ВО “Свобода” висловила невдоволення щодо внесення змін до закону про державну мову протестами під стінами Верховної Ради. Політична сила виступала проти змін в частині скасування навчання українською мовою у закладах освіти. Про це KV розповів в інтерв’ю депутат обласної ради від ВО "Свобода" Вячеслав Хмельницький. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  “Наша політична сила висловила свій протест щодо перегляду закону про державну мову. Упродовж двох днів ми були під стінами ВРУ з іншими політсилами та організаціями. І нам вдалося досягти результату – зміни до закону на пленарному засіданні не розглядали. Тут варто згадати слова Ліни Костенко, що нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову”, – розповів Вячеслав Хмельницький.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться На його думку, до спекуляцій навколо мовного питання призвело знову лиш те, що країна перебуває в передвиборчому процесі. “Відбувається маніпуляція із заграванням до своїх виборців кандидата на посаду голови міста Дніпро Максима Бужанського. У Дніпрі переважно спілкуються російською. І він вважає це гарним аргументом, аби вибори для нього стали переможними. Відміна навчання в російських школах учнів 5–11 класів українській – спекуляція. У Конституції України чітко визначено ст.10 розвиток державної мови, а мова національних меншин не принижується, а навпаки, підтримується державою”, – додав він. Читайте: Вячеслав Хмельницький: “Свобода” ніколи не зраджувала своєму виборцю Нагадаємо, ВО "Свобода" проти перегляду закону про державну мову. Фракція Київщини впевнена – в Україні має бути одна державна мова. І це – українська. А запропоновані зміни лише посилять русифікацію українського населення. Читайте: Державна мова в Україні має бути одна – українська, – голова фракції ВО “Свобода” Олександр Однороманенко Фото: із особистого архіву Вячеслава Хмельницького КиевVласть

ВО "Свобода" має активне представництво в столичному регіоні – 43 партійних районних та міських організацій. Також фракція ВО "Свобода" активно працює у Білоцерківській міській раді. Про основні проблеми Білої Церкви, врегулювання конфлікту на Сході країни та процеси реформування регіону в інтерв’ю KV розповів депутат обласної ради від ВО "Свобода", член комісії з питань управління комунальною власністю, приватизації та житлово-комунального господарства та впровадження енергозберігаючих технологій Вячеслав Хмельницький.  KV: З якими проблемами звертаються до Вас виборці з 56-го округу (Біла Церква)?  Вячеслав Хмельницький: У жовтні буде 10 років, як працює моя депутатська приймальня. З 2010 по 2015 рік я був депутатом Білоцерківської міськради. Ще тоді вирішив: не зважаючи на те, з якого округу звертаються – вислухати кожного. Тож і сьогодні до мене йдуть виборці не лише з мого округу, а зі всієї Білої Церкви. Здебільшого звернення стосуються вирішення житлово-побутових питань. Особливо, у приватному секторі, де капітальний ремонт не здійснювався протягом 30–40 років.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  На балансі облради є КЗ КОР “Білоцерківський багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр”. У 2016 році його керівництво звернулося з питанням реконструкції стадіону, який не ремонтувався з часів створення закладу й перебував у жахливому стані. Через постійну ротацію голів Київської ОДА, яка є розпорядником коштів, це питання не вдавалося зрушити до останнього часу. Кошти виділено і, сподіваюся, що до кінця року відкриється стадіон, який відповідатиме вже міжнародним стандартам. Білоцерківці звертаються й за матеріальною допомогою за станом здоров’я. Для цих потреб існує депутатський фонд. Кошти в ньому передбачені бюджетом Київоблради. KV: Які основні проблеми є в міста Біла Церква? Як їх вирішити? Вячеслав Хмельницький: У Білій Церкві є декілька основних проблем. Перша – житлово-комунальне господарство. Після реформування ЖКГ, громадяни одержали право брати активну участь в обслуговуванні будівель. У результаті – створені ОСББ (об’єднання співвласників багатоквартирних будинків – прим. ред.). Вони і стали заручниками ситуації, яка не дає їм скористатися можливістю поліпшувати свій матеріально-технічний стан за рахунок бюджетних коштів. Згідно з законодавством, ми не маємо права витрачати з бюджету кошти навіть на облаштування дитмайданчиків, прибудинкових територій. Це – соціальна несправедливість. Адже ОСББ також платники податків і мають право на відшкодування. Вирішать цю ситуацію лише зміни в законодавстві. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Не менш актуальним є питання екології. Сьогодні водою з-під крану можна хіба що посуд вимити. Проблема в зарегульованості русла річки Рось, цвітінні води та зливанні в неї стічних вод. Усе це критично впливає на гідрологічний та екологічний стан річки. Без підтримки держави не обійтись. Фінансові витрати досить великі. Парк Олександрія – перлина України та легені Білої Церкви. Сьогодні він належить Національній академії наук і недофінансовується. Крім захищених статей, держава не надає жодної допомоги. Це стримує розвиток парку, а від цього втрачає й наука, і туристична сфера міста. Має ж існувати підтримка на всіх рівнях. Із болючих фактів – Біла Церква є одним із лідерів із захворюваності на рак по Україні. Основним запобіжником має стати своєчасне діагностування. На останній сесії до облради звернувся Білоцерківський онкодиспансер щодо надання відповідної апаратури. Врешті виділено 13 млн гривень і має відбутися закупівля вкрай необхідного обладнання. KV: Чи є в місті проблеми з транспортом? Вячеслав Хмельницький: Транспортна реформа в місті так і не запрацювала. Тролейбусний парк потребує технічного поповнення та оновлення. Містян позбавляють права на дешевий проїзд. Необхідно вже думати і про майбутнє громади, як якісно забезпечити населення транспортними послугами. Також до перевантаження на дорогах, як наслідок, збільшення забруднюючих викидів, призводить відсутність автовокзалу. Врешті, це й безпека пішоходів і руйнація доріг. У 2010 році міська влада вирішила, що такий інфраструктурний об’єкт, як автовокзал, непотрібний і продала. Це була стратегічна помилка. Сьогодні ж будівництво нового обійдеться платникам податків у значну суму. Доведеться віднайти й ділянку під ці потреби. KV: Як щодо боротьби зі сміттям? Вячеслав Хмельницький: Сьогодні сміттєве питання є кричущим. У Білій Церкві назріває проблема збору та захоронення твердих побутових відходів – спливає термін експлуатації полігону. Білоцерківська ОТГ об’єднає 11 населених пунктів, тож доведеться комплексно вирішувати питання, у зв’язку зі збільшенням населення. Аби уникнути екологічного лиха, необхідно дуже швидко шукати земельну ділянку, яка відповідатиме санітарним нормам, робити проєкт і розпочинати будівництво. В ідеалі, на мою думку, мав би бути сучасний завод із переробки вторинної сировини, як активно впроваджують наші сусіди-поляки. KV: Свого часу в Білій Церкві були проблеми і з теплопостачанням. У чому була причина? Вячеслав Хмельницький: Так, у місті вже багато років існує проблема опалення третьої частини міста в межах масиву Леваневського. Причина – стан мереж у критичний. У 2017 році під час опалювального сезону місто вже стикалося з проблемою, коли мешканці залишилися без опалення після пориву труби. Ситуацію вирішили, але глобальну проблему – ні. Теплова труба потребує заміни. Або необхідно будувати сучасні котельні, які дозволять мешканцям безперебійно одержувати гаряче водопостачання та опалення. KV: Між Білоцерківською та Фурсівською громадами тривав дворічний судовий конфлікт за земельну межу в районі жилого масиву Гайок. Чи вдалося досягти перемир’я? Вячеслав Хмельницький: Ця проблема з тривалим історичним фактажем. Свого часу Кабмін і Міноборони передали місту в межах Гайок на баланс майно й інфраструктурні об’єкти. Але чомусь забули передати землю. У 2016 році Фурсівська ОТГ почала встановлювати свої межі, вважаючи, що земля належить їм. Межі ж мають погоджуватися із сусідніми населеними пунктами та згоди в міста так і не запитали. Сьогодні судові процеси продовжуються вже в третій інстанції. Біла Церква виграла першу і другу. На мою думку, до питання треба підійти об’єктивно – сісти за стіл переговорів. Можливо, у перспективі буде агломерація, і це питання взагалі вичерпається. KV: Назвіть основні проблеми управління комунальною власністю області? Облрада – ефективний власник? Вячеслав Хмельницький: Питання – в ефективному менеджменті, і з цим є проблеми. Управлінці, яким ввірені КП, не завжди відповідальні керівники. За той час, як облрада стала розпорядником комунального майна, кардинальні зміни не відбулися. До 2016 року це майно підпорядковувалося КОДА. Майно експлуатували, а базу не поліпшували, відповідно, довівши до критичного стану. Скажу відверто, облрада ще не навчилася бути ефективним власником. Цей процес триває. KV: Впровадження енергозберігаючих технології на Київщині – це міф чи реальність? Вячеслав Хмельницький: Реальність, яка рухається надто повільно й несистемно. Держава співпрацює з Київщиною в частині відшкодування теплових кредитів на утеплення фасадів, заміну вікон, котлів та облаштування теплопунктів. Проте за браком коштів нерідко відсутній комплексний підхід і роботи з модернізації одночасно всього будинку зробити нереально. Це більше стосується багатоповерхівок. Немає стратегії розвитку держави в цьому напрямку. Київоблрада має власну програму з енергоефективності, передбачені кошти на компенсацію і для ОСББ. Тож витрачатися їм не потрібно, вони можуть одержати кошти на відшкодування. На прикладі Білої Церкви – це працює. KV: Як бачить врегулювання конфлікту на Донбасі “Свобода”? Які дії має вжити влада, щоби війна на Сході врешті завершилася? Вячеслав Хмельницький: 20 грудня 1994 року нашими партнерами в підписанні договору про нерозповсюдження ядерної зброї стали США та Великобританія. Саме вони мають сидіти за столом із нашого боку. Загалом їхнє втручання мало бути вже після появи “зелених чоловічків” в Україні. Та в той час ніхто не згадав, що вони давали нам гарантії безпеки. Сьогодні ж ми залишилися з цим один на один. Через міжнародних партнерів необхідно тиснути на запровадження санкцій, вести інформаційну політику, піднімати економіку в країні, яку бачитимуть окуповані території, і та ж Росія. Передусім, необхідно захотіти завершити війну. Усе починається з правильно поставлених завдань. Сьогодні світ ненавидить тероризм і нещадно з ним бореться. Бачення “Свободи” – нам треба довести міжнародним партнерам, що Кремль є терористом № 1 у світі. Це неважко. На озброєнні армії є обладнання, яке може фіксувати всі дії прописані в Мінських угодах. Будь-який постріл з окупованої території фіксується, надходить спостерігачам. Чим більше фактів, тим більше розуміння, що Кремль 100% порушує угоди. Й у світової спільноти вже буде інша реакція, яка спонукатиме до реальних дій проти агресора. На фото: Вячеслав Хмельницький у Широкіному в липні 2015 року KV: Чи підтримує “Свобода” запровадження ринку землі? Аргументуйте. Вячеслав Хмельницький: Мораторій на землю, на наш погляд, мав би зніматися не в такий спосіб. Усе, що відбувалося з так званими “слугами” у ВРУ під час розблокування закону, для “Свободи” є неприйнятним. Взагалі це не їхнє питання, а українського народу. Виключно через референдум необхідно було запитати в українців: чи хочуть вони, щоби земля сільгосппризначення стала товаром. Якби населення погодилося, то мали запрацювати зовсім інші інструменти. Насамперед – створення державного земельного банку, як регулятора процесів. KV: Як “Свобода” оцінює ефективність децентралізації та хід територіального реформування в країні? Вячеслав Хмельницький: Реформа децентралізації далека від ідеалу. Напрям правильний, але спосіб реалізації – ні. Не можна і закон про добровільне об’єднання ОТГ назвати добровільним. Оскільки усунення обласних рад від затвердження перспективних планів нівелювало повноваження депутата, як представника для обстоювання інтересів громад. Такі чиновницькі рішення далекі від реальної проблематики. Залишається багато розбіжностей закону із Конституцією. Незрозумілий і поділ Київщини на сім районів. Особливо, їхні повноваження і функції, які вони матимуть відносини з ОТГ і областю. Так, залишається безліч питань із районним майном. Кабмін та органи державної влади не домоглися розгляду та передачі майна в громади. Тож, напевно, для цієї функції і збережуть райради до певного часу. Можливо, райони будуть створені винятково під структуру префектів, яку проповідує нова політична сила. У Швеції й досі відбуваються процеси децентралізації – вони повільно удосконалюють своє життя. У нас же вирішили все поспіхом. Планувалося одне, у результаті одержали зовсім інший склад районів. Адже гроші міжнародних партнерів, виділені на децентралізацію, давно витрачені, а результату немає. KV: Чи підтримуєте остаточний розподіл Білоцерківщини на тергромади? Є громади, які так і не потрапили до Перспективного плану (Шкарівська та Терезинська ОТГ), а склад Білоцерківської ОТГ взагалі урізали. Вячеслав Хмельницький: Ідеальним варіантом було би створення двох громад на БІлоцерківщині – Узинської, яка вже існує, і Білоцерківської. Формат вкладався у фінансово-соціальну