При виборі будинку важливим фактором для багатьох майбутніх власників житла є технологія будівництва та матеріали, з яких зводиться об’єкт. Популярні каркасно-монолітні та цегляні будинки є дорогими для забудовника, але давно стали стандартом у великих містах. Сьогодні на українському ринку нерухомості можна зустріти чотири основні групи багатоповерхових будинків за технологіями будівництва – каркасно-монолітні, цегляні, крупнопанельні та комбіновані. Цегляні будинки є перевіреним стандартом якості в уявленні багатьох потенційних покупців. У середньому, строк експлуатації такого будинку перевищує 100 років. Цегла виготовляється із натуральних компонентів, а тому є екологічним матеріалом. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Щоправда одним з недоліків цегляних об’єктів є велика вага, а отже, підвищені вимоги до фундаменту. Також цегла має високу теплопровідність і потребує якісного та продуманого утеплення, при облаштуванні якого треба враховувати здатність матеріалу набирати вологу при перепаді температури. Також власники квартир в цегляних будинках найчастіше обмежені в можливостях перепланувань, бо не можуть впливати на несучі стіни. Цегляні будинки сьогодні нерідко можна зустріти в сегментах  класу економ-  та комфорт у великих містах  або навіть у локальному “преміумі”, якщо говорити про містечка-сателіти або просто менші населені пункти.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Каркасно-монолітні будинки інколи можна зустріти у “бізнесі” та класах вищої категорії. Серед переваг моноліту – потенційно висока швидкість будівництва, яка дозволяє зводити по 2-4 поверхи на місяць. Конструкційні особливості монолітних об’єктів дозволяють бути гнучкими у питанні вибору планувань. Монолітна технологія дає найвищий рівень свободи для архітекторів, адже безшовні об’єкти можна зводити дуже складної форми. З недоліків моноліту, найпершим є висока вартість будівництва, якщо порівнювати з іншими технологіями. Однією з причин є вимоги до кваліфікації робочої сили, адже відливати мають лише професіонали. Панельні будинки у багатьох асоціюються з радянським періодом, але насправді їх зводять навіть сьогодні. Вони успішно займають нішу в сегменті економ-пропозиції. Серед бонусів такої технології – висока швидкість будівництва та мінімальна вірогідність браку. Адже панелі виготовляються заздалегідь на заводі, і потім просто збираються будівельниками на місці. Проте є й недоліки  – це і стандартні планування без можливостей серйозних змін, і проблеми з тепло- та звукоізоляцією, ризики утворення грибка в міжпанельних швах. Найчастіше, забудовники комбінують монолітний каркас із цегляними стінами або використовують інші подібні матеріали, як-то пінобетон. Такий підхід дозволяє відносно високу швидкість будівництва, надійність споруди та широку варіативність планувань, майже повну відсутність усадки. Кладка зовнішніх та міжквартирних стін на нижніх поверхах може проходити паралельно з відлиттям монолітного каркаса вище, що збільшує потенційну швидкість спорудження. Ще одне актуальне питання, відповідь на яке намагаються знайти покупці житла – це якість матеріалів, з яких зводяться будинки. Наприклад, деякі люди впевнені, що українські будівельні компанії мають обов’язково використовувати  бетон низької якості  або токсичну цеглу. Принаймні для великих забудовників, використання подібних матеріалів просто не має жодного сенсу – із суто прагматичних міркувань. Велика будівельна компанія, в портфелі якої знаходяться одночасно п’ять чи десять житлових комплексів, у кожному з яких паралельно зводяться по декілька будинків, має величезний внутрішній попит на матеріали. У той же час, виробники цегли або бетону невисокої якості зазвичай мають обмежені можливості постачання, і точно не зможуть надавати достатньо матеріалів на увесь портфель такої компанії. Натомість мати одного постачальника на один об'єкт – це дуже дорого та незручно. Друга потенційна проблема – це ризики роботи з невеликими виробниками. Для того, щоб в таких умовах забезпечити безперебійне постачання цегли чи бетону, треба мати пул, що складається з декількох постачальників на кожен об’єкт. Адже будь-який з них може просто в один момент перестати працювати, а забудовник без матеріалів платитиме за простій робочої сили та техніки, паралельно страждаючи від репутаційних ризиків. Будь-яку паузу клієнти одразу помітять через вебкамери або інструменти щомісячної оцінки динаміки робіт, доступні на популярних агрегаторах нерухомості. При цьому, велика будівельна компанія не має проблем із якісними постачальниками матеріалів за цінами, часто нижчими за найдоступніші пропозиції від кустарних виробників. Адже великий виробник матеріалів використовує ефект масштабу – він одночасно задовольняє попит щонайменше декількох девелоперів, а тому пропонує хорошу ціну. Адже в офіс девелопера можуть щодня приходити по декілька комерційних пропозицій від іменитих постачальників. Важливим фактором є підтримка бренду та іміджу забудовника. Окрім доволі загальних для більшості покупців тез про місію компанії робити якісне житло з найвищими споживчими характеристиками –  це також можливість ефективно вести власний бізнес. Сьогодні в кожному будинку, який здає забудовник, знайдеться щонайменше декілька мешканців, хто стане перевіряти матеріали – просто з цікавості. І якщо вони знайдуть токсичні домішки або інші підозрілі речі – вони про це одразу ж напишуть в інтернеті. А враховуючи тренди пошуку житла, ця інформація вже через декілька днів потрапить на форуми і стане відомою щонайменше половині потенційних покупців, впливаючи на їх наміри щодо інвестування в об’єкти від цього девелопера. Отже, окрім внутрішнього бажання робити якісне житло, тут також є очевидний комерційний інтерес забудовника. Нарешті, хоча й сучасні будинки проектуються з величезним запасом по міцності, будь-які розрахунки можуть виявитись хибними, якщо взяти дешевий бетон зовсім іншої марки. І тоді, у випадку можливих проблем чи навіть трагедій, відповідати буде власник компанії та її керівництво. Для бізнесу з мільйонними обертами та стабільними прибутками потенційна економія від декількох десятих до максимум пари відсотків від фінальної ціни об’єкта точно не вартує таких ризиків – жодна особа в галузі не візьме на себе подібну відповідальність. Сьогодні девелопери найчастіше використовують комбінацію монолітного каркаса та стін з цегли або інших матеріалів. Таке поєднання гарантує високу швидкість спорудження та хороші споживчі характеристики майбутніх квартир. Щодо якості матеріалів, принаймні великим будівельникам зараз не доводиться йти на компроміси – маючи великий пул об’єктів, за них змагаються такі ж великі постачальники, які пропонують вигідні ринкові ціни на хороші та якісні матеріали. Читайте: Іпотека під 10% у 2020: які шанси отримати в українців Дмитро Ісаєнко, секретар комітету з питань державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Верховної Ради VIII скликанняКиевVласть

Українці звикли, що з “білої” зарплати держава безапеляційно забирає собі досить вагому частину у вигляді податку на доходи фізичних осіб (ПДФО). На сьогодні це 18%, а ще 1,5% – це обов'язковий військовий збір. Тут постає відразу два питання: по-перше, чому держава відбирає саме 19,5%? по-друге (і головне), чому держава взагалі оподатковує легальну зарплату? Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Щодо розміру податку, то спроби віднайти хоч якусь аргументацію саме такої величини ПДФО виявилися марними. Тому ще гостріше постає питання: 18% податкової конфіскації – це багато чи мало? Вірогідно, для більшості буде несподіваним дізнатися, що державний бюджет отримав в 2019 році з ПДФО більше, ніж сплатили всі підприємства країни в держскарбницю податку на прибуток. Загальні доходи держбюджету у 2019 році склали 998,3 млрд гривень, з них ПДФО і військовий збір - 110 млрд, а  податок на прибуток підприємств – 107,1 млрд гривень. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Сам розмір ставки оподаткування трудового доходу встановлюється відповідно до п. 167.1 Податкового кодексу України (ПКУ) і  становить 18% бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих), крім випадків, визначених у пп. 167.2 – 167.5 ПКУ, у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами. Але в той же час держава значно лояльніша до нетрудових доходів. Зокрема встановлено ставку 5% – для доходів у вигляді дивідендів по акціях та корпоративних правах, нарахованих резидентами – платниками податку на прибуток підприємств (крім доходів у вигляді дивідендів по акціях, інвестиційних сертифікатах, які виплачуються інститутами спільного інвестування) (пп. 167.5.2 ПКУ). І у половинному розмірі ставки, встановленої у п. 167.1 ПКУ (9%) – для доходів у вигляді дивідендів по акціях та/або інвестиційних сертифікатах, корпоративних правах, нарахованих нерезидентами, інститутами спільного інвестування та суб’єктами господарювання, які не є платниками податку на прибуток (пп. 167.5.4 ПКУ). Тож якою філософією керувалися законотворці, встановлюючи в рази більший податковий тиск на оплату легальної праці ніж на “пасивні” доходи? Окрім того, важливий нюанс — податок на прибуток та податок на додану вартість (ПДВ), що підприємства сплачують в бюджет, відразу закладаються цими підприємствами у ціну товару чи  послуги. Таким чином, ми з вами, як кінцеві споживачі, будь-що купляючи в магазинах чи сплачуючи комунальні рахунки тощо, із власного гаманця повністю компенсуємо бізнесу “податкові втрати”. Більш того, саме ви, як споживач, ще і оплачуєте бізнесу не тільки всі його виробничі видатки та витрати на персонал (зарплата та ЄСВ), а і весь бізнес-прибуток. Насправді, оподаткування