У контексті війни на сході України ми звикли говорити про фронти: інформаційний, соціальний, правовий. У цих окремо взятих битвах є перемоги, є програші. Але є фронт, на якому переможців не буває — екологічний. Шість років війни на Донбасі спричинили незворотні техногенні наслідки для і без того деградованої екології регіону – масове та неконтрольоване затоплення шахт вже набрало катастрофічних обертів. Серед наслідків — просідання поверхні, спонтанні виділення газу, локальні “землетруси” і найнебезпечніше – потрапляння брудних “шахтних” вод у ґрунтові, а також у річки й озера. Все це загрожує знищенням життєзабезпечуючого потенціалу Донецької і Луганської областей. Про те, як війна на Донбасі губить екологію колись одного з найбільших промислових центрів світу, в інтерв`ю КиевVласти розповів доктор технічних наук, гідрогеолог Євген Яковлєв (на фото).Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  “Вугілля-кокс-метал” або ж “вугілля-електроенергія” — технологічні ланцюжки, які були базовими для промислового комплексу довоєнного Донбасу. У цих ланцюжках вуглевидобуток є не тільки основною, але й найслабшою ланкою. І був таким навіть до війни. У мирні роки спостерігалося помірне зниження видобутку вугілля. Так, якщо в 1991 році Україна здобула 135 млн тонн вугілля, а в передвоєнному 2013-му вуглевидобуток склав 83,7 млн тонн, 75% з яких припали на шахти центрального Донбасу. Війна на сході країни, а також окупація більшої частини шахт привели вуглепромисловий комплекс Донбасу в стан, близький до передсмертного. Це прямим чином відображається й на екологічній ситуації в регіоні. KV: Війна на сході України сильно вдарила по вугільній промисловості Донбасу. По обидва боки закриваються шахти. Однак це відбувалося і в мирний час. Чим узагалі мотивований цей процес і що стало його відправною точкою до війни? Євген Яковлєв: На початку 2000-х років причиною масового закриття шахт стало те, що видобуток вугілля в деяких районах почав ставати економічно невигідним. Обладнання старіло, площа порушених порід і водоупорів збільшувалася. В результаті доводилося відкачувати все більше і більше води, як за загальним обсягом, так і на тонну вугілля. Наприклад, у пікові для української вугільної промисловості роки на тонну вугілля доводилося 3,5 кубометри води. Тепер, коли видобуток впав до 30-40 млн тонн на рік, ця величина становить до 25 кубометрів води на тонну вугілля – енерговіддача вугілля стала дорівнювати роботі з підйому шахтних вод на поверхню. Собівартість вугілля росла, багато шахт ставали дотаційними – і державі було просто невигідно їх утримувати. Вперше з такою проблемою зіткнулася Англія, потім Німеччина і Франція, зараз подібні проблеми переживають Польща та Росія. Ми ж підійшли до цього глухого кута, в основному, в останнє десятиліття. Війна ж прискорила процес затоплення шахт і підвела нас до своєрідної “точки неповернення”. KV: Що відбувається з екологією в регіоні зараз? Євген Яковлєв: На Донбасі йде прискорений регіональний підйом рівнів підземних вод до історичних відміток. Або ж до тих місць, де вони були в своєму первинному стані до початку індустріалізації регіону в 19 столітті. Велика частина шахт або закриті, або закриваються за допомогою методу так званої “мокрої” консервації. Простіше кажучи, воду не відкачують або відкачують слабо. І вона піднімається вгору. Це несе велику небезпеку, адже Донецька і частина Луганської області під землею перенасичені різного роду порожнинами. При їх заповненні вода буде насичувати тріщини в ослаблених зонах порід, активізуючи обвали, нові шляхи виділення газу, зсуви ґрунту й так далі. Терикони поруч з покинутою шахтою Однак, існує альтернатива — “суха” консервація. При цій моделі в закинутих шахтах постійно працюють системи управління рівнями підземних вод. Тобто, відкачування води, при якій мінімальні ризики для поверхні. Коли тільки починали закривати шахти, то варіант із затопленням був обраний тільки через його економічність. І дійсно, адже “сухе” закриття шахти вимагає часом не менше, ніж 50% відсотків від вартості її будівництва. KV: Чому не було розрахунку на те, що економія, врешті-решт, виявиться зовсім неекономною? Євген Яковлєв: Розрахунок ішов на короткочасний ефект. Чиновникам “мокра” консервація здавалася дешевшою, аніж постійна робота водовідливів. Хоча зараз ми несемо більші збитки в порівнянні з тими, про які йшлося тоді. І вони будуть рости з часом ще більше. Тому "мокра" консервація була дуже помилковим рішенням. За оцінками колишньої Мінгеології України, за всю історію Донбасу були пройдені понад тисяча шахтних стволів - приблизно 600 шахт. Але більшість підприємств вуглевидобутку пов'язані між собою горизонтальними і похилими виробками. Пізніше саме по цим шляхам і почала “гуляти” вода. Вийшло так, що часткове закриття шахт спричинило практично повне нерозуміння оцінки потоків підземних вод та їхніх впливів. Наприклад, на ті ж річки й колодязі, звідки люди п'ють воду. KV: Чиєю ідеєю було застосувати цей хибний метод? Євген Яковлєв: Вперше про це заговорили в 1996 році, при уряді Євгена Марчука. І оскільки економічна ситуація в усі роки незалежності була непростою, то чиновників насторожувала висока вартість робіт по системі безпечного і контрольованого утримання рівнів на безпечних глибинах. В результаті, кожен уряд намагався не брати на себе цей вантаж, перекладаючи його на наступників. У підсумку, проблеми з підйомом рівнів тільки наростали, і зараз, переважно через конфлікт на сході України, ми перебуваємо в піковійситуації. KV: Чи можливе зараз повернення до "сухого" способу консервації шахт? Євген Яковлєв: Здебільшого це виглядає малоймовірним. Бо через відсутність повноцінних еколого-захисних заходів ситуація із затопленням шахт ускладнилася, і зараз вона практично необоротна. Створення суцільної системи утримання рівнів на глибині вже неможливе. Шахти, які затоплені за методом “мокрої” консервації, здебільшого інженерно недоступні. Це означає, що потрібно будувати новий ствол або бурити масу свердловин і з них викачувати воду. Тоді як при дотриманні виробок вони працюють як досконалі горизонтальні дренажі. У європейській практиці саме тому і зберігалися гірничі виробки, в силу їхніх фільтраційних показників. Потрібно виходити на роз'єднані системи захисту окремо взятих міст і селищ. Суспільна система водовідливу в тих умовах, які зараз є на Донбасі, неможлива. KV: Копанки, нелегальні шахти, в загальній картині відіграють значну роль? Євген Яковлєв: Так, бо це додаткові шляхи виливу брудних шахтних вод і виходу газу. У копанках залишається забруднення нафтопродуктами, органікою та іншими шкідливими хімічними сполуками, які ніхто звідти не прибирав. Шахтарі йдуть на роботу Кількість нелегальних шахт коливається. Я вірю в 2,5 тисячі, виходячи з даних Інституту геологічних наук, аналізу знімків і щільності зони виходу вугільних пластів. Голова Національної незалежної профспілки гірників (зараз народний депутат, – KV) Михайло Волинець називав до 6 тисяч, але в гідрогеологічному плані різниця не суттєва. KV: Чого можна очікувати, якщо влада України та так звані “ЛНР” і “ДНР прискорять затоплення шахт? Євген Яковлєв: Якщо сценарій піде за варіантом з “мокрою” консервацією всього регіону, то варто чекати додаткового прискорення затоплень – від великих шахт до копанок. І, як наслідок, просідання поверхні і спонтанні виділення газу у всіх частинах центрального Донбасу. Зазначу, що аварійні прориви води вже спостерігаються в шахтах Першотравневої (Луганська область), Торецької групи (Донецька область), а також шахтах інших об’єднань. Підземні води, виходячи на рівень 100-300 метрів, послаблюють породний масив. Це провокує подальшу осадку поверхні, деформацію будівель, комунікацій тощо. Вже з початку війни осадки й тріщини в будинках посилилися практично у всіх шахтних містах. Зокрема, в населених пунктах, які стоять над рудниками, типу Торецька або Макіївки. Також не варто забувати, що на Донбасі є окремі райони, де ґрунтом є глинисті сланці. Там відбувається зворотний процес: глинисті породи вбирають воду і, як господарське мило, набухають. Ґрунт при цьому піднімається вгору. Більш того, затоплені шахти вже зараз виходять на некерований стік у поверхневі і ґрунтові води через взаємопов'язані водоносні горизонти. Від цього водовідливу залежить стан поверхневих вод. В тому числі, і Сіверського Дінця. Сіверський Донець Ситуація може бути патовою, бо вода, яку перестануть відкачувати в т.зв. "Л/ДНР" масово перетікатиме й на наші шахти – і на працюючі, і на закриті. Бо шахти з їхнього боку вищі за наші на 150 метрів. Про вихід на шахту “Центральна” Торецька вже можна без сумніву казати. По інших, в районі Авдіївки, Селідового, даних немає. Однак, це один із напрямів, який максимально схильний до подібного затоплення. Підземними ходами напрям пов'язаний не тільки з сумнозвісною шахтою “Юнком”, але й з “Олександра-Захід”, яка була отруєна хімією в 1989 році. Там також шахта закритого Микитівського ртутного рудника, яка близька до каналу КП “Вода Донбасу”, і її затоплення може нести ризики для цієї найбільшої системи водопостачання регіону. KV: Чим, по суті, є шахтні води, які ви згадували вище? Євген Яковлєв: Вода в шахтах, піднімаючись, концентрує всі розчинні елементи вугілля – різноманітні сполуки заліза, марганцю, свинцю, ртуті. Тому шахтні води іноді можуть бути чимось на зразок сірчаної кислоти. На шахтах, які вже закриті, “брудні” води просто йдуть у ґрунтові та поверхневі. KV: З огляду на це, чи можна сказати, що Сіверський Донець приречений на те, щоб бути брудним? Євген Яковлєв: Довести цю артерію до екологічної норми вже неможливо. По-перше, річка приходить в Україну з Росії вже досить забрудненою. Здебільшого через те, що протікає через розорані луки і поля з відходами у вигляді добрив. По-друге, навіть при зменшеному промисловому навантаженні очисні споруди на більшості підприємств працюють неякісно. Третє — шахти. Їхнє підтоплення виносить більшу кількість забруднень у водозабори. У колодязі, у малі річки, у відкриті ділянки каналу “Сіверський Донець — Донбас” і так далі. Можу сказати, що, наприклад, у районі шахти “Золоте” забруднені шахтні води вже йдуть безпосередньо в річковий стік Дінця. Це катастрофічно, бо 90% води з Сіверського Донця в Україні п'ють люди. А ця вода, де-факто, непридатна для вживання, і, на жаль, жодна технологія не зможе довести її до питних стандартів. KV: Виходить, так звані “ДНР” і “ЛНР” самі себе “труять”, затоплюючи шахти? Євген Яковлєв: Що стосується питного постачання “Л/ДНР”, то тут вкрай цікава ситуація, зокрема, з “ЛНР”. За моїми особистими даними від колег із Луганська, вони вийшли на 80-85% використання підземних вод у питному водопостачанні. А не на 85-95% поверхневого, як по Донецькій області, де водно-екологічна ситуація складніша. Відхід від поверхневого водопостачання в цьому регіоні тривав з кінця радянських часів. І наразі, враховуючи додатковий вплив затоплюваних шахт, в Луганську зуміли зберегти цю тенденцію. Наприклад, ще до війни частина водозаборів у районі Рубіжного та Лисичанська потрапили в зони впливу місцевих хімпідприємств. І навіть при тому, що водозабори були так близько до небезпечних виробництв, Держстандарт України допустив використання місцевих вод, бо це було менш небезпечно, ніж брати воду з Сіверського Дінця. KV: Якщо говорити про питне водопостачання, то артезіанські води — вихід? Євген Яковлєв: Перехід на артезіанські води істотно спростив би ситуацію. Вони захищені від поверхневого забруднення і не схильні до впливу температур, клімату, поверхневого стоку. Пріоритет їхнього використання декларує і Водно-рамкова директива ЄС. Зараз, як ніколи, потрібно “відірвати” питне водопостачання від наземних джерел, тому що, за умови затоплення шахт, вони будуть тільки погіршувати свою якість. Створити безпечне водопостачання на Донбасі можливо. Два мільйони кубометрів артезіанських вод по Донецькій області і чотири з “хвостиком” по Луганській розвідано на даний момент. Навіть якщо брати 50% від цих запасів, то їх буде достатньо для забезпечення населення, що залишилося, безпечною питною водою в найближчій перспективі. У 2016 році я виступав у Міністерстві екології з пропозицією по державній програмі інтенсивного використання підземних вод. На жаль, ідею навіть не включили до порядку денного. KV: Які кроки потрібно зробити, щоб регіон зміг екологічно існувати надалі? Євген Яковлєв: Почати потрібно з прискореного впровадження підземних вод як основних питних. Спочатку потрібна оцінка, а потім уже захисні заходи. Загалом, Україні потрібна модель, система моніторингу екологічної ситуації в Донбаському регіоні. Якщо ж ідеться про закриття, то необхідно визначити граничні глибини шахтних вод, які будуть безпечні для того, що нагорі. Потрібно пам'ятати, що підйом рівнів підземних вод у шахтах на Донбасі — головний агент небезпечних екологічних змін. Нам необхідне не затоплення, а управління рівнями води при їхньому переході в новий рівноважний стан, бо вода постійно піднімається вгору. Також необхідно створити експертну модель прогнозу рівнів і можливих ускладнень з осідань поверхні, виділень газу і впливу на стан інженерних мереж. KV: Що може статися після “точки неповернення”? Євген Яковлєв: Ця точка вже тут. І що довше йде війна, то швидше ми її переступимо. Якісь землі будуть дуже сильно підтоплені, подібно пливунам. Зведуться до мінімуму можливості для сільськогосподарської діяльності через високий рівень засолення ґрунту. Про поверхневі й підземні води не йдеться в принципі, оскільки, вони погіршать свою якість ще сильніше. А це унеможливить їхнє вживання як питних. Територію буде розірвано на ділянки частково збереженого ландшафту через забруднення поверхневих і підземних водозборів, деформацію поверхні та інженерних мереж. Фото: надані автором та УНІАНКиевVласть

Кожен музей світу має свою унікальну колекцію живопису, скульптури і прикладного мистецтва. Тепер кожен може відвідати найвідоміші експозиції завдяки онлайн-екскурсії, яку пропонують більшість музеїв. На період обмеження масових заходів видання КиевVласть пропонує читачам добірку віртуальних турів, де можна на власні очі побачити шедеври мистецтва. Музей Ханенків (Україна) Усі бажаючі можуть здійснити віртуальну прогулянку виставковими залами музею. Основою колекції музею стало приватне зібрання Богдана та Варвари Ханенків – видатних українських колекціонерів та благодійників. Ханенки присвятили створенню колекції понад 40 років. В постійній експозиції можна побачити європейський живопис, скульптуру і прикладне мистецтво епох Західної, Південної та Східної Азії, мистецтво Стародавнього світу: Єгипет, Греція та Рим, руську й українську ікону, українське народне мистецтво, європейську та східну зброю, унікальні пам’ятки й цілі комплекси археології.  Віртуальний тур: matterport.com Сайт музею: khanenkomuseum.kiev.uaПодписывайтесь на новости “КиевVласть”  Ермітаж (Росія) Віртуальний тур музеєм Ермітаж дозволить насолодитись колекцією, яка складається з близько трьох мільйонів витворів мистецтва і пам’яток світової культури. В експозицію музею увійшли – живопис, графіка, скульптура, предмети прикладного мистецтва, археологічні знахідки, нумізматика. Серед найвідоміших шедеврів у музеї представлені роботи Леонардо да Вінчі, Рембрандта, Анрі Матісса, Родена та багатьох інших. Датою заснування Ермітажу вважається 1764 рік, коли Екатерина II придбала колекцію живопису у берлінського купця Гоцковського. Сам Ермітаж складається з головного музейного комплексу, Зимового палацу, малого Ермітажу, старого (великого) Ермітажу, театру, та нового Ермітажу.  Віртуальний тур: hermitagemuseum.org Сайт музею: hermitagemuseum.org Лувр (Франція) Віртуальна подорож одним з найвідоміших музеїв світу перенесе поціновувачів мистецтва у далекі часи античності, відкриє світ східного та західного мистецтва і ознайомить з творчістю найвеличніших художників минулих століть. Лувр складається з кількох відділів, які знаходяться на різних поверхах та ярусах. Перше, що побачить відвідувач – відділ Древнього Єгипту, де заховались сфінкси, гробниці фараонів та плити з мовою перших людей. У відділі живопису можна побачити твори представників епохи Рококо – Ватто, Буше, Фрагонара, Ланкре, а також Мане, Веласкеса, Гої. Як відомо, у Луврі знаходиться легендарна робота да Вінчі “Мона Ліза”, яка крізь століття зачаровує своєю посмішкою. Серед інших шедеврів у музеї можна побачити Венеру Мілоську, апартаменти Наполеона III та багато іншого. Віртуальний тур: petitegalerie.louvre.fr Сайт музею: louvre.fr Британський музей (Великобританія) Онлайн-подорож музеєм британського мистецтва надасть унікальну можливість детально оглянути багату колекцію, яка налічує близько 8 мільйонів предметів мистецтва. Музей поділяється на кілька секцій, де представлені окремі епохи. На нижньому поверсі можна ознайомитись з галереєю Африканського мистецтва, на першому поверсі розмістились предмети античного мистецтва, єгипетські скульптури, кераміка сходу. Далі можна побачити мистецтво середньовіччя, яке об’єднало декоративне мистецтво, предмети військової справи та інше. Окрім пам’яток давніх часів, музей пропонує шедеври відомих майстрів – гравюри і графіку Мікеланджело, Рафаеля, Рембрандта, Дюрера, рукописи да Вінчі та колекцію монет британського короля Георга IV. Віртуальний тур: artsandculture.google.com Сайт музею: britishmuseum.org Музей мистецтва Метрополітен (США) Щороку Нью-Йоркський музей мистецтва приймає понад п’ять мільйонів відвідувачів. Музей може похизуватись однією з найбагатших колекцій у світі мистецтва. Музей було засновано у 1870 році. Відтоді колекція поступово поповнювалася новими шедеврами мистецтва за більше ніж 5 тисяч років світової історії – від палеоліту до поп-арту. Головні зали музею налічують предмети єгипетського мистецтва, картин, і скульптур американських художників, зброю та обладунки, грецьке та римське мистецтво, картини європейських художників. Найвидатніші предмети колекції музею – полотна Вермеера, Сезана, Моне, гравюри Хокусая, роботи Веласкеса, Боттічеллі, Тиціана, Дега та багатьох інших. Віртуальний тур: artsandculture.google.com Сайт музею: metmuseum.org Фото: rd.com КиевVласть

