Вже звільнений керівник Театру на лівому березі Києва Станіслав Жирков (на фото внизу в центрі) продовжує фактично з-за кордону керувати театром – через свою 24-річну секретарку, яку Департамент культури Київської міськдержадміністрації (КМДА) під керівництвом Сергія Анжияка (на фото внизу ліворуч) з якогось дива призначив в.о. директорки театру. Ця в.о. директорки наразі продовжує трирічну традицію Жиркова зі знищення Театру, з якого вже звільнено 90% допоміжного складу: монтувальники сцени, гримери, костюмери, декоратори. Є небезпідставні побоювання, що Театр на лівому березі Дніпра буде взагалі закрито. В цей час, Жирков, прикриваючись репутацією Театру та кишеньковою “мистецькою ініціативою”, продовжує збирати гроші на ФОП своєї підлеглої. Водночас Станіслав Жирков і його дружина Ксенія Ромашенко (на фото внизу праворуч, керівниця театру “Золоті ворота”) навіть після ганебної втечі за кордон продовжували отримувати зарплату. Про це KВ стало відомо з листа акторів і художників Театру на лівому березі Дніпра (повна назва: театрально-видовищний заклад культури "Київський академічний театр драми та комедії на лівому березі Дніпра") начальнику Київської міської військової адміністрації (КМВА) Сергію Попку, а також чисельних інтерв’ю KВ з акторами й іншими творчими співробітниками Театру на лівому березі.  Фотокопія листа опублікована в фотогалереї під цією статтею. Лист підписали улюблені київські майстри, у тому числі, народні артисти та корифеї театру Олександр Ганноченко та Лев Сомов. Підписуйтесь на “КиївВладу”  Вони навели факти, які можуть свідчити про те, що Департамент культури КМДА та керівництво Театру на лівому березі Дніпра причетні до вчинення різних кримінальних правопорушень, зокрема, до незаконного виїзду за кордон України чоловіків призовного віку для участі у проведенні зарубіжного гастрольного туру театру. Кажуть, ті поїхали за кордон, як монтувальники сцени, але так і не повернулися на територію країни.  Що відбувається в Театрі на лівому березі Дніпра: ✔керівник театру Станіслав Жирков поїхав за кордон та не повернуся ✔на посаду керівника призначили 24-річну секретарку Жиркова ✔під час закордонних гастролей розрахунки велись на ФОП “посіпаки Жиркова”, а зарплата акторам сплачувалася з бюджету Києва ✔керівник театру Станіслав Жирков та його адміністрація отримували зарплату за кордоном, а актори бідували у Києві й під окупацією рашистів ✔театр не відкривався до вересня  ✔Станіслав Жирков звільнив 90% допоміжного персоналу театру ✔театр не може випускати нові вистави ✔театр не може оплачувати за пальне ✔театр програв суди пожежникам KВ писала, що різного роду кримінал – це сьогодні, на жаль, системна проблема в закладах культури, підвідомчих Департаменту культури КМДА. Однак, історія Театру на лівому березі Дніпра – особлива. І насамперед через те, що внаслідок кримінальних, корупційних чи-то просто безглуздих дій чиновників і театрального керівництва кияни можуть залишитись без одного з найулюбленіших та найпопулярніших театрів, в який ходили на вистави майже півстоліття. Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться КВ зустрілася з підписантами листа, щоб дізнатись, що відбулось за кулісами Театру на лівому березі Дніпра та поки тих куліс взагалі не було. Вхід за схемою Спочатку нагадаємо, що Станіслав Жирков – молодий та амбітний театральний режисер, який став особливо відомим після того, як в 2014 році очолив Театр “Золоті ворота”. У 2019 році, після смерті засновника Театру на лівому березі Дніпра Едуарда Митницького, Станіслав Жирков подавався на посаду керівника цього театру та виграв конкурс, який проводив Департамент культури КМДА. Виступ Станіслава Жиркова на конкурсній комісії в 2019 році Цікаво, що це сталося, завдяки прийому, характерному для політичних виборів, та раніше ніяк не притаманному театральній спільноті. Режисер Тамара Трунова, яка теж подалась на конкурс, у певний момент відмовилась від участі та поєднала свою програму в інтересах Станіслава Жиркова. Вчорашні конкуренти заявили, що об’єднали свої зусилля і попросили членів журі поєднати надані ними голоси. Станіслав Жирков переміг інших кандидатів на посаду, зокрема, обійшов по балах Катерину Степанкову, доньку легендарної актриси Ади Роговцевої, яка вважалась фаворитом конкурсу, а також народного артиста Олександра Ганноченко, який працює в театрі з 1990 року. Голосування конкурсної комісії в 2019 році Політичне ноу-хау, як і сам кандидат, вочевидь було підтримано представниками місцевої влади: головуючим комісії Миколою Шуляком, який на той моменті і зараз є заступником директора Департаменту культури КМДА; Сергієм Анжияком, який на той момент був першим заступником директора Департаменту культури, а зараз є його директором; Вікторією Мухою, яка і тоді, і зараз була і є депутатом Київради (фракція “УДАР”), вона очолює постійну комісію з питань культури (а також є креатурою колишнього “куратора” Святошинського району, екснардепа та “любого друзя” Олександра Третьякова, – КВ). В подальшому Станіслав Жирков в своїх інтерв’ю неодноразово підкреслював свої добрі взаємини із командою Департаменту культури КМДА. В розмовах з акторами Жирков настільки часто переповідав про особисті добрі стосунки з Миколою Шуляком, що у театральному середовищі навіть зародилися чутки про їх нібито родинний зв'язок, як двоюрідних братів. Але ж ми розуміємо, що то просто рідні душі. Зазначимо, в 2019 році серед членів конкурсної комісії від колективу театру була відома київська громадська діячка та актриса Римма Зюбіна, яка попереджала про необхідність збереження акторської трупи та колективу театру після приходу нового керівника. На що Микола Шуляк відповів, що особисто проконтролює, щоб цей пункт попав у контракт між Департаментом культури КМДА та Станіславом Жирковим. Але життя розпорядилося інакше. Вже до війни репертуар театру суттєво змінився – за словами акторів, в перший рік керівництва Жиркова з нього зникло більше десятка вистав і з’явились нові. Оновилася й трупа, до якої перейшло багато акторів з театру “Золоті ворота” (керівниця – Ксенія Ромашенко, дружина Станіслава Жиркова). Напередодні повномасштабного воєнного вторгнення російський військ в Україну в театрі вже відбувався творчий і кадровий розкол. Хтось активно підтримував “нову хвилю” Жиркова, а хтось бажав зменшити кількість знеціненої лексики в виставах академічного театру та повернути колишнього глядача. Тоді Станіслав Жирков багато розповідав про ідею “європейського театру”, в якому не буде постійної трупи, а буде проєктний менеджмент, коли акторський состав підбиратиметься під конкретну виставу. Та велика війна розставила все по своїх місцях. Колективна втеча, ФОП і звільнення З початком повномасштабної агресії росії в Україні Станіслав Жирков виїхав за кордон разом із членами адміністрації театру. Зараз на своїй Facebook-сторінці він публікує дописи з країн Євросоюзу, в тому числі, про участь в різних мистецьких акціях. Активне театральне життя (участь в різних акціях, походи на фестивалі) в Європі веде й Ксенія Ромашенко. “Починаючи з 24 лютого 2022 року керівництво театру просто зникло з Києва, а саме директор – художній керівник Станіслав Жирков та головна режисерка Тамара Трунова. Одразу було заявлено, що театр припиняє роботу і всі робітники будуть на простої”, – говориться в листі на ім’я начальника КМВА Сергія Попка. Станіслав Жирков і Тамара Трунова, фото: Facebook Станіслава Жиркова Театральні діячі пригадують, що Станіслав Жирков був на виїзді з України вже 25 лютого. “Він багато разів намагався перетнути державний кордон, але невдало, – розповідає Лев Сомов. – Зрозуміло, що у прикордонників бути до нього питання. Чоловіку 35 років, а в нас в країні війна. Мені залишився рік до кінця призовного віку, тому я пішов та став на облік у війскоматі”. За словами Станіслава Жиркова, в той час він “вивозив родину за кордон і облаштовувався у Львові” та взагалі “планував ніколи більше не повертатися в театр”. “Я консультувався з представниками ІТ-бізнесів, і вони сказали, що в мене непогані перспективи зробити кар’єру там, враховуючи менеджерські здібності і непогане знання англійської, – розповідав Станіслав Жирков. – Але, мабуть, нагорі є для мене якийсь інший план, тому що наприкінці березня мені дали дозвіл на виїзд за кордон”. Актори зауважують, що синхронно зі Станіславом Жирковим з України виїхав і шеф-драматург Театра на лівому березі Дніпра Павло Алексеєєв (Павло Ар’є). А вже 6 квітня в Facebook з’явилося повідомлення Національної спілки театральних діячів України (НСТДУ, де Станіслав Жирков є керівником напряму молодіжної політики та пошуково-експериментального театру) про те, що започаткована нова ініціатива “Ukrainian Artistic Task Force”. Мовляв, ця ініціатива має “створити координаційний центр для митців за кордоном та в Україні, інформувати світ про війну в Україні, чинити опір російській пропаганді” і таке інше. Серед засновників, зокрема, вказані: Станіслав Жирков, Павло Ар’є (шеф-драматург Театру на лівому березі), Ксенія Ромашенко (дружина Жиркова), Катерина Савицька (проєктний менеджер Театру на лівому березі), Тамара Трунова (режисерка Театру на лівому березі) та керівники театрів з Німеччини, Литви та Італії. Співзасновники “Ukrainian Artistic Task Force” – Міністерство культури та інформаційної політики, Департамент культури КМДА та Державне агентство з питань мистецтв та мистецької освіти. В коментарях до посту львівський молодий актор Богдан Грицюк поставив під сумнів заявлену мету: “Цікаво буде прослідкувати за ефективністю цього новоутворення. Хоча ні, не цікаво. І так видно, для чого його утворили”. І, схоже, він виявився правий. Бо KВ, попри значні зусилля, не знайшла підтверджень про реєстрацію відповідної громадської організації в Україні, Німеччині чи Литві. А рахунок “Ukrainian Artistic Task Force” для пожертв – це рахунок ФОП Катерини Савицької, проєктного менеджера Театру на лівому березі, яка увійшла до складу засновників “Ukrainian Artistic Task Force”. Хоча на Facebook-сторінці співзасновниці “Ukrainian Artistic Task Force” Birgit Lengers, кураторки міжнародних та підліткових програм Німецького театру та фестивалю “Radar Ost”, можна прочитати про проєкт “Одіссея” Станіслава Жиркова та його творчої компанії. Незважаючи на ці активності, Instagram-сторінка “Ukrainian Artistic Task Force” нараховує всього 512 підписників. “Від імені ініціативи “Ukrainian Artistic Task Force” та по домовленості з західними колегами керівник і адміністрація Театру на лівому березі Дніпра, за суттю, самі себе запросили на гастролі та поїхали з України. Інакше б вони виїхати не змогли. Скористались підтримкою України та ім’ям театру у власних цілях”, – пояснює головний художник Театру на лівому березі Дніпра Юрій Ларіонов.  