Корупційні скандали, недобудовані ЖК та інтереси Молчанової: що відбувається з “Київміськбудом”
Гроші на оборону: Київрада збільшила кошторис програми “Захисник Києва” на 2024 рік в 2,5 раза, не підкріпивши це змінами в бюджет
Київщина екологічна: як область стала лідером України зі створення об'єктів природно-заповідного фонду
25 вересня 2020 г. 09:00
Раздел: Тексти
Ігор Сабій: “Кандидат від “Свободи” – це людина ідейна та фахова”
Днями обласна ланка всеукраїнського об’єднання “Свобода” представила частину кандидатів на голів об’єднаних тергромад Київщини, а також кандидатів у депутати обласної ради. Про те, що це за люди, із якими цінностями йдуть на вибори, а також про нинішній стан реформ у країні, про зміни, які чекають на місцеве самоврядування та завдання “Свободи” в колегіальних органах столичного регіону в інтерв’ю KV розповів голова Київської обласної парторганізації ВО “Свобода” Ігор Сабій.
КиевVласть: Днями було представлено частину кандидатів на голів ОТГ. Охарактеризуйте двома-трьома словами кожного кандидата?
Ігор Сабій: Конференцією Київської обласної організації ВО "Свобода" 19 вересня було висунуто кандидатів на посаду міських, селищних та сільських голів. Зокрема, до Білоцерківської міської ради висунуто Вадима Кошеля, який більше року обіймав посаду секретаря ради, і саме за його принципову позицію – відмову підписувати рішення про дерибан білоцерківської землі – його лишили посади. Ми виграли у суді, суд постановив відновити його на посаді, але депутати почувають таку відразу до його принципової позиції, що навіть ще раз проголосували про його зняття з посади секретаря, без виконання рішення суду. Вадим користується авторитетом у Білій Церкві, він є молодим, грамотним, досвідченим, і достойним кандидатом.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Ми висунули Надію Ямкову на посаду Таращанського міського голови. Надія вже 10 років є частиною "Свободи", наразі вона – депутат Таращанської районної ради та голова районної організації "Свобода". Відзначається принциповою позицією з таких питань, як розподіл бюджету, земельні – вона не давала депутатам протягом усієї своєї каденції зловживати своїм службовим становищем, займала принципову позицію з усіх питань; твердий "свободівець", який стоїть на захисті громади Таращанського району.
Кандидат на посаду Бориспільського міського голови Олег Верес – депутат Бориспільської міської ради, який протягом п'яти років займав принципову позицію щодо недопущення знищення зелених зон, незаконного будівництва.
Читайте: Олег Верес: “Свобода” – це не тільки про мову і націоналізм, а ще й про захист українців”
Віктор Бархоленко — не нова людина, він ще у 2010 році балотувався від "Свободи" на посаду Бучанського міського голови. Певний період він був більш активний як громадський діяч, але з командою "Свободи" він уже давно. Бархоленко відрізняється тим, що не дозволяє дерибанити бучанський бюджет, бучанську землю, робить все для того, аби забудовників змусити кошти на розвиток інфраструктури вносити живими грошима на рахунок міської ради, а не взаємозаліками, як це робиться – адже забудовники ведуть до своїх об'єктів мережі, які і так мають проводити, але потім разом з міським головою зараховують ці мережі як пайову участь, а це незаконно. Вони мали би вносити гроші безпосередньо на рахунок міської ради, тоді у Бучі було б за що будувати школи, дитсадки, організовувати водовідведення та водопостачання – одні з найболючіших нині проблем у Бучі.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
Олександр Головня також давно є членом свободівської команди, він є головою нашої фракції у Вишнівській міськраді, також протягом п'яти років стояв на захисті Вишнівської громади і мав принципову позицію.
Читайте: Олександр Головня: ВО “Свобода” гарантує жителям Вишневої ОТГ прозорість використання бюджету”
Ігор Домбровський – його навіть не треба представляти, адже всі знають його позицію щодо Приірпіння, він на кожній сесії обласної ради робив відповідні заяви проти незаконних забудов, знищення пойми річки Ірпінь, дерибану бюджету. Домбровський є давнім борцем та активістом, який виступає проти незаконного будівництва та за те, щоб із будівництвом житла розбудовувалась інфраструктура.
Валерій Воробець – голова нашої фракції в Обухівській міськраді, протягом п'яти років займає активну позицію. У всіх цих містах ми були в опозиції до діючої влади, і Обухів має аналогічні проблеми до таких, що є у Бучі, Ірпені, тощо – незаконні забудови, дерибан землі, бюджету. Валерій Воробець довгий період боровся проти вирубки лісу у межах містах, і вигравав відповідні суди.
Олег Береговий – голова громадської ради при Управлінні лісового господарства області, і є головою нашої фракції у Іванківській райраді; його знають, адже протягом каденції він боровся за інтереси іванківської громади, зокрема, був позивачем до обласної ради щодо незаконного спрямування 85 млн гривень з коштів на будівництва ЦХОЯТ, які мали піти на інфраструктуру Іванкова, Полісся та Славутича, на будівництво мостів у Зоні Відчуження. Це мало бути частиною технологічного процесу з будівництва самого сховища і ніякого стосунку до інфраструктури мости не мають. Але замість спрямувати кошти на дороги, школи, лікарні або сміттєзвалище, якого у районі немає, гроші пішли на мости. Суд був виграний, але рішення не виконане.
Читайте: Олег Береговий: “У “Свободи” є головне – послідовність у боротьбі за права громад”
Олександр Кириченко є головою нашої Києво-Святошинської районної організації, депутатом райради, і як в Софіївській, так і в Петропавлівській Борщагівках, що утворюють Борщагівську ОТГ, він знаний боротьбою проти незаконних забудов. Він також є президентом футбольного клубу ветеранів, який сам організував, розвиває спорт.
Читайте: Олександр Кириченко: “За підтримки “Свободи” змагатимусь на виборах голови Борщагівської ОТГ”
Олександр Сингаєвський є депутатом Бориспільської районної ради, і також протягом своєї каденції займався проблемами сіл, які нині входять до Пристоличної ОТГ – екологія, відсутність розвитку та інфраструктури мікрорайонів. Водовідведення є найбільш болючою проблемою.
Ольга Нерубайська – член ВО "Свобода", балотувалася від партії на посаду Узинського міського голови тоді, коли була створена Узинська ОТГ, зайняла третє місце. Сьогодні ми знову її пропонуємо. На перших виборах ми не дотягнули – було розпорошення голосів, 4,5%.
Читайте: “Свобода” Київщини оголосила список кандидатів на голів ОТГ та до облради
KV: Представьте, будь ласка, першу десятку списку до КОР, окресліть фаховий рівень кандидатів?
ІС: — Що стосується мене, я політикою займаюся 24 роки, і з 1996 року ж я член ВО "Свобода". Це вже моя професія. Безперечно, я згодився балотуватися, адже розумів, що на мої плечі падає тягар організації виборів у всій області, а вона є одна з найбільших в Україні.
В'ячеслав Хмельницький – депутат КОР, був головою комісії КОР з питань комунальної власності, має досвід та повагу серед жителів Білої Церкви, де він і балотувався у 2015 році. Він мій заступник і тому зрозуміло, що він №2 у списку.
Олександр Однороманенко – заступник голови Києво-Святошинської райради, також мій заступник. Хоча він молодий, але він у свої 34 роки має гарний управлінський досвід, у нього математична освіта і він дуже добре уміє рахувати бюджетні кошти, адже у нас недопущення неефективного використання бюджетних коштів – один з пунктів програми. На превеликий жаль, ми бачимо, що виконання програм обласної ради щороку є вкрай малим через те, що немає прогнозування ефективності використання коштів.
Ірина Гайдамачук – нова людина. Вона є приватним підприємцем, проживає на території Києво-Святошинського району, разом із чоловіком займається виготовленням меблів та устаткування для шкіл.
Людмила Байло – керівник центрального офісу ВО "Свобода", свого часу працювала у Мінекології, до того – у КМДА, у комітеті з питань релігій та міграції національних меншин. Має добрий управлінський досвід і цей досвід нам знадобиться в обласній раді.
Олександр Кириченко – згадував про нього вище.
Олексій Кайда – народний депутат України 7 скликання, разом із ним були у ВР, до того – голова Тернопільської обласної ради, до того – Львівської облради. Він родом з Бердянська Запорізької області, але так сталася доля, що зараз він проживає у Києві. Його досвід нам дуже потрібний. Він член партії з 1993 року.
Читайте: “Свобода” не змінює своїх поглядів, – Олексій Кайда
Наталя Музиченко – колега по фракції в обласній раді, проявила себе як активна та дисциплінована людина.
Віталій Гордієнко – голова фракції у Бориспільській районній раді, у 2014 році – голова Бориспільської РДА. Фермер, знається на сільському господарстві, має агрономічну освіту.
Читайте: Віталій Гордієнко: “Свобода” має чітке бачення взаємодії громад з фермерами”
Світлана Кошель – керівник партійної служби цифрових технологій, дружина Вадима Кошеля. Займається нашими соціальними мережами.
Зараз система виборів буде цікавою – роль гратиме не перша десятка, як перші номери на регіональних округах:
Білоцерківський округ – В'ячеслав Хмельницький;
другий Білоцерківський округ – Василь Хрик, голова нашої Білоцерківської районної організації, викладач в Білоцерківському аграрному університеті, який у 2014 році був головою Білоцерківської РДА;
Бориспільський – Віталій Гордієнко;
Броварський – Євген Чубук;
Бучанський – Олег Кривенко, мій заступник та голова фракції у Вишгородській районній раді;
Бучанський – Олександр Однороманенко;
Вишгородський – Олег Береговий;
Обухівський – Олексій Кайда;
Фастівський – Ірина Гайдамачук, №4 в загальному списку.
Читайте: ВО “Свобода” має потужний досвід із захисту прав аграріїв, – свободівець Чубук
KV: Які діяли принципи по відбору кандидатів?
ІС: Крім того, що вони мають бути націоналістами, ще вони мають бути професіоналами, мати управлінський досвід, бути фахівцями у тих чи інших галузях. Зрозуміло, що той же Хмельницький за час, що він є депутатом та перебуває на посаді голови комісії з питань комунальної власності, став фахівцем у цій галузі. Людина має бути ідейна та фахова. Я не підраховував, скільки в облраді кого: медиків, аграріїв, юристів – це радянські методи.
KV: Якщо не брати унікальні проблеми кожної ОТГ, із чим "Свобода" йде до виборців у громади?
ІС: Перш за все — упорядкування будівництва, недопущення незаконних забудов, вирубки зелених зон. Вирішення питання водовідведення: необхідно спрямовувати кошти на будівництво мереж водопостачання та водовідведення. Спільним є те, що "Свобода" є проти приватизації або концесії комунальних мереж – водоканалів, тепломереж. Є досвід того, як концесіонер приходить, збирає гроші з людей, а за газ не розраховується. Подібна проблема була у Шепетівці Хмельницької області. Концесіонер так само зібрав плату, не розрахувався перед "Нафтогазом", і увесь міський бюджет мав піти на розрахунки по газовим боргам. Тим часом у Білій Церкві нашого регіону – одні з найвищих тарифів на воду.
Ми вважаємо, що стратегічні підприємства мають бути власністю громади. Не може від волі однієї людини залежати все місто. Ще одна спільна програмна позиція – створення обласного комунального автотранспортного підприємства. На превеликий жаль, величезна проблема доїхати з усіх пристоличних ОТГ до Києва. Вирішенням ми бачимо створення КП, яке здатне закупити великогабаритні автобуси і здійснювати перевезення. Це працює у Києві, це працює ще краще у Івано-Франківську, де взагалі водії, якщо раніше тікали з КП до приватників, зараз тікають навпаки до комунальних підприємств, адже там зручніше і приємніше працювати. КП може вирішити питання безпеки та комфорту перевезення людей.
KV: Як "Свобода" оцінює проміжні результати децентралізації на Київщині?
ІС: Проміжні результати є жахливими з однієї простої причини: коли на першому етапі були громадські слухання, обговорення, то на другому етапі людей вже ніхто не слухав. Громади були повністю усунені від прийняття рішень. Кабмін ухвалював рішення своєю постановою, незважаючи на те, чи є бажання людей, історичні зв'язки, подекуди у розрахунок навіть не брали спроможність ОТГ. Все робилося кулуарно, і яка була мотивація створення деяких ОТГ, невідомо. На Київщині більшість сіл, селищ були самодостатніми і без об'єднання.
Перш за все, зараз цей процес утруднить надання адмінпослуг. Це знову є перекладанням на громаду відповідальності, яку має нести держава: за рішення закривати школу, дитсадочок, ФАП, тощо, через відсутність бюджету буде нести відповідальність не уряд, а громада. Також не раз казали про фінансову децентралізацію – що, нібито, кошти будуть лишатися більше у місцевих бюджетах. Але ми спостерігаємо якраз фінансову централізацію. Є дивним, хоча й зрозумілим, чому міста обласного підпорядкування, яких було 12, стали підпорядкування районного.
KV: Окрім тих, які стали центрами ОТГ?
ІС: Ні. Всі громади без виключення є районного підпорядкування. Первинна ідея якраз полягала в тому, що громада при створенні набуває статус міста обласного підпорядкування, стаючи на перший з трьох рівнів: громада — область — держава. Натомість нам ухвалили рішення про те, що має бути проміжна ланка у вигляді районної ради. Наразі взагалі немає жодного міста обласного підпорядкування.
KV: Тобто центром умовного Білоцерківського району є Білоцерківська ОТГ районного підпорядкування?
ІС: Цілком правильно. Біла Церква, яка разом із усіма приєднаними до неї населеними пунктами має десь 200 тис. населення, є містом районного підпорядкування; і найгірше у цьому те, що ніхто не розуміє – які будуть повноваження у районних рад, префектів, голів адміністрацій, як буде здійснюватися управління і, що найголовніше, фінансове управління? Раніше на сесії обласна рада розподіляла субвенцію безпосередньо на міста. А зараз? Обласна рада скидає на район, а він буде ділити? А для чого тоді район?
KV: Постає головне питання: як буде проходити ліквідація 18 районів і як вони будуть ділити майно?
ІС: Власне, нібито майно у власності районів має переходити до новостворених районів, але у який спосіб це майно буде ефективно управлятися – питання. Питання також у тому, що дуже багато людей у державному секторі втратить роботу, адже у кожній РДА працює багато фахівців, які справно виконують свою роботу. Зрозуміло, що місцеві депутати не отримують зарплати так чи інакше, але що робити державним службовцям, службовцям місцевих рад та адміністрацій? Якщо ми беремо Миронівський район, який зараз входить до Обухівського, то люди, які працювали у Миронівській РДА, точно не стануть їздити на роботу до Обухова. Це врятує лише обухівчан, які працювали у Обухівській РДА, у той час як у Миронівській ОТГ вистачатиме людей і без того.
Після Нового року, коли будуть утворені нові ради, ми побачимо великий сплеск безробіття у державному секторі. Ми як завгодно можемо ставитися до службовців держсектору та місцевого самоврядування, але без них державна машина не діє. На сьогодні ми бачимо повне руйнування цієї машини. Реформа місцевого самоврядування не була продумана від початку і до кінця. На початку виглядало оптимістично, але "в дорозі плани помінялися". Тому ми негативно оцінюємо цю реформу. Вона, можливо, і була потрібною, але точно не в такому вигляді і не настільки швидко. Польща проводила подібну реформу 10-12 років, але як: спочатку зробили інфраструктуру – дороги, школи, лікарні, тощо, – а потім запропонували об'єднуватися, ввели реальне електронне управління та електронний документообіг. У нас його також вводять, але паперового ніхто не скасовував, і тим самим замість спростити роботу подвоїли її.
