Корупційні скандали, недобудовані ЖК та інтереси Молчанової: що відбувається з “Київміськбудом”
Гроші на оборону: Київрада збільшила кошторис програми “Захисник Києва” на 2024 рік в 2,5 раза, не підкріпивши це змінами в бюджет
Київщина екологічна: як область стала лідером України зі створення об'єктів природно-заповідного фонду
28 листопада 2019 г. 15:00
Раздел: Тексти
Георгій Учайкін: “Треба спитати в людей, чи хочуть вони мати право на збройний самозахист або цілком розраховують на захист поліції”
Відсутність закону про обіг зброї серед цивільного населення несе в собі шалені ризики. По-перше, це стимулює корупцію в МВС. По-друге, десятки тисяч людей були незаконно засуджені до різних термінів позбавленні волі. По-третє, Україна втрачає великі кошти через відсутність легального ринку зброї для громадян. Про це в інтерв`ю КиевVласть розповів голова наглядової ради Української асоціації власників зброї (УАВЗ) Георгій Учайкін (на фото).
УАВЗ (*), за словами Георгія Учайкіна, сьогодні нараховує близько 20 тис. членів. “Я не буду приховувати, серед членів УАВЗ є представники не тільки МВС, а й інших силових структур. В кожній з них є нормальні люди, котрі розуміють, для чого ми це робимо”, – каже голова наглядової ради УАВЗ.
УАВЗ проводить багато заходів – навчальних та об`єднуючих, на кшталт “Gun open day”. Члени асоціації мають певні бенефіти при купівлі зброї – знижки та дисконти. Крім того, УАВЗ свого часу виступила засновником “Українського легіону”, через який пройшли тисячі громадян України.
Але головне завдання УАВЗ сьогодні – це захист своїх членів від свавілля з боку правоохоронних органів. І асоціації є що розповісти про спротив нахабству, корупції та відвертому беззаконню, який системно чинять і силові, і судові органи влади.
Проте головною метою УАВЗ останні роки є прийняття закону про зброю для цивільних осіб, який наведе лад в цій сфері та надасть громадянам України право на збройний захист свого життя та майна, а також життя своїх рідних та близьких.
В розмові з KV Георгій Учайкін роз'яснив, чому законопроект “Про зброю” (№1222) є правильним та чим шкідливий альтернативний законопроект (№1222-1). Крім того, голова наглядової ради УАВЗ розповів про економічні та безпекові перспективи від прийняття законопроекту №1222 й наголосив, що його відсутність рано чи пізно призведе до шаленого валу справ проти України в Європейському суді з прав людини.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
KV: Більшість людей вважають, що у нас є закон про зброю. Чим насправді зараз врегульовано для громадян обіг зброї, її придбання, використання?
Георгій Учайкін: Весь обіг зброї серед цивільного населення наразі регулюється внутрішнім наказом МВС №622 від 21 серпня 1998 року. Цей документ застарів з усіх точок зору. І це визнають навіть в МВС.
Наказ грубо порушує вимоги Конституції, а свіже рішення суду від жовтня 2019 року (про скасування одного з пунктів наказу МВС №622, – KV) по справі члена УАВЗ Кирила Сударикова (йому було анульовано дозвіл на зброю на підставі того, що він не пустив правоохоронців о 22 годині до себе додому, – KV) додатково переконало нас, що є судді, котрі розуміють, про що йдеться.
Ч. 7 ст. 92 Конституції, основного закону прямої дії, визначає правовий режим власності: вся власність має регулюватись виключно законом. В той же час, якщо людина за власний кошт хоче придбати/набути у власність мисливську зброю, то процес придбання регулюється не законом, а наказом МВС!
Про це знав і міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, і його міністр юстиції Павло Петренко. Ми втомились судитись із Мінюстом через те, що вони не визнають незаконним наказ №622. Вони (МВС, – KV) напишуть за 15 хвилин нісенітницю, а ти потім роками це в судах оскаржуй. Ми в деяких справах вже дійшли навіть до Верховного суду – ці справи тривали три, чотири роки.
Зараз закону не існує, існує наказ. І ми сподіваємось, що закон врешті-решт з’явиться. Тим більше, що зараз відверто непоганий законопроект вже зареєстровано у ВРУ. Проте, навіть за сприятливих умов, цей процес займе не менше року. А за несприятливих – може розтягнутись.
KV: В минулому скликанні Ради був негативний досвід з законопроектом №1135-1 про зброю, котрий подали ще наприкінці 2014 року. Серед його авторів було, мабуть, 30 депутатів різних фракцій. Але не було навіть розгляду в комітетах.
Георгій Учайкін: Не було, бо гальмували як могли.
KV: А для чого тоді реєстрували? Для хайпу?
Георгій Учайкін: Ні. Була домовленість, щоб ухвалити цей закон, але його за формальними причинами не реєстрували 10 місяців. Ходили і до Олександра Турчинова із тим законом, коли він ще був в.о. президента, ми чудом його зареєстрували, як альтернативний, 10 грудня 2014 року. До нас нісенітницю зареєстрував Сергій Каплін.
KV: Чи була хоч одна фракція у минулому складі парламенту, котра чітко казала, що вона за законопроект №1135-1?
Георгій Учайкін: Ні. За законопроект були “свободівці”, але в них не було фракції. Була ситуативна підтримка окремими народними депутатами від “Народного фронту”, “Радикальної партії” та “Блоку Петра Порошенка”. Більш того, Петро Порошенко тоді так вперся – і я не вірю, що через якийсь тиск з боку МВС, хоча не виключаю і певний тиск з їх боку.
KV: Можливо, Порошенко вперся через те, що лише 11% підтримували так звану легалізацію зброї й боявся електоральних втрат?
Георгій Учайкін: Вони завжди бояться електоральних втрат, але треба ж розуміти, що власники зброї – фундамент та запорука спокою в суспільстві, тільки вони здатні зупинити будь-яке свавілля. Звісно, що ще за часів Порошенка треба було створити робочу групу з фахівців і працювати в комітетах, але сталося, як сталося.
Проте локомотивом в таких питаннях має виступати суспільство. Воно має тиснути – через петиції, суди, законопроекти, обговорення. І головне – не давати, щоб все проходило кулуарно, журналісти мають висвітлювати аргументи. Тому що під наглядом преси багато речей політики змушені робити чесно.
Втім, тепер ситуація інша. Наш законопроект №1222 є вже основним. І подано ще альтернативний №1222-1.
За великим рахунком в цьому парламенті ми вже просунулись далі, ніж в попередньому – тоді ми не переконали навіть щось розглядати в комітеті, а зараз вже маємо цілу низку позитивних експертних висновків та пройшли Антикорупційний комітет ВРУ без зауважень. Створена і працює робоча група при правоохоронному комітеті, хоч щось почалось.
KV: В минулому під ВР проходили мітинги, коли законодавцям натякали, що слід розглянути законопроект. Найближчим часом плануються якісь подібні заходи?
Георгій Учайкін: Важливо розуміти, з чим ми маємо справу. ВР – це такий окремий організм, який живе за власними правилами . Принаймні та, під якою ми мітингували в 2015 році. Ми тоді вийшли тому, що вони (парламентарії, – KV) хотіли внести зміни в Конституцію не через референдум, як того вимагає законодавство, а самостійно.
І ми вийшли із пропозицією внести до Конституції право громадян на збройний захист себе і своєї країни – на кшталт Другої поправки до Конституції США, бо в той час наша перша петиція вже була майже підписана. Ми оголосили про свою акцію першими, але потім низка політичних сил вирішили також вийти зі своїми вимогами.
Ми дізнались, через свою службу безпеки, що під Радою може бути спекотно, і завчасно вивели своїх людей за півгодини до вибухів. Ми встигли передати свою вимогу офіційно через когось з депутатів – і пішли звідти. Але після того ми стали більш обережно ставитись до таких акцій, тому що провокації із власниками зброї просто робити. Хтось щось кине, щось вибухне, а звинувачувати будуть не тільки УАВЗ, а і всіх власників зброї.
У нас були акції під Вищою радою правосуддя, судами, Генеральною прокуратурою, Кабміном, ми постійно щось таке проводимо, щоб не давати їм спати. Але такі масштабні, як у 2015 році, ми робити не хотіли.
Сьогодні ВРУ трошки інша, до неї потрапили дві політичні сили, котрі у своїх програмах офіційно задекларували, що зобов’язуються законодавчо врегулювати обіг зброї в Україні – “Слуга народу” та “Голос”. Суто теоретично, вони здатні створити необхідну кількість голосів для ухвалення закону. Тому сьогодні шанс з’явився. І навіть, якщо цього разу не вдасться зламати опір, ми вже просунулись далі і зупинятись не збираємось.
KV: Якщо уявити собі, що в 2020 році Рада прийме законопроект №1222, що зміниться для простих громадян?
Георгій Учайкін: Протягом першого півріччя після прийняття цього закону знизиться рівень вуличної злочинності, щонайменше на 50%, і стане спокійніше. Бо закон про зброю спрямований не лише на врегулювання обігу зброю.
Це – ключовий інструмент, необхідний для підвищення рівня громадської безпеки, і в боротьбі з “чорним ринком” зброї. Він передбачає не тільки право громадян на збройний захист, а і врегулювання діяльності приватних охоронних компаній, в ньому величезна низка пов’язаних питань, які абсолютно прогнозовано зміцнять громадську безпеку.
Тому цей закон жодним чином не можна називати спрощено “про легалізацію зброї”.
KV: Чи “вільний обіг зброї”.
Георгій Учайкін: Термін “вільний обіг зброї” використовують лише хлопці в погонах, щоб навмисно лякати людей.
Законопроект №1222 регламентує абсолютно всі процеси, пов’язані з обігом зброї серед цивільного населення. Наприклад – в Кабміні не знають, як обкласти населення податками, на ФОПів тиснуть, а в той же час на підлозі лежить фактично бюджетоформуюча галузь. Уявіть – в країні немає жодного патронного заводу, не вистачає курсів з навчання власників зброї, стрілецьких комплексів, а в усіх країнах світу – це створення робочих місць та наповнення бюджету. Так створіть чіткі, зрозумілі, а головне законні правила і дайте бізнесу можливість цим зайнятись!
Відрегулюйте на рівні законів, ліцензій – і ви побачите, як підуть інвестиції, бо всі зацікавлені! Наведу приклад. Тільки в одному калібрі 9х19, найпопулярнішому пістолетному в Америці, цивільні на рік вистрілюють 2 млрд патронів. Заводи з виробництва боєприпасів в США працюють в три зміни, щоб задовольнити ринок. У нас було б аналогічно, хай і в 10, 20, 30 разів менше, бо Україна сама по собі менша.
Впевнено можу сказати, що тільки на роботі курсів з підготовки власників зброї роботу могли б отримати декілька десятків тисяч людей по всіх регіонах країни. А це – не тільки створення робочих місць, але і наповнення місцевих бюджетів.
Виникне потреба десь у 10 тис. інструкторів. А ще будуть задіяні й інші люди – юристи, медики, бухгалтера тощо. Так, ніхто одразу не відкриє 2 тис. курсів, але треба створити умови – і за 5 років ці курси відкриються.
Уявляєте собі масштаб антизброярського лобі, якщо, всупереч здоровому глузду, люди не йдуть на те, щоб підняти гроші, котрі лежать на підлозі? Напевно хтось від цього отримує такий зиск, який перекреслює всю логіку.
KV: Антизброярське лобі – це хто?
Георгій Учайкін: Насамперед МВС і афільована з ним одна зброярська мережа. Це дві руки антизброярського лобі.
KV: Інші гравці зброярського ринку?
Георгій Учайкін: Вони не такі потужні і знаходяться в залежному становищі. Хто видає ліцензії магазину? МВС. Хто видає ліцензії охоронній компанії? МВС. Однією рукою видають ліцензію, іншою тримають за горлянку. Це неправильно, це треба розносити по різних відомствах і ламати корупційну схему.
Наведу простий приклад. У вас є посвідчення водія. Це ж не право на автомобіль. Що обмежує вас від придбання будь-якої кількості автомобілів тієї категорії, котра зазначена у вас в правах? Виключно ваш гаманець.От і ми пропонуємо вчинити так само із власниками зброї.
У вас є посвідчення власника зброї певної категорії. І ви можете придбавати зброю, а не ходити кожного разу за дозволом. Чому ви маєте ходити за зеленим папірцем (дозвіл на придбання зброї, т.зв. “зеленка”, має зелений колір, – KV) кожного разу, коли побажали щось собі придбати? У вас така ж відповідальність, як за одну, так і за десять одиниць зброї. Але щоразу ви маєте приходити на уклін – і так кожні три роки.