складову. Але вирішили по-іншому. Мені, здається, що з часом усе ж буде агломерація з навколишніми територіями, що надасть їм можливість інвестиційно та економічно збагачуватися. Тобто є безпосередня вісь Біла Церква, а всі малі супутники мають обертатися навколо. Від цього виграють усі. KV: Що “Свобода” думає щодо нового виборчого законодавства? Якими, на вашу думку, повноваженнями мають бути наділені депутати місцевих та обласних рад? Вячеслав Хмельницький: “Свобода” завжди була “за” пропорційну систему виборів. До цього часу процес не відображав абсолютну рівність виборчих змагань. На мою думку, якщо в нас існують партії, то вони й мають нести політичну відповідальність за життя виборців. Тож ми задоволені, що вибори відбуватимуться за принципом: до 10 тисяч населення – мажоритарна система, решта – пропорційна. Це правильний демократичний крок. Має бути чітка і прозора процедура відкликання депутата, у разі невиконання ним своїх обов’язків. Законом передбачаються обширні повноваження депутата. Не думаю, що їх можна наділити ще чимось більшим. Я б розглянув питання утримання депутатів, як на постійній роботі із відповідною оплатою праці. Сьогодні ми спостерігаємо безвідповідальність із боку депутатів, які не залучені в комісіях і не відвідують сесії. Маючи заробітну плату, діяв би і принцип, якщо депутати не працюють, то за простою процедурою можна було би відкликати симулянтів. KV: Як “Свобода” сприйняла перегляд закону про державну мову? Внесення змін до закону: причини та які можуть бути наслідки? Вячеслав Хмельницький: Країна перебуває в передвиборчому процесі. То, на мою думку, і відбувається маніпуляція із заграванням до своїх виборців кандидата на посаду голови міста Дніпро Максима Бужанського. У Дніпрі переважно спілкуються російською. І він вважає це гарним аргументом, аби вибори для нього стали переможними. Відміна навчання в російських школах учнів 5–11 класів українській – спекуляція. У Конституції України чітко визначено ст.10 розвиток державної мови, а мова національних меншин не принижується, а навпаки, підтримується державою. Тож наша політична сила висловила свій протест. Упродовж двох днів ми були під стінами ВРУ з іншими політсилами та організаціями. І нам вдалося досягти результату – зміни до закону на пленарному засіданні не розглядали. Тут варто згадати слова Ліни Костенко, що нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову. KV: Чому на майбутніх місцевих виборах мають голосувати за “Свободу”, з чим партія йде на ці вибори? Вячеслав Хмельницький: Насамперед, на вибори ми йдемо з однопартійцями, які доводять вірність партії вже не один рік. З тими, хто був і залишається господарем свого слова й на своїй землі. Це ті, хто пройшов майдан, війну не лише на передовій, а й у тилу. “Свобода” ніколи не зраджувала своєму виборцю. Ми йдемо з досвідом і розумінням, як покращити ситуацію в тій чи іншій площині життя. І, власне, зі здобутками, які партія досягла за попередні роки на всіх рівнях. Ще у 2015 році урядом був запроваджений митний експеримент, який надав місцевим бюджетам додаткові кошти для ремонту дорожньої інфраструктури. Київська область не входила до переліку цих 4 областей. Фракція звернулася зі зверненням до Кабміну щодо участі Київщини в цьому проєкті. Наше звернення підтримали всі депутати облради. У результаті в область спрямували сотні мільйонів державних видатків на капітальний ремонт доріг. Є значні досягнення нашої фракції й у Білоцерківській міськраді. Наприклад, звернення від громади щодо незаконного будівництва на прибудинковій території ОСББ офісного приміщення. У результаті фракція одержала перемогу в суді, яка дозволила мешканцям розпоряджатися своєю землею. KV: Ви відвідували форпост у Широкіному в липні 2015 року. Доправляли спорядження та продукти харчування Нацгвардійцям. З якими враженнями повернулися? “Свобода” і далі підтримує бійців? Вячеслав Хмельницький: До цього у 2014 році був ще Слов’янськ. На той час там була непроста напружена ситуація. Але приємно було бачити, що місцеві жителі підтримують цілісність України: збиралися на мітинги, віче, ходу. Наших хлопців зустрічали із розумінням, що вони мають тут бути задля їхньої ж безпеки. У Широкіному відвідував батальйон “Донбас”. Там мої друзі проходили службу і стояли обличчям до ворога. Наживо довелося побачити всі ті жахливі наслідки бойових дій. Та наші воїни не зробили і кроку назад. Сьогодні всіх, хто звертається, ми, звичайно, підтримуємо, надаємо допомогу. Постійно співпрацюємо з усіма волонтерами. KV: Що для вас є мірилом успішності політичної партії в Україні? Вячеслав Хмельницький: Тут мають поєднуватися декілька складових. Перше – політичне довголіття. Мінюстом сьогодні зареєстровано 349 політичних партій. Більшість із них створені під вибори. Вони не мають осередків, діючих приймалень. На відміну від них, ВО “Свобода” існує із 13 жовтня 1991 року, має 24 обласні організації. Тільки на Київщині 43 партійних районних та міських організацій, за якими стоять реально діючі члени. По-друге, постійне представництво партії в органах місцевого самоврядування – це запорука довіри від виборця. І третя складова – ідеологічна й політична програма партії. Сьогодні партій із такою ідеологією майже не лишилося, а яка вона може бути в тої, яка створюється за півроку до виборів? Читайте: Степан Кузьмич: “Позиція “Свободи” – єдиним і ефективним покупцем землі має стати держава” Читайте: Олександр Однороманенко: “Свобода” – це перш за все ідея та ефективний менеджмент по її впровадженню” Фото: із особистого архіву Вячеслава ХмельницькогоКиевVласть

11 липня 1941 року розпочалася героїчна оборона Києва від німецько-фашистських загарбників. Мовчать в боях знищені ДОТи, в них кров’ю захлинулася війна. Бувають безіменними висоти, але всі солдати носять імена!.. Повинні носити, адже до тієї миті, коли смерть торкнулася до нього своїм крилом, у бійця було ім’я й прізвище. Недаремно кажуть: “Хто вистрілить у своє минуле з пістолету, тому майбутнє відгукнеться гарматою”. Столиця України з самого початку війни стала прифронтовим містом. 22 червня, на світанку, о 3.15 вона зазнала нападу фашистських бомбардувальників – перші бомби впали на Дарницю та Святошино - та всупереч планам гітлерівського командування, місто-герой на Дніпрі відбивало атаки ворога понад 70 днів. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   11 липня 1941-го німецькі війська 6-ї армії Вермахта під командуванням генерала Паулюса підійшли до північно-західної околиці Києва. На підступах до річки Ірпінь, сіл Білогородка, Буча, Ірпінь, Мостище розгорнулися жорстокі бої. Але взяти Київ з наскоку не вдалося. Ворог рушив в обхід, прориваючись  до Києва через Фастів і  Васильків. 30 липня противник наніс сильний удар силами трьох піхотних дивізій 29 армійського корпусу. Атаку німців повинні були стримувати зведений загін генерал-майора Мотикіна: 147  і 175 стрілецькі дивізії з частинами підсилення, спираючись на ДОТи  КіУР, гарнізони яких на даній ділянці фронту складалися з бійців 28-го окремого кулеметного батальйону (опб).  Щоб захистити столицю своєї Батьківщини, 200 тис. киян влилося до лав Червоної Армії, 90 тис. – у народне ополчення і винищувальні батальйони. На заводах і фабриках вироблялася бойова техніка, боєприпаси, ремонтувалася зброя. Загони народного ополчення і винищувальні батальйони брали активну участь у боях. У тилу ворога на Київщині розгорнули боротьбу 20 партизанських загонів.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться У місті було створено 13 винищувальних батальйонів і 19 загонів народного ополчення загальною кількістю 32 805 чоловік. Разом з воїнами Південно-Західного фронту вони в першій половині серпня 1941 р. зуміли зупинити ворожий наступ на Київ. Стійкість і героїзм киян змусили гітлерівське командування відмовитись від плану швидкого захоплення міста. Втративши  понад 100 тис. солдат і офіцерів, німецька армія призупинила наступ. На превеликий жаль, у так званому “Київському котлі” загинуло близько 700 тисяч (за неповними даними, не рахуючи мирного населення) оборонців Києва. Оборона Києва сковувала дії противника на центральній дільниці радянсько-німецького фронту, Південно-Західний фронт загрожував правому флангу групі армій “Центр”, що рвались до Москви. У цих умовах німецько-фашистське командування нанесло удар по флангу Південно-Західного фронту, глибоко обійшовши його війська з тилу і, поступово захоплюючи один за другим українські міста, 10 вересня розпочали форсування Дніпра. У ніч на 15 вересня німецькі війська в районі Лохвиці з’єдналися, замкнувши кільце оточення. В оточення в районі Києва потрапили 5-а, 37-а, 26-а, частина 21-ї та 38-ї армій і окремі частини фронтового підпорядкування, штаб і Військова рада Південно-Західного фронту. Тільки 17 вересня Ставка дозволила залишити Київ. 19 вересня, після відходу радянських військ, гітлерівці зайняли Київ. Катастрофа Південно-Західного фронту стала наслідком некомпетентного керівництва Сталіна і повністю підпорядкованій йому ставки Головнокомандування. Хоча оборона Києва закінчилася трагічно, вона мала велике політичне і віськово-стратегічне значення. Радянські війська більше ніж на два місяці затримали просування гітлерівців на схід, на Лівобережну Україну і Донбас, що дало можливість евакуювати в тил багато людей, підприємств, цінного майна і виграти час для мобілізації сил. Героїчна оборона Києва значною мірою сприяла зриву планів керівництва фашистської Німеччини на швидке захоплення Москви і “блискавичне” завершення війни.  Найбільше оборонялись такі регіони Києва: Святошино, Феофанія. Голосієво, район Конча-Заспи. Та найжорстокіші бої були точилися  в Голосієво аж до села Віта-Поштова (особливо на ділянці Юрівка -Гатне-Чабани) та поблизу хутора  Мриги . Київський укріпрайон Упродовж 1929-1941 років уздовж західного кордону СРСР будувалися укріпрайони. Це смуга місцевості, обладнана системою довготривалих і польових фортифікаційних споруд, підготовлена для тривалої оборони. Укріпрайони будували вздовж кордонів, у глибині радянської території. Цей ланцюг укріплень довжиною 1200 кілометрів називався "Лінією Сталіна”.  Київський укріпрайон (скорочено КиУР) будувався впродовж 1929-1935 років. Він охоплював Київ напівколом, спираючись флангами на р. Дніпро. Його перша смуга проходила на півночі і заході від сіл Бірки і Демидів уздовж правого берега р. Ірпінь (природного протитанкового рубежу) до села Білогородка, потім повертала на південний схід до сіл Тарасівка, Юрівка, Кременище, Мриги. На півдні частина ДОТів була вписана в залишки стародавнього "Змієвого валу".  Загальна протяжність переднього краю Київського укріпрайону —  85 кілометрів, всього було побудовано 250 довготривалих вогневих (огневих) точок (дотів). Вогневі точки об'єднувалися в опорні пункти по 6-15 дотів. Проектна автономність споруд була різна. Одні могли стримувати натиск декілька днів, інші – кілька місяців. Укріпрайон мав свою електростанцію, була загальна система енергопостачання, запаси продовольства. Вода в ДОТи надходила з артезіанських свердловин. До системи оборони також входила мережа великих і малих водойм. Понижені місцевості системою шлюзів при необхідності затоплювалися чи перетворювалися в болота. Приміром, обстрілявши ворога з флангу, бійці відходять до лісу між мінними полями під прикриття замаскованих вогневих точок. Великі частини можуть спеціально заманюватися під вогонь кількох ДОТів, – у так званий вогневий мішок. Укріпрайон – це система укріплень, залізобетонних і земляних, у комплексі. Якщо у траншеях сидить піхота, у бліндажах захована артилерія, тоді ДОТи мають значеня. А без підтримки ДОТ самостійно може вести бій усього кілька годин... Із близько 250 ДОТів, можна сказати, по-справжньому боролися, брали участь у бойових діях 52-54. Це від Конча-Заспи і не далі залізниці біля Тарасівки та  Білогородка й ДОТи на березі р. Ірпінь. Найкрупнішою і найбільш складною в інженерному плані спорудою КиУР був підземний командний пункт (далі – КП) завглибшки 65 метрів, побудований у Святошино. Цікаво, що за деякими відомостями дослідників, німці за два з гаком роки окупації Києва КП так і не знайшли. КиУР зустрів перші фашистські бомбардування 22 червня не у найкращому стані; до його гарячкового відновлення заходилися лише на третій день війни. З 30-го червня на будівництво укріплень довкола Києва було виведено понад 50 тис. киян, а у найбільш напружені дні з 3-го по 6-те липня – близько 160 тис. Працювали у тяжких умовах, ночували на місцях робіт, під обстрілом та бомбардуванням. Таким чином було споруджено близько 750 дерево-земляних ДЗОТів, 30 км протитанкових ровів, 10 км ескарпів, встановлено 15 км мінних полів та десятки км колючих загороджень у три ряди, в т.ч. 16 км електрифікованих. Влаштовувались окопи для застарілих танків, непридатних для повноцінної участі у бойових діях. На Ірпені в районі Димерського шосе було споруджено дамбу, яка значно підняла рівень води і затопила річкову долину. Іншими словами, місцевість навколо річки стала непрохідною для німецьких танків. Необхідно було в найкоротші терміни підготувати польові укріплення,  які складалися з 3-х ліній оборони. Перша лінія оборони йшла по р. Ірпінь до села Білогородка, проходила поблизу с. Віта-Поштова,  Юрівка, Тарасівка. Гатне. Чабани, Кременище, Круглик, Лісники, Мишоловка,  Мриги і впиралася в р. Дніпро.  