Хто я? Над цим питанням треба подумати. Почну зі свого імені – Владислава.
Владислава – це слов’янське ім’я, яке означає “та, що володіє славою”.
Владислава — впевнена в собі, цілеспрямована і заповзятлива натура з активною життєвою позицією. Вона не залежить від думки оточуючих її людей і від обставин. Швидше навпаки, така дівчина буде вперто йти до своєї мети, а долати перешкоди вона буде неординарними і несподіваними способами.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Саме це я прочитала, коли вперше стало цікаво що означає моє ім’я.
Я вважаю себе хорошою людиною. Не настільки, щоб віддати останнє, але хорошою в сенсі, що допоможу настільки, наскільки вистачить зусиль. Я не ангел, але й не демон. Я - звичайна людина.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Я надійна подруга, хороша донька (хоча часом псую нерви батькам), старанна студентка. Багато хто, прочитавши ці слова, можуть сказати : “Ну просто пай-дівчинка”. Але це не зовсім так.
У мене є свої мрії та прагнення, свої принципи та ідеали, свої переваги та недоліки. Я - людина, яка має свої сумніви.
Я людина, яка думає, яка розмірковує про сенс життя. Але головне: я прагну зробити своє життя таким, яким саме я хочу його прожити. Щоб воно не здавалося тьмяним і нецікавим, я сама наповнюю його змістом! Я дію, а не стою на місці!
Це мій шлях. Моє життя. Але його не можна відокремити від життя інших, адже саме з багатьох “я” складається цілий світ. Тому, можливо, я — частинка світу?
Хто я ще? Ну, те, що людина, так це 100 %. Дві руки, дві ноги, все за стандартом.
Хто я? Дівчина. Істота навіжена, шкідлива і не в міру вперта. Але я добра. Хто я? Особистість. Особистість, яка шукає себе, розвивається. Гучна заява? Можливо.
“Що я люблю і що ненавиджу?” Хмм… Я не шукаю відповіді на це питання, однак чітко усвідомлюю речі, які викликають у душі протилежні відчуття. Я не вмію придушувати свої миттєві рефлекси, не в змозі закривати очі на те, що мене відкрито дратує. Нізащо не захочу вдати задоволення, коли всередині шторм. Мій характер – це бомба уповільненої дії. І це не мої слова. Я трохи егоїстична, різка, доволі імпульсивна, не завжди думаю про те, що говорю. Але я говорю правду. І багатьом ця моя риса не подобається. Я не зла, і не жорстока, однак точно не альтруїстка.
Так що ж я люблю? Люблю, коли не надягають маски крутості і не вдають з себе розумніших, ніж є насправді. Люблю, коли говорять правду, якою б вона не була. Люблю і водночас ненавиджу критику. Ніколи не дозволяла критикувати себе незнайомим людям, адже вони не знають мене і не мають на критику в мій бік ніякого права. Я люблю приємні слова в свій бік, але не в захваті, коли говорять, що я красива і розумна (ало, люди, це ж очевидно, я і без вас це знаю. Так, з самооцінкою у мене все чудово). Також люблю впевнених у собі людей (але не нарцисів).
Я обожнюю тварин. Особливо котів. Люблю квіти – букети, вазони, не важливо. Обожнюю дивитись на зоряне небо. Відчуття неначе я в космосі зовсім одна, а навколо – лише вони, зірки. Люблю запах повітря після грози. Воно чисте і дихається легко. Люблю дивитись на море, слухати шум хвиль. Люблю солодке, дуже сильно. Люблю стояти біля плити, коли готує мама, і нюхати запах їжі. А після слів “Пахне? Ну то не нюхай, а йди за тарілками” біжу стрімголов за своєю. Люблю особисті перемоги і коли останнє слово залишається за мною.
Люблю читати книги. Михаїл Булгаков, Микола Гоголь, Джоан Роулінг, Стівен Кінг, Майкл Льюїс, Джордж Мартін, Еріка Леонард Джеймс… і це не весь список. Люблю музику. На сьогоднішній день моїм улюбленим співаком є MELOVIN. Люблю дивитись комедії та жахи. Інколи “тягне” на драми та мелодрами. Люблю друзів “на все життя” (хоча у мене таких поки що немає). Люблю свою сім’ю.
А тепер про те, що ненавиджу. Я не люблю, коли мене ображають, тобто називають такою, якою я не є. Ненавиджу хворіти.
Мені не подобається, коли сміються над помилками інших. Адже будь-яка помилка — це не біда, а безцінний досвід. Ненавиджу брехню і лицемірство. “Королів” і “королев”, які в житті ще нічого не досягли, а вже строять із себе незрозуміло що.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Що ще я не люблю? Овочі. Але є виключення. Також дешеві понти. Просто бісять. І люди, які їх використовують здаються просто смішними. Ненавиджу, коли лізуть в душу і коли намагаються зробити з мене ідіотку. Не люблю, коли не дзвонять і не пишуть, хоча обіцяли. Не люблю, коли близькі люди та друзі віддаляються, не говорячи причину.
Зневажаю людей, які жорстоко поводяться з тваринами — б’ють їх або ображають. Впевнена, вони можуть заподіяти зло і людям. Ненавиджу, коли не отримую відповідей на свої питання і злюсь, коли не можу дати їх сама.
Я майже завжди пунктуальна, тому не дуже люблю поспішати, наздоганяти та запізнюватися (навіть якщо це відбувається рідко). Ненавиджу підкорятися і від когось залежати. Також намагаюся уникати нудних і докучливих людей.
Мабуть, на цьому перелік моїх “люблю-ненавиджу” можна закінчити. Як бачите, у мене досить непростий характер.
Владислава Олійник, 2 курс оптико-механічний коледж КНУ ім. Т. Шевченка
КиевVласть
Мер Києва Віталій Кличко вшанував пам’ять жертв Бабиного Яру. Разом із представниками міської влади він поклав квіти до пам’ятника розстріляним у Бабиному Яру.
Про це KV стало відомо із повідомлення пресслужби Київської міськдержадміністрації (КМДА). Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
“79 років тому в Києві сталася страшна світова трагедія. Нацисти вчинили масові розстріли мирного населення. За оцінками істориків, за роки Другої світової в Бабиному Яру було вбито і захоронено понад 100 тисяч людей різних національностей. Більшість закатованих були євреями. З того часу Бабин Яр став одним із символів Голокосту, жахливого злочину нацистів проти людства”, – сказав Віталій Кличко.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
Він підкреслив, що поки живе пам’ять про ті події, поки пам’ятаємо кожну жертву, кожного Праведника світу, Голокост не повториться. Ні для євреїв, ні для кримських татар, ні для українців, ні для будь-яких народів світу.
“Меморіали жертвам Голокосту є в Ізраїлі, в Польщі, Німеччині, у США. А у Києві, де сталася така трагедія, де було вбито багато людей різних національностей, десятиліттями мало було зроблено, щоб гідно вшанувати пам’ять про загиблих. І ми повинні виправити це. 4 роки обговорюється проект створення Меморіалу. Це довго. Але наше завдання – не тільки звести будівлю. Головне – наповнити Меморіал змістом і донести до майбутніх поколінь правду і пам’ять про страшну світову трагедію. Меморіальний центр Голокосту “Бабин Яр” в Києві буде створений. І він буде такого ж рівня, як Яд Вашем у Єрусалимі та Меморіал Голокосту у Вашингтоні. І я як мер Києва докладаю всіх зусиль, щоб реалізувати цей проект”, – наголосив Віталій Кличко.
Читайте: У Києві запустили пілотний проект соціального таксі для дітей з інвалідністю
Фото: КМДАКиевVласть
Із самісінької весни, COVID19 заполонив увесь світ і дотепер панує над нами. Ми з вами вже спробували всі його подаруночки: дистанційне навчання, закриття усіх важливих для нас магазинів та підприємств, масочний режим, загальнонаціональний карантин та ще багато чого іншого.
Карантин, на щастя, випустив із полону й з-під домашнього арешту мільйони школярів і студентів. І Київський Палац дітей та юнацтва теж радісно відчинив свої двері для маленьких, юних і майже дорослих дітей. Палац активно готується до Дня відкритих дверей.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
А юні журналісти, вихованці гуртків “Репортери” (керівник – Наталя Плохотнюк) і “Кореспондент друкованого та електронного видання” (керівник – Олеся Катрич) Інформаційно-творчого агентства “ЮН-ПРЕС” вирішили дізнатися у підлітків та їх батьків, якому виду навчання сьогодні віддають перевагу. Ми провели невеличке опитування людей на доволі актуальну і цікаву тему щодо дистанційного навчання, його мінусів і плюсів, та як взагалі учні та їх батьки ставляться до здобування освіти онлайн.
Виходячи із свого власного досвіду, школярі віддавали перевагу навчанню в офлайні, а не дистанційному. Хоча кілька студентів, вихованців Мистецького центру “АРТ-мікс” відділу івент-менеджменту та арт-проєктів обгрунтували плюси навчання онлайн: наприклад, більше вільного часу, комфорт або можливість навчитися працювати самостійно. Але досягти якогось результату в творчості, особливо театральній, дистанційно неможливо.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
- Не можна навчитися танцювати, грати в футбол чи плавати, сидячи лише за монітором комп’ютера, – кажуть 13-річні учасниці хореографічного ансамблю “Квіти України” Іванка й Руслана, - Під час карантину у нас було кілька занять он-лайн: наші тренери показували рухи перед камерою, а ми вдома їх повторювали. Смішно й сумно! А зараз ми знову – разом! І готуватимемо танцювальні номери! – Головним мінусом онлай-навчання дівчата вважають проблеми, які виникають з технікою та зв'язком, який переривається, не кожен може вчасно підключитися до заняття тощо.
15-річні Микита й Уляна з гуртка української мови надають перевагу офлайн навчанню (живе спілкування, та енергетика колективних занять, побачення з педагогами), хоча не виключають і онлайн заняття, які економлять час.
Марія, Іванка та Катя (по 13 років) кажуть, що за весь час карантину у них було одне заняття онлайн і навіть воно було неефективно. Навчання вони хотіли б продовжувати саме в Палаці.
А 12-річний Максим вважає, що школа може бути дистанційною, а от заняття в гуртках – лише наживо!
Натомість, батьки зовсім не знаходять привілеїв у дистанційному здобуванні освіти. На їх думку, за дітьми потрібен постійний контроль, заохочення й зацікавлення. До того ж, більшість із них зазначають відсутність знань з деяких предметів, брак власного часу через роботу, тобто, саме батькам довелося перекваліфікуватися на вчителів із усіх предметів водночас!
Хоча Євгенія, 36 років, мама другокласника, каже, що її сину, який займається в ансамблі сучасної хореографії "Фламінго", було зручно танцювати перед монітором, адже "у цьому гуртку можливо все".
Чоловік, який чекав на свою дитину, впевнений, що дистанційне навчання не несе у собі користі ані для дітей, ані для батьків. Плюси дистанційного навчання, на його думку: дитина не залежить ні від школи, ні від часового обмеження, може робити домашнє завдання коли завгодно. Але мінуси такі, що батькам доводиться більше контролювати дитину.
Софія (38 років) зазначає: "Дітям дистанційне навчання вдалося складнішим, ніж звичайне, тому що моя дитина просто не хоче нічого робити (але вдома відчуває себе вільно). Все залежить від дитини, якщо вона може самодисциплінуватися, то все “Ок” з дистанційний навчанням. Мій молодший син (6 років) ходить на заняття до народного цирку "Але-ап", то він взагалі не може займатися онлайн. Коли нам дали завдання за тиждень навчитися ставати на голову, ми ледве шию не звернули без вказівок вчителя, вчилися за якимись роликами з ютюба. Це дуже незручно."
Ще одна мама каже, що коли батьки працюють, а дитина сама вдома перед комп'ютером то переваг у онлайн навчання немає. "Нам потрібно, щоб наша дитина була під наглядом якогось керівника. Для нас дистанційне навчання це нереальна "єрунда".
Тому, більшість думок було на користь навчання офлайн. До того ж, учням потрібне спілкування з однолітками та якісна подача інформації.
Усі наші респонденти відвідують різні гуртки та секції в КПДЮ. У ситуації з пандемією, більшість змушені були займатися зі своїми вчителями дистанційно. На їх думку, це нереально в онлайн режимі, адже у випадку зі спортом, танцями та цирковим мистецтвом, дитині потрібно займатися у професійних умовах.
У результаті опитування виявилося: 90% опитуваних вважають, що навчання офлайн краще ніж дистанційне; 15% більше подобається дистанційна освіта. Також під час розмови з людьми було таке запитання: " Чи є плюси у дистанційному навчанні? " 60% дітей сказали: "так", але у всіх були різні причини. Хтось інтроверт, а комусь так зручно списувати. Батьки мають іншу думку оскільки у багатьох з них були маленькі першокласники, і тому відповідь була – "ні".
