Напередодні Нового Року в Києві відбувся Форум Людського Капіталу “Україна Майбутнього” в рамках соціального проекту “Освітній хаб міста Києва”, який реалізує КНП “Освітня агенція міста Києва”. Керівники провідних українських приватних компаній та державних корпорацій поділились своїми планами, щодо розвитку та навчання своїх співробітників на 2020 рік.
Про це KV повідомила прес-служба “Освітнього хабу міста Києва”.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Першою взяла слово начальник департаменту розвитку персоналу “Auchan Retail” Катерина Давидова, яка розповіла про те, як Ашан формує середовище для розвитку своїх співробітників в усьому світі і яку роль в цьому відіграють цінності компанії і корпоративна культура.
Ця тема була продовжена директором з управління персоналом та соціальної політики “Укрзалізниця” Євгеном Козаком. Євген поділився досвідом трансформації системи управління персоналом найбільшої корпорації України, а також розповів про стратегію розвитку HR-політики компанії в наступні п’ять років.
У своєму виступі заступник генерального директора з питань персоналу “Укрпошта” Лілія Бушина розказала про те, які практичні інструменти використовує найбільша логістична компанія країни в процесі ринкової трансформації, а також розповіла про реалії роботи з персоналом, який працює в найвіддаленіших куточках України.
В свою чергу Manager People Advisory Services “Ernst&Young” Антон Новаковський, поділився із членами Клубу “HR You” концепцією підтримуючого корпоративного середовища своєї компанії, а також зазначив, що work-life-balance не завжди є оптимальною стратегією щодо розвитку персоналу.
Learning & Development Manager провідної української IT-компанії “Ciklum” Любов Прядко, у своєму виступі сфокусувалась на досвіді своєї компанії в провадженні онлайн-навчання, а також розповіла як саме в “Ciklum” записували перші самостійні курси.
Досвідом роботи іноземця в Україні поділився sales manager комп’ютерної академії “ШАГ” Juba Cherbine.
А підвів підсумки цієї цікавої та насиченої зустрічі CEO “HR You” Володимир Страшко, який розповів про дієві інструменти нематеріальної мотивації і зазначив: “Мотивація – це середовище. Досить мотивувати своїх людей. Побудуйте систему, в якій люди зможуть реалізувати свій потенціал”.
І на завершення, звичайно, були новорічні подарунки для всіх учасників форуму: книга-бестселер “Lingva Incognita” від відомого психолінгвіста та поліглота, автора наймасовішого освітнього проекту України “Lingvа Skills” Віталія Зубкова та нова інноваційна гра для розвитку навичок активного спілкування англійською мовою “Lingva Game”. Адже і на святах час можна проводити весело та з користю.
Ось в такій душевній атмосфері пройшов Форум Людського Капіталу “Україна Майбутнього” , із грандіозними планами на наступний рік.
Саме співпраця з HR-ми компаній є невід’ємною частиною стратегії розвитку Освітнього хабу міста Києва, оскільки одним з головних завдань Освітнього хабу є створення кадрового резерву міста Києва і надання можливості роботодавцям працевлаштовувати найкращих киян на роботу в Україні, тим самим зупиняючи масовий відтік українців закордон.
Фото: прес-служба “Освітнього хабу міста Києва”КиевVласть
На базі Освітнього хабу міста Києва проведено більше 600 тренінгів. Також на сайті хабу зареєстровані майже 200 тис. користувачів.
Про це KV повідомила прес-служба Освітнього хабу міста Києва.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Місія освітнього Хабу міста Києва – вперше в Україні реалізувати концепцію "навчання впродовж життя" (Life Long Learning) на рівні столиці, щоб дати українцям можливість реалізувати себе в своїй країні і не виїжджати за кордон. Відзначимо, за кордоном, за орієнтовними даними, працюють близько 8 млн. громадян України.
"Освітній хаб міста Києва надає можливість кожному, незалежно від місця знаходження, віку, статі, сфери діяльності та в будь-який час отримати практичні навички, які потрібні кожному. Кращі тренери-практики створили відео-лекції та тексти по навичкам, які міжнародні експерти Всесвітнього економічного форуму в Давосі визнали найбільш затребуваними в 2020 році: позитивні комунікації, емоційний інтелект, особиста ефективність, вміння керувати людьми і проектами і т.д. Щоб відпрацювати ці навички на практиці, ми застосували інноваційну модель змішаного навчання (blended learning), яка об'єднує онлайн навчання та практичні тренінги в хабі. Все це – безкоштовно ", – повідомили * KV в Освітньому хабі міста Києва.
Освітній хаб міста Києва почав працювати в 2019 році. Його реалізує комунальне некомерційне підприємство (КНП) "Освітня агенція міста Києва", яке знаходиться в підпорядкуванні Департаменту освіти і науки Київської міської державної адміністрації (КМДА) спільно з соціальними партнерами – Асоціацією інноваційного та цифрового освіти і Європейським університетом.
Під час одного із заходів, що проходив в рамках соціального проекту "Освітній хаб міста Києва" Директор КНП “Освітня агенція міста Києва” Бадрі Лолашвілі сказав: “Київ підхоплює світовий тренд інноваційних міст, який започаткував UNESCO, щодо безперервного навчання протягом всього життя та стає Містом, що Навчається (LearningCity). Я запрошую всіх киян, а також всіх українців, незалежно від віку та сфери діяльності, набувати навички ХХІ століття для отримання роботи своєї мрії, відкриття власної справи, саморозвитку та реалізації себе в Україні. Все це для вас ми робимо безкоштовно. Київ справді стає територією нових можливостей для кожного!”
Щоб приєднатися до освітніх програм, потрібно зайти на портал Освітнього абу міста Києва (www.eduhub.in.ua) і пройти онлайн курси, які дозволять отримати навички, необхідні для пошуку роботи, просування по кар'єрі, відкриття власного бізнесу і для саморозвитку.
І все це – безкоштовно!
На порталі також розміщений календар подій, де можна записатися на відкриті заходи для киян. Тренери Хабу, професійні психологи, бізнес-тренери, проводять також виїзні тренінги в освітніх, комунальних і громадських організаціях столиці.
Освітній хаб продовжить свою роботу і в наступному році.
Отже, заходьте на портал Освітнього Хабу міста Києва eduhub.in.ua та отримуйте навички, які дозволять вам знайти роботу своєї мрії, просуватись кар’єрними сходами, відкрити власну справу або просто саморозвиватись.
Реалізуйте себе в Україні!
Фото: прес-служба Освітнього хабу міста Києва.КиевVласть
Відсутність закону про обіг зброї серед цивільного населення несе в собі шалені ризики. По-перше, це стимулює корупцію в МВС. По-друге, десятки тисяч людей були незаконно засуджені до різних термінів позбавленні волі. По-третє, Україна втрачає великі кошти через відсутність легального ринку зброї для громадян. Про це в інтерв`ю КиевVласть розповів голова наглядової ради Української асоціації власників зброї (УАВЗ) Георгій Учайкін (на фото).
УАВЗ (*), за словами Георгія Учайкіна, сьогодні нараховує близько 20 тис. членів. “Я не буду приховувати, серед членів УАВЗ є представники не тільки МВС, а й інших силових структур. В кожній з них є нормальні люди, котрі розуміють, для чого ми це робимо”, – каже голова наглядової ради УАВЗ.
УАВЗ проводить багато заходів – навчальних та об`єднуючих, на кшталт “Gun open day”. Члени асоціації мають певні бенефіти при купівлі зброї – знижки та дисконти. Крім того, УАВЗ свого часу виступила засновником “Українського легіону”, через який пройшли тисячі громадян України.
Але головне завдання УАВЗ сьогодні – це захист своїх членів від свавілля з боку правоохоронних органів. І асоціації є що розповісти про спротив нахабству, корупції та відвертому беззаконню, який системно чинять і силові, і судові органи влади.
Проте головною метою УАВЗ останні роки є прийняття закону про зброю для цивільних осіб, який наведе лад в цій сфері та надасть громадянам України право на збройний захист свого життя та майна, а також життя своїх рідних та близьких.
В розмові з KV Георгій Учайкін роз'яснив, чому законопроект “Про зброю” (№1222) є правильним та чим шкідливий альтернативний законопроект (№1222-1). Крім того, голова наглядової ради УАВЗ розповів про економічні та безпекові перспективи від прийняття законопроекту №1222 й наголосив, що його відсутність рано чи пізно призведе до шаленого валу справ проти України в Європейському суді з прав людини.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
KV: Більшість людей вважають, що у нас є закон про зброю. Чим насправді зараз врегульовано для громадян обіг зброї, її придбання, використання?
Георгій Учайкін: Весь обіг зброї серед цивільного населення наразі регулюється внутрішнім наказом МВС №622 від 21 серпня 1998 року. Цей документ застарів з усіх точок зору. І це визнають навіть в МВС.
Наказ грубо порушує вимоги Конституції, а свіже рішення суду від жовтня 2019 року (про скасування одного з пунктів наказу МВС №622, – KV) по справі члена УАВЗ Кирила Сударикова (йому було анульовано дозвіл на зброю на підставі того, що він не пустив правоохоронців о 22 годині до себе додому, – KV) додатково переконало нас, що є судді, котрі розуміють, про що йдеться.
Ч. 7 ст. 92 Конституції, основного закону прямої дії, визначає правовий режим власності: вся власність має регулюватись виключно законом. В той же час, якщо людина за власний кошт хоче придбати/набути у власність мисливську зброю, то процес придбання регулюється не законом, а наказом МВС!
Про це знав і міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, і його міністр юстиції Павло Петренко. Ми втомились судитись із Мінюстом через те, що вони не визнають незаконним наказ №622. Вони (МВС, – KV) напишуть за 15 хвилин нісенітницю, а ти потім роками це в судах оскаржуй. Ми в деяких справах вже дійшли навіть до Верховного суду – ці справи тривали три, чотири роки.
Зараз закону не існує, існує наказ. І ми сподіваємось, що закон врешті-решт з’явиться. Тим більше, що зараз відверто непоганий законопроект вже зареєстровано у ВРУ. Проте, навіть за сприятливих умов, цей процес займе не менше року. А за несприятливих – може розтягнутись.
KV: В минулому скликанні Ради був негативний досвід з законопроектом №1135-1 про зброю, котрий подали ще наприкінці 2014 року. Серед його авторів було, мабуть, 30 депутатів різних фракцій. Але не було навіть розгляду в комітетах.
Георгій Учайкін: Не було, бо гальмували як могли.
KV: А для чого тоді реєстрували? Для хайпу?
Георгій Учайкін: Ні. Була домовленість, щоб ухвалити цей закон, але його за формальними причинами не реєстрували 10 місяців. Ходили і до Олександра Турчинова із тим законом, коли він ще був в.о. президента, ми чудом його зареєстрували, як альтернативний, 10 грудня 2014 року. До нас нісенітницю зареєстрував Сергій Каплін.
