Свої та чужі Євген та Ірина Остапенко – майбутні випускники кафедри соціології. Минулого року, після двох років симпатії, вони офіційно уклали шлюб. Їх об’єднувало не стільки фізичне або інше побутове тяжіння одне до одного, скільки  спільна пристрасть до науки. Ще з минулого року вони разом вивчають завжди гостру тему, що розбурхує уми багатьох поколінь – тему дискримінації. Вони прочитали багато книг, відвідали чимало вітчизняних і зарубіжних бібліотек і пам’ятних місць, проникли лазером ретроспективного погляду майже у кожну шпарину в історії суспільства. Вони проводили експерименти, аналогічні тим, що були проведені знаменитими вченими-соціологами, аби довести або спростувати їх висновки. Вони доводили, спростовували, укріплювали та розвивали теоретико-прикладну базу дослідження. Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”  Одного прекрасного ранку, коли сонце крадькома лоскотало обличчя молодої сім’ї, до одного з Остапенків прийшла, як їм здалося, геніальна ідея. Дивно, але був помічений факт. Чим більше людина відкривається, тим краще до неї ставлення. Власне, геї, що здійснили камінг-аут, часто сприймаються як менш огидні, ніж приховані геї або бісексуали. Вони справляють враження твердих особистостей, яким вистачило духу чесно заявити усім про своє істинне, як вони вважають, “Я”. Саме так, чесністю, ці товариші ( так звані “голубі”) вимолили собі місце під сонцем, у деяких країнах навіть більш достойне, ніж у нас із вами, звичайних людей. Тепер простіше попасти “під роздачу” за гомофобію, ніж за потурання дивному та неприйнятному багатьом віянню моди. Така сама ситуація і з іншими примхами ситого людства, такими, як мода на недостатню або зайву вагу, легку поведінку як дівчат, так і хлопців, надмірний гедонізм, або навпаки, релігійний фанатизм та забобони. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Також, у зв’язку з розвитком медицини, ми більше не виганяємо із кола спілкування хворих людей, які раніше були б вигнаними через незнання природи й наслідків деяких хвороб та побоювання за власне життя (наприклад, хворих на туберкульоз,  СНІД чи “рожисте запалення”…)…. Слово “прокажений”, яке давно вже не означає саму хворобу або хворого, стало синонімом вигнанця у суспільстві, адже почалася ця гілка дискримінації саме з побоювань за інших. А переросла вона у конкретний привід для нескінченних дискусій за круглими столами між чистими та ситими докторськими ковбасами, які, можливо, й не уявляють собі регіони, у яких досі немає води у достатку, регіони, у яких людина запросто може стати їжею для інших людей. Ми допомагаємо своїм, а чужі нехай слідують повчанням Єгора Лєтова: “допоможи собі сам”. Ми рятуємо по одному життю, але що для світу людське життя? Піщинка! Навіть для одного народу, не уявляючи навіть регіонального, та упаси Господи, планетарного масштабу. Але, тим не менш, ми ведемо війни, позбавляючи життів інших, які часом більше потребують того самого життя, ніж ті, хто  врятовані сучасними технологіями. Ми руйнуємо глобальний Дім, без кінця облаштовуючи локальні. Ми робимо це для своїх. А чужі – хто? Раніше, на світанку еволюції, чужими вважалися ті, хто не має кровної спорідненості. Згодом “чужих” почали відрізняти за територіями, а потім, після Великих відкриттів, до цього додалися ще й расові ознаки. Але що було не так із нами, зі слов’янами? Чужі для нас були такими самими білими, такими же зовнішньо своїми.. Ми звикли до штучної нерівності, що насаджується так званими “альфа-особистостями”, найсильнішими та найнахабнішими. Вони формують образ “своїх”. Ми звикли змінювати уявлення про чужих часто, та, не дивлячись на бурхливий розківт гуманізму та загальної емансипації, схильність до дискримінації нікуди не поділася. - Слухай, Іро, - перервав міркування за чашкою чаю Женя, - але ж навіть у середовищі, де усі рівні, рано чи пізно з’являться  свої “чужі”. - Звичайно, еволюція надмірно потурбувалася про інстинкт самозбереження. І саме йому зобов’язана та біда, яку ми вивчаємо. - А що, якщо взяти АБСОЛЮТНО РІВНИХ між собою людей  та помістити їх в умови, щоб виростити в кожного злість на кожного, а потім… А потім, у їхню “тусовку” включити абсолютно незнайому їм людину? - До того ж, створити умови повної деанонімізації кожного з них? - Чудова думка! Але навіщо нам витрачати зайві ресурси на утримання цих людей в експериментальних умовах, та ще й на насадження серед них “потрібних” ідей може знадобитися немало часу. Я маю кращу ідею. Знайомство з героями - Добрий день, ви також за оголошенням? - спитала руда жінка років тридцяти, - Олена, 28 років. Освіта: вища. Має дитину. Працює менеджером з продажів у журналі. Оголошення знайшла на сайті Феміністки.ком - Так, а ви також? - здивовано поцікавився двадцятирічний студент Максим,  який полюбляє гуляти, пити. Його питання було скоріше не питанням, а здивуванням, змішаним із радістю. Він знайшов оголошення на сайті Чайлдфрі.орг Поряд жваво базікали дві дівчино-жінки, здавалося, вони давні знайомі. До системи звукозапису дійшли тільки уривки їх фраз: - Реально? - Да ладно! - Нічого собі! Потім ці дві дами довго стояли, обнявшись. Ірина, 30 років. Дизайнер інтер’єру. Двоє дітей, чоловік.  Знайшла оголошення на сайті Яжемама.орг Марина, 30 років. Графічний дизайнер. Оголошення знайшла на сайті Лесбійки.орг Поряд курив люльку представник темношкірої раси. Він був одягнений у вишиванку та джинси. Олег, 32 роки. Журналіст, український націоналіст. Ветеран АТО.  На оголошення потрапив з сайту Героїневмирають.орг Він жваво сперечався про політику із товаришем, чий рюкзак прикрашала георгіївська стрічка. Мабуть, обидва мали вищу освіту, з чого випливає те, що вони ще досі не побилися. Велемир, 35 років.  Російський націоналіст. Неоязичник. Проживає у Криму та має два громадянства. В Україну приїжджає до родичів.  Знайшов оголошення на сайті Русскиймир.орг Поряд пила якийсь коктейль симпатична дівчина модельної зовнішності. Тільки зростом вона занадто вийшла.  Владлєн(а), нетрадиційна жінка, 23 роки. Була чоловіком ще два роки тому. Працює… Ким же вона працює? Припустимо, моделлю. Така собі слов’янська Ханна Габі Оділь. Зустрічається зі звичайним хлопцем. На оголошення потрапила з сайту Красатамода.ком Іван(на), нетрадиційний чоловік. Ну, майже. Останньої, вирішальної, операції вона уникла. Був жінкою. Живе з чоловіком та виховує дитину.  Працює копірайтером-фрілансером.  На оголошення потрапив з сайту Сеокопірайтинг.ком У кожному з їхніх оголошень стояв час початку о п ’я т і й годині вечора. Чай з печивом - Отже, нагадайте мені, навіщо ми тут зібралися, - загадковим голосом почав зустріч Євген Остапенко. Зустріч відбувалася у напівтемній кімнаті з великим столом, з усіх сторін обставленим стільцями. - Для участі в семінарі, присвяченому поняттю дискримінації? - уточнив(ла) Іван(на). - Для участі у тренінгу особистого зростання? - спитала Марина. - Для участі в обговоренні впливу політичної ситуації, що склалася у країні, на відносини у суспільстві? - спитали хором Олег та Велемир. Ще було висказано близько десятка припущень абсолютно різних мастей. Але їх потік перервав ведучий Євген. - Так, ви усі маєте рацію. Частково. Сьогодні ми проведемо деяку гру. Кожен з вас, по колу, за чашкою чаю з’їдає по одному печиву. У кожному печиві – номер. Ви кажете цей номер мені. Номер може нести удачу, а може – навпаки. Все залежить від того, чи схильна до вас удача. Сьогоднішній експеримент покаже, кого з вас любить випадок. Ми й насправді будемо вивчати відносини, але відносини непрості. Відносини із самою пані Фортуною! Приглушене світло та аромат трав, що димилися у кутку, зробили свою справу. Група піддослідних занурилась у легкий транс, їхні очі горіли зеленим світлом та усі вони прагнули продовження бенкету. Перше коло обійшлося без жертв. Печива були порожніми. На другому колі перший номер із печива дістає Максим. - Номер три, - оголошує він. Раптом усі підстрибнули від музики, що почала грати. На стіні навпроти стола почали з’являтися з коханням три родини тарганів. До стіни присунуте ліжко, вікно відсутнє. Меблі, окрім ліжка, також відсутні. Ось зайшла до кімнати, якщо її можна назвати кімнатою, вагітна кішка. - МАААААААУ, - прокотилося луною по кімнаті. - МААААААААААУУУУУУУ, - і так ще разів п’ять. Вона вляглася на ліжко й почала народжувати. Усе ліжко було в крові та кошенятах. Але він, головний герой, був щасливим. Кішка нарешті народила. Шипіння екрану, білий шум. І знову картинка. Залітає до кімнати велетенський чоловік, знімає ремінь та лупцює хлопчика з усієї, що в нього була, дурі. - Ти якого фіга не простежив за тим, що ця мразота накоїла? Через цю тварюку ти будеш спати на підлозі! На підлозі, до речі, пробігло ще біля трьох десятків різних комах. - Ти обов’язково втопиш їх ПРЯМО ЗАРАЗ!!!! - Але тату, це ж діти нашої Мусі! - Проститутка твоя Муся! Якщо ти не викинеш її з вікна прямо зараз, я викину тебе, а потім матиму твій теплий труп! - Муся ж к і ш к а !!!!!!!! - А ти гадав, що проститутки бувають тільки людьми? Наприклад, з твоєю, як ти її називаєш, кішкою, я сплю вже другий рік поспіль за тарілку “віскаса” в день. Найсправжнісінька вона проститутка! Спала зі мною, а народила від якогось КОТА! Викинь її з вікна, або сам улетиш до чортової матері! Хлопчик стиснув кішку в руках. Чоловік видрав її з його рук та викинув у вікно. Дев’ятого. Поверху. Кішка впала та залишила по собі кривавий слід та спогади. - Іди. Топи. Кошенят. - Можна залишити хоча б одного? Його будуть звати Мусиком. - НІ!!! ТОПИ КОШЕНЯТ, АБО Я ВТОПЛЮ ТЕБЕ! Краще я втоплю тебе, їй-богу. Ти мені життя зіпсував, а не кошенята. Ну що ж, сьогодні ти жити залишишся. Якщо втопиш кошенят. Почувся звук води, що набиралася до тазику та жалібний писк кошенят. Хвилина. Тиша. В тазу лишилися ті, хто ще нагадував про те, що в цьому будинку жила кішка. В кінці вони полетіли вслід за матір’ю. У вікно. - Ну що, малий. Сьогодні житимеш. Але ось невдача – Муся моя випадково випала у вікно та померла.. Кішок вдома більш не буде, щоб ситуація не повторювалася. Будеш замість неї, або будеш спати на вулиці. Білий шум. Новий кадр. Ніч. Хлопчик лежить під ковдрою та намагається заснути. Але не може, тому що до кімнати зайшов той самий чоловік. Він знову розстібає ремінь, але цього разу вже не збирається бити хлопчика. Чорний екран, чутно лише здавлені спітнілою долонею дитячі стогони та фрази “кішенька моя”, “Мусенька моя”. На цьому відеоряд перервався. І знову почався. На екрані хлопець б’є вагітну жінку. Це – звичайна бійка у черзі.  - Ну й що, що ти вагітна? Ми усі тут стоїмо, - впирається хлопець. Уся черга благає його заспокоїтися, але дарма. Він вчепився в мадам і кинув її на підлогу, як мішок зі сміттям. Переступив і пішов до потрібного кабінету. Звичайна довідка з ЖЕКу. Але в житті цієї жінки ця довідка стала роковою. На цьому відео скінчилося та пішов запис голосу. “Так, я ненавиджу дітей. Не самих дітей, а те, що хтось їх може відібрати. Цю проблему потрібно попереджувати та знищувати надмірно нахабних матусь та татусів”. Після цього відео натовп кинув з кожного по хижому погляду на номер три. Максим був готовий зірватися з місця, але люди його не випустили. Товариш із георгіївською стрічкою пересів поближче до нього та помінявся місцем з Іриною. Наступною була Олена. - Номер тринадцять. І знову згасло світло. І знову запрацював проектор. До уваги глядачів була звичайна кімната, чиста та охайна. На ліжку з шовковою постільною білизною займалася коханням родина.. ..