В далекому 2006 році, коли Києвом керував Олександр Омельченко, київські депутати примудрилися продати шматок школи. Вони просто вкрали в дітей шкільний стадіон, місце де діти гуляли, займалися фізкультурою, проводили лінійки (в школі відсутня актова зала) і навіть просто виходили подихати свіжим повітрям. Школа знаходиться в самісінькому центрі на вулиці Великій Васильківській, 78 і більше гуляти немає де у вщент забудованому місті. На поверхні ми маємо популяризацію ідей про нову українську школу, про важливість здорового способу життя, спорту в житті школярів, про необхідність створення безпечного шкільного середовища в найширших смислах. З цією метою будуються спортивні майданчики, біля шкіл з’являються сучасні футбольні поля. Виглядає все супер та вселяє надію. Але в спеціалізованій школі з поглибленим вивченням іноземних мов імені Т.Шевченка № 112 втілити прогресивні ідеї заради здоров’я дітей не виявляється можливим. Хтось може подумати: ну, не повезло одній школі – трапляється! Але якщо знехтувати цією ситуацією сьогодні, ми ризикуємо дозволити таким тенденціям стати нормою. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Справа не тільки в ймовірності сусідства будівлі школи (1954 р.) з потенційно багатоповерховим бізнес-центром. Величезне питання викликає правомірність передачі шкільного подвір’я у приватну власність. Імена тих депутатів, які проголосували за це злочинне в усіх смислах рішення, через давність справи ми вже не дізнаємось. Зручно, правда? А кому? Сказати б бізнесу, але ні – зручно хапугам, злочинцям, перевертням. Зручно тихенько робити ганебні справи і мовчати роками, гальмувати процес, нехтувати зверненнями. Зручно садити дерева, показово спонсорувати шкільні проекти – займатися благодійністю. А діти залишаться не просто без стадіону – у них не буде повноцінного свого шкільного подвір’я, по якому вперше ідуть до школи першачки, на якому свій останній шкільний вальс танцюють випускники. Діти виявляться заручниками “бізнесу по-українськи” – без шкільного подвір’я вони будуть замкненими у будівлі (звісно, якщо вона вистоїть під час будівництва хмарочоса поруч). Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Але незважаючи на всі перешкоди, ми не здаємося і не збираємося здаватися. В нашій ініціативній групі багато дипломатів, юристів, комунікаційників. Вони висвітлюють кожен етап відстоювання стадіону: стрімлять слухання у комісіях Київради, візит Освітнього Омбудсмена, запрошують журналістів знімати телесюжети, самі пишуть блоги. Діти проводять флешмоби і знімають відеоролики. Публікації шкільної фейсбук-сторінки набирають тисячі переглядів і сотні репостів. При чому люди не просто тиснуть кнопку “Поширити”, а висловлюють свою думку. Погодьтесь, ця ситуація з продажем шкільного стадіону– не індивідуальна справа окремої школи: на її прикладі ми з вами перевіримо, наскільки нашій владі треба освіта, майбутнє щасливих дітей, правова держава, наскільки справжніми є декларовані цінності про здорове життя.   Читайте: Кличко настаивает на выкупе школьного стадиона у частной фирмы 23 липня в сесійну залу  я виноситиму, як невідкладний, проєкт рішення про викуп для суспільних потреб даного стадіону, бо суспільна напруга зростає. Щиро сподіваюся, що нашим депутатам вистачить і совісті, і розуму підтримати наш проєкт і шкільний стадіон нарешті повернеться до наших дітей! Олеся Пинзеник, депутат Київради,позафракційна КиевVласть

В Украине сезонная активность клещей наблюдается с марта по ноябрь, а на Киевщине два наиболее выраженных пика активности обращений по укусам клещей приходится на апрель-май и конец лета-начало осени. При укусе этого насекомого необходимо обратиться к врачу, поскольку клещи являются переносчиками возбудителя болезни Лайма.  Об этом KV стало известно из сообщения пресс-службы Киевской горгосадминистрации (КГГА). Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Чтобы защититься от укусов клещей, следует придерживаться простых рекомендаций: - надевать головной убор и светлую однотонную с длинными рукавами, плотно прилегающую к телу, одежду, чтобы было легче заметить ползающих клещей; - во время прогулки и по возвращении домой регулярно внимательно осматривайте себя и тех, кто рядом. Особенно тщательно нужно обследовать участки тела, покрытые волосами; - место для пикника, привала освобождать от сухой травы, ветвей и т.п. в радиусе 20-25 м; - вернувшись с прогулки, сразу сменить одежду, белье, тщательно их осмотреть, постирать и прогладить. Нельзя оставлять эту одежду возле кровати или спать в ней. Вытряхиванием одежды от клещей не избавиться; - домашних любимцев, если они сопровождали вас во время прогулки, также следует осмотреть на наличие клещей до того, как впустить в помещение; - использовать репелленты (средства, отпугивающие клещей). Препараты следует покупать в аптечной сети, наносить согласно инструкции. Пользоваться репеллентами необходимо с учетом особенностей своего организма. При возникновении аллергических реакций необходимо обращаться к врачам. “Если к какому-либо участку тела присосался клещ, следует его снять как можно быстрее. В любом травмпункте столицы клеща удалят, обработают место укуса, предоставят необходимые рекомендации”, – отметила директор Департамента здравоохранения КГГА Валентина Гинзбург. При отсутствии возможности обратиться к врачу, удаление проводят самостоятельно: расшатывая клеща со стороны в сторону пальцами, обернутыми марлевой салфеткой, пинцетом или петлей из нити, которую следует закрепить между хоботком клеща и кожей человека. Следует медленно удалить насекомое вместе с хоботком. После удаления клеща место присасывания смазать 3-процентным раствором йода, спиртом или одеколоном. Если хоботок остался в ранке, его удаляют стерильной иглой. После удаления следует тщательно вымыть руки с мыльным средством. “Если вас укусил клещ – наблюдайте за самочувствием. А в случае его ухудшения – головная боль, температура, слабость, появления симптомов простуды – обратитесь к врачу, и обязательно сообщите об укусе”, – сообщила Валентина Гинзбург и добавила, что каждый укушенный должен быть обследован на антитела к боррелиоза.  Адреса травмпунктов: Адреси травмпунктів Район Медзаклад та адреса Дорослі Голосіївський КМКЛ № 10 Голосіївський просп., 59-А Дарницький КМКЛ № 1 Харківське шосе, 121 Деснянський Поліклініка № 2 Вул. Драйзера, 19 Дніпровський ЛШМД вул. Братиславська, 3 Оболонський КМКЛ № 8 вул. Кондратюка, 6/8 Подільський ЦРП вул. Мостицька, 9 Печерський КМКЛ № 12 вул. Підвисоцького, 4-А Святошинський КМКЛ № 7 вул. Котельникова, 95 Солом'янський КМКЛ № 6 просп. Комарова, 3 КМКЛ № 4 вул. Солом’янська, 17 Шевченківський КМКЛ № 9 вул. Ризька ,1 Поліклініка № 1 вул. Б. Хмельницького, 37 Діти Правий берег УДСЛ “Охматдит” вул. Чорновола, 28/1 Напомним, что сотрудники КП “Плесо” проводят в столичных зонах отдыха у воды и на пляжах дезинфекцию территории от грызунов, клещей и комаров. Используемые препараты одобрены Министерством здравоохранения Украины и при правильном применении не представляют угрозы здоровью человека и домашних животных. Обработке подлежит 131 локация общей площадью 531 га. Читайте: В парках Святошинского района Киева нашествие клещей Фото: Зеркало недели КиевVласть

Протягом останніх років нам, науковцям, говорять про те, що проблема якості повітря – несуттєва, вирішувати її не на часі, а контроль важливих для здоров’я показників повітря –то взагалі наші забаганки. Тільки тоді, коли Київ накрили пилові бурі і дим від пожеж, люди нарешті почали перейматися: а чим же насправді ми дихаємо? Звичайне повітря, навіть без запаху диму, може вбивати імунітет. Перебування в приміщенні, де від стін йдуть токсичні виділення, призводить до фатальних наслідків для здоров’я і життя. Це підтверджує гучна історія про будинок-вбивцю на Лісовому масиві в Києві. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Майже 70 мешканців цього будинку померли від хвороб, спровокованих забрудненим повітрям у приміщенні, де рівень концентрації токсинів перевищував норму в десятки разів, були виявлені грибкові забруднення, у тому числі, "вбивці імунітету", які провокують рак легень, туберкульоз і астму. Нарешті будинок-вбивцю знесуть, але цьому передували роки звернень і протестів жителів. Щоб привернути увагу до проблеми, люди навіть перекривали дороги. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм Подписаться Ми живемо в такий час, коли зміни в державі відбуваються тільки під тиском громадськості. Зараз, коли обговорюється формат безпечного навчання дітей з 1 вересня, батьки мають підняти питання: а чи безпечні приміщення навчальних закладів, де перебувають їх діти? Експертно дати відповідь на це може тільки фахівець. Але в Україні з боку держави сьогодні не здійснюється жодного контролю за безпекою повітря у школах і дитячих садочках. В Україні слід терміново провести обстеження всіх приміщень шкіл і дитсадків на предмет вмісту в повітрі небезпечних для організму хімічних сполук. Шкідливі речовини можуть виділяти будівельні матеріали і навіть звичайні меблі. З цим були пов’язані кілька резонансних випадків, коли школярам під час занять раптово ставало зле і доводилося звертатися по медичну допомогу і госпіталізацію. А проведені постфактум епідеміологічні розслідування констатували, що причина – синтетичні будівельні матеріали і меблі, які виділяють шкідливі токсичні речовини (формальдегід, ксилол, толуол), що використовуються під час їх виробництва. Коли хімічні токсичні речовини виділяються одночасно з підлоги, зі стелі, і зі стін, в результаті ми отримуємо шкідливий ефект, коли норми критично перевищуються і перебувати в цьому приміщенні небезпечно для здоров'я. Якщо головне джерело забруднення – меблі, їх потрібно виносити в окреме провітрюване приміщення і чекати, поки дія хімічних речовин вичерпається. Якщо це покрівельні матеріали, в приміщенні потрібно заборонити перебування людей і кілька місяців максимально його провітрювати. Якщо це проблему не вирішує, залишається радикальний варіант – повна заміна будівельних матеріалів, які є джерелом розповсюдження токсичних хімічних речовин. Терміново слід вирішити ще одну серйозну проблему – загрозливі концентрації радіоактивного газу радону в приміщеннях. Внаслідок хвороб, які спричиняє радон, щороку помирають 6 тис. українців. Цей радіоактивний газ просочується в приміщення з грунту і не має запаху, тому без експертизи його виявити неможливо. Через це про вплив радону дізнаються уже маючи наслідки, серед яких і дитяча онкологія. Головна небезпека впливу радону – в організмі залишаються радіоактивні продукти його розпаду, які накопичуються в кістках, внутрішніх органах, і викликають найважчі форми раку. В Кіровоградській області у 50% навчальних закладів перевищені рівні радону. А потім ми дивуємося, чому ж так різко помолодшав рак? Організм дитини надзвичайно вразливий до впливу будь-якого шкідливого фактору і хімічних подразників. Через це діти частіше хворіють, а будь-яка хвороба не минає безслідно для дитячого здоров’я. Батьки мають вимагати від влади, щоб навчальні заклади, де перебувають їхні діти, як мінімум, двічі на рік обстежувались. І щоб за результатами обстеження якості повітря влада вживала заходи і впроваджувала технічні рішення. Лише за умов фахового контролю нормативів і комплексного вирішення питань хімічної і радіаційної безпеки, наші будівлі будуть безпечним простором для людей. Читайте: Независимый экомониторинг показывает превышение допустимого загрязнения воздуха в Киеве до 8 раз (карта) Святослав Протас, кандидат медичних наук, голова Державної СЕС України в 2014-2016 ррКиевVласть

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше. Відомий дисидент і поет Юрій Литвин за свої неповні 50 років отримав п'ять вироків і був засуджений загалом на 41 рік. Відсидів 22 роки й помер. Литвина переслідували за літературні твори, сповнені проповідування ненасильства та гуманізму, за правозахисну діяльність, за критичний спосіб мислення. Найвідомішу книгу його віршів "Трагическая галерея" присвячено долі його покоління, жертвам терору. Він навіть зумів прорватися до посольства Канади, щоб розповісти вільному світу про переслідування політв'язнів у СРСР.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Востаннє, 1982 року, його судили за участь в Українській Гельсінській групі. Після аналізу всіх справ Литвина згадується знана фраза Сталіна: "Була б людина, а стаття знайдеться". Свого адвоката Віктора Медведчука, який нині є народним депутатом України від ОПЗЖ, дисидент звинуватив у пасивному захисті та виконанні замовлення КДБ. Після публікації "Стус без захисту. Ведмежа послуга Медведчука" ми вирішили проаналізувати й біографію поета Юрія Литвина через дослідження його кримінальних справ та вироків. Подписывайтесь на новости “КиевVласть” в Телеграм            Подписаться Перше засудження за хлоп'ячий протест проти колгоспного рабства Юрій Тимонович Литвин народився 26 листопада 1934 року в селі Ксаверівка на Київщині в сім'ї сільських учителів. Про 1933 рік його мати Надія Парубченко згадувала: "Я вела початкові класи. У мене з 24 діток лишилося тільки четверо. Нам, учителям, три місяці не видавали платні, і ми за милим Богом теж не померли..." У подружжя народилися близнята, але старший син помер ще в дитинстві, а Юрій залишився в батьків сам. Батько Тимон Литвин воював на фронті, потім партизанив у загоні Сидора Ковпака, а помер від ран у шпиталі 24 квітня 1944 року. Похований у Проскурові (Хмельницькому) у братській могилі. Це важлива деталь, бо бойове минуле батька допоможе Юрію в майбутньому звільнитися достроково. Нам не вдалося знайти першу кримінальну справу проти Юрія Литвина, оскільки вона належить до загальнокримінальних, тому закінчився строк її зберігання. Однак фабула справи відома. Юрій Литвин 1953 року зайшов у конфлікт з місцевою радянською владою в селі Барахти. Невдовзі його арештували, і Васильківський районний суд Київської області засудив його за ст. 4 Указу від 4 липня 1947 року "Про кримінальну відповідальність за грабіж державної та суспільної власності" до 12 років ув'язнення начебто за крадіжку колгоспної телиці. Річ у тім, що в СРСР селяни-колгоспники почали вільно отримувати паспорти лише з 28 серпня 1974 року. Без паспорта свобода пересування була обмеженою. Голова колгоспу в селі мав необмежену владу над селянами, бо брав участь у розподілі матеріальних ресурсів, міг дати довідку для виїзду із села на роботу в місті. Василь Овсієнко так розповідає у своєму творі "Світло людей" про засудження Юрія Литвина: "Куди поїдеш безпашпортним? То вони – наївні діти! – запротестували в незвичайний спосіб: піймали колгоспне теля та й прив'язали в посадці. Юрко як дізнався про це, то переконав хлопців іти до голови, сам пішов з ними і сказав: "Якщо будете так несправедливо ставитися до молоді, то вона буде вчиняти всілякі злочини". Голова колгоспу Ніколаєнко подав на хлопців до суду, який щедрою рукою відбатував їм по 10 років, а Юркові 12, щоб не був таким розумним. Заарештували їх 24 червня 1953 року… за крадіжку державної та суспільної власності". На суді Юрій показував матері побиті руки…" Як про це пригадувала мати Литвина: "…засуджений Васильківським районним судом на 12 років ув'язнений за звинуваченням у викраденні колгоспної телиці". Тож перше своє ув'язнення з 1953-го до 1955 року Юрій Литвин відбував на будівництві Куйбишевської гідроелектростанції. Матір тим часом домагалася звільнення сина, і їй це таки вдалося. Славетний партизан і впливова людина Сидір Артемович Ковпак, який на той час був заступником голови президії Верховної Ради УРСР, згадав свого побратима Тимона Литвина, і постановою президії Верховної Ради УРСР від 13 січня 1955 року Юрія Литвина було помилувано. Звільнили Юрія 31 січня 1955 року. Друге засудження за "Братство вільної України" Юрій Литвин писав: "Я не політик, я правозахисник, і за будь-якої влади моє найімовірніше місце – у в'язниці". Так і сталося. Після звільнення Юрій Литвин приїхав до дядька по матері Миколи до Ленінграда, де 14 квітня 1955 року в нього зробили обшук. Юрія обвинуватили в тому, що він нібито в неволі, у Кунеївському виправно-трудовому таборі, на тому ж таки будівництві ГЕС, разом із друзями створив "Братство вільної України", яке ставило собі за мету "боротьбу за відторгнення України від СРСР, боротьбу з комуністичними ідеями, створення "самостійної України". Певна річ, за "самостійну Україну" можуть боротися тільки її вороги, тож уже 5-10 вересня 1955 року судова колегія з кримінальних справ Куйбишевського обласного суду під головуванням Бузанова засудила 16 хлопців-українців за ст. 58-10 ч. ІІ та за ст. 58-11 КК РРФСР ("Зрада Батьківщини"). Ознайомитися зі справою не вдалося, оскільки, якщо вона й збереглася, то в архівах ФСБ у РФ. Проте є копія вироку Куйбишевського обласного суду, ухваленого ім'ям Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки. Згідно з вироком, усі обвинувачені були українцями, більшість із них до цього були засуджені за ст. 4 Указу від 04.06.1947 р. "Про кримінальну відповідальність за крадіжку державної та суспільної власності" й уже відбули покарання. Діяльність організації, як зазначили у вироку, була нібито спрямована основним чином на підготовку націоналістичних кадрів, які після звільнення мали вести "ворожу націоналістичну діяльність". Від членів організації буцімто вимагали скласти присягу та підписатися кров'ю на папері з тризубом (герб українських націоналістів). Слідство начебто з'ясувало, а суд із цим погодився, що "ідейними натхненниками організації були підсудні Чернов та Литвин". У вироку "встановили", що в організації були паролі, "трійки", "десятки", а на чолі кожної стояв "старший брат". Литвин (псевдонім – "Кремінь") нібито склав дві відозви до в'язнів-українців із закликом вступати до націоналістичної організації, розробив статут і склав текст присяги, а також написав і поширив низку віршів. Він був фактичним керівником організації, а після створення штабу його обрали завідувачем політвідділу БВУ. В'язні, які виходили на волю, мали формувати осередки. Щоб "пошити" таку справу, слідство працювало 11 місяців. До організації було начебто "втягнуто" до 40 осіб. Слід зауважити, що Литвин та інші підсудні повністю визнали себе винними! Санкція статті 58-2 КК РРФСР передбачала максимальне покарання – 25 років, але суд не знайшов підстав для застосування найвищої кари та зважив на те, що ніякої практичної роботи, крім організаційної, БВУ не вело. Литвину як організатору братства, разом із п'ятьма іншими підсудними, дісталося 10 років позбавлення волі та 3 роки "обмеження в правах". Пів року Юрія тримали в таборі Мединь, далі – у Вихорівці (це "Озерлаг" Іркутської області), потім – у мордовських таборах, серед політв'язнів. Мабуть, саме ті часи стали періодом громадянського визрівання Юрія Литвина. Ковток свободи Звільнившись 14 червня 1965 року, Юрій попрямував до Москви, де зумів прорватися до канадського посольства, щоправда, лишивши в руках міліціонера піджака, та розповів про становище політв'язнів у концтаборах. Співробітники посольства вивезли його в автівці й дали змогу вискочити під час руху. Юрій поїхав до мами в Барахти Васильківського району Київської області. Згодом одружився з Вірою Мельниченко. Працював у Василькові на заводі з виробництва холодильників, на трубному заводі. У цьому контексті є цікава характеристика, надана Литвину на Васильківському заводі холодильників. Сімейне життя не склалося, але Юрій вельми тішився сином Ростиславом. Батько покладав на Ростислава великі надії, однак нелегкою була доля дітей політв'язнів. Учителька докоряла: "Будеш там, де батько". "Буду. І Шевченко там був, і Ленін, і багато хто", – відповідав хлопець. "Стражі порядку" пообіцяли: щойно йому мине 18 років, посадять. Так і сталося, як обіцялося... Ще одна зламана доля. (Ростислав Литвин помер 06.01.2004 р. внаслідок інсульту у віці 35 з половиною років). Третє засудження – "паплюжив радянський державний та суспільний устрій" 14 листопада 1974 року Юрія Литвина заарештували органи КДБ. Справа в архіві СБУ не збереглася, але ми ознайомилися з вироком від 13 березня 1975 року, ухваленим Київським обласним судом під головуванням А.