KV: Чи була хоч одна фракція у минулому складі парламенту, котра чітко казала, що вона за законопроект №1135-1?
Георгій Учайкін: Ні. За законопроект були “свободівці”, але в них не було фракції. Була ситуативна підтримка окремими народними депутатами від “Народного фронту”, “Радикальної партії” та “Блоку Петра Порошенка”. Більш того, Петро Порошенко тоді так вперся – і я не вірю, що через якийсь тиск з боку МВС, хоча не виключаю і певний тиск з їх боку.
KV: Можливо, Порошенко вперся через те, що лише 11% підтримували так звану легалізацію зброї й боявся електоральних втрат?
Георгій Учайкін: Вони завжди бояться електоральних втрат, але треба ж розуміти, що власники зброї – фундамент та запорука спокою в суспільстві, тільки вони здатні зупинити будь-яке свавілля. Звісно, що ще за часів Порошенка треба було створити робочу групу з фахівців і працювати в комітетах, але сталося, як сталося.
Проте локомотивом в таких питаннях має виступати суспільство. Воно має тиснути – через петиції, суди, законопроекти, обговорення. І головне – не давати, щоб все проходило кулуарно, журналісти мають висвітлювати аргументи. Тому що під наглядом преси багато речей політики змушені робити чесно.
Втім, тепер ситуація інша. Наш законопроект №1222 є вже основним. І подано ще альтернативний №1222-1.
За великим рахунком в цьому парламенті ми вже просунулись далі, ніж в попередньому – тоді ми не переконали навіть щось розглядати в комітеті, а зараз вже маємо цілу низку позитивних експертних висновків та пройшли Антикорупційний комітет ВРУ без зауважень. Створена і працює робоча група при правоохоронному комітеті, хоч щось почалось.
KV: В минулому під ВР проходили мітинги, коли законодавцям натякали, що слід розглянути законопроект. Найближчим часом плануються якісь подібні заходи?
Георгій Учайкін: Важливо розуміти, з чим ми маємо справу. ВР – це такий окремий організм, який живе за власними правилами . Принаймні та, під якою ми мітингували в 2015 році. Ми тоді вийшли тому, що вони (парламентарії, – KV) хотіли внести зміни в Конституцію не через референдум, як того вимагає законодавство, а самостійно.
І ми вийшли із пропозицією внести до Конституції право громадян на збройний захист себе і своєї країни – на кшталт Другої поправки до Конституції США, бо в той час наша перша петиція вже була майже підписана. Ми оголосили про свою акцію першими, але потім низка політичних сил вирішили також вийти зі своїми вимогами.
Ми дізнались, через свою службу безпеки, що під Радою може бути спекотно, і завчасно вивели своїх людей за півгодини до вибухів. Ми встигли передати свою вимогу офіційно через когось з депутатів – і пішли звідти. Але після того ми стали більш обережно ставитись до таких акцій, тому що провокації із власниками зброї просто робити. Хтось щось кине, щось вибухне, а звинувачувати будуть не тільки УАВЗ, а і всіх власників зброї.
У нас були акції під Вищою радою правосуддя, судами, Генеральною прокуратурою, Кабміном, ми постійно щось таке проводимо, щоб не давати їм спати. Але такі масштабні, як у 2015 році, ми робити не хотіли.
Сьогодні ВРУ трошки інша, до неї потрапили дві політичні сили, котрі у своїх програмах офіційно задекларували, що зобов’язуються законодавчо врегулювати обіг зброї в Україні – “Слуга народу” та “Голос”. Суто теоретично, вони здатні створити необхідну кількість голосів для ухвалення закону. Тому сьогодні шанс з’явився. І навіть, якщо цього разу не вдасться зламати опір, ми вже просунулись далі і зупинятись не збираємось.
KV: Якщо уявити собі, що в 2020 році Рада прийме законопроект №1222, що зміниться для простих громадян?
Георгій Учайкін: Протягом першого півріччя після прийняття цього закону знизиться рівень вуличної злочинності, щонайменше на 50%, і стане спокійніше. Бо закон про зброю спрямований не лише на врегулювання обігу зброю.
Це – ключовий інструмент, необхідний для підвищення рівня громадської безпеки, і в боротьбі з “чорним ринком” зброї. Він передбачає не тільки право громадян на збройний захист, а і врегулювання діяльності приватних охоронних компаній, в ньому величезна низка пов’язаних питань, які абсолютно прогнозовано зміцнять громадську безпеку.
Тому цей закон жодним чином не можна називати спрощено “про легалізацію зброї”.
KV: Чи “вільний обіг зброї”.
Георгій Учайкін: Термін “вільний обіг зброї” використовують лише хлопці в погонах, щоб навмисно лякати людей.
Законопроект №1222 регламентує абсолютно всі процеси, пов’язані з обігом зброї серед цивільного населення. Наприклад – в Кабміні не знають, як обкласти населення податками, на ФОПів тиснуть, а в той же час на підлозі лежить фактично бюджетоформуюча галузь. Уявіть – в країні немає жодного патронного заводу, не вистачає курсів з навчання власників зброї, стрілецьких комплексів, а в усіх країнах світу – це створення робочих місць та наповнення бюджету. Так створіть чіткі, зрозумілі, а головне законні правила і дайте бізнесу можливість цим зайнятись!
Відрегулюйте на рівні законів, ліцензій – і ви побачите, як підуть інвестиції, бо всі зацікавлені! Наведу приклад. Тільки в одному калібрі 9х19, найпопулярнішому пістолетному в Америці, цивільні на рік вистрілюють 2 млрд патронів. Заводи з виробництва боєприпасів в США працюють в три зміни, щоб задовольнити ринок. У нас було б аналогічно, хай і в 10, 20, 30 разів менше, бо Україна сама по собі менша.
Впевнено можу сказати, що тільки на роботі курсів з підготовки власників зброї роботу могли б отримати декілька десятків тисяч людей по всіх регіонах країни. А це – не тільки створення робочих місць, але і наповнення місцевих бюджетів.
Виникне потреба десь у 10 тис. інструкторів. А ще будуть задіяні й інші люди – юристи, медики, бухгалтера тощо. Так, ніхто одразу не відкриє 2 тис. курсів, але треба створити умови – і за 5 років ці курси відкриються.
Уявляєте собі масштаб антизброярського лобі, якщо, всупереч здоровому глузду, люди не йдуть на те, щоб підняти гроші, котрі лежать на підлозі? Напевно хтось від цього отримує такий зиск, який перекреслює всю логіку.
KV: Антизброярське лобі – це хто?
Георгій Учайкін: Насамперед МВС і афільована з ним одна зброярська мережа. Це дві руки антизброярського лобі.
KV: Інші гравці зброярського ринку?
Георгій Учайкін: Вони не такі потужні і знаходяться в залежному становищі. Хто видає ліцензії магазину? МВС. Хто видає ліцензії охоронній компанії? МВС. Однією рукою видають ліцензію, іншою тримають за горлянку. Це неправильно, це треба розносити по різних відомствах і ламати корупційну схему.
Наведу простий приклад. У вас є посвідчення водія. Це ж не право на автомобіль. Що обмежує вас від придбання будь-якої кількості автомобілів тієї категорії, котра зазначена у вас в правах? Виключно ваш гаманець.От і ми пропонуємо вчинити так само із власниками зброї.
У вас є посвідчення власника зброї певної категорії. І ви можете придбавати зброю, а не ходити кожного разу за дозволом. Чому ви маєте ходити за зеленим папірцем (дозвіл на придбання зброї, т.зв. “зеленка”, має зелений колір, – KV) кожного разу, коли побажали щось собі придбати? У вас така ж відповідальність, як за одну, так і за десять одиниць зброї. Але щоразу ви маєте приходити на уклін – і так кожні три роки.
Що відбувається насправді: людина думає, чи може вона не ходити кожні три роки через брак часу, щоб за неї це хтось зробив? Можна – за 200 баксів. Це корупція, яка продовжує зростати.
А треба зробити ясно й прозоро. Отримуєш посвідчення власника зброї з певною категорією. Іди й купуй, скільки тобі треба зброї, на яку видано дозвіл.
То чому держава у вигляді МВС тебе обмежує? Ти ж все одно пройшов навчання, заліки здав, був представник правоохоронних органів на іспиті, була відеофіксація. Чого ще треба?
KV: Це радянський рудимент.
Георгій Учайкін: Так, рудимент, котрий псує життя всій Україні. Це ж базовий інстинкт – інстинкт самозбереження. Щоб задовольнити цей інстинкт в 21 сторіччі – людям потрібна зручна вогнепальна зброя самозахисту, яку можна носити з собою, як колись носили сокири, ножі, шпаги.
Ще 200-300 років тому людину без зброї на вулиці вважали б самогубцем. А у нас зараз мільйони таких самогубців навколо ходять. За статистикою ГПУ з початку року до початку вересня в 2019 році в Україні було 5576 випадків умисного вбивства. Розбій – 1296 випадків. Умисне тяжке тілесне ушкодження – 1372 випадки, середньої тяжкості – 2003. До кінця року буде 8000 вбивств. Додайте тих, хто загинув від тяжких ушкоджень – 10000 людей в Україні вбивають щороку. За 28 років – 280 тисяч вбитих!
KV: Це, умовно кажучи, населення обласного центру – Чернігова чи Сум.
Георгій Учайкін: Якби за кожного вбитого віночки ставили обабіч дороги, як у випадках із загиблими в ДТП, то, напевно, якось наочно було б. А так – якась статистика.
KV: Отже, коли ВР прийме закон про зброю, а президент Володимир Зеленський підпише його, ми отримаємо безпеку?
Георгій Учайкін: Ну давайте поміркуємо. Ми отримаємо серйозну комбінацію: систему, яка готує майбутнього власника зброї, відповідального власника зброї (бо методологією все прораховано), зміни у діяльності приватних охоронних компаній, які мають право на зброю, причому ліцензію видає не МВС. Вони мають бути на зв’язку з Нацполіцією, і стають елементами громадської безпеки, як в Ізраїлі, коли охоронець знешкоджує терориста.
Це зменшує і навантаження на бюджет, бо частину хлопців у формі можна буде скоротити. І, відповідно, за півроку відсотків на 50 отримаємо зменшення вуличної злочинності. І цифри статистики від ГПУ можуть зменшитись вдвічі.
KV: Економічний ефект, про який говорили раніше, ви якось рахували?
Георгій Учайкін: Ні, бо ми не в бізнесі, хоча нас вперто намагаються в цьому звинуватити. Ми робимо це з інших міркувань. В нас є серйозні перестороги з питань майбутнього нашої країни, дітей, онуків.
