Корупційні скандали, недобудовані ЖК та інтереси Молчанової: що відбувається з “Київміськбудом”
Гроші на оборону: Київрада збільшила кошторис програми “Захисник Києва” на 2024 рік в 2,5 раза, не підкріпивши це змінами в бюджет
Київщина екологічна: як область стала лідером України зі створення об'єктів природно-заповідного фонду
27 жовтня 2018 г. 09:00
Раздел: Територія розуму
Що буде з Україною, якщо втечуть всі мізки?
Любіть Оклахому! Вночі і в обід,
Як неньку і дедді достоту!
Любіть Індіану! Й так само любіть
Північну й Південну Дакоту.
(О. Ірванець)
Безкоштовне навчання в Польщі та Болгарії? Можливість безоплатно здобувати вищу освіту в країнах Європи та США? Залишитися в Україні та вступити до державного університету?
Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV”
Десятий та одинадцятий класи – час для самовизначення майбутнього абітурієнта. Пора, коли кожен підліток вагається, яку стежку обрати для крокування до дорослого життя. Та все частіше учні та їх батьки роблять свій вибір не на користь держави.
Так звана “втеча мізків”, як явище, з’явилася ще за часів Радянського Союзу. Деякі найрозумніші жителі “нерушимої” країни не бачили свого майбутнього на Батьківщині. Пояснення цьому були: утиски інтелігенції, “зрівняльна” зарплата, застарілі технології та бажання влади зробити найкраще без великих капіталовкладень. Тому, для використання свого потенціалу треба було змінити громадянство. Зараз талановита українська діаспора відома в багатьох куточках планети. А чи варто чекати нової хвилі “втечі”?
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Сучасні старшокласники України стали ціллю для зарубіжних навчальних закладів. Різні пропозиції щодо здобування вищої освіти починають надходити ще у десятому класі. Для багатьох батьків такі перспективи є привабливими, бо закордонна освіта завжди вважалася висококваліфікованою та довершеною. А захоплююче, інше життя в інших країнах до вподоби підліткам.
Активна кампанія освітян з інших країн не може зрівнятися з вітчизняною. Відкриття спеціальних курсів, проведення зустрічей, реклама у соціальних мережах – це тільки вершина айсбергу. Навіть на одному з популярних сайтів серед учнів, учителів та батьків, osvita.ua, існує спеціальний розділ під назвою “Освіта за кордоном”, де є детальна інформація про університети та стипендії у Європі та США. Але до чого може призвести бездіяльність як українських навчальних закладів, так і держави?
Все ж таки важливо зазначити те, що наших школярів саме запрошують навчатися закордоном, з чого можна зробити висновок, що вони є потенціальними та амбіційними, мають не менший рівень повної середньої освіти. Наразі, серед країн, у яких навчаються українські студенти, лідером станом на 2015-2016 рр. є Польща, після неї Німеччина та Росія з невеликою різницею. Але важливо дізнатися в самих підлітків, чому саме обрали чужину.
Діана Самойлик, учениця 11класу загальноосвітньої школи № 11 міста Бердянська планує продовжити навчання після школи в польському університеті. Вибір за неї зробили зацікавлені батьки, і ось які аргументи:
“Вони бачать перспективу навчання за кордоном: більше шансів добре працевлаштуватися на високооплачувану роботу, у зв'язку з більш якісною освітою. Також, диплом більш визнаний. Знання ще однієї мови дає переваги на ринку праці. Але, як на мене, навчання в іншій країні з іншими традиціями, звичаями, менталітетом дає величезний досвід, можливість розширити свій кругозір, змінити світогляд. Це все робить тебе більш самостійним тощо.”
Артем Третьяков, який закінчує 11 клас у Запорізькому багатопрофільному ліцеї № 99, прагне навчатися в Болгарії. Його вибір є самостійним, і обґрунтувати його може наступним:
“Політична ситуація в Україні не обіцяє нічого позитивного. Через АТО я не можу бачитися з рідними мені людьми, які проживають на сході України.
Дорожчає абсолютно все, що може дорожчати. Тотальна корупція. Я не сперечаюся, корупція є скрізь, але не в таких масштабах. В Україні буквально все можна вирішити за гроші. Я розумію, що описавши ці проблеми, справжній патріот країни сказав би: "я повинен щось змінити". Я вважаю, що країнам СНД можна ставити хрест. Особисто я не бачу варіантів врятувати дані держави. Саме тому я вибираю для себе навчання закордоном з метою подальшого отримання громадянства тієї країни.”
Таким чином, причини бажання здобути освіту в іншій державі можуть бути пов’язані як з рівнем знань, які можна отримати, перспективами працевлаштування, так і з напруженою соціально-економічною ситуацією в Україні. Не кожна людина може вижити лише на патріотичному ентузіазмі, коли сама влада робить все проти цього.
Не кожен втілює свою “американську мрію”. Хтось не витримує розлуки з родиною, комусь просто не комфортно на чужині. Вікторія Гуйвик одна з тих, хто вирішив повернутися на Батьківщину, та вона не була незадоволена своїм вибором, а просто вирішила піти іншим шляхом, обрати іншу професію:
“Я завжди говорила там, що я приїхала за знаннями, так як отримала можливість навчатися на бюджеті в дійсно сильному ВНЗ (ніж, до речі, Україна не може похвалитися). Я була іноземною студенткою ВДУ, і я дуже задоволена рівнем освіти, який там давали. Але я завжди говорила про те, що, при всьому цьому, я люблю Україну і хочу повернутися сюди після навчання. Не закінчивши другого курсу, я вирішила поїхати з Росії додому.”
Матеріал створено в рамках Проекту"Юн-Пресс-KV”
Таким чином, скільки дійсно розумних та перспективних залишиться в Україні? Хто зможе зі школярів відповісти, що його майбутнє в Україні? Чи зможе патріотизм затьмарити бажання “жити краще”? На дані питання повинна відповісти саме влада, а не вчителі, школярі та їх батьки. А хто буде управляти Україною через 10 років – вирішувати вже нам.
Анфіса Кайда, студентка КНУКІМKиевVласть
27 вересня 2018 г. 12:00
Раздел: Стиль
Мандруючі бари та ресторани: де їх знайти в Києві (фото, відео, ціни, меню)
Відомий київський фуд-блогер Інна Гордієнко відвідала перший в Києві pop-up-бар. Що їсти та пити в pop-up-бар столиці України - в ексклюзивному матеріалі КиевVласть.
Вирішила цього разу розказати вам про ще один дуже цікавий та неймовірно смачний заклад в Києві. Ви колись чули про pop-up-бари? Я теж ні. А в Києві відкрився перший італійський аперитивний pop-up-бар “Caffe Torino by Martini”.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Поняття pop-up-барів чи ресторанів не так давно з’явилося в індустрії HoReCa. В перекладі з англійської pop-up означає “спливаючі”, тобто - пересувні заклади, які відкриваються лише на декілька днів і в яких працюють світила кулінарії.
Родзинка pop-up закладів - абсолютна секретність перед відкриттям. Всього лише за кілька днів майбутні відвідувачі можуть дізнатися про місцезнаходження ресторану. Тому, щоб отримати столик і стати гостем, потрібно стежити за новинами.
Напрямок pop-up вже давно охопив весь світовий ресторанний простір. Історичною батьківщиною “спливаючих” ресторанів прийнято вважати США. Однак революціонером в цьому напрямку стала Куба в дев'яності роки минулого століття.
Сьогодні pop-up-ресторани дуже популярні у Фінляндії. У Гельсінкі проводиться так званий “ресторанний день”, коли по всьому місту з`являються нові закусочні.
Але найуспішнішим проектом pop-up в світі вважається заклад, відкритий в покинутій будівлі колишнього лондонського ресторану. За нетривалий час його відвідали понад 5 тисяч людей.
Меню ресторанів pop-up невелике і включає приблизно 10-20 страв. Це можуть бути різноманітні закуски (брускети, канапе, тар-тари, паштети, піца, легкі овочеві і фруктові мікс-салати), всілякі пасти, улюблені багатьма страви фрі.
Крім основного меню в кожному такому закладі є барна карта. І це завжди багатий асортимент напоїв: алкогольні та безалкогольні коктейлі, свіжовичавлені соки, мінеральна вода, вино і пиво. Іноді зустрічаються і більш міцні напої.
Але повернемося до Києва, де минулими вихідними також з’явився перший аперитивний pop-up-бар. Його організатором стало “Caffe Torino by Martini”, яке своїй назві завдячує італійському місту Турин - родоначальнику традиції “час аперитиву”, яка зародилася на початку 18 сторіччя і стала стилем життя місцевої аристократії.
Відкриття в Києві було дуже душевним та яскравим, а родзинкою заходу стала поява Івана Дорна, який презентував кліп на свою нову пісню “Опомнись”. Опомнились всі гості на ранок, оскільки випито було немало.
Місцем для відкриття pop-up-бару Martini обрали “Charlatan cafe” - і не прогадали. Я обожнюю цей заклад через декілька причин.
По-перше, це, за суттю, молодший брат “Alhemist Bar” – мого улюбленого джаз- та коктейль-бару. Тут також можна посмакувати гарну музику, авторські коктейлі з рук талановитих барменів та чудову їжу від шеф-кухара Дарини Гросицької, але тепер і вранці, і в обід, і ввечері.
Читайте та смакуйте: Майже “Чотири кімнати”: чотири бари в центрі Києва (фото, відео)
По-друге, інтер’єр закладу виконаний в стилі затишної квартири. І таке відчуття, що ти просто потрапляєш в гості до своїх друзів. Приглушене світло, піаніно, дерев’яні меблі, кришталеві люстри, бархатні штори та велюрові диванчики – все створює атмосферу часів нео-ренесансу.
По-третє, тут працюють неймовірні люди. Юра Шустов – арт-директор закладу, Олександр Ісаєнко – адміністратор Шарлатану, Анатолій Гудько – шеф-бармен, а також талановиті та найкращі бармени України і чудові дівчатка-офіціанти. Ви завжди будете купатися в любові та турботі цієї команди.
Думаю, цих складових було достатньо, аби обрати “Charlatan cafe” в якості закладу для влаштування першого аперитивного pop-up-бару в Україні.
Любителям аперитиву раджу не пропустити цю подію. На щастя, вона триватиме до наступної п’ятниці, тож маєте ще час.
Коктейльне меню для pop-up-бару розробив зірка барного світу Сімоне Капорале (на головному фото в центрі), який особисто зустрічав гостей за баром і навіть готував свої авторські коктейлі протягом вихідних. На жаль, він вже не буде присутній протягом цього тижня, але всі 6 коктейлів від Сімоне - володаря титулу International Bartender of The Year 2014 – ви зможете спробувати в “Charlatan cafe”.
Всі вони з Martini, ми спробували кожен з них, але я рекомендую:
Martini Frouzen - на основі Prosecco, фактично як сорбет, та і подається як морозиво, яке вичавлюється під пресом;
Martini Sour - на основі Marzipan Grappa;
Negroni Gelato - на основі джину Sapphire Bombay та з кулькою апельсинового сорбету.
Ці коктейлі за ціною 165 гривень.
Negroni Gelato, коктейль-фаворитуцієї події, ви можете отримати не тільки з рук бармена, а прямо з-під голови туринського бика. В основному залі кафе встановлений фонтан Martini Negroni, де всі компоненти цього чудового коктейлю вже заздалегідь змішані. Підставляєте келих - і вуаля!
Звичайно організатори аперитивного бару не забули потурбуватися про смачні закуски. Їх підготував для гостей самий молодий в світі володар зірки Mishlen - Лоренцо Кого.
Вони будуть подаватися з 17:00 до 23:00. У поєднанні з коктейлями - це божественно!
Раджу вам спробувати:
паштет з печінки кролика з трюфельним маслом на тості + Martini Negroni (165 гривень);
грінку з тартаром з яловичини + Torino Speciale (165 гривень).
Також пропонують Aperetivo sets з різноманітними брускетами - з томатною сальсою та анчоусами, з пастрамі та маринованою грушею, з козиним сиром та печеним перцем! Всі вони подаються під певний напій (фудпейрінг в аперитивній культурі ніхто не відміняв) і коштують теж 165 гривень.
З 17:00 до 19:00 до всіх коктейлів сервірують безкоштовні закуски. Тож, якщо встигнете після робочого дня потрапити в “Charlatan cafe” до сьомої вечора, на вас чекатимуть смаколики від Дарини Гросицької.
Якщо ні, ви можете замовити окреме меню від шеф-кухара ресторану, розроблене до події:
козиний сир з кіноа та рукколою (150 гривень);
салат з тунцем та авокадо на грилі (215 гривень);
карпаччо з яловичини на рисових чіпсах (135 гривень);
польпєтті з лисичками і пармезаном (175 гривень);
філе білого окуня з кус-кусом та лисичками (175 гривень);
паста з качкою та сиром дор-блю (160 гривень).
Остання страва – моя улюблена тут. Спробуйте цю пасту - і ви зрозумієте про що я.