Попри це, Станіслав Жирков продовжував розповідати, що задля створення “Ukrainian Artistic Task Force” було зібрано понад 120 підписів від європейських театрів. “... кожний театр обирав свою стратегію – хтось перетворився на гуманітарний штаб, хтось вимушено тимчасово припинив діяльність, хтось, як ми, сконцентрувалися на роботі з іноземними аудиторіями”, – наголошував влітку Жирков. Зазначимо, що одночасно з ним “на роботі з іноземними аудиторіями” на декілька місяців сконцентрувався ікерівник НСТДУ, генеральний директор – художній керівник Київського національного академічного театру оперети Богдан Струтинський. Але він повернувся в Україну після публічної прес-конференції заступника директора Департаменту культури КМДА Геннадія Яворовського, який розповів про кримінальні схеми в сфері столичної культури, зокрема, про незаконний виїзд акторів за кордон. Читайте: Столичний Департамент культури штормить: розпочаті розслідування по нових кримінальних справах та внутрішні службові розслідування А Станіслав Жирков так і залишився в Європі. Деякий час він продовжував нібито з відпустки керувати Театром на лівому березі Дніпра. Про це в листі на ім’я начальника КМВА сказано: “Станіслав Жирков та Тамара Трунова неодноразово продовжували собі відпустки у Департаменті культури КМДА за сприяння Сергія Анжияка та Миколи Шуляка”. Аж доки 21 жовтня Станіслава Жиркова все ж таки звільнили “за згодою сторін” з посади керівника Театру на лівому березі Дніпра. На своє звільнення Жирков відреагував розлогим і пафосним дописом у Facebook. Станіслав Жирков в'їжджає в кабінет керівника Театру на лівому березі Зазначимо, звільнення Жиркова не було ініціативою Департаменту культури КМДА. В вересні на електронну скриньку постійної комісії Київради з питань культури, туризму та інформаційної політики прийшло звернення щодо керівників двох київських театрів, які виїхали за кордон в лютому-березні 2022 року, але так і не повернулись в Україну. Мова йшла саме про Станіслава Жиркова та його дружину Ксенію Ромашенко. Департамент культури КМДА був просто зобов’язаний відреагувати на цей лист, бо в КМДА всім відомо відношення мера Віталія Кличка до керівників комунальних закладів та структур, які виїхали за кордон після навали рашистів. За аналогічний проступок зі скандалом було звільнено директорку Департаменту культури КМДА Яну Барінову. І виглядало б дуже дивно, що Барінову звільнили, а Жиркова та його дружину – залишили на посадах. Виконувати обов'язки директора Театра на лівому березі Департамент культури КМДА призначив Анну Атвіновську – 24-річну секретарку Станіслава Жиркова, яка, за словами артистів, підтримує з ним постійний зв' язок. Через це актори впевнені, що Департамент культури фактично зберіг керування їхнім театром за Жирковим. “Це рішення свідчить про неповагу до Театру на лівому березі Дніпр зі сторони Департаменту культури КМДА. Керівником великого колективу та комунального підприємства не може бути людина без спеціальної освіти та досвіду. Чому в Театр на Подолі призначили народного артиста України, народного депутата (VII скликання ВР) Богдана Бенюка, а наш театр віддали 24-річній дівчинці?”, – обурюється Олександр Ганноченко. “Жирков поїхав, щоб залишитись. Саме він сьогодні приймає рішення в театрі та реалізує їх через Анну Атвіновську. Вона не самостійна фігура. Водночас він проводить медіа кампанію, формуючи собі роль жертви, нібито проводяться репресії проти сучасної культури, а він новий “розстріляний Курбас”, – впевнений актор Костянтин Костишин. Погані дороги та чужі гроші В листі на ім’я начальника КМВА Сергія Попка вказано, що Станіслав Жирков та його адміністративна команда, зокрема, головний режисер театру Тамара Трунова та завідуюча трупою Лаура Вілцане, перебуваючи нібито у "відрядженні" за кордоном, у повному обсязі протягом декількох місяців отримували зарплату з бюджету Києва. Водночас актори та допоміжний персонал театру (гримери, декоратори, освітлювачі, монтувальників та інші) залишились в Києві без коштів. Актори розповідають, що в один з перших днів війни в загальному “чатику театру” адміністрація запитала, хто і де наразі знаходиться. “Це викликало таке піднесення, всі кинулися писати, розповідати, підтримувати одне одного. Однак з’ясувалось, що запитували нас зовсім не для того, щоб підтримати, а навпаки, щоб припинити виплату зарплати жінкам, які евакуювались за кордон. Більш того, адміністрація попередила, що театр припиняє свою роботу, і робітники йдуть на простій. Тоді багато з ким протиправно було припинено контракти”, – згадує головний художник театру Юрій Ларіонов. Лев Сомов розповів, що йому зателефонувала від Жиркова Анна Атвіновська, яка сказала, що театр мусить розірвати контракти з тими, хто виїхав. “Я їй: “Збирай сумку, поїдемо у в’язницю”. А потім Лаура (завтрупою) подзвонила та повідомила, що тепер я переведений на простій з оплатою компенсації. Я – народний артист України, працюю в театрі  багато років, але в березні та травні цього року взагалі не отримував зарплату, а з квітня почав отримувати аванс 2 тис. гривень, а зарплату – 3 тис. гривень з копійками! Ну це простійні, я розумію. Але на сцену мене не пускають. В одну мить мене перестали пускати. Тобто колись я мав 10-20 виходів на сцену за місяць, а тепер став водночас не потрібен. І та ж сама справа з більшістю провідних майстрів, народних артистів, які не входять в “околоток Жиркова””, – обурюється актор. Внаслідок цих махінацій, в найскладнішій ситуації опинилися співробітники Театру на лівому березі, хто потрапив під тимчасову окупацію росіян під Києвом. Дуже складно було акторками, які поспіхом виїхали з України з дітьми. “Моя дружина, художник із костюмів театру, разом із дітьми місяць сиділа за кордоном без платні. Нам пояснили, що, згідно роз'ясненню юриста театру, всі, хто емігрував, не мали права на отримання зарплати. Але коли на Захід вже виїхав сам Жирков, то з'ясувалось, що юрист був неправий, зарплату платити можна – і її просто поновили”, – розповів Юрій Ларіонов. Актори переконані, що погана фінансова ситуація в Театрі на лівому березі Дніпра наразі штучна. “Наші колеги працюють по всьому Києву, ми спілкуємось і бачимо, що театри не втратили бюджети. Наприклад, в Театрі на Липках сьогодні артист другої категорії отримує зарплату 15 тис. гривен”, – каже Лев Сомов. Станіслав Жирков все одно запевняв, що фінансування на 80% порізав Департамент культури КМДА, а щоб знайти гроші, треба гастролювати. “За цих обставин пропозиція Ризького театру вирішувала проблему – у мене, як у керівника, з’явилася можливість виплачувати зарплату весь червень і липень, тому що актори зайняті в турі і в репетиціях”. Та актори наголошують, що зарплата акторам під час цього гастрольного туру (з 50 анонсованих євро фактично було сплачено 20 євро) були виплачені виключно з бюджету Києва. Тому фінансування театру на гастролях, організованих Станіславом Жирковим – це окрема ситуація, яка потребує пильної уваги правоохоронних органів. Влітку цього року Театр на лівому березі Дніпра провів гастрольний тур із виставою  “Погані дороги” по п’єсі Наталі Ворожбит режисера Тамари Трунової. Виставу показали у Вільнюсі, Клайпеді, Ризі, Празі, Мюнхені та Берліні. “Актори, задіяні у виставі, розповідали, що вони грали на аншлагові зали, де було від 500 до 1500 людей, а вартість квитків складала від 20 до 70 євро. Інакше кажучи, там не пахло безкоштовною діяльністю, це був не волонтерський проєкт, а бізнес”, – розповідає Юрій Ларіонов. За його словами, “водночас організацією туру, як ми бачимо із договору між Театром на лівому березі Дніпра та Театром у Клайпеді (Литва) фактично займалась ФОП Катерина Савицька” Договір між театрами, в якому вказані реквізити отримувача коштів – ФОП Катерини Савицької “Після проведення туру на рахунок Театру на лівому березі Дніпра ФОП Катерини Савицької було перераховано близько 200 тис. гривень, але ми розуміємо, що вони отримали більше, – каже Олександр Ганноченко. – І нас дивує, що адміністрація Театру відмовила головному художнику Юрію Ларіонову та художнику з костюмів Корабельниковій у виплаті законних 3% зі збору зала, розповідаючи, що вистави нібито волонтерські. Згідно закону “Про театри та театральну справу”, театр має право самостійно здійснювати на міжнародну діяльність, і це право не обмежено! Театр може напряму з приймаючою стороною заключати договори, організовувати фестивалі. Навіщо ж з’явилися прокладки: ініціатива, ФОП?”. Діячі Театру на лівому березі Дніпра підкреслюють, що репутація Станіслава Жиркова за кордоном – це, перш за все, репутація України та Театру на лівому березі Дніпра. Без театру він втрачає значну частину свого авторитету, а, відповідно, і можливості реалізації і заробітку за кордоном. “Тому зараз він змушує акторів казати, що те, що вони роблять – це кооперація Театру на лівому березі Дніпра, хоч це і неправда”, – розповідає Юрій Ларіонов. З ним згоден Лев Сомов: “Без імені театру Жирков у Європі – ніхто, просто безробітний режисер. Саме тому він хоче використовувати матеріальні ресурси, базу, людські ресурси нашого Театру, щоб там створювати нові проекти та своє ім’я”. Актори підкреслюють, що Станіслав Жирков дійсно вміє залучати грантові кошти під театральні проєкти, але цих грошей не буде без статусу, матеріально-технічної бази та людського ресурсу Театру на лівому березі Дніпра, який ним майже вичерпаний. “Західні гастрольні тури – це гарно. Але набагато важливіше те, що ми бачимо, коли повертаємось в Київ.  А тут завдяки трирічній роботі команди Жиркова – повний крах”, – каже Олександр Ганноченко. Театр і люди З кінця лютого до вересня Театр на лівому березі Дніпр стояв зачинений, вікна та двері були забиті фанерою. Актори чекали відкриття театру. “Коли рашистів прогнали з-під столиці, театральне життя миттєво почало відроджуватись”, – розповідає Лев Сомов. Першими відкрили свої двері Національний академічний драматичний театр ім. Лесі Українки, Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка, Київський академічний театр юного глядача на Липках. “В них в травні вже були перші вистави!, – нагадує Лев Сомов. Дзвоню нашим – мовчання, театр не працює. Червень, липень – не працює. В серпні після того, як люди почали про це говорити, з’явились перші повідомлення в чатику театру, мовляв, будемо відновлювати вистави. З вересня почали, спочатку поставили три, зараз вісім вистав, але ж там задіяні інші актори. Та до них ніяких претензій – люди творчі”. Артисти Театру на лівому березі Дніпра певні, що сьогодні його майже втрачено, оскільки театр – це не стільки сцена та стіни, скільки люди. Але більшості працівників в театрі вже немає, і війна лише прискорила процес їх втрати. “Раніше в нас працювало 170 людей, з них 100 – це допоміжний персонал. За три роки “правління” Жиркова пішло 50% робітників театру”, – розповідає актор Костянтин Костишин.  Олександр Ганноченко наголошує, що у Станіслава Жиркова жахливе ставлення до робітників. “Якщо щось в роботі монтувальника сцени йому не подобалось, він вмить його звільняв, але нових чомусь не знаходив. Внаслідок чого роботу, яку раніше виконували 12 монтувальників, почали робити троє. Зрозуміло, що вони захотіли за це підвищену винагороду, та ніхто не дав”, – каже Ганноченко. Його підтримує Костянтин Костишин: “Жирков звільняв, не беручи нічого до уваги. Коли у Юлії Лисенко, головного гримера, закінчився контракт, то їй залишався усього рік до пенсії, а він її звільнив! Вона була єдиною, хто робив пастиж: вуса, перуки”. Але найбільш кричущим є той факт, що Жирков звільнив акторів, які пішли до лав Нацгвардії – воювати з російськими окупантами. “Михайло Досенко, коли рашисти захопили Херсон, пішов на війну. А нещодавно повернувся, щоб зіграти у виставі, та з’ясувалось, що його звільнено, хоч місто зобов’язані були залишити за законом (схоже, мова йде про призупення контракту, - KВ”, – розповідає Юрій Ларіонов. Внаслідок такої “кадрової політики” Станіслава Жиркова, в Театрі на лівому березі Дніпра з сотні людей допоміжного персоналу залишився десяток: знищені костюмерний, звуковий, гримерний, світовий цехи, виробничий цех декорацій та реквізиту. “Всі працівники театру, хто міг відновлювати, чинити декорації та костюми або робити щось нове, пішли з театру. Під час військового стану він фактично втратив можливість ставити нові вистави та нормально експлуатувати нинішній репертуар. Наразі в театрі погана атмосфера, а трупа розділена – ніколи такого не було! Ми дуже боїмося, що нам скажуть, що театр не може виконувати свої функції і його треба закрити”, – каже Олександр Ганноченко. Це не завіса Діячі Театру на лівому березі Дніпра просять начальника КМВА Сергія Попка ретельно розібратися в ситуації, провести перевірку господарської та фінансової роботи театру за 2019-2022 роки, а також діяльності діючого керівництва Департаменту культури КМДА, яка призвела до фактичного знищення театру. Та, перш за все, актори вимагають призначити професійну людину на місце керівника одного з найяскравіших творчих колективів столиці  України. Кандидатура від Театру – це Катерина Степанкова, донька легендарної актриси Ади Роговцевої, яка вже давно працює в театрі. І в цьому їх можна тільки підтримати. Нагадаємо, Департамент культури КМАД багато років перебував в підпорядкуванні заступника голови КМДА Валентина Мондриївського. Але 1 листопада, ймовірно через чисельні скандали в царині ДепКульту, Віталій Кличко усунув Мондриївського від питань культури й перепідпорядкував ДепКульт своїй заступниці Ганні Старостенко.  