Полювання є досить поширеним хобі серед українців. Втім навколо нього існує багато міфів. Дехто вважає, що мисливці лише знищують природу, а для когось мисливець та браконьєр – тотожні. Такі хибні думки можна почути навіть від народних депутатів Верховної Ради (ВР), котрі нещодавно запропонували низку законопроєктів, які, на думку мисливської спільноти, зруйнують цілу галузь. Мисливці також пропонують зміни до законодавства та збираються не допустити прийняття шкідливих, на їх думку, законодавчих ініціатив. Про це в інтерв’ю KV розповів голова науково-технічної ради Всеукраїнської асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь, доктор сільськогосподарських наук за спеціальністю “Екологія” Василь Новицький (на фото). Всеукраїнська асоціація мисливців та користувачів мисливських угідь (далі – Асоціація), як розповів Василь Новицький, на сьогодні має 24 регіональні представництва, а також жіночий підрозділ "Діана-Магнум", об'єднує понад сотню користувачів мисливських угідь та декілька сотень фізичних осіб-членів Асоціації. Асоціація не має своїх мисливських угідь, натомість займається об’єднанням їх користувачів, виступає як комунікатор, в тому числі на парламентських слуханнях та в міністерствах. Асоціація також займається законотворчою діяльністю, наприклад, подає законопроекти про внесення змін до різних законів, зокрема про жорстоке поводження з тваринами, про мисливське господарство та полювання, про тваринний світ, кримінальний та адміністративний кодекси.  Серед членів Асоціації багато вчених-екологів, лісівників, спеціалістів у галузі мисливства. Партнерами Асоціації є Українське товариство мисливців та рибалок (УТМР), Товариство лісівників України, Федерація мисливського собаківництва України.  Головною метою Асоціації є створення нової та удосконалення діючої нормативно-правової бази з питань ведення мисливського господарства, формування об’єктивної громадської думки про мисливське господарство та позитивного образу мисливця як людини, котра дбає про довкілля. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  В інтерв’ю KV Василь Новицький розповів про те, як запропоновані до розгляду у Верховній  Раді (ВР) законопроєкти можуть знищити мисливську галузь та призвести до спалаху сказу, чому заборона полювання на лося не призведе до збільшення його поголів’я, та досвід Білорусі у збільшенні поголів'я зубрів в той час, коли в Україні вони майже зникли. KV: Розкажіть про законопроєкти, що зараз подані та розглядаються у ВР. Як запропоновані законопроєкти №2448 (автор законопроєкту – депутат Олександр Качура (фракція “Слуга народу”) написав заяву про відкликання після інтерв’ю), №2351, №0870 та №2232 вплинуть на мисливську галузь в Україні?  Василь Новицький: На сьогодні подано чотири таких законопроєкти. Два з них прийняті в першому читанні, два зареєстровані. Законопроєкт №0870 перейшов ще з переднього скликання ВР – він стосується заборони використання свинцевого шроту у водоохоронних зонах. Але вони не виділені в натурі, і за цим законом можна буде заборонити будь-яке полювання на качку зі свинцевим шротом. Але металева форма свинцю, за даними ЄС, займає лише долі відсотку від забруднення свинцем довкілля, основне – це вихлопні гази та заводські стоки. Але зоозахисники борються чомусь лише зі шротом.  В цьому законопроєкті піднімається питання занесення вовка в охоронювані види за вимогами Бернської конвенції, хоча вона у нас прийнята із застереженнями якраз по цьому виду. Тож вовк в Україні стане умовно червонокнижним видом.  Також перше читання пройшов законопроєкт №2351, який стосується багатьох сфер – і мисливців, і лісівників, і навіть тваринників. Цим законопроєктом передбачається, якщо по-простому, що рішенням сільради можна заборонити полювання або лісокористування на певній території. За законопроєктом, якщо сільрада знаходить реліктовий для своєї території вид, в радіусі 500 м від цього виду можуть заборонити лісокористування та полювання. Радіус 500 метрів – це 75 гектарів. Дві-три рослини, пару гнізд, і на території лісгоспу можна заборонити полювання і лісокористування.  Також цей законопроєкт вносить правки до закону про жорстоке поводження з тваринами, зокрема, ним забороняється позбавляти життя тварин до втрати свідомості. Таким чином він блокує роботу норкових ферм, птахофабрик, всіх забійних комбінатів. Також цей законопроєкт частково дублює інший, №2232, який забороняє регулювання чисельності бродячих котів і собак. Законопроєкт №2351 дозволяє комунальникам залишати бродячих котів та собак в містах і селах. Якщо раніше комунальники мали їх відловлювати, то зараз можна просто стерилізувати, кліпсувати та випустити назад в “ареал перебування”.  KV: Але ж зараз по Києву теж бігають чіповані собаки. Василь Новицький: Наскільки мені відомо, ці чіповані собаки стерилізовані благодійним фондом, а позначки повідомляють комунальникам, що ці собаки несуть найменшу загрозу, в плані свого розмноження, але не агресивності. Але згідно діючому законодавству про жорстоке поводження з тваринами, безпритульні собаки та коти мають бути відловлені та перебувати у спеціальних закладах для перетримки або у притулках. KV: А що з приводу двох інших законопроєктів? Василь Новицький: Сумновідомий законопроєкт №2232 містить в собі три блоки. Зоозахисники прикриваються першим блоком – забороною станцій для притравки мисливських собак.  На жаль, наші зоозахисники при написанні законів маніпулюють фактами. Наприклад, брехня, що в Європі немає контактної притравки. В ЄС контактна притравка є у Франції, Словенії та Словаччині. А законопроєкт №2232 забороняє навіть безконтактну притравку, котра є в кожній європейській країні, хоч вона і неефективна! Франція свого часу залишала контактну притравку, бо мала проблему з лисицями, і з ними треба боротись.  Щодо гуманності цього законопроєкту теж виникають питання. Це вибіркова гуманність. Сьогодні на десятку притравочних станцій є близько 100 лисиць. Припустимо, зоозахисники рятують тих 100 лисиць від жорстокого поводження. Натомість в поле випускають десятки тисяч норних собак, абсолютно не підготовлених до контакту зі звіром. В результаті отримаємо тисячі покалічених лисиць, тому що собаки не навчені. Вони будуть помирати в природі, переносити коросту, сказ. Також отримаємо тисячі покалічених собак!  Де гуманність? Другий блок – повна заборона регуляції чисельності бродячих котів та собак у природних екосистемах.  Але ж при цьому не пропонується жодна альтернатива! Є досвід Аргентини та Австралії з безконтрольного розповсюдження домашніх тварин, де бродячі собаки та коти знищили біорізноманіття.  В Угорщині чиновники відзвітували перед громадянами, що мисливці в маленькій Угорщині відстріляли, здається, 6,5 тис. бродячих собак.  Польща має велику проблему, бо бродячі коти щороку вбивають сотні мільйонів диких тварин. Скільки в Україні бродячих котів та собак – достеменно невідомо. З іншого боку це має бути досить динамічна і непередбачувана цифра, адже має два джерела виникнення – розмноження в природі та періодичне залишення тварин людьми. Мисливці не звітують про кількість відстріляних бродячих котів та собак. Є лише звіти єгерської служби, згідно з якими 6 тис. єгерів за останні роки відстрілювали порядку 34-36 тис. бродячих котів і собак щороку Якщо ці дані екстраполювати на 350 тис. активних мисливців, отримаємо близько мільйону бродячих котів і собак. Мільйон – це лише на рік! А що буде, якщо їх перестануть відстрілювати? Це буде екологічна катастрофа. Епідемія сказу, загроза для населення, знищення біорізноманіття, зачистка території – від горобця до лелеки, від миші до лося. Третій блок – обмеження добування шкідливих видів, таких як лисиця чи єнот уссурійський, більш відомий як єнотовидний собака, з 9 місяців на рік – до 3 місяців. В результаті в Україні може бути спалах захворюваності на сказ. KV: А що пропонують з приводу переобліків тварин?  Василь Новицький: Четвертий законопроєкт, №2448, стосується переобліків тварин в мисливських господарствах на вимогу будь-якого громадянина України чи організації, яка має відношення, згідно статутній діяльності, до природоохорони чи екології. В 40-денний термін після проведення обліку представники громадської організації (ГО) мають право приїхати в будь-яке мисливське господарство, і провести переоблік. Це нісенітниця, бо перерахувати на початку квітня тварин, котрих рахували в лютому, за відсутністю снігового покриву, буде неможливо.  За моїми даними, ще декілька подібних законопроєктів знаходяться на стадії розгляду та реєстрації.  Останні два законопроєкти за авторством депутата Качури, котрий має високі рейтинги в колах юристів, підготовлені, на мій погляд, досить безграмотно, особливо №2448. Таке відчуття, що ні юристи, ні фахівці їх і не читали. KV: Законопроєкт про переоблік має якісь корупційні ризики? Василь Новицький: Законопроєкт №2448 просто суперечить конституційним нормам. Він мав би бути направлений на експертизу до комітету із запобігання корупції, оскільки має прямі корупційні ризики.  Чому зоозахисники не хочуть прописати в законопроєктах, що беруть участь у обліках? Чому їм потрібні саме переобліки? Це дуже насторожує. Цей законопроєкт залишає більше питань, ніж слів у ньому. Серед його авторів здається чотири громадських активіста і троє вчених, котрі працюють в об'єктах природно-заповідного фонду (до речі,в ПЗФах України обліки взагалі ніхто не контролює і вони як прави і не проводяться), при цьому немає жодного спеціаліста із мисливського господарства. Автори плутаються в термінології, в пояснювальній записці пишуть про облік мисливських тварин, а в законі – облік видів мисливських тварин.  Більшість обліків четвероногих проводиться методом суцільного прогону. Для цього треба зо два десятки фахових обліковців та стільки ж загоничів. В законопроекті пишуть, що вони можуть проводити переоблік навіть утрьох. Як можна після сорока чоловік утрьох провести переоблік? Це буде інша методика, але хіба можна результати за різними методиками між собою порівнювати? За чий рахунок проводити переоблік? Сьогодні облік проводиться за рахунок господарства. Хто буде фінансувати бажання громадянина чи ГО повторити облік? Якщо сам цей громадянин, питання немає, хай відшкодовує. Жоден користувач не піде на такий переоблік. А три людини походять по лісу на підборах, і скажуть, що нічого з того, що в акті первинного обліку вказано, вони не побачили, і складуть інший акт, котрий навіть не зобов'язані погодити з користувачем. KV: А яку вагу буде мати цей акт? Таку ж як облік, чи вище? Василь Новицький: Вище, бо це ж переоблік. Вони будуть користуватись другим актом. KV: Тобто, потім можно актом переобліку шантажувати користувача угідь? Василь Новицький: На кожному кроці можна шантажувати. Можна надіслати “гонця”, котрий скаже, що приїдуть з переобліками і давайте щось думати. Потім можна приїхати, провести переоблік і сказати, що у нас от такий акт, давайте цей акт викупіть. Були вже прецеденти в Україні, коли під удар екорадикалів попадали лісогосподарства, за якими стояли бізнесмени, мільйонери, яких можна було шантажувати. Але саме найбагатші господарства, а не голі заповідники, сьогодні і відіграють роль найкращих резерватів для відтворення тварин в Україні! Моя особиста думка, що цей законопроєкт є проміжною ланкою для того щоб просто зупинити мисливську галузь і закрити полювання в Україні. KV: З якою метою? Василь Новицький: Перша версія – відпрацювання закордонних зоозахисних грантів, котрі передбачають закриття полювання.  Але все більше користувачів схиляються до думки, що все це робиться під майбутній продаж земель в Україні. Таким чином усуваються співкористувачі, які де-юре є перепоною для земельного дерибану. А щоб прибрати співкористувачів, треба вбити мисливську галузь, в якій договора оренди землі на строк від 15 до 49 років. І ще ж є плани як уряду Гройсмана, так і теперішнього (уряду Олексія Гончарука, який відправлено у відставку, – KV) про лісову концесію. І я вважаю, що прямий обов’язок влади спростувати ці припущення, вийти до народу, і сказати що такі законопроєкти при них не пройдуть. KV: Які дії ви плануєте, щоб зупинити ці законопроєкти? Василь Новицький: Буде мирний марш (після інтерв’ю у зв'язку із всеукраїнським карантином стало відомо про перенесення маршу, – KV), щоб продемонструвати владі, що нас не купка маргиналів. Ми йдемо на цей захід з двома простими вимогами.  Перша – зупинити утиски конституційних прав мисливців в Україні, і публічні звинувачення, котрі навіть з уст народних депутатів сипляться на мисливців.  Друга – зупинити нищення мисливської галузі, надати їй вектор європейського розвитку. Якщо сьогодні держава декларує своє прагнення до Європи, чому ми не євроінтегруємось в аспекті розвитку мисливської галузі? KV: Ви маєте якесь представництво ВР? Можливо, ви внесли якісь зустрічні законопроєкти? Василь Новицький: На останньому круглому столі у ВР, присвяченому розгляду законопроєкту №2448, нас відкрито підтримали депутати Сергій Литвиненко (фракція “Слуга народу”) та Сергій Шахов (депутатська група “Довіра”), а також помічник нардепа Дмитра Шенцева (позафракційний). Також є неперевірена інформація, що близько 40 депутатів звернулись до міністра екології Олексія Оржеля (був міністром на момент інтерв’ю, – KV) з вимогою спростувати свої слова, що мисливці для нього диковина і він сподівається, що в Україні це явище незабаром зникне.  KV: Можете прокоментувати звинувачення, що мисливці лише беруть від природи, і нічого їй не дають, нічого не створюють? Василь Новицький: Треба визнати вину в дезінформованості гомадян і мисливської спільноти, бо наші спілки активно почали створюватись лише в 2014-2015 роках, в той час як антимисливське лобі весь час працювало. І необізнаність населення ми маємо з двох причин.  По-перше – дезінформація від антимисливців, наприклад, що немає різниці між мисливцем та браконьєром, бо і один і другий – “вбивці”.  Але і ми, мисливці, також винні, бо наша мисливська культура подекуди далека від європейської і бажає бути кращою. В цьому аспекті нам є над чим працювати, бо інколи ми самі собі створюємо антипіар поведінкою на полюванні, і це бачать пересічні мешканці. Людям треба пояснювати, що мисливська галузь була, є і буде. І, якщо побороти мисливство, на його місце негайно прийде тотальне браконьєрство. В жодній країні світу державі не під силу зберегти тваринний світ без допомоги мисливців. Для цього треба тримати за бюджетні гроші мільйонні армії єгерів.  Мисливська галузь серед іншого регулює кількість тварин.  Наприклад, в США щороку відстрілюють понад мільйон голів оленів. Якщо цього не робити, що буде з екосистемами? Є прецеденти, коли дикими тваринами знищуються цілі ліси й поля. На жаль, зараз для України це не актуально. Але хто, крім мисливців, буде регулювати кількість лисиць, вовків, єнотів уссурійських, котрі розносять сказ? Хто буде охороняти тварин від браконьєрів? Це можуть зробити лише мисливські господарства, котрі зацікавлені в тому економічно.  