Київська ОДА оприлюднила черговий звіт про хід реалізації програми "Велике будівництво". Цього разу -  у напрямку медичної інфраструктури. У квітні-травні в опорних лікарнях Київщини запрацюють п'ять приймальних відділень. Їхня модернізація обійдеться в понад 38 млн гривень. Також понад 297 млн гривень витратять на будівництво 35 сільських амбулаторій. Про це KV стало відомо за результатами онлайн-брифінгу заступника голови Київської обласної державної адміністрації Андрія Лісовика.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Приймальні відділення "Із 12-ти проєктів ми завершили всі будівельні роботи на семи об'єктах, шість – вже ввели в експлуатацію. Це - Білоцерківська № 2, Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування, а також Броварська, Вишгородська, Макарівська та Миронівська центральні районні лікарні. Іванківська ЦРЛ готує документи для подачі в ДАБІ на введення в експлуатацію", – розповів Андрій Лісовик. Також він зазначив, що ще чотири відремонтовані приймальні відділення в Білоцерківській лікарні № 2, а також відділення Бориспільської, Броварської та Макарівської лікарень готують до встановлення специфічного медичного обладнання, яке не входило до складу проєктів будівництва. Роботи тривають ще на п'яти об'єктах, а саме: триває модернізація приймальних відділень у Переяславській та Фастівській ЦРЛ. При цьому ступінь будівельної готовності Ірпінської міської та Обухівської і Тетіївській ЦРЛ складає від 94 до 99%. Він також зазначив, що орієнтовно фінансування у 2021 році цих об'єктів обійдеться в понад 38 млн гривень. Із них область має вже 20 млн, решту обіцяють надати найближчим часом. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Лісовик зауважив, що модернізацію приймального відділення Ірпінської лікарні планують завершити наприкінці квітня, але відкриття цього об'єкту очікується у вересні, коли введуть в експлуатацію весь п'ятиповерховий корпус лікарні. В Обухівській ЦРЛ – також наприкінці квітня. Вцілому тут залишилися лише коригувальні роботи, але відділення приймає пацієнтів з коронавірусом, і це уповільнило будівельно-монтажні роботи. На кінець квітня мають завершити й оновлення приймального відділення Тетіївської ЦРЛ. Тут аналогічно тривають додаткові коригувальні роботи. Роботи по Переяславській та Фастівській ЦРЛ – орієнтовно до травня року. Сільські амбулаторії У рамках програми на Київщини триває і розбудова мережі сільських амбулаторій за майже 297 млн гривень, з них понад 263 – за рахунок коштів субвенції з державного бюджету. Загалом це 35 проектів будівництва: 31 об'єкт-  нове будівництво три – реконструкція, один – капітальний ремонт.  "Ми завершили будівництво 27 амбулаторій і вже отримали 19 декларацій про введення в експлуатацію. По ще п’яти об'єктах подали документи в ДАБІ, по решті трьох займаємось підготовкою документів. У 2021 році ми продовжуємо будівництво восьми сільських амбулаторій на Київщині. Шість із них зводимо з нуля, одну реконструюємо, а ще по одній проводимо капітальний ремонт. Їхня будівельна готовність становить від 50 до 90%. Орієнтовний термін їх завершення – 2 квартал 2021 року" – резюмував він Нагадаємо, що за програмою "Велике будівництво" в столичному регіоні в цьому році на ремонт автомобільних доріг спрямують понад 1 млрд гривень. Також обласна влада уклала масштабні угоди про співпрацю з європейськими компаніями. В рамках меморандуму з турецьким холдингом відремонтують дві міжнародних автодороги, а за допомогою кредитної програми від Європейського інвестбанку – три соціальні об'єкти. Читайте: На Київщині розбудують дорожню та соціальну інфраструктури за рахунок іноземних інвестицій Нагадаємо також, що відремонтовані і реконструйовані у рамках програми президента “Велике будівництво” приймальні відділення українських лікарень отримають у 2021 році 4656 одиниць медичного обладнання на суму понад 6 млрд гривень. Усього у 2021 році на Київщині у рамках держпрограми планують реалізувати ще 18 об'єктів за 318 мільйонів гривень. Сума перевищує минулорічні витрати на понад 100 млн гривень. Проєкти стосуються розвитку медичної, спортивної та освітньої сфер життя Київщини. Читайте: КОДА відзвітувала про реалізацію програми “Велике будівництво” на Київщині Фото: коллаж KVКиевVласть

38,2 млн гривень спрямують цьогоріч на модернізацію приймальних відділень в опорних лікарнях Київщини. Ці кошти необхідні для завершення будівельних робіт і встановлення необхідного обладнання на базі п’яти закладів охорони здоров’я – Ірпінської центральної міської лікарні, а також Переяславської, Обухівської, Тетіївської і Фастівської центральних районних лікарень. Про це KV стало відомо з повідомлення пресслужби Київської облдержадміністрації (КОДА).Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  “В Ірпені, Обухові та Тетієві роботи плануємо завершити вже наприкінці квітня. Одразу після цього розпочнемо підготовку документів для ДАБІ, щоб отримати дозвіл на введення цих об’єктів в експлуатацію. А ось оновлення приймальних відділень у Переяславі та Фастові триватиме орієнтовно ще протягом травня”, – уточнив терміни заступник голови КОДА Андрій Лісовик. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Також він акцентував, що до цього на Київщині встигли завершити модернізацію семи приймальних відділень. “Білоцерківську лікарню №2, Бориспільську багатопрофільну лікарню інтенсивного лікування, Броварську, Вишгородську, Макарівську та Миронівську центральні районні лікарні вже ввели в експлуатацію. Вони працюють та приймають пацієнтів. Тим часом по Іванківській центральній районній лікарні триває підготовка необхідних для ДАБІ документів”, – розповів Андрій Лісовик. Нагадаємо, модернізоване приймальне відділення Вишгородської центральної районної лікарні вже почало свою роботу. Завдяки новому обладнанню медики мають можливість не лише проводити обстеження хворих, а й оперативно здійснювати передопераційну підготовку. Читайте: У Вишгородській ЦРЛ відремонтували приймальне відділення Фото: пресслужба КОДА КиевVласть

У Вишгородській центральній районній лікарні модернізували приймальне відділення. Капітальний ремонт проходив у рамках президентської програми “Велике будівництво”. Загальна вартість проєкту склала 6,5 млн гривень. Про це KV стало відомо з повідомлення пресслужби Київської облдержадміністрації (КОДА). Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   “Ми продовжуємо розвивати медичну інфраструктуру Київщини. Активно почали це робити ще в минулому році. І вже зараз маємо сім оновлених приймальних відділень в опорних лікарнях. Серед них – і Вишгородська ЦРЛ. Щодо планів на 2021 рік – завершення робіт ще на п’яти об’єктах. Паралельно будемо вдосконалювати освітню інфраструктуру нашої області, будувати нові спортивні локації та розвивати дорожню галузь. Завдяки цьому ми розвиваємо Київщину комплексно на всіх ключових рівнях”, – зазначив сьогодні, 12 квітня, очільник Київської облдержадміністрації Василь Володін. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Він уточнив, що модернізація приймально-діагностичного відділення в опорному медзакладі Вишгородського району має низку переваг як і для лікарів, так і для пацієнтів. Зокрема нове обладнання дає змогу медикам своєчасно визначати діагнози, проводити хворим необхідні обстеження, а також оперативно здійснювати передопераційну підготовку. Читайте: На дорогах Чорнобильської зони також почалося “Велике будівництво” Фото: пресслужба КОДА КиевVласть

Дослідження юних журналістів гуртків “Краєзнавча журналістика” та “Репортери ІТА “ЮН-ПРЕС” під керівництвом викладача Наталії Іванівни Плохотнюк про вшанування пам’яті  жертв Бабиного Яру. Організатори проєкту “Один камінь, одне життя – 80 каменів спотикання для Києва” дякують вихованцям ІТА “ЮН-ПРЕС”  за зібрані та надіслані біографії жертв Бабиного Яру,  зокрема Раїси Майстренко, та її мами Цилі Ковкіної Після їхнього розгляду істориками-консультантами проекту були  відібрали біографії особистостей, що мають усі потрібні документи та будуть реалізовані у першому етапі. Зараз черга за отриманням усіх дозволів та документів на встановлення каменів за відповідними локаціями від КМДА. Зараз іде  підготовка до фінальної частини проекту – встановлення каменів. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Раїса Вадимівна МАЙСТРЕНКО (дівоче прізвище – Лимарєва) З пекла Бабиного Яру її, трирічну дівчинку, винесла бабуся. Народилася  в місті Києві 12 вересня 1938 року. Батько, кадровий офіцер Лимарєв Вадим Петрович — українець, мама, Лимарєва Циля Миронівна (Меєрівна) — єврейка. - Для мене Бабин Яр почався ще до війни, – згадує Раїса Вадимівна, –  Батьки моєї  матері не дозволяли їй виходити заміж за мого батька з двох причин: його неєврейське походження і наявність сина від першого шлюбу. Його перша дружина померла від туберкульозу, коли сину було всього 9 місяців. Через місяць мої батьки одружилися. Жили ми з мамою і  братиком Валентином (від першого шлюбу батька), а також з бабусею та дідусем по батьківській лінії у комуналці на розі Саксаганського та тодішньої Комінтерну. Батько в той час навчався  в Полтавському військовому училищі.  Дідусь, Петро Лимарєв, був знаним пічником – його навіть запрошували ремонтувати кахельну піч до Маріїнського палацу. Бабуся, Тетяна Іванівна, запросто перепливала Дніпро. Потім тато пішов на війну. Мій дідусь,  Лимарєв Петро Олександрович,  народився в Ковелі. З дев'яти років він працював пічником. Це був мудрий чоловік з двома класами церковно-приходської школи. У нього був невеликий зошит, куди він записував замовлення на багато місяців вперед. До війни і після його не раз обирали народним засідателем в Залізничному районі Києва. Бабуся, Лимарева Тетяна Іванівна – друга дружина мого діда. Як і дід, бабуся теж не мала освіти, але це не заважало їй бути інтелігентним, розумним, тактовним людиною, з незвичайно чуйним і добрим серцем.  Про родину моєї мами я знаю мало. Наші сім'ї не спілкувалися. Знаю тільки, що сім'я була дуже велика і релігійна. Дід, Ковкін Меєр, приїхав зі своїми домочадцями до Києва з єврейського містечка. Жили вони всі на Батиєвій горі. Працював він візником, мав коней і підводи. Мама спілкувалася зі своєю сім'єю, але до нас вони не ходили. І тільки 29 вересня 1941 року, коли мені ледь виповнилося 3 роки, в той фатальний, Судний для євреїв день, до нашого дому на вулиці Саксаганського, 131 під'їхала підвода з численною маминої ріднею на чолі з дідом Меєром. Як виявилося, забрати дочку з онукою.