ВО "Свобода" має активне представництво в столичному регіоні – 43 партійних районних та міських організацій. Також фракція ВО "Свобода" активно працює у Білоцерківській міській раді. Про основні проблеми Білої Церкви, врегулювання конфлікту на Сході країни та процеси реформування регіону в інтерв’ю KV розповів депутат обласної ради від ВО "Свобода", член комісії з питань управління комунальною власністю, приватизації та житлово-комунального господарства та впровадження енергозберігаючих технологій Вячеслав Хмельницький.  KV: З якими проблемами звертаються до Вас виборці з 56-го округу (Біла Церква)?  Вячеслав Хмельницький: У жовтні буде 10 років, як працює моя депутатська приймальня. З 2010 по 2015 рік я був депутатом Білоцерківської міськради. Ще тоді вирішив: не зважаючи на те, з якого округу звертаються – вислухати кожного. Тож і сьогодні до мене йдуть виборці не лише з мого округу, а зі всієї Білої Церкви. Здебільшого звернення стосуються вирішення житлово-побутових питань. Особливо, у приватному секторі, де капітальний ремонт не здійснювався протягом 30–40 років.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  На балансі облради є КЗ КОР “Білоцерківський багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр”. У 2016 році його керівництво звернулося з питанням реконструкції стадіону, який не ремонтувався з часів створення закладу й перебував у жахливому стані. Через постійну ротацію голів Київської ОДА, яка є розпорядником коштів, це питання не вдавалося зрушити до останнього часу. Кошти виділено і, сподіваюся, що до кінця року відкриється стадіон, який відповідатиме вже міжнародним стандартам. Білоцерківці звертаються й за матеріальною допомогою за станом здоров’я. Для цих потреб існує депутатський фонд. Кошти в ньому передбачені бюджетом Київоблради. KV: Які основні проблеми є в міста Біла Церква? Як їх вирішити? Вячеслав Хмельницький: У Білій Церкві є декілька основних проблем. Перша – житлово-комунальне господарство. Після реформування ЖКГ, громадяни одержали право брати активну участь в обслуговуванні будівель. У результаті – створені ОСББ (об’єднання співвласників багатоквартирних будинків – прим. ред.). Вони і стали заручниками ситуації, яка не дає їм скористатися можливістю поліпшувати свій матеріально-технічний стан за рахунок бюджетних коштів. Згідно з законодавством, ми не маємо права витрачати з бюджету кошти навіть на облаштування дитмайданчиків, прибудинкових територій. Це – соціальна несправедливість. Адже ОСББ також платники податків і мають право на відшкодування. Вирішать цю ситуацію лише зміни в законодавстві. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Не менш актуальним є питання екології. Сьогодні водою з-під крану можна хіба що посуд вимити. Проблема в зарегульованості русла річки Рось, цвітінні води та зливанні в неї стічних вод. Усе це критично впливає на гідрологічний та екологічний стан річки. Без підтримки держави не обійтись. Фінансові витрати досить великі. Парк Олександрія – перлина України та легені Білої Церкви. Сьогодні він належить Національній академії наук і недофінансовується. Крім захищених статей, держава не надає жодної допомоги. Це стримує розвиток парку, а від цього втрачає й наука, і туристична сфера міста. Має ж існувати підтримка на всіх рівнях. Із болючих фактів – Біла Церква є одним із лідерів із захворюваності на рак по Україні. Основним запобіжником має стати своєчасне діагностування. На останній сесії до облради звернувся Білоцерківський онкодиспансер щодо надання відповідної апаратури. Врешті виділено 13 млн гривень і має відбутися закупівля вкрай необхідного обладнання. KV: Чи є в місті проблеми з транспортом? Вячеслав Хмельницький: Транспортна реформа в місті так і не запрацювала. Тролейбусний парк потребує технічного поповнення та оновлення. Містян позбавляють права на дешевий проїзд. Необхідно вже думати і про майбутнє громади, як якісно забезпечити населення транспортними послугами. Також до перевантаження на дорогах, як наслідок, збільшення забруднюючих викидів, призводить відсутність автовокзалу. Врешті, це й безпека пішоходів і руйнація доріг. У 2010 році міська влада вирішила, що такий інфраструктурний об’єкт, як автовокзал, непотрібний і продала. Це була стратегічна помилка. Сьогодні ж будівництво нового обійдеться платникам податків у значну суму. Доведеться віднайти й ділянку під ці потреби. KV: Як щодо боротьби зі сміттям? Вячеслав Хмельницький: Сьогодні сміттєве питання є кричущим. У Білій Церкві назріває проблема збору та захоронення твердих побутових відходів – спливає термін експлуатації полігону. Білоцерківська ОТГ об’єднає 11 населених пунктів, тож доведеться комплексно вирішувати питання, у зв’язку зі збільшенням населення. Аби уникнути екологічного лиха, необхідно дуже швидко шукати земельну ділянку, яка відповідатиме санітарним нормам, робити проєкт і розпочинати будівництво. В ідеалі, на мою думку, мав би бути сучасний завод із переробки вторинної сировини, як активно впроваджують наші сусіди-поляки. KV: Свого часу в Білій Церкві були проблеми і з теплопостачанням. У чому була причина? Вячеслав Хмельницький: Так, у місті вже багато років існує проблема опалення третьої частини міста в межах масиву Леваневського. Причина – стан мереж у критичний. У 2017 році під час опалювального сезону місто вже стикалося з проблемою, коли мешканці залишилися без опалення після пориву труби. Ситуацію вирішили, але глобальну проблему – ні. Теплова труба потребує заміни. Або необхідно будувати сучасні котельні, які дозволять мешканцям безперебійно одержувати гаряче водопостачання та опалення. KV: Між Білоцерківською та Фурсівською громадами тривав дворічний судовий конфлікт за земельну межу в районі жилого масиву Гайок. Чи вдалося досягти перемир’я? Вячеслав Хмельницький: Ця проблема з тривалим історичним фактажем. Свого часу Кабмін і Міноборони передали місту в межах Гайок на баланс майно й інфраструктурні об’єкти. Але чомусь забули передати землю. У 2016 році Фурсівська ОТГ почала встановлювати свої межі, вважаючи, що земля належить їм. Межі ж мають погоджуватися із сусідніми населеними пунктами та згоди в міста так і не запитали. Сьогодні судові процеси продовжуються вже в третій інстанції. Біла Церква виграла першу і другу. На мою думку, до питання треба підійти об’єктивно – сісти за стіл переговорів. Можливо, у перспективі буде агломерація, і це питання взагалі вичерпається. KV: Назвіть основні проблеми управління комунальною власністю області? Облрада – ефективний власник? Вячеслав Хмельницький: Питання – в ефективному менеджменті, і з цим є проблеми. Управлінці, яким ввірені КП, не завжди відповідальні керівники. За той час, як облрада стала розпорядником комунального майна, кардинальні зміни не відбулися. До 2016 року це майно підпорядковувалося КОДА. Майно експлуатували, а базу не поліпшували, відповідно, довівши до критичного стану. Скажу відверто, облрада ще не навчилася бути ефективним власником. Цей процес триває. KV: Впровадження енергозберігаючих технології на Київщині – це міф чи реальність? Вячеслав Хмельницький: Реальність, яка рухається надто повільно й несистемно. Держава співпрацює з Київщиною в частині відшкодування теплових кредитів на утеплення фасадів, заміну вікон, котлів та облаштування теплопунктів. Проте за браком коштів нерідко відсутній комплексний підхід і роботи з модернізації одночасно всього будинку зробити нереально. Це більше стосується багатоповерхівок. Немає стратегії розвитку держави в цьому напрямку. Київоблрада має власну програму з енергоефективності, передбачені кошти на компенсацію і для ОСББ. Тож витрачатися їм не потрібно, вони можуть одержати кошти на відшкодування. На прикладі Білої Церкви – це працює. KV: Як бачить врегулювання конфлікту на Донбасі “Свобода”? Які дії має вжити влада, щоби війна на Сході врешті завершилася? Вячеслав Хмельницький: 20 грудня 1994 року нашими партнерами в підписанні договору про нерозповсюдження ядерної зброї стали США та Великобританія. Саме вони мають сидіти за столом із нашого боку. Загалом їхнє втручання мало бути вже після появи “зелених чоловічків” в Україні. Та в той час ніхто не згадав, що вони давали нам гарантії безпеки. Сьогодні ж ми залишилися з цим один на один. Через міжнародних партнерів необхідно тиснути на запровадження санкцій, вести інформаційну політику, піднімати економіку в країні, яку бачитимуть окуповані території, і та ж Росія. Передусім, необхідно захотіти завершити війну. Усе починається з правильно поставлених завдань. Сьогодні світ ненавидить тероризм і нещадно з ним бореться. Бачення “Свободи” – нам треба довести міжнародним партнерам, що Кремль є терористом № 1 у світі. Це неважко. На озброєнні армії є обладнання, яке може фіксувати всі дії прописані в Мінських угодах. Будь-який постріл з окупованої території фіксується, надходить спостерігачам. Чим більше фактів, тим більше розуміння, що Кремль 100% порушує угоди. Й у світової спільноти вже буде інша реакція, яка спонукатиме до реальних дій проти агресора. На фото: Вячеслав Хмельницький у Широкіному в липні 2015 року KV: Чи підтримує “Свобода” запровадження ринку землі? Аргументуйте. Вячеслав Хмельницький: Мораторій на землю, на наш погляд, мав би зніматися не в такий спосіб. Усе, що відбувалося з так званими “слугами” у ВРУ під час розблокування закону, для “Свободи” є неприйнятним. Взагалі це не їхнє питання, а українського народу. Виключно через референдум необхідно було запитати в українців: чи хочуть вони, щоби земля сільгосппризначення стала товаром. Якби населення погодилося, то мали запрацювати зовсім інші інструменти. Насамперед – створення державного земельного банку, як регулятора процесів. KV: Як “Свобода” оцінює ефективність децентралізації та хід територіального реформування в країні? Вячеслав Хмельницький: Реформа децентралізації далека від ідеалу. Напрям правильний, але спосіб реалізації – ні. Не можна і закон про добровільне об’єднання ОТГ назвати добровільним. Оскільки усунення обласних рад від затвердження перспективних планів нівелювало повноваження депутата, як представника для обстоювання інтересів громад. Такі чиновницькі рішення далекі від реальної проблематики. Залишається багато розбіжностей закону із Конституцією. Незрозумілий і поділ Київщини на сім районів. Особливо, їхні повноваження і функції, які вони матимуть відносини з ОТГ і областю. Так, залишається безліч питань із районним майном. Кабмін та органи державної влади не домоглися розгляду та передачі майна в громади. Тож, напевно, для цієї функції і збережуть райради до певного часу. Можливо, райони будуть створені винятково під структуру префектів, яку проповідує нова політична сила. У Швеції й досі відбуваються процеси децентралізації – вони повільно удосконалюють своє життя. У нас же вирішили все поспіхом. Планувалося одне, у результаті одержали зовсім інший склад районів. Адже гроші міжнародних партнерів, виділені на децентралізацію, давно витрачені, а результату немає. KV: Чи підтримуєте остаточний розподіл Білоцерківщини на тергромади? Є громади, які так і не потрапили до Перспективного плану (Шкарівська та Терезинська ОТГ), а склад Білоцерківської ОТГ взагалі урізали. Вячеслав Хмельницький: Ідеальним варіантом було би створення двох громад на БІлоцерківщині – Узинської, яка вже існує, і Білоцерківської. Формат вкладався у фінансово-соціальну складову. Але вирішили по-іншому. Мені, здається, що з часом усе ж буде агломерація з навколишніми територіями, що надасть їм можливість інвестиційно та економічно збагачуватися. Тобто є безпосередня вісь Біла Церква, а всі малі супутники мають обертатися навколо. Від цього виграють усі. KV: Що “Свобода” думає щодо нового виборчого законодавства? Якими, на вашу думку, повноваженнями мають бути наділені депутати місцевих та обласних рад? Вячеслав Хмельницький: “Свобода” завжди була “за” пропорційну систему виборів. До цього часу процес не відображав абсолютну рівність виборчих змагань. На мою думку, якщо в нас існують партії, то вони й мають нести політичну відповідальність за життя виборців. Тож ми задоволені, що вибори відбуватимуться за принципом: до 10 тисяч населення – мажоритарна система, решта – пропорційна. Це правильний демократичний крок. Має бути чітка і прозора процедура відкликання депутата, у разі невиконання ним своїх обов’язків. Законом передбачаються обширні повноваження депутата. Не думаю, що їх можна наділити ще чимось більшим. Я б розглянув питання утримання депутатів, як на постійній роботі із відповідною оплатою праці. Сьогодні ми спостерігаємо безвідповідальність із боку депутатів, які не залучені в комісіях і не відвідують сесії. Маючи заробітну плату, діяв би і принцип, якщо депутати не працюють, то за простою процедурою можна було би відкликати симулянтів. KV: Як “Свобода” сприйняла перегляд закону про державну мову? Внесення змін до закону: причини та які можуть бути наслідки? Вячеслав Хмельницький: Країна перебуває