KV: Наскільки значна роль мисливців у зменшенні природного різноманіття?  Василь Новицький: На початку століття львівські вчені провели дослідження, які показали, що в лісостепу України у 62% смертності диких тварин винні сільгоспвиробники, через порушення процесів механізації та використання хімії. У смерті понад 15% диких тварин винні браконьєри. Близько 12% вилучення тварин – це мисливці, решта – ДТП і так далі. KV: Як можна боротись із браконьєрами? Василь Новицький: З 2015 року ми бились головою об стіну, вимагаючи кримінальної відповідальності за незаконне видобування ліцензійних видів. На рівні Мінюсту ці рішення завжди блокувались. Чому? Бо система не може себе перезавантажити, ми ж знаємо, хто основні браконьєри сьогодні – судді, прокурори, поліція.  Але ми добились з 2015 до 2017 року хоча б підняття такс за відшкодування. Відшкодування за браконьєрське видобування зайця до 2017 року складало здається 200 гривень, а зараз коштує 8 тис. гривень.  В проєкті нового закону, який ми подаємо до ВР, ми знижуємо планку для кримінальної відповідальності до приблизно 10 тис. гривень. Якщо не в’язниця, то великий штраф та умовний строк. Тільки так можна побороти браконьєрство, і саме таким шляхом пішла свого часу сусідня Білорусь.  Сьогодні влада хоче передати всі природоохоронні функції, як по мисливству, так і по рибалці, екологічній інспекції. Таким чином цей орган стане монопольним, і це лякає. Хочуть ліквідувати рибоохоронний патруль, за зразком якого ми і планували створити державну мисливську варту, хочуть ліквідувати лісову охорону. Останнім часом на рік складалось 3-4 тис. протоколів за незаконне полювання. Це дуже мало. З них всього 9% складалось екологами, решта – єгерські служби. Але досі єгерська служба користувача угідь позбавлена права затримувати порушника. Вони можуть лише затримати на своїх угіддях підозрюваного у порушенні до приїзду поліції, але це якщо їм не чинять спротив. Якщо в Екоінспекції будуть підрозділи по охороні тваринного світу, по охороні лісових ресурсів, по охороні водних ресурсів, тоді можна працювати. Але якщо це буде одна велика структура, і на область дадуть 5 чи 10 інспекторів, котрі будуть займатись всім, це буде катастрофою. KV: Розкажіть більше про ситуацію з полюванням на Київщині. Василь Новицький: Київська область має свою специфіку. В першу чергу тим, що це область з великою кількістю користувачів мисливських угідь. Київщина має посилений мисливський прес на територію. Тому для Київщини дуже важливо розподіляти мисливське навантаження рівномірно по області, наприклад, працювати над тим, щоб полювання на качку було не лише по руслу Дніпра.  Важливо вести боротьбу з браконьєрством, бо там де багато населення, багато не лише мисливців, але й браконьєрів. Наприклад, в 2017 році на Київщині було складено 227 протоколів на порушників правил полювання на суму майже 60 тис. гривень.  На території Київської області також активно проводиться боротьба із хижими та шкідливими тваринами. В тому ж 2017 році було відстріляно 1 754 лисиці, 35 вовків, 147 єнотовидних собак. Єнотовидний собака це інвазивний вид для України. Колись, за часів радянського режиму він був завезений до України, і він живе здебільшого по руслах великих річок, оскільки любить воду. Також в 2017 році на Київщині відстріляли 1137 бродячих собак та 419 бродячих котів. KV: Кілька років тому був скандал із забороною полюванням на лося в Україні. Можете пояснити, що тоді відбувалось?  Василь Новицький: Ситуацію з лосем я знаю досконально. Лось став жертвою дешевого політичного піару. Напади зоозахисників на полювання на цей вид були давно, був введений 10-річний мораторій на добування лося – з 1996 до 2006 року. До мораторію було 8,4 тис. голів лося, тоді казали, що цього мало, хоча не було жодного наукового висновку про оптимальну кількість лосів в угіддях України. Як фахівець, можу сказати, що для України, як південної межі ареалу лося, оптимальна кількість не перевищує 9 тис. голів. За 10 років дії мораторію в Україні залишилось 4,1 тис. голів лося.  KV: Як таке могло статись? В цьому вина браконьєрів? Василь Новицький: Коли користувачі мисливських угідь економічно вмотивовані, вони охороняють вид. Коли вони з цього нічого не мають, вид стає нецікавим. Жоден зоозахисник не може запропонувати кращих природоохоронних інструментів, ніж економічні. Тому за 10 років мораторію ми втратили більше половини популяції лося. Другий мораторій був з 2009 до 2012 року – приросту поголів'я лосів не було.  KV: А коли мораторію не було, між 2006 і 2009 роками, як змінилась ситуація? Василь Новицький: Приріст був дуже малий, здається 3-4%. Під час влади Януковича, коли при владі було багато мисливців, на лося відкрили полювання. З 2012 до 2017 року чисельність лося виросла на 46% – офіційно їх було 6,3 тис. Потім окремі зоорадикали зайшли до тодішнього міністра екології Остапа Семерака, і він виписав “царський указ” про заборону полювання на лося на 25 років. Цей указ заблокували Мінюст і Мінагрополітики. На цьому Семерак не зупинився, пішов на принцип, і вирішив провести заборону через Червону книгу України (ЧКУ). З'явилося “експертне заключення” яке можна кваліфікувати як “липове”, що лося в Україні не більше 1-2 тис. Потім суд першої інстанції здається визнав його оціночним судженням.  Вони прикрились цим папірцем, визнання котрого ми потім добились в суді недійсним. В результаті ми виграли суд першої інстанції. Семерак тоді обіцяв, що проведуть всеукраїнський облік кількості лося, розроблять програму порятунку виду. Тому що ми апелювали, що в ЧКУ є вже зубр, ведмідь та рись, котрі у ній тихо здихають. Не можна просто заборонити полювання на мисливські види, які можуть бути жертвами браконьєрства. ЧКУ і закон для браконьєра не аргумент, на відміну від покарання – штрафа та в’язниці. Міністерство екології подало апеляцію, провели комісію по ЧКУ, де не фахівці з лося проголосували за внесення його туди. Це при тому, що був звіт Інституту зоології від 2009 року про те, що занесення лося до ЧКУ при чисельності більше 5 тис. осіб є неефективним. В апеляції суддя послався на суспільний резонанс справи, мовляв зоозахисників багато, а мисливців на суд прийшло мало. За моєю неперевіреною інформацією, була пряма вказівка з Банкової (на вул. Банковій знаходиться Офіс президента, – KV), не розгойдувати ситуацію, щоб мисливці суд програли. Читайте: Суд вернул лося в Красную книгу Украины Проте Семераком не було проведено ані всеукраїнського обліку, ані розроблено програму відтворення лося. KV: Чи є статистика по кількості лося зараз? Василь Новицький: За моїми оцінками, через браконьєрів ми вже втратили близько 2 тис. голів лося. І його може очікувати доля зубра, також занесеного в Червону книгу. KV: Що ви маєте на увазі? Василь Новицький: В 1991 році в Україні було десь 650 зубрів, а в Білорусі 120. Ми одразу занесли зубра в ЧКУ, а в Білорусі йому надали подвійного статусу. Це дуже проста, але дієва схема. Якщо в заповіднику добули зубра, то браконьєр сідає до в'язниці. Але мисливське господарство може купити собі зубрів і розвести їх для комерційного полювання, котре сьогодні в Білорусі коштує 20 тис. євро. В такому випадку для зубра діє статус суворо охоронюваного вида з лімітованим добуванням. Для полювання часто обирають старого зубра, котрому скоро вмирати, і його вже добуває іноземець. За 20 тис. євро у нас можна купити кормів на рік для стада в 50 голів зубрів.  Станом на минулий рік в Білорусі налічувалось 1,8 тис. зубрів, в той час як в Україні – 220. Ми втратили дві третини популяції, а білоруси наростили в 15 разів. От вам приклад дбайливого господарювання. Я був свідком того, як відмовили у добуванні старого лежачого зубра, котрий не відходив від годівниці та майже весь час лежав. І в той час лісівники бідкались, що немає грошей на корми, бо влада вчасно не перерахувала кошти. Тоді єгер розповідав, що в Харкові є німець, бізнесмен, який хотів би добути зубра. Були б ми у Білорусі, він заплатив би гроші, і було б за що купити корми.  Але тоді зоозахисники сказали: “Хай здохне, ми приїдемо та поставимо йому хрест”. Той зубр загинув давно. Був я недавно у Конотопі, де все це відбувалось, і ніякого хреста не бачив. Прикро констатувати, але в Україні сучасний так званий “зоозахист” більше про здирництво аніж вкладення в довкілля. Ситуація з поголів’ям лося взагалі не залежить за великим рахунком від внутрішньої обстановки в Україні. У нас живе маргінальна частина популяції, основна – у Фінляндії, Швеції, на півночі Росії. Чисельність лося в Україні залежить від чисельності саме в основному ареалі. Коли йде ріст чисельності на півночі, за пару років відбувається витіснення поголів’я на периферію ареалу, і чисельність зростає.  Після Другої світової війни в Україні було кілька сотень лосів. В 1960-ті роки полювання на нього заборонили, лося було кілька тисяч. А за 5 років – порядка 20 тис. Таке збільшення не могла статись за 5 років за рахунок народжуваності. Це була міграційна хвиля. Є дрібні хвилі в 11 років, і велика хвиля періодичністю в 70-90 років.  KV: Яка ситуація зі звірами зараз у Чорнобильській зоні?  Василь Новицький: Регулювання чисельності тварин як такого там не відбувається, час від часу туди заходять браконьєри. На сьогодні Чорнобильська зона – замкнута самодостатня екосистема, яка здатна займатись саморегуляцією.  Але переносити ті дані на територію всієї України, де лісів всього 15%, землі розорані, буде неправильно. Відсутність полювання в Україні не призведе до таких самих наслідків, як відсутність полювання у Чорнобильській зоні. А гарантовано – навпаки! KV: А вовки, чи інші види тварин, виходять з Чорнобильської зони, як з такого собі розплідника? Василь Новицький: Насправді сьогодні вона є резерватом для розмноження вовка. Але точного обліку тварин там нема. Наприклад, працівники Чорнобильської зони кажуть, що в них живе близько 1,5 тис. лося. Тому можна підрахувати, що до занесення до ЧКУ лося було не 6 тис., а близько 8 тис. Згідно з положенням Мінекології (зараз – Мінекоенерго), саме вони мають вести моніторинг чисельності фауни, в тому числі мисливської. Але вони того не роблять, і нахабно користуються даними користувачів мисливських угідь. Хочеться запитати в міністра екології – чому й досі ми не знаємо, скільки тварин, зокрема лосів, у Чорнобильському заповіднику, скільки їх у інших заповідниках? Чому у відповіді на наші запити щодо чисельності лося в окремих об'єктах природозаповідного фонду (ПЗФ) ми отримували відповідь “від одного до десяти”?  Коли ми співставили площі всіх об’єктів ПЗФ, а їх сьогодні 10% від площі мисливських угідь, зі всією чисельністю лося, у нас вийшло, що в цих 10% площі ПЗФ живе всього 3% лосів. А це територія з найкращими умовами, де не ведеться полювання! Чому ж така ситуація? Чому ж тоді в ПЗФах лосей втричі менше, ніж в середньостатистичному мисливському господарстві? А відповідь проста. На сьогодні середній об’єкт ПЗФ – зоологічна пустеля в порівнянні з нормальним середнім мисливським господарством, де є нормальна охорона. А якщо приїхати до об’єкта ПЗФ, буде стояти браконьєрська канонада. KV: Як Україна може заробляти на мисливській галузі? Василь Новицький: Сьогодні окупність галузі тримається на рівні 46-48%. Україна з досить посередніми зоогеографічними умовами, де немає трофейних лосів чи оленів, могла б завдяки весняному полюванню зробити цю галузь рентабельною, як в Росії чи Білорусі.  Весняне полювання можна вести на гусака, який у нас не живе, чи на самця крижня. Самець крижня, котрий не знайшов самку, руйнує перші кладки, а другі вже не життєздатні. Більш того, якщо він спарувався, а потім знайшов гніздо, він його знову зруйнує, щоб знову паруватись. Він заважає жити самкам та виводкам до відкриття полювання. Це дуже негативно б’є по приросту качки. Чому б під час весняного полювання не відстріляти самця крижня, у присутності єгеря, все офіційно, по ліцензії?  Весняне полювання заборонили о 2004 році, яке було відкрите три сезони. Воно було заборонено, як я вважаю, з подачі східних сусідів, які таким чином усунули конкуренцію, щоб європейці їздили до них, а не до нас.  Також можна зайнятись зубром і скласти конкуренцію Білорусі, розводити інших копитних. Для того, щоб привабити європейського мисливця, можна запровадити вольєрне полювання. KV: Але, вибачте, де тут спортивний елемент, якщо тварина у вольєрі? Василь Новицький: Зараз у нас є вольєри на кілька тисяч гектар. Чому це не спортивно? Ви можете день ходити і сітки не побачити. Але точно знаєте, що тварина там є, трофейна, яку ви вже замовили на сайті. Багато кому це цікаво. Ми нікуди від цього не дінемось, якщо мова йде про заробляння грошей.  KV: Що має зробити влада для розвитку полювання як галузі економіки? Василь Новицький: Для початку треба, щоб влада припинила займатись популізмом, і зрозуміла, що підтримка мисливської галузі має не лише прямі фінансові вигоди, вона є запобіжником від екологічних збитків, які можуть бути в принципі. Як приклад, після Великої депресії в США майже не залишилось дикої качки та індички. Там сьогодні стоять пам'ятники мисливцям, які відновили фауну. Держава зрозуміла, що сама не може цього зробити, і почала допомагати мисливцям субсидіями.  В Чехії міністерство сільського господарства накладає значний податок на аграріїв, щоб передати його мисливцям на відновлення фауни.  Німеччина добуває козулі та оленя в кілька разів більше, ніж усього обліковується в Україні. Треба законодавчо вивести мисливських користувачів із залежності від основного користувача земельної ділянки. Такого становища, як у нас, немає в жодній країні з нормальним законодавством. Не має аграрій вирішувати, який мисливський користувач буде там хазяйнувати.  Зараз УТМР не може звинуватити аграрія в потруєних тваринах, бо завтра той аграрій відкличе своє погодження на користування угіддями. Треба робити як у Австрії, Словаччині, Німеччині, де мисливець практично не залежить від сільгоспкористувача. В Німеччині взагалі сільгоспкористувач не має права не займатись мисливським господарством. Хочеш – займайся безпосередньо, хочеш – передавай в користування. Не вести галузь ти не маєш права. Держава не буде боротись зі шкідниками, регулювати кількість тварин, охороняти від браконьєрів за свій рахунок тільки тому, що хтось там чогось не хоче. Якщо ми зараз відкриємо ринок землі при діючому законодавстві, агрохолдинги легко заблокують ведення галузі.  KV: А у випадку мисливських угідь в лісі яка ситуація? Василь Новицький: Там хочуть запровадити лісову концесію. Тоді теж користувачі там заборонять мисливство. Тому перше – це вивести новими законодавчими поправками, і ми це вже робимо, мисливського користувача від прямої юридичної залежності від основного користувача земельної ділянки. KV: Тобто буде паралельне користування? Василь Новицький: Воно і зараз паралельне. Одні сіють та жнуть, інші зайця добувають. Але це галузі антагоністи, вони мають бути зрівноважені. Якщо ми захищаємо зайців від пестицидів, не треба екологічні інспектори, ми перші перевіримо, хто зайців потруїв.  А зараз сільгоспкористувачі можуть відізвати погодження на користування мисливцям. KV: Що заважає функціонувати Асоціації? Василь Новицький: Головне – це байдужість мисливської спільноти. Багато мисливців не цінують роботу, яку ми проводимо із владою, із населенням, законотворчу роботу. Мисливці цінують більш практичні речі, а фінансувати організацію, котра не проводить сама полювання, не має своїх угідь, вони не хочуть.  KV: Співпраця з органами державної влади якимось чином ведеться? Василь Новицький: Наразі чіткої співпраці нема, міністерство не виявляє бажання співпрацювати. З Держлісагенством працюємо. Але ми вдячні, зокрема, комітету ВР з питань екології та природокористування, за те що більшість депутатів на чолі з головою комітету паном Олегом Бондаренком (фракція “Слуга народу”) абсолютно прагматично підходять до вирішення питань та проблем мисливської галузі. Ми були свідками того, як ці люди ставали жертвами кібербулінгу з боку екорадикалів за підтримку раціональних діалогів з мисливцями, або навіть за те, що просто давали нам слово сказати. Щоправда, наша подяка не стосується депутатів Олександра Фельдмана (фракція “Опозиційна платформа – За життя”) та Антона Яценка (депутатська група "За майбутнє" ), які дозволяли собі, на наш погляд, ксенофобські висловлювання в бік мисливців. KV: Ви якось співпрацюєте з Українською асоціацією власників зброї (УАВЗ)? Василь Новицький: Ми недавно познайомились з паном Учайкіним (Георгій Учайкін – голова наглядової ради УАВЗ, – KV), і у нас є пряма зацікавленість у співпраці, бо нас об'єднують спільні інтереси.  