На превеликий жаль, реформа децентралізації передбачала ліквідування адміністрацій і утворення виконкомів рад. А на сьогодні це загальмувало. Обласна рада тільки ухвалює бюджет, не маючи навіть впливу на його формування – адже все це формує адміністрація. На початку каденції облради ми не делегували КОДА повноваження по управлінню комунальними підприємствами, але всі інші функції ми не можемо не передати, бо є закон. Ми не можемо самі собі сформувати департаменти освіти, охорони здоров'я і тому подібне. Зважаючи на плинність кадрів у нашій КОДА, – а за 5 років у нас, враховуючи тимчасово виконуючих обов'язки, вже восьмий голова адміністрації, – нормальне управління неможливо, а до того обласна рада не має впливу на адміністрацію. Колись давно, в середині 90-х, був пункт закону стосовно можливості облради винести недовіру голові адміністрації і президент мусив розглянути це питання і ухвалити рішення. Як правило, тоді президент прислухався. Зараз ми можемо висловлювати недовіру, або не висловлювати, але це не впливає. Сьогодні президент їх навіть не розглядає, усі ці рішення залишаються криком волаючого в пустелі.
Читайте: Зеленский назначил полноправным губернатором Киевщины Василия Володина
KV: Навіщо така недолуга модель владі? Це непрофесійність чи злий умисел?
ІС: Я думаю, що й те, й інше. У першу чергу непрофесійність: це намагання показати видимість бурхливої діяльності, хоча розуміння того, як це має бути, ніхто не має і не мав. У другу чергу, і ця традиція продовжується ще з Азарова – скидання з уряду відповідальності на місця, і ця "традиція" незмінна. Ми пригадуємо, коли Яценюк вирішив перекласти на плечі місцевих бюджетів фінансування профтехосвіти. 12 січня 2017 року "Свобода" почала кричати про те, що у нас біда всеукраїнського масштабу: наші бюджети повністю підуть на утримання профтехосвіти. Дякуючи депутатам КОР, які підтримали нашу позицію, ми зробили звернення до Яценюка та до всіх обласних рад. Коли всі ці ради зрозуміли, що їх чекає, і почалося масове ухвалення звернень до Яценюка, громадсько-політичний тиск "знизу" змусив його виділити тоді 600 млн на профтехосвіту та розвантажити місцеві бюджети, бо інакше нас чекав колапс.
Зараз традиція продовжується: на початку адмінтерреформи місцевим бюджетам залишили грошей, а зараз забирають – акцизи, відсоток ПДФО зменшується. Тепер ми розуміємо, для чого їм районні ради: якщо вони зконцентрують у себе всі гроші, громади замість самодостатніми стануть знов дотаційними. А дотація у вигляді субвенції буде йти через голову РДА. Слухняний – отримав гроші на громаду, маєш власну думку – успіхів тобі пояснити людям, чому немає грошей на школи, садочки, дороги, лікарні. Це практика регіоналів – за моєї каденції у ВР був створений Фонд регіонального будівництва, через який на округ кожного слухняного депутата виділялися кошти. Серед семи округів в області гроші йшли на всі, крім мого, і я розповідав, як ми боремося з "регіоналами", з Януковичем та Азаровим, і отримував відповідь, мовляв, це все класно, але на сусідньому окрузі нардеп виділив гроші на те й на се. Хоча це навіть не його гроші, а податки людей. І що при Порошенкові, що зараз при Зеленському практика ця лишається, і вона буде ще жорсткішою, адже великі міста типу Білої Церкви змушені будуть йти на уклін до голови РДА, аби цей "князь" зжалився і виділив субвенцію.
KV: Чому влада боїться проводити фінансову децентралізацію?
ІС: Тому що вона втратить механізми управління. Управляти можна двома способами: через повагу, або через примус.
KV: Але ж на початку була правильна ідея: децентралізація, фінансово спроможні громади. Зараз перелякалися?
ІС: Знову-таки, багато реформ каже про правильну ідею, а закінчується усе руйнуванням системи. Так само і з реформуванням медицини: нібито правильна ідея, але закінчили руйнуванням системи охорони здоров'я, і держава не може ефективно реагувати на виклики, пов'язані із тим же коронавірусом. Або реформування органів МВС – нібито класна ідея, а врешті-решт систему захисту було зруйновано, досвідчені кадри звільнилися, а набрали таких, що закінчили 3-місячні курси, і є велика проблема із розкриттям злочинів та їх запобіганню.
KV: Охарактеризуйте основні пункти програми, із якою "Свобода" йде в КОР?
ІС: Перший пункт, про який я казав – ефективне використання обласного бюджету, але окрім цього також і сприяння його наповненню. Ми вважаємо, що потрібно робити – не на словах, як це було із управлінням інвестицій – управлінські рішення, які стосуються місцевих податків. Обласна рада має стимулювати громаду для покращення інвестиційного клімату, наприклад, усунення бюрократичних перешкод. На те, що придумує держава, у нас немає впливу, але на місцевому рівні ми можемо приймати рішення, які стосується місцевого самоврядування.
Але обласна рада може направляти звернення – практика показує, що вони часто дають результат. І ми будемо їх ініціювати, зокрема, у частині змін до законодавства якраз для усунення згаданих перешкод для бізнесу. Не забуваємо про підтримку малого і середнього агробізнесу, сільськогосподарського виробництва. У нас протягом 5 років приймалася програма підтримку агропромсектору, але жодного року не фінансувалася.
KV: Вона фінансувалася, але кволо, а фермери не хотіли брати ці кошти.
ІС: Звісна річ, бо адміністрування цих коштів було вкрай складне. Це і є бюрократичні проблеми, про які я говорю. У нас так само на державному рівні існує програма кредитування приватних підприємців, відома як "5-7-9", але насправді там не 5, не 7 і не 9 – 36% річних, і такий кредит узяти рівнозначно смерті.
Поводження з твердими побутовими відходами: ми маємо домогтися того, аби в області існуючі сміттєзвалища були легалізовані, не заважати приватникам ставити сортувальні лінії, підприємства з екологічно чистої переробки сміття, і недопущення ввезення сміття з інших регіонів. Ми пам'ятаємо, скільки з Львівської області до нас привезли сміття і скидали його десь на лісосмугах. Має бути співпраця з правоохоронними та внутрішніми органами.
Я вже казав про те, що ми мусимо допомогти коштом обласного бюджету, але потрібно також стимулювати громади, аби вони також вкладали гроші у будівництво систем водопостачання та водовідведення.
Інфраструктура – зокрема, дороги. Ефективне використання коштів, які виділяються на ремонти. Аби кожен виконавець робіт давав гарантію на свої роботи, бо, на жаль, стається так, що асфальт, який поклали одного року, сходить зі снігом уже наступного.
KV: План максимум "Свободи" в Київській обласній раді цього скликання (2015-2020), чи він виконаний?
ІС: Ми розуміли, що не матимемо необхідних 43 голосів з 84, аби повністю втілити нашу програму в життя. Наше завдання, як опозиційної політсили – не допустити негативного, ухвалення позитивного. Але така вже доля опозиційних партій – до того часу, що ми не матимемо більшості самі чи у коаліції, ми не можемо повністю реалізувати своїх програм. Багато чого нам протягом цієї каденції не вдалося втілити, так, але потенціал і голоси, які нам довірила громада, ми використовували на повну.
KV: Перші кроки "свободівців" в облраді, в яких комісіях воліли б працювати?
ІС: Фахівців на всі комісії вистачить, безперечно, що своїх представників ми скеровуватимемо до всіх комісій, бо всі комісії є однаково важливими. А якщо ми доживемо до створення виконкомів, то просуватимемо своїх представників і до виконавчого комітету облради. Тоді, ми віримо, це дійсно буде "місцеве самоврядування".
KV: Які перші звернення, які ви після виборів прийматимете негайно, до кого?
ІС: Ще не закінчена ця каденція. Ми очікуємо сесію облради найближчим часом, і до неї ми підготували проєкт рішення, згідно до якого в усіх обласних закладах освіти рекомендується кожний навчальний день починати з українського славню. Адже "Свобода" захищає не тільки соціальні, але й національні інтереси українців. Дуже багато наших звернень носить саме націєзахисний характер – захист мови, українського інформаційного простору, патріотичне виховання молоді.
KV: Чи готова "Свобода" вступати в коаліції з іншими політсилами, які увійдуть до КОР?
ІС: Безперечно. Ми для себе розглядаємо перспективу боротися за посаду голови обласної ради, адже саме він значною мірою визначає її політику, формує порядок денний ради. Ми розуміємо, що для цього нам доведеться утворити коаліцію. З ким саме – побачимо. Звісна річ, це не буде коаліція з антиукраїнськими партіями.
KV: Ставлення "Свободи" до ринку землі?
ІС: Ми проти і вважаємо, що якщо власник паю бажає продати його, то мусить продавати його виключно державі або громаді за ринковою ціною. Завданням обласної ради має бути створення консультативного центру, який безкоштовно надавав би фахові юридичні консультації власникам паїв щодо продажу землі. Ми передбачаємо, що на старті ринку землі багато людей опиняться ошуканими через незнання законів. Такі центри мають бути запроваджені у кожній громаді для надання консультацій, вчити людей і звертати їх увагу на шахрайські методи. Задля ефективності це має бути не ініціатива певної партії, а це повинне бути створене комунально за рахунок коштів обласного бюджету.
KV: І традиційне питання – чому Київщина має голосувати за націоналістів на місцевих виборах?
ІС: Перш за все, ми – українці. "Свій як не заплаче, то хоч скривиться, а чужий лиш посміється", як каже приказка. Протягом 29 років ми, свободівці, тримаємо слово, не перебігаємо з табору в табір, не змінюємо кольорів. Я, наприклад, з 2006 року був депутатом різних рад – але завжди від ВО "Свобода". Як можна довіряти тим, хто перебігає з партії до партії перед кожною каденцією? Одні й ті ж самі люди міняють партію і роблять вигляд "нових облич". На жаль, люди не звертають увагу на персоналії. А треба. Читати біографії, цікавитися, у яких партіях була людина. Українці не навчилися ще притягувати своїх обранців до політичної відповідальності: як зрадив виборця раз, другого разу тебе не оберуть.
Ми, свободівці, є такі, як є. Спочатку нас ненавиділи, потім з нас глузували, потім ігнорували. Але ми завжди стояли на захисті соціальних, національних та історичних інтересів українців і завжди будемо. Ми прогнозовані, люди знають, чого від нас чекати. І ми дуже негативно ставимося до української "традиції" "нових списків зі старими писками".
Ми об'єднані навколо ідеї українського націоналізму, тобто любові – до своєї, Богом даної землі, матері, мови. Нам чужого не треба. Українці мають нарешті вибрати свою еліту, яка зможе привести націю до того, аби та була успішною і щасливою, не забуваючи свого коріння. Ми не маємо побиратися по світах, коли ми – найбагатша нація Європи.
Читайте: Керівник обласної “Свободи” Ігор Сабій: “Влада боїться двох речей – преси і людей на вулицях”
Фото: KVКиевVласть
21 вересня 2020 г. 11:15
Раздел: Вибори
Проект держбюджету на 2021 рік підтримує іноземного виробника, а не вітчизняного, – Ярослав Москаленко
Партія"За майбутнє" закликає змінити проект держбюджету та захистити національне виробництво, українських підприємців.
Про це KV повідомили в прес-службі голови Київського обласного осередку партії"За майбутнє" Ярослава Москаленко.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
“Що б зараз влада не пропонувала в проекті держбюджету у плані економічних показників, все треба коригувати”, - заявив Ярослав Москаленко.
“Наша команда проаналізувала проект бюджету і висновок один: він антиукраїнський. Уряд планує наповнити казну, спираючись на імпорт, тобто, відкрити наш ринок для усіх іноземних товарів. Бюджетні показники розраховані таким чином, що зростання імпорту майже в 4 рази перевищать темпи росту експорту”, – додав він.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
За його словами, водночас, жодної підтримки вітчизняного бізнесу не видно.
“Після кризового 2020 року, розвинуті країни світу захищають власне виробництво, адже, вони думають про майбутнє, а не живуть сьогоднішнім днем. Наприклад, Польща виділила понад 50 млрд доларів на підтримку підприємців, які постраждали через пандемію. Але ж це у випадку нинішнього Уряду України”, – вважає голова Київського обласного осередку партії"За майбутнє".
Політик також підкреслює, що така тактика ще більше запустить інфляційні механізми та знецінення гривні, а також обумовить ріст безробіття.
“Ми будемо наполягати на коригуванні проекту бюджету. Наша депутатська група “За майбутнє” у Верховній Раді подасть пропозиції щодо захисту вітчизняного виробника. Тільки підтримка українського бізнесу і захист національних інтересів дозволить підняти економіку", – підкреслює Ярослав Москаленко.
Нагадаємо, підтримка партії “За Майбутнє” зростає серед виборців по всій Україні. За даними соціологічних досліджень сьогодні політсилу вже підтримують 5,8 відсотків українців.
Читайте: Рейтинг партії “За Майбутнє” зростає по всіх регіонах, – соціологія
Фото: Facebook-сторінка партії "За майбутнє"
КиевVласть
5 серпня 2020 г. 09:00
Раздел: Територія розуму
Урядова алхімія як спосіб порятунку промисловості
Прочитав новину про візит прем’єр-міністра Дениса Шмигаля на Крюківський вагонобудівний завод (КВБЗ), де він оглянув виставку зразків вантажних вагонів. Нічого цікавого в цій новині немає – совкова традиція відвідати ферму і подивитись на свиноматку рекордної ваги чи на трудові будні “больших строек” ще довго буде панувати в головах українських можновладців.
Але під час брифінгу прем’єр-міністр наголосив, що прийнятий Верховною Радою (ВР) у першому читанні проєкт закону №3739 про “локалізацію” є проєктом №1, головний принцип якого – захист українського виробника, а це, буцімто, дасть можливість відродити українську промисловість. Тут мені стало сумно.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Виконавча влада, занепокоєна різким падінням української промисловості, діє так, як і повинна діяти радянсько-партійна бюрократія в умовах не ринкової, а командно-адміністративної економіки – зусилля направляються на створення комплексу масштабних урядових рішень густо приправлених голосними заявами без розрахунку на результат. В авральному порядку уряд формує політику порятунку промисловості, в основі якої три точки опори:
- нормативна – законопроєкт про “локалізацію”, який передбачає розповсюдження на ряд сегментів машинобудування вимог локалізації виробництва на рівні 25-40% при державних закупівлях з 2021 року, та на 40-60% – з 2024 року;
- бюрократична – створення в уряді посади віце-прем’єра – міністра з питань стратегічних галузей промисловості;
- адміністративна – державний примус іноземних виробників до створення виробничих чи збиральних потужностей в країні або до кооперації з вітчизняними компаніями.
Це і є алхімія.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
Ми вже забули, що весь десятилітній період президентства Леоніда Кучми був орієнтований на підтримку вітчизняної промисловості. “Я не буду будувати державу дрібних лавочників”, – заявляв другий президент.
Тому в той час, як Польща переживала період коли колишні “дрібні лавочники”, наростивши фінансовий “жирок”, ставали потужними виробниками і виходили із своєю продукцією на світові ринки, ми всіма силами держави захищали морально застаріле радянське промислове виробництво шляхом передачі його до рук олігархів, які вичавлювали з нього максимум не вкладаючи кошти у реновацію.
Так і померла вітчизняна промисловість, яку зараз намагаються терміново рятувати. А “дрібні лавочники” так і залишилися дрібними лавочниками, бо держава вичавлювала з них максимум фінансових ресурсів, які направляла на фінансування своїх експериментів із підтримки вітчизняної промисловості.
Найкращим підтвердженням цьому є той факт, що останні десять років частка переробної промисловості у структурі ВВП неухильно знижується і досягла відмітки 22%. Другий момент – щорічно збільшується аграрна частка у експорті, в той час, як промислова теж критично знижується. Кого рятувати? А головне – як?
Не маю жодних ілюзій, що черговий порятунок промисловості завершиться пшиком. Так само, як завершилась підтримка вітчизняного автовиробника – заводу “АвтоЗАЗ”, за яку заплатив своїми коштами прямо чи опосередковано кожен громадянин України. Нечуваний державний протекціонізм та підтримка так і не перетворили цей завод на гіганта автопромисловості. “АвтоЗАЗ” вмер бо так і не зміг народити щось пристойніше “Ланоса” і “Таврії”, не зважаючи на те, що держава дала можливість продавати продукцію українцям вдвічі дорожче її вартості і обмежила конкуренцію на користь Запорізького заводу, суттєво піднявши мита на імпортні автомобілі. Закономірний результат “локалізації”.
