ВО "Свобода" має активне представництво в столичному регіоні – 43 партійних районних та міських організацій. Також фракція ВО "Свобода" активно працює у Білоцерківській міській раді. Про основні проблеми Білої Церкви, врегулювання конфлікту на Сході країни та процеси реформування регіону в інтерв’ю KV розповів депутат обласної ради від ВО "Свобода", член комісії з питань управління комунальною власністю, приватизації та житлово-комунального господарства та впровадження енергозберігаючих технологій Вячеслав Хмельницький.  KV: З якими проблемами звертаються до Вас виборці з 56-го округу (Біла Церква)?  Вячеслав Хмельницький: У жовтні буде 10 років, як працює моя депутатська приймальня. З 2010 по 2015 рік я був депутатом Білоцерківської міськради. Ще тоді вирішив: не зважаючи на те, з якого округу звертаються – вислухати кожного. Тож і сьогодні до мене йдуть виборці не лише з мого округу, а зі всієї Білої Церкви. Здебільшого звернення стосуються вирішення житлово-побутових питань. Особливо, у приватному секторі, де капітальний ремонт не здійснювався протягом 30–40 років.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  На балансі облради є КЗ КОР “Білоцерківський багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр”. У 2016 році його керівництво звернулося з питанням реконструкції стадіону, який не ремонтувався з часів створення закладу й перебував у жахливому стані. Через постійну ротацію голів Київської ОДА, яка є розпорядником коштів, це питання не вдавалося зрушити до останнього часу. Кошти виділено і, сподіваюся, що до кінця року відкриється стадіон, який відповідатиме вже міжнародним стандартам. Білоцерківці звертаються й за матеріальною допомогою за станом здоров’я. Для цих потреб існує депутатський фонд. Кошти в ньому передбачені бюджетом Київоблради. KV: Які основні проблеми є в міста Біла Церква? Як їх вирішити? Вячеслав Хмельницький: У Білій Церкві є декілька основних проблем. Перша – житлово-комунальне господарство. Після реформування ЖКГ, громадяни одержали право брати активну участь в обслуговуванні будівель. У результаті – створені ОСББ (об’єднання співвласників багатоквартирних будинків – прим. ред.). Вони і стали заручниками ситуації, яка не дає їм скористатися можливістю поліпшувати свій матеріально-технічний стан за рахунок бюджетних коштів. Згідно з законодавством, ми не маємо права витрачати з бюджету кошти навіть на облаштування дитмайданчиків, прибудинкових територій. Це – соціальна несправедливість. Адже ОСББ також платники податків і мають право на відшкодування. Вирішать цю ситуацію лише зміни в законодавстві. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Не менш актуальним є питання екології. Сьогодні водою з-під крану можна хіба що посуд вимити. Проблема в зарегульованості русла річки Рось, цвітінні води та зливанні в неї стічних вод. Усе це критично впливає на гідрологічний та екологічний стан річки. Без підтримки держави не обійтись. Фінансові витрати досить великі. Парк Олександрія – перлина України та легені Білої Церкви. Сьогодні він належить Національній академії наук і недофінансовується. Крім захищених статей, держава не надає жодної допомоги. Це стримує розвиток парку, а від цього втрачає й наука, і туристична сфера міста. Має ж існувати підтримка на всіх рівнях. Із болючих фактів – Біла Церква є одним із лідерів із захворюваності на рак по Україні. Основним запобіжником має стати своєчасне діагностування. На останній сесії до облради звернувся Білоцерківський онкодиспансер щодо надання відповідної апаратури. Врешті виділено 13 млн гривень і має відбутися закупівля вкрай необхідного обладнання. KV: Чи є в місті проблеми з транспортом? Вячеслав Хмельницький: Транспортна реформа в місті так і не запрацювала. Тролейбусний парк потребує технічного поповнення та оновлення. Містян позбавляють права на дешевий проїзд. Необхідно вже думати і про майбутнє громади, як якісно забезпечити населення транспортними послугами. Також до перевантаження на дорогах, як наслідок, збільшення забруднюючих викидів, призводить відсутність автовокзалу. Врешті, це й безпека пішоходів і руйнація доріг. У 2010 році міська влада вирішила, що такий інфраструктурний об’єкт, як автовокзал, непотрібний і продала. Це була стратегічна помилка. Сьогодні ж будівництво нового обійдеться платникам податків у значну суму. Доведеться віднайти й ділянку під ці потреби. KV: Як щодо боротьби зі сміттям? Вячеслав Хмельницький: Сьогодні сміттєве питання є кричущим. У Білій Церкві назріває проблема збору та захоронення твердих побутових відходів – спливає термін експлуатації полігону. Білоцерківська ОТГ об’єднає 11 населених пунктів, тож доведеться комплексно вирішувати питання, у зв’язку зі збільшенням населення. Аби уникнути екологічного лиха, необхідно дуже швидко шукати земельну ділянку, яка відповідатиме санітарним нормам, робити проєкт і розпочинати будівництво. В ідеалі, на мою думку, мав би бути сучасний завод із переробки вторинної сировини, як активно впроваджують наші сусіди-поляки. KV: Свого часу в Білій Церкві були проблеми і з теплопостачанням. У чому була причина? Вячеслав Хмельницький: Так, у місті вже багато років існує проблема опалення третьої частини міста в межах масиву Леваневського. Причина – стан мереж у критичний. У 2017 році під час опалювального сезону місто вже стикалося з проблемою, коли мешканці залишилися без опалення після пориву труби. Ситуацію вирішили, але глобальну проблему – ні. Теплова труба потребує заміни. Або необхідно будувати сучасні котельні, які дозволять мешканцям безперебійно одержувати гаряче водопостачання та опалення. KV: Між Білоцерківською та Фурсівською громадами тривав дворічний судовий конфлікт за земельну межу в районі жилого масиву Гайок. Чи вдалося досягти перемир’я? Вячеслав Хмельницький: Ця проблема з тривалим історичним фактажем. Свого часу Кабмін і Міноборони передали місту в межах Гайок на баланс майно й інфраструктурні об’єкти. Але чомусь забули передати землю. У 2016 році Фурсівська ОТГ почала встановлювати свої межі, вважаючи, що земля належить їм. Межі ж мають погоджуватися із сусідніми населеними пунктами та згоди в міста так і не запитали. Сьогодні судові процеси продовжуються вже в третій інстанції. Біла Церква виграла першу і другу. На мою думку, до питання треба підійти об’єктивно – сісти за стіл переговорів. Можливо, у перспективі буде агломерація, і це питання взагалі вичерпається. KV: Назвіть основні проблеми управління комунальною власністю області? Облрада – ефективний власник? Вячеслав Хмельницький: Питання – в ефективному менеджменті, і з цим є проблеми. Управлінці, яким ввірені КП, не завжди відповідальні керівники. За той час, як облрада стала розпорядником комунального майна, кардинальні зміни не відбулися. До 2016 року це майно підпорядковувалося КОДА. Майно експлуатували, а базу не поліпшували, відповідно, довівши до критичного стану. Скажу відверто, облрада ще не навчилася бути ефективним власником. Цей процес триває. KV: Впровадження енергозберігаючих технології на Київщині – це міф чи реальність? Вячеслав Хмельницький: Реальність, яка рухається надто повільно й несистемно. Держава співпрацює з Київщиною в частині відшкодування теплових кредитів на утеплення фасадів, заміну вікон, котлів та облаштування теплопунктів. Проте за браком коштів нерідко відсутній комплексний підхід і роботи з модернізації одночасно всього будинку зробити нереально. Це більше стосується багатоповерхівок. Немає стратегії розвитку держави в цьому напрямку. Київоблрада має власну програму з енергоефективності, передбачені кошти на компенсацію і для ОСББ. Тож витрачатися їм не потрібно, вони можуть одержати кошти на відшкодування. На прикладі Білої Церкви – це працює. KV: Як бачить врегулювання конфлікту на Донбасі “Свобода”? Які дії має вжити влада, щоби війна на Сході врешті завершилася? Вячеслав Хмельницький: 20 грудня 1994 року нашими партнерами в підписанні договору про нерозповсюдження ядерної зброї стали США та Великобританія. Саме вони мають сидіти за столом із нашого боку. Загалом їхнє втручання мало бути вже після появи “зелених чоловічків” в Україні. Та в той час ніхто не згадав, що вони давали нам гарантії безпеки. Сьогодні ж ми залишилися з цим один на один. Через міжнародних партнерів необхідно тиснути на запровадження санкцій, вести інформаційну політику, піднімати економіку в країні, яку бачитимуть окуповані території, і та ж Росія. Передусім, необхідно захотіти завершити війну. Усе починається з правильно поставлених завдань. Сьогодні світ ненавидить тероризм і нещадно з ним бореться. Бачення “Свободи” – нам треба довести міжнародним партнерам, що Кремль є терористом № 1 у світі. Це неважко. На озброєнні армії є обладнання, яке може фіксувати всі дії прописані в Мінських угодах. Будь-який постріл з окупованої території фіксується, надходить спостерігачам. Чим більше фактів, тим більше розуміння, що Кремль 100% порушує угоди. Й у світової спільноти вже буде інша реакція, яка спонукатиме до реальних дій проти агресора. На фото: Вячеслав Хмельницький у Широкіному в липні 2015 року KV: Чи підтримує “Свобода” запровадження ринку землі? Аргументуйте. Вячеслав Хмельницький: Мораторій на землю, на наш погляд, мав би зніматися не в такий спосіб. Усе, що відбувалося з так званими “слугами” у ВРУ під час розблокування закону, для “Свободи” є неприйнятним. Взагалі це не їхнє питання, а українського народу. Виключно через референдум необхідно було запитати в українців: чи хочуть вони, щоби земля сільгосппризначення стала товаром. Якби населення погодилося, то мали запрацювати зовсім інші інструменти. Насамперед – створення державного земельного банку, як регулятора процесів. KV: Як “Свобода” оцінює ефективність децентралізації та хід територіального реформування в країні? Вячеслав Хмельницький: Реформа децентралізації далека від ідеалу. Напрям правильний, але спосіб реалізації – ні. Не можна і закон про добровільне об’єднання ОТГ назвати добровільним. Оскільки усунення обласних рад від затвердження перспективних планів нівелювало повноваження депутата, як представника для обстоювання інтересів громад. Такі чиновницькі рішення далекі від реальної проблематики. Залишається багато розбіжностей закону із Конституцією. Незрозумілий і поділ Київщини на сім районів. Особливо, їхні повноваження і функції, які вони матимуть відносини з ОТГ і областю. Так, залишається безліч питань із районним майном. Кабмін та органи державної влади не домоглися розгляду та передачі майна в громади. Тож, напевно, для цієї функції і збережуть райради до певного часу. Можливо, райони будуть створені винятково під структуру префектів, яку проповідує нова політична сила. У Швеції й досі відбуваються процеси децентралізації – вони повільно удосконалюють своє життя. У нас же вирішили все поспіхом. Планувалося одне, у результаті одержали зовсім інший склад районів. Адже гроші міжнародних партнерів, виділені на децентралізацію, давно витрачені, а результату немає. KV: Чи підтримуєте остаточний розподіл Білоцерківщини на тергромади? Є громади, які так і не потрапили до Перспективного плану (Шкарівська та Терезинська ОТГ), а склад Білоцерківської ОТГ взагалі урізали. Вячеслав Хмельницький: Ідеальним варіантом було би створення двох громад на БІлоцерківщині – Узинської, яка вже існує, і Білоцерківської. Формат вкладався у