Корупційні скандали, недобудовані ЖК та інтереси Молчанової: що відбувається з “Київміськбудом”
Гроші на оборону: Київрада збільшила кошторис програми “Захисник Києва” на 2024 рік в 2,5 раза, не підкріпивши це змінами в бюджет
Київщина екологічна: як область стала лідером України зі створення об'єктів природно-заповідного фонду
28 березня 2019 г. 15:00
Раздел: Тексти
Забудови набережної міста Українка не буде, - в.о. мера Тетяна Кучер
Вже наступного року Київщина готуватиметься до виборів міських голів та депутатів. За свою каденцію міські голови встигли наробити багато чого. Час від часу вони жаліються, що їхньої кропіткої праці не помічають, а вони працюють, не покладаючи рук. Вивчити ситуацію кожного міста, а тепер ще й об'єднаних громад, вирішилаKV. Протягом майже 8-ми місяців ми спілкуватимемось із головами про їхні проблеми і досягнення. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю розмова із в.о. мера міста Українка Обухівського района Тетяною Кучер.
KV: Децентралізація - яка наразі проводиться робота? Проблеми?
Тетяна Кучер: У нас проводиться активна робота по децентралізації. Вже прийняті рішення щодо об'єднання Українки із селами Жуківці, Верем'я, Халеп'я, Щербанівка. Наразі ми не можемо завершити процес, оскільки Трипілля ще не прийняло відповідне рішення, а ми із ними маємо спільні межі.
Однак, у них були питання до минулої міської влади з приводу поділу земельних ділянок, були також певні питання з використання землі. Наразі із ними в нас налагоджений діалог, ми співпрацюємо. Проводимо зустрічі, пояснюємо перспективи створення громади. Я думаю, що найближчим часом ми вирішимо усі питання із Трипіллям і зможемо створити об’єднану громаду.
Також рішення ще не прийняло село Витачів, але це не є проблемою, оскільки і без нього ми зможемо об'єднатися. Впевнена, що коли Українська ОТГ почне працювати і покаже на практиці усі переваги децентралізації, Витачівська сільрада залюбки до нас доєднається.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
KV: Інвестиційний клімат як покращуєте?
Тетяна Кучер: Ми розглядаємо питання щодо залучення інвестицій для реконструкції очисних споруд і для подальшого будівництва сміттєпереробного заводу. Ми розуміємо, що розвиток може відбуватись саме за рахунок залучення інвесторів, тому також розглядаємо багато різних варіантів співробітництва.
Сьогодні за кошти Європейського Союзу ми реалізуємо проект термомодернізації будівель палацу культури “Енергетик” та державних установ. На даху будівлі ПК “Енергетик” будуть встановлені сонячні батареї.
KV: Чи є "сміттєва" проблема сьогодні?
Тетяна Кучер: Аби найближчим часом не зіткнутись із великими “сміттєвими” проблемами, ми провели масштабну конференцію з питання роботи з відходами. Ми залучили до неї представників полігону №5, представників відділу житлово-комунального господарства і представників КОДА, Обухівської РДА, компаній з сортування, перевезення, збирання сміття. За результатами конференції ми зробили запити, в тому числі до КОДА і полігону №5, через невідповідність показників з вивезення сміття у період 2015-2018 років із показниками зібраного містом сміття. Наразі встановлюємо причину розбіжностей і хочемо документально це підтвердити.
Тривалий час вивозом відсортованого сміття займалось приватне підприємство із Бучі, яким було вигідно безкоштовно вивозити наш пластик та скло. Але завжди були нарікання на неякісне прибирання сміття. І ця компанія, ще за минулої влади міста, подала лист, у якому зазначила, що вони відмовляються вивозити сміття безкоштовно, оскільки логістично це їм стало не вигідно.
Сьогодні ще поки вони надають послуги безкоштовно, але вже стоїть питання щодо компенсації витрат на перевезення. Ми вирішили підійти до вирішення проблеми комплексно і до всіх організацій, які займаються у місті та районі відсортованим сміттям, направили листи, аби ті надали свої пропозиції. Оберемо найвигіднішу і визначимо обслуговуючу компанію.
KV: Скандальні забудови, вирубка вікових дубів, побиття активістів, - чи дійсно в Українці мала місце незаконна забудова? Чи це штучно створені провокації?
Тетяна Кучер: Ця ситуація почалась ще у 2008 році. Тоді земельна ділянка була виділена під забудову. Ще тоді усі особи, які вважали, що там знаходяться вікові дерева, могли подати заявку, щоб ці дуби були визнані історичною пам'яткою. Взагалі ніяких питань не виникло б. Але відбулось інакше - з 2008 року забудовник сплачував орендну плату за ділянку, потім отримав дозвіл на будівництво і разом з ним дозвіл на вирубку дерев, які там знаходяться. І тільки коли вони почали обносити ділянку парканом, з'явилися активісти, які заявили про вікові дуби. Я вважаю, що в цій ситуації позиція активістів побудована неправильно, їм потрібно було раніше говорити. І усі в місті добре знали про наміри забудовника ще з часу виділення ділянки. Крім цього є інформація, що активістам за їх діяльність видавали кошти.
Наразі питання вирішено. Особи, квартири яких не добудували, об'єдналися в обслуговуючий кооператив, якому була видана ця земельна ділянка під будівництво. Також рішенням сесії було вказано, що усім власникам майнових прав мають запропонувати квартири відповідно до договорів, які були укладені із особами, що не виконали своїх зобов’язань і не добудували житло вчасно.
KV: Народні бунти - чи влаштовують громаду тарифи?
Тетяна Кучер: На жаль, міська влада не може впливати на формування тарифів за житлово-комунальні послуги, які встановлюються енерго- та теплопостачальними компаніями. Ми робимо все можливе, аби стримувати зростання тарифів, але з іншого боку розуміємо, що підняття зарплати, інфляція у будь-якому випадку будуть впливати на ціни. Якщо, наприклад, підприємство з водопостачання не підвищить тарифи, воно стане збитковим. І тоді нам із бюджету доведеться дофінансовувати їхню діяльність за кошти, які б мали йти на благоустрій міста. Тому я вважаю, що ми маємо розуміти необхідність змін і адекватно реагувати на зростання тарифів.
KV: Які стосунки із районом та вашим однопартійцем, екс-головою райради, Костянтином Шушаковим?
Тетяна Кучер: Прекрасні стосунки із районом, у нас є порозуміння. Нещодавно на бюджетній комісії одноголосно підтримали виділення із районного бюджету нам коштів на придбання меблів та обладнання для школи №1, яка наразі добудовується. І також виділили кошти на ремонт глядацької зали палацу культури. В свою чергу ми надали субвенцію на заміну вікон у стоматологічній поліклініці, яка знаходиться на території міста, але підпорядкована районній раді.
Із Костянтином Шушаковим ми працювали, коли він був головою райради. Зараз ситуація змінилась і ми прекрасно співпрацюємо із Олександром Кровкіним, який у свій час був його заступником, а зараз виконує обов'язки голови.
KV: Сесії міськради частіше проходять скандально, ніж спокійно - у чому причина? Чому депутати поділились на два табори і налаштовані один проти іншого?
Тетяна Кучер: Для деяких наших депутатів сесія міської ради - це показовий виступ. Ті люди, які хочуть привернути до себе увагу, використовують цей майданчик, щоб себе проявити. Також не будемо забувати, що наближаються вибори Президента, потім парламентські вибори. Усе дуже політизується, є особи, які хочуть показати певним чином свою владу.
Але я впевнена, що головним показником є не емоційність проведення засідань, а критерій прийняття рішень. Всі рішення виносяться за ініціативи виконавчого комітету міської ради, який я зараз очолюю. І якщо ви подивитесь статистику прийняття рішень, то побачите, що усі рішення депутати голосують. Навіть ті політичні сили, які називають себе опозиційними.
А якщо людина хоче показати на камеру себе - нехай, ми сприймаємо це нормально. Головне, щоб це не було на шкоду громаді.
KV: На одній із недавніх сесій були присутні так звані тітушки, які не пускали до зали місцевих жителів. Тоді активісти стверджували, що їх привела місцева влада. Хто їх замовив? Чи заявили до поліції? Проводиться розслідування? Ті люди справді не місцеві?
Тетяна Кучер: У цій ситуації є дуже цікавий момент. За день до проведення сесії до мене звернулися начальник Обухівського відділу поліції, начальник управління СБУ в Обухівському районі і прокурор Обухівського району. Вони мені сказали, що із електронної мережі Фейсбук та інших джерел їм стало відомо, що до нас привезуть із Києво-Святошинського району представників “Правого сектору”. Так і сталося - на так званих тітушках були шеврони “Правий сектор Києво-Святошинського району”. Вони підтримували петицію щодо проведення міжнародного аудиту земельних ділянок і всіх службових квартир. Насправді їм ще до сесії стало відомо, що я і так прийняла відповідне розпорядження про проведення аудиту та інвентаризації. У їхній петиції були незаконні вимоги, а саме: накладення мораторію на всі земельні ділянки і на здійснення будь-яких операцій, пов'язаних із будівництвом та земельними ділянками.
Потім з'явилася альтернативна петиція від осіб, які мають намір отримати земельні ділянки і здійснювати на них будівництво житла, у тому числі це учасники АТО. Ми пояснили двом сторонами, що ми і так зацікавлені в тому, щоб викрити усі схеми наших попередників. Тому на сесії ми ще раз підтримали моє розпорядження щодо суцільної інвентаризації.
Я вважаю неприпустимим, щоб були присутні люди, які влаштовують провокації. А з якого приводу був спір - досі не зрозуміло. Ми відразу заявили до поліції, там відкрили кримінальне провадження, тривають слідчі дії.
KV: Чи розпочато процес інвентаризації? Є попередні результати?
Тетяна Кучер: Так, наразі я дала вказівку кожному структурному підрозділу виконкому міськради, комунальним підприємствам, інвентаризація розпочата і триватиме до кінця травня. Після цього буде проведено аудит.
За попередніми результатами інвентаризації КП “Міський ринок” встановлено, що там була затверджена територія для прибирання, яка у декілька разів перевищує площу самого ринку. Тобто площа складає 7 тис. м², а за договором, укладеним минулим керівництвом міста та екс-начальником ринку, територія прибирання - майже 23 тис. м². За рахунок цього нам вдалося зменшити тарифи для підприємців ринку.
KV: Виконавчий комітет міськради писав заяви, аби піти у відставку. Хто насправді покинув посади?
Тетяна Кучер: До мене зараз приходять містяни і кажуть, що якби ми жили в радянські часи, то минулу міську владу вже б розстріляли за усе, що вони тут наробили. Так, вони написали заяви і не “за власним бажанням”, а “за згодою сторін”. І згідно ним минулий секретар та в.о. міського голови Катерина Проценко звільнила співробітників виконкому ще до рішення сесії, якого взагалі і не мало б бути. Потім звільнилась сама. Вони також змушували звільнитись працівників комунальних підприємств, аби створити колапс у місті. Сподівались, що тоді містяни навколішки їх будуть благати повернутися. Хотіли зробити таке собі щеплення від непокори.
Але у законний спосіб депутати обрали в.о. голови мене. Колапсу, на який вони розраховували, не сталося. Ми обрали нових заступників, які вже працюють. Місто провело тендери на прибирання території, озеленення, утилізацію сміття. Керівники КП не звільнились, пішов з посади тільки керівник підприємства з обслуговування житла, на його місце прийшов інший. Життя не стоїть на місці, всі зміни тільки позитивні.
KV: Також минула влада однією із причин відставки називала небажання затверджувати ДПТ, у якому нібито багато порушень. Нова влада його затвердила?
Тетяна Кучер: В Українці було організовано кооператив, який би задовольнив житлові потреби соціально незахищених верств населення. Вони звернулись за виділенням ділянки, яка знаходиться на балансі міськради. Ми розглядали різні варіанти і проголосували за виділення ділянки, яка знаходиться в межах лісового господарства. Розуміючи це ми подали звернення до Кабміну для вилучення ділянки в установлений законом порядок для передачі її кооперативу. Є багато людей, які потребують поліпшення житлових умов і саме за рахунок будівництва кооперативів ми можемо уникнути комерційної надбавки. Яким має бути житло будуть погоджувати саме члени цього кооперативу і також самостійно вони будуть обирати виконавця послуг і встановлювати плату за житло.
Але поки Кабмін розгляне це питання, пройде багато часу, а люди і так вже давно чекають, а там переселенці, учасники АТО, яким не виділяють земельні ділянки. Тому ми зіткнулись із ситуацією, коли з одного боку є потреба, а з іншого - відсутність навіть підходящої ділянки. Поки тривав процес, існуючий кооператив створив ще один кооператив. І його учасники знайшли ділянку, яка знаходиться у приватній власності і щоб використати її під житлову забудову, потрібно було розробити детальний план території. Минула влада займалась підготовкою, затверджувала графіки і таке інше. Але в останній момент вони змінили свою думку і відмовились його затверджувати, не тільки підвівши людей, а вони просто нівелювали їх потреби. При чому безпідставно. Наразі ми затвердили детальний план території для будівництва доступного житла.
KV: Громада була негативно налаштована проти забудови набережної. Чи прислухались до їхньої думки?
Тетяна Кучер: Я стояла на захисті громади міста і також виступала категорично проти забудови. Набережна - це наша окраса, насолода для очей. І її хотіли просто зруйнувати. Працювала погоджувальна комісія, членом якої я була, і ми наполягали, що набережну навпаки потрібно розвивати, створювати місця для відпочинку, спортивні майданчики. Ось на стіні висить вже 15 років проект по будівництва стадіону, який навіть не почали реалізовувати. Тільки розроблялась проектно-кошторисна документація, а по факту нічого не робили.
З приводу забудови набережної - минула влада навіть не передала розробнику проекту рекомендації погоджувальної комісії. Зараз я можу сказати, що в пріоритеті винятково будівництво соціально необхідних об'єктів і ми не допустимо порушення прав жителів громади.
KV: Вперше Українську міську раду очолила не місцева людина. У мережі ширились чутки щодо скандалів за вашою участю щодо підробки документів (затримання СБУ), багато містян були впевнені, що керувати містом ви будете не у їхніх інтересах. Як можете прокоментувати цю ситуацію?
Тетяна Кучер: Є люди, яким дуже хочеться знайти щось таке, чого в принципі не могло бути. Можу заявити, що ніякі документи я не підробляла. Такі намагання дискредитації мене, як особистості, можуть свідчити тільки про те, що я рухаюсь у правильному напрямі. Якби у СБУ були до мене претензії, то навряд чи мене відпустили б.
Мені дуже прикро, що минула влада міста, які вважали себе місцевими, керувались винятково своїми інтересами у питаннях управління містом. А я, навпаки, не буду розводити тут “кумівства” і “прощати” родичам плату за землю і надавати якісь незрозумілі привілеї.
KV: Згідно реєстру, ви досі є керівником кооперативу “Лушпайник”, до того ж не припинили адвокатську діяльність, що вимагає закон у разі зайняття посади керівника містом. Чому так сталось?
Тетяна Кучер: Це не відповідає дійсності, оскільки мною протягом трьох днів з моменту, як мені стало відомо, що я не можу поєднувати свою діяльність із адвокатською, було подано до Ради адвокатів регіону відповідну заяву, чого і вимагає закон. Усі зміни було внесено до Єдиного реєстру адвокатів, там чітко зазначена дата припинення моєї діяльності. Я повністю дотримала норми закону.
Що стосується обслуговуючого кооперативу - це не суперечить закону, оскільки він не є прибутковою організацією і не здійснює жодної господарської діяльності.
KV: Які стосунки із Ігорем Кононенко?
Тетяна Кучер: Він дуже допомагає нашому округу. Серед інших, за його сприяння будуть завершені ремонтні роботи дорожнього покриття траси Р-01 і дороги Українка-Трипілля-Київ. У нас була багаторічна проблема із майже відсутністю покриття. Роботи почались у минулому році, але через зміну підрядника та закінчення бюджетного року вони були припинені і найближчим часом будуть відновлені.
KV: Чи є співпраця із областю?
Тетяна Кучер: Так, є порозуміння із обласною радою та адміністрацією. Нещодавно ми спілкувались із Олександром Терещуком щодо тих програм, які могли б співфінансувати. КОДА дуже активно долучилася до процесу будівництва школи №1, щоб на початку нового навчального року початкові класи могли почати там навчання.
KV: Чому пішов Павло Козирєв? Чи зберіг він вплив на міськраду? Часто з ним спілкуються депутати, працівники ради?
Тетяна Кучер: Якби він зберіг вплив на міськраду, то, напевно, не приймалося б жодного рішення за нашою ініціативою. Сьогодні ми маємо більшість у раді, депутати розуміють, що працюють на благо громади, а не задля приватних інтересів Козирєва і його команди. На жаль, вони здатні лише на розповсюдження провокаційних листівок, інформація у яких не відповідає дійсності. Наприклад, нещодавно люди із оточення Козирєва розклеїли оголошення, що недільної ярмарки не буде. Міські жителі вийшли у неділю і побачили, що ярмарка працює. Це щонайменше смішно.
Так звана опозиція міськради із Павлом Козирєвим спілкується, інші депутати не вважають за потрібне, оскільки за 15 років він не зробив майже нічого корисного для міста. Він публічно заявив, що пішов з посади, оскільки знайшов краще місце роботи. Незважаючи на те, що люди його обрали, він просто пішов.
KV: Які амбіції маєте щодо кар'єрного зростання?
Тетяна Кучер: Хочу втілити у місті ті проекти, на які давно чекають жителі. Вірю, що нам вдасться показати результат. Кар'єрне зростання має бути завжди, але воно має бути своєчасним. Наразі я працюю тут і роблю це не заради кар'єри, а щоб поліпшити життя містян. Думати про роботу в області чи парламенті у мене навіть немає часу, в Українці накопичилось дуже багато проблем. Як буде далі - життя покаже.
Читайте:
Наталія Дзюба: “За час функціонування пункту біженців конфліктів із громадою не виникало”
Михайло Нетяжук: “Порядну людину треба дуже довго вмовляти, щоб вона пішла в депутати”
Тарас Костін: “Радимось із Віталієм Кличко в питаннях управління містом”
Олексій Момот: “Сподіваюсь, новий губернатор не зупинить переїзд КОДА до Вишгороду”
Анатолій Федорчук: “Аеропортом мене шантажують постійно - ще з часів, коли не хотів вступати в Партію Регіонів”
Володимир Сабадаш: “Із інвесторів до Василькова найбільше йдуть забудовники”
Ігор Сапожко: “Нинішня модель агломерації з Києвом несе певні перестороги для Броварів”
Олександр Зарубін: “Управління містом передам винятково його жителям”
Фото KV
KиевVласть
25 березня 2019 г. 09:00
Раздел: Територія розуму
Президентським програмам - конституційні норми
Статтею 13 Конституції України передбачено, що Держава забезпечує соціальну спрямованість економіки. Це не єдина стаття Конституції, де стверджується соціальна орієнтованість держави – конституція пронизана соціальними нормами, за якими українці, як соціальна спільнота, є тими, для кого існує держава.
Президент - гарант Конституції. Відповідно, вся президентська програма повинна бути також пронизана соціальною орієнтованістю, орієнтованістю на людину.
Економічний стан держави, його розвиток – основа виконання соціального зобов’язання держави. Соціального-сформованого на принципах співволодіння і співуправляння ресурсами Держави.
На жаль, програми кандидатів далекі від норм конституції і далекі безпосередньо від людей.
Але є ще час до виборів, і не пізно змінити кандидатам тезиси своїх програм, привести до конституційних норм.
