У Київському Палаці дітей та юнацтва відкрилася виставка художника Івана Гайдука “Повернені імена”.
У Галереї “Дім Миколи” - 15 художніх полотен майстра-самородка, з яких на нас дивляться історичні постаті, знакові для України, для її державності й незалежності: Іван Гонта й Богдан Хмельницький, Максим Залізняк й Петро Калнишевський, Іван Богун. Картини вражають фотографічною точністю й деталями образів. Неможливо передати словами розпач матері, яка втратила на фронтах Великої війни десять синів і чоловіка, - а художнику вдалося виписати цей біль і передати його глядачу.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Пензлю цього талановитого черкаського майстра живопису належить понад 600 картин, написаних з величезною любов’ю до Батьківщини й нашої історичної спадщини. Сам Іван Гайдук завжди називав себе “вільним художником незалежної України”, й підтвердженням тому є оспівані ним рідні пейзажі, галерея портретів: від простих селян до видатних історичних постатей. Гайдук написав портрети майже всіх гетьманів України, а також створив живописні образи Івана Мазепи, Степана Бандери, Романа Шухевича, Івана Богуна, Михайла Грушевського, Василя Симоненка, Симона Петлюри, Володимира Винниченка та інших діячів національного відродження. Серед його творчості особливе місце займають картини на православну тематику. Іван Михайлович розписав іконостаси понад 20 церков, а також написав багато ікон, за що українська православна церква відзначила його пам’ятною медаллю “Заслужений іконописець України”.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Проникливість, задушевність та поетичність образів, його власний неповторимий живописний почерк, легкість мазка, прозорість фарбового шару та стриманість колориту досягли в роботах майстра великої живописної виразності. Картинам Гайдука притаманна життєва повнота, яка є самобутнім гімном красі й різноманітності світу, де людина має жити у гармонії з вищими вселенськими силами. За своєю інколи зовнішньою стриманістю в них завжди відчувається багатобарвне внутрішнє життя і характер.
Велику увагу привертає до себе автопортрет художника, виконаний зрілим та вже впевненим у собі людиною-майстром. Митець зобразив себе у робочому одязі з палітрою та пензлями в руках у своїй майстерні, де мистецтво художника сприймається як повсякденна праця, але, у той же час, у зовнішньому вигляді майстра – радість відчуття святковості і свята праці.
Життєвий шлях майстра був дуже непростим. На Уманському базарі знайшли немовля з запискою в пелюшках: “Гайдук Іван Михайлович, народився 1 травня 1923 року”. З перших днів життя хлопчик виховувався в дитбудинку, потім лиха доля закинула його до трудової колонії. Можливо, захоплення малюванням і врятувало підлітка від слизької дороги. З перших днів війни Іван пішов захищати свою країну, де не просто геройськи воював, а й малював навіть на важких фронтових дорогах Другої світової війни, в короткі хвилини перепочинку. Після війни талановитий юнак-самородок без академічної художньої освіти разом з ленінградськими та київськими скульпторами створював обеліски й пам’ятники загиблим воїнам у містах і селах України (всього – 22 пам’ятники), писав портрети воєначальників і полководців, простих трударів і передовиків виробництва. Він не тільки розписував стіни, малював картини для інтер’єру, а й сам створював сценічні декорації.
Його надзвичайний талант, енергійна вдача феноменальна зорова пам’ять і наполеглива праця принесли йому великий успіх. Гайдук самостійно опанував техніку живопису і став серйозним живописцем. Іван Михайлович свої картини не продавав, він їх дарував колгоспам, музеям, православним храмам, картинним галереям не тільки в Україні, а й за кордон. Сьогодні його роботи знаходяться у приватних колекціях шанувальників мистецтва Канади, Англії, Словаків, Угорщини, Польщі та Росії.
Цей щедрий, життєлюбний чоловік багато читав і до останніх днів свого життя не припиняв працювати. Він перетворився на легенду Черкас, став історією міста. Одні вважали Івана Гайдука бунтарем, що звеличив у епічних картинах українських гетьманів; інші цінили в ньому знавця жіночої краси, захоплюючись портретами (юних студенток, зрілих жінок, зморшкуватих бабусь); третіх зворушували його ікони.
Іван Михайлович мріяв написати картину свого життя, а ще хотів дожити до ста років, але 5 травня 2004 року життя великого майстра обірвалося. Художник загинув, стікаючи кров’ю, з пензлем у руках біля мольберта... У свій останній, що став фатальним, день Іван Михайлович працював над портретом поета Василя Стуса, але картина так і залишилася незавершеною...
У Черкасах казали, що художника згубило саме його вміння майстерно писати портрети. Останнім часом він малював багатьох відомих і просто заможних людей. Це, напевно, й навело убивць на думку, що у пенсіонера можуть бути чималі гроші. Помер Іван Гайдук жорстокою смертю. Нелюди вимагали у художника ключі від сейфа і відрубали йому пальці, а потім вбили сокирою по голові. Про те, що сталося, міліції повідомила листоноша, яка принесла Івану Михайловичу пенсію. Сейф був порожній, а ключі від нього валялися на столі. Його вбивцею виявився один із учнів Гайдука, який мав п’ять судимостей.
За свідченнями сина художника, вбивця прийшов до майстра пізно ввечері. “На мольберті стояло два портрети: Лесі Українки й Василя Стуса, над якими він працював”, – з болем розповідає Віктор Гайдук, - “Батько, після контузії, отриманої на війні, погано чув. Його вдарили ззаду сокирою п’ять разів, а потім задушили. …” Вбивцю було знайдено і він отримав вирок — довічне ув’язнення.
“Він був наївним, як дитина, й радів усім, хто до нього приходив. І завжди показував свої картини та ділився планами. Ми не раз йому казали, що світ тепер не той, що був. Але він був відкритим, таким, яким його виховали у дитячому будинку”, — розповідає син художника Віктор, відомий пластичний хірург, - “Батько ніколи не пив і не курив, з повагою ставився до дітей, літніх людей і жінок. Його останні роботи – це галерея жіночих образів – понад 100 робіт. Він мріяв про виставку, присвячену жіночій красі, але, на жаль, колекція частково втрачена – вкрадена вбивцею. Можливо, в мотивах злочину не останню роль зіграв і принцип художника – не продавати, лише дарувати! За все своє життя Іван Гайдук не продав жодної картини. Для нього мистецтво не продавалось, а було подарунком для музеїв, храмів, колгоспів, картинних галерей, друзів”.
Син художника Віктор Іванович Гайдук береже й популяризує творчу спадщину батька. Він не пішов його дорогою – став не художником, а лікарем-хірургом. Пройшов військово-медичну інтернатуру при Київському військовому госпіталі, стажувався в різних госпіталях, багато оперував. Закінчив аспірантуру з хірургії у Київському НДІ гематології та переливання крові. Працював комбустіологом у Республіканському опіковому центрі, потім - заступником начальника з лікарняної роботи, в одному з чотирьох у колишньому СРСР Київському міжрегіональному центрі медицини катастроф, який об’єднував Україну, Білорусію та Молдову. У 1987 р. Віктор Іванович разом з професором В. Земсковим створив першу в Україні клініку пластичної хірургії та косметики, де використовував останні новітні досягнення в медицині. Створив більше 100 винаходів та рацпропозицій для профілактики контрактур та покращення якості лікування хворих. Нагороджений багатьма орденами й медалями держави, церкви та козацтва. Адже разом з медициною Віктор активно займається роботою з виховання молоді та гартування козацьких рядів незалежної держави України. Він є крайовим отаманом столичної організації Українського козацтва.
Славну традицію Українського козацтва продовжує й його син, онук художника, осавул Сергій Гайдук, є гідним послідовником славного козацького роду Гайдуків.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
На відкриття виставки картин Івана Гайдука до Київського Палацу дітей та юнацтва прибули відомі художники, науковці, медики, політичні діячі, серед яких – віце-президент Африканської Ради в Україні Діалло Іссаа Садіо, кінорежисер, лауреат Шевченківської премії за документальний серіал “Загадка Норильського повстання” та премії ім. В. Стуса Михайло Ткачук…
Україна втратила одного з найталановитіших художників сучасності. Проте залишилися написані талановитою рукою Івана Гайдука картини, а значить, і сам художник продовжує жити серед нас.
KиевVласть
Кандидат в президенти від об'єднаних сил націоналістів Руслан Кошулинський виступає за знищення олігархічної системи, що склалася в Україні, та підготовку до протистояння Росії на всіх рівнях. Він пропонує розірвати усі зв'язки із Росією та залучити до перемовин з агресором британських та американських партнерів. Про перші укази президента Кошулинського та стратегічне бачення розвитку України читайте в ексклюзивному інтерв'ю кандидата нашому виданню.
KV: 24 лютого націоналісти організували на Майдані віче "За чисті вибори". На Вашу думку, коли українські політики почнуть мірятися ідеями або ідеологіями, а не ресурсами та мережами?
Руслан Кошулинський (РК).: Я вірю, що це обов'язково станеться. Але сьогодні, дійсно, мусимо констатувати, що немає змагальності програм, а політичні гравці змагаються ресурсами. Сьогодні у нас діє олігархічна система, де роль грає вклад у свій ресурс, - починаючи від медійних і закінчуючи фінансовими можливостями. Точно так само олігархи правлять і в політиці, і в економіці. У нас сировинно-експортна економіка, із копійчаною робочою силою. Сировина продається за кордон, а працівникові потім утридорога продаються енергоносії. Те саме відбувається і з кишеньковими олігархічними політиками - їх намагаються продати виборцеві.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Але люди не хочуть, щоб їх обманювали. Наше віче і було якраз присвячене порушенню цього питання. Ми хотіли дати людям зрозуміти, що можна збиратися разом і показати силу, щоби людина зрозуміла - в тому-таки суспільстві є такі самі люди, які думають так само, які не хочуть, щоб їх обманювали, які хочуть чистих виборів, докорінних змін і гідного майбутнього.
KV: Як ви ставитеся до тези, яку просувають деякі політики: “Дають - бери, але голосуй серцем”?
РК.: Це - спонука до гріха. Це - та сама ж технологія, що і "гречка". Але, на жаль, багато людей цього не розуміють. Чим відрізняється середньостатистичний виборець Європи? Він ідеологічний, він голосує за свого, якого він визнає. Баварець за цим принципом голосуватиме за ХДС/ХСС ("Християнсько-демократичний союз”/”Християнсько-соціальний союз в Баварії" - прим. KV) і це показує - такою Баварія бачить Німеччину. В нас такої культури немає - даються взнаки медійні, фінансові чинники. І, звичайно, держава не робить нічого, аби брудні передвиборчі схеми поруйнувати. Наприклад, нехай Рада ухвалить свободівський Закон про заборону політичної реклами на телебаченні за три місяці до виборів і під час виборів. Тоді автоматично і змагальність програм та ідеологій прийде, і гречка знівелюється…
KV: Як ви ставитеся до ідеї внести в законодавство зміни, які зроблять голосування не правом, а обов'язком громадянина?
РК.: Такі моделі є, зокрема в Австрії, де за неучасть у виборах громадянин повинен сплатити штраф. Це не є загальною нормою всіх європейських країн, лише деяких. "Якщо ви не хочете голосувати - держава купить ваш голос". Є і така модель. Чи можна зробити це сьогодні? Щоб знати напевне, потрібна широка суспільна дискусія, яку повинні ініціювати еліти, якщо вони хочуть зростання своєї нації. Але якщо вони просто знову хочуть отримати владу за будь-яку ціну, вони цю дискусію не ініціюватимуть.
KV: Виборча кампанія-2019 чимось відрізняється від попередніх?
РК.: Влада застосує ті самі технологічні прийоми, які існували усі 28 років Незалежності. Ця кампанія так само олігархічна. Бачимо все те ж фінансове, структурне та медійне забезпечення. Єдина особливість цієї кампанії - олігархи не мають єдиного кандидата - кожний з них висуває свого.
А щодо технологій, то вони не змінюються роками. У нас уже було Якщо не Кучма - то Симоненко. Вже розкручували механізм страху, протиставлення меншого лиха більшому.
KV: Чому українці продовжують на це "вестись"?
РК.: Без стрижня нація буде залежна від свого сильнішого сусіда. А нашому сусідові вигідно, щоб Україна - найпотужніша за своїми ресурсами країна Європи, була слабкою і керованою. Звідси атаки в медіа, промивки мізків, нав'язування. З іншого боку - влада не зацікавлена у змінах, адже бажає довго залишатися владою. Тож маємо, принаймні два потужних чинники, які зацікавленні вкладати шалені ресурси у те, щоб українці “велися” на всі маніпуляції.
KV: Тобто 28 років намагаються консервувати технології? Але ж портрет виборця з пострадянських часів змінився?
РК.: Так, змінився, але порахуйте, скільки нас залишилося і скільки виїхало. Полишає країну працездатне населення, яке готове реалізувати і реалізує себе в інших умовах, але не тут. І такі люди не можуть брати участь в кампанії, бо за кордоном не будуть створені умови для того, щоб вони проголосували. Залишаються ті, хто залежить від влади і ті, хто ще може голосувати свідомо і не піддається впливу. Кого більше, кого менше - не будемо робити акцент. Головне тут працювати на зміну свідомості виборця і попри опір влади, доводити йому, що від нього залежить доля держави.
KV: Ви проїхали багато населених пунктів під час своєї передвиборчої кампанії. Чи є регіональні відмінності? Про що частіше за все запитують люди?
РК.: Війна залишається питанням номер один з огляду на те, що на час війни Президент є головнокомандувачем. Якщо ти їздиш і представляєш свою програму, люди будуть запитувати: як закінчити війну, як швидко це можна зробити, яка формула, яким чином? Далі - тарифи, реформи - пенсійна, медична, базові питання виживання.
KV: Продаж землі?
РК.: Так. Кому продавати, скільки продавати, яка величина - дуже багато запитань. Фермери у сільськогосподарських регіонах навіть пропонують свої моделі. Це питання частіше лунає там, де аграріїв більше, де фермерство більш поширене або розвинене. До речі, дуже активно наші фермери цікавляться, чи зможуть вони конкурувати після продажу землі з іноземним агрохолдингами?
KV: До Конституції внесли зміни стосовно шляху України, вписавши, що Україна прямує до ЄС та НАТО. Чи задають питання Вам на зустрічах стосовно місця України у світі у цьому контексті?
РК.: Запитують, чи треба нам це, наскільки швидко ми зможемо туди прийти, але негативу немає.
KV: А чи варто було закріплювати ці засади на рівні Конституції, як вважаєте?
РК.: Це суто декларативне закріплення. І, на превеликий жаль, воно не підкріплене жодними зобов'язальними механізмами. Яке наше сьогоднішнє політичне становище? 2200 км кордону із Росією. 1084 із Білоруссю. Через Керченський міст Азовське море практично анексоване. Крим анексовано. Позаду нас - Придністров'я. Ми в напівоточенні.
Бюджет Збройних сил України - 3 млрд доларів США. Бюджет збройних сил Московії- понад 70 млрд доларів США. Це країна із ядерною зброєю та космічними військами, яка всю державну машину запускає на військову агресію, тому що вона не хоче конкурувати технологіями, грошима, економікою - у неї найкраще виходить торгувати війною. За цих умов сьогоднішній стан України з її 30 млн населення проти 150 млн у РФ та величезної ресурсної бази незаздрісний.
Економічні санкції проти РФ, які включали наші європейські партнери, діють з літа 2014 року і вже давно не працюють. Московські фірми, що потрапили під санкції, вже перереєстровано у Білорусі, і всі це знають. Для відтворення своїх внутрішніх та геополітичних амбіцій Московія прагне відновити кордони, що були за часів Радянського союзу. Це потрібно для того, щоб стояти на кордоні з країнами НАТО. Тож або ми залучаємо допомогу країн НАТО і стаємо їх гравцем, щоб мати можливість долучення до технологій, швидких грошей для закупівлі зброї, для реорганізації збройних сил.
Ми не позбулися досі радянських штампів, починаючи від взаємин і закінчуючи технікою. Не було кардинальних змін за 5 років. Поки ще є парадна армія. Але нам вкрай потрібен зовнішній чинник, аби ми мали час, щоб була змога хоча б зупинити ворога, бо подолати його військово ми поки не в змозі. Але для того потрібні техніка, вишколені війська та бажання влади.
KV: Яка ваша думка стосовно військового призову?
РК.: Ми хочемо впровадити швейцарську модель, аби мати професійну оснащену армію та народне ополчення.
KV: Швейцарська модель має на увазі обов’язковий призов та тримання зброї удома.
РК.: Так. Тому в моїй програмі - Плані докорінних перетворень - є окремий пункт про цивільну зброю, адже кожен має право та обов’язок захищати свою країну. Ми вимушені всіх гуртувати, бо ми проти того звіра надто маленькі, щоб дозволити нас захищати виключно Збройним силам. Нам потрібно мобілізовувати всіх, щоб ворог розумів: тільки він пробує просунутися далі, все суспільство стає і розуміє, що робити. Так зробила Швейцарія, так зробив Ізраїль.