в передвиборчому процесі. То, на мою думку, і відбувається маніпуляція із заграванням до своїх виборців кандидата на посаду голови міста Дніпро Максима Бужанського. У Дніпрі переважно спілкуються російською. І він вважає це гарним аргументом, аби вибори для нього стали переможними. Відміна навчання в російських школах учнів 5–11 класів українській – спекуляція. У Конституції України чітко визначено ст.10 розвиток державної мови, а мова національних меншин не принижується, а навпаки, підтримується державою. Тож наша політична сила висловила свій протест. Упродовж двох днів ми були під стінами ВРУ з іншими політсилами та організаціями. І нам вдалося досягти результату – зміни до закону на пленарному засіданні не розглядали. Тут варто згадати слова Ліни Костенко, що нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову. KV: Чому на майбутніх місцевих виборах мають голосувати за “Свободу”, з чим партія йде на ці вибори? Вячеслав Хмельницький: Насамперед, на вибори ми йдемо з однопартійцями, які доводять вірність партії вже не один рік. З тими, хто був і залишається господарем свого слова й на своїй землі. Це ті, хто пройшов майдан, війну не лише на передовій, а й у тилу. “Свобода” ніколи не зраджувала своєму виборцю. Ми йдемо з досвідом і розумінням, як покращити ситуацію в тій чи іншій площині життя. І, власне, зі здобутками, які партія досягла за попередні роки на всіх рівнях. Ще у 2015 році урядом був запроваджений митний експеримент, який надав місцевим бюджетам додаткові кошти для ремонту дорожньої інфраструктури. Київська область не входила до переліку цих 4 областей. Фракція звернулася зі зверненням до Кабміну щодо участі Київщини в цьому проєкті. Наше звернення підтримали всі депутати облради. У результаті в область спрямували сотні мільйонів державних видатків на капітальний ремонт доріг. Є значні досягнення нашої фракції й у Білоцерківській міськраді. Наприклад, звернення від громади щодо незаконного будівництва на прибудинковій території ОСББ офісного приміщення. У результаті фракція одержала перемогу в суді, яка дозволила мешканцям розпоряджатися своєю землею. KV: Ви відвідували форпост у Широкіному в липні 2015 року. Доправляли спорядження та продукти харчування Нацгвардійцям. З якими враженнями повернулися? “Свобода” і далі підтримує бійців? Вячеслав Хмельницький: До цього у 2014 році був ще Слов’янськ. На той час там була непроста напружена ситуація. Але приємно було бачити, що місцеві жителі підтримують цілісність України: збиралися на мітинги, віче, ходу. Наших хлопців зустрічали із розумінням, що вони мають тут бути задля їхньої ж безпеки. У Широкіному відвідував батальйон “Донбас”. Там мої друзі проходили службу і стояли обличчям до ворога. Наживо довелося побачити всі ті жахливі наслідки бойових дій. Та наші воїни не зробили і кроку назад. Сьогодні всіх, хто звертається, ми, звичайно, підтримуємо, надаємо допомогу. Постійно співпрацюємо з усіма волонтерами. KV: Що для вас є мірилом успішності політичної партії в Україні? Вячеслав Хмельницький: Тут мають поєднуватися декілька складових. Перше – політичне довголіття. Мінюстом сьогодні зареєстровано 349 політичних партій. Більшість із них створені під вибори. Вони не мають осередків, діючих приймалень. На відміну від них, ВО “Свобода” існує із 13 жовтня 1991 року, має 24 обласні організації. Тільки на Київщині 43 партійних районних та міських організацій, за якими стоять реально діючі члени. По-друге, постійне представництво партії в органах місцевого самоврядування – це запорука довіри від виборця. І третя складова – ідеологічна й політична програма партії. Сьогодні партій із такою ідеологією майже не лишилося, а яка вона може бути в тої, яка створюється за півроку до виборів? Читайте: Степан Кузьмич: “Позиція “Свободи” – єдиним і ефективним покупцем землі має стати держава” Читайте: Олександр Однороманенко: “Свобода” – це перш за все ідея та ефективний менеджмент по її впровадженню” Фото: із особистого архіву Вячеслава ХмельницькогоКиевVласть

Українці звикли, що з “білої” зарплати держава безапеляційно забирає собі досить вагому частину у вигляді податку на доходи фізичних осіб (ПДФО). На сьогодні це 18%, а ще 1,5% – це обов'язковий військовий збір. Тут постає відразу два питання: по-перше, чому держава відбирає саме 19,5%? по-друге (і головне), чому держава взагалі оподатковує легальну зарплату? Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Щодо розміру податку, то спроби віднайти хоч якусь аргументацію саме такої величини ПДФО виявилися марними. Тому ще гостріше постає питання: 18% податкової конфіскації – це багато чи мало? Вірогідно, для більшості буде несподіваним дізнатися, що державний бюджет отримав в 2019 році з ПДФО більше, ніж сплатили всі підприємства країни в держскарбницю податку на прибуток. Загальні доходи держбюджету у 2019 році склали 998,3 млрд гривень, з них ПДФО і військовий збір - 110 млрд, а  податок на прибуток підприємств – 107,1 млрд гривень. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Сам розмір ставки оподаткування трудового доходу встановлюється відповідно до п. 167.1 Податкового кодексу України (ПКУ) і  становить 18% бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих), крім випадків, визначених у пп. 167.2 – 167.5 ПКУ, у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами. Але в той же час держава значно лояльніша до нетрудових доходів. Зокрема встановлено ставку 5% – для доходів у вигляді дивідендів по акціях та корпоративних правах, нарахованих резидентами – платниками податку на прибуток підприємств (крім доходів у вигляді дивідендів по акціях, інвестиційних сертифікатах, які виплачуються інститутами спільного інвестування) (пп. 167.5.2 ПКУ). І у половинному розмірі ставки, встановленої у п. 167.1 ПКУ (9%) – для доходів у вигляді дивідендів по акціях та/або інвестиційних сертифікатах, корпоративних правах, нарахованих нерезидентами, інститутами спільного інвестування та суб’єктами господарювання, які не є платниками податку на прибуток (пп. 167.5.4 ПКУ). Тож якою філософією керувалися законотворці, встановлюючи в рази більший податковий тиск на оплату легальної праці ніж на “пасивні” доходи? Окрім того, важливий нюанс — податок на прибуток та податок на додану вартість (ПДВ), що підприємства сплачують в бюджет, відразу закладаються цими підприємствами у ціну товару чи  послуги. Таким чином, ми з вами, як кінцеві споживачі, будь-що купляючи в магазинах чи сплачуючи комунальні рахунки тощо, із власного гаманця повністю компенсуємо бізнесу “податкові втрати”. Більш того, саме ви, як споживач, ще і оплачуєте бізнесу не тільки всі його виробничі видатки та витрати на персонал (зарплата та ЄСВ), а і весь бізнес-прибуток. Насправді, оподаткування доходу українця є фактично багатократним – як прямі податки із зарплати так і непрямі через податкове обтяження ціни товарів та послуг. А це сумарно “з’їдає” більше половини зарплати. Логічною є потреба зменшення цього податкового тиску, принаймні, на трудові доходи. Поряд з цим постає інше принципове питання щодо правомірності оподаткування саме доходу фізичної особи, а відтак оподаткування всієї заробітної плати. Держава більш лояльна до бізнесу і не обтяжує податком дохід підприємства, а бере “своє” лишень з прибутку (виключаючи з бази оподаткування собівартість виробництва). І це економічно вірно, бо витрати на виробництво (у встановлених межах) не повинні обтяжуватися податком, інакше це призведе до згортання виробничої діяльності. Тоді чому держава оподатковує ту частину заробітку працівника, що він має витратити на “виробництво робочої сили”- відтворення своєї здатності до праці (собівартість)  через оплату життєво необхідних товарів та послуг (у визначених межах)? Встановлення адекватної неоподаткованої бази для трудових доходів є кричущою вимогою часу і має нарешті зняти з держави звинувачення у причетності до генерування бідності серед працюючих. Причому, розмір цієї неоподатковуваної бази трудових доходів має бути таким, що забезпечить як і відтворення його трудового потенціалу, так і виконання працівником своїх сімейних обов'язків із утримання неповнолітніх членів сім'ї. Водночас постає більш радикальніше питання: а чому держава взагалі оподатковує заробітну плату, причому, тільки зарплату легально працюючих? Чим таким завинив державі в поті чола заробляючий собі на кусок хліба працівник? Може достатньо для державних потреб податків, що українські працівники  сплачують в ціні наддорогих товарів і послуг? Може на часі відмова від принципу “оподаткування праці” та перехід до “оподаткування споживання”? Це значно справедливіше в умовах, коли в нашій країні значною є тіньова зайнятість (кількість неформально зайнятих українців в першому кварталі 2020 року становила 3,404 млн осіб, що оцінюється у понад 70 млрд гривень недонадходжень ПДФО) і значна частина легально працюючих отримують додаткову “конвертну” зарплату (за експертними оцінками, це втрати бюджету в розмірі 40-80 млрд гривень на рік). Таким чином легальний працівник зараз несе “податковий мішок” за себе і ще за “тіньового парня”. І, з точки зору справедливості політики оподаткування, надважливо припинити таку практику. Це дозволить ще й радикально змінити ситуацію з “тінізацією” трудових відносин, бо вже не треба буде приховувати свою роботу, бажаючи зарплату без витрат на податки. Уявіть, скільки тисяч перевіряючих і контролюючих чиновників  перестануть “пресувати” бізнес в пошуках “чорних” зарплат, скільки мільйонів гривень буде збережено для державного бюджету через економію зарплат на цих “ревізорах”. “А чим “залатати дірку” в бюджетах від недоотримання ПДФО з зарплат?”, – спитаєте ви. Вірогідно, просто слід залатати дірки від нецільових бюджетних витрат і прямих крадіжок, почати збирати належне на митницях, зупинити афери з ПДВ. І, як додатковий варіант, можливо, збільшити ПДВ на 5-7 відсоткових пункти або запровадити в такому розмірі податку з продажів, який сплачуватимуть всі покупці, а не лишень легально працюючі. Довідково. У 2019 році роздрібний товарообіг підприємств роздрібної торгівлі лишень юридичних осіб становив 795,2 млрд гривень, що на 19% більше, ніж у 2018 році. Лідером за обсягами товарообігу роздрібних підприємств у 2019 році був Київ (185,7 млрд гривень). Серед регіонів країни перше місце за цим показником посіла Дніпропетровська (79,4 млрд гривень), друге – Київська (64,2 млрд гривень), третє – Одеська (63,7 млрд грн) область. Читайте: Пеня на роботодавця: як скоротити борг по зарплатам в Києві та всій Україні Сергій Кондрюк, експерт з питань соціально-трудових відносинКиевVласть

Майже подвійне зростання заборгованості із заробітної плати на підприємствах Києва є надзвичайно тривожним сигналом як для влади і правоохоронців, так і для бізнесу та профспілок. На 1 червня 2020 року загальна сума заборгованості перед киянами з виплати заробітної плати становила 297,4 млн гривень, з неї 247,5 млн гривень припадало на економічно активні підприємства столиці. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Ці гроші фактично були вкрадені у працівників і позбавили їх сім'ї можливості на оплату життєво необхідних товарів і послуг. Динаміка заборгованості з виплати зарплати на економічно активних підприємствах Києва у 2019–2020 роках (на 1 число відповідного місяця) Ці сотні мільйонів гривень не попали в столичні магазини і ринки, вони не пішли на оплату комунальних послуг, з них не були сплачені податки до місцевого бюджету, з них не було сплачено внески і до Пенсійного фонду. Заборгованість із виплати зарплати по районах Києва на 1 червня 2020 року (за даними ГУ статистики в Києві) Не радісна картина і з зарплатними боргами по Київській області — на початок червня 1765 працівникам заборгували 153,4 млн гривень.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться В цілому по країні ситуація ще сумніша — за останніми даними Держстату загальна сума не виплаченої вчасно зарплати складає на 1 червня 3142,8 млн гривень і проти минулого року зросла майже на 400 млн гривень. На зарплатну заборгованість слід подивитися з різних точок зору. З точки зору ринкової економіки - це підрив основоположного принципу недоторканності приватної власності. Оскільки роботодавець дозволяє собі “користуватись” чужою зарплатою, так і працівник “отримує право покористуватися” їх бізнесом, власністю, прибутками. І катання місяць-другий на авто свого начальника виглядає і не таким вже протиправним. З точки зору Конституції – це пряме попрання конституційного права на захист своєчасного отримання винагороди за працю. Парадокс ситуації у тому, що держава гарантує вкладникам збанкрутілого банку повернення депозитів через Фонд гарантування вкладів, а людині праці, якій заборгували потом зароблену зарплату, від держави майже ніякого зиску. Більш того, у випадку затримки сплати за транспортування газу держава встановила пеню, як подвійну оплату за кожен день прострочення, а у випадку затримки зарплати – мова лишень про мізерну компенсацію інфляційного знецінення. А от з морально-духовної точки зору зарплатний борг – це не просто непорядність роботодавця, це його смертний гріх, бо таким чином він позбавляє працівника і його сім’ю коштів на елементарне виживання. Чи можна докорінно вирішити проблему заборгованості із заробітної плати? Напевно це майже неможливо, але захистити працівника, конституційне право якого на отримання зарплати порушується, можливо і вкрай необхідно. Достатньо зробити так, щоб він за кожен день затримки зарплати отримував таку саму компенсацію, яку отримує банк за кожен день затримки з “простроченням” повернення йому кредиту. Ймовірно, що вже на третій день після оголошення такого рішення заборгованість по зарплаті буде скорочена в декілька разів. На часі жорстка потреба змінити існуючи дискримінаційні норми “толерантного відношення” до зарплатних боржників і зарплатної заборгованості – та запровадити такі правила, за якими трудові доходи захищались би державою не менш завзято, ніж повна і вчасна сплата податків чи вчасна оплата транспортування газу. На жаль парламент зволікає з прийняттям відповідних рішень, хоча вже півроку на розгляді у Верховній Раді перебуває законопроєкт №2650 “Про внесення змін до Кодексу законів про працю України (щодо посилення захисту конституційного права на вчасну оплату праці)”, який 20 травня навіть включено до порядку денного. Читайте: Чи потрібне вам додаткове пенсійне накопичення? Сергій Кондрюк, експерт з питань соціально-трудових відносинКиевVласть