Пропоную кандидатам своє бачення необхідних тез для заміни чи загального доповнення в програмах, а читачам для формування позиції, заперечень і просто для інформації.
В пропозиції я зосереджуюся на головних економічних тезах, на які є практичний запит.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Нова якість державного управління
Держава втратила довіру. На сьогодні функції держави обмежилися і зосередилися суто на фіскальному механізмі та апаратові примусу. Органи влади не займаються активним розвитком економіки, не створюють механізмів для реалізації можливостей українцями.
Через спрямованість і результативність впровадження нової якості державного управління Ми повернемо довіру українців до держави і державного управління.
Нова якість державного управління буде визначатися кардинальними змінами, направленими на реалізацією можливостей громадян у спільному володінні та управлінні власним національним надбанням – матеріальними (земля, ліси, корисні копалини, вода, повітряний простір) і нематеріальними ресурсами українського народу. Тільки так можливо забезпечити незмінну конституційну вимогу – розвиток соціально спрямованої економіки країни, яка працюватиме виключно в інтересах українців.
Вперше, з часів існування незалежної України, будуть впроваджені механізми державного управління нової якості через пряму участь українців в розвитку економіки країни.
Українці, об’єднуючись, ставатимуть власниками суспільно значимих виробництв в різних галузях економіки. Держава забезпечить всебічний розвиток таких виробництв.
Завдяки новій якості державного управління:
- в країні існуватимуть тільки державні і законодавчо визначені монополії в інтересах українців.
- будуть розроблені і впроваджені нові механізми державного управління, направлені на створення нових та розвиток існуючих галузей промислового та аграрного виробництв, де громадяни, їх об’єднання та держава в інтересах українців стануть власниками;
- буде забезпечена органічний розвиток науки та виробництва, направлений на зростання наукоємності, інформатизації та технологічності у виробних процесах;
- нові механізми грошово-кредитної політики максимально забезпечать розвиток економіки країни власним фінансовим ресурсом. Україна колосально знизить залежність від іноземних капіталів, в тому числі, від капіталів агресивно налаштованих країн.
Відповідальне ставлення до механізмів державного управління нової якості, закладання в них ініціативно-організаційних складових – єдине, що може зупинити абсолютне і відносне падіння економіки країни та бути відправною точкою для пришвидшеного її зростання під егідою держави.
Припинення монополій
Право на монополії має тільки український народ в особі держави.
В Україні повинні припинити існувати недержавні монополії.
Монополії повинні існувати тільки на підставі законів – виключно у вигляді суспільно-державних монополії з виконанням суспільно-важливих задач.
Оптимальна податкова система
Взагалі, жодному кандидату я б не радив робити розділ про податки – це лякає людей як не обізнаних ретельно в них, так і обізнаних, при чому з різних причин. Але все ж, для принципового розуміння тих, хто дуже хоче.
Податки - джерело існування держави і виконання нею функцій.
Податки – це освіта, медицина, соціальний захист і захист від сторонніх агресій.
Бізнес повинен платити податки.
Ми створимо оптимальну систему оподаткування в інтересах людей і розвитку соціально-ринкової економіки.
Нова грошово-кредитна політика та фінансова стабільність держави
В Україні не працює грошово-кредитна політика в інтересах українців. Вона обслуговує монополії та олігархів. Ми кардинально змінимо цю ситуацію Новою грошово-кредитною політикою, що буде спрямована на всебічний розвиток економіки. Українці мають бути і стануть суб’єктами (ініціаторами і рушіями) такого економічного розвитку та набувачами благ від нього.
Діяльність створених об’єднаннями громадян нових підприємств, як в промисловості так і сільському господарстві, буде профінансовано завдяки впровадження Нової грошово-кредитної політики.
Запропонована нами Нова грошово-кредитна політика забезпечить:
- реалізацію фінансової складової економічних процесів в економіці;
- демонополізацію і деолігархізацію економіки, її окремих галузей, як одної з головних причин негативних процесів інфляції;
- припинення десятилітніх очікувань надходжень іноземних інвестицій - держава самостійно інвестуватиме у власне виробництво;
- системою експортно-кредитної підтримки власного виробника для забезпечення просування товарів українського виробництва на ринки інших країн;
- впровадження доступного для українців споживчого кредитування купівлі товарів національного виробника.
Зростання товарного виробництва, динамічний розвиток експорту та збільшення споживання українцями товарів власного виробництва – впливові чинники направлені на управління і зменшення інфляції та зміцнення гривні.
Ми ініціюємо кримінальні провадження і розслідуємо всі зловживання в банківській сфері із невідворотним покаранням винних осіб.
Впровадження запропонованої нами Нової кредитної політики забезпечить сталу зростаючу економіку та фінансову стабільність держави.
Нова енергетична політика
Пріоритетами нової енергетичної політики повинен стати суспільно-економічний розвиток країни в інтересах українців, а не монополій і олігархів.
Енергетична галузь та її ресурсне забезпечення – це надбання українського народу. Неприпустиме її перебування чи окремих її галузей в руках недержавних монополій.
Держава, в інтересах українського народу, візьме під прозорий контроль діяльність ринку електро-, газо-, теплопостачання.
Ми повернемо природні енергетичні монополії до володіння українського народу. Це дасть можливість формувати справедливі ціни на світло, газ та тепло без олігархічних націнок.
Ми забезпечимо посилення енергетичної незалежності країни шляхом розвитку видобувних галузей та збільшення власного видобутку.
В інтересах держави та української спільноти будуть побудовані термінали для прийому зрідженого газу. Це сприятиме підвищенню рівня економічної безпеки та стане додатковим чинником для прозорого утворення цін на енергоносії.
Ми проводитимемо збалансований розвиток відновлювальної енергетики, з огляду на її перспективи в майбутньому і економічну доцільність сьогодення.
Це вплине на відносне зниження цін на енергоносії як для населення, так і для промисловості.
Тільки впровадження таких принципів Нової енергетичної політики дасть змогу всебічному соціально-економічному розвитку країни та суспільства.
Розвиток промисловості та соціальна спрямованість економіки
Для розвитку промисловості будуть визначені пріоритети оптимального промислового виробництва за напрямами імпортозаміщення, експортно-орієнтованого виробництва та розвитку внутрішнього споживання.
Будуть створені всі умови для організації підприємств нової формації, які забезпечуватимуть промислове виробництво за визначеними пріоритетами і відповідатимуть критеріям суспільно значимості.
Фінансове забезпечення створення та діяльності підприємств нової формації буде реалізовано за рахунок прямого державного кредитування.
Громадянин України зможе ставати власником підприємств нової формації. Для цього будуть впроваджені нові принципи організаційних форм відносин власності. Такі підприємства можуть бути створені об’єднаннями громадянами за об'єднавчими принципами, головними з таких принципів є:
- однорідність засобів виробництва;
- територіальний;
- професійний;
- науково-технічний;
- масовий;
- спільні засобами виробництва;
- спільна метою діяльності.
Держава може, а інколи і повинна, створювати підприємства спільно з об’єднаннями громадян, які об’єднаються за об’єднавчими принципами, до яких можна додати ще і монопольний принцип – суспільно-державна монополія.
Державні підприємства можуть створюватися з метою реалізації функцій державного управління, забезпечення діяльності державних монополій, відновлення та повернення природних монополій в державне управління.
Створені (реорганізовані) на таких принципах промислові підприємства повинні отримати всебічне ресурсне забезпечення від держави. Для таких підприємств буде і логічним застосування певних преференцій.
Для реалізації нової промислової політики будуть впроваджені нові механізми кредитної політики для прямого довгострокового державного фінансування діяльності нових промислових підприємств.
Тільки підприємства, які відповідатимуть принципам соціальної значимості, забезпечуватимуть виробництво промислової продукції за пріоритетними напрямами, можуть отримувати доступ до ресурсів українського народу на умовах співволодіння та співуправління.
Важливим для реалізації нової промислової політики є припинення існування в інтересах українців недержавних монополій у всіх сферах економіки. Це, в першу чергу, стосується енергетичних монополій, які стали не тільки на заваді розвитку промисловості, а і перетворили життя українців на щоденний кошмар.
Держава в інтересах українців буде реорганізовувати і управляти природними і економічними монополіями. Для цього буде впроваджена нова якість державного управління власністю українського народу.
На шляху до відтворення промисловості країни, її економіки, та зростання благополуччя українців не можуть стояти перепонами монополії, відсутність дієвих державних механізмів управління, обмеженість у фінансових ресурсах. Це національні інтереси і Нова промислова політика повинна бути спрямована на забезпечення її реалізації.
Дотримання цих принципів дасть розвиток соціально-спрямованій економіці, яка передбачена діючою Конституцією.
Читайте: Демонополізація декомунізації. Нова промислова політика
Розвиток агропромислового виробництва в Україні
Для реанімації аграрного сектору економіки буде забезпечено реалізацію ефективних для держави й суспільства комплексів економіко-організаційних заходів. Головні з них:
- формування справжнього аграрія – первинного сільгосптоваровиробника у вигляді товариств (об`єднань) власників землі, одноосібних чи сімейних товаровиробників;
- збільшення в короткостроковій перспективі доходів власників землі в 2-4 рази;
- створення в селах і селищах тваринницьких комплексів. За розрахунками, можливе збільшення поголів’я великої рогатої худоби в 5-6 разів – до 15-20 млн голів, поголів’я свиней в 3-4 рази – до 20-24 млн голів;
- створення в селах і селищах переробних підприємств на базі первинних сільгосптоваровиробників;
- створення справжньої кооперації в аграрному секторі, де селяни, власники землі матимуть унікальну можливість засновувати кооперативні підприємства з переробки та виробництва продукції;
- реальний розвиток соціально-економічної інфраструктури сіл;
- створення високооплачуваних робочих місць для власників землі, членів їх родин і інших громадян України.
Реформування земельних відносин
Розвиток агропромислового виробництва в Україні стане можливим завдяки впровадження Народної земельної реформи, ініціаторами якої можуть бути тільки селяни-власники землі за підтримки усієї української спільноти.
Реформування полягає в заміні орендних відносин на самостійний обробіток землі її власниками як одноосібно (сімейно) так і в товариствах (об’єднаннях) власників землі.
Товариства власників землі – об’єднання селян, власників землі, з метою забезпечення максимальної структурної, технічної, технологічної, екологічної та соціально-економічної ефективності використання власної землі. Селянин, нарешті, стане власником врожаю з власної землі. Це дасть можливість збільшити на початковому етапі дохід від землі її власнику в 2-4 рази.
Для прискорення реалізації Народної земельної реформи буде створена її всебічна державна підтримка.
Будуть впроваджені нові механізми кредитної політики для прямого довгострокового державного фінансування діяльності товариств (об’єднань) власників землі та індивідуальних (сімейних) товаровиробників без застав та під 3% річних.
Для членів товариств (об’єднань) власників землі буде надана можливість отримання споживчих кредитів під 3% річних для задоволення нагальних соціально-економічних потреб, які виникли з причин систематичного знищення робочих місць на селі на фоні узурпації орендарями всіх прибутків від землі.
Власнику землі тепер не буде потреби продавати землю.
Розвиток тваринництва та переробки на селі
Товариства власників землі ідеальна база для створення в селах і селищах тваринницьких комплексів, переробних підприємств.
За замовленням товариств (об’єднань) власників землі та за рахунок прямого державного кредитування буде профінансоване будівництво тваринницької і переробної інфраструктури. Селяни, власники землі, будуть співвласниками цієї тваринницької і переробної інфраструктури.
Це дасть змогу збільшити поголів’я великої рогатої худоби в 5-6 разів – до 15-20 млн голів, поголів’я свиней в 3-4 рази – до 20-24 млн голів.
Переробна галузь, її розвиток перетворить економіку аграрного сектора з сировинної в високотехнологічну експортно-орієнтовану економіку.
Повернення землі її справжнім власника – селянам
На сьогоднішній день сформовані всі умови, щоб земля була у володінні будь кого, а не селянина. Ганебна довготривала оренда та емфітевзис тому підтвердження. Для розвитку країни і її суспільства таку неринкову практику користування землею треба припинити.
Будуть сформовані всі юридичні та фінансові механізми повернення землі селянам, які втратили її в результаті незаконних оборудок агрохолдингів та орендарів, на тлі занепаду рівня життя селянина. Як правило, це піввікові договори оренди та вікові емфітевзису, договори застави землі, договори міни та інше.
Будуть сформовані умови для передчасного припинення договорів користування землею (оренди та емфітевзису) за ініціативою власників землі з метою, нарешті, отримання власником землі можливості найефективніше використовувати власну землю, обробляючи її самостійно – індивідуально чи колективно в об’єднанні власників землі.
Збереження землі як національного надбання
Повернення землі українському народу, її власнику, уособленням якого є український селянин, сформує умови для відповідального ставлення до землі, збереження та відновлення її родючості.
Впровадження реформування земельних відносин, розвиток промислового та споживчого кредитування підсилять бачення селянином землі не тільки як національного надбання, а і джерело прибутків як власника виробництва так і високооплачуваних робочого місця для себе та членів своєї родини. Це вагомий фактор цінування землі.
Прийняття Закону про обіг земель сільськогосподарського призначення в інтересах українців, України та її національної безпеки забезпечить право власникам землі розпоряджатися нею без шкоди для інтересів держави та суспільства.
Відродження та нова якість сільського життя
Інтенсивний розвиток промислового виробництва на селі, власниками якого будуть селяни, забезпечить збільшене та стале надходженя до бюджету села чи селища. Створені за участю жителів села підприємства, насамперед товариства (об’єднання) власників землі, будуть найкращими платниками податків до бюджету свого рідного села чи селища.
В руках селян опиниться і той прибуток, який раніше забирав собі колишній орендар землі. Тепер селянам не буде потреби просити якусь допомогу у орендаря – вони самі, як власники землі, зможуть розпоряджатися прибутками від неї та іншої діяльності, направляючи їх, в тому числі, і на потреби села та його розвитку.
При переході до нових земельних відносин село виграє багатократно. Виграє українське село – виграє Україна.
Створення високооплачуваних робочих місць
Запропоноване стрімке зростання економіки буде потребувати працівників різних професій і кваліфікацій і не буде можливо без створення виробничих підприємств, учасниками (власниками, співвласниками) яких будуть саме українці і їх об’єднання. Це означає, що кожен громадянин може стати учасником створення власного робочого місця і бути власником підприємства, на якому створюються робочі місця. Така ситуація матиме характерний прояв в аграрній промисловості.
Створюючи товариства власників землі, тваринницькі та переробні підприємства, селяни, власники землі, самостійно створюватимуть нові високооплачувані робочі місця, як для себе, так і інших членів українського суспільства.
Ставши власником індивідуального (сімейного) виробництва або учасником товариства власників землі, учасником тваринницького чи переробного підприємства, селяни, як власники первинного сільськогосподарського виробництва самостійно визначатимуть рівень оплати праці як для себе, так і для найманих працівників.
Очікувано, що зарплати на підприємствах створених громадянами України за об’єднавчими принципами будуть високі – власники самі вирішуватимуть свій розмір оплати. Високі зарплати на підприємствах нової формації стимулюватимуть формування високих оплат і на інших підприємствах.
Стрімке створення робочих місць та саме таке формування рівня оплати праці буде основним чинником не тільки припинення трудової міграції з України, але і сформує умови для повернення українців на Батьківщину.
Читайте: Яким має бути закон про обіг сільськогосподарської землі
Роман Головін, кандидат наук з державного управлінняKиевVласть
21 березня 2019 г. 09:00
Раздел: Тексти
Олександр Зарубін: “Управління містом передам винятково його жителям”
Вже наступного року Київщина готуватиметься до виборів міських голів та депутатів. За свою каденцію міські голови встигли наробити багато чого. Час від часу вони жаліються, що їхньої кропіткої праці не помічають, а вони працюють, не покладаючи рук. Вивчити ситуацію кожного міста, а тепер ще й об'єднаних громад, вирішила KV. Протягом майже 8-ми місяців ми спілкуємося з головами про їхні проблеми і досягнення. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю розмова із головою Боярської міськради Києво-Святошинського району Олександром Зарубіним.
KV: Приєднання Забір'я - суд продовжується? Чому добровільна реформа перетворилась на примусову?
Олександр Зарубін: Юридично Боярська об'єднана громада вже створена у складі міста та Забірської сільради. Ми прийняли остаточні рішення та отримали позитивний висновок КОДА. Ще навесні ми подали документи для призначення виборів, але через політичний аспект до ЦВК вони не потрапили. Причиною став позив до суду депутатами Києво-Святошинської райради.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Наразі ми програли дві інстанції і зараз справу розглядає касаційний суд. Району не вигідно випускати на вибори громаду у такому складі, тому вони усіляко намагаються цьому перешкоджати. Але ми віримо, що правда буде на нашому боці, адже за процедурою ми зробили все правильно і причина тут тільки в тому, що більшість матеріалів, які ми подавали у справі, суд взагалі не прийняв.
KV: З іншими сільрадами проводилась робота щодо об'єднання?
Олександр Зарубін: Так, ми працювали у цьому напрямку із Малютянською сільрадою. Спочатку голова таку ідею підтримував, але депутатський корпус, виявилось, налаштований негативно. Також подавали пропозиції іншим сусіднім населеним пунктам. Вони сказали, що об’єднання “не на часі”.
Хоча громади Малютянки і Забір'я вже налаштовані позитивно. Вони побачили, що обіцянки, дані депутатами райради про створення сільської громади, ніхто не планує виконувати. У РДА та райраді вирішили зробити із району дві ОТГ - Боярську і Вишнівську. При такому варіанті об'єднання Боярська громада буде величезною - 28 сіл і місто.
KV: Які стосунки з районом?
Олександр Зарубін: Я б не сказав, що стосунки із районом складні, їх просто немає. Правда, район всіляко намагався зупинити процес нашого обєднання із Забір'ям, депутати привозили на сесії провокаторів. Але зірвати процес їм не вдалось. Після цього стосунки із районною владою обірвались повністю.
KV: Кошти на очисні споруди використали чи були вимушені повернути до району? Чи гостро стоїть ця проблема для міста?
Олександр Зарубін: У минулому році нам виділили 3 млн гривень на проект очисних споруд. РДА видала розпорядження, щоб ми розробили проект землеустрою на оформлення землі під ці споруди. Досі ми не можемо завершити цей процес. Постійно не вистачає то довідки, то документу. Не можу сказати, чи впливає хтось на цей процес. Тому кошти були переведені на міську программу компенсації переселенцям.
Сьогодні проблема із очисними спорудами не стоїть гостро. Вони нормально працюють. Але ми розуміємо, що Боярка має розвиватись, розбудовуватись. Так само і навколишні села, де процес забудови йде ще активніше. А реформа децентралізації незворотня, тому це, можна сказати, потенційна Боярська ОТГ. І цю проблему потрібно вирішувати зараз, або доведеться це робити потім.
KV: Як справи із інвесторами?
Олександр Зарубін: У комунальній власності міста немає вільних земельних ділянок. Є пусті ділянки, але у них є розпорядники. Коли у Києво-Святошинському районі почалась масова житлова забудова, у Боярці побудували майже нічого. І зараз ми намагаємось шукати інвесторів для реконструкції старого житлового фонду, але до нас мало хто хоче йти. Поряд є села, де можна будуватись без проблем із громадою. Поки ми розглядаємо питання будівництва скандального будинку по вул. Соборності.
KV: Чому будівництво стало скандальним? Чоловік Оксани Алімової, що фігурує у скандалі, Вадим, дійсно ваш кум та бізнес-партнер? Звідки там палатка АТОвців?
