Корупційні скандали, недобудовані ЖК та інтереси Молчанової: що відбувається з “Київміськбудом”
Гроші на оборону: Київрада збільшила кошторис програми “Захисник Києва” на 2024 рік в 2,5 раза, не підкріпивши це змінами в бюджет
Київщина екологічна: як область стала лідером України зі створення об'єктів природно-заповідного фонду
1 лютого 2020 г. 12:00
Раздел: Стиль
Шлях до волі - не лише історія, а й сучасність
Вихованці ІТА “ЮН-ПРЕС” взяли участь у творчій вітальні “Шлях до волі”, приуроченій до Дня Соборності України, яка відбулася в Національній бібліотеці імені Ярослава Мудрого.
Учасники творчої вітальні розповідали про те, яким важким був шлях українців протягом століть і як важливо для народу об'єднуватися, щоб зберегти державу і незалежність.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Відкривав цей цікавий та змістовний вечір його організатор Володимир Петровський – український громадський діяч, керівник громадської організації “Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів”, один з двох людей у світі, які отримали розряд з парашутного спорту після втрати зору, багаторазовий номінант Книги рекордів Гіннеса за здійснення парашутних стрибків, будучи повністю незрячим. Володимир Петровський виконав пісню “Переведіть мене через Майдан”, акомпонуючи собі на гітарі. Він розповів, що Майдан насправді почався зовсім не за часів незалежної України, а значно раніше, ще коли в далекому 1654 році відбувся перший Майдан, відомий під назвою “Переяславська рада”. Далі розповіли про те, яким був Київ за часів Ярослава Мудрого. Нагадали про славетну Києво-Могилянську академію, яка була прикладом для наслідування усій Європі, шляхетність гетьмана Івана Мазепи, який своїм коштом відбудував найцінніші для українців пам’ятки культури, зокрема й відомі в усьому світі Софіївський та Михайлівський собори.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
“Соборність, єдність народу – шлях майбутнього благополуччя країни. Якщо ми це зрозуміємо, то станемо найкращою і найпотужнішою державою у світі”, – наголосив Володимир Борисович.
Було згадано про важливий період розвитку України – шістдесятництво. “Шістдесятники – це люди, які заклали за часів Радянського союзу фундамент незалежної України. Це борці за волю українського народу ” – зазначив Володимир Борисович.
На вечорі звучали вірші й пісні у виконанні Володимира Петровського, Жоржа Шанаєва – поета, музиканта, художника, члена Національної спілки художників України,
Поетеса Наталія Кащенко виконала власні пісні про Україну, війну на сході країни та наших захисників. Також виконувались авторські вірші Євгена Познанського.
Окрасою вечора став дитячий хор “Гармонія” під керівництвом Анни Стоянової, який виконав “Молитву за Україну” та пісню Євгена Познанського “Квіти України”.
День Соборності для кожного українця є надзвичайно важливою датою. Об’єднуватись – ось що потрібно для процвітання України.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"КиевVласть
30 січня 2020 г. 09:00
Раздел: Територія розуму
Історико-архітектурний опорний план Києва: провал чи авантюра
Важко знайти більш чутливу для столиці тему, ніж розробка і затвердження нового Генплану. Дочекалися: ось вам історико-архітектурний опорний план до нового Генплану. На сайті Київської держміськадміністрації (КМДА) під назвою “Генеральний план м. Києва том VIII “Збереження та охорона історико-культурної спадщини. Проект”.
На перший погляд, документ солідний: графічні матеріали, книги – аж 5 штук, додатки. Хоча деякі тягнуть максимум на зошит. Наприклад, книга 3 складається з 4-х сторінок, а книга 4 – з 9-ти.
Міська влада привчила народ до пильності, адже халепа очікує мало не кожного дня з будь-якого з боку і під будь-яким приводом. Коли ж виникає тема будівельна та ще й стосовно усього міста – якого б не очікували негаразду, все одно виявитеся оптимістом.
Про всяк випадок вирішили переглянути проект – плід старань Українського державного інституту культурної спадщини (УДІКС), яким керує Ірина Прокопенко.
До слова, про значення цього документу. Від нього залежить, чи продовжить свій скорбний шлях культурна спадщина столиці. Саме цей план указуватиме усім розробникам, де і що можна будувати у місті, повному історичної спадщини. Власне, на кону доля Києва як культурологічного заповідника.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
І що побачили? У кого вразливі нерви, раджу накапати корвалолу. Почну із завдань, які поставив перед виконавцем опорного плану розробник генплану. Книгою 5 передбачено відображення 15-ти груп об’єктів:
1) комплекс споруд Софії Київської;
2) комплекс споруд Києво-Печерської Лаври;
3) комплекс споруд Печерської фортеці;
4) Національний музей народної архітектури та побуту України;
5) значні архітектурні комплекси;
6) житлові міські садиби;
7) пам'ятки містобудування;
8) пам'ятки археології;
9) історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпро;
10) пам'ятки садово-паркового мистецтва;
11) об'єкти знесені, але з обліку не зняті;
12) меморіальні будинки;
13) окремі споруди;
14) пам'ятники, дошки, панно, окремі могили, окремі дерева;
15) пам'ятні місця.
Підкреслюю, усе перелічене – завдання замовника Інституту генплану Києва. Оскільки той наперед мусить знати, де, що та як можна будувати. З точними адресами об’єктів охорони та їхніми охоронними зонами. Виконавець же вирішив обійтися лише трьома переліками з цих 15-ти.
Трохи статистики для тих, хто не збагнув дійсно історичного масштабу. На території Києва перебуває 3547 об’єктів охорони, з них національного значення – 428, місцевого значення – 1995, щойно виявлених – 1363, пам’яток археології – 58, з яких національного значення – 23, пам’яток мистецтва – об’єктів монументального живопису, монументальної скульптури – 314 (інформація зі статті Ірини Тарутінової “Пам’ятки Києва в цифрах”).
А в поданому опорному плані чомусь тільки 201. Це становить 5,7 % від реальної кількості? Погодьтеся, ці жалюгідні 5,7 пунктів і є оцінкою якості роботи розробників документу по 100-бальній шкалі.
У документі з назвою “Основне креслення” намагалися знайти хоч цих 201 щасливих обранців. Не знайшли. Не певен, що виконавцям Генплану, опорою якого служитиме така карта історичної спадщини, пощастить більше. До слова, що за предмет під назвою “проект Генплану” обговорював Кличко на Олімпійському із громадськістю, яку тоді шуганула поліція? Історико-архітектурної основи-то не було?
Читайте: Історико-архітектурний опорний план нового Генплану та фейкова громадськість
Про те, за кого має звичку тримати населення міська влада, нагадав ще один епізод. На засіданні Консультативної ради при Департаменті охорони культурної спадщини, де директором Олександр Никоряк, 26 грудня 2019 року було прийнято пропозицію громадськості про надання можливості порівняти запропонований історико-архітектурний опорний план з вже існуючим таким планом. Директорка інституту-виконавця Ірина Прокопенко на ньому була. Здогадайтеся з трьох спроб: чи подбали вони з Никоряком про побажання громадськості? Вгадали з першої?
А хто, наразившись на опір громадськості, пообіцяв провести повноцінне громадське обговорення в Будинку архітекторів? Не Департамент охорони культурної спадщини КМДА часом? І що: обговорення на сайті ось-ось завершиться, а оголошення про зібрання в Будинку архітекторів так і немає. Підозрюю, і не буде. Хоча кияни мають право, оскільки саме з їхньої кишені відстебнуто на опорний план немалі кошти.
Як наважилися підопічні Ірини Прокопенко представити на суд жителів графіку небаченої якості, треба спитати у них. Мій студент не мав би з таким рівнем виконання лабораторної роботи жодного шансу.
Що таке сучасна векторна графіка? Цифрова карта, яка складається з низки шарів. У кожному залежно від теми – контури, лінії, позначки, легенди, назви та інші об’єкти, до якої додаються інструменти корекції та перегляду в будь-яких сполучаннях та масштабах шарів. Передбачено огляд від найбільш дрібного, оглядового масштабу до деталей окремого будинку. А що бачимо у представленому виробі? Растрову основу, ймовірно, перезняту з карти не першої свіжості, з вбогими чотирма шарами – теж растровими.
Повноцінне обговорення “опорного плану” неможливе, насамперед, через відсутність останнього. Днями у Шевченківській РДА відбулася зустріч з народною депутаткою Людмилою Буймістер від “Слуги народу”. Думка зібрання: оприлюднений план не здатний слугувати опорою для Генплану ніяким чином.
Шарів основної карти у такій роботі має бути до 20, а не чотири, і не растрових, а векторних. Серед них має бути шар останньої супутникової зйомки з відображенням сучасного стану будівель, інфраструктури, насаджень. Оскільки на старих планах можуть відображатися знесені об’єкти та відсутність новобудов. Обов’язковим є шари з числовими обмеженнями щодо щільності та висотності нового будівництва; екологічного стану, рельєфу.
При збільшенні масштабу карта не повинна замість деталізації фрагментуватися, як відбувається зараз, коли користувач спостерігає процес збільшення пікселів до розмірів “кубика Рубіка”.
А де прив'язка до плану Києва? Немає назв вулиць, площ, знакових пам’яток, взагалі будь-яких точок прив'язки. Нас з вами цікавлять в першу чергу місця, де живемо. Так от, жителям спальних районів неможливо знайти свої мікрорайони, плани яких складаються з безликих прямокутників.
А огризки позначок лінії рівня у вигляді кількох залишкових пікселів – це такий винахід, щоб життя медом не здавалося?
Частини графічних матеріалів взагалі немає. Наприклад,у книзі 4 відсутні графічні матеріали до розділу 2 “Історико-архітектурний опорний план. Містобудування та архітектура". Хоча в пояснювальній записці зазначено, що вони є. До розділу 6 "Пропозиції до коригування меж історичних ареалів та зон охорони пам'яток культурної спадщини" графічні матеріали також відсутні.
Для мене як жителя історичного кварталу, обмеженого вулицями Пушкінською, бульваром Тараса Шевченка, вул. Великою Васильківською та площею Льва Толстого, особливо близька саме його доля. Як його показано на виробі, названому авторами “Основним кресленням”, демонструє фото 5. А фото 1 – 3 показують, як треба було зробити. Це зміг би навіть студент 2-го курсу. Та не зумів цілий інститут. На основному кресленні у цьому кварталі показано три розмиті плями без ідентифікації, які за задумом авторів, зображують охоронні зони (фото 5). Тоді як тут 33 об’єкти охорони. Тому, хто знайде їх усі на “кресленні”, накрию поляну.
Уся “експозиція” носить класичні ознаки аврального стилю. Наприклад, у пояснювальній записці (книга 1) зазначено, що у книзі 4 розміщено графічні додатки 7 – 12. Але додатки 7 – 10 відсутні. Обговорювати нічого.
Матеріали навалено купою як попало у надії: колись розберемося. Супроводжуються безграмотними підписами на зразок: “Старокиївський. Новоє строєніє”; “Липки. Новоє строєніє”. Судячи з усього, виконавці з Українського державного інституту культурної спадщини навіть не дивилися зображення “строєній”, запозичених невідомо звідки з часів “Старокиївського району” перед тим, як вкинути їх до книги 4. Володіння державною мовою взагалі на недосяжному рівні.
Матеріали книги 5 не систематизовано, подано у вигляді хаотичного набору окремих картинок та фрагментів, звалених як попало.
Тексти рецензій на роботу представлені уривками, навіть не у всіх названо авторів. Рецензії мають вказувати недоліки, а не гладити по голівці авторів за очевидний провал. Так, віце-президент Національної спілки архітекторів кандидат архітектури Олена Олійник у рецензії від 13 грудня 2019 року дійшла до висновку: “слід відзначити високу якість роботи”.
Що маємо у сухому залишку. Завдання, поставлені перед виконавцями, не виконано. Історико-архітектурного опорного плану не створено, через це відсутня основа для створення нового Генплану Києва. Робота підлягає радикальній переробці з урахуванням зауважень, поданих громадськістю, в тому числі, усього, прочитаного вами.
На що і скільки витрачено коштів, теж цікаво. Зокрема, ціна “основного креслення”, на якому десь сховано 201 об’єктів охорони з існуючих 3547.
