Школа майбутнього: сьогодення чи утопія?
В Інтернеті, на телебаченні, в газетах,і, навіть, біля магазину тільки й чуєш: "Реформа, реформа…. Реформа медицини, реформа освіти… Створюємо школу майбутнього"…. А чому ніхто не запитає дітей, якою вони бачать школу хоча б у найближчому майбутньому? Для того, щоб створити більш-менш пристойний проект школи “майбутнього”, потрібно, спочатку, чітко і ясно пояснити для себе, що таке школа взагалі. Для чого взагалі потрібна школа? Відповідь дорослих однозначна: для того, щоб надати підростаючим поколінням необхідні для подальшого життя знання, і це при тому, що підростаюче покоління отримувати ці знання аж ніяк не рветься, скоріше навпаки. Всім відомо, що якщо людина не хоче вчитися, то навчити її чомусь просто неможливо.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Отже, школа, крім того, що надавати освіту, повинна зацікавити дітей в отриманні цієї освіти. Примусовий метод тут навряд чи допоможе, значить треба шукати інші шляхи вирішення цієї проблеми. Саме це я і спробувала зробити, розбираючи переваги і недоліки сучасних шкіл і проектуючи нову школу, яка б найкращим чином відповідала завданням на неї покладеним. Одразу попереджаю, що це не буде “мрією учня” - таким собі закладом, де не треба нічого робити, а знання отримуються самі по собі.
Частина перша: психологічні аспекти
Школа - місце, де постійно спілкуються, і, нажаль, конфліктують такі категорії людей: директор - найголовніша людина в школі, якої бояться учні, і ще більше - вчителі; завучі - їх багато в школі і половина з них невідомо чим займається; вчителі - ті, від кого залежить сам процес навчання і без кого школа не існувала б взагалі; охорона - невідомо кого поставлена захищати: чи то дітей від підозрілих осіб, чи то підозрілих осіб від дітей; і, нарешті, учні - саме ті, для кого школи були створені і ті, хто більш за всіх заважають учбовому процесу.
Для того, щоб створити ідеальну школу, потрібно, щоб усі ці люди знайшли, нарешті спільну мову, а це - дуже важко. Проте, можливо. Спробую розказати, якими, у моєму уявленні, повинні бути “жителі” школи. Отже,
Директор
Людина, яка більше турбується про учнів, ніж про імідж школи. Він (або вона) не повинен у всіх неприємних інцидентах, що трапляються у стінах навчального закладу звинувачувати або тільки дітей, або тільки вчителів, як це дуже часто трапляється. Директор - свого роду суддя для школи, отже, повинен викликати повагу, але аж ніяк не страх. Хотілося б, щоб директори вирішували питання не лише в межах школи, а й не боялися відстоювати думки і батьків учнів, і вчителів перед “своїм” начальством. До речі, за невеличким соціальним опитуванням, проведеним серед учнів різних шкіл, діти поважають того директора, який знає кожного учня по імені.
Завучі
Як на мою думку, то їх занадто багато - головний, з виховної роботи, з молодшої школи… А є ще завхоз… Ідеальний завуч - копія ідеального директора з деякими доповненнями. Саме ці люди повинні бути “грозою” хуліганів і прогульників. А якщо згадати фільм “Понеділок починається в суботу” за твором братів Стругацьких, то не важко помітити, що герої фільму У-Янус непогано підійшов би на роль шкільного директора, а А-Янус - на роль завуча.
Вчителі
Через явну нестачу коштів, що виділяються на школи урядом, у вчителі ідуть або справжні ентузіасти цієї справи (побільше б таких), або студенти, яким треба підзаробити, і які самі недостатньо знають не так предмет, який вони викладають, як психологію середньостатистичного учня (вони, як правило, не затримуються у школі більше декількох місяців), або люди, які ненавидять свою роботу і яким просто ніде більше працювати. Проте зараз починає спостерігатись трохи інша тенденція - працювати у школу вже не йде ніхто. А ті, хто там працювали, звільняються. Чесно кажучи, я їх розумію - за такі мізерні гроші терпіти такі знущання не кожен зможе. Хоча пенсіонери й дітоненависники сидять, як гриби, чіпляючись зубами за посаду. От і виходить, що у дітей іноді замість уроків суцільні заміни, а ті вчителі, що залишилися у школі, тягнуть ці заміни на своїх плечах.
Доведено, що найкращий педагог - чоловік. Але чомусь, чоловіків у школах немає (у нас, наприклад, крім фізрука й директора, всі - жінки). В принципі, це не дивно, адже зараз усі діти мають просто безліч прав і ніякої поваги до дорослих. Жінка ще терпить, а чоловік не витримає і вдасться до “ рукоприкладства”. І все, прощавай робота. Звісно, бити дітей заборонено Конвенцією по правам дитини, але, дивлячись на себе і на свій клас, я з жахом думаю: “Боже, як же ми знахабніли!...”. А коли запропонувала деяким своїм однокласникам поставити себе на місце вчителя, то вони, зробивши такий дослід, одноголосно сказали: “Я б на її (вчительки) місці, повбивав би нас усіх”. Проте, висновків ніхто не зробив. Отже, у вчителі повинні йти люди з сталевими нервами, педагогічною освітою і почуттям гумору. Інакше вони повтікають зі шкіл, як зараз це роблять їх колеги. Мабуть, уряд зрозуміє, що українській системі освіти потрібні реформи лише тоді, коли вчителів у школах не стане зовсім.
