Друзі! До вашої уваги продовження публікації розділів основних аспектів Нової аграрної політики. Всі публікації виданих розділів основних аспектів Нової аграрної політики ви можете переглянути в моєму профілі на цьому сайті або на моїй сторінці у FB Роман Головін. В Україні склалися дві основні форми земельних відносин: орендна і самостійна, коли власник самостійно обробляє землю. Суттєвим є те, що при орендній формі власнику землі не належить вироблений (вирощений) продукт (врожай), оскільки він віддав землю в користування (в оренду чи емфітевзис). А при самостійній формі, коли власник самостійно обробляє землю, навпаки, власник землі є і власником виробленого (вирощеного) на землі продукту (врожаю). Самостійний обробіток за способом організації господарської діяльності поділяється на одноосібний (сімейний) та колективний. На початку дії кучмівської земельної реформи землевласники не були поінформовані і підготовлені, самостійно управляти чи приймати участь в управління майном, користуватися і володіти ним для самостійного отримання доходу від нього, а тому не були готові стати справжніми власниками отриманого майна і землі. Зазвичай вони цілими селами підписували договори оренди землі з майбутніми аграрними олігархами і одночасно продавали їм дешево  розпайоване колгоспне майно в надії, що буде робота і жити буде краще, ніж раніше. Орендарі отримали оптимальні за розміром земельні площі колишніх колгоспів, що забезпечило можливість дуже прибутково займатися рослинництвом з дотриманням сівозміни, сучасних технологій і санітарних розривів. З майном поступили простіше: тварин “вирізали”, приміщення ферм облаштували, в кращому випадку, під сховища. Внаслідок цього люди залишилися без майна, роботи і з мізерною орендною платою. Зараз люди вже усвідомили трагічність того, що відбулося. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   На сьогодні, в результаті конкурування, відбувається поступовий процес переходу земельних ділянок селян від великих орендарів землі до менших, дрібних, які пропонують більшу оплату як мотивацію для селянина змінити орендаря. В результаті таких переходів утворюються менші за розміром земельні площі, відбувається їх дроблення. Ефективність обробітку землі на малих площах менша, ніж на великих, причиною чого є збільшення витрат на одиницю площі. Також виникає більше виробничих ризиків. Відносини, сформовані на користуванні землею (оренда, емфітевзис), не формують ставлення до землі, як до своєї власності. На чужій землі орендар, як правило, не будує капітальні споруди та не здійснює довгострокове фінансування. Також за такої форми користування землею прибуток не усуспільнюється. Він має низьку інвестиційну ефективність. Це негативний і неоптимальний стан. Ще одне негативне явище – продаж прав користування землею через корпоративні права підприємств-орендарів. Купівля таких прав - це неефективні витрати, що не створюють доданої вартості. Натомість, не в інтересах власників землі, відбувається спекуляція – створення прибутку на земельних відносинах. Так зване рейдерство у земельних відносинах також пов’язане з орендою. При переході землі від одного орендаря до іншого чи під час перепродажу корпоративних прав у підприємств-орендарів виникають конфлікти. Таким чином, у земельних відносинах, що склалися, прослідковується чітка тенденція до деградації землеробства – поступовий перехід від великого до дрібного товарного виробництва на засадах оренди. При іншій формі земельних відносин, коли власник самостійно обробляє землю, йому належить вироблений (вирощений) на землі продукт (врожай). Самостійний обробіток буває одноосібним (сімейним) чи колективним. При самостійному обробітку землі власник може обробляти її не лише за допомогою власних засобів (техніка, гроші, фізична праця), а і з застосуванням позичених і найнятих (техніки, кредитів, найманої праці). Селянин, власник землі, є первинним товаровиробником, йому належить вироблений (вирощений) на власній землі продукт (врожай). Розміри земельних ділянок, отриманих колишнім працівником КСП внаслідок розпаювання, становлять 1 – 6 гектарів. На таких площах може здійснюватися лише дрібне товарне виробництво, яке через більші витрати на одиницю площі є менш ефективним та більш ризикованим, ніж крупнотоварне При самостійному одноосібному (сімейному) обробітку землі великі технологічні земельні площі розмежовуються на менші окремі ділянки відповідно до актів на право власності на земельну ділянку, утворюючи дрібніші земельні площі, які, за звичай, називають “шахматкою”. Такі “шахматки” ускладнюють ефективний обробіток землі. Цей процес дроблення земельних площ триватиме, оскільки самостійний одноосібний обробіток землі дає власнику більший дохід, ніж орендна плата за користування землею, навіть при меншій ефективності обробітку землі. З точки зору власника землі — це позитивний процес. А з точки зору ефективності обробітку землі — негативний. В Україні власний обробіток землі перебуває переважно в “тіні”. Одноосібники, здебільшого, не реєструються суб’єктами підприємницької діяльності. Перспективною формою земельних відносин є самостійний колективний обробіток. Колективна форма господарювання є перспективною з точки зору об’єднання (кооперації) активів і зусиль. В Україні, після втрати КСП (колгоспів) як суб’єктів колективного господарювання, вже знову починають зароджуватися нові форми колективного обробітку землі. Власники землі, які здебільшого проживають в одному селі (об’єднаній територіальній громаді), об’єднують свою землю, формуючи більші ділянки землі, ніж при одноосібному обробітку. Селяни, власники землі, самостійно визначаються щодо культур, які вирощуватимуть, винаймають техніку для обробітку землі, розподіляють отриману продукцію між собою. Вбачається, що колективна форма господарювання на землі створюватиме умови для формування технологічного обробітку земельних ділянок. Колективний обробіток — це наслідок усвідомлення того, що об’єднання зусиль і засобів  є економічно вигіднішим, не тільки ніж передача землі в оренду, а й ніж індивідуальне (сімейне) господарювання. Об’єднання власників землі як суб’єктів господарювання для самостійного обробітку землі є первинним товаровиробником. Порівняємо варіанти форм земельних відносин за критеріями ефективності. Оцінімо ефективність кожної з форм відносин за такими критеріями: рівень технологічності земельної площі для обробітку, рівень технологічності процесу обробітку землі, тенденція до збільшення масштабів ділянок, можливість розвитку високотехнологічного тваринництва, можливість отримання довгострокових кредитів, прибутковість діяльності, дохід власника землі, усуспільнення прибутку, соціальні наслідки. Таблиця 1 Порівняння варіантів земельних відносин Критерій Обробіток землі на правах користування за плату (оренда, емфітевзис, тощо) Одноосібний (сімейний) обробіток власної землі Колективний обробіток власної землі Рівень технологічності земельної площі за розміром для обробітку Висока Низька Висока Рівень технологічності процесу обробітку землі Високий Низький Високий Тенденція до збільшення розмірів ділянок Спадаюча Відсутня Зростаюча Можливість розвитку високотехнологічного тваринництва Низька Відсутня Присутня Можливість отримання довгострокових кредитів Середня Низька Висока Прибутковість діяльності Висока Середня Висока Дохід власника землі Низький Середній Високий Усуспільнення прибутку Відсутнє Повне Повне Соціальні наслідки Стратифікація населення Домінування малозабезпечених верств населення Зростання добробуту громадян Як бачимо, за критеріями ефективності колективне господарювання на землі дає кращі результати, ніж орендна форма земельних відносин та  індивідуальний самостійний обробіток землі. Після колективного господарювання пріоритет необхідно віддати одноосібному (сімейному) господарюванню. Впровадження колективної форми господарювання не потребує  законодавчих змін. При цьому, як власникам землі, так і владі доцільно ініціювати підтримку і поширення колективної форми земельних відносин. Колективне господарювання сприятиме формуванню первинного виробника сільськогосподарської продукції. Забезпечить умови для збільшення доходу власнику землі, її ефективного використання. З’явиться чітке розуміння об’єкта інвестування і можливість прямого державного кредитування. Створення суб’єкта господарювання за територіальним принципом усуне багато соціально-економічних протиріч, які виникають при орендних відносинах. Власники землі самі вирішуватимуть питання розподілу прибутків колективного підприємства. Цей прибуток належатиме їм. Він буде усуспільнений і матиме більшу ефективність для економічного розвитку територіальних громад, а значить і держави. Земля сільськогосподарського призначення, суб’єктом права на яку виступає держава, перебуває в користуванні спеціалізованих державних установ, в тому числі наукових закладів, або в оренді у суб’єктів господарювання для ведення сільськогосподарського товарного виробництва (рослинництва). Ефективність використання державного земельного ресурсу знаходиться в площині підвищення якості державного управління та подолання корупції. Читайте: Нова аграрна політика. Формування земельних відносин в Україні Роман Головін, кандидат наук з державного управління KиевVласть

