В рейтинге политических сил партий на выборах в Верховную Раду (ВР) лидируют партии "Слуга народа", "Оппозиционная платформа – За жизнь" ("ОПЗЖ") "Европейская солидарность" ("ЕС"), ВО "Батькивщина" и "Радикальная партия Олега Ляшко" (РПЛ), за которые проголосовали бы более 5% избирателей. Об этом KV стало известно из результатов опросов, проведенных Социологической группой "Рейтинг" 15-20 июля 2020 года и центром “Социальный мониторинг” 8-15 июля 2020 года.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Согласно данным результатам, на условных выборах в парламент партию Владимира Зеленского "Слуга народа" готовы поддержать до 30% тех, кто готов голосовать и определился с выбором. Партия “Рейтинг”, % (среди тех, кто определился и идет голосовать) ЦСМ, % (среди тех, кто определился и идет голосовать) “Слуга народа” (Александр Корниенко, Владимир Зеленский) 27,8 29,8 “ОПЗЖ” (Юрий Бойко, Сергей Левочкин, Виктор Медведчук, Вадим Рабинович) 15,5 20,1 “Европейская солидарность” (Петр Порошенко) 14,3 15,7 ВО "Батькивщина”(Юлия Тимошенко) 10,0 9,6 “РПЛ” (Олег Ляшко) 4,0 2,8 “Сила и Честь” (Игорь Смешко) 3,5 4,9 “Партия Шария” (Ольга Бондаренко, Антонина Белоглазова) 3,4 2,6 ВО "Свобода” (Олег Тягнибок) 3,3 2,5 “Украинская стратегия Гройсмана” 2,8 0,5 “Голос” (Святослав Вакарчук)  2,4 2,1 “УДАР” (Виталий Кличко) 1,5 — “Гражданская позиция” (Анатолий Гриценко) 1,3 3,0 “Объединение “Самопомощь” (Оксана Сыроед) 1,0 0,5 Другая партия 7,9 1,0 53% опрошенных “Рейтинга” склоняются к тому, чтобы поддержать на местных выборах в октябре именно местную партию, даже если она будет баллотироваться только в одной области, зато 27% намерены голосовать за известную национальную политическую силу. Остальные затруднились с ответом. Больше всего поддержки национальной партии у сторонников “Европейской солидарности” (43%). Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться При этом на западе и востоке страны более склонны поддержать местные партии, к голосованию за местные партии более склонна молодежь и люди старше 60 лет, а также жители сел, нежели городов. Из партий, представленных в ВР, по мнению респондентов ЦСМ, "наиболее продуманные и реалистичные решения для прекращения военного конфликта на Донбассе и становления мира" предлагает:  "ОПЗЖ" – 22,4% "Слуга народа" – 19,6% "Европейская солидарность" – 10,7% ВО "Батькивщина" – 8,9%. При этом ответ варьируется от региона проживания респондентов. Так, "ОПЗЖ" на Донбассе получает 39%, на юге – 32,9%, восток – 29,6% и в центральном регионе 17,4%; в то время как на западе считают, что эта партия предлагает действенные решения для прекращения конфликта только 5,3% опрошенных. В региональном разрезе у партии "Слуга народа" приблизительно одинаковые позиции: 19,2% – на Донбассе, юге, востоке, центральный регион – 21% и запад – 16,2%. "Европейская солидарность" имеет больше всего поддержки в этом вопросе на западе – 20,7%, центральный регион – 11,7%, 4,7% на востоке, Донбасс и юг – 3,5%. В то же время 24,1% респондентов считают, что ни одна из перечисленных партий не предлагает реального решения для прекращения конфликта на Донбассе. Президентский рейтинг также возглавляет Владимир Зеленский – если бы выборы состоялись в ближайшее время, то его поддержали бы 30,2% среди тех, кто намерен голосовать и определился с выбором.  %, среди тех, кто определился и намерен голосовать Владимир Зеленский 30,2 Юрий Бойко (ОПЗЖ) 14,4 Петр Порошенко (ЕС) 13,7 Юлия Тимошенко (“Батькивщина”) 9,1 Игорь Смешко (“Сила и честь”) 5,8 Олег Ляшко (“Радикальная партия”) 3,9 Владимир Гройсман (“Украинская стратегия”) 3,1 Анатолий Гриценко (“Гражданская инициатива”) 3,0 Андрей Портнов (экс-замглавы АП) 2,3 Олег Тягнибок (ВО “Свобода”) 2,2 Дмитрий Разумков (спикер ВР) 2,1 Святослав Вакарчук (“Голос”) 1,6 Виталий Кличко (“УДАР”) 0,8 Александр Ефремов (экс-лидер фракции “Партии регионов”) 0,8 Другой кандидат 5,2 Еще около 13% респондентов не определились. Деятельностью президента Владимира Зеленского довольны 36% (9% полностью, 27% скорее довольны) против 56% (23% скорее нет, 33% – совсем нет) тех, кто не доволен. Баланс оценки его деятельности впервые ушел в минус. Довольны, % Не довольны, % Президент Владимир Зеленский 36 56 Глава Верховной Рады Дмитрий Разумков 24 55 Премьер-министр Денис Шмыгаль 12 62 Верховная Рада 10 80 Кабинет Министров 9 77 Социологическая группа “Рейтинг” опросила 2000 респондентов в период 15-20 июля 2020 года в возрасте от 18 лет и старше во всех областях, кроме временно оккупированных территорий Крыма и Донбасса, в формате личного интервью. Ошибка репрезентативности исследования не превышает 2,2%. Центр “Социальный Мониторинг” опросил 3035 респондентов в период 8-15 июля 2020 года, ошибка выборки 1,1-1,9%. По данным аналитической системы YouControl, ООО “Социологическая группа “Рейтинг” (*) зарегистрировано 24 октября 2008 года. Его руководителем и соучредителем является львовянин Алексей Георгиевич Антипович (49%). Вторым соучредителем является киевлянин Игорь Иванович Тищенко (51%). Общественная организация (ОО) “Центр “Социальный мониторинг” (**) зарегистрирована 10 января 1999 года. Ее учредителем также является Ольга Николаевна Балакирева. Руководит “Социальным мониторингом” Дмитрий Анатольевич Дмитрук. Читайте: Рейтинг Зеленского падает, видение будущего Украины становится мрачнее – результаты соцопросов Фото: коллаж KVКиевVласть

Букмекерские компании продолжают принимать ставки на выборы мэра Киева и депутатов в Киевсовет. Они по прежнему отдают победу Виталию Кличко (на фото по центру). Представитель от правящей партии “Слуга народа” Ирина Верещук (на фото слева) шансов побороться за кресло мэра не потеряла, впрочем как и не укрепила их. Та же ситуация и с предпринимателем и телеведущим Андреем Пальчевским (на фото справа) – букмекеры очень осторожно оценивают вероятность его победы. Но, как показывают наши обзоры президентской кампании 2019 года, основная борьба еще впереди и аутсайдеры гонки быстро могут стать ее лидерами. В Киевсовет по прежнему проходят семь партий, а лидером по количеству набранных голосов остается список "Слуги народа".  Об этом KV стало известно из ставок в букмекерских конторах. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Букмекеры Parimatch по прежнему уверены в победе на выборах мэра действующего городского головы Виталия Кличко – коэффициент 1,25 (предыдущий 1,25), его проигрыш оценивается коэффициентом 3,70 (предыдущий 3,70). Не изменились значения коэффициентов и у его ближайших соперников – у народного депутата Ирины Верещук (партия “Слуга народа”) – коэффициент 6,00 (предыдущий 6,00), коэффициент на поражение также без изменений – 1,10 (предыдущий 6,00). *Тг Последние социологические опросы, вышедшие на этой неделе, не смогли убедить букмекеров, что Андрей Пальчевский (предприниматель) может побороться за кресло мэра столицы. Его коэффициент на победу остается очень высоким – 10,0 (предыдущий 10,0), а на поражение очень низким – коэффициент 1,03 (предыдущий 1,03). То есть шансы сменить Кличко у Пальчевского мизерны, по мнению букмекеров. Напомним, что чем ниже коэффициент ставки на определенный результат, тем выше вероятность события. Без изменений коэффициенты и на победу у шоумена и телеведущего Сергея Притулы (безуспешно баллотировавшегося на внеочередных парламентских выборах в Верховную Раду в 2019 году от партии “Голос”) – коэффициент 12,0 (предыдущий 12,0). Коэффициент на победу на выборах мэра других кандидатов, которые, по мнению букмекеров, будут участвовать в выборах мэра, составляет: Александр Попов (глава Киевской городской государственной администрации с 2010 по 2014 год – 25,0 (предыдущий 25,0); Николай Томенко (народный депутат IV—VIII созывов) – 25,0 (предыдущий 25,0); Алексей Гончаренко (народный депутат, партия “Европейская солидарность”) – 25,0 (предыдущий 25,0); Александр Омельченко (Киевский городской голова с 1999 года по апрель 2006 года) – 50,0 (предыдущий 50,0); Михаил Добкин (городской голова Харькова в 2006 – 2010 годах) – 75,0 (предыдущий 75,0); Владимир Гройсман (премьер-министр Украины с 14 апреля 2016 по 29 августа 2019 года, глава Верховной рады с 27 ноября 2014 до 14 апреля 2016 года) – 75,0 (предыдущий 75,0);  Евгений Комаровский (телеведущий) – 100,0 (предыдущий 100,0); Борислав Береза (внефракционный депутат VIII созыва) – 100,0 (предыдущий 100,0); Дмитрий Гордон (телеведущий) – 150,0 (предыдущий 150,0).    Читайте: Право баллотироваться от “Слуги народа” в мэры Киева выиграла Ирина Верещук Букмекерская компания Favbet также оставила практически без изменений свои ставки по мэру Киева и на прохождение партий в Киевсовет.  По прежнему шансы на победу на выборах мэра столицы остаются самыми высокими у действующего градоначальника Виталия Кличко – коэффициент 1,10 (предыдущий 1,10). В его поражение букмекеры стали верить еще меньше – коэффициент вырос до 6.20 (предыдущий 5,90).  На втором месте остается Андрей Пальчевский – победа оценивается коэффициентом 4,0 (предыдущий 4,00), у Ирины Верещук по прежнему очень высокий коэффициент на победу – 8,0 (предыдущий 8,0) и очень низкий на поражение – 1,05 (предыдущий 1,05). Такая же вероятность победы у Игоря Смешко (генерал-полковник, экс руководитель Службы безопасности Украины в 2003 – 2005 годах), который показал неплохой результат на президентских выборах в 2019 году, заняв шестое место (партия “Сила и честь”) – коэффициент 8,0 (предыдущий 8,0). У всех остальных предполагаемых кандидатов шансы на победу еще ниже: Сергей Притула – 25,0 (предыдущий 30,0); Алексей Гончаренко – 30,0 (предыдущий 30,0); Александр Попов – 30,0 (предыдущий 30,0). Читайте: Пальчевский – главный соперник Кличко в борьбе за кресло мэра, – Сазонов Букмекеры продолжают принимать ставки на результат выборов в Киевсовет. Как и ранее, прогнозируется, что места в городском совете могут занять представители семи партий. Партия "Слуга народа" может получить самое большое количество мест – коэффициент на то, что она наберет или нет более 19,5% голосов избирателей составляет 1,87 (предыдущий 1,87).  На втором месте остается “Европейская солидарность” – коэффициент на то что она наберет или нет более 17,5% голосов избирателей составляет 1,87 (предыдущий 1,87). Третье место может занять партия “УДАР” – коэффициент на то, что она наберет больше 11,5% составляет 1,70 (предыдущий 1,70), если нет – 2,08 (предыдущий 2,08). Другие партии: "Оппозиционная платформа — За жизнь" может получить более 9,5%, если да, то сработает коэффициент 1,75 (предыдущий 1,75), нет – коэффициент 2,00 (предыдущий 2,00); ВО "Батькивщина" может получить более 6,5%, если да, коэффициент составляет 1,75 (предыдущий 1,75), нет – 2,00 (предыдущий 2,00); "Победа Пальчевского" может набрать более 6,5%, если да или нет, то коэффициент одинаков и составляет 1,87 (предыдущий 1,87); "Сила и Честь" может получить более 5,5%, если да, то коэффициент составляет 2,0 (предыдущий 2,0), нет – 1,75 (предыдущий 1,75). Отметим, как свидетельствуют обзоры ставок букмекерских компаний во время президентских выборов в 2019 году, подготовленные редакцией KV, букмекеры по разному оценивали шансы на победу того или иного кандидата.  