Що відбувається насправді: людина думає, чи може вона не ходити кожні три роки через брак часу, щоб за неї це хтось зробив? Можна – за 200 баксів. Це корупція, яка продовжує зростати.
А треба зробити ясно й прозоро. Отримуєш посвідчення власника зброї з певною категорією. Іди й купуй, скільки тобі треба зброї, на яку видано дозвіл.
То чому держава у вигляді МВС тебе обмежує? Ти ж все одно пройшов навчання, заліки здав, був представник правоохоронних органів на іспиті, була відеофіксація. Чого ще треба?
KV: Це радянський рудимент.
Георгій Учайкін: Так, рудимент, котрий псує життя всій Україні. Це ж базовий інстинкт – інстинкт самозбереження. Щоб задовольнити цей інстинкт в 21 сторіччі – людям потрібна зручна вогнепальна зброя самозахисту, яку можна носити з собою, як колись носили сокири, ножі, шпаги.
Ще 200-300 років тому людину без зброї на вулиці вважали б самогубцем. А у нас зараз мільйони таких самогубців навколо ходять. За статистикою ГПУ з початку року до початку вересня в 2019 році в Україні було 5576 випадків умисного вбивства. Розбій – 1296 випадків. Умисне тяжке тілесне ушкодження – 1372 випадки, середньої тяжкості – 2003. До кінця року буде 8000 вбивств. Додайте тих, хто загинув від тяжких ушкоджень – 10000 людей в Україні вбивають щороку. За 28 років – 280 тисяч вбитих!
KV: Це, умовно кажучи, населення обласного центру – Чернігова чи Сум.
Георгій Учайкін: Якби за кожного вбитого віночки ставили обабіч дороги, як у випадках із загиблими в ДТП, то, напевно, якось наочно було б. А так – якась статистика.
KV: Отже, коли ВР прийме закон про зброю, а президент Володимир Зеленський підпише його, ми отримаємо безпеку?
Георгій Учайкін: Ну давайте поміркуємо. Ми отримаємо серйозну комбінацію: систему, яка готує майбутнього власника зброї, відповідального власника зброї (бо методологією все прораховано), зміни у діяльності приватних охоронних компаній, які мають право на зброю, причому ліцензію видає не МВС. Вони мають бути на зв’язку з Нацполіцією, і стають елементами громадської безпеки, як в Ізраїлі, коли охоронець знешкоджує терориста.
Це зменшує і навантаження на бюджет, бо частину хлопців у формі можна буде скоротити. І, відповідно, за півроку відсотків на 50 отримаємо зменшення вуличної злочинності. І цифри статистики від ГПУ можуть зменшитись вдвічі.
KV: Економічний ефект, про який говорили раніше, ви якось рахували?
Георгій Учайкін: Ні, бо ми не в бізнесі, хоча нас вперто намагаються в цьому звинуватити. Ми робимо це з інших міркувань. В нас є серйозні перестороги з питань майбутнього нашої країни, дітей, онуків.
Проте, ми можемо очікувати на відкриття близько 2 тис. закладів з підготовки власників зброї – за аналогією з учбовими закладами з підготовки водїів, яких зараз десь 2,5 тис. Відповідно, буде потрібна велика кількість тирів, стрілецьких комплексів. Навколо Києва має бути з десяток великих стрілецьких комплексів і ще, щонайменше, 30 тирів в столиці. Помножте це на всю країну.
Читайте: На 3 миллиона жителей в Киеве работают 12 тиров
З’явиться потреба в боєприпасах, в тюнінгу, в тому, щоб зброя потрапила в країну не на монопольних засадах, а на конкурентних. Швидше за все будуть побудовані заводи з виробництва боєприпасів та стрілецької зброї. Виникне ціла галузь, якої сьогодні фактично не існує.
Коли ми це зробимо, з`явиться наступне завдання – зміни до Конституції.
KV: Українська Друга поправка до Конституції за аналогією за американською: “Через те, що для безпеки вільної держави необхідне добре організоване ополчення, право народу мати і носити зброю не повинне обмежуватися”?
Георгій Учайкін: Так. Це – надмета і ми це мусимо зробити.
KV: Як ви думаєте, коли суспільство при згадці про збройний захист не буде затуляти вуха, очі?
Георгій Учайкін: Ті, хто виступають проти, просто не потрапляли до ситуації, коли потрібен не те що пістолет, а хоча б газовий балончик. Але давайте розмірковувати логічно.
Через АТО за ці роки пройшли близько 500 тис. людей. Як думаєте, ці люди за право на збройний захист? Думаю, що так. А ще є просто власники зброї, мисливці, яких в Україні сотні тисяч. І це не рахуючи членів сімей всіх згаданих.
Думаю, що показник про 11% створено штучно і він не відповідає дійсності. Все залежить від того, як ставити питання: вільний обіг зброї, легалізація... Давайте запитаємо: чи хочете ви на законних правах придбати зброю самозахисту, чи довіряєте свій захист поліції? І одразу все зміниться, бо людина зрозуміє, що треба обирати: захищати себе законно але самостійно чи довіряти поліції.
Читайте: Задержаны полицейские, подозреваемые в пьяной стрельбе по ребенку в Переяслав-Хмельницком
Тому, на мою думку, сьогодні підтримка законопроекту №1222 набагато більша.
KV: А що скажете про альтернативний законопроект №1222-1, який теж подали народні депутати від “Слуги народу”?
Георгій Учайкін: Він має іншу філософію. Це за суттю – наказ МВС №622 у вигляді закону, яким пропонується дозволити громадянам володіти травматичною зброєю для громадян та приватних охоронних компаній і не більше.
Законопроект №1222-1 відкриває “скриньку Пандори”, бо травматична зброя не ідентифікується - і її масовий продаж призведе до шаленого сплеску злочинності.
KV: Хіба що гільзотека.
Георгій Учайкін: Щоб гарантовано ідентифікувати ствол, нам потрібні два елементи – гільза та куля, яка пройшла канал ствола і має відбитки. Ми можемо ідентифікувати ствол, якщо його продано офіційно. У випадку з травматичною зброєю одного елементу немає, бо на шматочку гуми ніяких відбитків не залишається. Якщо ж до того стріляють з револьверу і гільза залишається у каморі барабану, тоді взагалі нічого немає.
А що робити із тим, що в уяві людей травматична зброя не вбиває? Вбиває! Постріл впритул майже дорівнює пострілу з бойової, постріл в око чи скроню - смерть, кулі знаходять в легенях, в печінці. І це – травматична зброя. Так навіщо нам це потрібно? Що вони нам пропонують?
Якщо підходити фахово, вони не мають право нам пропонувати травматичну зброю, яка у всьому світі зветься less-lethal, тобто – менш летальна. Це має використовуватись виключно спецпідрозділами, і ми бачили, як вони із нею поводились під час масових заворушень.
Тоді що – знову нічого не пропонуємо людям, знову люди залишаються беззахисними? Врешті-решт, 5,5 тис. осіб загинуло від рук злочинців на вулицях. А скільки працівників правоохоронних органів загинуло за цей час при виконанні службових обов”язків?
KV: Можливо, людей 30?
Георгій Учайкін: Не знаю і не хочу на цьому спекулювати. Але правоохоронців з бойовою зброєю вбивають менше в сотні разів, ніж людей на вулицях. Чому нам, а не правоохоронцям пропонують травматичну зброю? Чи може люди зустрічають якихось інших злочинців? Нехай правоохоронці ходять із травматичною зброєю, щоб не вбивати злочинця, а судити його потім. Чому МВС такий варіант не влаштовує?
Законопроект №1222-1 концептуально не відповідає ані здоровому глузду, ані вимогам українських реалій.
Крім того, що робити із необлікованою зброєю, котру люди понакуповували на чорному ринку? В законопроекті №1222 ми передбачаємо механізм часткової постановки на облік того, що буде дозволено законом – через складну процедуру балістичної експертизи та проходження відповідних курсів.
А за законопроектом №1222-1 – хто відмовиться від свого бойового ствола на користь травматичного? Через це знову буде квітнути чорний ринок, знову МВС буде імітувати боротьбу із незаконним обігом зброї, а насправді – буде просто пиляти бюджет та заробляти на потоках.
Але ж і діти тих, хто сьогодні просуває законопроект №1222-1 можуть зустріти таких самих злочинців, як і інші! Може час це вже усвідомити?
KV: Ну, їх діти будуть мати зброю. Ще й нагородну, можливо.
Георгій Учайкін: Це неправильно, суспільство так не може розвиватись. Люди бачать рівень злочинності та Пашинського, який стріляє з нагородного пістолета, незрозуміло на яких підставах ним отриманого, а зараз ще намагається надати цьому ганебному вчинку політичне забарвлення. Аж соромно.
На мою думку, право нагороджувати зброєю будь-кого може бути лише у Президента України, решта силових відомств повинні мати право нагороджувати лише тих, хто офіційно працює в цих структурах.
Чому так? Тому що 50 тис. нагородних стволів вже по країні гуляє. Повірте, більшість з них вони тупо продали або роздали “своїм” за послуги.
Читайте: “Дело Пашинского“: прокуратура уверяет, что водитель ”заглохшего” микроавтобуса имеет статус свидетеля
KV: Тобто, статистика про 50 тис. нагородних стволів є?
Георгій Учайкін: Вони (МВС, – KV) всупереч навіть рішенням суду відмовляються повідомити, кого вони нібито “нагородили”, але ми вирахували, що вони видають щонайменше 2,5 тис. на рік, всі загалом. Тепер порахуйте, за 28 років незалежності, ще цифра буде більша.
KV: У когось їх два, п”ять, вісім...
Георгій Учайкін: Не будемо вказувати пальцем, але деякі з них отримували навіть автомат Томпсона, кулемет “Максим” та автоматичну зброю. В будь-якій країні світу за це би вже всі причетні до таких зловживань посадовці сиділи.
KV: Тобто, уточнюю, в законопроекті № 1222-1 є корупційні ризики?
Георгій Учайкін: Корупційні ризики там шалені.
KV: Крім прийняття закону, ще треба буде приймати зміни до Кримінального кодексу (КК)?
Георгій Учайкін: На цей час ст. 36 стаття КК вже гарантує нам право використовувати зброю для самозахисту в трьох випадках: коли вдираються до помешкання, коли нападає група осіб (два – це вже група) і коли на вас здійснюється озброєний напад.
Проте ми в своєму законопроекті 1222 теж запропонували деякі зміни до ст. 36, які на нашу думку покращать ситуацію.
Але у нас є окремий напрацьований законопроект по докорінних змінах до ст. 36, який ми намагались подати ще за часів Порошенка. Після ухвалення 1222 будемо намагатися і його зареєструвати. Проте, наголошую, і зараз є всі підстави сказати, що існуючої ст. 36 загалом буде достатньо. Якщо мені кажуть “посадять”, я згадую приклад з Антоном Фарбом: він захистив себе хоч і без пістолета, але з ножем від трьох нападників, його спробували посадити – і нічого з того не вийшло.
KV: З іншого боку, якщо пам’ятаєте справу Грациотова в Одесі, то його ледве витягнули.
Георгій Учайкін: Так, в той час судова практика часто ставала на бік нібито “постраждалого”. Але останнім часом все змінюється, згадайте хоча б випадок у Сухолуччі. Якщо хоч одна з трьох ознак, які я згадав раніше присутня, можна застосовувати зброю.
Читайте: Полиция “оправдала” предпринимателя из Киевщины, застрелившего грабителя из карабина
KV: Коли закон приймуть, ст. 263 КК (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами) почне працювати на законних підставах?
Георгій Учайкін: Саме так. З’являється закон – і ст. 263 КК починає працювати так, як вона має працювати. Бо в ній сказано “без передбаченого законом дозволу”, а закону зараз немає.
KV: А скільки людей зараз вже засуджено за цією статтею?
Георгій Учайкін: З 2007 по 2018 роки – 52 тис. вироків. Але не всі сіли – хтось пішов на угоду зі слідством, хтось отримав умовне.
Та важливо розуміти, що всі ци вироки – антизаконні, бо не спираються на закон. Це окрема тема, бо це треба передавати до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) – і займатись тими прокурорами і суддями, котрі свідомо розуміли, що людину не можна карати за порушення неіснуючого закону, але все одно карали.
Хоча набагато простіше силовикам було б поставити в ультимативній формі вимогу ВР ухвалити закон, як необхідний інструмент в цій боротьбі.
KV: Звернення до ЄСПЛ були з цього приводу?
