Зараз вся медична і пацієнтська спільнота стоїть на вухах: чи отримає Супрун портфель Міністра, чи МОЗ очолить професіонал. На призначення нового Міністра найбільше сподіваються важкохворі, адже халатне відношення до своєї роботи вже третій рік ставить під питання життя таких пацієнтів. А все тому, що після першого півріччя у МОЗа знову, як і в минулому і позаминулому році, закінчилися гроші на оплату лікування важкохворих пацієнтів за кордоном. І знову у Міністерстві пропонують людям, яких кожен день очікування наближає до смерті, чекати на наступний бюджетний рік і виділення нових коштів. Цьогоріч пролікували набагато більше пацієнтів, ніж минулоріч – 235. Але щоб черга зникла, потрібно виділити ще як мінімум 700 млн грн. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   У минулому році ми разом з пацієнтськими організаціями та родичами важкохворих після багатомісячної боротьби змогли добитися від МОЗу додаткового фінансування за цією програмою. Зараз ми знову включилися в цю боротьбу. І дуже сподіваємося, що вона завершиться на нашу користь одразу після зміни керівництва МОЗу. А поки процес тотального перезавантаження влади ще не торкнувся уряду, ми бачимо повторення минулорічної ситуації – на наші обґрунтовані вимоги про виділення додаткових сум на лікування пацієнтів, Уряд починає грати в “бюрократичний теніс”. Гройсман киває на Мінфін, адже фінанси – це його компетенція, Мінфін киває на МОЗ, адже перерозподіл грошей за держпрограмами можливий тільки за ініціативою розпорядника коштів, а МОЗ киває на Мінфін – у нього цих коштів немає!!! Знову замкнуте коло нашої бюрократії. Нічого. Ми це вже проходили в минулому році, коли нам самим довелося провести аудит невикористаних залишків за програмами МОЗу, знайти резерв коштів і змусити МОЗ це визнати і ініціювати їхній перерозподіл на лікування пацієнтів. Цьогоріч залишки так само вийде знайти – вони є і чималі. Наприклад, поверхневий аналіз виконання програм МОЗу, проведений фахівцями Українського інституту майбутнього, показав можливість економії або перерозподілу на інші напрямки понад 1,3 млрд грн з реалізованих зараз МОЗівських програм. Але таке виділення грошей – це оперативне гасіння пожежі. Українським пацієнтам же потрібен механізм, який унеможливлює її виникнення. Адже хоча щороку грошей виділяється все більше і більше, проблема з лікуванням важкохворих не вирішується і дефіцит коштів тільки збільшується. Системним рішенням має стати не постійна відправка пацієнтів на лікування за кордон і трата наших бюджетних грошей на розвиток медицини в інших країнах, а розвиток медичних технологій в Україні. Тільки в цьому році МОЗ відправив у Білорусь на трансплантацію нирки 125 пацієнтів, заплативши за це понад 300 млн грн. Українська медицина ж навіть зараз може робити більше 80 трансплантацій нирки в рік, при цьому вартість проведення трансплантації мінімум удвічі нижча, ніж у Білорусі. А при помірному розвитку системи трансплантації за 1-2 роки цей показник можна збільшити мінімум удвічі і практично повністю вирішити і проблему з необхідністю лікування таких пацієнтів за кордоном, і дефіциту грошей на подібні операції. Це можна було зробити ще два роки тому. Але МОЗ повністю провалив розвиток національної системи трансплантації. І не тільки не покращив ситуацію, але і погіршив. Команда Уляни Супрун розвалила єдиний ефективно працюючий центр трансплантації кісткового мозку в Охматдиті, викинувши висококваліфікованих фахівців на вулицю. Провалила команда і підготовку до впровадження положень нового закону про трансплантацію в 2019 році, через що всі трансплантації в нашій країні фактично зупинилися. Провалила команда і реалізацію державної програми з розвитку трансплантації, на яку в минулому році виділили 112 млн грн. Замість того, щоб оплачувати трансплантаційним центрам проведення цих життєрятівних операцій для українських пацієнтів, МОЗ спочатку дев'ять місяців нічого не робив і не міг відкрити фінансування за програмою, а потім, зрозумівши, що ці гроші просто пропадуть, перерозподілив їх на покупку устаткування і розробку програмного забезпечення. Минуло вже 11 місяців з цього моменту, а в реальності немає ні обладнання, ні реєстру трансплантації. Він ще навіть у тестовому режимі не заробив. Скоріш за все, така ж доля чекає і 112 млн грн, виділених на фінансування розвитку трансплантації (лікування пацієнтів та проведення трансплантацій) на початку цього року. Майже 8 місяців минуло, а порядку використання коштів за програмою ще немає, фінансування не відкрито! Так що недбалість, бездіяльність або злочинний умисел (нехай це визначають компетентні органи) чиновників МОЗу і в цьому році можуть призвести до “порятунку” коштів, які виділяли на лікування людей, шляхом перерозподілу на покупку чергового обладнання або програмного забезпечення, постачання якого будуть чекати ще мінімум два роки. Так було минулоріч. Єдиний спосіб їх використати за призначенням і врятувати життя не одного українця – терміново змінити керівництво МОЗу. Так само можна побороти і порочне коло з ненаданням важкохворим українцям лікування – у МОЗ повинні прийти не “піарники”, а дійсно професіональна команда управлінців, яка стане працювати не на свій імідж, а на реальні запити українських пацієнтів. І наша фракція зробить все можливе, щоб саме вона очолила Міністерство охорони здоров’я у найближчий час. Читайте: Медичне страхування, страхова медицина чи державне фінансування: що зробить медицину доступною, якісною і безоплатноюКиевVласть

Минулоріч ми боролися за життя важкохворих українців, яких МОЗ не хотів відправляти на лікування за кордон, бо “не мав грошей”, хоча гроші, як виявилося, були. Зараз ситуація повторюється – на лікування важкохворих українців залишився лише 81 млн грн! Попереду – півроку! Їх вистачить у кращому випадку лише на 40 пацієнтів. У черзі ж на лікування зараз стоять 235 осіб, і на всіх грошей не вистачить! Крім того, МОЗ вже попередило: “Відправлення пацієнтів, які подаватимуть заяви на участь у програмі після 2 липня 2019 року, буде можливим з 2020 року. Це відбуватиметься за кошти, які будуть передбачені у Державному бюджеті на 2020 рік”. Якщо людині лікарі прогнозують місяць на життя без цього лікування – то кого вони збираються лікувати у 2020 році? Програма лікування за кордоном мала бути тимчасовим заходом, доки в Україні не запустять повноцінну трансплантологію. Бо 80% людей, які потребують лікування за кордоном – ті, кому потрібна трансплантація органів. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   У МОЗі обіцяли її запустити кілька разів. От і минулого року  замміністра Супрун у парламентському комітеті з питань охорони здоров’я обіцяв встигнути підготуватися до запуску трансплантацій в Україні до кінця 2018-го. Проте, вони не тільки не розпочались через непрофесіональні дії МОЗу, але й зупинились ті, що у країні були, як я й попереджав. МОЗ просто не встиг прийняти необхідні підзаконні акти і не створив єдиного реєстру трансплантації. І з 1 січня всі трансплантації в країні стали неможливими!  Нам, депутатам, довелося втручатися і переносити введення закону на один рік – щоб сотні людей, у яких вже були заплановані операції тут, в Україні, мали шанс на одужання через таку байдужість і халатність чиновників Міністерства. Навіть кошти на програму з розвитку трансплантології були. Але ці виділені на оплату лікування (проведення трансплантації всередині країни) 112 млн до вересня 2018-го навіть не почали освоювати, а потім їх швидко пустили на закупівлю обладнання і створення програмного забезпечення (До речі, в цьому році доля чергових 112 млн може бути приблизно такою ж. Вже пройшло пів року, а порядок їхнього використання ще не розроблений і виділення фінансування навіть не планується). А ще – цькування чиновниками МОЗу розвалило трансплантацію в Охматдиті – люди просто звільнилися. Унікальний лікарський колектив не може лікувати маленьких пацієнтів через корупцію у МОЗі! Сотні, а то й тисячі наших з вами сусідів, друзів, знайомих могли отримувати лікування в нашій країні і жити! Натомість, український бюджет годує бюджети сусідніх країн. Білорусь почала розвивати трансплантологію одночасно з нами, тільки тепер ми там лікуємося і працюємо на розвиток їхньої медицини. Операції в Україні могли б обійтися у 2-2,5 разу менше, ми б могли пролікувати і врятувати більше людей! Зараз МОЗ, вже традиційно, намагається перекласти провину на депутатів, які повинні, як і минулоріч, терміново шукати додаткове фінансування на порятунок цих тяжкохворих пацієнтів. Адже чекати до 2020 року, коли буде прийнятий новий бюджет і в програмі лікування за кордоном знову з'являться гроші, ні вони, ні їхні родичі не можуть – кожен день грає проти них, кожен день може статися непоправне! Будемо розбиратися в ситуації, як в минулому році. Вже у новому складі парламенту я ініціюю створення робочої групи з вишукування залишків невикористаних МОЗом коштів і добиватимусь від колег призначення лише професіонального міністра, який вирішить системні проблеми в роботі МОЗу і дасть українцям надію на одужання. Читайте: Ініційована урядом перевірка декларацій може зробити медицину зовсім недоступною для українців Валерий Дубиль, народный депутат Украины, фракция “Батькивщина” КиевVласть

