Гостомель намагається вирватися з обіймів Ірпеня і жити самостійно. Із цією метою, зокрема, голова Гостомельської селищної ради подав до Київської обласної ради документ, яким затверджуються межі населеного пункту. Які ці межі, що до них входить та чи розширилася або зменшилася площа Гостомеля — широкому загалу невідомо. Адже пояснювальну частину документа ніхто з обласних та місцевих депутатів не бачив і вона ніде не опублікована. До того ж сам голова і керівництво облради вирішило тримати глуху оборону навколо цього питання, туманно заявляючи, що затвердили існуючі межі. Останній раз про існуючі межі Гостомеля дані оприлюднювалися ще у 2017 році, під час затвердження генерального плану селища. В минулому році межі селища таємничо затверджувала КОДА. Що погодили селищу в 2019 також таємниця. Єдине – ірпінські активісти тоді переконували, що селище не ввело в свій склад Біличанський ліс. Про це KV стало відомо за результатами засідання чергової тридцять другої сесії Київської обласної ради 19 грудня 2019 року. Зокрема, на засіданні був прийнятий (52 голоси “за”, 1 “утримався”) проект рішення “Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж селища Гостомель Київської області”.  Одне але: знайти пояснювальну частину документу неможливо, а запит на ім’я заступника голови Київоблради Тетяни Семенової (відповідальна за виконання даного рішення) не дав результату. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Гостомель у цифрах Згідно генплану, який розглядали у 2015 році, площа населеного пункту Гостомель складає 1565 гектарів. З них майже 30% – 446 гектарів – переважно садибна забудова.  На початок 2015 року вона становила близько 14 з половиною тисячі людей. На майбутнє було зроблено розрахунок перспективного зростання населення Гостомеля до 38 500 чоловік. За Генеральним планом 2015 року було заплановано 280 гектарів перспективної житлової площі. З них під середньоповерхову забудову 27 гектарів. Під багатоповерхову (10 поверхів) 20 гектарів. Це винятково нові території під багатоквартирне будівництво. На нього вже є охочі інвестори. Під садибну забудову відведено 230 гектарів, з яких 145 га – вже на той момент відведені у власність, але ще не освоєні земельні ділянки. У Гостомелі функціонує чимало промислових підприємств а також комунально-складських територій. Загалом на них працює 4700 чоловік. Ще планувалося під промислове освоєння у першу чергу 80 гектарів та близько 300 гектарів на резерв. Генеральним планом пропонується розвиток комунальної зони (території для нових пожежних депо, сім пожежних машино-місць; кладовище в центральній частині селища пропонується закрити, натомість пропонується розширення до шести гектарів іншого кладовища неподалік аеродрому, яке зараз займає площу 3 гектари); транспортні питання (кільцева об’їзна дорога, ділянка якої від Мощуна до Ворзеля проходитиме через північну околицю Гостомеля, а також через село Озера, яке ввійде до складу об’єднаної громади; прокладання об’їзної дороги в межах Гостомеля, а також планувалося два мостові сполучення через річку Ірпінь між Гостомелем та Горенкою; запроектована Гостомельська автостанція – попередньо в районі старого кладовища). У 2017 році з великим скандалом було прийнято новий Генплан. Згідно з основними його показниками, населення тут буде збільшено з 17 тис. до 35,9 тис. осіб. Територія селища буде розширена до 3 845 га, що вдвічі більше сьогоднішніх показників. Цікаво, що земель для особистого сільського господарства не залишиться зовсім. Як писали ірпінські сайти, скандал на сесії місцевої ради виник через те, що у плані вбачили спробу віддати більше 100 га під забудову. За повідомленням “Громади Приірпіння”, “під час голосування виникли сутички місцевих активістів та АТОвців з тітушками, яких на свій захист привела влада”. “У селищі планується велика кількість багатоповерхової забудови, наша інфраструктура не розрахована на таку кількість висоток. Садочки переповнені, на Кимерці Прилипко надумав будувати очисні споруди. 15 га с/г земель, які належать родині Прилипка, він переводить під житлову багатоповерхову забудову. АТОвцям, які повернули селищу 4 га землі, тих, що видали в обхід сесії через держгеокадастр, Прилипко обіцяв ділянки. Зараз вже стало зрозуміло, що там будуть висотки. У Генплані вони намалювали об’їздну дорогу з Гостомеля, яка виїжджає перед мостом. Така дорога нічого не вирішить”, – розповідав “Громаді Приірпіння” у 2017 році голова спілки АТОвців селища Гостомель Олексій Табачук. Читайте: На пути к шанхаям. Совет Гостомеля утвердил новый спорный генплан Суть Новини про те, що Гостомель має намір вийти зі складу Ірпінської міської ради та започаткувати Гостомельську об’єднану територіальну громаду знову почали ширитися у вересні 2019 року.  Як повідомляла KV, голова Гостомельської селищної ради Юрій Прилипко заявляв, що полишає склад виконкому Ірпінської міської ради. Він звинуватив владу Ірпеня в ігноруванні проблем селища при освоєнні його бюджету і висловив упевненість у швидкому завершенні утворення Гостомельської ОТГ.  Більш того, за день до свого звільнення Прилипко звертався до Верховної Ради із вимогою відокремитися від Ірпеня. Підставою для такого рішення за його словами послужило те, що, незалежно від кількості зароблених коштів селищною радою, на розвиток громади місто виділяє всього 5,5-6%. Якщо повернутися у часі, то про подібні плани влади селища Гостомель чутно ще з 2015 року. Саме тоді прийнято рішення про створення громади селища Гостомель та сіл Горенка, Мощун Києво-Святошинського району та села Озера Бородянського району. Тоді потенційна Гостомельська ОТГ отримала позитивний висновок від Київської ОДА і була готова йти на вибори. Однак, в Центрвиборчкомі стверджували, що така громада може бути створена за умови, якщо Гостомель вийде з підпорядкування міста Ірпінь і буде включений в межі Києво-Святошинського району. У грудні 2016 року ВРУ зареєструвала законопроект №5497. У законопроекті чітко встановлюються межі Ірпеня, Гостомель виводиться з його підпорядкування і разом із селом Озера підпорядковується Києво-Святошинському району. Комітет з питань державного будівництва при ВРУ направив в кожну райдержадміністрацію звернення з проханням розглянути проект та висловити свою позицію. Гостомель підтримав цей законопроект, як і Києво-Святошинський район, адже до них приєднуються багаті території. Заважає лише Ірпінь, який, на відміну від інших населених пунктів, не дає Гостомелю такої згоди.  У січні 2018 року на сесії Гостомельської селищної ради було проголосовано рішення про звернення до сусідніх сіл і селищ про об'єднання в Гостомельську ОТГ. Гостомель, проголосувавши рішення, надав пакет документів до Київської обласної держадміністрації. КОДА, після перевірки фінансової перспективи Гостомельської ОТГ, подала документи до Кабінету Міністрів. Місцеві бачили в цьому майбутнє, адже, за їхніми словами, можливості громади після об'єднання можуть становити від 200 до 400 млн. гривень податкових надходжень до місцевого бюджету, який буде спрямований на розвиток і поліпшення інфраструктури. У березні 2019 року тодішній губернатор Київщини Олександр Терещук підписав усі відповідні розпорядження щодо створення Гостомельської ОТГ і весь пакет документів вже знаходився в ЦВК, який повинен був призначити дату виборів, але питання зависло у повітрі. Думки Як зазначив голова Гостомельської селищної ради Юрій Прилипко, затвердження меж Гостомеля — перший крок до утворення ОТГ.  “Я особисто подавав цей проект, область його прийняла, три роки ми за це боролися. Ми вже затвердили Генплан, тепер — межі. Аби вийти зі складу ІМР (Ірпінської міської ради — прим. KV), ми подали законопроект №2552 від 6 грудня 2019 року, Верховна Рада має проголосувати за нього. Тому що ми не згодні з позицією Ірпеня, який оббирає нас. Прийняті на сесії облради межі Гостомелю — це перший крок до того, щоб здійснити план з виходу з підпорядкування Ірпеня і перейти до Києво-Святошинського району. А далі — восени на вибори до об’єднаних громад”.  Депутат обласної ради (фракція ВО “Свобода”) Ігор Домбровський висловив сумнів стосовно того, чи має затвердження/зміна меж населеного пункту стосунок до “мрії про ОТГ” — хоча б тому, що проект рішення депутати отримали за годину до початку засідання облради. “Я запитав у гостомельських активістів, вони сказали, що будь-які межі, що затверджуються, потрібно підтримати. Але нам проект цього рішення не роздали в пакеті документів на сесію завчасно, на комісію проект зайшов в день сесії, за годину до початку, і я не можу сказати, що саме там мається на увазі. Можливо, це суто питання технічне — включити до меж селища будинки, що знаходяться на віддаленні, абощо. А стосовно самої ідеї відділення Гостомеля від Ірпеня, то мені, як представнику останнього, сумно, але я це рішення розумію. Річ не в Ірпені, що він поганий — погана влада у місті. Ірпінь втрачає потенційно потужне селище, Гостомель мені завжди здавався дуже цікавим у плані перспектив. Там аеропорт, склозавод — потужні підприємства, цінні, бюджетоутворюючі, такі, які можна розвивати, зокрема аеропорт. Я казав про це ще 15 років тому. Але місцева влада зацікавлена лише у забудові міста, а це — швидкі гроші, довготривалі перспективи вони не розглядають. Я поважаю позицію гостомельців, і підтримав її. Просто сумно, що Буча, Ворзель, тепер от Гостомель відходять від Ірпеня, нам би добре було разом”. Радник ірпінського міського голови Максим Плешко відзначив, що документа не бачили навіть місцеві депутати, а тому зрозуміти, що саме було затверджено, ніхто не може: “Гостомельський голова Юрій Прилипко і секретар міської ради Олена Кислиця всім розповідають, яка перемога, що рішення затверджено, але ніхто не бачив площ, цифр, нікому нічого невідомо ані тут, ані в облраді. Історія каламутна і не всім зрозуміла. Доповнення ніде не опубліковані і ніхто з тих, з ким я спілкувався, інформацією не володіє“. Читайте: Гостомель просит Верховную Раду вывести поселок из подчинения Ирпеню Проект “Децентрализация”: Гостомельская ОТО пойдет на выборы только в составе Киево-Святошинского района Фото: 04597 КиевVласть

2019 рік для Київщини – рік тотального владотрусу. Регіон побачив трьох очільників ОДА, повністю оновив склад парламентарів-мажоритарників та отримав нового голову облради. Чуби тріщали і навколо галопуючої децентралізації, ймовірного ринку землі та появи нових президентських намісників, пойменованих в класичній європейській традиції “префектами”.  Підсумовуючи рік, КиевVласть добрала ТОП-10 головних подій 2019-го. 1. Конвеєр губернаторів За 2019 рік Київщина встигла змінити двох губернаторів і отримати третього. Олександра Терещука, який прийшов на посаду в жовтні 2018 року, змінив Михайло Бно-Айріян (в минулому дипломат і енергетик) - 9 липня 2019 року його призначив на посаду голови Київської ОДА президент Зеленський.  Бно-Айріян пропрацював майже три місяці. Встиг протиснути кілька розпоряджень, в тому числі про публічні допорогові закупівлі та он-лайн продажі лісу, впхунути світлофор на Одеській трасі та запустив на Київщині проект LIFT по добору голів РДА. Бно-Айріян також спробував реформувати адміністрацію, заявивши, що там занадто багато зайвих співробітників, але не встиг.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Окрасою губернаторства стало з'ясування стосунків з депутатом Олександром Дубинським (фракція "Слуга народу", обраний по 94 округу, Обухів, Васильків). За їхніми фейсбучними “срачиками” протягом кількох місяців із захопленням спостерігала вся Київщина.  20 жовтня 2019 року, на засіданні Кабміну було погоджено звільнення з посади голови КОДА Михайла Бно-Айріяна і призначення Олексія Чернишова. 28 жовтня 2019 року указом №776/2019 Михайло Бно-Айріян був звільнений, а указом від 28 жовтня 2019 року №777/2019 Олексій Чернишов призначений головою Київської обласної державної адміністрації. Чернишов не був особливо відомий до свого призначення в політичних колах – знали його як харківського бізнесмена, і доволі успішного. Чернишов на своєму місці відзначився поки тим, що почав налагоджувати зв'язки з Києвом, в тому числі в сфері створення агломерації, яку "мусолять" вже кілька років. Читайте: Киевская агломерация может стать достойным мировым примером – Алексей Чернышов 2. Нові мажоритарники Київщини Всі мажоритарники Київщини, декотрі з яких просиділи в парламенті по кілька каденцій, програли свої округи.  Отже, ситуація на округах 90-98 така:  90 округ – замість представника ВО "Свобода" Олександра Марченка зайшов екс-спікер Київоблради (2014-2015 р.р.), помічник на громадських засадах нардепа Артура Палатного (БПП) та лідер політичної партії "Біла Церква разом" Микола Бабенко; 91 округ – висуванець БПП Руслан Сольвар поступився місцем кандидатові від партії "Слуга народу" Олегу Дунді; 92 округ – замість ще одного БПП-шника, Віталія Гудзенка, на цьому окрузі тепер кандидат від "Слуги народу" Валерій Колюх, який був помічником трьох досить скандальних народних депутатів: Олександра Онищенка ("Воля Народу"), Володимира Сівковича (“Партія регіонів”) і Володимира Олійника (“Партія регіонів”); 93 округ – екс-регіонала Олександра Онищенка змістила Ганна Скороход ("Слуга народу"). Ганна, щоправда, побула “слугою” недовго і вже на початку грудня 2019 її гучно з фракції виперли. Читайте: Изгнанная из фракции “Слуга народа” нардеп Анна Скороход собралась подавать в суд на Давида Арахамию 94 округ – формально тутешнім мажоритарником вважався нарфронтовець Віктор Романюк, проте останні 3 роки округом опікувався друг Порошенко – Ігор Кононенко.  Він програв вибори кандидату від "Слуги народу", журналісту і телепродюсеру "1+1" Олександру Дубинському.  95 округ — був обраний кандидат від Партії "Слуга народу" Олександр Горобець (до нього на окрузі був нарфронтівець Михайло Гаврилюк).  На 96-му окрузі (Вишгород, Буча, Бородянщина, Славутич) перемогла кандидат від "Слуги народу", спеціальна кореспондентка 1+1 Ольга Василевська-Смаглюк (39,99% голосів). Одним з основних своїх завдань називала недопуск до парламенту екс-нардепа, який двічі поспіль здобував перемогу по цьому округу Ярослава Москаленка.  