К примеру, за два месяца до выборов у Владимира Зеленского коэффициент на победу был 4,5, и он шел на третьем месте, тогда как у Петра Порошенко – 1,4, и это был первый результат в гонке. Но, за полтора месяца до выборов ситуация кардинально изменилась и Зеленский стал полноправным лидером с большим гандикапом. Очень часто букмекеры меняли свои прогнозы параллельно с выходом социологических опросов. Самое значительное изменение ставок было отмечено за две, три недели до начала выборов.  Более точными букмекеры были во время парламентской избирательной кампании 2019 года и практически правильно оценили шансы партий пройти в парламент: первое место отдавали партии “Слуга народа” (Владимир Зеленский, Дмитрий Разумков), второе партии “Оппозиционная платформа – За жизнь” (Вадим Рабинович, Юрий Бойко, Сергей Левочкин, Виктор Медведчук) и равные шансы были у партий ”Европейская солидарность” (Петр Порошенко), ВО “Батькивщина” (Юлия Тимошенко) и “Голос” (Святослав Вакарчук). Но как и во время президентских выборов букмекеры ошиблись в количестве набранных голосов партиями.  Стремительное изменение ставок на всех кандидатов по мажоритарным округам Киева наблюдалось за два-три дня до голосования – тогда главными претендентами на победу в большинстве округов становились кандидаты от партии “Слуга народа”.  Читайте: Анализ ставок букмекеров: на каких округах Киева ставки оказались неправильными Фото: коллаж KV КиевVласть

Букмекерские компании открыли прием ставок на местные выборы 25 октября 2020 года. Предпочтение в победе на выборах мэра Киева отдают действующему градоначальнику Виталию Кличко, который будет баллотироваться от своей партии “УДАР” (на фото по центру). Его ближайшие конкуренты – Ирина Верещук (на фото слева) от “Слуги народа” и Андрей Пальчевский (на фото справа) от “Победы Пальчевского” – значительно отстают от действующего мэра. При этом, в борьбу за второе или третье место в гонке может включиться Игорь Смешко от партии “Сила и честь”, показавший не последний результат в прошлом году на президентских выборах. Места же в Киевсовете первые букмекерские ставки сулят семи партиям: проходят "Слуга народа", "Европейская солидарность", “УДАР”, "Батькивщина", “ОПЗЖ”, "Победа Пальчевского", "Сила и Честь".  Об этом KV стало известно из ставок в букмекерских конторах. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Букмекеры Parimatch уверены в победе на выборах мэра действующего городского головы Виталия Кличко – коэффициент 1,25, его проигрыш оценивается коэффициентом 3,70. Его ближайший конкурент – народный депутат Ирина Верещук (партия “Слуга народа”) – на старте имеет очень призрачные шансы на победу – коэффициент 6,0, коэффициент на поражение также этому подтверждение – 1,10. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Андрей Пальчевский (предприниматель) также не в силах соревноваться с Кличко – вероятность его победы оценивается очень высоким значением коэффициента – 10,0, а в поражении нет сомнений – коэффициент 1,03. Еще ниже оценены шансы на победу у шоумена и телеведущего Сергея Притулы, баллотировавшегося на внеочередных парламентских выборах в Верховную Раду в 2019 году от партии “Голос”) – победа оценивается коэффициентом 12,0. Коэффициент на победу на выборах мэра других кандидатов, которые, по мнению букмекеров, смогут участвовать в выборах мэра, составляет: Александр Попов (глава Киевской городской государственной администрации с 2010 по 2014 год – 25,0; Николай Томенко (народный депутат IV—VIII созывов) – 25,0; Алексей Гончаренко (народный депутат, партия “Европейская солидарность”) – 25,0; Александр Омельченко (Киевский городской голова с 1999 года по апрель 2006 года) – 50,0; Михаил Добкин (городской голова Харькова в 2006 – 2010 годах) – 75,0; Владимир Гройсман (премьер-министр Украины с 14 апреля 2016 по 29 августа 2019 года, глава Верховной рады с 27 ноября 2014 до 14 апреля 2016 года) – 75.0;  Евгений Комаровский – 100,0 (телеведущий); Борислав Береза (внефракционный депутат VIII созыва) – 100,0.  Читайте: Право баллотироваться от “Слуги народа” в мэры Киева выиграла Ирина Верещук Букмекерская компания Favbet кроме ставок по мэру Киева продолжила ставки на прохождение партий в Киевсовет.  На выборах мэра столицы букмекерская контора также отдает пальму первенства Виталию Кличко – коэффициент на победу 1,10, на поражение 5,90.  Слабые шансы у Андрея Пальчевского – победа оценивается коэффициентом 4,0, у Игоря Смешко – 8,0, у Ирины Верещук также 8,0 на победу и поражение – 1,05. У всех остальных предполагаемых кандидатов шансы на победу еще ниже: Сергей Притула – 25,0; Алексей гончаренко – 30,0; Александр Попов – 30,0. Читайте: Пальчевский – главный соперник Кличко в борьбе за кресло мэра, – Сазонов Отметим, что данная компания уравнивает шансы Игоря Смешко, имя которого не фигурирует в ставках букмекерской компании Parimatch, и Ирины Верещук. Букмекеры также открыли ставки на результат выборов в Киевсовет. По их мнению, места в городском совете могут занять представители семи партий. Самое большое представительство может иметь партия "Слуга народа" – коэффициент на то что она наберет или нет более 19,5% составляет 1,87.  С минимальным отставанием за ними идет партия “Европейская солидарность” – коэффициент на то что она наберет или нет более 17,5% составляет 1,87. Далее со значительным отрывом идет партия “УДАР” – коэффициент на то что она наберет больше 11,5% составляет 1,70, если нет – 2,08. Другие партии: "Оппозиционная платформа — За жизнь" может получить более 9,5%, если да, то сработает коэффициент 1,75, нет – коэффициент 2,00; ВО "Батькивщина" может получить более 6,5%, если да, коэффициент составляет 1,75, нет – 2,00; "Победа Пальчевского" может набрать более 6,5%, если да или нет, то коэффициент одинаков и составляет 1,87; "Сила и Честь" может получить более 5,5%, если да, то коэффициент составляет 2,0, нет – 1,75. Напомним, что чем ниже коэффициент ставки на определенный результат, тем выше вероятность события. Отметим, как показывают обзоры ставок букмекерских компаний во время президентских выборов в 2019 году, подготовленные редакцией KV, букмекеры по разному оценивали шансы на победу того или иного кандидата. Значительное изменение ставок происходило за две, три недели до начала выборов и фавориты в начале избирательной кампании букмекерами списывались в аутсайдеры.  Более точными все букмекеры были во время парламентской избирательной кампании 2019 года и практически правильно оценили шансы партий пройти в парламент: первое место отдавали партии “Слуга народа” (Владимир Зеленский, Дмитрий Разумков), второе партии “Оппозиционная платформа – За жизнь” (Вадим Рабинович, Юрий Бойко, Сергей Левочкин, Виктор Медведчук) и равные шансы были у партий ”Европейская солидарность” (Петр Порошенко), ВО “Батькивщина” (Юлия Тимошенко) и “Голос” (Святослав Вакарчук).  Стремительное изменение ставок на всех кандидатов по мажоритарным округам Киева наблюдалось за два-три дня до голосования – тогда главными претендентами на победу в большинстве округов становились кандидаты от партии “Слуга народа”.  Читайте: Анализ ставок букмекеров: на каких округах Киева ставки оказались неправильными Фото: коллаж KV КиевVласть

Избиратели по-прежнему не видят альтернативы президенту Владимиру Зеленскому и его партии “Слуга народа”. Хоть глава государства уже не пользется безоговорочной поддержкой граждан, он снова бы выиграл выборы президента. Но “Слуга народа” монобольшинство в Верховной Раде (ВР) уже не возьмет. Об этом KV стало известно из результатов соцопроса, проведенного Центром Разумкова совместно с Фондом Демократических инициатив имени Илька Кучерива. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Согласно результатам опроса, если бы в ближайшее время проходили президентские выборы, больше всего голосов в первом туре получил бы Владимир Зеленский. Его поддержка слабеет, но он остается электоральным фаворитом.  Кандидат %, среди тех, кто определился и готов голосовать Владимир Зеленский (“Слуга народа”) 36,8 Юрий Бойко (“Оппозиционная платформа – За жизнь”) 17,2 Петр Порошенко (“Европейская солидарность”) 15,3 Юлия Тимошенко (“ВО Батькивщина”) 7,8 Игорь Смешко (“Сила и честь”) 4,5 Анатолий Гриценко “(Гражданская позиция”) 3,4 Олег Ляшко (“Радикальная партия”) 1,9 Руслан Кошулинский (ВО “Свобода”) 1,6 Александр Вилкул (“Оппозиционный блок”) 1,3 В паре “Зеленский – Бойко” во втором туре выборов президента 68% готовы отдать свой голос за Зеленского, а 32% – за Бойко. Соответственно, в паре “Зеленский – Порошенко” за Зеленского готовы проголосовать 71,5%, а за Порошенко – 28,5%. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм            Подписаться Из партий на условных парламентских выборах пятипроцентный барьер преодолевают только четыре партии: “Слуга народа”, “Оппозиционная платформа ˗ За жизнь”, “Европейская солидарность” и ВО “Батькивщина”. Партия % (среди тех, кто определился и идет голосовать) “Слуга народа” (Александр Корниенко, Владимир Зеленский) 34,1 “Оппозиционная платформа – За жизнь” (Юрий Бойко, Сергей Леовчкин, Виктор Медведчук, Вадим Рабинович) 19,1 “Европейская Солидарность” (Петр Порошенко) 15,1 “Батькивщина”(Юлия Тимошенко) 8,4 “Сила и Честь” (Игорь Смешко) 3,7 “Радикальная партия Олега Ляшко” 2,2 “Свобода” (Олег Тягнибок) 2,2 “Партия Шария” 2,4 “Голос” (Святослав Вакарчук)  1,9 “Украинская стратегия Гройсмана” 1,6 “Гражданская позиция” (Анатолий Гриценко) 2,8 “Оппозиционный блок” (Александр Вилкул) 1,5 “Демократична сокира” (Анатолий Швец, Юрий Гудименко) 0,1 Другая партия 4,9 Кстати, 54,4% опрошенных считают, что финансировать деятельность партий в Украине должны лидеры партий. В то же время, 39,9% респондентов полагают, что финансирование партий – забота рядовых членов. 32,9% опрошенных полагают, что партии могут финансировать их сторонники. Бизнес тоже имеет право финансировать политические силы, полагают 22,7% респондентов. И только 11,1% поддерживают финансирование партий из госбюджета (сейчас из госбюджета финансируются парламентские партии). Владимир Зеленский остается политиком с самым высоким уровнем доверия, но все равно – он уже в отрицательной зоне. Политик Доверие, % Недоверие, % Баланс,% Президент Владимир Зеленский 44,2 48,6 4,6 Спикер ВР Дмитрий Разумков 39,3 44,9 5,6 Премьер-министр Денис Шмыгаль 13,6 62,3 48,7 Министр внутренних дел Арсен Аваков 17,7 69,6 51,9 Руководитель Офиса президента Андрей Ермак 9 47,6 38,6 Лидер ВО “Батькивщина” Юлия Тимошенко 16,7 77,6 60,9 Лидер “Европейской солидарности” Петр Порошенко 16,4 78,8 62,4 Сопредседатель “ОПЗЖ”  Виктор Медведчук 20,2 69,4 49,2 Сопредседатель “ОПЗЖ” Юрий Бойко 23,2 67,3 43,1 Бывший лидер “Голоса” Святослав Вакарчук 22,2 65,1 42,9 40,5% опрошенных согласны, что Владимир Зеленский является честным и порядочным человеком, но о большинстве членов его политической команды этого нельзя сказать. При этом 32,8% придерживаются мнения, что ни президент, ни большинство членов его политической команды не являются честными и порядочными людьми. 