Корупційні скандали, недобудовані ЖК та інтереси Молчанової: що відбувається з “Київміськбудом”
Гроші на оборону: Київрада збільшила кошторис програми “Захисник Києва” на 2024 рік в 2,5 раза, не підкріпивши це змінами в бюджет
Київщина екологічна: як область стала лідером України зі створення об'єктів природно-заповідного фонду
1 березня 2020 г. 10:30
Раздел: Стиль
“Як тебе не любити…”
Колись Київ був чужим для мене містом, просто столицею моєї держави, просто цяткою на карті, сухою статистикою, нікого знайомого… Але саме Київ став для мене, дівчинки, що народилась в Криму, біля Аю-Дагу, містом мого дорослішання, містом можливостей. Я щоденно відкриваю й пізнаю його і себе в ньому.
Ніщо не замінить людині море, але я всім серцем полюбила Дніпро та нашу Галерну затоку, що прямісінько біля мого дому. Напевно, навіть не всі кияни знають стежки Жукового острова, який я, як і Дніпро, бачу з вікна нашої квартири. Фраза з підручника географії, що Дніпро впадає в Чорне море, для мене наповнена додатковим емоційним сенсом. Іноді, дивлячись на хвилі Дніпра, я подумки передаю привіт моєму Чорному морю, моїй Ведмідь-горі і моєму Криму. А хвилі заспокійливо й магічно рухаються в такт думкам, ніби відповідають: “Передамо! Передамо…”
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Київ – мов живий організм. Іноді хворіє зашкарублим асфальтом, іноді прикрашає себе дивовижними муралами, іноді задирає носа дорогими ресторанами й дорогими машинами, наче насміхаючись: “Це місто не кожному по кишені!”, іноді виглядає концентровано мужнім і одночасно беззахисним, як на Грушевського, на Алеї Небесної Сотні, де історія творилася прямо на наших очах, розтікалася кров’ю реальних людей, залишилась у бруківці навічно.
Київ – як музика, а кожен його житель – композитор. Музичних нот лише сім, і для всіх вони однакові, але кожен творить із них власну мелодію. Для мене Київ – симфонія, в яку вплетено сміх дітей і дорослих на зимових розвагах на ВДНХ чи новенькій ковзанці біля “Рошену”; ледве чутний бренькіт польових дзвіночків у музеї під відкритим небом в Пирогові; потужне соло дзвонів Михайлівського Золотоверхого собору; рівномірне гудіння міських автомагістралей; паузи та синкопи в розмовах людей, які щойно вийшли з театру імені Франка чи Лесі Українки. Місто живе і дихає власною музикою.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
А які кольори! Взимку розмаїття новорічних гірлянд, влітку – зелене буйство майже сотні міських парків та скверів (недарма ж це одне з найзеленіших міст Європи!). Люблю гуляти Хрещатиком, найширшою центральною вулицею Європи, люблю спостерігати веселку серед крапель у фонтанах на Майдані, відвідувати краєзнавчий музей на Театральній, кататись на фунікулері, громадському транспорті з найкоротшим маршрутом (всього 222 м), і трамваї №12 з його 20-ма кілометрами маршруту мальовничими куточками Києва; ходити на Співоче поле на весняні виставки квіткових композицій та до Батьківщини-матері, яка входить до п’ятірки найвищих пам’ятників світу та є вищою, навіть, за американську статую Свободи. Київ наповнений дивовижними місцями!
Для мене Київ пахне ваніллю й корицею і за смаком асоціюється з “Київським тортом”, але ним одним не обмежується. Пиріжки з заварним кремом на “Золотих воротах”, піца з грибами в Лаврі, яку готують монахи, котлета по-київські, борщ, вареники, свинячі вушка – це те, що визначає національний гастрономічний характер міста. Але поруч завжди можна знайти МакДональдз, ресторанчик із суші, кафешки для веганів і взагалі на будь-який смак найвибагливішого туриста, гостя міста чи киянина. Недарма ж за рейтингом “найсмачніших” міст Європи, поруч з Провансом та Ібіцею опинився саме Київ.
Київ найбільше місто України. Тут найпрестижніші вищі навчальні заклади, тут навчаються й працюють ті, хто не звик байдикувати. Київ привчає до праці. І я стараюсь жити в його ритмі в навчанні, в спорті, в саморозвитку та самовдосконаленні.
Улітку Київ гримить фестивалем “Atlas Weekend”, взимку тоне в емоціях від Нацвідбору на Євробачення. Щодня концерти, вистави, фестивалі, змагання. І щодня біля Генерального штабу Збройних сил України – щоденний ранковий церемоніал вшанування захисників України, що загинули саме в цей день на сході. Щодня лунає Дзвін пам’яті. Щодня. Ніби паралельна реальність. І в кожного (поки що) є право обирати, в якій із цих реалій жити…
Київ – місто усвідомлення себе українцем. Усе в ньому тече, все змінюється й переплітається: минуле й теперішнє, історія й мрії про мирне майбутнє.
Такою є столиця, такою є Україна, такою є я.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
КиевVласть
23 січня 2020 г. 16:00
Раздел: Тексти
Директор ГО “Мотохелп” Дмитро Буренін: “Наш основний пріоритет - включення в систему екстреної медичної допомоги”
Обізнаність киян у питаннях надання першої допомоги поки що знаходиться не на достатньо високому рівні. Та й законодавство з цього питання недосконале. А співпраця з органами державної влади залишає бажати кращого, хоча певні напрацювання та успіхи вже є. Про це в інтерв’ю KV розповів директор громадської організації (ГО) “Мотохелп” Дмитро Буренін (на фото).
“Мотохелп” (*), за словами Дмитра Буреніна, наразі нараховує близько 60 людей, але на ДТП виїзжають близько 20. “Ми не прагнемо просто набрати більше членів організації, щоб отримати членські внески, бо вважаємо, що волонтер не має платити за своє волонтерство. Навпаки, організація має забезпечити волонтерів всім необхідним”, – пояснює Дмитро Буренін таку кількість членів ГО.
Найбільше “Мотохелп” відомий як організація, котра надає допомогу постраждалим при ДТП учасникам руху, що пересувались на двох колесах – мотоциклах, велосипедах, скутерах тощо. Виїздів на такі ДТП волонтери “Мотохелпу” в рік здійснюють сотні.
Крім того “Мотохелп” регулярно проводить майстер-класи з надання першої домедичної допомоги, а в цьому році розпочали роботу нового проекту KROVO, в межах якого займаються терміновим перевезенням донорської крові.
Довгий час “Мотохелп” також допомагав у зоні АТО/ООС, але після останніх виборів призупинив цю діяльність. “Якщо буде загострення, ми обов’язково відновимо цю діяльність. Рахунок залишився, ми просто видалили його тимчасово з сайту. Та й в статуті ця діяльність у нас прописана. Все відновимо за добу”, – запевняє Дмитро Буренін.
Головною метою “Мотохелпу” його голова вважає інтеграцію волонтерів у систему першої медичної допомоги, прийняття відповідного законодавства та співпрацю з цього приводу з органами влади, як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні.
В інтерв’ю KV Дмитро Буренін розповів про “закон доброго самаритянина”, співпрацю з Київським міським Центром крові та Київським обласним Центром крові, виїзди волонтерів на допомогу при ДТП та навчання громадян першій допомозі.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
KV: Розкажіть про ініціативу з перевезення донорської крові. Наскільки це треба, і скільки вже було випадків, коли кров доставляли волонтери?
Дмитро Буренін: Ми в 2019 році в межах цього проекту проїхали вже майже 3 тис. км. Але у нас амбітні плани на наступний рік. Насправді, це не так вже й багато, бо ми возимо і по Київській області, а тут один виїзд десь 160 км. Це, зазвичай, доставка з Білої Церкви, де завод крові, до обласної лікарні. Там пологовий будинок, там онкодиспансер, він потребує багато крові. Ще бувають виїзди з Білої Церкви до центральної районної лікарні Переяслава.
Читайте: В Белой Церкви открылся уникальный завод по производству препаратов из плазмы крови
Всього в 2019 році у нас було 17 виїздів по області, ще чотири по Києву. Ці чотири виїзди були тестовими, які було дуже важливо зробити, тому що у київського Центра крові дуже правильний підхід.
Читайте: Кровь в столичные учреждения здравоохранения будут доставлять волонтеры на мотоциклах
Вони порадили, які сумки треба купити, ми це зробили. Потім вони порадили, щоб сумки пройшли тестування, і ми побудували маршрут у 60 км по місту. Ми взяли відстань з запасом, проклали маршрут, щоб на ньому була і бруківка, вібрація, провели таке стрес-тестування.
Фото: Facebook Дмитра Буреніна
Ми зробили тестові виїзди, але це розтягнулось у часі, бо у серпні-вересні у Центра крові були малі запаси крові, вони не могли віддавати її просто так на тестування тоді. Ми підписали договір вже на початку листопаду. За зиму ми маємо підписати договори ще з лікарнями Києва – 17 лікарня, Петра Запорожця, інші. Коли ми все це узгодимо, навесні зможемо виїзжати на ці завдання.
З приводу співпраці з державою – поки що ніяк, якщо не рахувати центри крові Києва та обласний. Ми несемо матеріальну відповідальність за вантаж – якщо водій потрапить у ДТП, то “Мотохелп” буде компенсувати вартість вантажу. Але ми до цього відносимось нормально.
KV: До кого ще ви звертались з приводу співпраці?
Дмитро Буренін: Ми написали три листи. До Патрульної поліції Києва, у Головний сервісний центр МВС та у Київську міськдержадміністрацію (КМДА). Ми просили дозволити використовувати тільки під час транспортування крові помаранчевий світловий маячок. Ми готові самі його купити, встановити, нам треба був тільки дозвіл на використання.
Також ми просили дозволити під час транспортування крові, якщо є потреба, пересуватись по полосі громадського транспорту. І, якщо є необхідність, під час перевезення крові, проїжджати по вулиці, де не можна їхати на мотоциклі. Це Хрещатик. Там висить забороняючий знак, але його всі ігнорують. Нас не дуже це бентежить, але дає привід під час транспортування зупинити нас, і потім довго пояснювати патрульним, що ми реально поспішаємо. Хабарі ми не даємо, і тоді залишається або оформлення протоколу, або розуміння з боку поліції.
KV: І які були результати ваших листів?
Дмитро Буренін: У сервісного центру МВС ми попросили тільки дозвіл на мигалки, у поліції – проїзд по вулицях, де заборонено рух на мотоциклі, дозвіл на мигалки та рух по смугах громадського транспорту.
Патрульна поліція відправила нас до КМДА з приводу руху Хрещатиком, а з приводу руху смугами громадського транспорту просто процитувала ПДР. З приводу помаранчевих маячків патрульна поліція Києва відправила нас до Головного сервісного центру МВС. Сервісний центр МВС відповів нам, що законодавством не передбачене використання помаранчевих маячків на наших транспортних засобах.
До КМДА ми написали більш широкий лист, і вказали, що хотіли б обговорити інтеграцію в екстрену медичну допомогу. І вони, мабуть, побачили цей момент, і відправили нас на “швидку”. А вони, ясна річ, нічим нам не могли допомогти. От і все.
KV: Основним напрямком, станом на зараз, діяльності “Мотохелпу” є виїзди на ДТП?
Дмитро Буренін: Так. Завдання наших волонтерів на ДТП, в першу чергу, надання першої допомоги, якщо вони приїхали раніше, ніж швидка допомога. Крім того, надання юридичної консультації, фотофіксація, відеофіксація, пошук свідків, потім заповнення звіту в нашій внутрішній базі. Потім цей звіт ми надаємо учасникам ДТП, якщо в тому є потреба.
Найскладніше в нашій діяльності – важкі постраждалі, їх було в минулому році 27. Інколи наші волонтери навіть допомагають у ролі санітарів, наприклад у 17 лікарні. Ми шукаємо родичів, дізнаємось про потребу у донорах крові, допомагаємо родичам збирати гроші на лікування. Свої реквізити для збору коштів на постраждалих ми не використовуємо принципово. І, звісно, ми перевіряємо цю інформацію.
KV: До вас звертається поліція за матеріалами, звітами з ДТП?
Дмитро Буренін: Ні. Ми звіт висилаємо учасникам ДТП, поліція не просить. Якби просили, надавали би і їм. У звіті є текстова частина, фото, посилання на відео.
KV: А як до пойнятих до вас звертаються?