Ми домовились про координацію дій в плані проведення мітингу. Щодо закону про зброю, я не готовий коментувати, бо недостатньо знайомий з законопроєктами.  KV: Чи намагались ви якось співпрацювати з екологічними організаціями? Василь Новицький: Звичайно. Ще в 2016 році я розробив Проєкт постанови Кабміну про запобігання загибелі об'єктів тваринного світу під час механізованих агротехнічних робіт. Подібна постанова навіть в РФ була введена ще в 1996 році. Вона вводила прості правила, наприклад що при збиранні врожаю  треба рухатись з центру до краю польового контуру, щоб тварини мали можливість на порятунок. Якщо молотьба йде від дороги до лісу, то добре, якщо навпаки – погано, бо тварини будуть боятись авто. Я звернувся тоді в добрий десяток громадських екологічних організацій, які не виявили зацікавленості, або пообіцяли що зв’яжуться з цього приводу, і мовчать. На жаль, в нас майже немає ідейного екологічного активізму. Але я з великою повагою відношусь, наприклад, до WWF Україна (Всесвітній фонд дикої природи, – KV), котрий хоча б не говорить, що полювання має зникнути, і в той час робить багато корисних практичних справ. Наприклад, по законопроєкту №2232 їх представники казали, що вони проти нього, бо не можна залишити в природі бродячих котів та собак. Домашнім тваринам місце вдома, диким у лісі, і одні іншим не мають заважати жити. Але на цьому круглому столі у них не було можливості висловитись. Ми запрошуємо всі зацікавлені сторони до тісної співпраці в законодавчій площині, в справі охорони тваринного світу від браконьєрства, від шкідливого впливу промислового та іншого виробництва. KV: Який досвід іноземних мисливських організацій ви хотіли б застосувати в Україні? Василь Новицький: В Європі є така організація, як FACE (Федерація мисливських і природоохоронних асоціацій Європейського союзу). Її представники є в Європарламенті, Єврокомісії, органах місцевих влад. Вона об’єднує 7 млн європейських мисливців. В Європі мисливці та природозахисники мають спільну організацію! Там люди розуміють, що мисливці не є злом, адже саме в них є ті гроші та ресурс, який можуть піти на захист природи.  А у нас міністр говорив, що в Європі немає полювання, і воно – середньовіччя. Ще є Міжнародна рада з полювання та охорони тваринного світу (СІС), котра  налічує 188 країн-членів. І знову, як видно з назви, вона поєднує мисливців та охорону тварин. Ми плануємо бути на їх з'їзді у травні в Ризі, хочемо набути членства в цій організації. Щодо FACE, плани на співпрацю маємо, але поки що є проблеми із фінансуванням.  Ми готові співпрацювати з іноземними колегами у моніторингу рідкісних мисливських видів тощо. Читайте: Георгій Учайкін: “Треба спитати в людей, чи хочуть вони мати право на збройний самозахист або цілком розраховують на захист поліції” Фото: надано Всеукраїнською асоціацією мисливців та користувачів мисливських угідьКиевVласть

В январе-сентябре 2019 года объем внешней торговли услугами в Киевской области составил 253,2 млн долларов, а импорт – 117,5 млн долларов. Таким образом, за этот период объем экспорта превысил импорт на 135,6 млн долларов. Об этом KV стало известно из сообщения на сайте ГУ статистики в Киевской области.  Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Отмечается, что всего экспортно-импортные операции предприниматели Киевской области осуществляли с 56 странами мира.  Наибольший объем экспорта услуг с Киевщины осуществлялся в такие страны: Германия – 46 млн долларов; Кипр – 31 млн долларов; Турция – 21,4 млн долларов; Польша – 18 млн долларов; Великобритания – 9 млн долларов. Наибольший объем импорта услуг на Киевщину осуществлялся из следующих стран: Кипр – 20 млн долларов; Германия – 15,8 млн долларов; США – 12,5 млн долларов; Дания – 8,6 млн долларов; Швейцария – 7,7 млн долларов. Експорт Імпорт тис.дол. США тис.дол. США Усього 253211,2 117574,4 у тому числі Австрія 5907,5 8035,3 Азербайджан 1479,5 149,1 Афганістан 482,8 – Беліз 1814,1 – Бельгія 1427 3608,7 Білорусь 6022,6 792,8 Болгарія 1131 220,5 Велика Британія 9002,5 4168,2 Вiргiнськi Острови (Брит.) 2437 к Вірменія 84,3 к Гонконг 5118 116,4 Греція 2202,5 173,7 Грузія 1288,7 556,3 Данія 1897,3 8645,6 Естонія 749,1 160,8 Ефіопія к – Ізраїль 2898,9 73,3 Індія 6258,4 – Ірландія 6984,1 к Іспанія 551,8 1550,1 Італія 3022 488,3 Йорданія 171,5 к Казахстан 1925,9 332 Канада 1762,5 78,6 Катар 3302,9 – Китай 772,7 561,1 Кіпр 31095,8 20069,6 Корея, Республiка 161,2 403,2 Коста-Рика к – Латвія 3050,6 798,6 Литва 1443,8 723,8 Люксембург 80,6 к Мальта 1056,8 к Молдова, Республіка 1997,6 512,9 Нідерланди 8921,5 7601,8 Німеччина 46046,4 15875,6 Норвегія 1455 364,9

Зараз йде багато дискусій про те, продовжувати “медреформу” чи піти іншим шляхом. За місяць ми можемо мати нову команду МОЗу, яка й визначить, чи треба терміново виправляти “нароблене” “реформаторами”, щоб вберегти українську медицину від знищення. Я, як і вся наша команда “Батьківщини”, схиляюся до зміни курсу державної політики з охорони здоров’я. Вважаю, замість принципу економії в українській медицині, необхідно взяти за основу принцип доступності і якості. Тому що чим більше у нас здорових (а значить – тих, хто вчасно отримав медпослугу) людей, тим більше у нас економічний потенціал. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Колишній формат впровадження змін “по-реформаторськи” має бути скасований. Адже коли гарні ідеалістичні кроки обґрунтовують загальними фразами, вони виявляються неефективними – не вистачає ресурсів. А тим часом поточні проблеми, на які “реформатори” не звертали уваги, призводять до розвалу галузі. Саме цей підхід фактично знищив медицину на селі. Повернути її може тільки прагматичний підхід. Це коли замість одиничної “реформи” запускають процес постійної модернізації системи охорони здоров'я. І цей процес має вирішувати конкретні проблеми людей і системи, і відповідати на всі нові зовнішні виклики. Тобто, давати результат. Саме таким шляхом ідуть уряди країн з розвиненою демократією, в яких влада залежить від людей, а люди оцінюють владу не за порожні гасла і обіцянки, а за конкретні кроки, зроблені для вирішення їхніх щоденних проблем. І так має вчинити й Україна. Франція змогла, зможе й Україна І в Україні, і у Франції існує проблема недоступності медичної допомоги у віддалених районах і сільській місцевості. Бракує сімейних лікарів, недостатньо аптек і медичних лабораторій. Зрозуміло, що порівнювати розвиток та якість роботи системи охорони здоров'я в наших країнах не можна. Але можна порівняти що роблять держави, щоб вирішити ті проблеми, що є. Французи прийняли законопроект “Про організацію і перетворення системи охорони здоров'я”. Він передбачає реформу навчання медиків, реорганізацію місцевих лікарень (орієнтованих на загальну медицину та реабілітацію) і залучення зарубіжних лікарів. Тобто збільшити кількість лікарів французи планують, збільшивши кількість випускників своїх вишів та залучивши іноземних фахівців. Оскільки рівень зарплати лікаря загальної практики у них вищий за середньоєвропейський (понад 7 тис. дол. на місяць проти 2 тис. дол. у Польщі), залучити кадри з інших країн буде нескладно. Ввели французи й зміни до навчання кадрів, щоб вони їхали працювати у село. По-перше, знизили кваліфікаційні вимоги для студентів у процесі навчання, відмовившись від “numerus clausus” (обмеження кількості студентів, допущених на 2-у сходинку навчання). Так, можливо з'явиться група лікарів нижчої кваліфікації. Але вільний ринок праці сам врегулює їхнє працевлаштування, і вони поїдуть працювати не в Париж або Ліон (де в результаті конкуренції залишаться найкваліфікованіші), а в провінцію, де немає конкуренції і є вакантні робочі місця. По-друге, для швидкого насичення лікарями, саме у провінціях студенти-резиденти зобов'язанні проходити стажування на умовах контрольованої автономії не менше 6 місяців у первинній ланці, в основному в районах з низькою щільністю населення. Таким чином, держава не усувається від вирішення проблеми, не перекладає її на місцевий рівень, а вирішує її для всієї країни на загальнонаціональному рівні. В Україні в найближчий час проблему нестачі лікарів шляхом трудової еміграції вирішити, звичайно, не вийде. Наші медики отримують найнижчі зарплати в Європі. Тому єдиний вихід – збільшити кількість держзамовлення у вишах на медичних працівників і стимулювати їхнє працевлаштування в провінційних медзакладах. На жаль, влада України робила зовсім навпаки, тому й кількість медпрацівників у селах скоротилася. Спочатку підняли прохідний бал ЗНО до 150 – зменшилась кількість абітурієнтів. ЗНО з біології (яке потрібно для вступу в медвиш) стали здавати майже на 28% менше випускників. Логічно, що саме випускники з провінції (які могли й залишитися після навчання працювати на Батьківщині) перестали навіть намагатися вступити. Потім – посилили проміжні атестаційні вимоги і ввели новий міжнародний іспит IFOM, про що я писав у своєму блозі. Наскільки менше лікарів ми випустимо при такому підході і скільки з них залишаться працювати в нашій країні на зарплату в 6 тис. грн? Що вже говорити про роботу у провінції. Високоосвічені молоді фахівці з міжнародно визнаною кваліфікацією швидше за все приєднаються до 70 тис. медиків, які виїхали з нашої країни працювати за кордон. Ну і насамкінець, Україна, на відміну від Франції, ліквідувала розподіл випускників – через недосконалість і корупцію. Замість видозмінювати і вдосконалювати. Фактично, державні чиновники на загальнонаціональному рівні за останні три роки не тільки не намагалися вирішити проблему хронічної нестачі лікарів у провінції, але зробили все, щоб погіршити ситуацію. Ще й її вирішення переклали на плечі громад – для піар-ефекту “реформ” команди МОЗу. Потрібно не декларувати похід до ЄС, як це робила попередня влада, а створювати Європу в Україні. Не декларувати реформи, а щодня працювати над модернізацією нашої медицини, наближаючи її до людей і вирішуючи конкретні проблеми. Новий склад МОЗу має обрати не псевдореформаторський, а прагматичний підхід при реалізації державної політики з питань охорони здоров’я. І наша команда “Батьківщини” готова провести необхідні консультації і передати наші напрацювання новому Міністру охорони здоров’я, незалежно від його політичних поглядів. Читайте: Якщо в “медреформу” не втрутяться депутати – з 2020 року не буде кому і де лікувати українців Валерий Дубиль, народный депутат Украины, фракция “Батькивщина” КиевVласть

З 27 по 30 березня в  Київському палаці дітей та юнацтва проходив Міжнародний дитячо-юнацький фестиваль-конкурс народної музики “ZOLOTE ZERNO”. Головна тема фестивалю: “Фольк об’єднує серця”. У Фестивалі взяли участь інструментальні, вокальні та вокально-інструментальні колективи й солісти-виконавці з Києва, Харкова, Мелітополя, Вугледара, Кривого Рогу  та інших міст України, ансамбль народної музики “Первоцвіт”, ансамбль бандуристів “Золоті струни”, ансамбль музичних інструментів “Експромт” Київського Плацу дітей та юнацтва,  також зарубіжні гості з Польщі (місто Лодзь) й Франції (місто Сартрувіль). Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”  Засновники фестивалю: Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації, Київський Палац дітей та юнацтва, при підтримці Національної Всеукраїнської музичної спілки. Ініціатор, організатор і Голова оргкомітету  Фестивалю – художній керівник ансамблю народної музики “Первоцвіт” КПДЮ Олександр Лисич. Гостей і учасників дійства вразили неординарне, феєричне відкриття й завершення  Фестивалю – виступ зведеного оркестру – оркестри  народних інструментів і народної музики  з Києва,  Мелітополя,  Кривого Рогу,  Вугледара, Харкова  (Україна), Сартрувіля (Франція), та Лодзя (Польща)! Учасників і гостей фестивалю-конкурсу привітала директор Київського Палацу дітей та юнацтва Оксана Добровольська: “Це вже 3-й фестиваль, який проходить в рамках національно-патріотичного проекту “Ми – разом!”. Дуже символічно, що ми приймаємо гостей з Європи в географічному центрі Європи. Всі ми хочемо добра та злагоди. Маємо бажання об’єднуватися навколо народних традицій, культури, музики. Через пізнання ми краще розуміємо один одного та прагнемо до збереження миру та спокою. Фестиваль проходить під девізом “Фольк об’єднує серця!”, і мені, як директору, дуже приємно, що все це відбувається  саме в Київському Палаці”. Також з вітальним словом виступив голова журі фестивалю-конкурсу, народний артист України, соліст Національної філармонії України,  професор  Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського Сергій Грінченко. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Юні музиканти вражали своїм потужним професійним виконанням народної музики. Кожен колектив вирізнявся особливим колоритом та самобутністю. Родзинкою фестивалю стало феєричне виконання на Гала-концерті зведених номерів вокалістів, інструменталістів та ансамблю бандури. Виступи юних музикантів оцінювало професійне  жюрі до якого увійшли:   заслужений артист України, художній керівник  камерно-інструментального ансамблю  “Дивограй”  Національної філармонії України Вадим Чорнокондратенко,  лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів, бандуристка, артистка ансамблю “Рідні наспіви” Ірина Бідненко,  солістка Національної філармонії України,  викладач, кандидат мистецтвознавства КНУКіМ, лауреат літературно-мистецької премії ім. Д. Луценка Тетяна Школьна, заслужена артистка України,  виконавиця українського фольклору, директор ГО “Народна філармонія України” Лариса Лоцман, заслужений артист України, провідний артист хору ім. Г. Верьовки  Степан Школьний,  зав. відділу художньої творчості КПДЮ, відмінник освіти України Наталія Петлицька, директор муніципальної школи мистецтв м. Сартрувіля (Франція) Сандрін Самін,  директор Палацу молоді ім. Ю. Тувіма, директор Міжнародного Фонду підтримки й розвитку творчості CONVIVO та Міжнародного фестивалю творчості  “Folkowe inspiracje” Адам Кохер. Жюрі відмітили теплу атмосферу фестивалю, чудову організацію. ІІІ Міжнародний фестиваль-конкурс народної музики “ZOLOTE ZERNO” - це нові знайомства, обмін досвідом, виступи, репетиції, конкурсні прослуховування та Гала-концерт. Другий день фестивалю став відкриттям для учасників. Юні музиканти, вокалісти, інструменталісти через майстер-класи відкривали для себе безмежний світ української народної творчості.  Під керівництвом педагогів і вихованців Палацу юні співаки й музиканти власноруч виготовляли браслети-обереги,  декоративні сувеніри , шили курчат до Великодня,  ткали килимки. Діти створювали сувеніри-подарунки, наповнювали їх власною енергією, теплом і талантом. Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”  КиевVласть