32,7% участников опроса считают, что действующая власть прибегает к политическим репрессиям, а 39,9% не согласны с этим. Чаще считают, что власть прибегает к политическим репрессиям те граждане, которые на последних парламентских выборах голосовали за партии, которые сегодня находятся в оппозиции. 19,9% опрошенных верят, что Украина способна преодолеть существующие проблемы и трудности в течение ближайших нескольких лет. 47% считают, что Украина сможет преодолеть проблемы в более отдаленной перспективе, а 13,5% выражают пессимистические мысли, что Украина не способна преодолеть существующие проблемы. Последних за последний месяц стало меньше – в июне пессимистически настроено было 16,9%. 21,5% респондентов считают, что события в Украине развиваются в правильном направлении, 60,5% – в неправильном направлении. Социологическая служба Центра Разумкова совместно с Фондом “Демократические инициативы” имени Илька Кучерива” с 3 по 9 июля 2020 года опросила 2022 респондентов во всей Украине (кроме Крыма и ОРДЛО) в режиме интервью “лицом к лицу” по месту жительства респондентов. Теоретическая погрешность выборки не превышает 2,3%. По данным аналитической системы YouControl, общественная организация (ОО) "Украинский центр экономических и политических исследований им. Александра Разумкова" (*) зарегистрирована 18 августа 1994 года. Ее руководителем является Анатолий Васильевич Рачок. По данным аналитической системы YouControl, благотворительная организация (БО) "Благотворительный фонд" Демократические инициативы имени Илька Кучерива” (**) основан 4 сентября 2000 года. Его руководителем была Ирина Эриковна Бекешкина, нынче организацией руководит Барбелюк Светлана Борисовна. Читайте: Рейтинги Зеленского и “Слуги народа” продолжают падать – результаты соцопроса * ГО “Український центр економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова” (код ЄДРПОУ: 20063407) ** “Благодійна організація Благодійний фонд "Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва" (код ЄДРПОУ: 20062078) Фото: коллаж KVКиевVласть

Сегодня, 13 июля, народный депутат Украины, сопредседатель политической партии “Оппозиционная платформа – За життя” Вадим Рабинович выступил на заседании Согласительного совета лидеров депутатских групп и фракций. Он высказал мнение, что все те, кто голосовал за новое лицо власти – команду Президента Владимира Зеленского – оказались обманутыми. Об этом KV стало известно из сообщения на сайте политсилы.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  “Сегодня я хочу выступить с печальной новостью: нас с вами – 73% тех, кто голосовал за Зеленского, и нас обманули! Не боюсь заявить о том, что в числе этих 73% есть и я. Пора в этом признаться и открыть глаза, да и об этом свидетельствуют события прошлой недели”, – обратил внимание политик. В качестве примера он прокомментировал некоторые из этих событий. Одно из них – высказывание господина Резникова: вице-премьер, человек, который отвечает за мир на Донбассе, заявляет, что мира не будет, Минские соглашения отменяются, и предлагает украинцам подождать 25 лет. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться “Я понимаю: полномочный представитель Зеленского считает, что он будет сидеть со своим шефом 25 лет на шее украинского народа. Но хочу вас огорчить: если вы не хотите нести мир, то и мы, я думаю, долго не будем носить вас на своих плечах”, – предупредил Вадим Рабинович. “Далее маразм крепчает, – обратил внимание политик. – Срочно собирается высший законодательный орган Украины. И ради чего? Ради принятия закона 3708, без которого, оказывается, страна жить ну просто не может! Напомню, этим законопроектом предполагается возврат наблюдательным советам и иностранным тунеядцам в этих советах миллионных зарплат – и все это за счет народа Украины!” “Я еще раз внимательно прочитал, чтобы убедиться, что не сошел с ума! Нет, дорогие украинцы, все так и есть: главный вопрос – это вернуть сверхвысокую зарплату присосавшимся к нашим государственным корпорациям иностранным приспешникам и местным тунеядцам типа Лещенко, Найема и других!” – возмутился сопредседатель фракции “Оппозиционная платформа – За життя”. Такие действия, по мнению народного депутата, свидетельствуют об одном: власти наплевать на всех! “Пусть люди умирают с голода. Ничто не имеет значения, – кроме интересов иностранных дядек, карманы которых, похоже, похудели без деньжат, и теперь нужно срочно залезть в карман украинцев – и вынуть из них последнее”, – высказал мнение Вадим Рабинович, заметив, “если “слуги народа” за это проголосуют, то, боюсь, выборы в стране пройдут гораздо раньше, чем вы все думаете”. “Опомнитесь! Людям нечем кормить свои семьи! Люди не понимают, что их ждет завтра! А вы вместо того, чтобы помочь им выжить, как это делается в странах той же Европы, в которую вы все время нас обещаете привести, вы раздаете деньги иностранцам, которые входят в наблюдательные советы!” – возмутился Вадим Рабинович. “Так поступают враги, которых украинская земля еще не видела! Вы и есть тот самый “коронавирус”, который убивает украинцев и Украину! Вы что думаете, что завоевали страну? Вы думаете, что и дальше будете издеваться над людьми, прикрываясь бредом под названием “креативные идеи”? Вы считаете, что эту шизофрению мы и дальше будем терпеть? Какие повышенные зарплаты иностранцам? Если “слуги народа” это поддержат, то и они – предатели украинского народа!” – возмутился политик. Рассказал Вадим Рабинович “и еще немножко о психиатрии”. “Год назад, день в день, Президент Зеленский сообщил, что глава стратегического совета нашей партии Виктор Медведчук финансируется из-за границы. Все правоохранительные структуры Украины год проверяли эту информацию... Конечно же, ничего не подтвердилось! Но ровно через год, день в день "планеты снова сошлись", и Зеленский снова талдычит то же самое...”, – обратил внимание народный депутат. Вспомнил сопредседатель фракции “Оппозиционная платформа – За життя” и о скандале, связанном уже с новыми пленками от Деркача, на которых говорилось о вопиющих человеческих, политических и государственных преступлениях, которые совершались и продолжают совершаться в Украине. “И здесь я хочу спросить: скажите, а где на все это реакция президента? Ее нет! На улицах избивают до полусмерти активистов, бросают гранаты в офисы политических оппонентов! Где реакция президента? Ее нет! Зато есть закон о снятии ограничения по зарплатам иностранцам! 47 тысяч им мало! Саакашвили жалуется, что за 1,5 тысячи долларов он даже мороженого ребенку не купит. Представляете, насколько цинично и нагло они издеваются над людьми: мол, “вы сидите дома и не гавкайте, а если начнете гавкать – натянем вас намордник" – маска называется...” – возмутился политик. “Действительно, зачем бороться с коронавирусом? Ведь коронавирус уж победили! 1,5 миллиарда из этого фонда уже неизвестно куда делись – то ли на дороги, то ли на какие-то сайты. Президент сказал, что он победил коронавирус вместе со Шмыгалем. С утра побеждаете вы его, а вечером побеждает он вас? Отлично, только все это приходится расхлебывать украинскому народу, который вы грабите!” – обратил внимание Вадим Рабинович. Обратил внимание народный депутат и на еще одно “гениальное решение власти” – запретить ввоз научной литературы из России. “Это все больше напоминает реализацию нацистского плана “Ост” в отношении Украины. Напомню, он предусматривал колонизацию украинцев, лишение их доступа к образованию, науке и культуре. Подобные действия мы сегодня видим со стороны власти и МВФ”, – считает Вадим Рабинович. В связи с этим сопредседатель фракции “Оппозиционная платформа – За життя” обратился к председателю Верховной Рады Украины Дмитрию Разумкову. “Мы обязаны немедленно создать временную следственную комиссию, которая начнет расследовать факты, озвученные на пленках “Байдена – Порошенко”! Мы же не тупые безголосые марионетки! В парламентско-президентской стране парламент боится создать ВСК, потому Зеленский еще не решил, надо оно или нет?! Так я хочу напомнить, что мы с вами – избранные народом, а не Зеленским! За нас голосовали миллионы украинцев, а за Зеленского один раз, да и то... случайно! Парламентарии, мы не рабы!..” – резюмировал Вадим Рабинович. Читайте: Вадим Рабинович об обвинениях Зеленского в адрес “ОПЗЖ”: Это какое-то безумие в отношении будущего страны! Фото: ОПЗЖ КиевVласть

Люди все больше отворачиваются от Владимира Зеленского и партии “Слуга народа”. Их потихоньку догоняют Петр Порошенко с “Европейской солидарностью” и “Оппозиционная платформа – За жизнь” (ОПЗЖ) Юрия Бойко и Виктора Медведчука. При этом очень многие украинцы пока не знают, за кого они проголосуют. Об этом KV стало известно из результатов соцопросов, проведенных компанией Socis в июне 2020 года и ООО “Роботизированные телесистемы”. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Согласно результатам “Социса”, на потенциальных выборах президента Владимир Зеленский одержал бы первенство – за него проголосовали бы 36,6% (среди тех, кто определился и пойдет на выборы). Почти 20% среди всех респондентов не смогли определиться с ответом или не стали отвечать. Рейтинг Зеленского при этом продолжает падать: в марте 2020 года за него готовы были голосовать 40,4% (среди всех), в июне – 25,6%. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Зато растут рейтинги ближайших оппонентов президента: Петра Порошенко (11,8% в марте 2020 года – 14,7% в июне) и Юрия Бойко (8,8% и 11,2% соответственно). Все больше становится и тех, кто не смог определиться или не стал отвечать: с 7,5% до 18,8%, соответственно. Опрос Socis Кандидат %, среди всех %, определился и идет на выборы Владимир Зеленский 25,6 36,6 Петр Порошенко (“Европейская солидарность”) 14,7 20,9 Юрий Бойко (Оппозиционная платформа “За жизнь”) 11,2 16,0 Игорь Смешко (“Сила и честь”) 4,9 6,9 Юлия Тимошенко (“ВО “Батькивщина”) 4,9 6,9 Елена Зеркаль (совпред правления НАК Нафтогаз) 2,2 3,1 Олег Ляшко (“Радикальная партия”) 2,0 2,8 Олег Сенцов (кинорежиссёр, сценарист и писатель) 1,6 2,2 Андрей Билецкий (“Национальный корпус”) 0,6 0,9 Другой кандидат 2,5 3,6 Не голосовали бы 11,3 — Отказ/не знает 18,8 — В условном втором туре “Зеленский-Порошенко” голосовать отказалось бы 20%, а среди тех, кто пошел бы на выборы и определился с кандидатом, 65,4% проголосовали бы за Зеленского. Общее число тех, кто сделал бы такой выбор, тоже смещается в пользу Порошенко: у Зеленского 53,2% в апреле против 43,9% в июне, у Порошенко – 19,4% против 23,3%, соответственно. На условных выборах в Верховную Раду, рейтинг “Слуги народа” ниже 30%, но партия все еще на первом месте. А вот самым популярным “вторым выбором” является вариант без вариантов – почти половина опрошенных не знают или не стали говорить, за кого голосовали бы в таком случае. Социс ООО “РТС” Июнь 2020, партия Первый выбор, % среди всех %, среди тех, кто определился и пойдет голосовать %, среди тех, кто определился и пойдет голосовать “Слуга народа” (Александр Корниенко) 17,6 26,6 27,1 “Европейская солидарность” (Петр Порошенко) 14,1 21,3 16,1 “ОПЗЖ” (Юрий Бойко, Сергей Левочкин, Виктор Медведчук, Вадим Рабинович) 12,3 18,6 21,7 ВО “Батькивщина” (Юлия Тимошенко) 4,9 7,3 7,6 “Сила и честь” (Игорь Смешко) 3,3 5,0 3,4 “Партия Шария” (Ольга Бондаренко) 2,6 3,9 4,7 “Голос” (Кира Рудык) 2,2 3,3 2,8 “Радикальная партия” (Олег Ляшко) 2,2 3,3 3,0 Партия “Зеленых” (Виталий Кононов) 1,4 2,1 — ВО “Свобода” (Олег Тягнибок) 1,1 1,7 — “Гражданская позиция” (Анатолий Гриценко) 1,1 1,6 2,0 “Украинская стратегия Гройсмана” (Владимир Гройсман) 1,0 1,5 — “Оппозиционный блок” (Евгений Мураев) 0,7 1,1 — Партия мэров “ПроПозиция” (Борис Филатов) 0,5 0,7 — “За будущее” (Игорь Палица) 0,4 0,6 — Другая 0,9 1,4 — Отказ от голосования 11,3 — — Не определились 22,7 — — Рейтинг “Слуги народа” умеренно, но уверенно падает среди всех респондентов – с 44% в октябре 2019 года до 17,6% в июне 2020. Ближайшие партии-оппоненты держатся относительно ровно: поддержка партии “Европейская солидарность” за аналогичный период возросла с 8,7% до 14,1%, “ОПЗЖ” – с 8,4% до 12,3%. Зато значительный рост демонстрирует неопределенность граждан – за аналогичный период процент тех, кто не смог или не стал говорить о своих предпочтениях, возрос с 6,0% до 22,7% (среди всех респондентов). Что касается мнения опрошенных о том, какая партия могла бы считаться “реальной оппозицией” действующей власти, 32,2% признались, что не знают, 28,2% сочли оппозицией партию “ОПЗЖ” (поддержка которой постепенно росла с февраля 2020 года), и 25,3% – “Европейскую солидарность” (поддержка которой начала расти только в мае-июне 2020 года). А вот идея досрочных парламентских выборов не находит большой поддержки у участников опроса: 39,1% высказались полностью или частично за, 48,3% – против, и 12,7% не ответили. Опрос проведен социологической группой Socis с 24 по 30 июня 2020 года среди 2000 жителей всех регионов Украины, кроме оккупированных территорий, методом телефонного интервью. Опрос ООО "Роботизированные телесистемы" проводился во всех регионах Украины, кроме временно оккупированных территорий. В ходе исследования было опрошено 3000 респондентов в возрасте 18+. Статистическая погрешность составляет 2.5%. По данным аналитической системы YouControl, ООО “Социс” (*) зарегистрировано 29 ноября 1995 года, а его руководителем и соучредителем (50%) “Социса” является Николай Николаевич Чурилов. Также соучредителями ООО являются две болгарские фирмы – “Индекс АО” (40%) и “Балкан-Бритиш Сошал Сервийз” (40%). Ранее соучредителем “Социса” был главный политический технолог штаба президента Петра Порошенко, тогда еще народный депутат Украины Игорь Грынив (фракция "БПП"). Сейчас Грынив также является ключевым технологом Порошенко и, по данным КВ, по-прежнему контролирует “Социс”. ООО "Роботизированные телесистемы" (**) основано 3 июня 2019 года по адресу: Киев, Голосеевский район, ул. Левитана, дом 3, кв. 42. Его учредители – Юлия и Антон Соколовы, последний является руководителем компании. Основной профиль деятельности ООО – проводная электросвязь. Читайте: Рейтинг президента Зеленского и “Слуги народа” снова падает – результаты соцопроса * ТОВ “Соціс” (код ЄДРПОУ: 14358700) ** ТОВ “Роботизовані телесистеми” (код ЄДРПОУ: 43034766) Фото: коллаж KVКиевVласть

Политическая партия “Оппозиционная платформа – За життя” обнародовала заявление, в котором требует от Президента Украины Владимира Зеленского прекратить голословные обвинения и политические преследования партии и ее лидеров. Об этом KV стало известно из сообщения на сайте политсилы. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Партия опровергла заявление Зеленского о том, что, в частности, деятельность Виктора Медведчука финансируется Россией. Оппозиционные политики уверены, что столь громкие заявления обусловлены в том числе “привычкой господина Зеленского “плясать под дудку радикалов””. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться “Если убрать фактор крайней жары в стране и недавнего лунного затмения, то никаких причин, которые можно связать со здравым разумом, я найти не могу”, – так ситуацию прокомментировал народный депутат Украины, сопредседатель политической партии “Оппозиционная платформа – За життя” Вадим Рабинович. Политик признался: ему казалось, что “президент страны на вопрос представителя террористической организации должен был бы его спросить: как его соратники забивают битами членов “Партии Шария”; должен был спросить, как они забрасывают гранатами офис “Оппозиционной платформы – За життя”; как терроризируют улицы украинских городов””. “А что мы видим? А мы видим, что глава государства вдруг начал говорить “ми з вами однієї думки – Медведчук винуватий”. Кто там? “Невістка” во всем виновата?!” Президент вроде бы должен понимать и воспринимать все адекватно. Но, очевидно, пребывание в кабинете Порошенко на нем плохо сказывается. Или, быть может, его перед своим уходом укусил Порошенко. Я не знаю, что на самом деле произошло. В любом случае это просто какое-то безумие!” – возмутился политик. Обратил Вадим Рабинович внимание и на то, что “человек, который обещал нам мир, – полностью на военной стороне; человек, который обещал нам набрать новую молодую команду ведущую к миру, выбирает Резникова, который говорит, что Минских соглашений больше нет; человек, который нам обещал, что он не будет жить госдачах, а там будут жить дети, – быстренько заселяется – это же безумие!” Не высказался до сих пор Президент Зеленский и относительно будущего нашей страны, заметил народный депутат. “Президент даже не прочерчивает этого, он ни разу не сказал, как мы будем жить. У него в запасе какие-то план “Б” и креативные штучки. Но пора уже понять: с креативом надо заканчивать – мы подходим к такому печальному итогу, когда всем нам надо понять, что и в этот раз мы очень сильно ошиблись! Еще сильней, чем мы думали…”, – заметил сопредседатель партии “Оппозиционная платформа – За життя”. Читайте: Вадим Рабинович – власти: Украина не любит фашизм, и вы это увидите на выборах!КиевVласть

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше. Відомий дисидент і поет Юрій Литвин за свої неповні 50 років отримав п'ять вироків і був засуджений загалом на 41 рік. Відсидів 22 роки й помер. Литвина переслідували за літературні твори, сповнені проповідування ненасильства та гуманізму, за правозахисну діяльність, за критичний спосіб мислення. Найвідомішу книгу його віршів "Трагическая галерея" присвячено долі його покоління, жертвам терору. Він навіть зумів прорватися до посольства Канади, щоб розповісти вільному світу про переслідування політв'язнів у СРСР.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Востаннє, 1982 року, його судили за участь в Українській Гельсінській групі. Після аналізу всіх справ Литвина згадується знана фраза Сталіна: "Була б людина, а стаття знайдеться". Свого адвоката Віктора Медведчука, який нині є народним депутатом України від ОПЗЖ, дисидент звинуватив у пасивному захисті та виконанні замовлення КДБ. Після публікації "Стус без захисту. Ведмежа послуга Медведчука" ми вирішили проаналізувати й біографію поета Юрія Литвина через дослідження його кримінальних справ та вироків. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм            Подписаться Перше засудження за хлоп'ячий протест проти колгоспного рабства Юрій Тимонович Литвин народився 26 листопада 1934 року в селі Ксаверівка на Київщині в сім'ї сільських учителів. Про 1933 рік його мати Надія Парубченко згадувала: "Я вела початкові класи. У мене з 24 діток лишилося тільки четверо. Нам, учителям, три місяці не видавали платні, і ми за милим Богом теж не померли..." У подружжя народилися близнята, але старший син помер ще в дитинстві, а Юрій залишився в батьків сам. Батько Тимон Литвин воював на фронті, потім партизанив у загоні Сидора Ковпака, а помер від ран у шпиталі 24 квітня 1944 року. Похований у Проскурові (Хмельницькому) у братській могилі. Це важлива деталь, бо бойове минуле батька допоможе Юрію в майбутньому звільнитися достроково. Нам не вдалося знайти першу кримінальну справу проти Юрія Литвина, оскільки вона належить до загальнокримінальних, тому закінчився строк її зберігання. Однак фабула справи відома. Юрій Литвин 1953 року зайшов у конфлікт з місцевою радянською владою в селі Барахти. Невдовзі його арештували, і Васильківський районний суд Київської області засудив його за ст. 4 Указу від 4 липня 1947 року "Про кримінальну відповідальність за грабіж державної та суспільної власності" до 12 років ув'язнення начебто за крадіжку колгоспної телиці. Річ у тім, що в СРСР селяни-колгоспники почали вільно отримувати паспорти лише з 28 серпня 1974 року. Без паспорта свобода пересування була обмеженою. Голова колгоспу в селі мав необмежену владу над селянами, бо брав участь у розподілі матеріальних ресурсів, міг дати довідку для виїзду із села на роботу в місті. Василь Овсієнко так розповідає у своєму творі "Світло людей" про засудження Юрія Литвина: "Куди поїдеш безпашпортним? То вони – наївні діти! – запротестували в незвичайний спосіб: піймали колгоспне теля та й прив'язали в посадці. Юрко як дізнався про це, то переконав хлопців іти до голови, сам пішов з ними і сказав: "Якщо будете так несправедливо ставитися до молоді, то вона буде вчиняти всілякі злочини". Голова колгоспу Ніколаєнко подав на хлопців до суду, який щедрою рукою відбатував їм по 10 років, а Юркові 12, щоб не був таким розумним. Заарештували їх 24 червня 1953 року… за крадіжку державної та суспільної власності". На суді Юрій показував матері побиті руки…" Як про це пригадувала мати Литвина: "…засуджений Васильківським районним судом на 12 років ув'язнений за звинуваченням у викраденні колгоспної телиці". Тож перше своє ув'язнення з 1953-го до 1955 року Юрій Литвин відбував на будівництві Куйбишевської гідроелектростанції. Матір тим часом домагалася звільнення сина, і їй це таки вдалося. Славетний партизан і впливова людина Сидір Артемович Ковпак, який на той час був заступником голови президії Верховної Ради УРСР, згадав свого побратима Тимона Литвина, і постановою президії Верховної Ради УРСР від 13 січня 1955 року Юрія Литвина було помилувано. Звільнили Юрія 31 січня 1955 року. Друге засудження за "Братство вільної України" Юрій Литвин писав: "Я не політик, я правозахисник, і за будь-якої влади моє найімовірніше місце – у в'язниці". Так і сталося. Після звільнення Юрій Литвин приїхав до дядька