фінансово-соціальну складову. Але вирішили по-іншому. Мені, здається, що з часом усе ж буде агломерація з навколишніми територіями, що надасть їм можливість інвестиційно та економічно збагачуватися. Тобто є безпосередня вісь Біла Церква, а всі малі супутники мають обертатися навколо. Від цього виграють усі. KV: Що “Свобода” думає щодо нового виборчого законодавства? Якими, на вашу думку, повноваженнями мають бути наділені депутати місцевих та обласних рад? Вячеслав Хмельницький: “Свобода” завжди була “за” пропорційну систему виборів. До цього часу процес не відображав абсолютну рівність виборчих змагань. На мою думку, якщо в нас існують партії, то вони й мають нести політичну відповідальність за життя виборців. Тож ми задоволені, що вибори відбуватимуться за принципом: до 10 тисяч населення – мажоритарна система, решта – пропорційна. Це правильний демократичний крок. Має бути чітка і прозора процедура відкликання депутата, у разі невиконання ним своїх обов’язків. Законом передбачаються обширні повноваження депутата. Не думаю, що їх можна наділити ще чимось більшим. Я б розглянув питання утримання депутатів, як на постійній роботі із відповідною оплатою праці. Сьогодні ми спостерігаємо безвідповідальність із боку депутатів, які не залучені в комісіях і не відвідують сесії. Маючи заробітну плату, діяв би і принцип, якщо депутати не працюють, то за простою процедурою можна було би відкликати симулянтів. KV: Як “Свобода” сприйняла перегляд закону про державну мову? Внесення змін до закону: причини та які можуть бути наслідки? Вячеслав Хмельницький: Країна перебуває в передвиборчому процесі. То, на мою думку, і відбувається маніпуляція із заграванням до своїх виборців кандидата на посаду голови міста Дніпро Максима Бужанського. У Дніпрі переважно спілкуються російською. І він вважає це гарним аргументом, аби вибори для нього стали переможними. Відміна навчання в російських школах учнів 5–11 класів українській – спекуляція. У Конституції України чітко визначено ст.10 розвиток державної мови, а мова національних меншин не принижується, а навпаки, підтримується державою. Тож наша політична сила висловила свій протест. Упродовж двох днів ми були під стінами ВРУ з іншими політсилами та організаціями. І нам вдалося досягти результату – зміни до закону на пленарному засіданні не розглядали. Тут варто згадати слова Ліни Костенко, що нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову. KV: Чому на майбутніх місцевих виборах мають голосувати за “Свободу”, з чим партія йде на ці вибори? Вячеслав Хмельницький: Насамперед, на вибори ми йдемо з однопартійцями, які доводять вірність партії вже не один рік. З тими, хто був і залишається господарем свого слова й на своїй землі. Це ті, хто пройшов майдан, війну не лише на передовій, а й у тилу. “Свобода” ніколи не зраджувала своєму виборцю. Ми йдемо з досвідом і розумінням, як покращити ситуацію в тій чи іншій площині життя. І, власне, зі здобутками, які партія досягла за попередні роки на всіх рівнях. Ще у 2015 році урядом був запроваджений митний експеримент, який надав місцевим бюджетам додаткові кошти для ремонту дорожньої інфраструктури. Київська область не входила до переліку цих 4 областей. Фракція звернулася зі зверненням до Кабміну щодо участі Київщини в цьому проєкті. Наше звернення підтримали всі депутати облради. У результаті в область спрямували сотні мільйонів державних видатків на капітальний ремонт доріг. Є значні досягнення нашої фракції й у Білоцерківській міськраді. Наприклад, звернення від громади щодо незаконного будівництва на прибудинковій території ОСББ офісного приміщення. У результаті фракція одержала перемогу в суді, яка дозволила мешканцям розпоряджатися своєю землею. KV: Ви відвідували форпост у Широкіному в липні 2015 року. Доправляли спорядження та продукти харчування Нацгвардійцям. З якими враженнями повернулися? “Свобода” і далі підтримує бійців? Вячеслав Хмельницький: До цього у 2014 році був ще Слов’янськ. На той час там була непроста напружена ситуація. Але приємно було бачити, що місцеві жителі підтримують цілісність України: збиралися на мітинги, віче, ходу. Наших хлопців зустрічали із розумінням, що вони мають тут бути задля їхньої ж безпеки. У Широкіному відвідував батальйон “Донбас”. Там мої друзі проходили службу і стояли обличчям до ворога. Наживо довелося побачити всі ті жахливі наслідки бойових дій. Та наші воїни не зробили і кроку назад. Сьогодні всіх, хто звертається, ми, звичайно, підтримуємо, надаємо допомогу. Постійно співпрацюємо з усіма волонтерами. KV: Що для вас є мірилом успішності політичної партії в Україні? Вячеслав Хмельницький: Тут мають поєднуватися декілька складових. Перше – політичне довголіття. Мінюстом сьогодні зареєстровано 349 політичних партій. Більшість із них створені під вибори. Вони не мають осередків, діючих приймалень. На відміну від них, ВО “Свобода” існує із 13 жовтня 1991 року, має 24 обласні організації. Тільки на Київщині 43 партійних районних та міських організацій, за якими стоять реально діючі члени. По-друге, постійне представництво партії в органах місцевого самоврядування – це запорука довіри від виборця. І третя складова – ідеологічна й політична програма партії. Сьогодні партій із такою ідеологією майже не лишилося, а яка вона може бути в тої, яка створюється за півроку до виборів? Читайте: Степан Кузьмич: “Позиція “Свободи” – єдиним і ефективним покупцем землі має стати держава” Читайте: Олександр Однороманенко: “Свобода” – це перш за все ідея та ефективний менеджмент по її впровадженню” Фото: із особистого архіву Вячеслава ХмельницькогоКиевVласть

Якщо ви хочете відпочити від гамірних вулиць, поспілкуватися з живою казкою природи, – запрошуємо вас до Голосієва. У сучасному світі відпочинок, рекреація, туризм оздоровлення – що врешті-решт означає здоров'я – є соціальною цінністю, тому отаннім часом досить популярним став такий вид відпочинку як екотуризм. Суть його полягає у власне здійсненні рекреації та туризму та збереженні при цьому природних комплексів без заподіяння шкідливої дії на них. Гасло екотуризму: “Не брати нічого, окрім фотографії, не залишати нічого, окрім слідів.” Проте створити повністю екологічний маршрут досить складно тому частіше за все розробляють пізнавальні маршрути. Найбільший попит на такі маршрути проявляється в межах урбанізованих територій. Еколого-сакральна стежка – це специфічний одноденний маршрут, пов'язаний з конкретною географічною місцевістю, яка має культурно-релігійно-історичне значення для людського соціуму. Сакральні (священні, культові) природні об'єкти, це,  зазвичай,  характерні, шановані в народі елементи ландшафту, які є місцями поклоніння, відправлення обрядів і, одночасно, елементами культурної спадщини етносів, народів чи окремих соціальних груп. Це особливі місця духовного єднання людини з Природою. До таких об'єктів належать природні джерела, окремі дерева й цілі гаї, ділянки лісу, озера, річки, водоспади, скелі, печери, гори, окремі камені, острови. Вони вважаються представниками різних релігій, що успадкували цю традицію від своїх предків, що володіли традиційними знаннями. Ці об'єкти зберігаються протягом століть і тисячоліть і служать зразками дбайливого і натхненного ставлення до природи. Багато хто з них мають велике наукове значення як еталонні зразки елементів природного ландшафту, відіграють важливу роль у збереженні біорізноманіття. Екологічна стежка  –  як правило, пішохідна стежка з контрольованою протяжністю та незначними фізичними навантаженнями, яка має форму петлі (починається і закінчується в одній точці). Я намагалась дослідити наскільки можливе створення спеціалізованого туристського маршруту, як одного із суттєвих складових в рекреаційній діяльності на прикладі території регіонального природного парку "Лиса гора". Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Лиса гора – парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Тут  знаходяться такі об'єкти Природно-заповідного Фонду України: Пам'ятка природи місцевого значення “Дуб Відун”, смарагдові острови, затишні парки, золотокорі соснові бори. Загадкова гора, на схилах якої поки що шелестить ліс, а верхівка вкрита сухими степовими луками. Мабуть, саме через такий розподіл рослинності її звуть Лисою. Майже на 70 м підноситься вона над Дніпром. Тут, де дуби-велети шелестять над валами давнього форту, буяє фантастичне розмаїття – майже 400 видів рослин. За цим показником Лиса гора залишає далеко позаду подібні історичні місцевості Європи. З них п’ять видів Червоної книги України та численні регіонально-рідкісні види дали змогу відомому фахівцю-ботаніку професору  В. І. Чопику назвати цю територію “еталоном флори урбанізованих територій”. Вражає і різноманіття тваринного світу: тут і рідкісна неотруйна змія – мідянка, і навіть славетний горностай, що також занесені до Червоної книги України. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться За часів Київської Русі на Лисій горі проводили свої обряди язичники. Древні волхви зробили перші підземні ходи на Лисій горі. Сьогодні тут існує відновлене  язичницьке капище. Дуже цікаве місце. У народі Лису гору поділяють на три частини. Перша — Русалчин яр, названий так через розташоване в ньому озеро, в якому згідно з повір'ями мешкають русалки. Друга — це Відьмин яр. Найбільша частина гори — Мертвецький гай. У цій частині виявлені містичні поховання минулих століть. Згодом частина гори перейшла під владу Печерського монастиря. Тут християнські монахи розміщували свої пасіки. Ченці створили своє підземне місто-монастир, з'єднавши Гору з Печерською Лаврою підземними ходами. Лиса гора – місце історичне. З давніх-давен вона була одним з центрів осілості в середньому Придніпров’ї, маючи статус стратегічного пункту в гирлі Либіді. Тут найвідомішим російським фортифікатором Е. І. Тотлебеном було зведено потужний форт. Наразі у складі укріплень збереглися майже всі земляні споруди. Сьогодні під Лисою Горою існує ціле підземне місто, яке складається з цілого комплексу підземель – від збережених келій давньослов'янських жерців до покинутих сучасних військових баз. Даний квест-маршрут має назву “У пошуках натхнення”.  