Також з основного меню, з тих страв, що я куштувала, рекомендую вам:
мідії запечені під сирним соусом (125 гривень);
креветки на грилі із соусом васабі-помаранч (195 гривень);
салат з копченим лососем та яйцем пашот (145 гривень);
курячі сердечки в соусі теріякі та з овочевою сальсою (165 гривень);
медальйони з яловичини (240 гривень).
А ще ви просто мусите сюди завітати на сніданки, які діють аж до 16:00. Це окреме меню, яке включає в себе різноманітні страви з яєць, омлети, сирники, оладки, йогурти, і постійно діючий сніданок за фіксовану ціну 235 гривень (яйця в марокканському стилі+помаранчевий фреш+круасан+кава).
Також можна замовити круасан з шоколадом, карамеллю або ягодами за 45 гривень і до нього склянку молока за 25 гривень.
Що я пробувала тут на сніданок і дуже раджу вам:
яйця пашот з авокадо та тостами (90 гривень);
оладки з цукіні зі сметаною та соусом песто (85 гривень).
І солодке! Майже всі десерти, крім улюбленого шоколадного мусу з морозивом (85 гривень) - це муси. Рекомендую лимон-лаванда або малина-бергамот, обидва по 95 гривень.
А якщо ви не встигнете на коктейлі від Сімоне Капорале, не засмучуйтесь! Шеф-бармен “Charlatan cafe Анатолій Гудько пропонує безліч варіантів коктейлів на любий смак, а Дмитро Сокол та Андрій Ковальов виконають все, що ви тільки забажаєте.
Мій фаворит в “Charlatan cafe – трюфельний Negroni.
Всі коктейлі коштують від 130 до 210 гривень.
І не забувайте що майже кожного вечора тут відбуваються музичні перфоменси. За музичну та артистичну історію відповідає Юра Шустов – серце та душа цього закладу. Частенько ви можете побачити Юру і за діджейським пультом в “Alchemist bar”. Від “Charlatan cafe” до “Alchemist bar” всього два кроки – потрібно просто спуститись в підвальчик і ви опинитесь в царстві музики і ще більшого шторму коктейлів.
А від цієї історії до моєї наступної – також декілька кроків. Потрібно просто дочекатися наступного тижня і ви дізнаєтесь, як смакують ресторани в Луцьку, Рівному та Тернополі. Для цього ретельно стежте за моєю сторінкою.
Читайте та смакуйте: Идан Фачиа: “В Киеве больше хороших баров, чем в Париже”
Фото та відео автораKиевVласть
18 вересня 2018 г. 13:35
Раздел: Територія розуму
Народна земельна реформа Головіна. Хто ворог українського селянина?
Якби земельна реформа Столипіна дала позитивні результати, то гасло Леніна “Землю селянам” не спрацювала б.
Столипін заклав насильницьку руйнацію сільських общин і тим самим спровокував появу бідності: стала зникати взаємодопомога, спільний розвиток. Столипін зробив ставку на скупого й хитрого селянина, “кулака” та дрібне фермерське господарювання. Це було західне бачення реформи, товарно-капіталістичний “прусський шлях”. Кулаки змушували селян із землею виходити з общин – так легше було потім скупити землю бідняків. Кулаків селяни ненавиділи більше ніж поміщиків: поміщик від роду був таким, а кулак нагло наживався на проблемах сусідів. Відкрита призра до бідних, слабких і непрактичних у Столипіна, який вважав, що від вимирання таких країна нічого не втратить, була головним чинником земельної реформи Столипіна. Не врахувавши особливість формування селянства, важливість общинності, Столипін породив соціальну напругу.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Перерозподіл землі за Ленінським декретом спричинив появу ще більшої кількості дрібних господарств, переважно за рахунок земель поміщиків та сільської буржуазії. Дрібні господарства бідніли - і їх земля переходила до кулаків. Цей процес, окрім наростання нових соціальних протиріч, спричинив погіршення в економіці сільського господарства. Поява НЕПу дала економічний поштовх, але посилила соціальні протиріччя. Поряд із зростанням колективної організації праці (кооперативи, артілі), яка базувалася на общинному укладі, набувало обертів “кулацтво” - це явно було протиріччям до суспільного ладу, який вибудовувався.
Сільськогосподарська кооперація, колективне господарювання мало історичні передумови (общинне господарювання) і давало змогу розвивати продуктивні сили не тільки в селі, але і в містах, де вироблялися сільськогосподарські машини, і тільки колективні господарства мали змогу швидкої механізації виробництва. Колективне господарювання обходило масу перешкод, які існували в мілко товарному виробництві і стали можливим об’єктом для безвідсоткового кредитування. Сільськогосподарська кооперація існує в усьому світі, колективні підприємства - основа світового бізнесу.
Так, для інформації, для прихильників “сильного селянина”, так званого “кулака”, хотілося б акцентувати на тому, що така частка селян складала менше 1%. Тобто тільки 1% жили добре, інші – злидарі. Які шанси попасти в прихильника в число 1%?
Ситуація на селі сьогодні нагадує Столипінщину, ситуацію 100 років тому. Бідні селяни продають свою землю за копійки “кулакам” й іншій буржуазії. А самі вимушені покидати свої села в пошуках роботи.
Зараз кількість власників землі, селян – 7 мільйонів. Кількість так званих фермерів та орендарів землі – 50 тисяч, це 0,7%. Країна, де 0,7% володіють 99,3% сільськогосподарського виробництва є соціально не орієнтованою і не відповідає й приблизно європейським нормам.
З історії стає зрозуміло, що мілке товарне сільськогосподарське виробництво програє значному товарному. Колективні підприємства ефективніші ніж одноосібні. Держава сильна і стабільна при максимальному усуспільненні прибутку.
При початку приватизації землі, розпаюванні Україна отримала всі найкращі можливості для реалізації найзаповітніших мрій земельних реформаторів усіх часів і народів. Селяни стали власниками землі. Селяни стали співвласниками майнових комплексів. Але вподобанці Столипінщини направили все це надбання Українців в угоду 0,7% осіб з деструктивним баченням сільського господарства. Скривлене бачення горе науковців землі як товару, успішності нерегульованого ринку породило бідних селян, бідні села, відсутність тваринництва, пальмову олію в молоці. Одне, що селяни не вмирають з голоду, а виїжджають батраками в сусідні країни й далі.
Розумним запитанням було б “А як бути далі?”. А далі треба виправляти деструктиви в земельних відносинах, які склалися. Яким чином і якими засобами виправляти, буде запропоновано після того, як буде усвідомлена проблеми і наслідки такого стану земельних відносин.
Якщо ми готові, що суспільство знову остаточно поділиться на багатих і злиднів, то треба залишити усе так, як є, зняти мораторій і чекати нових суспільних конфліктів.
До усунення деструктивів в земельних відносинах ні в якому разі не можна знімати заборону на відчуження землі.
Якщо ви не власник землі, і це все вас не стосується, і злидні не ваша доля, то повірте: все починається із землі, основи основ.
Читайте:
Народна земельна реформа Головіна. Головний ворог селянина - орендар
Фермер селянину - вовк
Народна земельна реформа Головіна. Хто може скупити українську землю?
Роман Головин, кандидат наук по государственному управлению
KиевVласть
12 вересня 2018 г. 09:00
Раздел: Територія розуму
Чому варто підтримати проект NAЇ на сайті громадського бюджету Києва
Як має виглядати сучасний Київ? Що в ньому має приваблювати киян та гостей? Чим ми можемо здивувати себе та весь світ? В нас, українціів є цікава та дуже давня історія, є надсучасні технології. Наша команда вирішила це поєднати та створити проект, який розповідає про сторичне минуле мовою майбутнього. Історичні споруди та персонажі за допомогою доповненої реальності “оживуть” та розповідатимуть історію нашої держави. Такий проект є досить коштовним та потребує окремої уваги міста. А ми хочемо спочатку розмістити його саме в Києві. Тому і звернулися до Програми Громадського Бюджету. Саме зараз іде голосування за проекти. Наш проект номер 1113.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
ПРОЕКТ NAЇ (серія 1. Київська Русь)
С давньоруської мови слово NAЇ перекладається як НАШІ. Цей проект про Україну та Українців всіх часів. В ньому мова піде про НАШИХ предків, про НАШИХ сучасників, про НАШІ здобутки та про НАШІ національні сенси, та про НАШЕ майбутнє. Проект NAЇ має 5 складових:
Історичну
Мистецьку
Технологічну
Освітню
Соціальну
МЕТА ПРОЕКТУ
- відтворення втрачених архітектурних об’єктів за допомогою віртуальної реальності;
- збереження історичної спадщини та відтворення історичних фактів сучасною мовою мистецтва та технологій;
- залучення молоді та юнацтва до знайомства з українськими історичними персоналіями;
- знайомство світового загалу з українською історією та персоналіями;
- популяризація української культури, інновацій та здобутків.
- пошук нового підходу до вивчення історії за допомогою новітніх технологій.
УНІКАЛЬНІСТЬ ПРОЕКТУ
Ми вперше за допомогою дипломованих психологів створюємо психологічні портрети історичних осіб та “оживляємо” їх у доповненій реальності.
Ми плануємо вперше в світі створити інтерактивну книгу-альманах про історію України за допомогою технології доповненої реальності (AR).
Ми плануємо відтворити загублені артефакти та архітектурні пам’ятки у технології доповненої реальності (AR).
Ми поєднали науку, мистецтво та технології задля ствердження національної самосвідомості пересічних українців.
СКЛАДОВІ ПРОЕКТУ NAЇ
Історична частина
Пошук різноманітних джерел інформації та їх аналіз.
Відтворення історичної картини та хронології досліджуваної епохи.
Вивчення найбільш впливових історичних постатей, які саме творили історію.
Створення психологічних портретів, на підставі їх поведінки та вчинків.
Мистецька частина
Художник, спираючись на психологічну характеристику кожного персонажа створює живописний портрет. Ми навмисно не стали використовувати існуючі гіпотетичні портрети історичних осіб, щоб уникнути прямих асоціацій. Крім того, художник створює портрети в сучасній манері власного мистецького стилю. Портрети є самостійними мистецькими творами.
За допомогою технології доповненої реальності також будуть відтворені архітектурні об’єкти давнього Києва. Значні історичні споруди можна буде подивитись на місцях їх давнього існування.
Технології
За допомогою сучасної технології доповненої реальності (AR), всі персонажі будуть анімовані та озвучені. Кожен з них буде розповідати свою історію, свої здобутки та свої цілі.
Як це працює?
Крок 1. Завантажити на смартфон або планшет мобільний додаток NAЇ. (додаток буде доступний українською та англійською мовами у GooglePlay або AppStore. Завантажити його можно буде безкоштовно будь -де у світі).
Крок 2. Навести камеру телефона або планшета на друковане зображення персонажа проекту NAЇ.
Крок 3. Прослухати історію, розказану самим персонажем.
Освітня частина
Вся інформація, яка подана у проекті є історично достовірною. Знайомство з нею широкого загалу допоможе у освіті молоді, дітей та іноземців, яким цікава українськи культура та історія. По завершенню роботи, планується видання подарункової книги-альманаху, яка складатиметься із інтерактивних портретів, анімованих мап та схем, та відтворених у технології доповненої реальності (AR) артефактів та архітектури у 3D.
Соціальна частина
Ми хочемо показати сучасним українцям, що їх предки втілювали свої мрії та цілі, незважаючи на обставини, в яких вони знаходились. Вони протидіяли перепонам та досягали своєї мети. Ми хочемо розказати сучасникам забуті або загублені історичні факти. Ми намагаємось змінити ставлення до власної історії, як до нудної академічної науки, а подати її сучасно, естетично та креативно. Ми хочемо надихнути українців до самосвідомості та до творіння власної долі. Ми хочемо познайомити весь світ з нашими видатними пращурами, якими ми пишаємось, та нащадками яких ми є.
ЕТАПИ ПРОЕКТУ
Проект NAЇ складається з кількох серій. Портрети видатних діячів:
1 серія - доба становлення Київської Русі (9-11 сторіччя)
2 серія - доба роздроблення (12 – 16 сторіччя)
3 серія – доба козацтва (16 – 18 сторіччя)
4 серія - доба боротьби за незалежність (18 – 20 сторіччя)
5 серія – доба сучасності (20-21 сторіччя)
Окремою гілкою проекту проходить відновлення історичної архітектури.
РЕАЛІЗАЦІЯ
По результатам нашого історичного дослідження, по кожному періоду, ми розглядаємо всі факти за допомогою критичного аналізу та відтворюємо картину того, що відбувалося. Ми виділяємо найбільш впливових історичних осіб, які змінювали хід історії, або робили видатні вчинки. Потім, за участю психологів, ми створюємо психологічний портрет цієї людини. На його підставі, наш художник пише живописні портрети. А потім кожен портрет обробляється та анімується комп'ютерними програмами. За допомогою технології Доповненої Реальності портрети зможуть “ожити” - рухатись та розмовляти, особисто розповідаючи свою історію. Такий спосіб комунікації з персонажем є дуже цікавим та емоційним. Насамперед для молоді. Таким чином ми хочемо змінити відношення до історичної науки та зробити її більш привабливою для нових поколінь.