ні, не тарганів і не котів. Звичайних людей. Але до чого до них Олена? А ось до чого. Вона зайшла у квартиру, відкривши її своїм ключем. З нею була маленька дівчинка. - Милий, я вдома! - радісно крикнула Олена. Ніхто їй нічого не відповів. Вона попросила доньку піти попити молока на кухні, а сама пішла до спальні. Миттю, зі швидкістю звуку, вхопила донечку й поїхала до матері. Подала на розлучення. Наступний кадр. Олена в числі феміністок, що протестують. Завіса. Натовп косився то на Максима, то на Олену. Й навпаки. Потім, коли війни на поглядах стихли, пішли кадри про решту. Усі були в готовій консистенції. Кожен зіштовхнувся обличчям до обличчя з тим, що ненавидів. Кожен шукав того, з ким та проти кого об’єднуватися. Стояла жахливо гучна суперечка, літало шмаття волосся, але бійка не була загальною. Вона була розділена на багато бійок. В процесі стало відомо, що Максим, той самий номер три – брат колись зданої до дитбудинку зразкової матері, Ірини. Іван та Владлєна, з’ясувалося, мали стосунки з однією людиною. За мірою подальшої детальнішої деанонімізації, кожен з них ставав лояльнішим один до одного та переглянув свій категоричний світогляд, як раптом… Номер нуль - Вибачте, я часом не запізнився?, - спитав новенький на ім’я Олександр. - Та що ви, ми тут вже годину сидимо. Лише годину, - відповів Іван. - О-па, наступна жертва під’їхала, - іронізувала Марина. Олександр, який не розумів буквально нічого, сідає за стіл. Кожного кола йому трапляються пусті печива. Чимдалі дивнішим стає для нього кожне коло. Все більше поглядів зупиняються на ньому, на незвіданому, покритому тінню загадковості, найзвичайнішому з них усіх, чоловікові. Натовп почав здогадуватися за Олександра, ким він був та хто він є. Сам Олександр вже зрозумів, що він тут – зайвий. Кожного кола його намагалися впевнити у тому, що він – латентний темношкірий транссексуальний гей-націоналіст із роздвоєнням особистості, при якому він то український, то російський націоналіст. До того ж, йому приписали ненависть до жінок та дітей. Олександр не говорив нічого, це було в умовах на участь у грі. Шкода, але він не взяв з собою документів. Смартфон та інші гаджети було сказано здати до спеціальної камери перед заходом. Він не міг довести, що не є тим, ким його вже вважав натовп, не міг донести правду. В кінці кінців, Олександр дістає номер із печива. І це був номер 0. І знову цей проектор. І знову кіно. Кіно, що підтвердило найстрашніші здогадки натовпу. А в кінці – заява про те, що він проніс із собою бомбу. Натовп, в ажіотажі, негайно накинувся на чоловіка. Вони роздягнули його, перевірили всюди. Так, і там також. Один із чоловіків ударив Олександра ножом в живіт. Звідти витікло кілька літрів прозорого гелю, в якому бовталася записка: “Це була помилка. Бомби в нього немає. Ви програли та вбили невинну людину”. При вході, Олександру сказали надягнути під одяг спеціальний костюм, так зване штучне друге тіло. Якби б не воно, чоловіка би вбили насправді. Адже він не зміг би довести розлюченому натовпу те, що його оббрехали. Печиво із номерами було розраховано лише на решту гостей. Було неважливо, який номер витягне той чи інший. Відео було змонтоване з фільмів за мотивами результатів особистих бесід з героями та бесід з їхнім оточенням. Сюжети вмикали незалежно від номера, все залежало лише від того, хто його витягнув. І тільки номер нуль не був пов'язаний з реальною історією. Він був лише кадрами з фільму якогось невідомого режисера. І тільки номер нуль та пусті печива не мали у складі наркотичної речовини.  Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”  Післямова І все-таки, неважливо, який ти насправді. Імідж – штука доволі оманлива, але липка до жаху. Будь ти хоч золотою людиною, якщо попадеш у поле загальної ненависті, тут же станеш її об’єктом.  Ті люди, що знають сильні та слабкі сторони один одного, втягуються у взаємозалежність. Невидиму залежність. Залежність іншого рівня. Вони відчувають на собі важелі впливу, й від цього їм спокійніше. А одвічний страх перед невідомістю зазвичай народжує апріорі негативне ставлення до скритних людей. Й наостанок: у кожному колективі будуть свої “чужі”. Це норма. Головне – не допустити криміналу. КиевVласть

Цикл інтерв'ю з очільниками міст Київщини, який KV запустила в січні цього року, отримав неабиякий резонанс. Після публікації тієї чи іншої розмови до редакції надходить безліч відгуків від місцевих активістів та політиків. Хтось схвально ставиться до виголошених головами тез. Інші навпаки, дуже критично сприймають їхні відповіді. Запускаючи цей цикл, KV ставила за мету якомога досконаліше вивчити ситуацію у кожній громаді, роздивитися її з усіх боків та дати читачеві максимальне поле для роздумів. Допомогти у цьому нам  взялися лідери місцевої громадсько-політичної думки. Сьогодні говоримо про Васильків із заступником голови комісії з питань освіти та науки, культури, молоді та спорту Евеліною Березанською. KV: Що відбувалось на сесії міськради 27 березня? Хто був ініціатором? Чого вимагали депутати? Евеліна Березанська: Ініціативна група депутатів зібралась, аби заслухати звіт комісії, яка надавала адресну матеріальну допомогу жителям міста. Причиною цьому стала резонансна заява міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова щодо підкупу виборців у Василькові перед першим туром виборів Президента. Ми просто хотіли почути відповіді на питання і я впевнена, що навіть міському голові було що відповісти. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Але сесія не відбулась, навіть не надали приміщення для громади. Можливо, через те, що секретар та мер тоді були у відпустці. Кожного разу ми впевнюємось, що апарат міськради не зважає на депутатів, в результаті робота між нами не є злагодженою. Національні телеканали, які були у той день в міськраді, показали якусь частину подій, які насправді відбуваються в місті. Місцеві засоби інформації висвітлили ситуацію зі свого ракурсу, не в інтересах громади. Ми не мали на меті конфліктно вести обговорення, хотіли лише висловити свою думку щодо ситуації. Читайте: Васильковские депутаты потребовали провести внеочередную сессию в связи с увеличением финансирования программы “Турбота” (видео) KV: Чого хотіли місцеві жителі, які прийшли на засідання? Чому вони виступили проти ініціативи депутатів? Евеліна Березанська: Ми своїх жителів знаємо, потреби кожного. Виступали проти ініціативи депутатів ті, хто діяв за вказівкою виключно тих керівників, на яких ми чекали. Якби це відбувалось цивілізовано в рамках засідання, то і виглядало б інакше, там би кожен отримав час на виступ. Депутати зовсім не проти, щоб громада отримувала допомогу, навпаки - готові цьому всіляко сприяти. Питання у тому, що розподіляти кошти потрібно справедливо. Їх мають отримувати в першу чергу ті, хто потребує, наприклад, після хірургічних операцій, тяжко хворі і ті, хто справді в скрутному матеріальному становищі. Перед виборами ці кошти роздавали усім. І тепер, коли до мене звертаються ті, кому дійсно потрібно, я не можу нічим допомогти. Коштів за програмою “Турбота” не залишилось. І зараз залишається багато питань - чому гроші давали саме перед виборами? Чому саме по 1000 гривень? Чому саме тим, хто мав проголосувати за конкретного кандидата? KV: Коли ви заявили про бажання скликати позачергову сесію, як відреагував апарат міськради? Евеліна Березанська: Нам відповіли, що за законом  про бажання скликати позачергову сесію ми мали повідомити мінімум за два тижні. І ми також це розуміли. Але ми також розуміли, що є важливе питання, яке не може чекати, а чергова сесія планується тільки у кінці квітня. До виборів залишилось менше тижня, було ще доречно уникнути серйозних порушень для їх проведення, замість цього продовжили готувати вибори на користь чинного гаранта. Апарат ради діє згідно вказівок секретаря ради, тому причина їхнього зникнення в день зібрання людей всім зрозуміла. KV: У цей час міський голова пішов у відпустку. На вашу думку це просто збіг? Евеліна Березанська: Він пішов у відпустку на наступний день після того, як ми подали заяву щодо призначення позачергової сесії. Офіційно, лише для громади та депутатів. Наприклад, центральним телеканалам він приділив час для інтерв’ю. Звісно, це його особиста справа. До того ж, ні для кого не секрет, що він очолював виборчий штаб кандидата Петра Порошенка. За законом він так чи інакше мав піти у відпустку на час ведення такої діяльності. KV: Намагання провести позачергову сесію у міськраді назвали політичним шоу. Як можете прокоментувати? Евеліна Березанська: Кожен депутат ініціативної групи представляє якусь політичну силу. У кожного є свій керівник і, звісно, що кожен хоче прозорих виборів. Тому і почали піднімати політичні питання, які стосуються жителів наших дільниць. Соромно лише за  ставлення міськради. Крім того, що нашу думку не враховують і наші вимоги ігнорують, намагання дійти до правди там перекрутили так, щоб ми виглядали провокаторами, які нібито форсують події. Особисто я політичним шоу вважаю діяльність усього корумпованого крила влади на державному рівні, які чудово проглядаються гілочками від чинного гаранта через КОДА і до місцевих органів самоврядування. Як журналіст, проводячи розслідування, переконуюсь у цьому щоразу, навіть коли отримую погрози. KV: Чи було зафіксовано підкуп? Евеліна Березанська: Так, і сьогодні за інформацією ЗМІ ми продовжуємо у цьому переконуватись. Мені відомо, що міського голову та секретаря допитували у цій справі, також на допит було викликано 1,5 тисячі місцевих жителів. Наразі слідчі дії продовжуються. Мене вражають коментарі міської влади щодо цієї ситуації, не розумію, чому вони мають таке зухвале ставлення до серйозних речей. Хочу відмітити, що кожен депутат серед величезної кількості жителів піклується про надання коштів на адресну допомогу виборцям. Після довідки від депутата, пакет документів розглядає комісія виконавчого комітету міської ради, у складі якої начальник управління соціального захисту населення. Саме з тієї причини, що раніше були виявлені факти розподілу коштів з порушеннями, ми в свій час голосували за те, щоб виключити її зі складу. Рішення набрало достатню кількість голосів, але міський голова наклав на нього вето, навіть не виносячи це питання на повторний розгляд. Таким чином проігнорувавши думку більшості депутатів. На ініціаторів того питання почали здійснювати тиск.   Читайте: Мэр Василькова Сабадаш прокомментировал ситуацию с подкупом избирателей KV: Чи відчуває депутатський корпус вплив Ігоря Кононенка? А Тетяни Засухи? Евеліна Березанська: Він втручається у роботу міської ради, але не допомагає у вирішенні важливих питань. Одного разу він приїхав до нас, виступили всі начальники відділів із проханнями. Я також виступила із питанням щодо спортивної сфери, в якому він справді міг допомогти. Однак місцева преса, яка була там присутня, це питання зі своїх сюжетів вирізала. Він сприяє у виділенні коштів тільки тим депутатам, які у президентській партії. Часто блокує прийняття рішень, важливих для міста. Скоріше за все, він діє за власними потребами. І я не виключаю, що підкупи у Василькові відбувались не без його участі. Наш секретар, Оксана Перінська, здається, повністю йому підзвітна. Я не знайома із Тетяною Засухою і не можу говорити про її вплив на Васильків, проте  мені відомо, що вибори у Ковалівській ОТГ Васильківського району відбулись виключно за її сприяння. І результати вони “зробили” непогані - голова і усі депутати громади від однієї партії, жодна політична сила не зашкодила цьому. Читайте: Нардеп Кононенко раскрыл источники финансирования строительства школы №6 в Василькове (видео) KV: Які стосунки у депутатського корпусу із міським головою? Евеліна Березанська: Спілкуючись з більшістю депутатів, я не вважаю, що міський голова має більшість у міськраді. Півроку тому майже вдалося проголосувати за зняття секретаря ради. Це той випадок, коли у депутатів відбулось “просвітлення”. Але перед сесією із ними поспілкувались, мабуть щось пообіцяли і засідання скасували. Ніхто не зробив жодних висновків. Я не можу сказати, що ми не довіряємо міському голові. Адже величезна прогалина в користі його заступників, за яких голосують депутати. Проблема в секретареві ради, яка  не виправдала наших сподівань в консолідації нашої праці. Вона створила розкол між депутатами, що, в свою чергу, стало причиною непорозуміння між головою і депутатами і продовжує роздмухувати недоброзичливу атмосферу. Коли ти завжди і з усіма чесний, подібних речей не стається. Я довіряла міському голові, вірила в те, що він завжди тримає слово. Можливо, у мера не вистачає важелів впливу на те, що відбувається. Ми ж розуміємо, що є район, область, державний рівень. Перед кожним  на його території ставлять свої завдання, які потрібно виконувати. KV: Чи є проблеми із прийняттям рішень? Вистачає голосів на важливі проекти? Евеліна Березанська: Як правило, ми розглядаємо важливі для міста питання у першій частині сесії і кворуму вистачає. Частіше ці рішення приймаються одноголосно. Коли починаємо говорити про земельні питання, то тут вже складніше. Вірогідність прийняття рішення залежить від того, як його подасть міський голова і яке бачення у секретаря з цього приводу. Є такі проекти рішень, які навіть не виносяться на сесію. Уявіть, наш секретар може собі це дозволити. Якщо так чинять з депутатами, можете собі уявити, що можуть вдіяти звичайні жителі міста. Проблема в прийнятті рішень полягає в тому, що ми навіть не маємо часу на вивчення проекту. Таким чином, дуже зручно виносити на розгляд питання, в яких зацікавлені окремі посадові особи. Керівництво освіти на кожному кроці переконує нас корупційною діяльністю. Нею отруєне все місто. KV: Розкажіть, які є у місті кричущі проблеми? Евеліна Березанська: Минулі проблеми залишились. Вода, освітлення, дороги і т.