В цілому питання культури в Україні та, в тому числі, в Києві опікується профільний міністр Олександр Ткаченко. Пряма мова акторів Лев Сомов, народний артист України: - Під час війни треба гуртуватись у середині держави, робити свої справи в Україні, а не виїжджати та, використовуючи репутацію країни, робити на Заході свої комерційні проєкти, як це робить Станіслав Жирков. Наприкінці лютого, коли в Києві все розпочалося, я вивіз на Закарпаття 25 студентів та декількох актрис, влаштував їх там. Так ми відразу відновили вісім вистав і зіграли до середини травня в Ужгородському театрі, а з Мукачівським театром навіть заробили 150 тис. гривен, які передали на 28 окрему закарпатську бригаду ЗСУ. Чому б не робити цього в Києві? Але ж за час повномасштабного вторгнення росії в Україну Театр на лівому березі не провів жодної вистави для ЗСУ, не зіграв у зруйнованих містах України, там, де евакуювалися місцеві театри. Ми б мали з’їздити в Харків, Херсон, а не ховатися в Західній Європі та кричати: “Слава ЗСУ!”, а насправді лише цим прикриватися. Колишній керівник театру зараз активно розповідає про те, що необхідно популяризувати наш театр за кордоном, є люди, які йому довіряють, не дивлячись на те, що людина просто втекла з країни. І я хочу підкреслити. Коли Станіслав Жирков прийшов, Театр на лівому березі Дніпра, вже був високоякісним європейським театром, яким пишалися люди і в Європі, і в світі, бо ми показували майстерність! Тому розмова про те, що нам необхідно “робити новий сучасний театр” – це вигадка, яка йому була зручна. Колись на зборі трупи він наголосив таку перспективу: він хотів реалізувати свою особисту мрію та зробити з театру європейський мистецький центр, де не буде постійної акторської трупи, а він буде запрошувати акторів під конкретні проєкти. Та робіть собі, але ж не на базі визнаного театру з існуючою трупою та іншими працівниками, людьми, які працювали тут багато років. Жирков прийшов у наш театр у 2019 році, коли помер Едуард Маркович (Митницький, засновник та керівник Театру на лівому березі Дніпра), тому що виграв конкурс на посаду. І це був, м’яко кажучи, дуже дивний виграш, оскільки злиття голосів не передбачалось ніякими статутами, правилами, але вони (Станіслав Жирков та Тамара Трунова) об’єднали голоси (членів журі). Так він став художнім керівником театру, і я був здивований взагалі виникненням його особистості на тлі нашого театру, тому що він взагалі-то його ненавидів. Якби ви знали, якими словами, якою риторикою користувалась ця людина, коли вона відображала ставлення до нашого театру на Лівому березі. І ось Жирков приходить, його артисти з Театру на Золотих воротах казали: “Та він вас знищить, півроку і не буде вас нікого”. Тому я певен, що ця людина пришла в наш театр свідомо, щоб його знищити. З’явилась велика кількість вистав із матами на сцені: шість вистав, що неприпустимо взагалі для академічного театру. Ми втрачаємо глядача. За 2 місяці до уходу з життя Едуарда Марковича ми з ним якось довго розмовляли про все, і він мені сказав: “Я не дуже почуваюся і все думаю, хто буде після мене. Але, знаєш, Сомов, саме страшне, що в цей театр можуть зайти такі люди, як Жирков, та не дай Боже, і сам Жирков”. Олександр Ганноченко, народний артист України: - Весь час керівництва театром Станіслава Жиркова мене більше з все торкала несправедливість по відношенню до акторів театру та інших робітників. Знаєте, коли якісь дуже кручені і вертки люди бажають очолити театр, то вони обов’язково кажуть, що все буде гаразд, і трупу буде збережено. Але насправді про людей вони думають менш за все. Вони бажають отримати театр, як майданчик, зі всіма його можливостями: ім’ям, матеріальною базою, фінансами, а після цього піти завойовувати Європу, самім їздить на гастролі, самім, як постановник, ставить вистави. Подібне керівництво дуже швидко забуває, що театр – це його люди, його акторська трупа та інші працівники.  Забуває про людей, які працювали та створили історію цього театру, та діє за більшовицьким принципом “весь мир до основанья мы разрушим, а затем, мы наш, мы новый мир построим”. Завдяки змінам до закону “Про театри та театральну справу”, актори сьогодні стали рабами. Якщо в театрі немає колективного договору, вони не захищені і не можуть взагалі нічого сказати, бо їх викинуть з роботи протягом дня. Тому перший день нового керівника театру повинен починатися з того, що він знайомиться з колективним договором театру, і потім у своїй діяльності керується саме ним, а також правилами внутрішнього розпорядку, приказом на відпустку та преміювання. За три роки, поки керівником театру був Станіслав Жирков, голова профкому декілька разів йому казав, що треба прийняти колективний договір Театра на лівому березі Дніпра. Але Жирков від цього відмахувався, його воно, бачте, не турбувало. Керівника попереджали, що різні процеси у театрі відбуваються у протиріччі із законом, але він казав, що його це не цікавить. А якщо люди виступали проти, то їх просто звільняли. Сьогодні ситуація в Театрі вкрай напружена. В нас дуже важкий психологічний клімат, люди залякані, а трупа розділена – ніколи такого не було! Адміністрація не бажає проводити збори трупи. Загальними зусиллями ми заставили її провести збір трупи хоча би в Zoom. Це відбулось вперше майже за 1,5 роки! І ось на цих онлайн-зборах Костя (актор Костянтин Костишин, – КВ ) виступив із пропозицією поновити дію художньої ради та сказав про неприпустимість використання матів у виставах театру. Але він нічого доброго не сказав про Жиркова. Так вже ввечері того дня завідувачка трупою дала команду зняти Костю з виходу на сцену у виставі. Станіслава Жиркова не було у цьому Zoom, але ми впевнені, що це було виключно його рішення, а метою рішення є зменшення заробітної плати актора. Тому сьогодні Станіслав Жирков фактично продовжує керувати Театром на лівому березі Дніпра через свою команду – адміністрацію театру. Загалом складається враження, що може бути оголошено, що “в нинішньому стані театр не може виконувати свої обов’язки” та про вимушену необхідність закриття театру. Театру на лівому березі Дніпра сьогодні термінова потрібна допомога, в іншому випадку його буде знищено. В першу чергу, необхідно призначити сильного керівника, якого прийме театральна спільнота, трупа. Керівником має стати кризовий менеджер, тому що в нас, на жаль, сьогодні повністю зруйновані всі процеси, які мали б тримати театр на плаву у ці складні часи. Треба провести перевірку фінансово-господарської діяльності комунального підприємства, після чого ознайомити колектив або профспілкову організацію з даними про виплату заробітної плати за 2022 рік, залучити бюджетне фінансування для погашення боргів, сьогодні театру не вистачає на оплату за опалення. Після проведення інспекції ДСНС було складено Акт про закриття театру. Реалізацію цього рішення довго відтягували, але адміністрація театру за керівництво Станіслава  Жиркова програла пожежникам усі суди. Читайте: Тарас Цимбалюк та Євген Олійник: про “Емігрантів” Мрожека, Голлівуд в Україні та як війна змінила життя всіх акторів Фото: колаж KВ, соціальні мережіКиївВлада

Після початку повномасштабної війни росії проти України відомі актори Тарас Цимбалюк та Євген Олійник одразу зайнялися волонтерською діяльністю. Тарасу Цимбалюку вдалося закупити й передати на фронт п'ять машин швидкої допомоги. Євген Олійник закупив амуніцію для військових. Через війну українська кіноіндустрія стоїть на паузі, актори знайшли розраду у театрі і 27 серпня презентували іронічну комедію "Емігранти" за п'єсою польського драматурга Славомира Мрожека. Теми свободи, сім’ї та справжніх людських страхів стають головними у бесідах двох чоловіків-емігрантів, які через різні обставини змушені разом мешкати в підвалі в Європі. Вистава адаптована під сьогоднішні реалії, які перегукуються з долями сучасних українських мігрантів. Іронічна комедія відображає драму нашого життя, тому ця вистава так близька глядачам. Режисер вистави Богдан Чернявский, продюсер Євген Олійник. Вже в цю неділю, 27 листопада, у Будинку кіно в Києві кияни зможуть побачити виставу. Третього грудня показ вистави пройде в Каневі, а четвертого грудня у Черкасах. Тарас Цимбалюк (на фото ліворуч) і Євген Олійник (на фото праворуч) розповіли КиївВладі подробиці про виставу "Емігранти", коли очікувати на гастролі за кордоном, чи можливий Голлівуд в Україні, а також про свій творчий шлях і плани на майбутнє. Підписуйтесь на “КиївВладу”  KВ: Ви (Тарас Цимбалюк) народились у Корсунi-Шевченківському на Черкащині, це Шевченківський край. Які у вас найбільші яскраві спогади із дитинства? Із чим у вас асоціюється ваша мала батьківщина?  Тарас Цимбалюк: Так, це моє рідне місто. В самій назві закладено, що це все шевченківський край. У нас дуже історичні місця, там були і битви, і Хмельницький там одружився із Ганною Золотаренко, король Польщі Станіслав-Август Понятовський будував свій маєток… Мої батьки-вчителі, постійно були з головою занурені в роботу, тому в моєму дитинстві нагляду батьків було обмаль. Через це у мені був присутній такий якийсь синтез розбишаки і вчительського сина. Я прожив таке, знаєте, повнометражне дитинство в своєму рідному місті. Мені здається, що, незважаючи на те, що місто було невеличке, всього на 15 тисяч, у нас в принципі була присутня якась творча тусовка. Був у нас і театр, один і другий. У Корсуні завжди було весело, приїздили до нас різні артисти на гастролі. Хоча, чесно скажу, що коли я приїхав в Київ на навчання, то відчув величезну різницю в кількості і різноманітності культурних заходів. KВ: А яка ситуація зараз? Чим культурно живіть Корсунь і Черкаси? Тарас Цимбалюк: Я дуже сподіваюсь, що наші вистави масово зустрінуть, нас це в першу чергу цікавить. Ми дуже чекаємо на вдячного глядача і повні зали. KВ: Наступне питання знову буде стосуватися вашої малої батьківщини, шевченківського краю, і вашого великого успіху, "Чорний ворон" – про холодноярців, а це теж Черкащина. Скажіть, будь-ласка, наскільки вам була близька ця історія до того, як ви зіграли там? Чи чули ви до того про Холодний Яр? Тарас Цимбалюк: Звичайно, у мене тато-історик, і я чув про цю тему з дитинства. То ж я дуже зрадів, коли вийшла новина, що взагалі буде екранізація цієї історії. Я подзвонив продюсерам, похвалив, що вони такі молодці, що запустили цей проект і пожартував, що готовий якщо їм треба зіграти якогось москаля аби тільки долучитися до процесу. Але тоді цей фільм заморозили, і лише через чотири роки поновили. Я взагалі був в шоці, що мене покликали, відразу побіг. А я взагалі не підходив, бо постригся коротко – з короткою зачіскою я максимально не підходив. Але якось так склалося… KВ: А розкажіть про іншу вашу роботу – "Спіймати Кайдаша". Наскільки він зайшов українському глядачу, бо це автентичний український серіал, де люди бачать подібних собі героїв. От скажіть, в якому напрямку ви бачите подальший розвиток автентичного кіно? Тарас Цимбалюк: Цей серіал був знятий десь чотири роки тому. Так, це прикольний автентичний фільм. Були гроші і продюсер, який як дитя, виношував цю роботу. Ми собі дозволяли навіть, якщо не подобається якась сцена, зняти її пізніше і краще. Там не було такої гонитви, як в мильних серіалах, де є графік, за яким це треба зняти і продати в першу чергу. Вся група працювала на якість, а таке буває дуже рідко. Тому цей серіал і вийшов таким, бо були можливості, був ресурс щось якісне зняти і були матеріали – якось так все зрослось.  