І все ж таки, навчанню з відвідуванням школи, різних гуртків, клубів, секцій та живим спілкуванням учні радіють більше, ніж онлайн.
Ми теж – за це, тому бажаємо, щоб у всіх вас завжди було 36,6!
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
КиевVласть
Сьогодні, 22 липня 2020 року, планові відключення електроенергії в Київській області пройдуть в Баришівському, Білоцерківському, Богуславському, Бориспільському, Броварському, Васильківському, Вишгородському, Згурівському, Кагарлицькому, Києво-Святошинському, Макарівському, Миронівський, Обухівському, Рокитнянському, Сквирському, Ставищенському, Таращанському та Фастівському районах. Без світла залишиться і частина населених пунктів Ірпінського регіону.
Про це KV стало відомо з повідомлення офіційного сайту "Київобленерго".
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Точні адреси, терміни і причини відключення електроенергії – нижче в таблиці.
Райпідрозділ
Н/п
Вулиця
Роботи
Час робіт
Баришівський
с. Перемога
вул. Партизанська, Петровського (гуртожиток)
Капітальний ремонт
з 8 по 17 год
Білоцерківський
м.Біла Церква
Сквирське шосе
Монтаж обліку
з 8 по 17 год
Білоцерківський
м.Біла Церква
ТОВ Сади
Заміна Р-10 кВ РКТП-229
з 8 по 17 год
Білоцерківський
с. Трушки
вул. Дружби, Виноградна, Л. Українки
кап. ремонт
з 8 по 17 год
Богуславський
с.Хохітва
Шевченка Марка вовчка Школа Шкільна пр Шкільний
капітальний ремонт
з 8 по 14 год
Богуславський
м.Богуслав
Миколіївська,Коршиця,пр.Польовий
капітальний ремонт
з 14 по 20 год
Бориспільський
с. Старе, Сошників
Сошникiв: Іванова, Ліченка, Іскрівська, Революційна, Зоряна, Стрімка, Молодіжна, Калініна, Герасименка, П. Тригуба, Ліченка пров., Жовтнева, Коцюбинського, Лісова, Зелений Гай, Чапаєва, Боженка, Щорса, Солонська, Комарова, Гагаріна, Щучинська Старе: Лісова, Левадна, Сріблянська, Молодіжна, Герасименка, Садова, Гагаріна
капітальний ремонт
з 8 по 20 год
Бориспільський
с. Мартусівка, Петропавлівське
Мартусівка: Бориспільська, Молодіжна, Вишнева, Шевченка, Радгоспна, Шкільний, Калинова, Мойсеєва, Поле, Виноградна, Козацька, Шкільна, Котляревського пров., Дружби пров., Радгоспний, Дружби, Київський, Кооперативний, Чубинського, Широка, Перемоги, Гагаріна, Заводська, Лесі Українки, Польова, Травнева, Каштанова Щасливе: Фестивальний Петропавлівське: Сливова, Садова, Абрикосова, Харківська, Полтавська, Будівельна, Вчительська, Тополина, Бориспільська, Травнева, Вишнева, Дружби, Молодіжна, Київська, Зелена, Центральна, Польова, Бузкова, Переяславська, Григорія Берегового, Григоренка, Берегового, Горіхова, СТ "Форвард+", вул. Каштанова, Лустівська
ремонт В-10
з 8 по 20 год
Броварський
11 липня 1941 року розпочалася героїчна оборона Києва від німецько-фашистських загарбників.
Мовчать в боях знищені ДОТи, в них кров’ю захлинулася війна. Бувають безіменними висоти, але всі солдати носять імена!.. Повинні носити, адже до тієї миті, коли смерть торкнулася до нього своїм крилом, у бійця було ім’я й прізвище. Недаремно кажуть: “Хто вистрілить у своє минуле з пістолету, тому майбутнє відгукнеться гарматою”.
Столиця України з самого початку війни стала прифронтовим містом. 22 червня, на світанку, о 3.15 вона зазнала нападу фашистських бомбардувальників – перші бомби впали на Дарницю та Святошино - та всупереч планам гітлерівського командування, місто-герой на Дніпрі відбивало атаки ворога понад 70 днів.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
11 липня 1941-го німецькі війська 6-ї армії Вермахта під командуванням генерала Паулюса підійшли до північно-західної околиці Києва. На підступах до річки Ірпінь, сіл Білогородка, Буча, Ірпінь, Мостище розгорнулися жорстокі бої. Але взяти Київ з наскоку не вдалося. Ворог рушив в обхід, прориваючись до Києва через Фастів і Васильків. 30 липня противник наніс сильний удар силами трьох піхотних дивізій 29 армійського корпусу. Атаку німців повинні були стримувати зведений загін генерал-майора Мотикіна: 147 і 175 стрілецькі дивізії з частинами підсилення, спираючись на ДОТи КіУР, гарнізони яких на даній ділянці фронту складалися з бійців 28-го окремого кулеметного батальйону (опб).
Щоб захистити столицю своєї Батьківщини, 200 тис. киян влилося до лав Червоної Армії, 90 тис. – у народне ополчення і винищувальні батальйони. На заводах і фабриках вироблялася бойова техніка, боєприпаси, ремонтувалася зброя. Загони народного ополчення і винищувальні батальйони брали активну участь у боях. У тилу ворога на Київщині розгорнули боротьбу 20 партизанських загонів.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
У місті було створено 13 винищувальних батальйонів і 19 загонів народного ополчення загальною кількістю 32 805 чоловік. Разом з воїнами Південно-Західного фронту вони в першій половині серпня 1941 р. зуміли зупинити ворожий наступ на Київ.
Стійкість і героїзм киян змусили гітлерівське командування відмовитись від плану швидкого захоплення міста. Втративши понад 100 тис. солдат і офіцерів, німецька армія призупинила наступ. На превеликий жаль, у так званому “Київському котлі” загинуло близько 700 тисяч (за неповними даними, не рахуючи мирного населення) оборонців Києва.
Оборона Києва сковувала дії противника на центральній дільниці радянсько-німецького фронту, Південно-Західний фронт загрожував правому флангу групі армій “Центр”, що рвались до Москви. У цих умовах німецько-фашистське командування нанесло удар по флангу Південно-Західного фронту, глибоко обійшовши його війська з тилу і, поступово захоплюючи один за другим українські міста, 10 вересня розпочали форсування Дніпра.
У ніч на 15 вересня німецькі війська в районі Лохвиці з’єдналися, замкнувши кільце оточення. В оточення в районі Києва потрапили 5-а, 37-а, 26-а, частина 21-ї та 38-ї армій і окремі частини фронтового підпорядкування, штаб і Військова рада Південно-Західного фронту. Тільки 17 вересня Ставка дозволила залишити Київ. 19 вересня, після відходу радянських військ, гітлерівці зайняли Київ.
Катастрофа Південно-Західного фронту стала наслідком некомпетентного керівництва Сталіна і повністю підпорядкованій йому ставки Головнокомандування. Хоча оборона Києва закінчилася трагічно, вона мала велике політичне і віськово-стратегічне значення. Радянські війська більше ніж на два місяці затримали просування гітлерівців на схід, на Лівобережну Україну і Донбас, що дало можливість евакуювати в тил багато людей, підприємств, цінного майна і виграти час для мобілізації сил. Героїчна оборона Києва значною мірою сприяла зриву планів керівництва фашистської Німеччини на швидке захоплення Москви і “блискавичне” завершення війни.
Найбільше оборонялись такі регіони Києва: Святошино, Феофанія. Голосієво, район Конча-Заспи. Та найжорстокіші бої були точилися в Голосієво аж до села Віта-Поштова (особливо на ділянці Юрівка -Гатне-Чабани) та поблизу хутора Мриги .
Київський укріпрайон
Упродовж 1929-1941 років уздовж західного кордону СРСР будувалися укріпрайони. Це смуга місцевості, обладнана системою довготривалих і польових фортифікаційних споруд, підготовлена для тривалої оборони. Укріпрайони будували вздовж кордонів, у глибині радянської території. Цей ланцюг укріплень довжиною 1200 кілометрів називався "Лінією Сталіна”.
Київський укріпрайон (скорочено КиУР) будувався впродовж 1929-1935 років. Він охоплював Київ напівколом, спираючись флангами на р. Дніпро. Його перша смуга проходила на півночі і заході від сіл Бірки і Демидів уздовж правого берега р. Ірпінь (природного протитанкового рубежу) до села Білогородка, потім повертала на південний схід до сіл Тарасівка, Юрівка, Кременище, Мриги. На півдні частина ДОТів була вписана в залишки стародавнього "Змієвого валу".
Загальна протяжність переднього краю Київського укріпрайону — 85 кілометрів, всього було побудовано 250 довготривалих вогневих (огневих) точок (дотів). Вогневі точки об'єднувалися в опорні пункти по 6-15 дотів. Проектна автономність споруд була різна. Одні могли стримувати натиск декілька днів, інші – кілька місяців. Укріпрайон мав свою електростанцію, була загальна система енергопостачання, запаси продовольства.
Вода в ДОТи надходила з артезіанських свердловин. До системи оборони також входила мережа великих і малих водойм. Понижені місцевості системою шлюзів при необхідності затоплювалися чи перетворювалися в болота. Приміром, обстрілявши ворога з флангу, бійці відходять до лісу між мінними полями під прикриття замаскованих вогневих точок. Великі частини можуть спеціально заманюватися під вогонь кількох ДОТів, – у так званий вогневий мішок. Укріпрайон – це система укріплень, залізобетонних і земляних, у комплексі. Якщо у траншеях сидить піхота, у бліндажах захована артилерія, тоді ДОТи мають значеня. А без підтримки ДОТ самостійно може вести бій усього кілька годин... Із близько 250 ДОТів, можна сказати, по-справжньому боролися, брали участь у бойових діях 52-54. Це від Конча-Заспи і не далі залізниці біля Тарасівки та Білогородка й ДОТи на березі р. Ірпінь.
Найкрупнішою і найбільш складною в інженерному плані спорудою КиУР був підземний командний пункт (далі – КП) завглибшки 65 метрів, побудований у Святошино. Цікаво, що за деякими відомостями дослідників, німці за два з гаком роки окупації Києва КП так і не знайшли.
КиУР зустрів перші фашистські бомбардування 22 червня не у найкращому стані; до його гарячкового відновлення заходилися лише на третій день війни. З 30-го червня на будівництво укріплень довкола Києва було виведено понад 50 тис. киян, а у найбільш напружені дні з 3-го по 6-те липня – близько 160 тис. Працювали у тяжких умовах, ночували на місцях робіт, під обстрілом та бомбардуванням. Таким чином було споруджено близько 750 дерево-земляних ДЗОТів, 30 км протитанкових ровів, 10 км ескарпів, встановлено 15 км мінних полів та десятки км колючих загороджень у три ряди, в т.ч. 16 км електрифікованих. Влаштовувались окопи для застарілих танків, непридатних для повноцінної участі у бойових діях. На Ірпені в районі Димерського шосе було споруджено дамбу, яка значно підняла рівень води і затопила річкову долину. Іншими словами, місцевість навколо річки стала непрохідною для німецьких танків.
Необхідно було в найкоротші терміни підготувати польові укріплення, які складалися з 3-х ліній оборони. Перша лінія оборони йшла по р. Ірпінь до села Білогородка, проходила поблизу с. Віта-Поштова, Юрівка, Тарасівка. Гатне. Чабани, Кременище, Круглик, Лісники, Мишоловка, Мриги і впиралася в р. Дніпро. Друга лінія: м. Вишгород – Пуща-Водиця – Біличі – Микільска Борщагівка – Пост-Волинский – Чоколівка – Голосіївський ліс. Третя лінія – околицею міста.
Через неузгодженість дій окремих підрозділів, відсутність оперативного зв’язку, під час підготовки оборони Києва було багато безглуздих жертв. Ось деякі з повідомлень саперів: “29.7 из 2 роты 246 ОСБ в районе ЮРОВКА подорвалось 5 человек. (Тяжело ранены). Место минного поля нигде не зафиксировано и неизвестно кем это минное поле установлено. По данным, требующим проверки, в районе ЮРОВКА минные поля устанавливал 4 участок 77 УНС. Не закончив работы, в связи с новыми формированиями Оборонительного строительства, 4 участок б.77 УНС не сдал минных полей частям обороняющим эту местность. По этому факту ведется расследование.
При заряжании деревянных мин в КиУРЕ было 3 случая взрыва с жертвами, вследствии слабой подготовки личного состава к этим работам.
