Влада Литовченко: “Свобода – це те, хто ти є, як ти відчуваєш світ”

Про стереотипи, феномен української жінки,  розвиток української культури та особисті досягнення директорки Вишгородського історико-культурного заповідника Влади Литовченко читайте в інтерв’ю КиївВладі.

Відеоверсію інтерв’ю дивіться на ютюб-каналі “Увага Кірія”.

“Ми бачимо роль української жінки сьогодні і в формуванні суспільства, і в формуванні держави, і навіть у війні, коли велика кількість жінок захищають Україну. І серед них чимало красунь… Мені дуже імпонує стиль нашої першої леді Олени Зеленської, яка вдало поєднує у своєму одязі як етнічні мотиви, так і речі сучасних українських дизайнерів”, – каже “Міс Україна 95” Влада Литовченко, яка минулого року увійшла до ТОП-100 найвпливовіших персон Київщини.

KВ: “Вільний той, хто не вміє брехати” писав Альбер Камю, а що для вас означає “свобода”?

Влада Литовченко: Я щаслива, що я українка. І як українка я маю свободу, відчуваю себе вільною людиною. Завжди висловлююсь згідно зі своїми цінностями, інтересами, цілями і надбаннями відносно об’єктивної реальності.

І для мене особисто свобода – це, мабуть, одна з найголовніших фундаментальних людських цінностей. Тобто свобода – це не те, що тобі належить, а те, хто ти є, як ти відчуваєш світ.

KВ: Ви з дитинства займалися музикою. Закінчили музичну академію Глієра, а також Одеську консерваторію. Ви в дитинстві пов’язували своє життя з музикою? Хотіли реалізувати себе в цьому напрямку?

Влада Литовченко: Дійсно, я ще з малого віку завжди тяжіла до музики. І у моїх батьків не було власне вибору, чим я повинна займатися у житті.

Свого часу батьки повели мене на прослуховування в музичну школу в місті Бровари Київської області, звідки я родом і походженням. І вчителі сказали, що в мене ідеальні музичні дані, тобто абсолютний слух, гарне відчуття музики. Я “на відмінно” закінчила музичну школу, вступила до Київського вищого училища музики імені Глієра і закінчила Одеську консерваторію імені Нежданової.

І, як не дивно, моєю першою професією була саме викладацька діяльність. І я була вчителькою музики в загальноосвітній школі №253 міста Києва. Музика – це дійсно  моє покликання. Через музику я сприймаю цей світ.

KВ: Після викладання в музичній школі ваша кар'єра кардинально змінилася. В 1995 році ви стали “Міс Україна 1995 рік”. А з чим були пов'язані такі зміни у вашому житті?

Влада Литовченко: Як молода жінка, я дуже цікавилися тодішнім для себе новітнім світом моди,  журналами мод, які були в кіосках. І цей світ моди, краси мене дуже захоплював. Знала всіх манекенниць того часу поіменно, стежила за їхньою долею. Вони були справжніми героїнями свого часу, тоді не було інтернет-можливостей, але були, скажімо так, такі роздруківки, газети, які клали в кожну поштову скриньку.

І там було оголошення щодо того, що проходить кастинг на конкурс “Міс-Київ 93”.

За фізичними даними я повністю підходила. Тобто зріст, обміри, вага, вік. І я вирішила потайки від своїх близьких піти на цей кастинг, який успішно пройшла.

На фінальному дні конкурсу я зрозуміла, що зараз мене забракують через те, що  у конкурсі “Міс Київ 93” брали участь професійні моделі. В мене відповідних відпрацьованих навичок ще не було. Тому на той момент мене дійсно забракували щодо участі у конкурсі.

Але наступного року я вже пройшла серйозну фахову підготовку. До речі, викладаючи в своїй школі №253 музику.

За рік всі дефіле були відпрацьовані, і конкурс “Міс Київ 94” я виграла. Це була така невеличка перемога.