Маршрут прокладений не лише по асфальтованих доріжках, а й ґрунтовими стежками. Перепади висот протягом маршруту досить значні і потребують хоч найменшої фізичної підготовки. Еколого-сакральний маршрут розпочинається біля воріт Українського Науково-дослідного гідрометеорологічного інституту УкрНДГМІ. До початку пішохідного маршруту можна дістатися від станції  метро “Либідська” на маршрутці № 212 до проспекту Науки, 35А. Необхідно перейти дорогу на світлофорі і прямо перед очима постане маленька вуличка. Старий асфальт тут подекуди потріскався. Місцями він обривається і переходить у мощену бруківку. Деяким ця частина дороги може нагадати Андріївський узвіз, її строката структура не лишає і сумніву, що цій дорозі вже не мало років. Ми  йдемо130 метрів. Етап 1. Інститут УНДГМІ. “Ворота до спокою”  Завдання: дізнатися, яке основне значення має Київська метеорологічна обсерваторія. Історія УНДГМІ веде свій відлік з 15 травня 1855 року,  коли відбулось офіційне відкриття Київської метеорологічної обсерваторії, яка започаткувала створення систематичних метеорологічних спостережень, їх аналіз й узагальнення. Основними завданнями УкрНДГМІ є розвиток гідрометеорологічної науки шляхом виконання фундаментальних та прикладних досліджень в галузі гідрометеорології та базового моніторингу природного середовища, здійснення наукового та науково-методичного забезпечення діяльності гідрометеорологічної та інших оперативних служб Міністерства надзвичайних ситуацій України, а також координація наукових досліджень по гідрометеорології в Україні. Обійшовши будівлю ліворуч, ми виходимо на алею, проходимо 60 м і ліворуч бачимо метеорологічну станцію з синьо-жовтою кулею на даху. Ще через метрів десять по обидва боки - метеомайданчики, для яких характерна відсутність будь-яких рослин окрім трави. Далі простір навколо алеї поступово занурюється в кущі, а потім у дерева, огороджуючи наш маршрут немов живими мурами від навколишнього світу. Приблизно через 40 м нас  чекає розвилка. Асфальтована доріжка  веде далі по прямій, а нам необхідно буде звернути ліворуч на ґрунтову. Тут розпочинається шлях до РЛП “Лиса гора”. Перші 120 м шлях йде через  бур'яни, до великої дубової алеї, де високі дуби щільно ростуть один біля одного, продовжуючи химерну живу огорожу до Лисої гори. Через 95 м, ліворуч ми побачимо оглядовий майданчик. Етап 2. Над урвищем Завдання: визначення видів рослин на цій місцевості. Рельєф від пологої вершини, на якій ми знаходимось, стрімко,  іноді утворюючи тераси, спадає до низу на 50 – 60 м. Деревостани схилів формують клени, ясен, черешня, в'яз, а подекуди – високі берези. Через 20 метрів алея роздвоюється. Одна її частина різко (під прямим кутом) повертає праворуч, а ми йдемо прямо ще приблизно 50 м. Грунтова доріжка спускається до лісистої території, через 100 метрів вона йде ліворуч. На луках ростуть різні трави: грястиця,  конюшина, люцерна жовта, ковила волосиста, корячка морозниковидна тощо. Лучні трави влітку тут дуже високі, майже в зріст людини. Також тут можна побачити мало поширений вид, що охороняється на території м. Києва та його околицях – це скорцонера пурпурова – дуже гарна рослина, квіти якої мають ванільний запах. Так ми проходимо приблизно 110 м. І на розвилці йдемо прямо. За декілька метрів доріжка звужується і вивертається ніби змія. Ми проходимо під невеликим поваленим деревом .  Його коріння ще в землі, але на дереві вже не росте листя, гілки сухі та ламкі. Це дерево наче вітає чи, може, попереджує людей, що вони входять на територію регіонального ландшафтного парку “Лиса гора”. Як остання перешкода попереду підіймається півметровий насип. Оминаючи його, ми входимо до території РЛГІ “Лиса гора”. Одразу ж з головної доріжки виокремлюється декілька маленьких стежинок в різні сторони, але ми залишаємось на головній доріжці, яка звергає ліворуч, потім знову вирівнюється. Перед нами – галявина із молодими деревами. Через  60 м нам необхідно звернути ліворуч, по маленькій стежці вздовж покрученого дерева пройти до повалених пеньків, на яких можна зробити привал. Етап 3. “Привал”. (Зона відпочинку) Завдання: з’ясувати де ще в Києві є гори з такою же назвою. Тут дуже тихо, лише зрідка шумить вітерець, іноді можна почути як стукає по дереву дятел. За рахунок того,  що ця територія була до 80-х рр. зачинена для звичайних відвідувачів, тут збереглися первинні геофізичні особливості. Традиція слов'янського фольклору пов'язує проведення різноманітних шабашів нечистої сили з Лисою горою під Києвом. Як і належить Лисій горі, верхівка у неї безлісна. Треба, щоправда, зауважити, що до середини минулого століття її зазвичай називали інакше – Дівич-гора. Таке ім'я давалося горам, на яких в язичницький період були святилища Лади – богині шлюбу і веселощів, а в більш віддалені часи, можливо, і Кібели – Великої Матері Миру, покровительки домашнього вогнища. Назва "Лиса гора" в різний час носили щонайменше чотири київських височини. Зараз не можна вказати з повною  упевненістю, на якій з них збиралася нечиста сила. Може бути, і на нинішній. У всякому разі, її історія в останніх століттях видається досить похмурою. Лиса гора – елемент східнослов'янського, зокрема українського, фольклору, пов'язаний з чаклунством і надприродними силами. Для території Лисої гори характерна певна міфологічна зацікавленість. Її існування пов'язують з такими явищами, як місце геопатогенної зони та містичної сили. Люди,  проходячи цими стежками, часто відчувають слабкість, нездужання, головний біль, іноді – манію  переслідування. Або навпаки, деякі туристи, відчували лише позитивні враження.  Соціальне опитування показало, що посилені, іноді нетипові для конкретної людини відчуття отримують 9 із 10 осіб, що перебувають у цій місцевості. Це показує чутливість організму до  нестабільності енергетичного балансу в даному парку .  Назву “Лиса гора” у Києві мали також: Чортове Беремище (Хрещатицьке Беремище на території парку Володимирська гірка); Старокиївська гора в урочищі Горбачиха (піщана місцевість між Микільською слобідкою і Вигурівщиною); Юрковиця (найвища із Западинських піщаних гір). Назву “Лисогірська” мала також сучасна вул. Западинська . Відпочивши, ми продовжуємо свій шлях по стежці ліворуч і через метрів 30  входимо в ліс з високими й старезними дубами та  грабами, які можна охопити лише втрьох-вчотрирьох. Ми проходимо через цей клаптик лісу навпростець, беручи трішки праворуч (азимут приблизно 20°) і зупиняємося біля дуба, який вражає своїми габаритами. Ліворуч від нього стежка різко йде вниз (приблизно 70° – ухил). Після різкого спуску, через 3 м йде такий же крутий підйом. Стежка доволі крута, коріння дерев утворює щось подібне до сходинок. Але воно того варте, бо ми виходимо до незвичайного дерева. Етап 4. “Дерево бажань” Всередині це дерево порожнє. Дехто вважає, що в нього потрапила блискавка і випалила його всередині. Місцеві мешканці переказують легенду, за якою в це дерево в день літнього сонцестояння необхідно вкидати записки з бажаннями і бажання збуваються. Загадуємо бажання і  йдемо далі. На розвилці звертаємо ліворуч,  проходимо повз велику березу і через приблизно 110 м опинимося на перехресті великої ґрунтової дороги та невеличкої стежки. Прямуємо по грунтівці вгору, оминаючи “Мертві дерева”, після галявини рухаємося на схід, а ще через 80 м беремо ліворуч. Етап 5. “Дорога мертвих дерев” Завдання: з’ясувати, від чого пішла назва гори “Лиса гора”. Пройшовши близько 230 метрів, зупиняємось посеред мовчазного степу різнотрав'я, де ростуть зірочник ланцетовидний та тонконіг дібровний, зрідка – копитняк європейський. А також  чагарники  шипшини й  гліду. По обидва боки височіє мішаний ліс. Лише тут стоять білі сухі дерева. Це наша п'ята точка “Дорога мертвих дерев”. Проходячи повз “мертві дерева”, які стоять тут уже декілька десятиліть, можна отримати низку вражень. Це можна пов'язати з одним із фактів походження самої назви гори. Здавна у слов'ян будь-які височини були їх місцем поклоніння богам. Зазвичай дерева, що росли на вершинах гір або горбів, вирубували та випалювали, а згодом на відкритих майданчиках влаштовували капища (місце поклоніння). Це – ще одна версія назви  “Лиса гора”. Є стародавня слов'янська легенда, згідно з якою землю опоясує змія, що кусає сама себе за хвіст. Місце, де вона себе кусає, розташоване в районі Києва і називається Лисою горою. Крім легенд є багато теорій чому Лиса гора є проклятим місцем. За часів монголо-татарської навали існували Китаївська і Голосіївська “пустоши”. За гіпотезою науковця Дмитра Лаврова, багато киян ховалося в них від ворогів. Хан Батий, щоб не залишати в тилу супротивників, звелів печери замурувати. Безліч людей загинуло, і саме їхня страшна смерть і неспокій душі сильно впливають на енергетику околиць Лисої гори. Згідно з переказами, відьми й інші казкові істоти регулярно збиралися на Лисій горі, де влаштовували шабаші. Згадки Лисої гори зустрічаються в численних історичних і літературних джерелах, у тому числі в творах Миколи Гоголя і Михайла Булгакова (який використав образ Лисої гори у своєму романі “Майстер і Маргарита” як місце розп'яття Ієшуа), а також у творчості Модеста Мусоргського. Також Лиса Гора згадується у повісті братів Стругацьких “Понеділок починається в суботу” як місце проведення “зльотів” відьом та іншої нечистої сили і в серії книг про Таню Гроттер і Мефодія Буслаєваа /знаменитого фантаста Дмитра Ємця, а також у письменниці – Лади Лузіної “Київські відьми”. Відпочивши, ми прямуємо далі у східному напрямку. До наступної точки майже 600м. Дорога починає вивертатися в різні боки, то праворуч, то ліворуч. Через 15 м у нашу дорогу ввійде ще одна і обидві повернуть у лівий бік до оглядового майданчика, де росте самотнє дерево. Етап 6. “Самотня” Завдання: визначити, що можна побачити з оглядового майданчика. Асоціюється це дерево з образом дівчини, яка стоїть на пагорбі над великим Дніпром і чекає свого коханого. На протилежному боці від оглядового майданчика розпочинаються Фортифікаційні насипи. Одна з маленьких стежок прямує на вершину цих насипів. Там часто можна побачити поодиноких людей, які сидять у позі лотоса та медитують. За місцевими віруваннями – це “місце сили” (енергетично насичене місце). Щодо оглядового майданчика, то кожний, хто тут побуває знайде саме свій окремий об'єкт, що його зацікавить. Через 25 м після оглядового майданчику  звертаємо ліворуч, на захід і входимо до  листяного, здебільш дубово-грабового  лісу. Рушаємо звивистою дорогою, паралельно дороги “мертвих дерев”,  повз відомі на всю Україну фортифікаційні ДОТи. У 1872 році на Лисій горі розгорнулися будівельні роботи. Почав здійснюватися грандіозний план відомого фортифікатора Е. Тотлебена – оточення  Києва лінією з 27 фортів. Під час будівництва укріплень рельєф гори був сильно спотворений за рахунок насипання валів і прориття ровів. У насипах влаштовувалися потерни (тунелі, в яких можна було встановлювати знаряддя для стрільби  по наступаючим). На їх цегляній кладці від нудьги розписувалися багнетом вартові. Такі написи-графіті в безлічі збереглися донині. У фортеці були побудовані складські приміщення, зруйновані в останні роки. Етап 7. “Тиха дорога”: послухати тишу До нашої сьомої точки ми проходимо майже 300 м. Навколо нас стигне тиша. Серед комах, якщо не шукати а просто прогулюватись, тут лише можна зустріти комара, або рогача, іноді тут можна побачити деревних бджіл. Зупиняємося біля  ДОТу №3. Тут можна просто помовчати та насолодитися тишею.  Сюди майже не доноситься гуркіт машин, птахи тут співають лише навесні та влітку. Навіть коли йде дощ, тут його торохкотіння притихає. По обидва боки від дороги, по якій ми прямуємо далі через четвертий ДОТ до п'ятого,  нас супроводжує доволі дивне відчуття. Проходячи повз ДОТи, варто придивитися й до жовтих цеглин, не лише тому, що вони майстерно змуровані в підпірні стіни, які обрамовують вхід до тунелів. Тут, біля важких, окованих залізом брам, десятки років стояли вартові, і дехто з них не втримувався від спокуси написати власне ім'я. Ці написи, непомітні здаля, зблизька проступають своєрідними візитівками багатьох поколінь солдатів. Трапляються досить незвичні тексти. Солдатські автографи нагадали про молодого бійця Київського караульного полку часів громадянської війни, згодом відомого письменника К. Г. Паустовського, який теж ніс охорону військових складів “десь за Байковим кладовищем”, можна допустити, що саме тут, згадуючи епізод, описаний ним у “Повісті про життя”. Дослідження написів на мурах Лисогірського форту могло б відкрити цікаві сторінки історії міста ХІХ-ХХ ст. Дійшовши до головної галявини РЛП “Лиса гора”, ми повертаємо ліворуч,  до ДОТу №5. Він знаходиться у глибині і є найчистішим серед усіх ДОТів. Через нього ми пройдемо на той бік насипу і подивимось, як він виглядає не з “парадного входу”. Пройшовши через ДОТ, повертаємо праворуч, піднімаємося до основи насипу, зупиняємося біля ДОТу №6 і підіймаємося по ньому назад до головної галявини. Етап 8. “Біля каменя”  Прямуємо до розміченого поля – одного з пунктів зустрічі місцевих неформалів “Толкіністів”. Тут – головна пам'ятка-символ існування цього парку -  Великий камінь, на якому написана назва і дата заснування парку. Тут ми відпочиваємо. Через 20 хвилин ми збираємось у подорож – останній ривок. Виходимо знову на головну дорогу, яка прямує вздовж ДОТів. Дорога тут урвиста як і на початку, місцями трапляються частини, викладені камінням. Проходимо через  ДОТ № 7,  в якому часто збираються неформали і звертаємо праворуч,  убік Дніпра.  