Николай Жуков, председатель ОСН "Квартал Пушкинская – Красноармейская", профессорКиевVласть
25 січня 2020 г. 14:00
Раздел: Стиль
Магія Різдва
Блукаючи нетрями бібліотек, ми можемо дізнатися багато цікавинок про те, як відзначали новорічні свята наші предки. “Тихо. Але в кожній хаті давно кипить робота...”, – тепер це видається казкою. Так ще донедавна розповідали про звичайний січневий ранок напередодні Різдва. Люди ще з давніх віків всією обстановою перетворювали цей день на магічне таїнство.
Першим було добування “нового вогню”. Цим вогнем господиня розпалювала в печі дванадцять дровин, що їх сушила дванадцять днів останнього місяця, потім – заходжувалася готувати дванадцять страв. Тоді число дванадцять теж було особливим: кожен місяць року ушановувався їжею на свят-вечірньому столі чи днем, упродовж якого кремінь і кресало, які використовувались для добування того “нового вогню”, лежали під образами. У час, як господиня поралась в хаті, господар напоював худобу й оглядав усе живе та мертве, що було при дворі. Так у турботах проходить день.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Ближче до заходу сонця починається приготування домашнього вівтаря. Господар вносить “дідуха”, оберемок соломи й сіна. Господиня, в цей таємничий вечір, відганяє злих духів від худоби та родини, затуляє вуста ворогам та й узагалі обвішує хату оберегами, як тільки може. Усе зле й погане з хати вимітається, аби в наступному році сім’ю супроводжувало лише щастя, благополуччя й достаток.
Цього січневого дня не снідають й обходяться без обіду. Тож до вечора всі будуть голодні. Але терплять й крізь вікно уважно дивляться на небо: чи не зійшла та зоря, що сповіщає людей про народження.
Після засвічення до хати першим заходить батько й благословляє родину святим хлібом. Святий Вечір починається. Народ збирається гуртом, члени родини закликають одне одного “до куті”. Так Різдво стало “спільною вечерею всього роду”…
Але Жовтневий переворот негативно вплинув на звичаї нашого народу. Прихід до влади радянських вождів знаменувався тотальним нищенням української культури та забороною віросповідання. За святкування Різдва чи Великодня відверто не карали, але усіляко перешкоджали поширенню. Таким чином, у роки дитинства та юності декількох поколінь українців церква лишалась недосяжною. Різдво існувало лиш у переказах і переспівах, в очікуванні старенькими колядників, які так і не приходили. Діти народжувались, росли й не знали ні про колядки, ні про вертеп.
Радянська хмара атеїзму густо повисла над багатьма областями України. Але й нині існують люди, котрі пам’ятають ті часи “до”. На Кіровоградщині, зокрема.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Мешканка селища Старої Осоти Тетяна Махно ділиться спогадами з дитинства:
“Весь день мати не відходила від плити. Пекла хліб, пиріжки, готувала кутю, ковбаси, варила голубці, узвар, пісну капусту. Увечері й зранку ходили до церкви. На перший день їли тільки пісне, а вже на другий розговлялися: їли й жирне, і смажене. Після того, як засвітиться на небі перша зоря дітей посилали нести вечерю. Глиняну мисочку ставили на ситцеву хустинку, клали туди смаколиків, і ходили по селу, до найрідніших, обмінюватись вечерею. Умови були такі: я даю тобі пиріжок, ти даєш мені пиріжок. Потім всі ходили гуляти, співати, колядувати, славити Ісуса Христа. Мати розповідала, як ще вона в дитинстві ганяла в “чортове колесо”: як озеро вкривалося льодом, туди несли старе колесо й возили на ньому дівчат. Дітей пригощали цукерками, а зранку, після відвідин церкви – всі обіймалися”…
Загальновідомим і поширеним звичаєм Різдва в Україні раніше був і вертеп, лялькова драма. Вертеп можна уявити як похідний будиночок з двома поверхами, де перший – це частина “свята”, другий – “народна”. Різняться вони й мовою (церковнослов’янська/народна), і стійкістю до місцевих умов, історичного періоду, здібностей самого вертепника, але кожному було відомо: лиш поєднання “книжних” елементів з елементами народними створює справжній дух Різдва, який так намагається не втратити сучасне покоління.
Сьогодні ми вже не забуваємо традиції на антресолях. Навпаки. Усе сприяє відновленню того магічного духу Різдва, який було пригнічено за часів СРСР. Яскравим прикладом цього є “Чесний вертеп”, організований у Києві театральною режисеркою Катериною Чепурою. Вертеп грає на вулиці, у транспорті й громадських закладах. На відміну від сільської місцевості мешканці багатоповерхівок не наважуються відчиняти двері незнайомцям, але із задоволенням виходять на двір цілими родинами для святкування Різдва разом із вертепом. Біля дитячого майданчика на озері Радунка в Києві лунають співи “Ой радуйся земле…”, і глядачі збігаються гуртом, аби досхочу посміятися, пригадати вже забуті колядки тощо.
Учасники вертепу – звичайна молодь, яка цінує народні та релігійні традиції, розважається й розважає оточуючих національними традиціями, духом українського Різдва. Актори в костюмах різних регіонів (Поділля, Східного та Західного, Житомирщини, Чернігівщини, Полтавщини) щороку вивчають і підшуковують нові українські колядки. “Якось так склалось: це хто там звідки родом. Або просто де які костюми пощастило подешевше знайти й придбати. Та ми їх лише фактично на вертеп і вдягаємо. А так, то бережемо”,– ділиться “старожил” вертепу Леонід Овчаренко.
Вдячні глядачі підтримують гривнею. Для того, щоб жила коляда, аби звичаї передавалися дітям й були актуальними в майбутньому. “Для таких і живе наш вертеп”, – стверджує ватага й режисерка “Чесного вертепу” Катерина Чепура.
Тож сучасні вертепи докладають багато зусиль, щоб показати наші чудові звичаї завжди будуть актуальними.
Різдвяні свята – магічні. Та магічна таємниця полягає не стільки у давніх казках, як у любові, турботі. Це час, коли припиняються сварки й з’являється віра в диво, сімейне благополуччя та мир. Такі свята надихають людей творити добрі справи й нові звершення в новому літочисленні. Українські звичаї ж для нас – те, що лиш підживлює цей новорічний дух.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Фото Владислав СтепаненкоКиевVласть
24 січня 2020 г. 09:30
Раздел: Територія розуму
Освітній Хаб міста Києва – це територія нових можливостей для кожного
В минулому, 2019 році, Освітньому Хабу міста Києва вдалось досягти чималих результатів. По-перше, і це найважливіше – нам вдалось започаткувати в Києві масовий рух щодо навчання людей, незалежно від віку і сфери діяльності, залучивши до цього процесу велику кількість киян і не тільки.
Зазначу, що для киян цей проект є безкоштовним, бо він реалізується КНП “Освітня агенція міста Києва” Київської міської державної адміністрації.
Понад 10 000 осіб вже пройшли практичні тренінги по найактуальнішим наразі на ринку праці навичкам: емоційному інтелекту, вмінню вести переговори, управлінню людьми та проектами, особистісному розвитку тощо, і це не рахуючи онлайн-користувачів порталу Освітнього Хабу.
Цим навичкам не вчать у школах та університетах, але люди з високим рівнем володінням саме цими навичками, які називають “м‘якими” (soft skills), є успішними та щасливими в сучасному світі, чого ми всі прагнемо врешті решт.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Нам вдалось залучити зіркових тренерів та експертів, таких як: відомий психолінгвіст та поліглот Віталій Зубков, двічі рекордсмен Книги Рекордів Гінесу Володимир Співаковський, найвідомішій лікар України доктор Комаровський та інших фахівців, які відгукнулись на прохання взяти участь в цьому соціальному проєкті.
Тому наш освітній контент є справді ефективним та корисним, що і підтвердив Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих Національної академії педагогічних наук України. Ці навички люди можуть застосовувати у будь-якій сфері, де вони працюють, або для відкриття власного бізнесу, а також при спілкуванні з близькими та друзями у повсякденному житті.
Програми ми формували наступним чином: взяли за основу думку міжнародних експертів Всесвітнього Економічного Форуму в Давосі, які визначили топ-навички, що будуть найзатребуванішими у 2020 році, та саме ці навички і запропонували киянам.
Вже в процесі роботи ми отримали прохання розробити спеціалізовані курси для викладачів та вчителів. Так з’явився курс “Мистецтво Викладання”, який наразі подивились понад 30 000 осіб, і ще сотні вчителів пройшли практичні тренінги в рамках Форумів Сучасних Викладачів “Освіта 3.0”, які були проведені не тільки в Києві, але і у Львові, Вінниці та Кропивницькому.
Ми використовуємо інноваційну модель “змішаного” навчання (blended learning), тобто поєднуємо онлайн-лекції та тестування з практичними тренінгами, що дозволяє, з одного боку, охопити максимальну кількість людей, а з іншого – проконтролювати якість засвоєння знань та навичок.
Після цього курсу з’явились й інші: курс для батьків “Діти покоління Z”, екологічний курс “Зелена Україна”, курс з антикорупції для державних службовців “Чесна Країна”, програма з профорієнтації для школярів “Обери професію – забезпеч майбутнє”. У наступному році плануємо нові освітні курси та програми на актуальні для українського суспільства теми.
Завдяки цьому, як показали результати грудневого соціологічного дослідження, впізнаваність Освітнього Хабу серед киян наразі є більше 40%, тобто, майже кожен другий дорослий мешканець Києва знає або вже користувався нашим проектом.
В цьому році ми плануємо рухатися далі. І не тільки запустити нові освітні курси і постійно збільшувати залученість киян до саморозвитку протягом всього життя, але і створити дещо зовсім нове для України.
Наша місія: зробити так, щоб якомога більше людей не полишали саморозвиток та продовжували вдосконалювати необхідні їм навички протягом всього свого життя, для того щоб кияни зокрема та українці загалом змогли реалізувати себе в своїй країні і не залишати Україну назавжди у пошуках кращої долі.
Тому я щиро хочу побажати всім українцям не опускати руки у будь-які ситуації і пам’ятати, що успіх та щастя кожної людини залежить виключно від неї самої, від її навичок та вміння правильно реагувати на життєву ситуацію, що складається в даний момент, і спрогнозувати, що буде відбуватись надалі.
Як говорить найкращий хокеїст всіх часів Вейн Грецькі, який має українські коріння: “Я мчу туди, де шайба буде, а не де вона була”.
Це і є девіз Освітнього Хабу: “Територія нових можливостей для кожного”.
Читайте: Навички ХХІ століття: емоційний інтелект, позитивні комунікації, ефективні продажі та правління людьми і проектами
Марія Богуслав, директор Освітнього хабу міста КиєваКиевVласть
21 січня 2020 г. 15:47
Раздел: Новини
Стали відомі імена кандидатів на посади голів Фастівської та Вишгородської РДА
На посаду голови Вишгородської райдержадміністрації претендує колишня голова Києво-Святошинської райради Людмила Шевчук. Фастівщину, на думку парламентарів, може очолити багаторічний заступник голови Фастівської РДА Юрій Волков, який займає владні крісла ще з часів помаранчевої революції.
Як стало відомо KV, свою декларацію про доходи у якості кандидата на посаду голови Вишгородської РДА подала Людмила Степанівна Шевчук. За даними минулорічних декларацій (зокрема, за 2017-2018 рік), Людмила Степанівна була головою Києво-Святошинської районної ради, а пізніше — директором КП “Бюро державної реєстрації” в Софіївській Борщагівці.
За даними ресурсу “Посіпаки”, раніше Людмила Шевчук була помічником народного депутата 6-го скликання Шенцева Дмитра Олексійовича (Партія регіонів).
Згідно даних декларації за 2017 рік, у Людмили Шевчук є будинок площею 52 квадратних метри (інше право користування). В іншій декларації того ж року зазначається квартира в Києві 2000-го року походження площею в 106.6 квадратних метрів, де вона живе зі своєю дочкою Софією Володимирівною. За рік, що декларується, Шевчук отримала в 58 тисяч 446 гривень (4 870 гривень на місяць) на посаді директора БТІ. Банківських вкладів, машин, земель немає.
