наркотиків – це різні злочини та різна відповідальність за їх вчинення. Важливе питання для нас – викриття “наркопритонів”. З цією метою ми постійно проводимо моніторинг звернень громадян, відпрацьовуємо всі повідомлення щодо гучних “вечірок”, в тому числі з розпиванням алкогольних напоїв. Потенційно ми розглядаємо такі локації, як можливі місця розташування “наркопритонів”, але є певна специфіка щодо розслідування цих злочинів, адже необхідно встановити канали розповсюдження та продажу наркотичних речовин. Можу вам навести приклад: в січні було відпрацьовано інформацію та затримано особу, яка розносила наркотичні речовини по закладках. В подальшому нами було викрито 13 таких місць та наркотичні речовини було вилучено. На даний час особа притягнута до кримінальної відповідальності. Така робота ведеться постійно. KV: Мешканці району часто скаржаться на величезну кількість усілякого роду гральних закладів. Чи бореться якимось чином поліція з їхньою діяльністю? Адже незаконний гральний бізнес є небезпечною спокусою, перш за все для молоді. Володимир Ткаченко: Дійсно, незаконне функціонування ігрових закладів, діяльність яких суперечить положенням Закону України “Про заборону грального бізнесу в України”, є проблемним питанням для району. У зв’язку з цим працівниками Святошинського управління поліції систематично проводяться заходи, направлені на виявлення таких місць та припинення їх діяльності. В рамках розслідування кримінальних проваджень протягом 2018 і початку цього року нами проведено низку слідчих дій в таких закладах, що розташовані на території Святошинського району. В результаті цих дій вилучено 469 одиниць комп’ютерної техніки, використовуючи яку здійснювалась незаконна діяльність. KV: Чи є резонансні справи, розкриття яких Ви могли б виділити, як найуспішніші? Володимир Ткаченко: Якщо ми говоримо про резонансні і тяжкі  злочини, то це злочини, що вчиняються відносно особи. Це навмисні вбивства, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, в тому числі зі смертельними наслідками, розбійні напади. З гордістю  можу сказати, що за минулий рік і початок цього року, всі умисні вбивства, а також випадки, коли наносились тяжкі тілесні ушкодження, що вчинялись на території району, розкриті. Винні притягнуті до відповідальності. У всіх цих випадках можна говорити про колосальну роботу, проведену оперативними працівниками та слідчими. Можу виділити одну справу: на території району поблизу станції метро “Нивки” було знайдене обезголовлене тіло. Особу вбито і розчленовано, безпосередньо саме тіло скинуто в каналізаційний люк. В таких випадках є своя специфіка розкриття, адже встановити особу вбитого практично неможливо. Проведено колосальну роботу, нам вдалося знайти голову потерпілого зовсім в іншому районі міста, проведено тест ДНК з метою встановлення особи вбитого. Після цього нам вдалося оперативно розкрити злочин. Якщо ми вже говоримо про резонансні справи, то можна згадати замовне вбивство в районі Новобіличі, коли розстріляли особу, яка була причетна до організованого злочинного угруповання. Вбивця також був затриманий і дане вбивство розкрито. Також не менш резонансний характер для нас носять розбійні напади, які вчиняються із застосуванням сильнодіючих медичних препаратів. В народі таких злочинців називають по-простому – “клофелінщики”. Але сьогодні використовується вже далеко не клофелін, це зовсім інші препарати. Результатом розробки стало викриття двох груп, до складу яких входили громадяни інших держав та етнічних груп, які вчиняли розбійні напади на громадян з використанням сильнодіючих медичних препаратів. В деяких випадках такі напади призводили до летальних випадків, в залежності від стану здоров’я особи. Вчиняли такі злочини не лише на території нашого району, а “відзначились” і в інших районах міста. Ці злочини були розкриті, нараховано більше десяти епізодів по всьому Києву. Члени обох цих груп затримані, усіх притягнуто до відповідальності та на сьогодні всі вони відбувають покарання. KV: Не можна не запитати про гучну справу вибуху авто на вулиці Чорнобильській, від якого постраждали діти… Володимир Ткаченко: Ця справа дійсно стала дуже гучною, адже тоді постраждали діти.  Справа була на контролі всіх поліцейських служб і керівників. Такого випадку у нас просто ще не було. Знайти винуватця для нас стало принциповим питанням. Нагадаю, тоді було закладено вибухівку в одну з машин, що стояла у дворі по вулиці Чорнобильській. На той момент по цілому масиву була величезна проблема щодо крадіжок речей з автотранспорту. І для того, щоб самостійно влаштувати самосуд над крадіями, винуватець заклав вибухівку в одну з машин, що стояла у дворі. Вибухівка мала спрацьовувати при відкриванні дверей. Очевидно, він розраховував, що, коли крадії полізуть до цієї машини, вони будуть “покарані”. Але він не передбачив того, що влітку в цьому дворі граються діти, які фактично мали вільний доступ до машини, адже вона була у розібраному стані. Вони й відкрили двері машини, хотіли туди залізти і стався вибух. Протягом доби нами була встановлена особа, яка зробила закладку вибухового пристрою. Він проходив службу у місцях проведення АТО, тобто мав досвід роботи з вибухівкою. Після того, що трапилось, він покинув територію Києва, вимкнувши телефон. Проте були прийняті відповідні заходи, які контролювалися керівництвом Національної поліції, і на ранок ця особа була затримана в Рівненській області. На сьогодні він відбуває покарання, встановлене судом. KV: Якщо ми вже зачепили тему АТО, чи вплинув цей чинник на ситуацію з кількістю зброї та вибухівки “на руках”? Володимир Ткаченко: Ми постійно вилучаємо достатньо велику кількість зброї, і в цьому напрямку постійно ведеться робота. Скажу відверто - це один із основних напрямків роботи поліції. Як правило, 1-2 рази на півріччя проходить загальнодержавна спеціальна поліцейська операція під назвою “Зброя та вибухівка”. Це питання постійно знаходиться на контролі Голови національної поліції, начальників територіальних управлінь поліції, адже ми всі розуміємо наслідки неправомірного використання зброї. Не будемо перелічувати випадки, коли особи у нетверезому стані необережно поводилися зі зброєю, хизуючись один перед одним гранатами, і це доводило до летальних випадків. І ми прекрасно розуміємо, що ця зброя може бути використана при скоєнні злочинів, і тому це питання постійно перебуває на контролі. KV: Не можемо не зачепити тему виборів. Яким чином поліція готується до них в складній ситуації всередині країни? Володимир Ткаченко: Особовий склад поліції націлений на забезпечення законності під час ведення передвиборчої кампанії. З цією метою систематично додатково проводяться заняття з особовим складом, за результатами чого приймаються відповідні заліки. Забезпечується обстеження всіх виборчих комісій та дільниць для подальшої взаємодії та координації щодо забезпечення громадського порядку та негайного реагування в разі скоєння злочинів та правопорушень. У нас організована система негайного реагування щодо всіх випадків порушення виборчого