У 2019 році хворим пацієнтам доведеться забути про виклик лікаря додому
Новий рік розпочався із піку захворювань на грип і ОРВІ. Останній одразу здійняв хвилю скарг серед українців. Люди жаліються на наслідки “медреформи” і нові правила роботи сімейних лікарів.
Батьки дітей обурені – лікарі перестали їздити на виклики до маленьких пацієнтів навіть із високою температурою. І вони вимушені винаймати таксі, приїжджати у поліклініку чи амбулаторію і вистоювати багатогодинні черги серед таких самих інфікованих пацієнтів.
Коли ж грошей на таксі немає, лікар обмежується телефонними рекомендаціями без огляду. Нерідко встановлення дистанційного діагнозу для пацієнта означає ускладнення – пневмонію чи бронхіт. За ними слідує госпіталізація до стаціонару.
Обурені й лікарі. Очікуючи у черзі, відвідувачі можуть захворіти, адже вірусні захворювання найнебезпечніші у початковій стадії. Попередити їхнє поширення можна лише обмеживши контакт із хворим – тому навіть т.в.о. Міністра Уляна Супрун, яка цю реформу лобіює, рекомендує хворим на грип залишатися вдома. Як виконати ці рекомендації, коли лікарі не приїжджають?
Залишається вибір: або “лікування” вдома без реального обстеження і коректного діагнозу і визначеної схеми, або поїздка до лікаря і поширення хвороби.
“Телефонне” лікування небезпечне
Авжеж, МОЗ не забороняв сімейним лікарям виїжджати до пацієнтів додому. Так само, як і не дозволяв проводити консультації, встановлювати діагноз і призначати лікування дистанційно телефоном. Навпаки, у наказі МОЗа №504, яким визначений порядок надання первинної медичної допомоги, чітко визначено: “ПМД надається безпосередньо лікарем з надання ПМД”; “ПМД надається під час особистого прийому пацієнта за місцем надання ПМД”; “Лікар з надання ПМД може прийняти рішення про надання окремих послуг ПМД за місцем проживання (перебування) пацієнта”. У тому ж документі говориться й про те, що “надання послуг з ПМД ґрунтується на принципах: доступності, що передбачає мінімальну втрату часу для її отримання; безпечності, що полягає у наданні послуг з ПМД у спосіб, що мінімізує ризики завдання шкоди пацієнтові, у тому числі тієї, якій можна запобігти, а також зменшує можливість медичних помилок”. Цьому принципу зовсім не відповідає “лікування” в телефонному режимі.
Сімейні лікарі виконувати ці вимоги фізично не можуть через “медреформу” влади. Зміни у фінансово-правовому механізмі їхньої роботи і різке підвищення навантаження на кожного лікаря призводять до того, що або лікарі, або керівники медзакладів змушують/стимулюють медиків до максимального скорочення часу на обслуговування одного пацієнта.
“Медреформа” призвела до того, що вони змушені думати про те, як отримати гроші від НСЗУ та як вдасться “обслугувати” 2-3 тисячі пацієнтів! І це навантаження набагато вище, аніж було до реформи – про це ми вже писали. Згідно із дослідженням, яке замовляло МОЗ у компанії Делойд, у 2017 році навантаження на лікаря було тільки 1351 пацієнт. Що вже казати, якщо порівняти й інші країни!
Звідси і нові “норми” – на обстеження в амбулаторному режимі одного пацієнта за смішні 15 хвилин, хоча ще в минулому році на одного пацієнта сімейний лікар витрачав 1 годину 35 хвилин, з яких 40 хвилин в амбулаторії. Лікарі просто не встигають виїжджати на виклики до пацієнтів, хоча минулоріч мінімум 22% пацієнтів отримували первинну меддопомогу вдома. Вони йдуть на ризик – встановити діагноз і лікування у телефонному режимі.
Через нововведення МОЗу, потік пацієнтів дедалі зростає, а лікарів на первинному рівні хронічно не вистачає.
Читайте: Українці бояться йти до лікаря, бо не мають грошей на лікування
Лікар для пацієнта став “єдиним вікном” для отримання меддопомоги
Прибічники політики чинної команди МОЗу відзначать, що дефіцит був, є і буде. А за останній рік їх менше не стало. То ж звідки взялось додаткове навантаження?
У нас дійсно не вистачає лікарів, і вирішити цю проблему протягом одного-двох років неможливо. Нам потрібно 26-28 тис лікарів загальної практики, нині ж дефіцит – 6,5 тис. І ще додайте 43% працюючих лікарів пенсійного і передпенсійного віку.