Так само сталося, приміром, і з ДП “Антонов”. Допідтримувалися до того, що крім спогадів про видатне минуле, це підприємство наразі нічого не здатне виробити. І так з тисячами інших промислових підприємств.
Шкода, що черговий уряд нічому не вчиться у успішних сусідів, не шукає відповіді на нагальні питання у економічній та політичній теорії чи економічній історії. Не вчиться і на помилках своїх чисельних попередників.
Перш ніж рятувати промисловість, треба пошукати відповіді на питання – чому в країну не йдуть зовнішні та внутрішні інвестиції? Відновлення промислового виробництва невідривно з цим пов’язано, бо в основі розвитку промисловості лежить капітал. Доки капітал рухається з країни, а не в країну – будь-які зусилля влади щодо промислового чи економічного розвитку будуть марними. Треба вирішувати спочатку цю проблему, значна частина якої знаходиться в площині політичній.
Другий момент: ефективна промисловість – це технології . Країні потрібна не просто промисловість, а промисловість сучасна, інноваційна – така, яка буде відображати сучасний стан світового науково-технічного прогресу. Промисловість без технологій здатна створити чавунну сковорідку, але не здатна створити якісний продукт з високою доданою вартістю.
Процес форсованого нарощення промислового потенціалу СРСР у 30-х роках ХХ ст., відомий як індустріалізація, відбувся лише через те, що СРСР купував у Заходу, переважно у США, технології та фахівців. Завдяки цьому з`явились необхідні країні заводи.
Старт промисловому прориву Китаю дали крадіжки та копіювання західних технологій, які були запущені у виробництво. Згодом частину заробленого таким чином капіталу було направлено у науку – і це дало можливість країні створити власний сучасний технологічний потенціал, який вивів промисловість країни на високий якісний рівень.
Президент Володимир Зеленський, звертаючись до вітчизняних академіків, запропонував премію у один мільйон доларів за вакцину від COVID-19. Чому премія залишилась не виплаченою, пояснювати не треба. І цим все сказано.
Україна не має відповідного наукового потенціалу для якісного технологічного стрибка, який би забезпечив економічно ефективну роботу промисловості. І іноземні технології, які могли б зайти в країну разом із зовнішніми інвесторами, до нас не поспішають із зрозумілих причин, яких я торкнувся вище. Про який розвиток промисловості ми можемо мріяти в таких умовах?
Словом, якщо золото має свою унікальну хімічну формулу, то із шматка свинцю його ніяк не добути. Максимум що вдасться – це пофарбувати свинець золотою фарбою але він так і залишиться свинцем. Примусити “Укрзалізницю” купувати вагони Корюківського ВБЗ з тієї ж серії – на стан промисловості це ніяк не вплине. Вплинули б реформи – але і для цього уряду таке слово – табу.
Читайте: Ціни, дорожнеча та чому супермаркет на кожному кроці – це погано
Михайло Скляр, голова ГО "Асоціація громадського захисту підприємців"КиевVласть
30 червня 2020 г. 17:00
Раздел: Територія розуму
Лобізм в Україні як ефективний елемент регулювання
Україна багато років намагається боротися з корупцією і сьогодні рівень розвитку громадянського суспільства є дуже високим. Ми маємо право відкрито говорити про те, що відбувається у нас в країні, у верхівці влади, в суспільстві. Сучасна і розвинена держава має переорієнтовуватися на втілення демократичних цінностей у своїй політиці і адаптуватися до сучасних реалій життя.
Часто люди плутають або ототожнюють поняття лобізму і корупції. В суспільстві певний час панувала недовіра і нерозуміння цієї категорії. Але треба розуміти, що лобіст – це високопрофесійний фахівець, який розуміється на системі державного управління, системі прийняття державних рішень і, в першу чергу, забезпечує інтереси суспільства.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
В розвинених країнах лобіювання має позитивні наслідки і є засобом співпраці суспільства з владою. І воно відстоює інтереси не лише великого бізнесу (як часто наголошують), а й пересічних громадян. В Україні законодавство поки що на врегульовує ці відносини і адвокаційна діяльність перебуває поза правовим регулюванням. Але йде активний розвиток цього інституту.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм
Подписаться
Наші дії
Я, як Президент Української асоціації професіоналів у сфері GR та лобістів, вважаю за необхідність говорити про це та працювати над тим, щоб люди знали про цю сферу життя.
Наприклад, ми проводили засідання робочої групи з депутатами Верховної Ради щодо обговорення концепції законопроекту “Про публічну адвокацію та лобізм”. Законопроєкт розробляє Українська асоціація у сфері GR та лобізму (далі – Асоціація).
Я вважаю, що лобіювання не означає незаконний тиск або підкуп влади. Законодавчо врегульоване і професійне, воно лише сприяє прийняттю вигідних суспільству, бізнесу і громадянам рішень. Лобіювання може стати чітким інструментом боротьби з корупцією. Треба розуміти, що політики не отримують від врегульованого на державному рівні лобіювання ніякого прибутку.
Прийняття закону про адвокаційну діяльність зможе прокласти шлях до реальної участі суспільства у формуванні державної політики і формування демократичного суспільства – наріжної проблеми нашої держави. Під час опитування українців виявилося, що скептично ставляться до лобізму лише 30% респондентів. Для динамічного розвитку цього напрямку потрібно створити сприятливі умови.
Законопроєкт ми розробляли разом з віце-президентом Асоціації Анастасією Зерновою, членами правління – Сергієм Кльеца, Тарасом Самборським, Тимуром Чмеруком.
Я переконана, що саме фахівці у різних галузях можуть брати участь у обговореннях. В даному випадку в обговоренні законопроєкту взяли участь члени Асоціації Олександр Бойко, Максим Яківчук, Руслан Бізяєв, Сергій Смєлий, Міщенко Анна, Сергій Лисенко, представники галузевих організацій, зокрема: Укргазвидобування, Ліги оборонних підприємств України , Керівник ТОВ “Українська бронетехніка” Олександр Кузьма, Укрметалургпрому, НАК “Нафтогаз України”, Авіаційного комітету ТППУ, Національної ліги транспортного бізнесу, юридичних компаній, які є членами Української асоціації професіоналів у сфері GR та лобістів, а також експерти і учасники ринку. Також були присутні і взяли участь у обговоренні депутати Верховної Ради України 9-го скликання.
Зустріч мала дуже важливе значення, бо на ній були обговорені найважливіші питання в сфері регулювання лобістської діяльності, були внесені експертні зауваження і пропозиції, кожен учасник мав змогу висловити свою думку.
Варто зазначити, що законодавче забезпечення інституту лобізму зробить його прозорим, відкритим для нових можливостей публічного представлення і захисту інтересів його учасників. Це сприятиме поліпшенню суспільного сприйняття цього виду діяльності та мінімізації корупційних ризиків.
Думка колег з цього приводу
Керуючий партнер в Юридичній компанії “Міжнародна Консалтингова група” Тарас Самборський вказав, що рік тому групою депутатів і фахівцями вже був підготовлений законопроєкт щодо сфери лобізму, але через відсутність консенсусу Асоціація взяла регулювання цього питання на себе. На жаль, закон досі не прийнятий, бо до обговорення питання підключилося надто багато людей, що не є фахівцями в цій справі і не мають досвіду. Фахівцям важко було дійти згоди у багатьох питаннях.
Фахівці Асоціації визначили, що процедура лобізму має існувати на рівні з публічною адвокацією і має регулюватися цим законопроєктом. Відбулися дискусії щодо питання доступу у професію. Асоціація зазначила, що ця сфера готова до саморегулювання і не потребує державного втручання, але багато хто боїться торкатися цього питання. Тарас Самборський вважає, що ці питання обов’язково мають бути реалізовані в цьому законопроекті інакше він не має майбутнього. Зараз вже зареєстрований новий законопроект, за робочу основу якого необхідно взяти документ, що підготували фахівці Асоціації, який відповідає чинним нормам і враховує досвід зарубіжних країн.
Інші експерти також наголосили, що Україна як правова і демократична держава вже давно потребує правового регулювання таких відносин. Зокрема, член Асоціації Тимур Чмерук зазначив, що більша частина населення України розуміє, що це необхідний діалог зацікавлених у розвитку держави осіб.
Ми не будемо проводити паралель з корупцією, якщо лобізм в Україні буде законодавчо врегульований. Цей закон буде повністю забезпечувати прозорість діяльності лобістів і попередить зловживання органів влади щодо просування власних інтересів або прийняття певного нормативного акту, який би забезпечив інтереси лише конкретної групи осіб.
Політичний експерт, автор і ведучий проекту “Історичні хроніки” Бізяєв Руслан вказав, що правильне позиціонування захисту публічних інтересів виходить зараз на перший план. А у Верховній Раді ми спостерігаємо політичний популізм, що прикривається лобізмом. Економічна ситуація потребує прийняття адекватних, але жорстких мір, особливо щодо захисту національного виробника. Тому найскоріше прийняття закону про лобізм може зробити з України прогресивну європейську країну.
Це питання також дослідила засновниця громадської організації “Прозорий вибір”, правозахисник, адвокат Сергеєва Юлія і зазначила, що не є секретом існування прихованого лобізму і це дуже складне питання. Лобізм часто сприймається негативно, бо ототожнюється з корупційними і силовими діями. Також проблемою є низька ефективність і якість законодавства. Виведення лобізму на законний рівень дозволить вирішити це питання. Офіційний лобізм невигідний корупціонерам. Лобізм має працювати на загальновизнаних принципах: єдність і законність, професійна компетентність, відповідальність. Зараз зареєстровано 4 альтернативні законопроєкти. Вони мають свої переваги і недоліки, мають бути доопрацьовані, об’єднані в один документ. У законі мають бути закріплені права, обов’язки і гарантії суб’єктів та об’єктів лобіювання, методи, принципи, які мають бути зрозумілими, вимоги, особи, що не можуть бути лобістами та перелік об'єктів на які не може здійснюватися ця діяльність.
Віце-президент Асоціації, громадський діяч, адвокат Анастасія Зернова зауважила, що законопроєкт, розроблений експертами асоціації, є оптимальним для забезпечення функціонування ринку лобізму. Основними його перевагами є забезпечення прозорих і зрозумілих механізмів регулювання і фінансування ринку послуг з публічної адвокації та лобізму. Професійні лобісти будуть об’єднанні в громадську організацію і нею може бути саме Українська асоціація професіоналів у сфері GR та лобістів. Член Асоціації Міщенко Анна також зауважила, що важливою є саме якісна підготовка законопроєкту, що включає роботу фахівців, обговорення, опрацювання і має враховувати всі демократичні засади суспільства і орієнтуватися на позитивний міжнародний досвід.
Підприємець, громадський діяч Олександр Бойко визначив легалізацію лобізму одним з найважливіших пріоритетів України на шляху до реальної демократії і нормального функціонування суспільства.
Лобізм не має асоціюватися з корупцією, він повинен бути прозорим, зрозумілим і діяти в рамках законодавчого поля.
Демократичним державам знадобилось багато років, щоб зрозуміти необхідність правового регулювання участі лобістів у діяльності законодавчої і виконавчої влади. Такі країни як США, Австралія, Канада, Франція, ФРН, Угорщина, Грузія, Литва, Польща, Словенія, Чорногорія, Ірландія, Нідерланди вже давно вивели з тіні таку діяльність, врегулювавши її законодавчо і перетворивши на професійну практику. І член Правління Асоціації, бізнесмен Яківчук Максим також зазначив, що прийняття законопроєкту про лобізм – це можливість забезпечення європейського демократичного шляху розвитку України, підтримка інтересів суспільства шляхом його взаємодії з владою на законних умовах. Зараз до його поняття всі ставляться з обережністю, бо немає чіткого регулювання і розуміння.
Член Правління Асоціації, Голова благодійного фонду Сергій Смєлий визначив основні напрямки впливу лобіювання на владу і суспільство в цілому. Для цього потрібна його якісна професійна підготовка за участі фахівців і експертів. Лобізм не має асоціюватися з корупційними або популістськими інтересами, просуванні не в інтересах суспільства. Член Асоціації Сергій Лисенко також зауважив, що більшість учасників цього ринку працюють прозоро і діяльність ця має здійснюватися в рамках правового поля, прийняття відповідного закону буде працювати одночасно в інтересах держави, суспільства і самих фахівців з лобіювання.
Член правління Асоціації, Керуючий юридичної компанії Questa Group, адвокат Сергій Кльоц дуже детально проаналізував з правової точки зору зміст законопроєкту “Про лобіювання”, який був розроблений групою народних депутатів на чолі з представником парламентської фракції партії “Слуга народу” Оленою Мошенець і дав змістовний правовий аналіз.
Він наголосив, що в Україні активно розвивається вказаний інститут і законодавче його регулювання є вкрай необхідним. Це забезпечить адекватне відношення суспільства до цього поняття, знизить корупційні ризики.“Лобізм в Україні треба відбілити і легалізувати” – наголосила Олена. Лобізм в Україні давно має набути прозорого і зрозумілого сенсу.
Вважаю, що саме ця зустріч пройшла дуже продуктивно, ми дійшли згоди в багатьох питаннях, були внесені зауваження, пропозиції. Була досягнута беззаперечна згода у питанні необхідності легалізувати лобіювання і вивести його на цивілізований шлях. Ця діяльність має бути публічною і законодавчо врегульованою.
В підсумку ми зупинились на окремих тезах зустрічі:
– необхідність легалізації лобізму та його законодавче регулювання;
– розділення понять публічної адвокації та професійного лобіювання;
– доопрацювання проєкту закону, запропонованого до розгляду Українською асоціацією професіоналів у сфері GR та лобістів, з урахуванням експертних зауважень і пропозицій;
– необхідність заборони участі іноземних агентів, іноземних лобістів в Україні;
– чітке визначення суб’єктів та об’єктів лобіювання;
– необхідність встановлення частки репрезентативного представництва громадських об’єднань і організацій в розмірі 20-30% від загального обсягу галузі.
Відтак, варто зазначити, що подібні обговорення сприяють покращенню розуміння суспільної важливості лобізму для демократії вцілому. Мені приємно, що стільки колег розділили мою думку з цього приводу. Важливо частіше про це говорити та переконувати у позитивних наслідках ухвалення цього законопроєкту.
Катерина Одарченко, партнер SIC Group UkraineКиевVласть
23 травня 2020 г. 11:00
Раздел: Стиль
Прес-Весна на Дніпрових схилах
Юні й дорослі журналісти, телевізійники, фотографи, медіа-педагоги “відфейбучили”, “відінстаграмили”, “відютюбили”, “відгуглили”, відфестивалили на відстані! XVIII Міжнародний фестиваль-конкурс дитячо-юнацької журналістики “Прес-Весна на Дніпрових схилах” ІТА “ЮН-ПРЕС” Київського Палацу дітей та юнацтва незмінно пройшов 15-17 травня, але онлайн.
Такий формат “Прес-Весни” – вперше. Впродовж двох місяців на пошту Фестивалю приходили роботи, зареєстровані в гугл-формі. Всього цьогоріч на адресу “Прес-весни” надійшло 874 роботи з різних регіонів України. А також із Білорусі, Узбекистану, Франції, Польщі, Молдови, Чехії та Нідерландів. Найбільше робіт надійшло з м. Бердянськ Запорізької обл., м. Лиман, Донецької обл., м. Кременчук, Полтавської обл., м. Кривий Ріг, Дніпропетровської обл., з Чернівецької області та з Києва.
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
Творчі роботи подавалися на конкурс у 10 номінаціях у сфері медіа: “Літературний твір”, “Газета, “Журналістська робота”, “Нові медіа”, “Медіа-проект”, “Відеоробота”, “Фоторепортаж”, “Радіоробота”, “Традиції та новаторство”, “Голос покоління Z”. За кількістю надісланих робіт лідерами стали “Журналістська робота”, “Відеоробота” та “Фоторепортаж”. В умовах карантину виросла конкуренція серед робіт технічного спрямування.