д. Те, що видно усім - проблеми із дорогами. Більш-менш нормальні дороги у нас дві, - та, якою може приїхати в місто Петро Порошенко і та, за яку клопотав Ігор Кононенко. Щоб вони потім сказали - “молодці, гарні дороги зробили”. А в інших місцях доріг майже немає. Звісно, що кошти за 4 роки на це виділялись і якусь частину дійсно в них вкладали. Але якісно ці дороги роблять лише на папері. Насправді покриття вистачає максимум на півроку. Ми отримали майже мільйон доларів державної субвенції на реконструкцію парку. Як житель міста можу сказати, що це - взагалі не пріоритетний напрямок. Парк - це однозначно чудово. Нашим жителям взагалі немає, де активно відпочити. Однак у центрі міста навіть немає туалету. Це - елементарні потреби людей. Нібито робились ремонти дитячих майданчиків. Коштів було виділено втричі більше, ніж реально витрачено. Ялинку встановили втричі дешеву, ніж у документації. Усе робиться ніби для “галочки”. І потім якщо виборець запитає, на що витратили його податки, міська влада відповість - ось вам дорога, ось вам майданчик. Але через рік воно не буде придатне для користування і хто буде нести відповідальність? Є у нас всім відома проблема із будівництвом зруйнованої школи №6. Вже третій рік не вистачає коштів, аби її збудувати. Ніхто не уявляє, як її можна відновити за рахунок лише місцевих коштів. Друге питання, хто ж буде спроможний сприяти та вирішувати так, щоб виділили кошти з державного бюджету. Читайте: Разрушенную школу Василькова могут отстроить за три года, - мэр Сабадаш Дуже проблемним було питання встановлення стели Героям Небесної Сотні. Довго сперечались громада з владою, громадські організації з жителями. Ми так і не прийшли до компромісу. По-перше, на стелі хотіли викарбувати імена загиблих героїв. Я вважаю, що зараз це буде недоречним, адже, на жаль, війна продовжується. По-друге, ми не можемо визначитись із місцем. Влада запропонувала місце існуючого парку, на території якого можна було створити майданчик для занять зі скейтбордингу або велодром. Альтернативи для занять здоровим активним спортом молодь не має, для них не створено жодних умов. Про те, що ми виховуємо спортивний резерв серед нашої молоді, жодна тверезомисляча людина теж сказати не може. KV: Яким чином, на вашу думку, можна покращити ситуацію у місті? Чого тут не вистачає? Евеліна Березанська: Багато жителів Василькова працюють у Києві, залишаючи свої  податки у столиці. Наше місто втрачає значні надходження. Окрім того, я вважаю, що кожен житель Василькова, хоча б у вільний час, має приймати активну участь у житті міста. Ті жителі, які в місті, інколи не чують того, що хочуть зробити для них на краще депутати. Коли вони піддаються маніпуляціям з боку влади, місто втрачає вдвічі. Байдужість - це найбільший ворог для кожного міста. Кожен може критикувати певні дії влади, але все буде без змін. Зрушення стануться, коли ми будемо старатися  спільними зусиллями цього прагнути. Нам не вистачає єдності. Громада не визначилась, хто для неї авторитет. Люди зневірені у спроможності влади забезпечувати якісний рівень життя населенню. Коли зміниться кадрова політика разом з повною відповідальністю перед населенням, тоді можна розпочинати планування цілей і реалізації в найближчі терміни. Головне - думати про кожного і виконувати роботу на совість. Читайте: Володимир Сабадаш: “Із інвесторів до Василькова найбільше йдуть забудовники” Фото: KVКиевVласть

Попри те, що в с. 111 Конституції України є згадка про імпічмент президента, наразі немає закону, котрий детально описував би цю процедуру. Різні політики вже не перший рік виступають з вимогою оголосити імпічмент тому чи іншому президенту, але наразі зробити це, фактично, неможливо. Наявність чітко прописаної процедури імпіченту могла б допомогти усуненню президента у випадку порушення ним законодавства. Але чи потрібно це кандидатам на посаду президента насправді? Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Роман Безсмертний не згадує про закон про імпічмент президента. Ольга Богомолець обіцяє ухвалити закон про імпічмент президента. Юрій Бойко не планує приймати чи пропонувати закон про імпічмент президента. Олександр Вілкул нічого не пише про можливість оголошення президенту імпічменту. Анатолій Гриценко обіцяє, що “буде Закон про імпічмент президента”. Володимир Зеленський обіцяє подати законопроект про імпічмент президента. Руслан Кошулинський обіцяє “запровадити дієву процедуру імпічменту Президента”. Олег Ляшко обіцяє добитись ухвалення “законів про імпічмент та Тимчасові слідчі комісії, які стануть запобіжником від нових януковичів”. Петро Порошенко не згадує в своїй програмі закон про імпічмент президента. Юлія Тимошенко обіцяє скасувати недоторканість президента, але нічого не пише про імпічмент. Як бачимо, про імпічмент згадує більшість кандидатів, але виникає питання, чи захочуть вони прийняття відповідного закону у разі обрання на посаду президента. З реформуванням правоохоронних органів та судів з надвисокими повноваженнями правозахисників та міжнародних експертів ситуація наступна. Попри те, що в Україні нібито відбулись реформи поліції, прокуратури та судів, їх результати часто не те що відсутні, а й негативні. В результаті так званої переатестації на посадах залишилась переважна більшість працівників міліції, а значна частина з тих, кого звільнили, поновилась на посадах. Декого, як от теперішнього очільника Київської ОДА Олександра Терещука, від люстрації просто звільнили - указом президента Петра Порошенка. Єдина реформа, котру можна визнати хоча б частково успішною - заміна ДАЇшників та патрульно-постової служби на патрульну поліцію. Втім, і в ній з часом справи погіршуються - патрульних ловлять на хабарях, виникають питання щодо їх кваліфікації. Реформа судової системи призвела до того, що голови судів переважно залишились тими ж, що й були, а до судів навіть після конкурсів потрапляють судді, котрі виносили вироки у сфальшованих справах Майдану. Саме тому необхідно ще раз (хотілося б, щоб востаннє) провести реформу вісєї системи правоохоронних органів. Роман Безсмертний не згадує про реформу правоохоронних органів та судової системи. Ольга Богомолець обіцяє антикорупційний суд, котрий, втім, наразі формується. Юрій Бойко не згадує про реформу правоохоронних органів та судової системи. Олександр Вілкул обіцяє виборність суддів, але не вказує, до якого рівня. Також він планує заборонити правоохоронним органам втручатись в роботу бізнесу. На його думку, єдиною функцією ГПУ має бути підтримка державного обвинувачення у суді. Анатолій Гриценко обіцяє, що “за хабарництво суддя отримає пожиттєво тюрму, без права амністії з конфіскацією майна”. Також він пропонує, щоб компенсацію за хибне судове рішення, зафіксоване Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ), сплачував персонально суддя, який це рішення виніс. Володимир Зеленський обіцяє подати законопроект про зняття недоторканності з суддів, запровадити мирових суддів, котрі будуть обиратись, та суд присяжних для кримінальних справ. Він вказує на те, що “органи правопорядку повинні припинити займатись економічним тиском на бізнес”, та обіцяє, що СБУ не буде займатись економічними злочинами. Руслан Кошулинський обіцяє зняти недоторканність з суддів, та ухвалити закон про їх відкликання. Також Кошулинський пропонує обирати “місцевих суддів ‒ громадою на 5 років, суддів апеляційних судів ‒ з’їздом суддів місцевих судів на 7 років, суддів Верховного суду ‒ з’їздом суддів України на 10 років”. Олег Ляшко збирається звільнити всіх старих прокурорів і суддів, і надати можливість людям обрати нових “на виборах, як у США”. Петро Порошенко в програмі пише про те, що в Україні створені “незалежні антикорупційні органи” та про те, що завершується формування Вищого антикорупційного суду. Ймовірно, ці реформи діючий президент вважає успішними попри останні скандали, котрі сколихнули суспільство. Про майбутні реформи в цьому напрямку Петро Порошенко не згадує. Юлія Тимошенко обіцяє скасувати недоторканність суддів. Також вона обіцяє, що “мирових суддів та суддів місцевих судів буде обирати народ без політичної реклами”. Жоден з кандидатів не збирається надавати правозахисникам та міжнародним експертам високі повноваження при реформуванні правоохоронної та судової системи. Максимум, на який згодні деякі кандидати - виборність суддів громадянами. Реформувати ж поліцію, СБУ та прокуратуру кандидатам, вочевидь, не здається за необхідне. Мабуть, псевдореформи, котрі відбулись, задовольняють основних гравців на політичному полі. Дехто хоче забрати право правоохоронців втручатись в діяльність бізнесу - і тільки. Читайте: Вибори президента України: програма для адаптації переселенців з тимчасово окупованих територій, умови та засоби для деокупації ОРДЛО та КримуВибори президента України: жорстка позиція у відносинах із державою-агресором, зокрема візовий режим з РФ Вибори президента України: ​дерегуляція (зменшення перевірок та контролюючих органів, електронний документообіг, відкриті синхронізовані реєстри) Вибори президента України: виборча реформа Вибори президента України: медична реформа Вибори президента України: впровадження стандартів НАТО в армії Вибори президента України: легалізація грального бізнесу, легких наркотиків та проституції Вибори президента України: закон про зброю Вибори президента України: податок на виведений капітал Вибори президента України: ринок землі Чому я проголосую “за”: аналізуємо програми кандидатів в президенти Олександр Кравченко, журналіст КиевVластьKиевVласть

Оскільки часу до першого туру виборів президента України залишилось вкрай мало, сьогодні я розгляну, як одразу два питання висвітлюються в програмах кандидатів у президенти. В результаті відкритої агресії Росії в Україні з'явились сотні тисяч переселенців з тимчасово окупованих територій. Держава мала б створити умови для їх адаптації на підконтрольній території та стимулювати переїзд громадян України з тимчасово окупованих територій, де їх життя та здоров'я знаходяться під загрозою як з боку кримінальних елементів, так і з боку російських окупантів. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Наразі кандидати згадують в своїх програмах про адаптацію переселенців з окупованих територій наступним чином. Роман Безсмертний не згадує про переселенців з тимчасово окупованих територій. Ольга Богомолець не пише в своїй програмі про переселенців з тимчасово окупованих територій. Юрій Бойко обіцяє “відновлення належних виплат та пільг переселенців”. Олександр Вілкул обіцяє за 100 днів закінчити війну, після чого створити правові та фінансові умови для повернення вимушених переселенців додому. Про адаптацію вимушених переселенців на підконтрольній території Вілкул не згадує. Анатолій Гриценко обіцяє державну політику кредитування переселенцям житла і стимулювання створення робочих місць. Володимир Зеленський не згадує про переселенців з тимчасово окупованих територій. Руслан Кошулинський в своїй програмі не пише про переселенців з тимчасово окупованих територій. Олег Ляшко ігнорує питання підтримки переселенців з тимчасово окупованих територій. Петро Порошенко не згадує в своїй програмі про підтримку переселенців з тимчасово окупованих територій. Юлія Тимошенко нічого не пише про підтримку переселенців з тимчасово окупованих територій. Як бачимо, лише Анатолій Гриценко прямо у своїй програмі згадує про підтримку вимушених переселенців. Олександр Вілкул планує повернути їх назад на Донбас, а Юрій Бойко - відновити пільги та виплати. Інші кандидати, мабуть, вважають, що у переселенців все добре, вони не втратили майно, котре залишилось на окупованій території та не потребують особливої уваги. Таке ставлення до проблеми, м'яко кажучи, дивує, бо на підконтрольну Україні територію виїхало багато саме проукраїнськи налаштованих мешканців Донбасу, котрим допомога не завадила б, і котрі могли б надати кількасот тисяч голосів на виборах. Що ж стосується деокупації Криму та ОРДЛО, кандидати пишуть в своїх програмах таке. Роман Безсмертний пише про необхідність реінтеграції окупованих територій без надання їм особливих статусів. Ольга Богомолець обіцяє “розробити покрокову стратегію реінтеграції окупованих територій і мирного населення Донецької та Луганської областей”. Юрій Бойко  пише про необхідність “припинити збройний конфлікт виключно мирним шляхом”.  