Два складні пост-майданні дні лютого 2014-го Руслан Кошулинський одноосібно керував Україною. Сьогодні він є кандидатом на пост Президента від об'єднаних сил націоналістів. Основними пунктами його передвиборчої програми є україноцентричність та деолігархізація. Про люстрацію, державницький протекціонізм та про те, чому не варто зважати на міфи про злих націоналістів читайте в ексклюзивному інтерв'ю Кошулинського нашому виданню. KV: Чому в президенти йде “свободівець” Кошулинський, а не “свободівець” Тягнибок? Руслан Кошулинський:  Ми орієнтувалися на те, щоб максимально залучити усі сили націоналістів. Є різні політичні сили, які сповідують цей напрямок. Але для того, щоб залучити всіх і отримати не просто підтримку ядра прихильників, а ще й кумулятивний ефект від цього, ми вирішили об’єднати зусилля з іншими націоналістичними партіями (“Свобода”, “Конгрес Українських Націоналістів”, “ОУН”, “С14”, “Правий Сектор”, - KV).Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Щоб отримати підтримку усього середовища і унеможливити натяки на те, що один партійний лідер узурпував собі право на націоналізм, було прийнято рішення виставити фігуру, яку сприйматимуть усі. Тягнибок відсунув особисті амбіції і запропонував Кошулинського. Партнери підтримали. За таким принципом, до речі, у Польщі висували Анджея Дуду. Качинський не висувався сам, а запропонував Дуду, який і виграв вибори. KV: А щодо особистого вибору, як ви поставилися до висування вашої кандидатури? Руслан Кошулинський: Переспав дві ночі, потім зібрався, сказав: "Гаразд, уперед, є завдання, є можливості, будемо виконувати". Я один з керівників партії та штабу, керував виборами з 2002 року. Маю досвід лідерства, тому внутрішніх проблем зі сприйняттям себе у якості кандидата на посаду Президента не маю. KV: Один з перших пунктів вашої програми присвячений люстраційним процесам. Чому не відбулася реальна люстрація після Революції Гідності? Руслан Кошулинський: Після втечі Януковича у ВРУ 7 скликання залишалося максимум 180 людей із опозиції до його режиму. Для того, щоб провести результативне голосування, необхідно 226 людей. Коли вже Майдану не було і регіонали побачили, що небезпека минула, вони зрозуміли, що без них жодне питання не пройде. Тож почали активно втручалися, торгуватися, грати в брудненькі ігри. На превеликий жаль, ті ж сили, що стояли на Майдані, також не мали спільного бачення. Люструвати колишніх керівників обкомів комсомолу чи не люструвати? Чи люструвати членів Кабінету Міністрів Азарова? Фракція "Свобода", яка налічувала 37 народних депутатів, не спромоглася би сама ухвалити такі рішення. Таким чином, отримали недо-люстрацію і недо-закон про неї. На жаль, закон, який нині діє, кастрований. Він був компромісом до тих потуг, які мали свободівці. Але, якби люди не попривозили смітники під Раду, то може і такого кастрованного не було б. KV: Яку люстрацію пропонуєте ви? Руслан Кошулинський: Ми говоримо про усунення з посад людей, починаючи від депутатського корпусу, який голосував за "закони 16 січня", які спричинили вбивства на Майдані, закінчуючи агентурою КДБ СРСР і людьми, які розбудовували режим Януковича. Це великий список: керівники районних і обласних адміністрацій, депутати, Кабінет міністрів, судді, які ухвалювали судові рішення проти Майдану. KV: Скільки людей приблизно підпаде, скількох доведеться посадити або не посадити? Руслан Кошулинський: Люстрація передбачає різні форми: усунення від права обрання, позбавлення права балотуватися, права обіймати посади у органах влади чи місцевого самоврядування. Інша справа - це люди, які скористалися положенням для особистого збагачення. До таких, звісна річ, застосовується інші норми. Переконаний, люстраційного процесс виявить дуже багато цікавого. KV: Кадрова реформа: які ви вбачаєте тут кроки? Адже знайти здібних управлінців і "загнати" їх працювати до районної адміністрації або ОТГ дуже важко. Руслан Кошулинський: Не погоджуюсь із цим. Якщо об’єднана територіальна громада, в якої є великий бюджет, і є можливість забезпечити якісного, кваліфікованого працівника заробітною платою на достатньому рівні, то чому його туди не "загониш"? Тим паче, що бюджети у різних ОТГ різні. За приклад візьмемо Тернопіль, який фактично є ОТГ. Гадаю, Тернопіль зможе знайти собі чесного і вмотивованого працівника? KV: Тернопіль зможе. А умовна сільська ОТГ, де одне бюджетоутворююче підприємство, ні. Можливо, аби території змогли поповнити викошені люстрацією кадри, слід більш прискіпливо підійти до реформи місцевого самоврядування? Руслан Кошулинський: Певна річ, треба надати необхідні повноваження громадам. Хоча б на 5 років не змінюйте правил, джерел надходжень, які в них є. Влада досі не віддала оперування землями за межами населеного пункту, не сказала, що не буде змінювати 'пропорцій реверсної дотації (сьогодні це 50/50), і кожного року намагаються її змінити - 20/80, 30/70). Сьогодні влада цілеспрямовано перекинула дірки з держбюджету (фінансування освіти й медицини) на місцеві бюджети. Міста, як Тернопіль та Хмельницький, наприклад, мінімум 300 млн гривень будуть віддавати на це щороку..   Щодо повноважень, то просто перекинули відповідальність на органи місцевого самоврядування. Приклад: Таращанське училище профтехосвіти фінансується за рахунок обласного бюджету і ледве дихає. А якщо його передадуть в Таращанську ОТГ, яка має утворитися наступного року, ймовірність того, що воно зможе фінансуватися, стане нульова. Чому державна влада замість того, щоб взяти профтехосвіту на себе, передає на органи місцевого самоврядування? Тому, що не хоче фінансувати. Завдання для влади щодо місцевого самоврядування: дайте можливість планувати свою діяльність, віддайте повноваження, не змінюйте правил. Сьогодні ж ми кажемо “ні" інвесторам, які могли би розташовувати виробництво на землях за межами населених пунктів. Немає інвестора - немає ПДФО, немає ПДФО - не наповнюється бюджет. Те, що ми сьогодні бачимо - що завгодно, але ніяк не "децентралізація". Лише її видимість, як і усе, що зараз робиться в країні. Немає навіть механізму виходу з ОТГ: туди загнали насильницькими методами і не дають вийти. Механізм утворення ОТГ був створений за іншими методологіями, підійшли нещиро, створили лише для виборчої кампанії; не під ефективне управління, а під контроль та створення "голосів" для наступних виборів. KV: У вашій програмі є пункт, яким ви пропонуєте запровадити пільгове кредитування для отримання вищої освіти. А як щодо професійно-технічної освіти у цьому ж контексті? Якщо не підняти престиж робітничих спеціальностей, Україні доведеться імпортувати лицювальників, механізаторів та зварювальників з-за кордону. Руслан Кошулинський: Є цілий законопроект парламентаря-свободівця Олександра Марченка, який зосереджується саме на вирішенні цієї проблеми. А проблема колосальна. Наприклад, місто Івано-Франківськ за 32 млн гривень викупило у держави в комунальну власність “Локомотиворемонтний завод” - збиткове підприємство. За перший рік роботи завод одного тільки податку до міського бюджету заплатив 15 млн гривень. Окупність - 2,5 роки. 220 робочих місць. Наразі вони шукають ще 50 людей робітничої професії і не можуть знайти, бо кваліфікованих кадрів просто немає. Тому треба негайно реформувати освітні заклади. Сьогодні керівництво держави не спроможне ні в достатньому об’ємі фінансувати їх, ні побачити загальнонаціональну проблему кадрового ринку.  Вихід - змішаний підхід, де підприємства, а не держава, формують замовлення, вкладають кошти в освітній процес, а держава надає можливість за рахунок інфраструктури училищ підготувати фахівців. KV: Ви пропонуєте влаштувати безподатковий період для українських заробітчан, які повертаються додому і відкривають тут підприємницьку діяльність. Це дуже цікава новація,  але скажіть: як впевнити заробітчанина, що на батьківщині його не чіпатиме у своїх найкращих традиціях податкова або поліція? Руслан Кошулинський: Я не думаю, що українські заробітчани, які повертаються і вкладають зароблені там кошти у власну справу, з лякливих. Треба врахувати їхній досвід і культуру людей, які заробляють за кордоном, культуру взаємин - вона зовсім інакша. Вже ніхто не зможе з податківців прийти до такої людини і сказати: "Дай". Не вийде. До того ж тут починають працювати інші захисні механізми - ті самі асоціації підприємців. Ми ж виступаємо за зміну філософії роботи податкових органів. Зокрема, прагнемо перетворити податківців із визискувачів та карників на аналітиків та порадників. Податкова не має карати людей за несвоєчасну сплату чи помилку в декларації, цим повинні займатися інші органи. Тож виходимо на два напрями, які треба якнайшвидше опрацювати. Перший - зміна механізмів оподаткування та механізмів стягнення штрафів і накладення санкцій, другий - захист головного інвестора країни - заробітчан. Вони є найбільшими інвесторами країни, бо тільки у минулому році через банки ними було перераховано сюди 11 млрд гривень. І це тільки офіційні дані - скільки привезли "по кишенях", можно здогадуватися. KV: Чому безподатковий період Ви пропонуєте тільки для заробітчан, які повертаються з-за кордону? Чому не впровадити аналогічну пільгу для підприємців, які тільки відкривають свою справу тут? Руслан Кошулинський: Про це також ми подбали. Наприклад, IT, блокчейн. Два законопроекти вже готові. Пропонуємо ввести 5% податок без "стелі" доходу для підприємців, які цим займаються. Такий відсоток їх задовольняє, ми мали неодноразові розмови про це. За технологіями майбутнє, а ми програємо в часі - Грузія вже давно дозволила майнінг криптовалюти, Естонія давно вже голосує блокчейново, а Україна досі сидить і дивиться, що буде з біткоїном. Націоналісти зацікавлені в тому, щоб держава максимально захищала свого інвестора. Чому ми говоримо про заробітчан? Бо ми хочемо їх повернути, тому ми повинні створити умови. В місті Хмельницький за минулий рік було відкрито 5200 робочих місць. В них у місті працює 33 ринки, де працюють здебільшого ФОПи. Якщо ці самі ФОПи відчувають, що не витримують податкового тиску - йдуть у тінь. І міська влада це розуміє, тож мінімізує зі свого боку податок на землю, створює сервіси для підприємців. Крім цього, вони прорахували можливість компенсувати облікову ставку Нацбанку виробникові, який принесе бізнес-план і покаже, що він створює нові робочі місця. І це працює. Місто таким чином заробляє на ПДФО більше, ніж віддає підприємцям. Маємо лишень у Хмельницькому три нових дитсадки, а у вересні цього року відкриється і запрацює нова школа. Плюс два нових заводи у місті. Тобто динаміка приросту населення позитивна. Цю модель можна перенести на загальнодержавний рівень: малому бізнесу малі податки, великому - великі. Це так званий прогресивний податок. KV: Ви виступаєте за реприватизацію - повернення великих стратегічних підприємств під контроль держави. Руслан Кошулинський: За часи незалежності приватизовано 29 000 підприємств, залишилося 4 500. У приватній власності - стратегічні підприємства: облгази, обленерго. Сьогодні 11 з 24 обленерго взагалі належать Бабакову, віце-спікеру Держдуми РФ. На зустрічі в водоканалі міста Березань, що на Київщині, мені розповіли, що тариф на водопостачання складає 34 гривні. У той час, як в Хмельницькому - біля 15 гривень. Чого ж така різниця? Проблема в тому, що 50% тарифу - це оплата електроенергії. Хмельницький зробив розумно: запускав три помпи для качання води уночі, коли ціна електроенергії на 50% менша, а вдень - тільки одну помпу, щоб підтримувати тиск. Таким чином вони економили на електроенергії, відповідно, знижували тариф. У Березані спробували піти тим самим шляхом і з’ясували: Запустити помпи за “нічним” тарифом неможливо - власник обленерго не зацікавлений. До того ж, зараз відмінили і знижку 50% на оплату електроенергії вночі для комунальних підприємств. До чого веду: монополіст у сфері енергетики, який задорого перепродає вугілля, наприклад, не зацікавлений в тому, щоб ми ощадливо ставилися до енергоносія. Для нього чим більше ми купуємо, тим краще. І в цьому йому сприяють державні органи. Інакше чому НКРЕКП зняла цю 50% знижку, цей “нічний” тариф? Кому це може сприяти, як не олігархам? KV: Тобто держава не є ефективним власником і менеджером, якщо підіграє монополістові? Руслан Кошулинський: Не держава, а “наймані працівники”: прем'єр-міністр, Верховна рада. Прем'єр повинен звітувати своєму працедавцеві - народу - про те, скільки нових робочих місць створено на державних підприємствах, яка збитковість або прибутковість за час його роботи у цій сфері. Натомість він звітує про те, скільки треба продати. Приклад державного сприяння є в Південній Кореї: відома нині корпорація “Самсунг” на початку своєї діяльності була посередником: умовно кажучи, торгувала рисом. Вийшла на європейський ринок, почала просувати свою дрібну побутову техніку і конкурувати із європейськими торговими марками, такими як Грюндік та Філіпс. Що зробили європейці, аби захистити своїх? Почали одразу просувати механізм антидемпінгового законодавства. Південна Корея, у свою чергу, почала дотувати підприємство-експортера на різницю, яку “Самсунг” втрачає. Державницька позиція? Безумовно. Де тепер Грюндік і Філіпс, а де Самсунг? Розумієте. Таке ж завдання по сприянню своїм експортерам, своєму виробникові, мало би стояти і в нас, але чомусь владі до цього немає клопоту. KV: Тоді виникає філософське питання: чому за 25 років незалежності України не знайшлося жодного державника? Хіба ніхто не був мотивований потрапити на сторінки підручників з історії як автор українського прориву? Руслан Кошулинський: Базове слово тут - мотивація. Патріотизм, як кажуть військові, -  це коли на крик “Наших б'ють!” всі збігаються, а не розбігаються. А у нашої влади одразу виникає питання: “Наші” - це хто? Немає чіткої диференціації “свій-чужий”. Назвіть очільника країни, який чітко окреслював, де чужі, а де свої. Немає також різниці між своїм і чужим товаровиробником. Поясню на власному прикладі. До моєї доньки, яка за освітою корейський філолог, від великого корейського підприємства надійшла бізнесова пропозиція - хотіли купувати в України кору сосни. Донька звернулася до мене із питанням: хто в Україні займається корою, щоб можна було сконтактувати їх із корейцями, бо це ж той випадок, коли можемо продати те, що для нас не має цінності. Вдалося знайти лише одну фірму, яка на цьому знається, і те вони попросили корейців посприяти їм з оплатою ліцензії. А держава пальцем об палець не вдарила. Я не уявляю, щоб подібне сталося у Китаї, коли б їм за дорого запропонували продати те, що валяється і гниє на землі. Візьмемо Сингапур: урядовець там отримує зарплату, яка прив'язана до рівня ВВП в країні. Тому там хабарництво або протекціонізм не спрацюють. Чиновник розуміє, що він сам собі зашкодить у першу чергу. По тому ж принципу підлеглий має повне право доповісти на свого начальника, якщо той візьме хабара. KV: Ви ж знаєте, що і у нас підлеглі активно доповідають на начальників, але це якось слабенько діє? Руслан Кошулинський: Ми можемо сто разів говорити про наслідки корупції, і не говорити про причини, а причина - олігархічна модель економіки. Необхідно усувати олігархів від управління економікою і політикою, щоб дати українцям можливість заробляти. Влада має робити три речі. Перша - це захист. Військові, поліцейські, служба безпеки. Я плачу гроші за свою безпеку, поки я живу в цій країні. Друга - створення умов. Я плачу за те, щоб мій посередник - депутат - створював для мене умови через закони, підзаконні акти, тощо. Третє - справедливий розподіл грошей. Батькам, дітям, хворим, армії. Під третім розуміємо державний закон "Про бюджет". Більше влада нічого не має робити. Я зароблю сам, не заважайте мені. Починаємо дивитись, чи створено умови? Ні. Створює їх посередник. Але чи ми задоволені? Ні. І що можемо зробити? А нічого. Прямого механізму відкликання цього посередника також немає. Чи можу я його покарати, якщо він не виконує мою волю? Знов ні. KV: Скільки вже лежить у Раді законопроект про відкликання народних депутатів? Руслан Кошулинський: Дуже довго. Та сама історія, як і зі зняттям недоторканості. Така сама - із ухваленням закону про імпічмент Президента. Олігархам не вигідно дозволяти народові мати механізм, за яким народ може покарати обранця. Цілі фракції, групи належать тим-то й тим-то - нащо їм вкладати гроші, коли хтось незадоволений зможе позбавити мандата хапугу чи брехуна? Нині триває боротьба серед олігархів за те, хто більше вкладеться у державний апарат, бо він наразі збільшується, в державні дозвільні органи, які дадуть змогу отримати родовища для того, щоб експортувати сировину... Тому також потрібен закон про заборону приватних монополій та олігополій. Я не знаю жодної ліберальної економіки, яка би давала змогу підприємству утримувати в своїх руках по 15-20% ринку. KV: Чи готові Ви пропонувати олігархам якісь пільги, щоб вони пішли на виведення коштів з офшорів та вкладення виведених коштів в українську економіку? Руслан Кошулинський: Ми маємо готовий законопроект, де це передбачено. Ми пропонуватитемо їм справедливий поділ: 50/50, 50% нехай лишають собі на свій бізнес, ми перевіряємо їх законність і повертаємо, 50% - відразу державному бюджету. Термін повернення - 3 місяці. Але якщо олігарх не поверне кошти, то на суму, яку виведено, його власність на території України переходить до державної власності. KV: Поговоримо про зовнішню політику. Як концепція Балто-Чорноморського союзу корелюється україноцентризмом? Руслан Кошулинський: Сьогодні Балто-Чорноморська вісь може дуже активно працювати. Україні вигідно моделювати взаємини зокрема з країнами Прибалтики, які точно знають проблему Радянського союзу, які розуміють механізми впливу Москви на них. Вони знають цю ідеологію. Аналогічно із Польщею - країною, яка нам близька за ментальністю і за історією. Туреччина - також дуже потужний гравець сьогодні, починаючи з військової складової і закінчуючи фінансовою, плюс Босфор. Грузія також. Це дуже цікавий вектор, який дозволяє нам бачити перехід від Балтики до Середземномор’я і це все - через Україну. Наша держава - центр цього стратегічного союзу, і це розуміють наші партнери. Але давайте поглянемо на цю історію ширше. Наприклад, Євросоюз працює за системою регіональних країн: Альпійська ініціатива, Дунайська ініціатива, Карпатська ініціатива... То чому ж Україна не може? Нам лишень треба завершити оформлення на рівні парламентських угод, за тим самим принципом як, наприклад, була