по матері Миколи до Ленінграда, де 14 квітня 1955 року в нього зробили обшук. Юрія обвинуватили в тому, що він нібито в неволі, у Кунеївському виправно-трудовому таборі, на тому ж таки будівництві ГЕС, разом із друзями створив "Братство вільної України", яке ставило собі за мету "боротьбу за відторгнення України від СРСР, боротьбу з комуністичними ідеями, створення "самостійної України". Певна річ, за "самостійну Україну" можуть боротися тільки її вороги, тож уже 5-10 вересня 1955 року судова колегія з кримінальних справ Куйбишевського обласного суду під головуванням Бузанова засудила 16 хлопців-українців за ст. 58-10 ч. ІІ та за ст. 58-11 КК РРФСР ("Зрада Батьківщини"). Ознайомитися зі справою не вдалося, оскільки, якщо вона й збереглася, то в архівах ФСБ у РФ. Проте є копія вироку Куйбишевського обласного суду, ухваленого ім'ям Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки. Згідно з вироком, усі обвинувачені були українцями, більшість із них до цього були засуджені за ст. 4 Указу від 04.06.1947 р. "Про кримінальну відповідальність за крадіжку державної та суспільної власності" й уже відбули покарання. Діяльність організації, як зазначили у вироку, була нібито спрямована основним чином на підготовку націоналістичних кадрів, які після звільнення мали вести "ворожу націоналістичну діяльність". Від членів організації буцімто вимагали скласти присягу та підписатися кров'ю на папері з тризубом (герб українських націоналістів). Слідство начебто з'ясувало, а суд із цим погодився, що "ідейними натхненниками організації були підсудні Чернов та Литвин". У вироку "встановили", що в організації були паролі, "трійки", "десятки", а на чолі кожної стояв "старший брат". Литвин (псевдонім – "Кремінь") нібито склав дві відозви до в'язнів-українців із закликом вступати до націоналістичної організації, розробив статут і склав текст присяги, а також написав і поширив низку віршів. Він був фактичним керівником організації, а після створення штабу його обрали завідувачем політвідділу БВУ. В'язні, які виходили на волю, мали формувати осередки. Щоб "пошити" таку справу, слідство працювало 11 місяців. До організації було начебто "втягнуто" до 40 осіб. Слід зауважити, що Литвин та інші підсудні повністю визнали себе винними! Санкція статті 58-2 КК РРФСР передбачала максимальне покарання – 25 років, але суд не знайшов підстав для застосування найвищої кари та зважив на те, що ніякої практичної роботи, крім організаційної, БВУ не вело. Литвину як організатору братства, разом із п'ятьма іншими підсудними, дісталося 10 років позбавлення волі та 3 роки "обмеження в правах". Пів року Юрія тримали в таборі Мединь, далі – у Вихорівці (це "Озерлаг" Іркутської області), потім – у мордовських таборах, серед політв'язнів. Мабуть, саме ті часи стали періодом громадянського визрівання Юрія Литвина. Ковток свободи Звільнившись 14 червня 1965 року, Юрій попрямував до Москви, де зумів прорватися до канадського посольства, щоправда, лишивши в руках міліціонера піджака, та розповів про становище політв'язнів у концтаборах. Співробітники посольства вивезли його в автівці й дали змогу вискочити під час руху. Юрій поїхав до мами в Барахти Васильківського району Київської області. Згодом одружився з Вірою Мельниченко. Працював у Василькові на заводі з виробництва холодильників, на трубному заводі. У цьому контексті є цікава характеристика, надана Литвину на Васильківському заводі холодильників. Сімейне життя не склалося, але Юрій вельми тішився сином Ростиславом. Батько покладав на Ростислава великі надії, однак нелегкою була доля дітей політв'язнів. Учителька докоряла: "Будеш там, де батько". "Буду. І Шевченко там був, і Ленін, і багато хто", – відповідав хлопець. "Стражі порядку" пообіцяли: щойно йому мине 18 років, посадять. Так і сталося, як обіцялося... Ще одна зламана доля. (Ростислав Литвин помер 06.01.2004 р. внаслідок інсульту у віці 35 з половиною років). Третє засудження – "паплюжив радянський державний та суспільний устрій" 14 листопада 1974 року Юрія Литвина заарештували органи КДБ. Справа в архіві СБУ не збереглася, але ми ознайомилися з вироком від 13 березня 1975 року, ухваленим Київським обласним судом під головуванням А.Ф.Ткачової (народні засідателі – Медвецька Б.Ф., Зінова Л.В.), який засудив Литвина за популярною тоді статтею 187-І КК УРСР ("Наклепницькі вигадки, що паплюжать радянський державний та суспільний лад") на 3 роки перебування в таборах суворого режиму. Інкримінували Литвину, зокрема, те, що він "протягом ряду років систематично займається виготовленням та розповсюдженням творів, які містять завідомо неправдиві роздуми, які паплюжать радянський державний та суспільний устрій". Юрія обвинувачували в тому, що він у своїх літературних творах, перелічених у вироку ("Трагическая галерея", "Вступление", "Два дебюта", "Петефи", "Мы и Вы", "Сен-Сказка", "Горпиха", "Монолог Стрільця", "Тези про державу", "Анархо-комуністичний маніфест", "Записки робітника" та інших), начебто зводив наклеп на радянську державу, паплюжив внутрішню та зовнішню політику радянської держави, радянський робітничий клас, особливо інтернаціональну політику КПРС у зв'язку з подіями в Чехословаччині 1968 року. На суді Юрій своєї провини не визнав і давати свідчення відмовився. Натомість суд дійшов висновку, що провину Литвина доведено. Етапували його до табору Верхній Чов, що в Комі АРСР. На розподілі "робсили" начальник запитав про спеціальність. "Поет", – відповів Литвин. – "Поэт? А мне поэты не нужны. Мне нужны бетонщики. Га-га-га! Пойдешь таскать бетон". У тому таборі більшість в'язнів були такими самими "наклепниками", як і Литвин, або засудженими за іншими статтями, але з політичних міркувань. Режим там був тяжчим, ніж у Мордовії, в'язні були позбавлені будь-якого юридичного захисту. Наглядачі ходили з ґумовими кийками й застосовували їх на свій розсуд. Там Литвин захворів на виразку шлунка, переніс складну операцію, під час якої ледве не помер. Урятував його хірург, який домігся дозволу для матері побути декілька днів біля сина. Видіння смерті – білий льодовик, що насувається, і голос матері: "Ти будеш жити... Ти будеш жити..." – ці враження лягли в основу "Баллады о смерти". "Може, 10 відсотків із того, що я написав, досягло мети, а решта – у кадебістських сейфах, – казав Литвин. – Але навіть якби лише один відсоток побачив світ – усе одно слід було писати". Четверте засудження за начебто спротив міліції та "пасивний захист" Медведчука Звільнившись 14 листопада 1977 року, Литвин знову оселився в мами в селі Барахти, на вулиці Промінській. Прожив там лише півтора року, та й то під адміністративним наглядом, тобто без права з'являтися будь-де за межами села, і мусив сидіти вдома з 9 вечора до 7 ранку. Працював "надомником" – клеїв коробочки для васильківської фабрики. Того року в Україні здійнялася нова хвиля арештів – уже проти Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод. До Литвина в Барахти приїхала правозахисниця Оксана Яківна Мешко й запропонувала увійти до Української Гельсінської групи. Він згодився. За ті півтора року обмеженої волі Литвин переніс ще дві операції: на тому ж таки стражденному шлунку, а також через варикоз. Його фізичний стан був слабким. 19 червня 1979 року, саме на День народження сина, пішов Литвин до річки Стугна з одним родичем і знайомим. Мали пляшку вина. Тут приїхала машина з п'ятьма міліціонерами (Гурський Віталій Антонович, Ткач Олександр Іванович, Устюжанин Валерій Іванович, Поліганов Володимир Борисович, Кернер Володимир Миколайович). Запитали, хто Литвин, заштовхали до автівки, не давши й одягнутися. Навздогін полетіли шкарпетки, черевики та одяг. Привезли до райвідділу для продовження режиму нагляду, а запроторили до витверезника. Вимагали роздягнутися для обшуку. Литвин відмовився. Тоді йому викрутили руку. Після того, як одного з міліціянтів він назвав фашистом, його прив'язали до нар. Василь Овсієнко у своїх спогадах про Литвина наводить такий діалог: "– То що, я фашист? – Та ще й дурний фашист. Удар в обличчя. – Ти дурень у квадраті. Удар по голові. – Дурень у кубі. Удар у живіт. Дурнем у четвертому ступені назвати не зміг, бо знепритомнів. Здерли 15 рублів штрафу й відпустили додому". Проте 6 серпня за санкцією прокурора Васильківського району Твердохліба Литвина заарештували, звинувативши у вчиненні насильницького опору п'ятьом працівникам міліції. Справу передали до Васильківського міського народного суду. Із самою справою нам знову не вдалося ознайомитися, але ми отримали копію вироку Васильківського міського народного суду від 17.12.1979 р. Відповідно до тексту вироку суду, Литвина захищав молодий на той час адвокат Віктор Медведчук, який був представником і Василя Стуса. У вироку суду зазначено: "19 червня 1979 року підсудний Литвин Ю.Т. разом зі своїм братом Парубченком Л.Ф. та знайомим Бобирем А. на пляжі річки Стугна розпивали спиртні напої. Приїхавши на пляж, працівники міліції Гурський, Ткач, Устюжанин, Поліганов та Кернер після зробленого зауваження щодо вживання спиртних напоїв у громадському місці Литвин почав ображати працівників міліції, ображав їх та висловлювався нецензурною лайкою. На подальші дії у зв'язку з цією пропозицією працівників міліції сісти в автомашину й поїхати до відділка міліції Литвин учинив працівникам міліції активний фізичний опір, поєднаний з насильством, хапав Поліганова та Ткача за одяг, погрожував їм розправою, перешкоджаючи тим самим їм у виконанні обов'язків з охорони громадського порядку…", "хапав Поліганова та Ткача за погони". Суд під головуванням судді Васильєвої А.А. відхилив покази обвинуваченого та свідків захисту Парубченка Л.Ф. і Бобиря А., визнав Литвина винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 188-1 ч. ІІ КК УРСР ("Насильницький опір працівникам міліції") та засудив його до 3 років позбавлення волі з відбуванням покарання у виправно-трудовій колонії суворого режиму. Протокол судового засідання Васильківського міського народного суду, на жаль, не зберігся, але "Останнє слово", виголошене в суді, Литвин зумів записати й передати на волю. Василь Стус та Оксана Мешко передали його за кордон, і воно було опубліковане в томі "Українська Гельсінська група. 1978-1982. Документи і матеріяли" (упорядник – Осип Зінкевич, видало Українське видавництво "Смолоскип" ім. В. Симоненка в Торонто – Балтиморі 1983 року, с. 379-395). Вважаю за доречне процитувати рядки з "Останнього слова" Юрія Литвина: "Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації. Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець – це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політичних справ, де садять людей "інакодумаючих". Щодо потерпілих, то вони сказали самі про себе більше та краще, ніж хтось. Десь 60 років тому Дзержинський назвав міліцію дзеркалом радянської влади. Воістину, що правда. Ось вам дзеркало Василькова. Дзеркало нашої влади. Ганьба всім присутнім у цьому залі. Цей суд є однією з найганебніших сторінок за свою історію судочинства у Василькові, і він буде лежати на совісті не лише тих, хто мене судив, але й на вашій совісті, мої громадяни-земляки". Сама справа не збереглася, однак у вироку не згадано про жодне клопотання чи позицію захисника – адвоката Віктора Медведчука. Натомість ми отримали копію ухвали від 09.01.1980 р. судової колегії у кримінальних справах Київського обласного суду під головуванням Дорохової Н.А., за участі суддів Божок Н.П., Крутової В.Д., яка розглядала скаргу адвоката Віктора Медведчука на вирок Васильківського міського народного суду від 17.12.1979 р. В ухвалі сказано: "У касаційній скарзі адвокат Медведчук посилається на неповноту проведеного у справі розслідування та просить вирок суду скасувати, а справу направити на новий розгляд". Апеляційний суд відхилив подану скаргу та залишив вирок без змін, зокрема, зазначивши: "Посилання у скарзі адвоката Медведчука на те, що у справі неповно проведено розслідування, не встановлено, у чому конкретно виражалися дії Литвина зі спротиву працівникам міліції, застосування до них насилля, та не перевірено факт побиття Литвина потерпілими, не можна визнати такими, що заслуговують на увагу". Справжньою причиною арешту й засудження Литвина вважається його участь в Українській Гельсінській групі та наближення Олімпіади-1980, до якої всім дисидентам, хто був на волі чи міг вийти, дали нові "строки", щоб вони випадково не зіпсували спортивного свята. Під "олімпійський" укіс потрапили Дмитро Мазур, Петро та Василь Січки, Ярослав Лесів, Василь Стус, Василь Стрільців. Хто мав звільнитися, того "розкручували" в неволі, не даючи й передихнути. Повертаючись до Медведчука, слід зазначити, що з наявних матеріалів не можна достеменно з'ясувати, чи виконав він належно свій обов'язок адвоката у справі, оскільки сама справа не збереглася. Натомість виникає одне питання, яке поставив сам Юрій Литвин про те, що в СРСР відсутній інститут адвокатури при розгляді політичних справ. Тобто складається враження, що Литвин звинувачував свого адвоката Медведчука у співпраці з органами державної безпеки СРСР, і справді є питання. Виходячи з біографії Віктора Медведчука та отриманих документів у справі Василя Стуса, він працював у Шевченківській юридичній консультації Київської міської колегії адвокатів з 1978 року. Якщо переглянути історію адвоката, то ми виявимо, що Київську міську колегію адвокатів було створено 06.08.1977 р. шляхом виділення з Київської обласної колегії адвокатів, і відтоді існували дві колегії – обласна та міська. А тому постає питання, як адвоката з міської колегії направили до міста Васильків Київської області, щоб захищати поета в начебто рядовій справі про п'яний шабаш і спротив міліції. І справді, в іншій справі Литвина, яка збереглася за 1982 рік, його в Київському обласному суді захищав адвокат з Київської обласної колегії адвокатів Фастовець Л.В. У зв'язку з цим залишається відкритим питання, чому саме Медведчук захищав Стуса й Литвина та чи не співпрацював він з органами державної безпеки СРСР. П'яте засудження – за "антирадянську агітацію та пропаганду" Ув'язнення Литвин відбував у Білій Церкві, у Бучі під Києвом, а в липні-вересні 1980 року – у Херсоні. Ще не випустивши на волю, його звинуватили в "антирадянській агітації та пропаганді" й етапували до Києва для проведення слідства. Це єдина справа Литвина, яка збереглася в архіві СБУ. Вона містить вироки в інших його справах та низку цікавих документів, що дало змогу провести ґрунтовніше дослідження. Кримінальну справу було порушено 1 березня 1982 року старшим слідчим Управління КДБ УРСР у місті Києві та Київській області Діденком Б.М. У постанові про порушення кримінального провадження зазначено, що Литвин систематично виготовляв, зберігав, розповсюджував, зокрема й передавав за кордон, документи антирадянського змісту, а також поширював з тією ж метою завідомо неправдиві вигадки, що паплюжили радянський державний і суспільний лад, чим скоїв злочин, передбачений ст. 62 ч. І КК УРСР. Того самого дня було ухвалене рішення про етапування Литвина до Києва. До матеріалів справи одразу долучили зібрані матеріали з різних справ, вилучені в Литвина документи в місцях неволі тощо. Також у справі є копії протоколів допитів Литвина в інших справах, зокрема щодо московського правозахисника Івана Сергійовича Ковальова та інших. Відповідно до цих протоколів, попри попередження про кримінальну відповідальність за відмову давати свідчення, Юрія відмовлявся їх давати. І нам відомо, що правозахисників теж засуджували за цією статтею. Виявлено цікаву заяву Литвина до Комітету держбезпеки при Раді Міністрів УРСР від 30 травня 1979 року, у якій він наголосив, що не даватиме жодних свідчень щодо його участі в Українській правозахисній групі "Гельсінська", оскільки її діяльність не суперечить "ані букві, ані духу Декларації прав людини…" У справі є рукописний документ з назвою "Борцам за свободу и независимость Чехословакии", у якому Литвин висловлює підтримку чехословацькому народу, придушеному радянськими військами 1968 року. Крім того, у справі є заява Литвина, котру він разом з матір'ю писав до президії Верховної Ради СРСР, про вихід із громадянства СРСР та з проханням випустити його за кордон. В іншому документі у справі з назвою "Открытое письмо членам Политбюро" Литвин повідомляв, що йому безпідставно відмовили у виході з громадянства, почали погрожувати та звинуватили в тому, що він "душевно болен". Відкритий лист є дуже емоційним, що може свідчити про тяжкі умови проживання в радянській дійсності, постійні закиди, адміністративний контроль, обвинувачення тощо, що створювало нестерпні умови життя для Литвина. В одному з абзаців Литвин зазначає, що його й надалі будуть "преследовать и подвергать всевозможным репрессиям. Хотя бы только потому, что я не желаю и не могу отказаться от своих убеждений, от своего творчества, от своей деятельности". Слідство інкримінувало Юрію написання публікації з назвою "Правозахисний рух в Україні, його засади та перспективи", опублікованої 1979 року в №10 журналу "Сучасність", який видавали в Мюнхені (ФРН). У ній Литвин робить такий висновок: "Правозахисний рух на Україні є однією з провідних ланок міжнародного правозахисного руху, і його члени зроблять все від них залежне, щоб і надалі цей рух був інтернаціональний по своїй суті, при цьому не втрачаючи ні своїх національних особливостей, ні свого національного обличчя". Цікаво, що у справі як доказ знаходимо надіслану Литвину поштою з-за кордону Загальну декларацію прав людини. Тобто доказом є нормативний документ, який був ратифікований СРСР, але фактично не виконувався. І якщо ми почитаємо декларацію, то виявимо низку порушень, з котрими постійно стикався Литвин, а саме: право на життя, на свободу й особисту недоторканність (ст. 3), нікого не вільно катувати (ст. 4), кожен має право на справедливий суд (ст. 8), нікого не можна свавільно заарештувати, затримати (ст. 9), кожен має право на свободу переконань і на вільне їх висловлення (ст. 19). Повертаючись до процесуальних документів у справі, 1 березня 1982 року Литвину одразу обрали запобіжний захід – тримання під вартою, ухвалили рішення про обшук його речей у виправно-трудовій колонії №85 та вдома в матері. Того самого дня Юрія притягнули до відповідальності як обвинуваченого. У відповідній постанові йому інкримінували зазначені вище публікації – "Правозахисний рух в Україні, його засади та перспективи" й "Борцам за свободу и независимость Чехословакии". Литвин, ознайомившись із постановою, написав: "Звертаюсь із клопотанням про допуск захисника до участі в справі з моменту пред'явлення обвинувачення". Слід зазначити, що адвоката допускали до справи лише на стадії судового розгляду. Литвин свою провину не визнав, але факт написання ним згаданих публікацій підтвердив. У протоколі допиту від 3 березня 1982 року Литвин згадує, що на його становлення вплинуло спілкування з архієпископом Йосипом Сліпим, Володимиром Григоровичем Горбовим, Михайлом Михайловичем Сорокою. Він зазначає, що до Української правозахисної групи вступив у червні 1978 року, про що його повідомила Оксана Яківна Мешко. Литвину також інкримінували відкритий лист на підтримку Левка Лук'яненка щодо його несправедливого засудження, який він опублікував і розповсюджував 1978 року. Після того, як Литвина етапували до Києва, його допитували майже щодня від початку березня до середини травня. Допити здебільшого розпочиналися зранку й тривали аж до вечора. Литвин у відкритому листі скаржився, що його хочуть визнати психічнохворим і цим шантажують. І справді, ми знаходимо довідку, у якій "лікарі" ставили йому діагноз "психопатія". Авторство своїх праць і листів Литвин визнавав, але у справі все ж провели почеркознавчі експертизи, які це підтвердили. Слід зазначити, що процесуальні документи у справі погоджував перший заступник прокурора Київської області Антоненко Ю.А., котрий навіть підписувався замість прокурора Київської області Богачова В.С. Нам удалося поспілкуватися з онуком колишнього прокурора Київської області Богачовим, який розповів, що, як йому відомо, його дід був доволі принциповою людиною й не погоджувався бути співучасником явно незаконної діяльності КДБ СРСР. Натомість цьому сприяв його заступник Антоненко Ю.О., який згодом очолив обласну прокуратуру. Слідство закінчилося 21 травня 1982 року. Ознайомившись зі справою, Литвин написав заяву, що розцінює її як свідомий злочин органів влади проти членів правозахисного руху СРСР загалом і проти нього зокрема. 31 травня 1982 року було складено обвинувальний акт, який передали для розгляду до Київського обласного суду. Слід зазначити, що на момент завершення слідства Литвин був хронічно хворою людиною – хронічна виразка та інші хвороби. Як адвокат у справі Литвина "захищав" завідувач Бориспільської юридичної консультації Київської обласної колегії адвокатів Фастовець Л.В., від захисту якого Юрій відмовився під час судового засідання, але суд відмовив йому в цьому клопотанні. Київський обласний суд почав розгляд справи 1 червня 1982 року. Литвин на початку судового засідання заявив: "Судова колегія не має морального права судити мене, і тому я відмовляюся давати суду показання". "Винним себе зовсім не визнаю", – наголосив Литвин. Окрему увагу слід звернути на позицію адвоката Фастовця: вона не була активною з погляду захисту, він покладався на розсуд суду, казав про пом'якшувальні обставини, але провину клієнта не визнавав, як адвокат Медведчук у справі Стуса, оскільки розумів, що це є порушенням закону. У завершальному слові, зокрема, зазначив: "НЕ ЙДУЧИ ВРОЗРІЗ ІЗ ВИМОГАМИ ЗАКОНУ та виходячи з того, що мій підзахисний не визнає себе винним, я ВИМУШЕНИЙ просити виправдати Литвина за ст. 62 ч. ІІ КК УРСР та за ст. 70 ч. ІІ КК РРФСР". Литвин, відповідно до протоколу судового засідання, почав виступати з останнім словом, до якого окремо готувався, але головуючий суддя його постійно переривав і, зрештою, ухвалив позбавити Литвина останнього слова, оскільки той начебто "намагався використовувати останнє слово з метою антирадянської пропаганди та агітації". 