В декларації за 2019 рік з'явилося майно чоловіка — кілька земельних ділянок (загальна площа — 1 859 кв.м), житловий будинок площею 102 кв.м і дача в 79 кв.м. З автомобілів — BMW X4 2015 року і Honda CR-V 2007 року. Зарплата за рік склала 55 тисяч 653 гривні (4 тисячі 637) гривень на місяць.
У 2014 році кандидат Шевчук балотувалася в народні депутати по 95-округу, як самовисуванець. А під час виборів Президента минулого року вона очолювала виборчий штаб Зеленського в 95-му виборчому окрузі.
За даними сайту "Доступ до правди", як депутат Києво-Святошинської районної ради VI скликання, Людмила Степанівна у 2017 році відвідала всього 1 сесію з 10, і 0 комісій з 13 проведених; у 2018 році — 0 сесій з 3, і 0 комісій з 6 проведених – до березня місяця.
Чутки про призначення вже породили суперечки у соцмережах. Як зазначають користувачі у групі “Вишгород – Рідне місто” у Фейсбуці, їх дивує те, що на посаду голови місцевої РДА не знайшлося місцевої людини.
“Лякає те, що серед усіх вишгородських депутатів і чиновників (я вже мовчу про звичайних людей, громадських діячів, бізнесменів і т.д.), не знайшлося жодного, кому Президент і Кабмін могли б довірити представляти свою команду в нашому районі і нам спускають "парашутистку". Хоча, чому дивуватися? Район і місто загрузли в кумівстві і корупції настільки глибоко, що можливо це і є той самий єдиний варіант, щоб припинити цю багаторічну злочинну і злодійську історію”, – пише користувач Владислав Дулапчий.
Також автор допису, громадський діяч Дулапчий, у коментарі KV додав, що у Вишгороді подейкують, що є ще два імовірних кандидати на цю посаду – діючий в.о. голови Вишгородської райдержадміністрації Олексій Данчин, та екс-голова Вишгородської райради Ірина Побідаш. Хоча офіційних даних про їх бажання бути кандидатами немає.
Фастів
Інформацію щодо ймовірного претендента на голову Фастівської РГА озвучив народний депутат України Олег Дунда (91 округ, “Слуга народу”). За його словами, вірогідний кандидат – чинний заступник голови РДА Юрій Волков.
В коментарі KV тимчасовий в.о. Голови РДА Юрій Волков інформацію стосовно свого вірогідного призначення на посаду голови не підтвердив і не спростував.
Відомо, що досьогодні голова Фастівської РДА Василь Кравченко не ухвалив розпорядження про складання своїх повноважень. За непідтвердженими даними, після оприлюднення президентського розпорядження Кравченко терміново оформив лікарняний.
Читайте: Зеленский уволил главу Фастовской РГА Кравченко
Нагадаємо, Юрій Волков з 2005 року є заступником голови Фастівської РДА, курує соціально-гуманітарний блок. Він вже кілька разів був виконувачем обов’язків голови.
Читайте также: Глава Фастовской РГА уходит с должности из-за конфликтов с Парцхаладзе и нардепом СольваромЯк писала KV, 29 жовтня ексгубернатор Київської області Михайло Бно-Айріян на своїй сторінці в Facebook опублікував список кандидатур, яких він подав на кадрову комісію в офіс Президента на посади голів районних державних адміністрацій. “Всі вони пройшли відбір через LIFT і були представлені на фінальну співбесіду”.
Читайте: Экс-губернатор Киевщины представил 16 кандидатов на посты глав РГА (список)
Фото: коллаж KV
КиевVласть
17 січня 2020 г. 19:15
Раздел: Територія розуму
Проблема Генплану столиці: чомусь ніхто не говорить про агломерацію
Наприкінці 2019 року Київська міська державна адміністрація (КМДА) презентувала депутатам Київради та представникам громадськості Генеральний план столиці на найближчі п’ять років. На заході були також присутні іноземні фахівці з Євросоюзу, які висловили свої зауваження й побажання.
Ну, подібних картинок за своє життя бачив немало, особливо коли – “під йолочку”. Але про це треба говорити всерйоз. Реалістичність реалізації Генплану залежить від кількох чинників, на які розробники чомусь звернули мало уваги.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
По-перше, потрібна дієва взаємодія київської влади із центральною. Бо центральна влада повинна бути зацікавлена в розвитку столиці, на території якої перебуває й вона. Скажу, що цієї взаємодії, ділових контактів ми не відчували упродовж останніх 5-6 років. Я можу порівнювати різні уряди за майже тридцятилітню історію незалежності, і скажу, що раніше і Прем’єр, і профільні міністри часто контактували з Київрадою, бували на стратегічних об’єктах, стежили за будівництвом, яке поліпшує інфраструктуру, відповідно ухвалювали урядові постанови для стимулювання розвитку столиці. На жаль, цього геть непомітно упродовж останніх років.
По-друге, маємо убезпечити планомірний розвиток міста від різного роду урвителів-авантюристів, які можуть, як показує приклад із “молодою командою Черновецького”, прийти до влади і наламати купу дров. Саме за часів Черновецького було порушено “червоні лінії” попереднього Генплану, а в історичній частині Києва з’явилося, як кажуть архітектори, багато нових висотних “прищів”… І вони перевантажили систему водо- і теплопостачання, захарастили вулиці автомобілями. Тому Генплан Києва має розглянути та затвердити відповідною постановою Кабінет міністрів України, аби убезпечити нас від усіляких “пришельців”, котрим заманеться на свій розсуд змінювати цей Генплан. Тоді без окремих погоджень з Кабміном цього робити ніхто не матиме права.
Зауважу, що розрекламована “перевага” нового Генплану – збільшення території Києва, – не відповідає дійсності. Ще минулим Генпланом передбачалося розширення меж міста на 64 тисячі гектарів, але такого не сталося. Тепер це – украй важко зробити. Хоча є важливий фактор – чимало громад населених пунктів, розташованих безпосередньо під Києвом, ухвалювали рішення про приєднання до столиці. Цей механізм зберігається, і його, за сприяння Кабміну, можна реалізувати. Чого вартий тільки приклад “анклаву” селище Коцюбинське, проблема входження якого до Києва не вирішується кілька десятиріч.
Але сьогодні маємо вести мову не просто про Генплан Києва (ця проблема вже перезріла), маємо говорити про Генплан київської агломерації. Адже фактично у виробничій, транспортній, комунальній зонах столиці вже перебувають Ірпінь, Буча, Вишневе, Боярка, Білогородка, Софіївська Борщагівка, Чабани, Вишгород, Обухів… А Генплан агломерації можливо створити лише з участю влади Київської області, яка також має бути зацікавлена в ньому, адже це зніме багато нагромаджених проблем. У свою чергу Київ зможе винести багато виробництв у радіус понад 20-30 км, а мешканці області отримають там робочі місця і не будуть щодня їздити в столицю, встаючи о 5-й ранку…
Своєю чергою це розвантажить дороги від маршруток, і в Києві стане просторіше. До того ж, Генплан агломерації після визначення її меж, дозволить вирішити житлову, транспортну, “каналізаційну” проблему перенасиченого Києва, як це відбувається, скажімо, в пекінській чи московській агломераціях. До речі, там зробили акцент на активізації спорудження метрополітену, на перехоплюючих вузлах, адже в таких мегаполісах потрібно більшості мешканців користуватися громадським транспортом. Тоді буде менше “корків”, і темп життєдіяльності міста значно зросте. Треба відразу дивитися вперед на 10-30 років.
Хочу нагадати, що останнім часом “чорні” архітектори й будівельники так нахабно й неестетично змінювали центральну частину міста, ще донедавна одного з найкрасивіших і найзеленіших у Європі, що кожен черговий Генеральний план викликає не просто тривогу, а навіть страх у киянина. Бо він відчуває загрозу непоправної руйнації аури нашої столиці. І не випадково перед Олімпійським стадіоном, де в конференц-залі відбувалася презентація, зібралися небайдужі кияни з вимогою не руйнувати Київ.
Давайте говорити прямо: на початок 90-х років минулого століття Київ був одним із найкомфортніших міст світу: транспорт, торгівля, медичні заклади, система освіти для городян і виші республіканського значення, заклади громадського харчування і культури,— все працювало для звичайних людей.
Чого не скажеш про сьогоднішнє. Кожна попередня команда, яка бралася за штурвал міської влади, неодмінно розхитувала раніше ухвалений Генплан, методично вихолощуючи з нього найкращі ідеї, закладені туди найвідомішими архітекторами України. Особливо те, що стосувалося земельних питань. От і виходить, що коли керівники минулого будували й прикрашали Київ, то нинішнє чиновницьке та горе-бізнесове покоління руйнує унікальне обличчя міста, його особливу історико-культурну панораму. Особливо далеко зайшло “діяння” так званої молодої команди Черновецького. Як засвідчує один із головних розробників генплану Києва до 2020 року Володимир Чекмарьов (план прийняли 2002 року, який мав діти досі), з приходом на пост мера Черновецького почалися безпрецедентні порушення цього визначального документа в розбудові столиці.
Треба віддати належне команді Олександра Попова, яка відчайдушно боролася за повернення київській громаді її земельних багатств. Одначе, його попередники накоїли стільки лиха, що багато чого відродити неможливо. Академік Едуард Крикевич називає понад 1000 брутальних змін до Генплану, внесених за часів Черновецького, які й спотворили історичну частину Києва. Концепція так званого “ущільнення” міста, запроваджена командою Черновецького, стала згубною для розвитку столиці.
А треба вести мову на державному рівні про розширення кордонів міста. Якщо враховувати реалії часу, то треба зазначити, що Київ уже давно, не питаючи дозволу в розробників Генплану, активно виходить за околиці. Не адміністративно: перекроювати райони області немає ніякої необхідності.
Київ розширюється сам по собі згідно економічних закономірностей. Погляньмо, скільки приватних будинків і навіть багатоповерхівок останнім часом виросло далеко від столиці. Кияни будуються у Києво-Святошинському, Броварському, Васильківському, Бориспільському районах та навіть у віддалених Макарівському, Обухівському, Вишгородському… Це не мода. Це веління часу, яке має враховувати влада. Втрачають щось від цього кияни та мешканці тих районів, куди перебираються мешканці столиці? Та ні, тільки виграють. Наприклад, Буча переросла із селища в сучасне місто-супутник Києва. А ми хочемо втримати Київ у якихось старих рамках! Потрібно стимулювати розвиток отаких міст-супутників у рамках Київської агломерації, що дасть значні прибутки для бюджету області, розв’яже транспортний колапс у столиці (люди в провінції матимуть роботу недалеко від місця проживання, там же розвинеться структура закладів обслуговування), поліпшиться екологія.
Треба шукати і знаходити спільний інтерес Києва та області і мислити по-сучасному, беручи приклад із європейських країн. Є ж, наприклад, власне Париж, і великий Париж – і ніхто не переймається, вийшов Париж за свої межі чи ні. Але там усе планується з огляду на агломерацію, якою і є Париж.
Головне – аби новий Генеральний план урахував реалії часу та став законом для кожного зодчого і будівельника, кожна зміна в ньому має робитися не за зачиненими дверима градоначальника, а тільки при уважному аналізі фахівців та представників громадськості.
До речі, зауважу, що в новому проекті більше половини закладених рішень – це повторення не реалізованих ідей попереднього Генплану. Це добре. Треба особливо наголосити на трьох, на мій погляд, найважливіших проблемах: прискорення розвитку метрополітену, будівництво сміттєпереробних потужностей, задавнене питання з “хрущівками”.
Щодо Київської агломерації, то тут повинні бути внесені відповідні зміни до Конституції та чинної законодавчої бази – це якраз про взаємодію міста і центральної влади.
Володимир Яловий, депутат Київради, заступник голови бюджетної комісіїКиевVласть
14 грудня 2019 г. 09:00
Раздел: Стиль
Побач. Відчуй. Пишайся
Форум молодіжних медіа в ІТА завершився незвично й феєрично! Його учасникам випала нагода відвідати Музей становлення української нації, який знаходиться в підніжжі пам’ятника “Батьківщина-мати”.