Друзі! До вашої уваги продовження публікації розділів основних аспектів Нової аграрної політики. Всі публікації виданих розділів основних аспектів Нової аграрної політики ви можете переглянути за моїм профілем на КиевVласть або на моїй сторінці у FB Роман Головін. Земельна реформа в Україні була започаткована в березні 1991 року прийняттям Земельного кодексу України (нова редакція 1992 року), але  фактично була впроваджена Указом Президента України від 10 листопада 1994 року “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва”. Вона супроводжувалась процесами передачі колишньому колгоспнику землі та майна у власність і передбачала, що земля отримає справжнього господаря. Так було врегульовано напрями реформування монопольного права держави на землю та визначені три форми власності на землю: державну, колективну та приватну. Розробники реформи, вчені та практики сподівалися, що реформа підвищить ефективність сільськогосподарського виробництва та поліпшить умови життя селян. Передбачалося, що земля повинна оброблятися селянином, її власником, а не стати товаром. Проте, думки щодо обрання форми земельних відносин на основі приватизації землі розійшлися. Одні вважали, що в земельних відносинах мають переважати орендні відносини, а інші покладалися на самостійне колективне, одноосібне чи сімейне господарювання. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Бачення видатного українського вченого С.В.Мочерного щодо нової організаційної форми господарювання пов’язано також із колективними підприємствами. “Досвід свідчить, що колективні, кооперативні сільськогосподарські підприємства, які базуються на нових організаційних засадах, нових земельних і майнових відносинах, мають найбільшу перспективу свого розвитку. Використання таких кооперативних принципів при організації колективних сільськогосподарських підприємств, як добровільність членства власників земельних паїв, самоуправління, самофінансування, матеріально-фінансова відповідальність, створення і розвиток спільної матеріально-технічної бази, фондів розвитку, розподіл доходів за працею, а також за величиною земельного і майнового паю, розв’язує проблему підвищення ефективного використання всього виробничого потенціалу господарства, мотивації праці та розвитку демократичних засад в управлінні ним”, — зазначав вчений. Зокрема, С. В. Мочерний в економічній енциклопедії, виданій у 2000 році, висловлює наступне бачення паювання землі: “..її мета — зміна державної, колективної власності на землю на приватну, збереження колективних методів господарювання та підвищення ефективності виробництва… Приватизація землі за таким типом має ту перевагу, що не руйнує виробничого потенціалу господарств, не призводить до розподілу техніки по індивідуальних господарствах і до подібних негативних явищ” [1]. Водночас, можна констатувати, що виробничий потенціал колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) зруйновано і його треба відтворювати заново. Соціальний контекст реформи підкреслено у роботах видатного українського вченого-аграрія П.Т.Саблука, який писав: “Політична мета й завдання аграрної реформи — формування середнього класу на селі та підвищення доходів сільського населення”. Як писав П.І.Гайдуцький, видатний український вчений-аграрій,  земельна реформа в Україні з самого початку була масовою і спрямованою на визначення шляхів ефективного господарювання селянина як власника і господаря землі, обґрунтування пропозицій щодо підвищення його життєвого рівня, у результаті чого селяни одержали безкоштовно у власність земельні паї. Водночас, як зазначає П.І.Гайдуцький, кучмівська аграрна реформа була масштабніша, ніж cтолипінська. Однак у колгоспах і радгоспах був зосереджений великий матеріально-технічний потенціал аграрного виробництва: земля, техніка, будівлі, ресурси, кадри. Не можна було допустити їх руйнації та втрати. Але держава не втручалася в процес формування земельних відносин, не займалася сприянням організації самостійного обробітку землі, не створила ефективного беззаставного механізму кредитування землевласників, щоб вони могли працювати на власних землях. В результаті в країні запанувала найнижча за ефективністю економічна категорія господарювання – передача майна в користування через оренду чи емфітевзис іншим особам. Час довів, що започаткована реформа та її орендна чи емфітевзисна форма земельних відносин призвела до розшарування суспільства з доведенням до бідності переважної більшості селян. Водночас, можливо, земельна реформа й була розрахована саме на такий підсумок, оскільки вчені, державні діячі та спецслужби не могли не передбачити й такого сценарію розвитку подій. Слід констатувати, що стан справ в аграрній галузі є критичним. Адже власник землі не обробляє землю, яка йому належить. Українська земля поступово втрачає надію на власника землі — первинного товаровиробника. Селянин вже втратив суб’єктність щодо визначення подальшої долі землі. Рішення з цих питань приймають орендарі, агрохолдинги, представники великого капіталу. Земля розподіляється саме між ними. Домінуюча сьогодні орендна форма земельних відносин призвела до безумовного економічного, соціального та політичного конфліктів, які є латентними, проте загрожують соціальним вибухом. Існувала, а тепер актуалізується позиція, що обробіток землі повинен бути усуспільненим, і важливу роль в цьому повинна відігравати самоорганізація нових власників землі – селян. Отже, такий негативний стан не пізно і необхідно виправляти. Країна стоїть на порозі монополізації аграрної галузі, с фокусуванням не на людей, робочі місця та соціально-економічний розвиток суспільства, а на формування України як сировинного придатку економік інших країн. Читайте: Нова аграрна політика. Формування ефективних земельних відносин і розвиток агропромислового виробництва Роман Головін, кандидат наук з державного управлінняKиевVласть

Оновлення мереж, як електричних, так і теплових, відбувалося в рамках інвестиційних програм в більшій частині за рахунок амортизаційних коштів. Якщо ПАТ “Київенерго” на протязі 20 років не змогло модернізувати 70% тепломереж, то можна стверджувати, що ПАТ “Київенерго” так само і не могло модернізувати і електромережі в рамках інвестпрограми. Тобто у місті Києві сьогодні немає оновлених електричних мереж. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Та ж частина тепломереж та електромереж, яка знаходиться в хорошому стані - це ті мережі, які забудовники в місті Києві побудували або модернізували як інфраструктурну складову будівництва нерухомих об'єктів і тим самим виконали зобов'язання перед містом Києвом, передавши їх свого часу на баланс ПАТ “Київенерго” в рахунок компенсації тарифу на приєднання. Сьогодні ж ми хочемо продати електромережі структурному підрозділу ДТЕК “Київські електричні мережі” за 444 млн грн. Читайте: В Киевсовете началось разбирательство по вопросу продажи Ахметову коммунальных электросетей А якими ж є електромережі за своєю якісною складовою? Це і мережі потужністю 110 та 35 кВольт, що доставляють нашу, згенеровану на ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6 електроенергію, до єдиного енергетичного Кільця національної енергетичної компанії “Укренерго”. Це і мережі потужністю 6 кВ, що є електричними мережами промисловими, і сьогодні для розвитку промисловості потрібно здійснити перехід на мережі потужністю у 20 кВ. Але це у тому випадку, якщо ми турбуємося за промисловість. Мережі ж потужністю в 0,4 кВ забезпечують напругою житловий сектор і є невід’ємною складовою житлових будинків як і теплопостачання.  І як зазначалося раніше – це у більшій мірі було збудовано забудовниками і сплачено покупцями квартир. Старі або зношені ж мережі так і знаходяться у нас на балансі міста Києва, але з 2006 по 2012 рік були модернізовані за рахунок інвестиційної складової. Але чи справедлива ця ціна? Середньорічний ріст вартості чистих активів у період з 2001 по 2015 роки склав 400 млн гривень на рік, це при тому, що співвідношення часток у сукупному капіталі було 75% до 25% (ДТЕК по відношенню до міста Києва). Таким чином, перспективне зростання вартості чистих активів електричних мереж комунальної форми власності може скласти до 100 млн гривень на рік. Станом на 2015 рік ПАТ “Київенерго” отримало дохід від вироблення електроенергії в розмірі 11,74 млрд грн. Так само, зауважу, що в структурі електромереж - як мінімум 25% мереж - це безпосередньо власність міста Києва, а 50% мереж отримано від будівельників міста Києва за схемою приєднання в обмін на актив. Приведу порівняння об’єму реалізації на прикладі 2015 року. Що ж виходить? Планований дохід міста при використанні його електромереж повинен скласти як мінімум 25% від загального доходу ДТЕК “Київські електричні мережі”, а саме 2,934 млрд гривень в рік, з яких 72,8% ми повинні повернути на наші ТЕЦ 5 і 6 як їх виробничі витрати . Так само Київ несе мінімальні технологічні втрати при транспортуванні - близько 10-12% від загальної суми. По-перше, таким чином, чистий прибуток міста може становити 700 млн гривень на рік. По-друге, для себе ми будемо сплачувати справедливу вартість за відпущену електроенергію. (Зараз поясню) Читайте: Столичный горсовет готовится задним числом легализовать реорганизацию “Киевэнерго” Так само, у нас існує поняття природних монополій, а їх список офіційно затверджений реєстром суб'єктів природних монополій НКРЕКП від 01.08.2018 року. У пункті 78 цього реєстру ми можемо бачити ДТЕК “Київські електричні мережі” і таким чином, хто б не намагався сформувати енергетичного конкурента ДТЕК “Київські електричні мережі” - у нього б це не вийшло. Через безвихідь залишається тільки безкоштовно передати електромережі ДТЕК “Київські електричні мережі” або генерувати масив витрат на своїх обслуговуючих організаціях. Цей принцип і створив можливість об’єднання більшості мереж, які на даний момент перебувають у власності ДТЕК “Київські електричні мережі” - а саме потрапляння електромереж до цієї  організації фактично безкоштовно за схемою “актив = приєднання”. А ось відчуження електромереж до ДТЕК “Київські електричні мережі” посилить монопольне становище підприємства і завдасть збитків як нашому генеруючому вузлу від неможливості самому реалізовувати об’єми випущеної електроенергії в енергоринок, так і населенню за рахунок збільшення вартості. Але все, що я зазначив до цього, не є таким важливим, як наступний пункт. У свій час, місто виділило землю під будівництво трансформаторів, ТЕЦів тощо. З огляду на те, у якому напрямку наразі рухається теплоенергетика, можна стверджувати, що найближчим часом електроенергія стане альтернативним джерелом опалення, а може й у більшій мірі його замінить. Це може бути спричинено проблемами у постачанні газу, його вартості, здешевленні електроенергії та приладів, за рахунок яких здійснюється опалення з використання електроенергії. У такому випадку місто повинно нести 100% відповідальність за постачання електроенергії киянам, з чого випливає, що на балансі міста Києва повинні залишитися, як мінімум, мережі 0,4 кВ та трансформатори. Це дасть гарантію, що навіть у найбільш скрутні часи – ми зможемо забезпечити киян електроенергією, а це дасть можливість отоплювати власні приміщення та квартири. Іншим питанням є те, що якщо ми вирішуємо у подальшому не перекидувати електроенергію у зовнішнє кільце (що розташовано навколо Києва), то ми повинні прийняти рішення щодо надання в управління мереж 110 кВ, а також паралельно вирішити питання вартості експлуатації цих мереж (попередньо розрахувавши), щоб у довгостроковій перспективі отримувати стабільний дохід. Яким повинен бути план дій в ситуації, що склалася? Київська міська рада повинна прийняти рішення з наступними пунктами: 1. До 01 січня 2020 року забороняється внесення права на електричні мережі, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва до статутних капіталів господарських товариств. 2. Створити комунальне підприємство з питань управління електричними мережами, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, та передати в управління даному комунальному підприємству усе електричне господарство міста Києва згідно з актами балансової належності. 3. Заключити договір між новоствореним комунальним підприємством з питань управління електричними мережами, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва та ДТЕК “Київські електричні мережі” на спільне використання електричних мереж згідно з точками розмежування балансової приналежності. 4. Доручити КП з питань управління електричними мережами, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, розрахувати вартість обслуговування електричних мереж. 5. Заключити договір між новоствореним комунальним підприємством з питань управління електричними мережами, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, та ДТЕК “Київські електричні мережі” на оперативне обслуговування електричних мереж, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва. 6. Доручити новоствореному комунальному підприємству з питань управління електричними мережами, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва та ДТЕК “Київські електричні мережі” врегулювати поняття “спільної власності” згідно з точками розмежування балансової приналежності, що затверджені актами розмежування балансової належності (згідно з концесійним договором, що був дійсним між КМДА та ДТЕК “Київенерго” у період з 2006 по 2017 рік). Владимир Левин, депутат Киевсовета VIII созыва, фракция "Солидарность" KиевVласть