Майже півтисячі юних журналістів, фотографів, літераторів, операторів, телевізійників  із 7 країн світу (Україна Білорусь, Бельгія, Польща, Голландія, Чехія та Словаччина) приймав Київ на XVII Міжнародному Фестивалі “Прес-весна на Дніпрових схилах”. Впродовж трьох днів  юна й доросла журналістська "братія" з різних кінців світу та України мала нагоду познайомитися ближче, обговорити спільні проблеми та визначити орієнтири. У фестивалі взяли участь понад 500 юних киян – учасників міських молодіжних форумів, прес-боїв, фото-фристайлів, літературних та журналістських конкурсів. До оргкомітету надійшло близько 2000 робіт у 10-ти номінаціях. Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”  Фестиваль – це не лише свято, а й конкурси, нагороди, знайомства! А Міжнародний фестиваль-конкурс дитячо-юнацької журналістики “Прес-весна на Дніпрових схилах”, організаторами та співорганізаторами якого є: Міністерство освіти і науки України, Департамент освіти і науки КМДА, Київський Палац дітей та юнацтва, Національна спілка журналістів України, Національна спілка письменників України, Академія Української преси, Державний комітет телебачення та радіомовлення; Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка, що ось уже 17 років поспіль проходить в столиці – це МЕГА-ФЕСТИВАЛЬ, — це журналістика без кордонів для активної молоді та дорослих професіоналів. Урочиста церемонія нагородження переможців цьогорічного Фестивалю відбулася в сучасній модній локації Києва – Pochayna Event Hall– одному із найінноваційніших майданчиків для проведення яскравих подій Києва. Це унікальна  локація, обладнана професійною проекторною системою Panasonic формату 360°. Ця кругова проекція справляє вкрай сильне, незабутнє враження, викликаючи потужний ефект присутності. У номінації “Журналістська робота” перемогу виборола Кароліна Муляк з м. Кривий Ріг. Також призові місця дісталися   Софії Паладій з Буковини,  Валерії Єфремовій з Кривого Рогу та  киянці Анні Корубко. Кращими літераторами  журі визнало:  вихованця ІТА “ЮН-ПРЕС”  КПДЮ Артемія Антонєнкова, Іллю Карпачова з  м. Святогірськ Донецької області й  Корнелію Колпакчі з м.  Лиман Донецької області. У номінації “Газета”  перемога дісталася редакції газети “Дзеркало ліцею”, ліцею № 7 м. Вінниця.  Також серед переможців:  газета “ІрпіньTime” Національного університету державної фіскальної служби України з м. Ірпінь, “Шкільний світ” Криворізької школи № 126 і “Країна творчості” обласного Будинку художньої творчості, м. Миколаїв.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Своїх переможців визначила номінація  “Інтернет-журналістика та ІТ-проект”. Почесне І місце  судді віддали вихованцям гуртка “Медіадизайн” інформаційно-творчого агентства “ЮН-ПРЕС” КПДЮ, а ІІ й ІІІ місця  зайняли Ольга Плотнікова, вихованка гуртка “Моя професія” Чернівецького обласного Центру науково-технічної творчості учнівської молоді та автор блогу “VIS-A-VIS” з м. Бориспіль Ольга Кацан. Кращими медіа-проектами журі визначили: проект “І обласний форум “Молодіжна медіаплатформа Полтавщини” вихованців гуртка “Юний журналіст” Полтавського обласного центру естетичного виховання учнівської молоді, проект “Ніссе очима молоді” родини Сміт  з Нідерландів (Оксана Сміт– директор об’єднання слов’янських шкіл Нідерландів, керівник міжнародного проекту “Відкрита Європа – відкрита для всіх”) і  проект “Твої права та обов’язки” вихованки клубу “Юні кореспонденти” Кременчуцького міського будинку дитячої та юнацької творчості  Анастасії Воліченко У номінації “Відеоробота” найкращим виявився фільм “Сонячні дні” команди НВК “№ 56” м. Херсон. Серед кращих – відеофільми  “Живи реальністю” Володимира Лубенця  з м. Кривий Ріг і  “Новий погляд на передумови голоду”  киянина Андрія Желтова і відеоролик “Ти можеш” проекту RazomFilm Дарії Дмитришиної, вихованки ІТА  “ЮН-ПРЕС Кращими “повелителями фотооб’єктиву” стали:  Анастасія Зозуляк  з Тернополя й киянки   Вероніка Маркіна і  Вероніка Балашова.   Номінація “Радіоробота” відкрила нові імена. Заслужену перемогу везуть із Фестивалю  вихованці кіноакторської студії громадської організації  “Спільнопродакшн”  м. Івано-Франківськ. Не відстають від них і вихованці дитячої інформаційної агенції “Крила” Чернігівського обласного Палацу дітей та юнацтва та киянка, вихованка гуртка “Радіожурналіст” інформаційно-творчого агентства “ЮН-ПРЕС” Катерина Шаповаленко. У номінації “Голос покоління Z”  дитяче журі моніторило журналістські матеріали про  дитячі та молодіжні проблеми й досягнення, матеріали для дітей та молоді. Перемогу юні журналісти віддали Наталії Плохотнюк, журналісту, завідувачу клубу “Журналістська ініціатива”  ІТА “ЮН-ПРЕС” Київського Палацу дітей та юнацтва за цикл робіт про події у молодіжному житті столиці. Разом з нею нагороди від молоді отримали Катерина  і Матвій Ганапольські, телеведучі ток-шоу для молоді “18-”  на “Прямому” каналі та журналісти газети “Дворічанський край” Харківської області Володимир Домнін і Ольга Саніна. Другий день Фестивалю пройшов у “Парку Київська Русь” – Центрі культури та історії Стародавньої Русі, який ще називають енергетичним центром України. Розпочався насичений фестивальний день із брифінгу “Древній Київ. Подорожуй у часі!” з організатором, натхненником і керівником унікального “Київського Князівства”, Президентом Всеукраїнської федерації середньовічного бою Володимиром Янченком. Потім був  квест-вояж “Від Дитинця до європейської столиці!” і неймовірне видовище - Чемпіонат світу з середньовічного бою IMCF 2019. – Шановні  юні й дорослі журналісти! Хочу поділитися з Вами, а також з усіма українцями та гостями нашої країни, новиною: вперше в історії нашої держави  саме тут відбувається  Чемпіонат світу з середньовічного бою IMCF 2019, в якому беруть участь  збірні команди 29 країн світу. І я сподіваюсь, що Збірна України переможе, – зазначив Володимир Янченко, – Для нас є дуже важливим, що Чемпіонат світу з середньовічного бою пройде в Україні. Українська Збірна протягом багатьох років робила все, аби досягти цього. Ми прагнемо, аби учасники та гості заходу ближче познайомилися з Україною, поспілкувалися з нашими людьми, а повернувшись додому, розповіли всім про нашу країну, про її гостинність. У складі IMCF наша збірна вперше взяла участь в Чемпіонаті, що проходив 2017 року в Данії, де показали гідний рівень. В усіх категоріях, окрім дуельних, українці завоювали золоті медалі та отримали найбільшу кількість очок в загальнокомандному заліку. В 2018 році наша Збірна посіла друге місце. Володимир Янченко звернувся до всіх учасників Фестивалю: “Запрошую всіх сприяти розповсюдженню інформації про Чемпіонат, аби підтримати наших бійців та врешті решт допомогти Україні стати найкращою державою світу та сприяти інтересу до нашої країни”. Він доповнив, щоб всі українці та гості країни не жалкували “лайків та репостів” у FaceBook та активно запрошували всіх своїх знайомих приїжджати та вболівати за національну збірну”. Що учасники “Прес-весни” і зробили у своїх газетах, фото-відео-матеріалах і журналістських роботах! Третій, звершальний день  Фестивалю  був не менш насиченим. Це і ярмарок медіа-ідей “Вільна преса – вільна країна”, і презентація бліц-досвіду керівників делегацій, і цікаві майстер-класи, воркшопи й  жваві дискусії з науковцями, викладачами профільних вишів, журналістами-професіоналами, фахівцями Національної спілки журналістів України, Академії Української преси, Державного комітету телебачення та радіомовлення тощо. Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”  І, як  завжди,  юні й дорослі журналісти, на знак єднання у спільному пориві творчості,  посадили біля Палацу дітей та юнацтва чорнобривці й ялиночки.  Наступного року засновнику Фестивалю – Інформаційно-творчому агентству “ЮН-ПРЕС” виповниться 30 років! Чекаємо на Фестивалі! КиевVласть

Команда юних журналістів  ІТА "ЮН-ПРЕС" Київського Палацу дітей та юнацтва виборола 2 перших і  одне друге місця на фестивалі "Нові вершини", який проходив на початку квітня в столиці  Республіки Білорусь Мінську. Підкорення вершин - завдання не з простих. Це - справжнісінький спорт, який вимагає виключно професійних навичок, сталевої витримки і неосяжного бажання діяти. Саме тому загін цілеспрямованих київських юних журналістів, разом з іншими талановитими дітьми та молоддю з Білорусі, Польщі, Казахстану й,  звичайно ж, України, відправився на міжнародний фестиваль-конкурс "Нові вершини" в столицю Білорусі місто Мінськ. Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”  На відкриття V Міжнародного Фестиваль-конкурсу "Нові вершини 2019" у великому Палаці культури залізничників зібралися сотні  творчих колективів, щоб відважно позмагатися в 183 різних номінаціях: вокал і хореографія, ансамблі та театральне мистецтво, хори і театри моди, цирк і оригінальний жанр, телебачення й газета… Яскраві костюми, шквал емоцій, радощі й переживання... Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   А перший день Фестивалю розпочався досить незвично – зі знайомства з невеликим  білоруським містечком Молодечно. Там, у місцевому Палаці культури відбулося своєрідне “передвідкриття” “Нових вершин”. Учасників Фесту зустріли народним білоруським обрядом “Гуканнє вясни” з паперовими й випеченими з тіста “птушками”, які розлетілися разом з юними й дорослими фестивальниками  по різних країнах. Здавна вважалося, що під час  проведення цього обряду природа прокидалася від зимового сну, а земля відігрівалася живильними сонячними променями. Традиція  має древнє язичницьке коріння. Наші предки вірили, що живі сили весни прокидаються лише тоді, коли  їх про це гарно просиш, допомагаєш їм, закликаєш їх на свою землю. Люди вірили, що, виконуючи всі звичаї, можна очікувати  на багаті врожаї в новому  році. Разом з любительським об’єднанням етнографічним клубом “Кола” гості  співали обрядові веснянки й підкидали в небо “печених пташок”, яких потім з задоволенням з’їли. Особливістю таких пісень є те, що кожен куплет закінчується голосним і  пронизливим криком “Гу-у-у-у!”