Через 145 м виходимо на асфальтовану дорогу. Тут колись була Пожежна станція, але її закрили та розібрали по цеглинках. Повернемо ліворуч і через 150 м опинимося біля  КПП, а там майже 200 метрів -0 і остання точк маршруту.  Етап  9. “Між світами” Остання, дев'ята точка знаходиться при виході з РЛП “Лиса гора”. Її назва повністю підтверджує стан тих хто пройшов увесь еколого-сокральний маршрут – “Між світами”. Ми зупиняємось тут наостанок щоб обернутися і ще раз подивитись на велич великих дерев, що десятиліттями обороняли таємничі скарби природи та людини на цьому острівці великого міста Києва. Через 30 метрів  – уже місто: автомобільні дороги, пробки, гамірні й  засмічені вулиці, натовп та імпульсивний ритм соціуму. Але це через 30 метрів, а поки що ми знаходимось на доволі широкій дорозі в пониззі гори посеред листяного лісу, тиші й  атмосфеи спокою. І ось ми виходимо з РЛП “Лиса гора”, наш еколого-сакральний маршрут закінчений і ми можемо пройти через міст і сісти на маршрутку, яка прямує до Центрального автовокзалу. Або ще трошки пройти до станції метро Видубичі і прямувати по домівках. Читайте: Лысогорский форт, где захоронено огромное количество боеприпасов всех времен, смертельно опасен (фото, видео) Фото: https://www.segodnya.ua/ КиевVласть

Від суботи отримую сотні повідомлень щодо оприлюднених Кабміном проєктів майбутніх районів, зокрема на Київщині. Зважаючи на те, що у попередньому скликанні парламенту ми з колегами по міжфракційному депоб‘єднанню “Київщина” брали безпосередню участь в реалізації реформи в регіоні, вважаю за доцільне таки відреагувати на новітнє бачення Уряду. Уся ця історія дуже схожа на розіграну партію “на двох” і не має нічого спільного з відповідальним підходом до реформи децентралізації. Відверто кажучи, якщо чітко слідувати методології поділу на райони, то жодне з міст не може претендувати на статус центру укрупнених районів. Ірпінь – за кількістю населення, зоною агломерації. Буча – тим більше: ще менша кількість населення, недостатнє інфраструктурне забезпечення, знову ж таки агломераційна зона. Активно піднімалися дискусії щодо варіантів Бородянки та Вишгорода. Бородянка не має, на жаль, досі статусу міста обласного значення. Аналогічну причину закидають Вишгороду. Але скажу так. Якщо виходити з інтересів мешканців регіону, то єдиний населений пункт, який ще з радянських часів закладався і розбудовувався як місто – адміністративний центр – це Вишгород. У ньому все одразу передбачено – наявність необхідної, на власному балансі, інфраструктури, потрапляння в зону агломерації, і лише офіційно (!) тисяч під 40 населення. Якщо вже ми всі зійшлися на тому, що готові закривати очі на відхилення від частини пунктів методології, то Вишгород є найбільш комфортним для мешканців регіону в контексті надання послуг і має достатньо прав претендувати на статус райцентру! Це моя позиція. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Тому мене абсолютно дивує позиція вишгородських керівників, які тихенько спостерігають, як їхнім виборцям підсовують щось незрозуміле під соусом “а-ля децентралізація”. І коротка ремарка в бік тимчасово виконуючого обов’язки голови КОДА. Василю Геннадійовичу, ваші попередники не протримались на посаді і ста днів. Нагадаю, що одне з ваших завдань – представляти позицію Президента, який задекларував головними цінностями в державі інтереси її громадянина, кожної людини. Жодних кулуарних домовленостей. Ярослав Москаленко, громадський діячКиевVласть

На сьогодні банківська система та система енергозабезпечення являються двома ключовими системами забезпечення життєдіяльності держави.  В Україні обидві нещадно грабували, а особливо другу, яка стала основним джерелом збагачення українського олігархату. Можна було тільки диву даватись тим схемам, які розроблялись для збагачення за рахунок держави.  Сьогодні ми зайшли в вирішальну фазу цього процесу. Остання схема зелено-вугільної генерації вражає своїм цинізмом, нахабністю та масштабами. Через рішення Верховної Ради приймались закони  про альтернативну енергетику, вводились казкові зелені тарифи, які неодмінно супроводжувались преамбулою на кшталат “з метою скорочення шкідливих викидів у атмосферу”. Це стало локомотивом впровадження в свідомість широких мас необхідності нарощування зеленої енергетики та  зелених тарифів, які були настільки привабливими, що шукачі надприбутків з усього світу інвестували аж 4 мільярди доларів в  українську зелену енергетику. Серед них були не тільки відомі українські олігархи а й топменеджери енергетичної галузі держави, які достеменно знали до чого це приведе, але мовчали сподіваючись швиденько зірвати гарний куш. Тому ніхто з них  не сказав жодного слова про те, що зелена енергетика абсолютно не самодостатня, її об’єкти в Україні будуть дуже малоефективними, зможуть  видавати електроенергію  не більше ніж 1000-1200 годин на рік з 8760, тобто лише 12% часу,  та потребують балансування якимись іншими потужностями,  якими в  умовах України  може бути тільки  вугільна енергетика.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  В результаті була створена система зелено-вугільної генерації, при якій, в середньому, 3 години на добу енергію видає зеленка, а 21 годину на добу її будуть генерувати вугільні електростанції, які не знали ремонтів та модернізації ще з радянських часів і тому ставлять рекорди з викидів в атмосферу. Більше того, українське вугілля має три особливості: воно найдоржче у світі, найнеякісніше у світі і найтоксичніше у світі. Так вміст сірки в українських вуглях 3%, а то й більше і в усьому світі окрім України такі вуглі заборонені до спалювання, оскільки діє жорстка норма: вміст сірки не більше 1%. Більш того в усьому світі вугільні електростанції або закривають зовсім, так в столиці  Китаю Пекині останню вугільну ТЕЦ закрили ще в 2017 році, або ж на вугільних електростанціях обов’язково ставлять спеціальні фільтри для очистки викидів. В США за останні роки за рахунок фільтрації кількість шкідливих викидів зменшили на 93%.  В Україні не встановлено жодного фільтру на жодній електростанції як державній так і приватній. Та й про які фільтри може бути мова, якщо треба купити палац короля Леопольда. Тому на кожний кіловат згенерованої електроенергії вугільні електростанції України викидають 1 кілограм шкідливих речовин, до складу яких входять такі токсини, як сірчаний ангідрит, оксид  азоту,  важкі метали і т.п.  Якраз з цієї причини введення в експлуатацію  відновлювальної енергетики призводить в Україні не до зменшення, а  до зростання в рази шкідливих викидів, які вбивають українців фізично, а зростаюча в ті ж рази вартість електроенергії вбиває їх економічно. З огляду на вище сказане існують всі підстави говорити, що здійснені чотирьохмільярдні інвестиції в відновлювальну енергетику  України направлені на її фізичне і економічне знищення. Тобто задекларувавши  створення екологічно-чистої генерації, в Україні створили найдорожчу в світі та найтоксичнішу в світі генерацію електроенергії, при якій ціна одного кіловата для промисловості складає 11-12 центів, а в довкілля викидається додатково більше 40 мільйонів тон шкідливих речовин на рік, або ж в перерахунку на зеленку 7кг на кожен кіловат введених зелених потужностей, абсолютний рекорд забруднення середовища. Висока ціна електроенергії не тільки стане на заваді будь яким інвестиціям в реальний сектор економіки України а й призведе до подальшого падіння промислового виробництва та стагнації економіки, в результаті чого зменшиться енергоспоживання, а значить знову зросте ціна електроенергії і так по замкнутому колу до повного колапсу. Країна, в якій найбільша в світі вартість грошей та найдорожча електроенергія, не має ніяких перспектив на майбутнє. Тому з ситуації що склалась може бути тільки один вихід, як і у випадку з Приватбанком: націоналізувати зелену генерацію, хоча б ту, що створена за останні 2 роки, припинити її безглузде розширення і анулювати тарифи її підтримки. Це дозволить знизити та стабілізувати ціни на електроенергію і в підсумку збереже державі величезні кошти та її економіку. Проведем елементарні розрахунки. Інвестиції в 4 млрд доларів дозволили за  останні роки  збудувати 6 ГВт зелених потужностей. Сьогодні, при повному їх завантаженні і роботі 1200 годин на рік, вони згенерують 7,2 млрд кВт.годин електроенергії вартістю 1,3 млрд доларів. Решту часу 7560 годин цю потужність балансуватиме вугільна генерація, яка виробить 45,4 млрд кВт.годин вартістю 3,7 млрд дол., тобто ми українські споживачі заплатим загалом за рік за  цю зелено-вугільну генерацію 5 млрд дол. Якщо націоналізувати і відключити  6 ГВт зеленки, а заодно і зупинити вугільні блоки, що теж  у нас найдорожчі у світі та запустити 6 атомних блоків, які  сьогодні стоять, то за ту ж саму кількість електроенергії, ми , українські споживачі заплатимо лише 1,15 млрд доларів,  а економія складе майже 4 млрд дол. на  рік. Тобто кошти витрачені державою на націоналізацію новоствореної зеленки відіб’ються лише за один рік, не говорячи вже про те, що ми вбережемо нашу землю від  40 млн тон шкідливих викидів за рік. А за десять років задекларованої підтримки новоствореної зеленки держава зекономить 40 млрд доларів. От якраз ці 40 мільярдів і були метою авторів впровадження в Україні зеленої енергетики, ні про яку екологію ніхто і думати не збирався. Ось за ці гроші і йде сьогодні війна держави з олігархами, тільки не зрозуміло на чийому боці менеджмент країни. Несміливі його спроби хоч на кілька  відсотків зменшити тарифи, хоч насправді ці відсотки  нічого не міняють, зустрічають з жорстким спротивом.  Не можна домовитись з тим, хто прийшов вас грабувати, або він  забере все, або ви його поборете і не віддасте нічого. Тим паче, що якщо  взяти до обліку всю збудовану в Україні зелену енергетику ми отримаємо вже 60 млрд доларів, які збираються викачати в найближчі роки з найбіднішої  країни Європи.   Чому ще націоналізація доцільна та необхідна. В Україні ціна відновлювальної електроенергії завжди буде вищою ніж де б то не було у світі, адже у нас нема атлантичного або балтійського  узбережжя, де постійно дують  потужні вітри і за кількістю сонячних днів ми не можемо зрівнятись з Іспанією, а тим паче ОАЕ чи Сахарою. Це в Данії створюють енергетичні острови в океані, суцільно забудовуючи їх  вітряками, які майже безперервно генерують електрику,  оскільки вітри там дують 24 години на добу  365 днів на рік.  