Проблема домашнього насильства неймовірно важлива навіть у світових масштабах. До поліції звертаються лише 10-15% постраждалих від такого насильства. На початку листопада у Фастові 51-річний чоловік через ревнощі викинув дружину з вікна четвертого поверху. За даними правоохоронців між подружжям на ґрунті ревнощів виникла сварка. Після рукоприкладства зіштовхнув дружину через вікно квартири, розташованої на четвертому поверсі житлового будинку. У результаті  завданих травм під час домашнього насильства жінка померла, а чоловікові загрожує позбавлення волі строком до 15 років. Згідно з законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" в Кримінальному кодексі є стаття, яка передбачає покарання за даний вид насильства. Згідно ККУ "домашнє насильство" – умисне систематичне фізичне, психологічне або економічне насильство щодо нинішнього чи колишнього чоловіка або дружину чи іншого родича, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров'я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілого. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   За порушення закону загрожує покарання у вигляді 150-240 годин громадських робіт, арешт до 6 місяців, обмеження волі до 5 років, або позбавлення волі до 2 років. Київ став першим містом в Україні, де Міністерство юстиції в жовтні започаткувало ініціативу “Сімейні радники”. Це нова спільна ініціатива Мін’юсту, системи безоплатної правової допомоги та громадськості, спрямована на забезпечення захисту прав громадян у сфері сімейного права. Наразі потерпілі від домашнього насильства уже не залишаться сам на сам зі своїми проблемами. На захисті їхніх інтересів стоятимуть волонтери, які захищатимуть і надаватимуть їм необхідну допомогу. Це - комунікатори між людьми, які потребують допомоги, і тими інституціями, які забезпечують надання цієї допомоги, які самі раніше були в складних життєвих ситуаціях.  Вони - лідери суспільної думки у власній громаді, волонтери Міністерства юстиції, що допомагають громадянам, які потерпають від домашнього насильства, несплати аліментів та інших сімейних проблем. Також вони на місці з’ясовуватимуть ситуацію щодо кожного конкретного випадку й одразу розв’язуватимуть проблему, а не відкладатимуть питання подалі в шухляду. Тепер більше не буде замовчувань, а приказка типу “б’є - значить любить” відійде в минуле. Відтепер сімейні радники співпрацюватимуть з юристами системи безоплатної правової допомоги, фахівцями державної виконавчої служби Мін’юсту, психологами, співробітниками Міністерства соціальної політики, Національної поліції і за потреби - з представниками інших органів влади. Першими сімейними радниками у столиці стали Віта Чигрина та Наталя Демченко. Нещодавно Віта Чигрина сама опинилася в скрутній ситуації: залишившись без документів і власної домівки, вона виховує п’ятьох дочок, допомагає жінкам із важким розлученням і бореться за їхні права всупереч 25 рокам нещасного шлюбу, домашньому насильству та браку коштів. Це саме той випадок, коли життєві труднощі не ламають, а надають сил. Тепер Віта на волонтерських засадах як сімейний радник допомагає іншим, хто, як і колись вона, опинився у скрутній життєвій ситуації й самостійно не може вибратись із неї. Наталя Демченко, засновниця руху “Дитина має право”, теж потерпала від помсти чоловіка після розлучення. Несплата аліментів, насильство та шантаж - це всі ті неприйнятні речі, з якими зіткнулася жінка. Сьогодні вона допомагає іншим впоратись із сімейними негараздами. Як працюють сімейні радники? Вони працюють на безоплатній основі у Центрах бюро правової допомоги разом з представниками державної виконавчої служби, психологами та юристами БПД.  Щоденна робота юстиції із захисту прав громадян надала нам можливість проаналізувати реальні проблеми людей і чітко організувати роботу різних структур заради оперативного їх розв’язання. Фактично сімейні радники визначатимуть проблеми громадян у соціальних мережах, надаватимуть інформацію щодо захисту їхніх прав, організовуватимуть спеціалізовану та професійну допомогу державних органів влади. Спеціалісти пройшли належну підготовку. Вони навчились, як взаємодіяти і спілкуватися з постраждалими від насильства, організовувати злагоджену та оперативну роботу всіх структур заради досягнення максимального результату. Робота сімейних радників - новий проект для України. Лише 2017 року в Україні вперше з’явились так звані параюристи. Такі громадські радники інформують своїх сусідів про їхні права, працюють над правопросвітою, перенаправляють людей до кваліфікованих юристів або відповідних громадських організацій, супроводжують громади у вирішенні дотичних до права питань (пільги, дороги, освіта, будівництво). Наприклад, у Сумській області громадська радниця допомогла мешканцям будинку скласти звернення до сільського голови щодо впорядкування прилеглої території: було спиляно старі дерева, перекладено дорожнє покриття. Сімейні радники працюватимуть також у вужчому спектрі - над уладнанням сімейних конфліктів і допомагатимуть жертвам домашнього насильства. Куди звертатись для отримання допомоги сімейного радника? Правову допомогу у родинних питаннях можна отримати у будь-якому центрі з надання БПД, але спеціалізовані Центри працюватимуть на базі таких точок доступу: м. Київ Третій київський місцевий центр з надання вторинної правової допомоги: м. Київ, Сімферопольська, 5/1 Контактний телефон: +38 044 566-01-19 Четвертий київський місцевий центр з надання вторинної правової допомоги: м. Київ, вул. Максима Кривоноса, 2 а Телефон: +38 (073)-593-97-60 м. Миколаїв Другий миколаївський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61 Контактний телефон:+38 (0512) 44-54-60, :+38 (0512) 44-54-61 м. Одеса Перший одеський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги: м. Одеса, вул. Богдана Хмельницького, 98 Контактний телефон: +38 (048) 732-18-37, +38 (048) 732-18-38 м. Білгород-Дністровський Білгород-Дністровське бюро правової допомоги: м. Білгород-Дністровський, вул. Грецька, 24, перший поверх, каб. №8,9. Контактний телефон: +38 (04849) 2-22-25 м. Львів Другий львівський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги: м. Львів, вул. Винниченка, 30 Контактні телефони: +38 (032) 255-65-71, +38 (032)255-36-65, +38 (097)7117991 Захищайте свої права з Мін’юстом! Читайте: Відповідальність батьків за безпеку дитини Батькам на замітку Що робити, якщо у вашому багатоповерховому будинку вимкнули опалення Увага! Викрали дитину! А кредит не справжній... “Недоторкані” чи “безкарні”? Трудові права неповнолітніх. Поради юриста “Ні” дискримінації для осіб з інвалідністю Що треба знати про субсидії Як протистояти поборам у школі Станіслав Куценко, експерт-юрист, начальник Головного територіального управління юстиції у м. Києві KиевVласть

Однією з проблем розвитку промисловості України стала і залишаються хибна уява про інвестиції, особливо іноземні. Розвиток власного виробництва знаходиться тільки в просторі необхідності державотворення, економічного розвитку країни та її національної безпеки. Жодна країна світу не зацікавлена в розвитку промисловості в Україні. Ті жалюгідні інвестиції у вигляді невеликих підприємств, де весільними генералами виступають наші “державотворці”, є вимушеною мірою іноземців зі здешевлення виробництва за рахунок дармової праці українців, вільного від певного товару ринку чи економії на недотриманні екологічних норм. Або є відносно малим капіталом, який неконтрольований великим і системним капіталом. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Для прикладу. Виробництво тракторів, машин та механізмів для сільськогосподарського виробництва присутнє в багатьох країнах і є ознакою їх певної розвиненості – країна самостійно забезпечує себе знаряддями праці на самій первинній ланці створення продукції. Інвестувати іноземцям в таку промисловість – значить створювати зайву конкуренцію не тільки безпосередньо виробникам сільськогосподарської техніки в своїй країні, а і їхньому капіталу взагалі. Світовий капітал, не говорячи вже про капітал в певній країні, дуже пов’язаний між собою і навряд чи готовий до створення ризиків самому собі такими інвестиціями. Іноземний капітал завжди буде зацікавлений інвестувати в використання природних ресурсів України – вивезення лісу, експлуатацію надр та забруднення нашого довкілля. Тому, питання забезпечення грошима економічного розвитку України залишається відкритим. Ознакою любої державності є власні гроші. Це незаперечний факт. Кожна держава, кожний керівник держави (цар, король, президент, канцлер чи вождь пролетаріату) волів мати власну валюту. Через гроші можна впливати не тільки на економічний розвиток своєї країни, але і на інші. Так було тисячі років тому, і так залишається зараз. Читайте: Де взяти гроші Кличку і Гройсману Будь-яка іноземна інвестиція в нашу країну “придавлює” власну грошову одиницю своєю експансією, не дає їй можливість укріплюватися і ефективно формувати власну грошово-кредитну політику. Звучить, на перший погляд, дивно. Але це так. Це все одно, що дозволити лисиці ремонтувати курятник . Валюти розвинених країн сильні своєю експансією. Роздаючи кредити по всьому світу, країна емітент, окрім того що укріплює свою валюту, змушує тим самим, країни боржники для повернення кредиту і сплату відсотків за його користування, повертати те цінне і не відновлюване – природні ресурси та надра країни, формуючи валютні доходи. І причина тому проста - валюта “друкуються” тільки в країні її походження. Необхідно розраховувати на себе і переходити до нової грошово-кредитної політики. Яка впевнено і агресивно сприятиме розвитку економіки без огляду на іноземців – росіян, американців, європейців та інших, чиї представництва відкриті в кожному “обміннику” і майже на кожному кроці. Задача нової грошово-кредитної політики забезпечити економіку грошима як засобами обігу, необхідними для інвестування в так необхідні країні капіталовкладення. Починати необхідно з впровадження нової грошово-кредитної політики щодо підтримки та розвитку Народної земельної реформи. Читайте: Зажраті на землі: гра в пана-феодала і кріпака-холопа Роман Головин, кандидат наук по государственному управлению KиевVласть