. Звідси і  назва – “гуканнє”. В рамках V Міжнародного фестивалю-конкурсу “Нові вершини-2019” в Молодечно було підписано угоду про культурну співпрацю між творчими колективами централізованої клубної системи Молодечненського району Білорусі та  України, Словенії й  Польщі. Під час творчої зустрічі “Мы разам для моладзi”  були ігри, розваги, танці (як сучасні так і народні), а також цікаві майстер-клас з білоруських народних ремесел.  Юним кореспондентам дитячої телестудії “Наш час” випала унікальна можливість поспілкуватися з учасниками  фестивалю й лідерами іноземних делегацій.  - Ми – поза політикою і відкриті для будь-якої молодіжної й дитячої творчості, - наголосив організатор і  голова оргкомітету Фестивалю “Нові вершини-2019” Сергій Дербун, - Адже мистецтво не має кордонів, а його мова зрозуміла кожному.. Концерт творчих колективів – учасників  Фесту викликав просто шквал емоцій, а фінальну пісню “Ми разом!” виконали всі учасники концертної програми, вивчивши її практично “з коліс, на ходу”. Творчі змагання починалися рано вранці і закінчувалися пізно ввечері. Особливо багато учасників було з Білорусі - діти і молодь приїхали з усіх регіонів країни. - На фестивалі все настільки легко і невимушено, що виступати на сцені - одне задоволення. Також окрилює неймовірно точна організація і якісна апаратура, - вступають в розмову учасники молодіжного театру з міста Слуцьк, які зібрали всі можливі нагороди в номінації “Театральне мистецтво”.  Але головне -  не в цьому. Фестиваль-конкурс “Нові Вершини” став черговим доказом згуртованості і єдності народів, і показав, що справжнє мистецтво завжди вище будь-яких розбіжностей! Україну представляли юні журналісти й вокалісти зі Славутича, Кропивницького та Києва. Усі вони стали переможцями в своїх номінаціях. Зате юні лицарі пера й телекамери з інформаційно-творчого агентства “ЮН-ПРЕС” стали безумовними зірками! Та й не дивно. Газета "МІСТ М" стала найкращим друкованим виданням фестивалю. У номінації "Кращий телесюжет" команда  “ЮН-ПРЕС” розділила перемогу з юними телевізійниками зі Славутича, а команда  U.P. "News" виборола 2-е місце.  Окрім виконання конкурсних завдань ми встигли погуляти Мінськом, побували на цікавих екскурсіях, в музеях, в Національній бібліотеці де  піднялися на оглядовий майданчик і з висоти 75 метрів милувалися  чудовим містом. А ще  ознайомилися з роботою центральних  газет “Вечірній Мінськ” і “Мінський кур’єр”. Наші білоруські колеги показали  нам роботу редакцій газет, розповіли про здобутки й проблеми, навіть поділилися цікавими темами для майбутніх журналістських розслідувань.  Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”  КиевVласть

Оскільки часу до першого туру виборів президента України залишилось вкрай мало, сьогодні я розгляну, як одразу два питання висвітлюються в програмах кандидатів у президенти. В результаті відкритої агресії Росії в Україні з'явились сотні тисяч переселенців з тимчасово окупованих територій. Держава мала б створити умови для їх адаптації на підконтрольній території та стимулювати переїзд громадян України з тимчасово окупованих територій, де їх життя та здоров'я знаходяться під загрозою як з боку кримінальних елементів, так і з боку російських окупантів. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Наразі кандидати згадують в своїх програмах про адаптацію переселенців з окупованих територій наступним чином. Роман Безсмертний не згадує про переселенців з тимчасово окупованих територій. Ольга Богомолець не пише в своїй програмі про переселенців з тимчасово окупованих територій. Юрій Бойко обіцяє “відновлення належних виплат та пільг переселенців”. Олександр Вілкул обіцяє за 100 днів закінчити війну, після чого створити правові та фінансові умови для повернення вимушених переселенців додому. Про адаптацію вимушених переселенців на підконтрольній території Вілкул не згадує. Анатолій Гриценко обіцяє державну політику кредитування переселенцям житла і стимулювання створення робочих місць. Володимир Зеленський не згадує про переселенців з тимчасово окупованих територій. Руслан Кошулинський в своїй програмі не пише про переселенців з тимчасово окупованих територій. Олег Ляшко ігнорує питання підтримки переселенців з тимчасово окупованих територій. Петро Порошенко не згадує в своїй програмі про підтримку переселенців з тимчасово окупованих територій. Юлія Тимошенко нічого не пише про підтримку переселенців з тимчасово окупованих територій. Як бачимо, лише Анатолій Гриценко прямо у своїй програмі згадує про підтримку вимушених переселенців. Олександр Вілкул планує повернути їх назад на Донбас, а Юрій Бойко - відновити пільги та виплати. Інші кандидати, мабуть, вважають, що у переселенців все добре, вони не втратили майно, котре залишилось на окупованій території та не потребують особливої уваги. Таке ставлення до проблеми, м'яко кажучи, дивує, бо на підконтрольну Україні територію виїхало багато саме проукраїнськи налаштованих мешканців Донбасу, котрим допомога не завадила б, і котрі могли б надати кількасот тисяч голосів на виборах. Що ж стосується деокупації Криму та ОРДЛО, кандидати пишуть в своїх програмах таке. Роман Безсмертний пише про необхідність реінтеграції окупованих територій без надання їм особливих статусів. Ольга Богомолець обіцяє “розробити покрокову стратегію реінтеграції окупованих територій і мирного населення Донецької та Луганської областей”. Юрій Бойко  пише про необхідність “припинити збройний конфлікт виключно мирним шляхом”.  Також він обіцяє “прямі переговори з усіма сторонами конфлікту”. Олександр Вілкул хоче ввести на Донбас миротворчий контингент “дружніх країн і нейтральних держав”, якими, на його думку, є Білорусь, Казахстан, Азербайджан, Фінляндія, Швеція та Австрія. Після того, за його сценарієм, мають пройти вибори “згідно зі спеціально прийнятими українськими законами за участю українських партій”. Одночасно з оголошенням результатів виборів, як планує  Вілкул, Україна має отримати контроль над кордоном. Також він планує відновити інфраструктуру Донбасу “із залученням міжнародних донорів і ресурсів відродженого Донбасу”. Анатолій Гриценко обіцяє повернути окуповані території “без “особливих статусів” дипломатичними, воєнними, економічними, санкційними засобами спільно із зарубіжними партнерами”. Володимир Зеленський обіцяє поставити перед гарантами за Будапештським меморандумом і партнерами з ЄС “питання підтримки України у прагненні завершити війну, повернути тимчасово окуповані території і змусити агресора відшкодувати завдані збитки”. Руслан Кошулинський обіцяє “ініціювати зміну безплідних Мінських угод та Нормандського формату (Москва і її бізнес-партнери проти України) на Будапештський формат за участі США і Великої Британії (Україна і її стратегічні союзники проти агресора)”. Таким чином Кошулинський планує звільнити Крим і Донбас від окупантів. Також Кошулинський обіцяє “забезпечити захист національних прав автохтонного українського населення Криму та Донбасу після звільнення їх від окупації”. Олег Ляшко пише, що планує перемогти у війні на Донбасі. На його думку, для того необхідна сильна економіка, бо “ніхто в світі не поважає слабких”. На думку Ляшка, ніхто не зацікавлений у сильній Україні. При цьому він збирається вимагати виконання Будапештського меморандуму, а також прямої військової угоди з США. Петро Порошенко пише про продовження лінії “на відновлення територіальної цілісності України, повернення окупованих територій Донецької та Луганської областей і Криму політико-дипломатичним шляхом, забезпечуючи єдність проукраїнської коаліції у світі, використовуючи інструмент санкцій та механізм міжнародної місії ООН на всій території окупованого Донбасу”. Юлія Тимошенко обіцяє “домагатися колективних заходів з примусу агресора до миру і повернення Криму та Донбасу”. Також вона пише, що планує добитись організації “справжнього переговорного процесу та відновлення миру відповідно до Будапештського Меморандуму”. Деокупацію Криму та Донбасу Тимошенко планує провести військово-дипломатичним шляхом. Ніхто з тих кандидатів, чиї програми я розглянув, не вказує на особливий статус окупованих територій після їх звільнення, хоча Юрій Бойко та Олександр Вілкул, цілком ймовірно, думають про те. Крім того, схоже, що Вілкул вірить в можливість проведення чесних виборів в ОРДЛО без їх деокупації, лише за участю миротворців. Цікаво, що Петро Порошенко пише про політико-дипломатичний шлях повернення окупованих територій, в той час як Юлія Тимошенко пише про військово-дипломатичний шлях. Читайте: Вибори президента України: жорстка позиція у відносинах із державою-агресором, зокрема візовий режим з РФ Вибори президента України: ​дерегуляція (зменшення перевірок та контролюючих органів, електронний документообіг, відкриті синхронізовані реєстри) Вибори президента України: виборча реформа Вибори президента України: медична реформа Вибори президента України: впровадження стандартів НАТО в армії Вибори президента України: легалізація грального бізнесу, легких наркотиків та проституції Вибори президента України: закон про зброю Вибори президента України: податок на виведений капітал Вибори президента України: ринок землі Чому я проголосую “за”: аналізуємо програми кандидатів в президенти Олександр Кравченко, журналіст КиевVласть KиевVласть