І було дуже цікаво, бо наступного дня після перемоги, коли на перших шпальтах газети була моя фотографія, мене викликав директор школи і каже: “А що це таке? Як ви можете пояснити?”. Каже: “Коли ви встигли?”. Я кажу: “Ну, репетиції були у другій половині дня, тому в першій половині дня я викладала, а в другій – встигала їздити на репетиції.

Ну, і власне після перемоги на конкурсі “Міс Київ 94” мене вже запросили до участі в конкурсі “Міс Україна 95”. Після перемоги на мене звалилася велика кількість пропозицій, перспектив, запрошень. І, зокрема, надійшло запрошення від телебачення щодо ведення програми про моду на каналі УТ-3. І я вже зрозуміла, що не зможу суміщати з викладацькою діяльністю. Хоча до цього, будучи “Міс Україна 95”, я ще викладала в школі.

KВ: Є помилковий стереотип, що зазвичай моделі – це жінки не дуже інтелектуальні. Вам це не заважало побудувати кар’єру? Чи не було упередженого ставлення?

Влада Литовченко: Цей стереотип дуже здешевлює і вульгаризує красу української жінки, її можливості. Тобто ми бачимо роль української жінки сьогодні і в формуванні суспільства, і в формуванні держави, і навіть у війні, коли велика кількість жінок захищають Україну. І серед них чимало красунь. Такі штампи дають або жінки, мрії яких не здійснилися, або через елементарну заздрість.

Я просто пишаюся тим, що свого часу була “Міс-Україна”. І для мене це було, ну, як для простої дівчини з Броварів,  великою життєвою можливістю, якою я скористалася.

Але з іншого боку, я хочу вам сказати, що дійсно через оці штампи, через оці хибні думки суспільства в подальшому – це дещо ускладнювало мій рух, мої досягнення, особливо, коли я вступила до аспірантури і працювала над своєю кандидатською дисертацією.

Коли я захищалася, то, хоча я вже була дорослою людиною, в мене за спиною був великий практичний досвід, велика кількість практичних програм, які я втілювала, до мене ставилися, можливо, трошки прискіпливо. Мене викликали на багато спецрад для того, щоб я довела, що я можу захистити своє дисертаційне дослідження.

Але я це все вдало пройшла, всі ці випробування, всі ці упередженості. І на сьогодні я є членом експертної ради з національної культурної спадщини Міністерства культури та інформаційної політики України. Також я є членом комітету з присудження премій з нематеріальної культурної спадщини Міністерства культури та інформаційної політики України. Нещодавно, з цього року я стала членом експертної ради українського культурного фонду. Я є кандидатом історичних наук, директором комунального закладу Київської обласної ради “Вишгородський історико-культурний заповідник”.

Тому я вважаю, що в цьому віці я нічого нікому вже не повинна доводити.

KВ: А як ви можете охарактеризувати, в чому феномен наших жінок?

Влада Литовченко: Феномен української жінки, я вважаю, в комплексі талантів, які вона отримує у нашому українському ДНК.

Це і таланти розумові, тобто ця жінка має якісну освіту, вона дуже цілеспрямована, вона вміє сама досягати цілей, вона вміє комбінувати. Це одна з головних рис – комбінувати і діяльність трудову, і поєднання сім'ї, материнства.

І третє, ця жінка є ще цікавою особистістю, тобто сформованою, зі своїми поглядами, зі своїми цінностями, зі своєю точкою зору. Тому така от комбінація таких унікальних якостей, вона призводить до того, що українські жінки визнані всім світом і своїми талантами, і своїми щедротами, і своєю красивою зовнішністю. 

KВ: Наше суспільство досягло гендерної рівності?

Влада Литовченко: Жінки належним чином представлені у владі: і в Верховній Раді, і в Кабінеті Міністрів. Навіть візуально – достатня кількість жінок. Тому сьогодні я тут не бачу ніяких перешкод. Тобто, все залежить від жінки. Можливо, в командній роботі з жінкою не завжди легко працювати, тому що ми трошки залежні від настрою, від деяких своїх гормональних особливостей.