Переможцем на 97-му окрузі (Березань, Бровари, Баришівський район та частина Броварського району) став ще один кандидат від "Слуги народу", підприємець Микола Галушко. Він вибив двічі мажоритарника Павла Різаненко з БПП. 98 округ довірили представляти колишньому депутату КОР Сергію Буніну (фракція "Об'єднання "Самопоміч", у травні 2019 року вийшов з партії). Він висунувся від “Слуги народу”. До цього, на окрузі кілька разів обирався Сергій Міщенко. Читайте: Нардеп Мищенко заявил, что ему запрещают баллотироваться и объявил войну Кононенко 3. Двоголова Київоблрада Колегіальний орган Київщини з початку травня переживав чергову кризу. Багато питань викликав проект бюджету-2019 у спікера Ганни Старикової (фракція ВО “Батьківщина”): вона офіційно запідозрила тодішнього губернатора Олександра Терещука в корупції і підіграванні голові БПП Ігорю Кононенко і заявила, що не призначила засідання КОР без попередніх консультацій з місцевим самоврядуванням Київщини з бюджетних питань. Губернатор у відповідь звинуватив Анну Старикову в розтраті, а деякі депутати ставили їй в провину небажання скликати чергову сесію.  Наступним кроком радикал Микола Стариченко, тодішній заступник голови КОР Старикової, підписав розпорядження про скликання позачергового засідання, на порядку денному якого — відставка голови.  Засідання відбулося 17 травня в приміщенні, люб'язно наданому обладміністрацією. Старикову усунули, головою КОР волею присутніх став Стариченко. Старикова почала готуватися до оскарження рішення в суді. І через пару місяців подала позов – про що стало відомо лише в листопаді цього року. Справу повинні були розглянути 26 листопада 2019 року в Окружному адміністративному суді Києва. Втім, суд відхиляв її заяви кілька разів.  Читайте: Старые раны: экс-спикер Киевоблсовета хочет урезонить своего сменщика 4. Розкол “Батьківщини” та “Самопомочі” Певна річ, саме зміна голови обласної влади, а точніше, “вигнання” Ганни Старикової, мала значний вплив на баланс політсил у колегіальному органі Київщини. На бік Старикової у її боротьбі з її колишнім заступником стали "Батьківщина", "УКРОП", "Свобода" і рештки “Самопомочі”.  Проте новий політичний порядок в державі вніс корективи в партійне різнобарв’я облради. 30 травня зі складу фракції "Самопоміч" вийшли депутати КОС Роман Титикало, Наталя Бігарі (стала кандитакою в нардепи від партії “Голос”), Сергій Бунін (став кандидатом в нардепи від партії “Слуга народу”) і Сергій Кармазін.  А у грудні 2019 ще одна членкиня “Самопомочі”, депутат Ольга Бабій, написала заяву про складання депутатських повноважень, лаконічно відрізавши наостанок — “майбутнє за виконавчою владою”. Серед тих, хто лишився у складі фракції “Самопомочі” в облраді — Наталя Боровська, Володимир Власенко, Олексій Дорошенко, Петро Мороз, Тимофій Нич та Юрій Опенько.  Не оминув розкол і “Батьківщину”, обласна організація якої завжди серйозно трансформується при зміні очільника держави. Так, 11 грудня представник фракції в Київоблраді, депутат Віктор Гринчук направив голові КОР Миколі Стариченко повідомлення про зміни у складі політичної партії, датоване 4 грудня. Раніше, 6 грудня, вони направили заяви про вихід з партії ВО "Батьківщина" лідеру Юлії Тимошенко. За власним бажанням з "Батьківщини" вийшли 12 депутатів: Сергій Будюк, Віктор Гринчук, Микола Дворник, Давид Ерікян, Олег Кіщук, Іван Кудлай, Олександр Нігруца, Михайло Сіренко, Григорій Тищенко, Владислав Хахулін, Микола Швидкий. Згідно законодавства, фракція в облраді фактично припинила своє існування, оскільки там лишилося всього чотири члени: Ганна Старикова, а також Галина Бойко, Віктор Світовенко, Олександр Симоновський. Причин тому називають дві — обвинувачення членів фракції у підтримці Старикової та конфлікт з керівником обласного осередку партії Костянтином Бондарєвим.  Читайте: Фракция “Батькивщины” в Киевоблсовете потеряла 80% своего состава 5. Межі Києва У році, що минув, знову постало скандальне питання затвердження меж Києва. 13 грудня Київська міськрада затвердила проєкт землеустрою щодо змін меж столиці, які планується збільшити майже на 3 тис. га. У Київщини хочуть забрати частину земель Броварського, Бориспільського, Обухівського, Києво-Святошинського районів, міста Вишгород та Ірпінського регіону. Натомість місто планує передати до складу земель області лише 55,4 га. Читайте: Утверждение нового Генплана Киева переносится на неопределенный срок Варто відзначити, що затвердженим у 2013 році проєктом про встановлення меж Києва, місто планувало віддати області більше землі – 659,3 га, а забрати – 2075,7 га.Читайте: Вышли за берега: Киев положил глаз на тысячи гектаров областной земли Щоб розширити межі, Києву необхідно отримати на це згоду від населених пунктів та громад області, за рахунок яких хочуть розширюватися. Про те, що процес цей непростий, свідчить досвід створення київської агломерації. У 2019 році Київ лобіював це питання, однак досяг лиш того, що мер Києва Кличко і лідери 19 громад, прилеглих до Києва, створили асоціацію "Київська агломерація" (ГО) та затвердили її статут. 6.  25 районів Київщини хочуть викреслити з мапи Міністерство з розвитку громад і територій вирішило ліквідувати 25 районів Київщини та створити на їхній базі начебто спроможніші чотири округи: Білоцерківський, Броварський, Васильківський і Ірпінський. 45 новостворених громад будуть входити до складу цих округів. Чи будуть існувати окружні ради – питання ще відкрите, але скоріш ні, ніж так.  Звісно, подібна новація не могла не викликати спротиву з боку місцевої влади. Більш за все бунтують районні центри, які перестануть існувати. Наприклад, депутати Фастівської міськради дійшли аж до президента Зеленського.  Яготин, у свою чергу, не захотів входити до складу Переяслав-Хмельницького району і просив Київоблраду створити Яготинський район з центром в Яготині.  Читайте: Без Обуховщины и Яготинщины: 25 районов Киевской области перестанут существовать Зрештою, в листопаді цього року було схвалено конфігурацію з шести округів із центрами в Ірпені, Броварах, Переяславі, Фастові, Білій Церкві та Обухові. Узагальнюючий варіант вдосконалення субрегіонального рівня обіцяли направити до Мінрегіону. Читайте: Киевщина поборется за 6 округов вместо 25 районов 7. ВКАД — у колі зрад  31 жовтня Держагентство автодоріг та китайська компанія Poly Changda Engineering Co. Ltd підписали Меморандум про співпрацю роботі над першою чергою будівництва Великої кільцевої автомобільної дороги навколо Києва (ВКАД). Будівництво обіцяли почати наступного року. 18 листопада в Мінінфраструктури відбулася нарада з цього питання, де присутні (наприклад, міністр інфраструктури Криклій, перший заступник голови КМДА Поворозник, заступник голови КОДА Назаренко тощо), ламали списи навколо проблеми ВКАД. Читайте: Новая окружная дорога вокруг Киева стала заложницей земельных чинуш Землі дорожнього фонду, покладені в основу проєкту будівництва, затвердженого у 2007 році, виявилися розданими головами райадміністрацій різним фізичним і юридичним особам. Не зважаючи на те, що ще у 2007 році КОДА затвердила протокол  погодження генерального напрямку ВКАД і доручила райрадам обмежити роздачу землі навколо траси. Число спірних ділянок сягає 1000. Таким чином, щоб реанімувати проект і прокласти дорогу, з кожним із власників цієї тисячі ділянок необхідно вступити в діалог, провести оцінку майна, викупити. Масив робіт може зайняти від трьох до п'яти років, а з огляду на те, що деякі власники землі не погодяться із запропонованою ціною і почнуть судитися, – час отримання наділів в держвласність неможливо. Нагадаємо, проект ВКАД після 2007 року був на  довгий час заморожений, однак у листопаді 2018 року в КОДА заявили про відновлення робіт, обіцяючи, що в результаті столичний регіон отримає 214 км нового дорожнього полотна, 50 шляхопроводів, 35 транспортних розв'язок з 4-6 смугами руху. Читайте: Большая кольцевая вокруг Киева: ни земли, ни денег, ни проекта 8. Область проти ринку землі ТОП-подією 2019 року стала відміна мораторію на продаж землі, що стартує вже у жовтні 2020 року. Представники місцевої влади Київщини, зважаючи на суперечливість законопректу, виступити проти запровадження ринку землі.  Як з’ясувала KV, керівники районних рад тотально проти земельного ринку. Вони посилаються на відсутність державного земельного банку,  інвентаризації землі та незрозумілу вартість.  Область побоюється, що відміна мораторію знищить мале фермерство, призведе до консолідації земель в руках іноземних власників. В районах хочуть бачити власниками землі винятково українських аграріїв.  Читайте: Киевщина против рынка земли (опрос КиевVласти) Несхвалення реформи про запуск "ринку землі" переросло на Київщині у масові акції, протести та мітинги. За землю билися на вулиці і в парламенті. Читайте: В Киевской области начались протесты против рынка земли 9. Київщина без голів РДА У 2019-му окремим болем Київської області стала кадрова криза в представництві президентської вертикалі на районному рівні.  Ще в лютому за розпорядженням екс-президента Порошенка свої крісла покинули голови Кагарлицької РДА Роман Коваленко та Тетіївської РДА Наталія Троянська. Потім Порошенко звільнив очільника Білоцерківської РДА Геннадія Джегура та Дмитра Вороніна (голова Фастівської РДА). Останній своє рішення про звільнення прийняв самостійно, вирішивши “піти в бізнес”. Вже в червні за власним бажанням покинула посаду голови Макарівської РДА і депутатка облради Тетяна Семенова. Попереду на неї очікувало просування кар’єрними сходами та  посада – першої заступниці голови Київоблради.  Після виборів нового президента своїх крісел були позбавлені голови п’яти РДА. Президент Зеленський звільнив голів Бородянської (Вадим Чередник), Васильківської (Владислав Одинець), Вишгородської (Вячеслав Савенок), Обухівської (Михайло Письменний) та Поліської РДА (Олександр Жданов).  Залишили посади у зв'язку із закінченням терміну повноважень президента України ще шість посадовців: Богуславської (Ірина Старенька), Бориспільської (Олександр Туренко), Києво-Святошинської (Мирослава Смірнова), Переяслав-Хмельницької (Юрій Клименко), Сквирської (Василь Галюк) і Яготинської РДА (Василь Шмигановський). Йдучи з посади, голова КОДА Бно-Айріян встиг розглянути і подати до Офісу Президента 16 кандидатур майбутніх голів районних адміністрацій. Серед них – правозахисники, підприємці і держслужбовці. Були відібрані й інші кандидатури, але їх подати екс-губернатор вже не встиг. Читайте: Экс-губернатор Киевщины представил 16 кандидатов на посты глав РГА (список) Лише під кінець 2019 року стали відомі імена чотирьох кандидатів нових керівників, які погодив Кабмін. Так, Баришівською РДА керуватиме педагог та депутат Баришівської райради Валентина Зозуля, Бориспільською – топ-менеджер і директор з розвитку Auchan Володимир Строкань, Обухівською – ексголова РДА Херсонської області Олександр Гомон та Сквирською – виконуюча обов'язки голови РДА Оксана Славінська.Читайте: Кабмин согласовал кандидатуры четырех глав РГА Киевщины Та поки що невідомо, чи довго сидітимуть у своїх кріслах голови РДА призначені Зеленським: у 2020 році на районні держадміністрації чекає оптимізація та ліківідація, а згодом і створення префектур у рамках територіально-адміністративної реформи. Покладені повноваження на префектів викликали дискусії і обурення серед місцевого самоврядування Київщини. Читайте: Киевщина против префектов: местное самоуправление в шоке от узурпаторских полномочий новых областных руководителей 10. Вибори до об’єднаних тергромад У 2019 році Київська область двічі брала участь у перших місцевих виборах до семи об’єднаних тергромад. Процес формування цих громад тривав не один рік. Дві серії виборів довели – на місцевому рівні люди воліють обирати знайомих і перевірених. Це трохи спантеличило пропрезидентську силу в регіоні, яка вибори в ОТГ програла.  Читайте: Пять общин Киевской области в июне пойдут на выборы 30 червня на Київщині обрали голів п'яти ОТГ – Богуславської, Циблівської, Ташанської, Глевахівської і Томашівської.  Передвиборча кампанія у громадах відбувалася доволі спокійно, але і не без ексцесів. Відзначилася Глевахівська громада, де були проблеми з формуванням районної виборчої теркомісії. Ходили чутки, що засідання проводилися в закритому режимі, в невстановлений день, а дільничні комісії формували під конкретного кандидата. Більш того, були зафіксовані порушення агітації в день тиші.  Ця кампанія відбулася після президентських виборів і незадовго до позачергових парламентських виборів. Тож очікувалося, що тренд президентської кампанії на "нові обличчя" захопить і громади Київщини. Але дійсністю це так і не стало – виборці віддали свої голоси діючим можновладцям.  Читайте: Пять теробщин Киевщины избрали своими лидерами действующих руководителей Не стали винятком і вибори в двох тергромадах Броварського району, Калинівській та Зазимській, які вже відбулися під кінець року – 22 грудня. Перемогу здобули самовисуванці, у Калинівській ОТГ – діючий голова Калинівської сільради, у Зазимській – сільський голова Погребів.Читайте: Две теробщины Киевщины избрали своими лидерами действующих председателей Ще більше громад залишилися поза виборчим процесом. Для тих, хто отримав позитивний висновок та надав документи до ЦВК – це була остання можливість скористатися шансом об’єднатися добровільно, а не бути примусово приєднаним до небажаної ОТГ. Адже у 2019 році зміни до перспективного плану так і не були затверджені. Громадам залишається лише сподіватися, що Уряд врахує позиції селян та надасть прерогативу у об’єднанні всім активним територіям вже у 2020-му. Фотоколаж KVКиевVласть

13-14 тис. медиків щороку йдуть з професії або їдуть працювати в інші країни. Від цього страждає якість медпослуг, від цього українська медицина повільно помирає. Нещодавнє опитування Соціологічної групи “Рейтинг” показало – лише до 4% українців оцінюють рівень якості послуг у медзакладах на відмінно. І зараз Верховна Рада має зробити все від неї залежне, щоб повернути цей процес у зворотній бік. Для цього депутати мають створити сприятливі умови для лікаря – не тільки робоче місце чи гідну зарплату, а дати можливість самому вибирати як краще лікувати, визначити правила роботи, розробляти стандарти і протоколи лікування, допускати до заняття професійною діяльністю своїх колег, визначати порядок підвищення кваліфікації та забезпечення професійного зростання, вирішувати професійні конфлікти, контролювати виконання етичних і професійних норм, розслідувати випадки їхнього порушення і скарги пацієнтів на некваліфіковані дії своїх колег і ще багато чого іншого. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Одним словом – дати можливість управляти своєю професією, створити нарешті професійне самоврядування. Медик має лікувати, а не бути і прибиральницею, і завгоспом, і архівістом. Коли його не відволікатимуть сторонні фактори, він зможе зосередитися на процесі лікування! Зробити це можна, прийнявши відповідний законопроект. Нещодавно у Раді їх було чотири – останні тижні ми з експертами під час робочих груп при Комітеті з питань здоров’я нації якраз дискутували навколо них. Та підготувати рішення у турборежимі виявилось неможливим – було багато "сирих" положень в основному законопроекті, у той же час деякі пункти альтернативних законопроектів мали раціональне зерно. Тож цієї середи комітет ухвалив зважене рішення – рекомендувати Верховній Раді відхилити всі чотири поданих законопроекти, щоб почати спільну розробку нового – консенсусного. І тут вже не про швидкість, тут про якість. Тому ми вирішили, що він буде основуватися на кращих напрацюваннях, які були у попередніх, а до обговорення ми залучимо широке коло експертів і медичних стейкхолдерів. Я наполягатиму на включенні їх до дискусії, адже якщо законопроект виписати правильно і він влаштує всі сторони – він може зупинити виїзд медиків за кордон. Але це можливо тільки в тому випадку, якщо лікарське самоврядування буде дійсно ефективним і незалежним від держави. Зараз я запрошую всіх охочих долучитися до розробки нового законопроекту – тільки так ми зможемо гарантувати, що це не буде черговий, спущений згори законопроект. Наша фракція “Батьківщини” слідкуватиме, щоб ці умови були дотримані. Ми вважаємо, що саме медики мають визначати для себе комфортні умови для роботи, стандарти, формувати держзамовлення в учбових закладах, надавати своїм колегам право на практику, вирішувати конфлікти і так далі. Маю надію, результат цієї роботи відчує кожен українець на собі, коли після вступу закону у дію зайде до будь-якого медзакладу країни.  Читайте: Чим загрожує бюджет медицини, сформований без розрахунків Валерий Дубиль, народный депутат Украины, фракция “Батькивщина” КиевVласть