Олександр Зарубін: Це перша масштабна інвестиція у місто. Почали ширитись чутки, що там має будуватись Вадим Алімов, який дійсно є моїм кумом та бувшим бізнес-партнером. Власником ділянки є Боярська міська рада. Ця земельна ділянка ще з 1971 належала заводу “Арксі”, влітку ми почали процес переведення її на договір оренди тому ж підприємству, щоб вони почали платити гроші за аренду і почали готувати будівельну документацію. Я і Алімов вже 14 років знайомі із керівником заводу, адже починали у тій будівлі працювати, орендували офіс. Вадим Алімов і директор заводу Костянтин Баранов вирішили, що до початку будівництва фінансово і юридично буде допомагати Алімов. Рішенням сесії ми надали дружині Алімова містобудівні умови і обмеження, щоб вони виготовили необхідні документи. Ні в якому разі вони не будуть там будуватись. Інвестором був і залишається Костянтин Баранов. Наразі документи виготовлені, йде процес виготовлення дозволу для будівництва. Алімови вже не мають до цього відношення, свою функцію вони виконали. Тепер, сподіваюсь, ДАБІ надасть дозвіл, адже там усе законно.
А оскільки у нас війна із районом, вони почали спонсорувати людей, бійців АТО, які сиділи у палатці. Зараз там чергує одна людина. Після початку будівництва я офіційно розповім боярчанам, хто мене обливав брудом і навіщо це робили. І подібне буде продовжуватись до 2020 року, до виборів. Уже почали розносити по району сумнівні агітаційні матеріали, які навіть не мають тиражу та офіційних даних. Хочу, щоб місцеві жителі сприймали подібне із посмішкою, але розуміли, що таким чином витрачаються їхні, вкрадені десятки мільйонів гривень.
KV: Чи є "сміттєва" проблема?
Олександр Зарубін: Звичайно, як і в кожному місті поблизу Києва, є величезна проблема зі сміттям. Два роки тому закрили полігон у Тарасівці. Зараз ми возимо сміття під Васильків на приватний полігон. Це майже 30 кілометрів, величезні кошти. Були змушені підняти тарифи на вивіз сміття. На полігоні бувають проблеми, наші машини по 4-5 годин стоять у черзі. Тоді вони встигають лише двічі за день вивезти сміття із міста. Нещодавно була ситуація, коли полігон не працював три дні. Намагались домовлятись із іншими полігонами, частково вирішували ситуацію, але баки все одно були переповнені.
Поки це питання не буде вирішено глобально, нічого не зміниться. Навколо Києва потрібно будувати сміттєпереробні заводи і відходити від практики захоронення. З кожним роком ця проблема стає гострішою. І якщо завтра полігон, на який ми возимо, закриється або відмовиться нас приймати, у місті буде сміттєва катастрофа. Інший найближчий полігон за 50 кілометрів і не факт, що туди візьмуть наше сміття.
KV: Народні бунти - чи влаштовують громаду тарифи?
Олександр Зарубін: Не влаштовують. Через здорощення енергоносіїв та підвищення мінімальної заробітної плати ми були змушені підвищувати тарифи. Мешканцям це не подобається, були масові невдоволення. Ми створювати комісії, які перевіряли обґрунтованість тарифів. На жаль, нічого змінити ми не можемо. Або так, або комунальні підприємства припинять роботу.
KV: Київська агломерація - за чи проти?
Олександр Зарубін: Це цікавий процесс. Нещодавно міські та сільські голови, що розташовані навколо Києва, збирались у КМДА. Сказати за чи проти - я зараз не можу. Ніхто не розуміє, що це таке. Поки ми домовились, що буде створено так звану Асоціацію Київської агломерації на майданчику Асоціації міст і сіл Київської області. Там буде створена робоча група, яка буде вивчати побажання області та столиці. Тільки після того, коли ми конкретно зрозуміємо вимоги та очікування Києва, будемо приймати рішення. Той законопроект, який є у КМДА, майже ніхто не підтримав.
KV: Зміни до генплану - на якій стадії? Які проблеми?
Олександр Зарубін: Ми повністю завершили усі процедури та обговорення. Ще у серпні минулого року подали його на затвердження до містобудівної ради Київської області. Але 1 вересня заявили про зміну Державних будівельних норм і у раді відмовились розглядати наш генплан. Офіційно відповіли, що його потрібно переробляти і повернули для опрацювання за новими ДБН. Ми знову звернулись до інституту з проектування і розраховували, що до кінця 2018 року новий план буде готовий. Виявилось, що вони навіть не розпочали його робити. Зараз змінюємо проектанта і протягом 3-4 місяців він має бути готовий. Потім ми знову його затвердимо і подамо на розгляд в область.
KV: Постійні підпали - приймальня АТОвців, кінотеатр Островського, КП “Шкільні їдальні”. Навіщо? Кому це потрібно?
Олександр Зарубін: Приймальня АТОвців - це не підпал, про це знають усі боярчани. Сусіднім приміщенням із приймальнею була майстерня, де ремонтували техніку. Ремонтники там любили випивати і по їхній необережності дерев'яне приміщення спалахнуло. У АТОвців згоріло лише горище і стеля. Звісно, коли тушили, все залили піною. Також поруч було дерев’яне кафе, яке теж частково згоріло.
Горів недіючий кінотеатр “Космос”, який знаходиться на балансі районної ради. Там жили безхатченки, які скоріше за все розпалювали вогнище, щоб зігрітись, пішли і не загасили. Вогонь пішов на дерев'яну підлогу. Кінотеатр Островського також не діє і там така сама історія.
З приводу “Шкільних їдалень” краще запитувати у району. Можу тільки сказати, що пожежа сталась після того, як громадськість вирішила перевірити роботу шкільних їдалень. Але пожежники гарно спрацювали і документи вдалось врятувати.
KV: На якій стадії будівництво шляхопроводу через залізничний переїзд станції Боярка?
Олександр Зарубін: Складно говорити про якісь терміни. Ми розпочали процес у минулому році, декілька разів зустрічались із представниками “Укрзалізниці”. Вони пообіцяли, що на найвищому рівні створять робочу групу. Чекаємо вже два місяці. Постійно телефонуємо, але процес не прискорюється. Я так розумію, що усі залучені у процес виборів, тому вирішувати такі питання не мають часу.
Взагалі після створення робочої групи ми маємо розпочати процес проектування. До нас приїздили проектанти, які завершили роботу у місті Вишневому, надали свої пропозиції. Але поки ми у цьому питанні рухатись не можемо, чекаємо.
KV: Чи змінилось щось для міста із приходом нового губернатора? Які надії на нього покладаєте?
Олександр Зарубін: Я намагався особисто зустрітись із новим губернатором, але через його щільний графік цього поки зробити не вдалось. У мене є багато пропозицій щодо фінансування програм. Поки бачу, що він дуже активний та дієвий і потроху наводить лад в області.
KV: Яка ситуація в міській раді? Як миритесь із депутатами?
Олександр Зарубін: Є порозуміння із депутатським складом. Людський фактор присутній, інколи сперечаємось. Але завжди знаходимо компроміс.
KV: Як можете прокоментувати політичний скандал через проект безкоштовної маршрутки для соціально незабезпечених верств населення, який ви начебто започаткували разом із БПП, а потім використали у передвиборчих роликах "Нових облич" під брендом “Молодь Боярки”?
Олександр Зарубін: Я розпочинав цей проект за власні кошти, але на той час очолював міський осередок БПП. Жодного фінансування із партії чи від кандидатів я не отримував. Це винятково моя ініціатива, мої кошти і моя домовленість із перевізником. Після того, як я став міським головою, перевізник відмовився безкоштовно возити людей і наразі ми виготовили проект, щоб запустити комунальний транспорт за тим маршрутом. Ми хочемо відійти від домовленостей із підприємцями. Вже навіть кошти виділили. Якщо у другому півріччі ми матимемо перевиконання бюджету, то закупимо безкоштовні автобуси для незахищених верств населення.
KV: Які стосунки із Анатолієм Федоруком та Володимиром Карплюком? Дослуховуєтесь до їхніх порад стосовно управління містом?
Олександр Зарубін: Абсолютно робочі стосунки. У 2012 році я вів передвиборчу кампанію Анатолія Федорука. З того часу не сварилися. Ніколи ні Федорук, ні Карплюк не давали поради і не просили про прийняття якихось рішень.
KV: Йдете на наступну каденцію?
Олександр Зарубін: Перед тим, як я балотувався на міського голову, бачив процес управління очима активіста і бізнесмена. Коли я побачив цю систему зсередини, то мої погляди змінились. В першу чергу через усю державну структуру і управління, яке, на жаль, далеке від нормального функціонування, яким я його бачив.
Я зроблю все, щоб в наше місто на наступних виборах не прийшов якийсь пройдисвіт. Зможу знайти підтримку політичних сил, щоб не пустити сюди чужинців. Але якщо я буду розуміти, що балотуватимуться місцеві жителі, які зможуть розвивати місто, передам зі спокійною душею кермо. Навіть не піду кандидатом.
Читайте:
Наталія Дзюба: “За час функціонування пункту біженців конфліктів із громадою не виникало”
Михайло Нетяжук: “Порядну людину треба дуже довго вмовляти, щоб вона пішла в депутати”
Тарас Костін: “Радимось із Віталієм Кличко в питаннях управління містом”
Олексій Момот: “Сподіваюсь, новий губернатор не зупинить переїзд КОДА до Вишгороду”
Анатолій Федорчук: “Аеропортом мене шантажують постійно - ще з часів, коли не хотів вступати в Партію Регіонів”
Володимир Сабадаш: “Із інвесторів до Василькова найбільше йдуть забудовники”
Ігор Сапожко: “Нинішня модель агломерації з Києвом несе певні перестороги для Броварів”KиевVласть
19 березня 2019 г. 11:00
Раздел: Територія розуму
Вберегтися від захисту прав людини, або Як омбудсмен захищає забудовника
Про проблеми нашого кварталу ми розповідали неодноразово. Про права дітей, яких вигнали з дитсадка на Пушкінській ще за часів Олександра Омельченка. Про підробку, завдяки якій дитсадок опинився в чужих руках без приватизаційного конкурсу, без договору купівлі-продажу, без сплати жодної копійки до бюджету. Про перепродажі з прибутком, розмір якого добирається до рівня, який математики позначають знаком нескінченності.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
За роки бідкань призвичаїлися, що нікого у владі вони не хвилюють: ні Віталія Кличка, якому ми намагалися мало не насильно вручити документи, що столиці повернули б майно на півмільярда, ні його заступницю по лінії освіти. Міські начальники відправляли до прокуратури, та – до суду, а суд – самі знаєте куди.
Читайте: Когда я слышу слово “культура” … и Контрольний постріл. Жертва отримала травми, несумісні з життям
Днями раптом закалатало в грудях: лист з самої Верховної Ради від уповноваженого з прав людини! Але радості він не приніс. Суворо і невблаганно в.о. директора департаменту моніторингу інформаційних прав О.Кабанов з відомства омбудсмена Людмили Денісової повиховував наш орган самоорганізації як шкідливе цуценя. Відчитав за те, що проявили нечемність, не послухавшись наказу скаржника щось тому дати... Скаржник той - забудовник. Той самий, що володіє дитсадком, з якого вигнали наших дітей. Той самий, що обгородив у нашому дворі біля гектара київської землі, яку йому ніхто не давав. Той самий, що влітку почав руйнувати пам’ятки архітектури 19 ст. І багато чого досяг: такими, як були, ви їх вже ніколи не побачите.
Читайте: Усадьба Михельсона. В Киеве разрушили очередной памятник архитектуры
Першим, хто попав під роздачу, став я - керівник ОСН, між іншим, професор, доктор наук, що написав три університетські підручники та виховав з десяток кандидатів наук. Двоє працівників забудовника на посадах “менеджерів зі зв’язків з громадськістю” засвідчили поліції, що 76-річнй професор вчинив звіряче побиття. Спочатку кримінальну справу розслідували у Шевченківському райвідділі поліції. З посадкою не склалося – там нас добре знають, як і те, на що здатний забудовник, оскільки саме вони розслідують кримінальну справу по дитсадку. Підсобив заступник прокурора Києва Павло Кононенко: перевів справу до Голосіївського райвідділу поліції, де все пішло як треба. Протягом 12 років поліція не наважувалася пред’явити підозру власнику дитсадка – при 28 томах доказів! А професору-розбійнику за безглуздим обвинуваченням слідчий Голосіївського райвідділу поліції вліпив підозру миттєво. Допити, судові засідання, вислуховування погроз від безграмотного, розмальованого татуюванням слідчого, який аж з штанів вистрибував від бажання виконати замовлення. Бажання-то було, а здатності забракувало…
Читайте: Растет качество услуг Голосеевской полиции
Іншу нашу активістку забудовник відправив до суду, вимагаючи 200 тис. гривень за “моральну шкоду”. Хто б ви думали, дав свідчення про “розповсюдження неправдивої інформації”, якою пенсіонерка зганьбила білосніжну репутацію забудовника? Та ті ж самі двоє менеджерів забудовника. Чудово начебто складалося, але знайшлися свідки, які довели, якою бездарною була ця витівка.
Такі от права “людини”, а насправді не людини, а юридичної особи, узялося захищати відомство омбудсмена. Одну “громадськість” - до в’язниці за зліпленим на коліні обвинуваченням, іншу - до суду, аби та до кінця життя віддавала копійчану пенсію бідолашній фірмі, що орудує мільйонами. Репутацію, бач, заплямувала пенсіонерка. Яка усього-то не хотіла, аби у паркінг розміром з універмаг провалився її будинок. Хіба не цю людину повинна захищати пані омбудсмен? Рятуєте, кажете, ділову репутацію? Де вона, покажіть! У забудовника, про банкрутство якого знає весь інтернет? Який заклав за борги в Альфа-банку пам’ятку національної культури? Спотворив пам’ятки на Пушкінській, на яких дошки висять “охороняється законом”? Забрав дитсадок у дітей? Ви називаєте це захистом прав людини? Відколи це комерційна структура, ще й та, яку люто ненавидять люди за вчинене зло, стала людиною з порушеними правами? Чи не варто було б захистити права людини спонуканням правоохоронців, наприклад, Київської місцевої прокуратури № 10, прокинутися від багаторічної сплячки та зробити хоч щось на повернення дитсадка дітям?
Фото: Дитсадок № 183 по вул. Пушкінській, 33-А до та після руйнування
Щодо суворих наказів в.о. директора департаменту моніторингу інформаційних прав, які вразили безапеляційним тоном: “надати”, “забезпечити”, “вжити заходів”. Мусимо нагадати, що наш ОСН не є відділом департаменту і навіть не вартою на вході до офісу. Принагідно згадаємо подію, яку пам’ять жителів триматиме все життя. Забудовник, що загарбав дитсадок та вигнав дітей, найняв загін тітушок та з екскаватором попереду рушив на нього цей бліцкриг. Люди, ті самі, яким в.о. директора наказав бути слухняними, стали перед екскаватором та зупинили бандитів. Побили нас, кров текла, але дитсадок відстояли. Провели громадські слухання. Вирішили: якщо хтось буде помічений у спробах спілкуватися із забудовником, вважатиметься продажною мерзотою і зрадником.
Щодо “непублічності”, у яку в.о. ткнув нас носом. Про нашу діяльність хто завгодно може довідатись з десятків публікацій. Достатньо набрати в Google два слова: “Жуков КиевВласть” і насолоджуйтесь.
Як і більшість населення, ми не у захваті від тих політичних сил, іменем яких захищають наші права. Народ від цього “захисту” дещо втомився. Так само, як від невпинного піклування про різного роду “бізнесменів-злобудовників” з їх бездонними кишенями. Наразі несподіваний лист на урядовому бланку дав нам свіжу нагоду прокоментувати їхні визиски на новому полі. Темою дикого зубожіння нації вже нікого не здивуєш. А от намагання приструнити ту саму людину на вимогу грошовитої фірми під несподіваним приводом - захисту прав людини – це щось новеньке...
Читайте: Шесть “нянек” культурного наследия или как в Киеве расправляются с Усадьбой Михельсона
Николай Жуков, председатель ОСН "Квартал Пушкинская – Красноармейская", профессор
KиевVласть
14 березня 2019 г. 15:00
Раздел: Тексти
Ігор Сапожко: “Нинішня модель агломерації з Києвом несе певні перестороги для Броварів”
Вже наступного року Київщина готуватиметься до виборів міських голів та депутатів. За свою каденцію міські голови встигли наробити багато чого. Час від часу вони жаліються, що їхньої кропіткої праці не помічають, а вони працюють, не покладаючи рук. Вивчити ситуацію кожного міста, а тепер ще й об'єднаних громад, вирішила KV. Протягом майже 8-ми місяців ми спілкуємося з головами про їхні проблеми і досягнення. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю розмова з мером Броварів Ігорем Сапожко.
KV: Децентралізація - які плани? Яка проводиться робота? Проблеми?
Ігор Сапожко: Якщо йдеться про створення об’єднаних територіальних громад, то у перспективі розглядається можливість створення Броварської ОТГ у складі власне міста Бровари, а також декількох населених пунктів Броварського району - Княжичів та Требухова. Переговорні процеси та консультації тривають вже досить довго. Проведено понад десять зустрічей та нарад за участі голови Офісу реформ Київської області Володимира Удовиченка, сільських голів, керівництва Броварської РДА та районної ради. Зустрічалися як у Броварах, так і в населених пунктах району. Зважаючи на певний супротив з боку сільських голів та депутатів сільських рад, проводимо роз’яснювальну роботу, пояснюємо принципи об’єднання, позитивні приклади передачі повноважень, говоримо про ефективність реформи загалом.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Громадські слухання вже проведено в Красилівці, спілкувалися з мешканцями Калинівки, інших навколишніх сіл. Процес хоч і повільно, але рухається. Коли і яким чином дане питання вирішиться, мені сказати складно, адже занадто багато чинників мають дійти точки повного збігу.
KV: Наскільки сприятливим є інвестиційний клімат у Броварах? Чи можна сказати, що у місті активно йде житлова забудова?
Ігор Сапожко: Ну, найперше, хотілося б відзначити, що місто Бровари впевнено посідає перше місце на Київщині за кількістю інвестицій на одного мешканця. Ми – лідери і нам справді є чим пишатися. Сьогодні у Броварах є ціла когорта підприємств-виробників, продукцію яких знають далеко за межами не тільки нашого міста, але й України. Серед наших європейських партнерів-інвесторів чимало відомих у світі компаній. Для прикладу, німецька компанія Peri має чимало філій у різних містах України, але головний офіс знаходиться саме у Броварах. Та й загалом, у місті досить велика кількість іноземних інвесторів і наше головне завдання – сприяти розвитку їхнього бізнесу на нашій території.
KV: Чи існує в Броварах “сміттєва” проблема?
Ігор Сапожко: У Броварах працює визначений на конкурсній основі перевізник, який займається вивозом та утилізацією сміття на полігоні “Десна-2” у Броварському районі. Певна проблематика дійсно є, але дані питання треба вирішувати не в межах і не на рівні міста. Наприклад, за рік ми маємо близько 30 тис. кубометрів ТПВ. Цифра начебто й вагома, але маючи досвід спілкування із трьома десятками інвесторів, які мають зацікавленість у будівництві сміттєпереробного заводу, мусимо визнати – таких об’ємів недостатньо.
Для повноцінного функціонування такого підприємства мінімально потрібно хоча б 100 тисяч тонн на рік. Щоправда, колись було підписано меморандум між Броварами, Борисполем, Броварським та Бориспільським районами відносно будівництва такого заводу. На жаль, далі паперу справа не рухається. Думаю, що вирішення даної проблеми варто розвивати на обласному рівні, адже і в столиці, наприклад, існують ті ж самі питання.