ХТО МИ Є
Ми - громадська організація “Візіонери”. В нашій команді працюють історики, психологи, маркетологи, IT-спеціалісти, аналітики, художники та філософи. Ми - українці.
ПОДАЛЬШІ ЗАВДАННЯ
Ми плануємо лекції по знайдених та оброблених матеріалах. Також створювати екскурсійні програми по історичних місцях України. Проведення мистецьких заходів з ціллю популяризації проекту. Проведення презентацій проекту в різних містах України та за кордоном. Дослідження наступних історичних періодів до сьогодення.
КОНТАКТИ
Фейсбук
Сайт
Сторінка для голосування
Ольга Радіонова, ГО “Візіонери”
KиевVласть
25 серпня 2018 г. 10:00
Раздел: Тексти
Три кити мікрорайону Совки
Київ – механізм, що складається з десятків деталей. Одна відповідає за відпочинок, друга – за роботу всього механізму, третя – за спокійний сон. Я про мікрорайони Києва, про такі рідні для всіх слова, як Шулявка, Голосієво, Академмістечко, Оболонь, Троєщина, Поділ, Дарниця. Нашою школою був район, а вчителькою – вулиця.
Так само коріння поєднує мене з мікрорайоном Совки, який знаходиться між Деміївкою, Голосієво та Жулянами (від школи до аеропорту - 15 хвилин).
Матеріал створено в рамках Проекту Юн-Пресс-KV”
Мікрорайон Совки є своєрідною мальовничою оазою посеред Солом’янського району, вирізняючись рідкісним каскадом ставків та мальовничими пагорбами. Давно забулися старі селища навколо Києва, але досі процвітають Совки, поселення з “пташиною” назвою.
В Совках всі один одного знають, дружать родинами. Є такі родини, які онуків приводять вчитися до своєї першої вчительки. Це і робить народ згуртованим. Совки – це райська місцина посеред бурхливого Києва, тут немає багатоповерхівок, шумних трас, серйозного криміналу. Але все ж Совки – окремий світ зі своїми традиціями, людьми.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
З історії мікрорайону
Люди обживали цю територію з часів палеоліту (давньокам’яного віку близько 40-10 тис.р. тому). Місця стоянок первісної людини, яка полювала на мамонтів, носорогів, виявлені в районі селища Совки. Це підтверджує велика кістка печерного ведмедя, знайдена учнями школи № 121. Згодом артефакт було передано до Національного музею історії Києва.
Перша друкована згадка про село Совки - юридичний акт від 1618 року - “спор за владение земельніми угодьями с. Совки Киевского воєводства между Киевским архиепископом Руцким Ю.М. и Киевским монастирём”. У період 1628―1891 років значна частина “земельних угодий” с. Совки та навколишніх сіл ― Деміївка, Мишоловка, Пирогів, Лісники, Красний Трактир, села п'ятьох Борщагівок та інші належали Києво-Печерській Лаврі. Хоча Совки згадуються ще раніше в 2-й половині XIV століття як заміський двір київського князя Володимира Ольгердовича. Під назвою Сувки (Сувка) згадані як володіння домініканського монастиря, що 1612 року було продано шляхтичу Ярошу Покаловичу. У 1618 році придбані Києво-Печерською Лаврою, а в 1656 році — Софіївським монастирем. 21 травня 1718 року російський цар Петро І “жалуваною грамотою” подарував селище Совки гетьману Івану Скоропадському (Переяславський полк). В архівах Софіївського собору знаходимо дані про те, що в середині XIX століття “Совская дача с прудом, водяною мельницей и пахотной землей в количестве 280 десятин принадлежала Митрополичьему дому”.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Зі згадок одного зі старожилів відомо, що старожилами селища Совки були сім'ї на прізвища: Воробій, Ворони, Савицький, Левищенкою. Пізніше поселилися поселилися люди на прізвища: Кравченко, Буркацькі, Оландоренко, Редько, Когденко, Кучменко, Давиденко.
За своїм соціальним походженням це були переважно козаки. Але існувало ще декілька версій стосовно перших переселенців. На території садиб Редька Феодосія та Ворони Федота було знайдено сліди землянок в ярах. Можливо, то були сліди втікачів від панської неволі, чи то козаки, чи то грабіжники, оскільки шлях, що вів із Києва до Канева був добрим місцем для таких переховувань людей.
Старожил Совок Михайло Терентійович Левищенко писав вірші про рідний край, з яких можна дізнатися як жили Совки 100 років тому. Михайло Левіщенко працював художником-декоратором, розписував Центральний вокзал. Він пише:
Село було як і село
От тільки церкви не було
А церква та була в Жулянах
За півверсти хата від хати
З сусідом, якщо розмовляти,
То треба добре покричати,
Широкий двір, в дворі повітка
Стояла, як відцвіла квітка,
Хліви збудовані сяк-так,
Куди не глянь, гній та кізяк
Тини, канави, загороди і буряки коло дороги.
Грязюка, пилюка, сміття
Таке колись було життя…
Мешканці села Совки жили громадою. На сільських зборах обирали старосту, шляхом голосування перерозподіляли землю, спільно вирішували всі інші питання. Про Совки кінця XIX століття можна знайшли згадки і у “Словнику географічному Королівства Польського та інших земель слов'янських”: “Совки … повіту Київського, Білгородської волості, парафії православної Жулян, за 5 верст від Києва, має 272 мешканці… Невелика цегельня. Став, із млином, що на ньому знаходиться, належить київським митрополитам” . В період 1829-1914 років селище Совки було приписане до церкви села Жуляни, в клірових книгах якого є дані про жителів селища, число дворів, кількість населення.
У роки революції 1905-1907 рр. у Совках було зруйновано будинок управителя та прикажчика Воскобійного заводу, що належав Софіївському монастирю. На 1910 р. в Совках було 2 крамниці. Розвивався шевський промисел, столярний, відхожий, сіяли жито, пшеницю, садили картоплю, город, тримали корів, кіз , свиней. Залишки продукції продавали на Володимирському ринку. Робітники працювали на залізниці, пивзаводі, цукровому заводі Бродського (нині кондитерська “Рошен”). З 1918- 1920 рр. у Києві часто змінювалася влада: Центральна рада, потім більшовики, німці, Петлюра, більшовики, білополяки, більшовики, денікінці і знову більшовики. У 1920 р. радянськими органами влади були створені сільрада та комітет незалежних селян, товариства “Просвіта” й “Лікнеп”. Всіх неписьменних віком до 40 років в адміністративному порядку змушували вчитися. В громадському житті села велику роль відігравала “Просвіта” , яка створила два гуртки: драматичний та музичний, кожної неділі організовувалися танці, концерти, диспути тощо. Але через 2 роки “Просвіту” закрили й центром культурного життя стала школа. З 1923 року Совки увійшли до Києва, але згодом відійшли до Київської приміської смуги й лише 1933 року село було остаточно підпорядковане місту.
У 1932–1933 роках майже 90% населення селища складали робітники, тому Совки майже не постраждали від голоду. Річку Совку було перекрито дамбою для того, щоб розводити рибу, а ставки використовували для заготовки льоду. Біля води було збудовано завод, а з часом - будівлі радгоспу “Совки” і овочебази, які забезпечували Київ овочами. У тридцятих роках в селищі було відкрито вантажний трамвайний парк, який після війни став пасажирським. Перші забруднення річки відбулися після побудови заводу “Червоний резинщик”, який скидав у ставки забруднювальні матеріали. Ставки ще років 30 тому активно використовувалися радгоспом “Совки” для вирощування риби. Тепер, коли господарство занепало, їх уже не зариблюють, а останніх 20 років — практично і не очищують. Як наслідок — ставки “нижнього каскаду” практично припинили своє існування — замулилися і поросли очеретом, рівень води мінімальний. Ставки в урочищі Пронівщина - у більш-менш нормальному стані, вживаються заходи з їхнього очищення і створення рекреаційної зони. На жаль, верхів'я річки Совки біля масиву Кадетський гай постійно забруднюються через зливання нечистот та звалища будівельного і побутового сміття.
Школа
Зі шкільного архіву я дізналась, що совська церковно-приходська школа заснована в період з 1895 року по 1900 рік . Знаходилась вона в центрі села поряд з сільським цвинтарем. У 1910 році там у двох класах навчалося 38 дітей. У 1920 році школу перевели в 2 будинки на території воскового заводу, а в 1936 році серед зеленої тиші каштанів, з’явилася велична триповерхова споруда ― середня загальноосвітня школа №121 м. Києва.
Історія селища Совки тісно пов'язана з ім'ям художника-авангардиста Костянтина Володимировича Піскорського, який був першим учителем у совській школі, відкритій у 1920 році. Особливістю творчості художника було філософське осмислення життя та місця Людини на Землі. Художник завжди підкреслював свою приналежність до українського народу, його культури . Костянтин Піскорський народився 6 травня 1892 року у Києві в сім'ї відомого вченого-історика, професора кількох вищих навчальних закладів Володимира Піскорського. Костянтин Піскорський закінчив юридичний факультет Київського університету, але зайнятись юридичною практикою йому не вдалося. Почалася Перша світова війна. Медична комісія визначила його непридатним до військової служби, і він працював санітаром в російській армії, засуджував братовбивчу війну, насильство. Восени 1917 року Костянтин Піскорський демобілізувався і повернувся до Києва. Пише пейзажі України, ілюструє твори Шевченка. По суті, малювати він ніде не вчився, але жити без цього не міг. В 1919 році він вступає до Української Академії мистецтв.
Рятуючи трьох дітей від голоду, Костянтин Володимирович разом з дружиною працюють вчителями в селищі Совки. Викладаючи арифметику, читання і письмо дітям, він читав лекції з мистецтва, всесвітньої літератури їхнім батькам, відкрив театр і організував товариство “Просвіта” ім. Т.Шевченка. Діти в школі влаштовували ялинки, декламували вірші. Основними вимогами оцінювання знань учнів була глибина розуміння, швидкість, дикція читання. Для театру Костянтин Володимирович писав п’єси, наприклад, “Минуле” на 4 дії, організував драматичну художню студію, яку місцеві жителі охоче відвідували. Згодом організував вечірні курси для селян. Під керівництвом Піскорського селяни видавали рукописний журнал “Вісник”. Працювати доводилося в найтяжчих умовах: холодно, голодно. З Совок летіли прохання надіслати олівці, папір, гас. У березні 1922 року Костянтин Піскорський помер від висипного тифу.
У період німецько-фашистської окупації під час Великої Вітчизняної війни школа не працювала. Заняття почалися з вересня 1944 року.
Сьогодні школа відіграє важливу роль у вихованні дітей, громадському житті мікрорайону. Школа є духовним і культурним центром, навколо якого зосереджуються всі заходи, які відбуваються в мікрорайоні. Всі урочисті події, всі шкільні свята проходять біля пам’ятника загиблим воїнам-землякам разом з усіма жителями мікрорайону.
Церква
Духовним центром Совок є автокефальна православна церква пресвятої Богородиці. Спочатку на цьому місці за часів Гетьманщини було збудовано церкву Різдва Пресвятої Богородиці у 1918 році коштом парафії села з будівельних матеріалів, проданих цій парафії Голосіївським скитом після розборки тамтешнього дерев'яного храму. Голосіївський скит за допомогою голосіївської теслярської артілі збудував нову церкву, яку було освячено на початку 20-х років. Після початого ще Хрущовим “другого штурму небес” у 1966 році за три дні до храмового свята Різдва пресвятої Богородиці, після ремонту, який зробила громада, церква згоріла. Совчани кажуть, що її було підпалено за вказівкою влади. Відбудували її аж 1997 році. Настоятель храму отець Валерій Копійка каже: “Церква—духовне осердя. Коли церкву руйнують, це відбивається на всьому регіоні. Коли храм горить або руйнується, це з давніх часів вважається страшною білю і Божою карою для всіх..
50-річний отець Валерій уже 22 роки служить Богу. Він із сім’єю мешкає в Совках, у будинку, який йому допоміг придбати його друг Євген Сверстюк. Українські дисиденти є активними прихожанами цього храму, серед них Василь Огієнко, Микола Вінграновський з дружиною, сестра Василя Стуса Марія. Церква займається благодійністю. Священик отець Максим є капеланом, часто їздить на Схід України, отець Валерій також уже 12 років є капеланом об'єднання “Віра і світло”, міжконфесійного руху для допомоги дітям з особливими потребами.
Пам'ятник
Під час оборони Києва в 1941 році через Совки проходила лінія фронту. Совська балка використовувалася для закритого розміщення війська та артилерії. 97 совчан не повернулося з війни. 9 травня1970 року відбулося урочисте відкриття пам’ятника загиблим мешканцям селища Совки. На виготовлення та встановлення пам’ятника жителі Совок зібрали 1000 карбованців. Біля підніжжя пам'ятника на кургані встановлено 6 гранітних плит з іменами загиблих воїнів-мешканців селища Совки. На постаменті надпис: “Вічна слава воїнам, які загинули за свободу і незалежність нашої Вітчизни в 1941- 1945 роках”. Школа робить багато для того, щоб майбутні покоління знали подвиги своїх прадідусів, щоб ніколи не забували тих, хто звільнив народи від фашистської чуми, хто врятував цивілізацію і приніс довгожданий мир. Пам'ятник – це символ великої шани до загиблих, поваги до живих. Це місце радощі і печалі. Всі найбільші свята, пам’ятні дати, які відзначає школа проходять біля пам’ятника. Це героїчний символ боротьби українського народу з ворогом.
