Корупційні скандали, недобудовані ЖК та інтереси Молчанової: що відбувається з “Київміськбудом”
Гроші на оборону: Київрада збільшила кошторис програми “Захисник Києва” на 2024 рік в 2,5 раза, не підкріпивши це змінами в бюджет
Київщина екологічна: як область стала лідером України зі створення об'єктів природно-заповідного фонду
20 липня 2016 г. 19:14
Раздел: Тексти
Легендарне КБ Південне: як приватні інтереси однієї людини довели підприємтво до небезпечної межі
КБ Південне стало заручником відсутності нових розробок у космічній галузі та "специфічної" маркетингової політики. До того ж, в бюро точиться запекла боротьба за крісло генерального директора.
На перший погляд, ситуація в КБ Південне видається благополучною. Підприємство завантажене замовленнями, має достатні для стабільної діяльності грошові потоки, середньомісячна зарплата сягнула майже 8000 грн., кількість працівників збільшується, серед працюючих достатньо молоді.
В той же час, спільним наказом Мінекономрозвитку та Мінфіну від 17.06.15 року № 609/565 КБ Південне віднесене до 30-ти підприємств державного сектору з найбільшими фіскальними ризиками. Чинниками, що несуть ризики фінансових втрат держави, визначені так звані циклічні проблеми, а саме: нарахування курсових збитків внаслідок девальвації гривні та донарахування податку на прибуток. Поза форматом наказу залишились причини виникнення таких ризиків: багатомільйонні зобов’язання підприємства за валютними кредитами та деструктивний вплив діяльності КБ Південне на космічну галузь.
Останній чинник є найбільш небезпечним, і ось чому.
Головною метою господарської діяльності КБ Південне є розроблення конструкторської документації. А ось результат застосування розробок, тобто виробництво серійної продукції, вже є другорядним для КБ Південне, оскільки не так вагомо впливає на його дохід.
Результатом такого перекосу пріоритетів, є відсутність за всі 25 років Незалежності дійсно нових розробок ракетної техніки, доведених до серійного виробництва. Хоча короткостроковий інтерес КБ Південне суперечить його ж довгостроковим інтересам, оскільки відсутність втілених в серійне виробництво розробок негативно впливає і на розвиток конструкторської школи, і на виховання молодих конструкторських кадрів, і, врешті-решт, ставить під сумнів авторитет КБ Південне, його репутацію і комерційні перспективи. Не кажучи вже про втрату державних коштів.
Яскравим прикладом шкоди, яку завдає пріоритетність розробок над виробництвом, стала доля проектів “Циклон-4” та “Сапсан”. Обидва проекти були зупинені, зокрема, через неодноразове збільшення їх вартості та зсування термінів реалізації.
Історія створення ракети-носія “Циклон-4” варта того, щоб викласти її детально.
Законом України від 04.02.2004 р. № 1429-IV був ратифікований Договір між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про довгострокове співробітництво щодо використання українського ракетоносія “Циклон-4” на пусковому центрі Алкантара (Бразилія).
Згідно з умовами Договору, сторони мали забезпечити до кінця 2006 року проведення випробувань і введення в штатну експлуатацію космічного ракетного комплексу “Циклон-4”. Серед зобов’язань України була розробка ракетоносія “Циклон-4”, її комплексне випробування, підготовка виробничої бази, виготовлення макета ракетоносія “Циклон-4” для випробувань та першого льотного зразка ракетоносія.
Для реалізації проекту Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 р. № 786-р були надані державні гарантії, під які був отриманий кредит у розмірі 150 млн доларів США. Тобто, було забезпечене стовідсоткове фінансування української частини проекту. За користування кредитом держава сплатила вже близько 500 млн гривень. Уповноваженим органом влади, відповідальним за проект, було визначене Національне космічне агентство (наразі – Державне космічне агентство).
Однак, на початку 2009 року було встановлено, що фактична готовність ракетоносія “Циклон-4” становить не більш ніж 40%, і передача ракети для кваліфікаційного пуску (за умови додаткового фінансування в розмірі 83 млн доларів США) можлива не раніше середини 2011 року.
Станом на липень 2016 року, конструкторська документація на ракетоносій досі в повному обсязі не готова. Загальна вартість проекту для України на сьогодні вже перевищує 488 млн доларів США − тобто, зросла більше ніж втричі порівняно з початковою. Термін реалізації проекту з двох років збільшився до одинадцятьох, аж доки в квітні 2015 року не був зупинений бразильською стороною. Можна скільки завгодно пояснювати зупинку проекту проблемами бразильських партнерів, але це жодним чином не може виправдати відсутність завершеної розробки в КБ Південне.
Головна причина зриву проекту і втрати державних коштів – невиправдані зволікання з боку КБ Південне, нескінченні доопрацювання вже опрацьованих раніше конструкторських рішень тощо. Слід зазначити, що керівництво КБ Південне навчилося майстерно використовувати відсутність в Україні незалежного експертного середовища з питань розробки космічної техніки. Це дозволяє “тиснути авторитетом” і на партнерів по кооперації, і на чиновників Державного космічного агентства. Мета зрозуміла – якомога довше отримувати якнайбільше грошей на так зване “вдосконалення конструкторської документації”.
Представники КБ Південне дуже полюбляють хвалитися своєю славною історією, створеним ними ракетним щитом СРСР, кількістю доведених в радянські часи до серійного виробництва зразків бойової ракетної техніки, космічних апаратів тощо. Проте, можна із впевненістю стверджувати, що, скажімо, відомий ракетний комплекс Р-36М (“Сатана”), з такими підходами розроблявся б і досі.
Така ж сумна доля спіткала і проект створення оперативно-тактичного ракетного комплексу “Сапсан”. Розпочатий в 2008 році проект був зупинений влітку 2013 року замовником (Міністерством оборони) з тих самих причин – неодноразових переносів термінів виконання і збільшення вартості в рази.
Хтозна, чи наважилась би Росія на агресію, якби Україна мала на озброєнні ОТРК “Сапсан”, здатний влучити в Кремль з місця базування десь біля Чернігова? На жаль, ми цього ніколи не з’ясуємо, оскільки на заваді стали апетити ненажерливих конструкторів.
Інтерес галузі і держави, вочевидь, полягає саме в серійному виробництві ракетно-космічної продукції. Дослідне і експериментальне виробництво не можуть забезпечити ані належного обсягу ракетно-космічного виробництва, ані достатньої його диверсифікації, ані конкурентоспроможності продукції. Яскравим прикладом є відсутність комерційних перспектив на світовому ринку у вже розроблених КБ Південне космічних апаратів “Січ-1”, “Січ-1М”, “Січ-2”, і у КА “Січ-2М”, розробка якого наразі триває.
Одним з головних чинників такого становища є незацікавленість КБ Південне у серійному виробництві. Тому конкурентоспроможність космічних апаратів взагалі не бралася до уваги під час їх проектування.
Показово, що розробку національного телекомунікаційного супутника “Либідь” Україна була змушена замовити у іноземного підрядника – оскільки сили власного КБ не дозволяли створити розробку належного рівня. Цей приклад наочно демонструє сумний результат політики “розробки заради розробки”.
Проте, інтерес держави щодо космічної галузі полягає не тільки в розвитку космічного машинобудування. Іншим і, напевне, головним державним інтересом є перетворення космічної галузі в мультиплікатор високотехнологічного розвитку вітчизняної економіки, що неможливо без ефективно діючого ланцюга “розробка-виробництво”. І стратегічне значення підприємств для безпеки держави може бути втілене тільки через серійне виробництво нових зразків озброєння та військової техніки, які мають бути не тільки розроблені на папері, а і прийняті на озброєння.
Яскравим підтвердженням хибності існуючого підходу є поступове зубожіння промислових підприємств галузі, зокрема гостра ситуація на ДП “ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова” (Південмаші). Криза на цьому і низці інших підприємств галузі спричинила, в тому числі, і недолуга політика КБ Південне. Як розпорядник коштів, КБ систематично примушує партнерів по кооперації укладати договори з нульовою, а подекуди і з від’ємною рентабельністю.
Внаслідок такої практики, космічна галузь протягом багатьох років фактично позбавлена можливостей для розвитку шляхом технічного переозброєння і впровадження сучасних інноваційних технологій. Особливо цинічним на цьому фоні виглядає постійне вихваляння очільників КБ Південне кращою фінансово-економічною ситуацією в КБ порівняно з іншими підприємствами галузі.
Тривала орієнтація на задоволення короткострокового інтересу призвела КБ Південне до небезпечної межі. Незважаючи на нібито міцний фінансовий стан, в КБ вже давно виникли та продовжують поглиблюватися численні ознаки глибокої системної кризи:
– відсутність нових розробок;
– заручниками маркетингової політики, орієнтованої на створення конструкторської документації, а не серійне виробництво продукції, стали промислові підприємства галузі, чиє виробництво повністю залежне від політики КБ Південне);
– практична відсутність наукової підтримки;
– майбутні фінансові навантаження, зокрема, з виплати зобов’язань перед бюджетом та за валютними кредитами.
Єдиним можливим виходом з ситуації є впровадження структурних змін в галузі, які б упорядкували пріоритети в належному порядку – спочатку державні, а вже потім містечкові інтереси. А це можливо лише за умови, коли пріоритетом стане серійне виробництво. Головна роль у цьому належить Державному космічному агентству України, яке за часів попередників нинішнього голови Л. Сабадоша з “незрозумілих” мотивів довело ситуацію до краю.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Орієнтація керівництва КБ Південне на короткостроковий зиск та наочна неспроможність стратегічного бачення майбутнього знайшла своє відображення і в особистій площині.
В рамках кримінального провадження № 42016040010000011 встановлено, що посадові особи КБ Південне за попередньою змовою з групою осіб, спільно із службовими особами ПАТ КБ “Новий”, зловживаючи службовим становищем, умисно, з порушенням вимог п.5 ст.37, ст.ст.40,44 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, п.п.1.3, 6.1, 6.2 Постанови Правління Нацбанку України від 25.01.2012 р. № 23 “Про затвердження Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями”, статуту ПАТ КБ “Новий” та положення банку “Про кредитування”, видали 15.11.12 міжбанківський кредит у розмірі 1 млн доларів США неплатоспроможній банківській установі – ПАТ “Банк Таврика”, до якого 20.12.12 року було введено тимчасову адміністрацію та, в подальшому, визнано банкрутом.
Також самостійно, без будь-якого дозволу Державного космічного агентства України, тобто без дозволу держави, у період з 2005 року по 2015 рік посадові особи КБ Південне зменшили статутний фонд державного підприємства у загальному фонді комерційного банку з 41,85% акцій до 18,329%, чим заподіяли збитки державі, в особі КБ Південне.
Оборудки, подібні до оборудки з ПАТ “Банк Таврика”, були проведені також з ПАТ “Комерційний банк “Хрещатик” (3 млн дол. США) та ПАТ ”Дельта Банк” (близько 5 млн дол. США). За дивним збігом обставин, оборудки було проведено безпосередньо перед падінням цих банківських установ та початком процедури їх банкрутства.
Цікаво, що головою наглядової ради ПАТ КБ “Новий” є колишній (та поновлений судом на посаді) гендиректор КБ Південне Дегтярьов О.В. А співвласниками цього банку є родичі Дегтярьова О.В. (невістка) та першого заступника гендиректор КБ Курячого Є.В. (дружина).