доходу українця є фактично багатократним – як прямі податки із зарплати так і непрямі через податкове обтяження ціни товарів та послуг. А це сумарно “з’їдає” більше половини зарплати. Логічною є потреба зменшення цього податкового тиску, принаймні, на трудові доходи. Поряд з цим постає інше принципове питання щодо правомірності оподаткування саме доходу фізичної особи, а відтак оподаткування всієї заробітної плати. Держава більш лояльна до бізнесу і не обтяжує податком дохід підприємства, а бере “своє” лишень з прибутку (виключаючи з бази оподаткування собівартість виробництва). І це економічно вірно, бо витрати на виробництво (у встановлених межах) не повинні обтяжуватися податком, інакше це призведе до згортання виробничої діяльності. Тоді чому держава оподатковує ту частину заробітку працівника, що він має витратити на “виробництво робочої сили”- відтворення своєї здатності до праці (собівартість)  через оплату життєво необхідних товарів та послуг (у визначених межах)? Встановлення адекватної неоподаткованої бази для трудових доходів є кричущою вимогою часу і має нарешті зняти з держави звинувачення у причетності до генерування бідності серед працюючих. Причому, розмір цієї неоподатковуваної бази трудових доходів має бути таким, що забезпечить як і відтворення його трудового потенціалу, так і виконання працівником своїх сімейних обов'язків із утримання неповнолітніх членів сім'ї. Водночас постає більш радикальніше питання: а чому держава взагалі оподатковує заробітну плату, причому, тільки зарплату легально працюючих? Чим таким завинив державі в поті чола заробляючий собі на кусок хліба працівник? Може достатньо для державних потреб податків, що українські працівники  сплачують в ціні наддорогих товарів і послуг? Може на часі відмова від принципу “оподаткування праці” та перехід до “оподаткування споживання”? Це значно справедливіше в умовах, коли в нашій країні значною є тіньова зайнятість (кількість неформально зайнятих українців в першому кварталі 2020 року становила 3,404 млн осіб, що оцінюється у понад 70 млрд гривень недонадходжень ПДФО) і значна частина легально працюючих отримують додаткову “конвертну” зарплату (за експертними оцінками, це втрати бюджету в розмірі 40-80 млрд гривень на рік). Таким чином легальний працівник зараз несе “податковий мішок” за себе і ще за “тіньового парня”. І, з точки зору справедливості політики оподаткування, надважливо припинити таку практику. Це дозволить ще й радикально змінити ситуацію з “тінізацією” трудових відносин, бо вже не треба буде приховувати свою роботу, бажаючи зарплату без витрат на податки. Уявіть, скільки тисяч перевіряючих і контролюючих чиновників  перестануть “пресувати” бізнес в пошуках “чорних” зарплат, скільки мільйонів гривень буде збережено для державного бюджету через економію зарплат на цих “ревізорах”. “А чим “залатати дірку” в бюджетах від недоотримання ПДФО з зарплат?”, – спитаєте ви. Вірогідно, просто слід залатати дірки від нецільових бюджетних витрат і прямих крадіжок, почати збирати належне на митницях, зупинити афери з ПДВ. І, як додатковий варіант, можливо, збільшити ПДВ на 5-7 відсоткових пункти або запровадити в такому розмірі податку з продажів, який сплачуватимуть всі покупці, а не лишень легально працюючі. Довідково. У 2019 році роздрібний товарообіг підприємств роздрібної торгівлі лишень юридичних осіб становив 795,2 млрд гривень, що на 19% більше, ніж у 2018 році. Лідером за обсягами товарообігу роздрібних підприємств у 2019 році був Київ (185,7 млрд гривень). Серед регіонів країни перше місце за цим показником посіла Дніпропетровська (79,4 млрд гривень), друге – Київська (64,2 млрд гривень), третє – Одеська (63,7 млрд грн) область. Читайте: Пеня на роботодавця: як скоротити борг по зарплатам в Києві та всій Україні Сергій Кондрюк, експерт з питань соціально-трудових відносинКиевVласть

В місті Вишневе на Київщині планують побудувати резервуар для води та зовнішні мережі водопроводу і каналізації по вулиці Європейська, 45. Ці роботи КП “Вишнівськводоканал” довірив ТОВ “Девелопмент-Лайн” за 18 млн гривень. Підрядник повинен виконати замовлення до кінця 2020 року. Як стало відомо KV з оголошення електронної системи публічних закупівель ProZorro, 30 червня 2020 року КП “Вишнівськводоканал” (*) уклало договір з ТОВ “Девелопмент-Лайн” (**) на будівництво підземного резервуару для води та зовнішніх мереж водопроводу та каналізації об’ємом 3000 куб.м по вулиці Європейська (колишня Жовтнева), 45 у Вишневому. Ціна договору склала 18,04 млн гривень.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  ТОВ “Девелопмент-Лайн” до кінця грудня 2020 року повинно виконати підготовчі роботи, демонтувати фундамент недобудованої будівлі, винести існуючий водопровід та електромережі з-під плями забудови, демонтувати старий резервуар на 500 куб.м, влаштувати новий резервуар, внутрішньомайданчикові мережі водопроводу та дощової каналізації, водопровідні та каналізаційні колодязі, змонтувати трубопроводи водопровідного майданчику в резервуарі та забезпечити диспетчеризацію інженерного обладнання. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Конкуренцію ТОВ “Девелопмент-Лайн” в тендері склали ТОВ “Проектно-будівельний альянс” (***), ПП “Ремводпласт Плюс” (****) та ТОВ “Векторно-інжинірингова компанія” (*****). Найвигідніші за ціною пропозиції були у ТОВ “Проектно-будівельний альянс” і ПП “Ремводпласт Плюс”, але їх відхилили. Пропозицію ТОВ “Проектно-будівельний альянс” відхилено через надання недостовірної інформації в документації, відсутність забезпечення тендерної пропозиції, ненадання обгрунтування “аномально” низької ціни, а ПП “Ремводпласт Плюс” – через невідповідність вимогам та умовам технічної специфікації. Державна аудиторська служба України провела моніторинг даної закупівлі. Порушення виявлені не були. Згідно з даними аналітичної системи Youcontrol, ТОВ “Девелопмент-Лайн” зареєстроване у 2014 році. Директор – Олександр Рибак. Засновники – Дмитро Доброловський (50%) та Михайло Іванов (50%). Статутний фонд – 168,5 тис. гривень. Основний вид діяльності – будівництво житлових і нежитлових будівель. За інформацією Zакупівлі, в результаті участі у публічних закупках ТОВ “Девелопмент-Лайн” уклало 2 договори на 1,4 млн гривень (без урахування нинішнього). Нагадаємо, КП “Житлово-комунальний комбінат “Щасливський” в травні 2020 року вдруге замовило реконструкцію магістральної системи каналізації в селі Щасливе на Київщині. В листопаді минулого року ці роботи довірили ТОВ “Будмир”, яке фігурує в декількох кримінальних провадженнях, але співпрацю розірвали. Новий договір підписали з ПрАТ “Аскольд”, яке повинно провести реконструкцію до вересня 2020 року. Читайте: В Щасливому за 26 млн гривень з другої спроби повинні реконструювати магістральну систему каналізації До кінця 2020 року в місті Славутичі Київської області повинні реконструювати каналізаційні очисні споруди. Виконувати ці роботи на замовлення місцевої міськради доручили ТОВ "Буденергомонтаж". Читайте: В Славутиче за 57 млн гривен собираются реконструировать сооружения для очистки сточных вод КП “Вишнівськводоканал” засновано в 1995 році Вишневською міськрадою. Директор - Ігор Галаєв. Міський голова Вишневого – Ілля Диков. * КП “Вишнівськводоканал” (Код ЄДРПОУ: 20593491) ** ТОВ “Девелопмент-Лайн” (Код ЄДРПОУ: 39502952) *** ТОВ “Проектно-будівельний альянс” (Код ЄДРПОУ: 41242014) **** ПП “Ремводпласт Плюс” (Код ЄДРПОУ: 34456142) ***** ТОВ “Векторно-інжинірингова компанія” (Код ЄДРПОУ: 41149498) Фото: nin-gen.livejournal КиевVласть

Жителі міста Васильків в черговий раз поскаржились на проблеми із водопостачанням. У кранах багатоквартирних будинків води майже немає і вона непридатна для споживання. Через великий вміст у ній заліза постійно ламаються сантехнічні прилади. Остаточно розлютило містян рішення водоканалу про підвищення тарифів. Міському голові після відвертої бесіди з васильківчанами довелось навіть скасувати скандальне рішення.  Де вода? Як стало відомо KV, мешканці Василькова масово жаліються у соціальних мережах на відсутність води у кранах.  “Володимир Сабадаш , мені на все літо підлаштовуватися під графік водопостачання 3/2? За два дні зробити всю роботу вдома, попрати, приготувати їжу, в душ піти 2 рази на тиждень в спеку, а потім 3 дні чекати? 3 рази на тиждень змінювати фільтр, бо після підключення вода як помаранчева цегла, а потім ремонтувати колонку за чималі кошти? Чи як? Дістало”, – пише Аліна Войцеховська.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Незважаючи на те, що води у кранах немає, підвіз води не організовано. Обурені жителі пропонували йти по воду до міського голови додому.  Можливою причиною відсутності води у кранах, містяни вважають роботу фонтанів.  Також мешканці міста нарікають на якість води.  Підвищення тарифів Крім відсутності води у жителів Василькова виникли питання щодо підвищення тарифів. Вони зазначають, що вартість водопостачання мали підвищити у два рази.  Як підкреслив міський голова Володимир Сабадаш, для підвищення тарифу було декілька причин.  По-перше – теперішні тарифи на водопостачання та водовідведення було встановлено у 2017 році і хоча закон дозволяв переглядати тариф один раз на півроку, тариф залишався незмінним. По-друге, з огляду на існуючі тарифи, плата населення складала 80% від економічно обґрунтованих, 20% відшкодовувалось за рахунок міського бюджету. Третя причина – на міський бюджет було покладено незаплановані витрати, а саме: більше 6 млн гривень на боротьбу з COVID-19 було виділено медичним закладам Василькова, підприємці були звільнені від сплати єдиного податку, через що міський бюджет недоотримував 1,5 млн гривень надходжень до міського бюджету щомісяця. Внаслідок цього коштів на покриття різниці між економічно обґрунтованими тарифами та фактичними тарифами зараз катастрофічно не вистачає. Однак, 8 липня підняття тарифу/ціни на водопостачання та водовідведення зупинено рішенням міського голови після зустрічі з мешканцями військового містечка, які донесли свою позицію до мера.  “Я мав зустріч з жителями Військового містечка, які пояснили мені, що внаслідок останніх подій в Україні вони мають фінансові складнощі і підвищення тарифів на воду буде дуже відчутним для них. Звичайно, я не можу заганяти васильківчан у фінансовий зашморг, тому тарифи на воду не будуть змінюватися відповідно до запропонованого рішення водоканалу. На сьогоднішній день я зупиняю це рішення. Дане рішення є нелегким, оскільки тягне за собою необхідність перепланування (у сторону зменшення) бюджетних видатків за іншими напрямами”, – зазначив Сабадаш.  Глобальна проблема Як розповів у коментарі KV депутат Микола Неділько, величезні проблеми з водою у місті з'явилися близько семи років тому. “По-перше, зовсім відсутня гаряча вода. По-друге – вода неякісна, в ній великий вміст заліза і вона непридатна для споживання. До споживача вода подається через неякісні системи, очищення майже немає. Це призводить до постійної поломки техніки, забиваються труби. Особисто у мене стоять вдома системи очистки, але пральна машина все одно ламається. Починаючи з весни вода у місті майже зникає. Починається сезон поливів, а ми маємо велику кількість незаконних врізок у міський водогон, на які колись ЖКГ надавало незаконні дозволи. Але найголовніша проблема в тому, що в ремонт водогону останні п'ять років не вкладаються кошти. Екс-нардеп Віктор Романюк “вибив” для міста близько 10 млн гривень на цей ремонт. Ці гроші просто вкрали. На моє переконання, міська влада не вкладала у водогон кошти, бо було не вигідно. Відразу видно – якщо кошти реалізували, то вода з'явилася. А на будівництві школи, наприклад, складніше відслідкувати, скільки вкрали”, – зазначив він. Неділько розповів, що на позачерговій сесії 13 липня було прийнято декілька проєктів будівництва і реконструкцій мереж водовідведення. “За сто днів до виборчих перегонів міський голова і його команда вирішили профінансувати частину робіт з ремонту систем водовідведення. Але це скоріше піар, оскільки кошти могли виділити раніше, вони були, а мер має депутатську більшість. Ми могли отримати співфінансування від області. Насправді містяни зневірились у якихось змінах. Відсутність води – це лише частина наших проблем. Взимку у нас проблеми із опаленням. Весь рік місто потопає у смітті. І знаєте, яке рішення знайшов мер? Прибрав сміттєві контейнери. Тепер усі, в тому числі мешканці багатоквартирних будинків, мають чекати машину і виносити туди сміття. Якщо не встиг – твої проблеми. Благоустрою ніякого не відбувається, дахи на будинках та під'їзди давно потребують ремонту. Відкрито купу кримінальних проваджень. Питання підвищення тарифів на воду відклали, тому що скоро вибори. У іншому – маємо надзвичайно високі тарифи, на опалення – найвищі в Україні”, – завершив він. За словами міського голови Володимира Сабадаша, станом на 14 липня проблема із відсутністю води в місті була вирішена.  “Проблема із водою виникає, коли жителі приватного сектору поливають городи. Зараз проблема вирішена. Ми обмежили водопостачання. Також буде прийнято рішення про подачу води у приватні сектори погодинно. Програма модернізації мереж є, але її не вистачає”, – розповів він KV.  Нагадаємо, як раніше писала KV, у 2018 році мешканці Василькова двічі грозились перекривати трасу Київ-Одеса. Причиною протесту стали тотальні перебої з водою в центральній частині міста. Васильківчани запевняли, що ситі по горло самовільними врізками "дачників і городників" до місцевого водопроводу і обіцяли особисто запитати у влади міста, чому комунальники ніяк цьому не перешкоджають. У минулому році мер Володимир Сабадаш повідомив про рішення Київського окружного адмінсуду про скасування тарифів на послуги з очищення стічних вод, встановлених колективним підприємством "Васильківська шкіряна фірма". За словами міського голови, тарифи були знижені вдвічі і приведені до рівня 2017 року. Крім того, повідомлялося, що міськрада має намір боротися за повернення "Васильківської шкіряної фірми" у власність міської громади. Читайте: Цены не сложат: по области прокатилась волна повышения тарифов на коммунальные услуги Фото: колаж KV КиевVласть

В Київоблраді готують під приватизацію тисячі квадратних метрів нерухомості у Києві та області. Для цього на аукціон винесуть майно трьох комунальних підприємств. З молотка хочуть пустити склади, адмінбудівлі, кіоски, гуртожиток, мийку, друкарню і чимало гаражів. У тому, як Київоблрадою були прийняті відповідні рішення, деякі депутати вже вбачають грубі порушення. Як стало відомо KV, на черговому засіданні 22 червня 2020 року депутати Київської обласної ради проголосували за рішення “Про затвердження переліку об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, що підлягають приватизації у 2020 році” та “Про затвердження Положення про діяльність аукціонної комісії з продажу об’єктів малої приватизації, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області”. Що продають Згідно з переліком об’єктів спільної власності, що підлягають приватизації, об’єктами є нежилі приміщення та майно трьох комунальних підприємств КОР – КП “Облсвітло”, КП “Друкар”, КЗ “Навчально-курсовий комбінат”. Зокрема, у КП “Облсвітло” на приватизацію виносяться нежилі приміщення, розташовані у Києві по вул. Сирецька, 37, сукупною площею 1 926,2 кв. м – це 3 будинки, бокс, кіоск, прохідна та мийка.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  У КП “Друкар” це – нежилі приміщення, що розташовані як у Києві, так і у межах області.  Найбільше майна, що підлягає приватизації, згідно з цим переліком, розташовано у столиці, за адресою вул. Львівська, 55, та вул. Васильківська, 3 – це виключно нежилі приміщення сукупними площами 3 322,6 кв. м (вул. Васильківська) та 1 605,4 кв.м (вул. Львівська).  Цікаво, що будівлі по вулиці Васильківській рішенням облради того ж дня були передані на баланс “Друкаря” з балансу підприємства “Київоблкіно”, що було визнано банкрутом, про що раніше писала KV.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Більш того, там, згідно з рішенням Господарського суду Києва від 4 вересня 2019 року, будувалися житлові комплекси, забудовником виступала фірма ТОВ “А.В. Інвестиції”. Читайте: Обласна рада ліквідує КП “Київоблкіно” Також є приміщення площею 56,50 кв. м, розташоване у смт. Рокитне. Низка різного типу об’єктів за адресою вул. Мала Кільцева, 10/1а у селі Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району (адмінкорпус – 4695,50 кв. м, 10 гаражів сукупною площею 341,30 кв. м, митний склад – 72,90 кв. м, інженерні мережі та інші споруди – 129,20 кв. м, склад конфіскату – 62,60 кв. м), два адмінприміщення у смт. Макарів (135,1 кв. м), чотири об’єкти у Тетієві (будівля друкарні, пожежний резервуар, гараж, топочна, сукупна площа – 1 001 кв. м. У КЗ КОР “Навчально-курсовий комбінат” це приміщення гуртожитку, до якого входять додатково вбиральня, душ, огорожа та вигрібна яма, водогін, сукупною площею 659 кв. м. Хто вирішуватиме Згідно з затвердженим рішенням КОР положенням, аукціонна комісія є тимчасовим колегіальним органом, до складу комісії входять 7 осіб: депутати обласної ради, представник КУ КОР “Фонд комунального майна”, працівник управління з питань комунальної власності та житлово-комунального господарства виконавчого апарату КОР. Головою комісії призначено депутата КОР Романа Титикало (фракція “Об’єднання “Самопоміч”), секретарем без права голосу – заступника голови “Фонду комунального майна” Олександра Герасимова. Комісія займатиметься тим, що визначатиме стартову ціну на підставі вартості, визначеної відповідно до затвердженої Кабміном методики оцінки майна (якщо об’єктом малої приватизації є акції, частки, стартова ціна об’єкта встановлюється на рівні номінальної вартості пакета акцій (часток); визначатиме стартову ціну з урахуванням зниження стартової ціни; інформуватиме про проведення аукціону та вестиме протоколи засідань. За потреби комісія може залучати сторонніх експертів, спеціалістів, представників структурних органів ради та місцевої влади, тощо. Голова цієї комісії, Роман Титикало, паралельно очолює постійну комісію КОР з питань управління комунальною власністю, приватизації, житлово-комунального господарства та впровадження енергозберігаючих технологій.  Депутат КОР Олександр Колодій (фракція ВО “Батьківщина”) вважає, що існує порушення, пов’язане з прийняттям цих двох рішень. “Наша фракція отримала проєкти рішення в останній день до засідання КОР, і ми не побачили одразу, що тут до чого. Викликає питання хронологія прийняття рішень. Згідно з чинним законодавством, спочатку затверджується перелік об’єктів на приватизацію, а через 10 днів, коли воно набуває чинності, затверджується склад аукціонної комісії. У цьому ж випадку комісія фактично була затверджена раніше, майже “сформована під” перелік майна на продаж, – зазначив Колодій.“Згідно з законодавством, перелік об’єктів формується згідно заявок, які надходять на приватизацію тих чи інших об’єктів – грубо кажучи, коли знаходиться інвестор, він подає заяву на об’єкт, цей об’єкт вносять до переліку і цей перелік виноситься на приватизацію. Програма приватизації була затверджена з великим переліком таких об’єктів. Прийшли заяви від потенційних умовних інвесторів на конкретні об’єкти, після того і були прийняті рішення про затвердження як переліку, так і комісії. Остання створена була фактично під перелік. Увесь процес проходитиме відкрито на публічному майданчику. Вже скоро буде перше засідання аукціонної комісії, на якому ми визначимо, як саме вона працюватиме, у якій послідовності і з яким порядком денним. По суті, нам потрібно буде визначити, з яким майданчиком ми будемо працювати, вірогідніше за все це буде Прозорро, і передати об’єкти на приватизацію – визначити їх початкову вартість, провести оцінку, тощо”, – розповів KV Роман Титикало.  9 липня 2020 відбулося перше засідання аукціонної комісії, повідомляється на сайті Київської облради. Комісія доручила КУ КОР “Фонд комунального майна” створити комісію щодо інвентаризації даних об’єктів приватизації із залученням балансоутримувачів, і дала на це 30 днів. Крім того, “Фонду” доручено організувати проведення конкурсного відбору суб’єктів оціночної діяльності для проведення незалежної оцінки об’єктів приватизації.  Фото: коллаж KV КиевVласть