Георгій Учайкін: Не можу точно сказати. Здається, щось було, але не під нашим контролем. Були наші звернення на генпрокурора Юрія Луценка, які прогнозовано залишились без належної реакції
KV: ЄСПЛ зазвичай призначає від 3-5 тисяч євро компенсації. Якщо помножити на 50 тисяч...
Георгій Учайкін: Не всі 50 тисяч, звісно, звернуться. Але все одно ганебно: чому ми, як платники податків, маємо відшкодовувати злочинну діяльність прокурорів чи суддів? Все це б’є по кишені платників податків, тобто по нашій кишені.
KV: Як ви зараз оцінюєте кількість легальної та нелегальної зброї в Україні?
Георгій Учайкін: Якщо казати про стрілецьку, то кількість легальної – 2,5 млн одиниць, нелегальної – до 5 млн. Може цифра буде і більшою, але мене постійно критикують, що я лякаю захмарними цифрами, тому обмежимося тим, що кажуть міжнародні експерти.
Ніхто не хоче зрозуміти, що газовий або стартовий пістолет, який ввозиться сюди без ліцензії, за лічені хвилини переробляють на бойовий чи травматичний. Станом на 2013 рік мені один з дотичних до теми людей казав, що в Україну було завезено до 400 тис. стартових пістолетів Zoraki. Тобто, сотнями тисяч завозять стартові пістолети, які потім переробляють в травмат, або в бойовий. І це фактично так само необлікована зброя.
Читайте: С начала года в Киеве изъято более 50 переделанных под стрельбу боевыми патронами пистолетов
KV: МВС давала інформацію про обліковану зброю на рівні 800 тисяч.
Георгій Учайкін: Вони не володіють інформацією. Вони до 2004 року не мають статистики, бо фактично до цього року немає бази даних. Люди не продовжують дозвіл по 20 років – і ніхто до них не приходить. Взагалі, питанню обліку зареєстрованої зброї в нашому законопроекті приділена окрема увага.
Ще в МВС говорять, що крадуть травматичні пістолети у власників. Але насправді людина просто пише заяву, що пістолет загубив чи вкрали – і продовжує ним користуватись, щоб не платити хабарі. За травматичну зброю у нас тільки адміністративна відповідальність, якщо знайшли у вас без використання.
KV: В законопроекті №1222 холодну зброю виводять в принципі з класу зброї?
Георгій Учайкін: В цьому законопроекті немає поняття “холодна зброя”. Я взагалі не розумію, що таке холодна зброя. От виделка – холодна зброя? А столовий ніж? Як тільки я застосую його проти когось, він стає знаряддям злочину. У нас з вилами по парламенту бігали! Треба припиняти цю тему, бо потім починають хапати реконструкторів з їх незагостреними мечами.
KV: Часто наводять приклад закону про зброю у Молдові.
Георгій Учайкін: Молдова – це показник, хоч вона і маленька. Молдова також є красномовним показником в іншому. З 1994 року ухвалений закон про зброю (втратив чинність в 2013 році у зв`язку з прийняттям в 2012 році нового профільного закону, – KV). Їх раніше ніж нас почали без віз пускати до Європи. За вживанням алкоголю на душу населення вони випереджають Україну. При цьому нікого не вбивають, себе захищають. Чому молдавани не напилися і не перестріляли один одного, і чому українці так мають вчинити?
Приїхав до нас заступник міністра МВС Молдови, був круглий стіл. Він говорить: “Вам треба обов’язково в законі про зброю зазначити такий момент”. Я кажу, що у нас немає закону про зброю. Він не повірив! Запитує – як ми живемо?
Ще можна подивитись на Чехію. Там міністр внутрішніх справ став ініціатором поправки до Конституції, яка б надавала громадянам право на захист себе і країни від тероризму і зовнішньої агресії. Причому нижня палата парламенту вже ухвалила цю правку. Так це ж “міністр МВС здорової людини”!
Уявити собі, що у нас міністр внутрішніх справ виходить з такою ініціативою, я не можу. Хоча загрози для нас і загрози для Чехії порівнювати не можна.
Варто також подивитись на відповідні закони країн Балтії.
KV: Скільки країн в Європі, котрі не мають закону про зброю?
Георгій Учайкін: Україна – це Європа? Тоді одна. Більше нема. Всі мають закони. Жорсткіші, не жорсткіші, але мають. Наші громадяни живуть в тих країнах і із задоволенням виконують їх закони.
KV: В мене останнім часом часто відбувається ламання списів зі знайомими, пересічними громадянами, з приводу збройного самозахисту.
Георгій Учайкін: Завжди ставте своїм співрозмовникам одне питання: чи хотів би ти на законних підставах володіти зброєю самозахисту або ти цілковито довіряєш свій захист поліції? Ми свого часу навіть проводили опитування – 97% на 3%. У нас є підозра, що 3% – це співробітники поліції. Бо ніколи людина при своєму розумі не скаже, що вона довіряє поліції настільки, щоб довірити своє життя.
Можна провести ще одне порівняння. Нехай в Україні 10 чи 20 млн автомобілів і 2,5 млн зареєстрованої зброї. Із зареєстрованою зброєю трапляється може 100 випадків на рік. А з автомобілями? Ми бачимо, як напиваються і давлять – і автомобілі не вилучають і не забороняють. Людям такі речі треба пояснювати.
Люди не приміряють на себе ситуацію, коли їх за мобільний телефон перестріли і вдарили ножем чи арматурою. І тоді їх рідні спочатку збирають гроші на похорон, а потім не вистачає грошей, щоб утримувати дітей, навчати їх. І все це тому що люди не усвідомлюють, що їх безпека залежить в першу чергу від їх можливостей захистити себе саме під час нападу, а не чекати коли приїде поліція, щоб обмалювати крейдою їх тіло.
KV: І при цьому ми часто бачимо якесь таке зневажливе ставлення з боку МВС до цивільних зі зброєю. Мовляв, та що вони вміють?
Георгій Учайкін: Ми їх ще повчимо. Професіонали перестріляли один одного в Княжичах. А любителі врятували схід країни від захоплення російськими військами. І я скажу, що загальний рівень підготовки цивільного власника зброї кращий, ніж поліцейського.
Читайте:
Под Киевом правоохранители перестреляли друг друга: 5 полицейских погибли (фото)
Генпрокуратура сообщила о подозрении трем должностным лицам Нацполиции по делу перестрелки в Княжичах
KV: До речі, ваша петиція на сайті президента від травня цього року досить швидко набрала необхідні 25 тис. підписів. Але ж була перша петиція від 2015 року, яка також перетнула рубіж в 25 тис. підписів.
Георгій Учайкін: Перша Петиція тоді за 4 чи 5 днів зібрала 25 тис. голосів. Потім ще 5 днів вона висіла – і ми зібрали ще 11 тис. Ми б зібрали напевно і 360 тис. за 90 днів. Ще враховуйте, що тоді люди чекали днями підтвердження, щоб проголосувати, бо ресурс подання електронних петицій був дуже сирий.
Другу петицію, відповідно до нашого аналізу, підписали максимально 5% тих, хто поставив свій підпис під першою петицією. Це, з одного боку, свідчить про розчарування людей в механізми петицій. Але, з іншого боку, це говорить про те, що за цей час з’явились нові люди, котрі так само вимагають прав і свобод. Тобто 60 тис. підписантів петицій на одну тему – це дуже показово.
З цього моменту я вважаю, що питання, чи потребують українці права на володіння і захист зі зброєю, взагалі треба зняти з порядку денного.
KV: Але реакція Зеленського на другу петицію була досить однозначною.
Георгій Учайкін: Ми аналізували відповідь Зеленського. І думаємо, що він навіть не читав петицію.
KV: Відповідно, він навіть не писав відповідь?
Георгій Учайкін: Так він і не пише відповідей на жодні петиції. Для цього в нього мають бути спеціально навчені люди. Але у мене особисто склалось враження, що відповідь на нашу петицію писали на Богомольця (у МВС, – KV). Саме там використовується звична для них лексика – якась легалізація.
Тобто ми їм про Фому, а вони нам про Ярему. Ми кажемо про законодавче врегулювання, посилаємось на вимоги Конституції, а вони – про легалізацію.
Це дуже непрофесійна відповідь, але ми не полишаємо надії, бо в нас є парламент, куди потрапили депутати, за яких голосували власники зброї також. Ми будемо нагадувати їм про це постійно.
Давайте спочатку дійдемо до сесійної зали – через комітети, слухання. Потім перше читання, доопрацювання, друге читання. А коли справа дійде до підпису президента, ми сподіваємось, що нам вдасться переконати Володимира Олександровича у необхідності такого закону.
KV: У вас була надія, що відповідь Зеленського буде більш позитивною?
Георгій Учайкін: Чесно кажучи – ні, бо ми не віримо у швидкі перемоги. Це системна багаторічна робота, яку треба робити незважаючи на те, що люди кажуть “ці петиції не працюють”. Можливо, самі по собі вони і не працюють, але в комплексі із судовими рішеннями, інформаційними приводами – працюють. Це як в боксі – одним ударом навряд чи переможеш.
KV: Попередня петиція, адресована Петру Порошенку, отримала непереконливу відповідь, але там було написано про створення робочої групи. Чим це закінчилось?
Георгій Учайкін: Традиційно – нічим. Була створена робоча група в Конституційній комісії, ми увійшли до неї, відбулась низка засідань за участі академічної спільноти, професури, колишніх суддів Конституційного суду, представників Гельсінської групи, навіть іноземних представників, таких, як колишній федеральний суддя з США пан Богдан Футей.
Всі в один голос казали, що ми праві.
Але, як вміють в нас, забовтали. Пройшли три чи чотири засідання – і все зійшло нанівець. Але досвід ми отримали, отримали підтримку академічної спільноти. Це важливо, коли правники стоять на нашому боці. Тоді нам активно сприяли і професор Павло Фріс (український правознавець-криміналіст, – KV), і Віктор Шишкін (Віктор Шишкін, екс-суддя Конституційного суду, – KV), і Всеволод Речицький (член ініціативної групи “Першого грудня”, Конституційної Комісії України, з 7 серпня 2019 року член комісії з питань правової реформи, – KV), і Володимир Сущенко (заслужений юрист України, – KV).
Чесно кажучи, вже наприкінці 2015 року я розумів, що той склад парламенту закон не ухвалить. Але нам все одно треба було працювати – проводити освітню діяльність, вести юридичну боротьбу тощо. Ми ж не можемо просто зупинити діяльність на три роки і чекати нового парламенту.
І насправді, нам багато чого вдалося зробити, ось наприклад: - колись Порошенко зазіхнув на те, щоб під час надзвичайного і воєнного стану вилучати у громадян зброю. Ми оперативно зреагували і технічно через депутатів прибрали цю норму. І тепер під час воєнного стану ніхто вилучати зброю в громадян України не має права.
Читайте: Вибори президента України: закон про зброю
* Всеукраїнська громадська організація “Українська асоціація власників зброї” (код ЄДРПОУ: 36845014)
КиевVласть
Фото: Facebook Георгія Учайкіна
26 листопада 2019 г. 09:00
Раздел: Територія розуму
Ринок землі в Україні: реалії, дискусії та перспективи
Які правові перспективи ринку землі?
Поняття земельних відносин охоплює широке коло питань економічного, виробничого та правового характеру. Зміну і розвиток земельних відносин необхідно пов’язувати зі зміною і розвитком форм власності на землю. Під ринком розуміємо систему правових, організаційних та економічних відносин, які встановлюються у процесі товарного обороту земельних ділянок на основі визначення ринкової вартості цих ділянок.
13 листопада цього року 240 депутатів (більшість із фракції "Слуга народу") прийняли у першому читанні Закон № 2178-10 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення”, який визначає в Україні умови ринку сільськогосподарської землі.
З-поміж 11 законопроектів депутати обрали розроблений профільним аграрним комітетом.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Історія питання
Земельний кодекс України був ухвалений у 2001 році. Він закріпив гарантії права власності на землю, водночас із цим була введена тимчасова заборона на відчуження земель сільгосппризначення. Українцям заборонили продавати, дарувати, або будь-яким іншим способом передавати у власність земельні паї, окрім спадкування та викупу для державних та громадських потреб.
На той час це пояснювали тим, що незабаром підготують усю законодавчу базу для успішного запровадження ринку землі.
Через декілька місяців депутати ухвалили новий Земельний кодекс України, який не лише продовжив заборону до 2005 року, а й розширив її коло. Саме ці обмеження і стали називати “мораторієм на купівлю та продаж земель сільськогосподарського призначення”.
Введення мораторію пояснювали, як тимчасовий захід для успішного запуску ринку землі. Однак, законодавчу базу так і не змінили, а землевласники досі відчувають на собі обмеження.