KВ: Женя (Євген Олійник), а у вас як? Розкажіть про дитинство, навчання, безпосередньо успіх. Євген Олійник: Я вирішив стати актором в 27 років. Мені казали, що це уже пізно, а мені дуже хотілось. Думав, що ось прийду в театральний коледж, а там будуть гарненькі актриси та хореографи, тусовка. А виявилось, що це не зовсім так. Ти сам маєш все влаштувати, а головне вчитися, щоб тебе помітили. А потім мене забрали в театр – це був Академічний музично-драматичний театр імені Лесі Українки міста Кам'янського. І саме там я зрозумів, що театр – це круто. У нас був пречудовий театр – там, коли приходить молодий актор, його не тримають якимось "грибом №6", а одразу кажуть "Давай, працюй, бо нам потрібен герой". І як практично без вихідних репетирував, працював і знов репетирував. А потім зрозумів, що театр – це чудово, але фінансів практично немає і треба пробувати перебратись на роботу до Києва. Приїхав з пустими кишенями, практично нічого не мав, і почав ходити по кастингах. Познайомився з нашим із Тарасом майбутнім агентом, Оксаною Мартинюк. І в якийсь момент я пройшов на першу стосерійку, це була "Співачка", серіал, який йшов на каналі "Україна", і так потрошку закрутилось. KВ: Тобто, серіали – це впізнаваність, популярність і гроші, а театр – це глядачі? Євген Олійник: Серіали – це, в першу чергу, гроші, а уже потім впізнаваність і популярність. А театр – це мистецтво, довгі репетиції, пошук образа. Серіал на виробництві не може працювати по системі театру – давайте одну сцену три тижні репетирувати, і потім ми її знімемо – бюджет такого просто не дозволить. У кіно все потрібно робити швидко, буквально в моменті, але театральна база дала мені можливість це потягнути. KВ: А зараз під час війни знімаються серіали? Євген Олійник: Ні. В даний момент всього три проекти знімаються, а раніше знімались паралельно 50-70 проектів. Тобто, практично це все, висновки робіть самі. KВ: Президент Володимир Зеленський якось анонсував, що в Україні буде другий Голлівуд. До нас на почали приїздити Том Круз і Жан-Клод Ван Дамм. Зараз під час війни завітали різні світові зірки: Анджеліна Джолі, Шон Пенн, Джессіка Честейн, Міла Куніс та інші. Як ви вважаєте, чи можливий прорив українських акторів до Голлівуду, або може навпаки, голлівудських акторів до нас? Чи це скоріше тимчасовий якийсь сплеск активності, де світові актори реагують ситуативною підтримкою для України і не більше? Євген Олійник: Треба розуміти, що про війну, російську агресію, наш супротив та ситуацію в нашій країні зараз говорить весь світ. І зрозуміло, що приїзд голлівудських акторів, їхня допомога – це все потрібно. Вони по-хорошому допомагають просувати та піарити Україну, щоб світ не забував про нашу ситуацію. За це ім величезна подяка і акторська солідарність. Чи може у нас бути Голлівуд? Може. Але це має вирішуватись на законодавчому рівні. Якщо ми згадаємо cash rebate, закон про часткову компенсацію іноземцям витрат на виробництво кіно в Україні, його проголосували декілька років тому. Якщо якісь голлівудські компанії збираються знімати у нас на локаціях за участі певного відсотку наших акторів навіть епізодично, то, в залежності від кількості використаних українських ресурсів, 15-25% має повертатись виробникам. Треба розуміти, що Голлівуд – це, в першу чергу, бізнес. Вони тому так якісно працюють, продають на вільному ринку. Зробив погано – не продав. А не продав – не заробив. Тому в першу чергу, щоб у нас було кіно, і, тим паче, із залученням голлівудського продакшну – ми маємо їх зацікавити. А чим ми можемо зацікавити? В основному, дешевизною. Наші локації, скажімо, дешевші. Але, з іншого бок,у вони мають привезти все це обладнання, або взяти у нас в оренду. Мають бути державні субсидії для повернення частини кваліфікованих витрат, здійснених іноземним суб'єктом кінематографії при виробництві фільму в Україі. Тоді буде інтерес. Сash rebate будуть повертатись через українські кінокомпанії, тому нерезиденти будуть змушені брати собі в партнери наших кіновиробників, а ті, у свою чергу, зможуть переймати зарубіжних досвід, залучати нові технології, працювати з іменитими акторами та режисерами. Але наскільки мені відомо, чіткої процедури повернення грошей не прописано. Хоча зацікавленість є, поки це більше питання часу. Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться У нас є гори, моря, ліси, степи, замки, фантастична природа. Тому залучення Голлівуда і взагалі відновлення і відродження українського кіно – це питання законодавчих актів, продюсерів тут і продюсерів там. Має бути фінансово цікаво знімати і продавати кіно. Оскільки наші артисти можуть полетіти в Голлівуд і там зніматись, то і навпаки це цілком можливо.  Тарас Цимбалюк: Тільки там аудиторія буквально на мільйони людей. І, якщо повертатись до теми, про яку говорив Женя, у нас ще є така неприємна фракція продюсерського кіно. У нас же всі хочуть заробити, в тому числі, і на лайні. Так от, вони намацали ідеальну схему – знімають 8-16 серійку за дуже короткий термін, десь там за місяць. Зняли лайно максимальне, а потім розкидали на весь російськомовний простір (на Росію, на Казахстан) – і всі заробили грошей. А головне – продюсер. І дуже мало зацікавлених людей, щоб змінити цю робочу схему і йти на ризик, на авантюру зняти щось хороше, що точно не дасть фінансового виторгу. У нас в кінематографії є хороше кіно, але нікому це не треба. Тобто, люди намацали жилу і відмовлятись від цього їм дуже важко в першу чергу, бо це гроші. Євген Олійник: Ми можемо говорити про відродження українського кіно лише тоді, коли наша кіноіндустрія буде вибудована так, щоб хоча б 20% нашого кіно продукту йтиме в світовому прокаті. KВ: 27 листопада в Києві відбудеться показ вистави "Емігранти". Ви адаптували до наших реалій п'єсу, яку написав Славомир Мрожек ще в 1974 році? Тема емігрантства для нас буде ще довго актуальною, бо ми ще не знаємо, скільки людей повернеться, а скільки залишиться за кордоном. Що ви привнесли нашого, сучасного, українського, в п'єсу "Емігранти"? Євген Олійник: Я бачив дуже багато емігрантів, майже половина моїх знайомих дівчат поїхала за кордон. Тому я подумав, що тема вкрай актуально, зідзвонився з Богданом Чернявським, це режисер нашої вистави, ми до цього вже співробітничали, запропонував йому попрацювати знов. Але у Мрожека сюжет більше пов'язаний із тодішніми проблемами – і він був сильно політизований, в ньому була філософія одного політичного ладу, протиборство із іншим політичним ладом. Ми розуміли, що це не зовсім те, що нам зараз потрібно. Тому відповідь на запитання “що змінили” – майже все. У нас вийшла швидше повна переробка, ніж адаптація. Є така чудова фраза – в боротьбі театральних драматургів з театральними режисерами-постановниками перемагають режисери. Бо, що б не написав драматург, все одно режисер ставить те, що вважає за потрібне. У нас була задача максимально адаптувати до сьогоднішніх реалій, і ми з Тарасом добряче попрацювали. Наслухавшись багатьох історій про еміграцію, ми старались вносити реалії нашого колориту. Наш режисер поставив задачу робити виставу максимально легкою, бо зараз якраз той період, коли в житті наших людей і так надлишок важкого, і про проблеми еміграції краще говорили із легкою жартівливістю, аби люди посміхались. Але ось вам приклад реальної історії – прийшла дівчина, підписниця з інстаграму. Вона була в Нью-Йорку весь цей час, потім в Європі – і вона написала нам "всі сміялись, а я плакала". Тобто, вона розуміла, що ми все весело подаємо, але їй геть не смішно – бо її все це сильно зачіпає. Всі ці джоб-центри, документи, переїзди. Довгий час у нас був стереотип, що краще жити десь в іншій країні. Є таке у багатьох відчуття – що десь там нас чекають і туди ми зараз приїдемо, і там нам дадуть гроші, машину, роботу. Така  трохи інфантильна віра в диво за кордоном, а там його немає. Як продюсеру вистави, мені хотілось показати, що це не зовсім так. І не треба рватись кудись туди в очікуванні дива, а в принципі все можна робити тут. І треба вже замислюватись над тим питанням, як зробити добре тут. KВ: Маленький спойлер стосовно вистави – дія відбувається в різдвяно-новорічний період. Час, коли всі ми як у дитинстві, мріємо і чекаємо на диво. Зазвичай вже з листопада вся Європа поринає в різдвяну мішуру. Чи залишилось у вас відчуття можливості якогось різдвяного дива в Україні, і яке б ви бажання хотіли загадати, щоб воно збулось? Тарас Цимбалюк: Насправді я дуже люблю всю цю новорічну естетику, я постійно слухаю новорічні пісні починаючи з грудня. Мені все це піднімає настрій. І хоч я не загадую бажань, я насолоджуюсь періодом, коли навколо сніг, коли всі веселі, хочеться випити, відпочити, хочеться насолодитись моментом, зупинити його і відчути. І це дуже добре відчувається в нашому спектаклі. У нас достатньо складні відносини в діалогах між героями. Але їм на секунду здається, що вони абсолютно щасливі – в секунду, коли вони чують відлік Нового Року, вдягають новорічні костюми, посміхаються і випивають – але потім раптом знову опиняються в своїй страшній реальності, в смердючому підвалі. У новорічну ніч, вони як діти радіють, хоча живуть дуже погано в дуже екстремальних умовах. Так що це дійсно якесь диво. Воно доступне всім – просто у кожного різний допуск і різний масштаб бачення цього чуда. Вірити в щось звісно хочеться – людині взагалі це властиво, в щось вірити. KВ: Мені здається, що це якраз треба доносити людям в наш непростий час. Тарас Цимбалюк: Ви праві. І до речі, в цю секунду я просто надягаю на себе новорічний костюм Діда Мороза і цього вистачає – всі кажуть, що це класно і прикольно. Зрозуміло, що я на додачу в трусах стою – може ще й тому. У нас хороший продюсер, знає, як зайти з козиря. KВ: Розкажіть про тур - в яких містах вистава вже була чи ще вийде? Євген Олійник: вистава"Емігранти" вперше пройшла 27 серпня, потім були поїздки – Львів, Нетішин, Чернівці, Корсунь-Шевченківський. 27 листопада у неділю чекаємо на всіх охочих в Києві. А потім 3 і 4 грудня – Канів і Черкаси. KВ: А ви плануєте вивозити цю виставу в Польщу? Чи кудись ще за кордон? Євген Олійник: Ми хотіли, але поки не до кінця зрозумілий механізм. У нас, як зазвичай, є можливість все зробити в теорії, а коли переходиш до практики – незрозуміло, як виїздять артисти. KВ: А давайте тоді ми озвучимо це ваше бажання, і я думаю, що завдяки цьому матеріалу якісь двері відкриються. Євген Олійник: Це було б чудово. Бо на нас вже чекають у Варшаві. Там ця тема дуже актуальна, бо на виставу прийдуть наші емігранти. Америка теж чекає. Я спілкувався з продюсером, але у нас там проблема з візами: артисти, які їхали на благодійні заходи, з них частину випустили, а частину – ні. І як це відбувається на кордоні – до кінця невідомо. І вони там кажуть, що не можуть із нами домовлятись, бо артист має юридичний дозвіл на виїзд, але їх тиждень не пропускали – а коли пропустили, то їх вистава уже "відбулась". Сподіваємось, що паперові питання зможемо владнати і показати нашу виставу на широкий загал. KВ: Тарасе, нещодавно вийшла ваша фотосесія в стилі "Леона-Кіллера", вона дуже нашуміла. Так от чи є у вашому житті роль, про яку ви мріяли? Який типаж вам цікавий? Чи є ідеї, як здивувати і потішити свого глядача? Тарас Цимбалюк: А мені здається, що я взагалі ще не зіграв нічого достойного. Тобто, ми тут граємо героїв в історичних проектах, в комедіях – але це не знято достатньо якісно. Тому, звісно, я б хотів зіграти в якійсь дуже якісній, добре прописаній комедії – причому зіграти кого завгодно: транса, гея, неформала якогось. Головне, щоб це був якісний європейський чи світовий проект. Звісно, я б хотів зіграти Росомаху (“Люди Х”, – KВ), якогось бандита чи маніяка, хочеться стати учасником якогось достойного, якісного матеріалу. Немає якогось певного напрямку. KВ: З початком повномасштабної агресії ви обидва зайнялись волонтерською діяльністю. Розкажіть про ваші перші дні війни, як вони проходили і коли ви почали займатись допомогою військовим?  Тарас Цимбалюк: Дізнався про війну зранку, як усі. І стан був такий же, як у всіх – паніка, шок, пошук думок, що робити. Дзвонить мені сестра, племінники, когось кудись треба вивозити... Страшний дуже день. Виїздиш на Проспект Перемоги, а там машини всі сигналять, хтось б'ється. Їде купа військової техніки. Страшно було. І як і всі, почав потроху роздивлятись, міркувати, що потрібно робити. Подзвонив пацанам, а вони кажуть – в теробороні немає сенсу стояти, бо у нас в Корсуні, куди я вивіз рідних, тихо було, слава Богу. Почали збирати і передавати гуманітарні посилки, а у мене машина – то я можу допомагати і щось кудись везти. Я вважаю, що чим міг, я допомагав – використовував свій медійний простір, тощо. Згодом ми з колегами зібрали кошти і придбали п'ять карет швидкої допомоги. Ми робили різні благодійні і спортивні заходи, просто люди в інстаграмі донатили. Наприклад, тренування влаштовували, а разом із нами тренувалась купа народу – і ми могли за ранок зібрати 40-50 тисяч. Робили різні ярмарки, продавали речі, в яких ми знімались в кіно. Було дуже багато різних івентів. Читайте: Михайло Резнікович: “Класика тоді жива на сцені, коли театр на піднесенні” Фото: надані акторамиКиївВлада