Усі роботи оцінювало професійне журі: редактори та журналісти провідних засобів масових комунікацій України, науковці та практики столичних закладів вищої освіти.
За 18 років “Прес-весна” дала старт і дорогу в світ журналістики сотням дівчат і юнаків з різних куточків України та з багатьох країн світу. Для всіх, хто хоч раз побував на цьому Фестивалі, “Прес-весна” – це нові знайомства, шалений драйв і ритм, теплохідна прогулянка Дніпром, екстримальні змагання, цікаві квести!....
Але цьогорічна ситуація в світі внесла свої корективи.
Несподівано цьогорічна тема “2020: МОЯ КРАЇНА В СМАРТФОНІ” стала пророчою, проте вимушена ізоляція не завадила здійсненню довгоочікуваної події року для юних журналістів України та зарубіжжя!
Учасники та організатори Фестивалю підготували приголомшливе свято журналістики.
3 дні яскравого та професійного журналістського свята онлайн; 18 цікавих та корисних заходів для юних “акул пера” в мережі; 13 вебінарів, брифінгів і майстер-класів у прямих ефірах та онлайн від експертів ― професійних журналістів, блогерів та медіатренерів, на які зареєструвалося понад 400 учасників.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Учасників фестивалю привітали: директор Київського Палацу дітей та юнацтва Оксана Добровольська, керівник ІТА “ЮН-ПРЕС” Надія Іллюк, заступник голови Київської міської державної адміністрації Валентин Мондриївський, Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко, перший заступник Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України Богдан Червак.
“Київ – дружнє місто для талантів. Потрібно виявляти нові таланти і можливості для їхньої реалізації в житті” – підтримав відкриття 18-го Міжнародного фестивалю-конкурсу “Прес-весна на Дніпрових схилах” Валентин Мондриївський, заступник голови Київської міської державної адміністрації. До речі, за першою освітою він ― журналіст, – “Приємно, що Київ є організатором і господарем таких великих і значимих фестивалів. Це для нас не вперше. В історії міста і країни вже відбулися Євробачення, єврофутбольні баталії, великий музичний фестиваль “Атлас” і “ПРЕС-весна” Київського Палацу дітей та юнацтва має всі можливості розвиватися й надалі”.
Фішкою Фестивалю є традиційний медіа марафон “Інфоманія”, під час якої юні й дорослі учасники фесту в режимі нон-стоп дві доби надають свої журналістські матеріали, фото та відео, присвячені подіям Прес-весни та 30-річчю ІТА “ЮН-ПРЕС”, розкривають свої враження від нового формату цьогорічного фестивалю, згадують цікаві фестивальні моменти минулих років.
У програмі фестивалю: ретроспектива “Прес-весна на Дніпрових схилах: повноліття” до 30-річного ювілею ІТА “ЮН-ПРЕС” Київського Палацу дітей та юнацтва, привітання від гостей та організаторів, віртуальна екскурсія Києвом; презентація нових проєктів ІТА “ЮН-ПРЕС” КПДЮ “Представляємо кращі практики”; і, звичайно – церемонія нагородження “Віват, переможцям!”.
А переможці цьогорічного фестивалю-конкурсу солідні: 41 переможець заочного конкурсу, 51 номінант спецпремій заочного конкурсу, 12 переможців конкурсу для репортерів фестивалю онлайн-редакції #Інфоманія: 2020.
Перемогу в номінації “Журналістська робота” вибороли: Ксенія Уткіна (м. Вишгород) і Анна Останіна (м. Лиман, Донецька обл); ІІ місце дісталося Імаш Бауедінову та Русланбеку Джуманиязову, з м. Нукус, Узбекистан і Дмитру Полубоку з м. Бердянськ. На ІІІ місці – киянка Діана-Катерина Редько та бориспільчанка Ольга Кацан.
У номінації “Газета” І місце виборола газета “Ірпінь-Тайм” Національного університету фіскальної служби України, На ІІ місці – газета “Країна Творчості” Будинку дитячої творчості Заводського району м. Миколаєва і Прес-центр “ТСН” з м. Кривий Ріг. ІІІ місце здобула газета гуртка “Школа журналістики” з м. Миколаїв.
Номінація “Фото” визначила безсумнівним переможцем киянку Вероніку Балашову. На ІІ місці – Дарія Кінаш (м.Бердянськ) і Ліза Вегера (м. Київ). ІІ місце розділили киянин Леонард Тодуа і творчий колектив Палацу Молоді ім.. Ю. Тувіма з м. Лодзь (Польща).
У номінації “Медіапроект” перемога дісталася зразковому художньому колективу “Юний журналіст” з м. Полтава. ІІ місце посіла медіа-педагог з м. Кобеляки Олена Білаш. ІІІ місце дісталося Дитячому медіацентру “K-video” Чернівецької гімназії №2, м. Чернівці.
Номінація “Нові Медіа”: І місце – Марія Юдінцева, м. Кривий Ріг; ІІ місце – сайт “Хай Так. Медіа, яке роблять діти” від гуртка “Юний журналіст” з м. Полтава; ІІІ місце – Ольга Кацан, м. Ірпінь.
Номінація “Літературний твір”: І місце – киянка Косцова Анна; ІІ місце - киянин Новак Артем; ІІІ місце – Мучанка Вероніка , м. Вінниця.
Номінація “Відеоробота”: І місце - Терьохіна Марія та Лисенка Віктор, м. Київ і творчий колектив коледжу ЧНУ імені Юрія Федьковича , м. Чернівці; ІІ місце поділили вихованці гуртка “Юний журналіст” Полтавського обласного центру естетичного виховання учнівської молоді та Аня Гусар з м. Сміла, Черкаської обл. ІІІ місце розділили Даннбаум Валерія з м. Запоріжжя і Плотнікова Ольга з м. Чернівці.
Номінація “Радіоробота”: І місце – Марія Шкурко та Катерина Шаповаленко КПДЮ; ІІ місце – дитяча інформаційна агенція “Крила”, м. Чернігів; ІІІ місце – Корольова Олена та Агеєва Кристина, вихованки телерадіостудії “Зміна”, м. Кривий Ріг.
Номінація “Голос Покоління Z”: І місце – Ігор Дармостук, шеф-редактор Інтернет-видання “КиевВласть”; ІІ місце – Мирослава Забродська, керівник прес-служби Київського Палацу дітей та юнацтва; ІІІ місце – Юлія Потапенко, редактор відділу “Сім’я”, видання “Голос України”.
Номінація “Традиції і новаторство”: І місце – Бондар Ярослава, м. Луцьк; ІІ місце – Місюкевич Олена, м. Кривий Ріг; ІІІ місце – Яцевський Ярослав, м. Київ.
Організатори Фестивалю-конкурсу: Київський Палац дітей та юнацтва, Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за підримки Міністерства освіти і науки України.
Співорганізатори заходу: Національна спілка журналістів України, Державний комітет телебачення та радіомовлення України, Академія української преси, Національна спілка письменників України тощо.
Готуємося до наступних фестивалів!
Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"
КиевVласть
4 травня 2020 г. 17:00
Раздел: Територія розуму
Як вирішити кризу в енергетиці на користь держави
Для задоволення вимог інвесторів в зелену енергетику вигідніше і безпечніше їм просто платити, від’єднавши їх від енергосистеми.
Для того щоб була можливість направити в мережі додаткові об’єми зеленої генерації на минулому тижні було прийняте рішення зупинити три блоки атомних електростанцій. Але оскільки мова в даному випадку йде про сонячні електростанції, то вони будуть видавати напругу в середньому не більше 8 годин на добу, а решту 16 годин доведеться використовувати додаткову, балансуючу вугільну генерацію. А тепер давайте порахуєм. У атомної генерації викиди парникових газів відсутні на протязі всіх 24 годин на добу. На час сонячної генерації викиди парникових газів теж відсутні, але решту 16 годин додатково залучена замість атомної вугільна генерація буде викидати в повітря 1,1 кілограмів парникових газів на 1 кВт згенерованої електроенергії. Тобто доплачуючи 15 євроцентів за зелену генерацію в випадку заміни нею атомної ми фактично сплачуємо ці 15 центів за додатково викинуті в атмосферу 1,1 кілограма парникових газів на кожний кіловат.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Якщо відключити один атомний блок потужністю 1000 МВт, а замінити його на сонячну та невід’ємну вугільну генерацію, то за добу викиди складуть 17600 тон парникових газів, а за місяць це вже буде 528000 тони парникових газів, за які ми заплатим 72 млн євро. Таким чином оплачуючи зелений тариф по схемі заміщення атомної генерації ми фактично сплачуємо дурні гроші за додаткові викиди парникових газів в нашу атмосферу. Зобов’язавшись зменшити шкідливі викиди шляхом використання альтернативної зеленої енергетики ми насправді їх збільшуємо.
А тепер ще раз порахуємо гроші. Вартість одного кіловата атомної енергії за цінами енергоринку 2019 року складає 0,56 грн за кВт, вартість вугільної 2,18 грн за кВт, вартість зеленої 4,1 грн/кВт. При об’ємі генерації 1000 МВт на місяць ми заплатили б за атомну енергію 403 млн грн, у випадку зелена плюс вугільна, ми заплатимо 2030 млн грн в тому числі доплата, за зелений тариф буде складати 984 млн грн. Тоді сама собою напрошується дуже проста пропозиція: набагато вигідніше не споживати сонячну електроенергію, не включати вугільну генерацію, а споживати й платити за атомну енергію, яка в 5 разів дешевша. А якщо ми вже зобов’язались платити “зеленим” інвесторам, то платити їм просто так, не використовуючи їх генерацію, ні за що, 984 млн грн щомісяця. Таким чином наші місячні витрати складуть лише 1387 млн грн і ми будемо економити цілих 643 млн грн щомісяця, або ж 7,7 млрд грн на рік, та ще й не будемо загрязняти атмосферу 6,3 мільйонами тон парникових газів. При трьох збережених блоках АЕС маєм економію 23,1 млрд грн і позбавимось 20 млн тон викидів. Очевидно, що заміна атомної генерації на зелену в реаліях сьогоднішнього можна було б назвати дурістю, яку світ ще не бачив, якби не корупція фантастичних масштабів, яка за цим стоїть.
Власники вже введених потужностей та шукачі надприбутків, які мають безпосереднє відношення до цієї корупції, твердять, що ми повинні вводити нові зелені потужності в рамках зобов’язань по зменшенню карбонізації атмосфери. По перше, ми зобов’язувались перед міжнародними організаціями зменшувати викиди парникових газів, а не збільшувати їх, тому введення потужностей зеленої енергетики в умовах України сьогодні це абсурд. По друге Україна поставила світовий рекорд, скоротивши карбонізацію на 58% завдяки тотальній деіндустріалізації в результаті відсутності державної промислової політики та підтримки вітчизняного виробника. Наступна за нами Німеччина скоротила карбонізацію атмосфери лише на 22%. Тому ми маєм повне право не йти по хибному шляху, не впроваджувати набагато дорожчу зелену енергетику, яка вб’є рештки виробництва, як мінімум до тих пір, поки решта країн не дожене Україну по об’ємам скорочення викидів, або ж поки зелена енергетика не стане дешевою, та не будуть винайдені акумулятори енергії. Весь світ сьогодні позбавляється вугільної генерації, а у нас чомусь вийшло все навиворіт, ми під егідою зменшення викидів, нарощуємо як вугільну генерацію так і викиди обманюючи як себе так і решту світу. Уряди країни, що вболівають за свою економіку навпаки будують нові атомні електростанції. Так робить Білорусь, Угорщина, Польща, Британія, навіть Об’єднані Арабські Емірати, не зважаючи на власну дармову нафту та найсприятливіши умови для роботи СЕС, а Китай, який завжди робить все правильно, найближчим часом збудує та введе в експлуатацію 50 атомних блоків. В зв’язку з глобальним потеплінням світ повернувся обличчям до атомної енергетики, розуміючи її безальтернативність в майбутньому.
Тому найбільш доцільним та вигідним шляхом вирішення колапсу в енергетиці може бути наступне:
1. Залишити всі блоки АЕС в експлуатації, а вугільну генерацію мінімальною, що дозволить зберегти вартість електроенергії та не призведе до збільшення викидів у атмосферу.
2. Відключити СЕС та ВЕС від енергомережі.
3. Згідно наведених вище розрахунків виплатити інвесторам в “зелену енергетику” всі гроші згідно закону, просто так , не споживаючи її.
Такі кроки обійдуться країні на 23 млрд грн дешевше варіанту запропонованого на сьогодні міненерго. Частину зекономлених згідно вище наведених розрахунків коштів можна направити на програму закриття вугільних шахт, в тому числі виділити 3 млрд грн на рік для виплати 25000 працівникам того ж “Павлоград вугілля”, з розрахунку 10 000 тис грн на одного працюючого щомісяця, до тих пір, поки вони не перекваліфікуються та не отримають нову роботу. Низька вартість електроенергії допоможе залучити інвестора, який створить нові робочі місця, в випадку її здорожчення про інвестиції в реальний сектор економіки можна забути.
Що стосується вже споруджених об’єктів зеленої енергетики, то вони можуть залишитись як пам’ятник олігархії та корупції національних масштабів.
Олександр Дубров, ексчлен наглядової ради НБУ
КиевVласть
30 квітня 2020 г. 12:00
Раздел: Тексти
Гідрогеолог Євген Яковлєв: “Через затоплення шахт та підйом води територію Донбаса буде розірвано на ділянки”
У контексті війни на сході України ми звикли говорити про фронти: інформаційний, соціальний, правовий. У цих окремо взятих битвах є перемоги, є програші. Але є фронт, на якому переможців не буває — екологічний. Шість років війни на Донбасі спричинили незворотні техногенні наслідки для і без того деградованої екології регіону – масове та неконтрольоване затоплення шахт вже набрало катастрофічних обертів. Серед наслідків — просідання поверхні, спонтанні виділення газу, локальні “землетруси” і найнебезпечніше – потрапляння брудних “шахтних” вод у ґрунтові, а також у річки й озера. Все це загрожує знищенням життєзабезпечуючого потенціалу Донецької і Луганської областей.
Про те, як війна на Донбасі губить екологію колись одного з найбільших промислових центрів світу, в інтерв`ю КиевVласти розповів доктор технічних наук, гідрогеолог Євген Яковлєв (на фото).Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
“Вугілля-кокс-метал” або ж “вугілля-електроенергія” — технологічні ланцюжки, які були базовими для промислового комплексу довоєнного Донбасу. У цих ланцюжках вуглевидобуток є не тільки основною, але й найслабшою ланкою. І був таким навіть до війни. У мирні роки спостерігалося помірне зниження видобутку вугілля. Так, якщо в 1991 році Україна здобула 135 млн тонн вугілля, а в передвоєнному 2013-му вуглевидобуток склав 83,7 млн тонн, 75% з яких припали на шахти центрального Донбасу. Війна на сході країни, а також окупація більшої частини шахт привели вуглепромисловий комплекс Донбасу в стан, близький до передсмертного. Це прямим чином відображається й на екологічній ситуації в регіоні.
KV: Війна на сході України сильно вдарила по вугільній промисловості Донбасу. По обидва боки закриваються шахти. Однак це відбувалося і в мирний час. Чим узагалі мотивований цей процес і що стало його відправною точкою до війни?
Євген Яковлєв: На початку 2000-х років причиною масового закриття шахт стало те, що видобуток вугілля в деяких районах почав ставати економічно невигідним. Обладнання старіло, площа порушених порід і водоупорів збільшувалася. В результаті доводилося відкачувати все більше і більше води, як за загальним обсягом, так і на тонну вугілля.
Наприклад, у пікові для української вугільної промисловості роки на тонну вугілля доводилося 3,5 кубометри води. Тепер, коли видобуток впав до 30-40 млн тонн на рік, ця величина становить до 25 кубометрів води на тонну вугілля – енерговіддача вугілля стала дорівнювати роботі з підйому шахтних вод на поверхню.