KV: За швейцарською моделлю для усіх чоловіків обов’язкова військова підготовка, але при цьому є професійна армія.
РК.: До війни є професійна армія. Але якщо починається наступ, кожен чоловік має розуміння, що робити і куди йти. Він знає, що він матиме зняти вказівну табличку із назвою населеного пункту, знає, де мобілізаційний пункт, хто його командир і яке буде його завдання. У нас неодноразово були випадки, навіть не за першої хвилі мобілізації, коли взагалі чоловіки боялися підходити до автомата, бо ніхто цьому ані в школі, ані поза нею не навчав. На моїй практиці боялися підходити до гранатомета, а гармату дорослі чоловіки взагалі ніколи в житті не бачили.
Швейцарська модель одним з чинників має спільну ідею, коли кожен знає, як він буде захищати свою країну. Тобто, єдність суспільства. Але суспільство треба підготувати до цього. У Швейцарії чоловіки раз на рік збираються і протягом двох тижнів проходять підготовку. І це обов’язково - де б ти не перебував, ти маєш долучитися і довести, що ти спроможний виконувати завдання і тримати зброю.
Я мав на цю тему розмову із головою парламенту Швейцарії, - який сам, до речі, був командиром взводу, і це вважається нормальним. Він розповідав: мовляв, я маю підприємців, банкірів, працівників офісів. У мене вдома пістолет, у них вдома автомати. Ми збираємося кожного року на збори.
KV: Чи готова Україна до такої реформи?
РК.: У нас немає іншого варіанту. Маленька чисельність населення, маленька відносно до ворожої території. Ми у порівнянні із Росією програємо ресурсно, військово та фінансово, тож щоби відстояти себе, маємо мобілізувати усіх. Війна - це також і мистецтво прорахунку. Ворог прораховує, скільки він може водночас підняти одиниць техніки, піхоти, авіації, наскільки він може просунутися уперед та які понесе втрати.
KV: А що стосовно реформи військової освіти? Наприклад, чи варто по справжньому, а не для галочки, відновити допризовну підготовку у школах?
РК.: Так, але спочатку відновити матеріально-технічну базу. Не у всіх школах є навіть муляжі автомату Калашникова.
KV: Про це і питання, на чому навчати - на сучасній зброї чи на тій, яка є?
РК.: Що є на озброєнні - на цьому і вчити.
А якщо мова йде про вищу військову освіту, то тут роботи набагато більше. Ми технологічно відстаємо. Дуже відстаємо. Наприклад, сьогодні тільки Житомирський військовий інститут має змогу випускати фахівців, знаних на безпілотних літальних апаратах.
Йдемо далі. На сьогодні в України немає жодного свого супутника. Немає навіть Закону про дистанційне зондування землі. Ми купуємо фотографії за кордоном. І це за часу, коли ані сільське господарство, ані рибна промисловість, ані будь-що без даних супутників не може обходитися. Але супутники країна не запускає. Не вкладають сьогодні гроші та ресурси у космічну галузь.
Минулого року бюджет космічної агенції складав приблизно 87 млн гривень - це суто заробітні плати. Просто підтримання життєдіяльності. Але я проглядав кооперацію космічної галузі, яка простягається від міста Дніпро до Львова. Сюди можна було б залучати науково-виробничі потужності країни, розвивати потенціал. Наші фахівці виграють тендери в НАСА на запуски ракет. Наші фахівці із такими знаннями працюють за кордоном, бо олігархічна влада витискає їх за межі держави.
Сьогодні хлопці-добровольці самотужки, за приватні кошти, знаходять вдосконалення техніки для ближнього бою. Зараз тільки-но започатковано розширення мережі військових навчальних закладів в кожній області, але цей процес дуже повільний. Сьогодні нам дуже потрібен молодший офіцерський склад, його немає. Командир взводу як такий відсутній, його обов’язки виконує сержантський склад.
KV: Чи потрібно залишати військову кафедру при вищих навчальних закладах?
РК.: Треба. Іншого варіанту в нас немає. Ми повинні підготувати людей, які хоча б частково мають знати цю справу на власному досвіді. До армії приходить молодший офіцер - "піджак" - і він не розуміє нічого. Йому відповідати за життя, за цілий взвод, одне його неправильне рішення - це чиясь загибель. Я пам’ятаю випадок, коли одного військового, моряка флоту, поставили вчитися на артилериста. Він казав: "Навіщо, якщо я належу до флоту?"
KV: Ви кажете, що нам не вистачає молодшого офіцерського складу. А де брати чесних генералів?
РК.: Звісна річ, занадто багато вже людей із великими погонами. Але тому виною позиція, коли роздають посади одразу із нагородами. Нагороджувати та робити героїв будемо вже після перемоги.
KV: Міністр оборони - це цивільна людина чи винятково військова?
РК.: Це може бути цивільна людина, якщо вона в цьому орієнтується. А вона має для цього відслужити в армії. Бо інакше буде те ж саме, що міністр охорони здоров’я без медичної освіти або прокурор без юридичної. В обов’язках міністра немає багато мілітарного. Воювати - справа Генштабу. Міністр повинен забезпечити.
Отже, міністр оборони - посада політична, але вона мала би бути із умовою хоча б елементарного знання військової справи. Він забезпечує військо, він повинен мати уявлення. Вчитися йому на цій посаді нема часу. Він повинен мати досвід.
KV: Військовий досвід міністра потрібно закріплювати законодавчо?
РК.: В сьогоднішніх умовах - певно, що так. За приклад маємо Ізраїль, де всі найвищі посадовці - колишні військові, які пройшли горнило війни. Вони під себе підігнали швейцарську модель і вдосконалили її. Не служиш в армії - сплачуй більший податок, не май змоги обіймати державні посади.
KV: Як Ви вважаєте, чи готова Україна до впровадження посади віце-президента, як це діє у США?
РК.: На мій погляд, за сьогоднішніх умов це було б сучасно і до потреби. Ідеальної моделі не існує, слід розуміти, кожна країна підбирає модель для себе. У нас модель змішана, вона не пристосована до сьогоднішніх викликів, одним з яких є, безумовно, війна.
Яскравим прикладом, до речі, можна назвати збори парламенту для оголошення воєнного стану. Добре, що не було подальшого розвитку ситуації. Але якщо загроза була б реальною? По-друге, люди хочуть бачити одного відповідального і за економіку, і за зовнішню політику, так і за оборону. В США є віце-президент, але відповідальність все одно на самому президентові.
KV: “Свобода” готова впроваджувати таку реформу?
РК.: Так, це наші програмові засади.
KV: Поговоримо про скасування пенсійної реформи. Це - один з пунктів вашого плану докорінних перетворень. Чим заміняти?
РК.: Перше питання до принципів нарахування пенсії: чому вона нараховується з пенсійного фонду, а не з бюджету? Ми вимушені чекати наповнення фонду, але ж пенсії - це така ж стаття видатків, як і заробітні плати. То чому б не перекинути це до бюджету і тим самим "викинути" ще одну посередницьку ланку.
KV: А хто буде за це відповідати?
РК.: Міністр соціальної політики. По-друге, це принцип формування, який виходить за межі нашого бачення: сьогодні рівень пенсійного забезпечення нижчий за рівень прожиткового мінімуму, який не відповідає нормам. Апріорі не можна ставити пенсію нижчою за прожитковий мінімум.
По-третє, сьогодні стаж не враховується до пенсії у логічний спосіб: чим вищий стаж, тим вища пенсія. Сьогодні так: скільки би ти не пропрацював, тобі будуть нараховувати пенсію згідно усталеній нормі. Дуже значна різниця в пенсіях, до декількох десятків разів максимум більший за мінімум. Кардинальне відчуття несправедливості. Держслужбовець або правоохоронець радянського ще рангу може отримувати неймовірну пенсію, а інша людина могла пропрацювати все життя на заводі чи у колгоспі і отримувати мінімальну пенсію.
А ще ми за те, аби імплементувати систему накопичувальної пенсії через приватні пенсійні фонди, тобто дати право людям відраховувати в пенсійні фонди свої кошти.
KV: Для цього потрібно відродити у людей довіру до банків.
РК.: Так, тому держава має виступати гарантом.
KV: Чи готові українці зараз до пенсійної реформи? Людям, наприклад, не подобається підвищений пенсійний вік…
РК.: Аналогічно, пенсійний вік має бути прирівняний до середньої тривалості життя. Кажу з власного досвіду: мій батько прожив лише до 63 років, і якщо би він не мав пришвидшеної пенсії, як працівник хімічного виробництва, до пенсії він би не дожив.
Тривалість життя українців низька, ми маємо від цього відштовхуватися.
KV: Чи можливо відмовитися від пенсії взагалі на державному рівні, аби люди самі відкривали собі пенсійні рахунки і вкладали туди за змогою, а держава виступала лише регулятором і гарантом?
РК.: Сьогодні суспільство не готове до цих речей. Можливо, колись, але точно не сьогодні. Нині людина переконана: я відпрацював, я заслуговую на пенсію, яка за розміром була б достатньою, щоб купляти ліки, продукти харчування, щоб не боятися тарифів. Люди хочуть спокою і впевненості, що держава їх не покине.
Сьогодні сподівання на державу у старшого покоління достатньо велике, тому якщо й ламати це, то, можливо, у майбутньому, кілька поколінь потому, але не зараз.
KV: Чому не приймається Закон "Про цивільну зброю", який лежить з 2014 року?
РК.: Чиста математика. Хто сидить на потоках, хто видає зброю? Якщо травматичну зброю можна без проблем придбати, то ця лінія вже приносить комусь прибуток. Якщо почати продаж нарізної зброї, то той, хто отримує прибуток з продажу травматичної зброї, цього прибутку не матиме. Сьогодні напрямок травматичної зброї тримає МВС, тому воно до останнього не буде давати можливості прийняти цей Закон.
KV: Тобто, справа виключно у грошах, а не у страху?
РК.: Виключно так. Страх втрати монополії хіба що, тобто суто фінансова частина.
KV: Чи потрібен взагалі Україні цей закон?
РК.: А це неминуче. Кількість зброї на руках з початку війни величезна. Сьогодні змінилася культура поведінки зі зброєю, на сьогодні значно більше стало людей, які звикли до зброї і поважають її.
KV: Ви не боїтеся того, що якщо Закон буде прийнято, то доступ до зброї призведе до більшої кількості правопорушень із її використанням, включаючи самосуд?
РК.: Увесь світ задає таке питання: боятися чи не боятися. Країни по всьому світу в тій чи іншій мірі дозволяють носіння зброї. Є навіть країни, в яких це повністю заборонено, але це їхній історичний досвід. Порівнювати себе з іншими, згідно християнської мудрості - це або зневіритися, або загордитися. Треба порівнювати себе сьогоднішнього та вчорашнього.
Отже, чи треба це сьогодні? Треба, адже велика є кількість зброї на руках, і не завжди в порядних людей. Але чи можемо ми забирати право на свій захист? Треба дати усвідомити людям, що вони мають право захистити себе, бо інакше люди все одно будуть застосовувати зброю, але у незаконний спосіб.
KV: На зустрічі з жителями Згурівки ви сказали, що освіта в Україні повинна бути менш громадянською і більш національною. Поясніть, будь-ласка, цю тезу.
РК.: Сьогодні в країні освіта громадянська. Одним із спонсорів написання закону про освіту є фонд "Відродження" Сороса, який офіційно проплачував промоції і таке інше. Сьогоднішня громадянська освіта дозволяє виховувати дешеву робочу силу, яка не прив’язана корінням патріотизму до своєї землі і може вільно мігрувати світом у пошуках кращого життя. Національна освіта ж була ініційована Софією Русовою. Її позиція була у тому, що коли національна складова втрачається, ми втрачаємо тоді і патріотичних людей. Виникає прагматичне доволі запитання: в кого ми вкладаємо кошти? Якщо ми хочемо, щоб наступні покоління збагачували матеріальні та духовні ресурси країни, то навіщо ми вкладаємо в тих, хто цю країну готовий покинути?
У тих, хто мігрує, немає патріотичного стрижня. Світогляд, як відомо, формують дві базові науки - історія та література. Сьогодні українська література злилася із зарубіжною і практично нею нівельована, і історія України - наше бачення і наша оцінка подій минулого - об’єднана із світовою. Ще слід додати нівелювання традиційних цінностей.
Ось вам приклад: в одній зі шкіл зайшов до аудиторії, де сидів третій клас, вчителька на дошці написала слово "Лайфхак" кирилицею. Я англійською запитав у неї, мовляв, а що таке "лайфхак"? Пояснити не змогла. Не знає в повному обсязі англійської, але оперує словами, які є модними. Ніби якщо дитина буде знати, що таке "лайфхак", вона буде щаслива, не буде почуватися вторинною. Ця вторинність денаціоналізує, я проти цього. Перш за все треба давати своє бачення. Треба закладати любов до свого, бо якщо цього немає - людині це не буде потрібно, вона не буде вважати це своїм.
Громадянська освіта відриває від традиційних цінностей, закладає кардинально інші ментальні установки, ніж ті, які існують в українців.
KV: Повернемося до політики. Відкриті списки чи мажоритарна система?
РК.: Відкриті списки, адже вони дають, по-перше, змогу відкликати народного депутата, по-друге, дають змогу політичним партіям змагатися з великою кількістю потужних популярних людей. Мажоритарка - це скуповування голосів.
KV: Який відсотковий поріг слід встановлювати для входження політсили у парламент?
РК.: Я б взагалі мінімізував відсотки…
KV: Це ж буде парламентський вінегрет.
РК.: Хіба його немає зараз? Було б чесно, якби мінімізувати відсоток. Скільки отримав прихильників, стільки й маєш.
KV: Але ж має бути певний ценз для проходження у парламент…
РК.: А навіщо? Люди своїм вибором самі роблять математику. Ти набрав 80 голосів, інший набере 8000.
KV: Тобто які партії є - усі повинні бути в бюлетені?
РК.: Так. Я розумію, що у подальшому ценз буде, буде механізм підняття, об’єднання партій. Відсоток - це укрупнення партій, але ж він не працює. Для чого це було зроблено? Для створення партійної структурованості суспільства - але зараз це не допрацьоване. Механізм більших чи менших партій не працює. Можна говорити і про 5%, и про 10%, але це не аксіома. Це не є стала норма країн. Варіацій безліч.
Проблема в тому, що зараз ми не маємо партійної культури. Найбільшим питанням є так зване тушкування - перехід з однієї фракції в іншу. Цю проблему треба вирішувати і на морально-етичному, і на законодавчому рівнях, - заборонити хоча б на цій каденції такий перехід. А також загальний договір між політичними партіями не приймати "перебіжчиків".
Сьогодні політика в Україні - це хто кого більше обіллє брудом. І на це є запит, але що нам потрібно - задовольняти цей запит чи формувати політичну культуру? Давайте ухвалювати морально-етичний кодекс поведінки політичних партій, у якому прописано норми поведінки. Я сподіваюся, що ми поговоримо зі всіма політичними гравцями в Україні і домовимося хоча про те, щоб не приймати "перебіжчиків". Це порушення права виборця.
KV: Ця розмова йшла ще в парламенті за вашої каденції, разом із питаннями зняття недоторканності…
РК.: Ухвалили вже закон - зняли недоторканність, але не для себе, а для наступних каденцій. Не дослухалися до "Свободи", не ввели це до Конституції - тільки простим законом.
KV: Якщо сприймати політику як війну, де перемога виправдовує всі засоби, то чи є межа, яку політик не має права перетинати?
РК.: Межа - це інтереси держави. Коли ти служиш в армії, ти стикаєшся з людьми різних абсолютно поглядів. Але у нас є спільний ворог, з яким ми ведемо війну. Утім, ми можемо тут сісти і порадитися, як ми будемо "в хаті нашій господарювати". Ідемо до працедавця - до людей - і з ним домовляємося: "У мене ось такий є проект, а у товариша - такий. Але воювали ми з ним разом".
Межа нашої боротьби між собою не може перетинати межу державних інтересів. Ми не можемо бути ворогами. У нас є конкуренція, так, і саме тому ми не вороги - у нас просто різні проекти і різне бачення.
KV: Три перші кроки Кошулинського на посаді Президента?
РК.: Перше - указ Президента про правонаступництво України від УНР. Це не просто зміна гуманітарної опції суспільства, але й зміна засадничої парадигми, із включенням територій і вимог щодо окупантів. Так зараз роблять країни Балтики.
Друге - активна розмова з підписантами Будапештського меморандуму і залучення їх до нашої боротьби, а саме Великобританії та Сполучених Штатів Америки. А також Указ про закриття кордону з країною-агресором, заборона її бізнесу на території України та розірвання дипломатичних стосунків, аби дати нашим партнерам почуття впевненості у тому, що ми дійсно будемо перемагати Московію. Бо перше питання, які вони задають уже прямим текстом - у вас війна гібридна чи гешефтна?
Кількість економічних санкцій, які вони застосовують проти московських олігархів, які фінансують війну, не співмірна з тим, скільки ті олігархи заробляють тут.