Друга лінія: м. Вишгород – Пуща-Водиця – Біличі – Микільска Борщагівка – Пост-Волинский – Чоколівка – Голосіївський ліс. Третя  лінія – околицею міста.   Через неузгодженість дій окремих підрозділів, відсутність оперативного зв’язку, під час підготовки оборони Києва було багато безглуздих жертв. Ось деякі з повідомлень саперів:  “29.7 из 2 роты 246 ОСБ в районе ЮРОВКА подорвалось 5 человек. (Тяжело ранены). Место минного поля нигде не зафиксировано и неизвестно кем это минное поле установлено. По данным, требующим проверки, в районе ЮРОВКА минные поля устанавливал 4 участок 77 УНС. Не закончив работы, в связи с новыми формированиями Оборонительного строительства, 4 участок б.77 УНС не сдал минных полей частям обороняющим эту местность. По этому факту ведется расследование. При заряжании деревянных мин в КиУРЕ было 3 случая взрыва с жертвами, вследствии слабой подготовки личного состава к этим работам. Установленные деревянные противотанковые мины по образцу ТМД-40 самовзрываются вследствии деформации деревянного корпуса от коробления, что вызывает выдергивание чеки взрывателя. Коробление произошло вследствии высыхания мин после дождя. Втечении 28 и 29.7 было 4 случая самостоятельного взрыва мин ПТМ / в КиУРе”... — Инженерное управление Юго-Западного фронта; генерал-майор инж. войск Ильин-Миткевич, Инженерная сводка с 27.07.1941 г. по 30.07.1941 г.” Після першої невдалої спроби  взяти Київ 11-13 липня фашистське командування кілька тижнів накопичувало сили і вибирало напрямок для штурму. Київ зазнавав бомбардувань, гарячково йшла евакуація. 30-31 липня під стрімкими ударами ворога, незважаючи на тилові загороджувальні загони НКВС, панічно покинули позиції виснажені й здеморалізовані оборонці сіл Ходосівки й Тарасівки. 1 серпня з ряду розрізнених частин, в т.ч. гарнізону КиУР, почалось формування 37-ї армії під орудою генерал-майора Андрія Власова, що пізніше увійшов в історію як командувач сумнозвісної антирадянської РОА (Русской освободительной армии). Згодом чисельність захисників міста сягнула близько 90 тис. бійців. Того ж дня німці завдали нового удару на широкій дільниці Білогородка – Юрівка – Ходосівка – Мриги. На 8 серпня фашисти вже вдруге планували провести на Хрещатику парад перемоги. Проте оборона трималась стійко. Вночі у Голосіївському лісі було скинуто ворожий десант, але рота народного ополчення знищила його. Вранці 3 серпня ворог здійснив потужну артилерійську та повітряну підготовку і завдав удару вздовж Одеського шосе. На 5 серпня першу лінію оборони було прорвано, німці захопили Чабани, Хотів, Віту-Литовську (нині – Чапаївка). Інші села по кілька разів переходили з рук у руки. 6 серпня німецький десант захопив станцію Жуляни, яку вдосвіта наступного дня відбив наш бронепоїзд. Після війни у деяких громадян побутувала думка, мовляв, українці — зрадники, здали без бою "Матір городів руських" Прорахунки вищих чинів Червоної Армії в перші місяці війни радянськими істориками і політпрацівниками ніби нівелювались, численні жертви — применшувалися або взагалі не згадувалися. "Батько народів" у перші дні війни отримував доповіді про здачу все нових населених пунктів і захоплення німцями величезних за площею територій. Незважаючи ні на чию думку і не вірячи у великі втрати, він вимагав одного — стояти на смерть і відкинути фашистів. На той час Південно-Західним фронтом командував генерал-полковник Кирпонос – досвідчений воєначальник, вмілі дії якого не призвели в перші місяці війни до оточення військ фронту і здачі Києва. Організована у найкоротші терміни оборона міста розладнала план блискавичної війни, розроблений німецьким командуванням. Київ героїчно бився більше двох місяців. Бійці і командири Київського укріпрайону стояли до останнього. І не їх провина, що, фанатично не бажаючи втратити Київ, Сталін віддав наказ про відведення військ за Дніпро надто пізно. Німецькі танкові частини, зняті з Московського напряму, разом із танковою групою Клейста замкнули кільце навколо частин Південно-Західного фронту. У полоні опинилися сотні тисяч (за деякими даними понад 500 тисяч) військовослужбовців, було залишено величезну кількість техніки і боєприпасів. На Лівобережній Україні практично не залишилося військових формувань, здатних стримати німецький наступ. Такої катастрофи Червона Армія ще не знала. Хто ж винен? Ярлик зрадників був навішений радянською пропагандою (і не скоро знятий) на солдатів і офіцерів, що потрапили у полон. Перші бої для дотів почались 11 липня 1941 року на західних підступах до міста. З німецькими танками, що наступали по Житомирському шосе, билися ДОТи Центрального опорного пункту (№№ 408, 409, 410, 411, 412). Необхідно відзначити, що в той важкий час на позиціях КиУР знаходилися нечисленні штатні підрозділи укріпрайону (3 кулеметних батальйони) разом з кількома артилерійськими та протитанковими дивізіонами, курсантським артполком, полком НКВС, танковим полком без танків і кількома стрілецькими батальйонами. У другій і третій лінії оборони були розміщені слабко озброєні загони народного ополчення. На другий день боїв німці перенесли основний удар в район села Білогородка. Танки не змогли подолати затоплену заплаву р. Ірпінь, а мотопіхота була зустрінута вогнем частин КиУР за підтримки Білгородського опорного пункту (№№ 379, 382, 384, 402, 403).  Для боротьби з ДОТами 71-а  німецька дивізія задіяла важку артилерію, 1 дивізіон і 1 додаткову батарею (нім. Entgiftungsbatterie) реактивних мінометів Nebelwerfer ), самохідні установки залпового вогню Wurfrahmen-40  з запальними реактивними снарядами, штурмові групи, озброєні вогнеметами, вибухівкою і гранатами, а також штурмові гармати (Stug III). Під сильним вогнем піхота польового заповнення КіУР відступала, кидаючи напризволяще гарнізони ДОТів і ДЗОТів. Таким чином німецькі штурмові групи, використовуючи мертві простори, безкарно підбиралися до ДОТів і закидали їх гранатами та димовими шашками. 5-6 серпня 1941 року німці прорвали першу лінію оборони, і 8 серпня були вже в районі Жулян, Голосіївських висот і Лисої гори. Кадрові частини і ополченці, які постійно поповнювалися, досягли чисельності приблизно 86 тис. Вони могутнім контрнаступом відкинули німців від Києва. Наші частини почали відходити за хутір Чабани. Місцями виникла паніка. Але радянське командування вжило енергійні заходи до відновлення положення: пошарпані роти і батальйони приводилися в порядок, вводилися резерви, організовувалися контратаки, посилилися дії радянської авіації в районі села Віта-Поштова. 5 серпня 44-а німецька кулеметна дивізія, взявши села  Юрівку й  Гатне, почала наступ уздовж Дніпра в районі Кременище – Хотів. До кінця дня, незважаючи на знищення 15 ДОТів і ДЗОТів, 3 танків і захоплення 550 полонених і 1 зенітної гармати, 95 пд загрузла в 1-й лінії оборони КіУР. Особливо дошкуляв німцям ДОТ № 186 на околиці Чабанів.  Німці змушені були скинути темп наступу, щоб не оголяти фланги. Проте їм вдалося взяти штурмом хутір Чабани і знищити 2-й батальйон 132 танкового полку (танкісти воювали вже без своїх броньованих машин), 147-ї  стрілецької дивізії.  У цьому жорстокому бою радянські війська зазнали  тяжких втрат ( багато вбитих і поранених, близько 200 полонених). Захисники ДОТу № 186 трималися з останніх сил. До тієї миті, поки німці не підігнали впритик до залізобетонної фортеці танк, підвівши його вихлопну трубу до амбразури ДОТу й пустивши чадний газ. Кілька останніх живих захисників  довготривалої вогневої точки задихнулися. Але не здалися. Один з найгероїчніших, котрий не дав помінятися ходу історії, особливо відзначився у обороні Києва – це 106-й ДОТ, що знаходиться на болоті поблизу хутора Мриги. За рахунок природних перешкод, та ще й ліс замінований був, цей ДОТ 6 годин стримував батальйон піхоти. Німці його все-таки взяли, але за цей час наші сили підтяглися. Підійшов загін генерала Матикіна, і з флангу в більш стійке положення стали частини 147-ї дивізії Потєхіна. Коли б не героїчний опір 106-го ДОТу, німці буквально за 5 годин могли бути біля київських мостів". У 1941-му році маршал Жуков, намагаючись уникнути оточення, пропонував Сталіну залишити столицю України. Вождь не зрозумів командуючого. Жуков відмовився взяти на себе відповідальність за наслідки, і був звільнений за власним бажанням. Оговтавшись від невдачі у південному секторі, німці 24 серпня досягли північних рубежів КиУР, таким чином, створивши суцільний фронт облоги укріпрайону. Вони неодноразово намагалися переправитися через Ірпінь. Атаки відбивалися дотами 161 окремого кулеметного батальйону і стрілецькими підрозділами в районі сіл Мощун, Гута-Межигірська та інших місцях. Запеклий опір, що здійснювався 37-ою армією, до складу якої входили всі частини Київського укріпрайону і п'ять стрілецьких дивізій, змусив німецьке командування відтягти частину сил групи армій "Центр" і зробити глибокий обхід КиУР з півночі і півдня. Командувач 2-ою танковою групою генерал Гудеріан — ідеолог німецьких бронетанкових військ, категорично не бажав знімати свої танки з головного московського напряму, але рішення Гітлера направити танки в обхід Києва потрібно було беззастережно виконувати. В середині вересня німецькі танкові групи з'єднались в районі Лохвиці (Полтавська область), внаслідок чого 4 радянських армії, зокрема 37-а, були оточені. Фашисти почали свій останній наступ на нечисленних захисників міста. Німцям вдалося форсувати на північній ділянці КиУР річку Ірпінь, внаслідок чого наступного дня були захоплені Пуща-Водиця і Вишгород. Наказ Верховного Командування про відведення від Києва військ був відданий вночі 17 вересня 1941 року. Практично ж, війська почали відводити за Дніпро лише 19 вересня – в той час, коли німці вже входили до Києва. Таким чином, героїчна оборона Києва тривала 71 день. Пошарпані в боях, розчленовані німецькими танками на окремі групи частини Південно-Західного фронту намагалися вирватися з оточення. Без пального було покинуто техніку, закінчувалися боєприпаси. Багатьом із захисників Києва так і не судилося вирватися з Супійських та Трубіжських боліт, а тих, хто не прийняв смерть, чекав довгий німецький полон. За підрахунками військових істориків тільки під Києвом німці втратили близько 100000 чоловік убитими і пораненими. Тривала і наполеглива оборона Києва зіграла важливу роль у зриві німецького плану "блискавичної війни" і затримала наступ фашистів на Москву. Відмова здати Київ навряд чи мала під собою ідеологічне чи політичне підґрунтя – пересторогу проти утворення незалежного українського уряду під німецьким протекторатом. Очевидно, Сталін не міг повірити у можливість взяття Києва, як і взагалі не вірив у можливість гітлерівського нападу. Не вірив, що німці зможуть пройти укріпрайон, хоча знав про безславний кінець подібної французької Лінії Мажіно Втім, Київ був приречений державою на страждання і у разі блокади, подібно до Ленінграда. Чи робилось це навмисно? Можливо, як колись казав один дотепник, це було гірше за злочин – це була помилка.  Зі спогадів ополченки Іващенко (Мартиненко) Надії Олексіївни. Записаних юними журналістами “ІТА ЮН-ПРЕС”  у 2005 році "…У 1941 році мені було 17 років. Я працювала на Київській кондитерській фабриці ім. К. Маркса, директором якої був Слобідський Наум Наумович. Я без відриву від виробництва закінчила курси сандружинниць і готувалася вступати до медичного технікуму. 22 червня, в неділю ми  збиралися зустрітися з  друзями на стадіоні “Динамо”.  Але на світанку Київ почали бомбити, а о 12. 00 по радіо прозвучав виступ Молотова із зверненням до радянського народу про те, що фашистська Німеччина почала війну проти Радянського Союзу. Я прийшла у понеділок на фабрику і була взята як сандружинниця на казармений стан. Нас, 10 дівчат, відправили допомагати в госпіталь на Дягтерівській, 1, куди почали привозити  поранених солдатів із західних областей України.  Поруч із госпіталем було танкове училище, на Дягтярівській 13/15. Усіх курсантів відправили на оборону Києва, а поранених привозили сюди. Ми з дівчатами здавали кров для поранених бійців.  А через два тижні нас відправили на укріплення південних рубежів на околицю Києва в район Віти-Поштової, Китаєва, Протасового яру, Голосіївського лісу та Корчуватого. Спочатку ми тримали оборону в районі Лисої гори у складі винищувального батальйону під командуванням директора фабрики Наума  Слободського та політрука Марка Котляревського. Крім усього іншого вони займалися евакуацією архівних документів району, евакуацією родин працівників фабрики. На нашій фабриці працювало 5000 людей і половина одразу пішла на оборону Києва. Мені видали військову форму,  санітарну сумку і гвинтівку. Моїм завданням було надавати першу медичну допомогу й слідкувати,  де проривалися німецькі танки чи танкетки й швидко доповідати командиру.  