Проте, ми можемо очікувати на відкриття близько 2 тис. закладів з підготовки власників зброї – за аналогією з учбовими закладами з підготовки водїів, яких зараз десь 2,5 тис. Відповідно, буде потрібна велика кількість тирів, стрілецьких комплексів. Навколо Києва має бути з десяток великих стрілецьких комплексів і ще, щонайменше, 30 тирів в столиці. Помножте це на всю країну.
Читайте: На 3 миллиона жителей в Киеве работают 12 тиров
З’явиться потреба в боєприпасах, в тюнінгу, в тому, щоб зброя потрапила в країну не на монопольних засадах, а на конкурентних. Швидше за все будуть побудовані заводи з виробництва боєприпасів та стрілецької зброї. Виникне ціла галузь, якої сьогодні фактично не існує.
Коли ми це зробимо, з`явиться наступне завдання – зміни до Конституції.
KV: Українська Друга поправка до Конституції за аналогією за американською: “Через те, що для безпеки вільної держави необхідне добре організоване ополчення, право народу мати і носити зброю не повинне обмежуватися”?
Георгій Учайкін: Так. Це – надмета і ми це мусимо зробити.
KV: Як ви думаєте, коли суспільство при згадці про збройний захист не буде затуляти вуха, очі?
Георгій Учайкін: Ті, хто виступають проти, просто не потрапляли до ситуації, коли потрібен не те що пістолет, а хоча б газовий балончик. Але давайте розмірковувати логічно.
Через АТО за ці роки пройшли близько 500 тис. людей. Як думаєте, ці люди за право на збройний захист? Думаю, що так. А ще є просто власники зброї, мисливці, яких в Україні сотні тисяч. І це не рахуючи членів сімей всіх згаданих.
Думаю, що показник про 11% створено штучно і він не відповідає дійсності. Все залежить від того, як ставити питання: вільний обіг зброї, легалізація... Давайте запитаємо: чи хочете ви на законних правах придбати зброю самозахисту, чи довіряєте свій захист поліції? І одразу все зміниться, бо людина зрозуміє, що треба обирати: захищати себе законно але самостійно чи довіряти поліції.
Читайте: Задержаны полицейские, подозреваемые в пьяной стрельбе по ребенку в Переяслав-Хмельницком
Тому, на мою думку, сьогодні підтримка законопроекту №1222 набагато більша.
KV: А що скажете про альтернативний законопроект №1222-1, який теж подали народні депутати від “Слуги народу”?
Георгій Учайкін: Він має іншу філософію. Це за суттю – наказ МВС №622 у вигляді закону, яким пропонується дозволити громадянам володіти травматичною зброєю для громадян та приватних охоронних компаній і не більше.
Законопроект №1222-1 відкриває “скриньку Пандори”, бо травматична зброя не ідентифікується - і її масовий продаж призведе до шаленого сплеску злочинності.
KV: Хіба що гільзотека.
Георгій Учайкін: Щоб гарантовано ідентифікувати ствол, нам потрібні два елементи – гільза та куля, яка пройшла канал ствола і має відбитки. Ми можемо ідентифікувати ствол, якщо його продано офіційно. У випадку з травматичною зброєю одного елементу немає, бо на шматочку гуми ніяких відбитків не залишається. Якщо ж до того стріляють з револьверу і гільза залишається у каморі барабану, тоді взагалі нічого немає.
А що робити із тим, що в уяві людей травматична зброя не вбиває? Вбиває! Постріл впритул майже дорівнює пострілу з бойової, постріл в око чи скроню - смерть, кулі знаходять в легенях, в печінці. І це – травматична зброя. Так навіщо нам це потрібно? Що вони нам пропонують?
Якщо підходити фахово, вони не мають право нам пропонувати травматичну зброю, яка у всьому світі зветься less-lethal, тобто – менш летальна. Це має використовуватись виключно спецпідрозділами, і ми бачили, як вони із нею поводились під час масових заворушень.
Тоді що – знову нічого не пропонуємо людям, знову люди залишаються беззахисними? Врешті-решт, 5,5 тис. осіб загинуло від рук злочинців на вулицях. А скільки працівників правоохоронних органів загинуло за цей час при виконанні службових обов”язків?
KV: Можливо, людей 30?
Георгій Учайкін: Не знаю і не хочу на цьому спекулювати. Але правоохоронців з бойовою зброєю вбивають менше в сотні разів, ніж людей на вулицях. Чому нам, а не правоохоронцям пропонують травматичну зброю? Чи може люди зустрічають якихось інших злочинців? Нехай правоохоронці ходять із травматичною зброєю, щоб не вбивати злочинця, а судити його потім. Чому МВС такий варіант не влаштовує?
Законопроект №1222-1 концептуально не відповідає ані здоровому глузду, ані вимогам українських реалій.
Крім того, що робити із необлікованою зброєю, котру люди понакуповували на чорному ринку? В законопроекті №1222 ми передбачаємо механізм часткової постановки на облік того, що буде дозволено законом – через складну процедуру балістичної експертизи та проходження відповідних курсів.
А за законопроектом №1222-1 – хто відмовиться від свого бойового ствола на користь травматичного? Через це знову буде квітнути чорний ринок, знову МВС буде імітувати боротьбу із незаконним обігом зброї, а насправді – буде просто пиляти бюджет та заробляти на потоках.
Але ж і діти тих, хто сьогодні просуває законопроект №1222-1 можуть зустріти таких самих злочинців, як і інші! Може час це вже усвідомити?
KV: Ну, їх діти будуть мати зброю. Ще й нагородну, можливо.
Георгій Учайкін: Це неправильно, суспільство так не може розвиватись. Люди бачать рівень злочинності та Пашинського, який стріляє з нагородного пістолета, незрозуміло на яких підставах ним отриманого, а зараз ще намагається надати цьому ганебному вчинку політичне забарвлення. Аж соромно.
На мою думку, право нагороджувати зброєю будь-кого може бути лише у Президента України, решта силових відомств повинні мати право нагороджувати лише тих, хто офіційно працює в цих структурах.
Чому так? Тому що 50 тис. нагородних стволів вже по країні гуляє. Повірте, більшість з них вони тупо продали або роздали “своїм” за послуги.
Читайте: “Дело Пашинского“: прокуратура уверяет, что водитель ”заглохшего” микроавтобуса имеет статус свидетеля
KV: Тобто, статистика про 50 тис. нагородних стволів є?
Георгій Учайкін: Вони (МВС, – KV) всупереч навіть рішенням суду відмовляються повідомити, кого вони нібито “нагородили”, але ми вирахували, що вони видають щонайменше 2,5 тис. на рік, всі загалом. Тепер порахуйте, за 28 років незалежності, ще цифра буде більша.
KV: У когось їх два, п”ять, вісім...
Георгій Учайкін: Не будемо вказувати пальцем, але деякі з них отримували навіть автомат Томпсона, кулемет “Максим” та автоматичну зброю. В будь-якій країні світу за це би вже всі причетні до таких зловживань посадовці сиділи.
KV: Тобто, уточнюю, в законопроекті № 1222-1 є корупційні ризики?
Георгій Учайкін: Корупційні ризики там шалені.
KV: Крім прийняття закону, ще треба буде приймати зміни до Кримінального кодексу (КК)?
Георгій Учайкін: На цей час ст. 36 стаття КК вже гарантує нам право використовувати зброю для самозахисту в трьох випадках: коли вдираються до помешкання, коли нападає група осіб (два – це вже група) і коли на вас здійснюється озброєний напад.
Проте ми в своєму законопроекті 1222 теж запропонували деякі зміни до ст. 36, які на нашу думку покращать ситуацію.
Але у нас є окремий напрацьований законопроект по докорінних змінах до ст. 36, який ми намагались подати ще за часів Порошенка. Після ухвалення 1222 будемо намагатися і його зареєструвати. Проте, наголошую, і зараз є всі підстави сказати, що існуючої ст. 36 загалом буде достатньо. Якщо мені кажуть “посадять”, я згадую приклад з Антоном Фарбом: він захистив себе хоч і без пістолета, але з ножем від трьох нападників, його спробували посадити – і нічого з того не вийшло.
KV: З іншого боку, якщо пам’ятаєте справу Грациотова в Одесі, то його ледве витягнули.
Георгій Учайкін: Так, в той час судова практика часто ставала на бік нібито “постраждалого”. Але останнім часом все змінюється, згадайте хоча б випадок у Сухолуччі. Якщо хоч одна з трьох ознак, які я згадав раніше присутня, можна застосовувати зброю.
Читайте: Полиция “оправдала” предпринимателя из Киевщины, застрелившего грабителя из карабина
KV: Коли закон приймуть, ст. 263 КК (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами) почне працювати на законних підставах?
Георгій Учайкін: Саме так. З’являється закон – і ст. 263 КК починає працювати так, як вона має працювати. Бо в ній сказано “без передбаченого законом дозволу”, а закону зараз немає.
KV: А скільки людей зараз вже засуджено за цією статтею?
Георгій Учайкін: З 2007 по 2018 роки – 52 тис. вироків. Але не всі сіли – хтось пішов на угоду зі слідством, хтось отримав умовне.
Та важливо розуміти, що всі ци вироки – антизаконні, бо не спираються на закон. Це окрема тема, бо це треба передавати до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) – і займатись тими прокурорами і суддями, котрі свідомо розуміли, що людину не можна карати за порушення неіснуючого закону, але все одно карали.
Хоча набагато простіше силовикам було б поставити в ультимативній формі вимогу ВР ухвалити закон, як необхідний інструмент в цій боротьбі.
KV: Звернення до ЄСПЛ були з цього приводу?
Георгій Учайкін: Не можу точно сказати. Здається, щось було, але не під нашим контролем. Були наші звернення на генпрокурора Юрія Луценка, які прогнозовано залишились без належної реакції
KV: ЄСПЛ зазвичай призначає від 3-5 тисяч євро компенсації. Якщо помножити на 50 тисяч...
Георгій Учайкін: Не всі 50 тисяч, звісно, звернуться. Але все одно ганебно: чому ми, як платники податків, маємо відшкодовувати злочинну діяльність прокурорів чи суддів? Все це б’є по кишені платників податків, тобто по нашій кишені.
KV: Як ви зараз оцінюєте кількість легальної та нелегальної зброї в Україні?
Георгій Учайкін: Якщо казати про стрілецьку, то кількість легальної – 2,5 млн одиниць, нелегальної – до 5 млн. Може цифра буде і більшою, але мене постійно критикують, що я лякаю захмарними цифрами, тому обмежимося тим, що кажуть міжнародні експерти.
Ніхто не хоче зрозуміти, що газовий або стартовий пістолет, який ввозиться сюди без ліцензії, за лічені хвилини переробляють на бойовий чи травматичний. Станом на 2013 рік мені один з дотичних до теми людей казав, що в Україну було завезено до 400 тис. стартових пістолетів Zoraki. Тобто, сотнями тисяч завозять стартові пістолети, які потім переробляють в травмат, або в бойовий. І це фактично так само необлікована зброя.