Для досягнення позитивних змін у державі необхідно об’єднати найкращих спеціалістів у політиці. Про це заявив кандидат у президенти від УКРОПу, народний депутат Олександр Шевченко під час візиту до Білоцерківського вантажного авіаційного комплексу. Як повідомили KV у прес-службі УКРОПу, 27 лютого кандидат у президенти від УКРОПу, народний депутат Олександр Шевченко відвідав із робочим візитом місто Біла Церква (Київська обл.).Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  “У політиці потрібно об’єднати найкращих і спробувати змінити країну. Кабінетів на всіх вистачить. Але треба, щоб усі закарбували собі в пам'яті – у мене нульова толерантність до корупції”, – підкреслив Олександр Шевченко. За словами укропівця, основою розвитку держави є гідна зарплата та пенсія громадян, що можливе лише за умов зростання рівня економіки. “Рівень життя, зарплати й пенсії – це основа розвитку. Зарплати та пенсії залежать від рівня розвитку економіки. Нам потрібно спочатку розробити стратегію розвитку всієї країни, де показати, що конкретно на тій чи іншій території розвивати. Що сильніша буде економіка, то сильнішою стане політика”, – зазначив Олександр Шевченко. Водночас представник УКРОПу наголосив, що гідний заробіток вплине на розвиток інших галузей, наприклад, громадського транспорту. “Від рівня життя залежить розвиток громадського транспорту. Якщо зарплати й пенсії низькі – люди не можуть оплатити проїзд. Приклад Європи: 5 євро за проїзд для них є нормальною ціною, а для нас – багато”, – зауважив він. Разом з тим Олександр Шевченко висловив припущення, що Україна має всі можливості, щоб стати транспортним хабом між Європою та Китаєм. Але цьому заважає, зокрема, відсутність достатньої кількості якісних доріг та проблеми з корупцією в нашій державі. “Вся Україна може стати великим транспортним хабом. Наша держава для цього має прекрасне геостратегічне та геополітичне розташування. Нас об’їжджають через відсутність доріг, здирництво на митниці. І “шовковий шлях” європейці хочуть побудувати в бік Китаю, але через Білорусь. Тільки тому, що там інша ситуація”, – пояснив укропівець. На переконання директора Білоцерківського вантажного авіаційного комплексу, заступника голови Київського обласного УКРОПу Сергія Кандаурова, для того, щоб розробити державну стратегію розвитку, необхідно уважно придивитися до регіональних стратегій, особливо до існуючих інфраструктурних об’єктів. Згори необхідно визначитися з переліком критично важливих об‘єктів аби на місцевому рівні не було можливості їх “розбазарити”. “Безумовно, проект розвитку аеродрому “Біла Церква” вартий уваги. Робочі місця з достойною оплатою праці запорука того, щоб наші діти не шукали собі кращого життя подалі від наших могил”, - зазначив він під час зустрічі з народним депутатом. фото: прес-служба УКРОПуKиевVласть

Два складні пост-майданні дні лютого 2014-го Руслан Кошулинський одноосібно керував Україною. Сьогодні він є кандидатом на пост Президента від об'єднаних сил націоналістів. Основними пунктами його передвиборчої програми є україноцентричність та деолігархізація. Про люстрацію, державницький протекціонізм та про те, чому не варто зважати на міфи про злих націоналістів читайте в ексклюзивному інтерв'ю Кошулинського нашому виданню. KV: Чому в президенти йде “свободівець” Кошулинський, а не “свободівець” Тягнибок? Руслан Кошулинський:  Ми орієнтувалися на те, щоб максимально залучити усі сили націоналістів. Є різні політичні сили, які сповідують цей напрямок. Але для того, щоб залучити всіх і отримати не просто підтримку ядра прихильників, а ще й кумулятивний ефект від цього, ми вирішили об’єднати зусилля з іншими націоналістичними партіями (“Свобода”, “Конгрес Українських Націоналістів”, “ОУН”, “С14”, “Правий Сектор”, - KV).Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Щоб отримати підтримку усього середовища і унеможливити натяки на те, що один партійний лідер узурпував собі право на націоналізм, було прийнято рішення виставити фігуру, яку сприйматимуть усі. Тягнибок відсунув особисті амбіції і запропонував Кошулинського. Партнери підтримали. За таким принципом, до речі, у Польщі висували Анджея Дуду. Качинський не висувався сам, а запропонував Дуду, який і виграв вибори. KV: А щодо особистого вибору, як ви поставилися до висування вашої кандидатури? Руслан Кошулинський: Переспав дві ночі, потім зібрався, сказав: "Гаразд, уперед, є завдання, є можливості, будемо виконувати". Я один з керівників партії та штабу, керував виборами з 2002 року. Маю досвід лідерства, тому внутрішніх проблем зі сприйняттям себе у якості кандидата на посаду Президента не маю. KV: Один з перших пунктів вашої програми присвячений люстраційним процесам. Чому не відбулася реальна люстрація після Революції Гідності? Руслан Кошулинський: Після втечі Януковича у ВРУ 7 скликання залишалося максимум 180 людей із опозиції до його режиму. Для того, щоб провести результативне голосування, необхідно 226 людей. Коли вже Майдану не було і регіонали побачили, що небезпека минула, вони зрозуміли, що без них жодне питання не пройде. Тож почали активно втручалися, торгуватися, грати в брудненькі ігри. На превеликий жаль, ті ж сили, що стояли на Майдані, також не мали спільного бачення. Люструвати колишніх керівників обкомів комсомолу чи не люструвати? Чи люструвати членів Кабінету Міністрів Азарова? Фракція "Свобода", яка налічувала 37 народних депутатів, не спромоглася би сама ухвалити такі рішення. Таким чином, отримали недо-люстрацію і недо-закон про неї. На жаль, закон, який нині діє, кастрований. Він був компромісом до тих потуг, які мали свободівці. Але, якби люди не попривозили смітники під Раду, то може і такого кастрованного не було б. KV: Яку люстрацію пропонуєте ви? Руслан Кошулинський: Ми говоримо про усунення з посад людей, починаючи від депутатського корпусу, який голосував за "закони 16 січня", які спричинили вбивства на Майдані, закінчуючи агентурою КДБ СРСР і людьми, які розбудовували режим Януковича. Це великий список: керівники районних і обласних адміністрацій, депутати, Кабінет міністрів, судді, які ухвалювали судові рішення проти Майдану. KV: Скільки людей приблизно підпаде, скількох доведеться посадити або не посадити? Руслан Кошулинський: Люстрація передбачає різні форми: усунення від права обрання, позбавлення права балотуватися, права обіймати посади у органах влади чи місцевого самоврядування. Інша справа - це люди, які скористалися положенням для особистого збагачення. До таких, звісна річ, застосовується інші норми. Переконаний, люстраційного процесс виявить дуже багато цікавого. KV: Кадрова реформа: які ви вбачаєте тут кроки? Адже знайти здібних управлінців і "загнати" їх працювати до районної адміністрації або ОТГ дуже важко. Руслан Кошулинський: Не погоджуюсь із цим. Якщо об’єднана територіальна громада, в якої є великий бюджет, і є можливість забезпечити якісного, кваліфікованого працівника заробітною платою на достатньому рівні, то чому його туди не "загониш"? Тим паче, що бюджети у різних ОТГ різні. За приклад візьмемо Тернопіль, який фактично є ОТГ. Гадаю, Тернопіль зможе знайти собі чесного і вмотивованого працівника? KV: Тернопіль зможе. А умовна сільська ОТГ, де одне бюджетоутворююче підприємство, ні. Можливо, аби території змогли поповнити викошені люстрацією кадри, слід більш прискіпливо підійти до реформи місцевого самоврядування? Руслан Кошулинський: Певна річ, треба надати необхідні повноваження громадам. Хоча б на 5 років не змінюйте правил, джерел надходжень, які в них є. Влада досі не віддала оперування землями за межами населеного пункту, не сказала, що не буде змінювати 'пропорцій реверсної дотації (сьогодні це 50/50), і кожного року намагаються її змінити - 20/80, 30/70). Сьогодні влада цілеспрямовано перекинула дірки з держбюджету (фінансування освіти й медицини) на місцеві бюджети. Міста, як Тернопіль та Хмельницький, наприклад, мінімум 300 млн гривень будуть віддавати на це щороку..   Щодо повноважень, то просто перекинули відповідальність на органи місцевого самоврядування. Приклад: Таращанське училище профтехосвіти фінансується за рахунок обласного бюджету і ледве дихає. А якщо його передадуть в Таращанську ОТГ, яка має утворитися наступного року, ймовірність того, що воно зможе фінансуватися, стане нульова. Чому державна влада замість того, щоб взяти профтехосвіту на себе, передає на органи місцевого самоврядування? Тому, що не хоче фінансувати. Завдання для влади щодо місцевого самоврядування: дайте можливість планувати свою діяльність, віддайте повноваження, не змінюйте правил. Сьогодні ж ми кажемо “ні" інвесторам, які могли би розташовувати виробництво на землях за межами населених пунктів. Немає інвестора - немає ПДФО, немає ПДФО - не наповнюється бюджет. Те, що ми сьогодні бачимо - що завгодно, але ніяк не "децентралізація". Лише її видимість, як і усе, що зараз робиться в країні. Немає навіть механізму виходу з ОТГ: туди загнали насильницькими методами і не дають вийти. Механізм утворення ОТГ був створений за іншими методологіями, підійшли нещиро, створили лише для виборчої кампанії; не під ефективне управління, а під контроль та створення "голосів" для наступних виборів. KV: У вашій програмі є пункт, яким ви пропонуєте запровадити пільгове кредитування для отримання вищої освіти. А як щодо професійно-технічної освіти у цьому ж контексті? Якщо не підняти престиж робітничих спеціальностей, Україні доведеться імпортувати лицювальників, механізаторів та зварювальників з-за кордону. Руслан Кошулинський: Є цілий законопроект парламентаря-свободівця Олександра Марченка, який зосереджується саме на вирішенні цієї проблеми. А проблема колосальна. Наприклад, місто Івано-Франківськ за 32 млн гривень викупило у держави в комунальну власність “Локомотиворемонтний завод” - збиткове підприємство. За перший рік роботи завод одного тільки податку до міського бюджету заплатив 15 млн гривень. Окупність - 2,5 роки. 220 робочих місць. Наразі вони шукають ще 50 людей робітничої професії і не можуть знайти, бо кваліфікованих кадрів просто немає. Тому треба негайно реформувати освітні заклади. Сьогодні керівництво держави не спроможне ні в достатньому об’ємі фінансувати їх, ні побачити загальнонаціональну проблему кадрового ринку.  