На ринку оренди державного та комунального майна очікуються суттєві нововведення. Це й не дивно, адже процес передачі державного чи комунального майна в Україні довгий час, а саме до 1992 року, був закритою темою. Довгий час незрозумілими лишалися питання формування ціни, закритою була інформація про надання того чи іншого об’єкта в оренду, досить розмитими лишалися принципи публікації оголошень, деякі незручності виникали із публікаціями оголошень, та не тільки. Також, аукціон “з молотка” –  давно  віджив своє. Тож, для окремих підприємців, які вміли “домовитися”, завершилася епоха “аукціонів небаченої щедрості”, як їх встигли охрестити. Адже 1 лютого 2020 року набув чинності Закон “Про оренду державного та комунального майна”, що запроваджує рівні можливості та єдині правила гри для всіх комерційних орендарів такого майна. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Відтепер сам процес оренди має стати прозорим, конкурентним, публічним та буде проходити он-лайн, в системі “Prozorro”, у режимі реального часу, за чітко визначеною процедурою. Відтак будь-яка особа, яка може бути орендарем відповідно до закону, може подати заявку на участь в аукціоні та отримати відповідне майно в оренду, не виходячи з дому. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Акцентую увагу, що 3 червня 2020 року  Кабінет Міністрів України ухвалив Порядок передачі в оренду державного та комунального майна.  Найважливіші новації нової процедури передачі в оренду державного та комунального майна Не буде здійснюватися вивчення попиту на вакантне майно, шляхом публікації оголошення в друкованих засобах масової інформації та на численних веб-сайтах орендодавців. Вакантне майно шукатиме потенційних орендарів на єдиній загальнонаціональній он-лайн платформі “ProZorro.Продажі”. Посадова особа або будь-яка інша особа не знатиме, хто із потенційних орендарів має інтерес до оренди того або іншого приміщення. Чиновники втрачають право отримувати заяви від потенційних орендарів в процедурі вивчення попиту, що скасовується, і не знатимуть, хто стане переможцем електронного аукціону аж до моменту автоматичного оприлюднення торговою системою електронного протоколу результатів аукціону. Іде в минуле практика умовлянь (під різними приводами) потенційних орендарів відкликати подані ними заяви щодо участі в конкурсах. Не будуть проводитись конкурси на право оренди майна конкурсними комісіями, складеними із чиновників Фонду державного майна, міністерств та відомств, структурних підрозділів виконавчих органів місцевих рад або депутатів місцевих рад. Існуючі конкурсні комісії підлягають ліквідації.  Замість конкурсів відбуватимуться електронні аукціони в електронній торговій системі “ProZorro.Продажі”. Усі документи для участі в аукціоні подаватимуться шляхом завантаження електронних копій в особистому кабінеті. Скасовується необхідність подавати пакети документів на предмет оцінки чиновниками їх “повноти і правильності”. Посадові особи втрачають право на вивчення документів потенційних орендарів і приймати рішення про недопуск до участі в аукціоні. Усі без винятку потенційні орендарі (за умови виконання всіх необхідних вимог) отримають право участі в електронних аукціонах на право оренди державного або комунального майна. Процедура отримання майна поза конкурсом або аукціоном стає складнішою. Якщо процедура передачі певного майна поза конкурсом була розпочата за старими правилами, але станом на 01 лютого 2020 року рішення про передачу майна без конкурсу не прийнято, усі попередні дії для отримання такого майна в оренду, втрачають юридичну силу. Після 01 лютого 2020 року, потенційні орендарі майна, які мали право на його отримання без конкурсу, відповідно до старих правил, повинні переконатися, що вони відповідають новим вимогам.  Втрачають право на отримання майна без аукціону громадські організації ветеранів для діяльності іншої, ніж для розміщення реабілітаційних установ для ветеранів; громадські організації осіб з інвалідністю; підприємства у сфері культури та мистецтв приватної форми власності. Ті громадські організації, що зберігають таке право (наприклад, громадські організації у сфері культури і мистецтв) повинні будуть надавати додаткові документи для отримання майна без аукціону, згідно із Переліком, що затверджується постановою КМУ. Посадові особи втрачають право вимагати від потенційних орендарів здійснювати власним коштом ринкову оцінку майна, що планується до передачі в оренду. Якщо залишкова балансова вартість майна перевищує 10% його первісної вартості, майно виставляється на аукціон за такою залишковою вартістю. Ринкову вартість майна визначить баланс попиту на це майно з боку потенційних орендарів. Якщо залишкова вартість майна є меншою ніж 10% його первісної вартості, обов’язок із переоцінки такого майна покладається на балансоутримувача, який не матиме права перекладати цей обов’язок на потенційних орендарів. Посадові особи втрачають право обмежувати цільові призначення, за якими підприємці можуть використовувати вакантне майно, крім майна освітнього, медичного, соціально-культурного або спортивного призначення. До більшості оголошень про передачу майна в оренду буде включатись інформація про те, що переможець аукціону може використовувати майно за будь-яким не забороненим законодавством та цільовим призначенням на власний розсуд. Мінімальний строк оренди державного або комунального майна складатиме 5 (п’ять) років, і при цьому, якщо договір оренди строком на 5 (п’ять) років або менше, укладено за наслідками проведення аукціону в електронній торговій системі “Prozorrо.Продажі”, такий договір не підлягатиме нотаріальному посвідченню. Звертаю увагу, що договори оренди державного майна продовжуватимуться за правилами, що існували до дати набрання чинності новим законом. Закон “Про оренду державного та комунального майна” залежить, перш за все, від якості його імплементації на всіх рівнях – як державному, так і місцевому. Державний та місцеві бюджети будуть отримувати реальні вагомі доходи від здачі в оренду державного і комунального майна. Запровадження двох Переліків державного та комунального майна Усе майно, яке належить державі та місцевій владі та планується передати в оренду в майбутньому, має бути інвентаризоване та занесене у єдиний публічний реєстр. Це стосується як приміщень і будівель, так і рухомого майна (наприклад автомобілів тощо). У цьому реєстрі все майно буде розподілене на два типи. “Перелік першого типу” – майно, що має здаватись в оренду лише на ринкових умовах, через прозорі аукціони. Більша частина такого майна матиме вільне цільове призначення, а отже буде цікавою для оренди малому, середньому та великому бізнесу. “Перелік другого типу” – майно, яке в окремих випадках буде передаватися без проведення аукціону та конкурсних процедур. Всі винятки перелічені в статті 15 Закону. Це – бюджетні організації, органи державної влади та місцевого самоврядування, музеї, заклади освіти тощо. Однак самі об’єкти оренди, умови пільгових договорів та причини, чому саме таке майно має право бути надане у пільгове користування, – мають бути публічними та зведеними в одному реєстрі. Важливо те, що новий Закон мінімізує кількість випадків, коли установа може надавати майно в пільгову оренду тим, хто може і має платити за неї ринкову ціну. Часові параметри Вищенаведені Переліки – це не статичний документ.  Їх формування буде здійснюватися поступово, наприклад, за заявкою потенційного орендаря. Закон також передбачає обов’язок оприлюднення чинних договорів, це є важіль громадського контролю.  Одразу після публікації Порядку до Переліків увійде майно, що вже зараз пропонується до оренди. Якщо у орендодавця було майно для передачі в оренду до 01 лютого 2020 року, то воно автоматично входить у Перелік першого типу. До 01 жовтня 2020 року Переліки першого та другого типів, в які поступово включатимуть об’єкти оренди, повинні оприлюднюватися на веб-сайті орендодавців. А вже 01 жовтня всі ці Переліки мають бути опубліковані в електронній системі “ProZorro.Продажі”, де й відбуватимуться всі аукціони, з приводу надання прав оренди державного та комунального майна. Треба зазначити, що в системі вже передбачено створення оголошення на передачу майна в оренду, проведення аукціонів, підписання та публікацію протоколів, договорів оренди для орендодавців як державного, так і комунального майна. Це дасть можливість потенційним орендарям ще простіше шукати бажаний об’єкт для оренди серед державного та комунального майна, створить конкурентні умови та зрештою допоможе максимізувати вартість оренди та полегшить аналіз угод з оренди державного та комунального майна. До речі, відповідальними за внесення інформації до Переліків, будуть всі орендодавці. Контролювати, чи внесена до Переліків інформація є повною, вичерпною або не знаходиться певний об’єкт оренди поза Переліками, – це  робота Фонду державного майна України (щодо об’єктів державної власності) та місцевої влади (щодо об’єктів комунальної власності), а також громадянського суспільства, яке отримає доступ до прозорого реєстру всіх угод оренди суспільного майна. Отже, як ми бачимо, запровадження двох Переліків оренди майна – це суттєвий крок на шляху підвищення прозорості та ефективності управління державою й місцевою владою власним майном. Сподіваємось на ефективність такого запровадження. Роман Титикало, адвокат, керуючий адвокатського бюро "Титикало та партнери", заслужений юрист України, депутат Київської обласної радиКиевVласть

