Анатолій Федорчук: “Аеропортом мене шантажують постійно - ще з часів, коли не хотів вступати в Партію Регіонів”
Вже наступного року Київщина готуватиметься до виборів міських голів та депутатів. За свою каденцію міські голови встигли наробити багато чого. Час від часу вони жаліються, що їхньої кропіткої праці не помічають, а вони працюють, не покладаючи рук. Вивчити ситуацію кожного міста, а тепер ще й об'єднаних громад, вирішила KV. Протягом майже 8-ми місяців ми спілкуватимемось із головами про їхні проблеми і досягнення. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю розмова з мером Борисполя Анатолієм Федорчуком.
KV: Децентралізація - які плани? Яка проводиться робота? Проблеми?
Анатолій Федорчук: Міська рада не ініціювала процес об'єднання. Є районна рада та адміністрація і з етичних міркувань, я вважаю, спілкуватись із сільськими головами, переступивши голів району, це некоректно.
Я мав індивідуальні зустрічі з деякими сільськими головами. Наприклад, частина громади Глибоцького склала лист, у якому зазначила, що вони хочуть приєднатися до Борисполя, але голова села заявила, що вона може втратити ідентичність свого населеного пункту, тому сільрада категорично виступає проти. Так само села Гора та Щасливе - там на одного жителя коштів більше, ніж у нашого міста. Тому вони зайняли таку позицію - байдуже, що буде у сусіда, коли нам і так добре. І переконувати їх в іншому я не бачу сенсу.
До того ж голова райради заявляв, що в Конституції немає такого поняття як об'єднана територіальна громада. Він дає зрозуміти, що робити сьогодні об'єднання є неправильним. Але разом з тим є позиція Президента та Прем'єр-міністра України. Є також європейська практика, де об'єднані територіальні громади мають змогу краще реалізовувати свої амбітні плани, їх надходження значно збільшуються. Можу сказати, що більшість аргументів все ж таки за об'єднання.
Була спроба сільських рад об'єднатися навколо міста. Я назвав це так званим бубликом, бо Борисполя у їх планах не було. Тоді вони зібралися і, як часто буває, посперечалися, тому ні до чого не дійшли. Моя позиція наступна - Бориспіль і населені пункти мають об'єднуватись в одну громаду, адже потім об'єднання буде добровільно-примусовим. Згідно перспективного плану, який ще не затверджено, на території району планується утворити три громади. Я такий формат однозначно підтримую.
KV: Інвестиційний клімат - як покращувати? Проводите земельні аукціони?
Анатолій Федорчук: Ми ще не провели жодного аукціону, але в нас вже підготовлено 5 чи 6 земельних ділянок і найближчим часом ми такий аукціон будемо проводити. Я вважаю, що це величезний крок вперед і аукціони потрібно було проводити ще 20 років назад. Таким способом ми б уникнули корупційних схем, роздачі земель у невідомий спосіб. Особливо це стосується районів, де розпорядження про видачу землі підписує голова РДА. У місті менші ризики корупційних діянь, оскільки рішення приймається колективно.
Серед потужних інвесторів у нас можна відмітити корпорацію “Рошен”. Будується бісквітний комплекс, де працює вже більше семидесяти осіб. Реалізувати проект планується в кінці 2020 року, на базі цього підприємства буде створено більше 1000 робочих місць. Заробітна плата виплачується прозоро. Я спілкувався з окремими працівниками і рівень оплати там дуже достойний, вони задоволені.
Взагалі в місті щороку створюється до 500 робочих місць. Завдяки цьому ми маємо непоганий бюджет, хоча і втратили близько 100 мільйонів через перереєстрацію аеропорту.
KV: Продаж землі Рошену - на якій стадії?
Анатолій Федорчук: Ми прийняли попередні рішення про надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки. Які далі наміри компанії - мені невідомо. Я не знаю, захочуть вони купляти землю чи ні. Але я однозначно за те, щоб земля купувалась всіма суб'єктами господарювання, це дуже вигідно для міста. Фактично таким чином вони платять двічі - коли купують землю і коли після цього сплачують земельний податок.
“Рошен” може не купити землю, адже платити оренду все ж таки вигідніше. А так відразу доведеться заплатити не багато не мало - близько 50-60 мільйонів за 18 гектарів. Цю суму можна платити більше 20 років за оренду. До того ж, це питання в міській раді часто заходило в політичну площину і прив'язувалось до особистості президента. Але я дивлюсь на ситуацію з економічної точки зору, мені зовсім байдуже, хто стоїть за цим підприємством. Сьогодні є ця людина, завтра її не буде, а підприємство залишиться.