Читайте: С начала года в Киеве изъято более 50 переделанных под стрельбу боевыми патронами пистолетов
KV: МВС давала інформацію про обліковану зброю на рівні 800 тисяч.
Георгій Учайкін: Вони не володіють інформацією. Вони до 2004 року не мають статистики, бо фактично до цього року немає бази даних. Люди не продовжують дозвіл по 20 років – і ніхто до них не приходить. Взагалі, питанню обліку зареєстрованої зброї в нашому законопроекті приділена окрема увага.
Ще в МВС говорять, що крадуть травматичні пістолети у власників. Але насправді людина просто пише заяву, що пістолет загубив чи вкрали – і продовжує ним користуватись, щоб не платити хабарі. За травматичну зброю у нас тільки адміністративна відповідальність, якщо знайшли у вас без використання.
KV: В законопроекті №1222 холодну зброю виводять в принципі з класу зброї?
Георгій Учайкін: В цьому законопроекті немає поняття “холодна зброя”. Я взагалі не розумію, що таке холодна зброя. От виделка – холодна зброя? А столовий ніж? Як тільки я застосую його проти когось, він стає знаряддям злочину. У нас з вилами по парламенту бігали! Треба припиняти цю тему, бо потім починають хапати реконструкторів з їх незагостреними мечами.
KV: Часто наводять приклад закону про зброю у Молдові.
Георгій Учайкін: Молдова – це показник, хоч вона і маленька. Молдова також є красномовним показником в іншому. З 1994 року ухвалений закон про зброю (втратив чинність в 2013 році у зв`язку з прийняттям в 2012 році нового профільного закону, – KV). Їх раніше ніж нас почали без віз пускати до Європи. За вживанням алкоголю на душу населення вони випереджають Україну. При цьому нікого не вбивають, себе захищають. Чому молдавани не напилися і не перестріляли один одного, і чому українці так мають вчинити?
Приїхав до нас заступник міністра МВС Молдови, був круглий стіл. Він говорить: “Вам треба обов’язково в законі про зброю зазначити такий момент”. Я кажу, що у нас немає закону про зброю. Він не повірив! Запитує – як ми живемо?
Ще можна подивитись на Чехію. Там міністр внутрішніх справ став ініціатором поправки до Конституції, яка б надавала громадянам право на захист себе і країни від тероризму і зовнішньої агресії. Причому нижня палата парламенту вже ухвалила цю правку. Так це ж “міністр МВС здорової людини”!
Уявити собі, що у нас міністр внутрішніх справ виходить з такою ініціативою, я не можу. Хоча загрози для нас і загрози для Чехії порівнювати не можна.
Варто також подивитись на відповідні закони країн Балтії.
KV: Скільки країн в Європі, котрі не мають закону про зброю?
Георгій Учайкін: Україна – це Європа? Тоді одна. Більше нема. Всі мають закони. Жорсткіші, не жорсткіші, але мають. Наші громадяни живуть в тих країнах і із задоволенням виконують їх закони.
KV: В мене останнім часом часто відбувається ламання списів зі знайомими, пересічними громадянами, з приводу збройного самозахисту.
Георгій Учайкін: Завжди ставте своїм співрозмовникам одне питання: чи хотів би ти на законних підставах володіти зброєю самозахисту або ти цілковито довіряєш свій захист поліції? Ми свого часу навіть проводили опитування – 97% на 3%. У нас є підозра, що 3% – це співробітники поліції. Бо ніколи людина при своєму розумі не скаже, що вона довіряє поліції настільки, щоб довірити своє життя.
Можна провести ще одне порівняння. Нехай в Україні 10 чи 20 млн автомобілів і 2,5 млн зареєстрованої зброї. Із зареєстрованою зброєю трапляється може 100 випадків на рік. А з автомобілями? Ми бачимо, як напиваються і давлять – і автомобілі не вилучають і не забороняють. Людям такі речі треба пояснювати.
Люди не приміряють на себе ситуацію, коли їх за мобільний телефон перестріли і вдарили ножем чи арматурою. І тоді їх рідні спочатку збирають гроші на похорон, а потім не вистачає грошей, щоб утримувати дітей, навчати їх. І все це тому що люди не усвідомлюють, що їх безпека залежить в першу чергу від їх можливостей захистити себе саме під час нападу, а не чекати коли приїде поліція, щоб обмалювати крейдою їх тіло.
KV: І при цьому ми часто бачимо якесь таке зневажливе ставлення з боку МВС до цивільних зі зброєю. Мовляв, та що вони вміють?
Георгій Учайкін: Ми їх ще повчимо. Професіонали перестріляли один одного в Княжичах. А любителі врятували схід країни від захоплення російськими військами. І я скажу, що загальний рівень підготовки цивільного власника зброї кращий, ніж поліцейського.
Читайте:
Под Киевом правоохранители перестреляли друг друга: 5 полицейских погибли (фото)
Генпрокуратура сообщила о подозрении трем должностным лицам Нацполиции по делу перестрелки в Княжичах
KV: До речі, ваша петиція на сайті президента від травня цього року досить швидко набрала необхідні 25 тис. підписів. Але ж була перша петиція від 2015 року, яка також перетнула рубіж в 25 тис. підписів.
Георгій Учайкін: Перша Петиція тоді за 4 чи 5 днів зібрала 25 тис. голосів. Потім ще 5 днів вона висіла – і ми зібрали ще 11 тис. Ми б зібрали напевно і 360 тис. за 90 днів. Ще враховуйте, що тоді люди чекали днями підтвердження, щоб проголосувати, бо ресурс подання електронних петицій був дуже сирий.
Другу петицію, відповідно до нашого аналізу, підписали максимально 5% тих, хто поставив свій підпис під першою петицією. Це, з одного боку, свідчить про розчарування людей в механізми петицій. Але, з іншого боку, це говорить про те, що за цей час з’явились нові люди, котрі так само вимагають прав і свобод. Тобто 60 тис. підписантів петицій на одну тему – це дуже показово.
З цього моменту я вважаю, що питання, чи потребують українці права на володіння і захист зі зброєю, взагалі треба зняти з порядку денного.
KV: Але реакція Зеленського на другу петицію була досить однозначною.
Георгій Учайкін: Ми аналізували відповідь Зеленського. І думаємо, що він навіть не читав петицію.
KV: Відповідно, він навіть не писав відповідь?
Георгій Учайкін: Так він і не пише відповідей на жодні петиції. Для цього в нього мають бути спеціально навчені люди. Але у мене особисто склалось враження, що відповідь на нашу петицію писали на Богомольця (у МВС, – KV). Саме там використовується звична для них лексика – якась легалізація.
Тобто ми їм про Фому, а вони нам про Ярему. Ми кажемо про законодавче врегулювання, посилаємось на вимоги Конституції, а вони – про легалізацію.
Це дуже непрофесійна відповідь, але ми не полишаємо надії, бо в нас є парламент, куди потрапили депутати, за яких голосували власники зброї також. Ми будемо нагадувати їм про це постійно.
Давайте спочатку дійдемо до сесійної зали – через комітети, слухання. Потім перше читання, доопрацювання, друге читання. А коли справа дійде до підпису президента, ми сподіваємось, що нам вдасться переконати Володимира Олександровича у необхідності такого закону.
KV: У вас була надія, що відповідь Зеленського буде більш позитивною?
Георгій Учайкін: Чесно кажучи – ні, бо ми не віримо у швидкі перемоги. Це системна багаторічна робота, яку треба робити незважаючи на те, що люди кажуть “ці петиції не працюють”. Можливо, самі по собі вони і не працюють, але в комплексі із судовими рішеннями, інформаційними приводами – працюють. Це як в боксі – одним ударом навряд чи переможеш.
KV: Попередня петиція, адресована Петру Порошенку, отримала непереконливу відповідь, але там було написано про створення робочої групи. Чим це закінчилось?
Георгій Учайкін: Традиційно – нічим. Була створена робоча група в Конституційній комісії, ми увійшли до неї, відбулась низка засідань за участі академічної спільноти, професури, колишніх суддів Конституційного суду, представників Гельсінської групи, навіть іноземних представників, таких, як колишній федеральний суддя з США пан Богдан Футей.
Всі в один голос казали, що ми праві.
Але, як вміють в нас, забовтали. Пройшли три чи чотири засідання – і все зійшло нанівець. Але досвід ми отримали, отримали підтримку академічної спільноти. Це важливо, коли правники стоять на нашому боці. Тоді нам активно сприяли і професор Павло Фріс (український правознавець-криміналіст, – KV), і Віктор Шишкін (Віктор Шишкін, екс-суддя Конституційного суду, – KV), і Всеволод Речицький (член ініціативної групи “Першого грудня”, Конституційної Комісії України, з 7 серпня 2019 року член комісії з питань правової реформи, – KV), і Володимир Сущенко (заслужений юрист України, – KV).
Чесно кажучи, вже наприкінці 2015 року я розумів, що той склад парламенту закон не ухвалить. Але нам все одно треба було працювати – проводити освітню діяльність, вести юридичну боротьбу тощо. Ми ж не можемо просто зупинити діяльність на три роки і чекати нового парламенту.
І насправді, нам багато чого вдалося зробити, ось наприклад: - колись Порошенко зазіхнув на те, щоб під час надзвичайного і воєнного стану вилучати у громадян зброю. Ми оперативно зреагували і технічно через депутатів прибрали цю норму. І тепер під час воєнного стану ніхто вилучати зброю в громадян України не має права.
Читайте: Вибори президента України: закон про зброю
* Всеукраїнська громадська організація “Українська асоціація власників зброї” (код ЄДРПОУ: 36845014)
КиевVласть
Фото: Facebook Георгія Учайкіна
Вітаємо вихованку гуртка “Репортери” ІТА “ЮН-ПРЕС” Марію Карпову з отриманням сертифікату про проходження курсів відеоблогінгу в телевізійній школі “Media&prodaction” компанії “1+1”!
17-річну Марію Громову (справжнє прізвище – Карпова) виховувала бабуся. Дівчина – кругла сирота. Її матір було позбавлено батьківських прав, де коли Марійка була ще зовсім маленькою.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Під час навчання в школі дівчинка дуже потерпала від булінгу та непорозумінь з ровесниками. Але не озлобилася на весь світ, а лише стала сильнішою. Вона вступила до оптико-механічного коледжу Національного університету ім. Т. Шевченка на спеціальність “Журналістика”, вивчає ази професії в ІТА “ЮН-ПРЕС” Київського Палацу дітей та юнацтва, ходить на концерти молодих рок-гуртів…
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
За порадою (і вмовлянням бабусі) Маша закінчила музичну школу по класу флейти, брала участь у багатьох конкурсах і фестивалях. У травні цього року Марію запросили взяти участь у Всеукраїнському фестивалі “Мама плюс Я”, організованому благодійним фондом “Мама плюс Я”, Державною службою занятості України та Національною Спілкою журналістів України. Фестиваль підтримали меценати та відомі діячі культури й мистецтв, які допомагають обдарованим дітям-сиротам.