Над Совками злітають звично
Гойднувши небо у ставках,
Пернаті жителі столичні
З гортанним вигуком: “крах-крах”.
Ой, крижі, вирій ось настане
Прийде зима — не буде краху…
Лиш пам'ятайте, ви – кияни,
А на Канарах - просто птахи…
Так писав про свій край совчанин Володимир Бондаренко, старенький дідусь, який попри все продовжує писати про те, що йому подобається, і шукати шляхи, щоб видавати свої книжки.
Можна зробити висновок, що Совки тримаються на трьох китах: церква, пам'ятник і школа. Вони знаходяться на одній вулиці в декількох метрах один від одного. Саме їх можна вважати символами мікрорайону. І якби Совки мали свій герб, то там би зобразили церкву, пам'ятник і школу.
Матеріал створено в рамках Проекту Юн-Пресс-KV”
KиевVласть
14 серпня 2018 г. 10:00
Раздел: Стиль
Гід по 13 рестораціях Одеси, частина перша (фото, відео, меню, ціни)
Відомий київський фуд-блогер Інна Гордієнко вигулює читачів КиевVласти по найсмачнішим закладам Одеси.
Сподіваюсь, мій минулий джазово-гастрономічний тур львівськими рестораціями прийшовся вам до смаку і став корисним гідом по столиці Галичини. Цього разу - Одеський міжнародний кінофестиваль, і я вирішила не псувати традицію - і зробила для вас гід по найсмачнішим закладам Південної Пальміри.
Читайте та смакуйте: Гід рестораціями Львова, частина перша (фото, відео, адреси)
В цей візит я відкрила Одесу, як скупчення надзвичайних та різноманітних гастрономічних місць! Думаю, що навіть Київ може позаздрити і взяти приклад з одеських ресторацій - тут відмінний сервіс, прийнятні ціни, смачна та дуже різноманітна кухня, цікава атмосфера, вишукані інтер’єри та дизайн.
Ну що, розпочнемо тур по 13 рестораціям Одеси.
“NudelMan Odessa”, вул. Єврейська, 47
Ізраїльський стріт-фуд, музичне оформлення - 80-90 роки, акцент на веганській їжі та дуже демократичні ціни.
Бути в Одесі і не спробувати єврейську кухню - це фатальна помилка. Тому я розпочала своє знайомство з гастрономічною Одесою саме з такого закладу.
NudelMan спочатку позиціонував себе як локшина-бар. Але власники обіграли цю назву - і тепер це ресторан співзвучний з відомим єврейським прізвищем “Нудельман”. А згодом з’ясувалося, що саме тут були майстерні Нудельмана.
В основі ресторану - проста їжа за дуже прийнятними, навіть дешевими цінами. Це не зовсім єврейська кухня: більшість продуктів, що використовуються тут, є автентичними для середземноморської та близькосхідної кухонь.
Чим нас частували:
фалафель: хумус, фалафель, табуле салат, соус амба, тхіна, свіжі та мариновані овочі (99 гривень);
єрусалимська суміш: хумус, хариса, куряча печінка, серце, шлуночки, сочевиця, зелений перець гриль, овочі (110 гривень);
рибні фрикадельки фрі: хумус, зелена тхіна, дзадзикі, солоні лимони, овочі (120 гривень).
Ці основні страви можна замовити в піті, в тарілці і в лаваші. Відповідно до цього міняється ціна. Найдешевша - в піті, в тарілці і лаваші - однакова.
Ще раджу в піті “Томлену щоку” (105 гривень) і рублений стейк - 99 (гривень).
Також ми їли страви з розділу меню “Мезе, Мізнони, Салати”:
кольорова капуста з лабане і тхіною (55 гривень);
салат із помідор мікадо (85 гривень);
перець-гриль з с хугом (30 гривень).
А ще тут неймовірно смачний “Наполеон” з кремом з халви (55 гривень) та сезонний компот з кавуна (25 гривень).
Відвідувати цей заклад в Одесі - обов`язково!
“Бенедикт”, вул. Садова, 19
Цілодобові сніданки різних країн світу, веганськи сніданки, 12 видів круасанів власного приготування.
В Одесі неможливо лягати спати вчасно, та й не потрібно: нічні романтичні прогулянки, посиденьки в коктейльних барах, дискотеки до ранку. І “Бенедикт”, де сніданки подають 24 години на добу.
Тут на вас чекають вівсянка, манка, млинці, сирники, деруни, зрази, різні варіанти яєшні, омлетів, сосиски, сендвічі. Якщо опівдні, щойно прокинувшись, ви же готові до котлет, тут є “Сніданки м`ясоїда” зі стейкми та біфштексами.
Також можна взяти:
швейцарський сніданок з медальйонами з телятини (305 гривень);
класичну шакшуку з фрикадельками (129 гривень) або з беконом (139 гривень);
нью-йоркський - бейгл з телятиною та курячим філе (189 гривень);
скандинавський з котлетою із сьомги та креветок (179 гривень).
Якщо хочете більш класичний сніданок, я рекомендую:
азербайджанський кюкю - омлет з зеленню, фетою та томатами чері (109 гривень);
флорентійський - запечене яйце із шпинатом у вершковому соусі і тертим пармезаном, яке подається з круасаном або тостами (89 гривень);
іспанський - два яйця на подушці із солодкого перцю, баклажанів та томатів чері, подаються з картоплею ом фрайз (169 гривень);
французький “Бенедикт” - слайси сьомги з припущеним шпинатом, яйцем пашот на бріоші під голландським соусом (119 гривень) або з беконом (99 гривень), або з червоним кав’яром (139 гривень).
Веганам тут теж є чим поснідати:
салат “Табуле” (99 гривень);
крем-суп з сочевиці (89 гривень);
овочі WOG (89 гривень).
Я тут поласувала сирниками з курагою (4шт за 109 гривень) та “Українським сніданком” (чотири зрази з курячим філе і сметанковим соусом за 95 гривень).
Ситно, дуже смачно і по домашньому!
“Рыба”, Фонтанська дорога, 155
Страви з морепродуктів та риби, панорама з видом на море та жива музика кожного вечора.
Праворуч та ліворуч від закладу розташовані найліпші пляжі Одеси: Пляжник, Куба, Рів`єра. Тут пропонують безліч видів будь-якої риби у будь-якому вигляді. Можна замовити різноманітні морепродукти, починаючи від устриць (49 гривень за чорноморську устрицю), мідій та рапанів - і закінчуючи раками, равликами та лобстерами (1298 гривень за лобстера).
Є окреме креветочне меню - в різних соусах по 260 гривень за 250 грамів. І, звичайно, величезний вибір ролів, сашимі і гунканів. Ціна на роли від 138-198 гривень за 8 шт.
Також в меню:
строганина із судака (132 гривні);
тар-тар з підкопченоі бєлуги (189 гривень);
лазанья з лососем та судаком (179 гривень);
царська юшка з осетра (167 гривень);
салат з чорноморських рапанів (164 гривні);
спагеті з мідіями (77 гривень);
раки в таджині (264 гривен);
котлетки з краба з пюре із зеленого горошка (256 гривень).
Я вагалась між дорадо, сібасом (ціла риба 246 гривень) та стерлядью (284 гривень). Вибрала стерлядь з запеченими овочами - і вона чудово смакувала під совіньйон блан з Нової Зеландії (100 мл - 100 гривень).
Порівняно з рибними ресторанами в центрі Одеси - тут прийнятні ціни!
Кафе-бар “Молодость”, вул. Грецька, 19
Популярні страви радянських часів, демократичні ціни, вечірки знайомств, акустичні концерти.
“Розовые лосины - боже мой, какие были моды:
Группа Эйс оф бейз, девяностые годы.
В каждом ларьке “Абсолют” и сигареты поштучно.
Четвертый час обтираем подъезд - нифига не скучно”.
Це шматок з газети, яку вам принесуть почитати в якості паперової серветки під їжу.
Перше, що вражає в меню - назви та ціни. Наприклад, обіднє меню:
“Татковий обід”: свиняча відбивна з молодою картоплею та соліннями (94 гривні);
“Матусин обід”: курячі котлетки з картопляним пюре та салатом з капусти (89 гривень);
“Обід тітки Соні”: рибні котлетки з рисом та овочевим салатом (94 гривні);
“Обід дядьки Гіві”: шашлик з курки з картоплею та овочевим салатом (92 гривні).
Також в меню є: мамин борщ, курячий бульйон та окрошка (все - по 39 гривень).
Основне меню розділено на рубрики:
“Краще з дитинства: варто взяти пельмені на всю стипендію (89 гривень), бефстоганов з грибами (97 гривень) та млинці з творогом (69 гривень);
“Випити та закусити”: ми спробували тюльку фрі (79 гривень) та олів’є (72 гривні);
“Ситно поїсти”: тут нас привабили вареники “Від тьоті Валі” з картоплею (69 гривень) та “Котлета Пожарського з маминим пюре” (99 гривень);
“Картопля: пропонується сім видів картоплі, особливо вражає “Пательня картоплі” - як в гуртожитку, з цибулею або часником (46 грн гривень).
Ми потрапили до ресторації в обідній час. Тому я спробувала “Матусин обід” та окрошку, яку тут подають в “радянській” пляшці з під кефіру.
Отримала масу задоволення - від їжі, атмосфери, спогадів своєї молодості, коли найсмачніша їжа дійсно готувалася і споживалася в гуртожитку, коли банка кабачкової ікри намащувалась на батон, а під неї ящиками пилося жигулівське пиво. “Такая, блин, вечная Молодость”, - так співає мій улюблений Чиж і Ко.
Обід був дійсно, як у мами в дитинстві!
“Zelda Bar”, вул. Ланжеронівська, 26
Перший абсент бар в Україні, богемне місце в стилістиці 20-30 років, жива музика.
Гастрономічний тур Одесою буде неповноцінним, якщо ви не відвідаєте нічні клуби в Аркадії та коктейльні бари в центрі міста. Але саме в Zelda Bar ви спрбуєте 24 види абсенту.
Цінова політика на абсент - від 100 до 270 гривень за порцію. І кожного дня в “зелені години” з 19:00 до 21:00 на весь абсент діє знижка 50%.
Його тут подають в один з найпопулярніших способів La louche (франц.: мильний, мутний, такий що світиться) - абсент насичений ефірними маслами і, коли в нього потрапляє вода, він мутніє та починає світитись.
Я замовляла австрійський абсент “Мата Харі” (унція - 125 гривень) - абсент без анісу. Тому готували його нам з використанням цукру, який підсилює смак та пом’якшує сам абсент.
Інтер’єр закладу виконаний в стилістиці 20-30 років Америки. Бо Зельда, на честь якої названо бар, була музою та дружиною відомого на весь світ письменника Френсіса Скотта Фіцджеральда. Ця парочка вела богемне та світське життя, а кожна їхня поява в нічному барі ставала реальним шоу.
В “Zelda” влаштовують вечірки - і по п`ятницях та суботах тут нема де яблуку впасти!
“Decolette” (ДеКольте), вул. Грецька, 12
Винний бар, місце для зустрічі місцевої богемної молоді, живий вокал, смачна їжа.
Іноді хочеться спробувати всі вина в одному місті - італійські, іспанські, чілійські, місцеві. Якщо таке бажання накрило вас - вам в “ДеКольте”, чудовий заклад в центрі міста напроти Одеської філармонії.
З білих вин раджу:
іспанське з квітковим смаком Moscato Cappo (75 гривень за келих, 370 гривень за пляшку);
португальське Escapada, Casa Santos lima (80 гривень за келих, 440 гривень за пляшку).
З червоних вин варто взяти французьке Baron D’Arignac, Temprinillio (70 гривень за келих, 360 гривень за пляшку), з ігристих - Pino Grigio Brut (420 гривень за пляшку).
Незважаючи на те, що заклад позиціонується як винний бар, тут дуже смачна їжа. Раджу взяти мідії - вони найкращі з тих, що я пробувала в інших місцях Одеси, і найдешевші. Наприклад, мідії у винному та вершковому соусі за 1 кг коштують, відповідно, 160 та 195 гривень.
Також візьміть:
брускети з печінкою тріски (1 шт - 45 гривень);
форшмак (порція - 75 гривень);
антіпасті, до якої входять баклажани, цукіні, перець, артишоки, вялені томати (105 гривень).
В якості основної страви рекомендую:
тар-тар з яловичини з пармезаном та печеною картоплею (165 гривень);
томлену яловичину з відвареною картоплею (135 гривень).
Тут збирається богемна молодь, завжди людно, голосно, а коли звучить вокал, то заповнюється навіть тротуар на вулиці. Тому столик замовляйте заздалегідь!