Ф.Ткачової (народні засідателі – Медвецька Б.Ф., Зінова Л.В.), який засудив Литвина за популярною тоді статтею 187-І КК УРСР ("Наклепницькі вигадки, що паплюжать радянський державний та суспільний лад") на 3 роки перебування в таборах суворого режиму. Інкримінували Литвину, зокрема, те, що він "протягом ряду років систематично займається виготовленням та розповсюдженням творів, які містять завідомо неправдиві роздуми, які паплюжать радянський державний та суспільний устрій". Юрія обвинувачували в тому, що він у своїх літературних творах, перелічених у вироку ("Трагическая галерея", "Вступление", "Два дебюта", "Петефи", "Мы и Вы", "Сен-Сказка", "Горпиха", "Монолог Стрільця", "Тези про державу", "Анархо-комуністичний маніфест", "Записки робітника" та інших), начебто зводив наклеп на радянську державу, паплюжив внутрішню та зовнішню політику радянської держави, радянський робітничий клас, особливо інтернаціональну політику КПРС у зв'язку з подіями в Чехословаччині 1968 року. На суді Юрій своєї провини не визнав і давати свідчення відмовився. Натомість суд дійшов висновку, що провину Литвина доведено. Етапували його до табору Верхній Чов, що в Комі АРСР. На розподілі "робсили" начальник запитав про спеціальність. "Поет", – відповів Литвин. – "Поэт? А мне поэты не нужны. Мне нужны бетонщики. Га-га-га! Пойдешь таскать бетон". У тому таборі більшість в'язнів були такими самими "наклепниками", як і Литвин, або засудженими за іншими статтями, але з політичних міркувань. Режим там був тяжчим, ніж у Мордовії, в'язні були позбавлені будь-якого юридичного захисту. Наглядачі ходили з ґумовими кийками й застосовували їх на свій розсуд. Там Литвин захворів на виразку шлунка, переніс складну операцію, під час якої ледве не помер. Урятував його хірург, який домігся дозволу для матері побути декілька днів біля сина. Видіння смерті – білий льодовик, що насувається, і голос матері: "Ти будеш жити... Ти будеш жити..." – ці враження лягли в основу "Баллады о смерти". "Може, 10 відсотків із того, що я написав, досягло мети, а решта – у кадебістських сейфах, – казав Литвин. – Але навіть якби лише один відсоток побачив світ – усе одно слід було писати". Четверте засудження за начебто спротив міліції та "пасивний захист" Медведчука Звільнившись 14 листопада 1977 року, Литвин знову оселився в мами в селі Барахти, на вулиці Промінській. Прожив там лише півтора року, та й то під адміністративним наглядом, тобто без права з'являтися будь-де за межами села, і мусив сидіти вдома з 9 вечора до 7 ранку. Працював "надомником" – клеїв коробочки для васильківської фабрики. Того року в Україні здійнялася нова хвиля арештів – уже проти Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод. До Литвина в Барахти приїхала правозахисниця Оксана Яківна Мешко й запропонувала увійти до Української Гельсінської групи. Він згодився. За ті півтора року обмеженої волі Литвин переніс ще дві операції: на тому ж таки стражденному шлунку, а також через варикоз. Його фізичний стан був слабким. 19 червня 1979 року, саме на День народження сина, пішов Литвин до річки Стугна з одним родичем і знайомим. Мали пляшку вина. Тут приїхала машина з п'ятьма міліціонерами (Гурський Віталій Антонович, Ткач Олександр Іванович, Устюжанин Валерій Іванович, Поліганов Володимир Борисович, Кернер Володимир Миколайович). Запитали, хто Литвин, заштовхали до автівки, не давши й одягнутися. Навздогін полетіли шкарпетки, черевики та одяг. Привезли до райвідділу для продовження режиму нагляду, а запроторили до витверезника. Вимагали роздягнутися для обшуку. Литвин відмовився. Тоді йому викрутили руку. Після того, як одного з міліціянтів він назвав фашистом, його прив'язали до нар. Василь Овсієнко у своїх спогадах про Литвина наводить такий діалог: "– То що, я фашист? – Та ще й дурний фашист. Удар в обличчя. – Ти дурень у квадраті. Удар по голові. – Дурень у кубі. Удар у живіт. Дурнем у четвертому ступені назвати не зміг, бо знепритомнів. Здерли 15 рублів штрафу й відпустили додому". Проте 6 серпня за санкцією прокурора Васильківського району Твердохліба Литвина заарештували, звинувативши у вчиненні насильницького опору п'ятьом працівникам міліції. Справу передали до Васильківського міського народного суду. Із самою справою нам знову не вдалося ознайомитися, але ми отримали копію вироку Васильківського міського народного суду від 17.12.1979 р. Відповідно до тексту вироку суду, Литвина захищав молодий на той час адвокат Віктор Медведчук, який був представником і Василя Стуса. У вироку суду зазначено: "19 червня 1979 року підсудний Литвин Ю.Т. разом зі своїм братом Парубченком Л.Ф. та знайомим Бобирем А. на пляжі річки Стугна розпивали спиртні напої. Приїхавши на пляж, працівники міліції Гурський, Ткач, Устюжанин, Поліганов та Кернер після зробленого зауваження щодо вживання спиртних напоїв у громадському місці Литвин почав ображати працівників міліції, ображав їх та висловлювався нецензурною лайкою. На подальші дії у зв'язку з цією пропозицією працівників міліції сісти в автомашину й поїхати до відділка міліції Литвин учинив працівникам міліції активний фізичний опір, поєднаний з насильством, хапав Поліганова та Ткача за одяг, погрожував їм розправою, перешкоджаючи тим самим їм у виконанні обов'язків з охорони громадського порядку…", "хапав Поліганова та Ткача за погони". Суд під головуванням судді Васильєвої А.А. відхилив покази обвинуваченого та свідків захисту Парубченка Л.Ф. і Бобиря А., визнав Литвина винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 188-1 ч. ІІ КК УРСР ("Насильницький опір працівникам міліції") та засудив його до 3 років позбавлення волі з відбуванням покарання у виправно-трудовій колонії суворого режиму. Протокол судового засідання Васильківського міського народного суду, на жаль, не зберігся, але "Останнє слово", виголошене в суді, Литвин зумів записати й передати на волю. Василь Стус та Оксана Мешко передали його за кордон, і воно було опубліковане в томі "Українська Гельсінська група. 1978-1982. Документи і матеріяли" (упорядник – Осип Зінкевич, видало Українське видавництво "Смолоскип" ім. В. Симоненка в Торонто – Балтиморі 1983 року, с. 379-395). Вважаю за доречне процитувати рядки з "Останнього слова" Юрія Литвина: "Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізму вчиненої проти мене провокації. Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець – це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політичних справ, де садять людей "інакодумаючих". Щодо потерпілих, то вони сказали самі про себе більше та краще, ніж хтось. Десь 60 років тому Дзержинський назвав міліцію дзеркалом радянської влади. Воістину, що правда. Ось вам дзеркало Василькова. Дзеркало нашої влади. Ганьба всім присутнім у цьому залі. Цей суд є однією з найганебніших сторінок за свою історію судочинства у Василькові, і він буде лежати на совісті не лише тих, хто мене судив, але й на вашій совісті, мої громадяни-земляки". Сама справа не збереглася, однак у вироку не згадано про жодне клопотання чи позицію захисника – адвоката Віктора Медведчука. Натомість ми отримали копію ухвали від 09.01.1980 р. судової колегії у кримінальних справах Київського обласного суду під головуванням Дорохової Н.А., за участі суддів Божок Н.П., Крутової В.Д., яка розглядала скаргу адвоката Віктора Медведчука на вирок Васильківського міського народного суду від 17.12.1979 р. В ухвалі сказано: "У касаційній скарзі адвокат Медведчук посилається на неповноту проведеного у справі розслідування та просить вирок суду скасувати, а справу направити на новий розгляд". Апеляційний суд відхилив подану скаргу та залишив вирок без змін, зокрема, зазначивши: "Посилання у скарзі адвоката Медведчука на те, що у справі неповно проведено розслідування, не встановлено, у чому конкретно виражалися дії Литвина зі спротиву працівникам міліції, застосування до них насилля, та не перевірено факт побиття Литвина потерпілими, не можна визнати такими, що заслуговують на увагу". Справжньою причиною арешту й засудження Литвина вважається його участь в Українській Гельсінській групі та наближення Олімпіади-1980, до якої всім дисидентам, хто був на волі чи міг вийти, дали нові "строки", щоб вони випадково не зіпсували спортивного свята. Під "олімпійський" укіс потрапили Дмитро Мазур, Петро та Василь Січки, Ярослав Лесів, Василь Стус, Василь Стрільців. Хто мав звільнитися, того "розкручували" в неволі, не даючи й передихнути. Повертаючись до Медведчука, слід зазначити, що з наявних матеріалів не можна достеменно з'ясувати, чи виконав він належно свій обов'язок адвоката у справі, оскільки сама справа не збереглася. Натомість виникає одне питання, яке поставив сам Юрій Литвин про те, що в СРСР відсутній інститут адвокатури при розгляді політичних справ. Тобто складається враження, що Литвин звинувачував свого адвоката Медведчука у співпраці з органами державної безпеки СРСР, і справді є питання. Виходячи з біографії Віктора Медведчука та отриманих документів у справі Василя Стуса, він працював у Шевченківській юридичній консультації Київської міської колегії адвокатів з 1978 року. Якщо переглянути історію адвоката, то ми виявимо, що Київську міську колегію адвокатів було створено 06.08.1977 р. шляхом виділення з Київської обласної колегії адвокатів, і відтоді існували дві колегії – обласна та міська. А тому постає питання, як адвоката з міської колегії направили до міста Васильків Київської області, щоб захищати поета в начебто рядовій справі про п'яний шабаш і спротив міліції. І справді, в іншій справі Литвина, яка збереглася за 1982 рік, його в Київському обласному суді захищав адвокат з Київської обласної колегії адвокатів Фастовець Л.