Вихід - змішаний підхід, де підприємства, а не держава, формують замовлення, вкладають кошти в освітній процес, а держава надає можливість за рахунок інфраструктури училищ підготувати фахівців. KV: Ви пропонуєте влаштувати безподатковий період для українських заробітчан, які повертаються додому і відкривають тут підприємницьку діяльність. Це дуже цікава новація,  але скажіть: як впевнити заробітчанина, що на батьківщині його не чіпатиме у своїх найкращих традиціях податкова або поліція? Руслан Кошулинський: Я не думаю, що українські заробітчани, які повертаються і вкладають зароблені там кошти у власну справу, з лякливих. Треба врахувати їхній досвід і культуру людей, які заробляють за кордоном, культуру взаємин - вона зовсім інакша. Вже ніхто не зможе з податківців прийти до такої людини і сказати: "Дай". Не вийде. До того ж тут починають працювати інші захисні механізми - ті самі асоціації підприємців. Ми ж виступаємо за зміну філософії роботи податкових органів. Зокрема, прагнемо перетворити податківців із визискувачів та карників на аналітиків та порадників. Податкова не має карати людей за несвоєчасну сплату чи помилку в декларації, цим повинні займатися інші органи. Тож виходимо на два напрями, які треба якнайшвидше опрацювати. Перший - зміна механізмів оподаткування та механізмів стягнення штрафів і накладення санкцій, другий - захист головного інвестора країни - заробітчан. Вони є найбільшими інвесторами країни, бо тільки у минулому році через банки ними було перераховано сюди 11 млрд гривень. І це тільки офіційні дані - скільки привезли "по кишенях", можно здогадуватися. KV: Чому безподатковий період Ви пропонуєте тільки для заробітчан, які повертаються з-за кордону? Чому не впровадити аналогічну пільгу для підприємців, які тільки відкривають свою справу тут? Руслан Кошулинський: Про це також ми подбали. Наприклад, IT, блокчейн. Два законопроекти вже готові. Пропонуємо ввести 5% податок без "стелі" доходу для підприємців, які цим займаються. Такий відсоток їх задовольняє, ми мали неодноразові розмови про це. За технологіями майбутнє, а ми програємо в часі - Грузія вже давно дозволила майнінг криптовалюти, Естонія давно вже голосує блокчейново, а Україна досі сидить і дивиться, що буде з біткоїном. Націоналісти зацікавлені в тому, щоб держава максимально захищала свого інвестора. Чому ми говоримо про заробітчан? Бо ми хочемо їх повернути, тому ми повинні створити умови. В місті Хмельницький за минулий рік було відкрито 5200 робочих місць. В них у місті працює 33 ринки, де працюють здебільшого ФОПи. Якщо ці самі ФОПи відчувають, що не витримують податкового тиску - йдуть у тінь. І міська влада це розуміє, тож мінімізує зі свого боку податок на землю, створює сервіси для підприємців. Крім цього, вони прорахували можливість компенсувати облікову ставку Нацбанку виробникові, який принесе бізнес-план і покаже, що він створює нові робочі місця. І це працює. Місто таким чином заробляє на ПДФО більше, ніж віддає підприємцям. Маємо лишень у Хмельницькому три нових дитсадки, а у вересні цього року відкриється і запрацює нова школа. Плюс два нових заводи у місті. Тобто динаміка приросту населення позитивна. Цю модель можна перенести на загальнодержавний рівень: малому бізнесу малі податки, великому - великі. Це так званий прогресивний податок. KV: Ви виступаєте за реприватизацію - повернення великих стратегічних підприємств під контроль держави. Руслан Кошулинський: За часи незалежності приватизовано 29 000 підприємств, залишилося 4 500. У приватній власності - стратегічні підприємства: облгази, обленерго. Сьогодні 11 з 24 обленерго взагалі належать Бабакову, віце-спікеру Держдуми РФ. На зустрічі в водоканалі міста Березань, що на Київщині, мені розповіли, що тариф на водопостачання складає 34 гривні. У той час, як в Хмельницькому - біля 15 гривень. Чого ж така різниця? Проблема в тому, що 50% тарифу - це оплата електроенергії. Хмельницький зробив розумно: запускав три помпи для качання води уночі, коли ціна електроенергії на 50% менша, а вдень - тільки одну помпу, щоб підтримувати тиск. Таким чином вони економили на електроенергії, відповідно, знижували тариф. У Березані спробували піти тим самим шляхом і з’ясували: Запустити помпи за “нічним” тарифом неможливо - власник обленерго не зацікавлений. До того ж, зараз відмінили і знижку 50% на оплату електроенергії вночі для комунальних підприємств. До чого веду: монополіст у сфері енергетики, який задорого перепродає вугілля, наприклад, не зацікавлений в тому, щоб ми ощадливо ставилися до енергоносія. Для нього чим більше ми купуємо, тим краще. І в цьому йому сприяють державні органи. Інакше чому НКРЕКП зняла цю 50% знижку, цей “нічний” тариф? Кому це може сприяти, як не олігархам? KV: Тобто держава не є ефективним власником і менеджером, якщо підіграє монополістові? Руслан Кошулинський: Не держава, а “наймані працівники”: прем'єр-міністр, Верховна рада. Прем'єр повинен звітувати своєму працедавцеві - народу - про те, скільки нових робочих місць створено на державних підприємствах, яка збитковість або прибутковість за час його роботи у цій сфері. Натомість він звітує про те, скільки треба продати. Приклад державного сприяння є в Південній Кореї: відома нині корпорація “Самсунг” на початку своєї діяльності була посередником: умовно кажучи, торгувала рисом. Вийшла на європейський ринок, почала просувати свою дрібну побутову техніку і конкурувати із європейськими торговими марками, такими як Грюндік та Філіпс. Що зробили європейці, аби захистити своїх? Почали одразу просувати механізм антидемпінгового законодавства. Південна Корея, у свою чергу, почала дотувати підприємство-експортера на різницю, яку “Самсунг” втрачає. Державницька позиція? Безумовно. Де тепер Грюндік і Філіпс, а де Самсунг? Розумієте. Таке ж завдання по сприянню своїм експортерам, своєму виробникові, мало би стояти і в нас, але чомусь владі до цього немає клопоту. KV: Тоді виникає філософське питання: чому за 25 років незалежності України не знайшлося жодного державника? Хіба ніхто не був мотивований потрапити на сторінки підручників з історії як автор українського прориву? Руслан Кошулинський: Базове слово тут - мотивація. Патріотизм, як кажуть військові, -  це коли на крик “Наших б'ють!” всі збігаються, а не розбігаються. А у нашої влади одразу виникає питання: “Наші” - це хто? Немає чіткої диференціації “свій-чужий”. Назвіть очільника країни, який чітко окреслював, де чужі, а де свої. Немає також різниці між своїм і чужим товаровиробником. Поясню на власному прикладі. До моєї доньки, яка за освітою корейський філолог, від великого корейського підприємства надійшла бізнесова пропозиція - хотіли купувати в України кору сосни. Донька звернулася до мене із питанням: хто в Україні займається корою, щоб можна було сконтактувати їх із корейцями, бо це ж той випадок, коли можемо продати те, що для нас не має цінності. Вдалося знайти лише одну фірму, яка на цьому знається, і те вони попросили корейців посприяти їм з оплатою ліцензії. А держава пальцем об палець не вдарила. Я не уявляю, щоб подібне сталося у Китаї, коли б їм за дорого запропонували продати те, що валяється і гниє на землі. Візьмемо Сингапур: урядовець там отримує зарплату, яка прив'язана до рівня ВВП в країні. Тому там хабарництво або протекціонізм не спрацюють. Чиновник розуміє, що він сам собі зашкодить у першу чергу. По тому ж принципу підлеглий має повне право доповісти на свого начальника, якщо той візьме хабара. KV: Ви ж знаєте, що і у нас підлеглі активно доповідають на начальників, але це якось слабенько діє? Руслан Кошулинський: Ми можемо сто разів говорити про наслідки корупції, і не говорити про причини, а причина - олігархічна модель економіки. Необхідно усувати олігархів від управління економікою і політикою, щоб дати українцям можливість заробляти. Влада має робити три речі. Перша - це захист. Військові, поліцейські, служба безпеки. Я плачу гроші за свою безпеку, поки я живу в цій країні. Друга - створення умов. Я плачу за те, щоб мій посередник - депутат - створював для мене умови через закони, підзаконні акти, тощо. Третє - справедливий розподіл грошей. Батькам, дітям, хворим, армії. Під третім розуміємо державний закон "Про бюджет". Більше влада нічого не має робити. Я зароблю сам, не заважайте мені. Починаємо дивитись, чи створено умови? Ні. Створює їх посередник. Але чи ми задоволені? Ні. І що можемо зробити? А нічого. Прямого механізму відкликання цього посередника також немає. Чи можу я його покарати, якщо він не виконує мою волю? Знов ні. KV: Скільки вже лежить у Раді законопроект про відкликання народних депутатів? Руслан Кошулинський: Дуже довго. Та сама історія, як і зі зняттям недоторканості. Така сама - із ухваленням закону про імпічмент Президента. Олігархам не вигідно дозволяти народові мати механізм, за яким народ може покарати обранця. Цілі фракції, групи належать тим-то й тим-то - нащо їм вкладати гроші, коли хтось незадоволений зможе позбавити мандата хапугу чи брехуна? Нині триває боротьба серед олігархів за те, хто більше вкладеться у державний апарат, бо він наразі збільшується, в державні дозвільні органи, які дадуть змогу отримати родовища для того, щоб експортувати сировину... Тому також потрібен закон про заборону приватних монополій та олігополій. Я не знаю жодної ліберальної економіки, яка би давала змогу підприємству утримувати в своїх руках по 15-20% ринку. KV: Чи готові Ви пропонувати олігархам якісь пільги, щоб вони пішли на виведення коштів з офшорів та