Установленные деревянные противотанковые мины по образцу ТМД-40 самовзрываются вследствии деформации деревянного корпуса от коробления, что вызывает выдергивание чеки взрывателя. Коробление произошло вследствии высыхания мин после дождя. Втечении 28 и 29.7 было 4 случая самостоятельного взрыва мин ПТМ / в КиУРе”...
— Инженерное управление Юго-Западного фронта; генерал-майор инж. войск Ильин-Миткевич, Инженерная сводка с 27.07.1941 г. по 30.07.1941 г.”
Після першої невдалої спроби взяти Київ 11-13 липня фашистське командування кілька тижнів накопичувало сили і вибирало напрямок для штурму. Київ зазнавав бомбардувань, гарячково йшла евакуація.
30-31 липня під стрімкими ударами ворога, незважаючи на тилові загороджувальні загони НКВС, панічно покинули позиції виснажені й здеморалізовані оборонці сіл Ходосівки й Тарасівки.
1 серпня з ряду розрізнених частин, в т.ч. гарнізону КиУР, почалось формування 37-ї армії під орудою генерал-майора Андрія Власова, що пізніше увійшов в історію як командувач сумнозвісної антирадянської РОА (Русской освободительной армии). Згодом чисельність захисників міста сягнула близько 90 тис. бійців.
Того ж дня німці завдали нового удару на широкій дільниці Білогородка – Юрівка – Ходосівка – Мриги. На 8 серпня фашисти вже вдруге планували провести на Хрещатику парад перемоги. Проте оборона трималась стійко. Вночі у Голосіївському лісі було скинуто ворожий десант, але рота народного ополчення знищила його.
Вранці 3 серпня ворог здійснив потужну артилерійську та повітряну підготовку і завдав удару вздовж Одеського шосе. На 5 серпня першу лінію оборони було прорвано, німці захопили Чабани, Хотів, Віту-Литовську (нині – Чапаївка). Інші села по кілька разів переходили з рук у руки. 6 серпня німецький десант захопив станцію Жуляни, яку вдосвіта наступного дня відбив наш бронепоїзд.
Після війни у деяких громадян побутувала думка, мовляв, українці — зрадники, здали без бою "Матір городів руських" Прорахунки вищих чинів Червоної Армії в перші місяці війни радянськими істориками і політпрацівниками ніби нівелювались, численні жертви — применшувалися або взагалі не згадувалися. "Батько народів" у перші дні війни отримував доповіді про здачу все нових населених пунктів і захоплення німцями величезних за площею територій. Незважаючи ні на чию думку і не вірячи у великі втрати, він вимагав одного — стояти на смерть і відкинути фашистів.
На той час Південно-Західним фронтом командував генерал-полковник Кирпонос – досвідчений воєначальник, вмілі дії якого не призвели в перші місяці війни до оточення військ фронту і здачі Києва. Організована у найкоротші терміни оборона міста розладнала план блискавичної війни, розроблений німецьким командуванням. Київ героїчно бився більше двох місяців. Бійці і командири Київського укріпрайону стояли до останнього. І не їх провина, що, фанатично не бажаючи втратити Київ, Сталін віддав наказ про відведення військ за Дніпро надто пізно. Німецькі танкові частини, зняті з Московського напряму, разом із танковою групою Клейста замкнули кільце навколо частин Південно-Західного фронту. У полоні опинилися сотні тисяч (за деякими даними понад 500 тисяч) військовослужбовців, було залишено величезну кількість техніки і боєприпасів. На Лівобережній Україні практично не залишилося військових формувань, здатних стримати німецький наступ. Такої катастрофи Червона Армія ще не знала. Хто ж винен? Ярлик зрадників був навішений радянською пропагандою (і не скоро знятий) на солдатів і офіцерів, що потрапили у полон.
Перші бої для дотів почались 11 липня 1941 року на західних підступах до міста. З німецькими танками, що наступали по Житомирському шосе, билися ДОТи Центрального опорного пункту (№№ 408, 409, 410, 411, 412). Необхідно відзначити, що в той важкий час на позиціях КиУР знаходилися нечисленні штатні підрозділи укріпрайону (3 кулеметних батальйони) разом з кількома артилерійськими та протитанковими дивізіонами, курсантським артполком, полком НКВС, танковим полком без танків і кількома стрілецькими батальйонами. У другій і третій лінії оборони були розміщені слабко озброєні загони народного ополчення.
На другий день боїв німці перенесли основний удар в район села Білогородка. Танки не змогли подолати затоплену заплаву р. Ірпінь, а мотопіхота була зустрінута вогнем частин КиУР за підтримки Білгородського опорного пункту (№№ 379, 382, 384, 402, 403).
Для боротьби з ДОТами 71-а німецька дивізія задіяла важку артилерію, 1 дивізіон і 1 додаткову батарею (нім. Entgiftungsbatterie) реактивних мінометів Nebelwerfer ), самохідні установки залпового вогню Wurfrahmen-40 з запальними реактивними снарядами, штурмові групи, озброєні вогнеметами, вибухівкою і гранатами, а також штурмові гармати (Stug III). Під сильним вогнем піхота польового заповнення КіУР відступала, кидаючи напризволяще гарнізони ДОТів і ДЗОТів. Таким чином німецькі штурмові групи, використовуючи мертві простори, безкарно підбиралися до ДОТів і закидали їх гранатами та димовими шашками.
5-6 серпня 1941 року німці прорвали першу лінію оборони, і 8 серпня були вже в районі Жулян, Голосіївських висот і Лисої гори. Кадрові частини і ополченці, які постійно поповнювалися, досягли чисельності приблизно 86 тис. Вони могутнім контрнаступом відкинули німців від Києва.
Наші частини почали відходити за хутір Чабани. Місцями виникла паніка. Але радянське командування вжило енергійні заходи до відновлення положення: пошарпані роти і батальйони приводилися в порядок, вводилися резерви, організовувалися контратаки, посилилися дії радянської авіації в районі села Віта-Поштова.
5 серпня 44-а німецька кулеметна дивізія, взявши села Юрівку й Гатне, почала наступ уздовж Дніпра в районі Кременище – Хотів. До кінця дня, незважаючи на знищення 15 ДОТів і ДЗОТів, 3 танків і захоплення 550 полонених і 1 зенітної гармати, 95 пд загрузла в 1-й лінії оборони КіУР. Особливо дошкуляв німцям ДОТ № 186 на околиці Чабанів. Німці змушені були скинути темп наступу, щоб не оголяти фланги. Проте їм вдалося взяти штурмом хутір Чабани і знищити 2-й батальйон 132 танкового полку (танкісти воювали вже без своїх броньованих машин), 147-ї стрілецької дивізії. У цьому жорстокому бою радянські війська зазнали тяжких втрат ( багато вбитих і поранених, близько 200 полонених). Захисники ДОТу № 186 трималися з останніх сил. До тієї миті, поки німці не підігнали впритик до залізобетонної фортеці танк, підвівши його вихлопну трубу до амбразури ДОТу й пустивши чадний газ. Кілька останніх живих захисників довготривалої вогневої точки задихнулися. Але не здалися.
Один з найгероїчніших, котрий не дав помінятися ходу історії, особливо відзначився у обороні Києва – це 106-й ДОТ, що знаходиться на болоті поблизу хутора Мриги. За рахунок природних перешкод, та ще й ліс замінований був, цей ДОТ 6 годин стримував батальйон піхоти. Німці його все-таки взяли, але за цей час наші сили підтяглися. Підійшов загін генерала Матикіна, і з флангу в більш стійке положення стали частини 147-ї дивізії Потєхіна. Коли б не героїчний опір 106-го ДОТу, німці буквально за 5 годин могли бути біля київських мостів".
У 1941-му році маршал Жуков, намагаючись уникнути оточення, пропонував Сталіну залишити столицю України. Вождь не зрозумів командуючого. Жуков відмовився взяти на себе відповідальність за наслідки, і був звільнений за власним бажанням.
Оговтавшись від невдачі у південному секторі, німці 24 серпня досягли північних рубежів КиУР, таким чином, створивши суцільний фронт облоги укріпрайону. Вони неодноразово намагалися переправитися через Ірпінь. Атаки відбивалися дотами 161 окремого кулеметного батальйону і стрілецькими підрозділами в районі сіл Мощун, Гута-Межигірська та інших місцях.
Запеклий опір, що здійснювався 37-ою армією, до складу якої входили всі частини Київського укріпрайону і п'ять стрілецьких дивізій, змусив німецьке командування відтягти частину сил групи армій "Центр" і зробити глибокий обхід КиУР з півночі і півдня. Командувач 2-ою танковою групою генерал Гудеріан — ідеолог німецьких бронетанкових військ, категорично не бажав знімати свої танки з головного московського напряму, але рішення Гітлера направити танки в обхід Києва потрібно було беззастережно виконувати.
В середині вересня німецькі танкові групи з'єднались в районі Лохвиці (Полтавська область), внаслідок чого 4 радянських армії, зокрема 37-а, були оточені. Фашисти почали свій останній наступ на нечисленних захисників міста. Німцям вдалося форсувати на північній ділянці КиУР річку Ірпінь, внаслідок чого наступного дня були захоплені Пуща-Водиця і Вишгород. Наказ Верховного Командування про відведення від Києва військ був відданий вночі 17 вересня 1941 року. Практично ж, війська почали відводити за Дніпро лише 19 вересня – в той час, коли німці вже входили до Києва. Таким чином, героїчна оборона Києва тривала 71 день.
Пошарпані в боях, розчленовані німецькими танками на окремі групи частини Південно-Західного фронту намагалися вирватися з оточення. Без пального було покинуто техніку, закінчувалися боєприпаси. Багатьом із захисників Києва так і не судилося вирватися з Супійських та Трубіжських боліт, а тих, хто не прийняв смерть, чекав довгий німецький полон.
За підрахунками військових істориків тільки під Києвом німці втратили близько 100000 чоловік убитими і пораненими. Тривала і наполеглива оборона Києва зіграла важливу роль у зриві німецького плану "блискавичної війни" і затримала наступ фашистів на Москву.
Відмова здати Київ навряд чи мала під собою ідеологічне чи політичне підґрунтя – пересторогу проти утворення незалежного українського уряду під німецьким протекторатом. Очевидно, Сталін не міг повірити у можливість взяття Києва, як і взагалі не вірив у можливість гітлерівського нападу. Не вірив, що німці зможуть пройти укріпрайон, хоча знав про безславний кінець подібної французької Лінії Мажіно Втім, Київ був приречений державою на страждання і у разі блокади, подібно до Ленінграда. Чи робилось це навмисно? Можливо, як колись казав один дотепник, це було гірше за злочин – це була помилка.
Зі спогадів ополченки Іващенко (Мартиненко) Надії Олексіївни. Записаних юними журналістами “ІТА ЮН-ПРЕС” у 2005 році
"…У 1941 році мені було 17 років. Я працювала на Київській кондитерській фабриці ім. К. Маркса, директором якої був Слобідський Наум Наумович. Я без відриву від виробництва закінчила курси сандружинниць і готувалася вступати до медичного технікуму. 22 червня, в неділю ми збиралися зустрітися з друзями на стадіоні “Динамо”. Але на світанку Київ почали бомбити, а о 12. 00 по радіо прозвучав виступ Молотова із зверненням до радянського народу про те, що фашистська Німеччина почала війну проти Радянського Союзу. Я прийшла у понеділок на фабрику і була взята як сандружинниця на казармений стан. Нас, 10 дівчат, відправили допомагати в госпіталь на Дягтерівській, 1, куди почали привозити поранених солдатів із західних областей України. Поруч із госпіталем було танкове училище, на Дягтярівській 13/15. Усіх курсантів відправили на оборону Києва, а поранених привозили сюди. Ми з дівчатами здавали кров для поранених бійців. А через два тижні нас відправили на укріплення південних рубежів на околицю Києва в район Віти-Поштової, Китаєва, Протасового яру, Голосіївського лісу та Корчуватого. Спочатку ми тримали оборону в районі Лисої гори у складі винищувального батальйону під командуванням директора фабрики Наума Слободського та політрука Марка Котляревського. Крім усього іншого вони займалися евакуацією архівних документів району, евакуацією родин працівників фабрики. На нашій фабриці працювало 5000 людей і половина одразу пішла на оборону Києва.
Мені видали військову форму, санітарну сумку і гвинтівку. Моїм завданням було надавати першу медичну допомогу й слідкувати, де проривалися німецькі танки чи танкетки й швидко доповідати командиру. З нашого боку танків не бачила, тільки танкетки, швидкі такі, а ще – гармати, але не стільки як у німців. Нас постійно перекидали з місця на місце. Копали протитанкові рови, будували ДОТи, ДЗОТи та бліндажі. Керували цими роботами кадрові військові та вояки НКВС.