Собівартість вугілля росла, багато шахт ставали дотаційними – і державі було просто невигідно їх утримувати. Вперше з такою проблемою зіткнулася Англія, потім Німеччина і Франція, зараз подібні проблеми переживають Польща та Росія. Ми ж підійшли до цього глухого кута, в основному, в останнє десятиліття. Війна ж прискорила процес затоплення шахт і підвела нас до своєрідної “точки неповернення”.
KV: Що відбувається з екологією в регіоні зараз?
Євген Яковлєв: На Донбасі йде прискорений регіональний підйом рівнів підземних вод до історичних відміток. Або ж до тих місць, де вони були в своєму первинному стані до початку індустріалізації регіону в 19 столітті.
Велика частина шахт або закриті, або закриваються за допомогою методу так званої “мокрої” консервації. Простіше кажучи, воду не відкачують або відкачують слабо. І вона піднімається вгору.
Це несе велику небезпеку, адже Донецька і частина Луганської області під землею перенасичені різного роду порожнинами. При їх заповненні вода буде насичувати тріщини в ослаблених зонах порід, активізуючи обвали, нові шляхи виділення газу, зсуви ґрунту й так далі.
Терикони поруч з покинутою шахтою
Однак, існує альтернатива — “суха” консервація. При цій моделі в закинутих шахтах постійно працюють системи управління рівнями підземних вод. Тобто, відкачування води, при якій мінімальні ризики для поверхні.
Коли тільки починали закривати шахти, то варіант із затопленням був обраний тільки через його економічність. І дійсно, адже “сухе” закриття шахти вимагає часом не менше, ніж 50% відсотків від вартості її будівництва.
KV: Чому не було розрахунку на те, що економія, врешті-решт, виявиться зовсім неекономною?
Євген Яковлєв: Розрахунок ішов на короткочасний ефект. Чиновникам “мокра” консервація здавалася дешевшою, аніж постійна робота водовідливів. Хоча зараз ми несемо більші збитки в порівнянні з тими, про які йшлося тоді. І вони будуть рости з часом ще більше.
Тому "мокра" консервація була дуже помилковим рішенням. За оцінками колишньої Мінгеології України, за всю історію Донбасу були пройдені понад тисяча шахтних стволів - приблизно 600 шахт. Але більшість підприємств вуглевидобутку пов'язані між собою горизонтальними і похилими виробками. Пізніше саме по цим шляхам і почала “гуляти” вода.
Вийшло так, що часткове закриття шахт спричинило практично повне нерозуміння оцінки потоків підземних вод та їхніх впливів. Наприклад, на ті ж річки й колодязі, звідки люди п'ють воду.
KV: Чиєю ідеєю було застосувати цей хибний метод?
Євген Яковлєв: Вперше про це заговорили в 1996 році, при уряді Євгена Марчука. І оскільки економічна ситуація в усі роки незалежності була непростою, то чиновників насторожувала висока вартість робіт по системі безпечного і контрольованого утримання рівнів на безпечних глибинах. В результаті, кожен уряд намагався не брати на себе цей вантаж, перекладаючи його на наступників.
У підсумку, проблеми з підйомом рівнів тільки наростали, і зараз, переважно через конфлікт на сході України, ми перебуваємо в піковійситуації.
KV: Чи можливе зараз повернення до "сухого" способу консервації шахт?
Євген Яковлєв: Здебільшого це виглядає малоймовірним. Бо через відсутність повноцінних еколого-захисних заходів ситуація із затопленням шахт ускладнилася, і зараз вона практично необоротна. Створення суцільної системи утримання рівнів на глибині вже неможливе.
Шахти, які затоплені за методом “мокрої” консервації, здебільшого інженерно недоступні. Це означає, що потрібно будувати новий ствол або бурити масу свердловин і з них викачувати воду. Тоді як при дотриманні виробок вони працюють як досконалі горизонтальні дренажі. У європейській практиці саме тому і зберігалися гірничі виробки, в силу їхніх фільтраційних показників. Потрібно виходити на роз'єднані системи захисту окремо взятих міст і селищ.
Суспільна система водовідливу в тих умовах, які зараз є на Донбасі, неможлива.
KV: Копанки, нелегальні шахти, в загальній картині відіграють значну роль?
Євген Яковлєв: Так, бо це додаткові шляхи виливу брудних шахтних вод і виходу газу. У копанках залишається забруднення нафтопродуктами, органікою та іншими шкідливими хімічними сполуками, які ніхто звідти не прибирав.
Шахтарі йдуть на роботу
Кількість нелегальних шахт коливається. Я вірю в 2,5 тисячі, виходячи з даних Інституту геологічних наук, аналізу знімків і щільності зони виходу вугільних пластів. Голова Національної незалежної профспілки гірників (зараз народний депутат, – KV) Михайло Волинець називав до 6 тисяч, але в гідрогеологічному плані різниця не суттєва.
KV: Чого можна очікувати, якщо влада України та так звані “ЛНР” і “ДНР прискорять затоплення шахт?
Євген Яковлєв: Якщо сценарій піде за варіантом з “мокрою” консервацією всього регіону, то варто чекати додаткового прискорення затоплень – від великих шахт до копанок. І, як наслідок, просідання поверхні і спонтанні виділення газу у всіх частинах центрального Донбасу.
Зазначу, що аварійні прориви води вже спостерігаються в шахтах Першотравневої (Луганська область), Торецької групи (Донецька область), а також шахтах інших об’єднань.
Підземні води, виходячи на рівень 100-300 метрів, послаблюють породний масив. Це провокує подальшу осадку поверхні, деформацію будівель, комунікацій тощо. Вже з початку війни осадки й тріщини в будинках посилилися практично у всіх шахтних містах. Зокрема, в населених пунктах, які стоять над рудниками, типу Торецька або Макіївки.
Також не варто забувати, що на Донбасі є окремі райони, де ґрунтом є глинисті сланці. Там відбувається зворотний процес: глинисті породи вбирають воду і, як господарське мило, набухають. Ґрунт при цьому піднімається вгору.
Більш того, затоплені шахти вже зараз виходять на некерований стік у поверхневі і ґрунтові води через взаємопов'язані водоносні горизонти. Від цього водовідливу залежить стан поверхневих вод. В тому числі, і Сіверського Дінця.
Сіверський Донець
Ситуація може бути патовою, бо вода, яку перестануть відкачувати в т.зв. "Л/ДНР" масово перетікатиме й на наші шахти – і на працюючі, і на закриті. Бо шахти з їхнього боку вищі за наші на 150 метрів. Про вихід на шахту “Центральна” Торецька вже можна без сумніву казати. По інших, в районі Авдіївки, Селідового, даних немає. Однак, це один із напрямів, який максимально схильний до подібного затоплення. Підземними ходами напрям пов'язаний не тільки з сумнозвісною шахтою “Юнком”, але й з “Олександра-Захід”, яка була отруєна хімією в 1989 році. Там також шахта закритого Микитівського ртутного рудника, яка близька до каналу КП “Вода Донбасу”, і її затоплення може нести ризики для цієї найбільшої системи водопостачання регіону.
KV: Чим, по суті, є шахтні води, які ви згадували вище?
Євген Яковлєв: Вода в шахтах, піднімаючись, концентрує всі розчинні елементи вугілля – різноманітні сполуки заліза, марганцю, свинцю, ртуті. Тому шахтні води іноді можуть бути чимось на зразок сірчаної кислоти. На шахтах, які вже закриті, “брудні” води просто йдуть у ґрунтові та поверхневі.
KV: З огляду на це, чи можна сказати, що Сіверський Донець приречений на те, щоб бути брудним?
Євген Яковлєв: Довести цю артерію до екологічної норми вже неможливо. По-перше, річка приходить в Україну з Росії вже досить забрудненою. Здебільшого через те, що протікає через розорані луки і поля з відходами у вигляді добрив.
По-друге, навіть при зменшеному промисловому навантаженні очисні споруди на більшості підприємств працюють неякісно.
Третє — шахти. Їхнє підтоплення виносить більшу кількість забруднень у водозабори. У колодязі, у малі річки, у відкриті ділянки каналу “Сіверський Донець — Донбас” і так далі. Можу сказати, що, наприклад, у районі шахти “Золоте” забруднені шахтні води вже йдуть безпосередньо в річковий стік Дінця.
Це катастрофічно, бо 90% води з Сіверського Донця в Україні п'ють люди. А ця вода, де-факто, непридатна для вживання, і, на жаль, жодна технологія не зможе довести її до питних стандартів.
KV: Виходить, так звані “ДНР” і “ЛНР” самі себе “труять”, затоплюючи шахти?
Євген Яковлєв: Що стосується питного постачання “Л/ДНР”, то тут вкрай цікава ситуація, зокрема, з “ЛНР”. За моїми особистими даними від колег із Луганська, вони вийшли на 80-85% використання підземних вод у питному водопостачанні. А не на 85-95% поверхневого, як по Донецькій області, де водно-екологічна ситуація складніша.
Відхід від поверхневого водопостачання в цьому регіоні тривав з кінця радянських часів. І наразі, враховуючи додатковий вплив затоплюваних шахт, в Луганську зуміли зберегти цю тенденцію. Наприклад, ще до війни частина водозаборів у районі Рубіжного та Лисичанська потрапили в зони впливу місцевих хімпідприємств. І навіть при тому, що водозабори були так близько до небезпечних виробництв, Держстандарт України допустив використання місцевих вод, бо це було менш небезпечно, ніж брати воду з Сіверського Дінця.
KV: Якщо говорити про питне водопостачання, то артезіанські води — вихід?
Євген Яковлєв: Перехід на артезіанські води істотно спростив би ситуацію. Вони захищені від поверхневого забруднення і не схильні до впливу температур, клімату, поверхневого стоку. Пріоритет їхнього використання декларує і Водно-рамкова директива ЄС. Зараз, як ніколи, потрібно “відірвати” питне водопостачання від наземних джерел, тому що, за умови затоплення шахт, вони будуть тільки погіршувати свою якість.
Створити безпечне водопостачання на Донбасі можливо. Два мільйони кубометрів артезіанських вод по Донецькій області і чотири з “хвостиком” по Луганській розвідано на даний момент. Навіть якщо брати 50% від цих запасів, то їх буде достатньо для забезпечення населення, що залишилося, безпечною питною водою в найближчій перспективі.
У 2016 році я виступав у Міністерстві екології з пропозицією по державній програмі інтенсивного використання підземних вод. На жаль, ідею навіть не включили до порядку денного.
KV: Які кроки потрібно зробити, щоб регіон зміг екологічно існувати надалі?
Євген Яковлєв: Почати потрібно з прискореного впровадження підземних вод як основних питних. Спочатку потрібна оцінка, а потім уже захисні заходи. Загалом, Україні потрібна модель, система моніторингу екологічної ситуації в Донбаському регіоні. Якщо ж ідеться про закриття, то необхідно визначити граничні глибини шахтних вод, які будуть безпечні для того, що нагорі.
Потрібно пам'ятати, що підйом рівнів підземних вод у шахтах на Донбасі — головний агент небезпечних екологічних змін.
Нам необхідне не затоплення, а управління рівнями води при їхньому переході в новий рівноважний стан, бо вода постійно піднімається вгору. Також необхідно створити експертну модель прогнозу рівнів і можливих ускладнень з осідань поверхні, виділень газу і впливу на стан інженерних мереж.
KV: Що може статися після “точки неповернення”?
Євген Яковлєв: Ця точка вже тут. І що довше йде війна, то швидше ми її переступимо. Якісь землі будуть дуже сильно підтоплені, подібно пливунам. Зведуться до мінімуму можливості для сільськогосподарської діяльності через високий рівень засолення ґрунту. Про поверхневі й підземні води не йдеться в принципі, оскільки, вони погіршать свою якість ще сильніше. А це унеможливить їхнє вживання як питних.
Територію буде розірвано на ділянки частково збереженого ландшафту через забруднення поверхневих і підземних водозборів, деформацію поверхні та інженерних мереж.
Фото: надані автором та УНІАНКиевVласть
30 березня 2020 г. 16:00
Раздел: Територія розуму
Ціни, дорожнеча та чому супермаркет на кожному кроці - це погано
Економічна теорія основними факторами ціноутворення називає співвідношення попиту та пропозиції. Це співвідношення формує ринкову ціну на товар, тобто вартість товару, виражена у грошовій формі, обумовлюється виключно об’єктивними умовами.
Додамо до об’єктивного ціноутворення споживацький суб’єктивізм. Кожен з нас оцінює рівень цін згідно власних фінансових можливостей. Справедливо буде вважати, що об’єктивно сформована ринком ціна на певний товар не може бути високою чи низькою. Вона набуває таких характеристик в момент співставлення із можливостями споживача, його платоспроможністю.
Нам може подобатись ціна якогось продукту, може не подобатись, але ринкова ціна – це ціна справедлива. Висока ціна – це вже результат недобросовісної конкуренції, наслідок розладу ринкових механізмів. Про це нижче, а поки що – про бідність.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Для того, щоб зрозуміти, чому для більшості населення нашої країни ціни на продукти харчування вважаються високими, треба подивитись на структуру сімейних видатків. Згідно різних досліджень, частка витрат спрямованих на купівлю продуктів харчування середньостатистичною українською сім’єю складає від 40 до 53 відсотків і потягом всіх незалежних років це найбільша стаття видатків переважної більшості наших громадян.
Згідно даних Держстату, у першому півріччі 2019 року частка витрат на продукти харчування складала 46,2%. Багато це чи мало? Це дуже багато. Частка витрат на продукти харчування в Україні одна з найвищих у світі.
Згідно даних Міністерства сільського господарства США (USDA), яке оприлюднило рейтинг країн за частками витрат на продукти харчування за 2018 рік, Україна зайняла 93-є місце серед 100 країн світу із часткою у 42%. Гірша ситуація у таких країнах як: Уганда – 44,2%, Казахстан – 44,9%, Ангола – 48,6%, Бангладеш – 53,5%, Нігерія – 59%.
А, згідно даних нашого Держстату, цей показник в Україні у 2018 року складав 49%.
У таких країнах, як США, Сінгапур, Велика Британія, Ірландія, Канада, Швейцарія, Австралія та Австрія, населення витрачає на продукти менше 10%. У Німеччині, Нідерландах, Фінляндії, Катарі, Бельгії, Південній Кореї – до 15%. Наші східноєвропейські сусіди Польща, Словаччина, Угорщина, Болгарія – 16-25%. В таких же межах витрачають у Ізраїлі, Уругваї, Кувейті, Китаї, Туреччині. Білорусь, Росія, Грузія, Узбекистан – до 30%.
Можна, звичайно, пригадати вислів одного колишнього міністра соціальної політики України який пояснив, що “українці їдять багато, тому і витрачають на їжу більше ніж німці”. Але проста логіка та порівняння доходів українців і громадян інших країн Європи підказує, що українці витрачають багато на їжу з однієї єдиної причини – українці мало заробляють. З цієї ж причини ціни значній частині населення видаються високими.
Тобто, насправді нема високих цін, є низький дохід – з одного боку. А з іншого боку – високі ціни народжує неконкурентне середовище, тобто розлад ринкових механізмів, одним з яких є вільне конкурентне середовище.
Зараз, на фоні карантинних заходів, все частіше чутно про необхідність державного регулювання цін на продукти харчування та інші соціально значущі товари та про необхідність встановлення розміру максимальної торгової націнки в торгівельних мережах. В цьому контексті згадується багатогранний досвід Європи, який зводиться до найпростішої формули – обмежити, встановити, заборонити.
Справді, у багатьох країнах Європи існує обмеження цін, або регулювання цін, або встановлення цін чи максимальних торговельних націнок на деякі групи товарів але універсальних підходів нема. Німеччина, приміром, контролює ціни 40% промислових та споживчих товарів та послуг, Австрія – 10%, Данія – 5%, Іспанія майже не контролює, більшість розвинених країн все ж сприяє ринковому, а не адміністративному ціноутворенню.
Але навіть ті країни, де уряди впливають на ціни, навряд чи можуть бути для нас взірцем. Такі країни, причому кожна по різному, приходили до таких рішень цілими десятиліттями. І треба зважати, що це є країни високорозвинені, правові, із стійкою ринковою економікою.