Відтоді Верховна Рада лише регулярно пролонгувала мораторій на продаж землі. Остання пролонгація відбулася наприкінці 2018 року.
Тоді ж на захист прав власності українців став Європейський суд з прав людини, зобов’язавши уряд країни скасувати мораторій. Незважаючи на це, наприкінці 2018-го заборону продовжили до 1 січня 2020 року.
Питання зрушилося з мертвої точки лише у жовтні цього року, коли президент України Володимир Зеленський доручив уряду та парламенту розробити та ухвалити до 1 грудня закони про відкриття ринку землі. З того часу на розгляд було подано 10 законопроектів та лише один з них отримав підтримку депутатів.
Міжнародні фінансові партнери України, експерти з земельних питань та уряд вважають, що за час дії мораторію в Україні склався тіньовий ринок землі, де активно впроваджувалися корупційні схеми, а відсутність конкуренції призвела до падіння орендної плати.
Мовою статистики
Статистика нормативного регулювання земельних відносин в Україні мало того, що застаріла, вона ще й досить неповна.
Чи не найбільшою проблемою залишається неузгодженість даних Державного земельного кадастру та Державного реєстру прав на нерухоме майно.
На сьогодні в Україні понад 60 млн га землі. Із них 42,7 млн га, а це майже 70% — земля сільськогосподарського призначення. Близько 40% с/г землі в Україні — чорноземи.
Мораторій на купівлю-продаж землі накладено на понад 41 млн га — за винятком тих, що виділені для ведення підсобного та особистого селянського господарства, садівництва і городництва.
Із них більше 31 млн га — земля, яка знаходиться у приватній власності, 28 млн га якої — приватні паї. У державній та комунальній власності знаходиться трішки більше 10 млн га, і це із врахуванням Криму та окупованих територій.
Якщо взяти до уваги, що за 2018 рік із державної до комунальної власності було передано 1,5 млн га, то зрозуміло, що на ринок держава зможе виставити не більше 9 млн га землі.
З мораторієм на продаж приватних земель більш-менш зрозуміло, а от що відбувається із державною землею — таємниця за сімома печатками. Цілком зрозуміло, що частину передали в комунальну власність, а скільки землі залишилося — достеменно невідомо нікому.
За статистичними даними, кількість землевласників та землекористувачів в Україні перевищує 25 млн. Власників же земельних паїв на сьогодні близько 7 мільйонів. Тобто відкриття ринку землі напряму стосуватиметься одного з шести українців.
При цьому самі власники обробляють менше третини землі. Ті, хто обробляє орендовану землю, отримують її переважно від приватних власників — 56%. Землі, орендовані у держави, дають ще 8% обробки. І приблизно стільки ж — 7% землі – не обробляється взагалі.
Хто зможе купувати землю?
Відповідно до законопроекту придбати землю зможуть звичайні українці та підприємці, а також законопроектом коло власників пропонується розширили до держави, територіальних громад та підприємств (ТОВ, ПАТ тощо).
Отже, проєкт закону передбачає купівлю землі:
1) громадянам України;
2) юридичним особам України, створеним за законодавством України;
3) територіальним громадам;
4) державі.
Українська земля для іноземців: “зась” чи “будь ласка”?
Іноземцям та особам без громадянства також нададуть право власності на землю, однак лише у спадок та на один рік, протягом якого її необхідно передати комусь іншому.
Хоча пригадую слова президента Зеленського, який обіцяв, що "китайці, араби та інопланетяни" не стануть власниками української землі.
Напередодні голосування у спеціальному зверненні Володимир Зеленський заявив, що між першим і другим читанням до законопроєкту внесуть зміни. Згідно з ними, "право продавати і купувати землю матимуть лише українські громадяни та українські компанії, засновані виключно українськими громадянами".
"Іноземці і компанії, які мають серед засновників іноземців, отримають право купувати українські земельні ділянки тільки у випадку, якщо на це буде дана згода народу України на всеукраїнському референдумі", – заявив президент.
Саме на цьому – спочатку референдум, а потім – ухвалення законопроєкту – наполягали і представники низки фракцій, які не голосували за нього.
Поки що в тексті прийнятого у першому читанні проекту йдеться про те, що іноземці можуть лише успадковувати землю і за рік зобов'язані її продати:
"Можуть набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення в порядку спадкування за законом, але зобов'язані здійснити їх відчуження протягом одного року з дня набуття права власності".
Але є і цілий абзац змін до Перехідних положень Земельного кодексу, що знову присвячений іноземцям та іноземним юридичним особам.
В ньому йдеться про те, що до 2024 року вони не зможуть купувати землю сільгосппризначення в Україні, незалежно від того, чи продає її держава або приватна особа.
Проте є і винятки. Вони стосуються тих "іноземців", які працюють в Україні не менше трьох років.
Аграрні підприємства, власниками чи кінцевими бенефіціаріями яких є іноземці та які працюють в Україні понад 3 роки і орендують землю, після того, як закон набуде чинності, зможуть цю землю купити. При цьому, як нинішні орендарі, вони, згідно із цим же законом, матимуть переважне право на купівлю землі.
Обмеження на продаж “в одні руки”
Депутати пропонують застосувати обмеження для продажу землі “в одні руки”, зокрема:
35% — в межах однієї об’єднаної територіальної громади;
8% — в межах однієї області або Автономної Республіки Крим;
0,5% земель сільськогосподарського призначення України.
Тож, “в одні руки” можна буде купити трішки більше як 200 тис. га землі.
Досвід інших країн
Уніфікованої моделі регулювання земельних відносин не існує, оскільки кожна країна щодо цього є унікальною.
Приміром, політика Польщі щодо регулювання ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення спрямована на розвиток сімейних ферм. Таке положення закріплене у ст. 23 Конституції Польщі, за якою основою аграрного устрою цієї держави є сімейне господарство (сімейні ферми).
Для здійснення контролю за переходом прав власності та інших майнових прав щодо державного майна, зокрема земель сільськогосподарського призначення, у Польщі було створено Агентство сільськогосподарської нерухомості (Agencja Nieruchomosci Rolnych).
Після вступу Польщі до ЄС (2004 р.) було запроваджено мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення іноземцям строком на 12 років. Після завершення цього періоду було прийнято поправки до закону Польщі “Про формування системи сільського господарства”.
Нині законодавство Польщі не містить прямої заборони на придбання земель сільськогосподарського призначення іноземцями, але наявні у законодавстві вимоги до покупців-іноземців роблять такі угоди надто обтяжливими і складними.
Державне регулювання ринку земель сільськогосподарського призначення Німеччини відбувається через спеціалізовану державну установу Агентство з управління і реалізації земель (Bodenverwertungs-undverwaltungs GmbH — BVVG). Основна мета діяльності агентства полягає в управлінні ринковим обігом земель сільськогосподарського призначення державної власності.
У Німеччині не існує регламентованих вимог до покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення, у тому числі й іноземців, проте відповідно до законодавства вони повинні отримати дозвіл від місцевих органів влади за місцем розташування земельної ділянки.
Політика Франції щодо регулювання ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення спрямована на розвиток фермерства. В країні було створено Агентство з управління земельними ресурсами та розвитку сільських територій (Societe d’amenagement foncier et d’etablissement rural — SAFER), на яке покладено три основні завдання: підвищення ефективності сільського господарства та підтримки молодих фермерів, захист навколишнього природного середовища, ландшафтів і природних ресурсів, підтримка та розвиток сільської економіки. SAFER — товариство з обмеженою відповідальністю, є неприбутковою організацією, що підпорядковується міністерству сільського господарства та міністерству фінансів Франції.
Купівля земель сільськогосподарського призначення іноземцями у Франції не заборонена. Однак у разі, якщо ціна земельної ділянки перевищує 38 млн євро або предметом договору купівлі є виноградники, необхідно отримати дозвіл від SAFER.
Регулювання ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення у Франції має більш жорсткий характер, ніж у Польщі чи Німеччині, що зумовлено значно ширшими повноваженнями і можливостями товариства SAFER.
Незважаючи на існування різних моделей державного управління в Польщі, Німеччині та Франції, регулювання ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення в цих країнах має спільні риси та спрямовується на захист національного товаровиробника.
Крім того, досліджувані країни мають досить високий рівень бюджетної підтримки аграріїв, що робить їх більш конкурентними і на внутрішньому, і на зовнішніх ринках. Зокрема, у Німеччині пряма бюджетна підтримка становить 346 євро/га, підтримка розвитку територій — 82 євро/га. Сукупний обсяг підтримки фермерів у Німеччині становить 428 євро/га, у Франції — 357 євро/га, у Польщі — 317 євро/га.
Практично усі країни, які пройшли етап становлення ринкового обігу земель, мали довгострокові цілеспрямовані програми, які, крім іншого, передбачають надання пільгових кредитів на придбання земель місцевим фермерам. Так, у Польщі кредит на придбання земель можна отримати на 15 років під 2% річних, у Латвії — на 20 років під 3%. Відсоткова ставка по кредитах у Німеччині становить 3% річних.
Стає очевидним, що українські фермери ведуть свою господарську діяльність у нерівних економічних умовах з їхніми західними конкурентами, що у перспективі, при поспішному запровадженні ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення, може негативно позначитися на результатах їх господарювання.
Соціологічні опитування
Як показують соціологічні опитування, більшість українців не підтримують купівлю-продаж землі. Залежно від того, як сформульоване запитання — про скасування мораторію, продаж землі чи права розпоряджатися землею, як власністю, — негативно ставляться до цього майже 73%.
Позитивно до продажу землі ставляться не більше третини українців.
Аналізуючи запропонований законопроект вже можна побачити нові майбутні схеми, за допомогою яких ринок землі буде повністю відкрито для іноземців. Чи будуть ці зміни позитивними для України – покаже час.
Роман Титикало, адвокат, керуючий адвокатського бюро "Титикало та партнери", заслужений юрист України, депутат Київської обласної радиКиевVласть
5 листопада 2019 г. 09:00
Раздел: Територія розуму
Земельний шпагат президента Зеленського: земельна революція чи земельний анбандлінг
Необхідно припиняти дитячі забавки з землею. Необхідно визначитися відносно землі і країни – ефективне рішення тільки одне. Це стосується МВФ і Світового банку.
Земля може стати роздором і причиною формування неформальної земельної коаліції в Верховній Раді під “земельний” уряд. Земельне об’єднання - єдине, що може збалансувати країну економічно і політично.
Найстрашніше в так званому “ринку землі” – це не право іноземців купувати землю і не бажання владних хлопців заробити на посередництві. Найстрашніше – це концентрація земель в одних руках на рівні від села до країни, остаточне повернення панства і феодалізму.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Неважливо, хто скупить землю – українські фермери з латифундистами чи іноземці, в тому числі, китайці, саудити, індуси, які матимуть права на рівні європейців. Бажання скуповувати землю об’єднує і псевдофермерів-орендарів, і латифундистів, і транснаціональний капітал – в єдиному пориві до грабіжних прибутках і суцільного володарювання. У будь-якому випадку концентрація земель призведе до безнадійного розподілення на класи, де будуть переважати злидні, але виключно чисельно.
На жаль, логічний термін земельної реформи підмінили банальним перетворенням землі в товар, що породило конфліктну ситуацію, яка тільки поглиблюється – і до головного конфлікту ще не дійшло.
В боротьбі між офісно-президентською моделлю так званого “ринку землі” та олігополістичною моделлю, перемогла остання. Президент здався чи з радістю змінив свою думку, зваживши на вимоги дутих аграрних асоціацій.
Олігархи, а з ними орендарі і фермери вимагали неможливе і отримали максимальне – право видушувати за дешево землю у селян. Такий стан в земельних відносинах влаштовує всіх орендарів.
Наразі в узагальненому баченні є дві активні сторони, які протидіють в земельному питанні між собою. Одні хочуть прописати законодавство під себе, а інші – не дати це зробити. “Слугам народу” необхідно політично встояти, щоб встигнути пограбувати своїх панів, тобто – Український народ. Інші на цьому фоні формують свій електорат, нарощують власні політичні рейтинги.
Ті, кого представляють політичні дуелянти з обох сторін, хочуть сконцентрувати в своїх руках якомога більше землі – виходячи зі своїх можливостей та за своїми правилами. Тобто кожен з них хоче закон, який визначить саме його єдиним оператором ринку зі скупки земель – таким собі земним “богом землі”.
Ті, хто мають сьогодні законодавчу силу, вже ділять між собою переважні права контролювати процес скупки земель, а може вже почали війну за право “першої ночі”. І наступними нормативними ініціативами повинні визначити, хто і в який спосіб буде вести контроль за скупкою земель і хто отримуватиме свої 100 доларів за гектар по курсу 0,30 срібних за долар.