У боях під Бахмутом загинув артист балету Київського національного академічного театру оперети Вадим Хлуп'янець. Він був родом із Донецька. Про це KВ стало відомо з повідомлення Національної оперети України.  Підписуйтесь на “КиївВладу”  "Вічна пам'ять загиблому! Страшна звістка сколихнула колектив Національної оперети України. В боях за Україну загинув 26-річний артист балету Вадим Хлуп'янець", – йдеться в повідомленні. Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться Колектив театру висловлює щирі співчуття родині Захисника. Раніше KВ повідомила, що Національна спілка журналістів України (НСЖУ) в Міжнародний день припинення безкарності за злочини проти журналістів (відзначається 2 листопада) оприлюднила верифіковані дані стосовно загиблих під час війни журналістів. Частина з колег загинула під час виконання службових обов’язків в умовах війни, частина як цивільні жертви, а більшість – на фронті у лавах ЗСУ. Читайте: З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну загинули 43 медійники (імена) Фото: Вадим Хлуп'янець КиївВлада

Вчора, 8 листопада, народний артист України Богдан Бенюк на період дії воєнного стану очолив Київський академічний драматичний театр на Подолі. Доки Україна чинить героїчний спротив воєнній навалі російської федерації, Бенюк буде виконувати обов’язки директора та художнього керівника театру. Про це KВ стало відомо з допису на Facebook-сторінці Київського академічного драматичного театру на Подолі. Підписуйтесь на “КиївВладу”  “Сьогодні (8 листопада, – КВ) набрав чинності наказ (Департаменту культури КМДА, – КВ) про призначення на посаду Богдана Бенюка. У кожного корабля має бути капітан, інакше буря зіб'є його з курсу”, – сказано в дописі. “Щасливі від того, що далі нас поведе друг Віталія Малахова (засновник Театру на Подолі, помер 4 листопада 2021 року, – КВ), один з небагатьох, хто розуміє який він справжній Театр на Подолі”, – зазначили в Театрі на Подолі. ВІталій Малахов і Богдан Бенюк, фото: Facebook Театру на Подолі На сторінці Богдана Бенюка в Вікіпедії сказано, що наказ Департаменту культури КМДА про призначення народного артиста України директором – художнім керівником Театру на Подолі на період дії воєнного стану (тобто – без конкурсу) було видано 4 листопада. У відкритому доступі цього наказа немає. Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться З 1980 року Богдан Бенюк грає на сцені Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка. в Києві. З 1999 року разом з ще одним актором Театру ім. Франка – Анатолієм Хостікоєвим – є співзасновником театрального товариства “Бенюк і Хостікоєв”. З лютого 2018 року професор Богдан Бенюк очолює кафедру акторського мистецтва та режисури драми в Київському національному університеті імені Карпенка-Карого. Народний артист України Богдан Бенюк має політичний досвід: в 2012-2014 рр він був народним депутатом Верховної Ради VII скликання (фракція ВО “Свобода”); в 2015-2020 рр артист працював депутатом Київради (фракція ВО “Свобода”), де займав посаду заступника голови постійної комісії з питань культури, туризму та інформаційної політики та, за даними “Чесно”, був одним з найбільших прогульників. В 2020 році балотувався до Київради від ВО “Свобода” під №13, але партія на пройшла до Київради. Читайте: Богдан Бенюк не дал комиссии по культуре согласовать проект решения по музею на Почтовой площади Департамент культури КМДА очолює Сергій Анжияк. З 1 листопада роботу Департамента культури курує заступниця голови КМДА Ганна Старостенко - замість заступника голови КМДА Валентина Мондриївського. З 1 березня КМДА має бути структурним підрозділом Київської міської військової адміністрації, яку з 24 жовтня очолює генерал-полковник Сергій Попко - замість генерал-майора Миколи Жирнова.Фото: колаж КВКиївВлада

Телеканал “1+1” покаже документальний проєкт “Берегині на війні”, присвячений українським жінкам, які стали символом незламного духу та спротиву російській агресії під час повномасштабного вторгнення військ рф на територію України. Автором ідеї та виробником є Яковлева Наталія, режисери стрічки – Володимир Сідько, Саша Кірієнко. Про це KВ стало відомо з релізу авторів проєкту “Берегині на війні”. Підписуйтесь на “КиївВладу”  “Берегині на війні” – проєкт, головними героїнями якого стануть українські жінки, які під час російсько-української війни роблять усе, аби зберегти свою родину, рід та цілу Україну. Сьогодні весь світ спостерігає за несамовитим і героїчним опором української нації, яка тримає оборону всієї Європи. Подвиги наших воїнів викликають захоплення у світі. Документальний проєкт “Берегині на війні” познайомить глядача з жінками, які пліч-о-пліч з чоловіками воюють, годують, моляться, кохають і наближують перемогу.  У циклі програм покажуть долі жінок, діяльність яких змінила одна дата – 24 лютого. До цього успішні бізнесвумен, журналістки, лікарки, акторки повністю змінили свою діяльність і готові поділитись своєю трансформацією з глядачем.  Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться Серед героїнь стрічки – відома українська актриса театру та кіно Марина Кошкіна, яка з початком повномасштабної війни заснувала благодійний фонд, який допомагає художникам та творчим дітям. Інша героїня – українська бізнесвумен, власниця туристичної агенції Тетяна Потоцька-Євчук, яка у лютому почала вивозити вбитих українських воїнів з передової та розвозити їх до родичів по всій Україні. Ярослава Коба -  журналістка, президентка громадської організації із захисту прав тварин “URSA MAJOR”, яка разом зі своєї командою врятували левицю Руру, та інші. Загалом проєкт розповість про долі десяти українок. Фото: ТОВ "Банк Ідей"КиївВлада

З 1 листопада в столиці культуру курує заступниця голови Київської міськдержадміністрації (КМДА) Ганна Старостенко (на фото ліворуч). Таким чином, заступника голови КМДА Валентина Мондриївського (на фото праворуч) усунуто від багаторічного курування культури, ймовірно – через скандал навколо X-Park в парку Муромець на острові Чорторий. Також куратором медицини та охорони здоров’я в Києві призначено першого заступника голови КМДА Миколу Поворозника. Невідомо, чи узгоджені ці зміни з керівництвом Київської міської військової адміністрації (КМВА). Про ротації в КМДА KВ стало відомо з розпорядження Київського міського голови Віталія Кличка №618 “Про внесення змін в розпорядження Київського міського голови от 08 квітня 2022 року” від 1 листопада. Підписуйтесь на “КиївВладу”  На порталі КМДА цього розпорядження немає, але KВ має у власному розпорядженні його часткову фотокопію. Згідно документу, Департамент охорони здоров’я КМДА (директор Валентина Гінзбург) тепер підпорядковується першому заступнику голови КМДА Миколі Поворознику. Раніше цей департамент курувала заступниця голови КМДА Ганна Старостенко, яка віднині є куратором Департаменту культури КМДА (директор Сергій Анжияк). Багаторічного куратора столичної культури Валентина Мондриївського усунуто з цього напрямку. Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться Не виключено, що заступника голови КМДА Валентина Мондриївського усунуто від культурного напрямку через скандал навколо X-Park, який розташовано на острові Чорторий в парку Муромець, та через інші скандали, що відбуваються з ДепКультом KВ писала про пресконференцію, на якій заступник директора Департаменту культури КМДА Геннадій Яворовський оприлюднив проблеми, які спіткали Департамент у воєнний час: незаконний вивіз чоловіків за кордон із гастрольними групами, недофінансування працівників закладів культури та водночас чорні каси в закладах та кишенькові розрахунки при оренді приміщень, мертві душі в театрах та самому Департаменті культури, махінації із капітальним ремонтом та здачею в оренду київських кінотеатрів, незаконна забудова та махінації із атракціонами в київських парках. Читайте: Столичний Департамент культури штормить: розпочаті розслідування по нових кримінальних справах та внутрішні службові розслідування Найскладніша ситуація наразі із незаконною забудовою рекреаційних земель парку Муромець, де на на землях, підвідомчих Департаменту культури під виглядом створення спортивного X-Park було побудовано десятки не передбачених проєктом ресторанів та кафе, вириті незаконні кар'єри із видобутку піску.  Інвестором створення спортивного парку є компанія, яка належить бізнесмену Юрію Зозулі, раднику мера Віталія Кличка. Більш того, нещодавноа бізнес-партнером Юрія Зозулі на цій території був брат мера Києва – Володимир Кличко. Читайте: X-Park і замурований Чорторий: “капітальні” ресторани, кафе та незаконні кар’єри із видобутку піску на острові Муромець Взимку 2021-2022 року Департамент культури вперше з 2015 року провів перевірку виконання умов інвестиційного договору між ДепКультом (замовником) та інвестором (фірмою Юрія Зозулі). Акт перевірки зафіксував наступні порушення інвестдоговору: X-Park побудовано всього на 27%, а замість спортивних об'єктів побудовано без дозвільної документації 80 об'єктів (ресторани та кафе). В Акті рекомендовано розірвати інвестиційний договір. Поки правоохоронні органи проводять розслідування за вказаними фактами в кримінальному провадженні №42022100000000366 від 13.07.2022 року, нове керівництво Департаменту культури (під час повномасштабної війни до департаменту повернулась стара команда, яка не конфліктувала із інвестором Муромця) намагається відхреститись від X-Park та самої перевірки. Так, тиждень тому на засіданні постійної комісії Київради з питань культури директор ДепКульту Сергій Анжияк намагався відхреститись від прямого обов’язку департаменту контролювати інвестора щодо виконання умов інвестиційного договору (спорудження об'єкта інвестування – спортивного парку), а його перший заступник Сергій Шуляк розповідав, що “не розуміється” у тому, яким чином на землях ДепКульту з’явилися кар’єри із незаконного видобутку піску, тому що він не експерт з цього питання. Читайте: X-Park і замурований Чорторий Втім, є питання і до розпорядження Віталія Кличка. Відповідно до закону “Про правовий режим воєнного стану”, посадових осіб військової адміністрації призначає, звільняє та призначає ім функціонал начальник цієї військової адміністрації. Тому з 10 березня 2022 року, згідно наказам КМВА №458 та №459, всі структурні підрозділи та апарат КМДА увійшли до складу КМВА. КВ невідомо, чому під документом стоїть підпис міського голови, а не начальника КМВА Сергія Попка, якого 24 жовтня своїм указом №733/2022 призначив Президент Володимир Зеленський, звільнивши попереднім указом №732/2022 х цієї посади звільнив Миколу Жирнова. Самого Віталія Кличка було звільнено з посади голови КМВА ще 1 березня указом Президента №83/2022, після чого мер столиці набув статусу заступника начальника КМВА. Наразі будь-які документи з підписами заступників голови КМДА мають сумнівний статус. Попри це, на Хрещатику, 36, досі продовжують випускати різні документи за підписами заступників голів КМДА. Чи вирішиться ця проблема за нового начальника КМВА – також невідомо. Читайте: Заміна Жирнова на Попка була цілковитою несподіванкою – джерела КВ Фото: Facebook Ганни СтаростенкоКиївВлада