законодавства. Таких випадків на сьогодні у нас небагато. Від моменту початку передвиборчої агітації, було зареєстровано близько 15 повідомлень і лише одне внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань. KV: Йдеться про порушення правил агітації? Володимир Ткаченко: Ні, мається на увазі підкуп виборців. Наразі триває перевірка та в подальшому будуть прийняті відповідні рішення. Також складений один адміністративний протокол щодо розповсюдження агітації без вказання відповідних накладів. Далі вже суд визначить покарання. Всі дії працівників поліції скеровані на дотримання законності під час виборчого процесу. Проводяться заняття на постійний основі, відбувається миттєва реакція та реагування, а також правильна кваліфікація дій. Саме це знаходиться під особистим контролем, адже невірна кваліфікація дій може мати великий негативний резонанс у суспільстві в умовах сьогодення. KV: Чи є спеціальна програма дій на сам день голосування? Володимир Ткаченко: Є посилена програма дій і вона працює. Відбуваються наради в РДА та зустрічі з головами ОВК. Обговорюються ряд організаційних питань щодо несення служби. З 25 березня особовий склад буде переведений на посилений варіант несення служби. На території управління поліції є координаційний штаб і відповідальні. Існує координаційний центр в Головному управлінні і є повна співпраця з головами ОВК та з головами виборчих дільниць. Під час виборчого процесу в цілодобовому режимі буде забезпечуватись охорона бюлетенів, охорона виборчих дільниць від протиправних посягань та забезпечення охорони громадського порядку під час проведення виборів. KV: Чи готові ви до можливого політичного та “вуличного” тиску? Володимир Ткаченко: Відверто вам скажу – готові. Думаю, що до цього готовий весь особовий склад київського гарнізону поліції. KV: Які подальші пріоритетні цілі ви визначили для себе? Як ви бачите подальшу роботу в районі? Володимир Ткаченко: В подальшому особисто я і весь особовий склад налаштовані на якісне і кваліфіковане виконання своєї роботи. Ми постійно знаходимось в робочому режимі в ненормованому графіку. А основа основ роботи поліції – це проведення профілактичних заходів, вжиття невідкладних заходів по розкриттю злочинів, подальше їх розслідування. І найголовніше – це підвищення рівня довіри населення до Святошинської поліції. Інтерв’ю було опубліковане у газеті “Святошинські Вісті” (№3 (28) березень 2019)KиевVласть

Вже наступного року Київщина готуватиметься до виборів міських голів та депутатів. За свою каденцію міські голови встигли наробити багато чого. Час від часу вони жаліються, що їхньої кропіткої праці не помічають, а вони працюють, не покладаючи рук. Вивчити ситуацію кожного міста, а тепер ще й об'єднаних громад, вирішила KV. Протягом майже 8-ми місяців ми спілкуватимемось із головами про їхні проблеми і досягнення. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю розмова з мером Фастова Михайлом Нетяжуком. KV: Децентралізація - які плани? Яка проводиться робота? Проблеми? Михайло Нетяжук: По Фастівському району взагалі не затверджений перспективний план формування територіальних об'єднаних громад. Розглядались різні варіанти, ми обговорювали їх із Фастівською РДА, передавали до КОДА, але наш план затверджений не був. Згідно нього у Фастівському районі передбачається створення чотирьох ОТГ - Фастівської, Кожанської, Борівської і Томашівської. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Говорити про якісь контури нашої громади досить важко. Наразі ми направили листи-звернення до усіх сільрад, що межують з містом. Із семи громад дві дали негативну відповідь, це Фастівецька і Великоснітинська, а Червонянська вже увійшла до складу Ковалівської об’єднаної громади. Решта населених пунктів нам не відповіли. Якби хоч одна сільрада прийняла рішення про приєднання до Фастова, то по спрощеній процедурі ми б створили громаду, без проведення виборів. Але такого бажання у селах ми не спостерігаємо, тому мабуть на Фастівщині буде відбуватись анонсована урядом Президента так звана “примусова” децентралізація у 2020 році. KV: Інвестиційний клімат - як покращуєте? Михайло Нетяжук: Підсумовуючи 2018 рік можна сказати, що Фастів достатньо велику увагу приділяв саме стимулюванню економічного зростання. Зокрема ми стали членом ініціативи “Мери за економічне зростання”, за якої було розроблено план розвитку економіки, який отримав позитивні висновки від фахівців Єврокомісії і Світового Банку. Враховуючи їх зауваження та пропозиції, ми погодили цей план на виконкомі 28 січня. 7 лютого ми затвердимо його на засіданні міськради. Пункти цього плану сконцентровані на пріоритетних напрямках, які дозволять місту економічно зростати та створювати робочі міста. Зокрема, це промислово-логістична сфера, яка має великий потенціал, та стимулювання бізнес-активності підприємств. У нас запроваджена диференційована плата за землю - якщо підприємство економічно активне, воно має мінімальну орендну ставку, якщо неефективно використовує територію - максимальну. Є певна шкала податкових пільг. Також у співпраці із фінансовими організаціями зараз розробляється система по пільговому кредитуванню, де пільгова частина також буде залежати від того, скільки робочих місць буде створено в результаті реалізації інвестиційного проекту. KV: Чому група компаній Knauf припинила діяльність в місті? Михайло Нетяжук: На території міста було дві компанії - Knauf Insulation і Knauf Гіпс. Вони ще у 2008 році отримали дві ділянки загальною площею 35 і 15 га відповідно. У 2014 році в зв'язку із початком війни в Україні Knauf Гіпс переглянув свої інвестиційні плани і відмовились від ділянки 15 га. Зараз на базі цієї ділянки зареєстровано індустріальний парк “Фастіндастрі”, відібрано керуючу компанію, і в цьому році будуть розпочинатись роботи з реалізації проектів промислового виробництва. Інша земельна ділянка залишається за Knauf Insulation і вони справно сплачують за неї податки. Але через певну невизначену суспільно-політичну ситуацію в країні компанія поки що не розпочала будівництво заводу. Це питання вже не в межах компетенції Фастівської міської ради. KV: Чи є "сміттєва" проблема? Михайло Нетяжук: У Фастові функціонує санкціонований полігон твердих побутових відходів. На початку року відбувся конкурс на вивезення ТПВ і в результаті нього зроблені певні кроки з впорядкування системи вивозу сміття у місті. Якщо раніше це здійснювали два оператори, що не зовсім відповідає нормам законодавства, то тепер оператор у нас один. Далі плануємо працювати над побудовою системи поводження з твердими побутовими відходами, в першу чергу це запровадження сортування сміття. Наше місто не настільки велике, щоб можна було організувати повноцінний економічно ефективний сміттєпереробний завод. Організовувати невелике підприємство, яке не буде відповідати екологічним стандартам - це, я вважаю, злочин перед наступними поколіннями і ми на це не підемо. KV: Згадуючи нашумілий вибух у житловому будинку - коли постраждалі отримають компенсації? У якому розмірі? Михайло Нетяжук: За результатами експертної