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Коли в Києві з'явилися німецькі листівки з наказом про збір євреїв в районі Лук'янівського кладовища, люди сприйняли це як наказ про евакуацію євреїв з міста. Це було логічно, оскільки там проходила залізнична гілка. Дідусь Петро умовив маму не ходити на місце збору, пообіцявши заховати нас. Але приїзд діда Меєра змінив ситуацію. Він повірив, що в листівках йдеться про переїзд євреїв, і переконав маму їхати з усіма. Погодившись з його доводами, мама швидко зібрала речі, документи, фото, цінності, покидали все на підводу, посадила на неї мене з братом. Але в останній момент дідусь Петя забрав брата, сказавши, що привезе його, коли мама влаштується і вишле адресу. А бабуся Таня пішла нас проводжати. За словами бабусі, нас було там 18 – 20 людей, і ніхто не підозрював, чим усе це закінчиться. Наша дорога смерті пролягла по вулиці Саксаганського до єврейського базару (нині пл. Перемоги), потім по Брест-Литовському шосе, по вул. Керосинній до району Лук'янівського кладовища. Люди йшли, їхали на підводах, везли коляски з дітьми, несли хворих і людей похилого віку на ковдрах, носилках. Здавалося, все єврейське горе виплеснулося на вулиці міста. Ця скорботна колона рухалася дуже повільно, часто зупинялася. На черговій зупинці біля стадіону “Старт”, я чітко пам'ятаю себе, сидячи під стіною серед банок з варенням. Я була маленька, і банки здавалися величезними, з широкими шийками, перев'язаними білими ганчірочками. Потім підвода й  мама кудись зникли. Раптом почався якийсь шум, люди закричали, забігали. Я теж побігла і побачила колону стареньких в білому. Я так і називала їх надалі “білими дідусями”. Вони були в нижній білизні, побиті і закривавлені. Якась жінка обіймала одного з них і плакала. Її відірвали від нього, кричали, обурювалися. Бабуся закричала: “Люди добрі, може бути, вони бачаться востаннє!” Вона схопила мене на руки і далі ми йшли мовчки. Я обвила її шию рученятами, і навіть мамі не вдалося забрати мене. Люди йшли пригнічені і мовчали. Ближче до старого єврейського кладовища, десь на вулиці Керосинній, я стала помічати поліцаїв. А біля самого кладовища (зараз там починається офіцерське кладовище) побачила великі  протитанкові їжаки й оцеплення. Почула перші постріли. Так ми підійшли до того місця, де почали розлучати родини. Тут люди кричали, кидалися в різні боки. Все відбувалося швидко, з людьми не церемонилися: били палицями або прикладами. Жінок і дітей забирали в одну сторону, чоловіків і хлопчиків – в іншу. Здалеку чути було кулеметні черги. Колони людей оточили німці і поліцаї. Уже на Мельникова, дійшовши до оточення, Тетяна Іванівна, нарешті, зрозуміла, що треба рятуватися, почала хреститися і кричати: “Я росіянка!”. У бабусі був з собою паспорт. Вона показувала його і кричала: “Я руська”. Бабуся була темноволоса і схожою на єврейку. До неї підбіг поліцай і крикнув: “Тут усі – жиди”. Він збив її прикладом на землю, цілячись при цьому в мою голову. Але бабуся встигла підставити плече і впала. Підійшов німець запитав: “Юде?” Поліцай відповів: “Каже, руська”. Німець схопив бабусю за воріт, підняв на ноги і жбурнув. Весь цей час я висіла у бабусі на шиї, і тільки дивом приклад не потрапив мені в голову, а розбив бабусі плече. Збожеволівши від болю і страху, не перестаючи хреститися і кричати “Я руська!”, бабуся побігла в натовп. Люди розступалися перед нею, утворюючи коридор, і, пройшовши оточення, вона помчала до цвинтаря. Від нас не відставала дівчинка років дванадцяти. Почалася стрілянина, але нас не переслідували. Ми довго бігли, поки в знемозі  не впали і зачаїлися в кущах серед могил. Дівчинка була з нами. Бабуся обняла нас, тихенько гладила і безперестанку голосила: “Тихіше, тихіше!”. Так ми просиділи до темряви, а потім почали шукати дорогу додому. Бабуся цей район погано знала, і ми довго блукали в темряві то віддаляючись, то наближаючись до місця трагедії. Дівчинка, яка з нами йшла, сказала, що знає, де живуть її родичі і пішла. Лише на світанку ми повернулися додому. Сяк-так добравшись додому, Тетяна Іванівна кілька годин не могла заспокоїти дитину, котра ридала.  – Напевно відчуває, що маму вбили, – сказала тоді бабуся. Бабуся розповідала, що три доби не могла зайти зі мною в будинок. Потрапляючи в приміщення, я починала кричати, і їй довелося весь цей час провести зі мною на руках у дворі. Доля нас пощадила, мене врятувала моя бабуся, мачуха мого батька, а всі двадцять чоловік: мама, дідусь Меєр, мамині сестри, їхні діти залишилися навіки в Бабиному Яру. Вічна їм пам'ять. Під час війни діти рано дорослішають. У моїй голові чітко відклалося, що євреєм бути небезпечно. І ще – нестерпне відчуття голоду і холоду. Коли розбомбили хлібзавод, тісто розтеклося по землі. Люди збирали це тісто, а бабі Фросі, бабусиній сестрі,  яка випадково там опинилася, не було в що його взяти!  Не довго думаючи, вона зняла з себе трико і принесла додому це кисле тісто навпіл із землею. Що за смачний хліб вийшов! Здавалося, в житті не їла нічого смачнішого. Після подій у Бабиному Яру ми продовжували жити в своїй квартирі на вулиці Саксаганського. Ми займали дві кімнатки, дві інші – дідусева сестра баба Ксенія, її дочка з зятем і трьома дітьми. У наших двох кімнатках, крім нас, жили ще баба Фрося з душевнохворим дідом Якимом. Він залишився живий тому, що в день, коли в Кирилівській лікарні вбили таких хворих, він прийшов додому помитися. Ще з нами жив дев'ятирічний бабусин племінник Люсик і його сестра Галина. У нашому дворі було два великих будинки, де залишалося багато сусідів, які знали про нашу трагедію і національність моєї мами. Але ніхто не видав. Навпаки. Коли відбувалися облави, хтось із сусідів або двірник попереджали нас, і ми з дідусем бігли в підвал або на горище. Особливо мені запам'ятався підвал. Ми з дідом ховалися серед куп битої цегли і скла. Зазвичай облава в підвал не заходила, вони з порога давали пару черг з автомата або кидали гранату. Чітко пам'ятаю німецькі черевики і дуло автомата, що стріляє в темряву. Часто ми з бабусею ходили в Дарницю і на Сирець шукати батька серед військовополонених. Несли хліба, цибулину, картоплю. Батька не знаходили, але вдавалося передавати голодним людям за колючим дротом наше убоге частування. Дорослі, кожен по-своєму, брали участь у нашому виживанні. Баба Фрося шила людям одяг, дідусь клав печі, бабуся ходила в сусідні села міняти речі на продукти. З решти клаптиків баба Фрося шила нам з братом строкату одежину. Коли дорослі йшли, нас з братом закривали в одній кімнаті, а діда Якима – в іншій. Іноді нам доводилося сидіти під замком цілодобово. Не завжди бабусині пригоди закінчувалися благополучно: на околиці Києва німці й поліцаї забирали те невелике, що вдавалося обміняти. І свято було в будинку, коли з принесеною борошна пеклися прісні коржі на сковороді без жиру. Щоб вони не пристали до сковорідки, їх проколювали виделкою. Потім їх ламали, кришили трохи часнику, заливали окропом. Це був справжній бенкет для наших порожніх шлунків. Про  облави нас попереджував двірник, він був підпільником. В нашій двохкімнатній квартирі ютилися три “істоти”, яким треба було ховатися від фашистів. Я, полукровка, мій психічнохворий  дід Яким, і… руда голубка, що жила в клітці. Німці боялися голубиної пошти, тому забороняли тримати вдома птахів, винищували їх. Так ми втрьох і ховалися в підвалі під  час облав. Німці в підвал не заходили. Якщо чули якийсь шум, зразу гранату кидали  чи з автомата палили. Більше за все я боялась, щоб дідусь Яким не закричав. Часто разом з братом Рая вибиралась на київські вулиці. Діти війни гралися на розвалинах, ховаючись від поліцаїв і “фашистів у чорному”. Іноді  німецькі солдати пригощали малюків маковими цукерками. Для них це була одна з небагатьох окупаційних радостей. В одну з таких прогулянок Рая бачила зв’язаних колючою проволокою полонених матросів Дніпровської флотилії, яких гнали палками в бік Бабиного Яру. Вона запам’ятала, що матроси, котрі й шли в центрі колони, дотягувались руками до мощеної булижниками дороги, виривали пальцями з землі важкі камені й  кидали їх у німців… - За півроку до звільнення Києва наш район відійшов в заборонену зону. Вночі ми пішли на Солом'янку до бабусиних племінниць, порушуючи комендантську годину. За це ми підлягали розстрілу. Перед очима у мене на все життя залишилася ця скорботна процесія. Ніч, дуже темно. Попереду баба Фрося тягне діда Якима. Їй допомагає братик. Ми дуже боялися, щоб дід Яким не закричав. Дідусь везе візок з пожитками, бабуся підштовхує його ззаду, а я чіпляюся за бабусин поділ. Бабусині племінниці Потапови, Анна, Олімпіада, Тамара і маленький син тітки Липи Валерій, жили в двох крихітних кімнатках, які були для них і кухнею, і їдальнею, і спальнею, і ванною. Вони взяли нас до себе. Спали ми всі на підлозі, а день проводили поза домом. У трьох одноповерхових старих будиночках тіснилося з десяток сімей з численною дітворою. У дворі  стояло кілька сарайчиків і один на всіх туалет, що примикає задньою стінкою до невеликої гірки. Ось в цю щілину я й забиралася, коли відбувалися облави, або випадково заходили німці й поліцаї. Я дуже боялася великих, чорних павуків в цій щілини, але один страх перемагав інший. Напередодні приходу наших військ німці виганяли всіх жителів з Києва. Вони хотіли залишити за собою мертве місто. У той день ми сиділи в коридорі на валізах, чекаючи своєї долі і вирішуючи: “Йти чи не йти?” Відчинилися двері, і в коридор зайшли німці. Високий офіцер щось обурено кричав. Перекладач стукав кулаком по столу, теж голосно говорив: “Ось так, в одні двері вийдете, в інші зайдете, але з Києва не йдіть. Завтра тут будуть наші ”. Офіцер поплескав його по плечу: “Гут, гут”. В ту ж ніч ми повернулися додому на вул. Саксаганського. Тут вже зібралося багато сусідів. Двірник Петро Іванович закрив ворота на величезний висячий замок. Дорослі були радісно збуджені й одночасно налякані. Вони зібралися в одній кімнаті, а нас, дітей, посадили на ліжко в коридорі. Але нам не сиділося. Ми стрибали на пружинній сітці, верещали, раділи. Ніхто не помічав вибухів і стрілянини за воротами. У ворота безперервно стукали, але двірник заборонив підходити до них. Лише на світанку настала тиша. Хтось крикнув: “Наші!” Ми кинулися на вулицю. Біля воріт в напівпідвалі були навалені трупи напівроздягнених німців. Перед будинком зупинився радянський танк. Танкіст, що стояв у люку, був без шолома. Він витирав піт з обличчя і питав, як проїхати на Сталінку. Люди обліпили танк, мацали його руками, тяглися до танкіста. Бабуся стояла і плакала. Вона тримала мене на руках, загорнувши в хустку. Танкіст простягнув до нас руки, і бабуся подала мене йому. Він дбайливо мене взяв і, притиснувши до колючої щоки, поцілував. Так закінчилася для нас окупація. Але не закінчилося моє голодне і холодне дитинство. Дідусь постійно хворів. Це відбивалося на бюджеті, тому що дідусь був єдиним нашим годувальником. Батько до 1945 року значився зниклим без вести. Він був поранений в груди в 1942 році на підступах до Сталінграда і весь цей час лікувався десь в госпіталях Росії. Не знаючи, що мама загинула, він одружився з медсестрою, яка його доглядала. Дізнавшись, що мами немає в живих, батько привіз нову дружину до Києва, де вона народила дівчинку. Вони з нами не жили. У них було троє своїх дітей, а я з братом виховувалася у бабусі і дідуся. Моє дитинство, з іграшками, хорошою одягом та їжею, закінчилося з приходом війни. Інше моє життя було у вічній нужді. Коли бабуся повела мене в перший клас, нас відправили назад, оскільки я виглядала чотирирічною дитиною. Відморожені під час війни руки були вічно червоні і викликали огиду у моїх більш забезпечених ровесниць. Я була завжди голодною. Навіть виходячи заміж, я мала лише шкільну форму і плаття з випускного балу, яке мені пошила баба Фрося. - Бабуся Таня після війни похрестила мене і суворо заборонила говорити про те, що я наполовину єврейка, й про те, що я бачила біля Бабиного Яру: "Нікому не кажи, що твоя мама єврейка!", -  каже Раїса Вадимівна. – Я ж була світленька, русява, і очки  світлі.  