Також він обіцяє “прямі переговори з усіма сторонами конфлікту”. Олександр Вілкул хоче ввести на Донбас миротворчий контингент “дружніх країн і нейтральних держав”, якими, на його думку, є Білорусь, Казахстан, Азербайджан, Фінляндія, Швеція та Австрія. Після того, за його сценарієм, мають пройти вибори “згідно зі спеціально прийнятими українськими законами за участю українських партій”. Одночасно з оголошенням результатів виборів, як планує  Вілкул, Україна має отримати контроль над кордоном. Також він планує відновити інфраструктуру Донбасу “із залученням міжнародних донорів і ресурсів відродженого Донбасу”. Анатолій Гриценко обіцяє повернути окуповані території “без “особливих статусів” дипломатичними, воєнними, економічними, санкційними засобами спільно із зарубіжними партнерами”. Володимир Зеленський обіцяє поставити перед гарантами за Будапештським меморандумом і партнерами з ЄС “питання підтримки України у прагненні завершити війну, повернути тимчасово окуповані території і змусити агресора відшкодувати завдані збитки”. Руслан Кошулинський обіцяє “ініціювати зміну безплідних Мінських угод та Нормандського формату (Москва і її бізнес-партнери проти України) на Будапештський формат за участі США і Великої Британії (Україна і її стратегічні союзники проти агресора)”. Таким чином Кошулинський планує звільнити Крим і Донбас від окупантів. Також Кошулинський обіцяє “забезпечити захист національних прав автохтонного українського населення Криму та Донбасу після звільнення їх від окупації”. Олег Ляшко пише, що планує перемогти у війні на Донбасі. На його думку, для того необхідна сильна економіка, бо “ніхто в світі не поважає слабких”. На думку Ляшка, ніхто не зацікавлений у сильній Україні. При цьому він збирається вимагати виконання Будапештського меморандуму, а також прямої військової угоди з США. Петро Порошенко пише про продовження лінії “на відновлення територіальної цілісності України, повернення окупованих територій Донецької та Луганської областей і Криму політико-дипломатичним шляхом, забезпечуючи єдність проукраїнської коаліції у світі, використовуючи інструмент санкцій та механізм міжнародної місії ООН на всій території окупованого Донбасу”. Юлія Тимошенко обіцяє “домагатися колективних заходів з примусу агресора до миру і повернення Криму та Донбасу”. Також вона пише, що планує добитись організації “справжнього переговорного процесу та відновлення миру відповідно до Будапештського Меморандуму”. Деокупацію Криму та Донбасу Тимошенко планує провести військово-дипломатичним шляхом. Ніхто з тих кандидатів, чиї програми я розглянув, не вказує на особливий статус окупованих територій після їх звільнення, хоча Юрій Бойко та Олександр Вілкул, цілком ймовірно, думають про те. Крім того, схоже, що Вілкул вірить в можливість проведення чесних виборів в ОРДЛО без їх деокупації, лише за участю миротворців. Цікаво, що Петро Порошенко пише про політико-дипломатичний шлях повернення окупованих територій, в той час як Юлія Тимошенко пише про військово-дипломатичний шлях. Читайте: Вибори президента України: жорстка позиція у відносинах із державою-агресором, зокрема візовий режим з РФ Вибори президента України: ​дерегуляція (зменшення перевірок та контролюючих органів, електронний документообіг, відкриті синхронізовані реєстри) Вибори президента України: виборча реформа Вибори президента України: медична реформа Вибори президента України: впровадження стандартів НАТО в армії Вибори президента України: легалізація грального бізнесу, легких наркотиків та проституції Вибори президента України: закон про зброю Вибори президента України: податок на виведений капітал Вибори президента України: ринок землі Чому я проголосую “за”: аналізуємо програми кандидатів в президенти Олександр Кравченко, журналіст КиевVласть KиевVласть

Все більше країн приходять до необхідності легалізації грального бізнесу, легких наркотиків, проституції. Натомість в Україні друге та третє знаходяться під забороною постійно, а перше - гральний бізнес - відносно недавно, майже 10 років. В результаті чисельні борделі, казино та продавці “травки” змушені шукати “дах” у працівників правоохоронних органів. Інколи їх показово викривають, заводять карні справи, декого навіть саджають. До того ж, коли треба “пришити справу”, несумлінним працівникам “органів” дуже зручно підкласти затриманому пакет з марихуаною чи чимось на неї схожим. Легалізація грального бізнесу, легких наркотиків та проституції дозволила б позбутись значної частини корупції, дати тисячам людей офіційну роботу, а замість того, щоб платити “даху”, наповнювати бюджети всіх рівнів. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Втім, ці теми вважаються не популярними серед широких верств виборців. На заваді стають звичні поняття моралі, суспільного блага, охорони здоров`я. На цьому чудово грають політики всіх рівнів. З тих кандидатів, програми котрих я розглядаю, лише Роман Безсмертний пише про декриміналізацію легких наркотиків за прикладом розвинених країн, і вказує на те, що існуюча система тотальної заборони створює простір для корупції. Ще один пункт програми - “Невтручання держави в особисте життя людини, дотримання принципу “моє тіло – моє діло” - можна трактувати досить широко. Можливо, мається на увазі і легалізація проституції. Про гральний бізнес кандидат не згадує. Ольга Богомолець, Юрій Бойко, Олександр Вілкул, Анатолій Гриценко, Володимир Зеленський, Руслан Кошулинський, Олег Ляшко, Петро Порошенко, Андрій Садовий, Юлія Тимошенко в своїх програмах не згадують про легалізацію грального бізнесу, легких наркотиків та проституції. Складно сказати, чому саме 10 з 11 політиків взагалі не піднімають ці теми. Можливо, їх влаштовують нелегальні казино, величезна прихована індустрія наркотиків та борделі, приховані чи не дуже. А можливо, вони бояться втратити голоси консервативно налаштованих виборців. Якщо ж пригадати, що кандидати казали з цих питань раніше (а дехто, як от Юлія Тимошенко, навіть робили), картина стає більш повною. 7 травня 2009 року у Дніпрі під час пожежі у залі гральних автоматів загинули 10 чоловік. На той час у парламенті знаходиться законопроект про заборону грального бізнесу в Україні №4268 за авторством нардепів Григорія Смітюха (фракція Партії регіонів) та Валерія Писаренка (фракція “Блок Юлії Тимошенко”). Вже 15 травня закон приймають більшістю 406 голосів, а 11 червня 390 голосами долають вето президента Віктора Ющенка. Не забуваймо, що прем”єр-міністром в той час була Юлія Тимошенко. На її сайті можна побачити таке повідомлення: Уряд Юлії Тимошенко закрив гральний бізнес, щоб захистити моральність, духовність, спокій дітей, підлітків та сімей”. В результаті заборони грального бізнесу бюджет країни вже майже 10 років втрачає відчутні суми. А наскільки “ефективна” ця заборона, можна побачити, пройшовшись вулицями міст, де рясно розставлені різні “лотереї”. Ольга Богомолець в 2016 році виступила проти легалізації грального бізнесу: "Я категорично проти легалізації грального бізнесу. Підстав для цього моїх особистих дуже багато – це підстави людські, як жінки, як матері, це підстави професійні як лікаря, медика і підстави громадські". Руслан Кошулинський в 2015 році виступив однозначно проти легалізації грального бізнесу. “У час війни, інакше не назву, давати можливість відкривати гральний бізнес – це межа цинізму”, - заявив теперішній кандидат у президенти. Проти грального бізнесу виступав у 2105 році і Олег Ляшко: "У 2008 році за моїм наполяганням, за нашою ініціативою, азартний бізнес в Україні був заборонений. Тому що азартний бізнес це від диявола. Азартний бізнес, насправді, це мафія. Там люди останнє просаджують: квартири, пенсії, які молоді люди забирають у дідів і йдуть грати”. Втім, така позиція не завадила Ляшко бути обраним головою робочої групи з обговорення урядового законопроекту про легалізацію грального бізнесу Україні. А на початку  2017 року співробітники Департаменту захисту економіки Нацполіції спіймали на хабарі помічника-консультанта народного депутата від “Радикальної партії” Олексія Кириченка. Не слід забувати і про те, що Олег Ляшко тричі вигравав у лотерею на загальну суму 571 тис. гривень. Мер Львова Андрій Садовий восени минулого року сказав: “Гральний бізнес — це зло, яке потрібно викорінювати. Бо це є трагедія, коли люди, діти є залежні від грального бізнесу. Має бути дуже широка державна кампанія по боротьбі з цим явищем, яке прикривається ширмою “інтерактивних клубів”. Що ж втрачає бюджет через цю заборону? “За експертними оцінками, від легалізації всього грального бізнесу на соціальне забезпечення громадян, підтримку охорони здоров'я, спорту та культури держава може додатково отримувати близько 5 млрд гривень щороку”, - повідомив навесні 2018 року на той час міністр фінансів Олександр Данилюк. Восени 2018 гору бізнесмен Олександр Ярославський заявив, що бюджет недоотримав за 5 років 2 млрд доларів через заборону грального бізнесу. А раніше, восени 2016 року, очільник МВС Арсен Аваков оцінював недоотримані доходи від грального бізнесу у сумі 300 млн доларів. Тим більш дивно, що жоден з кандидатів не торкається теми, котра дозволила б значно наповнити бюджет. Про причини можна лише здогадуватись. Стосовно легалізації легких наркотиків та проституції кандидати висловлювались наступним чином: Ольга Богомолець зовсім недавно в інтерв”ю сказала: “Щодо проституції, то категорично не підтримую це. Я вважаю, країна має створити жінкам умови заробляти собі на хліб, на дітей і проживання іншим шляхом, а не торгівлею свого тіла.” Також вона відмітила, що виступає за легалізацію медичної марихуани, щоб допомагати помираючим від онкології, але категорично проти вільного продажу марихуани. Анатолій Гриценко висловився на користь легалізації марихуани, а щодо проституції сказав наступне: “практику легалізації, коли це вводиться в рамки, я вважаю правильним шляхом”. Руслан Кошулинський висловився на користь медичного використання марихуани. Олег Ляшко з приводу легалізації медичної марихуани заявив, що замість “легалізації наркоти” треба забезпечити онкохворих знеболювальними. Кандидат в президенти, схоже, не робить різниці між звичайним та медичним використанням марихуани, котрі докорінно відрізняються. Що казав Петро Порошенко про легалізацію проституції, я не знайшов, але близький до нього генеральний прокурор Юрій Луценко заявив про те, що її необхідно легалізувати. Також не вдалось знайти висловлювання Порошенка з приводу легалізації легких наркотиків Андрій Садовий визнав, що вживав маріхуану, але більше не хоче. Він не впевнений, що суспільство готове сприйняти легалізацію марихуани чи проституції, і вважає, що з цього приводу необхідна дискусія. Юлія Тимошенко старанно оминає теми легалізації проституції та легких наркотиків. Отже, позиція основних кандидатів в президенти досить очевидна - вони не торкаються тем, котрі можуть відлякати консервативних виборців, і лише деякі з них дозволяють собі обережно визнавати за медичним канабісом або проституцією право на існування. Аналогічна ситуація і з гральним бізнесом, але в цьому випадку є ймовірність повернення його в правове поле завдяки тиску цивілізованого світу. Читайте:Вибори президента України: закон про зброю Вибори президента України: податок на виведений капітал Вибори президента України: ринок землі Чому я проголосую “за”: аналізуємо програми кандидатів в президенти Олександр Кравченко, журналіст КиевVластьKиевVласть