“Угорський танок”, виконаний Марією на флейті, не просто приніс дівчині призове місце, а на додачу – кубок, мобільний телефон і подушку, а й змінив її життя на 180 градусів. Найголовнішим призом, на думку, Мрії, був сертифікат на безкоштовне проходження курсів відеоблогінгу в телевізійній школі “Media&prodaction” компанії “1+1”! Це – освітній проект монополійної компанії “1+1 медіа”, метою якого є забезпечити в Україні якісну медіа-освіту світового рівня. Під час курсу підлітки навчалися створювати затребуваний контент, опановували вміння цікаво презентувати себе, професійно обробляти відео, використовувати журналістські навички, саморозвиватися. Завдяки цьому курсу Марія створила власну відеовізитку й стала героїнею однієї з телепередач, де поділилася секретами свого успіху.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
“Я вважаю, що вже досягла певних результатів, так що мені навіть можуть позаздрити дехто із ровесників. І я переконана, що все: і успіх, і невдачі, лише в твоїх руках. І лише ти вибираєш: саморозвиватися тобі чи смаморуйнуватися”, – каже Марія.
КиевVласть
Я народився й виріс у шахтарському місті Горлівка на Донеччині. Але в зв'язку з воєнними діями наша родина з вересня 2014 року переїхала до Києва і я став “внутрішньо переміщеною особою.
В дитинстві, з перших шкільних років, я мріяв стати економістом, хоча мої однолітки навіть слова такого не знали. А я пояснював три, на мою думку, вагомі причини: моїм улюбленим предметом була математика, я обожнював точність і впевненість у своїх рішеннях, любив гроші за їх силу та за те, що вони завжди змушують людей діяти. А ще я в дитинстві дуже захоплювався автомобілями: детально вивчав особливості всіх існуючих моделей машин, мав власну колекцію з міні-копій батьох авто. Це було приємне захоплення, бо вивчати це все я мав змогу і наочно,бо мій батько мав машину, у мого дідуся було кілька машин, роздивляючись які, а особливо їдучи на них (звісно, як пасажир), я отримував невимовну насолоду. Як зараз пам‘ятаю: їдеш, відчуваєш свободу та швидкість, вслухаєшся у звук мотору, згадуєш весь його принцип роботи, дивишся на торпедо і бачиш перед собою витвір мистецтва людського розуму та розвитку. Із всіх машин, як зараз пам’ятаю, особливе місце для мене займали “Ламборгіні” та більш сучасні “Волги”, – на перших у індустріальному місті на Сході України покататися апріорі змоги не було, а от з другими мені особливо пощастило: у мого батька було 2 “ВОЛГИ”, спочатку - 31029, пізніше - 3110. Це було неймовірно! Ці авто мають свою особливу атмосферу!.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Та з початком війни мої погляди різко змінились, я відійшов від зацікавленості автопромом до майже фанатичності від військової справи й особливо військової техніки. Це були події весни-літа 2014 року: суцільний хаос навколо, невизначеність, стрільба, вибухи, над твоєю головою літаки випускають димові та теплові занавіси від ПВО, у вухах – свист від снарядів. У такій обстановці я просто зацікавився тим, що було навколо мене в той момент – військова техніка. Було цікаво дізнаватись про те, з чого стріляють за кілька сот метрів від твого дому, що може зруйнувати твою оселю, що ти маєш змогу бачити над головою, тим самим розвиваючи все більше і більше бажання позбутися цього всього на твоїй Батьківщині, стати військовим і захищати своїх батьків та рідне серцю місце. Я все читав, все слухав, все оцінював те, що відбувалося зі мною і моєю країною того літа. Так почався і вересень, навчання висіло в повітрі і точно не було одним із пріоритетів життя міста, допоки одного дня мій батько не дізнався про кадетський корпус в Києві, куди я, не зважаючи на те, що мені було 11 років, міг вступити. Не довго думаючи, я вирішив: їду до Києва, вбиваючи двох зайців одразу: задовольняю своє велике поривання до військової справи і маю стабільне навчання у мирних умовах в столиці.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Переїзд не був важким ані морально, ані фізично, бо планували, що в кадетському я буду жити 7 днів на тиждень, а мама буде забирати мене додому лише на канікулах, через що і з домівкою не прощались, і речей брали мінімум: невелику дорожню сумку і невеликий рюкзак. Але склалося не так, як гадалося. Приїхавши до Києва й прийшовши в Кадетський писати вступні іспити (а це було вже 11 вересня), ми дізналися, що проживання в ліцеї – не 7 днів на тиждень, як ми думали спочатку, а 5, тобто на вихідні потрібно їхати додому. У цей момент що в мами, що в мене був ступор, бо не зважаючи на мої не зовсім вдалі, на велику неочікуваність, результати вступних іспитів (адже я до цього був круглим відмінником), постала нова велика проблема: вибір між поверненням до окупованої Горлівки та тим, щоби залишитись в Києві без житла, але при тому здійснити свою маленьку мрію – вчитися на військового. Вибрали другий варіант, бо, дякуючи Богу, у великій історії подій і пошуків ми знайшли наших київських родичів і деякий час жили у них. Так я став людиною, наближеною до військової справи.
Хоч це дуже умовно і занадто голосно сказано, адже кадетський дуже далеко нагадує щось справді військове, але мова зараз не про це. З перших кроків перебування у Києві я трохи відійшов від захоплення військовою справою і справді був вражений київським транспортом та його масштабністю, інфраструктурою та організацією. Після невеликого індустріального міста з чотирма маршрутами тролейбуса й трамваю та маршрутками – 3 гілки метро, сотні тролейбусів, автобусів і десятки трамваїв на кожній вулиці були справжнім дивом. Я занурився у вивчення системи роботи метрополітену, його історії, значення для міста, почав детально вивчати історію київського електротранспорту. І просто насолоджувався кожною можливістю побачити і проїхатись на будь-якому міському транспорті, а в 7 класі хотів стати машиністом метро.
Та через деякий час захопленість і плани пов’язати своє життя з комунальним транспортом все далі й далі відходили від моєї голови. А вибір майбутньої професії наближався все ближче і ближче. Хоча мій офіцер-вихователь і казав, що знати ким ти хочеш бути в майбутньому важливо знати якомога раніше, я ніяк не міг визначатись. Я був відмінником, усі шкільні дисципліни, окрім фізики, у мене йшли однаково добре, а особливих захоплень не було. Після 9 класу я, подумавши: “Взагалі було б непогано писати”, вирішив спробувати свої сили в журналістиці, бо, якщо чесно мені набридло втрачати свої здібності у військовій дисципліні та порядках, яких уже було достатньо для мене за 4 роки навчання в кадетському корпусі”. Так я став студентом спеціальності “Видавнича справа та редагування”, Оптико-механічного коледжу КНУ ім. Т. Шевченка. За рік навчання я й досі не визначився зі своїм вибором професії. Не знаю точно, чи я буду і далі навчатись на журналіста, чи вирішу піти на економіста, чи на політолога. Та точно можу сказати, що зараз я - підліток, що вчиться, намагається хоч якось саморозвиватись і любить відкривати щось нове у собі самому, намагатися бороти свої страхи до чогось нового. Я люблю Київ і його атмосферу, хоч і не в спальних районах, приміром Виноградаря чи Борщагівки, хоч свою нотку неповторного враження вони на мене справляють, люблю фотографувати, писати, читати, інколи нічого не робити і дивитися на небо та пташок, що в ньому вільно літають, люблю солодке. Раніше обожнював каву, а зараз повністю відмовився від неї у зв‘язку з її негативним впливом на шкіру обличчя. Особливо люблю київську Татру Т3, яка щодня виходить на трамвайні маршрути, захоплююсь архітектурою Києва та його щирими людьми, люблю слухати музику в жанрах електро, інді, хауз, мені подобається художнє мистецтво, хочу подорожувати, а особливо хочу обов’язково відвідати Киргизію, Таджикистан та Іран з їх неймовірною природою.
А що я ненавиджу? Стандартний набір: брехню, злість, індеферентність до того, що тебе оточує. Хоча особливо хочу виділити конфлікт на Донбасі, проблеми екології, моменти, коли мене перебивають та несправедливість.
КиевVласть
Київський Палац дітей та юнацтва знову відкрив свої двері для сотні дітей та підлітків на четвертому Київському дитячо-юнацькому Форумі “М18”, який проходить під девізом: “Менші 18 – ми можемо більше!
Сотні юних киян і гостей столиці брали участь у квестах, майстер-класах, панельних дискусіях.
Відвідав форум і мер міста Києва Віталій Кличко. Він провів для молоді мотивуючий урок, головним меседжем якого – “мріяти”. Пан Віталій ділився мріями свого дитинства, розповідав, як він досяг успіху. Також політик переконував нас, що для досягнення успіху “треба наполегливо працювати і ніколи не здаватися”.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
На форум також завітали гості з Німеччини, організатори подібного молодіжного форуму в своїй країні – Тіна Лескін, представниця фонду WannseeForum, спеціаліст з політичної освіти при цьому фонді та Яна Тун, спеціаліст відділу парламенту Берліну з питань молодіжного роботи. Вони поділилися історією створення форуму в Німеччині, обмінялися своїми знаннями та досвідом.
Хочеться зазначити те, що одним із важливих принципів німецької молодіжної політики є те, що там політики приходять до молоді, а не молодь до них.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Під час форуму були проведені панельні дискусії на теми: “Київ Smart city. Місто стартапів”, “Київ – місто сталого розвитку, місто без сміття”, Київ – місто лідерів, місто чемпіонів, місто здорових дітей”, “Київ- місто без насилля. Школа без булінгу, сім’ без насилля – 365”. Модератори всіх дискусій були старшокласники столичних шкіл.
Головний меседж дискусії “Київ – місто без насилля”: “Не боятися говорити. Не боятися розповідати про проблеми дорослому”. Співробітники ювенальної поліції та експерти розповіли молоді про те, як боротися з булінгом, як розповісти дорослим про проблему і які бувають покарання за булінг.
Представники ювенальної превенції національної поліції України, які розповіли про свою професію та життя.
Ми поспілкувалися зі старшим інспектором з особливих доручень Управління ювенальної превенції Департаменту превентивної діяльності Національної поліції України Анною Малімоненко та з головним інспектором Управління Наталією Пастуховою.
Анна розповіла, що працює в ювенальній поліції 2 роки, а до цього працювала в кримінальній поліції у справах дітей ( до реформи в поліції), і обрала саме цю професію тому, що любить дітей, і хоче допомогти та захищати їх. За професією Анна вчитель біології, має педагогічну освіту, але після навчання зрозуміла, що не хоче працювати у школі, і вирішила піти у поліцію за покликом серця. Анна настільки любить свою роботу, що навіть не має вільного часу на сім'ю. Своїх дітей поки що не має, але має собаку.