оцінки даного будинку, непридатними для подальшого проживання визначено 30 квартир. Рішенням міської ради кожній сім'ї  було виділено по 39 тис. гривень з розрахунком на кожну квартиру. Крім того, рішенням КОДА було виділено додатково ще по 50 тис. гривень на кожну квартиру. Але ці кошти не можна вважати компенсацією, оскільки компенсацію має виплачувати винна сторона, а слідство ще триває. Також КОДА розглянула клопотання Фастівської міської ради щодо розгляду Кабміном клопотання відносно виділення із державного бюджету України коштів резервного фонду для запобігання загострення цієї надзвичайної ситуації. Якщо зараз не відселити мешканців і не провести роботи з реконструкції цього будинку, не можна виключати подальшого його руйнування. KV: Народні бунти - чи влаштовують громаду тарифи? Михайло Нетяжук: Ви можете собі уявити що десь в Ташкенті чи в Новосибірську в 1943 році були б народні бунти через високі ціни на хліб чи через тарифи? Якщо держава знаходиться в стані війни, то абсолютно всі, починаючи від простого громадянина і закінчуючи президентом України, повинні жити по правилам військового часу і дбати в першу чергу про захист державності. Під час війни всі економіки світу підлягали інфляційними процесами. В умовах війни не можна утримувати ціни на одному рівні. Якщо планується якесь підвищення тарифів, то потрібно вчасно проводити роз'яснювальну роботу із населенням і шукати різні варіанти підтримки тих верств населення, які найбільше цього потребують. Так, населенню зараз важко, іноді навіть дуже важко, але є процес надання державних субсидій. Коли ті чи інші тарифи затверджує міська рада, ми це питання обговорюємо із громадською радою міста, а де потрібно - проводиться громадське обговорення. Всі повинні ставитися із розумінням до ситуації, яка зараз відбувається. KV: Чи є проблеми всередині міськради? Як миритись із депутатами? Михайло Нетяжук: Я би не сказав що всередині міської ради є проблеми. Ідучи на вибори в 2015 році, я не дуже концентрував на цьому увагу, оскільки не ставив за мету отримати посаду. Була ситуація, коли один з народних депутатів приїхав на сесію міської ради і закликав мене йдти з посади, на що я спокійно написав заяву і віддав її на обговорення представникам громадськості, адже мене обирали не депутати, а саме місцеві жителі. І зараз в будь-який момент готовий йти на перевибори. З депутатами у нас конструктивна нормальна робота. У минулому році до Дня Соборності ми провели з'їзд депутатів усіх скликань. Таким чином старше покоління мало змогу передати молодшими свій досвід, а вони в свою чергу - розповісти про ситуацію, яка є зараз. Наразі нам спільно потрібно відпрацьовувати кодекс моральної поведінки депутатів. Проблема в тому, що зараз депутат не є взірцем для суспільства. А порядну людину треба дуже довго вмовляти, щоб вона пішла в депутати. Ми внесли зміни в регламент міської ради і тепер в разі порушення норми моралі чи етики міська рада може прийняти рішення і обмежити участь депутата у роботі ради до 10 засідань. Поки таких випадків не було, але наявність правила вже стимулює депутатів не порушувати порядок. KV:  Як можете прокоментувати “касетний скандал” за участі двох депутатів міськради? Михайло Нетяжук: Насправді те, в якому контексті була подана ця інформація, а саме записи нібито плівки, не зовсім відповідає дійсності. Відбулося певне маніпулювання  фактами. Оскільки це так, і я не був присутнім при тих розмовах, дозвольте мені не коментувати все це. З одного боку, я розумію відповідальність за оприлюднення недостовірної інформації, а з іншого - не зовсім те, що намагаються видати за біле чи чорне, є таким насправді. До того ж правоохоронні органи не знайшли ніяких підстав для притягнення до відповідальності будь-кого. KV: Кажуть у вас складні стосунки з РДА, чому, що ділите? Михайло Нетяжук: У нас чудові стосунки з РДА, з районною радою. Ми часто зустрічаємося, обговорюємо ті питання, які стосуються співпраці. У форматі обговорення, звісно, ми не на все погоджуємось, але це не говорить про складні стосунки. В деяких речах ми принципові.   У кінці 2018 року ми за принципом співфінансування придбали новий рентген апарат для центральної лікарні. За спільним зверненням із головою РДА було виділено додаткову субвенцію на зарплати медичним працівникам. Діти з району відвідують Фастівські школи та садочки і навпаки -  лікарі, які отримують зарплати з районного бюджету, обслуговують містян. KV: Вже познайомилися з новим губернатором? Про що попросили? Які надії на нього покладаєте? Михайло Нетяжук: Олександр Терещук після призначення на посаду одним із перших відвідав місто Фастів. Це був день відкриття пам'ятника захисникам України на площі Перемоги. Наразі ми співпрацюємо щодо ліквідації надзвичайних наслідків після вибуху у житловому будинку і спілкуємось не рідше одного разу на тиждень. Він узгоджує питання і з першим віце-прем'єром Степаном Кубівим. Для нашого міста ця ситуацію є першочерговою. Але співпраця із областтю в нас була завжди. У кінці минулого року область виділила Фастову 40 млн гривень на підготовку до відзначення 100-річчя Соборності України. Ми витратили їх на капітальний ремонт Палацу культури та Соборної площі. Це свідчить про нормальний рівень співпраці. KV: Це було відкрито той пам’ятник, який громада просила встановити чотири роки? Михайло Нетяжук: Є питання містобудування і є певне бажання якихось політичних сил зробити івент. Достатньо багато уваги ми приділяємо роботі із сім'ями загиблих. По цьому пам'ятнику також в першу чергу все відпрацьовували саме з ними - обговорювали місце розташування, вигляд. Ми знайшли місце, яке всіх влаштовувало, але на тій ділянці були розміщені малі архітектурні форми, які потрібно було перенести. І після того, як проект був майже реалізований, почали з'являтися заяви, що міська рада не хоче нічого робити. Я все це пов'язую знову ж таки з політичною площиною. Хоча ми надавали громадськості всю інформацію. Але наразі пам'ятник встановлено і я не чув жодного негативного відгуку щодо нього. KV: Віддавали ви як мер якісь преференції “Фастівському хлібокомбінату”, де 7 років працювали директором? Михайло Нетяжук: “Фастівський хлібокомбінат” як юридична особа ліквідований. Коли я там працював, це підприємство входило в структуру ПАТ “Київхліб”, потім вони прийняли рішення про реорганізацію і зараз це підприємство називається ТОВ “Київхліб”. Воно зареєстровано в Києві, але, не дивлячись на це, податки на доходи фізичних осіб сплачують у міський бюджет Фастова.   