Експозиція музею продумана до найменших дрібниць, інформації дуже багато, але вона сприймається легко і цікаво. Якщо ви іноземець і хочете піти в Музей становлення української нації але не знаєте української мови – не біда, за вас все продумали наперед, адже екскурсію тут ведуть на 8-ми мовах світу. Є й аудіогід. Якщо ви абітурієнт, рекомендую піти сюди перед тим як будете здавати ЗНО – ви здасте його на високий бал і освіжите знання з історії України.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Експозиція музею надзвичайно цікава перш за все тим, що тут розташовано 3 музеї: музей воскових фігур, музей історії України (по епохам і століттям, дуже детально) і музей з тачскрінами з мапами і фактами.
Музей історії України повністю розказує нам історію України з самого початку, з часів становлення слов'ян і до сучасності.
Музей воскових фігур. Тут розташовано 110 3D фігур видатних українців, державних діячів та відомих осіб, які так чи інакше вплинули на становлення української нації: від княгині Ольги до діячів сучасності, навіть до співачки Джамали. Всі історичні сюжети в музеї відтворені за описами істориків і підтверджені науковими організаціями. Зовнішній вигляд історичних постатей, їхній вік та одяг відповідають тому часу, коли відбувалась подія, показана в сюжеті, або тому періоду, коли вони були на піку своєї слави чи в період найбільшого піднесення. Тепер кожен на власні очі зможе побачити як виглядали козаки, Тарас Шевченко, Леся Українка, Степан Бандера та інші відомі реформатори української нації. 25 сюжетних композицій, де кожну інсталяцію супроводжує інтерактивний аудіо та відео контент, запахи, пристрої віртуальної реальності, що дає відвідувачу відчути атмосферу епохи, в якій він перебуває. Лише за 1,5-2 години в захоплюючому мультимедійному 5D форматі можна ознайомитися з багатовіковою історією української нації, що дозволить належно оцінити її місце в родині європейських народів. В кожній експозиції є контент, що цікаво читається та легко запам’ятовується дітьми. Всі експозиції зроблені на підставі історичних досліджень, підтверджених істориками, археологами та іншими вченими.
Воскові фігури мають настільки "натуральний" вигляд, що дуже схожі на живих людей, які одягнули дивакуваті костюми і нанесли грим. Щось на кшталт акторів. В жодному музеї України такого ви не побачите, аналоги є в Римі, Лондоні та Гонконзі (саме музей фігур, без історії держави). Фігури зроблені з силікону, кібер-шкіри і пластику, а їх зовнішній вигляд відповідає зовнішності тої людини-діяча, яку уособлює фігура. Якщо ж підійти до них ближче, можна роздивитися навіть вени, зморшки, вії, тріщинки на пальцях, піт і блискітку в очах, настільки вони походять на людей. Цікавий факт: ці фігури можуть...."ожити". Як? Взнаєте, коли відвідаєте музей. Також в експозиції є 20-30 мізансцен на яких власне і стоять ці фігури. Кожна з цих мізансцен транслює певну історичну подію – наприклад, мізансцена з Володимиром Великим показує, як відбувалося хрещення Русі. Кожна мізансцена оповита конкретними звуками, які відповідають події (наприклад звук битви мізансцена з козаками).
Особливо мене вразив Музей тачскрінів з мапами і картами. Тачскрін – це великий екран, займає собою одну стіну, на якому відтворено факти конкретної події конкретної епохи, факти про діячів/князів даної епохи, символіка, тощо. Саме це і робить музей найсучаснішим.
Музей “Становлення української нації” – це не лише простір демонстрації історичних артефактів, а перш за все, місце сили, духу та перемог українського народу в різні періоди його історії. Головний девіз музею — “Побач. Відчуй. Пишайся.” — повністю відповідає його змісту й спонукає українців до самоаналізу та дії: побач – дізнайся, відчуй – усвідом, пишайся – будь гордим, поважай свою країну, її культуру і твори благо їй своєю працею та життям.
Мені дуже сподобався музей, його атмосфера неповторна і унікальна, а від його експозиції захоплює дух! Засновники музею наповнили музей ефектом присутності героїв подій, духом української свободи, що дуже важливо у цей нелегкий час для України.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
КиевVласть
28 листопада 2019 г. 15:00
Раздел: Тексти
Георгій Учайкін: “Треба спитати в людей, чи хочуть вони мати право на збройний самозахист або цілком розраховують на захист поліції”
Відсутність закону про обіг зброї серед цивільного населення несе в собі шалені ризики. По-перше, це стимулює корупцію в МВС. По-друге, десятки тисяч людей були незаконно засуджені до різних термінів позбавленні волі. По-третє, Україна втрачає великі кошти через відсутність легального ринку зброї для громадян. Про це в інтерв`ю КиевVласть розповів голова наглядової ради Української асоціації власників зброї (УАВЗ) Георгій Учайкін (на фото).
УАВЗ (*), за словами Георгія Учайкіна, сьогодні нараховує близько 20 тис. членів. “Я не буду приховувати, серед членів УАВЗ є представники не тільки МВС, а й інших силових структур. В кожній з них є нормальні люди, котрі розуміють, для чого ми це робимо”, – каже голова наглядової ради УАВЗ.
УАВЗ проводить багато заходів – навчальних та об`єднуючих, на кшталт “Gun open day”. Члени асоціації мають певні бенефіти при купівлі зброї – знижки та дисконти. Крім того, УАВЗ свого часу виступила засновником “Українського легіону”, через який пройшли тисячі громадян України.
Але головне завдання УАВЗ сьогодні – це захист своїх членів від свавілля з боку правоохоронних органів. І асоціації є що розповісти про спротив нахабству, корупції та відвертому беззаконню, який системно чинять і силові, і судові органи влади.
Проте головною метою УАВЗ останні роки є прийняття закону про зброю для цивільних осіб, який наведе лад в цій сфері та надасть громадянам України право на збройний захист свого життя та майна, а також життя своїх рідних та близьких.
В розмові з KV Георгій Учайкін роз'яснив, чому законопроект “Про зброю” (№1222) є правильним та чим шкідливий альтернативний законопроект (№1222-1). Крім того, голова наглядової ради УАВЗ розповів про економічні та безпекові перспективи від прийняття законопроекту №1222 й наголосив, що його відсутність рано чи пізно призведе до шаленого валу справ проти України в Європейському суді з прав людини.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
KV: Більшість людей вважають, що у нас є закон про зброю. Чим насправді зараз врегульовано для громадян обіг зброї, її придбання, використання?
Георгій Учайкін: Весь обіг зброї серед цивільного населення наразі регулюється внутрішнім наказом МВС №622 від 21 серпня 1998 року. Цей документ застарів з усіх точок зору. І це визнають навіть в МВС.
Наказ грубо порушує вимоги Конституції, а свіже рішення суду від жовтня 2019 року (про скасування одного з пунктів наказу МВС №622, – KV) по справі члена УАВЗ Кирила Сударикова (йому було анульовано дозвіл на зброю на підставі того, що він не пустив правоохоронців о 22 годині до себе додому, – KV) додатково переконало нас, що є судді, котрі розуміють, про що йдеться.
Ч. 7 ст. 92 Конституції, основного закону прямої дії, визначає правовий режим власності: вся власність має регулюватись виключно законом. В той же час, якщо людина за власний кошт хоче придбати/набути у власність мисливську зброю, то процес придбання регулюється не законом, а наказом МВС!
Про це знав і міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, і його міністр юстиції Павло Петренко. Ми втомились судитись із Мінюстом через те, що вони не визнають незаконним наказ №622. Вони (МВС, – KV) напишуть за 15 хвилин нісенітницю, а ти потім роками це в судах оскаржуй. Ми в деяких справах вже дійшли навіть до Верховного суду – ці справи тривали три, чотири роки.
Зараз закону не існує, існує наказ. І ми сподіваємось, що закон врешті-решт з’явиться. Тим більше, що зараз відверто непоганий законопроект вже зареєстровано у ВРУ. Проте, навіть за сприятливих умов, цей процес займе не менше року. А за несприятливих – може розтягнутись.
KV: В минулому скликанні Ради був негативний досвід з законопроектом №1135-1 про зброю, котрий подали ще наприкінці 2014 року. Серед його авторів було, мабуть, 30 депутатів різних фракцій. Але не було навіть розгляду в комітетах.
Георгій Учайкін: Не було, бо гальмували як могли.
KV: А для чого тоді реєстрували? Для хайпу?
Георгій Учайкін: Ні. Була домовленість, щоб ухвалити цей закон, але його за формальними причинами не реєстрували 10 місяців. Ходили і до Олександра Турчинова із тим законом, коли він ще був в.о. президента, ми чудом його зареєстрували, як альтернативний, 10 грудня 2014 року. До нас нісенітницю зареєстрував Сергій Каплін.
KV: Чи була хоч одна фракція у минулому складі парламенту, котра чітко казала, що вона за законопроект №1135-1?
Георгій Учайкін: Ні. За законопроект були “свободівці”, але в них не було фракції. Була ситуативна підтримка окремими народними депутатами від “Народного фронту”, “Радикальної партії” та “Блоку Петра Порошенка”. Більш того, Петро Порошенко тоді так вперся – і я не вірю, що через якийсь тиск з боку МВС, хоча не виключаю і певний тиск з їх боку.
KV: Можливо, Порошенко вперся через те, що лише 11% підтримували так звану легалізацію зброї й боявся електоральних втрат?
Георгій Учайкін: Вони завжди бояться електоральних втрат, але треба ж розуміти, що власники зброї – фундамент та запорука спокою в суспільстві, тільки вони здатні зупинити будь-яке свавілля. Звісно, що ще за часів Порошенка треба було створити робочу групу з фахівців і працювати в комітетах, але сталося, як сталося.
Проте локомотивом в таких питаннях має виступати суспільство. Воно має тиснути – через петиції, суди, законопроекти, обговорення. І головне – не давати, щоб все проходило кулуарно, журналісти мають висвітлювати аргументи. Тому що під наглядом преси багато речей політики змушені робити чесно.
Втім, тепер ситуація інша. Наш законопроект №1222 є вже основним. І подано ще альтернативний №1222-1.
За великим рахунком в цьому парламенті ми вже просунулись далі, ніж в попередньому – тоді ми не переконали навіть щось розглядати в комітеті, а зараз вже маємо цілу низку позитивних експертних висновків та пройшли Антикорупційний комітет ВРУ без зауважень. Створена і працює робоча група при правоохоронному комітеті, хоч щось почалось.
KV: В минулому під ВР проходили мітинги, коли законодавцям натякали, що слід розглянути законопроект. Найближчим часом плануються якісь подібні заходи?
Георгій Учайкін: Важливо розуміти, з чим ми маємо справу. ВР – це такий окремий організм, який живе за власними правилами . Принаймні та, під якою ми мітингували в 2015 році. Ми тоді вийшли тому, що вони (парламентарії, – KV) хотіли внести зміни в Конституцію не через референдум, як того вимагає законодавство, а самостійно.
І ми вийшли із пропозицією внести до Конституції право громадян на збройний захист себе і своєї країни – на кшталт Другої поправки до Конституції США, бо в той час наша перша петиція вже була майже підписана. Ми оголосили про свою акцію першими, але потім низка політичних сил вирішили також вийти зі своїми вимогами.
Ми дізнались, через свою службу безпеки, що під Радою може бути спекотно, і завчасно вивели своїх людей за півгодини до вибухів. Ми встигли передати свою вимогу офіційно через когось з депутатів – і пішли звідти. Але після того ми стали більш обережно ставитись до таких акцій, тому що провокації із власниками зброї просто робити. Хтось щось кине, щось вибухне, а звинувачувати будуть не тільки УАВЗ, а і всіх власників зброї.
У нас були акції під Вищою радою правосуддя, судами, Генеральною прокуратурою, Кабміном, ми постійно щось таке проводимо, щоб не давати їм спати. Але такі масштабні, як у 2015 році, ми робити не хотіли.
Сьогодні ВРУ трошки інша, до неї потрапили дві політичні сили, котрі у своїх програмах офіційно задекларували, що зобов’язуються законодавчо врегулювати обіг зброї в Україні – “Слуга народу” та “Голос”. Суто теоретично, вони здатні створити необхідну кількість голосів для ухвалення закону. Тому сьогодні шанс з’явився. І навіть, якщо цього разу не вдасться зламати опір, ми вже просунулись далі і зупинятись не збираємось.