Робота в поліції, за словами дівчат, має багато негативних моментів. Кожного дня працівники поліції стикаються з великою кількістю дитячих смертей за різних причин таких, як суїцид, нещасні випадки. "Знаючи це, іноді взагалі не хочеться йти на роботу, адже знаєш, що там на тебе можуть чекати дитячі смерті. А це – дуже страшно!", – ділиться своїми думками Анна.
Анна та її колега Наталя допомагають дітям різного соціального стану, проводять тренінги по школах України на теми такі як: булінг у школі, рабство людей, правила безпечного шопінгу в інтернеті тощо. Кожна дитина має змогу звернутися до них за допомогою й обов'язково отримає її. Представники ювенальної поліції залюбки погодилися провести тренінг у Палацу дітей та юнацтва. Детальнішу інформацію про ювенальну поліцію можна знайти на сторінці у Фейсбук @kidspoliceNPU, Instagram @kidspolice, або за номерами телефонів: +38(044) 256 16 71, +38 (063) 253 26 25. Зірковими гостями форуму минулих років були ЯрмаК, Олександр Педан, Любко Дереш, Святослав Вакарчук, а цього року зірковим гостем став фронтмен гурту “Антитіла”, молодіжний посол UNICEF – Тарас Тополя.
З юного віку Тарас Тополя знав, чого він хоче досягти і поступово йшов до цього.
"Завдання лідера – розпізнати в людині її потенціал і дати можливість розкритися. Лідер – це не та людина, яка тягне на собі все, навпаки, це той, хто направляє інших і створює команду лідерів" – сказав Тарас Тополя під час зустрічі з молоддю.
Також співак розповів, чому “Антитіла” почали займатись волонтерством.
Тарас активно відповідав на запитання молодих людей. Його зацікавило питання однієї дівчинки, яке стосувалось тотожності людини й світу, за яке волонтерка отримала пам’ятні призи від співака.
Завершився Форум флешмобом на підтримку руху "проти насилля".
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
КиевVласть
На словах кияни проти поборів у навчальних закладах і за прозорість та європейські стандарти освіти для своїх дітей. Тим парадоксальнішою виглядає ситуація у муніципальному закладі вищої освіти “Київська Академія мистецтв”, де вдалося це зробити. За останній рік у закладі відбулися суттєві зміни, які ініціювала ректор Академії і підтримала Київська міська державна адміністрація (КМДА). Київська дитяча Академія Мистецтв до 2019 року юридично була середньою школою, з обов’язковим платним навчанням і мережею “благодійних фондів”, які збирали гроші батьків на різні потреби. Тепер у закладі є відповідне фінансування з муніципального бюджету, а у випускників – можливість безкоштовно одержувати фахову мистецьку освіту за державним стандартом. Але зміни зустріли опір батьків і стали темою замовних телесюжетів із наклепами на ректора Академії Ольгу Бенч (на фото).
Ця історія – про те, що на її місці може опинитися будь-який керівник навчального закладу, який почне приводити в порядок документацію, систематизує фінанси і знищить тіньові схеми збирання грошей.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
KV: Ольго Григорівно, рік тому Департамент культури КМДА провів конкурс на посаду ректора Київської дитячої Академії мистецтв і Ви очолили цей заклад. Що за цей час Вам вдалося зробити?
Ольга Бенч: Перший рік моєї діяльності на посаді ректора Академії – це кропітка робота з документами та приведення всіх аспектів діяльності закладу (в навчальній, фінансовій та господарській сферах) у відповідність до чинних нормативів.
Концепція виховання митця в єдиному неперервному процесі освіти в одному закладі (яку створив перший ректор КДАМ, академік Михайло Чембержі) була прекрасною ідеєю. Ця структура вертикалі мистецької освіти в одному закладі (школа-коледж-вища школа) мала б регулюватися відповідною законодавчою базою. Але це було не так.
Коли я почала працювати на посаді в кінці жовтня 2018 року, стала аналізувати документи в навчальній, фінансовій та господарській сферах Академії, побачила багато дивних речей. “Інноваційність” закладу полягала в тому, що він діяв поза правовим полем України, жив в уявній паралельній реальності. Заклад мав назву Академія мистецтв, учнів називали студентами, класи — курсами.
Але, проаналізувавши навчальні плани, ми побачили: Київська дитяча Академія мистецтв не мала в своїй основі мистецької школи! Де-юре, діти здобували освіту в середній загальноосвітній школі з поглибленим вивченням іноземних мов!
KV: А де ж було мистецтво?
Ольга Бенч: Мистецтво в Академії функціонувало винятково на платній основі, за кошти батьків. Ця модель навчання дуже нагадувала комерційний проект і не мала жодного стосунку до мистецької освіти! При вступі до Академії укладали “Договори про навчання” на 11 років наперед, з фіксованою сумою оплати.
Це виглядало, наче середня школа надавала платну послугу цій другій структурі – мистецькій, яка повністю забезпечувалася за батьківські кошти. Батьківські кошти, які становили 30% обсягу фінансування закладу, йшли у спецфонд і звідти платили гроші педагогам, які вели фахові предмети.
А в підсумку по закінченні Київської дитячої Академії мистецтв, випускники отримували лише Атестат про загальну середню освіту, без жодного мистецького компонента. Папірець із переліком прослуханих платних курсів з мистецьких напрямів, який додавали до Атестату – не документ, який би давав право підтверджувати здобуття мистецької освіти за фахом. За вісім останніх років, лише четверо випускників школи пішли в мистецтво, решта дітей йшла не в мистецькі виші. Педагоги, які мали хоч якісь наукові звання, залишили Академію.
Тому моїм першочерговим завданням на посаді ректора Академії стала упорядкування діяльності закладу відповідно чинного законодавства. Щоб випускники мали підтвердження своєї мистецької освіти за державним зразком, щоб стаж та оплата праці викладачам стали нараховуватися за усіма правилами. Щоб Академія почала отримувати належне фінансування як заклад вищої освіти (а не середньої чи середньої спеціальної), а сплата за навчання була спрямована на розвиток навчального закладу.
Департамент культури КМДА повністю підтримав наші кроки і за рік ми здійснили цей перехід — від приватної структури, яка викладала за батьківські гроші мистецькі предмети, до Спеціалізованої школи, яка надає державні документи про мистецьку освіту.
По завершенню 2018/2019 навчального року випускники вперше отримали атестати державного зразка з офіційно внесеними фаховими предметами. З 1 вересня 2019 року почали діяти навчальні плани Спеціалізованої мистецької школи. Відтепер випускники вищої школи отримуватимуть дипломи державного зразка із вказаними у них предметами як загальноосвітнього, так і мистецького циклу.
KV: Навіщо змінювали назву закладу – з Київської дитячої Академії мистецтв на муніципальний заклад вищої освіти “Київська Академія мистецтв”?
Ольга Бенч: Крім ліцензії на середню освіту, заклад мав ліцензію на вищу школу (бакалавр і спеціаліст). Але в закладі не було ні кафедр, ні професорів, ні доцентів, не було навчальної частини. Лише так звані проректори і декани, які насправді мали навантаження лише у школі. Цей вищий навчальний заклад фінансувався з бюджетної програми “Коледжі”. І водночас не мав ліцензії на коледж!
Я постала перед проблемою видачі нелегітимних дипломів. Цю ситуацію я довела до відома Департаменту культури КМДА і там підтримали наші пропозиції по реструктуризації закладу. Щоб легалізувати дипломи про вищу освіту, розпорядженням КМДА заклад було перейменовано. Затверджено Статут. Структура закладу уже відповідає закону “Про вищу освіту”, а фінансування відбувається з бюджетної програми “вищі навчальні заклади”. Це також відкрило нам можливості для залучення найкращих фахівців.
Попередня назва “Київська дитяча Академія мистецтв” була причиною відтоку випускників середньої ланки КДАМ в інші навчальні заклади для отримання повної вищої освіти в галузі мистецтв. І робила неможливою втілення концепції безперервності мистецької освіти, за якою дитина заходить в перший клас закладу і завершує своє мистецьке навчання як бакалавр, магістр і як аспірант.
Перейменування було потрібне, щоб посилити сприйняття Академії як закладу вищої освіти і для полегшення подальшої нострифікації (визнання в інших країнах) наших дипломів. Зміна назви вже дала позитивний результат. За підсумками вступної кампанії 2019 року заповнено 100% ліцензійних місць, які фінансуються за кошти бюджету, а також 80% ліцензійних місць на здобуття вищої освіти за освітнім рівнем “бакалавр” за кошти фізичних осіб. Також заповнені вільні місця на другому курсі за напрямом підготовки “образотворче мистецтво”.
KV: Але в телевізійному просторі говоряться протилежні речі. Що незважаючи на покращення фінансування з муніципального і державного бюджетів, Ви запровадили примусове платне навчання в Академії, яке коштує 17 тис. гривень. І діти, чиї батьки не мають цих коштів, нібито зазнають утисків. Прокоментуйте це.
Ольга Бенч: Навчання в Академії – БЕЗКОШТОВНЕ, як загальноосвітнє, так і фахове. Навпаки, це в попередні роки воно було обов'язково платним. Бо мистецький компонент взагалі не фінансувавсяні з державного, ні з муніципального бюджетів, оскільки Академія була не мистецькою школою (тому діти отримували документ про освіту звичайної школи).
Зараз діти одержують безкоштовне навчання з загальноосвітніх і фахових предметів мистецьких напрямків – хореографія, образотворче мистецтво, музичне мистецтво, акторська майстерність. Вперше за весь час діяльності у Академії з’явилася можливість законно оплачувати працю викладачів фахових дисциплін з муніципального бюджету та мати в штаті вихователів, які працюють з дітьми в другій половині дня.
Влітку в класах було зроблено косметичний ремонт, для перших класів були закуплені нові парти та стільці, класи обладнали інтерактивними дошками, створили зону відпочинку за правилами “Нової української школи”. І всі ці ремонти відбуваються за муніципальні кошти, жодної копійки батьківських коштів на це не витрачається.
А додаткові навчальні послуги, де передбачено оплату 17 тис. гривень/рік – це добровільно, і лише з тими батьками, які бажають, щоб діти отримали додаткові практичні активності під час навчання.
KV: Поясніть докладніше – про які саме активності та послуги йдеться?
Ольга Бенч: Це пленери і виставки, винятково практичний компонент мистецької освіти. Раніше вони проводилися за гроші батьків, які збиралися готівкою. Ми зробили цей компонент прозорим і запропонували батькам укласти відповідні договори, де є чіткий перелік послуг і відповідальність за виконання.
Предмет цього договору – надання освітніх послуг у вигляді практичного компонента, до складу якого входить і організація пленерів, і організація виставок. Вони потрібні, бо це дає можливість вивести дитину з замкненого простору класу і розширити її світогляд як майбутнього митця.