А взагалі інвестори до нас не рвуться після того, як бачать сесії міської ради. Я розумію, що якби мав гроші, то ніколи би не вклав їх в Україну. Європейські інституції дають нам кредити під великі відсотки. Я колись задавав питання представнику європейського банку реконструкції та розвитку, чому для Польщі відсоткова ставка кредиту 1,2 а для нас - 9? Він сказав, що в Україні дуже високі ризики, і саме це є причиною.
Тому ми маємо мінятися ментально. Коли заходить інвестор, не важливо від якої політичної сили, ми маємо носити його на руках.
KV: Аеропорт “Бориспіль”, боротьба із районом за податки. Як так вийшло, що місто втратило великі надходження та аеропорт переєстрували в селі Гора?
Анатолій Федорчук: У 1975 році, коли район і місто розділялися, аеропорту “Бориспіль” було присвоєно адресу Бориспіль, 7. Де знаходиться така адреса - ні тоді, ні зараз нікому не відомо. За радянських часів це було так - перший секретар райкому партії сказав, що треба назвати саме так і сумніву це не підлягало. З юридичної точки зору це питання не врегульовано до сьогоднішнього дня.
Перереєстрація аеропорту пройшла в дуже нецивілізований спосіб, через “підкилимові ігри”. Аеропортом мене шантажують постійно - ще з часів, коли не хотів вступати в Партію регіонів, тоді мене запрошували в облдержадміністрацію і казали - якщо відмовишся, ми тебе поставимо на коліна і заберемо аеропорт. Часи змінилися, а методи - ні.
Сьогодні 70% жителів міста працюють в “Борисполі”, користуються нашою інфраструктурою, діти ходять до шкіл та садочків. І позбавляти нас таких надходжень зараз - неправильно. По лінії асоціації міст України ми вже двічі ініціювали зміни в законодавство, щоб люди платили податки за місцем їх проживання, а не за місцем реєстрації об'єкту. Це дало б можливість рівномірно розвиватися всім регіонам. Наприклад, у Борисполі дуже багато людей працює з району, особливо в комунальній сфері. Ці податки йшли б до їх населених пунктів.
Аеропорт “Бориспіль” розташований на території 5 адміністративних одиниць. Тобто він належить місту та ще чотирьом сільським радам. Тому знаходиться як в районі, так і в місті. Коли перереєстровували підприємство, керувалися тим, де знаходиться крісло генерального директора. А воно на території району. Це абсолютно безглуздий підхід. Але я вірю, що після об'єднання територіальних громад це питання буде вирішено. Аеропорт був у місті Борисполі і називається він так само, він же не носить назву села Гора. Тому я налаштований оптимістично і сприймаю це як тимчасові недоречності.
KV: Будівництво сміттєпереробного заводу - коли буде завершено? Які виникали проблеми? Чи є "сміттєва" проблема?
Анатолій Федорчук: Ще півтора року назад в нас була підписана інвестиційна угода із американською компанією. Останній раз вони приїздили у вересні 2018 року, у січні цього року їздила українська делегація представників цього підприємства в США. Нас запевняють, що гроші для його будівництва вже є. Але поки інвестор вичікує покращення ситуації в країні.
Я думаю, що вони не ризикують вкладати в нашу територію майже 120 мільйонів доларів, оскільки ми вступили в фазу виборів. По-друге - завод ще не почали будувати, а в пресі вже з'явились заяви окремих осіб, зокрема сільських голів, що на їх території буде “роза вітрів”, неприємні запахи, тому вони не допустять будівництва і заводу не буде. Мені телефонують з американської компанії і запитують - а ви що, виступаєте проти?
Якщо хтось думає, що американці не відслідковують інформацію в наших ЗМІ, то вони глибоко помиляються. Вони не тільки відслідковують, але й аналізують. Ось вам і одна із причин, чому до нас не рвуться інвестори.
KV: Очисні споруди - наскільки гостра проблема для міста?
Анатолій Федорчук: Це питання стоїть надзвичайно гостро. Я вважаю, що вирішити проблему можна тільки через категоричну заборону будівництва багатоповерхових будинків в місті та районі. Щоб краще сідали і домовлялися. Те, що ми робимо зараз, це злочин перед собою та перед майбутніми поколіннями. Нашим очисним спорудам вже 50-60 років, ними ми просто загаджуємо землю. Нам потрібно рівнятися на цивілізовані країни, де на першому місці завжди екологія.