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше. Відомий дисидент і поет Юрій Литвин за свої неповні 50 років отримав п'ять вироків і був засуджений загалом на 41 рік. Відсидів 22 роки й помер. Литвина переслідували за літературні твори, сповнені проповідування ненасильства та гуманізму, за правозахисну діяльність, за критичний спосіб мислення. Найвідомішу книгу його віршів "Трагическая галерея" присвячено долі його покоління, жертвам терору. Він навіть зумів прорватися до посольства Канади, щоб розповісти вільному світу про переслідування політв'язнів у СРСР.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Востаннє, 1982 року, його судили за участь в Українській Гельсінській групі. Після аналізу всіх справ Литвина згадується знана фраза Сталіна: "Була б людина, а стаття знайдеться". Свого адвоката Віктора Медведчука, який нині є народним депутатом України від ОПЗЖ, дисидент звинуватив у пасивному захисті та виконанні замовлення КДБ. Після публікації "Стус без захисту. Ведмежа послуга Медведчука" ми вирішили проаналізувати й біографію поета Юрія Литвина через дослідження його кримінальних справ та вироків. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм            Подписаться Перше засудження за хлоп'ячий протест проти колгоспного рабства Юрій Тимонович Литвин народився 26 листопада 1934 року в селі Ксаверівка на Київщині в сім'ї сільських учителів. Про 1933 рік його мати Надія Парубченко згадувала: "Я вела початкові класи. У мене з 24 діток лишилося тільки четверо. Нам, учителям, три місяці не видавали платні, і ми за милим Богом теж не померли..." У подружжя народилися близнята, але старший син помер ще в дитинстві, а Юрій залишився в батьків сам. Батько Тимон Литвин воював на фронті, потім партизанив у загоні Сидора Ковпака, а помер від ран у шпиталі 24 квітня 1944 року. Похований у Проскурові (Хмельницькому) у братській могилі. Це важлива деталь, бо бойове минуле батька допоможе Юрію в майбутньому звільнитися достроково. Нам не вдалося знайти першу кримінальну справу проти Юрія Литвина, оскільки вона належить до загальнокримінальних, тому закінчився строк її зберігання. Однак фабула справи відома. Юрій Литвин 1953 року зайшов у конфлікт з місцевою радянською владою в селі Барахти. Невдовзі його арештували, і Васильківський районний суд Київської області засудив його за ст. 4 Указу від 4 липня 1947 року "Про кримінальну відповідальність за грабіж державної та суспільної власності" до 12 років ув'язнення начебто за крадіжку колгоспної телиці. Річ у тім, що в СРСР селяни-колгоспники почали вільно отримувати паспорти лише з 28 серпня 1974 року. Без паспорта свобода пересування була обмеженою. Голова колгоспу в селі мав необмежену владу над селянами, бо брав участь у розподілі матеріальних ресурсів, міг дати довідку для виїзду із села на роботу в місті. Василь Овсієнко так розповідає у своєму творі "Світло людей" про засудження Юрія Литвина: "Куди поїдеш безпашпортним? То вони – наївні діти! – запротестували в незвичайний спосіб: піймали колгоспне теля та й прив'язали в посадці. Юрко як дізнався про це, то переконав хлопців іти до голови, сам пішов з ними і сказав: "Якщо будете так несправедливо ставитися до молоді, то вона буде вчиняти всілякі злочини". Голова колгоспу Ніколаєнко подав на хлопців до суду, який щедрою рукою відбатував їм по 10 років, а Юркові 12, щоб не був таким розумним. Заарештували їх 24 червня 1953 року… за крадіжку державної та суспільної власності". На суді Юрій показував матері побиті руки…" Як про це пригадувала мати Литвина: "…засуджений Васильківським районним судом на 12 років ув'язнений за звинуваченням у викраденні колгоспної телиці". Тож перше своє ув'язнення з 1953-го до 1955 року Юрій Литвин відбував на будівництві Куйбишевської гідроелектростанції. Матір тим часом домагалася звільнення сина, і їй це таки вдалося. Славетний партизан і впливова людина Сидір Артемович Ковпак, який на той час був заступником голови президії Верховної Ради УРСР, згадав свого побратима Тимона Литвина, і постановою президії Верховної Ради УРСР від 13 січня 1955 року Юрія Литвина було помилувано. Звільнили Юрія 31 січня 1955 року. Друге засудження за "Братство вільної України" Юрій Литвин писав: "Я не політик, я правозахисник, і за будь-якої влади моє найімовірніше місце – у в'язниці". Так і сталося. Після звільнення Юрій Литвин приїхав до дядька по матері Миколи до Ленінграда, де 14 квітня 1955 року в нього зробили обшук. Юрія обвинуватили в тому, що він нібито в неволі, у Кунеївському виправно-трудовому таборі, на тому ж таки будівництві ГЕС, разом із друзями створив "Братство вільної України", яке ставило собі за мету "боротьбу за відторгнення України від СРСР, боротьбу з комуністичними ідеями, створення "самостійної України". Певна річ, за "самостійну Україну" можуть боротися тільки її вороги, тож уже 5-10 вересня 1955 року судова колегія з кримінальних справ Куйбишевського обласного суду під головуванням Бузанова засудила 16 хлопців-українців за ст. 58-10 ч. ІІ та за ст. 58-11 КК РРФСР ("Зрада Батьківщини"). Ознайомитися зі справою не вдалося, оскільки, якщо вона й збереглася, то в архівах ФСБ у РФ. Проте є копія вироку Куйбишевського обласного суду, ухваленого ім'ям Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки. Згідно з вироком, усі обвинувачені були українцями, більшість із них до цього були засуджені за ст. 4 Указу від 04.06.1947 р. "Про кримінальну відповідальність за крадіжку державної та суспільної власності" й уже відбули покарання. Діяльність організації, як зазначили у вироку, була нібито спрямована основним чином на підготовку націоналістичних кадрів, які після звільнення мали вести "ворожу націоналістичну діяльність". Від членів організації буцімто вимагали скласти присягу та підписатися кров'ю на папері з тризубом (герб українських націоналістів). Слідство начебто з'ясувало, а суд із цим погодився, що "ідейними натхненниками організації були підсудні Чернов та Литвин". У вироку "встановили", що в організації були паролі, "трійки", "десятки", а на чолі кожної стояв "старший брат". Литвин (псевдонім – "Кремінь") нібито склав дві відозви до в'язнів-українців із закликом вступати до націоналістичної організації, розробив статут і склав текст присяги, а також написав і поширив низку віршів. Він був фактичним керівником організації, а після створення штабу його обрали завідувачем політвідділу БВУ. В'язні, які виходили на волю, мали формувати осередки. Щоб "пошити" таку справу, слідство працювало 11 місяців. До організації було начебто "втягнуто" до 40 осіб. Слід зауважити, що Литвин та інші підсудні повністю визнали себе винними! Санкція статті 58-2 КК РРФСР передбачала максимальне покарання – 25 років, але суд не знайшов підстав для застосування найвищої кари та зважив на те, що ніякої практичної роботи, крім організаційної, БВУ не вело. Литвину як організатору братства, разом із п'ятьма іншими підсудними, дісталося 10 років позбавлення волі та 3 роки "обмеження в правах". Пів року Юрія тримали в таборі Мединь, далі – у Вихорівці (це "Озерлаг" Іркутської області), потім – у мордовських таборах, серед політв'язнів. Мабуть, саме ті часи стали періодом громадянського визрівання Юрія Литвина. Ковток свободи Звільнившись 14 червня 1965 року, Юрій попрямував до Москви, де зумів прорватися до канадського посольства, щоправда, лишивши в руках міліціонера піджака, та розповів про становище політв'язнів у концтаборах. Співробітники посольства вивезли його в автівці й дали змогу вискочити під час руху. Юрій поїхав до мами в Барахти Васильківського району Київської області. Згодом одружився з Вірою Мельниченко. Працював у Василькові на заводі з виробництва холодильників, на трубному заводі. У цьому контексті є цікава характеристика, надана Литвину на Васильківському заводі холодильників. Сімейне життя не склалося, але Юрій вельми тішився сином Ростиславом. Батько покладав на Ростислава великі надії, однак нелегкою була доля дітей політв'язнів. Учителька докоряла: "Будеш там, де батько". "Буду. І Шевченко там був, і Ленін, і багато хто", – відповідав хлопець. "Стражі порядку" пообіцяли: щойно йому мине 18 років, посадять. Так і сталося, як обіцялося... Ще одна зламана доля. (Ростислав Литвин помер 06.01.2004 р. внаслідок інсульту у віці 35 з половиною років). Третє засудження – "паплюжив радянський державний та суспільний устрій" 14 листопада 1974 року Юрія Литвина заарештували органи КДБ. Справа в архіві СБУ не збереглася, але ми ознайомилися з вироком від 13 березня 1975 року, ухваленим Київським обласним судом під головуванням А.Ф.Ткачової (народні засідателі – Медвецька Б.Ф., Зінова Л.В.), який засудив Литвина за популярною тоді статтею 187-І КК УРСР ("Наклепницькі вигадки, що паплюжать радянський державний та суспільний лад") на 3 роки перебування в таборах суворого режиму. Інкримінували Литвину, зокрема, те, що він "протягом ряду років систематично займається виготовленням та розповсюдженням творів, які містять завідомо неправдиві роздуми, які паплюжать радянський державний та суспільний устрій". Юрія обвинувачували в тому, що він у своїх літературних творах, перелічених у вироку ("Трагическая галерея", "Вступление", "Два дебюта", "Петефи", "Мы и Вы", "Сен-Сказка", "Горпиха", "Монолог Стрільця", "Тези про державу", "Анархо-комуністичний маніфест", "Записки робітника" та інших), начебто зводив наклеп на радянську державу, паплюжив внутрішню та зовнішню політику радянської держави, радянський робітничий клас, особливо інтернаціональну політику КПРС у зв'язку з подіями в Чехословаччині 1968 року. На суді Юрій своєї провини не визнав і давати свідчення відмовився. Натомість суд дійшов висновку, що провину Литвина доведено. Етапували його до табору Верхній Чов, що в Комі АРСР. На розподілі "робсили" начальник запитав про спеціальність. "Поет", – відповів Литвин. – "Поэт? А мне поэты не нужны. Мне нужны бетонщики. Га-га-га! Пойдешь таскать бетон". У тому таборі більшість в'язнів були такими самими "наклепниками", як і Литвин, або засудженими за іншими статтями, але з політичних міркувань. Режим там був тяжчим, ніж у Мордовії, в'язні були позбавлені будь-якого юридичного захисту. Наглядачі ходили з ґумовими кийками й застосовували їх на свій розсуд. Там Литвин захворів на виразку шлунка, переніс складну операцію, під час якої ледве не помер. Урятував його хірург, який домігся дозволу для матері побути декілька днів біля сина. Видіння смерті – білий льодовик, що насувається, і голос матері: "Ти будеш жити... Ти будеш жити..." – ці враження лягли в основу "Баллады о смерти". "Може, 10 відсотків із того, що я написав, досягло мети, а решта – у кадебістських сейфах, – казав Литвин. – Але навіть якби лише один відсоток побачив світ – усе одно слід було писати". Четверте засудження за начебто спротив міліції та "пасивний захист" Медведчука Звільнившись 14 листопада 1977 року, Литвин знову оселився в мами в селі Барахти, на вулиці Промінській. Прожив там лише півтора року, та й то під адміністративним наглядом, тобто без права з'являтися будь-де за межами села, і мусив сидіти вдома з 9 вечора до 7 ранку. Працював "надомником" – клеїв коробочки для васильківської фабрики. Того року в Україні здійнялася нова хвиля арештів – уже проти Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод. До Литвина в Барахти приїхала правозахисниця Оксана Яківна Мешко й запропонувала увійти до Української Гельсінської групи. Він згодився. За ті півтора року обмеженої волі Литвин переніс ще дві операції: на тому ж таки стражденному шлунку, а також через варикоз. Його фізичний стан був слабким. 