Раніше лікарів загальної практики дійсно більш-менш вистачало – тоді значення і функції у них були інші. До “реформи” звичайний районний центр первинної медико-санітарної допомоги обслуговував 20-25% всіх звернень жителів району, а 65-70% - напряму зверталися до районної лікарні. У великих містах люди вже давно знайшли собі спеціалістів, яким довіряють, і зверталися до них напряму, а не через терапевта. Тому на кожного сімейного лікаря середнє навантаження було на європейському рівні – 1300 пацієнтів.
Тепер лікар загальної практики – це “єдине вікно” для пацієнта. Кожен українець має супроводжуватися своїм сімейним лікарем, направлятися на госпіталізацію, лабораторні обстеження і до спеціалістів, отримувати рецепти на ліки і лікарняні листки. А ще – зареєструватися у системі меддопомоги, виписати електронну карту і отримувати запис в реєстрі пацієнтів можна тільки через свого сімейного лікаря. Тож тепер до нього звернеться в рази більше людей – звідси й збільшився в рази дефіцит.
Окремо відзначу додаткове навантаження через формування і ведення реєстру пацієнтів. Це надвелика паперова бюрократична робота – навіть при заповненні реєстру в електронному вигляді її вистачає. Додає роботи і виписка рецептів за програмою “Доступні ліки” - лікарі акцентують, що багато часу йде на пояснення пацієнтам що з тим рецептом робити.
Такі перші результати “медреформи” від влади. А сьогодні лише половина пацієнтів підписали декларації з вибору лікаря (точніше, медзакладу, про це ми вже писали). Система вже захлинається від потоку пацієнтів! Чого чекати, коли декларації підпишуть 70 чи 80%? Яке тоді реальне навантаження буде на сімейного лікаря і які будуть черги і якість його роботи?
Читайте: Влада не змогла “реформувати” сільську медицину або куди зникли мільярди бюджетних коштів
Навіщо потрібна “подушка безпеки”
Відзначу, проблема не лише на первинці. Первинний, вторинний, третинний й інші – це лише моделі. Насправді рівнів меддопомоги не існує – є єдиний медичний простір. Проблеми в одному його сегменті одразу відображаються на інших.
Раніше я вже писав, що саме екстрена меддопомога приймає на себе навантаження, коли інші рівні працюють неефективно. Влада не створила “подушку безпеки” для реалізації своєї “медреформи”, не підкріпила функціонування екстреної меддопомоги. І останнім часом кількість непрофільних викликів “екстренки” досягає 80%. Приїзд бригади через перевантаженість чекають годинами!
Чому кількість викликів зросла? Це прямий результат “медреформи” на первинці. Отримав ускладнення пацієнт через “телефонне лікування” грипу – стан погіршився – викликав “швидку” – госпіталізували. Відмовився сімейний лікар їхати до дитини чи хворого у віці, у якого висока температура, призначив лікування телефоном, температура не падає, викликають “швидку”. І таких сценаріїв можна десятками перераховувати!
Читайте: З 1 січня трансплантації в Україні зупиняться через МОЗ
“Медреформа” у сьогоднішньому вигляді має бути скасована
Вирішити одразу декілька проблем – якість лікування на первинному рівні і забезпечити увагу пацієнту зможе тільки обов’язкове медичне страхування. Нині всі фінансові витрати через невірний “телефонний діагноз” несе пацієнт або держава. Відповідальності ж не несе ніхто. У страховій же медицині фінансову відповідальність за витрати і ускладнення неякісного лікування має лікар і медзаклад. Точніше – страхова компанія, яка застрахувала професійні ризики лікаря і медзакладу. Рівень їхніх страхових платежів буде тим меншим, чим менше буде страхових випадків. Лікар, який працюватиме неякісно, платитиме такі страхові платежі, що йому легше буде змінити професію.
По-друге – реформу потрібно проводити системно і покроково. Перед реформою “первинки” потрібно було закінчити розпочату ще у 2012 році реформу екстреної меддопомоги.
І насамкінець – кожен крок реформи має бути підготовлений, мати фінансове підґрунтя і достатній час для його реалізації. Розширюючи функції сімейних лікарів потрібно було завчасно підготувати кадровий резерв на випадок їхнього дефіциту. А розвиток системи первинної меддопомоги потрібно було зовсім не за рахунок перерозподілу мізерних ресурсів з інших, не менш важливих компонентів єдиного медичного простору. Це треба було зробити за рахунок нових сформованих джерел фінансування – коштів системи обов’язкового медичного страхування.
Читайте: Безоплатна первинна меддопомога – тільки у фантазіях чиновників МОЗу
Валерий Дубиль, Народный депутат Украины, фракция “Батькивщина”