У нас такого нема  і встановлювати вітряки чи сонячні батареї, які будуть працювати трохи більше 10% часу дуже дорого,  неефективно і не доцільно,  а балансувати їх  роботу  вугільною генерацією це взагалі  безглуздя.  Лише декілька країн у світі таких як Данія,  завдяки своєму географічному розташуванню та клімату, можуть опиратись на відновлювальну енергетику, всі ж інші мають за базову теплову, або ж ядерну і всі хто розуміється в енергетиці усвідомлюють, що майбутнє все одно за ядерною енергетикою, буде вона традиційною чи гібридною, чи термоядерною покаже найближче майбутнє. І саме тому в світі відновилось будівництво атомних електростанцій, а у Франції реалізується міжнародний проект термоядерного реактора ITER,  в якому беруть участь всі провідні країни світу і який буде обов’язково реалізований. Це єдиний реальний шлях вирішити проблему глобального потепління. Україна теж могла б брати участь у  проекті, маючи до цих пір потрібний науковий потенціал і вчених, які  приймають участь в проекті ITER тільки  на договірних відносинах. Але ми марно тратим гроші на підтримку тих же СЕС, замість того щоб зробити внесок в цей проект і стати співвласником найпередовішої технології у світі. Парадокс заключається в тому, що  встановлені на сьогодні  10 ГВт відновлювальної енергетики вже привели  до колапсу енергосистеми, але згідно національної енергетичної стратегії України, розробленої за часів прем’єра Гройсмана в Україні найближчим часом планується встановити 25 ГВт вітряків та СЕС, що при нинішньому споживанні електроенергії означає повне закриття атомної енергетики. Мабуть треба буде ще будувати нові вугільні електростанції, щоб збалансувати ці гігавати електроенергії космічної ціни, та ще й доплатити міжнародній спільноті за зростання викидів згідно Кіотського протоколу, не говорячи вже про те, що це в найближчі роки буде коштувати  Україні  більше 100 млрд доларів переплат, які благополучно осядуть в кишенях відомих осіб. Сюди ще треба добавити мільярди виплат по Кіотському протоколу. Ми втрачаєм високотехнологічну базову атомну енергетику, втратим і так ледь живу економіку   і під прикриттям 10%  зеленої енергетики  за шалені гроші повернемось  на століття назад, в вугільну еру.  Таку програму можна було розробити або будучи повним ідіотом, або ж  отримавши надзвичайно великого хабаря. Але цю енергетичну стратегію, чомусь ніхто переглядати не поспішає, навпаки щоденно намагаються переконати населення,  що електрика повинна коштувати дорого і платити за неї треба багато. Все-таки мабуть 100 мільярдів  доларів  дуже  гарні гроші. І ні у кого не з’являється запитання, а чи витримає країна взагалі  таке навантаження. Весь світ бореться за дешеву енергію, а ми за дорогу, мабуть тому, що найбідніші. Чомусь нікому не приходить у голову вирощувати боби какао  в Україні, клімат не той. А  от  будувати сонячні електростанції будь ласка, адже на цьому можна заробити величезні дармові гроші, треба лише  пообіцявши вирощувати боби за шалені гроші, а насправді плодити  будяки в необмеженій кількості, головне, щоб після того як все це закінчиться і такі бажані мільярди будуть успішно  поцуплені, ніхто  не поніс відповідальності ні за гроші, ні за будяки. А закінчитись все може дуже сумно і  ми замість газового, в недалекому майбутньому, сядем на російський електроенергетичний крючок, адже вона сьогодні світовий лідер ядерної енергетики  та  член проекту ITER. Олександр Дубров, ексчлен ради НБУКиевVласть

Стрімко збігають роки. Усе менше залишається тих, хто наближав Перемогу. Виросли вже правнуки героїв, які щедро полили своєю кров’ю священну Батьківщину, врятували її від нацизму. Та війна продовжує боліти незагоєною раною у пам’яті фронтовиків… Згадує ті тяжкі часи і Надія Яківна Хоцінська, яка в роки війни працювала на контрольних пропусках регулювальником-ревізором. Народилася 20 січня 1927 року в с. Красний Луч Луганської області. Звідти й вирушила крокувати дорогами війни, ділити усі її тяготи нарівні з чоловіками. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Довгий і важкий життєвий шлях пройшла Надія Яківна. Після демобілізації в 1946 році вийшла заміж і переїхала з чоловіком до Ружина Житомирської області. Там довгий час працювала майстром на швейній фабриці. Має багато грамот і відзнак різних рівнів за участь у Другій Світовій війні, зокрема, і медаль за відвагу. Уже більше 20 років проживає в місті Тараща. Щиро радіє своїй люблячій родині – донечкам, онукам, правнукам. Гордиться ними, адже виховала у доброті й повазі. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Тож бажаємо Надії Яківні Хоцінській, аби ще не одну річницю Великої перемоги вона зустрічала. Щоб іще нащадки мали нагоду слухати спогади живого свідка тих далеких воєнних часів. Здоров’я вам, добра, злагоди й благополуччя! КиевVласть

Наразі в керівництві нашої держави сперечаються – треба чи не треба зараз впроваджувати  "Єдину державну е-системи у сфері будівництва".  Потрібно усвідомити, що без створення містобудівного кадастру ніякої будівельної е-системи не може бути. При цьому група активних діячів продовжує в Україні "реформи" з повною відірваністю від реалій європейського досвіду реєстрації об'єктів, обліку показників розвитку територій, звітності органів управління (нагляду і контролю). Впевнений, що зараз потрібно говорити про кадастр  і про моніторинг, а не про симулякр е-системи реєстрації будівельних об'єктів з порушеннями ДБН і неіснуючий досвід "єдиної е-системи сфери будівництва". Ще за часів античності, в Римській імперії велись поземельні книги кадастру (реєстру) прав на майно для великих латифундистів, а в 1718 році почали створювати перший кадастр землі та нерухомості на картах у масштабі 1:2000. Цей кадастр введено в дію 1 січня 1760 року і названо міланським “парцелярного” типу. Він слугував основою для розробки систем кадастрів Франції, Бельгії, Австрії, Голландії і Швейцарії. Його ще інколи чомусь називають “наполеонівським”.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  До середини XIX століття в західноєвропейських країнах земельні справи з реєстрами (кадастрами) обліковували різні напрями, які розподілялись на 4 групи: 1) справи, пов'язані з оподаткуванням землі або фіскальний кадастр; 2) справи з юридичного зміцнення кордонів земельної власності та розмежування; 3) справи по переділу і перерозподілу земельних володінь, підготовки земельних ділянок для нового будівництва чи іншого освоєння володінь, розділ общинних земель, будівництво доріг, встановлення і зняття сервітутів тощо; 4) справи за визначенням прав на нерухоме майно, відомі в німецьких державах як поземельні книги, в інших європейських країнах – як іпотечні книги. Для розуміння доцільності імплементації будь-якого іноземного досвіду в Україні, необхідно усвідомлювати, що облік даних в країнах ЄС базується в єдиній системі координат у формі Номенклатури територіальних одиниць для статистики (фр. nomenclature des units territoriales statistiques, NUTS). В цій системі найнижча ланка місцевого рівня країн ЄС (комуни) не володіє інструментами обліку земельних питань, не розробляє планувальну документацію місцевого рівня та не створює системи містобудівного і земельного кадастру.  Так, 2479 польських муніципалітетів (гмін) відносяться до низового рівня NUTS 4-5 і проводять моніторинг та відповідають за: 1) громадський транспорт; 2) соціальні послуги; 3) житло; 4) навколишнє середовище; 5) культуру; 6) дошкільну та початкову освіту. Земельні та планувальні функції (містобудівні) знаходяться на вищому рівні повітів та воєводств. Громади в Україні, натомість, мають право створювати органи містобудування і архітектури (землекористування). Тобто, українські реформи не відповідають європейським зразкам і практикам, тому, вважаю, що доцільно законотворцям замислитись в “турборежимі”, а не лише писати сумнівні закони, імітуючи реформи та впроваджуючи недосяжні плани децентралізації технічних можливостей і фінансових ресурсів ведення єдиного кадастру. Країни з населенням менше 5-7 млн осіб та площею втричі меншою за 500 тис. кв. км українських територій мають іншу структуру влади (як правило дворівневу) і не можуть бути взірцем або прикладом для української реформи. Принципи управління територіями і народно-господарським комплексом 40-мільйонної української унітарної держави не можуть базуватись на досвіді країн, які менші за одну область України. Облік статистичних даних та рівні збору інформації (паспортизація) територій та господарської діяльності в Україні були визначені ще в 1997 році і базувались на впровадженні системи містобудівного та земельного кадастрів, як єдиної державної облікової системи. На прикладі великих за розмірами та кількістю населення країн можна порівняти можливості та проаналізувати сильні і слабкі сторони системи кадастрів для прогнозування розвитку єдиної системи е-статистики та геопросторових даних адміністративних одиниць території Україні.  Наприклад, в США діє “актова система реєстрації прав”, в якій держава виступає лише в ролі реєстратора і не бере на себе ніякої відповідальності стосовно контролю за дотриманням законності здійснення операцій з землею та нерухомістю. Натомість, кадастрова система Німеччини має дві складові: кадастр нерухомості та господарський кадастр. В першому кадастрі нерухомості міститься класифікація земель за природними, економічними та юридичними показниками і визначаються параметри ділянки і об’єктів. В господарському кадастрі поділ відбувається за видами використання: землі безпосередньо сільськогосподарського призначення (рілля, сади, виноградники тощо), лісогосподарські види (ліси, болота та землі, непридатні до обробітку), землі під забудову та інші землі (дороги, аеродроми тощо). На основі отриманих даних формується оптимальна система планування і управління земельними ресурсами, прогнозування трансформації угідь. Як саме обліковуються статистичні дані про територію в розвинених країнах можна зрозуміти на основі порівняння повноважень і технічних, правових, планувальних, майнових особливостей ведення кадастру. В країнах, в яких діє “наполеонівська” кадастрова система, до визначення просторового знаходження земельної ділянки підходять по-різному. Так, в Італії земельний кадастр розділяється на “горизонтальний” до нього відносяться об'єкти, що знаходяться на горизонтальній площині землі, і “вертикальний”, так званий урбаністичний, куди входять будівлі і споруди. Досить слабкою в наполеонівській кадастровій системі є юридична сторона – дані кадастру не вважаються правовими, тобто, довідки, отримані з реєстру, не мають юридичної сили, що тягне за собою низку правових негативних наслідків для покупців. Натомість, в Іспанії кадастр має фіскальний характер і кадастрова система цього типу складається з картографічної і текстової частин. У кадастр включені реєстр прав і кадастрові карти. Реєстри, як правило, взаємодіють, але не інтегровані в єдину систему. Додатково в кадастри включаються реєстри, що містять відомості природного і кліматичного характеру (грунти і природні ресурси). Особливістю земельного кадастру саме в Іспанії є розділення його на міський та сільський. Сільський кадастр ведеться згідно з двома напрямами: інвентаризація земель сільськогосподарського призначення в цілях реєстрації та оподаткування (зміни фізичного, економічного та юридичного характеру). Досвід розвинених і великих країн показує, як має виглядати сучасна, ефективна, добре організована кадастрова система територій місцевого самоврядування в Україні: - юридична частина кадастру має розкривати інформацію про усіх власників та користувачів землі від сьогодення до початку ведення записів за “французьким” кадастром; - технічна сторона має забезпечити дані про всі якісні та кількісні показники ділянки, параметри об’єктів нерухомості, як в “іспанському” кадастрі; - економічна складова має містити інформацію про способи використання цієї ділянки або всієї території в господарських цілях, як в “італійському” кадастрі; - просторово-планувальна частина кадастру (містобудівна) має містити прошарки з відомостями про об’єкти архітектури (зонування за видами використання) для отримання умов і обмежень планувального, інженерно-транспортного, будівельного характеру. Проведені зміни в земельному і містобудівному законодавстві України створили юридичну основу для Єдиної цифрової системи та побудови планів використання земель та об’єктів нерухомості, але здійснення реформи призвело до колапсу в містобудівному кадастрі та створення замість єдиної системи реєстрації понад 15 різних кадастрових систем по кожній галузі господарської діяльності. Крім того, в Україні значною проблемою досі лишається процес реєстрації інформації про земельні ресурси, права власності, використання та оцінку земель і об’єктів архітектури у єдиній кадастровій системі. На жаль, Закон України “Про національну інфраструктуру геопросторових даних” (№554-IX від 13 квітня 2020 року), який був розроблений без врахування європейського досвіду статистичної звітності і реєстрації NUTS 4-5, має на меті лише зручний продаж землі за спрощеними е-додатками земельного кадастру в інтересах бізнесу та комерційної складової публічного управління.  Єдина система вітчизняного кадастру має бути інтегрована в систему ЄС і стати системою не лише реєстрації, накопичення і узагальнення даних про землі (території), а й обліку, управління і забезпечення збалансованого і сталого розвитку країни за всіма критеріями. Виктор Глеба, эксперт-градостроитель, член-корреспондент Украинской академии архитектуры, кандидат наук государственного управленияКиевVласть

Економічна криза, яку спричинила пандемія коронавірусу, стала найбільшою з часів Великої депресії 1929-1930-х років. За словами голови Міжнародного валютного фонду Кристаліни Георгієви, МВФ прогнозує падіння показника ВВП на душу населення для 170 країн світу, хоча ще декілька місяців тому прогнозували зростання цього показника для 160 країн. Однак робити прогнози – це справа невдячна. Аналітики та інвестори з усього світу прагнуть хоча б приблизно спрогнозувати базові макроекономічні показники у найближчому майбутньому і допомогти учасникам ринку в ухваленні рішень. Спалах COVID-19  створив три макроекономічних імпульси: глобальний удар по попиту, глобальний удар по пропозиції і нафтову війну, що збила ціни на ринку до багатомісячних мінімумів. Ці події спричинять масштабне знецінення капіталу і згодом — структурне безробіття. Аналітики Bank of America очікують падіння динаміки світового ВВП на 2,7%. Раніше вони прогнозували зростання світової економіки на 0,3%. Вони зазначають, що зниження світового ВВП майже на 3% — це значно гірше, ніж рецесія 2008-2009 років. Аналітики вважають, що головною причиною погіршення прогнозу є відсутність ефективних політичних заходів щодо боротьби з коронавірусом на розвинених ринках і в деяких країнах, що розвиваються. Більше всього нова криза вдарила по країнах, що розвиваються. Україна, на жаль, входить до переліку цих країн. За розрахунками МВФ, з цих країн вивели близько 100 мільярдів доларів іноземних інвестицій — це втричі більше, ніж за аналогічний період під час економічної кризи 2008-2009 років. Існує значна невизначеність щодо глибини і тривалості кризи. Багато що тут залежить від епідеміології та ефективності заходів стримування, а також – від розробки вакцин, швидкість якої складно передбачити. У базовому сценарії МВФ передбачає, що не тільки всі прийняті державами світу заходи щодо стримування коронавіруса виявляться вдалими, але в тому числі зусилля щодо запобігання широкомасштабного банкрутства компаній, не буде втрати робочих місць і масштабних проблем фінансового сектора, в тому числі великої кількості проблемних кредитів. Менш оптимістичний сценарій – якщо пандемію не вдасться стримати в другому півріччі 2020 року – глобальна економіка може знизитися на 6%. А в разі переходу шоку від пандемії на 2021 рік, падіння економіки в 2021 році може скласти ще 8%. Оновлений базовий прогноз компанії Dragon Capital на 2020 рік передбачає падіння ВВП України на 4% і девальвацію гривні до 30 грн за долар на кінець року – за умови, що карантинні заходи триватимуть до травня (середній курс очікується на рівні 29 грн долар, тобто девальвація становитиме близько 11% до минулорічного курсу). За менш оптимістичним прогнозом, якщо карантин буде продовжено на більш довгий термін, ВВП може впасти на 9%, а гривня подешевшає до 35 грн долар. Проте, прогноз  Dragon Capital більше схожий на чиїсь фантазії, ніж на реальні дані. Майже 156 тисяч українців отримали статус безробітного. Кількість офіційних безробітних наближається до 500 тисяч. Станом на травень кількість зареєстрованих безробітних в Україні зросла на 48%, повідомляє прес-служба Держцентру зайнятості. За оцінками Торгово-промислової палати України, рівень безробіття сьогодні складає 13,7-15,4%. Це найвищий показник за останні 15 років. Всього в "зупинених" галузях зайнято близько 4 млн осіб. Також в більшості випадків роботу втратили ті працівники, які не змогли регулярно добиратися на роботу через зупинку пасажирського сполучення. Лідерами по безробіттю серед областей залишаються Дніпропетровська, Харківська та Львівська області. Прем'єр-міністр Денис Шмигаль, в свою чергу, заявив, що Кабінет міністрів найближчим часом представить поетапний план підтримки бізнесу. Прем'єр зазначив, що перш за все допомога потрібна мікро – і малому бізнесу, яким і будуть допомагати в першу чергу. За його словами, і на рівні уряду, і на щоденних нарадах у президента триває робота над планом заходів для всіх галузей економіки, в тому числі для розвитку промисловості. Він підкреслив, що вже діє програма рефінансування кредитів для бізнесу під 0% з відстрочкою виплати тіла кредиту, завершується робота над впровадженням програми "Нові гроші" для малого та середнього бізнесу. Варто також зазначити про підтримку від уряду та додаткові 6 млрд грн, спрямовані на збільшення мінімальної допомоги по безробіттю, а також на допомогу роботодавцям, які через коронавірус зупинили свою діяльність. Якщо криза триватиме лише один квартал, і ми зможемо повернутись до нормального життя, то цей короткостроковий період буде профінансований урядами країн за рахунок збільшення боргу, який розписаний на багато років. Якщо ситуація буде набагато гірше і ситуація з пандемією не буде взята під контроль, то і в уряду не вистачить інструментів. Багато в чому уряди і центральні банки візьмуть на себе роль рятівників, іншу частину візьмуть на себе міжнародні фінансові організації. Є два варіанти вирішення: можна дати 100 гривень допомоги бізнесу від держави, а можна дати 5% компенсації відсоткової ставки за кредитом в розмірі 100 гривень, який дасть комерційний банк за нижчою ставкою. Банк, в свою чергу, може отримати рефінансування центрального банку. Багато центробанків в світі так і працюють, представляючи ліквідність банківської системи, а банківська система, в свою чергу, допомагає людям. Держава частково гарантує ці кредити. Так, з одного боку, якщо певна кількість людей не погасить кредити, держава повинна буде їх покрити, але це не буде 100%. В результаті можливість використання банківської системи для подолання кризи буде збільшувати можливості держави. Катерина Одарченко, партнер SIC Group UkraineКиевVласть

Коли журналісти звинувачували команду Зеленського у залученні “старих обличь”, вони навіть не уявляли собі, що будуть запрошені люди настільки з минулого. Прем'єр-міністр Денис Шмигаль, схоже, прийшов до нас з часів, коли ще було кріпацтво. “Уряд готовий до перемовин з європейськими країнами, які висловлять бажання офіційно запросити українських робітників на сезонні роботи”, – написав Шмигаль в своєму Telegram-каналі. Хочеться нагадати пану Шмигалю, що наші люди роками успішно працювали за кордоном без посередництва уряду та особисто Дениса Анатолійовича. Ба більше, все, куди уряд не лізе, працює успішно. А от коли держава починає десь керувати, починаються збитки та занепад. Не вірите? Подивіться, як працює “Укрспирт” – примудрились дохазяйнуватись до збитків та чисельних кримінальних проваджень.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Шмигаль не просто написав про фактичне кріпацтво. Він ще й повідомив про цю ініціативу послу ЄС та тимчасово повіреній у справах США в Україні. Складно сказати, що подумали поважні іноземні гості. Вони гарно виховані дипломати, і вміють приховувати думки та емоції. Їх вчили мовчати та посміхатись навіть під час спілкування з урядовцями, котрі не уявляють, що таке права та свободи.  “Важливою передумовою є легальне працевлаштування строком від 3 місяців із дотриманням усіх соціальних гарантій та належних умов праці українців. Координацію цієї роботи буде здійснювати урядовий офіс з питань європейської та євроатлантичної інтеграції”, – пише далі Шмигаль. Європейське суспільство передбачає свободу пересувань, хай навіть дещо обмежену під час карантину. Так само, до речі, як і свобод вибору місця роботи, строків роботи тощо. Ба більше, в Європі є ринок праці, і людина здебільшого працює там, де її вимоги щодо умов праці та компенсації перетинаються із вимогами роботодавця до компетенцій найманого працівника.  Давайте заглянемо в нашу Конституцію. Стаття 33 гарантує свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України. Тобто, пане Шмигаль, ви та ваш уряд не маєте жодного права обмежувати конституційне право громадян України на свободу пересування, зокрема за межі України.  Стаття 43 Конституції говорить: “кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується”. Тому, пане Шмигаль, громадяни України вільно обирають працю за кордоном України – це їх право.  Ця ж стаття вказує, що використання примусової праці забороняється. То ж, пане Шмигаль, ви фактично змушуєте громадян України працювати там, де вони не бажають. Мій товариш, котрий працює та живе у Чехії, написав, що боїться приїхати до рідних у Київ, бо не впевнений, що його випустять назад. Це чудовий показник відношення до ваших, пане Шмигаль, ініціатив з повернення укранців на батьківщину. Економічний аспект прем'єр, схоже, також не бере до уваги. Кожен місяць заробітчани пересилали в Україну близько мільярда доларів. Це дозволяло підтримувати не лише їх родини, а й економіку країни в цілому. Наразі Шмигаль пропонує створення в Україні робочих місць із зарплатою 6-8 тис. гривень. Це не смішно. Це навіть не сумно. Такі слова від прем’єр-міністра викликають хіба що бажання емігрувати, якщо люди з минулого не залишаться в минулому. Люди їдуть з України не лише за грошима. Вони їдуть за умовами праці. За комфортом життя. За захистом своїх прав, котрих у них, іноземців, де-факто більше за кордоном, ніж в Україні. Вони їдуть туди, де впевнені, що їх дітям не підкинуть наркотики в поліції, їх батьків будуть лікувати не фуфломіцинами, а самі вони зможуть кар’єрно зростати.  Пане Шмигаль, ви не пропонуєте людям нічого. Ви не пропонуєте діючі інституції. Ви не пропонуєте дотримання конституційних прав та свобод. Ви не пропонуєте захист від свавілля чиновників та силовиків.  Натомість ви хочете закрити людей в Україні, закріпачити, але цього не буде. Повірте, не буде. Українці боролись проти царату, комуністів, нацистів. Всі ці режими вважали, що схопили долю за бороду, але вони зникли, а українці залишились.  Читайте: “Нова поліція” зі старими манерами Олександр Кравченко, журналіст КиевVластьКиевVласть