Потребує також перевірки інформація щодо розміщення валютних коштів КБ Південне на рахунках ПАТ КБ “Новий” на умовах, заздалегідь невигідних для підприємства, але не для деяких посадових осіб. Правоохоронні органи може зацікавити і схема з розміщенням кредитних коштів підприємства на депозитних рахунках банку, коли депозитні договори припинялися за кілька днів до нарахування відсотків, сума яких сягала десятків мільйонів гривень.
Ця стаття була б неповною без бодай поверхневого погляду на знедавна скандальну постать О. Дегтярьова.
На початку поточного року його було звільнено з посади генерального директора – генерального конструктора КБ Південне. Звільнення відбулося з огляду на “досягнення” О. Дегтярьова на ниві особистого збагачення та на підставі рекомендації державних контролюючих органів. При цьому пану Дегтярьову було запропоновано перейти на посаду генерального конструктора, що унеможливлювало б доступ до управління фінансами підприємства.
І що тут почалося! Мітинги, замовні публікації, ганебне шельмування опонентів. Особливої пікантності цій ситуації додає звинувачення держави в рейдерському захопленні… державного ж підприємства! Де сама держава, як власник, має повне право проводити кадрові ротації і змінювати керівників, які не справляються зі своїми обов’язками. Як це роблять власники підприємства будь-якої форми власності.
Основний зміст численних звернень – катастрофічні наслідки, які нібито спіткають КБ Південне з його “довготривалими розробками” внаслідок усунення О. Дегтярьова з посади.
Та чи це справді так? Адже запропонована пану Дегтярьову посада генерального конструктора начебто дозволяє не просто зберегти спадковість, а і взагалі уникнути ідейного розриву в конструкторській діяльності. Проте, відповідь дуже проста: пан Дегтярьов узагалі не конструктор. Свого часу він створив в КБ “службу 10” і довгі роки її очолював. Основним завданням “служби 10” і предметом особистих клопотів О. Дегтярьова був маркетинг. А саме, з огляду на специфіку діяльності КБ – маркетинг на світовому ринку.
Зрозуміло, що для посади генерального конструктора маркетолог Дегтярьов професійно непридатний. Звісно, пан Дегтярьов це добре усвідомлює і, на погляд автора, саме це його і розлютило. Розлютило настільки, що був мобілізований колектив КБ, який не тільки охоче виходив на акції в підтримку, а і влаштував обструкцію призначеному державою тимчасовому керівнику КБ.
Щоб зрозуміти атмосферу, яка панує в колективі, достатньо ознайомитися з публікаціями на офіційному сайті КБ Південне. Наприклад, в останній на час написання цієї статті публікації (http://goo.gl/CztE7b), присвяченій візиту на підприємство Голови ДКАУ Л. Сабадоша, щодо останнього вжито такі вирази, як “Большой Начальник”, “апогей абсурда”, “злонамеренное искажение фактов”. І це стилістика не якоїсь замовної статті (яких на сайті КБ Південне теж вдосталь), а повідомлення прес-служби на сайті державного підприємства щодо керівника держаного органу управління!
Інша цікава деталь – сайт взагалі не має україномовної версії. Російська і англійська мови є, а державна − відсутня. Отакої. Вони там ще й у часі загубилися.
Привертає увагу і головна теза, яка озвучується на численних акціях, влаштованих оточенням О. Дегтярьова. Цитую мовою оригіналу: “Верните Дегтярева, не надо нам другого!”.
Впевненість, що без Дегтярьова КБ Південне чекає катастрофа, видається непохитною. Зважаючи на сумнівний внесок очільника КБ в технічні питання, це наводить на неприємні висновки.
По-перше, теза свідчить про відсутність кадрового резерву на підприємстві, що вже само по собі є досить тривожним і яскраво характеризує компетентність керівника.
По-друге, це ілюструє жах, який охопив оточення О. Дегтярьова (чи, може, його спільників?).
По-третє, молоді співробітники КБ, які є основною складовою протестних акцій, схоже, не розуміють, що саме їхньому майбутньому несе головну загрозу діяльність О. Дегтярьова та випестованої ним політики КБ Південне.
Як говориться, сите брюхо до розуму глухе.
Мінекономрозвитку 7 червня оголосило про проведення конкурсного відбору на посаду генерального директора державного підприємства “Конструкторське бюро “Південне” ім. М. К. Янгеля”. На сьогодні прийом документів завершено, а оприлюднення результатів конкурсного відбору має відбутися до 10 серпня 2016 року.
Не знаю, чи подав О. Дегтярьов документи на цей конкурс. Думаю, так. Цікаво буде подивитися на результати. Зрештою, вони будуть визначати не тільки долю підприємства, а і усієї космічної галузі.
КиевVласть
14 липня 2016 г. 14:32
Раздел: Територія розуму
Вирішення забудовних конфліктів має здійснюватись не через судове переслідування активістів
В останній час у Києві суттєво загострились навколозабудовні конфлікти між забудовниками і мешканцями прилеглих до будівництва будинків.
На нашу думку, значної частини цих конфліктів вдалось би уникати, якби забудовник намагався знайти порозуміння з мешканцями, тим паче, що часто головну роль у цих конфліктах відіграє суто емоційний чинник. Але для цього треба бути здатним та готовим до діалогу.
Проте, забудовники звикли дивитись на мешканців зверхньо, а активістів звинувачувати у піарі та у вимаганнях грошей.
На жаль, випадки “тупого піару”, або й навіть вимагання траплялись і це не секрет, але, якби у конфліктів не було б реального підґрунтя то такі, навіть недобросовісні, активісти не знаходили б підтримки у мешканців. Тому, проблема не у активістах, а у самих забудовниках, у тому, що частина забудов справді відверто незаконна, а у тих випадках, коли конфлікт розгорівся навколо, можливо, цілком законного будівництва, проблема - у нездатності забудовника знайти спільну мову з людьми або й взагалі у небажанні діалогу.
Замість того щоб вести такий діалог, забудовники часто-густо намагаються “пресувати” мешканців, а особливо - активістів.
Оскільки випадки відвертого фізичного насилля за допомогою найнятих тітушок набули занадто великого негативного суспільного резонансу, “грамотніші” забудовники перейшли до юридичного тиску на активістів, і на сьогодні у різних судах міста розглядається ряд позовів з боку забудовників до активістів про відшкодування начебто понесених матеріальних збитків та втрати ділової репутації і моральної цноти.
На нашу думку, це – тупиковий шлях. По-перше, все обґрунтування таких позовів часто є відверто сумнівним і, знову таки, мотивованим емоціями керівництва забудовників і намаганням у такий спосіб залякати активістів. А, по-друге, на нашу думку, навіть якщо забудовнику вдасться виграти такий суд, то це лише призведе до трагедії окремої людини і її сім’ї, які попадуть у скрутне матеріальне становище через стягнення з них значних коштів. Однак не вирішить конфлікту. Адже суть конфлікту залишиться невичерпаною.
У якості захисників мешканців в таких справах брали участь і члени нашої організації, а у справі за позовом забудовника Кисиліцина Ю. Є. до мешканців будинку по Миропільській, 29 таке представництво здійснюється і на даний час. І, знаючи історію таких судових справ та маючи досвід, ми можемо однозначно сказати: панове забудовники, треба вирішувати причину конфлікту, а не “пресувати” активістів.
Шановний “Житлоінвестбуд-УКБ”! Може, вистачить “ганяти” по судах нещасного Черняховського, адже від того, що він перестав з’являтись на акціях, акції і протести не припинилися.
Не вирішать конфлікти ні судові переслідування активістів з Микільської слобідки, ні з Волгоградської, ні будь-кого іншого. Ви можете спричинити трагедії окремих людей, але не вирішите проблеми.
Тому ми закликаємо вас, шановні (дехто не зовсім) забудовники! Якщо ви вважаєте, що ваші забудови законні – відкличте свої позови та спробуйте шукати діалог і порозуміння з мешканцями.
Адже, якщо ваша забудова справді абсолютно законна, то ми впевнені - ви зможете це донести до людей і знайти з мешканцями порозуміння і жодні активісти не зможуть вам завадити.
Чи, може, ви не впевнені у законності своє забудови? Ну, тоді інша справа!
PS: Це звернення вже направлено мною до керівництва компаній КП “Житлоінвестбуд-УКБ” Кісіліціну Юрію Єгоровичу, ДП “Укрбуд”, ТОВ “Вагра”, ТОВ “Дісбуд”, Олені Розовик та іншим відомим і невідомим нам забудовникам міста Києва.
Олександр Дядюк, голова правління ГО “Кияни об’єднуємось”
Читайте: Допекли: АТОшник обещает физически уничтожить чиновников, потворствующих стройке “Геоса” на пр. Победы (видео)
КиевVласть
4 липня 2016 г. 12:00
Раздел: Тексти
Володимир Бондаренко: “У багатьох заступників Віталія Кличка приймальні з додатковими кабінетами та душовими кабінами”
Керівник фракції ВО “Батьківщина” у Київраді, голова постійної комісії з питань ЖКГ і ТЕК Володимир Бондаренко розповів KV про причини паралічу роботи столичної влади та лукавство мера-губернатора Віталія Кличка.
Про конфлікт у міській владі
Конфлікт між депутатами Київради із “не провладних” фракцій і Віталія Кличка з його “Солідарністю” загострився, коли 21 квітня відбулося показове побиття депутатів Київської міської ради. Ми, депутати, місяць не могли отримати від Віталія Володимировича (Кличка) відповіді на питання: хто це зробив?
Хто з посадових осіб має відповідати за побиття? За штатним розписом, якщо відсутній міський голова, його функції виконує перший заступник КМДА. В нашому випадку - Геннадій Пліс.
Пан Пліс за це відповідає? Ніхто не може сказати.
Можливо, за це має відповісти комендант будівлі на Хрещатику, 36? Адже у двір Київради не можна заїхати навіть на чужому автомобілі, якщо на нього немає дозволу. То як проникли туди три автобуси озброєних людей? Ніхто не може відповісти.
То може за це відповість керівник апарату КМДА Володимир Бондаренко, який відповідає за весь штат адміністрації? Немає відповіді..
До речі, рік тому, ба, навіть більше, я написав п'ять запитань до Віталія Кличка. Що то за формування таке, яке називається Київська міська муніципальна варта? Хто його сформував? Хто призначив його керівництво? Хто фінансує? Хто екіпірує, тобто купує форму і озброєння? Де воно дислокується?
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Віталія Володимировича, як і зараз, не знайшлося слів, щоб відповісти чесно на поставлені запитання. Замість нього відповіли двоє людей - тодішній начальник київської міліції Олександр Терещук і керівник апарату КМДА Володимир Бондаренко.
Терещук написав, що у київській міській міліції немає такого підрозділу і він нічого не може в зв'язку з цим сказати. Володимир Бондаренко також написав, що в структурі КМДА немає такого підрозділу, тому він не може нічого сказати. Мовляв, звертайтеся прямо до них. До кого - “них”? Хто “вони”? Де “вони” є?
Тобто виявляється міський керівник - перша особа в місті, устами якого відповідають його підлеглі, - не знає що робиться, хто ту варту формує, а вона дозволяє собі бити до такого стану, що забрали у лікарню колишнього народного депутата Олега Гелевея.
Оце і є початок конфлікту.