KV: Київська агломерація - за чи проти?
Ігор Сапожко: Я схиляюся до агломерації європейського рівня, як, наприклад, у Парижі. У форматі робочої групи вирішуються проблеми столиці Франції та міст-сателітів. У нас же давно створено профільну робочу групу між столицею та областю, підписано ряд меморандумів, які на сьогодні не виконуються. Однак, та модель, яку пропонує Київ у даному питанні, створює певні перестороги для таких міст, як Бровари. Ми розуміємо, що мегаполіс домінуватиме і такі міста, як Бровари, Вишневе, Буча будуть просто дезорієнтовані у власному розвитку.
Можливо, у форматі громадської організації, яка б вирішувала питання прилеглих населених пунктів, агломерація і має право на існування, але не в тому вигляді, який нам пропонують зараз.
KV: Переповнені школи - як дійшли до рішення щодо платної освіти для не міських дітей? Не боїтесь, що громада різко відреагує?
Ігор Сапожко: Сьогодні у броварських закладах освіти займається близько півтори тисячі дітей з району – Калинівки, Красилівки, Требухова, Семиполок, Великої Димерки. Окрім цього, у нас навчається багато дітей-переселенців, але мова зараз зовсім не про них. Спираючись на досвід Польщі, де дитина може ходити до навчальних закладів будь-якої громади, за умови компенсації вартості навчання від громади, де вона зареєстрована, можна говорити про модернізацію сфери освіти.
Ми провели розрахунки щодо дітей з Броварського району, і, наприклад, по Великодимерській громаді сума компенсації на рік становить близько 2,5 млн гривень. До речі, у Києві таке рішення розглядалося щодо дитячих садочків і я хочу подивитися, як це рішення буде практично працювати в столиці. І ще одне важливе уточнення – на мою думку дане рішення повинно бути ухвалене на загальнодержавному рівні із зазначенням того, що кошти має компенсувати громада, але ні в якому разі не батьки дитини.
KV: Про ситуацію із обвалом школи №7. Чи є контроль над тим, щоб подібного не сталось з іншими школами?
Ігор Сапожко: Перш за все потрібно розуміти, що ця школа була збудована досить давно. Як вказано в документальних звітах після двох експертиз, при будівництві було порушено норми, через що і стався зсув. Будівельна компанія, яка в той час займалася спорудженням школи, вже давно реорганізована, проектну документацію знайти не можна, тому покладаємося на висновки експертів. На той момент ми ліквідували наслідки аварійної ситуації, укріпили школу та відновили навчальний процес. На даний час нами укладено договір на виготовлення проектної документації, в кінці березня “заходимо” в експертизу, потім проводимо тендер на виконавця і відразу після останнього дзвоника приступаємо до масштабних робіт у СШ №7. До початку нового навчального року всі роботи будуть закінчені.
В усіх інших закладах освіти проведено ретельне обстеження, аби уникнути подібних прикрих випадків. До цього процесу залучаємо кращих фахівців державного інституту. Відповідно до отриманих висновків, за потреби будемо здійснювати відповідні проектні роботи в інших закладах освіти.
KV: Чи влаштовують громаду тарифи на транспорт, комунальні платежі? Як у Броварах вирішується це питання?
Ігор Сапожко: Щодо перевезень у броварчан питань немає. Наші перевізники дійсно подавали розрахунки для підвищення тарифів, але то був піковий період підвищення цін на паливо. Наразі ситуація врегульована. Ми працюємо над збільшенням кількості міських маршрутів, відповідно до нових забудов плануємо нові схеми руху автотранспорту містом. Зараз запускаємо проект з встановлення “розумних зупинок”. Тому ще раз повторюсь – транспортної проблеми у Броварах не існує.
Стосовно вартості комунальних тарифів – ми розуміємо, що з кожним підвищенням рівня мінімальної заробітної плати, перегляд тарифів неминучий. Звичайно, це не влаштовує споживача, але іншого шляху для рентабельної діяльності підприємств комунальної сфери просто не існує.
KV: Створення муніципальної варти у місті назвали “особистою охороною для мера”. Як можете прокоментувати?
Ігор Сапожко: Я твердо переконаний, що потрібно на законодавчому рівні стимулювати створення таких комунальних підприємств. Сьогодні вже маємо досвід створення муніципальної поліції у Києві, Львові, Чернігові та ряді інших міст. Зазначати, що це “армії міських голів”, зовсім неправильно. Муніципальна варта – це патрульно-постова служба чи поліція, яка несе відповідальність перед міською радою і громадою міста.
Зараз у місті робиться дуже багато у сфері благоустрою і нам необхідна допомога у збереженні того, що зроблено за рахунок податків місцевих мешканців від рук вандалів. А останнім часом, на жаль, випадки вандалізму збільшилися в рази. Сьогодні ми робимо певні розрахунки, описуємо технічне завдання, готуємо пропозиції з бюджету для депутатів, вивчаємо, що все ж таки буде дешевше – утримувати своє комунальне підприємство чи оплачувати послуги охоронних структур. І потрібно розуміти, що приватна компанія не матиме такого ступеню відповідальності перед міськрадою, як КП. Наразі думки депутатів розділяються, але я впевнений, що ми досягнемо спільної думки.
KV: Знову заговорили про метро із Києва, а перед кожними виборами обіцяють тролейбус до столиці. Що із цим питанням?
Ігор Сапожко: Дійсно, є розроблені проекти, які передбачають сполучення Бровари-Київ автобусами великої місткості, тролейбусами або електроавтобусами. Інформацією щодо будівництва лінії метро я не володію, але думаю, що метрополітен тут збудувати поки що нереально. А ось електроавтобуси – це дійсно гарна ідея, тим паче, що і у столиці зараз активно розвивається саме електротранспорт. Побудувати тролейбусні лінії та тягові підстанції набагато важче, ніж закупити електробуси.
Однак зазначу, що з приміськими перевезеннями проблем, які змусили б нас кардинально змінити вид транспорту, не існує. Навіть зранку, коли броварчани масово їдуть на роботу чи навчання до столиці, колапсу не буває, з інтервалом у дві-три хвилини на кожній зупинці є автобус.
І Ви праві – перед кожною виборчою кампанією дуже багато розповідають, але, повторюся, я не вбачаю у місті транспортної проблеми.
KV: Розкажіть про скандал із “Київпастрансом” через безкоштовний проект “Громадський автобус”. Що пішло не так? Чи плануєте поновлювати безкоштовний транспорт?
Ігор Сапожко: Я не організатор проекту “Громадський автобус” і не знаю, хто запрошував сюди “Київпастранс”. Ні я особисто, ні Броварська міська рада до цього не має жодного стосунку.
KV: Які стосунки із районом?
Ігор Сапожко: Стосунки прекрасні, ділити нам нема чого, практично вся інфраструктура – лікарня, поліція, прокуратура – у спільній власності, проблеми теж спільні. З керівниками РДА та райради є порозуміння. Спілкуюся з колегами – міськими головами, і знаю, що у декого досить складні стосунки з районами, тому тішуся, що у нас все добре.
KV: А як щодо співпраці з обласною адміністрацією? Які надії покладаєте на нового губернатора?
Ігор Сапожко: Голова обласної адміністрації, голова обласної ради, міський голова – ми усі виконуємо роль державного управлінця. І кожен повинен відповідати за ті функції, які на нього покладені. Новий губернатор відразу зорієнтувався в проблематиці і мені з ним працювати комфортно. В місті є досить багато різних програм, на кшталт будівництва доріг, соціальних та інфраструктурних об’єктів, у тому числі й будівництво нової школи, де ми розраховуємо на підтримку області.
Ми розуміємо, що є більш заможні міста, а є дотаційні райони, як, наприклад, Іванківський чи Поліський. Але нам все ж хотілося б, аби в області більш справедливо рахували податки і хоча б якийсь відсоток повертали на місця.
KV: Відкликання депутатів з міськради - як ставитесь? Чому “Свободі” так і не вдалося відкликати депутатів Здоровця і Кочубія?
Ігор Сапожко: Я не представник “Свободи”, тому не можу надавати вам оперативну інформацію. З приводу практики відкликання – якщо депутат, незалежно від політичної сили, не виконує своїх функцій, а саме – не працює на окрузі, не проводить роботу з громадянами, не відвідує комісії та сесії, то його потрібно виключати зі складу депутатів міської ради. З іншого боку, є ідеологічне бачення політичних сил щодо власного розвитку, їм і вирішувати чи варто залишати того чи іншого депутата у списках. Але я вважаю, що причиною відкликання може бути тільки невиконання обов’язків.
KV: За даними ЗМІ, ви проходили фігурантом у кримінальній справі про вбивство і нанесення тілесних ушкоджень групі осіб в Києві. Що це за історія?
Ігор Сапожко: Пишуть дуже багато нісенітниць і я не хотів би щось подібне коментувати.
KV: Чи з’являлися у Броварах кандидати на пост Президента? Чи мали місце якісь інциденти?
Ігор Сапожко: Так, декілька кандидатів проводили зустрічі із громадою міста. Жодної інформації щодо порушень, інцидентів чи підкупів мені невідомо. Якщо такі факти будуть виявлені, то ними мають займатися правоохоронні органи.
KV: Які у Вас стосунки з Павлом Різаненком?
Ігор Сапожко: Які можуть бути стосунки у міського голови з народним депутатом? З приводу законодавчої діяльності, соціально-економічного розвитку міста часто спілкуємось. Якщо є якісь проблемні моменти у місті, я його про це повідомляю. У нас виключно ділові стосунки з метою всебічного розвитку Броварів.
KV: Чи маєте якісь конкретні амбітні плани щодо кар’єрного зростання?
Ігор Сапожко: Звісно, цікаво працювати в законодавчому руслі, знаючи проблематику на місцях, деякі речі хочеться змінювати і таке інше. Але на сьогодні я не бачу себе у Верховній Раді. Мені цікаво бачити результати програм, які було ініційовано та започатковано мною, а чекати результату від того, що зміниш в законодавстві якийсь пункт – це не для мене.
Щодо обласної ради та адміністрації – думаю, що після об’єднання громад їх буде розформовано. Тому я планую балотуватися і далі на посаду Броварського міського голови. Якщо ж до 2020 року буде внесено зміни щодо об’єднання територіальних громад, буду кандидатом на посаду голови ОТГ.
KV: Ви вже досить давно керуєте містом. Чи було Вам, як Броварському міському голові, за щось соромно?
Ігор Сапожко: За все, що відбувається у місті, несе відповідальність міський голова. Звісно, були моменти, коли було соромно за людей, яких призначав на посаду і вони не виправдали надій. Людський фактор завжди був, є і буде. І деякі речі я не можу вирішити не тому, що не хочу, а тому, що не маю повноважень.
Читайте:
Наталія Дзюба: “За час функціонування пункту біженців конфліктів із громадою не виникало”
Михайло Нетяжук: “Порядну людину треба дуже довго вмовляти, щоб вона пішла в депутати”
Тарас Костін: “Радимось із Віталієм Кличко в питаннях управління містом”
Олексій Момот: “Сподіваюсь, новий губернатор не зупинить переїзд КОДА до Вишгороду”
Анатолій Федорчук: “Аеропортом мене шантажують постійно - ще з часів, коли не хотів вступати в Партію Регіонів”
Володимир Сабадаш: “Із інвесторів до Василькова найбільше йдуть забудовники”KиевVласть
14 березня 2019 г. 14:41
Раздел: Вибори
Руслан Кошулинський: “Виборча кампанія-2019 так само олігархічна”
Роки йдуть, але як настає пора виборів у президенти, принципи та технології лишаються незмінними: це і “гречка”, і маніпуляції думкою виборців. На думку кандидата на пост Президента від об'єднаних сил націоналістів Руслана Кошулинського, у тому, щоб зберегти з цього питання статус-кво, у першу чергу зацікавлені діюча влада та олігархи.
Про це KV стало відомо з інтерв'ю кандидата в президенти України Руслана Кошулинського.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
На думку Кошулинського, влада застосує ті самі технологічні прийоми, які існували усі 28 років Незалежності.
“Ця кампанія так само олігархічна. Бачимо все те ж фінансове, структурне та медійне забезпечення. Єдина особливість цієї кампанії - олігархи не мають єдиного кандидата - кожний з них висуває свого. А щодо технологій, то вони не змінюються роками. У нас уже було: якщо не Кучма - то Симоненко. Вже розкручували механізм страху, протиставлення меншого лиха більшому.
Без стрижня нація буде залежна від свого сильнішого сусіда. А нашому сусідові вигідно, щоб Україна - найпотужніша за своїми ресурсами країна Європи, була слабкою і керованою. Звідси атаки в медіа, промивки мізків, нав'язування. З іншого боку - влада не зацікавлена у змінах, адже бажає довго залишатися владою. Тож маємо, принаймні два потужних чинники, які зацікавленні вкладати шалені ресурси у те, щоб українці “велися” на всі маніпуляції”.
Кошулинський згоден із думкою, що портрет виборця з пострадянських часів змінився, але через масовий потік українців за кордон ці зміни не сильно відчутні.
“Порахуйте, скільки нас залишилося і скільки виїхало. Полишає країну працездатне населення, яке готове реалізувати і реалізує себе в інших умовах, але не тут. І такі люди не можуть брати участь в кампанії, бо за кордоном не будуть створені умови для того, щоб вони проголосували. Залишаються ті, хто залежить від влади і ті, хто ще може голосувати свідомо і не піддається впливу. Кого більше, кого менше - не будемо робити акцент. Головне тут працювати на зміну свідомості виборця і попри опір влади, доводити йому, що від нього залежить доля держави.
Я вірю, що українські політики почнуть мірятися ідеями або ідеологіями, а не ресурсами та мережами. Але сьогодні, дійсно, мусимо констатувати, що немає змагальності програм, а політичні гравці змагаються ресурсами.
Сьогодні у нас діє олігархічна система, де роль грає вклад у свій ресурс, - починаючи від медійних і закінчуючи фінансовими можливостями. Точно так само олігархи правлять і в політиці, і в економіці. У нас сировинно-експортна економіка, із копійчаною робочою силою. Сировина продається за кордон, а працівникові потім утридорога продаються енергоносії. Те саме відбувається і з кишеньковими олігархічними політиками - їх намагаються продати виборцеві. Але люди не хочуть, щоб їх обманювали”.
Крім того, Кошулинський не бачить відмінностей між класичною “гречкою” і принципом “бери гречку, але голосуй по-своєму”, бо це однаково шкідливо. При цьому якщо законодавчо зобов’язати громадян голосувати, до цього потрібно провести дискусію, яка не може відбутися, вважає кандидат.
“Це - спонука до гріха. Це - та сама ж технологія, що і "гречка". Але, на жаль, багато людей цього не розуміють. Чим відрізняється середньостатистичний виборець Європи? Він ідеологічний, він голосує за свого, якого він визнає. Баварець за цим принципом голосуватиме за ХДС/ХСС ("Християнсько-демократичний союз”/”Християнсько-соціальний союз в Баварії" - прим. KV) і це показує - такою Баварія бачить Німеччину. В нас такої культури немає - даються взнаки медійні, фінансові чинники.
І, звичайно, держава не робить нічого, аби брудні передвиборчі схеми поруйнувати. Наприклад, нехай Рада ухвалить свободівський Закон про заборону політичної реклами на телебаченні за три місяці до виборів і під час виборів. Тоді автоматично і змагальність програм та ідеологій прийде, і гречка знівелюється…
Стосовно ідеї внести в законодавство зміни, які зроблять голосування не правом, а обов'язком громадянина - такі моделі є, зокрема в Австрії, де за неучасть у виборах громадянин повинен сплатити штраф. Це не є загальною нормою всіх європейських країн, лише деяких. "Якщо ви не хочете голосувати - держава купить ваш голос". Є і така модель.
Чи можна зробити це сьогодні? Щоб знати напевне, потрібна широка суспільна дискусія, яку повинні ініціювати еліти, якщо вони хочуть зростання своєї нації. Але якщо вони просто знову хочуть отримати владу за будь-яку ціну, вони цю дискусію не ініціюватимуть”.
Читайте: Руслан Кошулинський: “ОТГ зробили під ”голоси“ і загнали туди людей насильно”
Фото: KV
KиевVласть
11 березня 2019 г. 17:00
Раздел: Вибори
Руслан Кошулинський: “Українцям треба дати можливість відкликати депутатів, які не виконують своїх обов'язків”
Кандидат в президенти від об'єднаних сил націоналістів Руслан Кошулинський виступає за знищення олігархічної системи, що склалася в Україні, та підготовку до протистояння Росії на всіх рівнях. Він пропонує розірвати усі зв'язки із Росією та залучити до перемовин з агресором британських та американських партнерів. Про перші укази президента Кошулинського та стратегічне бачення розвитку України читайте в ексклюзивному інтерв'ю кандидата нашому виданню.
KV: 24 лютого націоналісти організували на Майдані віче "За чисті вибори". На Вашу думку, коли українські політики почнуть мірятися ідеями або ідеологіями, а не ресурсами та мережами?
Руслан Кошулинський (РК).: Я вірю, що це обов'язково станеться. Але сьогодні, дійсно, мусимо констатувати, що немає змагальності програм, а політичні гравці змагаються ресурсами. Сьогодні у нас діє олігархічна система, де роль грає вклад у свій ресурс, - починаючи від медійних і закінчуючи фінансовими можливостями. Точно так само олігархи правлять і в політиці, і в економіці. У нас сировинно-експортна економіка, із копійчаною робочою силою. Сировина продається за кордон, а працівникові потім утридорога продаються енергоносії. Те саме відбувається і з кишеньковими олігархічними політиками - їх намагаються продати виборцеві.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Але люди не хочуть, щоб їх обманювали. Наше віче і було якраз присвячене порушенню цього питання. Ми хотіли дати людям зрозуміти, що можна збиратися разом і показати силу, щоби людина зрозуміла - в тому-таки суспільстві є такі самі люди, які думають так само, які не хочуть, щоб їх обманювали, які хочуть чистих виборів, докорінних змін і гідного майбутнього.
KV: Як ви ставитеся до тези, яку просувають деякі політики: “Дають - бери, але голосуй серцем”?
РК.: Це - спонука до гріха. Це - та сама ж технологія, що і "гречка". Але, на жаль, багато людей цього не розуміють. Чим відрізняється середньостатистичний виборець Європи? Він ідеологічний, він голосує за свого, якого він визнає. Баварець за цим принципом голосуватиме за ХДС/ХСС ("Християнсько-демократичний союз”/”Християнсько-соціальний союз в Баварії" - прим. KV) і це показує - такою Баварія бачить Німеччину. В нас такої культури немає - даються взнаки медійні, фінансові чинники. І, звичайно, держава не робить нічого, аби брудні передвиборчі схеми поруйнувати. Наприклад, нехай Рада ухвалить свободівський Закон про заборону політичної реклами на телебаченні за три місяці до виборів і під час виборів. Тоді автоматично і змагальність програм та ідеологій прийде, і гречка знівелюється…
KV: Як ви ставитеся до ідеї внести в законодавство зміни, які зроблять голосування не правом, а обов'язком громадянина?
РК.: Такі моделі є, зокрема в Австрії, де за неучасть у виборах громадянин повинен сплатити штраф. Це не є загальною нормою всіх європейських країн, лише деяких. "Якщо ви не хочете голосувати - держава купить ваш голос". Є і така модель. Чи можна зробити це сьогодні? Щоб знати напевне, потрібна широка суспільна дискусія, яку повинні ініціювати еліти, якщо вони хочуть зростання своєї нації. Але якщо вони просто знову хочуть отримати владу за будь-яку ціну, вони цю дискусію не ініціюватимуть.