З приводу преференцій - “Хлібокомбінат” ні в той час, коли я був директором, ні наразі, ніяких преференцій не отримував і не отримуватиме. Від міської ради їм нічого не потрібно. KV: Як щодо інформації, що ви через родинні зв'язки керуєте ПП “Олімвія” (виробництво хліба)? Михайло Нетяжук: Я посадова особа місцевого самоврядування і згідно чинного законодавства не маю права керувати приватними підприємствами. Ознайомлюсь із цією інформацією, мені самому цікаво. Мій батько до минулого року займався підприємницькою діяльністю у Києві, а мама працює в управлінні освіти Оболонської в місті Києві державної адміністрації бухгалтером. Я в них перепитаю, чи займаються вони виробництвом хліба. KV: Конфлікт з народним депутатом Русланом Сольваром - що штовхнуло на публічні з'ясування відносин? Які стосунки зараз? Михайло Нетяжук: На публічні з'ясування стосунків мене штовхнула його публічна заява. Ми з ним одногрупники по Академії при Президентові України і при особистій зустрічі, коли я запитував у чому непорозуміння, він говорив, що претензій ніяких немає. Але було два публічних випадки, коли він дозволяв собі критикувати мене як міського голову, тому я дозволив собі критикувати його як народного депутата, з яким ми повинні співпрацювати. Наразі ми спілкуємось, у нас нормальні робочі стосунки. Коли він буває в нашому місці, завжди зустрічаємось. KV: Ви були людиною Сольвара? Михайло Нетяжук: Ми з ним не обговорювали питання мого балотування на посаду міського голови та взагалі будь-що по виборам. Сольвар у Фастові з'явився після того, як я почав тут працювати, то може питання має бути навпаки - чи він людина Нетяжука? KV: Які у вас стосунки з депутатом КОР Валерієм Ксьонзенко? Він авторитет для вас? Михайло Нетяжук: Він член бюджетної комісії обласної ради і він допомагав мені як Фастівському міському голові готувати документи по підготовці рішення щодо виділення коштів на заходи по відзначенню 100-річчя соборності України. Це ті 40 млн гривень, про які я вже говорив. Я з радістю буду дослухатися до всіх порад, які мені дають. В юності я навчався в аспірантурі на науковця, а там вчать, що будь-яку точку зору обов'язково потрібно вислухати, сприйняти і проаналізувати. Але робити потрібно по-своєму. KV: Чи готові йти на ще одну каденцію? Михайло Нетяжук: Для того, щоб відповісти на це питання, нам з вами потрібно зустрітися десь через півтора роки, що я з дуже великим задоволенням зроблю. А взагалі я вважаю так - якщо нам дається влада, то значить це не просто так і до цього треба дослуховуватись. Для когось це можливість щось зробити, для когось це стає випробуванням, а для когось - навіть покаранням. Наразі мені складно робити прогнози щодо майбутнього. Читайте: Наталія Дзюба: “За час функціонування пункту біженців конфліктів із громадою не виникало” Фото: KVKиевVласть

Осінь у Краматорську – це різнокольорові каштани, вітерець, брудні калюжі, картаті сукні та великі светри… Я обожнюю осінь. Вона асоціюється в мене із затишком, гарячою кавою та вічною романтикою листопадів. У моїй школі говорять, що найкрасивіше місце Краматорська восени – Крейдяна гора. Побуваєш там саме в цю золоту пору року – почуття захоплення заполонить твою душу надовго. Чому б не з'їздити? Матеріал створено в рамках Проекту  "Юн-Пресс-KV” Зібравши речі, я вирушила в маленьку подорож. Дорогою спостерігала осінні барви, які мерехтіли в очах, немов різнокольорові метелики, а на місці призначення відразу згадала про фотоапарат, адже так хотілося зберегти невимовно чарівний краєвид: тут насправді було дуже красиво. Велична у своєму спокої Крейдяна гора  зустріла мене сонячною погодою й ніжним вітерцем… 29 жовтня 1941 року за наказом бургомістра Шопена (колишній працівник СКМЗ) з тринадцяти великих будинків, у яких жили сім'ї робітників металургійного заводу, гітлерівці виселили мешканців, обнесли будинки колючим дротом і створили табір смерті, який вони разом із поліцією посилено охороняли. Це відбувалося в селищі Крейдяна гора… Ледве вилізла на цю гору. Тут дуже красиво, але дещо прохолодніше, аніж унизу. Треба обов'язково пофотографувати, бо такої гри фарб я ще не бачила ніколи… 1 листопада 1941 року в табір смерті було привезено 150 військовополонених. Майже щоденно туди кидали жінок, дітей, літніх людей. Частину заарештованих фашисти вели в барак номер 8. Після жорстоких катувань їх вбивали електричним струмом, а інших – просто розстрілювали. Трупи скидали у великий глиняний кар'єр, який знаходився поблизу з табором... На верхів’ї гори шепочуть дерева над пам’ятником  жертвам фашизму, унизу міниться зеленувато-синіми барвами вода в кар’єрі… Фашисти, щоб приховати свої злочини, періодично влаштовували в кар'єрі вибухи. Але катів викривали свідки. У книзі директора Краматорського історичного музею Наталії Волошиної “Золота осінь перемоги” наведено розповідь Ольги Когуліної: “Одного разу до табору на автомашинах привезли близько 100 комсомольців, яких під посиленою охороною повели в кар'єр на розстріл. Нещасні, обійнявшись, кричали: “Прощавайте, товариші, пам'ятайте про нас, ми загинули за Батьківщину!”… Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Тиша і спокій навкруги. Тільки десь дріботить працьовитий дятел. Сонечко вже сідає, і стає дедалі холодніше… Неділя, 25 січня 1942 року. Із жахом згадують про цей день жителі міста. Бургомістр зібрав у приміщенні клубу імені Леніна кількасот кваліфікованих робітників та представників  інтелігенції міста. Додому ці люди не повернулися. Вони потрапили до концтабору. У цей самий день за наказом бургомістра Шопена й керівника жандармерії Краматорського округу лейтенанта Мойшке в місті відбулася облава на тих, кого підозрювали у відданості радянській владі. Людей хапали без приводу. Усіх затриманих привезли до табору й розстріляли біля кар'єру. У книзі Наталії Волошиної наведені свідчення очевидців і тих, хто втік з-під розстрілу. Із засуджених до страти кати зняли теплий одяг, валянки й у такому вигляді розстрілювали людей. Через кожні 10 – 15 хвилин до краю урвища на розстріл підводили групи по 15 – 20 осіб. Цілий день до пізньої ночі тривала ця дика розправа. Наступного дня знову пролунав вибух, і трупи були закидані землею… Так, на Крейдяній горі дійсно дуже красиво й затишно, природа зустрічає тебе тихим шурхотінням листя й тонкою мелодією вітру. Мені здається, що тут чарівно в усі пори року. Треба завітати сюди ще раз навесні. А поки я прощаюсь із цим загадковим місцем, вмикаю музику на повну і їду додому… Матеріал створено в рамках Проекту  "Юн-Пресс-KV” Анастасія Васковська, що жила в часи окупації в селищі Крейдяна гора, розповідала: “Навесні 1942 року талою водою змило землю на місці розстрілу мирних жителів, відкрилися сотні трупів. Запах їхнього розкладу доносився до центру міста. За наказом поліції жінок нашого селища пригнали до цього місця, і ми протягом дня закопували мерців”. Біля бараків німецького концентраційного табору було вбито 3500 осіб. І це тільки на Крейдяній горі… KиевVласть