Поруч з нами оборону Києва тримали робітники заводів “Більшовик” та “Ленінська кузня”, студенти й викладачі університету, педінституту та сільльгоспінституту, багатьох інших підприємств, всі вони вливалися у ополченські батальйони, які вели запеклі бої з німцями. Також тут стояли на смерть солдати усіх національностей з усього Радянського Союзу, і частини НКВС з Києва, які брали участь у боях. Ми були озброєні гірше за німців. Трохи пізніше, коли почали підкидати сили до Києва, то почали з’являлися сильніші частини. Німці обстрілювали нас з мінометів, гармат, літаки ходили бомбити Київ.
У 20-х числах липня у напрямку Мишоловки німці прорвалися до Києва, де ми утримували оборону. Це був район Корчувате-Віта-Поштова-Голосіївський ліс. Тут зав’язався жорстокий бій, в якому брав участь і наш батальйон ополченців. Було дуже багато вбитих і поранених. Я разом з іншими санітарами повзала під кулями і кулеметним вогнем, витягала поранених і надавала допомогу. Було дуже важко і страшно. Це було моє перше бойове хрещення. Коли закінчився бій і німці були відбиті, хто лишився живий з нашого батальйону повертався у штаб, який знаходився по вул. Голосіївській, 177. Я залишилася допомагати нашим пораненим бійцям і командирам. Мене у штабі зарахували вбитою. Коли я повернулася, була і радість і сльози. Через день ми знову зайняли оборону на попередніх позиціях і утримували до кінця, 72 дні. Відходили ми, хто залишився живий, 19-го вересня. Знову опинилися на Лисій горі. Там були порохові склади, які охоронялися, склади знаходилися також біля гори та на сусідній Чорній горі. Поблизу Лисої гори жили люди в сільських будиночках, а на саму гору не дозволяли ходити. 19 вересня, коли надійшов наказ залишити Київ, ми відходили у напрямку Лисої гори до Дніпра, через міст. Навкруги все горіло. Цивільне населення і військові йшли без кінця, не зупиняючись. Ми потрапили у суцільний потік: танки, гармати, кулемети – все оте тягнули кіньми на міст, який називався пішохідний. Він був перед залізничним, оце де зараз побудований міст Патона. Бики були цегляні та бетонні, а настил був дерев’яний. І тільки ми встигли перейти, як його висадили у повітря і усі ті кулемети, підводи, гармати і всі оті люди військові та цивільні пішли у воду. Бо відступали неперервною колоною. Люди кричать і коні іржуть міст весь палає, люди кидаються у воду з мосту. Все горить, це був жах...
Ми відходили до Броварів, німці незважаючи на те що сутеніло нас постійно обстрілювали. Ми примкнули до регулярної армії і йшли з ними. Там уже всі змішалися, але багато було ополченців. Коли стемніло, німці обстрілювали нас вже з лівого берега, бо переправлялися десь в районі Василькова і Обухова. Вони брали нас у кільце, щоб не дати нам відступати. Ми дісталися до Броварів, обійшли його кільцем та під постійним німецьким обстрілом ми відходили до Борисполя. Бориспіль був вже зайнятий, то ми обійшли його охопленого боями та встигли дійти до Борщів... Дійшли до села Борщів і попали у оточення.
Пам’ятник радянським бійцям, що потрапили в оточення у с. Борщів
Тут точилися жорстокі бої і була справжня бійня. Вся земля була покрита убитими і пораненими і залита кров’ю. Там річечка була Трубіж, вона була уся залита кров’ю та переповнена трупами. Йшли бої ,наші намагалися прорватися. Мені доводилося повзати під обстрілом і витягати поранених з палаючих хат, бо німці підпалювали трасуючими кулями хати, в яких знаходилися поранені солдати і жінки з дітьми, і надавати допомогу. Це страхіття повік не забути. Я пам’ятаю все. У нас уже не було чим оборонятися, мої санітарні сумки були порожні. Чим я могла допомогти пораненим? А скрізь лежать люди і кричать: “Сестричко, допоможи!”. Я плачу, що не можу допомогти... Я просила, якщо хтось залишиться у живих, а я буду поранена, щоб мене тоді пристрелили. Наразі неподалік розірвався снаряд і мене відкинуло, і я знепритомніла. Подумали, що я вбита, так мене й залишили. А я була тяжко контужена. Тут же геройськи загинули директор нашої фабрики Наум Слободський і політрук Марк Котляревський. Я ж посеред ночі отямилася і поповзла на городи, до палаючих хат. Дорогою загубила і документи, й сумку – все згоріло. Біля дороги на мене наткнувся німецький патруль й потягли мене в колону полонених і погнали в Дарницький концтабір. Він був у лісі, оточений колючим дротом. Туди всіх зганяли. А селяни з найближчих сіл сходилися та казали, що оце мій брат чи чоловік, то їх ще відпускали. Дивом мені вдалося звідти вибратися. Одна селянка принесла мені піджачок, курточку дала, спідниця у мене була військова така синя та гімнастерка. Вона сказала, що я її донька, випросила мене у вартових. Я дійшла до Дніпра. Труханів острів був спалений, але цивільних людей, які вибиралися з оточення, переправляли човном на правий берег з Труханового острова. Я дійшла до Києва, який був вже зайнятий німцями. На КП у всіх перевіряли документи, а в мене їх не було. Далі вже була інша сторінка – життя в окупованому Києві...”
Шляхами мужності, болю і слави
Кілька років поспіль юні журналісти ІТА “ЮН-ПРЕС” брали участь у молодіжній експедиції “Шляхами героїв”, організованій Київським обласним Центром сприяння розвитку молоді Київщини.
Ми розділилися на дві групи. Одна пішла за маршрутом “Пуща-Водиця – Горенка – Мощун – Романівна — Стоянка — Білогородка”, друга вирушила південною частиною маршруту: Мриги- Конча-Заспа – Хотів – Ходосівка – Гатне – Круглик – Віта Поштова – Юрівка – Тарасівка — Білогородка.
Зустрілися групи через три дні поблизу села Білогородка.
Північна група розпочала свій шлях по ДОТах, які раніше прикривали Варшавську дорогу в районі Гостомельського моста через р. Ірпінь, а також ділянку між селами Горенка і Мощун. Перший зруйнований кулеметний ДОТ № 478 можна побачити приблизно за 400 метрів південніше Гостомеля біля Варшавської траси. Південніше від моста через р. Ірпінь, на пагорбі бовваніє великий чотириамбразурний двоповерховий командно-спостережний дот. У тильній його частині є дві амбразури для прикриття входу в споруду. На другому поверсі розміщувалися кімната для відпочинку гарнізону. На жаль, сьогодні споруда засипана сміттям, битим склом, стіни вкриває шар сажі від вогнищ. У лісі між селами Горенка і Мощун, у непролазних нетрях триамбразурний ДОТ № 502. Він повністю заріс мохом і має екзотичний, навіть таємничий вигляд. На тильній стіні час ще не стер нерозшифроване скорочення "МЮД" і римську цифру "ХVІІ".
Південна частина 1-ї лінії оборони Києва насичена оборонними спорудами КиУР, так, що пройти її всю за відведені 2-3 дні було б нереально. Розпочали подорож від напівзруйнованого ДОТу в Конча-Заспі, поблизу хутора Мриги.
Опорний пункт "Мриги" – це група з 9 ДОТів, розташованих на південних підступах до міста в історичній місцевості Конча-Заспа та навколо хутора Мриги, гарнізони яких входили до складу 5-ї роти 28-го окремого кулеметного батальйону (окб). КП – ДОТ № 107. Гарнізони взаємодіяли зі стрілецькими підрозділами генерала Матикіна, командний пункт якого знаходився в Лисогорському форті.
Це місце – одна з перших впорядкованих ділянок Поясу бойової слави Києва. Створили і доглядають за нею протягом багатьох років пошуковці київського заводу "Радар" (в минулому – "Комуніст") та жителі селища Конча-Заспа. Керівник пошукової групи О.В. Кравченко провів значну роботу по благоустрою оглядових майданчиків, викарбував на стінах ДОТів влучні назви "Непокоренный", "Упорный", "Непреклонный" та інші.
П'ять днів, з 31 липня по 4 серпня, бійці і командири зведеного загону генерала Матикіна та гарнізони ДОТів стримували наступ ворога. Атаки закінчувались рукопашними сутичками. Штурмові групи німців обходили ДОТи і просувались у глиб нашої оборони. ДОТи чинили опір і в оточенні, а гарнізони двох із них – №№ 102 і 103 – підірвали себе, не бажаючи здаватись у полон.
Підтримані вогнем артилерії Дніпровського загону кораблів, матикінці зупинили ворога, а потім і відкинули його. У результаті жорстоких боїв у загоні залишилося не більше 300 бійців і 3 гармати, самого генерала було тяжко поранено. Також успішно діяли війська на суміжних ділянках. В результаті контрнаступу 11-16 серпня 37-а армія відкинула німців за межі першої смуги оборони Києва.
Пройшовши Конча-Заспою, побувавши біля меморіалу із складених солдатських касок, братських могил і каплички з викарбуваними словами великого полководця Олександра Суворова: “Війна не закінчиться до тих пір, доки не буде поховано останнього загиблого солдата”, ми вийшли до села Кременище.
ДОТ під селом Кременище мав номер 131. На відміну від інших вогневих точок, не бетонний, а сталевий. Офіційна версія його участі в обороні Києва така. У серпні 1941-го він відбив всі атаки німців. Чотири доби гітлерівці не могли підійти до нього. Оборону в ДОТі тримали 11 чоловік з 3-й бригади ВДВ під командуванням лейтенанта Василя Якуніна. Здатися вони відмовилися. Німці зрівняли село з землею, підігнали вогнеметні танки і знову запропонували здатися. Знову – відмова. Тоді амбразури почали поливати напалмом, поки ДОТ не розжарився до червоного. Усі захисники ДОТу загинули. Поряд із ДОТом стоїть пам'ятний знак, який увічнює подвиг кулеметників, а в центрі Кременища – могила лейтенанта Якуніна, сержанта Максимова та тринадцяти невідомих воїнів.
ДОТ 131 типу "Б", одна з унікальних споруд Київського укріпрайону, він міг би боротися дуже довго, якби піхота також сиділа в окопах. Снарядами у ньому вибито бронезаслінку однієї з тилових амбразур і навіть пробито товстелезне металеве міжповерхове перекриття. Поруч, у Лісниках, знаходиться не менш героїчний і трагічний ДОТ типу "М2", але доля його оборонців на жаль, невідома.
Ось ми біля ДОТу на околиці села Гатне (там ще зберігся пам’ятник бійцям КиУР). Наступною нашою метою був ДОТ № 138, який на всіх картах пошуковців був зображений як цілий, триамбразурний. Але знайти його було нелегко. Натомість ми натрапили на віддалений ДОТ № 137, повністю зруйнований. Поряд із залишками споруди стоїть пам'ятний знак: "Тут у серпні 1941 року загинули солдати 28-го окремого кулеметного батальйону".
ДОТ № 186, який знаходиться майже в центрі села Чабани на південній околиці Києва, в серпні-вересні чорного від горя й гарі 1941-го мужньо стояв на смерть, тримаючи оборону Києва. До останнього бійця. Оперативне зведення штабу 37-ї армії на 12 серпня 1941 року: “ДОТ 186 знаходиться в оточенні. Йде запеклий бій з противником”. Бої місцевого значення… про них мало згадували, про них мало хто міг потім розповісти. 18 серпня 1941 р. радянським військам знову вдалося відбити у німців хутір Чабани і закріпитися в ДОТі № 186. Оборону цієї вогневої точки героїчно тримали аж до 19 вересня, до того моменту, коли німецькі війська взяли Київ. Захисники ДОТу № 186, бійці 28 окремого кулеметного батальйону капітана Івана Кипоренка, яким вдалося вціліти в “м’ясорубці” Київського укріпрайону, скоріш за все загинули в Баришівському “котлі”. Ні їхні імена, ні їхні долі невідомі.