Далі він набув розвитку, коли два місяці ніхто не реагував на запити, роблячи з депутатів стадо, яке не розуміє, що їм говорять. Запрошують заступника прокурора, який нічого не сказав по суті, керівника поліції, який теж нічого не сказав.
В результаті ми, керівники чотирьох фракцій, які налічують 68 людей (а у Кличка в підпорядкуванні є фракція з 52 людей), говоримо: “Хлопці, дивіться якось на реалії. Це не минулий рік, коли вас було 78, а нас менше”. Ми хочемо, щоб було нормальне ставлення до депутатів.
Візьмемо хоча б такі формальні речі. У фракцій Київради немає елементарних умов для роботи. Немає нормальних приміщень, де вони могли б зібратися.
При тому, що сьогодні в багатьох заступників Віталія Володимировича не просто кабінети, а приймальні. У приймальнях є ще окремі додаткові кабінети, душові, туалети. Тобто фактично такі собі апартаменти в КМДА.
Подробнее: Мэр Киева втихую продлил контракт с “полезным” Вячеславом Непопом
Але ми про це говоримо не для того, щоб нас запідозрили у тому, що ми собі теж хочемо кабінети з туалетами. Ні. Ми просто хочемо не сидіти на вікнах, батареях, тумбочках у малесеньких кабінетах, куди набивається до двох десятків людей. Це питання формальне, але воно є, бо це - факт неповаги.
Та найважливіше - відсутність уваги з боку Віталія Володимировича. То нам говорять, що він не може зустрітися, бо його обрали головою Асоціації міст України і він вимушений відволікся на відвідини запланованих заходів. То він на футбол поїхав. То призначається бій Тайсона Фьюрі з його братом.
І тому всі регламентні речі, такі, як проведення погоджувальних рад, на які приходять керівники фракцій, засідання Київради проходять без участі міського голови. Кличка. Він приходить на засідання Київради лише для того, щоб зачитати декілька фраз для піару. І йде собі.
Коли вже ситуація почала доходити до критичного стану, він почав пропонувати до порядку денного такі питання, які мають при їх нерозгляді дискредитивути тих, хто не бере участі у засіданні. Старається всунути питання, які стосуються, наприклад, учасників АТО.
Тоді ми сказали, що питання АТО, соціально незахищених веств населення будемо голосувати. Але ми не будемо допомагати дерибанити землю. Ми не будемо голосувати за фінансово-економічні програми, від яких живляться угруповання, що наближені до керівництва адміністрації. Ми не повинні “освячувати” діяльність групи, яка себе називає БПП (“Солідарність”).
Треба, щоб мер усвідомив реальність ситуації у Києві. Вона дещо відрізняється від минулої. Це означає - враховувати думки усіх фракцій, а не тільки слухати Ігоря Кононенка, опосередковано - Петра Порошенка. Але він цього не робить.
Про популізм
Черговий фейк. Віталій Володимирович вирішив звернутися до уряду з приводу тарифів на житлово-комунальні послуги. Ви мене вибачте, але ми вже стільки зверталися не те що до уряду, а до й самого Віталія Кличка, який був першою особою, а тепер - один з перших у БПП, що має найбільшу фракцію у Верховній Раді. Треба не “звертатися”, а вимагати, і не йти на будь-які поступки, коли треба захистити киян.
Кличко ж не лише поступається інтересами киян, але й не працює як мер у тій частині, де він міг би впливати на зменшення тарифів.
Наприклад, столична влада має повноваження впливати на питання енергоємності у “Київводоканалі”. Бо не може 35% тарифу складати вартість енергоенергії, якщо у Європі це 5-6%.
Не можна допускати (а це від влади Києва залежить), щоб нормативні втрати на “Київводоканалі” були 18%, коли вони повинні бути 3-4%. Чому вони не ставлять нормальні труби? Чого не ремонтують їх вчасно? Чого вони експлуатують міську мережу на свою кишеню?
У “Київводоканалі” взагалі проблем багато, як і в кожній монопольній структурі. Але Віталій Кличко після наради із Дмитром Фірташем у Відні, куди він поїхав з Петром Порошенком, приїхав окрилений завданням не чіпати монополістів.
Він їх і не мізинцем за зачіпнув за ці роки. Наглядові ради “Київенерго”, “Київводоканалу” і “Київгазу” залишили нетронутими.
От і вся історія. ВІталій Кличко виконує завдання інших людей, третіх осіб.
Про меморандум політичних сил Київради
Сама назва документу має історичне коріння. Ми знаємо, що підписувалися універсали і меморандуми на різних історичних етапах. І всі вони були з нульовим ефектом на виході. Тобто, це форма задекларувати бажане і, як мінімум, заспокоїти ті чи інші сторони. Але видимого результату не дали ні універсали УНР, ні універсали і меморандуми, які пропонував президент Віктор Ющенко. Це - всього лише політичний романтизм. Реалії говорять про інше.
Я не вважаю, що універсал, про який йшлося раніше, чи меморандум, який хочуть підписати тепер, зніме напругу. Тому що існує проблема серйозного переосмислення реалій в Києві. У людей, які вже керували містом, - той же Олександр Омельченко, Сергій Гусовський, який був кандидатом на посаду київського міського голови, чи той же Володимир Бондаренко (про себе, - KV), який свого часу трохи керував КМДА і теж був кандидатом у мери, - є цілісний погляд на місто.
Він виключає можливість маніпулювати своїми можливостями як міського керівника і так легко ставитися до тої тяжкої посади, яку він займає. Я не думаю, що спроби закрити ці питання якимось меморандумом дадуть ефект. Потрібна відверта розмова.
Про шляхи подолання кризи
Кризу влади можна буде здолати, коли Віталій Кличко буде сприймати Київраду не просто як орган, який повинен “легалізувати” якісь рішення його поплічників, а орган, який реально впливає на життя міста. Для цього треба радитися, тобто брати участь у роботі сесії хоча б коли-небудь, а не ходити туди заради формального приходу. Це перше.
По-друге, потрібно перебудувати роботу ради на принципах рівності і нормального ставлення до всіх фракцій з урахуванням інтересів киян. Члени промерської фракції “Солідарність”, як мухи на мед, полетіли у комісії, що займаються питаннями землі, бюджету, майна. І, хто б що не казав, їх більшість, і вони протягують будь-які питання.
Зате якось тихесенько соратники мера відмахнулися від соціально-культурних проблем Києва. На мій погляд, маючи таку велику фракцію, треба рівномірно впливати а всі сфери життя, а не тільки там, де можна щось урвати.
Читайте: И пришел Кличко-2
Третє. Треба подивитися на ті питання, які важливі для Києва, а які - ні. Обслужити Ігоря Кононенка - відвести шматок землі на Печерську чи якісь корти перепрофілювати під його майбутні плани - це одне.
Зовсім інше - розглянути питання, як працює промисловість Києва, чи вона забезпечена пільгами, які їй можна надати? Що ми можемо робити своїми силами?
Ми ж можемо самі хліб пекти, а не возити його з Харкова чи закуповувати у “Кулінічі”, які працюють в області. Ми можемо виробляти продукцію, яка потрібна для міського господарства.
Але зараз замовлення якимось чином потрапляють до окремих людей, які не пов'язані із містом.
Про відтворення районних рад
Проблема місцевого самоврядування вирішена на рівні законодавства України. І проблема не в тому, напишемо ми черговий універсал чи ні, а проблема в тому, що треба дотримуватися законів України і Конституції - хоча б у тому вигляді, яка на сьогодні є.
Класична схема місцевого самоврядування передбачає виборні органи: владу народ дає депутатам, а уже депутати дають владу виконавчим структурам. Це - класична схема.
Що сьогодні є в місцевому самоврядуванні столиці України? Є призначений президентом голова КМДА, який суміщає, на мій погляд - незаконно і неконституційно - виборну посаду міського голови і голови КМДА.
КМДА, за суттю, це - державна адміністрація у Києві, а не міська адміністрація.
Знову ж таки за класичною схемою кожна рада повинна мати свій виконавчий орган. Чи є такий виконавчий орган у Києві? Немає.
У Києві є призначений вищими органами виконавчої влади орган, який тут виконує його функції - адміністрація. Їй лише надали видимість виконавчого органу Київради, але вона не підпорядкована у своїх діях громаді, тобто раді.
Читайте: Инволюция Киева: и при чем здесь Кличко?
Районні ради - це одне з питань, яке сьогодні стало каменем спотикання. Віталій Володимирович на виборах активно виступав за відтворення районних рад. Коли ж він, я б сказав, з порушенням норм моралі, нікого не попереджаючи, наклав так зване вето на рішення Київради звернутися до ЦВК призначити вибори до райрад, - це просто шокувало усіх.
Ми розуміємо. що шлях до районних рад не такий вже й простий. Але треба робити ті кроки, які від тебе залежать.Перший крок приведе до перемоги, або поразки, але це крок уперед.
Я вважаю, що у Києві повинно бути 10 районних рад і приблизно 42 ради самоврядування в окремих мікрорайонах. Така модель функціонує у багатьох країнах з розвинутою демократією - у Швеції, Норвегії, Голандії, Франції...
Але у Києві сьогодні, сконцентрувавши у центрі все (перш за все - можливості для тендерних закупівель), владі легше віджимати з бюджету величезні кошти, аніж розбудовувати місцеве самоврядування. Сьогоднішня КМДА - структура, не підпорядкована людям, яка закрилася від них турнікетами і кодовими замками.
Читайте: Два года мэру: пять нокдаунов Кличко
КиевVласть
3 вересня 2015 г. 17:29
Раздел: Територія розуму
Пожежі торфяніків краще було б попередити, ніж долати наслідки
Влада сьогодні розповідає про “героїчні” зусилля по приборканню пожежі, дим і сморід від якої накрив Київ. У ЗМІ дають поради киянам, як поводитися в цій ситуації. Ось і на сесії сьогодні рапортували про заходи, що вживаються. Втім ніхто з депутатів не задав їм елементарного питання, а хто винен в тому, що сталося? Тут проблема не лише у високій температурі та підпалі.
Варто вести мову про недбалість та халатність тих, хто знехтував своїми службовими обов’язками щодо попередження загоряння лісу.
Йдеться про патрулювання. Завжди за таких температурних показників приймались розпорядження про посилення заходів по охороні лісів від пожеж.
Із настанням 5-го класу пожежної небезпеки за погодними умовами відвідування населенням лісів та в’їзд до них транспортних засобів заборонялося. Ставились шлагбауми. Також проводилось патрулювання: наземне — піше, із залученням транспортних засобів; а також авіаційне. Підпали та загоряння внаслідок необережного поводження з вогнем, за умови такого патрулювання малоймовірні, а наслідки, якщо таке стається, долаються швидше.
Попередити краще й дешевше, ніж долати наслідки.
У вчорашньому сюжеті ТСН про пожежу на території Дарницького лісопаркового господарства з 53-ї секунди йдеться про відсутність такого патрулювання. Хто відповість за це, за понесені збитки, створення жахливих умов для киян, стреси, хвороби, виробничі й фінансові втрати?
Влада про це ні пари з вуст.
“Всё хорошо, прекрасная маркиза
И хороши у нас дела
Но вам судьба, как видно из каприза
Ещё сюрприз преподнесла
Сгорел ваш дом с конюшней вместе
Когда пылало всё поместье
А в остальном, прекрасная маркиза
Всё хорошо, всё хорошо…"
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
КиевVласть
источник
15 червня 2015 г. 10:32
Раздел: Тексти
Щоденник солдата. Квіти для мами
В рамках воєнного циклу матеріалів про життя на передовій KV публікує історію поки що наймолодшого свого героя - 19-річного бійця батальйону “Азов” Руни.