Уряд ніби вирішив дещо підсолодити гірку “пігулку” від підвищення на 23,5 % ціни на газ для побутових споживачів. Саме так виглядає недавній дозвіл Кабміну (постанова № 829 від 10 жовтня ц. р.) на встановлення індивідуальних лічильників тепла для мешканців багатоквартирних будинків з вертикальною системою опалення. Але чи зможуть скористатися цим урядовим благом всі жителі таких будинків, що складають майже 90 % від усього житлового фонду? Згідно з урядовою постановою, мешканцям багатоквартирних будинків із вертикальною розводкою дозволено встановлювати на радіаторах (батареях) розподільники й регулятори тепла. Відтак, споживач послуги з централізованого опалення зможе самостійно контролювати облік тепла й температурний режим в квартирі. І, як очікується  – сплачуватиме лише за реально спожиті гігакалорії.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  З іншого боку, це має бути стимулом і для постачальника послуги, щоб вкладати в ремонт та модернізацію опалювальних систем та труб. Адже підприємство отримуватиме прибутки не за “колгоспним” принципом, а за конкретну якість і кількість послуги з теплопостачання. А головне – величезні втрати тепла  в мережах і безгосподарність теплоенергетичних підприємств вже не компенсувалися б коштом споживача. Водночас, сьогодні, за відсутності лічильників тепла (і газу), монополістами списуються собі в кишеню величезні необліковані суми. Як результат: українці щороку втрачають 75 мільярдів гривень через те, що замість будинків “гріють” вулицю. Отже, якщо немає ретельного й точного індивідуального обліку, значить, комусь це дуже вигідно. А коли відверто, то бенефіціарами цієї вкрай неефективної системи є олігархічні “вертикально-інтегровані” підприємства та їхні покровителі у найвищих ешелонах влади. Це якраз той випадок, коли теплоенергетичні монополісти “ловлять рибу у мутній воді”, особливо на тлі перманентного підвищення ціни на газ для побутових споживачів. До того ж, є серйозні підстави вважати, що олігархічні теплокомуненерго дуже часто використовують газ саме вітчизняного виробництва, і завдяки цим корупційним схемам підвищують “тіньову” рентабельність до воістину “космічних” масштабів. Плюс – на все це накладається корупційний “комунальний податок” на споживача – у вигляді додаткової оплати за втрати в мережах і рахунків за неспожите “віртуальне” тепло у ледь теплих батареях. Думаєте, ці гроші ідуть на модернізацію тепломереж, а не на офшорні рахунки приватних і державних “бенефіціарів”? Якщо ж індивідуальні лічильники тепла будуть встановлені в квартирі кожного українця, то ці олігархічно-феодальні схеми згинуть “як роса на сонці”. Щоб зрозуміти, як ефективно провести реформу в ЖКГ і, в тому числі, в теплоенергетичному секторі, варто поглянути на досвід нашого західного сусіда – Польщі. Чому у поляків вийшло? Сьогодні у більшості українських споживачів послуги з теплопостачання практично відсутня мотивація впроваджувати заходи з енергозбереження, зменшувати споживання теплової енергії. Інша справа, коли в квартирах встановлені індивідуальні прилади обліку. Тоді мешканці платять винятково за спожите тепло, а теплокомуненерго несуть матеріальну відповідальність за втрати енергії у зовнішніх мережах та неякісне обслуговування. Ще й у цьому контексті, ідея індивідуальних теплових лічильників є вкрай нагальною, адже це – один із компонентів ефективної політики енергозбереження. Наприклад, у країнах ЄС показники економії теплової енергії - завдяки засобам індивідуального обліку - складають 30-50 %. При цьому окупність капітальних витрат -- 1,5-3 роки. Директива ЄС з енергоефективності (2006/32/ЄС) встановлює, що держави-члени зобов’язані забезпечити кінцевих споживачів індивідуальними лічильниками тепла. Єдині обмеження – це технічна можливість та фінансова доцільність й економічна обгрунтованість. Показовим у цьому сенсі є досвід наших західних сусідів – поляків. Їм також дісталося в спадок вкрай енергонеефективне житлово-комунальне господарство - із застарілими трубами й інженерними комунікаціями, неутепленими будівлями. Проте, на відміну від нас, поляки за якесь десятиліття модернізували ЖК-систему, в тому числі – опалювальні мережі. І Польщі це вдалося тому, що на те була вища політична воля, сприятливий інвестиційні клімат і широкі повноваження місцевих громад. А головне – там було здійснено радикальну демонополізацію житлово-комунальної сфери. Так, у польському місті Щецині у старих багатоквартирних будинках (аналогах наших “сталінок”, “хрущовок” і “чеських проектів”) здійснили комплексну тепломодернізацію. Спочатку провели комплексний енергоаудит кожного будинку. На опалювальних приладах були встановлені терморегулятори, в кожній квартирі – індивідуальні прилади обліку тепла, модернізували теплопункти, всебічно утеплили будівлі, теплоізолювали нежитлові приміщення й дахи. Ця “теплова” складова польської ЖК-реформи дуже швидко дала конкретний результат: у Щецині використання опалювальної енергії зменшилося на 43%. Водночас, у Варшаві – на 52%; а впровадження систем індивідуального обліку тепла в усій країні зменшило фінансові витрати споживачів на 45%. Виникає природне запитання: чому полякам вдалося, а нам годі і говорити про перспективу успішної реформи ЖК-господарства. Тож, спробуємо розібратися – чому. Газові лічильники в кожний дім – до 2050 року? На жаль, позитивний досвід поляків навряд чи вдасться втілити в Україні в найближчі роки. І попри урядові “дозволи” щодо індивідуального встановлення лічильників в українських будинків з вертикальною системою опалення, кінцеві споживачі ще тривалий час платитимуть не за реально спожиті газ і тепло, а за “середню температуру по палаті””, - виходячи з абстрактно розрахованих “норм споживання”. Це наочно демонструє ситуація зі встановленням газових квартирних лічильників. Тож, вдамося до аналогії. Наприкінці 2017 року, змінами до закону “Про забезпечення комерційного обліку природного газу”, держава нібито зобов’язала підприємства-постачальників побутового газу встановити за їхні кошти газовимірювальні прилади у квартирах споживачів. Але чи поспішають газові монополісти виконувати цю норму? Особливо, з огляду на те, що термін встановлення індивідуальних лічильників газу продовжено з 1 січня 2018 до 1 січня 2021 року? Ось лише дані по Києву від Департаменту житлово-комунальної інфраструктури КМДА: із 600 тисяч столичних квартир індивідуальні газові лічильники встановлено лише в 143 353 квартирах (на кінець березня ц. р.). Причому, наразі невідомо, скільки лічильників встановлено за кошти ПАТ “Київгаз”, а скільки – за власний рахунок мешканців. Якщо газовий лічильник коштує в середньому 3 тисячі гривень, то для обладнання решти київських квартир потрібно приблизно 1 мільярд 370 мільйонів гривень. І це – не враховуючи вартості встановлення приладу. За скільки ж тоді років виконає норму закону “Київгаз”, якщо його офіційний прибуток у 2017 році, за даними Нацкомісії з регулювання енергетики та комунальних послуг, становив всього 9,92 млн грн. (тарифна виручка – 461,1 млн грн.)? Дуже сумнівно, що впораються за три роки. Коли ж говорити про всю Україну, то переважна більшість обл- і міськгазів, якщо вірити офіційним звітам, – збиткові. Чи пропонується урядом реалістична програма щодо встановлення індивідуальних газових лічильників у квартирах українців? Враховуючи те, що в газових монополістів катастрофічно “не вистачає” коштів навіть на власний розвиток? Можливо, прописується роль центральної влади й муніципалітетів у цьому процесі (особливо ж, у контексті мажорно-розпіареної децентралізації)? Аж ніяк. Висновок один: за нинішніх умов тотальної монополізації сфери газопостачання навіть точкове її реформування виглядає заледь не утопічним. Індивідуальні лічильники тепла: чи підйомні умови? Ще більш нереалістичним виглядає черговий урядовий прожект – щодо встановлення індивідуальних лічильників тепла у багатоквартирних будинках із вертикальною системою опалення. Особливо ж – з огляду на те, що в Україні понад третина житлових споруд потребує капітального ремонту. Тож, чи до лічильників тепла мешканцям таких будинків? Виходить, як у відомій казці про лисицю і журавля – людям подаються “страви”, яких вони не в змозі спожити. Новація уряду щодо встановлення індивідуальних теплолічильників можлива лише за наявності трьох умов. По-перше, лічильники мають бути встановлені, як мінімум, у 50 % квартир – це головна технологічна вимога. По-друге, в самому будинку має бути індивідуальний тепловий пункт, який за допомогою погодозалежної автоматики регулює витрати й температуру теплоносія в будинку і дозволяє рівномірно розподіляти тепло по квартирах, залежно від погодних умов. І, по-третє, має бути проведено енергоаудит будівлі, а його висновки повинні засвідчити фінансову окупність нової системи обліку тепла. При цьому, за результатами енергоаудиту, можуть бути запропоновані заходи для досягнення максимального ефекту від поквартирного обліку. Але виконання усіх цих умов так чи інакше гальмуватиметься із-за того, що держава і олігархи відсторонилися від проблеми, натомість переклали цю складову ЖК-реформи на плечі споживачів. За законом, встановлення індивідуальних лічильників – це не предмет спеціальної державної програми і не обов’язок теплопостачальників, а всього-на-всього - право мешканців. І ось тут виникає чи не найголовніша проблема -  інертність більшої кількості споживачів житлово-комунальних послуг. На практиці, часто неможливо навіть зібрати загальні збори мешканців багатоквартирного будинку – для прийняття спільних взаємовигідних рішень. Вже не кажу про фінансовий аспект: звідки у людей зайві гроші на теплолічильники, якщо у нас на субсидію у поточному опалювальному сезоні претендує 7 мільйонів домогосподарств, а заборгованість за ЖК-послуги по всій Україні складає близько 40 млрд гривень, з них за централізоване опалення й гарячу воду – 14,4 млрд? Як правило, питання спільного управління будинком (в тому числі – встановлення індивідуальних лічильників тепла) більш-менш ефективно вирішуються в об’єднаннях співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ). Втім, там, де вони не створені, всі корисні ініціативи часто “зависають у повітрі”. Це стосується і спорудження індивідуального теплового пункту, і проведення енергоаудиту, та й інших важливих питань, як-то рішення щодо “теплих кредитів” і заходів із енергоефективності. І навряд чи тут допоможуть “новітні” управителі багатоквартирних будинків, які здебільшого призначатимуться “згори”. Вони, скоріше за все, будуть зацікавлені в існуванні щонайменшої кількості проблем, які треба вирішувати. До того ж, значна частина “новобудов” так і не обладнана індивідуальними лічильниками тепла, оскільки девелопери традиційно “економлять” на всьому. В такому разі, чому б не внести відповідні поправки до чинних будівельних стандартів і норм, зобов’язавши забудовників забезпечувати нові квартири приладами обліку тепла? Але ж знову доводиться апелювати до політичної волі у проведенні реальних реформ в ЖКГ, а вірніше – до її відсутності. Чому відсторонилася держава? І останнє, проте не менш важливе. На відміну від газових лічильників, якими повинні забезпечувати споживачів газопостачальні компанії, встановлення індивідуальних приладів обліку тепла не оплачуватиметься теплоенергетичними підприємствами. Водночас, ціна за індивідуальний лічильник тепла (розподілювач, терморегулятор, байпас) на одну батарею в середньому складає 4 000 грн. Отже, для двокімнатної квартири це може обійтися від 12 000 грн.