Далі - зміна Закону "Про державний бюджет". На Збройні сили має реально витрачатися 5%, а не 2,5%, як зараз, ще й з перевагою на користь силових структур у розмірі 1,5 млрд грн. На сьогодні є величезний запит на переозброєння ЗСУ. Якщо подивитися структуру бюджетування Збройних сил, лишень 16% від цієї суми заплановано на переозброєння. Це неймовірно мало, якщо враховувати ціни: наприклад, вартість одного танку "Оплот", харківського виробництва - близько 3 млн доларів США. І це я не кажу про програму військового кораблебудування чи проектування ракетоносіїв дальністю 500-600 км.
KV: Які основні законопроекти Ви маєте намір внести протягом перших 100 днів президентства?
РК.: Свободівський Антиолігархічний пакет докорінних перетворень. Уже 250 місцевих рад підтримали його - а це практично половина виборців України. Цей пакет законопроектів є частиною мого Плану докорінних перетворень. Він, зокрема, передбачає заборону виведення коштів в офшори та повернення коштів з офшорів, ліквідацію приватних монополій та олігополій, заборону приватизації стратегічних підприємств, націоналізацію електро- та енергогенерації, заборону торгівлі землею с/г призначення. Також ми говоримо про необхідність впровадження процедури імпічменту Президента, ухвалення закону про відкликання депутатів, суддів та посадовців всіх рівнів.
KV: До кого президент Кошулинський зробить перший міжнародний візит?
РК.: Це або Сполучені Штати Америки, або Польща, або країни Балтії. В залежності від обставин.
KV: Коли президент Кошулинський сяде за стіл перемовин з українськими олігархами? Ви плануєте зібрати їх до, під час чи після прийняття антиолігархічного пакету?
РК.: А нащо їх збирати? Вони самі прийдуть. Ми прагматики. Якщо Кошулинський приходить до влади, парламент лишиться той самий. І тоді так: покажіть, шановні члени парламенту, хто ви - слуги олігархів чи представники українського народу? Якщо друге - натисніть кнопку і проголосуйте за ухвалення Антиолігархічного пакету. Ні? Тоді "працедавець" у жовтні буде дивитися з огляду на таке рішення, чи підтримувати цей парламент.
Сьогодні немає сенсу про це розмовляти, бо парламент не має у складі фракції націоналістів. Якщо з ними розмовляти, то лише якщо на руках є козирі, а їх до жовтня не буде. Будуть тільки президентські повноваження - укази, вето. Протистояння з цим парламентом буде серйозним. Але недовгим, якщо врахувати, що влітку парламент іде у відпустку, а у серпні починається передвиборча кампанія.
KV: Президент Кошулинський пропонуватиме зміни до Конституції?
РК.: Ніколи не кажи ніколи, як то кажуть. Вочевидь, є механізми, які я хотів би запровадити на рівні Конституції, але робити різкі кроки під час війни - не найкраще рішення. Бажано це було б вирішувати за допомогою референдуму. Але немає закону про референдум. Тому чи до потреби сьогодні витрачати кошти на це? Тебе найняли на роботу, ти бачив посадові інструкції - працюй, а не змінюй речі під себе.
KV: Президент Кошулинський внесе законопроект про імпічмент Президента?
РК.: Так. Ще жодна дитина не народилася із татуюванням "Я вічний президент" або "Я вічний депутат". Треба дати можливість людям відчути, що вони мають вплив. Бо найбільша проблема, яка турбує суспільство - це почуття, що від людей нічого не залежить. Де б я не був, мені люди скаржаться: ми голосуємо, вибираємо, але все залишається як було.
Тому два базових кроки - це законопроект "Про імпічмент Президента" і зміни до Закону "Про вибори народних депутатів", де передбачено змогу відкликати депутатів і президента. Щоб люди відчули: вони можуть вплинути, депутати працюють на них, а не на олігархів.KиевVласть
Для багатьох українських жінок та дівчат 8 березня – найулюбленіше свято весни, адже в цей день вони відчувають себе королевами, їх усі люблять, дарують подарунки.
8 березня, як відомо, не є міжнародним святом і у багатьох країнах вже давно трансформувалося у День матері чи залишилося Днем прав жінок. В Радянському Союзі День вшанування жіночої свободи та громадянських прав перетворився на день початку весни, день квітів, стереотип про який майже не змінився з 70-х. Отже, це свято амбівалентне: з одного боку – пережиток комуністичної системи, з другого – чи не найважливіший вияв феміністичного руху.
Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV”
Зважаючи на те, що в Україні вже близько п’яти років триває декомунізація, активізувалися жіночі організації, ми неодноразово чули пропозиції скасувати 8 березня, або зламати розуміння цього дня як свята всіх жінок і утвердити Міжнародний день прав жінок. Але чому вже декілька років триває обговорення, чому і суспільству і владним структурам так складно відмовитися святкувати 8 березня і чи потрібно відмовлятися від святкування взагалі?
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Аби остаточно зрозуміти, чи є 8 березня пережитком радянської цивілізації, чи ні, варто заглибитись в історію цього свята. Існує незліченна кількість міфів з приводу дати свята, появи його в Радянському Союзі, чимало легенд блукає навколо однієї з засновниці свята Клари Цеткін.
Але можлива версія джерела Міжнародного жіночого дня бере початок у далекому 1907 році, коли в Нью-Йорку проходить марш робітниць-текстильниць. На тлі публічної дискусії про умови праці і жіночої кампанії за виборче право, близько 15 тисяч жінок, які працюють у сфері голки й тканини, проходять через Нью-Йорк. Таким чином вони прагнули відзначити жорстокість поліції, яку вона проявила під час демонстрації у 1857 році, а також демонстранти вимагали скорочення робочого дня, вищої оплати праці та права голосу. Проте, у своїй книзі “Про соціалістичне походження Міжнародного жіночого дня”, Темма Каплан (1985) стверджує, що ці демонстрації, можливо, не відбулися, і що цей міф був створений під час холодної війни, щоб прибрати соціалістичне коріння Міжнародного жіночого дня, і щоб підкреслити його міжнародність.
28 лютого 1909 року в США відбувся перший Національний жіночий день, можливо, правильніше було б сказати навіть Національний день жінки (тільки після війни в англійській мові поширилась назва, в якій вживалася множина). Жінки говорили про свою роль не тільки як матері-берегині домашнього вогнища, а й про роль у житті свого міста чи держави.
Перед загальними зборами Другого Інтернаціоналу в Копенгагені відбулася Друга міжнародна конференція жінок, в якій взяли участь близько 100 жінок з 17 країн, які представляли спілки, соціалістичні партії та робочі жіночі клуби. Кларою Цеткін було запропоновано, щоб наступного року відбувся “Міжнародний день жінки”. Цікаво, що так Цеткін намагалася привернути увагу до складних умов праці жінок, хоча рішуче виступала проти фемінізму. Проте для святкування не було встановлено точної дати.
19 березня 1911 року в Австрії, Данії, Німеччині та Швейцарії відзначали Міжнародний жіночий день. Лише в Австро-Угорщині було проведено понад 300 демонстрацій, спрямованих на подолання гендерної дискримінації та забезпечення прав жінок на роботу, голосування, навчання та державні посади.
У період Першої світової війни жінки в Європі проводили антивоєнні мітинги як висловлення жіночої солідарності. На території Російської імперії, до складу якої входила й Україна, перший Міжнародний жіночий день жінки відзначали в 1913 році, напередодні Першої світової війни, провівши антивоєнну кампанію.
Напередодні російської революції в останню неділю лютого (8 березня за григоріанським календарем) в Петербурзі відбулася масова демонстрація. Це був протест проти погіршення умов життя, відсутності основних продовольчих запасів і нестачі товарів. У цій демонстрації брали участь переважно жінки, але також були залучені і чоловіки. Його очолювала російська феміністка Олександра Коллонтай.
Святкова дата 8 березня була започаткована на ІІІ зустрічі Комуністичного Інтернаціоналу у 1921 році. 8 березня з 1922 року Ленін утвердив День жінки як офіційне свято. З того часу почала складатись ситуація, коли головним місцем святкувань 8 березня ставала Радянська Росія. Радянська влада намагалася зрівняти у правах жінок і чоловіків, даючи насамперед однаковий доступ до навчання, шанс працювати і мати власні гроші. Історик Оксана Кісь, яка досліджує гендерну проблематику в історії України пише, що насправді влада розглядала організоване жіноцтво інструментально, і більшовики хотіли взяти їх під контроль, щоб потім використати для посилення впливу на суспільство.
За правами жінки завжди стояла партія і рівноправність можна назвати абсурдом.
По суті, за сталінських часів свято 8 березня використовувалось як один зі засобів пропаганди, а можливості для обговорення реальних проблем жінок, таких як насильство, умови праці, не існувало. В СРСР постає демографічна криза (після Голодомору, масових репресій), і жінок заохочують більше народжувати, ідея материнства культивується як єдиний шлях самореалізації жінки.
Комуністична партія подарувала жінкам права, звільнила їх з-під гніту патріархального світу, дала їм можливість самореалізуватися, і тепер партія хотіла такої ж самовіддачі від жінок. Оксана Кісь говорить про те, що в цей час закріплюється думка, що саме компартія, саме держава дала жінкам права, а не жінки самі їх відстояли під час революції.
Ключовим моментом у становленні традиції відзначати жіночий день став 1965 рік, коли 8 березня набуло статусу вихідного дня. Таким чином, 8 березня стало сімейним святом. В період хрущовської “відлиги” підвищується матеріальне становище, відроджуються цінності та атрибути повсякденного життя (мода, косметика). Вірогідно, саме тоді й виникає традиція вітати жінок квітами дарувати їм цукерки, діти вітали мам, бабусь і вчительок, а чоловіки – жінок, потім утвердилась традиція звільнення від хатніх обов’язків один день на рік. Таким чином, свято стає абсолютно аполітичним.
Після утвердження родинності свята воно знову починає трансформуватися, відходить від образу жінки, натомість в привітаннях, в листівках все частіше лунають описи природи, її оспівування. Навіть зараз, чуючи про 8 березня, ми уявляємо листівки з тюльпанами або весняний пейзаж з річкою і зеленим берегом, усіяним невеликими квітами.
Таким чином, в СРСР за 70 років з’являється зовсім нове, трансформоване свято, зі специфічними традиціями і вкладеними прихованими ідеями, які взагалі не відповідають ідеям, озвученим на мітингах у революційний час. Свято втратило свою політичність, радикальність, рішучість, перетворившись на свято вічної гармонії та “весни, жіночності та кохання”. Таким чином влада намагалася не афішувати проблеми жіноцтва, такі як дискримінація, експлуатація, насильство, вважаючи що питання можна вирішити, створивши свято і відпустивши додому у вихідний. Згодом, коли жінки намагалися говорити по свої проблеми, їх ігнорували, бо вони і так мали забагато прав, яких їх могли позбавити у будь-який момент.
1975 - Міжнародний жіночий рік. Цього року Організація Об'єднаних Націй почала святкувати Міжнародний жіночий день 8 березня. У 1977 році Генеральна Асамблея ООН запропонувала державам оголосити, відповідно до їх традицій і звичаїв, будь-який день цього року Днем боротьби за права жінок і міжнародний мир ООН.
Проте, у США й інших країнах, де Міжнародний жіночий день дав свої особливості і власну історію феміністичного руху, жіночі марші відбуваються в різні дні року, і навіть не завжди пов’язані з 8 березня. В Україні традиція проводити марш на 8 березня виникає порівняно недавно. Перші марші 2008, 2009 років збирають не більше сорока людей.
2018 року в центрі Києва відбулося дві ходи за права жінок, присвячені Міжнародному дню боротьби за права жінок. Учасниці ходи висунули вимогу ратифікувати Стамбульську конвенцію Ради Європи про запобігання насильства над жінками та домашнього насильства. Близько 100 дівчат і жінок колоною пройшли Хрещатиком.
Учасниці маршу "Oh my March! МАТИ вибір" тримали в руках такі лозунги: "Давай мити посуд разом!", "Давайте разом виховувати дітей", "Мати вибір!", “Мої очі вище”.
Колона попрямувала до Михайлівської площі, звідки вирушила до Київської адміністрації, приєднавшись до паралельного маршу "Годі терпіти!". Ця акція була чисельнішою – до неї приєдналося більше 700 осіб. Марш був спрямований проти гендерної дискримінації, сексизму і сімейного насильства. Тут можна було почути такі заклики: "Ми за рівні права і можливості!", "Ні – насильству щодо жінок", "За рівну оплату праці!".
Таким чином, протягом останніх років в Україні відбуваються марші, жінки все частіше відмовляються від святкування 8 березня. Жіночі організації України намагаються повернути цьому дню соціально-політичний сенс – з гордістю відзначати день міжнародної солідарності жінок, незважаючи на те, що дуже важко відмовитися від таких рідких у сучасних реаліях привітань, приємних подарунків. І близька людина, якщо хоче привітати, не буде чекати весни, 8 березня, щоб зробити це тільки раз на рік.
8 березня - це важливий день, який найкраще підходить для того, щоб всім разом сказати: ми ще дуже мало зробили для того, щоб виправити жахливий, трагічний злам в історії культури - нерівність статей у доступі до освіти, влади, кар'єри. Поряд з тим проблема насильства надзвичайно актуальна для України і стосується не лише домашнього насильства, а й торгівлі жінками, проституції, сексуальних домагань тощо. Чи це не ті проблемі, які варто підіймати?
Матеріал створено в рамках Проекту "Юн-Пресс-KV”
Цього року ми святкуватимемо 8 березня у п’ятницю, це досі вихідний день. Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович заявив про те, що святкувати чи не святкувати 8 березня буде вирішувати Верховна Рада, хоча представники інституту національної пам’яті цілком підтримують скасування цього свята. Володимир В’ятрович на одній з прес-конференцій розповів, що свято навряд чи зникне, але зміниться його концепція та ідея, наголошував на тому, що має святкуватися не день “тортиків-букетиків”, а день боротьби за права жінок. Тобто, мова не йде про скасування цього дня як свята. Пропонується скасувати державний вихідний і дати святу правозахисну назву.KиевVласть
Вже наступного року Київщина готуватиметься до виборів міських голів та депутатів. За свою каденцію міські голови встигли наробити багато чого. Час від часу вони жаліються, що їхньої кропіткої праці не помічають, а вони працюють, не покладаючи рук. Вивчити ситуацію кожного міста, а тепер ще й об'єднаних громад, вирішила KV. Протягом майже 8-ми місяців ми спілкуватимемось із головами про їхні проблеми і досягнення. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю розмова з мером Василькова Володимиром Сабадашем.
KV: Децентралізація - які плани? Яка проводиться робота? Проблеми?
Володимир Сабадаш: Ми надсилали запрошення тим селам та селищам, з якими об'єднання могло би бути економічно доцільним. Погодилась на об'єднання тільки одна сільська рада. Інші ради вирішили створювати громади окремо, без міста. Хоча я вважаю, що це неправильно як з економічної, так і з соціальної точки зору. Наразі місто витрачає близько 8 млн гривень на діток із району, які ходять до наших шкіл та садочків. Як би сильно населені пункти не хотіли відокремитись від міста, все одно центр усіх послуг у Василькові, тут вони набагато якісніші.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Дуже сподіваюсь, що цієї осені процес буде завершено, адже вже у 2020 році об'єднання буде обов'язковим і відбуватиметься відповідно до закону.
KV: Як покращувати інвестиційний клімат?
Володимир Сабадаш: Ми не можемо порівнювати свій бюджет із іншими пристоличними містами. В нас дуже мало підприємств. Раніше Васильків був дуже розвинутий промислово, але за 30 років незалежності зникло декілька військових заводів, шкіряних заводів, швейних фабрик. Зараз усі ці підприємства викуплені у приватну власність і їх власники чекають нагоди, щоб або дорого продати, або здати землю в оренду.
Наразі ми розглядаємо проект будівництва на 11 га багатоквартирних будинків. Для залучення інвесторів ми максимально спрощуємо формат спілкування, відкидаємо бюрократію. В нас є гарний приклад співпраці між державою та приватним підприємством - військовий завод, який останнім часом потужно запрацював. Він виготовляє військову техніку на замовлення Міністерства оборони і нещодавно на фронт відправив 45 ювілейну машину.
KV: Проводите земельні аукціони?
Володимир Сабадаш: Так, ми започаткували таку практику. Провели аукціон на земельну ділянку 1,2 гектари, віддали під житлову забудову. Зараз вносимо зміни у детальні плани територій і, скоріше за все, в цьому році там розпочнуть будівництво. Взагалі із інвесторів до Василькова найбільше йдуть забудовники. На жаль, пропозиції щодо великих об'єктів, підприємств та заводів, не маємо.
Взагалі я вважаю, що покращити економічну ситуацію нашого міста зможе процес створення Київської агломерації. Ми спілкуємось зі столицею щодо цього напрямку.
KV: Чи актуальна "сміттєва" проблема?