У листопаді Національна опера України на своїй сцені втілить у життя кращі зразкі світового та українського класичного мистецтва. Шанувальники театру, крім поточного репертуару, також зможуть відвідати два прем'єрні покази – оперу “Травіата” та балет “Доктор Фауст”. Закінчиться листопад неймовірним балетом “Віденський вальс”, який присвячений пам’яті Аніко Рехвіашвілі. Про це KВ повідомили в театрі.Підписуйтесь на “КиївВладу”  Найближчі заплановані вистави відбудуться вже наприкінці цього тижня: 4 листопада (п’ятниця) о 17:00 -  балет Адольфа Адана “Корсар” з використанням музики Лео Деліба у постановці Віктора Яременко. Цього разу в головних партіях глядачі побачать Микиту Сухорукова (Конрад, корсар), Ілону Кравченко (Медора), Анну Єлісєєву (Гюльнара), Володимира Кутузова (Ланкедем), Даніїла Сілкіна (Раб), Дениса Турчака (Бірбанто) та ін. Диригент – Герман Макаренко. 5 листопада (субота) о 15:00 – перлина українського оперного мистецтва “Наталка Полтавка” Миколи Лисенка, яка сповнена гумору, танців та фольклору історія кохання. Ця опера належить до визначних творів української музичної культури. Композитора привабив сюжет “Наталки Полтавки” Івана Котляревського щирим розкриттям життя простого народу, реалістичним відображенням народного побуту. Головний персонаж опери - полтавська дівчина Наталка, що тужить за коханим Петром, який перебуває у далекій стороні і невідомо, коли повернеться. Через волю матері вона змушена погодитись на заручини із Возним... Але навіть в класичні твори час вносить свої корегування – так у виставу зайшов відомий мем про паляницю… В титульній партії Наталія Николаїшин. Також в головні партії виконують: Анжеліна Швачка (Горпина Терпелиха, мати Наталки), Сергій Пащук (Возний Тетерваковський, жених Наталчин), Богдан Тарас (Виборний Макогоненко), Дмитро Кузьмін (Петро, коханий Наталчин), Геннадій Ващенко (Микола, далекий родич Терпилишин). Диригент – Богдан Пліш. 6 листопада (неділя) о 15:00 – чарівний комічний балет “Весілля Фігаро” на музику Вольфганга Амадея Моцарта у постановці Віктора Яременка, який впродовж багатьох років є беззаперечним фаворитом у київських глядачів. У головних ролях: Тетяна Льозова (Сюзанна), Ярослав Ткачук (Фігаро), Костянтин Пожарницький (Граф Альмавіва), Маргарита Альянах (Графиня), Олексій Швидкий (Керубіно). Характерний образ темпераментної дами Марцеліни створить Віталій Нетруненко. Диригент – Герман Макаренко. За тиждень – 11 листопада (п’ятниця) – о 17:00 поціновувачів балетного мистецтва очікує вечір одноактних балетів “Пахіта” Людвіга Мінкуса та “Болеро” Моріса Равеля. За участі провідних солістів балетної трупи театру – Наталії Мацак та Сергія Кривоконя. 12 листопада (субота) о 15:00 на сцені театру можно побачити комічну оперу Джоаккіно Россіні “Севільський цирульник” в осучасненій версії Анатолія Солов’яненка. Постановка “поза простором та поза часом” одразу стала однією з найулюбленіших у киян та гостей міста. В головних ролях: Олександр Киреєв (Фігаро, цирульник)), Дмитро Іванченко (Граф Альмавіва), Сусанна Чахоян (Розина), Сергій Магера (Дон Базіліо, вчитель музики), Андрій Маслаков (Лікар Бартоло), Анжеліна Швачка (Берта) та ін. Читайте: Браво, Фигаро! 13 листопада (неділя) о 15:00 Нацопера очікує гостей на витончено-романтичний балет “Жизель” Адольфа Адана. Головні партії виконують: Катерина Алаєва та Микита Сухоруков. Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться Окрасою другої половини листопада, крім яскравих постановок з поточного репертуару театру, стануть ще й дві прем’єри. Так, 18 листопада (п’ятниця) о 17:00 у Нацопері чекають гостей на оперу Жоржа Бізе “Кармен”, яка є однією з найбільш популярних опер у світі. Цього разу на сцену Національної опери України вийдуть: Ірина Петрова (в титульній партії), запрошений соліст Олег Злакоман (Хозе), Тетяна Ганіна (Мікаела, наречена Хозе), Олександр Мельничук (Ескаміьо, тореадор), Ольга Фомічова (Фраскіта, циганка), Сергій Магера (Цуніга, капітан) та ін. 19 листопада (субота) о 15:00 шанувальникам класичного мистецтва пропонують відвідати балет “Дон Кіхот” Людвіга Мінкуса. Головні партії в балеті, який без перебільшення, називають святом танцю, виконують: Ольга Голиця (Кітрі), Ян Ваня (Базиль), Ольга Киф’як-фон-Крамер (Вулична танцівниця), Віталій Нетруненко (Еспадо) та ін. 20 листопада (неділя) о 15:00 відбудеться третій прем’єрний показ опери “Травіата” Джузеппе Верді у постановці Анатолія Солов’яненка, який ще в 2019 році пообіцяв Києву авангардну версію однієї з найзнаменитіших і найкрасивіших опер у світі. Читайте: Нацопера запрошує на довгоочікувану прем’єру опери “Травіата” Опера “Травіата” Джузеппе Верді у постановці Анатолія Солов'яненка – це сучасне бачення класичного твору. Яскрава та нестандартна постановка – нове слово у сучасному українському мистецтві. Поза всяким сумнівом – Україна у авангарді не лише на політичній арені, а й у мистецтві.  Сучасні сукні, міні-спідниці, модні ф'южн інтер'єри, селфі на сцені, нічні клуби, дим від кальянів, SMS-ки замість листів на папері… Головний меседж, який транслює ця постановка залу – мистецтво поза часом. Не зважаючи на епохи та інтер'єри, людські взаємини, міжособистісні конфлікти, проблеми та почуття залишаються незмінними... І, можливо, глядач побачивши особисту ситуацію у сучасному трактуванні на оперній сцені, швидше усвідомить цінність стосунків. Постановний склад: Анатолій Солов’яненко (режисер-постановник), Микола Дядюра (диригент-постановник), Вікторія Савенко (хормейстер-постановник), Андрій Злобін (художник-постановник), Ганна Іпатьєва (художник костюмів), Віктор Іщук (постановник танців). Дійові особи та виконавці: Віолетта Валері (Лілія Гревцова), Альфред Жермон (Дмитро Кузьмін), Жорж Жермон, його батько (Петро Приймак), Лікар Гренвіль (Володимир Тишков), Барон Дюфоль (Дмитро Агеєв), Маркіз д’Обіньї (Михайло Кірішев), Гастон, віконт де Леторьєр (Сергій Пащук), Флора Бервуа (Анжеліна Швачка), Аніна (Світлана Годлевська), Жозеф, слуга Віолетти (Сергій Скочеляс). 25 листопада (п’ятниця) о 17:00 відбудеться вечір одноактних балетів у постановці Віктора Іщука: балет “Широко заплющені очі” та 3-й прем’єрний показ балету “Доктор Фауст” на музику Ріхарда Вагнера, Гектора Берліоза, Шарля Гуно, Джакомо Пуччіні, Вінченцо Белліні. Балет “Доктор Фауст” – неокласична вистава в жанрі сатиричної трагедії за мотивами однойменних творів Йоганна Воольфганга фон Гете та Кристофера Марлоу. В постановці використовуються техніки неокласичного, класичного, історико-побутового танцю, пантоміми, а також вокал. Оперні арії символізують божественне втручання, хор – спасіння душі Фауста, пантоміма – діяння Мефістофеля та неокласика, як внутрішній світ та переживання головного героя – Доктора Фауста…. Хореограф та режисер-постановник – Віктор Іщук, диригент-постановник – Микола Дядюра. Дійові особи та виконавці: Фауст (Сергій Кривоконь, Ян Ваня),  Гретхем (Наталія Мацак, Анастасія Шевченко), Німфа (Катерина Курченко, Ірина Борисова), Мефістофель (Віктор Іщук, Даніїл Сілкін), оперні арії (Лілія Гревцова, Ольга Фомічова). Артисти балету та хор Національної опери України.  26 листопада (субота) о 15:00 на суд глядачів на сцені Нацопери буде представлена опера Джужеппе Верді “Набукко”, яка приурочена до Дня пам’яті жертв голодоморів. 27 листопада (неділя) о 15:00 театральний листопад у Національній опері Україні завершать балетом “Віденський вальс” Йогана Штрауса (батько), Йозефа Штрауса, Йогана Штрауса (син) у постановці Аніко Рехвіашвілі. Власне, саме пам’яті Аніко Рехвіашвілі “Віденський вальс” цього разу і присвячений. “Віденський вальс” – це перший авторський багатоактний балет, який балетмейстерка створила в 2001 році. Він і сьогодні залишається однією з найкасовіших, найпопулярніших та найулюбленіших глядачами вистав Національної опери України. Головні партії виконують провідні солісти балетної трупи театру: Христина Шишпор, Володимир Кутузов, Тетяна Льозова, Ярослав Ткачук. Нагадуємо, в листопаді вистави у Нацопері будуть лише “денні” та лише в п’ятницю (початок о 17:00), суботу (о 15:00) та неділю (о 15:00), а кількість глядачів в залі обмежена (лише 450 осіб). У випадку повітряної тривоги глядачів буде запрошено до тимчасового укриття у приміщенні гардеробу, розташованого поверхом нижче під фойє партеру.  Квитки на вистави (450 місць) надходять у продаж поступово (зазвичай за 2 тижні до вистави) і придбати їх можна виключно онлайн. Ціна квитків коливається від 100 до 500 гривень.Фото: НацопераКиївВлада

У суботній день КиївВлада зустрілась із генеральним директором – художнім керівником Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки Михайлом Резніковичем у театрі. Він прийшов на зустріч після репетиції вистави “Фальшива нота”, показ якої незабаром відбудеться на гастролях у Лондоні. Після вторгнення рф театр змінив свій статус, вилучивши з назви слова “російської драми”. В театрі Лесі Українки більше не грають російську класику і Резнікович планує поставити виставу за п’єсою Ольги Кобилянської “У неділю рано зілля копала”.  Як живе Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки під час війни і колосальних культурних зрушень і змін, куди він рухається, чого хоче глядач і що пов’язує театр Лесі Українки з Великобританією – розповів в інтерв’ю KВ Михайло Резнікович. Підписуйтесь на “КиївВладу”  “Театр жорстокий, це справжня марафонська дистанція, яка вимірюється не роками, а десятиліттями”, – каже генеральний директор Театру Лесі Українки. KВ: Після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України статус театру Лесі Українки був змінений, назви зникли слова “російської драми”. Це була Ваша ініціатива? Михайло Резнікович: Це було рішення колективу. Майже нікого не було в Києві, ми спілкувались через месенджер, за це рішення проголосувала більшість колективу. Сьомого березня я поїхав на лікування. Вже у Великобританії я у нотаріуса зафіксував своє рішення юридично. KВ: У театрі також глобально змінилася мовна політика, наразі більшість вистав у театрі грають українською. Михайло Резнікович: Всі вистави, крім однієї, граються українською мовою. Лише одна актриса, легенда української сцени Лариса Кадочникова, грає російською мовою виставу про Сару Бернар (“Актрисі завжди 18”). Інші вистави – винятково українською мовою.  Читайте: Лариса Кадочникова: “Головне, щоб людина не зраджувала друзів” Переклад вистав, чесно кажучи, досить творча проблема, бо буквально перекладати п‘єси з однієї мови на іншу – це калька. Потрібні фахівці й талановиті перекладачі, які можуть знайти в нашій мові об‘ємне, метафоричне вираження того, що є в іншій мові.  Наведу такий приклад: колись у журналі “Всесвіт” була опублікована п‘єса “Перш ніж проспіває півень” (словацького драматурга Івана Буковчана, – KВ), переклад українською мовою був такий шалено прекрасний. Колись давно ми поставили її в навчальному театрі. Через деякий час я взяв російський переклад. Він був жахливий. Ця ж п‘єса втратила відсотків 50 свого творчого значення.  Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться Є вистава, яку важко перекласти – “Оголена зі скрипкою” (автор – англійський актор, драматург, комедіограф і композитор Ноел Пірс Коуард, – KВ). Це така комедія, вона потребує особливого сленгу. KВ: Над якими виставами театр працює зараз?  Михайло Резнікович: Нещодавно вийшла вистава “Переклади” нашого режисера Кирила Григоровича Кашлікова. Мені здається, дуже корисна й актуальна. У ній немає чорного або білого. Йдуть репетиції п’єси “Перш ніж проспіває півень”, природно – українською мовою.  Я зробив п‘єсу, яку давно хотів зробити за великою повістю Ольги Кобилянської “В неділю рано зілля копала”. На мою думку, в цій повісті піднята одна з найяскравіших світових проблем, які має українська література та драматургія. Ми почали роботу над цією п’єсою.  Розумієте, класика тоді жива на сцені, коли театр на піднесенні. Бо вона потребує таких шалених зусиль – духовних і фізичних. Інакше вона перетворюється у мертвий фольклор плюс квамперфект (давноминулий час, – KВ). Ми почали цю роботу, я сподіваюсь на позитивні результати. KВ: Театр Лесі Українки був одним з перших, хто відновив свою діяльність в умовах війни. Чи не боялись ви бути першими?  Михайло Резнікович: Театр працював самовіддано. За десятиліття виковався дуже професійний загін творчих представників у цехах. Ці творчі цехи в жахливих умовах працювали прекрасно. Театр імені Лесі Українки живий!  KВ: Хто був ініціатором ідеї колаборації з театром ім. І.Я. Франка? Які Ваші враження від співпраці? Михайло Резнікович: У театрі Франка не можна було грати, бо він знаходиться в урядовому кварталі. Ми залюбки надали їм наш майданчик. По сьогодні вони у нас два дні на тиждень грають. Читайте: Іван Уривський: “Києву треба трохи часу, щоб з'явилося більше режисерів, акторів і нових театрів, більше різноманіття, щоб більше людей ходили в театр” Також у нас грають актори Херсонського театру. Ми робимо все, що від нас залежить, аби театри, позбавлені власних майданчиків, могли творчо існувати.  