(плюс – оплата за установку). Чи знайдуться такі кошти у споживачів житлово-комунальних послуг, для яких нинішня, підвищена ціна на опалення вже є непосильною? При тому, що вони не можуть собі дозволити навіть встановлення газового лічильника, який коштує 3 000 грн. Втім, як на мене, держава, а особливо – місцеві органи влади (знову ж таки, в контексті децентралізації) просто-таки не мають права абстрагуватися від проблеми. Одна справа – дати право мешканцям багатоквартирного будинку щодо встановлення в квартирах індивідуальних лічильників тепла, а інша справа – забезпечити реалізацію цього право. В цьому контексті дуже дивно прозвучали недавні нарікання очільника “Нафтогазу” Андрія Коболєва на те, що, мовляв, централізоване опалення і постачання гарячої води є “нерентабельним” і “мертвим” – нібито, із-за встановлення багатьма українцями бойлерів і автономних котлів. Думаю, це ще раз доводить майже клінічну, “псевдоліберальну” бездіяльність влади – і найгірше, що саме в тих сферах, де без зусиль держави і приватних інвесторів нічого з місця не зрушиться. Чому, наприклад, шановному нафто-газовому керманичеві не ініціювати розробку цільової державної програми із встановлення індивідуальних лічильників тепла для громадян, де держава на першому етапі могла б, принаймні, частково взяти на себе витрати? Думаю, на проектне співфінансування радо погодилися б і міжнародні фінансові організації (ЄБРР, Світовий Банк, Міжнародна Фінансова Корпорація та ін.). Це могли б бути і спільні проекти як з ЄС, так і з окремими державами – в руслі правової й інституційної інтеграції України до Директиви з енергоефективності.  Врешті-решт, замість того, щоби щорічно виділяти скажені бюджетні гроші у 50-70 млрд. грн. на фінансування житлово-комунальних субсидій, можна було би значну частину цих коштів у цільовому режимі виділити до Фонду енергоефективності – саме на встановлення індивідуальних теплолічильників для споживачів. Не кажучи вже про те, що потрібно створити такі умови для монополістів ЖКГ, щоб вони щедро інвестували в цю сферу, а не лише збирали “вершки” з і без того збіднілих споживачів. Олег Тітамир, президент ГО “Українська організація захисту споживачів послуг”KиевVласть

Експертиза будівельної документації - цей термін став актуальним навіть для пересічного покупця нерухомості, який хоче пересвідчитись у законності, надійності та безпеці майбутнього житла. Для професіоналів будівельної галузі експертиза давно є обов’язковим етапом реалізації проекту. А ось для багатьох невеликих компаній, які ще нещодавно будували житло в передмісті за декларативним принципом, необхідність сьогодні виконати експертизу проекту стала завданням непростим. У деяких немає досвіду проходження експертизи, у інших не вистачає необхідної проектної документації, вступають в силу нові ДБН тощо. КиевVласть звернулась до керівника експертної компанії “Перша Будівельна експертиза” Антона Пастушенкова за роз’ясненнями та коментарями щодо ситуації з новими ДБН, роботи експертних організацій та іншими актуальними не тільки для забудовника, але і для потенційного покупця нерухомості, питаннями. KV: Проблема, яка досі хвилює будівельну галузь: вступ у дію нових ДБН. Мова про судову відміну наказу Мінрегіону разом із тезами міністерства про те, що проектування вже за новим ДБН залишає сумніви, як проектувати та погоджувати. Як експертиза, зважаючи на цю ситуацію, узгоджує проекти? А.П.: Щодо ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій", що затверджений наказом від 23 квітня 2018 року N 100 Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, можемо говорити, що його дія на цей час призупинена. З останніх новин, які відомі нам, це те, що за 3 місяці, що минули з часу публікації нових ДБН в інформаційному бюлетені, в суди було подано понад 7 позовів проти Мінрегіону, в яких основна вимога - припинити введення в силу нових ДБН. Один із судів, а саме Окружний адміністративний суд Києва,  зупинив дію державної будівельної норми.  Також з тих самих новин маємо інформацію, що Мінрегіон подав скаргу на такі рішення, на думку міністра регіонального розвитку Геннадія Зубка, претензії компанії є “рейдерством реформи будівельної галузі”. Проте, офіційних документів, що свідчили б про якісь рішення Мінрегіону до Експертної структури, інтереси якої я представляю, не надходило. При нашій перевірці всіх офіційних сайтів щодо вище згадуваного нового ДБН, то маємо повідомити, що компанії не вдалось встановити його чинність. Не вдалось також знайти і публікацій про призупинення його дії, інших вимог тих самих судових органів влади. На офіційному порталі КМУ взяли цитату міністра Геннадій Зубко: “Мотиви судової атаки – відтермінувати вступ в дію нових ДБН, відтермінувати запровадження європейських норм безпечного і комфортного життя! Суд застосувавши спрощене провадження, провівши засідання у закритому режимі, що не дало можливості відстояти позицію Мінрегіону, розробників ДБН та громадськості. Тож команда Мінрегіону буде відстоювати свою позицію всіма законними методами, у судах разом з людьми! Ми підготували подання до суду про проведення розгляду справи відкрито й прозоро. Ми підготували клопотання щодо скасування запобіжного заходу. Ми розуміємо, що це - не остання спроба зупинити реформу з боку тих, хто має на меті тільки прибуток, а не хоче будувати за цивілізованими європейськими нормами і стандартами. Ми розраховуємо на підтримку з боку всіх активних і небайдужих громадян, експертів, журналістів”. Перед цим Геннадій Зубко на своїй сторінці у Фейсбук повідомив: “Мінрегіон впроваджує європейські державні будівельні норми! Ми розуміли, що це не просто, і опір буде! Сьогодні це стало очевидним! З 1 вересня вступає в дію наш новий ДБН “Планування і забудова територій”, який забезпечує безпечний і комфортний життєвий простір! Сьогодні ми отримали ухвалу окружного адміністративного суду Києва, який задовольнив позов ландшафтної компанії про призупинення дії Наказу Мінрегіону “Про затвердження ДБН Б.2.2-12:2018 “Планування і забудова територій”. Компанія чекає офіційних роз'яснень міністерства. Тим самим будемо керуватись нормативними документами що діють на сьогоднішній день, а також орієнтуватися на можливі перспективні нормативні нововведення, що оформлені відповідним наказом міністерства та текстом прийнятого ДБН. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  KV: З вашого досвіду: чи готувались проектанти, девелопери до вступу в силу нових нормативів заздалегідь? А.П.: Наша компанія, як частина представників девелопмента, в своїй діяльності спрямована на створення або покращення, вдосконалення об'єкту нерухомості (будівлі, земельної ділянки) для збільшення його вартості та подальшого продажу або оренди. Ми вивчаємо проблеми, з якими стикаються замовники експертизи, що замовляли виконання проектів ще до задумів Міністерства за відповідними змінами норм проектування і будівництва. Частково більш прогресивні Замовники будівництва, проектні організації, уважно слідкували за змінами в нормативних документах та намагались використати новітні нормативні вимоги. Що не вдалось замовникам і проектувальникам передбачити, те в свою чергу виправляється під час проходження експертизи проектів. Тим самим ми вже частково проводимо моніторинг та систематизуємо відповідні відхилення від новітніх норм законодавства, знаходимо можливі шляхи виходу із ситуації що склалась. KV: Як нові норми впливають на прибутки девелоперів? А.П.: Введення ряду обмежень (це стосується як обмеження висотності забудови, так і повної заборони будівництва в певних місцях), негативно позначаються на прибутку забудовників. Обмеження прибутковості будівельних компаній безпосередньо вдарить і по гаманцю покупців, оскільки ціна на квадратні метри через певні ініціативи чиновників має вирости. Та, можливо, це якась противага по зниженню вартості на один квадратний метр, враховуючи кількість збудованого житла. Передбачена новими ДБН можливість спорудження різного функціоналу майданчиків (спортивних майданчиків і рекреаційних зон) на дахах багатоповерхових будинків, ліквідація застарілих вимог до спорудження сміттєпроводів та багато іншого, що точно сподобається покупцям, та має вплинути на їхнє позитивне рішення з купівлі нової нерухомості. Це все, що стосується Девелопменту житлової нерухомості у великих містах. KV: Як зміниться вартість у невеликих містах? А.П.: У невеликих містах та селищах (виключивши з цієї класифікації міста-супутники Києва, селища поблизу Києва та обласних центрів) вартість нерухомості на мою думку істотно не зміниться найближчим часом. Комерційна нерухомість, на мою думку, не втратить своїх вартісних показників. Девелопмент заміської нерухомості також практично не зміниться. Ленд-девелопмент (девелопмент земельних ділянок) має стабільні показники до збереження вартісних показників, оскільки в межах міст і всіх населених пунктів, вільних ділянок до забудови не збільшується. Обмеження, хоч вони і покладають більш жорсткі вимоги з забудови земельних ділянок, тільки сприятимуть збільшенню вартості землі. Варто також відзначити, що зростання обсягу будівництва в Україні не пов'язане з пропорційним зростанням попиту на житлові метри - навіть при зростанні номінальних доходів населення реальна платоспроможність, а значить і попит, залишаються низькими. Найбільш затребувані квадратні метри - це малогабаритні квартири або квартири в містах-супутниках і передмісті, що наша компанія помічає при подачі замовниками проектів до експертизи. Враховуючи те, що визначальним фактором у прийнятті рішення будуть дані з перепису населення ще за 2001 рік, варто очікувати обмеження висотності навіть у відносно великих містах, що в свою чергу підніме ціни на житло, або збереже їх стабільними. З відносно стабільними цінами на нерухомість будуть залишатись міста західного регіону, де свій вклад в розбудову вносять заробітчани, що звикли зберігати свої заробітки в єдиній валюті, - квадратних метрах. У звіті НБУ також вказується, що починає оживати іпотечне кредитування, але скільки-небудь істотного впливу на ринок не буде - банки готові давати гроші тільки під великі відсотки, які покупцям вкрай невигідні. Ціна на житло стабілізувалася вперше з 2014 року. За рахунок великої кількості новобудов продовжує падати вартість старих квартир - у порівнянні з 2017 роком старе житло подешевшало в середньому на 2%. KV: З введенням нових ДБН як зміниться підхід до реалізації об’єкта нерухомості? А.