В. У зв'язку з цим залишається відкритим питання, чому саме Медведчук захищав Стуса й Литвина та чи не співпрацював він з органами державної безпеки СРСР. П'яте засудження – за "антирадянську агітацію та пропаганду" Ув'язнення Литвин відбував у Білій Церкві, у Бучі під Києвом, а в липні-вересні 1980 року – у Херсоні. Ще не випустивши на волю, його звинуватили в "антирадянській агітації та пропаганді" й етапували до Києва для проведення слідства. Це єдина справа Литвина, яка збереглася в архіві СБУ. Вона містить вироки в інших його справах та низку цікавих документів, що дало змогу провести ґрунтовніше дослідження. Кримінальну справу було порушено 1 березня 1982 року старшим слідчим Управління КДБ УРСР у місті Києві та Київській області Діденком Б.М. У постанові про порушення кримінального провадження зазначено, що Литвин систематично виготовляв, зберігав, розповсюджував, зокрема й передавав за кордон, документи антирадянського змісту, а також поширював з тією ж метою завідомо неправдиві вигадки, що паплюжили радянський державний і суспільний лад, чим скоїв злочин, передбачений ст. 62 ч. І КК УРСР. Того самого дня було ухвалене рішення про етапування Литвина до Києва. До матеріалів справи одразу долучили зібрані матеріали з різних справ, вилучені в Литвина документи в місцях неволі тощо. Також у справі є копії протоколів допитів Литвина в інших справах, зокрема щодо московського правозахисника Івана Сергійовича Ковальова та інших. Відповідно до цих протоколів, попри попередження про кримінальну відповідальність за відмову давати свідчення, Юрія відмовлявся їх давати. І нам відомо, що правозахисників теж засуджували за цією статтею. Виявлено цікаву заяву Литвина до Комітету держбезпеки при Раді Міністрів УРСР від 30 травня 1979 року, у якій він наголосив, що не даватиме жодних свідчень щодо його участі в Українській правозахисній групі "Гельсінська", оскільки її діяльність не суперечить "ані букві, ані духу Декларації прав людини…" У справі є рукописний документ з назвою "Борцам за свободу и независимость Чехословакии", у якому Литвин висловлює підтримку чехословацькому народу, придушеному радянськими військами 1968 року. Крім того, у справі є заява Литвина, котру він разом з матір'ю писав до президії Верховної Ради СРСР, про вихід із громадянства СРСР та з проханням випустити його за кордон. В іншому документі у справі з назвою "Открытое письмо членам Политбюро" Литвин повідомляв, що йому безпідставно відмовили у виході з громадянства, почали погрожувати та звинуватили в тому, що він "душевно болен". Відкритий лист є дуже емоційним, що може свідчити про тяжкі умови проживання в радянській дійсності, постійні закиди, адміністративний контроль, обвинувачення тощо, що створювало нестерпні умови життя для Литвина. В одному з абзаців Литвин зазначає, що його й надалі будуть "преследовать и подвергать всевозможным репрессиям. Хотя бы только потому, что я не желаю и не могу отказаться от своих убеждений, от своего творчества, от своей деятельности". Слідство інкримінувало Юрію написання публікації з назвою "Правозахисний рух в Україні, його засади та перспективи", опублікованої 1979 року в №10 журналу "Сучасність", який видавали в Мюнхені (ФРН). У ній Литвин робить такий висновок: "Правозахисний рух на Україні є однією з провідних ланок міжнародного правозахисного руху, і його члени зроблять все від них залежне, щоб і надалі цей рух був інтернаціональний по своїй суті, при цьому не втрачаючи ні своїх національних особливостей, ні свого національного обличчя". Цікаво, що у справі як доказ знаходимо надіслану Литвину поштою з-за кордону Загальну декларацію прав людини. Тобто доказом є нормативний документ, який був ратифікований СРСР, але фактично не виконувався. І якщо ми почитаємо декларацію, то виявимо низку порушень, з котрими постійно стикався Литвин, а саме: право на життя, на свободу й особисту недоторканність (ст. 3), нікого не вільно катувати (ст. 4), кожен має право на справедливий суд (ст. 8), нікого не можна свавільно заарештувати, затримати (ст. 9), кожен має право на свободу переконань і на вільне їх висловлення (ст. 19). Повертаючись до процесуальних документів у справі, 1 березня 1982 року Литвину одразу обрали запобіжний захід – тримання під вартою, ухвалили рішення про обшук його речей у виправно-трудовій колонії №85 та вдома в матері. Того самого дня Юрія притягнули до відповідальності як обвинуваченого. У відповідній постанові йому інкримінували зазначені вище публікації – "Правозахисний рух в Україні, його засади та перспективи" й "Борцам за свободу и независимость Чехословакии". Литвин, ознайомившись із постановою, написав: "Звертаюсь із клопотанням про допуск захисника до участі в справі з моменту пред'явлення обвинувачення". Слід зазначити, що адвоката допускали до справи лише на стадії судового розгляду. Литвин свою провину не визнав, але факт написання ним згаданих публікацій підтвердив. У протоколі допиту від 3 березня 1982 року Литвин згадує, що на його становлення вплинуло спілкування з архієпископом Йосипом Сліпим, Володимиром Григоровичем Горбовим, Михайлом Михайловичем Сорокою. Він зазначає, що до Української правозахисної групи вступив у червні 1978 року, про що його повідомила Оксана Яківна Мешко. Литвину також інкримінували відкритий лист на підтримку Левка Лук'яненка щодо його несправедливого засудження, який він опублікував і розповсюджував 1978 року. Після того, як Литвина етапували до Києва, його допитували майже щодня від початку березня до середини травня. Допити здебільшого розпочиналися зранку й тривали аж до вечора. Литвин у відкритому листі скаржився, що його хочуть визнати психічнохворим і цим шантажують. І справді, ми знаходимо довідку, у якій "лікарі" ставили йому діагноз "психопатія". Авторство своїх праць і листів Литвин визнавав, але у справі все ж провели почеркознавчі експертизи, які це підтвердили. Слід зазначити, що процесуальні документи у справі погоджував перший заступник прокурора Київської області Антоненко Ю.А., котрий навіть підписувався замість прокурора Київської області Богачова В.С. Нам удалося поспілкуватися з онуком колишнього прокурора Київської області Богачовим, який розповів, що, як йому відомо, його дід був доволі принциповою людиною й не погоджувався бути співучасником явно незаконної діяльності КДБ СРСР. Натомість цьому сприяв його заступник Антоненко Ю.О., який згодом очолив обласну прокуратуру. Слідство закінчилося 21 травня 1982 року. Ознайомившись зі справою, Литвин написав заяву, що розцінює її як свідомий злочин органів влади проти членів правозахисного руху СРСР загалом і проти нього зокрема. 31 травня 1982 року було складено обвинувальний акт, який передали для розгляду до Київського обласного суду. Слід зазначити, що на момент завершення слідства Литвин був хронічно хворою людиною – хронічна виразка та інші хвороби. Як адвокат у справі Литвина "захищав" завідувач Бориспільської юридичної консультації Київської обласної колегії адвокатів Фастовець Л.В., від захисту якого Юрій відмовився під час судового засідання, але суд відмовив йому в цьому клопотанні. Київський обласний суд почав розгляд справи 1 червня 1982 року. Литвин на початку судового засідання заявив: "Судова колегія не має морального права судити мене, і тому я відмовляюся давати суду показання". "Винним себе зовсім не визнаю", – наголосив Литвин. Окрему увагу слід звернути на позицію адвоката Фастовця: вона не була активною з погляду захисту, він покладався на розсуд суду, казав про пом'якшувальні обставини, але провину клієнта не визнавав, як адвокат Медведчук у справі Стуса, оскільки розумів, що це є порушенням закону. У завершальному слові, зокрема, зазначив: "НЕ ЙДУЧИ ВРОЗРІЗ ІЗ ВИМОГАМИ ЗАКОНУ та виходячи з того, що мій підзахисний не визнає себе винним, я ВИМУШЕНИЙ просити виправдати Литвина за ст. 62 ч. ІІ КК УРСР та за ст. 70 ч. ІІ КК РРФСР". Литвин, відповідно до протоколу судового засідання, почав виступати з останнім словом, до якого окремо готувався, але головуючий суддя його постійно переривав і, зрештою, ухвалив позбавити Литвина останнього слова, оскільки той начебто "намагався використовувати останнє слово з метою антирадянської пропаганди та агітації". 24 червня 1982 року о 14:30 суд оголосив вирок, яким засудив Литвина до 10 років таборів особливо суворого режиму та 5 років заслання, визнавши винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 62 ч. ІІ КК УРСР та ст. 70 ч. ІІ КК РРФСР. З тексту вироку бачимо, що Литвина засудили за "антирадянські" й "наклепницькі" твори: написаний 1968 року лист "Борцам за свободу и независимость Чехословакии" та написані 10 років по тому два "Открытых письма…", "Слово о кающихся грешниках" (щодо покаянних заяв І.Дзюби, В.Захарченка, Г.