Навіть  і не скажеш, що "юде". Боялись тільки, аби ніхто не доніс. Відкрилась я лише своєму чоловіку Валентину, коли дізналась, що він маленьким хлопчиком дивився з вікна своєї кімнати, як євреїв вели на розстріл. Разом з ним я не раз ходила вулицями, де пролягла київська “дорога смерті”. І кожного разу в моїй свідомості спливали страшні картини того часу. Лише в 1991 році я наважилась внести ім’я своєї мами, Цилі Меєровни, в Книгу пам’яті жертв Бабиного Яру, після чого моя бабуся стала Праведницею світу. Завдяки їй і дідусю я зосталась жива. Мабуть, я язичниця, вірю в добро, в порятунок і … в щасливий білет. Коли мій Валентин зробив  мені пропозицію, ми сиділи на трамвайній зупинці. Я тоді сказала: “Ось прийде зараз трамвай, випаде нам щасливий білет – і  обов’язково одружимося”. Знаєте, а цифри на трамвайному талончику дійсно співпали… Вірте, у кожного є свій щасливий білет. ...Після 10 класів Раїса вирішила стати фрезерувальницею – мама Циля теж колись мала схоже заняття, виточують гирьки у якийсь артілі. Та й заробіток потрібен був. Але про улюблені танці Раїса не забула – записалася до самодіяльного ансамблю БК “Більшовик” під керівництвом балетмейстера Леоніда Калініна. Того самого, котрий керував і танцювальною групою легендарного хору Верьовки. А класичного танцю Раїсу Вадимівну вчила сама прима-балерина Зінаїда Лур'є. Там Раїса зустріла і свого майбутнього чоловіка. Потім подружжя Майстренків поставлять власні сольні номери, з величезним успіхом об`їдуть з ними весь колишній Радянський Союз і проведуть разом на професійній сцені 22 роки. Ще 5 років тому хореограф Раїса Майстренко в свої 79  успішно керувала впродовж 33 років народним дитячим ансамблем танцю "Оболонь" в  Центрі дитячої та юнацької  творчості Оболонського  району столиці.  Серед розмаїття хореографічних номерів знаковим є  танець "Бабин Яр. Дитинство" (інша назва – “Менора”), поставлений Раїсою  Майстренко до трагедії 75-річної давнини. — Номер про Бабин Яр я давно поставила, — розповідає Раїса Майстренко. — А надихнула менора — єврейський семисвічник. Всіх  свої х вихованців вожу в Бабин Яр і розповідаю, що там відбувалося. Я все  життя про це розповідаю. Мабуть, Бог залишив мене в живих, щоб я розповідала людям про Бабин Яр. Щоб це ніколи не повторилося. – Діти у нас теж вийшли “з привітом”, – жартує Раїса Вадимівна. – Старший син Олексій працював каскадером на кіностудії Довженка, поки спину не травмував, зараз купили машину, таксує. Дочка Олена – майстер спорту з кінного спорту. Внучка Софія танцює  в ансамблі, мріє стати журналістом. На фото: Тетяна та Петро Лимарєви – дідусь і бабуся Раїси Майстренко На фото: Циля Ковкіна – мама Раїси Майстренко, яка загинула в Бабиному ЯруРаїса Майстренко. Фото: Народний художній колектив Ансамбль танцю "Оболонь" / Facebook Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV"КиевVласть

КиевVласть продовжує цикл інтерв'ю з головами об'єднаних громад Київщини. Упродовж 69 тижнів ми відвідуємо міста, селища та села і спілкуємося з очільниками новоутворених адміністративно-територіальних одиниць. Цього разу – діалог із Михайлом Нетяжуком, який вже понад 6 років очолював “місто контрастів” Фастів, а сьогодні йому довірили керувати Фастівською громадою, до якої доєдналося 16 сіл та 1 селище. Про підводні камені адмінтеррерформи, обтяження бюджету ОТГ, боротьбу за “електрички” з Укрзалізницею та багато чого не менш цікавого з життя громади читайте у матеріалі.  KV: Раніше ви виконували обов'язки міського голови, а наразі стали головою громади. Що змінилось у вашій роботі? Голова Фастівської міської територіальної громади Михайло Нетяжук: Фастівська міська рада досі є органом місцевого самоврядування, вона не зазнала змін чи трансформацій. Єдине, що в результаті адміністративно-територіальної реформи сферу управління міськради суттєво збільшили: місто Фастів об'єднано з 8 сільськими і 1 селищною радою, відповідно, набагато зросла територія і кількість мешканців. Це спричинило збільшення кількості питань, що потребують вирішення. Кількість годин у добі не збільшилася. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   KV: Які нові повноваження з'явилися у громад? Михайло Нетяжук: Місто обласного значення до проведення реформи мало абсолютно всі повноваження, які надавалися громадам. Тому ніяких додаткових прав у Фастівської міської ради не з'явилося. Зате з'явилося більше відповідальності за території, які приєдналися. KV: Чи створювали ви нові структурні одиниці – управління, департаменти – унаслідок "розширення"? Михайло Нетяжук: Функціонально ті департаменти, які передбачені Законом "Про самоврядування", вже існували в міськраді. Утім, рада створила два управління, яка займається безпосередньо сільськими територіями, аби у старост були не тільки обов'язки, але й ресурси для вирішення питань. Не зовсім правильно, якби заміна лампочки, наприклад, вирішувалася центрально і старости їхали б за цим до міського голови. Ми розробили механізм, за яким з'являється розпорядник коштів, в рамках якого старости приймають рішення на місцях. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Співпраця зі старостами має бути. Моїм принципом є хоча б намагатися не міняти людей, які хочуть працювати. Міськрада узгодила позицію, що для старост перший рік роботи стане випробувальним терміном: мит надаємо можливість старостам працювати, проявити себе. Староста – це не сільський голова, відповідальність більша. З 9 старост двоє вже відмовилися працювати, склали повноваження, і Фастівська міська рада була змушена затверджувати інші кандидатури на посади. Я не можу сказати, що бути старостою – велике щастя; це велика відповідальність, у першу чергу, і кожен сам визначається, чи готовий він працювати. KV: Яких повноважень не вистачає громадам? Які є складнощі в роботі голови? У чому недосконалість децентралізації?  Михайло Нетяжук: Давайте розмежуємо два поняття: децентралізація і адміністративно-територіальна реформа. У нас два процеси відбувалися синхронно. У рамках децентралізації відбувалася передача повноважень і ресурсів на місця, а в рамках адмінтерреформи – зміна устрою. 25 жовтня 2020 року відбулися вибори за новою системою адмінтерустрою, і це не стільки децентралізація, скільки саме реформа. В її рамках ліквідовували райони, сільради, тощо, відбувалося укрупнення. Звісно, є не врегульовані досі моменти: абсолютно не виписаний розподіл повноважень між ОТГ і районами з РДА. Не зовсім зрозуміло, хто за що відповідає. Не врегульований момент передачі майна. Закон є, не всі міськради ще його виконали, незрозумілим залишається фінансове наповнення районних рад і зона відповідальності. Міські тергромади прийняли на себе соціальні об'єкти, які обслуговують не лише населення однієї громади, але й іншої. У колишньому Фастівському районі є громади, які прийняли Фастівський районний територіальний центр соціального обслуговування, який колись працював на весь Фастівський район. Зараз одна громада повинна утримувати цей об'єкт, враховуючи те, що сільським та селищним громадам це дуже важко, бо вони невеликі. З іншого боку, мій робочий день розпочався з виїзної наради стосовно будівництва відділень Фастівської ЦРЛ, і тут так само: є Фастівська громада, яка отримала "в подарунок" цю райлікарню, що обслуговує населення чотирьох чи навіть п'яти громад. Утримувати цей об'єкт за рахунок міських коштів дуже непросто, а якщо врахувати, скільки коштів треба вкласти в реконструкцію та ремонт, то питання ще більш тяжке. Чіткий розподіл повноважень та фінансових ресурсів – це основний виклик для місцевого самоврядування. KV: У 2020 році зчинився галас навколо готовності Фастівської ЦРЛ приймати ковідних хворих. Тоді лікарня була на балансі району. Яка ситуація із лікарнею зараз? Чи забезпечені лікарні громади проти ковіду, чи вистачає місць? Михайло Нетяжук: Ми пам'ятаємо, що у минулому році були вибори, і цей так званий "скандал" відбувся у суто політичній площині, бо цей блогер намагався чинити безлад. Минулого року Фастівський міський голова і міськрада не були ніяким чином причетними до Фастівської ЦРЛ, адже вона перебувала у сфері управління Фастівської РДА. Але перед виборами потрібно було зробити певний шум. Лише у лютому місяці міськрада прийняла ЦРЛ до своєї сфери управління, і саме тому з лютого місяця я дуже багато часу та уваги приділяю райлікарні. Я не тільки маю право, але й зобов'язаний за неї відповідати. Читайте: Передвиборче: Фастівська ЦРЛ втрапила у скандал через другу хвилю пандемії  Якщо ми говоримо про систему надання медичної допомоги ковід-інфікованим, система не формується на рівні окремого міста чи тергромади, а департаментом охорони здоров'я Київської ОДА. Визначено перелік лікарень, які повинні приймати ковідних хворих – у першу, другу та третю чергу. Фастівська ЦРЛ належить до третьочергових, адже вона зараз надає екстрену меддопомогу мешканцям тих районів, лікарні у яких переведено на допомогу хворим на коронавірус. Макарівська ЦРЛ визначена як опорна, що значить, що мешканців Фастівщини, хворих на ковід, везуть до Макарова. Але хворих на інсульти, наприклад, мають перевозити до Фастова, адже згідно системи охорони здоров'я визначено, що в одному закладі не можуть одночасно лікуватися такі хворі та хворі на ковід.  Читайте: Фастовский горсовет хочет взять на баланс райбольницу, но не хочет ее финансировать (видео)  Ситуація з коронавірусом у Фастові, на моє переконання, контрольована – станом на 22 березня 13 хворих потребувало госпіталізації з 65 тис. населення. Однак зараз очікується загострення ситуації із захворюваністю, і зараз ДОЗ КОДА поставив Фастівській ЦРЛ завдання готуватися до прийому хворих на ковід. Вся система охорони здоров'я Київщини готується 100% приймати на всі ліжка саме ковідних хворих. Коли задіюється третя черга, це означає, що заклади 1-ї та 2-ї черг вичерпали свої ресурси, і очікується серйозний спалах. У нас близько 40 ліжок готові приймати ковідних хворих, але вони стоять поки що у резерві; ми очікуємо офіційного рішення облДОЗ, і паралельно готуємо ліжка, аби повністю виконати поставлене державою завдання.  