Читайте та смакуйте: Гід рестораціями Львова, частина друга (фото, відео)Фото автораKиевVласть
27 липня 2018 г. 16:00
Раздел: Територія розуму
Мене звуть країна “У”. І я алкоголік
Відомо, що головним кроком для успішного лікування від надмірного регулярного вживання алкоголю є усвідомлення хворим того факту, що він справді хворий. Це єдина запорука успішності застосування подальшої терапії і одужання.
Найбільша складність для алкоголіка визнати свою хворобу перед самим собою - це страх втратити ту удавану і відносно комфортну реальність в якій він існував тривалий час і страх опинитися у реальності справжній, існування в якій вимагає зусиль і відповідальності.
Той хто не здатен справлятися з реальними викликами та панічно боїться відповідальності неодмінно потрапляє під вплив тих хто цього не боїться, з усіма негативними наслідками для себе.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Один із принципів демократії - делегування повноважень. Так влаштована ця найгірша система правління, кращу за яку, з часів Черчілля, ще досі не придумали. На жаль, на традиційні вітчизняні політичні еліти, яких винесло на політичний олімп ще у 90-ті, українці разом з повноваженнями переклали і відповідальність за самих себе.
Це відкрило прямий шлях до приватизації та розподілу всіх, в тому числі і людських, ресурсів країни між потужними фінансово-промисловими групами (ФПГ), які наразі контролюють близько 80% економіки країни. Так сформувалося те, що часто називають “системою” - контроль, розподіл і використання ресурсів країни на користь ФПГ через підконтрольний державно-політичний апарат.
Алкоголік живе в короткочасній перспективі де майбутнього не існує. У нього немає планів, цілей, мети, мрій. Свідомість повністю підкорена єдиному бажанню яке трансформувалося в основний інстинкт - випити зараз.
Минає 27 рік, коли жодна політична сила що у владі, що у опозиції ( у нашій політичній реальності це однакові частини “системи” і коли вони міняються місцями вона не страждає або швидко відновлюється, два Майдани - найкращий цьому доказ) не змогла запропонувати країні жодної стратегії, жодного плану дій, жодної концепції розвитку з чіткою метою, чітким, зрозумілим, поетапним планом.
27 років країна живе одним днем. 27 років “система” пояснює відтермінування кращого майбутнього чим завгодно - тільки не самим фактом свого існування. 27 років “система” через державний апарат показово бореться з негативними наслідками причиною яких є сама. 27 років “система” латає дірки, а не усуває причини їх виникнення. 27 років “система” діє, як досвідчений “чорний ріелтор” - щедро підливає суспільству у чарку соціально-популістський алкоголь чим створює збочену реальність і підтримує удавану надію на краще майбутнє колись.
Після Другої світової війни стан економіки всієї Європи був настільки катастрофічний, що негативно впливав на всю світову економіку. Успішно відбудувалися після війни ті країни, які в своїй економічній політиці зробили ставку не на державний апарат, а на створення умов для вільної реалізації підприємницької ініціативи, на створення соціального ринкового господарства, на забезпечення вільної конкуренції, на віддання переваги ринковим, а не командно-адміністративним економічним механізмам, на заборону втручання у діяльність окремих підприємств, на обмеження впливу монополій.
Загалом держава в цих країнах стала осторонь економічних процесів, лише проклала рейки по яких самостійно рушив підприємницький локомотив. Роль держави звелася до підтримання якості колії у належному стані. Не складно уявити, як би виглядала зараз, приміром, Німеччина, якби свого часу Людвіг Ерхард особисто організовував би відправку баржі з кавунами у Франкфурт, а не впроваджував би в країні економічний неолібералізм.
Згодом тим же шляхом пішли країни Східної Європи - після краху соцтабору. І правильність обраного шляху вже демонструють власними успіхами.
Читайте: Дві економіки або присмак стабільного падіння у прірву
Нам треба визнати, що наша країна хвора на тривалий соціально-популістський алкоголізм, який довів нас до стану деградації. Зубожіння, корупція, олігархат, постійно дірявий бюджет, зруйнована інфраструктура, найнижчий рівень життя серед європейських країн - це наслідок цієї хвороби.
За час, який для нас вже безповоротно втрачено, наші західні сусіди, стартові можливості яких були набагато гірші, пішли іншим, здоровим шляхом, зайшли далеко вперед - і давно забули, що колись переживали щось подібне.
Країна потребує тверезості і нової економічної політики. Політики, де будь-якій підприємницькій ініціативі буде надано максимальне сприяння, прибрано адміністративні бар’єри, впроваджено ринкові механізми.
Підприємці, а не державний чиновницький апарат створюють економічну міць та соціальну спроможність країни, створюють робочі місця, забезпечують державні соціальні видатки, забезпечують зниження рівня бідності, забезпечують податкові надходження до бюджету, сприяють створенню середнього класу.
Тривала хвороба давно перевернула країну з ніг на голову. Змінити свідомість співгромадян, яким роками доводили, що в їх злиднях винні підприємці, що не платять податки, а не збочений державний апарат який їх грабує - важко.
Дуже складно зруйнувати багаторічні корупційні спайки, примусити державні інституції працювати в інтересах суспільства, забезпечити верховенство права, провести необхідні країні інституційні та нормативно-правові реформи, подолати шалений спротив тих хто десятиліттями на цій хворобі наживався, загалом створити всі необхідні умови для вільної реалізації підприємницької ініціативи і дати поштовх для розвитку країни.
Але це - не неможливо. Це не складніше, ніж бути підприємцем у цій країні.
Перш за все, треба зрозуміти, що ці питання вже неможливо вирішити, апелюючи до існуючої “системи” чи її державно-політичної верхівки. Бо будь-яке якісне зрушення - це пряма загроза її існуванню.
Одужання країни цілком знаходиться у політичній площині і можливе лише політичним шляхом. Шляхом зміни політичних еліт на такі, які об’єднані не спільними фінансово-економічними інтересами, а поділяють принципи ліберальної економічної ідеології.
Ліберальна ідеологія за 27 років ще жодного разу не потрапляла у вищу політичну лігу. Час ліберальної антиалкогольної терапії настав.
Читайте: Торгівля індульгенціями: державна політика промислової та техногенної безпеки на ринку автомобільного палива
Михайло Скляр, голова ГО "Асоціація громадського захисту підприємців"KиевVласть
20 липня 2018 г. 14:00
Раздел: Тексти
Алла Шлапак: “Громадам треба дати владу та повноваження”
Підвищення ціни на проїзд в комунальному транспорті стало черговим приводом, аби кияни вголос почали обговорювати інші проблеми міського господарства. Комусь болить благоустрій, комусь - вивіз сміття, а хтось не може зрозуміти політичної кон'юнктури, в якій живе Віталій Кличко та його команда. Про ігри столичної влади з Генпланом та бюджетом, комунальну інфраструктуру, метро на Троєщину, а також про плани і політичні амбіції в інтерв'ю виданню КиевVласть розповіла депутат Київради, лідер партії "Соціальна Справедливість" Алла Шлапак.
KV: Який ваш “діагноз” підвищенню тарифів на проїзд?
Алла Шлапак: Це безпрецедентне рішення. Жодна влада не дозволяла собі таких різких і популістських кроків. Це підвищення тарифів на проїзд — найбільше.
Чому саме в два рази - ніхто не знає. Ширяться чутки, що з цих коштів необхідно 1,8 млрд на закупівлю нових вагонів метро. Але ці кошти вже виділені з бюджету міста Києва і проголосовані бюджетною комісією. Тобто, вони не мають жодного стосунку до підвищення тарифу.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Крім того, ми бачили роботу прес-служби, хто тільки не погоджував це підвищення, залишилось тільки послу Сполучених Штатів зробити заяву, що Дональд Трамп погодив підвищення проїзду в Києві. І, звісно, у киян запитати.
KV: Чи справді завдяки новим тарифам робітникам транспортних комунальних підприємств можуть підвищити зарплату?
Алла Шлапак: Я вважаю, що відбулась спекуляція правами робітників “Київпастрансу” і “Київметрополітену”. Я, як депутат, в очікуванні - чи дійсно їм підвищать заробітну плату. Враховуючи слова Віталія Кличко про те, що транспортна галузь залишиться дотаційною, гадаю, не відбудеться ані розвитку, ані оновлення транспорту, тощо.
KV: Можливо метро на Троєщину за ці кошти побудують?
Алла Шлапак: Яскравим прикладом залучення інвестицій могла б бути саме транспортна галузь. Вже давно можна було б вирішити проблему із будівництвом метро на Троєщину. Є проект, де від метро Лісової до Чернігівської по землі передбачено метро до Троєщини. Це питання можна було б закрити і не спекулювати ним. Але, мабуть, вигідніше спекулювати.
Крім того, я вважаю повністю корупційною ініціативу будівництва метро на Виноградар. Там живе 200 тис. людей, а на Троєщині - більше півмільйона.
KV: Коли підвищували тариф у минулому році, чи обіцяли найближчим часом до цього питання не повертатись?
Алла Шлапак: З депутатами такі питання не узгоджують. Але коли проїзд піднімали на 1 гривню, було сказано, що тариф має бути вищим. І назвали орієнтовну суму: 7-8 гривень. Однак ніхто не зміг обгрунтувати і пояснити, чому.
Українські чиновники звикли вимірювати середню температуру по лікарні. Тому так і вирішили: метро має коштувати 8 гривень і трамвай має коштувати 8 гривень. Хоча перше їде під землею, а інший - над нею і не потребує такого обслуговування. Навіть за радянських часів не було однієї ціни на комунальному транспорті. Там були економічні розрахунки.
KV: Чи мають різнитись тарифи для киян та гостей столиці?
Алла Шлапак: Я багато разів піднімала це питання на бюджетній комісії - чому кияни та не кияни мають сплачувати одну ціну? Якщо ми говоримо про європейський рівень цін, то має бути чітка фіксація - ті, хто сплачують податки на території цієї територіальної одиниці, мають платити іншу ціну.
KV: Як щодо перевезення пільговиків?
Алла Шлапак: Перевезення пільгових категорій теж доволі болюче питання. Весною Кабінет Міністрів ліквідував постанову, якою з державного бюджету компенсувався проїзд пільговиків і це повністю віддали на відкуп органам місцевого самоврядування.
Після цього мало би збільшитись фінансування транспортної галузі в місцевому бюджеті як компенсація за пільговий проїзд. Але цих грошей в повному об'ємі в бюджеті не існує.
Є політичний страх Кличка перестати перевозити пільговиків. “Київпастранс” і “Київметрополітен”, виходячи із закону, продовжує це робити і демонструвати політичну волю.
Величезною проблемою є відсутність обліку пільговиків. Протягом 12 років я, як депутат, чую, що не сьогодні-завтра в кожному тролейбусі і на станціях метро встановлять валідатори. Сьогодні ми цього не маємо і невідомо, скільки пенсіонерів кожного дня перевозять, скільки з них киян.
KV: Чи може влада знизити тариф на проїзд?
Алла Шлапак: Таким чином влада тільки підтвердить свою слабкість. Не тільки місцева, але й в цілому. Коли ти прийняв рішення, підписав його і легалізував - давати задню неправильно.
Якщо незалежні експерти нададуть інформацію, що обгрунтований тариф - це 7 гривень, а не 8, тоді всі, хто підписував підняття, мають піти у відставку і бути притягнені до відповідальності.
KV: Яка відповідальність передбачена?
Алла Шлапак: Вони можуть понести політичну відповідальність, яка наступає в наступному році - це президентські і парламентські вибори. Також вони можуть нести юридичну відповідальність. Яка для них страшніша - скоро побачимо. Але я впевнена, що кияни не забудуть цього підвищення.
KV: Яка найбільша проблема столиці?
Алла Шлапак: Найбільша проблема в Києві - це системно-управлінська криза і відсутність бачення стратегічного розвитку столиці. Ми сьогодні бачимо велику кількість нових парків, аномальну кількість скверів. При цьому ми бачимо погіршення житлово-комунальної сфери.
До речі, бюджетна резолюція на наступний рік передбачає зменшення фінансування сфери ЖКХ ще на 500 млн гривень. І як це можна пояснити? Нещодавно в Шевченківському районі згорів ліфт, половина ліфтів вимагають заміни. Я вже мовчу про під'їзди, дахи і комунікації. А все через те, що йде житлова забудова, яка абсолютно не враховує специфіку інженерних мереж столиці.
KV: Як з приводу багаторічного “плачу Ярославни”, що Києву не додають коштів на делеговані функції столиці?
Алла Шлапак: Вже рівно 10 років, як змінилось ставлення Кабміну до столичного бюджету. В 2008 році був порушений принцип збалансованого розвитку регіонів. Більшість податків столиці забирають до центрального бюджету.
Якщо раніше, як інші регіони, ми мали баланс 50 на 50, в кращі часи - 40 на 60 на користь міста, то вже десять років, як він на користь держави. Ще за часів Черновецького це було спекулятивне протистояння між центральною і міською владою.
Протягом “темних” 2010-2013 років забирали зі столиці максимум, а повертали виключно цільовими коштами, де Азаров і КО ставити своїх “спостерігачів” на ті чи інші галузі. Тоді 80% тендерів у столиці вигравали компанії з Одеси. Відповідно, таким чином вони піднімали податки свого міста і вирвались в лідери.