Володимир Сабадаш: Такої проблеми в місті немає. Нещодавно ми провели конкурс і уклали угоду з підприємством, яке співпрацює із сміттєпереробним заводом, що розташований недалеко від нас. Все сміття вивозять туди.
Звісно, є проблема, пов'язана із людським фактором. Не кожен житель міста хоче заключати договір на вивезення сміття і платити за це. Тому іноді нам доводиться ліквідовувати несанкціоновані звалища. Та, на жаль, поки це питання не буде врегульоване на державному рівні, прийняттям закону щодо фіксованої ціни для квартир і приватних будинків, нічого не зміниться.
KV: “Тарифні” бунти є, чи громаду у цьому розрізі все влаштовує?
Володимир Сабадаш: Раніше у нас цим питанням займався комбінат комунальних послуг, але ми провели конкурс і заключили договір із двома управляючими компаніями. Зараз усі тарифи обговорюються із мешканцями кожного будинку. Звісно, є проблеми, адже люди хочуть отримувати якісні послуги без підвищення цін.
Наразі у тепломережі заборгованість за опалювальний сезон складає майже 7 млн гривень. У минулому році також була заборгованість, і тоді ми компенсували кошти із міського бюджету. Але через це довелось відкласти фінансування шкіл, садочків та доріг. Громада таке рішення негативно оцінила, тому у цьому році ми пішли до суду. Потрібно розуміти, що заборгованість виникає через людей, які не сплачують за послуги вже декілька років. Я вважаю, що несправедливо, коли пенсіонери віддають останні гроші за комуналку, а дехто просто не хоче і не платить.
KV: Школи - на якому етапі побудова зруйнованої школи №6?
Володимир Сабадаш: Ми дуже довго виготовляли документи на цю школу, адже було порушено кримінальну справу і проводилось дуже багато експертиз. Наразі будівництво розпочато, там вже готовий фундамент. Бюджет, який ми можемо витрачати на першочергові проблеми міста, складає 40 мільйонів гривень. Враховуючи наше господарство, будувати школу за ці кошти просто неможливо. Наразі нам дуже допомагає в питанні фінансування народний депутат Ігор Кононенко. Ми маємо державну субвенцію, також допомогла область. Всього на цей рік заплановано 50 мільйонів гривень. Також ми подали документи у Державний Фонд Регіонального Розвитку для отримання грошової допомоги.
Взагалі проект будівництва розрахований на 3 роки, його вартість складає 214 мільйонів гривень. Якщо ми отримаємо кошти раніше, то, звісно, школа буде побудована швидше.
KV: Як вирішуєте проблему переповнених навчальних закладів?
Володимир Сабадаш: Проблема досить гостра, деякі школи навчаються в дві зміни. У дитячих садочках ми відкрили три додаткові групи, це приблизно 70 місць. Черга складає близько 100 діток. Наразі районний відділ освіти планує переїзд і ми переводимо в те приміщення свій відділ освіти, так в нас буде вільне приміщення для облаштування садочку, що дозволить повністю вирішити питання по дошкільним закладам.
Крім того, в нас будується житловий комплекс, забудовник якого зобов'язався побудувати дитячий садочок. Варто відмітити, що ми ставимо обов'язкову умову усім забудовникам - якщо хочете будувати житло, маєте побудувати школу чи садок.
Зруйнована школа №6 була розрахована на 600 учнів, нова школа буде мати тисячу місць. Цього буде для наших школярів достатньо.
Також ми прийняли рішення міської ради про безкоштовне перевезення школярів. Наше місто єдине в області, де є комунальне підприємство, яке займається внутрішніми перевезенням на території міста. Утримання цього підприємства обійдеться місту у 2-3 млн гривень, але школярі можуть пересуватися безкоштовно. До кінця року кошти виділені.
KV: Скільки відсотків петицій, які були підписані, наразі втілено?
Володимир Сабадаш: У минулому році ми вперше виділили 300 тис. гривень на громадський бюджет, у цьому році сума вже 600 тисяч. Містяни та громадські організації подають багато проектів, деякі з них вже реалізовані. Жоден не залишається без уваги.
KV: Проблеми із водою у багатоквартирних будинках - яка наразі ситуація?
Володимир Сабадаш: Проблема ще існує. Річ у тім, що система водопостачання у жахливому стані. В нас немає такого дня, щоб не сталось прориву. А якщо такий день і є, то ми його відмічаємо червоним на календарі.
Для вирішення проблеми ми буримо нові свердловини. Завдяки допомозі Київської обласної адміністрації та народного депутата ми зробили 5 нових свердловин, у цьому році завершимо будівництво нової лінії. Отримаємо додаткову воду. Також розроблено проект на обеззалізнення води, з цим теж велика проблема. Через великий вміст заліза, більшість жителів використовують воду з кранів як технічну. Якісна вода в місті тільки в одному районі - у військовому містечку.
Але знову ж таки - люди не можуть зрозуміти, що водоканал не може бути постійно збитковим, його потрібно фінансувати. Всі проти підвищення тарифів, у нас ціна найнижча в області. Наразі ми все ж таки розробили проект рішення для підвищення тарифів, але ціна все одно не буде вищою, ніж в інших містах.
KV: Невідомий МАФ на центральній площі - звідки там з’явився? Його вже прибрали?
Володимир Сабадаш: Це кав'ярня, яка досі стоїть на тому місці і має успіх. Люди, які намагаються здійняти навколо цього МАФу бучу, працюють у місцевого підприємця, який свого часу безкоштовно отримав від міста очисні споруди. Наразі вони в жахливому стані, запахи тут неймовірні. І переключаючи увагу громади на усілякі псевдоскандали ці активісти намагаються відвернути увагу від дійсно важливих проблем. По цьому факту ми подали до суду.
Була інша ситуація: ми давали дозвіл на встановлення МАФу у військовому містечку. Йшлося про 40 квадратних метрів площі, а привезли туди споруду на 400 “квадратів”. Звісно, що жителі обурилися і ми спільно із ними її звідти прибрали і скасували дозвіл на розміщення. Всі інші ситуації штучно створені.
KV: У лютому 2014 року ви склали повноваження міського голови. У чому причина? Чому повернулись на пост?
Володимир Сабадаш: З 2010 року я очолював міську організацію Партії Регіонів. Після Революції Гідності склав повноваження міського голови. У 2015 році я виграв вибори.
KV: Дерибан землі - чи була правдивою історія із виділенням сотень гектарів землі Партії Регіонів?
Володимир Сабадаш: У місті навіть немає стільки землі. Я точно впевнений, що такої ситуації не було.
KV: Племінник Присяжнюка - так вас часто називають. Які наразі стосунки із екс-губернатором? Він для вас авторитет? Завдяки йому ви зараз міський голова?
Володимир Сабадаш: Я гордий тим, що працював із Анатолієм Присяжнюком. Він дуже сильний управлінець. Я працював у Службі Безпеки України, де він був заступником голови, там ми і познайомились. У 2010 році він мене запросив попрацювати в іншій сфері. Тоді я очолив Васильківську районну державну адміністрацію.
Анатолій Присяжнюк - авторитетна особа. Зараз ми не спілкуємось. Не можна сказати, що завдяки йому я - міський голова. Я міський голова завдяки людям.
KV: Політичний аспект: чи з'являлися в місті кандидати в президенти? Були факти порушень?
Володимир Сабадаш: Ми працюємо згідно з чинним законодавством і жодних порушень не зафіксовано. Звісно, кандидати тут були і наразі я очолюю штаб Блока Петра Порошенко. З повною відповідальністю можу заявити, що ситуація із нібито підкупом виборців в області - це все неправда. Кажуть, нібито виборцям роздають кошти за голоси, але насправді існує програма “Турбота”, яка проголосована депутатами всіх фракцій і яка передбачає виділення коштів малозабезпеченим громадянам.
KV: Які стосунки із Ігорем Кононенко?
Володимир Сабадаш: Ділові. Він дуже багато допомагає місту. Він прийшов до нас у минулому році і за його сприяння зроблено більше десятка вулиць, які не ремонтувались з того часу, як існує місто. Школи, садочки, освітлення - з усім цим допомагає Кононенко. Сьогодні ми освітили близько 60% міста. Найближчим часом плануємо взяти кредит, щоб повністю вирішити питання освітлення.
Можу сказати, що з 2010 року ніхто не вкладав стільки сил у місто, як це робить наш народний депутат. Він знає, що в місті є три основні проблеми - це вода, школи та дороги. Так, проект по воді завершено в цьому році, питання зі школою на цей рік також майже вирішено, а стосовно доріг - ми отримаємо субвенцію і, також цього року завершимо проект реконструкції об'їзної дороги по вулиці Декабристів, там сума майже 250 млн гривень. Буде 4 полоси із сучасними зупинками, освітленням та інтернетом.
KV: Чи має вплив на політикум міста Тетяна Засуха?
Володимир Сабадаш: Не можу відповісти, я з нею давно не спілкувався. Але ми працювали разом у 2012 році і можу сказати, що вона дуже вольова та сильна жінка, яка змогла побудувати свій бізнес, яка допомагає людям. Звісно, кожен має свої переваги та недоліки. Але якщо ви заїдете у Ковалівку, де вона живе та працює, то будете приємно вражені рівнем розвитку цього села.
KV: Чи виділяються земельні ділянки учасникам АТО?
Володимир Сабадаш: Звісно виділяються, але межі міста ще не визначені, тому на отримання землі є черга. Є певні моменти із районною державною адміністрацією, яка має затвердити межі перед тим, як ми подамо їх у Верховну Раду. Тому наразі по тим землями, які маємо, розробляємо детальні плани територій та видаємо учасникам АТО. Вже ділянки отримали приблизно 130 бійців, черга більше ніж 400 осіб. І основна проблема саме в відсутності землі. Окрім учасників АТО, в нас є молоді сім'ї та інші жителі міста, які також хочуть будуватись. Я думаю, що проблему легко може вирішити створення Васильківської ОТГ.
KV: Чи відомо щось по історії з Детинцем, яким володіє фірма, близька до екс-мера Іващенка. Що з самим екс-мером?
Володимир Сабадаш: Я знаю, що є таке проблемне питання і наразі ми готуємо пакет документів на подачу до суду. На жаль, в цю історію був втягнутий місцевий житель, фахівець з історії. З умислом це було зроблено чи ні - я не знаю. Але знаю, що було роздано багато земель на валах, які представляють собою історичну цінність для міста і взагалі для України. З приводу долі самого екс-мера, нічого не можу сказати, не цікавився.
KV: Що зі справою про хабар головного архітектора міста?
Володимир Сабадаш: Цю справу розглядає суд. Я б не хотів говорити на цю тему, адже це людські долі. Але мені точно відомо, що людина, яка приносила хабар, приносила його не вперше, і не в одне місто Київської області. Ця людина у незаконний спосіб будує житло і за допомогою правоохоронних органів вводить його в експлуатацію, а потім продає. Я думаю, що вся ця історія просто провокація і суд встановить справедливість.
KV: Пам’ятник Героям Небесної сотні - у багатьох містах встановлено, чому немає у Василькові? Проект готовий, підрядник є.
Володимир Сабадаш: Не можемо дійти згоди із комісією щодо встановлення цього пам'ятника. Є спір з приводу того, як саме він має виглядати. Є в нас місцевий житель, скульптор, який розробив проект. І я думаю, що все ж таки його буде затверджено і сподіваюсь, що цього року пам'ятник буде встановлено, місце для нього вже визначено. Залишилось ще знайти кошти.
KV: Чи змінилось щось для міста із приходом нового губернатора?
Володимир Сабадаш: У мене ніколи не було проблем з Олександром Горганом і, зараз немає проблем з Олександром Терещуком. Всі губернатори йдуть місту назустріч. Тому, можу тільки подякувати. На нового губернатора покладаю великі надії. В першу чергу, у найважливішому для міста питанні - відбудові шостої школи.
KV: Які стосунки з районом?
Володимир Сабадаш: Нормальні робочі стосунки. Є невеликі проблеми із затвердженням генерального плану, але я думаю, що поступово ми їх вирішимо. Тим паче, після створення об'єднаних громад, районна рада та РДА втрачають свої юридичні повноваження.
KV: Яка ситуація в міськраді? Як миритись із депутатами?
Володимир Сабадаш: Майже всі депутати переживають за проблеми міста, ніяких яскравих подій, як у Верховній Раді, в нас немає. Звісно, кожен має свої політичні інтереси, але, в цілому, є співпраця. Всі розуміють, що в іншому випадку до нас не прийдуть інвестори, в місто не будуть вкладати кошти.
KV: Чи були ситуації, коли пропонували хабара? Як реагували?
Володимир Сабадаш: Ні, таких ситуації не було. Можливо через те, що усім відомо, що я виходець із правоохоронної системи.
KV: Які амбіції маєте щодо кар'єрного зростання?
Володимир Сабадаш: Мені подобається тут працювати. Місто Васильків та у майбутньому об'єднана територіальна громада мають великі перспективи. Цей напрямок не настільки розбудований, як інші пристоличні території. А коли поблизу Білої Церкви буде збудовано міжнародний аеропорт, ми взагалі отримаємо нове дихання. І не тільки ми, а всі, хто поблизу Одеської траси. Ще одна перспектива - це велика кільцева дорога. Тож ми однозначно приречені на успіх.
З приводу амбіцій - я хотів би взяти участь у виборах до ОТГ. Поки планів щодо області чи парламенту я не маю. Мені потрібно попрацювати поки що тут, адже я переконаний, що якби у Верховній Раді працювали люди, які мають досвід управління містом і володіють всіма проблемами громади, було б набагато легше їх вирішувати.
KV: За час на посаді міського голови чи було вам за щось соромно?
Володимир Сабадаш: Звичайно було соромно, але я не буду говорити за що. Бувало, що рішення ми приймали поганого опрацювавши їх, потім доводилося відміняти. Були різні помилки, але їх потрібно визнавати і працювати далі.
Читайте:
Наталія Дзюба: “За час функціонування пункту біженців конфліктів із громадою не виникало”
Михайло Нетяжук: “Порядну людину треба дуже довго вмовляти, щоб вона пішла в депутати”
Тарас Костін: “Радимось із Віталієм Кличко в питаннях управління містом”
Олексій Момот: “Сподіваюсь, новий губернатор не зупинить переїзд КОДА до Вишгороду”
Анатолій Федорчук: “Аеропортом мене шантажують постійно - ще з часів, коли не хотів вступати в Партію Регіонів”
Фото: KVKиевVласть
КП “Киевтеплоэнерго” 4 марта через систему электронных публичных закупок заключило соглашения с ЗАО “Научно-производственная компания “Горные машины” о выкупе имущества и техники на 92,9 млн гривен. Таким образом продолжился процесс перехода имущества ПАО "Киевэнерго" к коммунальному "Киевтеплоэнерго".
Об этом KV стало известно из сообщения издания “Наші гроші”.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Из всех средств 6,9 млн гривен выделено на 22 транспортных средства и машины, среди которых самыми дорогими являются автобус Ataman A092H6 за 982 тыс. гривен и экскаватор JCB 3CX за 961 тыс. гривен. Еще 85,9 млн гривен стоят 33 тыс. единиц имущества, которое должны передать до 19 марта.
Самой дорогой в перечне имущества оказалась некая “перепонка” за 10,2 млн гривен.
В сообщении говорится, что “НПК “Горные машины” (*) принадлежит британской компании “Коал Филд Лимитед” панамского оффшора “Clean Energy Invest Ltd”, а бенефициаром является донечанка Виктория Дзюба. На сайте “СКМ” компания ранее была указана как старое название “Corum Group”. Главный бухгалтер “НПК “Горные машины” Ирина Калавай ранее работала бухгалтером в одноименном ООО “Компания “Горные машины” панамского оффшора “Севард Трейдинг ИНК.”, который тоже входит в орбиту влияния Рината Ахметова.
В сентябре 2018 “Киевтеплоэнерго” заключило соглашение с “Киевэнерго” о выкупе имущества и техники на 269,4 млн гривен. А в декабре 2018 года “НПК “Горные машины” сообщила “Киевтеплоэнерго”, что приобрела у “Киевэнерго” имущество, необходимое для содержания части возвращенных в коммунальную собственность объектов. И теперь коммунальщики покупают его уже у нового владельца. Общая стоимость составит 362,4 млн гривен.
Читайте: Отказ от услуг “Киевэнерго” со старта обойдется киевлянам в 7,4 млрд гривен
Ранее KV сообщала, что с мая 2018 года поставщиком горячей воды и отопления в Киеве определили “Киевтеплоэнерго” (**) вместо “Киевэнерго” (***) , но для оказания этих услуг ему надо было передать не только объекты коммунальной собственности, но и ряд интегрированных в энергокомплекс дополнительных вспомогательных приборов, инструментов, оборудования, машин, механизмов и т.п., принадлежащих “Киевэнерго”.