Дмитро Буренін: Коли як. Інколи слідчо-оперативна група (СОГ) до нас звертається, бо нам не треба нічого пояснювати. Ми знаємо процедуру, і їм це зручно. Важливо розуміти, що пойняті – не лише ті, хто бачили сам момент ДТП, а й ті, хто можуть розповісти, як були розкидані транспортні засоби.
KV: Чим займаються ті волонтери “Мотохелпу”, котрі не їздять на ДТП?
Дмитро Буренін: Є оператори – це люди, котрі на зв’язку 24/7, приймають постійно дзвінки. Часто по одному ДТП люди дзвонять по 5 разів. Людина їде, побачила аварію, подзвонила. Потім наступна, потім ще одна.
Є волонтери, котрі більше виїзжають на підтримку спортивно-масових змагань. Вони можуть взагалі не виїжджати на ДТП, а займатись саме цією діяльністю. Є волонтери, котрі інструктують з першої медичної допомоги. Крім того, ми відкрили новий напрямок – доставка донорської крові у лікарні, тут волонтери часто співпадають із тими, хто виїжджає на ДТП. Є ті, хто займаються саме контентом, наприклад одна дівчина робить інфографіку з ДТП.
KV: Якщо порівнювати з попередніми роками, ви робите більше виїздів на ДТП?
Дмитро Буренін: Наша статистика досить спірна. Вона відображає не просто кількість ДТП, а кількість ДТП, про які нас повідомляють. До нас стали частіше звертатись. Таким чином десь по 20-30% на рік фіксуємо зростання.
KV: Поліція нормально сприймає вашу діяльність?
Дмитро Буренін: СОГ з нами співпрацюють нормально, інші поліцейські часто нас сприймають як ЗМІ та не дуже раді бачити. З патрульною поліцією іноді все нормально, іноді не дуже. Вони не розуміють часто, що ми без дозволу постраждалих чи їх рідних нічого не публікуємо.
KV: Ви якось співпрацюєте з вашими колегами з мотобатальону патрульної поліції?
Дмитро Буренін: Мені здається, що мотобатальон був. Де він тепер, краще питати в патрульної поліції. Коли він був, ми з ними спілкувались, на початку трохи допомагали, бо їм видали старі ДАЇшні мотоцикли, на яких їздили ДАЇшники мотобатальону ще при Януковичі.
Ця техніка стояла в складському приміщенні декілька років, там багато чого треба було міняти. Якщо техніка стільки часу не працює, там відбуваються певні процеси.
Ми консультували хлопців, яке обладнання краще обирати, але бачили, що не до всіх дослухались. Наприклад, куртки вони обрали інші, хоча ми попереджали, що у них буде задувати у поперек. Але шоломи обрали гарні.
KV: А з приводу навчання до вас звертались?
Дмитро Буренін: Офіційно ні, до нас не звертались. Їх навчали канадські інструктори.
KV: Як вам здається, реформа поліції пройшла успішно?
Дмитро Буренін: Різниця між старою та новою поліцією насправді є. Є зрада, є перемога. Щоб хто не казав, я ніколи не бачив, щоб ДАЇшник надавав першу допомогу. Патрульні це роблять – і для мене це однозначна перемога. Спілкуються вони здебільшого більш грамотно, ніж ДАЇшники. Схеми патрульні малюють вірно, все за їх протоколом.
Читайте: В Киеве задержали полицейского при попытке продажи украденной с места ДТП экипировки (фото)
Хоча, звісно, ми в 2015 році очікували зовсім не такі результати реформи. Та поліція, на яку ми очікували, не відбулась.
СОГ як все робили, так і роблять, до них в мене особливих претензій ніколи не було.
KV: До вас звертаються не лише мотоциклісти, а також мабуть велосипедисти, скутеристи, автомобілісти?
Дмитро Буренін: Автомобілісти – ні. У нас є амбітні плани розвитку діяльності, ми над ними працювали два-три роки, зокрема дуже плідно з МОЗ. Але після зміни команди МОЗ комунікації на нулі зовсім. Ми не розуміємо, з ким там взагалі можна комунікувати.
Ми працювали над інтеграцією в екстрену медичну допомогу. Тоді б ми виїжджали не лише на ДТП з двоколісними транспортними засобами, а взагалі на ті випадки, де треба перша домедична допомога. ДТП за участю автівок з постраждалими, чи зі збитим пішоходом. На виклик виїжджає швидка допомога, паралельно виклик кидається нам, і волонтери реагують. Якщо вони приїзжають раніше медиків, то підтримують постраждалого до приїзду медиків, потім допомагають їм.
Затримка інформації між викликом швидкої і нас десь 10-30 хвилин. За цей час “швидка” встигає приїхати. Інша справа, що часто їм треба допомога на місці. Наприклад, приїзжає бригада, де водій, дівчина лікар та дівчина фельдшер, і постраждалий на 100 кг. І медики мають покласти його на щит, зафіксувати, і так далі. І тут їм допомога точно не завадить.
Був випадок, коли на Протасовому яру збили двох дівчат. Ми тоді приїхали одночасно з першою бригадою, дуже класною. На одну бригаду двоє важких постраждалих, це не просто. Я бачив, що вони працюють за сучасними протоколами, і вони знали, що ми працюємо так само. Ми знали, що роблять вони, вони знали, що робимо ми.
Взагалі для нашої інтеграції в систему екстреної допомоги було проведено багато роботи, але трішки не встигли. Був розроблений “закон про доброго самаритянина”, але попередня Верховна Рада (ВР) не встигла його прийняти.
KV: Закон вже був розроблений?
Дмитро Буренін: Так, я був у складі робочої групи з його написання, там були автори від МОЗ, поліції, ДСНС. Його подали до ВР, встигли зареєструвати, але розглянутий він не був.
Основна мета цього закону – позбавити кримінальної відповідальності за наслідки надання першої допомоги людину, котра діє в межах своєї компетенції. Крім того, в історію відходило поняття “домедична допомога”, залишалось тільки “перша допомога”, як у всьому світі. Вона вже поділялась на першу базову допомогу та першу кваліфіковану допомогу, англійською – advanced, просунута. Фактично це була спроба застосування західних стандартів на українське законодавство.
Для надання базової медичної допомоги достатньо було б мати сертифікат BLS (Basic Life Support – елементарне підтримання життя, – KV). Вона вже є в Україні, зокрема я вже майже отримав статус інструктора, котрий може викладати це.
KV: А хто сертифікує інструкторів, котрі могли б навчати цьому?
Дмитро Буренін: Від кафедри медицини катастроф це Всеукраїнська рада реанімації.
KV: І МОЗ це влаштовувало, вірно?
Дмитро Буренін: Звісно. Але в результаті ми зараз і досі маємо старі поняття “домедичної допомоги”, а єдине чим регламентується надання першої допомоги – наказ МОЗ №398. І все.
KV: А з новим складом МОЗ ви пробували комунікувати?
Дмитро Буренін: Так, я приходив на зустріч МОЗ з громадськістю, тоді ще Раімов (Дмитро Раімов був радником з комунікацій очільниці МОЗ Зоряни Скалецької, – KV) відповідав на запитання так, що конкретики на зустрічі був абсолютний нуль.
Я задав два питання. На перше – яка буде доля “закону доброго самаритянина”, мені дали відповідь, що законопроекти, подані за минулої ВР, треба подавати заново. Друге питання – які будуть кроки по інтеграції волонтерів в систему першої допомоги. Відповідь – ініціатива цікава, будемо продовжувати.
Я знаю, скільки хороших спеціалістів з МОЗ звільнились, і навіть не уявляю, до кого підходити з цими питаннями тепер.
“Закон про доброго самаритянина” дуже допоміг би військовим волонтерам. Їх це по суті легалізувало б на фронті, і давало б змогу працювати згідно протоколу з тактичної медицини ТССС (Tactical Сombat Сasualty Сare – Надання допомоги пораненим в умовах бойових дій, – KV). Зараз лише наказ МОЗ №398 регулює, як можуть надавати першу допомогу люди без медичної освіти. Це, насправді, не поганий документ, ним можна користуватись. Але він базовий, і багато чого згідно цього наказу не можна робити без медичної освіти – наприклад, допомагати при пневмотораксі, навіть якщо в людини є сертифікат по ТССС.
KV: Вся ваша діяльність, вочевидь, потребує не лише багато часу, але й грошей. Звідки “Мотохелп” бере гроші на свою роботу?
Дмитро Буренін: Членські внески в “Мотохелпі” невеликі – 100 гривень. Але ми не дуже слідкуємо за тим, як люди їх сплачують, це скоріш формальність. Ми робимо розсилку на початку року, щоб люди сплатили внески, і все.
Також є пожертви, є спонсори. Наприклад, в 2019 році мережа заправок “КЛО” виділила нам 1000 літрів пального (в 2018 році – 800 літрів). Це пальне ми вичерпали на кінець липня – початок серпня. Амуніцію та оснащення ми закуповуємо для волонтерів – це ножиці, бинти, аптечки, їх складові, а також робочий одяг – футболки та інколи реглани. Крім того, ми закупили в 2019 році автоматичний зовнішній дефібрилятор (АЗД), і сподіваємось, що в 2020 році спонсор купить нам ще один.
KV: А ви вже використовували дефібрилятор?
Дмитро Буренін: Поки що ні. Для нас одне використання АЗД буде коштувати 5 тис. гривень, саме стільки коштують одноразові електроди. В нашій роботі скоріш за все дефібрилятор ми будемо використовувати на якихось змаганнях, там де є великі кардіонавантаження. Поки ми не інтегровані у систему першої допомоги, ми не будемо часто приїжджати на такі ситуації, де він потрібен.
KV: “Мотохелп” виступав як один з промоутерів проекту Громадського бюджету “Реаніметро”. Наскільки просто звичайній людині надати першу допомогу з АЗД?
Дмитро Буренін: Для цього сертифікати взагалі не потрібні. Наявність водійського посвідчення, наприклад, вже є таким сертифікатом. Інша справа, що водієві казали на тих курсах про медичну допомогу.
Автоматичний зовнішній дефібрилятор (АЗД), саме автоматичний, підкреслюю, цілком доступний для використання звичайною людиною.
Читайте: КП “Киевский метрополитен” поддержало петицию об установке дефибрилляторов на станциях метро
Коли відкриваєш коробку, він говорить українською, щоб викликали “103”, переконались, що пациент не дихає, надає детальну інструкцію, що і як робити. Потім АЗД починає зчитувати ритм. Якщо серце працює, як треба, чи зупинилось взагалі, він просто не дасть розряд, і попередить, що розряд не рекомендований. Спрацює він лише тоді, коли це доцільне.
АЗД висять в усіх громадських місцях світу, бо вони розраховані на використання простими людьми без медичної освіти.
АЗД на вулиці у Гонконзі, фото: Facebook Дмитра Буреніна
Часто вони під сигналізацією, тому вкрасти його так просто не вийде. Інколи АЗД під кодовим замком, і є номер телефону, куди слід дзвонити у разі потреби.
“Реаніметро” – дуже крутий проект. І “Мотохелп” виступав на його підтримку – допомагали проводити майстер-класи, збирали підписи.
KV: Розкажіть про ваші майстер-класи з надання першої допомоги.
Дмитро Буренін: В 2019 році ми провели 44 таких тренінги. Серед них є як платні, так і безкоштовні. В середньому в групі 20 людей. Є курси для комерційного сектору, гроші від них йдуть на розвиток організації, згідно статуту. Ми проводили тренінги для великих компаній, таких як Lenovo, інші ІТ-компанії. Навіть проводили навчання для персоналу на марафоні.
Ми не виходимо якось агресивно на ринок із цими курсами, бо ціни в нас невисокі, близько 300 гривень за одного курсанта.
Для громадськості ми проводимо навчання безкоштовно, лише приймаємо пожертви від слухачів, хто скільки вважає за потрібне. Зазвичай таке навчання ми проводимо тоді, коли є вікно, вільне від комерційних тренінгів.
Навчання ми проводимо повноцінне, на 6-7 годин, розповідаємо про різні аспекти надання першої допомоги.
Курси з надання першої допомоги, фото: facebook ГО “Мотохелп”
Інколи бувають проблеми з кількістю відвідувачів. На тренінги для громадськості ми набираємо до 30 людей, бо зазвичай тоді приходить десь 20. Але буває, що приходять всі, хто зареєструвався, і тоді перебор, складно вести заняття.
KV: На вашу думку, запроваджене в Україні обмеження швидкості до 50 км/годину у населених пунктах додало безпечності руху?
Дмитро Буренін: Я вважаю, що це необхідно робити, хоча таке рішення і непопулярне. Але до того треба підходити з розумом, аналізувати здатність траси, і робити обмеження гнучко. Я на автівці по Києву зазвичай не їду 50 км/год, скоріш 30 або навіть 20 км/год. В Європі ми ж їздимо з такою швидкістю, і там майже немає аварій.