19 червня 1979 року, саме на День народження сина, пішов Литвин до річки Стугна з одним родичем і знайомим. Мали пляшку вина. Тут приїхала машина з п'ятьма міліціонерами (Гурський Віталій Антонович, Ткач Олександр Іванович, Устюжанин Валерій Іванович, Поліганов Володимир Борисович, Кернер Володимир Миколайович). Запитали, хто Литвин, заштовхали до автівки, не давши й одягнутися. Навздогін полетіли шкарпетки, черевики та одяг. Привезли до райвідділу для продовження режиму нагляду, а запроторили до витверезника. Вимагали роздягнутися для обшуку. Литвин відмовився. Тоді йому викрутили руку. Після того, як одного з міліціянтів він назвав фашистом, його прив'язали до нар. Василь Овсієнко у своїх спогадах про Литвина наводить такий діалог: "– То що, я фашист? – Та ще й дурний фашист. Удар в обличчя. – Ти дурень у квадраті. Удар по голові. – Дурень у кубі. Удар у живіт. Дурнем у четвертому ступені назвати не зміг, бо знепритомнів. Здерли 15 рублів штрафу й відпустили додому". Проте 6 серпня за санкцією прокурора Васильківського району Твердохліба Литвина заарештували, звинувативши у вчиненні насильницького опору п'ятьом працівникам міліції. Справу передали до Васильківського міського народного суду. Із самою справою нам знову не вдалося ознайомитися, але ми отримали копію вироку Васильківського міського народного суду від 17.12.1979 р. Відповідно до тексту вироку суду, Литвина захищав молодий на той час адвокат Віктор Медведчук, який був представником і Василя Стуса. У вироку суду зазначено: "19 червня 1979 року підсудний Литвин Ю.Т. разом зі своїм братом Парубченком Л.Ф. та знайомим Бобирем А. на пляжі річки Стугна розпивали спиртні напої. Приїхавши на пляж, працівники міліції Гурський, Ткач, Устюжанин, Поліганов та Кернер після зробленого зауваження щодо вживання спиртних напоїв у громадському місці Литвин почав ображати працівників міліції, ображав їх та висловлювався нецензурною лайкою. На подальші дії у зв'язку з цією пропозицією працівників міліції сісти в автомашину й поїхати до відділка міліції Литвин учинив працівникам міліції активний фізичний опір, поєднаний з насильством, хапав Поліганова та Ткача за одяг, погрожував їм розправою, перешкоджаючи тим самим їм у виконанні обов'язків з охорони громадського порядку…", "хапав Поліганова та Ткача за погони". Суд під головуванням судді Васильєвої А.А. відхилив покази обвинуваченого та свідків захисту Парубченка Л.Ф. і Бобиря А., визнав Литвина винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 188-1 ч. ІІ КК УРСР ("Насильницький опір працівникам міліції") та засудив його до 3 років позбавлення волі з відбуванням покарання у виправно-трудовій колонії суворого режиму. Протокол судового засідання Васильківського міського народного суду, на жаль, не зберігся, але "Останнє слово", виголошене в суді, Литвин зумів записати й передати на волю. Василь Стус та Оксана Мешко передали його за кордон, і воно було опубліковане в томі "Українська Гельсінська група. 1978-1982. Документи і матеріяли" (упорядник – Осип Зінкевич, видало Українське видавництво "Смолоскип" ім. В. Симоненка в Торонто – Балтиморі 1983 року, с. 379-395). Вважаю за доречне процитувати рядки з "Останнього слова" Юрія Литвина: "Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації. Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець – це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політичних справ, де садять людей "інакодумаючих". Щодо потерпілих, то вони сказали самі про себе більше та краще, ніж хтось. Десь 60 років тому Дзержинський назвав міліцію дзеркалом радянської влади. Воістину, що правда. Ось вам дзеркало Василькова. Дзеркало нашої влади. Ганьба всім присутнім у цьому залі. Цей суд є однією з найганебніших сторінок за свою історію судочинства у Василькові, і він буде лежати на совісті не лише тих, хто мене судив, але й на вашій совісті, мої громадяни-земляки". Сама справа не збереглася, однак у вироку не згадано про жодне клопотання чи позицію захисника – адвоката Віктора Медведчука. Натомість ми отримали копію ухвали від 09.01.1980 р. судової колегії у кримінальних справах Київського обласного суду під головуванням Дорохової Н.А., за участі суддів Божок Н.П., Крутової В.Д., яка розглядала скаргу адвоката Віктора Медведчука на вирок Васильківського міського народного суду від 17.12.1979 р. В ухвалі сказано: "У касаційній скарзі адвокат Медведчук посилається на неповноту проведеного у справі розслідування та просить вирок суду скасувати, а справу направити на новий розгляд". Апеляційний суд відхилив подану скаргу та залишив вирок без змін, зокрема, зазначивши: "Посилання у скарзі адвоката Медведчука на те, що у справі неповно проведено розслідування, не встановлено, у чому конкретно виражалися дії Литвина зі спротиву працівникам міліції, застосування до них насилля, та не перевірено факт побиття Литвина потерпілими, не можна визнати такими, що заслуговують на увагу". Справжньою причиною арешту й засудження Литвина вважається його участь в Українській Гельсінській групі та наближення Олімпіади-1980, до якої всім дисидентам, хто був на волі чи міг вийти, дали нові "строки", щоб вони випадково не зіпсували спортивного свята. Під "олімпійський" укіс потрапили Дмитро Мазур, Петро та Василь Січки, Ярослав Лесів, Василь Стус, Василь Стрільців. Хто мав звільнитися, того "розкручували" в неволі, не даючи й передихнути. Повертаючись до Медведчука, слід зазначити, що з наявних матеріалів не можна достеменно з'ясувати, чи виконав він належно свій обов'язок адвоката у справі, оскільки сама справа не збереглася. Натомість виникає одне питання, яке поставив сам Юрій Литвин про те, що в СРСР відсутній інститут адвокатури при розгляді політичних справ. Тобто складається враження, що Литвин звинувачував свого адвоката Медведчука у співпраці з органами державної безпеки СРСР, і справді є питання. Виходячи з біографії Віктора Медведчука та отриманих документів у справі Василя Стуса, він працював у Шевченківській юридичній консультації Київської міської колегії адвокатів з 1978 року. Якщо переглянути історію адвоката, то ми виявимо, що Київську міську колегію адвокатів було створено 06.08.1977 р. шляхом виділення з Київської обласної колегії адвокатів, і відтоді існували дві колегії – обласна та міська. А тому постає питання, як адвоката з міської колегії направили до міста Васильків Київської області, щоб захищати поета в начебто рядовій справі про п'яний шабаш і спротив міліції. І справді, в іншій справі Литвина, яка збереглася за 1982 рік, його в Київському обласному суді захищав адвокат з Київської обласної колегії адвокатів Фастовець Л.В. У зв'язку з цим залишається відкритим питання, чому саме Медведчук захищав Стуса й Литвина та чи не співпрацював він з органами державної безпеки СРСР. П'яте засудження – за "антирадянську агітацію та пропаганду" Ув'язнення Литвин відбував у Білій Церкві, у Бучі під Києвом, а в липні-вересні 1980 року – у Херсоні. Ще не випустивши на волю, його звинуватили в "антирадянській агітації та пропаганді" й етапували до Києва для проведення слідства. Це єдина справа Литвина, яка збереглася в архіві СБУ. Вона містить вироки в інших його справах та низку цікавих документів, що дало змогу провести ґрунтовніше дослідження. Кримінальну справу було порушено 1 березня 1982 року старшим слідчим Управління КДБ УРСР у місті Києві та Київській області Діденком Б.М. У постанові про порушення кримінального провадження зазначено, що Литвин систематично виготовляв, зберігав, розповсюджував, зокрема й передавав за кордон, документи антирадянського змісту, а також поширював з тією ж метою завідомо неправдиві вигадки, що паплюжили радянський державний і суспільний лад, чим скоїв злочин, передбачений ст. 62 ч. І КК УРСР. Того самого дня було ухвалене рішення про етапування Литвина до Києва. До матеріалів справи одразу долучили зібрані матеріали з різних справ, вилучені в Литвина документи в місцях неволі тощо. Також у справі є копії протоколів допитів Литвина в інших справах, зокрема щодо московського правозахисника Івана Сергійовича Ковальова та інших. Відповідно до цих протоколів, попри попередження про кримінальну відповідальність за відмову давати свідчення, Юрія відмовлявся їх давати. І нам відомо, що правозахисників теж засуджували за цією статтею. Виявлено цікаву заяву Литвина до Комітету держбезпеки при Раді Міністрів УРСР від 30 травня 1979 року, у якій він наголосив, що не даватиме жодних свідчень щодо його участі в Українській правозахисній групі "Гельсінська", оскільки її діяльність не суперечить "ані букві, ані духу Декларації прав людини…" У справі є рукописний документ з назвою "Борцам за свободу и независимость Чехословакии", у якому Литвин висловлює підтримку чехословацькому народу, придушеному радянськими військами 1968 року. Крім того, у справі є заява Литвина, котру він разом з матір'ю писав до президії Верховної Ради СРСР, про вихід із громадянства СРСР та з проханням випустити його за кордон. В іншому документі у справі з назвою "Открытое письмо членам Политбюро" Литвин повідомляв, що йому безпідставно відмовили у виході з громадянства, почали погрожувати та звинуватили в тому, що він "душевно болен". Відкритий лист є дуже емоційним, що може свідчити про тяжкі умови проживання в радянській дійсності, постійні закиди, адміністративний контроль, обвинувачення тощо, що створювало нестерпні умови життя для Литвина. В одному з абзаців Литвин зазначає, що його й надалі будуть "преследовать и подвергать всевозможным репрессиям. Хотя бы только потому, что я не желаю и не могу отказаться от своих убеждений, от своего творчества, от своей деятельности". Слідство інкримінувало Юрію написання публікації з назвою "Правозахисний рух в Україні, його засади та перспективи", опублікованої 1979 року в №10 журналу "Сучасність", який видавали в Мюнхені (ФРН). У ній Литвин робить такий висновок: "Правозахисний рух на Україні є однією з провідних ланок міжнародного правозахисного руху, і його члени зроблять все від них залежне, щоб і надалі цей рух був інтернаціональний по своїй суті, при цьому не втрачаючи ні своїх національних особливостей, ні свого національного обличчя". Цікаво, що у справі як доказ знаходимо надіслану Литвину поштою з-за кордону Загальну декларацію прав людини. Тобто доказом є нормативний документ, який був ратифікований СРСР, але фактично не виконувався. І якщо ми почитаємо декларацію, то виявимо низку порушень, з котрими постійно стикався Литвин, а саме: право на життя, на свободу й особисту недоторканність (ст. 3), нікого не вільно катувати (ст. 4), кожен має право на справедливий суд (ст. 8), нікого не можна свавільно заарештувати, затримати (ст. 9), кожен має право на свободу переконань і на вільне їх висловлення (ст. 19). Повертаючись до процесуальних документів у справі, 1 березня 1982 року Литвину одразу обрали запобіжний захід – тримання під вартою, ухвалили рішення про обшук його речей у виправно-трудовій колонії №85 та вдома в матері. Того самого дня Юрія притягнули до відповідальності як обвинуваченого. У відповідній постанові йому інкримінували зазначені вище публікації – "Правозахисний рух в Україні, його засади та перспективи" й "Борцам за свободу и независимость Чехословакии". Литвин, ознайомившись із постановою, написав: "Звертаюсь із клопотанням про допуск захисника до участі в справі з моменту пред'явлення обвинувачення". Слід зазначити, що адвоката допускали до справи лише на стадії судового розгляду. Литвин свою провину не визнав, але факт написання ним згаданих публікацій підтвердив. У протоколі допиту від 3 березня 1982 року Литвин згадує, що на його становлення вплинуло спілкування з архієпископом Йосипом Сліпим, Володимиром Григоровичем Горбовим, Михайлом Михайловичем Сорокою. Він зазначає, що до Української правозахисної групи вступив у червні 1978 року, про що його повідомила Оксана Яківна Мешко. Литвину також інкримінували відкритий лист на підтримку Левка Лук'яненка щодо його несправедливого засудження, який він опублікував і розповсюджував 1978 року. Після того, як Литвина етапували до Києва, його допитували майже щодня від початку березня до середини травня. Допити здебільшого розпочиналися зранку й тривали аж до вечора. Литвин у відкритому листі скаржився, що його хочуть визнати психічнохворим і цим шантажують. І справді, ми знаходимо довідку, у якій "лікарі" ставили йому діагноз "психопатія". Авторство своїх праць і листів Литвин визнавав, але у справі все ж провели почеркознавчі експертизи, які це підтвердили. Слід зазначити, що процесуальні документи у справі погоджував перший заступник прокурора Київської області Антоненко Ю.А., котрий навіть підписувався замість прокурора Київської області Богачова В.