Читайте: Убыточное КП “Киевтеплоэнерго” тратит средства столичного бюджета на закупку молока, бытовой техники, кофемашин и машинок для чистки обуви
Также в мае 2018 года столичный горсовет принял решение не возлагать на КП “Киевтеплоэнерго” долги ПАО “Киевэнерго” перед НАК “Нафтогаз Украины” за потребление энергоносителей и услуги по их транспортировке и поставке. Речь шла об ориентировочно 5 млрд гривен долга, который остался непогашенным “Киевэнерго” за время пользования и владения имуществом киевлян, используемым для производства тепловой энергии.
Подробнее: Киевсовет отказался расплачиваться по долгам Ахметова
При этом, напомним, что 24 апреля 2018 года Киевсовет разрешил ПАО “Киевэнерго” ориентировочно еще до 31 июля 2018 года пользоваться ТЭЦ № 5, ТЭЦ № 6, заводом “Энергия” и ранее переданным этому предприятию коммунальными электрическими сетями. А тепловые активы (котельные, тепловые сети и пр. - KV) 1 мая 2018 года были возвращены территориальной общине столицы.
Читайте: “Киевтеплоэнерго” обязали в 2019 году инвестировать в имущество киевлян 417,5 млн гривен
Отметим, что с 22 декабря 2018 года КП “Киевтеплоэнерго” руководит Вячеслав Бинд, до этого около восьми месяцев он исполнял обязанности директора данного предприятия. СП “Киевский ТЭЦ” КП “Киевтеплоэнерго” возглавляет Александр Шевченко. Само КП “Киевтеплоэнерго” подчинено Департаменту жилищно-коммунальной инфраструктуры КГГА, который с 17 июля 2017 года возглавляет Дмитрий Науменко. С 1 сентября 2014 года сферу ЖКХ в Киеве курирует замглавы КГГА Петр Пантелеев.
* ПрАТ “Науково-виробнича компанія “Гірничі машини” (код ЄДРПОУ: 34046713)
** КП “Київтеплоенерго” (код ЄДРПОУ: 40538421)
*** ПАТ “Київенерго” (код ЄДРПОУ: 00131305)
Фото: Энергореформа
KиевVласть
Столичный градоначальник дал понять, что не намерен увольнять главного архитектора Киева Александра Свистунова (на фото). Увольнения его и замглавы КГГА Александра Спасибко от Виталия Кличко давно требуют ряд общественных активистов и депутатов Киевсовета. Указанных чиновников постоянно обвиняют в лоббировании интересов застройщиков путем игнорирования действующего Генплана Киева, проталкивания через горсовет незаконных Детальных планов территории (ДПТ) и выдаче им сомнительной законности Градостроительных условий и ограничений (ГУО), на основании которых и оформляются потом разрешения на все скандальные строительства. Не помогли даже акции протеста с перекрытиями ул. Крещатик, которые длились около недели. Кличко в итоге лишь пообещал создать комиссию, чтобы там в присутствии общественности обсуждать спорные вопросы по конкретным стройкам.
Как стало известно KV, вчера на официальном сайте мэра Киева появилось сообщение, подводящее итог встрече Виталия Кличко с “инициативной группой активистов по проверке законности застроек в столице”.
В частности, сообщается, что городское руководство много делает для того, чтобы навести порядок со строительством в городе, отмечается, что из предоставленного активистами перечня из 53 объектов строительства (по мнению активистов и экспертов, явно незаконные стройки.- KV) - большинство разрешительных документов были получены застройщиками до 2014 года.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
“Во время встречи обсудили вопрос создания комиссии с участием общественных активистов, которые будут помогать городской власти выявлять нарушения, к которым прибегают застройщики”, - также говорится на официальном сайте мэра Киева.
Комиссия вместо выполнения требований
Как выяснила KV, вчера кабинет мэра Киева для переговоров пустили 5 общественных активистов - участников акций протеста: Александра Дядюка, Сергея Бугайшова, Сергея Мельниченко, Юрия Федоренко и Петра Тигунова. В итоге Кличко и пообещал им в ближайшее время создать комиссию, которая должна будет провести работу по изучению 53 объектов строительства из предоставленного активистами перечня.
По словам Александра Дядюка, данную комиссию мэр Киева пообещал создать своим распоряжением до следующей среды.
“Мы с трудом добилось того, чтобы Кличко нас принял и пока не ставим недостижимых целей. Нам нужно, чтобы власть нас услышала. Киевский городской голова уполномочен создать такой рабочий орган, и в среду у нас запланировано первое заседание. Будет какой-то результат - мы будет сообщать, публиковать в Facebook, все это будет открыто. Пока мы видим политическую волю мэра Киева, посмотрим, что будет дальше”,- проинформировал KV Дядюк.
Читайте: В Киеве жестоко избили правозащитника Александра Дядюка
Дело в том, что вчера под зданием КГГА состоялась очередная акция протеста против царящего в Киеве строительного беспредела, участие в которой принимали общественные организации "Стоп беспределу", "Штаб обороны Киева", "Сила общин", "Стоп незаконных застроек" и ряд представителей инициативных групп киевлян, которые борются против застройки зеленых зон и дворов своих многоэтажек.
Активисты выдвигали к мэру Киева требования, которые ранее хорошо сформулировал на своей странице в Facebook известный эксперт в сфере градостроительства, член-корреспондент Украинской академии архитектуры Виктор Глеба.
Это:
Отменить приказом Департамента градостроительства и архитектуры КГГА выданные им ранее градостроительные условия и ограничения (ГУО) застройки земельных участков по адресному списку;
Отменить распоряжением главы КГГА разрешения на строительство и временные карточки на нарушение благоустройства, которые предоставлялись столичным ГАСИ и Департаментом благоустройства КГГА по списку;
Распоряжением главы КГГА освободить от должностей главного архитектора Киева Александра Свистунова и его заместителя Валентину Антоненко за систематическое нарушение градостроительного законодательства при выдаче ГУО и согласования Детальных планов территорий (ДПТ), которыми легализованы все незаконные застройки, против которых борется общество;
Подать в Кабмин представление на освобождение должности замглавы КГГА Александра Спасибко, который со своими подчиненными организовал коррупционную схему легализации незаконных застроек.
Вчера Виктор Глеба у себя Facebook подвел свой итог акциям протеста:
“Вот почему мне жаль своего времени на массовые акции протеста: все закончилось "рабочей группой" или какой-то "постоянной комиссией" - это реальный проигрыш общества! Особенно порадовал мэр информацией: все активисты, пришедшие к нему на переговоры в кабинет, имеют его персональный мобильный номер. Для чего тогда перекрывать Крещатик, если можно позвонить? От имени общественных организаций "Стоп беспределу", и "Сила общин" мы требовали увольнения коррупционеров, а кто-то там пошел и договорился о рабочей группе. То есть, жители просят остановить разрешения и исходные данные департаментов КГГА, требуют провести проверки застроек, указывают на коррупционеров Свистунова-Антоненко и их руководителей, а взамен получают пренебрежение и обман!”.
Отметим, практика создания в Киеве комиссий и рабочих групп - это, по сути, отказ решать конкретные проблемы, путем “заговаривания” вопроса. Работу комиссии “по скандальным стройкам”, в которую, наверняка, войдет множество чиновником КГГА, можно будет растянуть на годы. Результатов, скорее всего, не будет: представители команды Виталия Кличко, например, глава фракции “Солидарность” в Киевсовете Андрей Странников, подобное практикует постоянно.
Читайте: Андрей Странников скопом “похоронил” работу за 2017 год рабочих групп при бюджетной комиссии
Т.е., очевидно: ни кардинально решать вопрос с массовой уплотняющей застройкой города, ни увольнять Свистунова, Антоненко и Спасибко, в КГГА не намерены, хотя давно есть за что...
Пресловутые ГУО
Напомним, начало любому скандальному строительству в Киеве дают ГУО, которые выдает застройщикам Департамент градостроительства и архитектуры (КГГА). Именно поэтому протестующие требовали кроме Свистунова уволить еще и заместителя директора Департамента градостроительства и архитектуры, начальника градостроительного кадастра Валентины Антоненко, которая непосредственно отвечает в департаменте за это направление.
Именно на основании этих ГУО столичный департамент Государственной архитектурно-строительной инспекции (ГАСИ) или Департамент по вопросам государственного архитектурно-строительного контроля Киева при КГГА (для строительных объектов небольшой категории сложности) выдают застройщикам разрешения на строительства и принимают потом здания в эксплуатацию, не проверяя, соответствуют ли ГУО требованиям законодательства и действующей градостроительной документации (Генплан, ДПТ).
Таким образом, застройщику, который заточен только на получение прибыли, достаточно получить в КГГА ГУО, согласно которым его прихоти вроде бы соответствуют градостроительной документации.
По информации издания “Наші Гроші”, анализ реестра ГУО показывает, что почти все эти документы не соответствуют установленным требованиям и позволяют потом застройщикам согласовывать отклонения от государственных строительных норм, в т.ч. - в Минкультуры. Для того, чтобы подыграть застройщикам в департаменте Свистунова массово выдают застройщикам ГУО, которые благословляют строительство там, где это запрещает Генплан, выше, чем положено, называют жилую недвижимость “многофункциональными комплексами”, чтобы не выполнять требования по плотности населения и пр.
Издание, со ссылкой на экспертов, имеющих отношение к реальному строительству, также отмечает, что за все это нужно заносить в КГГА взятки немалого размера: для небольшого участка (10 соток) - это десятки тысяч долларов, а для большого строительства в прошлом году, дескать, пришлось занести 2,5 млн долларов.
Читайте: КГГА под контролем ГАСИ выдает около 7 незаконных разрешений на строительство в месяц - СМИ
Вероятно, это и является основной причиной того, что отменять, аннулировать или отзывать выданные ранее застройщикам ГУО в КГГА упорно не хотят даже ради урегулирования самых громких строительных скандалов.
Читайте: Суд намекнул КГГА на необходимость аннулирования ГУО на застройку Осокорков
Протестуй, не протестуй…
Акция протеста, состоявшаяся вчера, стала уже четвертой по счету, протестные мероприятия по этому поводу длятся уже неделю.
Так, днем во вторник, 26 февраля, протестующие перекрыли Крещатик в Киеве у здания КГГА на пешеходном переходе, спровоцировав пробку в центре города. Пикет проходил и под стенами самого здания КГГА - люди требовали встречи со Свистуновым, а когда стало ясно, что чиновник их не примет, с мэром Киева.
Читайте: Перекрытие Крещатика 26 февраля: как это было (фоторепортаж)
В конце-концов людей пустили в здание КГГА и пообещали, что в пятницу, 1 марта, с ними встретится мэр Киева Виталий Кличко.
Читайте: Активисты будут снова “штурмовать” КГГА из-за строительного беспредела Свистунова
Но 1 марта столичный градоначальник с протестантами так и не встретился.
Пришлось приурочить очередную акцию к заседанию Киевсовета, на котором присутствовали и Виталий Кличко и Александр Свистунов.
На этом заседании главный архитектор Киева в числе прочего агитировал депутатов поддержать проект решения “О внесении изменений в решение Киевского городского совета от 13 ноября 2013 № 518/10006 “Об утверждении городской программы создания (обновления) градостроительной документации в Киеве". Так Свистунов планировал дать старт разработке и утверждению трех очередных ДПТ.
Но депутаты начали напоминать чиновнику о выдаче застройщикам налево и направо незаконных ГУО и том, что с подачи Свистунова Киевсовет уже наутверждал кучу противоречащих действующему Генплану ДПТ.
Сам Свистунов на конкретные вопросы депутатов не отвечал, заявляя, что профессионал, все делает по закону, решениям Киевсовета и ни в чем не виноват.
В итоге, голосование за проект решения, который может обернуться лишь очередными строительными скандалами, было провалено.
Читайте: Киев обрекли на тотальную незаконную застройку
Напомним, за последние четыре года Киевсовет утвердил 23 ДПТ, которые не соответствуют действующему Генплану Киева и, очевидно, утверждаются лишь для того, чтобы дать возможность застройщикам легально строить коммерческую недвижимость на определенной территории или легализовать уже начатое незаконное строительство.
Согласно положениям Закона Украины "О регулировании градостроительной деятельности", ДПТ в границах любого населенного пункта должны уточнять положения действующего Генплана (с 2012 года все генпланы в Украине по законодательству стали бессрочными), а не менять эти положения, в частности - целевое назначение земли. Об этом же говорится в письме Министерства регионального развития, строительства и жилищно-коммунального хозяйства Украины №7/14-3234 от 26.03.2015 года.
Но и Свистунов, и Спасибко, похоже, с законодательством и Минрегионстроем не согласны, из-за чего периодически становятся фигурантами уголовных производств.
Читайте: Спасибко и Свистунову грозит от трех до шести
Напомним, Александр Свистунов возглавляет Департамент градостроительства и архитектуры КГГА с 1 ноября 2016 года. С 3 февраля 2017 года Департаментом по вопросам государственного архитектурно-строительного контроля города Киева КГГА руководит Владимир Кузьменко. Все вопросы градостроительства и строительства в Киеве курирует замглавы КГГА Александр Спасибко.
Фото: KV
KиевVласть
Вже наступного року Київщина готуватиметься до виборів міських голів та депутатів. За свою каденцію міські голови встигли наробити багато чого. Час від часу вони жаліються, що їхньої кропіткої праці не помічають, а вони працюють, не покладаючи рук. Вивчити ситуацію кожного міста, а тепер ще й об'єднаних громад, вирішила KV. Протягом майже 8-ми місяців ми спілкуватимемось із головами про їхні проблеми і досягнення. Продовжує цикл матеріалів інтерв'ю розмова з мером Борисполя Анатолієм Федорчуком.
KV: Децентралізація - які плани? Яка проводиться робота? Проблеми?
Анатолій Федорчук: Міська рада не ініціювала процес об'єднання. Є районна рада та адміністрація і з етичних міркувань, я вважаю, спілкуватись із сільськими головами, переступивши голів району, це некоректно.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Я мав індивідуальні зустрічі з деякими сільськими головами. Наприклад, частина громади Глибоцького склала лист, у якому зазначила, що вони хочуть приєднатися до Борисполя, але голова села заявила, що вона може втратити ідентичність свого населеного пункту, тому сільрада категорично виступає проти. Так само села Гора та Щасливе - там на одного жителя коштів більше, ніж у нашого міста. Тому вони зайняли таку позицію - байдуже, що буде у сусіда, коли нам і так добре. І переконувати їх в іншому я не бачу сенсу.
До того ж голова райради заявляв, що в Конституції немає такого поняття як об'єднана територіальна громада. Він дає зрозуміти, що робити сьогодні об'єднання є неправильним. Але разом з тим є позиція Президента та Прем'єр-міністра України. Є також європейська практика, де об'єднані територіальні громади мають змогу краще реалізовувати свої амбітні плани, їх надходження значно збільшуються. Можу сказати, що більшість аргументів все ж таки за об'єднання.
Була спроба сільських рад об'єднатися навколо міста. Я назвав це так званим бубликом, бо Борисполя у їх планах не було. Тоді вони зібралися і, як часто буває, посперечалися, тому ні до чого не дійшли. Моя позиція наступна - Бориспіль і населені пункти мають об'єднуватись в одну громаду, адже потім об'єднання буде добровільно-примусовим. Згідно перспективного плану, який ще не затверджено, на території району планується утворити три громади. Я такий формат однозначно підтримую.
KV: Інвестиційний клімат - як покращувати? Проводите земельні аукціони?
Анатолій Федорчук: Ми ще не провели жодного аукціону, але в нас вже підготовлено 5 чи 6 земельних ділянок і найближчим часом ми такий аукціон будемо проводити. Я вважаю, що це величезний крок вперед і аукціони потрібно було проводити ще 20 років назад. Таким способом ми б уникнули корупційних схем, роздачі земель у невідомий спосіб. Особливо це стосується районів, де розпорядження про видачу землі підписує голова РДА. У місті менші ризики корупційних діянь, оскільки рішення приймається колективно.
Серед потужних інвесторів у нас можна відмітити корпорацію “Рошен”. Будується бісквітний комплекс, де працює вже більше семидесяти осіб. Реалізувати проект планується в кінці 2020 року, на базі цього підприємства буде створено більше 1000 робочих місць. Заробітна плата виплачується прозоро. Я спілкувався з окремими працівниками і рівень оплати там дуже достойний, вони задоволені.
Взагалі в місті щороку створюється до 500 робочих місць. Завдяки цьому ми маємо непоганий бюджет, хоча і втратили близько 100 мільйонів через перереєстрацію аеропорту.
KV: Продаж землі Рошену - на якій стадії?
Анатолій Федорчук: Ми прийняли попередні рішення про надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки. Які далі наміри компанії - мені невідомо. Я не знаю, захочуть вони купляти землю чи ні. Але я однозначно за те, щоб земля купувалась всіма суб'єктами господарювання, це дуже вигідно для міста. Фактично таким чином вони платять двічі - коли купують землю і коли після цього сплачують земельний податок.
“Рошен” може не купити землю, адже платити оренду все ж таки вигідніше. А так відразу доведеться заплатити не багато не мало - близько 50-60 мільйонів за 18 гектарів. Цю суму можна платити більше 20 років за оренду. До того ж, це питання в міській раді часто заходило в політичну площину і прив'язувалось до особистості президента. Але я дивлюсь на ситуацію з економічної точки зору, мені зовсім байдуже, хто стоїть за цим підприємством. Сьогодні є ця людина, завтра її не буде, а підприємство залишиться.