Читайте: Киевсовет увеличил максимальную разрешенную скорость на ряде столичных дорог (список улиц)
Інша проблема – в нас відсутня інфраструктура. В чому проблема намалювати розмітку світловідбиваючою, та ще й такою, щоб її дощ не змивав? Відбійники то окрема тема. Якщо мотоцикліст потрапив під відбійник, то буде м’ясорубка. Їх треба робити безпечними, а не такими, як у нас. Чи поворот на Гагаріна – там просто вбили частокіл з дерев’яних палок. Його вже частично знесли, але навіщо це зробили, невідомо.
Читайте: На дорожную разметку в столичном бюджете предусмотрено средств в 10 раз меньше необходимого
У нас не думають про розв’язки. Наприклад, перехрестя проспекту Науки та Столічного шосе – чому там не зробили заїздів на шляхопровід? Чи Дарницький міст – де заїзди на нього на лівому березі?
Читайте: Киевсовет напомнит Кабмину про недостроенный Дарницкий мост
Велосипедної інфраструктури також нема.
Читайте: Столичная власть решила урезать финансирование строительства 5 веломаршрутов в Киеве
KV: Ви якось співпрацюєте з Асоціацією велосипедистів Києва?
Дмитро Буренін: Так, у нас партнерські відносини, і я підтримую їх. Бо європейська практика ставок на велосипеди не лише для здорового життя, а й для розвантаження доріг.
Читайте: За год на дорогах Киева насчитали на треть меньше велосипедистов
Побудувати велосипедну інфраструктуру непросто, але воно того вартує. Бо в тому ж Амстердамі, якби всі їздили на авто, місто стояло би. Розв’язки ті ж для велосипедів взагалі не пристосовані у нас.
Читайте: Столичная госадминистрация провалила решение Киевсовета по установке велостоек в Киеве
KV: Відоме резонансне ДТП, коли на бульв. Перова збили Дениса Худова. Чим та історія закінчилась?
Дмитро Буренін: Він зупинився на червоне світло, і в нього ззаду врізалась автівка з низькою посадкою. Його занесло під авто, і шолом зачепився за бампер. Водій авто поїхав, і протягнув Дениса 800-900 метрів. З-під авто летіли іскри від екіпіровки Дениса. Він отримав опіки від дороги і від автомобиля.
На Дениса здали більше 100 літрів донорської крові, навіть більше 120. Йшла постійна інтоксикація через величезну кількість опіків. Лікування тривало довго.
Потім водія авто знайшли, затримали і відправили під суд.
Денис Худов вилікувався і знову почав їздити на мотоциклі. Він боєць, не зламався.
KV: Чи знаєте ви, як триває розслідування вбивства байкера на Харківському шосе?
Дмитро Буренін: Там взагалі сюр. Підозрюваний – відомий спортсмен з сумо, має певні досягнення. Він проходив обстеження з приводу психіатрії, наша судова система дозволяє йому це. Його ловили у кінотеатрі, хоча він мав сидіти у лікарні, і за це нікого не посадили. Процес іде, крапка не поставлена.
Читайте: Убийство байкера на Харьковском шоссе в Киеве: подозреваемый отправлен под стражу
Ми намагаємось висвітлювати процес інформаційно, але на судових процесах були дуже давно. В цьому році дуже високе навантаження, ми просто всюди не встигаємо.
KV: Які плани у “Мотохелпу” на наступний сезон?
Дмитро Буренін: Наш головний пріоритет – інтеграція у систему екстреної медичної допомоги. Якщо це відбудеться, ми розширятись не плануємо, бо часу не буде. У нас і так було 700 з гаком реагувань на ДТП, плюс більше 40 тренінгів, плюс 40 підтримок змагань, перевезення крові.
Якщо вийде налагодити співпрацю зі “швидкою”, це буде нашим піком, і ми будемо вже вдосконалювати те, що є. Зараз, якщо йдуть масові заходи, мітинги, ми приєднуємось до Червоного Хреста України, до їх загонів швидкого реагування, як ще один загін.
Географічно ми не плануємо розширюватись, бо давно відмовились від того. Колись пробували відкривати філії, і років 7 тому побачили, що це дуже великі адміністративні трудозатрати.
KV: Аналогічні організації в інших містах існують?
Дмитро Буренін: Звісно. Ми відкриті до співпраці, завжди готові допомогти. Ми показуємо, як у нас організовані процеси, фінанси, проводимо тренінги, взагалі ділимось досвідом. Чудова служба є в Одесі, є мотодопомога у Львові, вони теж круті, гарно розвиваються.
В 2019 році передавали досвід організації у Дніпрі, навіть зустрічались з Дніпровським Центром крові. Завдяки співпраці і валідації, котру ми проводили з київським Центром крові, ми тепер можемо іншим центрам крові показувати документи, що перевезення крові на мотоциклах це нормально. Думаю, у 2020 році в Дніпрі також стартує проект з перевезення крові волонтерами.
* Громадська організація “Мотохелп” (код ЄДРПОУ: 39127681)
Фото надані Дмитром БуренінимКиевVласть
20 жовтня 2019 г. 09:00
Раздел: Стиль
Любов допомагає вижити на війні
... Увагу привертає жінка в камуфляжі і віночку на голові, що схилилася над дитячою коляскою. Поруч – високий чоловік з бойовими нагородами на грудях. Підходжу, знайомлюся. Це – медсестра батальйону “Київ-12” Тетяна Пузійчук зі своїм чоловіком Андрієм і доньками – 20-річною Катериною і Надією, якій нещодавно виповнився рік.
Тетяна дуже спокійно, хоча досить хаотично, хвилями натовпу спогадів, розповідає незнайомій людині про себе, про військову службу, про свою любов.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
До війни Тетяна працювала лаборантом-криміналістом Київського бюро судово-медичної експертизи. Каже, що просто не мала морального права сидіти вдома, коли в країні почалася війна.
- У складі зведеного загону медиків-волонтерів я вперше приїхала в зону АТО 1-го серпня 2014 го. Разом з моєю колегою Ольгою Омельчук ми надавали допомогу бійцям прямо на передку. Тут побачили, що медиків катастрофічно не вистачає. Повернувшись до Києва, я пішла до військкомату і записалася добровольцем в 12-ий територіальний батальйон “Київ-12”. Перший свій бій я прийняла 30 серпня біля Щастя, під селом Весела Гора. Веселощів було – хоч відбавляй! До сих пір перед очима стоїть мій перший “200-й” – киянин Олег Войтенко, який загинув 22 серпня від осколкового поранення правого передсердя. Через три місяці у нього народилася донечка. Ми з побратимами підтримуємо вдову і малятко, щоб вона з самого дитинства знала, що її батько – герой, що він загинув, захищаючи нашу Батьківщину.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
- Що було найважчим на війні?
- Важко, коли втрачаєш своїх. Це дуже важко психологічно. За кожного бійця ми боролися до кінця. Кожен день на війні міг стати останнім днем життя. Але серед усіх обстрілів, вибухів, найбільше мені запам'ятався обстріл села Дмитрівка в ніч з 3 на 4 вересня 2014 року. Ми з Олею прокинулися від страшного гуркоту. Вилітаємо з землянки, а навколо – паніка, крики, біганина, палаючі намети, заклики про допомогу... Ми намагаємося в цьому хаосі витягувати поранених, надаємо їм якусь першу допомогу і відправляємо їх машинами в Новоайдар… Величезне спасибі Новоайдарським медикам, які спрацювали чітко і професійно, звівши втрати до мінімуму! Слава Богу, що в тут ніч ніхто в наметах не ночував. Увечері нам наказали перебратися в бліндажі та окопи. Інакше не вижив би ніхто! Це так страшно! Вранці нас з Олею привезли до військкомату: брудних, закривавлених, чорних від кіптяви. Бажання було тільки два: помитися і спати! І лише після того, як вийшли з душу, ми усвідомили, що втратили всі свої речі, залишилися тільки в тому, що на нас, а воно виявилося абсолютно непридатним для подальшого використання. Але головне, що ми – живі і навіть цілі!
А ще дуже страшно, коли на війні страждають діти! Я сама мати і для мене діти – найбільша цінність! І коли діти голодують, ховаються від бомбардувань – це дуже страшно! Скажу чесно: мене давно не лякають поранені солдати, а ось голодні діти – це розриває серце! Що винесуть вони з цієї війни?
Але для мене найважчим було повернення додому. Це біль і сльози. А ось чи важко мені було на війні як жінці? Скоріше – ні, навіть навпаки. Про жінок на фронті завжди дбають, постійно підтримують і всіляко оберігають, наскільки можна оберігати на війні. Іноді, коли дуже небезпечно, навіть не беруть на виклик. Замість мене за пораненими неодноразово їздили хлопці. Берегли мене.
- А як вони вас називали?
- В основному – Танюшка. Ну, ще іноді сестричка, док... Ви знаєте, я хочу сказати про волонтерів ”, – відходить від теми Тетяна, – У мене велика частина медикаментів була завдяки допомозі волонтерів з Києва. Волонтери надсилали не лише ліки – вони забезпечували всім необхідним. Не всіх з них ми навіть знаємо по імені. Величезне їм спасибі! А ще ми дуже вдячні дітям за їхні малюнки. Після кожної посилки у нас збільшувалася “картинна галерея”. Якби ви знали, скільки тепла і радості несуть в собі ці малюнки! А взагалі, я нічого геройського не робила, я просто виконувала свою роботу, як і всі медики на фронті – витягала з поля бою поранених і робила все, щоб вони залишилися живими, – абсолютно буденним тоном, без найменшого “хизування” розповідає Тетяна – Прикро до сліз було списувати наших бійців за станом здоров'я. Мені запам'ятався один хлопець, який воював в миротворчому батальйоні в Іраку. Він потрапив в санчастину після того, як у нього відмовили нирки. А він все рвався в бій. Довелося його списати. Інакше ми б втратили цю людину. Воюють мужики з високою гіпертонією, з одним легким, є зовсім вже пенсійного віку... Я не знаю, як вони обійшли медкомісію! Хоча, яка там медкомісія в14-му році, та ще й для добровольців! ...
- Але війна – це не тільки кров, бруд, сльози, війна – це ще і любов, – продовжує свою розповідь Таня – Саме так! На війні я зустріла свою любов, свого Андрія. Він розвідник. І я кожну хвилину за нього страшенно переживала, чекала будь звісточки! Ми одружилися в Бахмуті. Просто зайшли, розписалися і вийшли. А потім я дізналася, що ношу під серцем ще одне життя. Але до п'яти місяців вагітності я була на фронті. Звичайно, на бойові вже не рвалася, та й хлопці, і чоловік не пускали – берегли. Мені вже 39 років було, знала, що якщо зараз не виношу цього дитинку, то більше вже ніколи не зможу народити! А так хотілося! Ви знаєте, на фронті найстрашніша фраза: “Рятуємо медика!” Ось і допомагали мені все навколо.
- Таня, а хто вас чекав удома?
- Донечка Катя, їй було 16 років, коли я пішла на війну. А ще – мама, сестра і ... онук. Катерина у мене розумниця. Вона вчиться в медичному коледжі і розуміє, що наша професія спочатку означає: “військовозобов'язаний”. Звичайно, їй було дуже страшно і важко відпускати маму на війну, але вона розуміла, що я все одно не буду сидіти вдома. Так вона і сама не сидить склавши руки. Катюша часто провідує хлопців в госпіталі – за покликом серця.
- А ось зараз ви б повернулися назад на війну?
- Якби було де і з ким залишити мою Надійку – повернулася б. Знаєте, в серпні 14-го року ми зайшли в Луганськ, вже його зачищали. І раптом – божевільний і безглуздий наказ: “Відходимо!” Як? Ви що там, в штабах з глузду з'їхали?! Ми ж практично видавили ворога з міста! Тому я хотіла б повернутися, щоб бачити звільнений, відвойований у загарбників Донбас!
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
А ще я хотіла б повернутися до мирного життя, адже я до сих пір не повернулася з війни! Це і прохання до оточуючих бути до нас терпимими, оскільки себе ми з війни вигнали, а війну з себе не можемо. Адже війна в Україні не закінчилася. Вона зовсім недалеко від нас. І там вбивають, там працюють, і там живуть. І я хочу, щоб мої дочки не бачили війни, – сказала Тетяна Пузійчук.