Абсолютно не помітно був прийнятий проект закону №2194, який забороняє власникам землі продавати землю без згоди орендаря. Напрочуд "цікава" складається ситуація. Усю силу громадського спротиву було спрямовано на законопроєкт №2178-10: і трибуну блокували, і мертву свиню "випасали" біля парламенту. А наступного дня, абсолютно непомітно був прийнятий більш суперечливий для українців проєкт закону №2194, який забороняє власникам землі продавати землю без згоди орендаря. Ніхто і не здригнувся від перспектив кріпацтва у XXI ст.! Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Проєкт закону №2194 ніде не обговорювався. На відміну від №2178-10, за нього проголосувала і фракція "Голосу", яка при обговоренні законопроєкту №2178-10 чітко озвучила, що ринок земель не на часі, а також більшість депутатів інших фракцій, які теж не голосували за проект закону №2178-10. Складається таке враження, що народні обранці взагалі не знали про що цей проєкт. Найцікавіше — далі, коли до законопроєктів почнуть вносити одні поправки для поліпшення ситуації в країні, а інші — у власних інтересах. Зважаючи, що навіть редакції до першого читання є дуже суперечливими, від лиха нас убереже тільки диво. Вважається, що проєкт закону №2178-10 є головною загрозою, і саме навколо нього було найбільше галасу. Проєкт закону №2178 було подано 25 вересня 2019 р. урядом, а законопроєкти №2194 і №2195 — депутатами з фракції "Слуга народу", в основному з аграрного комітету. І перше, що дивує: законопроєкт уряду і законопроєкт "слуг" — два конкуруючі документи різних законодавчих ініціатив начебто однієї політичної монокультури. Після заяви президента, що до 2024 р. іноземці не зможуть купувати землю, проект №2178 став неконкурентним. Під президентське "послання-2024" для іноземців швидко відреагували депутати — ініціатори проєкту закону №2194, видавши альтернативний №2178-10 від 10 жовтня 2019-го, додавши до нього обмеження іноземцям купувати сільськогосподарську землю до 2024 р., тим самим ситуацію конкуренції звели до випадкової неузгодженості. Як проєктом закону №2178-10, так і проєктом закону №2194 пропонується внести зміни до розділу X перехідних положень. Виникає запитання: навіщо так робити? Неузгодженість? Неузгодженості насправді немає, адже положення розділу Х у проєктах №2178-10 і 2194 не суперечать одне одному, і обидва законопроєкти можуть бути без конфлікту в майбутньому ухвалені. Хоч би яка з цих двох рушниць вистрелила, у ціль буде влучено. Так, відповідно до змін законопроєкту №2178-10 у частині 1 статті 130 з'являється абзац, який є нічим іншим, як повторенням частин 2 і 4 статті 81 Кодексу шляхом фактичного їх об'єднання. Мова йде про зобов'язання іноземців відчуження протягом одного року з дня набуття земельної ділянки сільськогосподарського призначення, отриманої у спадок. Проєктом закону №2194 вносяться зміни до статей 81 і 82, при цьому статтю 82 "обрізають" до однієї "лінивої" частини, але якої. Законопроєкт №2194 прибирає будь-які обмеження для іноземців та іноземних юридичних осіб у випадках набуття ними прав власності на землі. Хоча доцільніше було б визначити, що тільки юридичних осіб-резидентів. Обома законопроєктами вносяться зміни до статті 130 Земельного кодексу України. При цьому законопроєкт №2194 не вносить зміни до частини першої статті 130, залишаючи редакцію діючого Кодексу, яка надає право іноземцям бути учасниками юридичних осіб України і фактично бути набувачами українських земель (див. табл. 1). Зміни, які пропонується внести законопроєктом №2194 до статті 130, а саме — зміни частини другої та доповнення частиною третьою, відверто насторожують (див. табл. 2). Йдеться про заборону власникам землі продавати землю без згоди орендаря. Це і є те обіцяне президентом право розпоряджатися землею та визволення від "совка"? При умові, що практично всі землі селяни були змушені передати в оренду на довгі роки, то не бачити селянам можливості ні продажу землі за європейськими цінами, ні переходу до самостійного господарювання. Закон не звільняє селян з кріпацтва, не надає їм права розпоряджатися землею, він, навпаки, посилює обмеження прав селян-власників землі, ще більше закріпачує, змушуючи їх продавати землю якомога скоріше за бодай якісь гроші своєму орендареві. Законопроєкти №2178-10 і 2194 своїми змінами та доповненнями до статті 130 Земельного кодексу надають, окрім українців, право купувати землю юридичним особам, що відкриває всі можливості, в тому числі і іноземцям, скуповувати українську землю і концентрувати її. Не важливо, хто сконцентрує землю, іноземець чи українець, — у капіталу не має національності і громадянства, як і совісті у монополій. Концентрація земель — це монополізація і головна перепона для розвитку аграрної галузі, суспільно-економічного розвитку країни. Проти концентрацій і монополій борються всі економічно і соціально розвинені країни світу. Не має бути концентрацій ні в межах громади, ні в межах держави. На підтвердження того, що законопроєкти націлені сформувати преференції великим і малим орендарям та іноземному капіталу, наведемо той факт, що проєктом №2178 пропонується до 2024 р. не обмежувати юридичних осіб України, учасниками (власниками) яких є іноземці, в праві купувати земельні ділянки, які перебувають у користуванні таких юридичних осіб "на правах оренди, емфітевзису, за умови, якщо: з часу державної реєстрації юридичної особи — набувача права власності пройшло не менше 3 років", — це зміни до п. 14 розділу Х, другий абзац. Фактично з прийняттям цього законопроєкту, за попередніми оцінками, до 80% селян втратять землю остаточно. Відсторонення селянина від землі через неефективні орендні відносини, неусвідомлення можливості стати власником власного аграрного виробництва спричиняє бажання продати землю, отримати гроші і вирішити свої нагальні проблеми. Ситуація настільки критична, що зняття заборони на відчуження земель стане причиною її стрімкого дорозпродажу. Виходячи з цього, єдина можливість запобігти негативам від таких законодавчих змін є внесення національно-орієнтованих пропозицій і поправок до законопроектів №2178-10 і 2194. Головною ідеєю пропозицій і поправок має стати формування можливостей для відновлення розвитку аграрної галузі за участі виключно українців. Метою зняття заборони на відчуження землі повинен стати ефективний обмін прав власності на землю, коли земля від громадянина, який бажає її продати, переходить до громадянина, який хоче бути власником землі і самостійно господарювати на ній. Під самостійним господарюванням слід розуміти одноосібне (сімейне) господарювання чи господарювання через участь власника землі в господарському товаристві, в яке передається земля на правах користування. Запит на купівлю землі серед українців є. Він комплексний, сформований економічними та світоглядними, патріотичними та культурними чинниками, — цей запит позитивно впливатиме на зростання цінності української землі. Тоді як економічне формування ціни на землю, за логікою транснаціонального капіталу, латифундистів-орендарів і просто іноземців-фермерів визначатиметься безпосередньо прибутковістю землі, що означатиме відсутність зростання ціни на землю, яке так рекламують, аби лише відкрити ринок земель. Тому формування конкурентних пропозицій "від українців українцям" є раціональними, національно-орієнтованими, і саме такому обміну прав на землю потрібно віддати перевагу, а не ставити в пріоритет латифундистів-орендарів, фермерів, надаючи їм законодавчі преференції та обмежуючи в правах селян-власників землі та безземельних українців. Саме за таким ціннісним принципом сформувалися захмарні для нашої уяви ціни на землі в тих же Нідерландах чи Данії, де земля може належати тільки громадянам країни. Формування національно-орієнтованої аграрної політики через механізми державного управління сприятиме зростанню прибутку від землі, що матиме вплив на збільшення цінності землі та приведе до падіння схильності продавати землю у нинішніх її власників, а ефективний обмін землею зводитиметься до переходу землі у власність по родинних зв'язках, від старшого покоління до молодшого, яке більш активне в бажаннях до самостійного обробітку власної землі. Крім норм щодо права розпоряджатися землею, мають бути визначені норми до набуття землі, які унеможливлювали би будь-яку її концентрацію, забезпечували б усуспільнення прибутку від землі, що відповідало б сучасним світовим тенденціям економічно розвинених країн із соціально-орієнтованою економікою. Тому правило просте: громадянин України має право набувати одну земельну ділянку з обмеженням по площі, яке відповідає максимально сформованому розміру земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Це відповідає конституційним засадам з прав і свобод громадян. Такий самий принцип був застосований при розпаюванні колективних сільськогосподарських підприємств — вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних паїв усіх членів підприємства були рівними. Запропоновані поправки і зміни сприятимуть розвитку самостійного аграрного виробництва, а саме — переходу від користувальної моделі (оренда землі, емфітевзис) до самостійного обробітку землі її власниками. Консолідація земель через об'єднання українців-власників землі — найбільш короткий та надефективний шлях для відновлення й розвитку сільського господарства. Організаційною формою такої консолідації мають стати товариства власників землі. Влада, у свою чергу, повинна сприяти формуванню та розвитку самостійного господарювання, а результати цього сприяння визначатимуть спроможність влади. Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформиИсточник публикации: Зеркало неделиКиевVласть

Законопроект №2194 робить українців-власників землі кріпаками в 21 сторіччі. Він забороняє власникам землі продавати землю без згоди орендаря. №2194 ніде не обговорювався.  На відміну від проекту закону №2178-10, за нього проголосувала фракція "Голосу", яка при обговоренні №2178-10 чітко озвучила, що ринок земель "не на часі”. Багато депутатів, які теж не голосували за №2178-10, проголосовали за №2194. Таке враження, що народні депутати взагалі не знають, чи існує законопроект №2194 та про що в ньому йде мова. Тому розкажемо, що "Слуги народу" та інші нардепи із широко заплющеними очима можуть прийняти в другому читанні. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Законопроект №2194 “Про внесення змін до Земельного кодексу України (ЗКУ) та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин” пропонує внести зміни до ст. 130 ЗКУ, доповнивши її частиною третьою такого змісту: - земельні ділянки, визначені у абзаці першому цієї частини (земельні ділянки сільськогосподарського призначення, власниками яких є громадяни України) та які перебувають в оренді: можуть бути відчужені за договором дарування лише на користь дружини (чоловіка), батьків, дітей, баби, діда, прабаби, прадіда, внуків, правнуків, тітки (дядька). Практично всі землі селяни були змушені передати в оренду на довгі роки. І така норма закону означає, що не бачити їм на довгі роки жодної можливості ані "продажу землі за європейськими цінами", ані можливості перейти до самостійного господарювання. Законопроект "слуг народу" №2194 не звільняє селян з кріпацтва, не надає їм права розпоряджатися землею, як про це наголошував президент Володимир Зеленський. №2194 посилює обмеження прав селян-власників землі, вимушуючи їх продавати землю Українського народу якомога скоріше за хоч якісь гроші своєму орендареві. Хоча навіщо взагалі в такій ситуації купувати землю у кріпака? Фактично з прийняттям законопроекту №2194, за попередніми оцінками, до 80% селян фактично втратять землю остаточно. Напрочуд цікава складається ситуація. Поки всі галасували навколо законопроекту №2178-10  -  блокували трибуну і пасли мертву свиню біля Верховної Ради – на наступний день після його гучного прийняття в першому читанні абсолютно непомітно було прийнято більш жахливий для українців законопроект №2194. Законопроектом №2194 вносяться зміни до ст. 81 та 82 ЗКУ. При цьому ст. 82 обрізають до однієї “лінивої” частини, але якої: Діюча редакція Земельного Кодексу Пропонуємі проектом закону №2194 зміни Пропозиції і поправки Головіна Стаття 82. Право власності на землю юридичних осіб 1. Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: …. Стаття 82. Право власності на землю юридичних осіб 1. Юридичні особи можуть набувати у власність земельні ділянки за цивільно-правовими договорами та на інших підставах, передбачених законом. Стаття 82. Право власності на землю юридичних осіб 1. Юридичні особи (учасниками яких є виключно громадянами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: …. Саме так – законопроект №2194 прибирає обмеження щодо іноземців та іноземних юридичних осіб! Я пропоную поправити зміни проекту №2194, визначивши, що тільки юридичні особи України, учасниками яких є виключно громадяни України. Законопроект №2194 не вносить зміни до ч. 1 ст. 130, залишаючи редакцію діючого ЗКУ, яка надає право іноземцям бути учасниками юридичних осіб України і фактично бути набувачами Українських земель. Порівняння ч. 1ст. 130 ЗКУ 1. Діюча редакція Земельного Кодексу України Стаття 130. Покупці земель сільськогосподарського призначення 1. Покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути: а) громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва; б) юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва. …. 