З нашого боку танків не бачила, тільки танкетки, швидкі такі, а ще – гармати, але  не стільки як у німців. Нас постійно перекидали з місця на місце. Копали протитанкові рови, будували ДОТи, ДЗОТи та бліндажі. Керували цими роботами кадрові військові та вояки НКВС. Поруч з нами  оборону Києва тримали робітники заводів “Більшовик” та “Ленінська кузня”, студенти й викладачі університету, педінституту та сільльгоспінституту, багатьох інших підприємств, всі вони вливалися у ополченські батальйони, які вели запеклі бої з німцями. Також тут стояли на смерть солдати усіх національностей з усього Радянського Союзу, і  частини НКВС з Києва, які брали участь у боях. Ми були озброєні гірше за німців. Трохи пізніше, коли почали підкидати сили до Києва, то почали з’являлися сильніші частини. Німці обстрілювали нас з мінометів, гармат, літаки ходили бомбити Київ. У 20-х числах липня у напрямку Мишоловки німці прорвалися до Києва, де ми утримували оборону. Це був район Корчувате-Віта-Поштова-Голосіївський ліс. Тут зав’язався жорстокий бій, в якому брав участь і наш батальйон ополченців. Було дуже багато вбитих і поранених. Я разом з іншими санітарами  повзала під кулями і кулеметним вогнем, витягала поранених і надавала допомогу. Було дуже важко і страшно. Це було моє перше бойове хрещення. Коли закінчився бій і німці були відбиті, хто лишився живий з нашого батальйону повертався у штаб, який знаходився по вул. Голосіївській, 177. Я залишилася допомагати нашим пораненим бійцям і командирам. Мене у штабі зарахували вбитою. Коли я повернулася, була і радість і сльози. Через день ми знову зайняли оборону на попередніх позиціях і утримували до кінця, 72 дні. Відходили ми, хто залишився живий, 19-го вересня. Знову опинилися  на Лисій  горі.  Там були порохові склади, які охоронялися, склади знаходилися також біля гори та на сусідній Чорній горі. Поблизу Лисої гори жили люди в сільських будиночках, а на саму гору не дозволяли ходити. 19 вересня, коли надійшов наказ залишити Київ, ми відходили у напрямку Лисої гори до Дніпра, через міст. Навкруги  все горіло. Цивільне населення і військові йшли без кінця, не зупиняючись.  Ми потрапили у суцільний потік: танки, гармати, кулемети – все оте тягнули кіньми на міст, який називався пішохідний. Він був перед залізничним, оце де зараз побудований міст Патона.  Бики були цегляні та бетонні, а настил був дерев’яний. І тільки ми встигли перейти,  як його висадили у повітря і усі ті кулемети, підводи, гармати і всі оті люди військові та цивільні пішли у воду. Бо відступали неперервною колоною. Люди кричать і коні іржуть міст весь палає, люди кидаються у воду з мосту. Все горить, це був жах... Ми відходили до Броварів, німці незважаючи на те що сутеніло нас постійно обстрілювали. Ми примкнули до регулярної армії і йшли з ними. Там уже всі змішалися, але багато було ополченців. Коли стемніло, німці обстрілювали нас вже з лівого берега, бо переправлялися десь в районі Василькова і Обухова. Вони брали нас у кільце, щоб не дати нам відступати. Ми дісталися до Броварів, обійшли його кільцем та під постійним німецьким обстрілом ми відходили до Борисполя. Бориспіль був вже зайнятий, то ми обійшли його охопленого боями та встигли дійти до Борщів... Дійшли до села Борщів і попали у оточення.   Пам’ятник радянським бійцям, що потрапили в оточення у с. Борщів Тут точилися жорстокі бої і була справжня бійня. Вся земля була покрита убитими і пораненими і залита кров’ю. Там річечка була Трубіж, вона була уся залита кров’ю та переповнена трупами. Йшли бої ,наші намагалися прорватися. Мені доводилося повзати під обстрілом і витягати поранених з палаючих хат, бо німці підпалювали трасуючими кулями хати, в яких знаходилися поранені солдати і жінки з дітьми, і надавати допомогу. Це страхіття повік не забути. Я пам’ятаю все. У нас уже не було чим оборонятися, мої санітарні сумки були порожні. Чим я могла допомогти пораненим? А скрізь лежать люди і кричать: “Сестричко, допоможи!”.  Я плачу, що не можу допомогти... Я просила, якщо хтось залишиться у живих, а я буду поранена, щоб мене тоді пристрелили.  Наразі неподалік розірвався снаряд і мене відкинуло, і я знепритомніла. Подумали, що я вбита, так  мене  й залишили. А я була тяжко контужена. Тут же геройськи загинули директор нашої фабрики Наум Слободський і політрук Марк Котляревський. Я ж посеред ночі отямилася і поповзла на городи,  до палаючих хат.  Дорогою загубила і документи, й сумку – все згоріло. Біля дороги на мене наткнувся німецький патруль й потягли мене в колону полонених і погнали в   Дарницький концтабір. Він був у лісі, оточений колючим дротом. Туди всіх зганяли. А селяни з найближчих сіл сходилися та казали, що оце мій брат чи чоловік, то їх ще відпускали. Дивом мені вдалося звідти вибратися. Одна селянка принесла мені піджачок, курточку дала, спідниця у мене була військова така синя та гімнастерка. Вона сказала, що я її донька, випросила мене у вартових. Я дійшла до Дніпра. Труханів острів був спалений, але цивільних людей, які вибиралися з оточення, переправляли човном на правий берег з Труханового острова. Я дійшла до Києва, який був вже зайнятий німцями. На КП у всіх перевіряли документи, а в мене їх не було. Далі вже була інша сторінка – життя в окупованому Києві...” Шляхами мужності, болю і слави Кілька років поспіль юні журналісти ІТА “ЮН-ПРЕС” брали участь у молодіжній експедиції “Шляхами героїв”, організованій  Київським обласним Центром сприяння розвитку молоді Київщини. Ми розділилися на дві групи. Одна пішла за маршрутом “Пуща-Водиця – Горенка – Мощун – Романівна — Стоянка — Білогородка”, друга вирушила південною частиною маршруту: Мриги- Конча-Заспа – Хотів – Ходосівка – Гатне – Круглик – Віта Поштова – Юрівка – Тарасівка — Білогородка. Зустрілися групи через три дні поблизу села Білогородка. Північна група  розпочала свій шлях по ДОТах, які раніше прикривали Варшавську дорогу в районі Гостомельського моста через р. Ірпінь, а також ділянку між селами Горенка і Мощун.  Перший зруйнований кулеметний ДОТ № 478 можна побачити приблизно за 400 метрів південніше Гостомеля біля Варшавської траси. Південніше від моста через р. Ірпінь, на пагорбі бовваніє великий чотириамбразурний двоповерховий командно-спостережний дот. У тильній його частині є дві амбразури для прикриття входу в споруду. На другому поверсі розміщувалися кімната для відпочинку гарнізону. На жаль, сьогодні споруда засипана сміттям, битим склом, стіни вкриває шар сажі від  вогнищ. У лісі між селами Горенка і Мощун,  у непролазних нетрях  триамбразурний ДОТ № 502. Він повністю заріс мохом і має екзотичний, навіть таємничий вигляд. На тильній стіні час ще не стер нерозшифроване скорочення "МЮД" і римську цифру "ХVІІ". Південна  частина 1-ї лінії оборони Києва насичена оборонними спорудами КиУР, так, що пройти її всю за відведені 2-3 дні було б нереально. Розпочали подорож від напівзруйнованого ДОТу в Конча-Заспі,  поблизу хутора Мриги. Опорний пункт "Мриги" – це група з 9 ДОТів, розташованих на південних підступах до міста в історичній місцевості Конча-Заспа та навколо хутора Мриги,  гарнізони яких входили до складу 5-ї роти 28-го окремого кулеметного батальйону (окб).  КП – ДОТ № 107. Гарнізони взаємодіяли зі стрілецькими підрозділами генерала Матикіна, командний пункт якого знаходився в Лисогорському форті.  Це місце – одна з перших впорядкованих ділянок Поясу бойової слави Києва. Створили і доглядають за нею протягом багатьох років пошуковці київського заводу "Радар" (в минулому – "Комуніст") та жителі селища Конча-Заспа. Керівник пошукової групи О.В. Кравченко провів значну роботу по благоустрою оглядових майданчиків, викарбував на стінах ДОТів влучні назви "Непокоренный", "Упорный", "Непреклонный" та інші. П'ять днів, з 31 липня по 4 серпня, бійці і командири зведеного загону генерала Матикіна та гарнізони ДОТів стримували наступ ворога. Атаки закінчувались рукопашними сутичками. Штурмові групи німців обходили ДОТи і просувались у глиб нашої оборони. ДОТи чинили опір і в оточенні, а гарнізони двох із них – №№ 102 і 103 – підірвали себе, не бажаючи здаватись у полон. Підтримані вогнем артилерії Дніпровського загону кораблів, матикінці зупинили ворога, а потім і відкинули його. У результаті жорстоких боїв у загоні залишилося не більше 300 бійців і 3 гармати, самого генерала було тяжко поранено. Також успішно діяли війська на суміжних ділянках. В результаті контрнаступу 11-16 серпня 37-а армія відкинула німців за межі першої смуги оборони Києва. Пройшовши Конча-Заспою, побувавши біля меморіалу із складених солдатських касок, братських могил  і каплички з викарбуваними словами великого полководця Олександра Суворова: “Війна не закінчиться до тих пір, доки не буде поховано останнього загиблого солдата”, ми вийшли до села Кременище. ДОТ під селом Кременище мав номер 131. На відміну від інших вогневих точок, не бетонний, а сталевий. Офіційна версія його участі в обороні Києва така. У серпні 1941-го він відбив всі атаки німців. Чотири доби гітлерівці не могли підійти до нього. Оборону в ДОТі тримали 11 чоловік з 3-й бригади ВДВ під командуванням лейтенанта Василя Якуніна. Здатися вони відмовилися. Німці зрівняли село з землею, підігнали вогнеметні танки і знову запропонували здатися. Знову – відмова. Тоді амбразури почали поливати напалмом, поки ДОТ не розжарився до червоного. Усі захисники ДОТу загинули. Поряд із ДОТом стоїть пам'ятний знак, який увічнює подвиг кулеметників, а в центрі Кременища – могила лейтенанта Якуніна, сержанта Максимова та тринадцяти невідомих воїнів. ДОТ 131 типу "Б", одна з унікальних споруд Київського укріпрайону, він міг би боротися дуже довго, якби піхота також сиділа в окопах. Снарядами у ньому вибито бронезаслінку однієї з тилових амбразур і навіть пробито товстелезне металеве міжповерхове перекриття. Поруч, у Лісниках, знаходиться не менш героїчний і трагічний  ДОТ типу "М2", але доля його оборонців на жаль, невідома. Ось ми біля ДОТу на околиці села Гатне (там ще зберігся пам’ятник бійцям КиУР).  Наступною нашою метою був ДОТ № 138, який на всіх картах пошуковців був зображений як цілий, триамбразурний. Але знайти його було нелегко. Натомість ми натрапили на віддалений ДОТ № 137, повністю зруйнований. Поряд із залишками споруди стоїть пам'ятний знак: "Тут у серпні 1941 року загинули солдати 28-го окремого кулеметного батальйону".  ДОТ № 186, який знаходиться майже в центрі села Чабани на південній околиці Києва, в серпні-вересні чорного від горя й гарі 1941-го мужньо стояв на смерть, тримаючи оборону Києва. До останнього бійця. Оперативне зведення штабу 37-ї армії на 12 серпня 1941 року: “ДОТ 186 знаходиться в оточенні. Йде запеклий бій з противником”. Бої місцевого значення… про них мало згадували, про них мало хто міг потім розповісти. 18 серпня 1941 р. радянським військам знову вдалося відбити у німців хутір Чабани і закріпитися в ДОТі № 186. Оборону цієї вогневої точки героїчно тримали аж до 19 вересня, до того моменту, коли німецькі війська взяли Київ. Захисники ДОТу № 186,  бійці 28 окремого кулеметного батальйону капітана Івана Кипоренка,  яким вдалося вціліти в “м’ясорубці” Київського укріпрайону, скоріш за все загинули в Баришівському “котлі”. Ні їхні імена, ні їхні долі невідомі. Понад 70 років героїчна фортеця стояла покинутою й бездоглядною. Починаючи з 60-х років ДОТ  використовувався як господарське приміщення. Завдяки цьому в ньому збереглися елементи внутрішнього обладнання, які на сьогоднішній день можна вважати поістині унікальними. Протиштурмові грати , посилені кільцями (таких в київському укріпленому районі) залишилося три;  бронезаслонка зразка 1929 року з оглядовими щілинами ( їх теж одиниці залишилися); бронедвері; бронезаслонка зразка 1930 року з унікальною, яка ніде раніше не зустрічалася фахівцям рукояткою овального виду; водяна колонка (ніде більше не збереглася); та головне – частина системи охолодження кулеметів (СОХЛАЖ), яка дивом збереглася.  З часом навколо нього виросли багатоповерхівки, а ДОТ, як самотній солдат, тримав оборону, зберігаючи пам'ять і останні крики своїх бійців. Оборону від людського бездушшя, від цинізму й несправедливості, від безпам’ятства.  Нарешті, на честь 69-ї річниці визволення Києва від німецько-фашистських загарбників Міжнародною асоціацією дослідників фортифікації “ЦИТАДЕЛЬ” та Чабанівською селищною радою його було відреставровано. Це третій ДОТ-музей, відкритий силами МАДФ “Цитадель” та селищними громадами Київщини . Ентузіасти  будують Пояс бойової слави по рубежах Київського укріпленого району (КиУР) разом з тими, хто не байдужий до нашої історії. Споруда ДОТу  № 127  виявилася однією з наймальовничіших та найзагадковіших в усьому КиУРі.  Його збудували в заплаві річки Сіверка, біля підніжжя схилу глибокої балки. У повоєнні роки тут спорудили ставок, який затопив нижню частину двоповерхової споруди, тому зараз до неї можна дістатись лише човном. Але навіть здалеку ДОТ, що височить над плесом, має вигляд гордого й величного. На схилах долини Сіверки розташовано дуже багато ДОТів. Серед них чи не найкраще зберігся 129-й двоамбразурний кулеметний капонір з п'ятикутною радянською зіркою. Неподалік дороги що веде від села Віта Поштова до села Круглик  - унікальний  чотириамбразурний двоповерховий ДОТ № 178 , який зберігся до наших днів. У бойовому відділенні можна побачити кріплення під металевий кулеметний станок системи Юшина й ніші, в які вставлялися патронні коробки. Нижній поверх, на який можна спуститися по залізних "скобах", — частково затоплений. Другий кулеметний ДОТ (№  179 типу “Міна”) був побудований за індивідуальним проектом. Довготривала вогнева точка поблизу Одеської траси, навпроти автобусної зупинки "Круглик". Зруйнований бойовий каземат на 3 амбразури був вписаний у пагорб. Основний і запасний входи сполучалися підземними галереями завдовжки понад 100 метрів. Крім того, був колодязеподібний лаз, по якому можна було потрапити з підземного ходу на вершину пагорба, де були позиції гаубичної батареї. Галереї використовувалися не тільки як ходи сполучення — в них також влаштовувалися притулки для людей, складські приміщення, встановлювалося допоміжне устаткування.  