КиевVласть
9 жовтня 2019 г. 15:00
Раздел: Де у Києві
Где в Киеве взять животное из приюта
Количество бездомных животных неизменно растет, и многие приюты столицы уже не могут принимать их к себе. Поэтому им ищут новый дом с любящими хозяевами. В рамках спецпроекта “Где в Киеве” издание КиевVласть расскажет, где в столице можно взять себе кота или собаку, которые нуждаются в семье.
Все собаки и кошки в приютах привиты и стерилизованы. Все, что им остается, это ждать новых хозяев, которые подарят им тепло и кров. Если вы решили завести себе животное, не покупайте его, возьмите четверолапого друга из приюта. Таким образом вы найдете себе питомца по душе и поможете ему обрести новый дом.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Приют Сириус
Сейчас в приюте фонда “Сириус” проживает около 2400 собак и котов. Все животные привиты, у них есть крыша над головой, еда и необходимое лечение. Коммунальные ветеринарные клиники Киева оказывают животным необходимую медицинскую помощь. Фондом проводятся акции, информационно-просветительская работа в отношении беспородных животных. Все желающие могут также помочь приюту материально или же взять себе в дом нового питомца – собаку или кошку.
Адрес: с. Федоровка
График работы: с 11:00 до 16:00
Сайт: dogcat.com.ua
Большое сердце милосердия
Фонд “Большое сердце милосердия” – это независимая частная благотворительная организация, которая руководит действующим приютом для собак “Большое сердце”, который стал началом чуда для многих бездомных животных. Он был открыт в августе 2012 года. Теперь здесь на постоянном попечении находятся около 50 питомцев. А также разнообразные зоозащитные проекты и множество счастливых историй. Здесь себе также можно найти четверолапого друга.
Адрес: ул. Большая Васильковская, 97
График работы: уточнять по телефону +380965929617
Сайт: big-heart.com.ua
В добрые руки
Организация занимается защитой бездомных животных. Бездомные животные – это те домашние животные, которые из поколения в поколение по тем или иным причинам оказывались на улице. Их популяция растет с каждым днем, пополняясь новыми особями. Помощь каждого из Вас даст возможность сделать жизнь этих питомцев лучше, а также найти им хозяев, которых они так ждут. Также питомцев отдают в добрые руки, ищут для них новые семьи.
Адрес: уточнять по телефону +380981778434
График работы: с 10:00 до 20:00
Сайт: dobri-ruky.com.ua
Приют Gaia
Gaia представляет десятки питомцев, которые готовы к тому, чтобы стать частью Вашей жизни. Все питомцы стерилизованы и привиты, имеют ветеринарные паспорта. Коты приучены к лотку, собаки – к выгулу. Каждое животное имеет свой характер и особенности. Есть молодые и активные, есть спокойные, не требующие сильных нагрузок. Есть кошки с характером, красивые и независимые. Есть нежные, безопасные для деток. Здесь многие помогут найти себе нового члена семьи – четверолапого друга.
Адрес: уточнять по телефону +380676568433
График работы: с 09:00 до 17:00
Сайт: dogicat.com.ua
Happy Paw
Благотворительный путь Happy Paw начался с опеки над приютами и со временем разросся в большое количество проектов и инициатив. И это только начало приключений, впереди еще множество подвигов и свершений. Для людей, которые работают в Фонде, ежедневные добрые дела – не обычная рутинная работа. Это их стиль жизни, мировоззрение, привычка, мечта и смысл. Они – душа Happy Paw. Здесь каждый желающий может взять себе домашнего питомца и стать для него новой семьей.
Адрес: ул. Шота Руставели, 44
График работы: с 09:00 до 18:00
Сайт: happypaw.ua
Adopt Don’t Stop
Adopt Do not Stop начал свою работу как волонтерская инициатива 3 года назад. За это время приют расширили свою деятельность от локального спасения животных в комплексную программу решения проблемы бездомных животных. Приют постоянно ищет поддержки у небезразличных. Сейчас совместно с вокалистом группы Epolets Павлом Вареницей, приют организовал благотворительную акцию. При помощи аукциона, певец планирует собрать средства, которые будут направлены волонтерам Adopt Don’t Stop для спасения и поиска дома для животных. Поучаствовать в акции может любой желающий, а заодно подобрать себе пушистого члена семьи. Финал аукциона – 15 октября.
Адрес: https://m.facebook.com/adoptdontstop/
Сайт: https://adoptdontstop.com/friends
В следующих текстах проекта “Где в Киеве”, вы узнаете, где в столице Украины посетить заведения для детей.
Заглавное фото: mentalfloss.com
КиевVласть
28 серпня 2019 г. 15:20
Раздел: Стиль
Гастротур по Берліну: пиво, каррівурст, пончики та нічні клуби (фото, ціни, меню)
Відомий київський фуд-блогер Інна Гордієнко відвідала Берлін – столицю клубного життя Європи. Але на те й фуд-блогер, щоб знайти смачні місця та допомогти неофіту смачно їсти та пити між танцями та івентами.
Хтось скаже, що Берлін – тільки для поціновувачів вечірок та нічних клубів. І це частково правда. Але тільки частково. Бо для тих, хто любить смачно поїсти та випити – Берлін також підходить ідеально.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
День перший
Заплануйте похід до знаменитої берлінської Телевежі, місцевої Ратуші та площі Александерплац. Звідти відправляйтеся вечеряти до ресторації з історією та із справжньою німецькою кухнею – “Zur Gerichtslaube”.! Знайти його дуже легко – всього в 100 метрах від Ратуші та Вежі.
Назва ресторану перекладається приблизно як Судовий двір, і дійсно в 1270 році на місці закладу одночасно з будівництвом ратуші був споруджений справжній середньовіковий суд. Звичайно з того часу будівля суду була три рази зруйнована і заново побудована.
Окрім неймовірно смачної кухні, ви отримаєте величезне задоволення від розуміння того, що знаходитесь в одному із найстаровинніших будинків Берліну.
Влітку краще зайняти столик в дворику Геріхцлаубе – під каштанами. Мені навіть здалося, що я вечеряю в рідному Києві. Хоча страви, які ми куштували, я точно в Києві під каштанами ще жодного разу не їла, і навряд чи спробую. Щоправда, щоб посидіти на літній терасі, вам доведеться почекати – ресторан користується неабиякою популярністю і тому тут завжди жива черга з відвідувачей.
Кухня тут не просто традиційна, вона – неймовірно смачна! Зрозуміло, що ковбаски, шніцель та печінку по-берлінськи, ви знайдете в будь-якому ресторані Берліна, але за смаком вони будуть відрізнятися. А ось прусську шлахтеплатте, велику берлінську підкопчену рульку та печеню зі свинини по-староберлінськи – в кожному закладі не подають. За такими стравами раджу їхати саме сюди – і повірте, ви не пожалкуєте.
Отже, чим ми тут від пуза наїлися, і що я вам рекомендую обов’язково замовити в “Геріхцлаубе”:
берлінський суп-гуляш з додаванням пива Берлінер Вайссе – 6,80 євро;
перловий суп з чорносливом, як його готували в 19 сторіччі – 6,80 євро;
шніцель із свинячої корейки з відвареною картоплею, горошком та морквою – 14,90 євро;
велика берлінська підкопчена рулька з тушкованою квашеною капустою, гороховим пюре та маринованими огірками – 17,50 євро;
пруська шлахтеплатте – кров’яна ковбаска, ліверна ковбаска та свиняча грудинка з тушкованою квашеною капустою та смаженою картоплею – 15,80 євро;
велика смажена берлінська сосиска з капустою та картоплею фрі – 12,90 євро;
пиво Пілзнер – традиційне берлінське пиво – 4,90 євро за 0,5 літра;
шеффенське пиво, зварене по старовинному рецепту – 5 євро за 0,5 літра;
морозиво-асорті з двох кульок на вибір (печиво, йогуртово-ягідне, ванільне та шоколадне) – 4,50 євро
Гастрономічне задоволення я вам гарантую! Якщо повернуся до Берліну, а впевнена, що так і буде – обов’язково ще раз завітаю до цього ресторану. Тож і вам раджу його не оминути.
Фактично в 50 метрах від ресторану знаходиться чудовий вар`єте-бар “WildeMatilde Cocktailbar”.
Після ситної вечері це найкращий варіант розвіятися: випити гарних коктейлів, подивитися на танцюючих на барі дівчат та послухати чудову музику.
В меню великий вибір коктейлів, тістечок і морозива.
Візьміть:
Pink Lady – 8,40 євро, на текілі, з Martini Rosso і кавунним сиропом, подається із шматком свіжого кавуна;
Summer Breeze – 7,90 євро, на джині, з лікером Lillet, подається з свіжою полуницею.
День другий
Місце скупчення всіх туристів та визитівка Берліну – Бранденбурзькі ворота та будівля Рейхстагу. Якщо у ваших планах відвідати ці місця, обов’язково завітайте до “BERLIN Pavillon am Reichstag”. Цей заклад знаходиться просто через дорогу від Бундестагу просто біля каси квитків та запису до відвідування німецького Парламенту.
Це звичайне кафе із самообслуговуванням, але їжа від того не менш смачна за ресторанну, а затишна тераса під тінню дерев – сприятиме вашому апетиту в спекотне літо. Тут можна дуже смачно поснідати, з’їсти знамениті берлінські пончики, відварну або смажену сосиску та випити чудового свіжого пива.
Отже, що раджу тут спробувати:
оригінальну гігантську берлінську ковбаску карі з картоплею фрі або смаженою (на вибір) – 7,90 євро;
шніцель по-віденськи із вершковим соусом із шампіньйонів та смаженою картоплею – 12,90 євро;
пара віденських сосисок з булочкою та баутцнерською гірчицею – 3,90 євро.
Під ці страви ідеально смакує свіже розливне місцеве пиво. Вибір чималенький, коштує від 3 євро за 0,3 літра, 4,50 за 0,5 і навіть є літрові келихи за 8,50 євро. Німці, як правило, беруть літрове пиво).
Для сніданку рекомендую взяти тут тістечка і знамениті берлінські пончики. Що ми спробували:
яблучний пиріг – 3,30 євро;
пончик по-берлінськи – 1,90 євро;
шоколадний торт – 3,90 євро.
Ну і звичайно під солоденьке насолоджуйтесь кавою, вона тут від 1,90 євро за еспресо до 3 євро за латте.
Якщо ваша поїздка випала на п’ятницю або суботу, не забудьте відвідати знамениті нічні клуби, куди з'їжджаються молоді з усієї Європи – “Berghain”, “Watergate”, “Tresor”, “White Trash” і звичайно “KitKatClub”.
“KiKatClub”, фото: скрин с Youtube
На жаль, фото з відвідування клубів не маю, бо там суворо заборонено знімати і камеру на вашому телефоні на вході заклеють. Але це не біда – те, що ви побачите та почуєте, не забудеться вам ніколи.
Клуб “White Trash”, фото: timeout
Ми не могли упустити таку можливість і відвідали клуб “Tresor” – легендарний клуб, де вперше почали грати електронну музику. На жаль, в інші клуби ми не змогли потрапити – face control тут дуже жорсткий, і незалежно від вашого вигляду, віку та вбрання, вам можуть сказати – ні. Сваритися марно, щось доказувати – також. Просто в одному місці може пощастити – в іншому – ні.
Клуб “Tresor”, фото: pinterest.co.uk
Хоча, скажу чесно, краще бути дуже просто вдягненими і не відрізнятися від місцевих – туристів не дуже жалують в клубах. А краще, взагалі, бути схожим на фріка – тоді ваш прохід в нічний заклад на 90% гарантований.
Після “Tresor”, якщо матимете ще сили – прямуйте в “Bar 39”, він також знаходиться в районі Кройцбергу (турецький район Берліну). Тут можна усамітнитися і випити чудових коктейлів під гарну фонову музику. Ми замовили класичний Negroni (6,90 євро) та не класичний Zombi (7,90 євро).
Атмосфера та інтер’єр змусять вас випити не один коктейль за вечір, просто ми туди потрапили вже під закриття і не встигли спробувати більше. До речі, бар працює до 4 ранку, що теж в плюс!
День третій
Щоб побачити залишки Берлінської стіни – вирушайте на пошуки Чекпоінт Чарлі. Для тих, хто не в курсі – це один з найвідоміших пунктів перетину кордону між Східним та Західним Берліном часів Холодної війни. Знаходиться цей пункт на вулиці Фрідріхштрассе.