Охорона
У всіх школах Києва вона з’явилася вже давно, а у нас у школі як чергувала тьотя Катя, так і чергує. Проте великої користі від цього нововведення я не бачу. Раніше “курці” виходили через двері і палили на вулиці, тепер вони або роблять теж саме, стрибаючи з вікон, або забруднюють повітря у класах і туалетах. У нашій школі такого немає – курити виходять за школу. До того ж, у київській школі тепер, щоб вийти раніше зі школи, потрібно як мінімум, дві записки - від батьків і від вчителя і дуже багато часу, бо підозрілі охоронці підписам не довіряють і вимагають особистої присутності вчителя. А хто раніше прогулював, той і тепер прогулює, і ніякий охоронець йому в цьому не завадить.
Учні
Найчисельніша категорія “жителів” школи. Саме ті, кому потрібно навчатися і ті, хто цьому усіма силами противиться. Чесно кажучи, мені здається, нас занадто розпустили. Тепер учнів не можна виставляти з уроків у коридор, не можна на них кричати, не можна.. .Та нічого не можна. А ми цим і користуємось, качаємо права і вимагаємо оцінки. Це ще добре, якщо школа або приватна, або ліцей, або гімназія - з них можуть вигнати, а це трохи присмиряє найбільш буйних. А якщо звичайна середня? Звідти тебе ніхто не вижене, от і робиш, що хочеш. По-моєму, середня освіта, починаючи класу з восьмого, повинна бути добровільною справою. Кому треба, той ходитиме. А кому не треба, той і зараз не ходить. Тільки я благаю, відмініть початок першого уроку о 830! Це ж знущання! Батьки на роботу пізніше, ніж я, йдуть. Мене такі завидки беруть! І взагалі, і класи і вчителі повинні підбиратися за психологічними особливостями. Проте, це вже мрії.
Загальний висновок: українська система освіти страшенно недосконала. її ще змінювати й змінювати.
Частина друга: матеріалістичні аспекти
Форма. Ось що найбільше заважає дітям вчитися. Хто ж це такий наївний думає, що піджак стимулює працездатність. Навпаки! Ще б окуляри на всіх поначіплювали - може ми тоді хоч виглядатимемо розумнішими. Пропоную брати приклад з китайців: у них кожен клас має свою форму, яка вибирається учнями спільно з вчителями і батьками. Переважно, це форма спортивного типу, у якій зручно рухатись. За законодавством, до вісімнадцяти років ми - діти, а значить і одяг повинен бути відповідним. До цих пір, основним аргументом батьків і вчителів є фраза: “на роботі всім доведеться одягатися у діловому стилі”. Так то ж на роботі! Будь ласка, на забирайте в нас останні краплі дитинства. Добре, що в нашій школі ніякої форми немає: кожен ходить хто як хоче, аби чисто й охайно.
Підручники. З цим у нас справді важко. Половину підручників доводиться купувати самим, а та половина, яку нам надає держава настільки недосконала, що вчителі аж лаються цензурними словами на уроках. Чи не варто було б радитись з вчителями перед тим як випускати цей, вибачте за слово, мотлох. От і доводиться вчителям додаткові матеріали жати, або примушувати нас ритися в інтернеті.
Програми. Це просто найненависніша тема усіх вчителів, особливо, програми з зарубіжної та української літератур. Ви читали по 600-800 сторінок на тиждень? І це при тому, що половина дня у вас зайнята школою, а друга - домашніми завданнями, різноманітними курсами. Спробуй почитати на уроках - відберуть книгу і потягнуть до завуча. А не прочитаєш - одиниця. А біологія? Першокурсники медичного інституту таких термінів не знають, які у нас в підручнику написані. Цікаво, для кого ці програми створені? Щонайменше, для вундеркіндів і малолітніх геніїв. Аж ніяк не для середньостатистичних учнів.
Архітектура школи. Заповітна і нездійсненна мрія кожного школяра - басейн. Проте це настільки рідке явище у наших школах, що про нього дійсно можна лише мріяти. А як би було чудово... Комп’ютерні класи є вже майже усюди, але дітям туди не можна заходити. Проте, чесно кажучи це - не найважливіше, на гарного вчителя я проміняла б не тільки комп’ютерний клас, а й усю школу. У школі третього тисячоліття хотілось би, щоб молодші класи були відокремлені від старших. Бо розтопчуть і не помітять. Це не діти, це малогабаритні слони - їх потрібно ізолювати від цивілізованого суспільства. Пропоную виділити для них останній поверх з гратами на вікнах і сталевими дверима.
Ще хотілося б згадати про їдальню. Про запах смаженої риби, який розноситься по всій будівлі і змушує відкривати вікна і закривати двері. Взагалі, існування їдальні передбачає, що крім початкової школи, там будуть обідати ще й інші класи, проте таких дурних, що платили б гроші за пересмажені котлети і бридкого вигляду вівсяну кашу не знаходиться. Мабуть, щось тут не так.
Звісно, багато пропущено, багато не помічено. Та й проекту як такого я не вивела. Скоріше, дала якісь поради тим, хто цей проект розроблятиме. А взагалі, ідеальна школа - це школа, яка не вимагає з дітей кошти на ремонти кабінетів, у якій кожен клас - люди повністю різні, проте обов’язково дружні, місце куди кожен ходить може і без великого задоволення, проте і без ненависті.
Матеріал створено в рамках Проекту “Юн-Пресс-KV”
Фото: zoomit.ir