На згадку про героїчні дні війни біля доту був встановлений пам'ятник і  кілька пам'ятних знаків. У селі Круглик досить довго нам довелося шукати 152-й артилерійський дот, який став останнім у маршруті. А виною довгим пошукам стали карти, виконані пошуковцями, на яких 152-й було зображено практично в центрі Круглика, поряд з дорогою Хотів – Іванковичі. Але довготривалої споруди ми на цьому місці не виявили, причому навіть місцеві жителі стверджували, що ніякого доту тут ніколи не було. Спантеличені, ми попрямували до головного орієнтиру – "Змієвого валу", адже згідно з позначеннями на одній із карт, артилерійський дот був врізаний у це стародавнє земляне укріплення. Гарно побродивши біля валу, а потім біля Круглицьких ставків, ми вже не надіялись знайти споруду, коли раптом, попід дорогою Ходосівка – Віта Поштова, побачили табличку "Дот № 176". За нашими даними 176-й був двохамбразурним та майже повністю зруйнованим. Спочатку все вказувало на те, що це він і є, але, пройшовши трохи далі від дороги по залишкам "Змієвого валу", ми побачили напівкапонір з величезними артилерійськими амбразурами,  врізаний прямо в товщу валів древнього скіфського городища.. Отже, це і був 152-й дот. Чому його назвали 176-м невідомо... Наші сучасники не надто заморочуються збереженням пам’яті: на кришці ДОТу – якась напівзруйнована цегляна будівля, яка, вочевидь, слугує для  здійснення якихось сатанистських  обрядів або кримінальних розбірок. Всередині ДОТу до сих пір біля амбразури стоїть артилерійський станок. А над ним – напис: “Люди! Не чіпайте  пам'ять і не руйнуйте історію! Таких ДОТів більше ніде не збереглося!” Нижній поверх ДОТу затоплений. Цікава конструкція цієї фортифікаційної споруди. ДОТ відноситься до так званого типу фланкіруючого вогню. Тобто, стрільба ведеться не вперед, а в усі боки. Подібні об’єкти доставляли чимало клопотів наступаючим. Три ДОТи, які в с. Юрівка та на околицях, входили до опорного пункту "Крим". Перший кулеметний ДОТ № 201 знаходиться на південно-східній околиці села, між хатами. До другого доту — командно-спостережного пункту 28 окремого кулеметного батальйону (командир — капітан І.Є.Некипоренко) — легко знайти дорогу, завдяки дороговказам, встановленим у селі – двоповерховий, з двома трьохамбразурними бронековпаками. До наших днів вони зберегли вм'ятини, від німецьких куль і снарядів. Третій кулеметний ДОТ № 205, лейтенанта Вєтрова, знаходиться на північній околиці Юрівки. Його ще називають "Малою фортецею". Дот побудований за індивідуальним проектом і є наймогутнішою бойовою спорудою КиУР. Під час генерального штурму КиУР, який почався 31 липня 1941 року, ДОТ Вєтрова десять днів бився в повному оточенні. Коли гарнізон ДОТу деблокували, місцевість навколо нього була майже повністю переорана ямами від німецьких снарядів і бомб. З вершини пагорба, на якому покоїться прах полеглих в боях за Київ, в наш мирний час відкривається прекрасний краєвид на стародавню Турову долину. Звідси, через Тарасівку й Боярку ми вирушили на Білогородку.  На братській  могилі встановлено меморіальний знак на честь воїнів 206-ї стрілецької дивізії, які утримували тут оборону.  Берег р. Ірпінь. ДОТ № 402 збудований за індивідуальним проектом. Єдиний триповерховий. Підземні комунікації простягнулись майже на 500 м, верхня башта – на дві амбразури для ведення фланкуючого вогню. Два одноамбразурні каземати на урвищі Ірпеня. Два зручних входи до підземелля – з протилежного боку пагорба, за футбольним полем. На підході до шосе Київ – Житомир серед хащ руїни  ДОТу № 409, відомого як "ДОТ Цимбала",  командира 2-ї роти 193-го окремого кулеметного батальйону. Гарнізон ДОТу брав участь у відбитті першого наступу фашистів на Київ 11 липня 1941 р. Під мостом – кулеметний капонір. При виході на шосе Київ-Житомир праворуч – пам'ятний знак – два автомати ППШ – партизанам та народним формуванням, які брали участь в обороні. Навпроти – через дорогу – пам'ятний знак захисникам міста у вигляді викарбуваної на полірованому сірому граніті карти – схеми бойових дій у 1941 р. Перехід вздовж шосе до покажчика, до ДОТу № 417, на якому встановлена пам'ятна дошка з текстом: "На цьому місці у 1941р. на смерть стояли воїни 3-ї повітрянодесантної бригади". Поблизу уцілілого ДОТу № 401, з підземними галереями, з виходами до річки Ірпінь ми стали табором. У лісі проводили нічні й денні тактичні військові ігри. Зустрічалися з місцевими старожилами, які, будучи підлітками, брали участь у будівництві київського укріпрайону: рили окопи, траншеї, допомагали радянським бійцям, а потім йшли в партизани. 22 червня, о 4-й годині ранку ми спустилися в ДОТ, поклали квіти й згадали тих, хто стояв до загину на цих рубежах. А вранці на галявині біля доту зібралися старенькі дідусі й бабусі – учасники оборони Києва, народні ополченці, солдатські вдови з сусідніх сіл. Лунали пісні, спогади, й були “фронтові сто грамів”. Учасник оборони Києва, колишній директор школи із с. Шпитьки Іван Опанасович Герасименко попросив нас допомогти в пошуках матеріалів про ДОТ сержанта Медвідя.  Відомо, що 11 липня 1941 року бійці цього доту знищили три німецьких танки.  Старого солдата й історика цікавила подальша доля бійців. На жаль, сьогодні в Києві (та й в країні в цілому) не просто відсутня програма збереження пам’яті та історії 2-ї світової війни, а навіть свідомо знищується.  Особливо, що стосується І-ї лінії оборони м. Києва, реальних місць боїв за місто. Але пам'ять – це ми! Встановлення протитанкових “їжаків” на Брест-Литовському шосе (проспект Перемоги), навпроти заводу “Більшовик” Піхота РККА йде на позиції КиУР, в районі Голосієва, липень-серпень 1941 (РГАКФД) Дот №131 біля с. Кременище Дот № 106 – опорний пункт “Мриги” ДОТ 127 Памятний знак біля ДОТу 179 Один із входів у ДОТ 179 ДОТ 210 Наталя Плохотнюк, журналістКиевVласть

Государственное бюро расследований (ГБР) открыло уголовное производство касательно возможного злоупотребления должностными лицами Фонда госимущества (ФГИУ) при подготовке аукциона по приватизации ЧАО “Гостиница Днепр” в Киеве, а именно: злоупотребления при оценке фактической стоимости гостиницы и включение ее в категорию объектов малой приватизации. Об этом KV стало известно из сообщения в соцсети Facebook, которое разместил народный депутат Александр Юрченко (на фото) 15 июля 2020 года.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Государственное бюро расследований открыло уголовное производство относительно возможного злоупотребления должностными лицами Фонда госимущества при оценке фактической стоимости ЧАО “Гостиница Днепр” (*) и дальнейшего его включения в объекты малой приватизации перед аукционом по приватизации данного объекта. “Благодаря этой манипуляции с прошлогодними финансовыми отчетами на старте процесса ФГИУ смог отнести огромный объект в центре города к категории “малой приватизации”, как сельский магазин, не проводить независимую оценку имущественного комплекса и выставить его на продажу по стартовой цене, заниженной в три раза. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Отсутствие независимой оценки приведет к катастрофическому занижению стоимости, ведь государство не знает, сколько реально стоит объект, и поэтому не устанавливает минимальную цену, которую хочет получить при продаже”, – написал Александр Юрченко. По его словам, аукцион по приватизации гостиницы “Днепр” “это масштабная коррупционная схема, в которую вовлечено руководство ФГИУ”. Как сообщала ранее KV, 15 июля, состоялся аукцион по приватизации гостиницы “Днепр”, находящейся на Европейской площади в центре Киева. Победная ставка составила 1 млрд 111 млн 111 тыс. 222 гривны. В аукционе приняли участие 29 участников. Стартовая цена объекта составила 80,9 млн гривен. Победителем аукциона стала ООО “Смартленд” (*). Среди основателей данной фирмы был игрок в покер Ванхапелто Петтери, который связан с компанией Olympic Entertainment Group AS (Эстония), которая судится с Украиной из-за запрета на азартные игры в 2009 году. Читайте: Нардеп Юрченко обвинил в неуплате налогов фабрику “Империал Тобакко”, расположенную “на его избирательном округе” * ПРАТ "ГОТЕЛЬ "ДНІПРО" (Код ЄДРПОУ : 02573547) ** ТОВ "СМАРТЛЕНД" (Код ЄДРПОУ: 38767326) Фото: Facebook Александра Юрченко КиевVласть

Минулого тижня Комітет Верховної Ради з питань організації державної влади щодо адміністративно-територіального устрою затвердив замість Переяславського району – Бориспільський. Переяславська міська рада вже звернулась до Президента, голови та депутатів Верховної Ради, Міністра розвитку громад та територій щодо збереження Переяслава районним центром. Аргументують це тим, що місто має ряд переваг перед Борисполем. У Борисполі ж вважають, що ідеальним варіантом було б залишити усі три райони – Бориспільський, Броварський та Переяславський. Звернення Як стало відомо KV, 2 липня депутати Переяславської міської ради прийняли рішення “Про звернення до Президента України, Голови Верховної Ради України, депутатів Верховної Ради України, Міністра розвитку громад та територій, голови комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Верховної ради України щодо створення Переяславського району”.  Там зазначається, що Міністерством розвитку громад та територій розроблено та оприлюднено проєкт адміністративно-територіального устрою субрегіонального рівня Київської області на основі пропозицій обласних державних адміністрацій та тривалих консультацій з асоціаціями і експертним середовищем, яким запропоновано створення 6-ти одиниць субрегіонального рівня, в тому числі і з адміністративним центром у місті Переяслав.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  “З метою проведення комплексної реформи децентралізації, сприяння місцевому та регіональному розвитку, збалансуванню загальнодержавних потреб з інтересами територіальних громад, Переяславська міська рада звертається до вас із проханням підтримати створення 6-ти одиниць субрегіонального рівня, в тому числі і з адміністративним центром у місті Переяславі. Такий варіант поділу на райони відповідає методичним рекомендаціям щодо критеріїв формування адміністративно-територіальних одиниць субрегіонального (районного) рівня та враховує інтереси мешканців віддалених сіл Київщини”, – йдеться у зверненні. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Альтернативний законопроєкт, який був затверджений 30 червня на засіданні комітету Верховної Ради України, передбачає замість адмінцентрів у Переяславі та Борисполі, адмінцентри у Борисполі та Броварах.  Читайте: В комитете ВР изменили кабминовское районирование Киевщины по решению лидеров местных общин Аргументи У зверненні депутати наполягають, що Переяслав має статус міста обласного значення, розташований рівновіддалено від населених пунктів району та має всю необхідну інфраструктуру.  Зокрема – якісну медичну інфраструктуру, оскільки Переяслав-Хмельницьку ЦРЛ включено до закладів охорони здоров’я Київської області, які перепрофільовані для надання медичної допомоги пацієнтам з коронавірусною хворобою. Хворі мешканці з Березані, Баришівки, Яготина та Борисполя лікуються від COVID-19 саме в Переяславі.  Освітню інфраструктуру – університет Григорія Сковороди, Державний професійно-технічний навчальний заклад “Центр професійно-технічної освіти”, гімназію, 7 шкіл, 5 садочків та Комунальний заклад Київської обласної ради ліцей-інтернат “Патріот” з посиленою військово-патріотичною підготовкою, дитячу музичну школу імені Павла Сениці і дитячу художню школу.  У Переяславі є міськрайонний суд, прокуратура, служба безпеки України, міськрайонне відділення поліції, що обслуговує Баришівку, Згурівку, Березань, Яготин, Переяслав та Переяслав-Хмельницький район, податкова інспекція, пенсійний фонд, казначейська служба, сервісний центр МВС України, філія газового господарства, відділення “Укртелекому”, Центр надання адміністративних послуг. Через місто проходить автомагістраль Бориспіль-Дніпро Н 08. За 27 кілометрів від Переяслава є залізнична станція. Місцева влада Мер Переяслава Тарас Костін розповів, що вони сподіваються на перегляд рішення комітету Верховної Ради. “На наше звернення поки ніхто не відреагував, чекаємо відповіді. Таке рішення комітету Верховної Ради стало для нас неочікуваним. До засідання і Міністр громад, і КОДА висловлювались за Переяславський район. Голова підкомітету аргументував рішення тим, що ніби-то на зустрічі громад голосування було проти Переяслава. Але ми вважаємо те голосування нерепрезентативним, воно не відображає реальної ситуації. І вважаємо це порушенням. Зараз спілкуємось з головою комітету і від нього залежить, чи буде перегляд рішення”, – каже він.  У районі позицію міста підтримують і також мають намір обстоювати збереження історичного Переяславського краю.  