Знецінення на 40% аграрної продукції вдарило по малому фермерству Київщини, - Кузьмич

15 листопада 2022 г. 09:15

Фермери Київщини переживають непростий рік. Війна, вологе літо, здешевлення сільгосппродукції на тлі здорожчання логістики боляче вдарили по багатьох бізнесах. З часом почастішали повідомлення про закриття чи релокацію з регіону аграрних та тепличних підприємств. Як змінив аграрну сферу останній рік, з якими проблемами зіткнулися малі фермери і чи зможуть хлібороби України забезпечити потреби внутрішнього ринку – КВ розпитала Степана Кузьмича, керівника фермерського господарства “Кузьмич”, що на Згурівщині.

Степан Кузьмич працює у своїй сфері з 2009-го року. Крім того, він – ексочільник Згурівської РДА та Райради, екскерівник Асоціації фермерів району. Тож проблеми аграріїв знає не з чужих слів.

Підписуйтесь на “КиївВладу”

KВ: Скільки ви загалом працюєте в аграрній сфері?

Степан Кузьмич: Все своє свідоме життя. Я закінчив агрономічний факультет сільгоспакадемії і понад 30 років – “на землі”. Але з початком війни працюю вже на іншій “ниві” – добровільно мобілізувався і нині є старшим стрільцем військового підрозділу.

KВ: Яким цей рік видався для вашого господарства?

Степан Кузьмич: Сільгосппродукція стала дешевшою фактично на 40%. Майже наполовину, це такі культури, як кукурудза, соняшник та соя. А ціни на закупівлю захисту рослин, мінеральних добрив, насіннєвої групи, навпаки, зросли. Все подорожчало відносно курсу долара. В результаті маємо такий дисбаланс: наша продукція стала дешевшою на 40-50% порівняно з частиною витрат. І ця ситуація дуже складна. Можливо, більші господарства цього одразу не відчули, бо ще мають певні внутрішні запаси. А от дрібне фермерство дуже чутливе до таких показників. А такі господарства живуть тим, що використовують одразу зароблені кошти, вкладаючи їх в урожай майбутнього року.

Слідкуйте за “КиївВладою” в Телеграм

KВ: Чи зменшилась через війну площа під посів ранніх зернових на Київщини? Які культури здебільшого вирощує київський регіон?

Степан Кузьмич: Фактично площі не зменшились. Трохи змінилася структура посівів у бік збільшення технічних культур, які підлягають переробці на внутрішньому ринку. Це – соя, соняшник. Я маю тепличне господарство, то займаємось ще вирощуванням овочевих культур для внутрішнього ринку. Мій син також займається фермерським господарством, керує ФГ "Степ-2020".

KВ: Погодні умови цьогоріч сприяли фермерам чи навпаки?

Степан Кузьмич: З 1988 року особисто я не пам'ятаю такого “мокрого” року. Таких рясних опадів точно ще не було, особливо, якщо брати період жнив, як ранню, так і пізню групи культур. Збір врожаю відбувався буквально в надзвичайних умовах. Наприклад, соняшник більше місяця перебував під дощем, і треба ще проводити аналіз наскільки могла зрости від цього його кислотність. У багатьох цьогоріч через це значні втрати врожаю соняха. При чому, у кого були кращі і більші посіви, у того і втрати більші. Де культура за урожайністю була слабша – там сонях проявив себе куди краще. Аналогічна ситуація цьогоріч і з посівами сої. А от кукурудза на сьогодні взагалі вологи не віддає, і аграрії змушені збирати врожай при 30% вологості. А “висушування” врожаю забирає у господарства колосальні кошти.

KВ: Багато говорять про забезпечення внутрішньої продовольчої безпеки. З якою урожайністю завершуємо цей рік?

Степан Кузьмич: висновки можна буде зробити після завершення всіх робіт, коли всі господарства підведуть підсумки врожаю-2022 року. Основний соціальний продукт – це пшениця. Цьогоріч її урожай достатній та якісний. Але вже зараз ми бачимо, що соняшник продемонструє куди гіршу якість, аніж зазвичай. Кукурудза, за рахунок слабкої віддачі вологи, буде дорогою за собівартістю.

KВ: На що можемо очікувати наступного року? Чи можливе здорожчання вже на готову продукцію: хліб, борошно, олію тощо?

Степан Кузьмич: ціни на борошно, олію, як переробну продукцію, в нас вже піднялися, а от на первинну продукцію – саму пшеницю та соняшник – ціни впали. Такий дисбаланс. На що можна очікувати в такому разі? Думаю, сільським господарствам буде дуже важко. Значно скоротиться внесення мінеральних добрив через їхнє подорожчання, а це не може не відбитись на майбутньому врожаї. Та продукції для внутрішнього ринку вистачить. Як будуть виживати господарства, якщо недоотримують кошти? Ось в чому проблема. Де взяти і за які гроші купити те міндобриво, засоби захисту, якщо сьогодні наша продукція стала дешевшою на 40%, а на них зросла? І ця проблема зачепить у більшості дрібне селянство, а не великотоварні підприємства, які мають фінансову подушку. І рік чи два для таких холдингів мине менш чутливо. Вони зможуть пережити цей період.