Богдан Рунич, 19 років, боєць полку “Азов”, родом з Луцька, псевдо - Руна.
Зараз я молодший сержант десанту штурмової роти. Виконую обов’язки інструктора тренувально-навчального центру, проводжу заняття по тактиці. Їжджу в зону антитерористичної операції в сектор “М”, де безпосередньо беру участь у бойових діях різного характеру.
А ще продовжую здобувати освіту у податковій академії. Продовжую вчитися на стаціонарі, на державному відділенні. Були певні нюанси з університетом, і досі є. Поки був Майдан, доводилося носити довідки. А зараз у цьому немає ніякого сенсу. Довелося мати серйозну розмову з деканатом. Бо переривати навчання якось геть не хочеться – це мені потрібно. Кажу, якщо приймете такий стан речей, то буду дуже радий. Якщо ні - власноруч напишу заяву на відрахування з університету, й до побачення.
Зараз на другому курсі. Коли я в Києві, ходжу на пари. Все здаю, домовляюсь. Викладачі зачасту називають “чорною конячкою”, одногрупники -”халявником”. А самі сидять, зубрять, вчать усе до втрати свідомості, в той час як Рада розриває податкове законодавство.
Якби не дозволили, я б займався самоосвітою. Завалився б книжками у бібліотеці і просто читав без розрахунку на всякі там відзнаки. І я впевнений, що у мене в такому разі склалося б усе набагато краще у житті, ніж у людей з “червоними” дипломами.
Квіти для мами
Чому я продовжую навчання? Через гроші. Потрібно ж якось злізати з батьківської шиї і приносити щось у сім’ю. Ця мізерна стипендія мені дозволяє зробити якийсь мінімальний подарунок родині раз на місяць. Купити квіти для мами, наприклад.
Свого часу попросив у мами і тата на каску, на бронежилет. Вони вже опустили руки у суперечках з аргументами на кшталт “Як ти міг туди піти без нашого дозволу? Нащо воно тобі треба? Ми тебе виховували, а ти плюєш на нас”. Я просто замучився пояснювати, що мушу в своєму житті завжди доводити все до логічного кінця.
Це було дещо схоже на ультиматум. Мовляв, або ви мене підтримуєте, і я роблю як знаю, або ви мене не підтримуєте, але я все одно роблю так, як вважаю за потрібне. Звісно, вони мене народили, виховали, зробили з мене людину, але далі я мушу вибирати сам. Вони розцінили мій вибір як неправильний, хоча я завжди прислуховувася до них. Ніколи не казав наперекір, слухав їхні поради.
А вони казали: “Ідеш в нікуди”. Але як це в нікуди? Якщо я ТУДИ не піду, то вже зовсім скоро війна буде десь у Миколаївській чи Дніпропетровській області. І навіть в такому разі наша доблесна держава видасть зброю тільки тоді, коли “сєпари” вже десь у лісах під Київщииною никатися будуть.
Говорили, знову ж таки, що буде, як зі мною трапиться щось? Як їм бути після цього?
Але це життя. Можна, наприклад, на волейбол піти, “розігнати” серце, потім раптово спіткнутися і стати калікою. А можна прийти з війни абсолютно здоровою і повноцінною людиною.
Так, я багато чого замовчую. Бо в батьків і так сивини з’явилося, наче за кілька років життя. Єдине - перед боями телефоную і говорю, що все у нас гаразд, будуть планові навчання.
Я це говорив і до штурму Маріуполя, коли заходили в Старобєшево. Перестав говорити в Іловайську, коли прийшло розуміння, що шансів нуль.
Дзвоню, дякую за все. Попрощався. Якщо завтра наберу - все окей. Якщо ні, то втратив телефон бо батарея сідає. Хоча насправді я завжди “просікав” такі моменти. Маю завжди з собою ще дві батарейки. Прибрехувати доводиться, щоб їм було легше.
Інструктор
Пережили Іловайськ. Почалося навчання в університеті. Я склав іспити. Потім попросили викладати в “Азові” новобранцям. Інструкторів тоді було дуже мало. З іншого боку, коли 19-річний юнак стає перед суттєво старшою за віком аудиторією і розповідає, як на східних рубежах Батьківщини втримати оборону, воно якось не сприймається.
Щоденні тренування - це постійний наплив інформації. На першому тижні моєї інструкторської практики дідусь, який служив у збройних силах, дивився на мене поглядом на кшталт “щось я не туди трохи потрапив”. А вже після двох тижнів я зустрівся на “передку” з ним. Дуже приємно було почути слова подяки та визнання від старшої людини.
Бо тут вони курсанти, незалежно від віку, а там - побратими-бійці. У нас нема цієї тупої галімої задрочі. Немає людского поділу.
У мене є тільки особистісний чіткий поділ: люди, які багато говорять, але в бою розшарпані, дезорієнтовані та недисципліновані, а також ті, які говорять мало, але роблять усе чітко, хоча й не завжди за правилами.
Але головне, що я зрозумів, - жодна тактика і стратегія в реальному бою не є ідеальною. Під час навчання ми розглядаємо різні варіанти, але жоден з них не є ідеальним. До всього потрібен індивідуальний підхід, якщо ти воюєш не для самоствердження, а за ідею. І хочеш перемагати у бою, а не тупо шманати на блок-постах втомлених хлопців, які повертаються з АТО...
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
“Афганський синдром”
Отримав після напруженої літньої кампанії минулого року посвідчення учасника бойових дій. І тут не без казусів. Заходжу в маршрутку з Києва в Ірпінь. Показую це посвідчення, а у мене його водій із рук видирає... Не вірить. Хамовито так видає: “Місць немає”.
Дивлюсь - сидять одні студенти. Мені не влом - я дістаю ці десять гривень за дорогу і даю йому. Дивують такі речі. Але сперечатися, щось доводити, відстоювати свою позицію у маршрутці перед водієм - та нафіг треба… Навіть з документом.
Іноді стаю свідком схожих ситуацій, коли людям доводиться принижуватися. Наприклад, тобі після підбитого на передовій танка замість документів видають якусь галіму медальку. І ти ходиш собі, гордишся тією медалькою півжиття… А коли приходиш у метро, і в тебе немає за що доїхати додому, тебе з тією медалькою під три чорти пошлють, що б ти там не розповідав про свої підбиті танки. Може, саме завдяки тобі вони не потрапили у Київ, але в законах про оці медальки нічого не прописано…
Читайте також: Дневник солдата. Бессменная бригада
Люди, які повертаються зі Сходу, перебувають у вакуумі. Приїжджає солдат із бази на десять днів у відпустку і не розуміє, куди потрапив. Почуває себе ніким. Іде просто по вулиці і ненавидить усіх за те, що вони просто живуть і поняття не мають про те, що відбувається там.
Потім переробляєш інфу і розумієш, що насправді не все так глухо. Ось, наприклад, людина, яку ти вже почав ненавидіти, кинула волонтерам грошей на твій батальйон. А ще хтось іде перед тобою і домовляється по телефону, щоб вам танкові установки привезли. Бо найперше, на що зазвичай покладаєш надії - це тил. Який мотивований не менше, ніж ти сам.
Нинішню війну можна порівняти із Першою світовою: позиційні бої, артилерія, танки, м’ясо. Коли елітні підрозділи посилаються керівництвом у тупі засади. Цивільних людей це все повинно бісити в першу чергу. У них немає морального права пробачати такі речі. Опускати руки і безвідповідаьно заявляти “Я не читаю новини і не дивлюся телевізор”. І при цьому хотіти жити у нормальній цивілізованій державі. Бо бажання претендувати на права і не виконувати ніяких обов’язків не має нічого спільного з отією цивілізацією.
Читайте також: Щоденник солдата. Ведмідь: життя на два фронти
Зараз дає про себе знати стара гнила система. Не вистачає військових психологів, спеціалізованих центрів психологічної допомоги для солдат. По-нормальному вони мають бути всюди. Виходиш ти такий із метро і запитуєш у когось “А де воно в цьому районі знаходиться?”, наче про найближче відділення “Приватбанку”.
Це - дуже гостра необхідність. У лікарні тебе легко зроблять дурником, ти більше не зможеш виконувати свій обов’язок. Напишуть “непридатний до служби” тільки тому, що ти, наприклад, не сподобався лікарю. А цей лікар сидить собі на робочому місці, має чіткий робочий графік з дев’ятої ранку до п’ятої вечора. Живе собі на чотири тисячі гривень. Думає, що за “брєдні” вони мені тут розказують і вирішує долі сотень героїв, керуючись критеріями “сподобався” і “не сподобався”.
Коли закінчиться війна
Я переписуюся з побратимами із різних підрозділів. Коли в Донецькому аеропорту наші ВДВшники 93-ї механізованої бригади взяли в полон російського офіцера і запитали, чому так довго іде війна, він лише посміявся: “Ребята, неужели вы до сих пор не поняли?”. Так, покришити “молодняк” та інфраструктуру.
Я воюю ще з Банкової, але розумію, що Майдан нічого не довів. Він лише дав поштовх, зробив певний етап розвитку в українській державі. Народ еволюціонував у націю. А це різні речі. Народ - це просто люди. Люди, які прагнуть сімейного достатку, ростять дитину, садять дерево і спокійнісінько ходять щодня на роботу. Але який у тому сенс, якщо саме існування людини обмежується лише цими чотирма пунктами? Попереду ще довгий шлях, зараз він продовжується на Сході.
Там я бачив людей, які усі двадцять з лишком років української незалежності жили з радянськими паспортами, не усвідомлюючи, що живуть уже в іншій державі. Чим східніше від Донецька, тим це все популярніше.
Я чув аргументи про те, що тоді, мовляв, була “дешева ковбаса”. І людям плювати на те, що без наркома і політбюро ти - ніхто. Тупий овоч. Ти зайдеш у магазин, тебе скрутять, відвезуть незрозуміло куди і ніхто про тебе більше не згадає… А інший буде йти і, знову ж таки, агітувати за “дешеву ковбасу”.
Чув багато про те, що ми воюємо за Пороха і за Муженка. Крутимо “шури-мури” з цією братією. Люди, які нам таке заявляють, зазвичай не заходять далі оцих необгрунтованих закидів. Мені завжди є що сказати їм.
І мені є що відповісти ідіотам, які запитують, що я буду робити, коли закінчиться війна. Так, іноді вже й не уявляєш, як воно буде інакше…Ніхто не знає, коли саме вона закінчиться. Я не знаю, чи доживу до того часу. Однак закінчиться, я знаю.
Питання у тому, коли.
Записала Оксана Мельник
КиевVласть
2 березня 2015 г. 14:11
Раздел: Новини
В столичном метро открыли мемориальный уголок погибшему в АТО Дмитрию Боровику
В вагоне-музее Киевского метрополитена, находящегося в электродепо “Харьковское”, открыли мемориальный уголок машинисту Дмитрию Боровику, который работал в депо “Оболонь” и погиб в зоне АТО в августе прошлого года. Почтить память пришли родственники, сотрудники и друзья.
Об этом KV стало известно из сообщения пресс-службы КГГА.