Але ці активності – додаткові до навчального процесу, і відповідно, не підпадають у рамки визначеного державного фінансування. Кошти за надання додаткових послуг надходять на спеціальний рахунок академії і цільовим методом йдуть на оплату додаткових годин викладачів, закупівлю матеріалів, замовлення автобуса, оформлення робіт для виставки, організацію і проведення виставок тощо.
В Академії навчається 450 учнів, і майже 50% батьків уклали такі договори. Всі додаткові активності дитини – фіксуються. І за підсумками виконання цього договору, дитина одержує портфоліо. Додаткові послуги Академія має право надавати тільки дітям, чиї батьки їх оплачують відповідно до договору. Про жодну “дискримінацію” дітей не може бути і мови; не підписання договору не може бути причиною відрахування дитини з закладу.
KV: КМДА майже щодня одержує звернення батьків учнів Академії, які протестують проти дій адміністрації закладу. Чим викликаний конфлікт, чи намагалися Ви з ними порозумітися?
Ольга Бенч: Насправді мова йде не про конфлікт. А про реакцію людей, яким існування Академії за рамками правового поля давало можливість для вигідних бізнес-схем на її базі. Деякі батьки створили собі благодійні фонди, організували збір готівкових коштів.
Покійний ректор Академії Михайло Іванович Чембержі намагався з цим боротись. В жовтні 2017 року навіть видав наказ “Про заборону збору готівкових коштів у Київській дитячій Академії мистецтв” і отримав таку ж реакцію – батьки почали писати скарги у різні інстанції.
Мова йде лише про кількох людей, які цілеспрямовано займаються дискредитацією закладу, засипають місцеві органи влади наклепницькими листами і намагаються заблокувати нашу роботу. Якою насправді є їхня мета – сподіваюсь, правоохоронні органи дадуть на це відповідь.
Так, перехід від приватної структури, яка викладала за батьківські гроші мистецькі предмети, до Спеціалізованої школи не є простим. З Департаментом культури КМДА ми працюємо щодня з цих питань. Адміністрація Академії діє в межах законодавства, разом із державними та місцевими органами влади.
Думаю, що якби люди бачили не лише замовні сюжети, а також і документи — дійсно б змінили свою думку і зрозуміли, що іншого шляху у нас бути не може. Читайте: Ирина Черникова: “Мы хотим сделать для киевлян и гостей нашего города праздник”
Фото надано КДАМКиевVласть
Київ — історичне місто, не схоже на інші міста України. Його можна порівняти з Копенгагеном, можливо, через свій спокій. Однак не всі бажають жити тут, то ж давайте поміркуємо, яке майбутнє чекає на Київ, і чому він має бути містом вашої мрії?
Уявіть собі, ви прокидаєтесь о сьомій ранку, сонце пробивається крізь фіранки. Ви заварюєте собі чашку міцної кави і снідаєте. Потім сідаєте на велосипед і їдете на роботу. Чи можливий інший сценарій вашого ранку? Думаю, ні. Такий ранок може бути у кожного із нас. Але для цього потрібно бути терплячим та працьовитим.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Ми всі хочемо бути найкращими, але що кожен із нас для цього зробив? На жаль, нічого. Все, що ми робимо, це жаліємося та звинувачуємо інших. Ніхто не хоче хоча б викидати сміття у смітник, а не просто на тротуар. На мою думку, це, мабуть, одна з причин того, чому ми ще не у ЄС.
Деякі думають, що зупинити війну, звільнитись від корупції можна за 5 років. Ні! Нас багато років грабували, і все виправити дуже важко! Тому, по-перше, потрібно почати з себе. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Що робити, щоб до нас приїжджали, а не виїжджали?
Я спілкувалася з багатьма людьми і, здається, знайшла закони й підтвердження їх необхідності.
1. Ми – не смітник, ми – країна. Тому сміття повинне бути у смітнику, а не на землі. Для цього потрібно більше сміттєвих баків, щоб люди не шукали його годинами і кидали сміття на землю, а відразу могли викинути усе.
2. Розвивати агробізнес, бо наш чорнозем родючий і вважається “царем ґрунтів”.
3. Підвищити рівень освіти. Тоді люди знатимуть, що можуть здобути якісну освіту і на Батьківщині.
4. Також було б непогано віддати усі борги. Лише тоді ми зможемо відчути себе по-справжньому незалежними.
Ми маємо бути одним цілим, а не 24-ма різними містами. Якщо над нашим майбутнім працювати усім разом, можна отримати позитивний результат, але, звісно, не так швидко.
Усі ми маємо таланти, які або приховуємо, або не розвиваємо. Звісно, є дуже багато спортсменів, науковців, але якщо з дитинства привчити до роботи над собою, прагнути до перемог, працювати над своєю мрією та розвивати свої таланти - ми будемо переможцями усюди.
Київ дуже красиве місто. І ми маємо цим пишатися! Якщо дивитися на хороше, красиве, то погане вже буде не таким помітним.
Як багато я чую від своїх однолітків різних думок про те, що ми жахлива країна, маємо погані дороги, і все у нас погано!... Але, здавалося б, чому вони мають такі думки? Чи вони пенсіонери, політики або мають кредит? Ні, жодна проблема у нашій країні їх не торкається. Дивлячись очима дітей на Україну, можна у неї лише закохатися, а не міркувати з таких серйозних проблем. Скільки ми маємо атракціонів та торгових центрів! А ще, в нас смачна їжа та напої! Тому мої однолітки мають радіти тому, що особливо війна не зачепила їх, і наше місто зокрема. Але вони вважають себе вже дорослими.
Я думаю, буде краще закрити цю тему щодо недоліків та уявити собі майбутнє Києва. Натомість, бажаю Україні всього найкращого і знаю, що ми ще станемо ідеалом для інших.
2030 рік. Хмари закрили сонце, і тепер окрім сірого неба нічого не видно. У тумані можна побачити багато людей, найгірше за все це те, що вони мають однакове минуле й будуть мати однакове майбутнє. Всі ці люди йдуть на роботу, щоб хоча б трохи поїсти потім. Не ступиш і кроку, побачиш сміття, немає ніяких місць для розваг. А найгірше – це нікого не цікавить. Не дуже приємна картина, так? Ось що на нас чекає, якщо ми не об`єднаємося та не почнемо виправляти самих себе. А тепер пропоную подивитися на те, як ми можемо жити, якщо почнемо по-справжньому любити і цінувати свою країну.
2030 рік. Погода не з найкращих, але всі мають гарний настрій. Як багато людей! Всі кудись йдуть: хтось – знімати кіно, хтось – лікувати людей, а хтось навчатися…. Всі мають різні мрії та амбіції. Машин нема, всі люди їздять лише на велосипедах, гіроскутерах, роликах. Немає сміття, але є дуже багато сміттєвих баків. Ідуть до нас, але не від нас. Також, до нас приїжджає багато туристів! Не тільки тому, що хочуть подивитися на знамениту Софіївську площу, а ще й тому, що хочуть скупити усі шоколадки без цукру, які ми виробляємо. Так, ми дуже розвинули виробництво органічних продуктів! А ще ми розвинули власний кінематограф, зняли більш ніж 500 фільмів, які були перекладені різними мовами, й відомі в усьому світі! Ми маємо шість ресторанів із зіркою Мішлен. А це – велика гордість.
Скільки ж талановитих письменників ми мали і скількох ще можемо мати! Те ж саме я можу сказати і про художників, які тут народилися, які тут розвиваються. Хочу додати, що нині дуже розвинені комп'ютерні школи, що дуже добре і корисно, тому що комп'ютерних геніїв нам не вистачає. Вони можуть програмувати, створювати щось нове, тим самим просувати країну вперед!
Я любила Київ, люблю і буду любити. Хоча у дитинстві Київ для мене був як інша країна. Я народилася в Криму, та іноді мені здавалося, що Крим це окрема країна, а все інше не пов`язано з ним, але зараз я просто згадую про це з посмішкою.
Київ – один із найбільших у Європі діловий, комерційний та промисловий центр, через який здійснюється координація економіки країни.
З 2000 року і до світової економічної кризи, яка прийшла в Україну в 2009 році, швидкими темпами розвивалась економіка Києва і України в цілому. Будівельний бум, прямі іноземні інвестиції, розвиток біржової торгівлі перетворили Київ на світове місто. Тому, щоб економіка зростала, Україна має підвищити рівень економічної свободи. Але багато про економіку я говорити не зможу – я на цьому геть не розуміюся! Тому пропоную змінити тему!
Ще одна річ, про яку я хочу розповісти, це те, що у нас дуже талановиті актори! Я люблю ходити до театру, дивитися вистави, бо це класно! Пізнаєш багато чого нового, нібито стаєш тією людиною, яку грає актор.
До речі, люблю знаходити якусь цікаву, з першого погляду, людину та придумувати цікаву історію про її життя.
Ось ви коли-небудь міркували, чому ось ця жінка вдягає одяг саме такого кольору? А я люблю спостерігати й вигадувати. Потім ці історії я записую у свій блокнот, і, перечитуючи, намагаюсь пригадати, як виглядала та чи інша людина, яку я зустріла.
Я можу розповідати про Київ дуже багато, годинами, роками. Але насправді, я тут не дуже довго живу, і для того щоб доповнити свою розповідь, я повинна прожити тут хоча б років 7. Але все одно, я сумую за ним, коли у від`їздах, і мені буде гріти душу те, що Київ зовсім скоро стане найкращим, навіть, якщо у цей час я буду не на Батьківщині.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Якщо ви дочитали цей текст до кінця – я вам вдячна, бо намагалася показати вам, що Київ є кращим за всі інші міста.
Я бажаю кожному із нас прокидатися з думкою, що все ще попереду, і що ми усе зможемо; щоб кожен із нас ішов на роботу чи на навчання з думкою, що сьогодні він зробить більше, ніж учора. І так кожного дня.
КиевVласть
У 2016 році було презентовано масштабний проект із вивчення іноземної мови, який розпочинався на базі юстиції Києва. Тільки за перший рік роботи понад 2 мільйони українців висловили бажання вивчити англійську мову за допомогою проекту “Lingva.Skills”. Проте на цьому не зупинились, наразі за допомогою проекту можна покращувати знання з української мови, вивчити англійську до рівня B2 та на окремому порталі https://www.lingva-de.com/ вивчати німецьку.
Цей проект продовжує активно розвиватись, щодня сотні людей приєднуються до можливості навчатись онлайн.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Знання мов – не єдина умова успішного просування кар’єрними сходинками, успішні ті, хто навчається протягом усього життя. Саме для того щоб займатись особистісним розвитком та підвищенням кваліфікації, очільник столичної юстиції Станіслав Куценко з командою Асоціації інноваційної та цифрової освіти запустили соціальний проект “Освітній Хаб міста Києва”. І вже через півроку мережа хабів зможе охопити всю країну.