вкладення виведених коштів в українську економіку? Руслан Кошулинський: Ми маємо готовий законопроект, де це передбачено. Ми пропонуватитемо їм справедливий поділ: 50/50, 50% нехай лишають собі на свій бізнес, ми перевіряємо їх законність і повертаємо, 50% - відразу державному бюджету. Термін повернення - 3 місяці. Але якщо олігарх не поверне кошти, то на суму, яку виведено, його власність на території України переходить до державної власності. KV: Поговоримо про зовнішню політику. Як концепція Балто-Чорноморського союзу корелюється україноцентризмом? Руслан Кошулинський: Сьогодні Балто-Чорноморська вісь може дуже активно працювати. Україні вигідно моделювати взаємини зокрема з країнами Прибалтики, які точно знають проблему Радянського союзу, які розуміють механізми впливу Москви на них. Вони знають цю ідеологію. Аналогічно із Польщею - країною, яка нам близька за ментальністю і за історією. Туреччина - також дуже потужний гравець сьогодні, починаючи з військової складової і закінчуючи фінансовою, плюс Босфор. Грузія також. Це дуже цікавий вектор, який дозволяє нам бачити перехід від Балтики до Середземномор’я і це все - через Україну. Наша держава - центр цього стратегічного союзу, і це розуміють наші партнери. Але давайте поглянемо на цю історію ширше. Наприклад, Євросоюз працює за системою регіональних країн: Альпійська ініціатива, Дунайська ініціатива, Карпатська ініціатива... То чому ж Україна не може? Нам лишень треба завершити оформлення на рівні парламентських угод, за тим самим принципом як, наприклад, була узгоджена Вишеградська група. Цей союз стратегічно необхідний. Щоправда, є питання Білорусі - “української шапки”, як її називав Юрій Липа. Цього нашого сусіда вже поглинула Росія, але життя не стоїть на місці і Білорусь ще може змінити російський вектор на Балто-Чорноморський. KV: Окрім Білорусі, є ще питання Угорщини... Руслан Кошулинський: Ось це питання вирішується максимально легко. Ухвалення Закону “Про громадянство” і Закону “Про національні меншини”. Чому угорці такі настирливі - тому що законодавчо в них все зроблено бездоганно. Я був автором законопроекту про нацменшини, для чого вивчив законодавче поле нацменшин практично усіх східноєвропейських країн, також країн Скандинавії. Серед них усіх найкращий закон - угорський. Ми брали саме його за приклад. У 2012-2013 році я переклав законопроект на англійську, надіслав усім послам межуючих з нами країн Східної Європи, із проханням надати характеристики та зауваження. Усі погодилися, що ми за приклад узяли найкращий варіант закону. Але його не ухвалено. Натомість, в маємо в Україні у плані діючого законодавства про нацменшини справжніий хаос. А мали б ми закон як в Угорщини - проблем не було би. Але наші очільники, на жаль, цього не розуміють. Вони граються в лібералізм із націоналістичними урядами Угорщини та Польщі і програють, адже спосіб мислення націоналістичний - він інакший. Але повірте, ми, націоналісти, дуже швидко з ними порозуміємося і досягнемо згоди. Приклад тому - Майдан. До мене в штаб, де висіли портрети Бандери та Шухевича, приїздили депутати польського Сейму. Ми сідали за один стіл, працювали, а потім йшли разом на барикади. І все було добре. KV: Як подати ідею україноцентризму східним регіонам країни? Руслан Кошулинський: Дві засадничі речі є. По-перше, сьогодні ми воюємо з ворогом. Базове завдання - об’єднати людей, і ми кажемо про ту єдність суспільства "свій-чужий", де всі збігаються, коли наших б’ють. По-друге, виконання закону. Люди, які мешкають на Сході, частково відрізняються за своєю ментальністю. Це дуже дисципліновані колективісти. Якщо влада чітко скаже "робити так і так", - вони зроблять. Але влада чомусь не дає чітких вказівок... Вона приходить і каже: ось колишній представник "Партії регіонів", тепер він в нашій партії влади. Намагаючись загравати з місцевими елітами, влада не розуміє, що втрачає авторитет сили. І люди перестають її слухати. Бо все по-старому, тільки з новим прапором. Якби влада точно дала зрозуміти мешканцям сходу, де свій, а де чужий, покарала б чужого, не давши йому перевзутися в нові партійні мешти, питання було б закрито. Авторитет би відновився, а решта = справа копіткої праці з розбудови економіки, інфраструктури, освіти… Зрозумійте, не існує проблеми зі Сходом, існує проблема відсутності правил і нехтування законом. Якщо там у Києві порушуються правила, думають люди, то нам тим паче немає сенсу їх дотримуватися. KV: Який Ваш план по поверненню Донбасу до України? Руслан Кошулинський: Перемога у війні. Але не чисто військова. Ворог дуже потужний, формула перемоги тут дуже складна. Ворог володіє ядерною зброєю, бюджет його збройних сил понад 70 мільярдів доларів, коли бюджет наших ЗСУ - 3 мільярди. Що потрібно для перемоги: по-перше, надпотужна високотехнологічна армія, неядерні стратегічні сили. Пункт моєї програми - на Збройні сили йтиме 5% ВВП держави. Але є одне але. Сьогоднішня влада також декларує про ті 5%. Щоправда, ці відсотки йдуть не лише на армію, а й на силові структури. Для прикладу, сьогодні на МВС, ГПУ, і СБУ виділяється на 1,5 млрд гривень більше, ніж на ЗСУ. І це ми не говоримо про те, що армію терміново треба переозброювати. У 1987 і 2015 роках я служив на одній і тій же гарматі, - 152-мм "Гіацинт". Все те ж саме. Один постріл з "Гіацинту" коштує тисячу доларів, але купити снаряди натівського зразка ми не можемо - в них снаряд 155 мм, а не 152 мм, як наші.   А військове кораблебудування? На всю країну один недобудований корвет стоїть і "Сагайдачний". А, ще є "москитна флотилія" - річкові катери, виготовлені в Україні. Вони за своїми тактико-технічними характеристиками не можуть стріляти за трибального шторму. І ця "москитна флотилія" нібито повинна протидіяти потужному флоту Росії. Другий фронт - дипломатичний. Говорити треба не з бізнес-партнерами Росії, якими є ті ж Німеччина та Франція, що зараз будують для Росії "Північний потік-2", в обхід України, а із справжніми потужними світовими гравцями. Я маю на увазі США та Великобританію, що виступили гарантами української безпеки в Будапешті. KV: Як говорити з цими гравцями, якщо ми сидимо на голці МВФ? Руслан Кошулинський: Розумію. Але голка МВФ - це ті ж Сполучені Штати Америки, підписанти Будапештського меморандуму, і ми мусимо нагадати їм про колишні зобов'язання. KV: Ми може і мусимо, але чогось же не слухають? Руслан Кошулинський: Я мав розмову з представниками нової американської влади і  запитав у них, чому у військовій царині Америка ставить усе на Польщу: бази НАТО, штаб НАТО, навчання альянсу, в той час коли війна іде у нас, а не в Польщі? Вони відповіли наступне: так, ви єдині, хто протистоїть Росії на суходолі, ми у вас вчимося, але поляки надійні та передбачувані, а ви - ні. Ми вводимо санкції проти московських олігархів, а вони у вас заробляють гроші - Фрідман, Ротенберг, Бабаков... Більш того, за офіційними даними імпорт до України з Росії за минулий рік збільшився в деяких областях на 500-600%. Для прикладу: Ніжинський механічний завод нещодавно програв тендер на постачання Укрзалізниці своєї продукції московській фірмі, яка запропонувала на три гривні дешевше. П'ятий рік продовжується дія 320 міжвідомчих угод між нами та Росією. Припинено договір про дружбу, але дипломатичні стосунки не розірвано, кордон не закрито, навіть немає візового режиму. Що сьогодні заважає встановити координати складу боєприпасів? Узяв телефон із GPS, кинув на землю й пішов. А далі прилітає коптер і скидає запальну суміш... І так "випадково" згоріли 5 складів, лишилося 2. Отже, завдання нового президента - показати, що ми надійні партнери і сюди можно вкладатися. І лише після цього, наполегливо нагадувати про колишні зобов'язання. KV: А навіщо Америці та Європі ще один "надійний партнер", коли є Польща? Руслан Кошулинський: Бо цей новий партнер буде набагато потужнішим. Але, наголошую, нам треба показати, що ми варті того, аби із нами працювати. Для цього треба розірвати дипломатичні стосунки із Росією, заборонити московський бізнес, закрити кордон. Нам потрібно для перемоги не лише змінити Нормандський формат на Будапештський, а й провести низку економічних реформ. Ви запитуєте, навіщо ще один партнер? Бо це економічно вигідно. Але треби це довести, треба самим показати, що таке економічна стимуляція по-українськи. Зокрема, внести зміни до закону про оподаткування, запровадити податок з олігархів та навести лад в питаннях відповідальності влади. Я не можу пояснити хлопцям на фронті, чому під час воєнного стану депутати пішли у відпустку. Чому мер Садовий разом із російським олігархом Фрідманом проводить "Альфа Джаз" у Львові. Чому головнокомандувач поїхав на Мальдіви. KV: Поясніть, будь-ласка, як переконати українців, що націоналізм - не лайливе слово? Руслан Кошулинський: Я дуже люблю усіх дітей, але своїх трохи більше. Я люблю усіх жінок на світі, але свою - трохи більше. Я люблю усіх людей на землі, але українців - трохи більше. Оце і є визначення націоналізму. Націоналізм - це любов до свого, а не приниження чужого. В мене є знайомий грузин, і коли я запитав його, чому він підтримує “Свободу”, він відповів: “Ваш народ дав мені можливість жити в Україні і заробляти тут. Я вивчаю українську. Мої діти ходять до української школи. Але вдома ми розмовляємо грузинською, щонеділі ходимо до грузинської громади. Я хочу, щоб коли мої діти виросли, у них в паспорті, в графі національність було написано “Грузин”. А ви якраз цього домагаєтесь”. Він живе в Україні, поважає нашу мову, традиції, закони, але він не зрадив своєї крові. Батьки народили його грузином і він ним залишився. Націоналісти виступають саме за це: не зраджуй свою національну ідентичність, шанобливо стався до всіх і не давай кривдити своє. KV: Руслан Кошулинський до війни і після - це різні люди? Руслан Кошулинський: Після повернення зі Сходу став набагато більше цінувати час.KиевVласть