“Мы глубоко сочувствуем родным и близким, потому что такие потери - непоправимые. Нам бы очень хотелось, чтобы подобных случаев больше не было, однако недавно погиб еще один наш сотрудник - Александр Грицай. Сейчас в зоне АТО служит около 40-ка метрополитеновцев и хотя мы уверены, что каждый из них готов отдать жизнь за Родину, ждем всех живыми! Герои не умирают”, - отметил начальник Службы подвижного состава - Виктор Атлас.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
фото: УНН
КиевVласть
18 лютого 2015 г. 13:41
Раздел: Територія розуму
Про довіру і моральність, як рушійні сили подолання нинішньої кризи
Відсутність довіри – одна з основних проблем, які обумовлюють глибину сучасної кризи в Україні.
Захід не довіряє Сходу, бідні – багатим, громадяни – державі і навпаки, політики один одному. Ця ситуація формувалась десятиліттями і в її основі лежить успадкована з радянських часів звичка не говорити правду, не відповідати за сказане, вважати основним рушієм і механізмом життя – гроші та владу.
В українській політичній системі так і не прижились будь-які критерії моральності, але суспільний запит на це зростає з кожним роком, а відсутність пропозиції поглиблює кризу.
Відсутність довіри до влади була однією з основних причин обох українських революцій. Відсутність довіри (і, на жаль, треба визнати цілком об’єктивна) – одна з основних причин слабкості української системи оборони, безпеки, права і правосуддя.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
Доводиться констатувати, що криза довіри не могла не оминути і зовнішню політику України, не позначитися на іміджі нашої держави закордоном.
Будучи нездатною впродовж більше, ніж двох десятиліть зробити і реалізувати на рівні практичної політики ціннісний та цивілізаційний вибір (а вибір зовнішньополітичний є лише продовженням внутрішнього суспільного консенсусу), Україна втратила довіру усіх основних партнерів.
Зрозуміло, що запровадження найширших реформ усіх сфер державного та суспільного життя, наполегливе виконання Угоди про асоціацію з ЄС, річних планів співпраці з НАТО, енергійна та самовіддана боротьба з ворогами - внутрішнім (корупція) і зовнішнім (Російська Федерація) з часом можуть компенсувати іміджеві втрати України.
Але питання в тому, чи розуміє Україна глибину недовіри до неї в світі? Чи робить Україна достатньо або принаймні хоч щось для звуження прірви недовіри до себе, як з боку іноземних партнерів, так і власних громадян?
Взяти хоча б приклад т.зв. Мінських домовленостей. Не будемо довго говорити про юридичні аспекти укладення цих протоколів. Для мене цілком очевидно, що з точки зору українського законодавства керівник української делегації – президент Леонід Кучма не має жодних повноважень: відсутні будь-які документи, які регламентували б його роботу в рамках т.зв. “тристоронньої контактної групи”.
Можна заперечити, що надзвичайний характер обставин на Сході України не залишив можливості для залагодження усіх правових нюансів. Такий підхід можливо і є реалістичним, але породжує занадто багато питань і проблем. Як можна довіряти владі, яка ігнорує закони? Для кого тоді ці закони існують? Знову лише для звичайних громадян? Якщо Президент України ігнорує закони України щодо уповноваження делегації на життєво важливі для України переговори, то хто дасть гарантії, що він не зробить це і з менш помітної нагоди?
А як щодо морального аспекту? Адже довіра між суспільством і владою має не лише правову основу (виконання законів і рівність перед законом), але і моральну складову – наскільки дії влади відповідають очікуванням суспільства.
Цими днями в Україні відбулось перше за 15 років з моменту вбивства українського журналіста Георгія Гонгадзе відкрите для публіки судове засідання у цій справі та у справі інших жертв того історичного періоду. Перед цим в ході публічної дискусії в прямому ефірі телеканалу “1+1” українська громадськість отримала нову шокуючу інформацію про багатомільйонні хабарі, які кілька років тому виплачувалися лише для того, щоб слідство не викликало в якості свідка чи підозрюваного у справі про вбивство Георгія Гонгадзе колишнього президента Кучму. І це при тому, що ніколи жодного разу ніхто не висловлював жодної іншої переконливої версії про те, хто ж окрім Леоніда Кучми міг бути замовником вбивства Гонгадзе.
Так, в правовій державі має діяти принцип презумпції невинуватості.
Але зараз мова йде не про доведення провини чи невинуватості президента Кучми. Мова про те, чому для життєво важливих переговорів нова влада України запрошує людину, репутація якої навіть за найбільш ліберальними критеріями є сумнівною?! І мова йде не лише про справу Гонгадзе. Президент Кучма широко відомий сумнівною репутацією у низці кричущих ситуацій – від аморальної поведінки і п’янства під час зарубіжних візитів, до підозр у потуранні незаконній торгівлі озброєннями. А що говорити про іншого фігуранта “мирного процесу” Віктора Медведчука?
Яка ціна домовленостям, які від імені держави України заключають або готують такі люди? Чи може Україна ставити завдання покращення свого міжнародного іміджу, підвищити довіру до себе, якщо на переговорах про долю війни і миру в Європі її представляє такого роду діяч, як Леонід Кучма, якому асистує Віктор Медведчук? Які моральні критерії та інтелектуальний рівень нинішньої української влади, якщо вона не знаходить краще за сумнівне?
Проблему моральних критеріїв нинішньої української влади у контексті справи Гонгадзе, можливо, хтось вважатиме надуманою. Але таких питань виникає немало.
Що зроблено у подоланні кримінальної політичної та економічної спадщини режиму Януковича? Які успіхи у поверненні в український бюджет викрадених кілкою Януковича грошей?
Але є і складніше питання. Нова влада постала завдяки тому, що українські громадяни пожертвували своїми життями, борючись зі зловживаннями і узурпацією влади режимом Януковича. Що ж зробила нова влада для покарання винуватців у масових вбивствах на Майдані? Чи задовольняє українців досягнутий прогрес у розслідуванні?
Чи достатньо робить українська влада для того, щоб поновити до себе довіру українського суспільства, розчищаючи старі і нові скелети у своїй шафі? Чи можна зробити більше? Яка роль громадянського суспільства і ЗМІ у тому, щоб розслідування справи Гонгадзе, масових вбивств на Майдані у 2014 році та розкрадання бюджетних коштів України клікою Януковича рухалися швидше?
Чим швидше ми почнемо широку публічну дискусію на ці та інші подібні теми, тим швидше ми порвемо з минулим. Інакше старі гріхи не дадуть Україні жити по-новому.
КиевVласть
20 січня 2015 г. 10:04
Раздел: Тексти
Дневник солдата. Гуманная хунта
В продолжении серии материалов “Дневник солдата” KV публикует историю бойца батальона “Киев-2” Евгения Карася жизни на волновахском блок-посту. О настроениях жителей Востока, украинских солдат, о ватниках, русских и сепаратистах, а также о неизвестных еще подробностях недавней трагедии под Волновахой читайте в нашем цикле (укр.).
Щоденник солдата. Гуманна хунта
Євген Карась, 27 років, служив у батальйоні “Київ-2”, переводиться у номерний батальйон МВД
Я був у зоні АТО з кінця вересня до кінця листопада у лавах батальйону “Київ-2” на волноваському блок-посту. Через два-три тижні повертаюся в складі іншого батальйону.
Нечасто дзвонив додому, бо не дуже любив спілкуватися із рідними. Переживав, тому писав SMS-ки, що у нас все завжди добре.
У “К-2” налагоджена система постачання. Вистачає навіть, щоб поділитися з іншими солдатами. Одного разу, наприклад, не тільки екіпірували всіх наших, а й завезли трохи термобілизни 28-й бригаді: у них там взагалі ситуація з побутом свого часу важка була.
Порівняно з іншими нам трішки легше: база стаціонарна. Тобто, хлопці виконують бойові завдання там, де живуть. На базу воду “протягнули”, душ зробили, збиралися сауну маленьку змайструвати. В магазинах йогурти купуємо, поводимось чемно. Є навіть два коти.
Із харчуванням - окреме питання. По-перше, у нас фаховий кухар готує їжу, адже комбат хотів, щоб у нас була маленька європейська армія. От і попросив одного з бійців. Тож страви на службі в нас майже як у ресторані! Навіть прості речі - плов, суп - дуже смачні.
По-друге, досить пристойно із провізією. Багато чого постачають як волонтери, так і місцеві жителі, спасибі їм. Завдяки цим людям війна ще триває і ми її виграємо. Гадаю, якби не було цього всього руху, який утворився на Майдані, то тоді б армія просто не встояла б.
До того, як їхати на Схід, мені вдалося побувати на мисливській базі Януковича в Сухолуччі. Там розвели багато американських норок. Якось на тренуванні взводу побачили, що норка біжить, давай її відразу гуртом ловить, щоб погладити. Так ця норка покусала нас навіть через рукавиці! Тільки потім ми додумались, що це ж гризун, а у них якраз найбільша схильність до сказу. У лікарні нам зробили щеплення і піджартовували, мовляв, одна норка вивела з лав армії одразу трьох бійців.
В зоні АТО все зі здоров’ям було нормально. Тільки-тільки повернувся у Київ, палець зламав. Знову прийшов до лікарів із побутовою травмою. Виявилося, досі з тієї норки вся лікарня сміється.
Коли повернувся сюди, часто снилася казарма. Наприклад, що ти десь там проспав підйом. Падаєш на підлогу, мацаєш незрозумілі стіни, а потім виявляється, що ти вже вдома і поспішати не треба.
Місцеві VS “карателі”: “Я с вамі служил. Нє воєвал, но служил”
Деколи ми жартуємо, що зловлені нами сєпари на блок-посту живуть ліпше, ніж солдати. Було якось, зловили одного, чекаємо на контррозвідку. Сєпар сидить біля батареї, йому тепло, його годують тією їжею, що й в нас, - той же супчик від нашого “шефа”. Підхід такий, принциповий є до полонених в нашого комбата. А хлопці, наші бійці, в цей час на холоді стоять, під дощем.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
Я якось забув раз на три години нагодувати сєпара, то мене навіть “накачали”, мовляв “а ну, мершій годуй!”. Думаю, це правильно. Потрібно, щоб вони зрозуміли, що це, коли є і діє Закон.
Певний, якби українця зловили на посту у сепаратистів, то просто б закатували. А в нас із сєпаром поводяться, як із суб’єктом державного процесу. Звичайно, різноманітна “прожжона” вата і етнічні росіяни цього не цінуватимуть, - будуть казати, що це просто слабкість
А ми не раз бачили яких-небудь люмпенів, безробітних чи молодих пацанів-наркоманів, які, наприклад, виходили з маршрутки і казали “Ой, братушкі, наконец-то я проєхал ету обдолбанную Укропію! Ну шо там, когда будєм брать Маріуполь?”
Ага, скоро, скоро...
Коли персонаж зранку очуняє, застосовуємо трудотерапію: копання окопів, прибирання території тощо. Персонажа, знову ж таки, так само смачно годують. І знаєте, частина цих “днрівців” цілком серйозно питали в нас щось на кшталт “А де до вас тут можна записатися?”. Це можна зрозуміти: вони отримували безпеку і стабільність. Знали, що їм тут робити, свої обов’язки, своє місце. Знали, що до них тут по-людськи поставляться і те, що мають більш-менш зрозумілий завтрашній день.