узгоджена Вишеградська група. Цей союз стратегічно необхідний. Щоправда, є питання Білорусі - “української шапки”, як її називав Юрій Липа. Цього нашого сусіда вже поглинула Росія, але життя не стоїть на місці і Білорусь ще може змінити російський вектор на Балто-Чорноморський. KV: Окрім Білорусі, є ще питання Угорщини... Руслан Кошулинський: Ось це питання вирішується максимально легко. Ухвалення Закону “Про громадянство” і Закону “Про національні меншини”. Чому угорці такі настирливі - тому що законодавчо в них все зроблено бездоганно. Я був автором законопроекту про нацменшини, для чого вивчив законодавче поле нацменшин практично усіх східноєвропейських країн, також країн Скандинавії. Серед них усіх найкращий закон - угорський. Ми брали саме його за приклад. У 2012-2013 році я переклав законопроект на англійську, надіслав усім послам межуючих з нами країн Східної Європи, із проханням надати характеристики та зауваження. Усі погодилися, що ми за приклад узяли найкращий варіант закону. Але його не ухвалено. Натомість, в маємо в Україні у плані діючого законодавства про нацменшини справжніий хаос. А мали б ми закон як в Угорщини - проблем не було би. Але наші очільники, на жаль, цього не розуміють. Вони граються в лібералізм із націоналістичними урядами Угорщини та Польщі і програють, адже спосіб мислення націоналістичний - він інакший. Але повірте, ми, націоналісти, дуже швидко з ними порозуміємося і досягнемо згоди. Приклад тому - Майдан. До мене в штаб, де висіли портрети Бандери та Шухевича, приїздили депутати польського Сейму. Ми сідали за один стіл, працювали, а потім йшли разом на барикади. І все було добре. KV: Як подати ідею україноцентризму східним регіонам країни? Руслан Кошулинський: Дві засадничі речі є. По-перше, сьогодні ми воюємо з ворогом. Базове завдання - об’єднати людей, і ми кажемо про ту єдність суспільства "свій-чужий", де всі збігаються, коли наших б’ють. По-друге, виконання закону. Люди, які мешкають на Сході, частково відрізняються за своєю ментальністю. Це дуже дисципліновані колективісти. Якщо влада чітко скаже "робити так і так", - вони зроблять. Але влада чомусь не дає чітких вказівок... Вона приходить і каже: ось колишній представник "Партії регіонів", тепер він в нашій партії влади. Намагаючись загравати з місцевими елітами, влада не розуміє, що втрачає авторитет сили. І люди перестають її слухати. Бо все по-старому, тільки з новим прапором. Якби влада точно дала зрозуміти мешканцям сходу, де свій, а де чужий, покарала б чужого, не давши йому перевзутися в нові партійні мешти, питання було б закрито. Авторитет би відновився, а решта = справа копіткої праці з розбудови економіки, інфраструктури, освіти… Зрозумійте, не існує проблеми зі Сходом, існує проблема відсутності правил і нехтування законом. Якщо там у Києві порушуються правила, думають люди, то нам тим паче немає сенсу їх дотримуватися. KV: Який Ваш план по поверненню Донбасу до України? Руслан Кошулинський: Перемога у війні. Але не чисто військова. Ворог дуже потужний, формула перемоги тут дуже складна. Ворог володіє ядерною зброєю, бюджет його збройних сил понад 70 мільярдів доларів, коли бюджет наших ЗСУ - 3 мільярди. Що потрібно для перемоги: по-перше, надпотужна високотехнологічна армія, неядерні стратегічні сили. Пункт моєї програми - на Збройні сили йтиме 5% ВВП держави. Але є одне але. Сьогоднішня влада також декларує про ті 5%. Щоправда, ці відсотки йдуть не лише на армію, а й на силові структури. Для прикладу, сьогодні на МВС, ГПУ, і СБУ виділяється на 1,5 млрд гривень більше, ніж на ЗСУ. І це ми не говоримо про те, що армію терміново треба переозброювати. У 1987 і 2015 роках я служив на одній і тій же гарматі, - 152-мм "Гіацинт". Все те ж саме. Один постріл з "Гіацинту" коштує тисячу доларів, але купити снаряди натівського зразка ми не можемо - в них снаряд 155 мм, а не 152 мм, як наші.   А військове кораблебудування? На всю країну один недобудований корвет стоїть і "Сагайдачний". А, ще є "москитна флотилія" - річкові катери, виготовлені в Україні. Вони за своїми тактико-технічними характеристиками не можуть стріляти за трибального шторму. І ця "москитна флотилія" нібито повинна протидіяти потужному флоту Росії. Другий фронт - дипломатичний. Говорити треба не з бізнес-партнерами Росії, якими є ті ж Німеччина та Франція, що зараз будують для Росії "Північний потік-2", в обхід України, а із справжніми потужними світовими гравцями. Я маю на увазі США та Великобританію, що виступили гарантами української безпеки в Будапешті. KV: Як говорити з цими гравцями, якщо ми сидимо на голці МВФ? Руслан Кошулинський: Розумію. Але голка МВФ - це ті ж Сполучені Штати Америки, підписанти Будапештського меморандуму, і ми мусимо нагадати їм про колишні зобов'язання. KV: Ми може і мусимо, але чогось же не слухають? Руслан Кошулинський: Я мав розмову з представниками нової американської влади і  запитав у них, чому у військовій царині Америка ставить усе на Польщу: бази НАТО, штаб НАТО, навчання альянсу, в той час коли війна іде у нас, а не в Польщі? Вони відповіли наступне: так, ви єдині, хто протистоїть Росії на суходолі, ми у вас вчимося, але поляки надійні та передбачувані, а ви - ні. Ми вводимо санкції проти московських олігархів, а вони у вас заробляють гроші - Фрідман, Ротенберг, Бабаков... Більш того, за офіційними даними імпорт до України з Росії за минулий рік збільшився в деяких областях на 500-600%. Для прикладу: Ніжинський механічний завод нещодавно програв тендер на постачання Укрзалізниці своєї продукції московській фірмі, яка запропонувала на три гривні дешевше. П'ятий рік продовжується дія 320 міжвідомчих угод між нами та Росією. Припинено договір про дружбу, але дипломатичні стосунки не розірвано, кордон не закрито, навіть немає візового режиму. Що сьогодні заважає встановити координати складу боєприпасів? Узяв телефон із GPS, кинув на землю й пішов. А далі прилітає коптер і скидає запальну суміш... І так "випадково" згоріли 5 складів, лишилося 2. Отже, завдання нового президента - показати, що ми надійні партнери і сюди можно вкладатися. І лише після цього, наполегливо нагадувати про колишні зобов'язання. KV: А навіщо Америці та Європі ще один "надійний партнер", коли є Польща? Руслан Кошулинський: Бо цей новий партнер буде набагато потужнішим. Але, наголошую, нам треба показати, що ми варті того, аби із нами працювати. Для цього треба розірвати дипломатичні стосунки із Росією, заборонити московський бізнес, закрити кордон. Нам потрібно для перемоги не лише змінити Нормандський формат на Будапештський, а й провести низку економічних реформ. Ви запитуєте, навіщо ще один партнер? Бо це економічно вигідно. Але треби це довести, треба самим показати, що таке економічна стимуляція по-українськи. Зокрема, внести зміни до закону про оподаткування, запровадити податок з олігархів та навести лад в питаннях відповідальності влади. Я не можу пояснити хлопцям на фронті, чому під час воєнного стану депутати пішли у відпустку. Чому мер Садовий разом із російським олігархом Фрідманом проводить "Альфа Джаз" у Львові. Чому головнокомандувач поїхав на Мальдіви. KV: Поясніть, будь-ласка, як переконати українців, що націоналізм - не лайливе слово? Руслан Кошулинський: Я дуже люблю усіх дітей, але своїх трохи більше. Я люблю усіх жінок на світі, але свою - трохи більше. Я люблю усіх людей на землі, але українців - трохи більше. Оце і є визначення націоналізму. Націоналізм - це любов до свого, а не приниження чужого. В мене є знайомий грузин, і коли я запитав його, чому він підтримує “Свободу”, він відповів: “Ваш народ дав мені можливість жити в Україні і заробляти тут. Я вивчаю українську. Мої діти ходять до української школи. Але вдома ми розмовляємо грузинською, щонеділі ходимо до грузинської громади. Я хочу, щоб коли мої діти виросли, у них в паспорті, в графі національність було написано “Грузин”. А ви якраз цього домагаєтесь”. Він живе в Україні, поважає нашу мову, традиції, закони, але він не зрадив своєї крові. Батьки народили його грузином і він ним залишився. Націоналісти виступають саме за це: не зраджуй свою національну ідентичність, шанобливо стався до всіх і не давай кривдити своє. KV: Руслан Кошулинський до війни і після - це різні люди? Руслан Кошулинський: Після повернення зі Сходу став набагато більше цінувати час.KиевVласть

Відомий київський фуд-блогер Інна Гордієнко сама для себе неочікувано завітала до Копенгагену - столиці Данії. Що з того смачного вийшло - в кулінарному гіді для читачів КиевVласти. Продовжуючи тему гастрономічних подорожей, цього разу буду знайомити вас з датською кухнею. Ніколи не думала, що вона мене вразить. Можливо, вона не настільки різноманітна, як іспанська чи італійська, але точно дуже смачна, витончена і однозначно заслуговує на те, щоб про неї написати. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Найпопулярніша традиційна страва - смореброди Насправді, смореброд - це бутерброд з безліччю компонентів, який прийнято їсти за допомогою ножа та виделки. Найпоширенішими складовими таких бутербродів є різні види риби та морепродуктів. Також це може бути шинка, сир, печінковий паштет, ростбіф, копчений окіст, картопля, свіжі овочі і зелень. Жителів Копенгагена сміливо можна назвати одними з головних у світі любителів таких бутербродів. В місцевих ресторанах і кафе їх готують сотні варіантів. Деякі бутерброди нагадують справжні шедеври кулінарного мистецтва. Зверху вони обов’язково приправляються різними доповненнями для краси та безперечно смаку. Хоча традиційно їх готують на житньому датському хлібі, ви безперечно можете замовити на тому, який вам більш до вподоби. Один з найпопулярніших закладів, куди я і завітала на смореброди  - Nyhavns Faergekro. Розташований він одразу поруч з каналом Нюхавн, що перекладається як Нова Гавань. Це місце - візитна картка Копенгагену, відповідно тут збирається найбільша кількість туристів. Якщо ви потрапите в це кафе з 11:30 до 17:00, то вам запропонують безліч варіантів сморебродів: овочевий і картопляний за 75 крон (10 євро); з ростбіфом, копченим лососем, креветкою, курячим салатом, традиційними датськими тефтелями, сиром брі та іншими за 80 крон (11 євро). Якщо ж ваш обід був в іншому місці і ви опинилися в Nyhvans Faergekro після 17:00, ви зможете замовити смореброди лише за основним меню. І тоді це буде страва з трьох бутербродів: з ростбіфом та карамелізованою цибулею, лососем та каперсами, курячим салатом та скибкою смаженого бекона за 130 крон (18 євро). Ці види сморебродів - найпопулярніші. Хоча в інших закладах я зустрічала замість останнього - з креветкою та вареним яйцем. Звучить дивно, але насправді - смакота неймовірна. Оселедець -  як сало для України Оселедець тут усюди: безліч варіантів консерв в супермаркетах, величезний вибір в різних засолах на ринку Torvehallerne, неймовірна кількість закусок з оселедця в ресторанах. Навіть на основну страву можна замовити смажений оселедець! Але я все ж таки радила би вам потрапити на “оселедцевий буфет”, аби спробувати оселедець, приготовлений різними способами: на грилі, сковороді, копчений, маринований в найрізноманітніших соусах. Такий буфет працює саме в згаданій вже ресторації на набережній Нюхавн. Ми випадково дізналися про цю опцію, коли завітали в цей заклад на смореброди. Тому наступного дня відправилися смакувати оселедець в усій так би мовити його красі.   “Оселедцевий буфет” працює в форматі “шведського столу” (про нього трохи пізніше) лише до 17:00. Платите 130 крон (18 євро) і можете брати оселедця стільки, скільки ваша душа забажає. Крім копченого та тушкованого, мене особливо вразив маринований оселедець. В таких видах маринаду ви його точно більш ніде не скуштуєте - гірчичний і майонезний, цибулевий та буряковий, з додаванням грибів, перцю, фенхелю, карі та укропу. Я накладала і накладала собі нові тарілки, думала просто лусну від такої кількості оселедця, але зупинитись не могла. До речі, таким самим способом готують тут і лосося. Якщо ви завітаєте на вже згаданий мною самий великий продуктовий ринок Копенгагена, то зможете купити лосося та оселедець в найрізноманітніших засолах, спеціях та маринадах. Від побаченого та запахів у вас просто поїде дах! Риба та морепродукти - обов’язковий пункт програми Щоб зрозуміти наскільки тут вони свіжі та запашні відправляйтеся на місцевий ринок. Камбала, палтус, тріска, и звичайно лосось та оселедець пропонують місцеві торговці в широкому асортименті. Ми не втримались і замовили холоднокопченого палтуса, бо вже мали уявлення про його якість. Під датській “Туборг” смакував він просто бездоганно. Проте справжню насолоду ви отримаєте від рибки, якщо спробуєте її в місцевому ресторанчику. В перший день нашого приїзду до Копенгагену ми завітали до ресторану Il Buco - і точно не прогадали. Кухня працює майже в усіх закладах до 22:00, тому на наш візит саме в цей час офіціантка розвела руками: “Вибачте, але нічим не можу вам допомогти”. На допомогу прийшов кухар ресторації, який побачив наші засмучені обличчя та голодний погляд. Оскільки кухня в ресторані відкрита и він завершував приготування останньої страви для клієнтів, запропонував нам підсмажити палтуса, як найпростіший та найшвидший варіант. Те що предстало перед нашими очима через 15 хвилин перевершило всі наші очікування. Подача палтуса - кулінарний шедевр! З лисичками, аспарагусом та приправлена устричним соусом - риба просто танула в роті. Звичайно коштувала така страва не дешево - 185 крон (25 євро порція). Але, як виявилося, за місцевими мірками - це середня ціна на основну страву. “Шведській стіл” в Данії - det store kolde bord (“холодний стіл”) Це не означає, що вам подадуть виключно холодні закуски – гарячі страви також присутні і у великій кількості. Як правило, датський “буфет” пропонує безліч страв з локальної кухні – смореброди, оселедець, печінкові паштети, сосиски, тефтелі, смажена риба та свинина, різноманітні салати та звичайно солодощі. Щоправда, знайти заклад, який пропонує “шведський стіл” з національною кухнею не так просто. Зазвичай, це азіатські ресторанчики. Але мені вдалося знайти чудове місце саме з локальною кухнею і доступними цінами. Отже, раджу вам мережу Dаlle Vаllе, що має декілька ресторанів у столиці Данії. Три з них - в самому центрі. Ми завітали до того, що біля Круглої башти. І поєднали приємне з корисним: спочатку оглянули башту, піднялись на 42-метрову висоту (в 1642 році найвища будівля в місті), а потім посмакували чудовим обідом. Візит до буфету на одну особу коштує 89 крон (12 євро), якщо ви завітали з 12:00 до 16:00.