Близько 5 років я оббивав пороги владних кабінетів і мені вдалося вибити 274 мільйони на будівництво першої стадії очисних споруд. Вони навіть почали будуватися. Але ми постійно потрапляємо в фазу виборів. І коли проводилися громадські слухання, знову ж таки окремі лідери, які дуже хотіли стати депутатами Верховної Ради, лякали людей екологічною катастрофою. Звинувачували місто, що нібито ми хочемо вирішити свої інтереси за рахунок району. Але це був проект для міста, району та державного підприємства “Аеропорт “Бориспіль”. Ми б вирішили проблему для всіх.
Сьогодні мені подобається позиція голови КОДА. Він хоче займатися цим питанням. Саме за його дорученням вже проведено 4 наради з цього питання. Наразі вирішується, яким шляхом піти, щоб побудувати другу чергу і найважливіше - куди скидати очищені води. Була пропозиція повернутися в Бортничі, але незрозуміло, як оминути частину Києва. Хоча і КМДА готова сприяти цьому питанню.
Знову ж таки, це все подається під політичним соусом. Незабаром вибори і це знову може завадити реалізувати проект. Проблема не стільки в грошах, як в нас самих. Немає одностайності в підходах керівників міста, району та інших населених пунктів.
KV: На якій стадії конфлікт навколо довгобуду Кінг-Конг?
Анатолій Федорчук: Першу чергу введено в експлуатацію. Там купили квартири Національна гвардія, Міністерство оборони, Міністерство надзвичайних ситуацій. Але не вирішено основне питання з інвесторами, фізичними особами, які вкладали туди кошти. Зараз від них забудовник вимагає доплати.
До нас зверталися інвестори і ми відповіли, що ні в якому разі ми не приймали рішень щодо видачі ордерів, тому що немає гарантії, що квартири не продано двічі. Ми стали заручниками цієї ситуації. Взагалі і компанія забудовник повела себе не досить гарно, вони не заплатили жодної копійки пайової участі, а сума сягає майже 5 мільйонів. Ми були змушені розірвати з ними договір оренди землі, аби змусити їх сісти за стіл переговорів. Наразі ми вимагаємо двох речей - убезпечити інвесторів, які вклали кошти в квартири, якщо це дійсно їх квартири, і вирішити питання із двоповерховим житловим будинком, який знаходиться на їх території та жителям якого вони обіцяли нові квартири.
KV: Конфлікт навколо Генплану - чим викликаний, як вирішується?
Анатолій Федорчук: Генеральний план в нас прийнято ще в 2007 році, у 2018 році була спроба зробити новий план. Ми провели тендер, але жодного переможця із тих компаній, які на нього подавалися, ми не змогли визначити, адже кожна компанія почала змінювати умови. За деякі роботи хотіли доплати коштів. Конфлікт був тільки в тому, що ми відстоювали бюджетні гроші. У цьому році ми плануємо провести тендер повторно.
KV: Народні бунти - чи влаштовують громаду тарифи?
Анатолій Федорчук: Тарифами ніхто незадоволений, в тому числі і я. Місцева влада стала заручником цієї ситуації, оскільки ціни на газ, електроенергію не ми піднімали, середню заробітну плату не ми встановлюємо. Але весь негатив люди спрямовують саме на мене, як на міського голову, та на депутатів. Звісно, що тарифи мають бути такими, щоб люди могли їх оплачувати. Платоспроможність жителів дуже впала, у зв'язку з цим відсоток оплати комунальних послуг дуже знизився.
І наразі є ймовірність, що наші комунальні підприємства стануть банкрутами, а ми залишимося без тепла. За опалювальний період всі платили по старим тарифам, нові було затверджено з 1 січня. І через помилку в перерахунках сьогодні наше підприємство має 8 млн гривень різниці. Хто має тепер це компенсувати, місцеве самоврядування? То ми не створювали такої проблеми. Тому разом з іншими містами ми плануємо подавати до суду, щоб Кабмін нам компенсував ці кошти.
Враховуючи те, що ми затверджувати тариф з розрахунку на один температурний режим, а було більш прохолодно, виникла різниця в оплаті 2,1 млн гривень. Щоб наші люди за це не платили, зараз я буду клопотати перед депутатами, щоб ми виділили із бюджету 10,1 млн гривень на вирішення проблеми. Але в той же час будемо розраховувати на підтримку держави, адже 8 млн для нашого міста - це величезні кошти.
KV: Розрив договору із приватними перевізниками через відмову возити пільговиків - яку альтернативу перевезення знайшли?