С. Нам удалося поспілкуватися з онуком колишнього прокурора Київської області Богачовим, який розповів, що, як йому відомо, його дід був доволі принциповою людиною й не погоджувався бути співучасником явно незаконної діяльності КДБ СРСР. Натомість цьому сприяв його заступник Антоненко Ю.О., який згодом очолив обласну прокуратуру. Слідство закінчилося 21 травня 1982 року. Ознайомившись зі справою, Литвин написав заяву, що розцінює її як свідомий злочин органів влади проти членів правозахисного руху СРСР загалом і проти нього зокрема. 31 травня 1982 року було складено обвинувальний акт, який передали для розгляду до Київського обласного суду. Слід зазначити, що на момент завершення слідства Литвин був хронічно хворою людиною – хронічна виразка та інші хвороби. Як адвокат у справі Литвина "захищав" завідувач Бориспільської юридичної консультації Київської обласної колегії адвокатів Фастовець Л.В., від захисту якого Юрій відмовився під час судового засідання, але суд відмовив йому в цьому клопотанні. Київський обласний суд почав розгляд справи 1 червня 1982 року. Литвин на початку судового засідання заявив: "Судова колегія не має морального права судити мене, і тому я відмовляюся давати суду показання". "Винним себе зовсім не визнаю", – наголосив Литвин. Окрему увагу слід звернути на позицію адвоката Фастовця: вона не була активною з погляду захисту, він покладався на розсуд суду, казав про пом'якшувальні обставини, але провину клієнта не визнавав, як адвокат Медведчук у справі Стуса, оскільки розумів, що це є порушенням закону. У завершальному слові, зокрема, зазначив: "НЕ ЙДУЧИ ВРОЗРІЗ ІЗ ВИМОГАМИ ЗАКОНУ та виходячи з того, що мій підзахисний не визнає себе винним, я ВИМУШЕНИЙ просити виправдати Литвина за ст. 62 ч. ІІ КК УРСР та за ст. 70 ч. ІІ КК РРФСР". Литвин, відповідно до протоколу судового засідання, почав виступати з останнім словом, до якого окремо готувався, але головуючий суддя його постійно переривав і, зрештою, ухвалив позбавити Литвина останнього слова, оскільки той начебто "намагався використовувати останнє слово з метою антирадянської пропаганди та агітації". 24 червня 1982 року о 14:30 суд оголосив вирок, яким засудив Литвина до 10 років таборів особливо суворого режиму та 5 років заслання, визнавши винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 62 ч. ІІ КК УРСР та ст. 70 ч. ІІ КК РРФСР. З тексту вироку бачимо, що Литвина засудили за "антирадянські" й "наклепницькі" твори: написаний 1968 року лист "Борцам за свободу и независимость Чехословакии" та написані 10 років по тому два "Открытых письма…", "Слово о кающихся грешниках" (щодо покаянних заяв І.Дзюби, В.Захарченка, Г.Снєгірьова), "Некролог", лист до пані Картер, кілька варіантів праці "Советское государство и советский рабочий класс" і найважливіший – статтю "Правозахисний рух в Україні, його засади та перспективи", опубліковану 1979 року в №10 журналу "Сучасність" та зачитану на радіо "Свобода". Інкримінували йому також усні висловлювання, засвідчені в'язнями-кримінальниками, з усілякими перекрученнями та домислами, сфабрикованими слідчими. У вироку зазначено: "Литвин з червня 1978 року свою діяльність став прикривати личиною "борця за права людини", з цього часу почав називати себе членом так званої "групи сприяння виконанню Гельсінських угод" і разом з іншими відщепенцями брав участь у розповсюдженні ворожих документів". Як відомо нам нині з розповідей друзів Литвина, його шантажували під час слідства божевільнею, возили до сумнозвісного 13-го відділення київської "Павлівки". Експертизу проводив відомий усій кримінальній Україні психіатр – доктор медицини Ліфшиць. От він допитував Литвина: "Що ви все на партію звалюєте? При чому тут партія, як от у сусідній палаті лежить чоловік, котрий, вибачте, козу зґвалтував?" – "А де це він зробив, на Красній площі?" – "Та в хліві. Ще й защібнувся. Діти побачили". – "Отже, він людей соромився? А якби він був віруючий та знав, що Бог усевидющий, то вчинив би таке? То ж скажіть мені, а хто хрести скидав із церков, чи не ваша партія?" Отож, Литвинові в таборі особливо суворого режиму ВС-389/36 належало пробути до 24 червня 1992 року, плюс у засланні – до 1997-го. Виходить, що загалом його засудили до 43 років неволі, не рахуючи півтора року адміннагляду. З прожитих 49 років він відбув у неволі 22. Вічний спокій Литвин десь у травні 1982 року прибув на Урал, до табору особливо суворого режиму ВС-389/36, що в селі Кучино Чусовського району Пермської області. У в'язниці, протестуючи проти свавілля й байдужості тюремників, Литвин серйозно виснажується та збавляє й так слабке здоров'я. Кілька разів він оголошував голодування, через що йому заборонили єдине на рік побачення з матір'ю. У цей час одне за одним помирають його однодумці: Іван Мамчич, Олекса Тихий, Валерій Марченко, колишня дружина Віра Мельниченко, Борис Антоненко-Давидович. 21 серпня 1984 року Литвин настільки знесилів, що вже не міг ходити. На це він поскаржився Михайлові Гориню, який сидів у сусідній камері. Лікар звільнив його від робіт. 24 серпня Юрію Литвину стало геть зле, він почав марити. Коли співкамерники прийшли на обід, знайшли його в камері з розтятим животом. "Крові не було, але кишки вивалилися", – розповідали вони згодом. Литвина забрали до лікарні, начальство в'язниці заспокоювало: "Померти ми йому, звісно, не дамо". Юрій помер 5 вересня 1984 року в лікарні міста Чусове. В'ячеслав Острогляд, який теж лежав у тій лікарні, розповідав, що там чув: за тієї рани на животі Литвин мав би жити. Але він був надто ослабленим. Лежати мусив лише на спині, тому нирки затерпли й відмовили. Це й стало безпосередньою причиною смерті. Згідно зі свідоцтвом про смерть, виданим Барахтинською сільрадою, що його має на руках матір Юрія, помер він 5 вересня 1984 року від "проникаючого різаного поранення черевної порожнини з пошкодженням тонкого кишківника". Чи було це самогубство? Можливо. Проте цього не засвідчує жоден із в'язнів, бо ніхто не був присутній. Водночас, чим можна було порізатися, у камері не знайшли ані одразу, ані під час пізніших обшуків. Мати Литвина десь 1995 року розповідала Василеві Овсієнку, що в Кучиному їй якось потрібно було зайти до громадського туалету. Щойно причинила двері, аж туди ломиться зек у чорному одязі – "безконвойник" (такі працюють за межами зони, а ночують у зоні). – Ти куди? Не бачиш, що зайшла стара жінка? – Вибачте. Вашому синові що хотіли, те й зробили. Він не покінчив самогубством, його вбили. Тільки не видавайте мене, бо й мені таке буде. "Найгуманніший у світі" радянський закон не дозволив забрати тіло померлого в'язня, доки не закінчиться строк його ув'язнення. Саме тому так довго домагалися родини Литвина, Тихого та Стуса дозволу на перепоховання в рідній землі. Стуса та Литвина багато що єднало: хист, оголена поетична та громадянська реакція на несправедливість оточуючого світу, врешті-решт, членство в Українській Гельсінській групі. Не кажучи вже про арешти, суди, тюрми й заслання. І, зрештою, смерть. У цьому теж є знак небес, бо це сталося в один день. Місцем вічного спокою Юрка та Василя призначили маленький цвинтар біля дороги в селі Копально-Борисово. "Особливо небезпечні державні рецидивісти", згідно з "найгуманнішими у світі" радянськими законами, не мали права навіть на скромний обеліск, не кажучи вже про людський хрест. Тільки дерев'яні стовпчики з номерами. У Литвина – сьомий, у Стуса – дев'ятий… Але вже за кілька років друзі та рідні перевезли їхні тіла додому. Їх знову поховали поруч – на Байковому цвинтарі в Києві. Роман Титикало, адвокат, керуючий адвокатського бюро "Титикало та партнери", заслужений юрист України, депутат Київської обласної радиКиевVласть

Правильніше було б поставити питання інакше: рішення про доцільність відкладення ваших коштів “на вашу старість” маєте приймати ви самі чи за вас це примусове рішення мають прийняти невідомі дяді й тьоті? Наразі вас фактично визнано недієздатним або неадекватом, що не спроможний піклуватися про своє майбутнє. І тому народними депутатами на чолі з Галиною Третьяковою підготовлено і в турбо-режимі просувається проєкт закону №2683 “Про загальнообов'язкове накопичувальне пенсійне забезпечення”. Сутність проєкту: з вашого легального трудового доходу мають примусово утримувати певний відсоток і подвійний з роботодавця, ці кошти мають передаватись приватним структурам для користування три-чотири десятиліття вашими грошима  і “потім” створення умов для вашої безбідної старості. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Найболючіше питання, на яке автори законопроєкту вперто не хочуть відповідати: які сьогодні в Україні існують механізми захисту чи гарантування багаторічних накопичень від інфляційного знецінення, від економічного банкрутства чи від злочинно-шахрайських дій? При відсутності таких гарантій логічним є питання: чому тоді примус? Може нехай сама людина добровільно на свій ризик вкладає “зайві гроші” в іпотеку чи в банки, чи в акції-облігації, чи купує валюту-золото, чи складає під матрац? Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Наступне: а чи варта шкірка вичинки? Від цього питання автори проєкту також ухиляються як можуть, бо за розрахунками (на умовах законопроєкту) “на виході” майбутній пенсіонер отримає (у разі, якщо йому пощастить отримати) в теперішніх грошах десь біля однієї тисячі на місяць. Чи вартують ці ризики такого щасливого фінішу? Багато питань щодо видатків на адміністрування цієї примусової системи. За оптимістичними оцінками це з'їсть від 3 до 7% накопичень. І це без урахування дуже вірогідної колосальної корупційної складової. Вкрай спірним є вплив цього експерименту на рівень тінізації зайнятості та конвертизації зарплат. Достатньо згадати результати зменшення у 2016 році Єдиного соціального внеску(ЄСВ) вдвічі. І що ми маємо на сьогодні з тіньовою економікою? Так то було зменшення ЄСВ, а тут пропонується зростання утримань, як з самої зарплати, так і збільшення нарахувань на фонд оплати праці. Так в чому мотив, який штовхає авторів таких ініціатив? Можна повторювати їх мантри про спасіння дефіцитного солідарного Пенсійного фонду від банкрутства та про примусове піклування про ваше пенсійне щастя. А можна нарешті сказати про корінну вигоду страховиків та інвестфондів. Перші за ваш рахунок отримають (за скромними оцінками) щорічно біля 10 млрд гривень прибутку. Другі щороку матимуть понад 100 млрд гривень “дешевих довгих пенсійних інвестресурсів”, які невідомо коли і в якій сумі  ймовірно прийдеться повертати. Але чи треба економіці саме такі “інвестресурси”? Чи може бізнес сам ефективніше використав би цей “додатковий пенсійний податок” і без дисконту страховикам-перестраховщикам? Зважаючи на ці обставини та спираючись на численний світовий досвід, Міжнародна організація праці застерігає Україну і прямо не рекомендує запроваджувати накопичувальну пенсійну систему в нашій країні. І тим паче – не “приватизувати” пенсійні внески через колосальні економічні, політичні та соціальні ризики. Але названих авторів це не тільки не зупиняє, але й підстьобує в турбо-режимі встигнути протягнути цей закон вже в цьому році. Схоже “пенсійних експериментаторів” підбадьорює досвід безславно-відомого Сергія Мавроді з його МММ та вчення Йосипа Сталіна з його примусовими облігаціями держзайму. Читайте: Кероване безвладдя: куди нас заведе нехтування бюджетною політикою? Сергій Кондрюк, експерт з питань соціально-трудових відносинКиевVласть