Коли будете йти вздовж неї – обов’язково зайдіть випити кави в німецьку мережу кав’ярень – “Einstein Kaffee”. Кава нереально смачна, тому дуже раджу пити її саме тут, тим більш, що цих кав’ярень достатньо багато, лише на вулиці Фрідріхштрассе я нарахувала майже дві підряд. Коштує від 1,90 євро за еспресо до 3,90 за капучіно
Повертаючись звідти, заплануйте похід до Берлінського собору та Аквадому. Поруч з Берлінським собором на частині музейного острову знаходиться “Allegretto Gran caffe”. В кожному місті є своє Гранд кафе, і Берлін – не виключення.
Тут можна спробувати справжню німецьку кухню на залитій сонцем терасі, фактично на набережній річки Шпреє. Заклад ділиться на дві частини – одна з італійською кухнею, інша – з традиційною німецькою.
Але, оскільки ми все ж таки хотіли проникнутися справжніми німецькими стравами, то всілися на другій частині.
Отже, чим раджу вам тут поласувати:
мітболи з запеченою картоплею та салатом з буряка – 12,90 євро;
справжня берлінська карівурст (сосиска) з картоплею фрі та карі – 9,90 євро;
берлінський Pilsner – 5,50 євро за 0,5 літра.
Звичайно, тут є і традиційний Шніцель – 19,90 євро, і Тафельшпіц (відварена яловичина) – 14,90 євро
А от за морозивом йдіть на італійську частину ресторану – там можете вибрати на любий смак. До речі, морозиво в Берліні неймовірно смачне! Як на мене, набагато смачніше, ніж в Італії. Обов’язково візьміть кульку йогуртового – воно шедевральне! Коштує кулька морозива приблизно усюди однаково – від 1,50 до 2 євро.
Читайте та смакуйте: Гастро-тур Венецією: cikketti, каракатиця, морозиво, тірамісу та негроні (фото та ціни)
Після вечері та морозива, просто спускайтесь пару метрів вниз і влаштуйте собі прогулянку на кораблику річкою Шпреє – це буде повноцінне завершення вашої смачної трапези та короткого вікенду в Берліні.
Якщо ж під вечір зголоднієте, завітайте ще раз на Александер плац. Там є чудовий заклад “ALEX”, який відкритий аж до 1 ночі (як правило, кухня в закладах Берліну працює до 10 вечора, максимум до 11).
Тут вас нагодують навіть о 12 ночі, а ще перевага цієї ресторації в тому, що тут не тільки традиційна німецька кухня.
На третій день нам чесно трошки набридли шніцелі та ковбаски, тому ми із задоволенням з’їли бургер та карі.
Отже, рекомендую:
Joe’s Honey Mustard Burger (з картоплею фрі та кетчупом) – 13,20 євро;
Chicken Korma – 10,30 євро;
Berliner Pils (пиво) – 4,40 євро;
Spaghetti eis (морозиво зі спагетті) – 5,50 євро.
Морозиво із спагетті – такого ніде більш ще не бачила, і пробувала вперше. В Берліні – це модна страва і дійсно мені прийшлася дуже до смаку. Бургер був на п’ятірочку, а моє улюблене карі – на всю десяточку.
Насправді “ALEX” – дуже туристичне місце під Телевежею, і як правило, в таких закладах їжа достатньо посередня. Але нам сподобалось, мабуть тому, що це був останній чудовий вечір в Берліні, а може ми були занадто голодні. Як би там не було – рекомендую!
Сподіваюсь, мій гастротур Берліном вам сподобався, але як то кажуть, краще один раз побачити, ніж сто разів почути! Тому, неодмінно відправляйтеся смакувати цю європейську столицю самотужки, і просто візьміть до уваги мої рекомендації. А щоб не пропустити наступні, стежте за моєю сторінкою у Facebook та сторінкою в Instagram.
Читайте та смакуйте: Сім чудових ресторанів Одеси (фото, відео, меню, ціни)
Фото автора
КиевVласть
24 серпня 2019 г. 09:00
Раздел: Стиль
“Мурка”: з Іловайську вибралась, а з пасток чиновників – не зовсім
Біля трибуни стадіону “Піонер”, де проходили Національні Ігри Нескорених, весело сміється жінка років сорока. Навіть не подумаєш, що вона має якісь поранення… Так весело і легко вона стріляла з лука, плавала…
Одеситка Ганна Ільющенкова, повернувшись в 2015 році після багатомісячного лікування з Литви, дізналася, що її навіть немає в списках добровольчого підрозділу. Їй чиновники кинули в обличчя: “Вас ніхто не посилав, ви ж самі пішли воювати….”.. Аня виховала сина, має освіту медсестри і ще дві вищих освіти. В 2014 році жінка допомагала в військкоматі під час медкомісії. Один із командирів батальйону “Донбас” розповів, що його молодший брат загинув лише тому, що поряд не було медика. Бійці всі як один стверджували що на передовій дуже не вистачає медперсоналу, а самі вони часто не знають, як надати собі й товаришам першу медичну допомогу. І Аня лишає свого чотирнадцятирічного сина на батьків, бере на роботі додаткову відпустку, й їде на фронт. Спочатку було Курахово, а через кілька днів – Іловайськ.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
– Ви підписали контракт?
- Ні, все було на словах. Я спитала: “Що привезти?” Мені відповіли: “Лише бинти”. Ну, я взяла найнеобхідніші речі й поїхала. Так я потрапила в Курахово. Там тоді був штаб…Я уявляла собі великий шпиталь, де не вистачає медперсоналу й де я, поки у відпустці, зможу допомагати хлопцям. Насправді, все було зовсім не так.
Анна згадує перших поранених бійців, які померли в неї на руках:
- Прямо у нас на руках загинув “Котик”, ми не могли йому навіть першу допомогу нормально надати , тому, що там через велику кровотечу потрібно було негайне хірургічне втручання. Того ж дня помер ще один боєць, позивний “Кущ”, – у нього развинувся перитоніт. Він не дожив до евакуації буквально години 3-4.
Жінка згадує найстрашніші бої 16 і 26 серпня 2014 року під Іловайськом: “16 серпня, під обстрілом мене переправили на околицю Іловайська, де в приміщенні школи тримали оборону бійці кількох підрозділів. Лазарет розмістили в спортзалі. З його вікон постійно вівся вогонь по наступаючим терористам, а на підлозі щодня прибавлялися поранені бійці. Лікарів було два: психотерапевт с позивним “Дрин”, медсестра “Мері” й досвідчений лікар “Мир”. Але він повіз партію поранених і в школу вже не повернувся, а “Дрину” довелося взяти в руки автомат, – згадує Анна, — Я колись працювала в реанімації, знала, як провести протишокову терапію, зупинити кров, вводити препарати в вену. Але тут довелося згадати навіть те, чого я ніколи сама не робила. Найтяжчими днями були 26 -28 серпня, коли нас ГРАДами покривали кожну годину, з 6 ранку й до глибокої ночі. Ми з нетерпінням чекали підтримку. Обіцяли, що техніку з параду на День Незалежності направлять до нас. Але так і недочекалися... 26-го машина, яка повезла поранених на наш блокпост, повернулася назад — ми опинилися в повному оточенні. З ранку до ночі школу поливали снарядами з “Градів”. Спочатку закінчилися продукти, потім медикаменти – нічим було навіть поранених перев’язати – і, нарешті, скінчилися боєприпаси. В школі разом з нами потрапили в оточення кореспонденти якогось німецького телеканалу. З їх телефонів ми вийшли на зв’язок з керівництвом. Відповідь шокувала: “Чекайте, вас виведуть”. Дочекалися не всі: бійці помирали без медичної допомоги. Ми тоді ще не знали, що обіцяний “зелений коридор” стане коридором смерті. Нам було наказано йти під білими прапорами, здавши зброю, але наші бійці на таке не погодилися, тому ми йшли зі зброєю під нашими прапорами. Ми всі вже тоді зрозуміли, що йдемо на смерть, але іншого виходу не було. 29 серпня нас обстрілювали з усіх боків, проти нас перли танки й артилерія. Переді мною підірвався автобус, в якому заживо згоріли наші хлопці. Ми чудом встигли проскочити. Але тут мене й зачепило.
Аня з посмішкою, ховаючи біль і сльози, розповідає страшну правду виходу з оточення: як горіли машини разом з бійцями, як їх розстрілювали російські танки, гранатомети й кулемети… Про своє поранення медик говорить знехотя, мовляв, усе – в минулому, попереду – життя. А поранення Аня отримала майже не сумісні з життям: розірвані ноги, розтрощений хребет, осколочні поранення в живіт, легені, руки – не було живого місця. “… Було відчуття, що ти на секунди піднімаєшся над землею. Мізки працюють, голова працює. Ти усвідомлюєш, що з тобою щось трапилося, але поки що не розумієш, що саме. І болі немає зовсім… лише страшенне безсилля… Мене витягнув на собі Володя з позивним “Вєтєрок”. Я то втрачала свідомість, то приходила до тями… Пам’ятаю, як нас захопили в полон російські військові (шевронів у них, звичайно ж, не було, але ніхто своєї приналежності до російської армії не приховував), як один з них вигріб у мене з кишень усе: гроші, банківські картки, документи, два телефони, і навіть здер два золотих колечка й сережки. Залишив лише дерев’яний хрестик на мотузці. …. І, мабуть, навіки врізався в свідомість обіцяний Росією “зелений коридор” в бік окупованого Іловайська. Всі обочини були буквально завалені тілами вбитих українських солдат. Спалений автобус “Богдан”, всередині якого сиділи й стояли, притулившись один до одного, обвуглені люди – наші бійці, які намагалися вийти з оточення”.
А далі був жах полону, знущання, голод, вмирання від страшної крововтрати, нестерпного болю й інфекції, яка потрапила у відкриті рани.
“Три доби мені не давали ні їжі, ні води. Мабуть, найтяжчим було очікування. Очікування смерті через зґвалтування. Це було озвучено в деталях – як усе відбуватиметься. А потім мене зариють десь у посадці... Легка смерть була бажаною. і я просила: “Просто застреліть мене, просто застреліть”...
Але доля дала шанс на життя. Третього вересня представники Червоного Хреста забрали полонених поранених українських солдат (разом з Ганною обміняли десять українських бійців) і відвезли до польового шпиталю в Запорізьку область, а звідти вертолітом – в Дніпропетровську лікарню імені Мечникова. Стан Ганни був критичним, якщо не сказати безнадійним. І тут Литва запропонувала допомогу в лікуванні найтяжчих поранених українських бійців. І сталося диво! Пацієнтка вижила і всупереч прогнозам і засторогам лікарів уже через місяць почала ставати на ноги. А напередодні нового року Аня умовила лікарів, щоб її відпустили додому. Насамперед бойова медсестра поїхала до Дніпра, в лікарню імені Мечникова, щоб оформити свої документи. Але виявилося, що у неї немає двох довідок по формі “N1” и “N5”, без яких неможливо отримати документи. Ці довідки надає батальйон Ливно, але ні в списках учасників АТО, ні в особовому складі батальйону “Донбас” прізвище Ганни не значиться. Хоча є й довідка, підписана в. о. командира батальйону майором резерву С. Стояном і заступником командира в/ч 3027 полковником І. Юрченком, і медаль “За доблесну службу”. Але не було військового квитка і довідки, що поранення жінка отримала саме в ході бойової операції під Іловайськом. В батальйоні медику цинічно сказали, що зарахувати її на службу можуть, але не заднім числом, а груднем місяцем, тобто, через півроку після бойових дій, після поранення, полону, Іловайського котла…
- Дуже боляче усвідомлювати, що ти, після всього, що пережив, повертаєшся додому й розумієш, що тебе тут ніхто не чекає (окрім сина), ти нікому не потрібен і нічого не можеш довести, – каже медик-волонтер, – Практично всі, хто пройшов через Іловайськ, мають поранення, але не мають грошей, ледве виживають. Їх просто забули. Наприклад, Сергій із Києва до війни був прекрасним штукатуром і добре заробляв – йому ампутували ногу, в нього німіють руки, іноді – все тіло, і тепер йому не під силу стрибати з кельмою. Його потрібно переучувати. Але йому ніхто не дає ні копійки. Він навіть інвалідність не отримав. Мені дали групу чисто випадково, в зв’язку з тим, що я пішла в АТО, будучи в штаті поліклініки. Багато колишніх бійців уже згодні з тим, щоб їм давали не військову групу, а звичайну. Нехай поранення, кулі закреслюються, нехай пишуть хоча б, що у людини була серйозна травма. Але адвокати нас застерігають: “Нам буде набагато складніше потім доказати, що було поранення”. Ну чому люди повинні підтверджувати очевидне? У них витягали кулі, а наша дурацька медицина ставить їм діагноз “травма”. Зі мною було те ж саме. Багато колишніх добробатівців реально голодують, злидарюють, не мають ні грошей, ні ліків…. Але ж це – вчорашній воїн, який вийшов живим з-під вогню, а тепер принижений, як останній бомж. Батальйон “Донбас” – це добровольчий батальйон. Його юридично просто не існує. Тобто, фактично він є, а на папері його немає. Оскільки ми формально відносимося до в/ч ЗСУ номер 3027, мене потрібно було якось включити в особовий склад цієї частини, а вже з Іловайськом будемо розбиратися потім. Мені видають направлення на проходження медкомісії, а там починається маячня. Лікарі мені кажуть: “Ти що, збожеволіла? Ти ж зі своїми болячками до військової служби непридатна”. Але з таким приговором я не можу потрапити до складу частини. Після поранень це неможливо. Замкнуте коло! Хто ж міг передбачити? Звідки я черпаю сили? Так ось, зовсім недавно я була близька до повного відчаю. У меня був дуже сильний больовий синдром, але не було ні потрібних ліків – налбуфіна, ні грошей, щоб їх купити. Закралась зрадницька думка: “Блін, краще б мене тоді розстріляли….”. І раптом – телефонний дзвінок від побратима: “Анют, привіт, як ти себе почуваєш? Дякую, що ти нас тоді, в Іловайську, витягла”. І біль почав стихати. До речі, я і в Литву потрапила завдяки хлопцям з мого батальйону. Вони тоді такий кіпіш підняли, що ці злякалися й відправили мене в Прибалтику.