Анатолій Федорчук: Ми не розривавали договорів з перевізниками, але деякими активістами спрямовані позови до суду, щоб відмінити підвищення тарифу. На їхню думку порушена процедура. Сьогодні тариф складає 6 гривень і затверджуючи таку ціну, ми сідали з перевізниками за стіл переговорів. Ми домовились, що компенсуємо їм частину коштів, а натомість вони будуть возити безкоштовно всіх пільговиків. Якщо буде їхати 10 пільговиків, то вони зобов'язані брати усіх плюс двох пенсіонерів, які не підпадають під закон України про пільгове перевезення. Ми домовились таким чином і підписали відповідний меморандум.
Наразі домовленість виконується і якщо є якісь порушення, то вони у площині людського фактору, між пасажиром та водієм. Такі випадки не носять системний характер.
KV: Навіщо вам право спільної власності із районом на центральну лікарню? Що про це думають в районі?
Анатолій Федорчук: Не дивлячись на те, що вона називається районною, її будувала держава, туди вкладали бюджет як району, так і міста. Тому вона має належати як району, так і місту. Коли ми передали землю району, то вони тихенько оформили право власності на будівлі. А зараз пропонують нам порахувати вартість майна і поділити суму навпіл, щоб ми заплатили їм половину. Тоді вони подумають, чи зробити нас співвласниками. Звісно, я категорично проти цього, бо це вже називається шахрайство. Ми готові разом фінансувати лікарню, але ми маємо також контролювати, на що ці кошти витрачаються.
У цьому році ми передали на лікарню 44 мільйони гривень державної субвенції, тому сказати, що ми не приймаємо участі в житті лікарні, неправильно. Ще рік назад я звернувся з листом до голови РДА щодо права контролювати використання коштів, на що отримав відповідь, що згідно закону про райдержадміністрації він залишає за собою право самостійно їх контролювати. По простому кажучи, мене просто “послали”.
Але 21 лютого районна рада прийняла рішення про виділення нам частини землі на території центральної районної лікарні, щоб ми могли там будувати лікувальний корпус. Він буде як для жителів міста, так і для жителів району. Тому ми домовились, що готові вкладати кошти, але так, щоб бачити результати.
Тому разом із депутатами, обласною адміністрацією в цьому році ми починаємо будівництво. Для цих цілей ми вже виділили 40 мільйонів гривень, які будуть туди направлені на сесії міськради 5 березня. І після того, як корпус буде побудовано, в районі обіцяли переглянути свою позицію щодо контролю усієї лікарні.
KV: Взагалі у вас складні стосунки з районом?
Анатолій Федорчук: Стосунки із районом стали не прості після того, як вони вкрали в нас аеропорт. Спілкуємось, якісь нагальні питання вирішуємо, ворожих стосунків немає. Просто є певні непорозуміння. В нас різні підходи щодо реалізації роботи.
KV: Яка ситуація в міській раді? Як миритесь із депутатами?
Анатолій Федорчук: В нас здорове ядро, депутати налаштовані на позитивну співпрацю. Знаходимо спільну мову, хоч іноді це й не просто. За майже 13 років перебування на посаді я завжди вмів знаходити компроміси із депутатами. У питаннях стратегічного розвитку міста ми є однодумцями.
KV: Відставка Ярослава Годунка - в чому причина конфлікту? Чому ви вирішили підтримати секретаря?
Анатолій Федорчук: Ярослав Годунок - імпульсивна людина. Інколи він не підбирає слів. І депутати кажуть, що це їх ображає. Тому утворилася група депутатів, яка ініціювала відставку. Але я розумію, що звільнення не вирішує проблем, вона може їх тільки загострити. Тому і не підтримав такі настрої.
Я вважаю, що ми повинні, зобов'язані і приречені шукати компроміс. Ми домовились із депутатами, що дамо Годунку ще один шанс. Він вже трохи змінив поведінку по відношенню до окремих депутатів. Ситуація дуже складна, але я думаю, що ми прийняли правильне рішення.
KV: Золотий унітаз в якості протеста - як оцінюєте таку поведінку депутатів?
Анатолій Федорчук: Це питання лежить у площині культури взаємовідносин. Це проблема України - багато питань ми намагаємося вирішувати скандалами, криками та перекриттям доріг. Ми ще не навчилися комунікувати один з одним. Управлінців не цінують. Ми докерувалися до того, що маючи потенціал, більше ніж в європейських країнах, живемо гірше від них. В нас знищується система управління кадрами. Усі вважають, що керувати - це так легко. Але це велика школа, до якої ніхто не готує.
Унітаз цей принесли через “Рошен”. Знову ж таки, намагаючись вплутати туди політику. І зробила це людина навіть не місцева, а з Києва. Тому я ставлюсь до цієї ситуації філософськи. Я вважаю, що нам потрібно цим перехворіти і навчитися слухати та поважати один одного.