Віктору Гурняку присвячується…(Загинув у жовтні 2014 на Луганщині). Що для нас людський вік? Скільки коштує отой маленький вогник нашого життя, який швидко запалюється і може  будь-якої миті погаснути ? І хоча кожна людина сама обирає,  якими чорнилами писати історію майбуття, ніхто не може контролювати тривалість такої  історії. На що ми витрачаємо цю мить? Для когось саме вона була останньою... І  душа вже піднялась у небеса, залишивши розтерзане ворожим снарядом  тіло, що полягло за Батьківщину. Такі невимовно сумні картини постають за кілька десятків кілометрів від Лисичанська ледь не кожного дня… Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" …Останнє, що запам’ятав, – це різкий та дуже гучний  звук. Я стояв посеред незнайомого  поля. Біля мене догорала вщент розбита військова машина.  Той вогонь ніби зливався в одне ціле з  осіннім лісом десь коло небокраю, а я не розумів, що роблю тут, як опинився на цій дорозі, чому поряд  напівзгоріле авто.  У голові тільки спогад: “Вибух… Гул… Темрява…”  Я не відчував ні болю, ні смутку, ні жаху. Не відчував нічого.  Просто стояв і дивився на червоний вогонь, багряний  ліс та сіро-блакитне небо. Повернувши голову, побачив понівечені тіла  військових. Їх було так багато, що плямиста форма утворювала трагічний килим…  Підійшов до одного з чоловіків, з кишені якого стирчало пожовкле фото і скривавлений синьо-жовтий стяг. Зі світлини посміхалися щасливі люди: якісь бабусі й дідусі,  радісна малеча, дуже гарна молода дівчина, а в чоловікові на фото я впізнав свого найкращого товариша.  Зараз він лежить тут бездиханний і скривавлений. Я поклав світлину  собі в кишеню й пішов далі. Ще один молодий боєць,  якого  зовсім не зміг упізнати через спотворене осколками обличчя. На серці наліпка рідного прапора,  а у внутрішній кишені посвідчення.  Розгорнув його й онімів: тут написано “Гурняк Віктор Петрович”,  з фото,  як завжди, дивилося усміхнене обличчя.  Так це ж я!... Перша думка : “Хто з побратимів міг узяти моє посвідчення?”  Я почав напружуватися, щоб згадати хоча б дещо. Знову те саме : “Вибух… Гул... Темрява… ”. Було ж щось до цього. Гул снарядів, кермо… Машина. Точно. Машина з пораненими і я за кермом. Наче все нормально було, але… Цей шалений свист снарядів над головою,  сильний тиск на педалі - і раптом машина заглухла. Страшна картина чітко постала в голові.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Опритомнівши після таких спогадів, я побачив щось стиснуте в руці того парубка, у кишені якого знайшов своє посвідчення. Повільно нахилився, узяв до рук маленьку річ. Душа сховалася в п’яти, ноги оніміли. Усе навколо зупинилося на довгу, неймовірно довгу мить. Мої руки трусилися, мов у лихоманці, у голові відбувалося якесь помутніння, а розум надсилав динамічні сигнали: “Це сон. Це все точно безглуздий, страшний сон.” Ні. Не сон. Очі зупинилися на іконці, яку тримав у руках боєць. Така була тільки в мене. Враз у голові  промайнув розмитий спогад: машина заглухла, чисельні повороти ключа не допомагали, а пальці так міцно стискали той сірий ключ, ноги трусилися, пробували натиснути на педалі ще і ще, вуха постійно ловили небезпечний гуркіт війни з низькими та високими нотами, які висвистували прямо наді мною, а одна з “нот” могла  будь-якої миті вбити. Зіниці бігали, намагалися знайти якесь чудо, аби тільки машина зрушила з місця. Але очі вловили не чудо. Тоді я побачив незрозумілу пляму, що  летіла  прямо з неба. Зрозумів: це та сама “нота” - снаряд. Дістав свою іконку, стиснув у долоні… і все. Ці спогади, ці швидкі картини в голові, які  поступово згадував, не мали логічного пояснення. Я ладен був провалитися у прірву, жодні слова не можуть висловити того, що відчував.  Переді мною лежав я! Як би парадоксально не звучало, але так і було. Того парубка з посвідченням та іконкою звати Віктор Гурняк. Просто Вітя… Це я. Звучить божевільно, та це правда. Бачив своє вбите ворогом тіло, але тоді зараз я хто? Янгол? Я не можу просто вмерти, правда? Для чого ж  я тоді жив? Щоб отак полягти в полі?  Чому моє життя було таким коротким? Я не хочу! Ні! Такого бути не може. Стільки питань -  і жодної відповіді. Чомусь пригадалося дитинство... Я посеред вузької зеленої  вулички. Будинки, паркани, магазин. Усе знайоме, близьке серцю. Рідна  Городнице! Ти? Легкий вітер тихенько кружляє, грається з  маленькими деревцями. Вони тут ще зовсім низькі й тендітні – не такими я їх пам’ятав. Сонце припікало, стукало у вікна господарям. Рідне селище, у якому народився і виріс привітно зустрічало гостя.  Молода  верба хилила до мене свої ніжні віти, наче запрошувала  до подвір’я. І я зайшов. Хвіртка тихо скрипнула знайомим  голосом. На невеличкій галявині стояв  хлопчик років п’яти  біля такої ж маленької, як і сам, дівчинки. Вони почали співати пісню. У гарній дівчинці я впізнав сестру, а в хлопчикові з посмішкою до вух – себе. Справжні артисти – такі щасливі, такі радісні! А потім, пам’ятаю, на дорозі мого життя опинився “Пласт”. Згадалося місце, куди вперше прийшов у 14 років. “Пласт” для мене – більше ніж просто організація. Це був другий дім, куди я постійно поспішав, де  обожнював проводити час. Саме тут навчили мене головних життєвих істин, саме тут  палко закохався в поєднання жовтого й блакитного кольорів, саме в “Пласті”  обрав для себе девіз: “Не зрадити Бога та Україну”.  Ці слова ще в чотирнадцять зберіг  у середині себе, так і проніс крізь усе життя... Час минав дуже швидко. Школа. Коледж.  Навчання пролетіло, як один день. Потім чим  тільки не займався! Працював у щоденній газеті “20 Хвилин” та був редактором пластового часопису “Цвіт України”, брав участь у проектах Інституту Політичної Освіти та Міжнародного Республіканського Інституту, очолював у Тернополі Молодіжну громадську організацію “Фундація Регіональних Ініціатив” і був прес-секретарем партії “ПОРА” в Тернопільській області. Багато? Це далеко не все. Шалений темп дуже подобався мені, я намагався встигнути набагато більше, ніж доба має годин.  Згодом з’явилося нове захоплення. Мені подобалося закарбовувати несамовитий ритм життя у світлинах, ловити неповторні моменти, залишаючи їх на папері. Любив дивитися на все крізь об’єктив фотоапарата, натиском пальця творити історію. Це так захоплювало, що  сферу фотографування просто не міг оминути, тому працював фотокореспондентом інформаційного агентства УНІАН, фотографував для міжнародної інформаційної агенції REUTERS, спільно з друзями заснував фотоагентство LUFA, а в 2014 році приєднався до команди інтернет-проекту INSIDER . Одразу згадалося, як усе починалося… …І знову вогонь, дим, натовпи людей. Все це з’явилося навколо мене, мов із-під землі. Густий дим, крізь який майже нічого не було видно, затягував з різних боків. Усе навколо червоне. Червоне повітря, земля, небо. Я пробирався крізь натовп ближче до центру.  Тут горіли десятки шин, а люди біля них кричали щось. Вогонь здіймався дуже високо, сягав до самого неба і, здавалося, що він підпалює місяць. Уже чулися звуки вибухів,  незрозуміло звідки в протестестувальників почали стріляти. Тепер  зрозумів, де опинився. Серце рідної Батьківщини! Майдане, я знову поруч, і ти вкотре зустрічаєш вибухами й вогнем... Люди почали ховатися, усі намагаються уникнути тої страшної долі, яка вже зустріла багатьох, що зараз спочивають на небесах… Піднявши очі, побачив якогось скаженого, що в мокрій куртці заліз прямо на колонну стадіону імені Лобановського, тримаючи в руках  фотоапарат. Той хлопець був зовсім не таким, як інші. У  час, коли всі втікали з жахом на обличчі, хлопець намагався зробити кілька кадрів у найнебезпечнішій точці.  