Для Данії - це доступний прайс. В середньому, основні страви в ресторанах стартують із 120 крон (16 євро). На вечерю ціна інш.! З 16:00 вимушені будете віддати 129 крон (майже 17 євро). Але і страви у цей час більш різноманітні та вишукані. Спробуйте тут найпопулярніші види сморебродів - з креветкою та яйцем, ростбіфом та карамелізованою цибулею, огірком та смаженою білою рибою. Також візьміть свининку - датчани вміють її готувати. Наприклад, маленькі шматочки пісної вирізки або свинний стейк, або філе, тушковане у вершковому соусі, чи подрібнену свинячу печінку з грибами. Це дуже дуже смачно! Ще раджу скуштувати тефтелі – вони готуються із суміші дрібно рубленої свинини та телятини. Краще їх смакувати в класичному варіанті – з картопляним салатом та червонокачанною капустою. М’ясо та рибу не забудьте приправити соусами – їх велика кількість, але обов’язково мусите спробувати “ремулад”. Хоч його батьківщина - Франція, в Данії він отримав особливу популярність. Смакує чудово навіть із сморебродами, і славнозвісним датським хот-догом! Датський хот-дог - улюблена страва місцевих жителів Хот-доги можна знайти в будь-якій країні, але в Данії – це просто культова страва. Продаються вони скрізь в пересувних кіосках (pølsevogn)! Самі датчане настільки люблять цю просту вуличну їжу, що один кіоск з хот-догами був встановлений навіть в аеропорту в терміналі прибуття – в зоні отримання багажу – до послуг місцевих жителів, які повертаються додому із своїх мандрівок. Основні інгредієнти датського хот-догу - булочка і сосиска, переважно свиняча червоного кольору (Rød Pølse), приправлена гірчицею або кетчупом, підсмаженою хрусткою цибулею та маринованими огірками. Існують різний історії про ці червоні сосиски, але найвірогідніша з усіх така. Десь в 30-х роках минулого століття, в умовах світової кризи виробники м'ясної продукції вирішили позбавитися від зайвого товару, викинувши його подалі в море, але потім чи то совість проявилася у них, чи то жадібність здолала, надлишки, точніше сказати (свинячі сосиски) вони продали роздрібним торговцям за безцінь. Оскільки термін придатності добігав кінця, торговці, змовившись вирішили сосиски відварити, що продовжило б їх термін зберігання, а що б надати сосискам більш привабливий вид умочили їх в харчовий червоний барвник (буряковий сік) і потім розпродали за низькими цінами. Торгова операція принесла істотний прибуток. Сосиски припали до смаку, новина швидко розійшлася і народ став вишукувати схожі червоні ковбаски у торговців. Незабаром подібні червоні сосиски перетворилися в різновид м'ясних продуктів - Rød Pølse. Потім додали до сосисок булочки, гірчицю, цибульку, солоні огірочки і отримали той самий знаменитий Danish Rød Pølse. Коштує він всього на всього 30 крон, це дешевше ніж кава в Копенгагені (50 крон). Під хот-дог однозначно раджу взяти місцевого пива. Обов’язково візьміть Pilsner – він тут пропонується на кожному кроці і в кожній ресторації. Але особливо раджу спробувати ель і стаут – це більш міцні за вмістом алкоголю сорти, але вони бездоганні за смаком. Читайте та смакуйте: Гід по 13 рестораціях Одеси, частина перша (фото, меню, ціни) Як правило, розливне пиво в закладах стартує від 50 крон (7 євро) за маленький келих, і до 75 крон за великий (10 євро). Щоправда в супермаркеті ви можете знайти Pilsner в скляній пляшці за 2,40 крон (майже 3 євро), і Carlsberg чи Tuborg в бляшаній за 4,40 (майже 6 євро). Останній куточок хіппі-утопізму Бути в Копенгагені і не відвідати Христианію - це неприпустимо. Держава в державі, в якій діють свої закони, валюта, і навіть своя гастрокультура. Самоврядна комуна, де вже понад 40 років живуть анархісти, сквотери та хіппі розташована в 10 хвилинах від центру міста. Орієнтир – Храм Христа Спасителя. До речі, це найвища точка в Копенгагені. Якщо наважитесь і підніметесь – побачите один із кращих краєвидів. На вході до Христианії висить вивіска “Ви залишаєте територію Євросоюзу”. Уся територія республіки обнесена дерев’яним парканом. Почалося все в 70-х, коли група людей освоїла територію колишніх військових бараків і створила нове суспільство на принципах свободи і рівності. В 1990 році після довгих переговорів із датським урядом жителі Христианії створили житловий кооператив і на зібрані гроші викупили у муніципалітету 34 гектара землі. Сьогодні тут живуть близько 1 000 осіб. Сюди перебралися не тільки вільні художники, музиканти і театральні режисери, а й наркомани, яких традиційне суспільство не приймало. На головній вулиці Христиании – Пушер-стріт - розташувався найбільший ринок марихуани в світі. Місцеві вважають, що якщо в Данії продаж легких наркотиків буде легалізований, то прибуток Христианії і її економічна забезпеченість виросте в рази. А поки на Пушер-стріт категорично заборонено фотографувати. Звичайно, сфотографувати процес продажу наркотиків на вулицях Христианії мені не вдалося, проте я увіковічила свій процес смакування джойнту із марихуаною. Косяк коноплі в залежності від країни виробництва стартує від 50 крон (7 євро) за датську марихуану, і до 150 крон (20 євро) за ямайську і колумбійську. Один грам гашиша коштує 50 крон, так як і печенюшки та мафіни. Із найцікавіших смачних місць раджу відвідати кафе Spiseloppen із сезонним меню, випити в барі Nemoland, а потім відправитися на концерт до рок-клубу Loppen, де колись виступали Боб Ділан і Metallica. І звісно, таку колоритну мандрівку потрібно шліфанути христианівським Pilsner. Рецептура цього незвичного пивка є незмінною із 1972 року. Продається у всіх барах та коштує 30 крон за пляшку. Насправді Христианія - не брудний район із наркотрафіком, сміттям і підозрілими персонажами, а спокійне затишне місце серед зелені на березі озера. В Христианії заборонено автомобільний рух: жителі переміщуються або пішки, або на велосипедах. Всі будинки побудовані зі старого дерева і скла місцевим людом. Найяскравіші представники хіппарської архітектури розташовані на березі озера. Ось такий соціалізм, чудово вписаний в капіталістичний світ, який ви просто зобов’язані побачити на власні очі, якщо хочете мати повноцінне уявлення про гастрономічну культуру Данії. Наступна країна буде не менш цікавою та насиченою на кулінарні шедеври та гастрономічну екзотику. Чекайте вже на неї в жовтні. А щоб не пропустити, звичайно, мусите стежити за моєю сторінкою на Фейсбуці Читайте та смакуйте: Гід по 13 рестораціях Одеси, частина друга (фото, відео, меню, ціни) Фото та відео автораKиевVласть

Майже півроку будівельний ринок України працює за новими правилами. Як на нього вплинули зміни у законодавстві, які зрушення відбуваються у столиці та на Київщині, чи вирішені питання незаконного будівництва та яких змін варто очікувати у 2018 році докладно в інтерв’ю КиевVласть розповів голова Державної архітектурно-будівельної інспекції (ДАБІ) Олексій Кудрявцев. KV: 2017 рік був новаторським і пройшов під знаком дерегуляції будівельного ринку. Чи всі завдання вдалося виконати? Олексій Кудрявцев: Завдання, які ми ставили на 2017 рік, вважаю, що ДАБІ виконала. У 2016 році було розроблено законопроект, який врахував багато наших ініціатив. У січні поточного року парламент за нього проголосував. А 10 червня 2017 року Закон України №1817-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення містобудівної діяльності” набув чинності. Читайте: “Новый закон дает госархстройконтролю все инструменты для предотвращения строительных афер”, - глава ГАСИ Кудрявцев Зараз вже можна відмітити перші позитивні результати його впровадження. З 10 червня максимально спрощена дозвільна система для будівництва об`єктів малого та середнього бізнесу і приватного сектору. А отже зведені до нуля зловживання при видачі документів. Також тепер неможлива поява нового незаконного будівництва, яке, як правило, з`являлося через надання недостовірних відомостей у деклараціях. Сьогодні 80% дозвільних документів на початок будівництва подаються у формі повідомлення. Тобто забудовники об`єктів, які належать до категорії СС1, подають повідомлення і вже наступного дня можуть починати будівництво.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  KV: Ви кажете, що вже неможливі зловживання при заповнені декларацій. Це означає, що тепер взагалі не буде незаконних будівництв? О.К.: Раніше по об`єктах, які належать до категорій СС2, гостро стояла проблема незаконних будівництв. Були забудовники, які декларували зведення п'ятиповерхових будинків, а будували хмарочоси. Сьогодні вже не можна заповнити недостовірні відомості в декларації і розпочати будівництво багатоквартирного будинку або торгового центру. Тепер потрібно отримати дозвіл на початок будівельних робіт. А це означає, що до ДАБІ необхідно надати повний пакет документів – на земельну ділянку, містобудівні умови і обмеження, експертний висновок і проект. Тільки за наявності цих документів та після їх перевірки забудовник зможе отримати дозвіл. І це будівництво буде законним. Теоретично ми допускаємо можливість подачі сфальсифікованих документів. Однак, такі ситуації є малоймовірними, оскільки, по-перше, нами всі документи перевіряються, а по-друге, підробка може бути виявлена і під час проведення перевірок власне об’єкта будівництва. Читайте: Глава ГАСИ Кудрявцев призвал бизнес подключаться к наработке градостроительных новаций KV: Чи плануються ще якісь законодавчі зміни у сфері містобудівної діяльностіу 2018 році? О.К.: Основною метою контролю в будівництві є засвідчення відповідності виконаних будівельних робіт затвердженій проектній документації та державним будівельним нормам.  Сьогодні єдиним інструментом, що гарантує якість будівництва об’єкта, є планові перевірки. Однак за весь час будівництва можна провести фактично лише одну планову перевірку. При цьому нам важко прогнозувати, на якому етапі будівництва перебуватиме об’єкт, оскільки такий план затверджується на весь рік. Також існує проблема допуску інспекторів на об’єкт будівництва.Таким чином, існуюча система контролю у вигляді планових перевірок є неефективною, адже не дає можливість забезпечити повноцінний контроль всіх етапів будівництва. Тому зараз розглядається питання зміни системи контролю в будівництві. Один із можливих варіантів – це відмова від планових перевірок та запровадження поетапного контролю виконання будівельних робіт щодо об’єктів середнього та значного класу наслідків. Це, по-перше, даcть можливість гарантувати якість робіт протягом всього періоду будівництва. По-друге, буде додатковою гарантією для інвесторів і свідченням того, що вони мають справу з порядним забудовником, який публічний і доступний для державного контролю. Одночасно, з метою зменшення тиску на суб’єктів містобудування, пропонується переглянути систему застосування штрафних санкцій. Зокрема, накладати штрафні санкції за порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності за незначні порушення лише у разі невиконання приписів про їх усунення. KV: Нещодавно у публічному просторі підняли питання щодо боротьби жителів Іванківського району за закриття місцевої теплоелектростанції. Ніби дозвіл на будівництво цієї "ЕкоТЕС" надала свого часу ДАБІ без виділення земельної ділянки і оформлення дозвільної документації. Чи дійсно має місце проблема з документами? О.К.: Це будівництво закінчилося ще у 2014 році. Через три місяці після завершення та введення об`єкта в експлуатацію ми вже не маємо можливості його перевіряти. Поки що у нас немає підстав і повноважень втручатися у ситуацію. Читайте: В Иванковском районе назревает вооруженный бунт из-за ТЭС партнеров Парцхаладзе KV: Чому виникла проблема з будівництвом теплової станції у Переяслав-Хмельницьку? О.К.: У 2016 році, коли видавався дозвіл на будівництво цієї ТЕС, були наявні всі документи. Потім міська рада Переяслав-Хмельницька, яка спочатку видала містобудівні умови і обмеження, цей документ відкликала. Отже, вихідні дані для видачі дозволу на будівництво були анульовані, і ми скасували дозвіл. Зараз тривають судові процеси. На жаль, сьогодні суди дивляться на наші рішення по-різному. У кожного судді своє бачення ситуації. В будь-якому випадку, при ухваленні судом рішення, ДАБІ змушена буде його виконувати. Читайте: Жители Переяслав-Хмельницкого взбунтовались из-за строительства ТЭЦ KV: Це показовий приклад, коли держорган встав на захист громади. Як бути з ситуаціями, коли назустріч вимогам громадян піти не дозволяє закон. Наприклад, вам твердять, що будівництво є незаконним, а у вас за документами все чисто? О.К.: ДАБІ не приховує інформацію. Сьогодні вся інформація про документи на будівництво міститься у відкритому доступі. Також можна звернутися до нас, щоб дізнатися, на підставі яких саме документів була видана дозвільна документація. В той же час, є ситуації, коли під тиском активістів будівництво зупиняється. Але по кожному проблемному випадку треба дивитися окремо. Я би рекомендував всім - інвесторам, активістам - детальніше вивчати дозвільну документацію. KV: Чи є сьогодні проблема псевдо-активістів, наскільки вона гостра? О.К.: Коли починається велике будівництво, це майже завжди викликає занепокоєння у мешканців прилеглих будинків, які не хочуть, щоб порушували їх спокій. Є "активісти", які одразу ж долучаються до цих хвилювань та намагаються ще більше дестабілізувати ситуацію навколо об’єкта, і цілі у них далеко не суспільно корисні.  Місяця півтора тому у новинах інформували про затримання на хабарі людей, які називаючи себе представниками громадської організації, нібито боролися з незаконними будівництвами.  Часто під час зустрічей з активістами ми бачимо, що за ними стоять люди, які не завжди на боці інтересів громади. Тому, на жаль, можна констатувати, що проблема псевдо-активістів існує. Як її вирішувати, поки що незрозуміло. Водночас, хочу щоб люди усвідомлювали, ДАБІ не може бути арбітром між забудовником і мешканцями або іншими представниками громади. Ми не можемо ставати на той чи інший бік, а повинні діяти виключно у законодавчому полі. ДАБІ не вирішує, де і що саме будувати. Це компетенція органів місцевого самоврядування. Наша сфера відповідальності полягає в тому, щоб будівництво здійснювалось згідно із затвердженим проектом і державними будівельними нормами. Сьогодні від громадськості не приховується, хто видав земельну ділянку, містобудівні умови і обмеження, хто погодив історико-містобудівне обґрунтування. ДАБІ повинна перевірити ці документи і видати дозвіл на будівництво. Якщо ми цього не зробимо, то це означатиме невиконання наших обов’язків, демонструватиме необ’єктивне, упереджене ставлення до суб’єкта містобудування. Забудовник матиме всі підстави звернутися до суду для оскарження наших дій. Ми не можемо тиснути на бізнес, гальмувати його розвиток. ДАБІ має, у першу чергу, керуватися нормами закону та разом з іншими органами державної влади працювати над покращенням економічних показників нашої держави, у тому числі через забезпечення нормальних прозорих умов для роботи кожного підприємця, учасника будівельного ринку. KV: Чи змінилася динаміка скарг, які зараз отримує ДАБІ, і на що частіше скаржаться? О.К.: Сьогодні ДАБІ змінила формат роботи із забудовниками та громадянами, переорієнтувавши його на відкритий та прозорий діалог. Ми запровадили низку каналів оперативної взаємодії та вирішення питань. Зокрема, щоденно працює Громадська приймальня Держархбудінспекції, яка приймає звернення від запитувачів з усіх куточків України, діє Гаряча лінія ДАБІ 0 800 210 011. Я особисто спілкуюсь з представниками бізнесу, громадянами під час регулярних робочих поїздок у регіони. Ми змінили як саму філософію, так і інструменти роботи з людьми. Їх звернення та відгуки є індикатором якості нашої роботи. Хочу констатувати, що ці зміни вже демонструють свої результати – сьогодні  практично відсутні скарги громадян щодо повернення документів на доопрацювання по об`єктах категорії СС1. Певний відсоток скарг отримуємо на неправомірні дії інспекторів, які перевіряють об`єкти. З ними працює дисциплінарна комісія. Нам довелося змінити керівників практично у всіх територіальних органах. Зараз на керівних посадах працюють лише ті, хто розуміє, що сьогодні, у важкий для економіки час, потрібно максимально допомогти будівельникам та інвесторам. Водночас сьогодні намагаємося зменшити втручання посадової особи у реєстрацію дозвільних документів на об’єкти незначного класу наслідків. Світ швидко змінюється і люди все більше віддають перевагу сучасним технологіям. Держархбудінспекцією спільно з Державним агентством електронного урядування впроваджено низку електронних адміністративних послуг у будівництві. До кінця року плануємо вдосконалити одну з них. Зокрема, реєстрація  повідомлення про початок виконання будівельних робіт здійснюватиметься в повністю автоматичному режимі, тобто буде взагалі виключено з цього процесу участь посадової особи. Наш реєстр буде інтегровано із земельним кадастром, що дозволить автоматично перевірити внесені у повідомлення відомості про земельну ділянку. Однак на цьому не зупиняємося, відповідна робота триватиме й далі, адже головна мета зробити дозвільні процедури дійсно європейськими – зручними, оперативними та прозорими. Якщо говорити про скарги по регіонах, то лідер сьогодні – Київ. Тут сконцентровано понад 20% всього, що будується у країні. Скарги по Києву самі болючі, бо мешканці столиці найбільш соціально активні і кожна навіть незначна проблема може вилитися у якісь заходи, знесення заборів тощо. KV: Так будівництво на місті колишнього Сінного ринку все ж таки незаконне, активісти праві, їх гучні акції зі знесенням забору були доцільні? О.К.: Дозвіл на це будівництво був виданий при наявності всіх необхідних документів. Ми неодноразово виходили на перевірки цього об`єкта за зверненнями і народних депутатів, і активістів. В ході перевірок фіксувалися незначні порушення, які сьогодні всі усунуті. Забудовник виконав всі умови припису. Для здійснення цього будівництва наявний пакет документів, зокрема є містобудівні умови і обмеження та історико-містобудівне обґрунтування. Крім того, забудовник у судовому порядку довів правомірність своїх дій. Читайте: Кличко расписался в полной неспособности повлиять на ситуацию с Сенным рынком Всім відомо, що мер Києва, щоб зняти соціальну напругу, вийшов з ініціативою і підписав меморандум із забудовником щодо зниження поверховості будови. Читайте: Застройщик Сенного рынка в Киеве согласился снизить этажность зданий, но не намного KV: Де залишаються проблемні будівництва столичного регіону? О.