Але в цілому на сьогоднішній день я вважаю, що українська жінка в силу об'єктивних причин є гарним спеціалістом, фахівцем, цілеспрямованою, гарним керівником і врешті-решт гарним державним діячем.

KВ: Через повномасштабну війну, ракетні обстріли сьогодні руйнуються багато історичних пам'яток. Ваш музей був під обстрілами – Заповідний комплекс в Вишгороді. Як зараз ви переживаєте цю війну?

Влада Литовченко: Мені, як керівникові установи, так само як і моїм колегам з усіх областей України, довелося  зіткнутися,  з тим, що один з закладів Вишгородського історико-культурного заповідника був зруйнований ворожою ракетою.

Це сталося 23 листопада 2022 року. Я в той час перебувала в Києві, до речі, в Міністерстві культури, підписуючи протоколи засідання експертної ради. Зателефонували мої колеги і повідомили, що наша адміністративна будівля, де знаходився і мій кабінет, і бухгалтерія, кадрова документація, і власне зала для засідань, цей будинок було пошкоджено внаслідок ракетного обстрілу. Можу сказати, що найбільший удар якраз припав на мій кабінет, в якому я чудом не перебувала в той момент. Слава Богу, працівники музею були в іншому приміщенні музею.

Зараз ми отримали довідку, як потерпіла сторона, і будемо вже радитися, яким чином ми можемо відновити це приміщення найближчим часом. Але сам заповідник зберіг усі свої пам’ятки.

На нашій території знаходяться дві пам’ятки місцевого значення, дві пам’ятки національного значення, які належать до давньоруської доби. Все це ми продовжуємо вивчати, досліджувати і ключове – зберігати всіма можливими методами.

KВ: Війна повернула нас до нашого коріння. Зараз велика зацікавленість українською культурою і в Україні, і в світі. Як  ви бачите подальший розвиток культури?

Влада Литовченко: Культура розвивається. Ми, попри ті жахи, що спостерігаємо щодня від аморальної сторони (мається на увазі російська сторона), яка несе винятково руйнацію, смерть і повну деградацію всього, що є. Наші діячі в цей час, окрім того, що зберігають свій спадок, вони несуть ще в світ знання й інформацію про нашу українську культуру.

Я думаю, зараз будь-хто розуміє, наскільки великим потенціалом, великим пластом культурного спадку ми на сьогодні маємо честь володіти кожен на своєму рівні. І ті проєкти, які зараз творять наші митці, вони є просто безцінними.

Кожна область максимально мобілізувалась. Кожна область України намагається просувати велику кількість елементів нематеріальної культурної спадщини до Національного реєстру, так само і презентувати наші найкращі зразки історико-культурного надбання у список ЮНЕСКО культурної спадщини. І ми бачимо ту кількість об’єктів, які номіновано за короткий термін часу.

Наша нещодавня перемога – це історичний центр міста-порту Одеси.

KВ: З перших днів війни ви активно займаєтесь волонтерською діяльністю. Розкажіть про це, будь ласка.

Влада Литовченко: Я і мій колектив з перших днів війни вирішили, що ми будемо вносити посильний внесок в стабілізацію ситуації для того, щоб максимально наближувати нашу перемогу на культурному фронті, на інформаційному фронті, на просвітницькому фронті, тому серед таких заходів, перш за все, патріотичні лекції.

З дітками ми проводимо майстер-класи і розповідаємо їм про традиції  Київщини і України. І так само проводимо майстер-класи з виготовлення окопної свічки, з виготовлення оберегів для наших захисників. Дітки своїми руками створюють листи для наших воїнів.

І ви знаєте, я свого часу не вірила в силу і значущість, і важливість для наших захисників отримувати обереги чи листи, чи малюнки від наших дітей. А їх це дійсно тонізує та дуже радує. Коли наші захисники  тримають такі дитячі роботи, вони кажуть, що це дійсно те, заради чого ми власне і воюємо, і відстоюємо, і боронимо нашу рідну українську землю.