За ці роки Кабмін навчився в ручному режимі давати кошти столиці. Потрібна дорога на Конча-Заспу - буде дорога і більше нічого. На жаль, корупція стала рідною сестрою бюджетного фінансування.
KV: Які мінуси системи “Прозоро”?
Алла Шлапак: Система “Прозоро” - наче гарна платформа, кожен може бачити, як повз нього пропливають кошти. Але коли обирається ціна, ніхто не враховує, що заключаючи контракт із польською фірмою, ми будемо віддавати їм свої кошти, вони просто підуть з України.
В минулому році департамент освіти купив китайські парти по 5,5 тис. гривень. Це ганьба, я вважаю. А українські виробники не можуть запропонувати парти за 1,5 тисячі, тому що технічно це неможливо. І це головна проблема.
KV: Як з приводу бюджету на наступний рік?
Алла Шлапак: Бюджетний процес в цілому дуже специфічний. У столиці було провалено довгострокове планування. В цьому році і держбюджет, і місцевий мали плануватись на два роки, але знову буде на один. Він буде зменшений, це пов'язано з тим, що закінчився митний експеримент в рамках реформи, дорожний і екологічний збір. Є суттєві заниження за доходами.
Той прогноз, який в бюджетній резолюції нам показує і пропонує до розгляду департамент фінансів, оптимістично виглядає тільки в галузі охорони здоров'я і освіти. Але знову-таки винятково за рахунок державних субвенцій на заробітну плату.
KV: Як щодо зміни підходів?
Алла Шлапак: В першу чергу не треба забувати, що державний бюджет України приймає парламент. На мою думку, вже багато років там відсутнє київське лоббі. Це призводить до того, що особливий статус Києва не враховується ні під час бюджетного процесу, ані під час розгляду інших законів.
Один з прикладів - проведення “Ліги чемпіонів”. Київ витратив більше 2,5 млрд гривень на підготовку. Туристичного збору ми отримали 120 тис. гривень. Це називається “бізнес по-українськи”.
Коллеги мені сказали: ви не враховуєте, що громадське харчування отримало прибуток. Напевно, комунальний транспорт взагалі розбагатів настільки, що був змушений підняти тарифи в два рази. Я звикла говорити цифрами. Туристичний збір - це найяскравіший приклад дій місцевої влади під час проведення таких заходів.
KV: Що робити із бюджетом?
Алла Шлапак: Процесс планування і формування бюджету потрібно зробити прозорим. Сьогодні є проект планування громадського бюджету Києва, де кияни виступили з ініціативою, щоб частину об'єктів із програми соціально-економічного розвитку формували в результаті того, як проголосують жителі столиці. І це є одним із правильних рішень. Крім політичної волі, для його реалізації нічого не потрібно.
Друге - міський голова не має закривати очі на порушення формування технічного завдання на проведення тендерів. Не тільки я йому про це писала, але й інші депутати. Ми в цій ситуації можемо тільки звертати увагу мера на виявленні порушення.
Я вважаю, що порушення і зловживання в цій сфері мають мати наслідки, в тому числі - адміністративні і кримінальні.
Зараз це - замкнене коло, де рука руку маже. Але це коло прорветься, так не буде завжди. Не наступить юридична відповідальність, прийде політична. І мер має вирішити, чи він розплатиться за дії своїх підлеглих сам, чи зупинить їх пориви до крадіжок.
KV: Ви вірите, що в сучасних умовах може наступити будь-яка відповідальність?
Алла Шлапак: Потрібно говорити і прагнути до цього. Мовчки спостерігати за тими зловживання, що сьогодні є, я вважаю неправильним. З приводу юридичної відповідальності дійсно є багато нюансів. Немає жодної справи з бюджетних питань.
Ми бачимо шоу з гвинтокрилами, але навіть там далі справа не йде. На жаль, правоохоронна система сьогодні не працює. Мені здається, це пов'язано з тим, що у революції гідності було багато позитивних зрушень, але один суттєвий недолік - на ключові посади прийшли люди, які не були професіоналами і не мали досвіду.
KV: Розкажіть про проблему генерального плану.
Алла Шлапак: Нового генерального плану немає. Хоча міський голова два роки виходить і клянеться, що на наступній сесії депутати розглянуть проект.
Є старий план, який змінений до невпізнаваності окремими рішеннями. Але з точки зору транспортної інфраструктури генеральний план - це в першу чергу цифри, прогнозована кількість населення, яка потрібна на цю кількість інфраструктури. Саме з цієї точки зору я виступаю за те, щоб якомога швидше прийняти новий генплан і була категорично проти детального плану забудови мого округу.
Там не враховано інженерні мережі, використана інформація про дитячі садочки взагалі з інших мікрорайонів, де також живуть люди. Серед лікувальних закладів вони пишуть лікарню №12, яка обслуговує весь Київ і половину України. В Печерському районі один консультаційно-діагностичний центр, вони вважають, що 100 тисяч нового населення також туди сходять.
KV: Що робити в цій ситуації?
Алла Шлапак: Генеральний план не має бути збіговиськом забудовників. Зрозуміло, що є бізнес. Але має бути влада, яка скаже: ось у нас 10 районів, в кожному стільки-то населення і квадратних метрів, на ці показники має бути така інфраструктура, хочете будувати - будь ласка, але маєте побудувати ще дитячий садок, школу і дорогу. Все дуже просто.
Зараз мер каже - це депутати відвели землю, то неправда. Вся історія, коли визначається поверховість, широта, інфраструктура - це розпорядження КМДА. І тут найбільші зловживання.
Наприклад, на вул. Кіквідзе є двоповерхова будівля, яку вже давно викупили і приватизували. В новому плані забудови передбачено будівництво багатоповерхового будинку. Депутати віддали землю згідно законодавству, але не голосували за багатоповерхівку. Таких прикладів дуже багато.
Крім того, на лівому березі необхідно розвивати ділову інфраструктуру. Зараз там будинок на будинку.
KV: Кажуть, що всі нові будинки заселені лише на третину.
Алла Шлапак: Перед виборами у 2014 році ми звіряли кількість виборців і у “Новопечерський липках” заселення було 9%. Можливо, там не всі зареєструвались. Але в таких мікрорайонах зазвичай офіційна реєстрація не перевищує 10%.
KV: Як на вашому окрузі відбувається планування програми соціально-економічного розвитку?
Алла Шлапак: Перед виборами я завжди провожу збір доручень виборців, де люди на бланках пишуть, що їх турбує в будинку, мікрорайоні і районі. Складається рейтинг згідно того, де більше підписів. І я пишаюсь тим, що за три роки депутатства було виконано 98% всіх доручень. З осені я починаю новий збір доручень.
KV: Що просять більше за все?
Алла Шлапак: Найбільше це - житлово-комунальні питання. Ремонт дахів, під'їздів, поштові скриньки, дитячі спортивні майданчики, асфальтування. Як правило, мікрорайон - це школи, садочки і подібні об'єкти. Моя територія специфічна, тому що тут розташований єдиний муніципальний басейн “Юність” і я дуже радію, що разом із жителями нам вдалось його зберегти. У 2016 році була ідея побудувати там “свічку” і на першому поверсі пообіцяли басейн.
В нас також є унікальна музична школа ім. Шостаковича з величезною історією, якій ми допомагаємо. Окрема тема - ботанічний сад ім. Гришка, який є державною власністю. На його територію дуже часто зазіхають.
Один із проблемних об'єктів - автовокзал “Видубичі”, куди з'їжджаються люди різних територій, тому є певна соціальна напруга. Але там розташований приватний сектор, тому вона не настільки яскрава.
В нас живе багато інженерів, які будували Північний міст. І одна з наших перемог - ми не дали Кличку переіменувати його у Фукса. Це була принципова позиція інженерів і конструкторів того часу.
KV: Люди були проти перейменування вулиці Кіквідзе на Бойчука?
Алла Шлапак: Мої волонтери обійшли всі квартири і запитали думку людей щодо цього перейменування. Вони виступили категорично проти, хотіли назвати вулицю Ботанічною, оскільки ми близькі до Ботанічного саду. Але гуртожиток ім. Бойчука зробив свою справу в електронному голосуванні.
А коли я прийшла до Кличка із підписами і копіями паспортів мешканців, щоб доказати, що ми тут живемо, сказали, що порядок такого не передбачає. Тому маємо вулицю Бойчука.
Читайте: “Власти необходимо системно подходить к вопросу защиты детей”, - Алла Шлапак
KV: Вам, як депутату, вистачає повноважень для вирішення питань виборців?
Алла Шлапак: Їх може вистачати, коли ти вперше став депутатом і, як багато молодих, бігаєш смітники переставляєш. Якщо говорити про вирішення системних питань і діяти не для того, щоб погасити пожежу, а щоб їй запобігти - то ні, не вистачає.
За 12 років діяльності я можу констатувати, що пенсіонери в столиці живуть набагато важче, ніж в інших містах. В рамках своїх повноважень я можу тільки видати їм одноразову матеріальну допомогу. І я це роблю. Але як людям жити ще 11 місяців без допомоги? До того ж, 20 територій взагалі не мають депутатів і більшість їх жителів часто в моїй приймальні.
Я буду рухатись далі, тому що розумію, що потрібно змінити на законодавчому рівні. Це стосується місцевого самоврядування, а саме: збільшення повноважень органів самоорганізації населення, відновлення аналогів районних рад. Має бути чітке визначення, що таке територіальна громада міста Києва і що - тергромада районів Києва. Громадські ради, які створені при районних адміністраціях, не працюють.
KV: Розкажіть про перехідні залишки у бюджеті міста.
Алла Шлапак: Це надзвичайно гостра проблема. За минулий рік перехідні залишки складали більше 3 млрд гривень і до квітня не могли погодити, як їх розподілити. При цьому, в нас є інфляція, тощо.
Я вважаю, що за недовиконання і перевиконання має бути чітка відповідальність. Принаймні така, що стосується подальшого обіймання керівних посад.
KV: Чи є питання до керівництва Києва, на які вперто не відповідають?
Алла Шлапак: Коли мер, бюджет міста якого складає вже майже 2 млрд доларів, знайде кошти, щоб відновити програму з адресною матеріальною допомогою? Її чекають всі кияни і вона могла б стати компенсацією за ту дороговизну, яка є в Києві.
Друге - публічний неформальний звіт перед громадою саме з його передвиборчою програмою. Нехай розкаже, що обіцяв і чи виконав.
І останнє: місто Київ - це оплот місцевого самоврядування чи плацдарм Адміністрації Президента і уряду?
KV: Ваш план максимум до кінця 2018 року?
Алла Шлапак: Виконати ті доручення виборців, які ще не виконані та зібрати нові на найближчі два роки. Відстояти інтереси Печерська під час формування бюджету і програми соціально-економічного розвитку на 2019 рік. І не втратити віру в те, що Києвом керують кияни.
Якщо говорити про Аллу Шлапак як політика - я є головою політичної партії “Соціальна справедливість”, яка активно розвивається у багатьох регіонах України і ми маємо дуже амбітні плани. Тому друга половина 2018 року - це розвиток нашої регіональної мережі і проведення загальноукраїнського з'їзду, пов'язаного з президентськими виборами і висуванням кандидата в президенти. І, звичайно, підготовка до парламентських виборів.
Читайте: Алла Шлапак хочет, чтобы в КГГА оперативно рассматривали проекты решений о соцзащите детейKиевVласть
18 липня 2018 г. 13:00
Раздел: Тексти
“Регіон розвивається хаотично через відсутність співпраці області та Києва”, - Роман Титикало
Хоча офіційно кризу між гілками влади Київської області подолано, назвати відносини сторін райдужними не можна. Чому не приймається регламент Київоблради, роками не голосується програма приватизації комунального майна, а багато депутатів поводяться вкрай мляво в інтерв'ю виданню КиевVласть розповів голова постійної комісії Київської обласної ради з питань регламенту, депутатської етики та взаємодії з правоохоронними органами Роман Титикало.
KV: Романе, скажіть, чому навколо регламенту Київської обласної ради стільки галасу і чому нову редакцію досі не прийнято?
Роман Титикало: Відповідно до чинного Закону України “Про місцеве самоврядування” (ч. 14 ст.46) передбачено, що регламент будь-якої обласної ради має бути прийнято не пізніше як на другій сесії. Регламент мав бути проголосований і розглянутий у 2015 році. Він був винесений, але так і не був проголосований - не було достатньої кількості голосів. Між тим, законом передбачено, що до моменту, поки не буде затверджено новий регламент, буде діяти той, що прийняли за часів попередньої каденції. Відсутність такого нормативного документу, який би регулював взаємовідносини в обласній раді, не відчувається взагалі.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Наразі прийняття регламенту розглядають у контексті політичної боротьби. А конструкція політичних сил у обласній раді сьогодні хитка і різнобарвна. Одні сили бажають втриматися на позиціях, інші розглядають шанс очолити раду.
KV: Хто напрацьовував зміни до проекту?
Роман Титикало: Він був розроблений робочою групою, до якої увійшли представники різних фракцій та юристи ради. Після того, як проект регламенту не був проголосований у 2015 році, у 2017-2018 була спроба повторити винесення проекту регламенту на розгляд. Я долучився до цього процесу, ми вдосконалили проект 2015 року з урахуванням змін у законах, потреб ради тощо.