Понад 70 років героїчна фортеця стояла покинутою й бездоглядною. Починаючи з 60-х років ДОТ використовувався як господарське приміщення. Завдяки цьому в ньому збереглися елементи внутрішнього обладнання, які на сьогоднішній день можна вважати поістині унікальними. Протиштурмові грати , посилені кільцями (таких в київському укріпленому районі) залишилося три; бронезаслонка зразка 1929 року з оглядовими щілинами ( їх теж одиниці залишилися); бронедвері; бронезаслонка зразка 1930 року з унікальною, яка ніде раніше не зустрічалася фахівцям рукояткою овального виду; водяна колонка (ніде більше не збереглася); та головне – частина системи охолодження кулеметів (СОХЛАЖ), яка дивом збереглася. З часом навколо нього виросли багатоповерхівки, а ДОТ, як самотній солдат, тримав оборону, зберігаючи пам'ять і останні крики своїх бійців. Оборону від людського бездушшя, від цинізму й несправедливості, від безпам’ятства.
Нарешті, на честь 69-ї річниці визволення Києва від німецько-фашистських загарбників Міжнародною асоціацією дослідників фортифікації “ЦИТАДЕЛЬ” та Чабанівською селищною радою його було відреставровано. Це третій ДОТ-музей, відкритий силами МАДФ “Цитадель” та селищними громадами Київщини . Ентузіасти будують Пояс бойової слави по рубежах Київського укріпленого району (КиУР) разом з тими, хто не байдужий до нашої історії.
Споруда ДОТу № 127 виявилася однією з наймальовничіших та найзагадковіших в усьому КиУРі. Його збудували в заплаві річки Сіверка, біля підніжжя схилу глибокої балки. У повоєнні роки тут спорудили ставок, який затопив нижню частину двоповерхової споруди, тому зараз до неї можна дістатись лише човном. Але навіть здалеку ДОТ, що височить над плесом, має вигляд гордого й величного. На схилах долини Сіверки розташовано дуже багато ДОТів. Серед них чи не найкраще зберігся 129-й двоамбразурний кулеметний капонір з п'ятикутною радянською зіркою.
Неподалік дороги що веде від села Віта Поштова до села Круглик - унікальний чотириамбразурний двоповерховий ДОТ № 178 , який зберігся до наших днів. У бойовому відділенні можна побачити кріплення під металевий кулеметний станок системи Юшина й ніші, в які вставлялися патронні коробки. Нижній поверх, на який можна спуститися по залізних "скобах", — частково затоплений.
Другий кулеметний ДОТ (№ 179 типу “Міна”) був побудований за індивідуальним проектом. Довготривала вогнева точка поблизу Одеської траси, навпроти автобусної зупинки "Круглик". Зруйнований бойовий каземат на 3 амбразури був вписаний у пагорб. Основний і запасний входи сполучалися підземними галереями завдовжки понад 100 метрів. Крім того, був колодязеподібний лаз, по якому можна було потрапити з підземного ходу на вершину пагорба, де були позиції гаубичної батареї. Галереї використовувалися не тільки як ходи сполучення — в них також влаштовувалися притулки для людей, складські приміщення, встановлювалося допоміжне устаткування. На згадку про героїчні дні війни біля доту був встановлений пам'ятник і кілька пам'ятних знаків.
У селі Круглик досить довго нам довелося шукати 152-й артилерійський дот, який став останнім у маршруті. А виною довгим пошукам стали карти, виконані пошуковцями, на яких 152-й було зображено практично в центрі Круглика, поряд з дорогою Хотів – Іванковичі. Але довготривалої споруди ми на цьому місці не виявили, причому навіть місцеві жителі стверджували, що ніякого доту тут ніколи не було. Спантеличені, ми попрямували до головного орієнтиру – "Змієвого валу", адже згідно з позначеннями на одній із карт, артилерійський дот був врізаний у це стародавнє земляне укріплення. Гарно побродивши біля валу, а потім біля Круглицьких ставків, ми вже не надіялись знайти споруду, коли раптом, попід дорогою Ходосівка – Віта Поштова, побачили табличку "Дот № 176". За нашими даними 176-й був двохамбразурним та майже повністю зруйнованим. Спочатку все вказувало на те, що це він і є, але, пройшовши трохи далі від дороги по залишкам "Змієвого валу", ми побачили напівкапонір з величезними артилерійськими амбразурами, врізаний прямо в товщу валів древнього скіфського городища.. Отже, це і був 152-й дот. Чому його назвали 176-м невідомо... Наші сучасники не надто заморочуються збереженням пам’яті: на кришці ДОТу – якась напівзруйнована цегляна будівля, яка, вочевидь, слугує для здійснення якихось сатанистських обрядів або кримінальних розбірок. Всередині ДОТу до сих пір біля амбразури стоїть артилерійський станок. А над ним – напис: “Люди! Не чіпайте пам'ять і не руйнуйте історію! Таких ДОТів більше ніде не збереглося!” Нижній поверх ДОТу затоплений. Цікава конструкція цієї фортифікаційної споруди. ДОТ відноситься до так званого типу фланкіруючого вогню. Тобто, стрільба ведеться не вперед, а в усі боки. Подібні об’єкти доставляли чимало клопотів наступаючим.
Три ДОТи, які в с. Юрівка та на околицях, входили до опорного пункту "Крим". Перший кулеметний ДОТ № 201 знаходиться на південно-східній околиці села, між хатами. До другого доту — командно-спостережного пункту 28 окремого кулеметного батальйону (командир — капітан І.Є.Некипоренко) — легко знайти дорогу, завдяки дороговказам, встановленим у селі – двоповерховий, з двома трьохамбразурними бронековпаками. До наших днів вони зберегли вм'ятини, від німецьких куль і снарядів. Третій кулеметний ДОТ № 205, лейтенанта Вєтрова, знаходиться на північній околиці Юрівки. Його ще називають "Малою фортецею". Дот побудований за індивідуальним проектом і є наймогутнішою бойовою спорудою КиУР. Під час генерального штурму КиУР, який почався 31 липня 1941 року, ДОТ Вєтрова десять днів бився в повному оточенні. Коли гарнізон ДОТу деблокували, місцевість навколо нього була майже повністю переорана ямами від німецьких снарядів і бомб.
З вершини пагорба, на якому покоїться прах полеглих в боях за Київ, в наш мирний час відкривається прекрасний краєвид на стародавню Турову долину. Звідси, через Тарасівку й Боярку ми вирушили на Білогородку.
На братській могилі встановлено меморіальний знак на честь воїнів 206-ї стрілецької дивізії, які утримували тут оборону.
Берег р. Ірпінь. ДОТ № 402 збудований за індивідуальним проектом. Єдиний триповерховий. Підземні комунікації простягнулись майже на 500 м, верхня башта – на дві амбразури для ведення фланкуючого вогню. Два одноамбразурні каземати на урвищі Ірпеня. Два зручних входи до підземелля – з протилежного боку пагорба, за футбольним полем.
На підході до шосе Київ – Житомир серед хащ руїни ДОТу № 409, відомого як "ДОТ Цимбала", командира 2-ї роти 193-го окремого кулеметного батальйону. Гарнізон ДОТу брав участь у відбитті першого наступу фашистів на Київ 11 липня 1941 р. Під мостом – кулеметний капонір. При виході на шосе Київ-Житомир праворуч – пам'ятний знак – два автомати ППШ – партизанам та народним формуванням, які брали участь в обороні. Навпроти – через дорогу – пам'ятний знак захисникам міста у вигляді викарбуваної на полірованому сірому граніті карти – схеми бойових дій у 1941 р. Перехід вздовж шосе до покажчика, до ДОТу № 417, на якому встановлена пам'ятна дошка з текстом: "На цьому місці у 1941р. на смерть стояли воїни 3-ї повітрянодесантної бригади".
Поблизу уцілілого ДОТу № 401, з підземними галереями, з виходами до річки Ірпінь ми стали табором. У лісі проводили нічні й денні тактичні військові ігри. Зустрічалися з місцевими старожилами, які, будучи підлітками, брали участь у будівництві київського укріпрайону: рили окопи, траншеї, допомагали радянським бійцям, а потім йшли в партизани. 22 червня, о 4-й годині ранку ми спустилися в ДОТ, поклали квіти й згадали тих, хто стояв до загину на цих рубежах. А вранці на галявині біля доту зібралися старенькі дідусі й бабусі – учасники оборони Києва, народні ополченці, солдатські вдови з сусідніх сіл. Лунали пісні, спогади, й були “фронтові сто грамів”. Учасник оборони Києва, колишній директор школи із с. Шпитьки Іван Опанасович Герасименко попросив нас допомогти в пошуках матеріалів про ДОТ сержанта Медвідя. Відомо, що 11 липня 1941 року бійці цього доту знищили три німецьких танки. Старого солдата й історика цікавила подальша доля бійців.
На жаль, сьогодні в Києві (та й в країні в цілому) не просто відсутня програма збереження пам’яті та історії 2-ї світової війни, а навіть свідомо знищується. Особливо, що стосується І-ї лінії оборони м. Києва, реальних місць боїв за місто. Але пам'ять – це ми!
Встановлення протитанкових “їжаків” на Брест-Литовському шосе (проспект Перемоги), навпроти заводу “Більшовик”
Піхота РККА йде на позиції КиУР, в районі Голосієва, липень-серпень 1941 (РГАКФД)
Дот №131 біля с. Кременище
Дот № 106 – опорний пункт “Мриги”
ДОТ 127
Памятний знак біля ДОТу 179
Один із входів у ДОТ 179
ДОТ 210
Наталя Плохотнюк, журналістКиевVласть
Якщо ви хочете відпочити від гамірних вулиць, поспілкуватися з живою казкою природи, – запрошуємо вас до Голосієва.
У сучасному світі відпочинок, рекреація, туризм оздоровлення – що врешті-решт означає здоров'я – є соціальною цінністю, тому отаннім часом досить популярним став такий вид відпочинку як екотуризм. Суть його полягає у власне здійсненні рекреації та туризму та збереженні при цьому природних комплексів без заподіяння шкідливої дії на них. Гасло екотуризму: “Не брати нічого, окрім фотографії, не залишати нічого, окрім слідів.” Проте створити повністю екологічний маршрут досить складно тому частіше за все розробляють пізнавальні маршрути. Найбільший попит на такі маршрути проявляється в межах урбанізованих територій.
Еколого-сакральна стежка – це специфічний одноденний маршрут, пов'язаний з конкретною географічною місцевістю, яка має культурно-релігійно-історичне значення для людського соціуму.
Сакральні (священні, культові) природні об'єкти, це, зазвичай, характерні, шановані в народі елементи ландшафту, які є місцями поклоніння, відправлення обрядів і, одночасно, елементами культурної спадщини етносів, народів чи окремих соціальних груп. Це особливі місця духовного єднання людини з Природою. До таких об'єктів належать природні джерела, окремі дерева й цілі гаї, ділянки лісу, озера, річки, водоспади, скелі, печери, гори, окремі камені, острови. Вони вважаються представниками різних релігій, що успадкували цю традицію від своїх предків, що володіли традиційними знаннями. Ці об'єкти зберігаються протягом століть і тисячоліть і служать зразками дбайливого і натхненного ставлення до природи. Багато хто з них мають велике наукове значення як еталонні зразки елементів природного ландшафту, відіграють важливу роль у збереженні біорізноманіття.
Екологічна стежка – як правило, пішохідна стежка з контрольованою протяжністю та незначними фізичними навантаженнями, яка має форму петлі (починається і закінчується в одній точці).
Я намагалась дослідити наскільки можливе створення спеціалізованого туристського маршруту, як одного із суттєвих складових в рекреаційній діяльності на прикладі території регіонального природного парку "Лиса гора".
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Лиса гора – парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Тут знаходяться такі об'єкти Природно-заповідного Фонду України: Пам'ятка природи місцевого значення “Дуб Відун”, смарагдові острови, затишні парки, золотокорі соснові бори. Загадкова гора, на схилах якої поки що шелестить ліс, а верхівка вкрита сухими степовими луками. Мабуть, саме через такий розподіл рослинності її звуть Лисою. Майже на 70 м підноситься вона над Дніпром. Тут, де дуби-велети шелестять над валами давнього форту, буяє фантастичне розмаїття – майже 400 видів рослин. За цим показником Лиса гора залишає далеко позаду подібні історичні місцевості Європи. З них п’ять видів Червоної книги України та численні регіонально-рідкісні види дали змогу відомому фахівцю-ботаніку професору В. І. Чопику назвати цю територію “еталоном флори урбанізованих територій”. Вражає і різноманіття тваринного світу: тут і рідкісна неотруйна змія – мідянка, і навіть славетний горностай, що також занесені до Червоної книги України.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
За часів Київської Русі на Лисій горі проводили свої обряди язичники. Древні волхви зробили перші підземні ходи на Лисій горі. Сьогодні тут існує відновлене язичницьке капище. Дуже цікаве місце. У народі Лису гору поділяють на три частини. Перша — Русалчин яр, названий так через розташоване в ньому озеро, в якому згідно з повір'ями мешкають русалки. Друга — це Відьмин яр. Найбільша частина гори — Мертвецький гай. У цій частині виявлені містичні поховання минулих століть.