KV: Виборча кампанія-2019 чимось відрізняється від попередніх?
РК.: Влада застосує ті самі технологічні прийоми, які існували усі 28 років Незалежності. Ця кампанія так само олігархічна. Бачимо все те ж фінансове, структурне та медійне забезпечення. Єдина особливість цієї кампанії - олігархи не мають єдиного кандидата - кожний з них висуває свого.
А щодо технологій, то вони не змінюються роками. У нас уже було Якщо не Кучма - то Симоненко. Вже розкручували механізм страху, протиставлення меншого лиха більшому.
KV: Чому українці продовжують на це "вестись"?
РК.: Без стрижня нація буде залежна від свого сильнішого сусіда. А нашому сусідові вигідно, щоб Україна - найпотужніша за своїми ресурсами країна Європи, була слабкою і керованою. Звідси атаки в медіа, промивки мізків, нав'язування. З іншого боку - влада не зацікавлена у змінах, адже бажає довго залишатися владою. Тож маємо, принаймні два потужних чинники, які зацікавленні вкладати шалені ресурси у те, щоб українці “велися” на всі маніпуляції.
KV: Тобто 28 років намагаються консервувати технології? Але ж портрет виборця з пострадянських часів змінився?
РК.: Так, змінився, але порахуйте, скільки нас залишилося і скільки виїхало. Полишає країну працездатне населення, яке готове реалізувати і реалізує себе в інших умовах, але не тут. І такі люди не можуть брати участь в кампанії, бо за кордоном не будуть створені умови для того, щоб вони проголосували. Залишаються ті, хто залежить від влади і ті, хто ще може голосувати свідомо і не піддається впливу. Кого більше, кого менше - не будемо робити акцент. Головне тут працювати на зміну свідомості виборця і попри опір влади, доводити йому, що від нього залежить доля держави.
KV: Ви проїхали багато населених пунктів під час своєї передвиборчої кампанії. Чи є регіональні відмінності? Про що частіше за все запитують люди?
РК.: Війна залишається питанням номер один з огляду на те, що на час війни Президент є головнокомандувачем. Якщо ти їздиш і представляєш свою програму, люди будуть запитувати: як закінчити війну, як швидко це можна зробити, яка формула, яким чином? Далі - тарифи, реформи - пенсійна, медична, базові питання виживання.
KV: Продаж землі?
РК.: Так. Кому продавати, скільки продавати, яка величина - дуже багато запитань. Фермери у сільськогосподарських регіонах навіть пропонують свої моделі. Це питання частіше лунає там, де аграріїв більше, де фермерство більш поширене або розвинене. До речі, дуже активно наші фермери цікавляться, чи зможуть вони конкурувати після продажу землі з іноземним агрохолдингами?
KV: До Конституції внесли зміни стосовно шляху України, вписавши, що Україна прямує до ЄС та НАТО. Чи задають питання Вам на зустрічах стосовно місця України у світі у цьому контексті?
РК.: Запитують, чи треба нам це, наскільки швидко ми зможемо туди прийти, але негативу немає.
KV: А чи варто було закріплювати ці засади на рівні Конституції, як вважаєте?
РК.: Це суто декларативне закріплення. І, на превеликий жаль, воно не підкріплене жодними зобов'язальними механізмами. Яке наше сьогоднішнє політичне становище? 2200 км кордону із Росією. 1084 із Білоруссю. Через Керченський міст Азовське море практично анексоване. Крим анексовано. Позаду нас - Придністров'я. Ми в напівоточенні.
Бюджет Збройних сил України - 3 млрд доларів США. Бюджет збройних сил Московії- понад 70 млрд доларів США. Це країна із ядерною зброєю та космічними військами, яка всю державну машину запускає на військову агресію, тому що вона не хоче конкурувати технологіями, грошима, економікою - у неї найкраще виходить торгувати війною. За цих умов сьогоднішній стан України з її 30 млн населення проти 150 млн у РФ та величезної ресурсної бази незаздрісний.
Економічні санкції проти РФ, які включали наші європейські партнери, діють з літа 2014 року і вже давно не працюють. Московські фірми, що потрапили під санкції, вже перереєстровано у Білорусі, і всі це знають. Для відтворення своїх внутрішніх та геополітичних амбіцій Московія прагне відновити кордони, що були за часів Радянського союзу. Це потрібно для того, щоб стояти на кордоні з країнами НАТО. Тож або ми залучаємо допомогу країн НАТО і стаємо їх гравцем, щоб мати можливість долучення до технологій, швидких грошей для закупівлі зброї, для реорганізації збройних сил.
Ми не позбулися досі радянських штампів, починаючи від взаємин і закінчуючи технікою. Не було кардинальних змін за 5 років. Поки ще є парадна армія. Але нам вкрай потрібен зовнішній чинник, аби ми мали час, щоб була змога хоча б зупинити ворога, бо подолати його військово ми поки не в змозі. Але для того потрібні техніка, вишколені війська та бажання влади.
KV: Яка ваша думка стосовно військового призову?
РК.: Ми хочемо впровадити швейцарську модель, аби мати професійну оснащену армію та народне ополчення.
KV: Швейцарська модель має на увазі обов’язковий призов та тримання зброї удома.
РК.: Так. Тому в моїй програмі - Плані докорінних перетворень - є окремий пункт про цивільну зброю, адже кожен має право та обов’язок захищати свою країну. Ми вимушені всіх гуртувати, бо ми проти того звіра надто маленькі, щоб дозволити нас захищати виключно Збройним силам. Нам потрібно мобілізовувати всіх, щоб ворог розумів: тільки він пробує просунутися далі, все суспільство стає і розуміє, що робити. Так зробила Швейцарія, так зробив Ізраїль.
KV: За швейцарською моделлю для усіх чоловіків обов’язкова військова підготовка, але при цьому є професійна армія.
РК.: До війни є професійна армія. Але якщо починається наступ, кожен чоловік має розуміння, що робити і куди йти. Він знає, що він матиме зняти вказівну табличку із назвою населеного пункту, знає, де мобілізаційний пункт, хто його командир і яке буде його завдання. У нас неодноразово були випадки, навіть не за першої хвилі мобілізації, коли взагалі чоловіки боялися підходити до автомата, бо ніхто цьому ані в школі, ані поза нею не навчав. На моїй практиці боялися підходити до гранатомета, а гармату дорослі чоловіки взагалі ніколи в житті не бачили.
Швейцарська модель одним з чинників має спільну ідею, коли кожен знає, як він буде захищати свою країну. Тобто, єдність суспільства. Але суспільство треба підготувати до цього. У Швейцарії чоловіки раз на рік збираються і протягом двох тижнів проходять підготовку. І це обов’язково - де б ти не перебував, ти маєш долучитися і довести, що ти спроможний виконувати завдання і тримати зброю.
Я мав на цю тему розмову із головою парламенту Швейцарії, - який сам, до речі, був командиром взводу, і це вважається нормальним. Він розповідав: мовляв, я маю підприємців, банкірів, працівників офісів. У мене вдома пістолет, у них вдома автомати. Ми збираємося кожного року на збори.
KV: Чи готова Україна до такої реформи?
РК.: У нас немає іншого варіанту. Маленька чисельність населення, маленька відносно до ворожої території. Ми у порівнянні із Росією програємо ресурсно, військово та фінансово, тож щоби відстояти себе, маємо мобілізувати усіх. Війна - це також і мистецтво прорахунку. Ворог прораховує, скільки він може водночас підняти одиниць техніки, піхоти, авіації, наскільки він може просунутися уперед та які понесе втрати.
KV: А що стосовно реформи військової освіти? Наприклад, чи варто по справжньому, а не для галочки, відновити допризовну підготовку у школах?
РК.: Так, але спочатку відновити матеріально-технічну базу. Не у всіх школах є навіть муляжі автомату Калашникова.
KV: Про це і питання, на чому навчати - на сучасній зброї чи на тій, яка є?
РК.: Що є на озброєнні - на цьому і вчити.
А якщо мова йде про вищу військову освіту, то тут роботи набагато більше. Ми технологічно відстаємо. Дуже відстаємо. Наприклад, сьогодні тільки Житомирський військовий інститут має змогу випускати фахівців, знаних на безпілотних літальних апаратах.
Йдемо далі. На сьогодні в України немає жодного свого супутника. Немає навіть Закону про дистанційне зондування землі. Ми купуємо фотографії за кордоном. І це за часу, коли ані сільське господарство, ані рибна промисловість, ані будь-що без даних супутників не може обходитися. Але супутники країна не запускає. Не вкладають сьогодні гроші та ресурси у космічну галузь.
Минулого року бюджет космічної агенції складав приблизно 87 млн гривень - це суто заробітні плати. Просто підтримання життєдіяльності. Але я проглядав кооперацію космічної галузі, яка простягається від міста Дніпро до Львова. Сюди можна було б залучати науково-виробничі потужності країни, розвивати потенціал. Наші фахівці виграють тендери в НАСА на запуски ракет. Наші фахівці із такими знаннями працюють за кордоном, бо олігархічна влада витискає їх за межі держави.
Сьогодні хлопці-добровольці самотужки, за приватні кошти, знаходять вдосконалення техніки для ближнього бою. Зараз тільки-но започатковано розширення мережі військових навчальних закладів в кожній області, але цей процес дуже повільний. Сьогодні нам дуже потрібен молодший офіцерський склад, його немає. Командир взводу як такий відсутній, його обов’язки виконує сержантський склад.
KV: Чи потрібно залишати військову кафедру при вищих навчальних закладах?
РК.: Треба. Іншого варіанту в нас немає. Ми повинні підготувати людей, які хоча б частково мають знати цю справу на власному досвіді. До армії приходить молодший офіцер - "піджак" - і він не розуміє нічого. Йому відповідати за життя, за цілий взвод, одне його неправильне рішення - це чиясь загибель. Я пам’ятаю випадок, коли одного військового, моряка флоту, поставили вчитися на артилериста. Він казав: "Навіщо, якщо я належу до флоту?"
KV: Ви кажете, що нам не вистачає молодшого офіцерського складу. А де брати чесних генералів?
РК.: Звісна річ, занадто багато вже людей із великими погонами. Але тому виною позиція, коли роздають посади одразу із нагородами. Нагороджувати та робити героїв будемо вже після перемоги.
KV: Міністр оборони - це цивільна людина чи винятково військова?
РК.: Це може бути цивільна людина, якщо вона в цьому орієнтується. А вона має для цього відслужити в армії. Бо інакше буде те ж саме, що міністр охорони здоров’я без медичної освіти або прокурор без юридичної. В обов’язках міністра немає багато мілітарного. Воювати - справа Генштабу. Міністр повинен забезпечити.
Отже, міністр оборони - посада політична, але вона мала би бути із умовою хоча б елементарного знання військової справи. Він забезпечує військо, він повинен мати уявлення. Вчитися йому на цій посаді нема часу. Він повинен мати досвід.
KV: Військовий досвід міністра потрібно закріплювати законодавчо?
РК.: В сьогоднішніх умовах - певно, що так. За приклад маємо Ізраїль, де всі найвищі посадовці - колишні військові, які пройшли горнило війни. Вони під себе підігнали швейцарську модель і вдосконалили її. Не служиш в армії - сплачуй більший податок, не май змоги обіймати державні посади.
KV: Як Ви вважаєте, чи готова Україна до впровадження посади віце-президента, як це діє у США?
РК.: На мій погляд, за сьогоднішніх умов це було б сучасно і до потреби. Ідеальної моделі не існує, слід розуміти, кожна країна підбирає модель для себе. У нас модель змішана, вона не пристосована до сьогоднішніх викликів, одним з яких є, безумовно, війна.
Яскравим прикладом, до речі, можна назвати збори парламенту для оголошення воєнного стану. Добре, що не було подальшого розвитку ситуації. Але якщо загроза була б реальною? По-друге, люди хочуть бачити одного відповідального і за економіку, і за зовнішню політику, так і за оборону. В США є віце-президент, але відповідальність все одно на самому президентові.
KV: “Свобода” готова впроваджувати таку реформу?
РК.: Так, це наші програмові засади.
KV: Поговоримо про скасування пенсійної реформи. Це - один з пунктів вашого плану докорінних перетворень. Чим заміняти?
РК.: Перше питання до принципів нарахування пенсії: чому вона нараховується з пенсійного фонду, а не з бюджету? Ми вимушені чекати наповнення фонду, але ж пенсії - це така ж стаття видатків, як і заробітні плати. То чому б не перекинути це до бюджету і тим самим "викинути" ще одну посередницьку ланку.
KV: А хто буде за це відповідати?
РК.: Міністр соціальної політики. По-друге, це принцип формування, який виходить за межі нашого бачення: сьогодні рівень пенсійного забезпечення нижчий за рівень прожиткового мінімуму, який не відповідає нормам. Апріорі не можна ставити пенсію нижчою за прожитковий мінімум.
По-третє, сьогодні стаж не враховується до пенсії у логічний спосіб: чим вищий стаж, тим вища пенсія. Сьогодні так: скільки би ти не пропрацював, тобі будуть нараховувати пенсію згідно усталеній нормі. Дуже значна різниця в пенсіях, до декількох десятків разів максимум більший за мінімум. Кардинальне відчуття несправедливості. Держслужбовець або правоохоронець радянського ще рангу може отримувати неймовірну пенсію, а інша людина могла пропрацювати все життя на заводі чи у колгоспі і отримувати мінімальну пенсію.
А ще ми за те, аби імплементувати систему накопичувальної пенсії через приватні пенсійні фонди, тобто дати право людям відраховувати в пенсійні фонди свої кошти.
KV: Для цього потрібно відродити у людей довіру до банків.
РК.: Так, тому держава має виступати гарантом.
KV: Чи готові українці зараз до пенсійної реформи? Людям, наприклад, не подобається підвищений пенсійний вік…
РК.: Аналогічно, пенсійний вік має бути прирівняний до середньої тривалості життя. Кажу з власного досвіду: мій батько прожив лише до 63 років, і якщо би він не мав пришвидшеної пенсії, як працівник хімічного виробництва, до пенсії він би не дожив.
Тривалість життя українців низька, ми маємо від цього відштовхуватися.
KV: Чи можливо відмовитися від пенсії взагалі на державному рівні, аби люди самі відкривали собі пенсійні рахунки і вкладали туди за змогою, а держава виступала лише регулятором і гарантом?
РК.: Сьогодні суспільство не готове до цих речей. Можливо, колись, але точно не сьогодні. Нині людина переконана: я відпрацював, я заслуговую на пенсію, яка за розміром була б достатньою, щоб купляти ліки, продукти харчування, щоб не боятися тарифів. Люди хочуть спокою і впевненості, що держава їх не покине.
Сьогодні сподівання на державу у старшого покоління достатньо велике, тому якщо й ламати це, то, можливо, у майбутньому, кілька поколінь потому, але не зараз.
KV: Чому не приймається Закон "Про цивільну зброю", який лежить з 2014 року?
РК.: Чиста математика. Хто сидить на потоках, хто видає зброю? Якщо травматичну зброю можна без проблем придбати, то ця лінія вже приносить комусь прибуток. Якщо почати продаж нарізної зброї, то той, хто отримує прибуток з продажу травматичної зброї, цього прибутку не матиме. Сьогодні напрямок травматичної зброї тримає МВС, тому воно до останнього не буде давати можливості прийняти цей Закон.
KV: Тобто, справа виключно у грошах, а не у страху?
РК.: Виключно так. Страх втрати монополії хіба що, тобто суто фінансова частина.
KV: Чи потрібен взагалі Україні цей закон?
РК.: А це неминуче. Кількість зброї на руках з початку війни величезна. Сьогодні змінилася культура поведінки зі зброєю, на сьогодні значно більше стало людей, які звикли до зброї і поважають її.
KV: Ви не боїтеся того, що якщо Закон буде прийнято, то доступ до зброї призведе до більшої кількості правопорушень із її використанням, включаючи самосуд?
РК.: Увесь світ задає таке питання: боятися чи не боятися. Країни по всьому світу в тій чи іншій мірі дозволяють носіння зброї. Є навіть країни, в яких це повністю заборонено, але це їхній історичний досвід. Порівнювати себе з іншими, згідно християнської мудрості - це або зневіритися, або загордитися. Треба порівнювати себе сьогоднішнього та вчорашнього.
Отже, чи треба це сьогодні? Треба, адже велика є кількість зброї на руках, і не завжди в порядних людей. Але чи можемо ми забирати право на свій захист? Треба дати усвідомити людям, що вони мають право захистити себе, бо інакше люди все одно будуть застосовувати зброю, але у незаконний спосіб.
KV: На зустрічі з жителями Згурівки ви сказали, що освіта в Україні повинна бути менш громадянською і більш національною. Поясніть, будь-ласка, цю тезу.
РК.: Сьогодні в країні освіта громадянська. Одним із спонсорів написання закону про освіту є фонд "Відродження" Сороса, який офіційно проплачував промоції і таке інше. Сьогоднішня громадянська освіта дозволяє виховувати дешеву робочу силу, яка не прив’язана корінням патріотизму до своєї землі і може вільно мігрувати світом у пошуках кращого життя. Національна освіта ж була ініційована Софією Русовою. Її позиція була у тому, що коли національна складова втрачається, ми втрачаємо тоді і патріотичних людей. Виникає прагматичне доволі запитання: в кого ми вкладаємо кошти? Якщо ми хочемо, щоб наступні покоління збагачували матеріальні та духовні ресурси країни, то навіщо ми вкладаємо в тих, хто цю країну готовий покинути?
У тих, хто мігрує, немає патріотичного стрижня. Світогляд, як відомо, формують дві базові науки - історія та література. Сьогодні українська література злилася із зарубіжною і практично нею нівельована, і історія України - наше бачення і наша оцінка подій минулого - об’єднана із світовою. Ще слід додати нівелювання традиційних цінностей.
Ось вам приклад: в одній зі шкіл зайшов до аудиторії, де сидів третій клас, вчителька на дошці написала слово "Лайфхак" кирилицею. Я англійською запитав у неї, мовляв, а що таке "лайфхак"? Пояснити не змогла. Не знає в повному обсязі англійської, але оперує словами, які є модними. Ніби якщо дитина буде знати, що таке "лайфхак", вона буде щаслива, не буде почуватися вторинною. Ця вторинність денаціоналізує, я проти цього. Перш за все треба давати своє бачення. Треба закладати любов до свого, бо якщо цього немає - людині це не буде потрібно, вона не буде вважати це своїм.
Громадянська освіта відриває від традиційних цінностей, закладає кардинально інші ментальні установки, ніж ті, які існують в українців.
KV: Повернемося до політики. Відкриті списки чи мажоритарна система?
РК.: Відкриті списки, адже вони дають, по-перше, змогу відкликати народного депутата, по-друге, дають змогу політичним партіям змагатися з великою кількістю потужних популярних людей. Мажоритарка - це скуповування голосів.
KV: Який відсотковий поріг слід встановлювати для входження політсили у парламент?
РК.: Я б взагалі мінімізував відсотки…
KV: Це ж буде парламентський вінегрет.
РК.: Хіба його немає зараз? Було б чесно, якби мінімізувати відсоток. Скільки отримав прихильників, стільки й маєш.
KV: Але ж має бути певний ценз для проходження у парламент…
РК.: А навіщо? Люди своїм вибором самі роблять математику. Ти набрав 80 голосів, інший набере 8000.
KV: Тобто які партії є - усі повинні бути в бюлетені?