KV: Чому у вересні 2017 через невнесення регламенту до порядку денного між депутатами зчинилася бійка, що там було такого принципового?
Роман Титикало: Представники “Солідарності” хотіли внести на розгляд проект регламенту зразка 2015 року, до якого не було внесено жодних змін. Просто винести, проголосувати і все. Після тієї бійки голова обласної ради сказала: якщо ви хочете регламент, давайте ми його допрацюємо, а потім винесено на сесію. Ми знову, за розпорядженням голови Київоблради, зібрали робочу групу, відпрацювали, допрацювали проект регламенту 2015 року і створили фінішний варіант, винесли на розгляд регламентної комісії, затвердили його. Двічі ми його вже його розглядали на регламентній комісії і двічі рекомендували голові обласної ради винести його на сесію. Отже, маємо готовий кінцевий документ, який поки не виноситься на сесію і тому досі не схвалений.
KV: Чим проект регламенту відрізняється від того, за яким рада працює нині і який залишився від попередників?
Роман Титикало: Є кардинальні новації, які передбачають антикорупційний контроль, процедуру попередження конфлікту інтересів. Також детально прописана процедура проведення засідань постійних комісій. Тобто усе існуюче було деталізовано, конкретизовано. Але принципова різниця, через яку, можливо, б’ються списи - наразі Законом “Про місцеве самоврядування” передбачено, що голова облради знімається простою більшістю голосів. До цього закон передбачав, що це рішення приймається двома третинами голосів. І якраз на цю норму про “дві третини” посилається нинішній регламент ради. Глобально ми розуміємо, що норма закону має вищу юридичну силу. Навіть якщо до старої версії регламенту не внесено таку норму, то буде діяти нормативний акт який має вищу юридичну силу - Закон, який це врегульовує.
Довідка KV. (Рішення Ради приймаються більшістю голосів депутатів від загального складу Ради, крім рішення про звільнення з посади голови Ради та обрання тимчасових контрольних комісій. Рішення про звільнення голови Ради з посади вважається прийнятим, якщо за його звільнення проголосувало не менш як дві третини депутатів від загального складу Ради шляхом таємного голосування. - п.7 ст. 25 Регламенту Київської обласної ради).
(У своїй діяльності голова ради є підзвітним раді та може бути звільнений з посади радою шляхом таємного голосування. Питання про звільнення голови ради може бути внесено на розгляд ради на вимогу не менш як третини депутатів від загального складу ради. - абзац 1 ч.4 ст. 55 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 08.04.2014 р. N 1184-VII Закону “Про місцеве самоврядування”. Згідно цих змін, слова "якщо за його звільнення проголосувало не менш як дві третини депутатів від загального складу ради" виключено).
Політична криза обласної ради
KV: Які існують в раді антикорупційні важелі і що вони собою представляють?
Роман Титикало: Перш за все, ми передбачили та прописали процедуру заяви та повідомлення депутатами про наявний конфлікт інтересів. В Законі передбачено, що процедура має бути конкретизована на місцевому рівні. В регламенті ми визначили, що всі нормативні документи, які виноситимуться у сесійну залу, мають пройти антикорупційну перевірку. Тобто потрапити до регламентної комісії, яка перевірить документ на корупційні ризики - заточеність під певні інтереси, прописання монопольних процедур чи подібного.
KV: Тобто, регламентна комісія стає чи не найголовнішою в обласній раді? Адже без її висновку, виходить так, будь-який документ не виходить на розгляд на сесії?
Роман Титикало: Не стану казати, що найголовнішою. Але ми займаємо наступну позицію: рішення перед тим, як має бути винесеними на розгляд на сесії, мають пройти профільні комісії і отримати позитивні висновки. Саме це закріплено в проекті регламенту. Якщо подивитись судову практику, побачимо, що навіть відсутність позитивного висновку не позбавляє відповідне рішення ради легітимності. При великому бажанні навіть документ із негативним висновком комісії може потрапити до сесійної зали, депутати його розглянуть і приймуть своє рішення.
KV: На Вашу думку, які шанси цього проекту регламенту бути проголосованим у 2018 році?
Роман Титикало: Маю сумніви. Адже обласна рада не затвердила графік проведення сесій, тому коли буде наступне сесійне засідання - невідомо, вони не скликаються, не проводяться. Підозрюю, що в цілому таких засідань буде небагато. Як і шансів внести питання прийняття регламенту. Але якщо буде політична воля певних сил, то це може статися. Глобально якщо казати, мій прогноз негативний.
KV: Чому сесії збираються хаотично? Це небажання працювати чи політична криза?
Роман Титикало: Вважаю, що політична криза серед політичних кіл Київської області. Минулого разу ми терміново збирали позачергову сесію, позбирали всі питання, більшість з яких мала бути розглянута у тому числі на черговій сесії. У цьому році скликано всього дві сесії: першу зібрали у день снігопаду, через який депутати не могли доїхати вчасно, а другу - 27 квітня, на якій затвердили зміни до обласного бюджету. Більше сесії не збираються. Я в цьому бачу політичну кризу і боротьбу за владу.
KV: Чи є юридичні важелі по розпуску ради?
Роман Титикало: В Законі написано, що обласна рада має збиратися на сесію не рідше, ніж один раз на квартал. Скоріше всього, це буде відбуватися у форматі позачергових сесій. Більш того, підозрюю, що голова обласної ради не допустить формальних підстав для розпуску ради. Не думаю, що принаймні до президентських виборів взагалі знайдуться такі підстави.
KV: Чому сесію 27 квітня було скликано? Компроміс, питання виживання демонстрація сили провладної депутатської групи “Єднання”?
Роман Титикало: Коли збираються троє, кожен приходить зі своїм. У даному випадку більшість також прийшла захистити суто свої інтереси. Утім, була й частина, яка прийшла тоді на засідання не з політичних цілей, а тому, що були зацікавлені проголосовувати за бюджет, за програму капітального будівництва і за те, щоб виборці на їх округах отримали школи, дитсадки і тому подібне.
KV: Тобто комерційний розрахунок певний?
Роман Титикало: Скоріш, електоральний. Поспілкувавшись із частиною цієї групи, я зрозумів, що їх мотиви - не переформатування облради чи зміна керівництва області. Їх мотиви - прикладні, конкурентні. Навіть в цій групі набрати певну кількість людей для політичних рішень не факт, що вдасться.
KV: Що Ви сказали своїм колегам по фракції “Самопоміч”, які увійшли до групи “Єднання”? Вони стверджують, що до цієї групи їх офіційно кооптували?
Роман Титикало: Я не був на тому засіданні фракції, де це вирішувалося. Питання було винесено з голосу і прийнято. Коли це сталося, я шуткував із колегами: “А чого ж ви мене не запросили?”
KV: А вас запрошували до групи?
Роман Титикало: Ні. Бо знають мою, скажімо так, категоричність.
Регламентна комісія і депутатська етика
KV: Чи на часі питання етики серед депутатів?
Роман Титикало: Питання етики мене переймає дуже давно. Я - адвокат із 10-річним стажем, 5 років пропрацював членом дисциплінарної палати Київської міської колегії адвокатів. Ми регулярно розглядали скарги на адвокатів, розбиралися з питаннями неетичної поведінки. У випадку з адвокатами, за вчинки неетичного характеру для них передбачено чітку відповідальність. Створено відповідний орган, що складається із адвокатів, який ухвалює рішення - чи то буде попередження, чи призупинення, чи взагалі позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю.
Закон “Про місцеве самоврядування” і Закон “Про статус депутата місцевих рад” передбачили як такий обов’язок дотримання етичних правил в поведінці. Але в жодному нормативному документі не передбачено відповідальності за порушення правил поведінки депутатом місцевої ради і супровідний механізм прийняття рішення - чи то ЦВК, чи то регламентної комісією, чи обласною виборчою. Наприклад, зібралася б комісія і вирішила, що наш колега погано себе повів - і що далі , на даний час нічого крім суспільного нарікання. Єдиним методом позбавлення такого колеги депутатського мандату - рішення виборців, тобто процедура відкликання. Іншої не передбачено.
KV: Прецеденти є по державі, але немає на Київщині.
Роман Титикало: На Київщині є прецеденти відкликання депутатів місцевих рад - відкликали депутата в Коцюбинському (мова йде, імовірно, про депутата Коцюбинської сільради Віктора Анісімова, якого підозрюють у насильницьких діях стосовно його дружини - прим. KV). І ще в невеличких населених пунктах. За Київською обласною радою таких прецедентів немає. БПП намагалися, наприклад, провести процедуру відкликання депутатів В’ячеслава Соболєва та Романа Симутіна, збирали підписи, але не довели це до кінця. Можливо, ці всі документи досі знаходяться в обласній виборчій комісії.
KV: Стосовно неучасті депутатів у роботі Київської обласної ради, чи є прецеденти, коли за скаргою голови комісії застосовувалися санкції до депутатів-“прогульників”?
Роман Титикало: Як я вже згадував, в Законі “Про місцеве самоврядування” вказано, що якщо депутат пропустив більше половини засідань сесії і постійних комісій, його може бути відкликано. Знов-таки, народна ініціатива.
KV: А позбавити такого депутата членства в комісії можливо?
Роман Титикало: Це не передбачено жодним з нормативних документів. Лише процедура відкликання.
KV: Тоді ми бачимо, що депутат, користуючись цією нормою, або навіть двійко таких депутатів, можуть зривати комісію, бо без них немає кворуму?
Роман Титикало: Легко. Наприклад, не пам’ятаю, коли востаннє бачив на засіданнях комісії депутата Лева Парцхаладзе (голова фракції БПП “Солідарність”). Лев Ревазович свого часу дуже переймався питанням роботи регламентної комісії, тож попросився приєднатися до її складу. Але його немає. Ми навіть писали листи до Міністерства [регіонального розвитку], таким чином запрошуючи його до наших засідань.
Депутатські звернення та запити. Ігнорування засідань регламентної комісії
KV: Поговоримо про активність депутатів ради. Чи пишуть вони у позасесійний період депутатські звернення та запити? Чи вміють вони їх складати і чи користуються взагалі таким інструментом?
Роман Титикало: Після того, як мене обрали депутатом Київської обласної ради та головою профільної комісії, я з метою підняття рівня знань (та після того, як до мене звернулися кілька депутатів, із розмови з якими мені стало очевидно, що не вміють вони користуватися цими механізмами) проводив семінар серед депутатів на тему користування такими інструментами. На семінар прийшло три чи чотири помічники депутатів, послухали і пішли. Я навіть розсилав депутатам зразки цих депутатських звернень. Але справа в тім, що глобально кожен депутат сам пише відповідні звернення і їх складає у себе в приймальні в теку… Ми проводили у себе у фракції дослід: кожен депутат централізовано мав дати місячний звіт і повідомити про виконану роботу. На моє відчуття, багато депутатів за свою каденцію написали одиниці таких звернень, а депутатських запитів на сесію взагалі не готували. Постає питання належного виконання своїх обов’язків та представництва інтересів своїх виборців.
KV: А можливо, не пишуть, бо не хочуть отримувати відписки з облдержадміністрації та інших гілок виконавчої влади?
Роман Титикало: Звісно, багато відписок, але є й багато більш-менш розумних відповідей. Я регулярно пишу звернення, по декілька на тиждень, і результат є. У депутата є багато інструментів: звернення, особистий прийом, запит на сесії, звернення через комісії… Будь-яке питання колег, які їх турбують, ми розглядаємо на комісіях, запрошуємо депутатів, аби звертатися від імені комісії, викликаємо посадовців. В мене було кілька випадків, коли останні не давали чіткої відповіді - тоді ми приходили до посадовця на прийом разом із виборцями, чоловік, скажімо, 30, і той вже змушений був зглянутися. В кожному випадку треба діяти, виходячи з конкретних обставин.
KV: Ви як голова комісії задоволені рівнем представництва запрошуваних представників виконавчої влади та силових органів?
Роман Титикало: На минулому засіданні розглядали звіт прокурора і звіт начальника поліції області. Останній доповідав особисто з приводу ситуації. Прокуратура області навпаки ігнорує обласну раду і не з’являється на наші засідання. А з адміністрацією (КОДА) влаштовує спільні рейди. На початковому етапі своєї каденції прокурор особисто приходив до нас на комісію. Можливо, це викликано тим, що прокуратура анонсує складання протоколів про адмінправопорушення відносно деяких депутатів і потім не доводить їх до кінця…
KV: Що буде розглядатися на найближчому засіданні комісії?
Роман Титикало: Є певні звіти щодо програм, декілька звернень з приводу “гарячих” точок. Одне з останніх звернень стосується Бучі, яка намагається приєднати до себе села Бородянського району. Скарги з обох сторін: як від депутатів цих сіл, так і від депутата Київської обласної ради Сергія Федорченка, що обраний від Бородянського округу.
KV: Що у Ваших силах зробити тут?