В Україні на 28 році незалежності немає закона про зброю. Обіг зброї та боєприпасів регулюється наказом МВС, котрий не є законом. Але тисячі людей в Україні засуджені за ст. 263 Кримінального кодексу “Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами”. Тобто закону немає, а незаконне поводження є. І ця стаття є дуже популярною серед правоохоронців, котрим зручно підкинути затриманому патрон та погрожувати йому серйозним терміном ув`язнення. Проте питання має значно більший масштаб, аніж навіть долі тисяч незаконно засуджених громадян України. Бо наявність адекватного сьогоденній ситуації закона про зброю є питанням безпеки мільйонів українців.   Про те, що громадян України непокоїть питання самозахисту, зокрема за допомогою зброї, говорить той факт, що саме петиція з назвою “Законодавчо затвердити право громадян України на захист” першою набрала необхідні 25 тисяч підписів на сайті петицій до президента України. Сталось це ще на початку осені 2015 року. Що ж кандидати в президенти думають з приводу закону про зброю та право громадян на захист. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Роман Безсмертний в своїй програмі пише про прийняття закону про зброю та створення системи територіальної оборони. Ольга Богомолець не згадує про необхідність прийняття закону про зброю. Юрій Бойко також нічого не пише про цей закон. Олександр Вілкул не піднімає тему цивільної зброї та самозахисту в своїй програмі. Анатолій Гриценко декларує, що не буде нелегальної зброї, натомість вона буде легалізована і взята на облік. При цьому політик не згадує, що зараз зброя також легалізована та обліковується. Володимир Зеленський нічого не пише про зброю чи самозахист. Руслан Кошулинський прямо пише про необхідність ухвалити закон “Про цивільну зброю і боєприпаси”. Олег Ляшко не піднімає тему закону про зброю в своїй програмі. Петро Порошенко проігнорував закон про зброю в своїй програмі. Андрій Садовий промовчав у своїй програмі з приводу закон про зброю. Юлія Тимошенко нічого не написала в програмі на тему права громадян на самозахист та закону про зброю. Цікаво, що й досі у Верховній Раді понад чотири роки припадає пилом законопроект №1135-1 “Про цивільну зброю і боєприпаси” від 10 грудня 2014 року. Серед авторів цього законопроекту можна побачити, зокрема: Нинішнього кандидата в президенти Олега Ляшка та декількох його однопартійців-радикалів; Андрія Іллєнка та Юрія Левченка - членів ВО “Свобода”, котре висунуло кандидатом в президенти Руслана Кошулинського. Спікер ВР Андрій Парубій та колишній журналіст Сергій Висоцький, обрані за списком “Народного фронту”, також присутні серед авторів законопроекту. Доречі, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, котрий виступає проти закона про зброю, потрапив до уряду Арсенія Яценюка, а зараз до уряду Володимира Гройсмана за квотою “Народного фронту”. Також у ВР понад чотири роки лежить законопроект №1135 “Про вогнепальну зброю цивільного призначення” від 1 грудня 2014 року, котрий вніс народний депутат Сергій Каплін (фракція “Блок Петра Порошенка”), який також балотується на посаду президента. Але жодної згадки про право на зброю чи самозахист в його програмі знайти не вдалось. Якщо ж подивитись на висловлювання кандидатів в медіа, можна побачити наступне. Роман Безсмертний з питання самозахисту та зброї заявляв: “На паркані напис “Злий собака”. Я за те, щоб там також було “У господаря зброя”. Це стримує від агресії. Нам необхідно запровадити цивілізований обіг зброї, в іншому випадку невідомо куди вона буде стріляти”. Навесні 2014 року Ольга Богомолець в інтерв`ю “Радіо Свобода” сказала: “Я вірю в український народ і абсолютно розумію, що в Ізраїлі і в Швейцарії люди абсолютно нормально носять зброю і там це ніяк не збільшує ризик вбивств і злочинності. Це є можливість самозахисту і самоусвідомлення своєї відповідальності”. А взимку цього року кандидатка в президенти написала: “Упевнена, наші громадяни гідні того, аби й особисто нести відповідальність за власну безпеку. Розмови про легалізацію короткоствольної вогнепальної зброї (пістолети та револьвери) активно посилилися ще у 2014 році…  Але цей крок ще не зроблено. Я вважаю, що даремне, бо переконана: ми мусимо дати шанс українцям не тільки легально володіти зброєю для захисту свого життя і здоров'я, а й – що надзвичайно важливо! – навчити їх користуватися нею”. Юрій Бойко з приводу зброї висловився однозначно:  “Я думаю, що ми не готові до легалізації зброї, суспільство і без того сьогодні в напруженому стані. ... І ми повинні будемо викупати зброю у людей, давати нормальні гроші... У нас на руках, за різними оцінками, 2-5 млн одиниць нарізної зброї, незареєстрованої, і це проблема, яку доведеться вирішувати”. Олександр Вілкул на своїй сторінці у Facebook написав, що виступає за посилення відповідальності за незаконне поводження зі зброєю. У жовтні 2018 року він заявив, що виступає категорично проти легалізації зброї: “Якщо буде легалізація зброї, ... то це будуть великі трагедії, коли будуть і по п`яній справі, коли будуть і під час конфліктів, коли будуть і під час психічних розладів цією зброєю користуватись”. Анатолій Гриценко майже одразу після Майдану казав, що ”треба легалізувати наявну у громадян вогнепальну зброю, з відповідною її реєстрацією і наданням офіційних дозволів громадянам...Наступним кроком держава має узаконити право громадян на володіння вогнепальною зброєю”. Олег Ляшко у жовтні 2016 року в інтерв'ю сказав: “Я вважаю, що треба легалізувати зброю і дати можливість українцям себе захищати. Звичайно, за умови суворого контролю за легальною зброєю і видачею дозволів. Упевнений, що це приведе до зниження рівня злочинності, особливо пов'язаної з насильством (а сьогодні в загальній структурі таких злочинів 70%). Злодій не раз задумається, а чи нападати на озброєного добропорядного громадянина”. А восени 2017 року майбутній кандидат в президенти заявив наступне: "Бандит собі зброю завжди знайде, а чесна людина повинна мати право захиститись. Тому я за легалізацію вогнепальної зброї і одночасне посилення відповідальності за нелегальне використання зброї". Найбільш, мабуть, відома цитата Петра Порошенка з приводу зброї звучить наступним чином: "Я дуже ретельно вивчив соціологічні дослідження, і можу наголосити на тому, що лише 11% українців підтримують вільне володіння зброєю. 82% українців проти цього. Безумовно, моя точка зору співпадає з точкою зору 82% українців". Цікаво, що президент сказав це невдовзі після того, як петиція про право громадян на захист стала першою, котра набрала 25 тис. голосів. Можливо, саме ці 11% відсотків громадян могли б дати Петру Порошенко перемогу на виборах? Крім того, в ефірі свого ж “5 каналу” 4 квітня 2015 року Петро Порошенко заявив наступне: “Навіть наявність пістолета чи автомата, якщо на тебе здійснюється збройний напад, тебе не захистить”. Андрій Садовий в інтерв`ю розповів: “Коли сьогодні з'являється море різних парамілітарних структур і коли бандити мають зброю, яку хочуть, а прості люди себе не мають чим захистити, тоді є питання: як батько має захищати своїх дітей?”. Водночас Садовий вважає, що цю тему необхідно винести на широке обговорення у суспільстві і, можливо провести з цього приводу загальноукраїнський референдум. Юлія Тимошенко в 2015 році заявила, що “ми дуже-дуже віруюча нація, ми нація спокійна, неагресивна, ми завжди жили в мирі і спокої, то безумовно, нам зброя ментально не наша, тобто нам її не можна, чесно кажучи брати не тому, що ми проти того щоб захищатися, а тому що ми християни, ми віруючі люди, ми спокійні люди, ми даримо любов а не агресію. І тому, безумовно, для нашої країни цей закон важкий”. Водночас Тимошенко сказала, що треба вивчати іноземний досвід, і думати про те, як людям захищатись. При цьому кандидатка вважає, що питання закону про зброю треба вирішувати на загальнонаціональному референдумі. Отже, підбиваючи підсумки, ми побачимо, що в своїх програмах право громадян на захист зі зброєю підтримали лише Роман Безсмертний та Руслан Кошулинський. Інші кандидати в програмах вирішили не згадувати про це право. Втім, є кандидати, котрі в медіа згадували про право громадян на зброю та захист: Ольга Богомолець, Анатолій Гриценко, Олег Ляшко, Андрій Садовий. Петра Порошенка та Юлію Тимошенко складно віднести до симпатиків закона про зброю. Вони скоріш виступають за існуючу систему, коли правоохоронні органи мали б забезпечувати захист громадян від злочинців. Як вони це роблять, ми бачимо на чисельних прикладах - від Стерненка до Гандзюк. Окремо слід підкреслити позицію Юрія Бойка та Олександра Вілкула. Вони досить однозначно виступають проти права громадян на зброю та самозахист, хоча в програмах про це просто мовчать. Закони в Україні приймає Верховна Рада. Але президент є суб`єктом законодавчої ініціативи - і може подавати законопроекти, навіть про захист та зброю. Тим більше в ситуації, коли тисячі громадян, гарантом прав котрих він виступає згідно з Конституцією, засуджені за статтею, котра карає за порушення закону, котрого нема. Читайте: Вибори президента України: податок на виведений капітал Вибори президента України: ринок землі Чому я проголосую “за”: аналізуємо програми кандидатів в президенти Олександр Кравченко, журналіст КиевVластьKиевVласть

Юні журналісти ІТА “ЮН-ПРЕС” КПДЮ взяли участь у відкритті фотовиставки Руслана Боровика - захисника Донецького аеропорту, члена асоціації ветеранів АТО України "Спогади солдата". Фотограф і кіборг Руслан Боровик розповів про найтрагічніші години оборони ДАП, про те, як іще починаючи з миротворчої місії  в Іраку, він відкладав автомат, щоб зробити знімок, і нерідко отримував за це "наганяй" від командирів. В Національному історико-архітектурному музеї “Київська фортеця” - два зали світлин з війни і два відеоряди світлин з Революції гідності!  Кожне фото - історія, яка назавжди закарбовується у пам’яті. Це наша з вами історія, яку вже ніхто не зможе переписати, бо вона увічнена у світлинах і у наших серцях. Це ексклюзивні знімки, яких у жодного фотографа, що заїжджав у ДАП, немає. Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV” У заході, присвяченому пам’яті Героїв Небесної Сотні та четвертої річниці завершення битви за Дебальцеве, взяли участь учасники АТО, молодь, творчі колективи Київського міського будинку вчителя. Руслан Боровик намагається приховати хвилювання. Розуміє, що виступає перед дітьми з недитячою темою. Хоча про Аеропорт чоловік розповідає не вперше, зізнається, щоразу немов переживає усі події заново. "Був такий репортаж, що ми відступили зі старого терміналу, залишили хлопців. Ми не залишили, ми не могли забрати, тому що вони були під завалами. Потрібний був певний час відкопати, дістати, але коли йде бій... На наступний день почалися втрати. Позивний "Рембо". Він перший загинув з нашого батальйону", – каже військовослужбовець 90-го батальйону 81-ї аеромобільної бригади ЗСУ Руслан. Донецький аеропорт Руслан Боровик пам'ятає новим і блискучим, колись прилітав у нього на футбольний матч. І не міг уявити, що сучасні термінали стануть місцем запеклих боїв. Наступного разу він потрапив у ДАП у розпал героїчної оборони. Завдяки Боровику світ дізнався не лише про бої, але і про будні кіборгів. Щоразу, коли була можливість, він відкладав автомат і брав у руки фотокамеру. Так і з’явилася виставка фотографій, які доброволець зробив безпосередньо в Донецькому аеропорту в 2014 році, коли він там воював.  "Уламками снаряду посікло лінзу, втрачено декілька кнопок, але я продовжую користуватися саме нею до цих пір", - розповідає гранатометник 90-го батальйону Руслан Боровик з  позивним “Багдад”. - Поранення, яке я отримав 16 січня під час штурму церкви, яка знаходиться на території Донецького аеропорту, примусило мене залишити свою роботу й відкласти і походи в гори. Я не можу довго ходити, тим більше з навантаженням. Але продовжую займатися своїми хобі: збираю та висаджую у батьків за містом квіти, готую цікаві страви різних кухонь світу, вивчаю історію України. Минулого року мені трапилася  книга Миколи Аркаса видання 1912 року "Історія України-Русі", в якій детально в тому числі розповідається саме про захват нашої митрополії Росією. На жаль, люди не знають історії власної країни, тому і стаються такі події, як у нас на сході. На тих, хто не знає свого коріння, легко діяти за допомогою пропаганди, підтасовуючи та пересмикуючи факти, - розповідає Руслан Боровик.