Але все це у певних “слуг” передчасно. Бо рано ще ділити ще невмерлу Україну. Земельний договорняк – дуже важка річ. Мирно-добровільно землю не поділили, як не вдалося поділити її раніше. Консервація через “мораторій” була вимушеною мірою, щоб не повбивати одне одного через земельні війни. Земля була переведена в ранг святої корови, яку можна тільки доїти.
Бажаючі змінити святість на товар поступово становляться очевидними політичними мерцями. Земля – всім і нікому.
Сьогодні, насправді, ще не було чути голосу народу з приводу землі. Все спілкування зводилося до міжсобойчику орендарів, які називають себе аграріями та різними гілками влади, в тому числі – президентом Володимиром Зеленським, який послухав, що йому сказали орендарі, а не селяни-власники землі.
А як відомо, орендар – ворог селянина. І у більшості власників землі головне бажання отримати право “розривати” договори користування землею – це шлях до отримання до свободи, а з нею і більших доходів користування чи продажу землі.
Читайте: Народна земельна реформа Головіна. Головний ворог селянина – орендар
Не почутими чи без уваги залишилися і МВФ зі Світовим банком. Бо офісно-президентське бачення так званого “ринку земель” виключило можливість іноземному капіталу до 2024 року напряму приймати участь у купівлі земель. А це свідчить про спекулятивний напрямок бачення владою так званого “ринку земель” – скупити за найближчі чотири роки по максимуму землі за найдешевшою ціною.
Трудяги-аграрники з Європи не будуть допущені до купівлі земель – і ціни на землю не буде кому піднімати. Ціна на землі залишиться тією ж, що й зараз. Збільшиться тільки тиск на селян, щоб вони за дешево продавали землю.
Дешева ціна на землю та відносно низькі темпи зміни власників землі не влаштовують МВФ – з точки зору відсутності зростання доходів державного бюджету, як джерела надходжень коштів для розрахунків з МВФ.
МВФ, як і будь-якій кредитній установі важливо повернення кредиту (грошей). І неважливо – за рахунок чого це буде зроблено. А пропозиції до повернення грошей писала і пише наша влада. Саме вона і робила і робить пропозиції відкриття ринку земель як чинника зростання бюджетних доходів. Саме наші уряди та президенти неспроможні нічим іншим наповнювати бюджет, крім грошима від продажу землі. І претензії потрібно направляти до них, а не до МВФ чи Світовому банку.
Для Світового банку “ринок землі” и розпродаж державних підприємств так само не може бути метою. Бо мета Світового банку – розвиток соціально спрямованої економіки, що вочевидь аж ніяк не узгоджується з люмпенізацією селян і українців в цілому, яку пропонують прислугуваті законотворці.
МВФ та Світовий банк стали прикриттям для проведення міжсобойчиків, корупції, збереження олігархії та появи нових олігархів. Весь негатив від антиукраїнських меркантильних прагнень та дій перекинуто на світових “узурпаторів”.
Я не бачив жодного документу від МВФ з вимогою розпродажу земель. Наприклад, на сайті НБУ є лист №23751/0/2-18 від 5 грудня 2018 року за підписами президента Петра Порошенка, прем’єр-міністра Володимира Гройсмана та голови НБУ Якова Смолія до Директора-розпорядника МВФ Крістін Лагард про відкриття так званого ринку землі – “Україна: Лист про наміри”.
Реакція Світового банку і МВФ на погоджений профільним комітетом Ради на “таємному сніданку” законопроекту №2178-10 буде. Бо важко не відреагувати на більше ніж на 4-річний мораторій на іноземців та, в тому числі, на США, які, фактично, є власниками і МВФ і Світового банку.
США, безумовно, можуть вплинути на Зеленського та його команду. Але вже важко говорити про можливість “вставити” норму про право іноземцям напряму купувати українську землю. Фактично, Офіс президента Зеленського “надурив Держдеп”.
Та і ймовірний розпродаж української землі китайцям, безумовно, не в інтересах США. Якщо США так повстало проти продажу китайцям “Мотор Січі”, то що вони думають і скажуть про землю?
Отже є і сумнів: чи зацікавлені США у ринку земель в Україні? Як контролювати китайців, іранців та інші країни ресурсних економік, в тому числі, росіян, які, як ніхто інший, тримають руку на пульсі?
Президент Володимир Зеленський системно нехтує (чи його втягують у це) мріями та баченням головних фінансових установ світу. А покарання може бути серйозним.
Тільки від МВФ залежить курс гривні, який завищений і скоро не втримається. Питання тільки в тому, як це буде відбуватися. Курс гривні – дамоклів меч над президентом і його урядом, який перетвориться рано чи пізно в меч-кладенець економіки.
Навіть, якщо влада включить гримасу, що українці проти участі іноземців в так званому “ринку землі”, а українці за те, щоб скуповували тільки орендарі-фермери та орендарі-олігархи, то МВФ та Світовий банк може задовольнити інша модель земельних відносин, яка, як мінімум, буде їх влаштовувати позбуттям земельної олігархії і, як максимум, соціально-економічним зростання в країні.
Це модель земельних відносин, яка діаметрально протилежна так званому “ринку земель”, що пропонується. Модель земельних відносин, при якій ефективно працюють ринкові механізми, збільшуються доходи власників земель, створюються нові робочі місця в системі економічного зростання, відновлюється та зростає аграрна галузь, яка дає підґрунтя для відновлення та зростання інших галузей економіки.
Як бачимо, відкриття так званого “ринку земель” сформує багатовекторну систему залежностей, впливів та наслідків, які не матимуть позитивного рішення для країни. Не з таких відкриттів необхідно починати відновлювати економіку за ринковими механізмами. Не з таких шпагатів президентствувати.
Необхідне не відкриття ринку, а впровадження ринку в земельні відносини через повернення конституційного права селянам-власникам землі розривати договори користування (оренда, емфітевзис) землею.
Читайте: Головна умова для відкриття “вільного ринку земель”: звільнення за власним бажанням
Боротьба з корупцією в Україні розпочнеться з повернення земель видурених-викуплених орендарями за незаконними сіро-чорними схемами. Необхідно показати що в країні діє закон і все потрібно повернути в первинний стан.
Економічне зростання почнеться тоді, коли селяни-власники землі розпочнуть ставати власниками аграрних підприємств, незалежно від віку, фізичних та фінансових можливостей.
Нам потрібен земельний анбандлінг – демонополізація аграрного сектору з формування за об’єднавчим принципом справжньої кооперації, в основі якої власники землі.
Необхідні земельні відносини, які забезпечать швидкий розвиток аграрної галузі за всіма критеріями ефективності. Таким вимогам відповідає тільки самостійний обробіток землі через об'єднання власників паїв у товариства з метою кооперації ресурсів і зусиль для більш ефективного господарювання. Бо колективне господарювання переважає одноосібне за сукупною ефективністю.
Саме таку форму, а відповідно, і реформу земельних відносин варто впроваджувати і починати це вже можна зараз, не чекаючи реєстрів, кадастрів, договорняків “чия земля буде”. Земля повинна бути за Українським народом, без втрати існуючої суб’єктності права власності на землю і ототожнення її з правом власності Українського народу.
Доцільно формувати з існуючих власників землі власників аграрних виробництв, створювати товариства власників землі. Товариства — це надійна база для кредитування й інвестування у відтворення та розвиток виробництва на селі: тваринництва та переробки. Товариства — це нові робочі місця, створені учасниками для себе і членів своїх родин. Жителі сіл будуть гарантовано забезпечені надходженнями до бюджету від товариств, учасниками яких і є члени їхніх громад. Товариства зможуть ефективно протидіяти рейдерству.
Таке реформування забезпечить усуспільнення прибутку. Це позитивно впливатиме на соціально-економічний розвиток країни, забезпечить непорушність національної та продовольчої безпеки.
Головне для такої реформи — бажання власників землі об'єднуватися. Таке бажання є, і воно матеріально і соціально мотивоване. Для створення товариств не потрібні законодавчі зміни, вони створюються і працюють згідно з чинним законодавством.
Товариства можуть наймати підрядника, особу, яка спроможна і має бажання забезпечити проведення всього комплексу аграрно-польових робіт для товариства, з розрахунком після продажу врожаю. Власникам землі залишається чекати "звільнення" землі від неефективних орендарів-користувачів, — це єдине, що може затягувати впровадження такої моделі реформування. Але і ця проблема може бути вирішена.
Національно-орієнтоване законодавство з регулювання земельних відносин прискорить і розширить впровадження такої реформи, дасть право власнику землі припиняти за власним бажанням кабальні договори оренди землі, забезпечить кредитуванням товариства, дасть можливість обігу (відчуження) прав на землю виключно між українцями.
Таке законодавство унеможливить концентрацію земель в одних руках і за рахунок збільшення прибутковості знизить бажання у власників її продавати, сформує нове поняття цінності землі та високий попит на землі власне серед українців.
Уже зрозуміло, що пропозиція прийняття національно-орієнтованого законодавства остаточно робить безальтернативною пропозицію відкриття так званого “ринку земель”.
Отже, все в земельних відносинах можливо змінити швидко, якісно, без спаду економіки і соціальної напруги, за рахунок національних інвестицій і кредитування, з національним управлінням і власним контролем та прискореним економічним зростанням.
В принципі, це і є метою Світового банку і більш цікаве МВФ, як кредитору.
Концентрація ж земель через так званий ринок земель будуть все більш і більш робити націоналізацію земель “суспільною необхідністю”, проти якої безсилі всякі міркування про права власності. Наполегливі потреби суспільства повинні бути і будуть задоволені, зміни, продиктовані суспільною необхідністю, самі прокладуть собі шлях і рано чи пізно пристосують законодавство до своїх інтересів.
А до цього буде земельна революція.
Можна було б говорити, що шпагат у президента міг би вдатися якби було б більше ніг. Але, нажаль, в нього дві ноги і тільки одна шия з головою.
Розтяжка – так розтяжка.
Читайте: Ринок земель: останній геноцид українців
Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформи
Частично текст опубликован на сайте “Зеркала недели”КиевVласть
1 листопада 2019 г. 11:30
Раздел: Територія розуму
Губернію Київську здав… губернію прийняв
До питання: як іменувати очільника області – губернатор чи голова облдержадміністрації?
Днями Київська область отримала нового очільника: Володимир Зеленський призначив головою Київської облдержадміністрації Олексія Чернишова, про що інформували численні засоби масової інформації. Однак в одній із публікацій мені слух різнула фраза “губернатор Київщини”.
Читайте: Зеленский уволил Бно-Айрияна и назначил губернатором Киевщины харьковского предпринимателя Алексея Чернышова
Останнім київським губернатором був дехто Олексій Ігнатьєв. Тож згадка у пресі про призначення нового “губернатора” Київщини спонукала мене пригадати певні цікаві історичні факти.
Останній київський губернатор. Хто він?
Олексій Ігнатьєв (1874 – 1948), граф, церемоніймейстер царського двору, російський офіцер, дипломат і державний діяч. Відомо, що він був рязанським віце-губернатором (1908—1909), згодом подільським віце-губернатором (1909—1911) та губернатором (1911—1915), а у 1915—1917 роках – останнім Київським губернатором.
Виявляється, що останній київський губернатор пішов з посади 102 роки тому 03 березня 1917 року, свідченням чому є унікальний документ з Київського обласного архіву, де чітко зазначено: “Губернію Київську здав…”.
(Фонд 1716 Канцелярія Київського губернського комісара Тимчасового уряду Опис 2, спр.18, арк. 1)
І в цьому контексті хотілося б нагадати про історію існування самої Київської губернії, яка, згідно історичних документів, на початку ХХ століття була майже вдвічі більшою від нинішньої – її площа складала 50 989 км².
До її складу входили території п’яти нинішніх областей – Київської, Черкаської, Житомирської, Кіровоградської та Вінницької. Однак, за два століття свого існування губернія неодноразово змінювала і межі, і саме розташування.
В 1861 році Київський губернський статистичний комітет вперше видав “Сборник статистических сведений о Киевской губернии”, опрацювавши дані за 1859 рік. Виявилося, що в губернії: городов міст уїзних, включаючи губернський (тобто Київ) – 12, містечок – 102, сіл – 1103, невеличких поселень – 761, слобідок – 113, хуторів – 120.
Навесні 1917 року, після зречення Миколи ІІ від трону, попередні структури влади були ліквідовані.
Замість губернатора впровадили посаду губернського комісара Тимчасового уряду. Ним став Михайло Суковкін, який раніше очолював Київську губернську земську управу.
Восени 1917 року його змінив Іван Мирний, член Центральної Ради.