Частково лікарні забезпечені і апаратами ШВЛ, і засобами ІЗ, частково вони забезпечуються облДОЗом, централізовано, як і лікарні, що перепрофільовані під ковід – там відбуваються централізовані поставки. Звісно, що одразу лікарні забезпечуються і відповідними медикаментами після перепрофілювання, бо у медикаментів є термін придатності, і тримати їх на зберіганні у непрофільних лікарнях до часу немає сенсу.  Щодо приймального відділення, це не реконструкція, а саме будівництво. Минулого року у жовтні, коли лікарня була в управлінні РДА, розпочалася реалізація проєкту будівництва відділення невідкладних станів. На превеликий жаль, будівництво взимку не може довго тривати через морози, тому цей об'єкт минулого року не було завершено. Наразі відбуваються регулярні наради, аби знайти способи пришвидшити реалізацію цього проєкту.  Станом на сьогодні розпочинаються внутрішні роботи, аби фастівчани могли отримувати якісні послуги. Проєктом передбачено, що на першому поверсі розміститься відділення невідкладних станів – об'єкт, який реалізується відповідно до програми "Велике будівництво". Другий поверх – інсультний блок з неврологічним відділенням, щоб пацієнти, які потребуються такого лікування, могли отримувати його в ЦРЛ. Те, що було виділено райдержадміністрацією на будівництво, не було використано в повному обсязі; зокрема, близько 8 млн гривень наприкінці року повернуто до міського бюджету, і допоки не врегульовано питання повернення цих коштів на завершення реалізації цього проєкту.  Спільно з головами територіальних громад ми підготували звернення до керівництва новоутвореного Фастівського району і до в.о. голови РДА щодо того, щоб були передбачені кошти з районного бюджету на дофінансування завершення будівництва. Цей об'єкт буде надавати послуги не лише мешканцям однієї громади, але й половині району, і всі дуже очікують його завершення. KV: Які проєкти наразі реалізуються у сферах освіти, культури, спорту, медицини? Які пріоритети?  Михайло Нетяжук: 2020 рік я визначив роком, коли нам потрібно зберегти соціальну сферу – адже у зв'язку з приєднанням сфера збільшилася. Ми маємо зберегти її, упорядкувати, розробити чіткий план розвитку. Є унікальні об'єкти, що перейшли до Фастівської ОТГ унаслідок реформи. У селі Оленівка, наприклад, є парк ім. Варвари Ханенко, в наступному році – 180 річниця її народження. Село Веприк має унікальну садибу Кирила Стеценка – українського громадського діяча та композитора. У наступному році – 140 років від його народження. Є й інші об'єкти, і нам потрібно все це зараз підготувати до "обробки", як готують до обробки алмази. Питання медицини є в нас основним, всі зусилля направлені на реалізацію питань у сфері невідкладної меддопомоги. Ми поставили собі завдання капітально відремонтувати головний корпус Фастівської ЦРЛ, тому зараз розробляється проєктно-кошторисна документація. І, враховуючи переддень 30-ї річниці Незалежності України, Фастівська міськрада виступила з ініціативою створення суспільно-культурного комплексу "Національна платформа "Єднання України". У місті Фастові у 1918 році, нагадаю, підписано договір про злуку УНР/ЗУНР, і зараз є усі історичні передумови для створення такого центру, що стане майданчиком для суспільного діалогу представників усіх регіонів України і всіх верств населення.  З приводу садочків та шкіл – цей рік став особливим у зв'язку з карантином. Основні зусилля у сфері освіти спрямовані на площину безпеки дітей. На цей рік ми не планували ніяких будівництв; відкоригували ПКД на добудову загальноосвітньої школи №12, яка знаходиться на балансі ДРР КОДА і будується майже 20 років. Спільно з КОДА шукаємо джерела фінансування, аби завершити цей довгобуд та розгорнути на базі цієї школи заклад з підготовки спортсменів. У нас біля школи є потужний стадіон, що дає можливість для створення навчально-підготовчого комплексу.  KV: Чи можна назвати Фастівську громаду заможною? Які основні джерела надходжень до бюджету? Чи є бюджет розвитку? Він зменшився/збільшився після створення громади? Михайло Нетяжук: Бюджет міста Фастова у 2020 році був сильніший, ніж в середньому по містах України згідно висновків Мінфіну; з міського бюджету забирали 7 мільйонів гривень. Мінфін, дивлячись на надходження сіл, сказав, що вони є фінансово неспроможними, і аби вивести їх на якийсь достатній рівень послуг, їм виділяли 15 млн гривень дотацій. На 2021 рік після доєднання цих сіл до Фастова, з держбюджету дають нуль. Держава зекономила на нас близько 8 млн гривень. При розрахунку освітньої субвенції змінили форму, і зараз на сільські школи у старостинських округах кошти виділяють за формулою для міського населеного пункту, якою передбачаються порівняно менше коштів на дитину, ніж за сільською. Ми недоотримали кошти на освіту. Крім того, зменшено обсяг дотації вирівнювання, яка спрямовувалася на покриття видатків на енергоносії. Зовнішніх коштів цьогоріч ми отримали суттєво менше. Натомість, розуміючи, що потрібно утримувати соціальну сферу, і порахувавши, скільки ці території забезпечують податків до міського бюджету, передбачено біля 25 млн на сільські території для утримання соціальної сфери. 25 млн — ось вам ціна децентралізації. Не фінанси передали на місця, а повноваження, і за рахунок незначного бюджету, який був, потрібно додатково утримувати дотаційні території.  Вже жартували про "децентралізацію дефолту", але ми розуміємо, що зараз українське суспільство і держава опинилися в скрутних умовах, і Фастівська міськрада та виконком все одно йдуть на те, аби утримувати соцсферу та підтримувати жителів сільських територій, аби наша тергромада забезпечувала якісні послуги. Ми активно працюємо над розвитком економічного базису. Соціальні послуги можуть надаватися лише у тому випадку, коли є підґрунтя та ресурс. Зокрема, напрацювання Фастова минулих років дають свій результат цього року та спонукають сільські території підтягуватися до міст.  Згідно до плану місцевого економічного розвитку, який було погоджено з фахівцями Єврокомісії та Світового банку, ми створюємо промислово-логістичний кластер. Цього року заплановано ряд інвестпроєктів, серед них – відкриття логістичного контейнерного терміналу, аби приймати вантажі з-за кордону та щоб наші товаровиробники могли відвантажуватися на експорт.  Крім цього, у 2021 році продовжує розвиватися Фастівський індустріальний парк "Фастіндастрі", зараз ряд промислових підприємств міста здійснюють реорганізацію, щонайменше на двох будуть реалізовуватися інвестиційні проєкти. З надією дивимось в майбутнє і сподіваємося, що навіть у цей непростий час Фастівська ОТГ стала заможною. KV: Що на сьогодні можете запропонувати потенційному інвестору? Михайло Нетяжук: Ми пропонуємо інвестору входити в громаду у рамках промислово-логістичного кластеру, надаємо можливість, яка їх влаштовує – розміщення на території індустріального парку чи інших підприємств, вільні земельні ділянки, на яких вони зможуть будувати свої виробництва. KV: Яким чином сформована коаліція у міській раді? Як налагоджували спіпрацю із депутатами? Чи є проблеми із прийняттям рішень? Михайло Нетяжук: Місто Фастів не має ані коаліції, ані опозиції. Оскільки ми претендуємо на те, щоб показувати українцям приклад єднання і говоримо, що Фастів – національна платформа єднання в Україні, то Фастівська міська рада за європейськими принципами місцевої демократії публічно визначала сфери відповідальності кожної політичної сили, що зайшла до ради. За участі народних депутатів, представників профільного комітету з питань місцевого самоврядування Верховної Ради відбувся круглий стіл, в рамках якого кожна політична сила за певною методологією публічно брала відповідальність за певними напрямами. За результатами цього зібрання Фастівська міська рада затвердила розподіл керівних посад. Зараз ми працюємо над тим, щоб у результаті такого розподілу міськрада та ОТГ працювали злагоджено.  Якщо рішення, що приймаються, чітко опрацьовані та проговорені, всі розуміють, що рішення є оптимальним, звісно, що таке рішення підтримується одностайно. Вочевидь, відбуваються подекуди дискусії, висловлюються думки, пропозиції, але лише у форматі компромісу та спільної відповідальності ми здатні працювати у цей нелегкий час. Якщо зовнішні навіть сили прагнуть розсварити Україну, то ми як патріоти нашої землі та держави маємо триматися разом. Фастівська міська рада має бути прикладом об'єднання для усієї ОТГ.  KV: Місяць тому фастівчани жалілися на якість пасажирських перевезень. Чи є зміни? Чи продовжуються скарги? Михайло Нетяжук: Станом на сьогодні є певний дефіцит перевізників у місті. Користуючись нагодою, запрошую усіх, хто має досвід перевезень – у нас є низка вільних маршрутів, тож у разі зацікавленості контактуйте з фахівцями або зі мною безпосередньо, і ми запросимо вас до Фастова. Є щонайменше три маршрути, на які до проведення конкурсу ми можемо укладати тимчасові договори. Ми готові всіляко сприяти тому, щоб перевізники здійснювали в нас перевезення.  KV: Через що бракує перевізників, куди пішли ті, що були? Михайло Нетяжук: Різні причини – проблеми з водіями, незадовільний технічний стан транспорту. Причин вдосталь. KV: Розкажіть про скасування двох електричок за напрямком Фастів-Київ, через що наприкінці лютого люди виходили мітингувати. Минув майже місяць – чи є зрушення? Ви зверталися до УЗ чи Кабміну?  Михайло Нетяжук: Ми зверталися до УЗ, але те, що наразі відбувається у площині залізничних пасажирських перевезень, наштовхує мене на думку, що УЗ системно ліквідовує приміські перевезення. Чому в мене такі висновки: засновником УЗ є Кабмін, він є й органом управління. У ст. 9 Закону "Про залізничний транспорт" зазначено, що орган, який приймав рішення про надання пільг, повинен компенсувати збитки від їх надання. Враховуючи, що зараз пільги надаються відповідно до нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою, відповідно до ст. 9 Рада та Кабмін повинні компенсувати ці збитки УЗ. Натомість УЗ до Кабміну по даному питанню не зверталася – ми отримали письмове підтвердження цьому від Укрзалізниці. Разом з тим всупереч цьому Закону, а також Закону "Про місцеве самоврядування" УЗ намагається шантажувати органи місцевого самоврядування і стягувати кошти саме з них. Розуміючи важливість залізничних перевезень, ми зверталися не лише до УЗ, бо бачимо, що там не має бажання врегульовувати це питання.  