Як розповів KV заступник голови Переяслав-Хмельницької районної ради Іван Бугаєнко, депутати минулого тижня збиралися на позачергову сесію і обговорювали ситуацію, що виникла. Район дуже негативно сприйняв цю новину. У результаті були підготовлені звернення до голови Верховної Ради та відповідного комітету, Президента.  “У листах  наголошується, що з історичної точки зору, розташування та всіх параметрів визначеної методики Мінрозвитку громад, Переяслав якнайкраще підходить під визначення адмінцентру нового районування. Але це питання було вирішено, скоріш за все, кулуарно. Зауважу, що саме Мінрозвитку громад запропонувало створення Переяславського району і цю позицію підтримав Кабмін відповідним розпорядженням. Верховна ж Рада спирається на те, що на зібранні у КОДА сільські голови Згурівки, Березані, Баришівки, Яготина висловили думку щодо приєднання до Борисполя та Броварів. Голова підкомітету зауважив, що лише двоє висловилися “за” Переяслав. Проте це неправда, Переяслав підтримали шість осіб – чотири голови ОТГ нашого району і мер Переяслава разом із заступником. Зустрічалися ми і з головою комітету місцевого самоврядування Андрієм Клочко, який зауважив, що консультації з приводу визначення Переяслава адмінцентром ще тривають”, – говорить він.  Позиція Борисполя У коментарі KV голова Бориспільської міської ради Анатолій Федорчук розповів, що вони однозначно “за” створення Бориспільського району. У цьому питанні з містом  солідарне і керівництво районної ради, яке також обстоює принципову позицію – зберегти Бориспільщину.  “Все ж таки на території Борисполю розташований міжнародний аеропорт, це пристоличний регіон. Те, що це не буде зручно переяславцям – це факт, але нерозумно і Борисполю йти до Переяслава. Не хотів би вдаватися у коріння цього питання, тому що кожне з міст було засноване у різні часи. Це все неправильний підхід. Методику розробив Кабмін, Мінрозвитку громад, згідно якої було спочатку утворено Бориспільський та Переяславський райони. Згодом громада Броварів постала проти такого розподілу, що і призвело до розгляду на карті Київщини вже Броварького та Бориспільського районів. Кожен буде обстоювати свій район – і це зрозуміло. Та найголовніша проблема у цій ситуації – це те, що ми досі не знаємо, які функції виконуватимуть райони і які вони матимуть повноваження. Можливо, ми даремно боремося? Ідеальний варіант, якщо суспільство настільки вже розбурхане, це залишити всі три райони”, – додав мер.  Думка У коментарі KV керівник Офісу реформ в Київській області Володимир Удовиченко зауважив, що області з Мінрозвитком громад практично вдалося погодити варіант розподілу області за районами. Наразі же спостерігаються кардинальні зміни щодо адмінцентрів.  За його словами, Ірпінський район таки замінено на Бучанський, що попередньо викликало низку невдоволень з боку місцевої влади Ірпеня. Разом з тим буде створено Обухівський район і частина Васильківського району увійде до нього, а решта – до Фастівського району. Проте активісти і влада Васильківського району також розпочали боротьбу й обстоюють збереження свого району.  І на Лівобережжі Київщини у результаті виникла проблема щодо розподілу між Броварським, Бориспільським та Переяславським районами.  “Є відпрацьований проєкт постанови Кабміном, у якому була врахована думка саме Київської області щодо утворення Переяславського району. У форматі, який пропонувало міністерство розвитку громад також передбачався Броварський та Переяславський райони. На превеликий жаль, наразі цей район виключили із переліку шести районів субрегіонального рівня. З урахуванням усіх розглядів, враховуючи методичні рекомендації і думки влади Бориспільського району, об’єднаних громад, комітет прийняв рішення щодо утворення Бориспільського та Броварського районів. Зауважу, це лише проєкт, який має ще підтримати Верховна Рада. Депутати ж та влада Переяславської міської ради наразі ведуть переговори, готують свої аргументи із врахуванням історичної цінності Переяславщини. Для того, щоб все-таки комітет розглянув ще раз додатково питання збереження Переяславського району. Дебати продовжуються. За планом, узгодити новий адмінтерподіл країни мають встигнути до середини липня”, – каже він.  Нагадаємо, як раніше писала KV, затверджений Кабміном проєкт адміністративно-територіального устрою Київської області передбачав шість районів – Білоцерківський, Бориспільський, Бучанський, Обухівський, Переяславський, Фастівський. Спочатку районування виглядало так: Таке районування області спричинило мітинги, розбірки у соціальних мережах та звернення місцевих рад до уряду. Тому були проведені додаткові обговорення із громадами у Київській ОДА та на засіданнях комітету Верховної Ради. Остаточний варіант районування області мають затвердити депутати Верховної Ради. Читайте: Громади Київщини пікетують Кабмін із вимогою визнати Ірпінь адмінцентром Фото: коллаж KV КиевVласть

Сьогодні, 1 липня 2020 року, планові відключення електроенергії в Київській області відбудуться у: Білоцерківському, Богуславському, Бориспільському, Броварському, Васильківському, Володарському, Іванківському, Києво-Святошинському, Макарівському, Миронівському, Переяслав-Хмельницькому, Сквирському, Ставищанському, Таращанському, Тетіївському, Фастівському районах. Без світла залишиться і частина населених пунктів Ірпінського регіону. Про це KV стало відомо з повідомлення офіційного сайту "Київобленерго". Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Точні адреси, терміни і причини відключення електроенергії – нижче в таблиці. Районний підрозділ Населений пункт Вулиця Роботи Час пров. робіт Білоцерківський с Блощенці Госп двір монтаж ПЛ з 8 по 17 год Білоцерківський м.Узин Поповича монтаж ПЛ з 8 по 17 год Білоцерківський м.Біла Церква вул.Січових стрільців, 1-й пров.Січових стрільців, 2-й пров.Січових стрільців, Тімірязєва Монтаж обліку з 8 по 17 год Білоцерківський м.Біла Церква вул.Січових стрільців, 3-й пров.Січових стрільців, Росьова, пров.Росьовий, Тімірязєва Монтаж обліку з 8 по 17 год Білоцерківський м.Біла Церква вул. Театральна, Торгова плолща Кап. ремонт з 8 по 17 год Білоцерківський м.Біла Церква вул. Гоголя, пров Гоголя, 8-го Березня, 9-го Січня, Ярмаркова Заміна руб-0,4кВ з 8 по 17 год Білоцерківський м.Біла Церква вул. Театральна кап. ремонт з 8 по 17 год Білоцерківський с. Мала Вільшанка вул. Новоселиця, Горького, Дружби кап. ремонт з 8 по 17 год Білоцерківський м.Біла Церква вул. Ярмаркова, 8-го Березня, Гоголя, М. Лозового, пров. Кузнєчний заміна руб. ввода 0,4кВ з 8 по 17 год Богуславський с.Богуслав Шкільна капітальний ремонт з 8 по 14 год Богуславський c.Синиця Ферма капітальний ремонт з 14 по 20 год Бориспільський с. Проліски вул. Матросова, Пушкіна, Маяковського, Ватутіна, Мічуріна, Соборна, Центральна, Щаслива капітальний ремонт з 8 по 18 год Бориспільський Бориспіль Грушевського, Л.Курбаса, Л.Курбаса пров., Лісова, Либідська, Івана Некрашевича, 2 Лісний, Ботанічна, Мічуріна, Яновського пров., Павла Полуботка, Юрія Яновського, Котляревського, Яновського, Карпенка Карого, Дем`яна Кошмана, Василя Симиренка, Лісовий, Городецького, Гоголя пров., Івана Миколайчука, Остапа Вишні, Головатого, Сергія Оврашка, Польова, Валентина Лисиці, Польовий, Весняний, Гришинський пров., Солов’їна, 2 Польовий, Гришинська, Репіна, Південна, Плеханова, Багряного, Данила Амеліна, Київський Шлях, Галицька, Глибоцька, Степова, Паркова, Тиха, Спаська, Південний, Дубичанська, Дубичанський, Г.Успенського, Крапивницького, Глінки, Свободи, Пилипа Орлика, Північна, Котовського, Олексія Потапенка, Збанацького, Пречистенська, Севастьяна пров., В.Стуса, Кутузова пров., Івана Мазепи, Кошового, Чайковського, Дачна, Володимира Момота, Ботанічний, Євгена Коновальця, Переяслівський, Переяславська, Короленка, Нижній Вал, Володимирський, Кравченка, Симона Петлюри, Кутузова, Ясна, Теплична, Кравченка пров., Левадний, Свободи пров., Короленка пров., Гончара, Гончара пров., Гоголя, Степана Криворученка, Братуся, Шкіля, О.Пчілки, Зарічна, Сонячна, Котляревського пров., Сагайдачного пров., Сагайдачного, Пушкіна пров., Петра Сагайдачного пров., П.Грабовського, Верхній Вал, 3 Лісний, Ватутіна, Старокиївська, Січнева, Григора Тютюнника, Молодіжна, Б.Іванова, Севастьяна, В.Стуса пров., Князя Бориса, Сулими, Квітневий, Тополева, Павла Тичини пров., Гаражний, Березовського, Либідський, Військове містечко, Черняховського, Данила Галицького капітальний ремонт з 8 по 20 год Бориспільський с. Глибоке вул. Суворова капітальний ремонт з 8 по 18 год Броварський с. Гоголів, с. Плоске Панфілова,пр.Лермонтова,Корольова,Ватутіна,Пушкіна,пр.Пушкіна,Григорія Сковороди, Київська,пр.Київський, Винарського,Панфілова, Ватутіна,Рєпіна,Кільцева,пр.Кільцевий,Лермонтова,Жовтухи,Матросова,Миру,Калюка,Грушевського,Пушкіна,Кільцева,Жердовська(Артема),Зоряна(Петровського),Чехова,Хутірська(Щорса),Шевченка,Шкільна(Фурманова),Маяковського установка та підключення нової ТП-10/0,4kV з 8 по 20 год Броварський с. Плоске с. Плоске установка та підключення нової ТП-10/0,4kV з 8 по 20 год Броварський с. Семиполки Склади ТЕХНІЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ПЛ з 8 по 20 год Броварський с. Семиполки Склади ТЕХНІЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ПЛ з 8 по 20 год Броварський с. Княжичі Київська, Щаслива ТЕХНІЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ КТП з 8 по 20 год Броварський с. Требухів Горького, Суворова, Квітнева, пр. Горького ТЕХНІЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ КТП з 8 по 20 год Васильківський м.Васильків Донбасівська заміна опор з 8 по 20 год Володарський с. Тарган весь населений пункт заміна ізоляції на ПЛ з 9 по 18 год Іванківський Блідча Леніна, Шишова, Мира, Молодіжна Капітальний ремонт з 8 по 20 год Іванківський Калинівка Першотравнева, пр. Лісовий Капітальний ремонт з 8 по 20 год Ірпінський м.Ірпінь пров.1-й Український Чистка траси з 8 по 19 год Ірпінський м. Ірпінь пров. Український Чистка траси з 8 по 19 год К.-Святошинський Гореничі Барвінкова Кап. ремонт ТП з 9 по 14 год К.-Святошинський Гореничі Пректна Кап. ремонт ТП з 14 по 20 год Макарівський Калинівка все село Капітальний ремонт з 8 по 20 год Миронівський с.Потік МТФ,тракторна бр.,ферма,майстерні Капітальний ремонт з 8 по 14 год Миронівський с.Потік господарство Капітальний ремонт з 14 по 20 год П.-Хмельницький Переяслав-Хм. п-к.Інтернаціональний.Балаяна.Приймака.Шолом Алейхема.Інтернаціональна. Капітальний ремонт з 8:30 по 20 год Сквирський м.Сквира Школа №-3 Капітальний ремонт з 8 по 17 год Сквирський с.Селезенівка вул.Л.Українки,Загадкова Капітальний ремонт з 8 по 17 год Ставищанський смт.Ставище (Хуторі) вул.Кузнечна, Хутірська, СФГ "Дніпро", вул.Хутірська, Піщана, Зелена Ремонт Р-10 ТП-96, чистка траси з 8 по 18 год Ставищанський с.Антонівка вул.Набержна, вул.Польова, вул.Котовського Ремонт Р-10 ТП-96, чистка траси з 8 по 18 год Таращанський с.М.Березянка Шкільна, Ярова. Розчистка траси з 8 по 20 год Таращанський с.Станишівка Польова, Л.Українки Розчистка траси з 8 по 20 год Таращанський с.М.Березянка Шкільна, Ярова,Колгосна. Розчистка траси з 8 по 20 год Тетіївський с. Дібрівка вул Шевченка, Садова, Жовтнева Розчистка траси з 8 по 20 год Фастівський Веприк Гагаріна Технічний огляд з 8:30 по 13 год Фастівський Веприк Калініна; Гагаріна Технічний огляд з 13 по 19 год Цей графік не стосується позапланових (аварійних) відключень електроенергії. Про аварійні відключення KV повідомлятиме читачів за нагодою. Згідно з даними аналітичної системи Youcontrol, станом на третій квартал 2019 року власниками крупних пакетів акцій ПрАТ "Київобленерго” вказані: НГР Б.В. (NGR B.V.) (Нідерланди) – 35.54% та ТОВ “ДТЕК Нафтогаз” – 58,45%. Кінцевим бенефіціарним власником “Київобленерго” зазначений Ринат Ахметов. У травні 2019 року керівництво "Київобленерго" на чолі з Володимиром Чернявським було звільнено, генеральним директором був призначений Віталій Шайда. Раніше, у січні 2019 року, операційна компанія, що відповідає за нафтогазовий напрямок в структурі енергетичного холдингу Рината Ахметова ДТЕК – "ДТЕК Нафтогаз" – отримала 24,99% акцій ПрАТ "Київобленерго". Ця частка до цього належала групі VS Energy International Ukraine (ТОВ "ВС Енерджі Інтернейшнл Україна") – “доньці” російської компанії VS Energy. Зазначимо, що співвласник VS Energy – Олександр Бабаков, член Ради Федерації РФ, колишній спецпредставник президента РФ Володимира Путіна з питань координації організацій росіян за кордоном.  Також KV повідомляла, що 7 листопада 2017 року ПрАТ "Київобленерго" очолив Володимир Чернявський, колишній керівник КП "Полтаваобленерго". Він замінив в "Київобленерго"  Івана Полив`яного, який був убитий у себе вдома 24 вересня 2017 року. Читайте: Планові відключення електроенергії в Київській області 30 червня 2020 року (повний список населених пунктів) Фото: phoneinf.com КиевVласть