Розповідати про всі кола пекла, які їй довелося пройти, ветеран війни Ганна Ільющенкова не хоче. Вона говорить про те, що треба жити, про те, що змагатиметься у спорті: стрільба з лука й плавання. Головне для неї перемога над собою, над своїм болем, і спілкування з друзям й рідними. Вона налаштована йти до кінця, через суди й усі можливі інстанції. Ганна запевняє, що її випадок не унікальний, і є багато героїв, які пройшли Іловайськ, але й досі не можуть відновити свої документи. Але через важкі поранення вони не мають ні сил, ні бажання продовжувати паперову тяганину. Ганна хоче добитися будь-якою ціною. З боями їй вдалося оформити статус учасника бойових дій. Минулого року вона вступила до вишу на юридичний факультет, каже, щоб захищати бойових побратимів.
“В Одесі ми відкрили реабілітаційний центр допомоги військовим – сімейна реабілітація. Час лікує й заспокоює, хоча ти згадуєш про це щодня. Зараз мені допомагає те, що за моїми плечима є родини загиблих, хлопці, які добиваються статусу УБД, і я своїм прикладом хочу показати їм, що потрібно боротися. Два роки я ходила по інстанціях, доводила, що я була в Іловайську, збирала купи документів…. Я відчуваю себе потрібною. Я розумію, що не врятую світ, не врятую країну, але я роблю маленькі кроки, щоб допомогти хоча б одній людині”, – каже Анна Ільющенкова.
Про результати минулорічного Національного відбору “Ігор нескорених” Ганна відгукується досить скептично, каже, що були підсуди. Хоча позаминулого року в Миколаєві на 1-му Всеукраїнському турнірі “Warrior legend” серед ветеранів війни, які отримали травми, поранення чи захворювання під час або в результаті виконання службових обов’язків вона виборола 2 перших місця. Зараз вона готується знову брати участь у “Іграх нескорених”.
Але доля продовжує підкидати випробування бойовій медсестрі. Як написала минулого року в Facebook журналістка і режисер фільму "Війна химер" Марія Старожицька, “Мурку” разом із сином-студентом виселяють з одеського центру соціально-психологічної допомоги у зв’язку з закінченням терміну перебування, просто на вулицю. Після розголосу в соцмережах, втручання Павла Розенка, питання негайного виселення зняте, втім, вирішення проблеми забезпечення гідним житлом медика, що врятувала життя дуже багатьом, лишається на порядку денному. А тодішній голова Одеської обласної держадміністрації Максим Степанов написав: “Вже нікого не виселяють, написав Анні Ільющенковій координати свого помічника. Не хвилюйтеся, знайдемо рішення!” Казав сліпий: “Побачимо…”.
Анні чітко сказали: “30 серпня 2019 року вас просто викинуть із приміщення! Будете жити в парку на Дерибасівскій”. Але Анна сподівається, що все якось вирішиться.
Це лише одна історія. Однієї з нескорених.КиевVласть
17 серпня 2019 г. 10:00
Раздел: Стиль
“Київ – моє місто, мені в ньому жити, мені його творити”
Київські замальовки
На світі є багато красивих міст, та жодне з них не може зрівнятися з Києвом. Цей красень, що розкинувся на схилах Дніпра , уже давно увійшов у душу, полонив серце. З ним пов’язане усе моє життя. Так, мені пощастило народитися в Києві.
Спочатку сприйняття міста було через парк “Юність” на Борщагівці, адже в ньому пройшло моє дитинство. Напевно, тоді, коли я ще лежала у барвистому візочку, усе, що бачила, це були вершечки дерев – то зелені (народилася ж у квітні), то жовті та багряні, то взагалі голі. Коли почала тупцями своїми двома, оті дерева видавалися мені казковими велетами: вони такі великі, а я маленька, дрібненька. Підростаючи, вчилася помічати дрібниці: могла з мамою довго спостерігати за бджілкою, що кружляла над кульбабкою, милуватися витонченим танком кленового листочка. Тоді мені здавалося, що Київ, у якому я живу, і є оцей парк.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Десь у рочків три мама почала вже брати мене на прогулянки містом. Яке ж то було відкриття! Кожна вуличка, кожен провулок відкривав мені свої таємниці, ніби хотів повідати їх саме мені. Напевно, ви здивуєтеся, але виявляється усе в Києві вміє говорити – треба тільки навчитися слухати. Кажуть, що вночі трапляються різні дива. Ви не вірите? Що ж, справа ваша. А я раджу вам прогулятися нічним Києвом.
Так от, уночі на київських вулицях оживають пам’ятники. Ось розміреним кроком на коні прямує в бік Михайлівського собору Богдан Хмельницький, а он Андріївським узвозом прогулюється під ручку Голохвастов із Пронею Прокопівною; вічний студент Григорій Сковорода поспішає до своєї рідної Академії; хвилями Дніпра пливе лодія із засновниками Києва Києм, Щеком, Хоривом та Либіддю. Поспішає на аеродром маестро Леонід Биков; вирушає в рейс старий трамвайчик із Подільського депо; блукає Золотоворотським сквером бронзовий кіт Пантюша; знову просить перевести його через Хрещатик “ великий сліпий” Паніковський.
Не зупиняюся, йду далі. Усюди мені зустрічаються цікаві постаті, увічнені чи то в бронзі, чи то в граніті. Та зараз вони такі живі, хочеться підійти, привітатися, поговорити. Та, на жаль, вони не помічають мене. Позаду чую чиїсь розмірені кроки. Озираюся і бачу статечного чоловіка у темному пальті. Сива борода, окуляри, які не можуть приховати розумні, але чомусь сумні очі. Складається враження, що він про щось серйозно замислився. Чоловік йде вулицею, щось уважно розглядає, хитає невдоволено головою та рушає далі. Пройшовши трохи, знову зупиняється, але цього разу на обличчі в нього з’являється задоволена посмішка. Хто ця людина? Що робить на нічному бульварі? Це Володимир Іванович Вернадський.
Ім’я цього відомого українського вченого міцно ввійшло в нашу науку, культуру, історію. Він основоположник вчення про біосферу і ноосферу, перший президент Академії Наук України.
Аж не віриться, що я зустріла таку видатну людину. Володимир Іванович продовжує свою прогулянку. Його маршрут майже завжди однаковий: бульваром до інститутів. А їх тут багато, то і не дивно. Вернадський мріяв підняти українську науку на високий щабель. І зробив це! Саме завдяки вченому на карті Києва з’явилося ціле Академмістечко. Ось і тут, на бульварі, кілька науково-дослідних інститутів. Вони вишикувалися майже в одну лінію, як на параді: НДІ проблем лиття, НДІ металофізики, колоїдної хімії та хімії води, НДІ загальної та неорганічної хімії. Радіє Володимир Іванович, що нащадки наукою займаються, проводять дослідження, роблять відкриття. Засмучує вченого те, що мало хто знає про ці дослідження. Чому ж немає алеї відомих вчених-академіків, які займалися дослідженнями в галузі хімії? Приходили б люди, дивилися на бюсти вчених, читали б про їхні діяння. Хтозна, можливо, саме прогулянка такою алеєю і спонукала б якогось хлопчину чи дівчину серйозно зайнятися хімією і стати в майбутньому академіком.
Як добре, що ім’я Володимира Вернадського є на карті мого рідного Святошинського району.
А скільки цікавого ви можете почути на Пейзажній алеї! Переконана, що таким унікальним місцем може похвалитися хіба що Київ. Тут усе НЕЙМОВІРНЕ!!! Тільки прошу: “Тихіше! Не сполохайте нікого!”. Моїм найулюбленішим мешканцем є кіт-стоніжка. Коли я вперше прийшла сюди, то з дитячою наївністю вірила, що лапок дійсно сто. Любила залазити у пащу кота і прислухалася: “Привіт, Марійко! Пограємося? Хто швидше дістанеться мого хвостика?”. Я бігла щосили і хапалася за хвостика. “Агов! Я перша!” – кричала я. Мені подобалося ходити алеєю, лягати на лавочки, намагатися дістати на подушках фігурки, дивитися на фонтан “Слоник”. Усі ті враження неможливо передати на папері. А потім разом з мамою я підходила до Старокиївської гори і уявляла собі оті всі історії з давнини, що вона розповідала.
Довгий час Київ завжди радував мене, захоплював своїми таємницями. Я обожнюю відвідувати Співоче поле, на якому часто проходять виставки квітів.
Чи пробували ви хоч раз розгадати загадки квіткових композицій. Дехто скаже, мовляв, посадили собі квіточки, нема куди гроші витрачати. Як мене дратують такі розмови. Дивіться на композиції та насолоджуйтесь неймовірною красою. Велетенський капелюх, біля якого я сфотографувалася, виявився магічним. Не смійтеся, але це так. Мене почали відвідувати дивні фантазії, хотілося творити, щось вигадувати. Київ – місто парків, зелені та квітів – і це так. Тож, любі гості, матимете можливість, відвідайте Співоче поле, не пошкодуєте.
Люблю на Великодні свята бувати на Софійському майдані. Там у будь-яку пору особлива аура. Напевно, недарма саме там розцвітав град Ярослава! Від давнього собору віє духом знань, просвіти. Саме тут вночі оживає історія. Недалеко височіє Михайлівський золотоверхий. Він вражає своєю красою. Шкода, що він не справжній. Так, треба подякувати за його відновлення, але хто поверне унікальні фрески, що були на стінах? Хто пояснить нам, нащадкам, чому пам’ятку ХІІ століття просто підірвали, знищили? Хто дав право невігласам нищити нашу духовну культуру? Хай не ображаються високопосадовці, але мені боляче знаходитися на території Собору. Тому швидко минаю його та спускаюся до Володимирської гірки. Тільки тут можна осягнути всю красу та велич Дніпра.
Про Київ можу писати багато. Скільки маленьких та великих вулиць пройдено! А скільки ще чекають на мене? Та є одне місце, яке назавжди залишить гіркий слід. Це Майдан. Я дуже любила гуляти на Хрещатику, піднятися до майдану Незалежності. Та події 2014 року змінили мої уподобання. Герої Небесної Сотні окропили своєю кров’ю дороги й тротуари. Я була там, на Майдані, разом з батьками, чула “Плине кача” і плакала разом з усіма, проводжала в останню путь загиблих за право України бути європейською державою. Може здатися, що я говорю з пафосом, але ні, не так. Тепер, приходячи на Майдан, я завжди беру квіти, щоб віддати шану героям Небесної Сотні, подякувати їм по-своєму, по -дитячому. А ще хочу попросити усіх можновладців, будь ласка, Майдан – не місце для розваг, не ганьбіть пам’ять про загиблих!
Я люблю свій Київ і дуже хочу, щоб він назавжди залишався зеленим, квітучим, затишним, чистим і дорогим серцю і киянам, і гостям нашого міста!
Автор: Марія Буряк
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
3 серпня 2019 г. 09:00
Раздел: Стиль
Ми не просто бавимося, ми рятуємо життя через сміх
Сміх - це унікальний та безкоштовний додаток до традиційних ліків. Про цілющість сміху відомо ще здавна. Першим лікувальними властивостями сміху зацікавився американський невролог Уільям Фрай. Він довів, що від сміху в крові збільшується кількість антитіл, які підвищують опірність організму до хвороб.