KВ: Вашу виставу “Фальшива нота” буде показано в Лондоні. Як відбувається підготовка до гастролей? Михайло Резнікович: Лондонська фірма звернулась до нас з пропозицію поставити виставу. Мабуть, виставу бачили. Там є свої умови, ми будемо грати у залі на тисячу місць у концертному залі “Logan hall”. У виставі грають лише два герої, важко тримати акторам таку велику аудиторію. На жаль, немає можливості перевезти декорації, будемо грати в нових умовах. Всі ці складності потребують кропіткої праці, щоб рівень вистави дорівнював тому, що є в Києві, де вистава проходить з успіхом.  Я розмовляв з послом України у Великій Британії Вадимом Володимировичем Пристайком – там дуже схвально ставляться до нашої ініціативи. Ми отримуємо велику моральну підтримку. Сподіваюсь на краще. Показ вистави відбудеться 26 листопада. KВ: Сьогодні в умовах війни українці шукають розради у театрі. Чого хоче глядач? Михайло Резнікович: Різний глядач хоче різного. У нас зараз йде вистава “Україна в огні” за Олександром Довженком. Це один напрямок.  Другий напрямок для мене став несподіванкою. Колись Володимир Івановича Немирович-Данченко поставив запитання: “Який жанр виник за чотири роки великої, кривавої французької революції?”. Виявилось – оперетта! Це є перпендикулярність жанру реальностям. Тобто перпендикулярність тому, що коїться. Це теж один з якихось внутрішніх покликів людини. То ж сьогодні, коли йде драматична вистава “Фальшива нота” – глядач є. На комедійну виставу “Потрібен брехун” – глядач теж приходить.  Є інша річ. Є глядач, притаманний нашому театру, і він йде на всі вистави нашого театру. Це чудово, для нас дуже важливо не втратити це. KВ: Понад 50 років на сцені театру при повних аншлагах ставилась вистава “Моє насмішкувате щастя” (Антона Чехова, – KВ). На вашу думку, у чому секрет успіху цієї вистави? Чи можливо, що колись ми побачимо цю виставу знову? Михайло Резнікович: Я не думаю, що ця вистава з‘явиться. Це просто неможливо.  Ми не сподівались на такий успіх вистави, яка йшла півстоліття. Успіх полягав у тому, що була велика європейська стенографія Давида Боровського. Думки Чехова – вони настільки гостро заходили у серце глядачу, що коли ми грали, був завжди відгук.  Ця вистава йшла у Москві 5-6 років. А у нас, в Києві - 50 років, бо ми знайшли хіт. Ще головне – ми були дуже молоді та одержимі.  KВ: Як повинен модернізуватися театр? Чи можливі 3D-голограми замість звичних декорацій? Михайло Резнікович: Декорації та все інше залежить від задуму режисера та змісту драматургії. Як казав класик: “На сцені не може бути нічого більш сильного, коли це вірно”. В першу чергу, на сцені глядачі бачать постать людської душі, постать актора. Всі ефекти без талановитого актора марні. На моє глибоке переконання, театр, як суспільство, рухається вперед по спіралі. Зараз нижня границя спіралі, але незабаром піде вгору. Коли Микола Гоголь створив “Ревізора”, а потім “Женітьбу”, він написав: “Театр може дати світу дуже багато добра”. Він писав сатири, а вболівав за добро. Це і є місія театру. Театр повинен нести духовність. KВ: Як працювати зараз з сучасним актором, щоб актор відчув і зрозумів важливість величі душі, яку він повинен випромінювати на сцені? Михайло Резнікович: Все залежить від особисті актора, його таланту та пристрасті освоїти професію. Актор повинен кохати театр. Як казав Белінський: “Любите ли вы театр так, как я люблю его, то есть всеми силами души вашей?”. Коли актор сприймає театр лише як спосіб заробити гроші, нічого доброго не вийде. Дуже багато залежить від освіти. Потребує радикальної зміни освіта, вона повинна бути європейською, більш жорстокою та вимогливою.  Читайте: Нацопера запрошує на довгоочікувану прем’єру опери “Травіата” Фото: KВ, надані Театром імені Лесі УкраїнкиКиївВлада

Повномасштабна війна з росією призвела до значних руйнувань інфраструктури Києва, але не змусила міське керівництво значно урізати бюджетні витрати на наведення краси у парках та скверах. За 8 місяців поточного року КО “Київзеленбуд” з підпорядкованими йому підприємствами вже уклали договорів на 217,73 млн гривень. Лише “Київзеленбуд” уклав таких договорів майже на 66 млн гривень, 43 млн гривень з яких направлені на капітальні ремонти дев’яти скверів, двох парків, бульвару, сходів до Паркової дороги, а також на влаштування стежки здоров'я у парку Партизанської слави. При цьому, найбільші суми отримують від цього КО три компанії (дві з них наче створені спеціально для замовлень “Київзеленбуду”, адже більше ні від кого за результатами публічних закупівель підрядів не отримували), які правоохоронці підозрюють в розкраданні бюджетних коштів. Мабуть, причину такої “плідної праці на благо Києва і всіх киян” треба шукати в особистості керівника “Київзеленбуду”, його кураторів з КМДА та можливості підписувати договори без проведення конкурсних торгів під час воєнного стану.  Як стало відомо KВ з даних публічного модуля аналітики BI.Prozorro, майже за вісім місяців – від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну по 19 жовтня 2022 року – КО “Київзеленбуд”* уклало за результатами публічних закупівель 158 договорів на суму 65,89 млн гривень. На що пішли кошти Більша частина цих бюджетних коштів – 43,53 млн гривень – “Київзеленбуд” направив на влаштування стежки здоров’я у північно-західній частині парку Партизанської слави (ціна договору – 4,49 млн гривень) та капітальні ремонти 13 об'єктів: бульвару житлового масиву Петра Калнишевського в Оболонському районі (ціна договору – 12,85 млн гривень); сходів від будинку №3 по вул. Івана Мазепи до Паркової дороги у Печерському районі (5,85 млн гривень); ротонди та алеї в парку “Супутник” в Солом’янському районі (1,31 млн гривень); парку “Позняки” у Дарницькому районі (88,76 тис. гривень); дев’яти скверів: на вул. Іскрівській, 18 у Солом’янському районі (7,98 млн гривень); біля театру Івана Франка (фонтан) у Печерському районі (ціна договору – 4,99 млн гривень); між будинками 5-7Б на просп. Гонгадзе у Подільському районі (ціна договору – 3,54 млн гривень); по вул. Михайлівська (421,14 тис. гривень) та на перетині вул. Рейтарської та вул. Стрілецької (194,45 тис. гривень) у Шевченківському районі; по вул. Симиренка, 13/1 (938,28 тис. гривень) та по вул. Чорнобильська, 3 (25,89 тис. гривень) у Святошинському районі; по вул. Холмогірській (583,04 тис. гривень) та між будинками №№2, 2/25 на вул. Паньківській (251,82 тис. гривень) у Голосіївському районі. Підписуйтесь на “КиївВладу” Три із 14 вищеперерахованих закупівель були оголошені до початку повномасштабної війни, решта 11 – вже під час воєнного стану. Всі роботи за вказаними договорами повинні бути завершені до кінця поточного року. На 16,26 млн гривень КО “Київзеленбуд” придбало спецтехніки. А саме – за 12,34 млн гривень було закуплено три колісних багатофункціональних екскаваторів-навантажувачів Турецького виробництва, за 3,91 млн гривень – один телескопічний  автогідропідйомник. Всю техніку повинні до 20 грудня поставити за адресою Міської станції захисту зелених насаджень (вул. Берковецька, 6). Ще 6 млн гривень витрат “Київзеленбуду” під час воєнного стану пішли на 142 закупівлі. Найбільші з них – закупівля на 2 млн гривень майже 40 тис. літрів палива, на 1 млн гривень – теплової енергії, на 838 тис. гривень – проекту капремонту парку між проспектом Миколи Бажана та вулицею Срібнокільською навколо озера Срібний кіл у Дарницькому районі. Решту коштів направили, зокрема, на запчастини, каністри, добрива, фарби, світильники, а також фоторамки та поліцейський відеореєстратор. Хто в 2022 році отримує найбільше коштів від “Київзеленбуду” За 8 місяців війни КО “Київзеленбуд” підписало договорів на понад 65 млн гривень з 81 підрядником. При цьому, 67% цих грошей або 44,34 млн гривень розподілено між трьома компаніями – ТОВ “Буд-компліт”**, ТОВ “БК “Буд Альянс”*** та ТОВ "Торгова компанія "Спецзапчасть"****. Найбільшу суму – 17,73 млн гривень – від КО “Київзеленбуд” отримує ТОВ “Буд-компліт”. У цій компанії комунальне об'єднання замовило чотири капремонти – бульвару житлового масиву Петра Калнишевського, ротонди та алеї в парку “Супутник”, скверів між будинками 5-7Б на просп. Гонгадзе та по вул. Чорнобильська, 3. Згідно з даними аналітичної системи Youcontrol, ТОВ “Буд-компліт” зареєстровано в 2018 році в Києві. Статутний фонд – 10 тис. гривень. Основний вид діяльності – підготовчі роботи на будівельному майданчику. Засновник та кінцевий бенефіціар – Оксана Пархомчук, директор – Сергій Пархомчук. Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться За даними Clarity Project, у результаті участі в публічних закупівлях ТОВ “Буд-компліт” отримало 41 підряд на понад 100 млн гривень – всі від КО “Київзеленбуд”. Зокрема, об'єднання за 8,24 млн гривень замовляло у цього ТОВ капремонт скверу на вул. Крамського, 10, за 6,76 млн гривень – капремонт благоустрою бульвару Академіка Вернадського в межах проспекту Перемоги та вул. Депутатській, за 5,46 млн гривень – капремонт парку “Позняки”. З липня 2022 року ТОВ “Буд-компліт”, КО “Київзеленбуд” та ряд його інших підрядників фігурують в кримінальному провадженні (№42020000000001204) за підозрою у розтраті та відмиванні бюджетних коштів. В матеріалах справи йдеться про те, що упродовж 2021-2022 років посадові особи “Київзеленбуду”, які відповідальні за проведення публічних закупівель, отримали від представників ТОВ “Буд-компліт” неправомірну вигоду в сумі 300 тис. гривень. Також у кримінальному провадженні досліджуються обставини, за яких у першій половині 2021 року службові особи КО “Київзеленбуд” з підрядниками, серед яких ТОВ “Буд-Компліт”, об`єднались у організовану злочинну групу для заволодіння бюджетними коштами, які призначались на капремонти парків і скверів столиці. Ще три капремонти на 14,25 млн гривень по завданню “Київзелендуду” в Києві виконує ТОВ “БК “Буд Альянс”. Ця компанія ремонтує сходи від будинку №3 по вул. Івана Мазепи до Паркової дороги, а також два сквери – на вул. Іскрівській, 18 та по вул. Михайлівська.  ТОВ “БК “Буд Альянс” зареєстровано в 2019 році в Києві. Статутний фонд – 100 тис. гривень. Основний вид діяльності – будівництво житлових та нежитлових будівель. Засновники – Ігор Мельничук (70%) та Руфат Ахмедов (30%, директор). Ігор Мельничук до січня 2021 року був засновником та директором ТОВ “Грейсінг” (раніше – ТОВ “Буд Фаворит Строй”), яке із завидною частотою отримує великі підряди від КО “Київзеленбуд” та КП “Київміськрозвиток”. З останнім компанія спільно з іншим підрядником фігурує у кримінальному провадженні (від 22.03.2019 року №42019100000000205) по підозрі у привласненні понад 50 млн гривень на реконструкції парку “Кіото”. Читайте: Стоимость реконструкции парка “Киото” уже превысила 100 млн гривен и будет увеличиваться За результатами участі в публічних закупівлях ТОВ “БК “Буд Альянс” уклало 13 договорів на 65 млн гривень. Єдиним замовником компанії є КО “Київзеленбуд”, на замовлення якого вона, зокрема, за 18,43 млн гривень реконструювала парк Орлятко”, за 10 млн гривень – влаштовувала стежку здоров’я у північно-західній частині парку Партизанської слави. Читайте: “Киевзеленстрой” начал реконструкцию парка “Орленок” та “Тропу здоровья” в Парке партизанской славы уже разрушили, но проводить капремонт не спешат Третім підрядником, який опинився серед лідерів отримання коштів від КО “Київзеленбуд” в 2022 році – ТОВ "Торгова компанія "Спецзапчасть". Цій компанії дістався один підряд на 12,34 млн гривень, що передбачає вищезгадану поставку трьох колісних багатофункціональних екскаваторів-навантажувачів. ТОВ "Торгова Компанія "Спецзапчасть" зареєстровано в 2009 році в Запоріжжі. Статутний фонд – 74,4 тис. гривень. Основний вид діяльності – оптова торгівля іншими машинами й устаткованням. Засновники – Володимир та Роман Володимирович (директор) Лисенки, які прописані в одній квартирі Василівки Запорізької області. В 2009 році серед засновників ТОВ "Торгова Компанія "Спецзапчасть" був Володимир Кириловський, який на місцевих виборах 2015 року безуспішно балотувався у Василівську міськраду Запоріжчини від “Європейської солідарності. ТОВ "Торгова Компанія "Спецзапчасть" фігурує в декількох кримінальних провадженнях. Зокрема, у рамках провадження від 07.06.2019 року № 12019000000000519 розслідується можливе заволодіння бюджетними коштами в особливо великих розмірах службовими особами БУ “Укрбургаз” філії АТ “Укргазвидобування” за попередньою змовою із своїми підрядниками, серед яких компанія "Спецзапчасть". За версією слідства, компанія майже за 140 млн гривень повинна була поставити вісім бульдозерів, однак поставила лише половину, отримавши повну оплату по договору. За результатами участі в публічних закупівлях ТОВ "Торгова Компанія "Спецзапчасть" підписало 462 договори на 880,51 млн гривень. Найбільший замовник – АТ “Укргазвидобування”, від якого отримано замовлень на 326 млн гривень. Договір на поставку екскаваторів-навантажувачів – перший досвід співпраці з КО “Київзеленбуд”. Витрати підпорядкованих “Київзеленбуду” підприємств Зазначимо, паралельно з закупівлями КО “Київзеленбуд” активними темпами під час війни витрачали кошти також 13 підпорядкованих цьому об'єднанню комунальних підприємств столиці, закупівлі яких фактично курує КО. Це – десять районних КП по утриманню зелених насаджень (УЗН) та три лісопаркові господарства (Дарницьке, Святошинське та “Конча-Заспа”). За попередні вісім місяців сумарно ці підприємства уклали 1143 договорів на 151,84 млн гривень. На основну частину цих грошей – 43,08 млн гривень – ці КП закупили палива. Ще 34,56 млн гривень “пішло” на саджанці, насіння та розсаду, 14 млн гривень – на грунтосуміш, пісок та гальку, 11,56 млн гривень – на запчастини для автомобілів. Таким чином, КО “Київзеленбуд” спільно з 13-тьма підпорядкованими підприємствами за 8 місяців війни вже уклали договорів сумарно на 217,73 млн гривень. Це менше ніж у минулому році, але все одне – дуже суттєво. Детальніше ці витрати реально описати тільки в окремих текстах КВ, але висновок вже зробити можна. В надважких умовах (масштабне руйнування інфраструктури столиці, в першу чергу, енергетичної.