РК.: Так. Я розумію, що у подальшому ценз буде, буде механізм підняття, об’єднання партій. Відсоток - це укрупнення партій, але ж він не працює. Для чого це було зроблено? Для створення партійної структурованості суспільства - але зараз це не допрацьоване. Механізм більших чи менших партій не працює. Можна говорити і про 5%, и про 10%, але це не аксіома. Це не є стала норма країн. Варіацій безліч.
Проблема в тому, що зараз ми не маємо партійної культури. Найбільшим питанням є так зване тушкування - перехід з однієї фракції в іншу. Цю проблему треба вирішувати і на морально-етичному, і на законодавчому рівнях, - заборонити хоча б на цій каденції такий перехід. А також загальний договір між політичними партіями не приймати "перебіжчиків".
Сьогодні політика в Україні - це хто кого більше обіллє брудом. І на це є запит, але що нам потрібно - задовольняти цей запит чи формувати політичну культуру? Давайте ухвалювати морально-етичний кодекс поведінки політичних партій, у якому прописано норми поведінки. Я сподіваюся, що ми поговоримо зі всіма політичними гравцями в Україні і домовимося хоча про те, щоб не приймати "перебіжчиків". Це порушення права виборця.
KV: Ця розмова йшла ще в парламенті за вашої каденції, разом із питаннями зняття недоторканності…
РК.: Ухвалили вже закон - зняли недоторканність, але не для себе, а для наступних каденцій. Не дослухалися до "Свободи", не ввели це до Конституції - тільки простим законом.
KV: Якщо сприймати політику як війну, де перемога виправдовує всі засоби, то чи є межа, яку політик не має права перетинати?
РК.: Межа - це інтереси держави. Коли ти служиш в армії, ти стикаєшся з людьми різних абсолютно поглядів. Але у нас є спільний ворог, з яким ми ведемо війну. Утім, ми можемо тут сісти і порадитися, як ми будемо "в хаті нашій господарювати". Ідемо до працедавця - до людей - і з ним домовляємося: "У мене ось такий є проект, а у товариша - такий. Але воювали ми з ним разом".
Межа нашої боротьби між собою не може перетинати межу державних інтересів. Ми не можемо бути ворогами. У нас є конкуренція, так, і саме тому ми не вороги - у нас просто різні проекти і різне бачення.
KV: Три перші кроки Кошулинського на посаді Президента?
РК.: Перше - указ Президента про правонаступництво України від УНР. Це не просто зміна гуманітарної опції суспільства, але й зміна засадничої парадигми, із включенням територій і вимог щодо окупантів. Так зараз роблять країни Балтики.
Друге - активна розмова з підписантами Будапештського меморандуму і залучення їх до нашої боротьби, а саме Великобританії та Сполучених Штатів Америки. А також Указ про закриття кордону з країною-агресором, заборона її бізнесу на території України та розірвання дипломатичних стосунків, аби дати нашим партнерам почуття впевненості у тому, що ми дійсно будемо перемагати Московію. Бо перше питання, які вони задають уже прямим текстом - у вас війна гібридна чи гешефтна?
Кількість економічних санкцій, які вони застосовують проти московських олігархів, які фінансують війну, не співмірна з тим, скільки ті олігархи заробляють тут.
Далі - зміна Закону "Про державний бюджет". На Збройні сили має реально витрачатися 5%, а не 2,5%, як зараз, ще й з перевагою на користь силових структур у розмірі 1,5 млрд грн. На сьогодні є величезний запит на переозброєння ЗСУ. Якщо подивитися структуру бюджетування Збройних сил, лишень 16% від цієї суми заплановано на переозброєння. Це неймовірно мало, якщо враховувати ціни: наприклад, вартість одного танку "Оплот", харківського виробництва - близько 3 млн доларів США. І це я не кажу про програму військового кораблебудування чи проектування ракетоносіїв дальністю 500-600 км.
KV: Які основні законопроекти Ви маєте намір внести протягом перших 100 днів президентства?
РК.: Свободівський Антиолігархічний пакет докорінних перетворень. Уже 250 місцевих рад підтримали його - а це практично половина виборців України. Цей пакет законопроектів є частиною мого Плану докорінних перетворень. Він, зокрема, передбачає заборону виведення коштів в офшори та повернення коштів з офшорів, ліквідацію приватних монополій та олігополій, заборону приватизації стратегічних підприємств, націоналізацію електро- та енергогенерації, заборону торгівлі землею с/г призначення. Також ми говоримо про необхідність впровадження процедури імпічменту Президента, ухвалення закону про відкликання депутатів, суддів та посадовців всіх рівнів.
KV: До кого президент Кошулинський зробить перший міжнародний візит?
РК.: Це або Сполучені Штати Америки, або Польща, або країни Балтії. В залежності від обставин.
KV: Коли президент Кошулинський сяде за стіл перемовин з українськими олігархами? Ви плануєте зібрати їх до, під час чи після прийняття антиолігархічного пакету?
РК.: А нащо їх збирати? Вони самі прийдуть. Ми прагматики. Якщо Кошулинський приходить до влади, парламент лишиться той самий. І тоді так: покажіть, шановні члени парламенту, хто ви - слуги олігархів чи представники українського народу? Якщо друге - натисніть кнопку і проголосуйте за ухвалення Антиолігархічного пакету. Ні? Тоді "працедавець" у жовтні буде дивитися з огляду на таке рішення, чи підтримувати цей парламент.
Сьогодні немає сенсу про це розмовляти, бо парламент не має у складі фракції націоналістів. Якщо з ними розмовляти, то лише якщо на руках є козирі, а їх до жовтня не буде. Будуть тільки президентські повноваження - укази, вето. Протистояння з цим парламентом буде серйозним. Але недовгим, якщо врахувати, що влітку парламент іде у відпустку, а у серпні починається передвиборча кампанія.
KV: Президент Кошулинський пропонуватиме зміни до Конституції?
РК.: Ніколи не кажи ніколи, як то кажуть. Вочевидь, є механізми, які я хотів би запровадити на рівні Конституції, але робити різкі кроки під час війни - не найкраще рішення. Бажано це було б вирішувати за допомогою референдуму. Але немає закону про референдум. Тому чи до потреби сьогодні витрачати кошти на це? Тебе найняли на роботу, ти бачив посадові інструкції - працюй, а не змінюй речі під себе.
KV: Президент Кошулинський внесе законопроект про імпічмент Президента?
РК.: Так. Ще жодна дитина не народилася із татуюванням "Я вічний президент" або "Я вічний депутат". Треба дати можливість людям відчути, що вони мають вплив. Бо найбільша проблема, яка турбує суспільство - це почуття, що від людей нічого не залежить. Де б я не був, мені люди скаржаться: ми голосуємо, вибираємо, але все залишається як було.
Тому два базових кроки - це законопроект "Про імпічмент Президента" і зміни до Закону "Про вибори народних депутатів", де передбачено змогу відкликати депутатів і президента. Щоб люди відчули: вони можуть вплинути, депутати працюють на них, а не на олігархів.KиевVласть
8 березня 2019 г. 10:00
Раздел: Стиль
Чим для нас є 8 березня і що ми святкуємо в цей день
Для багатьох українських жінок та дівчат 8 березня – найулюбленіше свято весни, адже в цей день вони відчувають себе королевами, їх усі люблять, дарують подарунки.
8 березня, як відомо, не є міжнародним святом і у багатьох країнах вже давно трансформувалося у День матері чи залишилося Днем прав жінок. В Радянському Союзі День вшанування жіночої свободи та громадянських прав перетворився на день початку весни, день квітів, стереотип про який майже не змінився з 70-х. Отже, це свято амбівалентне: з одного боку – пережиток комуністичної системи, з другого – чи не найважливіший вияв феміністичного руху.
Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV”
Зважаючи на те, що в Україні вже близько п’яти років триває декомунізація, активізувалися жіночі організації, ми неодноразово чули пропозиції скасувати 8 березня, або зламати розуміння цього дня як свята всіх жінок і утвердити Міжнародний день прав жінок. Але чому вже декілька років триває обговорення, чому і суспільству і владним структурам так складно відмовитися святкувати 8 березня і чи потрібно відмовлятися від святкування взагалі?
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Аби остаточно зрозуміти, чи є 8 березня пережитком радянської цивілізації, чи ні, варто заглибитись в історію цього свята. Існує незліченна кількість міфів з приводу дати свята, появи його в Радянському Союзі, чимало легенд блукає навколо однієї з засновниці свята Клари Цеткін.
Але можлива версія джерела Міжнародного жіночого дня бере початок у далекому 1907 році, коли в Нью-Йорку проходить марш робітниць-текстильниць. На тлі публічної дискусії про умови праці і жіночої кампанії за виборче право, близько 15 тисяч жінок, які працюють у сфері голки й тканини, проходять через Нью-Йорк. Таким чином вони прагнули відзначити жорстокість поліції, яку вона проявила під час демонстрації у 1857 році, а також демонстранти вимагали скорочення робочого дня, вищої оплати праці та права голосу. Проте, у своїй книзі “Про соціалістичне походження Міжнародного жіночого дня”, Темма Каплан (1985) стверджує, що ці демонстрації, можливо, не відбулися, і що цей міф був створений під час холодної війни, щоб прибрати соціалістичне коріння Міжнародного жіночого дня, і щоб підкреслити його міжнародність.
28 лютого 1909 року в США відбувся перший Національний жіночий день, можливо, правильніше було б сказати навіть Національний день жінки (тільки після війни в англійській мові поширилась назва, в якій вживалася множина). Жінки говорили про свою роль не тільки як матері-берегині домашнього вогнища, а й про роль у житті свого міста чи держави.
Перед загальними зборами Другого Інтернаціоналу в Копенгагені відбулася Друга міжнародна конференція жінок, в якій взяли участь близько 100 жінок з 17 країн, які представляли спілки, соціалістичні партії та робочі жіночі клуби. Кларою Цеткін було запропоновано, щоб наступного року відбувся “Міжнародний день жінки”. Цікаво, що так Цеткін намагалася привернути увагу до складних умов праці жінок, хоча рішуче виступала проти фемінізму. Проте для святкування не було встановлено точної дати.
19 березня 1911 року в Австрії, Данії, Німеччині та Швейцарії відзначали Міжнародний жіночий день. Лише в Австро-Угорщині було проведено понад 300 демонстрацій, спрямованих на подолання гендерної дискримінації та забезпечення прав жінок на роботу, голосування, навчання та державні посади.
У період Першої світової війни жінки в Європі проводили антивоєнні мітинги як висловлення жіночої солідарності. На території Російської імперії, до складу якої входила й Україна, перший Міжнародний жіночий день жінки відзначали в 1913 році, напередодні Першої світової війни, провівши антивоєнну кампанію.
Напередодні російської революції в останню неділю лютого (8 березня за григоріанським календарем) в Петербурзі відбулася масова демонстрація. Це був протест проти погіршення умов життя, відсутності основних продовольчих запасів і нестачі товарів. У цій демонстрації брали участь переважно жінки, але також були залучені і чоловіки. Його очолювала російська феміністка Олександра Коллонтай.
Святкова дата 8 березня була започаткована на ІІІ зустрічі Комуністичного Інтернаціоналу у 1921 році. 8 березня з 1922 року Ленін утвердив День жінки як офіційне свято. З того часу почала складатись ситуація, коли головним місцем святкувань 8 березня ставала Радянська Росія. Радянська влада намагалася зрівняти у правах жінок і чоловіків, даючи насамперед однаковий доступ до навчання, шанс працювати і мати власні гроші. Історик Оксана Кісь, яка досліджує гендерну проблематику в історії України пише, що насправді влада розглядала організоване жіноцтво інструментально, і більшовики хотіли взяти їх під контроль, щоб потім використати для посилення впливу на суспільство.
За правами жінки завжди стояла партія і рівноправність можна назвати абсурдом.
По суті, за сталінських часів свято 8 березня використовувалось як один зі засобів пропаганди, а можливості для обговорення реальних проблем жінок, таких як насильство, умови праці, не існувало. В СРСР постає демографічна криза (після Голодомору, масових репресій), і жінок заохочують більше народжувати, ідея материнства культивується як єдиний шлях самореалізації жінки.
Комуністична партія подарувала жінкам права, звільнила їх з-під гніту патріархального світу, дала їм можливість самореалізуватися, і тепер партія хотіла такої ж самовіддачі від жінок. Оксана Кісь говорить про те, що в цей час закріплюється думка, що саме компартія, саме держава дала жінкам права, а не жінки самі їх відстояли під час революції.
Ключовим моментом у становленні традиції відзначати жіночий день став 1965 рік, коли 8 березня набуло статусу вихідного дня. Таким чином, 8 березня стало сімейним святом. В період хрущовської “відлиги” підвищується матеріальне становище, відроджуються цінності та атрибути повсякденного життя (мода, косметика). Вірогідно, саме тоді й виникає традиція вітати жінок квітами дарувати їм цукерки, діти вітали мам, бабусь і вчительок, а чоловіки – жінок, потім утвердилась традиція звільнення від хатніх обов’язків один день на рік. Таким чином, свято стає абсолютно аполітичним.
Після утвердження родинності свята воно знову починає трансформуватися, відходить від образу жінки, натомість в привітаннях, в листівках все частіше лунають описи природи, її оспівування. Навіть зараз, чуючи про 8 березня, ми уявляємо листівки з тюльпанами або весняний пейзаж з річкою і зеленим берегом, усіяним невеликими квітами.
Таким чином, в СРСР за 70 років з’являється зовсім нове, трансформоване свято, зі специфічними традиціями і вкладеними прихованими ідеями, які взагалі не відповідають ідеям, озвученим на мітингах у революційний час. Свято втратило свою політичність, радикальність, рішучість, перетворившись на свято вічної гармонії та “весни, жіночності та кохання”. Таким чином влада намагалася не афішувати проблеми жіноцтва, такі як дискримінація, експлуатація, насильство, вважаючи що питання можна вирішити, створивши свято і відпустивши додому у вихідний. Згодом, коли жінки намагалися говорити по свої проблеми, їх ігнорували, бо вони і так мали забагато прав, яких їх могли позбавити у будь-який момент.
1975 - Міжнародний жіночий рік. Цього року Організація Об'єднаних Націй почала святкувати Міжнародний жіночий день 8 березня. У 1977 році Генеральна Асамблея ООН запропонувала державам оголосити, відповідно до їх традицій і звичаїв, будь-який день цього року Днем боротьби за права жінок і міжнародний мир ООН.
Проте, у США й інших країнах, де Міжнародний жіночий день дав свої особливості і власну історію феміністичного руху, жіночі марші відбуваються в різні дні року, і навіть не завжди пов’язані з 8 березня. В Україні традиція проводити марш на 8 березня виникає порівняно недавно. Перші марші 2008, 2009 років збирають не більше сорока людей.
2018 року в центрі Києва відбулося дві ходи за права жінок, присвячені Міжнародному дню боротьби за права жінок. Учасниці ходи висунули вимогу ратифікувати Стамбульську конвенцію Ради Європи про запобігання насильства над жінками та домашнього насильства. Близько 100 дівчат і жінок колоною пройшли Хрещатиком.
Учасниці маршу "Oh my March! МАТИ вибір" тримали в руках такі лозунги: "Давай мити посуд разом!", "Давайте разом виховувати дітей", "Мати вибір!", “Мої очі вище”.
Колона попрямувала до Михайлівської площі, звідки вирушила до Київської адміністрації, приєднавшись до паралельного маршу "Годі терпіти!". Ця акція була чисельнішою – до неї приєдналося більше 700 осіб. Марш був спрямований проти гендерної дискримінації, сексизму і сімейного насильства. Тут можна було почути такі заклики: "Ми за рівні права і можливості!", "Ні – насильству щодо жінок", "За рівну оплату праці!".
Таким чином, протягом останніх років в Україні відбуваються марші, жінки все частіше відмовляються від святкування 8 березня. Жіночі організації України намагаються повернути цьому дню соціально-політичний сенс – з гордістю відзначати день міжнародної солідарності жінок, незважаючи на те, що дуже важко відмовитися від таких рідких у сучасних реаліях привітань, приємних подарунків. І близька людина, якщо хоче привітати, не буде чекати весни, 8 березня, щоб зробити це тільки раз на рік.
8 березня - це важливий день, який найкраще підходить для того, щоб всім разом сказати: ми ще дуже мало зробили для того, щоб виправити жахливий, трагічний злам в історії культури - нерівність статей у доступі до освіти, влади, кар'єри. Поряд з тим проблема насильства надзвичайно актуальна для України і стосується не лише домашнього насильства, а й торгівлі жінками, проституції, сексуальних домагань тощо. Чи це не ті проблемі, які варто підіймати?
Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV”
Цього року ми святкуватимемо 8 березня у п’ятницю, це досі вихідний день. Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович заявив про те, що святкувати чи не святкувати 8 березня буде вирішувати Верховна Рада, хоча представники інституту національної пам’яті цілком підтримують скасування цього свята. Володимир В’ятрович на одній з прес-конференцій розповів, що свято навряд чи зникне, але зміниться його концепція та ідея, наголошував на тому, що має святкуватися не день “тортиків-букетиків”, а день боротьби за права жінок. Тобто, мова не йде про скасування цього дня як свята. Пропонується скасувати державний вихідний і дати святу правозахисну назву.KиевVласть
7 березня 2019 г. 15:00
Раздел: Тексти
Володимир Сабадаш: “Із інвесторів до Василькова найбільше йдуть забудовники”
Вже наступного року Київщина готуватиметься до виборів міських голів та депутатів. За свою каденцію міські голови встигли наробити багато чого. Час від часу вони жаліються, що їхньої кропіткої праці не помічають, а вони працюють, не покладаючи рук. Вивчити ситуацію кожного міста, а тепер ще й об'єднаних громад, вирішила KV. Протягом майже 8-ми місяців ми спілкуватимемось із головами про їхні проблеми і досягнення. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю розмова з мером Василькова Володимиром Сабадашем.
KV: Децентралізація - які плани? Яка проводиться робота? Проблеми?
Володимир Сабадаш: Ми надсилали запрошення тим селам та селищам, з якими об'єднання могло би бути економічно доцільним. Погодилась на об'єднання тільки одна сільська рада. Інші ради вирішили створювати громади окремо, без міста. Хоча я вважаю, що це неправильно як з економічної, так і з соціальної точки зору. Наразі місто витрачає близько 8 млн гривень на діток із району, які ходять до наших шкіл та садочків. Як би сильно населені пункти не хотіли відокремитись від міста, все одно центр усіх послуг у Василькові, тут вони набагато якісніші.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Дуже сподіваюсь, що цієї осені процес буде завершено, адже вже у 2020 році об'єднання буде обов'язковим і відбуватиметься відповідно до закону.
KV: Як покращувати інвестиційний клімат?
Володимир Сабадаш: Ми не можемо порівнювати свій бюджет із іншими пристоличними містами. В нас дуже мало підприємств. Раніше Васильків був дуже розвинутий промислово, але за 30 років незалежності зникло декілька військових заводів, шкіряних заводів, швейних фабрик. Зараз усі ці підприємства викуплені у приватну власність і їх власники чекають нагоди, щоб або дорого продати, або здати землю в оренду.
Наразі ми розглядаємо проект будівництва на 11 га багатоквартирних будинків. Для залучення інвесторів ми максимально спрощуємо формат спілкування, відкидаємо бюрократію. В нас є гарний приклад співпраці між державою та приватним підприємством - військовий завод, який останнім часом потужно запрацював. Він виготовляє військову техніку на замовлення Міністерства оборони і нещодавно на фронт відправив 45 ювілейну машину.
KV: Проводите земельні аукціони?