2. Зміни, які пропонуються проектом закону №2178-10 Стаття 130. Набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення 1. Набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть: а) громадяни України; б) юридичні особи України, створені за законодавством України; в) територіальні громади; г) держава. …. 3. Зміни, які пропонуються проектом закону №2194 Відсутні пропозиції щодо змін 4. Пропозиції і поправки Головіна Стаття 130. Набувачі права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення 1. Набувачами права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть бути: а) громадяни України; б) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють права власника від імені Українського народу в межах, визначених Конституцією України .... Зміни, які пропонуються внести законопроектом №2194 до ст. 130 (зміни ч. 2 та доповнення ч. 3) , жахають: зухвалість, тупість чи справжня віра, що заборона власникам землі продавати землю без згоди орендаря і є те обіцяна президентом свобода та визволення від “совка”. Порівняння ч. 2 та доповнення ч. 3 ст. 130 ЗКУ 1. Діюча редакція Земельного Кодексу України Стаття 130. Покупці земель сільськогосподарського призначення …. 2. Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідні органи місцевого самоврядування. 3. Відсутня. 2. Зміни, які пропонуються проектом закону №2178-10 Стаття 130. Набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення …. 2. Частина визначає обмеження права власності щодо площ сільськогосподарських земель. 3. Частина 3 (доповнення) визначає переважне право орендаря на купівлю земель, які він орендує у разі їх продажу. 3. Зміни, які пропонуються проектом закону №2194 …. 2. Частина 3 визначає переважне право орендаря на купівлю земель, які він орендує у разі їх продажу. 3. Земельні ділянки приватної власності сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельні ділянки, виділені в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, можуть бути відчужені лише за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, внесення до складеного капіталу чи шляхом звернення стягнення на них. Земельні ділянки, визначені у абзаці першому цієї частини та які перебувають в оренді: можуть бути відчужені за договором дарування лише на користь дружини (чоловіка), батьків, дітей, баби, діда, прабаби, прадіда, внуків, правнуків, тітки (дядька); без згоди орендаря бути обміняні лише на земельні ділянки, розташовані у тому ж масиві земель сільськогосподарського призначення; не можуть бути внесені без згоди орендаря внесені до статутного капіталу. 4. Пропозиції і поправки Головіна Стаття 130. Набувачі права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення 2. Громадяни України мають право бути набувачем тільки однієї земельну ділянки сільськогосподарського призначення площею не більше 10 гектар, що відповідає  граничного обсягу права власності на землі сільськогосподарського призначення, які можуть перебувати у власності однієї особи. Громадяни України не мають права бути  набувачами земель понад граничні обсяги права власності на землі сільськогосподарського призначення. У разі відсутності у власності громадянина України земельної  ділянки сільськогосподарського призначення внаслідок її відчуження, громадянин України має право знову бути набувачем однієї земельної ділянки сільськогосподарського призначення. 3. Територіальні громади мають право набувати земельні ділянки тільки на території відповідних територіальних громад. Виходячи з цього, єдина можливість запобігти негативам від таких запропонованих Сдугами законодавчих змін є внесення національно-орієнтованих пропозицій і поправок до законопроекту №2194. Пропоноване мною подання для внесення пропозицій і поправок: Голові Комітету Верховної ради України з Комітет з питань аграрної та земельної політики Сольському М. Т. Щодо проекту закону № 2194 від 01.10.2019 р. Шановний Микола Тарасович! Нами було проведено детальний аналіз проекту Закону України “Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин” 2194 від 01.10.2019 р., який було прийнято в першому читанні 14.11.2019 р. із скороченою процедурою розгляду. Маємо зазначити, що прийнятий вищезазначений Проект Закону не відповідає нормам Конституції України, зокрема статтям 13 та 14. Проектом Закону не  відповідає віковому запиту українців самостійно господарювати на власній землі. Державні землі потрібні країні не для того, щоб бути проданими в угоду і збагаченню невігласів, які вирішили, що земля це товар. Українська земля потребує ефективного власника з числа українських громадян, Україна потребує нової якості державного управління, як в користування державною землею, так в організації ефективних національно-орієнтованих земельних відносин.  Керуючись вищезазначеним, надаємо пропозиції і поправки для врахування у другому читанні проекту Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення” №2194  від 01.10.2019 року. 1. Частини 1-13 статті 1 розділу І проекту Закону №2194  від 01.10.2019 р. виключити. 2. Частину 17 статті 1 розділу І проекту Закону №2194  від 01.10.2019 р. виключити. 3. Внести поправки до частини 18 статті 1 розділу І проекту Закону №2194  від 01.10.2019 р. виклавши в такій редакції: “18) статтю 81 викласти у такій редакції: “Стаття 81. Право власності на землю громадян 1. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). 2. Іноземці та особи без громадянства не можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення. 4. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню. 4. Внести поправки до частини 1 статті 1 розділу І проекту Закону №2194  від 01.10.2019 р. виклавши в такій редакції: “19) статтю 82 викласти у такій редакції: “Стаття 82 Право власності на землю юридичних осіб 1. Юридичні особи (засновані виключно громадянами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом. 4. Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року. 5. Частину 20 статті 1 розділу І проекту Закону №2194  від 01.10.2019 р. виключити. 6.  Внести поправки до частини 21 статті 1 розділу І проекту Закону №2194  від 01.10.2019 р. виклавши в такій редакції: “21) частину другу статті 93 викласти в такій редакціїї: “Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам України та юридичним особам України, заснованим виключно громадянами України.” 7.  Частину 22 статті 1 розділу І проекту Закону №2194  від 01.10.2019 р. виключити 8. Частину 25 статті 1 розділу І проекту Закону №2194  від 01.10.2019 р. виключити 9. Частину 26 статті 1 розділу І проекту Закону №2194  від 01.10.2019 р. виключити 10. Внести поправки до частини 29 статті 1 розділу І проекту Закону №2194  від 01.10.2019 р. виклавши її в такій редакції: “29) Статтю 130 викласти в такій редакції: “Стаття 130. Набувачі права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення 1. Набувачами права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть бути: а) громадяни України; б) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють права власника від імені Українського народу в межах, визначених Конституцією України 2. Громадяни України мають право бути набувачем тільки однієї земельну ділянки сільськогосподарського призначення площею не більше 10 гектар, що відповідає  граничного обсягу права власності на землі сільськогосподарського призначення, які можуть перебувати у власності однієї особи. Громадяни України не мають права бути  набувачами земель понад граничні обсяги права власності на землі сільськогосподарського призначення. У разі відсутності у власності громадянина України земельної  ділянки сільськогосподарського призначення в наслідок її відчуження, громадянин України має право знову бути набувачем однієї земельної ділянки сільськогосподарського призначення. 3. Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної територіальної громади, в адміністративних межах якої відчужується земельна ділянка, а також відповідні органи місцевого самоврядування. 4. Територіальні громади мають право набувати земельні ділянки тільки на території відповідних територіальних громад.”. 11. Внести поправки до частини 30 статті 1 розділу І проекту Закону №2194 від 01.10.2019 р. виклавши її в такій редакції: “30) статтю 131 викласти в такій редакції: Стаття 131. Набуття права власності на земельні ділянки 1. Набуття земельних ділянок відбувається на підставі договорів купівлі-продажу, міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод, а також на підставі рішень суду, рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які здійснюють права власника від імені Українського народу в межах, визначених Конституцією України та на інших підставах, передбачених законом.”. 12. Частину 34 статті 1 розділу І проекту Закону №2194  від 01.10.2019 р. виключити. 13. Частину 35 статті 1 розділу І проекту Закону №2194  від 01.10.2019 р. виключити 14. Внести поправки до частини 38 статті 1 розділу І проекту Закону №2194 від 01.10.2019 р. виклавши її в такій редакції: “38) статтю 145 викласти в такій редакції: “Стаття 145. Припинення права власності на земельну ділянку особи, якій земельна ділянка не може належати на праві власності, а також у випадку порушення вимог щодо граничного обсягу права власності на землі сільськогосподарського призначення, які можуть перебувати у власності однієї особи. 1. Якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. 2. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду. Позов про примусове відчуження земельної ділянки подається до суду органом, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. 3. У разі порушення вимог статті 130 цього Кодексу щодо граничного обсягу права власності на землі  сільськогосподарського призначення, що можуть перебувати у власності, земельні ділянки, площа яких перевищує зазначені граничні розміри, примусово відчужуються за рішенням суду на земельних торгах. Позов про примусове відчуження земельної ділянки подається до суду Антимонопольним комітетом України. 4. Земельна ділянка щодо якої судом прийнято рішення про її примусове відчуження продається на земельних торгах. Кошти отримані від її продажу сплачуються попередньому власнику земельної ділянки за вирахуванням витрат, пов’язаних з проведенням земельних торгів.” 15. Частини 39-55  статті 1 розділу І проекту Закону №2194  від 01.10.2019 р. виключити. Читайте: Земельні поправки Головіна до законопроекту №2178-10: земля українцям Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформиКиевVласть

Відсутність закону про обіг зброї серед цивільного населення  несе в собі шалені ризики. По-перше, це стимулює корупцію в МВС. По-друге, десятки тисяч людей були незаконно засуджені до різних термінів позбавленні волі. По-третє, Україна втрачає великі кошти через відсутність легального ринку зброї для громадян. Про це в інтерв`ю КиевVласть розповів голова наглядової ради Української асоціації власників зброї (УАВЗ) Георгій Учайкін (на фото). УАВЗ (*), за словами Георгія Учайкіна, сьогодні нараховує близько 20 тис. членів. “Я не буду приховувати, серед членів УАВЗ є представники не тільки МВС, а й інших силових структур. В кожній з них є нормальні люди, котрі розуміють, для чого ми це робимо”, – каже голова наглядової ради УАВЗ. УАВЗ проводить багато заходів – навчальних та об`єднуючих, на кшталт “Gun open day”. Члени асоціації мають певні бенефіти при купівлі зброї – знижки та дисконти. Крім того, УАВЗ свого часу виступила засновником “Українського легіону”, через який пройшли тисячі громадян України.  Але головне завдання УАВЗ сьогодні – це захист своїх членів від свавілля з боку правоохоронних органів. І асоціації є що розповісти про спротив нахабству, корупції та відвертому беззаконню, який системно чинять і силові, і судові органи влади. Проте головною метою УАВЗ останні роки є прийняття закону про зброю для цивільних осіб, який наведе лад в цій сфері та надасть громадянам України право на збройний захист свого життя та майна, а також життя своїх рідних та близьких. В розмові з KV Георгій Учайкін роз'яснив, чому законопроект “Про зброю” (№1222) є правильним та чим шкідливий альтернативний законопроект (№1222-1). Крім того, голова наглядової ради УАВЗ розповів про економічні та безпекові перспективи від прийняття законопроекту №1222 й наголосив, що його відсутність рано чи пізно призведе до шаленого валу справ проти України в Європейському суді з прав людини. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  KV: Більшість людей вважають, що у нас є закон про зброю. Чим насправді зараз врегульовано для громадян обіг зброї, її придбання, використання? Георгій Учайкін: Весь обіг зброї серед цивільного населення наразі регулюється внутрішнім наказом МВС №622 від 21 серпня 1998 року. Цей документ застарів з усіх точок зору. І це визнають навіть в МВС.  Наказ грубо порушує вимоги Конституції, а свіже рішення суду від жовтня 2019 року (про скасування одного з пунктів наказу МВС №622, – KV) по справі члена УАВЗ Кирила Сударикова (йому було анульовано дозвіл на зброю на підставі того, що він не пустив правоохоронців о 22 годині до себе додому, – KV) додатково переконало нас, що є судді, котрі розуміють, про що йдеться. Ч. 7 ст. 92 Конституції, основного закону прямої дії, визначає правовий режим власності: вся власність має регулюватись виключно законом. В той же час, якщо людина за власний кошт хоче придбати/набути у власність мисливську зброю, то процес придбання регулюється не законом, а наказом МВС!  Про це знав і міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, і його міністр юстиції Павло Петренко. Ми втомились судитись із Мінюстом через те, що вони не визнають незаконним наказ №622. Вони (МВС, – KV) напишуть за 15 хвилин нісенітницю, а ти потім роками це в судах оскаржуй. Ми в деяких справах вже дійшли навіть до Верховного суду – ці справи тривали три, чотири роки. Зараз закону не існує, існує наказ. І ми сподіваємось, що закон врешті-решт з’явиться. Тим більше, що зараз відверто непоганий законопроект вже зареєстровано у ВРУ. Проте, навіть за сприятливих умов, цей процес займе не менше року. А за несприятливих – може розтягнутись.  KV: В минулому скликанні Ради був негативний досвід з законопроектом №1135-1 про зброю, котрий подали ще наприкінці 2014 року. Серед його авторів було, мабуть, 30 депутатів різних фракцій. Але не було навіть розгляду в комітетах.  Георгій Учайкін: Не було, бо гальмували як могли.  