Згодом частина гори перейшла під владу Печерського монастиря. Тут християнські монахи розміщували свої пасіки. Ченці створили своє підземне місто-монастир, з'єднавши Гору з Печерською Лаврою підземними ходами.
Лиса гора – місце історичне. З давніх-давен вона була одним з центрів осілості в середньому Придніпров’ї, маючи статус стратегічного пункту в гирлі Либіді. Тут найвідомішим російським фортифікатором Е. І. Тотлебеном було зведено потужний форт. Наразі у складі укріплень збереглися майже всі земляні споруди. Сьогодні під Лисою Горою існує ціле підземне місто, яке складається з цілого комплексу підземель – від збережених келій давньослов'янських жерців до покинутих сучасних військових баз.
Даний квест-маршрут має назву “У пошуках натхнення”.
Маршрут прокладений не лише по асфальтованих доріжках, а й ґрунтовими стежками. Перепади висот протягом маршруту досить значні і потребують хоч найменшої фізичної підготовки.
Еколого-сакральний маршрут розпочинається біля воріт Українського Науково-дослідного гідрометеорологічного інституту УкрНДГМІ. До початку пішохідного маршруту можна дістатися від станції метро “Либідська” на маршрутці № 212 до проспекту Науки, 35А. Необхідно перейти дорогу на світлофорі і прямо перед очима постане маленька вуличка. Старий асфальт тут подекуди потріскався. Місцями він обривається і переходить у мощену бруківку. Деяким ця частина дороги може нагадати Андріївський узвіз, її строката структура не лишає і сумніву, що цій дорозі вже не мало років. Ми йдемо130 метрів.
Етап 1. Інститут УНДГМІ. “Ворота до спокою”
Завдання: дізнатися, яке основне значення має Київська метеорологічна обсерваторія.
Історія УНДГМІ веде свій відлік з 15 травня 1855 року, коли відбулось офіційне відкриття Київської метеорологічної обсерваторії, яка започаткувала створення систематичних метеорологічних спостережень, їх аналіз й узагальнення.
Основними завданнями УкрНДГМІ є розвиток гідрометеорологічної науки шляхом виконання фундаментальних та прикладних досліджень в галузі гідрометеорології та базового моніторингу природного середовища, здійснення наукового та науково-методичного забезпечення діяльності гідрометеорологічної та інших оперативних служб Міністерства надзвичайних ситуацій України, а також координація наукових досліджень по гідрометеорології в Україні.
Обійшовши будівлю ліворуч, ми виходимо на алею, проходимо 60 м і ліворуч бачимо метеорологічну станцію з синьо-жовтою кулею на даху. Ще через метрів десять по обидва боки - метеомайданчики, для яких характерна відсутність будь-яких рослин окрім трави. Далі простір навколо алеї поступово занурюється в кущі, а потім у дерева, огороджуючи наш маршрут немов живими мурами від навколишнього світу. Приблизно через 40 м нас чекає розвилка. Асфальтована доріжка веде далі по прямій, а нам необхідно буде звернути ліворуч на ґрунтову. Тут розпочинається шлях до РЛП “Лиса гора”. Перші 120 м шлях йде через бур'яни, до великої дубової алеї, де високі дуби щільно ростуть один біля одного, продовжуючи химерну живу огорожу до Лисої гори. Через 95 м, ліворуч ми побачимо оглядовий майданчик.
Етап 2. Над урвищем
Завдання: визначення видів рослин на цій місцевості.
Рельєф від пологої вершини, на якій ми знаходимось, стрімко, іноді утворюючи тераси, спадає до низу на 50 – 60 м. Деревостани схилів формують клени, ясен, черешня, в'яз, а подекуди – високі берези. Через 20 метрів алея роздвоюється. Одна її частина різко (під прямим кутом) повертає праворуч, а ми йдемо прямо ще приблизно 50 м. Грунтова доріжка спускається до лісистої території, через 100 метрів вона йде ліворуч. На луках ростуть різні трави: грястиця, конюшина, люцерна жовта, ковила волосиста, корячка морозниковидна тощо. Лучні трави влітку тут дуже високі, майже в зріст людини. Також тут можна побачити мало поширений вид, що охороняється на території м. Києва та його околицях – це скорцонера пурпурова – дуже гарна рослина, квіти якої мають ванільний запах. Так ми проходимо приблизно 110 м. І на розвилці йдемо прямо. За декілька метрів доріжка звужується і вивертається ніби змія. Ми проходимо під невеликим поваленим деревом . Його коріння ще в землі, але на дереві вже не росте листя, гілки сухі та ламкі. Це дерево наче вітає чи, може, попереджує людей, що вони входять на територію регіонального ландшафтного парку “Лиса гора”. Як остання перешкода попереду підіймається півметровий насип. Оминаючи його, ми входимо до території РЛГІ “Лиса гора”. Одразу ж з головної доріжки виокремлюється декілька маленьких стежинок в різні сторони, але ми залишаємось на головній доріжці, яка звергає ліворуч, потім знову вирівнюється. Перед нами – галявина із молодими деревами. Через 60 м нам необхідно звернути ліворуч, по маленькій стежці вздовж покрученого дерева пройти до повалених пеньків, на яких можна зробити привал.
Етап 3. “Привал”. (Зона відпочинку)
Завдання: з’ясувати де ще в Києві є гори з такою же назвою.
Тут дуже тихо, лише зрідка шумить вітерець, іноді можна почути як стукає по дереву дятел. За рахунок того, що ця територія була до 80-х рр. зачинена для звичайних відвідувачів, тут збереглися первинні геофізичні особливості.
Традиція слов'янського фольклору пов'язує проведення різноманітних шабашів нечистої сили з Лисою горою під Києвом. Як і належить Лисій горі, верхівка у неї безлісна. Треба, щоправда, зауважити, що до середини минулого століття її зазвичай називали інакше – Дівич-гора. Таке ім'я давалося горам, на яких в язичницький період були святилища Лади – богині шлюбу і веселощів, а в більш віддалені часи, можливо, і Кібели – Великої Матері Миру, покровительки домашнього вогнища. Назва "Лиса гора" в різний час носили щонайменше чотири київських височини. Зараз не можна вказати з повною упевненістю, на якій з них збиралася нечиста сила. Може бути, і на нинішній. У всякому разі, її історія в останніх століттях видається досить похмурою.
Лиса гора – елемент східнослов'янського, зокрема українського, фольклору, пов'язаний з чаклунством і надприродними силами. Для території Лисої гори характерна певна міфологічна зацікавленість. Її існування пов'язують з такими явищами, як місце геопатогенної зони та містичної сили. Люди, проходячи цими стежками, часто відчувають слабкість, нездужання, головний біль, іноді – манію переслідування. Або навпаки, деякі туристи, відчували лише позитивні враження. Соціальне опитування показало, що посилені, іноді нетипові для конкретної людини відчуття отримують 9 із 10 осіб, що перебувають у цій місцевості. Це показує чутливість організму до нестабільності енергетичного балансу в даному парку .
Назву “Лиса гора” у Києві мали також: Чортове Беремище (Хрещатицьке Беремище на території парку Володимирська гірка); Старокиївська гора в урочищі Горбачиха (піщана місцевість між Микільською слобідкою і Вигурівщиною); Юрковиця (найвища із Западинських піщаних гір). Назву “Лисогірська” мала також сучасна вул. Западинська .
Відпочивши, ми продовжуємо свій шлях по стежці ліворуч і через метрів 30 входимо в ліс з високими й старезними дубами та грабами, які можна охопити лише втрьох-вчотрирьох. Ми проходимо через цей клаптик лісу навпростець, беручи трішки праворуч (азимут приблизно 20°) і зупиняємося біля дуба, який вражає своїми габаритами. Ліворуч від нього стежка різко йде вниз (приблизно 70° – ухил). Після різкого спуску, через 3 м йде такий же крутий підйом. Стежка доволі крута, коріння дерев утворює щось подібне до сходинок. Але воно того варте, бо ми виходимо до незвичайного дерева.
Етап 4. “Дерево бажань”
Всередині це дерево порожнє. Дехто вважає, що в нього потрапила блискавка і випалила його всередині. Місцеві мешканці переказують легенду, за якою в це дерево в день літнього сонцестояння необхідно вкидати записки з бажаннями і бажання збуваються. Загадуємо бажання і йдемо далі. На розвилці звертаємо ліворуч, проходимо повз велику березу і через приблизно 110 м опинимося на перехресті великої ґрунтової дороги та невеличкої стежки. Прямуємо по грунтівці вгору, оминаючи “Мертві дерева”, після галявини рухаємося на схід, а ще через 80 м беремо ліворуч.
Етап 5. “Дорога мертвих дерев”
Завдання: з’ясувати, від чого пішла назва гори “Лиса гора”.
Пройшовши близько 230 метрів, зупиняємось посеред мовчазного степу різнотрав'я, де ростуть зірочник ланцетовидний та тонконіг дібровний, зрідка – копитняк європейський. А також чагарники шипшини й гліду. По обидва боки височіє мішаний ліс. Лише тут стоять білі сухі дерева. Це наша п'ята точка “Дорога мертвих дерев”. Проходячи повз “мертві дерева”, які стоять тут уже декілька десятиліть, можна отримати низку вражень. Це можна пов'язати з одним із фактів походження самої назви гори. Здавна у слов'ян будь-які височини були їх місцем поклоніння богам. Зазвичай дерева, що росли на вершинах гір або горбів, вирубували та випалювали, а згодом на відкритих майданчиках влаштовували капища (місце поклоніння). Це – ще одна версія назви “Лиса гора”. Є стародавня слов'янська легенда, згідно з якою землю опоясує змія, що кусає сама себе за хвіст. Місце, де вона себе кусає, розташоване в районі Києва і називається Лисою горою.
Крім легенд є багато теорій чому Лиса гора є проклятим місцем. За часів монголо-татарської навали існували Китаївська і Голосіївська “пустоши”. За гіпотезою науковця Дмитра Лаврова, багато киян ховалося в них від ворогів. Хан Батий, щоб не залишати в тилу супротивників, звелів печери замурувати. Безліч людей загинуло, і саме їхня страшна смерть і неспокій душі сильно впливають на енергетику околиць Лисої гори.
Згідно з переказами, відьми й інші казкові істоти регулярно збиралися на Лисій горі, де влаштовували шабаші. Згадки Лисої гори зустрічаються в численних історичних і літературних джерелах, у тому числі в творах Миколи Гоголя і Михайла Булгакова (який використав образ Лисої гори у своєму романі “Майстер і Маргарита” як місце розп'яття Ієшуа), а також у творчості Модеста Мусоргського. Також Лиса Гора згадується у повісті братів Стругацьких “Понеділок починається в суботу” як місце проведення “зльотів” відьом та іншої нечистої сили і в серії книг про Таню Гроттер і Мефодія Буслаєваа /знаменитого фантаста Дмитра Ємця, а також у письменниці – Лади Лузіної “Київські відьми”.
Відпочивши, ми прямуємо далі у східному напрямку. До наступної точки майже 600м. Дорога починає вивертатися в різні боки, то праворуч, то ліворуч. Через 15 м у нашу дорогу ввійде ще одна і обидві повернуть у лівий бік до оглядового майданчика, де росте самотнє дерево.
Етап 6. “Самотня”
Завдання: визначити, що можна побачити з оглядового майданчика.
Асоціюється це дерево з образом дівчини, яка стоїть на пагорбі над великим Дніпром і чекає свого коханого. На протилежному боці від оглядового майданчика розпочинаються Фортифікаційні насипи. Одна з маленьких стежок прямує на вершину цих насипів. Там часто можна побачити поодиноких людей, які сидять у позі лотоса та медитують. За місцевими віруваннями – це “місце сили” (енергетично насичене місце). Щодо оглядового майданчика, то кожний, хто тут побуває знайде саме свій окремий об'єкт, що його зацікавить.
Через 25 м після оглядового майданчику звертаємо ліворуч, на захід і входимо до листяного, здебільш дубово-грабового лісу. Рушаємо звивистою дорогою, паралельно дороги “мертвих дерев”, повз відомі на всю Україну фортифікаційні ДОТи.
У 1872 році на Лисій горі розгорнулися будівельні роботи. Почав здійснюватися грандіозний план відомого фортифікатора Е. Тотлебена – оточення Києва лінією з 27 фортів.