На найближчій сесії Київоблради депутати розглянуть зміни до положення про надання комунальними лікарнями платних медичних послуг. Оскільки їхню вартість медзаклади встановлюватимуть самостійно, депутати вирішили, що сталим зроблять розмір рентабельності послуг, аби платити пацієнтам доводилося однаково. Лікарі кажуть, що причини нововведення їм зрозумілі. Але побоюються, що це негативно вплине на їхню зарплатню. Як стало відомо KV, до розгляду на найближчій сесії Київської обласної ради (КОР) підготовлений проєкт рішення “Про внесення змін до рішення Київської обласної ради від 19.02.2019 № 765-32-VІ “Про затвердження Типового Положення про надання платних медичних послуг закладами охорони здоров’я, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області”.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Зміни, які хочуть впровадити, стосуються розрахунку собівартості платних медичних послуг. Зокрема, у документі з’явиться пункт “при розрахунку вартості платної медичної послуги встановити рентабельність у розмірі 15%”, а розраховуватися буде повна вартість надання послуги, до якої вже входять заробітна плата та вартість розхідних матеріалів. Нагадаємо, медичні заклади можуть надавати лише ті види платних послуг, які визначені у Переліку платних послуг, затвердженому постановою КМУ від 17.09.96 р. № 1138. Перелік широкий та включає не тільки медичні, але й інші послуги. Серед оплачуваних – стоматологічна допомога; протезування; корекція зору; косметологічна допомога; оздоровчий масаж; лабораторні, діагностичні та консультативні послуги без направлення лікаря тощо. На медичні послуги діє звільнення від оподаткування ПДВ, але якщо медзаклад входить до переліку закладів охорони здоров’я в переліку наказу МОЗ від 20.10.2002 р. № 385, і медзаклад має ліцензію на надання послуг. Утім, згадана пільга не поширюється на медичні послуги, які передбачені підпунктами “а” – “о” пп. 197.1.5 Податкового кодексу. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Слово медикам За словами голови постійної комісії КОР з питань охорони здоров’я Наталії Бігарі, сам пункт з’явився у положенні згідно до законодавчих вимог до некомерційних підприємств, якими стали заклади охорони здоров´я на Київщині, а обсяг рентабельності — 15% — вже встановили після спільних депутатських обговорень для вирівнювання цін на послуги між медзакладами. “Собівартість платних послуг включає багато складових, у тому числі рентабельність. Відповідно до нового закону, вона прораховується для некомунальних підприємств у розмірі від 10 до 30%. Рішенням сесії ми вийшли на золоту середину і встановили 15%, аби усі лікувальні заклади були в однакових умовах. Якщо ми не ухвалимо єдину ставку на сесії, вийде так, що ціна послуг буде різною у різних закладах — десь дешевшою, десь дорожчою. Чи будуть платні послуги вводитися до системи охорони здоров´я розширено – будуть, оскільки в умовах нинішньої медичної реформи держава нам не сплачуватиме за медичні послуги, що надаються. Медзаклади є заручниками ситуації. Подібні рішення приймають в усіх регіонах країни засновники підприємств (місцева влада)”. За словами директора  КНП “Броварська багатопрофільна клінічна лікарня” БРР Валентина Багнюка, однаковий рентабельний відсоток для всіх лікарень є прийнятним. Адже вартість послуг закладів у будь-якому випадку буде відрізнятися від потужностей медзакладу. “Районна комісія охорони здоров’я ще розглядала питання розрахунків вартості послуг.  Я не думаю, що хтось буде виставляти максимальну ціну. Є формула, в яку включені заробітна плата, вартість розхідних матеріалів і мінімальна рентабельність 15%. За рахунок цього вже може бути різна ціна, бо зарплата може відрізнятися, як і ціна послуг. Тому що багато напрямків лікування до протоколів НСЗУ не було включено. Наприклад, не вистачає якихось ліків, а вони потрібні для лікування. Або якусь вартість аналізів національна служба відшкодовує, а деяку ні. Тому пацієнт змушений буде оплатити ту вартість. А це вже платна послуга. Всі ми розуміємо, що пацієнти не такі вже і багаті, щоб розкидатися коштами. І для того, щоб лікарні мали змогу конкурувати, необхідно, щоб вартість послуг була меншою. Тому такий однаковий рентабельний 15% для всіх є прийнятним. Це все ж більше, аніж 10%, але і 30% було би занадто. Собівартість послуг у будь-якому випадку буде у кожного своя і залежатиме від наявності того чи іншого обладнання, витратних матеріалів тощо. Вартість послуг не може бути однаковою для всіх медзакладів”, – розповів він. Як розповіла головна лікарка КНП ВРР “Васильківська центральна районна лікарня” Лідія Пацало, у разі встановлення однакової вартості послуг у комунальних лікарнях, мають бути враховані усі витратні матеріали у повному обсязі. “Область нас не долучила до обговорення змін щодо надання платних послуг і інформації жодної не запитувала. Вважаю, що ціна має бути розрахована для кожної лікарні із урахуванням її обладнання та умов перебування. А однакова вартість послуг для усіх комунальних лікарень може бути лише за умови, що у послугу включать усі витратні матеріали. Зараз у приватних лікарнях прийом лікаря коштує 250-500 гривень і зарплати вони мають по 20-30 тисяч гривень. А у комунальних лікар приймає за 60 гривень, і отримує 4 700 гривень, то звідки йому брати наснагу до роботи? Має бути якась справедливість”, – каже вона.  Нагадаємо, з початку 2020 року медичні заклади Київщини, що віднині мають статус комунальних некомерційних підприємств, почали працювати за новими правилами. Це включає до себе новий підхід до фінансування закладів після їх переходу на модель некомерційних.  Читайте: Фінанси і нюанси: як перебігатиме реформа медзакладів на Київщині Першим КНП на Київщині стала Броварська центральна районна лікарня. Таке рішення було прийнято ще у липні 2018 року Броварської міською радою.  Читайте: Центральная Броварская больница стала некоммерческим КП А у ланці первинної медицини повний перехід першим завершив Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Вони також стали у першій п’ятірці тих, хто підключився до так званої е-централі — електронної системи для невідкладної допомоги "Централь 103". Читайте: Киевский областной центр экстренной медпомощи станет первым некоммерческим учреждением на Киевщине На черговому засіданні КОР 19 грудня 2019 року депутати підтримали створення трьох некомерційних комунальних підприємств: “Київський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер”, “Київський обласний центр охорони здоров’я матері і дитини” та “Обласний дитячий санаторій “Поляна” і, власне, “Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф”. А на позачерговій сесії КОР у січні 2020 року депутати розглянули питання створення некомерційних підприємств “Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф”, “Київська обласна клінічна лікарня" і "Київський обласний онкологічний диспансер”.  Читайте: Київоблрада перетворить ще три медзаклади на некомерційні компідприємства  Фото: коллаж KVКиевVласть

Протиепідемічні заходи та закриття ринків призвели в столичному регіоні до овочевої кризи. Не маючи доступу до ринків, фермери тоннами викидали на смітник нереалізовану моркву, огірки, помідори та ранній врожай. Сьогодні господарства підраховують мільйонні збитки й жаліються на брак державної підтримки. Кажуть, галузь ледь виживає через відсутність компенсацій, пільгового кредитування та дорогі енергоносії.  На початку травня регіон здивувала новина: жителі Гостомеля знайшли масштабне звалище моркви. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Як писала KV, тоді фермер Костянтин Завгороднюк (ТОВ “Зелена Гільдія Групп”) розповів, що вивіз моркву на полігон, аби використати як органічні добрива. “Я знаю багато фермерів, які цьогоріч не справилися із ціною на моркву і вивозили її в кручу. Але ми знайшли для неї застосування, як майбутнє органічне добриво для наших полів”, – коментував ситуацію фермер. За словами депутата Київської обласної ради Євгена Чубука (фракція “Свобода”) овочі загалом непридатні як добриво, тож через резонанс та тиск з боку місцевої влади фермер, на його думку, був змушений розповідати, що вивіз моркву на звалище, аби та стала добривом. Хоча йдеться про неможливість реалізувати продукцію. “Загальної інформації втрат через нереалізовану овочеву продукцію в карантин по області чи районах немає. Її не збирали ні районні управління АПК, ані департамент КОДА. Не вживали й заходів, щоби допомогти фермерам реалізувати продукцію. Це не про перший мільйон тонн зерна, намолоченого під час жнив”, – говорить він. Як же розповів у коментарі KV сам фермер агрохолдингу “Зелена Гільдія Груп” Костянтин Завгороднюк, під час карантину всі підприємства постали перед проблемою реалізації продукції на внутрішньому ринку. Через це ціна на деякі види овочів була нижчою за собівартість. Також карантин вплинув на реалізацію ультраранньої продукції. Також проблеми зі збутом мали фермери, які зберегли торішню продукцію до цього періоду. “У зв’язку з пандемією, закрилися ринки і мережі ресторанів. Це вплинуло на відносини з торговельними мережами: представленість на ринку велика, а канал продажу залишився один. Це дало нагоду мережам знаходити вигідніших постачальників, озвучувати жорсткі закупівельні вимоги. Наш холдинг вирощує картоплю, моркву, цибулю та буряк в області вже понад 15 років, тож в обсягах продажів на цю мережу збитків не зазнали. А ось від продажів у сегменті HoReCa (ресторанний бізнес – від ред. KV) і ринку втратили орієнтовно 40 % прибутку. Банківські структури, лізингові компанії та фінустанови йшли назустріч і реструктуризували виплати. Місцеве ж самоврядування, у рамках законодавства, запропонувати поліпшень або допомогу нам не можуть. Це не в їхній юрисдикції. На державному рівні холдингам складно добитися підтримки, у рамках фермерського господарства ця система працює простіше. Ми робимо запити, ставимо питання компенсації через асоціації, але й донині такий проєкт щодо овочевого бізнесу не сформульований. Зернова ж галузь працює стабільно, тому що ця продукція йде на експорт”, – додав він. Броварські теплиці Перед проблемою реалізації та збуту постало й найбільше промислове тепличне господарство в області ПрАТ “Комбінат “Тепличний” (площа 42,7 га, селище Калинівка Броварського району). За словами голови правління Володимира Чернишенка, через карантин довелося йти на поступки покупцю, ціни впали втричі порівняно з аналогічним періодом минулого року.  “Ми вирощуємо огірки та помідори й перший масовий товар був уже в березні. Через закриття ринків продукцію не було куди збувати. Частину, навіть більш-менш якісну, довелося викинути. Утилізували близько 50 тонн. Рятували ситуацію лише цьогорічна низька ціна на газ, впроваджені енергозберігаючі технології та новітні зрошувальні системи. Компенсувати втрати овочівникам ніхто ж не планує. Та і взагалі галузь проблемна, а виживає самотужки, адже програми держпідтримки не передбачені. Свого часу розглядалося питання відшкодувань за нове будівництво, але 50% коштів від вартості, так ніхто й не одержав. Овочі ж у необмеженій кількості завозять із Туреччини, Ірану, Європи. Сьогодні нікому обстоювати українського виробника, який може гарантувати біопродукцію вищої якості та міжнародну сертифікацію виробництва”, – розповів Герой України Володимир Чернишенко. Експертна думка Промислові тепличні господарства на Київщині – явище нечасте. Вирощуванням ранньої овочевої продукції, здебільшого зелені, займаються на присадибних квіткових ділянках. Хоча керівники районів зізнаються, що для овочевого напрямку в селах є досить непогані умови та родючий ґрунт. Фермери ж займаються вирощуванням пізніх овочів у відкритому ґрунті. Це, до прикладу, Фастівський, Обухівський, Баришівський, Бородянський та Васильківський райони. Тож карантин ці господарства зачепити не встиг. Як зазначив президент – голова правління асоціації “Теплиці України” Євгеній Чернишенко, в 1992 році в Україні промислові овочеві теплиці займали 1200 га, сьогодні ж діючі зимові теплиці покривають площу в 180 га. Першочергові фактори, які вплинули на зменшення виробництва – брак підтримки держави. А також – дорогі енергоносії, відсутність пільг на електрику та високі кредитні ставки. "Проблема з реалізацію виникла з початком карантинних заходів. Додало негараздів і те, що в цей час зайшло дуже багато імпортованої продукції із Туреччини, Польщі та Нідерландів. Мережі тримали дуже високу ціну на неї й тому реалізація місцевого продукту майже не відбувалася. Більш-менш стабілізувалася ситуація лише через три тижні. Ціни ж впали на 30% і лише поступово вийшли на минулорічний рівень. Але, на жаль, втрати були значні. Так, комбінат "Тепличний", у порівнянні з реалізацією в травні 2019 року, втратив орієнтовно 50 млн гривень. Тож про розвиток і розбудову цьогоріч можна забути. Компенсації – не в цей час і не в нашій країні. Крім того, держава має значний дефіцит бюджету. Надати допомогу обіцяють малому фермерству та бізнесу. Одна зі значних проблем цієї галузі – відсутність дешевих кредитів, хоча би до 7% років на 5–7. Це б галузі надало відчутну допомогу", – запевнив він. У Згурівському районі ринки через карантин ще не відкривались. І, як зазначив голова Згурівської районної ради, ексголова "Асоціації фермерів" Згурівського району Степан Кузьмич, карантин припав на особливий пік продажів, створивши сільським овочівникам значні незручності. “Селянин живе за рахунок своєї присадибної ділянки, а через карантин багатьом довелося зменшити обіг продукції. Адже в основному збут овочів відбувався саме через ринки, які в районі досі не працюють. Плюс проблема ще в тому, що сільські ринки офіційно не зареєстровані. За час карантину держава мала би давно врегулювати всі ці питання. До райради приходять та жаліються на заборону реалізувати продукцію. Особливо це проблематично стало для тих, хто закуповував овочі ще восени. Думаю, більшості довелося викидати товар через закінчення терміну придатності або через невигідну ціну, яка не покривала збитків від зберігання. Державою передбачені механізми підтримки сільського господарства, але дрібний селянин ними не користується. Доки фермер пройде всі ці інстанції, то все господарство ляже під бюрократичну косу”, – зауважив він. На думку ж голови Фастівської районної ради Геннадія Сиваненка, вирощування ранньої овочевої продукції сьогодні є дуже актуальним, але для його розвитку в Україні не вистачає стимулу від держави. “Україна має всі передумови для вирощування ранніх овочів. І в нас є малі господарства, які хочуть цю мережу розвивати. Проте умови кредитування та інші цінові виплати, не завжди влаштовують дрібних фермерів. Адже власних обігових коштів, як правило, вони не мають. І тут якраз на цю проблему має звернути увагу держава та місцева влада, і надавати фінансову допомогу на розвиток  овочевої галузі і малого підприємництва”, – додав Сиваненко. У коментарі KV депутат облради, керуючий адвокатським бюро "Титикало та партнери" Роман Титикало зазначив, що в Україні відсутня норма, яка би передбачала компенсацію втрат товарного виробництва у зв’язку із коронавірусом чи подібними ситуаціями. “Все лягає на плечі підприємців, які мають передбачати подібні ситуації і списувати на підприємницькі ризики. Обласні рада та адміністрація можуть зреагувати на ситуативні звернення. Та для цього потрібна цільова програма, яку має розробити обласна адміністрація. Обласна рада є лише законодавчим органом. Адміністрація ж – це настільки негнучкий механізм, що навіть, якби вона захотіла втілити цю программу в життя, то поки відбудуться всі ці процеси, фермери не зможуть зібрати й документи з відповідними підтвердженнями й оцінкою втрат. Тому це питання має розглядатися на державному рівні”, – говорить він. Як зазначив на своїй сторінці в Facebook голова Нацради з економічного розвитку Олексій Дорошенко, у законодавстві сьогодні передбачена лише утилізація прострочених продуктів спецорганізаціями, за яку компанія має сплатити податок на прибуток. Як і для передачі подібної продукції зоозахисникам. Тож виробникам дешевше викинути продукцію на звалище. А цьогоріч фермери й зовсім не мали можливості для її реалізації через карантин. “Частину продуктів виробники переробляють, якщо це є безпечним і дозволено. Але на практиці більшу частину продуктів, яка залишилася після закінчення терміну придатності, не утилізують, а використовують повторно, або викидають на смітники. Цього року ми вперше бачили продукцію, яку викидали фермери через неможливість її реалізації, оскільки ринки були закриті”, – йдеться в дописі Дорошенка в соцмережі. Тому на онлайн нараді, яка відбулася 26 травня, Асоціація постачальників торговельних мереж запропонувала Мінрозвитку економіки внести зміни до законодавства. Внесення поправок до закону надало би можливість фермерам безкоштовно передавати продукти харчування, термін придатності яких закінчився, або продавати такі продукти на корм тваринникам. Читайте: Минэкономразвитию предлагают узаконить бесплатную передачу просроченных продуктов питания или продажу их на корма животноводам Нагадаємо, на Київщині садівництво та виноградарство опинилися на межі виживання. Додали проблем аграріям жорсткі погодні умови та карантин. Не зважаючи на те, що уряд виділяє на підтримку галузей 400 млн гривень, а профільний департамент КОДА активно рекламує програму держпідтримки, фермери й малі господарства не поспішають ставати в чергу за грошима. Садівники та виноградарі жаліються на бюрократизм і податкову колізію під час отримання коштів і в один голос кажуть: реформа взаємин між сільгоспвиробниками та державою потрібна Україні як повітря. Читайте: Садівництво та виноградарство Київщини потерпають від бюрократії, погоди та податкових колізій Фото: коллаж KVКиевVласть