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  - Руслане, розкажіть свою історію,  а саме, як Ви потрапили на схід. - Нічого особливого. Пішов у військкомат і записався, пройшов усі процедури, медогляд… - Була повістка? - Ні, я її трохи випередив. Коли почалася війна на Донбасі, я ніяк не міг зрозуміти, чому не приходить повістка мені, людині з досвідом. Ходив у військкомат, питав, а там лише знизували плечима. При цьому я бачив, що призивали поварів, через два тижні навчань призначаючи їх снайперами. Та неможливо, щоб за такий термін людина, яка не мала військового досвіду, ставала снайпером... Вже почав думати записатися в батальйон "Донбас", хоча я не до кінця розумів їх суть, бо було не багато інформації. Тому надавав перевагу офіційним підрозділам. Тоді  саме почався набір у 95-ту Житомирську аеромобільну бригаду. Навчання, полігони  і на схід. Коли нарешті я потрапив у 90-ий батальйон, який тільки почали формувати на базі 95-ої десантної бригади, виявилося, що відсотків 70 тих, хто туди потрапив, так само як і я, місяцями оббивали пороги військкоматів. Більша частина служби пройшла у Донецьку, аеропорт “ Донецьк ”, територія біля Донецьку,  Водяному, Опитному – нічого особливого. - Чому ви почали фотографувати? - Я фотографією захопився ще з Іраку, куди я вперше потрапив у 2004 році - після строкової служби в армії підписав контракт. У той час американці якраз зменшували чисельність своїх військових в Іраку, бо зазнавали втрат. І в цю країну увійшла ціла бригада української армії, яка контролювала ірано-іракський кордон. До цього я  любив малювати, але коли потрапив в Ірак – усе, що я там бачив, мене вражало: це зовсім інша культура, флора, фауна, архітектура зовсім інше життя. І хотілось це все десь зобразити, щоб лишилось не тільки в пам’яті. Але коли рухаєшся на БТРі,  при температурі повітря  +50,  то не дуже зручно малювати… Тому замінив олівець на фотоапарат і так з часом це стало таким серйозним хобі. Я знайшов вихід – фотографувати. Купив "мильницю" і почав робити знімки. Через рік я потрапив в Ірак ще раз, у другу ротацію. Тоді зі мною вже була цифрова камера. А дзеркальна, яку мені на 30-річчя подарувала дружина, я вже використовував на нашій війні. Вона, правда, постраждала. Уламками снаряду посікло лінзу, втрачено декілька кнопок, але я продовжую користуватися саме нею до цих пір. - Що вас надихало? - Фотографії для мене -  не так натхнення як емоційна розрядка, так фотографуючи я намагався привести свої нерви в нормальний стан, тому що війна багато точок. Фотографував більше для себе: де міг, що вдавалось. Нічого особливого не планував. Так як із часів Іраку: там з друзями дивились та сміялись, як приїхали додому багато хто просив показати і дивувались. То тут я вже знав, що це потрібно: війна закінчиться, а історія у цих кадрах  має лишитися про ті місця, про тих героїв, багато з яких уже нема в живих вони повинні залишитись, щоб про них знали, пам’ятали та не забували. Розповідав  Руслан і про свої враження від подій на Майдані  в 2014 році: “На Майдан я приходив після роботи – тоді вже працював інкасатором. Бував там до другої-третьої ночі. Не приставав ні до жодної сотні чи організації. Допомагав чим міг. Треба було – будував барикади, жбурляв каміння, чинив спротив разом з усіма... Коли країна віддала Крим, я цього ніяк не міг збагнути. У військових є бойовий статут, його вони мали дотримуватися. Так, ситуація була непростою і делікатною, але ж можна було навіть завалити перевал з Сімферополя до південної частини півострова, і вже були б перешкоди ворогу... Легко віддали... Йдучи в армію, я відразу взяв з собою фотоапарат. Дружина казала, що шкода буде, якщо його пошкоджу. Але я відповів так: повернуся або з ним, або вдвох не повернемося... Коли я починав фотографувати, хлопці не хотіли показувати свої обличчя, відразу вдягали балаклави. Максим Ридзанич, позивний Адам, який пройшов аеропорт і загинув через місяць після його падіння, відразу попросив його не знімати, тому, на жаль, у мене немає його портрета. Перші знімки в аеропорту я зробив, коли ми приїхали туди за пораненими. Коли ми залетіли в термінал, стрільба була активна. Але бійців було достатньо, щоб вести бій. І тому я відклав свій автомат і дістав камеру. Зробив перший кадр, як хтось вхопив мене за плече: ти хто такий? Журналіст? Я показав свій гранатомет. І відразу стало простіше – ти один із нас, роби, що хочеш. Просто крім гранатомета та автомата у мене є ще й фотоапарат. Ще одна зброя. Війна в Україні зовсім інша, ніж те, що я бачив в Іраку. Там не використовували артилерію, там не було тривалих боїв. Головне, що там робили найманці-араби, - закладали фугаси на дорогах, по яких могли проїхати колони техніки. Причому підривали, як правило, останній БТР. І коли ми починали відстрілюватися, ворог тікав, кидаючи свою зброю. Там не було лінії фронту, тому ніколи не було зрозуміло, де може вибухнути. Там за два з половиною роки українська армія втратила двадцять бійців. Що таке війна? Це запах крові і смерті. Це коли з БТРа випадає людина без рук, без ніг. А ще кумулятивний струмінь пропалює наскрізь броню, бронежилет. Я бачив це на власні очі. - Які фотографії для Вас – найдорожчі? - Мабуть, усі, бо все це – пам'ять. Дуже дорога для  мене фотографія - це портрет Жені Яцини. 1 січня був такий гарний ранок: морозно, засніжено.  Ми  змінилися після наряду. Я навіщось взяв з собою підсумок з фотоапаратом. Що мав знімати вночі - незрозуміло. Женя задумався,  і в цей момент я й клацнув. Через два тижні він загинув... Найбільше мені шкода, що багатьох бійців не сфотографував. Звичайно, що найбільш дорожчі мені знімки тих, хто загинув. Цього пса також немає в живих. Тайсон був унікальним собакою. Він не боявся пострілів. Більше того, якщо біля нього хтось стріляв, кидався на дуло автомата. Особливо не любив п‘яних. Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV” Після поранення Руслан повернувся на фронт на милицях. - Як я міг їхати на реабілітацію, коли багато наших хлопців залишалися в полоні, доля деяких була не відома?, - каже колишній  гранатометник, - Після демобілізації я  лише один раз з‘їздив на фронт, бо  журналісти попросили показати місця, де ми воювали. Він  мріє колись приїхати на руїни Донецького аеропорту й пофотографувати там. Вірить, що після нашої перемоги в аеропорту буде створено меморіал. Фотовиставка буде експонуватися до 28 лютого включно за адресою: вул. Госпітальна, 24А, у приміщенні Музею "Київська Фортеця".KиевVласть

Цьогоріч кандидати в президенти, яких рекордна за історію незалежної України кількість, спробують досягти своєї мети - кожен своєї. Хтось хоче продати подорожче свої місця в комісіях. Хтось - отримати гроші за відтягування голосів від сильніших кандидатів. І лише одиниці мають шанси вийти у другий тур перегонів. Більшість, навіть серед моїх знайомих, людей з вищою освітою, начитаних та з непоганими доходами, “обирають серцем”. Аргументи на користь чи проти того чи іншого кандидата зазвичай досить розмиті: “якщо не він, то хто?”, “інші ще гірші”, “а хто не краде?”, “всі вони однакові, а цей хоч з досвідом”, “при ньому порядок буде, а не те шо зараз” тощо. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Отже, я хочу спробувати допомогти зробити чи обгрунтувати свій вибір хоча б в першому турі. Допомогти зокрема собі. Для цього я намітив декілька “ключових точок”. Зрозуміло, що для кожного вони свої. Та й ставлення кандидата до того чи іншого питання для двох різних людей може бути різним. Ключові точки я буду обирати як з економічної, так і з безпекової та соціальної сфери життя. Розгляну як конкретні питання, так і більш загальні, бо, на жаль, конкретики в програмах наших кандидатів небагато: Ринок землі. Податок на виведений капітал. Короткоствольна зброя та право на захист. Легалізація ігорного бізнесу, легких наркотиків та проституції. Медична реформа (запровадження міжнародних протоколів лікування, страхова медицина, прозорі міжнародні закупівлі ліків та вакцин). Запровадження стандартів НАТО в армії. Дерегуляція (зменшення перевірок та контролюючих органів, електронний документообіг, відкриті синхронізовані реєстри). Виборча реформа (відкриті партійні списки). Жорстка позиція у відносинах із державою-агресором, зокрема візовий режим з РФ. Програма для адаптації переселенців з тимчасово окупованих територій. Спрощення ввезення транспортних засобів з-за кордону. Підвищення енергоефективності, зокрема перехід на “зелену” енергетику. Реформування правоохоронних органів та суддів з надвисокими повноваженнями, правозахисників та міжнародних експертів. Закон про імпічмент президента. Скасування всіх пільг для релігійних організацій. Умови та засоби для деокупації ОРДЛО та Криму. Аналізувати програми кожного з 44 кандидатів я не буду. Витрачати час на відвертих маргіналів немає бажання. Але пройтись по програмах хоча б чверті, тобто 11 кандидатів, треба. Зрештою, з високою долею ймовірності серед них буде наш майбутній гарант Конституції. Для аналізу передвиборчих програм я обрав 11 кандидатів: Роман Безсмертний Ольга Богомолець Юрій Бойко Олександр Вілкул Анатолій Гриценко Володимир Зеленський Руслан Кошулинський Олег Ляшко Петро Порошенко Андрій Садовий Юлія Тимошенко Можливо, згодом будуть додані нові ключові точки. Можливо, з якихось причин з`являться і нові кандидати для аналізу. Але наразі я готуюсь зробити свій вибір саме таким чином. Читайте: 44 кандидата на пост президента Украины (список) Олександр Кравченко, журналіст КиевVластьKиевVласть

Коли я їхала в Америку, мої колеги з прес-клубу "Юний журналіст" дали мені редакційне доручення: висвітлювати найцікавіші моменти мого життя в Техасі — те, що було б прикольно почути нашим ровесникам в Україні. Мій "Американський щоденник" періодично з’являється на шпальтах газети Хмельницької міської ради "Проскурів" і, звісно ж, у Фейсбуці. Про мене завжди казали, що маю шило в одному місці. Багато хто дивувався, де у мене те джерело, з якого буйними потоками б’є енергія і бажання братися чи не за кожну справу. А я не уявляла іншого способу життя. Мені здавалося, що все, що мені дається в цьому житті, всі можливості - це те, чого не можна пропускати, і якщо я всі ці подарунки долі буду використовувати, то мені щоразу відкриватимуться все ширші горизонти. Так я робила те, що мені подобається, і ловила з радістю кожен момент. Можна сказати, що саме цей стиль життя і привів мене до того, що пишу я цей текст, знаходячись за кілька тисяч кілометрів від рідного дому. Матеріал створено в рамках Проекту"Юн-Пресс-KV” Якось мама сказала мені, що є такий конкурс, переможці якого їдуть в Америку на рік, живуть там у приймаючій хост-сім'ї, ходять до школи. Загалом, живуть звичайним життям американського підлітка. Чи загорілася я цією ідеєю? Чесно кажучи, не дуже. Якось мені не вірилося, що звичайні діти зі звичайних, середньостатистичних українських сімей, як моя, можуть, вигравши конкурс, полетіти аж в Америку. Країну, де знімають найкрутіші фільми, де підлітки їздять до школи на авто, де навкруги - височенні хмарочоси, де зовсім інше життя. Напевне, тому я тоді й “провалила” перший тур конкурсу “Флекс”, бо не вірила в те, що це реально можливо. Але, поспілкувавшись з людьми, які стали учасниками програми, почитавши їх блоги й почувши реальні історії, ця “недосяжна мрія” стала ближчою. І я подала заявку на конкурс. Признаюся, що у мене не було жагучого марення перемоги. Просто хотіла перевірити свої сили, подивитися, на що я сама здатна. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Неможливо передати свої відчуття, коли почула слова: “Вітаємо, ви стали фіналістом програми “Флекс”. Це водночас і неймовірна радість, і страх, і зречення цього.  Загалом, всі ознаки шоку на обличчі. Не те, щоб я не вірила в свої сили – я завжди вірю. І в мене, на щастя, також вірять. Але все ж уникнути шоку, коли розумієш, що ти потрапила у тих 248 з понад 11 тисяч дітей-претендентів на  “омріяну Америку”, виявилося неможливо. Потім були дуже швидкі 4 місяці підготовки документів й усвідомлення майбутніх змін у житті. Але насправді усвідомлення до мене прийшло лише тоді, коли я вже перетнула океан, коли прокинулася у своїй хост-сім’ї, в будинку на іншому кінці світу, з  поки що чужими для мене людьми. 27 серпня 2017 р. Минув тиждень мого нового життя в Техасі. Я знайомилася з новими “родичами”, звикала до відмінностей, спілкувалася зі студентами по обміну з інших країн. Мені було дуже приємно, що сім’ї Бері,  в якій я мешкала, сподобалися мої українські деруни, які зникли з тарілки відразу після приготування. Щиро вдячна моїй любій матусі, яка навчила мене готувати не лише бутерброди. Отже, моя просвітницька робота щодо української кухні розпочалася вдало!  