Так, один 27-літній хлопчина у Волновасі постійно зі своїм батьком б’ється. Персонаж насправді гоголівський: і реп читає, і на руках вміє ходити. Але постійно п’є. І от він у нас пожив три дні, прибирав нережимну зону, харчувався. Смішний такий донбаський алкоголік, асоціальний елемент, але за три дні він нас полюбив.
Потім якось іду по Волновасі, зустрічаю його а, він: “О, вот ето мужики! Я с вамі, ну ето... служил! Нє воевал, но служил”.
Зона відчуження
Я впевнений, що для України все закінчиться добре. А от як буде добре для Донбасу - взагалі незрозуміло. Багато хто каже, що це вже буде така собі зона відчуження, і після війни туди будуть приїжджати для зйомок фільмів. Хоча, там і тепер з GPS-навігатором пересуватися неможливо. Видно, у сєпарів є якісь штуки, що воно тепер заводить не туди. Знаходити шлях варто тільки по карті, або питати перевірених людей.
Всі, хто лишився зараз в ДНР і ЛНР в будь-якому разі мають якісь зв’язки і з міліцією, і з ополченцями. Незалежно від позиції, - інакше там не виживеш. Нема контактів - нема через кого “рєшать”. Якщо ти підприємець, то фінансуєш їх, просто щоб виживати. Платиш “данину”, якщо хочеш вберегти бізнес.
Думаю, немає тут однорідних настроїв серед народу. Ми, наприклад, завжди отримували продукти від місцевих людей. Спочатку побоювалися, що можуть отруїти. Однак, слава Богу, нічого такого не було. Приїжджають до нас, приходять зовсім різні люди, навіть підприємці з прифронтових районів. Пам’ятаю, восени тягали пакети з Донецька, причому, у той час, як там і в самих із продуктами важко. Передавали молоко, м’ясо, цукерки. Тому я й кажу: навіть у східних регіонах є люди, які розуміють, що це їхня земля, а ми її захищаємо. Це справді дуже приємно.
Ватники і циніки
Війна - це те, що в головах. Якщо маленька дитина переконана, що ти “хунта” і “каратєль”, “маніяк”, то з цим уже нічого не вдієш. Для прикладу, у Слов’янську 15-річні хлопці розстріляли блок-пост, поранили одного бійця і втекли. Таку війну виграти нереально. Бо ти не будеш стріляти у дітей, але й не спрогнозуєш, хто наступний вистрелить.
На цій війні є декілька категорій людей. Справжню “вату” розкачати важко, Донбас насправді розкачати важко. Вони всі можуть розказувати, що ми “укропи”, “під@раси”, “правосєки”, але взяти зброю і стріляти, - як от підлітки зі Слов’янська, - ні. Останнє - поодинокі випадки. Адже навіщо йти воювати, якщо маєш три квартири в Маріуполі? І “вата” залишиться “ватою” за будь-яких умов, а встрявати в цю всю бійню вони не будуть. Тільки сидіти на кухні і говорити, яка ми “хунта”.
Наприклад, коли ми будемо брати Донецьк, по вулиці буде бігати чоловік сімсот ополченців. З усіх вікон будуть висіти прапори ДНР, але на вулицю ніхто за “своїх” не вийде. Подивляться, хто виграє і будуть нидіти “о, проклятая хунта, сволочі, оккупіровали нас”.
Однак, є й цинічна, розумніша категорія. Це ті з бойовиків, хто іде у псевдовладні структури щоб просто займатися мародерством. Як у нас же не йдуть в депутати, щоб рятувати Україну, правильно? Так само і в ДНР. “Ватник” не йде в депутати, бо він любить Росію і ДНР. Просто для нього зараз “золотий” час, коли він може щось подерибанити.
Була смішна ситуація, коли приїжджали донецькі рейдери і намагалися віджати якусь фірму. Ці дурники приїхали навіть з посвідченнями української прокуратури. Ми приїхали з автоматами, сказали хлопцям, що вони тепер в Україні і тут їхні правила не діють. Хлопці завели пісню типу “єта фірма прінадлєжала нашему компаньйону”. В пориві жадоби думали, а раптом наїзд “проканає” і менти не приїдуть. Тоді їх все-таки відвезли в міліцію, і контррозвідка з ними справу мала. Якби це були п’ятнадцятирічні підлітки, які хочуть Новоросію, то це, мабуть, виглядало б просто смішно. А так там же здорові мужики!
Знову ж таки, існує кардинальна відмінність між нами стосовно ставлення до ситуації в Донецькому аеропорту.
На Новий рік їздили в гості у Піски, що біля летовища. Там побували в гостях у хлопців зі структури ОУН Коханівського. У нас, у К-2, частина хлопців неоформлених та тих, що звільнилися поїхали туди на “рубилово”. Туди люди самі просяться, йдуть “дикими гусями”, без оформлення. Надзвичайно мотивовані. І попри все, у них була святкова атмосфера.
Я туди приїхав до друзів. Квінтесенцією цього всього була розмова з одним з них. Бо друг похвалився тим, що комбат відправляє його в аеропорт, і для нього це був справжній новорічний подарунок. Щасливий такий… “Ура, ура! Я пробуду Новий рік в аеропорту!”. Серед наших туди можна чергу робити і квитки продавати. Ми жартуємо, чому це у Верховній Раді досі законопроект такий не запропонували, типу “Хочеш в аеропорт – заплати”.
У сепаратистів аеропорт - це, навпаки, штрафбат. Туди відправляють на забій.
Обмін полоненими
Бандам уже набридло воювати і нести втрати. Але вони зацікавлені у тому, щоб це все продовжувалося, бо у них є зброя, техніка. Вони є закон і не залежать ні від кого.
Однак, своїх рядових бійців, - кулеметників, гранатометників чи диверсантів, - сєпари не дуже поспішають міняти на наших полонених. СБУшники часто відпускають рядових сепарів через те, що просто нема куди вже дівати, - слідчі ізолятори в Волновасі, Маріуполі забиті під зав’язку.
Було таке, що ми сепаратистів, яких упіймали, віддали “Азову” для обміну військовополоненими, бо контррозвідка не приймала їх. (Хлопці з “Азова” дуже дякували, адже обмін відбувся саме завдяки нашим двом персонажам). А от коли “розвідка ДНРівська” запитувала, що ми їм інкримінуємо, то вони напирали на те, що “оні же бєз оружія, оні же не воєвалі”.
“Чекайте, а хіба в нас з вами війна?” - питаю. А у відповідь: “Ну, не знаааю”. “Як це не знаєте? - відповідаю. - У нас - антитерористична операція. АТО - це купа статей: підготовка теракту, допомога в теракті і т.ін. Потримали ми тих двох живчиків, і віддали “Азову”.
Читайте также: Дневник солдата. Так работает “Азов”
Кого реально сєпари готові швидко поміняти - то це якихось підприємців, які їх фінансують, чи “підмазаних” родичів. А простих бойовиків - ні. Було таке, що вони дуже серйозно хотіли поміняти тіло якогось їхнього славного диверсанта. За його тіло навіть декілька солдат дали. Мабуть, дуже вже маститий сєпар був.
В принципі, у них страшний бардак і бюрократія навіть між собою. Рухатися вони починають, як тільки отримають вказівку зверху. Ополченці не знають, кому дзвонити з “Оплоту”, “Оплот” не знає, що у “Донських Казаков”. У них при кожному батальйоні свій центр полонених. Хочуть, зазвичай, міняти на якихось своїх, наприклад, “Оплоту” міняти полонених на когось із “казаков” якось не хочеться.
Про трагедію від Волновахою
У нас блок-пост суворий. Перевірка документів дуже прискіплива, незалежно від кількості автомобілів. Навіть якщо черга з п‘ятдесяти машин, ніхто не пришвидшує процесу, хіба що у якомусь екстремальному випадку. Якщо, наприклад, може початися наступ, чи перестрілка. Сєпари і ватники “варнякають”, звичайно, але загалом люди задоволені роботою, дякують за відповідальність.
Цікава річ, яку чомусь мало обговорювали. Трагедія біля Волновахи сталася в обідній час. Це означає, що там у цей час була велика черга машин. Зараз публікується багато відео з реєстраторів, де видно три автобуси і якась там кількість “легковушок”.
Сєпари не могли не знати, що вдень там купа машин, коли валили градами. Що постраждали б не бійці, адже вони зазвичай в такий час або в казармі відпочивають після зміни, або на блок посту, або десь на території машину ремонтують.
Втрати, які були під час інциденту, - 12 людей з автобуса, один “погранєць” і один із “Київ-2”, - це насправді мізерні втрати при всьому тому, що сталося. Якщо би накрили не поле, а блокпост, то в цій ситуації постраждали би, в першу чергу, люди в автомобілях, які чекали на перевірку.
Як варіанти для пояснення - або сєпарам було просто байдуже, куди стріляти, або приїхав якийсь начальник і дав вказівку, або вони просто були дуже “бухі”.
Про майбутнє
Ми були повністю роздовбаною армією, розформованими структурами, перепиханими ФСБшниками, але вже багато чого досягли. Люди продовжують воювати, бо розуміють, що формування армії - це процес не на один рік. Тим паче, якщо ця армія знищувалася протягом усіх років української незалежності.
Певний, що ми й зараз можемо взяти Донбас. Але, гадаю, в цій ситуації командування правильно робить, що тягне час. Узяти його - візьмемо, але для чого ми це будемо робити ціною, яка зараз буде набагато вищою, ніж, наприклад, навесні? Звичайно, багато чого в армії тримається на бойовому дусі, на ентузіазмі, із боєздатністю є ще серйозні проблеми. Але є хоч якась монолітність і спільна мета. Сьогодні популярна серед солдатів історія про те, що, якщо в державі не буде порядку, коли війна закінчиться, то прийдемо його наводити самі.
Дуже важлива річ у цій мобілізації, щоби керівництво “просікло”, де і як краще працювати. Тим паче, невідомо, чи держава зможе осилити нові формування. Мені здається, що в кращому випадку, до літа у нас уже буде відсотків на 30 оновлена армія.
Читайте также: Дневник солдата: “Я не герой, это - моя работа”
На цій війні багато чого залежить від самої частини, особливо від того, як поводиться командування. Але, гадаю, у військах ситуація важча загалом, ніж у батальйонів МВС. Скажімо, “Дніпро”, “Нацгвардія”, “Азов”, “Донбасс”… Там зовсім інша публіка, ніж у армії. У армії більше тих, хто боїться зайвої уваги до себе. Командири у них часто ще з тих часів, коли солдати були батраками і фарбували паркани.
У добровольчих батальйонах багато людей з Майдану, більший потік інформації, солдати більше знають.
І я помітив, що якщо в бригаді бардак і туди потрапить нормальна людина, то вона там нічого не вдіє для покращення. Так само правильним є твердження про те, що якщо у підрозділі порядок і туди потрапить людина не дуже мотивована, то вона “заразиться” позитивним духом колективу.
До речі, для того, щоб допомогти у виборі добровольцеві, ми створили “Український мобілізаційний центр”, через який надаємо інформацію про батальйони та військові частини. І таким чином майбутнім воїнам визначитися, де буде краще і комфортніше служити саме їм.
Записала Оксана Мельник
КиевVласть
15 січня 2015 г. 14:53
Раздел: Територія розуму
Де знайти кошти для наповнення бюджету Києва?