KV: Якщо уявити собі, що в 2020 році Рада прийме законопроект №1222, що зміниться для простих громадян?
Георгій Учайкін: Протягом першого півріччя після прийняття цього закону знизиться рівень вуличної злочинності, щонайменше на 50%, і стане спокійніше. Бо закон про зброю спрямований не лише на врегулювання обігу зброю.
Це – ключовий інструмент, необхідний для підвищення рівня громадської безпеки, і в боротьбі з “чорним ринком” зброї. Він передбачає не тільки право громадян на збройний захист, а і врегулювання діяльності приватних охоронних компаній, в ньому величезна низка пов’язаних питань, які абсолютно прогнозовано зміцнять громадську безпеку.
Тому цей закон жодним чином не можна називати спрощено “про легалізацію зброї”.
KV: Чи “вільний обіг зброї”.
Георгій Учайкін: Термін “вільний обіг зброї” використовують лише хлопці в погонах, щоб навмисно лякати людей.
Законопроект №1222 регламентує абсолютно всі процеси, пов’язані з обігом зброї серед цивільного населення. Наприклад – в Кабміні не знають, як обкласти населення податками, на ФОПів тиснуть, а в той же час на підлозі лежить фактично бюджетоформуюча галузь. Уявіть – в країні немає жодного патронного заводу, не вистачає курсів з навчання власників зброї, стрілецьких комплексів, а в усіх країнах світу – це створення робочих місць та наповнення бюджету. Так створіть чіткі, зрозумілі, а головне законні правила і дайте бізнесу можливість цим зайнятись!
Відрегулюйте на рівні законів, ліцензій – і ви побачите, як підуть інвестиції, бо всі зацікавлені! Наведу приклад. Тільки в одному калібрі 9х19, найпопулярнішому пістолетному в Америці, цивільні на рік вистрілюють 2 млрд патронів. Заводи з виробництва боєприпасів в США працюють в три зміни, щоб задовольнити ринок. У нас було б аналогічно, хай і в 10, 20, 30 разів менше, бо Україна сама по собі менша.
Впевнено можу сказати, що тільки на роботі курсів з підготовки власників зброї роботу могли б отримати декілька десятків тисяч людей по всіх регіонах країни. А це – не тільки створення робочих місць, але і наповнення місцевих бюджетів.
Виникне потреба десь у 10 тис. інструкторів. А ще будуть задіяні й інші люди – юристи, медики, бухгалтера тощо. Так, ніхто одразу не відкриє 2 тис. курсів, але треба створити умови – і за 5 років ці курси відкриються.
Уявляєте собі масштаб антизброярського лобі, якщо, всупереч здоровому глузду, люди не йдуть на те, щоб підняти гроші, котрі лежать на підлозі? Напевно хтось від цього отримує такий зиск, який перекреслює всю логіку.
KV: Антизброярське лобі – це хто?
Георгій Учайкін: Насамперед МВС і афільована з ним одна зброярська мережа. Це дві руки антизброярського лобі.
KV: Інші гравці зброярського ринку?
Георгій Учайкін: Вони не такі потужні і знаходяться в залежному становищі. Хто видає ліцензії магазину? МВС. Хто видає ліцензії охоронній компанії? МВС. Однією рукою видають ліцензію, іншою тримають за горлянку. Це неправильно, це треба розносити по різних відомствах і ламати корупційну схему.
Наведу простий приклад. У вас є посвідчення водія. Це ж не право на автомобіль. Що обмежує вас від придбання будь-якої кількості автомобілів тієї категорії, котра зазначена у вас в правах? Виключно ваш гаманець.От і ми пропонуємо вчинити так само із власниками зброї.
У вас є посвідчення власника зброї певної категорії. І ви можете придбавати зброю, а не ходити кожного разу за дозволом. Чому ви маєте ходити за зеленим папірцем (дозвіл на придбання зброї, т.зв. “зеленка”, має зелений колір, – KV) кожного разу, коли побажали щось собі придбати? У вас така ж відповідальність, як за одну, так і за десять одиниць зброї. Але щоразу ви маєте приходити на уклін – і так кожні три роки.
Що відбувається насправді: людина думає, чи може вона не ходити кожні три роки через брак часу, щоб за неї це хтось зробив? Можна – за 200 баксів. Це корупція, яка продовжує зростати.
А треба зробити ясно й прозоро. Отримуєш посвідчення власника зброї з певною категорією. Іди й купуй, скільки тобі треба зброї, на яку видано дозвіл.
То чому держава у вигляді МВС тебе обмежує? Ти ж все одно пройшов навчання, заліки здав, був представник правоохоронних органів на іспиті, була відеофіксація. Чого ще треба?
KV: Це радянський рудимент.
Георгій Учайкін: Так, рудимент, котрий псує життя всій Україні. Це ж базовий інстинкт – інстинкт самозбереження. Щоб задовольнити цей інстинкт в 21 сторіччі – людям потрібна зручна вогнепальна зброя самозахисту, яку можна носити з собою, як колись носили сокири, ножі, шпаги.
Ще 200-300 років тому людину без зброї на вулиці вважали б самогубцем. А у нас зараз мільйони таких самогубців навколо ходять. За статистикою ГПУ з початку року до початку вересня в 2019 році в Україні було 5576 випадків умисного вбивства. Розбій – 1296 випадків. Умисне тяжке тілесне ушкодження – 1372 випадки, середньої тяжкості – 2003. До кінця року буде 8000 вбивств. Додайте тих, хто загинув від тяжких ушкоджень – 10000 людей в Україні вбивають щороку. За 28 років – 280 тисяч вбитих!
KV: Це, умовно кажучи, населення обласного центру – Чернігова чи Сум.
Георгій Учайкін: Якби за кожного вбитого віночки ставили обабіч дороги, як у випадках із загиблими в ДТП, то, напевно, якось наочно було б. А так – якась статистика.
KV: Отже, коли ВР прийме закон про зброю, а президент Володимир Зеленський підпише його, ми отримаємо безпеку?
Георгій Учайкін: Ну давайте поміркуємо. Ми отримаємо серйозну комбінацію: систему, яка готує майбутнього власника зброї, відповідального власника зброї (бо методологією все прораховано), зміни у діяльності приватних охоронних компаній, які мають право на зброю, причому ліцензію видає не МВС. Вони мають бути на зв’язку з Нацполіцією, і стають елементами громадської безпеки, як в Ізраїлі, коли охоронець знешкоджує терориста.
Це зменшує і навантаження на бюджет, бо частину хлопців у формі можна буде скоротити. І, відповідно, за півроку відсотків на 50 отримаємо зменшення вуличної злочинності. І цифри статистики від ГПУ можуть зменшитись вдвічі.
KV: Економічний ефект, про який говорили раніше, ви якось рахували?
Георгій Учайкін: Ні, бо ми не в бізнесі, хоча нас вперто намагаються в цьому звинуватити. Ми робимо це з інших міркувань. В нас є серйозні перестороги з питань майбутнього нашої країни, дітей, онуків.
Проте, ми можемо очікувати на відкриття близько 2 тис. закладів з підготовки власників зброї – за аналогією з учбовими закладами з підготовки водїів, яких зараз десь 2,5 тис. Відповідно, буде потрібна велика кількість тирів, стрілецьких комплексів. Навколо Києва має бути з десяток великих стрілецьких комплексів і ще, щонайменше, 30 тирів в столиці. Помножте це на всю країну.
Читайте: На 3 миллиона жителей в Киеве работают 12 тиров
З’явиться потреба в боєприпасах, в тюнінгу, в тому, щоб зброя потрапила в країну не на монопольних засадах, а на конкурентних. Швидше за все будуть побудовані заводи з виробництва боєприпасів та стрілецької зброї. Виникне ціла галузь, якої сьогодні фактично не існує.
Коли ми це зробимо, з`явиться наступне завдання – зміни до Конституції.
KV: Українська Друга поправка до Конституції за аналогією за американською: “Через те, що для безпеки вільної держави необхідне добре організоване ополчення, право народу мати і носити зброю не повинне обмежуватися”?
Георгій Учайкін: Так. Це – надмета і ми це мусимо зробити.
KV: Як ви думаєте, коли суспільство при згадці про збройний захист не буде затуляти вуха, очі?
Георгій Учайкін: Ті, хто виступають проти, просто не потрапляли до ситуації, коли потрібен не те що пістолет, а хоча б газовий балончик. Але давайте розмірковувати логічно.
Через АТО за ці роки пройшли близько 500 тис. людей. Як думаєте, ці люди за право на збройний захист? Думаю, що так. А ще є просто власники зброї, мисливці, яких в Україні сотні тисяч. І це не рахуючи членів сімей всіх згаданих.
Думаю, що показник про 11% створено штучно і він не відповідає дійсності. Все залежить від того, як ставити питання: вільний обіг зброї, легалізація... Давайте запитаємо: чи хочете ви на законних правах придбати зброю самозахисту, чи довіряєте свій захист поліції? І одразу все зміниться, бо людина зрозуміє, що треба обирати: захищати себе законно але самостійно чи довіряти поліції.
Читайте: Задержаны полицейские, подозреваемые в пьяной стрельбе по ребенку в Переяслав-Хмельницком
Тому, на мою думку, сьогодні підтримка законопроекту №1222 набагато більша.
KV: А що скажете про альтернативний законопроект №1222-1, який теж подали народні депутати від “Слуги народу”?
Георгій Учайкін: Він має іншу філософію. Це за суттю – наказ МВС №622 у вигляді закону, яким пропонується дозволити громадянам володіти травматичною зброєю для громадян та приватних охоронних компаній і не більше.
Законопроект №1222-1 відкриває “скриньку Пандори”, бо травматична зброя не ідентифікується - і її масовий продаж призведе до шаленого сплеску злочинності.
KV: Хіба що гільзотека.
Георгій Учайкін: Щоб гарантовано ідентифікувати ствол, нам потрібні два елементи – гільза та куля, яка пройшла канал ствола і має відбитки. Ми можемо ідентифікувати ствол, якщо його продано офіційно. У випадку з травматичною зброєю одного елементу немає, бо на шматочку гуми ніяких відбитків не залишається. Якщо ж до того стріляють з револьверу і гільза залишається у каморі барабану, тоді взагалі нічого немає.
А що робити із тим, що в уяві людей травматична зброя не вбиває? Вбиває! Постріл впритул майже дорівнює пострілу з бойової, постріл в око чи скроню - смерть, кулі знаходять в легенях, в печінці. І це – травматична зброя. Так навіщо нам це потрібно? Що вони нам пропонують?
Якщо підходити фахово, вони не мають право нам пропонувати травматичну зброю, яка у всьому світі зветься less-lethal, тобто – менш летальна. Це має використовуватись виключно спецпідрозділами, і ми бачили, як вони із нею поводились під час масових заворушень.
Тоді що – знову нічого не пропонуємо людям, знову люди залишаються беззахисними? Врешті-решт, 5,5 тис. осіб загинуло від рук злочинців на вулицях. А скільки працівників правоохоронних органів загинуло за цей час при виконанні службових обов”язків?
KV: Можливо, людей 30?
Георгій Учайкін: Не знаю і не хочу на цьому спекулювати. Але правоохоронців з бойовою зброєю вбивають менше в сотні разів, ніж людей на вулицях. Чому нам, а не правоохоронцям пропонують травматичну зброю? Чи може люди зустрічають якихось інших злочинців? Нехай правоохоронці ходять із травматичною зброєю, щоб не вбивати злочинця, а судити його потім. Чому МВС такий варіант не влаштовує?
Законопроект №1222-1 концептуально не відповідає ані здоровому глузду, ані вимогам українських реалій.
Крім того, що робити із необлікованою зброєю, котру люди понакуповували на чорному ринку? В законопроекті №1222 ми передбачаємо механізм часткової постановки на облік того, що буде дозволено законом – через складну процедуру балістичної експертизи та проходження відповідних курсів.
А за законопроектом №1222-1 – хто відмовиться від свого бойового ствола на користь травматичного? Через це знову буде квітнути чорний ринок, знову МВС буде імітувати боротьбу із незаконним обігом зброї, а насправді – буде просто пиляти бюджет та заробляти на потоках.
Але ж і діти тих, хто сьогодні просуває законопроект №1222-1 можуть зустріти таких самих злочинців, як і інші! Може час це вже усвідомити?