Володимир Сабадаш: Так, ми започаткували таку практику. Провели аукціон на земельну ділянку 1,2 гектари, віддали під житлову забудову. Зараз вносимо зміни у детальні плани територій і, скоріше за все, в цьому році там розпочнуть будівництво. Взагалі із інвесторів до Василькова найбільше йдуть забудовники. На жаль, пропозиції щодо великих об'єктів, підприємств та заводів, не маємо.
Взагалі я вважаю, що покращити економічну ситуацію нашого міста зможе процес створення Київської агломерації. Ми спілкуємось зі столицею щодо цього напрямку.
KV: Чи актуальна "сміттєва" проблема?
Володимир Сабадаш: Такої проблеми в місті немає. Нещодавно ми провели конкурс і уклали угоду з підприємством, яке співпрацює із сміттєпереробним заводом, що розташований недалеко від нас. Все сміття вивозять туди.
Звісно, є проблема, пов'язана із людським фактором. Не кожен житель міста хоче заключати договір на вивезення сміття і платити за це. Тому іноді нам доводиться ліквідовувати несанкціоновані звалища. Та, на жаль, поки це питання не буде врегульоване на державному рівні, прийняттям закону щодо фіксованої ціни для квартир і приватних будинків, нічого не зміниться.
KV: “Тарифні” бунти є, чи громаду у цьому розрізі все влаштовує?
Володимир Сабадаш: Раніше у нас цим питанням займався комбінат комунальних послуг, але ми провели конкурс і заключили договір із двома управляючими компаніями. Зараз усі тарифи обговорюються із мешканцями кожного будинку. Звісно, є проблеми, адже люди хочуть отримувати якісні послуги без підвищення цін.
Наразі у тепломережі заборгованість за опалювальний сезон складає майже 7 млн гривень. У минулому році також була заборгованість, і тоді ми компенсували кошти із міського бюджету. Але через це довелось відкласти фінансування шкіл, садочків та доріг. Громада таке рішення негативно оцінила, тому у цьому році ми пішли до суду. Потрібно розуміти, що заборгованість виникає через людей, які не сплачують за послуги вже декілька років. Я вважаю, що несправедливо, коли пенсіонери віддають останні гроші за комуналку, а дехто просто не хоче і не платить.
KV: Школи - на якому етапі побудова зруйнованої школи №6?
Володимир Сабадаш: Ми дуже довго виготовляли документи на цю школу, адже було порушено кримінальну справу і проводилось дуже багато експертиз. Наразі будівництво розпочато, там вже готовий фундамент. Бюджет, який ми можемо витрачати на першочергові проблеми міста, складає 40 мільйонів гривень. Враховуючи наше господарство, будувати школу за ці кошти просто неможливо. Наразі нам дуже допомагає в питанні фінансування народний депутат Ігор Кононенко. Ми маємо державну субвенцію, також допомогла область. Всього на цей рік заплановано 50 мільйонів гривень. Також ми подали документи у Державний Фонд Регіонального Розвитку для отримання грошової допомоги.
Взагалі проект будівництва розрахований на 3 роки, його вартість складає 214 мільйонів гривень. Якщо ми отримаємо кошти раніше, то, звісно, школа буде побудована швидше.
KV: Як вирішуєте проблему переповнених навчальних закладів?
Володимир Сабадаш: Проблема досить гостра, деякі школи навчаються в дві зміни. У дитячих садочках ми відкрили три додаткові групи, це приблизно 70 місць. Черга складає близько 100 діток. Наразі районний відділ освіти планує переїзд і ми переводимо в те приміщення свій відділ освіти, так в нас буде вільне приміщення для облаштування садочку, що дозволить повністю вирішити питання по дошкільним закладам.
Крім того, в нас будується житловий комплекс, забудовник якого зобов'язався побудувати дитячий садочок. Варто відмітити, що ми ставимо обов'язкову умову усім забудовникам - якщо хочете будувати житло, маєте побудувати школу чи садок.
Зруйнована школа №6 була розрахована на 600 учнів, нова школа буде мати тисячу місць. Цього буде для наших школярів достатньо.
Також ми прийняли рішення міської ради про безкоштовне перевезення школярів. Наше місто єдине в області, де є комунальне підприємство, яке займається внутрішніми перевезенням на території міста. Утримання цього підприємства обійдеться місту у 2-3 млн гривень, але школярі можуть пересуватися безкоштовно. До кінця року кошти виділені.
KV: Скільки відсотків петицій, які були підписані, наразі втілено?
Володимир Сабадаш: У минулому році ми вперше виділили 300 тис. гривень на громадський бюджет, у цьому році сума вже 600 тисяч. Містяни та громадські організації подають багато проектів, деякі з них вже реалізовані. Жоден не залишається без уваги.
KV: Проблеми із водою у багатоквартирних будинках - яка наразі ситуація?
Володимир Сабадаш: Проблема ще існує. Річ у тім, що система водопостачання у жахливому стані. В нас немає такого дня, щоб не сталось прориву. А якщо такий день і є, то ми його відмічаємо червоним на календарі.
Для вирішення проблеми ми буримо нові свердловини. Завдяки допомозі Київської обласної адміністрації та народного депутата ми зробили 5 нових свердловин, у цьому році завершимо будівництво нової лінії. Отримаємо додаткову воду. Також розроблено проект на обеззалізнення води, з цим теж велика проблема. Через великий вміст заліза, більшість жителів використовують воду з кранів як технічну. Якісна вода в місті тільки в одному районі - у військовому містечку.
Але знову ж таки - люди не можуть зрозуміти, що водоканал не може бути постійно збитковим, його потрібно фінансувати. Всі проти підвищення тарифів, у нас ціна найнижча в області. Наразі ми все ж таки розробили проект рішення для підвищення тарифів, але ціна все одно не буде вищою, ніж в інших містах.
KV: Невідомий МАФ на центральній площі - звідки там з’явився? Його вже прибрали?
Володимир Сабадаш: Це кав'ярня, яка досі стоїть на тому місці і має успіх. Люди, які намагаються здійняти навколо цього МАФу бучу, працюють у місцевого підприємця, який свого часу безкоштовно отримав від міста очисні споруди. Наразі вони в жахливому стані, запахи тут неймовірні. І переключаючи увагу громади на усілякі псевдоскандали ці активісти намагаються відвернути увагу від дійсно важливих проблем. По цьому факту ми подали до суду.
Була інша ситуація: ми давали дозвіл на встановлення МАФу у військовому містечку. Йшлося про 40 квадратних метрів площі, а привезли туди споруду на 400 “квадратів”. Звісно, що жителі обурилися і ми спільно із ними її звідти прибрали і скасували дозвіл на розміщення. Всі інші ситуації штучно створені.
KV: У лютому 2014 року ви склали повноваження міського голови. У чому причина? Чому повернулись на пост?
Володимир Сабадаш: З 2010 року я очолював міську організацію Партії Регіонів. Після Революції Гідності склав повноваження міського голови. У 2015 році я виграв вибори.
KV: Дерибан землі - чи була правдивою історія із виділенням сотень гектарів землі Партії Регіонів?
Володимир Сабадаш: У місті навіть немає стільки землі. Я точно впевнений, що такої ситуації не було.
KV: Племінник Присяжнюка - так вас часто називають. Які наразі стосунки із екс-губернатором? Він для вас авторитет? Завдяки йому ви зараз міський голова?
Володимир Сабадаш: Я гордий тим, що працював із Анатолієм Присяжнюком. Він дуже сильний управлінець. Я працював у Службі Безпеки України, де він був заступником голови, там ми і познайомились. У 2010 році він мене запросив попрацювати в іншій сфері. Тоді я очолив Васильківську районну державну адміністрацію.
Анатолій Присяжнюк - авторитетна особа. Зараз ми не спілкуємось. Не можна сказати, що завдяки йому я - міський голова. Я міський голова завдяки людям.
KV: Політичний аспект: чи з'являлися в місті кандидати в президенти? Були факти порушень?
Володимир Сабадаш: Ми працюємо згідно з чинним законодавством і жодних порушень не зафіксовано. Звісно, кандидати тут були і наразі я очолюю штаб Блока Петра Порошенко. З повною відповідальністю можу заявити, що ситуація із нібито підкупом виборців в області - це все неправда. Кажуть, нібито виборцям роздають кошти за голоси, але насправді існує програма “Турбота”, яка проголосована депутатами всіх фракцій і яка передбачає виділення коштів малозабезпеченим громадянам.
KV: Які стосунки із Ігорем Кононенко?
Володимир Сабадаш: Ділові. Він дуже багато допомагає місту. Він прийшов до нас у минулому році і за його сприяння зроблено більше десятка вулиць, які не ремонтувались з того часу, як існує місто. Школи, садочки, освітлення - з усім цим допомагає Кононенко. Сьогодні ми освітили близько 60% міста. Найближчим часом плануємо взяти кредит, щоб повністю вирішити питання освітлення.
Можу сказати, що з 2010 року ніхто не вкладав стільки сил у місто, як це робить наш народний депутат. Він знає, що в місті є три основні проблеми - це вода, школи та дороги. Так, проект по воді завершено в цьому році, питання зі школою на цей рік також майже вирішено, а стосовно доріг - ми отримаємо субвенцію і, також цього року завершимо проект реконструкції об'їзної дороги по вулиці Декабристів, там сума майже 250 млн гривень. Буде 4 полоси із сучасними зупинками, освітленням та інтернетом.
KV: Чи має вплив на політикум міста Тетяна Засуха?
Володимир Сабадаш: Не можу відповісти, я з нею давно не спілкувався. Але ми працювали разом у 2012 році і можу сказати, що вона дуже вольова та сильна жінка, яка змогла побудувати свій бізнес, яка допомагає людям. Звісно, кожен має свої переваги та недоліки. Але якщо ви заїдете у Ковалівку, де вона живе та працює, то будете приємно вражені рівнем розвитку цього села.
KV: Чи виділяються земельні ділянки учасникам АТО?
Володимир Сабадаш: Звісно виділяються, але межі міста ще не визначені, тому на отримання землі є черга. Є певні моменти із районною державною адміністрацією, яка має затвердити межі перед тим, як ми подамо їх у Верховну Раду. Тому наразі по тим землями, які маємо, розробляємо детальні плани територій та видаємо учасникам АТО. Вже ділянки отримали приблизно 130 бійців, черга більше ніж 400 осіб. І основна проблема саме в відсутності землі. Окрім учасників АТО, в нас є молоді сім'ї та інші жителі міста, які також хочуть будуватись. Я думаю, що проблему легко може вирішити створення Васильківської ОТГ.
KV: Чи відомо щось по історії з Детинцем, яким володіє фірма, близька до екс-мера Іващенка. Що з самим екс-мером?
Володимир Сабадаш: Я знаю, що є таке проблемне питання і наразі ми готуємо пакет документів на подачу до суду. На жаль, в цю історію був втягнутий місцевий житель, фахівець з історії. З умислом це було зроблено чи ні - я не знаю. Але знаю, що було роздано багато земель на валах, які представляють собою історичну цінність для міста і взагалі для України. З приводу долі самого екс-мера, нічого не можу сказати, не цікавився.
KV: Що зі справою про хабар головного архітектора міста?
Володимир Сабадаш: Цю справу розглядає суд. Я б не хотів говорити на цю тему, адже це людські долі. Але мені точно відомо, що людина, яка приносила хабар, приносила його не вперше, і не в одне місто Київської області. Ця людина у незаконний спосіб будує житло і за допомогою правоохоронних органів вводить його в експлуатацію, а потім продає. Я думаю, що вся ця історія просто провокація і суд встановить справедливість.
KV: Пам’ятник Героям Небесної сотні - у багатьох містах встановлено, чому немає у Василькові? Проект готовий, підрядник є.
Володимир Сабадаш: Не можемо дійти згоди із комісією щодо встановлення цього пам'ятника. Є спір з приводу того, як саме він має виглядати. Є в нас місцевий житель, скульптор, який розробив проект. І я думаю, що все ж таки його буде затверджено і сподіваюсь, що цього року пам'ятник буде встановлено, місце для нього вже визначено. Залишилось ще знайти кошти.
KV: Чи змінилось щось для міста із приходом нового губернатора?
Володимир Сабадаш: У мене ніколи не було проблем з Олександром Горганом і, зараз немає проблем з Олександром Терещуком. Всі губернатори йдуть місту назустріч. Тому, можу тільки подякувати. На нового губернатора покладаю великі надії. В першу чергу, у найважливішому для міста питанні - відбудові шостої школи.
KV: Які стосунки з районом?
Володимир Сабадаш: Нормальні робочі стосунки. Є невеликі проблеми із затвердженням генерального плану, але я думаю, що поступово ми їх вирішимо. Тим паче, після створення об'єднаних громад, районна рада та РДА втрачають свої юридичні повноваження.
KV: Яка ситуація в міськраді? Як миритись із депутатами?
Володимир Сабадаш: Майже всі депутати переживають за проблеми міста, ніяких яскравих подій, як у Верховній Раді, в нас немає. Звісно, кожен має свої політичні інтереси, але, в цілому, є співпраця. Всі розуміють, що в іншому випадку до нас не прийдуть інвестори, в місто не будуть вкладати кошти.
KV: Чи були ситуації, коли пропонували хабара? Як реагували?
Володимир Сабадаш: Ні, таких ситуації не було. Можливо через те, що усім відомо, що я виходець із правоохоронної системи.
KV: Які амбіції маєте щодо кар'єрного зростання?
Володимир Сабадаш: Мені подобається тут працювати. Місто Васильків та у майбутньому об'єднана територіальна громада мають великі перспективи. Цей напрямок не настільки розбудований, як інші пристоличні території. А коли поблизу Білої Церкви буде збудовано міжнародний аеропорт, ми взагалі отримаємо нове дихання. І не тільки ми, а всі, хто поблизу Одеської траси. Ще одна перспектива - це велика кільцева дорога. Тож ми однозначно приречені на успіх.
З приводу амбіцій - я хотів би взяти участь у виборах до ОТГ. Поки планів щодо області чи парламенту я не маю. Мені потрібно попрацювати поки що тут, адже я переконаний, що якби у Верховній Раді працювали люди, які мають досвід управління містом і володіють всіма проблемами громади, було б набагато легше їх вирішувати.
KV: За час на посаді міського голови чи було вам за щось соромно?
Володимир Сабадаш: Звичайно було соромно, але я не буду говорити за що. Бувало, що рішення ми приймали поганого опрацювавши їх, потім доводилося відміняти. Були різні помилки, але їх потрібно визнавати і працювати далі.
Читайте:
Наталія Дзюба: “За час функціонування пункту біженців конфліктів із громадою не виникало”
Михайло Нетяжук: “Порядну людину треба дуже довго вмовляти, щоб вона пішла в депутати”
Тарас Костін: “Радимось із Віталієм Кличко в питаннях управління містом”
Олексій Момот: “Сподіваюсь, новий губернатор не зупинить переїзд КОДА до Вишгороду”
Анатолій Федорчук: “Аеропортом мене шантажують постійно - ще з часів, коли не хотів вступати в Партію Регіонів”
Фото: KVKиевVласть
28 лютого 2019 г. 12:00
Раздел: Тексти
Анатолій Федорчук: “Аеропортом мене шантажують постійно - ще з часів, коли не хотів вступати в Партію Регіонів”
Вже наступного року Київщина готуватиметься до виборів міських голів та депутатів. За свою каденцію міські голови встигли наробити багато чого. Час від часу вони жаліються, що їхньої кропіткої праці не помічають, а вони працюють, не покладаючи рук. Вивчити ситуацію кожного міста, а тепер ще й об'єднаних громад, вирішила KV. Протягом майже 8-ми місяців ми спілкуватимемось із головами про їхні проблеми і досягнення. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю розмова з мером Борисполя Анатолієм Федорчуком.
KV: Децентралізація - які плани? Яка проводиться робота? Проблеми?
Анатолій Федорчук: Міська рада не ініціювала процес об'єднання. Є районна рада та адміністрація і з етичних міркувань, я вважаю, спілкуватись із сільськими головами, переступивши голів району, це некоректно.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Я мав індивідуальні зустрічі з деякими сільськими головами. Наприклад, частина громади Глибоцького склала лист, у якому зазначила, що вони хочуть приєднатися до Борисполя, але голова села заявила, що вона може втратити ідентичність свого населеного пункту, тому сільрада категорично виступає проти. Так само села Гора та Щасливе - там на одного жителя коштів більше, ніж у нашого міста. Тому вони зайняли таку позицію - байдуже, що буде у сусіда, коли нам і так добре. І переконувати їх в іншому я не бачу сенсу.
До того ж голова райради заявляв, що в Конституції немає такого поняття як об'єднана територіальна громада. Він дає зрозуміти, що робити сьогодні об'єднання є неправильним. Але разом з тим є позиція Президента та Прем'єр-міністра України. Є також європейська практика, де об'єднані територіальні громади мають змогу краще реалізовувати свої амбітні плани, їх надходження значно збільшуються. Можу сказати, що більшість аргументів все ж таки за об'єднання.
Була спроба сільських рад об'єднатися навколо міста. Я назвав це так званим бубликом, бо Борисполя у їх планах не було. Тоді вони зібралися і, як часто буває, посперечалися, тому ні до чого не дійшли. Моя позиція наступна - Бориспіль і населені пункти мають об'єднуватись в одну громаду, адже потім об'єднання буде добровільно-примусовим. Згідно перспективного плану, який ще не затверджено, на території району планується утворити три громади. Я такий формат однозначно підтримую.
KV: Інвестиційний клімат - як покращувати? Проводите земельні аукціони?
Анатолій Федорчук: Ми ще не провели жодного аукціону, але в нас вже підготовлено 5 чи 6 земельних ділянок і найближчим часом ми такий аукціон будемо проводити. Я вважаю, що це величезний крок вперед і аукціони потрібно було проводити ще 20 років назад. Таким способом ми б уникнули корупційних схем, роздачі земель у невідомий спосіб. Особливо це стосується районів, де розпорядження про видачу землі підписує голова РДА. У місті менші ризики корупційних діянь, оскільки рішення приймається колективно.
Серед потужних інвесторів у нас можна відмітити корпорацію “Рошен”. Будується бісквітний комплекс, де працює вже більше семидесяти осіб. Реалізувати проект планується в кінці 2020 року, на базі цього підприємства буде створено більше 1000 робочих місць. Заробітна плата виплачується прозоро. Я спілкувався з окремими працівниками і рівень оплати там дуже достойний, вони задоволені.
Взагалі в місті щороку створюється до 500 робочих місць. Завдяки цьому ми маємо непоганий бюджет, хоча і втратили близько 100 мільйонів через перереєстрацію аеропорту.
KV: Продаж землі Рошену - на якій стадії?
Анатолій Федорчук: Ми прийняли попередні рішення про надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки. Які далі наміри компанії - мені невідомо. Я не знаю, захочуть вони купляти землю чи ні. Але я однозначно за те, щоб земля купувалась всіма суб'єктами господарювання, це дуже вигідно для міста. Фактично таким чином вони платять двічі - коли купують землю і коли після цього сплачують земельний податок.
“Рошен” може не купити землю, адже платити оренду все ж таки вигідніше. А так відразу доведеться заплатити не багато не мало - близько 50-60 мільйонів за 18 гектарів. Цю суму можна платити більше 20 років за оренду. До того ж, це питання в міській раді часто заходило в політичну площину і прив'язувалось до особистості президента. Але я дивлюсь на ситуацію з економічної точки зору, мені зовсім байдуже, хто стоїть за цим підприємством. Сьогодні є ця людина, завтра її не буде, а підприємство залишиться.