14 лютого 1925 року Раднарком України прийняв постанову про скасування губерній і відповідно заміну їх на округи. Відтак Київська губернія, вік якої перевалив за 200 років, припинила своє існування.
Тож, і відповідно до наведеного документа, де останній київський губернатор Олексій Ігнатьєв чітко зазначив: “Губернію Київську здав!”, а Михайло Суковкін “Губернію прийняв”, і згідно з Постановою Раднаркому України від 1925 року поняття “губернія”, “губернатор” увійшли до розряду історизмів-архаїзмів. А відтак на сьогодні такої посади, як губернатор, – не існує, а отже, доречно вживати лише: очільник області та голова Київської обласної державної адміністрації.
Цікаво було в цьому контексті також з’ясувати , а як зараз очільник області передає справи, і з’ясували, що сьогодні область взагалі передається без документів, без підписаних актів передачі та інших процедур. За словами екс-очільника Київської ОДА Михайла Бно-Айріяна , процедури передачі справ не було. Олексій Чернишов не пішов на контакт зі своїм попередником – "Ніякої процедури не було. Я намагався через помічників передати, щоб хоча б він мені зателефонував, щоб зустрітися з ним і передати йому справи. Нічого не було. Усе попідписував, випустив всі документи, платіжки і все. На цьому все й закінчилося" – прокоментував ситуацію Михайло Каренович.
Роман Титикало, адвокат, керуючий адвокатського бюро "Титикало та партнери", заслужений юрист України, депутат Київської обласної радиКиевVласть
18 жовтня 2019 г. 12:45
Раздел: Територія розуму
Кілька слів проти РРО для ФОП
Президент Володимир Зеленський підписав два прийняті Верховною Радою(ВР) законопроекти "Про внесення змін до Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг щодо детінізації розрахунків у сфері торгівлі та послуг” та "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо детінізації розрахунків у сфері торгівлі та послуг”.
Таким чином дано зелене світло так званій тотальній фіскалізації. За начебто благими намірами знову криється дорога в пекло, принаймні, для мільйонів фізичних осіб – підприємців (ФОП) 2-4 груп, які тепер будуть зобов’язані при розрахунках використовувати реєстратори розрахункових операцій (РРО).
Основна мета обох законопроектів — детінізація розрахунків в сфері торгівлі і послуг, задля цього пропонується створити додаткові механізмі контролю обігу товарів та обсягу доходів спрощенців через використання ними РРО. Ще одне нововведення — винагорода споживачам, які поскаржаться на порушення з боку продавця. На практиці, сама система ФОПів на спрощеній системі оподаткування опинилась під загрозою, що викликало значні хвилювання у підприємницькому середовищі – аж до акцій протесту по всій країні.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Хочу звернути увагу на кілька моментів.
По-перше, знову влада не з тих починає. Очевидно, і це підтверджується розрахунками, що через зловживання системою ФОПів-спрощенців державний бюджет не втрачає і близько тих сум, які втрачаються через олігархат, монополії, збиткові державні підприємства, корупцію, офшорні та контрабандні схеми.
І варто пам’ятати, що більша частина ФОП – це чесний мікробізнес, з досить скромними доходами, в якому задіяно понад 2 млн громадян. Чому за зловживання деяких “мінімізаторів” розплачуватись повинні 2 млн підприємців, які ризикують взагалі залишитись без можливості продовжувати роботу?
По-друге, тотальна фіскалізація торкнеться гаманця кожного громадянина. Оскільки виконання нових фіскальних умов підприємцями потягне за собою значні фінансові витрати. За підрахунками Державної регуляторної служби, вони можуть сягнути 22 млрд гриень, що неодмінно буде перекладено на простих споживачів, оскільки ці витрати будуть внесені до ціни товарів чи послуг.
По-третє, ні бізнесу, ні суспільству влада фахово не пояснила, які саме проблеми вирішить тотальна фіскалізація, та до яких саме позитивних наслідків для країни ці заходи призведуть. Жодних серйозних розрахунків. Натомість розганяється така мила серцям наших пострадянських співвітчизників історія про те, що в ресторанах чи інтернет-магазинах виписують чеки від імені ФОП без касових апаратів, а через це наша країна бідна і відстала.
По-четверте, держава продовжує розмовляти з бізнесом мовою репресій і, найголовніше, ігнорує етап експертних обговорень за участі всіх зацікавлених сторін для оцінки ризиків і наслідків ДО моменту введення нових регуляторних чи фіскальних норм. Соціальний діалог “держава – підприємець” відсутній. Саме через це підприємці змушені вдаватися до вуличних протестів, щоб бути почутими. Побудова соціального діалогу “держава – підприємець” вкрай необхідна умова для економічного розвитку країни, проте влада звикла до монологів.
По-п’яте, держава продовжує розглядати бізнес в цілому виключно через фіскальну призму, як наповнювача бюджету, повністю ігноруючи соціальну та економічну роль бізнесу. А ці ролі набагато важливіші за фіскальну функцію. Знову ж таки насаджується така мила нашим пострадянським співгромадянам думка, що підприємці це недобиті у 30-х роках куркулі, які паразитують, заробляють – і при цьому не хочуть платити податки.
Хочу розчарувати тих хто поділяє такі думки. Головна задача бізнесу – не стільки податки, скільки вирішення проблеми зайнятості через створення робочих місць та створення економічного продукту.
А податки повинні сплачувати якраз ті, хто більше всього звинувачує бізнес у несплаті податків – прості громадяни, наймані працівники. Так, як це робиться у всіх розвинених країнах світу, де податки платить кожен громадянин власними коштами з власних доходів, а не тільки бізнес. Бізнес – це, перш за все, роботодавець, а тільки потім – платник податків.
По-шосте, щодо Європи та європейського досвіду. Щоразу драконівські державні заходи щодо бізнесу прикриваються посиланнями на “європейський досвід”. Все це звісно справляє враження, але виникають певні асоціації з відомим літературним персонажем Еллочкою Людоїдкою, яка в пориві змагань з заокеанською мільйонеркою вважала, що досить придбати новий стілець у домівку чи оторочити сукню підробним хутром, як її статус зразу ж зрівняється з Вандербільдихою.
Для того, щоб вдало застосовувати сучасний європейський досвід, нам треба спочатку стати європейською країною за рівнем економічного розвитку. Досвід Європи безумовно цікавий і потрібен, але досвід того, як повоєнна Західна Європа ставала сучасною Європою, який шлях пройшла та якими кроками. Нам потрібен європейський досвід 50-60-х років минулого століття, або досвід країн Східної Європи 90-х років минулого століття, а ніяк не сучасні європейські норми чи правила для бізнесу, які ми намагаємось натягти на нашу найбіднішу економіку Європейського континенту. Іншими словами, якщо ми, приміром, згадуємо розвинену економіку Німеччини, то повинні в цьому контексті говорити не про Ангелу Меркель, а про Людвіга Ерхарда.
По-сьоме, варто нарешті усвідомити, що податки мають вторинний вплив на рівень життя громадян та на розвиток країни. Податки та достатньо наповнений державний бюджет – це лише наслідок економічної спроможності країни, яка виражається у обсягах ВВП , а не у бюджетних показниках.
Економічну спроможність країни створюють підприємці, а не держава. Задача держави створювати комфортні умови для реалізації підприємницької ініціативи і направляти зусилля не на збір податків, а на збільшення обсягів ВВП, який наразі в Україні найнижчий серед всіх європейських країн. Про який ВВП може йти мова, якщо наша країна у світовому рейтингу економічної несвободи на перших місцях, а підприємництву державою відведено роль виключно дійної корови?
По-восьме, податкова система несе в собі дві ключові функції: фіскальна та стимулююча. Держава, як головний регулятор, повинна підтримувати баланс між цими функціями. На жаль, державні заходи цілком присвячені “розкуркуленню” підприємців і зовсім не торкаються стимулів для їх розвитку.
Все це свідчить про глибоку системну кризу економічного середовища. А чеки та касові апарати для ФОП її тільки поглиблять.
Читайте: Электронные чеки в магазинах не понравились в Раде никому, кроме “слуг народа”, принявших закон про детенизацию в торговле
Михайло Скляр, голова ГО "Асоціація громадського захисту підприємців"КиевVласть
17 вересня 2019 г. 18:51
Раздел: Новини
Зеленский объявил выговор двум заместителям Богдана
По итогам рабочей поездки в Днепр президент Владимир Зеленский объявил выговор двум заместителям руководителя Офиса президента (ОП) Сергею Трофимову (на фото слева) и Кириллу Тимошенко (на фото справа). Вероятно, причиной такого решения стал ремонт моста в Днепре, из-за которого летом глава государства и местный мэр Борис Филатов заключили пари. Филатов пари выиграл – и внеочередных местных выборов в Днепре не будет.
Об этом KV стало известно из указа президента № 699/2019 от 17 сентября.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
"За ненадлежащее исполнение должностных обязанностей, в частности, по результатам рабочей поездки президента Зеленского в Днепропетровскую область, объявить выговор:
Трофимову Сергею Владимировичу – первому заместителю руководителя Офиса президента Украины;
Тимошенко Кириллу Владленовичу – заместителю руководителя Офиса президента Украины", – говорится в указе президента.
Подробности ненадлежащего исполнения должностных обязанностей заместителями Андрея Богдана неизвестны.
Сергей Трофимов – на должности первого замглавы ОП отвечает за сотрудничество ОП с регионами по линии областных и районных госадминистраций. До назначения работал в “Квартале 95” исполнительным продюсером.
Замглавы ОП Кирилл Тимошенко отвечает в ОП за информационную политику, до назначения руководил продюсерской компанией “GoodMedia”, которая в предвыборный период занималась всем медийным сопровождением кампании Зеленского.
Напомним, президент Володимир Зеленський 14 сентября посетил с рабочей поездкой Днепр, в ходе которой инспектировал отремонтированный мост, ставший предметом пари между президентом и мэром Днепра Борисом Филатовым. Мол, если мост не будет сдан, Филатов подаст в отставку. Формально Филатов выиграл спор.
“Я вижу – какие-то разборки между мэром города, СБУ, учеными, кто-то не понимает качество этого моста, кто подтверждает, что мост сдан и можно ездить, – сказал президент во время пребывания в Днепре. – Мы только что по мосту проехали, то есть он есть, но качество моста мы не можем сейчас подтвердить. Мэр передаст мне лично материалы, я обращусь к специальной комиссии, и пусть комиссия приезжает и принимает. Дайте мне некоторое время на справедливое решение”.
Отметим, если бы мэр Днепра Борис Филатов подал в отставку, это существенно бы облегчило президенту Владимиру Зеленскому и его большинству в Верховной Раде создать основания для всеобщих внеочередных местных выборов. Пока же внеочередные местные выборы пройдут только в Киеве, скорее всего – 8 декабря.
Читайте: Новый закон о Киеве: восстановленные райсоветы и досрочные выборы мэра и горсовета
Фото: коллаж KV
КиевVласть
16 вересня 2019 г. 10:00
Раздел: Територія розуму
Демократія
Я впевнений, що навіть не дивлячись на наше небажання визнати, що жоден слуга народу ніколи не вирішить наші проблеми, ми здогадуємось, що проблема полягає зовсім не в самих представниках народу, а радше в системі або формі демократичного правління, яка і сьогодні існує в Україні.
Тут треба додати, що так звана криза демократії, або правильніше сказати криза репрезентативної або представницької демократії – це явище цілком природне і еволюційне, і проблема ця має не локальний, український, характер – вона дійсно стосується інституту демократії в цілому.
Але чому ж демократія стала проблемою?
Задля того щоб відповісти на це питання нам необхідно, як кажуть при початку філософських спорів – домовитись о термінах.
Що таке демократія?
Найбільш популярною думкою по цьому питання є “народовладдя”, після чого більшість пов'язує демократію з народом, правом, можливістю, інтересами, голосуванням, і ніколи з головною функцією демократії – управлінням!
Так – демократія це не за народ або голосування – це принцип управління в якому керівну роль відіграє демос – народ.
Але як можна управляти якщо у керівництва не одна людина, а тисячі якщо не мільйони і мільярди? Як опитати кожного? Яким чином можна отримати його коментар? Дізнатися його думку? І все це за умов цілковитої відсутності засобів комунікації. – Ніяк!
Але людство винайшло спосіб як цю проблему вирішити.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Що ж таке репрезентативна або представницька демократія? Чому вона відповідала запитам свого часу і чому вона не відповідає запитам сучасності?
Наприкінці 19 сторіччя на момент зародження демократії в тій формі яка нам знайома сьогодні комунікаційні можливості суспільства обмежувались публічними виступами, зборами, дебатами та мітингами.