KВ: У фермерській асоціації зауважують, що 20-30% площ сільськогосподарських угідь пошкоджені війною. Якщо їхню частину доведеться вивести з обороту, як це вплине на землекористування загалом?

Степан Кузьмич: Може порушуватися сівозміна. Загалом дуже важко і страшно сприймати те, що на більшості земельних площ сьогодні тривають воєнні дії. Це – трагедія для України. Наш внутрішній ринок споживання буде забезпечений. Проте ж держава не доотримає коштів у бюджет – через неможливість реалізувати на експорт продукцію. На загальнодержавному рівні – це буде великий мінус.

KВ: Наскільки ускладнився процес купівлі-продажу зернових через блокування рф портів? Куди збувають фермери продукцію, особливо чи погіршилися ці канали збуту для дрібних виробників? Чи є в області елеваторні комплекси для її зберігання?

Степан Кузьмич: Так, є така проблема. І тут вже питання не в зберіганні, адже очевидно, що навесні ситуація не покращиться. Чому наша продукція здешевшала і фермери втрачають в ціні від реалізації? Тому що ці кошти забирає логістика. Проте є і позитивна тенденція. Потроху налагоджується реалізація продукції в Європу – автотранспортом. До сьогодні також ніхто і ніколи не продавав зернові культури у беггах (багатотонні мішки – від ред. КВ). Тепер практикуємо і такий спосіб реалізації. Держава надає зернові “рукава” – спеціальні засоби для тимчасового зберігання врожаю кукурудзи. Загалом ситуація покращиться, коли буде вільна реалізація продукції, сьогодні аграрії в цьому дуже обмежені. Складно уявити, якою могла би бути зараз ситуація, якби не вдалося відкрити “зерновий коридор”. Що нам би дало зберігання продукції та внутрішній ринок для розвитку і життя? Це – праця в нуль.

KВ: Більшість господарств вже завершують посів озимих. Чи скорочувались площі, які озимі культури здебільшого висаджують в області?

Степан Кузьмич: Наведу приклад зі свого господарства. Якщо брати пшеницю, то ми скоротили площу її посівів. Ми її посіяли виключно для того, щоб мати насіннєвий матеріал, особистого вжитку та видачі у якості розрахунку за пай, при потребі з боку власника наділу. Та для часткової реалізації. Чому так: пшениця потребує багато мінеральних добрив, аби забезпечити повністю необхідний технологічний процес. І цей процес на сьогодні надто дороговартісний із урахуванням ціни на азот та карбамід. За технологічним процесом менш витратним буде вирощування сої. Адже цю рослину можливо висаджувати 2-3 роки на одному місці, як монокультуру, і вона здатна сама збагачувати себе азотом. Таким чином, господарству можна хоч якимось чином вижити. Сьогодні фермеру занадто дорого залишати повністю незмінною структуру площі посівів.

От у нас у господарстві вже спостерігається скорочення. І більшість господарств також вдаються до зменшення площ посівів озимої пшениці. Пшеницю необхідно збагатити хоча б 400 кг азотними добривами у фізичній вазі. А сьогодні тонна селітри коштує 35 тисяч гривень. Це проста арифметика. Врожаю ще немає, а витрати значні, а ще варто не забувати про орендну плату та сплату податків. Є господарства, які зібрали врожай пшениці в мінус.

KВ: Згурівщина – сільськогосподарський район. З якими проблемами довелося зіткнутися від початку війни фермерам? Чи потрапили під окупацію місцеві наділи?

Степан Кузьмич: Для мене фермер – це господарство, яке обробляє до 300 га землі. Якщо господарство має 4 тис га та користується найманою працею, спеціалістами – то це вже великотоварне підприємство. А в нас можуть мати 30 га землі і взяти в оренду ще 5 тис і він досі вважаються ФГ. Тут має бути вже зовсім інший облік та оподаткування, як для великих підприємств. Фермер же – це той, хто обробляє землю. На з’їзді асоціації фермерів із року в рік виноситься одне і теж питання – єдиний податок. Що це таке: є гектар землі – заплати стільки, 100 гектарів – таку суму, 1 тис. га – іншу. А фермерські господарства, які взагалі воліють юридично не оформлятися, бо оброблять чотири родинні паї, в основному сьогодні на війні. Для них не передбачене бронювання для військовозобов’язаних аграріїв, хоча вони так само обробляють землю і є господарями на своїй землі.

KВ: Минуло більше року від запуску ринку землі, більшість аграріїв були проти цієї реформи. Чи змінилася точка зору, плюси та мінуси від аукціонів? Як позначилася на земельному ринку війна?

Степан Кузьмич: Держреєстри закриті в умовах воєнного стану і право власності на покупку землі наразі не здійснюється. Тож і ринок землі призупинився на час військових дій. Минуло ще дуже мало часу, і ми не встигли оцінити цю реформу через початок повномасштабної війни.