Під час будівництва укріплень рельєф гори був сильно спотворений за рахунок насипання валів і прориття ровів. У насипах влаштовувалися потерни (тунелі, в яких можна було встановлювати знаряддя для стрільби по наступаючим). На їх цегляній кладці від нудьги розписувалися багнетом вартові. Такі написи-графіті в безлічі збереглися донині. У фортеці були побудовані складські приміщення, зруйновані в останні роки.
Етап 7. “Тиха дорога”: послухати тишу
До нашої сьомої точки ми проходимо майже 300 м. Навколо нас стигне тиша. Серед комах, якщо не шукати а просто прогулюватись, тут лише можна зустріти комара, або рогача, іноді тут можна побачити деревних бджіл. Зупиняємося біля ДОТу №3. Тут можна просто помовчати та насолодитися тишею. Сюди майже не доноситься гуркіт машин, птахи тут співають лише навесні та влітку. Навіть коли йде дощ, тут його торохкотіння притихає. По обидва боки від дороги, по якій ми прямуємо далі через четвертий ДОТ до п'ятого, нас супроводжує доволі дивне відчуття.
Проходячи повз ДОТи, варто придивитися й до жовтих цеглин, не лише тому, що вони майстерно змуровані в підпірні стіни, які обрамовують вхід до тунелів. Тут, біля важких, окованих залізом брам, десятки років стояли вартові, і дехто з них не втримувався від спокуси написати власне ім'я. Ці написи, непомітні здаля, зблизька проступають своєрідними візитівками багатьох поколінь солдатів. Трапляються досить незвичні тексти. Солдатські автографи нагадали про молодого бійця Київського караульного полку часів громадянської війни, згодом відомого письменника К. Г. Паустовського, який теж ніс охорону військових складів “десь за Байковим кладовищем”, можна допустити, що саме тут, згадуючи епізод, описаний ним у “Повісті про життя”. Дослідження написів на мурах Лисогірського форту могло б відкрити цікаві сторінки історії міста ХІХ-ХХ ст.
Дійшовши до головної галявини РЛП “Лиса гора”, ми повертаємо ліворуч, до ДОТу №5. Він знаходиться у глибині і є найчистішим серед усіх ДОТів. Через нього ми пройдемо на той бік насипу і подивимось, як він виглядає не з “парадного входу”. Пройшовши через ДОТ, повертаємо праворуч, піднімаємося до основи насипу, зупиняємося біля ДОТу №6 і підіймаємося по ньому назад до головної галявини.
Етап 8. “Біля каменя”
Прямуємо до розміченого поля – одного з пунктів зустрічі місцевих неформалів “Толкіністів”. Тут – головна пам'ятка-символ існування цього парку - Великий камінь, на якому написана назва і дата заснування парку. Тут ми відпочиваємо. Через 20 хвилин ми збираємось у подорож – останній ривок. Виходимо знову на головну дорогу, яка прямує вздовж ДОТів. Дорога тут урвиста як і на початку, місцями трапляються частини, викладені камінням. Проходимо через ДОТ № 7, в якому часто збираються неформали і звертаємо праворуч, убік Дніпра. Через 145 м виходимо на асфальтовану дорогу. Тут колись була Пожежна станція, але її закрили та розібрали по цеглинках. Повернемо ліворуч і через 150 м опинимося біля КПП, а там майже 200 метрів -0 і остання точк маршруту.
Етап 9. “Між світами”
Остання, дев'ята точка знаходиться при виході з РЛП “Лиса гора”. Її назва повністю підтверджує стан тих хто пройшов увесь еколого-сокральний маршрут – “Між світами”. Ми зупиняємось тут наостанок щоб обернутися і ще раз подивитись на велич великих дерев, що десятиліттями обороняли таємничі скарби природи та людини на цьому острівці великого міста Києва. Через 30 метрів – уже місто: автомобільні дороги, пробки, гамірні й засмічені вулиці, натовп та імпульсивний ритм соціуму. Але це через 30 метрів, а поки що ми знаходимось на доволі широкій дорозі в пониззі гори посеред листяного лісу, тиші й атмосфеи спокою. І ось ми виходимо з РЛП “Лиса гора”, наш еколого-сакральний маршрут закінчений і ми можемо пройти через міст і сісти на маршрутку, яка прямує до Центрального автовокзалу. Або ще трошки пройти до станції метро Видубичі і прямувати по домівках.
Читайте: Лысогорский форт, где захоронено огромное количество боеприпасов всех времен, смертельно опасен (фото, видео)
Фото: https://www.segodnya.ua/
КиевVласть
2 червня у вівторок постійна комісія Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування розгляне кілька проєктів рішень щодо створень зелених зон в Києві. Серед проектів рішень -"Парк мрії”на вул. Антоновича у Голосіївському районі та"Сквер на Воздвиженці”.
Про це KV повідомили представники ініціативної групи з просування петиції створення скверу на Воздвиженці. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Петиція про "Парк мрії” отримала значну підтримку киян, тому це питання винесено на перше місце у порядку денному. Не менш важливим є питання створення зелених зон у Подільському районі.
“Нагадаємо, що громада Подолу та Воздвиженки вже кілька років поспіль протидіє забудовнику, який планує звести у центрі Воздвиженки багатоповерхову забудову. Місцеві мешканці за власний рахунок розробили проєкт та готові навіть самостійно втілити його у життя. Якщо рішення про створення скверу буде підтримано, то у Києві нова зелена зона з’явиться вже цього літа, причому гроші платників податків місто на це практично не витрачатиме, місцеві мешканці пропонують взяти більшість витрат на себе”,- підкреслили автори петиції.
Вони зазначають, що мешканці Подолу наполягають на необхідності створення скверу замість новобудови, оскільки в цьому районі Києва критично бракує зелених зон.
“З запланованих на завтра трьох проєктів рішень два стосуються припинення договорів оренди із ТОВ "Фундація "Якісне житло". Саме цей забудовник намагається збудувати багатоповерхівку. Перший проєкт рішення Київської міської ради стосується земельної ділянки, яка розташована поруч із "Площею мистецтв", на вул. Дегтярній, 2-4 у Подільському районі м. Києва. Ця земельна ділянка перебуває в оренді ТОВ "Фундація "Якісне житло", не забудована і захаращена будівельним сміттям всупереч екологічним вимогам та вимогам законодавства про охорону культурної спадщини. Рішеннями Київської міської ради у 2018 році цій земельній ділянці вже був наданий статус скверу, а договір оренди із ТОВ "Фундація "Якісне житло" щодо цієї земельної ділянки був припинений. Однак, рішення Київської міської ради про розірвання договору оренди від 08 січня 2018 року №4/4068 було скасовано у судах, і станом на зараз земельна ділянка знову перебуває в оренді ТОВ "Фундація "Якісне житло"”, – йдеться у повідомленні.
Підкреслюється також, що тому цього року депутати Київської міської ради Ольга Балицька та Валентин Мондриївський подали проєкт рішення про розірвання відповідного договору оренди. Якщо цей проєкт рішення буде підтриманий постійною комісією Київської міської ради з питань з питань містобудування, архітектури та землекористування, а також проголосований на пленарному засіданні, то вже у цьому році у мешканців Воздвиженки замість сміттєзвалища може з’явитися сквер.
“Створення нових скверів та парків у Києві наразі актуально, як ніколи.
За кожний клаптик незабудованої зеленої зони доводиться запекло воювати – там, де кияни хочуть бачити дерева та квіти, забудовник зазвичай хоче бачити якнайбільше поверхів нерухомості”, – зазначила у своєму пості на Facebook Ольга Балицька.
Також додається, що хоча "Площа мистецтв" фактично використовується, як сквер, однак юридично вона перебуває в оренді для будівництва житлового будинку з об’єктами соціально-громадського призначення. Якщо орендар захоче знищити сквер та побудувати замість нього багатоповерхівку, він буде формально мати на це право. Тому для не тільки фактичного, а і для юридичного встановлення статусу "Площі мистецтв", як скверу, необхідно припинити відповідний договір оренди із забудовником, який винесений на розгляд земельної комісії Київради цього вівторка. Третій проєкт рішення стосується саме офіційного надання статусу скверу "Площі мистецтв". Оскільки у мікрорайоні "Воздвиженка" відсутні зелені зони, а "Площа мистецтв" може бути забудована, підтримка саме цих проєктів рішень на засіданні постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування є дуже важливим питанням.
“Беручи до уваги нещодавно відсвяткований День Києва, громада Подолу сподівається, що мер Кличко та київські депутати готові зробити такой подарунок Києву та киянам. Закликаємо депутатів комісії підтримати створення скверу на Подолі!”, – завершили активісти.
Читайте: Киеву предлагают создать сквер на Воздвиженке
Фото: инициативная группа по продвижению петиции о сквере на Воздвиженке
КиевVласть
На час карантину ми з батьками переїхали з Києва у село до бабусі, під Обухів. У господарстві є город, садок, кури, кіт і пес. Кіт і пес живуть мирно, але кожен своїм життям. Собаку ми періодично тренуємо для порядку. Кіт кумедний, я знімаю його приколи на відео для блогу.
Шкільні уроки під час карантину тривають, але в домашніх умовах. Часу на домашні завдання йде дуже багато, та трохи залишається для себе.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Задумали ми з мамою спекти хліб. Щоб спростити роботу, придбали електричну хлібопіч. Доставили її дуже швидко - Новою поштою, яка від нас всього за 2 км. Домашній хліб вдався, і в магазин йти не довелося! Оскільки мама дуже любить готувати, то ми не зупиняємося на досягнутому. Практикуємося ще й на еклерах із заварним кремом. Я допомагаю збивати крем і дегустувати.
У саду шліфую навички з обрізки дерев, яким мама надає досконалих форм. Висадили весняні квіти біля будинку. Те, що маємо можливість жити без сусідів та без страху підхопити вірус, гуляти на власному подвір’ї, вважаю великою перевагою і щастям. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Мій тато теж має спільні заняття зі мною. Через запуск дронів ми з ним “контролюємо” територію та ведемо спостереження, хто з нашого селища порушує карантин!
З негативного – вчитель не дає свій мобільний, і всі уточнення доводиться роботи через листування електронною поштою, а це дуже не зручно. Ми з однокласниками самостійно не можемо освоїти новий матеріал, і було б добре вести якщо не он-лайн (наживо) трансляції, то хоча б просто робити відео у записі тієї чи іншої теми. В цьому випадку я радий, що з викладачем мого гуртка з ІТА “ЮН-ПРЕС” КПДЮ ми завжди на зв’язку через Viber.
До введення карантину я займався вільною боротьбою, тому і в селі підтримую фізичну форму: відтискаюсь та качаю прес.
У нас тут великі припаси вітамінів – заморожені смородина, малина, аґрус. П’ємо трав’яні чаї. Добре, що необхідними ліками запаслися на всяк випадок заздалегідь, тому що до аптеки треба подолати 15 кілометрів! Ми вирішили, якщо треба буде, то замовлятимемо ліки Новою поштою. Так надійніше. А пов’язки мама власноруч пошила нам з марлі й окантувала красивими жовтими смугами.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"КиевVласть
Сьогодні, 14 березня 2020 року, у селі Святопетрівське Києво-Святошинського району Київщини відбулися пам’ятні заходи до Дня українського добровольця, в яких взяло участь керівництво та депутати Києво-Святошинської районної ради, ветерани АТО/ООС, добровольці та члени їх сімей, мешканці села.
Про це KV повідомили в прес-службі Києво-Святошинської райради. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Учасники пам’ятних заходів поклали квіти до пам’ятника Українському добровольцю та вшанували хвилиною мовчання тих, хто віддав своє життя за незалежність.
“Ми зобов’язані пам’ятати та вшановувати українських добровольців: і тих, хто стояв на Майдані, і тих, хто ціною власного життя боронив та продовжує захищати нашу країну від агресії на Сході. Адже країна, яка забуває свою історію, не має майбутнього. Завдячуючи українським добровольцям агресор був зупинений у своїх намірах захопити всю територію країни, а ми можемо жити під мирним небом”, – зазначив голова Києво-Святошинської районної ради Дмитро Гусятинський.
До Дня українського добровольця були приурочені також показові виступи місцевих спортсменів, які відбулися на базі місцевого спортивно-патріотичного клубу “Доброволець”.
Голова районної ради Дмитро Гусятинський з нагоди Дня українського добровольця та до річниці заснування спортивно-патриотичного комплексу “Доброволець” нагородив відзнакою Києво-Святошинської ради представників громадських організацій та спортсменів.
“Дякуємо усім причетним до добровольчого руху за нашу незалежність, мирне небо, вільну від агресора Україну. Подвиг усіх, хто брав участь у захисті кордонів нашої держави, загиблих героїв завжди буде цінуватися як нами, так і нащадками”, – зазначив депутат Києво-Святошинської районної ради Олександр Тигов під час виступу перед присутніми.