У наймолодшому місті  Європи Славутичі відбувся ХXVI- Міжнародний Фестиваль дитячої творчості, телебачення та преси “Золота осінь Славутича”, учасниками якого були й юні журналісти ІТА “ЮН-ПРЕС” .  Уявіть, що ви опинилися у країні ваших бажань, де здійснюються мрії. Тут вас оточують вірні друзі і творчості не має меж. Це країна безтурботного дитинства, де живе прекрасна чарівниця ЗОСя... Матеріал створено в рамках Проекту  "Юн-Пресс-KV” …Водій тисне на педаль і автобус плавно гальмує. Із салону виходять діти різного віку з валізами. Волонтери зустрічають їх  бадьорими кричалками та посмішками на обличчі. Саме так почалася ювілейна двадцять п'ята "Золота осінь Славутича", або, як її називають участники - "ЗОСя".  Цього року в ЗОСі взяли участь 400 гостей із  шести країн світу: Казахстан, Китай, Польща, Білорусь, Голландія й Україна. Юні журналісти, телеоператори, фотокореспонденти, редактори і журналісти дитячих газет, теле- та радіо-програм, лідери учнівського самоврядування, а також творчі колективи та виконавці уже двадцять п'ятий рік поспіль приїздять із різних куточків України та світу до міста Славутич. На  юних журналістів тут чекала цікава, але зовсім не проста конкурсна програма. Столична дитячо-молодіжна преса була представлена редакціями  газет “Міст М” і “Юн-прес-інформ” Київського Палацу дітей та юнацтва та газети “Класс” школи №85. У номінації фото від Києва змагалися фотокори команд “Битий піксель” КПДЮ, “Класс” ЗОШ №85 і “Світлячок” Центру військово-патріотичного та спортивного виховання молоді “Десантник". Відеофільм подавали команди Київського Національного університету культури й мистецтв  і команда Limpid Look Production. На ЗОСю учасники  приїхали не з порожнімими руками, а з готовим випуском своєї газети, фільму чи фоторепортажу на тему "Моя мрія – моя відповідальність”. Друге завдання - буквально за одну добу зняти цікаву стрічку, десяток вражаючих фото, або ж зверстати нову газету, тему якої отримують при жеребкуванні. Журналістів збирають восени... Незважаючи на труднощі, все це робилося з явним задоволенням та завзяттям, адже, як кажуть в народі, курчат рахують восени. Золота Осінь Славутича тривала чотири яскраві дні, центр міста не стихав до пізньої ночі – на двох  великих сценах відбувалися концерти дорослих і юних співаків і танцюристів. А з екранів лилася ретроспектива фестивалю. До учасників фестивалю й славутчан звертаються знакові особистості Фесту, люди, які стояли біля витоків директор фестивалю організатор - Людмила Заїкіна, автор гімну ЗОСі  Сергій Котовський, керівник проекту  Олександр Линкевич, мер Славутича  Юрій Фомічев, і, звісно ж, людина, яка горить і живе цим фестивалем,  його організатор і багаторічний директор  Ніна Єрьоміна. - ЗОСя для мене – це відчуття супервідповідальності, - каже пані Ніна, - Відчуваю драйв, бо я дуже люблю ЗОСЮ. Неймовірно атмосферно, хочеться щоб участникам сподобалося все, що ми придумали, вся наша команда!   На ЗОСі було дві найяскравіші новини-події. Перша: Поліна Гавриленко, яка дванадцять років була обличчям “Золотої осені”, брендом Фестивалю, передала свій фестивальний вінок і символ влади  новій “ЗОСеньці”, переможниці  конкурсу "Міс ЗОСя" Єлизаветі Дудкіній. І друга – виступ на центральній площі міста народної артистки України Джамали.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  І, звичайно ж, традиційні заходи фестивалю: урочиста  хода учасників фестивалю центральною вулицею міста й традиційне кольорове братання. Це можливість для усіх згадати дитинство та розфарбувати друзів в усі кольори веселки.  На центральну площу міста виносять велике полотно з логотипом фестивалю та багато банок з фарбою, для того, щоб кожен присутній міг залишити свій відбиток руки на полотні Зосі. Зрозуміло, що лише полотном та рукою ніхто не обмежується. От і ходять потім цілий день сині, зелені, червоні та різнокольорово розмальовані люди (вік, місце проживання і соціальний статус ніякого значення не мають). Тут немає ворожнечі і неприязні, тому що сюди приходять дружити, знайомитися, брататися. Братання! Яскраве, барвисте (в буквальному розумінні цього слова). Тут легко знайти друзів. Просто підійди, постав відбиток долоньки на обличчі, одязі будь-якої людини. Ні, це не просто “виляпування” фарби по брущатці, забруднення  нових джинсів, за які можна одержати “втик” від мами, це не просто стадо недоумкуватих з розмальованими “фейсами” – це щось більше. Це фестивальне життя,  яким живемо всі ми. Кожного разу, коли ти залишаєш комусь на спомин свої “лапки”, ти віддаєш свою енергію, своє тепло, маленьку частинку себе. Руки, одяг і обличчя можна  відмити або відіпрати, а ось величезне фестивальне полотно, буде дбайливо зберігатися у фестивальному музеї. І, може, на черговому ювілейному  фесті ми побачимо всі 30 полотен разом. Цьогоріч на ЗОСівське братання  приїхала  дружина президента України  Марина Порошенко і губернатор Київщини Олександр Горган. Вони також узяли участь у веселощах і теж були  розфарбовані. Поважні гості залишили відбитки своїх долонь на спеціальній дощечці, яка згодом стане частиною арт-обєкту “Визначні постаті ЗОСі”.  А потім – безсонна ніч . Ми навіть не мали змоги відвідати крутий майстер-клас від Ігоря Дармостука, шеф-редактора “КиївВласть”. Хоча й хотілося, але боялися, що не встигнемо з газетою, або “піде геть думка”, яких і так не густо.   І, нарешті, оголошення результатів Фестивалю! У номінації  “Друковані ЗМІ”  гран-прі виборола газета “ІрпіньTime” Національного університету державної фіскальної служби України, на І місці - газета “Класс” ЗОШ №85, м. Київ. Серед фотографів перемогу здобули команди “Прес-центр “ТСН”, м. Кривий Ріг і  “Битий піксель”, КПДЮ. Серед телевізійників кращими виявилися  Творче об'єднання “Дитяча планета ЗМІ” Дитячого естетико-натуралістичного центру “Камелія”, м. Бровари та Limpid Look Production, м. Київ. Перемога в номінації “Медіа-проект” дісталася  команді “Юність” з м. Христинівка, Черкаської області  та студії дитячого кіно і телебачення “Стильні штучки”, м. Старокостянтинів. Серед вокалістів кращими стали:  Анастасія Купріянцева, поп-фольк гурт “Ляльки Корпорейшен”, м. Мінськ, Білорусь, Софія Юхнович, Народний художній колектив “Острів дитинства” зі Львова, зразковий ансамбль народної пісні “Святкi”, м. Мінськ, і  Корень Анастасія, м. Павлоград, Казахстан. У номінації хореографічне мистецтво найвищу майстерність показали: ансамбль сучасної хореографії “Фламінго”, м. Київ, КПДЮ, ансамбль народного танцю “Барвінок”, с. Софіївська Борщагівка, зразковий хореографічний ансамбль “Славутич”, м. Славутич та ансамбль пісні і танцю “Полтекс”, м. Лодзь, Польща. Матеріал створено в рамках Проекту"Юн-Пресс-KV” На п'ятий день знову гуде мотор автобусів, забираючи дітей додому… Слізні прощання, фотографії на пам'ять та щирі обійми. І вже звична за ці чотири дні кричалка: "ЗОСя - це супер, ЗОСя це - клас, ЗОСя - це те, що об'єднує нас!"  Ми з нетерпінням чекатимемо на наступну  ЗОСю. Юлія Позніхиренко, Вероніка Тригуб

Карл Маркс був беззаперечно правий коли сформував тезу про економіку як базис суспільно-економічних відносин. Фундаментом будь-якої країни є її економічна здатність виробляти стільки грошей, щоб вистачило на забезпечення потреб суспільства та залишалось на розвиток. Якщо розібратися, як влаштована сучасна українська соціально-економічна система можна отримати відповідь - чому, незважаючи на промислово-економічний потенціал та значні ресурси, Україна залишається найбіднішою країною Європи; чому не вистачає коштів на найнеобхідніше; чому активна частина суспільства яка здатна створювати економіку країни, підприємці, знаходиться під надмірним державним пресом; чому тиск держави знищує саму можливість підприємницької діяльності; що треба зробити для виправлення ситуації та чому існуючі політичні еліти вперто саботують системні зміни і ніколи на проведення необхідних країні реформ не підуть.  Що маємо. Україна за даними агенції Moody's має найнижчий рівень ВВП на душу населення серед європейських країн, трохи більше 2 тис. доларів. Для порівняння - Грузія понад 4 тис. доларів, Білорусь - понад 5 тис. доларів, Польща - понад  13 тис. доларів. В рейтингу легкості ведення бізнесу Світового Банку Doing Business наша країна займає 76 місце між Бутаном та Киргизстаном. Грузія посіла 9 місце, Польща - 27, Білорусь - 38, Молдова - 44. У  світовому рейтингу індексу сприйняття корупції оприлюдненому Transparency International, Україна посіла 130-те місце серед 180-ти країн.  Поруч Гамбія, Іран, М’янма, Сьєрра-Леоне та Росія з кращим на один бал результатом. Україна - найкорумпованіша країна Європи. Читайте: Розшукуються понад 100 тис. літрів скрапленого газу, поцуплені у підприємців київськими комунальниками Згідно класифікації МВФ та Світового Банку типів держав за співвідношенням ефективності урядування та впливу держави на економічні процеси Україна знаходиться у особливій групі країн з латино-американським типом економіки. Перш за все це характеризується надмірною вагою державних інституцій, які переросли свою ефективну спроможність та виступають гальмом розвитку. Крім цього,  великий розрив у доходах між багатими і бідними, процвітає корупція, тіньова економіка, не менше 80% економіки контролюється фінансово-промисловими групами. У США, до речі, ФПГ не контролюють і половини економіки. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Чому так трапилось. Тут допоможе короткий екскурс в історію не нашої країни, а країни яка вперше у світі спробами та помилками побудувала ринкову економіку, окреслила принципи і закони її розвитку та показала приклад для наслідування  іншим країнам. У другій половині 19 ст. основним напрямком урядових ініціатив у США стала боротьба проти монополій які почали визначати напрямок розвитку американської економіки. Найкращий приклад - “Стандарт Ойл” Рокфеллера. Він підкорив всю нафтопереробку, добування нафти та її транспортування. До 1880 року “Стандарт Ойл” стала найбагатшою компанією Америки яка контролювала 90% нафтової промисловості.Не відставали й інші потужні фінансово-промислові монополії. Банки, трести та синдикати активно брали під контроль всю економіку країни. Така ситуація призвела до появи в кінці 19 ст. перших антитрестівських законів оскільки федеральний уряд усвідомив ризики які несе країні монополізація ринків. Законодавча боротьба продовжувалась кілька десятиліть доки не сформувалася нормативно-правова основа, що забезпечувала функціонування вільної ринкової економіки.США показали всьому світу, що монополії призводять до неефективного розподілу ресурсів, стагнації економіки та необгрунтованому зростанню цін. Також продемонстрували, що однією з ключових функцій держави є збереження вільної конкуренції як основного економічного механізму. Зрештою, США побудували найефективнішу в світі економіку. Читайте: Монополізація паливного ринку руками чиновників триває. Київщині приготуватись В чому принципова різниця між США 19 ст, та сучасною Україною? Політичні еліти США того часу не стали обслуговувати інтереси монополій, а навпаки розробили такі правила гри, які обмежили їх вплив та надали рівні умови всім учасникам ринків.В Україні ж політичні еліти - це продовження еліт фінансово-промислових. Суть цієї зв’язки - замкнене коло за принципом: великі гроші роблять великих політиків, а великі політики дають змогу робити  великі гроші. Слова Фірташа сказані на суді у Відні кращий тому доказ: ”Ми досягли чого хотіли, Порошенко став президентом, а Кличко мером”. Після розпаду СРСР у приватних руках накопичилися значні фінанси, сировинні та промислові ресурси для яких командно-адміністративна система економіки типу радянської виявилася більш сприятливою для збереження та примноження капіталу ніж класична ринкова економіка. Сучасна українська соціально-економічна система має командно-адміністративний характер з дуже незначним впливом ринкових механізмів. Така система вигідна лише крупному бізнесу та роздутому державному апарату, який крупний бізнес обслуговує.Для великого бізнесу держава лише інструмент для заробляння грошей з подальшим виведенням їх з вітчизняної економіки за кордон. За даними Інституту економіки та прогнозування НАН України, за 26 років з України виведено понад 167 млрд доларів. Ця цифра підтверджується і даними інших досліджень. На фоні цього вже десятиліттями суспільству нав’язується думка, що бідність країни через те, що підприємці не платять податки. Звичайно, маються на увазі ті підприємці, що не входять до пулу великого бізнесу, а намагаються виживати у вкрай монополізованій економіці з ручним управлінням,  з відсутністю чітких правил, гарантій власності, без права на справедливе судове рішення, захмарному податковому та корупційному тиску.Фактично, в Україні в рамках однієї держави існує дві економіки - економіка обраних, яка сама собі встановлює правила через підконтрольний державний апарат, та економіка виживання, представлена в основному малим та середнім бізнесом, який, між іншим, дає близько 80% робочих місць. За рахунок останніх державний апарат і намагається латати бюджетні дірки та покривати дефіцит коштів на державні видатки.“Друзям - все, ворогам - закон”, незмінний девіз державних інституцій які спочатку загнали незалежну підприємницьку ініціативу у “сіру” зону легальності, а потім різними способами намагаються виявити та вилучити грошові “ізлішкі”. Найяскравіший приклад останнього часу - блокування податкових накладних. Знову ж таки, впроваджено механізм абсолютно ручного втручання в економічні відносини, який зачіпає лише малий та середній бізнес. Традиційно, держава запевняє в “перемозі”, оскільки, мовляв, впроваджена система СМКОР дозволила вирішити питання автоматичного повернення ПДВ через іншу систему - СЕА ПДВ.Ось тільки є один нюанс. Експортні операції, при яких держава повертає ПДВ, тепер уже автоматично, майже повністю підконтрольні економіці обраних, в економіці виживання доля таких операцій мізерна. А тільки за тримісячний тестовий період роботи системи СМКОР з економіки виживання вилучили 7 млрд. гривень, а на даний час називають суму від 40 до 100 млрд гривень. Не складно здогадатись, до чиїх кишень держава “перекачала” ці кошти. Система двох економік призвела до того, що держава вже не спроможна заробити більше грошей ніж вона заробляє. Економіка обраних не вважає за потрібне віддавати більшу частку на державні видатки,  економіка виживання  і так на межі виживання, гроші у корумповану країну із значними інвестиційними ризиками не йдуть. Патова ситуація. Вирішення вимагає системних інституційних змін, але такі зміни - пряма загроза економіці обраних та корумпованим чиновникам. Можливо, дехто не задіяний у підприємницькій діяльності вважає, що це його не стосується. Марні надії. Економіка обраних це і необгрунтовані тарифи, і низька якість доріг, мізерні зарплати, пенсії, захмарна вартість автомобілів, Роттердам +, аварії на інфраструктурних об’єктах  тощо. Читайте: Торгівля індульгенціями: державна політика промислової та техногенної безпеки на ринку автомобільного палива Підприємці і просто громадяни повинні зрозуміти, що апелювати до держави і старих політичних еліт вже нема ніякого сенсу. Проблеми бізнесу, які нероздільно пов’язані з загальними проблемами держави, можливо вирішити лише політичним шляхом - через зміну політичних  еліт.Існуючі багаторічні політичні лідери, які напередодні виборів традиційно щедро роздають обіцянки підтримки малого та середнього бізнесу, ніколи на проведення необхідних країні економічних реформ не підуть, для них це самогубство. Вони і далі продовжуватимуть героїчно боротися із наслідками, але жодним чином не торкнуться причин.Вільна конкуренція, вільний доступ на ринки, однакові умови для всіх, чіткі правила гри в основі яких ринкові, а не командно-адміністративні механізми, принцип “дозволено все, що прямо не заборонено”, податкова реформа, економічно обгрунтований податковий тиск, верховенство права, незалежні суди  - всі ці речі пряма загроза для них і економіки обраних. Наостанок, приведу слова одного успішного одеського підприємця, який отримав стартап-візу і назавжди переїхав працювати до Італії: “Я вам, громадяни України, одну розумну річ скажу, тільки ви не ображайтесь. Ви прямо зараз втрачаєте свою країну. Кожен день. І кожного дня все більше і більше. Тому, що кожного дня з України виїжджають ті, хто ще здатен витягти країну з дупи, в якій вона опинилась - підприємці”. Читайте: Чи наступить Київська область на київські автогазові граблі Михайло Скляр, голова ГО "Асоціація громадського захисту підприємців" KиевVласть

За даними Міністерства сільського господарства США, Україна входить до ТОП-10 країн, громадяни яких найбільше витрачають на продукти. Якщо скласти витрати на харчування, сигарети та алкоголь, то наша країна входить до ТОП-5 держав світу з найвищими витратами. Українці, за даними Сполучених Штатів, витратили в 2016 році 38% від усіх доходів на продукти та 8,1% на алкоголь та сигарети. Тобто загальні витрати на ці дві групи склали 46,1%. Країною, де громадяни мають найменші витрати на продукти та шкідливі звички, є Сполучені Штати. Американці позаминулого року витратили лише 6,3% своїх доходів на харчування та 2% на алкоголь та сигарети, що складає загалом 8,3%. У Європі найменші витрати в британців – лише 8,1% на продукти та 3,8% на віскі та сигари. Останнє місце за дослідженнями в Нігерії, громадяни якої на все це витрачають майже 60%. Наші сусіди поляки витрачають на харчування 16,5% та 6,2% пропивають. Китайці проїдають 22,5% та ще 2,3% платять за згубні звички. У Єгипті, до якого багато українців їздять відпочивати, 36,7% доходів витрачається на їжу та 4,5% на тютюн. Як би сказала одна знана людина в нашій країні – більше українців люблять їсти та пити лише нігерійці, кенійці та камерунці. Але лише за рахунок харчування, оскільки витрати на міцні напої та куріння в них у рази менше. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Але як з’ясувалось, ми любимо не тільки їсти, але й пити та палити. По сукупним витратам сімей на погані звички українці також входять до п’ятірки країн світу з найбільшими витратами. Вперед ми пропустили лише Естонію, Білорусь, Угорщину та Чехію. Дослідження за 2016 рік було опубліковано лише наприкінці 2017 року, тому є найсвіжішим. Вивчення витрат відбувається в 92 країнах світу. У витратах громадян на головні потреби не відбувається щорічно суттєвих змін. Так за п’ять років досліджень американці зменшили свої витрати на обидві статі на 0,5%, німці, навпаки, збільшили їх на 0,5%, а українці збільшили на 1,1%. Тобто за даними аграрного відомства США, у 2012 році громадяни нашої країни витрачали сукупно 45% на задоволення потреб у їжі та алкоголі. Оскільки такі тенденції є сталими, то це означає, що в найближчі роки витрати українців, порівняно з нашими доходами, не зменшаться. Навіть у разі покращення нашого фінансового становища. Оскільки ми просто будемо купувати більше та якісніше. Ну а за це слід випити). Що знов призведе до збільшення витрат. Олексій Дорошенко, генеральний директор Української асоціації постачальників торговельних мережKиевVласть