Мене звуть країна “У”. І я алкоголік
Відомо, що головним кроком для успішного лікування від надмірного регулярного вживання алкоголю є усвідомлення хворим того факту, що він справді хворий. Це єдина запорука успішності застосування подальшої терапії і одужання.
Найбільша складність для алкоголіка визнати свою хворобу перед самим собою - це страх втратити ту удавану і відносно комфортну реальність в якій він існував тривалий час і страх опинитися у реальності справжній, існування в якій вимагає зусиль і відповідальності.
Той хто не здатен справлятися з реальними викликами та панічно боїться відповідальності неодмінно потрапляє під вплив тих хто цього не боїться, з усіма негативними наслідками для себе.
Один із принципів демократії - делегування повноважень. Так влаштована ця найгірша система правління, кращу за яку, з часів Черчілля, ще досі не придумали. На жаль, на традиційні вітчизняні політичні еліти, яких винесло на політичний олімп ще у 90-ті, українці разом з повноваженнями переклали і відповідальність за самих себе.
Це відкрило прямий шлях до приватизації та розподілу всіх, в тому числі і людських, ресурсів країни між потужними фінансово-промисловими групами (ФПГ), які наразі контролюють близько 80% економіки країни. Так сформувалося те, що часто називають “системою” - контроль, розподіл і використання ресурсів країни на користь ФПГ через підконтрольний державно-політичний апарат.
Алкоголік живе в короткочасній перспективі де майбутнього не існує. У нього немає планів, цілей, мети, мрій. Свідомість повністю підкорена єдиному бажанню яке трансформувалося в основний інстинкт - випити зараз.
Минає 27 рік, коли жодна політична сила що у владі, що у опозиції ( у нашій політичній реальності це однакові частини “системи” і коли вони міняються місцями вона не страждає або швидко відновлюється, два Майдани - найкращий цьому доказ) не змогла запропонувати країні жодної стратегії, жодного плану дій, жодної концепції розвитку з чіткою метою, чітким, зрозумілим, поетапним планом.
27 років країна живе одним днем. 27 років “система” пояснює відтермінування кращого майбутнього чим завгодно - тільки не самим фактом свого існування. 27 років “система” через державний апарат показово бореться з негативними наслідками причиною яких є сама. 27 років “система” латає дірки, а не усуває причини їх виникнення. 27 років “система” діє, як досвідчений “чорний ріелтор” - щедро підливає суспільству у чарку соціально-популістський алкоголь чим створює збочену реальність і підтримує удавану надію на краще майбутнє колись.
Після Другої світової війни стан економіки всієї Європи був настільки катастрофічний, що негативно впливав на всю світову економіку. Успішно відбудувалися після війни ті країни, які в своїй економічній політиці зробили ставку не на державний апарат, а на створення умов для вільної реалізації підприємницької ініціативи, на створення соціального ринкового господарства, на забезпечення вільної конкуренції, на віддання переваги ринковим, а не командно-адміністративним економічним механізмам, на заборону втручання у діяльність окремих підприємств, на обмеження впливу монополій.
Загалом держава в цих країнах стала осторонь економічних процесів, лише проклала рейки по яких самостійно рушив підприємницький локомотив. Роль держави звелася до підтримання якості колії у належному стані. Не складно уявити, як би виглядала зараз, приміром, Німеччина, якби свого часу Людвіг Ерхард особисто організовував би відправку баржі з кавунами у Франкфурт, а не впроваджував би в країні економічний неолібералізм.
Згодом тим же шляхом пішли країни Східної Європи - після краху соцтабору. І правильність обраного шляху вже демонструють власними успіхами.
Читайте: Дві економіки або присмак стабільного падіння у прірву
Нам треба визнати, що наша країна хвора на тривалий соціально-популістський алкоголізм, який довів нас до стану деградації. Зубожіння, корупція, олігархат, постійно дірявий бюджет, зруйнована інфраструктура, найнижчий рівень життя серед європейських країн - це наслідок цієї хвороби.
За час, який для нас вже безповоротно втрачено, наші західні сусіди, стартові можливості яких були набагато гірші, пішли іншим, здоровим шляхом, зайшли далеко вперед - і давно забули, що колись переживали щось подібне.
Країна потребує тверезості і нової економічної політики. Політики, де будь-якій підприємницькій ініціативі буде надано максимальне сприяння, прибрано адміністративні бар’єри, впроваджено ринкові механізми.
Підприємці, а не державний чиновницький апарат створюють економічну міць та соціальну спроможність країни, створюють робочі місця, забезпечують державні соціальні видатки, забезпечують зниження рівня бідності, забезпечують податкові надходження до бюджету, сприяють створенню середнього класу.
Тривала хвороба давно перевернула країну з ніг на голову. Змінити свідомість співгромадян, яким роками доводили, що в їх злиднях винні підприємці, що не платять податки, а не збочений державний апарат який їх грабує - важко.
Дуже складно зруйнувати багаторічні корупційні спайки, примусити державні інституції працювати в інтересах суспільства, забезпечити верховенство права, провести необхідні країні інституційні та нормативно-правові реформи, подолати шалений спротив тих хто десятиліттями на цій хворобі наживався, загалом створити всі необхідні умови для вільної реалізації підприємницької ініціативи і дати поштовх для розвитку країни.
Але це - не неможливо. Це не складніше, ніж бути підприємцем у цій країні.
Перш за все, треба зрозуміти, що ці питання вже неможливо вирішити, апелюючи до існуючої “системи” чи її державно-політичної верхівки. Бо будь-яке якісне зрушення - це пряма загроза її існуванню.
Одужання країни цілком знаходиться у політичній площині і можливе лише політичним шляхом. Шляхом зміни політичних еліт на такі, які об’єднані не спільними фінансово-економічними інтересами, а поділяють принципи ліберальної економічної ідеології.
Ліберальна ідеологія за 27 років ще жодного разу не потрапляла у вищу політичну лігу. Час ліберальної антиалкогольної терапії настав.
Михайло Скляр, голова ГО "Асоціація громадського захисту підприємців"