Знову впізнав себе. Хто ще міг так відчайдушно вчинити, ризикуючи життям заради фотографії, і робив це  так постійно. За кілька секунд я, Віктор Гурняк, уже  біг у скупчення людей, схопив когось за руку й потягнув за собою. Я чітко пам’ятав цей випадок. Тоді  витягнув з натовпу Андрія - побратима, урятувавши йому життя.  А тим часом над нашими  головами здіймалися прапори. Червоно-чорний –  прапор боротьби, протесту, руху вперед, і жовто-блакитний – єдності і миру.  Таке поєднання ніби створювало гасло: “Боротьба за мир та єдність”. Але знав би хтось, як боліло мені, що серце рідної землі палало вогнем, вибухало й убивало… Як боляче було дивитися, що такі дорогоцінні  стяги здіймаються не під чистою блакиттю, а під багряним небом боротьби. Можливо, через це й пішов далі: почував обов’язок перед Батьківщиною. Після Майдану одразу ж поїхав до тоді ще українського Криму, де тільки починала спалахувати та клята іскра, що згодом намалює кордон між півостровом та Україною. Зупинився біля бази Чорноморського  флоту. Було тихо й темно. Крим загорнувся в таємничу спокійну ковдру ночі. Я трішки пройшовся, побачив лаву, хотів присісти, та помітив парубка на ній. Не треба бути дуже кмітливим, щоб упізнати в ньому себе. Вітя записував щось у щоденник під тьмяним світлом ліхтаря, а згодом  заснув.  Того ж ранку  зробив безліч унікальних кадрів, чим неймовірно тішився… Але в Криму  був недовго. Коли жовто-блакитні стяги замінили чужими прапорами, зрозумів, що  більше потрібен там, де вже стояв їдкий чад війни. Дивно звучить? Я теж так спочатку думав, поки не опинився на Сході в 2014 році. На війну поїхав журналістом  разом з батальйоном “Айдар”, тільки замість автомата мав фотоапарат.  Робив багато цікавих  світлин, часто їздив на передову. Перше, що запало тоді в очі – жахливе забезпечення військових. Одні ходили в босоніжках, а іншим і бронежилетів не вистачало. Про військову техніку й спорядження  взагалі мовчу. Як? Скажіть мені, як можна спокійно дивитися на напівголодних, часто змерзлих захисників, які щодня заради майбутнього ризикують  життям? Ні, я ніколи не міг лежати на дивані й чекати, тому між поїздками на передову зайнявся волонтерством. Почалося це зі шкарпеток із серветками. Далі – серйозніше: возив бронежилети, каски, а згодом навіть військову техніку. Люди давали  гроші, а я купував усе необхідне,  налагодивши зв’язки за кордоном, адже так виходило значно дешевше.  Якось  вдалося  лише за один день  зібрати аж сто тисяч гривень! Одразу ж поїхав до  Польщі купити на ці гроші каски для військових. Та цього мені було замало, тож твердо вирішив поїхати  на Схід не як журналіст і волонтер, а військовим, узявши до рук зброю  (фотоапарат не забув), із ним  не розлучався ніколи.   Побачив свій батальйон. А там, біля окопу сиджу я, намагаюся непомітно сфотографувати відпочинок побратимів. Тільки тепер  помітив, що друзі тоді зрозуміли мої наміри й повністю розсекретили, просто не видавали цього. Вітя сів на землю і почав щось швидко записувати в маленький зошит, потім хтось покликав, а зошит так і залишився розгорнутим. У ньому рівними буквами було написано: “Не варто шкодувати, що не кинув камінь чи коктейль на Майдані, адже наша зброя б'є значно прицільніше і в рази сильніше. Коли знаєш, що твоїми світлинами світові видання ілюструють статті й увесь світ бачить, що відбувається тут, — розумієш, що це справді потрібно. Автомат у руках окупанта порівняно з можливостями мого фотоапарата — ніщо. ” Той запис – це те, що раз у раз штовхало мене на нові авантюри й не давало зупинятися ні на хвильку. Я ніколи не зміг би спокійно сидіти, коли Україну роздирають на частини. Вони  поки не розуміють, що частинка  “Крим” не може прикріпитися до жодної іншої картини, окрім української землі, і фігурці “Донбас”, якій непрохані гості дали принизливе ім’я ЛНР та ДНР, ніколи не зможуть відрізати глибокі корені історії, що проростають в Україні. Я вірив у це. І зараз палко вірю. Моє серце стискалося приємним щемом  від слова “Україна”. І зараз так само стискається… А ще я просто обожнював посміхатися. Без усмішки  ніколи не міг ані вчитися,  ані працювати, ані воювати. Мало хто з друзів  знає, як  виглядаю, коли обличчя не мружиться від радості чи не заливається сміхом. Посмішка для мене – не просто емоція,– це стиль життя. Такі коротенькі спогади, наче  на старій кіноплівці швидко змінювали один одного, створюючи цілісне кіно про моє життя…  А зараз я  знову стою посеред поля. Машина так само догорає, плямиста форма так само утворює трагічний килим. Шкода, що десь серед цього килиму лежить і моє тіло…  Як без мене будуть усі близькі мені люди? Сестро, Ірино, тату, Юстиночко! Ви чуєте мене? Люблю вас більше, ніж є зірок на небі і палкіше, ніж світить сонце. Янголом  з'явився в нашій квартирі, коли вся сім’я спала.  Саме заради їхнього щасливого майбутнього я пішов на війну. - Пробачте, рідні, що не повернувся… Ви й не підозрюєте, яку новину отримаєте завтра…  Рідний тату, я так пишаюся тобою. Дякую, що був поруч, що навчив мене жити по-справжньому, що завжди підтримував. Мила сестро, ти – невід’ємна частинка мене, дякую, що ти є. Кохана Ірусю, ти знаєш, що я люблю тебе, дякую за наше сонечко – Юстинку. А ти, Юстиночко, бережи себе, маму, дідуся та тітку. Вони, як і ти – найкращі… Присів коло своєї родини, що спала міцним сном. Яку безмежну любов почуваю до кожного з них.  Завжди спостерігатиму за ними з волошкового неба й оберігатиму від усіх бід… Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" KиевVласть Тетяна Удодова, м. Лисичанськ, переможець Міжнародного фестивалю дитячо-юнацької журналістики “Прес-весна на Дніпрових схилах”

200 тисяч квадратних кілометрів землі забрудненої радіоактивними речовинами, більше 1,6 мільйону постраждалих - ось далеко не повні наслідки Чорнобильської катастрофи. З дня аварії на Чорнобильській АЕС минуло тридцять два роки, але її відголоски і досі лунають, нагадуючи про трагедію. Сотні монументів, музеї, книги й фільми – все це створено, щоб не дати людям забути про наслідки жахливої катастрофи. Серед них і фільм Андрія Михайлика “Інший Чорнобиль”, показ якого відбувся в Національному музеї “Чорнобиль”. “Цим фільмом ми хотіли показати зовсім інше - він так і називається “Інший Чорнобиль”. Ми хотіли показати той контраст, який я відчув, коли вперше приїхав у зону відчуження: ця нерукотворна краса і те рукотворне лихо, яке вчинила людина. Але люди живуть надією. Вони пам’ятають свій отчий дім, своє гніздо, навіть тоді, коли не в силах переступити поріг отчого дому. Ми хотіли показати своїм фільмом, що існує інший Чорнобиль”, - розповідає режисер картини. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Цей фільм побудований на історіях чорнобильців, деталях, спогадах. Автор ідеї Анатолій Артеменко, сам чорнобилець, почав шукати героїв серед людей, яких знав з дитинства. Серед них - Сан Санич Храмаренко та Аврам Львович Керенський. Від людей, які пережили чорнобильське лихо режисери дізналися багато деталей, зокрема про так званий чорнобильський Бабин Яр. Під час пошуку фахівців, які змогли б проконсультувати і допомогти з підготовкою матеріалу, автори познайомилися з Ростиславом Омеляшком. Пан Ростислав, український фольклорист, почав складати карту народних пісень. На своїй карті він виявив білу пляму, а коли наклав її на карту зони відчуження, то вони співпали. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Так Ростилав Омеляшко зацікавився пошуком етнічних чорнобилян, які вже давно асимілювалися в новому середовищі існування. “Фільм почали знімати в 2009 році. Під час зйомок нам щастило і з погодою, і з кадрами, які вдалось зафіксувати. Коли ми знімали кадри з мосту на Прип’яті (це було у березні), то була така днина - біле і чорне. Контраст нам вдалось зафіксувати. А ще - покинуте гніздо лелеки, як образ, а коли ми приїхали туди наступного разу, то побачили, що лелеки повернулися в своє гніздо. Я сфотографував це і розмістив на своїй сторінці у Facebook з підписом “На Чорнобильське Полісся знову приходить весна” - і ця впевнена життєствердна фраза акцентує увагу на нашій надії, що все-таки місто воскресне” - говорить Андрій Михайлик. Режисер і композитор, учасниця гурту “Буття”, виконавиця мелодій, які прозвучали у фільмі, Оксана Гудзь, каже, що для фільму підібрала пісні з вінницького та житомирського Полісся. Також тут звучать мелодії з волинського Полісся, і навіть Поділля. Половина фільму - це кадри без звуку, тому пані Оксана намагалася дотриматися вимог і заповнити цей простір мелодіями. На прем’єрі фільму був присутній Олексій Бреус, який 26 квітня 1986 року працював старшим інженером управління блоком, був одним з операторів пульта управління четвертого енергоблоку. Він розповів, що про трагедію дізнався лише зранку, коли прийшов на роботу: “Треба було випробувати нову систему безпеки, яка була свого часу проектантами зроблена, спроектована, розрахована, її змонтували під час будівництва блоку, але жодного разу вона не випробувалась. Сенс цієї штатної системи полягав у тому, що у електростанції є вода, яка кипить; з неї утворюється пара, яка йде по трубах і подається на лопатки турбіни; турбіна від цього крутиться - схоже на принцип дитячого вітрячка. Турбіна крутить генератор, а він дає струм. Та частина турбіни вагою 120 тонн, яка крутиться, називається реактор. Бувають випадки, коли атомна станція втрачає електроживлення, а електрика завжди потрібна, щоб працювали насоси і пульт. Нова система безпеки мала використати інерцію цієї машини, коли зупиняється реактор. Зупиняється подача пару, а вона по інерції ще буде крутитися кілька хвилин. Поки вона крутиться, генератор дає струм”. “Те, що трапиться вибух, було неможливо передбачити. Ці випробування до вибуху ніякого відношення не мають, просто саме під час випробування це сталося. Безпосередньо одне з іншим не пов’язане. Вибух стався через те, що оператор натиснув червону кнопку аварійної зупинки реактора, яка мала зупинити реактор, але виявилося, що у деяких ситуаціях ця кнопка спочатку розганяє реактор, а потім вже потужність спадає. Це була не помилка оператора, а недолік конструкції. Цю кнопку натискали багато разів, а саме тієї ночі реактор був у такому режимі, що кнопка спрацювала навпаки. Реактор опинився у такому стані через те, що були порушені певні параметри, характеристики реактора. У оператора було записано, що, якщо ці параметри будуть менше 15, то далі працювати не можна. На жаль, у операторів не було достатньо контролю за цими параметрами. Прилад, який показує ці параметри, з’явився вже після вибуху і навіть не в Чорнобилі, а на інших таких блоках. До аварії потрібно було запустити розрахунок на комп’ютері, це тривало хвилин двадцять і знаходилося в іншому приміщенні, далеко від пункту, черговий інженер роздруковував цей розрахунок, а потім приносив це на пункт”, - продовжує Олексій Бреус. “Тієї ночі загинуло двадцять моїх колег. Ми приїхали вранці. Ну, з пожежниками, зрозуміло - є вогонь, треба його прибрати. Що робили ми? Я завжди говорю про п’ять завдань. Перше - це разом з пожежниками чи без них загасити вогонь у різних місцях блока, тому що оператори вміли це робити, вони були цьому навчені. До речі, пожежників водою забезпечували теж оператори. Друге завдання: треба було врятувати та винести постраждалих - хтось опіки отримав, хтось травми, хтось внаслідок опромінення не міг пересуватися. Ми знаходили, виносили. Винесли всіх, лише одна людина залишилась - і досі вона залишається у саркофазі, ми її так і не знайшли. Це – Валерій Ходемчук. Третє: потрібно було провести розвідку у приміщенні, виміряти рівень радіації, перевірити, у якому стані був сам реактор, щоб зрозуміти, що ми могли робити. Четверте: потрібно було попередити нові вибухи, пожежі, обвали, ураження людей струмом, обмежити доступ до місця з високим рівнем радіації. Потрібно було вилити сто тон олії, тому, що якби це зайнялося, було б набагато гірше. У іншому випадку треба було виділити водень з генератора. Якщо водень виходить і змішується з повітрям, то відбувається вибух. І п’яте - це було для мене основне завдання - треба було подавати воду для охолодження реактора”, - розповів Олесій Бреус. Опромінення вплинуло на здоров’я ліквідатора. Дозволена доза опромінення для оператора атомної станції в Радянському Союзі була 5 берів на рік. Зараз в Україні жорсткіші норми - 2 бери на рік. У нього за день була доза 120 берів. Абсолютно смертельною вважається 600. Зараз чоловік має купу хвороб, пов’язаних з радіацією: серце, щитовидна залоза, із зором є проблеми, з кровообігом. Але тримається. Окрім показу фільму у музеї відбулися й інші масові заходи, приурочені до Чорнобильській трагеді. “Дирекція ООН оголосила 26 квітня днем пам’яті жертв усіх ядерних трагедій, тому ми відкриваємо виставку пам’яті постраждалих від атомного бомбардування японських міст Хіросими та Нагасакі, - зазначила заступник гендиректора з наукової роботи Національного музею “Чорнобиль” Анна Королевська. - Останніх два роки в світі є велика небезпека ядерної війни, а людство забуло, які можуть бути наслідки - тому цього року ми презентуємо виставку за участі директора музею міста Нагасакі. Атомне бомбардування японських міст у 1945 році змінило ідентичність японців – подія лягла глибоко, як і Чорнобиль в ідентичність наших пращурів. Наразі епіцентр ядерного вибуху в місті Нагасакі є квітучим передмістям Наґасакі. Про катастрофу нагадує лише так званий Парк Епіцентру. У центрі цього парку стоїть чорна кам`яна колона — саме на тому місці, де вибухнула бомба. Поруч розташовано Парк Миру, у центрі якого на високому постаменті встановлено колосальну фігуру сидячого напівоголеного чоловіка. Права рука його піднята вгору, ніби вказуючи на падаючу бомбу, а ліва витягнена горизонтально і символізує мир і прощення. На півдні Парку Миру розташовано новий Музей атомної бомби, який відкрито 1996 року. Страшні експонати цього музею справляють на відвідувачів незабутнє враження. Годинники зі стрілками, застиглими на 11.02 — точний час вибуху атомної бомби 9 серпня 1945 року - стали емблемою Наґасакі”. Директор цього музею є “хібахуся”, так в Японії називають постраждалих внаслідок вибуху, дослівно “ті, що вижили”. 27 квітня цього року він відвідав Київ і був почесним гостем музею “Чорнобиль”. Серед експонатів виставки – унікальна скрипка з Наґасакі, яка дивом уціліла - єдина скрипка, що вижила після бомбардувань Хіросіми і тепер зберігається в музеї міста. Її в 1920 році виготовив один з кращих майстрів свого часу Юрій Пальчиков у Владивостоці. Звідти лютьє, скрипаль і педагог переїхав до Японії, де викладав у музичних школах Токіо і Хіросіми. Під час бомбардування Юрій був на відстані 2,5 км від епіцентру. Через декілька років він переїхав до США, де продовжив навчати музиці. Скрипку відновили італійські майстри, а український скрипаль Ілля Бондаренко виконав на ній українську прем’єру японських композиторів Yasuji Kiyose та Yasushi Akutagawa. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" KиевVласть