Хто ж насправді в тіні землі, а в кого земля в тіні і хто економічний злочинець. Хто грабує селян і як наживаються орендарі. Хто важливіший: люди чи бізнес; власники землі чи орендарі. Продовжуємо шукати відповіді в серії законів про те, як “віджати” землю. Рада буде розглядати детінізацію сільгоспвиробництва, а саме – законопроєкт №3131 “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо детінізації виробництва сільськогосподарської продукції”. Комітетом з питань аграрної та земельної політики 4 червня вручене відповідне подання про розгляд законопроекту. Законопроєкт шляхом доповнення Податкового кодексу підпунктом 170.14.3. передбачає збільшення податку на землю для власників сільськогосподарської землі в 16,66 рази – з 0,3% до 5% від нормативно-грошової оцінки землі. 5% – це поставлене податкове зобов’язання, яке власник землі повинен платити, незалежно від будь-яких обставин, відповідно до запропонованих законодавчих змін. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Законопроєктом №3131 запропоновано доповнити Податковий кодекс підпунктом 170.14.2., відповідно до якого поставлене податкове зобов’язання не визначається для власників земельних ділянок, які передали свою землю в користування (оренду чи емфітевзис) на підставі зареєстрованих відповідно до законодавства договорів. Тобто ті власники, які віддадуть землю в оренду, не будуть сплачувати податок на землю особисто. За них це буде робити орендар, тільки за ставкою в 5 разів меншою, бо орендарі є платниками єдиного податку 4 групи і максимум, що сплачують, єдиний податок у розмірі не більше 0,95% від нормативно-грошової оцінки землі, яку орендує – фактично податок на землю. Цим вимальовується яскрава преференція для зростання прибутковості діяльності орендарів-олігархів. І не тільки прибутковості – це заплановане податкове примушення власників землі повертатися до орендарів, а ніяка там не детінізація. Законопроєкт містить у назві слово “детінізація”, що певною мірою робить закон за назвою викривачем злочинної економічної діяльності і хоче перевести її в легальне поле з правовим і економічним впливом. Логічно, що злочинцями є українці-власники землі. А на “чисту воду” українців виводять їх же “слуги”. Але зовсім інша “картина” розкривається, коли починаєш вдивлятися в законопроект та його супровідні документи – справжніх цілей законопроекту, насправді, законотворці-слуги не приховують. Цілями і завданнями в пояснювальній записці до законопроекту визначено, що встановлення нового механізму оподаткування власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення “…стимулюватиме їх (власників землі, – авт.) до офіційного оформлення відносин оренди та праці, унеможливить приховування доходів від оренди та реалізації сільгосппродукції та ухилення їх від оподаткування, а також утворить рівні умови ведення бізнесу для всіх сільгосптоваровиробників”. Ми бачимо неприхований лобізм депутатів в інтересах орендарів – законом хочуть загнати вільних власників землі в оренду, а іншим орендарям відбити бажання звільнитися з оренди. Цим орендарі хочуть вбити двох зайців одразу: наростити земельний банк і в 5 разів менше, ніж одноосібники (власники землі, які не уклали ні з ким договір оренди), перераховувати податок на землю. Але чому б не вбити і третього зайця, тим більше, що він сам біжить в пащу орендарів? Бо у власників землі при такому законі вимушено зростатиме бажання продавати землю – вона для них стає невигідною. За розпланованими законами про так званий ринок землі землю купувати може тільки орендар – з економічних і правових причин. До цих причин належить повсюдна довгострокова оренда, яка робить в економічному напрямі нецікавою купівлю землі для будь-кого, крім орендаря, прийняті в першому читанні проєкти законодавчих змін (зокрема проєкт закону №2194), які забороняють продавати землю її власниками без згоди орендарів, та інші негативні для власників землі фактори. Проєкт закону №3131 – не про детінізацію. Це – осучаснений аналог “продрозверстки”, яка в 1932-1933 роках призвела до голодомору українців. Саме таке за змістом оподаткування селян діяло в голодоморні роки – поставлене податкове зобов’язання. Взагалі упущено важливий момент. Перед тим, як розглядати (приймати) такий закон про так звану детінізацію, необхідно було б прийняти закон про прогресивні земельні відносини в інтересах власників землі. І тоді, скоріше за все, закон про так звану детінізацію вже не був би потрібен. Закон про прогресивні земельні відносини: -  надає права і можливості власникам землі самостійно господарювати через участь у Товариствах власників землі; -  надає право розривати договори оренди для переходу до самостійного господарювання; -  надає право товариствам власників землі отримувати державну підтримку, в тому числі дешеві кредити за рахунок прямого державного кредитування; -  надати можливість отримувати дешеве споживче кредитування; -  визначають ціну землі у разі її продажу громаді чи державі. І такий проєкт закону “Про прогресивні земельні відносини” вже зареєстровано в раді, №3208 від 12 березня 2020 року. Другим моментом є те, що, насправді, орендарі (їх діяльність) не оподатковуються. Скарги орендарів на величезні суми сплати податків з 1 гектару орендованої землі змушують прочитати їм маленьку лекцію і розкрити великий секрет. Орендар є звичайнісіньким посередником (прокладкою, якщо комусь так більш зрозуміліше) у сплаті податків (податковим агентом) між державою і власником землі та працівниками. Держава зобов’язала Орендаря перераховувати податки за громадян, нас з вами: громадян-власників землі (податок на землю і єдиний податок для 4 групи платників); громадян-працівників (ПДФО, ЄСВ, військовий); громадян-покупців в магазинах як кінцевих споживачів (ПДВ). Єдиним податком, який би міг оподатковуватися орендар, є податок на прибуток, базою оподаткування якого є сформований прибуток на підприємстві. Але орендарі є “спрощенцями”, платниками єдиного податку (4 група) зі ставкою єдиного податку максимум 0,95% від нормативного-грошової оцінки землі. Але земля то чия? Громадянина – власника землі. І платить орендар за власника землі, знову ж таки, як податковий агент, а не об’єкт оподаткування – він просто обчислювач і перераховувач податків власників землі. Я не думаю, що тільки мені одному здається, що спочатку з “тіні” необхідно вивести орендаря, адже саме він не платить податки. Третім моментом є те, що податки платити потрібно і будь-яке виробництво повинно бути легальним. Але потрібно створити умови для легального виробництва і ці умови зовсім не полягають в тому, щоб власників землі обкласти “продподатком” у вигляді поставленого зобов’язання, а потім влаштувати “продрозверстку” по-новому, у вигляді “віджиму” землі – а далі тільки Бог знає, як буде погано. Четвертим моментом є те, що коли будуть створені умови для прибутковішого самостійного господарювання власників землі через участь у Товариствах власників землі, то можна тоді запроваджувати і детінізацію, визначивши законодавчо поставлене податкове зобов’язання. В цьому разі виникають абсолютно інші економіко-суспільні стимулюючі підстави і передумови для переходу до організованого самостійного господарювання через участь у Товариствах для отримання більшого прибутку. Є велика економічна різниця стимулювати отримувати більші прибутки і стимулювати отримувати менші втрати. Влада налаштована прийняти законопроєкт №3131 і не приховує своєї справжньої мети. Але за цим законом детінізація не відбудеться. Ті, хто самостійно обробляє землю, будуть і надалі намагатися обробляти її одноосібно самостійно. Просто будуть платити більше податку зі свого гектару й отримувати менше прибутку від землі, але будуть залишатися вільними. Одноосібники або взагалі не платять ніякого податку при отриманні доходу у вигляді зібраного врожаю чи при його продажу, або не є платниками ПДВ. Це є причиною, що врожай у одноосібників купують за ціною на 25-30% нижчою, ніж у орендарів. Це суттєва існуюча втрата для одноосібників. Одноосібнику економічно не вигідно переходити на загальну систему оподаткування. Причина проста – ведення бухгалтерського обліку на 2- 5 гектарах не тільки “з’їсть” прибутки, а і зажене в збитки. Зростання податку на землю до 1500-1900 гривень за 1 гектар все ж таки створить певні ризики і складнощі для власників землі – одноосібників і впливатиме на їх рішення відносно землі. Можна відверто говорити, що цей закон проти власників землі, але немає лиха без добра. Орендарі прогадали. Для одноосібників є вихід і з кращими результатами, ніж очікували самі одноосібники. Вислизнути з мертвецьких обійм оренди, а головне – отримувати більший прибутку від землі, ніж в орендних відносинах чи при одноосібному господарюванні, і бути добросовісним платником податків можна через об’єднання власників землі в Товариства власників землі. Товариство власників землі може бути платником єдиного податку 4 групи, що зумовить зникнення податкових переваг у орендарів. Відмінністю орендаря і Товариства є те, що товариство перераховуватиме свої податки, а орендар – чужі. Тому єдиним шляхом для одноосібників є об’єднуватися, мати спільну бухгалтерію і, як наслідок, зменшаться витрати на облік та інші матеріальні і організаційні витрати та зросте прибуток від землі, бо ціна на врожай в товаристві зросте – не буде 25-30% заниження ціни. Товариства власників землі, право розривати договори оренди і переходити до самостійного господарювання, пряме державне кредитування Товариств власників землі, дешеве споживче кредитування власників землі – це норми закону “Про прогресивні земельні відносини” в інтересах джерела влади, в інтересах українського народу, а не орендарів-тіньовиків і агроолігархів. А тепер ви самі зробіть висновок і про так звану детінізацію, і про так званий ринок землі, і про інші моменти в цьому напрямі. Читайте: Повернути землю собі. Національна ідея і Народна земельна реформа Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформиКиевVласть

На сьогодні банківська система та система енергозабезпечення являються двома ключовими системами забезпечення життєдіяльності держави.  В Україні обидві нещадно грабували, а особливо другу, яка стала основним джерелом збагачення українського олігархату. Можна було тільки диву даватись тим схемам, які розроблялись для збагачення за рахунок держави.  Сьогодні ми зайшли в вирішальну фазу цього процесу. Остання схема зелено-вугільної генерації вражає своїм цинізмом, нахабністю та масштабами. Через рішення Верховної Ради приймались закони  про альтернативну енергетику, вводились казкові зелені тарифи, які неодмінно супроводжувались преамбулою на кшталат “з метою скорочення шкідливих викидів у атмосферу”. Це стало локомотивом впровадження в свідомість широких мас необхідності нарощування зеленої енергетики та  зелених тарифів, які були настільки привабливими, що шукачі надприбутків з усього світу інвестували аж 4 мільярди доларів в  українську зелену енергетику. Серед них були не тільки відомі українські олігархи а й топменеджери енергетичної галузі держави, які достеменно знали до чого це приведе, але мовчали сподіваючись швиденько зірвати гарний куш. Тому ніхто з них  не сказав жодного слова про те, що зелена енергетика абсолютно не самодостатня, її об’єкти в Україні будуть дуже малоефективними, зможуть  видавати електроенергію  не більше ніж 1000-1200 годин на рік з 8760, тобто лише 12% часу,  та потребують балансування якимись іншими потужностями,  якими в  умовах України  може бути тільки  вугільна енергетика.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  В результаті була створена система зелено-вугільної генерації, при якій, в середньому, 3 години на добу енергію видає зеленка, а 21 годину на добу її будуть генерувати вугільні електростанції, які не знали ремонтів та модернізації ще з радянських часів і тому ставлять рекорди з викидів в атмосферу. Більше того, українське вугілля має три особливості: воно найдоржче у світі, найнеякісніше у світі і найтоксичніше у світі. Так вміст сірки в українських вуглях 3%, а то й більше і в усьому світі окрім України такі вуглі заборонені до спалювання, оскільки діє жорстка норма: вміст сірки не більше 1%. Більш того в усьому світі вугільні електростанції або закривають зовсім, так в столиці  Китаю Пекині останню вугільну ТЕЦ закрили ще в 2017 році, або ж на вугільних електростанціях обов’язково ставлять спеціальні фільтри для очистки викидів. В США за останні роки за рахунок фільтрації кількість шкідливих викидів зменшили на 93%.  В Україні не встановлено жодного фільтру на жодній електростанції як державній так і приватній. Та й про які фільтри може бути мова, якщо треба купити палац короля Леопольда. Тому на кожний кіловат згенерованої електроенергії вугільні електростанції України викидають 1 кілограм шкідливих речовин, до складу яких входять такі токсини, як сірчаний ангідрит, оксид  азоту,  важкі метали і т.п.  Якраз з цієї причини введення в експлуатацію  відновлювальної енергетики призводить в Україні не до зменшення, а  до зростання в рази шкідливих викидів, які вбивають українців фізично, а зростаюча в ті ж рази вартість електроенергії вбиває їх економічно. З огляду на вище сказане існують всі підстави говорити, що здійснені чотирьохмільярдні інвестиції в відновлювальну енергетику  України направлені на її фізичне і економічне знищення. Тобто задекларувавши  створення екологічно-чистої генерації, в Україні створили найдорожчу в світі та найтоксичнішу в світі генерацію електроенергії, при якій ціна одного кіловата для промисловості складає 11-12 центів, а в довкілля викидається додатково більше 40 мільйонів тон шкідливих речовин на рік, або ж в перерахунку на зеленку 7кг на кожен кіловат введених зелених потужностей, абсолютний рекорд забруднення середовища. Висока ціна електроенергії не тільки стане на заваді будь яким інвестиціям в реальний сектор економіки України а й призведе до подальшого падіння промислового виробництва та стагнації економіки, в результаті чого зменшиться енергоспоживання, а значить знову зросте ціна електроенергії і так по замкнутому колу до повного колапсу. Країна, в якій найбільша в світі вартість грошей та найдорожча електроенергія, не має ніяких перспектив на майбутнє. Тому з ситуації що склалась може бути тільки один вихід, як і у випадку з Приватбанком: націоналізувати зелену генерацію, хоча б ту, що створена за останні 2 роки, припинити її безглузде розширення і анулювати тарифи її підтримки. Це дозволить знизити та стабілізувати ціни на електроенергію і в підсумку збереже державі величезні кошти та її економіку. Проведем елементарні розрахунки. Інвестиції в 4 млрд доларів дозволили за  останні роки  збудувати 6 ГВт зелених потужностей. Сьогодні, при повному їх завантаженні і роботі 1200 годин на рік, вони згенерують 7,2 млрд кВт.годин електроенергії вартістю 1,3 млрд доларів. Решту часу 7560 годин цю потужність балансуватиме вугільна генерація, яка виробить 45,4 млрд кВт.годин вартістю 3,7 млрд дол., тобто ми українські споживачі заплатим загалом за рік за  цю зелено-вугільну генерацію 5 млрд дол. Якщо націоналізувати і відключити  6 ГВт зеленки, а заодно і зупинити вугільні блоки, що теж  у нас найдорожчі у світі та запустити 6 атомних блоків, які  сьогодні стоять, то за ту ж саму кількість електроенергії, ми , українські споживачі заплатимо лише 1,15 млрд доларів,  а економія складе майже 4 млрд дол. на  рік. Тобто кошти витрачені державою на націоналізацію новоствореної зеленки відіб’ються лише за один рік, не говорячи вже про те, що ми вбережемо нашу землю від  40 млн тон шкідливих викидів за рік. А за десять років задекларованої підтримки новоствореної зеленки держава зекономить 40 млрд доларів. От якраз ці 40 мільярдів і були метою авторів впровадження в Україні зеленої енергетики, ні про яку екологію ніхто і думати не збирався. Ось за ці гроші і йде сьогодні війна держави з олігархами, тільки не зрозуміло на чийому боці менеджмент країни. Несміливі його спроби хоч на кілька  відсотків зменшити тарифи, хоч насправді ці відсотки  нічого не міняють, зустрічають з жорстким спротивом.  Не можна домовитись з тим, хто прийшов вас грабувати, або він  забере все, або ви його поборете і не віддасте нічого. Тим паче, що якщо  взяти до обліку всю збудовану в Україні зелену енергетику ми отримаємо вже 60 млрд доларів, які збираються викачати в найближчі роки з найбіднішої  країни Європи.   Чому ще націоналізація доцільна та необхідна. В Україні ціна відновлювальної електроенергії завжди буде вищою ніж де б то не було у світі, адже у нас нема атлантичного або балтійського  узбережжя, де постійно дують  потужні вітри і за кількістю сонячних днів ми не можемо зрівнятись з Іспанією, а тим паче ОАЕ чи Сахарою. Це в Данії створюють енергетичні острови в океані, суцільно забудовуючи їх  вітряками, які майже безперервно генерують електрику,  оскільки вітри там дують 24 години на добу  365 днів на рік.  У нас такого нема  і встановлювати вітряки чи сонячні батареї, які будуть працювати трохи більше 10% часу дуже дорого,  неефективно і не доцільно,  а балансувати їх  роботу  вугільною генерацією це взагалі  безглуздя.  Лише декілька країн у світі таких як Данія,  завдяки своєму географічному розташуванню та клімату, можуть опиратись на відновлювальну енергетику, всі ж інші мають за базову теплову, або ж ядерну і всі хто розуміється в енергетиці усвідомлюють, що майбутнє все одно за ядерною енергетикою, буде вона традиційною чи гібридною, чи термоядерною покаже найближче майбутнє. І саме тому в світі відновилось будівництво атомних електростанцій, а у Франції реалізується міжнародний проект термоядерного реактора ITER,  в якому беруть участь всі провідні країни світу і який буде обов’язково реалізований. Це єдиний реальний шлях вирішити проблему глобального потепління. Україна теж могла б брати участь у  проекті, маючи до цих пір потрібний науковий потенціал і вчених, які  приймають участь в проекті ITER тільки  на договірних відносинах. Але ми марно тратим гроші на підтримку тих же СЕС, замість того щоб зробити внесок в цей проект і стати співвласником найпередовішої технології у світі. Парадокс заключається в тому, що  встановлені на сьогодні  10 ГВт відновлювальної енергетики вже привели  до колапсу енергосистеми, але згідно національної енергетичної стратегії України, розробленої за часів прем’єра Гройсмана в Україні найближчим часом планується встановити 25 ГВт вітряків та СЕС, що при нинішньому споживанні електроенергії означає повне закриття атомної енергетики. Мабуть треба буде ще будувати нові вугільні електростанції, щоб збалансувати ці гігавати електроенергії космічної ціни, та ще й доплатити міжнародній спільноті за зростання викидів згідно Кіотського протоколу, не говорячи вже про те, що це в найближчі роки буде коштувати  Україні  більше 100 млрд доларів переплат, які благополучно осядуть в кишенях відомих осіб. Сюди ще треба добавити мільярди виплат по Кіотському протоколу. Ми втрачаєм високотехнологічну базову атомну енергетику, втратим і так ледь живу економіку   і під прикриттям 10%  зеленої енергетики  за шалені гроші повернемось  на століття назад, в вугільну еру.  Таку програму можна було розробити або будучи повним ідіотом, або ж  отримавши надзвичайно великого хабаря. Але цю енергетичну стратегію, чомусь ніхто переглядати не поспішає, навпаки щоденно намагаються переконати населення,  що електрика повинна коштувати дорого і платити за неї треба багато. Все-таки мабуть 100 мільярдів  доларів  дуже  гарні гроші. І ні у кого не з’являється запитання, а чи витримає країна взагалі  таке навантаження. Весь світ бореться за дешеву енергію, а ми за дорогу, мабуть тому, що найбідніші. Чомусь нікому не приходить у голову вирощувати боби какао  в Україні, клімат не той. А  от  будувати сонячні електростанції будь ласка, адже на цьому можна заробити величезні дармові гроші, треба лише  пообіцявши вирощувати боби за шалені гроші, а насправді плодити  будяки в необмеженій кількості, головне, щоб після того як все це закінчиться і такі бажані мільярди будуть успішно  поцуплені, ніхто  не поніс відповідальності ні за гроші, ні за будяки. А закінчитись все може дуже сумно і  ми замість газового, в недалекому майбутньому, сядем на російський електроенергетичний крючок, адже вона сьогодні світовий лідер ядерної енергетики  та  член проекту ITER. Олександр Дубров, ексчлен ради НБУКиевVласть