KV: Ну, їх діти будуть мати зброю. Ще й нагородну, можливо.
Георгій Учайкін: Це неправильно, суспільство так не може розвиватись. Люди бачать рівень злочинності та Пашинського, який стріляє з нагородного пістолета, незрозуміло на яких підставах ним отриманого, а зараз ще намагається надати цьому ганебному вчинку політичне забарвлення. Аж соромно.
На мою думку, право нагороджувати зброєю будь-кого може бути лише у Президента України, решта силових відомств повинні мати право нагороджувати лише тих, хто офіційно працює в цих структурах.
Чому так? Тому що 50 тис. нагородних стволів вже по країні гуляє. Повірте, більшість з них вони тупо продали або роздали “своїм” за послуги.
Читайте: “Дело Пашинского“: прокуратура уверяет, что водитель ”заглохшего” микроавтобуса имеет статус свидетеля
KV: Тобто, статистика про 50 тис. нагородних стволів є?
Георгій Учайкін: Вони (МВС, – KV) всупереч навіть рішенням суду відмовляються повідомити, кого вони нібито “нагородили”, але ми вирахували, що вони видають щонайменше 2,5 тис. на рік, всі загалом. Тепер порахуйте, за 28 років незалежності, ще цифра буде більша.
KV: У когось їх два, п”ять, вісім...
Георгій Учайкін: Не будемо вказувати пальцем, але деякі з них отримували навіть автомат Томпсона, кулемет “Максим” та автоматичну зброю. В будь-якій країні світу за це би вже всі причетні до таких зловживань посадовці сиділи.
KV: Тобто, уточнюю, в законопроекті № 1222-1 є корупційні ризики?
Георгій Учайкін: Корупційні ризики там шалені.
KV: Крім прийняття закону, ще треба буде приймати зміни до Кримінального кодексу (КК)?
Георгій Учайкін: На цей час ст. 36 стаття КК вже гарантує нам право використовувати зброю для самозахисту в трьох випадках: коли вдираються до помешкання, коли нападає група осіб (два – це вже група) і коли на вас здійснюється озброєний напад.
Проте ми в своєму законопроекті 1222 теж запропонували деякі зміни до ст. 36, які на нашу думку покращать ситуацію.
Але у нас є окремий напрацьований законопроект по докорінних змінах до ст. 36, який ми намагались подати ще за часів Порошенка. Після ухвалення 1222 будемо намагатися і його зареєструвати. Проте, наголошую, і зараз є всі підстави сказати, що існуючої ст. 36 загалом буде достатньо. Якщо мені кажуть “посадять”, я згадую приклад з Антоном Фарбом: він захистив себе хоч і без пістолета, але з ножем від трьох нападників, його спробували посадити – і нічого з того не вийшло.
KV: З іншого боку, якщо пам’ятаєте справу Грациотова в Одесі, то його ледве витягнули.
Георгій Учайкін: Так, в той час судова практика часто ставала на бік нібито “постраждалого”. Але останнім часом все змінюється, згадайте хоча б випадок у Сухолуччі. Якщо хоч одна з трьох ознак, які я згадав раніше присутня, можна застосовувати зброю.
Читайте: Полиция “оправдала” предпринимателя из Киевщины, застрелившего грабителя из карабина
KV: Коли закон приймуть, ст. 263 КК (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами) почне працювати на законних підставах?
Георгій Учайкін: Саме так. З’являється закон – і ст. 263 КК починає працювати так, як вона має працювати. Бо в ній сказано “без передбаченого законом дозволу”, а закону зараз немає.
KV: А скільки людей зараз вже засуджено за цією статтею?
Георгій Учайкін: З 2007 по 2018 роки – 52 тис. вироків. Але не всі сіли – хтось пішов на угоду зі слідством, хтось отримав умовне.
Та важливо розуміти, що всі ци вироки – антизаконні, бо не спираються на закон. Це окрема тема, бо це треба передавати до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) – і займатись тими прокурорами і суддями, котрі свідомо розуміли, що людину не можна карати за порушення неіснуючого закону, але все одно карали.
Хоча набагато простіше силовикам було б поставити в ультимативній формі вимогу ВР ухвалити закон, як необхідний інструмент в цій боротьбі.
KV: Звернення до ЄСПЛ були з цього приводу?
Георгій Учайкін: Не можу точно сказати. Здається, щось було, але не під нашим контролем. Були наші звернення на генпрокурора Юрія Луценка, які прогнозовано залишились без належної реакції
KV: ЄСПЛ зазвичай призначає від 3-5 тисяч євро компенсації. Якщо помножити на 50 тисяч...
Георгій Учайкін: Не всі 50 тисяч, звісно, звернуться. Але все одно ганебно: чому ми, як платники податків, маємо відшкодовувати злочинну діяльність прокурорів чи суддів? Все це б’є по кишені платників податків, тобто по нашій кишені.
KV: Як ви зараз оцінюєте кількість легальної та нелегальної зброї в Україні?
Георгій Учайкін: Якщо казати про стрілецьку, то кількість легальної – 2,5 млн одиниць, нелегальної – до 5 млн. Може цифра буде і більшою, але мене постійно критикують, що я лякаю захмарними цифрами, тому обмежимося тим, що кажуть міжнародні експерти.
Ніхто не хоче зрозуміти, що газовий або стартовий пістолет, який ввозиться сюди без ліцензії, за лічені хвилини переробляють на бойовий чи травматичний. Станом на 2013 рік мені один з дотичних до теми людей казав, що в Україну було завезено до 400 тис. стартових пістолетів Zoraki. Тобто, сотнями тисяч завозять стартові пістолети, які потім переробляють в травмат, або в бойовий. І це фактично так само необлікована зброя.
Читайте: С начала года в Киеве изъято более 50 переделанных под стрельбу боевыми патронами пистолетов
KV: МВС давала інформацію про обліковану зброю на рівні 800 тисяч.
Георгій Учайкін: Вони не володіють інформацією. Вони до 2004 року не мають статистики, бо фактично до цього року немає бази даних. Люди не продовжують дозвіл по 20 років – і ніхто до них не приходить. Взагалі, питанню обліку зареєстрованої зброї в нашому законопроекті приділена окрема увага.
Ще в МВС говорять, що крадуть травматичні пістолети у власників. Але насправді людина просто пише заяву, що пістолет загубив чи вкрали – і продовжує ним користуватись, щоб не платити хабарі. За травматичну зброю у нас тільки адміністративна відповідальність, якщо знайшли у вас без використання.
KV: В законопроекті №1222 холодну зброю виводять в принципі з класу зброї?
Георгій Учайкін: В цьому законопроекті немає поняття “холодна зброя”. Я взагалі не розумію, що таке холодна зброя. От виделка – холодна зброя? А столовий ніж? Як тільки я застосую його проти когось, він стає знаряддям злочину. У нас з вилами по парламенту бігали! Треба припиняти цю тему, бо потім починають хапати реконструкторів з їх незагостреними мечами.
KV: Часто наводять приклад закону про зброю у Молдові.
Георгій Учайкін: Молдова – це показник, хоч вона і маленька. Молдова також є красномовним показником в іншому. З 1994 року ухвалений закон про зброю (втратив чинність в 2013 році у зв`язку з прийняттям в 2012 році нового профільного закону, – KV). Їх раніше ніж нас почали без віз пускати до Європи. За вживанням алкоголю на душу населення вони випереджають Україну. При цьому нікого не вбивають, себе захищають. Чому молдавани не напилися і не перестріляли один одного, і чому українці так мають вчинити?
Приїхав до нас заступник міністра МВС Молдови, був круглий стіл. Він говорить: “Вам треба обов’язково в законі про зброю зазначити такий момент”. Я кажу, що у нас немає закону про зброю. Він не повірив! Запитує – як ми живемо?
Ще можна подивитись на Чехію. Там міністр внутрішніх справ став ініціатором поправки до Конституції, яка б надавала громадянам право на захист себе і країни від тероризму і зовнішньої агресії. Причому нижня палата парламенту вже ухвалила цю правку. Так це ж “міністр МВС здорової людини”!
Уявити собі, що у нас міністр внутрішніх справ виходить з такою ініціативою, я не можу. Хоча загрози для нас і загрози для Чехії порівнювати не можна.
Варто також подивитись на відповідні закони країн Балтії.
KV: Скільки країн в Європі, котрі не мають закону про зброю?
Георгій Учайкін: Україна – це Європа? Тоді одна. Більше нема. Всі мають закони. Жорсткіші, не жорсткіші, але мають. Наші громадяни живуть в тих країнах і із задоволенням виконують їх закони.
KV: В мене останнім часом часто відбувається ламання списів зі знайомими, пересічними громадянами, з приводу збройного самозахисту.
Георгій Учайкін: Завжди ставте своїм співрозмовникам одне питання: чи хотів би ти на законних підставах володіти зброєю самозахисту або ти цілковито довіряєш свій захист поліції? Ми свого часу навіть проводили опитування – 97% на 3%. У нас є підозра, що 3% – це співробітники поліції. Бо ніколи людина при своєму розумі не скаже, що вона довіряє поліції настільки, щоб довірити своє життя.
Можна провести ще одне порівняння. Нехай в Україні 10 чи 20 млн автомобілів і 2,5 млн зареєстрованої зброї. Із зареєстрованою зброєю трапляється може 100 випадків на рік. А з автомобілями? Ми бачимо, як напиваються і давлять – і автомобілі не вилучають і не забороняють. Людям такі речі треба пояснювати.
Люди не приміряють на себе ситуацію, коли їх за мобільний телефон перестріли і вдарили ножем чи арматурою. І тоді їх рідні спочатку збирають гроші на похорон, а потім не вистачає грошей, щоб утримувати дітей, навчати їх. І все це тому що люди не усвідомлюють, що їх безпека залежить в першу чергу від їх можливостей захистити себе саме під час нападу, а не чекати коли приїде поліція, щоб обмалювати крейдою їх тіло.
KV: І при цьому ми часто бачимо якесь таке зневажливе ставлення з боку МВС до цивільних зі зброєю. Мовляв, та що вони вміють?
Георгій Учайкін: Ми їх ще повчимо. Професіонали перестріляли один одного в Княжичах. А любителі врятували схід країни від захоплення російськими військами. І я скажу, що загальний рівень підготовки цивільного власника зброї кращий, ніж поліцейського.
Читайте:
Под Киевом правоохранители перестреляли друг друга: 5 полицейских погибли (фото)
Генпрокуратура сообщила о подозрении трем должностным лицам Нацполиции по делу перестрелки в Княжичах
KV: До речі, ваша петиція на сайті президента від травня цього року досить швидко набрала необхідні 25 тис. підписів. Але ж була перша петиція від 2015 року, яка також перетнула рубіж в 25 тис. підписів.
Георгій Учайкін: Перша Петиція тоді за 4 чи 5 днів зібрала 25 тис. голосів. Потім ще 5 днів вона висіла – і ми зібрали ще 11 тис. Ми б зібрали напевно і 360 тис. за 90 днів. Ще враховуйте, що тоді люди чекали днями підтвердження, щоб проголосувати, бо ресурс подання електронних петицій був дуже сирий.
Другу петицію, відповідно до нашого аналізу, підписали максимально 5% тих, хто поставив свій підпис під першою петицією. Це, з одного боку, свідчить про розчарування людей в механізми петицій. Але, з іншого боку, це говорить про те, що за цей час з’явились нові люди, котрі так само вимагають прав і свобод. Тобто 60 тис. підписантів петицій на одну тему – це дуже показово.
З цього моменту я вважаю, що питання, чи потребують українці права на володіння і захист зі зброєю, взагалі треба зняти з порядку денного.
KV: Але реакція Зеленського на другу петицію була досить однозначною.
Георгій Учайкін: Ми аналізували відповідь Зеленського. І думаємо, що він навіть не читав петицію.
KV: Відповідно, він навіть не писав відповідь?
Георгій Учайкін: Так він і не пише відповідей на жодні петиції. Для цього в нього мають бути спеціально навчені люди. Але у мене особисто склалось враження, що відповідь на нашу петицію писали на Богомольця (у МВС, – KV). Саме там використовується звична для них лексика – якась легалізація.