І можу сказати, діти вкладають стільки любові, стільки тепла в кожну з робіт, що така робота просто надихає. Я бачу, наскільки карбується їхній характер. Дійсно, ці діти зазнали, мабуть, такого стресу, докорінного, коли в одну мить, в один день змінилося їхнє життя радикально. Вони кажуть: “Ми пишаємося тим, що ми є українці”.

Так само, як і я пишаюся тим, що я є українка, і тим, що я своїм покликанням, своєю діяльністю можу просто популяризувати найкращі зразки української культури свого краю, своєї землі, своєї рідної Київщини.

KВ: Короткий бліц. Яка книга найбільше справила на вас враження?

Влада Литовченко: Я дуже люблю поезію Ліни Костенко. Збірки Ліни Василівни я завжди чекаю з нетерпінням. На мій погляд, це концентрована філософія життя.

KВ: Ви  прекрасна господиня. Що найбільше любите готувати?

Влада Литовченко: Я люблю готувати, тому що коли займаєшся господарством, це дещо відволікає від того, що зараз відбувається в Україні, від цієї війни, від цих наслідків, від стресових ситуацій, які мають всі українці.

Але, знаєте, цього року я вперше в житті консервувала. Ну, десь думала, що будуть різні часи. Нас готували до того. Тому необхідно мати такі сухий пайок.

І я можу сказати, що консервація – це мистецтво. Мені вдалося багато що, а от огірки не вдалися. Тож я буду шліфувати свою майстерність якраз в контексті консервації. І сподіваюся, що цього літа в мене будуть найкращі огірки. 

KВ: Ви сильно засмутилися, коли не пройшли до Київської обласної ради в 2020 році?

Влада Литовченко: Я засмутилася, тому що, мабуть, я була єдиним кандидатом, який в основу своєї виборчої програми поклав якраз тези про українську культуру, про її розвиток, про важливість збереження і охорони культурного надбання.

На той момент, тобто це до війни було (до повномасштабного вторгнення російської федерації, – KВ), розвиток туристичної галузі. Тому що сучасна культура до війни ототожнювала туризм. І мені просто трошки було шкода, що ця програма не була почута. Тобто я зрозуміла, що культура, як мені казали, її розвиток – не на часі.

Зараз ми бачимо інший формат. І навпаки культура – це один з ключових аспектів ідентифікації нації і нас, українців, і українства в цілому світі.

KВ: В подальшому ви плануєте займатися політичною діяльністю?

Влада Литовченко: Я не готова відповісти на це запитання, бо я, як усі, ухвалюю рішення сьогодні. Не можу дивитися в таку далеку перспективу. Я просто хочу бути корисною своїй державі.

KВ: Що вам допомагає триматися в тонусі?

Влада Литовченко: Обставини.

KВ: Ви пам'ятаєте свою першу річ Chanel?

Влада Литовченко: Я зараз прихильниця українських брендів і українських дизайнерів. На мій погляд, кожна свідома українка в своєму одязі повинна мати хоча б один елемент, який підкреслює нашу приналежність до української культури.

Мені дуже імпонує стиль нашої першої леді Олени Зеленської, яка вдало поєднує у своєму одязі як етнічні мотиви, так і речі сучасних українських дизайнерів.

KВ: Правда чи справедливість?

Влада Литовченко: Справедливість.

KВ: Милосердя чи помста?

Влада Литовченко: Милосердя, звісно.

KВ: Про що мрієте зараз?

Влада Литовченко: Як і всі українці, я мрію про перемогу. Знаєте, навіть особистих ніяких бажань немає, тому що я розумію, наскільки ми залежимо від перемоги. І, звісно, всі свої зусилля, всі свої можливості, весь свій час я приділяю, як і більшість з нас, тому, щоб  якнайшвидше настала перемога нашої держави. Тільки одна мета. Тільки одне бажання.

Фото: надані Владою Литовченко

КиївВлада