23 серпня 2017р. Сьогодні я ходила в школу й обрaла предмети, які я вивчатиму. Це aлгебра, англійська, щось типу правознавства але про Америку, астрономія (в оригіналі - Earth and Space), Yearbook ( типу журналістики), Drama club (театральне), Spanish (іспанська) + актівітіс після школи, теніс . Я вже ready to start. Школа стартує в мене 24 серпня. Почнемо навчальний рік з вишиванки! Але найголовніше, що я зрозуміла за цей час, - це те, наскільки я щаслива людина! Яку я маю чудову сім'ю, яких я маю класних друзів, як багато людей, які готові мене у будь-яку хвилину підтримати, які хвилюються за мене та щиро вболівають, скільки у мене є можливостей для розвитку та у якій, врешті-решт, чудовій країні мені пощастило народитися! Як же я пишаюся тим, що я УКРАЇНКА! І як же сильно я люблю все те, що мені так щедро подарувала доля! 24 серпня 2017р. 24 серпня — перший день занять в моїй новій американській школі.  На уроки я пішла у вишиванці. Мені подобалося, що діти робили компліменти з приводу мого одягу. Я  з радістю пояснювала в класі, як називається моя сорочка та чому я її одягнула. Мені було дуже приємно, що мене слухали, а потім підходили й задавали питання.  3 Днем Незалежності тебе, Україно! 31 серпня 2017р. Минув перший тиждень школи. Незвично, зовсім інакше, ніж в Україні, але надзвичайно цікаво! Тиждень був не з найлегших. Тому перші вихідні обіцяють бути дуже приємними й принести купу нових вражень. 18 вересня 2017р. Уже кілька тижнів я офіційно е джуніором (ученицею 11 класу) в Westwood High School, старшій школі. Певно, варто було б розповісти трохи більше про цей аспект мого життя, адже у школі я перебуваю з 8.00 до 15:30. Ось, до речі, й перша відмінність: вставати доводиться набагато раніше. І не тільки тому, що навчання в школі починається о 8:00, а не о 8:30, головна ж причина: прогавив свій автобус - до школи не доберешся (хіба що ти маєш водійські права, як деякі учні, але в моєму випадку така опція недоступна). Тож щоранку о 7-й годині (в Україні я в цей час ще дивилася 63-й сон) я вже очікую на такий відомий нам з американських фільмів жовтенький автобус і вирушаю до школи. Близько 500 дітей віком від 14 до 18 років, дуже привітні вчителі,  які супроводжують "новеньких" до аудиторій. Цікаво те, що кожен учень має свій індивідуальний розклад. Всі повинні взяти 4 обов'язкові предмети і 3 - за власним бажанням. Тобто деякі уроки я відвідую з 12- класниками, а деякі -  з 9- класниками. Все залежить від рівня предмету (який також можна обирати). Ще в перший день я звернула увагу на обладнання в класах: проектори, маркерні дошки, в класах математики у вільному користуванні калькулятори з можливістю виконувати найрізноманітніші математичні розрахунки, по школі скрізь встановлені фонтанчики з питною водою, у вільному доступі комп'ютери в бібліотеці. Звучить по-новітньому, чи не так? Майже на кожному уроці вчитель показує презентацію  чи відео на тему уроку (на одному з уроків студенти по обміну, і я теж, показували на Гугл-картах своє місто). Був випадок, коли на кілька годин пропав інтернет. Вчителі були дуже засмучені, що не зможуть повноцінно провести запланований урок. До речі, деякі викладачі полюбляють заохочувати учнів за гарну роботу солодощами. Якщо ми вже згадали про їстівне, не можна забути про найприємнішу для студента по обміну деталь — безкоштовні обіди та сніданки! Щоб отримати свою порцію їжі необхідно ввести свій код (який є у всіх). Обіди й сніданки комплексні та повноцінні (хоча ви  також можете обирати бургери та смажену картоплю).  Інколи я навіть не можу все з'їсти, бо ті обіди аж надто комплексні. Зате залишається час на спілкування з новими друзями! На щастя, хоч під час обіду, який триває 30 хвилин, ми такий час маємо. Адже перерви між уроками -лише 4 хвилини! Цього часу буквально вистачає лише, щоб перебігти з одного класу в інший. А для того, щоб знайти друзів за інтересами  й поспілкуватися, існує багато клубів після школи, куди можуть приєднатися всі бажаючі. Наприклад, клуб іспанської мови, фотографії, театральний, кулінарний, клуб правової свідомості громадян тощо. Це як в наших школах -  гуртки й спортивні секції . У моїй школі після уроків грають у футбол, баскетбол, волейбол, теніс, софтбол, бейсбол, сокер, займаються легкою атлетикою. Перш,  ніж завершити цей прискорений курс ознайомлення з американською школою, хочу зруйнувати стереотип щодо абсолютно вільного дрес-коду. У моїй школі все дуже серйозно з коротким і відвертим одягом: він під суворою забороною (за цим пильно слідкує адміністрація школи), дозволено одягати джинси та шорти за коліно без дірок, неяскравих кольорів та верх обов’язково з комірцем. Не менш суворо адміністрація школи ставиться до використання мобільних телефонів: це дозволяється лише перед уроками, чи після школи та під час обіду. Використовуєш телефон під час уроку чи на короткій перерві — плати гроші, щоб повернути його собі. Сподіваюся, нічиї рожеві окуляри щодо американської школи-мрії я не побила на друзки? 29 листопада 2017 р. В Палестині (місто, в якому я живу) майже немає високих будівель, тому захід Сонця тут видно практично з будь-якої точки. Захід Сонця  — це завжди маленьке чудо. Не знаю людей, яких він не заворожує. Саме він нагадує про те, що "кожен фініш- це, по суті, старт". Сонце завжди зникає за обрієм, але обов'язково знову подарує світло свого проміння світу. А ще це нагадує про те, що "чорні" періоди - це нормально, це нормальний цикл природи. Головне – правильно їх пережити. The best is yet to come. Так було, є, й буде  завжди. Пам'ятайте про це. А як раптом гризтимуть сумніви - подивіться на захід Сонця. 5 грудня 2017р. Думаю, не варто говорити про те, що зміна країни, мови, оточення — це великий стрес, а особливо коли тобі 16 років. Зазвичай, процес адаптації має 4 стадії: перша — коли все сприймаєш крізь призму рожевих окулярів: все нове й цікаве; друга — "примирення", процес сприймання всього як звичайної буденності; третій - відкривається багато мінусів, період суму за Батьківщиною; четвертий - знову сприйняття життя таким, яке воно є, примирення із буденністю. Я тут уже 3 місяці, а це означає, що моя адаптація наближається до 3 етапу. І дуже влучно, що саме в цей період для всіх студентів по обміну проходить International Education Week — тиждень презентацій про Батьківщину. Ми могли робити їх у школі, в церкві, на гуртках. Я робила в школі, адже вчителі запрошували провести презентацію ще раніше, та і учні також розпитували про культуру. Хвилювання було через край! На мені лежала величезна відповідальність за імідж України в очах американців. "3 чого ж почати?", "Як все подати в інтерактивній формі?", "Як компактно вмістити все те, що я хочу розповісти, в одну презентацію?" —  ці питання не давaли мені спокою кілька днів. Тому моя презентація змінювалася двічі чи тричі, додавалися нові фото, відео та слайди. Але, зрештою, я  й моя аудиторія цією роботою залишилися задоволені. Було надзвичайно приємно бачити захоплення та зацікавленість в очах у кожного (особливо на моменті пейзажів зимових українських Карпат). Ну і як же без нашого борщу, вареників та пампушок? Від традиційної їжі перейшли до традиційного одягу, потім до козаків, і нарешті... до останніх подій у нашій країні. Канадці відзняли дуже якісну стрічку про Революцію гідності "Winter on Fire: Ukraine's fight for freedom. Трейлер до цього фільму я й продемонструвала під час презентації. Вони відчули. Вони співчували нам. Люди скрізь однакові. Ніхто не хоче війни, ніхто не хоче вбивати. Усім час нарешті усвідомити це, а зокрема тим, хто "там", хто приймає рішення за нас і за життя наших рідних і друзів. Хоч це й  наша історія, не хотілося завершувати презентацію на сумній ноті. Тому ноту змінили на "Щедрівкову"! Наш  “Щедрик” перекладений десятками мов світу, у Америці він відомий під назвою “Carol of the Bells”. Тепер учні моєї школи знають, як цей твір звучить в оригіналі, — українською мовою у виконанні народного хору. Отримала безліч емоцій, а також багато запитань від моїх слухачів, зарядилася мотивацією зробити ще кілька презентацій на різні теми, щоб охопити більше, адже стільки всього залишилося "поза кадром"! 10 грудня 2017 р. Це був мій театральний дебют! Завжди хотіла спробувати себе на сцені в ролі актриси, і нарешті моя мрія здійснилася! На перший погляд, несподівана роль — Тінкербел у виставі про Пітера Пена. Не така вже я й мініатюрна, щоб грати роль малесенької феї розміром "не більше, ніж мій кулак". Але цікава вона була тим, що феї мають "свою" мову, яка нікому не зрозуміла. Здогадайтеся, якою мовою я говорила у виставі.  Дякую моїй театральній сім'ї за цю чудову атмосферу та можливість отримати новий досвід. Театр для мене на цій виставі точно не закінчиться! THANKSGIVING - ДЕНЬ ПОДЯКИ Історія цього свята бере початок у 1621 році. Тоді пілігрими дякували індіанцям за те, що вони допомогли їм вижити після дуже голодної зими. Сьогодні в цей день люди просто дякують друзям, родичам просто за те, що вони є і дякують Богу за одержані блага протягом року. Почалося все як завжди на великі свята в Україні. Зранку встали і почали готувати їжу. Я, ясне діло, почала з салату “Олів'є”. Поки все це варила та нарізала, згадала, як ми все це робили вдома і як іноді сперечалися з татом, хто нарізає краще. Моя “олів'єха”  "зайшла" не тільки мені, але й родині, і, навіть,  бабуся попросила в мене рецепт. Найцікавіше почалося в другій половині дня, коли ми поїхали на tree farm по ялинку. Це спеціальні плантації, де вирощують ялинок на продаж до Різдва та Нового року. ". Я б це назвала "Все для людей . Сідаєш на такий дир-дир-дирчик, тебе везуть до галявинки, де ростуть дерева. Обираєш ялинку, яка подобається, і її при тобі зрубують. Ну як... я зрубувала. Здається, шо десь мене трошки підманули, коли сказали, шо це обов'язкова частина “експіріенсу ексченджа”. Тому я й попросила це зафоткати (як доказ в разі чого). Потім цю Christmas tree поставили у спеціальний апарат, де її розпушили, зняли усі сухі колючки і обережно поклали на місце, де вона нас чекала, поки ми пішли замовляти подарунки Санта Клаусу, роздивлятися іграшки ручної роботи в маленькому магазинчику та куштувати безкоштовний гарячий шоколад і спостерігати неймовірний захід Сонця . 31 грудня 2017 р. Я обожнюю усі ці передноворічні пости у фейсбуці та інстаrрамі з підсумками за рік, тому що дуже важливо робити висновки і планувати своє майбутнє. Я також  заповнила свою стрічку історій в інстаграмі купою теплих, радісних, яскравих фото, які мені вкотре нагадали про тих, хто завжди найближчий, про тих, хто допоміг зробити мій 2017 таким насиченим різними подіями та історіями, які згадуєш з широкою посмішкою на вустах. Кажуть, що головне - це бачити ріст між собою минулим і собою теперішнім. Зазираючи у початок 2017, я трохи впадаю у шок з того, як же швидко минули ці 365 днів, але скільки всього за цей час відбулося, і як же все-таки я змінилася. З упевненістю можу сказати, що мій 2017 став роком великих змін. І хоч не завжди було легко , але "що нас не вбиває, те робить нас сильнішими". Сил у мене додалося. Знаєте, я помітила, що чим старшою я стаю, тим швидше для мене минають ці 365 днів. Отак через кілька років ми, сьогоднішні тінейджери, обернемося — і зрозуміємо, що нам вже й не 16, як здавалося, і добряча частина Життя вже за плечима. Тому моє Новорічне побажання й порада для себе самої та для Тебе, хто зараз читає ці слова, таке: "Don't take a free ride in your own life",- Не бійся бути сміливим (ою) настільки, щоб брати від Життя більше, ніж дають, не бійтеся бути інколи шаленими й робити речі, на які б вам раніше не вистачило сміливості! Хочеш змін? Будь тією Зміною, яку хочеш бачити! І найголовніше - ВЧИСЯ бути щасливим (ою)! Інколи це важко, але так необхідно. Бережи Світло всередині! Всіх люблю та обіймаю!  З Новим роком!  