Гелотологія – наука, яка вивчає вплив сміху на людський організм. Її засновник – американський журналіст та викладач психології Норман Казінс. Він випробував на собі лікувальний вплив сміху. Попри марні спроби лікарів вилікувати Казінса від страшної хвороби – колагенозу (хвороба кісток та сполучних тканин), через декілька років сміхотерапії, він знову зміг рухатися. Терапію сміхом використовують з метою підтримки традиційних методів лікування, оскільки вона сприяє швидшому одужанню. Під впливом сміхотерапії підвищується імунітет, напружуються м'язи пресу, за ними - м'язи гладкої мускулатури кишківника, покращуючи його роботу та сприяючи виходові шлаків та токсинів. Під час сміху активізується діяльність легень, що збільшує надходження кисню в кров, та покращує виведення мокроти. Сміх зміцнює серце, сприятливо впливає на кровоносні судини, знижує кров'яний тиск та зменшує ризик утворення холестеринових бляшок, покращує стан шкіри, тонізує м'язи обличчя та покращує циркуляцію крові. Сміх сприяє зменшенню головних болей та больових відчуттів в тілі. Терапія сміхом створює відчуття здоров'я через вивільнення ендорфінів і нейропептидів, зменшує стрес, покращує настрій, допомагає бути впевненішим в собі.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Діяльність докторів клоунів
У країнах Західної Європи та США "лікарняні клоуни" складова частина оздоровчих програм великих лікарень вже протягом 20 років. У Німеччині створена асоціація лікарів-клоунів. У великих лікарнях Австрії та Нідерландів в штатному розкладі існують ставки лікарняних клоунів. В Чехії функціонує громадська організація "Лікарняний клоун". У Польщі "Доктор Клоун" існує вже понад 10 років. За цей час створено 19 осередків по всій країні. На даний час подібні організації існують в Канаді, Бразилії, Франції, Росії, Казахстані, Ізраїлі та Угорщині.
Виявляється, в Україні теж уже близько семи-восьми років діють лікарняні клоуни. Щоправда, небайдужі творчі люди дуже давно, ще з радянських часів приходили до лікарень, аби своїми виступами, сміхом, розвагами підтримати хворих, особливо дітей. Але такого поняття, як “доктор клоун” не існувало. А зараз – є. В Києві першу громадську організацію “Лікарняні клоуни” створила й очолює Марія Гавриловська.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
А з півроку тому “Лікарняні клоуни” з’явилися при Благодійному фонді “Таблеточки”, яий захищає інтереси онкохворих дітей в Україні. Фонд надає адресну, паліативну, психологічну допомогу дітям з усіма видами онкологічних, онкогематологічних і деякими видами гематологічних захворювань і імунодефіцитів.
Зустрічаємось з Юлією Ярошевич, яка є координатором групи “Лікарняні клоуни -Таблеточки”. Юля – не лише є лікарняним клоуном, а і взагалі, активним волонтером.
- З чого почалась ваша “сміхотерапія” ?
- Рік тому я познайомилася з Тарасом Обоїста, відомим лікарняним клоуном з Рівного, а він познайомив мене зі своїми колегами з різних міст. І ми почали працювати.
Лікарняні клоуни приходять у відділення, щоб змінити важку атмосферу. Налаштовуються на “хвилю” дітей, підлаштовуються під них. Вони спілкуються і це спілкування йде за “ігровими правилами”. Лікарняні клоуни повинні приходити в точно визначений час і день, для обов’язкового спілкування з дітьми. В ідеалі такі відвідини мають бути хоча б раз на тиждень – це мінімум.
- Чим можна допомогти дітям в лікарнях окрім ліків?
- Нас часто запитують, яка підтримка потрібна дітлахам у відділеннях окрім коштів на лікування. Ми зібрали можливі види допомоги, які будуть корисними для родин на складному шляху боротьби. Обирайте зручний для вас спосіб і долучайтесь!
Психологічна допомога. Вона так само важлива, як ліки. Якщо мамі страшно, дитина страждає і не має сил на боротьбу. В Київському обласному онкодиспансері ми запустили психологічну службу для батьків і дітей і наразі триває набір волонтерів-психологів.
Лікарняне волонтерство. Дітям хочеться бешкетувати, малювати, гратись навіть в лікарні. І волонтери допомагають їм повернутись в дитинство.
Виступи аніматорів. В дитячих відділеннях свята відбуваються регулярно всупереч усім хворобам, а дітей приходять розважати Крокодили, Пірати та інші круті герої. Якщо ви готові присвятити кілька годин хворим дітям, вдягайте костюм і даруйте малечі сміх!
Лікарняна Клоунада. Усмішка лікує. А клоунам в лікарні вдається неможливе: вмовити дитину прийняти ліки, піти на процедуру, посміятись.
Коробочки хоробрості. Болісні процедури рятують дитину від раку. Але коли тобі три або п’ять рочків, складно зрозуміти, чому знову доводиться терпіти біль. У відділеннях ми встановили коробочки хоробрості з маленькими іграшками, якими діти нагороджують себе за мужність після процедур. Коробочки порожніють швидко, і кожен може долучитись до наповнення.
Канцелярія, набори для творчості, книги. У відділеннях діти малюють, ліплять з пластиліну, дівчата обожнюють набори для вишивання бісером. Дітлахи відволікаються від хвороби, і за місяць витрачається багато матеріалів. Якщо ви хочете поповнити запаси, пишіть координатору Юлі Ярошевич: +380 (50) 210 01 41 (є Вайбер).
Подарунки іменинникам. Щомісяця ми вітаємо хворих діток з днем народження. І просимо благодійників здійснити дитячі мрії. Допомагати — це дарувати радість.
- У вас є спеціальні критерії відбору волонтерів?
- Звичайно. Бажано, щоб волонтерами були молоді люди 21-23 років. У Європі, взагалі середній вік волонтерів – 35-45 років. Звичайно, ми проводимо співбесіди. Кандидати в лікарняні клоуни мають бути не замкнутими, з досвідом роботи з дітьми, з життєвим досвідом, які мають поняття, що таке тяжка хвороба. Звичайно, йде підготовка і розмова з психологами. У нашій команді є люди різних професій. Дехто мав досвід роботи з дітьми, працювали вихователями, аніматорами. Але можна знайти лікарняних клоунів різних професій.
- Ваша співпраця з лікарнями є офіційною?
- Звичайно, є домовленість з головними лікарями.
- Чи були позитивні результати від вашого лікування?
- Ми не ставимо певних цілей просто розвеселити і підняти настрій, ми розуміємо, що робимо. І від настрою батьків залежить одужання дитини. Ми – маленька частинка цього процесу лікування, ми, ніби, розсуваємо стіни. Хворі діти отримують те спілкування, яке є за межами лікарні, у них звичайне дитинство, гра, казковий світ. Клоуни перевертають все навпаки – уколи, операції. Уколи – сміхотульні, операцію робимо “свинці-торбинці” тощо. Діти перестають боятись уколів, а головне лікарів, адже клоуни теж як лікарі – в халатах. У іграх ми йдемо за дитиною. Ще одна наша перевага – клоуни дають можливість дитині сказати “ні”. І це нормально, якщо хворі діти себе погано почувають і кажуть, що не хочуть нікого бачити. Завоювати повагу дитини і розговорити її – це тяжка праця. У старших, а особливо у дорослих, комплексів і страхів більше, тож на контакт вони не йдуть довго.
Ось такі вони – лікарняні клоуни. До кабінету зайшли три звичайні дівчини, а вийшли веселі клоуни і почали заходити до палат. Діти радо зустрічали їх, а батьки сміялися, навіть більше, ніж діти. З ким спасали клоуна Булочку, щоб та не відлетіла від укусу чарівного слона, а з ким писали любовного листа до коханого Елі… Діти веселилися, цікавилися іграшками, отримували повітряні кульки в подарунок… У палаті створювалася атмосфера свята, якої зазвичай не буває в онковідділенні.
На початку літа, в Міжнародний день захисту дітей на подвір'ї відділення онкогематології столичного “Охматдиту” весело розважалися понад 50 маленьких пацієнтів лікарні. Повітряні кульки, клоуни, артисти на ходулях, гучна музика, фокуси й малюнки на асфальті, ігри й солодощі… Організатори заходу – благодійний фонд "Таблеточки" – запевняють: піднесений емоційний стан дітей прискорює одужання.
12-річний Андрій у інвалідному візку, хоч і не може поворухнути ні руками, ні ногами, але весело “танцює” головою. Хлопчик жестом показує клоуну, що хоче йому щось сказати. Нахиляюся. “Я знову хочу грати і футбол”, – шепоче Андрій, – “І гратиму. Чотири місяці тому, коли я зірвався з даху будинку, ніхто не вірив, що я взагалі житиму. А тепер я розмовляю, можу трохи сам їсти. Я тренуюся. Тільки ви приходьте частіше!”
До речі, в "Охматдит" знову повернулися психологи й педагоги, які працюють з маленькими пацієнтами, щоб ті, за довгий термін лікування, не втратили соціальні навички.
А ще в червні фонд “Таблеточки” провів четвертий День пам’яті. Родини, лікарі, психологи, команда фонду, волонтери зібралися разом, щоб згадати дітей, які пішли з життя через рак. До свята долучилися й відомі музиканти, серед яких Марічка Падалко, группа СКАЙ, квартет струнних інструментів з Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського та інші.
День пам’яті — це про життя і про те, що любов і пам’ять залишаються з нами назавжди. І це надзвичайно важливий день для сімей. Ось що пишуть батьки:
“Дякую, що ви є в нашому житті, за пам’ять, за емоції, за день, проведений в колі близьких за духом людей! Ви даєте новий ковток повітря після страшної втрати”.
Хочете долучитися – ласкаво просимо до Товариства червоних носиків!
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”КиевVласть
24 червня 2019 г. 12:46
Раздел: Новини
Первый этаж Фастовского горсовета отремонтируют за более чем 2 млн гривен (видео)
6 июня 2019 года на заседании 55-й внеочередной сессии Фастовского городского совета стало известно, что ремонт первого этажа здания горсовета обойдется бюджету города в более чем 2 млн гривен. Примечательно, что сюжет о принятом на сессии решении вышел только 20 июня, а на официальном сайте горсовета Фастова и на странице в Facebook нет информации ни о данной внеочередной сессии, ни о каких либо решениях связанных со сметой и ремонтом горсовета.
Об этом KV стало известно из сюжета телеканала “Фастов ТВ”, который был размещен на сервисе YouTube 20 июня 2019 года.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
6 июня 2019 года на заседании 55-й внеочередной сессии Фастовского городского совета депутаты единогласно проголосовали за приобретение жилья владельцам четырех непригодных для жилья квартир, пострадавшим от взрыва газа по ул. Садовая, 10. Депутаты также утвердили отчет о выполнении бюджета Фастова за первый квартал и положение об отделе капитального строительства исполкома горсовета.
По словам авторов сюжета, согласно сметы ремонт первого этажа горсовета обойдется городу в более чем 2 млн гривен. Принималось ли депутатами какое-то решение, касательно данной сметы или была лишь заслушана информация из сюжета понять не представляется возможным.
Примечательно, что сюжет о принятом на сессии решении вышел на “Фастов ТВ” только 20 июня, а на официальном сайте горсовета Фастова и на странице в Facebook нет никакой информации ни о проведении данной внеочередной сессии, ни об утверждении депутатами сметы ремонта горсовета.
“Сегодня, 6 июня, состоится внеочередная сессия городского совета, которая рассмотрит вопрос приобретения жилья владельцам еще трех нежилых квартир”, – сообщается на сайте горсовета в анонсе внеочередной сессии.
Напомним, ноября 2015 года председателем Фастовского горсовета является Михаил Нетяжук.
Как сообщала ранее KV, губернатор Терещук назначил исполком Фастовского горсовета ответственным за покупку жилья горожанам, лишившимся крова по причине взрыва в жилом доме на Садовой, 10 в декабре минувшего года. О трате денег из государственного и областного бюджетов соответствующий комитет должен будет отчитаться Киевоблгосадминистрации до декабря 2019 года.Читайте: В Фастове несколько лет не убирают мусорные свалки с кладбищ (видео)
Фото: Wikimapia
КиевVласть
12 травня 2019 г. 10:00
Раздел: Стиль
Ви все зможете: головне – вірити!