Снєгірьова), "Некролог", лист до пані Картер, кілька варіантів праці "Советское государство и советский рабочий класс" і найважливіший – статтю "Правозахисний рух в Україні, його засади та перспективи", опубліковану 1979 року в №10 журналу "Сучасність" та зачитану на радіо "Свобода". Інкримінували йому також усні висловлювання, засвідчені в'язнями-кримінальниками, з усілякими перекрученнями та домислами, сфабрикованими слідчими. У вироку зазначено: "Литвин з червня 1978 року свою діяльність став прикривати личиною "борця за права людини", з цього часу почав називати себе членом так званої "групи сприяння виконанню Гельсінських угод" і разом з іншими відщепенцями брав участь у розповсюдженні ворожих документів". Як відомо нам нині з розповідей друзів Литвина, його шантажували під час слідства божевільнею, возили до сумнозвісного 13-го відділення київської "Павлівки". Експертизу проводив відомий усій кримінальній Україні психіатр – доктор медицини Ліфшиць. От він допитував Литвина: "Що ви все на партію звалюєте? При чому тут партія, як от у сусідній палаті лежить чоловік, котрий, вибачте, козу зґвалтував?" – "А де це він зробив, на Красній площі?" – "Та в хліві. Ще й защібнувся. Діти побачили". – "Отже, він людей соромився? А якби він був віруючий та знав, що Бог усевидющий, то вчинив би таке? То ж скажіть мені, а хто хрести скидав із церков, чи не ваша партія?" Отож, Литвинові в таборі особливо суворого режиму ВС-389/36 належало пробути до 24 червня 1992 року, плюс у засланні – до 1997-го. Виходить, що загалом його засудили до 43 років неволі, не рахуючи півтора року адміннагляду. З прожитих 49 років він відбув у неволі 22. Вічний спокій Литвин десь у травні 1982 року прибув на Урал, до табору особливо суворого режиму ВС-389/36, що в селі Кучино Чусовського району Пермської області. У в'язниці, протестуючи проти свавілля й байдужості тюремників, Литвин серйозно виснажується та збавляє й так слабке здоров'я. Кілька разів він оголошував голодування, через що йому заборонили єдине на рік побачення з матір'ю. У цей час одне за одним помирають його однодумці: Іван Мамчич, Олекса Тихий, Валерій Марченко, колишня дружина Віра Мельниченко, Борис Антоненко-Давидович. 21 серпня 1984 року Литвин настільки знесилів, що вже не міг ходити. На це він поскаржився Михайлові Гориню, який сидів у сусідній камері. Лікар звільнив його від робіт. 24 серпня Юрію Литвину стало геть зле, він почав марити. Коли співкамерники прийшли на обід, знайшли його в камері з розтятим животом. "Крові не було, але кишки вивалилися", – розповідали вони згодом. Литвина забрали до лікарні, начальство в'язниці заспокоювало: "Померти ми йому, звісно, не дамо". Юрій помер 5 вересня 1984 року в лікарні міста Чусове. В'ячеслав Острогляд, який теж лежав у тій лікарні, розповідав, що там чув: за тієї рани на животі Литвин мав би жити. Але він був надто ослабленим. Лежати мусив лише на спині, тому нирки затерпли й відмовили. Це й стало безпосередньою причиною смерті. Згідно зі свідоцтвом про смерть, виданим Барахтинською сільрадою, що його має на руках матір Юрія, помер він 5 вересня 1984 року від "проникаючого різаного поранення черевної порожнини з пошкодженням тонкого кишківника". Чи було це самогубство? Можливо. Проте цього не засвідчує жоден із в'язнів, бо ніхто не був присутній. Водночас, чим можна було порізатися, у камері не знайшли ані одразу, ані під час пізніших обшуків. Мати Литвина десь 1995 року розповідала Василеві Овсієнку, що в Кучиному їй якось потрібно було зайти до громадського туалету. Щойно причинила двері, аж туди ломиться зек у чорному одязі – "безконвойник" (такі працюють за межами зони, а ночують у зоні). – Ти куди? Не бачиш, що зайшла стара жінка? – Вибачте. Вашому синові що хотіли, те й зробили. Він не покінчив самогубством, його вбили. Тільки не видавайте мене, бо й мені таке буде. "Найгуманніший у світі" радянський закон не дозволив забрати тіло померлого в'язня, доки не закінчиться строк його ув'язнення. Саме тому так довго домагалися родини Литвина, Тихого та Стуса дозволу на перепоховання в рідній землі. Стуса та Литвина багато що єднало: хист, оголена поетична та громадянська реакція на несправедливість оточуючого світу, врешті-решт, членство в Українській Гельсінській групі. Не кажучи вже про арешти, суди, тюрми й заслання. І, зрештою, смерть. У цьому теж є знак небес, бо це сталося в один день. Місцем вічного спокою Юрка та Василя призначили маленький цвинтар біля дороги в селі Копально-Борисово. "Особливо небезпечні державні рецидивісти", згідно з "найгуманнішими у світі" радянськими законами, не мали права навіть на скромний обеліск, не кажучи вже про людський хрест. Тільки дерев'яні стовпчики з номерами. У Литвина – сьомий, у Стуса – дев'ятий… Але вже за кілька років друзі та рідні перевезли їхні тіла додому. Їх знову поховали поруч – на Байковому цвинтарі в Києві. Роман Титикало, адвокат, керуючий адвокатського бюро "Титикало та партнери", заслужений юрист України, депутат Київської обласної радиКиевVласть

Епідемія шириться територією столичного регіону – нові осередки хвороби з’явилися в дитсадках та одній з обласних лікарень. Щоби протидіяти хворобі влада підтримує безкоштовну телемедицину: тепер мешканці Київщини мають змогу проконсультуватися з лікарем онлайн. Тим часом, життя не стоїть, триває велике будівництво. На нього обласна влада витратила майже 70 млн гривень.  Про це KV стало відомо за результатами онлайн-брифінгу в.о. голови КОДА Василя Володіна щодо ситуації у Київській області 10 червня. Коротка довідка про епідемситуацію Захворіло 1865 людей, видужало 595, померло 38. 231 людина – на стаціонарному лікуванні, 1634 на самоізоляції. 7537 під медичним наглядом. Консультації онлайн Бізнес і влада продовжують активно співпрацювати: КОДА та онлайн-хаб Doc.ua підписали меморандум про співпрацю. Хаб входить до складу групи компаній "Ефективні інвестиції". Тепер протягом червня мешканці Києва та області зможуть скористатися безкоштовною аудіоконсультацією лікарів і пройти інформаційне онлайн-тестування на симптоми коронавірусу. Лікарі проконсультують, допоможуть скласти алгоритм дій і визначити симптоматику, розшифрувати результати аналізу. Тривалість консультації – 10 хвилин. Отримати послугу можна після реєстрації на сайті онлайн-хабу. Ситуація в ковід-осередках  У будинку літніх людей у селі Зазим'я, після отримання повторних результатів ПЛЦ-тестування з'ясувалося, що інфікованих немає, санітарно-контрольний пост знятий. У дитячому садку "Калинка", Бровари, знайдено інфікованих дев’ятеро дітей і троє дорослих. Дитячий садок у Боярці: на стаціонарі 1 дитина. Виховательці, у якій першої був виявлений COVID, лікарі надають медичну допомогу. Інші дорослі і діти на самоізоляції, протестовано 25 дітей і 17 дорослих. 8 червня проведено ПЛР-тестування батькам хворих дітей, 9 червня – 25 педагогам. Результати досліджуються, заклад повністю закрито до 26 червня. Проведена дезінфекція приміщень, люди, що контактували з інфікованими, попереджені про необхідність самоізоляції. Дитячий садок "Казка", Ірпінь – є одна хвора, помічник кухаря, відвідувала дитсадок 29 травня, контактувала з 17 людьми. Інфекцію виявили 5 червня. Зараз вона на самоізоляції, людей, що мали контакт із інфікованою, перевіряли 10 червня. Новий осередок 3 червня вірус виявили у буфетниці терапевтичного відділення Яготинської центральної районної лікарні. На даний момент вона перебуває на лікуванні в інфекційному відділенні Переяслав-Хмельницької ЦРЛ. Проведено 42 експрес-тести медпрацівників та іншого персоналу трьох відділень Яготинської ЦРЛ. Отримано 12 позитивних результатів – 11 лікарів та медсестер і 1 буфетниця дитячого відділення. Всі інфіковані на самоізоляції, обстеження медпрацівників ЦРЛ триває.  Станом на 10 червня терапевтичне, педіатричне та пологове відділення Яготинської райлікарні повністю закриті для відвідування. Інші відділення працюють в штатному режимі, поліклініка приймає за направленням сімейного лікаря. Потік пацієнтів на госпіталізацію профілів зазначених відділень перенаправляється до Баришівської ЦРЛ, Березанської міської лікарні та Броварської багатопрофільної клінічної лікарні. Попереджена служба екстреної медичної допомоги. Медпрацівники Всього з початку пандемії в Київській області інфіковано 372 медпрацівники. Більша половина перебуває в лікарнях Києва. 1222 працівника закладів охорони здоров'я, які безпосередньо надають допомогу хворим на коронавірус, за квітень виплачено надбавку в розмірі 4 млн 432 тис. гривень. Нове районування Київщини Наразі Київська область, як і решта областей країни, перебуває у процесі адміністративної реформи, а саме: укрупнення районів. Замість 25, на які зараз поділена область, планується створити уп’ятеро менше. Це має зменшити чиновницький апарат та відповідно витрати на нього. Йдеться про присутність регіональних відділень органів виконавчої влади в новоутворених районних центрах, що не перетинається із утворенням та діяльністю об'єднаних територіальних громад, завдання котрих – надавати послуги своїм мешканцям та піклуватися про їхнє комфортне та безпечне життя. На сьогодні розглядається два варіанти адміністративно-територіального поділу Київщини – з п'ятьма або шістьма районами. Головне питання, яке турбує кожну громаду, – визначення нових адміністративних центрів районів. Принцип, за яким вони визначаються, прописаний у  Методиці, затвердженій Міністерством розвитку громад і територій, також це воля самих громад. Критерій за методикою – населення центру має бути понад 50 тис. чоловік, він має бути розташований не ближче за 30 кілометрів до міста Києва, а віддаленність підпорядкованих населених пунктів має бути не більше 60 кілометрів від райцентру, тощо.  Після кожної зустрічі протоколи нарад передаються до профільного Міністерства.  Робочі поїздки Із робочими поїздками Василь Володін вже відвідав Миронівський, Сквирський, Богуславський та Вишгородський райони. В центрі уваги – своєчасне виконання проєктів “Великого будівництва”, стан місцевих підприємств, які забезпечують економічний розвиток області, та проведення зустрічей із представниками бізнесу, де обговорюється залучення нових інвестицій та створення нових робочих місць. Також для Володіна важливо дізнаватись про проблеми районів безпосередньо від їхніх мешканців. Головними є дороги, медицина, транспорт та належний стан інфраструктури.  “Велике будівництво” Цей проєкт стартував в області у березні 2020 року. Дата його закінчення – 14 грудня цього року. Він охоплює 6 шкіл, 7 дитячих садочків, 5 стадіонів. Загальний обсяг фінансування у 2020 році по усіх проєктах складає 260,7 млн гривень. З них вже освоєно 68 млн гривень. Рівень виконання становить більше 26%. “Спортивна Київщина” Втілюється також программа “Спортивна Київщина”, яка має бути завершена до наступного січня. У рамках її виконання вже збудовано 136 майданчиків. Минулого тижня було відкрито майданчик та міні-футбольне поле у селі Стайки Вишгородського району. Ще відкрито майданчики у селі Гоголеві Броварського району, селі Студеники Переяслав-Хмельницького району, селі Потік Миронівського району. Та міні-футбольні поля у Згурівському районі – в селищі Згурівка та селі Велика Олександрівка. До кінця року має бути введено в експлуатацію ще 77 об'єктів.  Фото: коллаж KVКиевVласть