- KВ) на красі парків та скверів Києва можливо було б заощадити значні кошти міського бюджету, але робити цього керівництво міста чомусь не хоче. Хто керує процесом Нагадаємо, КО “Київзеленбуд” було створено Київрадою у 1992 році. Основний вид діяльності – надання ландшафтних послуг. “Київзеленбуду” підпорядковано 10 районних КП по утриманню зелених насаджень, 3 лісопаркові господарства (Дарницьке, Святошинське та “Конча-Заспа”), Міська станція захисту зелених насаджень та Міський декоративний розсадник “Теремки”.  З липня 2019 року КО “Київзеленбуд” керує Олексій Король (на колажі, до 10 грудня 2020 року він був виконувачем обов'язків директора, а з 11 грудня 2020 року призначений директором). За інформацією джерел КВ у КМДА, Олексій Король є протеже скандально відомого депутата Верховної ради VII скликання (фракція “Блок Петра Порошенка”) та радника Віталія Кличка з питань благоустрою Дмитра Білоцерковця. Подейкують, що саме Білоцерковець привів Короля до “Київзеленбуду”. Таким чином екс-нардеп, який на той час втрачав свій вплив на питання благоустрою, хотів залишитися “сірим кардиналом” і продовжувати “заробляти”. На момент призначення в.о. директора “Київзеленбуду” про Олексія Короля у відкритих джерелах було мало інформації. У соцмережах він був не надто активний, проте по кілька разів на місяць ділився постами Дмитра Білоцерковця. Читайте: Руководить “Киевзеленстроем” будет человек Дмитрия Белоцерковца Кримінальний слід Дмитро Білоцерковець, який в 2014-2016 роках очолював Департамент міського благоустрою та охорони навколишнього середовища КМДА, дуже прославився в ці роки. Саме його підприємці та деякі депутати не раз звинувачували в тому, що він разом із своїм другом та вже екс-директором КП “Київблагоустрій” Іваном Кліпою перетворили демонтаж “незаконних” МАФів та пересувних об'єктів торгівлі на прибутковий бізнес. Поки правоохоронці ніяк не реагували, Дмитро Білоцерковець та Іван Кліпа – схоже, непогано нажилися, заробивши по автомобілю марки Range Rover вартістю близько 150 тис. євро, а Білоцерківець ще й будував особняк під Києвом. Читайте: ОПГ Белоцерковца-Клипы превратило демонтаж столичных автокофеен в прибыльный бизнес В свою чергу, КО “Київзеленбуд” є фігурантом дуже багатьох кримінальних проваджень. Наприклад, з жовтня 2019 року правоохоронці підозрюють керівництво КО “Київзеленбуд” у розтратах та спробах заволодіти бюджетними коштами під час проведення капремонту парку “Перемога” (кримінальне провадження №42019101040000146). За версією слідства, у 2018-2019 роках ТОВ "Аркада Буд Холдинг" за чотирма укладеними договорами з КО "Київзеленбуд" роботи у визначені терміни не виконувало, при цьому кошти отримувало. Читайте: “Киевзеленстрой” намерен приступить к реконструкции парка “Победа” после его капремонта Предметом ще двох кримінальних проваджень (№12017100060005718 та №42019100000000654) є реконструкція на замовлення “Київзеленбуду” парку “Оболонь в урочищі “Наталка”. В рамках першого правоохоронці з'ясували, що виконуючи роботи з реконструкції парку “Оболонь в урочищі “Наталка” підрядник – ТОВ “Сівін Транс” – не мало достатньої кількості спеціалістів та власних чи орендованих транспортних засобів. Крім того, в ході відповідних торгів пропозиція "Сівін Транс" була дорожчою, але КО обрало саме її. В рамках другого провадження правоохоронці підозрюють, що КО разом із ТОВ “Сівін Транс” під час укладання договорів на його капремонт та реконструкцію у 2017-2019 роках могли заволодіти бюджетними коштами у розмірі 20 млн гривень. Читайте: Стоимость реконструкции столичного парка “Оболонь” перевалила за 170 млн гривен и это не предел За фактами надання “бюджетних відкатів” посадовим особам КО “Київзеленбуд” продовжує слідство й Державне бюро розслідувань (провадження №42020000000001204). За даними правоохоронців, один із посадовців цього комунального об'єднання у 2021-2022 роках отримав від трьох компаній-підрядників близько 1,6 млн гривень “відкатів” з проєктів, які виконувалися за кошти столичного бюджету. Зазначається, що до схеми отримання хабарів також було долучено “кур'єра” та працівника Бюро економічної безпеки. На першого була покладена функція “транспортування грошей”, а другий мав робити так, щоб нікого “не спіймали на гарячому”. Фігурантам загрожує до 12 років позбавлення волі.Читайте: Відкати кур'єром: посадовцю “Київзеленбуду” та його спільникам загрожує до 12 років позбавлення волі Час від часу в офісах “Київзеленбуду” проводять обшуки. Зокрема, в жовтні минулого року працівники Подільської окружної прокуратури обшукували приміщення КО у рамках розслідування діяльності підрядних організацій, назви яких не називали. Обшуки повторилися також у вересні поточного року. КО “Київзеленбуд” підпорядковане Управлінню екології та природних ресурсів КМДА, яким із 11 січня 2021 року керує Олександр Возний. Направляє та курурує діяльність цього управління заступник голови КМДА Петро Пантелеєв. * КО “Київзеленбуд” (код ЄДРПОУ: 03362123) ** ТОВ “Буд-компліт” (код ЄДРПОУ: 42538376) *** ТОВ “БК “Буд Альянс” (код ЄДРПОУ: 43197346) **** ТОВ "Торгова Компанія "Спецзапчасть" (код ЄДРПОУ: 36549406) Фото: колаж KВ КиївВлада

Жовтень в Національній опері України завершиться без перебільшення знаковою подією -  довгоочікуваною прем’єрою опери Джузеппе Верді “Травіата” у постановці Анатолія Солов’яненка. Прем'єрні покази відбудуться за тиждень – 29 жовтня (субота) та 30 жовтня (неділя) о 15:00. Про це KВ повідомили у театрі.Підписуйтесь на “КиївВладу”  “На сцені нашого театру опера “Травіата” останній раз ставилася у 1994 році. Однак, за понад 25 років безперервного показу ця вистава себе вичерпала… Це абсолютно нормально, бо кожна постановка має своє певне сценічне життя... Опера “Травіата” належить до тих оперних творів які, на моє глибоке переконання, за своїми сюжетами знаходяться поза простором і поза часом: тобто, сюжет вистави є актуальним у будь-якому місці, в будь-якій країні світу і в будь-який час. Ці події не прив’язані до конкретної історичної епохи, до певних історичних перипетій, а якраз напряму пов’язані з глибиною людських почуттів, переживань і всього спектру тих емоцій, які притаманні кожній людині. Тому, власне, і виникло бачення і бажання переосмислити виставу, зробити її близькою до сучасного глядача”, – розповідає режисер-постановник Анатолій Солов’яненко. Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм Подписаться Він сподівається, що ця вистава приведе до театру нових глядачів, які стануть завсідниками у подальшому.  “Що стосується концепції вистави, то разом із сценографом Андрієм Злобіним і художником костюмів Ганною Іпатьєвою, ми намагалися створити виставу поза простором і поза часом, і головний акцент зробити на стосунках, на взаєминах героїв, на їхніх почуттях і на всіх тих емоційних переживаннях, які притаманні героям Дюма, ну і, відповідно, Верді”, – додає Анатолій Солов’яненко.  Опера “Травіата” у березні наступного року святкуватиме своє 170-річчя від дня першої постановки. Напевне, немає оперного театру в світі, який би протягом свого існування не звертався б до постановки цього твору і ще й по кілька разів. В Національній опері України на цей раз хотіли зробити абсолютно новий і такий власний, авторський, якщо можна так висловитися, погляд на цю драматургію і цю музику. Наскільки це вдасться – вирішить глядач. “Постановочну роботу кілька разів доводилося переносити, оскільки постановка власне цієї вистави, цієї прем’єри була запланована на квітень 2020 року, і тоді нам завадив перший ковідний локдаун, такий жорсткий і тривалий. Після цього ми відновили роботу у вересні 2020 року,  накопичували сили, ресурси і вирішили призначити прем’єру на квітень 2021 року.  У квітні 2021 знов більше місяця був локдаун, далі вже йшло до літньої відпустки, а на початку сезону ми знову почали працювати в “невеликих формах” і відновити свою творчу діяльність “на повну” вдалось так десь уже в кінці грудня, січні-лютому. І знову на середину квітня ми призначили прем’єру, але всі ми знаємо, що спіткало кожного з нас і нашу державу у цей складний період. Але, відновивши у травні роботу театру, ми повернулися до цього проекту, з тим, щоб його, нарешті, завершити, і сподіваюся, не зважаючи на всі складності, які сьогодні існують, що нам вже за ці лічені дні, які лишаються до прем’єри, нічого не завадить цю роботу здійснити. Ми дуже на це сподіваємося і дуже чекаємо глядачів у залі, хоч і в обмеженій кількості – лише 450 осіб. У зв’язку з цим, ми вирішили  показувати виставу два дні поспіль, щоб всі мали змогу її відвідати, подивитись і скласти власне судження щодо неї”, – зазначає Анатолій Солов’яненко. За його словами, ця постановка опери “Травіата” є продовженням започаткованої “Севільським цирульником” ідеї щодо осучаснення погляду на твори класичні. Але виключно ті, в основі яких не лежить конкретна історична ситуація, конкретні історичні події.  “Успіх, який має наш “Севільський цирульник” у глядача, дав нам підстави думати, що ми на правильному шляху і що з цією ідеєю ми маємо право і таку амбіцію йти до глядача з подібними прочитаннями, яке вже тривалий час є трендом у багатьох оперних театрах світу”, – резюмував режисер-постановник. Постановний склад: Анатолій Солов’яненко (режисер-постановник), Микола Дядюра (диригент-постановник), Вікторія Савенко (хормейстер-постановник), Андрій Злобін (художник-постановник), Ганна Іпатьєва (художник костюмів), Віктор Іщук (постановник танців). Дійові особи та виконавці: Віолетта Валері (Лілія Гревцова, Тамара Калінкіна, Ольга Фомічова), Альфред Жермон (Дмитро Іванченко, Дмитро Кузьмін), Жорж Жермон, його батько (Геннадій Ващенко, Олександр Мельничук, Петро Приймак), Лікарь Гренвіль (Богдан Тарас, Володимир Тишков), Барон Дюфоль (Дмитро Агеєв, Олександр Бойко), Маркіз д’Обіньї (Михайло Кірішев, В’ячеслав Базир), Гастон, віконт де Леторьєр (Сергій Пащук, Руслан Танський), Флора Бервуа (Анжеліна Швачка, Ірина Петрова), Аніна (Світлана Годлевська, Ольга Матушенко, Тетяна Хараузова), Жозеф, слуга Віолетти (Сергій Скочеляс, Руслан Танський). Читайте: Нацопера запрошує побачити шедеври класичного мистецтва та відсвяткувати День захисника України (афіша, жовтень) Нагадуємо, у випадку повітряної тривоги глядачів буде запрошено до тимчасового укриття у приміщенні гардеробу, розташованого поверхом нижче під фойє партеру.  Квитки на вистави (450 місць) надходять у продаж поступово і придбати їх можна виключно онлайн. Ціна квитків:  від 100 до 500 гривень.КиївВлада