“… Ми пишемо й читаємо про героїв і “героїв”, про ворогів і політику, реформу медицини й про те, як “усе погано”! А чому не розповісти про звичайних людей, які лікують душевні рани? Коли я повернулася з війни, жоден психолог військового шпиталю не потурбувався знайти підхід “до маленької колючої рибки” яка ховає свої біди й проблеми за посмішкою й войовничим характером”. А тоді здивовано розводять руками: “І чому стільки суїцидів серед військових?”, - схвильовано бринить у слухавці голос Народного героя України, парамедика Олени Мосійчук з позивним “Мальок”, - Але мені пощастило. Я зустріла психолога Юлю, яка витягла мене й ще деяких моїх побратимів із болота зневіри. Якби не вона, хто зна, чи не поповнили б ми список суїцидників…. Чого б про таких “невидимих чарівників” не писати?”
А й справді, чого б і ні? Психолог і гештальт-терапевт Юлія Онухова не відразу погодилася на зустріч, а лише дізнавшись, хто попросив розповісти про неї.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Молода тендітна жінка з проникливим поглядом захоплено розповідає про свою роботу.
За першою освітою я – історик, закінчила істфак Донецького університету, але ще в 23 роки я знайшла своє покликання в житті – допомагати людям побороти свої страхи й переживання. І почала вчитися. Практикувати, знову вчитися, шукати свій духовний шлях розвитку, - розповідає Юлія, - Якось я подумки відмотала своє життя назад, як кіноплівку й чітко згадала, що ще своїх 5 років я примиряла дітей в садочку, в школі налагоджувала дружню атмосферу, в особистих стосунках завжди знаходила компроміси й гармонізувала спілкування. Все було визначено ще з дитинства - бути в майбутньому психологом.
Юля вивчала й вивчає різні психологічні практики й напрями, бере на озброєння кращий досвід світової науки. Майже 15 років вона серйозно займається йогою “космо-енергохиллерст”, навіть деякий час жила в Індії. А зараз займається немедичним психологічним консультуванням, life-коучингом і психотерапією.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
- Моя робота, в основному, це допомога дорослим людям, молодим парам і сім’ям, які стикнулися з різними життєвими труднощами, але не опустили руки, бажають змін на краще. Я допомагаю людям “розчистити” бачення, справитися з накопиченими тяжкими станами, для того, щоб знайти стійкість і правильне розуміння суті реальності. Мій девіз в роботі — привести в гармонію всі внутрішні процеси клієнта і навчити обходитися в житті без психолога. Можливо, на мій вибір вплинули ще два фактори, - ділиться своїми переживаннями Юлія, - В чотири роки я пережила клінічну смерть, після якої стала більше розуміти людей, навіть дорослих. А ще моя прабабуся лікувала людей травами, словами, молитвами. Вона за власні кошти збудувала в селі церкву. Я взагалі переконана, що кожна людина народжується з тими чи іншими задатками й талантами – треба їх лише помітити й розвивати. Головне – їх вчасно розпізнати. Ось мій синочок у своїх 2 рочки – природжений лідер. Він керує всіма, і мною теж. До того ж, керує розумно.
В яких ситуаціях необхідна моя допомога? Насамперед, це проблеми емоційного характеру: самотність, присутність страху, боязні, занижена самооцінка, віра в нездатність досягти значних висот, почуття провини, образи, прихована заздрість, внутрішні переживання: тривоги, постійний стрес, безпричинні хвилювання, пригнічений стан, ознаки апатії, емоційна дисгармонія, раптові прояви агресії, депресивний стан, недовіра до навколишнього середовища. Це проблеми у відносинах з партнером: ніяк не налагоджуються стосунки, взаємозв’язок, раптово виникають конфлікти, образи на один одного, сварки через дрібниці, недовіру, зради, почуття нещасної любові, труднощі, пов'язані з сексуальним життям. Звертаються до мене і через проблеми у стосунках з батьками: постійне почуття провини перед батьками, скрутне спілкування, “натягнуті” відносини, нерозуміння з боку рідних, невизнання особистості, відхід від батьків. Особливі звернення – які стосуються так званої кризи особистості: не розуміння сенсу буття, його безнадійні пошуки, стресові ситуації, викликані сильними емоційними потрясіннями і змінами (зміна місця роботи, різкий занепад кар'єрного зростання), переїзд, вагітність, народження дитини, духовна криза. Останнім часом доводиться працювати над вирішенням проблем клієнтів з ЛГБТ, їх рідних і друзів: невизнання, неприйняття своєї особистості, віра в “неправильність” своїх поглядів і уподобань, перепони на шляху до мети, викликані сексуальною орієнтацією, складності з гендерною ідентичністю; переживання публічного розголошення інформації (аутинг), добровільне визнання своєї належності до сексуальних меншин, складності, викликані сексуальної ідентичністю близької людини, члена родини, друга. Але найбільш важкими є проблеми, пов’язані з наслідками психологічної травми: військові психологічні травми, дитячі психологічні травми, пережите зґвалтування, зловживання сексуального характеру, моральне придушення в сім'ї, фізичне, психологічне насильство, пригнічений психічний стан на роботі, втрата дорогої людини, смерті, з якими люди стикаються в зоні бойових дій, внутрішні проріджування через затяжну хворобу.
Лікування ПТСР – людина в намальованому колі
Під час подій на Майдані я йшла до людей, спілкувалася з ними, надавала психологічну допомогу в Українському Домі. А коли почалася війна на сході України, до мене почали приходити й телефонувати жінки-волонтери й жінки-військові: неврози, розлади психіки, панічні атаки, нерозуміння як бути й жити далі, як адаптуватися до мирного життя. В таких випадах я часто використовую психологічну техніку “Коло”. Спочатку я пропоную клієнту на звичайному листку намалювати коло, в центрі якого – людина. Поруч намалювати або написати всі почуття й відчуття, які навалилися на людину за останній час (негативні). У тебе є вибір - створити нове поле життя, тобто намалювати нове коло. І нові бажання, позитивні думки. Можна малювати стільки кіл, скільки буде мрій, бажань, ідей. Необхідно відчути, пропустити через себе кожне коло на рівні енергії. Й описати свої відчуття на фізичному рівні. Нейрофізіологи стверджують: “Кожна думка – нейронний заряд, кожне слово – матеріальне. Це - афермації”. Часто люди, які пережили сильні стреси, війну, знаходяться в стані так званого “болота”, невизначеності, але з цього можна вийти в “ресурсний стан”. Далі – робота кожного дня. Через 2-3 місяці – чітко визначені позитивні зміни. Головне – не втягуватися в агресію, не подавляти почуття, а проживати, проговорювати їх.
Юлія з обуренням і сумом зазначила, що зараз на весь Київ з учасниками бойових дій у Києві працюють лише п’ять спеціально підготовлених психологів і стільки ж громадських організацій, які можуть грамотно надавати психологічну допомогу ветеранам війни. А для жінок-ветеранів, яких сьогодні – понад 12 тисяч, взагалі немає ніяких програм реабілітації, хоча їм це потрібно значно більше, ніж чоловікам! У жінок, які пройшли через війну, дуже багато проблем із чоловіками. Тут спрацьовує принцип: “Я- сильна, я бачила чоловіків у різних ситуаціях, я воювала! З ким я можу бути поруч?! З оцим?!...”
Іноді голос Бога – це гумор, жарт, досвід бути в межах контакту. Головне – дати людині зрозуміти, що вона – не сама.
- На мій погляд, єдино вірного методу консультування і терапії не існує, - каже психолог, - Універсального способу не винайдено, тому я використовую індивідуальний підхід. Орієнтуючись на клієнта, я зосереджую всі сили на пізнання його особливостей і потреб. Я розумію, наскільки важливо оточити людину підтримкою, тому всі мої сеанси включають в себе щирість і неупередженість, прийняття суті, шанування почуттів і повагу до людини, “переживання” разом з нею.
У своїй роботі Юлія Онухова використовує також практики очищення вогнем (свічкою) й водою, тілесні практики.
- А як, наприклад, з точки зору психолога, пережити зраду?
- Для цього я раджу зробити 7 кроків, - пояснює Юлія, - Перше: усвідомити що по суті, вас ніхто не зраджував. Просто ваше уявлення про те, як можна / потрібно поступати з іншими і з вами, не співпало з морально-етичними цінностями того, хто скоїв вчинок, який вас поранив. Кожен має право чинити так, як йому хочеться.
Друге: не концентруватися на почуттях, які можуть стати для вас деструктивними станами. Так, хворобливі ситуації розширюють сприйняття людини і картину світу, в них можна знайти неоціненний досвід. Але постійно прокручувати їх у голові створюючи нейронні зв'язки, які підтримують і пожирають самі себе, все ж не варто. Тобто, припиніть самі себе накручувати!
Третє: дозволити собі по повній прожити всю гаму почуттів в режимі кінцевої дати. Тобто, дати собі установку: я буду проживати цей стан 3, 5, 7, 14 днів. Посилити переживання сумними фільмами, сумними піснями, розповідями де головний герой проживає подібні ситуації. Що це дасть? Ухвалення, прожиття, вихід почуттів і як наслідок зміна стану. Навряд чи це дасть гарантії, що всі почуття зникнуть безслідно, але інтенсивність переживань буде знижена.
Четверте: працювати з агресією, злістю, гнівом, сумом тощо. Неможливо прожити ситуацію, якщо вас будуть долати ці почуття. Як їх прожити? Відчуйте, що хоче ваше тіло коли ви відчуваєте злість і агресію? Бити? Різати? Кидати? А печаль? Плакати? Ходити по місту під сумні пісні? Що зі списку вам відгукується більше, те й робіть. Якщо хочеться бити - бийте подушку і говоріть на неї все, що хочеться сказати кривдникові. Можете рвати або різати ножицями папір, газети, журнали. Можете кидати посуд, який не б’ється.
П'яте: дихати! Гормон стресу підвищує серцебиття і дихання стає переривчастим і прискореним. У такі моменти здається, що повітря мало і земля йде з під ніг. Важливо пам'ятати, що глибокі вдихи і видихи і концентрація на диханні вирівнює емоційний фон, насичує кров киснем і як результат настає заспокоєння. Дихати необхідно животом. Вдих розтягуючи стінки живота, видих втягуючи живіт. Пробувати вдихати протягом від 7-10 секунд і відповідно видихати від 7-10 секунд також. Кожен раз подовжувати час вдихів і видихів.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Шосте (найважче): пробачити того, хто вам зробив боляче. Але це можливо тільки тоді, коли всі слова сказані й почуття прожиті, немає претензій. Дивитися вище як це зробити.
Сьоме: написати коротке оповідання переписуючи вашу історію з тим кінцем або сюжетом який вам буде подобатися. Головне пам'ятайте, що будь-який біль не вічний. Кажуть, час лікує. Я з цим не погоджуся - ви самі собі лікар і ліки. Біль неминучий для будь-якої людини, але страждати або жити щасливо- це ваш вибір.
КиевVласть
середа, 17 квітня 2024 г.
18:19
УВАГА!!! КиївВлада переїхала на новий домен
п'ятниця, 12 квітня 2024 г.
20:56
“Українська команда” передала велику партію дронів-літаків легендарному батальйону “Ахіллес”, - Палатний
20:51
Ексміністр оборони Резніков став директором безпекових і оборонних програм в ГО “Український інститут майбутнього”
20:45
Начальник КОВА Руслан Кравченко у Чернівцях взяв участь у Конгресі місцевих та регіональних влад при Президентові України
20:34
На київській ТЕЦ-5 встановлять додаткові генератори
20:20
В Україну повернули тіла 99 полеглих захисників
20:02
У Києві з суботи відновлює роботу автобус № 7 (схема)
19:54
На Бахмутському та Новопавлівському напрямках відбито понад 40 атак, загалом на фронті 81 боєзіткнення, - Генштаб ЗСУ
19:43
Представники громадськості вимагають припинити переслідування антикорупційних активістів та журналістів-розслідувачів
19:31
Відзавтра, 13 квітня, столичний автобус № 35 подовжить свій маршрут до вулиці Гліба Бабіча (схема)
19:13
“Укренерго” організувала для ветеранів війни програму навчання та працевлаштування “Разом”
19:01
На Броварщині витратять 1,86 млн гривень на облаштування дитмайданчиків
18:49
На вулиці Богатирській у Києві до 21 квітня обмужать рух транспорту (схема)
18:36
У Броварах з'явився новий патріотичний стінопис “Обіймаю тебе, моя Україно!”
18:17
Столична влада зупинила проведення аукціону з надання в оренду Житнього ринку
18:04
У реєстрі зниклих безвісти наразі налічується понад 2 тисяч дітей
Календар подій