Напередодні прийняття бюджету Києва на 2015 рік, якого ще досі ніхто в очі не бачив, попри вірогідність його прийняття вже у січні, як завжди гостро стоїть питання пошуку коштів для наповнення міського бюджету.
Чомусь міська влада, як і її попередники, не хоче побачити мільярди, які продовжують знаходитися в тіні.
Альтернатива непопулярним бюджетним рішенням
Традиційно міська влада переважно пропонує збільшення надходжень та покриття дефіциту за рахунок громадян (збільшення вартості в 2 рази на проїзд у транспорті, зростання вартості компослуг тощо) та за рахунок уряду (отримання трансферів, збільшення частки податку на доходи фізичних осіб, що залишається в бюджеті столиці).
Однак джерел для наповнення міського бюджету є цілком достатньо. Потрібна лише політична воля до ламання корупційних практик, які працювали десятиліттями.
Йдеться про наведення ладу із обліком та оподаткуванням землі, оподаткуванням об’єктів комерційної нерухомості, отриманням пайових внесків від забудовників та орендарів тимчасових споруд, підвищення прибутковості роботи комунальних підприємств.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
Також владі треба нарешті відмовитися від намагань за будь-яку ціну легалізувати земельні махінації чи то через Генплан Києва-2025 чи то через детальні плани окремих територій в рамках районів столиці.
Усе це дасть змогу нарешті завдати обіцяного Кличком "нищівного удару по корупції", залучити інвесторів, прозоро та предметно обговорювати дохідну частину бюджету із громадськістю.
Станом на 12 січня у відкритому доступі є інформація про основні показники соціально-економічного розвитку Києва та про потребу в коштах загального фонду бюджету Києва на 2015 рік (за даними головних розпорядників бюджетних коштів).
Чи дослухаються до пропозицій громадських експертів розробники міського бюджету-2015, який, вірогідно, депутати та громадськість отримають за день до його голосування?
Деякі із рекомендацій були оприлюдненні громадськими експертами під час обговорення спеціального фонду міського бюджету 4 листопада 2014 року. Але основні резерви лежать все ж у надходженнях загального фонду бюджету столиці.
Скромні результати Кличка та "ударівської" більшості в Київраді
Про боротьбу із корупцією дуже люблять поговорити під час виборів та згадуючи попередників.
Проходить більше ніж півроку і, маючи "ударівську" більшість в міськраді та карт-бланш на проведення реформ, виникає логічне питання:
"Де ж ті мільярди, про які говорили раніше і які знаходяться в тіні, а отже, є результатом корупційних практик?"
Зокрема, хочеться дізнатися, що зроблено, аби побороти земельні махінації, від яких міський бюджет Києва щороку втрачає до 50 мільярдів гривень. Що зроблено за півроку та як це вплине на міський бюджет Києва на 2015 рік?
1. Літо без гарячої води
За більше як півроку управління Києвом ударівська команда відзначилася ініціативою відключення гарячої води упродовж всього літа. Це зекономило декілька мільйонів гривень, але призвело до розривів труб з настанням холодів.
Тож замість ефективної політики в сфері зменшення вартості енергетичної складової у вартості гарячої води та ламання корупційних схем у роботі "Київеренго", "Київводоканалу" та "Київгазу", як завжди економили на киянах.
2. І знову Генплан 2025 імені Черновецького та ДПТ під забудовників
Резонансною та парадоксальною ініціативою міської влади є повернення до лобіювання нового Генлану Києва до 2025 року та детальних планів для окремих територій Києва (замість районів столиці).
Фактично Генплан 2025 мав на меті легалізувати земельні махінації попередників, знищити зелені зони задля житлової забудови, погіршити умови життя киян та зменшити надходження до міського бюджету від оподаткування земельних ресурсів столиці.
Щоправда, про фіскальний ефект від впровадження Генплану 2025 очільники КМДА та головний архітектор столиці Сергій Целовальник воліють не говорити.
А варто, бо про це говорять і пишуть громадські експерти, які стверджують про суттєве зменшення надходження коштів до міського бюджету за рахунок збільшення земель житлової забудови, які оподатковуються за ставкою 0,1%, а не за ставками 3-12%.
Досі бажання предметної дискусію з цього питання у очільників КМДА не було. Тож можемо говорити про лобіювання міською владою інтересів забудовників Києва житлом за рахунок зменшення надходжень коштів до міського бюджету від оподаткування земельного ресурсу.
Іншою цікавою ініціативою міської влади є лобіювання розробки та затвердження детальних планів територій окремих ділянок Києва в інтересах конкретних забудовників задля фактичної легалізації зміни їх цільового та функціонального призначення та забудови територій переважно житлом (яскравий приклад, землі Биковнянського лісу, де має початися будівництво житла).
3.Занижені ставки договорів оренди землі і фактичне небажання міської влади їх переглядати.
Уже традиційним стало невиконання запланованих надходжень від плати за землю, а особливо, за оренду землі юридичними особами.
Станом на 1 грудня 2014 року вдалося зібрати лише 1,7 мільярда гривень плати за землю замість запланованих у 2014 році 3,7 мільярда.
Найгіршою є ситуація із сплатою орендної плати. І не дивно. Бо звідки вона візьметься, якщо деякі забудовники платять за оренду лише 30 копійок за кв.м або 30 гривень за сотку землі, або й взагалі нічого не платять, посилаючись на те, що закінчився договір оренди землі?
При цьому забудовники не збираються припиняти будівництво на земельних ділянках. В цьому контексті, лише декілька показових прикладів.
Комунальне підприємство КМДА "Житлоінвестбуд-УКБ", яке очолює депутат Київради В’ячеслав Непоп, де генпідрядна організація СТ "ІНБУД", не маючи документів, забудовує земельну ділянку 25 поверховою "свічкою" біля вольєрів для тварин Київського зоопарку. Забудовник нехтує інтересами місцевих жителів, будівельними нормами та грубо порушує Детальний план території Шевченківського району.
Більше того, забудова майже 30 соток за адресою вул. Шулявська, 32 здійснюється на підставі сумнівного договору оренди земельної ділянки, який станом на 2014 рік закінчився. Згідно з договором ЗАТ "Укрпромпроект" у 2013 році платило до міського бюджету лише трохи більше 1000 гривень на місяць.
Тобто за майже 30 соток "золотої" землі щомісячно бюджет отримує аж 33 гривні за сотку землі або 30 копійок за кв.м землі в центральному, Шевченківському районі Києва. Подібних ситуацій в Києві є сотні, і не лише в Шевченківському районі.
Громадські експерти та активісти лише на частині Печерського району Києва виявили приблизно 70 будівельних майданчиків на місці парків, скверів, лікарень, спортивних і дитячих майданчиків, промислових об’єктів та земель міського благоустрою загальною площею орієнтовно 94,98 га.
Корисна площа забудови цих ділянок становить близько 3,7 мільйона кв.м. Вартість будівництва попередньо оцінюється в майже 7 мільярдів доларів. Базова вартість цих 70 земельних ділянок складає 2 мільярди гривень (2170 грн/ кв.м).
За оренду землі за комерційними розцінками (100 грн/місяць за 1 кв.м) місто могло отримувати 1 мільярд гривень за рік. Зараз лише 10% цих ділянок знаходяться у власності, а інші землі орендуються за нормативно-грошовою оцінкою з понижуючими коефіцієнтами.
Станом на кінець жовтня минулого року із 3094 діючих договорів оренди землі, що охоплюють площу понад 5273 га, маємо 1586 угод на загальну площу 3261 га за ставкою менш як 3%.
Тобто понад 60% орендарів землі в Києві порушують чинний Податковий кодекс України.
Ще попередній склад Київради в лютому 2014 року прийняв рішення про перегляд договорів оренди земельних ділянок із 1341 орендарем, що платять менш як 3%. Замість зменшення кількості таких договорів маємо їх зростання за 8 місяців 2014-го до 1586.
За існуючою експертною інформацією, станом на грудень 2014 року ситуація із переглядом договорів оренди землі кардинально не змінилася і про це можуть свідчити кошти, які надійшли за оренду земельних ділянок станом на 1 грудня 2014 року.
Більш ніж 1,2 мільярда гривень щорічно від оренди землі за останні 4 роки бюджет Києва так і не отримав.
У 2014 році ситуація не покращилася, бо станом на 1 грудня 2014 року за оренду землі надійшло аж трохи більше ніж 1,1 мільярда гривень при плані в 3,6 мільярда.
4. "Податкові канікули" для забудовників і власників земельних ділянок.
Рішенням останньої грудневої сесії Київради депутати проголосували за перенесення на півроку (на 2 півріччя 2015) введення в дію нової нормативно-грошової оцінки землі.
Це рішення, пролобійоване земельною комісією Київради, яку контролює "УДАРна" більшість, призведе до втрати мінімум 250–350 мільйонів гривень надходжень за перше півріччя 2015-го.
За прогнозними оцінками, нова нормативно-грошова оцінка мала б принести до бюджету Києва додаткових 500–700 мільйонів гривень. І це попри те, що нормативно-грошова оцінка та реальні ціни на землю відрізняються принаймні на порядок.
5. Мексиканський серіал про МАФи.
Уже комічною та трагічною є ситуація із тимчасовими спорудами (ТС) чи МАФами. За різними оцінками у Києві від 14 до 24 тисяч ТС. У січні міська влада прозвітувала про демонтаж за 2014 рік 1680 незаконно розміщених ТС.
А що зроблено із іншими тисячами ТС? Водночас, можемо говорити про тінізацію оплати коштів власниками кіосків. Зокрема, надходження від пайової участі на 1 грудня 2014 року склали лише 16,7 мільйона гривень при плані в 70 мільйонів і обіцянках зібрати 100 мільйонів гривень.
Громада пропонувала. Що враховано?
Зазвичай влада любить казати, що всі дуже розумні, коли критикують, а спробуйте зробити чи запропонувати щось конкретне. Конкретних пропозицій у 2014 році було вдосталь.
Зокрема, пропозиції громадських активістів та експертів (зокрема, і Фундації "Відкрите суспільство") щодо суттєвого збільшення надходжень загального та спеціального фондів міського бюджету надсилались офіційно та публічно висловлювалися під час низки заходів.
Неодноразово громадські експерти через відкриті звернення та публікації у провідних засобах масової інформації (Дзеркало тижня, Українська правда тощо) оприлюднювали результати аналітичної роботи щодо існуючих корупційних практик, які завдають мільярдних втрат міському бюджету та заходів, які потрібно вжити задля повернення мільярдів гривень до міського бюджету. Однак поки що маємо переважно "відписки".
Щоправда, міська влада висловила готовність розробити за участі громадських експертів антикорупційну програму (над нею зараз працює Фундація "Відкрите суспільство" та експерти Реанімаційного пакету реформ – Київ). Також за ініціативою громадських експертів та активістів 4 листопада 2014 року пройшло обговорення проекту дохідної частини спецфонду бюджету на 2015 рік.
Однак, досі інформації про врахування чи відхилення пропозицій від громадських експертів у відкритому доступі немає.
Також досі не зроблено жодного кроку для перегляду профільних цільових програм, що регулюють питання управління земельними ресурсами і містобудуванням.
І це попри те, що щороку не виконуються заплановані показники надходжень до бюджету від плати за землю, а земельні аукціони, які почали проводити в минулому році, фактично виявилися провальними.