Що таке оренда землі на 49 років – це довічне володіння. Цю землю вже давно роздали та купили. Змоделюємо ситуацію. Молода людина закінчила аграрний ВНЗ, йому у спадок від бабусі та дідуся залишилося по два паї, батьки теж мають по два. Але, коли заключався договір, їм казали, а якщо погодитесь на оренду в 49 років, то ми додамо ще по 500 гривень при злиднях. І ось колишній студент готовий господарювати на своїй землі, але за законом земля в оренді. Спадкоємець же буде змушений шукати заробітку деінде.

Що ж має зробити законодавець – він має надати спадкоємцю доступ до свого спадку. Яким чином. Наприклад, при умовах створення юридичної особи і реєстрації фермерського господарства, дозволити розривати договори упродовж трьох років після отримання спадку в односторонньому порядку. І на мою думку, це питання необхідно піднімати першочергово після війни.

Якщо це питання не вирішити – села зітруться із мапи. На калькуляторі можна порахувати, коли не стане і самої Згурівщини, якщо в нашій громаді за рік демографічна ситуація в мінус 200 осіб. Будуватися в тих селах вже ніхто не буде, бо там немає ні дитсадка, ні школи. Продовжується тенденція на вимирання сіл. Проте, якщо надати можливість працювати на своїй землі, то є шанс, що ми таки збережемо сільські населені пункти, люди знову будуватимуться, а отже, працюватимуть магазини та їздитимуть автобуси. Нині ж власників агрохолдингів на місці немає, керування відбувається дистанційно і здебільшого на цих роботах місцеві робітники навіть не задіяні.

KВ: Відсотково наскільки подорожчали закупівлі паливно-мастильних матеріалів, запчастин, насіннєвого матеріалу, їхнього захисту?

Степан Кузьмич: Є подекуди більше і менше, та у середньому на 40%. І настільки ж здешевшала продукція.

KВ: Як у фермерів наразі із кадрами? Аграрна сфера завжди потерпала від браку кваліфікованих робітників. А тут ще мобілізація.

Степан Кузьмич: Великі товарні підприємства продовжують працювати, адже у більшості вони змогли здійснити “бронь” і на середню ланку, і на механізаторів. А от щодо малих селянських та сімейних фермерських господарств – ситуація неоднозначна. Більшість не є юридичними особами, бо самотужки обробляють свою землю, у результаті не мають законодавчих підстав, аби захистити своє господарство. Не передбачені і механізми подібних звернень до вищого керівництва, Кабміну, в таких ситуаціях. От, наприклад, в нашій сім'ї я мобілізувався, і вже не можу бути задіяним у роботі свого господарства. Крім мене, у нашому підрозділі є й інші малі фермери, які добровільно доєдналися до підрозділу ще 24 лютого.

KВ: Чи існує в нас, хоч у планах, програма підтримки для фермерів, які втратили свій бізнес? Яка ситуація з залученням інвестицій?

Степан Кузьмич: Значну допомогу було одержано повесні, коли господарствам надавали насіннєвий матеріал. Це був дуже великий плюс.

Програми є, але вони здебільшого дієві для юридичних осіб. Фермери, які обробляють від трьох до десяти гектарів, не є юридичними особами та вони і не хочуть цієї допомоги через бюрократію. І в цьому напрямі є дуже багато роботи.

Повернімося до питання надання доступу спадкоємцю до власної землі. Наразі – це лише теорія. Однак Фермери приблизно обробляють 15% землі, а понад 80% сільгоспугідь у власності агрохолдингів. І останні не готові допускати дрібного фермера до ринку і наживати собі конкурента. Якщо це відбудеться, то розтануть наші агрохолдинги, як роса на сонці.

Де вся земля, що орендується? Де ті люди, що володіють сотнями тисяч гектарів? Її власники сидять у Верховній Раді, Кабміні, адміністрації Президента. От вони і лобіюють будь-які питання і ніколи не проголосують за те, що буде їм невигідно.

KВ: з якими найбільшими проблемами зверталися фермери до Асоціації фермерів та приватних землевласників Київської області?

Степан Кузьмич: Проблема одна на всіх – це забезпечення. Щоб кожному підприємству був гарантований доступ до дизпалива, насіннєвого матеріалу, запчастин, засобів захисту. Залишитися без цього забезпечення бояться як малі, так і великі підприємства. Ця тривога панує і нині. Це основні питання. Хоча би мати можливість закривати потреби внутрішнього ринку: щоб був хліб на столі, крупа, закриті потреби армії в харчуванні. Звісно, що про заробіток тут мови йти вже не може.

KВ: Зазвичай місцеві фермери залучаються до розвитку своєю території, допомагають соціальним закладам громади. Тож певно на плечі аграріїв лягла і підтримка фронту, ТРО та місцевих дружин?

Степан Кузьмич: У цій складній ситуації допомоги у фермерів і просити не треба. На будь-який заклик реагують одразу як господарства, так і приватні підприємства, дрібні фермери. У цьому питанні всі єдині та згуртовані – будь це звернення від громади, чи військових. Надається гуманітарна допомога, закуповуються автівки, долучаються до цієї роботи волонтери та благодійні фонди. Надається підтримка також і внутрішньо переміщеним особам. Це і називається тотальний національний спротив.