Сьогодні, 22 червня 2020 року, під час чергової 35 сесії Київської обласної ради депутати більшістю голосів підтримали План заходів з реалізації у 2021-2023 роках Стратегії розвитку Київської області на 2021-2027 роки. Про це KV стало відомо з повідомлення прес-служби Київської облжержадміністрації (КОДА). Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   “Сьогодні перед громадою Київщини стоїть чимало завдань. Це і втілення національних реформ, і соціально-економічний розвиток регіону, і залучення інвестицій, і розвиток туризму, сфери культури та багато іншого. Над цим ми щодня посилено працюємо. І я переконаний, що спільними зусиллями влади, бізнесу та соціально відповідальних громадян нам усе вдасться”, – підкреслив голова КОДА Василь Володін, який прийняв участь в пленарному засіданні сесії. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Всього сьогодні депутати обласної ради розглянули та підтримали зміни до більше 20 Програм спрямованих на розвиток Київського регіону. Зокрема: до Програми енергозбереження 2017-2020 до Програми розвитку фізичного культури та спорту “Київщина спортивна” 2017-2020 до Програми розвитку системи освіти  2019-2020 до Програми “Здоров’я Київщини” 2017-2020 до обласної цільової комплексної Програми профілактики та протидії злочинності по Київські області 2017-2020 “Безпечна Київщина” до Програми будівництва, реконструкції та ремонту об’єктів інфраструктури області на 2016-2020 до Програми поводження с твердими побутовими відходами 2017- 2020 до Програми охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів 2019-2022 до обласної Цільової Програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну р. Дніпро на період до 2021 р до Програми “Питна вода Київщини” 2017-2020 до Київської обласної цільової Програми соціальної підтримки у Київській області людей з інвалідність 2017-2020 тощо. Всього депутати розглянули та прийняли відповідні рішення з понад 70 питань. Читайте: В роботу запустили чат-бот Департаменту екології та природних ресурсів Київської ОДА Фото: прес-служба КОДА КиевVласть

Замість Максима Іонова, який донедавна очолював Київський обласний департамент охорони здоров‘я, його обов’язки тимчасово виконуватиме Олександр Світлий (на фото) — фінансист за фахом, який працював заступником голови департаменту. Допоки буде оголошено конкурс на посаду, Світлий обіцяє продовжити роботу департаменту у штатному режимі. Як стало відомо KV, обов’язки директора департаменту охорони здоров’я Київської ОДА тимчасово покладаються на заступника директора ДОЗ Олександра Світлого. Про це йдеться у розпорядженні КОДА від 4 травня 2020 року № 59-к, яке підписав тимчасово виконуючий обов’язки голови КОДА Василь Володін. До виконання обов’язків він заступив з 5 травня.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Хто такий Згідно біографічної довідки, наданої Київською ОДА на запит KV, Олександр Світлий народився 15 квітня 1982 року. Навчався в Київському інституті інвестиційного менеджменту за спеціальністю “Фінанси”. З 2004 року по 2014 рік працював у АППБ “Аваль”, АТ “Райффайзен Банк Аваль”, АТ “Ерсте Банк”, ПАТ “Банк Кредит Дніпро”, ПАТ “Альфа Банк”. У квітні 2017 року розпочав працювати у Департаменті охорони здоров’я Київської державної адміністрації на посаді головного спеціаліста відділу економіки, фінансів та бухгалтерського обліку управління економічного планування фінансово-бухгалтерського обліку та медичного забезпечення. З лютого 2018 року працює на посаді заступника директора – начальника управління економіки та фінансового контролю Департаменту охорони здоров’я КОДА. Згідно з декларацією Олександра Світлого про доходи за 2018 рік, раніше він займав посаду заступника директора ДОЗ Максима Іонова і був начальником управління економіки та фінансового контролю департаменту.  Його дохід за позаминулий рік склав 262 тис. 376 гривень зарплати, його дружини — керівниці ПП “Клініка Медиком” — 106 тис. 57 гривень. У його власності — земельна ділянка у селі Ровжі (Вишгородський район) площею 0,5 га (100%), та ділянка у селі Рожни (Броварський район) площею 1,632 га (50% спільно з дружиною). Також у спільному володінні квартира у Києві площею 54 кв.м (50%), та дача площею 130 кв.м у Ровжах Вишгородського району. На його дружину записаний автомобіль Volkswagen Tiguan 2010 р.в. вартістю 93 тис. 620 гривень. Світлий зберігає 65 тис. гривень готівкою та має кредит на суму 497 тис. гривень. Згідно з даними Opendatabot, Світлий із жовтня 2018 року по серпень 2019 року виконував обов’язки директора ДОЗ. Крім того, у 2016 році він подавав декларацію у якості кандидата на посаду провідного економіста у амбулаторно-поліклінічний заклад “Київський міський дитячий діагностичний центр”.  У вищезгаданому діагностичному центрі упродовж 2016-2017 років Світлий був вказаний як такий, що відповідає за закупівлі обладнання та витратного матеріалу для закладу. У аналітичній системі YouControl також містяться дані про фізичну особу-підприємця Світлого Олександра Валентиновича, який у 2013-2015 роках займався технічним обслуговуванням та ремонтом автотранспорту, а також роздрібною торгівлею автозапчастинами.  У середовищі столичних медиків Олександра Світлого прийнято пов'язувати з Русланом Світлим — директором Департаменту соціальної політики Київської міськдержадміністрації (КМДА), ексгендиректором Київського КП "Фармація" — якому він нібито доводиться рідним братом. Пряма мова Про роботу: Перш за все, в умовах оголошеної надзвичайної ситуації через поширення коронавірусу основним завданням на сьогодні є забезпечення закладів охорони здоров’я, що задіяні в наданні медичної допомоги пацієнтам з гострою респіраторною хворобою COVID-19, медичним обладнанням, лікарськими засобами, медичними виробами та засобами індивідуального захисту для запобігання поширення на території Київської області випадків захворювань, спричинених коронавірусом. В той же час не можна забувати і про інші заклади охорони здоров’я та потреби населення Київської області в якісній та доступній медичній допомозі. У Київській області затверджено Київську обласну комплексну програму “Здоров’я Київщини” на 2018-2020 роки, яку потрібно виконувати. Про фінанси: Київська область не є винятком в питанні недостатнього рівня фінансування комунальних закладів охорони здоров’я. Тому, Департаментом охорони здоров’я для забезпечення повноцінного функціонування комунальних закладів охорони здоров’я розробляється Київська обласна програма фінансової підтримки комунальних закладів охорони здоров’я Київської обласної ради на 2020 рік, яку буде надано на затвердження КОР.  Про посаду: Рішення про оголошення конкурсу на зайняття посади категорій “Б” і “В” приймає керівник державної служби в державному органі. У місцевих державних адміністраціях повноваження керівника державної служби здійснює керівник апарату – в апараті місцевої державної адміністрації та її структурних підрозділах. Тому конкурс оголосити можна, проте у зв’язку із поточною епідемічною ситуацією та з урахуванням встановленого карантину на сьогодні рекомендовано утриматися від оголошення конкурсів на зайняття посад державної служби. У зв’язку з цим, мною питання участі в конкурсі на сьогодні не розглядається. Попередник Як уже писала KV, колишній директор департаменту Максим Іонов був звільнений 24 квітня 2020 року згідно з розпорядженням КОДА № 54-к. Офіційна причина – невідповідність обійманій посаді протягом строку випробування. Сам Іонов каже що звільнили його через те, що він намагався ламати корупційні схеми адміністрації. Наразі Максим Іонов готує позов до суду щоб оскаржити своє звільнення.  Читайте: Вершник без голови: обласне управління здоров'я в розпал епідемії втратило керівника Фото: фейсбукКиевVласть

Буваючи в місті Славутич, збудованому в  1986 році за рекордно-короткий термін для працівників Чорнобильної АЕС і ліквідаторів аварії на ЧАЕС, я не можу не відвідати музей ЧАЕС. І кожного разу  – мурашки по тілу. Якось звернула увагу на стенд “Історія залізниці зони відчуження ЧАЕС”. А тут ще й на очі потрапила стаття в газеті “Теледень Славутича”.  Зацікавило настільки, що вирішила сама знайти залишки покинутої залізниці. Однією з визначних пам'яток чорнобильської зони відчуження є занедбана залізниця,  якою до аварії на ЧАЕС інтенсивно ходили вантажні й пасажирські потяги й електрички сполученням Чернігів і Овруч. Власне наявність цієї транспортної магістралі й було одним із важливих факторів вибору місця розташування атомної електростанції та закладки міста атомників – Прип'ять в районі залізничної станції Янів. І нове місто Славутич було  побудоване в сорока кілометрах на північ від ЧАЕС на місці маловідомої залізничної станції Нераф. Про будівництво самої залізниці і мостів через річки Прип'ять і Дніпро інформації дуже мало. Але завдяки великій пошуковій роботі, виконаній Євгеном Алімовим, директором краєзнавчого музею міста Славутич та Чорнобильської АЕС,  відкрито ще кілька сторінок в історії нашої держави. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Початок будівництва залізниці Будь-які будівельні роботи починаються з передпроектних досліджень, якими визначають в яких геологічних та гідрологічних умовах буде створюватися залізниця, якої висоти зводити залізничний насип, скільки трудових ресурсів та будівельних матеріалів буде необхідно для створення залізниці. Дослідження в цьому районі проводилися в березні- травні 1927 року й 5 травня були розпочаті широкомасштабні роботи з відсипання насипу під майбутню залізницю. Згідно з документацією дослідження проводилися в складних умовах – близько ста кілометрів території для майбутньої залізничної  гілки були затоплені. Сто років тому заплава річок Прип'ять і Дніпро була заболочені, меліорація прийшла в ці місця вже після  Великої Вітчизняної війни. Для виконання цих робіт було заготовлено 4000 тачок, 1200 катальних дощок – по цих дошках катали тачки з піском для формування насипу. Також було спеціально підготовлено 3000 лопат і 500 спеціальних возів – грабарок, за допомогою яких возили пісок. Доставка рейок була організована по воді. Баржі вантажилися в Києві і доставлялися по річці Прип'ять до Янова, а також по Дніпру і по Десні до Чернігова. Також на баржах доставляли вагони і паровози. Так до Чернігова з Києва  були перевезено на баржах 2 паровоза та 69 вагонів, а до Янова перевезли 4 паровоза і 101 вагон. Будівництво велося такими швидкими темпами, що вже в вересні пішли перші потяги. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Було організовано рух на трьох ділянках нової залізниці – перша ділянка – з Чернігова до Неданчичі, другий – з Йолчі до Зимовище і третя ділянка з Овруча до Янова. Загальна протяжність залізничної колії між Черніговом та Овручем склала 177 685 метрів. Цікаво, що ця транспортна магістраль дозволяла розвивати пасажирським потягам середню швидкість 27,9 кілометрів на годину, а військовим поїздам 35,2 км/год. Ключовим етапом будівництва залізниці Чернігів – Овруч стало зведення залізничних мостів, металеві конструкції яких були виготовлені на “Брянському заводі” в місті Дніпропетровськ й доставлені баржами. Опорні елементи мостів виготовляли з граніту, який доставляли з Коростенських кар'єрів. Для того, щоб доставляти каміння, необхідне для будівництва мостів на Дніпрі та Прип'яті, всього за тиждень у розпал зими 1927-1928 р. на річці Прип'ять було збудовано тимчасовий дерев'яний залізничний міст. Істориком Е. Алімовим встановлена ​​навіть вартість цього тимчасового моста. Він обійшовся державі в 4929 рублів. Цікаво, що при експлуатації тимчасового мосту на нього паровози не заїжджати. Паровоз виштовхував вагони з будівельним матеріалом на міст з одного берега (з боку станції Янів), а з іншого боку інший паровоз підчіплював їх і тягнув до мосту, що будується через Дніпро. 15 березня 1928 тимчасовий міст було розібрано, а палі, забиті в дно річки Прип'ять, були витягнуті – вони могли перешкодити судноплавству, яке було основним видом транспорту в цьому регіоні. Будівельні матеріали довелося перевозили за допомогою поромів. Один пором міг перевезти три завантажених або чотири порожніх залізничних вагона. Конструкція поромної пристані і порома дозволяла закочувати вагони з залізничного полотна. Всього за допомогою поромів було перевезено 2717 вагонів, а собівартість перевезення вагона становила 2 рублі 90 копійок. Для перевезення через річки Прип'ять, Дніпро, Десну автомобілів, людей і возів використовувалися спеціальні канатні переправи. Примітно, що рух порому здійснювався виключно за допомогою м'язової сили команди порома. Механічних та інших пристосувань не використовували. Разом з тим, всього за три місяці існування канатних переправ, в 1928 році, було переправлено 36088 людей, 51 автомобіль, 6433 коні і 5174 возів, а всього вантажів було перевезено 34 247 пудів. На жаль, будівництво моста через річку Прип'ять не обійшлося без аварії і жертв. 4 липня 1929 року недобудований проліт мосту обрушився в річку. За неперевіреною інформацією, металева ферма впала через несприятливі метеорологічні умови – був сильний вітер і гроза. 7 листопада 1929 рух по залізничних мостах через річки Прип'ять і Дніпро були відкриті. Грав оркестр, а жителів найближчий сіл, які прийшли на торжество, пригощали пряниками і цукерками. Організатори влаштували урочисте катання на поїзді від прип'ятського мосту до станції Янів. З будівництвом залізниці відкрилися нові перспективи для глухих Поліських сіл і по суті відкрилася нова сторінка життя Чорнобильщини. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Підготовлено за публікацією  газети “Теледень Славутич”. У матеріалі використані історичні дані, викладені в статті “Залізниця Чернігів – Овруч” Євгена Алімова, директора краєзнавчого музею міста Славутич та Чорнобильської АЕС.