Нагадаємо, що 14 березня в Україні відзначають День добровольця. Відповідну постанову було прийнято Верховною Радою на засіданні 17 січня 2017 року.
Фото: Києво-Святошинська райрада.КиевVласть
Київ знову випередив область за показниками смертності наприкінці року. Тим часом ресурси столичних кладовищ давно вичерпані. Сьогодні відкритими для киян залишаються лише два цвинтарі області, у передмісті землю виділяють лише для “своїх”. Рятувати ситуацію столична влада планує через створення електронного реєстру вільних місць для поховань. Натомість Київщина у пошуках землі для мертвих вже дійшла до Кабміну і почала потроху вводити заборону на поховання киян.
Сумна статистика
Як стало відомо KV, за даними Головного управління статистики у Київській області, за січень-листопад на Київщині померло 26 164 людей, при цьому кількість народжених склала 13 211 осіб. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Найбільша кількість померлих зареєстрована у Києво-Святошинському районі – 2 418 осіб.
Майже удвічі менше смертей було у Вишгородському (1073 осіб), Броварському (1062 осіб), Білоцерківському (1024 осіб), Васильківському (1009 осіб) районах.
За статистикою, трохи менше тисячі померлих у Бородянському (901 особа), Бориспільському (830 осіб), Макарівському (832 особи) районах. Близько 600 осіб померло у Баришівському, Богуславському, Іванківському, Кагарлицькому, Миронівському, Обухівському, Переяслав-Хмельницькому, Сквирському, Таращанському, Тетіївському, Фастівському, Яготинському районах.
Менша кількість смертей у Рокитнянському (494 особи), Ставищенському (392 особи), Згурівському (342 особи), Володарському (316 осіб) районах і найменша по області у Іванківському районі – 110 осіб.
Серед міст обласного значення найбільше померлих у Білій Церкві – 1998 осіб, Броварах – 1222 особи, Ірпінському регіоні – 1090 осіб. Майже 700 померлих у Борисполі та Фастові. Більше півтисячі – у Василькові.
Місто Буча втратило 481 жителя, Переяслав – 408, Обухів – 364, Березань – 214, Славутич – 197, Ржищів – 127.
Варто відмітити, що за даними Головного управління статистики у м.Києві, за січень-листопад минулого року в столиці померло більше жителів, ніж у області – 30 288 осіб.
За інформацією Департаменту житлово-комунальної інфраструктури Київської міської державної адміністрації, у Києві не залишилось відкритих кладовищ.
Із існуючих 28 кладовищ, три закриті. Для підпоховання відкрито 23 кладовища на території міста.
І лише два кладовища відкриті для киян – Південне та Північне, – знаходяться на території Київської області у Києво-Святошинському та Броварському районах.
Переповнено
Як вдалося з'ясувати KV, майже в усіх населених пунктах передмістя Києва є закриті для поховань кладовища, а ресурси відкритих цвинтарів майже вичерпані, їх потрібно розширювати.
Намагаються вирішити ситуацію як у Київській міській раді, так і у населених пунктах області.
Так, за даними депутата Київради Людмили Костенко, у столиці планують створити єдиний реєстр кладовищ, де має міститись інформація про плани кладовищ, а саме: сектори, ряди і місця поховання. Таким для киян обіцяють спростити пошук вільних місць для поховань, а значить, скоротити процедуру у часі.
Тим часом, за словами директора Департаменту екології та природних ресурсів КОДА Вікторії Киреєвої, область ніяким чином не контролює стан кладовищ та їхні ресурси.
“Цим питанням займаються органи місцевого самоврядування, на території яких розташовані кладовища. Проводити будь-які екологічні заходи там неможливо з релігійної точки зору. Та найбільше забруднюють екологію штучні квіти. Величезну кількість викидають на кладовищах”, – говорить вона.
Голови місцевого самоврядування у коментарі KV розповіли, що у цьому році питання розширення територій кладовищ дійшло до Кабінету Міністрів.
Також у боротьбі за місця подекуди голови місцевих рад змушені не давати дозволи на поховання померлих, що були зареєстровані у столиці, оскільки збільшення меж цвинтарів – процедура тривала, а території вже майже вичерпано.
Мер Боярки Олександр Зарубін:
У місті Боярка не вистачає кладовищ. Одне із достатньо нових на 10 га вже вичерпало свій ресурс. Залишився максимум рік, щоб мати можливість хоронити там боярчан. До кладовища прилягає ліс і від лісовиків ми вже отримали дозвіл, щоб 10 га цієї території ввести до міського кладовища. Зараз процесс на останній стадії вирішення. Залишилося, щоб КОДА подала до Кабміну наш пакет документів. А Кабмін вже має дати розпорядження щодо надання дозволу на розробку проєкту землеустрою під кладовище, яке додасть нам впевненості ще на 15-20 років. Зараз намагаємося зрушити це питання, бо іншого виходу із ситуації не маємо. Є ще два кладовища, але вони вже закриті. На одному із них залишилися лише заброньовані місця для поховань.
Секретар Обухівської міськради Сергій Клочко:
На території міста розміщено багато цвинтарів, але діюче залишилося лише одне. Ресурси цього цвинтаря поступово вичерпуються. І в перспективі цю проблему потрібно буде вирішувати, розширюючи його межі. На даний момент це питання ще вивчається. Для цих потреб земельні ділянки є, але вони допоможуть вирішити ситуацію лише на певний період, приблизно на три роки. На старих кладовищах можливе захоронення, але лише там, де раніше була зарезервована територія. Поки що ситуація все ж стабільна.
Мер Бучі Анатолій Федорук:
У рамках об'єднаної територіальної громади на території усіх населених пунктів є 8 кладовищ. У місті три кладовища, два із них закриті, там можливе лише підзахоронення. Велике центральне кладовище ще діюче. Для жителів громади це питання поки не стоїть гостро. Але на перспективу для громади це є актуальним. Наприклад, Ворзельська селищна рада, яка йде в об'єднання, має велику проблему. Кладовище за межами населеного пункту потребує розширення. Тут вже ми будемо зобов'язані викупати території приватної власності, які розташовані поряд із кладовищем. Така само процедура має бути і по іншим населеним пунктам об'єднаної громади, будемо викупати землі.
Мер Вишгорода Олексій Момот:
У місті є два кладовища – одне закрите, друге – діюче. Але і воно майже вичерпало свої ресурси, ми вже підготували проект його розширення. Отримали нотаріальну згоду від лісопаркового господарства і направили до Кабінету Міністрів на погодження, щоб відвели ще 10 га землі. Поки все не так погано. Також у генеральному плані передбачено ще одне велике кладовище, контактуємо із Київською міською адміністрацією, щоб реалізувати спільний проєкт, оскільки у столиці є велика проблема. Згідно із законодавством ми не можемо обмежувати поховання, тому декілька разів на місяць приїздять ховати людей із найближчих районів Києва.
Голова Калинівської об’єднаної громади Броварського району Вадим Булкот:
Складно відразу відповісти на це питання, оскільки громада створена нещодавно і я не встиг вивчити ситуацію по всім селам. Якщо говорити про Калинівську селищну раду, то ресурси цвинтарів майже вичерпані. Небагато місць залишилось у Калинівці, територія для розширення меж теж невелика. Трохи місць є у селі Квітневе. У селах Скибин та Перемога цвинтарі майже переповнені. Усі землі там роздані. Через декілька років проблема буде дуже гострою.
Кияни звертаються не дуже часто, але для них є обмеження. Даємо дозвіл на поховання тільки місцевих.
Голова Петропавлівсько-Борщагівської сільради Києво-Святошинського району Олексій Кодебський:
Ця проблема актуальна не тільки для нашого населеного пункту, але й для багатьох інших. Земля не гумова, а місця закінчуються. Років 4-5 тому ми відвели через радгосп “Пуще-Водиця” 5 гектарів під кладовище. Працюємо над тим, щоб зробити спеціально відведене місце під поховання урн після кремації. Старе кладовище закрите, там лише підзахоронення. Намагаємось робити деякі обмеження на поховання людей із Києва. Якби дозволяли усім, вже б давно місць не було. Кожного тижня звертається по 5 чоловік. Але можемо робити вийнятки, якщо людина проживала на нашій територій, але була зареєстована у Києві.
Голова Софіївсько-Борщагівської сільради Києво-Святошинського району Олесь Кудрик:
Центральне кладовище вже давно закрите, там заборонені поховання. Є ще одне, нове кладовище, там поки вистачає місць для наших людей, аби довше жили. Тому найближчим часом не має виникнути проблем. Є також території, які можна буде виділити згодом.
Не дозволяємо ховати із Києва людей. Якби давали дозвіл, уже б все село закопали. Тільки якщо родичі наших жителів завертаються, робимо вийняток.
Мер Василькова Володимир Сабадаш:
На території міста Васильків знаходиться багато кладовищ, а саме – 16. Із загальної кількості обліковане лише одне, решта – ні за ким не закріплені. Тому офіційні поховання відбуваються тільки на одному кладовищі. Кладовище нове і достатньо велике. Тому за додаткові ресурси чи пошук нової ділянки, ще зарано говорити. Нагадаємо, як раніше писала KV, Києву і області скоро не буде де ховати померлих. Практично всі кладовища переповнені, а заходи щодо їх розширення владою регіону проводяться вкрай мляво. У той же час, столиця в рамках програми, покликаної вирішити проблему з похованнями, планує прибрати до рук території області та розширити площі міських цвинтарів. Хто і як буде регулювати ритуальні переділи не ясно. Єдине комунальне підприємство, на яке покладався контроль за станом кладовищ Київщини, саме "пішло на спочинок" через відсутність фінансування.
Читайте: Ограждение Байкового кладбища в Киеве планируют разобрать и заменить клинкерной плиткойКиевVласть
SELECT `id`, `uri`, `meta_title`, `meta_description`, `meta_keywords`, `title`, `text`
FROM `pages`
WHERE `uri` = 'search'
LIMIT 1
0.0008
SELECT `articles`.`id`, `articles`.`title`, `articles`.`uri`, `articles`.`image`, `articles_categories`.`uri` AS `category`
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-18 07:33:00'
AND `articles`.`slider_position` >0
ORDER BY `articles`.`slider_position`
0.0004
SELECT `id`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`category_id` = 7
AND `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-18 07:33:00'
ORDER BY `published` DESC
LIMIT 3
0.0006
SELECT articles.id AS id, articles.title AS title, articles.uri AS uri, articles.published AS published, articles.published_date as date_only, articles.short_text AS short_text, articles.image AS image, articles_categories.uri as category, articles_categories.common_uri as common_uri
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('145050', '144900', '144903')
ORDER BY `published` DESC
0.0005
SELECT `id`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`category_id` = 1
AND `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-18 07:33:00'
ORDER BY `published` DESC
LIMIT 50
0.0009
SELECT articles.id AS id, articles.title AS title, articles.uri AS uri, articles.published AS published, articles.published_date as date_only, articles.is_bold AS is_bold, articles.is_red AS is_red, articles.is_important AS is_important, articles_categories.uri as category
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('145275', '145273', '145272', '145270', '145265', '145269', '145268', '145271', '145267', '145266', '145264', '145261', '145263', '145262', '145260', '145256', '145257', '145259', '145258', '145254', '145255', '145253', '145252', '145251', '145249', '145250', '145247', '145246', '145245', '145244', '145238', '145241', '145236', '145243', '145240', '145242', '145239', '145237', '145234', '145235', '145233', '145224', '145232', '145231', '145230', '145229', '145228', '145227', '145226', '145220')
0.0764
SELECT `articles`.`id` AS `id`, MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"квіти"' IN BOOLEAN MODE)AS rel
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-18 07:33:00'
AND `articles`.`category_id` != 9
AND MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"квіти"' IN BOOLEAN MODE)
ORDER BY `articles`.`published` DESC, `rel` DESC
LIMIT 130, 10
0.0020
SELECT `articles`.`id` AS `id`, `articles`.`title` AS `title`, `articles`.`uri` AS `uri`, `articles`.`published` AS `published`, `articles`.`text` AS `text`, `articles_categories`.`uri` AS `category`, `articles_categories`.`name` AS `category_name`, `articles_categories`.`common_uri` AS `common_uri`
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('98637', '96995', '96179', '94011', '93939', '93917', '92110', '90049', '89143', '87654')
0.0503
SELECTCOUNT(*)AS `numrows`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-18 07:33:00'
AND MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"квіти"' IN BOOLEAN MODE)
Array
(
[meta_title] => КиївВлада
[meta_description] => КиївВлада - інформаційно-аналітичний портал, присвячений проблемам влади у Києві та столичному регіоні.
)