Контроль за цінами в розвинених країнах є лише елементом і невід’ємною частиною складних емісійних, податкових, пільгових, фінансових та кредитних заходів урядів для контролю за інфляцією, для забезпечення ринковою часткою всіх учасників ринку, та, як не дивно, для збереження вільного конкурентного середовища.
Читайте: Кілька слів проти РРО для ФОП
Якщо ж говорити про європейський досвід, який був би корисний нам, то спочатку варто звернути велику увагу на нечувану для європейських країн кількість мережевих супермаркетів у великих та не дуже містах нашої країни.
Мабуть усі помітили, що з початком карантинних заходів, в країні різко подорожчали продукти харчування. Звісно, на це вплинули і ажіотажний попит, і коливання на валютному ринку, в усякому разі саме ці причини подорожчання називають власники та менеджмент великих торгівельних мереж. І мали б рацію, якби зростання не сягнуло 50-60%.
То що ж тоді так вплинуло на ціни? Тут нам в нагоді і стане європейський досвід, про який не згадують прихильники ідеї державного регулювання цін.
Кількома словами цей досвід можна назвати так: “Урядові заходи з обмеження великого рітейлу”. Першопрохідцями в цьому напрямку виступили сто років тому США.
Вже у 20-х роках минулого століття в цій країні заговорили про загрозу, яку несуть великі торгівельні підприємства. З того часу там запроваджено цілу низку законодавчих норм щодо обмеження їх діяльності.
У Західній Європі уряди почали приймати подібні норми з 70-х років минулого століття. Суть цих норм – унеможливити експансію ринку великими торгівельними мережами з метою (нашим можновладцям таке й уві сні не присниться) – захисту малого та середнього бізнесу, запобігання спотворення вільної конкуренції та запобігання ціновим змовам.
Як правило, обмеження великих рітейлів полягає у обмеженні операційної діяльності та створенні регуляторних бар’єрів для входження на ринок. Так, у Західній Європі, в більшості країн, великі магазини можуть працювати з 8:00 до 20:00 у робочі дні, в суботу з 9:00 до 14:00, неділя та святкові дні – закриті.
У багатьох країнах ЄС встановлюється обмеження на площу магазину у межах населених пунктів. Наприклад у Франції з 1996 року діє норма яка зобов’язує рітейлерів отримувати спеціальний дозвіл на відкриття магазину площею більше 300 кв. м, а максимальна дозволена площа магазину – 3000 кв. м. У Британії максимальна площа – 2500 кв. м, у Італії – 1500 кв. м, але при перевищенні площі у 300 кв. м теж необхідно отримувати спеціальний дозвіл. У Італії з 1998 по 2005 рік не було відкрито жодного магазину площею більше 1500 кв. м. У Німеччині спеціальний дозвіл необхідний при відкритті магазину площею більше 800 кв. м. А в Польщі для відкриття магазину площею понад 2000 кв. м необхідно отримати згоду всіх немережевих магазинів які знаходяться у районі. У США в різних штатах практикується спеціальне фіксоване оподаткування для кожного 11-го, 21-го чи 51-го супермаркету відкритого у одному штаті.
У більшості країн ЄС влада регулює асортимент мережевих магазинів. В Польщі супермаркет площею понад 2000 кв. м затверджує асортимент у муніципалітеті. У Німеччині – від 1200 кв. м. Крім того, впроваджуються квоти на реалізацію у мережевих магазинах товарів місцевого виробництва, таким чином місцева влада піклується про канал збуту для дрібних місцевих виробників.
У Бельгії, Люксембурзі, Іспанії, Італії, Франції, Ірландії, Португалії мережам заборонено реалізацію основних продовольчих товарів нижче собівартості. Це зроблено для того, щоб умисний штучний демпінг не знищив немережеві магазинчики. У Росії, під час експансії великими рітейлерами до міст-мільйонників така практика широко застосовувалась і виявилась дуже ефективною проти невеликих магазинів. Через два-три місяці демпінгу малий та середній бізнес був змушений свої магазини закрити, далі закрились невеликі виробничі підприємства, які втратили можливість збуту продукції.
Як бачимо, розвинені країни урядовими рішеннями регулюють баланс між частками великого торгівельного бізнесу та малого, між супермаркетами та магазинчиками “крокової доступності”. Фактично, всі ці заходи направлені не на обмеження великих рітейлів, а на захист малих немережевих магазинів. Але головна мета – через захист конкурентного середовища запобігти ціновим змовам і захистити кінцевого споживача від надмірних витрат.
Що маємо ми? В умовах домінування на роздрібному ринку продуктів харчування та товарів першої необхідності великих рітейлів, варто було прибрати останній стримуючий фактор зростання цін – заборонити роботу базарів та МАФів – ціни на продукти харчування зразу ж зросли незважаючи на відсутність дефіциту товарів. Доки весь цивілізований світ обмежував діяльність великих торгівельних мереж, Україна, як і завжди, йшла своїм особливим шляхом. Монополістам – все.
Ах, так, є одна втішна новина. 26 березня Антимонопольний комітет порушив справу за фактом безпідставного зростання цін на продукти харчування стосовно низки великих рітейлів таких як “NOVUS”, “Ашан”, “METRO Cash & Carry Ukraine”, “Сільпо”, “BILLA”, “АТБ-Маркет”, “VARUS”, “ЕКО Маркет”, “Велика Кишеня”, “Велмарт”. В разі, якщо їх провину в антиконкурентних діях доведуть, то цим підприємствам загрожує штраф до 10% від обороту компаній за минулий рік.
Звісно, на необізнаних це може справити враження. Та мушу розчарувати. Навіть якщо їх провину доведуть – на ціни це ніяк не вплине. Далі ці компанії в судовому порядку будуть оскаржувати рішення АМКУ щодо накладання штрафу. І навіть у разі, якщо суди їм відмовлять, вони спокійно ці штрафи заплатять, а витрати компенсують у цінниках на товари у своїх магазинах. Тобто, покупці спочатку заплатили за товар за завищеними цінами, а потім заплатять і штраф із своєї кишені.
Маємо те, що маємо. З одного боку низькі доходи, з іншого – надмірні апетити великих роздрібних мереж – два фактори які створюють дорожнечу.
І держава, яка спокійно за цим спостерігає.
Читайте: Відкрите звернення до президента Володимира Зеленського щодо картелю великих АЗС та цін на автомобільне пальне
Михайло Скляр, голова ГО "Асоціація громадського захисту підприємців"КиевVласть
20 березня 2020 г. 12:00
Раздел: Тексти
Василь Новицький: “Жодній державі світу не під силу зберегти тваринний світ без допомоги мисливців”
Полювання є досить поширеним хобі серед українців. Втім навколо нього існує багато міфів. Дехто вважає, що мисливці лише знищують природу, а для когось мисливець та браконьєр – тотожні. Такі хибні думки можна почути навіть від народних депутатів Верховної Ради (ВР), котрі нещодавно запропонували низку законопроєктів, які, на думку мисливської спільноти, зруйнують цілу галузь. Мисливці також пропонують зміни до законодавства та збираються не допустити прийняття шкідливих, на їх думку, законодавчих ініціатив. Про це в інтерв’ю KV розповів голова науково-технічної ради Всеукраїнської асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь, доктор сільськогосподарських наук за спеціальністю “Екологія” Василь Новицький (на фото).
Всеукраїнська асоціація мисливців та користувачів мисливських угідь (далі – Асоціація), як розповів Василь Новицький, на сьогодні має 24 регіональні представництва, а також жіночий підрозділ "Діана-Магнум", об'єднує понад сотню користувачів мисливських угідь та декілька сотень фізичних осіб-членів Асоціації.
Асоціація не має своїх мисливських угідь, натомість займається об’єднанням їх користувачів, виступає як комунікатор, в тому числі на парламентських слуханнях та в міністерствах. Асоціація також займається законотворчою діяльністю, наприклад, подає законопроекти про внесення змін до різних законів, зокрема про жорстоке поводження з тваринами, про мисливське господарство та полювання, про тваринний світ, кримінальний та адміністративний кодекси.
Серед членів Асоціації багато вчених-екологів, лісівників, спеціалістів у галузі мисливства. Партнерами Асоціації є Українське товариство мисливців та рибалок (УТМР), Товариство лісівників України, Федерація мисливського собаківництва України.
Головною метою Асоціації є створення нової та удосконалення діючої нормативно-правової бази з питань ведення мисливського господарства, формування об’єктивної громадської думки про мисливське господарство та позитивного образу мисливця як людини, котра дбає про довкілля.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
В інтерв’ю KV Василь Новицький розповів про те, як запропоновані до розгляду у Верховній Раді (ВР) законопроєкти можуть знищити мисливську галузь та призвести до спалаху сказу, чому заборона полювання на лося не призведе до збільшення його поголів’я, та досвід Білорусі у збільшенні поголів'я зубрів в той час, коли в Україні вони майже зникли.
KV: Розкажіть про законопроєкти, що зараз подані та розглядаються у ВР. Як запропоновані законопроєкти №2448 (автор законопроєкту – депутат Олександр Качура (фракція “Слуга народу”) написав заяву про відкликання після інтерв’ю), №2351, №0870 та №2232 вплинуть на мисливську галузь в Україні?
Василь Новицький: На сьогодні подано чотири таких законопроєкти. Два з них прийняті в першому читанні, два зареєстровані.
Законопроєкт №0870 перейшов ще з переднього скликання ВР – він стосується заборони використання свинцевого шроту у водоохоронних зонах. Але вони не виділені в натурі, і за цим законом можна буде заборонити будь-яке полювання на качку зі свинцевим шротом. Але металева форма свинцю, за даними ЄС, займає лише долі відсотку від забруднення свинцем довкілля, основне – це вихлопні гази та заводські стоки. Але зоозахисники борються чомусь лише зі шротом.
В цьому законопроєкті піднімається питання занесення вовка в охоронювані види за вимогами Бернської конвенції, хоча вона у нас прийнята із застереженнями якраз по цьому виду. Тож вовк в Україні стане умовно червонокнижним видом.
Також перше читання пройшов законопроєкт №2351, який стосується багатьох сфер – і мисливців, і лісівників, і навіть тваринників. Цим законопроєктом передбачається, якщо по-простому, що рішенням сільради можна заборонити полювання або лісокористування на певній території. За законопроєктом, якщо сільрада знаходить реліктовий для своєї території вид, в радіусі 500 м від цього виду можуть заборонити лісокористування та полювання. Радіус 500 метрів – це 75 гектарів. Дві-три рослини, пару гнізд, і на території лісгоспу можна заборонити полювання і лісокористування.
Також цей законопроєкт вносить правки до закону про жорстоке поводження з тваринами, зокрема, ним забороняється позбавляти життя тварин до втрати свідомості. Таким чином він блокує роботу норкових ферм, птахофабрик, всіх забійних комбінатів.
Також цей законопроєкт частково дублює інший, №2232, який забороняє регулювання чисельності бродячих котів і собак. Законопроєкт №2351 дозволяє комунальникам залишати бродячих котів та собак в містах і селах. Якщо раніше комунальники мали їх відловлювати, то зараз можна просто стерилізувати, кліпсувати та випустити назад в “ареал перебування”.
KV: Але ж зараз по Києву теж бігають чіповані собаки.
Василь Новицький: Наскільки мені відомо, ці чіповані собаки стерилізовані благодійним фондом, а позначки повідомляють комунальникам, що ці собаки несуть найменшу загрозу, в плані свого розмноження, але не агресивності. Але згідно діючому законодавству про жорстоке поводження з тваринами, безпритульні собаки та коти мають бути відловлені та перебувати у спеціальних закладах для перетримки або у притулках.
KV: А що з приводу двох інших законопроєктів?
Василь Новицький: Сумновідомий законопроєкт №2232 містить в собі три блоки. Зоозахисники прикриваються першим блоком – забороною станцій для притравки мисливських собак.
На жаль, наші зоозахисники при написанні законів маніпулюють фактами. Наприклад, брехня, що в Європі немає контактної притравки. В ЄС контактна притравка є у Франції, Словенії та Словаччині. А законопроєкт №2232 забороняє навіть безконтактну притравку, котра є в кожній європейській країні, хоч вона і неефективна! Франція свого часу залишала контактну притравку, бо мала проблему з лисицями, і з ними треба боротись.
Щодо гуманності цього законопроєкту теж виникають питання. Це вибіркова гуманність. Сьогодні на десятку притравочних станцій є близько 100 лисиць. Припустимо, зоозахисники рятують тих 100 лисиць від жорстокого поводження. Натомість в поле випускають десятки тисяч норних собак, абсолютно не підготовлених до контакту зі звіром. В результаті отримаємо тисячі покалічених лисиць, тому що собаки не навчені. Вони будуть помирати в природі, переносити коросту, сказ. Також отримаємо тисячі покалічених собак! Де гуманність?
Другий блок – повна заборона регуляції чисельності бродячих котів та собак у природних екосистемах.
Але ж при цьому не пропонується жодна альтернатива! Є досвід Аргентини та Австралії з безконтрольного розповсюдження домашніх тварин, де бродячі собаки та коти знищили біорізноманіття.
В Угорщині чиновники відзвітували перед громадянами, що мисливці в маленькій Угорщині відстріляли, здається, 6,5 тис. бродячих собак.
Польща має велику проблему, бо бродячі коти щороку вбивають сотні мільйонів диких тварин.
Скільки в Україні бродячих котів та собак – достеменно невідомо. З іншого боку це має бути досить динамічна і непередбачувана цифра, адже має два джерела виникнення – розмноження в природі та періодичне залишення тварин людьми. Мисливці не звітують про кількість відстріляних бродячих котів та собак. Є лише звіти єгерської служби, згідно з якими 6 тис. єгерів за останні роки відстрілювали порядку 34-36 тис. бродячих котів і собак щороку Якщо ці дані екстраполювати на 350 тис. активних мисливців, отримаємо близько мільйону бродячих котів і собак. Мільйон – це лише на рік! А що буде, якщо їх перестануть відстрілювати? Це буде екологічна катастрофа. Епідемія сказу, загроза для населення, знищення біорізноманіття, зачистка території – від горобця до лелеки, від миші до лося.
Третій блок – обмеження добування шкідливих видів, таких як лисиця чи єнот уссурійський, більш відомий як єнотовидний собака, з 9 місяців на рік – до 3 місяців. В результаті в Україні може бути спалах захворюваності на сказ.
KV: А що пропонують з приводу переобліків тварин?
Василь Новицький: Четвертий законопроєкт, №2448, стосується переобліків тварин в мисливських господарствах на вимогу будь-якого громадянина України чи організації, яка має відношення, згідно статутній діяльності, до природоохорони чи екології. В 40-денний термін після проведення обліку представники громадської організації (ГО) мають право приїхати в будь-яке мисливське господарство, і провести переоблік. Це нісенітниця, бо перерахувати на початку квітня тварин, котрих рахували в лютому, за відсутністю снігового покриву, буде неможливо.
За моїми даними, ще декілька подібних законопроєктів знаходяться на стадії розгляду та реєстрації.
Останні два законопроєкти за авторством депутата Качури, котрий має високі рейтинги в колах юристів, підготовлені, на мій погляд, досить безграмотно, особливо №2448. Таке відчуття, що ні юристи, ні фахівці їх і не читали.
KV: Законопроєкт про переоблік має якісь корупційні ризики?
Василь Новицький: Законопроєкт №2448 просто суперечить конституційним нормам. Він мав би бути направлений на експертизу до комітету із запобігання корупції, оскільки має прямі корупційні ризики.
Чому зоозахисники не хочуть прописати в законопроєктах, що беруть участь у обліках? Чому їм потрібні саме переобліки? Це дуже насторожує.
Цей законопроєкт залишає більше питань, ніж слів у ньому. Серед його авторів здається чотири громадських активіста і троє вчених, котрі працюють в об'єктах природно-заповідного фонду (до речі,в ПЗФах України обліки взагалі ніхто не контролює і вони як прави і не проводяться), при цьому немає жодного спеціаліста із мисливського господарства.
Автори плутаються в термінології, в пояснювальній записці пишуть про облік мисливських тварин, а в законі – облік видів мисливських тварин.