А взагалі інвестори до нас не рвуться після того, як бачать сесії міської ради. Я розумію, що якби мав гроші, то ніколи би не вклав їх в Україну. Європейські інституції дають нам кредити під великі відсотки. Я колись задавав питання представнику європейського банку реконструкції та розвитку, чому для Польщі відсоткова ставка кредиту 1,2 а для нас - 9? Він сказав, що в Україні дуже високі ризики, і саме це є причиною.
Тому ми маємо мінятися ментально. Коли заходить інвестор, не важливо від якої політичної сили, ми маємо носити його на руках.
KV: Аеропорт “Бориспіль”, боротьба із районом за податки. Як так вийшло, що місто втратило великі надходження та аеропорт переєстрували в селі Гора?
Анатолій Федорчук: У 1975 році, коли район і місто розділялися, аеропорту “Бориспіль” було присвоєно адресу Бориспіль, 7. Де знаходиться така адреса - ні тоді, ні зараз нікому не відомо. За радянських часів це було так - перший секретар райкому партії сказав, що треба назвати саме так і сумніву це не підлягало. З юридичної точки зору це питання не врегульовано до сьогоднішнього дня.
Перереєстрація аеропорту пройшла в дуже нецивілізований спосіб, через “підкилимові ігри”. Аеропортом мене шантажують постійно - ще з часів, коли не хотів вступати в Партію регіонів, тоді мене запрошували в облдержадміністрацію і казали - якщо відмовишся, ми тебе поставимо на коліна і заберемо аеропорт. Часи змінилися, а методи - ні.
Сьогодні 70% жителів міста працюють в “Борисполі”, користуються нашою інфраструктурою, діти ходять до шкіл та садочків. І позбавляти нас таких надходжень зараз - неправильно. По лінії асоціації міст України ми вже двічі ініціювали зміни в законодавство, щоб люди платили податки за місцем їх проживання, а не за місцем реєстрації об'єкту. Це дало б можливість рівномірно розвиватися всім регіонам. Наприклад, у Борисполі дуже багато людей працює з району, особливо в комунальній сфері. Ці податки йшли б до їх населених пунктів.
Аеропорт “Бориспіль” розташований на території 5 адміністративних одиниць. Тобто він належить місту та ще чотирьом сільським радам. Тому знаходиться як в районі, так і в місті. Коли перереєстровували підприємство, керувалися тим, де знаходиться крісло генерального директора. А воно на території району. Це абсолютно безглуздий підхід. Але я вірю, що після об'єднання територіальних громад це питання буде вирішено. Аеропорт був у місті Борисполі і називається він так само, він же не носить назву села Гора. Тому я налаштований оптимістично і сприймаю це як тимчасові недоречності.
KV: Будівництво сміттєпереробного заводу - коли буде завершено? Які виникали проблеми? Чи є "сміттєва" проблема?
Анатолій Федорчук: Ще півтора року назад в нас була підписана інвестиційна угода із американською компанією. Останній раз вони приїздили у вересні 2018 року, у січні цього року їздила українська делегація представників цього підприємства в США. Нас запевняють, що гроші для його будівництва вже є. Але поки інвестор вичікує покращення ситуації в країні.
Я думаю, що вони не ризикують вкладати в нашу територію майже 120 мільйонів доларів, оскільки ми вступили в фазу виборів. По-друге - завод ще не почали будувати, а в пресі вже з'явились заяви окремих осіб, зокрема сільських голів, що на їх території буде “роза вітрів”, неприємні запахи, тому вони не допустять будівництва і заводу не буде. Мені телефонують з американської компанії і запитують - а ви що, виступаєте проти?
Якщо хтось думає, що американці не відслідковують інформацію в наших ЗМІ, то вони глибоко помиляються. Вони не тільки відслідковують, але й аналізують. Ось вам і одна із причин, чому до нас не рвуться інвестори.
KV: Очисні споруди - наскільки гостра проблема для міста?
Анатолій Федорчук: Це питання стоїть надзвичайно гостро. Я вважаю, що вирішити проблему можна тільки через категоричну заборону будівництва багатоповерхових будинків в місті та районі. Щоб краще сідали і домовлялися. Те, що ми робимо зараз, це злочин перед собою та перед майбутніми поколіннями. Нашим очисним спорудам вже 50-60 років, ними ми просто загаджуємо землю. Нам потрібно рівнятися на цивілізовані країни, де на першому місці завжди екологія.
Близько 5 років я оббивав пороги владних кабінетів і мені вдалося вибити 274 мільйони на будівництво першої стадії очисних споруд. Вони навіть почали будуватися. Але ми постійно потрапляємо в фазу виборів. І коли проводилися громадські слухання, знову ж таки окремі лідери, які дуже хотіли стати депутатами Верховної Ради, лякали людей екологічною катастрофою. Звинувачували місто, що нібито ми хочемо вирішити свої інтереси за рахунок району. Але це був проект для міста, району та державного підприємства “Аеропорт “Бориспіль”. Ми б вирішили проблему для всіх.
Сьогодні мені подобається позиція голови КОДА. Він хоче займатися цим питанням. Саме за його дорученням вже проведено 4 наради з цього питання. Наразі вирішується, яким шляхом піти, щоб побудувати другу чергу і найважливіше - куди скидати очищені води. Була пропозиція повернутися в Бортничі, але незрозуміло, як оминути частину Києва. Хоча і КМДА готова сприяти цьому питанню.
Знову ж таки, це все подається під політичним соусом. Незабаром вибори і це знову може завадити реалізувати проект. Проблема не стільки в грошах, як в нас самих. Немає одностайності в підходах керівників міста, району та інших населених пунктів.
KV: На якій стадії конфлікт навколо довгобуду Кінг-Конг?
Анатолій Федорчук: Першу чергу введено в експлуатацію. Там купили квартири Національна гвардія, Міністерство оборони, Міністерство надзвичайних ситуацій. Але не вирішено основне питання з інвесторами, фізичними особами, які вкладали туди кошти. Зараз від них забудовник вимагає доплати.
До нас зверталися інвестори і ми відповіли, що ні в якому разі ми не приймали рішень щодо видачі ордерів, тому що немає гарантії, що квартири не продано двічі. Ми стали заручниками цієї ситуації. Взагалі і компанія забудовник повела себе не досить гарно, вони не заплатили жодної копійки пайової участі, а сума сягає майже 5 мільйонів. Ми були змушені розірвати з ними договір оренди землі, аби змусити їх сісти за стіл переговорів. Наразі ми вимагаємо двох речей - убезпечити інвесторів, які вклали кошти в квартири, якщо це дійсно їх квартири, і вирішити питання із двоповерховим житловим будинком, який знаходиться на їх території та жителям якого вони обіцяли нові квартири.
KV: Конфлікт навколо Генплану - чим викликаний, як вирішується?
Анатолій Федорчук: Генеральний план в нас прийнято ще в 2007 році, у 2018 році була спроба зробити новий план. Ми провели тендер, але жодного переможця із тих компаній, які на нього подавалися, ми не змогли визначити, адже кожна компанія почала змінювати умови. За деякі роботи хотіли доплати коштів. Конфлікт був тільки в тому, що ми відстоювали бюджетні гроші. У цьому році ми плануємо провести тендер повторно.
KV: Народні бунти - чи влаштовують громаду тарифи?
Анатолій Федорчук: Тарифами ніхто незадоволений, в тому числі і я. Місцева влада стала заручником цієї ситуації, оскільки ціни на газ, електроенергію не ми піднімали, середню заробітну плату не ми встановлюємо. Але весь негатив люди спрямовують саме на мене, як на міського голову, та на депутатів. Звісно, що тарифи мають бути такими, щоб люди могли їх оплачувати. Платоспроможність жителів дуже впала, у зв'язку з цим відсоток оплати комунальних послуг дуже знизився.
І наразі є ймовірність, що наші комунальні підприємства стануть банкрутами, а ми залишимося без тепла. За опалювальний період всі платили по старим тарифам, нові було затверджено з 1 січня. І через помилку в перерахунках сьогодні наше підприємство має 8 млн гривень різниці. Хто має тепер це компенсувати, місцеве самоврядування? То ми не створювали такої проблеми. Тому разом з іншими містами ми плануємо подавати до суду, щоб Кабмін нам компенсував ці кошти.
Враховуючи те, що ми затверджувати тариф з розрахунку на один температурний режим, а було більш прохолодно, виникла різниця в оплаті 2,1 млн гривень. Щоб наші люди за це не платили, зараз я буду клопотати перед депутатами, щоб ми виділили із бюджету 10,1 млн гривень на вирішення проблеми. Але в той же час будемо розраховувати на підтримку держави, адже 8 млн для нашого міста - це величезні кошти.
KV: Розрив договору із приватними перевізниками через відмову возити пільговиків - яку альтернативу перевезення знайшли?
Анатолій Федорчук: Ми не розривавали договорів з перевізниками, але деякими активістами спрямовані позови до суду, щоб відмінити підвищення тарифу. На їхню думку порушена процедура. Сьогодні тариф складає 6 гривень і затверджуючи таку ціну, ми сідали з перевізниками за стіл переговорів. Ми домовились, що компенсуємо їм частину коштів, а натомість вони будуть возити безкоштовно всіх пільговиків. Якщо буде їхати 10 пільговиків, то вони зобов'язані брати усіх плюс двох пенсіонерів, які не підпадають під закон України про пільгове перевезення. Ми домовились таким чином і підписали відповідний меморандум.
Наразі домовленість виконується і якщо є якісь порушення, то вони у площині людського фактору, між пасажиром та водієм. Такі випадки не носять системний характер.
KV: Навіщо вам право спільної власності із районом на центральну лікарню? Що про це думають в районі?
Анатолій Федорчук: Не дивлячись на те, що вона називається районною, її будувала держава, туди вкладали бюджет як району, так і міста. Тому вона має належати як району, так і місту. Коли ми передали землю району, то вони тихенько оформили право власності на будівлі. А зараз пропонують нам порахувати вартість майна і поділити суму навпіл, щоб ми заплатили їм половину. Тоді вони подумають, чи зробити нас співвласниками. Звісно, я категорично проти цього, бо це вже називається шахрайство. Ми готові разом фінансувати лікарню, але ми маємо також контролювати, на що ці кошти витрачаються.
У цьому році ми передали на лікарню 44 мільйони гривень державної субвенції, тому сказати, що ми не приймаємо участі в житті лікарні, неправильно. Ще рік назад я звернувся з листом до голови РДА щодо права контролювати використання коштів, на що отримав відповідь, що згідно закону про райдержадміністрації він залишає за собою право самостійно їх контролювати. По простому кажучи, мене просто “послали”.
Але 21 лютого районна рада прийняла рішення про виділення нам частини землі на території центральної районної лікарні, щоб ми могли там будувати лікувальний корпус. Він буде як для жителів міста, так і для жителів району. Тому ми домовились, що готові вкладати кошти, але так, щоб бачити результати.
Тому разом із депутатами, обласною адміністрацією в цьому році ми починаємо будівництво. Для цих цілей ми вже виділили 40 мільйонів гривень, які будуть туди направлені на сесії міськради 5 березня. І після того, як корпус буде побудовано, в районі обіцяли переглянути свою позицію щодо контролю усієї лікарні.
KV: Взагалі у вас складні стосунки з районом?
Анатолій Федорчук: Стосунки із районом стали не прості після того, як вони вкрали в нас аеропорт. Спілкуємось, якісь нагальні питання вирішуємо, ворожих стосунків немає. Просто є певні непорозуміння. В нас різні підходи щодо реалізації роботи.
KV: Яка ситуація в міській раді? Як миритесь із депутатами?
Анатолій Федорчук: В нас здорове ядро, депутати налаштовані на позитивну співпрацю. Знаходимо спільну мову, хоч іноді це й не просто. За майже 13 років перебування на посаді я завжди вмів знаходити компроміси із депутатами. У питаннях стратегічного розвитку міста ми є однодумцями.
KV: Відставка Ярослава Годунка - в чому причина конфлікту? Чому ви вирішили підтримати секретаря?
Анатолій Федорчук: Ярослав Годунок - імпульсивна людина. Інколи він не підбирає слів. І депутати кажуть, що це їх ображає. Тому утворилася група депутатів, яка ініціювала відставку. Але я розумію, що звільнення не вирішує проблем, вона може їх тільки загострити. Тому і не підтримав такі настрої.
Я вважаю, що ми повинні, зобов'язані і приречені шукати компроміс. Ми домовились із депутатами, що дамо Годунку ще один шанс. Він вже трохи змінив поведінку по відношенню до окремих депутатів. Ситуація дуже складна, але я думаю, що ми прийняли правильне рішення.
KV: Золотий унітаз в якості протеста - як оцінюєте таку поведінку депутатів?
Анатолій Федорчук: Це питання лежить у площині культури взаємовідносин. Це проблема України - багато питань ми намагаємося вирішувати скандалами, криками та перекриттям доріг. Ми ще не навчилися комунікувати один з одним. Управлінців не цінують. Ми докерувалися до того, що маючи потенціал, більше ніж в європейських країнах, живемо гірше від них. В нас знищується система управління кадрами. Усі вважають, що керувати - це так легко. Але це велика школа, до якої ніхто не готує.
Унітаз цей принесли через “Рошен”. Знову ж таки, намагаючись вплутати туди політику. І зробила це людина навіть не місцева, а з Києва. Тому я ставлюсь до цієї ситуації філософськи. Я вважаю, що нам потрібно цим перехворіти і навчитися слухати та поважати один одного.
KV: Кандидати у парламент з'являлись у місті? Які стосунки із Сергієм Міщенко?
Анатолій Федорчук: Парламентські перегони ще не розпочалася. Але я переконаний, що Бориспіль має бути гарним майданчиком рівних можливостей для всіх кандидатів без винятку. Ми дозволяємо кандидатам в президенти проводити збори в сесійній залі. Я вважаю, що люди мають прийти і почути голос кожного, тому наші двері відкриті для всіх. Кажуть, що в деяких містах кандидатів не пускають, але на мою думку, таким чином місцева влада скоює злочин.
Із народним депутатом, на жаль, у нас немає тісної співпраці, можна сказати стосунками нейтральні. У 2017 році за його допомоги було виділено 5 мільйонів на будівництво спорткомплексу. Але вони надійшли в кінці листопада і ми змогли використати з них лише 1,5 млн, залишок повернувся до держбюджету. Це мабуть був єдиний випадок, коли ми отримали від нього кошти.
Я спілкуюся з колегами по Київській області і в них народні депутати надають велику допомогу. В нас такого немає. Можливо, у Сергія Міщенка немає такої можливості у Верховній Раді, або на те є якісь інші причини.
KV: Столична агломерація - за чи проти?
Анатолій Федорчук: Я однозначно за, якщо вона буде побудована на принципах взаємоповаги та взаємовигідності. Був у Верховній Ради законопроект, поданий невідомо ким, проти якого виступили всі міські голови і я в тому числі. Я за таку агломерацію, яка створена у Франції. Вона має дуже гарний кінцевий результат. До того ж, у нас накопичилось дуже багато проблем, які без допомоги столиці ми не вирішимо.
KV: Нерухомість у Криму - ця історія дійсно була провокацією? Для чого?
Анатолій Федорчук: У 2015 році були застосовані дуже брудні технології. У мене нерухомість не тільки в Криму, а ще й в Дубаї, Італії, казали навіть, що у моєї дочки нерухомість у США. Той, хто привозив золотий унітаз, йшов кандидатом у міську раду і саме він проводив різні зустрічі з громадою, де розказував подібні басні.
Казали також, що нібито за даними прикордонної служби, моя донька в 2015 році їздила 10 разів до Штатів. І більшість громади повірила. Але мої діти ніколи не були в США, менша дочка взагалі не була за кордоном. Старша дочка була одного разу в Туреччині і одного разу ми їздили разом в поїздку до Голландії.
Тоді використовували багато провокацій. Казали, що в мене тут заводи, фабрики, а в Криму якийсь санаторій. Я сказав, що готовий дати генеральне доручення будь-кому, щоб усе, що належить мені та моїм дітям за межами Київської області, відписати на того, хто цього захоче. Ніхто не погодився, але я готовий це зробити і зараз.
KV: Йдете на наступну каденцію?
Анатолій Федорчук: Потрібно пережити президентські та парламентські вибори. Поки я не готовий сказати. Працювати головою об'єднаної громади дуже тяжко. Я спілкувався із колегами та вже розумію, з якими проблемами доведеться зіштовхнутися, це важкий пласт.
Мені зазвичай перед виборами задавали інше питання - навіщо ви туди йдете, якщо тяжко, біля корита подобається? І мало хто розуміє, що насправді міський голова - це в першу чергу відповідальність.