Наразі виконком ФМР прийняв рішення звернутися до Кабміну, ФМР на найближчому засіданні розгляне звернення до ВР, і ми ініціюємо процес звернень міськрад до ВР та Кабміну по всій Україні, адже допустити знищення системи приміських електропоїздів ми не маємо права. Я розумію, що УЗ йде в реструктуризацію з можливою майбутньою приватизацією, але ту систему транспортного забезпечення, яка формувалася, ми не маємо права знищити, тим паче що зараз йде процес створення Київської агломерації і питання транспортного сполучення від населених пунктів, що до неї входитимуть до її центру, є нагальним. Ми вже спілкувалися по даному питанню із мером Києва Віталієм Кличком. KV: У Фастова у 2020 році був намір внести зміни до Генплану, у 2021 році виконком замовив у “Діпромісто” зміни до зонування території. Яка мета цих змін і що це дасть? Михайло Нетяжук: Національна академія аграрних наук передала Фастову 30 га землі для розподілу її між учасниками АТО/ООС. Отримавши цю землю, ми мали внести зміни до Генплану. Зміни були зроблені, зараз іде внесення змін до плану зонування, аби цей процес можливо було здійснити. Це основні причини, які підштовхнули нас до коригування планом. Зараз на порядку денному стоїть інше питання – затвердження Генпланів населених пунктів, які стали частиною ОТГ у рамках реформи.  KV: У 2018 році люди жалілися на викиди з боку елеватора. Яка нині у місті екологічна ситуація? Михайло Нетяжук: З приводу Фастівського хлібоприймального підприємства – ми неодноразово зверталися до керівництва підприємства, в рамках звернень у 2020 році частково вдалося поліпшити ситуацію. Підприємство зробило реконструкцію вузла прийому. Однак, за підсумками 2020 року видно, що питання врегульовано не повністю, на 2021 рік підприємство також поставило собі мету модернізувати систему фільтрації, аби фастівчани не відчували викидів. Але дані роботи будуть виконані, якщо буде контроль з боку природоохоронних органів. Але хоч ми і говоримо про реформу децентралізації, інспектуючих функцій органи місцевого самоврядування не мають. Так, ми самі не маємо права проводити інспекції та перевірки. Тому і звертаємося до відповідних державних інституцій. Читайте: Жители Фастова возмущены экологически вредной деятельностью местного элеватора (видео)  Декілька років тому така ж проблема була з підприємством із китайськими інвестиціями "Еко-Втор" – Фастівська міська рада в рамках договору з даним підприємством, залученням представників українсько-китайської Торгово-промислової палати визначили та узгодили план дій стосовно цього виробництва. і підприємство крок за кроком, але поліпшує організацію свої процесів і приводить до чинних українських та європейських стандартів. Звісно, що питання екології є нагальним, але працюємо.  Читайте: Депутаты Фастовского горсовета грозятся отстранить от власти мэра города  KV: Щодо “Бюджету участі”. Хоча прийом заявок досі триває, скільки вже проєктів розглянуто та підтримано/планується підтримати міськрадою? Михайло Нетяжук: Відповідно до Порядку, ми не маємо права порушувати процедуру. Нею визначено, що спочатку йде повністю подача усіх пропозицій. Більш того, фахівці ФМР радо консультують, допомагають при формуванні пропозицій. Користуючись нагодою, запрошую всіх мешканців Фастівської ОТГ долучатися до процесу і пропонувати свої проєкти, які можуть бути підтримані. Це можуть бути проєкти у загальних сферах (благоустрій, культура, все, що цікаво жителям), освітні проєкти, і окремо ми визначили, що у нас будуть проєкти сільських територій для населених пунктів, що доєдналися. Ми розуміємо, що це для них буде новинкою, тому ця категорія стоятиме окремо.  KV: Які амбіції маєте щодо кар'єрного зростання? Михайло Нетяжук: Відверто кажучи, після того, як збільшилася відповідальність після приєднання сіл, про кар'єрні амбіції мова не йде. Головне зараз – якісно робити свою роботу сьогодні і виконувати завдання, які громада ставить перед міським головою. Часу шукати собі зайві пригоди немає. Я був би щасливий, аби мав можливість планувати бодай на три роки наперед. Виклики сьогодення вимагають, аби ми впоралися з ними сьогодні і зараз.  Читайте:Олексій Момот: “Головою громади бути складніше, ніж мером міста” Наталія Баласинович: “Поділ Васильківського району був абсолютно аматорським” Сергій Даніш: “Коцюбинське без Біличанського лісу столиці не потрібне” Фото: KVКиевVласть

Медичний персонал “нековідних” лікарень отримує жалюгідні ставки без обіцяних урядом доплат. Наслідки можуть стати непоправними – за шаленого дефіциту медпрацівників в Україні, все більше з них і далі виїжджатимуть на роботу за кордон. І все більше українців вмиратиме від небезпечних хронічних хвороб – пацієнтів просто нікому буде лікувати, адже держава їх кидає, по суті, напризволяще. Одне з вітчизняних медіа повідомило приголомшливий факт: в Сумах медсестрам, котрі не працюють в коронавірусних відділеннях, платять щомісяця “голу” ставку в 4 500-4 700 гривень. Жодних доплат медперсонал сумської лікарні з початку нинішнього року не отримує, адже втратила чинність постанова Кабміну № 610, згідно з якою всі медичні працівники одержували додаткові кошти від 1 000 до 4 000 гривень. Так, сьогодні лікарні, не задіяні в боротьбі проти коронавірусу, отримують певні кошти від Національної служби здоров’я України. Проте, переважно використовують їх на численні потреби медзакладів, а не на доплати персоналу – оскільки в цих грошей немає конкретного цільового призначення, як це було минулого року! Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Слід запитати у топ-чиновників: а чи можливо взагалі для “нековідних” медиків прожити на такі мізерні кошти, навіть якщо брати до уваги минулорічні подачки від влади “з барського плеча”? Чи є відповідальними Президент Володимир Зеленський, Прем’єр-міністр Денис Шмигаль, міністр охорони здоров’я Максим Степанов за те, що медпрацівники в Україні приречені на жебрацьке існування? Чи змогли б ці та інші державні діячі прожити на 4-5 тисяч гривень на місяць? Чому тоді українські лікарі та медсестри повинні рахувати копійки?! І чому у той час, коли медики в Україні заледь животіють, численні чиновники і нардепи здають декларації з річними доходами, починаючи від 2 мільйонів гривень? Чому в. о. міністра енергетики отримує майже 12 млн грн лише з депозитних відсотків, у той час, коли вітчизняна енергетика перебуває у “застої”? Чому член Наглядової Ради “Укрзалізниці” одержує щомісячну зарплату у 300 тисяч гривень на місяць, якщо  підприємство показало в минулому році 9 млрд грн збитків? Чому очільнику “Нафтогазу” держава платить кілька мільйонів гривень на місяць – у той час, коли українській медсестрі немає за що годувати дітей? Чому у тому ж таки Сингапурі зарплата топ-чиновників прямо залежить від обсягу ВВП? Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Жалюгідний зарплатний мізер українські медики отримують практично у всіх регіонах. Ну, можливо, за винятком заможного Києва та деяких інших обласних центрів, де муніципалітети з доброї волі доплачують медпрацівникам з місцевих бюджетів. Такий ганебний стан речей підтверджується офіційною статистикою. Так, у квітні-вересні 2020 р. середньомісячні витрати на оплату праці (до відрахування податків!) в медустановах, які надають спеціалізовану медичну допомогу, становили: керівникам закладів – 23 500 грн; лікарям – близько 9 000 грн; медперсоналу – 7 500 грн; молодшому медперсоналу – 6 100 грн. І це – з урядовими доплатами! Ось так цінять в нашій державі працю лікарів! Їхня середня зарплата – суттєво нижча, ніж в інших галузях. В Україні середньостатистичний лікар отримує менше, ніж вантажник в супермаркеті, не кажучи вже про медперсонал! Чи можливо з такими жебрацькими “подачками” від держави сумлінно й ефективно лікувати пацієнтів? Чи не тому у нас щороку зростає смертність і скорочуються продуктивні сили, від яких залежить рівень економіки і обсяг ВВП? В цьогорічному держбюджеті на обіцяні доплати всім лікарям банально немає коштів. В НСЗУ ще наприкінці минулого року визнали, що їм не вистачає майже 5,6 мільярда гривень на оплату медзакладам, які мають договори на лікування пацієнтів із COVID-19. Що вже говорити про медперсонал “нековідних” лікарень? Тим часом, на будівництво доріг у 2021 році виділено аж 72 млрд грн! Що ж, для української влади дороги виявилися набагато більш важливими, ніж людське життя і здоров’я, які напряму залежать від рівня зарплат лікарям і медперсоналу. Адже медик з жебрацьким окладом не буде думати про пацієнта, а радше, про те, де заробити додаткові гроші! Чи не тому з початку 2020 року на роботу за кордон виїхало 66 тисяч медпрацівників, а понад 5 тисяч лікарів спеціалізованої ланки та майже 34 тис. медпрацівників звільнилися?! Це при тому, що, за даними Державної служби зайнятості, майже 73 тисячі українських медиків у минулому році втратили роботу!  І в той час, як в Україні влада не може знайти гроші на доплати медикам, в Польщі прийнято спеціальний закон, яким скасовано обов’язкове підтвердження дипломів для українських та білоруських лікарів. Цим же документом медикам, які лікують хворих на коронавірус, вдвічі підвищили зарплати. Відтак, разом з надбавками український лікар-мігрант щомісячно заробляє 12-15 тисяч злотих, або понад 100 тис. грн! Молодший медичний персонал в Польщі отримує від 3 000 злотих/місяць, або більше 21 тис. грн. Ця сума є мінімальною заробітною платою медсестри без досвіду роботи за 8-годинний робочий, що відповідає окладу вітчизняних головних лікарів медзакладів. В Україні ж на сьогодні є недоукомплектованими 24,7 тисяч лікарських посад. Водночас, в нашій країні не вистачає майже 36 тис. медсестер. І це – геть не дивно: хіба багато є охочих за 4-9 тисяч гривень виконувати пекельно важку й ризиковану, та ще й кваліфіковану роботу?! По суті, українська влада всіх без винятку каденцій доклалася до того, щоб одна з найшляхетніших професій перетворилася на найбільш непрестижну і навіть жебрацьку! На цьому тлі сентенції міністра охорони здоров’я Максима Степанова про те, що , мовляв, уряд робить усе, аби медпрацівники отримували підвищені зарплати, виглядає не інакше, як цинічний жарт! Та й який може бути престиж медпрацівника в нашій країні, якщо “народний” обранець від правлячої партії закликає звільняти медиків, які відмовляються від вакцинації? Медиків, котрі щодня ризикують власним життям, рятуючи інфікованих коронавірусом українців?! Хто тоді працюватиме в “ковідних” відділеннях – урядовці, “слуги народу”? І останнє, проте не менш важливе. Влада, по суті, кинула напризволяще не лише медперсонал “некоронавірусних” лікарень, а й сотні тисяч українців, котрі хворіють небезпечними хронічними хворобами. Адже, і досі в країні діє сумнівно виправданий урядовий “мораторій” на планові госпіталізації й операції, окрім т. зв. ургентних. Під прикриттям коронавірусу влада насправді дискримінує пацієнтів, брутально порушуючи конституційне право багатьох громадян на повноцінну медичну допомогу!  Чи можуть наші топ-чиновники пояснити, чому надання операційної допомоги при інсульті, інфаркті, виразці шлунку, чи при хронічному вірусному гепатиті позиціонується як другорядне? Тим часом, цифри свідчать про інше. Так, за даними Державної служби статистики України, з січня по вересень 2020 р. померло 378 315 осіб, причому летальність від коронавірусу складає 0,6 %, або 2 565 летальних випадків за вказаний період. Водночас, найбільше українців померло від хвороб систем кровообігу – 256 474 осіб.  