Більшість обліків четвероногих проводиться методом суцільного прогону. Для цього треба зо два десятки фахових обліковців та стільки ж загоничів. В законопроекті пишуть, що вони можуть проводити переоблік навіть утрьох. Як можна після сорока чоловік утрьох провести переоблік? Це буде інша методика, але хіба можна результати за різними методиками між собою порівнювати?
За чий рахунок проводити переоблік? Сьогодні облік проводиться за рахунок господарства. Хто буде фінансувати бажання громадянина чи ГО повторити облік? Якщо сам цей громадянин, питання немає, хай відшкодовує. Жоден користувач не піде на такий переоблік. А три людини походять по лісу на підборах, і скажуть, що нічого з того, що в акті первинного обліку вказано, вони не побачили, і складуть інший акт, котрий навіть не зобов'язані погодити з користувачем.
KV: А яку вагу буде мати цей акт? Таку ж як облік, чи вище?
Василь Новицький: Вище, бо це ж переоблік. Вони будуть користуватись другим актом.
KV: Тобто, потім можно актом переобліку шантажувати користувача угідь?
Василь Новицький: На кожному кроці можна шантажувати. Можна надіслати “гонця”, котрий скаже, що приїдуть з переобліками і давайте щось думати. Потім можна приїхати, провести переоблік і сказати, що у нас от такий акт, давайте цей акт викупіть. Були вже прецеденти в Україні, коли під удар екорадикалів попадали лісогосподарства, за якими стояли бізнесмени, мільйонери, яких можна було шантажувати. Але саме найбагатші господарства, а не голі заповідники, сьогодні і відіграють роль найкращих резерватів для відтворення тварин в Україні!
Моя особиста думка, що цей законопроєкт є проміжною ланкою для того щоб просто зупинити мисливську галузь і закрити полювання в Україні.
KV: З якою метою?
Василь Новицький: Перша версія – відпрацювання закордонних зоозахисних грантів, котрі передбачають закриття полювання.
Але все більше користувачів схиляються до думки, що все це робиться під майбутній продаж земель в Україні. Таким чином усуваються співкористувачі, які де-юре є перепоною для земельного дерибану. А щоб прибрати співкористувачів, треба вбити мисливську галузь, в якій договора оренди землі на строк від 15 до 49 років. І ще ж є плани як уряду Гройсмана, так і теперішнього (уряду Олексія Гончарука, який відправлено у відставку, – KV) про лісову концесію.
І я вважаю, що прямий обов’язок влади спростувати ці припущення, вийти до народу, і сказати що такі законопроєкти при них не пройдуть.
KV: Які дії ви плануєте, щоб зупинити ці законопроєкти?
Василь Новицький: Буде мирний марш (після інтерв’ю у зв'язку із всеукраїнським карантином стало відомо про перенесення маршу, – KV), щоб продемонструвати владі, що нас не купка маргиналів. Ми йдемо на цей захід з двома простими вимогами.
Перша – зупинити утиски конституційних прав мисливців в Україні, і публічні звинувачення, котрі навіть з уст народних депутатів сипляться на мисливців.
Друга – зупинити нищення мисливської галузі, надати їй вектор європейського розвитку. Якщо сьогодні держава декларує своє прагнення до Європи, чому ми не євроінтегруємось в аспекті розвитку мисливської галузі?
KV: Ви маєте якесь представництво ВР? Можливо, ви внесли якісь зустрічні законопроєкти?
Василь Новицький: На останньому круглому столі у ВР, присвяченому розгляду законопроєкту №2448, нас відкрито підтримали депутати Сергій Литвиненко (фракція “Слуга народу”) та Сергій Шахов (депутатська група “Довіра”), а також помічник нардепа Дмитра Шенцева (позафракційний). Також є неперевірена інформація, що близько 40 депутатів звернулись до міністра екології Олексія Оржеля (був міністром на момент інтерв’ю, – KV) з вимогою спростувати свої слова, що мисливці для нього диковина і він сподівається, що в Україні це явище незабаром зникне.
KV: Можете прокоментувати звинувачення, що мисливці лише беруть від природи, і нічого їй не дають, нічого не створюють?
Василь Новицький: Треба визнати вину в дезінформованості гомадян і мисливської спільноти, бо наші спілки активно почали створюватись лише в 2014-2015 роках, в той час як антимисливське лобі весь час працювало. І необізнаність населення ми маємо з двох причин.
По-перше – дезінформація від антимисливців, наприклад, що немає різниці між мисливцем та браконьєром, бо і один і другий – “вбивці”.
Але і ми, мисливці, також винні, бо наша мисливська культура подекуди далека від європейської і бажає бути кращою. В цьому аспекті нам є над чим працювати, бо інколи ми самі собі створюємо антипіар поведінкою на полюванні, і це бачать пересічні мешканці.
Людям треба пояснювати, що мисливська галузь була, є і буде. І, якщо побороти мисливство, на його місце негайно прийде тотальне браконьєрство. В жодній країні світу державі не під силу зберегти тваринний світ без допомоги мисливців. Для цього треба тримати за бюджетні гроші мільйонні армії єгерів.
Мисливська галузь серед іншого регулює кількість тварин.
Наприклад, в США щороку відстрілюють понад мільйон голів оленів. Якщо цього не робити, що буде з екосистемами? Є прецеденти, коли дикими тваринами знищуються цілі ліси й поля. На жаль, зараз для України це не актуально. Але хто, крім мисливців, буде регулювати кількість лисиць, вовків, єнотів уссурійських, котрі розносять сказ? Хто буде охороняти тварин від браконьєрів? Це можуть зробити лише мисливські господарства, котрі зацікавлені в тому економічно.
KV: Наскільки значна роль мисливців у зменшенні природного різноманіття?
Василь Новицький: На початку століття львівські вчені провели дослідження, які показали, що в лісостепу України у 62% смертності диких тварин винні сільгоспвиробники, через порушення процесів механізації та використання хімії. У смерті понад 15% диких тварин винні браконьєри. Близько 12% вилучення тварин – це мисливці, решта – ДТП і так далі.
KV: Як можна боротись із браконьєрами?
Василь Новицький: З 2015 року ми бились головою об стіну, вимагаючи кримінальної відповідальності за незаконне видобування ліцензійних видів. На рівні Мінюсту ці рішення завжди блокувались. Чому? Бо система не може себе перезавантажити, ми ж знаємо, хто основні браконьєри сьогодні – судді, прокурори, поліція.
Але ми добились з 2015 до 2017 року хоча б підняття такс за відшкодування. Відшкодування за браконьєрське видобування зайця до 2017 року складало здається 200 гривень, а зараз коштує 8 тис. гривень.
В проєкті нового закону, який ми подаємо до ВР, ми знижуємо планку для кримінальної відповідальності до приблизно 10 тис. гривень. Якщо не в’язниця, то великий штраф та умовний строк. Тільки так можна побороти браконьєрство, і саме таким шляхом пішла свого часу сусідня Білорусь.
Сьогодні влада хоче передати всі природоохоронні функції, як по мисливству, так і по рибалці, екологічній інспекції. Таким чином цей орган стане монопольним, і це лякає. Хочуть ліквідувати рибоохоронний патруль, за зразком якого ми і планували створити державну мисливську варту, хочуть ліквідувати лісову охорону.
Останнім часом на рік складалось 3-4 тис. протоколів за незаконне полювання. Це дуже мало. З них всього 9% складалось екологами, решта – єгерські служби. Але досі єгерська служба користувача угідь позбавлена права затримувати порушника. Вони можуть лише затримати на своїх угіддях підозрюваного у порушенні до приїзду поліції, але це якщо їм не чинять спротив.
Якщо в Екоінспекції будуть підрозділи по охороні тваринного світу, по охороні лісових ресурсів, по охороні водних ресурсів, тоді можна працювати. Але якщо це буде одна велика структура, і на область дадуть 5 чи 10 інспекторів, котрі будуть займатись всім, це буде катастрофою.
KV: Розкажіть більше про ситуацію з полюванням на Київщині.
Василь Новицький: Київська область має свою специфіку. В першу чергу тим, що це область з великою кількістю користувачів мисливських угідь. Київщина має посилений мисливський прес на територію. Тому для Київщини дуже важливо розподіляти мисливське навантаження рівномірно по області, наприклад, працювати над тим, щоб полювання на качку було не лише по руслу Дніпра.
Важливо вести боротьбу з браконьєрством, бо там де багато населення, багато не лише мисливців, але й браконьєрів. Наприклад, в 2017 році на Київщині було складено 227 протоколів на порушників правил полювання на суму майже 60 тис. гривень.
На території Київської області також активно проводиться боротьба із хижими та шкідливими тваринами. В тому ж 2017 році було відстріляно 1 754 лисиці, 35 вовків, 147 єнотовидних собак.
Єнотовидний собака це інвазивний вид для України. Колись, за часів радянського режиму він був завезений до України, і він живе здебільшого по руслах великих річок, оскільки любить воду.
Також в 2017 році на Київщині відстріляли 1137 бродячих собак та 419 бродячих котів.
KV: Кілька років тому був скандал із забороною полюванням на лося в Україні. Можете пояснити, що тоді відбувалось?
Василь Новицький: Ситуацію з лосем я знаю досконально. Лось став жертвою дешевого політичного піару. Напади зоозахисників на полювання на цей вид були давно, був введений 10-річний мораторій на добування лося – з 1996 до 2006 року. До мораторію було 8,4 тис. голів лося, тоді казали, що цього мало, хоча не було жодного наукового висновку про оптимальну кількість лосів в угіддях України. Як фахівець, можу сказати, що для України, як південної межі ареалу лося, оптимальна кількість не перевищує 9 тис. голів. За 10 років дії мораторію в Україні залишилось 4,1 тис. голів лося.
KV: Як таке могло статись? В цьому вина браконьєрів?
Василь Новицький: Коли користувачі мисливських угідь економічно вмотивовані, вони охороняють вид. Коли вони з цього нічого не мають, вид стає нецікавим. Жоден зоозахисник не може запропонувати кращих природоохоронних інструментів, ніж економічні. Тому за 10 років мораторію ми втратили більше половини популяції лося. Другий мораторій був з 2009 до 2012 року – приросту поголів'я лосів не було.
KV: А коли мораторію не було, між 2006 і 2009 роками, як змінилась ситуація?
Василь Новицький: Приріст був дуже малий, здається 3-4%. Під час влади Януковича, коли при владі було багато мисливців, на лося відкрили полювання. З 2012 до 2017 року чисельність лося виросла на 46% – офіційно їх було 6,3 тис. Потім окремі зоорадикали зайшли до тодішнього міністра екології Остапа Семерака, і він виписав “царський указ” про заборону полювання на лося на 25 років. Цей указ заблокували Мінюст і Мінагрополітики. На цьому Семерак не зупинився, пішов на принцип, і вирішив провести заборону через Червону книгу України (ЧКУ). З'явилося “експертне заключення” яке можна кваліфікувати як “липове”, що лося в Україні не більше 1-2 тис. Потім суд першої інстанції здається визнав його оціночним судженням.
Вони прикрились цим папірцем, визнання котрого ми потім добились в суді недійсним. В результаті ми виграли суд першої інстанції.
Семерак тоді обіцяв, що проведуть всеукраїнський облік кількості лося, розроблять програму порятунку виду. Тому що ми апелювали, що в ЧКУ є вже зубр, ведмідь та рись, котрі у ній тихо здихають. Не можна просто заборонити полювання на мисливські види, які можуть бути жертвами браконьєрства. ЧКУ і закон для браконьєра не аргумент, на відміну від покарання – штрафа та в’язниці.
Міністерство екології подало апеляцію, провели комісію по ЧКУ, де не фахівці з лося проголосували за внесення його туди. Це при тому, що був звіт Інституту зоології від 2009 року про те, що занесення лося до ЧКУ при чисельності більше 5 тис. осіб є неефективним.
В апеляції суддя послався на суспільний резонанс справи, мовляв зоозахисників багато, а мисливців на суд прийшло мало. За моєю неперевіреною інформацією, була пряма вказівка з Банкової (на вул. Банковій знаходиться Офіс президента, – KV), не розгойдувати ситуацію, щоб мисливці суд програли.
Читайте: Суд вернул лося в Красную книгу Украины
Проте Семераком не було проведено ані всеукраїнського обліку, ані розроблено програму відтворення лося.
KV: Чи є статистика по кількості лося зараз?
Василь Новицький: За моїми оцінками, через браконьєрів ми вже втратили близько 2 тис. голів лося. І його може очікувати доля зубра, також занесеного в Червону книгу.
KV: Що ви маєте на увазі?
Василь Новицький: В 1991 році в Україні було десь 650 зубрів, а в Білорусі 120. Ми одразу занесли зубра в ЧКУ, а в Білорусі йому надали подвійного статусу. Це дуже проста, але дієва схема. Якщо в заповіднику добули зубра, то браконьєр сідає до в'язниці. Але мисливське господарство може купити собі зубрів і розвести їх для комерційного полювання, котре сьогодні в Білорусі коштує 20 тис. євро. В такому випадку для зубра діє статус суворо охоронюваного вида з лімітованим добуванням. Для полювання часто обирають старого зубра, котрому скоро вмирати, і його вже добуває іноземець. За 20 тис. євро у нас можна купити кормів на рік для стада в 50 голів зубрів.
Станом на минулий рік в Білорусі налічувалось 1,8 тис. зубрів, в той час як в Україні – 220. Ми втратили дві третини популяції, а білоруси наростили в 15 разів. От вам приклад дбайливого господарювання.
Я був свідком того, як відмовили у добуванні старого лежачого зубра, котрий не відходив від годівниці та майже весь час лежав. І в той час лісівники бідкались, що немає грошей на корми, бо влада вчасно не перерахувала кошти. Тоді єгер розповідав, що в Харкові є німець, бізнесмен, який хотів би добути зубра. Були б ми у Білорусі, він заплатив би гроші, і було б за що купити корми.
Але тоді зоозахисники сказали: “Хай здохне, ми приїдемо та поставимо йому хрест”. Той зубр загинув давно. Був я недавно у Конотопі, де все це відбувалось, і ніякого хреста не бачив. Прикро констатувати, але в Україні сучасний так званий “зоозахист” більше про здирництво аніж вкладення в довкілля.
Ситуація з поголів’ям лося взагалі не залежить за великим рахунком від внутрішньої обстановки в Україні. У нас живе маргінальна частина популяції, основна – у Фінляндії, Швеції, на півночі Росії. Чисельність лося в Україні залежить від чисельності саме в основному ареалі. Коли йде ріст чисельності на півночі, за пару років відбувається витіснення поголів’я на периферію ареалу, і чисельність зростає.
Після Другої світової війни в Україні було кілька сотень лосів. В 1960-ті роки полювання на нього заборонили, лося було кілька тисяч. А за 5 років – порядка 20 тис. Таке збільшення не могла статись за 5 років за рахунок народжуваності. Це була міграційна хвиля. Є дрібні хвилі в 11 років, і велика хвиля періодичністю в 70-90 років.
KV: Яка ситуація зі звірами зараз у Чорнобильській зоні?
Василь Новицький: Регулювання чисельності тварин як такого там не відбувається, час від часу туди заходять браконьєри. На сьогодні Чорнобильська зона – замкнута самодостатня екосистема, яка здатна займатись саморегуляцією.
Але переносити ті дані на територію всієї України, де лісів всього 15%, землі розорані, буде неправильно.
Відсутність полювання в Україні не призведе до таких самих наслідків, як відсутність полювання у Чорнобильській зоні. А гарантовано – навпаки!
KV: А вовки, чи інші види тварин, виходять з Чорнобильської зони, як з такого собі розплідника?
Василь Новицький: Насправді сьогодні вона є резерватом для розмноження вовка. Але точного обліку тварин там нема.
Наприклад, працівники Чорнобильської зони кажуть, що в них живе близько 1,5 тис. лося. Тому можна підрахувати, що до занесення до ЧКУ лося було не 6 тис., а близько 8 тис.
Згідно з положенням Мінекології (зараз – Мінекоенерго), саме вони мають вести моніторинг чисельності фауни, в тому числі мисливської. Але вони того не роблять, і нахабно користуються даними користувачів мисливських угідь.