Місія проекту полягає в реалізації концепції “Навчання впродовж життя” (Life Long Learning) на рівні цілого міста з метою можливості українцям отримати роботу своєї мрії, відкрити власний бізнес, саморозвиватись та реалізувати себе у своїй державі.
Люди спочатку навчаються на порталі eduhub.in.ua м’яким навикам (soft skills), які експерти Міжнародного економічного форуму в Давосі визнали найзатребуванішими навиками у 2020 році: позитивні комунікації, емоційний інтелект, особиста ефективність, уміння управляти людьми та проектами тощо. Після цього користувачі запрошуються на тренінг для відпрацювання навиків на практиці. Це інноваційний метод змішаного навчання (blended learning), який наразі широко застосовується у провідних університетах світу та міжнародних корпораціях, де вдало поєднується онлайн-навчання з практикою. І все це в “Освітньому Хабі” безкоштовно.
З іншої сторони, до даного проекту залучені керівники та HR-спеціалісти провідних українських підприємств-роботодавців, які можуть за певними навиками обирати собі співробітників завдяки інтерактивному резюме, яке формує користувач, проходячи навчання в “Освітньому Хабі міста Києва”. По суті, кожен українець тепер має змогу сформувати свій особистий “біометричний паспорт навиків”.
Ось такий механізм і є, власне, реальним соціальним ліфтом, який вже запрацював в Україні.
Насамперед треба створити умови, при яких українці матимуть можливість реалізовувати себе в Україні без кумівства та хабарів, виключно завдяки своїм здібностям, знанням та навикам. Тобто запустити ефективний соціальний ліфт. І паралельно необхідно надати українцям можливість набувати ті знання та навики, які потрібні кожній людині у сучасному світі. Адже не секрет, що якість освіти в Україні не є взірцем, і понад 50% українців, які працюють не за фахом, яскраве тому підтвердження.
Великі світові корпорації боряться за кожного кваліфікованого працівника, бо це запорука стійкості підприємства.
Статистична служба Європейського Союзу “Євростат” оприлюднила інформацію, згідно з якою у минулому році українці отримали більше з усіх дозволів на проживання на території країн ЄС (понад 660 тис.) та майже 90% з них із метою працевлаштування.
Українці повинні отримати можливість працювати на власній землі та постійно вдосконалюватись.
За результатами дослідження Національної академії наук України, у 2016 році 42,2% молодих учених заявили о міграційних намірах. У 2017-му таких вже стало 51,2%.
За прогнозами ООН, до 2050 року в Україні буде мешкати всього 36 млн людей, а до 2100-го ця цифра ще зменшиться до 25 млн, якщо не вжити термінових дій.
Приблизно 8 млн українців, а це понад 25% економічно активного населення країни (тобто кожен четвертий) вже працюють за кордоном. Це призвело до того, що 10 зайнятих українців забезпечують 12 пенсіонерів, і цей показник уже є критичним. Подальше зниження кількості платників податків у зв’язку зі скороченням кількості працездатного населення призведе до колапсу пенсійної системи.
Зупинити масовий виїзд українців за кордон у пошуках кращої долі – це основний виклик, який наразі стоїть перед державою.
Читайте:
Негода пошкодила авто: як не влетіти в копієчку
У Києві майже 6 тисячам боржників по аліментах заборонено виїзд за кордон
Захист прав дітей має стати справою честі для кожного
Небезпечні маршрутки
Інформація про харчові продукти стала доступнішою
Державна реєстрація смерті
Авто з-за кордону. Всі деталі розмитнення
Сів за кермо напідпитку – плати!
Робота понаднормово: які права мають українці
Афери в режимі онлайн. Як не натрапити на віртуального шахрая
Життя на колії. Чи можна бути впевненим у своїй безпеці під час подорожі залізничним транспортом
Станіслав Куценко, експерт-юрист, начальник Головного територіального управління юстиції у м. Києві
КиевVласть
Якість та прогрес медицини – вкрай важливе питання для будь-якої держави, оскільки сприяє забезпеченню нації безпечного життя, здоров’я та розвитку. Без правильного державного регулювання медичного права якість та розвиток медицини є сумнівним. Крім того, медичне право в Україні й так дуже символічне, і першими з глобальних причин цього є відсутність належної лікарської відповідальності, страхової медицини та систематизованого медичного законодавства.
Необхідність кодифікації медичного права в Україні безумовна. Зведені правила поведінки лікаря, невідкладної допомоги, диспансеру, страхової медицини, вакцинації, діагностики хвороб, профілактики здоров'я призведе до того, що на лікаря, крім клятви Гіпократа, буде покладена практична відповідальність, що буде покращувати якість надання послуг та сприяти збільшенню тривалості життя. Останній раз невдала реальна спроба кодифікувати медичне право була в 1925 році.
Питання якості медицини цілком пов’язане з правом людини на життя, яке має основоположну цінність для людини. Це підтвержує Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 р. поєднанням статтей 3 та 25. Кожна людина має право на життя та медичний догляд, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї. Оскільки Україна ратифікувала декларацію, це означає, що законодавство України не тільки має йому не суперечити, а й відображувати в своїй юридичній діяльності.
Прийняття в 1993 році Закону України про “Основи законодавства України про охорону здоров'я” регламентувало, що кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Нажаль, ці постулати носять декларативний характер.
В Україні ганебна статистика реєстрації медичних судових спорів становить близько 600 кримінальних справ на рік. Ці справи порушені проти медичних працівників у випадках неналежного надання медичної допомоги. В більшості випадків судових рішень (80,9%) вина медичних працівників підтверджується.
Щорічно в США подається приблизно 17 000 заяв про неправомірні вчинення медичних дій – це близько 5% усіх позовів про смерть та поранення, поданих по всій країні. Дослідники з лікарні Джона Хопкінса підрахували, що медичні помилки призводять до 250 000 смертей щороку. У Великобританії позови щодо неправомірної медичної діяльності подаються майже в десять разів рідше, ніж в Америці.
Є декілька особливостей медичних спорів:
По-перше, ні суддя, ні слідчий, ні прокурор, ні адвокати, як правило, не володіють медичними знаннями і не можуть правильно оцінити дії лікарів.
По-друге, більшість інформації, що є фактами та доказами у розгяді справи, є лікарською таємницею і можуть навіть не надаватись на запит адвоката, який діє в інтересах пацієнта. Копії лікарських докуметів медики не надають і на запити самих хворих. Отримати інформацію щодо результатів діагностики, встановленого діагнозу, призначених медикаментів і загалом всього процесу лікування є практично неможливим.
Так званий лікарський паркан від правоохоронних органів – це ст. 40 про лікарську таємницю ЗУ “Про охорону здоров’я” та ст. 145 про незаконне розголошення лікарської таємниці Кримінального кодексу України, за яким ховаються лікарі та бажаючі.
Норми, яких не вистачає в нашому законодавстві, що є необхідні, практичні та корисні для охорони здоров’я – це порядок і процедура розгляду конфліктних ситуацій з пацієнтами, роз’яснення понять від грубої недбалості до безросудності та халатності, міри вини та відповідальності лікарів, незалежну експертизу якості медичної допомоги і послуг, можливість компенсації заподіяної шкоди в досудовому порядку, тарифи такої компенсації, налагодження правового доступу до лікарської таємниці.
Приватний фармацевтичний бізнес та бажання наживи сфомували сьогодні слабкий генофонд української нації. Медицина не може буде майданчиком для експериментів та отримання вигоди зацікавлених. Метою має бути здорова людина, а не зомбі, що постійно вживає ліки чи вітаміни. Створення гуманного медичного кодексу України дасть можливість українцям бути здоровою нацією.
Читайте: Забуті внутрішні емігранти
SELECT `id`, `uri`, `meta_title`, `meta_description`, `meta_keywords`, `title`, `text`
FROM `pages`
WHERE `uri` = 'search'
LIMIT 1
0.0005
SELECT `articles`.`id`, `articles`.`title`, `articles`.`uri`, `articles`.`image`, `articles_categories`.`uri` AS `category`
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-19 16:23:00'
AND `articles`.`slider_position` >0
ORDER BY `articles`.`slider_position`
0.0003
SELECT `id`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`category_id` = 3
AND `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-19 16:23:00'
ORDER BY `published` DESC
LIMIT 3
0.0011
SELECT articles.id AS id, articles.title AS title, articles.uri AS uri, articles.published AS published, articles.published_date as date_only, articles.short_text AS short_text, articles.image AS image, articles_categories.uri as category, articles_categories.common_uri as common_uri, articles.text AS text, users.avatar AS image, CONCAT(users.first_name, " ", users.last_name) as author_name, users.id as author_id, users.bio as bio
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
LEFT JOIN `users` ON `users`.`id` = `articles`.`user_id`
WHERE `articles`.`id` IN('145211', '145173', '144225')
ORDER BY `published` DESC
0.0004
SELECT `id`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`category_id` = 1
AND `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-19 16:23:00'
ORDER BY `published` DESC
LIMIT 50
0.0005
SELECT articles.id AS id, articles.title AS title, articles.uri AS uri, articles.published AS published, articles.published_date as date_only, articles.is_bold AS is_bold, articles.is_red AS is_red, articles.is_important AS is_important, articles_categories.uri as category
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('145275', '145273', '145272', '145270', '145265', '145269', '145268', '145271', '145267', '145266', '145264', '145261', '145263', '145262', '145260', '145256', '145257', '145259', '145258', '145254', '145255', '145253', '145252', '145251', '145249', '145250', '145247', '145246', '145245', '145244', '145238', '145241', '145236', '145243', '145240', '145242', '145239', '145237', '145234', '145235', '145233', '145224', '145232', '145231', '145230', '145229', '145228', '145227', '145226', '145220')
0.2118
SELECT `articles`.`id` AS `id`, MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"навчання"' IN BOOLEAN MODE)AS rel
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-19 16:23:00'
AND `articles`.`category_id` != 9
AND MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"навчання"' IN BOOLEAN MODE)
ORDER BY `articles`.`published` DESC, `rel` DESC
LIMIT 1070, 10
0.0018
SELECT `articles`.`id` AS `id`, `articles`.`title` AS `title`, `articles`.`uri` AS `uri`, `articles`.`published` AS `published`, `articles`.`text` AS `text`, `articles_categories`.`uri` AS `category`, `articles_categories`.`name` AS `category_name`, `articles_categories`.`common_uri` AS `common_uri`
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('85858', '85793', '85216', '84484', '84486', '83592', '83278', '81339', '80951', '80771')
0.1926
SELECTCOUNT(*)AS `numrows`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-19 16:23:00'
AND MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"навчання"' IN BOOLEAN MODE)
Array
(
[meta_title] => КиївВлада
[meta_description] => КиївВлада - інформаційно-аналітичний портал, присвячений проблемам влади у Києві та столичному регіоні.
)