В Києві продовжується процес видачі дозволів на навчання недоліцензованим комунальним садочкам та школам. Цього разу від Київської міської державної адміністрації (КМДА) документи на здійснення освітньої діяльності отримали 12 навчально-виховних комплексів Деснянського, Солом’янського та Дніпровського районів. Як стало відомо KV, упродовж травня 2020 року Київська міська державна адміністрація погодила низку розпоряджень щодо здійснення освітньої діяльності в місті Київ. Причиною цього став процес оновлення ліцензій навчальним закладам І ступеня за спрощеною процедурою у зв’язку з реформуванням закладів середньої та початкової освіти у рамках концепції “Нової української школи” .  Згідно з документами, ліцензії у сфері повної загальної середньої за рівнем початкової освіти одержали 12 муніципальних навчально-виховних комплексів (НВК). Це – спеціалізовані школи з поглибленим вивченням англійської мови. Переважно відкривалися ці установи ще в 70–90-роках як дошкільні заклади із проєктною потужністю до 400 місць, але згодом пережили не один етап освітньої реорганізації. Як зазначається, комплекси отримали ліцензії без проходження процедури ліцензування. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Нагадаємо, що до 2016 року діяльність державних і комунальних закладів у сфері загальної середньої та дошкільної освіти не підпадали під ліцензування. Тож заклади освіти, які діяли на день набрання чинності нового закону “Про освіту” (до 28.09.2017), отримують ліцензію без проходження відповідної процедури на ті ж рівні освіти, за якими здійснювалась діяльність. Натомість навчальні заклади, створені після 28.09.2017, підпадають під ліцензування на загальних засадах. Деснянський район Найбільшу кількість, вісім ліцензій, отримали комунальні навчальні заклади Київської міськради, розташовані в Деснянському районі. “Видати школі І ступеня № 311 Деснянського району міста Києва (місцезнаходження: вулиця Милославська, будинок 27) ліцензію на провадження освітньої діяльності у сфері повної загальної середньої освіти за рівнем початкової освіти з ліцензованим обсягом 400 осіб (без проходження процедури ліцензування)”, – йдеться в розпорядженні № 672. Це – початкова україномовна школа, здійснює освітню діяльність ще з 1994 року. Згідно з даними аналітичної системи YouControl, заклад одержав юридичну реєстрацію в березні 2003 року. Педагогічний штат нараховує 29 викладачів, які працюють під керівництвом директора Тетяни Колчанової. На сайті установи зазначається, що за кошти батьків забезпечуються лише сніданки дітей. Так, у 2020 році мерія виділила на заклад 12,9 млн гривень, вартість утримання одного учня тут коштує 36 гривень. На фото: школа № 311 Аналогічну ліцензію здобула й початкова школа № 312, спеціалізована на поглиблене вивчення англійської мови. Заклад зареєстровано за адресою: вулиця Каштанова, будинок 12, у січні 2006 року. Педагогічний колектив школи складається з 34 вчителів, викладацький стаж яких варіюється від 15 до 48 років. Очолює заклад – Тетяна Дьяченко, член Асоціації керівників шкіл міста Києва. Так, у школі започатковані групи з вчителів, які ведуть освітню роботу за певними тематичними напрямками. Ведеться співпраця і з Інститутом психології АПН України ім.Г.С.Костюка, благодійним фондом LEGO Foundation. Особливістю школи є можливість учнів навчатися за технологічною програмою “Росток” і, при потребі, долучатися до дистанційного навчання. Утримання ж школи коштує місту понад 10 млн гривень. Спеціалізовані комплекси Крім того, початковою освітою маленьких киян забезпечуватимуть спеціалізовані НВК із поглибленим вивченням англійської мови: “Київські каштани” ***, “Вікторія” ****, “Деснянка” *****, “Усмішка” ******. Ліцензований обсяг послуг кожного закладу – 360 осіб. На сайті НВК “Київські каштани” зазначається, що відкрився заклад по вулиці Каштановій, 13-Б, у серпні 1988 року як дитсадок із проєктною потужністю на 320 місць. Нині це – спеціалізований НВК, який очолює Ірина Атаманчук, а в установі працює 27 педагогів. Упродовж 2018–2019 навчального року в закладі функціонувало шість дошкільних груп та п’ять 1–4 класів, у яких навчалась 301 дитина за програмою Нової української школи. Майже чверть століття діяльності за плечима НВК із поглибленим вивченням англійської мови “Вікторія” (вулиця Закревського, 85-В), “Деснянка” (бульвар Вигурівський, 13-Б) та “Усмішка” (вулиця Бальзака, 90-А). У “Вікторії” навчається 234 дитини, проте поглибленим вивченням англійської у 2019 році була охоплена лише 91 дитина. Заклад функціонує під керівництвом вчителя вищої категорії з 34-річним педагогічним стажем Галини Левківської. У школі викладає 26 вчителів різної кваліфікаційної категорії. На фото: Спеціалізований НВК “Вікторія” “Деснянкою” і 39 викладачами НВК керує з 2000 року Людмила Діденко. Функціонує в школі чотири вікових групи дошкільнят та 8 класів початкової школи (по 2 класи на паралелі), у яких навчають за новими державними стандартами. Сьогодні наповнюваність школи сягає 109 %. А у 2018 році утримання школи для бюджету Києва обійшлося в понад 9 млн гривень. На сайті “Усмішка” повідомляється, що вільних місць на наступний навчальний рік у закладі не залишилося. У школі навчається понад 250 дітей у чотирьох дошкільних групах та восьми початкових класах. Крім того, в закладів запроваджуються LEGO технології під керівництвом директорки Ірини Щербини. Щороку на утримання школи виділяється майже 10 млн гривень. Ще одна спеціалізована установа, яка отримала ліцензію на навчання 360 дітей – спеціалізований НВК “Мрія” *******, що розташований по вулиці Беретті, 9. Школа надає освітні послуги понад 25 років і позиціонує себе, як заклад нового типу. Так, “Мрія” спеціалізується на навчанні й реабілітації дітей із захворюваннями опорно-рухового апарату й затримкою розвитку. У дошкільній ланці функціонує п’ять таких різновікових груп, у шкільній – 9. Загалом навчається тут майже 170 дітей (наповнюваність до 50 %), суми ж утримання спецзакладу сягають подекуди до 16 млн гривень. Територіально заклад охоплює навчанням дітей Деснянського (до 80 %), Дарницького, Дніпровського, Подільського й Оболонського районів. З 1992 року заклад очолює Ірина Кабанова. Трохи менше, 300 осіб, здобув право навчати та виховувати спеціалізований НВК “Лісові дзвіночки”******** з поглибленим вивченням англійської мови. Заклад розташований по вулиці космонавта Волкова, 22-А. Опікується комплексом із 2012 року вчитель англійської мови з 11-річним педагогічним стажем Любов Телецька. Особливістю програми закладу є забезпечення принципу безперервності та наступності двох ланок – дошкільної та молодшої шкільної. Так, у 2018–2019 навчальному році СНВК забезпечив початковою освітою 130 учнів. Проте утримання закладу із загальною потужністю на 220 місць коштує міському бюджету понад 11 млн гривень. Солом’янський та Дніпровський райони Ще чотири ліцензії одержали спеціалізовані школи Солом’янського та Дніпровського районів. Так, у Солом’янському районі продовжить освітню діяльність із ліцензованим обсягом 602 особи, а це 20 класів, спеціалізована школа І ступеня № 324 *******. Очолює колектив із 45 педагогів директор школи Ірина Маслова. У 2020 році на утримання цього закладу з бюджету міста було виділено понад 19 млн гривень, з них 900 тис. – спрямовано на капітальний ремонт. Будівля столичної школи розташована по вулиці Миколи Голего, 8, і сьогодні його мережа переповнена на 128 %. У Дніпровському районі ліцензії одержали три початкові навчально-виховні комплекси. З можливістю навчати 210 дітей – Монтессорі ********* з поглибленим вивченням англійської мови та “Щастя”*********** – з поглибленим вивченням іноземних мов. А також комунальний НВК “Струмочок” ********** з ліцензованим обсягом на 200 місць. “Монтессорі”- перший навчальний комплекс, що почав започатковувати в Україні монтессорі-педагогіку. НВК виховує дітей за системою гуманістичної і вільної педагогіки відомої італійської освітянки Марії Монтессорі. Заклад є державним і працює з 1992 року, реалізуючи можливість безперервної освіти дітей віком від 2 до 10 років. Керує монтессорі-школою Тетяна Михальчук. Проте, незважаючи на самобутність, у закладі навчається до 90 учнів. А капітальний ремонт школи по вулиці Ентузіастів, 1/5, востаннє здійснювався ще у 2008 році. Хоча торік обсяг видатків на його утримання сягнув понад 10 млн гривень, що в декілька разів більше сум фінансування минулих років. Школа “Щастя” з поглибленим вивченням іноземних мов заснована в 1992 році й розташована по вулиці Кибальчича, 3. Особливістю закладу, мабуть, є те, що в ньому навчаються діти із усіх районів Києва, тому для учнів організовано підвіз шкільними