24 червня 1982 року о 14:30 суд оголосив вирок, яким засудив Литвина до 10 років таборів особливо суворого режиму та 5 років заслання, визнавши винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 62 ч. ІІ КК УРСР та ст. 70 ч. ІІ КК РРФСР. З тексту вироку бачимо, що Литвина засудили за "антирадянські" й "наклепницькі" твори: написаний 1968 року лист "Борцам за свободу и независимость Чехословакии" та написані 10 років по тому два "Открытых письма…", "Слово о кающихся грешниках" (щодо покаянних заяв І.Дзюби, В.Захарченка, Г.Снєгірьова), "Некролог", лист до пані Картер, кілька варіантів праці "Советское государство и советский рабочий класс" і найважливіший – статтю "Правозахисний рух в Україні, його засади та перспективи", опубліковану 1979 року в №10 журналу "Сучасність" та зачитану на радіо "Свобода". Інкримінували йому також усні висловлювання, засвідчені в'язнями-кримінальниками, з усілякими перекрученнями та домислами, сфабрикованими слідчими. У вироку зазначено: "Литвин з червня 1978 року свою діяльність став прикривати личиною "борця за права людини", з цього часу почав називати себе членом так званої "групи сприяння виконанню Гельсінських угод" і разом з іншими відщепенцями брав участь у розповсюдженні ворожих документів". Як відомо нам нині з розповідей друзів Литвина, його шантажували під час слідства божевільнею, возили до сумнозвісного 13-го відділення київської "Павлівки". Експертизу проводив відомий усій кримінальній Україні психіатр – доктор медицини Ліфшиць. От він допитував Литвина: "Що ви все на партію звалюєте? При чому тут партія, як от у сусідній палаті лежить чоловік, котрий, вибачте, козу зґвалтував?" – "А де це він зробив, на Красній площі?" – "Та в хліві. Ще й защібнувся. Діти побачили". – "Отже, він людей соромився? А якби він був віруючий та знав, що Бог усевидющий, то вчинив би таке? То ж скажіть мені, а хто хрести скидав із церков, чи не ваша партія?" Отож, Литвинові в таборі особливо суворого режиму ВС-389/36 належало пробути до 24 червня 1992 року, плюс у засланні – до 1997-го. Виходить, що загалом його засудили до 43 років неволі, не рахуючи півтора року адміннагляду. З прожитих 49 років він відбув у неволі 22. Вічний спокій Литвин десь у травні 1982 року прибув на Урал, до табору особливо суворого режиму ВС-389/36, що в селі Кучино Чусовського району Пермської області. У в'язниці, протестуючи проти свавілля й байдужості тюремників, Литвин серйозно виснажується та збавляє й так слабке здоров'я. Кілька разів він оголошував голодування, через що йому заборонили єдине на рік побачення з матір'ю. У цей час одне за одним помирають його однодумці: Іван Мамчич, Олекса Тихий, Валерій Марченко, колишня дружина Віра Мельниченко, Борис Антоненко-Давидович. 21 серпня 1984 року Литвин настільки знесилів, що вже не міг ходити. На це він поскаржився Михайлові Гориню, який сидів у сусідній камері. Лікар звільнив його від робіт. 24 серпня Юрію Литвину стало геть зле, він почав марити. Коли співкамерники прийшли на обід, знайшли його в камері з розтятим животом. "Крові не було, але кишки вивалилися", – розповідали вони згодом. Литвина забрали до лікарні, начальство в'язниці заспокоювало: "Померти ми йому, звісно, не дамо". Юрій помер 5 вересня 1984 року в лікарні міста Чусове. В'ячеслав Острогляд, який теж лежав у тій лікарні, розповідав, що там чув: за тієї рани на животі Литвин мав би жити. Але він був надто ослабленим. Лежати мусив лише на спині, тому нирки затерпли й відмовили. Це й стало безпосередньою причиною смерті. Згідно зі свідоцтвом про смерть, виданим Барахтинською сільрадою, що його має на руках матір Юрія, помер він 5 вересня 1984 року від "проникаючого різаного поранення черевної порожнини з пошкодженням тонкого кишківника". Чи було це самогубство? Можливо. Проте цього не засвідчує жоден із в'язнів, бо ніхто не був присутній. Водночас, чим можна було порізатися, у камері не знайшли ані одразу, ані під час пізніших обшуків. Мати Литвина десь 1995 року розповідала Василеві Овсієнку, що в Кучиному їй якось потрібно було зайти до громадського туалету. Щойно причинила двері, аж туди ломиться зек у чорному одязі – "безконвойник" (такі працюють за межами зони, а ночують у зоні). – Ти куди? Не бачиш, що зайшла стара жінка? – Вибачте. Вашому синові що хотіли, те й зробили. Він не покінчив самогубством, його вбили. Тільки не видавайте мене, бо й мені таке буде. "Найгуманніший у світі" радянський закон не дозволив забрати тіло померлого в'язня, доки не закінчиться строк його ув'язнення. Саме тому так довго домагалися родини Литвина, Тихого та Стуса дозволу на перепоховання в рідній землі. Стуса та Литвина багато що єднало: хист, оголена поетична та громадянська реакція на несправедливість оточуючого світу, врешті-решт, членство в Українській Гельсінській групі. Не кажучи вже про арешти, суди, тюрми й заслання. І, зрештою, смерть. У цьому теж є знак небес, бо це сталося в один день. Місцем вічного спокою Юрка та Василя призначили маленький цвинтар біля дороги в селі Копально-Борисово. "Особливо небезпечні державні рецидивісти", згідно з "найгуманнішими у світі" радянськими законами, не мали права навіть на скромний обеліск, не кажучи вже про людський хрест. Тільки дерев'яні стовпчики з номерами. У Литвина – сьомий, у Стуса – дев'ятий… Але вже за кілька років друзі та рідні перевезли їхні тіла додому. Їх знову поховали поруч – на Байковому цвинтарі в Києві. Роман Титикало, адвокат, керуючий адвокатського бюро "Титикало та партнери", заслужений юрист України, депутат Київської обласної радиКиевVласть

Принципи, методи та якість державного управління в розвинених країнах сформувались протягом сотень років війн, революцій та потрясінь, висновки з яких лягли в основу політичних трактатів, що сформували сучасну Західну цивілізацію. Україна, яка географічно та історично розташована на перетинці від Заходу до Азії відчула на собі поєднання різних культурних кодів, архетипів та ментальних характеристик. Формування сучасних партій Коли розпався Союз Радянських Соціалістичних Республік, незалежність Україні дісталась доволі легким шляхом. Відтак культура державного управління успадкувалась від імперії, де не було фактичного розділення на гілки влади, воно існувало лише формально. І майже кожен президент в Україні, намагався сконцентрувати в своїх руках максимум важелів впливу на кадрові та управлінські рішення в державі. Виходячи з цього, партійні спільноти, як політичні сили, формувались не за ідеологічними напрямками, а як політичні проекти. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Це все призводило до негативних явищ, такі як корупція, відсутність верховенства права та олігархізація, як тіньовий уряд. Це привело до двох революцій, які бачили своєю метою змінити ситуацію в країні. Перша, “Помаранчева революція”, що відбулась в 2004-2005 роках відбулась після двох каденцій керівництва другого президента країни Леоніда Кучми, який підтримав кандидатуру Віктора Януковича на пост наступного президента. В результаті трьох турів виборів та Революції, президентом став Віктор Ющенко. Хоч і за його керівництва Україна піднялась в рейтингу світової демократії, через те, що більшість повноважень перейшли до парламенту, інститут президента мав мало важелів на управління та просто спостерігав за парламентськими баталіями. Розпуск парламенту та перевибори не сильно змінили ситуацію, і наступним президентом став той, проти кого формувалась “Помаранчева революція”. Через десять років після першої революції, в Україні спалахнула друга – Революція Гідності і знову проти Віктора Януковича, який узурпував владу та розглядав країну як бізнес для себе і наближених осіб, та поволі, у геополітичному векторі, віддавав Україну Росії. В Україні почала стрімко скорочуватись армія, високі державні пости отримували люди з російським громадянством, при тому, що в Україні можливо лише одне громадянство, спецслужби, у контррозвідувальній роботу, перекваліфікували від протидії Росії до протидії Сполученим Штатам Америки. Наприклад головний перший відділ Служби безпеки України переключився на роботи проти США, замість колись Росії, а Росією став займатись значно скорочений четвертий відділ. Коли в кінці 2013 роки Янукович відмовився підписувати Асоціацію з Європейським Союзом, на Майдан Незалежності вийшли студенти, які вимагали підписання цього документу. Через кілька днів протесту, силовим способом студентів розігнали, завдаючи значних тілесних пошкоджень як самим протестувальникам, так і журналістам і тим, хто просто був поруч. Кадри побиття облетіли всю країну і спричинило наступну, Революцію гідності, яка змусила Януковича втекти в Росію. Занепад партійної культури Проте і друга революція не дала тих результатів, які очікувались українським суспільством. На моє переконання, якісні зміни в державі можуть відбутись виключно через побудову дієвих державних інституцій. Зокрема, такими як інститут підготовки кадрів для державних органів та творення системних політичних сил. Давайте детальніше поглянемо на існуючу нині інституцію політичних сил в Україні та проаналізуємо, чому багато партій, не розкривши потенціалу, зникають протягом трьох років. На даний момент, за інформацією Міністерства юстиції України, зареєстровано 349 партій. Виникає питання: навіщо така кількість партій в країні із слабко розвиненим інститутом партійного будівництва? На жаль, близько 90% усіх партій використовуються для махінацій на виборах на користь інших, великих партій. Махінації відбувались за рахунок продажу місць у виборчих комісіях, що давало результати потрібній партії. Під час правління Віктора Януковича це було розповсюджена практика, нажаль і зараз такі явища існують. Крім цього, деякі зареєстровані партії продають свій бренд для ребрендингу і використовуються для окремих політичних махінацій в майбутньому. Це дуже вигідно, оскільки нові власники партії не мають проходити багато процедур зі збору підписів населення України, збирати безліч юридичних документів та проходити нескінченні етапи у Міністерстві юстиції. Достатньо просто купити партію, змінити назву, логотип, статут та учасників і нова, незаплямована політична партія готова. В даний момент в парламенті України представлено наступні фракції: Політична партія “Слуга народу”, яка набрала більшість голосів у парламенті, яку підтримав президент Володимир Зеленський, ПП “Опозиційна платформа – За Життя”, яка сповідує проросійський наратив, адже, хоч і лідером партії є Юрій Бойко, головну роль у ній відіграє Віктор Медведчук, близький родич та приятель російського президента Путіна. ПП “Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина” з лідеркою Юлією Тимошенко, ПП “Європейська