Мені прикро, що один із кандидатів на мера роздавав виборцям по 400 гривень і таких людей купились аж 14 відсотків. Я розумію, що люди доведені до злиднів, але ми маємо думати про своє майбутнє. Я перед Богом чистий, бо за три каденції жоден голос за мене не був купленим.
KV: Ви не першу каденцію міський голова. Скажіть відверто - за всі ці роки вам було хоча б за щось соромно?
Анатолій Федорчук: Соромно, мабуть, за те, що десь не стримався, не гарно себе повів. Можливо, десь проявляв слабохарактерність до депутатів, бо не хотів створювати конфліктів. Але зараз розумію, що це дозволило зберегти стабільність. І сьогодні я ходжу спокійно Борисполем по тим місцям, які створив. Ніхто не скаже, що я вкрав. Ніхто не скаже, що мені хабара заносив.
Читайте:
Наталія Дзюба: “За час функціонування пункту біженців конфліктів із громадою не виникало”
Михайло Нетяжук: “Порядну людину треба дуже довго вмовляти, щоб вона пішла в депутати”
Тарас Костін: “Радимось із Віталієм Кличко в питаннях управління містом”
Олексій Момот: “Сподіваюсь, новий губернатор не зупинить переїзд КОДА до Вишгороду”KиевVласть
Коммунальным объединением (КО) “Киевзеленстрой” на самом деле управляет советник и.о. гендиректора КО Натальи Белоусовой (на фото справа от Виталия Кличко) - выходец из Харькова Анатолий Халеев (на фото слева от Виталия Кличко). Негласным партнером Халеева, вероятно, является сын мэра Харькова Геннадия Кернеса - Даниил Привалов. Не исключено, что именно на Халеева и, возможно, Привалова выйдут в своих расследованиях сотрудники Национального антикоррупционного бюро Украины (НАБУ) и Национальной полиции. Речь идет о 134 млн гривен.
Об этом KV стало известно из письма Ольги Довганич, еще одной спонтанно уволенной из КО “Киевзеленстрой” (*) и.о. гендиректором Натальей Белоусовой, а также от источников в Киевской горгосадминистрации (КГГА). До увольнения Довганич работала начальником управления бухучета и отчетности “Киевзеленстроя”.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
В письме Ольги Довганич сказано, что помощь в продвижении Натальи Белоусовой на руководящую должность в КО “Киевзеленстрой” ей оказывал Анатолий Халеев, назначенный советником гендиректора КО по техническим и инновационным вопросам “с должностным окладом 8198 гривен”.
В конце марта 2018 года стало известно, что увольняется гендиректор КО “Киевзеленстрой” Михаил Наконечный. “В штатное расписание (“Киевзеленстроя” - KV) были внесены изменения, согласно которым Наталью Белоусову назначили начальником управления, а через некоторое время опять внесли изменения - и она стала уже заместителем гендиректора по кадровым вопросам. Когда Наконечный уволился, Белоусову назначили и.о. гендиректора”, - так расписала Ольга Довганич служебное восхождение нынешнего и.о. гендиректора “Киевзеленстроя”.
По словам Довганич, в стремительном карьерном росте Белоусовой сыграл Анатолий Халеев, с семьей которого она давно дружит. В письме сказано, что в квартире, где живет последние несколько лет Белоусова, следователи НАБУ летом 2018 года провели обыск - на том основании, что квартира принадлежит Халееву.
“Следователи НАБУ обыскивали и другую квартиру, в которой проживает Халеев”, - уточнила Ольга Довганич.
Харьковский след в скверах и парках Киева
“Халееву оплачивали командировки в Харьков за счет предприятия (“Киевзеленстроя” - KV) и компенсировали бензин, поскольку господин Халеев ездит на собственном автомобиле”, - написала Ольга Довганич.
Источник KV в КГГА также рассказал, что предыстория вхождения в “Киевзеленстрой” Белоусовой и Халеева связана с поездкой мэра Киева Виталия Кличко в Харьков, где он вместе с местным городским головой Геннадием Кернесом посетили парк им. Горького. Это произошло еще 30 января 2016 года.
“Кличко так понравился парк, что он начал интересоваться людьми, которые его сделали. Тогда впервые появились Халеев и его куратор - сын Кернеса Даниил Привалов”, - утверждает источник в КГГА.
Виталий Кличко в гостях у Геннадия Кернеса, 30 января 2016 года. Фото: kh.vgorode.ua
В Харькове Даниилу Привалову прогнозируемо приписывают много бизнесов. Так, в 2017 году “Харьковская антикоррупционная группа” написала в своей группе в Facebook, что ООО “Интерстрой Груп”, “единственным основателем которой до марта 2017 года был Даниил Привалов”, арендовала три земельных участка на Рыбальском острове (Киев) общей площадью свыше 5 гектаров рядом с “Кузней на Рыбальском”, “5 каналом” и клубом “5 элемент”.
По данным аналитической системы Youcontrol, сегодня конечным бенефициаром ООО “Интерстрой Груп” (*) является российско-украинский бизнесмен харьковского происхождения Павел Фукс - владелец долгов КП “Киевский метрополитен” за вагоны петербургского производства, поставленные по схеме “Иванющенко-Медведева”. Есть мнение, что подорожание 14 июля 2018 года проезда в Киевском метрополитене в два раза (с 4 до 8 гривен) сделано для того, чтобы вернуть Фуксу миллиардные долги метрополитена.
Читайте: Российский бизнесмен Фукс уже инициирует кадровые перестановки в КГГА
По данным аналитической системы Youcontrol, Даниил Привалов имел отношение к упомянутому “Интерстрой Груп”, а также ООО “Легрис Консалт”, ООО “Слоу Фудз”, ООО “Националь” и ООО “Фирма “Диана”. Сегодня сын мэра Харькова является ФОП, который занимается производством ювелирных изделий.
Страницы сына мэра Харькова в соцсетях Facebook, Instagram и Twitter не обнаружены. Из опрошенных KV харьковчан из бизнес-среды никто ничего конкретного сказать о Привалове не может.
“Ну, парковки контролирует, вроде как, ну, вывоз мусора. Но вывоз идеальный по качеству. Кое-где три раза в день”, - сказал в приватной беседе харьковский предприниматель.
.
Геннадий Кернес до покушения с сыном Даниилом Приваловым. Фото: allkharkov.ua
Отметим, в 2017 году Даниил Привалов за 4,5 млн гривен купил недвижимость у главного врача коммунальной “Харьковской городской клинической многопрофильной больницы №17” Дмитрия Черепова.
КиевVласть не нашла никаких явных возможных пересечений интересов Даниила Привалова с деятельностью “Киевзеленстроя”.
Интересы НАБУ и Нацполиции в “Киевзеленстрое”
Впрочем, Ольга Довганич в своем письме указала на некоторые фирмы, к которым, по ее словам, ранее имел отношение Анатолий Халеев: ООО “Скала”, ООО “Климтехинвест” и ООО “Технопрофсервис”. У этих фирм “Киевзеленстрой” закупал итальянскую технику.
Анатолий Халеев. Фото: сайт Виталия Кличко
“Халеев является организатором закупки техники по завышенным ценам для “Киевзеленстроя”и парка им. Горького (Харьков). Поэтому он, как один из организаторов преступной группы, фигурирует в уголовном производстве №42017000000004955 от 11 декабря 2017 года, следствие по которому ведет НАБУ - по признакам уголовного правонарушения по ч. 5 ст. 191 и ч. 3 ст. 209 Уголовного кодекса Украины. И причиной этого является, что Халеев был владельцем и/или учредителем вышеупомянутых фирм”, - подчеркнула Ольга Довганич.
KV уже писала об этом уголовном производстве. Из него следует, что в 2016-2017 года КО “Киевзеленстрой” закупил у ООО “Климтехинвест”, ООО “Фирма ”Скала” и ООО “Технопрофсервис” уборочную технику более, чем на 130 млн гривен. В конце 2017 года детективы НАБУ выяснили, что импортное оборудование куплено по завышенным ценам, на чем, полагают в НАБУ, должностные лица “Киевзеленстроя” могли “отмыть” немало бюджетных средств.
Источник в КГГА подтвердил, что следователи НАБУ в рамках уголовного производства направили в конце августа 2018 года три письма на имя и.о. гендиректора “Киевзеленстроя” Натальи Белоусовой. Вероятно, следователей интересуют закупка техники у итальянских фирм, а также предположительная должность Анатолия Халеева в “Киевзеленстрое” в 2016-2017 годах.
Читайте: Закупки “Киевзеленстроя” могут вылиться в очередной международный скандал
Также в начале октября 2018 года следственный судья Днепровского райсуда Киева Мария Сазонова разрешила следователям Днепровского управления управления полиции ГУНП в Киеве доступ к документам КО “Киевзеленстрой”, в том числе:
приказам об назначении/увольнении и служебным инструкциям руководителя КО и главбуха;
приказам об назначении/увольнении и служебным инструкциям членов конкурсных торгов, приказы об утверждении комитета конкурсных торгов со всеми приложениями;
тендерную документацию, технические требования, протоколы определения стоимости и подтверждающие документы, которые стали основанием для определения ожидаемой закупки, а также протокол определения средней рыночной стоимости подъемно-транспортного оборудования “подъемная платформа NEW Eurosky HQ JIB с двойной кабиной и вышка SPIDER 33.15 или эквивалент" (ДК 021:2015- код 42410000-3);
тендерные предложения с сопровождающими письмами, которые были поданы победителем торгов ООО “Скала” на закупку указанного подъемно-транспортного оборудования;
договор поставки с приложениями между КО “Киевзеленстрой” и ООО “Скала” на закупку указанного подъемно-транспортного оборудования, а также документов, подтверждающих поставку и прием.
Также суд разрешил следователям Нацполиции осмотреть закупленное у ООО “Скала” оборудование.
Впоследствии стало известно,что “речь идет о тендере, по результатам которого “Киевзеленстрой” заказал фирме “Скала” итальянскую технику на 48,02 млн гривен. Это были две подъемные платформы New Eurosky HQ JIB с двойной кабиной с рабочей высотой не менее 31 м по 12,50 млн гривен и две вышки Spider 33.15 с рабочей высотой не менее 32,40 м по 11,52 млн гривен”.
Читайте: Полиция изъяла документы “Киевзелезстроя” в деле о возможной переплате при покупке импортной техники на 48 млн гривен
Также 20 ноября 2018 года судья Соломенского райсуда Киева Вадим Сенин в рамках досудебного расследования №12017000000001326 от 2 сентября 2017 года разрешил следователям НАБУ временный доступ к вещам и документам, которые находятся в собственности КО “Киевзеленстрой”.
В том числе, суд разрешил доступ НАБУ:
- к переписке КО с ООО “Торговый дом “Азовкабель-Киев”, ООО “Эксплуатационная компания №1”, ООО “Промэнерго”, ООО “СПП Груп”, ООО “Фирма “Скала” за 2016-2017 гг;
- к переписке КО с компаниями Tenax International S.r.L., RCM S.p.A., Grillo S.p.A., Agrinova S.r.L., Peruzzo S.r.L., Technological Systems S.r.L., Moro S.r.L. и Alke S.r.L. за 2016-2017 гг.
В материалах досудебного расследования говорится, что в 2016-2017 годах должностные лица КО “Киевзеленстрой” по предварительному соглашению с должностными лицами ООО “Климтехинвест”, ООО “Фирма “Скала”, ООО “Технопрофсервис”, ООО “БК “Ярко” и ЧП “ВАК” путем злоупотребления завладели деньгами “Киевзеленстроя” - в особо больших размерах, во время закупки по завышенным ценам импортной техники.
В целом, речь идет о махинациях на сумму более 237 млн гривен, из которых ООО “Климтехинвест”, ООО “Фирма ”Скала” и ООО “Технопрофсервис” получили в 2016-2017 годах более 134 млн гривен.
Также в решении суда сказано,что ООО “Климтехинвест”, ООО “Фирма ”Скала” и ООО “Технопрофсервис” связаны между собой и подконтрольны одним и тем же лицам.
Читайте: “Киевзеленстрой” хотят призвать к ответу за ремонт зеленой зоны на Ванды Василевской и в сквере на Здолбуновской
Таким образом, расследование НАБУ отчасти подтверждает информацию Ольги Довганич - ООО “Климтехинвест”, ООО “Фирма ”Скала” и ООО “Технопрофсервис” действительно подконтрольны одним и тем же лицам.
Харьковская железнодорожная справка
ООО “Фирма “Скала” (***) зарегистрировано в Харькове 12 августа 1993 года. Его учредитель - харьковчанин Дмитрий Иванович Рогач. Руководителем ООО с 22 июня является харьковчанин Николай Юрьевич Бойменко.
“Наші гроші” писали, что до 2011 года основателем “Фирмы “Скала” был Анатолий Халеев, “известный как представитель партии “Возрождение”, которая в 2010 году подписала политическое соглашение с Партией регионов”.
Зарегистрирована “Фирма “Скала” по адресу “ж/д станция “Харьков-Пассажирский” По данным системы DoZorro на вечер 27.02.2019, единственным заказчиком “Скалы” является “Киевзеленстрой” - чуть более, чем на 11,7 млн гривен.
По данным аналитической системы Youcontrol, ООО “Климтехинвест” (****) зарегистрировано в Харькове 20 июля 2011 года. Учредителем этого ООО и его руководителем с 2018 года является харьковчанин Юрий Иванович Калугин.
По вчерашним, за 27 февраля, данным системы DoZorro, двумя единственными клиентами “Климтехинвеста” являются КО “Киевзеленстрой” (99,691 млн гривен) и специализированное КП “Харьковзеленстрой” (14,69 млн гривен).
ООО “Технопрофсервис” (*****) зарегистрировано в Харькове 2 июня 2015 года. Его учредителем и руководителям со дня основания является харьковчанин Владимир Васильевич Баранец.
По вчерашним данным системы DoZorro, “Технопрофсервис” входит в топ-10 поставщиков “Укрзализныци”. Но и у “Техпрофсервиса” главный клиент - КО “Киевзеленстрой” (25,85 млн гривен).
И немного предыстории
Также KV недавно писала, что Наталья Белоусова с грубыми нарушениями законодательства увольняет сотрудников КО “Киевзеленстрой”.
Также KV ждет ответ на свой запрос от “Киевзеленстроя” - о количественных и гендерных изменениях в кадровом составе КО за последние годы.
Читайте: Белоусову могут отстранить от руководства “Киевзеленстроем” за надругательство над работниками и КЗОТом
Отметим, что явная экспансия т.н. “харьковской группы” в администрации Виталия Кличко и коммунальных предприятиях Киева началась 27 сентября 2017 года - с временного назначения заместителем главы КГГА Дмитрия Давтяна, сына крупного харьковского бизнесмена и политика Александра Давтяна (сейчас - уже экс-глава Харьковской городской организации “БПП-”Солидарность”, депутат Харьковского горсовета).
19 января 2018 года Дмитрий Давтян был назначен заместителем главы КГГА на постоянной основе распоряжением №18 Киевского городского головы Виталий Кличко. Давтян отвечает в Киеве за состояние дорог и мостов, а также ритейл, общепит, развитие телекоммуникации и предпринимательства.
Источники KV отрицают влияние Давтяна на ситуацию в КО “Киевзеленстрой”. Но отдаленное пересечение интересов наблюдается: дядя Дмитрия Давтяна - Владимир Давтян - до апреля 2011 года возглавлял КП “Парк культуры и отдыха имени Горького”. С 2011 года по сей день Владимир Давтян бессменно возглавляет КП “Объединение парков культуры и отдыха Харькова” (******).
Читайте: Густелева и Давтяна предлагают отправить вслед за сошедшим с дорог Киева асфальтом
Работу КО “Киевзеленстрой” курирует Управление экологии и природных ресурсов КГГА, которым с 15 февраля 2018 года в статусе и.о. руководил Андрей Малеваный (распоряжение Киевского городского головы №69 от 14.02.2018). 25 июля Виталий Кличко своим распоряжением (№488 от 25.07.2018) назначил Малеваного начальником Управления экологии и природных ресурсов КГГА.
Управление экологии и природных ресурсов с 26 декабря 2016 года опять находится в подчинении замглавы КГГА Петра Пантелеева.
Читайте: Кто за что отвечает по Киеву в администрации Виталия Кличко с 26.12.2018 года
* КО “Київзеленбуд” (код ЄДРПОУ: 03362123)
** ТОВ “Інтерстрой Груп” (код ЄДРПОУ: 39822707)
*** ТОВ “Фірма "Скала" (код ЄДРПОУ: 21265317)
**** ТОВ “Клімтехінвест” (код ЄДРПОУ: 37762987)
***** ТОВ “Технопрофсервіс” (код ЄДРПОУ: 39813912)
****** КП “Об`єднання парків культури та відпочинку м. Харківа” (код ЄДРПОУ: 37657100)
Фото: сайт Виталия КличкоKиевVласть
“Я добудую міст, який почали зводити ще у 1979 році”. “Міст будують вже 40 років, документація на міст датована 1979 роком. Досі він не побудований…” Це цитати від Віталія Кличка 2017 року, який тоді пообіцяв його відкрити за три роки,тобто в 2020-му. Бог у поміч.