автобусами за декількома маршрутами. Працює НВК під керівництвом директора Ігоря Халемського. Зважаючи на потужність закладу до 220 місць, у школі в 1–4 класах цьогоріч навчалось усього 108 дітей. Витрати на заклад місту вартують понад 9 млн гривень. На фото: НВК “Щастя” А ось фінансове забезпечення комунального НВК “Струмочок” (бульвар Праці, 4-А) у 2019 році складало трохи понад 7 млн гривень. Це одна із найстаріших шкільних будівель, відкритих ще в 1965 році. Керує установою Світлана Мельник. Нагадаємо, раніше Київська міськдержадміністрація погодила комунальному і двом приватним установам ліцензії на право здійснення освітньої діяльності в дошкільній сфері в Печерському та Голосіївському районах столиці. Читайте: КГГА раздала лицензии коммунальным и частным детсадам столицы * Школа І ступеня № 311 Деснянського району міста Києва (код ЄДРПОУ: 22934200). ** Спеціалізована школа І ступеня № 312 з поглибленим вивченням англійської мови Деснянського району м. Києва (код ЄДРПОУ: 22934223). *** Спеціалізований НВК “Київські каштани” з поглибленим вивченням англійської мови Деснянського району м. Києва (код ЄДРПОУ: 22874627). **** СНВК “Вікторія” з поглибленим вивченням англійської мови Деснянського району м. Києва (код ЄДРПОУ: 22874716). ***** СНВК “Деснянка”з поглибленим вивченням англійської мови Деснянського району м. Києва (код ЄДРПОУ: 22874640). ****** СНВК “Усмішка” з поглибленим вивченням англійської мови Деснянського району м. Києва (код ЄДРПОУ: 22874722). ******* СНВК “Мрія” з поглибленим вивченням англійської мови Деснянського району м. Києва (код ЄДРПОУ: 22874484). ******** СНВК “Лісові дзвіночки” з поглибленим вивченням англійської мови Деснянського району міста Києва (код ЄДРПОУ: 22874231). ******** Спеціалізована школа І ступеня № 324 м. Києва (код ЄДРПОУ: 25729558). ********* НВК Монтессорі з поглибленим вивченням англійської мови (дошкільний навчальний заклад-школа І ступеня) (код ЄДРПОУ: 22,876 млн). ********** Комунальний навчальний заклад “Навчально-виховний комплекс “Струмочок” міста Києва (дошкільний навчальний заклад-школа І ступеня) (код ЄДРПОУ: 26388148). *********** НВК “Щастя” з поглибленим вивченням іноземних мов (дошкільний навчальний заклад-спеціалізована школа І ступеня) (код ЄДРПОУ: 26388378). Фото: колаж KV КиевVласть

Національний рух "За трансплантацію" та Фонд сім'ї Андреєвих передали автоматичний коагулометр до Київського обласного онкологічного диспансеру. Голова національного руху “За трансплантацію” повідомив про нову амбітну мету – змусити державу зробити ремонт у гематологічному відділенні диспансеру. Про це KV стало відомо з повідомлення прес-служби Національного руху “За трансплантацію” на сторінці в соцмережі Facebook.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Подію прокоментував голова національного руху “За трансплантацію” Юрій Андреєв. "Коли ми починали цей проект, навіть не уявляли як буде складно. Складно стикатися із повною байдужістю, коли збираєшся допомогти тим, хто завжди залишається поза увагою держави та фондів. Це дорослі онкохворі. Однак це була наша мрія: моя і моєї дружини, яка колись не кинула мене у скрутний момент мого життя, а простягнула руку допомоги. І я був впевнений, що на прохання фінансово допомогти закупити коагулометр, який є таким необхідним для проведення трансплантації кісткового мозку дорослим, відгукнеться багато людей. Однак виявилось, що це не цікаво, бо дорослі – не діти, і допомагати готові одиниці”, – розповів голова руху “За трансплантацію”. “Скажу відверто, наодинці ми б не справились із цим збором. Він і так тривав дуже довго. Однак разом із Благодійним фондом "Сучасне село та місто", компанією Пфайзер, Ля Рош, Ганною Коваленко та усіма небайдужими, ми все ж його реалізували", – повідомив Юрій Андреєв. Вчора, 5 червня, апарат було передано до Київского обласного онкодиспансеру. "Що б я хотів всім зараз сказати? Мабуть слова подяки тим, хто підтримав та допоміг лікарні отримати коагулометр. Так, крок за кроком ми разом зробимо те, що чиновники не могли зробити за довгих майже 30 років", – додав голова організації. Також він додав, що попереду ще амбітніша мета – змусити державу зробити ремонт у гематологічному відділенні щоб там змогли проводити трансплантації кісткового мозку від неродинного донора.  “Вартість створення спеціальних стерильних боксів та реконструкція відділення – 40 мільйонів гривень. Здається, що ціна захмарна. Проте, на рівні держави – це копійки. Особливо, якщо порівнювати із сумами, які щороку держава платить іноземним клінікам. Це вартість 11 пересадок кісткового мозку у закордонній лікарні. А в Україні, у такому відділенні, врятувати можна десятки життів щороку!”, – йдеться в повідомленні. Читайте: “Фонд семьи Андреевых” собирает деньги на оборудование для Киевского облонкодиспансера Фото: прес-служба Національного руху “За трансплантацію” в Facebook.КиевVласть

З 2 червня у Київській області дозволена робота спортзалів та басейнів, відвідування освітніх занять у групах до 10-ти людей, в тому числі автошколи. Відновлено рух залізничного транспорту і міжобласних автотранспортних перевезень. Під забороною залишаються дитячі табори, санаторії та зелений туризм. Про це KV стало відомо у ході онлайн-брифінгу в.о. голови КОДА Василя Володіна щодо ситуації у Київській області 2 червня. За інформацією Київського обласного лабораторного центру, станом на 2 червня в Київській області підтверджено 1623 випадки захворювання на коронавірус. З них 124 – діти та 300 – медпрацівники. На стаціонарному лікуванні перебуває 223 особи, на амбулаторному у самоізоляції – 1400 осіб. Медичне спостереження встановлено за 6 952 особами. Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Одужало 400 пацієнтів. Зафіксовано 36 летальних випадків, останні 6 – за минулий тиждень. Переважно це літні люди із важкими супутніми хворобами.  Чергове послаблення карантину У Київській області запущено третій етап виходу з карантину. Це зроблено з огляду на поліпшення одночасної наявності трьох медичних показників. Йдеться про інцидентність (коли загальна кількість нових випадків захворювань за останні 7 днів на 100 тис. населення має бути менше 12%, наразі це 9,14%), завантаженість ліжок у закладах охорони здоров'я, визначених для госпіталізації хворих на коронавірус, має становити менше 50% (в області 21,2%) та середня кількість протестованих за методом ПЛР понад 12% на 100 тис. населення протягом останніх 7 днів (показник Київщини – 25,35%).  Відтепер дозволена робота басейнів та спортзалів, відвідування освітніх занять у групах до 10-ти людей, в тому числі автошколи. Відновлено рух залізничного транспорту і міжобласних автотранспортних перевезень.  Без таборів При цьому відкриття дитячих оздоровчих таборів, санаторіїв, тощо та зеленого туризму можливо лише на останньому етапі виходу з карантину та за умови дотримання протиепідеміологічних рекомендацій. На фото: очільник Києва Віталій Кличко у дитячому таборі “Джерело” м.Буча Дитячі садочки Дитячі садочки відновили роботу. Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій затвердила заходи щодо організації їх роботи на період карантину. Заклади повинні мати 5-ти денний запас дезінфікуючих засобів, засобів індивідуального захисту, антисептиків та прилади температурного скринінгу. Станом на сьогодні на Київщині відкрили 114 закладів дошкільної освіти, до яких прийнято 2589 дітей. Поетапне відкриття садочків триває. За оперативною інформацією місцевих органів управління освітою 01 червня 2020 року в Київській області відкрилися заклади дошкільної освіти в Васильківському, Вишгородському, Кагарлицькому, Києво-Святошинському, Ставищенському районах, містах Борисполі, Броварах, Василькові, Ірпені, Бучі, Обухові, Славутичі, Пісківській ОТГ.  Прийом дітей організовано з дотриманням вимог постанови Головного санітарного лікаря України, а також організовано роботу закладів дошкільної освіти згідно з рекомендацій Міністерства освіти і науки України. “Велике будівництво” Київщина продовжує виконувати программу Президента “Велике будівництво”. Це 5 лікарень, 5 шкіл, 5 амбулаторій за рік.  1 червня відкрили одразу кілька спортивних об'єктів. Зокрема, на Згурівщини відкрили два міні-футбольних поля зі штучним покриттям – у селищі Згурівка та селі Нова Олександрівка. Також у Згурівці зробили майданчик з вуличними тренажерами. Для їхнього відкриття залучили як обласний, так і місцеві бюджети. На фото: відкриття футбольного поля на Згурівщині Робочі поїздки Завдяки послабленню карантину, Василь Володін зміг розпочати робочі поїздки по області. Їхня мета – перевірити роботу райдержадміністрацій, скоригувати програми розвитку районів, проконтролювати виконання “великого будівництва”, своєчасну виплату соціальної допомоги мешканцям.  На фото: 28 травня Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль і Міністр охорони здоров‘я Максим Степанов в рамках робочої поїздки до Київщини відвідали м. Біла Церква. Під час візиту їх супроводжували очільник Київської облдержадміністрації Василь Володін та Білоцерківський міський голова Геннадій Дикий. “Я твердо переконаний – лише коли будемо працювати у щільній зв’язці, область отримає відчутний економічний результат. Найбільше цікавлять інвестиції та створення нових робочих місць”, – зазначив він.  До уваги водіїв 1 червня на дорогах Київської області та міста Києва запрацювала система автоматичної фото- відео-фіксації перевищення швидкісного режиму.  “Фіксацію впроваджено, щоб зменшити кількість аварій та загибелі людей. Проєкт зініціював Президент Зеленський, а втілили у життя фахівці Міністерства внутрішніх справ”, – розповів Василь Володін. У місцях, де за статистикою, найбільше гине та травмувалося в ДТП людей встановлені камери. Карта їхнього розташування є на сайті МВС. Очільник КОДА також додав, що тепер, коли поліцейський фіксує порушення, він одразу отримує й всю інформацію про відповідальну особу та сам транспортний засіб. Після перевірки всіх даних поліцейський підписує постанову про адміністративне порушення, яку через “Укрпошту” надсилають відповідальній особі. З детальною інформацією про інцидент можна ознайомитись на ресурсах МВС. Нагадаємо, як раніше писала KV, з 26 травня в Київській області було запроваджено послаблення протиепідемічних заходів за умови дотримання протиепідемічних вимог, встановлених постановами Головного державного санітарного лікаря України. Рішення про це було прийнято на засіданні Київської обласної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій.  Читайте: Хроники коронавируса в Украине: обновляется КиевVласть