Через таку обмеженість засобів та механізмів комунікації найбільш логічним та правильним рішенням було делегувати представників певної громади або спільноти повноваження представляти її інтереси.
Чому?
Тому що ефективною комунікація могла бути тільки коли на зборах або мітингах були присутні до сотні громадян. Якщо їх кількість була більшою – ні про яку комунікацію не йшло і мови. Через це і виникла необхідність структуру “кристалізувати”.
Яким чином це вирішувалось?
Громадяни збирались на публічній площі, щоб обговорити актуальні проблеми.
З числа присутніх обирались кандидати які проходили тест на відповідність очікуванням громади шляхом дебатів.
Після чого проводились вибори, на яких виборці обирали кандидата, тим самим делегуючи йому повноваження представляти та захищати інтереси своєї громади.
Представники були безпосередньо підзвітні своїм виборцям.
Таким чином, новий для того часу демократичний уряд був відкритий, прозорий і підзвітний. Механізм для колективного прийняття та виконання рішень через представників, які діяли від їх імені громади був найбільш дієвим і дійсно відповідав очікуванням більшості.
Але з роками ситуація трохи змінилась.
По перше – технологічна революція початку 20 сторіччя подарувала нам цілу низку комунікаційних медіа інструментів.
По-друге, інституалізація деяких організаційних форм громадськості призвела до різкої зміни виборчої моделі.
По-третє, шалений розвиток інституту пропаганди призвів до масового поширення технологій імітації громадської участі.
Все це призвело до мутації репрезентативної форми демократії в її імітаційну форму.
Тут треба обмовитись, що медіа, а точніше їх приналежність є важливим індикатором демократичності суспільства.
Чим більший процент у суспільстві медіа, які можна назвати незалежними – тим більш демократичне таке суспільство. І навпаки – якщо більшість медіа належить “донорам”, то скоріше за все і форма демократії в такому суспільстві імітаційна.
Імітаційна демократія
Відмінність репрезентативної форми від її імітаційного аналогу полягає в тому, що кандидатів від імені громадськості на вибори обирають не сама громада, а “донори”. І громадськості лише залишають право обрати серед запропонованих “донорами” кандидатів – “найменше зло”.
Таким чином обраний кандидат з самого початку представляє інтереси не громади, а “донора”, і роль громади в цій схемі лише пасивна.
Ні, звичайно “на люди” вся діяльність такого “представника громадськості” подається як роль “слуги народу”, але ж насправді служить він лише інтересам свого “донора”.
До чого це призвело?
Далеко ходити не треба – Україна, стан її економіки та рівень соціальної захищеності населення є наслідком багаторічної плідної праці імітаторів народовладдя.
Представницька демократія не працює – що далі?
Ми живемо в часи суцільної недовіри і коли ще на початку виборчого процесу кандидат в президенти Володимир Зеленський заявив, що в нього немає програми і він буквально продемонстрував пустий лист паперу я признаюсь вирішив що це крутий маркетинговий хід.
Коли президент заявив про скасування депутатської недоторканності, зменшення кількості депутатів та про “державу в смартфоні”, я і зовсім розгубився.
Всі ці кроки ніщо інше як прямий шлях до розбудови демократії нового типу – дорадчої або деліберативної демократії. Одного із видів прямої демократії – або демократії без посередників.
Модель цієї форми демократії не була раніше можлива в силу відсутності комунікаційних можливостей. Можливостей, які зараз у нас є у надлишку.
Цифрові платформи дозволяють зібрати, проаналізувати та обробити думки, побажання та очікування мільйонів громадян. Зробити це в рази більш економніше та екологічніше ніж опрацьовувати мільйони паперових бюлетенів!
Через такі можливості сучасних комунікаційних інструментів опитування та референдуми можна проводити хоч по кілька раз на день і коштувати вони будуть аж майже нічого!
Це вже не кажучи, що взагалі відпадає необхідність в депутатах-посередниках, які роками спекулюючи на проблемах громадян поліпшували своє матеріальне становище.
Саме тому, можна сказати, що “Держава в смартфоні” – це не маркетинговий хід, не популізм чистої води, а еволюційна форма демократії. Демократії – час якої настав!
Тут треба обмовитись, що деліберативна форма демократії є не єдиною формою прямої демократії (без представників-посередників). До окремої форми прямої демократії відносять ще і демократію участі, або партисипативну демократію.
Треба сказати, що відмінності звичайно в цих формах є, але вони несуттєві і по суті ці форми не відокремлені, а описують дві частини одного процесу прямої демократії.
Партисипативна, або демократія участі – це форма яка дозволяє громадянам ініціювати розгляд питання.
Деліберативна або дорадча форма – це така форма яка передбачає процес обговорення кожного рішення необхідною умовою його законності.
Як працює демократія без посередників?
Ініціатива, пропозиція або рішення виходить від громадян, або певної спільноти громадян.
Громадяни шляхом голосування актуалізують таку ініціативу.
Рішення проходить фахову експертизу і знову направляється на голосування громадськості.
Громадськість приймає рішення, яке відповідає інтересам всієї спільноти.
Необхідно сказати, що це достатньо гнучка система, яка дозволяє рішення, яке було прийнято та впроваджено оперативно оцінити, доопрацювати або відмінити.
Противники прямої демократії
Давайте не будемо забувати, в якій країні ми живемо. Україна сотні років була в колоніальному рабстві і у багатьох наших співвітчизників все ще викарбувана в свідомості істина що єдиною вірною та дієвою моделлю може бути авторитарна.
Ця парадигма настільки пошкодила свідомість багатьох українців, що більшість, яка насправді залишилася в меншості, причиною, через яку президентом України був обраний Володимир Зеленський, назвала їх недолугість.
“Бачите до чого призводить ваша демократія”? – писали вони. “Дай народу волю і вони оберуть собі президентом “клоуна”!
Що в дійсності більш за все нагадувало думку російської пропагандистки Маргарити Сімоньян яка заявила, що:
“Но вы же понимаете, что на любых свободных выборах у нас победят фашисты, которые нас с вами с удовольствием повесят”!
Іншими словами, знайти відмінність між фанатами авторитарних режимів майже неможливо, як і неможливо їм довести помилковість їх висловів.
Ну і наостанок.
Загроза прямої демократії
Що стосується “загрози демократії”, яку вбачають в низькій якості рішень, які будуть запропоновані громадськістю. Загрози того, що “місцеві навіжені” та “непрофесіонали” “такого напропонують та наприймають” в силу своєї неосвіченості.
То відповідь тут є, вона дуже проста.
По-перше, згідно дослідження Даннінга – Крюґера, найменш компетентні люди сильно переоцінюючи власні здібності постійно намагаються виступати від імені спільноти і робити найбільш гучні популістичні заяви.
Виходячи з цього ми не можемо з повною упевненістю вважати, що люди, яких ми чуємо найбільше і які сьогодні вважаються представниками громадськості дійсно її представляють, або не переоцінили свою роль та вагомість.
Ми дійсно ще не опитували всю громадськість і у нас немає жодного права називати рішення громади недолугими, якщо ми слухаємо лише тих, хто навряд чи вибудовував свої заяви, керуючись думкою суспільства.
По-друге, стосовно якості рішень. Ми дійсно не всі і не все вміємо. І не повинні це вміти. Але, кожного разу, коли у нас виникала необхідність прийняти рішення, коли від якості нашого рішення залежала наша доля, матеріальний стан або навіть життя – ми починали шукати знання, ми вчились, і якість прийнятих нами рішень значно підвищувалась.
Але! Ми це робили тільки після того, як ми взагалі стали дотичні до проблеми і зрозуміли, що і від нас залежить якість рішення!
Саме через те і треба зрозуміти, що так, дійсно перші рішення “без допомоги посередників” будуть не найкращими, але іншого шляху до здійснення мрії не існує.
Хочемо жити в кращому світі? – Треба набивати шишки і вчитись приймати якісні рішення!
Читайте: GovTech проти CivicTech – в чому суть проблеми?
Олег Чеславський, голова ГО “Укрмедіа”
КиевVласть
4 вересня 2019 г. 09:00
Раздел: Територія розуму
Нова політика економічного розвитку не за горами
Цікава складається ситуація. При абсолютному заповненні інформаційного ефіру бажанням владних суперекономістів-гайдарівців приватизувати все державне – державні монополії, підприємства та землю – Ігор Коломойський наполегливо говорить про дуже важливі для країни речі, які, на жаль, поки що зрозумілі далеко не всім та на які чіпляють примітивний ярлик “комунізму”.
Але все набагато глибше.
В травні інтерв’ю Bihus.Info Ігор Коломойський зазначив, що “в тій системі розподілу власності і матеріальних благ (мається на увазі яка існує в Україні) країна може не вижити”. А в в серпні в інтерв’ю Цензор.net Ігор Коломойський зазначив, що “для порятунку України необхідна загальна націоналізація крупних державоутворюючих підприємств плюс націоналізація розробки надр землі, тобто в кількох галузях нам потрібен державний капіталізм”.
Ми маємо справу з проявом розуміння олігархом неможливості економічного розвитку без зміни формування відносин власності та справедливого розподілу матеріальних благ, які у нас в країні порушені – “щось пішло не так”.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Перша цитата Коломойського мене здивувала і я її сприйняв як певну його емоцію. При цьому, наді мною вже тоді жартували, що Коломойський мене “підчитує”. Але після другої опублікованої цитати Коломойського я зрозумів, що це для нього – системне мислення і водночас пошук однодумців в реалізації націоналізації та зміни розподілу власності і матеріальних благ.
Націоналізація – процес непростий, з точки зору наявності прояву волі чи яєць (якщо так комусь зрозуміліше) до розвитку держави, і простий водночас – в технічному виконанні.
Бажання націоналізації означає і бажання припинити існування недержавних монополій, а також, означає і недопущення появи нових монополій.
Схоже, Коломойський проти відкриття так званого ринку земель, про який на днях заявив президент Володимир Зеленський. Чому? Бо відкриття так званого ринку земель призведе до концентрації сільськогосподарських земель, як на рівні країни, так і на рівні села в “одних руках”. І це стане новим монопольним сектором.
Це проти народу і протирічить ідеї націоналізації. Монополізація земель – це посилення зазначеного Коломойским порушеного розподілу власності і матеріальних благ. Отже, Коломойський має бути проти так званого “ринку землі”.
Ігор Коломойський явно проти приватизації. Він зазначив, що необхідно переглянути все, що було приватизоване, і повернути стратегічні підприємства державі. При цьому він згоден на націоналізацію і його підприємств: “Я вважаю, стратегічні підприємства, природні монополії повинні бути під контролем держави. Державний комунізм”.
Вислови Ігоря Коломойского – підтвердження необхідності трансформації економіки в інтересах Держави і українців, а не унітарників-бізнесменів. Адже націоналізацію необхідно сприймати як трансформації економіки з метою економічного зростання.
Безперечно, такі підтвердження існують і в працях українських вчених, які на жаль, не мають такої публічної публіцистики і на фоні цього в інформаційному ефірі панують примітивізм недоучів.
Отже, така трансформація-націоналізація передбачає:
Націоналізацію, як механізм припинення недержавних монополій. До таких монополій відносяться і “Криворіжсталь”, і теплоелектрогенерації та інші підприємства, в тому числі, у власності Коломойского, як економічні монополії.
Інші методи припинення існування недержавних монополій.
Створення соціально значущих підприємств на основі усуспільнення прибутку чи іншої ефективності.
Припинення легалізації та капіталізації “папірців” іноземних країн-грошових емітентів (так званої валюти) через приватизацію українських державних монополій.
Впровадження нової якості державного управління та позбуття від чиновників найвищого рангу, які вважають Державу неефективним власником, як тупих і неспроможних корупціонерів.
Припинення приватизаційних і монополізаційних процесів
Створення чи реорганізацію промислових підприємств – започаткування і впровадження співволодіння і співуправління.
Фактично, така трансформація є впровадженням нової політики економічного розвитку, результатом якої повинна стати народна економіка, при якій українці повинні розширено ставати власниками виробничих процесів, як безпосередньо (особисто чи в товариствах), так через державну власність.
Читайте: Президентським програмам – конституційні норми
В основі Народної економіки, економічного та соціально розвитку країни, міста, села, сім’ї повинні стати нові стратегії в інтересах українців:
Нова аграрна політика.
Нова промислова політика.
Нова грошово-кредитна політика.