П.: Підхід до реалізації об'єкта нерухомості практично з нововведеннями не змінюється. На мою думку, лише спрощення реалізації законодавчих ініціатив з полегшення реєстрації об'єктів нерухомості дозволяє без істотних проблем реалізовувати плани і задуми девелоперів, інвесторів та потенційних покупців. Сьогодні на ринку з'являється не тільки більше житлових та комерційних площ, також росте і кількість девелоперів що займаються пошуком та придбанням земельної ділянки, визначають маркетингову політику об'єкта, розробляють будівельний план і дизайн-проект, отримують всю необхідну документацію, фінансують угоди, займаються будівництвом, контролюють і керують усім процесом від початку до кінця. Тому цей ринок послуг стає жорсткіший, збільшується конкуренція в цих послугах, що в свою чергу має змінити якість надання послуг всім учасникам створення об'єкту архітектури. Це дозволить підняти професіоналізм не тільки проектувальників, експертів, працівників будівельних організацій, спеціалістів контролюючих органів в галузі будівництва, а і чиновників на місцях, що в свою чергу і в першу чергу мають бути готовими до змін в законодавстві, ініціювати такі зміни та в більш глобальному масштабі підготувати внесення змін до містобудівної документації на місцевому рівні. KV: Чи вплинуть ці зміни на процес погодження проектів? Яким чином? А.П.: Самі зміни до ДБН не вплинули на процес погоджень, оскільки це регулюється законодавством, а саме ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності", - п. 6. Статтею 31. "Проектна документація на будівництво" що тезово звучить так: "Проектна документація на будівництво об’єктів не потребує погодження державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, юридичними особами, утвореними такими органами". Погодження стосується лише містобудівної документації (Генеральних Планів, План зонування території, Детальних планів територій), що розробляються на замовлення місцевих органів влади та регулюються цим Законом. KV: Дайте рекомендації девелоперам, проектувальникам щодо роботи з новими ДБН. А.П.: Нові рекомендації девелоперам, а саме девелоперам в галузі земельних ділянок та представникам інвесторів в будівництві можуть полягати лише в більш ретельному вивченні можливості забудови на основі містобудівної документації (оскільки це закон будівництва на місцевому рівні і він є чинним незалежно від прийняття нових ДБН). Містобудівна документація містить всі вимоги до її забудови та дає змогу оцінити всі умови і обмеження з забудови таких земельних ділянок. Правда, цим можуть користуватись нечисті на руку чиновники на місцях. Змушуватимуть фінансувати роботи з внесення змін у затверджену містобудівну документацію, затримуватимуть видачу дозвільних документів на початок проектування та під різними "порожніми" приводами можуть відмовляти у видачі, посилаючись на зміни в ДБН. Вважаю, що тим самим Мінрегіон вводить поняття погоджень відхилень від ДБН відповідно до нового нормативного документу, Наказу міністерства від 19.04.2018 № 97 "Про затвердження Порядку погодження Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України обґрунтованих відхилень від будівельних норм, що забезпечують дотримання встановлених вимог безпеки до будівель і споруд у спосіб, не передбачений будівельними нормами", чим планує більші права з упливів на ті чи інші дії учасників будівництва, вивчення ситуації в будівельній галузі. На відміну від реформ 2015 та 2017 року, де основну роль виконували та владні повноваження мали органи державного архітектурно-будівельного контролю, тепер до управління галуззю має намір підключитись Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Судячи з усього, Міністерство вирішило підключитись до реальної комунікації з конкретними замовниками, використавши своє право затвердження державних будівельних норм. KV: Які фактори, на ваш погляд, ініціювали новий ДБН В.2.2-4:2018 “Будівлі і споруди. Заклади дошкільної освіти”? А.П.: Раніше діяв ДБН В.2.2-4-97 "Будинки і споруди дошкільних навчальних закладів", який дозволяв, або точніше рекомендував, по тезі з нього, ось що: "Будинки дошкільних навчальних закладів слід розміщувати на окремих земельних ділянках, що розташовуються згідно з вимогами містобудівних норм". Але ми не зможемо чітко визначити за якими нормами ми маємо їх, садочки, проектувати. Замовниками такого будівництва виступали місцеві органи влади. Також у створенні нового ДБН зіграв диктат ринку, оскільки дошкільні дитячі заклади стали досить прибутковим бізнесом, разом з неспроможністю державних органів в повній мірі задовольнити потреби в будівництві таких закладів (недостатність коштів на таке будівництво, відсутність земельних ділянок з відповідним цільовим призначенням, а також відсутність резерву в таких земельних ділянках). На основі нового ДБН допускається розміщення у 1-2 поверхових житлових будинках: - вбудованих приміщень груп короткотривалого (до 4-х годин) перебування дітей дошкільного віку (ясельного до трьох років, садового від 3-х до 6-ти – 7-ми років); - вбудованих невеликих дошкільних навчальних закладів загального розвитку (ясел, ясел-садків, дитячих садків) місткістю до 80-ти місць (до 4-х груп); - вбудовано-прибудованих дошкільних навчальних закладів загального розвитку місткістю до 120 місць (до 6 груп). KV: Прокоментуйте зміни, які плануються щодо відміни проектування сміттєпроводів у багатоповерхівках, норми обов’язкового проектування порогу та сходів при вході в житловий об’єкт - це прогресивні норми? Чи вони забезпечують “комфорт” забудовникам за рахунок майбутніх мешканців? А.П.: Щодо комфорту мешканців, що, начебто, має обмежуватись необов'язковістю встановлення забудовниками сміттєпроводів та функціонування таких в багатоквартирних житлових будинках, то я висловлю окрему, свою думку.  Я повністю підтримую вимоги нового ДБН, оскільки вважаю їх прогресивними, та такими, що дадуть змогу нам не потонути в смітті. Це пов’язано з дуже великими проблемами з сортування сміття вже на переробних виробництвах - через дороговизну в новітніх технологіях, неможливості впровадження та встановлення навіть дорогих технологій через монопольне становище всіх сміттєзбиральних полігонів, сміттєспалювальних підприємств. KV: Плануються також зміни до нормативів щодо проектування паркінгів: дозвіл розташовувати підземні паркінги під закладами культури, спорту, харчування, охорони здоров’я і т.д., можливість сполучення ліфтами підземних паркингів у житлових спорудах. Як буде забезпечуватись пожежна безпека в таких випадках? А.П.: Ініціатива вже нагальна та має бути підтримана на всіх рівнях. Всі вимоги з пожежної безпеки та інші вимоги за санітарними, екологічними нормативами - це лише технічні питання, які вирішуються і на основі старих норм. Можливо, слід користуватись закордонним досвідом будівництва, де в свою чергу вже заховано “під землю” і цілі міста з вулицями та системами вертикального пасажирського транспорту. Ба, навіть в нас, в Україні підтримується безпека руху метро, є вже багаторічний досвід безпечної експлуатації. Тому з цим лише треба сподіватись на розвиток проектних потужностей в проектуванні таких об'єктів, зацікавленості інвесторів вкладати кошти в будівництво таких споруд. KV: З 1 червня затверджено порядок погодження відхилень від діючих ДБН та внесення змін в проектну документацію. Що змінилось на краще? Чи є необхідність щось доопрацювати? А.П.: Я вже згадував роль Міністерства щодо погоджень відхилень від ДБН, всі позитивні або негативні сторони мають з'явитись за деякий час, оскільки для виявлення позитивних сторін має бути встановлений якийсь проміжок часу, допоки не виявляться ті чи інші системні помилки, з наукової точки зору не будуть досліджені причини таких помилок, або з яких причин ці помилки робляться, що спонукає учасників проектування об'єктів до помилок, забравши з причин помилок фактор наживи. З основних порушень, до яких звикли ми в своїй роботі: низька якість підготовки містобудівної документації на місцевому рівні, буває, навіть немає розуміння необхідності такої документації. Особисто я вважаю, що досить помилковим в нормативній документації було запровадження так званих Планів зонування території, що повністю не відображали вимоги до забудови населених пунктів, перспектив розвитку населеного пункту, а натомість "узаконили" видачу первинного документу місцевими органами в галузі архітектури, вихідних даних для проектування, - містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, що в свою чергу вже несли якісь відхилення від ДБН. KV: Які ризики і проблеми можуть виникнути у девелоперів та проектувальників в процесі переходу на нові ДБН? Як можна уникнути труднощів? А.П.: Ризики, як я вже згадував раніше, мають бути досліджені, виявлені і оцінені при аналізі містобудівної документації на місцевому рівні. Оскільки практично вся містобудівна документація, що затверджена на місцевому рівні, розроблялась до вступу в силу нових ДБН, можу з упевненістю вказати на те, що це і буде основною проблемою. Тому ми, як завжди, плани будемо підганяти під нові прояви сьогодення, це і нормально, і природньо. Є бажання змін в планах, - значить, бар'єри необхідно прибирати. KV: Які ще застарілі нормативи, на ваш погляд, треба змінювати? А.П.: Вже протягом кількох останніх років порушувалось питання невідповідності значної кількості з чинних державних будівельних норм вимогам сьогодення. Так, ключовий ДБН 360-92** “Містобудування. Планування і забудова міських та сільських поселень” прийнято ще 26 років тому. Загалом щонайменше чверть і з чинних 109 ДБН вимагають оновлення або скасування з прийняттям нового аналогу. Зусиллями Мінрегіонбуду у 2017 - 2018 роках тільки повністю нових ДБН мають набути чинності вісімнадцять. Окрім того, у той самий період набирають чинності зміни до ще одинадцяти ДБН, тобто загалом вже здійснено істотний вплив на 29 ДБН із 109, наступного 2019 року заплановано перегляд (зміну чи прийняття нових ДБН на заміну) 30 норм. Це взято із офіційних джерел Міністерства. Тому зміни будуть тривати. До цього варто приготуватись та включитись до розробки, обговорень на різних рівнях. Одним з основних критеріїв, що якимось чином підготує девелоперів до нових змін в законодавстві, вважаю, мають бути перехідні положення, розраховані на більш тривалий час з пристосування до нових норм, також більш інформативна робота Мінрегіонбуду з роз'яснень до ДБН. Читайте: Рынок покупателя: какие финансовые инструменты лояльности предлагают сегодня застройщики жилья KV: Сьогодні для покупця житла навайжливішим фактором є надійність та безпека об’єкту. Яким чином експертиза забезпечує ці вимоги, поясніть для пересічного українця. Як звичайній людині впевнитись, що експертизу проведено? Чи можуть громадяни звертатись безпосередньо до експертної організації за запитом? А.