На другому місці серед причин смертей – новоутворення (51 817 осіб), і на третьому – хвороби органів травлення (15 259 громадян). Чи є морально виправданим для влади забороняти планові операції, якщо в багатьох випадках це – єдиний шанс для пацієнтів на збереження життя?! І водночас – лишати спеціалізований, “нековідний” медперсонал на грані виживання?! Не хочеться думати, що комусь “у верхах” вигідна схожа ситуація… Водночас, чи може уряд, окрім “стратегічної” ліквідації масштабних корупційних схем, із-за яких держбюджет втрачає десятки мільярдів гривень, вже сьогодні виправити ганебний стан речей із дискримінацією “нековідного” медперсоналу і сотень тисяч “неургентних” пацієнтів? За наявності політичної волі – так, може. Для цього, як мінімум, необхідно: а) перерозподілити 10 млрд грн з Дорожнього фонду в НСЗУ на спеціальну статтю щодо доплат медичним працівникам (дороги від цього суттєво не постраждають); б) дозволити там, де це можливо, виходячи із динаміки поширення коронавірусу, планові госпіталізації й операції; в) зменшити принаймні вдвічі мільйонні зарплати топ-чиновників і членів наглядових рад держпідприємств, прив’язавши їхній розмір до конкретних результатів і KPI; в) скоротити армію чиновників на 20 % (а їх у нас аж 244 тис. проти 97 тис. лікарів). Україна може це зробити цілком “безкровно” для держуправління, досягнувши показників Франції – 1 чиновник на 134 громадян (порівняно з українським показником 1 проти 171). А кошти, що звільняться, необхідно спрямувати на додаткове фінансування медзакладів. Адже, голодний лікар – загроза для пацієнта.  Олег Тітамир, президент ГО “Українська організація захисту споживачів послуг”КиевVласть

Сьогодні поговоримо про температуру при ковіді. Варто розуміти, що ковід дуже відрізняється від вірусів, з якими ми стикалися раніше. Всі вже добре знають, що при вірусних захворюваннях не варто боротися із температурою, бо так ми будемо заважати нашому організму боротися із інфекцією. Але це НЕ стосується коронавірусу! При ковіді нам потрібно збивати будь-яку температуру! Навіть 37,2. Чому? Бо всі ускладнення в нашому організмі відбуваються не через вірус, а через надмірну активацію нашої імунної системи. Тромбози, пневмонії, зниження кисню – все це може наробити саме імунне запалення. Тому, збиваючи температуру з перших днів захворювання, ми не даємо шансу запуститись цитокіновому шторму (каскаду імунних реакції), що приведе пацієнта на ліжко лікарні або навіть на ШВЛ.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Чим збивати? Парацетамол, ібупрофен, інші нестероїдні протизапальні (їх можна чередувати, щоб не перебільшити добову максимальну дозу та не пошкодити нирки або печінку. Що робити, якщо є проблеми із шлунком, і пакетики із жарознижуючим призводять до загострення хронічних шлунково-кишкових проблем? З перших днів для профілактики вживати препарати для захисту шлунку. Наприклад, пантапразол, 40 мг за 15 хвилин до сніданку 10-14 днів. Коли пацієнти пишуть мені на 7-8 день захворювання, що в них весь тиждень температура 38-39, а вони її не збивать, в мене мурашки по шкірі. Прості правила зможуть значно зменшити ймовірність ускладнень та госпіталізації. Тому будемо з Вами ці правила вивчати на сторіночках нашого блогу. І так, запам'ятали? Правило перше – збиваємо будь-яку температуру з перших днів ковіду! Читайте: Аспирин – друг или враг? Прием статинов: кому, сколько и как долго Как поддержать иммунитет Атеросклероз. Часть 5. Правильная диагностика Атеросклероз. Часть 4. Предотвратить катастрофу Атеросклероз. Часть 3. Необратимые процессы Атеросклероз. Часть 2. Образование атеросклеротической бляшки Атеросклероз. Часть 1. Повреждение стенки сосуда Хроническое заболевание почек. Часть 2 Хроническое заболевание почек. Часть 1 Анна Солощенко, врач-кардиолог высшей категорииКиевVласть

Упродовж березня госпітальні бази Київщини отримали 179 кисневих концентраторів. Їх закупили за кошти обласного бюджету. Загальна вартість обладнання склала майже 7 млн грн. Про це KV стало відомо з повідомлення пресслужби Київської облдержадміністрації (КОДА). Подписывайтесь на новости “КиевVласть” “Епідемія коронавірусу не вщухає, тож ми продовжуємо вдосконалювати матеріально-технічну базу наших госпітальних баз. І один із пріоритетів – забезпечення профільних лікарень киснем. У минулому році ми закупили 738 кисневих концентраторів на більш ніж 30 млн грн, цього року поставили ще понад 170 одиниць”, – повідомила сьогодні, 1 квітня, під час онлайн брифінгу директорка департаменту охорони здоров’я Київської облдержадміністрації Олена Єфіменко. Також вона уточнила, що все більше інфікованих на COVID-19 переносять хворобу у важкій формі. “Сьогодні на стаціонарному лікуванні знаходиться 2437 жителів Київщини. З них – 2174 осіб вже мають підтверджений діагноз COVID-19 і ще 263 очікують результатів ПЛР-тестування. Із загальної кількості пацієнтів – 2231 людина перебуває на кисневій підтримці”, – деталізувала Олена Єфіменко. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться В КОДА зазначили, що у березні на Київщині перепрофілювали ще 560 ліжок для лікування хворих на COVID-19. Загально госпітальні бази області розраховані на 3510 “ковідних” місць. З них – 3 103 під’єднані до кисню. Читайте: Вакцину проти коронавірусу отримали вже понад 15 тисяч жителів Київщини Фото: rivnenews.com.uaКиевVласть

КиевVласть продовжує цикл інтерв'ю з головами об'єднаних громад Київщини. Упродовж 69 тижнів ми плануємо відвідати міста, селища та села регіону і поспілкуватися з очільниками новоутворених адміністративно-територіальних одиниць. Сьогодні говоримо із колишнім чемпіоном світу з фрі-файту (українська версія боїв без правил) та віце-чемпіоном з джиу-джитсу, а нині очільником Коцюбинської громади Сергієм Данішем. Про спроби Києва поглинути селище, скандал навколо Біличанського лісу, просування спорту серед молоді та перспективи Коцюбинської ОТГ – читайте у матеріалі.  KV: Раніше ви виконували обов'язки голови селищної ради, а наразі стали головою громади. Чи змінилось щось у вашій роботі? Сергій Даніш: В роботі майже нічого не змінилося – обов’язки, які виконував, лишилися. Збільшилося навантаження при створенні об’єднаної територіальної громади, тому що ми створили свої управління фінансів, освіти, туризму, молоді, спорту і все, що належить до цих напрямків. Зараз окремою юридичною особою створюватимемо виконавчий комітет – раніше його не було. Навантаження підвищилося, адже були стислі строки, затягнулася передвиборча кампанія, зокрема силами недоброзичливців. Складнощі були, але дякуючи нашим кадрам – сумлінним та професійним людям, яких ми підбирали – їх вдалося подолати, я поки що задоволений.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”    KV: У результаті децентралізалізації Коцюбинське не об’єдналось з жодним населеним пунктом, чому? Чи отримало переваги Коцюбинське, коли із селища стало громадою та вийшло із підпорядкування Ірпінської міської ради? Чи залишились у селища амбіції стати містом? Сергій Даніш: Усю історію довго розповідати. Деякі можновладці Києва хотіли нас поглинути, придумували різні виправдання для цього. Скільки я пам’ятаю, Коцюбинське тягнули до Києва. Громада із цим не погоджувалася, результати цих виборів тому підтвердження. Що стосується виходу з підпорядкуванню Ірпеню – по деяких напрямках ми продовжуємо співпрацю: наприклад, медицина в Ірпені є однією з найкращих в області. Наші мешканці обслуговуються, утім, там, де бажають: це передбачено медицинською реформою. Але в іншому разі звертаються у місцеві заклади або до Ірпеня. Чимало наших мешканців обслуговується там. На тлі пандемії минулого тижня там було повністю відреставроване приміщення інфекційного відділення, днями привезли нове обладнання, зараз додали 40 ліжок, але ситуація загострюється з кожним днем. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться KV: Ліжок вистачає? Сергій Даніш: Кількість заповнених підходить до критичної позначки, але поки справляємося і саме тому вжили додаткових заходів – навіть раніше за Київ. Ми провели невеличке дослідження і дійшли висновку, що обмежимо заняття у школах – адже діти є рознощиками, і вчителі почали хворіти. Ми вирішили, що поки призупинимо навчальний процес. KV: Тобто жителі Коцюбинської громади, що хворі на ковід, обслуговуються у лікарні Ірпеня. Чи допомагаєте ви фінансово? Як саме? Сергій Даніш: Звичайно, у вигляді плати за усіх мешканців, які там обслуговуються. Коли будувалося інфекційне відділення, ми брали у реконструкції активну участь, зокрема, закупили те, про що нас попросили.  KV: А що стосовно премій та надбавок лікарям, що контактують із хворими? Сергій Даніш: Я думаю, що це не стосується Ірпеня або Бучанського району. Минулого тижня на колегії КОДА ми були присутні з Олександром Маркушиним, і чули вислови, як недофінансовують лікарів, хоча в бюджеті гроші на це є. У нашому регіоні бюджет за цим напрямком повністю виконується, я думаю, лікарі не ображаються. Зі свого боку ми співпрацюємо з нашими лікарями тісно. KV: Яким чином сформована коаліція у селищній раді? Як налагоджували співпрацю із депутатами? Сергій Даніш: Коаліція – це доволі загальне питання, яке стосується куди більше Верховної Ради. Ми – селище, і ми не потрапили у мажоритарку, яка нам більше підходить. Адже у нас трохи більше 10 тис. виборців. Кандидати у нас йшли партійні, але обирали у першу чергу обличчя, а не партії. За виключенням категорично налаштованих персон, які завжди невдоволені, у нас немає розбрату і проблем із прийняттям рішень не виникає. Виноситься, наприклад, питання про матеріальну допомогу – і ми маємо за нього проголосувати.  У всіх депутатів, у кожного з них є своя думка, і завжди була. Ми спілкуємося з кожним індивідуально, але впливати на чиюсь думку – не впливав і не збираюся. Лізти у загальнопартійні розборки також бажання у нас немає. Коли постає питання ремонту дороги, як може бути, що та партія проти, чи інша? Проти можуть бути лише заангажовані люди. Це стосується перш за все кількох професійних чорних піарщиць, які проживають у нашому селищі і для політичної боротьби використовують бренд руху “Чесно” без погодження з міжнародними донорськими організаціями, які здійснюють фінансування даного руху. KV: Повернімося до питання приєднання Коцюбинського до Києва. Як вважаєте, чи не спробує столиця знову вас приєднати до себе? Сергій Даніш: Сподіваюся, що не буде, а якщо й спробує, то правильними, законними та витриманими шляхами. Ми все життя жили в області. Після завершення децентралізації ми є самостійною громадою і вирішувати свої питання самостійно краще. Питання – у Біличанському лісі. І я сподіваюся, що вже скоро воно будет закрите, а ліс буде у державній власності. Але якщо буде діалог – я готовий піти на діалог. Я вже казав: якби Київ прийшов до нас і сказав, мовляв, якщо ви до нас приєднаєтесь, ми допоможемо добудувати школу, відремонтувати житловий фонд, комунікації – можливо, тоді я би почав переконувати громаду у тому, що це, можливо, кращий варіант. Але без лісу ми Києву не потрібні, і після приєднання за таких обставин Києву було б не до наших проблем. Коли в рішенні Київради написано, що приєднання вартуватиме 0 гривень, і розуміючи, що у столиці є амбітні плани та проєкти, зрозумілим стає, хто чим насправді буде займатися та опікуватися.  