Тобто ми їм про Фому, а вони нам про Ярему. Ми кажемо про законодавче врегулювання, посилаємось на вимоги Конституції, а вони – про легалізацію.
Це дуже непрофесійна відповідь, але ми не полишаємо надії, бо в нас є парламент, куди потрапили депутати, за яких голосували власники зброї також. Ми будемо нагадувати їм про це постійно.
Давайте спочатку дійдемо до сесійної зали – через комітети, слухання. Потім перше читання, доопрацювання, друге читання. А коли справа дійде до підпису президента, ми сподіваємось, що нам вдасться переконати Володимира Олександровича у необхідності такого закону.
KV: У вас була надія, що відповідь Зеленського буде більш позитивною?
Георгій Учайкін: Чесно кажучи – ні, бо ми не віримо у швидкі перемоги. Це системна багаторічна робота, яку треба робити незважаючи на те, що люди кажуть “ці петиції не працюють”. Можливо, самі по собі вони і не працюють, але в комплексі із судовими рішеннями, інформаційними приводами – працюють. Це як в боксі – одним ударом навряд чи переможеш.
KV: Попередня петиція, адресована Петру Порошенку, отримала непереконливу відповідь, але там було написано про створення робочої групи. Чим це закінчилось?
Георгій Учайкін: Традиційно – нічим. Була створена робоча група в Конституційній комісії, ми увійшли до неї, відбулась низка засідань за участі академічної спільноти, професури, колишніх суддів Конституційного суду, представників Гельсінської групи, навіть іноземних представників, таких, як колишній федеральний суддя з США пан Богдан Футей.
Всі в один голос казали, що ми праві.
Але, як вміють в нас, забовтали. Пройшли три чи чотири засідання – і все зійшло нанівець. Але досвід ми отримали, отримали підтримку академічної спільноти. Це важливо, коли правники стоять на нашому боці. Тоді нам активно сприяли і професор Павло Фріс (український правознавець-криміналіст, – KV), і Віктор Шишкін (Віктор Шишкін, екс-суддя Конституційного суду, – KV), і Всеволод Речицький (член ініціативної групи “Першого грудня”, Конституційної Комісії України, з 7 серпня 2019 року член комісії з питань правової реформи, – KV), і Володимир Сущенко (заслужений юрист України, – KV).
Чесно кажучи, вже наприкінці 2015 року я розумів, що той склад парламенту закон не ухвалить. Але нам все одно треба було працювати – проводити освітню діяльність, вести юридичну боротьбу тощо. Ми ж не можемо просто зупинити діяльність на три роки і чекати нового парламенту.
І насправді, нам багато чого вдалося зробити, ось наприклад: - колись Порошенко зазіхнув на те, щоб під час надзвичайного і воєнного стану вилучати у громадян зброю. Ми оперативно зреагували і технічно через депутатів прибрали цю норму. І тепер під час воєнного стану ніхто вилучати зброю в громадян України не має права.
Читайте: Вибори президента України: закон про зброю
* Всеукраїнська громадська організація “Українська асоціація власників зброї” (код ЄДРПОУ: 36845014)
КиевVласть
Фото: Facebook Георгія Учайкіна
25 листопада 2019 г. 10:00
Раздел: Тексти
Олексій Кудрявцев: “Будівельна реформа успішно фінішує вже найближчим часом”
Сьогодні порядок денний на столичному будівельному ринку диктують знову все ті ж три гарячі теми: агресивна забудова, яка спотворює місто; взаємини між учасниками ринку і чиновниками, що продовжують будуватись на хабарях; та – проблеми інвесторів недобудов. Градус напруги навколо останніх досяг пікової позначки – за всі часи існування інституту інвестування у житлову нерухомість. Втім, разом з напругою зростає й активність: шукають не лише винуватих, а й вихід з ситуації – причому, чи не на найвищому рівні, пишуться законопроекти. Така жвава залученість держави у процес спостерігається вперше. І – знову ж таки вперше за часів існування ринку – з’явилась врешті впевненість: найгостріші проблеми будівельного ринку можуть бути вирішеними, переконаний екс-керівник Держархбудінспекції Олексій Кудрявцев. Оскільки ринок стає іншим – як і держава, говорить він. Кудрявцев наполягає: вітчизняна будівельна галузь має всі шанси змінитись на краще – тут і зараз.
На чому грунтується його впевненість, хто й коли відповість за хаос за будівельними парканами та як перекрити кисень давній потужній системі тотальної корупції у галузі? Про це в інтерв’ю виданню КиевVласть розповів Олексій Кудрявцев.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
KV: Пане Олексію, на днях Мінрегіон разом з ДАБІ відзвітували, що запускають електронний кабінет забудовника. Це те саме, що колись вже розпочинали в ДАБІ чи якийсь новий проект?
Олексій Кудрявцев (О.К.): Рівно рік тому, коли ми вже були на фініші реформи, яку розпочали тоді в ДАБІ, ми саме підійшли до створення електронного кабінету. Планувалось, що всі адміністративні послуги учасники ринку зможуть отримувати без участі чиновників. Це стосувалось як забудовників, що зводять прості невеликі об’єкти, так і – в подальшому – всіх без виключення, у тому числі тих, хто веде масштабне будівництво. Планувалось, що забудовники об’єктів з незначними наслідками (СС1) зможуть у цілодобовому режимі подавати у електронному вигляді повідомлення про початок виконання підготовчих робіт; будівельних робіт, а також – повідомляти у електронному форматі про зміну даних у повідомленнях, які були надані раніше. Також планувалось, що вони зможуть подавати декларації про готовність до експлуатації об’єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта. Щодо інших забудовників – ми збирались дати їм можливість через електронний кабінет отримувати дозволи на виконання будівельних робіт. І так само – приймати їх об’єкти в експлуатацію. Далі планувалось створення системи прозорих реєстрів. Ми розробили цілий набір інструментів викорінення корупції. Адже таким чином чиновник (потенційний корупціонер) максимально усувався від спілкування з учасниками ринку. А останні – своєю чергою – отримували всю необхідну інформацію через доступний реєстр та через електронний кабінет. Водночас ми збиралися систематизувати систему нагляду та контролю за будівництвом, щоб припинити практику зведення об’єктів з чисельними порушеннями чи незаконних. Тоді, рік тому, аби завершити реформу, нам потрібно було ще 2-3 місяці. Тобто, збиралися вийти на фініш вже до нового року. Але, як ви пам’ятаєте, нам цього зробити не дали – натомість мене було усунуто від процесу та гучно звільнено за сфабрикованим звинуваченням. А реформа загальмувала та була швидко згорнута. Корупціонери вищого ешелону, що роками чи десятиліттями сиділи на потоках, та будівельна мафія, котра будувала ігноруючи будь-які правила, вочевидь, відчули, що їхньому солодкому життю ось-ось прийде край, і зробили все, аби не допустити цього. Те, що втілюється зараз Урядом, у тому числі – Міністерством розвитку громад та територій – разом з ДАБІ та за участі експертів, зокрема – проект “Прозорість та підзвітність у державному управлінні та послугах/TAPAS”, Офісу ефективного регулювання – це якраз ті самі наші кроки. Маю на увазі створення Електронного кабінету, у тому числі. Так, на першому етапі планується запровадити комплекс адміністративних послуг щодо об’єктів класу наслідків (відповідальності) СС1. А до кінця наступного року, стане можливим через Кабінет отримання дозволу на виконання будівельних робіт щодо об’єктів класу наслідків (відповідальності) СС2 та СС3, а також прийняття їх в експлуатацію. Тобто, наразі реформа відбувається, вона вже на фініші і до її завершення залишилось декілька місяців.
Читайте: Олексій Кудрявцев: “Чим прозорішим стає ринок будівництва, тим більший супротив від тих, хто не готовий до змін”
KV: А щодо реєстрів? Чи буде їх якось впорядковано?
О.К.: Обов’язково. Прийнятий парламентом законопроект 1081 має покласти цьому край: на його підставі буде створено Єдину державну електронну систему у сфері будівництва. До неї буде входити єдиний Реєстр будівельної діяльності, який планується вивести у відкритий доступ. Всі документи для будівельної діяльності будуть створюватися з використанням інформації з цього Реєстру. Це стосуватиметься містобудівних умов та обмежень, експертних звітів, ліцензування на провадження господарської діяльності з будівництва об’єктів різних класів наслідків; погодження відхилень від будівельних норм та повідомлення про відмову в їх погодженні; дозволу на виконання будівельних робіт, повідомлення про відмову в його наданні; сертифікату про прийняття в експлуатацію, повідомлення про відмову в його наданні тощо. Нововведення стосуватиметься всіх учасників містобудівного процесу: замовників та підрядників будівництва, сертифікованих осіб, організацій, що надають технічні умови, експертних організацій, уповноважених органів містобудування та архітектури, органів держархбудконтролю. Власне, це все кроки, які свого часу збирались зробити ми на базі ДАБІ. Зараз, сподіваюсь, цю реформу вдасться довести до кінця – адже цього прагне не лише ринок, цього прагне нова команда в Уряді, куди прийшло багато фахівців, які бачать своєю метою перезавантаження державних інституцій, докорінну зміну архітектури влади, що дозволить назавжди знищити будь-які корупційні ризики. Галузь має працювати без корупції.
Читайте: ДАБІ не може ставати на бік забудовника чи громади, а повинна діяти виключно у законодавчому полі – Олексій Кудрявцев
KV: Але поки перезавантаження лише розпочинається – а галузь тим часом працює ще, вочевидь, за старими правилами, інакше як можна пояснити появу вже декількох нових будмайданчиків по Києву – в тих місцях, де будувати не можна?
О.К.: Стихійні забудови – це велика хвороба наших міст. Її корінь – у токсичних стосунках між забудовниками та владою. Сам факт їх наявності – симптом того, що корупція є і поки що – на жаль – нікуди не поділася. Зараз чуємо про нові скандали – а отже, методи, з якими я особисто намагався боротись, все ще існують та їх продовжують брати на озброєння чи старі, чи вже нові учасники ринку. Буквально днями почув запитання від жителів одного з районів столиці, які довідались, що просто у них перед вікнами готується масштабне будівництво, проекту якого міська влада та ДАБІ колись сказали “ні” - там будувати не можна з багатьох причин. Тим не менш, зараз заборону знято, будівництво розпочато. До речі, таких випадків чимало: ДАБІ забороняє будівництво, а потім несподівано на бік забудовника-загарбника стає суд і поновлює право будувати там, де не можна. Живий приклад – скандальне будівництво по Платонівському провулку, 6. ДАБІ заборонила ліпити буквально впритул до школи та дитсадочка потворну скалоподібну 23-поверхівку. Але – будь ласка – суд поновив будівництво. Яке – не без втручання з боку тодішніх можновладців – було жваво розпочате. Зараз недешеві кватири з того ще не збудованого хмарочосу активно продаються як безпосередньо забудовником, так і агенціями з нерухомості. А дітки – вихованці обох закладів – опинилися просто на будмайданчику, в реальній небезпеці. Отже, про що йдеться? Про те, що суди – замість того, щоб захищати право й закон, можуть йти на компроміси. І у тому, що наше прекрасне місто має сьогодні вигляд хаотично та бездумно забудованого мегаполісу, є й провина служителів Феміди, як це не сумно.
І от люди, що до мене звернулись, обурені, стривожені й запитують: що робити, як відстояти благоустрій у своєму мікрорайоні та не дати якомусь безпринципному забудовнику знову спотворити Київ.
Читайте: В Украине в разы уменьшилось количество незаконных строительств, – глава ГАСИ Кудрявцев
KV: І що ж робити? Що ви їм відповіли?
О.К.: Зупинити бульдозер незаконного будівництва насправді нелегко, адже воно розпочинається й ведеться не лише за бажанням якогось надто наглого будівельника – воно, як я вже сказав, зазвичай мало підтримку у певних владних коридорах. І чим впливовіші були ті коридори, тим складніше доводилось боротись з незаконними – знаю на власному досвіді. Але! Сьогодні по тих коридорах ходять зовсім інші люди, які по один бік барикад і з громадянами, і з законом. Повторюся: сьогодні у мене великі сподівання на по-справжньому нову владу. Кожен такий сигнал щодо незаконного будівництва слід доводити до відома суспільства і влади. Має бути якнайгучніший розголос. Я так і сказав активістам, що до мене звернулись за порадою. Суспільство вже не може собі дозволити стояти осторонь від подібного беззаконня. Слід бити на сполох – і переможемо. Взагалі-то незаконні будівництва – це “привіт” зі старих часів. Вони скоро відійдуть у історію.