Сьогодні, 9 липня 2020 року, планові відключення електроенергії в Київській області відбудуться у: Баришівському, Білоцерківському, Богуславському, Бориспільському, Бородянському, Броварському, Вишгородському, Згурівському, Іванківському, Кагарлицькому, Києво-Святошинському, Макарівському, Миронівському, Обухівському, Переяслав-Хмельницькому, Рокитнянському, Сквирському, Ставищанському, Тетіївському, Фастівському та Яготинському районах. Без світла залишиться і частина населених пунктів Ірпінського регіону. Про це KV стало відомо з повідомлення офіційного сайту "Київобленерго". Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Точні адреси, терміни і причини відключення електроенергії – нижче в таблиці. Районний підрозділ Населений пункт Вулиця Роботи Час пров. робіт Баришівський с. Веселинівка вул. Богдана Хмельницького Капітальний ремонт з 8 по 17 год Баришівський смт. Баришівка вул. Толстого, Фестивальна, Соборна, Черняховського, Б.Хмельницького, Пархоменка Капітальний ремонт з 8 по 17 год Білоцерківський Б Церква вул. Київська кап. ремонт з 8 по 17 год Білоцерківський м.Біла Церква Вернадського 2 Монтаж обліку з 8 по 17 год Білоцерківський м.Біла Церква вул. Кошеля, Осипенка кап. ремонт з 8 по 17 год Білоцерківський С. Шкарівка вул. Шкільна, Квітнева, Миру, Тополина заміна руб. ввода 0,4кВ з 8 по 17 год Богуславський м Богуслав Заросянська м-н "Маяк" Малюк,Казка,Біржа праці Франка,М.Вовчка,Ватутіна,Ткаченка-Петренка, магазин Для безпеки робіт з 9 по 13 год Богуславський м Богуслав Миколаївська,Грушевського,Нєкрасова,Джерельна,Франка,Калініна,Інтернаціональна,Н. Левицького,пр.Калініна,СТО,Магазини Для безпеки робіт з 13 по 18 год Богуславський с Поташня Центральна,Лісова,Н Левицького капітальний ремонт з 8 по 20 год Бориспільський с. Кийлів вул. Рудяківська капітальний ремонт з 8 по 18 год Бородянський смт Бородянка ЦРЛ Капітальний ремонт КТП з 9 по 17 год Броварський с. Красилівка Шкільна ЗАМІНА ПРОВОДУ ПЛ 0.4 з 8 по 20 год Броварський с. Красилівка Л. Україки, Троїцька ЗАМІНА ОПОР з 8 по 20 год Броварський м. Бровари Чорновола КАП. РЕМОНТ НА ТП з 8 по 20 год Броварський с. Богданівка Кримця, Пилорама РЕКОНСТРУКЦІЯ ПЛ з 8 по 17 год Броварський м. Бровари ж\б Чорновола 9,15,Виноградна 20,Соборна 19 установка обліку НА ТП з 8 по 20 год Вишгородський Вишгород Шолуденка 1,3,7,6,5, Мазепи 12,13 темонт з 8:30 по 19:30 год Вишгородський Вишгород Грушевського 9 ,школа капітальний ремонт з 8:30 по 19:30 год Вишгородський Вишгород Ватутіна,Кургузова,Піщана капітальний ремонт з 8:30 по 19:30 год Згурівський смт. Згурівка вул. Комсомольська (ЧАСТКОВО), вул. Кірова, вул. Кирія Капітальний ремонт з 8 по 20 год Іванківський Обуховичі Леніна Капітальний ремонт з 8 по 20 год Ірпінський с. Мироцьке вул, Чапаєва, Райдужна Заміна ізоляторів з 8 по 19 год Ірпінський с. Мироцьке вул, Червоноармійська, Калініна Ремонт ВН-10 з 8 по 19 год Ірпінський с. Михайлівка-Рубежівка вул. Зелена, вул. Хутірська Капітальний ремонт з 8 по 19 год Кагарлицький с.Ліщинка вул.Садова,Гагаріна, Кап.ремонт з 8 до 20 год Кагарлицький с.Ліщинка вул.Садова, Гагаріна Кап.ремонт з 8 до 20 год К.-Святошинський Вишневе, Крюківщина Балукова, Ватутіна, Островського, Першотравнева, Південна, Святоюрівська, Чорновола, Шевченка, Щорса, Жовтнева, Київська, Космонавтів, Кірова, Шкільна Кап. ремонт ПЛ з 9 по 20 год Макарівський Колонщина Київська, Таврійська встановлення обліку з 8 по 17 год Макарівський Колонщина Гагагріна, 1 Травня, Шевченка, встановлення обліку з 8 по 17 год Макарівський Карашин вул.Галицька Капітальний ремонт з 8 по 20 год Макарівський Колонщина вул.Леніна Капітальний ремонт з 8 по 20 год Миронівський с. Карапиші вул.Б.Хмельницького,Вишневського Капітальний ремонт з 9 по 15 год Обухівський с.Красне Перше вул.Косинки КАП.РЕМОНТ МД-2 з 9 по 19 год Обухівський с.Красне Перше вул.Л.Українки КАП.РЕМОНТ МД-2 з 9 по 19 год П.-Хмельницький Гребля Нова Капітальний ремонт з 8:30 по 15 год П.-Хмельницький Лецьки Добрикова.Набережна.Садова.Річна Вишнева Радянська Капітальний ремонт з 8:30 по 19:30 год Рокитнянський Луб’янка Центральна, Вишнева, Садова Капітальний ремонт з 8 по 20 год Сквирський с.Таборів вул.Святкова Допуск підрядника з 8 по 20 год Сквирський с.В.Єрчики вул.Молодіжна Чистка траси з 8 по 17 год Ставищанський с.Іванівка

Київська обласна рада затвердила цілу низку змін до бюджету регіону на 2020 рік. Зокрема депутати додали по 100 мільйонів гривень на зарплати та обладнання медикам та близько 70 млн для потреб освіти. Між тим, бюджет області лишається дефіцитним. Тож, на такі важливі програми як “профілактика ВІЛ/СНІД” чи “поліпшення якості питної води” кошти в цьому році не виділятимуть. А ось на дороги, розбудова яких є основним трендом в діяльності офісу Володимира Зеленського та уряду, хочуть витратити понад 1 млрд гривень.  Як стало відомо KV, на черговому засіданні Київоблради 22 червня 2020 року депутати прийняли зміни до обласного бюджету, згідно з відповідним проєктом рішення.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Базові показники Зміни стосуються, перш за все, дохідної та витратної частини бюджету – їх обсяги збільшилися.  Згідно з додатком до рішення КОР, доходи бюджету збільшилися з 5 млрд 215 млн 160 тис. 971 гривні до 5 млрд 501 млн 62 тис. 582 гривень. Зокрема, доходи загального фонду – з 3 млрд 943 млн 431 тис. 700 гривень до 3 млрд 943 млн 431,7 тис. гривень, спеціального – з 1 млрд 442 млн 287 тис. 71 гривні до 1 млрд 557 млн 630 тис. 882,38 гривень. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Видатки обласного бюджету зросли на цілий мільярд гривень: з 5 млрд 218 млн 175 тис.  426,00 гривень до 6 млрд 283 млн 728 тис. 451,77 гривень. В іноземній валюті за актуальним курсом цифри вище виглядають наступним чином: доходи – 206 млн 155 тис. 845 доларів США, видатки – 235 млн 486 тис. 750 доларів. Тим самим видаткова частина облбюджету на 782,6 млн гривень, або 29,33 млн доларів, перевищує дохідну.  При цьому, резервний фонд обласного бюджету значно схуднув – з 263 млн 876 тис. 682 гривень до 9 млн 874 тис. 917 гривень.  Читайте: Київщині додали 20 млн гривень на будівництво інфраструктури  Основна частина доходу бюджету – субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам, яка складає 2 млрд 28 млн 866,4 тис. гривень. Ця субвенція адресна. Наприклад, 1,070 млрд гривень спрямовується на фінансування будівництва, реконструкції, ремонт і утримання автомобільних доріг місцевого значення та вулиць і доріг комунальної власності у населених пунктах. На освітній проєкт “Нова українська школа” – 53 млн 695,5 тис. гривень. Медична субвенція – 347 млн 839,1 тис. гривень. Освітня – 233 млн 233 тис. Гривень. Видатки Утримання влади 53 млн 243,3 тис. гривень витратять на діяльність Київоблради (в тому числі, на оплату праці працівників апарату ради витратять 36 млн 962,7 тис. гривень). На апарат Київської ОДА – 5 млн 538 тис. 569 гривень, з яких 3 млн 318,7 тис. – на зарплати працівників. Ще 197 тис. гривень записані як видатки розвитку. Освіта Департамент науки та освіти КОДА отримає 1 млрд 112 млн 111 тис. 662 гривні. Наприклад, 424 млн 817 тис. 937 гривень піде на підготовку кадрів закладами профтехосвіти. Медицина Департамент охорони здоров’я отримає 1 млрд 149 млн 244 тис. 437 гривень. Основні видатки – це виконання програми “Здоров’я Київщини” (364 млн 255 тис. 880 гривень), багатопрофільна (175 млн 774 тис. 439,16 гривень) та спеціалізована (167 млн 729 тис. 17,40 гривень) стаціонарна меддопомога населенню. На “екстренку” виділили 83 млн 200 тис. 516 гривень. А от на профілактику ВІЛ/СНІД та лікування хворих на цукровий діабет в бюджеті – нуль.  Культура 118 млн 312,9 тис. гривень отримає управління культури КОДА, з них на підготовку кадрів в бюджеті закладено 34 млн гривень, на фінансову підтримку театрів (принаймні, одного – театру ім. Саксаганського) – 24 млн гривень. ЖКХ Департамент ЖКХ отримав 217 млн 768 тис. 917 гривень. Більша частина видатків – заходи з енергозбереження (153 млн 20 тис. 857 гривень). На природоохоронні заходи – 14,1 млн гривень, а ось на заходи, “пов’язані з поліпшенням питної води” – нуль. Дороги Департамент регіонального розвитку отримав чи не найбільше за усіх – 1 млрд 856 млн 863 тис. 856 гривень. Основна стаття витрат – утримання та розвиток автомобільних доріг та дорожньої інфраструктури. На ці заходи планують витратити 1 млрд 209 млн 304 тис. 439 гривень. Перехідні залишки Член бюджетної комісії Київоблради Юрій Опенько (фракція “Об’єднання Самопоміч”) розповів KV, що область нарешті вирішила ділему з перехідними залишками бюджету. Нагадаємо кілька років поспіль з різних причин на казначейських рахунках області накопичувались залишки невикористаних коштів. Суми сягали 2 млрд гривень. Проте ідея класти ці кошти на депозит відлякувала губернаторів, і гроші просто зависали без діла.  Стосовно перехідних залишків – почнемо з того, чому взагалі була така ініціатива. З початку нашої каденції з року в рік мінімум 40% – 400-600 млн гривень – були перехідними залишками, а сесії проводилися раз на квартал у кращому випадку. Тоді з’явилася ініціатива, мовляв, покласти це на депозитні рахунки. На сьогоднішній день уперше за нашу каденцію бюджет-2020 був проголосований у грудні 2019 року, і адміністрація почала виконувати його вже у січні. Зараз у нас є результати року, першого кварталу, є розуміння обсягів перехідного залишку – а вони такі, які вже класти на рахунки не має сенсу”. Читайте: Миллиардные бюджетные остатки смутили Киевщину Виконання програм у 2019-му Згідно з рішенням КОР “Про затвердження звіту про виконання обласного бюджету Київської області за 2019 рік”, доходи бюджету у минулому році склали 10 млрд 92 млн 772 тис. 136,68 гривень (загальний фонд – 8 млрд 820 млн 523,41 тис. гривень, спеціальний – 1 млрд 272 млн 249, 95 тис. гривень). Видатки та кредитування – 9 млрд 988 млн 505,77 тис. гривень, з перевищенням доходів над видатками у сумі 104 млн 267,59 тис. гривень. Що стосується виконання програм, то успіхами адміністрації в облраді не задоволені. Станом на 5 червня 2020 року обсяги виконання багатьох обласних цільових програм у цьому році – на нулі або просто нижче 5%. Зокрема, нулі – по програмах агропромрозвитку, системи освіти (0,44%), екології (0%), захист від природних та техногенних катастроф (5,18%), містобудування та архітектура (0%).  Читайте: Умеючи долго: Киевская область опять с опозданием начнет финансирование целевых программ Високий обсяг виконання – у програми “Здоров’я Київщини” (47,89%), та Програми підтримки і розвитку театрального та музичного мистецтва (93,97%). Задовільні показники виконання – “Молодь Київщини” (39,12%), програма соцпідтримки сімей учасників АТО/ООС та Революції Гідності (16,31%), програма будівництва та реконструкції об’єктів інфраструктури (19,13%) та програма Київоблради по відзначенню свят (16,29%). Загальний середній рівень виконання обласних програм за з 1 січня по 5 червня 2020 року сягає 19,17%. Різниця між обсягом, визначеним програмою, та обласним бюджетом на 2020 рік – 888 тис 889 гривень. Обсяг фактичного фінансування з облбюджету – 222 тис. 682 гривні. Як зазначає депутат КОР Юрій Опенько (фракція “Об’єднання Самопоміч”) , є програми, які без фінансування лишалися роками поспіль, хоча були прийняті та схвалені. “Є певні програми, по яких нульове фінансування вже протягом трьох років. Зокрема, програма проведення інвентаризації та нормативної грошової оцінки земель області, програма створення геоінформаційної системи ведення містобудівного кадастру – нуль. Причому вони нагальні, важливі – зокрема, друга програма взагалі є ініціативою “Самопомочі”, завдяки якій можна було б знати, кому належить те чи інше майно на вулиці, які мережі та чиї, будівлі, тощо, і до всього цього був доступ у електронному вигляді. Це не питання сьогоднішньої адміністрації, бо програма ще 2017 року; це проблема комплексна”. Напередодні засідання КОР у грудні 2019 року, де був затверджений обласний бюджет-2020, *KV писала, що показники доходів і видатків порівняно з 2019-м зменшилися наполовину. Читайте: Бюджет Киевщины-2020: обеднели наполовину  Фото: коллаж KVКиевVласть

Товариство “Спілка мисливців “Фауна” може отримати майже 9 тисяч гектар мисливських угідь на Поліссі у 49-річне користування. Рішення про це вже ближчим часом має ухвалити Київська обласна рада. Засновником “Фауни” є Геннадій Буткевич (на колажі) – співвласник мережі магазинів “АТБ” та палкий прихильник полювання.  Про це KV стало відомо з проєкту рішення Київської обласної ради (КОР) “Про закріплення мисливських угідь за Товариством з обмеженою відповідальністю “Спілка мисливців Фауна” на території Київської області” від 12 червня 2020 року.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Для чого земля Згідно до проєкту, мисливські угіддя, що знаходяться на території Іванківського району Київської області загальною площею 8900 га строком на 49 років надаються у користування ТОВ “Спілка мисливців “Фауна”. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Приблизне розташування угідь Як зазначив під час засідання земельно-аграрної комісії КОР старший єгер “Фауни” Володимир Ольшевський, цими угіддями підприємство користується давно (за даними KV з 2000-го року). Тож, як давній користувач, “Фауна” просить, аби облрада продовжила термін користування угіддями на 49 років. За його словами, це потрібно, щоб мати вдосталь часу на реконструкцію лісових угідь (висадити дерева різних порід для зміни ярусності лісу – один з заходів протипожежної безпеки KV), докупити більше тварин, зокрема, косуль та оленів до існуючого огородженого вольєра площею 905 га, та залучити на ці витрати кошти спонсорів.