Мій виступ 29 травня на засіданні постійної комісії Київської міської ради з питань дотримання законності, правопорядку та запобігання корупції мав свої позитивні зрушення щодо питання забезпечення безпеки дітей в дошкільних навчальних закладах (ДНЗ) Києва. Для когось цей виступ став неочікувано критичним, а для когось -  несподівано актуальним. Наведені мною відомості щодо сотень фактів вчинення злочинів та правопорушень на території ДНЗ столиці, інформація про вибух саморобного пристрою біля садочку в Деснянському районі та кричуща бездіяльність в цьому питанні міського голови Віталія Кличка – все це не аби як зацікавило членів постійної комісії, які звернулися з проханням надати комісії моє ґрунтовне дослідження цього питання для подальшого розгляду.  Представник апарату КМДА радше був незадоволений моїм виступом, який аж ніяк не укладався в плани окремих київських чиновників по “замилюванню” очей членів постійної комісії при звітуванні про виконання за І квартал 2017 року програми “Безпечна столиця”. Досить незручно мабуть було чути про 169 злочинів на території садочків міста минулого року і про майже 20 вже цього року, незважаючи на такі “універсальні” для КМДА засоби захисту дітей, як відеоспостереження та “тривожні кнопки”.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Взагалі, увесь звіт щодо безпечності в столиці України можна схарактеризувати, як проголошення статистичних даних, що до того ж виявилися неточними. І про що чітко заявив депутат Київради, секретар постійної комісії  Андрій Осадчук (“Самопоміч”).  Комісія так і не почула відповідей щодо розслідування побиття депутатів у дворі Київради у квітні 2016 року та звітів по використанню коштів на закупівлю та встановлення мережі відеоспостереження в Києві.  Депутат Київради від ВО “Свобода” Юрій Сиротюк заявив про пограбування своєї доньки в магазині на Лісовому масиві та бездіяльність поліції в цьому питанні. Адже, попри наявність відеозапису з обличчями зловмисників, в цьому ж магазині вони скоїли ще два подібні злочини.  Фактично на жодне поставлене депутатами питання щодо “вакууму” в розслідуванні конкретних злочинів, представник апарату КМДА відповісти не зміг. Жоден з фактів бездіяльності, наведених депутатом Юрієм Сиротюком та іншими членами постійної комісії, не знайшов своїх відповідей.  Звіт про “безпечний” Київ був “розбитий” та визнаний незадовільним.  Читайте: Кличко: мер чи посібник терористів?  Максим Кондрюк директор Благодійного Фонду "Діти. Україна. Майбутнє", спеціально для KV  КиевVласть

В Україні йде війна, яку влада охрестила АТО. Кожного дня, з усіх засобів масової інформації ми чуємо новини та звіти правоохоронних органів про знешкодження терористичних груп та викриття схованок зі зброєю та вибухівкою. За словами влади, в країні зберігається високий рівень терористичної загрози. Як діють в такій ситуації адекватні чиновники, для яких поняття совісті стоїть не на останньому місті? Звичайно ж, намагаються забезпечити безпеку громадян і, в першу чергу, найменш захищених з них – наших з вами дітей. Як діє київський мер Віталій Кличко? Він витрачає десятки мільйонів гривень на озброєну цілодобову охорону будівлі КМДА, тобто, себе та депутатів, але злочинно ігнорує звернення щодо необхідності охорони дітей в дитячих садочках Києва. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   За 2016-2017 роки, на території садочків Києва скоєно понад 200 злочинів, серед яких - зберігання наркотиків, крадіжки і навіть вибух. Столична влада вперто відмовляється поновити фізичну охорону садочків, встановлюючи відеокамери та "тривожні кнопки", які лише фіксують факт вже скоєного злочину. Це прекрасно видно зі статистики злочинів на території садочків Києва. Маючи мільярди гривень бюджету, Департамент освіти і науки, молоді та спорту КМДА вперто ігнорує свій безпосередній обов’язок щодо забезпечення охорони дітей, злочинно ігнорує наказ Міністерства освіти і науки щодо необхідності забезпечення охорони закладів освіти. З минулого року, в Окружному адміністративному суді Києва триває судовий процес "Кличко проти Дітей столиці", в якому я намагаюся довести протиправну бездіяльність мера Києва кличка. На жаль, представник міського голови лише затягує судовий процес, безуспішно намагаючись змінити відповідача та безпідставно заборонити громадськості проводити відео-фіксацію його аморальних спроб залишити ситуацію "як є". Страшно навіть уявити, якими можуть бути наслідки такої злочинної, а можливо навіть умисної бездіяльності Віталія Кличка. Шкода, що колись всесвітньовідомий боксер та легенда мого покоління молоді, так і не може знайти в собі хоробрості щоб визнати свою помилку та блискавичними діями забезпечити безпеку дітей в комунальних садочках столиці. Але ми не зупинимося й доведемо справу до кінця! Читайте: В КГГА затягивают вопрос обеспечения охраны детских садов Киева Максим Кондрюк, директор Благодійного Фонду "Діти. Україна. Майбутнє", спеціально для KV КиевVласть

16-летняя жительница Деснянского района Киева развернув подаренный 17-летним юношей бумажный сверток, обнаружила там... гранату. Об этом KV стало известно из сообщения пресс-службы столичной милиции. "Поскольку на тот момент парень, ничего не объяснив, уже ушел, девушка позвала отца, который находился в квартире. 45-летний киевлянин начал рассматривать опасный предмет. После чего прозвучало шипение и раздался взрыв. В результате инцидента никто не пострадал", - сообщили в милиции. На место происшествия прибыла следственно-оперативная группа Деснянского райуправления столичной милиции и специалисты-взрывотехники. Корпус предмета, похожего на гранату изъяли и направили на исследование. Читайте также: В Киеве поклонник подарил возлюбленной гранату и дымовую шашку Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook     Сведения о событии внесены в Единый реестр досудебных расследований, начато уголовное производство по ч. 1 ст. 263 (незаконное обращение с оружием, боевыми припасами или взрывчатыми веществами) Уголовного кодекса Украины. Санкция статьи предусматривает наказание в виде лишения свободы на срок до семи лет. Правоохранители устанавливают местонахождение юноши. Читайте также: В модном столичном ночном клубе парень порезал незнакомке лицо (видео) КиевVласть