Читайте: “Эффективность реформ в градостроительстве зависит от уровня ответственности руководителей территориальных органов” – Кудрявцев
KV: Вважаєте, що спротиву з боку будівельної мафії, як ви її називаєте, не буде? Що цього разу реформу не “потоплять” і все вийде? Адже ви вже одного разу потрапили під удар…
О.К.: Тоді я був свідомий того, що перекриваючи декому багатомільйонні потоки “занесень”, я рано чи пізно потраплю до лав небажаних, стану опальним. Так і сталося. Система мене викинула – й це чудовий факт. Адже вона не змогла мене зробити “своїм”, зробити насправді токсичною фігурою. Хоча дуже намагалася. Система, до речі, мстить мені донині – й я тішуся. Чим більше чую про себе сьогодні висмоктаного з пальцю “молдавського негативу” та “викривальних сенсацій”, тим більше розумію: робив і роблю все правильно. І готовий робити далі. Звісно, реформі будуть заважати. Але зараз за неї взялися на всіх рівнях – отже, вона має відбутися.
Читайте: Алексей Кудрявцев: “Система “Прозрачная ГАСИ” – новый шаг к открытости стройотрасли”
Фото: прес-служба ДАБІКиевVласть
12 жовтня 2019 г. 09:00
Раздел: Стиль
Київ знайомий-незнайомий
Для кожної цивілізованої людини знати місто, в якому мешкаєш (хай навіть тимчасово) – це не просто потреба, це – норма життя. Тому ми залюбки беремо участь у києвознавчих квестах, які проводить клуб “Журналістська ініціатива” Інформаційно-творчого агентства “ЮН-ПРЕС”. От і цієї неділі ми, вихованці різних гуртків ІТА “ЮН-ПРЕС”, а також лідери Голосіївського району взяли участь у захоплюючому квесті. Його метою було дослідити пам'ятки архітектури, культури, пов’язані з Київським Палацом дітей та юнацтва й знайти історичні відомості про них.
Кожна команда обирала свій маршрут самостійно.
Першою нашою зупинкою був пам'ятник біля Палацу, зроблений у вигляді кулі й може обертатися. Він носить назву “Вічний Київ”. На ньому зображенні архітектурні пам'ятки столиці, збудовані за підтримки гетьмана Івана Мазепи.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Зовсім поруч, на схилах Дніпра є пам'ятник Леоніду Бикову, вірніше, його герою капітану Титаренку. Він вшановує пам'ять про військових льотчиків, які захищали нашу країну на фронтах ІІ-ї світової війни. На пам’ятнику вигравірувана ключова фраза головного героя фільму “В бій ідуть лише “старики” капітана Титаренка: “Будем Жить!”. Майже завжди біля пам'ятника можна побачити квіти.
Потім ми звернули в парк Слави й підійшли до Вічного Вогню. Цей монумент вшановує пам'ять загиблих у Другій світовій війні. Якщо пройти трохи далі в парк, можна побачити пам'ятники, які нагадують про трагедію голодомору. Величезна біла конструкція у вигляді свічки з журавлями, у яких закуті крила – це музей Голодомору. Перед нею застигла в бронзі маленька, дуже схудла дівчинка, у рученятах вона тримає колоски пшениці. Її порожні очі я можу назвати “очима голодомору”.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Наступною зупинкою нашої групи був Маріїнський парк, вірніше, скульптура під назвою “Режисер. Спостерігач”. Якщо сісти на режисерське крісло і подивитися в отвір, то на вас буде дивитися хтось, хто нібито стежить за вами. Міська легенда говорить: якщо подивитися у камеру і замовити бажання, то воно неодмінно здійсниться.
Пройшовши по містку закоханих, праворуч ми бачимо зворушливий пам'ятник Вічному коханню. Ця скульптурна композиція має дуже романтичну передісторію. Ця скульптура увіковічила двох іще живих людей – італійця та українку, яких звела і розлучила війна. Мокрина Юрзук та Луїджи Педутто познайомилися в німецькому таборі 1943-го, де були на примусових роботах. Вони зустрічалися там 2 роки, а коли війна закінчилася, радянська влада не дозволила українці поїхати до Італії з коханим. Зустрілися вони лише за 60 років на телепередачі “Жди мене”. Луїджи прохав Мокрину одружитись і жити разом – в Україні чи в Італії. Та українка відмовила коханому. Мовляв, пізно – обом уже за 90 років. Італієць був на відкритті монумента, а Мокрина не змогла приїхати за станом здоров'я.
Поблизу Музею води знаходиться пам'ятник жабі. Багато хто вважає, що жаба є символом достатку і багатства, тому туристи завжди кидають їй до рота символічну монету на щастя й достаток.
Біля входу до Національного Театру ляльок милуємося фонтаном “Дюймовочка”, вечорами він підсвічується й “танцює” під музику Сам фонтан, чарівна музика, будівля лялькового театру у вигляді казкового замку та скульптури героїв казки про Буратіно створюють незабутню романтичну атмосферу.
З оглядового майданчика біля арки Дружби народів добре видно пішохідний міст через Дніпро на Труханів острів. Саме там уже майже 80 років “прописана” Водна станція Київського Палацу дітей та юнацтва.
Минулого року на бортику оглядового майданчика з’явилася скульптурка “Слоник” з проекту “Шукай”, але, на жаль, зараз його там немає. Проте ми знайшли іншу фігурку із цього ж проект. Символ Києва – “Каштан” знаходиться біля головного входу до КМДА. Цю фігурку було створено Марком Галенком 28 лютого 2018 року.
Для нагадування про справжню музику невелика компанія вирушила до Національної філармонії. В завданні було написано, що фото потрібно зробити під балконом. На цьому місці ми трохи заплуталися, бо там було 3 балкони. Через декілька хвилин ми вирішили зробити фото усіх цих балконів і піти далі. Відлік концертних сезонів Національна філармонія веде з 1863 року, коли було засновано Київське Відділення Імператорського Російського Музичного Товариства. В цей час музичне життя Києва бурхливо розвивається — на Київські контрактові ярмарки приїздять з концертами відомі європейські музиканти. У 1882 Російське Музичне Товариство отримує новий концертний майданчик — щойно збудований за проектом В. М. Ніколаєва Будинок купецького зібрання, відомий нині як Колонний зал імені М. В. Лисенка. У цьому будинку відбувалися бали-маскаради, сімейні свята, благодійні лотереї, літературні і музичні вечори. Купецьке зібрання проіснувало до 1919 року. Потім у його приміщенні розташувався Пролетарський будинок мистецтв. Пізніше — Будинок політичної освіти, потім клуб “Більшовик”. А в 1934 році, коли уряд УРСР переїхав до Києва, тут було відкрито Палац піонерів і жовтенят. Першими гуртками Палацу піонерів були шаховий, туристичний та юних техніків і водна станція. У 1934-му в Києві відбувся перший Всеукраїнський зліт юних друзів оборони. Виходили піонерські газети “Піонерський форпост” і “Сталінські квіти”.
Сфотографувавшись, у нас виникла суперечка куди ми вирушаемо далі: Труханів острів чи Маріїнський парк. Не шукаючи легких шляхів, пішли до покинутого дитячого (колись – піонерського) табору “Юний Ленінець”, в якому відпочивали й навчалися вихованці Палацу піонерів.
"Якщо хтось бував у Чорнобильській зоні відчуження, то він знає, наскільки атмосферними виглядають різні покинуті навчальні заклади та піонертабори. Здається, що в них застигло життя минулих часів. Зовсім недавно тут грали діти, ось і іграшки залишилися. Скоро за ними повернутися. Це запустіння триватиме недовго.
Виникають схожі почуття і під час відвідування "Ленінця". Вже дуже добре зберігся загальний антураж, а також зовнішнє і внутрішнє оздоблення корпусів. На початку 90-х років табір перейменували в "Дніпро". Довгий час він перебував у власності управління Київського домобудівного комбінату №1 імені комсомолу України. Міг вмістити до 300 відпочиваючих. Але вже років 30 стоїть пусткою.
Щоб потрапити в табір, слід рухатися прямо стежкою, яка звертає ліворуч від Паркового мосту. В кінці шляху ви наткнетеся на замкнені поіржавілі ворота. Зліва від них красується купа сміття. Відразу ж біля входу стояв пам'ятник Леніну, зруйнований в 2014 році. Залишився лише постамент" – написав у своєму блозі дослідник-екстремал Антон Визовський.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Знайти цей табір нам допомогли двоє молодиків, що охороняли приватну власність поблизу табору. Тепер це лише забута і моторошна частина історії та міста.
Повністю виснаженими ми повернулися до КПДЮ, на жаль, не виконавши навіть половини завдань квесту. Нарешті, остання зупинка нашої подорожі, Палац. Місце, де навчаються десятки тисяч дітей та молоді.
Ось такий у нас був пізнавально-оглядовий квест столицею. Ми дуже сподіваємося, що він у цьому році не останній.
КиевVласть
середа, 17 квітня 2024 г.
18:19
УВАГА!!! КиївВлада переїхала на новий домен
п'ятниця, 12 квітня 2024 г.
20:56
“Українська команда” передала велику партію дронів-літаків легендарному батальйону “Ахіллес”, - Палатний
20:51
Ексміністр оборони Резніков став директором безпекових і оборонних програм в ГО “Український інститут майбутнього”
20:45
Начальник КОВА Руслан Кравченко у Чернівцях взяв участь у Конгресі місцевих та регіональних влад при Президентові України
20:34
На київській ТЕЦ-5 встановлять додаткові генератори
20:20
В Україну повернули тіла 99 полеглих захисників
20:02
У Києві з суботи відновлює роботу автобус № 7 (схема)
19:54
На Бахмутському та Новопавлівському напрямках відбито понад 40 атак, загалом на фронті 81 боєзіткнення, - Генштаб ЗСУ
19:43
Представники громадськості вимагають припинити переслідування антикорупційних активістів та журналістів-розслідувачів
19:31
Відзавтра, 13 квітня, столичний автобус № 35 подовжить свій маршрут до вулиці Гліба Бабіча (схема)
19:13
“Укренерго” організувала для ветеранів війни програму навчання та працевлаштування “Разом”
19:01
На Броварщині витратять 1,86 млн гривень на облаштування дитмайданчиків
18:49
На вулиці Богатирській у Києві до 21 квітня обмужать рух транспорту (схема)
18:36
У Броварах з'явився новий патріотичний стінопис “Обіймаю тебе, моя Україно!”
18:17
Столична влада зупинила проведення аукціону з надання в оренду Житнього ринку
18:04
У реєстрі зниклих безвісти наразі налічується понад 2 тисяч дітей
11 квітня 2024 г. 14:29
“Азартна біда” давно вже не просто на порозі, а панує в нашому домі. Лобісти ігрового бізнесу вимушено трохи переформатовуються, але тягнуть час явно не в інтересах суспільства, не в інтересах обороноздатності та й не в інтересах українських сімей. І поки відкритим залишається питання: то ж на чиєму боці в цьому питанні Гарант Конституції?
10 квітня 2024 г. 15:44
В останні роки був в лікарнях виключно щоб зробити щеплення від COVID-19. Але минулий місяць змушений був добряче походити по лікарням, різним лікарям і діагностичним центрам.
11 березня 2024 г. 14:38
З весни минулого року ми стали аутсайдерами у війні технологій. Якщо спочатку в нас не вистачало (як і зараз не вистачає) традиційних озброєнь, боєприпасів, натомість були масово мавіки, дрони для скидів, фпв-дрони, а "чмобіки млинці з лопати їли", то тепер ми втратили ініціативу. За три-чотири місяці ми ризикуємо остаточно втратити здатність чинити опір чим-небудь ще, крім стрілецької зброї. Перетворимося на відчайдушних людей, на яких ведуть полювання машини з фільму "Термінатор". Треба негайно вживати радикальних заходів. Дилетанти і мародери від технологій мають поступитися місцем професіоналам і патріотам.
Календар подій