Цю його мантру про 40 років, покликану виправдати власну неквапливість в цьому питанні, підхопили і його підлеглі, і деякі експерти. Щоправда всі вони називають інші дати, більше вже про начебто існуючий проект чи то 1986-го, чи 1987 року.
Насправді перший офіційний документ щодо мосту датований 14 травня 1993 року, коли Кабінет Міністрів України за поданням Київської міської державної адміністрації своїм розпорядженням № 302-р затвердив техніко-економічні обґрунтування будівництва Подільсько-Воскресенської лінії Київського метрополітену та Подільського мостового переходу через р. Дніпро, розроблені інститутами “Київметропроект” і “Київшляхпроект”, і визначив термін будівництва 9 років.
До цього може щось і було в фантазіях, мріях, перспективних розробленнях, навіть мались позначки на схемах перспективного територіально-планувального розвитку Києва, картах генплану міста зразка 1966 року, згадка в тексті постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 13.05.1986 про початок будівництва Подільсько-Воскресенської лінії, але не більше того. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Напрацювання по техніко-економічному обґрунтуванню мостового переходу і вибору місця для нього тривали дуже довго.
Директор інституту “Київметропроект” Анатолій Волинський (Демократ. Україна, 1993 рік, 20 травня) свого часу розповів, що варіант техніко-економічного обґрунтування, затверджений Урядом 14.05.1993, був сімнадцятий числом. Усі попередні відхилялися роками на засіданнях містобудівної ради.
Тобто до згаданого розпорядження Кабміну нічого у вигляді документу, який би мав чинність і силу, не існувало.
Далі нами була затверджена Програма розвитку Київського метрополітену (розпорядження Представника Президента України в місті Києві № 1253 від 10.12.1993), в якій по рокам були розписані в т.ч. завдання по Подільсько-Воскресенській лінії метро до 2001 року.
На основі затвердженого Кабінетом Міністров України ТЕО Київсоюздорпроектом (генеральний проектувальник) з залученням проектних та наукових організацій в 1994 р. розроблено проект Подільського мостового переходу для суміщеного руху метрополітену і автотранспорту, кабельних комунікацій, а на окремих ділянках—трубопроводів. На всіх мостах і естакадах взаємне розташування автопроїздів і метро — у двох рівнях: в нижньому — колії метро: в верхньому — автопроїзди (джерело: Фукс Г. Б., Грищенко В. М., Корнєєв М. М. Новий міст через Дніпро в Києві // Будівництво України. — 1995. — № 5. — С. 28–32).
Розпочалися підготовчі та вишукувальні роботи, проект “утрясався” по ходу.
17 травня 1996 року, в останній робочий мій день на посаді голови КМДА, на нараді під моїм головуванням (вона також стала останньою в цьому статусі) було розглянуто питання про стан проектування та будівництва Подільського мостового переходу. Узято до уваги, що проектування мостового переходу остаточно закінчено.
Визначено, що загалом на виконання проектних та підготовчих робіт будівництва Подільсько-Воскресенської лінії метрополітену з Подільським мостовим переходом на 1996 рік необхідно було 1,1 трлн крб.
За рахунок бюджету міста та залучених позабюджетних джерел фінансування ми запланували покрити 50% вказаної суми (станом на травень вже було виділено 149,8 млрд крб). Решту 550 млрд крб Президент і Уряд обіцяли передбачити Проектом Державної програми соціального і економічного розвитку України на 1996 рік. Але, наскільки мені відомо, цього не було зроблено.
Ми би виконали намічене поза сумнівом, бо були налаштовані на результат. А гроші вибили би.
Але після цієї наради одразу відбувся “переворот на Хрещатику”, а нова адміністрація не надто активничала в цьому сенсі. Роботи загальмувалися. Були дві спроби їх відновити в 2003, здається, і в 2008-му, але реально вони пішли лише з приходом грошей під Євро-2012. Далі знову все застопорилося. Сьогоднішня ситуація відома.
Отже, міст будується не 40 років, а 26 (з 1993 року) — тобто з перевищенням на 18 років регламентованого Урядом терміну введення в дію загалом даної лінії метро.
Скільки будівництво ще триватиме, не знає ніхто.
Леонід Косаківський, Київський міський голова, голова Київради, голова міської державної адміністрації в 1993 - 1998 рр.KиевVласть
В Україні на 28 році незалежності немає закона про зброю. Обіг зброї та боєприпасів регулюється наказом МВС, котрий не є законом. Але тисячі людей в Україні засуджені за ст. 263 Кримінального кодексу “Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами”.
Тобто закону немає, а незаконне поводження є. І ця стаття є дуже популярною серед правоохоронців, котрим зручно підкинути затриманому патрон та погрожувати йому серйозним терміном ув`язнення.
Проте питання має значно більший масштаб, аніж навіть долі тисяч незаконно засуджених громадян України. Бо наявність адекватного сьогоденній ситуації закона про зброю є питанням безпеки мільйонів українців.
Про те, що громадян України непокоїть питання самозахисту, зокрема за допомогою зброї, говорить той факт, що саме петиція з назвою “Законодавчо затвердити право громадян України на захист” першою набрала необхідні 25 тисяч підписів на сайті петицій до президента України. Сталось це ще на початку осені 2015 року.
Що ж кандидати в президенти думають з приводу закону про зброю та право громадян на захист.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Роман Безсмертний в своїй програмі пише про прийняття закону про зброю та створення системи територіальної оборони.
Ольга Богомолець не згадує про необхідність прийняття закону про зброю.
Юрій Бойко також нічого не пише про цей закон.
Олександр Вілкул не піднімає тему цивільної зброї та самозахисту в своїй програмі.
Анатолій Гриценко декларує, що не буде нелегальної зброї, натомість вона буде легалізована і взята на облік. При цьому політик не згадує, що зараз зброя також легалізована та обліковується.
Володимир Зеленський нічого не пише про зброю чи самозахист.
Руслан Кошулинський прямо пише про необхідність ухвалити закон “Про цивільну зброю і боєприпаси”.
Олег Ляшко не піднімає тему закону про зброю в своїй програмі.
Петро Порошенко проігнорував закон про зброю в своїй програмі.
Андрій Садовий промовчав у своїй програмі з приводу закон про зброю.
Юлія Тимошенко нічого не написала в програмі на тему права громадян на самозахист та закону про зброю.
Цікаво, що й досі у Верховній Раді понад чотири роки припадає пилом законопроект №1135-1 “Про цивільну зброю і боєприпаси” від 10 грудня 2014 року.
Серед авторів цього законопроекту можна побачити, зокрема:
Нинішнього кандидата в президенти Олега Ляшка та декількох його однопартійців-радикалів;
Андрія Іллєнка та Юрія Левченка - членів ВО “Свобода”, котре висунуло кандидатом в президенти Руслана Кошулинського.
Спікер ВР Андрій Парубій та колишній журналіст Сергій Висоцький, обрані за списком “Народного фронту”, також присутні серед авторів законопроекту. Доречі, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, котрий виступає проти закона про зброю, потрапив до уряду Арсенія Яценюка, а зараз до уряду Володимира Гройсмана за квотою “Народного фронту”.
Також у ВР понад чотири роки лежить законопроект №1135 “Про вогнепальну зброю цивільного призначення” від 1 грудня 2014 року, котрий вніс народний депутат Сергій Каплін (фракція “Блок Петра Порошенка”), який також балотується на посаду президента. Але жодної згадки про право на зброю чи самозахист в його програмі знайти не вдалось.
Якщо ж подивитись на висловлювання кандидатів в медіа, можна побачити наступне.
Роман Безсмертний з питання самозахисту та зброї заявляв: “На паркані напис “Злий собака”. Я за те, щоб там також було “У господаря зброя”. Це стримує від агресії. Нам необхідно запровадити цивілізований обіг зброї, в іншому випадку невідомо куди вона буде стріляти”.
Навесні 2014 року Ольга Богомолець в інтерв`ю “Радіо Свобода” сказала: “Я вірю в український народ і абсолютно розумію, що в Ізраїлі і в Швейцарії люди абсолютно нормально носять зброю і там це ніяк не збільшує ризик вбивств і злочинності. Це є можливість самозахисту і самоусвідомлення своєї відповідальності”.
А взимку цього року кандидатка в президенти написала: “Упевнена, наші громадяни гідні того, аби й особисто нести відповідальність за власну безпеку. Розмови про легалізацію короткоствольної вогнепальної зброї (пістолети та револьвери) активно посилилися ще у 2014 році… Але цей крок ще не зроблено. Я вважаю, що даремне, бо переконана: ми мусимо дати шанс українцям не тільки легально володіти зброєю для захисту свого життя і здоров'я, а й – що надзвичайно важливо! – навчити їх користуватися нею”.
Юрій Бойко з приводу зброї висловився однозначно: “Я думаю, що ми не готові до легалізації зброї, суспільство і без того сьогодні в напруженому стані. ... І ми повинні будемо викупати зброю у людей, давати нормальні гроші... У нас на руках, за різними оцінками, 2-5 млн одиниць нарізної зброї, незареєстрованої, і це проблема, яку доведеться вирішувати”.
Олександр Вілкул на своїй сторінці у Facebook написав, що виступає за посилення відповідальності за незаконне поводження зі зброєю. У жовтні 2018 року він заявив, що виступає категорично проти легалізації зброї: “Якщо буде легалізація зброї, ... то це будуть великі трагедії, коли будуть і по п`яній справі, коли будуть і під час конфліктів, коли будуть і під час психічних розладів цією зброєю користуватись”.
Анатолій Гриценко майже одразу після Майдану казав, що ”треба легалізувати наявну у громадян вогнепальну зброю, з відповідною її реєстрацією і наданням офіційних дозволів громадянам...Наступним кроком держава має узаконити право громадян на володіння вогнепальною зброєю”.
Олег Ляшко у жовтні 2016 року в інтерв'ю сказав: “Я вважаю, що треба легалізувати зброю і дати можливість українцям себе захищати. Звичайно, за умови суворого контролю за легальною зброєю і видачею дозволів. Упевнений, що це приведе до зниження рівня злочинності, особливо пов'язаної з насильством (а сьогодні в загальній структурі таких злочинів 70%). Злодій не раз задумається, а чи нападати на озброєного добропорядного громадянина”.
А восени 2017 року майбутній кандидат в президенти заявив наступне: "Бандит собі зброю завжди знайде, а чесна людина повинна мати право захиститись. Тому я за легалізацію вогнепальної зброї і одночасне посилення відповідальності за нелегальне використання зброї".
Найбільш, мабуть, відома цитата Петра Порошенка з приводу зброї звучить наступним чином: "Я дуже ретельно вивчив соціологічні дослідження, і можу наголосити на тому, що лише 11% українців підтримують вільне володіння зброєю. 82% українців проти цього. Безумовно, моя точка зору співпадає з точкою зору 82% українців".
Цікаво, що президент сказав це невдовзі після того, як петиція про право громадян на захист стала першою, котра набрала 25 тис. голосів. Можливо, саме ці 11% відсотків громадян могли б дати Петру Порошенко перемогу на виборах?
Крім того, в ефірі свого ж “5 каналу” 4 квітня 2015 року Петро Порошенко заявив наступне: “Навіть наявність пістолета чи автомата, якщо на тебе здійснюється збройний напад, тебе не захистить”.
Андрій Садовий в інтерв`ю розповів: “Коли сьогодні з'являється море різних парамілітарних структур і коли бандити мають зброю, яку хочуть, а прості люди себе не мають чим захистити, тоді є питання: як батько має захищати своїх дітей?”.
Водночас Садовий вважає, що цю тему необхідно винести на широке обговорення у суспільстві і, можливо провести з цього приводу загальноукраїнський референдум.
Юлія Тимошенко в 2015 році заявила, що “ми дуже-дуже віруюча нація, ми нація спокійна, неагресивна, ми завжди жили в мирі і спокої, то безумовно, нам зброя ментально не наша, тобто нам її не можна, чесно кажучи брати не тому, що ми проти того щоб захищатися, а тому що ми християни, ми віруючі люди, ми спокійні люди, ми даримо любов а не агресію. І тому, безумовно, для нашої країни цей закон важкий”.
Водночас Тимошенко сказала, що треба вивчати іноземний досвід, і думати про те, як людям захищатись. При цьому кандидатка вважає, що питання закону про зброю треба вирішувати на загальнонаціональному референдумі.
Отже, підбиваючи підсумки, ми побачимо, що в своїх програмах право громадян на захист зі зброєю підтримали лише Роман Безсмертний та Руслан Кошулинський. Інші кандидати в програмах вирішили не згадувати про це право.
Втім, є кандидати, котрі в медіа згадували про право громадян на зброю та захист: Ольга Богомолець, Анатолій Гриценко, Олег Ляшко, Андрій Садовий.
Петра Порошенка та Юлію Тимошенко складно віднести до симпатиків закона про зброю. Вони скоріш виступають за існуючу систему, коли правоохоронні органи мали б забезпечувати захист громадян від злочинців. Як вони це роблять, ми бачимо на чисельних прикладах - від Стерненка до Гандзюк.
Окремо слід підкреслити позицію Юрія Бойка та Олександра Вілкула. Вони досить однозначно виступають проти права громадян на зброю та самозахист, хоча в програмах про це просто мовчать.
Закони в Україні приймає Верховна Рада. Але президент є суб`єктом законодавчої ініціативи - і може подавати законопроекти, навіть про захист та зброю. Тим більше в ситуації, коли тисячі громадян, гарантом прав котрих він виступає згідно з Конституцією, засуджені за статтею, котра карає за порушення закону, котрого нема.
Читайте: Вибори президента України: податок на виведений капітал
Вибори президента України: ринок землі
Чому я проголосую “за”: аналізуємо програми кандидатів в президенти
Олександр Кравченко, журналіст КиевVластьKиевVласть
SELECT `id`, `uri`, `meta_title`, `meta_description`, `meta_keywords`, `title`, `text`
FROM `pages`
WHERE `uri` = 'search'
LIMIT 1
0.0006
SELECT `articles`.`id`, `articles`.`title`, `articles`.`uri`, `articles`.`image`, `articles_categories`.`uri` AS `category`
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-07 11:24:00'
AND `articles`.`slider_position` >0
ORDER BY `articles`.`slider_position`
0.0003
SELECT `id`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`category_id` = 7
AND `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-07 11:24:00'
ORDER BY `published` DESC
LIMIT 3
0.0004
SELECT articles.id AS id, articles.title AS title, articles.uri AS uri, articles.published AS published, articles.published_date as date_only, articles.short_text AS short_text, articles.image AS image, articles_categories.uri as category, articles_categories.common_uri as common_uri
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('145050', '144900', '144903')
ORDER BY `published` DESC
0.0005
SELECT `id`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`category_id` = 1
AND `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-07 11:24:00'
ORDER BY `published` DESC
LIMIT 50
0.0005
SELECT articles.id AS id, articles.title AS title, articles.uri AS uri, articles.published AS published, articles.published_date as date_only, articles.is_bold AS is_bold, articles.is_red AS is_red, articles.is_important AS is_important, articles_categories.uri as category
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('145275', '145273', '145272', '145270', '145265', '145269', '145268', '145271', '145267', '145266', '145264', '145261', '145263', '145262', '145260', '145256', '145257', '145259', '145258', '145254', '145255', '145253', '145252', '145251', '145249', '145250', '145247', '145246', '145245', '145244', '145238', '145241', '145236', '145243', '145240', '145242', '145239', '145237', '145234', '145235', '145233', '145224', '145232', '145231', '145230', '145229', '145228', '145227', '145226', '145220')
0.4225
SELECT `articles`.`id` AS `id`, MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"гроші"' IN BOOLEAN MODE)AS rel
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-07 11:24:00'
AND `articles`.`category_id` != 9
AND MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"гроші"' IN BOOLEAN MODE)
ORDER BY `articles`.`published` DESC, `rel` DESC
LIMIT 1810, 10
0.0027
SELECT `articles`.`id` AS `id`, `articles`.`title` AS `title`, `articles`.`uri` AS `uri`, `articles`.`published` AS `published`, `articles`.`text` AS `text`, `articles_categories`.`uri` AS `category`, `articles_categories`.`name` AS `category_name`, `articles_categories`.`common_uri` AS `common_uri`
FROM `articles`
LEFT JOIN `articles_categories` ON `articles`.`category_id` = `articles_categories`.`id`
WHERE `articles`.`id` IN('74912', '74738', '74658', '74614', '74610', '74595', '74314', '74299', '74267', '74230')
0.4067
SELECTCOUNT(*)AS `numrows`
FROM `articles`
WHERE `articles`.`status` = 'published'
AND `articles`.`is_deleted` =0
AND `articles`.`published` <= '2024-07-07 11:24:00'
AND MATCH(articles.title, articles.text) AGAINST('+"гроші"' IN BOOLEAN MODE)
Array
(
[meta_title] => КиївВлада
[meta_description] => КиївВлада - інформаційно-аналітичний портал, присвячений проблемам влади у Києві та столичному регіоні.
)