П.: Безпеку об'єкта під час проектування, якість проектування забезпечує експертиза, щодо безпеки вже збудованих об'єктів, маю повідомити, що таку безпеку вже забезпечують інші інституції, як то: технічний та авторський нагляд за процесом будівництва об'єкту. На ці інституції мають вплив лише органи архітектурно-будівельного контролю. Щодо інформативності з проведення експертизи того чи іншого об'єкту будівництва, то така публічність не передбачена, оскільки відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" Статті 7. п.2 "Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини". Громадяни можуть звертатись за роз'ясненнями щодо тих чи інших норм проектування і до нас, як експертної організації в галузі будівництва. Компанія, інтереси якої представляю, в силах провести експертну оцінку тих чи інших проектних рішень, такі роботи (послуги) ми виконуємо. KV: Із прийняттям змін у містобудівне законодавство щодо класів наслідків багато забудовників об’єктів невеликого формату, регіональні компанії жалілись, що тепер через необхідність проходження експертизи (яка раніше не вимагалась, оскільки дозвіл на будівництво можна було отримати декларативним способом) процедура погодження та здачі об’єкта в експлуатацію затягнеться. Наскільки це відповідає дійсності? А.П.: Так, відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 11 травня 2011 р. N 560 "Про затвердження Порядку затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України "Строк проведення експертизи не повинен перевищувати: - для об'єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками (відповідальності), - 30 календарних днів; - для об'єктів, що становлять підвищену ядерну та радіаційну небезпеку, і тих, щодо яких проводиться оцінка їх впливу на навколишнє природне середовище, - 90 календарних днів; - для об'єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними (СС1) наслідками, що споруджуються на територіях із складними інженерно-геологічними та техногенними умовами, - 15 календарних днів; - кошторисної частини проекту будівництва об'єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними (СС1) наслідками - 15 календарних днів. А як уже мною зазначалось вище, погодження проектів не потребується, то і терміни проведення експертизи не впливають на те, де сам замовник бажає проходити якісь погодження. Можливо, він бажає додаткових експертиз, або інше, - то це у "руках" замовника будівництва. Перед початком будівництва він має затвердити проект та зареєструвати дозвіл в органах архітектурно–будівельного контролю. Читайте: На что обращать внимание при покупке квартиры в новостройках Киевской области KV: Які зауваження проектантам, девелоперам з усунення помилок експертиза видає найчастіше? Чому, на вашу думку, це відбувається? А.П.: Майже без винятків замовники експертизи недоукомплектовують проектну документацію всіма вихідними даними, передбаченими нормативами, як то: витягами з чинної містобудівної документації, технічними умовами, що не може бути помічено при подачі до експертизи; роблять помилки в розрахунках класу наслідків (відповідальності) (розрахунки виконали проектувальники до початку проектних робіт. А ми їх перевіряємо за дійсними при подачі документів до експертизи показниками, переоцінюємо ризики втрати об'єкт). Нерідко бажання замовників будівництва перебільшують можливості (потужності) земельної ділянки, проектні рішення доводиться коригувати, що в свою чергу, тягне за собою практично повне коригування інженерних розділів проекту. Також варто звернути увагу на оформлення документації відповідно до Державних стандартів. Це пов’язано з недостатнім контролем в проектних організаціях якості оформлення за так званим Нормоконтролем. KV: Із введенням в дію нових ДБН чи очікуєте ви більше помилок в проектній документації, яку подаватимуть на експертизу? Як уникнути цих проблем? Можливо, потрібна системна роз’яснювальна робота з боку експертних організацій? А.П.: Помилок в проектній документації очікуємо більше. Також вже маємо напрацювання за критеріями, на які буде звертатись основна увага при експертизі. Ці критерії вже вище зазначались. Але ми розуміємо і проектувальників, що звертаються вже по консультативну допомогу, розуміємо, що в зв’язку з введенням нових ДБН ми матимемо більше приділяти увагу до розгляду проектів. Проектувальники вже попереджені про необхідність отримання інформації щодо чинної містобудівної документації, що може надати відповіді на більшість спірних питань. KV: На ваш професійний погляд, за останні роки чи змінилась якість проектної документації, проектів на краще в цілому? А.П.: Тенденція на зміни в кращу сторону виконання проектних рішень помітна. Помічається і якість та швидкість реагування проектувальників на виправлення тих чи інших помилок в проектній документації. Читайте: На века: девелоперы обещают строить жилье в Киеве качественнее KV: Коли кілька років тому відбулась демонополізація експертних послуг, держава дозволила приватним організаціям надавати їх, були сумніви щодо якості та надійності приватних експертів. Як забудовнику визначитись, що експертна компанія є професійною, надійною, може надати якісні послуги? Як взагалі змінилась, і чи змінилась якість послуг? А.П.: Власне, замовник за час монопольної дії державної експертизи звик, що держава є керуючим органом, і сила - на боці чиновника. Раніше, якщо представники держекспертизи могли затримати висновок за рахунок бюрократичної складової, або чинили інші перепони, замовник мало що міг вдіяти. Зараз, в умовах конкуренції, приватна експертна організація бореться за замовника не тільки наявністю кваліфікованих фахівців у штаті, швидкістю виконання замовлення та якістю кінцевого продукту, але й супроводжуючим сервісом. Ми, наприклад, ще на етапі розробки проекту надаємо консультаційні послуги, виявляємо проблеми, пояснюємо, як треба відкоригувати проект, щоб потім не витрачати час на його переробку вже після зауважень експертизи. Проектувальник, замовник, у будь-який час може поставити нашим експертам запитання і отримати фахову консультацію. Такий підхід економить час та фінансові ресурси замовника. Сьогодні зменшення відстані між експертом та проектувальником, замовником, системна комунікація, демонструють якісні зміни в експертній сфері. KV: Скільки у вас зараз об’єктів в роботі? А.П.: Більше 50: кошторисні експертизи — 70%, на оцінку класу наслідків — 15%, і 15% - комплексні експертизи. Багатоквартирних житлових будинків зараз в роботі 8. KV: Яку відповідальність несе експертна організація за порушення чи помилки під час експертизи проектів? А.П.: Передбачена адміністративна відповідальність — якщо експерт закриває очі на порушення нормативів. Крім того, анулюється сертифікат експерта без права його поновлення. Але якщо порушення були допущені навмисне, втрачені людські життя, на мою думку, адміністративної відповідальності недостатньо. Але цими питаннями вже опікуються інші органи. KV: На ваш погляд, замовник-девелопер може скористатися експертизою з точки зору репутації - і компанії, і об’єкту? А.П.: Власне, він перший зацікавлений публічно представити інформацію про пройдену експертизу проекту на сайті об’єкту. Експертиза гарантує відповідність проектної документації діючим будівельним нормативам України, які забезпечують в т.ч. безпеку та надійність запропонованих проектних рішень. Зараз, коли споживач став набагато уважніше ставитись до наявності та якості будівельної документації, став цікавитись цими питаннями під час вибору нерухомості, такий підхід демонструє не тільки відкритість та прозорість намірів забудовника, а й надійність його проекту. Що може стати однією з конкурентних переваг. Читайте: Ипотека не для слабаков: кто строит и покупает жильё в кредит Фото: KVKиевVласть

Днями ряд народних депутатів України звернулися до Вселенського Патріарха Варфоломія з таким письмовим проханням: "...если уже и начался процесс оформления Томоса, то просим Вас не принимать поспешного решения. Напротив, призываем максимально взвесить будущий исторический шаг, чтобы избежать политических спекуляций на эту тему. Для этого предлагаем, провести после окончания главного политического события в Украине 2019 года – президентских выборов, Всеправославное совещание под Вашей эгидой с участием всех сторон, в том числе и украинских епископов, служащих Вашей церкви, которых Вы назначили экзархами." Бурхлива істерика російського православного "священноначалія", російських ЗМІ та соціальних мереж, а також офіційних осіб російських державних установ, що виникла і триває внаслідок рішення Вселенського патріарха Варфоломія спрямувати до України його офіційних представників (екзархів), видає справжню паніку у Росії внаслідок розгортання процесу набуття помісного статусу українським православ'ям. Через що такий переляк? Перед усім він має суто внутрішні адміністративні та політичні причини. Це реакція на раптове власне усвідомлення фундаментальної помилковості всієї політики Росії щодо взаємин із Україною. Церковна сфера є лише її окремим напрямком.