KV: Кандидати у парламент з'являлись у місті? Які стосунки із Сергієм Міщенко?
Анатолій Федорчук: Парламентські перегони ще не розпочалася. Але я переконаний, що Бориспіль має бути гарним майданчиком рівних можливостей для всіх кандидатів без винятку. Ми дозволяємо кандидатам в президенти проводити збори в сесійній залі. Я вважаю, що люди мають прийти і почути голос кожного, тому наші двері відкриті для всіх. Кажуть, що в деяких містах кандидатів не пускають, але на мою думку, таким чином місцева влада скоює злочин.
Із народним депутатом, на жаль, у нас немає тісної співпраці, можна сказати стосунками нейтральні. У 2017 році за його допомоги було виділено 5 мільйонів на будівництво спорткомплексу. Але вони надійшли в кінці листопада і ми змогли використати з них лише 1,5 млн, залишок повернувся до держбюджету. Це мабуть був єдиний випадок, коли ми отримали від нього кошти.
Я спілкуюся з колегами по Київській області і в них народні депутати надають велику допомогу. В нас такого немає. Можливо, у Сергія Міщенка немає такої можливості у Верховній Раді, або на те є якісь інші причини.
KV: Столична агломерація - за чи проти?
Анатолій Федорчук: Я однозначно за, якщо вона буде побудована на принципах взаємоповаги та взаємовигідності. Був у Верховній Ради законопроект, поданий невідомо ким, проти якого виступили всі міські голови і я в тому числі. Я за таку агломерацію, яка створена у Франції. Вона має дуже гарний кінцевий результат. До того ж, у нас накопичилось дуже багато проблем, які без допомоги столиці ми не вирішимо.
KV: Нерухомість у Криму - ця історія дійсно була провокацією? Для чого?
Анатолій Федорчук: У 2015 році були застосовані дуже брудні технології. У мене нерухомість не тільки в Криму, а ще й в Дубаї, Італії, казали навіть, що у моєї дочки нерухомість у США. Той, хто привозив золотий унітаз, йшов кандидатом у міську раду і саме він проводив різні зустрічі з громадою, де розказував подібні басні.
Казали також, що нібито за даними прикордонної служби, моя донька в 2015 році їздила 10 разів до Штатів. І більшість громади повірила. Але мої діти ніколи не були в США, менша дочка взагалі не була за кордоном. Старша дочка була одного разу в Туреччині і одного разу ми їздили разом в поїздку до Голландії.
Тоді використовували багато провокацій. Казали, що в мене тут заводи, фабрики, а в Криму якийсь санаторій. Я сказав, що готовий дати генеральне доручення будь-кому, щоб усе, що належить мені та моїм дітям за межами Київської області, відписати на того, хто цього захоче. Ніхто не погодився, але я готовий це зробити і зараз.
KV: Йдете на наступну каденцію?
Анатолій Федорчук: Потрібно пережити президентські та парламентські вибори. Поки я не готовий сказати. Працювати головою об'єднаної громади дуже тяжко. Я спілкувався із колегами та вже розумію, з якими проблемами доведеться зіштовхнутися, це важкий пласт.
Мені зазвичай перед виборами задавали інше питання - навіщо ви туди йдете, якщо тяжко, біля корита подобається? І мало хто розуміє, що насправді міський голова - це в першу чергу відповідальність.
Мені прикро, що один із кандидатів на мера роздавав виборцям по 400 гривень і таких людей купились аж 14 відсотків. Я розумію, що люди доведені до злиднів, але ми маємо думати про своє майбутнє. Я перед Богом чистий, бо за три каденції жоден голос за мене не був купленим.
KV: Ви не першу каденцію міський голова. Скажіть відверто - за всі ці роки вам було хоча б за щось соромно?
Анатолій Федорчук: Соромно, мабуть, за те, що десь не стримався, не гарно себе повів. Можливо, десь проявляв слабохарактерність до депутатів, бо не хотів створювати конфліктів. Але зараз розумію, що це дозволило зберегти стабільність. І сьогодні я ходжу спокійно Борисполем по тим місцям, які створив. Ніхто не скаже, що я вкрав. Ніхто не скаже, що мені хабара заносив.
Читайте:
Наталія Дзюба: “За час функціонування пункту біженців конфліктів із громадою не виникало”
Михайло Нетяжук: “Порядну людину треба дуже довго вмовляти, щоб вона пішла в депутати”
Тарас Костін: “Радимось із Віталієм Кличко в питаннях управління містом”
Олексій Момот: “Сподіваюсь, новий губернатор не зупинить переїзд КОДА до Вишгороду”