KV: А для чого тоді реєстрували? Для хайпу? Георгій Учайкін: Ні. Була домовленість, щоб ухвалити цей закон, але його за формальними причинами не реєстрували 10 місяців. Ходили і до Олександра Турчинова із тим законом, коли він ще був в.о. президента, ми чудом його зареєстрували, як альтернативний, 10 грудня 2014 року. До нас нісенітницю зареєстрував Сергій Каплін. KV: Чи була хоч одна фракція у минулому складі парламенту, котра чітко казала, що вона за законопроект №1135-1? Георгій Учайкін: Ні. За законопроект були “свободівці”, але в них не було фракції. Була ситуативна підтримка окремими народними депутатами від “Народного фронту”, “Радикальної партії” та “Блоку Петра Порошенка”. Більш того, Петро Порошенко тоді так вперся – і я не вірю, що через якийсь тиск з боку МВС, хоча не виключаю і певний тиск з їх боку. KV: Можливо, Порошенко вперся через те, що лише 11% підтримували так звану легалізацію зброї й боявся електоральних втрат? Георгій Учайкін: Вони завжди бояться електоральних втрат, але треба ж розуміти, що власники зброї – фундамент та запорука спокою в суспільстві, тільки вони здатні зупинити будь-яке свавілля. Звісно, що ще за часів Порошенка  треба було створити робочу групу з фахівців і працювати в комітетах, але сталося, як сталося.  Проте локомотивом в таких питаннях має виступати суспільство. Воно має тиснути – через петиції, суди, законопроекти, обговорення. І головне – не давати, щоб все проходило кулуарно, журналісти мають висвітлювати аргументи. Тому що під наглядом преси багато речей політики змушені робити чесно.  Втім, тепер ситуація інша. Наш законопроект №1222 є вже основним. І подано ще альтернативний №1222-1.  За великим рахунком в цьому парламенті ми вже просунулись далі, ніж в попередньому – тоді ми не переконали навіть щось розглядати в комітеті, а зараз вже маємо цілу низку позитивних експертних висновків  та пройшли Антикорупційний комітет ВРУ без зауважень. Створена і працює робоча група при правоохоронному комітеті, хоч щось почалось. KV: В минулому під ВР проходили мітинги, коли законодавцям натякали, що слід розглянути законопроект. Найближчим часом плануються якісь подібні заходи?  Георгій Учайкін: Важливо розуміти, з чим ми маємо справу. ВР – це такий окремий організм, який живе за власними правилами . Принаймні та, під якою ми мітингували в 2015 році. Ми тоді вийшли тому, що вони (парламентарії, – KV) хотіли внести зміни в Конституцію не через референдум, як того вимагає законодавство, а самостійно. І ми вийшли із пропозицією внести до Конституції право громадян на збройний захист себе і своєї країни – на кшталт Другої поправки до Конституції США, бо в той час наша перша петиція вже була майже підписана. Ми оголосили про свою акцію першими, але потім низка політичних сил вирішили також вийти зі своїми вимогами. Ми дізнались, через свою службу безпеки, що під Радою  може бути спекотно, і завчасно вивели своїх людей за півгодини до вибухів. Ми встигли передати свою вимогу офіційно через когось з депутатів – і пішли звідти. Але після того ми стали більш обережно ставитись до таких акцій, тому що провокації із власниками зброї просто робити. Хтось щось кине, щось вибухне, а звинувачувати будуть не тільки УАВЗ, а і всіх власників зброї.  У нас були акції під Вищою радою правосуддя, судами, Генеральною прокуратурою, Кабміном, ми постійно щось таке проводимо, щоб не давати їм спати. Але такі масштабні, як у 2015 році, ми робити не хотіли. Сьогодні ВРУ трошки інша, до неї потрапили дві політичні сили, котрі у своїх програмах офіційно задекларували, що зобов’язуються законодавчо врегулювати обіг зброї в Україні – “Слуга народу” та “Голос”. Суто теоретично, вони здатні створити необхідну кількість голосів для ухвалення закону. Тому сьогодні шанс з’явився. І навіть, якщо цього разу не вдасться зламати опір, ми вже просунулись далі і зупинятись не збираємось. KV: Якщо уявити собі, що в 2020 році Рада прийме законопроект №1222, що зміниться для простих громадян? Георгій Учайкін: Протягом першого півріччя після прийняття цього закону знизиться рівень вуличної злочинності, щонайменше на 50%, і  стане спокійніше. Бо закон про зброю спрямований не лише на врегулювання обігу зброю. Це – ключовий інструмент, необхідний для підвищення рівня громадської безпеки, і в боротьбі з “чорним ринком” зброї. Він передбачає не тільки право громадян на збройний захист, а і врегулювання діяльності приватних охоронних компаній, в ньому величезна низка пов’язаних питань, які абсолютно прогнозовано зміцнять громадську безпеку. Тому цей закон жодним чином не можна називати спрощено “про легалізацію зброї”. KV: Чи “вільний обіг зброї”. Георгій Учайкін: Термін “вільний обіг зброї” використовують лише хлопці в погонах, щоб навмисно лякати людей. Законопроект №1222 регламентує абсолютно всі процеси, пов’язані з обігом зброї серед цивільного населення. Наприклад – в Кабміні не знають, як обкласти населення податками, на ФОПів тиснуть, а в той же час на підлозі лежить фактично бюджетоформуюча галузь. Уявіть – в країні немає жодного патронного заводу, не вистачає курсів з навчання власників зброї, стрілецьких комплексів, а в усіх країнах світу – це створення робочих місць та наповнення бюджету. Так створіть чіткі, зрозумілі, а головне законні правила і дайте бізнесу можливість цим зайнятись!  Відрегулюйте на рівні законів, ліцензій – і ви побачите, як підуть інвестиції, бо всі зацікавлені! Наведу приклад. Тільки в одному калібрі 9х19, найпопулярнішому пістолетному в Америці, цивільні на рік вистрілюють 2 млрд патронів. Заводи з виробництва боєприпасів в США працюють в три зміни, щоб задовольнити ринок. У нас було б аналогічно, хай і в 10, 20, 30 разів менше, бо Україна сама по собі менша. Впевнено можу сказати, що тільки на роботі курсів з підготовки власників зброї роботу могли б отримати декілька десятків тисяч людей по всіх регіонах країни. А це – не тільки створення робочих місць, але і наповнення місцевих бюджетів. Виникне потреба  десь у 10 тис. інструкторів. А ще будуть задіяні й інші люди – юристи, медики, бухгалтера тощо. Так, ніхто одразу не відкриє 2 тис. курсів, але треба створити умови – і за 5 років ці курси відкриються. Уявляєте собі масштаб антизброярського лобі, якщо, всупереч здоровому глузду, люди не йдуть на те, щоб підняти гроші, котрі лежать на підлозі? Напевно хтось від цього отримує такий зиск, який перекреслює всю логіку. KV: Антизброярське лобі – це хто? Георгій Учайкін: Насамперед МВС і афільована з ним одна зброярська мережа. Це дві руки антизброярського лобі.  KV: Інші гравці зброярського ринку?  Георгій Учайкін: Вони не такі потужні і знаходяться в залежному становищі. Хто видає ліцензії магазину? МВС. Хто видає ліцензії охоронній компанії? МВС. Однією рукою видають ліцензію, іншою тримають за горлянку. Це неправильно, це треба розносити по різних відомствах і ламати корупційну схему. Наведу простий приклад. У вас є посвідчення водія. Це ж не право на автомобіль. Що обмежує вас від придбання будь-якої кількості автомобілів тієї категорії, котра зазначена у вас в правах? Виключно ваш гаманець.От і ми пропонуємо вчинити так само із власниками зброї. У вас є посвідчення власника зброї певної категорії. І ви можете придбавати зброю, а не ходити кожного разу за дозволом. Чому ви маєте ходити за зеленим папірцем (дозвіл на придбання зброї, т.зв. “зеленка”, має зелений колір, – KV) кожного разу, коли побажали щось собі придбати? У вас така ж відповідальність, як за одну, так і за десять одиниць зброї. Але щоразу ви маєте приходити на уклін – і так кожні три роки. Що відбувається насправді: людина думає, чи може вона не ходити кожні три роки через брак часу, щоб за неї це хтось зробив? Можна – за 200 баксів. Це корупція, яка продовжує зростати. А треба зробити ясно й прозоро. Отримуєш посвідчення власника зброї з певною категорією. Іди й купуй, скільки тобі треба зброї, на яку видано дозвіл. То чому держава у вигляді МВС тебе обмежує? Ти ж все одно пройшов навчання, заліки здав, був представник правоохоронних органів на іспиті, була відеофіксація. Чого ще треба? KV: Це радянський рудимент. Георгій Учайкін: Так, рудимент, котрий псує життя всій Україні. Це ж базовий інстинкт – інстинкт самозбереження. Щоб задовольнити цей інстинкт в 21 сторіччі – людям потрібна зручна вогнепальна зброя самозахисту, яку можна носити з собою, як колись носили сокири, ножі, шпаги. Ще 200-300 років тому людину без зброї на вулиці вважали б самогубцем. А у нас зараз мільйони таких самогубців навколо ходять. За статистикою ГПУ з початку року до початку вересня в 2019 році в Україні було 5576 випадків умисного вбивства. Розбій – 1296 випадків. Умисне тяжке тілесне ушкодження – 1372 випадки, середньої тяжкості – 2003. До кінця року буде 8000 вбивств. Додайте тих, хто загинув від тяжких ушкоджень – 10000 людей в Україні вбивають щороку. За 28 років – 280 тисяч вбитих! KV: Це, умовно кажучи, населення обласного центру – Чернігова чи Сум.  Георгій Учайкін: Якби за кожного вбитого віночки ставили обабіч дороги, як у випадках із загиблими в ДТП, то, напевно, якось наочно було б. А так – якась статистика. KV: Отже, коли ВР прийме закон про зброю, а президент Володимир Зеленський підпише його, ми отримаємо безпеку? Георгій Учайкін: Ну давайте поміркуємо. Ми отримаємо серйозну комбінацію: систему, яка готує майбутнього власника зброї, відповідального власника зброї (бо методологією все прораховано), зміни у діяльності приватних охоронних компаній, які мають право на зброю, причому ліцензію видає не МВС. Вони мають бути на зв’язку з Нацполіцією, і стають елементами громадської безпеки, як в Ізраїлі, коли охоронець знешкоджує терориста. Це зменшує і навантаження на бюджет, бо частину хлопців у формі можна буде скоротити. І, відповідно, за півроку відсотків на 50 отримаємо зменшення вуличної злочинності. І цифри статистики від ГПУ можуть зменшитись вдвічі. KV: Економічний ефект, про який говорили раніше, ви якось рахували? Георгій Учайкін: Ні, бо ми не в бізнесі, хоча нас вперто намагаються в цьому звинуватити. Ми робимо це з інших міркувань. В нас є серйозні перестороги з питань майбутнього нашої країни, дітей, онуків. Проте, ми можемо очікувати на відкриття близько 2 тис. закладів з підготовки власників зброї – за аналогією з учбовими закладами з підготовки водїів, яких зараз десь 2,5 тис. Відповідно, буде потрібна велика кількість тирів, стрілецьких комплексів. Навколо Києва має бути з десяток великих стрілецьких комплексів і ще, щонайменше, 30 тирів в столиці. Помножте це на всю країну. Читайте: На 3 миллиона жителей в Киеве работают 12 тиров З’явиться потреба в боєприпасах, в тюнінгу, в тому, щоб зброя потрапила в країну не на монопольних засадах, а на конкурентних. Швидше за все будуть побудовані заводи з виробництва боєприпасів та стрілецької зброї. Виникне ціла галузь, якої сьогодні фактично не існує. Коли ми це зробимо, з`явиться наступне завдання – зміни до Конституції.  KV: Українська Друга поправка до Конституції за аналогією за американською: “Через те, що для безпеки вільної держави необхідне добре організоване ополчення, право народу мати і носити зброю не повинне обмежуватися”? Георгій Учайкін: Так. Це – надмета і ми це мусимо зробити.  KV: Як ви думаєте, коли суспільство при згадці про збройний захист не буде затуляти вуха, очі? Георгій Учайкін: Ті, хто виступають проти, просто не потрапляли до ситуації, коли потрібен не те що пістолет, а хоча б газовий балончик. Але давайте розмірковувати логічно. Через АТО за ці роки пройшли близько 500 тис. людей. Як думаєте, ці люди за право на збройний захист? Думаю, що так. А ще є просто власники зброї, мисливці, яких в Україні сотні тисяч. І це не рахуючи членів сімей всіх згаданих. Думаю, що показник про 11% створено штучно і він не відповідає дійсності. Все залежить від того, як ставити питання: вільний обіг зброї, легалізація... Давайте запитаємо: чи хочете ви на законних правах придбати зброю самозахисту, чи довіряєте свій захист поліції? І одразу все зміниться, бо людина зрозуміє, що треба обирати: захищати себе законно але самостійно чи довіряти поліції. Читайте: Задержаны полицейские, подозреваемые в пьяной стрельбе по ребенку в Переяслав-Хмельницком Тому, на мою думку, сьогодні підтримка законопроекту №1222 набагато більша.  KV: А що скажете про альтернативний законопроект №1222-1, який теж подали народні депутати від “Слуги народу”? Георгій Учайкін: Він має іншу філософію. Це за суттю – наказ МВС №622 у вигляді закону, яким пропонується дозволити громадянам володіти травматичною зброєю для громадян та приватних охоронних компаній  і не більше.  Законопроект №1222-1 відкриває “скриньку Пандори”, бо травматична зброя не ідентифікується -  і її масовий продаж призведе до шаленого сплеску злочинності. KV: Хіба що гільзотека. Георгій Учайкін: Щоб гарантовано ідентифікувати ствол, нам потрібні два елементи – гільза та куля, яка пройшла канал ствола і має відбитки. Ми можемо ідентифікувати ствол, якщо його продано офіційно. У випадку з травматичною зброєю одного елементу немає, бо на шматочку гуми ніяких відбитків не залишається. Якщо ж до того стріляють з револьверу і гільза залишається у каморі барабану, тоді взагалі нічого немає. А що робити із тим, що в уяві людей травматична зброя не вбиває? Вбиває! Постріл впритул майже дорівнює пострілу з бойової, постріл в око чи скроню - смерть, кулі знаходять в легенях, в печінці. І це – травматична зброя. Так навіщо нам це потрібно? Що вони нам пропонують? Якщо підходити фахово, вони не мають право нам пропонувати травматичну зброю, яка у всьому світі зветься less-lethal, тобто – менш летальна. Це має використовуватись виключно спецпідрозділами, і ми бачили, як вони із нею поводились під час масових заворушень. Тоді що – знову нічого не пропонуємо людям, знову люди залишаються беззахисними? Врешті-решт, 5,5 тис. осіб загинуло від рук злочинців на вулицях. А скільки працівників правоохоронних органів загинуло за цей час при виконанні службових обов”язків? KV: Можливо, людей 30? Георгій Учайкін: Не знаю і не хочу на цьому спекулювати. Але правоохоронців з бойовою зброєю вбивають менше в сотні разів, ніж людей на вулицях. Чому нам, а не правоохоронцям пропонують травматичну зброю? Чи може люди зустрічають якихось інших злочинців? Нехай правоохоронці ходять із травматичною зброєю, щоб не вбивати злочинця, а судити його потім. Чому МВС такий варіант не влаштовує? Законопроект №1222-1 концептуально не відповідає ані здоровому глузду, ані вимогам українських реалій. Крім того, що робити із необлікованою зброєю, котру люди понакуповували на чорному ринку? В законопроекті №1222 ми передбачаємо механізм часткової постановки на облік того, що буде дозволено законом – через складну процедуру балістичної експертизи та проходження відповідних курсів. А за законопроектом №1222-1 – хто відмовиться від свого бойового ствола на користь травматичного? Через це знову буде квітнути чорний ринок, знову МВС буде імітувати боротьбу із незаконним обігом зброї, а насправді – буде просто пиляти бюджет та заробляти на потоках. Але ж і діти тих, хто сьогодні просуває законопроект №1222-1 можуть зустріти таких самих злочинців, як і інші! Може час це вже усвідомити? KV: Ну, їх діти будуть мати зброю. Ще й нагородну, можливо.  