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Так само цілковито помилковою, програшною, хоча і здійснюваною у "симфонічній гармонії держави і церкви", була політика сучасних стосунків РПЦ із Вселенським патріархатом. Вагомим чинником тут стала твердолоба позиція Москви щодо проведеного влітку 2016 року Всеправославного собору, який скликав і на якому головував Вселенський патріарх Варфоломій. РПЦ доклала величезних зусиль щоб перенести місце проведення Собору зі Стамбула до Петербурга. Після провалу цих спроб, намагалася переконати більшість помісних православних церков не брати в ньому участі. Зрештою, коли остаточним місцем проведення Собору було визначено острів Крит, московська делегація все ж відмовилася брати у ньому участь, підбуривши до такого ж демаршу Болгарську, Грузинську і Сербську православні церкви. (Антиохійський патріархат не брав участі у Соборі з власної причини – жорсткої суперечки з Ієрусалимським патріархатом через належність парафій у Катарі.) Українська православна церква (Московського патріархату), яка мала взяти участь у Критському соборі шляхом включення п'яти її архієреїв на чолі з блаженнійшим митрополитом Онуфрієм до делегації РПЦ, виявилася відділеною "московським бар'єром" від Вселенського православ'я. Наприкінці минулого року Архієрейський собор РПЦ відмовився визнати не лише документи (діяння) Критського собору, а навіть його всеправославний світовий статус. Таким чином Москва сама поставила під сумнів повноту своєї належності до Світового православ'я. На православних України, які перебувають у РПЦ (УПЦ (МП)), це рішення поширилося автоматично. РПЦ сама створила пастку для себе На тлі цих обставин і розгорнулися подальші події щодо надання православній церкві в Україні статусу канонічної незалежності. Йдеться про те, що до наявних п'ятнадцяти помісних православних церков на рівних правах доєднається шістнадцята – Українська православна церква. Превентивні кроки – принизливі візити до патріарха Варфоломея: спочатку українських архієреїв від РПЦ, разом із народним депутатом Вадимом Новинським, 23 червня цього року; а тоді і патріарха Кирила, 31 серпня – мали зворотній ефект, бо саме названі ієрархи активно прилучилися до спроб зірвати Собор на Криті, а тоді і до засудження самого його проведення. Гідно подиву, що Московський патріархат своєю самовикривальною реакцією на дії Константинополя заганяє себе у ще більш вразливу позицію в українському питанні. Адже спрямування екзархів, здавалося б, відкриває шлях для конструктивного і тривалого діалогу, в перебігу якого можна було б знайти вихід і для Москви, щоб вона остаточно не почувалося в стані повного розгрому. Таким рішенням могло б стати надання автокефалії Українському Православ'ю за обопільною ухвалою Константинопольської і Московської церков. Московський патріархат раніше міг і самостійно вирішити це питання, так би мовити, "на випередження", надавши Україні свій томос про автокефалію Україні, щоб у такий спосіб навічно закріпити за собою статус материнської церкви стосовно України. Однак сьогодні ці можливості Москва вже безповоротно втратила. Попри таку очевидну катастрофу, вона вперто заганяє себе у ситуацію, за якої під сумнів поставлено вже канонічність самої РПЦ, яка не виконувала у повному обсязі приписів томосу про її автокефалію, виданому Вселенським патріархом Ієремією у 1589 році, під тиском Бориса Годунова. Причина такої самовбивчої позиції у тому, що свободу дипломатичного маневру патріарха Кирила кардинально обмежено волею російської влади, якій, навіть тінь поступки щодо України здаватиметься кроком до стратегічної поразки у глобальному протистоянні з цивілізованим світом. Крім того, російські шовіністи серед священиків і мирян теж не вибачать "священноначалію" втрати кращої половини пастви РПЦ, що становлять собою українські парафії, як в Україні, так і в Західній Європі, Канаді, США, Аргентині, Бразилії тощо. Внаслідок "української кризи" рівень впливу патріарха Кирила вже сильно підупав, а після завершення процесу із надання томосу православній церкві України, для нього стає реальною загроза "добровільного" зречення престолу. Для самої РПЦ відмова визнати правочинність дій Константинополя щодо України та розрив євхаристичних стосунків із Вселенським престолом означите однобічний вихід у розкол. А у подальшому – самоізоляцію від світового православ'я, втрати своїх єпархій щонайменше у Білорусі та Молдові. Завершити "канонічне коло" Для України визнання помісного статусу її православної церкви теж означатиме певну суспільну турбулентність. Перед усім через категоричне і агресивне несприйняття такого акту з боку певної частини вірян РПЦ в нашій країні, особливо поміж насельників монастирів. РПЦ провокуватиме силове протистояння. У цьому контексті є важливою заява президента України про те, що держава захистить тих вірян РПЦ, які після набуття канонічності Українською православною церквою, перейдуть до неї, від агресії з боку Московського патріархату. Помісний статус УПЦ неможливо надати без визнання Константинопольським патріархом незаконності і безпідставності накладення Архієрейським собором РПЦ, у 1992 році, анафеми на, тоді митрополита, Філарета та усіх, хто співслужить із ним. Безчинність цього акту має бути визнаною від самого моменту проголошення, як і "супутніх" попередніх рішень щодо позбавлення владики Філарета усіх ступенів священства. Це дасть можливість визнати благодатними усі таїнства, здійснені у Київському патріархаті, що завершить коло цілковитого відокремлення давньої Київської церкви від Москви. До речі, Константинопольська церква не визнала анафеми РПЦ щодо Івана Мазепи. У вигнанні він причащався та сповідався священикам Вселенського патріархату, а згодом і був похований за православним чином. Костянтин Матвієнко, експерт корпорації стратегічного консалтингу “Гардарика”, письменник Источник публикацииKиевVласть

“Земля - це життя”, - може лірично, але це так. Ані біткоїни, ані IT-технології не відмінять цієї правди. Бо всі їдять, навіть айтішники. Те, що українська земля цікава різного роду лихварям, не секрет. Щоб дешевше торгуватися з власниками землі при її скупці, їх уже перетворили на злиднів. І з селянами це зробили власні пани, а не іноземні. Іноземці можуть тільки скористатися такою ситуацією і не тільки для лихви. Найпотужніші потенційні покупці української землі повинні володіти наступними ознаками: 1. Мати пряме відношення до джерела емісії ліквідних грошей для купівлі землі. 2. Мати пряме відношення до країни, яка може управляти ризиками на території України. 3. Мати пряме відношення до країни, яка є лідером з експорту зернових. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Насамперед походження покупців може забезпечити США та Європа. Далі залишається тільки Росія. Я думаю, що єдиним із натяжкою запереченням від читача може бути: “А куди Росія лізе зі своїм дерев’яним рублем?”. А туди ж, звідки курс дерев’яного висить на табло обмінників по всій Україні разом із доларом і євро. Не такий уже дерев’яний. То ж, для кого може бути знятий мораторій, так це для Путіна. Ті орендарі, які вважають, що врятуються довгостроковою орендою після зняття мораторію, глибоко помиляються і перебільшують свої можливості. Їм не вдасться потихеньку скупити за безцінь землю. Законопроект земляків-хмельничан Олександра Гереги (позафракційний, співвласник мережі гіпермаркетів “Епіцентр”) та Андрія Шиньковича (фракція БПП) №8581 від 9 липня 2018 року передбачає односторонню відмову власника землі від договорів оренди. Для чого? Для того, щоб купити в селянина землю без орендних обтяжень, – тільки така земля може купуватися. Читайте: Замешанная на крови: украденная и потерянная земля При цьому, ініціатори законопроекту знають упевнено, хто переб’є будь-яку запропоновану нинішніми орендаторами та іншими лихварями ціну. У купівлі права оренди землі через корпоративні права бізнесменам Герегам уже немає рівних: вони платять більше і швидше. Можна довго дискутувати з приводу “не проголосують за цей законопроект” та “закон зворотної сили не має”. Давайте назвемо це намірами, які викрилися в поданому законопроекті. У будь-якому випадку це тест суспільству, владі, панам та лихварям. З іншого боку, я вже давно говорю про те, що в знятті мораторію без відміни оренди чи емфітевзису немає сенсу для справжніх гравців ринку землі, яким земля потрібна для того, щоб передати вже зі своїх рук в оренду. І вони не віддадуть свій шанс. Вони контролюють ситуацію і не знімуть мораторій, окрім як на умовах Гереги й Шинковича. І в Путіна найбільший шанс бути цими “ними”. Читайте: Продажна Батьківщина Хоча, можливо, законотворці навіть і не думали про Путіна чи Трампа, коли подавали законопроект. А думали про те, щоб ціна на землю була якомога більшою, думали, що якщо і продавати батьківщину, то якомога дорожче. Про Україну, мабуть, думають. Олег Ляшко, Юлія Тимошенко і всі, хто боровся і бореться проти зняття мораторію, неважливо з яких міркувань, захищають українську землю. Але при цьому ми отримуємо колосальні втрати України не тільки на паразитуванні орендарів, а й відсутності можливості відновлення сільського господарства хоча б до рівня 1991 року. В цій ситуації треба якнайшвидше шукати вихід, щоб батьківщина стала непродажною. І в цьому буде вихід, який, я знаю точно, є. Потрібна  земельна реформа. І така реформа можлива навіть без додаткових законів. Така реформа буде Народною. Читайте: Народная земельная реформа: без новых законов и дополнительных денег Роман Головин, кандидат наук по государственному управлению KиевVласть

Долар повзе вверх, штовхаючи ціни. Ціни не впираються, але їх зростання відстає від валютного курсу. Рано чи пізно валютна стабільність, яка встановилась із січня, повинна була порушитись. Низький долар – втрати державного бюджету, тому за умови зниження сплати податків одним з небагатьох джерел наповнення “засіки батьківщини” є девальвація гривні. На 1 січня 2018 року долар мав курс продажу в банках 28,2 грн, а на 1 червня – уже 26,1 грн, тобто на 8% менше. Падіння курсу потягнуло за собою зниження інфляції, яка була бичем споживчого ринку декілька років. Тобто Уряд пробує балансувати між наповненням бюджету та підвищенням реальної купівельної спроможності. Але на 1 серпня американська валюта зросла практично до 27 грн за один американський долар, тобто на 3%. Якщо до кінця року ми побачимо курс 30,5 грн, який закладено як середній річний, то восени слід скористуватись ременями безпеки, тому що ралі інфляції може бути дуже швидким. А інфляція на 100% перевісить відмітку в 10%. А поки офіційна статистика твердить про зростання цін із початку року лише на 4,4%. При чому в липні та серпні можна очікувати дефляцію за рахунок подешевлення овочів та фруктів навіть порівняно з минулим роком.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Падіння гривні зрозуміло потягне за собою підвищення цін на продукти та товари. Поступове підвищення курсу є кращим для виробників та постачальників, оскільки дає можливість спрогнозувати курс наперед. І тому вони в паніці не будуть закладати курс 30 грн за долар на вересень, що розкрутить черговий віток інфляції. Україна практично завжди має двозначну інфляцію. З 2000 по 2017 рік середня річна інфляція становила 12%. Таке велике значення пояснюється декількома речами, у тому числі структурою споживання. Усі країни з низькою інфляцією мають велике споживання промислових товарів, серед яких високотехнологічні, оскільки саме вони здатні сильно знижуватись у ціні за умов масової доступності для споживачів. Україна за структурою витрат біля 50% на харчі, які мають цінову стабільність порівняно з промисловими товарами, приречена мати більшу інфляцію, ніж у сусідів. Якщо додати можливість наповнювати державний бюджет за рахунок девальвації гривні, то стає зрозуміло, що в найближчі роки про інфляцію в 5-7% не варто мріяти. Олексій Дорошенко, генеральний директор Української асоціації постачальників торговельних мережKиевVласть