Нова аграрна політика, яка почнеться з дієвої Народної земельної реформи і забезпечить:
- самостійний обробіток землі її власником через участь у Товариствах власників землі;
- становлення звичайного власника землі шанованим власником аграрного виробництва;
- збільшення доходів селян-власників землі від неї в 2-4 рази;
- будівництво селянами тваринницької і переробної інфраструктури на селі і самостійне створення робочих місць;
- припинення існування аграрних монополій і олігархів;
- збереження української землі – її власником буде тільки українець.
Для Народної земельної реформи не потрібен вільний ринок землі і небезпечні іноземні інвестиції. Для пришвидшення реалізації Нової аграрної політики для селян і на користь країні необхідно законодавчо забезпечити:
- право власника землі за своєю ініціативою “розривати” договори оренди;
- можливість повернення землі селянину, втрачену внаслідок оборудок орендаря, його жадібності і підлості, який створив і скористався скрутою селянина і видурив землю за копійки;
- можливість фінансування Товариств власників землі без застави і відсотків.
Читайте: Відкриття ринку земель відміняється
Нова промислова політика соціально спрямованої економіки повинна забезпечити розвитку промисловості за напрямами імпортозаміщення, експортно-орієнтованого виробництва та розвитку внутрішнього споживання.
Необхідне впровадження нових принципів організаційних форм відносин власності, що дасть можливість українцям ставати власниками нових підприємств нової формації на засадах співволодіння – суспільно значущих підприємств на об'єднавчих принципах. Це забезпечить розширення і зростання промислового виробництва в інтересах українців. Так живе весь прогресивний світ.
Читайте: Агресивна економіка України. Пріоритети Нової промислової політики
Нова грошово-кредитна політика повинна забезпечити фінансування українців, суспільно значимих виробництв та соціально спрямованої економіки країни.
Країна повинна припиняти іноземні запозичення і переходити до розширеного кредитування національною валютою, яке вже давно визначає прогресивність країни і її економіки.
Читайте: Єдиний можливий економічний курс. Народна економіка Головіна
Наскільки реальна Народна економіка з новою політикою економічного розвитку? Нереальна, якщо про неї писав тільки я. Але вона реальна, якщо про неї говорив президент Володимир Зеленський на початку своєї влади, бо економічний паспорт українця може існувати тільки при такій економіці і непродажній землі. Ів кубі реальна, якщо Ігор Коломойський готовий почати з себе: “… якщо для того, щоб Україна вижила, потрібно стати не те що соціал-демократом, а комуністом, то я теж на це готовий. Я готовий все здати і стати, припустимо, простим директором заводу, як це було у більшовиків при НЕПу”.
Говорити про причини таких висловлювань Коломойського можна багато, надаючи найнеймовірніші, найобразливіші чи найпричудовіші характеристики. Але ми часто чуємо, як мільярдери заповідають свої спадки тваринам чи на благодійність. Можливо, Коломойський хоче започаткувати новий вид благодійності в інтересах держави і дати старт потужному розвитку країни з новою якістю державного управління? Бо в гробу карманів немає, а пам’ятниками і пам’ятними табличками на тисячоліття відзначитися можна.
Я не ленінізую чи марксимізую Ігоря Коломойского, просто визначаю його вислови як виклик президенту, виклик собі і мені за компанію.
Ігоре Валерійовичу, необхідно починати діяти. І починати з земель – робити їх непродажними. А для початку пропоную поговорити про землю та трансформацію-націоналізацію на сторінках “КиевВласти”.
Читайте: Повернення ресурсів українському народу
Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформи
КиевVласть
27 серпня 2019 г. 15:00
Раздел: Територія розуму
Аграрний холдинг Тігіпка може втратити до 250 млн доларів
У агрохолдингу “ТАС АГРО” понад 80 тис. гектарів землі в оренді. Договори оренди закінчуються у 2019-2020 роках і тому агрохолдинг займається перепідписанням договорів. Власники землі неохоче переукладають договори на нові терміни, а багато хто категорично проти переукладання. Від цього холдинг Сергія Тігіпка може втратити 15-30 тис. гектарів землі.
Враховуючи те, що землею торгують через корпоративні права підприємств-орендарів разом з власниками землі “на папері” за ціною 1000-1300 доларів за 1 гектар, то прямі втрати “ТАС АГРО” становитимуть 15-39 млн доларів.
Щорічний прибуток від 1 гектара землі у орендодавця може складати 300-700 доларів з 1 гектару, що в десятирічному майбутньому орендному періоді відобразиться втратами для холдингу Сергія Тігіпка 45-210 млн доларів.
Всього майбутні втрати агрохолдингу “ТАС АГРО” можна оцінити 60-249 млн доларів.
Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Для прикладу, в Чернігівській області землі, орендовані агроходингом “ТАС АГРО”, скоріше за все, перейдуть до нового орендаря – ТОВ “Батьківщина”, відношення до якого має колишній депутат від колишнього “БПП” Олег Дмитренко. Існуючі орендодавці агроходингу “ТАС АГРО” масово підписують нові договори з ТОВ “Батьківщина” і Олегу Дмитренко залишилося дочекатися закінчення терміну договорів оренди агрохолдингу “ТАС АГРО”, щоб “кинути” на реєстрацію договори з ТОВ “Батьківщина”.
Безперечно, що після втрати землі Сергій Тігіпко, окрім грошово-майнових втрат, отримає і репутаційні, зокрема – і від Олега Дмитренка.
Така втрата орендарів агрохолдингом “ТАС АГРО” пояснюється декількома причинами.
Небажанням власників землі переукладати договори оренди на нові терміни саме з “ТАС АГРО”. На формування небажання власників землі переукласти договір вплинуло кілька факторів. Це накопичений негатив від керівництва “ТАС АГРО”, особливо в останні, роки та фактор дії конкурентів-орендарів, які скористалися наявністю цього негативу. Природа орендарів однакова – грабувати власників землі і спонукати продавати землю. Таке переукладання залишається негативом для власників – з одного орендного ярма в інше.
Власники землі виявляють бажання самостійно обробляти землю. Це дасть збільшення в кілька разів більшого прибутку від власної землі. І приємною новиною в цьому є те, що власники землі виявляють бажання самостійного обробітку землі через участь у Товаристві власників землі. Прикладом виявлення такого бажання є власники землі в с. Нова Гребля Вінницької області, землі яких поки що в оренді у агрохолдинга “ТАС АГРО”. Своє бажання власники землі формалізують в об’єднавчому договорі (фото документа нижче).
“Перехід” власника землі від одного орендаря до іншого при існуючій можливості самостійного обробітку землі – продовження неефективних земельних відносин, які стало можливими за рахунок спекулятивним маніпуляціям інших орендарів. Власник землі так і залишається ще на 7-10 і більше років власником землі “на папері” з низьким доходом і великою схильністю продати землю за “копійки”.
Власники землі, які вирішили самостійно обробляти землю, прекрасно усвідомлюються, що їм для отримання більших доходів від землі не потрібен агрохолдинг “ТАС АГРО”, як не потрібні й інші агрохолдинги та їх власники-олігархи. Агрохолдинг “ТАС АГРО” – такий же, як і агрохолдинг МХП, який розкритикував президент Володимир Зеленський, і такий же орендар, як і ТОВ “Батьківщина” колишнього депутата від “БПП” Олега Дмитренка.
Найбільш ефективним обробітком землі, безумовно, є самостійний обробіток через участь власників землі у Товариствах власників землі. І саме Товариствам власників землі буде надаватися перевага.
Власники землі в інших громадах, маючи інформацію про ініціативу Народної земельної реформи, припиняють перепідписання і підписання договорів оренди з будь-якими орендарями і розглядають можливість створення Товариств власників землі.
Народна земельна реформа дає замислитися над самостійним обробітком землі зі збільшенням прибутків від землі та перспективою соціально-економічного розвитку сільських громад.
Народна земельна реформа формує передумови для формування з власників землі майбутніх власників тваринницьких і переробних підприємств.
Таких перспектив не може дати жодний орендар, тим більше агрохолдинг.
Орендарі землі і агрохолдинги та їх власники-олігархи країні не потрібні. Країні потрібні власники-українці.
Читайте: Відкриття ринку земель відміняється
Роман Головін, розробник і втілювач Народної земельної реформиКиевVласть
18 липня 2019 г. 15:10
Раздел: Вибори
Інна Костиря увійде до фракції “Слуги народу”
Кандидат в нардепи Інна Костиря підтримує ініціативу Володимира Зеленського провести дострокові виборів в органи місцевого самоврядування. Після обрання народним депутатом вона увійде до фракції “Слуги народу”.
Про це KV стало відомо з повідомлення видання Gazeta.ua.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”
Після обрання народним депутатом Інна Костиря увійде до фракції "Слуги народу", тому що поділяє ідеї Володимира Зеленського, з якими він йшов на президентські вибори. Про це вона заявила під час зустрічі з виборцями на 91-му виборчому окрузі в Київській області.
"Я поділяю принципи, з якими йшов на президентські вибори Володимир Зеленський. Знаю його особисто. Спілкувалася з ним, до того як він став політиком. Він подобається мені, як людина, і з таким президентом я хочу будувати нову Україну. Але якщо партія влади буде пропонувати закони в інтересах олігархів, я буду голосувати проти", – наголосила вона.
Костиря так само підтримує ініціативу президента України Володимира Зеленського провести дострокові виборів в органи місцевого самоврядування, щоб змінити всю систему влади, а не тільки її окремих представників.
"Наша влада на місцях обросла кумівством і круговою порукою. Тому ми постійно стикаємося з корупцією і безкарністю, а думка простих людей просто ігнорується. Я згодна, з командою Зеленського, що свіжі огірки краще солоних", – сказала вона.
15 липня представник президента у Верховній Раді Руслан Стефанчук повідомив в ефірі телеканалу ICTV, що Зеленський наполягає на повному, а не частковому перезавантаженні діючої системи влади. "Якщо ти кинеш свіжий огірок в бочку з кислими огірками, він стане кислим огірком", – сказав Стефанчук
Інна Костиря очолювала Національний палац Україна, де неодноразово виступав "Квартал 95". Під час президентства Петра Порошенка Костиря була усунена, а замість неї призначений Роман Недзельський, який доводиться чоловіком куми Порошенка нардепу Оксані Білозір. Вигравши всі суди,так і не відновлена на посаді минулою владою.
Кандидат в нардепи Інна Костиря підтримує ініціативу Володимира Зеленського провести дострокові виборів в органи місцевого самоврядування
У своїй програмі Інна Костиря обіцяла підтримувати закони, спрямовані на виконання рішень судів щодо матеріальної компенсації пільговим категоріям ("чорнобильцям", "афганцям", інвалідам, військовослужбовцям, ветеранам, пенсіонерам, інвалідам, дітям-сиротам та ін.); надання довгострокових кредитів сім'ям для будівництва або придбання житла; розвиток виробництв, в першу чергу сільськогосподарського, на території Фастівського, Макарівського, Києво-Святошинського, Сквирського районів.
Читайте: Инна Костыря выступила с инициативой перевести Киевскую ОГА в Фастов
Фото: страница Инны Костыри в FacebookКиевVласть
середа, 17 квітня 2024 г.
18:19
УВАГА!!! КиївВлада переїхала на новий домен
п'ятниця, 12 квітня 2024 г.
20:56
“Українська команда” передала велику партію дронів-літаків легендарному батальйону “Ахіллес”, - Палатний
20:51
Ексміністр оборони Резніков став директором безпекових і оборонних програм в ГО “Український інститут майбутнього”
20:45
Начальник КОВА Руслан Кравченко у Чернівцях взяв участь у Конгресі місцевих та регіональних влад при Президентові України
20:34
На київській ТЕЦ-5 встановлять додаткові генератори
20:20
В Україну повернули тіла 99 полеглих захисників
20:02
У Києві з суботи відновлює роботу автобус № 7 (схема)
19:54
На Бахмутському та Новопавлівському напрямках відбито понад 40 атак, загалом на фронті 81 боєзіткнення, - Генштаб ЗСУ
19:43
Представники громадськості вимагають припинити переслідування антикорупційних активістів та журналістів-розслідувачів
19:31
Відзавтра, 13 квітня, столичний автобус № 35 подовжить свій маршрут до вулиці Гліба Бабіча (схема)
19:13
“Укренерго” організувала для ветеранів війни програму навчання та працевлаштування “Разом”
19:01
На Броварщині витратять 1,86 млн гривень на облаштування дитмайданчиків
18:49
На вулиці Богатирській у Києві до 21 квітня обмужать рух транспорту (схема)
18:36
У Броварах з'явився новий патріотичний стінопис “Обіймаю тебе, моя Україно!”
18:17
Столична влада зупинила проведення аукціону з надання в оренду Житнього ринку
18:04
У реєстрі зниклих безвісти наразі налічується понад 2 тисяч дітей
Календар подій