У контексті війни на сході України ми звикли говорити про фронти: інформаційний, соціальний, правовий. У цих окремо взятих битвах є перемоги, є програші. Але є фронт, на якому переможців не буває — екологічний. Шість років війни на Донбасі спричинили незворотні техногенні наслідки для і без того деградованої екології регіону – масове та неконтрольоване затоплення шахт вже набрало катастрофічних обертів. Серед наслідків — просідання поверхні, спонтанні виділення газу, локальні “землетруси” і найнебезпечніше – потрапляння брудних “шахтних” вод у ґрунтові, а також у річки й озера. Все це загрожує знищенням життєзабезпечуючого потенціалу Донецької і Луганської областей. Про те, як війна на Донбасі губить екологію колись одного з найбільших промислових центрів світу, в інтерв`ю КиевVласти розповів доктор технічних наук, гідрогеолог Євген Яковлєв (на фото).Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  “Вугілля-кокс-метал” або ж “вугілля-електроенергія” — технологічні ланцюжки, які були базовими для промислового комплексу довоєнного Донбасу. У цих ланцюжках вуглевидобуток є не тільки основною, але й найслабшою ланкою. І був таким навіть до війни. У мирні роки спостерігалося помірне зниження видобутку вугілля. Так, якщо в 1991 році Україна здобула 135 млн тонн вугілля, а в передвоєнному 2013-му вуглевидобуток склав 83,7 млн тонн, 75% з яких припали на шахти центрального Донбасу. Війна на сході країни, а також окупація більшої частини шахт привели вуглепромисловий комплекс Донбасу в стан, близький до передсмертного. Це прямим чином відображається й на екологічній ситуації в регіоні. KV: Війна на сході України сильно вдарила по вугільній промисловості Донбасу. По обидва боки закриваються шахти. Однак це відбувалося і в мирний час. Чим узагалі мотивований цей процес і що стало його відправною точкою до війни? Євген Яковлєв: На початку 2000-х років причиною масового закриття шахт стало те, що видобуток вугілля в деяких районах почав ставати економічно невигідним. Обладнання старіло, площа порушених порід і водоупорів збільшувалася. В результаті доводилося відкачувати все більше і більше води, як за загальним обсягом, так і на тонну вугілля. Наприклад, у пікові для української вугільної промисловості роки на тонну вугілля доводилося 3,5 кубометри води. Тепер, коли видобуток впав до 30-40 млн тонн на рік, ця величина становить до 25 кубометрів води на тонну вугілля – енерговіддача вугілля стала дорівнювати роботі з підйому шахтних вод на поверхню. Собівартість вугілля росла, багато шахт ставали дотаційними – і державі було просто невигідно їх утримувати. Вперше з такою проблемою зіткнулася Англія, потім Німеччина і Франція, зараз подібні проблеми переживають Польща та Росія. Ми ж підійшли до цього глухого кута, в основному, в останнє десятиліття. Війна ж прискорила процес затоплення шахт і підвела нас до своєрідної “точки неповернення”. KV: Що відбувається з екологією в регіоні зараз? Євген Яковлєв: На Донбасі йде прискорений регіональний підйом рівнів підземних вод до історичних відміток. Або ж до тих місць, де вони були в своєму первинному стані до початку індустріалізації регіону в 19 столітті. Велика частина шахт або закриті, або закриваються за допомогою методу так званої “мокрої” консервації. Простіше кажучи, воду не відкачують або відкачують слабо. І вона піднімається вгору. Це несе велику небезпеку, адже Донецька і частина Луганської області під землею перенасичені різного роду порожнинами. При їх заповненні вода буде насичувати тріщини в ослаблених зонах порід, активізуючи обвали, нові шляхи виділення газу, зсуви ґрунту й так далі. Терикони поруч з покинутою шахтою Однак, існує альтернатива — “суха” консервація. При цій моделі в закинутих шахтах постійно працюють системи управління рівнями підземних вод. Тобто, відкачування води, при якій мінімальні ризики для поверхні. Коли тільки починали закривати шахти, то варіант із затопленням був обраний тільки через його економічність. І дійсно, адже “сухе” закриття шахти вимагає часом не менше, ніж 50% відсотків від вартості її будівництва. KV: Чому не було розрахунку на те, що економія, врешті-решт, виявиться зовсім неекономною? Євген Яковлєв: Розрахунок ішов на короткочасний ефект. Чиновникам “мокра” консервація здавалася дешевшою, аніж постійна робота водовідливів. Хоча зараз ми несемо більші збитки в порівнянні з тими, про які йшлося тоді. І вони будуть рости з часом ще більше. Тому "мокра" консервація була дуже помилковим рішенням. За оцінками колишньої Мінгеології України, за всю історію Донбасу були пройдені понад тисяча шахтних стволів - приблизно 600 шахт. Але більшість підприємств вуглевидобутку пов'язані між собою горизонтальними і похилими виробками. Пізніше саме по цим шляхам і почала “гуляти” вода. Вийшло так, що часткове закриття шахт спричинило практично повне нерозуміння оцінки потоків підземних вод та їхніх впливів. Наприклад, на ті ж річки й колодязі, звідки люди п'ють воду. KV: Чиєю ідеєю було застосувати цей хибний метод? Євген Яковлєв: Вперше про це заговорили в 1996 році, при уряді Євгена Марчука. І оскільки економічна ситуація в усі роки незалежності була непростою, то чиновників насторожувала висока вартість робіт по системі безпечного і контрольованого утримання рівнів на безпечних глибинах. В результаті, кожен уряд намагався не брати на себе цей вантаж, перекладаючи його на наступників. У підсумку, проблеми з підйомом рівнів тільки наростали, і зараз, переважно через конфлікт на сході України, ми перебуваємо в піковійситуації. KV: Чи можливе зараз повернення до "сухого" способу консервації шахт? Євген Яковлєв: Здебільшого це виглядає малоймовірним. Бо через відсутність повноцінних еколого-захисних заходів ситуація із затопленням шахт ускладнилася, і зараз вона практично необоротна. Створення суцільної системи утримання рівнів на глибині вже неможливе. Шахти, які затоплені за методом “мокрої” консервації, здебільшого інженерно недоступні. Це означає, що потрібно будувати новий ствол або бурити масу свердловин і з них викачувати воду. Тоді як при дотриманні виробок вони працюють як досконалі горизонтальні дренажі. У європейській практиці саме тому і зберігалися гірничі виробки, в силу їхніх фільтраційних показників. Потрібно виходити на роз'єднані системи захисту окремо взятих міст і селищ. Суспільна система водовідливу в тих умовах, які зараз є на Донбасі, неможлива. KV: Копанки, нелегальні шахти, в загальній картині відіграють значну роль? Євген Яковлєв: Так, бо це додаткові шляхи виливу брудних шахтних вод і виходу газу. У копанках залишається забруднення нафтопродуктами, органікою та іншими шкідливими хімічними сполуками, які ніхто звідти не прибирав. Шахтарі йдуть на роботу Кількість нелегальних шахт коливається. Я вірю в 2,5 тисячі, виходячи з даних Інституту геологічних наук, аналізу знімків і щільності зони виходу вугільних пластів. Голова Національної незалежної профспілки гірників (зараз народний депутат, – KV) Михайло Волинець називав до 6 тисяч, але в гідрогеологічному плані різниця не суттєва. KV: Чого можна очікувати, якщо влада України та так звані “ЛНР” і “ДНР прискорять затоплення шахт? Євген Яковлєв: Якщо сценарій піде за варіантом з “мокрою” консервацією всього регіону, то варто чекати додаткового прискорення затоплень – від великих шахт до копанок. І, як наслідок, просідання поверхні і спонтанні виділення газу у всіх частинах центрального Донбасу. Зазначу, що аварійні прориви води вже спостерігаються в шахтах Першотравневої (Луганська область), Торецької групи (Донецька область), а також шахтах інших об’єднань. Підземні води, виходячи на рівень 100-300 метрів, послаблюють породний масив. Це провокує подальшу осадку поверхні, деформацію будівель, комунікацій тощо. Вже з початку війни осадки й тріщини в будинках посилилися практично у всіх шахтних містах. Зокрема, в населених пунктах, які стоять над рудниками, типу Торецька або Макіївки. Також не варто забувати, що на Донбасі є окремі райони, де ґрунтом є глинисті сланці. Там відбувається зворотний процес: глинисті породи вбирають воду і, як господарське мило, набухають. Ґрунт при цьому піднімається вгору. Більш того, затоплені шахти вже зараз виходять на некерований стік у поверхневі і ґрунтові води через взаємопов'язані водоносні горизонти. Від цього водовідливу залежить стан поверхневих вод. В тому числі, і Сіверського Дінця. Сіверський Донець Ситуація може бути патовою, бо вода, яку перестануть відкачувати в т.зв. "Л/ДНР" масово перетікатиме й на наші шахти – і на працюючі, і на закриті. Бо шахти з їхнього боку вищі за наші на 150 метрів. Про вихід на шахту “Центральна” Торецька вже можна без сумніву казати. По інших, в районі Авдіївки, Селідового, даних немає. Однак, це один із напрямів, який максимально схильний до подібного затоплення. Підземними ходами напрям пов'язаний не тільки з сумнозвісною шахтою “Юнком”, але й з “Олександра-Захід”, яка була отруєна хімією в 1989 році. Там також шахта закритого Микитівського ртутного рудника, яка близька до каналу КП “Вода Донбасу”, і її затоплення може нести ризики для цієї найбільшої системи водопостачання регіону. KV: Чим, по суті, є шахтні води, які ви згадували вище? Євген Яковлєв: Вода в шахтах, піднімаючись, концентрує всі розчинні елементи вугілля – різноманітні сполуки заліза, марганцю, свинцю, ртуті. Тому шахтні води іноді можуть бути чимось на зразок сірчаної кислоти. На шахтах, які вже закриті, “брудні” води просто йдуть у ґрунтові та поверхневі. KV: З огляду на це, чи можна сказати, що Сіверський Донець приречений на те, щоб бути брудним? Євген Яковлєв: Довести цю артерію до екологічної норми вже неможливо. По-перше, річка приходить в Україну з Росії вже досить забрудненою. Здебільшого через те, що протікає через розорані луки і поля з відходами у вигляді добрив. По-друге, навіть при зменшеному промисловому навантаженні очисні споруди на більшості підприємств працюють неякісно. Третє — шахти. Їхнє підтоплення виносить більшу кількість забруднень у водозабори. У колодязі, у малі річки, у відкриті ділянки каналу “Сіверський Донець — Донбас” і так далі. Можу сказати, що, наприклад, у районі шахти “Золоте” забруднені шахтні води вже йдуть безпосередньо в річковий стік Дінця. Це катастрофічно, бо 90% води з Сіверського Донця в Україні п'ють люди. А ця вода, де-факто, непридатна для вживання, і, на жаль, жодна технологія не зможе довести її до питних стандартів. KV: Виходить, так звані “ДНР” і “ЛНР” самі себе “труять”, затоплюючи шахти? Євген Яковлєв: Що стосується питного постачання “Л/ДНР”, то тут вкрай цікава ситуація, зокрема, з “ЛНР”. За моїми особистими даними від колег із Луганська, вони вийшли на 80-85% використання підземних вод у питному водопостачанні. А не на 85-95% поверхневого, як по Донецькій області, де водно-екологічна ситуація складніша. Відхід від поверхневого водопостачання в цьому регіоні тривав з кінця радянських часів. І наразі, враховуючи додатковий вплив затоплюваних шахт, в Луганську зуміли зберегти цю тенденцію. Наприклад, ще до війни частина водозаборів у районі Рубіжного та Лисичанська потрапили в зони впливу місцевих хімпідприємств. І навіть при тому, що водозабори були так близько до небезпечних виробництв, Держстандарт України допустив використання місцевих вод, бо це було менш небезпечно, ніж брати воду з Сіверського Дінця. KV: Якщо говорити про питне водопостачання, то артезіанські води — вихід? Євген Яковлєв: Перехід на артезіанські води істотно спростив би ситуацію. Вони захищені від поверхневого забруднення і не схильні до впливу температур, клімату, поверхневого стоку. Пріоритет їхнього використання декларує і Водно-рамкова директива ЄС. Зараз, як ніколи, потрібно “відірвати” питне водопостачання від наземних джерел, тому що, за умови затоплення шахт, вони будуть тільки погіршувати свою якість. Створити безпечне водопостачання на Донбасі можливо. Два мільйони кубометрів артезіанських вод по Донецькій області і чотири з “хвостиком” по Луганській розвідано на даний момент. Навіть якщо брати 50% від цих запасів, то їх буде достатньо для забезпечення населення, що залишилося, безпечною питною водою в найближчій перспективі. У 2016 році я виступав у Міністерстві екології з пропозицією по державній програмі інтенсивного використання підземних вод. На жаль, ідею навіть не включили до порядку денного. KV: Які кроки потрібно зробити, щоб регіон зміг екологічно існувати надалі? Євген Яковлєв: Почати потрібно з прискореного впровадження підземних вод як основних питних. Спочатку потрібна оцінка, а потім уже захисні заходи. Загалом, Україні потрібна модель, система моніторингу екологічної ситуації в Донбаському регіоні. Якщо ж ідеться про закриття, то необхідно визначити граничні глибини шахтних вод, які будуть безпечні для того, що нагорі. Потрібно пам'ятати, що підйом рівнів підземних вод у шахтах на Донбасі — головний агент небезпечних екологічних змін. Нам необхідне не затоплення, а управління рівнями води при їхньому переході в новий рівноважний стан, бо вода постійно піднімається вгору. Також необхідно створити експертну модель прогнозу рівнів і можливих ускладнень з осідань поверхні, виділень газу і впливу на стан інженерних мереж. KV: Що може статися після “точки неповернення”? Євген Яковлєв: Ця точка вже тут. І що довше йде війна, то швидше ми її переступимо. Якісь землі будуть дуже сильно підтоплені, подібно пливунам. Зведуться до мінімуму можливості для сільськогосподарської діяльності через високий рівень засолення ґрунту. Про поверхневі й підземні води не йдеться в принципі, оскільки, вони погіршать свою якість ще сильніше. А це унеможливить їхнє вживання як питних. Територію буде розірвано на ділянки частково збереженого ландшафту через забруднення поверхневих і підземних водозборів, деформацію поверхні та інженерних мереж. Фото: надані автором та УНІАНКиевVласть

Провідні світові аналітичні компанії практично “на колінах” починають переписувати свої фінансові прогнози глобального економічного розвитку на 2020 рік. Причиною цьому стають карантинні обмеження, введені в сотнях країн, що означає зниження ділової активності, а відтак і спад економочної динаміки з кожним днем “простою”. Коронавірус COVID-19 поставив перед світом нові питання і виклики, відповіді на які необхідно шукати всьому планетарному співтовариству. Багато що у розвитку даної ситуації залежить від епідеміологічного стану, ефективності стримувальних заходів, а також від розробки терапевтичних засобів і вакцин, але все це важко передбачити. Крім того, зараз багато країн стикаються з численними кризами – кризою здоров'я, фінансовою кризою та крахом цін на товари. Політики надають безпрецедентну підтримку домогосподарствам, фірмам та фінансовим ринкам, і, хоча це має вирішальне значення для швидкого одужання (Трамп виділяє 2,2 трлн дол., країни ЄС трильйони євро), існує велика невизначеність у тому плані, як виглядатиме економічний ландшафт, коли ми вийдемо з цього карантину. Давайте по-троху розбиратися. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   У раїнах Єврозони в березні 2020 року індекс ділової активності впав до 29,7 пункту з 51,6 пункту місяцем раніше, про це свідчить статистика дослідницької компанії Markit Economics. Показово, що це найнижчий показник за всю історію досліджень організації починаючи з 1997 року. У Сполучених Штатах цей показник на початок квітня становив 48,5 пунктів, що відповідає найнижчому рівню цього показника за останнє десятиліття. Низький рівень ділової активності характеризується кризовою ситуацією, що виникає в результаті збігу обставин, які формують стійку негативну тенденцію оціночних показників. Аналітики Міжнародного валютного фонду припускають, що пандемія та стримуючий пік у наступному кварталі для більшості країн світу  відступить, і у другій половині цього року в світовій економічній перспективі  глобальний приріст у 2020 році впаде до -3 відсотків. Зменшення прогнозу на 6,3 пункти у порівнянні з січнем 2020 року означає серйозний перегляд протягом дуже короткого періоду, це робить ситуацію, що складається, найгіршим спадом з часів Великої депресії, та набагато масштабнішим за глобальну фінансову кризу 2008 року. Сукупні збитки світового ВВП протягом 2020 та 2021 років від пандемії та кризи, що склалася  може скласти близько 9 трлн доларів. Однак, в той самий час, якщо пандемія піде на спад у другій половині 2020 року та при правильно вжитих мірах для ефективного  запобігання кризових явищ, можна спрогнозувати зростання в 2021 році до 5,8 відсотка. Однак, це є базовий сценарій, але, враховуючи надзвичайну невизначеність щодо тривалості та інтенсивності кризи у сфері охорони здоров’я, також є альтернативні дослідження з більш несприятливими сценаріями. Пандемія може не знизитися у другій половині цього року, що призведе до більш тривалих карантинних обмежень, погіршення фінансових умов та подальших зривів глобальних ланцюгів поставок. У такому випадку глобальний ВВП впаде ще більше: додаткові 3 відсотки в 2020 році, якщо пандемія буде затяжною в цьому році, тоді як, якщо пандемія продовжиться в 2021 році, вона може впасти в наступному році на додаткові 8 відсотків порівняно з базовим сценарієм, описаним вище. Окрім вірусу, свою частку в “метастази”, які відбуваються з світовою економікою, внесли також і “нафтові війни” між країнами ОПЕК  і Росією. Через те, що найбільші експортери нафти не змогли у Відні домовитися між собою щодо заходів щодо скорочення видобутку сирої нафти на 1,5 млн барелів на добу, а зайнявши принципові позиції почали його нарощувати,  так ціна нафти WTI з поставкою в травні на Нью-йоркській біржі вперше в історії стала негативною, повідомляє Bloomberg. Зберігати нафту ніде: бажаючих взяти сировину за безкоштовно немає. Згодом стало відомо, що барель WTI опустився до мінус 39,55 дол. за барель. Головними задачами, які ставили перед собою країни були такі: Росія — хотіла захопити ринкову частку американських видобувників сланцевої нафти; США — розширити свої продажі у Європі та Латинській Америці; Саудівська Аравія — позбутися російських нафтовиків на великому індійському ринку та отримати більше контролю на Близькому Сході. Однак різке зменшення ціни в свою чергу обвалило індекси провідних російських корпорацій та рубля. Світова економіка скорочується і не спроможна спожити таку кількість нафти, а країни-експортери несуть величезні збитки від її перевидобутку. Нарешті ж 12 квітня, під тиском США, країни ОПЕК+ домовилися про скорочення видобутку на 10%, тим самим стабілізувавши ситуацію у цій галузі, наразі говориться про скорочення видобутку на третину. Ринки країн, що розвиваються чи не найбільше постраждають від скорочення світової економіки. Тому, Світовий банк та Міжнародний валютний фонд (МВФ), у межах відповідних мандатів, посилили співпрацю  в  партнерстві зі Всесвітньою організацією охорони здоров'я, іншими агенціями ООН, міжнародними фінансовими установами та двосторонніми партнерами. На допомогу країнам світу донори закумулювали фантастичну суму в 1 трильйон доларів, серед претендентів на ці кошти є також і Україна. Однак, замість того, щоб брати їх в борг, і ними ж в цьому році розрахуватися по відсоткам за запозиченнями, можна було б провести більш ефективні перемовини, та вимагати/домовлятися про відстрочку виплат на період пандемії. Тим не менш час втрачено, і треба виходити з реалій, які є на даний час, можливо, пізніше до цього питання ще повернуться. Економіка України наразі знаходиться в “летаргічному сні”. МВФ прогнозує зпад ВВП на рівні 7,7%, і ріст в наступному році на 3,6%, натомість Мінекономіки прогнозує показники на рівні відповідно 4,2% та 2,4% . Ця сумна статистика вказує нам на єдино можливий варіант розвитку подій. Не дивлячись на заклики міжнародних інституцій про відкриття ринків після пандемії, більшість країн “закрилися в собі”  і орієнтуються на внутрішнього виробника та внутрішній ринок. Україна має йти шляхом запровадження політики економічного протекціонізму. Ми маємо дуже великий внутрішній ринок, маємо унікальну можливість заміщення зарубіжних дефіцитних товарів вітчизняними, підтримку українського експорту для отримання валютної виручки та покращення  зовнішнього торгівельного балансу. Державна підтримка внутрішнього виробника – це робочі місця, які так необхідні зараз народу України, адже за неофіційними даними зараз безробітних більше 2,5 млн чол. Це працівники, на яких надіються їх сім’ї, а вони самі чекають від держави раціональних, правильних кроків на зустріч своїм громадянам. Томи ми повинні зараз, як ніколи підтримати національного товаровиробника, адже криза це в той самий час і можливості, і хто сильнішим вийде з неї, той в майбутньому і завоює нові ринки, що в свою чергу стане запорукою економічного процвітання та розвитку сильної та квітучої України. Світова економіка, в силу своєї глобалізації, зітнулась з викликом, який перед нею ще не стояв. За найоптимістичним сценарієм, у другому кварталі 2020 року можна очікувати на спад пандемії, та поступове відновлення ділової активності у другому півріччі цього року. Але розвиток епідеміологічної ситуації дуже непередбачуваний, адже досі нема вакцини від даного штамбу вірусу, тому карантинні обмеження залишаються найдієвішим способом його стримування. У цих умовах нашій країні треба вчиняти прагматично, і всеохоплююче впроваджувати політику економічного протекціонізму, створюючи сильного національного товаровиробника, що створює робочі місця для своїх громадян, тим самим підвищуючи купівельну спроможність на внутрішньому ринку, де продаються українські товари. Це стане запорукою підтримки економічної динаміки на достатньому рівні для безболіснішого подолання світової кризи, і готовності до завоювання зовнішніх ринків у післякризовому світі. Тимур Чмерук, партнер BaseCapital ManagementКиевVласть