Юні й дорослі  журналісти, телевізійники, фотографи, медіа-педагоги “відфейбучили”, “відінстаграмили”, “відютюбили”, “відгуглили”, відфестивалили на відстані! XVIII Міжнародний фестиваль-конкурс дитячо-юнацької журналістики “Прес-Весна на Дніпрових схилах” ІТА “ЮН-ПРЕС” Київського Палацу дітей та юнацтва незмінно пройшов  15-17 травня, але онлайн. Такий формат “Прес-Весни” – вперше.  Впродовж двох місяців на пошту  Фестивалю приходили роботи, зареєстровані в гугл-формі. Всього цьогоріч на адресу “Прес-весни” надійшло 874 роботи з різних регіонів України. А також із Білорусі, Узбекистану, Франції, Польщі, Молдови, Чехії та Нідерландів. Найбільше робіт надійшло з м. Бердянськ Запорізької обл., м. Лиман, Донецької обл., м. Кременчук, Полтавської обл., м. Кривий Ріг, Дніпропетровської обл., з Чернівецької області та з Києва. Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" Творчі роботи подавалися на конкурс у 10 номінаціях у сфері медіа: “Літературний твір”, “Газета, “Журналістська робота”, “Нові медіа”, “Медіа-проект”, “Відеоробота”, “Фоторепортаж”, “Радіоробота”, “Традиції та новаторство”, “Голос покоління Z”. За кількістю надісланих робіт лідерами стали “Журналістська робота”, “Відеоробота” та “Фоторепортаж”. В умовах карантину виросла конкуренція серед робіт технічного спрямування. Усі роботи оцінювало професійне журі:  редактори та журналісти провідних засобів масових комунікацій України, науковці та практики столичних закладів вищої освіти.  За 18 років “Прес-весна” дала старт і дорогу в світ журналістики сотням дівчат і юнаків з різних куточків України та з багатьох країн світу. Для всіх, хто хоч раз побував на цьому Фестивалі, “Прес-весна” – це нові знайомства, шалений драйв і ритм, теплохідна прогулянка Дніпром, екстримальні змагання, цікаві квести!.... Але цьогорічна ситуація в світі внесла свої корективи. Несподівано цьогорічна тема “2020: МОЯ КРАЇНА В СМАРТФОНІ” стала пророчою, проте вимушена ізоляція не завадила здійсненню довгоочікуваної події року для юних журналістів України та зарубіжжя!   Учасники та організатори Фестивалю підготували приголомшливе свято журналістики. 3 дні яскравого та професійного журналістського свята онлайн; 18 цікавих та корисних заходів для юних “акул пера” в мережі; 13 вебінарів, брифінгів і майстер-класів у прямих ефірах та онлайн  від експертів ― професійних журналістів, блогерів та медіатренерів, на  які зареєструвалося понад 400 учасників.Подписывайтесь на новости “КиевVласть”  Учасників фестивалю привітали: директор Київського Палацу дітей та юнацтва Оксана Добровольська, керівник ІТА “ЮН-ПРЕС” Надія Іллюк,  заступник голови Київської міської державної адміністрації Валентин Мондриївський, Голова Національної спілки журналістів України  Сергій Томіленко, перший заступник Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України Богдан Червак. “Київ – дружнє місто для талантів. Потрібно виявляти нові таланти і можливості для їхньої реалізації в житті” – підтримав відкриття 18-го Міжнародного фестивалю-конкурсу “Прес-весна на Дніпрових схилах” Валентин Мондриївський, заступник голови Київської міської державної адміністрації. До речі, за першою освітою він ― журналіст, – “Приємно, що Київ є організатором і господарем таких великих і значимих фестивалів. Це для нас не вперше. В історії міста і країни вже відбулися Євробачення, єврофутбольні баталії, великий музичний фестиваль “Атлас” і “ПРЕС-весна” Київського Палацу дітей та юнацтва має всі можливості розвиватися й надалі”. Фішкою Фестивалю є традиційний медіа марафон “Інфоманія”, під час якої юні й дорослі учасники фесту в режимі нон-стоп дві доби надають свої журналістські матеріали, фото та відео, присвячені подіям Прес-весни та 30-річчю ІТА “ЮН-ПРЕС”, розкривають свої враження від нового формату цьогорічного фестивалю, згадують цікаві фестивальні моменти минулих років.  У  програмі фестивалю:  ретроспектива “Прес-весна на Дніпрових схилах: повноліття” до 30-річного ювілею ІТА “ЮН-ПРЕС” Київського Палацу дітей та юнацтва, привітання від гостей та організаторів, віртуальна екскурсія Києвом; презентація нових проєктів ІТА “ЮН-ПРЕС” КПДЮ “Представляємо кращі практики”; і, звичайно – церемонія нагородження “Віват, переможцям!”. А переможці цьогорічного фестивалю-конкурсу солідні: 41 переможець заочного конкурсу, 51 номінант спецпремій заочного конкурсу, 12 переможців конкурсу для репортерів фестивалю онлайн-редакції #Інфоманія: 2020. Перемогу в номінації “Журналістська робота” вибороли: Ксенія Уткіна (м. Вишгород) і Анна Останіна (м. Лиман, Донецька обл); ІІ місце дісталося Імаш Бауедінову та Русланбеку Джуманиязову, з м. Нукус, Узбекистан і Дмитру Полубоку з м. Бердянськ. На ІІІ місці – киянка Діана-Катерина Редько та бориспільчанка Ольга Кацан. У номінації “Газета” І місце виборола газета “Ірпінь-Тайм” Національного університету  фіскальної служби України,  На ІІ місці – газета “Країна Творчості” Будинку дитячої творчості Заводського району м. Миколаєва і Прес-центр “ТСН” з м. Кривий Ріг. ІІІ місце здобула газета гуртка “Школа журналістики” з м. Миколаїв. Номінація “Фото” визначила безсумнівним переможцем киянку  Вероніку Балашову. На ІІ місці – Дарія Кінаш (м.Бердянськ) і  Ліза Вегера (м. Київ). ІІ місце розділили киянин Леонард Тодуа і творчий колектив Палацу Молоді ім.. Ю. Тувіма з м. Лодзь (Польща). У номінації “Медіапроект”  перемога дісталася зразковому художньому колективу “Юний журналіст” з м. Полтава. ІІ місце посіла медіа-педагог з м. Кобеляки Олена Білаш. ІІІ місце дісталося Дитячому медіацентру “K-video” Чернівецької гімназії №2, м. Чернівці. Номінація “Нові Медіа”: І місце – Марія Юдінцева, м. Кривий Ріг; ІІ місце  – сайт “Хай Так. Медіа, яке роблять діти” від гуртка “Юний журналіст” з м. Полтава; ІІІ місце – Ольга Кацан, м. Ірпінь. Номінація  “Літературний твір”: І місце – киянка Косцова Анна; ІІ місце -  киянин Новак Артем; ІІІ місце – Мучанка Вероніка , м. Вінниця. Номінація “Відеоробота”: І місце  - Терьохіна Марія та Лисенка Віктор, м. Київ і  творчий колектив коледжу ЧНУ імені Юрія Федьковича , м. Чернівці;  ІІ місце  поділили вихованці  гуртка “Юний журналіст” Полтавського  обласного центру естетичного виховання учнівської молоді та Аня Гусар з м. Сміла, Черкаської обл. ІІІ місце розділили Даннбаум Валерія з  м. Запоріжжя і Плотнікова Ольга з м. Чернівці. Номінація “Радіоробота”: І місце – Марія Шкурко та Катерина Шаповаленко КПДЮ; ІІ місце – дитяча інформаційна агенція “Крила”, м. Чернігів; ІІІ місце – Корольова Олена та Агеєва Кристина, вихованки телерадіостудії “Зміна”, м. Кривий Ріг. Номінація “Голос Покоління Z”: І місце – Ігор Дармостук, шеф-редактор Інтернет-видання “КиевВласть”; ІІ місце – Мирослава Забродська, керівник прес-служби Київського Палацу дітей та юнацтва; ІІІ місце – Юлія Потапенко,  редактор відділу “Сім’я”, видання “Голос України”. Номінація  “Традиції і новаторство”: І місце – Бондар Ярослава, м. Луцьк; ІІ місце – Місюкевич Олена,  м.  Кривий Ріг;  ІІІ місце – Яцевський Ярослав, м. Київ. Організатори Фестивалю-конкурсу: Київський Палац дітей та юнацтва, Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за підримки Міністерства освіти і науки України. Співорганізатори заходу: Національна спілка журналістів України, Державний комітет телебачення та радіомовлення України, Академія української преси, Національна спілка письменників України тощо. Готуємося до наступних фестивалів! Материал подготовлен в рамках Проекта "Юн-Пресс-KV" КиевVласть

Новий дитячий садок на 246 місць відкриють у м. Вишгород Київської області до кінця 2020 року. Будівництво дошкільного дитячого навчального закладу по вул. Дніпровській, 9-а здійснюється в рамках проєкту Президента України Володимира Зеленського “Велике будівництво”. Про це KV стало відомо із повідомлення Київської облдержадміністрації (КОДА).  Подписывайтесь на новости “КиевVласть”   Реалізацію проєкту “Реконструкція дошкільного навчального закладу “Чебурашка” було розпочато у вересні 2017 року. Його вартість становить 24,3 млн грн. У 2017-2019 роках фактично профінансовано з обласного та місцевого бюджету та виконано робіт на суму 18,7 млн грн.Кошти на добудову навчального закладу у 2020 році передбачено з обласного бюджету у сумі 1,9 млн грн, а решту коштів – 3,3 млн грн з міського бюджету м. Вишгород. Станом на 22 травня будівельна готовність об’єкту становить 90%. “Виховання та освіта дітей – безцінний вклад у наше з вами майбутнє, у майбутнє нашої держави. Тому ми прикладаємо максимум зусиль аби наші діти зростали здоровими, навчалися у комфортних умовах, повноцінно та всесторонньо розвивалися, – наголосив тимчасово виконуючий обов’язки голови Київської облдержадміністрації Василь Володін. – Завдяки проєкту Президента України “Велике будівництво” на Київщині незабаром з’явиться ще один сучасний садочок для 246 дітей. Робота триває”. Читайте: Василь Володін надав актуальну інформацію про обсервацію і карантин в лікарнях Київщини Фото: КОДА КиевVласть