Георгій Учайкін: Це неправильно, суспільство так не може розвиватись. Люди бачать рівень злочинності та Пашинського, який стріляє з нагородного пістолета, незрозуміло на яких підставах ним отриманого, а зараз ще намагається надати цьому ганебному вчинку політичне забарвлення. Аж соромно. На мою думку, право нагороджувати зброєю будь-кого може бути лише у Президента України, решта силових відомств повинні мати право нагороджувати лише тих, хто офіційно працює в цих структурах. Чому так? Тому що 50 тис. нагородних стволів вже по країні гуляє. Повірте, більшість з них вони тупо продали або роздали “своїм” за послуги. Читайте: “Дело Пашинского“: прокуратура уверяет, что водитель ”заглохшего” микроавтобуса имеет статус свидетеля KV: Тобто, статистика про 50 тис. нагородних стволів є? Георгій Учайкін: Вони (МВС, – KV) всупереч навіть рішенням суду відмовляються повідомити, кого вони нібито “нагородили”, але ми вирахували, що вони видають щонайменше 2,5 тис. на рік, всі загалом. Тепер порахуйте, за 28 років незалежності, ще цифра буде більша. KV: У когось їх два, п”ять, вісім... Георгій Учайкін: Не будемо вказувати пальцем, але деякі з них отримували навіть автомат Томпсона, кулемет “Максим” та автоматичну зброю. В будь-якій країні світу за це би вже всі причетні до таких зловживань посадовці сиділи. KV: Тобто, уточнюю, в законопроекті № 1222-1 є корупційні ризики? Георгій Учайкін: Корупційні ризики там шалені.  KV: Крім прийняття закону, ще треба буде приймати зміни до Кримінального кодексу (КК)? Георгій Учайкін: На цей час ст. 36 стаття КК вже гарантує нам право використовувати зброю для самозахисту в трьох випадках: коли вдираються до помешкання, коли нападає група осіб (два – це вже група) і коли на вас здійснюється озброєний напад. Проте ми в своєму законопроекті 1222 теж запропонували деякі зміни до ст. 36, які на нашу думку покращать ситуацію. Але у нас є окремий напрацьований законопроект по докорінних змінах до ст. 36, який ми намагались подати ще за часів Порошенка. Після ухвалення 1222 будемо намагатися і його зареєструвати. Проте, наголошую, і зараз є всі підстави сказати, що існуючої ст. 36 загалом буде достатньо. Якщо мені кажуть “посадять”, я згадую приклад з Антоном Фарбом: він захистив себе хоч і без пістолета, але з ножем від трьох нападників, його спробували посадити – і нічого з того не вийшло. KV: З іншого боку, якщо пам’ятаєте справу Грациотова в Одесі, то його ледве витягнули.  Георгій Учайкін: Так, в той час судова практика часто ставала на бік нібито “постраждалого”. Але останнім часом все змінюється, згадайте хоча б випадок у Сухолуччі. Якщо хоч одна з трьох ознак, які я згадав раніше присутня, можна застосовувати зброю.  Читайте: Полиция “оправдала” предпринимателя из Киевщины, застрелившего грабителя из карабина KV: Коли закон приймуть, ст. 263 КК (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами) почне працювати на законних підставах? Георгій Учайкін: Саме так. З’являється закон – і ст. 263 КК починає працювати так, як вона має працювати. Бо в ній сказано “без передбаченого законом дозволу”, а закону зараз немає.  KV: А скільки людей зараз вже засуджено за цією статтею? Георгій Учайкін: З 2007 по 2018 роки – 52 тис. вироків. Але не всі сіли – хтось пішов на угоду зі слідством, хтось отримав умовне.  Та важливо розуміти, що всі ци вироки – антизаконні, бо не спираються на закон. Це окрема тема, бо це треба передавати до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) – і займатись тими прокурорами і суддями, котрі свідомо розуміли, що людину не можна карати за порушення неіснуючого закону, але все одно карали. Хоча набагато простіше силовикам було б поставити в ультимативній формі вимогу ВР ухвалити закон, як необхідний інструмент в цій боротьбі. KV: Звернення до ЄСПЛ були з цього приводу? Георгій Учайкін: Не можу точно сказати. Здається, щось було, але не під нашим контролем. Були наші звернення на генпрокурора Юрія Луценка, які прогнозовано залишились без належної реакції KV: ЄСПЛ зазвичай призначає від 3-5 тисяч євро компенсації. Якщо помножити на 50 тисяч... Георгій Учайкін: Не всі 50 тисяч, звісно, звернуться. Але все одно ганебно: чому ми, як платники податків, маємо відшкодовувати злочинну діяльність прокурорів чи суддів? Все це б’є по кишені платників податків, тобто по нашій кишені. KV: Як ви зараз оцінюєте кількість легальної та нелегальної зброї в Україні? Георгій Учайкін: Якщо казати про стрілецьку, то кількість легальної – 2,5 млн одиниць, нелегальної – до 5 млн. Може цифра буде і  більшою, але мене постійно критикують, що я лякаю захмарними цифрами, тому обмежимося тим, що кажуть міжнародні експерти. Ніхто не хоче зрозуміти, що газовий або стартовий пістолет, який ввозиться сюди без ліцензії, за лічені хвилини переробляють на бойовий чи травматичний. Станом на 2013 рік мені один з дотичних до теми людей казав, що в Україну було завезено до 400 тис. стартових пістолетів Zoraki. Тобто, сотнями тисяч завозять стартові пістолети, які потім переробляють в травмат, або в бойовий. І це фактично так само необлікована зброя. Читайте: С начала года в Киеве изъято более 50 переделанных под стрельбу боевыми патронами пистолетов KV: МВС давала інформацію про обліковану зброю на рівні 800 тисяч. Георгій Учайкін: Вони не володіють інформацією. Вони до 2004 року не мають статистики, бо фактично до цього року немає бази даних. Люди не продовжують дозвіл по 20 років – і ніхто до них не приходить. Взагалі, питанню обліку зареєстрованої зброї в нашому законопроекті приділена окрема увага. Ще в МВС говорять, що крадуть травматичні пістолети у власників. Але насправді людина просто пише заяву, що пістолет загубив чи вкрали – і продовжує ним користуватись, щоб не платити хабарі. За травматичну зброю у нас тільки адміністративна відповідальність, якщо знайшли у вас без використання.  KV: В законопроекті №1222 холодну зброю виводять в принципі з класу зброї?  Георгій Учайкін: В цьому законопроекті немає поняття “холодна зброя”. Я взагалі не розумію, що таке холодна зброя. От виделка – холодна зброя? А столовий ніж? Як тільки я застосую його проти когось, він стає знаряддям злочину. У нас з вилами по парламенту бігали! Треба припиняти цю тему, бо  потім починають хапати реконструкторів з їх незагостреними мечами.  KV: Часто наводять приклад закону про зброю у Молдові. Георгій Учайкін: Молдова – це показник, хоч вона і маленька. Молдова також є красномовним показником в іншому. З 1994 року ухвалений закон про зброю (втратив чинність в 2013 році у зв`язку з прийняттям в 2012 році нового профільного закону, – KV). Їх раніше ніж нас почали без віз пускати до Європи. За вживанням алкоголю на душу населення вони випереджають Україну. При цьому нікого не вбивають, себе захищають. Чому молдавани не напилися і не перестріляли один одного, і чому українці так мають вчинити? Приїхав до нас заступник міністра МВС Молдови, був круглий стіл. Він говорить: “Вам треба обов’язково в законі про зброю зазначити такий момент”. Я кажу, що у нас немає закону про зброю. Він не повірив! Запитує – як ми живемо? Ще можна подивитись на Чехію. Там міністр внутрішніх справ став ініціатором поправки до Конституції, яка б надавала громадянам право на захист себе і країни від тероризму і зовнішньої агресії. Причому нижня палата парламенту вже ухвалила цю правку. Так це ж “міністр МВС здорової людини”! Уявити собі, що у нас міністр внутрішніх справ виходить з такою ініціативою, я не можу. Хоча загрози для нас і загрози для Чехії порівнювати не можна. Варто також подивитись на відповідні закони країн Балтії. KV: Скільки країн в Європі, котрі не мають закону про зброю? Георгій Учайкін: Україна – це Європа? Тоді одна. Більше нема. Всі мають закони. Жорсткіші, не жорсткіші, але мають. Наші громадяни живуть в тих країнах і із задоволенням виконують їх закони. KV: В мене останнім часом часто відбувається ламання списів зі знайомими, пересічними громадянами, з приводу збройного самозахисту.  Георгій Учайкін: Завжди ставте своїм співрозмовникам одне питання: чи хотів би ти на законних підставах володіти зброєю самозахисту або ти цілковито довіряєш свій захист поліції? Ми свого часу навіть проводили опитування – 97% на 3%. У нас є підозра, що 3% – це співробітники поліції. Бо ніколи людина при своєму розумі не скаже, що вона  довіряє поліції настільки, щоб довірити своє життя. Можна провести ще одне порівняння. Нехай в Україні 10 чи 20 млн автомобілів і 2,5 млн зареєстрованої зброї. Із зареєстрованою зброєю трапляється може 100 випадків на рік. А з автомобілями? Ми бачимо, як напиваються і давлять – і автомобілі не вилучають і не забороняють. Людям такі речі треба пояснювати. Люди не приміряють на себе ситуацію, коли їх за мобільний телефон перестріли і вдарили ножем чи арматурою. І тоді їх рідні спочатку збирають гроші на похорон, а потім не вистачає грошей, щоб утримувати дітей, навчати їх. І все це тому що люди не усвідомлюють, що їх безпека залежить в першу чергу від їх можливостей захистити себе саме під час нападу, а не чекати коли приїде поліція, щоб обмалювати крейдою їх тіло. KV: І при цьому ми часто бачимо якесь таке зневажливе ставлення з боку МВС до цивільних зі зброєю. Мовляв, та що вони вміють? Георгій Учайкін: Ми їх ще повчимо. Професіонали перестріляли один одного в Княжичах. А любителі врятували схід країни від захоплення російськими військами. І я скажу, що загальний рівень підготовки цивільного власника зброї кращий, ніж поліцейського.  Читайте: Под Киевом правоохранители перестреляли друг друга: 5 полицейских погибли (фото) Генпрокуратура сообщила о подозрении трем должностным лицам Нацполиции по делу перестрелки в Княжичах KV: До речі, ваша петиція на сайті президента від травня цього року досить швидко набрала необхідні 25 тис. підписів. Але ж була перша петиція від 2015 року, яка також перетнула рубіж в 25 тис. підписів.  Георгій Учайкін: Перша Петиція тоді за 4 чи 5 днів зібрала 25 тис. голосів. Потім ще 5 днів вона висіла – і ми зібрали ще 11 тис. Ми б зібрали напевно і 360 тис. за 90 днів. Ще враховуйте, що тоді люди чекали днями підтвердження, щоб проголосувати, бо ресурс подання електронних петицій був дуже сирий. Другу петицію, відповідно до нашого аналізу, підписали максимально 5% тих, хто поставив свій підпис під першою петицією. Це, з одного боку, свідчить про розчарування людей в механізми петицій. Але, з іншого боку, це говорить про те, що за цей час з’явились нові люди, котрі так само вимагають прав і свобод. Тобто 60 тис. підписантів петицій на одну тему – це дуже показово. З цього моменту я вважаю, що питання, чи потребують українці права на володіння і захист зі зброєю, взагалі треба зняти з порядку денного. KV: Але реакція Зеленського на другу петицію була досить однозначною. Георгій Учайкін: Ми аналізували відповідь Зеленського. І думаємо, що він навіть не читав петицію. KV: Відповідно, він навіть не писав відповідь? Георгій Учайкін: Так він і не пише відповідей на жодні петиції. Для цього в нього мають бути спеціально навчені люди. Але у мене особисто склалось враження, що відповідь на нашу петицію писали на Богомольця (у МВС, – KV). Саме там використовується звична для них лексика – якась легалізація. Тобто ми їм про Фому, а вони нам про Ярему. Ми кажемо про законодавче врегулювання, посилаємось на вимоги Конституції, а вони – про легалізацію.  Це дуже непрофесійна відповідь, але ми не полишаємо надії, бо в нас є парламент, куди потрапили депутати, за яких голосували власники зброї також. Ми будемо нагадувати їм про це постійно. Давайте спочатку дійдемо до сесійної зали – через комітети, слухання. Потім перше читання, доопрацювання, друге читання. А коли справа дійде до підпису президента, ми сподіваємось, що нам вдасться переконати Володимира Олександровича у необхідності такого закону. KV: У вас була надія, що відповідь Зеленського буде більш позитивною? Георгій Учайкін: Чесно кажучи – ні, бо ми не віримо у швидкі перемоги. Це системна багаторічна робота, яку треба робити незважаючи на те, що люди  кажуть “ці петиції не працюють”. Можливо, самі по собі вони і не працюють, але в комплексі із судовими рішеннями, інформаційними приводами – працюють. Це як в боксі – одним ударом навряд чи переможеш.  KV: Попередня петиція, адресована Петру Порошенку, отримала непереконливу відповідь, але там було написано про створення робочої групи. Чим це закінчилось? Георгій Учайкін: Традиційно – нічим. Була створена робоча група в Конституційній комісії, ми увійшли до неї, відбулась низка засідань за участі академічної спільноти, професури, колишніх суддів Конституційного суду, представників Гельсінської групи, навіть іноземних представників, таких, як колишній федеральний суддя з США пан Богдан Футей. Всі в один голос казали, що ми праві. Але, як вміють в нас, забовтали. Пройшли три чи чотири засідання – і все зійшло нанівець. Але досвід ми отримали, отримали підтримку академічної спільноти. Це важливо, коли правники стоять на нашому боці. Тоді нам активно сприяли і професор Павло Фріс (український правознавець-криміналіст, – KV), і Віктор Шишкін (Віктор Шишкін, екс-суддя Конституційного суду, – KV), і Всеволод Речицький (член ініціативної групи “Першого грудня”, Конституційної Комісії України, з 7 серпня 2019 року член комісії з питань правової реформи, – KV), і Володимир Сущенко (заслужений юрист України, – KV). Чесно кажучи, вже наприкінці 2015 року я розумів, що той склад парламенту закон не ухвалить. Але нам все одно треба було працювати – проводити освітню діяльність, вести юридичну боротьбу тощо. Ми ж не можемо просто зупинити діяльність на три роки і чекати нового парламенту.  І насправді, нам багато чого вдалося зробити, ось наприклад: -  колись Порошенко зазіхнув на те, щоб під час надзвичайного і воєнного стану вилучати у громадян зброю. Ми оперативно зреагували і технічно через депутатів прибрали цю норму. І тепер під час воєнного стану ніхто вилучати зброю в громадян України не має права. Читайте: Вибори президента України: закон про зброю * Всеукраїнська громадська організація “Українська асоціація власників зброї” (код ЄДРПОУ: 36845014) КиевVласть Фото: Facebook Георгія Учайкіна