Роман Титикало: Зазвичай наші висновки носять рекомендаційний характер, але мають певний вплив. У даному випадку скарги щодо процедури проведення об’єднання територіальних громад. Ми детально розібрали ситуацію, встановили порушення, їх описали і дали висновки. З одного боку, їх можна проігнорувати, з іншого ж - це рішення про об’єднання ітиме далі, до обласної адміністрації, до ЦВК, можливо, до суду.
По багатьом конфліктам, які виникають в Київській області, стається, як у ситуації із Софіївською Борщагівкою: там спочатку люди до нас скаржаться, потім приходили дякувати за те, що після наших звернень до ГАСКу та інших органів, державні органи відреагували. Там ситуація крутилася навколо забудови кварталу на місці лісу. 2 га цього лісу віддали сільському голові, а він цю ділянку продав забудовнику.
KV: Оскільки діяльність комісії вважається такою, що є на громадських засадах, чи отримує апарат комісії зарплатню?
Роман Титикало: У нас є апарат обласної ради, який знаходиться на зарплаті, у ньому є декілька працівників, які допомагають нам готувати висновки. Якщо питання потребує юридичного аналізу, то я як голова комісії долучаюся і намагаюся прописати і обґрунтувати це питання.
Чотири проблеми Київщини: невиборність, агломерація, здоров’я та екологія
KV: Які, на Вашу точку зору, є найбільш болючі, кричущі проблеми Київщини, які не мають шансу бути вирішеними найближчим часом?
Роман Титикало: Коли я не був депутатом обласної ради, я не розумів проблематику місцевого самоврядування. Є дуже серйозний дисонанс в системі управління. Проблему, яку ми маємо, закладено на рівні Конституції. Отже, є державна адміністрація. Голова адміністрації призначається Президентом. Раніше це була певна процедура - конкурсна у тому числі. Конкурсну процедуру після розуміння, кого хочуть “штовхати” на ці місця, відмінили. Більш того, відмінили і правило, за яким депутат не може бути головою адміністрації.
На сьогодні маємо президентську вертикаль: Президент призначає голів обласних, районних адміністрацій. А це виконавчий орган, який все робить своїми руками: керує процесом, призначає керівників, викликає керівників правоохоронних і силових органів тощо. З іншого боку, область насичена великою кількістю депутатів. Якщо подивитися на повноваження обласних, районних рад, то це виключно питання, які “спускає” обласна державна адміністрація, і депутати можуть лише надати свої пропозиції, дотиснути і задовольнити потреби своїх округів. До реалізації депутати не мають відношення. Люди, які керують адміністраціями і є державними людьми, але вони тимчасові. Кому служитиме голова адміністрації? Тому, хто його призначив. А по великому рахунку він має доглядати та слідкувати за інтересами людей, які б мали його обирати. Але не люди його обирають.
Що стосується обласних рад, при них має бути виконком і все. Районні ради мають бути ліквідовані. Вони не несуть сенсу, тим більше в умовах децентралізації.
KV: Тобто дисонанс гілок влади. Які ще дві проблеми?
Роман Титикало: Немає співпраці області та Києва. У Київщини порівняно з іншими областями цікавий статус - відсутність обласного центру. І багато людей їдуть працювати до Києва. Якщо ми проаналізуємо ситуацію навколо Києва - це колосальна забудова, яка спрямована на столицю. Фактично, відбувається розвиток області навколо столиці, і доволі хаотично. Коли говорили про затвердження детальних планів території (ДПТ) у місті Києві, то вони не корелюються із забудовами навколо міста. Коли їдеш кільцевою дорогою, ліворуч у тебе Київська Борщагівка, праворуч - Софіївська та Петропавлівська Борщагівка Київської області. Кільцева дорога стає межею міста Київ і області. Нонсенс. Поліцейські переганяють машини з одного боку “межі” на інший, аби не розслідувати ДТП.
В Київській області немає центру, і розвивається вона без врахування Києва, як пристолична зона. Якщо її відокремити, то побачимо, що великих міст майже не лишилося в області. Лише невеликі населені пункти, які мають відносну самостійність. Якщо брати Славутич, скажімо, то адміністративно він на Київщині - але він сюди затягнутий штучно - а ментально він на Чернігівщині. Люди там працюють із Чернігвщини. Він відірваний від Київської області. Як висновок, маємо агломераційну проблему: розвиток пристоличної зони без врахування розвитку міста Києва. Наразі вже розроблено проект закону про агломерацію, депутати від нашої партії його підтримують.
KV: І третя проблема?
Роман Титикало: Є декілька системних проблем. Стан охорони здоров’я в області - центральні та обласні лікарні знаходяться в місті Києві, а обласні населені пункти відчувають нестачу медзакладів. Питання екології - в області фактично захоронюються відходи Києва. Знову-таки, ці питання стикаються з питанням необхідності створення агломерації.
Врятований губернатор. Приватизація без розбору
KV: Як відбувається Ваш переможний поступ стосовно позбавлення депутатського мандату губернатора Київщини Олександра Горгана?
Роман Титикало: Верховна Рада внесла зміни до Закону, за яким голова ОДА не має права поєднувати посаду із депутатством. А я у своїй ініціативі якраз посилався на цю норму. Тобто Рада і конкурсність скасувала, і це обмеження.
KV: Губернатор не телефонував Вам із коментарем типу “Що ж ти таке почав”?
Роман Титикало: Я коли починав цей процес, то викликав голову адміністрації на комісію, то він тоді відповів: “Давайте усе буде по закону. Хай розбереться суд або державні органи”. Я ж звернувся до ЦВК, там сказали, що роз’яснень з таких питань не дають, цим займається відповідний комітет Верховної Ради згідно його положення. Ми отримали відповідь від профільного комітету Верховної Ради, де зазначалося, що таке суміщення посад не є можливим. Я направив звернення до Горгана із проханням скласти повноваження. Через деякий часа Рада проголосувала за ці зміни і фактично врятувала його.
KV: Чому не йде приватизаційна програма на Київщині?
Роман Титикало: Я декілька разів виступав проти програми, яка існує і яка виносилася тричі на сесію. На голосуванні вона не добирала один-два голоси. Вважаю, що багато депутатів дослухалися до моєї категоричної позиції. Інакше програму би затвердили. Який її недолік? Приватизація усіх без винятку об’єктів комунальної власності. Має бути системний підхід: збирається депутатський корпус, розбирається із кожним з об’єктів, визначає, чи об’єкт потрібний громаді і чи має він зберігатися і використовуватися. Повинно бути обгрунтування.
KV: Чи існує якийсь механізм приватизації: конкурс, аукціон?
Роман Титикало: Наша фракція внесла правку до Положення, згідно якої продаж та передача комунальних об’єктів в оренду здійснюється за механізмом аукціону.
KV: Хто розробляв даний механізм?
Роман Титикало: Він існує у Положенні про оренду майна, але не реалізується, бо немає переліку через те, що депутати та голова обласної ради не організували процес вибору об’єктів. Взагалі цього майна не так багато в області лишилося, тому влаштовувати там “дерибан” за цікаві об’єкти є зайвим.
Малі ради у великій політиці
KV: Чи мають місцеві ради на своїх сесіях розглядати політичні питання? Адже коли, наприклад, районна рада рекомендує МЗС як чинити, це виглядає кумедно?
Роман Титикало: Я вважаю, що державницька політика має йти “знизу”. Згадаймо період Революції Гідності, коли обласні ради голосували і закликали до розгляду питань, пов’язаних з урегулюванням конфлікту. Чи було це доречним? Мабуть, що так, бо це начебто політичне питання турбувало суспільство. Чи є доречним питання типу “удосконалення механізму імпічменту”? Як на мене, є такі питання, які турбують наших виборців, з якими якщо поспілкуватися, то розумієш, що цікавлять їх якраз загальноукраїнські питання. А ми, як депутати, мали б на них реагувати, висловлювати свою позицію. Але має бути в усьому здорова логіка.
KV: Але ж прецедентів, коли звернення тих райрад чи Київоблради спрацювали, не було. Це суто політична декларація, “хвиля”.
Роман Титикало: “Хвиля”. Але знову-таки: коли більшість обласних рад у той час виступили із засудженням діяльності президента Януковича, то стало зрозуміло: суспільство нагнітається, питання мало резонанс.
KV: Тим не менш, це інструмент політичної боротьби. Чи має він бути на місцевому рівні?
Роман Титикало: Якщо знизу не буде посилів для державницької політики, то навіщо нам тоді місцеве самоврядування? Тому має бути. Місцеве самоврядування не лише для того, щоб вирішувати місцеві питання, але й загальнополітичні. Хоча, на жаль, такі питання часто носять декларативний характер.
Питання в іншому. От звідки взялися депутати обласної ради? Ми в законі про вибори передбачили їх вибори на політичній основі. Коли законодавець заклав вибори до обласних рад на політичній основі - все, так і стається. У селах самовисуванці, вони рідко голосують за політичні питання, тому що він безпосередньо відповідає перед своїми людьми, що його обрали. А ми, закладаючи систему місцевого самоврядування на політичній основі, і призвели до політичних заяв. Утім, міста-мільйонники, може, і мають бути “політичними”, але місцеве самоврядування в громадах має складатися із депутатів-самовисуванців, обраних не з політичних принципів - як на мене.
Фото: Facebook Романа Титикала
KиевVласть
28 червня 2018 г. 10:02
Раздел: Новини
Поздравление спикера ВР Андрея Парубия с Днем Конституции
Глава украинского парламента Андрей Парубий поздравил украинцев с Днем Конституции.
Об этом KV стало известно из сообщения пресс-службы ВР.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
На сайте Верховной Рады опубликовано официальное поздравление главы парламента Андрея Парубия:
“Дорогі українці!
Щиро вітаю вас із Днем Конституції України.
Цього року ми відзначаємо вже 22-у річницю ухвалення у 1996 році Конституції незалежної України.
Але велика історія становлення української конституційної традиції є набагато давнішою.
Від “Руської Правди” – одного з перших у Європі кодексів законів, складених за часів великого князя київського Ярослава Мудрого, через Конституцію гетьмана Пилипа Орлика “Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького” – до сучасної Конституції України впродовж тисячоліття формувалася і гартувалася правосвідомість української державної нації як невіддільної частини і одного з джерел європейської цивілізації та її правових основ.
Також цього року ми відзначаємо 100-ліття Конституції Української Народної Республіки. 29 квітня 1918 року Українською Центральною Радою – першим Парламентом українського народу новітньої доби – було ухвалено Конституцію УНР. Цей унікальний історичний документ протягом майже року розробляла конституційна комісія у складі 100 осіб – відомих науковців та членів Центральної Ради на чолі з Михайлом Грушевським.
Історія українського конституційного процесу, досвід творення Конституції в умовах національного відродження і Визвольних змагань 1917–1920-х років свідчать насамперед про глибокі демократичні традиції і самобутність українського народу.
Конституція як Основний Закон України непорушно і назавжди закріплює одвічні фундаментальні цінності українців. Це – свобода, справедливість, гідність, демократія, правова держава та мир.
У цей день особливо хочу привітати справжніх захисників Конституції України – українських воїнів, які боронять незалежність, державний суверенітет, недоторканність наших кордонів та наш конституційний лад від російського окупанта. Дякую вам, дорогі воїни! Саме завдяки вам ми сьогодні можемо відзначати наше велике національне свято у мирі та безпеці.
Із Святом!
Слава Україні!”
Читайте: Поздравление Президента Украины Петра Порошенко с Днем Конституции
Фото: фейсбук Андрея Парубия
KиевVласть
середа, 17 квітня 2024 г.
18:19
УВАГА!!! КиївВлада переїхала на новий домен
п'ятниця, 12 квітня 2024 г.
20:56
“Українська команда” передала велику партію дронів-літаків легендарному батальйону “Ахіллес”, - Палатний
20:51
Ексміністр оборони Резніков став директором безпекових і оборонних програм в ГО “Український інститут майбутнього”
20:45
Начальник КОВА Руслан Кравченко у Чернівцях взяв участь у Конгресі місцевих та регіональних влад при Президентові України
20:34
На київській ТЕЦ-5 встановлять додаткові генератори
20:20
В Україну повернули тіла 99 полеглих захисників
20:02
У Києві з суботи відновлює роботу автобус № 7 (схема)
19:54
На Бахмутському та Новопавлівському напрямках відбито понад 40 атак, загалом на фронті 81 боєзіткнення, - Генштаб ЗСУ
19:43
Представники громадськості вимагають припинити переслідування антикорупційних активістів та журналістів-розслідувачів
19:31
Відзавтра, 13 квітня, столичний автобус № 35 подовжить свій маршрут до вулиці Гліба Бабіча (схема)
19:13
“Укренерго” організувала для ветеранів війни програму навчання та працевлаштування “Разом”
19:01
На Броварщині витратять 1,86 млн гривень на облаштування дитмайданчиків
18:49
На вулиці Богатирській у Києві до 21 квітня обмужать рух транспорту (схема)
18:36
У Броварах з'явився новий патріотичний стінопис “Обіймаю тебе, моя Україно!”
18:17
Столична влада зупинила проведення аукціону з надання в оренду Житнього ринку
18:04
У реєстрі зниклих безвісти наразі налічується понад 2 тисяч дітей
Календар подій