2 лютого 2018р. Невеличка історія з нашої конференції Youth and Government. У нас була остання “судова справа” (я виступала у ролі свідка). До аудиторії зайшла команда опонентів. Зазвичай ми одразу тиснемо одне одному руки, вітаємося й представляємося. І раптом... мене наче током прошибло. Зліва від себе я чую не звичне за 9 місяців "hello", a таке близьке "прівєт!". Лечу через кілька стільців, підбігаю до дівчини і зі здичавілими (думаю, так воно й було) вогниками в очах закидаю її питаннями: -"Where are you from?! Do you speak Russian?" - І am from Russia", — сказала вона трошки розгублено. - Оо, Боже! Я из Украины! Ты тоже ексчендж студент? ! ! - "Неееетт... І'm not from Russia". (Далі кілька секунд німої сцени мого повного непорозуміння виразу обличчя та шоку всіх присутніх від того, що відбулося). Виявилося, що батьки цієї дівчини родом з Росії, переїхали сюди ще до її народження. Сама вона російською не розмовляє, але знає кілька слів та вміє читати. Вирішила вітатися російською на конференції, зробивши це власною фішкою.  Ми з нею багато про  що поговорили того дня: про мови, про культуру, про хобі та про плани на майбутнє... Надзвичайно цікава та ерудована дівчинка. Досі з’являється посмішка на обличчі від згадки як мене накрило емоціями, коли я вперше за 6 місяців "вживу" почула рідне слово ''. Нехай і одне . 20 лютого 2018 р. Чим старшою я стаю, тим усе частіше відчуваю, що не помічаю, як летить час. Тільки й встигаємо, що рахувати святкування Нового року та Днів народження. Тоді хапаємося за голову й думаємо: куди ж поділися ті кілька місяців, куди ж поділися ті роки?  Так саме й я схопилася за голову, коли усвідомила, що вже минули 2/3 частини мого року по обміну в Америці. Хіба не кілька днів тому я прилетіла сюди, сповнена ентузіазму та мандражу перед абсолютно новим життям? Виявляється, ні. Вже й друзі є, і школа стала звичною. Вже не дивують проектори в кожному класі та електронний контроль оцінок; підлітки, що у 16 водять авто - це більш, ніж нормально, і час від часу ненароком таки прорветься якесь англійське слово при скайп-розмові з батьками. Хіба ж не за цим досвідом я летіла через океан на інший кінець світу? До речі, говорячи про досвід, мені є чим з вами поділитися. Мені досі здається, що кілька тижнів тому я потрапила у справжню казку. Знаєте, як у фільмах показують: високі пальми на березі океану? Учасники організації морських скаутів (і я в їх числі) провели на одному з таких берегів у районі Галвастон 3 незабутніх дні навчання, веселощів і знайомств з новими людьми з усіх куточків штату Техас. Морські скаути (Sea Scouts) — це молодіжна організація, спрямована на популяризацію розвитку навичок керування морськими засобами пересування. Це одна з ланок всесвітньовідомої організації "Boys Scouts of America". Потрапила я туди тому, що моя американська подруга зробила аж надто класну промо-акцію цієї організації.  Ми вивчали різні частини кораблів, вчилися орієнтуватися у морському просторі, робити різні типи вузлів. Повертаючись до нашої поїздки у райський куточок, скажу, шо це, певне, були найкращі 3 дні мого перебування  в Америці. Там я вивчила клятву скаута, підіймала вгору прапор Техасу, розгадувала й придумувала квести, стала капітаном корабля, знайшла друзів, з якими грала у пляжний волейбол в середині січня і з якими досі підтримую зв'язок, разом з командою навчилася керувати кораблем, перебуваючи в океанському просторі. А навесні ми нашою дружньою командою ще плануємо повернутися для наступного навчання. Але вже не на три дні, а на тиждень. 27 березня 2018 р. Я не могла оминути трагедію, яка сталася в Російському місті Кемерово, в розважальному комплексі  “Зимняя вишня”, де за офіційними даними загинуло 64 людини, серед яких – 9 дітей, і 44 людини постраждали. Це мене відверто зачепило, адже будь-хто з нас міг у цей теплий весняний вихідний день піти до кінотеатру з сестрами/ братами/ дітьми/ онуками і просто не повернутися. Чому? Певне, тому, що комусь було набагато легше відкупитися, аніж проводити повноцінну перевірку стану технічного обладнання. В кінотеатрі сталася пожежа, датчики не спрацювали, двері чомусь не могли розблокувати.  Одна справа, коли людина плює на свою безпеку, на свій же страх і ризик. Та коли ціною цього ризику, розгільдяйства, лінощів, і, певно, ще кількох не найкращих людських якостей, стали людські життя, це не вкладається ні в які рамки. А ще сильніше за рамки вивалюється те, що відповідальні за трагедію ще й намагаються приховати це фейковими новинами в ЗМІ й махінаціями. Найбільше мене вразила навіть не страшна цифра загиблих – 64 людини, а ДЕСЯТКИ ЗНИКЛИХ БЕЗВІСТИ!!! Із закритого кінотеатру, отруєні чадним газом!... За неофіційними даними, розповсюдженими в соціальних мережах, у пожежі загинуло понад 300 людей, більшість з яких – діти віком 5-11 років. Також в інстаграмі було кілька постів про те, що тіла загиблих (тих, які, буцімто, зникли безвісти) вивозитимуть з кінотеатру вночі. Зранку біля пункту здачі крові утворилися довжелезні черги з волонтерів, десятки психологів і лікарів пропонують свою допомогу, люди збирають речі й одяг постраждалим та їх сім`ям. Чи допоможуть обіцяні державою  гроші людям, які чули, як з ними, задихаючись у вогні, прощалися діти та близькі, а вони просто НЕ МОГЛИ нічого зробити. Людям, які втратили всю свою сім`ю і розпізнавали своїх дітей по взуттю (це все є в інтерв`ю родичів). Ви уявляєте собі людину, яка стрибає з 4 поверху, сподіваючись врятували життя? І про це все на російському  телебаченні - 2-3 хвилини від сили. Знову намагаються замовчувати? Матеріал створено в рамках Проекту"Юн-Пресс-KV” Дай Боже, люди не будуть терпіти і почнуть добиватися правди! Це вам приклад того, чому у нас був Майдан, чому це було потрібно. Правда, зараз є й такі, хто говорить: "Яке там співчуття до росіян,  коли вони вбивають наших хлопців на сході України?" А я  впевнена, що жоден з тих дітей, які загинули в неділю, не хотів війни. Вони ніяким боком не причетні до політичних ігор, і такої долі не заслуговував ніхто з них. Всім потрібен мир і правда! Кажуть, треба втратити, що зрозуміти цінність того, що ти мав. Я, на щастя, нікого й нічого не втратила, але саме тут, за тисячі кілометрів від Батьківщини, я зрозуміла, наскільки я пишаюся тим, що я — УКРАЇНКА, наскільки рада, що можу себе так називати! Я так люблю тебе, моя Вкраїно! І ще одне я зрозуміла: цікаве завжди поряд, тільки треба його не лише побачити, але й опинитися в епіцентрі цієї цікавинки! KиевVласть 

Це торкнеться кожного власника квартири, це відчують всі мешканці багатоквартирних будинків. Йдеться не про тарифи на газ. 2019 рік буде насиченим на фундаментальні зміни у сфері житлово-комунальних послуг. Нижче перелік головних “сюрпризів”. №1. Пеня. З 1 травня 2019 року вводиться пеня за несплату вартості житлово-комунальних послуг у визначені терміни. Це передбачає закон “Про житлово-комунальні послуги”. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   №2. Нові договори на комунальні послуги: опалення, водопостачання та водовідведення. Починаючи з 1 травня 2019 року власники квартир можуть вибрати одну з моделей договірних відносин, яку передбачає все той же закон “Про житлово-комунальні послуги”: індивідуальний договір. Укладається між власником квартири та “монополістом” (надавачем комунальної послуги, згідно закону); колективний договір. Це законодавча новинка, яка передбачає наступну процедуру: співвласники багатоквартирного будинку проводять збори - приймають рішення укласти колективний договір - обирають уповноважену особу, яка проводить переговори та підписує договір з “монополістом”; договір з колективним споживачем: укладається між ОСББ та “монополістом”. Чим же будуть відрізнятись ці моделі договірних відносин від діючих? Відповідь у законі “Про житлово-комунальні послуги”. Тепер вартість комунальних послуг буде складатись з трьох складових: обсягу споживання; плати за обслуговування будинкових мереж; плати за абонентське обслуговування. Нові типи договорів визначають, хто ж за яку складову тепер відповідатиме та отримуватиме за це плату від власників квартир. Більше детальна інформація у відеолекції нижче. Важливо: старі договори на ці комунальні послуги продовжують діяти до укладання нових. №3. Плата за абонентське обслуговування за комунальні послуги (опалення, водопостачання та водовідведення ). Це окремий платіж за адміністрування розрахунків зі споживачами. Він має бути виділений в окрему графу у платіжках за тепло та воду. Теоретично, “абонплату” мають відняти від тарифу, тобто це не має призвести до зростання загальної суми у платіжці, наприклад, за опалення. №4. Реформа системи електропостачання. Вона передбачає розділення звичних нам “монополістів” на операторів системи розподілу (займаються утримання електричних мереж) та постачальників електроенергії. Для побутових споживачів це означає наступні зміни: у квитанціях з’являться дві окремі графи ( сумарна вартість 1 кВт*год не зміниться); договорів на електропостачання має бути два: з оператором системи розподілу та постачальником електроенергії. Приєднання до цих договорів буде відбуватись автоматично (якщо продовжуєте платити за наданими реквізитами, то погоджуєтесь з умовами цих договорів – це якщо спрощено пояснювати). Однак процедура може відрізнятись у різних компаніях. Більш детальна інформація у відеоролику: № 5. Електроенергія на потреби будинку: освітлення під’їздів, робота ліфтів та іншого обладнання. А ось тут реформа ринку електроенергії може відобразитись на платі за утримання будинків. Це пов’язано з двома проблемами, які виникли напередодні нового року: НКРЕКП не вважає освітлення під’їздів та роботу ліфтів потребами населення. Відповідно і тариф на електроенергію для потреб будинку має бути вищим, ніж для власників квартир. Сьогодні це 1,68 гривень за кВт*год, після Нового року вийде 2,32 гривень за кВт*год або вище. Це визначено у їх свіжій постанові, яка станом на 24.12.2018 року ще не опублікована, тож в дію не вступила; передоплата за електроенергію, яка йде на потреби будинку. У зв’язку з введенням у дію закону “Про ринок електричної енергії”, юридичні особи повинні укласти договори на електропостачання на нових умовах. Це стосується, в тому числі ОСББ, ЖБК та Управляючими компаніями (ЖЕКами). Одна з умов цих договорів – обов’язкова передоплата. Фактично ці вимоги є катастрофою, як для ОСББ, ЖБК так і для Управляючих компаній (ЖЕКів) – їм доведеться вираховувати прогнозні обсяги споживання електроенергії на загальні потреби будинку, оплачувати їх наперед, при тому, що гроші від власників квартир надійдуть тільки у наступному місяці, ближче до 20 числа. Якщо обсяги споживання спрогнозовані неправильно – штраф. Першим з такою проблемою зіткнувся Київ. №6. Зміна Управляючої компанії (ЖЕКу) – це також одна з новацій закону “Про житлово-комунальні послуги”, підкріплена піднормативними актами: типовим договором та правилами утримання багатоквартирних будинків. Тепер співвласники кожного будинку мають право змінювати Управляючу компанію (ЖЕК) за визначеною процедурою. Головна особливість нових правил утримання будинків: кожен будинок повинен провести збори та вибрати Управителя. Альтернативний варіант – створення ОСББ; окремий кошторис та договір по кожному будинку. Тепер Управителі (ЖЕКи) не зможуть перекидати гроші з одного будинку на інший для виконання ремонтних та інших робіт. Важливо: старі договори між власниками квартир та Управляючими компаніями (ЖЕКами) продовжують діяти до моменту їх розірвання. А підставою для розірвання може бути перегляд тарифу на утримання будинку. Відповідно, якщо вартість електроенергії на загальні потреби будинків зросте, Управителі (ЖЕКи) будуть змушені піднімати тарифи, що стане підставою для розірвання діючих договорів та необхідності укладати нові договори за описаною вище процедурою. №7. Монетизація субсидій. Черговий етап у цьому процесі може розпочатись наступного року. На сайті Мінсоцполітики було опубліковано відповідний проект постанови. Одна з новацій – це відкриття свого роду “рахунків” на кожного отримувача субсидії в “Ощадбанку”. На ці рахунки буде нараховуватись субсидія, і з цих же рахунків будуть оплачувати житлово-комунальні послуги. Проект постанови викликав чимало критики щодо складності адміністрування та дискредитації ОСББ. Більш детальна інформація у статті, посилання на яку міститься в коментарях до цього поста. №8. Фонд енергоефективності. Його запуск запланований на наступний рік. Ця структура буде надавати фінансову підтримку ОСББ у впровадженні енергоефективних заходів (модернізація системи опалення, утеплення будинку і т.п.). Читайте: С 1 января киевляне будут платить “Киевтеплоэнерго” за тепло и горячую воду на 22% больше Володимир Гуцул, журналіст Источник публикации KиевVласть