К.: Наявні проблеми у Софіївській Борщагівці (вул. Соборна, 103 – ред). Там у протистояння з забудовником вступили активісти. Було рішення щодо скасування містобудівних умов і обмежень, а, отже, скасована і реєстрація декларації. Зараз стоять недобудови, дозвільної документації немає. Подальші шляхи вирішення ситуації з цим об’єктом поки що не визначені. Також є проблема у Петропавлівській Борщагівці за адресою вул. Садова, 51, де забудовник занизив категорію складності. Поки йдуть судові процеси, будівництво зупинено. Читайте: ГАСИ приказала снести ЖК "Пражский квартал-2" Загалом по Київській області “гарячих точок” не багато. Ті забудовники, які починали будувати з незначними порушеннями, вживають заходи щодо їх усунення та приведення проектної документації у відповідність до вимог законодавства. Якщо казати про Київ, то в цьому році було декілька проблемних ситуацій, крім Сінного. Наприклад, будівництво житлового комплексу на вул. Січових Стрільців, 59. За результатами перевірки були виявлені численні порушення, у зв’язку з чим у січні цього року було анульовано дозвіл на виконання будівельних робіт. При цьому правомірність прийнятого рішення ДАБІ підтверджено рішенням суду. Будівництво на вулиці Генерала Потехіна, де проти забудовника виступила досить велика група людей - біля 600. Хоча там і були всі необхідні документи, зараз будівництво зупинено. Читайте: Скандальное строительство на Потехина возобновили, вопреки предписанию ГАСИ, - активист (фото, видео) Також всім відома ситуація на Ревуцького, 8 навколо будівництва АЗС. Тут також все зупинено. Більш того місто виграло суд щодо повернення земельної ділянки у власність громади. Досить резонансним є рішення Київського апеляційного адміністративного суду щодо знесення двох секцій багатоповерхового житлового будинку за адресою: вул. Новоукраїнська, 24а (Українська, 6) за позовом ДАБІ. Це перше рішення щодо знесення такого великого об’єкта. Читайте: Кличко не желает каяться за кровавое побоище на Ревуцкого KV: На засіданні з Європейською Бізнес Асоціацією Ви говорили, що тримайте на особистому контролі роботу з інвесторами. Якщо брати столичний регіон, які інвестиційні проекти незабаром будуть реалізовані, і як конкретно ДАБІ допомагає інвесторам? О.К.: Зараз ми повністю змінили формат і робимо все, щоб забудовники побачили зміни. Всі інвестори отримують від ДАБІ максимальну допомогу. Це роз'яснення, консультативна допомога при оформленні документів та оперативна видача всіх дозвільних документів. Зараз в Україні будують інвестори з усіх країн. Зокрема, на Київщині є об`єкти з інвестиціями з Німеччини, Великобританії, Франції. До кінця року, наприклад, буде зданий в експлуатацію великий об`єкт міжнародної групи FM Logistic (Франція) - складський комплекс в с.Дударків Бориспільського району. Вибір регіону для реалізації інвестиційного проекту визначається особливостями регіону та цільовим призначенням об’єкта. Читайте: Глава ГАСИ Кудрявцев: "Строительный рынок становится все более открытым для иностранных инвестиций" KV: У цьому році предметом жвавого обговорення були пайові внески від забудовників. Багато хто вважає їх корупційним рудиментом. Яка позиція ДАБІ з цього питання? О.К.: Це питання є досить актуальним і наскільки мені відомо у Верховній Раді зареєстровано законопроекти, які відміняють пайовий внесок. Питання дійсно дискусійне. На мій погляд, воно більше стосується представників міського самоврядування, бо це одне з джерел наповнення бюджету. У Європі немає пайового внеску. І нам теж треба відходити від такого додаткового тягаря для забудовника. Адже є технічні умови, вихідні дані і містобудівні умови, які забудовник виконує, підключаючи свої забудови до теплотрас, газо- і водопостачання. Крім того, якщо пайовий внесок буде відмінено, то наша країна зможе суттєво піднятися у рейтингу Світового Банку "Doing Business". Читайте: Создание инфраструктуры - обязательное условие для разрешения на жилое строительство, - глава ГАСИ Кудрявцев KV: ДАБІ перетворюється на досить ліберальну структуру. Не боїтеся втратити вагу і значимість в очах ринку? О.К.: Дійсно, ми працюємо над тим, щоб ДАБІ перетворилася на адміністративно-консультативний орган. Це потрібно, щоб будівництва у нашій країні було більше. Адже це нові виробництва, робочі місця, сучасна інфраструктура та стабільні надходження до бюджетів різних рівнів. При цьому ДАБІ не втратить контроль та авторитет державного органу, бо сьогодні забудовники знають, що якщо вони будують чесно, то можуть розраховувати на підтримку та допомогу з боку Держархбудінспекції. Однак, якщо вони порушують закон, то ДАБІ має достатньо інструментів, щоб вплинути на них та завадити зловживанням. Читайте: Олексій Кудрявцев: “Чим прозорішим стає ринок будівництва, тим більший супротив від тих, хто не готовий до змін” Фото: KVKиевVласть

"В житті є дві речі, яких не можна уникнути – це смерть і податки". Так колись сказав американський президент Бенджамін Франклін. І дуже скоро ця фраза стала крилатою. "Податки – вартість цивілізованості суспільства", – викарбовано на фасаді Міністерства внутрішніх доходів Сполучених Штатів Америки. Мало хто сплачує їх за власним бажанням. Проте податки потрібні для гармонічного розвитку держави. Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”     Боєздатна армія гарантує суверенність держави. Відремонтовані дороги та надійні шляхи сполучення – запорука комфорту для людей і надійності транзитів. Реставрація пам`яток старовини необхідна для збереження національної культурної спадщини. Але ці і багато інших заходів потребують колосальних витрат. Жодна людина не візьме їх на себе особисто. Зарплати вчителям і лікарям можуть платити приватні підприємства – школи, ліцеї та клініки. Але тоді медичні послуги і навчання завжди будуть платними. Отже, доведеться забути про обов’язкову загальну середню освіту. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Зважаючи на ці та інші причини, контролювати такі процеси має держава. Кошти для цього беруться з державного бюджету.  Основою поповнення бюджету України є податки. Тому не дарма цьому питанню приділяється так багато уваги. Але не все так добре, як могло б бути. І так низькі зарплати державних службовців часто виплачують невчасно або взагалі не виплачують. Тоді лікарі змушені йти до приватних клінік, де платять більше, або брати хабарі – щоб вижити. Кваліфіковані кадри у школах давно стали дефіцитом. "Учителі йдуть у менеджери. Працювати у школі ніхто не хоче. Молоді викладачі надовго у нас не затримуються, якщо можуть знайти іншу роботу", - скаржиться директор школи Віктор Панченко. Пенсіонери усе життя важко працювали і сплачували податки, щоб тепер отримувати свої пенсії. А втім, їм часто не вистачає коштів навіть на їжу. Люди зневірюються у необхідності віддавати шмат свого хліба державі. Чому так стається і чи є якийсь вихід? "Моє – це моє, і наше – теж моє" Найдавнішим джерелом державних доходів були домени, або державне майно, землі, ліси. Спочатку вони належали до власності монарха, доходи якого власне були одночасно й доходами держави. Це були "приватно-правові", а не публічно-правові доходи. Монархи та великі землевласники стягували плату з "підданих", що населяли їхні володіння. А потім розпоряджалися на власний розсуд: могли побудувати школу, а могли… пропити, програти, прогуляти. фото: historyrevealed В Україні подібна ситуація була за часів Київської Русі, Галицько-Волинського князівства та Гетьманщини. Великі князі за Київської Русі розпоряджалися державними фінансами з користю – створили велику міцну державу і розбудували багато чарівних міст. За Івана Мазепи скарбниця гетьманської України зовсім не відокремлювалася від його особистого майна. Саме про Мазепу можна сказати, що він і себе не образив, і людей не забув. Не дарма він зажив слави "великого будівничого" та мецената. Він віддавав мільйони золотих на будівництво і оздоблення православних храмів. "Чому ви нам за сонце платити не повинні?" Іншим джерелом державних доходів виступали регалії. Це були певні галузі виробництва, види діяльності, що приймались у виключне користування казни. Вони виключалися з суспільного обороту, із сфери діяльності населення. Одним з основних їх видів була так звана “безхазяїна регалія”. Усе, що було "нічиїм", оголошувалося таким, що належить до казни, і могло оподатковуватися. Таким чином податку підлягав… вітер. Як можна оподаткувати вітер? Дуже просто. Встановлювалася державна монополія на вітряні млини. Такими ж предметами регалії були інші природні явища, вода та надра. фото: historyrevealed Різного виду дивні податки стягувались з людей і значно пізніше. На початку XVIII сторіччя в Башкирії існував податок на очі. При чому світлоокі мали  платити вісім алтинів, а кароокі – два-три. У Венеції з 1993 року податком обкладається тінь. Цей податок стягується з власників магазинів і кафе, яких у перлині Італії чимало. Тому не дивно, що у місті пообідати на вулиці (під навісом) коштує приблизно на 30% дорожче ніж у приміщенні того ж ресторану. А в Болгарії й досі утримується податок на побутове сміття.          "Людина – єдиний птах, якого можна обскубати багато разів" (Дж. Дюрант) У кожної людини є соціальний і громадянський обов`язок, і вона мусить сплачувати податки. Але усьому є свої межі. Оподаткування не має права робити життя людей нестерпним. Згадаймо, як загинув давній київський князь Ігор. Він збирав данину з підкорених племен. Деревляни сплатили йому, що мали, але йому цього виявилося замало. Ігор вирішив повторно обкласти їх даниною. Тоді плем`я зрозуміло: "Якщо не вб'ємо його, то він усіх нас погубить".  І князь загинув жахливою смертю. Ситуація в країні поліпшилася лише після унормування "податкової системи" княгинею Ольгою. Ольга запровадила фіксований розмір данини – уроки і погости – адміністративні пункти для їх стягнення. фото: stateimpact Але сьогодні в нашій країні питання стоїть навіть не в зниженні податків. В таких розвинених країнах Європи, як Данія, Нідерланди, Швеція, Франція, Італія та ін. податки сягають більше 40%. А рівень життя там високий. Раціональне та ефективне використання зібраних коштів – ось головна проблема. Адже насправді податки і мають гарантувати надійне та матеріально забезпечене життя. Податок та "багатство народів" Податки виникали разом з зародженням держав. Спочатку селяни їх сплачували натуральним продуктом (тобто мукою, курками, молоком і т.п.). В Російській імперії, і в тому числі на теренах України, попри імператорські наміри реформувати аграрний сектор така ситуація зберігалася і в XIX ст. З переходом до грошових відносин податки теж сплачували грішми. Поняття  "податок" першим розкрив А. Сміт у роботі “Про багатство народів” - лише у 1770 р. За його словами “податок – це тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати”. Податки бувають різні… У фінансовій термінології застосовуються п`ять термінів, що відображають платежі державі: плата, відрахування і внески, податок, збір. Причому в окремих  випадках плата і відрахування виступають як тотожні податкам поняття. Власне, податки – це обов`язкові  нормативні платежі  в державний або місцевий бюджет, які вносяться окремими людьми чи підприємствами. Які ж є в Україні різновиди податків? Перш за все, це податок на додану вартість (відомий як ПДВ), акцизний збір, мито, прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, земельний податок, податок з власників транспортних засобів, а також за спеціальне використання корисних копалин, лісних ресурсів, прісних вод та інші. Податкова система України базується на двох головних податках – ПДВ та на прибуток підприємств. Податок на додану вартість усі ми сплачуємо, хочемо того чи ні, ледве не кожного дня. Він включається до вартості будь-яких продуктів і товарів, які ми купляємо у магазинах, а також усіх видів робіт і послуг. Це одна п’ята (20%) їх вартості. фото: сайт ДФС Акцизний збір також включається до вартості товарів, але лише деяких. Він встановлюється, як правило, на високорентабельні товари і стягується за ставками, різними для окремих груп товарів. В Законі України від 11.07.96р. “Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію) із змінами та доповненнями” налічується понад 30 найменувань підакцизних товарів. Перш за все це лікеро-горілчані вироби (найвища ставка – 90% від вартості у відпускних цінах), вина та інші алкогольні напої, тютюнові вироби, а також ікра, шоколад, кава та дорогоцінні ювелірні вироби. фото: rickety Податок на прибуток підприємств – це складне і суперечливе питання у вітчизняній економіці. Левова частка надходжень до державного бюджету здійснюється саме завдяки йому. З іншого боку, базова ставка податку – 30%. А якщо врахувати ще й багато інших відрахувань, що мають сплачувати власники підприємств, то вести чесний бізнес для малого та середнього підприємства стає майже неможливим, ще й в умовах світової фінансово-економічної кризи. Слід пам’ятати, що процвітаючий малий та середній бізнес – це основа міцної економіки і добробуту будь-якої держави. Не дарма це досить часто повторюють лідери багатьох західних країн. Тому "душити" їх податками, щоб "захистити" малозабезпечені верстви населення, принаймні нерозумно. Знищення середнього класу вже відбувалося за радянської влади. Гіркий історичний досвід свідчить, що у такий спосіб неможливо побудувати справедливе суспільство. Тож треба шукати раціональних рішень та реформувати підхід до розвитку малого бізнесу, щоб розвивати молоду вітчизняну ринкову економіку. Хто винен і що робити? Небажання громадян сплачувати податки значною мірою пояснюється недовірою людей до діючої влади. На жаль, переконаність в корумпованості вищої влади і її соціально несправедливих діях стала традиційною для незалежної української держави. Тому сподіватися, що прийде державна влада, що викликатиме "довіру" населення, - утопічно. Що ж робити в такому випадку? Саме народ є основою держави, а тому він і має контролювати (і, в разі необхідності, конструктивно оскаржувати) дії уряду. Громадянин важкою працею заробляє свої 3000 гривень за місяць, а потім п’яту частину цих грошей віддає державі. Чи має він право знати напевно, куди пішли його кровно зароблені гроші? Безперечно має! Звільнити країну від керуючих кадрів, що не спроможні довести її до ладу, і забезпечити людям можливість стежити за розподілом державних коштів – це єдиний спосіб досягти порозуміння і добробуту в державі. Державна податкова адміністрація спромоглася організувати електронну звітність платників в Інтернеті. Значить, має бути під силу і влаштувати звітність розподілу отриманих податків: в Інтернеті та друкованих органах ЗМІ. Тоді люди переконаються в тому, що є сенс їх платити. Перспективним я вважаю корегування і, можливо, збільшення податку з власників транспортних засобів. Вилучені таким чином гроші мають піти на ремонт доріг та покращення системи громадського транспорту, ремонт тролейбусів, трамваїв і т.п. По-перше, в такий спосіб громадський транспорт стане зручнішим і комфортнішим – для всіх верств населення. Краще стане пенсіонерам, що завжди ним користувалися. А ті, хто не зможе сплачувати податок за власний автомобіль, теж будуть ним користуватися без особливих нарікань – адже система громадського транспорту буде покращена. При цьому кількість автомобілів на вулицях зменшиться, а грошові надходження до держави збільшаться. Одночасно вирішиться проблема "тягучок" і "пробок" на дорогах, і  покращиться екологічна ситуація у великих містах. Неврегульоване законодавство – болюча проблема сьогодення для українців. Звісно, це стосується не лише податкової сфери. Проект Податкового кодексу в Україні розробляється і обговорюється. І розробляється та обговорюється уже два роки. А крім того, будь-які закони ще мають бути дотримані, і це велика проблема в нашій країні. Адже – ні для кого не секрет – багато з них залишаються декларативними. Як стверджують розробники, проект Податкового кодексу спрямовано, зокрема, на стимулювання розвитку малого підприємництва, "реальне забезпечення прав платників податків" та дотримання міжнародних угод з питань оподаткування. І, звісно, на посилення контролю за сплатою податків. Залишається лише сподіватися, що довгоочікуваний Податковий кодекс справді виправдає покладені на нього надії і нормалізує юридичні відносини в цій сфері. "Ніщо так не відрізняє людину від тварини, як заповнення податкової декларації". Це, звісно, сатиричне висловлювання, але в ньому є частка правди. Слід пам’ятати, що наша держава ще дуже молода. Вона потребує джерел для існування. Тому, перш ніж звалювати усі біди на кого-небудь, варто згадати і свій громадянський обов’язок – хоча б в певному обсязі. Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”     Катерина Кузьменкова, десятикласниця. КиевVласть