А взагалі інвестори до нас не рвуться після того, як бачать сесії міської ради. Я розумію, що якби мав гроші, то ніколи би не вклав їх в Україну. Європейські інституції дають нам кредити під великі відсотки. Я колись задавав питання представнику європейського банку реконструкції та розвитку, чому для Польщі відсоткова ставка кредиту 1,2 а для нас - 9? Він сказав, що в Україні дуже високі ризики, і саме це є причиною.
Тому ми маємо мінятися ментально. Коли заходить інвестор, не важливо від якої політичної сили, ми маємо носити його на руках.
KV: Аеропорт “Бориспіль”, боротьба із районом за податки. Як так вийшло, що місто втратило великі надходження та аеропорт переєстрували в селі Гора?
Анатолій Федорчук: У 1975 році, коли район і місто розділялися, аеропорту “Бориспіль” було присвоєно адресу Бориспіль, 7. Де знаходиться така адреса - ні тоді, ні зараз нікому не відомо. За радянських часів це було так - перший секретар райкому партії сказав, що треба назвати саме так і сумніву це не підлягало. З юридичної точки зору це питання не врегульовано до сьогоднішнього дня.
Перереєстрація аеропорту пройшла в дуже нецивілізований спосіб, через “підкилимові ігри”. Аеропортом мене шантажують постійно - ще з часів, коли не хотів вступати в Партію регіонів, тоді мене запрошували в облдержадміністрацію і казали - якщо відмовишся, ми тебе поставимо на коліна і заберемо аеропорт. Часи змінилися, а методи - ні.
Сьогодні 70% жителів міста працюють в “Борисполі”, користуються нашою інфраструктурою, діти ходять до шкіл та садочків. І позбавляти нас таких надходжень зараз - неправильно. По лінії асоціації міст України ми вже двічі ініціювали зміни в законодавство, щоб люди платили податки за місцем їх проживання, а не за місцем реєстрації об'єкту. Це дало б можливість рівномірно розвиватися всім регіонам. Наприклад, у Борисполі дуже багато людей працює з району, особливо в комунальній сфері. Ці податки йшли б до їх населених пунктів.
Аеропорт “Бориспіль” розташований на території 5 адміністративних одиниць. Тобто він належить місту та ще чотирьом сільським радам. Тому знаходиться як в районі, так і в місті. Коли перереєстровували підприємство, керувалися тим, де знаходиться крісло генерального директора. А воно на території району. Це абсолютно безглуздий підхід. Але я вірю, що після об'єднання територіальних громад це питання буде вирішено. Аеропорт був у місті Борисполі і називається він так само, він же не носить назву села Гора. Тому я налаштований оптимістично і сприймаю це як тимчасові недоречності.
KV: Будівництво сміттєпереробного заводу - коли буде завершено? Які виникали проблеми? Чи є "сміттєва" проблема?
Анатолій Федорчук: Ще півтора року назад в нас була підписана інвестиційна угода із американською компанією. Останній раз вони приїздили у вересні 2018 року, у січні цього року їздила українська делегація представників цього підприємства в США. Нас запевняють, що гроші для його будівництва вже є. Але поки інвестор вичікує покращення ситуації в країні.
Я думаю, що вони не ризикують вкладати в нашу територію майже 120 мільйонів доларів, оскільки ми вступили в фазу виборів. По-друге - завод ще не почали будувати, а в пресі вже з'явились заяви окремих осіб, зокрема сільських голів, що на їх території буде “роза вітрів”, неприємні запахи, тому вони не допустять будівництва і заводу не буде. Мені телефонують з американської компанії і запитують - а ви що, виступаєте проти?
Якщо хтось думає, що американці не відслідковують інформацію в наших ЗМІ, то вони глибоко помиляються. Вони не тільки відслідковують, але й аналізують. Ось вам і одна із причин, чому до нас не рвуться інвестори.
KV: Очисні споруди - наскільки гостра проблема для міста?
Анатолій Федорчук: Це питання стоїть надзвичайно гостро. Я вважаю, що вирішити проблему можна тільки через категоричну заборону будівництва багатоповерхових будинків в місті та районі. Щоб краще сідали і домовлялися. Те, що ми робимо зараз, це злочин перед собою та перед майбутніми поколіннями. Нашим очисним спорудам вже 50-60 років, ними ми просто загаджуємо землю. Нам потрібно рівнятися на цивілізовані країни, де на першому місці завжди екологія.
Близько 5 років я оббивав пороги владних кабінетів і мені вдалося вибити 274 мільйони на будівництво першої стадії очисних споруд. Вони навіть почали будуватися. Але ми постійно потрапляємо в фазу виборів. І коли проводилися громадські слухання, знову ж таки окремі лідери, які дуже хотіли стати депутатами Верховної Ради, лякали людей екологічною катастрофою. Звинувачували місто, що нібито ми хочемо вирішити свої інтереси за рахунок району. Але це був проект для міста, району та державного підприємства “Аеропорт “Бориспіль”. Ми б вирішили проблему для всіх.
Сьогодні мені подобається позиція голови КОДА. Він хоче займатися цим питанням. Саме за його дорученням вже проведено 4 наради з цього питання. Наразі вирішується, яким шляхом піти, щоб побудувати другу чергу і найважливіше - куди скидати очищені води. Була пропозиція повернутися в Бортничі, але незрозуміло, як оминути частину Києва. Хоча і КМДА готова сприяти цьому питанню.
Знову ж таки, це все подається під політичним соусом. Незабаром вибори і це знову може завадити реалізувати проект. Проблема не стільки в грошах, як в нас самих. Немає одностайності в підходах керівників міста, району та інших населених пунктів.
KV: На якій стадії конфлікт навколо довгобуду Кінг-Конг?
Анатолій Федорчук: Першу чергу введено в експлуатацію. Там купили квартири Національна гвардія, Міністерство оборони, Міністерство надзвичайних ситуацій. Але не вирішено основне питання з інвесторами, фізичними особами, які вкладали туди кошти. Зараз від них забудовник вимагає доплати.
До нас зверталися інвестори і ми відповіли, що ні в якому разі ми не приймали рішень щодо видачі ордерів, тому що немає гарантії, що квартири не продано двічі. Ми стали заручниками цієї ситуації. Взагалі і компанія забудовник повела себе не досить гарно, вони не заплатили жодної копійки пайової участі, а сума сягає майже 5 мільйонів. Ми були змушені розірвати з ними договір оренди землі, аби змусити їх сісти за стіл переговорів. Наразі ми вимагаємо двох речей - убезпечити інвесторів, які вклали кошти в квартири, якщо це дійсно їх квартири, і вирішити питання із двоповерховим житловим будинком, який знаходиться на їх території та жителям якого вони обіцяли нові квартири.
KV: Конфлікт навколо Генплану - чим викликаний, як вирішується?
Анатолій Федорчук: Генеральний план в нас прийнято ще в 2007 році, у 2018 році була спроба зробити новий план. Ми провели тендер, але жодного переможця із тих компаній, які на нього подавалися, ми не змогли визначити, адже кожна компанія почала змінювати умови. За деякі роботи хотіли доплати коштів. Конфлікт був тільки в тому, що ми відстоювали бюджетні гроші. У цьому році ми плануємо провести тендер повторно.
KV: Народні бунти - чи влаштовують громаду тарифи?
Анатолій Федорчук: Тарифами ніхто незадоволений, в тому числі і я. Місцева влада стала заручником цієї ситуації, оскільки ціни на газ, електроенергію не ми піднімали, середню заробітну плату не ми встановлюємо. Але весь негатив люди спрямовують саме на мене, як на міського голову, та на депутатів. Звісно, що тарифи мають бути такими, щоб люди могли їх оплачувати. Платоспроможність жителів дуже впала, у зв'язку з цим відсоток оплати комунальних послуг дуже знизився.
І наразі є ймовірність, що наші комунальні підприємства стануть банкрутами, а ми залишимося без тепла. За опалювальний період всі платили по старим тарифам, нові було затверджено з 1 січня. І через помилку в перерахунках сьогодні наше підприємство має 8 млн гривень різниці. Хто має тепер це компенсувати, місцеве самоврядування? То ми не створювали такої проблеми. Тому разом з іншими містами ми плануємо подавати до суду, щоб Кабмін нам компенсував ці кошти.
Враховуючи те, що ми затверджувати тариф з розрахунку на один температурний режим, а було більш прохолодно, виникла різниця в оплаті 2,1 млн гривень. Щоб наші люди за це не платили, зараз я буду клопотати перед депутатами, щоб ми виділили із бюджету 10,1 млн гривень на вирішення проблеми. Але в той же час будемо розраховувати на підтримку держави, адже 8 млн для нашого міста - це величезні кошти.
KV: Розрив договору із приватними перевізниками через відмову возити пільговиків - яку альтернативу перевезення знайшли?
Анатолій Федорчук: Ми не розривавали договорів з перевізниками, але деякими активістами спрямовані позови до суду, щоб відмінити підвищення тарифу. На їхню думку порушена процедура. Сьогодні тариф складає 6 гривень і затверджуючи таку ціну, ми сідали з перевізниками за стіл переговорів. Ми домовились, що компенсуємо їм частину коштів, а натомість вони будуть возити безкоштовно всіх пільговиків. Якщо буде їхати 10 пільговиків, то вони зобов'язані брати усіх плюс двох пенсіонерів, які не підпадають під закон України про пільгове перевезення. Ми домовились таким чином і підписали відповідний меморандум.
Наразі домовленість виконується і якщо є якісь порушення, то вони у площині людського фактору, між пасажиром та водієм. Такі випадки не носять системний характер.
KV: Навіщо вам право спільної власності із районом на центральну лікарню? Що про це думають в районі?
Анатолій Федорчук: Не дивлячись на те, що вона називається районною, її будувала держава, туди вкладали бюджет як району, так і міста. Тому вона має належати як району, так і місту. Коли ми передали землю району, то вони тихенько оформили право власності на будівлі. А зараз пропонують нам порахувати вартість майна і поділити суму навпіл, щоб ми заплатили їм половину. Тоді вони подумають, чи зробити нас співвласниками. Звісно, я категорично проти цього, бо це вже називається шахрайство. Ми готові разом фінансувати лікарню, але ми маємо також контролювати, на що ці кошти витрачаються.
У цьому році ми передали на лікарню 44 мільйони гривень державної субвенції, тому сказати, що ми не приймаємо участі в житті лікарні, неправильно. Ще рік назад я звернувся з листом до голови РДА щодо права контролювати використання коштів, на що отримав відповідь, що згідно закону про райдержадміністрації він залишає за собою право самостійно їх контролювати. По простому кажучи, мене просто “послали”.
Але 21 лютого районна рада прийняла рішення про виділення нам частини землі на території центральної районної лікарні, щоб ми могли там будувати лікувальний корпус. Він буде як для жителів міста, так і для жителів району. Тому ми домовились, що готові вкладати кошти, але так, щоб бачити результати.
Тому разом із депутатами, обласною адміністрацією в цьому році ми починаємо будівництво. Для цих цілей ми вже виділили 40 мільйонів гривень, які будуть туди направлені на сесії міськради 5 березня. І після того, як корпус буде побудовано, в районі обіцяли переглянути свою позицію щодо контролю усієї лікарні.
KV: Взагалі у вас складні стосунки з районом?
Анатолій Федорчук: Стосунки із районом стали не прості після того, як вони вкрали в нас аеропорт. Спілкуємось, якісь нагальні питання вирішуємо, ворожих стосунків немає. Просто є певні непорозуміння. В нас різні підходи щодо реалізації роботи.
KV: Яка ситуація в міській раді? Як миритесь із депутатами?
Анатолій Федорчук: В нас здорове ядро, депутати налаштовані на позитивну співпрацю. Знаходимо спільну мову, хоч іноді це й не просто. За майже 13 років перебування на посаді я завжди вмів знаходити компроміси із депутатами. У питаннях стратегічного розвитку міста ми є однодумцями.
KV: Відставка Ярослава Годунка - в чому причина конфлікту? Чому ви вирішили підтримати секретаря?
Анатолій Федорчук: Ярослав Годунок - імпульсивна людина. Інколи він не підбирає слів. І депутати кажуть, що це їх ображає. Тому утворилася група депутатів, яка ініціювала відставку. Але я розумію, що звільнення не вирішує проблем, вона може їх тільки загострити. Тому і не підтримав такі настрої.
Я вважаю, що ми повинні, зобов'язані і приречені шукати компроміс. Ми домовились із депутатами, що дамо Годунку ще один шанс. Він вже трохи змінив поведінку по відношенню до окремих депутатів. Ситуація дуже складна, але я думаю, що ми прийняли правильне рішення.
KV: Золотий унітаз в якості протеста - як оцінюєте таку поведінку депутатів?
Анатолій Федорчук: Це питання лежить у площині культури взаємовідносин. Це проблема України - багато питань ми намагаємося вирішувати скандалами, криками та перекриттям доріг. Ми ще не навчилися комунікувати один з одним. Управлінців не цінують. Ми докерувалися до того, що маючи потенціал, більше ніж в європейських країнах, живемо гірше від них. В нас знищується система управління кадрами. Усі вважають, що керувати - це так легко. Але це велика школа, до якої ніхто не готує.
Унітаз цей принесли через “Рошен”. Знову ж таки, намагаючись вплутати туди політику. І зробила це людина навіть не місцева, а з Києва. Тому я ставлюсь до цієї ситуації філософськи. Я вважаю, що нам потрібно цим перехворіти і навчитися слухати та поважати один одного.
KV: Кандидати у парламент з'являлись у місті? Які стосунки із Сергієм Міщенко?
Анатолій Федорчук: Парламентські перегони ще не розпочалася. Але я переконаний, що Бориспіль має бути гарним майданчиком рівних можливостей для всіх кандидатів без винятку. Ми дозволяємо кандидатам в президенти проводити збори в сесійній залі. Я вважаю, що люди мають прийти і почути голос кожного, тому наші двері відкриті для всіх. Кажуть, що в деяких містах кандидатів не пускають, але на мою думку, таким чином місцева влада скоює злочин.
Із народним депутатом, на жаль, у нас немає тісної співпраці, можна сказати стосунками нейтральні. У 2017 році за його допомоги було виділено 5 мільйонів на будівництво спорткомплексу. Але вони надійшли в кінці листопада і ми змогли використати з них лише 1,5 млн, залишок повернувся до держбюджету. Це мабуть був єдиний випадок, коли ми отримали від нього кошти.
Я спілкуюся з колегами по Київській області і в них народні депутати надають велику допомогу. В нас такого немає. Можливо, у Сергія Міщенка немає такої можливості у Верховній Раді, або на те є якісь інші причини.
KV: Столична агломерація - за чи проти?
Анатолій Федорчук: Я однозначно за, якщо вона буде побудована на принципах взаємоповаги та взаємовигідності. Був у Верховній Ради законопроект, поданий невідомо ким, проти якого виступили всі міські голови і я в тому числі. Я за таку агломерацію, яка створена у Франції. Вона має дуже гарний кінцевий результат. До того ж, у нас накопичилось дуже багато проблем, які без допомоги столиці ми не вирішимо.
KV: Нерухомість у Криму - ця історія дійсно була провокацією? Для чого?
Анатолій Федорчук: У 2015 році були застосовані дуже брудні технології. У мене нерухомість не тільки в Криму, а ще й в Дубаї, Італії, казали навіть, що у моєї дочки нерухомість у США. Той, хто привозив золотий унітаз, йшов кандидатом у міську раду і саме він проводив різні зустрічі з громадою, де розказував подібні басні.
Казали також, що нібито за даними прикордонної служби, моя донька в 2015 році їздила 10 разів до Штатів. І більшість громади повірила. Але мої діти ніколи не були в США, менша дочка взагалі не була за кордоном. Старша дочка була одного разу в Туреччині і одного разу ми їздили разом в поїздку до Голландії.
Тоді використовували багато провокацій. Казали, що в мене тут заводи, фабрики, а в Криму якийсь санаторій. Я сказав, що готовий дати генеральне доручення будь-кому, щоб усе, що належить мені та моїм дітям за межами Київської області, відписати на того, хто цього захоче. Ніхто не погодився, але я готовий це зробити і зараз.
KV: Йдете на наступну каденцію?
Анатолій Федорчук: Потрібно пережити президентські та парламентські вибори. Поки я не готовий сказати. Працювати головою об'єднаної громади дуже тяжко. Я спілкувався із колегами та вже розумію, з якими проблемами доведеться зіштовхнутися, це важкий пласт.
Мені зазвичай перед виборами задавали інше питання - навіщо ви туди йдете, якщо тяжко, біля корита подобається? І мало хто розуміє, що насправді міський голова - це в першу чергу відповідальність.
Мені прикро, що один із кандидатів на мера роздавав виборцям по 400 гривень і таких людей купились аж 14 відсотків. Я розумію, що люди доведені до злиднів, але ми маємо думати про своє майбутнє. Я перед Богом чистий, бо за три каденції жоден голос за мене не був купленим.
KV: Ви не першу каденцію міський голова. Скажіть відверто - за всі ці роки вам було хоча б за щось соромно?
Анатолій Федорчук: Соромно, мабуть, за те, що десь не стримався, не гарно себе повів. Можливо, десь проявляв слабохарактерність до депутатів, бо не хотів створювати конфліктів. Але зараз розумію, що це дозволило зберегти стабільність. І сьогодні я ходжу спокійно Борисполем по тим місцям, які створив. Ніхто не скаже, що я вкрав. Ніхто не скаже, що мені хабара заносив.
Читайте:
Наталія Дзюба: “За час функціонування пункту біженців конфліктів із громадою не виникало”
Михайло Нетяжук: “Порядну людину треба дуже довго вмовляти, щоб вона пішла в депутати”
Тарас Костін: “Радимось із Віталієм Кличко в питаннях управління містом”
Олексій Момот: “Сподіваюсь, новий губернатор не зупинить переїзд КОДА до Вишгороду”KиевVласть
середа, 17 квітня 2024 г.
18:19
УВАГА!!! КиївВлада переїхала на новий домен
п'ятниця, 12 квітня 2024 г.
20:56
“Українська команда” передала велику партію дронів-літаків легендарному батальйону “Ахіллес”, - Палатний
20:51
Ексміністр оборони Резніков став директором безпекових і оборонних програм в ГО “Український інститут майбутнього”
20:45
Начальник КОВА Руслан Кравченко у Чернівцях взяв участь у Конгресі місцевих та регіональних влад при Президентові України
20:34
На київській ТЕЦ-5 встановлять додаткові генератори
20:20
В Україну повернули тіла 99 полеглих захисників
20:02
У Києві з суботи відновлює роботу автобус № 7 (схема)
19:54
На Бахмутському та Новопавлівському напрямках відбито понад 40 атак, загалом на фронті 81 боєзіткнення, - Генштаб ЗСУ
19:43
Представники громадськості вимагають припинити переслідування антикорупційних активістів та журналістів-розслідувачів
19:31
Відзавтра, 13 квітня, столичний автобус № 35 подовжить свій маршрут до вулиці Гліба Бабіча (схема)
19:13
“Укренерго” організувала для ветеранів війни програму навчання та працевлаштування “Разом”
19:01
На Броварщині витратять 1,86 млн гривень на облаштування дитмайданчиків
18:49
На вулиці Богатирській у Києві до 21 квітня обмужать рух транспорту (схема)
18:36
У Броварах з'явився новий патріотичний стінопис “Обіймаю тебе, моя Україно!”
18:17
Столична влада зупинила проведення аукціону з надання в оренду Житнього ринку
18:04
У реєстрі зниклих безвісти наразі налічується понад 2 тисяч дітей
Календар подій