Зараз вся медична і пацієнтська спільнота стоїть на вухах: чи отримає Супрун портфель Міністра, чи МОЗ очолить професіонал. На призначення нового Міністра найбільше сподіваються важкохворі, адже халатне відношення до своєї роботи вже третій рік ставить під питання життя таких пацієнтів. А все тому, що після першого півріччя у МОЗа знову, як і в минулому і позаминулому році, закінчилися гроші на оплату лікування важкохворих пацієнтів за кордоном. І знову у Міністерстві пропонують людям, яких кожен день очікування наближає до смерті, чекати на наступний бюджетний рік і виділення нових коштів. Цьогоріч пролікували набагато більше пацієнтів, ніж минулоріч – 235. Але щоб черга зникла, потрібно виділити ще як мінімум 700 млн грн. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   У минулому році ми разом з пацієнтськими організаціями та родичами важкохворих після багатомісячної боротьби змогли добитися від МОЗу додаткового фінансування за цією програмою. Зараз ми знову включилися в цю боротьбу. І дуже сподіваємося, що вона завершиться на нашу користь одразу після зміни керівництва МОЗу. А поки процес тотального перезавантаження влади ще не торкнувся уряду, ми бачимо повторення минулорічної ситуації – на наші обґрунтовані вимоги про виділення додаткових сум на лікування пацієнтів, Уряд починає грати в “бюрократичний теніс”. Гройсман киває на Мінфін, адже фінанси – це його компетенція, Мінфін киває на МОЗ, адже перерозподіл грошей за держпрограмами можливий тільки за ініціативою розпорядника коштів, а МОЗ киває на Мінфін – у нього цих коштів немає!!! Знову замкнуте коло нашої бюрократії. Нічого. Ми це вже проходили в минулому році, коли нам самим довелося провести аудит невикористаних залишків за програмами МОЗу, знайти резерв коштів і змусити МОЗ це визнати і ініціювати їхній перерозподіл на лікування пацієнтів. Цьогоріч залишки так само вийде знайти – вони є і чималі. Наприклад, поверхневий аналіз виконання програм МОЗу, проведений фахівцями Українського інституту майбутнього, показав можливість економії або перерозподілу на інші напрямки понад 1,3 млрд грн з реалізованих зараз МОЗівських програм. Але таке виділення грошей – це оперативне гасіння пожежі. Українським пацієнтам же потрібен механізм, який унеможливлює її виникнення. Адже хоча щороку грошей виділяється все більше і більше, проблема з лікуванням важкохворих не вирішується і дефіцит коштів тільки збільшується. Системним рішенням має стати не постійна відправка пацієнтів на лікування за кордон і трата наших бюджетних грошей на розвиток медицини в інших країнах, а розвиток медичних технологій в Україні. Тільки в цьому році МОЗ відправив у Білорусь на трансплантацію нирки 125 пацієнтів, заплативши за це понад 300 млн грн. Українська медицина ж навіть зараз може робити більше 80 трансплантацій нирки в рік, при цьому вартість проведення трансплантації мінімум удвічі нижча, ніж у Білорусі. А при помірному розвитку системи трансплантації за 1-2 роки цей показник можна збільшити мінімум удвічі і практично повністю вирішити і проблему з необхідністю лікування таких пацієнтів за кордоном, і дефіциту грошей на подібні операції. Це можна було зробити ще два роки тому. Але МОЗ повністю провалив розвиток національної системи трансплантації. І не тільки не покращив ситуацію, але і погіршив. Команда Уляни Супрун розвалила єдиний ефективно працюючий центр трансплантації кісткового мозку в Охматдиті, викинувши висококваліфікованих фахівців на вулицю. Провалила команда і підготовку до впровадження положень нового закону про трансплантацію в 2019 році, через що всі трансплантації в нашій країні фактично зупинилися. Провалила команда і реалізацію державної програми з розвитку трансплантації, на яку в минулому році виділили 112 млн грн. Замість того, щоб оплачувати трансплантаційним центрам проведення цих життєрятівних операцій для українських пацієнтів, МОЗ спочатку дев'ять місяців нічого не робив і не міг відкрити фінансування за програмою, а потім, зрозумівши, що ці гроші просто пропадуть, перерозподілив їх на покупку устаткування і розробку програмного забезпечення. Минуло вже 11 місяців з цього моменту, а в реальності немає ні обладнання, ні реєстру трансплантації. Він ще навіть у тестовому режимі не заробив. Скоріш за все, така ж доля чекає і 112 млн грн, виділених на фінансування розвитку трансплантації (лікування пацієнтів та проведення трансплантацій) на початку цього року. Майже 8 місяців минуло, а порядку використання коштів за програмою ще немає, фінансування не відкрито! Так що недбалість, бездіяльність або злочинний умисел (нехай це визначають компетентні органи) чиновників МОЗу і в цьому році можуть призвести до “порятунку” коштів, які виділяли на лікування людей, шляхом перерозподілу на покупку чергового обладнання або програмного забезпечення, постачання якого будуть чекати ще мінімум два роки. Так було минулоріч. Єдиний спосіб їх використати за призначенням і врятувати життя не одного українця – терміново змінити керівництво МОЗу. Так само можна побороти і порочне коло з ненаданням важкохворим українцям лікування – у МОЗ повинні прийти не “піарники”, а дійсно професіональна команда управлінців, яка стане працювати не на свій імідж, а на реальні запити українських пацієнтів. І наша фракція зробить все можливе, щоб саме вона очолила Міністерство охорони здоров’я у найближчий час. Читайте: Медичне страхування, страхова медицина чи державне фінансування: що зробить медицину доступною, якісною і безоплатноюКиевVласть

Вибори відбулись. Скоро нова Верховна Рада і новий Кабмін визначатимуть свій курс у кожній царині життя країни. І однією з життєво найнеобхідніших є галузь охорони здоров’я. Нова влада має не допустити повторення помилок “попередників” і виправити ті, що вже сталися. А одна із найбільших помилок команди МОЗу, якій залишились лічені дні, – лобіювання Закону про державні фінансові гарантії. Команда чиновників недарма розрахувала все так, що другий етап “медреформи” – перехід всієї медицини, всіх медзакладів країни на нову систему фінансування – не відбудеться саме за нових керівників. Тоді вона зможе перекласти провал усіх своїх “напрацювань” на них (мовляв, за нас реформа йшла, а вони її провалили). Чому НЕ відбудеться і що треба робити? Розповідаю. Згідно із “реформаторським” Законом про держані фінансові гарантії, з 2020 року всі медичні установи повинні отримувати гроші за договорами через Нацслужбу здоров’я за фактично надані пацієнту послуги. Тобто вся меддопомога – первинна, спеціалізована, високоспеціалізована, екстрена, всі програми реімбурсації мають оплачуватись через НСЗУ. Нагадаю, нині НСЗУ фінансує первинну медичну допомогу (з липня 2018) і аптеки за програмою “Доступні ліки” (з квітня 2019). Але це – тільки мала частина всієї системи охорони здоров'я. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   І, здавалося б, впровадження нової системи фінансування на інших рівнях медицини має бути вже за 5 місяців, і у вересні починають розглядати бюджет. Але ж до цього нічого не готове! Пацієнти не підписали декларації з сімейним лікарем, а отже послуги вузьких спеціалістів для них стануть недоступними. Немає у реєстрі пацієнтів – немає допомоги. Нині тільки 27,8 млн пацієнтів з мінімум 38,8 млн мають декларації. І ще близько 0,7-1,2 млн декларацій анулюють до кінця року після проведеної верифікації. Платити НСЗУ не буде за кого. Медзаклади для отримання фінансування за новим механізмом і укладання договору з НСЗУ мають реорганізуватися в комунальні або державні підприємства, тобто пройти автономізацію. Цей процес може затягнутися через свою складність, особливо після скасування спрощеної процедури, термін дії якої завершився в 2018 році. За нею, до речі, за цілий рік автономізувалося трохи більше 1 тис. медзакладів первинки. Зараз же потрібно це зробити за повною процедурою 3,6 тис. установам, які надають стаціонарну і поліклінічну меддопомогу і ще кільком десяткам академічним інститутам і всім обласним центрам екстреної меддопомоги і медицини катастроф. Нині, за 19 місяців дії закону про автономізацію, лідером з автономізації є Полтава – 85% медустанов пройшли процедуру. Саме тут з 1 квітня проходить пілотний проект з впровадження нового механізму фінансування. Далі йде Харківська область – 80%. Волинь, Рівне, Львів – до 70%. На цьому успіхи закінчуються. В 11 областях – відсоток реорганізованих медустанов коливається біля 50%. А ось аутсайдери, такі як Миколаївська та Херсонська області змогли реорганізувати тільки 29% (тобто там реорганізовані тільки установи з надання первинної медичної допомоги). Хто не встиг – фінансування від НСЗУ не отримає. Субвенції вже не буде. Отже, пацієнти не зможуть безкоштовно лікуватися – адже кожна районна лікарня є місцевим монополістом. Платити НСЗУ не буде кому. Нацслужба здоров’я й сама не готова працювати за новим механізмом фінансування. Для супроводу 1,2 тис. договорів на надання первинної медичної допомоги зі спрощеним механізм щомісячної оплати вистачає одного центрального апарату в кілька десятків співробітників. Але для адміністрування 100 млрд платежів майже п'яти тисячам підприємств по всій країні за принципом “гроші за пацієнтом” (тобто, платячи за кожну послугу кожного пацієнта) потрібна складна і злагоджена робота сотень співробітників (штат НСЗУ – понад тисяча співробітників) і мережа регіональних представництв. Адже за обсягом роботи із супроводу державних фінансів НСЗУ – це майже як друге державне казначейство. Ще минулоріч, для реалізації пілотного проекту в Полтаві там планували створити один місцевий підрозділ НСЗУ. Не склалося. Цього року планували створити п'ять територіальних підрозділів – Одеса, Дніпро, Харків, Львів, Київ. Поки їх немає. Немає ні людей, ні приміщень, ні обладнання. Отже, платити медзакладам немає кому. Не зрозуміло і скільки треба платити. Немає ні тарифів, ні апробації нового механізму фінансування. А саме вони повинні лягти в основу розрахунків програми фінансових гарантій. Вони мають бути прозорі і економічно обґрунтовані: якщо їх завищити – втратить бюджет, гроші закінчаться і пацієнти не зможуть безкоштовно пролікуватися. Якщо занизити – медустанови почнуть закриватися, а лікарі – звільнятися. Стосовно апробації – було три спроби. Перша – пілотний проект 2017 року з впровадження нового механізму фінансування в чотирьох інститутах НАМНУ, розпочатий ще в 2017 році. Довго стартував, мав проблеми з організацією фінансування і його обсягами, низькі тарифи без єдиної методологічної бази та ін. Провалився. Друга – пілот, який впроваджують з 1-го квітня цього року в Полтаві. З усіх медустанов (а їх – 101) на новий механізм фінансування перевели тільки 45. За 4 місяці експерти бачать безліч проблем у процесі. Про результати говорити зарано, але ж у нас залишилось 5 місяців до того, як всі, абсолютно всі медзаклади України мають перевестися на нову систему фінансування! А не фактично 45%. Третя – програма “Безкоштовна діагностика”. Мала стартувати 1 липня цього року. Через непідготовленість її перенесли на 2020 рік, а заплановані на неї гроші передали на “реформовану” первинку. Ну і найголовніше. У бюджеті немає і не передбачається грошей для фінансування програми фінансових гарантій у повному обсязі. У пояснювальній записці до законопроекту про фінансові гарантії ще у 2017 році Уряд гарантував, що на програму в 2020 році виділять 115 млрд грн. Це набагато більше, ніж виділені в поточному році на медичну субвенцію і програму первинної медичної допомоги трохи більше 70 млрд. Де взяти ці додаткові 45 млрд грн. З яких джерел? Навіть якщо трапитися диво і вже новий уряд зможе знайти ці гроші, від такого фінансування можна покрити потребу в оплаті лікування українським пацієнтам менше, ніж на половину. Зараз пацієнти зі своєї кишені за медичні послуги платять понад 135,5 млрд грн на рік. Навіть загальне поточне фінансування охорони здоров'я (пацієнти + держава) зараз становить понад 223 млрд грн, а мінімальна потреба в фінансуванні програми фінансових гарантій – понад 170 млрд грн: 6,5 млрд – екстрена медична допомога, 29 млрд – первинна медична допомога і 136 млрд – спеціалізована та високоспеціалізована медична допомога. Де в бюджеті наступного року взяти додатково 100 млрд грн? Без виділення необхідного рівня фінансування програма фінансових гарантій ризикує навіть не розпочавшись перетворитися на фікцію: пацієнти не отримають необхідних медичних послуг і будуть змушені, як і раніше, платити неформальні платежі в “благодійні фонди” або просто в кишеню медику. Медичні ж установи і лікарі без необхідного фінансування обиратимуть – або закриття, або побори з пацієнтів. Нині у нас є тільки одна можливість зупинити повний крах української системи охорони здоров’я – ввести багатоджерельну систему фінансування з загальнообов’язковим медичним страхуванням як одним із елементів. Цього я та наша фракція “Батьківщини” і добиватимемось у новому парламенті. Адже другим з 8 найперших, які ми визначили пріоритетними, має бути прийнятий саме закон про обов’язкове медичне страхування. Читайте:  Ми знаємо, де взяти гроші на медицину, які “не знаходила” попередня влада Валерий Дубиль, народный депутат Украины, фракция “Батькивщина” КиевVласть