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Загалом ТОВ розводить лосів, козуль, ланей, муфлонів, благородних оленів, бізонів – поголів’я майже сягає від 200 до півтори тисячі голів дичини. Цікаво, що, за словами Ольшевського, всі місцеві мисливці полюють безкоштовно за умови отримання карток та ліцензій на відповідну дичину. Робиться це, каже він, для попередження браконьєрства. Бізон у вольєрі ТОВ “Спілка мисливців “Фауна”; фото газети “Трибуна праці”. Депутат Київоблради Віталій Карлюк (фракція “Блок Петра Порошенка “Солідарність”) запевнив членів комісії, що дане товариство роками поспіль працювало у рамках закону і є зразковим у Київській області. Історія землеволодіння Слід зазначити, що територія, якою користується ТОВ, могла б бути більшою за 8900 га. Як стало відомо KV, 21 грудня 2017 року Іванківська районна рада ухвалила рішення № VІІ-30/372 згідно із яким “Фауні” надавалося 11 043 га угідь у користування строком на 49 років. Для отримання землі мисливське господарство зобов'язали відшкодовувати збитки за пошкоджені сільськогосподарські посіви, які були заподіяні мисливськими тваринами сільгоспвиробникам та селянським господарствам. Крім цього, ТОВ поставили умови по наданню можливості безкоштовного колективного полювання місцевим мисливцям на території відповідних угідь, а також попросили не перешкоджати вільному доступу місцевого населення в ліс у будь-яку пору року на всій території мисливських угідь. Але щось пішло не так. Як писала KV, рівно за два роки, 19 грудня 2019-го Київська обласна рада корегує рішення колег з Іванківщини. 48 обранців проголосували за зменшення площі угідь, наданих у користування ТОВ “Спілка мисливців “Фауна”, з 11043 га до 8900 га.  Як пояснив Володимир Ольшевський, майже 2,2 тис. га, на які “схудла” ділянка у їх використанні – це надані у користування “Фауні” земельні паї фізичних осіб-жителів громад району, з якими вона періодично до 2019 року укладала договори про користування цими ділянками, та території, що близько підходили до меж населених пунктів. Власне цю урізану ділянку і збираються оформити “Фауні” на найближчій сесії КОР. Місцеві претензії до мисливців А от за словами депутата Іванківської райради Олега Берегового (фракція ВО “Свобода”), у 2016 році на громадських зборах у селі Рудня-Шпилівська місцеві жителі були не задоволені тим, що “Фауна” огороджує чималу ділянку лісу парканом. Представник ТОВ, у свою чергу, зазначав, що натомість “Фауна” багато робить для села.  “Шпилівська сільська рада надала дозвіл “Фауні” на облаштування вольєру площею 1200 га — першим дозволом на 800, згодом ще на 400 га. З цього приводу я звернувся до тодішнього голови комісії КОР з питань АПК Євгена Чубука, щоби та дала оцінку законності вчиненого. Комісія папери вивчила і звернулася до Броварської місцевої прокуратури, а та згодом порушила справу проти Шпилівської сільської ради по частині перевищення повноважень: згідно закону, повноважень надавати такі дозволи у сільради немає. Утім, справа лишається без руху і досі”, – каже Береговий.  За його словами, славнозвісний вольєр, яким так пишається “Фауна” викликає дуже неоднозначні думки у місцевих. “Була історія: одна місцева жителька якимось чином потрапила до цього вольєру і кілька днів не могла вибратися через те, що там була огорожа. Коли її знайшли, довелося різати металевий паркан вольєру”, – розповів Береговий. Лані у вольєрі ТОВ “Спілка мисливців “Фауна”, фото газети “Трибуна праці”. Неоднозначні відгуки про мисливське товариство і на профільних форумах. Зокрема на форумі “Український сервер мисливця” про “Фауну” кажуть, що полювання тут можна порівняти із полюванням у зоопарку, розраховане на елітних грошовитих клієнтів. “За рахунок достатку дичини полювати не так вже й цікаво і вартує цей "зоопарк" дуже дорого – місце полювання чиновників вищої ланки і мільйонерів”, – коментує користувач Sergo_Kiev. Зазначимо, що, згідно наказу Мінагрополітики від 21 травня 2019 року № 529/33500, для ТОВ “Спілка мисливців “Фауна” були затверджені наступні ліміти використання мисливських тварин державного мисливського фонду у сезон полювання 2019 – 2020 років: 15 європейських оленів, 4 лані, 15 козуль, 4 кабани, 2 бобри. Власник з АТБ За даними аналітичної системи YouControl, ТОВ “Спілка мисливців “Фауна” (*) засновано в 2002 році в селі Білий Берег Іванківського району зі статутним капіталом в 16,5 тис. гривень. Його керівник – Денис Бєляєв, засновник – уродженець Дніпра Геннадій Буткевич.  Буткевич – співвласник мережі магазинів АТБ, у 2015 року Forbes оцінив статки Буткевича в $ 155 млн. У рейтингу найбагатших українців, який журнал НВ і компанія Dragon Capital опублікували в жовтні 2019 року, Буткевич займає 32-е місце, його статки оцінюють у $ 172 млн. Крім АТБ, у Буткевича у власності кінно-спортивний клуб "Eguides" у селі Лісники Києво-Святошинського району Київської області. До речі, цей об’єкт також пов’язаний із мисливською "Фауною". За інформацією місцевих ЗМІ ТОВ орендує у Лісниківської сільради майже 10 га, на яких, власне, розташовується кінно-спортивний клуб "Equides". Полювання – давня і запекла пристрасть Буткевича і його партнера по АТБ Євгена Єрмакова.  Наприкінці 2018 року ЗМІ повідомляли, що через позов підконтрольної співвласникові магазинів "АТБ" Євгену Єрмакову компанії, окружний адміністративний суд виключив лося європейського із Червоної книги України і дозволив полювання на нього.  Читайте: Киевоблсовет решил раздать десятки тысяч гектар охотничьих угодий * Товариство з обмеженою відповідальністю “Спілка мисливців “Фауна”, код ЄДРПОУ: 31936714 фото: Киевлес КиевVласть

Хто ж насправді в тіні землі, а в кого земля в тіні і хто економічний злочинець. Хто грабує селян і як наживаються орендарі. Хто важливіший: люди чи бізнес; власники землі чи орендарі. Продовжуємо шукати відповіді в серії законів про те, як “віджати” землю. Рада буде розглядати детінізацію сільгоспвиробництва, а саме – законопроєкт №3131 “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо детінізації виробництва сільськогосподарської продукції”. Комітетом з питань аграрної та земельної політики 4 червня вручене відповідне подання про розгляд законопроекту. Законопроєкт шляхом доповнення Податкового кодексу підпунктом 170.14.3. передбачає збільшення податку на землю для власників сільськогосподарської землі в 16,66 рази – з 0,3% до 5% від нормативно-грошової оцінки землі. 5% – це поставлене податкове зобов’язання, яке власник землі повинен платити, незалежно від будь-яких обставин, відповідно до запропонованих законодавчих змін. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Законопроєктом №3131 запропоновано доповнити Податковий кодекс підпунктом 170.14.2., відповідно до якого поставлене податкове зобов’язання не визначається для власників земельних ділянок, які передали свою землю в користування (оренду чи емфітевзис) на підставі зареєстрованих відповідно до законодавства договорів. Тобто ті власники, які віддадуть землю в оренду, не будуть сплачувати податок на землю особисто. За них це буде робити орендар, тільки за ставкою в 5 разів меншою, бо орендарі є платниками єдиного податку 4 групи і максимум, що сплачують, єдиний податок у розмірі не більше 0,95% від нормативно-грошової оцінки землі, яку орендує – фактично податок на землю. Цим вимальовується яскрава преференція для зростання прибутковості діяльності орендарів-олігархів. І не тільки прибутковості – це заплановане податкове примушення власників землі повертатися до орендарів, а ніяка там не детінізація. Законопроєкт містить у назві слово “детінізація”, що певною мірою робить закон за назвою викривачем злочинної економічної діяльності і хоче перевести її в легальне поле з правовим і економічним впливом. Логічно, що злочинцями є українці-власники землі. А на “чисту воду” українців виводять їх же “слуги”. Але зовсім інша “картина” розкривається, коли починаєш вдивлятися в законопроект та його супровідні документи – справжніх цілей законопроекту, насправді, законотворці-слуги не приховують. Цілями і завданнями в пояснювальній записці до законопроекту визначено, що встановлення нового механізму оподаткування власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення “…стимулюватиме їх (власників землі, – авт.) до офіційного оформлення відносин оренди та праці, унеможливить приховування доходів від оренди та реалізації сільгосппродукції та ухилення їх від оподаткування, а також утворить рівні умови ведення бізнесу для всіх сільгосптоваровиробників”. Ми бачимо неприхований лобізм депутатів в інтересах орендарів – законом хочуть загнати вільних власників землі в оренду, а іншим орендарям відбити бажання звільнитися з оренди. Цим орендарі хочуть вбити двох зайців одразу: наростити земельний банк і в 5 разів менше, ніж одноосібники (власники землі, які не уклали ні з ким договір оренди), перераховувати податок на землю. Але чому б не вбити і третього зайця, тим більше, що він сам біжить в пащу орендарів? Бо у власників землі при такому законі вимушено зростатиме бажання продавати землю – вона для них стає невигідною. За розпланованими законами про так званий ринок землі землю купувати може тільки орендар – з економічних і правових причин. До цих причин належить повсюдна довгострокова оренда, яка робить в економічному напрямі нецікавою купівлю землі для будь-кого, крім орендаря, прийняті в першому читанні проєкти законодавчих змін (зокрема проєкт закону №2194), які забороняють продавати землю її власниками без згоди орендарів, та інші негативні для власників землі фактори. Проєкт закону №3131 – не про детінізацію. Це – осучаснений аналог “продрозверстки”, яка в 1932-1933 роках призвела до голодомору українців. Саме таке за змістом оподаткування селян діяло в голодоморні роки – поставлене податкове зобов’язання. Взагалі упущено важливий момент. Перед тим, як розглядати (приймати) такий закон про так звану детінізацію, необхідно було б прийняти закон про прогресивні земельні відносини в інтересах власників землі. І тоді, скоріше за все, закон про так звану детінізацію вже не був би потрібен. Закон про прогресивні земельні відносини: -  надає права і можливості власникам землі самостійно господарювати через участь у Товариствах власників землі; -  надає право розривати договори оренди для переходу до самостійного господарювання; -  надає право товариствам власників землі отримувати державну підтримку, в тому числі дешеві кредити за рахунок прямого державного кредитування; -  надати можливість отримувати дешеве споживче кредитування; -  визначають ціну землі у разі її продажу громаді чи державі. І такий проєкт закону “Про прогресивні земельні відносини” вже зареєстровано в раді, №3208 від 12 березня 2020 року. Другим моментом є те, що, насправді, орендарі (їх діяльність) не оподатковуються. Скарги орендарів на величезні суми сплати податків з 1 гектару орендованої землі змушують прочитати їм маленьку лекцію і розкрити великий секрет. Орендар є звичайнісіньким посередником (прокладкою, якщо комусь так більш зрозуміліше) у сплаті податків (податковим агентом) між державою і власником землі та працівниками. Держава зобов’язала Орендаря перераховувати податки за громадян, нас з вами: громадян-власників землі (податок на землю і єдиний податок для 4 групи платників); громадян-працівників (ПДФО, ЄСВ, військовий); громадян-покупців в магазинах як кінцевих споживачів (ПДВ). Єдиним податком, який би міг оподатковуватися орендар, є податок на прибуток, базою оподаткування якого є сформований прибуток на підприємстві. Але орендарі є “спрощенцями”, платниками єдиного податку (4 група) зі ставкою єдиного податку максимум 0,95% від нормативного-грошової оцінки землі. Але земля то чия? Громадянина – власника землі. І платить орендар за власника землі, знову ж таки, як податковий агент, а не об’єкт оподаткування – він просто обчислювач і перераховувач податків власників землі. Я не думаю, що тільки мені одному здається, що спочатку з “тіні” необхідно вивести орендаря, адже саме він не платить податки. Третім моментом є те, що податки платити потрібно і будь-яке виробництво повинно бути легальним. Але потрібно створити умови для легального виробництва і ці умови зовсім не полягають в тому, щоб власників землі обкласти “продподатком” у вигляді поставленого зобов’язання, а потім влаштувати “продрозверстку” по-новому, у вигляді “віджиму” землі – а далі тільки Бог знає, як буде погано. Четвертим моментом є те, що коли будуть створені умови для прибутковішого самостійного господарювання власників землі через участь у Товариствах власників землі, то можна тоді запроваджувати і детінізацію, визначивши законодавчо поставлене податкове зобов’язання. В цьому разі виникають абсолютно інші економіко-суспільні стимулюючі підстави і передумови для переходу до організованого самостійного господарювання через участь у Товариствах для отримання більшого прибутку. Є велика економічна різниця стимулювати отримувати більші прибутки і стимулювати отримувати менші втрати. Влада налаштована прийняти законопроєкт №3131 і не приховує своєї справжньої мети. Але за цим законом детінізація не відбудеться. Ті, хто самостійно обробляє землю, будуть і надалі намагатися обробляти її одноосібно самостійно. Просто будуть платити більше податку зі свого гектару й отримувати менше прибутку від землі, але будуть залишатися вільними. Одноосібники або взагалі не платять ніякого податку при отриманні доходу у вигляді зібраного врожаю чи при його продажу, або не є платниками ПДВ. Це є причиною, що врожай у одноосібників купують за ціною на 25-30% нижчою, ніж у орендарів. Це суттєва існуюча втрата для одноосібників. Одноосібнику економічно