Солідарність” на чолі якої п’ятий президент Петро Порошенко, ПП “Голос” відомого співака Святослава Вакарчука. Крім них представлені дві депутатські групи – “За майбутнє” та “Довіра”. Крім них, на місцевому рівні присутні регіональні партії, такі як: ПП “Час змін”, ПП “Черкащани”, ПП “Опозиційний блок” та інші. В той самий час, в Україні існують і доволі перспективні партії, з мережею осередків, які так і не змогли стати масовими та достатньо популярними. Серед таких можна згадати “Громадянська позиція”, “Сила людей”, “Європейська партія”, “Голос”, “Сила людей” та інші. При цьому, навіть системні та масштабні політичні сили, такі як “ВО “Батьківщина”, наприклад, втрачають прихильників не дивлячись на розгалужену мережу осередків в кожному регіоні, а набирають політичний капітал партії з проросійськими гаслами та ідеями. Тим не менше, за останніми соціологічними опитуваннями, недовіра людей до політичних сил в Україні складає 70%, за опитуванням Центру Разумкова. Варто детальніше розібратись у причинах такої високої недовіри людей до політичних сил. 1. Бренди без суті. Багато політичних партій було створено як політичну фікцію з наявними юридичними атрибутами. Як правило, їх могли створювати під конкретні вибори, а не як політичних рух. Методика доволі проста – проводиться соціологічне опитування щодо найбільш важливих для населення проблем, визначається запит суспільства на конкретний образ ефективного політика з панівними рисами, і відштовхуючись від цього, створюють пропозицію на яку вже існує запит. Відповідно, при достатньому вливанню фінансів і залученню політтехнологів, політичний ринок набуває ще одного гравця, який може набрати певний рейтинг. Яскравим прикладом такого бренду без суті можна назвати ПП “Наш край”, що був, по-суті, технічним проектом Адміністрації колишнього президент України Петра Порошенка, і завданням його було прихистити і включити в список непопулярних або “токсичних” політиків, які були вигідні президенту, але він не міг їх включити у список своєї партії “Блок Петра Порошенка “Солідарність”, яка тоді існувала. Після того, як пройшли вибори, дана партія не вела політичної активності, і зараз суспільство вже навіть не пам’ятає про її існування. До такого типу партій можна прирівняти політичну партію “Рух нових сил Михайла Саакашвілі”. 2. Кадровий голод для системних політичних сил. До Революції Гідності найбільшою партією, яка мала найпотужнішу присутність в регіонах була “Партія Регіонів”, після революції вона розпалась на декілька політичних сил, які почали між собою конкурувати за електорат. Потужна партійна мережа, яку успадкувала, частково, “Опозиційна платформа – За Життя”, разом із регулярною присутністю в телеефірах власних трьох телеканалів Віктора Медведчука, дозволила йому посісти друге місце в нинішньому складі парламенту. Досі на електоральних замірах високий рейтинг тримає “ВО “Батьківщина”, яка має і довгу історію і мережу осередків в регіонах, хоча і цій силі стає тяжко змагатись з новими силами. 3. Залуження грошей. На українській політичній мапі існують цікаві кейси створення партій з цікавим та змістовим підходом, де були представлені лідери з певним потенціалом, такі як “Демократичний альянс” або “Сила людей”, проте через відсутність системної роботи по франдрайзингу, тобто залучення фінансів, і її методології та через низьку медійну присутність лідерів таких партій, зараз вони мають рейтинг нижче статистичної похибки. 4. Місцеві партії. Деякі політичні партії створюються юридично як всеукраїнські, але працюють виключно на певних регіон під місцеві вибори в органи місцевого самоврядування. Такі партії як: “Київська громада”, “Партія Чернівчан”, “Союз міста і села”, “Перспектива міста” і тому подібні, вже у своїй назві декларують місцеві амбіції і намагаються впливати на політичне життя свого окремого регіону. Висновок Історія політичного життя та її тенденції чітко демонструють, що в Україні вкрай необхідно створювати партії з конкретною ідеологічною основою, цінностями та репутаційно "чистими” лідерами, які дотримуватимуться партійної програми, але при цьому, існувати така партія зможе, лише якщо вона вибудує чітку регіональну структуру та даватиме однопартійцям показники ефективності роботи. В результаті, така партія має вирішити ключові проблеми, які пов’язані з економічними питаннями, зовнішньополітичною орієнтацією та вирішенню проблем дефіциту пенсійного бюджету та медичного обслуговування, що стало гостро актуально у зв’язку з пандемією  COVID-19. Для ефективних змін в країні варто не лише говорити про їх вирішення, а і самостійно вирішувати. І ми, з іншими колегами, створюємо нову партію “Національна платформа”. Партію “з нуля”, без ребрендингу, з чіткими меседжами, ідеологією та професійною командою, яку я маю честь очолювати. Це політична партія нового типу, яка об’єднує компетентних лідерів своєї галузі. На основі центристських цінностей та системного підходу до роботи, діяльність партії орієнтована на трансформацію держави та перехід від кризового етапу до розвитку України. Зазначу, що ми не просто обіцяємо зміни, а регулярно проводимо відкриті засідання комітетів у різних напрямках, де партійці, експерти та дотичні особи беруть участь у обговоренні та разом відпрацьовують дорожню карту змін у кожній окремо сфері.  Читайте: Місія нездійсненна: “українська корупція” чи є шанс її подолати?Катерина Одарченко, партнер SIC Group Ukraine КиевVласть

Представители фракции “ВО “Свобода” в Киевсовете заинтересовались, на каком основании коммунальный общественный транспорт был передан в аренду некоему лицу (лицам) на День победы. По их информации, во время действия карантина подвижной состав КП “Киевпастранс” использовался для создания видео-контента партии “Оппозиционная платформа – За жизнь”. “Свободовцы” видят в этом покушение на основы государственности и призывают коммунального перевозчика к ответу. Кроме того, антикоррупционная комиссия Киевсовета направит обращение по данной ситуации в СБУ. Как стало известно KV, 3 июня 2020 года комиссия Киевсовета по вопросам соблюдения законности, правопорядка и противодействия коррупции рассмотрела обращение депутата Киевсовета Игоря Мирошниченко (фракция “ВО “Свобода”) об использовании коммунального общественного транспорта для перевозки пассажиров на празднование 75-летия победы в Великой отечественной войне (ВОВ).Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  По итогам рассмотрения комиссия приняла решение обратиться в различные ведомства: к управлению правового обеспечения деятельности Киевсовета (вероятно, речь идет о юридическом управлении КГГА. – KV) о предоставлении разъяснения касательно правомерности использования коммунального транспорта на основании договоров аренды в условиях карантина; к КП “Киевпастранс” о предоставлении соответствующих договоров аренды столичного коммунального транспорта; к руководству СБУ в Киеве и Киевской области о проверке фактов возможного использования запрещенной символики 9 мая 2020 года и т.д. Как указано в обращении Игоря Мирошниченко, 9 мая 2020 года депутат Верховной Рады Виктор Медведчук (фракция “Оппозиционная платформа – За жизнь” (“ОПЗЖ”) использовал коммунальный общественный транспорт для перевозки пассажиров на празднование 75-летия победы в ВОВ. При этом, как сообщил “свободовец”, в то время в столице, как и по всей Украине, было запрещено использование частного и коммунального общественного транспорта для перевозки пассажиров в связи с введением карантина. Автор обращения на антикоррупционную комиссию потребовал заслушать объяснение по данному факту от представителей КП “Киевпастранс”. Читайте: Столичные власти не справляются с организацией пассажирских перевозок в Киеве В ходе заседания антикоррупционной комиссии Игорь Мирошниченко сообщил, что узнал о таких фактах использования коммунального транспорта из эфира телеканала 112. По его словам, люди без масок были использованы для формирования контента партии “Оппозиционная платформа – За жизнь”. Игорь Мирошниченко считает это нарушением карантинных требований и указывает на недопустимость использования коммунального общественного транспорта именно таким образом: когда во время карантина право на проезд имели только медики и несколько других категорий граждан. “На мой взгляд, это вопиющее нарушение прав киевлян и злоупотребление служебным положением КП “Киевпастранс”. Это не первый случай, когда коммунальный транспорт использовался на непонятных мне основаниях”, – заявил депутат Вероятно, речь идет именно об этом сюжете В свою очередь, директор КП “Киевпастранс” Дмитрий Левченко (на фото) сообщил, что 9 мая указанный транспорт был передан некоему физическому лицу в аренду. По его словам, предприятие делает так практически каждый день – при условии наличии свободного подвижного состава. Левченко указывает на то, что аренда транспорта позволяла предприятию ежедневно выпускать по 300-400 единиц подвижного состава – в условиях карантина, когда “не работал бюджет”. По мнению директора КП “Киевпастранс”, это не противоречило ограничительным мерам, поскольку в Украине, дескать, были запрещены именно “перевозки общественным транспортом по маршрутам” (вероятно, он имел в виду, что нерегулярные перевозки не были запрещены. – KV).  “На основании устава мы имеем право предоставлять подвижной состав в аренду с почасовой оплатой. 9 мая ни Медведчук, ни представители партии “Оппозиционная платформа – За жизнь” не обращались в “Киевпастранс”. 9 мая было обращение физического лица о предоставлении автобуса или трамвая на 4 часа”, – сообщил директор КП “Киевпастранс”. Читайте: Лизинговая кабала: подчиненные Кличко собрались “потерять” около 250 млн гривен на закупке белорусских автобусов Член антикоррупционной комиссии, глава фракции “ВО “Свобода” в Киевсовете Юрий Сиротюк выступил инициатором обращения в СБУ по данной ситуации. “Я считаю, что события 9 мая – это покушение на основы государственности. Это – фактически террористическая деятельность. Что произошло? Во-первых, коммунальный транспорт был предоставлен в явно антигосударственных целях, что потом демонстрировалось каналами оккупантов и создавало напряжение в стране. А во-вторых – собиралось такое количество людей, которые могли быть средоточием бактериологического оружия (коронавируса. – KV). Эта акция была использована пророссийское агентурой в Украине. Они ездили с запрещенной коммунистической символикой, красными флагами, пели какие-то песни”, – считает “свободовец”. Напомним, СМИ связывают телеканал 112 как раз-таки с третьим номером списка “ОПЗЖ” в Верховной Раде – Виктором Медведчуком. Читайте: Друг и бизнес-партнер Медведчука купил телеканал ZIK Отметим, Дмитрий Левченко руководит КП “Киевпастранс” с 31 августа 2016 года. Предприятие находится в подчинении Департамента транспортной инфраструктуры КГГА, который с 6 февраля 2020 года возглавляет Валентин Осипов. Фото: KVКиевVласть