Вже у цю неділю, 21 липня, вісім виборчих округів Київської області оберуть нових народних депутатів. Від об'єднаних сил націоналістів по кожному округу є свій, місцевий кандидат. KV дізналася мотивацію кожного і  запитала: чому виборець Київської області має віддати свій голос за об'єднані сили українських націоналістів?  У програмі кандидатів від ВО “Свобода” головними пунктами є: захист здобутків Революцій Гідності, протидія реваншу, проведення докорінного очищення влади, ліквідація олігархічної монополії, знищення корупційних схем формування тарифів та встановлення їх на справедливому рівні.  Крім того, націоналісти налаштовані скасувати несправедливу пенсійну реформу, сприяти розвитку малого та середнього бізнесу, створити заробітчанам умови для повернення на Батьківщину, запровадити гарантоване державне медичне страхування для надання якісної та доступної медичної допомоги кожному громадянину України. “Свободівці” також вважають необхідним визначити європейський україноцентризм стратегічним курсом держави, згідно з яким Україна стане геополітичним центром Європи.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Кандидати  По 90 округу (Біла Церква) від ВО "Свобода" в Раду балотується секретар Білоцерківської міськради Вадим Олегович Кошель. Народився 21 жовтня 1985 року в місті Біла Церква, де і живе. Як розповів він у коментарі KV, головна його мета – зберегти Україну. "Україна знаходиться під загрозою, оскільки з одного боку вже п'ятий рік триває українсько-російська війна, кожен день є поранені, загиблі бійці. Останні дії нашої влади дуже схожі на капітуляцію. Якщо не зупинити ці негативні для країни процеси, ми можемо втратити Україну. З іншого боку – є внутрішній ворог, так званий олігархат, який розколює державу зсередини. І є велика ймовірність реваншу екс-регіоналів і комуністів, які стали однією "командою". Ми, "свободівці", вирішили створити в парламенті велику націоналістичну фракцію і давати їм відсіч. Крім нас цього ніхто не зробить ", – говорить він. Читайте: Чому Біла Церква має голосувати за націоналістів, – кандидат Вадим Кошель Кандидитом по 91 округу (Фастівщина, Макарівщина, Сквира та частина Києво-Святошинського району) став Микола Іванович Синиця. Народився 24 травня 1968 року в селі Помоклі Переяслав-Хмельницького району Київської області, громадянин України. Проживає в Києві. У коментарі KV вказав: Раді потрібні націоналісти, щоб не допустити реваншу східного сусіда. "Я йду для того, щоб змінювати країну, щоб ідеї українського націоналізму все-таки були присутні і їх можна було втілити за допомогою владних повноважень. У парламенті повинна бути потужна націоналістична фракція, щоб не допустити промосковського реваншу, який вже відбувається: можна привести в приклад вже третій телеканал, який купив апологет Москви Медведчук. Користуючись втомою частини населення від війни, там крутять меседжі про примирення з Росією і намагаються заколисати людей. Я вважаю, що саме націоналістам під силу не допустити цього і зупинити цей наступ". 92-ий округ (Білоцерківський, Володарський, Ставищенський, Таращанський, Тетіївський та Сквирський райони) від націоналістів представлятиме на виборах Юрій Олексійович Деркач.  Народився 28 квітня 1958 року в селі Ріпки Лисянського району Черкаської області, проживає в селі Іванівка Ставищенського району Київської області. Працює директором санаторно-оздоровчого комплексу "Дружба".  "Хто, як не ми? Знову "регіонали" лізуть до влади, реваншизм йде по всіх фронтах. І у нас відкривається другий фронт – "п'ята колона". А попередня влада нічого не робила, щоб її не було. Тому ми патріоти-націоналісти "свободівці" йдемо до Верховної Ради, щоб Рада стала проукраїнською", – зазначив Юрій Деркач у коментарі KV. Кандидат по 93-ому округу (Богуслав, Ржищів, Кагарлик, Миронівка, Рокитне, Переяслав-Хмельницький) – Олександр Вікторович Коломієць. Народився 18 червня 1977 року в місті Біла Церква Київської області, де і проживає. Освіта професійно-технічна, раніше був фізичною особою-підприємцем, займався виробництвом продуктів борошномельно-круп'яної промисловості. Зараз займається громадською діяльністю в місті Біла Церква: засновник двох громадських організацій – "Спортивний корпус Білоцерківщини" і "Спортивна нація Київщини". "Я є приватним підприємцем, громадським діячем, але в першу чергу – я батько двох синів. Знаю, що батьки здатні на все, аби їхні діти росли в добробуті: цілодобово працювати, відмовлятися від власних примх. Але, на жаль, їм часто важко достукатися до чиновників, від яких залежить комфорт дітей в садочках і школах. Тому був радий допомогти змусити місцеву владу нарешті виконати свій обов'язок і подбати про дітей, які мерзли взимку в садочку", – зазначає Коломієць. По 94-ому округу (Обухівщина та Васильківщина) від “Свободи” балотується депутат Обухівської райради Олексій Олександрович Гридько. Народився 25 червня 1983 місті Бровари, живе в Обухові. Працює начальником відділу КУ КОР "Фонд комунального майна". У коментарі KV він розповів, що налаштований рішуче щодо майбутніх виборів, адже тільки націоналісти здатні поліпшити життя українців. "Україна потребує змін. Хто, якщо не ми, "свободівці", зупинимо реванш Москви? Хто, ще, крім нас, може побудувати справжнє українське націоналістичне суспільство? Я буду діяти по наміченій програмі. Є шлях суттєвих змін, програма захисту українців. Це все чітко відображено в нашій політичній програмі", – говорить він. 95-й округ (місто Ірпінь, Боярка, Вишневе і села Києво-Святошинського району) представляє кандидат ”свободівець”, депутат Києво-Святошинської райради, Олександр Васильович Кириченко. Народився 23 серпня 1966 року в місті Києві, проживає в селі Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району. Рід діяльності – приватний підприємець. У коментарі KV він розповів, що саме націоналісти готові розвивати свою країну і покращувати рівень життя українців. "Ідеологія "Свободи" сформована на основі націоналізму. Кожен націоналіст щиро вболіває за розвиток країни і всіляко цьому сприяє. В першу чергу нам необхідно створити потужну фракцію в парламенті, яка зможе впливати на прийняття рішень, оскільки у нас парламентсько-президентська республіка. За час незалежності нашої держави при владі були директори, комуністи, господарники, олігархи... Не було тільки націоналістів. А насправді це і є шлях до успішної України – патріотично налаштовані і готові до змін "свободівці", – говорить він. Читайте: Чому 95-й округ має голосувати за націоналістів, – кандидат Олександр Кириченко Наступний кандидат – Іван Миколайович Окоєв, балотується по 96-ому округу (Вишгород, Буча, Бородянщина, Славутич). Народився 12 липня 1991 року в селі Самолусківці Гусятинського району Тернопільської області. Проживає в Бучі Київської області. Служив в батальйоні оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького Національної гвардії України. "Фронт боротьби за Україну після 21 липня зміститься в український парламент. Бачу своїм обов'язком долучитись до цієї боротьби, адже поряд із прийняттям законів і відновленням соціальної справедливості, у Верховній раді розгорнеться шалене протистояння за основи державності: її суверенітет, унітарність, культуру та мову. Обов'язок українського націоналіста – стати до боротьби проти п'ятої колони Москви. Бо лише українські націоналісти будуть здатні зупинити антиукраїнські сили в цьому ліберально-малоросійському болоті.", – вважає кандидат.  Читайте: Чому 96-й округ має голосувати за націоналістів, – кандидат Іван Окоєв По 97-ому округу (Березань, Бровари, Баришівський район і частина Броварського району) кандидатом у Раду йде Анатолій Вікторович Фатєєв. Народився 25 січня 1963 року в місті Темір-Тау Карагандинської області, проживає в місті Бровари. Освіта вища, інженер технічного нагляду за будівництвом УЖКГ Бориспільської міськради. Як розповів він KV, його головна мета – на законодавчому рівні створювати механізми, які вирішать проблеми українців. "Я живу тут, у мене тут діти, онуки, друзі, знайомі, мене тут знають люди. Я займаюся тут громадською діяльністю, я член координаційної ради АТО, мене знають всі АТОвці. Мене багато хто знає і тому багато хто мені вірить. Тут проблеми ті ж, що і у всій країні, загальні, і я, як майбутній нардеп, повинен вирішувати спільні проблеми, які також стосуються міст. Люди запитують у мене прямо, чи можу я підняти пенсію або відремонтувати дорогу. Я можу допомогти створювати на законодавчому рівні механізми, щоб ці проблеми не замовчувалися і вирішувалися якомога скоріше. Оскільки парламент контролює держбюджет, моя задача також – проконтролювати, щоб його не дерибанили", – говорить він. Читайте: Чому 97-й округ має голосувати за націоналістів, – кандидат Анатолій Фатєєв Кандидат по 98-ому округу (Бориспільщина, Переяслав-Хмельницький, Згурівський та Яготинський райони) – Віталій Миколайович Гордієнко. Народився 27 червня 1969 року в селі Теснівка Новоград-Волинського району Житомирської області, проживає в селі Городище Бориспільського району Київської області. Є одним із трьох відомих в Бориспільському районі братів-аграріїв, засновників фірми "Паларіс".  У коментарі KV він розповів, що висунення сприймає як найвищу довіру. "Я відчуваю величезну відповідальність, яка лягає на мене. Звичайно, підстави вважати, що я буду ефективним депутатом, мені дає впевненість у проходженні об'єднаних націоналістів в парламент. На них я завжди можу покластися, відстоюючи інтереси громадян і пропонуючи законодавчі ініціативи. Рівно так само, як і мої побратими завжди зможуть розраховувати на кваліфіковану допомогу від мене", – каже він.КиевVласть

Київщина увійшла в активну фазу передвиборчої парламентської кампанії. В інтерв’ю KV кандидат у Верховну Раду від об’єднаних націоналістичних сил по списку ВО “Свобода” Вадим Кошель (90-й округ) розповів, які основні проблеми вбачає на території рідної Білої Церкви. Кандидат запевняє – саме націоналісти будуть впевнено та послідовно вирішувати питання, які допоможуть докорінно покращити державу та зупинять внутрішнього і зовнішнього ворога України.  KV: Вадиме, розкажіть, будь ласка, про себе, про свою сім'ю.  Вадим Кошель: Я народився 21 жовтня 1985 року в місті Біла Церква. У 2003 році закінчив Білоцерківську загальноосвітню школу №5. У 2009 навчався у Міжрегіональній академії управління персоналом (МАУП) в місті Києві за спеціальністю менеджмент. Нині здобуваю освіту у Білоцерківському національному аграрному університеті за спеціальністю публічне управління та адміністрування на заочній формі навчання. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Трудову діяльність розпочав у 2003 році в інформаційному агентстві ТОВ “Контекст-медіа” на посаді редактора моніторингу ЗМІ Київського обласного представництва, пізніше працював у газеті “Новини Київщини” та “Пресовому Агентстві Новин” редактором відділу новин. У 2008 році влаштувався тренером боротьби дзюдо в ДЮСШ “Богатир”, де пропрацював більше 10 років. У 2015 році обраний депутатом Білоцерківської міської ради по виборчому округу №3. А наприкінці 2017 – одноголосно обраний секретарем Білоцерківської міської ради. 2012 року приєднався до лав політичної партії “Всеукраїнське об’єднання “Свобода” Одружений. Дружина – Кошель Світлана Сергіївна. KV: Вадиме, чому Ви вирішили балотуватись до Верховної Ради України? Вадим Кошель: Україна знаходиться під загрозою, оскільки з одного боку вже п'ятий рік триває українсько-російська війна, кожен день є поранені, загиблі бійці. Останні дії нашої влади дуже схожі на капітуляцію. Якщо не зупинити ці негативні для країни процеси, ми можемо втратити Україну. З іншого боку – є внутрішній ворог – олігархат, який розколює державу зсередини. Окрім того, нависла велика ймовірність реваншу екс-регіоналів і комуністів. Їх треба зупинити! Ми дамо капітулянтам жорстку відсіч! У таких умовах фракція націоналістів просто необхідна в Парламенті. Бо тільки ми зупинимо безчинства олігархів, не дозволимо їм розвалити державу і не допустимо реваншу промосковської нечисті.  KV: Ви балотуєтесь по мажоритарному округу №90, як член партії Всеукраїнського об’єднання “Свобода”. Чому саме “Свобода”? Вадим Кошель: Всеукраїнське об’єднання “Свобода” – надійна, послідовна, націоналістична партія, а не одноразовий політичний проект. Нам більше 28 років. Я вважаю ВО “Свобода” парламентською партією, адже наші депутати працюють у Верховній Раді в різній кількості кілька каденцій. Звичайно, найбільше користі націоналісти принесли Україні протягом 2012-2014 років, коли у нас була повноцінна фракція. Саме тоді було напрацьовано близько 200 законопроектів в різних напрямках розвитку держави, що відповідають нашій програмі – “Програмі захисту Українців”. Звісно, що влада Януковича та Порошенка не брала до розгляду наші законодавчі ініціативи, або подавала альтернативні проекти, аби лише не голосувати за свободівські. Тож, прийшовши до парламенту з націоналістичною фракцією, ми повторно подаватимемо ці проекти. В першу чергу це стосується нашого “Антиолігархічного пакету”, Виборчого кодексу, зняття недоторканості, дієвого механізму імпічменту. У нас готовий проект нової Національної Конституції. У нас давно готовий план дій, націлений на відновлення національної та соціальної справедливості. Саме цим “Свобода” відрізняється від усіх інших політиків-популістів та їх тимчасових угрупувань. KV: Які на Ваш погляд місто Біла Церква має проблеми? Вадим Кошель: По-перше, не встановлені межі міста. На індексно-кадастровій карті Біла Церква займає третю частину від реальної площі міста, промисловий вузол та авіакомплекс знаходяться на території сусідніх сільських рад, тож значна частина податків платиться в район. Через цю ж причину воякам російсько-української війни не надаються земельні ділянки в місті. По-друге, відсутнє централізоване гаряче водопостачання. Третє – одні з найбільших тарифів на водопостачання в Україні. Також відсутня розумна політика розвитку комунального транспорту. Нещодавно вперше за багато років, виділено кошти на купівлю усього 1 тролейбуса. Приватні перевізники диктують умови і доводиться йти з ними на компроміс для безперебійного перевезення пасажирів. Відсутня об’їзна дорога навколо м. Біла Церква, незадовільний стан мостів та доріг – 4 мости потребують термінового ремонту. Труба теплопостачання ТЕЦ-місто у вкрай занедбаному стані, потребує негайного ремонту, при аварії великий мікрорайон Леваневського залишається без опалення. Важливо відмітити, що і житловий фонд застарілий (ремонти проводяться низькими темпами). Забруднені річки Рось та Протока, річка Рось швидко втрачає рівень води. Просто кричуща проблема з онкологічними та серцево-судинними захворюваннями. KV: Як мені відомо, Вам близька тема спорту, розкажіть детальніше. Вадим Кошель: Ще у 1993 році батько привів мене на секцію вільної боротьби в ДЮСШ “Олімп”. Далі моє спортивне життя продовжилося у ДЮСШ “Богатир” на відділені дзюдо.  Після трагічної смерті тренера В’ячеслава Овсійовича Передерія, взяв на себе відповідальність та продовжив тренувальний процес. Потім офіційно влаштувався на посаду тренера-викладача, чим фактично врятували від зникнення секцію дзюдо ДЮСШ “Богатир”.  Коли їздив велосипедом у депутатських справах, а потім і на роботу до міської ради, на початку викликало безліч скептичних емоцій. Мовляв, “попонтується та пересяде на Мерседес”. Але нині мене за кермом велосипеда вже сприймають як належне. Деякі працівники міської ради за моїм прикладом теж паркують своїх двоколісних друзів біля приміщення виконкому. До речі, велопарковка біля міської ради побудована після мого звернення. У минулому році ВО “Свобода” стала офіційним спонсором великих велосипедних змагань “Велосотка “Білоцерківський стандарт”. А я проїхав усю дистанцію (близько 90 км), показавши достойний результат. У якості депутата завжди підтримував питання спорту. Входжу до комісій по визначенню кращого спортсмена місяця та року. Читайте: Чому 95-й округ має голосувати за націоналістів, – кандидат Олександр Кириченко КиевVласть