не вигідно переходити на загальну систему оподаткування. Причина проста – ведення бухгалтерського обліку на 2- 5 гектарах не тільки “з’їсть” прибутки, а і зажене в збитки. Зростання податку на землю до 1500-1900 гривень за 1 гектар все ж таки створить певні ризики і складнощі для власників землі – одноосібників і впливатиме на їх рішення відносно землі. Можна відверто говорити, що цей закон проти власників землі, але немає лиха без добра. Орендарі прогадали. Для одноосібників є вихід і з кращими результатами, ніж очікували самі одноосібники. Вислизнути з мертвецьких обійм оренди, а головне – отримувати більший прибутку від землі, ніж в орендних відносинах чи при одноосібному господарюванні, і бути добросовісним платником податків можна через об’єднання власників землі в Товариства власників землі. Товариство власників землі може бути платником єдиного податку 4 групи, що зумовить зникнення податкових переваг у орендарів. Відмінністю орендаря і Товариства є те, що товариство перераховуватиме свої податки, а орендар – чужі. Тому єдиним шляхом для одноосібників є об’єднуватися, мати спільну бухгалтерію і, як наслідок, зменшаться витрати на облік та інші матеріальні і організаційні витрати та зросте прибуток від землі, бо ціна на врожай в товаристві зросте – не буде 25-30% заниження ціни. Товариства власників землі, право розривати договори оренди і переходити до самостійного господарювання, пряме державне кредитування Товариств власників землі, дешеве споживче кредитування власників землі – це норми закону “Про прогресивні земельні відносини” в інтересах джерела влади, в інтересах українського народу, а не орендарів-тіньовиків і агроолігархів. А тепер ви самі зробіть висновок і про так звану детінізацію, і про так званий ринок землі, і про інші моменти в цьому напрямі. Читайте: Повернути землю собі. Національна ідея і Народна земельна реформа Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформиКиевVласть

В Києві продовжується процес видачі дозволів на навчання недоліцензованим комунальним садочкам та школам. Цього разу від Київської міської державної адміністрації (КМДА) документи на здійснення освітньої діяльності отримали 12 навчально-виховних комплексів Деснянського, Солом’янського та Дніпровського районів. Як стало відомо KV, упродовж травня 2020 року Київська міська державна адміністрація погодила низку розпоряджень щодо здійснення освітньої діяльності в місті Київ. Причиною цього став процес оновлення ліцензій навчальним закладам І ступеня за спрощеною процедурою у зв’язку з реформуванням закладів середньої та початкової освіти у рамках концепції “Нової української школи” .  Згідно з документами, ліцензії у сфері повної загальної середньої за рівнем початкової освіти одержали 12 муніципальних навчально-виховних комплексів (НВК). Це – спеціалізовані школи з поглибленим вивченням англійської мови. Переважно відкривалися ці установи ще в 70–90-роках як дошкільні заклади із проєктною потужністю до 400 місць, але згодом пережили не один етап освітньої реорганізації. Як зазначається, комплекси отримали ліцензії без проходження процедури ліцензування. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Нагадаємо, що до 2016 року діяльність державних і комунальних закладів у сфері загальної середньої та дошкільної освіти не підпадали під ліцензування. Тож заклади освіти, які діяли на день набрання чинності нового закону “Про освіту” (до 28.09.2017), отримують ліцензію без проходження відповідної процедури на ті ж рівні освіти, за якими здійснювалась діяльність. Натомість навчальні заклади, створені після 28.09.2017, підпадають під ліцензування на загальних засадах. Деснянський район Найбільшу кількість, вісім ліцензій, отримали комунальні навчальні заклади Київської міськради, розташовані в Деснянському районі. “Видати школі І ступеня № 311 Деснянського району міста Києва (місцезнаходження: вулиця Милославська, будинок 27) ліцензію на провадження освітньої діяльності у сфері повної загальної середньої освіти за рівнем початкової освіти з ліцензованим обсягом 400 осіб (без проходження процедури ліцензування)”, – йдеться в розпорядженні № 672. Це – початкова україномовна школа, здійснює освітню діяльність ще з 1994 року. Згідно з даними аналітичної системи YouControl, заклад одержав юридичну реєстрацію в березні 2003 року. Педагогічний штат нараховує 29 викладачів, які працюють під керівництвом директора Тетяни Колчанової. На сайті установи зазначається, що за кошти батьків забезпечуються лише сніданки дітей. Так, у 2020 році мерія виділила на заклад 12,9 млн гривень, вартість утримання одного учня тут коштує 36 гривень. На фото: школа № 311 Аналогічну ліцензію здобула й початкова школа № 312, спеціалізована на поглиблене вивчення англійської мови. Заклад зареєстровано за адресою: вулиця Каштанова, будинок 12, у січні 2006 року. Педагогічний колектив школи складається з 34 вчителів, викладацький стаж яких варіюється від 15 до 48 років. Очолює заклад – Тетяна Дьяченко, член Асоціації керівників шкіл міста Києва. Так, у школі започатковані групи з вчителів, які ведуть освітню роботу за певними тематичними напрямками. Ведеться співпраця і з Інститутом психології АПН України ім.Г.С.Костюка, благодійним фондом LEGO Foundation. Особливістю школи є можливість учнів навчатися за технологічною програмою “Росток” і, при потребі, долучатися до дистанційного навчання. Утримання ж школи коштує місту понад 10 млн гривень. Спеціалізовані комплекси Крім того, початковою освітою маленьких киян забезпечуватимуть спеціалізовані НВК із поглибленим вивченням англійської мови: “Київські каштани” ***, “Вікторія” ****, “Деснянка” *****, “Усмішка” ******. Ліцензований обсяг послуг кожного закладу – 360 осіб. На сайті НВК “Київські каштани” зазначається, що відкрився заклад по вулиці Каштановій, 13-Б, у серпні 1988 року як дитсадок із проєктною потужністю на 320 місць. Нині це – спеціалізований НВК, який очолює Ірина Атаманчук, а в установі працює 27 педагогів. Упродовж 2018–2019 навчального року в закладі функціонувало шість дошкільних груп та п’ять 1–4 класів, у яких навчалась 301 дитина за програмою Нової української школи. Майже чверть століття діяльності за плечима НВК із поглибленим вивченням англійської мови “Вікторія” (вулиця Закревського, 85-В), “Деснянка” (бульвар Вигурівський, 13-Б) та “Усмішка” (вулиця Бальзака, 90-А). У “Вікторії” навчається 234 дитини, проте поглибленим вивченням англійської у 2019 році була охоплена лише 91 дитина. Заклад функціонує під керівництвом вчителя вищої категорії з 34-річним педагогічним стажем Галини Левківської. У школі викладає 26 вчителів різної кваліфікаційної категорії. На фото: Спеціалізований НВК “Вікторія” “Деснянкою” і 39 викладачами НВК керує з 2000 року Людмила Діденко. Функціонує в школі чотири вікових групи дошкільнят та 8 класів початкової школи (по 2 класи на паралелі), у яких навчають за новими державними стандартами. Сьогодні наповнюваність школи сягає 109 %. А у 2018 році утримання школи для бюджету Києва обійшлося в понад 9 млн гривень. На сайті “Усмішка” повідомляється, що вільних місць на наступний навчальний рік у закладі не залишилося. У школі навчається понад 250 дітей у чотирьох дошкільних групах та восьми початкових класах. Крім того, в закладів запроваджуються LEGO технології під керівництвом директорки Ірини Щербини. Щороку на утримання школи виділяється майже 10 млн гривень. Ще одна спеціалізована установа, яка отримала ліцензію на навчання 360 дітей – спеціалізований НВК “Мрія” *******, що розташований по вулиці Беретті, 9. Школа надає освітні послуги понад 25 років і позиціонує себе, як заклад нового типу. Так, “Мрія” спеціалізується на навчанні й реабілітації дітей із захворюваннями опорно-рухового апарату й затримкою розвитку. У дошкільній ланці функціонує п’ять таких різновікових груп, у шкільній – 9. Загалом навчається тут майже 170 дітей (наповнюваність до 50 %), суми ж утримання спецзакладу сягають подекуди до 16 млн гривень. Територіально заклад охоплює навчанням дітей Деснянського (до 80 %), Дарницького, Дніпровського, Подільського й Оболонського районів. З 1992 року заклад очолює Ірина Кабанова. Трохи менше, 300 осіб, здобув право навчати та виховувати спеціалізований НВК “Лісові дзвіночки”******** з поглибленим вивченням англійської мови. Заклад розташований по вулиці космонавта Волкова, 22-А. Опікується комплексом із 2012 року вчитель англійської мови з 11-річним педагогічним стажем Любов Телецька. Особливістю програми закладу є забезпечення принципу безперервності та наступності двох ланок – дошкільної та молодшої шкільної. Так, у 2018–2019 навчальному році СНВК забезпечив початковою освітою 130 учнів. Проте утримання закладу із загальною потужністю на 220 місць коштує міському бюджету понад 11 млн гривень. Солом’янський та Дніпровський райони Ще чотири ліцензії одержали спеціалізовані школи Солом’янського та Дніпровського районів. Так, у Солом’янському районі продовжить освітню діяльність із ліцензованим обсягом 602 особи, а це 20 класів, спеціалізована школа І ступеня № 324 *******. Очолює колектив із 45 педагогів директор школи Ірина Маслова. У 2020 році на утримання цього закладу з бюджету міста було виділено понад 19 млн гривень, з них 900 тис. – спрямовано на капітальний ремонт. Будівля столичної школи розташована по вулиці Миколи Голего, 8, і сьогодні його мережа переповнена на 128 %. У Дніпровському районі ліцензії одержали три початкові навчально-виховні комплекси. З можливістю навчати 210 дітей – Монтессорі ********* з поглибленим вивченням англійської мови та “Щастя”*********** – з поглибленим вивченням іноземних мов. А також комунальний НВК “Струмочок” ********** з ліцензованим обсягом на 200 місць. “Монтессорі”- перший навчальний комплекс, що почав започатковувати в Україні монтессорі-педагогіку. НВК виховує дітей за системою гуманістичної і вільної педагогіки відомої італійської освітянки Марії Монтессорі. Заклад є державним і працює з 1992 року, реалізуючи можливість безперервної освіти дітей віком від 2 до 10 років. Керує монтессорі-школою Тетяна Михальчук. Проте, незважаючи на самобутність, у закладі навчається до 90 учнів. А капітальний ремонт школи по вулиці Ентузіастів, 1/5, востаннє здійснювався ще у 2008 році. Хоча торік обсяг видатків на його утримання сягнув понад 10 млн гривень, що в декілька разів більше сум фінансування минулих років. Школа “Щастя” з поглибленим вивченням іноземних мов заснована в 1992 році й розташована по вулиці Кибальчича, 3. Особливістю закладу, мабуть, є те, що в ньому навчаються діти із усіх районів Києва, тому для учнів організовано підвіз шкільними автобусами за декількома маршрутами. Працює НВК під керівництвом директора Ігоря Халемського. Зважаючи на потужність закладу до 220 місць, у школі в 1–4 класах цьогоріч навчалось усього 108 дітей. Витрати на заклад місту вартують понад 9 млн гривень. На фото: НВК “Щастя” А ось фінансове забезпечення комунального НВК “Струмочок” (бульвар Праці, 4-А) у 2019 році складало трохи понад 7 млн гривень. Це одна із найстаріших шкільних будівель, відкритих ще в 1965 році. Керує установою Світлана Мельник. Нагадаємо, раніше Київська міськдержадміністрація погодила комунальному і двом приватним установам ліцензії на право здійснення освітньої діяльності в дошкільній сфері в Печерському та Голосіївському районах столиці. Читайте: КГГА раздала лицензии коммунальным и частным детсадам столицы * Школа І ступеня № 311 Деснянського району міста Києва (код ЄДРПОУ: 22934200). ** Спеціалізована школа І ступеня № 312 з поглибленим вивченням англійської мови Деснянського району м. Києва (код ЄДРПОУ: 22934223). *** Спеціалізований НВК “Київські каштани” з поглибленим вивченням англійської мови Деснянського району м. Києва (код ЄДРПОУ: 22874627). **** СНВК “Вікторія” з поглибленим вивченням англійської мови Деснянського району м. Києва (код ЄДРПОУ: 22874716). ***** СНВК “Деснянка”з поглибленим вивченням англійської мови Деснянського району м. Києва (код ЄДРПОУ: 22874640). ****** СНВК “Усмішка” з поглибленим вивченням англійської мови Деснянського району м. Києва (код ЄДРПОУ: 22874722). ******* СНВК “Мрія” з поглибленим вивченням англійської мови Деснянського району м. Києва (код ЄДРПОУ: 22874484). ******** СНВК “Лісові дзвіночки” з поглибленим вивченням англійської мови Деснянського району міста Києва (код ЄДРПОУ: 22874231). ******** Спеціалізована школа І ступеня № 324 м. Києва (код ЄДРПОУ: 25729558). ********* НВК Монтессорі з поглибленим вивченням англійської мови (дошкільний навчальний заклад-школа І ступеня) (код ЄДРПОУ: 22,876 млн). ********** Комунальний навчальний заклад “Навчально-виховний комплекс “Струмочок” міста Києва (дошкільний навчальний заклад-школа І ступеня) (код ЄДРПОУ: 26388148). *********** НВК “Щастя” з поглибленим вивченням іноземних мов (дошкільний навчальний заклад-спеціалізована школа І ступеня) (код ЄДРПОУ: 26388378). Фото: колаж KV КиевVласть