Замість реальних реформ Департамент містобудування та архітектури розробляв Генплан 2025, що мав фактично легалізувати земельні махінації попередників та за 6 років витратив із міського бюджету 16 мільйонів гривень на цей сумнівний документ.
Досі не проведено люстрації та оптимізації персоналу в цих ключових для розвитку міста департаментах КМДА (лише в департаменті земельних ресурсів працюють майже 150 співробітників і діє два комунальні підприємства) та в комунальних підприємствах попри серйозні нарікання на їх роботу з боку громадськості.
Чи врахує влада пропозиції щодо ламання корупційних практик та попередження корупційних ризиків у бюджетному процесі у проекті бюджету на 2015 рік?
Питання залишається відкритим.
Адже досі проект міського бюджету відсутній у відкритому доступі.
НадіЇ на те, що експерти і громада будуть почуті, небагато. Але ж вона вмираю останньою. Чекати залишилося вже недовго.
Источник: Українська правда
КиевVласть
18 листопада 2014 г. 18:10
Раздел: Територія розуму
Долой Конституцию
Если на чистом листе А4 нарисовать угол 90 градусов, а на следующем нарисовать угол 89% градусов и дать человеку сравнить оба рисунка - он не увидит разницы. А если 89 градусов сравнить с 88 градусов - разница тоже будет не заметна. Но однажды, сравнив первый рисунок и 50-й - разницу не заметить будет нельзя. Если взять за 90 градусов Леонида Кравчука, то следующий президент Леонид Кучма имел небольшое отклонение. Но с каждыми новым президентом наша страна отклонялась в сторону то по одному градусу, то по два.
На наших глазах в стране все вроде бы оставалось как было. Так же, как вчера. Дом, работа, нехватка денег, грязная политика, несмешные шутки по ТВ, красочные новые фильмы, новая мода, старые ботинки, удобное кресло, неудобное кресло. Но каждое завтра удивляло и возмущало нас чем-то новым. Хищения, коррупция, беспредел, беззаконие, продажность. Все это всплывало в таких новых объемах, что даже не хотелось в это верить.
А что мы имеем сегодня?
Глава областной администрации матами на весь мир посылает пенсионера - жителя той области, которую он возглавляет.
Что у нас говорит ЗАКОН о госслужбе? Ст. 5:
“Державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця”.
Этому инциденту больше месяца. Геннадий Москаль, который сказал “а-ну иди нахуй отсюда?” человеку на его земле, до сих пор возглавляет занимаемую должность. Что это означает? Что закон о госслужбе не работает. Его нет. Это означает, что госслужащие теперь могут делать что хотят. И как хотят.
Всем украинцам хорошо известно, что, начиная от президента и заканчивая мелкими чиновниками в госадминистрациях, почти у всех есть свой бизнес. Ну, знаем ведь, верно? И Рошен, и курчата, и уголек, и металл, и всё-всё-всё. Тот, кто владеет бизнесом - обязательно занимает должность во власти. Коломойский, мне кажется, даже на подставных лиц не все перевел.
Но что у нас говорит ЗАКОН о борьбе с коррупцией? Ст.5:
“Державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права: б) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики)”.
Но мы то знаем, что у них есть бизнес. И они этого даже не скрывают! Что же получается? Что закон о борьбе с коррупцией тоже можно отправить в печку - хоть какая-то будет от него польза.
Согласитесь, что таких не работающих законов - у нас более чем. Законы есть, но они не работают. С таким же успехом можно найти указы царей и пытаться применить их в нашей стране. Попробуйте. Вам скажут “Смешно! Они же не работают”. А эти работают, что ли?
И мы уже давненько об этом знаем, не правда ли? Мы наслышаны о судебной системе, о ментах-оборотнях, о прокурорах-вымогателях, о чиновниках-взяточниках. Об этом каждый день в газетах выходят новости и статьи. И что? Н-и-ч-е-г-о. Власть, как бы кивает нам и говорит: “Да, это правда. И че?”. И ниче. Мы терпели, мирились с этим. Ведь когда-то все наладится. Народ голосовал за Ющенко, чтобы это наладилось. Потом за Януковича. Теперь за Порошенко.
И вот наладилось. Цвет нации - просвещенный и интеллектуальный, сходив на парламентские выборы, сделал, как мне кажется, последний свой рисунок, после которого не замечать разницу уже будет нельзя. Это последние отклонение стало точкой невозврата.
Правительство прекращает выплату пенсий и зарплат жителям Донецкой и Луганской областей. Но не прямым запретом, а косвенным - создав такие условия для перерегистрации в новых областях, что большинство не сможет получить деньги.
Если опустить ненужные слова и емко определить, что же означает постановление Кабмина, то это выглядит следующим образом. Кабмин поставил людей перед выбором: или воюйте против нас или сдохните, как голодные собаки. Ведь все, кто хотел или мог - покинули давно эти области. На секундочку, господа, Донецкая и Луганская области - это области Украины. Официально. И никто этого не отменял. Там даже чрезвычайное положение не вводилось! И им говорят: “Ребята, забудьте о пенсиях. Все. Доигрались. Нас Россия киданула с Крымом, а мы вас - с пенсиями. Что-что, дед? Ты войне был? Ну иди теперь старуху свою защищай”.
Да, кто-то попытается это объяснить, мол, их же деньги воруют террористы, и такое решение просто необходимо для сохранения страны.
Эй, дружок, тебя колышет, куда он тратит СВОИ деньги? А куда ты тратишь свои деньги? Не бухаешь? Не куришь ли? А то мне не нравится, что воздух загрязняется. На машине не ездишь хоть? Кто мы такие, чтобы судить, куда и кому можно человеку тратить деньги? Это правовое государство? Это свобода? Это право граждан делать самостоятельно свой выбор?
Когда Бог решил уничтожить Содом и Гоморру, то Лот пришел к Нему и спросил: “А если будет в городе 10 праведников - пощадишь город?”. – “Пощажу”, - сказал Бог.
А что говорит человек? Что мне насрать, что там за люди, но так им и надо. И пусть дохнут, как скоты. А потом этот человек смотрит передачи и фильмы про Голодомор, про геноцид и плачет.
Что ж ты, сука, плачешь над тем, что сейчас сам пропагандируешь, а? Фашисты делали плохо, а правительство Яценюка делает хорошо? В чем разница? В усах? В очках? В антураже? В имени? В чем?
Очень вспоминается фильм “Догвилль”. Когда смотришь фильм - не веришь, что такое вообще возможно. Читаешь ленту фейсбука - и ужасаешься тому, что видишь. И это люди?
Мы возмущаемся, когда русские обсуждают нашу страну. Они говорят, что лучше, что хуже. Кто хороший, а кто плохой. Мы кричим им: “Эй, дуйте в свою страну и там решайте! Мы сами знаем, как тут лучш” Да ничего мы не знаем. Проживи хотя бы 30 лет в Донецкой или Луганской области, а потом высказывайся что лучше. Как лучше. И с кем.
Просто представьте на секунду, что у вас в Донецкой или Луганской области остались родители, наотрез отказавшиеся уезжать оттуда, как это и есть в действительности у многих людей, и напишите на ФБ: “Пусть сдохнут. И если бы там мои родители были - я бы то же самое написал”. Вот это будет действительно сильно.
Впрочем, речь не о том и выборы уже показали мнение и выбор нашего большинства.
Ст. 46 Конституции Украины говорит, что “Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом”.
Через 12 дней еще и эта статья перестанет работать. А вместе с ней перестанет работать и Конституция Украины.
Трудно себе представить, что накануне 2015 года, когда космонавты уже исследуют другие планеты, когда велосипеды ездят на перекиси водорода, когда самое невообразимое будущее становится прошлым, наша страна перестанет быть государством. И станет первобытным племенем. Отличаться от той кучки голодных, тупых и голых людей мы будем лишь тем, что у нас теперь есть Фейсбук, мы различаем рояль и пианино и мы знаем, что земля круглая. И глядя на то, как вождь, почесывая свои огромные волосатые яйца, будет развлекаться с каким-то умственно отсталым туземцем, мы напишем какой-нибудь комментарий. В духе: “Так этому туземцу и надо”.
Мы так переживали, что Путин развалит нашу страну, что донецкие опустят уровень нашей культуры, что НАТО поссорит нас с соседями - что даже не заметили, как наше государство перестало существовать.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Facebook
КиевVласть
середа, 17 квітня 2024 г.
18:19
УВАГА!!! КиївВлада переїхала на новий домен
п'ятниця, 12 квітня 2024 г.
20:56
“Українська команда” передала велику партію дронів-літаків легендарному батальйону “Ахіллес”, - Палатний
20:51
Ексміністр оборони Резніков став директором безпекових і оборонних програм в ГО “Український інститут майбутнього”
20:45
Начальник КОВА Руслан Кравченко у Чернівцях взяв участь у Конгресі місцевих та регіональних влад при Президентові України
20:34
На київській ТЕЦ-5 встановлять додаткові генератори
20:20
В Україну повернули тіла 99 полеглих захисників
20:02
У Києві з суботи відновлює роботу автобус № 7 (схема)
19:54
На Бахмутському та Новопавлівському напрямках відбито понад 40 атак, загалом на фронті 81 боєзіткнення, - Генштаб ЗСУ
19:43
Представники громадськості вимагають припинити переслідування антикорупційних активістів та журналістів-розслідувачів
19:31
Відзавтра, 13 квітня, столичний автобус № 35 подовжить свій маршрут до вулиці Гліба Бабіча (схема)
19:13
“Укренерго” організувала для ветеранів війни програму навчання та працевлаштування “Разом”
19:01
На Броварщині витратять 1,86 млн гривень на облаштування дитмайданчиків
18:49
На вулиці Богатирській у Києві до 21 квітня обмужать рух транспорту (схема)
18:36
У Броварах з'явився новий патріотичний стінопис “Обіймаю тебе, моя Україно!”
18:17
Столична влада зупинила проведення аукціону з надання в оренду Житнього ринку
18:04
У реєстрі зниклих безвісти наразі налічується понад 2 тисяч дітей
11 квітня 2024 г. 14:29
“Азартна біда” давно вже не просто на порозі, а панує в нашому домі. Лобісти ігрового бізнесу вимушено трохи переформатовуються, але тягнуть час явно не в інтересах суспільства, не в інтересах обороноздатності та й не в інтересах українських сімей. І поки відкритим залишається питання: то ж на чиєму боці в цьому питанні Гарант Конституції?
10 квітня 2024 г. 15:44
В останні роки був в лікарнях виключно щоб зробити щеплення від COVID-19. Але минулий місяць змушений був добряче походити по лікарням, різним лікарям і діагностичним центрам.
11 березня 2024 г. 14:38
З весни минулого року ми стали аутсайдерами у війні технологій. Якщо спочатку в нас не вистачало (як і зараз не вистачає) традиційних озброєнь, боєприпасів, натомість були масово мавіки, дрони для скидів, фпв-дрони, а "чмобіки млинці з лопати їли", то тепер ми втратили ініціативу. За три-чотири місяці ми ризикуємо остаточно втратити здатність чинити опір чим-небудь ще, крім стрілецької зброї. Перетворимося на відчайдушних людей, на яких ведуть полювання машини з фільму "Термінатор". Треба негайно вживати радикальних заходів. Дилетанти і мародери від технологій мають поступитися місцем професіоналам і патріотам.
Календар подій