KV: До речі, про скандал навколо Біличанського лісу – багато гектарів свого часу було роздано у приватну власність, частину прокуратура повернула у державну власність. Хто там займається рейдерством? Були спроби вирубки лісу, яка ситуація із цим? Чи тривають якісь суди або розслідування прокуратури?  Сергій Даніш: Я у питання судів та прокуратури не втручаюся – це їх компетенція. Утім, від фахових людей я чую, що прокуратура не зовсім повертає ці ділянки лісу: гектари насправді просто змінюють власника, і йдуть під забудову. При цьому це територія селища, тобто ці ділянки сформовані, окреслені. На них не будується нічого, ні, і сподіваюся, що не буде. Але податок також не сплачується. Ми дійшли до того, що згідно кадастру наразі ми з вами сидимо у Києві. Школа №18, яка увесь час була селищною, наразі по кадастру знаходиться у Києві. Весь правий берег столиця піджимає під себе. Я не можу зробити проєктно-кошторисну документацію по спорудженню нових соціальних обєктів, адже комунікації та адреса – у селищі, але кадастр – київський.  KV: А що з Генпланом селища наразі? Сергій Даніш: Працюємо. Питанням довго і давно не займалися. Є проблеми із його затвердженням, але ми зараз над цим працюємо. Моїм завданням наразі є відкрити людям кадастр, адже після виборів навіть приватний сектор наразі заблоковано. Тобто, люди не можуть переоформити свої будинки, школу також через це не можемо добудувати, але найголовніше – ми втрачаємо податки, надходження до бюджету громади. Зараз готуємо звернення до правоохоронних органів, аби хтось поніс за це відповідальність і відшкодував нам недоотримані гроші – мільйони гривень, які бюджет громади не отримав. А для нас 3-5 млн гривень – це відчутні гроші.  KV: Чи можна назвати Коцюбинську громаду спроможною? Які основні джерела надходжень до бюджету? Чи є бюджет розвитку? Він зменшився/збільшився після створення громади? Сергій Даніш: Бюджет збільшився і буде збільшуватися й надалі. Я почав спілкуватися з підприємцями, з людьми, аби реєструвалися у селищі. Люди йдуть на контакт, погоджуються. Думаю, саме у діалозі ми зможемо затягнути гроші у наш бюджет. І сподіваюся, що Верховна Рада підтримає законопроєкт, згідно якого податки людина сплачуватиме за місцем проживання, а не за місцем реєстрації чи роботи. Усі громади чекають такого закону. Багато жителів нашого селища і громади працюють у столиці, але спати люди їдуть сюди, на вихідних гуляють тут, тощо. То й гроші мають бути тут. А як так буде, у нас буде більше можливостей для створення більш комфортних умов проживання. KV: Коцюбинське має дуже вигідне розташування поблизу Києва. Як розвивати інвестиційну привабливість? Що можете запропонувати потенційному інвестору? Сергій Даніш: Зараз із цим складно. Спочатку треба владнати скандальні питання. Люди хотіли зробити ОСББ, покращити собі умови проживання. Все погодили, але оскільки кадастр київський, їм сказали звертатися до Києва. Як людям, які отримали квартири тут і все життя тут прожили, їхати до Києва за землею? Утім, я думаю, ми це владнаємо. Спілкуємося із приватними підприємцями, маємо що запропонувати інвесторам. KV: Цей Ірпінський виправний центр, який знаходиться у Коцюбинському, який виставили на продаж – бажаючих його придбати поки не знайшлось. Як громада налаштована у цьому питанні? Ваше ставлення до продажу? Чи реально це взагалі на вашу думку? Що б хотіли бачити на тому місці?  Сергій Даніш: Це буде вирішувати той, хто купить цю землю, а ми вже будемо далі дивитися. Як це буде житловий масив – тоді він має бути такий, як поряд із селищною радою, 25-поверховий, повинні бути витримані норми стосовно розміщення садочків, паркувальних місць, розважальний сектор. Якщо усе буде забезпечено – ми сприятимемо. У разі, якщо це буде виробництво – однозначно воно має бути нешкідливим. Були розмови про те, що це може стати складськими приміщеннями. У такому разі там повинні бути застосовані новітні технології, аби не виникало навантаження ні на екологію, ні на житлову сферу, ні на транспортну інфраструктуру.  KV: Передмістя Києва активно забудовується ЖК та новобудовами. Таких у вас у Коцюбинському ніби небагато. Чи приходять до вас такі забудовники? Плануєте залучати? Сергій Даніш: Поки не приходять. У нас є забудовник, який зайшов до нас ще 2014 року, чекаємо, коли він закінчить свій проєкт. Він будується, але, на мою думку, не кращим чином запроєктовані у ньому інфраструктурні моменти, наприклад, виїзди з селища. З паркомісцями у нас теж є проблема. Будемо звертатися до поліції, погоджувати, встановлювати відповідні знаки про заборону паркування в окремих місцях. Не може 10 машин заважати усім пересуватися та відпочивати. Це житломасив на 15 будинків, який будує компанія “Атлант”. Лишилося 3 чи 4 будинки їм звести. Є питання до них, зокрема, по сплаті податків: вони не зареєстровані у нас. Всі працівники, що задіяні на цьому будівництві, отримують тут зарплату, а тому податок с зарплати має надходити до бюджету. KV: У 2019 році місцеві жителі скаржились на воду із фекаліями, яка текла у них із кранів. Тоді селище планували підключити до централізованого водопостачання “Водоканалу”. Яка наразі ситуація із якістю води?  Сергій Даніш: Тут є люди, які пишуть неправду на виданні з назвою “Українська правда”. З того часу ми поставили невеликі очисні споруди, і більше нічого не змінилося. Але чомусь вода з фекаліями пропала. Якщо проаналізувати, то завжди в нас щось “трапляється” під вибори. Так само перед цими виборами приїздив губернатор, збиралися люди. Я хотів встигнути з ремонтом скважини ще до виборів, як і обіцяв, але роботи затягнулися, всі бачили, що роботи не зупинялися. Проблема дійсно була, але зачепила лише один жилмасив по вул. Меблевій. Що ж до “Водоканалу”, то ми стикнулися з тим, що депутати Коцюбинської селищної ради від партії “УДАР” не хочуть, аби ми сплатили борги перед підприємством. Нам тоді озвучили цифру у 3 млн за під’єднання до мережі, ми дали 1 млн гривень по співфінансуванню, але коли доходило до під’єднання, громада була проти: наша вода краща за київську, і проєкт подорожчав до 6 мільйонів. Ми повернули свій 1 млн, область – свої 2, і на цьому все закінчилось. Це була піар-акція, і з самого початку робити так було нерозумно й неправильно. У нас на цей рік передбачено 5 млн співфінансування з областю у розмірі 5 млн на заміну водопроводу по вул. Шевченка і проведення каналізації. Думаю, за 5 років ми вирішимо ці питання. KV: Які плани щодо основних напрямів – медицина, освіта, культура? Сергій Даніш: Пріоритети по всіх напрямках. По медицині – зустрічалися з “екстренкою” з приводу закупівлі нової автівки, яка обслуговуватиме наш регіон. Хочу зустрітися з київськими лікарями, заключити з лікарнями договори, щоб сплачувати за тих наших людей, які хочуть обслуговуватися там – знову ж таки, згідно до медреформи.  Освіта – другої зміни у нас досі немає, можливо, буде в наступному році. Я особисто коли вчився у школі, у третьому класі ходив у другу зміну. Завантаженість школи сягала 1200 діток, селище було ще доволі молодим. Школи з того часу залишилося, але селище потроху занепадало, з 4 садочків лишився один, інші розпродали, “розкуркулили”. Зараз ми думаємо над проєктом добудови школи, побудови нового корпусу на території нашого ліцею, добудовуємо та розширяємо існуючий дитсадочок, – приміщення, яке наші активісти намагалися злити, але ми у судах відстояли. Роботи там на більш ніж 70% завершені. Все за наш кошт.  Почали із співфінансуванням, а продовжуємо своїм коштом. В цьому році ще не виділяли – нам потрібно зробити буде благоустрій, купити інвентар (ліжка, тарілки, тощо). Думаю, у цьому році закінчимо. Ще один садочок у нас по вулиці Коцюбинського – виділено землю, проєкт майже готовий. Передбачений він на 70-100 місць. Далі будемо дивитися. Будемо спостерігати: якщо раніше садочок існував окремо, зараз є норма про те, що перший поверх у багатоповерхівках можно застосовувати у тому числі під щось таке.  По спорту в нас на сьогодні все непогано. Зараз плануємо та аналізуємо можливість побудови спорткомплексу на території школи №18, але проблема знову ж таки у кадастрі. Вирішимо цю проблему, і далі частину коштів спробуємо залучити до бюджету – ми з депутатами обговорювали таку можливість, в нас є бачення того, як це зробити. У селищі розвиваються секції з єдиноборств – незважаючи на спроби деяких все "спохабити", багато наших діток їздить на змагання з дзюдо, фріфайту, карате, кікбоксингу, боротьби. Футбол доволі в нас популярний. Раніше була жіноча команда, утім, зараз немає кому цим займатися. Ми створюємо умови для цього, беззаперечно.  Культура – в нас чудова музична школа, у якій займається понад 100 учнів, їздять також на обласні та районні змагання, всеукраїнські навіть, привозять нагороди. Розвиваються танці: у нас є гурток брейк-дансу, класичних танців. Ми розмовляли із директором клубу щодо можливої добудови у вигляді танцювального залу аби збільшити кількості людей. Після цього будемо думати, що ще зробити, аби забрати дітей з вулиці.  KV: За минулого скликання селищної ради Коцюбинське доволі часто потерпало від боротьби за владу. Коли усунули з посади Ольгу Матюшину, вона намагалась повернути посаду, у тому числі через суд. Розкажіть, як ви стали виконуючим обов'язки голови? У мережі писали, ніби-то це було в незаконний спосіб.  Сергій Даніш: Все прокоментував суд. Людей ввели в оману, але зараз вони все зрозуміли. Дивіться: у 2015 році Ольга Матюшина йшла від Блоку Петра Порошенка і тоді всі були в ейфорії, увесь ресурс кинули сюди, мене посунули і я начебто не виграв, хоча за підрахунками мені не вистачило 200 голосів. Вони казали, що я став виконуючим обов'язки, набравши всього 70 голосів, але їх було понад 2 тисяч. Людей, яких я презентував, зайшло 21 із 26. Іншу сторону це не влаштовувало, в них була підтримка центральної влади, і серед народних депутатів, і Генпрокуратури. У 2016 році, коли голосували за Генпрокурора і прем'єр-міністра, селищну раду розпустили і припинили її повноваження. Ми потім виграли справу у Верховному суді, але через тиск влади вибори відбулися.  