Хочеться запитати в міністра екології – чому й досі ми не знаємо, скільки тварин, зокрема лосів, у Чорнобильському заповіднику, скільки їх у інших заповідниках? Чому у відповіді на наші запити щодо чисельності лося в окремих об'єктах природозаповідного фонду (ПЗФ) ми отримували відповідь “від одного до десяти”?
Коли ми співставили площі всіх об’єктів ПЗФ, а їх сьогодні 10% від площі мисливських угідь, зі всією чисельністю лося, у нас вийшло, що в цих 10% площі ПЗФ живе всього 3% лосів.
А це територія з найкращими умовами, де не ведеться полювання! Чому ж така ситуація? Чому ж тоді в ПЗФах лосей втричі менше, ніж в середньостатистичному мисливському господарстві?
А відповідь проста. На сьогодні середній об’єкт ПЗФ – зоологічна пустеля в порівнянні з нормальним середнім мисливським господарством, де є нормальна охорона. А якщо приїхати до об’єкта ПЗФ, буде стояти браконьєрська канонада.
KV: Як Україна може заробляти на мисливській галузі?
Василь Новицький: Сьогодні окупність галузі тримається на рівні 46-48%. Україна з досить посередніми зоогеографічними умовами, де немає трофейних лосів чи оленів, могла б завдяки весняному полюванню зробити цю галузь рентабельною, як в Росії чи Білорусі.
Весняне полювання можна вести на гусака, який у нас не живе, чи на самця крижня. Самець крижня, котрий не знайшов самку, руйнує перші кладки, а другі вже не життєздатні. Більш того, якщо він спарувався, а потім знайшов гніздо, він його знову зруйнує, щоб знову паруватись. Він заважає жити самкам та виводкам до відкриття полювання. Це дуже негативно б’є по приросту качки.
Чому б під час весняного полювання не відстріляти самця крижня, у присутності єгеря, все офіційно, по ліцензії?
Весняне полювання заборонили о 2004 році, яке було відкрите три сезони. Воно було заборонено, як я вважаю, з подачі східних сусідів, які таким чином усунули конкуренцію, щоб європейці їздили до них, а не до нас.
Також можна зайнятись зубром і скласти конкуренцію Білорусі, розводити інших копитних.
Для того, щоб привабити європейського мисливця, можна запровадити вольєрне полювання.
KV: Але, вибачте, де тут спортивний елемент, якщо тварина у вольєрі?
Василь Новицький: Зараз у нас є вольєри на кілька тисяч гектар. Чому це не спортивно? Ви можете день ходити і сітки не побачити. Але точно знаєте, що тварина там є, трофейна, яку ви вже замовили на сайті. Багато кому це цікаво.
Ми нікуди від цього не дінемось, якщо мова йде про заробляння грошей.
KV: Що має зробити влада для розвитку полювання як галузі економіки?
Василь Новицький: Для початку треба, щоб влада припинила займатись популізмом, і зрозуміла, що підтримка мисливської галузі має не лише прямі фінансові вигоди, вона є запобіжником від екологічних збитків, які можуть бути в принципі.
Як приклад, після Великої депресії в США майже не залишилось дикої качки та індички. Там сьогодні стоять пам'ятники мисливцям, які відновили фауну. Держава зрозуміла, що сама не може цього зробити, і почала допомагати мисливцям субсидіями.
В Чехії міністерство сільського господарства накладає значний податок на аграріїв, щоб передати його мисливцям на відновлення фауни.
Німеччина добуває козулі та оленя в кілька разів більше, ніж усього обліковується в Україні.
Треба законодавчо вивести мисливських користувачів із залежності від основного користувача земельної ділянки. Такого становища, як у нас, немає в жодній країні з нормальним законодавством. Не має аграрій вирішувати, який мисливський користувач буде там хазяйнувати.
Зараз УТМР не може звинуватити аграрія в потруєних тваринах, бо завтра той аграрій відкличе своє погодження на користування угіддями. Треба робити як у Австрії, Словаччині, Німеччині, де мисливець практично не залежить від сільгоспкористувача. В Німеччині взагалі сільгоспкористувач не має права не займатись мисливським господарством. Хочеш – займайся безпосередньо, хочеш – передавай в користування. Не вести галузь ти не маєш права. Держава не буде боротись зі шкідниками, регулювати кількість тварин, охороняти від браконьєрів за свій рахунок тільки тому, що хтось там чогось не хоче.
Якщо ми зараз відкриємо ринок землі при діючому законодавстві, агрохолдинги легко заблокують ведення галузі.
KV: А у випадку мисливських угідь в лісі яка ситуація?
Василь Новицький: Там хочуть запровадити лісову концесію. Тоді теж користувачі там заборонять мисливство.
Тому перше – це вивести новими законодавчими поправками, і ми це вже робимо, мисливського користувача від прямої юридичної залежності від основного користувача земельної ділянки.
KV: Тобто буде паралельне користування?
Василь Новицький: Воно і зараз паралельне. Одні сіють та жнуть, інші зайця добувають. Але це галузі антагоністи, вони мають бути зрівноважені. Якщо ми захищаємо зайців від пестицидів, не треба екологічні інспектори, ми перші перевіримо, хто зайців потруїв.
А зараз сільгоспкористувачі можуть відізвати погодження на користування мисливцям.
KV: Що заважає функціонувати Асоціації?
Василь Новицький: Головне – це байдужість мисливської спільноти. Багато мисливців не цінують роботу, яку ми проводимо із владою, із населенням, законотворчу роботу. Мисливці цінують більш практичні речі, а фінансувати організацію, котра не проводить сама полювання, не має своїх угідь, вони не хочуть.
KV: Співпраця з органами державної влади якимось чином ведеться?
Василь Новицький: Наразі чіткої співпраці нема, міністерство не виявляє бажання співпрацювати. З Держлісагенством працюємо.
Але ми вдячні, зокрема, комітету ВР з питань екології та природокористування, за те що більшість депутатів на чолі з головою комітету паном Олегом Бондаренком (фракція “Слуга народу”) абсолютно прагматично підходять до вирішення питань та проблем мисливської галузі. Ми були свідками того, як ці люди ставали жертвами кібербулінгу з боку екорадикалів за підтримку раціональних діалогів з мисливцями, або навіть за те, що просто давали нам слово сказати.
Щоправда, наша подяка не стосується депутатів Олександра Фельдмана (фракція “Опозиційна платформа – За життя”) та Антона Яценка (депутатська група "За майбутнє" ), які дозволяли собі, на наш погляд, ксенофобські висловлювання в бік мисливців.
KV: Ви якось співпрацюєте з Українською асоціацією власників зброї (УАВЗ)?
Василь Новицький: Ми недавно познайомились з паном Учайкіним (Георгій Учайкін – голова наглядової ради УАВЗ, – KV), і у нас є пряма зацікавленість у співпраці, бо нас об'єднують спільні інтереси.
Ми домовились про координацію дій в плані проведення мітингу. Щодо закону про зброю, я не готовий коментувати, бо недостатньо знайомий з законопроєктами.
KV: Чи намагались ви якось співпрацювати з екологічними організаціями?
Василь Новицький: Звичайно. Ще в 2016 році я розробив Проєкт постанови Кабміну про запобігання загибелі об'єктів тваринного світу під час механізованих агротехнічних робіт. Подібна постанова навіть в РФ була введена ще в 1996 році. Вона вводила прості правила, наприклад що при збиранні врожаю треба рухатись з центру до краю польового контуру, щоб тварини мали можливість на порятунок. Якщо молотьба йде від дороги до лісу, то добре, якщо навпаки – погано, бо тварини будуть боятись авто. Я звернувся тоді в добрий десяток громадських екологічних організацій, які не виявили зацікавленості, або пообіцяли що зв’яжуться з цього приводу, і мовчать.
На жаль, в нас майже немає ідейного екологічного активізму.
Але я з великою повагою відношусь, наприклад, до WWF Україна (Всесвітній фонд дикої природи, – KV), котрий хоча б не говорить, що полювання має зникнути, і в той час робить багато корисних практичних справ.
Наприклад, по законопроєкту №2232 їх представники казали, що вони проти нього, бо не можна залишити в природі бродячих котів та собак. Домашнім тваринам місце вдома, диким у лісі, і одні іншим не мають заважати жити. Але на цьому круглому столі у них не було можливості висловитись.
Ми запрошуємо всі зацікавлені сторони до тісної співпраці в законодавчій площині, в справі охорони тваринного світу від браконьєрства, від шкідливого впливу промислового та іншого виробництва.
KV: Який досвід іноземних мисливських організацій ви хотіли б застосувати в Україні?
Василь Новицький: В Європі є така організація, як FACE (Федерація мисливських і природоохоронних асоціацій Європейського союзу). Її представники є в Європарламенті, Єврокомісії, органах місцевих влад. Вона об’єднує 7 млн європейських мисливців.
В Європі мисливці та природозахисники мають спільну організацію! Там люди розуміють, що мисливці не є злом, адже саме в них є ті гроші та ресурс, який можуть піти на захист природи.
А у нас міністр говорив, що в Європі немає полювання, і воно – середньовіччя.
Ще є Міжнародна рада з полювання та охорони тваринного світу (СІС), котра налічує 188 країн-членів. І знову, як видно з назви, вона поєднує мисливців та охорону тварин.
Ми плануємо бути на їх з'їзді у травні в Ризі, хочемо набути членства в цій організації. Щодо FACE, плани на співпрацю маємо, але поки що є проблеми із фінансуванням.
Ми готові співпрацювати з іноземними колегами у моніторингу рідкісних мисливських видів тощо.
Читайте: Георгій Учайкін: “Треба спитати в людей, чи хочуть вони мати право на збройний самозахист або цілком розраховують на захист поліції”
Фото: надано Всеукраїнською асоціацією мисливців та користувачів мисливських угідьКиевVласть
27 грудня 2019 г. 16:05
Раздел: Територія розуму
Уряд веде українського виробника на забій
Вставлю і я своїх “5 копійок” про ситуацію з нашою економікою. І це не про теорію. Це про реальний сектор, той що мав би наповнювати бюджет країни.
Милованов каже, що наша економіка падає, бо продукція, вироблена українською промисловістю (вдумайтесь!), не має попиту. Саме тому, на його думку, відбувається падіння виробництва. А вже на другому плані ревальвація гривні. А взагалі зміцнення гривні та “дедоларизація економіки – це, насправді, її оздоровлення певною мірою”, каже його шеф Гончарук.
Купіть уряду кращі окуляри. Не мала б українська продукція попиту, не було б росту експорту товарів на 7,4% за 10 місяців цього року. Запам’ятайте це. Хоча ще рік тому за цей же період експорт показував ріст 10,3%. Дивлюсь на це і думку гадаю, скільки у нашої економіки вистачить запасу міцності від керівництва цими панами “теоретиками”, яким навіть важко відкрити дані Держстату для нормального аналізу ситуації.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Досить теорії і загальних цифр, даю реальну картину нашого підприємства, що експортує свою продукцію закордон. Нами зацікавлені, якістю задоволені. Нідерланди, Велика Британія, Латвія, Литва, Ізраїль, Польща, Азербайджан, Білорусія, Молдова, Ірак, Палестина, Ліван – це біглий перелік країн, де за обсягом кількість узгоджених експортних поставок за планом мала б збільшитись вдвічі на початок другого кварталу в порівнянні з січнем місяцем. Сьогодні 70% від виробничих потужностей йде на експорт. Наголошую – ми виробляємо товар з високою доданою вартістю в харчовій промисловості. А тепер ми думаємо, не як збільшувати експорт, а як зберегти колективу роботу. Як вистояти, коли курс долара падає, а вартість сировини зростає. Ми стаємо неконкурентоспроможними за кордоном.
І так багато підприємств не витримують. В результаті ростуть борги із заробітної плати. На сьогодні дві третини боргів із 3,4 млрд грн – це економічно активні підприємства. Всього за місяць ріст боргу – на понад 10%.
Падіння виробництва у промисловості – це вже наслідок від абсолютно злочинної, спекулятивної гри на курсі національної валюти, де керівництво держави штучно укріплює курс гривні для надприбутків нерезидентів по ОВДП. Кажете, закриваєте дірки у бюджеті? Урізання видатків бюджету на 20 мільярдів гривень і яма у 51 мільярд із цим не погодяться.
У листопаді падіння виробництва вже 7,5%. А урядовці не знайшли нічого кращого, як фактично дискредитувати українських виробників. Моронізація загострюється.
Найболючіше усвідомлювати, що в цей момент ситуацію ще можна виправити. Фахівці знають про це. Якщо ж уряд не має “зеленого поняття” про ази макроекономіки, то хай найме фахівців, професіоналів, які знають як і почують їх. Де той уряд “технократів”, про який ми чуємо ще з кінця серпня? Хай навчаться хоча б чути, а не кричати про свої малі зарплати.
Інакше в наступному році отримаємо безробіття, чергову хвилю трудової міграції, згортання вітчизняної економіки.
Весь світ захищає власного виробника, а наш уряд веде українського “на забій”.
Ярослав Москаленко, громадський діячКиевVласть
середа, 17 квітня 2024 г.
18:19
УВАГА!!! КиївВлада переїхала на новий домен
п'ятниця, 12 квітня 2024 г.
20:56
“Українська команда” передала велику партію дронів-літаків легендарному батальйону “Ахіллес”, - Палатний
20:51
Ексміністр оборони Резніков став директором безпекових і оборонних програм в ГО “Український інститут майбутнього”
20:45
Начальник КОВА Руслан Кравченко у Чернівцях взяв участь у Конгресі місцевих та регіональних влад при Президентові України
20:34
На київській ТЕЦ-5 встановлять додаткові генератори
20:20
В Україну повернули тіла 99 полеглих захисників
20:02
У Києві з суботи відновлює роботу автобус № 7 (схема)
19:54
На Бахмутському та Новопавлівському напрямках відбито понад 40 атак, загалом на фронті 81 боєзіткнення, - Генштаб ЗСУ
19:43
Представники громадськості вимагають припинити переслідування антикорупційних активістів та журналістів-розслідувачів
19:31
Відзавтра, 13 квітня, столичний автобус № 35 подовжить свій маршрут до вулиці Гліба Бабіча (схема)
19:13
“Укренерго” організувала для ветеранів війни програму навчання та працевлаштування “Разом”
19:01
На Броварщині витратять 1,86 млн гривень на облаштування дитмайданчиків
18:49
На вулиці Богатирській у Києві до 21 квітня обмужать рух транспорту (схема)
18:36
У Броварах з'явився новий патріотичний стінопис “Обіймаю тебе, моя Україно!”
18:17
Столична влада зупинила проведення аукціону з надання в оренду Житнього ринку
18:04
У реєстрі зниклих безвісти наразі налічується понад 2 тисяч дітей
11 квітня 2024 г. 14:29
“Азартна біда” давно вже не просто на порозі, а панує в нашому домі. Лобісти ігрового бізнесу вимушено трохи переформатовуються, але тягнуть час явно не в інтересах суспільства, не в інтересах обороноздатності та й не в інтересах українських сімей. І поки відкритим залишається питання: то ж на чиєму боці в цьому питанні Гарант Конституції?
10 квітня 2024 г. 15:44
В останні роки був в лікарнях виключно щоб зробити щеплення від COVID-19. Але минулий місяць змушений був добряче походити по лікарням, різним лікарям і діагностичним центрам.
11 березня 2024 г. 14:38
З весни минулого року ми стали аутсайдерами у війні технологій. Якщо спочатку в нас не вистачало (як і зараз не вистачає) традиційних озброєнь, боєприпасів, натомість були масово мавіки, дрони для скидів, фпв-дрони, а "чмобіки млинці з лопати їли", то тепер ми втратили ініціативу. За три-чотири місяці ми ризикуємо остаточно втратити здатність чинити опір чим-небудь ще, крім стрілецької зброї. Перетворимося на відчайдушних людей, на яких ведуть полювання машини з фільму "Термінатор". Треба негайно вживати радикальних заходів. Дилетанти і мародери від технологій мають поступитися місцем професіоналам і патріотам.
Календар подій