На початку квітня фермерські господарства Київщини посіяли 184,71 тисяч гектарів пшениці, ячменю, ріпаку, гороху, овесу та жита. Це трохи більше половини від запланованого на цей рік посіву. Незважаючи на складний економічний період, обмеження через запровадження надзвичайної ситуації, несприятливі погодні умови та зростання цін на закупівлю добрив, аграрії налаштовані позитивно та планують максимально виконати план посівної. Кажуть, без свого шматка хліба Київщина не залишиться. Посівна Як стало відомо KV, станом на 2 квітня в Україні було посіяно 9 млн 265 тис. га зернових культур, із них у Київській області – 184,71 тис. га.  За даними КОДА, в Київській області загалом посівна площа становить 1155 тис. га. Із них під зернові культури запланували 625,0 тис. га, технічні культури займатимуть 344,6 тис. га, а картопля та овочі – 121,8 тис. га. Найменше посівної площі віддано під кормові культури – 63,6 тис. га.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Зокрема, за даними сайту “Латифундист”, найбільше на Київщині посіяно озимої пшениці – 106,3 тисячі га (61% від запланованого). Також аграрії засіяли 31,8 тис. га озимого рапсу (85%); 25,72 тис. га ярого ячменю (51,87%); 7,6 тис. га озимого ячменю (99%); 5,27 тис. га гороху (69,43%). Найменше наразі посіяно озимого жита – 4,3 тис. га (51%), овесу – 2,09 тис. га (67,42%) та ярої пшениці – 1,63 тис. га (14,03%).  В деяких районах аграрії вже готуються до посіву соняшнику, кукурудзи, цукрових буряків та сої.  Читайте: Посевная на Киевщине пройдет вовремя и в штатном режиме Озимина За даними інтерактивної карти “Посівна Онлайн 2019/20” в Київській області під урожай 2020 посіяно 106 тис. га озимої пшениці та 31,8 тис. га озимого ріпаку. В порівнянні з показниками минулого року, це – менше на 23 тис. га та 12,5 тис. га відповідно (у 2019 було посіяно 129 тис. га озимої пшениці та 44,2 тис. га озимого ріпаку).  Щодо 2018 року, то під пшеницею тоді було 158 тис. га, а під ріпаком – 33 тис. га. Зменшення площ під пшеницю спостерігається з 2017 року. Як розповів голова асоціації фермерів Київської області Олександр Чубук, цього року озимої пшениці було посіяно вдосталь, а ось об’єми посівів ріпака зменшилися набагато у зв’язку з осінньою посухою і відсутністю необхідних запасів вологи в ґрунті. Не сприяли розвитку культур і заморозки. “Є й інша проблема. Озима пшениця перезимувала за досить несприятливих погодних умов, нестабільних. 5-6 разів вона “прокидалася” і розпочинала завчасний ріст. Вона так виснажилась, що не може налагодитися стабільна вегетація розвитку. Тим паче, що і зараз немає вологи і тепла. Місцями стан незадовільний. Аграрії очікують меншого врожаю”, – говорить він Хлібу – бути? За інформацією Агродовідника, на Київщині в аграрному секторі функціонує 2354 сільськогосподарських підприємств. Найбільші фермерські господарства розташовані у Переяслав-Хмельницькому, Сквирському, Бородянському, Згурівському, Білоцерківському районах. Це ПП “Соснова” (7 тис. га), ФГ “Гаврищук” (7 тис. га), підприємство “Агропроммаш” (5,5 тис. га), підприємство “Земля Переяславщини” (4 тис. га), ФГ “Архат” (4 тис. га), підприємство “Агрофірма “Узинська” (3790 га).  Як додав у коментарі KV голова асоціації фермерів Київської області Олександр Чубук, у зв’язку з епідемією в аграріїв сьогодні повсякчас виникають проблеми із закупівлею запчастин чи необхідних препаратів. Наразі набагато довше йдуть замовлення міндобрив із-за кордону. Оператори ринку прогнозують брак препаратів захисту та запчастин саме через проблеми з імпортом.  “Все це можна вирішити. Головна проблема аграріїв сьогодні – це все ж погода. Ми не можемо сіяти через брак вологи в ґрунті, а закласти зерно на глибину при такій температурі – вони просто не зійде. Очікуємо. Наразі радують ціни, купуємо дизпаливо на 4 гривні дешевше. На міндобрива, навпаки, незначне зростання. У зв’язку з курсом доллара трохи виросли ціни і на насіння. Але це прогнозовано. Про державну підтримку можна і не говорити. Коштів сьогодні на їхнє фінансування у держави немає. Голова адміністрації через день просить допомоги на закупівлю засобів захисту для медицини”, – говорить він.  Тож  KV також вирішила поцікавитись у фермерів, як вони налаштовані щодо посівної, чи розпочали роботи, які виникають проблеми. А також, які мають сподівання на нинішній аграрний рік і чи очікувати високих показників урожайності. Анатолій Ляшенко, директор СФГ “Лад” БІлоцерківського району (483 га землі):  Карантин не стільки вплине на посівну, як погодні умови. Сьогодні вони не на нашому боці. Дуже мало вологи в землі. Питання фінансування кожний по-своєму вирішує: хто кредитується, хто має власні кошти. Дизель сьогодні набагато подешевшав. Але добрива все одно рівняються під долар, який сьогодні пішов значно вгору. Продавали продукцію по 24, а сьогодні агрохімію та решту купуємо по 28. І знову незрозуміло, при якому курсі будемо продавати. Все необхідне ми закуповували ще з осені, тож важко сказати, чи ускладнилася сьогодні через коронавірус доставка захисту чи насіння. Наразі ми ресурсом забезпечені і працюємо. Відчуваємо приплив кадрів, вистачає робочих рук. Дуже багато українців повернулось із заробітків із-за кордону. В цьому плані динаміка позитивна. Аби тільки була можливість платити гідні зарплати, бо кадри  в цій галузі треба цінувати. Держпідтримка наразі заблокована, дефіцит бюджету в країні.  Вадим Янчук, директор ПП “Росава-Агро” Сквирського району (більше 1,2 тис. га): Проблем у господарстві немає ні з кадрами, ні з насіннєвими чи з паливно-мастильним матеріалами. Ми до посівної підготувалися завчасно – закупили матеріальні добрива і засоби захисту. Тож посівна йде за планом, але край вежлива сприятлива погода. Це – основна наша проблема. Сьогодні дуже погані прогнози на урожаї і саме на озиму пшеницю. У багатьох і ріпак також перезимував погано, бо не було сприятливої погоди. Ми пересівали ячмінь. Культури потрібно сіяти всі і дотримуватися сівозміни. Це навіть більше своєрідна перестраховка, бо невідомо, як і яка культура себе поведе. Зараз ціни на продукцію суттєво зросли і нас, аграріїв, повністю  влаштовують. Державні програми підтримки є на папері, але чи будуть вони в цьому році працювати – не прогнозує ніхто. Минулими роками допомога була суттєвою: працювало відшкодування відсотків за кредитами, купівлю техніки. У мене немає потреби в кредитах, але цієї послугою користуюся, бо це дає можливість притримати врожай. Щодо карантину, то для аграріїв він не створює проблем у пересуванні чи поставках.  Леонід Бебех, агроном ДП “Дослідне господарство панфильської дослідної станції Національного наукового центру “Інститут землеробства Національної академії аграрних наук” у Яготинському районі  (1 261 га): Днями розпочалась посівна, вже працюємо. Почали із соняшнику. Щодня перевіряємо поля. Для фізичної роботи рук не вистачає, а як розумова – то кадрів навіть забагато. Карантин не вплинув на господарство, робота йде у нормальному режимі, всі посівні площі задіяні. Трохи проблемно буде у цьому році із центрами реалізації – ринки закрили. Доводиться розвозити через знайомих.  Григорій Гавриленко, директор сільськогосподарського ТОВ “Аратта” Згурівського району(3 394 га): Жодних проблем немає, робочої сили вистачає. Техніки також достатньо. Не можу відмітити, що ціни на техніку та добриво виросли. У нас все чудово.   Петро Чорненький, директор СФГ “Зоря” Згурівського району (213,7 га): Весняно-польові роботи наше господарство почало, але посівну – поки ні. В першу чергу через відсутність достатньої кількості опадів. Не маємо проблем із робітниками, інвентарем, технікою. Налаштовані позитивно. Ціни на добрива, запчастини завжди то ростуть, то падають. Вартість міндобрив у цьому році трохи виросла, пальне дешевше придбали. Ціни на засоби захисту залежать від курсу доллара. Ми вже звикли, тому це не проблема. Коли є необхідність придбати, то на ціни уваги не звертаємо. Якби не було дискомфорту через коронавірус у державі та пішов дощ – було б взагалі все прекрасно. Кредитувань від держави намагаюсь уникати. Бо ж у минулому році придбав техніку за програмою, обіцяли 40% компенсації – досі не отримав. Фермерам краще розраховувати тільки на свої сили.   Анатолій Чорнобай, директор сільськогосподарського ТОВ “Італ Ік” Баришівського району (1,9 тис. га): Наше підприємство посівну почало, поки проблем не бачу. У нас достатньо працівників, ціна на дизельне пальне знизилась, що нас дуже влаштовує. Сподіваємось, обмеження через карантин не вплинуть на наші плани, але поки складно про це говорити. У будь-якому випадку жити за щось потрібно буде, тому маємо сіяти. Державними програмами ніколи не користувались, потреб не виникало. Микола Бондарчук, директор СФГ “Бондарчук” Баришівського району  (419 га): Ми поки не сіємо, але почали підготовчі роботи. Обмежень через надзвичайну ситуацію, запроваджену в країні та в області, не відчуваємо. Робочих рук вистачає, працюємо сімейним підрядом. Зростання цін поки нас не лякає, робота йде за планом. Від держави ми допомоги не чекаємо, якщо потрібні кредити – беремо у банків.  Вісті з районів Більшість голів районних рад та адміністрацій наразі повністю сконцентровані на боротьбі із коронавірусом, тому про те, чи розпочалась посівна на полях ввірених їм територій, розповісти не можуть.  Контроль над аграріями та можливість відстежувати статистику їхньої діяльності унеможливила ліквідація управлінь агропромислового розвитку при РДА на початку року. Тому доводиться покладатися на самих аграріїв та не заважати.  Голова Сквирської РДА Оксана Славінська: “На сьогоднішній день ми не маємо оперативної інформації, управління АПР ліквідовані в районах і статистичні дані, що саме сіється і на яких площах, наразі нам не надаються. Втім, у  Сквирському районі посівна триває і всі зацікавлені в тому, щоб аграрії не вибивалися із відповідного графіку. З проблемними питаннями аграрії до адміністрації не зверталися”. На думку голови Білоцерківської райради Володимира Шевченка, закрити відділи сільського господарства з боку держави було сумнівним рішенням. Адже саме на місцях відбувався контроль над посівами, сівозмінами і вирішенням потреб галузі. “Сільське господарство продовжує працювати в звичному режимі, адже забезпечення жителів хлібом – це найважливіше. Господарства вчасно приступили до посівної. На території діє 41 базове сільськогосподарське підприємство. І крім Дослідно-селекційної станції Нацакадемії аграрних наук – всі вони приватні, тож зацікавлені виростити максимальний врожай. Левова частка депутатів в районній раді – фермери та керівники підприємств. Тож на останній сесії вони просили одного – не заважати. У них всього вдосталь, головна проблема – відсутність дощу”, – говорить голова райради. У Кагарлицькому районі, як вдалось дізнатись KV, незважаючи на карантин, рання група зернових (горох, ярові пшениця та ячмінь) вже посіяні, і є вже навіть перші сходи.  Як розповів голова Кагарлицької райради Іван Сємцов, фермери забезпечують всіх працівників необхідними дезінфікуючими та індивідуальними засобами захисту. Маски на замовлення виготовив місцевий невеликий швейний цех.  “Наразі аграрії приступили до посіву пізньої групи рослин: соняшнику, кукурудзи, буряків. Дуже катастрофічна ситуація із запасами вологи в ґрунті. Тож для захисту посівів озимини, від вивітрювання, задіяли заходи боронування для закриття вологи. Якщо дощу не буде ще два тижні, то озима ризикує загинути. І така ж ситуація буде з яриною. В районі діє близько 100 фермерських господарств, що обробляють території від 50 до 3 тис.га. Із потужних – ПОСП “Дніпро” (4 тис. га), компанія “Успіх” и ТОВ “Віскар-Агро” (до 10 тис. га), ПСП “Переселенське-К” (4,5 тис. га). Сільгоспвиробники забезпечені паливом, агрохімією. Ціни були занизькі на їхню продукцію, але нещодавно повернули ПДВ трейдерам, тож соя і ріпак подорожчали. Якщо сою купували по 8 тис. гривень за партію, то нині по 11 тисяч. Із позитивного для галузі також – зниження ціни на пальне і введення на місяць  “податкових канікул”. Проблем із доставкою захисту наразі не маємо. Державні програми підтримки є, але на час карантину їх фінансування призупинено. Та й її підтримки особливо не треба. Аби тільки повернули зворотнє ПДФ на спецрахунки для закупівлі ПММ, захисту та техніку. Як для району, то зарплати у працівників досить непогані, але з кадрами дуже проблемно”, – відмітив Сємцов.  У Бородянському районі посівна також вийшла на фінішну пряму. За словами голови Бородянської райради Георгія Єрко, весняна посівна кампанія цьогоріч розпочалася набагато раніше через брак вологи. “Аграрії спрацювали добре. Посівна завершується, в залежності від культур і термінів майже всі вже “відсіялися”. На території району діють чотири більш-менш потужні підприємства, у решти фермерів від 3 до 7 тис. га землі. Сьогодні нам підприємства не звітують, відповідного агровідділу вже немає. Єдине, чого завжди не вистачає аграріям – це коштів на закупівлю міндобрив, палива чи посівного матеріалу. Були б дешевші кредити. Адже сучасна техніка дає змогу здешевити продукцію, а коли вони беруть кредити по 25-30%, то, звичайно, він лягає на собівартість продукції. Не вистачає і рук: механізаторів, агрономів, слюсарів тощо. Єдине, що заважає сьогодні  – це загострення стихійних пожеж через спалювання сухої трави населенням, до ліквідації яких ми залучаємо і місцевих фермерів”, – резюмував він. Нагадаємо, як раніше повідомляла KV, Верховна Рада (ВР) прийняла законопроєкт № 2178-10 (т.зв. "закон про ринок землі").  В кінцевому варіанті закону від початкової ідеї зняти мораторій на відчуження державних сільськогосподарських земель відмовилися – продавати такі землі заборонено. Також до 2024 року діє обмеження – не більше 100 га в одні руки і тільки громадянам України. З 2024 року громадяни України і українські юрособи зможуть володіти по 10 тис. га сільгоспугідь. Але банки зможуть через застави володіти якими завгодно площами українських чорноземів два роки, після чого будуть повинні продати ці землі на торгах.  Склад нардепів, які підтримали "ринок землі" свідчить, що в Раді більше немає монобольшості, але є коаліція з частини "Слуги народу", "Європейської солідарності" Петра Порошенка, "Голосу" Святослава Вакарчука і депутатської групи "Довіра", яку пов'язують з мультимільйонером і аграрним промисловцем Андрієм Веревським. Читайте: Киевщина против рынка земли (опрос КиевVласти) Фото: коллаж KVКиевVласть