Мої однодумці – люди, які реально вболівають за селище. Ми неодноразово зустрічалися із Ольгою Володимирівною, у тому числі в цьому кабінеті, я їй казав, мовляв, давайте працювати, створювати умови. Жодна домовленість не була виконана. Підтвердженням тому став випадок, коли я не проголосував за внесення питання про обрання секретаря ради. Всі дивувалися, мовляв, що ти робиш? Але я не підняв руку, тому що за 10 хвилин до початку засідання ми з нею тут домовлялися. За ці всі 3 роки, коли ми домовлялися добудовувати школу, ремонтувати дороги, жодна з цих домовленостей не дійшла до логічного завершення. Тому депутатський корпус прийняв рішення відсторонити Матюшину – згідно закону, якщо керівник робить щось не так, можна припинити його повноваження. Депутати довірили це мені.  Конфлікту не було з мого боку. Я продовжуватиму боротьбу за благоустрій мешканців селища та їх комфорт. Якщо це комусь не подобається – тоді так, маємо конфлікт.  Читайте: В Коцюбинском состоялась первая после очередного “переворота” сессия поссовета (видео)  KV: Чому пішли з “Нових облич” минулого мера Ірпеня Володимира Карплюка? Чому обрали “Слугу народу”?  Сергій Даніш: Я і далі спілкуюся з "Новими обличчями" і співпрацюю з ними. До виборів все, що тут було зроблено, стало можливим завдяки команді "Нові обличчя". У нас була підтримка Ірпінської влади, нас завжди чули. Замінили 21 ліфтову кабіну, зробили зупинки громадського транспорту, парк, дороги – все, що робилося у Коцюбинському.  Чому "Слуга народу"? Я вірив, що якщо громада довірить мені керувати селищем, то я, як головна особа тут, маю підтримувати зв'язок із головною особою держави. Так має бути. Термін 5 років для того й дається, щоб людина на своїй посаді встигла зробити заплановане і обіцяне, щоб не було такого, як це стається: 2 місяці людина лише обіймає посаду, а їй уже кажуть, що вона нічого не зробила. Чи можна за 2 місяці збудувати школу? Можливо, й можна, але є певні пріоритети.  Я вирішив співпрацювати з центральною владою та президентом. Я завжди казав: який би не був президент, він має відпрацювати, а тоді люди мають його переобрати. Держава тільки страждає, коли трапляються перевороти та революції – це одразу відкат на 5 років назад. Ці вибори відбулися чесно, толерантно. Людині треба можливість оговтатися та зрозуміти, що до чого, бо це все їй нове. Але у пана президента є стержень і є совість. Місцева влада, зі свого боку, підтримає державну, бо коли держава підтримує людей, то і ми маємо дбати про громаду – нас для цього і обрали. Сергій Даніш (зліва) та голова партії “Слуга народу” Олександр Корнієнко (справа) – за 11 з’їзді партії. Фото: фейсбук-сторінка Сергія Даніша KV: Яких повноважень не вистачає громадам? У чому недосконалість децентралізації?  Сергій Даніш: Поки не можу сказати, назвати мінусів. Наразі у нас створена громада, ми встигли у часові рамки, які нам ставили: сформували адміністративно-територіальну одиницю, набрали співробітників, створили керуючі органи, заключаємо договори з тими, з ким співпрацюємо: соціальний напрямок, молодь та сім'ї. Коли ми відкривалися, наш ЦНАП надавав 90 послуг; сьогодні їх близько 200. Ми запланували розширювати список послуг ЦНАПУ й далі – будемо у тому числі видавати паспорти, літом, сподіваюся, буде в нас поліцейський офіцер громади – ми на це передбачили понад мільйон гривень, на ці кошти знайдемо та обладнаємо приміщення, придбаємо автівку, тобто літом, коли він у нас з'явиться, все вже буде готове, розмістимо МРЕО, аби жителі нашої громади могли реєструватися тут і не їздити нікуди.  Читайте: Громади Київщини пікетують Кабмін з вимогою визнати Ірпінь адмінцентром  KV: У вас з'явилося багато нових управлінь, працівників – чи були проблеми з їх розміщенням? Сергій Даніш: Є проблеми, але "в тісноті, та не в образі". Управління освіти у нас частково в приміщенні школи, частково тут, у раді. Ми зараз робимо ремонт у приміщенні старої аптеки, запущений процес. Коли зробимо ремонт, там розмістимо також управління освіти, молоді, туризму, спорту, сім'ї та соціальну сферу. Людей у раді збільшилося – було у кабінеті 2 людини, зараз – 4. Я працівників запрошую проводити наради у моєму кабінеті за потреби, сам на цей час можу походити селищем, перевірити щось. Знаходимо поки спільну мову. KV: Які амбіції маєте щодо кар'єрного зростання? Сергій Даніш: Не маю таких амбіцій. Моя єдина амбіція – працювати тут 5 років так, щоб люди сказали "Дякую". Не розглядаю на сьогодні посади у державній владі. Якщо запропонують – будемо спілкуватися. Але я думаю, що не маю права за ці 5 років кудись іти, якщо люди мені довірили головування тут. Я постійно з мешканцями на контакті, ми знаходимо спільну мову. Наші опоненти мій телефон пишуть, мовляв, дзвоніть Данішу – але не розуміють, що люди і так мені телефонують, і в мене це не викликає негативу. Дзвоніть мені, я всіх радий чути. Тільки не вночі – хіба якщо щось термінове.  Попереду 5 років, і я думаю, що за цей час ми приведемо селище до належного стану. Сподіваюся, через чотири роки ми вам саме про це і прозвітуємо.  Читайте: Олексій Момот: “Головою громади бути складніше, ніж мером міста” Наталія Баласинович: “Поділ Васильківського району був абсолютно аматорським” Фото: KVКиевVласть

У Київській ОДА відзвітували про реалізацію програми президента "Велике будівництво” у 2020 році та розповіли про найближчі плани щодо розвитку соціальної інфраструктури в регіоні. У 2021 році у рамках держпрограми планують реалізувати ще 18 об'єктів за 318 мільйонів гривень. Сума перевищує минулорічні витрати на понад 100 млн гривень. Проєкти стосуються розвитку медичної, спортивної та освітньої сфер життя Київщини. Про це KV стало відомо за результатами онлайн-брифінгу заступника голови Київської облдержадміністрації Андрія Лісовика. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Андрій Лісовик, зокрема, розповів, що проєкт "Велике будівництво" на території України стартував у 2020 році, коли у всіх регіонах розпочалося масштабне будівництво та модернізація соціальної інфраструктури. На Київщині за рік вдалося завершити 18 об'єктів. Це – сім шкіл, шість садочків і п’ять стадіонів. Загальна вартість робіт склала 188 мільйонів гривень. "У цьому році продовжуємо "Велике будівництво" і плануємо реалізувати ще 18 пріоритетних об'єктів соціальної інфраструктури на загальну суму 318 мільйон гривень. З них – п’ять шкіл, шість садочків, шість спортивних об’єктів та один центр надання соціальних та адміністративних послуг. Кошти державного фонду регіонального розвитку складуть 80 мільйонів гривень і будуть залучені на будівництво частини об'єктів, співфінансування з місцевих бюджетів – 238 мільйонів гривень", – розповів Лісовик. Він також зауважив, що реалізація проєкту у 2021 році дозволить покращити умови навчання для 2 тисяч учнів Київщини, перебування у дитсадках 800 дітей і створить 105 нових місць для дошкільнят. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться  Спортивна інфраструктура Значну увагу влада приділяє і розвитку спортивної інфраструктури. І за словами заступника голови КОДА, будівництво спортивних об'єктів створить повноцінні умови для занять спорту, а також забезпечить мешканців регіону якісним дозвіллям. Так, станом на кінець березня ступінь будівельних об'єктів становить 14%. Щодо шести об'єктів укладені договори з підрядними організаціями, з них – три садочки, одна школа, два об'єкти спорту. Ще у дев’яти оголошені та тривають тендерні процедури і по трьом об’єктам тендерні процедури мають оголосити вже найближчим часом. Енергоефективні проєкти В області також продовжується реалізація заходів спрямованих на підвищення енергоефективності будівель шкіл та дитячих садочків. Це, зокрема, йде мова про Яготинську спеціалізовану загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 2. Вартість проєкту складає 16,4 млн гривень. Наступний об'єкт – Яготинський навчально-виховний комплекс. "Це одна будівля, яка складається з двох корпусів 1961-1979 років будівництва. Впровадження заходів з термомодернізації дасть економію споживання енергетичних ресурсів в розмірі 56%. Впровадження заходів з енергозбереження у Студениківському  садочку "Малятко" також дасть економію споживання енергоресурсів у розмірі 59%. Ще один садочок – "Веселка" у місті Обухів. Варто зазначити, що в минулому році, в рамках обласної програми енергоефективності, ми встановили там два модульних теплових пункти з погодним регулюванням теплоносія. Уже в цьому опалювальному сезоні економія енергоресурсів склала 22% і це враховуючи достатньо холодну зиму. Після впровадження реалізації проєкту теплової санації будівлі, економія споживання зросте до 45%", – додав Лісовик.  Соціальна сфера Також у рамках реалізації проєкту "Велике Будівництво-2021" запланована реконструкція нежитлової будівлі під функціонування сучасного центру надання адміністративних послуг в Білій Церкві. Повідомляється, що ЦНАП працюватиме у форматі прозорий офіс по вулиці Театральна, 5. Загальна кошторисна вартість такого проєкту сягає 76 мільйонів гривень і має бути реалізований в період з 2021 по 2023 роки.  Медична сфера Ще один важливий напрям "Великого будівництва" стосується модернізації приймальних відділень опорних лікарень Київщини. "Цьому питанню тривалий час не приділяли належної уваги. Проте, завдяки ініціативі президента, минулого року в Україні розпочалися активні роботи з розвитку медичної інфраструктури. Наша область не стала виключенням. У 2020 році ми розпочали реалізацію одночасно 12 проєктів. Роботи з оновлення приймальних відділень в опорних медзакладах тривали паралельно. Їх загальна вартість склала понад 173 мільйона гривень", – говорить заступник голови. Він додав, що сім об'єктів в області вже успішно завершили. Модернізовані приймальні відділення мають Білоцерківська лікарня № 2, Бориспільська багатопрофільна клінічна лікарня, а також Броварська, Вишгородська, Іванківська, Макарівська та Миронівська центральні районні лікарні. Ще на декількох об'єктах роботи продовжуються.  "Введення їх в експлуатацію є для нас пріоритетним, тож ми посилено працюємо над тим, щоб завершити їх якнайшвидше. При цьому в Ірпінській центральній міській лікарні, а також Обухівській і Тетіївській центральних районних лікарнях роботи знаходяться вже на фінальній стадії. Ступінь будівельної готовності варіюється від 94 до 99 відсотків. Отже, цього року продовжимо вдосконалювати медичні заклади нашої області, адже від цього залежить здоров'я і життя мешканців Київщини", – резював він. Нагадаємо, що у селі Мироцьке Бучанського району 30 березня відбулося відкриття нової амбулаторії загальної практики. В урочистому заході взяв участь голова КОДА Василь Володін разом із нещодавно представленим головою Бучанської РДА Миколою Ляшенком та головою Бучанської громади Анатолієм Федоруком. Ця медична установа була збудована на замовлення Департаменту регіонального розвитку Київської ОДА протягом 2020 року за кошти державного та місцевих бюджетів. Читайте: Губернатор Володін представив нового голову Бучанської РДА та відкрив амбулаторію Фото: коллаж KVКиевVласть